Тема: Особливості системи травлення в різні вікові періоди

1) Система травлення забезпечує організм людини всіма необхідними для життєдіяльності поживними
речовинами . Саме завдяки її діяльності організм отримує вуглеводи , білки , жири , мінеральні солі , воду ,
вітаміни в тому вигляді , який дає можливість їх засвоєння клітинами і тканинами . Потрапивши в кров та
лімфу , прості поживні речовини розносяться по всьому організму і в клітинах зазнають подальших змін : вони
стають будівельним матеріалом для клітин , джерелом енергії тощо .

Протягом життя травна система зазнає суттєвих вікових змін , які дають можливість пристосуватися організму
до змін в харчуванні . Метою сьогоднішньої лекції і є вивчення цих вікових змін і їх впливу на функціональні
можливості травної системи та обміну речовин .

ХРОНОЛОГІЯ РОЗВИТКУ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

ВІК Розвиток травної системи

Внутрішньоутробний розвиток

1 – 8 день З ентодерми полчинається організація трубки первинної кишки

(1 тиждень )

12 день Первинна трубка поділяється на 2 частини : внутрішньозародкову ( майбутній травний

канал ) і позазародкову ( зародковий мішок ) Спочатку первинна кишка закінчується сліпо і
має ротоглоткову і клоакальну мембрани

3 тиждень Ротоглотколва мембрана розчиняється

4 тиждень Починається утворення різних відділів травного каналу : розвивається глотка , стравохід ,
шлунок , 12-пала кишка , виникають зародки підшлункової залози і печінки , тонка і товста
кишки .

7 – 10 тиждень В шлунку починають виникати перші шлункові ямки і в них утворюватися майбутні залози у
вигляді скупчення клітин .

Печінка плода вже з ранніх термінів вагітності виконує функцію кровотворення. З 5-го
місяця вагітності ці функції здійснює червоний кістковий мозок, а в печінці відбувається
обмін речовин, в основному глікогенез із глюкози, яка надходить через плаценту.
Основними ферментами печінки в цей час є глікогеназа і гексогеназа. Депо глікогенази
спочатку утворюється в плаценті, а з 10-го тижня — в печінці, легенях, серці і головному
мозку плода.

3 – 4 місяць . Розчиняється клоакальна мембрана . В порожнистих органах поки що немає просвіту , але
вже з`являються залозисті клітини , які починають синтезувати свій секрет , що сприяє
утворенню просвіту.

На 12 тижні формується пілоричний відділ шлунку , а на 16 – кардіальний відділ .

 На 12 тижні відбувається також перший поворот тонкого кишечника . Трохи пізніше
відбувається другий і третій поворот кишечника в результаті чого весь кишечник займає
правильне анатомічне положення на момент народження .

Підшлункова залоза почингає синтезувати перші порції трвного соку ( є припсин , трохи
пізніше – хемотрипсин ) . Починають також функціонувати острівці Лангерганца
( синтезується глюкагон , інсулін, соматостатин ) .

В останні місяці В печінці відкладається залізо. Залози слизової оболонки кишок виробляють ферменти, що
вагітності перетравлюють навколоплодові води, з яких утворюється первородний кал (меконій).

На момент Ротова порожнина у новонароджених відносно невелика. Вона має ніжну і добре
народження васкуляризовану слизову оболонку, захисна функція якої знижена. Слинні залози
недорозвинені, кількість слини зменшена, тому слизова оболонка рота відносно суха. Із
слиною виділяються ферменти амілаза і птіалін, які розщеплюють полісахариди, і
мальтаза, що розкладає дисахариди до моносахаридів.

На губах знаходяться тверді валики, що сприяє щільному захопленню соска. У товщі щік
розміщені жирові утвори (грудочки Біша), які поліпшують акт ссання.

Стравохід вже сформований і знаходиться на рівні С3 – С4 . Анатомічні звуження

вимражені слабо . Просвіт стравоходу в шийному і черекному відділі ще закритий , а в
грудному – містить незначну кількість повітря . Стравохід має довжину 10—11 см. У його
слизовій оболонці е багато судин і мало слизових залоз. Слизова оболонка суха і дуже
уразлива

Шлунок ще недорозвинений , має малі розміри і може вміщіти лише 7 мл рідини .

Недорозвинений кардіальний відділ і дно шлунку .Шлункові залози недорозвинені ,
синтезують мало шлункового соку . Шлункових ямок до 200 000. Слизова оболонка кишок
має підвищену проникність для мікроорганізмів і токсинів. Вона ніжна, уразлива, багата на
судини і лімфатичні вузли. Відразу після народження вміст кишок стерильний, проте вже
через кілька годин до них потрапляє сапрофітна мікрофлора (біфідумбактерії, непатогенна
кишкова паличка та ін.). При натуральному вигодовуванні переважають біфідумбактерії,
при штучному— кишкові палички.

