Praktichni Roboti Modul 2 15-16n R

1
Тематичний план практичних занять з модулю 2
№ Тема Години
1 Контроль початкового рівня знань. Засвоєння принципів 3
проведення біохімічних лабораторних досліджень;
обгрунтування та клініко-діагностичне значення змін
біохімічних показників.
2 Дослідження фізико-хімічних властивостей білків-ферментів. 3
Засвоєння методів виявлення ферментів в біологічних
об'єктах.
3 Визначення активності ферментів, дослідження механізму їх 3
дії та кінетики ферментативного каталізу.
4 Вивчення регуляції ферментативних процесів та аналіз 3
механізмів виникнення ензимопатій. Медична ензимологія.
5 Дослідження ролі кофакторів та коферментних вітамінів у 3
прояві каталітичної активності ферментів.
6 Обмін речовин і енергії. Дослідження функціонування, 3
регуляції та енергетичної вартості циклу трикарбонових
кислот.
7 Дослідження біологічного окислення, окисного 3
фосфорилювання та синтезу АТФ.
8 Засвоєння принципів хеміосмотичної теорії, аналіз механізму 3
дії інгібіторів та роз'єднувачів окисного фосфорилювання.
9 Дослідження гліколізу – анаеробного окислення вуглеводів. 3
10 Дослідження аеробного окислення глюкози та 3
альтернативних шляхів обміну моносахаридів.
11 Дослідження катаболізму та біосинтезу глікогену. Регуляція 3
обміну глікогену. Біосинтез глюкози (глюконеогенез).
12 Дослідження механізмів метаболічної та гормональної 3
регуляції обміну глюкози крові. Цукровий діабет.
13 Дослідження катаболізму жирних кислот та гліцеролу. 3
Метаболізм кетонових тіл.
14 Біосинтез жирних кислот, триацилгліцеролів, фосфоліпідів та 3
сфінголіпідів.
15 Дослідження біосинтезу та біотрансформації холестеролу. 3
Патології ліпідного обміну. Контрольна робота №1.
16 Дослідження загальних шляхів перетворень амінокислот в 3
тканинах.
17 Дослідження спеціалізованих шляхів перетворень 3
амінокислот в тканинах.
18 Дослідження шляхів утворення та знешкодження 3
аміаку. Біосинтез сечовини.
19 Дослідження шляхів використання амінокислот в 3
біосинтетичних процесах. Синтез гему.
20 Підсумковий модульний контроль 3
1
2
Введення в біохімію. Біохімічні компоненти клітин.
Тема заняття № 1. Контроль початкового рівня знань. Засвоєння

принципів проведення біохімічних лабораторних досліджень;
обґрунтування та клініко-діагностичне значення змін біохімічних
показників.
Цілі заняття:
 Аналізувати етапи та закономірності становлення біохімії як
фундаментальної медико-біологічної науки та навчальної дисципліни;
 Пояснювати принципи та основи методів біохімічних досліджень
функціонального стану організму людини в нормі та при патології;
 Використовувати результати біохімічного аналізу для оцінки стану
певних ланок обміну речовин;
 Класифікувати результати біохімічних досліджень та зміни біохімічних
показників для діагностики патологічних процесів.
Теоретичні питання
1. Біохімія як фундаментальна медико-біологічна наука:
 історія розвитку;
 наукові біохімічні школи, значення в системі вищої медичної освіти.
2. Розділи біохімії:
 статична, динамічна, функціональна біохімія.
 Медична та клінічна біохімія.
1. Досягнення біохімії, молекулярної біології, біотехнології та генної
інженерії у встановлені молекулярних механізмів патогенезу хвороб,
діагностиці і лікуванні основних захворювань людини: серцево-судинних,
онкологічних, інфекційних, тощо.
2. Мета проведення біохімічних лабораторних досліджень.
3. Критерії оцінки використаних методів лабораторних досліджень.
4. Матеріал для лабораторних діагностичних досліджень.
5. Принципи забору та збереження матеріалу для лабораторних досліджень.
6. Помилки, що мають місце під час проведення лабораторних досліджень.
7. Основні методи біохімічних досліджень:
 осадження речовин з розчину, висолювання білків,
 спектрофотометрія,
 електрофорез, хроматографія, полярографія.
Практичні роботи
Завдання 1. Визначення наявності речовини у розчині методом
осадження; на прикладі осадження білків з розчину сульфосаліциловою
кислотою.
2
3
Принцип методу. Білки легко осаджуються із водного розчину
мінеральними, органічними кислотами та солями важких металів. Денатурація і
осадження білка кислотами обумовлюється нейтралізацією поверхневого
заряду колоїдних частинок білка, руйнуванням гідратаційної оболонки білкових
молекул та утворенням комплексних солей білка з кислотами. Важкі метали
утворюють стійкі комплекси з SH-групами білків, що викликає зміни структури
та втрату розчинності білка. Особливо чутливою реакцією на наявність білка в
розчині є осадження трихлроцтовою та сульфосаліциловою кислотою
(чутливість останньої реакції складає 1:50000). Крім того, сульфосаліцилова
кислота поряд з високомолекулярними білками, здатна осаджувати
низькомолекулярні білки та продукти розпаду білків – поліпептиди і
олігопептиди.
Хід роботи. У пробірку наливають 1,0 мл досліджуваного розчину білка
та додають 3-5 крапель 20% -го розчину сульфосаліцилової кислоти.
Спостерігають за утворенням осаду білка.
Клініко-діагностичне та практичне значення. Реакція з
сульфосаліциловою та трихлороцтовою кислотою використовується для
якісного та кількісного визначення білка в сечі.
Здатність білка міцно зв’язувати іони важких металів використовується в
клінічній практиці. Білок використовують як протиотруту при отруєннях
солями ртуті, свинцю, тощо. У разі отруєння солями важких металів хворому
дають велику кількість білка (яєчного білка або молока). В шлунку
утворюються нерозчинні комплекси металів з білками, внаслідок чого
припиняється всмоктування отрут у кров, послаблюється інтоксикація та
посилюється їх виведення з організму.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Визначення наявності речовини у розчині за

специфічною кольоровою реакцією; на прикладі біуретової реакції
виявлення пептидного зв’язку у розчині білка після його часткового
гідролізу (1, 6, 12 годин).
Принцип методу. Біуретова реакція – характерна реакція на сполуки, що
містять в своєму складі не менше двох пептидних зв’язків. Такі сполуки в
лужному середовищі утворюють з мідним купоросом комплекс, забарвлений в
рожево-фіолетовий колір. В утворенні цього комплексу приймають участь
пептидні зв’язки в енольній формі.
Біуретова реакція служить доказом наявності пептидних зв’язків в білках
та пептидах.
Хід роботи. В пробірку № 1 вносять 1 мл досліджуваного розчину білка,
в пробірку № 2 – 1 мл гідролізату білка (1 год.), в пробірку № 3 – 1 мл
гідролізату білка (6 год.), в пробірку № 4 – 1 мл гідролізату білка (12 год.). У
кожну пробірку додають по 5 крапель 10%-го розчину NaOH та по 5 крапель
1%-го розчину сульфату міді (CuSO4). Поява фіолетового забарвлення
(біуретова реакція) свідчить про наявність у розчині білка чи поліпептидів.
Інтенсивність забарвлення змінюється залежно від часу гідролізу.
Зробити висновок за зміною інтенсивності забарвлення.
3
4
ВИСНОВОК:
Завдання 3. Кількісне визначення білка в досліджуваному розчині

шляхом вимірювання оптичної щільності розчину колориметричним
методом (біуретова реакція).
Принцип методу. В основу абсорбційної спектрофотометрії покладено
принцип вимірювання поглинання світла, яке проходить крізь досліджуваний
розчин, унаслідок абсорбції його досліджуваною речовиною. Вимірювання
здійснюють на спеціальних спектральних апаратах, у яких розчин проби
речовини вміщують між джерелом світла і фотоелементом, що реєструє світло.
Кожна речовина поглинає світло з певною довжиною хвилі, отже, абсорбція
світла є вибірковою. Фотоелектроколориметрія – це процес вимірювання
поглинання видимої частини спектра забарвленими розчинами.
Хід роботи.
1-етап: побудова калібрувального графіка.
Готують стандартні розчини білка. Для цього 100 мг сироваткового
альбуміну бика розчиняють в 10 мл 0,1М NaOH. З основного розчину роблять
розведення з різною концентрацією альбуміну. В пробірки з різними
концентраціями білка (від 1 до 10 мг в 1 мл) додають біуретовий реактив (0,5
мл CuSo4 + 0,5 мл NaOH), перемішують і залишають на 20 хв. при кімнатній
температурі.
Оптичну щільність забарвленого у фіолетовий колір розчину вимірюють
на фотоелектроколориметрі (ФЕК) при довжині хвилі 540 нм в кюветі
товщиною 10 мм при червоному світлофільтрі. Контролем служить
дистильована вода. За отриманими результатами оптичної щільності розчинів
будують калібрувальний графік на білок. На осі абсцис відкладають значення
концентрації стандартних розчинів білка, на осі ординат – оптичну щільність
( Е ) відповідних концентрацій.
2-етап: вимірювання оптичної щільності досліджуваного розчину білка.
До 1 мл досліджуваного розчину білка (наприклад сироватки крові)
додають біуретовий реактив (0,5 мл CuSo4 + 0,5 мл NaOH), перемішують і
залишають на 20 хв. при кімнатній температурі. Оптичну щільність
забарвленого у фіолетовий колір розчину вимірюють на
фотоелектроколориметрі (ФЕК) при довжині хвилі 540 нм, в кюветі товщиною
10 мм, при червоному світлофільтрі. Контролем служить дистильована вода.
3-етап: визначення вмісту білка в досліджуваному розчині.
Отримавши значення оптичної густини ( Е ) досліджуваного розчину, за
калібрувальним графіком, знаходять концентрацію (вміст) білка в
досліджуваному розчині в мг на 1 мл.
Клініко-діагностичне та практичне значення. У здорової людини вміст
білків в сироватці крові становить від 60 г/л до 80 г/л. Зменшення вмісту білка
нижче 60 г/л, носить назву – гіпопротеїнемія, збільшення понад 80 г/л носить
назву – гіперпротеїнемія. Зміни вмісту білків у сироватці крові спостерігаються
у разі зниження процесів їх синтезу, посиленого розпаду та втрати білків,
порушень водного балансу, при хронічних патологічних процесах, тощо.
4
5
ВИСНОВОК:
Приклади тестів „Крок-1”
1. Для виявлення функціональних груп (-SH, -NH2, імідазольних) у білках,

ферментах використовують такі методи дослідження:
А. Електрофорез
В. Люмінесцентний аналіз
С. Іонообмінну хроматографію
D. Полярографію
Е. Імуноферментний аналіз
2. Вказати метод, який найбільш доцільно використати для фракціонування
білків:
А. Люмінесцентний аналіз
В. Електрофорез
С. Іонообмінну хроматографію
D. Полярографію
Е. Імуноферментний аналіз
3. З біологічної рідини шляхом висолювання виділили білок, який буде
використаний для
А. Секвенацією В. Денатурацією
С. Висолюванням D. Електрофорезом
Е. Діалізом
4. Для кількісного розділення і визначення відносного вмісту кожної
амінокислоти в гідролізаті білків використовують:
А. Електрофорез В. Розподільну хроматографію
С. Іонообмінну хроматографію D. Ультрацентрифугування
Е. Гель-фільтрацію
5. Лікар призначив пацієнту аналіз білкових фракцій крові. В лабораторії був
використаний метод електрофорезу. Яка властивість білків дає змогу
застосовувати даний метод?
А. Здатність до набухання В. Оптична активність
С. Високий онкотичний тиск D. Наявність електричного заряду
Е. Висока в’язкість
6. В клініку доставлено хворого у важкому стані після отруєння солями
плюмбуму. Яка з перелічених речовин може застосовуватися як акцептор
плюмбуму і таким чином зменшувати інтоксикацію організму?
А. Вода В. Аналгетики
С. Розчин білка D. Розчин глюкози
Е. Фізіологічний розчин
7.Біологічна хімія наука про:
А. Хімічний склад живого організму В. Органічні сполуки
С. Патологічні процеси організму Д. Будову та функції організму
Е. Клітинні комунікації
5
6
8.Загальні біохімічні перетворення, які відбуваються в організмі людини
називаються:
А. Метаболізм В. Катаболізм
С. Анаболізм Д. Процесінг
Е. Сплайсінг
9.Хімічний склад живих організмів та структуру біоорганічних молекул вивчає
такий розділ біохімії:
А. Статистична біохімія В. Динамічна біохімія
С. Функціональна біохімія Д. Медична біохімія
Е. Статистична біохімія
10. Ізоелектрична точка білка - це значення рН, за якого:

A.Білок стає найбільш іонізованим.
B.Білок є електронейтральним.
C.Молекула білка набуває позитивного заряду.
D.Розчинність білка найбільша.
E.Білок рухливий у електричному полі.
Література
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. - Київ-Тернопіль: Укрмед- книга, 2000. -
508 с.
2. Хмелевский Ю.В, Губский Ю.И., Зайцева С.Д. и др. Биологическая
химия: Практикум. - К.: Вища шк., 1985. - 212 с.
3. Будова та властивості білків, ферментів, вітамінів і гормонів. Методичні
розробки практичних занять з біологічної хімії. За ред.
Ю.В.Хмелевського. – Київ: НМУ. – 1992. – 31 с.
4. Обмін речовин та його показники. Методичні розробки практичних
занять з біологічної хімії. За ред. Ю.В.Хмелевського. – Київ: НМУ. –
1992. – 37 с.
Додаткова:
1. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини.
Підручник .-Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.-744 с.
2. Практикум з біологічної хімії. За ред. О.Я.Склярова.- Київ: Здоров’я. –
2002. –298 с.
Ферменти та коферменти. Регуляція метаболізму
Тема заняття № 2. Дослідження фізико-хімічних властивостей білків-

ферментів. Засвоєння методів виявлення ферментів в біологічних об’єктах.
 Трактувати біохімічні закономірності будови та функціонування різних
класів ферментів.
6
7
 На основі розуміння фізико-хімічних властивостей білків-ферментів
пояснювати залежність активності ферментів від рН середовища,
температури та інших факторів.
 Аналізувати активність ферментів плазми крові залежно від їх
внутрішньоклітинної та тканинної (органної) локалізації.
 Аналізувати методи виявлення активності ферментів з метою їх
оптимального застосування в клініко-лабораторному аналізі.
1. Ферменти як біологічні каталізатори реакцій обміну речовин.
2. Фізико-хімічні властивості білків-ферментів: електрохімічні
(поверхневий заряд молекули) властивості, розчинність, термодинамічна
стабільність білкових молекул-ферментів, осадження, денатурація,
взаємодія з лігандами та її функціональне значення.
3. Прості та складні білки-ферменти, простетичні групи складних білків-
ферментів (кофактори, коферменти).
4. Будова ферментів: активний, регуляторний (алостеричний) центри.
5. Номенклатура та класифікація ферментів. Типи реакцій, що каталізують
окремі класи ферментів.
6. Властивості ферментів:
 залежність активності ферментів від рН середовища;
 залежність активності ферментів від температури.
7. Специфічність ферментів.
8. Внутрішньоклітинна локалізація ферментів.
9. Тканинна (органи) специфічність ферментів.
10. Методи виявлення ферментів в біологічних об’єктах (кров, слина, сеча,
окремі тканини).
Завдання 1. Виявлення амілази в слині (реакція з йодом) та в
шлунковому соку.
Принцип методу. Амілаза відноситься до класу гідролаз – ферментів,
що каталізують розрив хімічних (глікозидних) зв’язків з приєднанням молекули
води. Амілаза слини каталізує гідроліз крохмалю через стадію утворення
декстринів до дисахариду мальтози, про що свідчить реакція на крохмаль з
йодом та реакція Фелінга на мальтозу. Крохмаль утворює з йодом синє
забарвлення і не дає забарвлення в реакції Фелінга, оскільки не містить вільних
альдегідних груп. Мальтоза містить вільну альдегідну групу, а тому утворює
забарвлення з реактивом Фелінга.
Хід роботи. В пробірку № 1 вносять 1,0 мл розведеної в два рази слини, в
пробірку № 2 – 1,0 мл шлункового соку. В обидві пробірки додають по 2 мл 1%
-го розчину крохмалю, добре перемішують і ставлять в термостат при t=37°C на
15 хв. Після цього вміст пробірок ділять на дві частини і проводять реакцію з
7
8
йодом (0,1%-ний розчин йоду в 0,2%-ному розчині йодиду калію) на наявність
крохмалю та реакцію Фелінга (на наявність мальтози, глюкози).
Результати дослідження заносять в таблицю:
Фермент Об’єкт Субстрат Умови Реакція:

дослідженн реакції з йодом Фелінга
я
Амілаза Слина крохмаль
37оС
Амілаза Шлунковий крохмаль 15 хв.
сік
Зробити висновки з проведених досліджень.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Дослідження впливу високих температур на активність a
- амілази слини.
Принцип методу. Активність ферментів залежить від температури.
Температура, за якої спостерігається максимальна швидкість ферментативної
реакції, носить назву – оптимальна температура. При нагріванні до 60-70оС і
вище, ферменти втрачають властивості біологічних каталізаторів. Це
пояснюється тепловою денатурацією білкової молекули ферменту. При
зниженні температури активність ферментів падає, досягаючи мінімального
значення при 0оС.
Вплив температури на активність амілази слини проявляється у зміні
швидкості розщеплення крохмалю цим ферментом за різних температурних
умов. Ступінь розщеплення крохмалю визначають за допомогою реакції з
йодом.
Хід роботи. В одну пробірку додають 1 мл розведеної в 2 рази слини, в
другу – 1 мл розведеної слини після попереднього кип’ятіння (протягом 2 хв.).
В обидві пробірки додають по 2 мл 1% -го розчину крохмалю і ставлять в
термостат при t=37°C на 15 хв. Після інкубації проводять реакцію з йодом
(0,1%-ний розчин йоду в 0,2%-ному розчині йодиду калію).
Результати дослідження заносять в таблицю:
Об’єкт дослідження Досліджуваний фермент Субстрат

