МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧОРНОМОРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ПЕТРА

МОГИЛИ
Медичний інститут
Кафедра гігієни соціальної медицини та громадського здоров’я

РЕФЕРАТ
з дисципліни «Охорона праці в галузі»
на тему: «Фізіологічні, психологічні та соціальні основи безпеки
життєдіяльності сучасної людини»

Виконавець: студентка групи 2201-Б

Чуватова Вероніка Ігорівна
Науковий керівник: к.т.н., доцент
Мунтян Лілія Яківна

Миколаїв 2020
 2

Зміст
ВСТУП…………………………………………………………………………….3
1. Функціональні системи організму людини в забезпеченні його безпеки
життєдіяльності………………………………………………………………….4
2.Захисні функції організму людини………………………………………….5
3. Роль рецепторів і аналізаторів організму людини в оцінці факторів
системи «людина – середовище існування»………………………………….6
4. Психофізіологічний стан організму…………………………………….…11
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…13
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….14
 3

ВСТУП
Людина - вища неминуща цінність на Землі. Письменники і художники у
своїх творах в усі часи розкривали велич розуму і духовну красу людини. Ще
древні намагалися проникнути в дійсну сутність людини, пізнати її походження і
природу. Завдання це виявилося надзвичайно складним.
Знаменитий трактат французького філософа-матеріаліста 18 ст. Гельвеція
«Про людину, її розумові здібності та її виховання» починається словами: «Наука
про людину, взята у всьому своєму обсязі, неосяжна; вивчення її - справа довга і
важка. Людина представляє собою модель, що виставляється для огляду її
різними художниками: кожний розглядає деякі її сторони, ніхто ще не охопив її
навкруги».
Пройшли сторіччя. В науці зроблено чимало відкриттів, що стосуються
людини, закономірностей її розвитку, життя і діяльності. І проте людина як і
раніше залишається об'єктом дослідження вчених. Людині належить особливе
місце серед усіх істот, що живуть на Землі. Людина - вершина розвитку всього
живого. У центрі уваги знаходиться людина, її життя і здоров'я.
 4

РОЗДІЛ 1. Функціональні системи організму людини в забезпеченні його

безпеки життєдіяльності.
Тіло людини складається з цілого ряду органів. Їхньою складовою частиною є
клітина. Таким чином тіло являє собою сукупність клітин. Їхня кількість досягає
декількох мільярдів. Клітина являє собою ніби маленьку фабрику. Сукупність
клітин однакового характеру і з однаковою функцією утворює тканину. Розрізняють
тканини нервові, м'язові, сполучні і покривні. Тканини поєднуються в утворення, що
виконують визначений вид діяльності. Це так звані апарати, органи. У зв'язку з цим
тіло як сукупність органів називають організмом. Органи, діяльність яких
взаємозалежна, утворюють комплекси, що називаються системами. У тілі людини
розрізняють наступні функціональні системи: кісткова, м'язова, травна, дихальна,
сечостатева, судинна, нервова, сенсорна системи, органи чуття, система залоз
внутрішньої секреції і шкірна.
Рух людини здійснюється за допомогою кісткової і м'язової систем. Харчування
людини забезпечується травною системою, а дихання - дихальною системою. Для
виведення надлишкових рідин служить сечова система і шкіра, для розмноження -
статева. Кровообіг здійснюється судинною системою, по якій в організмі
розносяться живильні речовини, кисень і гормони. Зв'язок між тканинами й
органами, а також зв'язок організму з зовнішнім середовищем забезпечується
нервовою системою. Продуктивність і процеси в організмі регулює, поряд з
нервовою системою, система залоз внутрішньої секреції.
Кожна система виконує визначену, властиву тільки їй, функцію, але діяльність
систем взаємозалежна. Це створює єдність організму. Будь-який шкідливий вплив
на одну із систем тіла відбивається і на інших системах, ушкоджуючи весь організм
у цілому.
На людину постійно діє безупинний потік зовнішніх подразників, а також
різноманітна інформація про процеси, що відбуваються в середині організму і поза
ним. Зовнішні подразники, що приводять до погіршення здоров'я, відносять до
нещасних випадків. Це травми, гострі професійні захворювання, отруєння і т.д. До
гострих професійних захворювань, отруєнь відносяться ті, що виникли після впливу
 5

