Перелік теоретичних питань,

що виносяться на іспит з біохімії для студентів

медичного факультету ІІ курсу
1. Історія розвитку біохімії. Досягнення кафедри біохімії ЛНМУ імені Данила Галицького
До початку 19 століття існувала загальна впевненість, що життя не підлягає фізичним і хімічним законам,
притаманним неживій природі. Вважалося, що лише живі організми здатні виробляти молекули, характерні для них.
Початок біохімії також ознаменувався відкриттям першого ферменту, діастази (зараз відомого як амілаза) в 1833 році
Ансельмом Паєном.
Сам термін «біохімія» був вперше запропонований в 1882 році, проте, вважається, широкого використання він набув
після робіт німецького хіміка Карла Нойберга в 1903 році. До того часу ця галузь досліджень була відома як
фізіологічна хімія.
ісля цього часу біохімія швидко розвивалася, особливо починаючи з середини 20 століття, перш за все завдяки
розробці нових методів, таких як хроматографія, рентгеноструктурний аналіз, ЯМР-спектроскопія, радіоізотопне
мічення, електронна та оптична мікроскопія та, нарешті, молекулярна динаміка й інші методи обчислювальної
біології. Ці методи дозволили відкриття і детальний аналіз багатьох молекул і метаболічних шляхів клітини, таких як
гліколіз і цикл Кребса.
Іншою важливою історичною подією в розвитку біохімії стало відкриття генів та їх роль в передачі інформації в
клітині. Це відкриття заклало можливість виникнення на тільки генетики, але й її міждисциплінарної галузі з
біохімією, молекулярної біології. В 1950-х роках Джеймс Ватсон, Френсіс Крік, Розалінда Франклін і Моріс Вілкінс
зуміли розшифрувати структуру ДНК та запропонували її зв'язок із генетичною передачею інформації в клітині.
Зараз, направлення біохімічних досліджень протікають в трьох напрямках, сформульованих Майклом Шугаром.
Біохімія рослин досліджує біохімію переважно автотрофних організмів та досліджує такі процеси як фотосинтез та
інші. Загальна біохімія включає дослідження як рослин, так і тварин і людини, тоді як медична біохімія фокусується
переважно на біохімії людини та відхиленнях біохімічних процесів від норми, зокрема в результаті хвороб.

НАРИС ІСТОРІЇ КАФЕДРИ БІОХІМІЇ

Кафедра біологічної хімії була заснована у 1894 році при медичному факультеті Львівського університету професором
Владиславом Нєміловичем (1863-1904).
Проф.С.Бондзінський
(1862-1929)
З 1906 по 1919 рр. кафедрою завідує професор Станіслав Бондзінський (1862-1929). З 1919 р.
Об’єктом наукового дослідження кафедри під керівництвом проф. С.Бондзінського були так звані оксипротеїнові
кислоти – продукти білкового обміну, які в невеликій кількості виділяються з сечею. Проф. С.Бондзінський займався
також дослідженням жовчних пігментів і продуктів їх обміну, визначав склад фосфору в кістках зубів, обмін
холестерину в організмі, вплив алкоголю на метаболічні процеси, вивчав склад жирів молока, обмін кофеїну і
теоброміну в організмі людини, синтезував лікарський препарат „танальбін”, синтезував і проводив клінічне
дослідження ацетилсаліцилової кислоти та її ефірів.

В.І. Морачевський
(1867-1950) (в центрі),
В.А. Сковронський (зліва), С.З. Гжицький (зправа).
Кінець 40-х років
Короткий час з 1919 по 1922 роки кафедрою завідував професор В.Морачевський
Академік Парнас Я.О.
(1884-1949)
З 1922 по 1941 рік кафедрою завідував відомий вчений академік АН СРСР Якуб Оскарович Парнас. Найважливіші
роботи Я.Парнаса і його львівської школи були присвячені дослідженню ферментативних перетворень, пов’язаних з
м’язовою діяльністю та з спиртовим бродінням. Заслуги О.Парнаса в розробці проблеми анаеробного розпаду
вуглеводів загальновизнані та позначені в біохімічній літературі як теорія Ембдена-Мейергофа-Парнаса або “схема
гліколізу ЕМП”. Я.Парнас одним з перших у світі використав ізотопний метод в біохімічних дослідженнях.
Я.О.Парнас був організатором і довший час науковим керівником Хіміко-фармацевтичного інституту Львівського
університету.

Професор Собчук Б.А.

(1909-1974)
З 1944 по 1973 рр. кафедрою завідує професор Б.А.Собчук. Свою наукову діяльність він почав під керівництвом Я.О.
Парнаса, досліджуючи обмін вуглеводів в тканині м’язів і дріжджах.
Робота про значення піровиноградної кислоти в глікогенолізі, що була надрукована у польському науковому журналі
дала Б.А.Собчуку можливість отримати ступінь доктора медицини (1937р), на основі якої, в 1946 році йому була
присвоєна вчена ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації, а у 1949 р. – вчене звання доцента кафедри
біохімії.
Колективом кафедри під його керівництвом проводились дослідження особливостей обміну вуглеводів у раковій
клітині (ефект Кребтрі), а також синтез та вивчення специфічної дії на пухлини ксантоптерину і побічних продуктів
цього синтезу - йодоптерину і порфіроптерину. Іншим важливим напрямком діяльності кафедри було дослідження
обміну йоду та функції щитоподібної кислоти. Було розроблено та впроваджено в клініку новий метод визначення
йоду.
Досліджувався вплив токсичної дії оксиду вуглецю (чадного газу) на гемоглобін і міоглобін.
Проф. Шлемкевич М.П.
(1928 -1998)

З 1974 по 1995 рр. кафедрою завідував проф. М.П.Шлемкевич.

Під його керівництвом на кафедрі біохімії вивчалась проблема ендемічного зобу на біохімічному та гістологічному
рівнях. У тісній співпраці з кафедрою онкології вивчався механізм та індивідуальна чутливість резистентних ракових
пухлин шлунка людини при застосуванні хіміотерапії, зокрема 5-фторурацилу. В цей час на кафедрі були
запроваджені нові спектрофотометричні та газохроматографічні методики визначення карбоксигемоглобіну в судово-
медичній практиці
Проф. Тимочко М.Ф.
(1935-1998)
З 1995 по 1998 рр. кафедрою завідував проф. М.Ф.Тимочко.
Основним напрямком його наукових досліджень було вивчення фундаментальних основ формування адаптаційно-
компенсаторних процеcів в умовах різних експериментальних впливів із акцентом на характер змін кисневозалежних
реакцій, вивчення метаболічних основ підтримання кисневого гомеостазу при різних функціональних станах, а також
вирішення широкого кола питань практичної медицини. Вивчався вплив шкідливих екологічних факторів на функції
органів травної системи, досліджувалась роль енергетичного обміну в патогенезі хронічних захворювань печінки,
серцево-судинної системи, проводилось визначення ступеня ризику в абдомінальній, ендокринній та серцево-судинній
хірургії, рівня інтоксикації у онкологічних хворих.
Проф. Скляров О.Я.

З 1998 року кафедрою завідує професор, доктор медичних наук Олександр Якович Скляров.
Олександр Якович Скляров народився 2 жовтня 1956 р. у м. Львові. У 1979 р. закінчив з відзнакою Львівський
медичний інститут, потім навчався у аспірантурі, асистент, доцент кафедри нормальної фізіології. У 1983 р захистив
кандидатську дисертацію за спеціальністю „Нормальна фізіологія” «Влияние медиаторных веществ на секрецию и
сосуды желудка». У 1993р. захистив докторську дисертацію «Механизмы совместного влияния медиаторных и
гормональных веществ на секреторную функцию желудочных желез».
Проф. Скляров О.Я.
Під його керівництвом підготовлено 7 кандидатів наук.
Наукові роботи: автор близько 223 наукових робіт, зокрема, 11навчальних посібників з грифом МОЗ України
„Фізіологічні та клінічні основи регуляції вегетативних функцій”, Львів.: 1995.
„Фізіологічні та клінічні основи гастроентерології”, Львів.: 1997.
„Практикум з біохімії” К.:Здоров’я, 2002.
„Физиология и биохимия пищеварения животных и человека” – К.: Фитосоциоцентр, 2002.
„Біохімічний склад рідин організму та їх клініко-діагностичне значення” – К., Здоров’я, 2004.
„Обмін вуглеводів: біохімічні та клінічні аспекти”, Львів: Світ, 2004.
„Клінічна біохімія”, К.: Медицина, 2006.
двох патентів, п’яти інформаційних листів.
2. Біологічна хімія (біохімія) як наука. Місце біохімії серед інших медико-біологічних дисциплін.
Клінічна біохімія. Об'єкти вивчення та завдання біохімї.
Біологічна хімія, або біохімія, – це наука про хімічний склад живих організмів і хімічні процеси, що забезпечують їх
існування. Слово „біохімія” походить від двох грецьких слів: bios – життя і chemia – наука про склад, внутрішню
будову, властивості і взаємні перетворення речовин. Таким чином, можна сказати, що біохімія – це наука про хімію
життя, про хімічні явища, що протікають в живій природі.
Метою біохімії є вивчення хімічного складу, структури і властивостей складових компонентів тканин і клітин.
Статична біохімія вивчає склад і хімічну структуру тканин та органів. Це найнижчий ступінь пізнання живого на
молекулярному рівні. Біохімія приділяє основну увагу значенню певних біомолекул в утворенні клітинних та
тканинних структур, реалізації фізіологічних функцій організму.
Динамічна біохімія вивчає хімічні реакції, що складають в сукупності обмін речовин, або метаболізм живих
організмів. Своїм завданням динамічна біохімія має вивчення перебігу та механізмів реакцій обміну вуглеводів, білків,
ліпідів, нуклеїнових кислот.
Функціональна біохімія на підставі даних статичної і динамічної біохімії вивчає біохімічні процеси, які лежать в
основі функціональної діяльності різних органів і систем.
Молекулярна (генетика) - вивчає закономірності збереження та реалізації генетичної інформації шляхом вивчення
будови та функціонування днк та рнк.
Медична біохімія, яка вивчає закономірності обміну речовин та їх порушення в умовах як нормального
функціонування людського організму, так і виникнення патологічних процесів. Біохімічні підходи все ширше
використовують для розкриття сутності різних видів патології.
Підрозділом медичної біохімії є клінічна біохімія, що вивчає біохімічні процеси, які відбуваються в організмі хворої
людини, при певних захворюваннях, дослідження яких може бути використаним у діагностиці ураження певних
органів, тканин, клітинних структур.
3. Ферменти: визначення; властивості ферментів як білків та біологічних каталізаторів.
Ферменти - біологічні каталізатори білкової природи, які синтезуютьсяв клітинах живих організмів і
забезпечують необхідні швидкість і координацію біохімічних реакцій, що становить обмін речовин.
Ферменти - це специічні білки в основі каталітичної дії яких лежать ззагальні фізико хімічні та термодинамічні
закономірності хімічної кінетики.

Властивості ферментів:
- значно підвищити швидкість хімічних реакцій, але  не входять до складу кінцевих продуктів.
-  забезпечують перебіг лише тих реакцій,  Які можливі з поглядів термодинаміки
-  прискорюють як і прямі так і зворотні реакції( сприяє швидкому становленню рівноваги)
- фермент певним чином взаємодіє із  субстратом і  згодом регенерує і результат - не входить кінцевих
продуктів
-  ферменти є специфічним каталізатором (діюь, як правило на структурно близьку субстрати)
- стереоспецифічність (перетворють лише певні стерехомічні ізомери певної речовини)
- дуже чутливі до зміни фізико-хімічних властивостей середовища (Рн т)
- залежить від активаторів і  інгібіторів

властивості ферментів як білків

-  електрохімічні  властивості
- розчинність
- термодинамічна стабільність
-  здатність до осадження
-  денатурація
-  взаємодія із лігандами
4. Класифікація, номенклатура, шифр ферментів. Характеристика шести класів ферментів.

Класифікація ферментів
1) Оксидоредуктази - окисно-відновні реакції (транспорт Н, О, електронів)
Відновлення SH+A=S+AH
Окиснення S+O=SO
Дегідрогенази, редуктази, оксидази, моноксигенази, діоксигенази,пероксидази
2) Трансферази - Переамінування, реакції перенесення різних груп від 1 субстрату до іншого (від донора до
акцептора) S1R+S2=S1+S2R
Амінотрансферази, фосфотрансферази, гікозилтрансферази
3)Гідролази (ентеральні перетрворення) - гідроліз - розрив звязку у субстатах із приєданнням води
(AB+H2O=AOH+BH
Естерази, глікозидази, гідролази, пептидази, пепсин, тримпсин, амілаза
4) Ліази - розчеплення звязків (С-О, С-S, C-N) у молекулах субстратів (RCOCOOH=RCOH+CO2)
5) Ізомерази - внутрішньомолекулярні перетворення (ізомеризація)
Епімерази, цис-транс-ізомерази
6) Лігази (синтетази) - сполучення двох молекул з утворенням звязків СО CS CN CC (із використанням АТФ
(A+B+ATP=AB+ADF+F)
Аспаргінсинстетаза

Номенклатура ферментів
У 1961 році була запропонована класифікація
1) Тривіальна (робоча)
2) Систематична
Робоча складається з назви субстрату і назви каталізованої реакції та закінчення -аза
лактат+дегідрогенізація+ аза= лактатдегідрогеназа
Систематична складається із назви субстрату хім реакції, назви хім перетворювання та закінчення аза
Субстр1+Субстр2+тип хім перетв+ аза
L-лактат Над+-оксидоредуктаза

Система класифікації передбачає для кожного ферменту свій шифр, що складається з 4 кодових чисел розділених
крапками 1.1.1.1
Номер класу, підкласу, підпідкласу, порядковий номер
5. Будова ферментів. Активний та алостеричний (регуляторний) центри. Механізми дії ферментів.

Ферменти - біологічні каталізатори білкової природи, які синтезуютьсяв клітинах живих організмів і
забезпечують необхідні швидкість і координацію біохімічних реакцій, що становить обмін речовин.
Ферменти - це специічні білки в основі каталітичної дії яких лежать ззагальні фізико хімічні та термодинамічні
закономірності хімічної кінетики.
Більшість ферментів має 4 рівні структурної організаці (перв 2 3 4) . Тобто є олігомерними білками, що
складаються з протомерів
Ферменти поділяються на прості (ферменти - протеїни) і складні - (ферменти-протеїди). Складні ферменти
складаються з білкової частини (апоферменту) і небілкової (кофактора)
У поєднанні апофермент і кофактор утворюють холофермент

Щоб каталізувати реакцію, фермент повинен зв'язатися з одним або кількома субстратами. Білковий ланцюжок
ферменту згортається таким чином, що на поверхні глобули утворюється щілина або западина, до якої приєднуються
молекули субстрату. Ця область називається ділянкою (сайтом) зв'язування субстрату. Зазвичай вона збігається з
активним центром ферменту або знаходиться поблизу від нього. Деякі ферменти містять також ділянки зв'язування
кофакторів або іонів металів.

У деяких ферментів присутні також ділянки зв'язування малих молекул, що не беруть безпосередньої участі в реакції і
часто, але не обов'язково, є субстратами або продуктами метаболічного шляху, в який входить фермент. Вони
зменшують або збільшують активність ферменту, що створює можливість для зворотного зв'язку або регуляції роботи
ферменту.
Будова ферментів
Активний центр - це частина ензиму, до якої приєднується та відбувається перетворення субстрату.
- На молекулярному рівні контактні ділянки активного центру специфічно звязують субстрат і забезпечують взаємну
орієнтацію (зближення та орієнтація)
-Сприяє дестабілізації міжатомних звязків у молекулі субстрату для легшого перебігу реакції (ефект деформації
субстрату)

Алостеричний центр (регуляторний) - частина ензиму із якою звязується молекули, не подібні на субстрат, і цим
змінюють конформацію молекули ензиму, формуючи активний центр або розєднуючи його (активатори і інгібітори)
6. Характеристика небілкової частини ферментів. Визначення та приклади кофакторів,
коферментів, простетичних груп. Класифікації коферментів.