Слина a - Амілаза Крохмаль
Термостат: t=37°C на 10 хв.
Реакція: з йодом
Спостереження: слина до кип’ятіння слина після кип’ятіння
Висновки:
ВИСНОВОК:
Завдання 3. Вивчення специфічності дії амілази слини та сахарази
дріжджів.
Принцип методу. Специфічність дії є однією з найбільш характерних
властивостей ферментів і полягає в тому, що кожен фермент діє на перний
8
9
субстрат чи групу субстратів, які мають подібну структуру. Розрізняють
абсолютну, відносну (групову) та стереохімічну специфічність. Висока
специфічність ферментів обумовлена їх білковою природою та структурою
активного центру.
Амілаза слини розщеплює крохмаль до дисахариду - мальтози і не діє на
дисахарид – сахарозу, сахараза розщеплює сахарозу на глюкозу та фруктозу і
не діє на крохмаль. Ступінь гідролізу субстратів оцінюють за результатами
реакції Фелінга. Мальтоза містить вільну альдегідну групу, а тому утворює
забарвлення з реактивом Фелінга, сахароза не містить вільної альдегідної
групи, тому не дає реакції з фелінговою рідиною.
Хід роботи.
1. Специфічність амілази: в дві пробірки поміщають по 1,0 мл розведеної
в два рази слини. В пробірку № 1 додають 2 мл 1% -го розчину крохмалю, в
пробірку № 2 – 2 мл 1% -го розчину сахарози. Обидві пробірки ставлять в
термостат при t=37°C на 15 хв. Після закінчення інкубації в обох пробірках
проводять реакцію Фелінга.
2. Специфічність сахарази дріжджів: в дві пробірки поміщають по 1,0 мл
препарату сахарази дріжджів. Впробірку № 3 додають 2 мл 1% -го розчину
сахарози, в пробірку № 4 – 2 мл 1% -го розчину крохмалю. Обидві пробірки
ставлять в термостат при t=37°C на 15 хв. Після закінчення інкубації в обох
пробірках проводять реакцію Фелінга.
Результати проведеного експерименту заносять в таблицю:
№ пробірки Фермент Субстрат Реакція Фелінга

1
2
3
4
За результатами проведеного експерименту зробити висновки.
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне та практичне значення. Амілаза синтезується

переважно в слинних та підшлунковій залозах. Підвищення активності амілази
в крові спостерігається при панкреатиті, перитоніті, тромбозі судин, внаслідок
введення в організм ряду фізіологічно активних сполук, зокрема морфіну,
кодеїну, кортикотропіну (АКТГ) та кортизолу.
Підвищення активності амілази слинних залоз спостерігається при
стоматиті, невралгії лицевого нерва, нирковій недостатності, паркінсонізмі.
Зниження активності амілази крові спостерігається при психічних
захворюваннях, анацидних порушеннях. Зниження вмісту амілази в слині має
місце при гіпосалівації, запаленні слинних залоз, тощо.
9
10
1.Методом рентгеноструктурного аналізу на молекулі АДГ, виділили ділянка

ферменту, що представляє собою «кишеня» на поверхні ферменту, вистелений
бічними ланцюгами амінокислот, необхідні для зв'язування субстрату й
каталізу його хімічного перетворення. Як називається така комбінація
амінокислот?
А. Алостеричний центр В. Активний центр
С. Центр зв'язування ефектів Д. Регуляторний центр
Е. Кофермент
2.Із тканини міокарда виділили ферменти аланінтрансаміназу,
аспартаттрансаміназу й креатінкіназу. До якого класу по Міжнародній
класифікації ставляться ці ферменти?
А. Оксидоредуктази В. Трансферази
С. Ізомерази Д. Ліази
Е. Гідролази
3.У лабораторії виділили фермент лізоцим і визначили його активність при
різних значеннях pН середовища. Установили, що ферментативна активність
лізоциму максимальна при pН 5,2 і зменшується як при зниження, так і при
підвищенні цього значення pН. Укажіть можливу причину.
А. Зниження енергії активації ферментативної реакції
В. Підвищення енергії активації ферментативної реакції
С. Зміна ступеня іонізації функціональних груп ферменту
Д. Приєднання білка-регулятора
Е. Зменшення вільної енергії системи
4.Експериментально довели, що активний центр ферменту лізоциму містить
амінокислотні залишки глутаміновой й аспарагінової кислот, необхідних для
каталізу. Які групи функціонально важливі для ферменту?
А. Аміногрупи В. Кабоксильні групи
С. Тіогрупи Д. Алкільні радикали
Е. Гідроксильні групи
5.При вивченні властивостей небіологічних каталізаторів і ферментів
установили ряд закономірностей. Виберіть властивості характерні тільки для
біологічних каталізаторів-ферментів.
А. Збільшують швидкість хімічної реакції В. У процесі реакції не
витрачаються
С. Мають високу специфічність Д. Рівною мірою каталізують і пряму й
зворотну реакції
Е. У процесі реакції не змінюються
6.При незбалансованій дієті багато холоферментів гублять біологічну
активність внаслідок відсутності кофакторів. Які з перерахованих речовин
можуть виконувати роль кофакторів ферментів?
А. Амінокислоти В. Пептиди
С. Мікроелементи Д. Апоферменти
Е. Білки
10
11
7.Оптимальна температура для дії внутрішньоклітинного ферменту
глутаматдекарбоксилази 37 градусів Цельсія. При підвищенні температури
швидкість ферментативної реакції знизилася. Яка причина зниження швидкості
реакції?
А. Денатурація молекули ферменту
В. Зміна ступеня іонізації функціональних груп ферменту
С. Прискорення прямої реакції Д. Прискорення зворотної реакції
Е. Зміна ступеня іонізації функціональних груп субстрату
10.В активний центр протеолітичного ферменту карбоксипептидази входить іон
цинку, що не відокремлюється при дисоціації від білкової частини ферменту.У
цьому випадку іон цинку є.
А. Простетичною групою В. Коферментом
С. Апоферментом Д. Ізоферментом
Е. Холоферментом
Основна:
508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
2. Диксон М., Уэбб Э. Ферменты. В 2 т. – М.:Мир, 1982.
Тема заняття № 3. Визначення активності ферментів, дослідження

механізму їх дії та кінетики ферментативного каталізу.
 Пояснювати механізм дії ферментів на основі спорідненості ферменту до
субстрату та процесів, що протікають у фермент-субстратному комплексі.
 Трактувати зміни кількісного визначення активності ферментів як
діагностичного показника розвитку певної патології.
 Пояснювати застосування інгібіторів та активаторів ферментів при
порушеннях обміну речовин та певних патологіях.
 Аналізувати механізм дії ферментів на прикладі хімотрипсину та
ацетилхолінестерази.
11
12
Теоретичні питання:
1. Принципи кількісного визначення активності ферментів:
 по кількості продукту, який утворюєтся в результаті дії ферменту;
 по кількості використаного субстрату;
 по зміні кількості коферменту (окисно-відновні перетворення НАД
та ФАД);
 спектрофотометричні методи визначення активності ферментів;
 візуалізація результатів ферментативної реакції.
2. Одиниці ферментативної активності.
3. Основні положення кінетики ферментативного каталізу:
 Залежність швидкості реакції від концентрації субстрату;
 Утворення фермент-субстратного комплексу та процес
перетворення субстрату;
 Рівняння Міхаеліса-Ментен;
 значення величини Кm (спорідненість ферменту до субстрату).
4. Ферментативні реакції в подвійних зворотніх величинах. Рівняння
Лайнуівера-Берка.
5. Механізми дії ферментів (перетворення субстрату):
 эфекти зближення та орієнтаціїї;
 эфекти лужно-кислотного каталізу;
 эфекти нуклеофільного та електрофільного каталізу.
6. Механізми каталітичної дії хімотрипсину та ацетилхолінестерази.
Завдання 1. Кількісне визначення активності амілази слини за
методом Вольгемута.
Принцип методу. Метод Вольгемута грунтується на здатності амілази
розщеплювати (гідролізувати) крохмаль. В ході роботи виявляють мінімальну
кількість ферменту, здатного повністю розщеплювати 1 мл 0,1 %-го розчину
крохмалю. Цю кількість ферменту приймають за одиницю амілазної активності.
Амілазна активність виражається в кількості 0,1%-го розчину крохмалю в
мілілітрах, яку може розщепити (гідролізувати) 1 мл слини при температурі
37оС протягом 30 хв. В нормі амілазна активність слини – А = 160 – 320
одиниць.
Хід роботи. У сім пронумерованих пробірок вносять з бюретки по 1 мл
води. У першу пробірку додають 1 мл розведеної в 10 разів слини. Вміст добре
перемішують і 1 мл отриманого розчину переносять з першої пробірки до
другої, з неї – в третю, таким чином у кожній наступній пробірці вміст
ферменту в два рази менше, ніж у попередній. Потім в усі пробірки додають по
2 мл 0,1%-го розчину крохмалю, перемішують та ставлять пробірки у водяну
баню (чи термостат) при 37°С на 30 хв.
Після інкубації пробірки виймають та охолоджують для зупинки дії
ферменту. В кожну пробірку додають по 2 краплі розчину йоду (0,1%-ний
12
13
розчин йоду в 0,2%-ному розчині йодиду калію), перемішують та
спостерігають за зміною забарвлення. Рідина у пробірках може забарвлюватися
у жовтий, червоний та синій колір. Жовтий колір свідчить про повне
розщеплення крохмалю. Результати спостережень вносять в таблицю,
позначаючи синє, червоне та жовте забарвлення літерами “С”, “Ч”, “Ж”.
Відмічають останню пробірку з розчином жовтого кольору та проводять
розрахунок амілазної активності слини:
Показник № пробірки
1 2 3 4 5 6 7
Розведення слини (сечі) 1:20 1:40 1:80 1:160 1:320 1:640 1:1280
Кількість 0,1%-го 2 мл 2 мл 2 мл 2 мл 2 мл 2 мл 2 мл
розчину крохмалю
Забарвлення після
додавання йоду
Остання пробірка з
розчином жовтого
кольору
Розрахунок. Для розрахунку активності амілази необхідно знати

розведення слини в останній пробірці, де відбувся повний гідроліз крохмалю.
Наприклад, остання пробірка з розчином жовтого кольору виявляється
четвертою, в якій слина розведена у 160 разів. Складають пропорцію та
розраховують активність амілази:
1/160 мл слини розщеплює 2 мл 0,1 %-го розчину крохмалю;
1мл слини розщеплює - Х мл 0,1 %-го розчину крохмалю,
1 ×2 2×160
звідки X= = = 320 мл
1/160 1
А отже: А (амілазна активність) = 320 одиниць.

ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне значення. Метод Вольгемута широко
використовується в клінічній практиці для визначення амілазної активності
крові та сечі.
Завдання 2. Провести порівняльний аналіз активності холінестерази
у різних зразках сироватки крові (титрування розчином NaOH).
Принцип методу. Холінестераза каталізує реакцію гідролізу
ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти. В крові людини
міститься два види холінестерази. В сироватці міститься неспецифічна
псевдохолінестераза, яка розщеплює не лише ацетилхолін, але й інші ефіри
холіну. В еритроцитах міститься специфічна, істинна ацетилхолінестераза, яка
розщеплює лише ацетилхолін.
Метод виявлення та кількісного визначення холінестерази ґрунтується на
титруванні лугом оцтової кислоти, що вивільнилась в процесі гідролізу
13
14
ацетилхоліну. Кількість лугу, що пішла на титрування, є мірою активності
ферменту.
Хід роботи. Беруть дві пробірки. У першу відміряють 0,5 мл сироватки
крові № 1, у другу – 0,5 мл сироватки крові № 2. Потім у обидві пробірки з
досліджуваними сироватками додають по 2 мл 2% -го розчину ацетилхоліну та
інкубують при 37оС 10 хвилин. Після цього додають по 2 краплі фенолфталеїну
і титрують вміст пробірок 0,1 М розчином NaOH до слабо рожевого
забарвлення.
Кількість лугу, що пішла на титрування, є мірою активності ферменту.
Заповнюють таблицю:
Досліджувана Кількість 0,1 М NaOH, що Висновок

сироватка пішла на титрування, в мл
№1
№2
За результатами проведеного експерименту зробити висновок.
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне значення. Визначення активності холінестерази
сироватки крові використовується для діагностики ряду захворювань, зокрема
інфаркту міокарда, вірусного гепатиту, злоякісних пухлин печінки, тощо.
Перераховані захворювання супроводжуються значним зниженням активності
холінестерази сироватки крові.
У нормі активність холінестерази в сироватці крові становить 44,4 – 94,4
мккат/л (колориметричним методом за гідролізом ацетилхолінхлориду).
Фізіологічно активні сполуки, що є інгібіторами ацетилхолінестерази,
мають важливе фармакологічне та токсикологічне значення, оскільки
спричиняють значне підвищення концентрації нейромедіатора як в структурах
центральної нервової системи, так і в організмі в цілому.
Зворотні інгібітори ацетилхолінестерази застосовуються в медицині з
метою збільшення активності холінергічної імпульсації, порушеної при певних
неврологічних захворюваннях, таких як атонія кишківника, сечового міхура. Із
зазначеною метою застосовуються препарати: Прозерин, Фізостигмін,
Галантамін.
Незворотні інгібітори ацетилхолінестерази є потужними нервовими
отрутами, які спричиняють різке збудження нервової системи із судомами,
порушенням функції серцево-судинної, гастро-інтестинальної та інших
фізіологічних систем організму. Найбільш поширеними незворотними
інгібіторами є фосфорорганічні сполуки – ФОС. В сільському господарстві для
боротьби зі шкідливими комахами використовують: хлорофос, дихлофос,
метафос, карбофос, тощо. Нервово-паралітичними отрутами, що
використовуються як бойові отруйні речовини є табун, зарин, зоман, тощо.
Висока чутливість холінестерази до дії фосфорорганічних сполук робить
її специфічним біохімічним маркером для виявлення впливу цих отрут на
організм людини
14
15
1. Катал – одиниця активності ферменту, яка виражає:
А. Кількість ферменту, що каталізує перетворення 1 мкмоля субстрату за 1
хвилину
В. Кількість ферменту, що каталізує перетворення 1 мкмоля субстрату за 1
секунду
С. Число одиниць ферментативної активності, що припадає на 1 мг білка
D. Кількість молекул субстрату, що перетворюється однією молекулою
ферменту за хвилину
Е. Кількість ферменту, що каталізує перетворення 1 моля субстрату за 1
секунду.
2. Яке явище лежить в основі механізму дії ферментів?
А. Утворення фермент-субстратного комплексу
В. Зближення груп, що входять до активного центру ферментів
С. Зміна просторової конфігурації
D. Зниження електричного заряду ферменту
Е. Гідроліз ферменту
3. Пептидази каталізують розщеплення:
А. Ліпідів
Б. Нуклеїнових кислот
В. Полісахаридів
D. Поліпептидів
Е. Олігосахаридів
4. До пептидаз відносять наступні ферменти:
А. Уреазу
В. АТФазу
С. РНК-полімеразу
D. Амілазу
Е. Трипсин
5. У сироватці крові хворого виявлено різке підвищення активності трипсину,
α-амілази, ліпази. Про яке захворювання можна говорити?
A. Холестаз
B. Хронічний гепатит
C. Злоякісні новоутворення
D. Гострий панкреатит
E. Отруєння інсектицидами
6. Під час операції у хворого після введення препарату, який викликає
розслаблення м’язів спостерігається тривала зупинка дихання (більше 5 хв).
Недостатність якого з наведених ферментів спостерігалась?
А. Каталаза
В. Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа
С. Моноамінооксидаза
D. Ацетилтрансфераза
Е. Ацетилхолінестераза
15
16
7. Фармпрепарати, що містять ртуть, миш’як та інші важкі метали інгібують
ферменти, які мають сульфгідрильні групи. Яку амінокислоту використовують
для реактивації цих ферментів?
А. Гістидин
В. Ізолейцин
С. Цистеїн
D. Аспарагінову кислоту
Е. Гліцин
8.Протеолітичні ферменти ШКТ каталізують гідроліз білків. Вкажіть, який
хімічний зв’язок вони розщеплюють:
A. Пептидний
B. Глікозидний
C. Водневий
D. Ефірний
E. Фосфодіефірний
9. Амілолітичні ферменти каталізують гідроліз полісахаридів і олігосахаридів.
На який хімічний зв’язок вони діють?
A. Глікозидний
B. Складноефірний
C. Пептидний
D. Амідний
E. Фосфодіефірний
10. Ліполітичні ферменти ШКТ каталізують гідроліз ліпідів. Вкажіть хімічний
зв’язок, який вони розщеплюють:
A. Складноефірний
B. Пептидний
C. Глікозидний
D. Водневий
E. Амідний
Основна:
508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
2. Диксон М., Уэбб Э. Ферменты. В 2 т. – М.:Мир, 1982.
16
17
Тема заняття № 4. Вивчення регуляції ферментативних процесів та аналіз

механізмів виникнення ензимопатій. Медична ензимологія.
 Аналізувати шляхи та механізми регуляції ферментативних процесів, як
основи обміну речовин в організмі в нормі та при патологіях;
 Пояснювати зміни перебігу ферментативних процесів та накопичення
проміжних продуктів метаболізму при вроджених (спадкових) та набутих
вадах метаболізму - ензимопатіях.
 Аналізувати зміни активності індикаторних ферментів плазми крові при
патологіях певних органів та тканин.
1. Активація та інгібування ферментів.
 активатори ферментів;
 інгібування ферментів (зворотне, незворотне, конкурентне,
неконкурентне).
2. Основні два принципи регуляції швидкості ферментативних реакцій.
3. Регуляція шляхом зміни каталітичної активності ферментів:
 алостеричні ферменти;
 ковалентна модифікація ферментів;
 протеолітична активація ферментів (обмежений протеоліз);
 дія регуляторних білків;
 циклічні нуклеотиди в регуляції ферментативних процесів.
4. Регуляція шляхом зміни кількості ферментів:
 конститутивні та адаптивні ферменти.
5. Ізоферменти, множинні молекулярні форми ферментів.
6. Ензимодіагностика, ензмопатії та ензимотерапія.
7. Зміни активності ферментів плазми та сироватки крові як діагностичні
(маркерні) показники розвитку патологічних процесів:
 інфаркт міокарду;
 захворювання печінки;
 захворювання м’язової тканини.
8. Ізоферменти в ензимодіагностиці.
9. Природжені (спадкові) та набуті вади метаболізму, їх клініко-лабораторна
діагностика.
10.Використання інгібіторів ферментів в якості лікарських засобів:
 ацетилсаліцилова кислота;
 алопуринол;
 сульфаніламідні препарати.
11.Ензимотерапія - використання ферментів в якості лікарських засобів
17
18
Завдання 1. Дослідити вплив активаторів та інгібіторів на активність
амілази слини.
Принцип методу. Сполуки, що підвищують активність ферментів,
називаються активаторами, а сполуки, що знижують активність ферментів –
інгібіторами. До активаторів відносяться іони багатьох металів, зокрема: Na +,
Mg2+, Mn2+, Co2+ та ряд інших, а також органічні сполуки – проміжні продукти
обміну речовин в організмі. Наприклад, жовчні кислоти є активатором ліпази,
ацетил-КоА – активатором піруваткарбоксилази, тощо.
Інгібування ферментів поділяють на зворотне та незворотне, В свою
чергу зворотне інгібування може бути конкурентним та неконкурентним.
Активатором амілази є хлорид натрію (NaCl), інгібітором – сульфат міді
(CuSO4). Показником впливу цих сполук на активність амілази є ступінь
гідролізу крохмалю під дією ферменту в присутності NaCl та CuSO4.
Хід роботи. Слину розводять в 2 рази. Беруть 3 пробірки. В пробірку № 1
наливають 1 мл води, в пробірку № 2 – 0,8 мл води та 0,2 мл 1% -го розчину
NaCl, в пробірку № 3 – 0,8 мл води та 0,2 мл 1% -го розчину CuSO 4. У всі три
пробірки додають по 1 мл слини. Вміст перемішують і додають по 2 мл 1 % -го
розчину крохмалю, знову перемішують і ставлять в термостат чи на водяну
баню при t = 37°C на 15 хв.
Далі у всіх пробірках проводять реакцію з йодом (0,1%-й розчин йоду в
0,2%-му розчині йодиду калію). Спостерігають зміну забарвлення.
Результати роботи заносять у таблицю:
Вміст пробірок № пробірки

