Демо-версія конспекту

для підготовки до ЗНО

на 200 балів
Молекулярна біологія + Генетика
Ботанніка + Екологія
Зоологія
Анатомія
 Білки
Білки - це високомолекулярні біополімери, мономерами яких є залишки амінокислот. Нескінченна різноманітність білкових
молекул забезпечується різними комбінаціями залишків лише 20 амінокислот. Кожен білок характеризується постійним складом
амінокислотних залишків та їхньою певною послідовністю.
Відомо чотири рівні структурної організації білків: первинний,
вторинний, третинний і четвертинний.
Первинна структура білків визначається якісним і кількісним
складом амінокислотних залишків, а також їхньою послідовністю,
сполучені пептидними зв'язками.
Вторинна структура повністю або частково закручується в
спіраль. Сполучені водневими зв'язками.
Третинна структура зумовлена здатністю поліпептидної спіралі
закручуватись певним чином у глобулу. З'єднані гідрофобними
або ковалентними зв'язками.
Четвертинна структура білків виникає внаслідок об'єднання
окремих глобул, які разом утворюють функціональну одиницю.
Стабілізація четвертинної структури досягається гідрофобними, електростатичними та іншими взаємодіями, а також
водневими зв'язками.
Залежно від конфігурації білки можуть бути фібрилярними та глобулярними. Молекули фібрилярних білків складаються з
видовжених, паралельно розташованих поліпептидних ланцюгів. Як правило, ці білки нерозчинні у воді й виконують в організмі
структурну функцію (кератин входить до складу волосся людини або шерсті тварин). Молекули глобулярних білків складаються
зі щільно скручених поліпептидних ланцюгів і за формою нагадують кульку (гемоглобін, ферменти).
Залежно від особливостей будови білки поділяють на прості та складні. Прості, або протеїни складаються лише з
амінокислотних залишків, а складні, або протеїди у своєму складі мають також залишки фосфатної та нуклеїнових кислот,
вуглеводів, ліпідів, атоми Феруму, Цинку, Купруму та ін.
 Клітинна мембрана
Функції клітинних мембран
Забезпечують зв'язок клітин між собою і навколишнім середовищем,
виконує бар’єрну, захисну, транспортну, рецепторну функції.
Поділяють внутрішнє середовище клітини на відсіки – компартменти.
На поверхні мембран розміщуються клітинні структури: рибосоми,
ферменти, пігменти тощо. У біологічних мембранах відбуваються
процеси, пов'язані зі сприйняттям і передачею інформації,
формуванням і передачею збудження, перетворенням енергії тощо.
Молекули ліпідів розміщені у вигляді подвійного шару, їхні полярні
гідрофільні «головки» обернені до зовнішнього та внутрішнього боків
мембран, а гідрофобні неполярні «хвости» − всередину.
Пасивний транспорт відбувається завдяки різниці концентрацій речовин з обох боків мембрани (дифузія та осмос). Речовини
проникають у клітину крізь певні ділянки або пори без витрат енергії.
Активний транспорт речовин пов'язаний із затратами енергії, це полегшена дифузія та калій-натрієвий насос, який здійснює
перенесення іонів проти градієнта концентрації.
Ендоцитоз/екзоцитоз - здатність поглинати чи
виводити назовні великі молекули або частинки, які
складаються з багатьох молекул. Різновидами
ендоцитозу є фагоцитоз та піноцитоз.
Фагоцитоз − активне захоплення мікроскопічних
твердих об'єктів.
Піноцитоз − захоплення та поглинання клітиною
рідин разом із розчиненими в них сполуками.
 Модифікаційна мінливість
Мінливість – здатність організмів набувати нових ознак, які є причиною відмінностей між особинами в межах виду.
Модифікаційна мінливість – це форма неспадкової мінливості, яка пов'язана зі змінами фенотипу внаслідок впливу умов
існування і не пов'язана зі змінами генотипу. Модифікаційна мінливість зустрічається у всіх організмів, незалежно від способів
розмноження, видової належності і різноманітності умов існування. Прикладами модифікаційної мінливості у людини можуть
бути підсилення пігментації під впливом ультрафіолетового опромінення, розвиток м'язової і кісткової систем у результаті
фізичних навантажень тощо.
Статистичні закономірності модифікаційної мінливості