Ферменти - біологічні каталізатори білкової природи, які синтезуютьсяв клітинах живих організмів і
забезпечують необхідні швидкість і координацію біохімічних реакцій, що становить обмін речовин.
Ферменти - це специічні білки в основі каталітичної дії яких лежать ззагальні фізико хімічні та термодинамічні
закономірності хімічної кінетики.
Більшість ферментів має 4 рівні структурної організаці (перв 2 3 4) . Тобто є олігомерними білками, що
складаються з протомерів
Ферменти поділяються на прості (ферменти - протеїни) і складні - (ферменти-протеїди). Складні ферменти
складаються з білкової частини (апоферменту) і небілкової (кофактора)
У поєднанні апофермент і кофактор утворюють холофермент
Кофактори поділяють та коферменти і простетичні групи. Кофермент - невелика небілкова молекула, що
вілльно звязується із ферментом та важлива для його каталітичної діяльності.
Простетична група - органічна або неорганічна небілкова частина фермента яка постійно і міцно звязана із
апоферментом.
Багато ферментів потребують металів (беруть участь у окисно-відновних процесах або відповідають за
утворення звязку між ферментом і субстратом. Якщо фермент мість у складі метал то він не буде
функціонувати без нього.
30% ферментів є маталовмісними або металозалежними (Алкогольдегідрогеназа - цинк) (фосфатаза -
магній)
глутаматкарбоксилаза - вітамін К - кофермент
гем у складі гемоглобіну - простетична група, метали і тд

Класифікація коферментів:
За хімічною природою:
•вітамінні;
•вітаміноподібні;
•невітамінні.
2. За механізмом дії :
•переносники атомів водню, електронів і протонів.
•переносники окремих хімічних груп.

Коферменти І групи (переносники атомів водню, електронів і протонів):

•Невітамінні: гем, глутатіон,
•Вітамінні: аскорбінова кислота(АК), НАД і НАДФ, ФАД і ФМН, 5 дезоксиаденозилкобаламін.
•Вітаміноподібні: убіхінон(коензим Q), ліпоєвая кислота (ЛК), тетрагідробіоптерин
(ТГБП) хінонові коферменти.
Коферменти ІІ групи (переносники різних хімічних груп):
•Невітамінні: фосфати нуклеозидів, фосфати вуглеводів.
•Вітамінні: ТДФ, КоА, ПАЛФ, біоцитин, ТГФК, метилкобаламін, вітаміни А та
К
7. Будова та властивості коферментів, переносників атомів водню та електронів (НАД, НАДФ,
ФАД, ФМН, металопорфірини). Роль аскорбінової кислоти у ферментативних окисно-
відновних реакціях.

Похідні вітаміну РР
Нікотинамідні дегідрогенази - це складні ферменти, коферментами яких є НАД чи НАДФ. Білкова частина надає їм
субстартної специфічності, а коферменти служать акцепотором водню. НАД і НАДФ- коф вітаміну РР.
Будова - два нуклеотиди зєднані заликами фосфатної к-ти ( а не міжнуклеотидним 3-5- звязком нукл кислот).
Азотистими основами є аденін і нікотинамід. НАДФ- містить додаткову фосфатну групу при С2 рибозного залишку,
звязаного з аденіном.
Над-залежні дгг- це ферм що каталізують О-В реакції, що місться на окиснювальних шляхах метаболізму - гліколізу,
ЦТК, б-окиснення, ДЛМ.
Каталізують зворотні реакції, які мають вигляд SH2+над=s+надн+н+
Над+ і надф+ - окисненні форми коферментів (заряд+ несе атом N піридиновго кількця нікотинаміду. Надн і надфн -
відновлені форми. Піридинове кільце бере участь у перенесенні водню. Більша частина дгг переносить водневі атоми
від субстратів на НАД, а відновлений надн передає електрони на ДЛМ. Енергія що вивільняється при передачі на
ДЛМ у АТФ. НАДФ не віддає електрони на ДЛМ, а використовує їх у процесах синтезу (ж к, стероїдів)
ФАД(флавінаденіндинукл), ФМГ(флавінмононукл) Входить до скл дгг та оксидоредуктаз.
Тип реакції = перенос атомів водню (2н+ +е-). Бере участь у реакціях окиснення пірувату, альфкетглут, жк, альдегідів.
Аскорбінова к-та. Викор проти цинги. Бере участь у о-в реакціях, при цьому активує ферм., які містять тіолові і
дисульф групи. Переносить електрони. Перетвоюється Л-аскб =(-2н+)=л-дегідроаск=(+н2о)= 2,3-
дикетогулонова=(о)=треонова+щавлева
Флавінові дгг
Складні білки, флавопротеїди. Як простестичну групу вони містять одне із двохпохідних Б2 (рибофлавіну - ФАД,
ФМН)
Будова- на відміну від над і надф - фад і фмн міцно звязані з білком. Фад містиь аденілову к-ту. ФМН- рибітолфосфат.
Флавінові дгг каталізують рекації дегідрування субстратів. Приєднання 2х атомів Н перетворює окиснену форму у
відновлену. Активною частиною флавінових коферментів є ізоалоксазинова циклічна система. Обидва атоми водню
приєднуються до N у ізоалоказиновому кільці. Приєднує зразу 2 протони.
ФМН служить простетичною групою для НАДН дегідрогенази
НАДН+Н++ФМН=НАД+фмнН2
Флавінові ферменти із фад каталізують відрив атомів водню від субстрату тобто є первниими дгг.
SH2+ФАД=фадн2+s
До них належать сукцинатдгг, ацил кола дгг
Металопорфірини - це коф цитохромів. А(а) Б С
Fe - b i c
Cu- a
Переносник електронів
Є простетичними групами багатьох глікопротеїнів, білків які беруть участь в ОВР.
А (1-ch3)(2-ch=ch-r2)(3-ch3)(4-ch2ch2cooh)(5-ch2ch2cooh)(6-coh)(7-ch3)(8-choh-r1)
B (1-ch3)(2-ch=ch2)(3-ch3)(4-ch2ch2cooh)(5-ch2ch2cooh)(6-ch3)(7-ch3)(8-ch=ch2)
C (1-ch3)(2-ch(s-r2)-ch3)(3-ch3)(4-ch2ch2cooh)(5-ch2ch2cooh)(6-ch3)(7-ch3)(8-ch(s-r2)-ch3)
Цитохроми - залізовмісні білки мітохондрій, що належать до класу гемопротеїнів. У цитохромах іон заліза входить до
складу металпорфіриновго комплексу (гемове залізо).
За рахунок оберненої зміни валентності заліза - цитохроми виконують функцію транспорту електронів у ланцюгах
біологічного окиснення в аеробних клітинах.
Цитохром (fe3) +e =цитохром фе2
Залежно від характерних особливостей спектрів поглинання розрізняються 3 класи цитохромів - абс. У мітохондріях
наявні 5 видів цитохромів - b c c1 a a. В ЕПР гепатоцитів міситься цитохром p-450 та B5, що беруть участь у реакціях
окиснювалього гідроксиолування.
У цитохромах А і А3 є мідь яка також зміною валентності може передавати електрони.
8. Будова і властивості коферментів, переносників різних хімічних груп (піридоксалеві
коферменти, КоА-SH, ТГФК, ліпоєва кислота)

Піридоксалеві коферменти
піридоксин (6 кільце 4-N) (1-ch2oh)(2-ch2oh)(5-ch3)(6-oh)
піридоксальфосфат (1-ch=o)(2-ch2-o-(P)( 5-ch3)(6-oh)
піридоксамінфосфат (1-ch2-nh2)(2-ch2-o-(P)( 5-ch3)(6-oh)
Похідні вітаміну Б6. Входять до складу амінотрансфераз, декарбоксилаз.
Тип реакцій - переносинк аміногруп, декарбоксилування.
БХ функції
-транспорта (перенесенн ак через мембрану)
-кталітична (плаф-простетична група ферм - каталіз обімну білків, переамінування, декарбосиллув ак, десульфування
-бере участь у знешкодженні біогенних амінів
-біосинез гему
HS-KoA - коензим ацилюванння - похідне Б3
складається з аденозину, пантотенової к-ти і бетааміно-тіол.
Похідий пантотенової к-ти -
тип реакції - перенос ацильних радикалів.
Ключовий фактор в реакціях метаболізму вуглеводів, окиснення та синтезу жк, обмін АК.
Ліпоєва к-та (вітамін N)
Формула (-s-)ch2-ch2-ch(-s-)-ch2-ch2-ch2-ch2-cooh
Кофермент у реакціях окиснювального декарбоксилування альфакетокислот - тип реакції - перенос ацетильних
радикалів. Бере участь у 1)окиснювальному декакбоксилуванні пірувату та інших альфа-кетокислот 2)відіграє роль в
утв енергії в клітині 3)ліпотропний ефект
ТГФК-похідне фолієвої к-ти (Вітамін bc)
Формула (2 кільця (6)(6) (1кільце === 1-oh)(4 N)(5-nh2)(6 N))
(2 кільце - 1 N(-H) 4 N(-H)) (2-ch2-nh-бензол-co-nh-ch(cooh)-ch2-ch2-cooh
5678тетрагідрофолат.
Кофермент в реакціях переносу та оксидоредукції одновуглецевих радикалів. Тип реакції - перенесення
одновуглецевих радикалів. Функції - перенесення одновуглецевих
обмін ак, синтез нуклеотидів.
9. Будова і властивості коферментів реакцій ізомеризації, синтезу та розщеплення С-С зв’язків
(тіамінпірофосфат, карбоксибіотин, кобаламіни)

Тіаміндифосфат- похідні вітаміну Б1- тіаміну

Формула - фото
Тіаміндифосфат - кофермент у реакціях декарбоксилування а-кетокисло, транскетолазн реакції.
Тип реакції - окисне декарбоксилування, перенесення кето-фрагемнтів оксикислот. Утв. в результаті фосфорилювання
вільниого тіаміну (тіамін +атф+тдф+амф)
каталізує бх реакції
-окиснювальне дкк пірувату і декк в альфакетокислот в мітохондріях
-транскетолазні реакції
Карбоксибіотин - біол-активна форма вітаму Н
Біол активна форма - реакції карбоксилування за участі СО2
Метилкобаламін та дезоксиаденозилкобаламін - похідні Б12
Метилкобаламін - кофермент у реакціях метилювання,
Дезоксид=аденозилкобаламін - коф у реакці. ізомеризації, стражен із високомолекулярними переносниками
гідридного іона
формула - 5-дезокисаденозильна група б12
10. Ізоферменти, визначення, особливості будови, функціонування, локалізації. Значення
визначення ізоферментів в діагностиці захворювань (на прикладі лактатдегідрогенази та
креатинфосфокінази).
Ізоферменти - це множинні молекулярні форми одного і того ж ферменту. Вони каталізують 1 і ту ж саму реакцію, але
різняться первинною структурою і фізико-хімічними властивостями. Прикладом може бути лактатдегідрогеназа . За
своєю молекулярною будового - ЛДГ-дгг є тетрамером, що побудований із протомерів двох типів Н (серцевий) і
М(мязовий). В організмі присутні 5 комбінацій, які створюють ізоферменти ЛДГ-дгг
-ЛДГ1-Н4-інфаркт міокарда, серце, нирки, еритроцити
-ЛДГ2-Н3М-Серце, нирки, еритроцити
-ЛДГ3-Н2М2-легені
-ЛДГ4-НМ3-мязи, підшлункова
-ЛДГ5-М4-мязи, печінка
Субодиниці М і Н різняться за спорідненістю до субстррату
М- перетворення пірувату до лактату
Н- взаємоперетворення a-кето- та a-гідроксимасляної кислоти в реакції
Креатинкіназа (КК) - димер, побудований з 2х субодиниць з яких можливі 3 3 комбінації
BB- переважає у мозку
MB- у серцевому мязі
ММ- у скелетних мязах
Ізоферментні спектри широко використовуються для діагностики різних видів патологій
11. Механізми дії ферментів та кінетика ферментативних реакцій: залежність швидкості реакції від
концентрації субстрату, ферменту, рН та температури (представити графіки залежності).
Константа Міхаеліса (визначення).
Механізм дії ферментів
1. Дифузія субстрату до ферменту і звязування його з активним центром ферменту (утв. ферм-субст
комплексу(E+S=ES). Нетривала за часом. Залежить від конц. субстрату в середовищі і швидкостійого дифузії до
активного центру ферменту. На цій стадії зміна енергії активації незначна. Оруєнтація субстратів у активному центрі
ферменту сприяє зближенню і перебігу реакцї.
2. Перетворення первинного ферм-субстр комплексу на один або кілька активований ферм-субст комплексів(ES*
ES**). Найтриваліша стадія. Тут відбувається розхитування звязків субстрату, їх розрив або утв. нових звязків у
результаті взаємодії груп ферментів. Завдяки утворенню активованих перехідних комплексів знижується енергія
активації субстрату. Лімітує швидкість каталізу.
3. Відокремлення продуктів реакції від активного центру ферменту і дифузія їх у довкілля (комплекс EP дисоціює до E
i P). Нетривала стадія.
Основні кінетичні властивості ферментів.
Рн - кожен фермент має свій Рн оптимум, тобто значення Рн, при якому клітинна активність максимальна. Залежність
визначаається білковою природою,

Вплив температури на активність ферменів - ферменти є термочутливі

-зростання температури до оптимальних значень (37-40*) супроводжується збільшенням швидкості реакціх (Арреніус)
-при збільшенні вище оптимальної - різко знижується за рахунок конформаційних або денатураційних змін.

Залежність швидкості реакції від концентрації ферменту- Чим більша конц. ферменту тим вища швидкість хімічної
реакції що каталізується цим ферментом (за наявності достатньої кількості субстрату)

Залежність швидкості реакції від конц. субстрату - Зі збільшенням конц субстрату всі активні центри молекул
насичуються. Це відповідає максимуму утв. фермент-субстратних комплексів і максимальній швидкості реакції.

Константа Міхаеліса (англ. Michaelis constant) — у хімічній кінетиці — концентрація субстрату, при якій

швидкість реакції дорівнює половині граничної (максимальної) швидкості реакції. Використовується
лише у тих випадках, коли кінетика описується рівнянням Міхаеліса—Ментен:
12. Активатори та інгібітори ферментів. Типи інгібірування ферментів: зворотнє (конкурентне,
неконкурентне) та незворотнє інгібування. Навести приклади та пояснити механізми дії.