Шлунковий сік у новонароджених порівняно з дорослими характеризується зниженою

кислотністю і ферментативною активністю, що зумовлює його недостатню захисну
функцію, проте сичужного ферменту виробляється багато.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через
2,5-3 години, при вигодовуванні коров’ячим молоком – через 3-4 години. Їжа, яка містить
значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5 годин

Тонкий кишечник відносно довгий і складає 1,2 – 2,8 м ( що в 2 рази менше , ніж у
дорослого ) , але при перерахунку на 1 кг маси приходиться 1 м кишки , а у дорослого –
всього 10 см. ( це є пристосувальним механізмом для лактотрофного харчування , при
якому превалює пристінкове травлення ) . Лімфоїдна тканина ще нек згрупована в пеєрові
бляшанки і розкидана по всій кишці .

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок
перевищує довжину її тіла у 4-5 разів, а у немовлят – в 6 разів. Особливо інтенсивно кишки
 ростуть у довжину від 1 до 3 років, у зв’язку з переходом від молочної їжі до мішаної, і від
10 до 15 років.

Товстий кишечник ще не сформований – стрічки ледве помітні , а гаустри відсутні аж до 6

місяців . Пряма кишка відносно довга , ампула практично не сформована ,
навколопрямокишкова клітковина не розвинена , тому пряма кишка ще погано фіксована ,
м`язовий шар також погано розвинений . У перші 2—3 дні після народження при
випорожненні відходить м е к о н і й, пізніше — перехідний кал, який згодом стає
золотисто-жовтим. Частота випорожнень у новонароджених — до 3 разів за добу. Якщо
немає меконію у перші дні життя, треба запідозріте зарощення (атрезію) прямої кишки або
відхідника.

Підшлункова залоза ще не сформована , її маса всього 3 г , найкраще розвинена голівка

залози .

Печінка в цей період є самим крупним органом , займає 1/3 – ½ об`єму черевної
порожнини , виходить з під краю реберної дуги , печінкові часточки виражені нечітко .
Жовчний міхур зазвичай прихований печінкою і практично ніколи не пальпується

Після народження

Новонароджені Ротова порожнина мала і заповнена язиком. Губи і щоки відносно товсті , в щоках є жирові
грудочки , які допомагають акту ссання . На яснах валик для покращення захоплення
сосків. Слини синтезується мало і вона містить амілазу .

Вхід в гортань розташований доволі високо , що дозволяє дитині одночасно дихати і

смоктати . Стравохід короткий і без звуженнь , нема залоз і слабкий м`язовий шар .

Шлунок нагадує еластичний мішок і має горизонтальне положення ( тому явища

зригування , блювання доволі часті ) Шлункового соку мало і він має низьку активність .
Кишки довгі , мають багато складок і ворсинок . Петлі кишок розташовані доволі щільно
( велика печінка ) В просвіті кишок багато газів . Стінка кишок має гарне кровозабезпечення
( тому часто швидко всмоктуються токсичні речовини ) . Во всій довжині кишок погано
виражені сфінктери , тому має місце закиданн всісту одного відділу в інший . Брижа тонкої
кишки тонка і швидко розвивається . Лімфа від кишок не протікає чарез печінку , а відразу
потрапляє в циркулюючу кров .

Моторика кишок у новонародженого енергійна , тому часті випорожнення ( до 6 разів на

добу). Печінка знаходиться в стані функціональної незрілості , є ферментативна
недостатність , тому в першу добу спостерігається транзиторна жовтяниця( неповний
метаболізм білірубіну ) .

Травлення в перші дні носить характер автолітичності ( гідроліз полімерів здійснюється

ферментами грудного молока ) Потім збільшується активність ферментів слини і
підшлункової залози .
1 рік Є більшість молочних зубів , що говорить про готовність травної системи до прийому
твердої їжі .

Графік прорізування молочних зубів такий :

6 – 7 місяців – нижні центральні різці

8 – 9 місяців – верхні центральні різці ,

10 місяців – верхні бічні різці ,

12 місяців – нижні бічні різці ,

12 – 15 місяців – перші моляри ,

18 – 20 місяців – ікла ,

209 – 30 місяців –другі моляри .

Секреція слини значно зростає , виникає слинотеча ( дитина не встигає ковтати слину ) .

Маса шлунку подвоюється , збільшується поверхня слизової оболонки в 4 рази . Об`єм

шлунку постійно збільшується ( так при народженні він складає 7 мл , на 4-у добу – 40 – 50
мл , на 10 день – 80 мл , і в подальшому щомісяця збільшується на 25 мл , а на прикінці
року складає 250 мл ). Недорозвинений кардіальний сфінктер , що пояснює часте
зригування і блювання у дітей до року . Шлунок дітей до року нагадує „відкриту пляшку”.
Шлунок розташований косо – фронтально, що призводить до того , що дно шлунку
розташоване нище пілоричної частини , тому після годування необхідно надати дитині
дещо підвищеного положення . Швидко збільшується кількість шлункових залоз .

Продовжує розвиватися тонкий і товстий кишечник , підшлункова залоза і печінка . Маса

підшлункової залози до року збільшується в 4 рази , маса печінки – подвоюється . Печінка
виступає з – під реберної дуги на 2 – 3 см і легко пальпується . Ріст і розвиток підшлункової
залози триває до 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Жовчовиділення відмічається уже у 3-місячного плода.

