МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІЗКОЛОЇДНОЇ ХІМІЇ

Каплаушенко А.Г., Пряхін О.Р., Чернега Г.В., Варинський Б.О.,

Щербак М.О., Самелюк Ю.Г., Фролова Ю.С.

КИСЛОТНО-ОСНОВНА РІВНОВАГА В ОРГАНІЗМІ.

БУФЕРНІ РОЗЧИНИ

Навчальний посібник

Запоріжжя,2018
 Автори:
доценти: Каплаушенко А.Г., Пряхін О.Р., Чернега Г.В,
ст. викладач: Щербак М.О.
асистенти: Самелюк Ю.Г., Фролова Ю.С.

Рецензенти:
Гладишев В.В. Зав. кафедри технології ліків Запорізького державного
медичного університету, д. фарм. н., професор.
Романенко М.І. професор кафедри біологічної хімії Запорізького
державного медичного університету, д.фарм.н., професор.

Навчальний посібник складено відповідно до програми з медичної хімії

для студентів медичних факультетів. Навчальний посібник побудовано за
загальними темами медичної хімії. Рекомендовано для використання при
вивченні дисципліни«Медична хімія».

Навчальний посібник розглянуто та затверджено:

Цикловою методичною комісією з фармацевтичних дисциплін

(протокол №__ від ________р.),
Центральною методичною радою ЗДМУ
(протокол №__ від ________р.)

2
 Передмова
Біологічні рідини - плазма крові, шлунковий сік, спиномозкова рідина,
жовч, сеча та ін. у своєму складі містять певну кількість катіонів і аніонів, що
утворилися після дисоціації солей органічних кислот і таким чином є
електролітами.
У плазмі крові в основному містяться катіони макроелементів Na+, K+,
Ca2+, Mg2+ и аніони Cl-, HCO3-, H2PO4-, HPO42- , SO42-.
Розчини білків (ВМС) є поліелектроліти. Наявність у білку двох
функціональних груп - COOH і NH2 повідомляють їм властивості кислоти і
основи відповідно. Зі змістом цих з'єднань пов'язані значення осмотичного
тиску і pH середовища біологічних рідин. У зв'язку з цим, для інтерпретації
багатьох біологічних явищ необхідно знати закономірності процесів, що
відбуваються, в розчинах електролітів, давати кількісну оцінку рівноважним
процесам - електролітичній дисоціації, реакціям протолізу і гідролізу,
утворенням і розчиненню осаду і ін..
Велику роль в нормальному функціонуванні організму грає кислотно-
основна рівновага, що визначається значенням pH внутрішніх середовищ.
Останнім часом виявлені порушення кислотно-лужної рівноваги при
різних серцево-судинних захворюваннях: При ішемічній хворобі серця
закономірне виникнення ацидозу, при інфаркті міокарду спостерігається
зрушення рН в кислу область. Одночасно спостерігається зниження іонів
калію в плазмі крові і еритроцитах.
Важкі форми цукрового діабету супроводжуються зменшенням рН
крові.
Величина рН істотно впливає на обмін речовин в організмі, в основі
якого лежать різні ферментативні реакції.
Для кожного ферменту існує окрема область рН, в якій дія ферменту
оптимальна.
Постійність рН внутрішніх середовищ організму підтримується разом
з фізіологічними механізмами, буферними системами. Знання механізмів дії
3
буферних систем, визначення рН є необхідним для корекції кислотно-
основного балансу.

4
 КИСЛОТНО-ОСНОВНІ РІВНОВАГИ.
БУФЕРНІ СИСТЕМИ

Мета заняття (загальна): Вивчити теорії кислот і підстав,

властивості сильних і слабких електролітів, методи визначення рН, поняття
про буферні розчини.

Цільові задачі:
 вивчити теорії кислот і підстав, а також властивості сильних і
слабких кислот;
 навчитися проводити розрахунки міри, константи дисоціації, рН
розчину (в т.ч. буферного), буферної місткості;
 опанувати методики визначення рН розчинів, у тому числі
біологічних рідин;
 навчитися давати оцінку достовірності отриманих результатів;
 засвоїти тестовий матеріал по темі зайняття.

Студент повинен знати:

- теорії кислот та основ;
- параметри, які характеризують кислотно-основні рівноваги;
- властивості сильних та слабких кислот;
- метод визначення концентрації кислот та основ;
- характеристику буферних розчинів;
- застосування основних положень кислотно-основної рівноваги до
живих організмів

Студент повинен вміти:

- визначати концентрацію кислоти або основи титриметричним
методом;

5
- користуватися бюреточною установкою, магнітною мішалкою.
- проводити розрахунки рН сильних і слабких кислот і підстав;
- готувати буферні розчини;
- проводити розрахунок буферної місткості;
- визначати достовірність проведених вимірів і розрахунків

6
 ТЕОРЕТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ З ТЕМИ ЗАНЯТТЯ

Постійність кислотно-основної системи рівноваги, як відомо, є однією

з основних умов нормальної життєдіяльності організму. Від величини рН
залежить стабільність мембран, функції ферментів, дисоціація електролітів,
нервово-м'язова збудливість і провідність, комплексоутворення та ін.
процеси.
Кислотно-основна система є співвідношенням між концентраціями
активних мас водневих і гідроксильних (основних) іонів. Його
характеризують за допомогою рН - негативний десятковий логарифм
концентрації водневих іонів.
Зрушення рН на  0,1 в порівнянні з фізіологічною нормою
призводить до розладу дихання і кровообігу, на  0,3 – втраті свідомості, а в
діапазоні  0,4 – загибелі організму.
В процесі життєдіяльності організму утворюються як кислі, так і
лужні продукти метаболізму, причому перших утворюється майже в 20 разів
більше, ніж других. Тому механізми, що забезпечують підтримку постійність
кислотно-основної системи організму, спрямовані на нейтралізацію і
виведення, передусім кислих продуктів метаболізму.
Розрізняють 2 варіанти порушення кислотно-основного балансу:
Ацидоз – типовий патологічний процес, що характеризується
абсолютним або відносним збільшенням змісту в організмі кислих і
зменшенням лужних речовин.
Газовий ацидоз виникає при збільшенні pCO 2 в артеріальній крові
(наприклад, при альвеолярній гіповентиляції), негазовий ацидоз - при
накопиченні в організмі кислих продуктів тканинного метаболізму
(наприклад, при цукровому діабеті).
Алкалоз – типовий патологічний процес, що характеризується
абсолютним або відносним збільшенням в організмі лужних або зменшенням
кислих речовин. Газовий алкалоз розвивається при надмірному виділенні
7
вуглекислоти (наприклад, при висотній хворобі), негазовий алкалоз - при
надмірному вступі лужних або виділенні кислих речовин (наприклад, при
неприборканій блювоті).

Механізми регуляції кислотно-основної системи організму дуже

ефективні і здатні компенсувати значні зрушення рН.
Підтримка кислотно-основної системи організму забезпечується
буферними системами крові і тканин і функціонуванням фізіологічних
механізмів компенсації: легенів, нирок, печінки, ШКТ, кісткової тканини,
шкіри.
Тому вивчення кислотно-основних рівноваг, а також буферних систем
є актуальним.

Теорія розчинів слабких електролітів

У 1887 р. С.Арреніус створив теорію електролітичної дисоціації

(ТЕД).
Основні положення.
1. Електроліти при розчиненні або розплавленні розпадаються на іони.

8
 2. У розчині електролітів сольватовані (гідратовані) іони рухаються
хаотично. При пропусканні через розчин електричного струму катіони
рухаються до катоду ( - ), а аніони - до аноду ( + ).
3. Дисоціація (іонізація) - процес оборотний.
Слабкі електроліти в розчинах дисоціюють неповністю.
Ступінь електролітичної дисоціації  показує долю молекул, що
розпалися на іони.
Ступінь електролітичної дисоціації розраховується як відношення
числа молекул, що розпалися на іони (n), до загального числа молекул
розчиненої речовини (No):

Ступінь дисоціації виражається в долях одиниці або у відсотках.

Наприклад, якщо  = 30 %, те це означає, що з кожних 100 молекул
електроліту на іони розпадається 30 ( = 0, 3).
Наприклад,

⃗1
V
⃗
V2
СН3СООН CН3СОО– + Н+

Згідно із законом діючих мас швидкість прямої реакції

V1 = k1[CH3COOH], а швидкість зворотної реакції
V2=k2[CH3COO–][H+].
У розчині встановлюється рівновага між процесами дисоціації і
асоціації : V1 = V2, тому константа рівноваги, що відповідає дисоціації
слабкого електроліту, називається константою дисоціації (Кд):

9
 − +
[CH 3 COO ]⋅[ H ]
Кх.р. = [CH 3 COOH ] =Кд

Тут в чисельнику дробу стоїть концентрація іонів - продуктів

дисоціації, а в знаменнику - концентрація недисоційованих молекул. Згідно
ТЕД основними характеристиками слабкого електроліту є ступінь його
дисоціації  і константа дисоціації (іонізації)Кд.
Ступінь дисоціації залежить від природи електроліту і розчинника,
температури, присутності в розчині інших іонів і від концентрації.
Константа дисоціації залежить тільки від природи розчинника,
електроліту і температури, але не залежить від концентрації. Тому, для
характеристики слабкого електроліту зручніше користуватися константою
дисоціації.
Чим більше Кд, тим краще цей електроліт розпадається на іони, тим
сильніше електроліт.
Між Кд і  існує взаємозв'язок. Якщо позначити концентрацію
електроліту, що розпадається на два іони, через С, а ступінь його дисоціації в
цьому розчині через , то концентрація кожного з іонів буде С, а
концентрація недисоцийованих молекул С(1–). Тоді рівняння константи
дисоціації має вигляд:

2
Cα
Кд = 1−α .

Це рівняння є математичним вираженням закону розведення

Оствальда.
Для розчинів, в яких дисоціація електроліту дуже мала ( <<1),
рівняння закону Оствальда спрощується:

10
 Кд  С2 або   √ К д /С

 √ К д⋅V

де С – концентрація бінарного електроліту (моль/л),
1
V= C – це розведення (л/моль).

