Основи епідеміології

ПЛАН
1. Основи епідеміології
2. Профілактика епідемій
3. Дезінфекції.

Процес вторгнення патогенних мікробів в організм людини та їх

розмноження з наступним розвитком хвороби називають інфікуванням.
Наслідком цього є інфекційна хвороба. Взаємодія мікро- та макроорганізму
зовні може не проявлятись. Така людина або тварина стає бактеріо- або
вірусоносієм. Інфекційні хвороби мають особливість швидко поширюватись
серед людей створюючи епідемії. Для розробки шляхів боротьби з ними
виникла наука епідеміологія.
Поняття про епідеміологію сформувалося в давні часи на основі
вивчення епідемічних спалахів інфекційних хвороб. Постійно зустрічаючись
з інфекціями, людство збагачувалося досвідом щодо їх локалізації.
Інтенсивне поширення багатьох інфекційних хвороб поставило перед
епідеміологами завдання вивчити закономірності виникнення епідемічного
процесу та його розвитку. Видатний український епідеміолог, академік
Данило Кирилович Заболотний доводив, що епідеміологія, або наука про
епідемії, займається вивченням причин виникнення та розвитку епідемій,
умов, які сприяють їх поширенню, і накреслює засоби боротьби з ними,
що ґрунтуються на даних науки і практики. Величезний вклад у пізнання
внутрішніх процесів розвитку та згасання епідемії вніс Лев Васильович
Громашевський.
Епідеміологія - наука про епідемічний процес, закономірності поширення
інфекційних хвороб, заходи боротьби та профілактики інфекцій.
Епідеміологія як наука вирішує два завдання. Перше - розкриття та
вивчення закономірностей, які лежать в основі виникнення і поширення
інфекційних захворювань серед населення. Друге - розробка на основі
теоретичного матеріалу науково обґрунтованих профілактичних протиепі-
демічних заходів.
Класифікація інфекційних захворювань за інтенсивністю
поширення
Пандемія - (від грецьких слів "пан"- весь, "демос"- народ) - широке
поширення інфекційних захворювань, що охоплюють територію країни чи ряду
країн (XX століття - грип).
Епідемія - масове розповсюдження інфекційних захворювань на
великій території (республіка, область).
Спорадичні випадки - поодинокі розсіяні випадки інфекційного
захворювання, не пов'язані між собою спільним джерелом інфекції.
Природносередкові (ендемічні) хвороби - деякі захворювання
протягом багатьох років постійно реєструються в певній місцевості, що
обумовлено відповідними природними факторами (чума, туляремія).
 Епідемічний процес - процес виникнення та поширення інфекції
складається з трьох ланок, при розриві яких не відбудеться поширення
інфекційного захворювання
1Джерелом інфекції є заражена людина антропонозна хвороба, а при
деяких інфекціях-заражена тварина зоонозна хвороба. Для збудників
інфекційних захворювань природним середовищем існування є тільки організм
людини, а при хворобах, які спільні для тварин і людини, - організм тварин. У
зовнішньому середовищі вони виживають обмежений час. Наприклад, вірус
кору в повітрі гине за декілька хвилин, а сальмонела в сухих випорожненнях
зберігається місяцями. Тривалий час у зовнішньому середовищі зберігаються
споро утворюючі форми мікробів. Але через деякий час і грунт, і інші об'єкти
зовнішнього середовища звільняються від них. Отже, джерелом інфекції
може бути тільки хвора людина, носій, а не самі елементи зовнішнього
середовища.
2Механізмом передачі збудників інфекції називають спосіб переходу
збудника із зараженого організму в незаражений .
Це складний процес, що складається із трьох послідовних фаз:
1. Виділення збудника із зараженого організму.
2. Перебування збудника протягом деякого часу в зовнішн. середовищі.
3.Проникнення збудника в організм чергового біологічного хазяїна.

У відповідності з місцем первинної локалізації збудника розрізняють

чотири типи механізмів передачі: (за Громашевським)
1. Фекально-оральний (аліментарний) - локалізація збудника в ки-
шечнику.
2. Повітряно-крапельний-локалізація збудника вдихальних шляхах.
3. Трансмісивний (кров'яний), передача кровососними переносниками -
локалізація збудника в кровоносній системі.
4. Контактно-побутовий - передача предметами побуту, виробництва чи
при безпосередньому контакті, локалізація збудника на шкірі та слизовій
оболонці, в зовнішньому середовищі.