шкідливих речовин і небезпечних факторів. Вони можуть виникнути в результаті

дії:
1. хімічних факторів – гострий бронхіт, трахеїт, кон’юнктивіт, анемія,
дерматит і т.п.;
2. іонізуючих випромінювань – гостра променева хвороба, гострі променеві
ураження;
3. лазерного опромінення – опіки шкіри, ураження роговиці ока;
4. фізичних перевантажень – радикуліт, міофасцит і т.д.; а також інфекційні
паразитні захворювання.
Також захворювання виникають при високих рівнях впливу на людину, що
викликають небажані біологічні ефекти.
Будь-які фізіологічні, фізичні, хімічні чи емоційні впливи, будь то температура
повітря, зайвий атмосферний тиск чи хвилювання, радість, сум можуть бути
приводом до виходу організму зі стану рівноваги. При малих рівнях впливу
подразника людина просто сприймає інформацію, що надходить ззовні. Вона бачить
навколишній світ, чує його звуки, вдихає різні запахи і т.д. У випадках
екстремального впливу на організм нервова система формує захисно-пристосувальні
реакції, визначає співвідношення впливаючого і захисного ефектів.
РОЗДІЛ 2.Захисні функції організму людини.
Наше тіло – це злагоджений механізм, який працює 24 години на добу та сім
днів на тиждень. Тому не дивно, що існують несприятливі фактори середовища з
яким він повинен справлятися. І ось як це відбувається.
Позіхання. Воно необхідне для охолодження мозку після перегріву або
перенавантаження. Також з його допомогою в кров потрапляє необхідна кількість
кисню.
Чхання. Необхідне для того, щоб звільнитися від накопичених в носі мікробів,
пилу і алергенів.
Потягування. Допомагає організму підготуватися до фізичних навантажень,
які очікують організм протягом дня. За рахунок цього розминаються м’язи.
 6

Гикавка. Коли людина надто швидко їсть, то в цей момент відбувається

роздратування блукаючого нерва, який тісно пов’язаний з нашим шлунком.
Міоклонічні судоми. Повністю розслабившись і засинаючи, ваше тіло може
струсонути, немов від електричного струму. У цей момент всі м’язи організму
синхронно скорочуються, так що людину аж підкидає і вона відразу ж
прокидається. Просто в цей момент подих і пульс різко сповільнюються, а м’язи
розслабляються. Мозок помилково сприймає це стан, як передсмертний. І тому
вирішує тебе негайно “врятувати”.
Розбухання шкіри від вологи. Коли організм відчуває, що навколо багато
вологи, то розуміє: “Навколо може бути слизько”. Тому шкіра на кінчиках пальців
відразу зморщується, щоб забезпечити м’якість і поліпшити зчеплення з гладкими
поверхнями.
Втрата пам’яті. Вона відбувається після не найприємніших подій. Тому мозок
назавжди видаляє ці фрагменти.
Мурашки по шкірі. Головна функція – зменшити виділення тепла через пори в
шкірі. Це допомагає організму зігрітися.
Сльози. По-перше, за рахунок них очне яблуко очищається від пилу. По-друге,
це інструмент емоційного захисту організму.
РОЗДІЛ 3. Роль рецепторів і аналізаторів організму людини в оцінці
факторів системи «людина – середовище існування».
Людині постійно необхідні відомості про стан і зміну зовнішнього середовища,
переробка цієї інформації і складання програм життєзабезпечення. Можливість
одержувати інформацію про навколишнє середовище, здатність орієнтуватися в
просторі й оцінювати властивості навколишнього середовища забезпечуються
аналізаторами (сенсорними системами). Вони являють собою системи вводу
інформації в мозок для аналізу цих даних.
У корі головного мозку – вищій ділянці центральної системи (ЦНС) –
аналізується інформація, що надходить із зовнішнього середовища, і здійснюється
вибір чи розробка програми відповідної реакції, тобто формується інформація про
 7

