5. Перелік основних термінів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття.

Термін Визначення
Спірохети Родина звивистих бактерій різних родів морфологічною
особливістю яких є спіралеподібна будова тіла. Різні роди
спірохет мають характерні типи руху які виявляють методом
темнопольної мікроскопії.
Темнопольна мікроскопія Метод світлової мікроскопії, який полягає у дослідженні
незабарвлених (живих) препаратів. Метод ґрунтується на
різниці заломлення світла водною фазою і прозорими
бактеріями і дозволяє визначати рухливість бактерій.
Реакція Васермана Серологічний метод, що полягає у виявленні антитіл проти
блідих трепонем за допомогою реакції зв’язування
комплементу. Метод застосовують для діагностики вторинного
та третинного сифілісу.
Твердий шанкр Специфічна виразка на поверхні шкіри або слизової оболонки
хворого на сифіліс яка з’являється біля «вхідних ворот»
інфекції.

6. Теоретичні питання для контролю знань студентів.

1. Морфологія, фізіологія і біологічні властивості спірохет.
2. Класифікація спірохет.
3. Патогенез ангіни Венсана.
4. Методи мікробіологічної діагностики спірохетозів.
5. Лікування і профілактика інфекцій, що викликаються патогенними спірохетами.
 Таксономія спірохет.
Патогенні спірохети належать до родини Spirochaetaceae. До даної родини належать :
1. Рід Treponema.
Види: T.pallidum, T.carateum, T.vincentii.
2. Рід Borrelia.
Види: B.recurrentis, B.burgdorferi, B.caucasica, B.persica та ін.
3. Рід leptospira. Вид L . іnterrogans.

Сифіліс. Морфологія і фізіологія.

Збудник захворювання Treponema pallidum.
Грамнегативні тонкі спіралеподібні бактерії з 12-14 рівномірними завитками.
За методом Романовського-Гімзи забарвлюються у блідо-рожевий колір.
Для T.pallidum характерні всі види руху.
Під впливом несприятливих факторів (антибіотикотерапія) в організмі людини можуть утворювати цисти,
зернисті форми та L-форми.
• Не культивуються або погано культивуються на штучних поживних середовищах.
• Культивують in vivo при експериментальному зараженні кроликів в яєчко (тканинні трепонеми -
штам Nicols).
• При культивуванні втрачають типову антигенну структуру і патогенність. Дані штами
використовують для постановки РІБТ і створення діагностикумів.
Епідеміологія.
Джерело інфекції - хвора людина (збудник знаходиться в слині, сечі, спермі, крові, грудному молоці).
Особливо заразні хворі з первинним і вторинним сифілісом (перші 3-5 років після інфікування).
Механізм передачі:
1. Контактний: статевий шлях,
рідше – безпосередній контакт (сифіліс акушерів).
Можливе контактно-побутове зараження (через інфіковані предмети побуту – рушники ін.).
2. Вертикальний (інфікування плода через плаценту - вроджений сифіліс)
Фактори патогенності T.pallidum представлені ендотоксином.
Інкубаційний період при статевому контакті 2-10 тижнів (в середньому 3-4 тижні).
Вроджений сифіліс розвивається при внутришньоутробному зараженні, тому що терпонеми проникають
через плацентарний бар'єр.
Розрізняють сифіліс плоду, грудного віку, раннього дитячого віку (від1 року до 4х років) та пізній
(від 5 до 17 років). Для вродженого сифілісу характерна наявність тріади : паренхіматозний кератит,
вроджена глухота, гетчинсонові зуби.
Імунітет
при сифілісі нестерильний, напружений, переважно клітинний. Можливі випадки суперінфекції (при
повторному зараженні на тлі захворювання не утворюється шанкр, але більш яскраво проявляються клінічні
симптоми тієї стадії, на якій відбулося зараження).

Лабораторна діагностика сифілісу залежить від стадії захворювання.

