Актуальність теми

Останнім часом актуалізувалися проблеми, пов’язані з мікробним фактором

як причиною різноманітних хвороб. Зростає захворюваність на класичні
інфекційні хвороби. Поряд з цим почастішали процеси, спричинені умовно-
патогенними мікробами - опортуністами. Стрімкий розвиток мікробіологічної
науки привів до значних змін у технологіях мікробіологічної діагностики, хоч
вони не витісняють класичних методів дослідження.
Знання з медичної мікробіології як базової науки необхідні медичним
сестрам при подальшому вивченні таких дисциплін як: інфекційні хвороби,
епідеміологія та клінічні дисципліни, а також у практичній діяльності для більш
кваліфікованого надання допомоги пацієнтам і для профілактики інфекційних
хвороб.

Навчальна мета

Вивчити поняття мікробіології як науки, класифікацію мікроорганізмів, їх

морфологічні та фізіологічні властивості, особливості будови грибів, спірохет,
найпростіших, хламідій, мікоплазм, вірусів, поняття ідентифікація
мікроорганізмів, «вид», «штамм», бактеріологічний метод дослідження, умови
культивування мікроорганізмів, класифікацію поживних середовищ, поняття
культуральні та біохімічні властивості мікроорганізмів.

План лекції

1 Мікробіологія як наука.
2 Класифікація мікроорганізмів
3 Будова бактеріальної клітини
4 Фізіологія мікроорганізмів,
5 Бактеріологічний метод дослідження.
 1 Мікробіологія як наука.
Мікробіологія (від mісrоs - малий, bіоs - життя і 1оgоs - вчення) - це наука,
яка вивчає закономірності життя мікроорганізмів, їх розвиток і взаємодію з
навколишнім середовищем. Мікроби оточують нас повсюди. Вони є в повітрі,
грунті, воді, в живих істотах та на інших об'єктах зовнішнього середовища. Роль
їх у природі безмежна. Вони беруть участь у кругообігу речовин в природі,
очищаючи середовище від різних відходів шляхом гниття, бродіння і т. ін. Деякі
з мікроорганізмів використовують у народному господарстві (харчова, легка,
парфумерна промисловості). Але багато мікроорганізмів відіграють негативну роль
є патогенними (хвороботворними) для людей, тварин і рослин.
Мікробіологія охоплює широке коло питань, тому поділена на декілька
дисциплін.
Загальна мікробіологія займається вивченням загальних закономірностей
життєдіяльності мікроорганізмів, що є основою усіх головних розділів цієї науки.
Медична мікробіологія вивчає мікроорганізми патогенні для людини, їх
морфологію, фізіологію, стійкість до різноманітних хімічних речовин., процеси
взаємодії з макроорганізмом. Ці питання вивчає загальна медична мікробіологія.
Спеціальна мікробіологія вивчає конкретних збудників різноманітних
інфекційних захворювань, методи їх діагностики, лікування, профілактики.
В медичній мікробіології є ще такі підрозділи: бактеріологія, вірусологія,
мікологія, протозоологія, імунологія, санітарія.
Мета вивчення мікробіології студентами, що вивчають «сестринську
справу» полягає в тому, що успіхи у проведенні діагностики, лікування,
профілактики у значній мірі залежать саме від діяльності медичних працівників
середнього рівня. А якість їх роботи буде відповідно залежати від рівня їх знань
з мікробіології, причин виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та
знань як з ними боротися.
Гіппократ запропонував першу теорію виникнення інфекційних хвороб,
міазматичну, Суть теорії полягає в тому, що причиною захворювань є існування
в повітрі хвороботворних контагій (випаровувань), які називали „міазмами".
Інша гіпотеза була висловлена у 16 столітті італійським лікарем Джіроламо
Фракасторо. Він створив і розвив учення про живі „контагії", про найдрібніші і
несприйнятливі людським оком частинки, які, проникнувши в організм,
викликають хвороби. Така ж думка була висловлена і німецьким вченим
А.Кірхером на початку 17 століття. Загалом існувало багато гіпотез, але до
відкриття приладів, які збільшували б розміри невидимих простим оком об'єктів,
неможливо було довести їх існування.
Підтвердити такі думки різних вчених удалося голландському натуралісту
Антоні Ван Левенгуку (1632 - 1723). Він створив мікроскоп, який збільшував
розміри у 160 разів і навіть більше. Розглядаючи під таким оптичним пристроєм
краплі води, зубний наліт, кров та інше, він побачив невидимий неозброєним
оком світ. Усі свої спостереження Левенгук описував у спеціальних листах, які
відправляв до наукового товариства Лондона. Таким чином, Антоні Ван Левенгук
проклав шлях до першого періоду історії розвитку науки мікробіології, який
назвали - морфологічним.
Е.Дженнер протягом багаторічних спостережень помітив, що доярки, які
доглядали корів, хворих на коров'ячу віспу, самі ніколи не хворіли натуральною
віспою. Ця особливість його зацікавила і він почав досліджувати це явище. У 1796
році Дженнер заразив восьмирічного хлопчика вмістом гнійного пухирця, взятого
від хворої на коров'ячу віспу корови, а через півтора місяця - вмістом гнійного
пухирця від хворої людини на натуральну віспу. Хлопчик не захворів. Через
декілька місяців він повторив зараження натуральною віспою того ж хлопчика. І
на цей раз хлопчик залишився здоровим.
У 19 столітті, геніальний вчений Франції Луї Пастер (1822 - 1895) вивчив і
узагальнив більшість наукових досліджень своїх попередників, науково довів
роль мікроорганізмів у виникненні інфекційних хвороб і обгрунтував методи
боротьби з ними. Хімік за освітою він захопився фізіологію, біохімію
мікроорганізмів, Л.Пастер проклав шлях до другого періоду історії розвитку
мікробіології - фізіологічного.
Важливе значення мало відкриття існування мікроорганізмів, які можуть
жити без доступу кисню; про неможливість самозародження живих істот. Він
