Варіант 1

1. Мієлоархітектоніка - опис нервових волокон кори великого мозку.

Мієлоархітектоніка кори головного мозку:
• смужка молекулярного шару ( смужка Екснера) - на поверхні кори;
• смужка зовнішнього зернистого шару (смужка Бехтерєва) - між молекулярним і зовнішнім
зернистим шаром;
• смужка внутрішнього зернистого шару (зовнішня смужка Байярже) - між внутрішнім зернистим і
гангліонарним шарами;
• смужка гангліонарного шару (внутрішня смужка Байярже) - між гангліонарним і
поліморфноклітинним шарами.
У складі кори великого мозку розрізняють наступні типи нервових волокон:
• асоціативні - звʼязують різні ділянки кори в межах однієї півкулі;
• комісуральні - здійснюють звʼязок між різни-ми півкулями;
• проекційні - звʼязують кору з нижчими від-ділами ЦНС. Нервові волокна, які орієнтовані
паралельно до поверхні кори, отримали назву тангенціальних: вони формують окремі
тангенціальні пучки - так звані смужки, котрі залягають поміж шарами нейронів.
2. Сітківка представляє ланцюг нейронів, між якими знаходяться гліоцити і судини. До складу
нейронів сітківки входять світлочутливі (фоторецепторні), біполярні (асоціативні) і гангліонарні
нейрони, які розташовуються радіально і зв'язані між собою синапсами. Окрім цього, є ще два види
нейронів, що забезпечують зв'язок по горизонталі: горизонтальні клітини (сполучають
фоторецепторні і біполярні нейрони) і амакринні клітини (сполучають біполярні і гангліонарні
нейрони).
Фоторецепторні нейрони - типові біполярні клітини. Їх периферичні відростки - дендрити мають вид
паличок і колбочок і утворюють однойменний шар.
Найчастіше в сітківці виділяють два типи фоторецепторів - палички та колбочки.
Палички спеціалізуються на баченні при слабкому освітленні і забезпечують отримання чорно-білих
зображень. У мембранах дисків паличок вмонтований світлочутливий білок родопсин.
Колбочки - кольоровий зір: у мембранах на-півдисків колбочок - рецепторний білок йодопсин. У
механізмі генерації нервових імпульсів у відповідь дію світлових променів важливу роль відіграють
11-цис-ретиналь (вітамін А) та білок трансуцин.
3. Гістофізіологія органу слуху: коливання повітря —барабанна перетинка— слухові кісточки—
основа стремінця—овальне вікно—перилімфа присінкових сходів завитки —отвір на вершині завитки
—перилімфа барабанних сходів—взаємозміщення покривних пластинок—згинання стереоцилій та
волосків внутрішніх волоскових клітин—зміна проникності катіонних каналів волоскових клітин —
проникнення іонів калію з ендолімфи у волоскові клітини — деполяризація мембран аферентних
нейронів.
Гістофізіологія вестибулярного апарату:
• пляма маточки - рецептор лінійних прискорень і гравітації, пляма мішечка - гравітації та вібрації;
отолітова мембрана під час відповідних рухів голови і тіла намагається ковзнути відносно плями і
тягне волоски сенсорних клітин, що призводить до виникнення нервових імпульсів;
• ампульні гребні є рецепторами кутових прискорень; виникнення кутового прискорення у площині
відповідного півколового каналу - інерція ендолімфи і зміщення її у напрямку, протилежному до
обертання -деформація куполу - згинання волосків -виникнення нервових імпульсів; зміщення
стереоцилій в бік кіноцилії - викликає збудження волоскових клітин, а в протилежний бік- до
пригнічення волоскових клітин.
4. Епідерміс складається з 5-ти шарів:
Базальний ( утворений
• базальними кератиноцитами, які циліндричної або овальної форми, мають кругле ядро,
базофільна цитоплазма містить значну кількість тонофібрил та кератинових філаментів;
• Пігментними клітинами, які з відростками, що розгалужуються у напрямку до поверхневих шарів
епідермісу; маркерний фермент - ДОФА-оксидаза;накопичують меланін у вигляді оточених
мембраною гранул–меланосом, які є похідними ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі;
• Епідермальні дендритні клітини, які є різновидами макрофагів, у шкіру мігрують з кісткового
мозку;
• Клітини Меркеля)
Остистий (утворений 5-10 рядами клітин «крилатої» форми, які накладаються одна на одну з
утворенням щільного епітеліального пласта; у цитоплазмі клітин значна кількість тонофібрил
(утворюють між клітинами десмосомні
контакти);між кератиноцитами трапляються клітини Лангерганса)
Зернистий ( утворений 3-4 рядами клітин;
в клітинах синтезується білок філагрин, який склеює кератинові мікрофіламенти; нагромадження у
клітинах гранул кератогіаліну свідчить про початок процесів зроговіння епідермісу);
Блискучий ( утворений 3-4 рядами плоских клітин, які містять білок елеїдин; елеїдин є подальшою
стадією перетворення кератогіаліну;
за рахунок елеїдину клітини сприймаються під мікроскопом як суцільна блискуча смужка)
Роговий (утворений десятками рядів зроговілих клітин; клітини в напрямку до епідермісу поступово
відмирають і перетворюються на роговілусочки; за рахунок філагрину здійснюється подальша
агрегація проміжних філаментів - в клітинах накопичується кератин клітини рогового шару
синтезують білок інволюкрин)
5.Серце- порожнистий м’язовий орган, розділений на 4 камери. Починає розвиватися на початку 3-
го тиж-ня ембріогенезу, а з 21-22 доби примітивне серце вже здатне скорочуватися. Розвиток серця
починається з активного розмноження двох груп клітин, розміщених у симетричних ділянках
спланхноплеври шийного регіону ембріона. Вони утворюють спочатку два трубкоподібних тяжі, які
згодом зливаються в єдину трубку та зʼєднуються з судинами зародка і позазародкових органів,
формуючи примітивну серцево-судинну систему.
Стінки серця утворені трьома оболонками:
• ендокард( внутрішній епітеліальний шар на товстій базальній мембрані,підендотеліальний та
м’язово-еластичний)
• міокард ( скл з серцевої м’язової тканини і прошарків пухкої сполучної тканини із судинами і
нервами)
• епікард( побудований із тонкої пластинки сполучної тканини, зрощеної з міокардом і вкритої
мезотелієм)
Провідна система серця: включає синусно-передсердний вузол, передсердно-шлуночковий вузол
та передсердно-шлуночкові пучок Гіса з його кінцевими розгалуженнями- волокнами Пуркіньє.
6. Лімфатичний вузол - паренхіматозний орган. Його паренхіма утворена лімфоїдною тканиною.
Груба строма представлена сполучнотканинною капсулою і трабекулами, які відходять від капсули
вглиб паренхіми. Ніжна строма утворена ретикулярною тканиною. У лімфатичному вузлі розрізняють
кіркову та мозкову речовину.
В кінці 4-го місяця розвитку відбувається заселення лімфоцитами В-залежних зон кіркової та
мозкової речовини. Пізніше з’являються у паракортикальних Т-залежних (тимусзалежних) зонах.
7. Гіпоталамус- є вищим центром регуляції ендокринних функцій, який належить до лімбічної
системи і, відповідно, бере участь у контролі психоемоційної сфери, поведінки, сну та апетиту.
Також він контролює функції внутрішніх органів.
• У складі переднього відділу гіпоталамуса розрізняють наступні ядра: супраоптичне,
паравентрикулярне, медіальне преоптичне, латеральне преоптичне та супрахіазматичне. до
середнього- дорсомедіальне,вентромедіальне,аркуатне та латеральні теберальні ядра.
• Нейронами ядер середнього гіпоталамуса синтезуються два гормони: соматостатин (пригнічує
секрецію гормону росту соматотропоцитами гіпофіза) та дофамін (пригнічує секрецію пролактину
лактотропоцитами гіпофіза).
Задня частка гіпофіза:
називається нейрогіпофізом;
формує гіпофізарну ніжку, яка звʼязує гіпофіз із тканинами головного мозку;
містить тільця Герінга - термінальні розширення аксонів нейросекреторних клітин переднього
гіпоталамуса, у яких депонуються секреторні гранули з окситоцином і вазопресином;
 Варіант 2

1. Цитоархітектоніка - пошарове розміщення нейронів кори головного мозку (представлена шістьма

шарами)
- молекулярний шар утворений головним чином нервовими волокнами; містить дуже мало клітин
переважно з гальмівною функцією
- зовнішній зернистий шар містить дрібні пірамідні, зірчасті та гальмівні нейрони;
- зовнішній пірамідний шар утворений переважно середніми та великими пірамідними клітинами;
- внутрішній зернистий шар містить збудливі зірчасті нейрони;
- внутрішній пірамідний шар, у якому локалі-зуються великі й гігантські пірамідні клітини (клітини
Беца);
- мультиформний шар містить дрібні пірамідні та гальмівні нейрони.
2. Жовта пляма та центральна ямка сітківки. На задньому полюсі ока сітківка містить жовтуватого
кольору пляму діаметром 5,5 мм з невеликим заглибленням - центральною ямкою. Специфічного
кольору їй надає пігмент ксантофіл. У ділянці жовтої плями локалізується головним чином колбочки,
та, переважно на периферії невелика кількість паличок; кровоносні судини тут відсутні.
Гематоофтальмічний бар'єр — це бар'єр утворений ендотелієм капілярів сітківки і райдужки,
циліарним епітелієм і пігментним епітелієм сітківки. Це фізичний бар'єр між місцевими кровоносними
судинами і власне внутрішньою частиною ока.

3. Орган слуху та рівноваги включає: зовнішнє вухо, яке сприймає звукові коливання; середнє вухо,
яке перетворює звукові хвилі у коливання рідини - перилімфи; та внутрішнє вухо, яке здійснює
функції сприйняття звукових, гравітаційних і вібраційних стимулів. Три складові частини органа слуху
та рівноваги мають різне походження. Вушна мушля розвивається з шести мезенхімних горбиків.
Зовнішній слуховий хід розвивається з першої глоткової щілини. Він відокремлений від барабанної
порожнини барабанною перетинкою, яка складається з зовнішнього епітеліального шару. Середнє
вухо включає барабанну порожнину та слухову трубу, котрі походять із першої глоткової кишені та
вистелені ендодермальним епітелієм. Розміщені у барабанній порожнині молоточок та коваделко
походять з першої, а стремінце - з другої глоткових дуг. Внутрішнє вухо розвивається з ділянки
ектодер-ми поблизу від зачатка ромбоподібного мозку,

4. Шкіра являє собою зовнішній покрив організму і є найбільшим його органом. Шкіра складається з
трьох компонентів: епідермісу, дерми і гіподерми, а також має похідні, до яких належать: волосся,
нігті, потові і сальні залози. Розрізняють товсту шкіру (на долонях і підошвах; не має волосся) і
тонку шкіру (інші частини тіла; містить волосся).

Функції шкіри:
• захист організму від фізичних, хімічних та біологічних чинників. Зокрема, завдяки наявності в шкірі
пігментних клітин, що виробляють меланін, забезпечується захист організму від шкідливого впливу
ультрафіолетового опромінення. Під впливом цього в шкірі синтезується вітамін D;
• шкіра непроникна для води, але через неї можуть надходити в невеликій кількості кисень та
жиророзчинні речовини;
• Екскреторна функція
• Тепловий гомеостаз
• Чутливість(тактильна, больова і температурна)
• Депо крові
• Участь в імунних реакціях.
Джерелами розвитку шкіри є ектодерма, мезенхіма і нервовий гребінь.

5. Серце- порожнистий м’язовий орган, розділений на 4 камери. Починає розвиватися на початку

3-го тиж-ня ембріогенезу, а з 21-22 доби примітивне серце вже здатне скорочуватися. Розвиток
серця починається з активного розмноження двох груп клітин, розміщених у симетричних ділянках
спланхноплеври шийного регіону ембріона. Вони утворюють спочатку два трубкоподібних тяжі, які
згодом зливаються в єдину трубку та зʼєднуються з судинами зародка і позазародкових органів,
формуючи примітивну серцево-судинну систему.

• ендокард (побудований із чотирьох шарів. Внутрішнім шаром є ендотелій, що утворений плоскими

полігональними ендотеліоцитами, розміщеними на товстій базальній мембрані. Другим є
сполучнотканинний підендотеліальний шар. У третьому, м'язово-еластичному шарі, є багато
еластичних волокон, між якими містяться гладкі міоцити.)

6. В-лімфоци́ ти — один із видів лімфоцитів, що належать до групи лейкоцитів, які беруть участь у
гуморальній системі імунної відповіді. Вони характеризуються виробленням антитіл, які розпізнають і
атакують конкретні молекули, для яких вони розроблені.
В-лімфоцити походять від спільного попередника між Т-клітинами, клітинами природних кілерів та
деякими дендритними клітинами. Розвиваючись, ці клітини мігрують у різні місця кісткового мозку, і
їх виживання залежить від конкретних розчинних факторів.
7. Гіпофіз - нейроендокринний орган, розташований в ділянці турецького сідла клиноподібної кістки
черепа. Анатомічно у гіпофізі розрізняють тіло та ніжку, гістологічно він поділяється на адено- і
нейрогіпофіз.
Гіпофіз розвивається з двох зачатків - ектодермольного (кишеня Ратке) і нейрогенного (лійковий
відросток).
На 4-5 тижні ембріогенезу ектодермальний епітелій даху ротоглотки утворює кишеню
Ратке(спрямований до мозку виріст) з якого розвиватимуться передня, проміжна і туберальна частки
аденогіпофіза. Назустріч кишені Ратке росте випинання проміжного мозку, що дасть початок
нейрогіпофізу.

Кровопостачання: Кровопостачання нейрогіпофіза здійснюється нижньою гіпофізарною артерією,

котра, у свою чергу, роз-падається на капілярну сітку, до якої через аксоно-гемальні синапси
надходять гормони переднього гіпоталамуса вазопресин та окситоцин.

Аденогіпофіз включає три частини: передню, проміжну та туберальну. У нейрогіпофізі розрізняють

нейральну частину та лійку, яка продовжується у бік гіпоталамуса, утворюючи
гіпоталамогіпофізарний тракт.
Гормони: гормон росту, пролактин, тиротропний гормон, меланоцитостимулюючий,
адренокортиуотропний.

Зовні гіпофіз вкритий сполучнотканинною капсулою; тонкі прошарки сполучної тканини всередині
органа містять фенестровані капіляри і нервові волокна. Паренхіма аденогіпофіза представлена
спеціалізованими епітеліальними кліти-нами. Нейрогіпофіз утворений елементами нервової тканини

.Білет 4
1.Нервова система – це система органів та
структур, якіздійснюють регуляцію всіх життєвих процесів організму, здійсню
ють інтеграцію і координацію діяльності всіх іншихйого систем
та органів, забезпечують взаємодію, зв’язок іззовнішнім середовищем. Завдяки
нервовій системіорганізму людини функціонує як одне ціле. Нервовасистема по
будована з нервової тканини, основнимструктурним елементом якої є нервова к
літина. Вона забезпечує сприйняття подразнень,
генерацію нервовогоімпульса і його передачу. Існує дві класифікації нервовоїси
стеми – анатомічна та фізіологічна. Анатомічно її органиподіляють на централ
ьні (головний і спинний мозок)
та периферійні (нервові вузли, нервові стовбури і нервовізакінчення). Фізіологі
чно нервову систему поділяють на соматичну і вегетативну. Соматична інервує
тіло організма, а вегетативна – внутрішні органи, судини та залози.
В основі діяльності нервової системи лежать рефлекторнідуги
– ланцюги нейронів, які забезпечують проведеннянервового імпульсу від рецеп
тора (чутливого) нейрона
до ефекторного нервового закінчення еферентного нейрона на робочому органі.
2. Органи чуття - це сукупність спеціалізованих структур, які забезпечують спр
ийняття різноманітних подразників щодіють на організм. Органи чуття є периф
еричним частинамианалізаторів, які являють собою складні нейро динамічнісис
теми. Аналізатор складають: 1) периферична частина,
де сприймається подразнення, - це власне і є орган чуття;
2) проміжна - провідні шляхи, що передають нервові імпульси;3) Центральна -
кора великого мозку, де відбувається аналізсприйнятого відчуття.
Органи чуття поділяють на три титипи. До першого типу належать
орган зору та орган нюху, в яких рецепторами є нейросенсорні клітини. До
другого типу належить органислуху, рівноваги і
смаку, у яких роль рецепторів відіграютьсенсорно-епітеліальні клітини. До орга
нів чуття третьоготипу, які не мають анатомічно вираженої органної будови,від
носять чутливі нервові закінчення.
3. Спіральний орган
- епітеліальна пластинка, утворенадвома типами клітин на базальній мембрані (
всі клітини є зовнішні і внутрішні): 1)підтримуючі (допоміжні);2)волоскові (сен
сорні) зовнішні та внутрішні. Додопоміжних належать: Зовнішні клітини-
стовпи -розташовані двома рядами, мають видовжене вигнути тіло і розширену
основу, між ними утворюються просвіттрикутної форми - внутрішній тунель. З
овнішні фаланг клітини – розташовані назовні від зовнішніх клітин стовпіву
3-5 рядів; призматичний форми, базальні частині оточенетонофібрилами в
ядро. Зовнішні пограничні клітини –розташовується назовні від зовнішніх фа
лангах клітин у декілька рядів. Зовнішні підтримуючі клітини –
розташовується назовні від зовнішніх пограничних клітин, поступово переходя
ть у епітелій судинної смужки; під ними розташовується клітини Бетшера. Вну
трішні клітинистовпи – розташовані медіальніше від зовнішніх клітинстовпів.
Внутрішні фалангові клітини – розташовуєтьсямедіальніше від внутрішніх кл
ітин стовпів;
за будовоюподібні до зовнішніх фалалангових клітин. Внутрішніпограничні к
літини – розташовані медіальніше відвнутрішніх фалангових клітини; поступо
во переходять у епітелій спірального тунелю між вестибулярною та
барабанною
губами лімба. Усі клітини містять у цитоплазмі тонофібрили. Сенсорні: лежа
ть
у капітальнихза глибинах відповідних їм фалангових клітин, утворюючитаку ж
кількість рядів. Не контактують з базальною мембраною, але
вершинами доходять до поверхніспірального органу. Утворюють щільні контак
ти з прилеглими фаланговими клітинами, утворюючи бар'єр міжендолімфою та
основами волоскових клітин. Перилімфапроникає через базилярну пластинку
і заповнює внутрішній тунель та проміжки між основами внутрішніх та зовніш
ніхволоскових клітин.
4. Сальні залози - прості альвеолярні розгалужені залози,голокринові. Секрет
– шкірне сало
– змащує поверхнюшкіри та волосся, що запобігає мацнрації шкіри. Залоза скл.
з
2х відділів: кінцевий секреторний відділ і вивіднапротока. Кінцевий відділ ро
зміщений в поверхневихчастинах сітчастого шару дерми, навколо коренів воло
сся, являє собою мішечок, який складається з оточенихбазальною
мембраною клітин-себоцитів двох різновидів: зовнішній, гермінативний,
шар себоцитів; великі клітиниполігональнох форми. Вивідна протока: відкриває
тьсянаданні волосяної лійки, утворена багатошаровим плоским епітелієм, який
біля кінцевого секреторного відділу стаєодношаровим кубічним і зливається з з
овнішнім шаром клітин секреторного відділу. Потові залози – простітрубчасті
нерозгалужені залози. Секрет
– піт. Складається з двох відділів: кінцевий секреторний відділ; вивіднапрот
ока. Кінцевий секреторний відділ має вигляд трубки, закрученої у формі клубка
. Стінка трубки утворенакубічний або циліндричними епітеліоцитами. Секретор
ніклітини – судорифероцити – поділяють на
2 різновиди: світлі – секретують воду та мінеральні солі; темні –
виділяють органічні макромолекули. Вивідна протока у вигляді спіралі проходи
ть
через сітчастий і сосочковий шар дерми, пронизує усі шари епідермісу і вкрива
ється на поверхні шкіри потовою порою. Частина вивідних проток разом з
притоками сальних залоз впадає у волосяну лійку. Стінка побудована з двошар
ового кубічного епітелію, який в епідермісі змінюється на багатошаровий плоск
ий. У новому шарі вихідна протока власної стінки не має.
5. Лімфатичні судини - частина циркуляторні системиорганізму,
яка забезпечує дренаж надлишку тканинноїрідини у венозне русло. Лімфатичні
судини поділяють на лімфатичні капіляри, інтра-
та екстраорганні відвіднілімфатичні судини, а також головні лімфатичні стовбу
ри, до яких належить грудна протока
права лімфатична протока. Дві останні впадають у глибокі вени шиї. Відповідні
лімфатичні судини своєю будовою подібні до
вен, щопояснюється низьким тиском і малою швидкістю плинурідини,
а також напрямку її руху - від органів до серця –
в обох типах судин. Особливостями будови від них лімфатичних судин є наявні
сть клапанів та добре розвиненоїадвентиції.
6. До системи кровотворення та імунного захисту відносять: центральні органи,
червоний кістковий мозок,
тимус, периферійні органи, селезінка, лімфатичні вузли, гемолімфатичні вузли,
лімфоїдна тканина слизовихоболонок. Ліфоїдні вузли бобоподібної форми вид
овженняза
ходом лімфатичних судин, забезпечують антигенинезалежному розмноженню
В- і Т-
лімфоцитів. Покритісполучнотканинною капсулою, від якої всередину вузлавід
ходить сполучнотканинні перегородки – трабекули.
У капсулі зустрічаються гладком'язові клітини, які формуютьопорно-
скоротливий аппарат вузла. Перенхіма утворена В- і Т-
лімфоцитами. В перенхімі розрізняють кіркову та мозковуречовину. Між Моск
вою та кірковий речовинами розміщенапаракортикальна зона. Також є щілині п
роміжки (синуси): крайовий синус, кірковий синус, мозковий синус, ворітнийси
нус. Кіркова речовина утворена лімфатичними вузлами – скупченнями В-
лімфоцитів.
7. Наднирникова залоза – парний ендокринний орган, розміщений над верхні
м полюсом нирки. Перенхіма скл.
з 2х частин: поверхнева кіркова речовина і центрально мозкова речовина.
Кіркова речовина наднирникова залозискл з трьох зон: клубочкова зона, пуско
ва зона, сітчастазона. Співвідношення ширини зон
у кірковій речовинівідповідно 1:9:3. В клітинах добре розвинута гладка ендопла
зматична сітка, елементи комплексу Гольджі, мітохондрії містять характерні тк
булярні кричати і забезпечують синтез попередників стероїдних гормонів.Надн
ирникові залози виробляють адреналін і норадреналін. Регенерація та вікові змі
ни наднирників: клітини кори
й мозкової частини залози здатні підтримувати свою чисельність шляхом опера
ції мало диференційованихстовбурових
клітин. Останні локалізується безпосередньопід капсулою органа
і постійно диференціюються в ендокриноцити кори.
АКТГ стимулює їхню проліферацію з екамбі ального резерву.
При хронічному надлишкувідбувається гіперплазія кори надниркової залози з гі
персекрецією стероїдних гормонів. Частина клітин, щомігрувати в мозкову част
ину надниркової залози з нервовогогребеня, також зберігається у вигляді мобіл
ьного резерву. У віці 50-60 років починається вікова інволюція наднирників:
вона охоплюе головним чином клубочку
та початкову зони; мозкова речовина і сітчаста зона кори з віком практично
не змінюється.

Варіант 6
1.Будова нервових стовбурів, особливості їх реакції на
пошкодження, процеси відновлення нервового закінчення:
 Нервовий стовбур (нерв):
• мієлінові або безмієлінові нервові волокна;
• сполучнотканинні елементи
Сполучнотканинні елементи нервового стовбуру:
• Епіневрій - сполучнотканинна оболонка, що вкриває нерв ззовні; багатий на
фібробласти, макрофаги, адипоцити, волокнисті структури;
• періневрій - перегородки, що відходять від епіневрію в середину нервового
стовбура та ділять його на окремі пучки нервових волокон; складається з
поздовжньо орієнтованих колагенових волокон та клітин сполучної тканини;
• ендоневрій - сполучна тканина, що міститься всередині окремих пучків нервових
волокон.

Нервові закінчення поділяються на рецептори, ефектори і міжнейронні синапси.

Рецептори — чутливі закінчення дендритів нервових клітин, пристосовані до
сприйняття подразнень, які над- ходять до
організму: екстерорецептори сприймають зовнішні
подразнення, інтерорецептори — подразнення з внутрішніх органів і тканин, які, в
свою чергу, поділяються на терморе- цептори, барорецептори,
механорецептори, ноцирецептори.
Залежно від будови є вільні нервові закінчення; невільні не- рвові закінчення, які
можуть бути капсульованими чи не капсульованими.
Ефектори утворені закінченнями аксонів ней- роцитів і бувають двох типів:
рухові; секреторні.
Міжнейронні синапси— особли- ва форма міжклітинних зв’язків, характерна для
нервової тка- нини, що складається з двох частин:
1) пресинаптичної, утвореної термінальною гілкою аксона тієї нервової клітини,
яка передає імпульс;
2) постсинаптичної, яка містить особливий білок — рецептор медіатора.
Функціонально розрізняють збуд- жуючі та гальмівні синапси.
Морфологічно виділяють такі типи
синапсів: аксодендритні; аксосоматичні; аксоаксонні.
2. Загальний план будови очного яблука, оболонки, їх відділи, і
похідні, тканинний склад оболонок:
Очне яблуко:
-неправильної кулястої форми,
-розташоване у передній частині оріти,
-оточене жиром, сполучною тканиною, звязками, мязами, сльозовою залозою.
Його стінка утворена 3 оболонками:
• Зовнішня, фіброзна- складається з двох частин –
1) непрозорої білкової оболонки, склери=5/6 поверхні.
2) Прозорої рогівки – 1/6 поверхні.
Та місце переходу між ними – лімб.
• Середня складається з 3 частин –
Власне судинна оболонка,
 Війкове тіло,
Райдужка,
• Внутрішня – сенсорна (сітківка), складається з трьох частин:
зорова;
райдужна;
війкова;
Всередині знаходяться:
• кришталик;
• склисте тіло;
• водяниста волога, що заповнює камери ока: 1) передня камера - між
рогівкою і райдужкою; 2) задня камера - між райдужкою, війковим пояском і
райдужкою.
Функціональні апарати ока:
Діоптрйчний або Світлозаломлювальниий: • рогівка; • волога передньої камери
ока; • кришталик; склисте тіло;
акомодаційний: • війкове тіло; • війковий поясок; • райдужка;
рецепторний, або фотосснсорний: зорова частина сітківки.
3. Загальна морфофункціональна характеристика, розвиток
органу слуху.
Залежно від будови і функції рецепторної частини, органи чуття поділяють на три
типи. До першого типу належать органи чуття, у яких рецепторами є
спеціалізовані нейросенсорні клітини (орган зору, орган нюху), які перетворюють
зовнішню енергію в нервові імпульси. До другого типу належать органи чуття, у
яких роль рецепторів відіграють сенсорно-епітеліальні клітини. Вони
перетворюють подразнення у потенціали збудження, котрі передаються до
дендритів чутливих нейронів, які, у свою чергу, сприймають збудження від
сенсорно-епітеліальних клітин і трансформують їх у нервові імпульси (органи
слуху, рівноваги, смаку).
До органів чуття третього типу, з анатомічно невираженою органною формою,
відносять пропріоцептивну (скелетно-м'язову), шкірну і вісцеральну сенсорні
системи. Периферичні відділи в них представлені
різноманітними некапсульованими та інкапсульованимирецепторами.
В розвитку внутрішнього вуха виділяють наступні етапи: Ø формування
перетинчастого лабіринту:
· утворення слухового пухирця з слухової плакоди(ділянка ектодерми по боках
зачатку довгастого мозку), яка випинається і занурюється в мезенхіму;
· слуховий пухирець побудований з багаторядного епітелію, який продукує
ендолімфу, що заповнює слуховий пухирець;
· слуховий пухирець контактує з ембріональним слуховим ганглієм, який
поділяється на ганглій присінка і ганглій завитки;
· слуховий пухирець поділяється на дві частини: перша – маточка з трьома
півколовими каналами, друга – мішечок і протока завитки;
· з потовщення стінки слухового пухирця в ділянці його контакту з слуховим
ганглієм утворюється чутлива пляма;
 · чутлива пляма поділяється на дві частини: верхня – розвивається пляма маточки
та ампульні гребні, нижня – розвивається пляма мішечка та спіральний орган;
• утворення перилімфатичних просторів внаслідок резорбції мезенхіми;
• окостеніння та формування кісткового лабіринту.