1 2 3
Вода 1 мл 0,8 мл 0,8 мл
NaCl, 1%-й розчин --- 0,2 мл ---
CuSO4, 1%-й розчин --- --- 0,2 мл
Слина (розведення 1:2) 1 мл 1 мл 1мл
Крохмаль, 1%-й розчин 2 мл 2 мл 2 мл
Забарвлення після
додавання йоду
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне та практичне значення. Інгібітори ферментів
широко використовуються в медицині в якості лікарських засобів, зокрема
ацетилсаліцилова кислота (аспірин) – інгібітор циклооксигенази
(простагландин-синтази) використовується як протизапальний препарат,
трисалот – інгібітор трипсину та контрикал – інгібітор протеїназ (зокрема
18
19
калікреїнів) використовуються при панкреатиті, алопуринол – інгібітор
ксантиноксидази застосовується при подагрі, тощо.
Завдання 2. Дослідити вплив фосфаколу та іонів кальцію на
активність холінестерази.
Принцип методу. Холінестераза каталізує реакцію гідролізу
нейромедіатора – ацетилхоліну з утворенням холіну та оцтової кислоти. В крові
людини міститься два види холінестерази. В сироватці міститься неспецифічна
псевдохолінестераза, яка розщеплює не лише ацетилхолін, але й інші ефіри
холіну. В еритроцитах міститься специфічна, істинна ацетилхолінестераза, яка
розщеплює лише ацетилхолін.
Фосфорорганічні сполуки (ФОС, фосфакол) є незворотними інгібіторами
холінестерази та ацетилхолінестерази, оскільки ковалентно зв’язуються з
активним центром ферменту і гальмують його активність. Препарати ФОС є
високотоксичними отрутами для комах (пестициди) та теплокровних тварин.
Механізм гальмівної дії полягає у зв’язуванні з ОН-групою серину в активному
центрі ферменту.
Зростання концентрації іонів Са2+ в нервовому закінчення є
безпосереднім біохімічним сигналом, що активує вихід ацетилхоліну через
пресинаптичну мембрану, його взаємодію з холінорецепторами
постсинаптичної мембрани та розщеплення медіатора в синоптичній щілині
ацетилхолінестеразою. Тому іони кальцію є потужним активатором
холінестерази.
Метод кількісного визначення холінестерази ґрунтується на титруванні
лугом оцтової кислоти, що вивільнилась в процесі гідролізу ацетилхоліну.
Кількість лугу, що пішла на титрування є мірою активності ферменту.
Хід роботи. Три пробірки заповнюють реактивами за таблицею.
Вміст пробірок № пробірки

1 2 3
Сироватка крові, мл 0,5 0,5 0,5
Розчин CaCl2, крапель --- 5 ---
Розчин фосфаколу, крапель --- --- 5
Інкубація при кімнатній температурі, 5 хвилин
2%-ний розчин ацетилхоліну 1,5 1,5 1,5
Інкубація 10 хвилин
Фенолфталеїн, крапель 2 2 2
Кількість 0,1 М NaOH, що
пішла на титрування
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне та практичне значення. Фізіологічно активні
сполуки, що є інгібіторами ацетилхолінестерази, мають важливе
фармакологічне та токсикологічне значення, оскільки спричиняють значне
підвищення концентрації нейромедіатора як в структурах центральної нервової
системи, так і в організмі в цілому.
19
20
Зворотні інгібітори ацетилхолінестерази застосовуються в медицині з
метою збільшення активності холінергічної імпульсації, порушеної при певних
неврологічних захворюваннях, таких як атонія кишечника, сечового міхура. Із
зазначеною метою застосовуються препарати: Прозерин, Фізостигмін,
Галантамін.
Незворотні інгібітори ацетилхолінестерази є потужними нервовими
отрутами, які спричиняють різке збудження нервової системи із судомами,
порушенням функції серцево-судинної, гастро-інтестинальної та інших
фізіологічних систем організму. Найбільш поширеними незворотними
інгібіторами є фосфорорганічні сполуки – ФОС. В сільському господарстві для
боротьби зі шкідливими комахами використовують : хлорофос, дихлофос,
метафос, карбофос, тощо. Нервово-паралітичними отрутами, що
використовуються як бойові отруйні речовини є табун, зарин, зоман, тощо.
Висока чутливість холінестерази до дії фосфорорганічних сполук робить
її специфічним біохімічним маркером для виявлення впливу цих отрут на
організм людини.
Контроль виконання лабораторної роботи
1. Вкажіть який тип інгібування спостерігається при застосуванні інгібітора
ацетилхолінестерази – прозерину:
А. Конкурентне
В. Зворотне
С. Неконкурентне
D. Безконкурентне
Е. Алостеричне
20
2. Ацетилхолінестераза – фермент, що здійснює розщеплення ацетилхоліну.
Інсектициди, пестициди та отрути з нервово-паралітичною дією на основі
фторфосфатів, незворотньо інгібують ацетилхолінестеразу. Вкажіть механізм
інгібування:
А. Інгібітори є структурними аналогами субстрату
В. Інгібітори зв'язуються зі залишком гістидину в алостеричному центрі
С. Інгібітори зв'язуються зі залишком серину в активному центрі ферменту
D. Інгібітори утворюють комплекс з ацетилхоліном
Е. Інгібітори викликаюсть денатурацію ферменту
3. Константа Міхаеліса дорівнює концентрації субстрату, при якій швидкість
реакції дорівнює:
А. Максимальній
В. Мінімальній
С. Половині максимальної
D. Половині мінімальної
Е. Третині максимальної
4. Конкурентними інгібіторами сукцинатдегідрогенази є:
А. Сукцинат
В. Аланін
С. Малонат
D. Фумарат
Е. a-Кетоглутарат
5. Хворого доставила в стаціонар швидка допомога з попереднім діагнозом –
гострий панкреатит. Активність якого ферменту в крові та сечі необхідно
визначити для підтвердження цього діагнозу?
А. АлАТ
В. АсАТ
С. α-Амілази
D. γ-Амілази
E. Лактадегідрогенази
6. При обстеженні хворого виявлено підвищення в крові активності ЛДГ. Це
характерно для хвороб серця, печінки, нирок. Яке додаткове біохімічне
обстеження треба зробити для диференціальної діагностики?
А. Визначення цукру крові
В. Рівень ацетонових тіл
С. Визначення ізоферментів ЛДГ
D. Визначення рівня холестерину
Е. Активність амілази крові
7. Хворому в курсі лікування туберкульозу призначили ізоніазид – структурний
аналог нікотинаміду і піридоксину. До якого типу інгібування за механізмом дії
належить ізоніазид?
А. Алостеричне
В. Незворотне
С. Безконкурентне
D. Конкурентне
Е. Неконкурентне
8. Для лікування певних інфекційних захворювань використовують
сульфаніламідні препарати, які гальмують ріст бактерій. Який механізм їх дії?
А. Алостерично інгібують ферменти бактерій
В. Є структурними аналогами параамінобензойної кислоти, необхідної для
синтезу фолієвої кислоти
С. Беруть участь в окисно-відновних процесах
D. Інгібують всмоктування фолієвої кислоти
Е. Незворотньо інгібують синтез фолієвої кислоти, необхідної для нормального
функціонування бактерій
9. Який фермент використовується як фармпрепарат для лікування гнійних
ран?
А. Каталаза
В. Лужна фосфатаза
С. Трипсин
D. Кисла фосфатаза
Е. Аргіназа
10. У хворого зі скаргами на болі у ділянці серця за визначенням активності
ферментів сироватки крові діагностовано інфаркт міокарда. Вкажіть, активність
яких ферментів використовували?
А. Амілази, ліпази, фосфатази
В. ЛДГ, креатинкінази, трансамінази
С. Пептидази, аргінази, глюкокінази
D. Трипсину, лізоциму, цитратсинтази
Е. Альдолази, сукцинатдегідрогенази, гексокінази
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. - Київ-Тернопіль: Укрмед- книга, 2000.
- 508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
1. Фёршт Э. Структура и механизм действия ферментов. – М.: Мир. – 1980.
– 364 с.
2. Фридрих П. Ферменты: четвертичная структура и надмолекулярные
комплексы. - М.: Мир, 1986. - 374 с.
Тема заняття № 5. Дослідження ролі кофакторів та коферментних
вітамінів у прояві каталітичної активності ферментів.
 Трактувати роль вітамінів та їх біологічно активних похідних в
механізмах каталізу за участю основних класів ферментів.
 Пояснювати застосування антивітамінів як інгібіторів ферментів при
інфекційних захворюваннях та при патологіях системи гомеостазу.
 Пояснювати роль металів в механізмі ферментативного каталізу.
 Класифікувати окремі групи коферментів за хімічною природою та типом
реакції, яку вони каталізують.
1. Кофактори, коферменти та простетичні групи.

2. Роль іонів металів у функціонуванні ферментів.
3. Класифікація коферментів за хімічною природою та за типом реакції, яку
вони каталізують.
4. Коферменти – переносники атомів водню та електронів (розглянути
конкретні реакції):
 НАД+, НАДФ+ - коферменти – похідні вітаміну РР;
 ФАД, ФМН – коферменти – похідні вітаміну В2 – рибофлавіну;
 роль вітаміну С в окисно-відновних реакціях.
5. Коферменти – переносники хімічних груп (розглянути конкретні реакції):
 піридоксалеві коферменти;
 НS-КоА – коензим ацилювання;
 ліпоєва кислота;
 уридиндифосфат.
6. Коферменти ізомеризації, синтезу та розщеплення С–С зв’язків
(розглянути конкретні реакції):
 тіаміндифосфат;
 карбоксибіотин – біологічно активна форма вітаміну Н – біотину;
 метилкобаламін та дезоксиаденозилкобаламін – похідні вітаміну
В12.
Завдання 1. Визначити вміст аскорбінової кислоти в сечі як показник
забезпеченості організму вітаміном С.
Принцип методу. Для оцінки С-вітамінної забезпеченості організму
найбільше поширення отримали прямі методи визначення вмісту аскорбінової
кислоти в крові та сечі. Концентрація вітаміну в плазмі крові та виведення його
з сечею знаходяться у тісному зв’язку і є показником забезпеченості організму
людини вітаміном С.
Аскорбінова кислота в кислому середовищі відновлює молекулярний
йод. Поява синього забарвлення вказує на те, що вся аскорбінова кислота з
відновленої форми перейшла в окислену і перша надлишкова крапля розчину
йоду в присутності крохмалю дає синє забарвлення.
Хід роботи. В колбу відміряють 5 мл сечі і додають 5 крапель 1%-го
розчину крохмалю. Титрують розчином йоду до появи синього забарвлення, що
не зникає протягом 30 секунд.
Враховуючи, що 1 мл розчину йоду відновлює 1 мкмоль аскорбінової
кислоти, обчислюють виділення аскорбінової кислоти за добу за формулою:
Х = а  1  1500 / 5
де а – кількість мл розчину йоду, що пішла на титрування; 1500 –
добовий діурез; 5 – об’єм сечі в пробі; Х – вміст аскорбінової кислоти в добовій
кількості сечі.
В нормі за добу з сечею виділяється 284-568 мкмоль аскорбінової
кислоти.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Визначити вміст аскорбінової кислоти в плазмі крові як
показник забезпеченості організму вітаміном С.
Принцип методу. Аскорбінова кислота в певних умовах легко віддає
пару електронів та протонів, а отже є добрим відновником.
Кількісне визначення вітаміну С грунтується на здатності аскорбінової
кислоти відновлювати 2,6-дихлорфеноліндофенол (ДХФІФ). Розчин 2,6-
ДХФІФ в нейтральному середовищі має синє забарвлення. Поки в розчині є
аскорбінова кислота, 2,6-ДХФІФ відновлюється і при цьому знебарвлюється.
Після окислення всієї аскорбінової кислоти, надлишок 2,6-ДХФІФ забарвлює
розчин в кислому середовищі в слабо рожевий колір.
Хід роботи. До 0,5 мл плазми крові додають таку ж кількість
дистильованої води, 1,0 мл 5%-го розчину метафосфорної кислоти і титрують
розчином 2,6-ДХФІФ з мікробюретки до появи рожевого забарвлення.
Титрування припиняють і відмічають кількість розчину 2,6-ДХФІФ, що пішла
на титрування.
Розрахунок проводять за формулою:
Х = а  0,045  1000 / 0,5
де Х – вміст аскорбінової кислоти в плазмі крові; а – кількість 2,6-
ДХФІФ, що пішла на титрування; 0,045 – кількість мкмоль аскорбінової
кислоти, що відповідає титру розчину 2,6-ДХФІФ; 0,5 – кількість плазми, взятої
для аналізу; 1000 – розрахунок на 1 л крові.
В нормі в плазмі крові міститься 34,1 – 90,9 мкмоль аскорбінової
кислоти.
Зробити висновки з проведеного дослідження та отриманих результатів.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Визначення вмісту піровиноградної кислоти в плазмі
крові, як показник забезпеченості організму вітаміном В1.
Принцип методу. До числа показників вітамінної забезпеченості
організму вітаміном В1 відносяться: вміст вітаміну В1 в крові та сечі, зміна
активності тіамінових ферментів – піруватдегідрогеназного комплексу та
транскетолази в крові, вміст піровиноградної кислоти в крові та сечі. При
нестачі вітаміну В1 знижується активність піруватдегідрогеназного комплексу,
транскетолази та зростає концентрація піровиноградної кислоти в крові.
Піровиноградна кислота з динітрофенілгідразином утворює гідразон,
який в лужному середовищі дає червоно-рожеве забарвлення. Інтенсивність
забарвлення є пропорційною концентрації піровиноградної кислоти.
Техніка роботи. Беруть дві пробірки. У першу поміщають 1 мл плазми
крові № 1, у другу – 1 мл плазми крові № 2. Після цього в обидві пробірки
додають по 1 мл 0,1%-го розчину 2,4-динітрофенілгідразину (ДНФГ),
змішують і ставлять на 20 хв. у темне місце. Пізніше додають по 1 мл 10%-го
розчину натрію гідроксиду і через 10 хв. фотометрують на ФЕКу проти
контролю (дистильована вода) при синьому світлофільтрі.
Дані оптичної щільності, які були отримані на ФЕКу, складали: плазма
крові № 1 – 0,4; плазма крові № 2 – 0,9.
По готовому графіку визначають кількість піровиноградної кислоти в
плазмі крові в мкмоль/л, що відповідає показникам ФЕК. Коефіцієнт
перерахунку оптичної щільності в мкмоль/л плазми крові складає – 132.
Зробити висновки з проведеного експерименту.
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне значення. У крові здорової людини вміст
піровиноградної кислоти складає 70 – 140 мкмоль/л, із сечею за добу
виділяється 15 – 25 мг піровиноградної кислоти. Вміст піровиноградної
кислоти (разом з молочною кислотою) збільшується під час посиленої м’язової
праці, а також при патологічних процесах, що супроводжуються судомами.
Виділення піровиноградної кислоти з сечею зростає при В 1-вітамінній
недостатності, серцевій недостатності, а також після введення адреналіну,
стрихніну. До збільшення вмісту піровиноградної кислоти призводять токсична
дія ацетилсаліцилової кислоти (аспірин), отруєння ртуттю, арсеном, сурмою.
Приклади тестів “Крок-1”

1. У хворого спостерігається кровоточивість ясен, болі в м’язах та суглобах,
підшкірні точкові крововиливи. Нестача якого вітаміну спостерігається та яким
методом це можна виявити у сечі?
A. Ферихлоридна проба
B. Проба з міддю
C. Реакція з натрію 2,6 - дихлорфеноліндофенолом
D. Реакція з тіосечовиною
E. Бромхлороформна проба
2. Відсутність якого вітаміну призводить до порушення гідроксилування
амінокислот лізину та проліну?
A. Вітамін С
B. Вітамін Е
C. Вітамін К
D. Вітамін А
E. Вітамін D
3. До складу яких коферментів входить вітамін В1?
A. ТПФ, ТДФ
B. ПАЛФ, ПАМФ
C. ФМН, ФАД
D. НАД, НАДФ
E. КоАSH, НАДФ
4. Біохімічні функції водорозчинних вітамінів реалізуються за рахунок
перетвореня їх у коферментні форми. У яку з приведених коферментних форм
перетворюється вітамін РР?
A. ФМН (флавінмононуклеотид) B. ФАД (флавінаденіндинуклеотид)
C. ПАЛФ (піридоксальфосфат) D. НАД (нікотинамідаденіндинуклеотид)
Е. ТПФ (тіамінпірофосфат)
5. У хворого спостерігається біль по ходу великих нервових стовбурів та
підвищений вміст пірувату у крові. Перетворення якого вітаміну в активну
коферментну форму є порушеним?
A. С
B. В1
C. В6
D. К
E. РР
6. В організмі людини більшість вітамінів зазнають певних перетворень. Який
вітамін бере участь в утворенні коферменту ацетилювання (КоАSH)?
A. Тіамін
B. Рибофлавін
C. Пантотенова кислота
D. Нікотинамід
E. Фолієва кислота
7. Вкажіть, який з перерахованих вітамінів входить до складу коферментів
дегідрогеназ циклу трикарбонових кислот:
А. Біотин
В. Рутин
С. Пантотенова кислота
D. Аскорбінова кислота
Е. Нікотинамід
Основна:
508 с.
2. Хмелевский Ю.В., Губский Ю.И., Зайцева С.Д. и др. Биологическая
1992. – 37 с.
Додаткова:
2. Фридрих П. Ферменты: четвертичная структура и надмолекулярные
комплексы. - М.: Мир, 1986. - 374 с.
Основні закономірності обміну речовин. Цикл трикарбонових кислот.