Первинний сифіліс. Характерна поява тріади: твердий шанкр, лімфангіт, лімфаденіт (тривалість 1,5-2 міс).
Вторинний сифіліс - генералізація процесу.
Клінічно – шкірний висип, ураження внутрішніх органів і периферичної нервової системи.
Рецидивуючий перебіг. Тривалість до 2-4 років.
Третинний сифіліс (пізній) настає після тривалого безсимптомного перебігу. Для цього періоду характерна
поява осередків специфічного продуктивного запалення у внутрішніх органах (сифілітичні гуми) та
ураження аорти, печінки, центральної нервовової системи, кістки, хрящової тканини.
Основними методами мікробіологічної діагностики сифілісу є бактеріоскопічний і серологічний.
При первинному і вторинному сифілісі матеріалом для мікроскопії служать виділення з виразок, папул,
ерозій або пунктат лімфатичних вузлів.
Поверхню виразки очищають від нальоту стерильним ватним тампоном, змоченим в ізотонічному р-
ні хлориду натрія, потім її подразнюють, легко поскрібуючи скальпелем або гострою ложечкою.
Рідину відсмоктують пастерівською піпеткою і досліджують у темному полі зору, де чітко видно яскраво
освітлені спірохети і характерний рух.
 Для забарвлення трепонем краплю рідини наносять на предметне скло, виготовляють мазок (як мазок
крові), висушують, фіксують метиловим спиртом і декілька годин забарвлюють за Романовським-Гімзою.
Бліда спірохета стає блідо-рожевою, а сапрофітні спірохети - голубими.
Можна фарбувати трепонеми і за методом сріблення за Морозовим (фарбування аксиальної нитки).
Серологічна діагностика сифілісу грунтується на постановці реакції Вассермана.
Методика постановки реакції Вассермана є варіантом постановки реакції зв’язування комплементу.
Необхідно пам’ятати, що вона може бути негативною протягом трьох тижнів первинного (серонегативного)
періоду.
Позитивна реакція Вассермана, крім сифілісу, зрідка буває і при інших гострих інф. хворобах (бруцельоз,
кір, малярія), туберкульозі й лепрі, в пізній період вагітності й після пологів. Для серологічної діагностики
сифілісу широко використовують реакцію імобілізації трепонем (РІТ) та непряму реакцію
імунофлуоресценсії.
Профілактика.
Засоби специфічної імунопрофілатики не розроблені.
Лікування.
Протягом більш ніж 50 років пеніцилін G парентерально застосовується як ефективне лікування
сифілісу, яке дає змогу досягнути регресії місцевих проявів (загоєння виразок, запобігання трансмісії
статевим шляхом) і запобігти віддаленим наслідкам.
Для дорослих з первинним або вторинним сифілісом достатньо однієї дози бензатинпеніциліну G (2,4
мільйона одиниць внутрішньом’язово).
Первинний і вторинний сифіліс – бензатин пеніцилін G 2,4 млн ОД внутрішньом’язово одноразово.
Третинний сифіліс – бензатин пеніцилін G 7,2 млн ОД у трьох дозах по 2,4 млн ОДиниць внутрішньо-
м’язово з інтервалом 1 тиждень.
Нейросифіліс – водний кристалічний пеніцилін G 18-24 млн ОДиниць на день, по 3-4 млн ОДиниць
внутрішньовенно через кожні 4 години або шляхом тривалої інфузії, тривалість лікування 10-14 днів.
Сифіліс у ротовій порожнині.
Слизова оболонки ротової порожнини і червона кайма губ уражаються в усіх стадіях захворювання,
крім інкубаційного періоду.
Інкубаційний період сифілісу становить пересічно 3-4 тижні і не має клінічних ознак.
Виразкова форма твердого шанкру за клінічними проявами дуже нагадує банальні виразки. Діагностику
полегшують наявність бубону в підщелепній ділянці, відсутність запальних явищ навколо шанкру, його
безболісність та виявлення блідої трепонеми у виділеннях виразки. На місці розмноження блідої трепонеми
на слизовій оболонці рота формується ерозія червоного кольору або виразка округлої форми 3 – 15 мм з
інфільтратом у основі.