Варіаційний ряд – послідовність чисельних показників проявів певної
ознаки (варіант), розташованих у порядку їхнього зростання чи зменшення.
Варіаційна крива – це графічне вираження кількісних показників мінливості
певної ознаки, яке ілюструє як розмах ціє ї мінливості, так і частоту
зустрічальності окремих варіант.
Будь-яка ознака може змінюватися лише в певних межах. Гени визначають не
готові прояви ознак, а норму реакції ознаки, тобто певні межі, у яких вони
можуть змінюватися залежно від інтенсивності дії чинників середовища.
Наприклад, у кімнатної рослини первоцвіту китайського при температурі 15-
20°С квіти червоні, а при 30-35°С – білі.
Різні ознаки мають різний розмах норми реакції.
Норма реакції – межі модифікаційної мінливості
ознаки, які визначаються генотипом. Для вивчення норми реакції
використовують генетично однорідний матеріал, який вміщують у різні умови зовнішнього середовища (клони, чисті лінії,
однояйцеві близнята). Межі норми реакції зумовлені генотипом, але фенотиповий прояв у межах норми реакції може
змінюватися під впливом умов середовища. Норма реакції для різних ознак може бути однозначною (наприклад, групи крові,
колір очей), вузькою (жирність молока у корів), широкою (кількість молока у корів). Для вивчення норми реакції ознак і виявлення
закономірностей їх прояву застосовуються математичні методи, а наука називається біометрією.
 Представники водоростей
Відділ Зелені водорості, 20 тис.
Живуть переважно в прісних водоймищах, велика кількість пристосувалася до життя в умовах
періодичного зволоження: на ґрунті, корі дерев, парканах, квіткових горщиках тощо.
Трапляються як рухливі форми, так і нерухливі. Живляться автотрофно за рахунок фотосинтезу
в хроматофорах, які містять зелений пігмент - хлорофіл. Запасають крохмаль та олію.
Розмноження відбувається безстатевим і статевим шляхом. Одноклітинні: хламідомонада,
хлорела - утворюють фітопланктон водоймищ. Багатоклітинні: улотрикс, спірогіра.
Відділ Червоні водорості, 4 тис. Донні морські, дуже рідко
у прісних водоймищах, у наземному середовищі. Колір від
яскраво-червоного в глибоководних до жовтуватого в тих,
що живуть на мілководді. Талом має вигляд кущиків,
складаються з багатоклітинних гіллястих ниток до 2 м
завдовжки. Продуктом фотосинтезу є багрянковий
крохмаль. Представники: порфіра, філофора, кораліна.
З них одержують агар-агар, бром, йод, препарати проти
згортання крові. Харчове значення має порфіра.
Відділ Бурі водорості, 1,5 тис. Переважно мешканці дна
морів. Виключно багатоклітинні організми. Запасні продукти
накопичуються у вигляді ламінарину, полісахариду, маніту і
жирної олії. Ламінарія (морська капуста), фукус, саргасум. Утворюють
на дні морів зарості, для проживання донних тварин.
Відділ Діатомові водорості, 1,5 тис. Оселяються у солоних і прісних
водоймах, на вологому ґрунті, скелях, корі стовбурів дерев тощо.
Одноклітинні або колоніальні організми мікроскопічно малих розмірів.
Клітини покриті панцирем із кремнезему. З відмерлих водоростей
утворились потужні відклади гірських порід - діатоміту і трепелу.
 Внутрішня будова листка
Листок являє собою зовнішній орган рослини, головною функцією
якого є фотосинтез.
Основні групи тканин листка:
- покривна (епідерміс);
- основна (мезофіл);
- провідна (жилки);
- механічна тканина (склеренхіма і колленхіма).
Зверху та знизу лист покритий епідермісом - клітинами шкірки, що
захищає лист від висихання, механічних та інших пошкоджень, від
проникнення мікроорганізмів у тканину листа.
Між верхнім і нижнім епідермісом знаходиться хлорофілоносна
паренхіма. Клітини, що примикають до верхнього епідермісу,
утворюють стовпчасту тканину. Її клітини містять безліч
хлоропластів, які здійснюють фотосинтез.
До нижнього епідермісу примикає губчаста тканина, що складається
з клітин неправильної форми з просторами між ними -
міжклітинниками. Хлоропластів у клітинах губчастої тканини менше; крім фотосинтетичної функції ця тканина здійснює функцію