3.Сприйнятливість населення. Під сприйнятливістю розуміють біологічну

властивість тканин та рідин організму людини та тварини бути оптимальним
середовищем для розмноження збудника. У тих випадках, коли збудник не
зустрічає в макроорганізмі умов для свого існування, не розвинеться
інфекційне захворювання.
Сприйнятливість до інфекційних захворювань виражається показником, що
називається індексом контагіозності (заразності). Індекс контагіозності кору по
відношенню до людей, які не перехворіли цими інфекціями, та до нещеплених
буде 0,95-1,0, скарлатини - 0,4, дифтерії - 0,2. Це значить, що із 100 чоловік,
які не хворіли раніше цими інфекціями і нещеплені, захворюють при
контакті з відповідними хворими в середньому при кору-95-100, при
скарлатині до 40, при дифтерії до 20.
 Деякі захворювання повністю охоплюють різні групи населення, в той час
коли інші - частково. Це пояснюється неоднаковою стійкістю
(резистентністю) населення до збудників ряду захворювань. Яскравим
показником є поліомієліт. Із людей, що заразились ним, 1-2 % хворіють
паралітичною формою, 5-6 % -легкою формою, 92-94 % переносять інфекцію
безсимптомно.
У боротьбі з багатьма інфекційними захворюваннями провідне місце мають
профілактичні щеплення, які радикально діють на епідемічний процес.
Вакцинація - це засіб індивідуального захисту від заразних захворювань і
встановлення колективного імунітету- міцного кордону на шляху їх
епідемічного поширення.
ІМУНІТЕТ
Імунітетом називається несприйнятливість організму до інфекції.
ІМУНІТЕТ
Природний Штучний

природнонабутий природжений штучнонабутий пасивний

активний

постінфекційний видовий, індивіду- введення вакцин: введення

(після перенесеного альний, пасивний живих (ослаблених) та сироваток чи
захворювання) імунітет новона- убитих мікробів, гемоглобуліну
родженого анатоксину
антимікробний антимікробний
антитоксичний антитоксичний