Лептоспіроз.
Морфологія і фізіологія.
Збудником лептоспірозу є Leptospira interrogans –– грамнегативні м/о з 12-18 завитками.
За Романовським-Гімзою забарвлюється у рожевий колір.
На кінцях мають вторинні завитки у вигляді гачків, що нагадує латинську літеру «S».
Має близько 19 серогруп, в які входять понад 200 сероварів.
Лептоспіри - хемоорганотрофи, облігатні аероби, ростуть при Т+28+29 ° С в рідких і напіврідких
поживних середовищах. Використовують середовища з кролячою сироваткою – середовище Терських.
При зростанні лептоспір у середовищі Терських помутніння останнього відсутнє, тому зростання
виявляють при перегляді краплі середовища у темному полі.
Епідеміологія.
Резервуаром збудника лептоспірозу є дикі гризуни (щури, миші), свійські (свині, велика рогата
худоба, собаки) і промислові (лисиці, песці) тварини, які виділяють лептоспір у довкілля з сечею.
Основним носієм серогрупи grіppotyphosa в Україні є звичайні полівки, pomona – польові миші,
icterohaemorrhagіae–сірі-щури.
Хвора людина не становить небезпеки щодо зараження інших людей. Пряма передача інфекції від
людини можлива лише в разі вродженої інфекції та вигодовуванні дитини грудним молоком.
Механізм передачі збудника – аліментарний або контактний.
Зараження відбувається під час вживання контамінованої води і харчів, купання, риболовлі, догляду за
хворими тваринами, укусу гризуном. До групи ризику належать тваринники, меліоратори, працівники
м'ясокомбінатів, робітники очисних споруд і каналізації, мисливці, рибалки, шахтарі.
 Сприйнятливість захворювання висока, але частіше хворіють чоловіки – підлітки й дорослі. Серед
хворих, як правило, переважають сільські жителі. Захворюваність міського населення відзначається за
несприятливих санітарних умов – паводка, контакту зі стічними водами тощо.
Лептоспіроз належить до природно-осередкових інфекцій. Природні осередки формуються дикими
дрібними гризунами в заболоченій місцевості, приозерних заростях, заплавах річок. Антропургічні осередки
виникають у населених пунктах і пов'язані з господарською діяльністю людини; в їх утворенні важливу
роль відіграють синантропні гризуни, від яких заражаються свійські та промислові тварини.
Іктерогеморагічний лептоспіроз реєструється цілорічно через постійну присутність у житлі людини
гризунів (сірих щурів, хатніх мишей), особливо в сільській місцевості. Контакт людини з природним
середовищем, де є носії grippotyphosa та інших лептоспір, переважно здійснюється під час купання,
риболовлі, сільськогосподарських робіт, що й зумовлює підвищення захворюваності в літньо-осінній період
із піком у серпні-вересні. Серед гризунів, виловлених у населених пунктах, інфікованими були майже 50%,
у природних умовах – 25%.
Лептоспіри проникають в організм людини через слизові оболонки травного каналу, а також
кон'юнктиву та ушкоджену шкіру, з кров'ю розносяться по всьому організму, де відбувається їх адгезія
до ендотелію капілярів із колонізацією клітинних мембран і розвитком універсального капіляротоксикозу,
осідають у різних органах, де продовжується їх активне розмноження (септична або септицемічна стадія).
При лептоспірозі встановлено гіперактивацію медіаторних систем організму.
У наступній, імунній, стадії характерне асептичне запалення (менінгіт, іридоцикліт тощо), у генезі
якого більшу роль відіграють імунні механізми, ніж прямий цитопатичний ефект.
Живі лептоспіри та продукти їх життєдіяльності спричинюють патологічні зміни в нирках (вибіркове
ураження звивистих канальців у вигляді дистрофії і некрозу), внаслідок чого виникає гостра ниркова
недостатність. Закономірним є ураження печінки (часто з жовтяницею) різного ґенезу: дегенеративні