2 роки Стравохід – збільшується в розмірах і закінчується на рівні С4 – С5. Формуються анатомічні

звуження , швидко потовщується слизова оболонка .

Збільшується ємкість шлунку . Збільшується кількість шлункових ямок до 1 300 000 ,

збільшщується кількість шлункових залоз до 8 млн.

Продовжує розвиватися кишківник та великі травні залози . Пряма кишка займає своє
правильне положення. Маса печінки потроюється .

3 роки Ємкість шлунку збільшується до 400 – 600 мл .

Будова товстої кишки стає такою , як у дорослої людини . Продовжує розвиватися тонка
кишка та великі травні залози

4 – 7 років Шлунок збільшується дуже повільно . Повільно зростає кількість ямок , кількість залоз
 становиьт в 6 років 10 млн .

Маса печінки збільшується в 5 разів порівняно з печінкою новонародженого . З 7 років

печінка в положенні лежачи не пальпується .

10 – 12 років Об`єм шлунку становить 1 300 – 1 500 мл , кількість шлункових ямок – 1 700 000 , , залоз до
18 млн .

Продовжує збільшуватися довжина тонкої і товстої кишки В апендиксі добре розвинені

лімфатичні вузли .

Підшлункова залоза збільшує свою масу в 10 разів( порівняно з масою залози у

новонародженого ) , залоза набуває горбистої поверхні ( до цього часу була гладенька , бо
не були виражені ацинуси ) .

15 – 16 років Продовжується розвиток травної системи . Кількість шлункових ямок дорівнює 4 млн .
Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослогоособливо інтенсивно росте печінка у 14-15
років, досягаючи маси 1300-1400 грам.

Зрілий вік Кількість залоз шлунку стає 25 млн .Довжина тонкої кишки сягає 6 м , гарно розвинені всі
сфінктери, пеєрові бляшки . Товстий кишківник також досягає зрілості . Підшлункова залоза
збільшується в розмірах в 30 разів порівняно з залозою новонародженого , а печінка –
тільки в 13 разів .

Похилий і Зуби мають велику ступень ситертості , з часом випадають . Ясна зазнають атрофічних змін
старечий вік ( оголюються шийки зубів , вони розгойдуються ) .

Атрофуються і зникають сосочки язика , порушується смакова функція.

Атрофуються жувальні і мімічні м`язи , кістки лицевого черепа. Менше
продукується слини , порушуються функції жування і ковтання.

Подовжується стравохід , в ньому з`являються викривлення , що впливає на проходження

харчової грудки по його довжині . Зменшується кількість залоз , які продукують слиз , що
також впливає на проходження їжі . Зменшується кількість м`язових волокон стравоходу ,
особливо це помітно біля переходу стравоходу в шлунок , це призводить до регургітації їжі
і рефлюкс – синдрому .

Атрофуються всі шари стінки шлунку , сплощуються шлункові ямки , зменшується кількість
залоз шлунку та їх секреторна здібність , що значно погіршує травну здібність шлунку .
Знижується кислотність шлункового соку , що позначається в зниженні бактерицидних
можливостей шлункового соку .

Зменшується довжина кишок , в їх стінці виникають атрофічні зміни ( атрофія ворсинок ) ,

що призводить до порушення мембранного травлення і всмоктування поживних речовин .

Зниженя бактерицидних властивостей травних соків призвордить до розвитку патогенних і

умовно – патогенних мікробів , що призводить до послаблення перистальтики і моторики
кишок . Виникають атонічні закрепи , які призводять до всмоктування частини токсичних
речовин назад в кров та лімфу .

ОСОБЛИВОСТІ ТРАВЛЕННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ .

Травлення. З їжею організм одержує білки, жири і вуглеводи.

В ембріональному періоді основним видом живлення є гістотрофне живлення ( після імплантації , зародок
живиться секретом слизової оболонки матки , а потім – матеріалом жовточного мішка ) .

З 2 – 3 місяця вагітності , коли вже починає функціонувати плацента , виникає гемотрофне живлення ( за
рахунок трансплкацентарного транспорту поживних речовин від матері плоду ) . Основою при цьому є
внутрішньоклітинне живлення .

На фоні гемотрофного живлення , з 16 – 20 тижня ( 4 – 5 місяць ) проявляється діяльність власних органів

травної системи , що виражається в амніотрофному живленні. Плід починає через рот ( ентерально )
отримувати поживгні речовини – білки , глюкозу , воду , мінеральні солі і т.д. З 8 тижня вже є прояви
протеолітичної і амінопептидазної діяльності тонкої кишки , трохи пізніше виникає засвоєння вуглеводів
( дисахаридазан активність )

З 5 – 6 місяця вагітності збільшується активність мальтази , яка стає максимальною в 8 місяців .

З 8 – 9 місяця вагітності збільшується активність лактази і на момент народження ця активність стає

максимальною .

На момент народження у дитини вже є всі структурні елементи травної системи , але вони ще функціонально
незрілі ( вони не можуть синтезувати травні соки в необхідній кількості і відповідного складу ) .
Тому лактотрофне живлення є найважливішим етапом адаптації новонародженого до існування в
навколишньому середовищі . Харчування молоком матері є ітогом еволюційного розвитку , яке дозволяє
вирішити проблему невідповідності потреб організму дитини до функціональних можливостей ШКТ .

