1

ЛЕКЦІЯ 3
БУДОВА І ФУНКЦІЯ ШКІРИ
План лекції
Вступ
1.Будова шкіри
2. Функція шкіри
2.1 Захисна функція шкіри
2.2 Дихальна функція шкіри.
2.3.Абсорбційна (всмоктувальна) функція шкіри.
2.4 Видільна функція шкіри.
2.5.Терморегулююча функція шкіри
2.6.Роль шкіри в обмінних процесах

Шкіра є найбільшим органом організму людини. Вона утворює

загальний покрив тіла, який виконує захисну функцію організму в умовах
взаємодії його з зовнішнім середовищем. Крім захисної функції щкіра
виконує низку інших функцій: теплорегуляцію, видільну, дихальну,
метаболічну. У зв’язку з тим, що при пораненнях першою страждає шкіра,
маємо розглянути особливості будови і функції цього органу. Шкіра
складається із 2-х шарів: епітеліального й сполучнотканинного.
Епітеліальний покрив має назву епідерміс, а сполучнотканинна основа
називається дерма. Із підлягаючими тканинами шкіра з’єднується шаром
підшкірно-жирової клітковини. Товщина епідермісу різна на різних ділянках
тіла, найщільніший він на долонях і підошвах.
1.Будова шкіри
Епітелій шкіри.
Клітини епітелію утворюють 5 шарів: базальний, шипуватий, зернистий,
блискучий, роговий. Найглибший шар базальних клітин є ростковим, позаяк
у ньому містяться камбіальні (стовбурові) клітини. Серед клітин базального
шару епітеліоцитів є меланоцити – пігментні клітини, які містять у
цитоплазмі зерна пігменту меланіну.
У цитоплазмі клітин зернистого шару виявлено речовину, яка
розглядається як попередник кератину – кератоглія.
 2
У цитоплазмі клітин блискучого шару виявлений інший попередник
кератину – речовина елеїдин, яка утворюється шляхом сульфатування з
керотоглії

Будова шкіри

Найповерхневіший шар клітин епітелію – роговий шар. У цитоплазмі

цих клітин міститься «м’який» кератин. Шкіра виконує свої захисні функції
завдяки кератину, позаяк цей білок стійкий до дії різних хімічних агентів:
кислот, лугів. Роговий шар клітин епітелію відрізняється великою пружністю

і поганою теплопровідністю.
 3

Власне шкіра – дерма. Гістологічно дерма складається із двох шарів –

сосочкового і сітчастого, які не мають чіткої межі. Найбільша щільність
дерми на спині, плечах і стегнах.

Сосочковий шар дерми розташовується безпосередньо під епітелієм.

Кількість сосочків відрізняється на різних ділянках тіла. Найменша кількість
сосочків на шкірі обличчя, з віком їх кількість зменшується і вони можуть
узагалі зникнути. Найбільше сосочків на шкірі долонь і підошвах. Наявність
сосочків визначає чітко індивідуальний малюнок шкіри, що
використовується у дактилоскопії.
Будова сосочкового шару дерми зумовлена наявністю пухкої
волокнистої сполучної тканини, що виконує трофічну функцію. Сполучна
тканина сосочкового шару шкіри складається з тонких колагенових,
еластичних і ретикулярних волокон та клітинних елементів, серед яких
виявляються фібробласти, макрофаги, базофіли, м’язові клітини, місцями
зібрані в пучки, які зв’язані з коренями волосся, але є м’язові пучки, не
зв’язані з волоссям. Скорочення м’язових клітин зумовлює появу «гусячої
шкіри». При цьому звужуються дрібні кровоносні судини, зменшується
приток крові до шкіри і, тим самим, знижується тепловіддача організму.
Сітчастий шар дерми забезпечує міцність шкіри, яка зумовлена
щільною неоформленою сполучною тканиною з міцними пучками
колагенових волокон і сіткою еластичних волокон. Сітчаста будова
 4
сполучного шару дерми зумовлена різним напрямком пучків колагенових
волокон. Частина волокон розташована паралельно до поверхні шкіри, інша
частина – під кутом до неї. На ділянках шкіри, які зазнають значного тиску
(шкіра стопи, подушечок пальців, ліктів), добре розвинута широкопетлиста,
груба сітка колагенових волокон. На ділянках, які підлягають значному
розтягуванню (шкіра суглобів, тильна сторона стопи, обличчя), виявляється
вузькопетлиста, ніжніша колагенова сітка. Напрямок еластичних волокон
повторює хід колагенових волокон. Клітинні елементи сітчастого шару
представлені переважно фібробластами.
Шкірні залози – потові, сальні, а також корені волосся – розташовуються
здебільшого у сітчастому шарі дерми.