Тема заняття № 6. Обмін речовин і енергії. Дослідження функціонування,
регуляції та енергетичної вартості циклу три карбонових кислот.
 Трактувати біохімічні закономірності протікання обміну речовин:
катаболічні, анаболічні, амфіболічні шляхи метаболізму;
 Пояснювати біохімічні механізми регуляції процесів анаболізму та
катаболізму;
 Трактувати біохімічні закономірності функціонування циклу
трикарбонових кислот, його анаплеротичні реакції та амфіболічну
сутність;
 Пояснювати біохімічні механізми регуляції циклу трикарбонових кислот
та його ключову роль в обміні речовин та енергії.
1. Загальні закономірності обміну речовин; катаболічні, анаболічні та
амфіболічні шляхи метаболізму.
2. Екзергонічні та ендергонічні біохімічні реакції; роль АТФ та інших
макроергічних фосфатів у їх спряженні.
3. Внутрішньоклітинна локалізація ферментів та метаболічних шляхів,
компартменталізація метаболічних процесів в клітині.
4. Основні стадії катаболізму біомолекул: білків, вуглеводів, ліпідів.
5. Спільні проміжні продукти катаболізму білків, вуглеводів, ліпідів; їх
роль в інтеграції метаболізму клітини.
6. Цикл трикарбонових кислот:
 внутрішньоклітинна локалізація ферментів ЦТК;
 послідовність реакцій ЦТК;
 ферменти та коферменти ЦТК;
 реакції субстратного фосфорилювання в ЦТК;
 ферменти та коферменти дегідрогеназних реакцій в ЦТК;
 механізм інгібування ЦТК фторацетатом та малонатом.
7. Енергетичний баланс циклу трикарбонових кислот.
8. Анаплеротичні та амфіболічні реакції ЦТК.
Завдання 1. Провести виділення мітохондрій із м’язів шляхом
диференційного центрифугування (демонстрація).
Принцип методу. Клітини м’язової тканини містять велику кількість
спеціалізованих субклітинних органел – мітохондрій. Саме в мітохондріях
протікають реакції циклу трикарбонових кислот (ЦТК), тканинного дихання та
окисного фосфорилювання. Ферменти ЦТК локалізовані в матриксі
мітохондрій, компоненти дихального ланцюга вбудовані у внутрішню
мембрану мітохондрій.
Для виділення мітохондрій м’язову тканину розтирають (гомогенізують)
у механічному гомогенізаторі з тефлоновим пестиком, додаючи розчин
сахарози. Виділення мітохондрій з гомогенату здійснюють на рефрижераторній
центрифузі. Гомогенат переносять в центрифужні пробірки і поміщають в
ротор центрифуги. Швидкість осадження частинок під дією відцентрової сили
залежить від їх маси та розміру. В залежності від швидкості обертання ротора і
часу центрифугування будуть осаджуватись певні частинки.
Матеріали і реактиви: свіжі м’язи кроля; розчин № 1 – середовище для
виділення мітохондрій (0,25 М розчин сахарози і 0,01 М розчин
етилендиамінотетраоцтової кислоти (ЕДТО – для зв’язування кальцію) з рН =
7,6); розчин № 2 – середовище для отримання суспензії мітохондрій (0,25 М
розчин сахарози в 0,02 М розчині трис-буфера з рН = 7,5). Всі розчини
охолоджують до + 2оС.
Хід роботи. Тканину м’язів очищають від жиру, подрібнюють, зважують
та гомогенізують в десятикратному об’ємі охолодженого розчину № 1
протягом 40 хвилин при швидкості обертання пестика – 600 об/хв. Всі
подальші процедури проводять при температурі +1-2оС. Гомогенат звільняють
від ядер та обривків клітинних мембран шляхом центрифугування протягом 6
хв. при 700g. Отриману надосадову рідину (супернатант) переносять в інші
центрифужні пробірки та повторно центрифугують потягом 10 хв. при 7000g.
Після видалення надосадової рідини отримують осад мітохондрій. Для
очищення мітохондрій, додають вихідну кількість розчину № 1, осад
ресуспендують а затим проводять повторне осадження мітохондрій протягом
10 хв. при 7000g. Отриманий осад мітохондрій ресуспендують в невеликому
об’ємі розчину № 2, визначають вміст білка та використовують для вивчення
функціонування ЦТК, тканинного дихання та окисного фосфорилювання.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Дослідити функціонування циклу трикарбонових кислот
мітохондрій за швидкістю використання ацетил-S-КоА та інгібуючий
вплив малонової кислоти на цей процес.
Принцип методу. Перша реакція в ЦТК – це реакція конденсації ацетил-
S-КоА з оксалоацетатом. В результаті реакції утворюється цитрат (лимонна
кислота), яка піддається подальшому перетворенню в ЦТК. В ході реакції
використовується ацетил-S-КоА та вивільняється HS-КоА. Вивільнений НS-
КоА виявляють за допомогою реактиву Фоліна-Мазензі (з’являється синє
забарвлення).
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то ацетил-S-
КоА не використовується і НS-КоА не вивільняється. Малонат є класичним
конкурентним інгібітором сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки
зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню субстрату –
сукцинату (янтарної кислоти).
Хід роботи. Дві пробірки – контрольну та дослідну заповнюють
реактивами за таблицею:
Вміст пробірок Пробірки
Контрольна Дослідна
Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл
Піровиноградна кислота (джерело утворення 1,0 мл 1,0 мл
ацетил-S-КоА)
Малонова кислота 1,0 мл ---
Фізіологічний розчин --- 1,0 мл
Суспензія мітохондрій 1,0 мл 1,0 мл
о
Інкубація в термостаті: 15 хв. при температурі 37 С
Реактив Фоліна-Мазензі 1,0 мл 1,0 мл
Результати: через 15 хвилин порівняти
інтенсивність забарвлення
Через 15 хвилин після додавання реактиву Фоліна-Мазензі порівнюють
інтенсивність забарвлення розчину в контрольній і дослідній пробірках.
ВИСНОВОК:
Завдання 3. Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за

швидкістю утворення СО2 та вплив малонової кислота на цей процес.
Принцип методу. Перетворення ацетил-S-КоА в присутності
мітохондрій, що містять ферменти ЦТК, супроводжується утворенням СО 2. В
якості джерела ацетил-S-КоА, що вступає в ЦТК, використовують
піровиноградну кислоту (ПВК). ПВК під дією мультиферментного піруват-
дегідрогеназного комплексу мітохондрій піддається окисному
декарбоксилуванню з утворенням ацетил-S-КоА.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), то СО 2 не
утворюється і бульбашки газу не виділяються. Малонат є класичним
конкурентним інгібітором сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК, оскільки
зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню субстрату –
сукцинату (янтарної кислоти).
Для зв’язування СО2, що утворюється, в інкубаційне середовище додають
Са(ОН)2. Після закінчення інкубації, зв’язаний СО 2 визначають по виділенню
бульбашок газу, що утворюються після додавання до інкубаційного
середовища сірчаної кислоти.
Хід роботи. Три пробірки – контрольну, дослідну № 1 та дослідну № 2
заповнюють реактивами за таблицею:
Пробірки
Вміст пробірок Контроль Дослід Дослід
№1 №2
Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл 2,0 мл
Розчин пірувату натрію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Малонова кислота --- --- 0,5 мл
Фізіологічний розчин 0,5 мл 0,5 мл ---
Розчин Са(ОН)2 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Суспензія мітохондрій --- 0,5 мл 0,5 мл
Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл --- ---
о
Інкубація в термостаті: 15 хв. при температурі 37 С
0,1 М розчин H2SO4 1,0 мл 1,0 мл 1,0 мл
Результати: виділення бульбашок СО2
Всі пробірки поміщають в термостат на 15 хв. при 37оС. Після інкубації в
кожну пробірку додають по 1,0 мл 0,1 м розчину H 2SO4 і спостерігають за
вивільненням бульбашок СО2
ВИСНОВОК:
Завдання 4. Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за
швидкістю утворення атомів водню та вплив малонової кислоти на цей
процес.
Принцип методу. При окисленні ацетил-S-КоА в ЦТК вивільняється
водень, який відновлює метиленову синьку та перетворює її в безбарвну
лейкосполуку. Час, протягом якого відбувається знебарвлення розчину, є
показником інтенсивності протікання ЦТК в мітохондріях.
Якщо блокувати ЦТК малонатом (малоновою кислотою), вивільнення
водню не відбувається і метиленова синька не знебарвлюється. Малонат є
класичним конкурентним інгібітором сукцинатдегідрогенази – ферменту ЦТК,
оскільки зв’язується з її активним центром та перешкоджає зв’язуванню
субстрату – сукцинату (янтарної кислоти).
Пробірки
Вміст пробірок Контроль Дослід Дослід
№1 №2
Фосфатний буфер, рН = 7,4 2,0 мл 2,0 мл 2,0 мл
Розчин пірувату натрію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Малонова кислота --- --- 0,5 мл
Фізіологічний розчин 0,5 мл 0,5 мл ---
Розчин метиленової синьки 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Інкубація в термостаті при температурі 37оС
Результати: час, протягом якого
відбувається знебарвлення розчину
Після додавання метиленової синьки всі пробірки поміщають в термостат
при 37оС і відмічають час, протягом якого відбулося знебарвлення розчину в
кожній пробірці.
ВИСНОВОК:

1. Мітохондрії – субклітинні органели, що містяться в цитоплазмі всіх клітин за
винятком зрілих еритроцитів, бактерій, синьо-зелених водоростей. Який
основний метод застосовують для їх виділення?
А. Диференційне центрифугування
В. Хроматографію
С. Електрофорез
D. Спектрофотометрію
Е. Гель-фільтрацію
2. Принцип визначення активності сукцинатдегідрогенази базується на
відновленні метиленового синього відновленою формою коферменту. Який
кофермент входить до складу сукцинатдегідрогенази:
А. ТПФ
В. НАД
С. ФМН
D. ФАД
Е. ПАЛФ
3. Яка з вказаних сполук використовується у якості інгібітора для дослідження
функціонування циклу трикарбонових кислот?
А. АТФ
В. НАД+
С. Аконітат
D. Ізоцитрат
Е. Малонат
4. Ферменти циклу трикарбонових кислот здійснюють окиснення ацетил-КоА,
що супроводжується відновленням 3 молекул НАД+ та однієї молекули ФАД.
Де вони локалізуються?
А. На плазматичній мембрані
В. В цитоплазмі
С. На зовнішній мембрані мітохондрій
D. В матриксі мітохондрій
Е. На внутрішній мембрані мітохондрій
5. До лікарні потрапив хворий з ознаками отруєння арсеном. Порушення якого
процесу має місце, якщо відомо, що миш’як блокує ліпоєву кислоту?
А. Біосинтезу жирних кислот
В. Окисного декарбоксилування a-кетоглутарової кислоти
С. Знешкодження супероксидних аніонів
D. Спряження окиснення і фосфорилування
Е. Мікросомального окиснення
6. Субстратне фосфорилування – це процес безпосередньої передачі молекули
активного фосфату із субстратів, які містять макроергічний зв'язок, на АДФ з
утворенням АТФ. Вкажіть, який фермент циклу лимонної кислоти бере участь
у реакції субстратного фосфорилування?
А. Цитратсинтаза
В. Сукцинатдегідрогеназа
С. Фумараза
D. Сукцинілтіокіназа
E. α-Кетоглутаратдегідрогеназний комплекс
7. Яка речовина є основним джерелом енергії (паливом) для функціонування
циклу трикарбонових кислот?
А. Ацетил-КоА
В. Глюкоза
С. Амінокислоти
D. Жирні кислоти
Е. Сукциніл-КоА
Основна:
508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
2. Ленинджер А. Основы биохимии: В 3 т.- М.: Мир, 1985. - 1056 с.
2002. –298 с.
Тема заняття № 7. Дослідження процесів біологічного окислення, окисного

фосфорилювання та біосинтезу АТФ.
 Пояснювати процеси біологічного окислення субстратів в клітинах та
запасання енергії, що вивільняється, у вигляді макроергічних зв’язків
АТФ;
 Аналізувати реакції біологічного окислення та їх роль в забезпеченні
фундаментальних біохімічних процесів;
 Пояснювати структурну організацію ланцюга транспорту електронів та
його молекулярних комплексів;
 Трактувати роль біологічного окислення, тканинного дихання та
окисного фосфорилювання в генерації АТФ за аеробних умов.
1. Біологічне окислення субстратів в клітинах:

 окислювально-відновлювальні процеси в живих системах;
 окислювально-відновлювальний потенціал редокс-пар, як
характеристика системи віддавати або приймати електрони.
2. Тканинне дихання.
3. Реакції біологічного окислення та їх функціональне значення:
 дегідрогеназні;
 оксидазні;
 оксигеназні (моно- та диоксигеназні).
4. Ферменти біологічного окислення, особливості протікання реакцій за їх
участю:
 НАД(Ф) – залежні дегідрогенази;
 флавін залежні дегідрогенази;
 цитохроми.
5. Молекулярна організація ланцюга транспорту електронів (дихального
ланцюга) мітохондрій:
 компоненти дихального ланцюга мітохондрій;
 послідовність переносників електронів в дихальному ланцюгу;
 рушійна сила векторного руху електронів в дихальному ланцюгу.
6. Надмолекулярні комплекси дихального ланцюга внутрішніх мембран
мітохондрій:
 НАДН-коензим Q-редуктаза;
 сукцинат-коензим Q-редуктаза;
 коензим Q-цитохром с-редуктаза;
 цитохром с-оксидаза.
7. Шляхи включення відновлювальних еквівалентів (електронів та
протонів) у дихальний ланцюг мітохондрій.
1. Біологічне окислення субстратів в клітинах:
 окислювально-відновлювальні процеси в живих системах;
 окислювально-відновлювальний потенціал редокс-пар, як
характеристика системи віддавати або приймати електрони.
8. Тканинне дихання.
9. Реакції біологічного окислення та їх функціональне значення:
 дегідрогеназні;
 оксидазні;
 оксигеназні (моно- та диоксигеназні).
10.Ферменти біологічного окислення, особливості протікання реакцій за їх
участю:
 НАД(Ф) – залежні дегідрогенази;
 флавін залежні дегідрогенази;
 цитохроми.
11.Молекулярна організація ланцюга транспорту електронів (дихального
ланцюга) мітохондрій:
 компоненти дихального ланцюга мітохондрій;
 послідовність переносників електронів в дихальному ланцюгу;
 рушійна сила векторного руху електронів в дихальному ланцюгу.
12.Надмолекулярні комплекси дихального ланцюга внутрішніх мембран
мітохондрій:
 НАДН-коензим Q-редуктаза;
 сукцинат-коензим Q-редуктаза;
 коензим Q-цитохром с-редуктаза;
 цитохром с-оксидаза.
13.Шляхи включення відновлювальних еквівалентів (електронів та
протонів) у дихальний ланцюг мітохондрій.
Завдання 1. Визначення активності ФАД-залежної сукцинат-
дегідрогенази – компонента дихального ланцюга мітохондрій.
Принцип методу. Сукцинатдегідрогеназа каталізує дегідрогенізацію
сукцинату (янтарної кислоти), в результаті чого утворюється фумарат
(фумарова кислота). Кофактором ферменту є ФАД, який відновлюється в
процесі реакції до ФАДН2. Утворений в реакції ФАДН2 відновлює метиленову
синьку та перетворює її в безбарвну лейкосполуку.
Хід роботи. Дві пробірки – контрольну та дослідну заповнюють
реактивами за таблицею:
Вміст пробірок Пробірка

Розчин янтарної кислоти 1,0 мл 1,0 мл
Суспензія мітохондрій --- 0,5 мл
Суспензія мітохондрій після кип’ятіння 0,5 мл ---
Метиленова синька 0,5 мл 0,5 мл
о
Інкубація в термостаті при 37 С
Результати: час, протягом якого відбувається
знебарвлення розчину
Після додавання метиленової синьки обидві пробірки поміщають в

термостат при 37оС і відмічають час, протягом якого відбулося знебарвлення
розчину в кожній пробірці.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Визначення активності цитохромоксидази – компонента
дихального ланцюга мітохондрій.
Принцип методу. Цитохроми – складні білки гемпротеїни, відносяться
до класу ферментів – оксидо-редуктаз, присутні у всіх тваринних та рослинних
клітинах. Завдяки тому, що атоми заліза в цитохромах легко змінюють свою
валентність, цитохроми є компонентами дихального ланцюга мітохондрій та
переносниками електронів від відновленого убіхінону на кисень. В
цитохромній системі передавати електрони на кисень може лише цитохром а-а3
– цитохромоксидаза в склад якої входить мідь.
Метод визначення активності цитохромоксидази ґрунтується на здатності
диметилпарафенілендіамінхлориду (ДПФД) бути донором електронів для
цитохрому с. ДПФД неферментативно відновлює цитохром с, а сам
окислюючись, перетворюється на червоний пігмент, кількісне утворення якого
є пропорційним активності цитохромоксидази мітохондрій.
Хід роботи. Дві пробірки: контрольну та дослідну заповнюють реактивами за
таблицею:
Вміст пробірок Пробірка
Розчин цитохрому с 2 краплі 2 краплі
Суспензія мітохондрій 0,5 мл 0,5 мл
Розчин ДПФД 0,5 мл 0,5 мл
Етиловий спирт 1,0 мл ---
Фізіологічний розчин --- 1,0 мл
о
Інкубація в термостаті 5 хв. при 37 С
Результати: поява червоного забарвлення
Додавання етилового спирту інактивує цитохромоксидазу та

