Натуральна віспа як біологічна зброя.

Протиепідемічні заходи в осередку

натуральної віспи.
 Натуральна віспа – це гостре
інфекційне захворювання, яке
можуть викликати два типи вірусу:
Variola major і Variola minor. Вони
також відомі як variola або variola
vera. Найменування утворені від
varius («плямистий») або варус
(«прищ»).
 У свій час V. major став причиною
смерті 40 % людей серед заражених
чорною віспою. V. minor викликав
легку форму захворювання —
аластрім (мала /біла віспа), яка вбила
близько 1 % заражених.
 Вчені припускають, що
перше зараження
людського організму
вірусом натуральної віспи
сталося приблизно 10 тис.
років до нашої ери.
 Доказом тому служать,
виявлені на мумії
єгипетського фараона
Рамзеса V, характерні для
даного типу захворювання
гнійничкові висипання.
 Історичні факти
 В кінці 18 століття натуральна віспа забрала близько 400 тис. людських життів
в Європі, в їх числі 5 правлячих монархів. Третя частина інфікованих людей
стала жертвою сліпоти.
 У 18 - 19 столітті від інфекції померли близько 60 % дорослих, понад 80 %
дітей.
 У 20-му столітті чорна віспа стала причиною смерті близько 500 млн. людей.
 В 1967 році було інфіковано 15 млн. людей, з них померло 2 млн.
 Після початку вакцинації (19-20 століття), тільки в 1979 рік ВООЗ підтвердила
необхідність масштабних щеплень, що призвело до перемоги над віспою.
 Епідеміологія
 Джерелом зараження людини може бути тільки хвора віспою людина чи культура вірусу, занесена ззовні.
 Людина заразна із самого початку захворювання до повного відпадіння кірок, що утворюються після підсихання гнійників.
Передбачається, що заразливість хворого починається ще в інкубаційний період, тобто до розвитку перших симптомів
захворювання і різко зростає у період висипання. Елементи віспяного висипу є вогнищами розмноження вірусу в шкірі і
слизових оболонках, він виділяється, як тільки прориваються пухирці і гнійники. Тому чим більше висипань, чим більш
тяжкий перебіг захворювання, тим більшу небезпеку становить хворий для оточуючих.
 Вміст віспяних пухирців домішується до слини і мокротиння хворих, рясно виділяється під час розмови, кашлю, чхання.
Дозрівання пухирців на слизових оболонках відбувається швидше, ніж на шкірі, тому виділення вірусу починається ще до
появи висипу на шкірі.
 Вміст віспяних пухирців і гнійників може забруднювати білизну і речі хворих, а крапельки слини і слизу — переноситися у
повітрі на великі відстані.
 Найбільше значення у поширенні віспи має повітряно-краплинний шлях, при якому вірус виділяється з крапельками
слини і слизу через рот і ніс. Слід підкреслити, що збудник віспи може розноситися повітрям на великі відстані і за межі
приміщення, де знаходиться хворий.
 Відомі випадки передачі віспи через речі, забруднені виділеннями хворого. Описано, наприклад, випадок зараження
персоналу пралень при потраплянні в прання білизни хворих на віспу.
 Не виключено перенесення інфекції мухами, тарганами. Зараження віспою можливе і при безпосередньому контакті з
хворим на віспу.
 Сприйнятливість людей до віспи досягає практично 100%. Із 100 осіб, які були в контакті з хворим на віспу, занедужують
майже всі.
 Імунітет проти віспи може бути створений штучно — шляхом вакцинації чи введення готових специфічних антитіл.
 Вірус натуральної віспи: напрочуд стійкий
 Вірус передається повітряно-краплинним шляхом, проте можливе зараження при
безпосередньому контакті із ураженою шкірою хворого або інфікованими ним
предметами. Небезпека зараження зберігається протягом усього захворювання та навіть
після смерті хворого. Віруси стійкі до впливу навколишнього середовища, особливо до
висушування та низьких температур. Вони можуть тривалий час (протягом кількох
місяців) зберігатися в кірках, взятих з віспин на шкірі хворих, а в замороженому та
ліофілізованому стані не втрачають життєздатність протягом кількох років.