Підшкірна клітковина.
Колагенові волокна із сполучнотканинного шару дерми продовжуються
у підшкірну клітковину, яка багата на жирову тканину. Функцією підшкірної
клітковини є пом’якшення дії на шкіру механічних чинників. Найбільшого
механічного впливу зазнають подушечки пальців і підошва стоп, тому
підшкірна клітковина цих ділянок розвинена найсильніше і тому зберігається
навіть при дуже важкому виснаженому організму. Будова підшкірної
клітковини забезпечує рухливість шкіри стосовно підлягаючих структур тіла,
що значною мірою захищає її від розривів та інших механічних пошкоджень.
Накопичення жирової тканини у підшкірній клітковині обмежує
тепловіддачу.
Шкірний пігмент і пігментоутворююча функція шкіри. Шкірний пігмент
міститься як в епідермісі, так і у дермі. Відсутність пігментації шкіри має
назву альбінізм. Шкірний пігмент належить до групи меланіну. Меланін має
високу здатність до ультрафіолетової абсорбції, тому він захищає організм
від ультрафіолетової радіації. Розподіл пігменту у шкірі нерівномірний,
більше його у шкірі обличчя, шиї, спини, менше – у ділянці живота, долонь і
підошов. При тривалому опроміненні шкіри ультрафіолетовим
 5
випромінюванням формується загар. В епідермісі пігмент міститься у
цитоплазмі меланоцитів та епітеліоцитів. Меланоцити переважно
неврогенного походження, утворюються із попередників – меланобластів.
Меланін міститься і синтезується у клітинах меланоцитах епідермісу. У
макрофагах, епітеліоцитах і меланоцитах власне дерми – лише міститься.
Дермальні меланоцити зустрічаються виключно у ділянці анального отвору і
у навколососкових кільцях. Пігментний обмін у шкірі тісно пов’язаний з
наявністю вітамінів С, РР, А і гормональними чинниками – гормонами
гіпофіза, наднирників.
Васкуляризація шкіри. Завдяки рясній судинній сітці і наявності
артеріоло-венозних анастомозів шкіра являє собою депо крові. У дорослої
людини у судинах шкіри може затримуватися до 1 л крові.
Кровоносні судини утворюють у шкірі декілька сплетінь, від яких
відходять гілочки, що живлять різні її ділянки. Судинні сплетіння залягають
у шкірі на різних рівнях. Розрізняють глибокі і поверхневі артеріальні й
венозні сплетіння. Артерії починаються із широкопетлистої судинної сітки.
Від цієї сітки відходять судини, які, пройшовши шар підшкірної жирової
клітковини, на межі її з дермою розгалужуються й утворюють глибоку
шкірну артеріальну сітку. Від неї ідуть гілочки, які постачають кров’ю
жирові часточки, потові залози й волосся. Із глибокої шкірної артеріальної
сітки починаються артерії, які проходять крізь сітчастий шар дерми і біля
основи сосочкового шару розпадаються на артеріоли, що утворюють
підсосочкову (поверхневу) артеріальну сітку. Від цієї сітки відходять тонкі
короткі гілочки, які розгалужуються у сосочках на капіляри. Короткі
артеріальні гілочки, що відходять від підсосочкової сітки, кровопостачають
групи сосочків. Характерно, що вони не утворюють між собою анастомозів,
тому почервоніння або блідість шкіри відбувається «плямами».
На стан тонусу кровоносних судин мають регулюючий вплив
нейрогуморальні чинники. За нормальних умов більшість кровоносних судин
шкіри знаходиться у напівскороченому стані, швидкість кровотоку в
 6
капілярах незначна, вона сильно змінюється залежно від місцевих і загальних
причин.
Капіляри сосочкового шару, потових, сальних залоз і коренів волосся
групуються у венозні сплетіння декількох рівнів. Шкірне сплетіння
