Тонка кишка

Тонка кишка (лат. intestinum tenue) найдовший відділ

шлунково-кишкового тракту, розміщений між шлунком і
товстою кишкою. Довжина тонкої кишки у людини
коливається від 4 до 7 м; Діаметр нерівномірний: у
проксимальному відділі в середньому він становить 47 мм, у
дистальному 27 мм. Товщина стінки тонкої кишки 2-3 мм,
при скороченні 4-5 мм. У тонкій кишці розрізняють три
відділи: дванадцятипалу, порожоню та клубову кишку.
 Тонка кишка виконує наступні функції:

1. порожнинне та пристінкове травлення хімічне розщеплення поживних речовин до простих сполук

ферментами у просвіті кишки і на поверхні її епітеліального вистелення
2. всмоктування продуктів розщеплення забезпечу ється значною площею покритої епітелієм слизової обо
лонки; збільшення поверхні всмоктування досягається шляхом утворенням складок, ворсинок, крипт, а
також завдяки наявності мікроворсинок на люменальній по верхні епітеліоцитів;
3. механічна проштовхування вмісту кишки (хімусу) в дистальному напрямку;
4. ендокринна - клітини дифузної нейроендокринної системи стінки кишки синтезують і виділяють у кров
гормони, які мають як місцеву, так і системну дію;
5. імунна функція забезпечується дифузним скупченням лімфоїдної тканини в стінці кишки, одиничними
та агрегованими лімфоїдними вузликами.
 Функціональні особливості різних відділів
тонкої кишки

Дванадцятипала кишка - викид ферментів, гідроліз білків,

жирів, вуглеводів, збагачення хімусу жовчю, зміна кислотності
середовища, перемішування вмісту і його транспортування,
всмоктування.
Порожня кишка - гідроліз полімерів, всмоктування,
інкреторна, евакуаторна, гормональна дія.
Клубова кишка - всмоктування продуктів гідролізу, жовчних
кислот, імунна, інкреторна, моторно-евакуаторна дія.
 Розвиток

Кишка розвивається із кількох ембріональних

зачатків:
Ендодерма кишкової труби — епітеліальна
вистилка кишки
Мезенхіма — сполучна тканина та гладка м'язова
тканина
Вісцеральний листок мезодерми — мезотелій.
Нервові елементи - мають нейроектодермальне
походження
 Будова стінки
Стінка тонкої кишки має чотири шари:
епітеліального, власної та м’язової пластинки, і
підслизового прошарку

 пітелій слизової оболонки тонкої кишки утворений

Е
одношаровий стовпчастий
Власна пластинка утворена пухкою сполучною тканиною
М'язова пластинка гладкими міоцитами

Для ефективного виконання функції всмоктування тонка кишка

повинна мати велику поверхню, вкриту епітеліальними
клітинами, здатними до абсорбції речовин. Значною мірою ця
функція забезпечується завдяки великій довжині тонкої кишки та
особливостям рельєфу її слизової оболонки.
Рельєф слизової оболонки тонкої кишки характеризу ється
наявністю циркулярних складок, ворсинок і крипт.
Циркулярні складки утворені виростами слизової оболонки разом із підслизовою
основою. Вони не розправляються при наповненні кишки, займають 1/2 або 2/3 периметра
стінки кишки, виступають у просвіт до 1 см. Загальна кількість складок близько 800.

Кишкові ворсинки це пальцеподібні або листоподібні вирости слизової оболонки висотою

від 0,5 до 1,5 мм, спрямовані у просвіт тонкої кишки. Загальна кількість ворсинок сягає 400
мільйонів. Це значно збільшує поверхню слизової оболонки, яка бере участь у процесах
травлення та всмоктування. В основі ворсинки лежить сполучна тканина власної пластинки
слизової оболонки, в якій зустрічаються поодинокі гладкі міоцити. Ворсинки містять
кровоносні та лімфатичні судини. Поверхня ворсинок вкрита одношаровим стовпчастим
епітелієм, у складі якого розрізняють три різновиди епітеліальних клітин: ентероцити з
посмугованою облямівкою, келихоподібні екзокриноцити та мікроскладчасті М-клітини.

Кишкові крипти - трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової

оболонки кишки. Їхня друга назва - залози Ліберкюна. Вхід до крипти відкриваєть
ся між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт 0,3- 0,5 мм, діаметр близько
0,07 мм. У тонкій кишці людини налічується понад 150 мільйонів крипт, які,
подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу тонкої
кишки. Поверхня крипт вистелена епітеліоцитами, серед яких розрізняють
стовпчасті ентероцити з мікроворсинчастою облямівкою, келихоподібні екзо-
криноцити, а також кишкові ендокриноцити (клітини Кульчицького),
малодиференційовані стовбурові клітини та клітини з ацидофільною зернистістю
(клітини Панета).
 Слизова оболонка
- епітеліальний шар - простий стовпчастий епітелій, має такі види клітин:

1. Ентероцити – складають основну масу клітин ворсинок та верхньої

частини крипт. Форма високопризматична. Мають добре розвинуті
органели в оксифільній цитоплазмі, ядро в базальному полюсі. На
апікальній поверхні мають мікроворсинки, вкриті глікокаліксом, які
утворюють мікроворсинчасту облямівку. Яка містить комплекс ферментів,
необхідних для пристінкового травлення, в результаті якого із олігомерів
(продуктів розщеплення поживних речовин в просвіті кишки) утворюються
мономери, які всмоктуються ентероцитами. Вуглеводи та білки в просвіті
кишки розщеплюються до олігосахаридів та олігобілків, які розщеплюються
ферментами мікроворсинчастої облямівки до моносахаридів та
амінокислот. Останні активно транспортуються ентероцитами до
кровоносних капілярів кишкових ворсинок. Жири в просвіті кишки
емульгуються і розщеплюються до жирних кислот та моногліцеридів, які
шляхом дифузії потрапляють у цитоплазму ентероцитів. Ентероцити
забезпечують також всмоктування води, солей. Живуть до 3 діб, після
чого злущуються в просвіт кишки.
2. Келихоподібні клітини – одноклітинні слизові залози, розташовуються
між ентероцитами у ворсинках та криптах. Їх кількість збільшується у
дистальному напрямі – від дванадцятипалої кишки до клубової. Ядро
розміщено в базальній частині клітини, у цитоплазмі розвинуті грЕПС,
мітохондрії, комплекс Гольджі, в апікальній частині – великі слизові
гранули. Слиз виділяється на поверхню епітелія, захищає його від
механічних пошкоджень та само перетравлення.
3. клітини Панета (екзокриноцити з ацидофільною зернистістю) –
пірамідної форми, з широкою основою та вузькою апікальною
частиною, в крупних ацидофільних гранулах – білково-
полісахаридний комплекс, цинк, лізоцим. Локалізуються на дні
крипт. Вииробляють лізицим, що захищає організм від патогенів і
інфекції.

4. Мікроскладчасті М-клітини - локалізуються у складі

епітелільного вистелення тонкої кишки поблизу лімфоїдних вузликів.
На свої апікальній поверхні мають мікроскладки, за допомогою яких
захоплює макромолекули (антигени) з кишки і передає їх лімфоцитам
і дендритним клітинам

5. Кишкові ендокриноцити (клітини Кульчицького) - належать до

дифузної нейроендокринної системи організму. Розкидані
поодиноко навколо ентероцитів. Мають трикутну, овальну або
полігональну форму, світлу цитоплазму, ядро в апікальній частині, у
базальній частині локалізуються секреторні гранули. Продуктами їх
діяльності є секретин, холецистокін, мотилін.
секретин - стимулює виділення інсуліну
холецистокін - діє на сфінктер шлунка, сповільнує надходження
хімусу, стимулює вивільнення жовчі, секрецію панкреатичних
ензимів
мотилін - активує рухову активність кишечника
Стовбурові клітини - слугують джерелом фізіологічної регенерації
епітелію крипт і ворсинок. Вони вузькі, призматичні, зі слабо
розвиненими органелами. Розміщенні в епітеліїї ножньої частини крипт
 Основна (власна) пластинка складається із пухкої сполучної та
ретикулярної тканин, що містять значну кількість лімфоцитів,
плазматичних клітин, еозинофілів. В центральній частині пластинки
розміщуються лімфатичні судини вздовж яких орієнтовані міоцити
(скорочувальний елемент ворсинки), кровоносні судини та нерви.
Вростання епітеліального шару у власну пластинку утворює кишкові
крипти — прості, інколи розгалужені трубчасті (ліберкюнові) залози (150-
180 млн у тонкій кишці), які також збільшують всмоктувальну поверхню
слизової оболонки. У тварин різних видів їх форма неоднакова. Серед
епітеліоцитів крипт, крім клітин, охарактеризованих в складі ворсинок, є
ще безоблямівкові ентероцити (стовпчасті) та екзокриноцити з
ацидофільною зернистістю (клітини Панета).
 М'язова оболонка тонкої кишки утворена двома шарами
гладеньких міоцитів: внутрішнім та зовнішнім. Внутрішній шар
розвинений більше, його клітини розміщуються циркулярно)
зовнішнього — у косоповздовжньому напрямку. Між шарами
м'язової оболонки у пухкій сполучній тканині розміщується м'язове
нервове сплетення. Перистальтичні скорочення структур цієї
оболонки забезпечує переміщення та проштовхування хімусу в
товсту кишку.
 Підслизовий прошарок стінки тонкої кишки утворений пухкою
сполучною тканиною, у якій є значна кількість кровоносних і
лімфатичних судин, нервових сплетень (мейснерівське сплетення). У
підслизовому прошарку дванадцятипалої кишки залягають кінцеві
секреторні відділи дуоденальних (бруннерівських) залоз. За будовою це
складні розгалужені трубчасто- альвеолярні залози зі слизово-білковим
типом секрету. Кінцеві секреторні відділи бруннерівських залоз побу
довані з мукоцитів, які у відповідь на парасимпатичну стимуляцію
продукують слизовий секрет з лужним рН. Вивідні протоки
дуоденальних залоз відкриваються біля основи крипт або між сусідніми
ворсинками; вони побу довані з клітин кубоїдної або призматичної
форми, які біля поверхні слизової оболонки заміщаються ентеро-
цитами.
Серозна оболонка утворена пухкою сполучною тканиною,
яку покриває один шар клітин мезотелію.
 Відмінності порожньої та клубової кишки
Порожня і клубова кишки мають в основному таку ж
структуру стінок, як і інші порожнисті органи шлунково-
кишкового тракту,
але локальні відмінності спостерігаються в plicae
circulares і судинному постачанні.
Поперечно орієнтовані кругові складки в порожній кишці
розташовані набагато ближче одна до одної, ніж у клубовій
кишці. Лімфатичних фолікулів особливо багато в стінці
клубової кишки (від власної пластинки до підслизової
оболонки) для формування імунної відповіді на антигени в
кишковому вмісті.
Дякую за увагу!