КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ННЦ «Інститут біології та медицини»

Кафедра «Цитології, гістології та
репродуктивної медицини»

ГЕМОГЛОБІНИ. СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ МІОГЛОБІНУ

ТА ГЕМОГЛОБІНУ. РЕАКЦІЇ ОКСИГЕНАЦІЇ. ГЕМОГЛОБІН ЯК
ПЕРЕНОСНИК КИСНЮ ТА ДІОКСИДУ ВУГЛЕЦЮ

Реферативна робота
З дисципліни «Гематологія»
студента 4 курсу
денної форми навчання за
спеціальністю «Біологія»
Лавринович Наталії Сергіївни

Оцінка захисту роботи

___________________

Київ – 2022 р.
 2

ЗМІСТ

ВСТУП...........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ МІОГЛОБІНУ...............................4

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ ГЕМОГЛОБІНУ...........................7

РОЗДІЛ 3 РЕАКЦІЇ ОКСИГЕНАЦІЇ. ГЕМОГЛОБІН ЯК

ПЕРЕНОСНИК КИСНЮ ТА ДІОКСИДУ ВУГЛЕЦЮ.......................................9

ВИСНОВКИ...............................................................................................12

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..............................................13

 3

ВСТУП

Міоглобін і гемоглобін, дихальні пігменти ссавців і деяких молюсків,

кільчастих червів і членистоногих, належать до давньої надродини
глобінових білків, асоційованих з гемом. Члени цієї родини мають спільні
структурні та спектральні особливості. Вони також мають спільні загальні
функціональні характеристики, такі як здатність зв’язувати ліганди,
наприклад O2 , CO та NO, на атомі заліза та зазнавати окисно-відновних змін.
Ці властивості використовуються in vivo виконувати широкий спектр
біохімічних і фізіологічних функцій. Хоча визнається, що головна роль
гемоглобіну полягає в оборотному зв’язуванні кисню та доставці його до
тканин, це не єдина його функція, тоді як часто згадувана роль міоглобіну як
білка-накопичувача кисню є, можливо, помилковим уявленням. Крім того,
гемоглобін і міоглобін виявляють ферментативну активність, важливу для їх
функціонування, наприклад, активність NO-діоксигенази або пероксидну
активність, яка може бути частково відповідальною за патофізіологію після
кровотечі. Описано докази цих функцій, і обговорення поширилося на білки,
які були нещодавно відкриті та які експресуються на низьких рівнях у
клітині. Ці білки є гексакоординованими, на відміну від гемоглобіну та
міоглобіну, і широко поширені в тваринному світі (наприклад, нейроглобіни і
цитоглобіни). Вони можуть виконувати функції спеціаліста з доставки кисню
до певних місць у клітині, але також можуть виконувати функції, пов’язані з
O2 зондування та сигналізації та у відповідь на стрес, наприклад, захист від
активних форм кисню та азоту. Гемоглобіни також широко поширені в
рослинах і бактеріях і можуть виконувати аналогічні захисні функції [1].
 4

РОЗДІЛ 1 СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ МІОГЛОБІНУ

Міоглобін відносять до класу гемвмісних білків, тобто він містить

простетичну групу (гем), досить міцно зв'язану з білковою частиною.
Міоглобін належить до глобулярних білків; він має тільки один
поліпептидний ланцюг. Міоглобін є в червоних м'язах і бере участь в
акумулюванні кисню. Під час інтенсивної м'язової праці, коли парціальний
тиск кисню в тканині падає, О2 вивільнюється з комплексу з міоглобіном і
використовується в мітохондріях клітин для отримання необхідної для
роботи м'язів енергії. Міоглобін містить небілкову частину (гем) і білкову
(апоміоглобін) [2].
Гем – молекула, яка має структуру циклічного тетрапіролу, де чотири
пірольні кільця сполучені метиленовими містками і містять чотири метильні,
два вінільні та два пропіонатні бічні ланцюги. Ця органічна частина гему
називається протопорфірином. Можливі 15 варіантів розташування бокових
ланцюгів, але у складі гемопротеїнів присутній лише один ізомер –
протопорфірин ІХ. У гемі чотири атоми азоту пірольних кілець поєднані
чотирма координаційними зв'язками з Fe2+, який міститься в центрі
молекули[3].
Апоміоглобін – білкова частина міоглобіну; первинна структура
представлена послідовністю з 153 амінокислот, які у вторинній структурі
укладені у вісім альфа-спіралей. Альфа-спіралі позначають латинськими
літерами від А до Н, починаючи з N-кінця поліпептидного ланцюга; вони
містять від 7 до 23 амінокислот. Для позначення індивідуальних амінокислот
у первинній структурі апоміоглобіну використовують або написання їхнього
порядкового номера від N-кінця (скажімо, Гіс64, Фен138), або букву альфа-
спіралі й порядковий номер даної амінокислоти в цій спіралі, починаючи з N-
кінця (наприклад, Гіс F8). Третинна структура має вигляд компактної
глобули (усередині практично немає вільного місця), утвореної за рахунок
 5