першим запропонував штучні середовища для вирощування мікроорганізмів.
Пастер довів, що кожна інфекційна хвороба викликається специфічним
мікроорганізмом. Вперше розробив методи знищення мікробів дією високих
температур. Такий метод був названий стерилізацією, а для харчових продуктів,
які втрачають свої властивості при кип'ятінні, він запропонував більш м'яку
стерилізацію - пастеризацію.
Пастер розробив методи ослаблення хвороботворних мікробів і продуктів їх
життєдіяльності. І при введенні їх в організм людини, вони не викликають
захворювання, а лише незначну реакцію. Після такого зараження людина стає
несприйнятливою до даного виду мікроорганізмів і не хворіє. Ослаблені
культури мікроорганізмів Пастер назвав вакцинами. Термін цей походить від
латинського слова vасса (корова) на честь Е Дженнера, який першим проклав
шлях до щеплення, або вакцинації.
Німецький вчений Роберт Кох (1843 - 1910), сучасник і послідовник
Л.Пастера, проробив цілий ряд досліджень під час вивчення таких хвороб, як
туберкульоз, сибірка, холера та ін.
Кох перший запропонував анілінові барвники для фарбування мікробів; ввів
освітлення при мікроскопії (конденсер Аббе); застосував імерсійну систему і
мікрофотографування; запропонував апарат для стерилізації живильних
середовищ; метод „висячої краплі" для вивчення рухомих мікроорганізмів і т.п.
Особливо знаменитим було його відкриття збудника туберкульозу, який на честь
ученого назвали паличкою Коха. За це відкриття Р. Кох у 1885 році був
нагороджений Нобелівською премією.
Методи вирощування і виділення мікробів, які розробив Р.Кох, посприяли
цілому ряду нових відкриттів. По суті він створив світову школу бактеріологів, які
відкрили збудників багатьох інфекційних хвороб. Так, збудника черевного тифу
відкрили К. Еберт і Г. Гаффкі (1880-1884); збудника дифтерії - Е. Клебс і Ф.
Леффлер (1883-1884); кишкову паличку - Т. Ешеріх; збудників дизентерії- А.В.
Григор'єв, К. Шига і багато інших. Великий вклад у розвиток мікробіології
внесли вітчизняні вчені.
Вчений Л.С. Ценковський (1822 - 1887) вперше відніс бактерії до рослинних
організмів. Крім того, він, за методикою Пастера, одержав ослаблені бацили
сибірки і запропонував їх для щеплення тварин.
Д.Й. Івановський (1864 - 1920), вивчаючи мозаїчну хворобу листя тютюну,
прийшов до висновку, що її викликає дрібний агент, який проходить через
бактеріальний фільтр і не росте на поживних середовищах. Це була перша праця,
яка довела можливу вірусну природу інфекційних хвороб.
І.І. Мечников(1845- 1916) заклав фундамент третього періоду в розвитку
мікробіології - імунологічного. Його класична теорія про імунітет у своїй основі
має клітинний захист в розвитку імунітету до інфекційних захворювань. Він
довів, що в організмі людини є багато клітин (лейкоцити, клітини селезінки,
кісткового мозку і інші), здатних розпізнавати, захоплювати і знищувати різні чужі
елементи. Це макрофаги і мікрофаги, які він назвав фагоцитами, а саме явище
назвав фагоцитозом (від грец. fagos- пожираю, сitos- клітини).
Вчення про фагоцитоз лягло в основу вивчення запалення Мечников
запропонував концепцію, згідно з якою існують і гуморальні (теорій Ерліха), і
клітинні (фагоцитарні) чинники, які доповнюють одне одного. В 1908 році він був
нагороджений Нобелівською премією. Крім того Мечников досліджував причини
старіння організму і шукав шляхи продовження життя людини. Вважав, що
причиною старіння є гнилісні мікроби, які живуть у товстому кишечнику і в
процесі своєї життєдіяльності виділяють отруйні речовини. Віддаючи перевагу
молочнокислим бактеріям серед мікробів-антагоністів, Мечников запропонував
на їх основі такі лікувальні і препарати: йогурт, лактобацилін, простоквашу і
інші. Ці препарати називають тепер пробіотиками.
У 1886 році він організував в Одесі першу в нашій країні бактеріологічну
станцію і школу мікробіологів.
М.Ф. Гамалія (1859 - 1949) був відомий учений імунолог, який вперше
спостерігав бактеріофагію - розчинення бактерій.
Ще одним близьким помічником і талановитим учнем у Мечникова був
О.М. Безредка (1868 - 1940). Його роботи були спрямовані на вирішення
проблеми імунітету та анафілаксії, які в подальшому стали широко
застосовуватися на практиці.
Школу Мечникова пройшли і багато західноєвропейських наукових діячів.
Тому Мечникова справедливо називають основоположником світової
мікробіологічної науки.
Перший антибіотик був відкритий англійським вченим Александром
Флемінгом, який показав, що зелена пліснява – пеніциліум нотатум- вбиває
стафілококків, стрептококків, дифтерійні палички та інші мікроорганізми. Це
усім відомий лікарський препарат – пеніцилін.
Ще можна перерахувати немало і вітчизняних наукових діячів.
Так, відомий лікар Д.С. Самойлович (1744 - 1805), працюючи в районах, де
була епідемія чуми, вивчав причину її виникнення, шукав і активно застосовував
різні засоби боротьби з нею.
Л.О.Тарасевич, Д.С. Самойлович (вивчав причину виникнення чуми, шукав і
активно застосовував різні засоби боротьби з нею.) Д.Л.Романовський, який
розробив спеціальні методи фарбування препаратів крові, С.М.Виноградський,
(вивчав кругообіг речовин у природі) Д.Й.Івановський,(вірусологія)
Д.К.Заболотний, О.О. Мочут -ковський, (вивчав висипний тиф, заражуючи
самого себе), Л.А.Зільбер (весняно-літній енцефаліт), О.М.Безредка(вивчав
імунітет та анафілаксію).
Подальший розвиток мікробіології, вірусології та імунології тісно пов'язаний
з розвитком молекулярної біології і генетики. Друга половина 20 ст. особливо
відзначилась у розвитку вірусології та імунології. Усе це і багато інших
відкриттів ознаменували четвертий етап мікробіології - молекулярно-генетичний.

