1.

Явище інтерференції
Оскільки хвилі не взаємодіють одна з одною, то кожна область
простору, куди приходять дві або кілька хвиль, братиме участь у коливаннях,
спричинених кожною хвилею окремо.
Інтерференцією хвиль (від латинських слів inter — «взаємно, між
собою» і ferio — «ударяю, вражаю») називається явище посилення коливань
в одних точках простору й ослаблення в інших в результаті накладення двох
або декількох хвиль, що приходять у ці точки.
Для того щоб у певних точках простору увесь час могло відбуватися
посилення або послаблення результуючих коливань, необхідно, щоб
виконувалися дві умови, які називаються умовами когерентності:
1) хвилі повинні мати однакову частоту;
2) незмінне зміщення фаз у кожній точці простору.
Хвилі, що відповідають умовам когерентності, називають
когерентними.
Когерентні джерела — це джерела, що мають однакову частоту й
незмінне зміщення фаз у часі.
Треба розуміти, що в природі не існує когерентних джерел світла!
Навіть абсолютно однакові свічки або лампочки не є когерентними
джерелами. Це пояснюється тим, що світлові хвилі – це електромагнітні
хвилі, що породжуються коливаннями безлічі атомів.
Для одержання когерентних світлових хвиль треба вдаватися до
штучних прийомів. Наприклад, можна випромінювання від того самого
джерела розділити шляхом відбиття або заломлення на два пучки.
Розглянемо два методи отримання когерентних джерел світла:
1) метод Френеля;
2) метод Ньютона.
За допомогою методу Френеля вивчають інтерференційний дослід із
дзеркалами або біпризмою Френеля. У першому випадку використовують
явище відбиття, у другому — заломлення.

За допомогою методу Ньютона, можна розглянути інтерференцію в

тонких плівках і дослід з кільцями Ньютона. Про них згодом.

2. Умови максимуму й мінімуму інтерференції

1
 Розглянемо дві когерентні світлові хвилі, які надходять у довільну
точку M, розташовану на відстані d1 від джерела S1 й на відстані d2 від
джерела S2. Відстань Δd = d1 - d2 називається геометричною різницею ходу
хвиль.

Якщо хвилі виходять із джерел S1 і S2 з однаковими фазами, а різниця

ходу Δd = 0, то в точку M хвилі приходять теж із однаковими фазами. У
цьому випадку в точці M відбуваються електромагнітні коливання зі
збільшеною амплітудою, тобто спостерігається максимум освітленості. Те
саме відбувається за умови, що на відрізку Δd укладається будь-яке ціле
число довжин хвиль (парне число напівхвиль).
Умова максимуму: у певній точці простору відбувається посилення
результуючих світлових коливань, якщо геометрична різниця ходу двох
світлових хвиль, що надходять у цю точку, дорівнює цілому числу довжин
хвиль (парному числу напівхвиль):

Якщо на відрізку Δd укладається непарне число напівхвиль, то

коливання напруженостей полів цих хвиль відбуваються в протилежних
фазах. У цьому випадку в точці M відбуваються електромагнітні коливання зі
зменшуваною амплітудою, тобто спостерігається мінімум освітленості.
Умова мінімуму: у певній точці простору відбувається ослаблення
результуючих світлових коливань, якщо геометрична різниця ходу двох
світлових хвиль, що надходять у цю точку, дорівнює непарному числу
напівхвиль:

3. Інтерференція світла в тонких плівках

Розглянемо відбиття світла в тонких плівках. Оскільки світло
відбивається по черзі від двох поверхонь, відбите світло є результатом
накладання двох світлових хвиль.

2
 Різниця ходу між цими відбитими хвилями залежить від товщини
плівки й кута падіння; отже, вони можуть посилювати або послабляти одна
одну. Тому в разі освітлення такої плівки монохроматичним світлом у
відбитому світлі на поверхні плівки можна спостерігати темні й світлі смуги.
Якщо на тонку плівку (наприклад, поверхню мильної плівки) падає біле
світло, то інтерференційні смуги виходять забарвленими.
Інтерес являють і спостереження інтерференції за допомогою кілець
Ньютона. Для цього на плоску поверхню скляної відполірованої пластини
поміщають плоско-опуклу лінзу. Роль плівки в цьому випадку виконує
повітряний проміжок між скляною поверхнею лінзи й пластиною. Якщо
освітлювати лінзу монохроматичним світлом, то спостерігається чергування
світлих і темних кілець. Якщо ж лінзу освітлювати білим світлом, то кільця
виявляються спектрально забарвленими.

