“ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ІНФЕКЦІЙНИХ
ХВОРОБ”

За матеріалами доповіді
д.мед.н. ДОАН Світлани Іванівни,
заступника директора з наукової роботи
ДУ “Інститут епідеміології та інфекційних хвороб
ім.Л.В.Громашевського НАМН України”
НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В
БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ
Богиня ГІГІЄЯ
Формування уявлень про гігієну та санітарію,
визнання ролі ізоляційних заходів, карантину,
необхідності оснащення населених пунктів
системами централізованого водозабезпечення
та каналізацією, утилізації побутових відходів
тощо.

Л.Пастер (1822-1895)

Визнання науковою спільнотою мікробної теорії

інфекційних хвороб, асептики й антисептики.
НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В
БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ

Е.Дженер (1749-1823)

Відкриття і впровадження в
медичну практику вакцинації

А.Флемінг (1881-1955)

Відкриття і впровадження в
клінічну практику антибіотиків
НАЙВАЖЛИВІШІ НАУКОВІ ВІДКРИТТЯ, ЩО СПРИЯЛИ ПРОГРЕСУ В
БОРОТЬБІ З ІНФЕКЦІЙНИМИ ХВОРОБАМИ

 закони епідеміології;
 вчення про механізм
передачі, що покладено в
основу класифікації
інфекційних хвороб;
 положення і критерії
ліквідації інфекційних
Л.В.Громашевський
(1887-1981) хвороб.
 Одним із важливих теоретичних питань
розвитку епідеміології як науки, є проблеми
інтеграції та диференціації. Сучасні
епідеміологічні дослідження мають виражений
інтеграційний характер.
Вони опираються на складні молекулярно-
генетичні, статистичні, соціологічні дослідження.
Досягнення природничих наук слугують джерелом
ідей для побудови сучасної епідеміологічної
теорії.
ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ЗВ’ЯЗОК ЕПІДЕМІОЛОГІЇ
З ІНШИМИ НАУКАМИ

Мікробіологія

Екологія
Вірусологія

Гігієна
Паразитологія
Епідеміологія

Соціологія Імунологія

Клініка
інфекційних Генетика
хвороб
 НАУКА ВИЗНАЧАЄТЬСЯ

Об'єкт і предмет
пізнання науки

Метод, адекватний
Теоретична база для пізнання свого
предмету
ЕВОЛЮЦІЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ
• вчення про епідемії, вірніше про
закономірності епідемічного процесу
Епідеміологі
(Л.В.Громашевський, 1965)
я
• наука про закономірності виникнення,
інфекційних розвитку і згасання епідемічного
хвороб процесу та способи його припинення і
ліквідації (Б.Л.Черкаський, 2001)

• застосування епідеміологічного
методу для вивчення
Епідеміологія закономірностей виникнення і
неінфекційни поширення різних за своєю природою
х хвороб неінфекційних масових станів
здоров'я населення
ОБ'ЄКТОМ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ

Епідемічний процес – безперервний ланцюг послідовних

інфекційних станів – хворий, носій.
(Л.В. Громашевський)

Епідемічний процес – безперервний процес взаємодії мікро- та

макроорганізму на популяційному рівні, який за певних
соціальних і природних умов проявляється специфічними
інфекційними станами серед людей (хвороба, носійство) і
забезпечує збереження збудника в природі як біологічного виду
(Беляков В.Д., 1989).
 ГОЛОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Джерело
збудників Механізм
інфекційних Сприйнятливий
передачі
хвороб організм
збудника

ОПОСЕРЕДКОВАНІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ

Біологічн
Соціальні Природні
і
Вчення Л.В. Громашевського про епідемічний
процес і його рушійні сили
«Для виникнення і розвитку епідемічного процесу необхідна
наявність трьох фактрорів, або безпосередніх рушійних сил, -
джерела інфекції, механізму передачі і сприйнятливого
населення.
Само поняття «Епідемічний процес» указує на його
динамічність, тобто на те, що він знаходиться в стані
безперервних змін».
«. природні і соціальні явища обумовлюють кількісні і якісні
зміни в ході епідемічного процесу шляхом впливу на його
безпосередні рушійні сили (джерело інфекції, механізм
передачі і сприйнятливість), а тому вони є вторинними, або
опосередкованими рушійними силами епідемічного процесу.»
Л.В. Громашевський, 1965
 ДЖЕРЕЛО ІНФЕКЦІЇ –
організм людини або тварини, абіотичне середовище, в якому збудник у
результаті тривалої еволюції знайшов природне середовище
перебування (розмноження, накопичення, виділення)

ЕКОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

• Хвора людина
Антропонози • Заразоносій (здорове або реконвалісцентне)