Закон розведення Оствальда формулюється таким чином: "При

розведенні (розбавленні) розчину слабкого електроліту ступінь його
дисоціації збільшується".
На практиці для характеристики слабкого електроліту часто
використовують показник константи дисоціації рК. рК = – lgК д. Чим більше
рК, тим слабше електроліт.

Теорія розчинів сильних електролітів

Розроблена у 1923 р. П.Дебаєм та С.Хюккелем.

Основні положення.
1. Сильні електроліти у водних розчинах повністю диссоціюють,
тобто міра дисоціації  = 1 або 100%. У розчинах електролітів іони
взаємодіють з полярними молекулами розчинника і утворюються
сольватні оболонки (оболонки гідратів, якщо розчинник - вода).
Оболонки гідратів збільшують розмір іонів і тому зменшується
здатність іона переносити електричний струм, брати участь у хімічних
реакціях.
2. Іони взаємодіють один з одним і навколо кожного гідратованого
іона виникає "іонна атмосфера" з гідратованих іонів протилежного
знаку, що гальмує дію кожного іона.

11
 Виникнення оболонок гідратів і іонних атмосфер дозволяє говорити
лише про уявний ступінь дисоціації, оскільки вона не відповідає дійсному
ступеню розпаду електроліту на іони.
У зв'язку з цим для розчинів сильних електролітів вводиться

величина, що називається активністю (активною концентрацією).

Під активністю електроліту розуміють умовну ефективну
концентрацію, відповідно до якої електроліт проявляє себе в хімічних
реакціях, колігативних властивостях розчинів, при перенесенні електричних
зарядів.
Активність пов'язана з істинною концентрацією розчиненої речовини
співвідношенням

a=fа ⋅ С,
де С - аналітична концентрація, моль/л;
а - активність електроліту, моль/л; f
а - коефіцієнт активності (величина безрозмірна).
fа = уявна

Коефіцієнт активності fа характеризує відхилення деяких

властивостей реального розчину сильного електроліту з концентрацією С від

12
властивостей розчину при нескінченному розведенні або ідеального розчину,
тобто за відсутності міжіонних взаємодій.
Наприклад,
якщо fа =1, то рух іонів в розчині вільний, відсутня взаємодія іонів і в
цьому випадку а = З;
якщо fа  1, то виникають електростатичні взаємодії між іонами.
Коефіцієнт активності fа залежить від величини заряду іона, природи
розчинника, температури і концентрації іонів.
Іншою кількісною характеристикою міжіонних електростатичних
взаємодій є іонна сила розчину I :

I = 1/2 (С1z12 +С2 z22 + ....Сi zi2)

де: С - концентрація даного іона в моль/кг,
z - заряд кожного іона.

Між іонною силою розчину I і коефіцієнтом активності f а існує

взаємозв'язок:

lg fа = – 0,5 z2 ,
де z – заряд іону.

Чим більше іонна сила розчину і величина заряду іонів, тим менше
коефіцієнт активності.
Іонна сила плазми крові людини близька до 0,15 моль/кг.

Класифікація кислот та основ

Перша теорія, що розділила речовини на кислоти і основи, була

запропонована Ареніусом.

13
 Згідно Ареніусу, кислоти - це речовини, при дисоціації яких у
водному розчині утворюються іони водню H+, а основи - речовини, при
дисоціації яких утворюються іони гидроксила OH-.
Проте ця теорія виявилася неспроможною, оскільки не враховувала
взаємодії часток розчиненої речовини з розчинником. Так, наприклад,
неможливо було, спираючись на теорію Ареніуса, пояснити, чому при
розчиненні деяких солей у воді середовище могло бути кислим або лужним, а
при переході до неводних розчинників багато речовин повністю змінювали
свої кислотно-основні властивості.
Вирішити ці протиріччя намагалося багато вчених.
На початку XX століття практично одночасно з'явилися дві теорії
кислот і основ: теорія Бренстеда-Лоурі і теорія Льюїса, розвинена пізніше
Пірсоном.
Найбільш загальною теорією кислот і основ є теорія Усановича.
Проте, коло явищ, з якими стикається аналітична хімія, найбільш задовільно
описується з позицій протолітичної теорії Бренстеда-Лоурі. Ця теорія вдало
пояснює практично усі процеси в розчинах, а при розгляді неводних систем
ця теорія отримала загальне визнання.

Основні теорії кислот та основ

Теорія Льюїса.
По Льюїсу кислоти - речовини, що приймають пару електронів,
основи - речовини, що віддають її. При цьому утворюються ковалентні
зв'язки.
У клас кислот потрапляють молекули, утворені атомами з
незаповненою восьмиелектронною оболонкою (BF3, SO3), катіоні-
комплексоутворювачі (Fe3+, Co2+ та ін.), галогеніди з ненасиченими зв'язками
(TiCl4), молекули з поляризованими подвійними зв'язками (CO2, SO2); у клас

14
основ - молекули, що містять вільні електронні пари (NH 3, H2O), аніони,
органічні сполуки з подвійними і потрійними зв'язками, ароматичні сполуки.
Розширивши класи речовин, теорія Льюїса не змогла дати головного
для хімії: кількісну критерію оцінки сили кислот і основ, яка міг би служити
основою для аналітичних розрахунків кислотно-основних рівноваг,
наприклад, визначення рН.
Теорія Пірсона.
При взаємодії кислоти-акцептора пари електронів з основою-донором
пари електронів не обов'язково повинен утворюватися ковалентний зв'язок, а
можуть виникати іонна і координаційна зв'язку.
Згідно цієї теорії до кола кислотно-основних реакцій включаються
реакції комплексоутворення.
Теорія Усановича.
Кислоти - речовини, що віддають катіони або приймають аніони (чи
електрони), основи - речовини, що віддають аніони (чи електрони) і
приймають катіони.
При такому формулюванні до класів кислот і основ включаються
кислоти і основи Люіса, окисники і відновники.

Протолітична теорія кислот та основ

Теорія Бренстеда-Лоури дає найбільш загальні уявлення про кислоти і
основи.
Згідно цієї теорії кислоти - речовини або іони, здатні віддавати іон
водню (протон), основи - речовини або іони, здатні приймати протони. Є
речовини, здатні бути і донорами, і акцепторами протонів, їх називають
амфолітами.
Кислоти і основи можуть бути молекулярними, катіонними і
аніонними (таблиця. 1, 2).

Таблиця 1
15
 Кислоти (за теорією Бренстеда–Лоурі)
Типи кислоти Приклад Реакція кислотно-основної взаємодії
у водному розчині
Молекулярні HCl, H2CO3, HNO3, H2S + H2O  HS- + H3O+
кислоти HCOOH, H2S К-та1 осн2 осн1 к-та2
Катіонні NH4+, C2H5OH2, NH4+ + H2O  NH3 + H3O+
кислоти [Zn(H2O)6]2+, H3O+ К-та1 осн2 осн1 к-та2
Аніонні HSO4-, HCO3-, HCO3- + H2O CO32- + H3O+
кислоти HC2O4- К-та1 осн2 осн1 к-та2

Таблиця 2
Основи (за теорією Бренстеда–Лоурі)
Типи основ Приклад Реакція кислотно-основної взаємодії
у водному розчині
Молекулярні NH3, CH3NH2, NH3 + H2O NH4+ + OH-
основи C6H5NH2 Осн1 к-та2 к-та1 осн2
Катіонні [Al(H2O)5OH]2+ [Zn(H2O)5OH]++H2O [Zn(H2O)5]+
основи [Zn(H2O)5OH]+ +OH-
Аніонні основи Cl-, NO2-, HCOO-, NO2- + H2O  HNO2 + OH-
CO32-, HCO3- Осн1 к-та2 к-та1 осн2

Усі реакції кислотно- основної взаємодії по теорії Бренстеда- Лоурі

полягають в оборотному перенесенні протона від кислоти до основи.
У результаті такого перенесення утворюється пара нових часток, одна
з яких здатна віддавати протон, а інша - його приймати.
Таким чином, при взаємодії кислоти і основи утворюються зв' язані з
ними кислоти і основи:

16
 HA + B  HB+ + A-
кислота1 основа2 зв'язана зв'язана
кислота2 основа1

Наприклад,
HCOOH + H2O  H3O+ + HCOO-
кислота1 основа2 зв'язана зв'язана
кислота2 основа1

або
H2O + NH3  NH4+ + OH-
кислота1 основа2 зв'язана зв'язана
кислота2 основа1

Іонний добуток води та водневий показник

Вода - дуже слабкий електроліт і диссоціює несуттєво. Дисоціація
Н2О – це протолітична реакція:

Н2О + Н2О ⇄ Н3О+ + ОН–

основа 1 кислота 2 кислота1 основа 2
або спрощенно: Н2О ⇄ Н+ + ОН–

Константа дисоціації води при 298К, визначена методом електричної

провідності, рівна:

Кд(Н2О) = = 1,8  10 16моль/л

17
 Вода є присутньою у великому надлишку, її концентрація [Н 2О] може
вважатися постійною і складає 55,6 моль/л (1000 г : 18 г/моль = 55,6 моль).
Об'єднуємо дві постійні величини Кд(Н2О) и [H2O] в одну, отримуємо:

=[H+][OH–] = 1,8  1016  55,6 = 10 14

Величину K H 2 O називають іоним добутком води. Ця величина

постійна при цій температурі. Із зростанням температури іонний твір води
збільшується.
Якщо [H+] = [OH ] = 10–7 моль/л, то це нейтральне середовище. Якщо
[H+] [OH], т.е. [H+] 107, то розчин має кисле середовище. Якщо [H+][OH
], т.е. [H+] 10 7, то розчин має лужне средовище.