зміни гепатоцитів, внутрішньопечінковий холестаз, гемоліз. Характерні тромбогеморагічні прояви,
ураження нервової системи. Можливий розвиток ДВЗ-синдрому, інфекційно-токсичного шоку.
Імунітет
після перенесеної хвороби залишається стійкий типоспецифічний імунітет, проте можливі повторні
випадки, спричинені тим самим (дуже рідко) або іншим сероваром лептоспір.
Профілактика.
Вакцинація – фенолова полівалентна (до штамів серотипів ictrohaemorragiae, grippotyphosa, pomona).
Лабораторна діагностика лептоспірозу
Матеріал для дослідження: кров, сеча, спинномозкова рідина.
Проводять пряму мікроскопію у темному полі роздавленої краплі цитратної крові, спинномозкової рідині,
сечі.
Серодіагностика: ставлять реакцію мікроаглютинації з сироваткою крові хворого та живими
культурами еталонних штамів лептоспір.
Якщо у хворого є антитіла, вони зв’язують лептоспіри через що утворюються великі конгломерати –
аглютинат , який видно у темнопольний мікроскоп.
Бактеріологічне дослідження – посів крові та сечі культивують в анаеробних умовах на
спеціальних середовищах, збагачених кролячою сироваткою (середовище Терських), при температурі 25-
35°С. Ростуть лептоспіри дуже повільно, іноді до 1-3 місяців.
Біологічна проба - внутришньочеревне зараження морських свинок кров'ю хворого. Для швидкого
виділення лептоспір, через 2 години після зараження проводять відбір крові із серця тварини через прокол
грудної клітки. Через 2-3 діб після зараження досліджують ексудат черевної порожнини морської свинки на
наявність лептоспір.
Борелії.
Морфологія і фізіологія.
Збудники поворотного тифу і бореліозів відносяться до р. Borrelia. Види: B.recurrentis,
B.burgdorferi, B.caucasica, B.persica та ін.
Рухливі тонкі спіралеподібні мікроорганізми з 3-10 завитками та загостреними кінцями.
Грамнегативні. Фарбуються за методом Романовського - Гімзи у синьо-фіолетовий колір.
Розмножуються поперековим поділом. Ростуть в анаеробних умовах, на живильних середовищах, що
містять сироватку крові, шматочки тканин або органів, а також у курячих ембріонах. Проте, ростуть дуже
повільно.
Епідемічний поворотний тиф
Збудник – B.recurrentis.
Джерело інфекції - хвора на епідемічний поворотний тиф людина.
Механізм передачі – трансмісивний.
Переносник – платтяна воша.
При кровососанні борелії потрапляють у кишечник воші, розмножуються в гемолімфі . Через 5-12 діб воша
при укусі може інфікувати людину. В організм людини борелії проникають в результаті втирання
гемолімфи роздавлених вошей.
Після потрапляння в організм людини борелії розмножуються в тканинах лімфоїдно-макрофагальної
системи. Проникають у великій кількості в кров, де під впливом її бактерицидних речовин частково гинуть.
Борелії виділяють ендотоксин, який обумовлює ураження ЦНС, розвиток інтоксикації, лихоманки,
функціональних порушень, дистрофії органів і тканин. Ендотоксин вражає кровоносну систему, сприяє
розвитку інфарктів і некрозів в селезінці і печінці. Кожний наступний цикл розмноження борелій
призводить до чергових нападів захворювання, кількість яких коливається від 3 до 5 (чередування нападів
лихоманки та безтемпературних періодів).
Імунітет нестійкий і нетривалий.
Лабораторна діагностика
1. Мікроскопічний метод – досліджують товсту краплю крові у темному полі та мазки, приготовлені з крові,
взятої під час нападу лихоманки (забарвлення за методом Романовського - Гімзи, фуксином).
2. Серологічний метод – реакція іммобілізації борелій.
3. Біологічний метод – диференціація епідемічного та ендемічного поворотного тифів: морській свинці
вводять 3-5 мл крові хворого; при наявності епідемічного поворотного тифу тварина не хворіє.
Профілактика.
Вакцинопрофілактика не розроблена.