2 Класифікація мікроорганізмів

Перша загальна біологічна класифікація була запропонована шведським

ученим К.Ліннеєм лише на морфологічних властивостях і охоплювала тваринний
і рослинний світ.
У 1969 році Р. Віттекер поділив усі живі клітинні організми на п'ять царств.
Неклітинні форми життя - віруси, відокремлені у царство Viridae.
У 1980 році для мікроорганізмів прийнята єдина міжнародна класифікація, в
основу якої покладена система американсько вченого Берджі та враховує форму
клітини, рухомість, ферментні особливості, спороутворення і т. ін.), і за
показниками відповідної таблиці знайти його систематичне положення -
ідентифікувати.
Усі одноклітинні поділяються на:
Еукаріоти – найвищі мікроорганізми ( водорослі, найпростіші). Мають
чітко відокремлене ядро, розвинену ендоплазматичну мережу та поділяються
шляхом мітозу.
Прокаріоти – найнижчі мікроорганізми, до яких відносяться синьо-зелені
водорослі та бактерії.
За сучасною класифікацією (1997) усі прокаріоти - мікроорганізми,
об'єднані в окреме царство Рrосаryotae, яке поділяється на два відділи:
І - Суапоbасtегіа і II – Bacteria. Відділ бактерії поділено на 19 груп.
Основними ступенями усіх класифікацій на сьогодні є: царство - відділ -
клас (група - порядок) - родина (сімейство) - рід - вид. Головною
класифікаційною категорією є вид.
Вид - це сукупність організмів, які мають загальне походження, схожі
морфологічні і фізіологічні властивості та обмін речовин.
Відоме ще таке поняття як "штам" - сукупність мікробів одного виду,
які виділені з різних джерел (організму людини, тварини, об'єктів зовнішнього
середовища, або з одного джерела, лише в різний період).
Для назви мікроорганізмів прийнята загально біологічна бінарна
номенклатура, запропонована К.Ліннеєм ( перша назва означає рід і пишеться з
великої букви, друга назва визначає вид і пишеться з малої букви). У назвах
можуть бути імена вчених, які відкрили ті чи інші гриби.
Бактерії - це одноклітинні організми рослинної природи, в яких не має
хлорофілу. Середній розмір їх 2 - 6 мкм. Розміри і форма клітин бактерій,
характерні для кожного виду, можуть змінюватися під впливом різних чинників
(віку клітини, температури середовища, вологості і т. ін.). Ця властивість
називається поліморфізмом.
Класифікація мікроорганізмів за формою:
1 Коки (від лат. kоссus - зерно) КОКИ поділяються на групи, а саме:
- мікрококи - в мазках розташовані поодиноко і безладно.
- диплококи - коки, які після поділу не розходяться, а існують парами. До
них відносять бобовидні менінгококи і гонококи та ланцетовидні (форми полум'я
свічки) пневмококи.
- тетракоки - після ділення розміщуються по чотири.
- сарцини розташовуються по 8 або 16, 32, 64 клітини в кожному тюку, або
пакеті. Тетракокки та сарцини не викликають інфекційні хвороби.
- стрептококи - клітини діляться в одній площині і не розходяться,
утворюючи ланцюжок. Доказана роль стрептококів у розвитку ревматизму,
скарлатини, бешихи.
- стафілококи – розташовані у вигляді грони винограду. Викликають
велику кількість біогенних інфекцій у людини.
2 Паличкоподібні форми, або власне бактерії, найбільш численна група
мікроорганізмів. Середні розміри цих бактерій від 1 до 6 довжиною і 0.5 до 2
мкм шириною. За зовнішнім виглядом паличкоподібні можуть бути овальні,
циліндричні, еліпсоподібні, веретеноподібні, у вигляді тенісної ракетки або
барабанної палички. Кінці їх обрубані ( збудник сибірки), заокруглені (кишкові
палички, збудник черевного тифу, дизентерії), загострені (збудник чуми),
потовщені на кінцях ( збудник дифтерії), розгалужені (мікобактерії
туберкульозу) і інші. Залежно від здатності утворювати спори, паличкоподібні
бактерії поділяють власне бактерії, бацили і клостридії.
Бактерії - мікроорганізми, які не здатні утворювати спори збудники
черевного тифу, сальмонельозів, дифтерії, туберкульозу, кашлюка і інші).
Бацили (паличка) і клостридії (веретено) здатні утворювати спори. До
бацил відносяться збудники сибірки, а клостридій - збудники правця, газової
анаеробної інфекції, ботулізму.
3Звивисті мікроорганізми мають звивисту штопороподібну форму. До них
відносяться вібріони, спірили та спірохети.
Вібріони - бактерії, які зовні схожі на кому. Представниками цієї групи є
збудники холери і холероподібні вібріони, які деколи знаходяться у різних
водоймищах.
Спірили (завиток) - бактерії, які мають декілька завитків у вигляді штопора.
Більшість із них не хвороботворні, але є і хвороботворні представники,
наприклад, спірила, що викликає у людини хворобу укусу щурів (содоку).
Спірохети - ці бактерії мають штопороподібну форму і розрізняються між
собою довжиною і числом завитків. Це рухомі, тонкі, одноклітинні організми
розмір від 5 до 500 мкм довжиною і 0,3 - 1,5 шириною. Серед них виділяють
хвороботворні для людини такі: трепонеми - збудники сифілісу у людей, борелії
- збудники поворотного тифу, лептоспіри - збудники лептоспірозу.
Ниткоподібні бактерії, як правило, не хвороботворні. Такі, я залізобактерії,
тіобактерії і інші мешкають у грунті, водоймищах беруть участь у кругообігу
речовин у природі. Але до цієї груп мікробів відносяться і актиноміцети, які
здатні викликати тяжкі захворювання у людей - актиномікози.

