Обмін речовин та енергії – основа функціонування біосистем

План
1. Метаболізм. Особливості обміну речовин в автотрофних та
гетеротрофних організмів.
2. Енергетичний обмін та його етапи.
3. Пластичний обмін (біосинтез білків).
4. Фотосинтез.
5. Хемосинтез.
6. Негативний вплив на організм токсичних речовин. Знешкодження
токсичних сполук у організмі людини
Література:
1. Соболь В.І. Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 класу, 2018. - Ст. 76-
78, 92-110.
2. Андерсон О.А. Біологія і екологія: підруч. для 10 класу, 2018. – Ст. 65-70, 91-100, 105-
108.

1. Метаболізм. Особливості обміну речовин в автотрофних та

гетеротрофних організмів
Обмін речовин (метаболізм) – це загальна властивість, характерна для всіх живих
організмів. Метаболізм (на рівні організму) включає такі процеси:
1. Надходження речовин (дихання, харчування).
2. Перетворення речовин (травлення).
3. Всмоктування.
4. Виведення з організму кінцевих продуктів життєдіяльності (шкіра, легені,
видільна система, травний тракт).
Метаболізм (на рівні клітини):
1. Пластичний обмін (асиміляція, анаболізм) – сукупність реакцій біосинтезу: із
простих низькомолекулярних речовин утворюються складні високомолекулярні
сполуки, амінокислоти → білки, нуклеотиди → нуклеїнові кислоти, вуглекислий газ і
вода → глюкоза. Реакції відбуваються з поглинанням енергії – ендотермічні.
2. Енергетичний обмін (дисиміляція, катаболізм) – сукупність реакцій
розщеплення та окислення: зі складних органічних сполук утворюються прості, бідні
енергією сполуки, що підлягають виведенню з клітини. Реакції відбуваються з
виділенням енергії – екзотермічні.
Через енергетичний і пластичний обмін здійснюється зв’язок із зовнішнім
середовищем. Ці процеси є основною умовою підтримання життя клітини, джерелом її росту,
розвитку і функціонування.
Автотрофні та гетеротрофні організми
За характером живлення і використання енергії в процесі обміну речовин, всі
організми поділяють на дві групи:
1. Автотрофи – здатні синтезувати свої органічні речовини із неорганічних сполук,
використовуючи для цього енергію сонця (фотосинтезуючі організми) або енергію
екзотермічних хімічних реакцій окислення неорганічних речовин (хемосинтезуючі
організми).
Фотосинтетики: всі зелені рослини.
Хемосинтетики: невелика кількість бактерій (нітрифікуючі, сіркобактерії,
залізобактерії).
2. Гетеротрофи – для синтезу своїх органічних сполук використовують складні
органічні сполуки, які для них слугують, як джерелом енергії, так і будівельним матеріалом.
До них відносять: всі тварини, гриби, більшість бактерій та деякі рослини.
Серед гетеротрофів розрізняють:
1. Хижаки – якщо гетеротрофи отримують готові органічні речовини від
живих організмів, призводячи до їх загибелі.
2. Паразити – існують за рахунок інших організмів.
3. Сапротрофи – якщо гететрофи використовують речовини відмерлих
організмів, або їх виділення.
4. Явище мутуалізму – організми, які живляться за рахунок інших, але не
паразитують на них, а знаходяться у взаємно корисних співвідносинах.