Ендемічний кліщовий зворотний тиф

Відноситься до групи природно-осередкових ендемічних захворювань, які протікають як приступи
лихоманок. Природними господарями є дикі та синантропні тварини, у т.ч. рептилії. Характерно
безсимптомне носійство. Переносники – це кліщі роду Ornithodorus, в яких збудник може передаватись
трансоваріально. Збудниками ендемічного кліщового зворотнього тифу є B.caucasica, B.persica та ін.

Хвороба Лайма (лайм бореліоз) – хронічна трансмісивна природно-осередкова інфекційна хвороба,

основним збудником якої є B.burgdorferi, а переносником – кліщі Ixodes ricinus та I. persulcatus . В
популяції кліщів збудник передається трансоваріально. Зараженість кліща зберігається протягом всього
його життя (більше 10 років). Людина заражається при укусі кліща.
Після укусу кліща борелії локалізуються в місці проникнення, а також проникають у кров і
спинномозкову рідину.При локальному ураженні розвивається блукаюча еритема, при дисемінації збудника
спостерігаються ураження опорно-рухового апарату, нервової та серцево-судинної системи. Через
ускладнення перебігу хвороби розвиваються аутоімунні процеси.
Лабораторна діагностика лайм бореліозу
1.Мікроскопічне дослідження товстої краплі крові у темному полі (виявлення рухливих спірохет).
2.Серологічне дослідження сироватки крові (ІФА). Ig M виявляють на 3-6 тижні захворювання, Ig G – через
декілька місяців після початку хвороби.
Одонтогенні спірохетози.
Ангіна Венсана-Симановського. Захворювання викликається симбіозом фузобактерій та умовно-
патогенною спірохетою T. buccalis.
Ураження мигдалин може статися при попаданні цих збудників ззовні або при переміщенні їх з
вогнищ ротової порожнини (стоматит, карієс, пародонтоз). Важливою умовою для зараження є дистрофічні
зміни і порушення цілості тканин (некрози, ерозії або виразки) при загальному ослабленні організму
(наприклад, при аліментарній дистрофії, при кахексії, викликаної пухлиною, лейкозом, на променеву
хворобу).
Початковою ознакою фузоспірохетозної ангіни служить поява на поверхні однієї і значно рідше обох
мигдалин сіруватого або жовтуватого нальоту. Часто цей наліт розташовується у верхнього полюса
мигдалини або в надміндаліковой ямці. Болі і температурної реакції зазвичай не буває. Після видалення або
мимовільному відторгненні цього нальоту виявляється досить глибока виразка. Спочатку вона може бути
невеликою, менш 1 см в діаметрі. Дно її сірого кольору, нерівне. У цій стадії вже відчувається помірний
біль в горлі і збільшуються регіонарні лімфатичні вузли. Однак температура підвищується не завжди, і то
лише до субфебрильного рівня. Без лікування виразка зазвичай прогресує і протягом 2-3 тижнів може
охопити більшу частину мигдалини і навіть вийти за її межі на дужки, рідше на інші стінки глотки. У цих
випадках з'являється і загальна реакція, властива ангін, що викликається гнійними збудниками. З'являється і
місцева реакція у вигляді гіперемії поблизу виразок, нальотів на слизовій і опухання регіонарних залоз.
Лейкоцитоз відсутній, якщо фузоспірохетоз розвивається на тлі загального ослаблення організму і
лейкопенії.
При виявленні на мигдалині ділянки некрозу, природно, у лікаря повинна виникати думка не тільки
про фузоспірохетоз, а й інші виразково-некротичні процеси. Слід зазначити, що при фузоспірохетозному
ураженні мигдалини навколишні тканини виявляються або зовсім не запаленими, або залучаються до
запалення менше і повільніше, ніж при дифтерії. Це повинно викликати у лікаря думка про можливість
виразкового туберкульозу або сифілісу, злоякісної пухлини мигдалини.
Лабораторна діагностика
Для діагностики слід використовувати лабораторні методи дослідження, починаючи з бактеріоскопії
(пошуки збудників в мазку з виразки). Взяття матеріалу ватним тампоном, відсилається в лабораторію, як це
робиться при одночасному посіві на дифтерію, не гарантує успішного бактериоскопического виявлення
фузоспірохетоз через підсихання матеріалу на ваті. Тому слід робити мазок прямо на предметному склі.
Негативна відповідь дозволяє відхилити фузоспірохетозное захворювання. При цьому позитивний результат
дослідження, за винятком лише клінічно типових форм, не дозволяє стверджувати, що захворювання
фузоспірохетозної природи. Адже можливе приєднання фузоспірохетозного симбіозу до іншого
виразкового процесу глотки. Нарешті, фузоспірохетоз може приєднуватися до фарингіту, викликаного
опроміненням з приводу злоякісних пухлин не тільки глотки, а й гортані, щитовидної залози, ротової
порожнини та інших локалізацій.
Тому виявлення фузоспірохетозного симбіозу має оцінюватися лише з урахуванням даних загального
стану хворого, його анамнезу, попередніх захворювань і їх лікування і, за винятком лише клінічно типових
випадків, не повинно бути вирішальним фактором у постановці діагнозу.
Лікування
фузоспірохетозної ангіни при відсутності важких загальних симптомів здійснюється успішно і
швидко з застосуванням місцевих впливів. Так, ефективним є змазування самих виразок 10% розчином
бертолетової солі, нерозведеної перекисом водню або сумішшю порошку новарсенола з гліцерином. При
лікуванні фузоспірохетозних ангін, що супроводжуються припуханням лімфовузлів і температурної
реакцією, широке застосування отримали ін'єкції пеніциліну в звичайних дозах - до 600 000 ОД на добу.
Застосовуються й інші антибіотики. Показані вітаміни - аскорбінова і нікотинова кислоти всередину в
звичайних дозах, що застосовуються для підвищення опірності організму. У важких і наполегливих
випадках фузоспірохетоз, коли є поєднання виразкової ангіни, стоматиту і фарингіту з лімфаденітом і коли
інші засоби виявляються неефективними, є підстави випробувати старий і в даний час майже залишений
метод - внутрішньовенне введення новарсенола або інших препаратів цієї групи.
 8. Тестові завдання за темою заняття з бази ліцензійного іспиту КРОК-1 для контролю знань
студентів.