3 Будова бактеріальної клітини

Бактеріальна клітина складається з: тришарової оболонки, цитоплазми з
різними включеннями, ядерної речовини (нуклеоїду).
Оболонка клітини складається з зовнішнього слизового шару, клітинної
стінки і цитоплазматичної мембрани. Слизовий капсульний шар виконує захисну
функцію. Стінка клітини - основний структурний елемент клітини, який зберігає
форму, відділяє її від оточуючого середовища і підтримує в ній постійний
осмотичний тиск, важливою особливістю клітинної стінки є вибіркова
проникливість, через неї в клітину проникають необхідні поживні речовини
(амінокислоти, вуглеводи і ін.), а також виводяться з клітини продукти обміну.
Цитоплазматична мембрана щільно прилягає до клітини стінки із
середини. Вона дуже тонка і складається з білків і фосфоліпідів. Це
напівпроникливий шар, через який здійсню живлення клітини. В мембрані
знаходяться особливі білки -ферменти пермеази, які активно переносять речовини
і ферменти дихання. Мембрана утворює мезосоми, які беруть активну участь у
поділі клітин.
Цитоплазма - внутрішня частина бактеріальної клітини. В являє собою
колоїдну систему, до якої входять: вода, білки, ліпіди, вуглеводи, полісахариди,
мінеральні солі та ін. У цитоплазмі також знаходяться ядерна речовина, рибосоми
і різні включення.
Ядерна речовина, або нуклеоїд є спадковим (генетичним) апаратом. Займає
він центральну частину цитоплазми, має неправильну форму. Складається він з
однієї подвійної нитки ДНК, замкнутої в кільце, поєднаної з РНК, РНК
полімеразою та білком
У молекулі ДНК закодована генетична інформація клітини. З генетичною
термінологією ядерний апарат дістав назву генофор аб геном.
Будова і консистенція цитоплазми залежать від віку клітини мікроба. У
молодих вона гомогенна, а з віком поступово стає дрібнозернистою.
У цитоплазмі знаходяться і виконують функцію синтезу білка рибосоми. До
складу рибосом входить 60% РНК і 40% білка.
В процесі життєдіяльності мікробів у цитоплазмі появляються включення -
це гранули з різними поживними речовинами (жири, крохмаль, глікоген,
волютин). Деколи у бактеріях з'являються особливі утворення -вакуолі. Вони
виконують роль сховищ різних ферментів і резервуарів, потрібних клітині
продуктів обміну.
Мікроби в процесі діяльності утворюють захисні органели - капсули і спори.
Капсула, слизовий шар розташовані ззовні клітинної стінки, виявляються
при певних способах фарбування чи відповідному освітленні.
Капсула – шар, який зберігає тісний зв’язок з клітинною стінкою та є
зовнішнім покривом клітини.
Деякі мікроорганізми утворюють капсулу тільки в організмі людини або
тварини (збудники сибірки, чуми, пневмококи ); у інших (клебсіели) капсула
присутня постійно.
 Спори. На певній стадії розвитку, коли запаси поживних речовин
вичерпуються, бактерії формують всередині клітини округлої форми спору. Крім
того спори утворюються при попаданні мікробів у несприятливі умови
(температура, висихання та ін.). Зустрічаються спории лише у паличкоподібних
бактеріях. Вони є ущільненою частиною цитоплазми з нуклеоїдом, вкритою
власною і материнською мембраною (стінкою спори). За хімічним складом спори
відрізняються вегетативних форм клітин малою кількістю води, збільшеним
складом ліпідів і солей кальцію, які роблять їх стійкими. Спороутворення
проходить протягом 18 - 20 годин. А при попаданні спорової форми мікробів
знову у сприятливі умови, вони проростають початкову вегетативну форму за 4 - 5
годин. Спора не може бути органом розноження, а служить лише захисником за
несприятливих умов, спороутворюючі аеробні бактерії називаються бацилами, а
анаеробні клостридіями (правець, ботулізм, газова гангрена). Спори ізняються за
формою, розміром і знаходженням їх у клітині. Вони можуть розміщуватись:
- центрально (спори сибірської виразки і розміри їх не "вищують ширини
клітини);
- субтермінально (спора ботулізму перевищує ширину клітини і розміщена
ближче до кінця клітини);
-термінально (спора правця округла, значно перевищує ширину клітини і
розміщується в самому кінці клітини).
Джгутики - орган руху у паличкоподібних. Це особливі нарости, які можуть
бути на поверхні мікробів. Вони беруть початок в цитоплазмі від базального тіла.
Довжина їх значно перевищує довжину бактеріальної клітини. Число джгутиків,
довжина їх та спосіб розміщення є постійними озна певного виду бактерій. За
розміщенням джгутиків бактерії поділяються на групи:
а) монотрихи - з одним джгутиком (вібріон холери);
б) амфітрши — з пучками або одиничними джгутиками на кінцях клітини
(спірили);
в) лофотрихи - з пучком джгутиків на одному кінці клітини
(псевдомонади);
г) перитрихи - джгутики розміщені по всій поверхні мікробів (кишкові
бактерії).
До поверхневих структур бактерій відносяться різноманітні утворення,
зокрема - пілі (лат. рііиз - волосся): ворсинки, шипи, фімбрії.
Протопласти – бактерія, що залишена без клітинної стінки ( при певних
умовах, дії антибіотиків, дез.розчинів, тощо).
Сферопласти – бактерія, що зберігає невеликі ділянки клітинної стінки.
L-форми бактерій утворюються при частковому чи повному руйнуванні
бактерії під дією пеніциліну. Генетично подібні до початкових форм бактерій,
фільтруються як віруси, але культивуються на щільних середовищах.
Можливий процес зворотнього розвитку до початкової форми – реверсія.