На момент народження у дитини вже сформовані слинні залози , але їх секреторна неспроможність
спостерігається ще протягом перших 2 – 3 місяців . На перших етапах життя слина практично виконує функцію
герметизації ротової порожнини під час смоктання і тільки згодом , коли удосконалюється ферментвативний
склад слини , , вона починає приймати активну участь в травленні вуглеводів і форуванні харчової грудки .

До 4 – 5 місяців у дитини спостерігається надмірне слиновиділення , що зумолвлено недостатньою зрілістю

механізмів регуляції слиновиділення і ковтання .

Після початку ентенрального харчування ємкість шлунку швидко збільшується і після народження
спостерігається його рефлекторне розслаблення . Нейрогуморальна регуляція шлункової секреції
спостерігається наприкінці першого місяця життя . До 2 місяців кислотність соку забезпечує молочна кислота ,
і лише післяч 2-х місяців починає синтезуватися соляна кислота . З протеолітичних ферментів до року найбільш
активним є хемозин ( згортає молоко ) . В цьому віці також в шлунковому соці є ліполітичні ферменти –
шлункова ліпаза , яка гідролізує в шлунку 1/3 вього жиру молока матері .

Лише наприкінці першого року значно збільшується секреція шлунку та рН соку знижується до 1,5 – 2,0 , що
забезпечує оптимальну дію пепсину . У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок
звільняється від їжі через 2,5-3 години, при вигодовуванні коров’ячим молоком – через 3-4 години. Їжа, яка
містить значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5 годин.

На момент народження відносно незріла і підшлункова залоза , але вона швидко нарощує свої показники
роботи і наприкінці 1-го року , коли вже дитина отримує прикорми , підшлункова залоза синтезує соку в 10
разів більше , ніж в період новонародженості , а ще через декілька років кількість соку збільшується знов в 10
разів і стає , як у дорослої людини .

На момент народження функціонально незрілою є і печінка .Мало вимділяється жовчних кислот , що

проявляється як погане перетравлдювання жирів і стеареєю . Але печінка в цьому віці має вмсоку глікогенну
ємкість ( ДЕПО вуглеводів ) .
Кишки у новонароджених нібми компенсують недостатність тих органів , які повинні забезпечувати дистантне
травлення . Особливе значення набуває мембранне травленя , яке відбувається з участю ферментів
кишкового соку та соку підшлункової залози . Порожнисте травлення відбувається з участю ферментів молока
матері .

Протягом першого року життя доволі швидко відбувається розвиток дистантного травлення , значення
якого щороку зростає . Удосчконалюється склад травних соків , що дозволяє значно покращити порожнисте
травлення без участі ферментів материнського молока .

2) Основною функцією живого організму є обмін речовин і енергії. Життя можливе лише доти, поки
відбувається обмін речовин. В різних клітинах організму в процесі обміну речовин утворюються хімічні
сполуки, які необхідні для існування організму в цілому .

Система травлення забезпечує організм людини всіма необхідними для життєдіяльності поживними
речовинами . Саме завдяки її діяльності організм отримує вуглеводи , білки , жири , мінеральні солі , воду ,
вітаміни в тому вигляді , який дає можливість їх засвоєння клітинами і тканинами . Потрапивши в кров та
лімфу , прості поживні речовини розносяться по всьому організму і в клітинах зазнають подальших змін : вони
стають будівельним матеріалом для клітин , джерелом енергії тощо .

Протягом життя обмін речовин і енергії та терморегуляція зазнає суттєвих вікових змін , які дають можливість
пристосуватися організму до змін в харчуванні .

Тому є доволі важливим знання вікових особливостей обміну речовин та терморегуляції, які дадуть студентам
можливість зрозуміти вікові особливості організму людини та відрізняти вікові особливості від патологічних
станів в певній віковій категорії .

1. Типи живлення протягом внутрішньоутробного розвитку (гістотрофне, гематотрофний і амніотрофний типи

живлення)

2. Особливості обміну речовин новонародженого ( лактотрофне живлення).

3. Особливості обміну речовин у грудних дітей ( початок дискантного живлення).

4. Добові норми білків, жирів, вуглеводів та вітамінів , мікроелементів , мінералів для людей різного віку.

5. Особливості обміну речовин та терморегуляції у людей старечого віку.

ОБМІН РЕЧОВИН ТА ЕНЕРГІЇ

У дорослих спостерігається рівновага надходження та використання енергії. Енергія міститься в продуктах, що

їх споживають гетеротрофні організми. Поживні речовини мають не тільки енергетичне, а й пластичне
значення. Вони беруть участь у рості і самооновленні організму. Внутрішньоутробному періоду і періоду
дитинства притаманні процеси синтезу росту, тому в ці періоди онтогенезу енергетичний обмін позитивний.
Для організму, що росте, характерний позитивний білковий баланс, який супроводжується накопиченням в
організмі азоту. Під час росту поживні речовини слугують як будівельний матеріал, як джерело енергії для
синтезу ферментів і нуклеїнових кислот. Енергетичні витрати організму відбуваються за участі основного
обміну і витрат енергії на виконання фізичної праці, терморегуляцію та специфічно-динамічну дію їжі.

