ПОНЯТТЯ ПРО ІНФЕКЦІЮ ТА ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ.

ОСНОВИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ.

ІНФЕКТОЛОГІЯ - галузь медицини, що вивчає інфекційні хвороби.

ІНФЕКЦІЯ ( лат. infectio-зараження) - процес проникнення мікроорганізму в
інший організм і наступні їх взаємовідношення (симбіоз, зміни збудника).
ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС - сукупність захисних реакцій організму людини
в умовах зовнішнього середовища у відповідь на вплив патогенного
мікроорганізму. Взаємовідносини в цьому випадку тільки антагоністичні.
ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ - група захворювань, які викликаються
патогенними мікроорганізмами ( віруси, бактерії, гриби). Найвищий ступінь
розвитку інфекційного процесу, що проявляється клінічними симптомами.
ІНФЕКЦІЙНИЙ ПРОЦЕС МОЖЕ БУТИ РЕЗУЛЬТАТОМ ТАКИХ
ПРИЧИН:
1. Моноінфекція — зараження одним видом збудника.
2. Коінфекція — зараження двома (і більше) різними збудниками.
3. Суперінфекція — нашарування на вже наявний інфекційний процес
додаткової інфекції з іншим етіологічним чинником.
4. Реінфекція — нове зараження реконвалесцента тим самим патологічним
агентом, що знову призводить до розвитку інфекційного процесу, — наслідок
екзогенного інфікування.
5. Персистенція — тривале збереження збудника в організмі тварини або
людини без клінічних проявів інфекційного процесу.
ФОРМИ ВЗАЄМОВІДНОШЕНЬ МАКРО- і МІКРООРГАНІЗМУ:
1. Знищення збудника.
2. Бактеріо/вірусо - носійство.
3. Латентна (прихована, невидима, дрімаюча) форма інфекції.
Мікроорганізм у неактивному стані знаходить у макроорганізмі умови для
тривалого зберігання, залишається ворганах і тканинах і не спричинює
загальної, а часто і місцевої реакції організму. За певних умов, частіше у разі
зниження опірності організму, ця форма взаємовідношень може переростати
в інфекційних хворобу.
4. Безсимптомна форма хвороби.
В організмі людини після попадання мікроорганізму виникає інфекційний
процес, який не супроводжується клінічними проявами хвороби. Позитивне
для цієї взаємодії – формування імунітету. Негативне – поширення хвороби у
зв’язку з нерозпізнаванням та формуванням носійства.
5. Інфекційна хвороба.
Інфекційні хвороби бувають: гострі (збудник перебуває в організмі недовго),
хронічні (тривалий час).
За тяжкістю перебігу інфекційні хвороби бувають легкого ступеня, середньо-
тяжкі, тяжкі.
ЧИННИКИ МІКРООРГАНІЗМУ
Патогенність — здатність викликати захворювання (патогенні, умовно-
патогенні, непатогенні (сапрофіти) мікроорганізми).
Вірулентність — ступінь патогенності при певному способі зараження.
Токсигенність — здатність утворювати речовини, що чинять токсичну дію на
весь організм і (або) на окремі органи і системи.
Інвазивність — здатність проникати в людський організм, долаючи його
захисні бар’єри, розповсюджуватися і розмножуватися в ньому.
Вхідні ворота, або місце аплікації(проникнення), збудників можуть бути
різними. Одні збудники нагромаджуються і проникають через слизову
оболонку дихальних шляхів, інші — через слизову оболонку кишкового
тракту, треті — через пошкоджені або непошкоджені покриви, четверті —
лише при занесенні їх безпосередньо в кров. Деякі збудники (чума,
туляремія, сибірка й ін.) заносяться будьякими шляхами.
Чинники навколишнього середовища, які впливають на можливість
захворювання:
— температура;
— вологість;
— хімічне і радіаційне забруднення;
— безконтрольний прийом антибіотиків;
— дефіцит у харчуванні необхідних вітамінів і мікроелементів.
ОЗНАКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
1. Наявність в організмі живого збудника, специфічного для кожної хвороби.
2. Людина стає джерелом інфекції, може заражати інших людей; ступінь
заразливості визначається властивостями збудника, його локалізацією,
періодом перебігу хвороби.
3. Для багатьох інфекційних хвороб характерна масовість ураження
населення (епідемія, пандемія).
4. Для інфекційного захворювання характерна циклічність перебігу:
наявність певних періодів хвороби.
- інкубаційний період (прихований): від моменту проникнення збудника до
появи перших ознак хвороби; має значення для встановлення карантину
(враховується найбільший термін інкубації);