зміну організації життєвих процесів таким чином, щоб ця зміна не привела до

ушкодження або загибелі організму.
Датчиками систем є специфічні структурні нервові утворення, названі
рецепторами. Вони являють собою закінчення чуттєвих нервових волокон, здатних
збуджуватися при дії подразника. Частина з них сприймає зміни у навколишньому
середовищі, а частина – у внутрішньому середовищі організму. Виділяють групу
рецепторів, розташованих у кісткових м'язах, сухожиллях, що сигналізують про
тонус м’язів.
За характером відчуттів розрізняють зорові, слухові, нюхові, дотикові
рецептори, рецептори болю, рецептори положення тіла в просторі.
Отримана рецепторами інформація, закодована в нервових імпульсах,
передається по нервових шляхах у центральні відділи відповідних аналізаторів і
використовується для контролю з боку нервової системи, що координує роботу
виконавчих органів.
Поняття «орган чуттів» значною мірою є умовним, тому що сам по собі він не
може забезпечити відчуття. Для цього необхідно, щоб збудження, що виникло в
рецепторах, надійшло в центральну нервову систему – спеціальні відділи кори
великих півкуль, тому що саме з діяльністю вищих відділів головного мозку
пов’язане виникнення суб'єктивних відносин.
За допомогою зору людина пізнає форму, величину, колір предмета, напрямок і
відстань, на якому він знаходиться. Зоровий аналізатор – це очі, зорові нерви і
зоровий центр, розташований у потиличній ділянці кори головного мозку.
Функції паличок і колбочок різні: колбочки забезпечують так званий денний
зір, «нічний» же зір здійснюється за допомогою паличок. Колбочки дозволяють
чітко розрізняти дрібні деталі. Кольоровий зір здійснюється через колбочковий
апарат, палички кольору не сприймають.
Щоб бачити форму предмета, треба чітко розрізняти його межи обрису. Ця
здатність ока характеризується гостротою зору.
 8

Слух - здатність організму сприймати і розрізняти звукові коливання. Ця

здатність утілюється слуховим аналізатором. Людському вуху доступна область
звуків, механічних коливань з частотою 16...20 000 Гц.
Механізм захисту слухового аналізатора від ушкодження при впливові
інтенсивних звуків передбачений анатомічною будовою середнього вуха, системою
слухових кісток і м'язових волокон, що є механічною ланкою передавання,
відповідальною за появу акустичного рефлексу блокування звуку у відповідь на
інтенсивний звуковий подразник. Виникнення акустичного рефлексу забезпечує
захист чуттєвих структур равлика внутрішнього вуха від руйнування .
Орган слуху - вухо являє собою сприймаючу частину звукового аналізатора.
Воно має 3 відділи: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Вони служать для передачі
звукових коливань у головний мозок, у якому синтезується відповідне слухове
уявлення.
Орган слуху сприймає далеко не всі численні звуки навколишнього
середовища. Частоти, близькі до верхньої і нижньої меж чутливості, викликають
слухове відчуття лише при великій інтенсивності і з цієї причини звичайно не чутні.
Дуже інтенсивні звуки чутного діапазону можуть викликати біль у вусі і навіть
пошкодити слух
Розташовані в слизовій оболонці верхнього і, частково, середнього носових
ходів. Людина має різну чутливість до пахучих речовин, а до деяких речовин
особливо високу. Наприклад, етілмеркаптан відчувається при його змісті рівному
0,00019 мг у 1 л повітря .
Зниження нюху часто виникає при запальних процесах у слизовій оболонці
носа. У деяких випадках порушення нюху є одним з істотних симптомів ураження
ЦНС.
Запахи здатні викликати відразу до їжі, загострювати чутливість нервової
системи, сприяти стану пригніченості, підвищеної дратівливості. Так, сірководень,
бензин можуть викликати різні негативні реакції аж до нудоти, блювоти,
непритомності. Запах бензолу загострює слух, індол – притупляє слухове
сприйняття, запахи піридину і толуолу загострюють зорову функцію в сумерках,
 9