Функції органу слуху та рівноваги: сприйняття звукових, гравітаційних та

вібраційних стимулів, лінійних та кутових прискорень.
В органі слуха є 3 частини: зовнішнє, середнє та внутрішнє вуха. Зовнішнє
вухо складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу, барабанної
перетинки. Середнє вухо складається з барабанної порожнини, 3 слухових
кісточок: молоточок, коваделко, стремінце, та слухової труби. Внутрішнє вухо —
це лабіринт кістковий та перетинчастмй, який повторює перший.
4. Додаткові диферони епідермісу – макрофагальний та меланоцитарний.
Меланоцити - клітини нейрального походження, які складають 10-25% клітинних
елементів базаль-ного шару епідермісу. Відростки меланоцитів проникають до
остистого шару. Меланоцити синтезують пігмент меланін, який забезпечує захист
від уль-ультррафіолетового опромінення. Гранули з меланіном - меланосоми -
виділяються у міжклітинний простір і фагоцитуються кератиноцитами.
Співвідношення між кількістю меланоцитів і кератиноцитів в епідермісі є доволі
стабільним показником і складає 1: 4. Це співвідношення притаманне людям
різних рас. Але у темношкірих людей пігментні клітини містять більше меланіну
і меланосоми розташовані в клітинах усх шарів епідермісу. Під впливом
ультрафіолетового опромінення кількість меланоцитів не збільшується, однак
посилюється їхня синтетична активність і ме-ланосоми накопичуються в усіх
шарах епідермісу.
Інтраепідермальні макрофаги (клітини Лангерганса) -
різновид антигенпрезентуючих дендритних клітин, які локалізуються на межі
базального та остистого шарів, містять багато лізосом і фагоцито-вані гранули
меланіну. Клітинам Лангерганса прит-манні наступні функції:
участь у неспецифічному імунному захисті - фагоцитоз антигенів, які потрапляють
до епі-дермісу, продукція цитокінів. За умов ушкодження шкіри кількість
клітин Лангерганса в епідермісі зростає;
індукція імунних реакцій. За умов інвазії в епідерміс мікроорганізмів
клітини Лангер-ганса захоплюють їх, забезпечують процесинг антигенів, мігрують
у регіональні лімфатичні вузли, де презентують антигени лімфоцитам, запускаючи
імунні реакції;
регуляція проліферації та диференціації кератиноцитів;
регуляція процесу злущення рогових лусочок з поверхні рогового шару
внаслідок руйну-вання міжклітинних контактів лізосомальни-ми ферментами, які
продукують клітини Лангерганса.
5. Кровоносні капіляри будова.Основні типи капілярів. Поняття
про гістогематичні бар’єри
Капіляри - найтонші кровоносні судини. Будова:
❖ ендотелій - одношаровий плоский епітелій;
 ❖ базальна мембрана;
❖ перицити
Функції гемокапілярів:
❖ обмін речовин між кров'ю та тканинами;
❖ входять до складу гістогематичних бар'єрів;
❖ забезпечення мікроциркуляції.
Типи капілярів:
• соматичного типу - мають нефенестрований ендотелій і суцільну базальну
мембрану локалізуються у шкірі, м'язовій тканині, серці, головному мозку);
• вісцерального типу - мають фенестрований ендотелій ісуцільну базальну
мембрану локалізуються у ниркових клубочках, ворсинках тонкої‘ї кишки, залозах
внутрішньої секреції);
• синусоїдного типу- мають фенестрований ендотелій та пори у базальній мембрані
(локалізуються у кровотворних органах, печінці).
Гістогематичний бар’єр – це спеціалізована структура, що знаходиться
між кров’ю і тканинною рідиною, який регулює обмінні процеси між ними,
забезпечуючи збереження постійності складу і фізико-хімічних
властивостей тканинної рідини, а також який затримує перехід у неї
чужорідних речовин із крові.
6. Органи кровотворення та імунного захисту…
Центральні органи : червоний кістковий мозок, тимус
Периферійні органи: Селезінка, лімф вузли, гемолімфатичнівузли;
лімфоїдна тканина слизових оболонок (MALT - Mucosa-
Associated Lymphoid Tissue):
• скупчення імуноцитів у слизових оболонках травної трубки (GALT - Gut-
Associated Lymphoid Tissue); • скупчення імуноцитів у слизових оболонках бронхів
(BALT - Bronchus-Associated Lymphoid Tissue);
• скупчення імуноцитів у СЛИЗОВИХ оболонках сечостатевих ШЛЯХІВ,
ВИВІДНИХ проток спинних і молочних залоз;
❖ лімфоїдна тканина шкіри (SALT - Skin-Associated LymphoidTissue);

Тимус:
розміщений за грудниною; /
❖ маса у дорослої людини 10-30 г;
❖ маса у новонароджених дітей - 12-І4 г;
❖ у 18-річному віці розміри 19x7x2 см;
❖ полігональної форми;
❖ зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органу
вростають перегородки, що поділяють його на часточки;
❖ сполучнотканина капсула відмежована від паренхіми базальною мембраною
пористого типу.
Структурно-функціональна одиниця тимусу – часточка
Функції тимусу: ❖ розмноження та дозрівання
(антигеннезалежна диференціація) Т-лімфоцитів;
 ❖ синтез регуляторних пептидів
для лімфопоезу (тимозин, тнмулін, тнмопоетнн та інші);
❖ синтез біологічно активних речовин: • інсуліноподібнийфактор (знижує рівень
цукру в крові); • кальцитоніноподібнийфактор (знижує рівень кальцію в крові); •
фактор росту (забезпечує ріст тіла)
Гематотимусний бар’єр:
❖ будова: • епілетіоретикулоцити; • перикапілярний простір, який містить
макрофаги; • стінка гемокапіляру;
❖ закриває доступ антигенам з судинного русла до лімфоцитів, що дозрівають у
кірковій /у речовині, що запобігає розвитку автоімунних реакцій; відсутній у
мозковій речовині.
Прищитоподібна залоза (glandula parathyroidea). У людини є чотири (рідше -
дві) прищитоподібні залози. Вони розміщені на задній поверхні щитоподібної
зало-зи, під спільною сполучнотканинною капсулою (рис. 4.30). Це органи
овальної форми, розмірами 6х3х2 мм, масою 35-50 мг кожний. Структурною і
функціональною одиницею прищитоподібноїзалози
є трабекула (перекладка). Трабекули побудовані із скупчень клітин-паратироцитів,
які зʼєднуються між со-бою, утворюючи десмосомні контакти.
Розвиток. Формування прищитоподібних залоз починається на пʼятому тижні
ембріогенезу з виростів епітелію 3-4 пар глоткових (зябрових) кишень. Поступово
ці вирости відокремлюються і кожен з них перетворюється у са-
мостійнуприщитоподібну залозу. У новонароджених і дітей молодшого віку па-
ренхіма залози побудована лише з головних клітин, на пʼятому-сьомому році
життя зʼявляються ацидофільні клітини. Після 20-25 років
у прищитоподібних залозах спостерігається нагромадження адипоцитів.

Варіант 7
1. Загальні принципи будови органів центральної нервової системи:
На поперечному зрізі спинного мозку видно, що всередині розташована
сіра речовина, яка має форму метелика По периферії спинного мозку розташована
біла
речовина, що складається з клітин нейроглії та мієлінових нервових волокон
(мієлінізованих аксонів нервових клітин), які йдуть до або від різних частин
спинного та
головного мозку. Сіра речовина утворена тілами та дендритами мультиполярних
нейронів , клітинами нейроглії, серед яких переважають астроцити.
У сірій речовині спинного мозку розрізняють три пари рогів: передні, задні та
бічні. Передні роги містять м о т о н е й р о н и (рухові нейрони) кількох типів,
які утво- рюютьвентромедіальні, вентролатеральні, дорсоме- діальні та
центральні пари ядер. До нейронів цих ядер підходять: низхідні шляхи від кори
великих півкуль, ак- сониасоціативних нейронів, аксони
підкіркових ядер головного мозку, аксони чутливих
нейронів. Різноманіт- тямотонейронів дозволяє регулювати свідомі, умовно-
рефлекторні йбезумовнорефлекторні рухи.
 Задні роги утворені власними й грудними ядрами, які
складаються засоціативних нейронів. Ці нейрони входять до
складу моносегментарних, олігосегментарних, спінальних
та спінокортикальних рефлекторних дуг.
Бічні роги містять два види ядер. Медіальне пр Медіальне проміжних яких ідуть у
складі спинномозочкових шляхів (висхідні шляхи). Латеральне проміжне ядро
також містить асоці- ативні нейрони симпатичної нервової системи, але їхні
аксони покидають спинний мозок через переднікорінціійдуть до симпатичних
гангліїв (низхідні шляхи).
Таким чином, усе різноманіття мультиполярних ней- ронівспинного мозку, з
урахуванням спрямованості їхніх аксонів, можна розділити на три групи:
1() корінце- ві - їхні аксони покидають спинний мозок через передні роги; (2)
пучкові - їхніаксони йдуть від ядра до ядра, від сегмента до сегмента або
утворюють висхіднішляхидо головного мозку; 3)( вставні (внутрішні) - їхні
аксони не виходять за межі с і р о їречовини.
Біла речовина спинного мозку поділяється рогами сірої речовини на передні,
задні та бічні канатики, які складаються з пучків нервових волокон.
2. Основні функціональні апарати органу зору
діоптрйчний/або Світлозаломлювальиий: • рогівка; • волоіа передньої камери
ока; • кришталик; склисте тіло;
акомодаційний: • війкове тіло; • війковий поясок; 28 • райдужка;
рецепторний, або фотосснсорний: зорова частина сітківки.
3. Загальна характеристика зовнішнього, середнього, внутрішнього вуха
Зовнішнє вухо
• вушна раковина - пластинка еластичного хряща, вкрита тонкою шкірою
з пушковим волоссям, сальними залозами та невеликою кількістю потових залоз;
• зовнішній слуховий хід - трубка довжиною 2,5-3 см; основа - еластичних хрящ або
кістка (вглибині); вкритий тонкою шкірою з пушковим волоссям та сальними
залозами; глибше розташовані видозмінені потові залози (церумінозні), які
продукують вушну сірку і відкриваються самостійно або у вивідну протоку
сальних залоз;
• барабанна перетинка - відмежовую зовнішнє вухо від середнього; пружна мембрана
товщиною 0,1 мм, нерівномірно натягнута; являє собою власну пластинку,
утворену двома шарами колагенових волокон (зовнішній радіальний та внутрішній
циркулярний) та фібробластів між ними; ззовні вкрита епідермісом, з боку
середнього вуха - слизовою —«болонкою. вистеленою одношаровим плоским
епітелієм.
Середне вухо:
барабанна порожнина;
слухові кісточки;
слухова труба.
Внутрішнє Byxo
розташоване в піраміді скроневої кістки; складається з кісткового та
розташованого в ньому перетинчастого лабіринтів; перетинчастий лабіринт
побудований з фіброзної тканини, повністю повторює форму
 кісткового; між кістковим та перетинчастим лабіринтом є просвіт, в
якому міститься рідина - перилімфа; всередині перетинчастого лабіринту
міститься рідина - ендолімфа.
4. Епідерміс, бодова його шарів
Епідерміс складається з п’яти шарів
базаЛІний шар; >
остистий шар; >
зернистий шар; > блискучий шар;
> роговий шар

Базальний шар утворений наступними типами клітин на

базальній мембрані:
❖ Базальні кератиноцити
• циліндричної або овальної форми, мають кругле
ядро, базофільна цитоплазма містить значну кількість тонофібрил
та кератиновнх філаментів;
• кератинові філаменти у прнмембранній зоні формують пучки, які входять у
склад десмосомних контактів (між сусідніми клітинами)
та нанівдесмосомних контактів (з базальною мембраною);
❖ пігментні клітини (меланоцити):
• клітини з відростками, які розгалуджуються у напрямку до поверхневих
шарів епідермісу;
• маркерний фермент - ДОФА-оксидаза;
• накопичують меланін у вигляді оточених мембраною гранул - меланосом,
які є похідними ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі;
• меланосоми є концентричними скупченнями з 3-15 меланінових гранул;
• меланін поглинає ултрафіолетовс випромінення, захищаючи тканини від
його патогенної дії;
• УФ-випромінення стимулює проліферацію меланоцитів;
• епідерміс людей з різним кольором шкіри містить однакову
кількість меланоцитів, проте у європеоїдів гранули меланіну містяться лише у
базальному шарі, тоді як у монголоїдів та негроїдів - у всіх шарах епідермісу;
• кератиноциги з фагоцитованими меланосомаминазивають меланофороцитам
и;
❖ епідермальні дендритні клітини (клітини Лангерганса):
• є різновидом макрофагів;
• у шкіру мігрують з кісткового мозку;
• утворюють розгалужені цитоплазматичні відростки;
• у цитоплазмі велика кількістьлізосом та фагоцитованігранули меланіну;
• захоплюють антигени та передають їх Т-хелперам (АПК —
антиген презентуюча клітина);
• індукують проліферацію Г-лімфоцнтів;
• беруть участь в протипухзлинних реакціях організму;
❖ клітини Меркеля: разом з прилеглими видозміненими дендритами чутливих
нейронів (дисками Меркеля) забезпечують тактильну чутливість.
Остистий (шипуватий) шар;—утворений 5-10 рядами клітин «крилатої»
форми, які накладаються одна на одну з утворенням щільного
епітеліального пласта;
у цитоплазмі клітин значна кількість тонофібрил (утворюють між
клітинами десмосомні контакти);
клітини контактують цитоплазматичними виростами, які надають клітинам
характерного остистого (шипуватого) вигляду,
Зернистий шар:
утворений 3-4 рядами клітин;
в клітинах синтезується білок філагрин, який склеює
кератинові мікрофіламенти —» агрегація філаментівнагромадження у
клітинах гранул кератогіаліну(свідчить про початок процесів зроговіння
епідермісу); ► навколо грану кератогіаліну виявляються
пучки фрагментованих тонофібрил.
Блискучий шар: утворений 3-4 рядами плоских клітин, які містять
білок елеїдин;
елеїдин є подальшою стадією перетворення кератогіаліну;
за рахунок елеїдину клітини сприймаються під мікроскопом як суцільна
блискуча смужка, в якій неможливо виділити окремі клітини.
Роговий шар:
утворений десятками рядів зроговілих клітин;
клітини в напрямку до епідермісу поступово відмирають і перетворюються
на рогові лусочки;
за рахунок філагрину здійснюється подальша агрегація
проміжних філаментів в клітинах накопичується кератин; клітини рогового
шару синтезують білок інволюкрин,
який знерухомлює білки плазмолеми —» плазмолемаперетворюється на
ліпідний чохлик клітини;
у рогових лусочках накопичуються пухирці газу —» на місці зруйнованого
ядра утворюється світла порожнина;
роговий шар є непроникним для води, стійкий до дії хімічних, електричних
та термічних чинників; між клітинами нижніх рядів рогового та зернистого
шарів існує ліпідний бар'єр, утворений ламелярнимитільцями, що
викидаються кератиноцитами в міжклітинний простір;
піл впливом кератиносом (лізосом кератиноцитів) відбувається
розчинення десмосом поверхневих рядів рогового шару —
♦ відходження лусочок одна від одної—» злущення лусочок.
5. Артеріоло-венулярні анастомози
Види артеріоло-венулярних анастомозів (АВА):
❖ справжні (шунти) прості - містять межу переходу артеріоли у венулу, яка
відповідає ділянці, де закінчується середня оболонка артеріоли; регуляція
кровотоку, здійснюється м'язовими клітинами середньої оболонки артеріоли
 без спеціальних скоротливих апаратів; через них у венозне русло скидається
чиста артеріальна кров
• справжні (шунти) складні - у підендотеліальному шарі мають спеціальні
скоротливі пристрої у вигляді валиків або подушок, утворені поздовжньо
розташованими м’язовими клітинами, при
скороченні яких кровотікприпиняється; через них у венозне русло скидається
чиста артеріальна кров
• Атипові або півшунти - це сполучення артеріол і венулчерез коротку судину
капілярного кров, що скидається у венозне русло, буде змішаною.
6. Червоний та жовтий кістковий мозок
Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) -
центральний орган кровотво-рення, у якому містяться стовбурові кровотворні
клітини 1 відоуваєть-ся розмноження та диференціація клітин мієлоїдного
і лімфоїдного рядів: утво-рюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити,
моноцити, В-лімфоцити і по-передники Т-лімфоцитів. У дорослому організмі
червоний кістковий мозок розміщений в епіфізах трубчастих кісток і в
губчастій речовині плоских кісток.
Загальна маса червоного кісткового мозку складає 4-5% маси організму, що, за
наявності маси тіла 70 кг, становить 3-3,5 кг. Кістковий мозок має напіврідку
консистенцію, на вигляд він темно-червоного кольору.Формування червоного
кісткового мозку починається на другому місяці ембріонального розвитку в
ключиці ембріона. На 5-7-му місяці ембріогенезу червоний кістковий мозок
функціонує як основний кровотворний орган; у цей період у ньому
переважають процеси еритропоезу. У дитячому віці червоний кістковий мозок
заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток, плоскі кістки. У 12-18 років
червоний кістковий мозок у діафізахтрубчастих кісток заміщується на жовтий
кістковий мозок. До складу останнього включаються численні адипоци-ти. У
нормі жовтий кістковий мозок не виконує функцій гемопоезу, однак за умови
значної крововтрати у ньому можуть зʼявлятися центри мієлоїдного кро-
вотворення. У старечому віці червоний і жовтий кістковий мозок набувають
драглистої консистенції і перетворюються на желатинозний кістковий мозок.
7. Щитоподібна залоза
Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) - периферійний орган ендокринної сис-
теми, який регулює основний обмін організму, а також забезпечує кальцієвий
гомеостаз крові. Розмищена на передний поверхні щитоподібного і персне-
подібного хрящів гортані, а також другого 1 третього кілець трахе. Маса залози
20-30 г, вона складається з двох часток полігональноформи, зʼєднаних пере-
шийком. Розміри кожно частки /×3×2 см.
Щитоподіона залоза вкрита сполучнотканинною капсулою, від яко всереди-
ну органа відходять перегородки. Структурною і функціональною одиницею
щитоподібної залози е фолікул- мікроскопічний пухирець, стінка якого утворе-
на одним шаром клітин-тироцитів . Всередині фолкула нагромаджується колод
- драглиста речовина, що складається з олка тирогло-буліну. У молекулі
останнього тироксин (гормон щитоподібної залози) звʼязаний з поліпептидним
 ланцюгом (глобуліном). Зовні кожний фолікул оточений базаль-
ною мемораною, яка є основою для тироцитів. Крім фолікулів у гістологічних
препаратах щитоподібно залози можна побачити скупчення тироцитів без по-
рожнини всередини, так звані мінфолікулярні острівці. Іх наявність
зумовлена мож-ливістю брунькування -
відщеплення малодиференційованих клітин і новоут-ворення фолікулів.
Виявлення частини міжфолікулярних острівців правдо-подібно зумовлене
проходженням площини зрізу під час виготовлення пісто-логічного препарату
краєм зрілих фолікулив оез захоплення колоду останни.

Варіант 9
1.Рефлекторна діялність спинного мозку, будова сірої речовини, провідні шляхи.

Спинний мозок пов’язаний руховими та чутливими нейронами з тулубом та

кінцівками, з внутрішніми органами, серцево-судинною системою. Він іннервує
всю скелетну мускулатуру, крім м’язів голови, які іннервуються
черепномозковими нервами. Він також бере участь у рефлекторних реакціях
організму. Він проводить імпульси збудження та гальмування, що надходять із
головного мозку, до скелетної мускулатури або внутрішніх органів. Крім того,
через спинний мозок по провідних шляхах інформація від рецепторів всіх органів
прямує до головного мозку.
•Центральна частина спинного мозку утворена сірою речовиною( у вигляді
метелика), формує роги або стовпи. Сіра реч. утворена мультиполярними
нейронами і клітинами нейроглії, серед яких переважають астроцити. В центрі
сірої речовини пролягає центральний канал, в якому циркулює спинномозкова
рідина.
•Передні роги: утворені мультиполярними нейронами, які утворюють
вентромедіальні, вентролатеральні, дорсомедіальні та центральні пари ядер.
Задні роги: утворені асоціативними та комісуральними клітинами, утворені
власним та грудним ядрами та губчастою і желатинозною субстанціями.
Бічні роги: латеральне проміжне ядро( утворене клітинами симпатичної
рефлекторної дуги) та медіальне проміжне ядро( скл. з асоціативних нейронів).
2.Жовта та сліпа плями, гематолфтальмічний бар’єр

На сітківці поблизу її середини є особливо чутливе до світла місце - жовта пляма

діаметром 3мм, в якому знаходиться центральна ямка діаметром 0,4мм. В ній
знаходяться лише колбочки. Жовта пляма - це місце на сітківці, на якому
утворюється зображення, що людина бачить найкраще.
До речі, те місце на сітківці, звідки виходить, розгалужуючись, зоровий нерв,
позбавлено світлочутливості - там немає паличок і колбочок; воно носить назву
«сліпа пляма» . Якщо зображення предмета на сітківці попадає на сліпу пляму, то
предмет не видно.

Гемато-офтальмічний бар'єр — це бар'єр утворений ендотелієм капілярів сітківки і

райдужки, циліарним епітелієм і пігментним епітелієм сітківки.[1] Це фізичний
бар'єр між місцевими кровоносними судинами і власне внутрішньою частиною
ока. Гемато-офтальмічний бар'єр подібно до гемато-енцефалічного бар'єру і не
пропускає багато речовин, в тому числі медикаментів.

3.Клітинний склад вестибулярної частини внутрішнього вуха

Включає маточку,мішечок та три півколові протоки . Їхня стінка вистелена

плоским одношаровим епітелієм, що лежить на базальній мембрані.
Плями маточки і мішечка складається з волоскових і опорних клітин.
Опорні клітини: розташовані на базальній мембрані, мають темні овальні ядра,
мають призматичну форму, містять велику кількість мітохондрій, велику кількість
мікроворсинок на апікальній поверхні.
Волоскові: мають на апікальній поверхні волоскоподібні вирости, апікальною
поверхнею обернені в порожнину лабіринту, основами контактують з нервовими
закінченнями, існує два типи( грушоподібні та призматичної форми) .
Грушоподібні з широкою круглою основою, оточеною нервовими закінченнями.
Призматичної форми на апікальній поверхні мають 30-150 стереоцилій та 1
кіноцилію.

4.Волосся. Розвиток, будова, ріст, зміна волосся

Розрізняють:
⁃довге( на голові, під пахвами, на лобку, борода, вуса)
⁃щетинкове( брови, вії, у присінку носової порожнини, в зовнішньому слуховому
ході)
⁃пушкове( покриває усе тіло)
Кожна волосина складається зі стриженя і кореня. Корінь розташований на межі
дерми з гіподермою. В основу розширеної кінцевої частини волоса вростає
волосяний сосочок.Корінь і стрижень з їх мікрооточенням отримали назву
волосяного фолікула. У верхню розширену частину волосяного фолікула -
волосяну лійку- відкривається вивідна протока сальної залози.
Волосся є динамічною структурою, воно росте і підлягає випадінню. Тривалість
росту і довжина волосся різняться у різних індивідів.Це пов’язано з циклічними
змінами волосяного фолікула, які включають три фази:
-Анаген - фаза активного росту
-Катаген- фаза регресивних змін
-телоген- фаза спокою
Андрогени посилюють ріст волосся в андрогенозалежних зонах,
естрогени сповільнюють ріст волосся,
тироксин прискорює початок фази анагену.

Перше волосся у людини з'являється до кінця третього місяця

внутрішньоутробного життя. На сьомому місяці пушок покриває всі частини тіла і
голову. Перше волосся називається ембріональним, і в процесі росту і розвитку
організму дитини воно постійно змінюється. Протягом трьох місяців після
народження відбувається повна зміна волосся, потім у дитини з'являється більш
постійний волосяний покрив.
5.Артерії. Артерія еластичного та м’язово-еластичного типу
Артерії несуть насичену киснем кров від серця( за винятком легеневої артерії).

Артерії за будовою середньої оболонки (залежить від гемодинамічних умов):

• м’язового типу; середнього та малого калібру, гемодинамічні умови
характеризуються низьким тиском крові та низькою швидкістю кровотоку;
• еластичного типу – великого калібру, гемодинамічні умови характеризуються
високим тиском крові та високою швидкістю кровотоку;
• v змішаного типу – середнього калібру, гемодинамічні умови характеризуються
середнім тиском крові та середньою швидкістю кровотоку.
Артерія еластичного типу:
⁃внутрішня оболонка: ендотелій, підендотеліальний шар( шар пухкої неформленої
сполучної тканини, містить поздовжньо орієнтовані гладкі міоцити та клітини
неправильної зірчастої форми) , густе сплетення еластичних волокон , яке скл. з
внутрішнього циркулярного та зовнішнього поздовжнього шарів.
⁃середня оболонка: 40-50 еластичних вікончастих мембран , пов’язаних між собою
еластичними волокнами, гладком‘язових клітин мало, містить фібробласти
⁃зовнішня оболонка: пухка неоформлена сполучна тканина з колагеновими і
еластичними волокнами , містить судини та нерви судин.
Артерія змішаного типу:
⁃внутрішня оболонка: те саме, що і в артерії еластичного типу, тільки додається
внутрішня еластична мембрана- вікончаста еластична пластинка , яка має вигляд
хвилястої блискучої стрічки.
⁃середня оболонка: глядкомязові клітини розташовані у вигляді похилої спіралі,
еластичні волокна розташовані спірально, радіально та дугоподібно,
співвідношення гладко міоцитів і еластичних волокон 1:1, містить невелику
кількість ретикулярних волокон і фібробластів, основна речовина багата на кислі
глікозаміноглікани.
⁃зовнішня оболонка така ж сама як і в артерії еластичного типу.
Вікові зміни:
найбільші артерії продовжують збільшуватися у розмірах приблизно до 25 річного
віку. Відбувається поступове потовщення стінок та збільшення кількості
еластичних мембран. У стінках м’язових артерій, починаючи з середнього віку ,
збільшується кількість відкладу колагену та протеогліканів, що зменшує їх
еластичність.
 6. Лімфоїдні вузлики у стінці бронхів, тонкої і товстої кишки.Участь лімфоїдних
органів у проліферації , диференціюванні і дозріванні Т і В лімфоцитів

7.Гіпофіз. Розвиток. Загальний план будови. Нейрогіпофіз, його кровопостачання,

зв'язок з гіпоталамусом, функціональне значення.
Гіпофіз (hypophysis, glandula pituitaria): центральний ендокринний орган; функції:
• регуляції діяльності периферійних ланок ендокринної системи (гіпофіззалежних
органів - щитоподібна залоза, кіркова речовина надниркових залоз, ендокриноцити
статевих залоз);
• безпосередній вплив на низку клітин організму неендокринної природи
(лактоцити молочної залози, меланоцити, адипоцити, хондроцити, сперматогонії
яєчка);

• депонування та виділення в кров окситоцину і вазопресину;

• розміщений біля основи середнього мозку, в гіпофізарній ямці турецького сідла
основи черепа;
кулястої форми, розміром з горошину, масою 500-600 мг;
❖ складається із чотирьох часток: o дистальна (передня) частка;
o проміжна (середня) частка;
o туберальна частка;
o задня частка;
o
зв'язаний з гіпоталамусом портальною (ворітною) судинною системою.
o Нейрогіпофіз включає задню частку гіпофіза й нейрогіпофізарну частину ніжки
гіпофіза. Нейрогі-пофіз складається з аксонів гіпоталамо-гіпофізарно-го тракту,
їхніх закінчень (тілець Герінга) на крово-носних капілярах (аксоно-вазальні
синапси), а та-кож клітин нейроглії - пітуїцитів. Ці клітини є різ-новидом
астроцитної глії; вони складають близько 25% обсягу нейрогіпофіза, мають
неправильну форму та численні відростки, містять ліпідні вклю-чення,
ліпохромний пігмент і проміжні філаменти.
o Пітуїцити підтримують аксони нейросекреторних клітин та забезпечують їхню
трофіку. Відростки пі-туїцитів прямують до периваскулярних просторів, де
закінчуються на стінці фенестрованих капілярів.
o У тільцях Герінга накопичуються синтезовані кліти-нами супраоптичного і
паравентрикулярного ядер гіпоталамуса гормони вазопресин і окситоцин: функція
означених гормонів

10 Варіант

1. Головний мозок (грец. енцефалон) включає праву й ліву півкулі великого,

або кінцевого, мозку та мозковийстовбур - проміжний, середній і задній
мозок. Усі вищеозначені органи розташова-ні у черепі та побудовані з
 мультиполярних нейронів, кількість яких, за різними даними, коливається
від 10 мільярдів до трильйона

Головний мозок, подібно до спинного, складається з сірої ат білої

речовини. У сірій речовині переплетення відростків нейронів і гліальних
клітин утворює нейропіль. Сіра речовина вкриває поверхню великих
півкуль та мозочка, формуючи кору, а також локалізується у підкіркових
ядрах; біла речовина залягає під корою великих півкульі мозочка, а також
формує мозковий стовбур.

Кора великих півкуль.

Тут здійснюється вищий аналізі синтез нервових імпульсів, або вища
нервова діяльність. 3 урахуванням особливостей будови іфункції
розрізняють наступні основні типи нейронів кори великого мозку:
— пірамідні - мають форму піраміди, вершина якої завжди звернена до
поверхні кори; це єдиний тип нейронів, чиї аксони виходять за межі кори;
прямуючи до спинного мозку, вони формують еферентні шляхи; аксони
пірамідних клітин можуть також утворювати зв'язки з іншими
ділянками кори - яку межах однієї півкулі, так і віншій
— зірчасті - мають численні відростки приблизно однакової довжини, які
відходять у різних напрямках від тіла нейрона; формою ці клітини
нагадують зірку; виконують здебільшого збуджувальну функцію
— поліморфні (горизонтальні, клітини Мартінотті, клітини-канделябри),
основна функція яких - гальмівна.

Головний мозок розвивається із переднього (краніального) відділу

нервової трубки.
Спочатку цей відділ за допомогою перетяжок поділяється на три міхура:
передній, середній та задній.
Потім з'являються вигини, які ділять передній та задній бульбашки на
два відділи кожен. Разом утворюється 5 бульбашок - за кількістю
майбутніх відділів мозку.

1. Допоміжний апарат ока:

Ø кон’юнктива: тонка, прозора слизова оболонка, що вкриває склеру та
повіки; епітеліальна пластинка – багатошаровий плоский або кубічний
незроговілий епітелій, що містить поодинокі келихоподібні клітини, які
продукують слиз; власна пластинка – пухка сполучна тканина, що
містить скупчення лімфоцитів та слизові трубчасто-альвеолярні залози
кон’юнктиви (залози Крайзе);
Ø повіки: передня шкірна поверхня – тонка шкіра з пушковим волоссям та
сальними залозами; тарзальна пластинка – щільна волокниста сполучна
 тканина – хрящ повіки, містить розгалужені сальні залози (залози
Мейбома), які відкриваються на краю повіки; коловий м’яз – у товщі
повіки, ближче до передньої поверхні; по крю повіки вії, у лійку яких у
лійку яких відкриваються протоки кількох сальних залоз (залози Цейса) та
видозмінених потових залоз з прямими кінцевими відділами (залози
Моля); сльозовий апарат:
Ø сльозові залози: кілька груп складних альвеолярно-тркбчастих залоз,
серозних за типом секрету; сльозовий мішок вкритий дво- або
багаторядним епітелієм, який лежить на пухкій сполучній тканині, в нього
впадають дрібні розгалуджені трубчасті залози; носо- сльозова протока -
вкрита дво- або багаторядним епітелієм.