Зоонози • Тварини

Сапронози • Об'єкти навколишнього середовища

 Вчення Л.В. Громашевського про
МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ
За суттю вчення про механізм передачі ґрунтується на визнанні
паразитарної природи збудників заразних хвороб, з їх
невблаганною постійністю переходу від одного зараженого
організму до іншого, що є необхідною умовою існування
збудника і збереження його як біологічного виду

Локалізація збудника в організмі і механізм передачі

знаходяться у повній й обов'язковій відповідності між собою.
Вони представляють взаємнообумовлюючі один одного явища,
які закономірно змінюючи один одного, забезпечують
непереривність епідемічного процесу, і тим самим виживання
збудника.
 Вчення Л.В. Громашевського про
МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ

Механізм передачі збудників інфекційних хвороб відрізняється

складністю.
Він складається з трьох фаз:
- виділення збудника із зараженого організму (реалізується за
рахунок фізіологічних і патологічних актів),
- перебування збудника в зовнішньому середовищі,
- потрапляння збудника в новий сприйнятливий організм.
(2 і 3 стадії механізму передачі через фактори
передачі: воду, їжу, ґрунт, повітря, предмети
побуту, живих переносників та ін.).
 Вчення Л.В. Громашевського про МЕХАНІЗМ ПЕРЕДАЧІ
покладено в основу раціональної природно-наукової класифікації
інфекційних хвороб

Інфекційні хвороби Відповідний механізм передачі

Кишкові Фекально-оральний
Дихальних шляхів Крапельний

Кров'яні Через кровосисні

членистоногі
Зовнішніх покровів Через різні предмети, а при
деяких хворобах шляхом
безпосереднього контакту
Особливості фекально-орального механізму
передачі
• Багатофакторність у реалізації;
•Наявність поряд з специфічними факторами,
неспецифічних;
•Значна роль естафетного процесу передачі збудника,
коли останній доводиться до сприйнятливого організму
через 3 та більше факторів;
•Тривале виживання в об'єктах довкілля;
•Як правило формування нестійкого імунітету
 Особливості крапельного механізму
передачі

• Наявність єдиного фактору передачі – повітря;

•Низька тривалість виживання збудника поза

організмом людини;

•Формування стійкого тривалого імунітету після

інфікування;

•Гострий характер поширення

 ПАРЕНТЕРАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ
ПЕРЕДАЧІ
Особливої уваги заслуговує проблема становлення парентерального
штучного механізму передачі як фактора сучасної еволюції епідемічного
процесу. Парентеральний механізм передачі за своєю суттю є
антропогенною штучною імітацією трансмісивного, що в природних
умовах реалізується через кровосисних комах (Б.Л.Черкаський, 2008).

Зміна соціальних умов життя (збільшення об’єму різних інвазивних

медичних маніпуляцій, косметних процедур, поширення ін’єкційного
введення наркотичних речовин зумовили становлення і розширення
епідеміологічної значущості парентерального штучного механізму
передачі, і як наслідок, визначив сучасну актуальність ВІЛ-інфекції,
вірусних парентеральних гепатитів. реалізуються
 ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ІНВАЗИВНИХ
МЕДИЧНИХ МАНІПУЛЯЦІЙ

14

12

10

0
1930 1940 1950 1960 1970 1980 1990 2000 2010 2020
 Парентеральний механізм передачі збудників інфекції

Природні шляхи Штучні шляхи

Перинатальний Статевий

Лікувально- Професійні
діагностичні та контакти с кров’ю
Гемоконтактний профілактичні та іншими
(побутові маніпуляції біосубстратами
гемоперкутанні
контакти)

Ін'єкційне введення Косметичні, гігієнічні

наркотичних ритуальні процедури
речовин

(Гураль А.Л., 2009)

Структура шляхів передачі вірусу гепатиту В
(м. Київ)

(За даними Гураля А.Л., 2007)

 СПРИЙНЯТЛИВІСТЬ
– основний гальмувальний чинник розвитку
епідемічного процесу
Видова властивість специфічного хазяїна
відповідати інфекційним процесом на
вторгнення збудника інфекції
(Беляков В.Д., 1989).
Ступінь сприйнятливості визначається
резистентністю (видова, індивідуальна
тощо) та імунітетом (природним,
штучним).
 Захворюваність на краснуху в Україні за 1994-
2008 (8 міс.) р. р. (в пок. на 100 тис.нас.)
1800

1600
Наказ МОЗ №.14 МОЗ
від 25.01.96 68,3%
1400
96,0 %,
1200
Показник на 100 тис.

1000

800

600

400

200

0
1994 1995
1996 1997
1998 1999
2000 2001
2002 2003
2004 Всього
Всього Діти до 14 р. 2005 2006
Роки 2007 2008
(8
мес.)
 ПРИРОДНИЙ ФАКТОР
епідемічного процесу – це елементи географічного середовища
(ландшафт, рельєф, клімат, грунт та ін.), що взаємодіють з
паразитарною системою і регулюють процеси, що в ній відбуваються .

