Тема 2.

Ведення пацієнта з бронхообструктивним синдромом

Тема 17. Ведення пацієнта з бронхообструктивним синдромом.

1. Диференціальний діагноз станів, що супроводжуються

бронхообстуктивним синдромом: бронхіальної астми та ХОЗЛ.

Для встановлення діагнозу потрібно враховувати багато чинників, таких як

симптоми, результати фізичного обстеження, результати функціональної
діагностики та інші клінічні показники.
Бронхіальна астма та ХОЗЛ мають багато спільних ознак, таких як кашель,
одиночні або повторні епізоди задишки, підвищення чутливості дихальних
шляхів, зменшення об'єму видиху і підвищення співвідношення обсягу
повітря в другій секунді від початку вдиху до об'єму легеневої ємності
(FEV1/FVC). Однак, деякі риси характерні тільки для кожної з цих хвороб.
Бронхіальна астма - це хвороба, що характеризується епізодами звуження
бронхів, зменшенням потоку повітря в дихальних шляхах та підвищенням
слизової секреції. Симптоми можуть бути гірші в нічний час, під час
фізичного навантаження або при контакті з алергенами. Пацієнти можуть
також відчувати свист у грудях, запаморочення та відчуття задухи. Алергічна
історія та наявність атопічної хвороби можуть бути корисними для
постановки діагнозу.
ХОЗЛ - це хронічне запальне захворювання легень, яке пов'язане з постійним
звуженням бронхів. Симптоми можуть розвиватися повільно протягом
декількох років і включають постійний кашель, продуктивну мокроту,
одиночні або повторні епізоди задишки, особливо при фізичному
навантаженні. ХОЗЛ частіше спостерігається у людей, які курять або мають
історію куріння, і може бути пов'язаний з виробничими чинниками, такими
як забруднення повітря.
При встановленні діагнозу бронхообструктивного синдрому важливо
враховувати різні фактори, такі як вік пацієнта, наявність історії куріння або
інших ризикових факторів, наявність алергічних реакцій та інших
захворювань дихальних шляхів. Під час діагностики можуть
використовуватись різні методи, такі як спірометрія, провокаційні тести,
бронходилатаційні тести.
2. Складання плану обстеження, роль інструментальних та
лабораторних методів обстеження (пікфлуоріметрія, спірографія,
рентгенографія, бронхографія, КТ, бронхоскопія).
План обстеження при бронхообструктивному синдромі зазвичай включає
такі етапи:
  Огляд та збір анамнезу: лікар проводить огляд пацієнта та дізнається
про скарги, які супроводжують захворювання. Також важливо
дізнатися про можливі фактори ризику (наприклад, чи є алергія на
якусь речовину, чи палить пацієнт, тощо).
 Фізичне обстеження: лікар проводить огляд органів дихання, визначає
наявність звуків та характер їх поширення в легенях.
 Лабораторні дослідження: пацієнту можуть призначити загальний
аналіз крові, біохімічний аналіз крові та дослідження секретів легенів.
Для оцінки ступеня запалення може бути призначений аналіз крові на
ЕОС (кількість еозинофілів у крові).
 Інструментальні дослідження:
o Пікфлуоріметрія: це найпростіший метод дослідження функції
легень. Пацієнту дають спеціальний прилад, який дозволяє
вимірювати обсяг повітря, який видаляється з легень після
максимального вдиху.
o Спірографія: це складніше дослідження, яке дозволяє оцінити
функцію легень та ступінь їх ураження. Пацієнту дають спеціальний
прилад, який реєструє обсяг повітря, який видаляється з легень при
вдиху та видиху.
o Рентгенографія: дослідження проводять для визначення ступеня
ураження легень та виключення наявності інших захворювань.
o Бронхографія: це рентгенологічне дослідження, яке передбачає
введення спеціальної речовини в дихальні шляхи через носоглотку
або трахею. Рентгенографія проводиться після цього для візуалізації
дихальних шляхів та виявлення можливих патологічних змін.
o Комп'ютерна томографія (КТ): дослідження дозволяє отримати