Регуляцію активності ферментів можна здійснювати речовинами які впливають на ферменти прискорюючи
(активатори) або сповільнюючи (інгібітори) їхню дію.
Активатори ферментів
Це речовини, які впливають на ділянку активного центру ферменту. До них належать кофактори ферментів і
субстрати. Кофактори є одночасно і активаторами і обовязковими труктурними елементами. Йони металів це досить
специфічні активатори. Наприклад для NaKATP-ази що здійснює транспорт одновалентих катіонів потрібні йони mg,
na, k.
Субстрат також у певних концетраціях є активатором.
Йони металів, коферменти та їх попередники можна використовувати як препарати, що активують ферменти.
Можливий автокаталіз (фермент має властивості до активації самого себе - пепсин - пепсиногену, трипсин-
трипсиногену)
Активація деяких ферментів може здійснюватися за рахунок модифікації, що на впливає на активний центр їх
молекул. Можливі кілька варіантів такої модифікації:
-активація неактивного попередника - профермента або зимогену
-активація приєднанням специфічної модифікаційїної групи
-активація дисоціацією неактивного центру
Приклади (cl - активатор амілази слини) (йони Н+ - активатори пепсину) (жовчні кислоти - активатори ліпази)
Інгібітори ферментів
Зумовлюють специфічне зниження активності ферментів. Міцно звязуються з ферментом. Зацією ознакою
поділяються на оборотні і необоротні.
Конкуренте інгібування (ізостеричне) - це гальмування ферм. реакції, зумовлене звязуванням із центром ферменту
інгібітору, подібного за структурою до субстрату, що перешкоджає утв. ферм.-субс
комплексу. Зняти можна надлишком субстрату. Через подібність інгібітора до субстрату називається конкурентим.
Вплив сукцинату і оксалоацетату на сукцинатдегідрогеназу. (Малонат є також інгібітором). Ацетилхолінестеразні
препарати є конкурентними інгіб. ферменту холінестерази, щодо субстрату ацетилхоліну.
Антикоферменти - аналоги коферментів , не здатні виконувати їх функцію (діють як конкур- інгібітори)
Неконкурентне інгібування
Це гальмування повязане із впливом інгібітора на каталітичне перетворення, а не на звязування субстрату із
ферментом. Він або звязується напряму із ферментом поза активним центром, змінює конформацію центра так, що
здійснює структуру каталітичної ділянки і перешкоджає звязування з ним сутбстрату Е+І+S=EIS Перетворення цього
комплексу на продукти не відбувається.
Наприклад ціаніди, що зєднуються з Fe3+ у гемоглобіні - цитохромоксидазі - йони важких металів і їхні сполуки, СО
Зняти можна тільки завдяки реактиваторам
13. Регуляція ферментативних процесів. Шляхи та механізми регуляції: алостеричні ферменти;
ковалентна модифікація ферментів, обмежений протеоліз, циклічні нуклеотиди (цАМФ,
цГМФ) як регулятори ферментативних реакцій та біологічних функцій клітини.

Алостеричні ферменти - це різновид регул. ферм. що крім активного центру мають додатковий рег центр, з яким
взаємодіють алостеричні регулятори. Можуть бути позитивними (збільшують кат. активність фермента (активатори)) і
гальмують ( інгібітри). Мають четвертинну струкутуру. Існують 2 стани алостеричного ферменту - каталітичний
(релаксовий R) і напружений(Т).
При низьких концентраціях субстарту фермент не перетворюється, лише при досягненні певного порогового значення
швидкість починає зростати.
Приклад - аспартаткарбомоїлтрансфераза (АКТ-аза)
карбомоїлфлсфат+аспартат+акт-аза=карбомоїлфосфат=....=ІТФ=ЦТФ
Ковалента модифікація ферментів
Шляхом такої модифікації є зворотнє фосфорилювання- дефосфорилювання , метилювання, аденілування, адф-
рибозилювання білків ферментів.
Фосфорилюються білки-ферментами протеїнкіназами (діють на серинові і треонінові радикали)
E-OH+ATP=E-O-P+ADP
Дефосфорилюються білки - протеїнфосфатазами
E-O-P+H20=EOH+Фн
Фосфорилювання багатьох білків ферментів трансформує їх у активну форму, а є навпаки - механізмом їм інактивації.
(Наприкл - глікогенфосфорилаза - активна у фосфорил формі)
Протеолітична активації ферментів
Активація ферментів шляхом протеолізу - механіз незворотьої трансфорамації ферменту в каталітично - активну стан.
Від неактивної форми ферменту (проферменту) відщеплюється пептидний ланцюг у пептиді, що залишається
відбуваються зміни, створення каталітично-активної форми. Цей механіз функціонує при утв активних форм
ферментів травного тракту - песпину, трипсину, хімотрипсину, а також протеаз, що є фактором згортання крові
Неспецифічний - розчеплення для метаболітів.
Циклічні нуклеотиди 3-5-Амф і 3-5-ГМФ (цамф і цгмф) - дифосфорні ефіри адинілової і гуанілової к-ти.
Регуляція ферментативних процесів за участю цамф включає
1) утворення циклічних нуклеотидів в реакціях що каталіються ферментами циклазами
а) Аденілатциклаза (АТФ=3-5-АМФ+ФФн)
б) Гуанілатциклаза (ГТФ=3-5-ГМФ+ФФн)
2)Активація циклічними АМФ протеїнкіназ функцією яких є фосфорилювання інших ферменнтних білків
С2К2+4цАМФ=2С+R2-цАМФ
14. Ензимопатії. Дати визначення та навести приклади уроджених (спадкових) вад метаболізму
вуглеводів, амінокислот, порфіринів, пуринів.

Ензимопатологія = це вроджені(первинні) або набуті (вторинні) патологічні зміни активності ферментів, що

спричинені мутаціями у складі генів, відповідальними за синтез певних ферментативних білків.
Обмін вуглеводів
1)Галактоземія (дефіцит галактокінази) - накопичення в крові та тканинах вільної галактози та спирту дульциту
( продукт відновленням галактози). У немовлят після вживання молока - блювання, збільшення печінки, катаракта,
відставання у розумовому розвитку.
2)Фруктоземія (дефіцит фруктокінази) - ураження печінки
3)Хвороба Гірке (дефіцит глюкозо-6-фосфатази) - збільшення печінки, судоми, затримка росту, ацидоз
Обмін амінокислот
1)Фенілкетонурія(дефіцит фенілаланін-4-монооксигенащи) - блокада перетворення фенілаланіну на тирозин,
накопичується фенілпіруват - токсична впл. на мозок, судоми, розумова відсталість
2) Альмінізм (дефіцит тирозинази) - спадкова відсутність у волоссі, шкірі та райдужці оболонці пігменту, підвищена
чутливість до сонячних променів
3) Гіпервалінемія (дефіцит валінамінотрансферази) - зростає валін у сечі
Обмін ліпідів
1) Хвороба Гоше - накопичення гліколіпідв у клітинах ретикулоендотеліальної ситстеми, прогресуюча розумова
відсталість і фізична відсталість, втрата слуху і зору.
2) Хвороба Тея-Сакса - напопичення гангліозидів у клітинах ГМ, перевищує норму, розумова і фіз. відсталість,
неврологічні розлади, смерть у віці 3-4 роки.
3) Хвороба Вальмана- триацилгліцерини, холестерин накопичуються в клітині і шкіріЮ відкладення ліпідів у шкірі у
вигляді білих плям.
Набуті ензимопатії = виникають внаслідок ушкодження тканин різними агентами. Прикладом - ендокринні
захворювання (гіпо і гіперфункція певної залози) (напр цукровий діабет - інсулін)
-алергічні захворювання
-механічні пошкодження тканин
-гіпо і гіпер вітамінози
15. Ензимодіагностика патологічних процесів та захворювань (інфаркт міокарду, захворювання
печінки, панкреатит та ін.)

Ензимодіагностика- полягає у постановці діагнозу на базі визначення активності ферментів у біологічних рідинах
людини. Відомо 3 типи змін активності ферментів при патологіях (гіперензимологія - підвищення, гіпоензимологія -
зниження, дисензимологія - поява в пробі ензимів, які в нормі не виявляються. Ферменти попадають в кров лише при
руйнуванні клітин. Найчастіше досліджують активність амінотрансфераз, фосфатаз, амілаз, ЛДГ та її ізоферментів,
ліпз і тд.
-Інфаркт міокарда
Найінфомативнішими є зміни активності ензимів - амінотрансфераз(АсАт), серцевого ізоферменту ЛДГ1, та КК(МБ-
форма). Особливо характерною є часова динаміка змін активності цих ферментів. В нормі 4 години активність може і
не підвищуватися. Поява в сироватці цих ензимів повязана із некротичними явищами в серцевому мязі.
-Захворювання печінки
1. Вивільнення цитоплазматичних ензимів з клітини ушкодженої паренхіми печінки
2. Вивільнення ензимів, повязаних із цитопламатичною мембраною
3. Порушення вивільнення ензимів внаслідок зниження інтенсивності їх синтезу.
Характерне зростання АЛАТ,підвищення ЛФ і ГГТФ, білірубін крові, АСАТ
-Захворювання підшлункової залози.
Визначення амінотрансфераз, альдолаз та ЛДГ має значення для визначення періоду захворювання, тяжкості.
Найінформативнішими є дослідження в сироатці крові ізоферментів ЛДГ, загальної протелітичної активності або
трипсину, амілази, ліпази та інших ізоферментів. Для оцінки зовнішньосекреторної функції використовують
дуоденальний сік - П-амілаза.
-Захворювання мязів
Скелетні мязи є джерелом декількох ензимів - КК, АсАТ, АлАТ, альдолази та ЛДГ. Під час мязових дистрофій значно
зростає креатинкіназа
-Паталогії нирок - визначення урокінази.
16. Ензимотерапія – застосування ферментів, їх активаторів та інгібіторів в медицині. Навести
приклади.

Ензимотерапія - це метод лікування, оснований на здатності сумішей гідролітичних ферментів впливати на перебіг
патологічних процесів. Їх застосовують
-як антигельмінтні засоби, протизапальні при порушеннях травлення
-як чинники під час проведення хім. аналізу
- як фармпрепарати
Ензими володіють широким спектром дії
-викликають лізис коагульованих нежиттєздатних білків
-розчиняють фібрин, руйнують барєр, що оточує вогнище запалення і ств можливість попадати туди антитілам,
фагоцитам, лікарськмим засобам
-потенціюють дію різних антибактеріальних прокаріотів
Ацетилсаліцилова к-та - вкнаслідок протеїназ пригнічує синтез простагландинів, інактивація ферменту ЦОТ
Алопуринол - пригнічує вироблення ксантиноксидази - фермета який каталізує окиснення гіпоксантину в сечову к-ту
(призначають при високій конц. сечової к-ти в крові (при подагрі)
Контикал, гордокс - інгібітор і гемостатик, інгібітор ферментів, які розчеплюю великі білкові молекули (лікуванн
гострого панкреатиту)
Трасилол - інгібітор трипсину, плазміну, плазмового і тканинного калікреїну. При кровотечах, причиною яких є
гіперфібриноліз.
Сульфаніламідні препарати - синтетичні хіміко-терапевтичні засоби, що здатні пригнічувати розвиток грам-
негативнивних і грам-позитивниз бактерій, найпростіших грибів звзуючись з бензойною к-тою (інгібує фолієву к-ту)
17. Обмін речовин (метаболізм) - загальні закономірності перебігу катаболічних, анаболічних та
амфіболічних процесів. Охарактеризувати три стадії катаболізму біомолекул: білків,
вуглеводів, ліпідів.

Обмін речовин (метаболізм) - сукупність обмінних реакцій перетворення хім сполук (метаболітів), що відбуваються в
живих організмах і призводить до виникнення певних продуктів. Постійний обмін речовин та енергією з навколишнім
середовищем є головною ознакою живої клітини.
Має 4 функції:
1) постачає хім енергії та її використання для виконання різних видів робит
2) перетворення речовин та на низькомолекулярні метаболіти
3) синтез білків, жирів, вуглеводів, нуклеїнових кислот та інш.
4)синтез і розпад низькомолекулярних біологічно активних сполук
Має 5 послідовних етапів:
1) Надходження (Б ж в, вітаміни, мін реч. вода)
2)Перетворення (до найпростіших сполук)
3) Транспорт до клітин через кров і лімфу
4) Внутрішньоклітинний метаболізм (проміжний обмін)
5) виділення з організму кінцевих продуктів
Внутрішньоклітинний мет охорлює
1) Розчеплення речовин (біоорг сполук, глюкози, жк, ак) до кінцевих продуктів проміжного обміну (СО2, Н20, NH3) з
вивільненням енергії та акумуляцією її у вигляді АТФ та інших макроергічних сполуках.
2)Синтез специфічних біосполук, необхідних для утв. власних клітинних і позаклітинних біоструктур (анаболізм)
(Потребує АТФ)
3)Використання енергії АТФ для забезпечення фізіологічних потреб клітини
Сукупність перетворень біомолекул до певного продукту - метаболічний шлях.
Катаболічний шлях метаболізмку - розчеплення складних молекул
1-Розпад скл. молекул на прості кінцеві продукти (окиснення метаболітів)
2-виділення енергії
3-із різних речовин - однакові продукти
4-проміжні і кінцеві продукти можуть слугувати субстратом для анаболізму
Анаболічний шлях метаболізму
1-Синтез скл. речовин із простих (відновлення)
2-витрачається енергія (АТФ)
3-Однакові вихідні речовини утворюють різні продукти
4-кінцеві продукти слугують для катаболізму
Амфіболічний шлях -містить перехрест кат і анаб шляхів. (ЦТК)
18. Цикл трикарбонових кислот. Локалізація, послідовність ферментативних реакцій, значення в
обміні речовин. Енергетичний баланс циклу трикарбонових кислот.

ЦТК- це циклічна послідовність ферментативних реакцій, у результаті яких ацетил-КоА- продукт катаболізму
основних видів метаболічного палива (ак, вугл, жири) окиснюється до СО2 з утворенням атомів водню, які
використовуються для відновлення первинних акцепторів дихального ланцюга мітохондрій- нікотинамідних або
флавінових коферментів.
Реакції локалізовані в матриксі на внутрішній мембрані мітохондрій
Послідовність реакцій ЦТК
1) Утворення цитрату з ацетил-КоА із щавлевою кислотою (оксалоацетатом) (ферм-цитратсинтаза - регуляторний
ферм, гальмується АТФ, НАДН, сукциніл КоА)
СH3-C(O)-S-KoA + COOH-CO-CH2-COOH +H2O =
cooh-ch2-c(oh)(cooh)-ch2-cooh + koa-sh
2) Перетворення цитрату (ізомеризація) на ізоцитрат. Скл. з 2х етапів
1.Дегідратація цитрату з утв цис-аконітової к-ти
cooh-ch2-c(oh)(cooh)-ch2-сооh = (-h20) =
cooh-ch2-c(cooh)=ch-сооh
2. +Н20 = cooh-ch2-ch(cooh)-ch(oh)-сооh
(ферм- аконітаза)
3) Дегідрування та декарбоксилування ізоцитрату (ферм НАД-залежна ізоцитратдегідрогеназа - регуляторний +++ є
АДФ, негативний-НАДН)
=+НАД+ - НАДН= cooh-ch2-ch(cooh)-ch(о)-сооh(оксалосукцинат) = (-СО2)= cooh-ch2-ch2-ch(о)-сооh
(альфакетоглутарат)
4) 1.+НАД+КоАSH = cooh-ch2-ch2-ch(о)-s-KoA (сукциніл-КоА) +НАДН +Н +СО2
ферм альфкетглутдгг комплекс (ТДФ,ЛК,КоА, НАД+, ФАД) (зв - макроерг)
2. Деацилування сукциніл коа до сукцинату
+ГДФ+Фн=cooh-ch2-ch2-cooh+ГТФ
ферм - сукцинілтіокіназа (утв макроерг сполука ГТФ+Адф=АТФ+ГДФ)
5) Окислення до фумарової
+ФАД -ФАДН2 = cooh-ch=ch-cooh
(Фад залежний сукцинат дгг)
6) Перетворення фумар к-ти на яблучну
+Н20 = cooh-ch(oh)-ch2-cooh
фумарат-гідратаза
7) Окислення малату до оксалоацетату
+НАД - НАДН = сооh-co-ch2-cooh
малатдегідрогеназа (над-зал)
Ця реакція завершує ЦТК
Енергетичний баланс ЦТК - бх ланцюг ЦТК полягає в утв 2х молекул со2 та 4х пар атомів Н, 3 з яких акцептуються
НАД та 1 фад. Відновлені коферм. окиснюються в ДЛМ утв. за рахунок окисного фосфорилювання по 3 молекули за
кожну молекулу НАДН і 2 за ФАДН2. Крім того 1 молекула АТФ утв в субстратному фосфорилюванні при
перетворенні Сукциніл Коа в сукцинат.
19. Реакції біологічного окиснення; типи реакцій (дегідрогеназні, оксидазні, оксигеназні) та їх
біологічне значення. Тканинне дихання.