петель і поворотів в ділянці неспіралізованих ланцюгів білка. Внутрішня

частина молекули практично повністю складається з гідрофобних радикалів,
за винятком двох залишків Гіс, які розміщуються в активному центрі. Гем –
специфічний ліганд апоміоглобіну, що приєднується до білкової частини в
заглибині між двома альфа-спіралями – F і Е. Центр зв'язування з гемом
утворений переважно гідрофобними залишками амінокислот, що оточують
гідрофобні пірольні кільця гемму[2].
До активного центру апоміоглобіну крім гідрофобних амінокислот
входять також два залишки Гіс (Гіс64 і Гіс93, або Гіс Е7 і Гіс F8), які
відіграють важливу роль у функціонуванні білка. Вони розміщені по різні
боки від площини гему і входять до складу спіралей F і Е, між якими
розміщується гем. Атом заліза в гемі може утворювати шість координаційних
зв'язків, чотири з яких утримують Fe2+ у складі протопорфірину ІХ
(сполучаючи його з атомами азоту пірольних кілець), а п'ятий зв'язок виникає
між Fe2+ і атомом азоту імідазольного кільця Гіс F8[2].
Гіс Е7 хоч і не зв'язаний з гемом, він, однак, необхідний для правильної
орієнтації та приєднання другого ліганду – О2 до міоглобіну. Амінокислотне
оточення гему створює умови для досить міцного, але оборотного
зв'язування О2 з Fe2+ міоглобіну. Гідрофобні залишки амінокислот, які
оточують гем, запобігають проникненню до центра зв'язування міоглобіну
води й окисненню Fе2+ до Fe3+. Тривалентне залізо у складі гему не здатне
приєднувати О2 [3].
Нещодавно міоглобіни було виявлено в тканинах мозку, серця та
печінки Chelonia mydas. Однак про наявність міоглобінів у здоровому мозку
ссавців не повідомлялося. Дослідники створили специфічний для мозку
міоглобінів трансгенний штам миші, в якому експресія міоглобінів
знаходиться під контролем транскрипції або послідовності промотора
поліпептиду В фактора, вирощеного з тромбоцитів людини, або промотора
енолази, специфічного для нейронів щурів. Вони виявили, що рівні експресії
міоглобінів були найвищими в гіпокампі, мозочку та корі головного мозку.
 6

Однак, не спостерігалося грубих морфологічних адаптацій нервової тканини

в результаті експресії та не було виявлено жодних статистично значущих
відмінностей в енергетичному стані, що свідчить про те, що міоглобіннавряд
чи може впливати на гомеостаз мозку миші. Також повідомили про
індуковану гіпоксією експресію міоглобіну у мозку звичайного коропа та
припустили, що міоглобін може функціонувати для захисту тканин від
глибокої гіпоксії та ішемії, а також у реоксигенації та реперфузійному
пошкодженні. Отже, буде цікаво перевірити, чи мають трансгенні миші
міоглобінові вищу толерантність до гіпоксії та ішемічного інсульту [3].
 7

