Лекція 7

Фізіологія центральних і периферичних ендокринних органів.

ЕНДОКРИННА СИСТЕМА — сукупність ендокринних залоз (залоз

внутрішньої секреції), ендокринних тканин органів та ендокринних клітин,
дифузно розсіяних в органах, що секретують у кров і лімфу гормони та разом
з нервовою системою регулюють і координують важливі функції організму
людини: репродукцію, обмін речовин, ріст, процеси адаптації.
Гормони (від грец. hormao — надаю руху, спонукаю) — це біологічно
активні речовини, що впливають на функції органів і тканин у дуже малих
концентраціях, мають специфічну дію: кожен гормон діє на конкретні
фізіологічні системи, органи чи тканини, тобто на ті структури, що містять
специфічні рецептори до нього; багато гормонів діють дистанційно — через
внутрішнє середовище на органи, які розташовані далеко від місця їх
утворення. Більшість гормонів синтезується ендокринними залозами —
анатомічними утвореннями, які, на відміну від залоз зовнішньої секреції,
позбавлені вивідних проток та виділяють свої секрети у кров, лімфу,
тканинну рідину.
В ендокринній системі розрізняють центральний і периферичний
відділи, які взаємодіють та утворюють єдину систему. Органи центрального
відділу (центральні ендокринні залози) тісно пов’язані з органами ЦНС і
координують діяльність усіх інших ланок ендокринної системи. До
центральних органів ендокринної системи належать такі ендокринні залози:
гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз. Органи периферичного відділу (периферичні
ендокринні залози) чинять багатоплановий вплив на організм, посилюють
або послаблюють обмінні процеси. До периферичних органів ендокринної
системи належать: щитоподібна залоза, паращитоподібні залози, надниркова
залоза. Розрізняють також органи, які поєднують виконання ендокринної
функції з екзокринною: сім’яники, яєчники, підшлункова залоза, плацента;
дисоційовану ендокринну систему, яка утворена великою групою
ізольованих ендокриноцитів, розсіяних по органах і системах організму.

Дія гормонів проявляється через їх взаємодію з рецепторами клітин-

мішеней, які можуть бути сконцентровані в одній тканині, або в кількох.
Клітина-мішень відрізняє відповідний гормон від великої кількості інших
молекул завдяки наявності на ній рецепторів із специфічним центром
зв’язування з гормоном, що забезпечує їм високий ступінь вибірковості.
Рецептори локалізуються у плазматичній мембрані клітин (для гормонів
пептидної природи та адреналіну) або в їх цитоплазмі (для глюкокортикоїдів)
чи ядрі (для статевих і тиреоїдних гормонів).
Кількість рецепторів у клітині мінлива і регулюється кількістю власного
гормону, або дією іншого гормону.
Регуляція секреції гормонів здійснюється кількома механізмами:
1 Контур регуляції, який передає інформацію про концентрацію в крові
параметрів гомеостазу (концентрацію глюкози, іонів, величину осмотичного
тиску тощо), які регулюються саме цими гормонами.
2 Контуру регуляції передає безпосередньо інформацію про концентрацію
гормону в крові, яка є регульованим параметром, до органа-виробника.
3 Регуляція кількості рецепторів до гормону у клітинах-мішенях.
4 Стимуляція автономної нервової системи (наприклад, при стресі
клітини мозкового шару наднирників починають виділяти адреналін і
норадреналін).
Регуляція секреції гормонів завдяки негативному зворотному
зв'язку.
Це найпоширеніший принцип регуляції секреції гормонів, де
регульованими параметрами є параметри гомеостазу або концентрація
гормону в крові. Інформація каналом зворотного зв'язку передається до
ендокринних залоз, які зменшують секрецію конкретного гормону. В основі
такої саморегуляції лежить негативний зворотний зв'язок, бо гормони
опосередковано (через регульовані параметри) або безпосередньо (якщо їх
концентрація є регульованим параметром) пригнічують секрецію гормону.

Регуляція секреції гормонів завдяки позитивному зворотному

зв'язку
Гормон діє таким чином, що викликає додаткову секрецію цього ж
гормону, регуляція має вибуховий характер. Наприклад, хвилеподібне
збільшення лютеїнізуючого гормону (ЛГ), що передує овуляції, є
результатом позитивного зворотного зв'язку естрогенів на аденогіпофіз. ЛГ
діє на яєчники і викликає більшу секрецію естрогенів.

Регуляція кількості рецепторів у клітинах-мішенях

Чутливість клітини-мішені до гормону залежить від кількості

рецепторів, з якими взаємодіє гормон.