ферментативне перетворення цитохрому с. Пробірки поміщають в термостат на
5 хвилин при 37оС і спостерігають за появою червоного забарвлення.
ВИСНОВОК:
1. Дослідження дії якого з перерахованих ферментів базується на знебарвленні
бензидину при його окисненні?
А. Пероксидази В. Цитохрому С
С. Альдегіддегідрогенази D. Фенолоксидази
Е. Лактатдегідрогенази
2. Який інгібітор використовують для дослідження дії фенолоксидази?
А. Малонат В. FeCl3
С. Йодацетамід D. Na2S
Е. CuSO4
3. За яких умов відбувається забарвлення пірокатехіну при окисненні його
молекулярним киснем в присутності фенолоксидази:
. За наявності Na2S
В. Після кип’ятіння картопляного соку
С. За відсутності пірокатехіну
D. У присутності картопляного соку та пірокатехіну
Е. За відсутності пірокатехіну
4. Ферменти дихального ланцюга здійснюють окиснення біологічних субстратів

та транспортування відновлюваних еквівалентів на кисень з утворенням
молекули води. Де вони локалізуються?
А. На плазматичній мембрані
В. В цитоплазмі
С. На зовнішній мембрані мітохондрій
D. В матриксі мітохондрій
Е. На внутрішній мембрані мітохондрій
5. Цитохроми – компоненти дихального ланцюга мітохондрій, що здійснюють

перенос електронів від убіхінону на молекулярний кисень. Яка частина
молекули цитохрома бере участь в окисно-відновних реакціях?
А. Вінільний радикал
В. Пірольне кільце
С. Білкова частина
D. Атом заліза
Е. Метиновий мостик
6. НАДН+Н+-дегідрогеназа – фермент, що знаходиться на внутрішній мембрані

мітохондрій, який в якості коферменту містить:
А. НАД+
В. ФАД
С. ФМН
D. НАДН+Н+
Е. НАДФ
7. Назвати останній компонент мультиензимного комплексу дихального

ланцюга мітохондрій, що здатний транспортувати як електрони, так і протони:
А. Убіхінон
В. НАД
С. Залізо-сірчаний білок
D. Цитохром в
Е. Цитохром а3
Основна:

508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
2002. –298 с.
3. Скулачев В.П. Энергетика биологических мембран. – М.: Наука, 1989. –
564с.
Тема заняття № 8. Засвоєння принципів хеміоосмотичної теорії окисного

фосфорилювання. Дослідження дії інгібіторів та роз’єднувачів окисного
фосфорилювання.
 Пояснювати механізми спряження біологічного окислення та окисного

фосфорилювання - синтезу АТФ;
 Аналізувати структурно-функціональні особливості функціонування
дихального ланцюга, що забезпечують ефективний синтез АТФ;
 Пояснювати основні засади хеміоосмотичної теорії окисного
фосфорилювання;
 Аналізувати дію інгібіторів і роз’єднувачів окисного фосфорилювання
природного та синтетичного походження, їх фізіологічне значення.
1. Окисне фосфорилювання і синтез АТФ в мітохондріях:

 шляхи утворення АТФ в клітинах – субстратне та окисне
фосфорилювання;
 спряження дихання та окисного фосфорилювання;
 ділянки утворення АТФ в дихальному ланцюзі;
 коефіцієнт окисного фосфорилювання, його значення при
окисленні різних субстратів у мітохондріях;
 пункти спряження транспорту електронів та окисного
фосфорилювання.
2. Хеміосмотична теорія окисного фосфорилювання, її унікальність та
спільність принципів генерації енергії в різних живих системах.
3. Структурно-функціональні передумови ефективного спряження
транспорту електронів в дихальному ланцюгу та синтезу АТФ:
 специфічна асиметрична локалізація компонентів ланцюга
транспорту електронів у внутрішній мембрані мітохондрій;
 цілісність спрягаючих мембран мітохондрій;
 генерація електрохімічного градієнта протонів на мембрані;
 функціонування протонних помп дихального ланцюга;
 наявність АТФ-синтетази – ферменту, що використовує енергію
електрохімічного градієнта протонів для синтезу АТФ.
4. Схема хеміосмотичного механізму спряження транспорту електронів в
дихальному ланцюгу з синтезом АТФ.
5. Молекулярна будова та принцип дії АТФ-синтетази.
6. Інгібітори транспорту електронів в дихальному ланцюгу мітохондрій.
7. Інгібітори окисного фосфорилювання в дихальному ланцюгу
мітохондрій.
8. Роз’єднувачі транспорту електронів та окисного фосфорилювання в
дихальному ланцюгу мітохондрій.
9. Фізіологічно активні сполуки – роз’єднувачі транспорту електронів та
окисного фосфорилювання в дихальному ланцюгу мітохондрій.
10.Роль роз’єднувачів транспорту електронів та окисного фосфорилювання у
регуляції термогенезу в організмі людини і тварин.
Завдання 1. Вивчення окисного фосфорилювання в мітохондріях та
дії роз’єднувача – 2,4-динітрофенолу на цей процес.
Принцип методу. В процесі окислення різних субстратів і передачі

електронів в дихальному ланцюгу мітохондрій вивільняється енергія. Частина
цієї енергії використовується для синтезу АТФ в процесі окисного
фосфорилювання:
АДФ + Фн  АТФ
В експерименті, щоб запобігти нагромадженню АТФ (високий вміст АТФ
інгібує ферменти дихального ланцюга) в якості кінцевого акцептора
неорганічного фосфату використовують глюкозу. Фосфорилювання глюкози за
участю АТФ каталізує фермент – гексокіназа:
Глюкоза + АТФ  АДФ + глюкозо-6-фосфат
Визначення неорганічного фосфату ґрунтується на здатності молібдату
амонію в кислому середовищі приєднувати залишок фосфорної кислоти з
утворенням фосфату амонію. Фосфат амонію під дією відновника –
аскорбінової кислоти утворює продукти забарвлені в синій колір. В процесі
окисного фосфорилювання Фн вилучається з інкубаційного середовища, а тому
інтенсивність синього забарвлення розчину зменшується.
Роз’єднувачі – це сполуки які порушують спряженість окислення і
фосфорилювання в мітохондріях. В присутності роз’єднувачів спостерігається
активне поглинання кисню мітохондріями, однак швидкість генерації АТФ –
значно зменшується (або відсутня). Згідно з хеміосмотичною теорією,
роз’єднувачі спричиняють втрату мембраною електрохімічного протонного
потенціалу – рушійної сили генерації макроергічних зв’язків АТФ.
Матеріали і реактиви: свіжовиділені мітохондрії з м’язів кроля; суміш
№ 1 – 0,08 моль КН2РО4, 0,255 моль KCl, 0,05 моль MgCl 2 розчиняють в
дистильованій воді, додають 0,1 М розчин КОН до рН = 7,4 та доводять об’єм в
мірній колбі до 1 л; суміш № 2 – водний розчин глюкози з АТФ, що містить 90
мг глюкози та 30 мг АТФ в 1 мл; гексокіназа в 1%-му розчині глюкози (0,8 мг
гексокінази в 1 мл); 5%-й розчин сукцинату калію; 5%-й розчин оцтової
кислоти; 10%-й розчин три хлороцтової кислоти (ТХО); 1 %-й розчин
динітрофенолу; 2,5%-й розчин молібдата амонію в 10 М розчині H 2SO4 (2,5 г
молібдата амонію розчиняють в 50 мл 20 М розчину H 2SO4 і доводять об’єм
водою до 100 мл); 5%-й розчин аскорбінової кислоти.
Пробірки
Вміст пробірок Контроль Дослід №1 Дослід №2
Суміш № 1 1,0 мл 1,0 мл 1,0 мл
Суміш № 2 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Гексокіназа 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Сукцинат калію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
2,4-динітнофенол (краплі) --- --- 2 краплі
Розчин оцтової кислоти (краплі) 2 краплі --- ---
Інкубація в термостаті 15 хв. при температурі 37оС
Розчин ТХО 1,0 мл 1,0 мл 1,0 мл
Молібдат амонію 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Аскорбінова кислота 0,5 мл 0,5 мл 0,5 мл
Результати: спостерігають за появою синього
забарвлення
Оцтова кислота додається для повноти денатурації білка в контрольній

пробірці. Після інкубації в термостаті протягом 15 хв. при 37 оС в кожну
пробірку додають по 1,0 мл 10%-го розчину ТХО; по 0,5 мл 2,5%-го розчину
молубдата амонію та по 0,5 мл 5%-го розчину аскорбінової кислоти. Протягом
20 хвилин спостерігають за появою синього забарвлення.
ВИСНОВОК:
Клініко-діагностичне та практичне значення. Коефіцієнт окисного
фосфорилювання – відношення кількості зв’язаного (етерифікованого)
неорганічного фосфату до кількості поглинутого мітохондріями кисню
позначається як Pi/О (Фн/О). Коефіцієнт кількісно дорівнює числу молекул
АТФ, що утворюються при перенесенні двох відновлювальних еквівалентів на
один атом кисню, тобто АТФ/О. При окисленні субстратів НАД-залежними
дегідрогеназами коефіцієнт складає – 3, а для ФАД-залежних дегідрогеназ – 2.
Коефіцієнт окисного фосфорилювання використовується з метою
характеристики ефективності процесів енергопродукції в тканинах в нормі та
при патології. Порушення синтезу АТФ спостерігається в умовах дії на
організм людини і тварин багатьох патогенних факторів хімічного (зокрема,
природні та синтетичні токсини, лікарські засоби, тощо), біологічного
(гормони, антибіотики, проміжні продукти метаболізму) та фізичного
(іонізуюча радіація) походження. Всі вони спричиняють роз’єднання дихання
та окисного фосфорилювання за рахунок порушення здатності створювати та
підтримувати електрохімічний протонний потенціал на спрягаючи мембранах
мітохондрій.
Роз’єднувачами окисного фосфорилювання є сполуки природного та
синтетичного походження. Природні роз’єднувачі – вищі жирні кислоти,
гормони щитовидної залози (тироксин, трийодтиронін), прогестерон, жовчні
кислоти, деякі антибіотики. Синтетичні роз’єднувачі – 2,4-динітрофенол та
близькі до нього за хімічною будовою динітрокрезол, пентахлорфенол, а також
синтетична сполука – СССР (англ.) (карбоціанід-м-хлорфенілгідразон), що в
100 разів перевищує за специфічною активністю 2,4-динітрофенол.

1. В організмі людини виявлено дефіцит заліза. Це спричинює зниження
активності ферменту:
А. Глутатіонпероксидази
В. Карбоангідрази
С. Карбоксипептидази
D. Церулоплазміну
Е. Каталази
2. Спряження тканинного дихання з окисним фосфорилуванням відбувається за
наявності електрохімічного градіенту іонів Н+ між матриксом та
міжмембранним простором. Яка з перерахованих речовин може роз’єднувати
процеси дихання та фосфорилування?А. Соматотропін
В. Ціаніди
С. Динітрофенол
D. Глюкоза
Е. Ротенон
3. Метод визначення якого із перерахованих ферментів базується на визначенні
кількості гідрогену пероксиду, перетвореного ним за певний проміжок часу:
А. Аконітаза
B. Цитохромоксидаза
C. Лактатдегідрогеназа
D. Амілаза
E. Каталаза
4. При тиреотоксикозі підвищується продукція тиреоїдних гормонів Т 3 і Т4,
спостерігають схуднення, тахікардія, психічна збудливість та ін. Як саме
впливають тиреоїдні гормони на енергетичний обмін у мітохондріях клітин?
A. Блокують дихальний ланцюг
B. Активують субстратне фосфорилування
C. Блокують субстратне фосфорилування
D. Роз’єднують процеси окиснення та окисного фосфорилування
Е. Активують окисне фосфорилування
5. Судово-медичний експерт під час розтину тіла 20-річної дівчини встановив,
що смерть настала внаслідок отруєння ціанідами. Порушення якого процесу
найбільш імовірно стало причиною смерті дівчини?
A. Тканинного дихання
B. Синтезу гемоглобіну
C. Транспорту кисню гемоглобіном
D. Синтезу сечовини
E. Транспорту водню за допомогою малатаспартатного механізму
6. Підвищену стійкість “моржів” до холодної води пояснюють тим, що в них
синтезуються у великих кількостях гормони, які посилюють процеси окиснення
і утворення тепла в мітохондріях шляхом роз'єднання біологічного окиснення
та окисного фосфорилування. Які це гормони (гормон)?
A. Глюкагон
B. Адреналін і норадреналін
C. Йодвмісні гормони щитоподібної залози (йодтироніни)
D. Інсулін
E. Кортикостероїди
7. При патологічних процесах, які супроводжуються гіпоксією, відбувається
неповне відновлення молекули кисню в дихальному ланцюзі і накопичення
гідрогену пероксиду. Вкажіть фермент, який забезпечує його руйнування.
A. Каталаза
B. Цитохромоксидаза
C. Сукцинатдегідрогеназа
D. α-Кетоглутаратдегідрогеназа
E. Аконітаза
Основна:
508 с.
1992. – 37 с.
Додаткова:
2. Николс Д.Дж. Биоэнергетика. Введение в хемио-осмотичскую теорию. –
М.: Мир, 1985. - 190 с.
2002. –298 с.
4. Скулачев В.П. Энергетика биологических мембран. – М.: Наука, 1989. –
564с.
Метаболізм вуглеводів та його регуляція
Тема заняття № 9. Дослідження гліколізу – анаеробного окислення

вуглеводів.
 Пояснювати біохімічні шляхи внутрішньоклітинного анаеробного
окислення глюкози.
 Аналізувати особливості реакцій гліколізу, що проходять з
використанням та синтезом АТФ.
 Пояснювати роль коферментів та ферментів в проходженні реакцій
гліколізу.
 Аналізувати механізми регуляції анаеробного окислення вуглеводів.
1. Анаеробне окислення глюкози і глікогену:
• особливості процесів гліколізу і глікогенолізу;
• ферментативні реакції аеробного та анаеробного гліколізу;
• характеристика ферментативних реакцій гліколізу, що проходять з
використанням АТФ;
• характеристика ферментативних реакцій субстратного фосфорилювання в
гліколізі;
• механізм гліколітичної оксидоредукції і реакції, що забезпечують цей
процес.
2. Лактатдегідрогеназна реакція в гліколізі, її особливості та механізм.
3. Ізоферментні форми лактатдегідрогенази та їх діагностичне значення.
4. Малат-аспартатний шунт транспорту відновлювальних еквівалентів
гліколітичного НАДН+ в мітохондрії і його значення.
5. Механізми регуляції швидкості проходження реакцій анаеробного
окислення глюкози
6. Значення алостеричних ферментів гліколізу.
7. Сумарне рівняння анаеробного гліколізу.
14.Енергетика анаеробного окислення глюкози.
Завдання 1. Вивчення процесу глікогенолізу в м’язовій тканині.
Принцип роботи. Про проходження реакцій глікогенолізу свідчить утворення
молочної кислоти та зменшення вмісту неорганічного фосфату після інкубації
гомогенату м’язової тканини з глікогеном.
Хід роботи. В дві пробірки вносять по 2 мл гомогенату м’язової тканини,
додають 1 мл фосфатного буферу. В першу пробірку додають 2 мл 1% розчину
глікогену, в другу – 2 мл фізіологічного розчину. Пробірки інкубують в
термостаті при 37°С 15 хвилин. Після інкубації в пробірках визначають
наявність молочної кислоти, що утворилась а процесі розщеплення глікогену,
та зменшення вмісту неорганічного фосфату, що використався в реакціях
субстратного фосфорилювання.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Виявлення молочної кислоти в гомогенаті м’язової тканини.
Принцип роботи. При взаємодії комплексної сполуки феноляту заліза
фіолетового кольору з молочною кислотою утворюється лактат заліза жовто-
зеленого кольору.
Хід роботи. З кожної пробірки беремо 1,0 мл інкубаційного розчину, додаємо 5
крапель 1% розчину FeCL3 та 1,0 мл розчину фенолу. Спостерігаємо за появою
жовто-зеленого кольору.
ВИСНОВОК:
Завдання 3. Визначення неорганічного фосфору в гомогенаті м’язової тканини.
Принцип роботи. При взаємодії неорганічного фосфору з молібденовокислим
амонієм утворюється комплексна сполука характерного жовтого кольору.
Хід роботи. З кожної пробірки беремо по 1,0 мл інкубаційного розчину,
додаємо по 1,0 мл молібденовокислого амонію і спостерігаємо за появою
кольору.
Результати досліду заносимо в таблицю.
Джерело ферментів Субстрат Реакція на молочну Інтенсивність
глікогенолізу кислоту якісної реакції на
Рн
1.Гомогенат м’язів Глікоген

2. Гомогенат м’язів Фізіологічний
розчин
ВИСНОВОК:
ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1:

1. У регуляції активності ферментів важливе місце належить їхній
постсинтетичній ковалентній модифікації. Яким із зазначених механізмів
здійснюється регуляція активності глікогенфосфорилази і глікогенсинтетази?
A. АДФ-рибозилювання.
B. Метилювання.
C. Аденілювання.
D. Обмежений протеоліз.
E.Фосфорилювання-дефосфорилювання.
2. Через деякий час після інтенсивного фізичного тренування у спортсмена
активується глюконеогенез, основним субстратом якого є:
A. Серин.
B. Аспарагінова кислота.
C. Глутамінова кислота.
D. -кетоглутарат.
E. Лактат.
3. Концентрація глюкози в плазмі крові здорової людини знаходиться в таких
межах:
A. 2-4 ммоль/л.
B. 3,5-5,5 ммоль /л.
C. 10-25 ммоль/л .
D. 6-9,5 ммоль/л.
E. 1-2 ммоль/л .
4. У хворого 34 років має місце понижена витривалість до фізичних
навантажень в той час, як у скелетних м’язах вміст глікогену підвищений.
Зниженням активності якого ферменту це пояснюється?
A. Фосфофруктокінази.
B. Глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
C. Глікогенфосфорилази.
D. Глікогенсинтази.
E. Глюкозо-6-фосфатази.
5. У дитини з точковою мутацією генів виявлено відсутність глюкозо-6-
фосфатази, гіпоглікемію і гепатомегалію. Визначте вид патології, для якої
характерні ці ознаки.
A. Хвороба Гірке.
B. Хвороба Корі.
C. Хвороба Аддісона.
D. Хвороба Паркінсона.
E. Хвороба Мак-Ардла.
6. Хворого доставлено у медичний заклад в коматозному стані. Зі слів
супроводжуючих вдалося з’ясувати, що хворий знепритомнів під час
тренування на завершальному етапі марафонської дистанції. Яку кому
найімовірніше запідозрити у пацієнта?
A. Гіпоглікемічну.
B. Гіперглікемічну.
C. Ацидотичну.
D. Гіпотіреоїдну.
E. Печінкову.
7. Під час бігу на коротку дистанцію у нетренованих людей спостерігається
м’язова крепатура внаслідок накопичення лактату. Вкажіть, з посиленням якого
біохімічного процесу це може бути пов’язано.
A. Глюконеогенезу.
B. Гліколізу.
C. Пентозофосфатного шляху.
D. Ліпогенезу.
E. Глікогенезу.
8. У дівчинки 7 років явні ознаки анемії. Лабораторно встановлений дефіцит
піруваткінази в еритроцитах. Порушення якого процесу відіграє головну роль в
розвитку анемії у дівчинки?
A. Дезамінування амінокислот.
B. Окислювального фосфорилювання.
C. Тканинного дихання.
D. Розкладу пероксидів.
E. Анаеробного гліколізу.
9. У людей, які тривалий час перебували у стані гіподинамії, після фізичного
навантаження виникають інтенсивні болі в м'язах. Яка найбільш вірогідна
причина цього явища?
A. Зменшення вмісту ліпідів в м'язах.
B. Посилений розпад м'язових білків.
C. Накопичення креатиніну в м'язах.
D. Накопичення в м'язах молочної кислоти.
E. Підвищення вмісту АДФ в м'язах.
10. Еритроцит для своєї життедіяльності потребує енергію у вигляді АТФ. Який
процес забезпечує цю клітину необхідною кількістю АТФ?
A. Анаеробний гліколіз.
B. Аеробне окислення глюкози.
C. Пентозофосфатний цикл.
D. -окислення жирних кислот.
F. Цикл трикарбонових кислот.
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмед-книга, 2000.-
508 с.
2. Методичні розробки практичних занять з біологічної хімії. Практикум. За
редакцією д.мед.н., професора Ю.В. Хмелевського. – Київ: НМУ. – 1985. –
204 с.
занять з біологічної хімії. – Київ: НМУ. – 1992.- 36с.
Додаткова:
1. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І., Біохімія людини.
Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.-744 с.
2. Ленинджер А. Основы биохимии. В 3 т.-М.: Мир. 1985. – 1056 с.
3. Марри Р., Греннер Д., Мейес П., Родуєлл В. Биохимия человека: В 2т.-М.:
Мир, 1993.-т.1-381 с.; т.2-414 с.
Тема заняття № 10. Дослідження аеробного окислення глюкози та

альтернативних шляхів обміну моносахаридів.
 Пояснювати механізми перетворення моносахаридів до кінцевих
продуктів з звільненням енергії в аеробних умовах.
 Аналізувати структурно – функціональні особливості
мультиферментного піруватдегідрогеназного комплексу.
 Пояснювати послідовність ферментативних реакцій та значення
пентозофосфатного шляху окислення глюкози.
 Аналізувати метаболічні шляхи перетворення фруктози і галактози
в організмі людини.
1. Етапи та схема аеробного окислення глюкози.
2. Окислювальне декарбоксилювання піровиноградної кислоти:
• будова мультиферментного піруватдегідрогеназного комплексу;
• особливості функціонування піруватдегідрогеназного комплексу;
• механізм реакції окисного декарбоксилювання пірувату;
• роль вітамінів та коферментів в перетворенні ПВК в ацетил-КоА;
4. Сумарне рівняння та енергетика аеробного окислення глюкози:
5. Пентозофосфатний шлях окислення глюкози:
• схема реакцій окислювальної та неокислювальної стадії ПФШ;
• роль ферментів та коферментів в проходженні реакцій ПФШ;
• сумарне рівняння реакцій ПФШ;
• біологічне значення ПФШ;
5. Ферментативні реакції перетворення фруктози в організмі людини.
6. Спадкові ензимопатії обміну фруктози.
7. Ферментативні реакції перетворення галактози в організмі людини.
8. Спадкові ензимопатії обміну галактози.
Практичні роботи:
Завдання 1. Вивчення процесу окислювального декарбоксил.вання пірувату.
Принцип роботи. Про протікання реакції окислювального декарбоксилювання
ПВК свідчить зменшення вмісту ПВК та по накопиченню АТФ в інкубаційному
середовищі.
Хід роботи. Три пробірки (одна дослідна і дві контрольні) заповнюють розчинами за
наступною схемою:
Розчини Дослід К1 К2 висновок
1.Суспензія мітохондрій, мл
2.Розчин ПВК, мл
3.Фосфатний буфер, мл
4.0,85 М розчин сахарози з ЕДТА,

мл
Проби індукують при 37°С 10 хвилин. Через 10 хвилин у дослідній та
першій контрольній (К1) пробірках визначають кількість ПВК, і в дослідній та
другій контрольній (К2) – кількість АТФ.
Завдання 2. Визначення вмісту пірувату в суспензії мітохондрій.

Принцип роботи. У лужному середовищі в присутності 2,4-
динітрофенілгідразину та ПВК утворюється забарвлена сполука. Інтенсивність
забарвлення пропорційна концентрації ПВК у розчині.
Хід роботи. З дослідної та К1 пробірок перенести по 1,0 мл вмісту у дві чисті
пробірки, додати по 0,5 мл розчину 2,4-динітрофенілгідразину та по 5,0 мл
0,4М розчину NaOH. Порівняти інтенсивність забарвлень у пробірках.
ВИСНОВОК:
Завдання 3. Визначення вмісту АТФ в суспензії мітохондрій.
Принцип роботи. АТФ осаджують з розчину солями ртуті. Осад розчиняють у
соляній кислоті та піддають короткочасному гідролізу. При цьому
відщеплюється Pн і по ньому визначають кількість АТФ.
Хід роботи. З дослідної та К2 пробірок перенести у 2 чисті пробірки по 2,0 мл
розчину, додати по 1 мл 20% розчину оцтовокислої ртуті. Про вміст АТФ
судять по кількості осаду в пробірках.
Результати роботи занести до протоколу, зробити висновки.
ВИСНОВОК:

1. Хвора Л., 46 років скаржиться на сухість в роті, спрагу, часте
сечовипускання, загальну слабкість. При біохімічному дослідженні крові
виявлено гіперглікемію, гіперкетонемію. В сечі - глюкоза, кетонові тіла. На
електрокардіограмі - дифузні зміни в міокарді. У хворої імовірно:
A. Цукровий діабет.
B. Аліментарна гіперглікемія.
C. Гострий панкреатит.
D. Нецукровий діабет.
E. Ішемічна хвороба серця.
2. У 3-річної дитини з підвищеною температурою тіла після прийому аспірину
спостерігається посилений гемоліз еритроцитів. Вроджена недостатність якого
фермента могла викликати у дитини гемолітичну анемію?
A. Гліцеролфосфатдегідрогенази.
B. Глюкозо-6-фосфатази.
C. Глікогенфоссфорилази.
D. Глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
E. Гамма-глутамілтрансферази.
3. У хворого 57 років, який страждає на цукровий діабет, розвинувся
кетоацидоз. Біохімічною основою цього стану є зменшення ступеня утилізації
ацетил-КоА внаслідок дефіциту:
A. 2-Оксоглутарату.
B. Оксалоацетату.
C. Глутамату.
D. Аспартату.
E. Сукцинату.
4. При глікогенозі – хворобі Гірке – порушується перетворення глюкозо-6-
фосфату на глюкозу, що призводить до накопичення глікогену в печінці та
нирках. Дефіцит якого ферменту є причиною захворювання?
A. Фосфорилази.
B. Глікогенсинтетази.
C. Глюкозо-6-фосфатази.
D. Гексокінази.
E. Альдолази.
5. Дитина квола, апатична. Печінка збільшена і при біопсії печінки виявлено
значний надлишок глікогену. Концентрація глюкози в крові нижче норми. У
чому причина зниженої концентрації глюкози в крові цієї хворої?
A. Знижена (відсутня) активність глікоген-фосфорилази в печінці.
B. Знижена (відсутня) активність гексокінази.
C. Підвищена активність глікогенсинтетази.
D. Знижена (відсутня) активність глюкозо-6-фосфатази.
E. Дефіцит гена, який відповідає за синтез глюкозо-1-
фосфатуридинтрансферази.
6. Чоловік 38 років проходить курс лікування в стаціонарі з приводу
шизофренії. Вихідний вміст в крові глюкози, кетонових тіл, сечовини - в нормі.
Шокова терапія регулярними ін'єкціями інсуліну призвела до розвитку
інсулінової коми, після чого настало покращення стану хворого. Що було
найбільш вірогідною причиною інсулінової коми?
A. Глюкозурія.
B. Дегідратація тканин.
C. Метаболічний ацидоз.
D. Кетонемія.
E. Гіпоглікемія.
7. В реанімаційне відділення було доставлене немовля із такими ознаками:
блювання, пронос, порушення росту і розвитку, катаракта, розумова
відсталість. Був встановлений діагноз - галактоземія. Дефіцит якого ферменту
має місце?
A. Гексозо-1-фосфат уридилілтрансферази.
B. Глюкокінази.
C. УДФ-глюкозо-4-епімерази.
D. УДФ-глюкозо-пірофосфорилази.
E. Глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
8. У жінки 45 років відсутні симптоми діабету, але визначається
натщесерце підвищений вміст глюкози в крові (7,5 ммоль/л). Який наступний
тест необхідно провести?
A. Визначення толерантності до глюкози.
B. Визначення ацетонових тіл в сечі.
C. Визначення залишкового азоту в крові.
D. Визначення толерантності до глюкози Визначення глюкози крові
натщесерце.
E. Визначення глікозильованого гемоглобіну.
9. У крові пацієнта вміст глюкози натщесерце був 5,65 ммоль/л, через 1 годину
після цукрового навантаження становив 8,55 ммоль/л, а через 2 години – 4,95
ммоль/л. Такі показники характерні для:
A. Хворого з інсулінозалежним цукровим діабетом.
B. Хворого з прихованим цукровим діабетом.
C. Здорової людини.
D. Хворого з інсулінонезалежним цукровим діабетом.
E. Хворого з тиреотоксикозом.
10. У крові хворого виявлено високий вміст галактози, концентрація глюкози
знижена. Спостерігається катаракта, жирове переродження печінки. Яке
захворювання має місце у пацієнта?
B. Галактоземія.
C. Лактоземія.
D. Стероїдний діабет.
E. Фруктоземія
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ -Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.-
508 с.
2. Методичні розробки практичних занять з біологічної хімії. Практикум. За
редакцією д.мед.н., професора Ю.В. Хмелевського. – Київ: НМУ. – 1985. –
204 с.
Додаткова:
Мир, 1993.-т.1-381 с.; т.2-414 с.
Тема заняття №11. Дослідження катаболізму та біосинтезу глікогену.

Регуляція обміну глікогену, біосинтез глюкози – глюконеогенез.
 Пояснювати особливості реакцій розщеплення та біосинтезу глікогену.
 Аналізувати гормональну регуляцію обміну глікогену в м’язах та печінці.
 Пояснювати генетичні порушення метаболізму глікогену.
 Аналізувати особливості реакцій та субстрати глюконеогенезу та його
регуляцію.
1. Особливості і механізм ферментативних реакцій глікогенезу.
2. Реакції глікогенолізу і їх зв’язок з гліколізом.
3. Каскадні механізми АТФ – залежної регуляції активностей
глікогенфосфорилази і глікогенсинтетази.
4. Особливості гормональної регуляції обміну глікогену в м’язах та печінці.
5. Спадкові порушення біосинтезу ферментів метаболізму глікогену.
6. Глікогенози, аглікогенози – причини їх виникнення.
7. Особливості метаболізму вуглеводних компонентів глікокон’югатів та
генетичні порушення їх обміну.
8. Фізіологічне значення, метаболічні шляхи та субстрати глюконеогенезу.
9. Напрямки регуляції глюконеогенезу в організмі людини.
Завдання 1. Вивчення розпаду та біосинтезу глікогену в печінці.
Принцип роботи. Найбільш активно розпад та біосинтез глікогену проходить в
печінці. Глікоген виявляється за рахунок його властивості утворювати з йодом
забарвлені сполуки. Забарвлення від яскраво-червоного до червоно-бурого
виникає в результаті утворення нестійкої адсорбційної сполуки глікогену з
йодом.
Хід роботи:
0,5 г печінки розміщують в фосфорній чашці, додають 5 мл киплячої
дистильованої води і кип’ятять 3 хвилини. Тканину печінки розтирають в
фосфорній ступці, додають 2 мл води, 5 крапель оцтової кислоти і кип’ятять 10
хвилин. Осад білків відфільтровують. Утворений гідролізат досліджують.
ВИСНОВОК:
Завдання 2. Виявлення глікогену в печінці тварин при нормальному
раціональному харчуванні та в стані голоду.
Принцип методу. Якісно реакцією на глікоген печінки є реакція на раніше
підготовлений гідролізат.
Хід роботи:
До 0,5 мл гідролізату печінки додають 3 краплі розчину йоду. При наявності в
печінці глікогену розчин буде мати характерний червоний колір.
Результати досліду заносити в таблицю:
Досліджувана печінка Якісна Висновок
реакція на
глікоген
1. Тварин при раціональному

харчуванні
2. Тварин в стані голоду
Основна: 1.Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмед-книга,
2000.-508 с.
2.Методичні розробки практичних занять з біологічної хімії. Практикум.
За редакцією д.мед.н., професора Ю.В. Хмелевського. – Київ: НМУ. – 1985.
– 204 с.
3.Обмін речовин та його показники. Методичні розробки практичних
Додаткова:
Мир, 1993.-т.1-381 с.; т.2-414 с.
ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1

1. Хвора Л., 46 років скаржиться на сухість в роті, спрагу, часте
сечовипускання, загальну слабкість. При біохімічному дослідженні крові
виявлено гіперглікемію, гіперкетонемію. В сечі - глюкоза, кетонові тіла. На
електрокардіограмі - дифузні зміни в міокарді. У хворої імовірно:
B. Аліментарна гіперглікемія.
C. Гострий панкреатит.
D. Нецукровий діабет.
E. Ішемічна хвороба серця.
2. У 3-річної дитини з підвищеною температурою тіла після прийому аспірину
спостерігається посилений гемоліз еритроцитів. Вроджена недостатність якого
фермента могла викликати у дитини гемолітичну анемію?
A. Гліцеролфосфатдегідрогенази.
B. Глюкозо-6-фосфатази.
C. Глікогенфоссфорилази.
D. Глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
E. Гамма-глутамілтрансферази.
3. У хворого 57 років, який страждає на цукровий діабет, розвинувся
кетоацидоз. Біохімічною основою цього стану є зменшення ступеня утилізації
A. 2-Оксоглутарату.
B. Оксалоацетату.
C. Глутамату.
D. Аспартату.
E. Сукцинату.
4. При глікогенозі – хворобі Гірке – порушується перетворення глюкозо-6-
фосфату на глюкозу, що призводить до накопичення глікогену в печінці та
нирках. Дефіцит якого ферменту є причиною захворювання?
A. Фосфорилази.
B. Глікогенсинтетази.
C. Глюкозо-6-фосфатази.
D. Гексокінази.
E. Альдолази.
5. Дитина квола, апатична. Печінка збільшена і при біопсії печінки виявлено
значний надлишок глікогену. Концентрація глюкози в крові нижче норми. У
чому причина зниженої концентрації глюкози в крові цієї хворої?
A. Знижена (відсутня) активність глікоген-фосфорилази в печінці.
B. Знижена (відсутня) активність гексокінази.
C. Підвищена активність глікогенсинтетази.
D. Знижена (відсутня) активність глюкозо-6-фосфатази.
E. Дефіцит гена, який відповідає за синтез глюкозо-1-
фосфатуридинтрансферази.
6. Чоловік 38 років проходить курс лікування в стаціонарі з приводу
шизофренії. Вихідний вміст в крові глюкози, кетонових тіл, сечовини - в нормі.
Шокова терапія регулярними ін'єкціями інсуліну призвела до розвитку
інсулінової коми, після чого настало покращення стану хворого. Що було
найбільш вірогідною причиною інсулінової коми?
A. Глюкозурія.
B. Дегідратація тканин.
C. Метаболічний ацидоз.
D. Кетонемія.
E. Гіпоглікемія.
7. В реанімаційне відділення було доставлене немовля із такими ознаками:
блювання, пронос, порушення росту і розвитку, катаракта, розумова
відсталість. Був встановлений діагноз - галактоземія. Дефіцит якого ферменту
має місце?
A. Гексозо-1-фосфат уридилілтрансферази.
B. Глюкокінази.
C. УДФ-глюкозо-4-епімерази.
D. УДФ-глюкозо-пірофосфорилази.
E. Глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.
8. У жінки 45 років відсутні симптоми діабету, але визначається натщесерце
підвищений вміст глюкози в крові (7,5 ммоль/л). Який наступний тест
необхідно провести?
A. Визначення толерантності до глюкози.
B. Визначення ацетонових тіл в сечі.
C. Визначення залишкового азоту в крові.
D. Визначення толерантності до глюкози Визначення глюкози крові
натщесерце.
E. Визначення глікозильованого гемоглобіну.
9. У крові пацієнта вміст глюкози натщесерце був 5,65 ммоль/л, через 1 годину
A. Хворого з інсулінозалежним цукровим діабетом.
B. Хворого з прихованим цукровим діабетом.
C. Здорової людини.
D. Хворого з інсулінонезалежним цукровим діабетом.
E. Хворого з тиреотоксикозом.
10. У крові хворого виявлено високий вміст галактози, концентрація глюкози
знижена. Спостерігається катаракта, жирове переродження печінки. Яке
захворювання має місце у пацієнта?
B. Галактоземія.
C. Лактоземія.
D. Стероїдний діабет.
E. Фруктоземія.
Тема заняття №12. Дослідження механізмів метаболічної та гормональної

регуляції обміну глюкози крові. Цукровий діабет.
 Проаналізувати основні джерела та шляхи використання глюкози крові.
 Пояснювати роль гормонів в підтримці постійного рівня глюкози в крові.
 Пояснювати порушення метаболізму вуглеводів при цукровому діабеті.
1. Схема біохімічних процесів, що забезпечують постійний рівень глюкози в
крові.
2. Гормони – регулятори обміну глюкози в організмі.
3. Механізми впливу гормонів на рівень глікемії.
4. Характеристика гіпер-, гіпоглікемії та глюкозурії.
5. Методи визначення вмісту глюкози в крові.
6. Інсулінзалежна та інсуліннезалежна форми цукрового діабету.
7. Біохімічна характеристика та діагностичні критерії цукрового діабету.
8. Використання глюкозотолерантних тестів та подвійного цукрового
навантаження для вивчення обміну вуглеводів в організмі людини.
9.Значення визначення вмісту сіалових кислот в крові для діагностики
захворювань.
Завдання 1. Кількісне визначення вмісту глюкози в крові методом В.К.
Городецького.
Принцип роботи. Реакція заснована на властивості глюкози окислюватись
глюкозооксидазою в глюконову кислоту. Пероксид водню, що утворився
розщеплюється пероксидазою і відбувається окислення ортотолуідину.
Кількість окисленого фарбника прямо пропорційна концентрації глюкози в
крові.
Хід роботи. До 1,0 мл безбілкового фільтрату крові додають 1,5 мл робочого
розчину, який містить препарати глюкозооксидози, пероксидази та о-толуідину
та 1,5 мл ацетатного буферу.
Спостерігають розвиток синього забарвлення. Результати заносять до таблиці:
№ і вміст пробірок Інтенсивність Зробити висновки.

