Травна система складається з органів, які здійснюють механічне та

хімічне перероблення їжі, перетравлювання харчових продуктів на

продукти живлення, всмоктування цих продуктів, а також виведення
продуктів обміну.

Ембріональний розвиток травної системи Розвиток органів

травлення у плода

Утворення органів травлення відбувається у ранні терміни

ембріонального розвитку. На 7—8-му добу утворюється трубка первинної
кишки. На 12-ту добу з первинної трубки утворюються дві частини: з
першої частини формується травний канал, з другої — жовточний мішок.
Первинна кишка на кінцях має ротоглоткову та клоачну мембрани. На 3-
му тижні ембріогенезу розсмоктується ротоглоткова мембрана, на 3-му
місяці — клоачна. Порушення цього процесу призводить до аномалій
розвитку травного каналу. З 4-го тижня з передньої кишки розвивається
глотка, стравохід, шлунок, частина дванадцятипалої кишки, підшлункова
залоза і печінка; з середньої кишки формується друга частина
дванадцятипалої кишки, тонка : клубова кишка; із задньої кишки
розвиваються всі відділи тое- кої кишки.

Стравохід на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку має: вигляд

трубки, просвіт його заповнений пухкою клітинною масою. На 3-му місяці
починається закладка залоз, які активно утворюють слиз, і це сприяє
утворенню просвіту в стравоході.

Шлунок у вигляді веретеноподібного розширення передньої кишки

з’являється на 3-му тижні гестації, потім він інтенсивно росте. На 7-му
тижні в шлунку виникають шлункові ямки, їх кількість збільшується. На 10-
му тижні починають формуватися майбутні залози. Процес
диференціювання різних клітин залоз шлунка тривалий і продовжується
до моменту народження. Воротарний м’яз-за- микач формується на 12-му
тижні, а кардія — на 16-му. Тонка кишка розвивається інтенсивно.
Частина кишки між шлунком і ніжкою жовточного мішка називається
переднім коліном, між жовточною ніжкою і клоакою — заднім коліном. З
переднього коліна розвивається нижня частина дванадцятипалої кишки,
тонка і більша частина клубової кишки. Із заднього коліна формується
частина клубової кишки і вся товста кишка. На 3-му місяці
внутрішньоутробного розвитку починається процес повороту кишок:
тонкої — справа наліво позаду від верхньої брижової артерії й товстої —
зліва направо від тієї ж самої артерії.

Залежно від того, на якому етапі відбуваються порушення повороту

кишок, спостерігаються різні природжені вади розвитку: грижі пупкового
канатика, природжений заворот порожньої кишки, синдром Ледда,
внутрішня грижа, високе розташування сліпої кишки, рухома сліпа кишка
тощо. Жовточний мішок редукує, однак ступінь цього процесу різний і
тому існують різні варіанти дивертикулу клубової кишки (Меккеля).
Підшлункова залоза закладається в ембріона на 3-му тижні гестації у
вигляді виростів передньої кишки: більший виріст — дорсальний, менший
виріст — вентральний. Головна частина підшлункової залози
розвивається із дорсальної нирки, яка утворює всі частини залози, крім її
головки. Головка розвивається з вентрального виросту передньої кишки,
зберігається вентральна протока. Дорсальна протока стає додатковою і
зливається з вентральною протокою.

На 12-му тижні гестації починає утворюватися трипсино- ген, а на 18-му

тижні — хімотрипсиноген. Ліпаза з’являється на 12-му тижні, амілаза —
тільки після народження. Крім залозистої паренхіми утворюються
панкреатичні острівці — так звані острівці Лангерганса. На 8-му тижні
гестації клітини містять глюкагон, а на 12-му тижні — інсулін. До
народження дитини підшлункова залоза ще не сформована.

Печінка і жовчний міхур розвиваються з печінкового дивертикулу на 4-му

тижні ембріогенезу з вентрального відділу первинної середньої кишки.