Водневий показник.
На практиці використання концентрації водневих іонів [H+] для
характеристики cередовища не дуже зручно. Тому для цієї мети
використовують негативний десятковий логарифм активності (концентрації)
водневих іонів, що називається водневим показником рН середовища:

рН = – lg a(H+) або рН = –lg[H+]

Аналогічно гідроксильний показник рОН = – lg a(OH  ) або рОН = –

lg[OH ]
Наприклад, якщо [H+] = 10 2 моль/л (кисле середовище), то рН = 2, а
коли [H+] =109 моль/л (лужне середовище), то рН = 9. В нейтральному
середовищі [H+] = 107 моль/л і рН = 7. Із цих прикладів виходить, що:
якщо рН = 7, то це нейтральне середовище;
якщо рН < 7, то це кисле середовище;
якщо рН > 7, то це лужне середовище.
18
 Логарифмуючи твердження [H+][OH-] = 10–14 і провівши математичні
перетворення, отримуємо: рН + рОН = 14.
Шкала [Н+] та рН

Розрахунок рН розчинів сильних і слабких електролітів

1. Для розчинів сильних кислот та основ:
2−
а) H2SO4 2H+ + SO 4 , [H+] = CH (к-ты)fa,
де СН – молярна концентрація еквіваленту, fa – коефіцієнт активності;
для розбавлених розчинів fa 1.
рН = – lg[H+] = – lg CH (к-ти) fa.
б) Ва(ОН)2  Ва2+ + 2ОН–, [ОН–] = CH (осн.) fa
рОН = – lg[ОН–] = – lg CH (осн.) fa
рН = 14 – рОН

2. Для розчинів слабких кислот та основ:

а) СН3СООН ⇄СН3СОО– + Н+, [H+] = CH (к-ти),
де CH (к-ти) – кількість продисоційованих молекул слабкої
кислоти
рН = – lg[H+] = – lgCH (к-ти).
+
б) NH4OH ⇄ NH 4 + OH–, [OH–] = CH (осн.),
де CH (осн.) – кількість продисоційованих молекул слабкої
основи
рОН = – lg[ОН–] = – lg CH (осн.) 
рН = 14 – рОН.

Роль іонів водню в біологічних процесах

19
 Біологічні рідини містять сильні і слабкі кислоти: HCl, H 2CO3,
піровиноградну, молочну кислоти і інші.
Розрізняють три види кислотності в біологічних рідинах:
1.Загальна кислотність – це загальна концентрація сильних і слабких
кислот. Загальну кислотність зазвичай визначають методом
кислотно-основного титрування.
2.Активна кислотність дорівнює активності (концентрації) вільних
іонів водню в розчині. Мірою активної кислотності служить
значення рН розчину.
3.Потенціальна кислотність дорівнює концентрації
непродисоційованих молекул слабких кислот і розраховується за
різницею значень загальною і активною кислотностей.
Будь-яка біологічна рідина в нормі має певне значення активної
кислотності, тобто рН.

Таблиця 3.
Інтервал значень рН важливіших біологічних рідин
Шлунковий сік 0,9 – 2,0
Сеча 5,0 – 8,0
Слюна 5,6 – 7,9
Плазма крові 7,36 – 7,44
Слізна рідина 7,6 – 7,8
Сік підшлункової залози 8,6 – 9,0

Цілий ряд патологічних процесів, що протікають в організмі, може

призводити до зміни рН деяких біологічних рідин. Тому визначення рН
біологічних рідин (шлунковий сік, сечі і ін.) використовуються при
діагностиці і контролю за ефективністю терапії.

20
 Визначення реакції середовища і знання концентрації іонів Н + у
біорідинах часто є необхідним у біохімічних дослідженнях (дослідження
активності ферментів).

Визначення водневого показника

Колориметричне визначення рН грунтоване на зміні кольору
кислотно-основних індикаторів, забарвлення яких залежить від рН
середовища.
Індикатори можуть бути одноколірними, такими, що мають
забарвлення тільки в лужному середовищі, а в кислому середовищі -
безбарвні (фенолфталеїн, нитрофеноли), і двоколірними, такими, що мають
різне забарвлення в кислому і лужному середовищах (метилоранж,
феноловий червоний та ін.).
Кожен індикатор характеризується показником титрування і
інтервалом (зоною) переходу забарвлення.
Показник титрування рТ - це значення рН в межах інтервалу переходу
забарвлення, при якому спостерігається найбільш різка зміна кольору
індикатора.
Інтервалом переходу забарвлення індикатора називається інтервал
значень рН (рН), в межах якого відбувається помітна оком зміна
забарвлення індикатора.
Межа інтервалу переходу приблизно рівна рТиндикатора  1.
При визначенні рН розчину можна використати тільки той індикатор,
в інтервал переходу забарвлення якого входить рН досліджуваного розчину.
Таблиця 4
Кислотно-основні індикатори
Індикатор рТинд. Інтервал переходу забарвлення
забарвленя I рН забарвлення II
Метиловий помаранчевий 3,7 червоний 3,1–4,4 жовтий

21
 Метиловий червоний 5,7 червоний 4,2–6,3 жовтий
Лакмус 7,0 червоний 5,0–8,0 синій
Фенолфталеїн 9,2 безбарвний 8,2– малиновий
10,0

Зазвичай спочатку визначають приблизне значення рН за допомогою

універсального індикатора.
Універсальний індикатор - це суміш декількох індикаторів з різними,
але примикаючими один до одного інтервалами переходу забарвлення, що
охоплюють шкалу рН від 1 до 14, причому ця суміш індикаторів має певне
забарвлення при тих або інших значеннях рН.
Універсальний індикаторний папір - це фільтрувальний папір,
просочений універсальним індикатором. До неї додається кольорова шкала зі
значеннями рН для кожного забарвлення.
Точність визначення не перевищує 0,5 ед. рН. По приблизному
значенню рН підбирають індикатор для точнішого визначення.
Визначення (іонометричне) потенціометра рН грунтоване на вимірі
електрорушійної сили (ЭДС) гальванічного ланцюга, складеного з
індикаторного напівелементу (електроду визначення), потенціал якого
залежить від рН середовища (скляний, водневий, хінгідронний) і електроду
порівняння (хлорсрібного, каломельного), що має постійний потенціал.
Вимірювальна шкала іономеру (рН-метра) градуйована як в міллівольтах, так
і в ед. рН.
Точність визначення до 0,01 ед. рН.
Можна використати для визначення рН каламутних і забарвлених
рідин.

22
 Буферні розчини

Буферні розчини - це розчини, величина рН яких мало змінюється при

додаванні до них невеликих кількостей сильних кислот або лугів, а також при
розбавленні.
З точки зору протонної теорії простий буферний розчин складається із
слабкої кислоти і зв'язаної їй основи або слабкої основи і його зв'язаної
кислоти. В цьому випадку буферна дія розчинів характеризується наявністю
кислотно-основної рівноваги:
НА ⇄ Н + + А–
слабка зв'язана
кислота основа
В + Н+ ⇄ ВН+
слабка зв'язана
основа кислота

Утворювані зв'язані кислотно-основні пари НА/А– і В/ВН+ називають

буферними системами.
Класифікація буферних систем
1. Кислотні. Складаються із слабкої кислоти і солі цієї кислоти.
Наприклад, ацетатна буферна система (CH3COOH+СН3СООNa),
гідрокарбонатна буферна система (H2CO3 +NaHCO3).
2. Основні. Складаються із слабкої основи і його солі. Наприклад,
аміачна буферна система (NH3H2O + NH4Cl).
3. Солеві. Складаються з кислої і середньої солі або двох кислих
солей. Наприклад, карбонатна буферна система (NaHCO 3+Na2CO3), фосфатна
буферна система (КН2PO4 + К2НPO4).
4. Амінокислотні та білкові. Якщо сумарний заряд молекули
амінокислоти або білку дорівнює нулю (ізоелектричний стан), то розчини
цих з'єднань не є буферними. Їх буферна дія починає проявлятися тоді, коли
23
до них додають деяку кількість кислоти або лугу. Тоді частина білку
(амінокислоти) переходить з ізоелектричного стану у форму "білок-кислота"
або відповідно у форму "білок-основа". Утворюється суміш двох форм білку:
а) слабка "білок-кислота" + сіль цієї слабкої кислоти; б) слабка "білок-
основа" + сіль цієї слабкої основи:

де R - макромолекулярний залишок білку.

Розрахунок рН буферних систем
Для розрахунку рН у буферному розчині на прикладі ацетатного
буфера розглянемо процеси, в що нім протікають, і їх вплив один на одного.
Ацетат натрію практично повністю дисоціює на іони, ацетат-іон
піддається гідролізу, як іон слабкої кислоти:

CH3COONa  Na+ + CH3COO–

CH3COO– + HOH ⇄ CH3COOH + OH–

Оцтова кислота, що також входить у буфер, дисоціює лише в

незначному ступені:

24
 CH3COOН ⇄ CH3COO– + H+

Слабка дисоціація СН3СООН ще більше пригнічується у присутності

СН3СООNa, тому концентрацію недисоційованої оцтової кислоти приймаємо
практично рівній її початковій концентрації:

[СН3СООН] = [кислота]

З іншого боку, гідроліз солі також пригнічений наявністю в розчині

кислоти. Тому можна вважати, що концентрація ацетат-іонів у буферній
суміші практично дорівнює початковій концентрації солі без урахування
концентрації ацетат-іонів, що утворюються в результаті дисоціації кислоти:

[СН3СОО–] = [сіль]

Згідно із законом діючих мас, рівновага між продуктами дисоціації

оцтової кислоти і недиссоційованими молекулами підкоряється рівнянню:

+ −
[ H ][ CH 3 COO ]
Кд = [CH 3 COOH ] .

Підставивши загальну концентрацію кислоти і солі в рівняння

константи дисоціації, отримаємо:

[ кислота]
[Н+] = Кд [сіль ] ,
звідси для кислотних буферних систем:

25
 [сіль ]
рН = рК(кислоти) + lg [ кислота ] .

Це рівняння називають рівнянням Гендерсона – Гассельбаха.

Після аналогічного висновку для основних буферних систем:

[сіль ]
рОН = рК(основи) + lg [ основа] ,
[сіль ]
(основи) – lg
[ основа]
рН =14 – рК

де рК(кислоти), рК(основи) - негативний десятковий логарифм константи

електролітичної дисоціації слабкої кислоти; слабкої основи;
[сіль] - концентрація солі
[кислота] - концентрація кислоти
[основа] - концентрація основи.