Біологічне окиснення субстратів - основний мол. механізм за рахунок якого забезпечуються енергетичні потреба
функціонування живих організмів.
Реакції біологічного окиснення складають молекулярну основу мканинного дихання - поглинання О2 живими
тканинанми, яке є інтегральним фізіолічним показником інтенсив. перебігу в них О-В реакцій
Типи реакцій біол. оксинення.
Усі о-в реакції що відбуваються в живх клітинах каталізуються ферментами класу оксидоредуктаз
Виділяють такі класи реакцій
1) реакції пов’язані із передавання субстратом, що окиснюється (sh2) певному акцептору водню(прот і елект) =
sh2+a=s+ah2. Реакції такого типу називаються дегідрування, а ферм - дегідрогенази. Кофер. дгг, що викон. функц.
акцепторів є нікотинамідні коф - над і надф, флавінові коф - фад і фмн
Ці коф. передають електрони на подальші біол акцептори, утворюючи ланцюги передавання відновлювальних
еквівалентів у біол системах.
Залежно від хім природи акцептора виділяють
-акцеп - хім спол (не о2) - sh2+r=s+rh2- анаеробні дгг
- акцеп - хім спол (о2) - sh2+o2=s+h2o2-аеробні дгг(оксидази)
2) реакції з передаванням від субстрату до акцептора електронів (1 або2)
se-+a=s+ae- (такі реакції каталізуються цитохромами ДЛМ)
3) реакції які полягають у безпосередньому приєднанні до субстрату, який окиснюється 1 або 2 О2.
Такі реакціх дістали назву оксигеназних(ферм - оксигенази)
-монооксигеназні -sh2+1/2o2=soh (цитохром - мікросомальне окиснення)
-диосигеназні- s+o2=so2 (перекисне окиснненя ліпідів)
20. Ферменти та коферменти біологічного окиснення дихального ланцюга мітохондрій: піридин-,
флавінзалежні дегідрогенази, убіхінон, цитохроми. Будова та біологічна роль.

Нікотинамідні дегідрогенази - це складні ферменти, коферментами яких є НАД чи НАДФ. Білкова частина надає їм
субстартної специфічності, а коферменти служать акцепотором водню. НАД і НАДФ- коф вітаміну РР.
Будова - два нуклеотиди зєднані заликами фосфатної к-ти ( а не міжнуклеотидним 3-5- звязком нукл кислот).
Азотистими основами є аденін і нікотинамід. НАДФ- містить додаткову фосфатну групу при С2 рибозного залишку,
звязаного з аденіном.
Над-залежні дгг- це ферм що каталізують О-В реакції, що місться на окиснювальних шляхах метаболізму - гліколізу,
ЦТК, б-окиснення, ДЛМ.
Каталізують зворотні реакції, які мають вигляд SH2+над=s+надн+н+
Над+ і надф+ - окисненні форми коферментів (заряд+ несе атом N піридиновго кількця нікотинаміду. Надн і надфн -
відновлені форми. Піридинове кільце бере участь у перенесенні водню. Більша частина дгг переносить водневі атоми
від субстратів на НАД, а відновлений надн передає електрони на ДЛМ. Енергія що вивільняється при передачі на
ДЛМ у АТФ. НАДФ не віддає електрони на ДЛМ, а використовує їх у процесах синтезу (ж к, стероїдів)
Флавінові дгг
Складні білки, флавопротеїди. Як простестичну групу вони містять одне із двохпохідних Б2 (рибофлавіну - ФАД,
ФМН)
Будова- на відміну від над і надф - фад і фмн міцно звязані з білком. Фад містиь аденілову к-ту. ФМН- рибітолфосфат.
Флавінові дгг каталізують рекації дегідрування субстратів. Приєднання 2х атомів Н перетворює окиснену форму у
відновлену. Активною частиною флавінових коферментів є ізоалоксазинова циклічна система. Обидва атоми водню
приєднуються до N у ізоалоказиновому кільці. Приєднує зразу 2 протони.
ФМН служить простетичною групою для НАДН дегідрогенази
НАДН+Н++ФМН=НАД+фмнН2
Флавінові ферменти із фад каталізують відрив атомів водню від субстрату тобто є первниими дгг.
SH2+ФАД=фадн2+s
До них належать сукцинатдгг, ацил кола дгг
Убіхінон - після дгг суьстратів флавіновими дгг відновлені простетичні групи (фадн2 фмнн2) передають водень на
наступний компоент ДЛМ - убіхінон. Його ще називають коензимом Q, хоча він не є компоненом жодного з фермнтів
формула (6) (1=О)(2-ch3)(3-(ch2-ch=c(ch3)-ch2)nH)(4=o)(5-o-ch3)(6-o-ch3)(2=3 5=6)
Може переходити у відновлену форму.
Убіхінон розчинний в ліпідах і локалізований у внутрішній мембрані мітохондрій. Із відновленого убіхінону далі по
ДЛМ переносяться лише електрони, а протони переходять у середовище.
Цитохроми - залізовмісні білки мітохондрій, що належать до класу гемопротеїнів. У цитохромах іон заліза входить до
складу металпорфіриновго комплексу (гемове залізо).
За рахунок оберненої зміни валентності заліза - цитохроми виконують функцію транспорту електронів у ланцюгах
біологічного окиснення в аеробних клітинах.
Цитохром (fe3) +e =цитохром фе2
Залежно від характерних особливостей спектрів поглинання розрізняються 3 класи цитохромів - абс. У мітохондріях
наявні 5 видів цитохромів - b c c1 a a. В ЕПР гепатоцитів міситься цитохром p-450 та B5, що беруть участь у реакціях
окиснювалього гідроксиолування.
У цитохромах А і А3 є мідь яка також зміною валентності може передавати електрони.
21. Послідовність компонентів дихального ланцюга мітохондрій. Визначення повного та
вкороченного дихального ланцюга. Молекулярні комплекси внутрішніх мембран мітохондрій.

ДЛМ- сукупність міжмол. компонентів (ферм і коф) які вбудовані в ліпідний матрикс вн. мітох мембран і здійснюють
окиснення біол субстратів та послідовне ступеневе транспортування відновлювальних еквівалентів на о2 з утворенням
молекули води
Компоненти ДЛМ обєднані в 4 коремі функц-активн комплекси, кожен з яких здатний каталізувати певну частину
повної постлідовності реакцій ланцюга. Ці комплекси є частиною вн. мембрати міт.
1-НАДН-дгг з прост групою ФМН і декілька залізо-сірчаних білкві. Каталізує перенесення електронів від НАДН на
убіхінон, тобто є НАДН-КоQ-оксидоредуктазою.
2-сукцинатдгг з прост групою ФАД, декілька залізо-сірчаних білків і каталізує перенесення елктронів від сукцинату на
убіхінон. (сукцинат-КоО-оксидоредуктаза)
3-цитохроми b c1, залізо сірчаний білок. Цей комплекс каталіхує перенесення електронів із відновленого убіхінону на
цитохром с, тобто це КоQ-цитохром с - оксидоредуктаза
4-цитохромокисдаза - скл з цитохромів а і а3 і каталізує перенесення електронів із цитохрому с на кисень.
НАДН> ФМН(FeS)(1комплекс) > КоQ > (b > FeS > c1)(3компл) > c >( a > a3)(4компл)> o2
Сукцинат> ФАД(FeS)(2комплекс) > КоQ
22. Хеміосмотична теорія окисного фосфорилування: визначення, схема, пункти спряження
транспорту електронів та фосфорилювання, коефіцієнт окисного фосфорилювання. Будова,
локалізація, механізм дії АТФ-ази.

Окисне фосфорилювання - це процес, шляхом якого хімічна енергія, що вивільнюється під час транспортування
елетронів упродовж дихального ланцюга мітохондрій уловлюється та використовується для синтезу АТФ з АДФ і
нерозчинного фосфату
Синтез АТФ із АДФ і Фн отримав назву спряження дихання і окисного фосфорилювання. Біохімічними
дослудженнями доведено що за умов окиснення субстратів через НАДН-кое-О-редуктазу - утв 3 молекули АТФ, при
дії сукцинат-коензим-О-редуктази - 2 молекули АТФ.
Хеміосмотична теорія Мітчела - пояснює молекулярні механізми генерації АТФ в ході біологічного окиснення в міт.
Спряження ел. транспорту в міт із біохмію системою синтезу АТФ здійснюється за рахунок електрохімічного
потенціалу протонів, що утворюється під час функціонування електронотранспортного ланцюга.
1.Функціонування ДЛМ у вн. мем. міт. супроводжується генерацією на цих мембранах електрохімічного градієнта
протонів.
2. Окремі компоненти електроннотранспортного ланцюга діють як протонні помпи, що спричиняють векторній
(перпендикул площині мембрани) траспорт протонів, спрямований у напрямку матрикс > зов поверхня мембрани
3. Електрохім потенціал протонів на сприймабчих мембранах є рушійною силою синтезу АТФ
4. Існує ферментна система що використовує енергію еоекрохімічного протонного потенціалу для синтезу АТФ за
рахунок транслокації протонів черехз мембрану в напрямку звон > матрикс
5. Будь які фіз-хім біол фактори, що пошкоджують цілістність мембрани мітохондрій та розділяють процеси -
порушують синтез АТФ - тобто є розєднувачами.
Ця система, яка замикає протонний цикл на сприймаючих мембранах мітохондрій - протонна АТФаза або АТФ-
синтетаза. Вона є білком із 4-нною структурою, що складається з білкових субодиниць, які утв. компонентами F0 I
F1*FOF1АТФ-аза)
Згідно з хеміосмотичною теорією спряження між дих. ланцюгом та синтезом АТФ здійнюється за рахунок утв. при
функціонуванні протонних помп градієнта концетрації Н+ між двома повернхнями мембрани.
АТФ-синтетаза - транспортуючи електрони у зворотньому напрямку (за градієнтом) призводить до виділення хім
енергії за рахунок якої утв. макроергічні звязки АТФ.
Схема окисного фосфорилювання за хеміосмотичною теорією
f1 i f0 - білкові субодиниці які відповідають за фосфорилювання . Транслокація протонів з внутрішньої сторони
мембрани здійснюється клмплексами 1 2 і 4 длм, кожна з яких діє як протонна помпа.
Пункти спряження транспорту електронів та окисного фосфорилювання.
sh2>nadh>(adp>atp)>KoQ>b>(adp>atp)>c1>c>a>(adp>atp)>a3>o2
Ці ділянки ДЛМ є пунктами спряження
Коефіцієнт окисного фосфорилювання - відношення кількості звязаного неорг. фосфату(моль) до кількості
поглиноутого мітохондріями о2 (моль) - позначається як Фн(Рі/о)-= кількісно дорівнює числу молекул АТФ, що утв
при перенесенні 2х відновл. екв. на 1 атом О2, тобто АТФ/О2
23. Інгібітори транспорту електронів та роз’єднувачі окисного фосфорилювання. Визначення,
характеристика, приклади.

Певні хімічні речовини можуть специфічним чином порушувати електронний транспорт в мітохондріях . Вони
називаються інгібіторами ел. транспорту. Ці сплуки взаємодіють з певниим комонентамидих. ланцюга, продукуючи їх
біохімічну ф-цію. Вони звязуються з певними ферментами білками або кофакторами, що беруть участь у переносі
електронів від субстрату біологічного окиснення на О2.
Ці речовини діють як клітинні отрути
Ротенон- інгібітор транспорту електронів через НАДН-коензим -О-редуктазу. Застосовується як інсектицид
Амобарбітал(амітан) і сенобарбітал(сепнол) - ці похідні барбітурової к-ти застосовуються як снодійні. Вона є
активними інгібіторами дихання, блокулючи на рівні надш-коО0редукази
Пірицидин А- антибіотик, що також блокує надн-коО-редуктазу за рахунок взаємодії з убіхіноном.
Антиміцин А- антибіотик, що блокує ДЛМ на рівні переносу електронів через 3 комплкс (б - с )
Ціаніди (іони СN-)-потужні клітинні отрути що є інгібіторами транспорту електронів на термінальній ділянці ДЛМ
(цитохромоксидазний комплекс)
Монооксид вуглецю - інгібітор цитохромоксидази
H2S
Ізоніазид
Розєднувачі окисного фосфорилювання
Сполуки цього класу спричиняють неконтрольоване дихання мітохондрій, яке не залежить від функціонування
системи фософрилювання АДФ. В присутності розєднувачів спостерігається активне поглинання мітохондріямиО2,
незважаючи на знижене (або відстуність) генерації АТФ із АДФ. Згідно з хеміосмотичною теорією - розєднувачі
спричиняють втрату мембраною протонного потенціалу - рушійної сили генерації АТФ.
-2-4-динітрофенол та сполуки подібні до нього за хім. структурою (динітрокрезол, пентохлорфенол)
-СССР(карбоніл ціанід-м-хлорфенілгідрозон) - сполука що в 100 раз перевищує за специфічністю 1
Здатність розєднувати дихання і ОФ в міт. мають також гормони щитоподібної хзалози (т3 і т4)
Якщо процес тканинного дихання відключений від процесу фосфорилювання, то енергія , що утворюється йде на
утворення теплоти, яка використовується для виконання клітинних функцій. такий шлях окиснення окиснення
кліинних субстратів називається нефосфорилююючим або вільним окисненням. Воно потрібне в тих випадках коли
потреба організму в теплі більше ніж в АТФ.
24. Гліколіз, визначення, послідовність реакцій, характеристика ферментів. Реакції субстратного
фосфорилування. Енергетичний ефект гліколізу. Регуляція гліколізу.