Гормон може зменшувати кількість рецепторів, з якими він взаємодіє

або взаємодіють інші гормони. Наприклад, прогестерон зменшує кількість
рецепторів для себе і для естрогенів у клітинах-мішенях матки.

Гормон може збільшувати кількість рецепторів, з якими він взаємодіє

або взаємодіють інші гормони. Наприклад, естроген збільшує кількість
рецепторів для себе і для ЛГ у яєчниках.
Одним з найважливіших принципів взаємодії залоз є утворення
автономних систем, наприклад, гіпоталамус–гіпофіз–статеві залози. В
основі взаємодії у таких системах – принцип прямих і зворот. зв’язків.
Рилізинг-гормони гіпоталамуса (ліберини і статини) регулюють секрецію
тропних гормонів гіпофіза, від яких залежить функція периферич. залоз,
зокрема статевих. Якщо активність статевих залоз стає надмірною, їх
гормони гальмують секрецію відповід. гіпофізар. гормона. Результат дії
різних гормонів в організмі визначає низка заг. складових: синтез у
гормонопродукуючих клітинах, секреція, транспорт у плазмі крові, взаємодія
гормонів з клітинами-мішенями для реалізації біол. ефекту, метаболічна
інактивація й екскреція гормонів з сечею чи жовчю. Прогрес у вивченні
клітин. і молекуляр. механізмів дії гормонів у клітинах-мішенях зумовив
відкриття рецепторів гормонів – специфіч. білк. молекул, які розпізнають
свій гормон і зв’язуються з ним. Гормон-рецепторна взаємодія – ключова
ланка ендокрин. регуляції. Взаємодіючи з рецепторами, гормони ініціюють
внутр.-клітинні процеси, які в сукупності формують клітинну відповідь.

Найважливішими типами регуляції функцій ендокринних залоз є нервова

(ЦНС та периферыйна нервова системи), нейроендокринна (система
гіпоталамус–гіпофіз–периферійні ендокринні залози), ендокринна
(безпосеред. вплив одних гормонів на ін.) та гуморал. неендокринна (вплив
на ендокриноцити метаболітів – глюкози, амінокислот, жирних кислот).
3.

Гіпоталамо-гіпофізарна система - об'єднання структур гіпофіза і

гіпоталамуса, що виконує функції як нервової системи, так і ендокринної.
Гіпоталамо-гіпофізарна система складається з ніжки гіпофіза, що
починається в вентромедіальної області гіпоталамуса, і трьох часток гіпофіза:

аденогіпофіз (передня частка), нейрогіпофіз (задня частка) і вставна частка

гіпофіза. Робота всіх трьох часток управляється гіпоталамусом за допомогою

особливих нейросекреторних клітин. Ці клітини виділяють спеціальні
гормони - рилізинг-гормони, а також гормони "задньої долі" - окситоцин і
вазопресин.
Тісний функціональний зв'язок між нервовою і ендокринною регуляцією
реалізовується через гілоталамно-гіпофізарну систему (у гіпоталамусі
виробляються рилізинг-гормони, які впливають на діяльність гіпофіза, що
продукує тропні гормони, які регулюють діяльність гілофіззалежних залоз
(щитовидна, надниркові, статеві).
Існує два типи рилізинг-факторів.
• звільняють - ліберіни (під їх дією клітини аденогіпофіза виділяють
гормони)
• зупиняють - статини (під їх дією секреція гормонів аденогіпофіза
припиняється)
В організмі людини існує тісний зв'язок між ендокринною і нервовою
системою, який має двосторонній характер: залози внутрішньої секреції
іннервуються вегетативною нервовою системою, на їх діяльність
опосередковано впливають нейрогомони гіпофіза, а гормони залоз
внутрішньої секреції діють через кров на нервову систему. Це дозволяє
говорити про єдину нейрогуморальну регуляцію. Загальна схема цієї
регуляції така:
ЦНС → ГІПОТАЛАМУС → ГІПОФІЗ → ЗАЛОЗИ-МІШЕНІ.
На нейрогипофиз і вставних частку гіпоталамус впливає за допомогою
спеціальних нервових волокон
Функція більшості залоз внутрішньої секреції регулюються
гормонами передньої долі гіпофіза (аденогіпофіза). На вивільнення цих

гормонів, у свою чергу впливають рилізинг-гормони. Вони здійснюють або

стимулюючий, або пригнічуючий вплив на гіпофіз, відповідно до цього їх
називають ліберинами (стимулюючі) чи статинами (пригнічуючі).