РОЗДІЛ 2 СТРУКТУРА Й ФУНКЦІЇ ГЕМОГЛОБІНУ

Гемоглобіни – споріднені білки, які містяться в еритроцитах людини і

хребетних тварин. Ці білки виконують дві важливі функції: перенесення О2
із легень до периферичних тканин; участь у перенесенні СО2 і протонів із
периферичних тканин у легені для подальшого видалення з організму. Кров
щоденно повинна переносити з легень у тканини близько 600 л О2. Оскільки
О2 погано розчинний у воді, то практично весь кисень у крові зв'язаний з
гемоглобіном еритроцитів. Від здатності гемоглобіну насичуватись О2 в
легенях і відносно легко віддавати його в капілярах тканин залежить
кількість отриманого тканинами О2 та інтенсивність метаболізму. З іншого
боку, О2 – сильний окисник, надлишок надходження О2 у тканини може
призвести до пошкодження молекул і порушення структури та функцій
клітин. Тому найважливішою функцією гемоглобіну є його здатність
регулювати спорідненість до О2 залежно від умов у тканинах [4].
Гемоглобіни, як і міоглобін, відносять до гемопротеїнів, але вони мають
четвертинну структуру (складаються з чотирьох поліпептидних ланцюгів),
завдяки якій виникає можливість регуляції їхніх функцій. В еритроцитах
дорослої людини гемоглобін становить 90 % від усіх білків даної клітини.
Гемоглобін А – основний гемоглобін дорослого організму, становить близько
98 % від загальної кількості гемоглобіну, тетрамер, складається з двох
поліпептидних ланцюгів і (22). Гемоглобін А2 – знаходиться в організмі
дорослої людини в меншій кількості, на його частку припадає близько 2 %
від загального гемоглобіну. Він складається з 2- та 2-ланцюгів. Гемоглобін
А1С – гемоглобін А, модифікований ковалентним приєднанням до нього
глюкози (так званий глюкозований гемоглобін). Ембріональний гемоглобін
синтезується в ембріональному жовчному мішку через декілька тижнів після
запліднення. Через два тижні після формування печінки плоду в ній починає
синтезуватися гемоглобін F, який до шести місяців заміняє ембріональний
 8

гемоглобін. Гемоглобін F – фетальний гемоглобін, синтезується в печінці та в

кістковому мозку плоду до періоду його народження. Має тетрамерну
структуру, яка складається з двох - та двох -ланцюгів. Після народження
дитини поступово замінюється на гемоглобін А, який починає синтезуватись
у клітинах кісткового мозку вже на восьмому місяці розвитку плоду.
Конформація окремих протомерів гемоглобіну нагадує конформацію
міоглобіну, незважаючи на те, що в первинній структурі їхніх поліпептидних
ланцюгів ідентичними є 24 амінокислотні залишки. Протомери гемоглобіну,
як і апоміоглобін, складаються з восьми спіралей, скручених у щільну
глобулярну структуру, яка містить внутрішнє гідрофобне ядро та "кишеню"
для зв'язування гему. З'єднання гему з глобіном (білковою частиною)
аналогічне такому ж у міоглобіні – гідрофобне оточення гему, за винятком
двох залишків Гіс Е7 і Гіс F8. Проте тетрамерна структура гемоглобіну
порівняно з міоглобіном має складніший структурно-функціональний
комплекс, ніж міоглобін [5].
 9