1. Спіральний (Кортів) орган:

Ø це епітеліальна пластинка, довжиною 3,5 см, шириною 0,5 мм;
Ø утворений двома типами клітин на базальній мембрані (всі клітини є
зовнішні і
внутрішні):
— підтримуючі (допоміжні):
•зовнішні клітини-стовпи – розташовані двома рядами, мають видовжене
вигнуте тіло і розширену основу; між ними утворюється просвіт трикутної
форми – внутрішній тунель;
•зовнішні фалангові клітини (Дейтерса) – розташовані назовні від
зовнішніх клітин-стовпів у три-п’ять рядів; призматичної форми, в
базальній частині оточене тонофібрилами ядро; у верхній частині є
чашеподібна заглибина, в яку втоплені основи зовнішніх волоскових
клітин; вузький апікальний відросток (фаланга) доходить до поверхні
спірального органу, де розширюючись утворює кутикулярну пластинку;
•зовнішні пограничні клітини (Гензена) – розташовуються назовні від
зовнішніх фалангових клітин у декілька рядів; високі клітини різних
розмірів та форми; ядра розташовані на різних рівнях, в цитоплазмі багато
глікогену, на верхівках – мікроворсинки; виконують трофічну функцію;
•зовнішні підтримуючі клітини (Клаудіуса) – розташовуються назовні від
зовнішніх пограничних клітин, поступово переходять у епітелій судинної
смужки; під ними розташовуються клітини Бетшера;
•внутрішні клітини стовпи – розташовані медіальніше від зовнішніх
клітин- стовпів;
•внутрішні фалангові клітини – розташовуються медіальніше від
внутрішніх клітин стовпів; за будовою подібні до зовнішніх фалангових
клітин;
•внутрішні пограничні клітини – розташовані медіальніше від внутрішніх
фалангових клітин; поступово переходять у епітелій спірального тунелю
між вестибулярною та барабанною губами лімба;
 •усі клітини містять у цитоплазмі тонофібрили; їхні апікальні частини
розширені у вигляді пластинок і формують загальну ретикулярну
пластинку;
— волоскові (сенсорні) зовнішні та внутрішні:
•лежать у апікальних заглибинах відповідних їм фалангових клітин,
утворюючи таку ж кількість рядів;
•не контактують з базальною мембраною, але вершинами доходять до
поверхні спірального органу;
•утворюють щільні контакти з прилеглими фаланговими клітинами,
утворюючи бар’єр між ендолімфою та основами волоскових клітин
(перешкоджає проникненню ендолімфи до основи волоскових клітин);
•перилімфа проникає через базилярну пластинку і заповнює внутрішній
тунель та проміжки між основами внутрішніх та зовнішніх волоскових
клітин.

1. Сальні залози:
-прості альвеолярні розгалужені залози;
-тип секреції – голокриновий (секреція сальних залоз супроводжується
загибеллю клітин і виділенням їх на поверхню епітеліального пласта);
-секрет - шкірне сало - змащує поверхню шкіри та волосся, що запобігає
мацерації шкіри,ураженню її мікроорганізмами, надає еластичності шкірі
та волоссю, пом'якшує їх;
-залоза складається з двох відділів:
1).кінцевий секреторний відділ:
•розміщений в поверхневих частинах сітчастого шару дерми, навколо
коренів волосся;
•являє собою мішечок розміром від 0,2 до 2 мм;
•складається з оточених базальною мембраною клітин-себоцитів двох
різновидів:
~зовнішній, гермінативний, шар себоцитів:
•розміщений безпосередньо біля базальної мембрани;
•це малодиференційовані клітини кубічної форми з добре
вираженим ядром;
•здатні до проліферації;
~великі клітини полігональної форми:
•розміщені ближче до центральної зони
секреторного відділу;
•інтенсивно синтезують ліпіди;
•переміщуються ближче до вивідних проток, одночасно відбувається
каріорексис і каріолізис (розпад і руйнування
ядра) → поступово перероджуються на оточені плазмолемою ліпідні
краплі;
2). вивідна протока:
•відкривається на дні волосяної лійки;
•утворена багатошаровим плоским епітелієм, який біля кінцевого
секреторного відділу стає одношаровим кубічним і зливається з зовнішнім
шаром клітин секреторного відділу.

Потові залози:
-прості трубчасті нерозгалужені залози;
-секрет - піт - на 98-96% утворений водою, 2% становлять мінеральні солі
та органічні
речовини;
-за добу близько 500 мл поту;
-функції потових залоз:
•участь у водно-сольовому обміні;
•екскреція метаболічних шлаків;
•забезпечення терморегуляції організму (для випаровування поту організм
витрачає
тепло, охолоджуючись при цьому);
-складається з двох відділів:
1).кінцевий секреторний відділ:
~має вигляд трубки, закрученої у формі клубка діаметром 0,3_0,4 мм;
~стінка трубки утворена кубічними або циліндричними (залежно від фази
секреторного циклу) епітеліоцитами;
~секреторні клітини - судорифероцити - поділяють на два різновиди:
*світлі - секретують воду і мінеральні солі;
*темні - виділяють органічні макромолекули;
~зовні кінцеві відділи оточені шаром міоепітеліоцитів, які своїми
скороченнями сприяють виведенню секрету;
~відмежовані від сполучної тканини сітчастого шару дерми базальною
мембраною;
2). вивідна протока:
~у вигляді спіралі проходить через сітчастий і сосочковий шари дерми,
пронизує усі шари епідермісу і відкривається на поверхні шкіри потовою
порою;
~частина вивідних проток разом з протоками сальних залоз впадає у
волосяну лійку;
~стінка побудована з двошарового кубічного епітелію, який в епідермісі
змінюється на багатошаровий плоский;
~у роговому шарі вивідна протока власної стінки не має;
~типи секреції:
*мерокриновий - залози виділяють свої секреторні продукти шляхом
екзоцитозу через плазмолему апікальної частики судорифероцитів;
*апокриновий:
>здійснюється з відривом апікальних частин клітин кінцевих секреторних
відділів і виведенням їх у складі секреторних продуктів;
>апокринові залози розміщені під пахвами, навколо анального отвору, в
шкірі лобової ділянки;
>починають функціонувати з настанням статевої зрілості;
>секрет багатий на білкові речовини, які, розкладаючись на поверхні
шкіри,
зумовлюють характерний запах поту;
>різновидом є потові залози повік і церумінозні залози зовнішнього
слухового ходу.

Грудні (молочні) залози:

-складні альвеолярні розгалужені залози, які є видозміненими у процесі
еволюції потовими залозами;
-секрет - молоко - збалансована суспензія ліпідів у водному розчині білків,
вуглеводів та мінеральних солей;
-в нормі функціонують лише у жінок;
-максимального розвитку набувають після досягнення статевої зрілості
(між 13 і 15 роками відбувається видовження і дихотомічне розгалуження
проток, формування залозистих
часточок);
-секреторну активність проявляють з настанням вагітності;
-секрет, який утворюється у другій половині вагітності, називається
молозивом;
-повноцінне молоко починає вироблятися лише після народження дитини;
-складається з 15-20 часточок, розділених прошарками сполучної тканини;
-кожна часточка містить одну окрему залозку, оточену сполучною
тканиною і жировою
клітковиною;
-кожна залозка включає:
1). система розгалужених молочних проток:
•кінцева протока - відкривається на верхівці соска грудей;
•молочні синуси – впадають в кінцеву протоку, збирають секрет з
молочних
проток;
•молочні протоки розгалужуються на альвеолярні молочні ходи;
•молочні ходи до періоду лактації закінчуються сліпо, а з настанням
вагітності і лактації дають початок численним альвеолам;
•більшість проток вистелена двошаровим (в окремих ділянках -
багатошаровим) епітелієм, який оточують міоепітеліальні клітини;
•молоко системою молочних альвеолярних ходів і молочних проток
 виводиться у молочні синуси, де накопичується до моменту смоктання;
2).кінцевий секреторний відділ:
•утворений альвеолами;
•альвеоли побудовані з клітин – лактоцитів:
•розміщені в альвеолах в один ряд, контактують між собою з утворенням
десмосом;
•кубічної форми;
•тип секреції – апокриновий;
•на апікальній поверхні є мікроворсинки;
•цитоплазма містить добре розвинуті гранулярну й гладку
ендоплазматичну сітку, елементи комплексу Гольджі, мікротрубочки та
мікрофіламенти;
•назовні розміщений несуцільний шар зірчастих міоепітеліоцитів, які
скороченнями своїх відростків сприяють виведенню секрету;
3).секрет включає крапельки ліпідів і молекули білків, разом з
розчиненими у воді
лактозою і мінеральними солями утворює у просвіті альвеоли емульсію;
•зовні клітини альвеол і молочних проток покриті базальною мембраною,
яка відмежовує їх від прилеглої сполучної тканини;
•після закінчення періоду лактації відбувається процес інволюції грудної
залози (редукція більшої частини альвеол, втрата секреторної активності
збережених альвеол).

1. Артерії за будовою середньої оболонки (залежить від гемодинамічних

умов):
• м’язового типу; середнього та малого калібру, гемодинамічні умови

характеризуються низьким тиском крові та низькою швидкістю

кровотоку;
• еластичного типу – великого калібру, гемодинамічні умови

характеризуються високим тиском крові та високою швидкістю

кровотоку;
• v змішаного типу – середнього калібру, гемодинамічні умови

характеризуються середнім тиском крові та середньою швидкістю

кровотоку.

Будова стінки артерій м’язового типу:

• внутрішня оболонка:

-ендотелій – одношаровий плоский епітелій;

-підендотеліальний шар – шар пухкої неоформленої сполучної тканини з
поздовжньо орієнтованими волокнами;
-внутрішня еластична мембрана – добре розвинена;
• середня оболонка:
 -зменшується відносний вміст еластичних волокон і збільшується вміст
гладких міоцитів;
-містить невелику кількість колагенових волокон, фібробластів;
• зовнішня оболонка:

-пухка волокниста неоформлена сполучна тканина з поздовжньо та косо

орієнтованими
волокнами;
-містить судини та нерви судин;
-на межі середньої і зовнішньої оболонок розташована зовнішня
еластична мембрана.

1. В-лімфоцити
- утворюються здебільшого в червоному кістковому мозку,
- несуть на поверхні рецепторні імуноглобуліни (BCR – В-клітинні
рецептори), специфічні до того чи іншого антигену;
- за специфічністю цих BCR поділяються на безліч клонів і є основними
учасниками гуморальних імунних реакцій.
Суть цих реакцій – у тому, що стимульовані антигенами В-
лімфоцити перетворюються на плазматичні клітини, які продукують
антитіла, які зв'язують та знешкоджують дані антигени.
Суть реакцій
1) Реакції викликаються бактеріями та розчиненими
макромолекулами.
Механізм гуморальних імунних реакцій
В-клітини тих чи інших клонів пізнають та пов'язують їх своїми BCR.
Необхідно, щоб антиген був пізнаний і другим учасником – Т-хелперами
(помічниками) відповідної специфічності.
2,а) Тоді в стимульованих В-клітинах лімфовузлів, мигдаликів і т.п.
починаються складні процеси – мутагенез генів Ig, відбір та розмноження
клітин із найкращими результатами мутагенезу.
2,б) Після цього
- одні дочірні клітини зберігаються як В-клітини пам'яті,
- А інші вступають у диференціювання (в них сильно розвиваються
гранулярна ЕПС та апарат Гольджі).
3,а) В результаті диференціювання утворюються плазматичні клітини.
Синтезовані ними антитіла – це імуноглобуліни (Ig), близькі за своєю
специфічністю до вихідних BCR.
3,б) Тому вони теж пов'язують антигени, але вже – у вільному
середовищі.
Ефекторні В-клітини
 Клітини плазми або ефекторні В-лімфоцити - це клітини, що продукують
антитіла, які циркулюють у плазмі крові. Вони здатні виробляти і виділяти
антитіла в кров, але вони мають низьку кількість цих антигенних
рецепторів, пов’язаних з їх плазматичними мембранами.
Ці клітини виробляють велику кількість молекул антитіл за відносно
короткі проміжки часу. Встановлено, що ефекторний В-лімфоцит може
продукувати сотні тисяч антитіл в секунду.
В-клітини пам'яті
Лімфоцити пам’яті мають довший період напіввиведення, ніж ефекторні
клітини, і, оскільки вони є клонами В-клітини, яка активувалась
присутністю антигену, вони експресують ті самі рецептори або антитіла,
що і клітина, яка їх породила.

Дозрівання
На відміну від того, що відбувається у птахів, В-лімфоцити ссавців
дозрівають всередині кісткового мозку, а це означає, що коли вони
залишають це місце, вони експресують специфічні мембранні рецептори
для зв'язування мембранних антигенів або антитіл.
Під час цього процесу інші клітини відповідають за секрецію певних
факторів, що забезпечують диференціювання та дозрівання В-лімфоцитів.
Мембранні антитіла, що знаходяться на поверхні В-клітин, визначають
антигенну специфічність кожного з них. Коли вони дозрівають у
кістковому мозку, специфічність визначається випадковими перебудовами
сегментів гена, що кодує молекулу антитіла.
Відтепер усі антитіла, що виробляються зрілою клітиною та її
потомством, мають однакову антигенну специфічність, тобто вони
прихильні антигенному походженню (вони виробляють одне і те ж
антитіло).
Враховуючи, що генетична перебудова, яку зазнають В-лімфоцити,
дозріваючи, є випадковою, вважається, що кожна клітина, яка є
результатом цього процесу, експресує унікальне антитіло, утворюючи
таким чином більше 10 мільйонів клітин, які експресують антитіла до
різних антигенів.
Під час процесу дозрівання В-лімфоцити, які розпізнають позаклітинні
або мембранні компоненти організму, що їх виробляє, селективно
елімінуються, гарантуючи, що популяції «аутоантитіл» не
розповсюджуються.

1. Гіпофіз (лат. hypophysis, glandula pituitaria) - нейроендо- кринний орган,

розташований у ділянці турецькогосідла клиноподібноїкістки черепа,
пов'язаний згіпоталамусом гіпофізарною ніжкою. Складається з двох
часток - аде- ногіпофіза та нейрогіпофіза. Аденогіпофіз включає три
частини: передню (дистальну), проміжну та туберальну. У нейрогіпофізі
розрізняють суто нейральну частину та лійку, яка продовжується у бік
гіпоталамуса, утворюючи •гіпоталамо-гіпофізарний тракт (рис. 14.7-
14.10).
•Гіпофіз - паренхіматозний орган, зовні вкритий спо- лучнотканинною
капсулою. Тонкі прошарки сполучної тканини всередині органа містять
капіляри з фенестро- ваним ендотелієм і нерви. Паренхіма аденогіпофіза
представлена спеціалізованим епітелієм. Нейрогіпофіз
утворений елементами нервової тканини.

Окремі частини гіпофіза розвиваються зрізних джерел. Так, аденогіпофіз

утворюється звиросту ектодерми ротоглотки • убік мозку (кишеня Ратке).
Джерелом утворення нейрогі- пофіза служить нейроектодерма
проміжного мозку що формує виріст із дна третьог шлуночка мозку -
майбутнюгіпофізарну лійку

Розмір та форма аденогіпофіза значною мірою зале- жать від віку та

індивідуальних особливостей організ-
му. Епітелій аденогіпофіза утворює тяжі (трабекули). між якими
залягають синусоїдні капіляри з фенестрова-
ним ендотелієм (рис. 14.12А). Клітини у складі трабекул мають назву
аденоцитів. Останні залежно від здатності
забарвлюватися гістологічними барвниками поділя- ються на дві групи:
(1) хромофільні (забарвлені) - секреторноактивні, у цитоплазмі місять
секреторні гранули з гормонами; (2) хромофобні (незабарвлені) -
секреторно неактивні, не містять секреторних гранул.

Кровопостачання аденогіпофіза здійсню-

сться з верхньої гіпофізарної артерії. ї ї гілки утворюють первинну
капілярну мережу в ділянці серединного м(е- діального) підвищення.
Сюди виділяються продуковані клітинами середнього гіпоталамуса
рилізинг-гормони. Кров з первинної капілярної мережі збирається у воріт-
ну (портальну) вену, яка прямує до аденогіпофіза. Розгалуження
портальної вени формують вторинну мережу
(так звану чудесну сітку) синусоїдних гемокапілярів, через які до клітин
аденогіпофізадоносяться рилізинг-гормони. У синусоїдні капіляри
виділяються також тропні гормони, які продукують ендокриноцити
аденогіпофіза. Кров звторинної капілярної мережі збирається в передню
гіпофізарну вену.
 Тут закінчуються відростки нейронів преоптичної та передньоїділянок
гіпоталаму- са, а також вентромедіального й інфундибулярного ядер.
Ніжка гіпофіза забезпечує анатомічний зв'язок гіпотала- муса з гіпофізом.
Функціонально гіпоталамус зв'язаний з гіпофізом за посередництва
гормонів, які визначають формування гіпоталамо-гіпофізарної осі.

Гіпофіз – керівний орган в ендокринній системі. Це маленька залоза, яка

знаходиться у головному мозку, в середині черепу, і виробляє декілька
гормонів, які у свою чергу регулюють роботу щитоподібної залози,
надниркових і статевих залоз, процеси росту і обміну речовин.

Варіант 11

1. Спинний мозок: діаметр – 1см

Ø починається під великим потиличним отвором; закінчується на рівні І-ІІ
поперекового хребця; розташовується у хребетному каналі;
Ø на рівні V-VII шийних та ІІІ-V поперекових хребців має потовщення
(шийне і поперекове);
Ø поділяється на 31сегмент; кожному сегменту відповідають пари
передніх і задніх корінців,
гангліїв та спинномозкових нервів;
Ø центральна частина утворена сірою речовиною (у вигляді «метелика»);
формує роги або
стовпи (передні, бічні та задні); у центрі сірої речовини пролягає
центральний канал, в
якому циркулює спинномозкова рідина (ліквор);
Ø на периферії розташовується біла речовина у вигляді трьох пар
канатиків (передні, бічні і
задні), які складаються з пучків поздовжньо орієнтованих нервових
волокон та клітин
 нейроглії;
Ø передня серединна щілина і задня серединна перегородка ділять
спинний мозок на дві
симетричні половини;
Ø центральний канал вистелений клітинами епендимної глії
(епендимоцити), які беруть
участь у виробленні спинномозкової рідини

Нейро́ ни спинно́ го мо́ зку складають дві великі групи: рухові нейрони
(мотонейрони) та проміжні, або інтернейрони. Останніх приблизно у 30
разів більше, ніж перших. Рухові нейрони (мотонейрони) розташовані у
вентральних рогах спинного мозку і поділяються на два основних типи.
Розрізняють великі і дрібні мотонейрони. Великі входять до складу
медіальних і латеральних ядер. Це найбільші клітини спинного мозку. Їх
аксони утворюють нервово-м'язові синапси з поперечно посмугованими
волокнами скелетних м'язів. Аксони великих мотонейронів посилають
колатералі до вставних нейронів. Дрібні іннервують інтрафузальні
волокна м'язових веретен.

1. Залежно від будови і функції рецепторної частини, органи чуття

поділяють на три типи. До першого типу належать органи чуття, у яких
рецепторами є спеціалізовані нейросенсорні клітини (орган зору, орган
нюху), які перетворюють зовнішню енергію в нервові імпульси. До
другого типу належать органи чуття, у яких роль рецепторів відіграють
сенсорно-епітеліальні клітини. Вони перетворюють подразнення у
потенціали збудження, котрі передаються до дендритів чутливих
нейронів, які, у свою чергу, сприймають збудження від сенсорно-
епітеліальних клітин і трансформують їх у нервові імпульси (органи
слуху, рівноваги, смаку).
До органів чуття третього типу, з анатомічно невираженою органною
формою, відносять пропріоцептивну (скелетно-м'язову), шкірну і
вісцеральну сенсорні системи. Периферичні відділи в них представлені
різноманітними некапсульованими та інкапсульованими
рецепторами.

1. В розвитку внутрішнього вуха виділяють наступні етапи: Ø формування

перетинчастого лабіринту:
· утворення слухового пухирця з слухової плакоди (ділянка ектодерми по
боках зачатку довгастого мозку), яка випинається і занурюється в
мезенхіму;
· слуховий пухирець побудований з багаторядного епітелію, який
продукує ендолімфу, що заповнює слуховий пухирець;
 · слуховий пухирець контактує з ембріональним слуховим ганглієм, який
поділяється на ганглій присінка і ганглій завитки;
· слуховий пухирець поділяється на дві частини: перша – маточка з трьома
півколовими каналами, друга – мішечок і протока завитки;
· з потовщення стінки слухового пухирця в ділянці його контакту з
слуховим ганглієм утворюється чутлива пляма;
· чутлива пляма поділяється на дві частини: верхня – розвивається пляма
маточки та ампульні гребні, нижня – розвивається пляма мішечка та
спіральний орган;
Ø утворення перилімфатичних просторів внаслідок резорбції мезенхіми;
Ø окостеніння та формування кісткового лабіринту.

Функції органу слуху та рівноваги: сприйняття звукових, гравітаційних та

вібраційних стимулів,
лінійних та кутових прискорень.

В органі слуха є 3 частини: зовнішнє, середнє та внутрішнє вуха. Зовнішнє

вухо складається з вушної раковини, зовнішнього слухового проходу,
барабанної перетинки. Середнє вухо складається з барабанної порожнини,
3 слухових кісточок: молоточок, коваделко, стремінце, та слухової труби.
Внутрішнє вухо — це лабіринт кістковий та перетинчастмй, який
повторює перший.

1. Дерма:
• поверхневий сосочковий шар:
· утворений пухкою сполучною тканиною, яка у вигляді сосочків
неправильної конусоподібної форми вростає в епідерміс;
· містить багато судин, за рахунок яких відбувається кровопостачання
епідермісу;
· містить пучки гладких міоцитів, які скорочуючись, звужують судини і
обмежують
тепловіддачу;
· рельєф сосочків є індивідуальним, його вивчають при дактилоскопії та
дерматогліфіці;
• глибокий сітчастий шар:

· утворений щільною волокнистою неоформленою тканиною;

· товсті пучки колагенових волокон забезпечують міцність шкіри та її
зв’язок з
гіподермою;
· в цьому шарі розміщуються корені волосся, залози шкіри (ближче до
сосочкового
шару – сальні, ближче до гіподерми – потові).
1. Серцево-судинна система:
v серце;
v кровоносні судини;
v лімфатичні судини.

Функції серцево-судинної системи:

v забезпечення транспорту крові до всіх органів;
v регуляція кровопостачання органів;
v обмін речовин між кров'ю та прилеглими тканинами;
v проведення лімфи від тканин у венозне русло.

Кровоносні судини:
v артерії – несуть насичену киснем кров (за винятком легеневої артерії)
від серця;
v артеріоли – несуть кров, що містить мало кисню (за винятком легеневих
вен), до серця;
v гемокапіляри – розташовані між артеріями і венами;
v венули;
v вени;
v артеріоло-венулярні анастомози - забезпечують скидання крові з
артеріальної системи у венозну не обминаючи капілярне русло.

Залежно від гемодинамічних умов, змінюється швидкість кровотоку та

тиск крові. Гемодинамічні умови – кров'яний тиск, швидкість кровотоку.
У місцях із сильним кров'яним тиском переважають артерії та вени
еластичного типу, т.к. вони найбільш розтяжні. У місцях, де потрібна
регуляція кровонаповнення (в органах, м'язах), переважають артерії та
вени м'язового типу.

1. Система кровотворення та імунного захисту: v центральні органи:

v червоний кістковий мозок;
v тимус;
v периферійні органи:
v селезінка;
v лімфатичні вузли;
v гемолімфатичні вузли;
v лімфоїдна тканина слизових оболонок (MALT - Mucosa-Associated
Lymphoid Tissue):
· скупчення імуноцитів у слизових оболонках травної трубки (GALT -
Gut-Associated Lymphoid Tissue);
 · скупчення імуноцитів у слизових оболонках бронхів (BALT - Bronchus-
Associated Lymphoid Tissue);
· скупчення імуноцитів у слизових оболонках сечостатевих шляхів,
вивідних проток спинних і молочних залоз;
v лімфоїдна тканина шкіри (SALT - Skin-Associated Lymphoid Tissue);

Селезінка:
v непарний орган;
v розміщена у черевній порожнині;
v функції:
· розмноження та антигензалежна диференціація лімфоцитів;
· елімінація еритроцитів і тромбоцитів, що завершили свій життєвий цикл;
· депо крові та заліза;
· синтез біологічно активні речовини (спленін, фактор пригнічення
еритропоезу);
· в ембріональному періоді є універсальним кровотворним органом;
v вкрита сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органу
проростають перегородки – трабекули;
v капсула і трабекули утворені сполучною тканиною, багатою на
колагенові та еластичні волокна, що містить пучки гладком'язових клітин і
є опорно-скоротливим апаратом селезінки;
v у паренхімі селезінки розрізняють червону та білу пульпу;

Відкрита і закрита система кровообігу Це два різні способи, як живі

істоти несуть кров через своє тіло.
Більшість капілярів червоної пульпи впадає у венозні синуси (це так
званий закритий кровообіг), проте деякі можуть безпосередньо
відкриватися в ретикулярну тканину червоної пульпи (це так званий
відкритий кровообіг). Закритий кровообіг - шлях швидкої циркуляції та
оксигенації тканин. Відкритий кровообіг - повільніше, що забезпечує
контакт формених елементів крові з макрофагами.

Універсальний кровотворний орган у першій половині ембріонального

життя є селезінкою. У ній розвиваються усі клітини крові. У міру
зростання плоду утворення еритроцитів у селезінці та печінці згасає, і цей
процес переміщається в кістковий мозок, який вперше закладається
наприкінці 2-го місяця ембріонального життя в ключицях, а пізніше – і в
усіх інших кістках. У постемьріональрому періоді в селезінці кліміеубться
формені елементи.

1. Гіпоталамус (hypothalamus):
v центральний нейроендокринний орган; vпоєднує організму;
— розрізняють:
· передній гіпоталамус;
· середній (медіобазальний) гіпоталамус;
· задній гіпоталамус;
v функції:
· нервова регуляція діяльності внутрішніх органів (переважно задній
гіпоталамус);
· гуморальна регуляція діяльності внутрішніх органів (передній і середній
гіпоталамус).

У складі переднього відділу гіпоталамуса розрізняють

-Аденогіпофіз
наступні ядра: супраоптичне, паравентрикулярне, медіальне преоптичне,
латеральне преоптичне. До середнього належать супрахіазматичне,
дорсомедіальне, вентромедіальне, аркуатне та латеральні туберальні ядра.
Задній гіпоталамус включає мамілярні, латеральне та заднє ядра.
Нейросекреторні ядра гіпоталамуса залежно від роз-мірів клітин та їхніх
функціональних особливостей поді-ляють на крупно- і дрібноклітинні.
Крупноклітинні ядра гіпоталамуса - супраоптичне і паравентрикулярне -
утворені тілами нейросекреторних клітин, аксони яких виходять за межі
гіпоталамуса: прямуючи до нейрогіпо-фіза, вони формують гіпоталамо-
гіпофізарний тракт, їх розширені терміналі біля капілярів нейрогіпофіза
отри-мали назву тілець Геррінга.
Супраоптичні ядра складаються з великих холінергічних
нейросекреторних клітин. Навколо ядра та у відрост-ках цих клітин
розміщені секреторні гранули. Великі хо-лінергічні нейросекреторні
клітини локалізуються також у центрі паравентрикулярних ядер, тоді як
на периферії цих ядер містяться дрібні холінергічні нейросекреторні
клітини. Клітини супраоптичних і паравентрикулярних ядер продукують
антидіуретичний гормон (АДГ, вазопресин) і окситоцин, які
транспортуються до тілець Геррінга за посередництва білка нейрофізину.
Дрібноклітинні ядра гіпоталамуса - аркуатні, вентромедіальні,
дорсомедіальні, інфундибулярні продукують рилізинг-гормони, які
підсилюють або пригнічують вивільнення гормонів клітинами перед-ньої
частки гіпофіза, потрапляючи до них по ворітній (портальній)
системі судин. Дрібноклітинні ядра через медіальне підвищення та
портальну систему судин пов'язані з аденогіпофізом.

Гіпоталамо-аденогіпофізарна система представлена:

дрібними нейронами паравентрикулярних, аркуатних та
вентромедіальних ядер середнього гіпоталамуса, в яких синтезуються
ліберини та статини;
медіальним піднесенням з нейрогемальними синапсами;
передньою часткою аденогіпофіза.

Гіпоталамо-нейрогіпофізарна система формується:

великими нейронами паравентрикулярних та супраоптичних ядер
переднього гіпоталамуса;
капілярами нейрогіпофіза з нейрогемальними синапсами.
Гіпоталамо-нейрогіпофізарна система є джерелом гормонів вазопресину
та окситоцину, що виробляються великими нейроскреторними клітинами
супраоптичного та паравентрикулярного ядер переднього гіпоталамуса.

Варіант 12
1) Особливості організації сірої та білої речовинивеликих півкуль.

Головний мозок, подібно до

спинного, складаєтьсяз сірої та білої речовини. Сіра речовина вкриває
поверхню великих півкуль та мозочка, формуючикору,
а також локалізується у підкіркових ядрах; біла речовина залягає під
корою великих півкуль і мозочка, а також формує мозковий стовбур.

Поверхня мозочка вкрита сірою речовиною -

корою; під корою розміщена біла речовина.
В глибині білої речовини розташо-вані парніпідкіркові ядра сірої реч
овини. У зв'язку з наявністю поверхневих звивин і чергуванням
сірої та білої речовини на сагітальному розрізімозочка утворюється х
арактерний малюнок, так зване дерево життя (лат. arbor vitae).

Отже,
Сіра речовина розташовується на периферії
(формує кору головного мозку) та
в глибині (у вигляді підкіркових ядер).
Біла речовина речовина розташовується в глибині,побудована з відро
стків нейроцитів.

2)Орган зору:розвиток,будова очного яблука.

Розвиток:
Ембріогенез органа зору. Сітківка і зоровий нерв формуються з нерво
вої трубки; епі-телій рогівки і кришталик -
з ектодерми; власна речовина рогівки,
склера, судинна оболонка і склисте тіло -
з мезенхіми. Розвиток очного яблука починається на початку 4-
го тижня ембріогенезу з утвореннявиростів нервової трубки -
так званих очнихпухирців, які зберігають зв'язок з ембріональниммоз
ком у вигляді порожнистих очних стеблинок.
уздовж стеблинки в очний пухирець вростаютьсудини. Передня части
на очного пухирцявгинається всередину його порожнини, внаслідокч
ого він набуває форми двостінного очного келиха.
Ектодерма, яка розташована навпроти отворуочного келиха - так
звана кришталикова плакодапотовщується, вростає в нього і потімвід
окремлюється, даючи початок кришталику. Зміни ектодерми відбува
ються під впливоміндукторів диференціації, які утворюються в
очному пухирці. Внутрішня стінка очного келихаперетворюється у не
йральну частину сітківки, зовнішня -
у її пігментний шар. М'язи райдужноїоболонки розвиваються з нейро
ектодерми крайовихділянок очного келиха.

