О́бмін речови́н або метаболі́зм — сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах.

Метаболізм
поділяється на дві гілки: катаболізм (дисиміляція або енергетичний обмін), що включає реакції розщеплення
складних органічних речовин до простіших, яке супроводжується їх окисненням і виділенням корисної енергії, та
анаболізм (асиміляція або пластичний обмін) — реакції синтезу необхідних клітині речовин, у яких енергія,
отримана у катаболічних реакціях, використовується. Майже всі метаболічні реакції пришвидшуються
ферментами — каталізаторами білкової природи. Ферменти не тільки роблять можливим швидке протікання у
клітині великої кількості реакцій, що за інших умов потребували би дуже високих температур або/і тиску, а й
дозволяють регулювати їх за потреби. Реакції каталізовані ферментами часто об'єднуються у послідовності, де
продукт однієї стає субстратом для наступної, такі серії реакцій називаються метаболічними шляхами.
Метаболічні шляхи в свою чергу поєднуються між собою, утворюючи складні розгалужені сітки. Важливою
характеристикою основних метаболічних шляхів та їх компонентів є те, що вони є спільними для більшості живих
організмів, що свідчить про єдність походження живої природи. Проте певні особливості метаболізму має не
тільки кожен вид, а й окремі особини в межах виду.

Типи живлення

Майже всі перетворення енергії у метаболічних реакціях можна звести до перенесення електронів між
речовинами, тобто до окисно-відновних реакцій. Різні сполуки відрізняються за спорідненістю до електронів.
Електрони під впливом електрорушійної сили рухаються від речовин із меншою спорідненістю до речовин із
більшою спорідненістю, в цьому процесі їхня енергія вивільняється, її частина може бути використана для
корисної роботи. Організми, для яких джерелом високоенергетичних електронів є відновлені речовини
середовища, називаються хемотрофами (тобто вони живляться хімічною енергією). Вони поділяються на
хемоорганотрофів, що окиснюють органічні сполукти, та літотрофів, джерелом енергії для яких є неорганічні
сполуки. Інша група організмів — фототрофи, також може використовувати як джерело електронів органічні або
неорганічні речовини, проте енергію ці електрони здобувають під впливом світла, що переводить їх у збуджений
стан. Крім джерела енергії та електронів організми також потребують хімічних елементів, у найбільшій кількості
Карбону, Гідрогену та Оксигену. Ті види, які можуть засвоювати ці елементи у формі неорганічних речовин, таких
як вуглекислий газ і вода, та синтезувати із них органічні, називаються автотрофами. Ті ж, які не здатні до цього,
належать до гетеротрофів. Дві найпоширеніші групи живих організмів це фотолітоавтотрофи, наприклад зелені
рослини, водорості та ціанобактерії використовують енергію світла, воду як джерело електронів та вуглекислий
газ для синтезу органічних речовин, і хемоорганогетеротрофи, такі як тварини, гриби і частина прокаріот, що
отримують енергію, електрони і вуглець з органічних сполук. Рідше зустрічаються фотоорганогетеротрофи
(пурпурові та зелені несірчані бактерії), хемолітоавтотрофи (залізобактерії, нітрифікуючі бактерії тощо) та
міксотрофи, що можуть перемикатись із одного типу живлення на інший.

Еволюція метаболізму

Всі відомі живі організми містять такі активовані переносники як АТФ, НАД, ФАД та кофермент А, ці сполуки
об'єднує те, що до їх складу входить аденозин дифосфат, при чому він не бере безпосередньої участі у
перенесенні електронів та хімічних груп. Найпереконливішим поясненням цієї закономірності є те, що перші живі
системи використовували в якості каталізаторів молекули РНК, які проте не могли виконувати функції
переносників енергії. Імовірно, що вже у ранньому РНК світі такі речовини як НАД, ФАД, кофермент А стали
частиною метаболізму, а аденозин дифосфатні групи їм були необхідні для того, щоб взаємодіяти із рибозимами
через утворення водневих зв'язків із залишками урацилу в їхньому складі. Із розвитком білкових каталізаторів
активовані переносники мало змінились, оскільки вони вже були добре налаштовані не виконання своїх функцій.
Їх нуклеотидна частина тепер використовується для взаємодії із певними амінокислотними послідовностями у
складі ферментів. Наприклад НАДН може однаково успішно передавати електрони, не залежно від того, чи його
аденіновий залишок приєднується до ділянки білка чи РНК.