2. Енергетичний обмін та його етапи

Енергетичний обмін – це сукупність ферментативних процесів, що відбуваються у
кожній клітині, в результаті яких молекули високомолекулярних сполук розщеплюються в
остаточному підсумку до вуглекислого газу і води, а вивільнювана біологічно корисна енергія
запасається клітиною і потім використовується. Багато ферментів, що каталізують ці реакції,
знаходяться в стінках і кристах мітохондрій.
Етапи енергетичного обміну
1. Підготовчий – проходить поза клітиною в процесі травлення. На цьому етапі
складні органічні сполуки розщеплюються на більш прості: вуглеводи на моносахариди,
жири – на гліцерин і жирні кислоти, білки – на амінокислоти, нуклеїнові кислоти – на
нуклеотиди. Це розщеплення супроводжується незначним виділенням енергії, яка в
основному розсіюється у вигляді тепла.
2. Безкисневий (анаеробний) етап відбувається на внутрішньоклітинних
мембранах гіалоплазми. На цьому етапі речовини, які утворились під час першого етапу
включаються в подальший процес розщеплення без участі кисню.
Гліколіз - це процес перетворення гексоз (найчастіше глюкози) в анаеробних умовах до
піровиноградної кислоти (С3Н4О3). ПВК відновлюється потім до молочної кислоти (у
м’язах, С3Н6О3). Реакція гліколізу відбувається при участі АТФ і фосфорної кислоти. При
безкисневому розщепленні 1 молекули глюкози утворюється 2 молекули АТФ.
С6Н12О6 + 2Н3РО4 + 2АДФ → 2С3Н6О3 + 2АТФ + 2Н2О + 200 кДж
Глюкоза молочна к-та
з них 80 кДж акумулюється в АТФ,
а 120 кДЖ розсіюється у вигляді теплоти
Завдяки гліколізу організм може отримати енергію в умовах дефіциту кисню, а його
кінцеві продукти - ПВК і молочна кислоти зазнають подальших ферментативних перетворень.
Гліколіз дуже близький до бродіння. За рахунок процесів бродіння отримують
енергію більшість мікроорганізмів.
 В залежності від кінцевих продуктів виділяють різні типи бродіння:
1) молочно-кисле (глюкоза окислюється до молочної кислоти);
2) спиртове (утворення етилового спирту із глюкози);
3) масляно-кисле (окислення глюкози до масляної кислоти).
Процес бродіння широко використовується в промисловості для отримання
молочно-кислих продуктів, консервування овочів і фруктів, виробництва сприту.
Гліколіз і бродіння характеризуються тим, що їх кінцеві продукти дуже багаті на
енергію, яка вивільнюється при подальшому окисленні цих речовин до вуглекислого газу і
води.
3. Кисневий (аеробний) етап – клітинне дихання (окисне фосфорилювання)
відбувається в мітохондріях. Піровиноградна (молочна) кислота включається в так
званий цикл лимонної кислоти або цикл Кребса – це близько десяти послідовних
реакцій, у результаті яких від’єднуються всі атоми водню, які належали глюкозі, і
виділяється енергія її хімічних зв’язків. Отже, ПВК або молочна кислота розщеплюється
в послідовних реакціях в остаточному підсумку до вуглекислого газу і водню, який в
свою чергу окислюється киснем повітря до води.