запах камфори підвищує чутливість зорової рецепції зеленого кольору і знижує –

червоного.
Смак – відчуття, що виникає при впливі подразників на специфічні рецептори,
розташовані на різних ділянках язика. Смакове відчуття складається зі сприйняття
кислого, солоного, солодкого і гіркого.
Варіації смаку є результатом комбінації основних перерахованих відчуттів.
Різні ділянки язика мають неоднакову чутливість до смакових речовин: кінчик язика
більш чутливий до солодкого, краї язика – до кислого, кінчик і краї до солоного і
корінь язика найбільш чуттєвий до гіркого.
Механізм сприйняття смакових речовин зв'язують з хімічними реакціями на
межі «речовина - смаковий рецептор». Припускають, що кожен рецептор містить
високочутливі білкові речовини, що розпадаються при впливі визначених смакових
речовин. Збудження від смакових рецепторів передається в ЦНС по специфічних
провідних шляхах .
Дотик – складне відчуття, що виникає при роздратуванні рецепторів шкіри,
слизових оболонок і м'язово-суглобного апарата. Основна роль у формуванні дотику
належить шкірному аналізатору, що здійснює сприйняття зовнішніх механічних,
температурних, хімічних і ін. подразників. Дотик складається з тактильних,
температурних, болючих і рухових відчуттів. Основна роль у відчутті належить
тактильнїй рецепції – дотику і тиску.
Шкіра – зовнішній покрив тіла – являє собою орган з дуже складною будовою,
що виконує ряд важливих життєвих функцій.
Одна з основних функцій шкіри захисна, шкіра — орган захисту. Так,
розтягання, тиск, забиті місця знешкоджуються пружною жировою підстилкою й
еластичністю шкіри. Нормальний роговий шар охороняє глибокі шари шкіри від
висихання і дуже стійкий стосовно різних хімічних речовин.
Пігмент меланін, що поглинає ультрафіолетові промені, охороняє шкіру від
впливу сонячного світла. Велике значення мають властивості шкіри, що
стерилізують, і стійкість його до різних мікробів; неушкоджений роговий шар
непроникний для хвороботворних мікроорганізмів, а шкірне сало і піт створюють
 10