Будова .
Очне яблуко має кулясту форму, утримується в орбіті за допомогою
шістьох зовнішніхпосмугованих м'язів,що контролюють йогопереміщ
ення; жирова тканина,
що частково оточує око,амортизує його рухи
в орбыті.Очне яблуко дорослої людини містить три оболонки. Зовніш
ня оболонка побудована зісполучної тканини, включає непрозору зад
нючастину - склеру, що складає близько 5/6 їїповерхні, і
прозору передню - рогівку,
яка займає1/6 частину. Ділянка переходу склери в рогівку маєназву к
орнеосклерального лімба.
Середня - судинна оболонка очного яблука-включає власне судинну о
болонку (заднючастину), яка ближче до переднього полюса ока
переходить
у циліарне (війкове) тіло та райдужку. Третя, внутрішня оболонка очн
ого яблука, утворенасітківкою, що включає жовту пляму з
центральною ямко (місце найкращого зору)
і сліпу пляму (місцевиходу зорового нерва). Незорова частина сітківк
ивкриває задню поверхню райдужної оболонки і війкового тіла.
Всередині очного яблука локалізуються кришталик, склисте тіло і ка
мери ока; останні заповненіпрозорою рідиною - так званою
водянистою вологою. Передня камера
ока розміщена міжрогівкою і райдужно оболонкою, задня камера
- між райдужкою, війковим пояском та кришталиком.
Передня і задня камери сполучаються між собою через зіницю.
За кришталиком і війковим пояском
находиться склисте тіло,яке утворене прозороюжелеподібною масою.

Очне яблуко має три функціональних апарати:

1. діоптричний (світлозаломлювальний), якийвключає рогівку, вологу
передньої і задньої камер, кришталик, склисте тіло - тобто всі прозорі
структури, через які проходить світло,
перш ніжпотрапити на сітківку;
2. акомодаційний, до якого належать війкове тіло, війковий поясок, ра
йдужка - ті частини ока, щозмінюють заломлювальну силу криштали
ка і забезпечують фокусування променів світла на сітківку, утворююч
и чітке
зображення, а також забезпечують пристосуванняока
до різного рівня освітленості;
3. фотосенсорний (рецепторний), якийпредставлений зоровою частин
ою сітківки: забезпечує сприйняття світлових променів та їхперетвор
ення в електричні імпульси.

Орган зору включає парні очні яблука та спорідненіструктури - кон'ю

нктиву, повіки та сльозовийапарат. Очне яблуко, або око,
є складним і високоспеціалізованим світлочутливим органом, який ан
алізує інтенсивність і колір світла, форму об'єкта.
За його допомогою людина отримує 70-80
% усієї інформації про навколишній світ. Багато в чому око схоже на
фотокамеру: рогівка і кришталикока виконують функцію захоплення
і фокусуваннясвітла; райдужна оболонка налаштовує очі на відміннос
ті в інтенсивності освітлення; фоторецепторні клітини сітківки іденти
фікуютьінтенсивність, колір (довжину хвиль)
світла і генерують нервові імпульси для передачі їху мозок за допомо
гою зорового нерва. Складнінейронні механізми координації рухів оч
ей дозволяють сприймати глибину і дистанцію міжоб'єктами для отри
мання тривимірногозображення.
3) Загальна характеристика зовнішнього, середнього та внутрішнього
вуха.

Зовнішнє вухо включає вушну мушлю та зов-

нішній слуховий хід. Вушна мушля (вушнараковина)
- складної форми пластинка, утворенаеластичним хрящем, який вкрив
ає тонка шкіра.
Остання містить пушкове волосся, сальні залози та невелику кількість
потових залоз. Вушна мушлясприяє визначенню локалізації джерела з
вуку.
Зовнішній слуховий хід - трубка завдовжки
2,5-3 см.
Основа його стінки ближче до зовнішнього слухового отвору утворен
аеластичним хрящем,
а
в глибині - скроневою кісткою. Хрящова частинастановить приблизн
о 1/3, а кісткова - 2/3 довжинизовнішнього слухового
ходу. Поверхня зовнішньогослухового
ходу, подібно до вушної мушлі, вкритатонкою шкірою,
яка містить волосся і сальнізалози.
Глибше лежать церумінозні залози (лат. cerumen - вушна сірка)
- видозмінені апокринні потові залози, що продукують вушну сірку.
Секреторні клітиницих залоз отримали назву церуміноцитів. Зовнівон
и оточені шаром веретеноподібнихміоепітеліоцитів.
Протоки церумінозних залоз або відкриваютьсясамостійно на поверх
ні шкіри зовнішньогослухового
ходу, або впадають у протоки сальних залоз.

Середнє вухо включає барабанну порожнину, слухові кісточки, слухо

ву трубу
та повітроносніпростори соскоподібного відростка скроневоїкістки.
Барабанна порожнина має розміри 12-14 на
5-6 мм; за формою - це низький циліндр.
Барабанна перетинка лежить на межі зовнішньогослухового ходу
та порожнини середнього вуха, утворюючи її латеральну стінку. Це т
онка пружнамембрана завтовшки 0,1 мм, яка натягнена
нерівномірно і не має власного періоду коливань.
Останнє має суттєве значення для адекватноїпередачі звукових колив
ань, що надходять іззовнішнього середовища.
Основу барабанноїперетинки становить власна пластинка,
яка складається з двох шарів колагенових волокон
(зовнішнього - радіального і внутрішнього - циркулярного),
а також фібробластів, що залягаютьміж волокнами.
В ділянці верхньопередньогоквадранта барабанної перетинки колаген
овіволокна містяться у незначній кількості,
тому натягнення у цій ділянці відсутне (це так
звана перетинка Шрапнеля). Зовні барабанна перетинкавкрита тонки
м епідермісом.

Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце - розташовані

у барабанній порожнині, сполучаються між собою справжніми суглоб
ами.

Слухова (євстахієва) труба сполучає барабаннупорожнину з

носовою частиною глотки
і забезпечуєзрівноважування тиску повітря у порожнинісереднього ву
ха із зовнішнім атмосферним тиском.

Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневоїкістки, має складну

форму і
тому отримало назвулабіринту. Розрізняють кістковий і розташовани
й у ньому перетинчастий лабіринт. Перетинчастийлабіринт - це замкн
ута
система канальців і трубочок, всередині якої міститься рідина - ендол
імфа. Перетинчастий лабіринт у ці-лому повторює форму кісткового
лабіринту і розташований в останньому так, що між двомалабіринтам
и лишається щілиноподібний просвіт, у якому міститься перилімфа.

Кістковий лабіринт складається з П'ятиструктурних компонентів: трь

ох півколовихканалів, присінка і
завитки. Півколові канали мають дугоподібну форму, розташовуютьс
я у трьохвзаємно перпендикулярних площинах: верхній -
у сагітальній, задній - у фронтальній і латеральний -
у горизонтальній. Кожний півколовий канал закінчується двома ніжка
ми, одна
з яких перед впадінням у присінок, розширюючись, утворює так зван
у ампулу. Ампул налічується три - верхня, задня і
латеральна. Присінок - порожнина овальноїформи, що утворює серед
ню частину кістковоголабіринту. Ззаду він п'ятьма отворами сполучає
тьсяз півколовими каналами, а спереду - ширшимотвором - з каналом
завитки.
За допомогоюкісткового гребінця порожнина присінка поділенана дві
заглибини - задню і передню.

Завитка - кістковий канал, що формою нагадуємушлю слимака.

У перетинчастому лабіринті є шість ділянок, де

на чутливих сенсорно-епітеліальних волосковихклітинах закінчуютьс
я дендрити нейронівприсінкового і завиткового нервових гангліїв .
Три чутливі ділянки локалізовані в ампулах півколових проток
і мають назву ампульнихгребенів, дві - у мі-шечках (плями маточки
і мішечка), одна -
у завитковій протоці. Останнячутлива ділянка отримала назву спіраль
ного, абокортієвого органа і відповідає за звукосприйняття.

4) Епідерміс тонкої шкіри має п'ять шарів і відрізняється від епідермі

су товстої шкіривідсутністю блискучого шару, тоншими роговим і ро
з'єднаним шарами і наявністю волосся з сальними залозами -
так званих пілосебацеозниходиниць.
Між кератиноцитами епідермісу знаходятьсяклітини інших дифероні
в: меланоцити, інтраепідер-мальні макрофаги
(клітини Лангерганса), клітиниМеркеля і, зрідка, інтраепітеліальні лі
мфоцити.
Меланоцити - клітини нейрального походження, якіскладають 10-25
% клітинних елементів базаль-ного шару епідермісу. Відростки мелан
оцитівпроникають до остистого шару. Меланоцитисинтезують
пігмент меланін, який забезпечує захист відультрафіолетового опромі
нення. Гранули з меланіном - меланосоми - виділяються у міжклітинн
ий простір і фагоцитуютьсякератиноцитами. Співвідношення між кіл
ькістюмеланоцитів і кератиноцитів в епідер-місі є доволістабільним п
оказником і складає 1:
4. Цеспіввідношення притаманне людям різних рас. Але
у темношкірих людей пігментні клітини містятьбільше меланіну і мел
аносоми розташовані в клітинах усіх шарів епідермісу. Під впливому
льтрафіолетового опромінення кількістьмеланоцитів не збільшується,
однак посилюєтьсяїхня синтетична активність і ме-
ланосоминакопичуються в усіх шарах епідермісу. Інтраепідермальні
макрофаги (клітиниЛангерганса)
- різновид антигенпрезентуючихдендритних клітин, які локалізуютьс
я на межібазального та
остистого шарів, містять багатолізосом і фагоцито-вані гранули мела
ніну. Клітинам Лангерганса прита-манні наступніфункції:
1. участь у неспецифічному імунному захисті - фагоцитоз антигенів, я
кі потрапляють доепі-дермісу, продукція цитокінів. За умовушкоджен
ня шкіри кількість клітин Лангерганса вепідермісі зростає;
2. індукція імунних реакцій. За
умов інвазії в епідерміс мікроорганізмів клітини Лангергансазахоплю
ють їх, забезпечують процесинг антигенів, мігрують у регіональні лім
фатичні вузли,
де презентують антигени лімфоцитам, запускаючиімунні реакції;
3. регуляція проліферації та диференціаціїкератиноцитів;
4. регуляція процесу злущення рогових лусочок зповерхні рогового ш
ару внаслідок руйну-ванняміжклітинних контактів лізосомальни-
миферментами, які продукують клітини Лангерганса.

5) Серце. Загальний план будови стінки. Міокард. Види кардіоміоциті

в та їх морфофункціональнахарактеристика.

Серце - порожнистий м'язовий орган, розділений на чотири камери , с

корочення
якого забезпечують рух крові в організмі. Масасерця дорослої людин
и становить 200-350 г, форма його конічна,
з заокругленими верхівкою та основою.
Стінка серця утворена трьома оболонками: внутрішньою - ендокардо
м, середньою - міокардомта зовнішньою - епікардом. Серце лежитьвс
ередині фіброзної сумки - перикарда. Міжперикардом
і епікардом міститься невелика кількість рідини,
яка відіграє роль змазки, щополегшує рухи серця під час скорочень.

Міокард складається із серцевої м'язової ткани-ни

і прошарків пухкої сполучної тканини з судинами та нервами.

Серцева м'язова тканина за будовою

належить до посмугованих м'язів. Ця посмугова-ність має ту саму
природу, що і
в скелетних м'язах, тобто зумовлена оптичною неоднорідністюміофі-
брил, котрі складаються з двох типівміофіламен-тів - актинових і міоз
инових. Серцевийм'яз побу-дований з
волокон, що анастомозуютьміж собою, утворюючи сітку. М'язові вол
окна, у свою чергу, утворені одно- або двоядернимим'язовими кліти-
нами прямокутної форми, якірозташовані у вигля-ді ланцюжків. Ці кл
ітинимають назву скоротливих, або типових, кардіоміоцитів. Скоротл
иві кардіоміоцити маютьдовжину 50-120 мкм, ширину 15-20
мкм. Одне-два ядра локалізуються у центрі клітини,
на відміну відпериферичної локалізації ядер
у скелетних м'язовихволокнах. Скоротливі кардіоміоцити порівня-но
зіскелетними м'язовими волокнами містять багатосаркоплазми і відно
сно мало міофібрил, однакзбагачені мітохондріями. Скоротливі карді
оміоцитисполучаються між собою за допомогою вставнихдисків.

Провідні кардіоміоцити - другий різновид клі-тин міокарда - утворю

ють провідну систему серця .Остання складається із синусно-
передсердноговузла, міжпередсердного пучка, міжвузловихпровідних
трактів, передсердно-луночкового вузлата передсердно-
шлуночкового пучка
Гіса з його розгалуженнями - волокнами Пуркіньє.
Останні доносять електричні імпульси, генерованіпейсмейкерними кл
ітинами синусно-передсердно-го вузла до скоротливихкардіоміоцитів
шлуночків.
Нормальна частота серцевих скорочень дорослого - так
званий синусовий ритм - 60-70 ударів за хвилину.

Серед кардіоміоцитів передсердь і міжшлуночковоїперегородки прис

утні поодинокі клітини зіспецифічними
електронно-щільними гранулами
у цитоплазмі - секреторні передсерднікардіоміоцити.
Вони синтезують низку фізіоло-гічно активних пептидів, зокрема нат
рійуретичнийполіпептид, атріопептин, кардіодилатин та кардіо-
натрин, які виводяться до прилеглих гемокапілярів.
Ці гормони регулюють водно-електролітнийбаланс, збільшують діуре
з, зумовлючи зменшенняоб'єму циркулюючої крові та зниженняартері
ального тиску.

6) Органи кровотворення та імунного захисту. Лімфатичні вузли.

Будова та функціональнезначення Т- та В-зон лімфатичних вузлів.

Органи імунної системи поділяють на центральніта периферичні (або

первинні та вторинні). До перших
належать червоний кістковий мозок і тимус;
до останніх - лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики.
Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхімаутворена мієлоїдною або
лімфоїдною тканиною, а строма поділяється на грубу та ніжну. Груба
строма представлена кістковою або сполучною тканиною, а ніжна -
ретикулярною тканиною (крім тимуса,
у якому строма утворена сіткоюепітеліоретикулоцитів).

Лімфатичні вузли належать

до периферичних(вторинних) лімфоїдних органів.
Вони
є найменшими і найчисленнішимипаренхіматозними органами імунн
ої системи.
У людини налічується понад 400 лімфатичних вузлів, загальна маса я
ких становить приблизно 1
% маситіла; розмір знаходиться здебільшого у межах від 5 до 15 мм.
Збільшення розмірів лімфовузлів свідчить про патологічний процес (з
апалення, пухлина тощо). Лімфатичні вузли розміщуються за
ходом лімфатичних судин, мають бобоподібну абоовоїдну форму.
За топографією розрізняютьлімфатичні вузли тіла (соматичні), нутро
щеві(вісцеральні) та змішані (збирають лімфу як віднутрощів, так
і від інших органів).

Лімфатичні вузли:
бобоподібної форми потовщення за ходом лімфатичних судин;
* функції:
антигензалежне розмноження В- і Т-лімфоцитів;
•
набуття Т- і В-лімфоцитами імунної компетенції;
•
очищення лімфи від сторонніх частинок.
7) Ендокринна система. Класифікація ендокриннихзалоз. Поняття про
клітини-мішені та рецептори до гормонів.

Ендокринна система включає чотири групискладників:

1. центральні ендокринні органи - гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз;
2. периферичні ендокринні органи - щитоподібназалоза, прищитоподі
бні та надниркові залози;
3. органи, які поєднують ендокринні танеендокринні функції - підшлу
нкова залоза, тимус, серце, нирки, яєчка, яєчники, плацента та інші:
4. дифузна нейроендокринна система (англ.DNES)
включає поодинокі клітини-продуценти гормонівабо їх групи, дифузн
о розсіяні в організмі, зокрема, клітини Кульчицького травного
тракту та дихальних шляхів.

Клітини-мішені це клітини, які специфічновзаємодіють з гормонами

за допомогоюспеціальних білків-рецепторів.

Секрецію
соматотропоцитами гормону росту стимулюєсоматотропін рилізинг-
гормон:
соматотропін-рилізинг-гормон. Синтез
пролактину лактотропоцитами стимулюється пролактин-рилізинг-
гормоном, окситоцином
і вазоактивнимінгібіторним пептидом; пригнічується пролактин-
інгібіторним
фактором
та допаміном (катехоламіном, щопродукується гіпоталамусом). Акти
вністькортикотропоцитів залежить від впливукортикотропін-
рилізинг-гормону гіпоталамуса. Більшість гонадотропоцитів здатні п
родукуватиобидва гормони - ФСГ і
ЛГ, секреція яких залежитьвід активуючого впливугонадотропін-
рилізинг-гормону гіпоталамуса і активіну, продукованого яєчниками,
яєчками та гіпофізом; функція гонадотропоцитів пригнічуєтьсяестрад
іолом та інгібіном -
гормонами яєчників і яєчок. Тиротропоцити активуються під впливом
ти-ротропін-рилізинг-гормону гіпоталамуса; тироксин
(Т3)та трийодтиронін (Т4)гальмуютьфункцію тиротропоцитів.

Варіант 13
1) Таламус (thalamus) – це велике, утворене скупченням сірої
речовини тіло.

Розрізняють п’ять функціональних груп ядерталамуса:

1) чутливі транслюючі ядра;
2) рухові транслюючі ядра;
3) транслюючі ядра ретикулярної формації;
4) транслюючі ядра лімбічної системи;
5) асоціативні (ектокортикальні) транслюючіядра.

Гіпоталамус (hypothalamus):
*центральний нейроендокринний орган;
*поєднує організм
*включає близько 30 пар ядер;

розрізняють:
•передній гіпоталамус;
•середній (медіобазальний) гіпоталамус;
•задній гіпоталамус;

функції:
•нервова регуляція діяльності внутрішніх органів (переважно задній
гіпоталамус);
•гуморальна регуляція діяльності внутрішніх органів (передній і
середній гіпоталамус).

Передній гіпоталамус:
містить дві пари ядер, утворених
великими пептидохолінергічними нейросекреторними
клітинами:
•супраоптичні ядра - виділяють вазопресин;
•паравентрикулярні ядра - виділяють переважно окситоцин і, меншою
мірою вазопресин;
* гормони по аксонах нейросекреторних клітин опускаються у задню
частку гіпофіза, де виводяться у кровообіг
через аксовазальні синапси.

Ядра середнього гіпоталамуса:

•аркуатне ядро;
•дорсомедіальне ядро;
•вентромедіальне ядро;
•супрахіазматичне ядро;
•преоптична зона;
~утворені
дрібними пептидоадренергічниминейросекреторними клітинами;
~виробляють рилізинг-фактори, які доносяться до гіпофіза системою
його ворітної вени:
•ліберини- стимулюють продукцію та виділення в кров гормонів
передньої частки гіпофіза;
•статини - пригнічують продукцію та виділення в кров гормонів
передньої частки гіпофіза.

Нейросекреторні клітини гіпоталамуса:

~дрібні або великі мультиполярні нейроцити;

~мають розвинуті комплекс Гольджі та гранулярну ендоплазматичну

сітку;

~ містять гранули з готовими до виведення біологічно активними

речовинами.

Проміжний мозок інтегрує сенсорні, рухові і вегетативні реакції,

необхідні для цілісної повноцінної діяльності організму.
2) Загальний план будови очного яблука,оболонки, їх відліли і
похідні.

Будова .
Очне яблуко має кулясту форму, утримується в орбіті за допомогою
шістьох зовнішніх посмугованих м'язів,що контролюють
його переміщення; жирова тканина,
що частково оточує око,амортизує його рухи в орбыті.Очне яблуко
дорослої людини містить три оболонки. Зовнішня оболонка
побудована зі сполучної тканини, включає непрозору задню частину -
склеру, що складає близько 5/6 її поверхні, і прозору передню -
рогівку, яка займає 1/6 частину. Ділянка переходу склери в рогівку
має назву корнеосклерального лімба.
Середня - судинна оболонка очного яблука -
включає власне судинну оболонку (задню частину),
яка ближче до переднього полюса ока переходить
у циліарне (війкове) тіло та райдужку. Третя, внутрішня оболонка
очного яблука, утворена сітківкою, що включає жовту пляму з
центральною ямко (місце найкращого зору) і сліпу пляму (місце
виходу зорового нерва). Незорова частина сітківки вкриває задню
поверхню райдужної оболонки і війкового тіла.
3) Клітинний склад вестибулярної частини внутрішнього вуха.
Вестибулярна частина перетинчастого лабіринту включає маточку,
мішечок і три півколові протоки. Стінка цих структур
вистелена одноша-ровимплоским епітелієм, що лежить на базальній
мембрані, під якою міститься шар щільної волокнистої сполучної
тканини. У ділянці ампульних гребенів півколових проток, плям
маточки та мішечка сполучнотканинна основа потовщується й
утворює підвищення, а епітелій стає призматичним.
Плями маточки і мішечка утворені епітелієм, який складається з
клітин двох типів - во-лоскових і опорних. Волоскові клітини свою
назву отримали у зв'язку з присутністю на їхній апікальній поверхні,
зверненій до порожнини перетинчастого лабіринту,
численних волоскоподібних виростів - стереоцилійта кіноцилій. Інша,
сучасніша назва сенсорних клітин вестибулярної частини
перетинчастого лабіринту - вестибулоцити. Кожен
сенсорний вестибулоцит містить лише одну кіноцилію і від 30 до
150 стереоцилій.

Кіноцилія - це видозмінена війка, що містить дев'ять пар

периферичних і одну центральну
пару мікротрубочок. Кіноцилія вища за стереоцилії, має на
верхівці булавоподібне розширення. Стереоцилії-
видозмінені мікроворсинки висотою 3 мкм і діаметром 0,3 мкм,
звужені біля основи. У ділянці звуження завдяки наявності
ригідної кутикулярноїпластинки вестибулоцита стереоцилії можуть
згинатися, а потім повертатися у вихідне положення.
Стереоцилії мають серцевину, утворену паралельно
орієнтованими актиновими філаментами, які поєднані з різними
формами міозину, а також зі специфічними
білками стереоцилій - віриліном та радексином. На
поверхні вестибулоцитівстереоцилії розміщені в певному порядку:
від найнижчої до найвищої. Крайове положення в
ряді стереоцилій займає кіноцилія, яка є найвищою.
4. Епідерміс, бодова його шарів

Епідерміс складається з п’яти шарів

базальний шар; >
остистий шар; >
зернистий шар;
> блискучий шар;
 > роговий шар

Базальний шар утворений наступними типами клітин на базальній

мембрані:
 Базальні кератиноцити
• циліндричної або овальної форми, мають кругле
ядро, базофільна цитоплазма містить значну кількість тонофібрил
та кератиновнх філаментів;
• кератинові філаменти у прнмембранній зоні формують пучки,
які входять у склад десмосомнихконтактів (між сусідніми клітинами)
та нанівдесмосомних контактів (з базальною мембраною);
 пігментні клітини (меланоцити):
• клітини з відростками, які розгалуджуються у напрямку до
поверхневих шарів епідермісу;
• маркерний фермент - ДОФА-оксидаза;
• накопичують меланін у вигляді оточених мембраною гранул
- меланосом, які є похідними ендоплазматичної сітки та комплексу
Гольджі;
• меланосоми є концентричними скупченнями з 3-
15 меланінових гранул;
• меланін поглинає ультрафіолетовсвипромінення, захищаючи
тканини від його патогенної дії;
• УФ-випромінення стимулює проліферацію меланоцитів;
• епідерміс людей з різним кольором шкіри містить однакову
кількість меланоцитів, проте у європеоїдів гранули меланіну
містяться лише у базальному шарі, тоді як у монголоїдів та негроїдів
- у всіх шарах епідермісу;
• кератиноциги з фагоцитованимимеланосомами називають мелан
офороцитами;
 епідермальні дендритні клітини (клітини Лангерганса):
• є різновидом макрофагів;
• у шкіру мігрують з кісткового мозку;
• утворюють розгалужені цитоплазматичні відростки;
• у цитоплазмі велика кількістьлізосом та фагоцитовані гранули
меланіну;
• захоплюють антигени та передають їх Т-хелперам (АПК —
антиген презентуюча клітина);
• індукують проліферацію Г-лімфоцнтів;
• беруть участь в протипухзлинних реакціях організму;
  клітини Меркеля: разом з прилеглими видозміненими
дендритами чутливих нейронів (дисками Меркеля) забезпечують
тактильну чутливість.

Остистий (шипуватий) шар;—утворений 5-10 рядами клітин

«крилатої» форми, які накладаються одна на одну з утворенням
щільного епітеліального пласта;
у цитоплазмі клітин значна кількість тонофібрил (утворюють між
клітинами десмосомніконтакти);
клітини контактують цитоплазматичними виростами, які надають
клітинам характерного остистого (шипуватого) вигляду.

Зернистий шар:
утворений 3-4 рядами клітин;
в клітинах синтезується білок філагрин, який склеює
кератинові мікрофіламенти —» агрегація філаментів нагромадження
у клітинах гранул кератогіаліну (свідчить про початок процесів
зроговіння епідермісу);
► навколо грану кератогіаліну виявляються
пучки фрагментованих тонофібрил.

Блискучий шар: утворений 3-4 рядами плоских клітин, які

містять білок елеїдин;
елеїдин є подальшою стадією перетворення кератогіаліну;
за рахунок елеїдину клітини сприймаються під мікроскопом як
суцільна блискуча смужка, в якій неможливо виділити окремі
клітини.

Роговий шар:
утворений десятками рядів зроговілих клітин;
клітини в напрямку до епідермісу поступово відмирають і
перетворюються на рогові лусочки;
за рахунок філагрину здійснюється подальша агрегація
проміжних філаментів в клітинах накопичується кератин; клітини
рогового шару синтезують білок інволюкрин,
який знерухомлюєбілки плазмолеми —» плазмолема перетворюється
на ліпідний чохлик клітини;
у рогових лусочках накопичуються пухирці газу —» на місці
зруйнованого ядра утворюється світла порожнина;
 роговий шар є непроникним для води, стійкий до дії хімічних,
електричних та термічних чинників; між клітинами нижніх рядів
рогового та зернистого шарів існує ліпідний бар'єр,
утворений ламелярними тільцями, що викидаються кератиноцитами в
міжклітинний простір;
піл впливом кератиносом (лізосомкератиноцитів) відбувається
розчинення десмосомповерхневих рядів рогового шару —♦️
відходження лусочок одна від одної —» злущення лусочок.

5) Серце. Джерела розвитку. Гістогенез. Загальний план будови

стінки.
Ендокард.

Серце - порожнистий м'язовий орган, розділений на

чотири камери,скорочення
якого забезпечують рух крові в організмі. Маса серця дорослої
людини становить 200-350 г, форма його конічна, з заокругленими
верхівкою та основою.
Стінка серця утворена трьома оболонками: внутрішньою -
ендокардом, середньою - міокардом та зовнішньою - епікардом.
Серце лежить всереди-ні фіброзної сумки - перикарда. Між
перикардом і епікардом міститься невелика кількість рідини, яка
відіграє роль змазки, що полегшує рухи серця під час скорочень.

Серце розвивається з двох джерел: ендокард утворюється з

мезенхіми і спочатку має вигляд двох судин - мезенхімних трубок, які
в подальшому зливаються з утворенням ендокарда. Міокард
і мезотелий епікарду розвиваються з міоепікардіальной пластинки -
частини вісцерального листка спланхнотома.

Ендокард вистеляє зсередини камери серця, укриває папілярні

м'язи, сухожильні нитки, а також утворює клапани.
Товщина ендокарда більша у лі-вих камерах серця, особливо на
міжшлуночковій пе-регородці, а також біля місця виходу аорти
та леге-невої артерії. Складається ендокард з трьох шарів:
1. внутрішнього ендотеліального, який лежить на товстій
базальній мембрані;
2. підендотеліального, який утворений багатоюна фібробласти сп
олучною тканиною;
 3. м'язово-еластичного шару, утвореногогладкими міоцитами, що
обплетені еластичними
волокнами.

Ендокард відмежований від міокарда субен-докардіальним шаром

пухкої сполучної тканини, у якому залягають дрібні кровоносні
судини, нервові волокна, а також волокна Пуркіньє, які належать до
провідної системи серця . Живлення ендокардаздійснюється
головним чином за рахунок крові з камер серця.
Складки ендокарда утворю-ютьклапани серця, котрі відмежовують
передсердя від шлуночків: зліва - мітральний (двостулковий), справа
- трикуспідальний (тристулковий). У складі сполучнотканинної
основи серцевих клапанів розрізняють утворений щільною
сполучною тканиною поверхневий волокнистий шар та побудований
із пухкої сполучної тканини глибокий губчастий шар.
Поверхня клапанів укрита ендотелієм.
Міокард складається із серцевої м'язової ткани-ни і прошарків
пухкої сполучної тканини з судинами та нервами.

Серцева м'язова тканина за будовою

належить до посмугованих м'язів. Ця посмугованість має ту саму
природу, що і в скелетних м'язах, тобто зумовлена оптичною
неоднорідністю міофібрил, котрі складаються з двох
типів міофіламентів - актинових і міозинових. Серцевий м'яз побу-
дований з волокон, що анастомозують між собою, утворюючи сітку.
М'язові волокна, у свою чергу, утворені одно-
або двоядерними м'язовими клітинами прямокутної форми, які
розташовані у вигляді ланцюжків. Ці клітини мають назву
скоротливих, або типових, кардіоміоцитів.

Епікард і перикард. Зовнішня оболонка серця, або епікард, є

вісцеральним листком перикарда.
Епікард побудований із тонкої пластинки сполучної тканини,
зрощеної з міокардом і вкритої мезоте-лієм. У сполучнотканинній
основі епікарда розріз-
няють поверхневий шар колагенових волокон, шар еластичних
волокон, глибокий шар колагенових волокон та глибокий колагеново-
еластичний шар.
У складі перикарда сполучнотканинна основа роз-винена краще,
ніж в епікарді; поверхня, обернена до перикардіальної порожнини,
укрита мезотелі-єм. За ходом кровоносних судин тут зустрічаються
скупчення жирових клітин.
6)Органи кровотворення та імунного захисту. Селезінка. Будова
та функціональне значення
Особливості ембріонального та
постембріонального кровотворення у селезінці. Т- та В-зони.