Регулюється секреція гормонів гіпоталамуса вмістом гормонів

периферійних ендокринних залоз. Принцип такої регуляції заключається
в тому, що підвищення концентрації гормонів периферійних залоз у
плазмі зумовлює зменшення викиду відповідних ліберинів, та
навпаки. Ця регуляція (за принципом негативного зворотного зв’язку)
функціонує навіть за відсутності низхідних впливів ЦНС. Роль ЦНС – у
пристосуванні цієї регуляції до чинників внутрішнього і зовнішнього
середовища.
Гіпофіз – залоза внутрішньої секреції масою всього 0.5-0.6 г, розміщена в
головному мозку в гіпофізарній ямці турецького сідла клиновидної кістки
черепа. Гіпофіз відноситься до центральних органів ендокринної системи і
до проміжного мозку. Гіпофіз складається з трьох частин:
 Передня доля (аденогіпофіз), що здатна посилювати чи послаблювати
синтез гормонів, які діють на інші залози, та виробляє сім власних
гормонів (соматотропний гормон (СТГ), тиреотропний гормон (ТТГ),
фолікулостимулюючий гормон (ФСГ), лютеїнізуючий гормон (ЛГ),
лактогенний гормон (пролактин) і адренокортикотропний гормон (АКТГ);
 Середня доля, яка виробляє меланотропний гормон, що сприяє синтезу
меланіну.
 Задня доля (нейрогіпофіз), де накопичуються два гормони, що
синтезуються гіпоталамусом - окситоцин і вазопресин;
Гормони передньої долі гіпофіза - найважливіші гормони, які
здійснюють управління та координацію діяльності всіх ендокринних залоз
організму. Секреція цих гормонів знаходиться під контролем гіпоталамуса і
епіфіза і - частково - лімбічної системи і верхніх відділів ЦНС, а також
механізмів позитивного та негативного зворотного зв'язку з периферійними
ендокринними залозами.
До гормонів передньої долі гіпофіза відносяться:
1. адренокортикотропний гормон (контролює синтез і секрецію гормонів
кори надниркових залоз (особливо їх пучкової зони). В основному
кортикотропін впливає на синтез і секрецію глюкокортикоїдів -
кортизолу, кортизону, кортикостерону. Попутно підвищується синтез
залозами прогестерону, андрогенів і естрогенів. Це може мати як хронічний,
так і короткочасний характер.)
2. мет-енкефаліни (пригнічують функцію опіоїдних рецепторів, що
відповідають за больове відчуття)
3. ліпотропні гормони (активізують ліполіз в адипоцитах жирової
тканини і сприяють зростанню концентрації в крові жирних кислот)
4. фолікулостимулюючий гормон, ФСГ (у жінок прискорює розвиток
фолікулів в яєчниках і утворення естрогену; у чоловіків діє на клітини
Сертолі у сім’яниках та запускає процес сперматогенезу, тобто
утворення сперматозоїдів)
5. лютеїнізуючий гормон, ЛГ (у жіночому організмі стимулює секрецію
естрогенів у яєчниках, пік його рівня ініціює овуляцію; у чоловічому
організмі стимулює інтерстиціальні клітини Лейдіга, що виробляють
тестостерон – гормон чоловічої сили, витривалості, сексуальної
активності)
6. тіреотропний гормон (впливає на специфічні рецептори на поверхні
епітеліальних клітин щитовидної залози, стимулює вироблення і
активацію тироксину, а також викликає збільшення синтезу білків,
нуклеїнових кислот, фосфоліпідів, збільшення кількості та розмірів
тиреоїдних клітин.)
7. пролактин (необхідний для процесу лактації, він підвищує секрецію
молозива, сприяє перетворенню молозива в зріле молоко, а також
стимулює зростання і розвиток молочних залоз)
8. гормон росту, або соматотропін гормон (у дітей і підлітків у кістках
викликає виражене прискорення лінійного росту, в основному за рахунок
видовження трубчастих кісток кінцівок. Підсилює синтез білка і гальмує
його розпад, а також сприяє зниженню відкладення підшкірного жиру,
посилення згоряння жиру і збільшення співвідношення м'язової маси до
жирової, а також викликає виражене підвищення рівня глюкози в крові)
Всі гормони передньої долі гіпофіза є за хімічною будовою
полипептидами.

