Professional Documents
Culture Documents
Натуральна віспа як біологічна зброя
Натуральна віспа як біологічна зброя
Підготувала:
Барткова І.Р.,
1м-19-10
Натуральна віспа – це гостре
інфекційне захворювання, яке
можуть викликати два типи вірусу:
Variola major і Variola minor. Вони
також відомі як variola або variola
vera. Найменування утворені від
varius («плямистий») або варус
(«прищ»).
У свій час V. major став причиною
смерті 40 % людей серед заражених
чорною віспою. V. minor викликав
легку форму захворювання —
аластрім (мала /біла віспа), яка вбила
близько 1 % заражених.
Вчені припускають, що
перше зараження
людського організму
вірусом натуральної віспи
сталося приблизно 10 тис.
років до нашої ери.
Доказом тому служать,
виявлені на мумії
єгипетського фараона
Рамзеса V, характерні для
даного типу захворювання
гнійничкові висипання.
Історичні факти
В кінці 18 століття натуральна віспа забрала близько 400 тис. людських життів
в Європі, в їх числі 5 правлячих монархів. Третя частина інфікованих людей
стала жертвою сліпоти.
У 18 - 19 столітті від інфекції померли близько 60 % дорослих, понад 80 %
дітей.
У 20-му столітті чорна віспа стала причиною смерті близько 500 млн. людей.
В 1967 році було інфіковано 15 млн. людей, з них померло 2 млн.
Після початку вакцинації (19-20 століття), тільки в 1979 рік ВООЗ підтвердила
необхідність масштабних щеплень, що призвело до перемоги над віспою.
Епідеміологія
Джерелом зараження людини може бути тільки хвора віспою людина чи культура вірусу, занесена ззовні.
Людина заразна із самого початку захворювання до повного відпадіння кірок, що утворюються після підсихання гнійників.
Передбачається, що заразливість хворого починається ще в інкубаційний період, тобто до розвитку перших симптомів
захворювання і різко зростає у період висипання. Елементи віспяного висипу є вогнищами розмноження вірусу в шкірі і
слизових оболонках, він виділяється, як тільки прориваються пухирці і гнійники. Тому чим більше висипань, чим більш
тяжкий перебіг захворювання, тим більшу небезпеку становить хворий для оточуючих.
Вміст віспяних пухирців домішується до слини і мокротиння хворих, рясно виділяється під час розмови, кашлю, чхання.
Дозрівання пухирців на слизових оболонках відбувається швидше, ніж на шкірі, тому виділення вірусу починається ще до
появи висипу на шкірі.
Вміст віспяних пухирців і гнійників може забруднювати білизну і речі хворих, а крапельки слини і слизу — переноситися у
повітрі на великі відстані.
Найбільше значення у поширенні віспи має повітряно-краплинний шлях, при якому вірус виділяється з крапельками
слини і слизу через рот і ніс. Слід підкреслити, що збудник віспи може розноситися повітрям на великі відстані і за межі
приміщення, де знаходиться хворий.
Відомі випадки передачі віспи через речі, забруднені виділеннями хворого. Описано, наприклад, випадок зараження
персоналу пралень при потраплянні в прання білизни хворих на віспу.
Не виключено перенесення інфекції мухами, тарганами. Зараження віспою можливе і при безпосередньому контакті з
хворим на віспу.
Сприйнятливість людей до віспи досягає практично 100%. Із 100 осіб, які були в контакті з хворим на віспу, занедужують
майже всі.
Імунітет проти віспи може бути створений штучно — шляхом вакцинації чи введення готових специфічних антитіл.
Вірус натуральної віспи: напрочуд стійкий
Вірус передається повітряно-краплинним шляхом, проте можливе зараження при
безпосередньому контакті із ураженою шкірою хворого або інфікованими ним
предметами. Небезпека зараження зберігається протягом усього захворювання та навіть
після смерті хворого. Віруси стійкі до впливу навколишнього середовища, особливо до
висушування та низьких температур. Вони можуть тривалий час (протягом кількох
місяців) зберігатися в кірках, взятих з віспин на шкірі хворих, а в замороженому та
ліофілізованому стані не втрачають життєздатність протягом кількох років.