2С3Н6О3 + 36Н3РО4 + 6О2 + 36АДФ → 6СО2 + 42Н2О + 36АТФ + 2600 кДж
з них 1440 кДж акумулюється клітинною у АТФ (55%)
1160 кДж розсіюється у вигляді тепла (45%)
Сумарне рівняння безкисневого і кисневого етапів:
С6Н12О6 + 38АДФ + 38Н3РО4 + 6О2 → 6СО2 + 44Н2О + 38АТФ
За ефективністю перетворення енергії жива клітина перевершує усі відомі в техніці
перетворювачі енергії.
Поява кисневого дихання розглядається як великий ароморфоз в історії життя, що
викликав різке підвищення інтенсивності життєдіяльності.
Особливість, яка якісно відрізняє життя від всіх інших форм руху матерії, полягає в
тому, що численні хімічні реакції суворо упорядковані в часі і просторі. Упорядковані процеси
ефективніші, ніж неупорядковані, тому вони надавали організмам переваги і сприяли
виживанню в процесі природного добору.
Значення АТФ в енергетичному обміні
АТФ – це обов’язковий енергетичний компонент будь-якої живої клітини. АТФ
складається із азотистої основи – аденіну, цукру – рибози, і 3-х залишків молекули фосфорної
кислоти.
АТФ – нестійка структура, в процесі обміну від неї послідовно відокремлюються
залишки фосфорної кислоти шляхом розриву багатого на енергію, але нестійкого зв’язку між
2-им і 3-ім залишками фосфорної кислоти. Відрив однієї молекули фосфорної кислоти
супроводжується виділенням біля 40 кДЖ енергії.
В цьому випадку АТФ переходить в АДФ, а при подальшому відщепленні ще одного
залишку фосфорної кислоти від АДФ, утворюється АМФ.
АТФ → АДФ + ФК + енергія → використовується на синтез білків, ліпідів, вуглеводів,
ДНК, для скорочення м’язів, поділу клітини.
АТФ – це своєрідний акумулятор енергії в клітині, який «розряджається» при її
розщепленні.
 Розщеплення АТФ відбувається в процесі реакцій синтезу білків, жирів, вуглеводів та
будь-яких інших життєво важливих функціях клітини. Ці реакції ідуть з поглинанням енергії,
яка вивільнюється вході розщеплення речовин.
АТФ синтезується в мітохондріях.
3. Пластичний обмін (біосинтез білків)
Біосинтез білка – це складний багатоступеневий процес, в якому бере участь ДНК,
різні види РНК, енергія АТФ і різноманітні ферменти. Кожний білок синтезується на своїй
особливій матриці і для нього потрібна своя особлива іРНК.
Одна молекула іРНК транскрипує послідовність нуклеотидів з відрізка ДНК, рівного
одному гену, і переносить цю інформацію на послідовність розміщення амінокислот у
поліпептидному ланцюгу одного білка.
Роль АТФ і ферментів у біосинтезі білків
Для синтезу білків необхідна енергія. Вона міститься в одному з рибонуклеотидів –
аденозинтрифосфаті (АТФ). Енергія стає доступною, коли АТФ вступає в реакцію з іншими
нуклеотидами або амінокислотами і втрачає 2 свої кінцеві фосфати, вивільнюючи їх у вигляді
неорганічного пірофосфату. АТФ виступає своєрідним біологічним акумулятором високо
енергетичних груп.
Синтез білка – це формування складної молекули білка – полімеру із амінокислот-
мономерів на основі інформації, яка міститься в генах ДНК.