 Наявність вірусу чорної віспи у повітрі не можна встановити звичайними методами,

оскільки у нього немає запаху, смаку та кольору. Чорна віспа характерна лише для людини.
Цей вірус не викликає розвитку інфекції у свійських тварин. У великої рогатої худоби та
дрібних тварин існує аналогічна хвороба (cowpox), збудником якої є вірус із цієї групи.
 Механізм розвитку
 Вірус проникає в людський організм через слизову оболонку рота і носа, потім за допомогою
лімфатичних вузлів, в яких розмножується, потрапляє в кров.
 Поширення вірусу з організму відбувається приблизно на 3-4 добу після зараження. Його
штам (рід, чиста культура) проникає в кістковий мозок і селезінку, де знову розмножується.
Але навіть у цей період симптоми хвороби практично себе не проявляють.
 З моменту попадання вірусу в організм, при типовому розвитку віспи інкубаційний період
становить близько 12 днів.
 Після закінчення інкубаційного періоду вірус, знову потрапляючи в кров, провокує
підвищення температури у зараженої, погіршує загальний стан здоров’я. На шкірі хворого
виникає макулопапульозний висип (висипання складається з щільних папул світло-
фіолетового або темно-бордового кольору), протягом 2-3 днів папули наповнюються рідиною.
 Клініка
Залежно від характеру клінічних симптомів розрізняють такі
форми віспи:
 Легкі: варіолоїд, віспа без лихоманки, віспа без висипки.
 Середньотяжка — роздільна.
 Тяжка — зливна.
 Дуже тяжка — геморагічна чи чорна віспа, віспяна пурпура чи
червона віспа.
 Лікування
 На жаль, методи специфічної терапії віспи не
були розроблені.
 Раніше хворим на віспу внутрішньом’язово
вводили донорський гамма-глобулін з
підвищеним вмістом противіспових антитіл у
дозі 0,5–1 мл/кг. Однак цей препарат в
лікуванні віспи себе не виправдав.
 У літературі є дані щодо противірусного
ефекту інтерферонів та їхніх індукторів.
 Основні заходи щодо лікування віспи є
зменшення явищ інфекційного токсикозу,
підтримка функцій життєво важливих органів
і профілактика розвитку вторинної
бактеріальної інфекції. З метою
попередження генералізації інфекції бажано
виключити підшкірне і внутрішньом’язове
введення лікарських речовин.
 Профілактика
 При виявленні хворого чи підозрілого на наявність натуральної віспи його необхідно терміново
госпіталізувати.
 Під час транспортування хворого до госпіталю спеціально навчений медичний персонал має
працювати в захисному одязі (халат, шапочка, тапочки, респіратор, окуляри).
 Осіб, які контактували з хворим чи з його незнезараженими речами, ізолюють на 17 діб. Щодня їх
оглядає лікар і 2 рази протягом дня проводять термометрію.
 З огляду на високу стійкість віспяного вірусу у навколишньому середовищі, важливу роль у
профілактиці віспи відіграє дезінфекція. Дезінфекції повинні підлягати: квартира, робочі місця
хворого і контактних осіб, усі місця, де вони бували, засоби пересування, якими вони користувалися,
їхні речі, білизна, посуд. Найбільш ефективним методом дезінфекції є спалювання. Спалити потрібно
все, що можна знищити без збитку для хворого чи суспільства. Із числа дезінфекційних засобів
використовують хлорне вапно, феноли, лізол.
 Забороняється струшувати на відкритому повітрі килими, покривала, одяг, постільну білизну, що
знаходилися в контакті з хворим.
 Профілактика
 Особам, які були у безпосередньому контакті з хворими, слід обов’язково і терміново
провести вакцинацію проти віспи, причому, чим більший інтервал між моментом
зараження і вакцинацією, тим менше шансів уникнути захворювання. Найбільші шанси
для захисту організму створюються тоді, коли вакцинацію проводять протягом 1-ї доби
після контакту з хворим.
 Поряд з вакцинацією показане застосування метисазону, особливо особам, у яких є
протипоказання до введення вакцин. Метисазон призначають дорослим по 0,6 г 2 рази на
день протягом 4–6 днів. Разова доза метисазону для дітей складає 10 мг/кг 2 рази на день
протягом 4 днів.
 Ефективним засобом профілактики віспи може бути гамма-глобулін з підвищеним
вмістом противіспових антитіл (людський чи тваринний), який вводять по 1 мл/кг.
 У населеному пункті, де виявлений хворий на віспу, проводять негайну вакцинацію
проти віспи всіх осіб, незалежно від віку.
У разі проведення противіспової вакцини можливий розвиток специфічних поствакцинальних ускладнень:
 Ураження шкіри, слизових оболонок, очей внаслідок поширення вакцинного вірусу на прилеглі тканини. При
цьому можлива поява пухирців, пустул на прилеглих до місця введення вакцини ділянках шкіри, слизових
оболонках. Ускладнення з боку очей можуть привести до зниження зору і навіть сліпоти. Для того щоб уникнути
розвитку даного ускладнення, необхідно регулярно змінювати нижню білизну у вакцинованого, запобігати
розчісуванню місця введення вакцини. Слід ізолювати дітей, які одержали вакцину, від нещеплених.
 Повзуча вакцина. Навколо місця введення вакцини з’являється велика кількість дочірніх пустул, що досягають
значних розмірів (2–3 см у діаметрі).
 Генералізована вакцина. Спостерігається в осіб зі зниженим імунітетом. При цьому на всій поверхні шкіри на
8–9-й день після вакцинації з’являються дрібні пухирці, що через 1–2 дні перетворюються в пустули. Рубці на
місці пустул не утворюються.
 Вакцинальна екзема — найбільш тяжке вакцинальне ускладнення. Найчастіше виникає в осіб із
захворюваннями шкіри (екзема), а також у тих, кому була проведена вакцинація. На 8–9-й день після вакцинації
на екзематозній поверхні шкіри з’являються різке почервоніння, виділення рідини, віспяні пустули. Пустули
місцями зливаються, відзначається різке свербіння шкіри. Поствакцинальний енцефаліт. Звичайно розвивається
на 9–13-й день після вакцинації і характеризується втратою свідомості, появою судом, паралічу, менінгеальних
симптомів.
В усіх випадках поствакцинальних ускладнень показане застосування метисазону, який вводять по 10–20 мг/кг
дітям і по 0,6 г 2 рази на день дорослим протягом 5–7 днів. Виправдане також застосування гамма-глобуліну з
підвищеним вмістом противіспових антитіл по 0,5–1 мл/кг.
 Першим ефективним способом протидії розповсюдженню віспи стала
варіоляція. Це щеплення віспового гною з дозрілої пустули хворого на
натуральну віспу, що викликає легку форму захворювання. Цей спосіб був Варіоляція
відомий на Сході принаймні з періоду раннього середньовіччя, в Індії про
нього збереглися записи VIII ст., а в Китаї - X ст. Досить часто варіоляція
призводила до появи більшої кількості пустул, а 2% випадків люди
вмирали.