Гормони середньої (проміжної) долі гіпофіза

1. меланоцитстимулюючий гормон (регуляція обміну меланіну, темного
пігменту);
2. ліпотропін (регуляція жирового обміну)

Гормони задньої долі гипофиза (нейрогіпофіза) вироблені у гіпоталамусі,

але переміщені до нейрогіпофізу по аксонах.
1. окситоцин – нейропептид, у лактуючій грудній залозі викликає
виділення з грудей. Крім того, має стимулюючу дію на гладку
мускулатуру матки, підвищує скоротливу активність. У малих
концентраціях збільшує частоту і амплітуду скорочень матки, у великих
сприяє підвищенню тонусу матки, почастішання і посилення її скорочень (аж
до тетаничних скорочень). Окситоцин також називають гормоном довіри,
він викликає почуття задоволення, зниження тривоги і відчуття спокою
поряд з партнером. Окситоцин при певних обставинах побічно
перешкоджає виділенню адренокортикотропного гормону (у передній долі
гіпофізу) і кортизолу (гормон наднирків, регуляція обміну вуглеводів).
2. вазопресин, або антидіуретичний гормон (АДГ) - зберігає рідини в
організмі і звужує кровоносні судини. Регулює кількість води в
організмі (підвищує концентрацію сечі і зменшує її обсяг) в збірних
трубочках нирки.

Епіфіз (шишкоподібне тіло, пінеальна залоза, верхній мозковий придаток)

– залоза, що розташована у проміжному мозку. Функціонує як залоза
внутрішньої секреції. Епіфіз виробляє в першу чергу серотонін і
мелатонін, а також норадреналін, гістамін. Пінеалоцити (клітини епіфіза) в
світлий час доби виділяють серотонін, а в темний ці ж клітини починають
синтезувати мелатонін (регулятор статевої системи, а також нормальних
ритмів сну).

Щитоподібна залоза складається з фолікулів, заповнених колоїдом, в якому

є йодовмісні гормони тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін у
зв’язаному стані з білком тиреоглобуліном. У міжфолікулярному просторі
розташовані парафолікулярні клітини, які виробляють гормон
тиреокальцитонін. Тироксин (тетрайодтиронін) і трийодтиронін виконують в
організмі такі функції: посилення всіх видів обміну (білкового, ліпідного,
вуглеводного), підвищення основного обміну та посилення енергоутворення
в організмі; вплив на процеси росту, фізичний і розумовий розвиток;
підвищення ЧСС; стимуляція діяльності травного тракту: підвищення
апетиту, посилення перистальтики кишечнику, збільшення секреції травних
соків; підвищення температури тіла за рахунок посилення теплопродукції;
підвищення збудливості симпатичної нервової системи.
Кальцитонін, або тиреокальцитонін, разом з паратгормоном
паращитоподібних залоз бере участь у регуляції кальцієвого обміну. Під його
впливом знижується рівень кальцію в крові. Це відбувається внаслідок дії
гормону на кісткову тканину, де він активує функцію остеобластів і підсилює
процеси мінералізації. Функція остеокластів, що руйнують кісткову тканину,
навпаки, пригнічується. У нирках і кишечнику кальцитонін пригнічує
реабсорбцію кальцію й посилює зворотне всмоктування фосфатів.

Прищитоподібні залози – невеликі тільця, овальної форми.

Прищитоподібні та щитоподібна залози вкриті спільною волокнистою
капсулою. Людина має 2 пари прищитоподібних залоз, розташованих на
задній поверхні або занурених усередину щитоподібної залози. Головні
(оксифільні) клітини цих залоз виробляють паратиреоїдний гормон (ПТГ),
який регулює обмін кальцію в організмі та підтримує його рівень у крові.
Впливаючи на обмін кальцію, ПТГ одночасно чинить вплив на обмін
фосфору в організмі: він пригнічує зворотне всмоктування фосфатів і
підсилює їх виведення з сечею.

Підшлункова залоза належить до залоз зі змішаною секрецією.

Ендокринна функція здійснюється за рахунок продукції гормонів острівцями
Лангерганса. В острівцях є кілька типів клітин: α, β, γ та ін. α-Клітини
виробляють глюкагон, β-клітини продукують інсулін, γ-клітини
синтезують соматостатин, який пригнічує секрецію інсуліну й
глюкагону. Під впливом інсуліну відбувається зниження концентрації
глюкози в плазмі крові завдяки перетворенню глюкози в глікоген у печінці та
м’язах, а також завдяки підвищенню проникності клітинної мембрани для
глюкози, що посилює її утилізацію. Крім того, інсулін пригнічує активність
ферментів, що забезпечують глюконеогенез, за рахунок чого гальмується
утворення глюкози з амінокислот. Інсулін стимулює синтез білка з
амінокислот і знижує катаболізм білка, регулює жировий обмін, підсилюючи
процеси ліпогенезу. Антагоністом інсуліну за характером дії на вуглеводний
обмін є глюкагон.