Етапи біосинтезу білка:

І етап – транскрипція – передача інформації про структуру білка з ДНК на іРНК, відбувається
в ядрі і охоплює такі процеси:
 подвійна спіраль ДНК на певному відрізку розкручується і роз’єднується на два
ланцюги під дією фермента гелікази, що зв’язується з ДНК;
 на одному з ланцюгів за участю фермента РНК-полімерази за принципом
компліментарності синтезується про-іРНК (первинний транскрипт);
 первинний транскрипт містить кодуючі ділянки про структуру білка (екзони) та
некодуючі ділянки (інтрони);
 ппроцесинг (видалення інтронів), та спласинг (утворення активної форми іРНК з
екзонів);
 зріла іРНК мігрує з ядра в цитоплазму, а саме – на гранулярну ЕПС, де знаходяться
рибосоми – місце збірки білка з амінокислот.
ІІ етап – активація амінокислот – конденсація їх з АТФ за участю відповідних ферментів з
утворенням аміноацил-тРНК – відбувається в цитоплазмі:
 кожна з 20 амінокислот за допомогою ковалентного зв’язку і АТФ приєднується до
певної тРНК;
 молекула тРНК має чотири активні ділянки: одна з ділянок у всіх тРНК однакова (ЦЦА)
і служить для прикріплення амінокислоти, друга ділянка кодує відповідну
амінокислоту, третя містить антикодон – три нуклеотиди, які комплементарні кодону
іРНК, четверта служить для орієнтації та руху аміноацил-тРНК до місця синтезу білка;
 активовані амінокислоти надходять до рибосом.
ІІІ етап – трансляція – це процес безпосереднього синтезу поліпептидного ланцюга – тобто
перетворення послідовності нуклеотидів у молекулі іРНК у послідовність амінокислотних
залишків молекули білка, відбувається на рибосомах в гранулярній ЕПС:
 ініціація – початок трансляції – триплет АУГ, що кодує амінокислоту метіонін, утворює
ініціативний комплекс, який дає сигнал про початок синтезу поліпептидного ланцюга;
 елонгація – багаторазово повторюваний процес: іРНК зв’язана з рибосомою таким
чином, що опиняється між двома її субодиницями; рибосома рухається зліва направо
по іРНК і складає білкову молекулу. Рибосома має функціональний центр – розміри
відповідають довжині двох триплетів. В одній частині функціонального центру
антикодон тРНК розпізнає кодон іРНК, а в іншій – амінокислота звільняється від тРНК і
кріпиться до рибосоми. Приєднання другої амінокислоти до попередньої відбувається
на тій же рибосомі, але на наступному кодонові іРНК, утворюючи з нею пептидний
зв’язок з відщепленням молекули води. Далі рибосома робить наступний крок по
іРНК, а на її місце надходить друга, третя і т.д. Молекула іРНК з нанизаними на неї
рибосомами називається полісомою;
 термінація – закінчення трансляції: іРНК містить стоп-кодон, який не кодує
амінокислоти, а сигналізує про завершення синтезу білкової молекули. Рибосома
залишає іРНК, а білок від’єднується від рибосоми і йде в ЕПС, по якій транспортується
у певну ділянку клітини.
IV етап – пострансляційні модифікації - білок набуває природної структури – утворює певну
просторову конфігурацію (спіраль, глобула). Ці процеси відбуваються в цитоплазмі,
гранулярній ЕПС, комплексі Гольджі. До синтезованих молекул білків можуть приєднуватись
ацетатна група (ацетилування), фосфатна група (фосфорилювання), цукри (глікозилювання),
ліпіди.
У поліпептид поєднується близько 20 амінокислот за 1 секунду, білкова молекула
середніх розмірів синтезується за 20-60 секунд. Середня тривалість існування синтезованого
білка складає близько двох діб.

Генетичний код
Генетичний код – властива всім живим організмам єдина система збереження
спадкової інформації в молекулах нуклеїнових кислот у вигляді послідовних нуклеотидів.
Генетичний код – це система запису спадкової інформації, за якою послідовність
нуклеотидів у ДНК або іРНК визначає послідовність амінокислот у молекулах білків.
Оскільки в процесі реалізації генетична інформація переписується за допомогою
чотирьох азотистих основ РНК (А, У, Г, Ц).
Кодон (триплет) – послідовність трьох сусідніх нуклеотидів у ДНК або іРНК, яка
кодує певну амінокислоту або початок і кінець трансляції.
Склад першого кодону розшифрували в 1961 році американські генетики Ніренберг і
Маттеї. Ним виявився кодон УУУ, який кодує амінокислоту фенілаланін. За значні успіхи в
роботі з розшифровки генетичного коду Ніренберг і Коран були удостоєні Нобелівської
премії 1968 року.
Оскільки існує 4 типи нуклеотидів, генетичний код складається з 64 кодонів (43=64), з
них 61 кодон кодує 20 амінокислоти. Три кодони (УАГ, УАА, УГА) – нонсенс-кодони, не
кодують жодної амінокислоти і для них не існує тРНК; вони виконують роль сигналів
завершення трансляції (стоп-кодони, кодони-термінатори). Кодони АУГ і ГУГ визначають
початок трансляції і називаються ініціюючими, або стартовими, кодонами.