До імунної (або лімфоїдної) системи належать: чер-

воний кістковий мозок, тимус, селезінка, лімфа-тичні вузли,
мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри (в англомовній літературі Skin-
AssociatedLymphoid
Tissue, SALT) та слизових оболонок (Mucosa-
Associated Lymphoid Tissue, MALT).Остан-
ня включає лімфоїдну тканину травної трубки (Gut
Associated Lymphoid Tissue, GALT), бронхів (Bronchi
Associated Lymphoid Tissue, BALT), носоглотки, сечо-
вих шляхів, а також кон'юнктиви ока.
• Органи імунної системи поділяють на центральні та
периферичні (або первинні та вторинні). До пер-ших належать
червоний кістковий мозок і тимус; до останніх - лімфатичні вузли,
селезінка, мигдалики.
Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма утворе-на
мієлоїдною або лімфоїдною тканиною, а строма поділяється на грубу
та ніжну. Груба строма пред-ставлена кістковою або сполучною
тканиною, а ніж-на - ретикулярною тканиною (крім тимуса, у якому
строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).

• Селезінка належить до периферичних лімфоїдних органів.

Виконує наступні функції: універ-сальний орган гематопоезу у плода
та депо формених елеметів крові у дорослому віці; забез-
печує антигензалежну диференціацію Т- і В-лімфоцитів; бере участь
у руйнуванні еритроцитів та тромбоцитів; забезпечує депонування
крові та заліза; синтезує біологічно активні речовини (спленін,
фактор пригнічення еритропоезу).
• Розвиток та вікові зміни. Селезінка починає розвиватися з 2-го
місяця ембріогенезу зі скупчень клітин мезенхіми у дорсальній брижі
зародка. Із ме-зенхіми формується ретикулярна тканина, в яку пе-
реміщуються стовбурові клітини крові. На 3-му мі-сяці у паренхімі
селезінки визначається періартері-альна (тимусзалежна) зона, на 5-му
місяці утворю-ються реактивні центри і крайові
зони лімфоїдних вузликів, на 6-му - визначається червона пульпа.
• У проміжку від 3-го до 5-го місяця ембріонального розвитку
селезінка виконує функцію універсального кровотворного органа. У
похилому віці відбувається зменшення об'єму (атрофія)
паренхіми, розростан-ня строми, збільшення чисельності
гранулоцитів і тканинних базофілів.

7) Ендокринна система. Класифікація органів ендокринної

системи.
Морфофункціональні відміни екзокринних і ендокринних залоз.

Ендокринна система включає чотири групи складників:

1. центральні ендокринні органи - гіпоталамус, гіпофіз і епіфіз;
2. периферичні ендокринні органи - щитопо-дібна залоза, прищит
оподібні та надниркові
залози;
3. органи, які поєднують ендокринні танеендо-кринні функції - пі
дшлункова залоза, тимус, серце, нирки, яєчка, яєчники, плацента та ін
ші.
4. дифузна нейроендокринна система(англ.DNES)
включає поодинокі клітини-продуценти гормонів або їх
групи, дифузно розсіяні в організмі, зокрема, клітини Кульчицького
травного тракту та дихальних шляхів.

Основна різниця ендокринних та екзокринних залоз

Ендокринні залози і екзокринні залози є двома типами залоз, які
виробляють і виділяють хімічні речовини для контролю функцій
організму. Головний різниця між ендокринними залозами і
екзокринними залозами є таке ендокринні залози є протокольними
залозами, які виділяють гормони в кров, тоді як екзокринні залози
складаються з проток і вони виділяють ферменти. Гормони служать
хімічними посланцями, які регулюють фізіологію і поведінку.
Ферменти є біологічними каталізаторами, які прискорюють хімічні
реакції. Щитовидна залоза, гіпофіз і наднирники є прикладами
ендокринних залоз. Шлункові залози, слинні залози і потові залози є
прикладами екзокринних залоз. Однак деякі залози, такі як печінка і
підшлункова залоза, можуть служити як ендокринними, так і
екзокринними залозами. Ці типи залоз
називаються миксокринними залозами.

Варіант 14

1.Мозочок (cerebellum) є вищим центром рівноваги і координації рухів тіла, який забезпечуе
підтримання тонусу мʼязів. Мозочок складається із двох півкуль, на поверхні яких лежить
сіра речовина (кора мозочка), а в глибині - біла речовина поликоркові ядра. Маса мозочка
людини становить 120- 150 г, на сагітальному розрізі мозочка утворюється характерний
малюнок, так зване дерево життя.

кора мозочка має тришарову будову і включає

-молекулярний (кошикові та зірчасті клітини)

-гангліонарний (грушоподібні )

-зернистий шари (клітини зерна, зірчасті нейрони, горизонтальні клітини)

2.Основні функціональні апарати органу зору .Очне яблуко має три основні функціональні
апарати:

1) діоптричний, або світлозаломлювальний, до якого належать усі прозорі (оптичні)

середовища, через них проходить промінь перш ніж дійде до сітківки; включає рогівку,
вологу передньої камери ока, кришталик, скловидне тіло;

2) акомодаційний, який забезпечує зміну форми і заломлювальної сили кришталика,

фокусування зображення предметів на сітківці, а також при- стосування ока до освітлення
різної інтенсивності; до нього належать війкове тіло з війковим пояском і райдужка;

3) рецепепторний, або фотосенсорний, до якого належить сітківка (її зорова час- тина) .

3. Морфофункціональна характеристика вестибулярної частини внутрішнього вуха.

вестибулярна частина перетинчастого лабіринту включає маточку і мішечок присінка та три

півколові протоки. Стінка усіх цих утворів укрита одношаровим плоским епітелієм, що
лежить на базальній мемб-рані, під якою є шар щільної тонковолокнистої сполучної тканини.
У ділянці ампульних гребенів півколових проток і плям маточки та мішечка сполучнотка-
нинна основа потовщується й утворює підвищення, а епітелій стає призматичиним. Стінка
перетинчастого лабіринту сполучається з кістковим за допомогою сполучнотканинних тяжів,
а в одному місці безпосередньо зрощена зі стінкою

кісткового каналу.

4. Зовнішній покрив організму людини утворює шкіра. Похідними шкіри є сальні, потові і
грудні залози, волосся, нігті. Шкіра захищає тканини внугрішнього середовища від
ушкоджувальної дії механічних, хімічних, термічних чинників, ультрафіолетових променів,
вона непроникна для мікро- організмів. Шкіра бере участь в обміні води та електролітів,
газо- і теплообміні Вона є місцем синтезу і депонування вітаміну D, служить депо крові,
викону

екскреторну (видільну) функцію. Шкіра є суцільним рецепторним полем, де 30- середжені

тактильні, температурні та больові рецептори.

Шкіра (cutis) побудована з епідермісу (надшкірʼя), дерми (власне шкіри) та гіподерми

(підшкірної жирової клітковини). Загальна площа поверхні шкіри дорослої людини
становить близько 1,5-2 м2. Товста шкіра покриває ділянки тіла, по пілдаються постійним
механічним навантаженням (долоні, стопи), тонка шкіра покриває обличчя, волосисту
частину голови, шию тощо.

Шкіра формується з двох ембріональних зачатків:

•епідерміс розвивається із шкірної ектодерми;

•дерма та підшкірна жирова клітковина - з сомітів мезодерми, а точніше, з їх зовнішніх

сегментів - дерматомів

•меланоцити походять із клітин нервового гребня;

протягом перших тижнів ембріогенезу зародок укритий одним шаром епітеліальних клітин, в
кінці другого місяця - зʼявляється другий шар епітеліальних клітин, на третьому місяці -
епідерміс стає багатошаровим; на третьому місяці починаються процеси зроговіння
поверхневого епітелію плода, формуються зачатки залоз, волосся і нігтів;

на пʼятому місяці шкіра набуває дефінітивних ознак: у ній добре виражені епідерміс, дерма

5. Артерії. Стінка артерій:

внутрішня оболонка (tunica interna, intima); середня оболонка (tunica media);

зовнішня оболонка (tunica externa, adventitia).

Артерії за будовою середньої оболонки (залежить від гемодинамічних умов): мʼязового

типу;- середнього та малого калібру. Низький тиск кровотоку еластичного типу - великого
калібру, гемодинамічні умови характеризуються високим тиском крові та високою
швидкістю кровотоку;

змішаного типу середнього калібру, гемодинамічні умови характеризуються середнім тиском

крові та середньою швидкістю кровотоку.

Будова стінки артерій еластичного типу: внутрішня оболонка:

ендотелій - одношаровий плоский епітелій; опопиоантинао:

підендотелальний шар - шар пухкої неоформленої сполучної тканини; містить поздовжньо

орієнтовані гладкі міоцити та велику кількість малодиференційованих сполучнотканинних
клітин неправильної зірчастої форми;
густе сплетення еластичних волокон, яке складається з внутрішнього циркулярного та
зовнішнього поздовжнього шарів; середня оболонка:

•40- 50 еластичних вікончастих мембран, гладкомʼязових клітин мало, орієнтовані косо; •

містить фібробласти;

зовнішня оболонка:

• пухка волокниста неоформлена сполучна тканина з великою кількістю поздовжньо

орієнтованих колагенових та еластичних волокон;

•містить судини та нерви судин

6.Система кровотворення та імунного захисту: центральні органи

•червоний кістковий мозок

•тимус

периферійні органи:

•селезінка

•лімф/ гемолімф вузли

•лімфоїдна тканина слизових оболонок (травна трубка, бронхи, сечостатеві) •лімфоїдна

тканина шкіри

Вилочкова залоза (тимус): розміщений за грудиною, маса у дорослої людини 10 — 30 г, маса

у новонароджених дітей — 12 — 14 г, полігональної форми, зовні вкрити
сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органу вростають перегородки, що
поділяють його на часточки.

Функції: розмноження та дозрівання Тлімфоцитів , синтез регуляторних пептидів для лімфа

повезу, синтез біологічно активних речовин: Інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру
в крові), кальцитоніноподібний і фактор росту

Вікова інволюція тимусу:

поступове заміщення паренхіматозних елементів тимусу жировою та пухкою

сполучноютканиною та зменшення маси органу;

фази:

швидка (до 10-річного віку);

повільна (з 10 до 25 років);

прискорена (від 25 до40 років);

сповільнена (після 40 років);

швидкість визначається гормональним статусом організму.

Акцидентальна інволюція тимусу:

•є морфологічним проявом захисних реакцій організму

•виникає при дії на організм несприятливих чинників (стрес, травма, голод, інтоксикації,

інфекції);

•супроводжується масовою загибеллю лімфоцитів під дією кортикостероїдів та збільшенням

кількості розмірів тілець Гасаля;

• спочатку лімфоцити зникають з кіркової речовини, і згладжується різниця між кірковою і

мозковою речовиною.

7.Гіпофіз (hypophysis, glandula pituitaria):

центральний ендокринний орган;

• регуляції діяльності периферійних ланок ендокринної системи (гіпофіззалежних органів -

щитоподібна залоза, кіркова речовина надниркових залоз, ендокриноцити статевих залоз);

• безпосередній вплив на низку клітин організму неендокринної природи

• депонування та виділення в кров окситоцину і вазопресину;

* розміщений біля основи середнього мозку, в гіпофізарній ямці турецького сідла основи
черепа;

*кулястої форми, розміром з горошину, масою 500-600 мг:

*складається з чотирьох часток:

-дистальна

-проміжна

-туберальна

-задня

Кровопостачання: портальна (ворітна) судинна система : приносні гіпофізарні артерії -У

медіальний підвищення гіпоталамуса — розпадаються на первинне капілярна сплетення —
капіляри зливаються у портальні вени — ідуть уздовж гіпофізарної ніжки до аденогіпофіза
— розпадається на вторинний капілярні сплетення.

Дистальна проміжна і туби реальна частки разом називаються аденогіпофізом оскільки

побудовані з клітин, які забезпечують синтез і виділення у кров біологічно активних речовин
.
виробляє шість власних гормонів (соматотропний гормон(СТГ), тиреотропний гормон(ТТГ),
фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон (пролактин) і
адренокортикотропний гормон(АКТГ));
15 варіант
1.?

2.Фоторецептори це високополярні клітини, які мають зовнішній і внутрішній сегменти, тіло

і аксон з спеціалізованим синапсом на кінці. Найчастіше в сітківці два типи фоторецепторів
— палички (чорно-біле) та колбочки(кольорове). Нейрони сітківки є сенсорною частиною
зорової системи, що сприймає світлові й кольорові сигнали. Іншими словами - сітківка
забезпечує сприйняття зображення, яке проектується на ній за допомогою рогівки та
кришталика, перетворюючи його в нервові імпульси, які потім передаються в головний
мозок.

Гліоцити сітківки?

3. Спіральний (Кортів) орган:

це епітеліальна пластинка, довжиною 3,5 см, шириною 0,5 мм;

утворений двома типами клітин на базальній мембрані (всі клітини є зовнішні і внутрішні):

— підтримуючі (допоміжні):

•зовнішні клітини-стовпи – розташовані двома рядами, мають видовжене вигнуте тіло і

розширену основу; між ними утворюється просвіт трикутної форми – внутрішній тунель;

•зовнішні фалангові клітини (Дейтерса) – розташовані назовні від зовнішніх клітин-стовпів у

три-п’ять рядів; призматичної форми, в базальній частині оточене тонофібрилами ядро; у
верхній частині є чашеподібна заглибина, в яку втоплені основи зовнішніх волоскових
клітин; вузький апікальний відросток (фаланга) доходить до поверхні спірального органу, де
розширюючись утворює кутикулярну пластинку;

•зовнішні пограничні клітини (Гензена) – розташовуються назовні від зовнішніх фалангових

клітин у декілька рядів; високі клітини різних розмірів та форми; ядра розташовані на різних
рівнях, в цитоплазмі багато глікогену, на верхівках – мікроворсинки; виконують трофічну
функцію;

•зовнішні підтримуючі клітини (Клаудіуса) – розташовуються назовні від зовнішніх

пограничних клітин, поступово переходять у епітелій судинної смужки; під ними
розташовуються клітини Бетшера;

•внутрішні клітини стовпи – розташовані медіальніше від зовнішніх клітин- стовпів;

•внутрішні фалангові клітини – розташовуються медіальніше від внутрішніх клітин стовпів;

за будовою подібні до зовнішніх фалангових клітин;

•внутрішні пограничні клітини – розташовані медіальніше від внутрішніх фалангових клітин;

поступово переходять у епітелій спірального тунелю між вестибулярною та барабанною
губами лімба;

•усі клітини містять у цитоплазмі тонофібрили; їхні апікальні частини розширені у вигляді
пластинок і формують загальну ретикулярну пластинку;
— волоскові (сенсорні) зовнішні та внутрішні:

•лежать у апікальних заглибинах відповідних їм фалангових клітин,

утворюючи таку ж кількість рядів;

•не контактують з базальною мембраною, але вершинами доходять до

поверхні спірального органу;

•утворюють щільні контакти з прилеглими фаланговими клітинами,

утворюючи бар’єр між ендолімфою та основами волоскових клітин

(перешкоджає проникненню ендолімфи до основи волоскових клітин);

•перилімфа проникає через базилярну пластинку і заповнює внутрішній тунель та проміжки

між основами внутрішніх та зовнішніх волоскових клітин.

4. Волосся формуються з потовщення епітелію. Потім завдяки розмноженню клітин

утворюється зачаток, який у вигляді клітинного тяжа, що збільшується в розмірі,
занурюється в дерму. На кінці клітинного тяжа утворюється потовщення, яке формує
цибулину.

Мезенхима, утворює сосочок, випинається всередину цибулини волоса. В області цибулини

клітини посилено розмножуються і дають початок стрижня волоса. Розсуваючи клітини
епітеліального тяжа, стрижень пробиває собі шлях до поверхні шкіри і нарешті виходить
назовні. Із середньої частини епітеліального зачатка утворюється сальна заліза. Клітини
епітелію, що опинилися розташованими по сторонам стержня, формують зовнішнє і
внутрішнє епітеліальні піхви. З навколишнього мезенхіми, крім власного сосочка, навколо
кореня волоса розвивається сумка волоса зі сполучної тканини, а також гладка мускулатура.
У волосі розрізняють корінь і стрижень.

Вікові зміни волосся: процеси зроговіння у клітинах мозкової речовини посилюються, у них
зменшується вміст пігменту, в складі волосини зростає кількість пухирців газу - до посивіння

волосся.

5.Класифікація вен:

•вени безмʼязового типу (вени твердої та мʼякої мозкових оболонок, сітківки ока, кісток,
селезінки, плаценти);

• вени м'язового типу:

-зі слабким розвитком мʼязових елементів (розташовані у верхній частині тулуба та у верхніх
кінцівках);

-з середнім розвитком мʼязових елементів;

-з сильним розвитком мʼязових елементів (розташовані у нижній частині тулуба і в нижніх

кінцівках).
 6.Система кровотворення та імунного захисту: центральні органи •червоний кістковий
мозок

•тимус

периферійні органи:

•селезінка

•лімф/ гемолімф вузли

•лімфоїдна тканина слизових оболонок (травна трубка, бронхи, сечостатеві) •лімфоїдна

тканина шкіри

Вилочкова залоза (тимус): розміщений за грудиною, маса у дорослої людини 10 — 30 г, маса

у новонароджених дітей — 12 — 14 г, полігональної форми, зовні вкрити
сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органу вростають перегородки, що
поділяють його на часточки.

Функції: розмноження та дозрівання Тлімфоцитів , синтез регуляторних пептидів для лімфа

повезу, синтез біологічно активних речовин: Інсуліноподібний фактор (знижує рівень цукру
в крові), кальцитоніноподібний і фактор росту

Вікова інволюція тимусу:

поступове заміщення паренхіматозних елементів тимусу жировою та пухкою

сполучноютканиною та зменшення маси органу;

фази:

швидка (до 10-річного віку);

повільна (з 10 до 25 років);

прискорена (від 25 до40 років);

сповільнена (після 40 років);

швидкість визначається гормональним статусом організму. Акцидентальна інволюція
тимусу:

•є морфологічним проявом захисних реакцій організму

•виникає при дії на організм несприятливих чинників (стрес, травма, голод, інтоксикації,

інфекції);

•супроводжується масовою загибеллю лімфоцитів під дією кортикостероїдів та збільшенням

кількості розмірів тілець Гасаля;

• спочатку лімфоцити зникають з кіркової речовини, і згладжується різниця між кірковою і

мозковою речовиною.

7.Гіпофіз (hypophysis, glandula pituitaria): центральний ендокринний орган;

• регуляції діяльності периферійних ланок ендокринної системи (гіпофіззалежних органів -

щитоподібна залоза, кіркова речовина надниркових залоз, ендокриноцити статевих залоз);

• безпосередній вплив на низку клітин організму неендокринної природи • депонування та

виділення в кров окситоцину і вазопресину;

* розміщений біля основи середнього мозку, в гіпофізарній ямці турецького сідла основи
черепа;

*кулястої форми, розміром з горошину, масою 500-600 мг: *складається з чотирьох часток:

-дистальна

-проміжна

-туберальна

-задня

Кровопостачання: портальна (ворітна) судинна система : приносні гіпофізарні артерії -У

медіальний підвищення гіпоталамуса — розпадаються на первинне капілярна сплетення —
капіляри зливаються у портальні вени — ідуть уздовж гіпофізарної ніжки до аденогіпофіза
— розпадається на вторинний капілярні сплетення.

Дистальна проміжна і туби реальна частки разом називаються аденогіпофізом оскільки

побудовані з клітин, які забезпечують синтез і виділення у кров біологічно активних речовин
.
виробляє шість власних гормонів (соматотропний гормон(СТГ), тиреотропний гормон(ТТГ),
фолікулостимулюючий гормон, лютеїнізуючий гормон, лактогенний гормон (пролактин) і
адренокортикотропний гормон(АКТГ));

Білет 16
1. Великі півкулі головного мозку - парні утворення. Права і ліва півкулі розділені
глибокою повздовжньою борозною, в глибині якої міститься мозолисте тіло,
утворене нервовими волокнами. Мозолисте тіло з’єднує півкулі мозку. Сіра
речовина вкриває поверхню великих півкуль та мозочка, формуючи кору, а також
локалізується у підкіркових ядрах; Розрізняють два типи нервових центрів —
ядерні та екранні. Центри ядерного типу мають різноманітну форму (частіше
неправильно округлу або довгасту), розміщені вони в оточенні білої речовини.
Центри екранного типу є лише у великих півкулях мозку та мозочку, де
поверхневі скупчення нейроцитів формують так звану кору.
2. Жовта пляма та центральна ямка сітківки. На задньому полюсі ока сітківка
містить жовтуватого кольору пляму з центральною ямкою. В ділянці жовтої плями
локалізуються головним чином колбочки. Центральна ямка розташована на
оптичній осі ока, що зумовлює найвищу гостроту зору. В ділянці центральної ямки
відсутні шість внутрішніх шарів сітківки. Усе вище-зазначене забезпечує
найкраще світосприйняття.Сліпа пляма не здатна сприймати світлових
подразнень: у цій ділянці відсутні фоторецептори та інші шари сітківки, за
винятком шару нервових волокон, які формують зоровий нерв.

3. Спіральний (кортіїв) орган - епітеліальна пластинка, утворена опорними та

сенсорними клі-тинами: останні отримали назву волоскових колеоцитів. За
топографічною ознакою клітини спірального органа поділяються на зовнішні та
внутрішні. Межею між ними служить внутріш-ній тунель: клітини, що лежать між
внутрішнім тунелем і спіральною звʼязкою, отримали на-зву зовнішніх; ті, що
локалізуються між внутрішнім тунелем і спіральним лімбом, - внутрішніх клітин
спірального органа. До опорних клітин спірального органа належать епітеліоцити-
стовпи (зовнішні та внутріш-ні), фалангові епітеліоцити (зовнішні та внутрішні),
обмежувальні (зовнішні та внутрішні) та зовнішні підтримувальні епітеліоцити.
Своїми основами опорні клітини лежать на базилярній мембрані, а іхні розширені
апікальні частини сполучаються між собою і утворюють так звану
ретикулярну мембрану.
4. Сальні залози - прості розгалужені альвеолярні залози з голокринним типом
секреції, сек-реторні відділи яких утворені великими клітинами - себоцитами, а по
периферії розташовані малодиференційовані базальні клітини.Потові залози -
прості нерозгалужені трубчасті залози, кінцеві секреторні відділи яких по-
будовані з двох різновидів клітин-судорифероцитів: світлих і темних. Світлі
судорифероцити виділяють воду і мінеральні речовини, темні - здійснюють
секрецію органічних речовин. Мерокринні (еккринні) потові залози виділяють
секрет, який на 98 % складається з води; його випаровування служить вагомим
чинником терморегуляції. Апокринні потові залози продукують секрет,
збагачений білками, ферментативне розщеплення яких зумовлює специ-фічний
запах тіла.
5. Вени забезпечують повернення крові до серця, депонування крові та дренаж
органів і тканин.
За калібром вени поділяються на великі, середні та малі; з урахуванням наявності
у стінці мʼя-зових елементів та ступеня їхнього розвитку розрізняють вени
волокнистого та мʼязового типу. Вени волокнистого типу побудовані з ендотелію з
більш хвилястими, ніж в інших кровоносних судинах, межами клітин та
підендотеліальної базальної мембрани. Середня оболонка відсутня. Зовнішня
оболонка цих вен зро-щена зі сполучнотканинними прошарками органів, у яких
вони локалізовані. До вен волокнистого типу належать вени твердої та мʼякої
мозкових оболон, сітківки ока, кісток, селезінки, плаценти.
6. Органи імунної системи поділяють на центральні та периферичні (або первинні
та вторинні)
До центральних належать червоний кістковий мозок і тимус, до периферичних -
лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики. Лімфатичні вузли належать до
периферичних лімфоідних органів, розміщуються за ходом лімфатичних судин; за
розташуванням розрізняють лімфатичні вузли тіла
(соматичні), нутрощеві (вісцеральні) та змішані.Лімфатичні вузли мають
бобоподібну або овальну форму, складаються з кіркової та мозкової речовини, між
якими залягає тимусзалежна паракортикальна зона. Строма органа утворена
сполучнотканинними трабекулами та ретикулярною сполучною тканиною, яка
створює мік-рооточення для лімфоцитів та макрофагів.Кіркова речовина
лімфовузла містить лімфоїдні вузлики (фолікули) - структури округлої, овальної
або неправильної форми, які являють собою скупчення В-лім-фоцитів,
плазмоцитів, макрофагів, дендритних клітин, ретикулярних клітин і ретикулярних
волокон.Паракортикальна (тимусалежна) зона локалізується між кірковою та
мозковою речови-ною лімфовузла; у цій зоні знаходяться Т-лімфоцити,
інтердигітатні клітини.Мозкова речовина знаходяться між кірковою речовиною та
воротами лімфовузла; містить мозкові тяжі - стрічкоподібні скупчення В-
лімфоцитів, плазмоцитів та макрофагів; плазмоци-ти мозкових тяжів синтезують
антитіла (імуноглобуліни) до специфічних антигенів.
7. Щитоподібна залоза побудована головним чином з тироїдних фолікулів -
структур кулястої форми, стінка яких утворена тироцитами Т, а всередині
накопичується гормоновмісний білок тироглобулін у формі речовини драглистої
консистенції - колоїду. Ембріогенез. Зачаток щитоподібної залози зʼявляється на 3-
4-му тижнях гестації у вигляді виросту ендодерми вентральної стінки глоткової
кишки зародка між першою і другою парами
глоткових кишень. Щитоподібна залоза продукує тироксин (Т.)
та трийодтиронін (Т) - йодовмісні гормони, що є регуляторами основного
(енергетичного) обміну організму, а також кальцитонін, один із ендокринних
регуляторів обміну Са. Тироцити с (кальцитоніноцити, парафолікулярні клітини)
залягають поодинці або невели-кими групами на периферії тироїдних фолікулів;
продукують поліпептидний гормон кальци-тонін, який знижує рівень Са в плазмі
крові.