Процес обміну — основна властивість живого. У цитоплазмі клітин органів і тканин постійно відбувається
процес синтезу складних високомолекулярних сполук і водночас розпад їх із виділенням енергії та
утворенням простих низькомолекулярних речовин — вуглекислого газу, води, аміаку та ін.
Процес синтезу органічних речовин називається асиміляцією, або анаболізмом. У ході асиміляції
поновлюються органоїди клітини і накопичується запас енергії. Розпад структурних елементів клітини
супроводжується виділенням енергії, що міститься в хімічних зв'язках, а кінцеві продукти розпаду, шкідливі
для організму, виводяться за межі клітини і згодом — з організму.

Процес розпаду органічних речовин протилежний процесу асиміляції і називається дисиміляцією, або
катаболізмом. Такого типу реакції відбуваються з поглинанням кисню, тому розщеплення органічних речовин
пов'язано з окисненням, а звільнена при цьому енергія витрачається на синтез АТФ (аденозинтрифосфорної
кислоти), необхідної для асиміляції.

Таким чином, асиміляція і дисиміляція — це два протилежні, але взаємопов'язані боки єдиного процесу —
обміну речовин. При порушенні асиміляції і дисиміляції розладнується увесь обмін речовин.

В організмі людини відбувається безперервний водний, сольовий, білковий, жировий і вуглеводний обмін.
Безперервний розпад і окиснення органічних сполук можливі лише тоді, коли кількість цих речовин у клітинах
постійно поповнюється.

Проте потреба у поживних речовинах неоднакова.частина їх використовується організмом для утворення

енергії.

У процесі життєдіяльності організму енергетичні запаси безперервно зменшуються, поповнення їх

відбувається за рахунок їжі.

Співвідношення кількості енергії, що надходить з їжею, енергії, що витрачається організмом, називається

енергетичним балансом. Кількість їжі, що споживається, має відповідати енергетичним витратам людини.

Отже, основний обмін — це кількість енерговитрат у стані повного м'язового спокою, натщесерце (через 12
год після останнього споживання їжі), за температури навколишнього середовища 20—22 °С. Величина
основного обміну залежить від індивідуальних особливостей організму, віку і статі.

У дитини до 1,5-річного віку відбувається збільшення основного обміну, потім — зменшення його (табл. 7, 9—
11).

Під час хвилювання витрата енергії в дитини зростає на 20— 60 %, а під час крику — у 2—3 рази. Збільшується
основний обмін і при Більша підвищенні температури тіла (на 1 °С підвищення — 14— 16 %). Проте високий
пластичний обмін у цей період дитинства пояснюється тим, що основний обмін у загальній витраті енергії
менший, аніж у дорослої людини. Якщо у дорослої людини він становить 60 % загальної кількості енергії, що
утворюється в її організмі, то в дитини перших трьох місяців життя вона становить 36 % . Згодом основний
обмін зростає і у шкільному віці він становить 60 %.

Суттєвим компонентом основного обміну є витрата енергії на самовідновлення. Про інтенсивність

самовідновлення судять за коефіцієнтом зношуваності, який вираховують за мінімальною кількістю
ендогенного азоту, що виділяється із сечею за достатньо калорійної безбілкової дієти, тобто за рівнем
ендогенного азоту сечі. У дітей рівень ендогенного азоту сечі значно вищий, аніж у дорослої людини.

Таким чином, інтенсивність самовідновлення у дітей вища, аніж у дорослих (з віком різниця цього показника
проявляється залежно від статі).
 ОСОБЛИВОСТІ ТРАВЛЕННЯ В РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ

Травлення. З їжею організм одержує білки, жири і вуглеводи.

В ембріональному періоді основним видом живлення є гістотрофне живлення ( після імплантації , зародок
живиться секретом слизової оболонки матки , а потім – матеріалом жовточного мішка ) .

З 2 – 3 місяця вагітності, коли вже починає функціонувати плацента , виникає гемотрофне живлення ( за
рахунок трансплкацентарного транспорту поживних речовин від матері плоду ) . Основою при цьому є
внутрішньоклітинне живлення .

На фоні гемотрофного живлення , з 16 – 20 тижня ( 4 – 5 місяць ) проявляється діяльність власних органів

травної системи , що виражається в амніотрофному живленні. Плід починає через рот ( ентерально )
отримувати поживгні речовини – білки , глюкозу , воду , мінеральні солі і т.д. З 8 тижня вже є прояви
протеолітичної і амінопептидазної діяльності тонкої кишки , трохи пізніше виникає засвоєння вуглеводів
( дисахаридазан активність )

З 5 – 6 місяця вагітності збільшується активність мальтази , яка стає максимальною в 8 місяців .

З 8 – 9 місяця вагітності збільшується активність лактази і на момент народження ця активність стає

максимальною .