З цих рівнянь видно, що рН кислотної (основної) буферної системи

залежить від природи слабкого електроліту (рК (кислоти), рК (основи)) і від
співвідношення концентрацій солі і кислоти (основи).
Слід зазначити, що буферні системи ефективно підтримують рН в
діапазоні:
рК(кислоти)  1 для кислотних систем;
14 – (рК(основи)  1) для основних систем.

Механізм дії буферних систем:

1. Розбавлення. При розбавленні водою відбувається зменшення
концентрації обох компонентів у буферній системі однаковою мірою, тому
26
величина їх співвідношення не зміниться. рК (кислоти) і рК (основи) є
постійними при цій температурі і не залежать від розбавлення. Дійсно,
одночасне пониження концентрацій кислоти і солі в ацетатній буферній
системі від 0,1М до 0,001М при розбавленні водою змінює рН буферного
розчину з 4,63 до 4,73 (ця нікчемна зміна рН при розбавленні буферного
розчину в 100 разів обумовлена деякою зміною коефіцієнта активності солі).
Отже, розбавлення зрештою мало змінює рН буферних систем.
2. Додавання кислот та основ. При додаванні невеликих кількостей
сильних кислот або основ рН буферних систем змінюється трохи. Наприклад,
розглянемо ацетатний буфер:

СН3СООН / СН3СОО–
кислотний компонент – основний компонент–
слабка кислота зв'язана основа

а) При додаванні до ацетатного буфера невеликої кількості HCl,

відбувається взаємодія іонів Н+ з основним компонентом буферного розчину:

Н+ + СН3СОО– ⇄ СН3СООН.

Ступінь дисоціації СН3СООН мала і концентрація [H+] практично не

змінюється. рН буферного розчину зменшиться, але трохи.
Таким чином, якщо до ацетатного буфера додати Х моль/л HCl, то рівняння
для розрахунку рН буферної системи набирає вигляду:

[cіль]
−¿ Х ¿
рН = рК(кислоти) + lg [ кислота ]+Х

б) При додаванні невеликої кількості NaOH, - іони нейтралізуються

кислотним компонентом буферного розчину:

27
 + СН3СООН ⇄ СН3СОО – + Н2О.

В результаті цього, додана сильна основа замінюється еквівалентною

кількістю слабкої зв'язаної основи (СН3СОО-), яка у меншій мірі впливає на
реакцію середовища. рН буферного розчину збільшується, але трохи.
Таким чином, якщо до ацетатного буфера додати У моль/л NaOH, то
рівняння для розрахунку рН буферної системи набирає вигляду:

[cіль ]+У
рН = рК(кислоти) + lg [ кислота ]−У

Буферна місткість
Здатність буферного розчину зберігати значення рН при додаванні
сильної кислоти або лугу приблизно на постійному рівні характеризує
буферна місткість.
Буферна місткість (В) - це число мілі еквіваленту сильної кислоти або
лугу, яке необхідно додати до 1 л буферного розчину, щоб змістити його рН
на одиницю.
Буферна місткість системи визначається по відношенню до тих, що
додаються кислоті (Вкисл.) або основі (луги) (Восн.) і розраховується по
формулах:

C H (HA )⋅V ( HA )
,
Вкисл.= |pH− pH 0|⋅V (б . p . )

C H (B )⋅V ( B )
,
= |pH− pH 0|⋅V (б . p . )
осн.
В

28
 де V(HA), V(B) - об'єми доданих кислоти або луги, л.;
Сн(НА), Сн(В) - молярні концентрації еквіваленту відповідно кислоти і
луги; V(б.р.) - об'єм початкового буферного розчину, л.;
рНо, рН - значення рН буферного розчину до та після додавання
кислоти або лугу;
|рН-рНо| - різниця рН по модулю.

Буферна місткість по відношенню до кислоти (Вкисл.) визначається

концентрацією (кількістю еквівалентів) компонента з основними
властивостями; буферна місткість по відношенню до основи (Восн.)
визначається концентрацією (кількістю еквівалентів) компонента з
кислотними властивостями у буферному розчині.
Максимальна буферна місткість при додаванні сильних кислот і
підстав досягається при співвідношенні компонентів буферного розчину
рівному одиниці, коли рН = рК, при цьому Восн. = В кисл. (рис.4.1).

Мал.2. Зміна буферної місткості залежно від величини відношення

[сіль]/[кислота].
Тому, застосування будь-якої буферної суміші обмежене певною
областю рН (областю буферування), а саме:
29
 рН = рК(кислоти)  1 для кислотних систем, або
рН= 14 – (рК(основи)  1) для основних систем.

Буферна місткість залежить не лише від відношення концентрацій

компонентів буферного розчину, але і від загальної концентрації буферної
суміші.
Нехай, наприклад, дані два буферні розчини, один з яких містить по
100, а інший - по 10 мілімолей оцтової кислоти і ацетату натрію. Порівняємо,
як змінюються їх рН при додаванні до 1 л кожного розчину 5 мілімолей
соляної кислоти.
Кислота, що додається, вступить в реакцію з ацетатом натрію, і це
відношення в першому розчині стане рівним 0,9, а в другому 0,33. У
результаті у першого розчину відношення сіль/кислота і, отже, величина рН
змінилися менше. Звідси видно, що перший буферний розчин має більшу
буферну місткість.
Таким чином, буферна місткість в основному залежить від
співвідношення концентрацій компонентів і їх абсолютних концентрацій, а
отже, від розбавлення.

Буферні системи організму

Головним джерелом іонів водню в організмі є вуглекислий газ, що
утворюється в результаті метаболізму (обміну речовин)  15000 ммоль/добу.

Гідратація вуглекислого газу призводить до утворення вугільної

кислоти:

−
СО2 + Н2О ⇄ Н2СО3 ⇄ HCO3 + Н+

30
 У меншому ступені кількість іонів Н+ (30-80 ммоль/добу) обумовлена
надходженням в організм, а також утворенням в ньому таких кислот як
сірчаною (в результаті обміну амінокислот, що містять сірку), фосфорною
(при метаболізмі фосфорвмісних сполук), органічних кислот, що
утворюються при неповному окисленні ліпідів і вуглеводів.
Організм звільняється від кислот завдяки процесам дихання і
сечовиділення, тобто в організмі існує взаємозв'язок між метаболічними
процесами і газообміном.
У оцінці кислотно-основного стану організму важливе не лише
визначення значення рН, але і характеристика механізмів, що забезпечують
регуляцію цього параметра.
Якби в організмі не було негайних буферних механізмів і
респіраторної (дихальною) компенсації, то тоді навіть звичайні, щоденні
навантаження кислотами супроводжувалися б значними коливаннями
величини рН.
Постійність рН рідких середовищ організму підтримується в живих
організмах буферними системами. Головним з них є гідрокарбонатна,
гемоглобінова, фосфатна і білкова.
Дія усіх буферних систем в організмі взаємозв'язана, що забезпечує
біологічним рідинам постійне значення рН. У організмі людини і тварин
буферні системи знаходяться в крові (плазмі і еритроцитах), в клітинах і
міжклітинних просторах інших тканин.
Буферні системи крові представлені буферними системами плазми
крові і буферними системами еритроцитів.
Буферні системи плазми - гідрокарбонатна, білкова і фосфатна, роль
останньою незначна. На їх частку припадається 44% буферної місткості
крові.
Буферні системи еритроцитів - гемоглобінова, гідрокарбонатна,
система органічних фосфатів (фосфатна). На їх частку припадається 56%
буферної місткості крові.
31
 Таблиця 5
Буферна місткість окремих буферів крові
Назва буферної системи % відносної
буферної місткості
Гемоглобін і оксигемоглобін 35%
Органічні фосфати 3%
Неорганічні фосфати 2%
Білки плазми 7%
Гідрокарбонат плазми 35%
Гідрокарбонат еритроцитів 18%

Найбільш важливим буфером організму є гідрокарбонатна буферна

система, що забезпечує близько 55% буферної місткості крові. Більше того,
ця система займає центральне положення серед усіх інших важливих
механізмів гомеостазу іонів водню, включаючи гемоглобінову буферну
систему (яка забезпечує 35% буферної місткості крові), а також секрецію
іонів водню у бруньках.
Безпосередньо виміряти дуже низьку концентрацію вугільної кислоти
в крові практично неможливо.
При рівновазі з розчиненим СО2 в рівняння замість [Н2СО3] вводять
[СО2].
Рівняння Гендерсона-Гассельбаха приймає наступний вигляд:

−
[ HCO3 ]
K
рН = 6,1 + lg [CO 2 ] , де рК = –lg д1 (Н2СО3) = 6,1

Практично в крові вимірюють парціальний тиск вуглекислого газу

СО2.

32
 Концентрацію розчиненого в плазмі СО2 розраховують,
перемножуючи на константи розчинності СО2.
Якщо виражено в кілопаскалях (кПа), то константа дорівнює 0,23,
якщо мм. рт. ст. – 0,03.
PCO
Тому, якщо 2 виражене в кПа, рівняння набуває наступну форму:

[ HCO−3 ]
[ PCO ⋅0 , 23 ]
рН = 6,1 + lg 2

Парціальний тиск СО2 в плазмі крові в нормі становить ~ 5,3 кПа (40
мм рт.ст.), що відповідає концентрації СО2 ~ 1,2 ммоль/л.
Підтримання сталості цього рівня залежить від рівноваги між
вивільненням СО2 в результаті реакцій обміну речовин і втратами з організму
через альвеоли.
У клітинах ниркових канальців і в еритроцитах частина СО 2
затримана легенями, використовується для утворення гідрокарбонату-іонів.
Нирки відіграють провідну роль у підтриманні сталості концентрації
бікарбонатів у крові, що циркулює. Еритроцити здійснюють тонку регуляцію
бікарбонатів у плазмі крові.
PCO
При 2 плазми крові 5,3 кПа ці дві тканини підтримують у нормі
постійну позаклітинну концентрацію гідрокарбонату-іонів 24 ммоль/л.
−
Співвідношення у позаклітинній рідині [НС O3 ] / [СО2] (обидві величини в
ммоль/л) становить 20:1.
За рівнянням Гендерсона–Гассельбаха це співвідношення відповідає
величині рН плазми крові дорівнює 7,4:

24
рН = 6,1 + lg 1,2 = 6,1 + lg20 = 6,1 + 1,3 = 7,4

33
 Таким чином, активна реакція плазми артеріальної крові у здорових
людей відповідає рН= 7,40.
−
Зниження співвідношення [НС O3 ] / [СО2] < 20 є причиною ацидозу.
Ацидоз може бути обумовлений підвищеним утворення іонів водню Н + або
посиленим виділенням з організму гідрокарбонатів.
−
Підвищення співвідношення [НС O3 ] / [СО2]> 20 призводить до
алкалозу.
Так як в плазмі крові основну роль у зв'язуванні іонів Н + грає
гідрокарбонат-аніонів, його концентрація в плазмі обумовлює резервну
лужність крові.
Фосфатна буферна система міститься як в крові, так і в клітинної
рідини інших тканин, особливо в нирках.
У клітинах вона представлена КН2РО4 і К2НРО4. В плазмі крові і
міжклітинному просторі NaH2PO4 і Na2HPO4. Основну роль у механізмі дії
цієї системи відіграє іон:

H 2 PO−4 ⇄ Н+ + HPO42−

Кислота сопр. Основа

Збільшення концентрації Н+ призводить до зсуву реакції вліво, тобто
до утворення кислоти:

2− −
HPO4 + Н+ ⇄ H 2 PO 4

Основа сопр. Кислота

Білкові буферні системи є амфолітними, оскільки у їх склад входять

-амінокислоти, що містять групи з кислотними властивостями (–СООН і –

34
 +
NH 3 ) і основними властивостями (–СОО– і –NH2). Механізм дії такої
буферної системи можна представити наступним чином:
кислотна буферна система

а) H3N+ – R – COOH + OH– ⇄H3N+ – R – COO– + H2O

білок–кислота

б) H3N+ – R – COO– + H+ ⇄H3N+ – R – COOН

сіль білка–кислоти
(поєднане підстава)
основна буферна система

а) H2N – R – COO– + Н+ ⇄H3N+ – R – COO–

білок–основа

б) H3N+ – R – COO– + ОН– ⇄H2N – R – COO– + Н2О

сіль білка–підстави
(сполучена кислота)
де R – макромолекулярний залишок білка.
Роль білків плазми крові у гомеостазі іонів водню дуже мала.

Гемоглобінова буферна система знаходиться тільки в еритроцитах.

Механізм її дії пов'язаний з приєднанням і віддачею кисню. У зв'язку з цим
гемоглобін (Нр) має окислену ННрО2 і відновлену ННр форми.

−
ННр + О2 ⇄ ННрО2⇄ Н+ + НвО 2

ННр ⇄ Н+ + Нв–

35
 Механізм дії заснований на реакціях:
НpО−2 + Н+ ⇄ ННрО2 ННр + О2

основа

−
ННрО2 + ОН– ⇄ НpО 2 + Н2О

Кислота

ННр + ОН– ⇄ Нр– + Н2О

Кислота
Нр– + Н+ННр
Основа

З представлених вище схематичних реакцій видно, що додавання

сильної кислоти або сильного лугу викликає захисну реакцію буферної
системи по збереженню постійного значення рН середовища, що
пояснюється зв'язуванням додаються Н+ та ОН– освітою малодисоціюючих
електролітів.
Гемоглобіновая буферна система в організмі ефективно функціонує
тільки в поєднанні з гідрокарбонатною системою.
Оскільки аеробні процеси обміну речовин в еритроцитах майже не
відбуваються, вони виробляють відносно мало СО2.
З плазми крові згідно з концентраційним градієнтом СО 2 дифундує в
еритроцити, де фермент карбоангідраза каталізує її взаємодія з водою, що
приводить до утворення вугільної кислоти.
По мірі дисоціації Н2СО3 звільняються іони Н+ в основному
взаємодіють з гемоглобіном як буферною системою.

36
 В еритроцитах збільшується концентрація гідрокарбонат-іонів, які
дифундують у позаклітинну рідину відповідно з концентраційним
градієнтом.

Мал.3. Освіта гідрокарбонатів в еритроцитах

Таким чином, велика частина СО2 надійшов у кров, з'являється в

плазмі зовсім не у вигляді кислоти, а як гідрокарбонат-іони. Саме
присутність в еритроцитах гемоглобіновой буферної системи і
карбоангідрази дає можливість еритроцитів пройти цей фокус.
Дія всіх буферних систем організму взаємопов'язані. Надійшли ззовні
або утворилися в процесі обміну речовин Н+ іони зв'язуються в слабо
дисоціюючих з'єднання, тому в рідинах організму міститься значно менше
вільних іонів Н+, що надходить туди.
Однак при захворюваннях органів системи дихання, кровообігу,
печінки, нирок, при отруєннях, голодуванні, опіковій хворобі, нестримній
блювоті, виснажливих проносах і т. д. може мати місце порушення кислотно-
основної рівноваги. Воно може супроводжуватися або збільшенням
концентрації іонів водню в рідинах організму і такий стан отримав назву
37
ацидозу, або зменшенням концентрації іонів водню, і такий стан отримав
назву алкалозу.

Схема захисту проти ацидозу

Ацидоз зустрічається частіше, так як в організмі при розпаді багатьох

речовин утворюються кислоти. Як зазначалося вище, буферні системи крові
та нирки стабілізують рН крові і тим самим всю внутрішню середу
організму.
Розберемо більш докладно механізм захисту проти ацидозу.
З'явився іон водню при ацидозі нейтралізується гідрокарбонат-іоном
буферної системи крові з утворенням слабо дисоціюючої вугільної кислоти:

−
Н+ + HCO3 ⇄Н2СО3

Надмірна кількість останньої розщеплюється до Н2О і СО2.

Н2СО3  Н2О + СО2

видаляється
через легені

38
 Видалення СО2 через легені означає заміщення іонів водню
молекулами води за рахунок гідрокарбонат-іонів. Це виснажує буферну
систему, однак в нирках виробляється нова кількість гідрокарбонат-іонів.

39
 ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІ РОБОТИ

Робота № 1. Визначення активної кислотності біологічних рідин

Мета роботи: навчитися визначати активну кислотність рідин
колориметричним і потенціометричним методами.
Прилади і реактиви:
досліджувані розчини № 1 і № 2;
два стаканчика ємністю 50мл;
скляна паличка;
універсальний індикаторний папір;
іономір універсальний ЕВ-74 або іономір лабораторний І-176;
дистильована вода ;
фільтрувальний папір.

Хід виконання роботи

Завдання 1. Визначення рН розчинів №1 і №2 з допомогою
універсального індикатора.
Чисту скляну паличку опустіть у досліджуваний розчин і доторкніться
нею до смужки індикатора.
Порівняйте забарвлення вологої ділянки індикаторного паперу за
колориметричною шкалою рН.
Визначте рН досліджуваного розчину і запишіть його значення в
таблицю результатів досвіду.
Після визначення рН розчину № 1 скляну паличку вимийте, протріть
шматком фільтрувального паперу і зробіть визначення рН розчину № 2.
Занесіть отримані результати визначення в таблицю.

Завдання 2. Визначення рН розчинів № 1 і № 2 з допомогою

іономеру.

40
 Перед початком роботи ознайомтеся з інструкцією до приладу.
Досліджуваний розчин налийте в чистий стаканчик, опустіть електроди в
розчин на 1,5 см.
Подальший порядок виконання роботи описано в "Інструкції з
експлуатації іономеру".
Перед визначенням рН другого розчину електроди слід обережно
промити дистильованою водою і краплі води з електродів прибрати
фільтрувальним папером.
Отримані результати занесіть у таблицю і розрахуйте активну
кислотність розчинів за формулою: [H+] = 10–pH.
рН за рН за
№ Розчину універсальному іономером [ H+ ],моль/л
індикатром
1
2

1) Зробіть висновок про характер середовища в досліджуваних

розчинах.
Порівняйте [ H+] в обох розчинах.
2) Порівняйте точність обох методів.

Робота №2. Приготування буферних розчинів та дослідження

механізму буферного дії.
Мета роботи: навчитися готувати буферні розчини; розраховувати
рН; вивчити механізм буферної дії при додаванні води або невеликої
кількості кислоти.
Обладнання та реактиви.
• пробірки, конічні колби на 100 мл, мірні піпетки на 10 і 2 мл
• розчини: оцтової кислоти (СМ = 0,1 моль/л), ацетату натрію (СМ = 0,1
моль/л), соляної кислоти (СМ = 0,1 моль/л).
41
 • індикатори: універсальний індикатор, фенолфталеїн, метилоранж.

Хід виконання роботи

Завдання 1. Приготувати розчини за наданою схемою,
розрахувати рН по рівнянню:
[сіль ]
рН = рКд(кислоти) + lg [ кислота]
і визначити дослідним шляхом. Отримані дані занести в таблицю 1.
Таблиця 1
Номер розчину 1 2 3
Число мл 0,1 М 9 5 1
розчину CH3COOH
Число мл 0,1 М 1 5 9
розчину CH3COONa
рН обчислений
рН експериментальний

Визначення рН розчину
Смужку універсального індикаторного паперу помістіть на листок
фільтрувального паперу.
Приготований в пробірці розчин ретельно перемішайте і нанесіть за
допомогою чистої скляної палички на смужку індикаторного паперу,
порівняйте забарвлення за шкалою рН.
Значення рН запишіть у таблицю.

Завдання 2. Перевірити буферну дію розчинів.

а) Вплив розведення.
У дві пробірки налийте по 2 мл буферного розчину № 2 , потім в
першу додайте 2 мл, а в другу – 4 мл води.

42
 Розчини перемішайте і визначте рН за допомогою універсального
індикатора. Результати занесіть у таблицю.
Вихідний 2 мл розчину № 2 2 мл розчину № 2 + 4
розчин + 2 мл води мл води
№2
рН

б) Вплив додавання кислоти. Налийте в одну пробірку 2 мл

буферного розчину № 3, а в другу – 2 мл води і визначте рН за допомогою
універсального індикаторного паперу. Потім додайте в обидві пробірки по 2
краплі 0,1 М розчину HCl , ретельно перемішайте і знову визначте рН.
Результати занесіть у таблицю
Системи Вихідне значення pН після додавання 2
рН капель 0,1 М HCl
Буферний розчин № 3

H2O

У висновках поясніть причини спостережуваних змін або їх

відсутність в дослідах а) і б).