Стрес — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію

(подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової
системи. Фізіологічний стрес пов'язаний з об'єктивними змінами умов
життєдіяльності людини. Стресорами при цьому можуть бути
мікроклімат, радіація, шум, вібрація, природні стихійні лиха та
ін. Психоемоційний стрес виникає з особистої позиції індивіда. Людина
реагує на те, що її оточує згідно зі своєю інтерпретацією зовнішніх стимулів,
яка залежить від особистісних характеристик, соціального статусу, рольової
поведінки, віку, вихованості, життєвого досвіду.
Надниркова залоза (парна залоза) розміщена на верхньому полюсі
кожної нирки та є джерелом близько 40 стероїдних катехоламінових
гормонів. До групи мінералокортикоїдів належать альдостерон,
дезоксикортикостерон. Ці гормони беруть участь у регуляції мінерального
обміну. Основним представником мінералокортикоїдів є альдостерон.
Альдостерон підсилює реабсорбцію іонів натрію і хлору в дистальних
ниркових канальцях та зменшує зворотне всмоктування іонів калію.
Внаслідок цього зменшується виділення натрію з сечею і збільшується
виведення калію.
Глюкокортикоїди викликають підвищення вмісту глюкози в плазмі крові,
чинять катаболічний вплив на білковий обмін, активізують ліполіз, що
призводить до збільшення концентрації жирних кислот у плазмі крові.
Глюкокортикоїди пригнічують усі компоненти запальної реакції
(знижують проникність капілярів, гальмують ексудацію й зменшують набряк

тканин, стабілізують мембрани лізосом, що запобігає виходу протеолітичних

ферментів, які сприяють розвитку запальної реакції, пригнічують фагоцитоз
у вогнищі запалення), зменшують лихоманку, мають протиалергічну дію,
пригнічують як клітинний, так і гуморальний імунітет, підвищують
чутливість гладких м’язів судин до катехоламінів, що може призвести до
підвищення АТ.
До катехоламінів належать адреналін і норадреналін, Адреналін
стимулює діяльність серця, звужує судини, крім коронарних, судин
легень, головного мозку, працюючих м’язів, на які він чинить
судинорозширювальну дію. Адреналін розслаблює м’язи бронхів, гальмує
перистальтику і секрецію кишечнику та підвищує тонус сфінктерів,
 розширює зіницю, зменшує потовиділення, посилює процеси катаболізму й
утворення енергії. Адреналін впливає на вуглеводний обмін, підсилюючи
розщеплення глікогену в печінці та м’язах, унаслідок чого підвищується
вміст глюкози в плазмі крові, має ліполітичну дію — підвищує вміст вільних
кислот у крові. Функціональну роль норадреналіну як одного з основних
медіаторів центральної нервової системи пов'язують із підтриманням рівня
активності нервово-психічних реакцій, формуванням когнітивних та
адаптивних процесів.
ГОРМОНЫ

Стероидные Нестероидные
 из холестирина в надпочечниках и Пептиды Из аминокислот
половых железах (цепочки аминокислот) (тиразин)
 не полярны, проникают через мембрану
 по кровотоку с белком  не полярные Щетовидка,
 связываются с рецептором, который  по кровотоку адреналин,
активирует гены без белка норадреналин
 не проникают
Как стероидные,
в мембрану
так и пептидные

Гипофиз Паравентрикуляр Гормоны переходят по гипот.-гипоф.-портальной системе от

ные я. гипот. к гипофизу.
Субпаоптическ
ие я. Г. Гипот.
Либерины(стим) Игибиторы(торм)
 соматотропин
 тиролиберин
(рост)
(тиреотропный г., щитводка)
 пролактин-
ингибирующий
 кортико- фактор
(аденокортикотропн г., надпоч) (пролактин)

 гонадо-
(фолликулостимулирующий г.,
лютенизирующий г., на гаметы)
 сомато-
(соматотропный г. – рост)
Передняя доля

Задняя доля

 вазопресин
(удерживает воду,
сужение сосудов)
 окситоцин
(стимулирует матку и
мышцы груди)
Епифиз мелатонин Ночью, для желание сна Солнечным днём