РОЗДІЛ 3 РЕАКЦІЇ ОКСИГЕНАЦІЇ. ГЕМОГЛОБІН ЯК

ПЕРЕНОСНИК КИСНЮ ТА ДІОКСИДУ ВУГЛЕЦЮ

Залежно від парціального тиску кисню в тканині, терапевтичний ефект

оксигенації може варіюватися від простого заміщення речовини до
гіпербаричної оксигенації при вдиханні гіпербаричного кисню при 2,5–3,0
ATA.Дивно, але нові дані показали, що не тільки постачання кисню має
значення, оскільки навіть мінімальне підвищення парціального тиску кисню
є ефективним у запуску клітинних реакцій, викликаючи виробництво
факторів, індукованих гіпоксією, і білків теплового шоку.Крім того, було
показано, що екстремальні середовища також можуть взаємодіяти з
геномом; насправді епігенетика, як видається, відіграє важливу роль в
екстремальних умовах і фізичних вправах, особливо коли задіяні зміни
парціального тиску кисню. Гіпербарична киснева терапія, по суті, є
«переривчастим» впливом кисню [6].
Гем має високу спорідненість до оксиду вуглецю (СО). У водному
середовищі вільний від білкової частини гем зв'язується з СО у 25 000 разів
сильніше, ніж О2. Високий ступінь спорідненості гемму до СО порівняно з
О2 пояснюється різним просторовим розташуванням комплексів Fe2+ гему
щодо СО та О2. Основна функція гемоглобіну – транспорт О2 від легень до
тканин. Олігомерна структура гемоглобіну забезпечує швидке насичення
його киснем у легенях (утворення оксигемоглобіну – Нb(О2)4), можливість
відщеплення кисню від гемоглобіну в капілярах тканин при відносно
високому парціальному тиску О2, а також можливість регуляції
спорідненості гемоглобіну до О2 залежно від потреб тканин у кисні. О2
зв'язується з протомерами гемоглобіну через Fe2+, який з'єднаний із чотирма
атомами азоту пірольних кілець гему та атомом азоту Гіс F8 білкової частини
протомера. Зв'язування О2 з координаційним зв'язком Fe2+, що залишився
вільним, відбувається на іншому боці від площини гему в області Гіс Е7
 10

(аналогічно тому, як це відбувається в міоглобіні). Гіс Е7 не взаємодіє з О2,

але забезпечує оптимальні умови для його зв'язування. Зміни конформації (а
відповідно і функціональних властивостей) усіх протомерів олігомерного
білка при приєднанні ліганду тільки до одного з них називають
кооперативними змінами конформації протомерів. Аналогічним чином у
тканинах дисоціація кожної молекули О2 змінює конформацію всіх
протомерів і полегшує відщеплення наступних молекул О2. Кооперативність
у роботі протомерів гемоглобіну можна спостерігати й на кривих дисоціації
О2 для міоглобіну й гемоглобіну. Криві дисоціації показують, наскільки
насичені дані білки О2 за різних значень парціального тиску кисню. Крива
дисоціації О2 для міоглобіну має вигляд простої гіперболи. Це вказує на те,
що міоглобін зворотно зв'язується з лігандом, і сторонні фактори на це не
впливають [7].
Процеси утворення та розкладу оксиміоглобіну перебувають у рівновазі,
і ця рівновага зміщується вліво або вправо залежно від того, додається чи
видаляється кисень із системи. Міоглобін зв'язує кисень, який у капілярах
тканин звільняє гемоглобін, і сам міоглобін може звільняти О2 у відповідь на
підвищення потреб у ньому м'язових тканин і при інтенсивному
використанні О2 у результаті фізичного навантаження. Міоглобін має дуже
високу спорідненість до О2. Навіть при парціальному тиску О2, що дорівнює
1–2 мм рт. ст., міоглобін залишається зв'язаним з О2 на 50 %. Крива
дисоціації для гемоглобіну має сигмоїдну форму (S-подібну). Це вказує на те,
що протомери гемоглобіну працюють кооперативно: чим більше О2 віддають
протомери, тим легше відбувається відщеплення наступних молекул О2. У
капілярах м'язів у стані спокою, коли тиск О2 становить близько 40 мм рт.
ст., більша частина кисню повертається у складі оксигемоглобіну назад до
легень. Під час фізичної роботи тиск О2 у капілярах м'язів знижується до 10–
20 мм рт. ст. Саме в такій ділянці (від 10 до 40 мм рт. ст.) розміщується
"крута частина" S-подібної кривої, де найбільшою мірою виявляється
властивість кооперативної роботи протомерів. Окиснення органічних
 11

речовин з метою отримання енергії відбувається в мітохондріях клітин з

використанням О2, що транспортується гемоглобіном із легень. У результаті
окиснення речовин утворюються кінцеві продукти розпаду СО2 і Н2О,
кількість яких пропорційна інтенсивності процесів окиснення. СО2, що
утворився у тканинах, транспортується до еритроцитів. Там під дією
ферменту карбангідрази відбувається збільшення швидкості утворення
Н2СО3 [8].
Олігомерний білок гемоглобін, на відміну від мономерного
спорідненого білка міоглобіну, здатен приєднувати до специфічних ділянок
чотири різні ліганди: О2, Н+, СО2 і БФГ. Усі вони приєднуються до
просторово розділених ділянок, але конформаційні зміни білка в місці
приєднання одного ліганду передаються на весь олігомерний білок і
змінюють спорідненість до нього інших лігандів. Так, кількість О2, що
надходить до тканин, залежить не тільки від парціального тиску О2, але й від
концентрації алостеричних лігандів, які розширюють можливості регуляції
функцій гемоглобіну. Як розглядали вище, у капілярах працюючого м'яза
збільшення концентрації СО2 і Н+ зменшує спорідненість гемоглобіну до О2
і збільшує віддачу його до тканин. Завдяки впливу регуляторних лігандів
олігомерні білки здатні пристосовувати свою конформацію і функції до змін,
що відбуваються в навколишньому середовищі [4].
 12