кисле середовище, несприятливу для багатьох мікробів. Ця рятівна кислотність -

результат діяльності потових і сальних залоз, що доставляють необхідні жирні
кислоти. Окислювання відбувається в роговій речовині, тому так важливий
достатній приплив кисню для профілактики шкірних захворювань. Шкіра «дихає»,
якщо покрити людину лаком, вона почне задихатися. Важливою функцією шкіри є
його участь у терморегуляції (підтримка нормальної температури тіла), 80% усієї
тепловіддачі організму здійснюється шкірою.
Секреторна функція забезпечується сальними і потовими залозами. Зі шкірним
салом можуть виділятися деякі лікарські речовини (йод, бром), продукти
проміжного обміну речовин, мікробних токсинів і отрут. Функція сальних і потових
залоз регулюється вегетативною нервовою системою.
Обмінна функція шкіри полягає в участі її в процесах регуляції загального
обміну речовин в організмі, особливо водяного, мінерального і вуглеводного.
Вважають, що шкіру можна умовно розглядати як залозу внутрішньої і зовнішньої
секреції, з великою поверхнею, багато постаченої судинами і тісно зв'язаної з усіма
внутрішніми органами. Шкіра - це «периферійний мозок», невтомний сторож, що
завжди, напоготові, постійно сповіщає центральний мозок про кожну агресію і
небезпеку.
За допомогою аналізаторів людина одержує велику інформацію про
навколишній світ. Кількість інформації прийнято вимірювати в двійкових знаках –
бітах. Наприклад, потік інформації через зоровий рецептор людини складає 10 8-
109 біт/с, нервові шляхи пропускають 2*106 біт/с, у пам'яті міцно затримується
тільки 1 біт/с, отже, у корі головного мозку аналізується й оцінюється не вся
інформація, що надходить, а найбільш важлива. Інформація, одержувана з
зовнішнього і внутрішнього середовища, визначає роботу функціональних систем
організму і поводження людини.
При оцінці впливу негативних факторів на людину варто враховувати ступінь
впливу їх на здоров'я і життя людини, рівень і характер змін функціонального стану
і можливостей організму, його потенційних резервів, адаптивних здібностей і
можливості розвитку останніх.
 11

РОЗДІЛ 4. Психофізіологічний стан організму

Поняття "стан" є загальнонауковим поняттям. Воно належить до системи
категорій філософії і співвідноситься з такими категоріями, як "якість" і "кількість",
"міра", "явище" і "сутність", "причина" і "наслідок", "рух" і "спокій", "зв'язок" і
"відношення" та багатьма іншими (І.Г. Петров). Стан людини являє собою цілісну
системну реакцію (на рівні організму і часто - особистості) на зовнішні і внутрішні
впливи, спрямовану на збереження цілісності організму і забезпечення його
життєдіяльності в конкретних умовах існування.
Психічний стан людини являє собою цілісну характеристику її психічної
діяльності за певний період, що відображає складну структуру взаємозв'язків з
вище- і нижче розташованими рівнями системи психічної регуляції, утворену
процесами самоуправління і саморегуляції (Г.П. Габдрєєва). Компонентами
психічного стану є: активаційний, емоційний і когнітивний.
Поняття функціонального стану широко використовується у фізіології,
нейрофізіології, психології, ергономіці та інших науках. Це зумовлено тим, що в
різних сферах життєдіяльності людини успішність праці, навчання, творчості,
фізичне і психічне здоров'я залежать від її функціонального стану. Функціональний
стан є неодмінною складовою будь-якої діяльності. А ефективність діяльності
завжди залежить від функціонального стану. Функціональний стан є результатом
динамічної взаємодії організму із зовнішнім середовищем, який характеризується
проявами якостей і властивостей організму людини, які прямо або опосередковано
визначають її діяльність. Цей стан залежить від багатьох факторів: мотивації, змісту
праці, рівня сенсорного навантаження, вихідного рівня активності нервової системи,
індивідуальних властивостей вищої нервової діяльності. Так, люди із сильною
нервовою системою менш стійкі до монотонічної праці і в них раніше знижується
рівень активності нервових процесів. На формування функціонального стану
людини значно впливає адекватність виконуваної діяльності.
Психофізіологічний стан являє собою складну ієрархічну систему, що
саморегулюється, і являє собою динамічну (за складом і в часі) єдність внутрішніх
компонентів (біоенергетичного, фізіологічного, психічного, поведінкового,
 12