з’єднується з фасціальним венозним сплетінням, від якого відходять венозні
стовбури.
Інервація шкіри. Шкіра інервується як гілками цереброспінальних
нервів, так і нервами вегетативної нервової системи. До цереброспінальної
нервової системи належать численні чутливі нерви, які утворюють у шкірі
значну кількість чутливих нервових сплетінь. Нерви вегетативної нервової
системи інервують у шкірі судини, гладенькі міоцити й потові залози
(функція сальних залоз регулюється дією гормонів).
Процес сприйняття і переробки організмом подразників, що надходять з
навколишнього середовища, здійснюється спеціалізованими чутливими
утвореннями – екстерорецепторами. За допомогою екстерорецепторів
сприймаються світлові, звукові, тактильні, термічні, смакові й нюхові
подразники. Відмінність від інтерорецепторів полягає у тому, що
подразнення інтерорецепторів не дає чітких відчуттів, тоді як подразнення
екстерорецепторів викликає формування чітких образів. Виключення
екстерорецепторів знижує пристосувальні можливості організму та його
загальний тонус.
Екстерорецептори включають первинні процеси взаємодії зовнішнього
подразника з чутливою мембраною рецепторного апарату, що призводить до
виникнення специфічних трансформаційних процесів і генерації місцевих
електричних потенціалів, механізми яких, очевидно, є спільними для різних
груп рецепторів.
Незалежно від функціональної спеціалізації, усі екстерорецептори
можна поділити на дві групи. Первинно-чутливі екстерорецептори, у яких
чутливі закінчення сенсорного чи чутливого нейрона безпосередньо
взаємодіють з подразником. Вторинно-чутливі, у яких зовнішній подразник
 7
взаємодіє із спеціалізованою рецепторною клітиною, яка активує сенсорний
нейрон.
Локальний електричний потенціал у первинно-чутливому
екстерорецепторі має назву генераторний, позаяк з ним пов’язана генерація
нервових імпульсів у нервовому волокні, яке відходить від рецептора. У
вторинно-чутливому екстерорецепторі локальний потенціал виникає двічі – у
рецепторній клітині й у закінченні сенсорного нейрона (генераторний
потенціал), позаяк він викликає розряд нервових імпульсів.
Початкові етапи екстерорецепції у рецепторах різних типів
відрізняються один від одного. Наприклад, у фоторецепторах під дією
квантів світла відбуваються хімічні перетворення родопсину, які ініціюють
багатоступеневий процес передачі збудження до іонних каналів плазматичної
мембрани рецептора. У хеморецепторах під впливом адекватного подразника
відбувається його зв’язування з мембранними макромолекулами білкової
природи, що призводить до подальших змін рівня циклічних нуклеотидів та
іонів кальцію, які керують іонними каналами просторово віддаленої
електрогенної мембрани рецептора. Різні екстерорецептори функціонують
взаємопов’язано завдяки еферентним впливам з боку тих мозкових структур,
до яких надходить відповідна інформація. Найтісніше взаємодіють структури
мозку, пов’язані з тактильними, зоровими і м’язовими рецепторами,
унаслідок чого здійснюється розпізнавання форми й величини предметів, їх
розташування у просторі, а також процеси компенсації сприйняття у людей із
втраченими чи недорозвиненими рецепторами. Кожному виду чутливості
шкіри відповідають специфічні рецептори: відчуття тепла – тільця Руффіні,
відчуття холоду – тільця Краузе, дотику – тактильні меніски у дисках
Меркеля, тиску – тільця Фатер-Пачіні. Нині дослідники роблять висновок
про функціональну полівалентність екстерорецепторів шкіри.