4. Явище дифракції
Це явище властиве будь-якому хвильовому процесу .
Згадати дифракцію механічних хвиль.
Озн. Дифракція світла — явище відхилення від прямолінійного
поширення світла, його проникнення в зону геометричної тіні.
Спостерігається під час проходження світла через малі отвори і
огинання ними перешкод. Чим менший отвір, тим сильніша дифракція .
Пучок світлових променів, який проходить через маленький отвір, огинає
його краї і на екрані видно світлу пляму, розмір якої більший, ніж той, що
має бути в разі прямолінійного поширення світла. Якщо відстань між
екраном і отвором збільшити, то на екрані виникне характерна
дифракційна картина.
Озн. Дифракційна картина - це система світлих і темних смуг, яка
утворилась в результаті того, що світлові хвилі, які прийшли внаслідок
дифракції з різних точок отвору в одну точку на екрані, інтерферують між
собою.
Явище дифракції обмежує роздільну здатність оптичного мікроскопа,
оскільки зображення предметів, лінійні розміри яких близькі до довжини
хвилі видимого світла, виходять розмитими. Роздільна здатність
оптичного телескопа також обмежена явищем дифракції, бо, наприклад,
зображення далекої зірки внаслідок дифракції, має вигляд не точки, а
3
системи світлих і темних кілець. Якщо зірки за напрямком близькі, то їх не
розрізнити, бо кільця перекриваються.

5. Дифракційна гратка як оптичний прилад.

Озн. Дифракційна гратка — оптичний прилад, що складається з
великої кількості однакових паралельних щілин, які розміщені на
однакових відстанях одна від одної.
Спостереження дифракції від однієї щілини ускладнюється тим, що
крізь вузьку щілину проникає дуже мало світла. Щоб дістати яскравішу
дифракційну картину, слід пропускати світло крізь кілька паралельних
вузьких щілин. У цьому випадку відбуватиметься інтерференція променів,
які йдуть від усіх щілин, і найбільша освітленість утворюватиметься в тих
місцях екрана, куди від усіх щілин приходитимуть промені в однаковій
фазі. При великій кількості освітлених щілин на екрані видно яскраві й
вузькі світлі лінії на темному фоні. Чим більша загальна кількість щілин і
чим густіше вони розташовані, тим яскравіші й вужчі місця на екрані, в
яких промені накладаються з однаковими фазами. Це використовується в
будові дифракційних решіток.
Дифракційна гратка є сукупністю багатьох дуже вузьких щілин,
розділених непрозорими проміжками. Гратки виготовляють у вигляді
пластинок з прозорої твердої речовини, на поверхні яких алмазним різцем
наносяться штрихи, паралельні один одному. Там, де пройшов різець,
утворюється шорстка поверхня, яка розсіює промені, а проміжки між
штрихами залишаються прозорими, тобто відіграють роль щілин.

6. Формула дифракційної гратки.

Дифракційна гратка характеризується періодом:
d = a + b = l/n,
де п — кількість щілин в 1 мм,
а — ширина щілин,
b — ширина непрозорих проміжків.
l = 1 мм
Її дія ґрунтується на дифракції світла від багатьох щілин, що внаслідок
складної інтерференції променів утворює своєрідну картину: різкі вузькі
максимуми, розділені практично темними проміжками (мал. 1).
Якщо на гратку падає біле світло, то однаково розтягнуті кольорові
спектри різних порядків розміщуються симетрично до центральної білої
плями, причому хвилі з меншою довжиною (фіолетові) — ближче до неї.
Якщо на гратку падає монохроматичне світло , то по обидва боки від
центральної білої плями розташовуються кольорові смуги, забарвлені в той
колір, який пропускає світлофільтр).

4
 Інтерференційний максимум спостерігається під кутом φ, що
визначається умовою:

d sin φ = k λ – формула дифракційної гратки.

Де к — порядок максимуму,
φ – кут дифракції.

Мал. 1.

Припустимо, що на гратку падає пучок паралельних монохроматичних

променів довжиною хвилі λ, які перпендикулярні площині гратки (мал.1).
Тоді дифракція приведе до розповсюдження світлових хвиль з іншого боку
гратки по всіх напрямках, а завдяки інтерференції ці хвилі підсилюватимуться
тільки по визначеним напрямкам та на екрані ми побачимо декілька вузьких та
яскравих ліній. З’ясуймо, як знайти ці напрямки.
На мал.1. показані промені які складають кут φ з перпендикуляром до
гратки. Цей напрямок обрано так, щоб в різниці ходу променів від сусідніх
щілин розташувалася одна довжина хвилі. Всі промені, що йдуть в цьому
напрямку, за допомогою лінзи збираються в точці М, де на екрані й побачимо
светлу лінію.
Наступні лінії отримаємо, коли в різниці ходу променів від сусідніх
щілин розташуються дві довжини хвилі (мал. 2 а), три довжини хвилі та ін.
Таким чином, ті напрямки, по яким йдуть промені, що створють світлі смуги
на екрані, відрізняються тим, що в різниці ходу променів від сусідніх щілин
завжди розміщуються k довжин хвиль, де k — ціле число.

Мал. 2.
5
 Спектр білого світла можна отримати також за допомогою
дифракціоної гратки. Такий спектр називають дифракційним або
нормальним. Він відрізняється від призматичного (дисперсійного) тим, що
по-перше кольори в ньому розташовані в порядку збільшення довжин хвиль
по обидва боки від білої лінії і, по – друге, він рівномірно розтягнутий у всіх
областях.