На момент народження у дитини вже є всі структурні елементи травної системи , але вони ще функціонально
незрілі ( вони не можуть синтезувати травні соки в необхідній кількості і відповідного складу ) .
Тому лактотрофне живлення є найважливішим етапом адаптації новонародженого до існування в
навколишньому середовищі . Харчування молоком матері є результатом еволюційного розвитку , яке
дозволяє вирішити проблему невідповідності потреб організму дитини до функціональних можливостей ШКТ .

На момент народження у дитини вже сформовані слинні залози , але їх секреторна неспроможність
спостерігається ще протягом перших 2 – 3 місяців . На перших етапах життя слина практично виконує функцію
герметизації ротової порожнини під час смоктання і тільки згодом , коли удосконалюється ферментативний
склад слини , , вона починає приймати активну участь в травленні вуглеводів і формуванні харчової грудки .

До 4 – 5 місяців у дитини спостерігається надмірне слиновиділення , що зумовлено недостатньою зрілістю

механізмів регуляції слиновиділення і ковтання .

Після початку ентерального харчування ємкість шлунку швидко збільшується і після народження
спостерігається його рефлекторне розслаблення . Нейрогуморальна регуляція шлункової секреції
спостерігається наприкінці першого місяця життя . До 2 місяців кислотність соку забезпечує молочна кислота ,
і лише після 2-х місяців починає синтезуватися соляна кислота . З протеолітичних ферментів до року найбільш
активним є хемозин ( згортає молоко ) . В цьому віці також в шлунковому соці є ліполітичні ферменти –
шлункова ліпаза , яка гідролізує в шлунку 1/3 всього жиру молока матері .

Лише наприкінці першого року значно збільшується секреція шлунку та рН соку знижується до 1,5 – 2,0 , що
забезпечує оптимальну дію пепсину . У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок
звільняється від їжі через 2,5-3 години, при вигодовуванні коров’ячим молоком – через 3-4 години. Їжа, яка
містить значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5-6,5 годин.

На момент народження відносно незріла і підшлункова залоза , але вона швидко нарощує свої показники
роботи і наприкінці 1-го року , коли вже дитина отримує прикорми , підшлункова залоза синтезує соку в 10
разів більше , ніж в період новонародженості , а ще через декілька років кількість соку збільшується знов в 10
разів і стає , як у дорослої людини .

На момент народження функціонально незрілою є і печінка .Мало виділяється жовчних кислот , що

проявляється як погане перетравлювання жирів і стеареєю . Але печінка в цьому віці має високу глікогенну
ємкість ( ДЕПО вуглеводів ) .
Кишки у новонароджених ніби компенсують недостатність тих органів , які повинні забезпечувати дистантне
травлення . Особливе значення набуває мембранне травлення , яке відбувається з участю ферментів
кишкового соку та соку підшлункової залози . Порожнисте травлення відбувається з участю ферментів молока
матері .

Протягом першого року життя доволі швидко відбувається розвиток дистантного травлення, значення
якого щороку зростає. Удосконалюється склад травних соків , що дозволяє значно покращити порожнисте
травлення без участі ферментів материнського молока .

Показником рівня обміну білків у організмі є співвідношення між кількістю азоту, який вводиться в організм
із білковою їжею, і кількістю азоту, що виводиться із організму з сечею.

Добова потреба в білку на 1 кг. маси тіла у дитини:

 на першому році життя становить 4-5 г.,
 від 1 до 3 років – 4-4,5 г.,
 від 6 до 10 років – 2,5-3 г.,
 старше 12 років –2-2,5 г.,
 у дорослих – 1,5-1,8 г.

Отже, залежно від віку і маси діти :

 від 1 до 4 років повинні одержувати на добу 30-50 г. білка,
 від 4 до 7 років – близько 70 г.,
 з 7 років – 75-80 г.

В дитячому віці підвищена потреба в незамінних амінокислотах , особливо лізимі , триптофані , гістидині .
Особливо багато цих амінокислот в м’ясі , рибі , жовтках яєць , горіхах .

Вік Білки , г Жири , г Вугле- Ерергія

води , г
Всього В т.ч. Всього В т.ч. Лінолева кислота , Ккал
тваринні рослинні % енергетичної
цінності раціону

0 – 29 днів 8 8 23 - 6 40 400

1 – 3 міс. 11 11 28 - 4–6 61 560

4 – 6 міс. 21 20,6 40 - 4–6 91 800

7 – 12 міс 34 27 46 5 4–6 120 1030

1 – 3 р. 46 32 46 4 4 180 1320

4 – 6 р. 65 42 65 10 3 260 1900

7 – 10 р. 79 47 79 16 3 315 2300

11 – 13 р. 93 56 93 19 3 370 2700

( хлопч)

11 – 13 р 85 51 85 17 3 340 2450

( дівч)
 14 – 17 р 100 60 100 20 3 400 2900

( хлоп)

14 – 17 р 90 54 90 18 3 360 2600

( дівч)

ДОБОВА ПОТРЕБА В ЖИРАХ.

У дорослої людини на добу на 1 кг. маси повинно надходити з їжею 1,5 г. жирів (приблизно 80-100 г. на добу).

Від 1 до 3 років добова потреба в жирові 32,7 г., від 4 до 7 років – 39,2 г., від 8 до 13 років – 38,4 г.