газообміну. Газообмін і випаровування води здійснюється через спеціальні утворення - продихи. Продих складається з двох
клітин епідермісу, які називаються замикаючими, або продиховими.
До складу листа входить і механічна тканина, яка разом із жилками забезпечує його пружність і еластичність. Механічна
міцність листа в низки рослин збільшується завдяки воскоподібному нальоту, що покриває епідерміс.
Основними функціями листка є: фотосинтез, випаровування води (транспірація) і газообмін.
Фотосинтез відбувається у хлоропластах клітин м’якоті. Суть його полягає в тому, що зелені рослини поглинають сонячну
енергію і з СО2 та Н2О створюють складні органічні речовини.
Крім фотосинтезу і газообміну в листках відбувається процес транспірації - випаровування води. Основну роль у випаровуванні
виконують продихи, частково в цьому процесі бере участь і вся поверхня листка. Тому розрізняють транспірацію продихову і
кутикулярну - крізь поверхню кутикули, яка вкриває епідерміс листка.
 Складові, властивості та характеристики екосистем
Екосистема - основна одиниця біосфери, яка є об’єктом вивчення екології.
Екосистема - складний природний комплекс живих істот, що взаємодіють з
неорганічним середовищем та знаходяться в матеріально-енергетичній
залежності від неї.
Під структурою екосистеми розуміють внутрішню будову системи і певні
зв'язки між її складовими частинами.
Просторова структура відображає склад, співвідношення та просторове
розташування елементів екосистеми, які визначають особливості її
функціонування в певних умовах середовища.
Функціональна структура відображає особливості роботи структурних
компонентів екосистеми. Вона характеризує темпи, обсяги та наслідки
речовинно-енергетичного обміну, стійкість і стабільність, продуктивність та інші важливі функції.
Видова різноманітність - характеризується загальною кількістю наявних видів організмів (видове багатство) та
співвідношенням значимості різних видів (за чисельністю, біомасою тощо) в екосистемі (вирівняність).
Продукція - це кількість органічної речовини (біомаса), накопичена екосистемою в одиницях маси чи енергії на одиницю площі.
Продуктивність - це швидкість накопичення органічної речовини екосистемою в одиницях маси або енергії на одиниці площі за
одиницю часу.
Стійкість екосистеми - це її здатність за допомогою внутрішніх механізмів саморегуляції протистояти зовнішнім збурювальним
впливам.
Найбільш стабільною екосистемою буде та, структура і функції якої будуть оптимальними для конкретних умов абіотичного
середовища. Таку екосистему, яка теоретично незмінна в часі (стаціонарна) і перебуває в рівновазі з зовнішніми фізичними
умовами середовища, називають клімаксом.
Несезонний і цілеспрямований розвиток екосистеми, який полягає у послідовних змінах її структурно-функціональної організації,
називають екологічною сукцесією. Прикладом сукцесії може бути відновлення лісу на місці вирубки: спочатку на свіжій вирубці
розвивається трав'яний покрив; згодом виростають чагарники, які затінюють світлолюбні трави, але не впливають на ріст
тіньовитривалих деревних порід; останні піднімаються над наметом чагарників і з часом починають затінювати їх настільки, що
світлолюбні види зникають, відновлюється ліс.
 Жалкі або Кишковопорожнинні
Справжні багатоклітинні. Характерні ознаки: радіально-симетричне тіло, що складається з двох шарів клітин, мають особливі
жалкі клітини, мають нервову систему, органи чуття.
Клас Гідроїдні
Гідра прісноводна – щільно прикріплюється до ґрунту підошвою,
зверху розташований рот, навколо якого ростуть щупальця. Тіло
складається з двох шарів клітин: ектодерми і ентодерми, які
скріпляються міжклітинною речовиною. Основою ектодерми є
шкірно-м’язові клітини, в яких містяться скоротливі волокна, які
дають змогу рухатися, у цьому ж шарі знаходяться жалкі клітини,
більша частина яких знаходиться в щупальцях.
Порожнину тіла вкриває ентодерма, яка складається з травних і
залозистих клітин. Кожна клітина ентодерми має джгутик, активний
рух яких викликає переміщення рідини в кишковій порожнині.