Аеробний гліколіз - це шлях утворення із 1 молекули глю. 2х мол. пірувату з утворенням АТФ та НАДН , а також
можна розглядати як проміжний етап аеробного окиснення глюкози до со2 і н20
Розрізняють 2 стадії гліколізу
1) Розчеплення молекули глюкози до двох молекул фосфотріоз (гліцеральдегід-3-фосфат та діоксіацетальфосфат). Ця
стадія включає в себе послідовність реакцій які потребують витрати 2 мол АТФ на кожну молекулу глюкози, що
розчеплюється
2) Перетворення двох молекул фосфотріоз на дві молекули пірувату (або лактату). Ця стадія включає в себе о-в реакції
які супроводжуються генерацією 4 АТФ.
Послідовність реакцій
1)Фосфорилюювання глю. до гл-6-ф (ферм -гексокіназа(всіх гексоз), глюкокіназа(лише глюкози)
а-L-глюкоза+АТФ=(+Мд)=D-гл-6-ф+АДФ
2)Ізомеризація гл-6-ф у фр-6-ф (ферм-фосфогексоізомераза)
гл-6-ф <=> фр-6-ф
3) Фосфорилювання фр-6-ф до фр-1,6-диф (фосфофруктокіназа)
фр-6-ф+АТФ=(mg)=фр-1,6-диф
4)Розчеплення фр-1,6-диф на 2 фосфотріози (фр-1,6-дифальдолаза) (альдолаза)
фр-1,6-диф =
Ch2(-o-(p))-c(=o)-ch2oh - діоксиацетонфосфат (ДОАФ)
ch(=o)-ch(-oh)-ch2-o-(P) - гліцеральдегід-3-фосфат (Г-3-Ф)
5) Ізомеризація тріозофосфатів (тріозофосфатізомераза)
6)Окислення Г-3-Ф до 3-фосфогліцеринової к-ти(3-фгк) (скл з 2х етапів)
1-Окиснення г-3-ф до 1,3-дифосфогліцерату (ферм гліцеральдегід-3-фосфатдгг)
ch(=o)-ch(-oh)-ch2-o-(P)+НАД+Н3РО4= c(=o)(-о-(Р))-ch(-oh)-ch2-o-(P) + НАДН+Н
2-Перетворення 1,3-дфг на 3фгк (фосфогліцерат кіназа)
c(=o)(-о-(Р))-ch(-oh)-ch2-o-(P) +АДФ = cooh-ch(-oh)-ch2-o-(P) + АТФ
7) Перетворення 3-фосфогліцерату на 2-фосфогліцерат (фосфогліцератмутаза)
cooh-ch(-oh)-ch2-o-(P) = сooh-ch(-o-(p))-ch2(-oh)
8) Дегідратація 2-фосфогліцерату з утв. фосфоенолпірувату (енолаза (фосфоенолпіруватгідраза)
сooh-ch(-o-(p))-ch2(-oh) =(-н2о)= сooh-ch(-o-(p))=ch2
9)Утворення з 2-фосфоенолпірувату - пірувату (піруват кіназа)
сooh-ch(-o-(p))=ch2+АДФ=сооh-c(=o)-ch3 <=> сооh-c(-oh)=ch2 +АТФ
10) (анаеробна)
В анаеробних умовах піруват під дією ЛДГ відновлюється до лактату (ЛДГ)
сооh-c(=o)-ch3+надн+над= сооh-choh-ch3

Утвоерення в реакціях гліколізу молекули АТФ за рахунок безпосереднього перенесення макроергічних фосфатних
груп від 1,3 -дифосфогліцерату і фосфоенолпірувату отримала назву субстратного фосфорилювання.
2-Перетворення 1,3-дфг на 3фгк (фосфогліцерат кіназа)
c(=o)(-о-(Р))-ch(-oh)-ch2-o-(P) +АДФ = cooh-ch(-oh)-ch2-o-(P) + АТФ
9)Утворення з 2-фосфоенолпірувату - пірувату (піруват кіназа)
сooh-ch(-o-(p))=ch2+АДФ=сооh-c(=o)-ch3 <=> сооh-c(-oh)=ch2 +АТФ
Перетворення двох молекул фосфотріоз, які утворюються в результаті розчеплення молекули глюкози, на дві
молекули пірувату або лактату, включає о-в реакціх які супроводжують генерацією 4х молекул АТФ
ch(=o)-ch(-oh)-ch2-o-(P)>+H3PO4 (над+>надн)> c(=o)(-о-(Р))-ch(-oh)-ch2-o-(P) >>>> сооh-c(=o)-ch3> (ЛДГ) (надн>над)
> сооh-choh-ch3
Глюкоза + 2Фн + 2АДФ + 2НАД+ → 2 піруват + 2АТФ + 2НАДН + 2Н+ + 2Н2О.
Регуляція гліколізу - регулюється впливом інгібіторів та активаторів
-гексокінази - інгібітором є гл-6-ф
-фосфофруктокінази - інг є метаболіти ЦТК та АТФ
-піруваткінази - інгібується АТФ, ацетил-КоА та жирними кислотами
Ефект Пастера - це гальмування реакцій гліколізу за рахунок пригнічення в умовах активного клітинного дихання
каталітичних активностей фосфофруктокінази та піруваткінази.
25. Окислювальне декарбоксилювання пірувату. Ферменти, коферменти та послідовність реакцій в
мультиферментному комплексі.

Окиснювальне декарбоксилування пірувату

Процес оксин. дкк пірувату включає реакції дегідрування і декарбоксилування, коли карбоксильна група пірувату
вивільнюється у вигляді СО2, а ацетильний залишок, тобто залишок оцтової к-ти переноситься на коензим А
СН3-СО-СООН+НАД +КоА-SH = CH-CO-S-KoA + CO2 +NADH+ H
Каталізує цю складну послідовність реакцій піруватдгг компл., локалізований в мітохондріях. Тому спочатку піруват
переходить із цитоплазми, де вібувається гліколіз у матрикс мітохондрій.
Будова - 3 ферменти - піруватдгг, дигіроліпоїлацетилтранфераза, дигідроліпоїлдгг. а також 5 коферментів і
простетичних груп - ТДФ, ЛК, КоА,НАД, ФАД.
Кожен із ферментів ПДГк каталізує певний етап сумарної реакції, при тому ультраструктура комплексу, взаємне
розміщенння компонентів забезпечують ефективну роботу без збільшення проміжних продуктів.
Ферментативні реакції утворення ацетил -КоА з пірувату
1)каталізується піруватдгг, кофермент якої - ТДФ. На цій стадії відбувається взаємодія пірувату з С-2 тіазольного
кільця молекули тіаміну. В результаті утворюється звязані з ферментом гідроксиетильний похідний тіаміндифосфату
СН3-С(=О)-сooh+ h-ТДФ (Е1) = Ch3-c(oh)(-ТДФ)-соон > -со2 >ch3-ch(-ТДФ)-ОН
2) Каталізується центральним ферментом комплексу - дигідроліпоїлацетилтрансферазою(Е2), яка переносить
гідроксиетильну групі від ТДФ(Е1) на простетичну групу фермену Е2, що є окисленою фомою ліпоєвої к-ти. В
результаті утв ацетилтіоефір відновлених ліпоїльних груп ферменту Е2, що містить макроергічний звязок
ch3-ch(-ТДФ)-ОН + S(-S)>ЛК = ch3-c(=о)-S-ЛК-НS + h-ТДФ (Е1)
3) Дигідроліпоїлацилтрансфераза переносить групу від відновленої ліпоєвої к-ти на коензим А
ch3-c(=о)-S-ЛК-НS+ КоА-SH = ch3-c(=о)-S-КоА + НS-ЛК-SH
4) Окислення відновленої форми ферменту Е2 ФАД залежною дигідроліпоїлдегідрогеназою(Е3)
НS-ЛК-SH + фад = s(s-)>Лк +ФАДН2
5) Перенесення атомів водню від відновленої ФАД групи дегідроліпоїлдгг на НАД з утворення НАДН + Н+
Відновлений НАДН, що утворився в результаті окиснювального декарбоксилування пірувату, в аеробних умовах
окиснюється в ДЛМ з генерацією 2х3 молекул АТФ.
26. Порівняльна характеристика біоенергетики аеробного та анаеробного окиснення глюкози,
ефект Пастера. Енергетичний ефект повного окиснення глюкози. Човникові механізми
переносу НАД через мембрани.

У процесі анаеробного окислення глюкози витрачається 2 молекули АТФ (при фосфорилюванні

глюкози з утворенням глюкозо-6-фосфату і при перетворенні фруктозо-6-фосфату на фруктозо-1,6-
дифосфат), а синтезується 4 АТФ (по дві у реакціях гліцеральдегід-3-фосфат → 3-фосфогліцерат та
фосфоенолпіруват → піруват). Різниця у затраченій і утвореній кількості АТФ складає +2 молекули.
Сумарне рівняння: С6Н12О6 + 2АДФ + 2Фн→ 2С3Н4О3(С3Н6О3) + 2АТФ. При аеробному окисленні
глюкози (повне окислення до СО2 і Н2О): генерується 2АТФ на етапі аеробного гліколізу; гліколітичний
НАДН за рахунок окислення в мітохондріях дає 2НАДН*3АТФ= 6АТФ; окисне декарбоксилювання ПВК
дає 2НАДН, які в мітохондріях окислються з утворенням 2НАДН*3АТФ= 6АТФ; в ЦТК 2 ацетил-КоА (із
попереднього декарбоксилування ПВК) дають 2ац-КоА*12АТФ=24АТФ. Сумарне рівняння: С6Н12О6 +
6О2 + 38АДФ + 38Фн→ 6СО2 + 6Н2О + 38АТФ. Ефект Пастера – не утворення лактату в присутності
О2, через те, що в умовах активного клітинного дихання пригнічується активність фосфофруктокінази і
піруваткінази.

В аеробних умовах відбувається окисне декарбоксилювання пірувату доацетил-КоА, який у

подальшому окислюється до СО, та Н,О в циклі Кребса; НАДН, що утворився при окисленні
гліцеральдегід-3-фосфату, віддає свої відновлювальні еквіваленти на дихальний ланцюг мітохондрій
через спеціальні човникові механізми Човникові механізми. Суть процесу полягає в тому, що НАДН,
який утворюється в цитозолі не може самостійно прникнути в мітохондрії для окислення, тому він
відновлює у цтиозолі певну речовину, яка йде в мітохондрії і там окислюється (замість НАДН),
відновлюючи внутрішньомітохондріальний НАД+, і знову повертається в цитозоль; цикл повторюється.
Малат-аспартатна човникова система. У цитозолі відновлюється оксалоацетат до малату. Малат іде в
мітохондрії і там окислюється знову до оксалоацетату, відновлюючи НАД+.Повертається
перетворюючись на аспартат Гліцерофосфат на човникова система. У цитозолі відновлюється
діоксиацетонфосфат до гіцерол-3-ф, який іде в мітохондрії і там окислюється до діоксиацетонфосфату,
який повертається в циозоль.
27. Фосфоролітичний шлях розщеплення глікогену в печінці та м'язах. Регуляція активності
глікогенфосфорилази. Роль адреналіну, глюкагону та інсуліну у регуляції глікогенолізу.

С6Н10О5)n + Н3РО4>>> г-1-ф + (С6Н10О5)n-1, ферм глікогенфосфорилаза.

Розщеплення розгалужених фрагментів – ферм аміло-1,6-глікозидаза;
г-1-ф>>> г-6-ф, ферм фосфоглюкомутаза.
Утворений г-6-ф у печінці перетворюється на вільну глюкозу (ферм г-6-фосфатаза) і йде в кров, а у
м`язах, де немає цього ферменту – використовується для власних потреб клітини.
Регуляція: адреналін, глюкагон>>> рецептор>>> G-білок>>> аденілатциклаза (активується)>>> синтез
цАМФ із АТФ(АТФ-(аденілатциклаза)-цАМф)>>> цАМФ-залежна протеїнкіназа (активується)
>>> (КФ Бнеакт +АТФ>>> КФ Бакт) Кіназа фосфорилази фосфорилюється за допомогою АТФ
(активується)>>>
(Ф б+АТФ >>> Ф а) фосфорилаза b (глікогенфосфорилаза) фосфорилюється за допомогою АТФ
(активується) – перетвор. на фосфорилазу а>>>
глікоген+Фн>>>г-1-ф>>>г-6-ф>>>глюкоза.
28. Біосинтез глікогену: ферментативні реакції, фізіологічне значення. Регуляція активності
глікогенсинтази. Роль адреналіну, глюкагону, інсуліну у регуляції глікогенезу.

Необхідність перетворення глюкози на глікоген зумовлена тим, що накопичення глюкози в клітинах

могло б призвести до осмотичного шоку - руйнування клітинних мембран.
Утворення складних вуглеводів потребує наявності активних форм моносахаридів.
Глюкоза> г-6-ф, ферм- гексокіназа або глюкокіназа;
г-6-ф> г-1-ф, ферм- фосфоглюкомутаза. Утворюється активна форма глюкози, для синтезу глікогену:
г-1-ф + УТФ<> УДФ-1-г - Н4P2O7, ферм- глюкозо-1-фосфатуридилтрансфераза.
Синтез глікогену (утворення а-1,4-глікозидних зв`язків):
УДФ-1-г + термінальний залишок глюкози (С6Н10О5)n> УДФ + (С6Н10О5)n+1; ферм- глікогенсинтаза.
Розгалуження утворюються переносом кінцевого фрагменту полісахариду з 6-7 мономерів на кілька
мономерів далі; ферм- аміло(1,4-1,6)глікозилаза.
Регуляція: глікогенсинтаза може існувати у 2х молекулярних формах - фосфорильованій і
дефосфорильованій(активна - глікогенсинтаза а) (неактивна - фосфорильована - б)
Фосфорилюваня глікогенсинтази здійснюжься за рахунок макроергічних фосфатів АТФ за сериновми
залишкамиферменту цАМф-зал протеїнкінази
глікогенсинтаза а +2ATP = глікогенсинтаза б +2 АДФ
Зворотня реакція каталіхується фосфатазою. Таким чином глікогенсинтаза регулюється реципрокно до
глікогенфосфорилази. активація 1 гальмує інше.
29. Генетичні порушення метаболізму глікогену (глікогенози, аглікогенози).

Глікогенози – спадкові хвороби, молекулярною основою виникнення яких є уроджена недостатність

синтезу певних ферментів глікогенолізу, пов’язана з дефектами в генетичній системі клітин. При
глікогенозах у внутрішніх органах та тканинах (здебільшого в печінці, м’язах, клітинах крові)
спостерігається накопичення аномально надмірної кількості глікогену, іноді зі зміненою молекулярною
структурою, який не може використовуватися у метаболічних процесах. Клінічно глікогенози
проявляються важкою гіпоглюкоземією внаслідок нездатності глікогену печінки розщеплюватися з
вивільненням молекул глюкози.
0-Глікогенсинтаза - печінка мязи - нема назви
1-глюкозо-6-фосфатаза- печінка, нирки - Гірке
2-лізосомальні глікозидази - всі органи - Помпе
3-аміло-1.6-глюкозидаза - печінка, мязи. міокард - Фарбса
4-аміло-1.4-1.6-трансглікозидаза - печінка, мязи міокард - Андерсена
5-Фосфорилаза мязів - мязи - Мак-Ардля
6-Фосфорилаза печінки - печінка - Херса
7-Фосфофруктокіназа - мязи, еритроцити - Торці

Аглікогенози – спадкові хвороби накопичення глікогену, молекулярною основою яких є генетичні

дефекти, що призводять до порушення утворення ферменту глікогенсинтази.
30. Глюконеогенез: визначення,субстрати, ферменти та фізіологічне значення процесу.