Друга основа

Перша Третя
основа основа
У Ц А Г

ФЕН СЕР ТИР ЦИС У

ФЕН СЕР ТИР ЦИС Ц
У
ЛЕЙ СЕР - - А
ЛЕЙ СЕР - ТРИ Г
ЛЕЙ ПРО ГІС АРГ У
ЛЕЙ ПРО ГІС АРГ Ц
Ц
ЛЕЙ ПРО ГЛН АРГ А
ЛЕЙ ПРО ГЛН АРГ Г
ІЛЕ ТРЕ АСН СЕР У
ІЛЕ ТРЕ АСН СЕР Ц
А
ІЛЕ ТРЕ ЛІЗ АРГ А
MET ТРЕ ЛІЗ АРГ Г
ВАЛ АЛА АСП ГЛІ У
ВАЛ АЛА АСП ГЛІ Ц
Г
ВАЛ АЛА ГЛУ ГЛІ А
ВАЛ АЛА ГЛУ ГЛІ Г

Властивості генетичного коду:

- триплетність – три послідовно розташовані нуклеотиди – один – триплет (кодон) є
одиницею кодування амінокислот;
- виродженість (надмірність) – 61 кодовий триплет відповідає лише 20 основним
амінокислотам. Одні амінокислоти можуть кодуватись одним триплетом (триптофан,
метіонін), іншим амінокислотам відповідають від 2 до 6 триплетів. Що більше кодових
триплетів відповідають амінокислоті, то надійніше вона захищена від порушення
реалізації генетичної програми;
- неперекривність – тобто один і той самий нуклеотид не може водночас належати до
складу різних триплетів;
- колінеарність – послідовність триплетів нуклеотидів точно відповідає послідовності
амінокислотних залишків у поліпептиді;
- універсальність – полягає в тому, що в усіх живих організмів 20 амінокислот закодовані
однаковими триплетами. Генетичний код має однаковий напрямок. Так, триплету ГУГ у
 клітині людини та в клітині щура відповідає одна амінокислота – валін. Універсальність
генетичного коду свідчить про єдність походження життя на Землі, а також про те, що
генетичний код сформувався на ранніх стадіях еволюції і зберігся до цього часу.

4. Фотосинтез
Фотосинтез – це процес утворення рослинними організмами органічних речовин з
неорганічних за допомогою світлової енергії, що поглинається хлорофілом.
Вперше процес фотосинтезу і роль у ньому хлорофілу описав видатний російський
вчений Тімірязєв (1843-1920 рр.).
Отже, вихідною речовиною для фотосинтезу є вуглекислий газ та вода, а енергією –
сонячне світло. Органічна речовина може синтезуватись тільки в хлоропластах зелених
листків та зеленої частини стебла рослин.
Головна роль у цьому процесі належить зеленому пігменту – хлорофілу, до складу
якого входять атоми магнію. В процесі фотосинтезу відбувається перетворення світлової
енергії на енергію хімічних зв’язків. Фотосинтез у вищих рослин здійснюється у специфічних
органелах клітини – хлоропластах, мембранна система яких представлена гранами.
Джерелом кисню є вода.
Процес фотосинтезу умовно поділяють на світлову (швидку) і темнову (більш
повільну) фази – вперше це виявив 1905 року англійський вчений Блекман.