Коротка морфологічна характеристика окремих груп мікроорганізмів

Спірохети – (spira - звивина, chatie - грива) спірально звивисті
одноклітинні організми.
Кількість завитків може бути 10-15, діаметр – 0,25-6 мкм, довжина – 7-500
 мкм. Виявляються при електронному мікроскопуванні. Мають складну будову:
клітинну оболонку, цитоплазматичну спіраль та основну нитку.
Клітинні оболонки – це комплекс 2х утворень: зовнішня тонка, еластична,
та внутрішня – клітинна стінка цитоплазматичного циліндру. Тіло спірохети
згинається навколо основної нитки, яка складеться з фібрил (в їх складі -
хітинова речовина).
Рухи – згинання, обертання.
Розмноження шляхом поперечного ділення.
Рикетсії – численна група мікроорганізмів, що є облігатними
внутрішньоклітинними паразитами. Розмножуються у клітинах тканин.
Займають проміжне положення між бактеріями та вірусами. Розміри 0,5-20-
40 мкм. Фільтруються. Мають різноманітну форму: кокоподібні,
паличкоподібні, овальні, ниткоподібні. Клітинна оболонка подібна до
грамнегативних бактерій.
Хламідії виділені в окремий порядок Сlamydiales, родину Сlamydiасеае.
Хламідії — це дрібні бактерієподібні мікроорганізми, кулястої або овальної
форми, мають дві нуклеїнові кислоти, не утворюють спору і капсулу, нерухливі,
грамнегативні. Розмножуються шляхом поділу впоперек; здатні
перетворюватися на L-форму. Життєвий цикл хламідій включає 3 етапи
розвитку:
- Елементарні тільця ( інфекційна форма) – кулясті, зберігають життєздатність
поза клітиною макроорганізму;
- Ініціальні ( ретикулярні) – неінфекційна форма, поліморфні, утворюються через
5-6 годин після потрапляння в клітину макроорганізму;
- Проміжні тільця, які утворюються внаслідок перетворення вегетативної форми
на елементарні тільця.
Мікоплазми — це найдрібніші (0,1—0,45 мкм у діаметрі) просто
організовані прокаріоти, що здатні до автономного розмноження. Багато видів
мікоплазм проникають через бактеріальні фільтри (фільтрувальні форми
бактерій).
Особливістю структури клітини мікоплазми є відсутність клітинної стінки.
Оболонка клітини утворена тришаровою мембраною, Яка складається з ліпідів і
білків. Мікоплазми дуже поліморфні, вони можуть мати кулясту чи овоїдну
форму, нерухливі.
Актиноміцети (променеві гриби) – найнижчі рослинні організми, мають
промислове значення, деякі викликають захворювання у людей та тварин.
Мають будову подібну до бактерій (нуклеїнова кислота), так і грибів (мають
форму витвистої нитки).
Гриби - найнижчі рослинні організми, що не мають хлорофілу. Мають
промислове значення (виробництво хліба, вина, пива). Деякі є збудниками
хвороб людей та тварин. Мають складну будову та більш досконалий спосіб
розмноження. Мають оболонку, диферинційоване ядро, різноманітні включення.
Гриби за морфологією поділяються а ниткоподібні або плісені, і гриби-
дріжджі. Вегетативне тіло ниткоподібних грибів (міцелій) складається із
системи тонко розгалужених ниток, які називають гіфами. Переплітаючись,
міцелій утворює грибницю.
 Гриби-дріжджі – це одноклітинні організми овальної форми. Деякі гриби
мають поліморфізм.
Зустрічається явище диморфізму (переродження з никоподібних у овальну
і навпаки).
Розмножуються вегетативним та статевим шляхом.
Найпростіші – збудники багатьох тяжких захворювань людей та тварин
(плазмодій, балантидій). Відносяться до одноклітинних еукаріотів тваринного
походження.
У будові мають: ядро, лізосоми, мітохондрії.
Поділяються на 4 класи:
1) саркодові (амеба)
2) джгутикові (лямблії, трихомонади, трипаносоми)
3) війчасті (Balantidium coli)
4) споровики (малярійний плазмодій)
Віруси – найдрібніші мікроорганізми, які досить відрізняються від інших
мікроорганізмів. Є облігатними внутрішньоклітинними паразитами, що
розмножуються лише у живій клітині. Розміри дуже малі 25-250 нм., що
дозволяє фільтрування.
Поділяються за розмірами. Їх виявлення можливе лише при електронній
мікроскопії. Зріла форма вірусу – віріон, що у своєму складі містить нуклеїнову
кислоту: ДНК чи РНК. Таким чином, існують ДНК-вмістні та РНК-вмістні
віруси.
Нуклеїнова кистлота у деяких вірусів заключена у капсид, що складається з
білкових субодиниць (капсомерів). За їх розташування віруси діляться на ті, що
мають спіральний вид симетрії, чи кубічний, або складний.
Багато вірусів мають зовнішню оболонку (пеплос), яка руйнується під дією
ефіру.
Деякі віруси мають шипи видоспецифічні, що представляють собою
виступаючі назовні глікопротеїди.
З метою вивчення морфологічних властивостей мікроорганізмів: форма,
структура клітини, визначення рухливості мікробів, вивчення включень у
мікробній клітині використовується мікроскопічний метод діагностики. Цей
метод здійснюється за допомогою мікроскопу, який має силу збільшення
10х,40х, 90х разів.