До імплантації зародка в стінку матки його живлення відбувається за рахунок

запасних речовин у цитоплазмі яйцеклітини. Ембріон живиться секретами слизової
оболонки матки і речовинами жовточного мішка. Такий тип живлення називають
гістотрофним. Після утворення плаценти головну роль відіграє гемотрофний спосіб
живлення (трансплацентарний). Плацентарна мембрана має неоднакову
проникність для різних речовин. З крові матері в кров плода надходять глюкоза,
амінокислоти, дипептиди. Плацента проникна для більшості білків, ліпідів,
полісахаридів. Материнською кров’ю речовини переносяться в плаценту, де
гідролізуються ферментами, а після мономери всмоктуються в кров плода. Крім
того, плацента може синтезувати білки і глікоген, які також використовує ембріон. З
4—5-го місяця гестації починається діяльність органів травлення плода й
амінотрофне живлення. Амніотична рідина надходить до травного тракту плода, де
поживні речовини частково перетравлюються і продукти всмоктуються в кров
плода. Цьому процесу сприяють смоктальні, дихальні, а пізніше і ковтальні рухи
плода. Добовий об’єм амніотичної рідини. яка поглинається плодом, досягає в
останні місяці вагітності 1 л. Деяка частина харчових речовин амніотичної
рідини перетравлюється власними ферментами рідини. Таке травлення
називається автолітичним.

Травні залози формуються в різні терміни ембріогенезу. Ферментативна

активність тонкої кишки формується раніше, ніж в інших частинах
кишкового тракту. У тонкій кишці відбувається гідроліз харчових речовин
за типом пристінкового і внутрішньоклітинного травлення. Секреція
ферментів клітинами шлунка та підшлункової залози у плода низька.

У плода ще немає періодичної моторної діяльності травного тракту.

Моторний апарат має низьку збудливість, може відповідати місцевими
скороченнями на сильні подразники.
Уже в перші тижні вагітності у плода закладається ендокринний апарат
травного тракту. По-перше, збільшується кількість ендокринних клітин під
час внутрішньоутробного розвитку. По-друге, у клітинах збільшується
кількість пептидів (гастрину, секретину, мотиліну, ентероглюкагону,
сомато- статину, нейротензину). Під час внутрішньоутробного розвитку
закладаються периферійні та центральні нервові механізми регуляції
діяльності травного тракту.

АФО органів травлення у дітей

Ротова порожнина у дитини відносно мала, заповнена язиком. Язик короткий,

широкий і товстий. Коли ротова порожнина закрита, язик торкається щік і твердого
піднебіння. Губи і щоки відносно товсті, у щоках розвинуті м’язи і щільні жирові
грудочки. На яснах розвинені валикоподібні стовщення для кращого захоплення
соска грудної залози під час годування. Слизова оболонка внутрішньої поверхні губ
у новонароджених не виглядає гладенькою, її борозни теж потрібні для кращого
пристосування до акту смоктання. Слизова оболонка ротової порожнини ніжна,
багата на кровоносні капіляри, але відносно суха. Сухість слизової оболонки
зумовлена дефіцитом слини після народження^хоча слинні залози сформовані до
моменту народження. З перших днів життя в слині міститься амілолі- тичний
фермент (амілаза). Слина має слабко кислу реакцію, що може сприяти
інфікуванню ротової порожнини. Вхід у гортань у новонародженого розташований
високо, над нижньозаднім краєм м’якого піднебіння і з’єднаний з ротовою
порожниною. Тому їжа рухається з обох боків від гортан: через сполучення між
порожниною рота і глоткою. Новонароджений може дихати і смоктати одночасно. З
порожнини рота їжа потрапляє до стравоходу, а потім — у шлунок. Стравохід,— це
м’язова трубка веретеноподібної форми, вхід у стравохід у новонародженого
розташований на рівні диска між III і IV шийними хребцями, його довжина 10—12
см. Анатомічні звуження стравоходу в новонароджених виражені слабко. Залози в
його слизовій оболонці після народження відсутні, недостатньо розвинута м’язово-
еластична тканина. Стравохід добре кровопос- тачається судинами.
Перистальтика стравоходу виникає під час ковтальних рухів. Шлунок являє
собою еластичний мішок, який розташований у лівому підребер’ї. У
новонароджених він має горизонтальне положення, його кардіальна
частина фіксована зліва від X грудного хребця, дно погано виражене і
розташоване під діафрагмою, тіло і воротарна частина розташовані на
рівні XII грудного хребця і пересікають лінію, що проходить посередині
між пупком і мечоподібним відростком груднини. З віком таке положення
шлунка змінюється. Об’єм шлунка у новонародженого — 30—35 мл.

Після народження дитини всі відділи шлунка розвинуті однаково. Гірше

розвинута кардіальна частина і дно. Погано розвинуті м’язові волокна
кардіального сфінктера, що пояснює схильність грудних дітей до
зригування. Більше розвинутий воротарний відділ шлунка і його м’яз-
замикач.