Жити виконують функцію джерела енергії , входять до структури всіх клітин організму . Разом з жирами
дитина отримує жиророзчинні вітаміни , які мають велике значення для росту і розвитку дитини .

Дефіцит жиру в їжі призводить до виснаження запасів жиру в організмі , послаблює імунітет та опірність
організму до випадкових інфекцій . Інститут харчування рекомендує вводити в раціон кількість жиру , яка
дорівнює кількості білків . Особливу увагу слід приділяти достатній кількості ненасичених жирних кислот , до
який відносяться арахідонова , пальмітинова , линолева та ліноленова кислоти . Відомо , що джерелом
арахідонової кислоти є риб’ячий жир . Практичним джерелом ненасичених жирних кислот є рослинна олія,
яка містить лінолеву кислоту , яка необхідна для синтезу арахідонової кислоти в присутності вітаміну
В6 Починаючи з 1,5 років у зв’язку з високою біологічною активністю рослинна олія вводиться до раціону
дитини в кількості 5 – 10 % від загальної кількості жирів . З жирів тваринного походження найкраще
використовувати вершкове масло . Воно містить жиророзчинні вітаміни А і Д і добре засвоюється організмом .
Крім того , жири надходять в організм разом з м’ясом , яйцями , рибою , молочними продуктами . За рахунок
жирів повинно забезпечуватися 30 % всієї

Добова потреба у вуглеводах у дітей висока і становить:

 у грудному віці 10-12 г. на 1 кг. маси тіла. В наступні роки потрібна кількість вуглеводів коливається
від 8-9 до 12-15 г. на 1кг. маси.
 від 1 до 3 років на добу дитині треба давати з їжею в середньому 193 г. вуглеводів,
 від 4 до 7 років – 287 г.,
 від 9 до 13 років – 370 г.,
 від 14 до 17 років – 470 г.,
 дорослому – 500 г.

Основна функція вуглеводів – забезпечення організму енергією . Потреба в вуглеводах залежить від віку і
енерговитрат . Швидкий ріст дитини з великим використанням енергії потребує багато енергії , а значить , і
вуглеводів Потреба дитини в енергії задовольняється головним чином за рахунок згорання жирів і білків , а
згодом , з дорослішанням , все більшу долю в цьому обміні займають вуглеводи

Потреба у воді на 1 кг. маси тіла з віком зменшується, а абсолютна кількість її зростає.
 Тримісячній дитині потрібно 150-170 г/ кг. маси,
 в 2 роки – 95 г/кг,
 в 12-13 років – 45 г/кг.

Добова потреба у воді:

 у однорічної дитини становить 80 мл.,
 в 4 роки – 950-1000 мл.,
 в 5-6 років – 1200 мл.,
  в 7-10 років – 1350 мл.,
 в 11-14 років – 1500 мл.

Мінеральні речовини:
 у новонародженого становлять 2,55% маси тіла,
 у дорослого – 5%.

У людини середнього віку основний енергетичний обмін становить 4,187 кДж. на 1 кг. маси тіла на 1 годину.
В середньому це 7140-7560 кДж. на добу. Основний обмін на 1 кг. маси у дорослої людини становить 96,6
кДж., у дітей 8-10 років в 2-2,5 рази вищий, ніж у дорослих.

Мінеральні речовини приймають активну участь в обміні речовин , є пластичним матеріалом і слугують для
нормального формування скелету , впливають на збудливість нервової і м’язової систем , стан шкіри та її
похідних , рН крові та інше .

Найбільше значення для дитячого організму мають кальцій , фосфор , калій , магній , залізо . Добова потреба
в мінералах представлена в таблиці .

Вік Вживання

Кальцій Фосфор Магній Залізо

0 – 29 днів 240 120 50 1,5

1 – 3 місяці 500 400 60 5

4 – 6 місяців 500 400 60 7

7 – 12 місяців 600 500 70 10

1 – 3 роки 800 800 150 10

4 – 6 років 1200 1400 300 15

7 – 10 років 1100 1650 250 18

11 – 13 років

хлопчики 1200 1800 350 18

дівчата 1100 1650 300 18

14 – 17 років

хлопчики 1200 1800 300 18

дівчата 1100 1650 300 18

Діти потребують підвищеної кількості кальцію , тому необхідно постійно включати його в раціон молока та
молочних продуктів, які містять багато кальцію . Джерелом кальцію можуть служити яєчний жовток , горіхи ,
боби , овочі , сири , м’ясо , вівсяна крупа , фрукти . Найбільш сприятливе співвідношення кальцію і фосфору
для дітей від 1 місяця до року 1:0,8 , від року до 3-х років 1:1 , в 4 роки і старше 1:1,2 або 1:1,5 . Фосфор
приймає участь в обміні вуглеводів , жирів , білків , біля 80% його входить до складу кісток .
Добре засвоюється фосфор , яки й міститься в продуктах тваринного походження (молоці , м’ясі , рибі , яйцях).
Потреба в фосфорі у дітей в 2 рази більша , ніж у дорослих.