2. Функції шкіри

2.1.Захисна функція шкіри.

 8
Шкіра виконує захисну функцію організму від пошкоджень,
інфекційних агентів, отрут і сильнодіючих речовин. Механічний захист від
зовнішніх подразників (механічна бар’єрна функція) забезпечується щільним
роговим шаром, особливо на долонях і підошвах, еластичністю й механічною
резистентністю волокнистих структур сполучної тканини, буферними
властивостями підшкірної жирової клітковини. Завдяки цим властивостям
шкіра здатна чинити опір механічним впливам – тиску, розривам.
Шкіра значною мірою захищає організм від радіаційного впливу.
Інфрачервоні промені повністю затримуються роговим шаром,
ультрафіолетові – частково. Проникаючи углиб клітини, ультрафіолетові
промені стимулюють вироблення пігменту – меланіну, який поглинає
ультрафіолетові промені і, тим самим, захищає клітини від надмірної
інсоляції. Під впливом ультрафіолетового випромінювання у шкірі
синтезується вітамін D, дефіцит якого призводить до захворювання рахітом.
У захисті від хімічних подразників значну роль відіграє кератин
рогового шару. Основним бар’єром для проникнення у шкіру електролітів,
неелектролітів, а також води служить прозорий шар і найглибша частина
рогового шару, багата на холестерин. Шкіра нейтралізує слабкі розчини
кислот, лугів. Нейтралізуючі властивості шкіри залежать, у першу чергу, від
стану потовиділення. Бар’єрна функція забезпечується також
електростатичними особливостями шкіри. Зернистий шар заряджений
позитивно, а шари шкіри, які розташовані вище, – негативно.
Захист від мікроорганізмів забезпечується бактерицидними
властивостями шкіри. Кількість мікроорганізмів на шкірі людини має досить
широкі межі – до 32 млн. на 1 см2. Непошкоджена шкіра не пропускає
мікроорганізми. З лусочками, секретом сальних і потових залоз видаляються
не лише різноманітні шкідливі хімічні речовини, що потрапляють ззовні, але
й мікроорганізми. Продукти типу лізоциму, нижчі жирні кислоти, кисла
реакція кератину, секрету сальних і потових залоз створюють так звану кислу
мантію шкіри, несприятливу для розмноження мікробів, яка має
 9
бактерицидну дію. Завдяки таким способам самостерилізації, нанесена на
шкіру кишкова паличка гине через 15-30 хвилин. Бактерицидні властивості
шкіри знижуються при переохолодженні організму, забрудненні, перевтомі,
недостатній активності потових залоз, підвищуються при впливі на шкіру
тепла, суберитемних доз ультрафіолетових променів, масажу.
При проникненні мікробів через верхні шари епідермісу виникає
міграція лейкоцитів із судин і проникнення їх через дерму й епідерміс, а
також приток антимікробних серологічних продуктів – бактеріолізинів,
аглютинінів, опсонінів, вироблення антимікробних ферментів і формування
захисної запальної реакції.
Шкіра бере участь у процесах імунітету. Розрізняють неспецифічний
імунітет, який не залежить від попередніх інфекцій або вакцинацій,
утворюється під впливом ультрафіолетового опромінення, і специфічний, що
розвивається під впливом проникнення у шкіру інфекції.
Шкіра має малу електропровідність, а електрорезистентність її
особливого рогового шару велика. Електрорезистентність знижується на
вологих ділянках шкіри, особливо при підвищеному потовиділенні, а також у
осіб з переважанням тонусу парасимпатичної нервової системи. Електричний
опір залежить від властивостей самої шкіри, функціонального стану сальних
і потових залоз, а також від функціонального стану самого організму,
особливо нервової й ендокринної систем. Електрорезистентність шкіри у
людини, що спить, збільшується утричі, а у стані збудження різко падає
(психогальванічний ефект). Електроопірність шкіри вища, ніж підлягаючих
тканин, середні її показники нижчі на тулубі, вищі на кінцівках, на грудях
вищі, ніж на спині. При проходженні електричного струму через шкіру, у ній
відбувається поглинання електроенергії і утворюється додаткова різниця
потенціалів, що перешкоджає проходженню електричного струму. Опір
шкіри до струмів високої частоти виражений слабко, а до струму низької
частоти (фарадичний струм) і, особливо, до постійного струму – досить
великий. В цілому шкіра заряджена негативно і тому функціонує за
 10
принципом мембрани. У жінок резистентність до змінного струму слабша,
ніж у чоловіків.
2.2 Дихальна функція шкіри.
При tº=30ºС людина виділяє через шкіру (виключаючи шкіру голови)
7,0–9,0 г вуглекислого газу і поглинає 3–4 г кисню, що складає близько 2%
усього газообміну організму. Шкірне дихання посилюється при підвищенні
температури навколишнього середовища, під час фізичної роботи, при