Слизова оболонка шлунка у новонароджених відносно товстіша, на її

поверхні є приблизно 20 000 ямок, кількість яких з віком дуже швидко
збільшується. Залози як функціонально, так і морфологічно ще
недорозвинуті, їх у 2,5 разу менше, ні»: у дорослих. Тому шлунковий сік
виділяється в малій кількосг. й має низьку активність.
Кишки новонародженого мають відносно більшу довжину, ніж у дорослих.
Співвідношення між довжиною кишок і тілом новонародженого 8,3:1 (у
дорослої людини — 5,4:1). У новонародженого тонка кишка дуже довга,
на 1 кг маси тіла дитини її приходиться 1 м (у дорослого — 10 см). Така
довжина кишок пояснюється пристосуванням дитини до пристінкового
травлення, якого достатньо для гідролізу й асиміляції грудного молока
ферментативними системами, що утримуються на мембранах клітин
епітелію кишки. Площа поверхні слизової оболонки кишки збільшується в
3 рази за рахунок складок, і в 20 разів — за рахунок ворсинок. Кишкові
петлі розташовані дуже компактно за рахунок відносно великої печінки і
недорозвинутого малого таза. Кишки у новонароджених і дітей грудного
віку мають такі особливості:

• у тонкій кишці міститься велика кількість газів;

• велика проникність кишкового епітелію;

• слабкий розвиток м’язового шару й еластичних волокон кишкової стінки;

• ніжна слизова оболонка з великою кількістю кровоносних судин;

• недостатність секреторного апарату;

• добре розвинуті складки слизової оболонки кишки і ворсинки.

Усі ці особливості впливають на високу проникність у кров нерозщеплених

складових частин їжі, токсико-алергійних речовин та мікроорганізмів.

Усі ці особливості впливають на високу проникність у кров нерозщеплених

складових частин їжі, токсико-алергійних речовин та мікроорганізмів.

Дванадцятипала кишка у новонародженого завдовжки до 10 см, широка,

розташована на рівні І поперекового хребця. Вона достатньо рухома, ця
рухомість зменшується з віком. Сфінктерний апарат дванадцятипалої
кишки достатньо розвинутий. Слизова оболонка її відрізняється від
слизової оболонки шлункр. Круглі складки мають жовтуватий колір від
домішків жовчі. У верхній частині дванадцятипалої кишки відбуваються
зміни реакції кислого шлункового хімусу на лужну реакцію, підготовка
хімусу до дії ферментів, які надходять із підшлункової залози та з печінки
через спільну жовчну протоку.

Порожня кишка становить 2/5, а клубова — 3/5 довжини тонкої кишки. Між
цими частинами немає чіткої межі. Клубова кишка закінчується
дивертикулом клубової кишки, у новонароджених клапан відносно
слабкий, тому вміст сліпої кишки з бактеріальною флорою може
закидатися назад у клубову кишку.
Брижа у новонароджених тонка, швидко збільшується в довжину на 1-му
році життя. Лімфа, що відтікає від кишок, не проходить через печінку, а
потрапляє безпосередньо в циркулюючу кров.

Довжина товстої кишки дорівнює росту дитини. Частини товстої кишки

розвинуті по-різному. У новонароджених відсутні чепцеві відростки,
стрічки кишки недорозвинуті, гаустри відсутні до 6 міс. У новонародженого
сліпа кишка розташована безпосередньо під печінкою. Червоподібний
відросток у новонародженого завдовжки до 5 см, має конусоподібну
форму і широко відкритий вхід. Він дуже рухомий і має довгу брижу.

Товста кишка легко переміщується, що залежить від заповнення шлунка і

тонкої кишки. У новонародженого пряма кишка відносно довша і в разі
заповнення може займати весь малий таз. Ампула прямої кишки не
розвинена.

Виділення соків у товстій кишці недостатнє. Але товста кишка відіграє

важливу роль у процесі травлення. У ній відбувається всмоктування води
і формування калових мас. Важливе місце займає у травленні
мікрофлора товстої кишки. Кишки плода і новонародженої дитини
впродовж 10—20 год життя стерильні. Формування кишкової мікрофлори
починається з 12 ї доби життя і за 7—9 днів у здорових доношених дітей,
що отримують грудне молоко, вона досягає нормального рівня. Якщо
дитина на грудному вигодовуванні, то в кишках переважає B.bifidus, а
якщо на штучному — В. соlі.

Моторика кишок у новонароджених енергійна, що збільшує частоту

випорожнень. Дефекація — це рефлекторний акт, який у перші 2 тиж
відбувається до 6 разів на добу. Протягом 1-ї доби дитина виділяє
меконій (першородний кал) зелено-чорного кольору. Він складається з
жовчі, епітеліальних клітин, слизу, ферментів, навколоплідних вод.
Випорожнення у здорових новонароджених, яких годують грудним
молоком, мають кашкоподібну консистенцію, жовто-зелений колір, кислий
запах.