4 Фізіологія мікроорганізмів.
У основі фізіологічних функцій мікроорганізмів лежить обмін речовин,
який здійснюється в мікробній клітині дуже інтенсивно.
За хімічним складом мікроорганізми подібні до інших живих клітин:
- вода – 70-85% від загальної маси, яка виконує функцію розчинника для
хімічних речовин, дисоціює електроліти, формує колоїди.
Тому мікроорганізми можуть рости та розмножуватися лише у тих
поживних середовищах, що мають воду
- сухий залишок – 15-30%, в ньому:
- органічні речовини (білок, жири, вуглеводи) – 40-90%
 - неорганічні речовини (азот, водень, кисень тощо)

Білки входять до складу ДНК, РНК.

Вуглеводи несуть пластичну функцію – джерело енергії.
Ліпіди входять до складу клітинної стінки, цитоплазматичної мембрани.
Мінеральний склад клітин досить різноманітний.

Живлення та метаболізм мікроорганізмів.

Для забезпечення життєдіяльності мікробної клітини необхідні поживні
речовини (органічні та неорганічні).
В залежності від характеру джерела вуглецю та азоту мікроорганізми
діляться на:
1) автотрофні – бактерії, що синтезують складні органічні речовини з
простих неорганічних
2) гетеротрофні – отримують вуглець шляхом розщеплення складних
органічних речовин.
За шляхом отриманні поживних речовин мікроорганізми поділяються на:
- Сапрофіти – використовують у життєдіяльності мертві органічні
речовини.
- Паразити – ростуть та розмножуються за рахунок вуглецю отриманого від
живої істоти (рослина, тварина, людина)
Паразити, що проникають до організму людини та викликають
захворювання, називаються патогенними мікроорганізмами.
Живлення клітин здійснюється шляхом дифузії молекул амінокислот,
глюкози, жирних кислот крізь мембрану, вирівнюючи осмотичний тиск в
клітині. Це проста дифузія.
Перенесення амінокислот до мікробної клітини за допомогою молекул –
носіїв ( пермеаз) без застосування енергії – полегшена дифузія.
Перенесення поживних речовин із затратами енергії – це активний
транспорт.
Деякі найпростіші живляться за допомогою фагоцитозу ( поглинання
твердих часток поживних речовин) та піноцитозу ( поглинання рідких речовин).
Обмін речовин складається з 2-х процесів:
1 ассиміляція ( анаболізм) – засвоєння поживних речовин здійснюється
шляхом збільшення складності з’єднань. Так, амінокислоти утворюють білки,
моносахариди – полісахариди тощо;
2 диссиміляція (катаболізм) – розпад поживних речовин на більш прості
низько молекулярні.
Ферменти – складні білкові речовини, що утворюються живими клітинами.
Вони прискорюють хімічні реакції всередині та зовні мікробної клітини.
До складу деяких ферментів входять лише білкі, до інших – білкі,
поєднанні з металом чи вітамінами групи В. Ферменти мають властивість
специфічності: кожен фермент вступає у реакцію лише з однією речовиною.
Назва ферменту отримають шляхом додавання суфіксу «аза» до терміну, що
визначає тип каталізуємої реакції. Існує 6 груп ферментів.
Дихання чи біологічне окислення забезпечує мікроорганізми енергією.
 За джерелом енергії мікроорганізми поділяються на:
1 фотосинтезуючі – використовують енергію сонячного світла;
2 хемосинтезуючі – отримують енергію за рахунок окислення органічних та
неорганічних речовин ( найчастіше глюкозу).
Анаеробне дихання – визволення енергії без участі кисню.
Аеробне дихання ( власне дихання) визволення енергії за участю кисню.
Існують облігатні (суворі) та факультативні анаероби (існують з киснем та
без нього).
Пігменти та ароматичні речовини.
Утворення пігментів є стійкою ознакою для деяких мікроорганізмів ( Staf.
Aureus - білий лимоно-жовтий, паличка синьо-зеленого гною).
Пігмент знаходиться у вигляді зерняток між клітинами та рівномірно
дифундує у навколишньому середовищі, або оболонці бактерії. Якщо пігмент не
розчинний у воді, фарбується лише колонії мікроорганізмів, якщо розчинний – і
поживне середовище.
Деякі бактерії мають властивість світитися, утворювати різні ароматичні
речовини, іноді з неприємним запахом.
Окрім пігментів, мікроорганізми продукують токсини – білкової або
ліпополісахарадниї природи.Всі вони поділяються на 2 типи:
1 Екзотоксини – найбільш токсичні, являються продуктами метаболізму
мікробів, які секрктуються в навколишнє середовище. Їх білкове походження
обумовлює малу стійкість до зовнішніх чинників. Кожен вид екзотоксину
уражує певні органи або тканини. Наприклад, правцевий анатоксин – нервову
тканину, дифтерійний токсин – м’язи серця тощо. Таким чином, дія екзотоксину
визначає найчастіше клінічну картину захворювання.
2 Ендотоксини – ліпополісахаридопротеіновий комплекс, який міцно
зв’язаний з клітиною мікроорганізма. Вони неспецифічні, тобто клінічна
картина, що викликана токсинами різних мікроорганізмів, одноманітна: загальні
явища інтоксикації – лихоманка, головний біль, слабкість тощо. Ендотоксини
стійкі до температурних та інших зовнішніх чинників. Виділення ендотоксину
назовні можливо лише при руйнуванні клітини мікроорганізму.
Ріст та розмноження мікроорганізмів
Ріст – збільшення розмірів окремої клітини.
Розмноження – збільшення кількості мікробних клітин в популяції.
При зростанні мікробної клітини її об’єм збільшується значно скоріше, ніж
поверхня, тому розполіл у клітині поживних речовин стає неадекватним, вона
ділиться. Молекула ДНК подвоюється, тобто дочірня клітина має копію
материнської ДНК.
Розмноження бактерій здійснюється шляхом поперечного ділення,
утворюється перетинка від периферії до центру, з центру до периферії.