Клас Сцифоїдні
На стадії поліпа (малорухомого колоніального організма) нагадують келих,
медузи відокремлюються складені купкою. Згодом купка розпадається і
перетворюється на окремих медуз, які потім розмножуються статево.
Медуза Аурелія - дзвін плескатий до 20-40 см у діаметрі.
Живиться дрібними тваринами планктону, зокрема медузами.
Дуже поширена в усіх морях і океанах помірної зони. Аурелія не несе
істотної небезпеки для людини. Має радіально-променеву симетрію.
Медуза Коренерот - купол має напівсферичну форму та може досягати у
діаметрі до 60 см. Тіло напівпрозоре, має білувате забарвлення, по краю
куполу проходить синя або фіолетова кайма. Від нижньої поверхні тіла
відходять розгалужені ротові лопаті з вісьмома коренеподібними виростами. Центральний ротовий отвір відсутній, замість нього
на коренеподібних виростах знаходяться численні отвори, які системою каналів з'єднані зі шлунком.
 Клас Кісткові риби
Головні ознаки:
- скелет, який частково складається з кісток;
- кісткова луска;
- зяброві кришки;
- плавальний міхур.
Нерест – відкладання ікри і молочка у воду з подальшим заплідненням. Чоловічі
сперматозоїди називаються молочко, яйцеклітини – ікра.
Ряд Осетроподібні
Мають веретеноподібне тіло, рот у вигляді поперечної щілини, асиметричний
хвостовий плавець. Мають бризкалься і клоаку. Скелет складається з хрящів, лише у
черепі є скостенілі пластинки. Живуть у морі, а на нерест заходять у річки.
Осетер - це один з найстаріших існуючих родів риб. Дорослі осетри часто мають 1-5 м завдовжки. Лише кілька видів постійно
мешкають у прісній воді, і всі види обмежені винятково помірним поясом Північної півкулі.
Осетер зазвичай веде донний спосіб життя. За допомогою своєї гострої морди він розкопує м'який донний мул, а за допомогою
чутливих вусиків виявляє молюсків, раків та маленьких риб, якими він харчується. Не маючи зубів, осетер не в змозі схопити
більшу здобич.
Ряд Оселедцеподібні
Найбільший промисловий ряд риб.
Оселедець - тіло стиснене з боків, із зазубреними краєм черева. Боки й черевце
сріблясті, спинка синьо-зелена або зелена. Луска помірна або велика, рідко дрібна,
циклоїдна, легко спадаюча. Кільові лусочки слабко розвинені. Верхня щелепа не
видається за нижню. Рот помірний. Зуби, якщо є, рудиментарні і
випадають. Анальний плавець помірної довжини і має менше 80 променів. Спинний
плавець над черевним. Хвостовий плавець роздвоєний. Деякі види суто морські і
ніколи не виходять у прісні води, інші належать до прохідних риб і
для нересту входять до річки. Їжу їх складають різні дрібні тварини, особливо
дрібні ракоподібні.
 Першозвірі – яйцекладні ссавці
Хребетні тварини, що поєднують ознаки рептицій і ссавців. У них є клоака, розмножуються яйцекладінням і не мають сталої
температури тіла.
Качкодзьоб - водоплавний ссавець з ряду однопрохідних, які проживають в Австралії. Це
єдиний сучасний представник родини Качкодзьобових; разом з єхиднами утворює
ряд однопрохідних тварин, за рядом ознак близьких до плазунів. Це унікальна тварина є
одним з символів Австралії. У хвості качкодзьба відкладаються запаси жиру. У молодих
качкодзьобів 8 зубів, але вони неміцні та швидко стираються, замінюючись роговими
пластинками. Знизу біля основи дзьоба самці мають специфічну залозу, що
виробляє секрет з мускусним запахом. Лапи у качкодзьоба - п'ятипалі, пристосовані як для
плавання, так і для риття землі. Качкодзьоб - єдиний ссавець, що має розвинену
електрорецепцію. Електрорецептори виявлені також у єхидни, але застосування нею
електрорецепції навряд чи відіграє важливу роль у пошуках здобичі. Качкодзьоб - один з
небагатьох отруйних ссавців. Отрута качкодзьоба може вбити динго або інших дрібних
тварин. Для людини вона не становить смертельної загрози. Репродуктивна система самки
відрізняється від такої у плацентарних тварин. Її парні яєчники схожі на яєчники птахів або
рептилій; функціонує лише лівий, правий недорозвинений і не виробляє яєць. Качкодзьоб має 10 статевих хромосом, а не дві
(XY), як більшість ссавців. Відповідно, комбінація XXXXXXXXXX дає самку, а XYXYXYXYXY - самця. Живе качкодзьоб по берегах