В дитячому харчуванні велике значення має забезпечення надходження з їжею мінеральних речовин , які
сприяють кровотворенню ( це залізо , мідь , марганець , кобальт) . Реальними джерелами заліза є жовток
яєць, творог , каші , соки , м’ясо , картопля , хліб .

Навіть при достатньому надходженні заліза при недостатній кількості міді кровотворення також страждає .
Мідь необхідна для перетворення заліза , яке надходить з їжею в органічно зв’язану форму .

Важливу роль в кровотворенні відіграє марганець , який в присутності міді і заліза сприяє утворенню
ретикулоцитів і перетворенню їх в зрілі еритроцити . Крім того , марганець приймає участь в процесах
оссифікації і кровотворення , тому потреба у дітей в ньому підвищена . У дітей дошкільного віку вона складає
0,2 – 0,3 мг на 1 кг маси тіла .

Діти також потребують в підвищеній кількості цинку , який необхідний для нормального розвитку та
нормальної діяльності гіпофізу і підшлункової залози . Багато цинку в курячому м’ясі , яловичині бобових ,
буряку .

ВІТАМІНИ

Потреба в вітамінах у дітей підвищена у зв’язку з інтенсивним ростом і розвитком . Особливе значення в
дитячому харчуванні займають жиророзчинні вітаміни А і Д .

Вітамін А є ростовим фактором , відсутність його в раціоні призводить до порушень з боку ока і шкіри
( ксерофтальмія ) .

Вітамін Д особливо необхідний в молодому віці при інтенсивному рості і формуванні скелету . При його
нестачі виникає рахіт , що супроводжується деформацією скелету , м’язовою слабкістю та порушеннями з боку
нервової та ССС . Для профілактики рахіту рекомендовано дітям щоденно давати 400 МО вітаміну Д ( 1 крапля
олійного розчину ергокальциферолу або холекальциферолу ) . Джерелом вітаміну Д є яйця , печінка , молоко ,
риб’ячий жир .

Вітамін С також вкрай необхідний для нормального розвитку дитини . Цей вітамін приймає участь в
окислювально – відновлювальний процесах , в обміні білків , жирів , вуглеводів , впливає на судинну стінку та
зміцнює імунітет та опірність організму до інфекцій , виводить з організму вільні радикали та токсичні
речовини . Міститься вітамін в основному в продуктах рослинного походження ( чорній смородині , шипшині ,
петрушці , кропі , кольоровий капусті ... ) .

Вітамін В1 впливає на інтенсивність росту дитини . Його нестача викликає порушення процесів збудження і
гальмування в корі великих півкуль . Джерелом вітаміну є дріжджі , злакові квасоля , печінка , нирки , яйця .

ТЕМПЕРАТУРА ТІЛА ЛЮДИНИ ТА ТЕРМОРЕГУЛЯЦІЯ

Постійна температура людського тіла підтримується за допомогою утворень, які знаходяться в гіпоталамусі, їх
називають центром терморегуляції. Цей центр керує біохімічними процесами, що забезпечують
теплопродукцію, і регулює тепловіддачу. Остання залежить від величини шкірного кровотоку, від
випаровування води з поверхні шкіри і легень. М'язи, скорочуючись, також забезпечують теплоутворення.
Температура, що її вимірюють у прямій кишці (ректальна), найбільш точно відображує температуру
внутрішнього середовища організму. Вона на 0,3—0,5 °С вища за температуру, яку вимірюють в пахвовій або
паховій ділянці. Ректальна температура тіла дитини відразу після народження перебуває в межах 37,7— 38,2
°С. Вона дещо вища, ніж у матері, і свідчить про здатність плода до самостійної теплопродукції. Протягом 2—3
год ця температура через підвищену тепловіддачу знижується на 2—2,5 °С, досягаючи протягом доби 37 С.
Надалі вона залишається на кілька десятих градуса вищою, ніж температура у дорослих, поступово
наближаючись до неї. У немовлят регуляція тепловіддачі шляхом зміни шкірного кровотоку і потовиділення
дуже недосконала. Майже відсутня здатність підвищувати теплоутворення внаслідок збільшення м'язової
роботи. Відносно велика поверхня тіла збільшує тепловіддачу. Тому немовля перебуває в несприятливих
умовах стосовно підтримання постійної температури тіла. Дуже недосконалою е терморегуляція у
новонароджених, особливо недоношених новонароджених, дітей, які часто не справляються з коливаннями
температури навколишнього середовища, через що вони переохолоджуються або перегріваються. Важливо
підтримувати необхідну температуру в приміщенні, де є новонароджена дитина. Якщо вона не здатна
підтримувати нормальну температуру тіла, її слід помістити в кувез — апарат, який створює в камері певну
температуру і вологість повітря. Для грудних дітей характерні менші коливання температури тіла протягом
доби, ніж у дорослих (відповідно 0,4° і 1 °С). З віком підвищується здатність дитини підтримувати температуру
свого тіла в нормальних межах (36—37 °С), незалежно від змін температури навколишнього середовища.
Недосконалість терморегуляції у дітей раннього віку нерідко проявляється також як гіпертермічний синдром
— підвищення температури тіла понад 39,5 °С при інфекційно-запальних захворюваннях.