Робота № 2. Визначення буферної ємності

Мета роботи: визначити буферну ємність двох ацетатних буферних
розчинів по відношенню до лугу.
Обладнання та реактиви.
• іономір універсальний ЕВ-74 або іономір лабораторний І-176
• стаканчики на 50 мл, мірні піпетки, бюретки, фільтрувальний папір,
скляні палички.

43
 • розчини: оцтової кислоти (СМ = 0,1 моль/л), ацетату натрію (СМ = 0,1
моль/л), гідроксиду натрію (СМ = 0,1 моль/л).
Хід виконання роботи
В один із стаканчиків налийте 6 мл розчину CH3COOH і 14 мл
розчину CH3COONa і перемішайте отриманий розчин скляною паличкою.
Виміряйте початкове значення рН за допомогою іономеру.
Порядок виконання роботи описано в «Інструкції з експлуатації
іономеру». (Перед кожним визначенням рН електроди слід обережно
промити дистильованою водою і краплі води з електродів прибрати
фільтрувальним папером).
З бюретки в стаканчик додайте 2 мл 0,1 М розчину NaOH,
перемішайте і виміряйте рН.
У другу склянку налийте 14 мл розчину CH3COOH і 6 мл розчину
CH3COONa, перемішайте і виміряйте значення рН.
З бюретки додайте 2 мл розчину NaOH, перемішайте і знову
виміряйте рН.
Результати всіх вимірювань занесіть у таблицю.
Буферну ємність розрахуйте за формулою:

C Н (NaOH)⋅V (NaOH)
Восн.= |pH−pH 0|⋅V (буферного розчину )

Таблиця
Співвідношен Вихідне Значення рН V(мл) В
ня значення рН після обсяг (моль/
сіль/кислота рН0 додавання доданої лед.рН)
NaOH лугу
14/6 2
6/14 2

44
 За результатами роботи зробіть висновки від яких факторів залежить
рН буферного розчину і буферна ємність.

45
 ТЕСТОВИЙ САМОКОНТРОЛЬ

1. Як зміниться константа дисоціації оцтової кислоти при розбавленні

розчину в 4 рази:
а) збільшиться у 2 рази;
б) зменшиться в 2 рази ?
в) не зміниться
г) зменшиться в 4 рази

2. За значеннями рК кислот при 250С визначте, у 0,1 М розчині який з

них концентрація Н+ - іонів найменша:
а) мурашина, рК = 3,75
б) оцтова, рК =4,75
в) щавелевооцтова, рК = 2,6
г) молочна, рК = 3,9 ?

3. Виберіть правильні твердження – ступінь дисоціації слабкої основи

в розчині
а) залежить від природи слабкої основи і розчинника
б) зменшиться при збільшенні температури
в) зменшиться при збільшенні концентрації підстави
г) збільшиться при додаванні в розчин гідроксиду натрію

4. Як зміниться ступінь дисоціації пропіонової кислоти при

розбавленні розчину в 4 рази:
а) збільшиться у 2 рази
б) не зміниться
в) зменшиться в 2 рази
г) збільшиться у 4 рази?

46
 5. Які з тверджень, що характеризують іонну силу розчину, вірні:
а) іонна сила – міра межіонних електростатичних взаємодій у
розчинах електролітів
б) при збільшенні іонної сили розчину величина коефіцієнта
активності іонів в розчині збільшиться
в) в 0,1 М розчині NaCl іонна сила менше, ніж в 0,1 М розчині MgSO4
г) іонна сила фізіологічного розчину дорівнює 0,15 моль/кг

6. Виберіть правильні твердження - коефіцієнт активності іонів у

розчині
а) показує міру відхилення властивостей реального розчину від
властивостей
ідеального розчину
б) залежить від іонної сили розчину
в) тим менше, чим більше заряд іона
г) тим більше, чим більше концентрація електроліту в розчині

7. Коефіцієнт активності іонів в розчині НС1 зменшиться при:

а) додавання NаС1
б) розбавленні розчину
в) зниженні температури
г) підвищення температури

8. З точки зору протолітичної теорії кислот і основ визначте, в якій

реакції вода виступає у ролі основ :
+
а) NH3 + HОН ⇄ NH 4 + OH–
б) СН3СООН + НОН ⇄ СН3СОО– + H3O+
в) RNH2 + НОН ⇄ [RNH3]+ + OН–
3− 2−
г) PO 4 + НОН ⇄ HPO4 + ОН–

47
 9. У 10 л розчину міститься 3,7 г Са(ОН) 2. Чому дорівнює рН цього
розчину (тут і в наступних розрахункових тестах вважати коефіцієнти
активності іонів в розчині рівними одиниці, а температуру рівній 298К):
а) 1
б) 2
в) 12
г) 13 ?

10. 100 мл 0,01 М розчину NaOH розбавили водою до 10 літрів. Чому

дорівнює рН отриманого розчину :
а) 10
б) 13
в) 1
г) 4 ?

11. На титрування 5 мл розчину H2SO4 витратили 4,10 мл 0,1020 М

розчину NaOH. Чому дорівнює рН розчину кислоти:
а) 1,38
б) 2,0;
в) 2,08
г) 1,08 ?

12. Активна кислотність шлункового соку дорівнює 0,04 моль/л. Чому

дорівнює рН цієї рідини :
а) 1,4
б) 1,8
в) 2,6
г) 4,0 ?

48
 13. рОН соку підшлункової залози дорівнює 5,4. Чому дорівнює
активна кислотність (моль/л) цієї рідини :
а) 2,5110–9
б) 108,6
в) 4,010–6
г) 5,4 ?

14. В яких межах змінюється рН соку підшлункової залози в організмі

здорової людини:
а) 5,0 – 8,0
б) 0,9 – 2,0
в) 8,6 – 9,0
г) 7,36 – 7,44 ?

15. За значенням рН біологічної рідини можна визначити:

а) активну кислотність
б) потенційну кислотність
в) загальну кислотність
г) концентрацію Н+ - іонів

16. Підберіть пари водних розчинів речовин, при зливанні яких будуть
утворюватися буферні системи (зверніть увагу на продукти реакцій):
1. 200 мл 0,2 М розчину NН4ОН
2. 100 мл 0,3 М розчину NaH2PO4
а) 200 мл 0,3 М розчину NH4Cl
б) 100 мл 0,3 М розчину HCl
в) 100 мл 0,3 М розчину NaOH
г) 200 мл 0,2 М розчину K2HPO4
д) 200 мл 0,1 М розчину NaOH

49
 17. Які фактори впливають на величину рН буферної суміші:
а) додавання с6н12о6
б) константа дисоціації кислоти (основи)
в) температура
г) співвідношення концентрацією компонентів

18. Які фактори впливають на величину буферної ємності:

а) співвідношення концентрацій компонентів
б) додавання с6н12о6
в) концентрація компонентів
г) розведення

19. Співвідношення концентрацій компонентів [Na2HPO4] ̸ [NaH2PO4]

у фосфатному буферному розчині дорівнює 2:1. Виберіть правильні
твердження для даного розчину:
а) при додаванні до буферного розчину невеликої кількості NaOH
рН розчину незначно збільшиться
б) при розбавленні розчину в 100 разів його рН збільшиться на 2
одиниці рН
в) буферний розчин має максимальну буферну ємність
г) при розведенні буферна ємність розчину зменшиться

20. Дано два амонійних буферних розчини: у першому – концентрації

обох компонентів дорівнюють 1 моль/л; у другому – концентрації обох
компонентів дорівнюють 0,1 моль/л. Виберіть правильні твердження для цих
розчинів:
а) рН першого розчину на 1 од. рН більше рН другого розчину
б) перший розчин більш ефективно підтримує сталість рН середовища
порівняно з другим

50
 в) буферна ємність першого розчину більше буферної ємності другого
розчину
г) концентрація іонів водню в першому розчині приблизно дорівнює
концентрації іонів водню у другому розчині

21. Чому дорівнює рН буферного розчину, в 10 л якого міститься 0,1

моль СН3СООН і 0,5 моль СН3СООК, якщо рК (СН3СООН) = 4,75 (тут і в
наступних розрахункових тестах вважати коефіцієнти активності іонів в
розчині рівними одиниці, а температуру рівній 298К):
а) 5,45
б) 4,75
в) 3,75
г) 4,05 ?

22. До 1 л буферного розчину, що містить по 0,1 моль NH 4ОН і NH4Cl,

додали 0,01 моль NaOH. Чому дорівнює рН розчину після додавання лугу
(рК (NH4ОН) = 4,75):
а) 9,56
б) 4,66
в) 9,34
г) 4,84 ?

23. Амонійний буферний розчин з концентрацією кожного

компонента 0,1 моль/л має рН рівний 9,25. Чому дорівнює буферна ємність
(моль/л*од. рН) для даного розчину, якщо при додаванні до 100 мл 10 мл 1М
розчину NaOH рН буфера став дорівнює 9,33 :
а) 0,125
б) 1,25
в) 1250
г) 0,0107 ?
51
 24. Які буферні розчини здатні ефективно підтримувати сталість рН
середовища для розчину, рН якого дорівнює 4:
а) ацетатний буферний, pK(CH3COOH) = 4,75
б) амонійний буферний, pK(NH4OH) = 4,75
−
в) фосфатний буферний, pK( H 2 PO 4 ) = 6,8
г) форміатний буферний, pK(HCOOH) = 3,75

25. Які буферні системи підтримують сталість рН крові людини:

а) фосфатна
б) гідрокарбонатна
в) ацетатна
г) білкова
д) гемоглобіновая і оксигемоглобіновая

26. Яка з буферних систем вносить основний внесок у величину

буферної ємності еритроцитів:
а) фосфатна
б) гідрокарбонатна
в) ацетатна
г) білкова
д) гемоглобіновая і оксигемоглобіновая

27. Які фактори впливають на величину буферної ємності:

а) співвідношення концентрацій компонентів
б) додавання с6н12о6
в) концентрація компонентів
г) розведення

52
 28. Співвідношення концентрацій компонентів [Na2HPO4] ̸ [NaH2PO4]
у фосфатному буферному розчині дорівнює 2:1. Виберіть правильні
твердження для даного розчину:
а) при додаванні до буферного розчину невеликої кількості NaOH
рН розчину незначно збільшиться
б) при розбавленні розчину в 100 разів його рН збільшиться на 2
одиниці рН
в) буферний розчин має максимальну буферну ємність
г) при розведенні буферна ємність розчину зменшиться

29. З точки зору протолітичної теорії кислот і основ визначте, в якій

реакції вода виступає у ролі основ :
+
а) NH3 + HОН ⇄ NH 4 + OH–
б) СН3СООН + НОН ⇄ СН3СОО– + H3O+
в) RNH2 + НОН ⇄ [RNH3]+ + OН–
3− 2−
г) PO4 + НОН ⇄ HPO4 + ОН–

30. У 10 л розчину міститься 3,7 г Са(ОН)2. Чому дорівнює рН цього

розчину (тут і в наступних розрахункових тестах вважати коефіцієнти
активності іонів в розчині рівними одиниці, а температуру рівній 298К):
а) 1
б) 2
в) 12
г) 13 ?