Природний імунітет. Імунітет незалежно від того, чи він властивий

льодині від народження, чи з'явився в результаті перенесеного захворювання,
зле не викликаний штучно, називається природним. Сприйнятливість до того
чи іншого захворювання неоднакова не тільки в різних видів тварин, але навіть
в окремих представників одного виду, Відомо, що людина не захворює на
чуму рогатої худоби; з другого боку, багато видів тварин несприйнятливі до
поліомієліту, яким легко заражається людина. Такий природний імунітет
можна розглядати як видову ознаку, зумовлену певними біологічними
особливостями організмів. Існує також природжений пасивний імунітет
новонароджених, який передається дитині від матері через плаценту в
період внутрішньоутробного розвитку і з молоком у період годування груддю,
іноді людина від народження несприйнятлива до якоїсь хвороби. Вона
залишається здоровою, незважаючи на те, що перебуває в контакті з хворими,
доглядає їх. Це теж природжений імунітет, але не видовий, а індивідуальний.
Ще в минулому столітті французький вчений Л. Пастер експериментально
довів, що природжена несприйнятливість не може вважатись абсолютно
постійною: незважаючи на видовий імунітет, курчата захворювали на сибірку,
якщо перед зараженням їх охолоджували.! взагалі, ступінь сприйнятливості
до хвороб непостійний. Він визначається опірністю організму, яка
змінюється в залежності від його стану та умов зовнішнього середовища.
Сприйнятливість організму підвищується, інакше кажучи, знижується його
опірність при перевтомі, охолодженні, голодуванні, пригніченому стані
тощо.
Імунітет буває не тільки природженим, а й набутим протягом життя. Цей
імунітет виникає після перенесення інфекційного захворювання і захищає від
можливості повторного захворювання. Після деяких хвороб (наприклад, скар-
латини) такий природно набутий імунітет настільки міцний, що зберігається
протягом життя: Але є інфекції, після яких несприйнятливість якщо й настає, то
на дуже короткий час, наприклад, грип, дизентерія.
Штучний імунітет. До деяких заразних хвороб можна створити імунітет
штучно за допомогою відповідних щеплень або введення лікувальних
сироваток. Перші спроби штучно створити несприйнятливість до заразних
хвороб належать до глибокої давнини. Медики Стародавнього Китаю і
Стародавньої Індії, не знаючи причин страшної хвороби, натуральної віспи,
збирали засохлі віспяні шкоринки хворих, розтирали їх на порох, який з
метою запобігання виникненню хвороби втирали в шкіру або вдували в ніс
здоровим людям. Метод цей називали варіоляцією. Його застосування
багатьом зберегло життя. Внаслідок такого щеплення люди переносили
хворобу в легкій формі й одужували, хоча на обличчі та тілі вона залишала
неестетичні сліди. У XVI (-XVII! століттях варіоляцію широко використовували
в країнах Європи й Америки. Генерал Вашингтон, майбутній президент США,
навіть видав наказ про обов'язкову варіоляцію в армії. У наш час цю спробу
боротьби з натуральною віспою можна оцінити як перший крок на шляху
профілактики хвороби, оскільки було використано не знешкоджений вірус,
який був у віспяних кірочках.
Оскільки варіоляція не могла надійно захищати все населення, стародавні
лікарі продовжували пошуки ефективних засобів порятунку. Метод
формування штучного імунітету у людей за допомогою препаратів із зне-
шкодженого збудника успішно було використано в боротьбі з багатьма за-
разними хворобами. Вперше до такої спроби вдався англійський лікар
Едуард Дженнер у XVIII столітті, коли за допомогою сухих, кірочок із пу-
хирців коров'ячої віспи виробив несприйнятливість у людей до
найнебезпечнішого захворювання того часу - натуральної віспи. Лише пізніше
вчені, вивчаючи зазначене Дженнером явище, помітили, що збудник віспи
людини на шкірі корови втрачає свою властивість викликати хворобу. Проте,
втрачаючи свою хвороботворність, такий ослаблений вірус віспи зберігав
здатність в організмі людини виробляти антитіла, що нейтралізують пато-
генного збудника віспи. Свій препарат Дженнер назвав вакциною (від ла-
тинського слова "вакка"- корова). На честь цього першого серйозного успіху
на шляху боротьби з інфекційними хворобами з того часу усі імунізуючі
препарати почали називати вакцинами, а сам метод - вакцинацією.
Наукове обґрунтування вакцинопрофілактики було закладено класичними
роботами Л. Пастера, У другій половині ХІХ століття Л. Пастер, вишукуючи
способи впливу на мікробів, створив вчення про запобіжні щеплення введенням
в організм вакцин - культур ослаблених чи убитих мікробів. Вакцини змінюють
імунні властивості організму і сприяють утворенню антитіл; тим самим
створюється активний штучний імунітет. Виробляється він не відразу (іноді
через кілька тижнів), але зберігається роками і навіть десятиліттями.
Деякі інфекції (наприклад, правець) розвиваються так швидко, що часто
організм не встигає виробити достатню кількість антитіл, і хворий гине.
Своєчасно введена лікувальна сироватка, яка містить вже готові антитіла,
забезпечує успішну боротьбу з мікробами. Введенням хворому готових
антитіл створюється імунітет, який називається штучним пасивним імуні-
тетом, бо сам організм ніякої участі в його утворенні не бере. Звичайно, цей
імунітет дуже недовготривалий і рідко зберігається більше місяця, але
з'являється відразу після введення сироватки. Лікувальні сироватки вводяться
і для профілактики (запобігання) захворювань. Так, наприклад, тим, хто був у
контакті з хворим на кір, вводять протикорову сироватку, щоб захистити від
можливих наслідків зараження.

2.Профілактика епідемій включає в себе комплекс заходів:

Карантин та обсервація
Одразу після встановлення факту наявності осередку бактеріологічного
зараження запроваджуються режимно-обмежувальні заходи - які включає
режимні, адміністративно-господарські, протиепідемічні, санітарні та
лікувально-профілактичні заходи, котрі спрямовані на локалізацію та
ліквідацію епідемічних осередків.
Карантином - комплекс суворих ізоляційних і протиепідемічних заходів,
спрямованих на локалізацію і ліквідацію осередків інфекційної
захворюваності.
Він оголошується за розпорядженням начальника штабу ЦО з метою
попередження розповсюдження захворювань ще до визначення виду
застосованих збудників.
Організація карантину передбачає:
- оточення зони зараження і території, що прилягає до неї;
- організацію загороджувальних постів на всіх другорядних маршрутах, рух
якими цілком припиняється;
- організацію контрольно-пропускних пунктів (КПП) на основних
маршрутах, якими здійснюється підвезення додаткових сил і засобів для
ліквідації осередку зараження, сировини для промисловості, продуктів
харчування і предметів першої необхідності для населення. Робота цього
пункту має бути організована таким чином, щоб виключити можливість
контакту людей, які знаходяться поза зоною карантину, з тими, що
знаходяться в його межах; необхідно заборонити в’їзд, виїзд і транзитний
проїзд через зону карантину без відповідного дозволу.
Транзитний проїзд через зону карантину автомобільного і залізничного
транспорту може бути дозволений тільки після дезинфекції дороги та
території, що до неї прилягає. Проїзд автомобільного транспорту здійснюється
автоколонами, без зупинок, на підвищеній швидкості, у супроводі
автоінспекції. Залізничний транспорт пропускається через зону на підвищеній
швидкості. Під час перевезення людей і вантажів вживають заходи щодо
герметизації транспортних засобів. Після виїзду із зони карантину (за
необхідності) всі транспортні засоби підлягають знезараженню.
Виїзд із зони карантину людей має здійснюватися організовано. З цією
метою всі, хто виїжджає, розміщуються в обсерватори, де за ними
організується медичне спостереження на термін максимального інкубаційного
періоду даного захворювання і виконуються необхідні лабораторні
дослідження. Контакт людей, які знаходяться в обсерваторі, з іншим
населенням, має бути цілком виключений. Якщо за термін обсервації серед
даного контингенту людей не з’являться захворювання і лабораторні
дослідження не будуть показувати відхилень від норми, то дається дозвіл на
організований виїзд із зони карантину. У зону карантину можуть вводитися в
потрібній кількості сили і засоби, які залучаються для локалізації
- щодо охорони інфекційних лікарень, джерел питної води, продовольчих
складів і підприємств, що виробляють продукти харчування, організації
комендантської служби;
- максимально можливого роз’єднання населення, що мешкає в різних
населених пунктах з урахуванням їх виробничої діяльності. Таке роз’єднання
досягається шляхом виставляння постів на маршрутах пересування людей;
- посилення протиепідемічного режиму на підприємствах, роз’єднання
робітників та службовців по змінах, цехах, відділах. Це досягається шляхом
такої організації роботи, за якої виключається контакт робітників та
службовців одного цеху, відділу, зміни з робітниками інших цехів, відділів,
змін;
- припинення діяльності навчальних закладів, ринків, заборони видовищ з
метою зменьшення контактів серед населення.
У зоні карантину здійснюються всі протибактеріологічні (протиепідемічні,
профілактичні та лікувальні) заходи: знезараження, санітарна обробка,
виявлення та ізоляція тих, що захворіли, екстрена та специфічна профілактика.
Термін дії карантину залежить від інкубаційного періоду.
Обсервацією називається комплекс обмежувальних заходів і посиленого
медичного спостереження, спрямований на попередження поширення
інфекційних хвороб.
Основним завданням обсервації є своєчасне виявлення випадків
інфекційних захворювань із метою здійснення екстрених заходів щодо їх
локалізації й усунення причин, що сприяють їх поширенню.
Обсервацією передбачаються:
- виставлення регулювальних постів на зовнішній межі зони обсервації,
основних маршрутах з метою обмеження в’їзду, виїзду і транзитного проїзду;
- посилення медичного контролю за станом території, організацією
харчування, водопос-тачання, правилами торгівлі;
- опитування населення з метою активного і своєчасного виявлення
інфекційних хворих;
 - вакцинація населення;
- посилення санітарно-просвітницької роботи.
Рішення про збереження карантину або перехід на режим обсервації
приймається після отримання результатів специфічної індикації. Режим
карантину зберігається за умови виявлення збудників особливо небезпечних
інфекцій (чуми, холери, натуральної віспи) і появи масових захворювань
сапом, сибірковою виразкою, висипним тифом, жовтяницею. Якщо виявлені
збудники малозаразних інфекцій, режим карантину замінюється обсервацією.
Карантин замінюють обсервацією після дезинфекції а об’єктів навколишнього
середовища і повної санітарної обробки населення в осередку НС.