- початковий період (передвісники хвороби): поява перших симптомів
( можливо патогномонічних - властивих тільки для певних хвороб);
- період основних проявів (стаціонарний);
- період згасання клінічних проявів, можливе загострення;
- період видужання (повне, неповне, бактеріоносійство), можливий рецидив
хвороби, залишкові явища.
В будь-якому періоді, крім інкубаційного, можливе виникнення ускладнень.
5. Формування імунітету після перенесеного захворювання.
КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
( клініко-епідеміологічна класифікація Л.В.Громашевського)
Вона ґрунтується на механізмі передачі інфекції і специфічній
первинній локалізації збудника в організмі, що зумовлює певний патогенез
хвороби, її основні клінічні прояви.
 1. Кишкові інфекційні хвороби. Збудник локалізується в кишках,
виділяється з фекаліями. Зараження людини відбувається перорально через
фактори, які піддаються фекальному забрудненню (вода, їжа, мухи, руки та
ін.). До цієї групи належать антропонози - черевний тиф, дизентерія, амебіаз,
холера, вірусний гепатит А і Е, деякі зоонози, гельмінтози, сальмонельози,
лептоспіроз, ботулізм, бруцельоз, єрсиніоз, ящур. Якщо хвороби цієї групи
супроводжуються бактеріємією, збудник може виділятися з сечею (черевний
тиф, лептоспіроз), молоком (бруцельоз), іноді зі слизом, потом.
2. Інфекційні хвороби дихальних шляхів. Збудник переважно
локалізується в слизовій оболонці дихальних шляхів, виділяється у зовнішнє
середовище з секретами дихальних шляхів під час кашлю, чхання, розмови.
Щоб спричинити зараження людини, збудник повинен потрапити на слизову
оболонку дихальних шляхів, іноді на інші слизові оболонки. До цієї групи
належать кір, краснуха, коклюш, вітряна віспа, інфекційний мононуклеоз,
орнітоз, грип та інші гострі респіраторні захворювання, менінгококова
хвороба, ангіна, скарлатина, дифтерія, легіонельоз.
3. Кров’яні (трансмісивні) інфекційні хвороби. Спричинюються
збудниками, які мають первинну та основну локалізацію в крові хворих.
Зараження людини відбувається, коли збудник потрапляє безпосередньо в
кров (лімфу) від живих кровосисних переносників – членистоногих. До цієї
групи належать антропонози – висипний і поворотний тиф, флеботомна
(москітна) гарячка, малярія, шкірний лейшманіоз Старого Світу, а також
зоонози – чума, туляремія, ендемічні рикетсіози, кліщовий поворотний тиф,
геморагічні гарячки, трипаносомоз. Сезонність кров’яних інфекційних
хвороб пов’язана з особливостями життєдіяльності переносників у певні
(теплі) пори року. Крім того, враховуючи існування членистоногих та їх
джерел (тварин) у певних клімато-географічних умовах, деякі хвороби цієї
групи характеризуються типовою природною осередковістю
(Є.П.Павловський), існуванням біотипів джерел і переносників інфекції.
4. Інфекційні хвороби зовнішніх покривів. Первинна локалізація збудника
– це шкіра і зовнішні слизові оболонки, через які відбувається зараження
людини при безпосередньому (прямому) контакті (венеричні хвороби, сказ)
або через фактори зовнішнього середовища: одяг, постільну білизну, посуд,
продукти харчування та ін. (правець, сибірка).
ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
Збудники інфекційних хвороб передаються від хворих здоровим різним
шляхом.
Поширення інфекційних хвороб в людському колективі від джерела до
сприйнятливого організму отримало назву епідемічного процесу.
Епідемічний процес має три ланки:
1) джерело збудника інфекцій;
2) механізм передачі;
3) сприйнятливість населення.
Джерело інфекції - специфічний хазяїн збудника/об'єкт, який забезпечує
його збереження (перебування і розмноження).
Механізми і чинники передачі - переміщення збудника від джерела до
сприйнятливого організму:
1) фекально-оральний;
2) повітряно-краплинний;
3) трансмісивний (укуси комарів, кліщів);
4) контактний (рани, статевий шлях);
5) вертикальний (від матері до дитини);
6) гемоконтактний (артифіціальний) - ін'єкції, операції, переливання крові,
інструментально-діагностичні процедури, тату, пірсінг.
ЕПІДЕМІЧНИЙ ОСЕРЕДОК :
1 - хворі особи та здорові бакносії;
2 - контактні особи;
3 - здорові люди із груп ризику;
4 - приміщення;
5 - здорове населення.
Спорадична захворюваність - поодинокі випадки ІХ, не мають помітного
поширення серед населення.