 Враховуючи відсутність ефективнішого способу, варіоляція тривалий час

користувалася широкою популярністю, оскільки смертність від віспи була
в 10–20 разів вищою. Однак варіоляція часто теж викликала епідемії і не
завжди оберігала тих, хто переніс інокуляцію від подальшого зараження
віспою, тому поступово цей метод втратив свою актуальність.
 Наприкінці XVIII ст. вчені звернули увагу на коров'ю віспу, що часто
виникала у коней та корів. Було помічено, що якщо доярки заражалися
коров'ячою віспою, то згодом вони не хворіли на людську форму вірусу.
Найпростіший спосіб приготування вакцини полягав у зіскоблюванні
оспенных пустул у телят та розтиранні з гліцерином. Навіть назва вакцини
походить від латинського слова vaccus — корова. У XX ст. була
запропонована ліофільно висушена вакцина, яка мала стійкість до
температурного впливу. Згодом її почали виробляти у промислових
масштабах та транспортувати по всьому світу.
Останній спалах
віспи
 З поширенням вакцин віспа почала втрачати
свою владу над людством. На початку XX ст. в
одній країні за іншою заявляли про перемогу
над віспою. До 1959 р. захворювання було
знищено у Європі, СРСР та Північній Америці.
У 1965 р. ВООЗ запровадила Інтенсифіковану
програму викорінення віспи. Кожен спалах
віспи негайно пригнічували.