Білет 17
1. Цитоархітектоніка - пошарове розміщення нейронів - представлена у корі
головного мозку цистьма шарами: (1) молекулярний шар утворений головним
чином нервовими волокнами; містить дуже мало клітин, переважно з гальмівною
функцією; 2) зовнішній зернистий шар містить дрібні пірамідні, зірчасті та
гальмівні нейрони; 3) зовнішній пірамідний шар утворе-ний переважно середніми
та великими пірамідними клітинами; 4) внутрішній зернистий шар містить
збудливі зірчасті нейрони; 5) внутрішній пірамідний шар, у якому локалізуються
ве-ликі й гігантські пірамідні клітини (клітини Беца); 6) мультиформний шар
містить дрібні піра-мідні та гальмівні нейрони.
2. Допоміжний апарат ока: Конʼюнктива вкриває внутрішню поверхню повіки,
передню поверхню склери і переходить у передній епітелій рогівки; побудована з
багатошарового стовпчастого епітелію, в якому містяться численні келихоподібні
клітини; розміщена на власній пластинці, що складається з пухкої волокнистої
сполучної тканини.Повіки мають передню - шкірну, та задню - конʼюнктивальну
поверхні; основу повік складає тарзальна пластинка, яка оточена волокнами
циркулярного мʼяза ока. По краю повік знахо-дяться вії та протоки видозмінених
сальних залоз (тарзальні, або мейбомієві залози); у лійку коренів вій
відкриваються видозмінені сальні залози (залози Цейса); поряд з волосяними фо-
лікулами - локалізуються апокринні потові залози (залози Молля). Сльозовий
апарат ока складається зі сльозових залоз та сльозовідвідних шляхів; остан-ні
включають сльозові канальці, сльозовий мішок і носо-сльозову протоку. Сльозові
залози утворені з кількох груп складних альвеолярно-трубчастих залоз, серозних
за типом секрету Стінки сльозового мішка і носо-сльозової протоки вистелені дво-
та багаторядним епітелієм.
3. Вестибулярний апарат. Ампульні гребені, плями маточки і мішечка у своїй
сукупності скла-дають вестибулярний апарат внутрішнього вуха, який забезпечує
відчуття рівноваги. Так, рухи голови зумовлюють зміщення ендолімфи, що, у свою
чергу, викликає зміщення отолітових мембран та желатинозних куполів і
повʼязаних з ними стереоцилій волоскових вестибулоци-тів з відповідною
генерацією ними потенціалів збудження.Орган слуху. Завиткова протока займає
серединне положення у завитці, локалізуючись між заповненими перилімфою
вестибулярними і барабанними сходами. На осьовому (аксіально-му) розрізі
завиткова протока має трикутний просвіт із трьома стінками: верхньою - вести-
булярною мембраною (мембрана Рейснера), зовнішньою - судинною смугою, і
нижньою - базилярною мембраною. На останній розміщений спіральний орган,
який є периферичним відділом слухового аналізатора.
4. Дерма складається з двох шарів: поверхневий - сосочковий шар - представлений
пухкою волокнистою сполучною тканиною; глибокий - сітчастий шар - щільною
неоформленою сполучною тканиною.Сосочковий шар дерми містить велику
кількість кро-воносних судин і забезпечує трофіку епідермісу.У сітчастому шарі
переважають фібробласти, зу-стрічаються також макрофаги, дендритні клітини,
мастоцити, лімфоцити, нейтрофільні гранулоцити.Сітчастий шар дерми визначає
механічну міцність шкіри завдяки присутності у ньому товстих пучків
різноспрямованих колагенових волокон. Окрім того, додаткову міцність шкірі
надає поступовий перехід сітчастого шару в гіподерму, з якою дерма звʼязана
пучками колагенових волокон. У сітчастому шарі містяться волосяні фолікули,
потові і сальні залози.
5. Серце - порожнистий мʼязовий орган, розділений на чотири камери - два
передсердя і два шлуночки. Стінка серця утворена трьома оболонками:
внутрішньою - ендокардом, серед-ньою - міокардом та зовнішньою - епікардом.
Серце лежить всередині фіброзної сумки - перикарда.Ендокард вистеляє зсередини
камери серця, а також утворює клапани; складається з ендо-
телію, підендотеліального шару сполучної тканини, та мʼязово-еластичного шару,
утвореного гладкими міоцитами та еластичними волокнами. Ендокард
відмежований від міокарда субендокардіальним шаром пухкої сполучної тканини,
у якому залягають дрібні кровоносні судини, нервові волокна, а також волокна
Пуркіньє, які належать до провідної системи серця.Міокард побудований з
посмугованої серцевої мʼязової тканини; включає три різновиди кар-діоміоцитів:
(1) типові (скоротливі); (2) атипові (провідні); (3) передсердні
секреторні.Скоротливі кардіоміоцити мають довжину 50-120 мкм, ширину 15-20
мкм; одне-два ядра локалізуються у центрі клітини, на відміну від периферичної
локалізації ядер у скелетних мʼя-зових волокнах. Скоротливі кардіоміоцити
сполучаються між собою за допомогою вставних дискіВ.Провідна система серця
включає синусно-передсердний вузол, передсердно-шлуночковии вузол та
передсердно-шлуночковий пучок Гіса з його кінцевими розгалуженнями -
волокна-ми Пуркіньє.Атипові кардіоміоцити (волокна Пуркіньє) локалізуються
під ендокардом шлуночків; від скоротливих кардіоміоцитів відрізняються
більшими розмірами, збагаченою глікогеном цито-плазмою, незначною кількістю
міофібрил.
Секреторні передсердні кардіоміоцити - поодинокі клітини зі специфічними
електронно-щільними гранулами у цитоплазмі; синтезують низку фізіологічно
активних пептидів, які збільшують діурез, зумовлюючи цим зменшення обʼєму
циркулюючої крові та зниження арте-ріального тиску.Епікард - зовнішня оболонка
серця - є вісцеральним листком перикарда (серцевої сумки).
Епікард побудований зі зрощеної з міокардом тонкої пластинки сполучної
тканини, яку вкри-ває шар мезотелію. Серце починає розвиватися на початку 3-го
тижня ембріогенезу з прекардіальної спланхно-плеври шийної ділянки зародка;
ендокард та міокард розвиваються з мезенхіми, епікард та перикард - із
целомічного епітелію, елементи нервової та провідної систем - із клітин нерво-
вого гребеня
6. Селезінка належить до периферичних лімфоїдних органів. Виконує наступні
функції: універ-сальний орган гематопоезу у плода та депо формених елеметів
крові у дорослому віці; забез-печує антигензалежну диференціацію Т- і В-
лімфоцитів; бере участь у руйнуванні еритроцитів та тромбоцитів; забезпечує
депонування крові та заліза; синтезує біологічно активні речовини (спленін,
фактор пригнічення еритропоезу). Селезінка розвивається у дорсальній брижі
зародка, починаючи з 2-го місяця гестації: зі скупчень клітин мезенхіми
формується ретикулярна тканина, в яку пізніше переміщуються стовбурові
клітини крові. Упродовж 3-5-го місяців ембріогенезу селезінка виконує функцію
універсального кровотворного органа.Паренхіма селезінки складається з білої та
червоної пульпи; строма утворена сполучнотка-нинними трабекулами, які
вростають від капсули вглиб органа і виконують опорно-захисну функцію, та
ретикулярною тканиною, яка створює мікрооточення для клітин паренхіми.Біла
пульпа представлена періартеріальними лімфоїдними хвами та лімфоідними
вузли-ками (фолікулами). У лімфоїдному вузлику селезінки розрізняють три зони:
періартеріальну (містить Т-лімфоцити, інтердигітатні антигенпрезентуючі клітини,
які активують антигенза-лежну проліферацію Т-лімфоцитів); гермінативний
(реактивний) центр (утворений В-лімфоцитами, макрофагами та дендритними
клітинами); маргінальну (крайову) зону, що містить Т- і В-лімфоцити, макрофаги,
дендритні клітини та плазмоцити.Червона пульпа утворена тяжами червоної
пульпи (тяжі Більрота), і системою синусоїдів (ве. нозних синусів селезінки), які
залягають між тяжами. В червоній пульпі здійснюється еліміна-ція старіючих
відпрацьованих еритроцитів та тромбоцитів.
7. Надниркові залози (наднирники) - парні ендокринні органи, розташовані біля
верхніх по-люсів нирок. У складі наднирників розрізняють кору, яка побудована
з адренокортикоцитів, та мозкову речовину,
утворену хромафінними клітинами.Ембріогенез. Зачатки кори наднирників
уперше зʼявляються на 6-му тижні гестації у вигля-ді скупчень
клітин целомічного епітелію між основою дорзальної брижі первинної кишки
та урогенітальними валиками. У напрямку до цих скупчень із найближчих
симпатичних гангліїв мігрують клітини нервового гребеня -
майбутні хромафінні клітини мозкової речовини. • Клітини фетальної кори
наднирників синтезують глюкокортикоїди (кортизол і дегідроепі-андростерон), які
у плаценті перетворюються на естрогени (естріол, естрадіол і естрон), необ-хідні
для нормального перебігу вагітності. Кора надниркової залози включає
клубочкову, пучкову та сітчасту зони. Клітини усіх трьох зон продукують
стероїдні гормони. Активність адренокортикоцитів регулює
адренокортикотропний гормон (АКТГ) аденогіпофіза.Клубочкова зона розміщена
найбільш поверхнево, складає 15-20 % товщі кори; тяжі ендо-кринних клітин цієї
зони на зрізі мають вигляд клубочків, синтезують мінералокортикоїди (го-ловним
чином, альдостерон), який збільшує реабсорбцію іонів Na* з сечі.Пучкова зона
займає близько 75 % товщі кори наднирника; клітини розташовані у виглялі
паралельних пучків, синтезують глюкокортикоїди (переважно кортизол і
кортизон), а також андрогени. На гістологічних препаратах ендокриноцити
пучкової зони мають губчастий ви-гляд, тому отримали назву
спонгіоцитів.Сітчаста зона - найглибший шар кори наднирника, що складає
близько 10 % її товщі; сіт-частого вигляду їй надає висока насиченість
синусоїдними капілярами. У сітчастій зоні синте-зуються глюкокортикоїди,
андрогени та естрогени.Мозкова речовина наднирників утворена хромафінними
клітинами, між якими зустріча-ються невеликі групи гангліонарних нейронів.
Серед хромафіноцитів розрізняють дві суб-популяції: світлі клітини -
епінефроцити - продукують адреналін; продуктом діяльності тем-них клітин -
 норепінефроцитів - є норадреналін. Обидва гормони, які регулюють відповідь
організму на дію стресових чинників, мають спільну назву катехоламінів

Білет 18
Поняття про мозкові модулі.Міжнейрональні зв’язки.
Структурно-функціональну одиницю кори великого мозку
(неокортексу) називають мозковий модуль або мозкова колонка. Мозкову
колонку можна уявити у вигляді вертикального циліндра діаметром
близько 300 мкм, всередині якого проходить кортико-кортикальне
волокно, пов'язане з цілим комплексом збуджувальних та
гальмівних нейронів. Кортико-кортикальне волокно є аксоном
гігантопірамідного нейрона своєї (асоціативне волокно) або
протилежної (комісуральне волокно) півкулі мозку. Воно утворює
синаптичні закінчення в усіх шарах кори. Мозкова колонка включає
також два таламо-кортикальних аферентних волокна, які
закінчуються на остистих зірчастих клітинах IV шару кори і
базальних дендритах пірамідних клітин.
міжнейронні зв'язки - Це контакти між нейронами, які
здійснюються за допомогою синапсів.
Типи межнейрональних контактів:
• аксоносоматичні - між аксонів і кліткою тканини-мішені;

• аксонодендричні - між аксонів та дендритах іншого нейрона;

• аксоноаксоналі - між даними аксонів і аксонів іншого нейрона.

Головне завдання нейрона - отримати інформацію, «осмислити» її і

передати далі.
Загальна Характеристика органів чуття.Класифікація за
походженням та структурою рецепторних клітин.
Органи чуття — спеціалізована периферична анатомо-фізіологічна
система, що забезпечує, завдяки своїм рецепторам, отримання та
первинний аналіз інформації з навколишнього світу та від інших
органів самого організму, тобто із зовнішнього середовища і
внутрішнього середовища організму.
Дистанційні органи чуття сприймають подразнення на відстані
(наприклад, органи зору, слуху, нюху); інші органи (смакові і дотику)
— лише при безпосередньому контакті.
Одні органи чуття можуть певною мірою доповнювати інші.
Наприклад, розвинений нюх чи дотик може певною мірою
компенсувати слабо розвинений зір (очі), нюх (ніс).
Рецептор — це частина сенсорної системи або автономної
нервової системи, нервове закінчення або спеціалізована клітина,
які у відповідь на подразнення створюють сигнал у
вигляді потенціалів дії, та відправляють його до нервового центру.
Рецептор є першою ланкою будь-якої рефлекторної дуги.
Рецептори слідкують за всіма змінами в організмі та навколо нього,
допомагають центральній нервовій системі формувати уявлення
про світ.
Рецептори є анатомічними структурами, які сприймають подразники
за рахунок молекулярних рецепторів — мембранних білків, які ще
називають циторецепторами.
Поняття «рецептор» дещо перетинається з поняттям «орган чуття».
Органи чуття окрім рецепторних клітин та нервових закінчень часто
мають додаткові неклітинні структури та допоміжні клітини. До
органів чуття відносять ті рецептори, інформація від яких надходить
до соматосенсорної системи та усвідомлюється твариною, тоді як
значна частина рецепторів задіяна в спинномозкових та автономних
рефлексах. За будовою і фізіологічними особливостями розрізняють
первинні та вторинні рецептори. Первинні являють собою нервове
закінчення чутливого нейрона, який сприймає подразнення і генерує
потенціал дії, який йде цим самим нервовим волокном до нервового
центру. До первинних належить більшість шкірних рецепторів,
рецепторів внутрішніх органів. Вторинні рецептори складаються зі
спеціалізованих клітин, які створюють лише локальні потенціали на
власній мембрані, а сигнал до нервового закінчення передають
через синапси. Так влаштовані фоторецептори, вестибулярні,
слухові рецептори.
Первинні рецептори також поділяють на вільні нервові закінчення та
інкапсульовані.
За розташуванням рецептори поділяють на
зовнішні екстерорецептори шкіри та слизових оболонок і
внутрішні інтерорецепторим'язів та внутрішніх органів
(також вісцерорецептори). Іноді виділяють периферійні та
центральні рецептори, якщо вони реагують на один і той же
подразник та розташовані відповідно далі від центральної нервової
системи чи поблизу неї.

За будовою і фізіологічними особливостями розрізняють первинні

та вторинні рецептори. Первинні являють собою нервове закінчення
чутливого нейрона, який сприймає подразнення і генерує потенціал
дії, який йде цим самим нервовим волокном до нервового центру.
До первинних належить більшість шкірних рецепторів, рецепторів
внутрішніх органів. Вторинні рецептори складаються зі
спеціалізованих клітин, які створюють лише локальні потенціали на
власній мембрані, а сигнал до нервового закінчення передають
через синапси. Так влаштовані фоторецептори, вестибулярні,
слухові рецептори.
Первинні рецептори також поділяють на вільні нервові закінчення та
інкапсульовані.
За розташуванням рецептори поділяють на
зовнішні екстерорецептори шкіри та слизових оболонок і
внутрішні інтерорецепторим'язів та внутрішніх органів
(також вісцерорецептори). Іноді виділяють периферійні та
центральні рецептори, якщо вони реагують на один і той же
подразник та розташовані відповідно далі від центральної нервової
системи чи поблизу неї.
Гістофізіологія вестибулярного та слухового апаратів
Вестибулярний апарат сприймає положення тіла у просторі.
Він розташовується у внутрішньому вусі і представлений трьома
півколовими каналами і двома
мішечками — овальним і круглим. У півколових каналах
містяться рецепторні волоскові клітини, що реагують на
обертальні рухи. У порожнині мішечків розташовані отоліти —
численні кристали кальцій карбонату, а на внутрішніх стінках
мішечків містяться рецептори, що сприймають прискорення або
сповільнення руху.
звуки певної частоти сприймаються зовнішнім вухом і
передаються через слухові кісточки і овальне вікно перилимфе в
барабанної і вестибулярної сходах. При цьому приходять в
коливальні рухи вестибулярна і базилярная мембрани, а отже, і
ендолімфа. В результаті руху ендолімфи зміщуються волоски
сенсорних клітин, так як вони прикріплені до текторіальная
мембрані. Це призводить до порушення волоскових клітин, а через
них - біполярних нейронів спірального ганглія, які передають
збудження в слухові ядра стовбура мозку, а потім в слухову зону
кори великих півкуль.
нейронний склад аналізаторів слуху та рівноваги наступний:
- Нейрон - біполярний нейрон спірального (орган слуху) або
вестибулярного (орган рівноваги) гангліїв;
- Нейрон - вестибулярні ядра довгастого мозку;
- Нейрон в зоровому горбі, аксон його йде до нейронів кори півкуль.

Додаткові диферони епідермісу

– макрофагальний та меланоцитарний
Меланоцитарні невуси, або «родимки» (з латинського naevus –
“родимка”) – це доброякісні новоутворення, які виникають при вадах
розвитку меланінутворюючих клітин – епідермальних та дермальних
меланоцитів.Меланоцитарні невуси – це пігментні утворення шкіри
різних розмірів (від кількох міліметрів до декількох сантиметрів) із
чіткими межами, округлої, овальної чи неправильної форми, із
плоскою, припіднятою чи папіломатозною поверхнею, які можуть
відрізнятися за кольором – від рожево-світлокоричневого до темно-
коричневого і чорного. I. Меланоцитарні невуси епідермального
меланоцитарного походження:
А. Три основних типи: 1) інтраепідермальний (прикордонний) невус;
2) інтрадермальной невус; 3) складний невус.
Б. Три особливих типи: 1) веретеноклітинний або епітеліоїдний
невус; 2) невус із балоноподібних клітин; 3) гало-невус.
II. Меланоцитарні невуси дермального меланоцитарного
походження:
A. Монгольська пляма; Б. Невус Оти; B. Невус Іто; Г. Блакитні
невуси.
III. Меланоцитарні невуси змішаного дермального та
епідермального походження (комбіновані невуси).
IV. Меланоцитарні невуси – попередники меланоми:
А. Вроджений невус; Б. Диспластичний невус. В Рецидивуючий
меланоцитарний невус та глибоко пенетруючий невус.
Система мононуклеарних фагоцитів — частина імунної системи,
яка складається з фагоцитарних клітин, розташованих у
ретикулярній сполучній тканині. Це
насамперед моноцити та макрофаги, і вони накопичуються у
лімфатичних вузлах і селезінці. Клітини Купфера (спеціалізовані
макрофаги печінки та тканин) також входять до складу цієї системи.
Мононуклеарна система фагоцитів і моноцитарна система
макрофагів відносяться до двох різних утворень, хоча часто
помилково розуміються як одна. «Ретикулоендотеліальна
система» — старий термін для означення системи мононуклеарних
фагоцитів, але він зараз використовується рідше, оскільки є
розуміння того, що більшість клітин ендотелію не є макрофагами.
Серце. Джерела розвитку. Гістогенез.Загальний план
будови стінки. Ендокард.
Се́ рце — це конусоподібний м'язовий
порожнистий орган кровоносної системи, який своїми розміреними
скороченнями прокачує кров або гемолімфу крізь судини тіла,
забезпечуючи живлення і дихання тканин. У вищих
тварин і людини серце є життєво потрібним органом. Під
час ембріонального розвитку цей орган виникає одним із перших.
Серце розвивається з двох джерел: ендокард утворюється з
мезенхіми і спочатку має вигляд двох судин - мезенхімних трубок,
які в подальшому зливаються з утворенням ендокарда. Міокард і
мезотелий епікарду розвиваються з міоепікардіальной пластинки -
частини вісцерального листка спланхнотома. Клітини цієї платівки
диференціюються в двох напрямках: зачаток міокарда і зачаток
мезотелия епікарду. Зачаток займає внутрішнє становище, його
клітини перетворюються в кардіоміобласти, здатні до поділу. Надалі
вони поступово диференціюються в кардіоміоцити трьох типів:
скоротливі, які проводять і секреторні. З зачатка мезотелия
(мезотеліобластов) розвивається мезотелий епікарду. З мезенхіми
утворюється пухка волокниста неоформленная сполучна тканина
власної пластинки епікарду. Дві частини - мезодермальная
(міокарда і епікардом) і мезенхимная (ендокард) з'єднуються разом,
утворюючи серце, яке складається з трьох оболонок.

Відзначено, що у передплодів 7-го тижня внутрішньоутробного

розвитку будова серця нагадує дефінітивну форму. У продовж 4-го
тижня внутрішньоутробного розвитку на верхній стінці єдиного
передсердя по серединній лінії з’являється заглибина, на нижній
поверхні якої з’являється серпоподібної форми випин це зачаток
первинної міжпередсердної перегородки. У 5-ти тижневих зародків
вільний край первинної примітивної перегородки росте каудально в
напрямку передсерно-шлуночкового канала, таким чином поступово
розмежовуючи праве і ліве передсердя.
Будова стінки серця
Стінка серця як м'язового порожнистого органа складається з
трьох оболонок: внутрішньої – ендокарда, середньої м'язової –
міокарда, зовнішньої – епікарда, що є нутрощевою пластинкою
серозного осердя. Серце розміщене у волокнистому осерді –
перикарді.
Ендокард (лат. endocardium; від endon — «всередині» і kardia —
«серце») — внутрішній шар оболонки стінки серця хребетних; являє
собою досить тонку сполучнотканинну оболонку, яка вистилає
порожнину серця (його передсердя й шлуночки) та утворює стулки і
півмісяцеві заслінки його клапанів . Ендокард передсердь
[1]

товстіший, ніж шлуночків, але товстіший у лівих камерах серця,

особливо в ділянках міжшлуночкової перегородки та вічок
легеневого стовбура та аорти. Найтоншим шаром ендокард вкриває
сухожилкові струни. Ендокард побудований із чотирьох шарів.
Внутрішнім шаром є ендотелій, що утворений пласкими
полігональними ендотеліоцитами, розміщеними на товстій
базальній мембрані. Другим є сполучнотканинний підентоліальний
шар (пухка сполучна тканина). У третьому м'язово-еластичному
шарі, є багато еластичних волокон між якими містяться гладкі
міоцити. Четвертий зовнішній сполучнотканинний шар, межує з
міокардом і складається з товстих еластичних, колагенових і
ретикулярних волокон. Уцьому шарі є багато судин.
Червоний кістковий мозок. Взаємодія стромальних та
паренхіматозних елементів
У порожнинах і комірках кісткової тканини міститься кістковий мозок
(medulla ossium). За структурними й функціональними
особливостями його можна розділити на червоний кістковий мозок
(medulla ossium rubra), що є джерелом кровотворення, і жовтий
(medulla ossium flava), який є неактивною пухкою жировою
тканиною.
Строма кісткового мозку утворена ретикулярною сполучною
тканиною, в петлях якої містяться кровотворні елементи (червоний
кістковий мозок) і жирові клітини (переважно жовтий кістковий
мозок).
Тканина червоного кісткового мозку має густу мережу кровоносних
судин із специфічними капілярами — синусоїдами. Вважають, що
наявність синусоїдів, замкнених у щільних кісткових футлярах
губчастої речовини кісткової тканини, та мала кількість
венозних анастомозів сприяють сповільненню течії крові. Тканина
червоного кісткового мозку має велику кількість нервових закінчень.
Функцію гемопоезу регулює нервова система та різні гуморальні
чинники (гормони гіпофіза, кори надниркових залоз тощо). На
функцію червоного кісткового мозку впливає секреція шлунка. Має
також значення функціональний взаємозв'язок між червоним
кістковим мозком і селезінкою.

Формування червоного кісткового мозку (абр. ЧКМ) починається на

другому місяці ембріонального розвитку в ключиці зародка. На 5-7
місяці ембріогенезу ЧКМ функціонує як основний кровотворний
орган, при цьому в ньому переважають процеси еритропоезу. У
дитячому віці ЧКМ заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток,
плоскі кістки. У 12-18 років ЧКМ у діафізах кісток заміщається на
ЖоКМ.
ЧКМ має напіврідку консистенцію, на вигляд він темно-червоного
кольору, розташований в епіфізах трубчастих кісток. Трабекули
губчастих кісток, що відходять від ендосту, утворюють опору для
ретикулярної строми, яка у свою чергу служить каркасом для
гемопоетичних клітин еритроцитарного, гранулоцитарного,
тромбоцитарного, моноцитарного та лімфоцитарного
гістогенетичних рядів. Ретикулярна строма представлена
ретикулярними клітинами з великою кількістю довгих відростків та
ретикулярними волокнами, які беруть участь у формуванні
мікрооточення для клітин, що дозрівають. Гемопоетичні клітини
гістогенетичних рядів утворюють паренхіму ЧКМ та розташовуються
у вигляді острівців.

Прищитовидні залози. Розвиток, будова та

функціональне значення. Вікові зміни
Прищитоподібні залози - великі тільця, овальної форми. Всього їх
є 4 (парні органи): 2 верхні (glandula parathyroidea superior) і 2 нижні
(glandula parathyroidea inferior). Вони розташовані на задній поверхні
бічних часток щитоподібної залози назовні від капсули, в ділянці
гілок нижніх щитоподібних артерій. Гормон прищитоподібних залоз -
паратгормон.Регулює кількість кальцію та фосфору в організмі.
Залози є паранхімозними органами з власними волокнистими
капсулами, від яких всередину відходять сполучнотканинні
перегородки. Паренхіма прищитоподібних залоз продукує
паратгормон, який регулює фосфокальцієвий обмін в організмі
людини. Розвиваються прищитоподібні залози з епітелію ІІІ - IV
забрових дуг. Ці залози (glandulae parathyroideae) розміщені на
задній поверхні щитоподібної залози (facies posterior glandulae
thyroideae). Можуть бути додаткові прищитоподібні залози
(glandulae parathyroideae accessoriae. Верхні та нижні
прищитоподібні залози в еволюції хордових з'явилися лише в
нижчих наземних хребетних. У людини вони найчастіше мають
вигляд чотирьох маленьких тілець (6 х 4 х 2 мм), розташованих біля
кінців кожної частки щитоподібної залози. Прищитоподібні та
щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою капсулою.
Основна функція прищитоподібних залоз полягає в регулюванні
обміну кальцію. У ранньому ембріогенезі прищитоподібні залози
розвиваються з епітелію третьої та четвертої правих і лівих
глоткових кишень. Кровопостачання та іннервація спільні з
щитоподібною залозою.
попаратиреоз - це захворювання, пов'язане із недостатньою
секрецією паратиреоїдного гормону і характеризується вираженими
порушеннями фосфорно- кальцієвого обміну. Типовими для
гіпопаратиреозу є напади тетанії - мимовільні болючі тонічні судоми
м'язів, при яких втягуються симетричні групи згиначів кінцівок, у
важких випадках - м'язи обличчя. Кисті рук при судомних нападах
стискаються, руки зводяться. Спазматичні скорочення дихальних і
глоткових м'язів можуть призвести до ядухи. Крім судомних явищ,
відмічається руйнування зубів, випадання волосся, схуднення.
При гіперпаратиреозі спостерігають мобілізацію (вимивання)
мінеральних солей з кісток та відкладання кальцію в судинах,
нирках і серці. Внаслідок гіперкальціємії(збільшення вмісту кальцію
у крові) і метастатичного звапнення міокарда розвивається
сповільнення серцевих скорочень аж до зупинки серця. Процеси
резорбції кісток переважають над новоутворенням, внаслідок чого
вони стають м'якими, деформованими, іноді ламкими.

19
1.Мієлоархітектоніка шарів кори великих півкуль.
Мієлоархітектоніка великого мозку представлена трьома
типами волокон :
-асоціативні волокна, що з'єднують окремі ділянки кори у межах
однієї півкулі;
-комісуральні, які з'єднують кору різних півкуль;
-проекцій ні – з'єднують кору з нижчими відділами центральної
нервової системи.
Таким чином, кора великого мозку ділиться на ділянки і поля.
Усі вони мають особливу , притаманну тільки їм структуру.
2. Орган зору: розвиток, будова очного яблука.
Орган зору складається з очного яблука і допоміжного
апарату, які розміщені в очній ямці - заглибленні кісток
передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і
складається з трьох оболонок: зовнішньої - волокнистої,
середньої - судинної і внутрішньої – сітчастої.
Зовнішня волокниста оболонка в задній частині очного яблука
утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить
у проникну для світла рогівку. Середня - судинна - оболонка
називається так через те, що в ній багато судин. Розміщена під
склерою. Передня частина цієї оболонки утворює рай дужну, яка
завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В
центрі радужки (рай дужної оболонки) міститься зіниця -
круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від
інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для
цього в радужці є м'язи, які звужують або розширюють зіницю.
Отже, радужка виконує роль діафрагми, яка регулює
кількість світла, що надходить до світло-сприй мального апарату,
і захищає й ого від руй нування, здій снюючи звикання органа зору
до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація
ока). Судинна оболонка утворює рідину - водянисту вологу камер
ока.
Внутрішня оболонка - сітківка - прилягає ззаду до середньої
(судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин.
Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається
з пігментних клітин. Потім іде кілька шарів нервових клітин,
серед яких світло-сприй мальними клітинами є колбочки і
палички.
Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене
фоторецепторів, не сприй має світла і називається сліпою
 плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут
містяться в основномуколбочки, які забезпечують най більшу
гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і
палички, а ще далі на периферії - лише палички.
Палички містять зоровий пігмент - родопсин, колбочки -
й одопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони
збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина
не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки -
рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприй мання
яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється
тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються
червоним світлом, другі - зеленим, треті - синім.
Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих
колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли
людина не розрізняє деяких кольорів - кольорова сліпота,
дальтонізм. Це пов'язано з порушенням функцій колбочок
певного виду.

Будова ока:
• а - вертикальний розріз;

• б - фрагмент сітківки;

• в - світлочутливі клітини;

• 1 - війковий м'яз;

• 2 - райдужна оболонка;

• 3 - передня камера ока;

• 4, 5 - оптична вісь;

• 6 - зіниця;

• 7 - рогівка;

• 8 - зв'язка капсули кришталика;

• 9 - кон'юнктива;

• 10 - кришталик;

• 11 - склисте тіло;

• 12- білкова оболонка;

• 13 - судинна оболонка;

• 14 - сітківка;

• 15 - жовта пляма;

• 16 - місце виходу зорового нерва (17);

• 18 - паличка;
• 19 - колбочка;

• 20 - пігментний шар;

• 21 - нервові клітини;

• 22 - ядро.

• Крім очного яблука до органа зору належить і допоміжний апарат.

Він складається з повік, шести м'язів, що рухають око.
• Задню поверхню повік вкриває оболонка - кон'юнктива, яка

частково переходить на очне яблуко. До допоміжних органів ока

належить сльозовий апарат. Він складається із сльозової залози
(розміщена в ямці лобової кістки), сльозових канальців, мішка та
нососльозової протоки.
• Сльозова залоза виділяє секрет - сльози, в якому міститься

лізоцим, що згубно діє на мікроорганізми, її 5-12

канальців відкриваються в щілину між кон'юнктивою і очним
яблуком у зовнішній кут ока.
• Зволоживши поверхню очного яблука, сльози відтікають до

внутрішнього кута ока (до носа). Тут вони збираються і через

сльозовий канадець потрапляють у сльозовий мішок, що також
розміщений у внутрішньому куті ока. Змішка через нососльозову
протоку сльози стікають у порожнину носа, під нижню раковину
(тому іноді можна помітити, як під час плачу сльози течуть з
носа).
3. Клітинний склад спірального органу.
Будова Кортієвого (спірального) органа
Кортіїв орган розташований на поверхні базилярної мембрани,
він складається із підтримуючих клітин та слухових
рецепторів — волоскових клітин завитки, зверху ці клітини
вкриті покривною мембраною.
Спіральний орган утворений клітинами:
1. опорними;

2. сенсорними (чутливими, волосковими).

Клітини розділяються на зовнішні і внутрішні.

Опорні клітини бувають:
1. клітини-стовпи, внутрішні і зовнішні;

2. фалангові клітини (клітини Дей терса), внутрішні і зовнішні;

3. прикордонні клітини (клітини Гензена), зовнішні;

4. підтримуючі клітини (клітини Клаудіуса), зовнішні.

 Клітини - стовпи розташовані двома рядами. Вони мають
витягнуте тіло і розширену підставу, яка лежить на базальній
мембрані. Зовнішні і внутрішні клітини розташовані так, що їх
підстави розсунені, а вершини контактують, між ними
утворюється просвіт – тунель. Він служить
межею між внутрішніми і зовнішніми клітинами спірального
органу.
Фалангові клітини (клітини Дей терса), зовнішні і внутрішні.
Зовнішні розташовані в 3 - 5 рядів, внутрішні - в один
ряд. Вони мають призматичну форму, в базальній частині
розташовується ядро, оточене пучками тонофібрил. У верхній
третині цих клітин є поглиблення, в яке входять підстави
сенсорних клітин, вузький відросток фалангові клітин (фаланга)
досягає поверхні спірального органу.
За зовнішніми фаланговими клітинами слідують зовнішні
прикордонні клітини (клітини Гензена) - це високі клітини різної
форми і розмірів, ядра розташовані на різній висоті. На
апікальній частині мають мікроворсинки, в цитоплазмі містите
глікоген. Виконують трофічну функцію.
За зовнішніми прикордонними клітинами лежать
зовнішні підтримуючі клітини (клітини Клаудіуса), кубічної
форми, які поступово переходять в епітелій судинної смужки.
Сенсорні (чутливі, волоскові) клітини розділяють на:
• сенсорні клітини, внутрішні;

• сенсорні клітини, зовнішні.