Світлова фаза фотосинтезу

Отже, фотосинтез – це складний багатоступеневий процес, який відбувається у дві
фази – світлову та темнову. Біохімічні докази існування світлової і темнової фаз були
отримані в 1937 році англійським вченим Хіллом.
Розміщені в пластидах пігменти, в першу чергу молекули хлорофілу, поглинають
промені певної ділянки спектру – червоні, сині, фіолетові. Поглинувши квант світлової
енергії, молекула хлорофілу збуджується, квант світла вириває електрон з її орбіти. В
результаті чого молекула хлорофілу окислюється. А електрон приєднується до сполуки,
яка називається переносником електронів. В процесі наступних окисно-відновних реакцій
електрон транспортується іншим переносником з нижчим окисно-відновним
потенціалом. Звільнювана при цьому енергія використовується перш за все на утворення
АТФ з АДФ, так розпочинається світлова фаза фотосинтезу.
Світлова фаза фотосинтезу починається з моменту поглинання квантів світла
молекулою хлорофілу. При цьому електрони атома магнію в молекулі хлорофілу переходять
на більш високий енергетичний рівень, нагромаджуючи потенціальну енергію. Частина
електронів зразу ж повертається на своє попереднє місце, а енергія, яка виділяється при
цьому, випромінюється у вигляді тепла. Значна частина електронів з високим рівнем енергії
передає її іншим хімічним сполукам для фотохімічної роботи.
Світлова фаза складається з 3-х етапів:
1. Перетворення енергії електронів на енергію АТФ.
АДФ + ФК + Q → АТФ
Оскільки приєднання залишків фосфорної кислоти відбувається за рахунок енергії
світла, цей процес називається фотофосфорилювання.
 2. Фотоліз води.
Н2О → Н+ + ОН-
Дисоційовані іони водню, приєднуючи електрони з високим енергетичним рівнем,
перетворюються на атомарний водень, який використовується в наступних реакціях
фотосинтезу. А гідроксильні іони взаємодіючи між собою, утворюють молекулярний кисень,
воду і вільні електрони:
4ОН- → 2Н2О + О2 + 4 е
3. Відновлення універсального біологічного переносника водню НАДФ+
(нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат) – це речовина, за будовою близька до вітамінів
групи В) до НАДФ.Н:
2е + Н+ + НАДФ+ → НАДФ.Н
Цей процес відбувається на зовнішній поверхні мембрани тилакоїда хлоропласта.
Таким чином, у результаті світлової фази фотосинтезу утворюється АТФ з АДФ,
НАДФ відновлюється і утворюється НАДФ.Н та виділяється молекулярний кисень. АТФ і
+

НАДФ.Н використовуються у темновій фазі фотосинтезу.

Темнова фаза фотосинтезу

Темнова фаза фотосинтезу – це ряд послідовних реакцій, що супроводжуються
поглинанням вуглекислого газу й утворенням вуглеводів.
Ці реакції можуть відбуватися і на світлі, і в темряві.
У результаті семи послідовних ферментативних реакцій з використанням енергії АТФ
і НАДФ.Н утворюється шестивуглецева молекула глюкози.
Отже, у темновій фазі фотосинтезу як результат ряду ферментативних реакцій
відбувається відновлення вуглекислого газу до глюкози:
6СО2 + 18АТФ + 12НАДФ.Н + 12Н+ → С6Н12О6 + 18АДФ + 18Ф + 12НАДФ+
Фотосинтез – це складний багатоступеневий процес, який ґрунтується на окисно-
відновних реакціях, пов’язаних із перенесенням електронів від сполук, які їх постачають, до
сполук, які їх сприймають з утворенням вуглеводів і виділенням в атмосферу молекулярного
кисню.
Процес фотосинтезу виражається таким сумарним рівнянням:
6СО2 + 6Н2О → С6Н12О6 + 6О2