1.У хворого з підозрою на поворотний тиф взята кров в період підйому температури. З крові приготували
мазок "товста крапля" для бактеріоскопічного дослідження. Який метод забарвлення слід використовувати
для виявлення збудника?
За Романовським–Гімза
За Цілю- Нільсеном
За Буррі – Гінсом
За Нейсером
За Ожешко
@ Метод Романовського-Гімзи – складний метод забарвлення мікроорганізмів. Цей метод є єдиним, що
дозволяе диференційно забарвити різні роди спірохет.

2.При обстеженні хворого чоловiка, госпіталізованого на 5-й день хвороби з проявами жовтяниці, болі в
м’язах, ознобом, носовими кровотечами. При проведені лабораторної діагностики бактеріолог виконав
темнопольну мікроскопію краплини крові хворого. Назвіть збудників хвороби:
Leptospira interrogans
Borrelia dutlonii
Calymmatobacterium granulomatis
Bartonella bacilloformis
Rickettsia mooseri
@ Для лептоспірозу типовим є жовтяниця, адже лептоспіра потрапляючи до організму через шкіру
проникає у кров, де руйнує капіляри багатьох органів зокрема печінки та нирок. Інфекція супроводжується
сильною інтоксикацією. Лептоспіра рухлива, тому тому застосували один із методів виявлення рухливості –
темнопольну мікроскопію.

3.У мікропрепараті виготовленому з пунктату регіонарного лімфовузла хворого, зафарбованому за

Романовським-Гімзи лікар виявив тонкі мікроорганізми з 12-14 рівномірними завитками з гострими кінцями
довжиною 10-13 мкм блідо-рожевого кольору. Про збудника якої інфекційної хвороби може йти мова в
даному випадку?
Сифілісу
Трипаносомозу
Лептоспірозу
Поворотного тифу
Лейшманіозу
@ Морфологічні особливості вказують на те, що збудником інфекції є трепонема, тоді як тінкторіальні
ососбливості її вказують на те що це – Treponema pallidum.

4.У померлого від гострого інфекційного захворювання, яке супроводжувалось гарячкою, жовтяницею,
геморагічною висипкою на шкірі і слизових оболонках, а також гострою нирковою недостатністю, при
гістологічному дослідженні тканини нирки (забарвлення за Романовським-Гімзою) виявлені звивисті
бактерії, які мають вигляд букв С та S. Які бактерії були виявлені?
Лептоспіри
Трепонеми
Спіролли
Боррелії
Кампілобактерії
@ Для лептоспірозу типовим є жовтяниця, адже лептоспіра потрапляючи до організму через шкіру
проникає у кров, де руйнує капіляри багатьох органів зокрема печінки та нирок. Інфекція супроводжується
сильною інтоксикацією. На лептоспіроз вказує і типова морфологія збудника.