детальні зображення легень та дихальних шляхів, що допомагає
виявити ураження, що не видно на рентгенограмі.
o Бронхоскопія: це дослідження проводиться з використанням
спеціального приладу (бронхоскопу), який вводять у дихальні
шляхи через рот або ніс. Це дозволяє лікарю візуалізувати стінки
дихальних шляхів, зібрати зразки слизу для лабораторних
досліджень та вилучити дрібні пухлини.
Роль кожного з цих методів обстеження полягає в тому, що вони дозволяють
визначити ступінь ураження легень та дихальних шляхів, встановити діагноз,
виключити інші захворювання та підібрати найбільш ефективне лікування.
Оскільки бронхообструктивний синдром є хронічним захворюванням, яке
може прогресувати з часом, регулярне обстеження є важливим елементом
контролю за хворобою.
3. Тактика ведення хворих в залежності від причини, диференційована
терапія.
Тактика ведення хворих залежить від причини бронхообструктивного
синдрому. Оскільки цей синдром може мати різноманітні причини,
включаючи алергію, інфекції, інгаляційні або інші види токсичної експозиції,
важливо діагностувати та визначити причину бронхообструкції, щоб вибрати
оптимальний метод лікування.
Основними методами діагностики бронхообструктивного синдрому є
клінічний огляд, лабораторні дослідження та інструментальні методи
дослідження. Після встановлення причини хвороби потрібно розробити
індивідуальну схему лікування, яка може включати диференційовану
терапію.
Диференційована терапія полягає в тому, що вона враховує причину
бронхообструкції та індивідуальні особливості пацієнта. Наприклад, якщо
причиною є алергія, лікування може включати антигістаміни,
глюкокортикостероїди та імунотерапію. Якщо причина є інфекція, то можуть
призначатися антибіотики та противірусні препарати.
Інші можливі методи лікування можуть включати використання
бронходилататорів, які розширюють дихальні шляхи, а також
глюкокортикостероїдів, які зменшують запалення в легенях та дихальних
шляхах. У важких випадках можуть бути розглянуті хірургічні методи
лікування, такі як резекція легенів або трансплантація легенів.
Крім основних методів лікування, можуть використовуватися додаткові
методи підтримки та реабілітації. Наприклад, фізіотерапевтичні вправи та
масаж можуть допомогти поліпшити дихальну функцію та зменшити
запалення в легенях. Також важливо дотримуватися здорового способу
життя, включаючи здорову дієту, відмову від куріння та регулярну фізичну
активність.
4. Показання до переводу хворого у відділення інтенсивної терапії.
Перевід хворого в відділення інтенсивної терапії може бути необхідним в
разі важкого перебігу бронхообструктивного синдрому, або його ускладнень,
коли необхідна негайна медична допомога та нагляд.
Основними показаннями до переведення хворого у ВІТ є:
 Активна дихальна недостатність, яка не піддається лікуванню на
звичайному відділенні. Це може проявлятися як висока кількість
вуглекислого газу в крові (гіперкарбія), низький рівень кисню в крові
(гіпоксія) та/або висока частота дихання.
  Ризик розвитку гострої дихальної недостатності (АДН) або гострої
серцевої недостатності (ГСН). Це може статися у випадку загострення
БОС або супутніх захворювань.
 Потреба в інтенсивному медичному нагляді та лікуванні, наприклад, з
використанням інвазивних методів дихальної підтримки, таких як
механічна вентиляція легенів.
 Супутні захворювання, які потребують інтенсивної терапії або
моніторингу, такі як гострий інфаркт міокарда, гостре порушення
мозкового кровообігу, аритмії серця тощо.
5. Медикаментозне та немедикаментозне лікування. Існуючі стандарти
лікування.
Медикаментозне лікування включає в себе застосування бронходилататорів,
протизапальних препаратів та системних глюкокортикостероїдів.
