Рід Staphylococcus

 входять мікроорганізми, що широко розповсюджені у природі.

 Включає більше 20 видів, які за коагулазною активністю поділяють на дві групи
(коагулазопозитивні і коагулазонегативні).
 входять до складу нормальної мікрофлори людини.
Для медичної мікробіології основне значення мають три види стафілококів (які розрізняються між
собою за біол і бх властивостями):
 S. aureus,
 S. epidermidis
 S. saprophyticus
Особливого значення в лабораторній діагностиці набули тести на здатність розкладати маніт,
утворення каталази та гемолітичну активність, які дозволяють диференціювати найбільш патогенний
для людини вид (£>, aureus) від інших видів.

►Морфологія.
Відкриті в 1880 р. Я. Пастером і А. Огстоном.
Родова назва дана А. Огстоном,
докладний опис представників роду був зроблений у 1884 р. О. Е. Ф. Розенбахом.

Рід Staphylococcus (staphyle - гроно винограду coccos — гранула ) представлений нерухомими

грампозитивними коками діаметром 0,5-1,5 мкм, розташованими одиночно, парами або у вигляді
грон винограду, що обумовлено здатністю ділитися у різних взаємно перпендикулярних площинах.
Стафілококи нерухомі, не мають джгутиків.

До складу клітинної стінки S. aureus входить білок А, що реагує з Fc-фрагментами IgG людини і
більшості ссавців.

Багато штамів стафілококів здатні до формування поверхневої мікрокапсули, деякі - справжньої

капсули, основним компонентом якої є уронові кислоти. Вміст ГЦ в ДНК роду складає 30-40 моль%.
Найбільший інтерес для медицини і ветеринарії представляє Staphylococcus aureus.
Назва виду пов’язана зі здатністю утворювати забарвлені у жовтий (золотистий) колір колонії.

►Культуральні властивості.
 Staphylococcus aureus ростуть на середовищах з 5 -10 % р-м NaCl,
 t оптимум 30 -37 ’С,
 при слаболужній реакції середовища.
 На щільних с-щах утв мутні, круглі, рівні колонії кремового, жовтого, оранжевого кольору.
Колір колоній обумовлений наявністю ліпохромного пігменту. Його утворення відбув у присутності
кисню, найбільш виражене на середовищах, що містять кров, вуглеводи, молоко.
На 4 -5 -ту добу викликають характерне розрідження желатини з утворенням воронки, заповненої
рідиною.
 На рідких середовищах дають рівномірне помутніння, а потім пухкий осад, що
перетворюється на тягучу масу.

Факультативні анаероби, але швидше і рясно ростуть за наявності кисню;

хемоорганотрофи з окислювальним і ферментативним метаболізмом, каталазопозитивні;
містять цитохроми, але зазвичай оксидазонегативні.
Оптимум pH 7,0-7,5, але можливий ріст у межах pH від 4,2 до. 9,3.
Добре витримують підвищений осмотичний тиск, тому елективним с-щем для них служить с-е з
високою конц солі - жовтково-сольовий або молочно-сольовий агар. При рості на жовтково-
сольовому агарі утворюють мутні круглі рівні колонії кремового, жовтого або оранжевого кольору,
оточені райдужним вінчиком в результаті функціонування ферменту лецитовітелази .

На кров'яному агарі утворюють колонії із зоною β -гемолізу

►Ферментативна активність. Біохімічно дуже активні :
 продукують каталазу, більшість штамів утворюють ацетон на середовищі з глюкозою
(позитивна реакція Фогеса - Проскауера),
 виділяють аміак при зростанні в аргініновому бульйоні,
 відновлюють нітрати,
 ферментують глюкозу, ксилозу, сахарозу, мальтозу, гліцерин, маніт з виділенням кислоти.
 Крохмаль не гідролізують, індол не утворюють, уреазопозитивні
Родовою властивістю є ферментація глюкози в анаеробних умовах з утворенням молочної кислоти,
що відрізняє стафілококи від мікрококів.

Антигенна структура складна, як і у всіх грам+ бактерій.