Природно-кліматичні фактори:

• температура,
• вологість повітря,
• характер ґрунту,
• рослинність,
• наявність і особливості водойм
• інсоляція та ін.

самі собою не можуть обумовити виникнення епідемічного процесу, але через

головні рушійні сили епідемічного процесу можуть його активізувати або
пригальмувати.
 СОЦІАЛЬНИЙ ФАКТОР
це сукупність соціальних умов, що впливають на біологічний компонент
епідемічного процесу (взаємодію популяцій збудника і людини) і
сприяють або перешкоджають проявам паразитизму збудників
інфекційних хвороб.
Опосередковані

• Демографічні зрушення;
• Міграційні процеси
• Соціальні потрясіння;
• Перетворення природи, вторгнення на територію природних осередків;
• Розвиток медичної науки і охорони здоров'я;
Цілеспрямовані

• Широкомасштабна вакцинопрофілактика;
• Масові заходи з дезинфекції, дератизації, дезінсекції;
• Масова хіміопрофілактика і хіміотерапія;
• Благоустрій населених місць;
• Забезпечення якісною водою, продуктами харчування тощо;
• Підвищення рівня гігієнічної культури населення.
ФОРМУВАННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ДЛЯ
РЕАЛІЗАЦІЇ МЕХАНІЗМУ
Демографічна ПЕРЕДАЧІ
Розвитокситуація
швидкісних Міграційні
(кількість
видів населення процеси
подвоїлась
транспорту (трудова,
протягом 1960 -
(у 2007 р. послугами туристична
2000рр.
авіатранспорту з 3 до 6
міграція)
млрд.)
Створенн
скористалися понад
2 млрд. пасажирів
я
сприятли
вих умов
для
блискави
чного
розповсю
дження
 БІОЛОГІЧНИЙ ФАКТОР
епідемічного процесу – це біологічні властивості популяції збудника
інфекції, переносника і хазяїна, що взаємодіють у складі паразитарної
• Вірулентність;
системи.
• Антигенність;
• Контагіозність;
• Тканинний тропізм;
• Пристосування до нового механізму передачі;
• Здатність долати міжвидовий бар'єр;
Збудник інфекції • Імуногенність;
• Спроможність уникати імунного пресу;
• Резистентність до терапевтичних препаратів,
дезінфекційних засобів;
• Здатність до подолання природних бар'єрів
неспецифічного захисту людини та ін.
• Генетичні особливості;
• Стан клітинного імунітету
Хазяїн • Стан гуморального імунітету
• Стан природних бар'єрів неспецифічного захисту
(шкіри, слизових тощо)
 Боротьба з інфекційними хворобами
здійснюється шляхом організації та проведення
профілактичних і протиепідемічних заходів і
ґрунтується на двох принципах:

 комплексність — одночасна дія на всі три ланки

епідемічного процесу: джерело збудників інфекції,
механізм передачі збудників та сприйнятливий
організм;

 вибір головного напряму впливу на епідемічний

процес, що забезпечує найбільшу ефективність
боротьби з даною інфекцією в конкретних умовах
(вплив на провідну ланку).

Провідна ланка – це один з компонентів первинних

рушійних сил епідемічного процесу, щодо якого на
даному етапі існують найраціональніші підходи на
його блокування.
Теорія внутрішньої саморегуляції епідемічного
процесу (В.Д. Бєляков, 1984)
В основі розвитку епідемічного процесу лежить взаємодія двох неоднорідних
(гетерогенних) популяцій збудника інфекції і хазяїна;
• фаза резервації
• фаза епідемічного перетворення
• фаза епідемічного поширення
• фаза резерваційного перетворення

фазова перебудова популяцій паразита, яка визначає нерівномірність розвитку

епідемічного процесу;

Стабілізуюча роль зворотних негативних зв'язків в процесах саморегуляції

Регулююча роль соціальних і природних умов у фазових перетвореннях

епідемічного процесу
 ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИЙ НАГЛЯД
система динамічної комплексної оцінки
стану і тенденцій розвитку епідемічного
процесу в просторі та часі серед різних
груп населення з урахуванням впливу на
його активність соціальних та природних
факторів, кінцевою метою якої є розробка
і реалізація науково-обґрунтованих
профілактичних та протиепідемічних
заходів
(Беляков В.Д., 1981, Черкаский Б.Л. 2003, Далматов В.В.,
2005)
 ЦІЛІСНА СИСТЕМА
ЕПІДЕМІОЛОГІЧНОГО НАГЛЯДУ
Інформаційна підсистема
є основним елементом епідеміологічного нагляду, яка
забезпечує отримання даних щодо епідемічної ситуації;

Аналітично-діагностична підсистема
- методологія вивчення основних проявів епідемічного
процесу, причин і умов його розвитку;