травленні, підвищенні барометричного тиску, при гострих запальних
процесах в організмі.
Процес дихання – це не проста дифузія газів через шкірний покрив.
Шкірне дихання пов’язане з окислювально-відновлювальними процесами,
процес контролюється ферментативно, тісно пов’язаний з діяльністю потових
залоз, які багаті кровоносними судинами й нервовими волокнами.
2.3.Абсорбційна (всмоктувальна) функція шкіри.
Всмоктування через шкіру води і солей не відбувається через наявність
просоченого ліпідами блискучого й рогового шарів, які виконують бар’єрну
функцію. Жиророзчинні речовини всмоктуються безпосередньо через
епідерміс, а водорозчинні – через сально-волосяні фолікули і по вивідних
протоках потових залоз у період тгальмування тепловіддачі. Газоподібні
речовини (кисень, вуглекислий газ) всмоктуються так само легко, як і деякі
речовини, що розчиняють ліпіди й жиророзчинні речовини (хлороформ, ефір,
йод). Всмоктувальна здатність шкіри посилюється після мацерації рогового
шару зігрівальними компресами і тепловими ваннами, тому що ліпіди шкіри
разом із щільною структурою кератину відіграють роль інгібіторів дифузії.
При змащуванні поверхні шкіри жирами покращується контакт з
епідермальними ліпідами, всмоктування різноманітних речовин
посилюється.
2.4 Видільна функція шкіри.
 11
Видільна функція шкіри здійснюється секрецією потових і сальних
залоз. При недостатності функції нирок або печінки посилюється виділення
через шкіру речовин, які видаляються з сечею (ацетон, жовчні пігменти).
Потовиділення відбувається синхронно на різних ділянках шкірного
покриву і здійснюється під контролем центральної нервової системи. До
складу поту входить вода, органічні речовини (0,6%), хлорид натрію 0,5%,
домішки сечовини, холіну, летких жирних кислот. У середньому за добу
виділяється від 700 до 1300 мл поту. Інтенсивність виділення поту залежить
від ιº навколишнього середовища, сухості повітря, стану шкіри та її гіперемії,
рівня основного обміну.
Кількість сальних залоз у шкірі сягає приблизно 250000. Секрет сальних
залоз складається на 2/3 з води, а на 1/3 з аналогів казеїну, холестеролу,
деяких солей. З ним виділяються вільні жирні кислоти і неомилювані
кислоти, продукти обміну статевих гормонів.
2.5. Терморегулююча функція шкіри.
Вироблення теплової енергії в організмі підтримується завдяки
терморегуляції на певному, необхідному для життєдіяльності людини, рівні,
незважаючи на коливання зовнішньої температури. Шкіра бере участь у
тепловому обміні. Близько 82% усіх теплових втрат організму відбувається
саме через шкіру шляхом теплопровідності і внаслідок потовиділення.
Жирова змазка поверхні шкіри і погана теплопровідність підшкірної жирової
клітковини перешкоджають як надлишковому потраплянню тепла чи холоду
ззовні, так і надлишковій втраті тепла. Ця ізолююча функція знижується при
зволоженні поверхні шкіри. Контроль над процесами терморегуляції
здійснюється як гуморальними, так і нервовими механізмами. При
підвищенні зовнішньої температури кровоносні судини розширюються,
приток крові збільшується і тепловіддача посилюється, а підвищене
потовиділення з подальшим випаровуванням поту забирає значну кількість
тепла. Під впливом низьких температур кровоносні судини шкіри
звужуються, кровонаповнення зменшується і, відповідно, послаблюється
 12
тепловіддача. Теплорегуляція – складний рефлекторний акт, у якому бере
участь кора головного мозку (центри терморегуляції) і симпатична
вегетативна нервова система, на неї також впливають центри судинорухові,
потовиділення, дихання, гормони наднирників, гіпофізу, щитовидної і
статевої залоз. За добу людина виділяє близько 2600 калорій тепла.
2.6. Роль шкіри в обмінних процесах.
Крім газообміну, який здійснюється при шкірному диханні, у шкірі
відбувається проміжний вуглеводний, білковий, жировий, сольовий і
вітамінний обмін. За інтенсивністю водного, мінерального і вуглекислого
обміну шкіра лише незначно поступається печінці і м’язам. Шкіра значно
швидше, ніж інші органи, накопичує і віддає значну кількість води. Шкіра і,
особливо, підшкірна жирова клітковина є потужним депо поживних
матеріалів, які використовуються організмом у період голодування.
Шкіра бере участь у водно-сольовому обміні. Упродовж доби через
шкіру виділяється до 500 мл води, що складає 1% усієї її кількості в
організмі. Шкіра відіграє роль фільтра, який перешкоджає надлишковому
виділенню води з глибини на поверхню. Через шкіру виводяться різноманітні
солі, переважно хлориди, а також молочна кислота і продукти азотистого
обміну.