Антигенні властивості мають пептидоглікан і тейхоєві кислоти клітинної стінки, капсула.

Видоспецифічними АГ є тейхоєві кислоти:

 для S. aureus - рибіттейхоєва,

 для S. epidermidis - гліцеринтейхоєва;
 у S. saprophyticus виявляють обидва типи кислот.

►Патогенність.
умовно-патогенні мікроби. Найбільшу патогенність має S. aureus.

Диференціальні ознаки:

► Стійкість у навколишньому середовищі.

добре переносять висушування, зберігаючи вірулентність.

Досить стійкі до нагрівання. Менш стійкі до дії дезінфектантів, але резистентні до дії 96 % -го
етилового спирту.

Нерідко мають множинну лікарську стійкість до ряду антибіотиків, зокрема до β-лактамних, особливо
госпітальні штами. На відміну від грамнегативних бактерій, утворення золотистим стафілококом
ферментів, що руйнують антибіотики (β -лактамаз і хлорамфеніколтрансфераз), є індуцибельним
процесом, тобто вони утворюються тільки у присутності антибіотиків.
►Епідеміологія. Коагулазонегативні стафілококи - це частина звичайної флори шкірних
покривів, слизових оболонок і нижнього відділу кишечнику; з них найчастіше виділяють
епідермальний стафілокок.

Золотистий стафілокок тимчасово заселяє передні відділи носових ходів у 70-90 % осіб і може
виділятися з них протягом відносно тривалого періоду у 20-30 %. Носійство у носових ходах часто
супроводжується вторинною колонізацією шкіри. Незалежна колонізація області промежини
реєструється у 5 -20 % осіб, а у піхві він виявляється у 10 % менструюючих жінок.

Вищий рівень носійства золотистого стафілокока у персоналу лікарень (зокрема у лікарів і медичних
сестер), стаціонарних хворих і у хворих, при лікуванні яких потрібні часті проколи шкіри, наприклад
при інсулінозалежному діабеті, нирковій недостатності, коли необхідний гемодіаліз, і при алергії
(часті ін’єкції з метою десенсибілізації).

Серед хворих наркоманією також збільшений відсоток носіїв золотистого стафілокока. Як вважають,
порушення цілісності шкірних бар’єрів сприяє його колонізації.

►Сапрофітний стафілокок відрізняється від епідермального підвищеною здатністю адгезії до

епітеліальних клітин сечових шляхів. Незважаючи на те, що стафілококи можуть виживати у
навколишньому середовищі протягом тривалого періоду, а деякі штами розповсюджуються
повітряно-краплинним шляхом, передача від людини до людини через забруднені руки служить
найважливішим шляхом передачі інфекції. Госпіталізовані хворі з гострою стафілококовою інфекцією
або з інтенсивною колонізацією, особливо на шкірі (хірургічні рани, опіки, виразки від пролежнів) є
найважливішим джерелом для виникнення внутрішньолікарняних інфекцій. Вони виділяють
величезну кількість мікроорганізмів, і при догляді за ними відбувається забруднення рук персоналу
лікарні. Порушення правил асептики і нехтування миттям рук сприяють передачі мікроорганізмів від
однієї особи до іншої.

Як золотистий, так і епідермальний стафілокок можуть стати причиною інфекції в палатах для хворих
з обширними ураженнями шкіри, особливо при множинній медикаментозній стійкості
мікроорганізмів внаслідок інтенсивного лікування протибактерійними препаратами (опікові
відділення, відділення інтенсивної терапії, відділення пересадки кісткового мозку). Практично
здорові особи з числа обслуговуючого персоналу, носії збудників у носових ходах, можуть служити
джерелом спалаху внутрішньолікарняних інфекцій. При ретельному обстеженні виявляють, що в
період посиленої передачі стафілококів у більшої частини носіїв шкірна інфекція активізується.
Найчастішою причиною внутрішньолікарняних спалахів служать золотистий і епідермальний
стафілококи. Вони частіше виділяються в якості збудників як первинної, так і вторинної бактеріемії, а
також при шкірних і хірургічних ранових інфекціях.