У залежності від конкретної епідеміологічної обстановки карантинний або
обсерваційний режим може зніматися поступово з окремих населених пунктів
або одразу з усієї зони.
3.Дезінфекції
Дезінфекційні заходи мають за мету перервати шляхи поширення інфекції і
тим самим розірвати епідеміологічний ланцюг: джерело інфекції-шляхи передачі
інфекції-здорова людина.
Дезінфекція - знищення патогенних мікроорганізмів, членистоногих-
переносників збудників інфекційних хвороб та гризунів - природних хазяїв цих
збудників.
Дезінфекція
Сам термін дезінфекція означає заходи по знищенню в зовнішньому середовищі
мікроба - збудника хвороби. Метою дезінфекції є знищення збудника інфекції на
забруднених виділеннями хворих об'єктах (посуді для їжі, білизні, одязі, в
приміщеннях, предметах, якими користувався хворий тощо).
Враховуючи роль дезінфекції в системі профілактичних і протиепідемічних
заходів, її поділяють на профілактичну та осередкову - поточну та заключну
Профілактична дезінфекція дозволяє попередити поширення інфекційних
захворювань, її використовують, коли джерело збудника інфекції не виявлене, а
збудник може накопичуватись в оточуючому середовищі.
Осередкова дезінфекція, виходячи із назви, проводиться в епідемічному
осередку. При наявності в осередку хворого проводять поточну дезінфекцію. Після
шпиталізації, видужання чи смерті хворого здійснюють заключну дезінфекцію.
При виконанні різних видів дезінфекції застосовують механічні, фізичні і а
хімічні способи та засоби.
До механічних способів та засобів відносяться миття рук з милом і щіткою,
вологе прибирання приміщень, чищення пилу пилососом та витрушування м'яких
речей, прання білизни, провітрювання приміщень тощо. Отже, механічні способи та
засоби направлені не на знищення мікробів, а на очищення від них різних об'єктів.
Тому деякі механічні способи доцільно об'єднувати з використанням хімічних
засобів.
Із фізичних способів та засобів часто застосовують кип'ятіння, спалювання та
обробку парою. Для знешкодження кип'ятінням предмети кладуть у холодну
воду і потім підігрівають. При наявності на предметах вегетативних форм
мікробів кип'ятіння проводять 15-30 хвилин, а при наявності спорових форм
мікробів-1,5-2 години. Дезінфекцію поточними парами та парами під тиском
проводять за допомогою автоклавів та дезінфікуючих камер. Спалювання
використовують для знешкодження малоцінних матеріалів та предметів, інколи
виділень.
Із хімічних дезінфікуючих речовин у дезінфекційній практиці найчастіше
використовують речовини з вмістом хлору, фенолу. Хімічні засоби дезінфекції
включають речовини, що вбивають бактерії і називаються бактерицидними, та
речовини, що пригнічують їх життєдіяльність - бактеріостатичні. Основна
вимога до хімічних дезінфікуючих речовин - добра розчинність у воді.
Дезінфікуючі речовини повинні бути доступними у виробництві, недорогими і
зручними в транспортуванні та застосуванні.
Дезінсекція
Дезінсекція - заходи, направлені на знищення членистоногих (комах та кліщів)
переносників збудників інфекційних захворювань.
Дезінсекційні заходи поділяються на профілактичні та винищувальні.
Профілактичні заходи проводять з метою створення несприятливих умов для життя
та розмноження членистоногих, попередження проникнення їх в приміщення і
нападу на людину. Важливе значення має дотримання правил особистої гігієни, а
також санітарного стану житла.
Винищувальні заходи передбачають використання таких методів їх знищення:
механічні (вибивання, виловлення, чищення тощо); фізичні (використання
високих температур та пари в дезінфекційних камерах, прасування); біологічні
(використання природних ворогів); хімічні (використання хімічних речовин,
отруйних для комах - інсектицидів). Інсектицидні властивості мають: карбофос,
керосин,скипидар, борна кислота тощо
Профілактичні заходи зводяться до регулярного миття тіла та зміни білизни,
правильної організації роботи мережі лазень та перукарень, активного виявлення
випадків вошивості під час медичних оглядів, регулярних оглядів у організованих
колективах (дошкільні заклади, школи).
Профілактичні заходи складаються із щоденного ретельного прибирання
приміщень, видалення харчових відходів та сміття, утримання у належному стані
водопровідних кранів, своєчасного ремонту приміщень.
Дератизація
Термін дератизація означає знищення гризунів, небезпечних в епі-
деміологічному значенні, а також таких, що наносять економічні збитки.
Гризуни є резервуаром збудників багатьох захворювань, небезпечних для
людини (чума, сказ, кліщовий енцефаліт, лейшманіози та ін.). Найбільш
поширені водяна полівка, ондатра, звичайна полівка, домова миша, сірий та чорний
пацюки - основні резервуари інфекцій у природі .
Для боротьби з гризунами використовують також профілактичні та винищувальні
заходи.
Профілактичні заходи направлені на те, щоб позбавити гризунів схованки,
ускладнити чи зовсім перекрити доступ до їжі. Винищення гризунів здійснюється
біологічним (використання домашніх тварин: котів, собак); механічним
(використання капканів, мишоловок) та хімічним (використання ядів - ратицидів)
методами.