Внутрішні і зовнішні сенсорні клітини лежать на фалангових

клітинах в спеціальних поглибленнях апікальній частини.
Внутрішні волоскові епітеліоцити мають форму глека з
розширеною підставою і лежать в один ряд. На апікальній
поверхні мають від 30 до 60 великихспеціалізованих
мікроворсинок - стереоцилій . Апікальна поверхня клітин покрита
кутикулою, через яку проходять стереоцилі.
Зовнішні волоскові епітеліоцити мають циліндрову форму і
округлу підставу і лежать в 4-5 паралельних рядів. На апікальній
поверхні вони мають кутикулярну пластинку із стереоциліями,
розташованими у вигляді букви V. Стереоцилії своїми вершинами
торкаються до внутрішньої поверхні текторіальної мембрани.
Стереоцилії містять численну щільно упаковану волокнину, що
має в своєму складі скоротливий білок актоміозин, завдяки
чому після нахилу вони знов прий мають початкове положення.
Цитоплазма сенсорних клітин багата окислювальними
ферментами, містить РНК, глікоген.
До підстав сенсорних клітин, як внутрішніх, так і зовнішніх,
підходять дендрити чутливих нервових біполярних клітин
спірального ганглія і утворюють тут нервові аферентні
закінчення.
Над спіральним органом вільно нависає так звана покривна
(текториальна) мембрана. Це спіральна пластинка желеподібної
консистенції. Вона тягнеться уздовж спірального органу,
розташовуючись над апікальними частинами волоскових клітин,
і контактує із стереоциліями. Ця пластинка складається з тонких,
радіально розташованих колагенових волокон і аморфної
речовини, що містить велику кількість глікозаміногліканів.
4.Епідерміс (надшкір'я) 0,07-2,5 мм - представлений
багатошаровим плоским зроговілим епітелієм. Його глибокі
шари складаються з клітин, які розмножуються і мають назву
росткового епітелію.
Наближаючись до поверхні шкіри, клітини стають плоскими,
зроговівають, злущуються і відпадають (зроговілий шар). Саме
роговий шар захищає шкіру від механічних, хімічних
пошкоджень, проникнення води і мікроорганізмів
усередину тіла (мозолі - потовщений роговий шар), забезпечує
регенерацію шкіри та очищення шкіри.
В ростковому шарі міститься пігмент меланін, який надає шкірі
забарвлення й поглинає ультрафіолетові промені, захищаючи
цим організм. Цей шар приймає участь у синтезі вітаміну D.
В епідермісі містяться чутливі нервові закінчення.
4.Серце. Загальний план будови стінки. Міокард. Види кардіоміоцитів та їх
морфофункціональна характеристика.
Будова стінки серця
Стінка серця як м’язового порожнистого органа складається з
трьох оболонок: внутрішньої – ендокарда, середньої м’язової –
міокарда, зовнішньої – епікарда, що є нутрощевою пластинкою
серозного осердя. Серце розміщене у волокнистому осерді –
перикарді. Між пристінковою і нутрощевою пластинками
серозного осердя є щілиноподібна осердна порожнина, у якій
міститься до 15 мл серозної рідини.
Ендокард
Ендокард (endocardium) вистеляє зсередини камери серця,
вкриває сосочкоподібні м’язи і м’ясисті перекладки, сухожилкові
струни, утворюючи стулки і півмісяцеві заслінки клапанів серця.
Ендокард передсердь товстіший , ніж шлуночків, але най товщий
у лівих камерах серця, особливо в ділянках міжшлуночкової
перегородки та вічок легеневого стовбура і аорти. Най тоншим
шаром ендокард вкриває сухожилкові струни. Ендокард
побудований із чотирьох шарів. Внутрішнім шаром є ендотелій ,
що утворений плоскими полігональними ендотеліоцитами,
розміщеними на товстій базальній мембрані. Другим є
сполучнотканинний підендотеліальний шар. У третьому, м’язово-
еластичному шарі, є багато еластичних волокон, між якими
містяться гладкі міоцити. Четвертий , зовнішній
сполучнотканинний шар, межує з міокардом і складається з
товстих еластичних, колагенових і ретикулярних волокон. У
цьому шарі є багато судин.
Міокард
Міокард (myocardium), що є най товщою середньою
оболонкою стінки серця, побудований з посмугованої серцевої
м’язової тканини, тому й ого ще називають серцевим м’язом.
Міокард складається з двох типів м’язових клітин –
кардіоміоцитів: типових, або скоротливих кардіоміоцитів, і
атипових, або провідних кардіоміоцитів, що утворюють
стимульний комплекс серця, який забезпечує автономну роботу
серця (про це читай те нижче). Серцевий м’яз побудований з
м’язових волокон, які анастомозують між собою, утворюючи
своєрідну багатовимірну сітку. Між м’язовими волокнами
розміщені прошарки пухкої сполучної тканини із судинами і
нервами. Така конструкція серцевого м’яза забезпечує й ого
функцію. Серцеві м’язові волокна складаються із скоротливих
(типових) кардіоміоцитів. Ці клітини мають прямокутну форму
(з бічними відростками), довжиною 50–120 мкм і діаметром 15–
20 мкм, а структурна організація їх скоротливих елементів
принципово не відрізняється від поперечнопосмугованих
волокон скелетних м’язів. Для скоротливих кардіоміоцитів
характерні такі структурні ознаки: містять одне або два ядра, що
розташовані в центрі клітини; з’єднуючись між собою,
кардіоміоцити утворюють вставні диски, що на гістологічних
зрізах мають вигляд темних поперечних смужок. Ці міжклітинні
сполучення, що мають східчастий профіль, складаються з
десмосомних контактів, нексусів і зон злипання. Най тоншим є
міокард передсердь, й ого товщина дорівнює 2–3 мм. Товщина
міокарда правого шлуночка дорослої людини в нормі становить
5–8 мм, а лівого, у тому числі міжшлуночкової перегородки, – 10–
20 мм. Це й зрозуміло, бо м’язи лівого шлуночка виконують
більшу роботу, забезпечуючи кровотік у великому колі
кровообігу.
Анатомічною особливістю міокарда є те, що між м’язовими
оболонками передсердь і шлуночків розміщена щільна
волокниста сполучнотканинна пластинка – своєрідний “м’який
(волокнистий ) скелет” серця, від якого окремо беруть початок
м’язові волокна передсердь і шлуночків. Назовні рівню цієї
пластинки відповідає вінцева борозна. Завдяки цій
сполучнотканинній пластинці, м’язи передсердь і шлуночків
скорочуються окремо.
“М’який скелет серця”, про який вже було сказано вище,
складається з правого і лівого волокнистих кілець, правого і
лівого волокнистих трикутників. Окрім того, отвір легеневого
стовбура і отвір аорти також оточені менш вираженими
волокнистими кільцями відповідної короноподібної конфігурації.
Праве волокнисте кільце (anulus fibrosus dexter) оточує
правий передсердно-шлуночковий отвір, має овальну форму і є
опорою для правого передсердношлуночкового клапана.
Ліве волокнисте кільце (anulus fibrosus
sinister) підковоподібно оточує лівий передсердно-шлуночковий
отвір зліва, позаду і справа, воно є опорою для лівого
передсердно-шлуночкового клапана.
Лівий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum sinistrum) –
це ліва частина єдиної сполучнотканинної пластинки трикутної
форми, що сполучає передньоліву ділянку лівого волокнистого
кільця із задньолівою ділянкою волокнистого кільця, що
оточує отвір аорти.
Правий волокнистий трикутник (trigonum fibrosum dextrum) є
значно більшим, він з’єднує передньоправу ділянку лівого
волокнистого кільця із задньоправою частиною волокнистого
кільця, що оточує отвір аорти, і ліву ділянку правого
волокнистого кільця, а також й ого сполучнотканинні волокна
вплітаються в перетинчасту частину міжшлуночкової
перегородки. У правому волокнистому трикутнику є
невеликий отвір, через який проходять волокна передсердно-
шлуночкового пучка (пучка Гіса) провідної системи серця.
Міокард передсердь
Міокард передсердь має два м’язові шари – поверхневий і
глибокий . Поверхневий шар складається з колових поперечних
м’язових пучків, що суцільно огортають обидва передсердя.
Глибокий шар має поздовжньо орієнтовані м’язові пучки і є
окремим для кожного передсердя. Навколо вічок великих
венозних судин, тобто порожнистих і легеневих вен, що впадають
у передсердя, кардіоміоцити утворюють колові пучки. Гребенясті
м’язи передсердя також утворені м’язовими пучками глибокого
шару.
Міокард шлуночків
Міокард шлуночків складається з трьох шарів: поверхневого,
середнього і внутрішнього (глибокого). Волокна тонкого
поверхневого шару орієнтовані поздовжньо. Й ого м’язові пучки
беруть початок від волокнистих кілець і прямують косо донизу.
По передній поверхні серця ці пучки й дуть косо справа наліво, а
по нижній (діафрагмовій ) поверхні – косо зліва направо. На
верхівці серця ці пучки закручуються, утворюючи завиток серця
(vortex cordis), і переходять у внутрішній (глибокий ) поздовжній
шар, прикріплюючись вгорі до волокнистих кілець. Між
поздовжніми зовнішнім і внутрішнім м’язовими шарами
розміщується середній шар, й ого колові м’язові пучки огортають
окремо кожний шлуночок.
М’язові пучки внутрішнього шару, що на перетині мають круглу
або овальну форму, розгалужуються і знову з’єднуються,
утворюючи м’ясисті перекладки (trabeculae carneae) шлуночків
серця. Сосочкоподібні м’язи (mm. papillares) також побудовані з
м’язових пучків внутрішнього шару міокарда.

Кардіоміоцити є двох видів: скоротливі (типові) і провідні

(атипові), які утворюють провідну систему серця.
Скоротливі кардіоміоцити – це клітини неправильної
циліндричної форми довжиною 100-150 мкм і діаметром 10-20
мкм . Деякі клітини, особливо передсердії і кардіоміоцити, мають
відростки. Кожен кардіоміоцит має 1-2 видовжених ядра,
які містяться в центрі клітини й оточені поздовжньо
розташованими міофібрилами. Біля полюсів ядра є видовжені
простори саркоплазми, що не містить міофібрил. У
кардіоміоци- тах набагато більше саркоплазми і менше міофібрил
у порівнянні зі скелетними посмугованими м'язовими
волокнами, але багато великих мітохондрій , розташованих
групами між міофібрилами. Сарколема кардіоміоцитів має
товщину приблизно 9 нм, у ній є численні мікропіиоцитозні
пухирці та інвагінації.
За будовою міофібрили кардіоміоцитів подібні до міофібрил
скелетних посмугованих м'язових волокон. Сарколема
кардіоміоцитів також формує Т-трубочки, поблизу яких
зосереджені скупчення цистерн агранулярної ендоплазматичної
сітки, однак тріади виражені менш чітко.
Характерною структурною ознакою кардіоміоцитів є особливості
з'єднання їх між собою в ділянці вставних дисків. На
гістологічних препаратах вони мають вигляд поперечних
звивистих темних смужок – це межі між клітинами. На
електронних мікрофотографіях вставний диск на поздовжньому
розтині має вигляд сходинок. У поперечних ділянках вставного
диска є два типи міжклітинного сполучення: десмосоми, які
забезпечують міцність зв'язку між клітинами, – у цих ділянках до
сарколеми прикріплюються тонкі міофіламенти, а також є
невеликі щілинні контакти. У поздовжніх ділянках вставного
диска є багато великих щілинних контактів, які забезпечують
проведення нервових імпульсів на типові кардіоміоцити.
Між кардіоміоцитами у ендомізії розташовані кровоносні
капіляри.
Провідні (атипові) кардіоміоцити утворюють провідну систему
серця. Є три типи провіднихкардіоміоцитів, які відрізняються
між собою за морфологічними і функціональними ознаками.
Перший тип – пей смей керні клітини (Р-клітини), що є водіями
ритму серцевих скорочень, вони розташовані у центрі синусно-
передсердного вузла. Це невеликі клітини полігональної форми,
але з великим ядром діаметром 8-10 мкм, у саркоплазмі дуже
мало невпорядкованих міофібрил. Другий тип – перехідні
клітини, які передають збудження від Р-клітин до
клітин провідного пучка і скоротливих кардіоміоцитів. Ці
клітини розташовані на периферії синусно- передсердного вузла
і в передсердно-шлуночковому вузлі. Перехідні клітини є
видовженими і тонкими, у саркоплазмі також мало міофібрил.
Третій тип клітин формує провідний пучок та й ого ніжки, вони
передають збудження від перехідних клітин до скоротливих
кардіоміоцитів шлуночків серця. Це най більші “світлі” клітини
циліндричної форми з діаметром до 15 мкм, міофібрил також
мало.
Міоепітеліоцити – це клітини з багатьма відростками, у
цитоплазмі яких є скоротливі філаменти, що складаються з
м'язових білків. Міоепітеліоцити оточують початкові відділи
екзокринних залоз і, скорочуючись, сприяють виведенню
секрету. Міоневроцити рай дужки ока, які є похідними
ней роектодерми, утворюють м'яз-звужувач зіниці і м'яз-
розширювач зіниці. Міоепітеліоцити і міоневроцити
іннервуються автономною (вегетативною) нервовою системою.
6.Проліферація, диференціація та дозрівання T-
лімфоцитів.
Т-лімфоцити суворо відбираються і дозрівають в тимусі. У
процесі дозрівання ці клітини набувають здатність
експресувати на своїй мембрані білок рецептора антигену:
рецептор Т-клітин.
 Клітини-попередники гемопоетичних клітин Т-лімфоцитів
мігрують до тимусу на дуже ранніх стадіях розвитку, і
дозрівання полягає, по суті, в перебудові генів, кодуючих
рецептори TCR та інші маркери мембрани.
Попередники Т-клітин, потрапляючи в тимус, відомі як
"тимоцити", які розмножуються та диференціюються в різні
субпопуляції зрілих Т-клітин.
У тимусі спостерігається як позитивний відбірклітин, які
розпізнають чужорідні антигени, так і негативний , що усуває
клітини, які розпізнають самомолекули.
Спочатку дозрівання відбувається у зовнішній корі тимусу, де
клітини дуже швидко розмножуються.
7.Надниркові залози. Джерела розвитку. Будова,
гістофізіологія мозкової речовини. Вікові зміни.
Надниркова залоза складається з двох структур — кіркової
речовини і мозкової речовини. Мозкова речовина служить
основним
джерелом катехоламінових гормонів організму — адреналіну і н
орадреналіну. Деякі з клітин кіркової речовини належать до
системи «гіпоталамус — гіпофіз — кора надниркової залози» та
синтезують кортикостероїдів Кіркова речовина темно-бурого
кольору, виділяє життєво важливі гормони: мінералокортикоїди
та статеві гормони.
Кіркова речовина надниркових залоз[ред. | ред. код]
Гормони, які продукують у кірковій речовині, належать до
кортикостероїдів. Сама кора надниркових залоз морфо-
функціонально складається з трьох шарів:
• Клубочкова зона

• Пучкова зона

• Сітчаста зона

Клубочкова зона
У клубочковій зоні утворюються гормони, які
називаються мінералкортікоїди. До них належать:
• Альдостерон

• Кортикостерон

• Дезоксикортикостерон
 Мінералкортікоіди підвищують реабсорбцію Na та виділення
+

K у нирках.
+

Пучкова зона
У пучкової зоні утворюються глюкокортикоїди, до яких
належать:
• Кортизол

• Кортикостерон

Глюкокортикоїди мають неабияку дію май же на всі процеси

обміну речовин. Вони стимулюють
утворення глюкози з жирів і амінокислот (глюконеогенез),
пригнічують запальні, імунні і алергічні реакції, зменшують
розростання сполучної тканини, а також підвищують
чутливість органів чуття і збудження нервової системи.
Сітчаста зона
У сітчастій зоні виробляються статеві гормони (андрогени, які
є речовинами — попередниками естрогенів). Ці статеві
гормони відіграють роль дещо іншу, ніж гормони, що
виділяються статевими залозами. Вони активні до статевого
дозрівання і після дозрівання статевих залоз, у тому числі вони
впливають на розвиток вторинних статевих ознак.
Нестача цих статевих гормонів викликає випадання волосся;
надлишок веде до вирилізації — появі у жінок рис, характерних
для протилежної статі.
Мозкова речовина надниркових залоз
Клітини мозкової речовини надниркових залоз
виробляють катехоламіни — адреналін і норадреналін. Ці
гормони підвищують артеріальний тиск, посилюють роботу
серця, розширюють просвіти бронхів, збільшують рівень
цукру в крові. У стані спокою вони постій но виділяють
невеликі кількості катехоламінів. Під впливом стресової
ситуації секреція адреналіну і норадреналіну клітинами
мозкового шару надниркових залоз різко підвищується.
Крім адреналіну і норадреналіну клітини мозкового шару
виробляють пептиди, що виконують регуляторну функцію
в центральної нервової системи і шлунково-кишковому
тракті. Серед цих речовин:
• Речовина P
• Вазоактивний інтестинальний поліпептид

• Соматостатин

• Бета-енкефалін

Також в невеликій кількості синтезується дофамін.

Ця залоза грає важливу роль в регуляції обміну
речовин і адаптації організму до несприятливих
(тобто стресових) умов.
Складна і різноманітна: вони регулюють обмін речовин, тиск
крові, тонус м'язів, стан імунітету. Глюкокортикоїди впливають
на обмін вуглеводів, білків та жирів, а також на кровотворні
органи, мають протизапальну дію. Мінералокортикоїди беруть
участь у регуляції мінерального обміну. У корі надниркових залоз
синтезуються гормони під загальною назвою кортикостероїди, їх
близько 40 видів. Серед широко використовуваних у медицині
відомі кортизон і гідрокортизон. Вони регулюють обмін
вуглеводів, перешкоджають розвитку запалення. При нестачі цих
гормонів виникає бронзова хвороба, за якої шкіра
набуває бронзового кольору. Крім того, людина худне, втрачає
працездатність через розлади нервовом'язової
системи. Гормони кіркової речовини кортикостероїди (глюко- і
мінералокортикоїди) синтезуються у мітохондріях секреторних
клітин з холестерину. Різноманітний вплив кортикостероїдів на
всі види обміну речовин, судинний тонус, імунітет та інше робить
кіркову речовину наднирників най важливішою
ділянкою життєзабезпечення людини в звичай них умовах і в
умовах адаптації до різноманітних стресів. У клубочковій зоні
кіркової речовини синтезується альдостерон —
основний мінералокортикоїд, що бере участь у регуляції водно-
сольового обміну. У пучковій зоні синтезується
переважно кортизол — глюкокортикоїд, що впливає
на білковий , жировий і вуглеводний обмін і на обмін нуклеїнових
кислот, і кортикостерон, що володіє властивостями глюко- і
мінералокортикоїда. У сітчастій зоні утворяться статеві гормони,
головним чином андрогени. Синтез кортикостероїдів,
насамперед глюкокортикостероїдів, регулюються
адренокортикотропним гормоном. У глибині наднирника
знаходиться мозкова речовина. Залозисті клітини мозкової
речовини одержали назву хромафінних, або феохромних, тому що
вибіркового забарвлюються солями хрому в жовто-бурий колір.
Крім залозистих клітин у мозковій речовині наднирника багато
нервових волокон і нервових клітин. Скупчення хромафинних
нервових клітин, так званих параганглії, виявляють також по
ходу легеневого стовбура і висхідної частини аорти, у
середостенії знаходиться поперековий аортальний параганглій
та інші. Хромафинні клітини секретують три гормони
(адреналін, норадреналін і дофамін), об'єднаних під загальною
назвою катехоламіни. Біосинтетичними попередниками цих
гормонів є амінокислота тирозин. Адреналін синтезується тільки
в надниркових залозах; норадреналін і дофамін утворюються
також у парагангліях і численних ней ронах симпатичної нервової
системи. Всі тканини, що продукують катехоламіни, складають
адреналінову систему. Активність хромафинних клітин
стимулюють різноманітні впливи навколишнього і внутрішнього
середовища: емоції, артеріальна гіпотензія, гіпоглікемія, фізичне
навантаження, охолодження тощо.

Білет 20
1. Вегетативна нервова система - забезпечує іннервацію
внутрішніх органів, судин та залоз.Регулює діяльність органів травної
системи, тиск крові,, температуру тіла, процеси, пов'язані з обміном
речовин, ростом і розмноженням. Включає центральні відділи,
утворені ядрами головного
і спинного мозку, та периферичні(нервові вузли, стовбури
і сплетення).
Вегетативну нервову систему поділяють на два
відділи – симпатичний і парасимпатичний.Симпатичний відділ готує
організм до виконання екстремальних фізичних
навантажень, тоді як роль парасимпатичного відділу полягає
у забезпеченні відпочинку і травлення.
Ядра центральних ланок вегетативної нервової системи
локалізуються у середньому, довгастому і спиному
мозку. До симпатичної нервової сис-
теми належать вегетативні ядра бічних рогів грудного і
верхньопоперекових сегментів спинного мозку, до парасимпатичної -
вегетативні ядра I, VI, IX, Х черепних нервів і ядра крижових
 сегментів спинного мозку. Ядра центральних ланок вегетативної
нервової системи побудовані з мультиполярних асоціативних
нейронів.
2. Очне яблуко дорослої людини містить три
оболонки, що виконують специфічні функції.
Стінка утворена трьома оболонками:
Зовнішня – фіброзна - складається із двох частин:
• непрозора білкова - склера ~ 5/6 поверхні;

• прозора - рогівка - вкриває передній полюс очного яблука;

• місце переходу склери в рогівку - лімб;

Середня - судинна - складається з трьох частин:

• власне судинна оболонка:

• війкове (циліарне) тіло;

• райдужка;

Внутрішня - сенсорна (сітківка), що включає жовту пляму з центральною

ямкою (місце
найкращого зору) і сліпою плямою (місце виходу зорового нерва).
Складається з трьох частин:
• зорова;

• райдужна;

• війкова;

3. Спіральний(Кортів) орган - це епітеліальна пластинка довжиною

близько 3,5 см. Утворений двома типами клітин - опорними та
сенсорними волосковими (останні отримали назву кохлеоцитів).
Підтримуючі (допоміжні):
• зовнішні клітини-стовпи - розташовані двома рядами, мають видовжене

вигнуте тіло і розширену основу; між ними утворюється просвіт

трикутної форми - внутрішній тунель;
• зовнішні фалангові клітини (Дейтерса) - розташовані назовні від

зовнішніх клітин-стовпів у три-п'ять рядів; призматичної форми, в

базальній частині оточене тонофібрилами ядро; у верхній частині є
чашеподібна заглибина, в яку втоплені основи зовнішніх волоскових
клітин; вузький апікальний відросток (фаланга) доходить до поверхні
спірального органу, де розширюючись утворює кутикулярну пластинку;
• зовнішні пограничні клітини (Гензена) - розташовуються назовні від

зовнішніх фалангових клітин у декілька рядів; високі клітини різних

розмірів та форми; ядра розташовані на різних рівнях, в цитоплазмі
багато глікогену, на верхівках - мікроворсинки; виконують трофічну
функцію;
• зовнішні підтримуючі клітини (Клаудіуса) - розташовуються назовні від
зовнішніх пограничних клітин, поступово переходять у епітелій судинної
смужки; під ними розташовуються клітини Бетшера;
• внутрішні клітини стовпи - розташовані медіальніше від зовнішніх клітин-

стовпів;
• внутрішні фалангові клітини - розташовуються медіальніше від

внутрішніх клітин стовпів; за будовою подібні до зовнішніх фалангових

клітин;
• внутрішні пограничні клітини - розташовані медіальніше від внутрішніх

фалангових клітин; поступово переходять у епітелій спірального тунелю

між вестибулярною та барабанною губами лімба;
• усі клітини містять у цитоплазмі тонофібрили; їхні апікальні частини

розширені у вигляді пластинок і формують загальну

ретикулярну пластинку;
Волоскові (сенсорні) зовнішні та внутрішні:
• лежать у апікальних заглибинах відповідних їм фалангових клітин ,

утворюючи таку ж кількість рядів;

• не контактують з базальною мембрано, але вершинами доходять до

• поверхні спірального органу;

• утворюють щільні контакти з прилеглими фаланговими клітинами,

утворюючи бар'єр між ендолімфою та основами волоскових клітин

(перешкоджає проникненню ендолімфи до основи волоскових клітин);
• перилімфа проникає через базилярну пластинку і заповнює внутрішній

тунель та проміжки між основами внутрішніх та зовнішніх волоскових

клітин.
4. Шкіра - найбільший орган, маса якого складає 15-20 % від
загальної маси тіла; вона вкриває всю по-
верхню тіла і включає три компоненти): (1) епідерміс - багатошаровий
плоский зроговілий епітелій; (2) дерму - сполучнотканинну основу
шкіри, яка забезпечує механічну ї міцність та трофіку. Межа між
епідермісом і дермою нерівна – дерма(вростає в епідерміс у вигляді
сосочків); (3) гіподерма - підшкірна жирова клітковина, яка утворена
часточками білої жирової тканини, що розмежовані прошарками пухкої
сполучної тканини.
Ф-її: Шкіра виконує низку важливих функцій, а саме:
1 ) утворює захисний бар'єр; 2) забезпечує терморегуляцію; 3) бере
участь у підтриманні водно-сольового балансу; 4) виконує екскреторну
Функцію; 5)слугує депо крові (в судинах шкіри); 6) виконує ендокринну
та ме-
 таболічну функцію (здійснює синтез вітаміну D і деяких гормонів); 7)
забезпечує імунний гомеостаз;8)є суцільним рецепторним полем(бо
має численні нервові закінчення)
Розвиток: Головними джерелами розвитку шкіри служать ектодерма і
мезенхіма. Ектодерма дає початок основній масі клітин епідермісу -
кератиноцитам. Мезодерма та мезенхіма є джерелом утворення
фібробластів.
Розвиток епідермісу починається на другому місяці ембріогенезу. При
цьому з одношарової поверхневої ектодерми зародка внаслідок
проліферації ї клітинних елементів утворюється два шари- глибокий
базальний і перидерма (або епітрихій) - поверхневий шар плоских
клітин. Упродовж перших трьох місяців ембріогенезу в епідерміс
мігрують клітини нервового гребеня, якідо моменту народження
трансформуються у меланоцити ат клітини Меркеля. Порушення цього
процесу ведед до розвитку диспігментзів, зокрема - відсутності
пігменту, альбінізму тощо. Розвиток дерми відбувається з мезенхіми
упродовж 3-4 місяців ембріогенезу. Починаючи з третього місяця в
шкірі ініціюєтьсярозвиток волосся за рахунок вростання епідермісу
вглиб дерми. Утворення судин шкіри відбувається за рахунок
трансформації ангіогенних клітин мезенхіми.
5. Кровоносні судини поділяються на артерії, артеріоли,
гемокапіляри, венули, вени, а також артеріоло-венулярні анастомози.
По артеріях кров тече від серця до органів; вона насичена киснем (за
винятком легене- вої артерії, у якій кров збагачена вуглекислим газом).
По венах кров тече від органів до серця; вона містить мало кисню та
насичена вуглекислим газом (за винятком легеневих вен, у яких
кров збагачена киснем).

Гістогематичний бар’єр – це спеціалізована структура, що знаходиться між

кров’ю і тканинною рідиною, який регулює обмінні процеси між ними,
забезпечуючи збереження постійності складу і фізико-хімічних властивостей
тканинної рідини, а також який затримує перехід у неї чужорідних речовин із
крові.
6. Т-лімфоцити - тимус-залежні, утворюються(розмножуються і
дозрівають) в тимусі, забезпечують клітинний імунітет, регулюють
гуморальний імунітет:
• Т-кілери - мають цитотоксичний ефект, забезпечують

протипухлинний і трансплантаційний імунітет;

• Т-хелпери - мають здатність специфічно розпізнавати антиген та
посилювати утворення антитіл плазмоцитами;
• Т-супресори - пригнічують здатність плазмоцитів до продукції антитіл;

• Т-клітини пам'яті - зберігають інформацію про антиген;

Тимус забезпечує синтез таких гормонів,як тимозин, тимулін,,

тимопоетин та інших регуляторних пептидів, які
стимулюють проліферацію та дозрівання Т-
лімфоцитів. Антигензалежна проліферація та диференціація Т-
лімфоцитів відбувається при Їхній зустрічі з антигенами
периферичних лімфоїдних органів, де утв. імунобласти, а з
них - клітини пам'яті. Тикам чином, особливістю лімфоцитопоезу є
здатність зрілих клітин (Т-лімфоцитів) дедиференціюватися у
бластні форми. При цьому з Т-імунобластів формуються Т-хелпери,
Т-кілери, Т-супресори і Т-клітини пам'яті.