5 Бактеріологічний метод дослідження.

Культивування ( вирощування) – забезпечення певних умов для
життєдіяльності мікроорганізмів з метою вивчення їх властивостей. Для цього в
лабораторіях застосовують поживні середовища.
Класифікація поживних середовищ.
 І За вихідними компонентами:
1 натуральні – виготовлені із продуктів тваринного та рослиного
походження
2 штучні поживні середовища виготовляють з певних хімічно чистих
органічних та неорганічних сполук., які повинні містити усі поживні речовини,
осмотичні умови ( 0,5% NaCl), водневий показник, достатню кількість води,
бути прозорим та стерильним, повинна дотримуватись певна температура.
ІІ За складом штучні середовища поділяються на :
- прості – пептона вода, м'ясо-пептоний бульйон, м'ясо-пептоний агар,
м'ясо-пептоний желатин;
- складні – з додаванням до простих середовищ крові, сироватки,
асцитичної рідини.
ІІІ За консистенцією:
- щільні, з додаванням 2-2,5% агар-агару;
- напіврідкі- 0,8-1,2% агар-агару;
- рідкі.
ІV За призначенням середовища можуть бути:
1 диферинціально - діагностичні– дозволяють відрізняти види
мікроорганізмів один від одного, що широко застосовується для діагностики
інфекційних хвороб. Щільні диферинціально-діагностичні середовища: Ендо,
Плоскирєва, Левіна ( кишкова паличка, збудники ГКІ). В принципі їх
приготування полягає додавання лактози, яку розщеплює кишкова паличка.
2 елективні середовища – для виділення мікробів певного виду з досліджує
мого матеріалу, що містить різноманітну сторонню мікрофлору, створюються
сприятливі умови для мікроорганізмів, наприклад для холерного вібріону
використовують лужний агар.
3 індікаторні середовища (спеціальні) – для виявлення культур бактерій,
ріст яких викликає добре видимі зміни середовища.
Для культивування аеробів необхідні поживні середовища, що містять
достатню кількість кисню.
Чиста культура - мікроорганізми одного виду, які отриманні з однієї чи
декількох клітин в результаті розмноження на штучному поживному
середовищі.
Чисту культуру отримають шляхом посіву досліджуємого матеріалу на
поживне середовище та витримування у термостаті певний час.
У поживних середовищах при зростанні та розмноженні бактерії мають 4
фази:
1 фаза – латентна – бактерії адаптуються до нових умов, росту не
відбувається;
2 фаза – логарифмічного зростання – бактерії ростуть енергійно до певного
розміру, а потім діляться на 2 дочірні клітини;
3 фаза – стаціонарного росту – кількість організмів у культурі залишається
постійною. У середовищі зменшується кількість поживних речовин,
збільшується кількість продуктів обміну. Умови стають несприятливими.
4 фаза – відмирання – загибель бактерій.
Бактеріологічний метод полягає у посіві досліджуємого матеріалу на
поживні середовища, виділенні чистої культури збудника та його ідентифікації.
Визначення виду та типу збудника при використанні бактеріологічного методу
дозволяє вивчити культуральні та біохімічні властивості збудника.
До культуральних властивостей відносять здатність мкроорганізмів
розмножуватися на певних поживних середовищах, утворювати колонії різних
форм ( S- або R - форму), синтезувати пігменти, ароматичні речовини тощо.
Біохімічні властивості мікроорганізмів полягають у синезі ними
різноманітних ферментів, необхідних для засвоєння поживних речовин.