 Останній випадок зараження віспою було

зареєстровано 26 жовтня 1977 р. у місті Сомалі
Марка. У 1980 р. ВООЗ оголосила про
зникнення чорної віспи з землі. Вакцинацію
проти чорної віспи проводили до 1980 р., а
потім було ухвалено рішення про загальне
припинення щеплень від цієї хвороби.
 Натуральна віспа як біологічна зброя
 Висловлюються побоювання, що вірус віспи може бути використаний як
біологічна зброя, тим більше, що такі випадки в історії вже були. При захопленні
Мексики Кортесом та завоюванні Північної Америки англійцями речі, взяті у
хворих на чорну віспу, були використані для поширення хвороби серед ворогів.
Віспу також застосовували як зброю під час Війни за незалежність. Для
військових цілей віспу використовувала Великобританія під час франко-
індіанської війни проти Франції та американських індіанців. Під час Другої
світової війни вчені з Великобританії, США та Японії брали участь у
дослідженнях щодо створення біологічної зброї на основі вірусу віспи.
 У 1947р. у місті загорську за 75 км на північний схід від москви було створено
фабрику з виробництва віспової зброї. Однак плани щодо широкомасштабного
виготовлення такої зброї не були втілені в життя. Після розпаду Радянського
Союзу ці лабораторії були закинуті, проте ніхто не знає, що сталося з вірусами,
які в них містилися.
Віспа та тероризм
 Наскільки відомо, вірус віспи ніколи не застосовували з терористичною
метою, і ймовірність подібної атаки надзвичайно мала. Але хвороба може
бути поширена шляхом впровадження осіб, хворих на чорну віспу на
початковій стадії і є носіями вірусу. Вірус може бути поширений за
допомогою речей хворих.
 Теоретично поширення вірусу можливе за допомогою бойових засобів,
наприклад ракет. Однак на сьогодні немає даних щодо застосування
подібних методів на практиці. Проте у світі зростає занепокоєння
можливим використанням неконвенційної зброї взагалі та біологічної
зокрема, тому багато країн вживають екстрених заходів щодо підготовки
до біологічної війни
 Наприклад, Ізраїль готується до всіх можливих варіантів розповсюдження
вірусу. Це перша держава, яка здійснює вакцинацію від чорної віспи
медичних працівників, поліцейських, пожежників та працівників інших
служб. У деяких країнах Західної Європи також проводять аналогічну
підготовку, яка на цьому етапі полягає у забезпеченні достатніх запасів
вакцини. У рамках загальної міжнародної підготовки до біологічної війни
ВООЗ розподіляє запаси вакцини з різних країн.
 Навіщо зберігати вірус віспи?
 Незважаючи на успішність кампанії викорінення віспи, вірус не зник зовсім. Вважається, що зараз запаси вірусу
натуральної віспи існує у світі лише у двох патентованих лабораторіях з високим рівнем захисту. Дослідники віспи
все ще можуть вивчати наявні зразки в новосибірському ДНЦ СБ «Вектор» (росія) та в CDC Джорджії (штат
Атланта, США). Проте не можна з упевненістю сказати, що віруси віспи не в руках інших організацій.
 У липні 2014 р. шість пробірок з вірусом було виявлено у забутій картонній коробці на складі в кампусі Інституту
охорони здоров'я в Мериленді, розташованому неподалік Вашингтона. Компетентні органи не виключають, що цей
випадок не поодинокий, і не вщухають суперечки про те, чи варто знищити останні запаси віспи.
 Тим часом вчені продовжують вивчати віруси для запобігання ймовірній біологічній війні. Сьогодні повністю
розшифровано геном вірусу віспи та розроблено технології, що дозволяють його синтезувати, але залишається ще
багато нез'ясованих питань.
 Особливий інтерес представляє вивчення механізмів, що допомагають боротися з нашою імунною системою.
Наприклад, виявлено, що білки віспи здатні блокувати сигнал, що передається від однієї клітини імунної системи
до іншої, даючи вірусу час проведення атаки. Вирішення нових загадок, пов'язаних з віспою, може сприяти появі
більш ефективних вакцин та ліків проти інших небезпечних хвороб.
Дякую за увагу!