7.Гіпоталамус – центральний нейроенлокринний орган,який є відділом

проміжного мозку і формує зв’язки з різними структурами мозку за
рахунок численних синапсів. Анатомічно в гіпоталамусі розрізняють
передній, середній та задній відділи. Нейросекреторні клітини
гіпоталамуса – це дрібні або великі мультиполярні нейроцити(добре
розвинені компл.Гольджі та гран.ЕПС)
Передній гіпоталамус:
o містить дві пари ядер, утворених великими пептидохолінергічними
нейросекреторними клітинами:
o супраоптичні ядра - виділяють вазопресин;
o паравентрикулярні ядра - виділяють переважно окситоцин і, меншою
мірою вазопресин;
o гормони по аксонах нейросекреторних клітин опускаються у задню
частку гіпофіза, де виводяться у кровообіг через аксовазальні синапси.
Ефекти вазопресину (антидіуретичного гормону):
o до скорочення гладком' язових клітин судинної стінки -> підвищення
тиску крові ;
o посилення реабсорбції води у нирках -зменшення сечовиділення;
o опосередковано бере участь у регуляції в регуляції
температури, діяльності серцево-
судинної системи.
Ефект окситоцину: зумовлює скорочення гладких міоцитів матки та
міоепітеліоцитів молочної
залози.
 Гіпоталамоаденогіпофізарна та гіпоталамонейрогіпофізарна системи
Аденогіпофіз включає три частини: передню (дистальну), проміжну та
туберальну. У нейрогіпофізі розрізняють суто нейральну частину та
лійку, яка продовжується у бік гіпоталамуса, утворюючигіпоталамо-
гіпофізарний тракт

Білет 21
1.Рефлекторна дуга.В основі функцііонування нервової системи
лежать рефлекторні дуги - ланцюжки нейронів, які передають нервові
імпульси від чутливих нервових закінчень (рецепторів) до рухових або
секреторних закінчень (ефекторів) у складі робочих органів.
Найпростіша рефлекторна дуга складається з двох нейронів:
аферентного, дендрит якого закінчується рецептором, а аксон передає
імпульс на дендрит еферентного нейрона; еферентний нейрон по
своєму аксону надсилає імпульс до ефектора у робочому органі.
Складні рефлекторні дуги містять між аферентним і ефе-рентним
нейронами одну або кілька асоціативних нервових клітин
(інтернейронів).
Автономний ганглій - скупчення тіл ефекторних нейронів, які
регулюють скорочення гладких абосерцевих міоцитів, а також залозисту
секрецію. На відміну від спинномозкових вузлів, ганглії автономної
(вегетативної) нервової системи побудовані з мультиполярних
нейронів, окремі групи яких розмежо- вані пучками мієлінових нервових
волокон та прошарками сполучної тканини. За
функціональноюспеціалізацією. автономні ганглії поділяються на
симпатичні та парасимпатичні.Перикаріони і відростки нейронів
автономного ганглія оточені клітинами нейроглії
2. Очне яблуко має три функціональних апарати :
• діоптричний (світлозаломлювальний), який включає рогівку, вологу

передньої і задньої камер, кришталик, склисте тіло - тобто всі прозорі

структури, через які проходить світло, перш ніж потрапити на сітківку;
• акомодаційний, до якого належать війкове тіло, війковий поясок,

райдужка - ті частини ока, що змінюють заломлювальну силу

кришталика і забезпечують фокусування променів світла на сітківку,
утворюючи чітке
зображення, а також забезпечують пристосу-
вання ока до різного рівня освітленості;
• фотосенсорний (рецепторний), який представлений зоровою частиною
сітківки: забезпечує сприйняття світлових променів та їх пе-ретворення
в електричні імпульси.
3. Вестибулярна частина перетинчастого лабіринтувключає маточку,
мішечок і три півколові протоки.Плями маточки і мішечка утворені
епітелієм, який складається з клітин двох типів - волоскових і опорних.
Волоскові клітини свою назву отримали у зв'язку з присутністю на їхній
апікальній поверхні, зверненій до порожнини перетинчастого лабіринту,
численних волоскоподібних виростів - стереоцилій та
кіноцилій(видозмінена війка,що містить 9 пар периф. і одну цент. пару
мікротрубочек). Інша, сучасніша назва сенсорних клітин вестибулярної
частини перетинчастого лабіринту - вестибулоцити. Кожен сенсорний
вестибулоцит містить лише одну кіноцилію і від 30 до 150 стереоцилій.
Розрізняють два типи сенсорних вестибулоцитів.
Клітини першого типу мають грушоподібну форму,Їхня широка округла
основа оточена нервовими закінченнями, які утворюють навколо неї
футляр у ви-гляді чаші. Вестибулоцити другого типу мають приз-
матичну форму, нервові закінчення біля Їхньої основи точкоподібні.
Нервові закінчення та тіла опорних ве-стибулоцитів відокремлюють
основи волоскових клі-тин від базальної мембрани.
Опорні вестибулоцити мають призматичну фор-му, розташовуються
безпосередньо на базальній мембрані. Відрізняються темними та
меншими за розміром овальними ядрами, містять велику кіль-кість
мітохондрій. На апікальній поверхні містяться численні мікроворсинки,
під якими залягає крайова сітка мікрофіламентів. Опорні та сенсорні
вестибу-лоцити зв'язані між собою різноманітними типами контактів:
щільними, адгезивними, десмосомними та щілинними (нексусами).
Поверхня плям маточки і мішечка вкрита мембраною статоконій
(отоліто-вою мембраною), яка має драглисту консистенцію і в яку
занурені кіноцилії та стереоцилії волоскових клітин.
4.Похідні шкіри:
• Сальні залози

• Потові

• Грудні(молочні)

• Волосся

• Нігті

Сальні залози - прості розгалужені альвеолярні залози. Виділяють

шкірне сало, що надає шкірі еластичності й водовідпірності. Секреторні
відділи сальних залоз розташовані у зовнішній частині сітчастого шару
дерми або на межі із сосочковим шаром, а їхні вивідні протоки
впадають у волосяні лійки. Секреторні відділи утворені великими
клітинами - себоцитами, що накопичують секрет, а по периферії
розташовані малоди-ференційовані базальні клітини. Секреція сальних
залоз здійснюється за голокринним типом і контролюється статевими
гормонами.
Потові залози - прості нерозгалужені трубчасті залози. Продукують
піт, 98 % якого становить вода і 2 % - мінеральні та низькомолекулярні
органічні речовини. Кінцеві секреторні відділи потових залоз
розташовані у глибоких шарах дерми та в гіподермі; вони мають вигляд
згорнутих у клубок трубочок. Складаються з двох різновидів клітин-
судорифероцитів: світлих і темних. Світлі судорифероцити виділяють
воду і мінеральні речовини, темні - здійснюють секрецію органічних
речовин.
За способом виділення секрету розрізняють апокринні та мерокринні
(еккринні) потові залози. Перші розташовані у пахвових западинах,
промежині, шкірі геніталій. Вони починають функціонувати під час
статевого дозрівання, мають великі кінцев секреторні відділи.
Грудні(молочні)залози - складні альвеолярні розгалужені залози, які є
видозміненими у процесі еволюції потовими
залозами;
секрет - молоко - збалансована суспензія ліпідів у водному розчині
білків, вуглеводів та мінеральних солей;
в нормі функціонують лише у жінок;
максимального розвитку набувають після досягнення статевої зрілості
(між 13 і 15 роками відбувається видовження і дихотомічне
розгалуження проток, формування залозистих
часточок);
секреторну активність проявляють з настанням вагітності; секрет, який
утворюється у другій половині вагітності, називається молозивом;
повноцінне молоко починає вироблятися лише після народження
дитини; складається з 15-20 часточок, розділених прошарками
сполучної тканини; кожна часточка містить одну окрему залозку,
оточену сполучною тканиною і жировою
5. Артерії виконують функції транспорту крові до органів та регуляції
їх кровопостачання. Гемодина-мічні умови в артеріях характеризуються
великою швидкістю кровоплину і високим кров'яним тиском (в
аорті). За діаметром і особливостями будови стінки артерії поділяють
на три типи:
1. еластичного типу (великого калібру);
2. м'язового типу (малого калібру);

3. змішаного, м'язово-еластичного типу (серед-нього калібру).

Будова стінки артерій еластичного типу:

Внутрішня оболонка:
• Ендотелій - одношаровий плоский епітелій;

• Підендотелальний шар - шар пухкої неоформленої сполучної

тканини містить
поздовжньо орієнтовані гладкі міоцити та велику кількість
малодиференційованих сполучнотканинних клітин неправильної
зірчастої форми;
• Густе сплетення еластичних волоков/ яке складається завнутрішнього

циркулярного тазовнішнього поздовжнього шарів;

Середня оболонка:
• 40-50 еластичних вікончастих мембран, пов'язаних між собою

еластичними волокнами; гладком'язових клітин мало, орієнтовані косо;

• містить фібробласти;

Зовнішня оболонка:
• Пухка волокниста неоформлена сполучна тканина: з великою кількістю

поздовжньо орієнтованих колагенових та еластичних волокон;

• містить судини та нерви судин;

6. Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) - центральний орган

кровотво-рення, у якому містяться стовбурові кровотворні клітини 1
відоуваєть-ся розмноження та диференціація клітин мієлоїдного і лімфоїдного
рядів: утво-рюються еритроцити, тромбоцити, гранулоцити, моноцити, В-
лімфоцити і по-передники Т-лімфоцитів. У дорослому організмі червоний
кістковий мозок розміщений в епіфізах трубчастих кісток і в губчастій речовині
плоских кісток.
Загальна маса червоного кісткового мозку складає 4-5% маси організму, що, за
наявності маси тіла 70 кг, становить 3-3,5 кг. Кістковий мозок має напіврідку
консистенцію, на вигляд він темно-червоного кольору. Формування червоного
кісткового мозку починається на другому місяці ембріонального розвитку в
ключиці ембріона. На 5-7-му місяці ембріогенезу червоний кістковий мозок
функціонує як основний кровотворний орган; у цей період у ньому
переважають процеси еритропоезу. У дитячому віці червоний кістковий мозок
заповнює діафізи та епіфізи трубчастих кісток, плоскі кістки. У 12-18 років
червоний кістковий мозок у діафізах трубчастих кісток заміщується на жовтий
кістковий мозок. До складу останнього включаються численні адипоци-ти. У
нормі жовтий кістковий мозок не виконує функцій гемопоезу, однак за умови
значної крововтрати у ньому можуть зʼявлятися центри мієлоїдного кро-
вотворення. У старечому віці червоний і жовтий кістковий мозок набувають
драглистої консистенції і перетворюються на желатинозний кістковий мозок.
7. Епіфіз. Джерела розвитку. Будова. Секреторні функції
Епіфіз- центральний орган ендокринної системи, розташований в проміжному
мозку.
Забезпечує зв’язок ендокринної та нервової систем, регулює мінеральний
обмін, регуляція діяльності статевої системи, регуляція циркадних ритмів.
Джерелом розвитку є нейроектодерма виросту проміжного мозку, нейробласти
нервової трубки диференціюються в пінеалоцити.
Будова: вкритий сполучнотканинною капсулою , від карсули відходять
перегородки , які ділять його на часточки.Складаєтьчя з пінеалоцитів та
гліоцитів( інтерстиційних клітин). Пінеалоцити продукують гормони
мелатонін, сератонін, дофамін, норадреналін.

Білет 22
1. Будова гангліїв вегетативної нервової системи, передвузлові та післявузлові
нервові волокна.
Ганглії автономної нервової системи локалізують-ся як у складі органів,
іннервацію яких вони забезпе-чують, так і за їхніми межами. Позаорганну
локаліза-цію мають пре- та паравертебральні симпатичні ганг-лії, парасимпатичні
ганглії голови. Паравертебральні ганглії розташовані по обидва боки від
хребтового стовпа, утворюючи симпатичні ланцюжки. Преверте- бральні ганглії
включають черевний, верхній та ниж-ній брижові ганглії, які спереду від
черевного відділу аорти та його розгалужень утворюють черевне сплетення.
Внутрішньоорганні нервові ганглії (сплетення) локалізуються у складі стінки
серця, матки, сечового міхура, травної трубки та інших органів. Прегангліонарні
симпатичні волокна передають імпульси на інший нейрон, виробляючи медіатор
ацетилхолін, який взаємодіє у гангліях із Н- холінорецепторами. Передача
порушення із постгангліонарних волокон на робочий орган здійснюється за
допомогою медіатора норадреналіну (адренергічні), який взаємодіє з α1— і α2—
та β1— і β2-адренорецепторами. Постгангліонарні симпатичні волокна, що
іннервують потові залози і судини кісткових м’язів, виділяють ацетилхолін, є
холінергічними. Як прегангліонарні, так і постгангліонарні волокна
парасимпатичної системи є холінергічними, виділяючи медіатор ацетилхолін, який
взаємодіє з Н-холінорецепторами (у гангліях) та М-холінорецепторами (в
органах).
2. Фоторецепторні клітини, нейрони та гліоцити сітківки.
Фоторецептори це високополярні клітини, які мають зовнішній і внутрішній
сегменти, тіло і аксон з спеціалізованим синапсом на кінці
що відповідає за реєстрацію малоінтенсивного
. Найчастіше в сітківці
виділяють два типи фоторецепторів — палички та колбочки.
світла й за чорно-білий зір. За кольоровий зір відповідають фоторецептори
іншого типу, які називаються колбочками. Палички розташовані густіше в
 зовнішніх областях сітківки, а тому важливі для периферійного зору. У сітківці
людського ока приблизно 120 млн паличок.
, що відповідає за
освітлення. Колбочки зосереджені здебільшого в
колірний зір
. Колбочки діють лише за яскравого
концентрація зменшується на периферичних ділянках сітківки.
фоторецептор сітківки ока,
сітківки ока,
Паличка — клітина-
Колбочка — клітина-фоторецептор
центральній ямці, їх нейрони
розташовуються у вигляді радіальних ланцюжків, які сходяться у сліпій плямі;
крім нейронів, у сітківці є також специфічні радіальні гліоцити (клітини або
волокна, Мюллера): розташовуються радіально у товщі сітківки; перікаріони
містяться у центрі внутрішнього ядерного шару, внутрішні відростки утворюють
внутрішній пограничний шар, а периферійні - зовнішній пограничний шар;
3. Морфофункціональна характеристика вестибулярної частини внутрішнього
вуха.
Вестибулярний апарат
внутрішнього вуха. Вестибулярний апарат дуже невеликий за розміром. До його
складу входять три півколові канали та два мішечки. Цей
— орган чуття, що відповідає за сприйняття лінійних та
кутових прискорень, а також положення тіла у просторі. Він сприймає зміни
положення голови й тулуба, напрям руху тіла й призначений для координації
рухів та збереження рівноваги тіла. У людини і хребетних тварин є
частиною

орган розташовано усередині скроневої кістки черепа у внутрішньому вусі, поруч

із завиткою, органом слуху. Півколові канали — це дуги, розміщені у трьох різних
площинах, що відповідають трьом вимірам: висоті, довжині та ширини. Вони
заповнені желеподібною масою і містять вестибулярні рецептори — чутливі
волоскові клітини, розміщені на внутрішній стінці ампул, якими завершуються
канали.
4. Дерма, будова шарів,особливості будови дерми в різних ділянках шкіри Де́рма
— сполучнотканинна частина шкіри, розташована між епідермісом і нижчими
органами, з якими дерма більш або менш рухомо пов'язана за допомогою
підшкірної пухкої сполучної тканини, часто багатої на жирові відкладення. Дерма
розташована під епідермісом і відділена від нього базальною мембраною. Виконує
переважно трофічну і опорну функції, що і визначає велика кількість волокон і
капілярів.
Сосочковий шар
На зрізі представлений групою сосочків, що проникають в епідерміс. Сосочковий
шар утворений пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною .
Переважають фібробласти і фіброцити, макрофаги і Т-лімфоцити. Петлі капілярів,
що заходять у сосочки, мають форму шпильок.
Завдяки сосочкам, площа контакту дерми з епідермісом значно збільшується, що
разом з великою кількістю капілярів сприяє його живленню. Велика кількість
макрофагів, тканинних базофілів та інших імунокомпетентних клітин дозволяє
реалізовувати захисну функцію системи імунітету.
Залежно від товщини шкіри, вираженість сосочкового шару може варіюватися.
Сітчастий шар
Сітчастий шар утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною
тканиною і утворює основну частину дерми. Має найпотужніші колагенові
волокна, що формують характерну мережу (в'язь) і виконує, в основному, опорну
функцію. Простір між волокнами заповнено аморфною речовиною, що
синтезується фіброцитами. Вони пов'язані з колагеновими волокнами інтегринами,
а з іншими фиброцитами з допомогою власних відростків. Підвищене фізичне
навантаження стимулює їх до підвищеного синтезу міжклітинної речовини.
5. Артерії. Класифікація типів та їх морфофункціональна характеристика.
Артерії м'язового типу
Арте́рія — кровоносна система киснем
кров від серця легень).
Артерії за будовою середньої оболонки (залежить від гемодинамічних умов):
М’язового типу- малого калібру, низький тиск та низька швидкість кровотоку,
найчисельніші, регулюють кровотоку в органах
Еластичного типу – великого калібру, високий тиск крові та швидкість кровотоку
Змішаного типу – середнього калібру, середній тиск крові та швидкість кровотоку
Будова стінки артерій м'язового типу:
• внутрішня оболонка:
• ендотелій - одношаровий плоский епітелій;
• підендотеліальний шар - шар пухкої неоформленої сполучної тканини з
поздовжньо орієнтованими волокнами;
, що несе збагачену
(артеріальну)
до всіх органів і тканин (лише легенева артерія несе
венозну кров від серця до

• внутрішня еластична мембрана - добре розвинена; o середня оболонка:

• зменшується відносний вміст еластичних волокон і збільшується вміст гладких
міоцитів;
• містить невелику кількість колагенових волокон, фібробластів;
o зовнішня оболонка:
• пухка волокниста неоформлена сполучна тканина з поздовжньо та косо
орієнтованими волокнами;
• містить судини та нерви судин;
• на межі середньої і зовнішньої оболонок розташована зовнішня еластична
мембрана.
6. Органи кровотворення та імунного захисту. Вилочкова залоза. Будова
часточки тимуса.
До системи кровотворення та імунного захисту належать червоний кістковий
мозок, тимус, скупчення лімфоїдних елементів у стінці травного каналу та
дихальних шляхів, лімфатичні вузли, гемолімфатичні вузли, селезінка.
Тимус:
розміщений за грудниною; маса у дорослої людини 10-30 г;
маса у новонароджених дітей - 12-14 г;
o у 18-річному віці розміри 19×7×2 см;
o полігональної форми;
o зовні вкритий сполучнотканинною капсулою, від якої всередину органу
вростають перегородки, що поділяють його на часточки;
o сполучнотканина капсула відмежована від паренхіми базальною мембраною
пористого типу.
Структурно-функціональна одиниця тимусу - часточка. • Часточка тимуса:
в основі - каркас з епітеліоретикулоцитів (епітеліальні клітини зірчастої форми, які
контактують своїми відростками, утворюючи сітку;
між епітеліоретикулоцитами Т-лімфоцити, макрофаги, фібробласти,
міофібробласти, тканинні
базофіли;
• мозкова речовина - в центрі часточки, зафарбовується менш інтенсивно;
* кіркова речовина - на периферії часточки, зафарбовується більш інтенсивно.
5. Гіпофіз. Розвиток. Загальний план будови. Нейрогіпофіз, його кровопостачання,
зв'язок з гіпоталамусом, функціональне значення.
Гіпофіз (hypophysis, glandula pituitaria): центральний ендокринний орган; функції:
• регуляції діяльності периферійних ланок ендокринної системи (гіпофіззалежних
органів - щитоподібна залоза, кіркова речовина надниркових залоз, ендокриноцити
статевих залоз);
• безпосередній вплив на низку клітин організму неендокринної природи
(лактоцити молочної залози, меланоцити, адипоцити, хондроцити, сперматогонії
яєчка);

• депонування та виділення в кров окситоцину і вазопресину;

• розміщений біля основи середнього мозку, в гіпофізарній ямці турецького сідла
основи черепа;
кулястої форми, розміром з горошину, масою 500-600 мг;
❖ складається із чотирьох часток: o дистальна (передня) частка;
o проміжна (середня) частка;
o туберальна частка;
o задня частка;
o
зв'язаний з гіпоталамусом портальною (ворітною) судинною системою.
o Нейрогіпофіз включає задню частку гіпофіза й нейрогіпофізарну частину ніжки
гіпофіза. Нейрогі-пофіз складається з аксонів гіпоталамо-гіпофізарно-го тракту,
їхніх закінчень (тілець Герінга) на крово-носних капілярах (аксоно-вазальні
синапси), а та-кож клітин нейроглії - пітуїцитів. Ці клітини є різ-новидом
астроцитної глії; вони складають близько 25% обсягу нейрогіпофіза, мають
неправильну форму та численні відростки, містять ліпідні вклю-чення,
ліпохромний пігмент і проміжні філаменти.
o Пітуїцити підтримують аксони нейросекреторних клітин та забезпечують їхню
трофіку. Відростки пі-туїцитів прямують до периваскулярних просторів, де
закінчуються на стінці фенестрованих капілярів.
o У тільцях Герінга накопичуються синтезовані кліти-нами супраоптичного і
паравентрикулярного ядер гіпоталамуса гормони вазопресин і окситоцин: функція
означених гормонів була розглянута вище при характеристиці гіпоталамуса

1. Будова головного мозку

Білет 23
Тверда оболонка складається з двох листків. Зовнішній листок утворює окістя
кісток черепа та спинномозкового каналу; внутрішній листок в межах черепної
коробки щільно зростається з зовнішнім і тільки в деяких місцях листки твердої
оболонки розходяться утворюючи так звані синусу в яких циркулює венозна кров.
Павутинна оболонка головного мозку розміщується під твердою і не має судин.
Від твердої оболонки головного мозку вона відділена субдуральним простором а
від м’якої — підпавутинним, заповненим спинномозковою рідиною.
Підпавутинний (субарахноідальний простір) в межах черепної коробки місцями
розширюється утворюючи цистерни головного мозку. Цистерни головного мозку
знаходяться в основному на нижній (базальній) його поверхні.
М'яка оболонка головного мозку вкриває речовину мозку, дуже багата на судини і
нерви. Вона тісно пов'язана з мозковою речовиною, заходить у глибину його
вздовж судин (навколосудинні простори). Проникаючи у шлуночки мозку (III, IV і
бічні), вона бере участь в утворенні судинних сплетень, які виробляють
спинномозкову рідину.
2. Жовта пляма та центральна ямка сітківки. На задньому полюсі ока сітківка
містить жовтуватого кольору пляму з центральною ямкою. В ділянці жовтої плями
локалізуються головним чином колбочки. Центральна ямка розташована на
оптичній осі ока, що зумовлює найвищу гостроту зору. В ділянці центральної ямки
відсутні шість внутрішніх шарів сітківки. Усе вище-зазначене забезпечує
найкраще світосприйняття.Сліпа пляма не здатна сприймати світлових
подразнень: у цій ділянці відсутні фоторецептори та інші шари сітківки, за
винятком шару нервових волокон, які формують зоровий нерв.
3. Зовнішнє вухо включає вушну мушлю та зов-нішній слуховий хід. Вушна
мушля (вушна раковина) - складної форми пластинка, утворена еластичним
хрящем, який вкриває тонка шкіра. Остання містить пушкове волосся, сальні
залози та невелику кількість потових залоз. Вушна мушля сприяє визначенню
локалізації джерела звуку.
Зовнішній слуховий хід - трубка завдовжки
2,5-3 см. Основа його стінки ближче до зовнішнього слухового отвору утворена
еластичним хрящем,
а в глибині - скроневою кісткою. Хрящова частина становить приблизно 1/3, а
кісткова - 2/3 довжини зовнішнього слухового ходу. Поверхня зовнішнього
слухового ходу, подібно до вушної мушлі, вкрита тонкою шкірою, яка містить
волосся і сальні залози.
Глибше лежать церумінозні залози (лат. cerumen - вушна сірка) - видозмінені
апокринні потові залози, що продукують вушну сірку. Секреторні клітини цих
залоз отримали назву церуміноцитів. Зовні вони оточені шаром веретеноподібних
міоепітеліоцитів.
Протоки церумінозних залоз або відкриваються самостійно на поверхні шкіри
зовнішнього слухового ходу, або впадають у протоки сальних залоз.
Середнє вухо включає барабанну порожнину, слухові кісточки, слухову трубу та
повітроносні простори соскоподібного відростка скроневої кістки.
Барабанна порожнина має розміри 12-14 на 5-6 мм; за формою - це низький
циліндр.
Барабанна перетинка лежить на межі зовнішнього слухового ходу та порожнини
середнього вуха, утворюючи її латеральну стінку. Це тонка пружна мембрана
завтовшки 0,1 мм, яка натягнена
нерівномірно і не має власного періоду коливань.
Останнє має суттєве значення для адекватної передачі звукових коливань, що
надходять із зовнішнього середовища. Основу барабанної перетинки становить
власна пластинка, яка складається з двох шарів колагенових волокон (зовнішнього
- радіального і внутрішнього - циркулярного), а також фібробластів, що залягають
між волокнами. В ділянці верхньопереднього квадранта барабанної перетинки
колагенові волокна містяться у незначній кількості, тому натягнення у цій ділянці
відсутне (це так звана перетинка Шрапнеля). Зовні барабанна перетинка вкрита
тонким епідермісом.

Слухові кісточки - молоточок, коваделко та стремінце - розташовані у барабанній

порожнині, сполучаються між собою справжніми суглобами.
Слухова (євстахієва) труба сполучає барабанну порожнину з носовою частиною
глотки і забезпечує зрівноважування тиску повітря у порожнині середнього вуха із
зовнішнім атмосферним тиском.
Внутрішнє вухо розташоване у піраміді скроневої кістки, має складну форму і
тому отримало назву лабіринту. Розрізняють кістковий і розташований у ньому
перетинчастий лабіринт. Перетинчастий лабіринт - це замкнута система канальців
і трубочок, всередині якої міститься рідина - ендолімфа. Перетинчастий лабіринт у
ці-лому повторює форму кісткового лабіринту і розташований в останньому так,
що між двома лабіринтами лишається щілиноподібний просвіт, у якому міститься
перилімфа.
Кістковий лабіринт складається з П'яти структурних компонентів: трьох
півколових каналів, присінка і завитки. Півколові канали мають дугоподібну
форму, розташовуються у трьох взаємно перпендикулярних площинах: верхній - у
сагітальній, задній - у фронтальній і латеральний - у горизонтальній. Кожний
півколовий канал закінчується двома ніжками, одна з яких перед впадінням у
присінок, розширюючись, утворює так звану ампулу. Ампул налічується три -
верхня, задня і латеральна. Присінок - порожнина овальної форми, що утворює
середню частину кісткового лабіринту. Ззаду він п'ятьма отворами сполучається з
півколовими каналами, а спереду - ширшим отвором - з каналом завитки. За
допомогою кісткового гребінця порожнина присінка поділена на дві заглибини -
задню і передню.
Завитка - кістковий канал, що формою нагадує мушлю слимака.
У перетинчастому лабіринті є шість ділянок, де на чутливих сенсорно-
епітеліальних волоскових клітинах закінчуються дендрити нейронів присінкового
і завиткового нервових гангліїв .
4. Складається з 5 шарів клітин, що відрізняються за будовою та функціями.
Найглибший шар — базальний, вище знаходяться шиповидний, зернистий,
блискучий та роговий. Життєвий циклрозвитку та оновлення надшкір'я становить
26 — 28 діб. У базальному шарі клітини безперервно розмножуються та
починають формувати кератиноцити (основний вид клітин надшкір'я). Також в
базальному шарі містяться меланоцити — великі клітини, в яких
проходить синтез пігменту меланіну, вони відповідають за колір шкіри. Під дією
ферменту тірозинази з амінокислоти тирозина утворюється доксифенілаланін
(ДОФА), або промеланін, який полімеризується в меланін. Таким чином
формуються меланінвмісні органели — меланосоми, які потім передаються
кератиноцитам. На один меланоцит припадає приблизно 36 кератиноцитів. Крім
меланоцитів в шкірі міститься значна кількість меланофагів, клітин,
що фагоцитують меланін. Колір шкіри залежить від індивідуальних особливостей
та приналежністю людини до певної раси. Регуляцію меланогенезу здійснюють
нервова та ендокринна системи. Так при надмірному опроміненні сонячним
ультрафіолетом виникає адаптивна реакція у вигляді засмаги. При цьому меланін,
що синтезується клітинами відбиває промені ультрафіолету та захищає тканини
від опромінення та пошкодження.
В остистому шарі надшкір'я крім епітеліальних, містяться клітини Лангерганса, що
розпізнають чужі антигени, які потрапляють у шкіру та представляють їх
макрофагам, беручи таким чином участь у реакціях імунітету.
В зернистому та блискучому шарах епітеліальні клітини формуються, продукуючи
великі кератогіалінові зерна.
Зовнішній роговий шар надшкір'я складається з мертвих клітин, які не містять
ядра та органел та заповнені кератиновими філаментами та кератогіаліновими
гранулами. Він постійно злущується та оновлюється. Клітини цього шару зв'язані
за допомогою твердої міжклітинної рідини, що перешкоджає їх відторгненню.
Поверхнева плівка, що покриває роговий шар надшкір'я, представлена продуктами
життєдіяльності епітелію, сальних та потових залоз, має слабокислу реакцію (рН
4,5 — 5,5), забезпечує еластичність шкіри та є першим бар'єром на шляху
проникнення до організму фізичних, хімічних та інфекційних агентів.
5. Вени забезпечують повернення крові до серця, депонування крові та дренаж
органів і тканин. За калібром вени поділяються на великі, середні та малі; з
урахуванням наявності у стінці мʼя- зових елементів та ступеня їхнього розвитку
розрізняють вени волокнистого та мʼязового типу. Вени волокнистого типу
побудовані з ендотелію з більш хвилястими, ніж в інших кровоносних судинах,
межами клітин та підендотеліальної базальної мембрани. Середня оболонка
відсутня. Зовнішня оболонка цих вен зро-щена зі сполучнотканинними
прошарками органів, у яких вони

локалізовані. До вен волокнистого типу належать вени твердої та мʼякої мозкових

оболон,
сітківки ока, кісток, селезінки, плаценти.
6. До імунної (або лімфоїдної) системи належать: чер-воний кістковий мозок,
тимус, селезінка,
лімфа-тичні вузли, мигдалики, лімфоїдна тканина шкіри
• Органи імунної системи поділяють на центральні та периферичні (або первинні
та вторинні). До пер-ших належать червоний кістковий мозок і тимус; до останніх
- лімфатичні вузли, селезінка, мигдалики.
Всі ці органи паренхіматозні: їхня паренхіма утворе-на мієлоїдною або
лімфоїдною тканиною, а строма поділяється на грубу та ніжну. Груба строма пред-
ставлена кістковою або сполучною тканиною, а ніж-на - ретикулярною тканиною
(крімтимуса, у якому строма утворена сіткою епітеліоретикулоцитів).
• Селезінка належить до периферичних лімфоїдних органів. Виконує наступні
функції: універ- сальний орган гематопоезу у плода та депо формених елеметів
крові у дорослому віці; забез- печує антигензалежну диференціацію Т- і В-
лімфоцитів; бере участь у руйнуванні еритроцитів та тромбоцитів; забезпечує
депонування крові та заліза; синтезує біологічно активні речовини (спленін,
фактор пригнічення еритропоезу).
• Розвиток та вікові зміни. Селезінка починає розвиватися з 2-го місяця
ембріогенезу зі скупчень клітин мезенхіми у дорсальній брижі зародка. Із ме-
зенхіми формується ретикулярна тканина, в яку пе-реміщуються стовбурові
клітини крові. На 3-му мі-сяці у паренхімі селезінки визначається періартері-альна
(тимусзалежна) зона, на 5-му місяці утворю-ються реактивні центри і крайові зони
лімфоїдних вузликів, на 6-му - визначається червона пульпа.
• У проміжку від 3-го до 5-го місяця ембріонального розвитку селезінка виконує
функцію універсального кровотворного органа. У похилому віці відбувається
зменшення об'єму (атрофія) паренхіми, розростан-ня строми, збільшення
чисельності гранулоцитів і тканинних базофілів.
7. Гіпофіз - паренхіматозний орган, зовні вкритий спо- лучнотканинною капсулою.
Тонкі прошарки сполучної тканини всередині органа містять капіляри з фенестро-
ваним ендотелієм і нерви. Паренхіма аденогіпофіза представлена спеціалізованим
епітелієм. Розмір та форма аденогіпофіза значною мірою зале- жать від віку та
індивідуальних особливостей організму. Епітелій аденогіпофіза утворює тяжі
(трабекули). між якими залягають синусоїдні капіляри з фенестрованим
ендотелієм (рис. 14.12А). Клітини у складі трабекул мають назву аденоцитів.
Останні залежно від здатності забарвлюватися гістологічними барвниками поділя-
ються на дві групи: (1) хромофільні (забарвлені) - секреторноактивні, у цитоплазмі
місять секреторні гранули з гормонами; (2) хромофобні (незабарвлені) -
секреторно неактивні, не містять секреторних гранул.
Кровопостачання аденогіпофіза здійснюсться з верхньої гіпофізарної артерії. ї ї
гілки утворюють первинну капілярну мережу в ділянці серединного м(е-
діального) підвищення. Сюди виділяються продуковані клітинами середнього
гіпоталамуса рилізинг-гормони. Кров з первинної капілярної мережі збирається у
воріт- ну (портальну) вену, яка прямує до аденогіпофіза. Розгалуження портальної
вени формують вторинну мережу(так звану чудесну сітку) синусоїдних
гемокапілярів, через які до клітин аденогіпофізадоносяться рилізинг-гормони. У
синусоїдні капіляри виділяються також тропні гормони, які продукують
ендокриноцити аденогіпофіза. Кров звторинної капілярної мережі збирається в
передню гіпофізарну вену.