забарвлення
з реактивом на
глюкозу
Безбілковий фільтрат крові:
№1 – здорової людини
Безбілковий фільтрат крові:

№2 – хворого на цукровий
діабет
Завдання 2. Розрахунок вмісту сіалових кислот при нагріванні в крові за

методом Геса.
Принцип роботи. Сіалові кислоти при нагріванні з реактивом Геса дають буро-
рожеве забарвлення, інтенсивність якого прямо пропорційна концентрації
сіалових кислот і визначається фотоелектроколориметричним методом.
Практична частина роботи виконана лаборантами. Студенти виконують
останній етап роботи – проводять розрахунок вмісту сіалових кислот в крові
двох людей.
Отримані після фотометрії на ФЕКу дані (величина екстинкції) занести в
таблицю:
Досліджуваний об’єкт Екстинкція Умовні Висновок

одиниці
1. Кров здорової людини 0,175
2. Кров хворої людини 0,320
Примітка. Величину екстинкції помножують на 1000.

В нормі вміст сіалових кислот 100 – 195 умовних одиниць, що відповідає 500 –
790 мг/л (55 – 79 мг %).
ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1

1. Визначення рівня глюкози в крові є одним з найважливіших біохімічних
досліджень для діагностики цукрового діабету. З метою встановлення
концентрації цукру в крові користуються глюкозооксидазним методом,
принцип якого полягає у:
A. Відновленні солей важких металів у лужному середовищі
B. Визначенні інтенсивності забарвлення сполуки, що утворилася за взаємодії
глюкози з ортотолуїдином
C. Дії ферменту глюкозооксидази, яка окиснює глюкозу до глюконової
кислоти киснем повітря
D. Відновленні двовалентних іонів міді в одновалентні
E. Фотометруванні забарвленого комплексу, що утворився в процесі взаємодії
антрону з вуглеводами
2. Концентрація глюкози в крові здорової людини варіює в таких межах:
А. 2-4 ммоль/л D. 6-9,5 ммоль/л
В. 10-25 ммоль/л Е. 1-2 ммоль/л
С. 3,5-5,5 ммоль/л
3. Під час визначення рівня цукру в Е. Аніліновий
крові з метою діагностики цукрового
діабету та інших захворювань
найбільш специфічним та
технологічно простим у виконанні
вважається метод:
А. Ортотолуїдиновий
В. Редуктометричний
С. Глюкозоксидазний
D. Антроновий
102
4. Збільшення концентрації глюкози в крові при дії глюкагону пов’язане з

активуванням:
А. Гексокінази
B. Глюкокінази
C. Альдолази
D. Глікогенфосфорилази
E. Глікогенсинтетази
5. Під час обстеження хворого виявлено, що концентрація глюкози в крові
становить 4,5 ммоль/л. Такий результат свідчить про те, що пацієнт:
А. Практично здоровий
В. Хворий на цукровий діабет
С. Має підвищену толерантність до глюкози
D. Хворий на нецукровий діабет
Е. Хворий на стероїдний діабет
6. Хворого доставлено в медичний заклад у коматозному стані. Зі слів
супровідників вдалося з’ясувати, що хворий знепритомнів під час тренування
на завершальному етапі марафонської дистанції. Яку кому діагностовано?
А. Гіперглікемічну
В. Гіпоглікемічну
С. Ацидотичну
D. Гіпотиреоїдну
Е. Печінкову
7. Хвора 46 років, скаржиться на сухість в роті, спрагу, часте
сечовипускання. При біохімічному дослідженні крові – гіперглікемія. У сечі
– глюкоза, кетонові тіла. У хворої ймовірно спостерігається:
А. Аліментарна гіперглікемія
В. Цукровий діабет
С. Гострий панкреатит
D. Нецукровий діабет
Е. Ішемічна хвороба серця
8. До лікаря звернувся хворий із скаргами на постійну спрагу. Виявлена
гіперглікемія, поліурія та підвищений вміст 17-кетостероїдів у сечі. Яке
захворювання є найбільш ймовірним?
А. Стероїдний діабет
В. Інсулінозалежний діабет
С. Аддісонова хвороба
D. Глікогеноз І типу
Е. Мікседема
9. У крові пацієнта вміст глюкози натщесерце був 5,65 ммоль/л. Через 1 год.
А. Хворого з прихованим цукровим діабетом
В. Здорової людини
С. Хворого з інсулінозалежним цукровим діабетом
103
D. Хворого з інсулінонезалежним цукровим діабетом

Е. Хворого з тиреотоксикозом.
10. У хворого 57 років, який хворіє на цукровий діабет, розвинувся
кетоацидоз. Біохімічною основою цього стану є зниження ступеня утилізації
А. 2-Оксоглутарату
В. Глутамату
С. Оксалоацетату
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмед-книга, 2000.-
508 с.
2. Методичні розробки практичних занять з біологічної хімії. Практикум.
За редакцією д.мед.н., професора Ю.В. Хмелевського. – Київ: НМУ. –
1985. – 204 с.
Додаткова:
Метаболізм ліпідів та його регуляція
Тема заняття №13. Дослідження катаболізму триацилгліцеролів, жирних

кислот та гліцерину. Метаболізм кетонових тіл.
 Трактувати біохімічні функції простих і складних ліпідів в організмі: участь в
побудові та функціонуванні біологічних мембран клітин, запасна, енергетична
функції, використання в якості попередників в біосинтезі біологічно активних
сполук ліпідної природи.
 Пояснювати основні шляхи внутрішньоклітинного метаболізму ліпідів.
 Пояснювати ферментативні реакції катаболізму триацилгліцеролів.
 Трактувати В-окислення вищих жирних кислот.
 Пояснювати ферментативні реакції окислення гліцерину.
 Аналізувати метаболізм кетонових тіл.
 Пояснювати механізми надмірного зростання вмісту кетонових тіл при
цукровому діабеті та голодуванні.
 Аналізувати основні шляхи метаболізму ліпідів заумов нормального
функціонування людського організму та при патології.
 Пояснювати гормональну регуляцію обміну ліпідів.
104
1. Біологічні функції простих і складних ліпідів в організмі людини:
• участь ліпідів у побудові та функціонуванні біологічних мембран клітин.
Рідинно-мозаїчна модель біомембран. Ліпосоми. Використання ліпосом в
медицині;
• запасна функція ліпідів;
• енергетична функція ліпідів;
• використання ліпідів в якості попередників в біосинтезі біологічно
активних сполук ліпідної природи;
• використання ліпідів для синтезу жовчних кислот;
• участь ліпідів в терморегуляції;
2. Адипоцити жирової тканини та їх роль в обміні ліпідів і
біоенергетичних процесах в організмі.
3. Основні шляхи метаболізму ліпідів в організмі людини.
4. Катаболізм триацилгліцеролів:
• характеристика внутрішньоклітинного ліполізу, його біологічне
значення;
• ферментативні реакції;
• механізми регуляції активності триацилгліцеролліпази;
• нейрогуморальна регуляція ліполізу за участю адреналіну,
норадреналіну, глюкагону, інсуліну;
• енергетика окислення триацилгліцеролів;
5. β-окислення вищих жирних кислот:
• локалізація процесу р- окислення жирних кислот;
• активація жирних кислот. Роль карнітину в транспорті жирних кислот в
мітохондрії;
• послідовність ферментативних реакцій (β-окислення жирних кислот;
• енергетика β-окислення жирних кислот;
6. Метаболізм кетонових тіл:
• ферментативні реакції біосинтезу кетонових тіл;
• реакції утилізації кетонових тіл, енергетичне значення;
• метаболізм кетонових тіл за умов патології. Механізми надмірного
зростання вмісту кетонових тіл при цукровому діабеті та голодуванні;
• поняття - кетоацидоз, кетонемія, кетонурія;
• принципи методів визначення кетонових тіл в крові та сечі, значення
виявлення кетонових тіл для медицини;
• виявлення ацетону йодоформною реакцією. Написати цю реакцію.
Завдання 1. Виявлення глюкози в зразках сечі № 1-4. Метод Фелінга.
105
Широко застосовувані методи виявлення та кількісного визначення цукру в

біологічних рідинах, особливо в сечі, грунтуються на редукуючих
властивостях глюкози.
Метод Фелінга.
Принцип методу. Реакція заснована на властивості глюкози, завдяки
наявності альдегідної групи, при нагріванні в лужному середовищі
окислюватися, відновлюючи при цьому блакитний гідроксид міді (II) Сu (ОН)2
в ЖОВТИЙ гідроксид міді (І) Сu (ОН). При подальшому нагріванні утворюється
оксид міді (І) Сu20 цегляно-червоного кольору.
Реактив Фелінга, що використовується в реакції, отримують при змішуванні
рівних кількостей розчинів сульфату міді (розчин Фелінга І) і лужного
розчину сегнетової солі (розчин Фелінга II). В результаті взаємодії сульфату
міді з лугом утворюється гідроксид міді (II), що одразу вступає в реакцію з
сегнетовою сіллю з утворенням темно-синього розчину мідно-винного
комплексу (розчину Фелінга).
Весь гідроксид міді (II) в реактиві Фелінга комплексно зв'язаний з
сегнетовою сіллю, що протидіє утворенню з нього при нагріванні чорного
осаду оксиду міді (II) та спотворенню отриманих результатів.
Хід роботи. В пробірку вносять по 10 крапель розчинів Фелінга І і II,
змішують, додають 20 крапель досліджуваної сечі, нагрівають до кипіння.
Якщо сеча містить глюкозу, випадає жовтий осад СuОН або цегляно-червоний
Сu2О, інтенсивність забарвлення яких і кількість залежать від концентрації
глюкози в досліджуваному зразку.
Клініко-діагностичне значення. Наявність глюкози в сечі
(глюкозурія) свідчить про підвищення рівня глюкози в крові вище 10
ммоль/л (нирковий поріг для глюкози). Глюкоза в сечі появляється при
цукровому діабеті, аліментарній гіперглікемії, збудженні ЦНС, ураженні
нирок, гіпертиреозі, акромегалії тощо.
Завдання 2. Визначення кетонових тіл в зразках сечі № 1-4 .

Принцип методу. Ацетон та ацетооцтова кислота з нітропрусидом
натрію в лужному середовищі утворюють продукти реакції, забарвлені в
червоний колір:
СН3 - СО - СН3 + Nа2 [Fe (СN)5 NO] + 2NaОН→
→Na4 [Fe (СN)5 NO =СНСОСН3] +2Н2O.
При дії концентрованої оцтової кислоти утворюється продукт
вишнево-червоного кольору:
Na4 [Fe (СN5) NO =СНСОСН3] +СН3СООН→
→Na3 [Fе (СN5) NOСНзСОСНз] + CHзCOONa.
Ацетооцтова кислота (в енольній формі) здатна також утворювати з
хлоридом заліза (III) комплексну сполуку вишнево-червоного кольору.
Хід роботи. A. Реакція з нітропрусидом натрію (проба Легаля). В 4
пробірки Наливають по 0,5 мл досліджуваної сечі, додають по 0,5 мл розчину
гідроксиду натрію і 5-7 крапель нітропрусиду натрію. Спостерігають за
106
появою червоного забарвлення, що приймає вишневий відтінок після

додавання декількох крапель концентрованої оцтової кислоти.
B. Реакція с хлоридом заліза (III).
В 4 пробірки наливають по 2,0 мл досліджуваної сечі І додають по
краплям 10%-й розчин хлориду заліза (III) до припинення утворення осаду
фосфатів. Осад відфільтровують, до фільтрату додають ще декілька крапель
FеСІз та спостерігають за появою вишневого забарвлення.
Завдання 3. Виявлення β-оксимасляної кислоти в зразках сечі № 1-

4. Принцип методу заснований на окисленні β-оксимасляної кислоти в
ацетооцтову після видалення наявних в сечі ацетону і ацетооцтової кислоти.
Ацетооцтову кислоту, яка утворилася в результаті окислення, виявляють
характерними реакціями.
Хід роботи. В хімічні склянки наливають по 10,0 мл досліджувальної
сечі, додають по 10,0 мл води і по 3-4 краплі оцтової кислоти. Склянки
ставлять на киплячу водяну баню і випаровують до половини об'єму. Після
охолодження в склянки додають по 1,0 мл 3% розчину Н 2О2, нагрівають до
кипіння і знову охолоджують.
Вміст кожної склянки ділять на 2 частини і проводять визначення
ацетооцтової кислоти реакціями з нітропрусидом натрію і з хлоридом заліза
(III), як описано вище.
Завдання 4. Виявлення ацетону в зразках сечі № 1-4 експрес-
методом. Хід роботи. Краплю досліджуваної сечі наносять на індикаторну
таблетку рожевого кольору. Поява фіолетового кольору індикатора буде
свідчити про наявність ацетону в сечі.
Клініко-діагностнчне значення. Збільшення кількості кетонових тіл у
крові (кетонемія) і появу їх у сечі (кетонурія) спостерігають при цукровому
діабеті, тиреотоксикозі, ураженні печінки, важких інтоксикаціях,
голодуванні.
Отримані результати занести до таблиці і зробити загальні висновки.
Досліджувана Результати проведених реакцій
сеча 3FeCÎ3 на β-
3 реактивом 3 оксимасляну На ацетон
Фелінга нітропрусидом кислоту експрес-
натрію методом
№1
№2
№3
№4
ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК – 1

1. Відомо, що при стресах відбувається активація внутрішньоклітинного
ліполізу. Назвати гормоночутливий фермент, який бере участь у
внутрішньоклітинному ліполізі:
107
А. Моноацилгліцеролліпаза.
В. Амілаза
С. Діацилгліцеролліпаза.
Д. Дипептидаза.
Е. Триацилгліцеролліпаза.
2. У хворого з атеросклерозом спостерігається порушення функціонування
плазматичних біомембран за рахунок збільшення жорсткості, міцності
біомембран. Збільшення рівня яких ліпідів відбулося у плазматичній
біомембран?
А. Гліколіпіди.
В. Фосфатидилхолін.
С. Холестерин.
Д. Фосфатидилсерин.
Е. Фосфатидилетаноламін.
3. Хворому на ішемічну хворобу серця рекомендували вживати жири, які
містять поліненасичені жирні кислоти (ПНЖК). Які з нижченазваних вищих
жирних кислот відносять до ПНЖК?
А. Пальмітинова.
В. Стеаринова.
С. Арахідонова.
Д. Олеїнова.
Е. Пальмітоолеїнова.
4. У хворого рівень глюкози крові 7,8 ммоль/л та вміст кетонових тіл у крові
25 ммоль/л. Яке захворювання можна передбачити у цього хворого?
А. Ураження нирок.
В. Атеросклероз.
С. Нецукровий діабет.
Д. Цукровий діабет.
Е. Гострий панкреатит
5. Для підвищення результатів спортсмену рекомендували застосовувати
препарат, який містить у собі карнітин. Який процес
активується карнітином?
А Синтез стероїдних гормонів.
B. Синтез кетонових тіл.
C.Транспорт жирних кислот у
мітохондрії.
Д. Транспорт жирних кислот у цитоплазму.
Е. Тканинне дихання.
6. У хворого спостерігається підвищений вміст кетонових тіл у крові до 20
ммоль/л. Як називається цей стан?
А. Кетонемія.
В. Кетонурія.
С. Уремія.
Д. Азотемія.
108
Е. Білірубінурія.
7. При цукровому діабеті і голодуванні в крові збільшується вміст кетонових
тіл, що використовуються як енергетичний матеріал. Назвіть речовину, з якої
вони синтезуються.
А. Ацетил-КоА.
B. Сукциніл-КоА.
C. Цитрат.
Д. α-кетоглутарат.
Е. Малат.
8. При мобілізації жира з жирових депо в кров надійшла велика кількість
вільних жирних кислот. Якими білками плазми крові вони будуть
транспортуватись?
А. Альбумінами.
В. α1-глобулінами.
С. α2-глобулінами.
Д. β-глобулінами.
Е. γ-глобулінами
9. Включенню гліцеролу до метаболічних перетворень передує його
активація за участю АТФ з утворенням гліцерол-3-фосфату. Назвати
фермент, який бере участь в активації гліцеролу.
А. Тіокіназа.
В. Тіолаза.
С. Гліцеролфосфокіназа.
Д. β-ГОМК-синтетаза.
Е. Гліцерофосфатдегідрогеназа.
10. Передумовою входження жирних кислот на шлях окислення є її
ферментативна активація. Який з нижченазваних ферментів бере участь в
активації ВЖК?
А. Апил-Коа-дегідрогеназа.
В. Ацил-КоА-синтетаза.
С. Еноїл-КоА-гідратаза.
Д. Триацилгліцеролліпаза.
Е. β-кетоацил-коа-тіолаза.
Основна:
4. Губський Ю.І. Біологічна хімія.- Київ-Тернопіль: Укрмед-книга, 2000.-508 с.
5. Биологическая химия. Практикум. За редакцией д.мед.н., профессора Ю.В.
Хмелевського. - Київ: "Вища школа". - 1985. - 207 с.
6. Обмін речовин та його показники. Методичні розробки практичних занять з
біологічної хімії. - Київ:НМУ. - 1992.- 36с.
Додаткова:
109
1. Алимов Е.К., Аствацатурьян А.Т., Жаров Л.В. Липиды и жирные кислоты в

норме и при ряде патологических состояний.-Москва «Медицина», 1975.-278
с.
2. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський M.Î., Біохімія людини. Підручник.
- Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.-744 с.
3. Кушманова О.Д., Ивченко Г.М. Руководство к лабораторным занятиям по
биологической химии. Москва «Медицина»-1983.-272 с.
4. Ленинджер А. Основы биохимии. В 3 т.-М.: Мир. 1985. - 1056 с.
Тема заняття № 14. Дослідження біосинтезу жирних кислот,

триацилгліцеролів, фосфоліпідів та сфінголіпідів.
 Трактувати біосинтез вищих жирних кислот та регуляцію процесу
біосинтезу на рівні ацетил-КоА- карбоксилази та на рівні синтетази жирних
кислот.
1. Біосинтез вищих жирних кислот:
• локалізація біосинтезу вищих жирних кислот;
• метаболічні джерела синтезу жирних кислот;
• стадії синтезу насичених жирних кислот;
• характеристика синтетази ВЖК, значення ацилтранспортуючого білка,
біотину;
• джерела НАДФН, необхідного для біосинтезу жирних кислот;
• послідовність ферментативних реакцій біосинтезу вищих жирних
кислот;
• регуляція процесу біосинтезу на рівні ацетил-КоА- карбоксилази та на
рівні синтетази жирних кислот;
• елонгація насичених жирних кислот;
• утворення ненасичених жирних кислот.
2. Біосинтез триацилгліцеролів, фосфоліпідів та сфінголіпідів:
• ферментативні реакції синтезу триацилгліцеролів;
• ферментативні реакції синтезу фосфоліпідів;
• значення фосфатидної кислоти у синтезі триацилгліцеролів та
фосфоліпідів;
Завдання 1. Якісне визначення фосфоліпідів в мінералізатах тканин по
фосфору.
Принцип методу. Під час мінералізації тканин фосфор органічних
сполук вивільняється у вигляді неорганічного фосфору (Рн). Визначення
фосфату основане на кольоровій молібденовій реакції (молібденовокислий
амоній) у присутності відновника аскорбінової кислоти.
110
Техніка роботи. У три пробірки наливають по 1,0 мл мінералізату мозку,

печінки, серця і додають у кожну пробірку по 1,0 мл молібденовокислого
амонію та аскорбінової кислоти. Інтенсивність забарвлення пропорційна
вмісту фосфату в мінералізаті.
Результати вносять до таблиці:
№ Досліджува Інтенсивність Висновки
пробірки ний мінералізат забарвлення розчину (після
тканин того, як додали молібдат
амонію і аскорбінову
кислоту)
1 Мозку
2 печінки
3 серця
Завдання 2. Визначення загальних ліпідів у сироватці крові.