Бронходилататори знижують спазм бронхів, полегшуючи дихання, а
протизапальні препарати та глюкокортикостероїди зменшують запалення в
дихальних шляхах. Лікарські засоби можуть бути призначені у формі
інгаляцій, таблеток або ін'єкцій.
Немедикаментозне лікування включає в себе зміни в стилі життя та фізичну
активність. До них можуть відноситися зміни в харчуванні, уникнення
тютюнокуріння, зменшення впливу алергенів та інших подразників на
дихальні шляхи. Також можуть бути корисні різні види фізичної активності,
які допомагають зміцнити дихальну мускулатуру та покращити функцію
легенів.
Існують стандарти лікування БОС, які розроблені на основі досліджень та
клінічної практики. Наприклад, Global Initiative for Chronic Obstructive Lung
Disease (GOLD) розробиває та оновлює рекомендації щодо діагностики,
оцінки та лікування хворих з хронічною обструктивною хворобою легень
(ХОЗЛ). Також існують національні стандарти лікування БОС, які залежать
від специфіки медичної практики та ресурсів країни.
Стандарти лікування БОС базуються на різних рівнях доказовості та
дослідженнях, які враховують як ефективність лікування, так і можливі
побічні ефекти.
Основні принципи лікування БОС, які включені в стандарти лікування,
включають:
 Індивідуалізація лікування залежно від важкості захворювання,
ступеня симптомів та ризику загострення.
 Застосування бронходилататорів та/або протизапальних препаратів в
залежності від типу та важкості БОС.
  Підтримка вагітної та покращення якості життя пацієнта.
 Раннє виявлення та лікування загострень.
 Застосування немедикаментозних методів лікування, таких як фізична
активність, дихальні вправи та зміни в стилі життя.
У разі важкого та/або прогресуючого БОС, можуть застосовуватися системні
глюкокортикостероїди, а в разі недостатньої ефективності лікування можуть
бути розглянуті альтернативні методи, такі як біологічні препарати.
Незалежно від ступеня та важкості БОС, важливо забезпечити пацієнту
достатній рівень освіти про його захворювання та контролювати
використання медикаментів, щоб покращити ефективність лікування та
запобігти побічним ефектам.
6. Первинна та вторинна профілактика. Прогноз та працездатність.
Первинна профілактика БОС включає заходи з попередження виникнення
захворювання. Основна мета полягає у зменшенні факторів ризику для
розвитку БОС, таких як куріння, пил та інші шкідливі фактори на робочому
місці, забруднення повітря та інші. До заходів первинної профілактики
відносять також щеплення проти грипу та пневмококової інфекції, що
можуть стати причиною загострення БОС. Також важливо підтримувати
здоровий спосіб життя, включаючи здорове харчування та фізичну
активність.
Вторинна профілактика передбачає заходи з попередження загострення БОС
та зменшення ризику ускладнень. Це включає забезпечення пацієнтів із
діагнованим БОС доступом до необхідних лікарських засобів та знань щодо
їх правильного використання, виявлення та лікування загострень та
зменшення впливу факторів ризику на розвиток захворювання.
Прогноз у пацієнтів з БОС залежить від багатьох факторів, таких як вік,
ступінь важкості захворювання, наявність супутніх захворювань та
дотримання лікування. У більшості випадків БОС є хронічним
захворюванням, що потребує тривалого лікування та постійного контролю.
Загострення БОС можуть привести до погіршення прогнозу та зменшення
якості життя.
Працездатність пацієнтів з БОС може бути порушена, особливо в разі
важкого та/або прогресуючого захворювання. Однак, забезпечення вчасної та
ефективної терапії може допомогти покращити працездатність та якість
життя пацієнтів з БОС. Важливо враховувати індивідуальні потреби та
можливості кожного пацієнта та допомагати йому забезпечувати
оптимальний рівень функціонування та самостійності.