Шкірна чутливість і рецептори шкіри.

Шкіра являє собою величезне рецепторне поле, так як у ній зосереджено
чимало дотикових, температурних і больових нервових закінчень, за
допомогою яких здійснюється зв'язок організму з навколишнім середовищем.
Шкіра бере участь у різних рефлекторних реакціях – на холод, біль, високу
температуру, а також у підошовному, піломоторному та інших рефлексах.
Екстерорецептори шкіри сприймають зовнішні подразнення, які у вигляді
нервового імпульсу передаються до центральної нервової системи. Існують
різноманітні види шкірної чутливості: больова чутливість, яка викликається
механічним, термічним подразниками й електрикою, температурна –
холодовими і тепловими подразниками.
 13
Рецептори шкіри бувають двох типів:
- з вільними закінченнями нервових волокон;
- загорнені в капсулу.
Найпростішим видом рецептора шкіри є вільний кінчик тонкого
аферентного волокна. Рецепторами дотику також є диски Меркеля, яких
особливо багато в шкірі пальців рук. Вони утворені контактом вільних
нервових закінчень з модифікованими епітеліальними структурами і
розташовуються в нижній частині епідермісу. У позбавленій волосяного
покриву шкірі знаходиться багато інших рецепторів дотику – тілець
Мейснера. Вони локалізовані в сосочковому шарі шкіри пальців рук і ніг, а
також долонях, підошвах, губах, язиці, сосках грудей і статевих органах.
Глибше у шкірі, а також у сухожиллях, зв'язках, брижах розташовуються
пластинчасті тільця – рецептори тиску і вібрації (тільця Пачіні).
Багато вільних нервових закінчень оточують волосяні фолікули, що
збуджуються при зсуві, посмикуванні і згинанні волоса. До тиску на шкіру
людина звикає досить швидко, тому незабаром перестає відчувати дотик
одягу. Але до відчуття болю звикнути не можна, оскільки біль для організму
є дуже важливим сигналом тривоги.
Рецептори також поділяють на фазні (що швидко адаптуються) і
динамічні (вібраційні).
Механізм збудження шкірних рецепторів полягає у тому, що механічний
стимул призводить до деформації мембрани рецептора, у результаті чого
зменшується електричний опір мембрани (збільшується її проникність для
іонів). Через мембрану рецептора починає текти іонний струм, що
призводить до генерації рецепторного потенціалу. Коли рецепторний
потенціал досягає певного критичного рівня деполяризації, генеруються
імпульси, що поширюються по волокну у центральну нервову систему.
 14
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Особливості будови епітеліального шару.

2. Де знаходяться стовбурові клітини епітелію.
3. Особливості будови дерми
4. Структура сосочкового шару
5. Структура сітчастого шару
6. Які ультраструктурні елементи беруть участь в будові сосочкового шару
дерми.
7. Чім відрізняється структура дерми у різних частинах тіла.
8. Яку функцію виконує підшкірна клітковина.
9. Особливості структури підшкірної клітковина у різних відділах тіла.
10. Фізіологічна роль меланіну в епідермісі.
11 Особливості васкулярізації шкіри.
12. Особливості артеріальної сітки дерми.
13. Джерела інервації шкіри.
14. Функціональна різниця екстеро- і інтерорецепторів.
15. Різновиди екстерорецепторів.
16. Функціональні розбіжності екстерорецепторів.
17. Різновиди рецептори шкіри.
18. Яким чином відбувається захисна функція шкіри від механічних чинніків
19. Яким чином відбувається захисна функція шкіри при впливах хімічних
чинників.
20 Яким чином відбувається захисна функція шкіри при впливах
інфекційного чинника.
21. Впливи електричного струму на шкіру.
22. Особливості дихальної функції шкіри.
23. Яким чином відбувається адсорбційної функції шкіри.
24. Яким чином відбувається видільна функція шкіри.
25. Яким є склад поту.
26. Яким є склад сальних залоз.
27. Яким чином відбувається терморегулююча функція шкіри.
28. Завдяки яким властивостям відбувається терморегуляторна функція
шкіри.
29. Яким чином відбувається обмінна функція шкіра.
30. Яким чином відбувається чутливість шкіри.
31.
15