Епідемія - масова захворюваність населення за короткий час на великих

територіях.
Пандемія - глобальне поширення епідемії.
Профілактичні заходи в осередку інфекційної хвороби:
1) усунення джерела інфекції;
2) припинення шляхів поширення хвороби;
3) підвищення несприйнятливості до ІХ в населення.
Для локалізації інфекції на осередок біологічного зараження накладається
карантин. Карантином називають комплекс протиепідемічних, санітарно-
гігієнічних, лікувальних та адміністративно-господарських заходів,
спрямованих на попередження поширення інфекції як всередині вогнища, так
і за його межі і ліквідацію вогнища інфекції біологічного зараження.
Карантин, в першу чергу, передбачає проведення режимних заходів, в які
входять: оточення (охорона) вогнища зараження, заборона виходу та виїзду з
вогнища зараження без спеціального на те дозволу, заборони вивезення з неї
будь-якого майна без попереднього знезараження. Населення з вогнища
зараження виїжджає за місцем проживання тільки після проходження
обсервації (спостереження). Під обсервацією розуміють проведення в
осередку ураження ряду ізоляційно-обмежувальних і лікувально-
профілактичних заходів, спрямованих на попередження розповсюдження
інфекційних захворювань. При обсервації режимні заходи на відміну від
карантину складаються тільки в обмеженні виїзду і в'їзду населення в
осередок зараження з метою попередження тісного контакту з населенням
заражених, які перебувають за межами цього вогнища. При обсервації після
проведення заходів по дезінфекції та санітарної обробки всі підприємства і
установи приступають до звичайної діяльності. Карантин та обсервація у
вогнищі зараження скасовуються тільки після закінчення терміну
інкубаційного періоду. характерного для тієї чи іншої інфекції, який
обчислюється з моменту ізоляції останнього хворого.
НАПРЯМКИ ПРОФІЛАКТИКИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ
1.Дезінфекція – знезараження. У практиці дезінфекції розрізняють два її
види: вогнищеву і профілактичну. Профілактичну дезінфекцію проводять з
метою оздоровлення населених місць і попередження виникнення хвороб
незалежно від їх наявності. Це провітрювання приміщень, вологе прибирання
кімнат, миття рук перед їжею, очищення та хлорування водопровідної води
на водо-насосній станції, пастеризація і кип'ятіння молока, консервування
продуктів і т.д. Осередкову дезінфекцію проводять в тих випадках, коли стає
відомо про появу захворювання у родині, гуртожитку, дитячому закладі,
тобто в епідемічному вогнищі. В залежності від того, на якому етапі
проводять дезінфекцію, розрізняють поточну та заключну дезінфекцію.
Поточну дезінфекцію проводять в осередку інфекції з метою знищення
збудників хвороби негайно після їх виділення з організму хворого. З цією
метою знезаражують кожну порцію калу і сечі, якщо мова йде про кишкові
інфекції, мокротиння хворих на туберкульоз тощо, дезінфікують також
предмети, якими користується хворий, його білизна, оскільки вона може бути
забруднена фекаліями, що містять збудників. Систематично проводять
обмивання стін, підлоги, ліжка, тумбочки дезактивуючими розчинами, миття
з милом, кип'ятіння іграшок, білизни, посуду. Одним з найбільш важливих
моментів поточної дезінфекції є суворе дотримання правил особистої гігієни
та вироблення відповідних навичок усіма особами, які доглядають за
хворими. Заключну дезінфекцію проводять спеціально підготовлені
дезінфектори після госпіталізації хворого, одужання, переведення його в
інше приміщення або смерті.
Дезінфекція здійснюється за допомогою фізичних і хімічних засобів.
Одним із способів фізичного очищення водопровідної води є фільтрація.
Пряме сонячне світло також згубно діє на багатьох патогенних мікробів.
Великий бактерицидністю мають ультрафіолетові промені. Для отримання їх
використовують ртутно-кварцові і увіолеві лампи, які проводять дезінфекцію
повітря і поверхні різних предметів приміщень. Посуд, підкладні судна,
плювальниці, хірургічні інструменти, шприци, голки, щітки і т.д.
знезаражуються в киплячій воді не менше ніж протягом 45 хвилин. Білизну
також часто знезаражують шляхом кип'ятіння. Хімічні способи дезактивації
найбільш поширені. Для дезактивації застосовують різні хімічні речовини:
фенол, крезоли, лізол, спирти, різні луги і кислоти, хлорне вапно та ін
Найбільш часто використовують хлорне вапно, з якої при її розкладанні
виділяється вільний кисень і хлор, що згубно діють на життєдіяльність
мікробної клітини. Хлорне вапно застосовують для дезінфекції виділень при
кишкових інфекціях (черевний тиф, паратифи, дизентерія, холера та ін),
хворобах дихальних шляхів (дифтерія, туберкульоз), чуми, сибірки та ін., а
також дезінфекції білизни та посуду. Для дезінфекції верхнього одягу,
постільних речей, книг та інших предметів широко застосовують формалін –
40% водний розчин формальдегіду. Знезаражування поверхонь приміщень
(підлога, стіни) і предметів, які не можна відправити в дегазаційну камеру,
виробляють розпиленням дезінфекційних речовин під підвищеним тиском
спеціальних насосів.
2. Дезинсекція – звільнення від комах та інших членистоногих – є підвидом
дезінфекції. Так само як і дезінфекція здійснюється за допомогою фізичних,
хімічних і біологічних засобів.
3. Дератизація – звільнення від гризунів – спрямована на ліквідацію джерела
збудника інфекції, ними при багатьох хворобах є гризуни. Винищувальні
заходи здійснюються за допомогою біологічних, хімічних і механічних
способів.
4. Підвищення опірності організму людини до ІХ.
Специфічні (вакцинація, імунотерапія) та неспецифічні ( загальнозміцнюючі)
методи профілактики.