Глюконеогенез – це процес синтезу глюкози з невуглеводних субстратів. Такими попередниками

глюкози є лактат, піруват, більшість амінокислот, гліцерин, проміжні продукти циклу лимонної кислоти.
Відбувається глюконеогенез у печінці й, невеликою мірою, в кірковій речовині нирок. Завдяки цьому
процесу підтримується концентрація глюкози в крові після того, як вичерпаються запаси глікогену при
вуглеводному чи повному голодуванні. Надзвичайно важливе значення глюконеогенезу для організму
тварин і людини зумовлюється тим, що мозок має дуже малі запаси глікогену і глюкоза крові служить
основним джерелом енергії для нього. При зменшенні концентрації глюкози в крові нижче певної
критичної межі порушується функціонування мозку і може настати смерть. Механізм глюконеогенезу
також забезпечує видалення з крові таких продуктів тканинного метаболізму, як лактат і гліцерин.У
клітинах печінки здійснюється координована регуляція гліколізу і глюконеогенезу відповідно до
фізіологічних потреб усього організму. 
Метаболічний шлях глюконеогенезу Метаболічний шлях глюконеогенезу є значною мірою оберненим
рядом хімічних реакцій гліколізу (внаслідок якого утворюється з глюкози піруват і лактат) за
виключенням трьох гліколітичних «кіназних» реакцій(що є незворотними):
1)гексокіназна (або глюкокіназна) реакція;
2)фосфофруктокіназна реакція;
3)піруваткіназна реакція.
гл<>гл-6-ф<>фр-6-ф<>фр-1.6.-диф<>г-3-ф<>3-фгк<>2-фгк<>феп<>піруват<>ацетил-коа (і <>з лактат)
(піруват і ацетил-коа можуть перетворюватися в оксалоацетат, а оксалоацетат в феп)
Ці реакції потребують обхідних механізмів:
1)перетворення глюкозо-6-фосфату в глюкозу;
2)перетворення фруктозо-1,6-дифосфату в фруктозо-6-фосфат;
3)перетворення пірувату в фосфоенолпіруват
1.Перетворення пірувату в оксалоацетат (щавелевооцтову кислоту; щок) за дії ферменту
піруваткарбоксилази (коензимна форма СО2- транспортуючого вітаміну Н, макроергічний зв'язок АТФ
витрачається на карбоксилювання зв'язаного з ферментом біотину)
піруват + СО2 + АТФ → оксалоацетат + АДФ + Фн
2.Перетворення оксалоацетату в фосфоенолпіруватза дії фосфоенолпіруваткарбоксикінази (яка
локалізована в цитозолі, у людини – в цитозолі, частково – в мітохондріях):
оксалоацетат + ГТФ → фосфоенолпіруват + СО2 + ГДФ
2)перетворення фруктозо-1,6-дифосфату в фруктозо-6-фосфатза дії фруктозо-1,6-дифосфатази
фруктозо-1,6-дифосфат+ Н2О →фруктозо-6-фосфат+ Фн;
3)перетворення глюкозо-6-фосфату в глюкозу за дії глюкозо-6- фосфатази
глюкозо-6-фосфат+ Н2О → глюкоза + Фн;

2 піруват + 4 АТФ + 2 ГТФ + 2 НАДН + 2Н+ → глюкоза + 2 НАД+ + 4 АДФ + 2 ГДФ + 6 Фн

Синтез однієї молекули глюкози з двох молекул пірувату потребує витрат 6 макроергічних зв'язків
(звідси, глюконеогенез – ендергонічний процес)
31. Глюкозо-лактатний (цикл Корі) та глюкозо-аланіновий цикли.

Молочна кислота, яка накопичується в організмі під час інтенсивної м'язової роботи внаслідок
анаеробного розпаду глікогену. У період відновлення після напруженої роботи молочна кислота
переноситься кров'ю з м'язів до печінки, де під дією лактатдегідрогенази(НАДН) окиснюється до
пірувату. Частина останнього використовується для глюконеогенезу, а частина розпадається аеробним
шляхом, забезпечуючи процес глюконеогенезу АТФ. Глюкоза потрапляє назад у скелетні м'язи і
застосовується для відновлення запасу глікогену. Поєднання процесу анаеробного гліколізу в
скелетних м'язах і глюконеогенезу в печінці називається циклом Корі. 
У м'язах основним акцептором зайвого амінного азоту є піруват. При катаболизме білків в м'язах відбуваються реакції
трансамінування амінокислот, утворюється глутамат, який далі передає аміноазота на піруват і утворюється аланин. З
м'язів з кров'ю аланин переноситься в печінку, де в зворотної реакції передає свою аміногрупу на глутамат. Утворений
піруват використовується як субстрат в реакціях синтезу глюкози (глюконеогенез), а глутамінова кислота
дезамінується і аміак використовується в синтезі сечовини. >>>Глюкоза мязів> піруват мязів> аланін мязів> аланін
печінки>піруват печінки>глюкоза печінки> >>>
32. Регуляція концентрації глюкози в крові. Норма, гіпо- та гіперглікемії, глюкозурія. Причини та
наслідки відхилень від норми.

У нормі через декілька годин після їди концентрація глюкози в крові людини складає 3,33-5,55 ммоль/л.
При споживанні вуглеводної їжі вона зростає до 8-9 ммоль/л, а через 2 год повертається до норми.
Голодування протягом декількох діб майже не відбивається на рівні глюкози в крові.
Постійність концентрації глюкози дуже важлива з огляду на високу вірогідність порушення функцій
головного мозку при гіпоглікемії. Це зумовлюється рядом обставин:
1) енергетичні потреби головного мозку забезпечуються тільки глюкозою (лише на пізній стадії
голодування – кетоновими тілами);
2) запаси глікогену в головному мозку дуже незначні;
3) шляхом глюконеогенезу глюкоза в клітинах мозку не синтезується;
4) глюкоза надходить із крові в клітини головного мозку шляхом незалежної від інсуліну дифузії за
градієнтом концентрації, при гіпоглікемії надходження стає недостатнім для нормального
функціонування мозку. Швидкий розвиток гіперглікемї також може зумовити порушення функцій мозку.

Висока концентрація глюкози в циркулюючій крові стимулює секрецію b-клітинами підшлункової залози
інсуліну, який підвищує проникність глюкози через клітинні мембрани скелетних м'язів, жирової
тканини.
У клітинах інсулін стимулює утилізацію глюкози різними шляхами:
А. У печінці й м'язах синтезується глікоген (інсулін індукує синтез глюкокінази печінки, активує
гексокіназу і глікогенсинтазу).
Б. У жировій тканині й печінці глюкоза перетворюється в жирні кислоти, які утворюють тканинні резерви
у вигляді тригліцеридів жирової клітковини.
В. Для всіх органів і тканин у період травлення й абсорбції катаболізм глюкози служить основним
джерелом енергії. Посилюються гліколіз і аеробний розпад глюкози до СО 2 і Н2О.

При припиненні надходження вуглеводів їжі концентрація глюкози в крові протягом декількох днів
майже не знижується завдяки двом процесам: розпаду глікогену печінки і глюконеогенезу. Зменшення
концентрації глюкози в крові до нижньої межі норми ініціює виділення підшлунковою залозою
глюкагону, який активує фосфорилазу печінки. Зростають розпад глікогену і вихід глюкози в кров.
Розпад глікогену печінки підтримує нормальний рівень глюкози в крові не більше 24 год, але вже через
5-6 год після прийому їжі починається повільне підвищення глюконеогенезу із амінокислот і гліцерину, а
через 24 год глюконеогенез перебігає з максимальною активністю. Разом із глюкагоном, який активує
ферменти глюконеогенезу, включаються глюкокортикоїди, які стимулюють синтез ферментів
глюконеогенезу в печінці й посилюють розпад білків у інших тканинах, що забезпечує процес глюконео-
генезу субстратами. Внаслідок низького відношення в крові інсулін/глюкагон під час голодування
глюкоза не захоплюється печінкою, скелетними м'язами, міокардом, жировою тканиною
Процеси що збільшують кількість глюкози
1)реабсорбція глюкози в кишечнику, мобілізація глікогену печінки, глюкоеногенез
Процеси що зменшують глюкозу
-окиснення глюкози в мязах і мозку, синтез глікогену в печінці і мязах, Ліпргенез в жировій тканині
Підвищена концентрація глюкози в крові (гіперглікемія) внаслідок споживання вуглеводної їжі (аліментарна
гіперглікемія) і внаслідок стресу (емоційна гіперглікемія) швидко знижується до норми. Стійка гіперглікемія може
розвинутись при цукровому діабеті, який виникає в результаті абсолютної чи відносної недостатності інсуліну. Інші
причини гіперглікемії – надлишкова секреція гормону росту, глюкокортикоїдів, іноді ураження ЦНС, порушення
мозкового кровообігу, захворювання печінки, підшлункової залози.
Коли концентрація глюкози в плазмі крові й клубочковому фільтраті перевищує 10 ммоль/л, реабсорбційна
здатність ниркових канальців стає недостатньою і певна кількість глюкози виділяється із сечею. Гіперглікемічна
глюкозурія спостерігається не тільки при цукровому діабеті, а й при всіх захворюваннях. Глюкозурія може бути і за
нормальної чи дещо підвищеної концентрації глюкози в плазмі крові, якщо виникає дефект мембранотранспортного
механізму в канальцях (ниркова глюкозурія). У даному випадку нирковий поріг знижений.
Гіпоглікемія виникає при таких патологічних станах:
1) надмірно високому вмісті інсуліну внаслідок пухлин чи гіперплазії клітин острівців підшлункової залози;
2) гіпофункції надниркових залоз;
3) гіпофункції гіпофіза;
4) багатьох типах злоякісних пухлин, локалізованих поза підшлунковою залозою;
5) тяжких ураженнях печінки, нервової системи, шлунка і кишечника;
6) у ранньому дитячому віці при спадкових порушеннях обміну вуглеводів – галактоземії, непереносимості
фруктози, деяких типах глікогенозів.
 Крім того, гіпоглікемію можуть спричиняти деякі ліки, споживання значної кількості алкоголю.
Найпоширенішими в клінічній практиці є гіпоглікемії, викликані надмірним введенням інсуліну хворим на цукровий
діабет, а також прийомом ряду інших лікарських середників. Гіпоглікемію, зумовлену надмірним введенням інсуліну
чи високою продукцією ендогенного інсуліну, діагностують шляхом визначення вмісту інсуліну. Симптоми
гіпоглікемії розвиваються, коли концентрація глюкози в плазмі крові стає нижчою 2,5 ммоль/л
33. Цукровий діабет – патологія обміну глюкози. Види цукрового діабету, причини, метаболічні
порушення, біохімічні критерії цукрового діабету. Представити та пояснити криву цукрового
навантаження.

Цукровий діабет – ендокринна хвороба, що характеризується генетично детермінованим абсолютним або відносним
дефіцитом гормону підшлункової залози інсуліну. В основі розвитку цукрового діабету лежить зниження продукції
інсуліну в α-клітинах острівкового (інсулярного) апарату підшлункової залози або нездатність відповідних клітинних
рецепторів реагувати на інсулін. Відповідно до зазначеного розрізняють:
– інсулінозалежний цукровий діабет (ІЗЦД), який розвивається внаслідок руйнування значної кількості (звичайно
більше 90 %) секретуючих інсулін α-клітин. Причиною деструкції α-клітин є генетично зумовлений автоімунний
процес. ІЗЦД складає 10-15 % всіх випадків цукрового діабету і проявляється гіперглікемією та схильністю до
кетонемії та кетоацидозу. Ця форма цукрового діабету розвивається звичайно в ранньому віці (до 30 років),
найчастіше у дітей та підлітків;
– інсулінонезалежний цукровий діабет (ІНЗЦД) – форма цукрового діабету, за якого у більшості хворих зберігаються
â-клітини в інсулярній частині підшлункової залози, але порушені специфічні реакції клітин на дію інсуліну або
регуляція його секреції під впливом збільшеної концентрації глюкози крові. ІНЗЦД розвивається звичайно у дорослих
(старше 30 років) та осіб похилоговіку і проявляється гіперглікемією та ожирінням.
Порушення вуглеводного обміну пов’язане з : - порушенням транспорту глюкози у м’язову та жирову тканини;
-пригніченням окислення глюкози при фосфорилюванні у зв’язку зі зниженням активності ферментів - гексокінази,
глюкокінази; -зниженням синтезу глікогену в печінці, внаслідок зниження активності глікогенсинтетази; -посиленням
глюконеогенезу (утворення глюкози з білків і жирів);
Внаслідок перерахованих вище процесів розвивається основний симптом цукрового діабету - гіперглікемія.
Основним з патогенних механізмів порушення вуглеводного обміну при цукровому діабеті є сповільнення швидкості
гексокіназної реакції, зумовлене зниженням проникності клітинних мембран і, отже, транспорту глюкози в клітини,
зокрема печінки. У хворих на цукровий діабет спостерігається активація глюконеогенезу, який пояснюється відносним
переважанням глюкокортикоїдів, що індукують синтез потрібних для цього ферментів.
Порушення жирового обміну у випадку дефіциту інсуліну характеризується зниженням утворення жиру з вуглеводів і
ресинтезу тригліцеридів з жирних кислот у жировій тканині. Посилення ліполізу і вихід жирних кислот з жирової
тканини пов’язані з відносним посиленням ліполітичного ефекту соматотропіну. Посилюється також окислення
жирних кислот у тканинах. Жирні кислоти у збільшеній кількості надходять у печінку, яка зберігає здатність до
синтезу тригліцеридів, що і створює передумови для відкладання ліпідів у печінці.
При цукровому діабеті відбувається посилене утворення в печінці і накопичення в організмі кетонових тіл (рис.8.). Це
пояснюється тим, що ацетил-КоА, який у великій кількості утворюється в процесі розщеплення жирних кислот, не
може повністю перетворитись на цитрат і утилізуватися в циклі Кребса, оскільки метаболічна потужність останнього
обмежена і введення в нього активної оцтової кислоти порушено. Крім цього, відбувається сповільнення ресинтезу
жирних кислот з ацетил-КоА, який є джерелом посиленного кетогенезу й синтезу холестерину. (бере участь глюкагон)
Порушення білкового обміну при цукровому діабеті проявляється не тільки пригніченням анаболічних процесів, а й
посиленням катаболізму білків з використанням амінокислот для утворення вуглеводів (глюконеогенезу).
Сповільнення синтезу білків та прискорення глюконеогенезу спричинюють негативний азотистий баланс. У зв’язку з
порушенням білкового обміну пригнічуються пластичні процеси, загоювання ран, утворення антитіл.
Бх маркери - гіперглікемія, глюкозурія, кетонові тіла в крові та сечі, білок в крові та сечі, глікозильований гемоглобін,
с-пептид
34. Пентозофосфатний шлях (ПФШ) окиснення глюкози: схема процесу та біологічне значення.
Характеристика вроджених ензимопатій ПФШ. Фавізм.