водойм.
Єхидна - в теперішній час існує три види єхидн, що об'єднані в два роди родини Єхиднові. Єхиднові покриті грубою шерстю та
голками. Максимальна довжина їхнього тіла становить приблизно 30 сантиметрів. Їхні
щелепи витягнуті у вузький «дзьоб». Кінцівки єхидни короткі та вельми сильні, з
великими кігтями, завдяки чому ці тварини є потужними копачами. Єхидна мешкає на
південному сході Нової Гвінеї та майже на всій території Австралії: від Австралійських
Альп, де взимку випадає сніг, до пустель середини континенту; всюди, де можна
знайти її основну їжу - мурах та термітів. Завезені в Австралію хижі ссавці та втрата
звичних місць життя, призвела до скорочення чисельності та території
розповсюдження коротконосої єхидни.
Тканини внутрішнього середовища організму
Кров – рідка сполучна тканина червоного кольору, що переміщується по
замкненій кровоносній системі й забезпечує транспорт речовин та енергії в
організмі. У людини на кров припадає близько 7 % загальної маси тіла, що для
дорослої людини масою 70 кг становить близько 5 л. Кров містить плазму та
клітини – формені елементи крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).
Кров є рідкою сполучною тканиною: містить велику кількість міжклітинної
речовини; має здатність до регенерації; містить різні клітини, що виконують
важливі для організму функції.
Функції крові: дихальна, поживна, видільна, захисна, регуляторна,
терморегулююча, гомеостатична.
Фізіологічний розчин – штучно приготований водно-сольовий розчин,
за осмотичним тиском і сольовим складом близький до плазми крові. Є 0,9% водним розчином хлориду натрію (NaCl).
Використовується при крововтратах.
Ознака Еритройити Лейкоцити Тромбоцити
Особливість будови Без’ядерні, двовігнута Ядерні, нестала форма, до 20 мкм. Без’ядерні, округла двоопукла форма,
дископодібна форма, до 7–8 мкм, Здатні до амебоїдного руху. до 2–4 мкм
із гемоглобіном
Місце утворення Червоний кістковий мозок Червоний кістковий мозок, тимус, Червоний кістковий мозок
селезінка, лімфовузли
Тривалість життя 100–120 днів Від 6-10 годин до десятків років 5–12 діб
Вміст в 1 мм3 4,5–5 млн 6–8 тис. 250–400 тис.
Функція Транспортна Захисна Зсідання крові
Місце руйнування Печінка, селезінка Печінка, селезінка, місця запальних Печінка, селезінка, місця пошкодження
процесів кровоносних судин
Хвороби, пов'язані зі ↑Еритроцитоз/↓Еритропенія ↑Лейкоцитоз/↓Лейкопенія ↑Тромбоцитоз/↓Тромбоцитопенія
збільшенням/зменшенням кіл-сті
Лімфа – рідка безбарвна сполучна тканина. Вона складається з лімфоплазми та формених елементів. Лімфа відрізняється
від міжклітинної рідини та крові лише меншою концентрацією білків. У лімфі майже немає еритроцитів, проте є багато
лімфоцитів (до 90 %). Склад лімфи не є сталим і залежить від органа, з якого вона витікає. Змішується лімфа з венозною кров’ю
в підключичних венах. У людини за добу утворюється близько 2 л лімфи. Основними її функціями є захисна (знешкодження
мікроорганізмів), транспортна (переміщення різних речовин) і гомеостатична.
 Кровоносна та лімфатична системи людини
Серцево-судинна система – сукупність органів і тканин, що здійснюють транспорт речовин по замкненій системі судин.
Серцево-судинна система здійснює транспорт крові до всіх органів, забезпечує взаємодію організму з довкіллям, розподіл
речовин між кров’ю й тканинами, регуляцію кровопостачання органів. Бере участь у гуморальній та імунній регуляції організму,
терморегуляції та підтриманні гомеостазу.
Серце людини розташоване в грудній порожнині між легенями, безпосередньо за грудиною (дещо зліва). Ззовні серце вкрите
навколосерцевою сумкою (перикард), у порожнині якої є невелика кількість рідини, що зменшує тертя серця під час скорочень.
Стінка серця утворена трьома шарами: зовнішнім, середнім і внутрішнім. Ліва і права частини розділені серцевою
перегородкою. Серце людини складається з 4 камер: двох передсердь та двох шлуночків. Між лівим передсердям і лівим
шлуночком є двостулковий клапан, а між правим передсердям і правим шлуночком – тристулковий клапан. В аорті й