►Патогенез.
Стафілококові інфекції зазвичай розвиваються в результаті поєднання таких чинників, як вірулентність
бактерій і зниження захисних сил організму.
Чинники вірулентності :
 здатність до виживання у несприятливих умовах,
 компоненти клітинної стінки,
 продукція ферментів і токсинів, які сприяють проникненню в тканини, здатності до
внутріклітинної персистенції у певних фагоцитах і набуття резистентності до протибактерійних
препаратів.
Одним із чинників патогенності є здатність стафілококів проникати у внутрішнє стерильне
середовище організму, тобто в “чужу” екологічну нішу, розмножуватися там і викликати запальні
процеси. Клінічно це виявляється у вигляді гнійно-запальних процесів різної локалізації і ступеня
тяжкості - від місцевих обмежених до важких генералізованих, таких як сепсис і септикопіємія.
Стафілококова інфекція в більшості випадків розвивається в імуноСкомпроМетованих осіб як
ендогенна опортуністична інфекція.

►Клініка.
як і всі УПМ, не мають органного тропізму. Для сф інфекцій характерне ураження різних органів і
тканин організму людини.
Стафілококи викликають:
 поверхневі інфекції,
 хвороби, обумовлені стафілококовим токсином ,
 стафілококові харчові отруєння;
 інвазивні стафілококові інфекції;
 змішані інфекції.

нозологічні форми, при яких етіологічним чинником є стафілокок :

►Імунітет.
Постінфекційний імунітет - клітинногуморальний, нестійкий і ненапружений, як при всіх
опортуністичних інфекціях

►Мікробіологічна діагностика.
Умовно-патогенний характер збудника, широке розповсюдження стафілококів у нормофлорі людини
і навколишньому середовищі затруднюють оцінку етіологічної ролі стафілококів, виділених із
патологічного матеріалу, особливо відкритих порожнин. Припустити стафілококову етіологію
захворювання дозволяють виділення стафілокока в чистій культурі, повторність виділення одного і
того ж фаговару, динаміка специфічних імунологічних показників.

У 1 день дослідження отриманий матеріал - гній, кров, сеча, мокротиння, слиз із носа і зіва,
блювотиння, випорожнення тощо (відбирається залежно від клінічної картини хвороби), сіється на
щільне елективне середовище - жовтково-сольовий агар. Кров заздалегідь засівають у цукровий
бульйон, а при появі росту в бульйоні роблять висів на жовтково-сольовий агар.

На 2 день дослідження враховується ріст колоній на елективному середовищі. S. aureus утворює

гладенькі опуклі мутні колонії зазвичай жовтуватого кольору близько 4 мм у діаметрі.
Найінтенсивніше пігмент утворюється на агарі з додаванням 10 % молока.
На кров’яному агарі колонії оточені зоною повного гемолізу (β-гемоліз).
Стафілококи здатні утворювати поліморфні L-форми. Підозрілі колонії відсіваються на скошений агар
для отримання чистої культури S. aureus.
При бактеріоскопії мазків визначають форму клітин збудника і їх відношення до барвників.

На 3-й день досліджують отримані чисті культури. Для диференціювання використовують

коагулазний тест (позитивний для 95 % ізолятів), визначають здатність ферментувати маніт,
досліджують здатність синтезувати термостабільну ДНК-азу, аглютинувати частинки латексу. Останній
тест дозволяє виявляти білок А і згортаючий (коагулазний) фактор, або обидва продукти.

Для фаготипування використовують стандартний набір із 22 бактеріофагів для проведення

епідеміологічного маркування з метою виявлення джерела інфекції. Робиться дослідження для
отримання антибіотикограми з обов’язковим включенням у тест метициліну. Чутливість стафілококів
до антибіотиків визначають методом дифузії в агарі за допомогою стандартних дисків або методом
серійних розведень.

На 4-й день проводять облік результатів. У штамів S. aureus, виділених при харчовій стафілококовій
інтоксикації, визначають наявність ентеротоксинів у біологічних та імунологічних тестах. Для
виявлення продукції ентеротоксину ставлять біопробу на новонароджених кошенятах або
визначають токсигенність виділених культур реакцією преципітації в гелі.