Організаційно-виконавча підсистема
- забезпечує наукове обґрунтування і здійснення адекватної
епідемічній ситуації програму профілактичних та
протиепідемічних заходів
 Епідеміологічний нагляд
• прояви епідемічного процесу на популяційному рівні;

Інформаційн • імунологічну структуру популяції населення щодо

збудника інфекції;

а підсистема • активність факторів передачі збудника інфекції;

• стан популяції збудника.
• ретроспективний епідеміологічний аналіз;
Аналітично- •
•
оперативний епідеміологічний аналіз;
оцінка епідемічної ситуації;
діагностична •
•
визначення територій, груп, часу ризику;
надання прогнозу;
підсистема • оцінка ефективності профілактичних та
протиепідемічних заходів.
• розробка адекватної системи профілактичних та
Організаційно- протиепідемічних заходів;
• матеріально-технічне та кадрове забезпечення
виконавча реалізації системи профілактичних та
підсистема протиепідемічних заходів;
• реалізація управлінського рішення
Кінцева мета боротьби з інфекційною хворобою
ліквідація інфекційної хвороби означає повне
знищення даної заразної хвороби в межах
країни (держави), ряду країн або всієї земної
кулі, що супроводжується повним знищенням
або зникненням у межах відповідної
території збудників даної хвороби, що
виключає будь-яку можливість виникнення
ліквідованої інфекції в будь-якій формі серед
населення даної території без заносу
збудника... ”
Л.В.Громашевський, 1964 р.

ліквідація – постійне збереження в

усьому світі на нульовому рівні
числа нових випадків інфекції,
викликаних конкретним збудником,
в результаті цілеспрямованих
зусиль, при цьому подальшого
проведення профілактичних
заходів не потребується.
 СОЦІАЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ
Б.Л. ЧЕРКАСЬКОГО

Паразитарна система є хоча і найважливішою, але

лише складовою частиною, одним з рівнів цілісної
системи епідемічного процесу.
Паразитарна система за допомогою механізму передачі
зв'язана з природним середовищем перебування,
утворюючи в сукупності епідеміологічну екосистему, чи
екосистемний рівень системи епідемічного процесу.
Екосистемний рівень віддзеркалює екологію паразита
в популяціях біологічних хазяїв і на об'єктах
навколишнього середовища, що є регуляторами
життєдіяльності, гетерогенності та мінливості структури
популяції паразита.
На цьому рівні соціальні фактори впливають на
паразитарну систему ззовні, відіграючи роль зовнішніх
умов її функціонування.
Сутність теорії Є.Н. Павловського зводиться до того, що
збудники ряду хвороб, загальні для людини і тварин,
тривалий час циркулюють у природі незалежно від людини,
передаючись від одних тварин до інших. Людина в цьому
циклі може бути випадковою, найчастіше епідемічно
тупиковою ланкою.

Є.Н. Павловський ввів в теорію природної осередковості

поняття антропургічних осередків.
Природні осередки еволюційно сформувались та існують
незалежно від людини.
Однак природні осередки деяких хвороб переміщуються в
зону, яка освоєна людиною і стають антропургічними
осередками, тобто такими, що залежать від господарської
діяльності людини. В цьому випадку в природник
осередках заражаються синантропні гризуни і домашні
тварини, а від них заражається і людина.
 Теорія відповідності Ю.П. Солодовникова виконує
роль наукового підґрунтя, покладеного в основу
сучасного санітарно-гігієнічного напрямку в
профілактиці кишкових інфекцій і боротьбі з ними.

Розвиток епідемічного процесу при шигельозах та

інших кишкових інфекціях визначається активністю
процесу передачі збудників, а не імунітетом
населення, який обумовлює зміни біологічних
властивостей збудників.

Всі конкретні прояви епідемічного процесу (у часі,

просторі та серед різних груп населення), що
знаходять реальне відображення в рівні
захворюваності (бактеріоносійства), детермінуются
інтенсивністю реалізації процесу передачі.
ОЗНАКИ ІНФЕКЦІЙ, ЩО НЕ ДОЗВОЛЯЮТЬ
ВІДНЕСТИ ЇХ ДО ТРАДИЦІЙНИХ
одужання хворого не супроводжується елімінацією збудника з
організму;
відсутність фазовості в перебігу інфекційного та епідемічного
процесу;
у результаті зустрічі сприйнятливого організму й
інфекційного агенту розвивається не маніфестна форма
хвороби, а атипова;
початок захворювання з носійства збудника
один і той же збудник може викликати різні клінічні прояви
хвороби;
один і той же клінічний синдром може бути наслідком
інфікування вірусами різних видів і типів
неспроможність формування напруженого специфічного
імунітету.;
суттєвий вплив на епідеміології інших інфекційних хвороб.
Дякую за увагу!