Планетарне значення фотосинтезу

Завдяки фотосинтезу на Землі щорічно утворюється 150 млрд. тон органічної
речовини та виділяється близько 200 млрд. тон вільного кисню.
Фотосинтез підтримує баланс газів у атмосфері, необхідний для життя на Землі,
перешкоджає збільшенню концентрації вуглекислого газу, запобігає надмірному нагріванню
Землі (парниковий ефект). Виділення кисню у процесі фотосинтезу сприяло формуванню
озонового екрану, який захищає все живе від згубного впливу короткохвильової
ультрафіолетової радіації. За своє життя людина споживає біля 4,5 тон їжі, більша частина її –
рослинного походження. 25% ліків добувають із рослин.
Поняття про космічну роль зелених рослин сформулював академік Тімірязєв.
Сприймаючи сонячні промені і перетворюючи їх енергію в енергію органічних
речовин, зелені рослини забезпечують збереження і розвиток життя на Землі. Вони
утворюють майже всю органічну речовину і є основою живлення гетеротрофних організмів.
Весь кисень атмосфери має фотосинтетичне походження. Зелені рослини є ніби
посередниками між сонцем і життям на Землі. Хлорофіл називають «зеленою кров’ю»
планети.
За всієї грандіозності масштабів природний фотосинтез – повільний і
малоефективний процес: рослинами використовується лише 1% всієї сонячної енергії.
5. Хемосинтез
Хемосинтез – це здатність синтезувати органічні речовини із неорганічних, яка
властива деяким бактеріям.
Спосіб за допомогою якого вони мобілізують енергію для синтетичних реакцій,
принципово інший, ніж у рослинних клітин. Цей тип обміну відкрив російський вчений-
мікробіолог – Виноградський (1887 рік).
Бактерії мають спеціальний ферментний апарат, який дає їм змогу перетворювати
енергію хімічних реакцій, зокрема енергію реакцій окислення неорганічних речовин у
енергію органічних сполук, які синтезуються.
Хемотрофні організми – виключно прокаріоти (нітрифікуючи бактерії, залізобактерії,
сіркобактерії).
Нітрифікуючі бактерії послідовно окислюють аміак (NH3) до нітритів (солі НNО2), а
потім – до нітратів (солі НNО3).
Залізобактерії одержують енергію за рахунок окислення сполук двовалентного
заліза до тривалентного. Вони беруть участь в утворенні покладів залізних руд.
Сіркобактерії окислюють сірководень та інші сполуки сірки до сірчаної кислоти
(H2SO4).
Хемосинтезуючі мікроорганізми відіграють виняткову роль у процесах перетворення
хімічних речовин у біогеохімічних циклах.
Біогеохімічні цикли (біогеохімічний колообіг речовин) – це обмін речовинами та
забезпечення потоку енергії між різними компонентами біосфери, внаслідок життєдіяльності
різноманітних організмів, що має циклічний характер.

6. Негативний вплив на організм токсичних речовин.

Знешкодження токсичних сполук у організмі людини
Токсичні хімічні речовини – це речовини, які викликають отруєння всього організму
або окремих систем. До токсичних речовин належать:
 Промислові отруйні речовини, що використовуються на виробництві (розчиинники,
паливо, барвники, хімічні реагенти);
 Отрутохімікати (гербіциди, пестициди), що застосовуються для боротьби з бур’янами і
шкідниками сільськогосподарських культур;
 Лікарські засоби, що за певної дози мають токсичну дію;
 Побутові хімічні засоби (засоби догляду за одягом, меблями, автомобілем, засоби
особистої гігієни, косметичні засоби);
 Рослинні та тваринні отрути (чистотіл, мак снодійний, каракурт);
 Бойові отруйні речовини, що застосовуються як хімічна зброя (зорин, зоман, ФОС).
Токсичні речовини спричиняють зростання захворюваності, смертності, кількості
вроджених вад розвитку, зменшення народжуваності, порушення демографічних
характеристик популяції, зниження середньої тривалості життя. Більшість токсичних речовин
чинять негативний вплив на такі органи і системи:
 Серцево-судинна;
 Нервова;
 Сечовидільна;
 Кровотворна;
 Органи дихання;
 Печінка;
 Слизові оболонки і шкірні покриви.
Знешкодження та виведення токсичних речовин
Знешкодження через метаболізм відбувається двома шляхами:
 Реакції розпаду (окислення, відновлення, гідроліз);
 Реакції синтезу (сполучення з білками, амінокислотами, глюкуроновою та сульфатною
кислотою).
У результаті цих реакцій виникають нетоксичні водорозчинні сполуки, які краще, ніж
початкова речовина, можуть виводитись з організму.
Метаболізм токсинів відбувається в шлунково-кишковому тракті, легенях, нирках,
але головним чином у клітинах печінки на мембранах ендоплазматичної сітки з наступним
виведенням.
Через легені з повітрям, що видихається, виділяються леткі токсичні речовини і леткі
продукти перетворення нелетких токсичних речовин – шляхом дифузії через альвеоли.
Найважливіший орган виведення токсичних речовин з організму – нирки. Через
нирки виводяться продукти обміну речовин, багато токсинів і продуктів їх метаболізму.
Завдяки інтенсивному кровопостачанню речовини, що містяться в крові й підлягають
виведенню, швидко переходять у нирку, а потім виділяються із сечею.
Печінка одночасно є і органом виведення токсинів, що потрапили в кров (шляхом
простої дифузії та активного транспорту), і органом їх метаболізму. Печінка виділяє токсичні
хімічні речовини в жовч.
Виділення токсинів та їх метаболізм через шлунково-кишковий тракт відбувається в
результаті неповного всмоктування, виділення слизовою оболонкою.
Виведення токсинів та їх метаболітів може здійснюватися й іншими шляхами,
наприклад з секретами потових, сальних, молочних, слинних залоз.
 Рекомендована література