5.До інфекційного відділення госпіталізували хворого з ознаками загальної слабкості, сильними головними і
м’язовими болями, високою температурою, гіперемією обличчя. Встановлено, що тиждень назад хворий
відпочивав біля озера. Лікар запідозрив лептоспіроз. Яким чином лептоспіри могли потрапити до організму
хворого?
З водою
З повітрям
З ґрунтом
З їжею
Через предмети вжитку
@ Вода є основним фактором передачі лептоспірозу у природних умовах.

6.Виділення культури збудника при діагностиці більшості спірохетозів не є основним методом зважаючи на
складність або неопрацьованості методу культивування. Культивування якої спірохети на штучному
живильному середовищі використовується у діагностиці захворювання?
Leptospira interrogans
Treponema pallidum
Treponema bejel
Treponema pertenue
Borrelia recurrentis
@ Серед усіх спірохет, культивуватися на поживному середовищі можуть лише лептоспіри. Середовище це
специфічне: з плазмою крові кроліка. Лептоспіри кілька тижнів ростуть на такому середовищі у анаеробних
умовах за температури 28°С.

7.До дерматологічного відділення звернувся пацієнт з виразкою у вигляді твердого шанкру на слизовій
оболонці статевих органів. Який метод діагностики необхідно використати для підтвердження діагнозу –
сифіліс?
Темнопольна мікроскопія матеріалу із шанкру
Реакція Вассермана із сироваткою хворого
Виділення чистої культури мікроорганізмів із шанкру та її ідентифікація
Інфікування гвінейських свинок матеріалом із шанкру
Інфікування кролика в яєчко виділеною чистою культурою трепонем
@ Мікроскопічне дослідження матеріалу із шанкру є найбільш доцільним методом діагностики при підозрі
на первинний сифіліс.

8.У інфекційну клініку доставлено хворого із проявами лихоманки, що повторюється вдруге з інтервалом 2
дні. В краплині крові, зафарбованій за Романовським-Гімзою, виявлено звивисті клітини синьо-фіолетового
кольору. Який мікроорганізмів викликав захворювання?
Borrelia recurentis
Leptospira interrogans
Ricketsia typhi
Treponema pallidum
Plasmodium vivax
@ Симптоми хворого у вигляді специфічної лихоманки дозволяють припустити поворотний тиф. Разом з
тим, морфологічні та тинкторіальні властивості виявленого збудника вказують саме на Borrelia recurentis.

10.У хворого з ознаками інтоксикації і ниркової недостатності у сечі виявлені рухливі мікроорганізми з
безліччю дрібних завитків, забарвлюються за Романовським-Гімзою у рожевий колір. З анамнезу відомо, що
хворий кілька днів тому купався у відкритому водоймищі. Яке захворювання можна запідозрити?
Лептоспіроз
Сифілис
Грип
Бруцельоз
Псевдотуберкульоз
@ Морфологічні та тинкторіальні властивості виявленого збудника поряд з імовірним контактно-рановим
або водним шляхом передачі вказують на Leptospira interrogans.

11.Лаймобореліоз вперше був виявлений в ендемічних районах США, а в даний час хвороба спостерігається
в Європі, Азії та Австралії. Яким шляхом відбувається зараження бореліозом Лайма?
Через укуси кліщів
Через гемотрансфузію
При контакті із сечею гризунів
При вживанні м’яса водоплаваючих птахів
Через укуси вошей
@ Джерелом Borrelia burgdorferi, що викликають хворобу Лайма є невеликі ссавці, в основному гризуни.
Від ссавців борелії передаються зокрема людині трансмісивним механізмом – основний механізм, хоча іноді
можливі й інші механізми.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Медична мікробіологія : посіб. з мікробних інфекцій: патогенез, імунітет, лабораторна діагностика та