Підшлункова залоза — паренхіматозний орган зовнішньої та внутрішньої

секреції. У перші місяці життя вона функціонує недостатньо. У ній мало
елементів сполучної тканини, дуже багато кровоносних судин. У
новонароджених найбільше розвинена головка залози. Уся поверхня
залози гладенька.

Печінка — паренхіматозний орган, найбільша травна залоза. Печінка у

новонародженого відносно велика і становить 23% від маси тіла. Паренхіма
печінки мало диференційована, вона повнокровна, швидко збільшується внаслідок
інфекції чи інтоксикації. Утворення жовчі печінковими клітинами недостатнє. Жовч
малої активності, у ній мало жовчних кислот. Печінка депонує поживні речовини,
білки, жири, глікоген. Клітини печінки виконують функцію фагоцитозу, беруть участь
в обміні заліза і холестерину. Печінка виконує також бар’єрну функцію, нейтралізує
деякі ендогенні та екзогенні шкідливі речовини. У новонародженого почінка
перебуває в стані функціональної недостатності, особливо слабка її
ферментативна діяльність. Проявом незрілості печінки є транзиторна жовтяниця у
новонароджених через неповний метаболізм вільного білірубіну, який утворюється
внаслідок розпаду еритроцитів. У дітей поступово збільшується об’єм ротової
порожнини. Розвиток слинних залоз закінчується в 3—4 міс. З цього моменту слина
виділяється активно, її слабко кисла реакція поступово змінюється на лужну.
Шлунок у дитини 1 року збільшується в 3 рази, у 5 років — у 6 разів, у 10 років — у
10 разів, у 20 років — у 24 рази (табл. 16). З віком збільшується і площа поверхні
слизової оболонки. Уже в 3 міс площа слизової оболонки збільшується в 3 рази, у 6
міс — у 4 рази, у 2 роки — у 5 разів, у 16 років — у 120 разів. На 2-му році життя
удосконалюється гістологічна будова слизової оболонки тонкої кишки. У
дитини віком 7 років вона не відрізняється від такої у дорослих.

Товста кишка анатомічно завершує свою будову у віці 3—4 роки. У 5—7
років кишки втрачають свою рухомість, удосконалюється їх моторика,
механізм нервової регуляції.

Підшлункова залоза завершує свій розвиток у 10—12 років. У 10 років

маса залози збільшується в 10 разів, а в дорослих — у 30 разів порівняно
з масою залози після народження. Найін- тенсивніше залоза росте в
перші 3 роки і в період статевого дозрівання.

Печінка з системою проток і жовчним міхуром розвивається дуже швидко,

у 2—3 роки її маса збільшується в 3 рази, З посиленням харчування і
отриманням різних продуктів у дітей посилюється секреторна і моторна
діяльність травної системи. Єдиним типом травлення стає власне
травлення під впливом ферментів у порожнині травного тракту.

З переходом на тверду їжу стає важливим механічне оброблення

харчових продуктів і формування харчової грудки. Для жування стає
важливим розвиток зубів.

У перші місяці після народження зуби містяться під слизовою оболонкою

ясен. Прорізування зубів починається з 6 міс, і цей процес може
відбуватися з відхиленнями в загальному стані дитини. З’являється
підвищена збудливість, дитина вередує, порушується сон, апетит,
починається посилене слиновиділення, рефлекторно виникають риніт,
подразливість слизової оболонки горла, підвищується температура тіла.
Після прорізування зубів усі негативні явища зникають, дитина за
спокоюється.

Молочні зуби прорізуються з такою послідовністю:

Вік, міс Назва зубів

6—7 міс Нижні центральні різці

8—9 міс Верхні центральні зубці

10 міс Бічні верхні різці

12 міс Бічні нижні різці

12—15 міс Перша пара великих кутніх зубів (перші моляри) 18—20 міс
Ікла

20—30 міс Друга пара великих кутніх зубів (другі моляри)

У процесі формування молочних зубів розрізняють два періоди:

• перший період — до 3—3,5 року — зуби стоять щільно, без проміжків;

• другий період (до 6 років) — висувається вперед нижня щелепа і

з’являються фізіологічні проміжки між зубами, значна стертість зубів.

Із 5—6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші

постійні зуби — це перші великі кутні зуби. Заміна молочних зубів
відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні зуби.

Із 5—6 років починається заміна молочних зубів на постійні. Перші

постійні зуби — це перші великі кутні зуби. Заміна молочних зубів
відбувається в такій послідовності, в якій прорізувалися молочні зуби.