легеневому стовбурі розташовані півмісяцеві (кишенькові) клапани.
Наявність клапанів забезпечує рух крові в одному напрямку. З лівого
шлуночка артеріальна кров надходить в аорту, а з правого шлуночка
венозна кров потрапляє в легеневий стовбур, що розгалужується на
легеневі артерії.
Основна функція серця – забезпечення руху крові завдяки скороченням
серцевого м’яза (міокарда). Цей особливий м’яз утворений
посмугованою серцевою тканиною і має такі властивості: збудливість,
скоротливість, провідність, автоматію.
Збудливість – здатність серця переходити зі стану спокою до робочого
стану, що супроводжується скороченням.
Скоротливість – здатність серцевого м’яза реагувати скороченням у
відповідь на збудження.
Провідність – здатність серцевого м’яза поширювати збудження з будь-
якої ділянки по всьому серцю.
Автоматія – здатність серця скорочуватися під дією імпульсів, що
виникають у самому серці.
 Репродукція та розвиток людини
Репродуктивна система – сукупність статевих органів, які забезпечують статеве розмноження. Розрізняють чоловічу й жіночу
репродуктивні системи. Уся спадкова інформація про організм людини закодована в ДНК, що міститься в хромосомах. Їх у
людини 46. Перед розмноженням з клітин статевих залоз формуються гамети, у яких по 23 хромосоми і половинний
(гаплоїдний) набір спадкової інформації. Згодом після запліднення й злиття ядер статевих клітин повний набір спадкової
інформації відновлюється. Ось чому діти мають ознаки обох своїх батьків.
Репродуктивну систему жінки утворюють зовнішні статеві органи (статеві
губи й клітор), внутрішні статеві органи (яєчники, маткові труби, матка, піхва),
молочні залози (парні органи, у яких утворюється секрет для вигодовування
немовлят).
Яєчники - парні органи овальної форми, розташовані біля лійкоподібних
кінців маткових труб. У них містяться незрілі яйцеклітини, які утворюються в
організмі жінки ще до її появи на світ. Дозрівання яйцеклітин в яєчниках жінки
відбувається від завершення статевого дозрівання й до кінця репродуктивного
періоду. Щомісяця у кожної жінки відбувається овуляція – одна з яйцеклітин
досягає повної зрілості і виходить з яєчника. Після виходу яйцеклітина
потрапляє в маткову трубу, по якій просувається до матки. Якщо яйцеклітина не запліднюється, настає менструація. Окрім
яйцеклітин у яєчниках є секреторні клітини, що виділяють статеві гормони (естрадіол, прогестерон).
Маткові труби – це парні органи, що зв'язують яєчники з порожниною матки. Захоплюючи зрілу яйцеклітину з яєчника, маткові
труби забезпечують її живлення і переміщення до матки. У маткових трубах відбувається й запліднення з утворенням зиготи.
Матка – порожнистий непарний м’язовий орган, у якому під час вагітності із зиготи розвивається зародок і плід. У ній розрізняють
тіло матки, до якого підходять маткові труби, та шийку матки, що є найвужчим кінцем цього органа. Матка переходить у піхву,
через яку сперматозоїди потрапляють у жіночий організм.
Репродуктивну систему чоловіка утворюють зовнішні статеві органи (мошонка й статевий член), внутрішні статеві органи
(яєчка, придатки яєчка, сім’явиносна протока, сім’яні міхурці, сім’явипорскувальна протока), передміхурова залоза. На відміну від
жіночої чоловіча репродуктивна система майже повністю розташована ззовні. Така будова пов’язана з тим, що для дозрівання
сперматозоїдів потрібна температура нижче від 36,6 °С.
 Вітаю всіх, хто готується до ЗНО з біології на сторінці Instagram: @biology._zno.

Ви щойно передивилися демо-версію конспекту для підготовки до ЗНО на 200 балів.

Сподіваюся Вам сподобалося ☺.

Але, це лише маленька частина – 12 сторінок. Весь конспект складає 253 сторінки

якісного матеріалу, з яким ви зможете скласти ЗНО2020 на омріяні бали

та вступити до найкращих вишів нашої країни.

Для купівлі конспектів звертайтеся у direct Instagram.

А для всіх, хто дійшов до цього речення, дарую промокод на знижку 20 грн – 20biozno

Бажаю гарної підготовки та успіхів на ЗНО!

Авторка конспектів: Єрьоменко Ірина