особистісного, соціально-психологічного), що організовані за принципом

взаємоспівдії для забезпечення досягнення цілей діяльності, які формуються під
впливом інтеріоризованих людиною як організмом, індивідом, особистістю,
елементом соціуму зовнішніх компонентів - соціальних, фізико-хімічних факторів
середовища і діяльності (А.М. Карпухіна). При цьому майбутнім результатом і
системоутворювальним фактором функціональної системи ПФС є досягнення
суб'єктом мети діяльності. Можна навести і більш стислі визначення
психофізіологічного стану, в яких він розуміється як цілісна реакція особистості на
зовнішні та внутрішні стимули, спрямована на досягнення корисного результату
(Є.П. Ільїн); чи система психофізіологічних та психічних функцій, що визначають
продуктивність професійної діяльності і працездатність людини на даному відрізку
часу (Л.Г. Дика). Системна сутність психофізіологічного стану людини полягає у
тому, що, з одного боку, він формується в процесі і під впливом конкретної
діяльності, а з іншого, - зумовлює її ефективність. Подібне розуміння
психофізіологічного стану повністю вбирає в себе і наведений вище зміст різних
видів і визначень психічного та функціонального стану, створюючи передумови до
розуміння стану людини в процесі діяльності як єдиної та взаємозумовленої
системи. При такому підході виділені різними авторами види станів не
відкидаються, а можуть розглядатись як компоненти та аспекти підсистем єдиного
психофізіологічного стану.
 13

ВИСНОВКИ
Тіло людини складається з цілого ряду органів. Їхньою складовою частиною є
клітина. Таким чином тіло являє собою сукупність клітин. Їхня кількість досягає
декількох мільярдів. Клітина являє собою ніби маленьку фабрику. Сукупність
клітин однакового характеру і з однаковою функцією утворює тканину. Розрізняють
тканини нервові, м'язові, сполучні і покривні.
Тканини поєднуються в утворення, що виконують визначений вид діяльності.
Це так звані апарати, органи. У зв'язку з цим тіло як сукупність органів називають
організмом. Органи, діяльність яких взаємозалежна, утворюють комплекси, що
називаються системами. У тілі людини розрізняють наступні функціональні
системи: кісткова, м'язова, травна, дихальна, сечостатева, судинна, нервова,
сенсорна системи, органи чуття, система залоз внутрішньої секреції і шкірна.
Рух людини здійснюється за допомогою кісткової і м'язової систем. Харчування
людини забезпечується травною системою, а дихання - дихальною системою. Для
виведення надлишкових рідин служить сечова система і шкіра, для розмноження -
статева. Кровообіг здійснюється судинною системою, по якій в організмі
розносяться живильні речовини, кисень і гормони. Зв'язок між тканинами й
органами, а також зв'язок організму з зовнішнім середовищем забезпечується
нервовою системою. Продуктивність і процеси в організмі регулює, поряд з
нервовою системою, система залоз внутрішньої секреції.
Кожна система виконує визначену, властиву тільки їй, функцію, але діяльність
систем взаємозалежна. Це створює єдність організму. Будь-який шкідливий вплив
на одну із систем тіла відбивається і на інших системах, ушкоджуючи весь організм
у цілому.
 14

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бакка М.Т. Охорона і безпека життєдіяльності людини: Конспект лекцій /
М.Т. Бакка, А.С. Мельничук, В.І. Сівко – Житомир: Льонок, 1995. – 351 с.
2. Бедрій Я.І. Охорона праці Львів, 1997 258с.
3. Грянік Г.М., Лехман С.Д., Бутко Д.А. та інші Охорона праці К.Урожай
1994-272с.
4. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для студентів
вищих закладів освіти України 1-4 рівнів акредитації /Желібо Є.П., Заверуха Н.М.,
Зацарний В.В.; pа ред. Є.П. Желібо і В.М. Пічі. - Київ: “Каравела”, Львів: “Новий
Світ-2000”.- 320 с.
5. Жидецький В. І. Джигирей В. С. Мельников О. В. Основи охороги праці :
Львів, 2000. - 176 с.
6. Закон України «Про охорону праці» К.1992—129с.
7. Купчик М. П. Основи охорони праці / Купчик М. П. – К. – 2000. – 409с.
8. Пістун І.П. Безпека життєдіяльності (Психофізіологічні аспекти).
Практичні заняття: навч. посібник. / І.П. Пістун, Ю.В. Кіт - Львів, “Афіша”, 2000.-
239 с.