Для розрахунку кількості молочних зубів можна користуватись такою

формулою:

п—4 (де п — вік дитини в місяцях).

Для розрахунку кількості постійних зубів можна користуватися формулою:

4. п—20 (де п — кількість років, які виповнилися дитині).

Після прорізування перших молочних зубів жувальні рухи слабкі, вони

аритмічні й чергуються зі смоктальними рухами. З віком збільшується
секреція шлункового соку натще. Секреція хлоридної кислоти прямо залежить від
віку та маси тіла дітей. У хлопчиків секреція вища, ніж у дівчаток того самого віку і
маси тіла. З віком збільшується інтенсивність секреції пепсиногенів залозами
шлунка. Розвивається м’язовий шар, збільшується кількість еластичних волокон та
інтрамуральних нервових закінчень. До 3-х років життя стабілізується моторна
діяльність шлунка. З віком збільшується тривалість і об’єм виділення жовчі,
зменшується латентний період скорочення жовчного міхура. У жовчі збільшується
кількість жовчних кислот, що підвищує ефективність травлення жирів. Одночасно з
посиленням секреції ферментів у тонкій кишці з віком зменшується проникність
слизової оболонки і швидкість всмоктування поживних речовин у кров і лімфу.

Геронтологічні зМіни ШКТ

Найбільш виражені зміни спостерігають з боку органів ротової порожнини:

1) зуби стають жовтими, мають різний ступінь стертості;

2) зменшується об’єм ротової порожнини, слинних залоз;

3) зникають ниткоподібні сосочки язика;

4) атрофуються жувальні та мімічні м’язи, кістки лицевого черепа.

Атрофія верхньої щелепи більша за атрофію нижньої, що порушує

прикус, утруднює відкушування і жування. Слини продукується менше,
тому в роті сухо, характерні тріщини язика і кутів рота.

Стравохід з віком подовжується і стає викривленим через кіфоз. Усі його

шари мають елементи атрофії. М’язові волокна

заміщуються на волокнисті елементи, зменшується кількість залоз.

Частіше атрофія розвивається в середній частині стравоходу, що
призводить до порушення проходження їжі. З віком збільшується частота
рефлюкса, що пов’язано зі зменшенням м’язів сфінктера стравоходу.

Відбуваються також атрофічні зміни у всіх шарах стінки шлунка. Товщина

слизового шару зменшується, сплощуються шлункові ямки, зменшуються
секреторні клітини в залозах. Змінюється взаємовідношення артеріальної
та венозної сітки, відбувається розрив і запустіння анастомозів між
артеріальними судинами, багато з них стають звивистими, зменшується
кількість капілярів на одиницю площі. Розвивається гіпоксія органа. Зміни
в слизовій оболонці шлунка, порушення нейрогуморальної функції при
зводять до зниження секреторної діяльності шлунка.

У віці 30—40 років знижується об’єм шлункового соку і дебіт вільної

хлоридної кислоти за 1 год (мал. 46, 47).

Базальна секреція кислоти змінюється в процесі старіння організму (мал.

48). Її показники в 20—30 років у два рази більші за базальну секрецію в
40—50 років.

Унаслідок старіння організму знижується вміст кислого компоненту

(хлоридна кислота і пепсиноген) в об’ємі шлункового соку (мал. 49),
лужний компонент практично не змінюється.

З віком збільшується довжина кишок, частіше окремих частин товстої

кишки. У стінці відбуваються атрофічні зміни, що призводять до
порушення мембранного травлення, всмоктування вуглеводів, білків,
жирів. Змінюється мікрофлора ки-

шок: активізується гнилісна мікрофлора, знижується молочнокисла.

Зі зниженням секреції травного тракту збільшується кількість продуктів

неповного гідролізу, а вони є середовищем для розмноження
мікроорганізмів.
Секрети слини, шлунка, печінки, підшлункової залози мають бактерицидні
властивості.

З віком збільшується кількість мікроорганізмів (табл. 17) у тонкій кишці, що

гальмує гідроліз і всмоктування. Збільшен-

ню кількості мікроорганізмів сприяє послаблення моторики і

перистальтики.

Зменшується маса печінки, знижується функція гепатоци- тів, що

призводить до порушення білкового, жирового, вуглеводного обміну,
зниження антитоксичної функції.

Збільшується в об’ємі жовчний міхур і знижується його тонус,

збільшується передньозадній розмір і довжина міхура. Рухова активність
його послаблюється. В умовах збільшення виділення холестерину
формуються камені.