Контрольні питання:
1 Хто запропонував «міазматичну теорію»?
2 Поняття мікробіології як науки
3 Що вивчає медична мікробіологія?
3 Що таке поліморфізм?
4 Як класифікуються мікроорганізми за формою?
5 Яку будову має клітина мікроорганізму?
6 В чому полягає бактеріологічний метод дослідження?
7 Що таке аеробне та анаеробне дихання?
7 Що таке культивування мікроорганізмів?
8 Які існують поживні середовища?
9 Що таке чиста культура?
10 Що розуміють під культуральними властивостями мікроорганізмів?
11 Що розуміють під біохімічними властивостями мікроорганізмів?
12 Яка різниця існує між екзо- та ендотоксинами?

Література:
1 Люта В.А., Кононов О.В. Мікробіологія: підручник. — К.: Медицина,
2008. — 454 с.
2 Люта В.А., Кононов О.В. Практикум з мікробіології. — К.: Медицина, 2008. —
183 с.
3 «Мікробіологія» за редакцією Н.А. Бакуліної, Е.Л. Краєвої, 1980р
4 І.О. Ситник, С.І. Климнюк, М.С. Творко, «Мікробіологія, вірусологія,
імунологія», 1998р
5 Черкес Ф.К. Богоявленская Л.Б., Бельская Н.А., «Микробиология» - М.:
Медицина, 1986 г.
 Методична карта лекції

Тема лекції: Мікробіологія як наука. Морфологія та фізіологія

мікроорганізмів
Курс ІІ
Спеціальність 5.12010102 «Сестринська справа»
Кількість навчальних годин 2

1. Актуальність теми:
Останнім часом актуалізувалися проблеми, пов’язані з мікробним
фактором як причиною різноманітних хвороб. Зростає захворюваність на
класичні інфекційні хвороби. Поряд з цим почастішали процеси, спричинені
умовно-патогенними мікробами - опортуністами. Стрімкий розвиток
мікробіологічної науки привів до значних змін у технологіях мікробіологічної
діагностики, хоч вони не витісняють класичних методів дослідження.
Знання з медичної мікробіології як базової науки необхідні медичним
сестрам при подальшому вивченні таких дисциплін як: інфекційні хвороби,
епідеміологія та клінічні дисципліни, а також у практичній діяльності для більш
кваліфікованого надання допомоги пацієнтам і для профілактики інфекційних
хвороб.
2. Цілі лекції
а) навчальні: вивчити поняття мікробіології як науки, класифікацію
мікроорганізмів, їх морфологічні та фізіологічні властивості, особливості будови
грибів, спірохет, найпростіших, хламідій, мікоплазм, вірусів, поняття
ідентифікація мікроорганізмів, «вид», «штамм», бактеріологічний метод
дослідження, умови культивування мікроорганізмів, класифікацію поживних
середовищ, поняття культуральні та біохімічні властивості мікроорганізмів.

б) виховні: виховувати почуття професійної відповідальності у майбутніх

середніх медичних працівників при проведенні діагностики, лікуванні та
профілактиці інфекційної захворюваності.
3 План та організаційна структура лекції:
№ Основні етапи лекції Тип лекції, методи і засоби Рівні Обладнан Розподіл
п/п та їх зміст активізації студентів засвоєння ня часу у в.

1 2 3 4 5 6
1 Підготовчий етап
(Визначення Тематична лекція І 5 хв
навчальних цілей і
мотивація)
2 Основний етап (план Таблиці по 65 хв
викладання лекцій- темі
ного матеріалу) заняття
1. Мікробіологія як Що дозволяє побачити
наука мікрорганізми?
 2. Класифікація Яка класифікація була
мікроорганізмів запропонована Карлом
Лінеєм?
3. Будова бактеріальної Які основні компоненти
клітини клітини?
4. Фізіологія Які фізіологічні процеси
мікроорганізмів притаманні мікробній
клітині?
5. Бактеріологічний Які умови необхідні для
метод дослідження підтримання життєдіяльності
мікроорганізмів в
лабораторних умовах?
3 Заключний етап 10 хв
1. Резюме лекції, 1 Що вивчає медична
загальні висновки мікробіологія?
2 Що таке поліморфізм?
3 Як класифікуються
мікроорганізми за формою?
4 Яку будову має клітина
мікроорганізму?
5 В чому полягає
бактеріологічний метод
дослідження?
6 Що таке аеробне та
анаеробне дихання?
7 Яка різниця існує між екзо-
та ендотоксинами?
2. Відповіді на можливі
запитання
3. Завдання для само- Перелік літератури,
підготовки студентів запитання, завдання
- мікробіологія як наука, 1 Конспект
історія її розвитку; 2 В.А. Люта, О.В. Кононов
- класифікація «Мікробіологія» ст. 6-57;
мікроорганізмів; 3«Мікробіологія» за
- морфологія та редакцією Н.А. Бакуліної,
фізіологія Е.Л. Краєвої, 1980р
мікроорганізмів; 4Черкес Ф.К. Богоявленская
- культивування мікро- Л.Б., Бельская Н.А.,
організмів, «Микробиология» - М.:
бактеріологічний метод Медицина, 1986 г.
дослідження.