31. 100 мл 0,01 М розчину NaOH розбавили водою до 10 літрів. Чому

дорівнює рН отриманого розчину :
а) 10
б) 13

53
в) 1
г) 4 ?

54
 ЕТАЛОНИ РОЗВ'ЯЗАННЯ КИСЛОТНО-ОСНОВНИХ
РІВНОВАГ

Задача 1. Обчислити [H+] і рН розчину 0,003 М HCl при температурі

298К.
Дано:
СМ (HCl) = 0,003 моль/л

рН - ?
[H+] - ?
Рішення
Соляна кислота – сильний електроліт, який у водному розчині
практично повністю дисоціює на іони.
Так як концентрація HCl мала, то коефіцієнт активності (fa) дорівнює
приблизно 1, а активність (а) дорівнює концентрації.
Тоді, активність іонів водню

( а(Н+) або [H+] ) дорівнює: [H+] = Сн (HCl)

1. Визначаємо [H+] : [H+] = CM (HCl) = 0,003

((СМ (HCl) = Сн (HCl) )

2. Визначаємо рН: рН = - lg[H+] = - lg0,003 = 2,52.

Відповідь: [H+] = 0,003 моль/л; рН = 2,52.

Задача 2. Обчислити рН 0,01 М розчину NH4OH при температурі

298К , якщо ступінь дисоціації гідроксиду амонію дорівнює 0,042.

Дано:
55
 СМ (NH4OH) = 0,01 моль/л
a = 0,042
pH - ?
Рішення

NH4OH ⇄ NH4+ + OH–

1.В розбавленому розчині слабкого електроліту активність гідроксид-

іонів дорівнює:[OH–] = Сн  a = 0,01 0,042 = 4,2 10–4 моль/л Сн (NH4OH) =
СМ (NH4OH)
2. pOH = – lg [OH–] = – lg 4,2 10–4 = 3,38
3. pH = 14 – pOH = 14 – 3,38 = 10,62.
Відповідь: рН = 10,62.

Задача 3. Обчислити ступінь дисоціації молочної кислоти, [H+] і рН

0,1 М розчину молочної кислоти при температурі 298К, якщо константа
дисоціації молочної кислоти (Кд) дорівнює 1,38.10-4.
Дано:
СМ (кислоти) = 0,1 моль/л
Kд (кислоти) = 1,3810-4.
a - ? [H+] - ? рН - ?
Рішення
Молочна кислота є слабкою одноосновною кислотою і дисоціює за
схемою:

CH3CH(OH)COOH ⇄ CH3CH(OH)COO– + H+

1. Визначаємо ступінь дисоціації:

56
 Для розбавлених розчинів слабких бінарних електролітів
застосовується формула:

a= √ Kд
С (Спрощений вираз закону розведення Оствальда).

Тоді, a = √ 1, 38⋅10−4
0,1 = √ 13,8⋅10−4 = 3,710–2
= 0,037
2. Визначаємо [H+] : [H+] = Сн  a = 0,1  0,031 = 0,0037 моль/л
СМ (CH3CH(OH)COOH) = Сн (CH3CH(OH)COOH)
3. Визначаємо рН: рН = – lg [H+] = –lg 0,0037 = 2, 43
Відповідь: a = 0,037, [H+] = 0,0037 моль/л , рН = 2,43

Задача 4. Обчисліть ступінь дисоціації і концентрацію оцтової

кислоти, а також концентрацію іонів водню в розчині оцтової кислоти, рН
якого дорівнює 3,87. Константа дисоціації оцтової кислоти при температурі
298 К дорівнює 1,75.10-5.
Дано:
рН = 3,87
Кд = 1,75  10-5
[H+] - ? СМ - ?
a-?
Рішення
1. Визначаємо [H+]: [H+] =10–pH = 10–3,87 = 0,000135
2. Визначаємо СМ: Оцтова кислота дисоціює за схемою:

CH3COOH ⇄ CH3COO- + H+.

Константа дисоціації виражається відношенням:

+ −
[ H ]⋅[CH 3 COO ]
Кд = [ CH3 COOH ]
57
 [H+] = [CH3COO-] , а [CH3COOH] в розбавленому розчині слабкої
+ 2
[H ]
бінарного електроліту можна прийняти рівною СМ . Тоді: Кд = CM
+ 2 −4 2
[H ] (1 ,35⋅10 )
Звідси: СМ = K Д = 1 ,75⋅10
−5
= 0,00104.
2. Визначаємо a: Для розбавлених розчинів слабких бінарних

електролітів застосовується формула: a = √ Kд

С = √ 1, 75⋅10−5
0 , 00104 = 0,13.

Відповідь: [H+] = 0,000135 моль/л; СМ = 0,00104 моль/л; a = 0,13.

58
 ЗАДАЧІ ДО САМОКОНТРОЛЮ

1. Обчислити рН і рОН розчину сірчаної кислоти, якщо в 1 л розчину

міститься 0,049 г H2SO4 (фактор еквівалентності H2SO4 дорівнює ½)*.
Відповідь: рН = 3, рОН = 11.

2. Обчислити рН 0,001 М розчину оцтової кислоти, якщо ступінь

дисоціації її дорівнює 0,134. Відповідь : рН = 3,87

3. Як зміниться рН середовища при додаванні 30 мл 0,2 М розчину

гідроксиду натрію до 300 мл води ? Відповідь: збільшиться на 5,26 одиниць
рН

4. У скільки разів концентрація іонів водню в крові більше, ніж у

спинномозковій рідині ? (рН (крові) = 7,36, рН (спинномозкової рідини) =
7,53 Відповідь: приблизно в 1,5 рази.

5. Визначити рН буферного розчину, що містить в 1л 18,4 г мурашиної

кислоти і 68 р форміату натрію, якщо рК(HCOOH) = 3,75. Як зміниться рН
при розбавленні розчину в 50 разів? *

Відповідь: рН = 4,15. Практично не зміниться.

6. Обчислити рН ацетатної буферної суміші, приготовленої з 100 мл

0,1 М розчину CH3COOH і 200 мл 0,2 М розчину CH3COONa, якщо Кд
(CH3COOH) = 1,75.10-5 . Як зміниться рН цього буферного розчину при
додаванні до нього 30 мл 0,2 М розчину NaOH?

Відповідь: рН = 5,36 ; рН збільшиться на 0,46 одиниць.

7. Обчислити рН розчину мурашиної кислоти, наполовину

нейтралізованої лугом (рК(HCOOH) = 3,75). Відповідь: рН = 3,75.

59
 8. До 100 мл крові для зміни рН від 7,36 до 7,00 треба додати 36 мл
0,05 М розчину HCl . Розрахуйте буферну ємність крові по кислоті (моль/л .од.
рН). Відповідь: 0,05 моль /л.од. рН.

*Примітка: при вирішенні завдань вважати коефіцієнти активності

іонів в розчині рівними одиниці, а температуру рівній 298К.

60
 ЕТАЛОНИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАДАЧ

Задача 1. До 2 л 0,1 М розчину CH3COOH додали 49,2 р CH3COONa .

Обчисліть рН отриманого буферного розчину (Kд (CH3COOH) = 1,7510–5).
Дано:
V(розчин) = 2 л
CМ(CH3COOH) = 0,1 моль/л
m(CH3COONa) = 49,2 г
Kд (CH3COOH) = 1,7510–5

pH - ?

Рішення

CH3COOH ⇄ CH3COO– + H+
CH3COONa  CH3COO– + Na+

1. Обчислюємо концентрацію ацетату натрію в розчині:

CM(CH3COONa)=m(CH3COONa)/M(CH3COONa)V = 49,2 / 82  2 = 0,3
2. Обчислюємо рН ацетатного буферного розчину:
[CH 3 COONa ] 0,3
pH = –lgKд + lg [CH 3 COOH] = –lg1,75 10–5 + lg 0,1 = 4,75 + 0,48 = 5,23.
Відповідь: pH = 5,23

Задача 2. Чому дорівнює рН буферного розчину, що містить в 1 л 0,1

моль NH4OH і NH4Cl (рК (NH4OH) = 4,75)? Як зміниться рН при розбавленні
розчину водою в 10 разів?

61
 Дано:
CM(NH4OH) = 0,1 моль/л
CM(NH4Cl) = 0,1 моль/л
V(розчину) = 1 л
рК (NH4OH) = 4,75
рН1 - ? рН2 - ?
Рішення
1. Обчислюємо рН 1 вихідного розчину:
[ NH4 Cl ] 0,1
pH1 = 14–pK(NH4OH)–lg [ NH4 OH] =14– 4,75– lg 0,1 = 9,25
2. Обчислюємо рН 2 розчину після розведення. При розведенні
розчину в 10 разів концентрації солі і основи зменшуються також в 10 разів:
0,01
рН2 = 14 – 4,75 – lg 0,01 = 9,25*
Відповідь: pH1 = 9,25; pH2  9,25.
*Примітка: в дійсності, величина рН при розведенні дещо змінюється
(в нашому випадку зростає приблизно на 0,07 одиниці, що залежить від зміни
коефіцієнтів активності іонів у зв'язку з зменшенням іонної сили розчину при
розведенні).