ВИСНОВКИ

Завдяки унікальній структурі, кожен із розглянутих білків

пристосований виконувати свою функцію: міоглобін – приєднувати О2, що
вивільнюється гемоглобіном, накопичувати його у клітині й віддавати в разі
необхідності; гемоглобін – приєднувати О2 у легенях, де його насичення
доходить до 100 %, і віддавати О2 у капілярах тканин залежно від зміни в
них тиску О2. Отже, молекула гемоглобіну протягом еволюції набула
здатності сприймати й реагувати на інформацію, яку отримує з
навколишнього середовища. Збільшення концентрації протонів у середовищі
знижує спорідненість О2 до гемоглобіну й посилює його транспорт до
тканин. Глобіни знаходяться не тільки в периферичних тканинах, але і в
ЦНС. Їхня спільна експресія в мозку свідчить про їхню різноманітну роль у
мозку як за фізіологічних, так і за патологічних умов. Більшість досліджень
показали, що вони відносно корисні для підтримки активності нейронів і
виживання. Тому сприяння експресії та/або функції глобіну мозку може бути
перспективною терапевтичною стратегією для лікування відповідних
неврологічних розладів. Хоча вищезазначені дослідження є надихаючими для
пояснення механізмів нейропротекції глобіну мозку, більшість із них
базуються на непрямих або кореляційних експериментальних даних. Таким
чином, краще розуміння молекулярних механізмів, за допомогою яких ці
глобіни функціонують, має фундаментальне та трансляційне значення [3].
 13

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Wilson, M.T. and Reeder, B.J. (2007) “Oxygen-binding haem proteins,”

Experimental Physiology, 93(1), pp. 128–132. Available at:
https://doi.org/10.1113/expphysiol.2007.039735.

2. Wilson, M.T. and Reeder, B.J. (2022) “The peroxidatic activities of

myoglobin and hemoglobin, their pathological consequences and possible
medical interventions,” Molecular Aspects of Medicine, 84, p. 101045.
Available at: https://doi.org/10.1016/j.mam.2021.101045.
3. Yang, S.-hua and Xie, L.-kun (2016) “Brain Globins in physiology and
pathology,” Medical Gas Research, 6(3), p. 154. Available at:
https://doi.org/10.4103/2045-9912.191361.
4. Ahmed, M.H., Ghatge, M.S. and Safo, M.K. (2020) “Hemoglobin:
Structure, function and allostery,” Subcellular Biochemistry, pp. 345–382.
Available at: https://doi.org/10.1007/978-3-030-41769-7_14.
5. Lecomte, J.T.J. (2020) “Hemoglobin: Some (dis)assembly required,”
Biophysical Journal, 118(6), pp. 1235–1237. Available at:
https://doi.org/10.1016/j.bpj.2019.12.041.
6. Balestra, C. and Kot, J. (2021) “Oxygen: A stimulus, not ‘only’ A drug,”
Medicina, 57(11), p. 1161. Available at:
https://doi.org/10.3390/medicina57111161.
7. Sen Gupta, A. (2019) “Hemoglobin-based oxygen carriers: Current state-
of-the-art and novel molecules,” Shock, 52(1S), pp. 70–83. Available at:
https://doi.org/10.1097/shk.0000000000001009.
8. Powell, S.M., Thomas, L.M. and Richter-Addo, G.B. (2020) “The
nitrosoamphetamine metabolite is accommodated in the active site of
human hemoglobin: Spectroscopy and crystal structure,” Journal of
 14

Inorganic Biochemistry, 213, p. 111262. Available at:

https://doi.org/10.1016/j.jinorgbio.2020.111262.