Базова
Соболь В.І. Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл.
заг.серед. освіти / В.І. Соболь. - Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. –
272 с. : іл.
Андерсон О.А. Біологія і екологія: підруч. для 10 кл. закладів загальної
середньої освіти: рівень стандарту/ О.А. Андерсон, М.А. Вихренко, А.О.
Чернінський. – К. : Школяр, 2018. – 216 с. : іл.

Допоміжна
1. Соболь В.І. Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 11 кл. закл.
заг.серед. освіти / В.І. Соболь. - Кам’янець-Подільський : Абетка, 2019. –
256 с. : іл.
2. Андерсон О.А. Біологія і екологія: підруч. для 11 кл. закладів загальної
середньої освіти: рівень стандарту/ О.А. Андерсон, М.А. Вихренко, А.О.
Чернінський, С.М. Міюс. – К. : Школяр, 2019. – 216 с. : іл.
3. Барна Іван Загальна біологія. Збірник задач. – Тернопіль: Видавництво
«Підручники і посібники», 2009 – 736 с.
4. Барна Іван. Біологія : Тестові завдання для підготовки до зовнішнього
незалежного оцінювання. – Тернопіль : Підручники і посібники, 2013. – 416
с.
5. Біологія : 10 кл. : Підруч. для загальоосвіт. навч. закл. : рівень стандарту,
академічний рівень / П.Г. Балан, Ю.Г. Вервес, В.П. Поліщук. – К. : Генеза,
2010. – 288 с. : іл.
6. Біологія : підруч. для 11 кл. загальоосвіт. навч. закл. : рівень стандарту,
академічний рівень / П.Г. Балан, Ю.Г. Вервес. – К. : Генеза, 2011. – 304 с. :
іл.
7. Мотузний В.О. Біологія: Навч. посіб. /За ред. О.В. Костильова. – К.: Вища
школа, 2007. – 751 с.: іл.
8. Система органічного світу. Історія та сучасність» (автор Леонтьєв
Д. В., доктор біологічних наук, завідувач кафедри ботаніки Харківського
національного педагогічного університету імені Г.С.
Сковородиhttp://journal.osnova.com.ua/article/67472.
9. Соболь В.І. Біологія. Довідник + тести. Повний повторювальний курс,
підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання / - Кам’янець-
Подільський: ФОП Сисин О.В., 2012. – 796 с.

ІНФОРМАЦІЙНІ РЕСУРСИ

1. http://biology.org.ua/
2. http://my.science.ua/
3. https://www.nobelprize.org/
4. https://www.wikipedia.org/
5. https://lecbank.jimdo.com/