Задача 3. Щоб змінити рН на одиницю, до 10 мл ацетатного

буферного розчину потрібно додати 0,52 мл 1М розчину NaOH. Знайти
буферну ємність за лугом (моль/л.од. рН) даного буферного розчину.
Дано:
рН = 1
V(б.р.) = 10 мл = 0,01 л
СМ(NaOH) = 1 моль/л
V(лугу) = 0,52 мл= 0,5210–3л
Восн. - ?

62
 Рішення
Буферну ємність за лугом можна визначити за формулою:
C H ( NaOH )⋅V ( NaOH )
Восн. = Δ pH⋅V (б . р .) =
1⋅0 ,52⋅10−3
= 1⋅0, 01 = 0,052 моль/л .од. рН;
(Сн (NaOH) = СМ (NaOH))
Відповідь: 0,052 моль/лод. рН;

Задача 4. До 16 мл 0,1 М розчину Na2HPO4 додали 40 мл 0,04 М

розчину NaH2PO4. Визначити:

а) рН отриманого буферного розчину (Кд (H2PO4-) = 1,6 10–7;

б) як зміниться рН цього розчину при додаванні до нього 6 мл 0,1 М
розчину HCl;
в) чи можна приготувати фосфатний буферний розчин з рН=8,5

Дано:
СМ (Na2HPO4) = 0,1 моль/л
V(роз Na2HPO4) = 16 мл
СМ (NaH2PO4) = 0,04 моль/л
V(роз NaH2PO4) = 40 мл
СМ (HCl) = 0,1 моль/л
V (роз HCl) = 6 мл
−
Кд ( H 2 PO 4 ) = 1,6 10–7
а) pH – ? б) рН–?

Рішення

63
 а) Розраховуємо рН фосфатного буферного розчину. У фосфатному
−
буферному розчині роль кислоти виконує іон H 2 PO 4 , , дисоціюють за схемою:
H 2 PO−4 ⇄ H+ + HPO42− . . Так як константа дисоціації цього процесу мала, можна

вважати, що концентрація дорівнює концентрації NaH2PO4, а концентрація

дорівнює концентрації Na2HPO4. Тоді :
[HPO 2−
4 ]
− −
рН = – lg Кд ( H 2 PO4 ) + lg [ H 2 PO4 ]
Необхідно врахувати, що при змішуванні двох розчинів вихідні
концентрації компонентів змінюються. Нові концентрації, можна розрахувати
за формулою:
Cпоч.  Vпоч. = Скін.  Vкін. Тоді нова концентрація NaH 2PO4 буде
дорівнює:
C M (NaH 2 PO 4 )исх⋅V ( розчину) NaH 2 PO 4 )
[NaH2PO4] = V (буферного розчину )

Кінцева концентрація Na2HPO4 буде дорівнює:

C M (Na 2 HPO 4 )исх⋅V ( p озчину )Na 2 HPO 4 )
[Na2HPO4] = V (буферного розчину )

СМ (NaH2PO4)поч.  V(р-ра NaH2PO4) = n (NaH2PO4) = 0,040  0,04 =

0,0016
СМ (Na2HPO4)поч.  V(р-ра Na2HPO4) = n (Na2HPO4) = 0,016  0,1 =0,0016
2−
[HPO 4 ] n( Na2 HPO 4 )⋅V (буф . розчину ) n (Na 2 HPO 4 )
− =
Тогда [ H 2 PO 4 ] = n( NaH 2 PO 4 )⋅V (буф . розчину ) n( NaH 2 PO 4 )

n(Na2 HPO4 ) 0,0016

Звідси: pН = – lg 1,6 10–7 + lg n(NaH 2 PO 4 ) = 6,8 + lg 0,0016 = 6,8 + lg1 =
6,8
б) Обчислюємо зміна рН при додаванні до буферного розчину розчину
HCl.
При додаванні 6 мл 0,1 М розчину HCl ( що становить 0,0006 моль),
додана кислота прореагує з 0,0006 моль Na2HPO4 з утворенням 0,0006 моль
NaH2PO4:
64
 Na2HPO4 + HCl = NaH2PO4 + NaCl
Тоді кількість Na2HPO4 зменшиться на 0,0006 моль:
n (Na2HPO4) = 0,0016 – 0,0006 = 0,0010

А кількість NaH2PO4 збільшиться на 0,0006 моль:

n (NaH2PO4) = 0,0016 + 0,0006 =0,0022

n(Na2 HPO4 ) 0,0010

Звідси: pН = – lg 1,6 10 + lg n(NaH 2 PO4 ) = 6,8 + lg 0,0022 = 6,46
-7

рН = 6,8 – 6,46 = 0,34

в) Приготувати фосфатний буферний розчин з рН = 8,5 неможливо,
так як зона ефективної дії буферної системи визначається співвідношенням
рН = рК  1. Для фосфатного буферного розчину рК = 6,8, і зона
ефективного буферного дії лежить в інтервалі рН 5,8  7,8.

Відповідь : a) pH = 6,8; б) зменшиться на 0,34 од. рН; в) неможливо.

65
 СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

Основна література
1) Медична хімія. Під ред. проф. В.О.Калібабчук. – Київ: Інтермед. - 2013.
2) Ерстенюк А.М. Навчально-методичний посібник з хімії. – Івано-
Франківськ, 2012.
3) Березан О.В. Хімія: тести для школярів та вступників у ВНЗ. –
Тернопіль.: Підручники і посібники, 2009. – 367.
4) Глинка Н.Л. Задачи и упражнения по общей химии: учебное пособие /
Н. Л. Глинка под ред. В. А. Рабиновича, Х. М. Рубиной. — Москва:
Інтеграл Пресс, 2008. — 240 с.
5) Глинка Н.Л. Общая химия: учебное пособие для вузов / Н. Л. Глинка
под. ред. А.И. Ермакова. — 30-е изд., испр. — Москва: Интеграл Пресс,
2005. - 728 с.
6) Копильчук Г.П. Біохімія: навчальний посібник / Копильчук Г. П.,
Волощук О. М., Марченко М. М. — Чернівці. : Рута, 2004. — 224 с.
7) Мороз А.С. Медична хімія: підручник для вищих навчальних закладів
І-ІІ рівнів акредитації / А. С. Мороз, Д. Д. Луцевич, Л. П. Яворська. —
2-ге вид. — Вінниця: Нова книга, 2008. — 776 с.
8) Мороз А.С. Физическая и коллоидная химия / А. С. Мороз, Л. Г.
Ковалева. — Москва. : Мир, 1994. — 279 с.

Додаткова література
1) Ахметов Н.С. Неорганическая химия, М.: Высшая школа, 1975. – 670 с.
2) Базелюк І. І. Практичні роботи з хімії: навчальний посібник для учнів
8-11 класів середньої школи / [Базелюк І. І., Буринська Н. М., Величко
Л. П., Липова Л. А.]; під. ред. Н. М. Буринської. — К. : Освіта, 1994. —
224с.
3) Базель Я.Р. Практичний курс аналітичної хімії: навч. посіб. / Я.Р.
Базель, О.Г. Воронич, Ж.О. Кормош. - Луцьк: Вежа, 2004. - Ч. 1. - 260 с.

66
4) Березан О. Збірник задач з хімії / О. Березан. — Тернопіль: Підручники
і посібники, 2003. — 320 с.
5) Боєчко Ф.Ф. Біохімія для вчителя: посібник для вчителів / Ф.Ф. Боєчко,
Л. О. Боєчко. - К. : Радянська школа, 1985. — 264 с.
6) Воюцкий С.С. Курс коллоидной химии, М., «Химия», 1975г. – 512с.
7) Герасимов Я.И. Курс физической химии, т.1, М., «Госхимиздат», 1963г.
– 624с.; т.2, М., »Химия»,1973., - 624с.
8) Глінка В.М. Неорганічна хімія. – Київ: Вища школа, 1983. – 667 с.
9) Ермолаев М.В. Биологическая химия: учебник для студентов
медицинских училищ / М. В. Ермолаев. — Москва: Медицина, 1974. -
263 с.
10) Карапетьянц М.Х. Химическая термодинамика. М.: Химия, 1975.
– 584 с.
11) Карапетьянц М.Х., Дракин С.И. Общая и неорганическая химия,
М.: Химия. – 1981. – 632 с.
12) Козленко Ф.Н, Міскіджян С.П. Практикум з фізичної і колоїдної
хімії. К.: Здоров`я, 1968. – 168 с.
13) Маршелл Э. Биофизическая химия, М., «Мир», 1980, 1981.– ч. I,
359., ч. II, 822с.
14) Михайличенко Н.И., Общетеоретические основы химии, К.:
Вища школа, 1979. – 222 с.
15) Оржековский П.А. Химия: Задачи с ответами и решениями: учеб.
– метод. пособие / [Оржековский П. А., Медведев Ю. Н., Чураков А. В.,
Чуранов С. С.]; под ред. проф. Лисичкина Г. В. - Москва: АСТРЕЛЬ,
2004. - 2060 с.
16) Середа И. П. Конкурсные задачи по химии: поступающим в
вузы / И.П. Середа. - К.: Вища школа, 1979. -180 с.
17) Слєта Л.О. 1001 задача з хімії з відповідями, вказівками,
розв’язаннями / Л. О. Слєта, А. В.Чорний, Ю. В. Холін. — Х. : Ранок,
2001. — 395 с.
67
18) Слета Л.А. 2002 задачи по химии / Л. А. Слета, Ю. В. Холин. —
Х.: Фолио, 2003. - 685 с.
19) Уильямс В., Уильямс Х. Физическая химия для биологов, М.:
Мир, 1976. – 600с.
20) Чанг Р. Физическая химия с приложением к биологическим
системам, М.: Мир, 1980. – 664 с.
21) Чухрай Е.С. Молекула, жизнь, организм / Е. С. Чухрай. —
Москва: Просвещение, 1981. — 160 с. 22) Энциклопедия химических
элементов / под ред. Д.Н.Трифонова. - Москва: Дрофа, 2000. - 452 с.

68