Загальні ліпіди в крові представлені нейтральними жирами, вільними
жирними кислотами, фосфоліпідами, холестерином, липопротеїнами різної
щільності і є показниками ліпідного обміну.
Принцип методу. Після экстрагування ліпідів із сироватки крові
сумішшю спирту з ефіром і при взаємодії екстракту з сірчаною кислотою
утворюється мутна емульсія, оптичну щільність якої вимірюють за
допомогою фотоелектроколориметру.
Порядок виконання роботи. В пробірку наливають 0,2 мл сироватки
крові, добавляють 3,8 мл суміші Блюра, струшують і поміщають пробірку у
водяну баню (50-60ºС, але не вище 80 ºС), доводячи її вміст до кипіння. Після
охолодження пробірки під течією холодної води вміст фільтрують через
паперовий фільтр у мірну пробірку. Об’єм отриманого екстракту доводять
сумішшю Блюра до 4,0 мл. Відміряють 2,0 мл отриманого екстракту (0,1 мл
сироватки крові) і добавляють до нього 10,0 мл 1% розчину сірчаної кислоти,
пробу ставлять у кипящу водяну баню на 1 хвилину, охолоджують і через
годину визначають оптичну щільність розчину на фотоелектроколориметрі
при довжині хвилі 630 нм (червоний світофільтр) в кюветі на 10 мм проти
контролю (2,0 мл суміші Блюра і 10,0 мл 1% розчину сірчаної кислоти).
Кількість загальних ліпідів в пробї знаходять по калібровочній кривій
або по формулі:
Загальні ліпіди в г/л = Е дос • С ст
Е ст
де Е –екстинкція дослідних і стандартних проб; С- концентрація

основного стандартного розчину. Коефіцієнт для переведення в г/л дорівнює
0,01. Загальні ліпіди в сироватці крові складають 4-8 г/л .
Побудова калібровочної кривої. Калібровочну криву будують по суміші
холестерину з тваринним жиром у співвідношенні 1:3. Із висушеної до
111
постійної маси суміші холестерину з тваринним жиром (топлене вершкове

масло або свинячий жир) готують 1 г/л розчин в суміші Блюра. Із цього
розчину готують серію розведень: беруть по 0,2; 0,5; 1,0; 1,5; 2,0 мл і
добавляють до об»єму 2,0 мл суміші Блюра – 1,8; 1,5; 1,0; 0,5; 0 мл і по 10,0
мл 1% розчину сірчаної кислоти. Кількість ліпідів при цьому в пробі (якщо в
досліді 0,1 мл) – 2, 5, 10, 15, 20 в г/л. Через 1 годину фотометрують проти
контролю.
Клініко-діагностичне значення. Як фізіологічне явище підвищення
вмісту ліпідів у крові (гіперліпемія) наступає через 1 – 4 години після
прийняття їжі. Концентрація ліпідів крові підвищується (гіперліпемія) при
цукровому діабеті ( до 10-20 г/л), ліпоїдному нефрозі, циррозі печінки,
ожирінні, атеросклерозі, ішемічній хворобі серця, гіпотиреозі, панкреатиті.

1. У пацієнтки, що тривалий час зловживала вуглеводами, розвинулось
ожиріння. Який гормон регулює швидкість депонування жирів в цьому разі?
A. Окситоцин.
B. Інсулін.
C. Адреналін.
D. Кальцитонін.
E. Паратгормон.
2. При дослідженні хімічного складу біомембран гепатоцитів щурів було

виявлено фосфатидилхолін. До якого класу ліпідів він належить?
A. Плазмогени.
B. Гліколіпіди.
C. Гліцерофосфоліпіди.
D. Сфінголіпіди.
E. Тригліцериди.
3. При дослідженні хімічного складу біомембран з мозку щурів було
виявлено цереброзид. До якого класу ліпідів він належить?
A. Гліцерофосфоліпіди.
C. Плазмогени.
D. Триацилгліцериди.
E. Стероїди.
4. При дослідженні хімічного складу біомембран з мозку щурів було
виявлено гангліозид. До якого класу ліпідів він належить?
A. Гліцерофосфоліпіди.
C. Стероїди.
D. Триацилгліцериди.
E. Сфінгофосфоліпіди.
112
5. У експериментальних щурів, що перебувають на спеціальній дієті, в

печінці і жировій тканині виявлено зростання синтеза ВЖК. Які сполуки в
надлишку присутні в раціоні щурів?
A. Холестерин.
B. Клітковина.
C. Вуглеводи.
D. Жири.
E. Молочні продукти.
6. Щурі з малорухливим способом життя вживали надлишок вуглеводів. У
них виявили зростання швидкості синтезу ВЖК і нейтральних жирів. В
якому органі переважно це відбувається?
A. Печінка.
B. Нирки.
C. М′язи.
D. Шкіра.
E. Селезінка.
7. В експерименті на щурах показано, що синтез ВЖК регулюється
концентрацією цитрату в цитозолі, в вигляді якого переносяться ацетильні
залишки з мітохондрій. Який фермент синтезу ВЖК активується в цьому
разі?
A. Ацилкарнітинтрансфераза.
B. Деацилаза.
C. Ацетил-КоА-карбоксилаза.
D. АПБ-ацилтрансфераза.
E. Тіолаза.
8. При введенні дослідним щурам речовини А, міченої по вуглецю, виявлено,
що мітка включається в гліцерофосфоліпіди та триацилгліцериди, тобто
речовина А є загальним попередником в біосинтезі цих підкласів ліпідів. Що
це за сполука?
A. Холін.
B. ЦТФ.
C. 1,2-диацилгліцерид.
D. Метіонін.
E. Етаноламін.
9. При введенні дослідним щурам речовини А, міченої по вуглецю, виявлено,
що мітка включається в гліцерофосфоліпіди та триацилгліцериди, тобто
речовина А є загальним попередником в біосинтезі цих підкласів ліпідів. Що
це за сполука?
A. Метіонін.
B. Фосфатидна кислота.
C. Етаноламін.
D. Холін.
E. ЦТФ.
113
10. У щурів, які харчувались надлишком глюкози, міченої по першому атому

вуглеця, мітка була виявлена в складі жирних кислот. Який метаболічний
шлях перетворення глюкози передає цю мітку на ВЖК?
A. Гліколіз.
B. Глікогенез.
C. ПФЦ.
D. Глюкозо-аланіновий цикл.
E. Цикл Корі.
Основна:
1. Губський Ю.І. Біологічна хімія.- Київ-Тернопіль: Укрмед-книга, 2000.-
508 с.
2. Биологическая химия. Практикум. За редакцией д.мед.н., профессора
Ю.В. Хмелевського. – Київ: “Вища школа”. – 1985. – 207 с.
занять з біологічної хімії. – Київ:НМУ. – 1992.- 36с.
Додаткова:
1. Алимов Е.К., Аствацатурьян А.Т., Жаров Л.В. Липиды и жирные
кислоты в норме и при ряде патологических состояний.-Москва «Медицина»,
1975.-278 с.
– Тернопіль: Укрмедкнига, 2002.-744 с.
3. Кушманова О.Д., Ивченко Г.М. Руководство к лабораторным занятиям
по биологической химии. Москва «Медицина» -1983.-272 с.
Тема заняття № 15. Дослідження біосинтезу та біотрансформації

холестерину. Патології ліпідного обміну.
Мета заняття:
 Трактувати етапи біосинтезу холестерину.
 Пояснювати регуляцію синтезу холестерину в організмі людини.
 Аналізувати шляхи біотрансформації холестерину: етерифікацію,
формування жовчних кислот, стероїдних гормонів, вітаміну ; екскреція
холестерину з організму.
 Пояснювати патологію ліпідного обміну: атеросклероз, цукровий діабет,
ожиріння, стеаторея.
 Пояснювати процеси ліпідної пероксидації в нормі та в умовах патології.
 Трактувати регуляцію вільнорадикальних реакцій в організмі людини.
114
1. Біосинтез холестерину в організмі людини.

 локалізація цього процесу, значення;
 етапи синтезу холестерину;
 ферментативні реакції синтезу мевалонової кислоти;
 регуляція синтезу холестерину.
2. Шляхи біотрансформації холестерину:
 етерифікація холестерину;
 формування жовчних кислот, значення;
 формування стероїдних гормонів;
 синтез жиророзчинного вітаміну ;
 екскреція холестерину з організму;
 роль цитохрому Р-450 у біотрансформації фізіологічно активних
стероїдів.
3. Визначення холестерину методами Сальваковського і Лібермана-
Бурхарда. Принципи методів.
4. Нормальний вміст холестерину в крові людини.
5. Патології ліпідного обміну:
 атеросклероз: механізми розвитку, роль генетичних факторів.
Атеросклероз як імунозапальний процес;
 порушення ліпідного обміну при цукровому діабеті;
 патологічні процеси обміну ліпідів, що ведуть до розвитку
ожиріння; стеатерея: причини і види;
 процеси ліпідної пероксидації в нормі та в умовах патології;
 регуляція вільнорадкальних реакцій в організмі людини;
 характеристика антиоксидантів і прооксидантів, їх значення для
протікання реакцій пероксидації ліпідів.
Завдання 1. Визначення холестерину в екстрактах реакцією
Сальковського.
Принцип методу. При додаванні концентрованої сірчаної кслоти в розчин,
що містить холестерин, відбувається розвиток червоного забарвлення в
результаті утворення дегідрохолестерину – продукту дегідратації
холестерину.
Хід роботи. У дві сухі пробірки наливають по 1,0 мл екстракту нервової та
м’язової тканин і додають по 1,0 мл концентрованої сірчаної кислоти.
Спостерігають за розвитком забарвлення.
Зробити висновки.
Завдання 2. Визначення процесів ліпідної пероксидації в тканинах.

Визначення вмісту малонового діальдегіду.
Принцип методу заснований на тому, що за високої температури в кислому
середовищі малоновий діальдегід (МДА) реагує з 2-тіобарбітуровою
115
кислотою (ТБК) з утворенням забарвленого тріметінового комплексу з

максимумом поглинання при 535 нм.
Хід роботи. В першу пробірку наливають 3,4 мл 0,2 М тріс-HCl-буфера з 0,15
М розчном KCl; у другу – 1,4 мл того ж буфера ы додають по 1,0 мл розчину
і аскорбінової кислоти; в третю пробірку (контрольна проба на
присутність ендогенного МДА) наливають 3,4 мл буфера і додають 1,0 мл
розчину ТХУ, що містить ЕДТА.У пробірки вносять по 0,1 мл суспензії
мітохондрій і вміщують їх у термостат при С. Після інкубації (15 хв)
зупиняють реакцію в першій та другій пробірках додаванням 1 мл суміші
ТХУ з ЕДТА і осад у трьох пробірках відділяють центрифугуванням. До 2,0
мл над осадової рідини додають по 1,0 мл 0,7%-го розчину ТБК і вміст
поміщують у киплячу водяну баню на 15 хв.
Після охолодження пробірок визначають оптичну щільність на
спектрофотометрі при 535 нм.
Вміст білку визначають одним з методів, описаних у відповідному
розділі.
Розрахунки. Активність ліпідної пероксидації в дослідній пробі
виражають кількістю МДА, що накопився за період інкубації, на 1 мг білку у
пробі.
де оптична щільність проби після інкубації;

А – кількість білку в пробі, мг;
оптична щільність контрольної проби.
Кількість МДА виражають в одиницях оптичної щільності ( ) або
враховують молярний коефіцієнт екстинції
Клініко-діагностичне значення. Процеси ліпідної пероксидації притікають
в організмі здорової людини у незначній мірі. При патологічних станах:
ішемії печінки та міокарду, атеросклерозі, при впливі іонізуючої радіації та
ін. відбувається активації процесів ліпідної пероксидації, що призводить до
порушення структури та функції біологічних мембран, до патології клітин.
Приклади тестів КРОК 1:
Основна:
1. Березов Т. Т., Коровкин Б. Ф. Биологическая химия. – М., «Медицина»,
1982 – 749 ст.
2. Николаев А. Я. Биологическая химия. – М., «Высшая школа», 1989 –
495 ст.
116
Додаткова:
1. Алимов Е. К., Аствацатурьян А. Т., Жаров Л. В. Липиды и жирне
кислоты в норме и при ряде патологических состояний. – М.,
«Медицина», 1975 – 278 ст.
2. Владимиров Ю. А., Арчаков А. И. Процессы перекисного окисления
липидов. – М.
3. Кушманова О. Д., Ивченко Г. М. Руководство к лабораторным
занятиям по биологической химии. – М., «Медицина», 1983 – 272 ст.
4. Леннджер А. Основы биохимии. В 3 томах. – М., «Мир», 1985 – 1056
ст.
Метаболізм амінокислот. Ензимопатії амінокислотного обміну.

Praktichni Roboti Modul 2 15-16n R

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Praktichni Roboti Modul 2 15-16n R

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1

Тематичний план практичних занять з модулю 2

Введення в біохімію. Біохімічні компоненти клітин.

Тема заняття № 1. Контроль початкового рівня знань. Засвоєння

Завдання 2. Визначення наявності речовини у розчині за

Завдання 3. Кількісне визначення білка в досліджуваному розчині

Приклади тестів „Крок-1”

1. Для виявлення функціональних груп (-SH, -NH2, імідазольних) у білках,

10. Ізоелектрична точка білка - це значення рН, за якого:

Ферменти та коферменти. Регуляція метаболізму

Тема заняття № 2. Дослідження фізико-хімічних властивостей білків-

Фермент Об’єкт Субстрат Умови Реакція:

Об’єкт дослідження Досліджуваний фермент Субстрат

№ пробірки Фермент Субстрат Реакція Фелінга

Клініко-діагностичне та практичне значення. Амілаза синтезується

1.Методом рентгеноструктурного аналізу на молекулі АДГ, виділили ділянка

Тема заняття № 3. Визначення активності ферментів, дослідження

Розрахунок. Для розрахунку активності амілази необхідно знати

А отже: А (амілазна активність) = 320 одиниць.

Досліджувана Кількість 0,1 М NaOH, що Висновок

Тема заняття № 4. Вивчення регуляції ферментативних процесів та аналіз

Вміст пробірок № пробірки

Вміст пробірок № пробірки

1. Кофактори, коферменти та простетичні групи.

Приклади тестів “Крок-1”

Основні закономірності обміну речовин. Цикл трикарбонових кислот.

Завдання 3. Дослідити функціонування ЦТК мітохондрій за

Приклади тестів “Крок-1”

Тема заняття № 7. Дослідження процесів біологічного окислення, окисного

1. Біологічне окислення субстратів в клітинах:

Вміст пробірок Пробірка

Після додавання метиленової синьки обидві пробірки поміщають в

Додавання етилового спирту інактивує цитохромоксидазу та

4. Ферменти дихального ланцюга здійснюють окиснення біологічних субстратів

5. Цитохроми – компоненти дихального ланцюга мітохондрій, що здійснюють

6. НАДН+Н+-дегідрогеназа – фермент, що знаходиться на внутрішній мембрані

7. Назвати останній компонент мультиензимного комплексу дихального

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія. - Київ-Тернопіль: Укрмед- книга, 2000. -

Тема заняття № 8. Засвоєння принципів хеміоосмотичної теорії окисного

 Пояснювати механізми спряження біологічного окислення та окисного

1. Окисне фосфорилювання і синтез АТФ в мітохондріях:

Принцип методу. В процесі окислення різних субстратів і передачі

Оцтова кислота додається для повноти денатурації білка в контрольній

Приклади тестів “Крок-1”

Метаболізм вуглеводів та його регуляція

Тема заняття № 9. Дослідження гліколізу – анаеробного окислення

1.Гомогенат м’язів Глікоген

ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1:

Тема заняття № 10. Дослідження аеробного окислення глюкози та

4.0,85 М розчин сахарози з ЕДТА,

Завдання 2. Визначення вмісту пірувату в суспензії мітохондрій.

ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1:

Тема заняття №11. Дослідження катаболізму та біосинтезу глікогену.

1. Тварин при раціональному

2. Тварин в стані голоду

ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1

Тема заняття №12. Дослідження механізмів метаболічної та гормональної

№ і вміст пробірок Інтенсивність Зробити висновки.

Безбілковий фільтрат крові:

Завдання 2. Розрахунок вмісту сіалових кислот при нагріванні в крові за

Досліджуваний об’єкт Екстинкція Умовні Висновок

Примітка. Величину екстинкції помножують на 1000.

ПРИКЛАДИ ТЕСТІВ КРОК 1