контроль. у 2 т. Т. 1 / Р. П. Аллакер [та ін.] ; за ред.: М. Р. Барера [та ін.] ; наук. ред. пер.: С.
Климнюк, В. Мінухін, С. Похил ; пер.: В. Ковальчук [та ін.]. – пер. 19-го англ. вид. – К. : ВСВ
"Медицина", 2020. – 434 с.
2. Медична мікробіологія, вірусологія та імунологія : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня
акредитації / В. П. Широбоков [та ін.] ; за ред. В. П. Широбокова. – 3-тє вид. оновл., та допов. –
Вінниця : Нова книга, 2021. – 920 с.
3. Виноград Н. О. Загальна епідеміологія : навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня
акредитації / Н. О. Виноград, З. П. Василишин, Л. П. Козак. – 5-є вид., перероб., і допов. – К. :
Медицина, 2021. – 272 с.
4. Практична мікробіологія : навч. посіб. до практ. занять для студентів закл. вищ. освіти МОЗ
України / C. І. Климнюк [та ін.] ; за заг. ред. В. П. Широбокова, С. І. Климнюка. – Вінниця : Нова
книга, 2018. – 576 с.
5. Імунопрофілактика інфекційних хвороб : навч.-метод. посіб. / Л. І. Чернишова [та ін.] ; за ред.: Л. І.
Чернишової, Ф. І. Лапія, А. П. Волохи. – К. : Видавничий Дім "Агат Прінт", 2020. – 304 с.
6. Лекційний матеріал.
7. Навчальні відеоматеріали YouTube-каналу кафедри:
https://www.youtube.com/channel/UCNs9kYJup0K0l3deKUeqkFw
Додаткова:

1. Медична мікробіологія : посіб. з мікробних інфекцій: патогенез, імунітет, лабораторна діагностика та

контроль. у 2 т. Т. 2 / Р. П. Аллакер [та ін.] ; за ред.: М. Р. Барера [та ін.] ; наук. ред. пер.: С.
Климнюк, В. Мінухін, С. Похил ; пер.: В. Ковальчук [та ін.]. – пер. 19-го англ. вид. – К. : ВСВ
"Медицина", 2021. – 386 с.
2. Кузнецова Л.В. Імунологія: підручник / Л.В. Кузнецова, В.Д. Бабаджан, Н.В. Харченко та ін.; за ред.
Л.В. Кузнецова, В.Д. Бабаджан, Н.В. Харченко. –Вінниця: ТОВ «Меркьюрі Поділля», 2013. – 565 с.
3. Аббас А. К. Основи імунології: функції та розлади імунної системи: 6-е видання / А. К. Аббас, Е. Г.
Ліхтман, Ш. Пілл. – К. : ВСВ «Медицина», 2020. – 328 с.
4. Будзанівська І. Г. Вірусологія : підручник / І. Г. Будзанівська, Т. П. Шевченко, Г. В. Коротєєва [та
ін.]. – К. : Київ. ун-т, 2019. – 351 с.
5. Виноград, Н. О. Спеціальна епідеміологія : навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. мед. ун-в, ін-в
й акад. / Н. О. Виноград, З. П. Василишин, Л. П. Козак ; рец.: Г. М. Дубинська, О. А. Трунова, О. П.
Корнійчук. – 3-є вид., перероб., та допов. – К. : Медицина, 2021. – 336 с.
6. Гудзь С.П. Вірусологія : підручник / С.П. Гудзь, Т.Б. Перетятко, А.А. Галушка. – Львів: ЛНУ імені
Івана Франка, 2018. – 536 с.
7. Дзюблик І.В. Збірник тестових завдань з вірусології: навч. посіб. / І.В. Дзюблик. – Вінниця:
Меркьюрі-Поділля. – 2015. – 195 с.
8. Дзюблик І.В. Полімеразна ланцюгова реакція в лабораторній діагностиці інфекційних хвороб : навч.-
метод. посіб. / І.В. Дзюблик, Н.Г. Горовенко. – К. : ВСВ «Медицина», 2012. – 219 с.
9. Люта В.А. Мікробіологія з технікою мікробіологічних досліджень, вірусологія та імунологія: підруч.
2-е видання / Люта В.А., О.В. Кононов. – К. : ВСВ «Медицина», 2018. – 576 с.
10. Лобань Г. А. Мікробіологія, вірусологія та імунологія : зб. тестових завдань для студентів мед. ф-тів
закл. вищ. освіти МОЗ України / Г. А. Лобань, M. M. Ананьєва, M. O. Фаустова ; рец.: Г. М. Коваль,
О. А. Грузевський, О. В. Катрушов. – Львів : Вид-во Марченко Т. В., 2020. – 187 с.