Серологічний метод діагностики стафілококової інфекції застосовують головним чином у випадках

хронічної інфекції, особливо якщо хворий отримував масивну попередню антибіотикотерапію і
виділити збудника не вдається. Найчастіше з цією метою визначають титр анти-а-токсину в сироватці
крові хворих реакцією гальмування гемолізу за Вигодчиковим. У ряді випадків визначають титр AT до
рибіттейхоєвої кислоти - одного з компонентів клітинної стінки - або проводять реакцію
аутоаглютинації. Титрування антитіл здійснюють в динаміці.

►Лікування.
Визначається особливостями клінічних форм стафілококової інфекції. Загальні принципи лікування
ґрунтуються на комплексній терапії, що включає адекватне хірургічне втручання (санація гнійних
осередків), раціональну антибіотикотерапію й імунотерапію.

Зважаючи на широке розповсюдження антибіотикорезистентних штамів стафілококів, необхідно

призначати антибіотики з урахуванням результатів антибіотикограми. При неможливості направленої
антибіотикотерапії, до отримання результатів антибіотикограми слід віддати перевагу антибіотикам
широкого спектра дії, наприклад, напівсинтетичним пеніцилінам, що стійкі до β-лактамази.
Високоефективні комбіновані препарати, що містять блокатори β-лактамази, наприклад, амоксиклав
(амбксйцілин у комбінації з клавулановбю кислотою)

Необхідно враховувати метицилінрезистентність виділених стафілококів. З урахуванням того, що

стафілококовою інфекцією страждають переважно імуноскомпрометовані особи, таким хворим
показана імуностимулююча терапія. Для специфічного лікування застосовують також
антистафілококовий імуноглобулін людини. Діючою речовиною препарату є імуноглобуліни, що
містять антитіла, активні до стафілококового альфа-екзотоксину.
►Профілактика. Проводиться комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію джерела
інфекції: виявлення і лікування хворих та носіїв інфекції.

Спалахи стафілококових інфекцій можуть швидко розвиватися в опікових відділеннях, відділеннях

інтенсивної терапії або відділеннях для новонароджених, тобто в місцях перебування ослаблених
хворих, що постійно одержують антибіотики.

Джерелом інфекції служить хворий, виписаний або переведений з іншої лікарні, для якої цей збудник
ендемічний.

Відповідальні за захворювання штами золотистого стафілокока часто стійкі до метициліну. Заходи

щодо боротьби із спалахами інфекції полягають у швидкому виявленні хворих, які служать її
резервуаром. З цією метою проводять бактеріологічне дослідження вмісту ран, виділень із носа і
матеріалу з області промежини.

Проби сечі для посіву слід забирати за допомогою постійного катетера. Ізоляція хворих, у яких
отримані позитивні результати посівів, і підвищення вимог до персоналу лікарень з дотримання
правил асептики і миття рук зменшують можливість розповсюдження інфекції.

Санація верхніх дихальних шляхів у медичного персоналу проводиться за допомогою

стафілококового бактеріофага, хлорофіліпту, ектерициду, лізоциму.

Місцеве застосування антибіотиків неефективне. Антибіотики можна призначати для прийому

всередину для припинення носійства.

Рифампіцин (600 мг/добу протягом 5 днів) з успіхом використовувався окремо або (залежно від
чутливості стафілококів) у поєднанні з бактримом, доксицикліном або диклоксациліном з метою
попередження розвитку стійкості до рифампіцину

►Специфічна профілактика досягається імунотерапією дорослих за допомогою

стафілококової вакцини, яка містить суспензію інактивованої культури стафілококів у 0,9 % розчині
натрію хлориду.

Крім того, для специфічної профілактики застосовується анатоксин стафілококовий очищений

адсорбований - для профілактики стафілококових інфекцій в осіб з підвищеним ризиком
захворювання: робітники, які працюють у промисловості та сільському господарстві, діяльність яких
пов’язана з ризиком частого травматизму; хворі, яким планується проведення операції; імунізація
донорів з метою отримання антистафілококової плазми та антистафілококового імуноглобуліну.