ПФШ - це альтернативний механізм метаболізму глюкози, внаслідок функціонування якого утворюється не АТФ, а
зовсім іншій тип метаболічної енергії, а саме - відновлений НАДФ (НАДФН2). В подальшому НАДФН
використовується у різноманітних синтетичних реакціях, наприклад при синтезі жирних кислот, стероїдів. Крім
генерації НАДФН2, пентозофосфатний шлях є постачальником пентоз, необхідних для синтезу нуклеотидів ДНК та
РНК
Ферменти локалізовані в цитоплазмі клітин
6 глюкозо-6-фосфат + 12 НАДФ+ + 7 Н2О 5 глюкозо-6-фосфат + Фн + 2 НАДФН + 6СО2
У результаті ПШФ 1 з 6ти молекул гл-6-ф повністю окиснюється у игляді СО2 і акумуляцією відновлювальних
еквівалентів (12 атомів Н) у вигляді НАДФн
1 стадія-окислювальна в ході якої активована молекула глюкози (6 молекул глюкозо -6-
фосфату)дегідрується та декарбоксилюється з утв.фосфорилованої пентози-рибулозо-5-фосфату(6
молекул)на відміну від гліколізу ,акцептором водню в реакціях дегідрування є надф.
2 стадія-стадія ізомерних перетворень,в ході яких рибулозо-5-фосфат (6 молекул)знову
перетворюється на глюкозо -6-фосфат (5 молекул)
Схема
1стадія - Глюкозо-6-фосфат > (Глюкозо-6-фосфатдегідрогеназа НАДФ) > 6-фосфоглюконо-δ-лактон
> (6-фосфоглюконолактоназа +H2O) > 6-фосфоглюконат
>(6-фосфоглюконатдегідрогеназа +НАДФ -СО2)> Рибулозо-5-фосфат
2 стадія -
1)> (Рибулозо-5-фосфатізомераза)> рибозо-5-фосфат (2мол)
2)> (Рибулозо-5-фосфатепімераза)> Ксилулозо-5-фосфат (4мол)
Далі Ксилулозо-5-фосфат (2мол) + рибозо-5-фосфат (2мол) >>>( Транскетолаза)>>> 2 Гілцеральдегід-3-фосфат +
Седогептулозо-7-фосфат
Далі 2 Гілцеральдегід-3-фосфат + 2 Седогептулозо-7-фосфат>>> Трансальдолаза>>> 2 Еритрозо-4-фосфат + 2
Фруктозо-6-фосфат
Далі 2 Ксилулозо-5-фосфат + 2 Еритрозо-4-фосфат>>> Транскетолаза >>> 2 Гілцеральдегід-3-фосфат+ 2 Фруктозо-6-
фосфат
Далі - ізомеризація (фосфогексоізомераза)
Пентозофосфатний шлях окислення глюкози має важливе фізіологічне значення для функціонування інших
анаболічних (біосинтетичних) механізмів, а саме:
1) за рахунок функціонування пентозофосфатного шляху метаболізму глю-кози в організмі утворюється приблизно
половина пулу НАДФН (решта — в результаті дії НАДФ-залежних ізоцитратдегідрогенази та малатдегідрогенази),
що використовується у відновлювальних синтезах жирних кислот та стероїдів;
2) пентозо-фосфатний шлях є постачальником рибозо-5-фосфату, якийвикористовується для утворення нуклеотидів
нуклеїнових кислот ДНК та РНК, коферментних біомолекул НАД (НАДФ), ФАД, АТФ, КоА, циклічних нуклеотидів.
Реакції пентозофосфатного шляху найбільш активно перебігають у тканинах із вираженим анаболізмом, у клітинах
яких найбільш інтенсивно відбуваються синтези ліпідів, вільних нуклеотидів та нуклеїнових кислот — у жировій
тканині, печінці, молочній залозі в період лактації, корі надниркових залоз, сім’яниках. При циклічному
функціонуванні пентозофосфатного шляху основним продуктом усього процесу є саме генерація НАДФН
3) пентозофосфатний шлях активно функціонує в еритроцитах людини. Біологічне значення функціонування ПФЦ у
цих клітинах полягає в генерації НАДФН, що необхідний для протидії перекисному окисленню ненасичених жирних
кислот фосфоліпідів еритроцитарних мембран, тобто для попередження гемоліз у еритроцитів

Фавізм - спадкова гемолітична анемія при недостатності ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ) у

зв'язку з вживанням в їжу або вдиханням квіткового пилку кінських бобів.
ЕТІОЛОГІЯ
В основі захворювання - недостатність в еритроцитах ферменту глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (Г-6-ФДГ). Хворіють
діти до 15 років, в основному хлопчики до 15 років, носії патологічної хромосоми X.
ПАТОГЕНЕЗ
Бобові зерна ведуть до зменшення концентрації відновленого глутатіону в еритроцитах. Дефіцит Г-6-ФДГ призводить
до лізису еритроцитів. При цьому має бути поєднання дефіциту Г-6-ФДГ і порушення токсину бобів.
Патологічна анатомія
35. Метаболічні шляхи перетворення фруктози та галактози; спадкові ензимопатії їх обміну.

Шляхом гліколізу розщеплюється не тільки глюкоза, а й інші моносахариди – фруктоза, галактоза,

маноза. У першій реакції моносахариди фосфорилюються через взаємодію з АТФ, а далі по-різному
перетворюються в проміжні продукти гліколізу.

Фосфорилювання фруктози каталізують два ферменти – гексокіназа і фруктокіназа. Неспецифічна

гексокіназа, яка діє на більшість гексоз, перетворює фруктозу у фруктозо-6-фосфат:

Гексокіназа має низьку спорідненість із фруктозою, тому цим шляхом фосфорилюється незначна її
кількість.

Фермент печінки фруктокіназа каталізує фосфорилювання фруктози за першим атомом вуглецю:

Фруктозо-1-фосфат, на відміну від фруктозо-6-фосфату, не перетворюється у фруктозо-1,6-дифосфат,

а відразу розщеплюється на 2 тріози – діоксіацетонфосфат і гліцеральдегід. Реакцію каталізує
альдолаза фруктозо-1-фосфату. Гліцеральдегід фосфорилюється при взаємодії з АТФ під дією
тріозокінази і таким чином обидві тріози переходять на шлях гліколізу. Оскільки перетворення фруктози
в тріози здійснюється без участі двох регуляторних реакцій гліколізу (гексокіназної і
фосфофруктокіназної), які обмежують швидкість процесу, катаболізм фруктози відбувається значно
швидше, ніж глюкози.

а) непереносимість фруктози — захворювання, молекулярною основою якого є уроджена недостатність

фруктозо-1 -фосфатальдолази, що спричиняє накопичення в тканинах фруктозо-1-фосфату, який є
інгібітором деяких ферментів вуглеводного обміну, зокрема фосфорилази глікогену. Патологія зазвичай
виявляється під час переходу від грудного годування дітей до їжі, що містить цукор і проявляється
фруктоземією, фруктозурією та тяжкою гіпоглікемією, яка розвиваються після споживання продуктів, що
містить фруктозу;

б) фруктоземія — патологія обміну фруктози, спричинена недостатністю фруктокінази. Ензимопатія

характеризується порушенням клітинної утилізації фруктози без суттєвих клінічних проявів.

Важливим субстратом енергеичного обміну є галактоза, яка надходить до рганізму людини переважно
у складі молочного цукру, що розчеплюється лактазою до галактози і глюкози. Галактоза включаються
в обмінні процеси шляхом їх перетворення на фосфорильовані ефіри глюкози або її метаболітів 
Галактоза включається в процес гліколізу складнішим порівняно з фруктозою шляхом
1)Фосфорилювання галактози за 1м вуглецем - ферм - галактокіназа
D-галактоза+АТФ= D-галактозо-1-фосфат+АДФ
2) Перетворення D-галактозо-1-фосфату в епімерну молекулу D-глюкозо-1-фосфату Бере участь УДФ-
глюкоза, яка використовується також для синтезу глікогену. Фермент печінки галактозо-1-фосфат-
уридилтрансфераза каталізує обмінну реакцію між галактозо-1-фосфатом і УДФ-глюкозою. Далі
залишок галактози в УДФ-галактозі під дією УДФгалактозо-4-епімерази переходить на залишок глюкози
(реакція епімеризації біля 4-го атому вуглецю). УДФ-глюкоза може знову взаємодіяти з галактозо-1-
фосфатом або перетворюватися на глюкозо-1-фосфат, чи використовуватися на синтез глікогену.

Спадковий дефект синтезу галактозо-1-фосфатуридилтрансферази проявляється природженою

ензимопатією — галактоземією. Внаслідок неспроможності біохімічних систем організму
перетворювати галактозу на глюкозу, у крові та внутрішніх органах хворих нагромаджується галактоза
та галактозо-1-фосфат, спостерігається тенденція до гіпоглікемії, спостерігається компенсаторна
мобілізація жирів, все це клінічно проявляється гепатомегалією, цирозом печінки, порушенням функцій
нирок, помутнінням кришталика, затримкою розумового розвитку.

Патологію виявляють у ранньому дитячому віці при споживанні молока, її розвиток може бути
сповільнений дотриманням певної дієти (виключення з харчового раціону продуктів, що містять
галактозу).
36. Катаболізм триацилгліцеролів в адипоцитах жирової тканини: послідовність реакцій,
механізми регуляції активності тригліцеридліпази. Нейрогуморальна регуляція ліполізу за
участю адреналіну, норадреналіну, глюкагону та інсуліну).

Ферментативний гідроліз (ліполіз) триацилгліцеролів в адипоцитах та інших клітинах, де накопичуються нейтральні

жири, є фізіологічним механізмом, шо має суттєве значення як постачальник хімічної енергії, особливо в умовах
вичерпання вуглеводних резервів та при стресових ситуаціях. Процес розщеплення триацилгліцеролів із вивільненням
жирних кислот, які виходять у кров, отримав назву мобілізації жирних кислот із жирової тканини.
Внутрішньоклітинний ліполіз триащиюііцеролів ( ГГ) здійснюється в декілька стадій, продуктами яких є
діацилгліцероли (дигліцериди - ДГ), моноаішлгліцероли (монопліцериди - МГ), гліцерол та вільні жирні кислоти:
СН2-О-С(=О)-R1
СН2-О-С(=О)-R2
СН2-О-С(=О)-R3
(+H2O + R3COOH) тригліцеролліпаза
(+H2O + R1COOH) дигліцеролліпаза
(+H2O + R2COOH) моногліцеролліпаза
Швидкість 2 і 3 значно перевищубть 1. Загальна швидість контролюється Е1

Вільні жирні кислоти (неетерифіковані жирні кислоти - НЕЖК) с субстратами окислення для клітин
багатьох тканин, зокрема міокарда, скелетної, гладенької мускулатури тощо, крім головного мозку.
Після надходження в плазму крові нерозчинні у водній фазі плазми крові високомолекулярні жирні
кислоти транспортуються у зв’язаній із сироватковим альбуміном молекулярній формі.

Молекулярна основа регуляції активності ТАГліпази адипоцитів є її ковалентна модифікація шляхом оберненого
фосфорилювання-дефосфорилювання. (фосфорильована - активна) Активація - цАмф залежна протеїнкінаха.
Адреналін та норадреналін — катехоламіни, що активують ліполіз у жировій тканині за рахунок стимуляції цАМФ-
залежного каскадною механізму регуляції активності ТГ-ліпази адипоцитів. Ліполітична дія цих гормонів реалізується
за умов фізіологічних (фізичне напруження, зниження температури навколишнього середовища) та психологічних
(страх, тривого) стресів, що супроводжуються вивільненням з мозкового шару наднирникових залоз адреналіну, а
також стимуляцією симпатичної нервової системи та вивільненням у синапсах нейронів норадреналіну, що
взаємодіють із адренергічними рецепторами мембран адипоцитів.
Глюкагон — панкреатичний гормон, що стимулює ліполітичну систему в жировій тканині за механізмом, подібним до
дії катехоламінів, тобто за рахунок підвищення в адипоцитах вмісту цАМФ, пов’язаного з активацією
аденілатциклази. Дія глюкагону проявляється в умовах зниження концентрації глюкози в крові через зменшення її
надходження з кишечника або посиленого використання в тканинах.
Інсулін гальмує процес ліполізу та вивільнення жирних кислот. Інгібіруюча дія інсуліну відносно ліполізу в
адипоцитах реалізується за рахунок двох біохімічних механізмів: а) зменшення концентрації цАМФ, що може бути
пов’язаним з активацією фосфодіестерази цАМФ; б) збільшення проникності мембран адипоцитів до піюкози
37. Реакції окиснення жирних кислот (β-окиснення); роль карнітину в транспорті жирних кислот в
мітохондрії. Енергетична вартість β-окиснення жирних кислот в клітинах.

Жирні кислоти надходять у клітини, перетворюються в активні форми – ацил-КоА, тобто сполуку залишку жирної
кислоти (ацилу) з коензимом А. За допомогою спеціального переносника – карнітину – ацильні групи проникають із
цитоплазми в мітохондрії.
Тут жирні кислоти зазнають ряду послідовних реакцій, які призводять до відщеплення від довгого вуглецевого
ланцюга фрагмента із двох вуглеців, а саме ацетил-КоА. Багаторазове повторення таких реакцій призводить до -
повного розпаду жирної кислоти до ацетил-КоА. Останній утилізується у циклі лимонної кислоти.
Реакція активації жирних кислот під дією ацил-КоА-синтетаз і за рахунок використання енергії АТФ
R-cooh+koa-sh+atp=r-co-s-koa+amp+p
Ферменти - окислення жирних кислот локалізовані всередині мітохондрій, але внутрішня мітохондріальна мембрана
непроникна для довголанцюгових ацильних похідних КоА. Тому на внутрішній мітохондріальній мембрані
функціонує спеціальна транспортна система, що включає аміноспирт карнітин, який бере участь у перенесенні
молекул ацил-КоА до мітохондріального матриксу.
(CH3)3N+-CH2- CH(ОН)-CH2-COOH
Транспортна функція карнітину реалізується за човниковим принципом
а) на зовнішній поверхні внутрішньої мітохондріальної мембрани за участю ферменту карнітин-ацштрансферази І
відбувається утворення ефіру ацил-карнітину:
ацил-S-KoA+ карнітин → ацилкарнітин + HS-KoA
б) транспортний білок карнітин-ацилкарнітин-транслоказа переносить ацилкарнітин через мембрану мітоходрій;
в) на внутрішній поверхні мембрани фермент карнітин- ацилтрансфераза IIрозщеплює ацилкарнітин у наступній
реакції:
ацилкарнітин + HS-KoA → ацил-S-KoA+ карнітин
Ацил-S-KoAвступає на шлях - окислення, а вільний карнітин виходить з мітохондрій і бере участь у транспортуванні
нової молекули жирної кислоти.

Ферментативні реакції - окислення жирних кислот

1. Дегідрування КоА-похідних жирних кислот за участю ФАД-залежного ферменту ацил-КоА-дегідрогенази.
R-CH2-CH2-CH2-C(=O)-S-KoA+ ФАД = R-CH2-CH=CH-C(=O)-S-KoA
У результаті реакції утворюється трансненасичене (в положеннях 2,3, або а, Р) КоА-похідне жирної кислоти:
2. Гідратація ненасиченого КоА-ацилу ферментом еноїл-КоА-гідратазою з утворенням спиртового похідного ацил-
КоА — 3-оксіацилу-КоА (-гідроксіацилу-КоА):
R-CH2-CH=CH-C(=O)-S-KoA+H2O= R-CH2-CH(OH)-CH2-C(=O)-S-KoA
3. Дегідрування оксипохідного ацил-КоА НАД-залежним ферментом 3-оксіацил-КоА-дегідрогеназою. Продукт реакції
— 3-кетоацил-КоА (-кетоацил-КоА):
R-CH2-CH(OH)-CH2-C(=O)-S-KoA + НАД = R-CH2-CH(=О)-CH2-C(=O)-S-KoA
4. Тіолітичне розщеплення 3-кетоацил-КоА за рахунок взаємодії з молекулою КоА при участі ферменту $-кетоацил-
КоА-тіолази. В результаті реакції утворюється молекула КоА-похідного жирної кислоти, скороченого на два вуглецеві
атоми, та ацетил-КоА:
R-CH2-CH(=О)-CH2-C(=O)-S-KoA + KoA-SH = R-ch2-c(o)-s-KoA + ch3--c(o)-s-KoA
У результаті одного циклу -окислення з молекули жирної кислоти вивільняється одна молекула ацетил-КоА і,
відповідно, вихідна молекула ацил-КоА скорочується на два вуглецевих атоми. Легко зрозуміти, що для повного
розщеплення до ацетил-КоА будь-якої молекули жирної кислоти з парною кількістю вуглецевих атомів () потрібно (/2
- 1) циклів -окислення.

1. У кожному циклі - окислення вивільняється одна молекула ацетил-КоА, окислення якої в циклі трикарбонових
кислот супроводжується утворенням 12 молекул АТФ. -Окислення пальмітату (див. вище) призводить до утворення 8
молекул ацетил-КоА, повне окислення яких до СО2 та Н2О дасть 96 (12x8) молекул АТФ.
2. У кожному циклі - окислення утворюються дві молекули відновлених коферментів — ФАДН2 та НАДН, які можуть
віддавати свої відновлювальні еквіваленти ланцюга електронного транспорту в мітохондріях, сприяючи генерації в
результаті окисного фосфорилювання 2 (ФАДН2) та З(НАДН), тобто сумарно 5 молекул АТФ. У разі повного
окислення пальмітату в 7 циклах -окислення за рахунок даного механізму утвориться 35 (5x7) молекул АТФ.
Враховуючи витрату 1 молекули АТФ на етапі активації жирної кислоти, загальна кількість молекул АТФ, що може
синтезуватися в умовах повного окислення до діоксиду вуглецю та води молекули пальмітату, дорівнює 130 (96+35-1).
38. Кетонові тіла. Реакції біосинтезу та утилізації кетонових тіл, фізіологічне значення.
Порушення обміну кетонових тіл за умов патології (цукровий діабет, голодування).

У печінці існує фізіологічно важливий шлях утилізації ацетил-КоА, що призводить до утворення молекул
альтернативного метаболічного палива, які використовуються в інших тканинах — так званих кетонових (ацетонових)
тілах. До кетонових тіл належать ацетоацетат,бета-гідроксибутират та ацетон.
Утворення кетонових тіл відбувається в цитозолі (початкові етапи) та мітохондріях гепагоцитів за рахунок таких
реакцій:
1. Конденсація двох молекул ацетил-КоА з утворення м ацетоацетнл-КоА. Реакція каталізується цитозольним
ферментом тіолазою.
СH3-C(O)-S-KoA+ СH3-C(O)-S-KoA = СH3-C(O)- СH2-C(O)-S-KoA + HS-KoA
2. Взаємодія ацетоацетил-КоА з новою молекулою ацетил-КоА з утворенням бета-гідрокси-бета-метил-глутарил-КоА
(бета-ГОМК). При утворенні кетонових тіл реакція відбувається в мітохондріях і каталізується ферментом бета-
ГОМК-синтетазою.
СH3-C(O)- СH2-C(O)-S-KoA + СH3-C(O)-S-KoA + H2O = COOH-CH2-C(CH3)(OH)-CH2-C(O)-S-КоА +НS-KoA
3. Розщеплення бета-гідрокс и - бета- метилглутарил-КоА мітохондріальним ферментом бета-ГОМК-ліазою з
утворенням ацето-ацетагу та ацетил-КоА.
COOH-CH2-C(CH3)(OH)-CH2-C(O)-S-КоА >>> CH3-C(O)-CH2-COOH +CH3-C(O)-S-KoA

Однак у гепатоцитах більша частина ацетил-КоА, що утворюється при окисленні вуглеводів, жирних
кислот, амінокислот і не використовується в цитратному циклі, вступає на шлях утворення кетонових
тіл
β-гідроксибутират утворюється з ацетоацетату шляхом відновленням НАД-залежною β-
гідроксибутиратдегідрогеназою
Ацетон у незначній кількості утворюється в крові з ацетоацетату, за рахунок неферментативного декарбоксилювання
останнього, або дії ферменту ацетоацетатдекарбоксилази
Після утворення в гепатоцитах кетонові тіла (переважно ацетоацетат) виходять у кров і
транспортуються в периферичні тканини, де вони виступають як важливі субстрати біологічного
окислення. Використанню ацетоацетату як субстрату метаболічного палива передує його активація з
утворенням ацетоацетил-КоА. Існує два ферментативні механізми генерації ацетоацетил-КоА в
гепатоцитах:
а) взаємодія ацетоацетату з сукциніл-КоА:
б) активація ацетоацетату за участю АТФ і КоА-SH
Біохімічною основою зростання вмісту кетонових тіл в умовах патології зменшення ступеня утилізації атецил-КоА в
циклі три карбонових кислот внаслідок порушення вуглеводного обміну
 ЦТК залежить від наявності в клітині достатньої кількості оксалоацетату, необхідного для утворення цитрату. Своєю
чергою, утворення оксалоацетату, необхідного для нормального функціонування ЦТК, залежить від кількості
пірувату, основним постачальником якого є гліколітичне розщеплення глюкози. В умовах зменшеного надходження в
клітину глюкози (при ЦД) оксалоацетат спрямовується на шлях глюконеогенезу (на рисунку відображено пунктирною
стрілкою) і стає недосяжним для взаємодії з ацетил-КоА в цитратсинтетазній реакції. У зазначених метаболічних
умовах ацетил-КоА значною мірою використовується для синтезу кетонових тіл (пунктирна стрілка). Сприяє
накопиченню в клітинах ацетил-КоА також його під- вищене утворення при β-окисленні жирних кислот за рахунок
стимуляції в умовах глюкозного голодування ліполізу в жировій тканині.
39. Біосинтез вищих жирних кислот: реакції біосинтезу насичених жирних кислот (пальмітату) та
регуляція процесу.

Після акцептування ацилтранспортуючим білком ацетильного й малонільного радикалів

формування ланцюга вищої жирної кислоти проходить у декілька етапів
Перший – перенесення ацетильного радикалу, зв’язаного з SH-групою цистеїну, на малонільний радикал, зв’язаний з
SH-групою фосфопантетеїну, з утворенням ацетоацетильного радикалу, що зв’язаний з SH-групою фосфопантетеїну.
Ця реакція конденсації каталізується 3-кетоацил-ацилтранспортуючий протеїнcинтазою У результаті реакції
утворюється ацетоацетил
ACP<
1-S-C(O)-CH3
2-фн- S-C(O)-CH2-COOH
>
ACP<
1-SH
2-фн- S-C(O)-CH2-CO-ch3
+CO2
Другий – відновлення карбонільної групи в молекулі ацетоацетил- ацилтранспортуючий протеїн з утворенням
3гідроксибутирил-ацилтранспортуючий протеїн. Реакція каталізується НАДФН-залежною протеїн-редуктазою 3-
кетоацил-ацилтранспортуючий .
+НАДФН+Н+ =
ACP<
1-SH
2-фн- S-C(O)-CH2-CH(OH)-ch3
Третій – дегідратація 3-гідроксибутирильного радикалу за участю 3гідроксиацил-ацилтранспортуючий протеїн-
дегідратази. Продукт реакції — ненасичене похідне масляної кислоти, подвійний зв’язок в якому розміщений між 2-м
і 3-м атомами вуглецю та має трансконфігурацію – транс-бутеноїл-2-ацилтранспортуючий протеїн.
-H2O=
ACP<
1-SH
2-фн- S-C(O)-C(Hвниз)=C(Hвверх)-ch3
Четвертий – відновлення транс-бутеноїл-2-ацилтранспортуючий подвійного зв’язку в молекулі протеїн за участю
еноїл-ацилтранспортуючий протеїн-редуктази
+НАДФН
ACP<
1-SH
2-фн- S-C(O)-CН2-CН2-ch3
У результаті розглянутої послідовності чотирьох реакцій двовуглецевий ацетильний радикал (С2) перетворюється на
чотиривуглецевий бутирильний радикал (С4) Для продовження процесу елонгації вуглеводневих радикалів необхідне
приведення ензимної системи синтетази жирних кислот у вихідний стан [197, 224, 269]. Це досягається шляхом
перенесенням бутирилу від SHгрупи фосфопантетеїну на SH-групу цистеїну та приєднанням до SH-групи
фосфопантетеїну, що звільнилася, нового залишку малонілу.
У подальшому починається новий цикл реакцій, що полягають у видовженні вуглеводневого радикала карбонової
кислоти ще на один двовуглецевий фрагмент.

Регуляція біосинтезу насичених жирних кислот

Існують два пункти регуляції синтезу вищих насичених жирних кислот в організмі людини:
1- Регуляція на рівні ацетил-КоА-карбоксилази.
- Шляхом алостеричної регуляції активності ацетил-КоА-карбоксилази позитивними та негативними модуляторами:
-Шляхом ковалентної модифікації ацетил-КоА-карбоксилази за рахунок її цАМФ-залежного фосфорилювання
(утворення неактивної форми ферменту) та дефосфорилювання (утворення активної форми ферменту).
- Шляхом зміни активності синтезу ацетил-КоА-карбоксилази:
2- Регуляція на рівні комплексу синтетази жирних кислот
Активність синтетазного комплексу (циклу Лінена) регулюється також як механізмами алостеричного контролю, так і
механізмами ферментної індукції.
Алостерична активація окремих ферментів мультиензимного комплексу здіиснюється за рахунок позитивного впливу
фосфорильованих моносахаридів.
40. Біосинтез триацилгліцеролів та фосфогліцеридів.

Триацилгліцероли (нейтральні жири) - ліпіди, що складають основну частину харчових ліпідів і в

найбільшій кількості представлені в адипоцитах жирової тканини, де вони виконують функцію резерву
метаболічного палива. Кількість нейтральних жирів в організмі дорослої людини масою 70 кг дорівнює в
середньому 10-15 кг. Крім жирової тканини, біосинтез триацилгліцеролів в обмеженій кількості
відбувається також в інших тканинах, зокрема печінці, кишечнику, молочній залозі в період лактації.
Метаболічними попередниками в біосинтезі триацилгліцеролів є активовані жирні кислоти (ацил-КоА)
та гліцерол-3-фосфат, що, у свою чергу, постачаються за рахунок окислення глюкози.

Ферментативні реакції синтезу триацилгліцеролів

1. Утворення активованої форми гліцсролу - гліцерол-3-фосфату (а-гліцерофосфату).

Цей процес може відбуватися за одним із двох механізмів:

1.1. Шляхом фосфорилування гліцеролу за участю ферменту гліцеролфосфокінази

Гліцерол+АТФ = гліцерол-3-фосфат+адф

1.2. Шляхом відновлення діоксіацетонфосфату - інтермедіату гліколітнчного розіцсшісшія глюкози.

Реакція каталізується НАДН-залежною гліцерол-3-фосфат-дегідрогеназою (а-
гліцерофосфатдегідрогеназою):

діоксиацетонфосфосфат + НАДН+Н+ = гліцерол-3-фосфат+ НАД

2. Ацилювання гліцерол-3-фосфату з утворенням фосфатидної к-ти (2 етапи)

2.1 Перше ацилювання (гліцерол-3-фосфатидилтрансфераза)
гліцерол-3-фосфат > (R1-Co-S-KoA)> 1-ацилгліцерол-3-фосфат
2.2 Друге ацилювання (1-ацилгліцерол-3-фосфатидилтрансфераза)
1-ацилгліцерол-3-фосфат >(R2-Co-S-KoA)> 1.2-диацилгліцерол-3-фосфат (фосфатидна к-та)
3.Гідроліз фосфатидної-к-ти за участю фосфатидфосфогідролази (+н2о)
=1,2 діацилгліцерол
4. Ацилювання 1.2-діацилгліцеролу. Ферм(діацилгліцеролацилтрансфераза)
>(R2-Co-S-KoA)>ТАГ

Гліцерофосфоліпіди (фосфогліцериди) - фосфатидилхолін, фосфатидил-етаноламін, фосфати

дилсерин і кардіол іній - належать до структурних ліпідів, що складають ліпідний матрикс біологічних
мембран. Це - складні ліпіди, побудовані на основі гліцеролу, тому перші етапи їх біосинтезу однакові з
розглянутими вище ферментативними реакціями утворення триацилгліцеролів, а саме:

Гліцерол > Гліцерол-З-фосфат > Фосфатидна кислота

Після утворення 1,2 діацилптіцеролу реакції синтезу триацилгліцеролів та фосфогліцеридів

дивергують.

У разі біосинтезу зазначених фосфогліцеридів до 1,2-діацилгліцеролу, що утворюється в результаті

гідролізу фосфатидної кислоти, приєднується гідрофільна головка, яка містить аміноспирт (холін або
етаноламін). Особливістю процесу є використання в реакції активованих форм аміноспиртів -
комплексів холіну (етаноламіну) з нуклеозиддифосфатом ЦДФ, які утворюються за рахунок таких
реакцій:

- активації холіну (етаноламіну) шляхом АТФ-залежного фосфорилування аміноспирту;

- взаємодії фосфохоліну (або фосфоетаноламіну) з нуклеозидтрифосфатом ЦТФ з утворенням ЦДФ-

холіну (ЦДФ-етаноламіну);

- При взаємодії ЦДФ-холіну (ЦДФ-етаноламіну) з 1,2-діацилгліцеролом утворюються фосфатидилхолін

або фосфатидилетаноламін.
41. Метаболізм сфінголіпідів. Генетичні аномалії обміну сфінголіпідів – сфінголіпідози.

Сфінголіпіди - складні ліпіди біологічних мембран, що побудовані на основі високомолекулярного

спирту сфінгозину. Ці ліпіди - сфінгомієліни та глікосфінголіпіди - в найбільшій кількості наявні у
структурах центральної та периферичної нервової системи, зокрема в мієлінових оболонках нервів.

CH3-(CH2)12-CH=CH-CH(OH)-CH(NH2)-CH2-OH

Для синтезу високомолекулярного аліфатичного аміноспирту сфінгозину використовуються

вуглеводневий радикал пальмітату й залишок амінокислоти ссрину. Реакція каталізується ферментом,
залежним від піридоксапьфосфату (вітаміну ВД s потребує дії НАДФН-залежної дегідрогенази;
дигідросфінгозин, що утворюється, окислюється до сфінгозину за участю специфічного флавопротеїну:
Цераміди є базовою молекулярною структурою всіх сфінголіпідів. Вони утворюються шляхом М-
ацилування аміногрупи сфінгозину певною високомолекулярною жирною кислотою:

Сфінгомієліни - молекулярні структури, що утворюються шляхом приєднання фосфохоліну до

церамідів, які містять у своєму складі залишки різних жирних кислот. Донором фосфохоліну є ЦДФ-
холін.

Катаболізм сфінголіпідів

Катаболізм сфінголіпідів здійснюється шляхом послідовного розщеплення їх молекул за участю

лізосомальних гідролаз.

1. Сфінгомієліни розщеплюються до цераміду та фосфохоліну за участю сфінгоміслінази:

2. Глікосфінголіпіди. Розщеплення глікосфінголіпідів починається із поступового

Найбільш поширеними є такі сфінголіпідози

Хвороба Німана - Піка: сфінголіпідоз, спричинений порушенням синтезу сфінгомієлінази, що

супроводжується накопиченням у головному мозку, селезінці та печінці хворих сфінгомієліну. Хвороба
призводить до затримки психічного розвитку та смерті в ранньому дитячому віці.

Хвороба Тея - Сакса - генетична хвороба, спричинена дефектом у синтезі N-ацетил-гексозамінідази,

що відщеплює термінальний N-ацетилгалак тозамін від гангліозиду G М2, який в аномальних кількостях
накопичується в головному мозку. Хвороба проявляється затримкою розумового розвитку, сліпотою,
неврологічними розладами, макроцефалією; смерть хворих дітей звичайно настає у віці 3-4 років.

Хвороба Гоше (глюкоцереброзидний ліпідоз) - сфінголіпідоз, генетичний дефект при якому полягає в
недостатньому синтезі глюкоцереброзидази - ферменту, що відщеплює залишок глюкози від молекул
глюкоцереброзидів, які накопичуються в ретикулоендотеліальній системі.
42. Біосинтез холестерину: схема реакцій, регуляція синтезу холестерину. Шляхи біотрансформації
холестерину: етерифікація; утворення жовчних кислот, стероїдних гормонів, вітаміну D3.

Холестерин - стероїд, що виконує важливі структурні та регуляторні функції, входячи до складу біомембран та
виступаючи попередником у синтезі фізіологічно активних сполук різних класів.
Фонд холестерину в печінці, який може використовуватися на синтез жовчних кислот, включатися в
мембрани гепатоцитів, секретуватися в жовч, а далі в кишечник, попадати в кров у складі ліпопротеїнів
і переноситися до позапечінкових органів.
Біосинтез холестерину відбувається в цитозолі клітин і його перші етапи полягають в утворенні з
ацетил-КоА з Р-гідрокси-Р-метилглутарил-КоА (Р-ГОМК) за механізмом:
2ацетил-коа >ацетоацетил-коа> бГОМК
При спрямованості процесу в бік біосинтезу кетонових тілβ-ГОМКрозщеплюється мітохондріальною ліазою з
утворенням ацетоацетату. Вразі вступу β-ГОМК на метаболічний шлях біосинтезу холестерину відбувається синтез
холестерину.
1. Відновлення β-ГОМК з утворенням мевалонової кислоти. Реакція каталізується НАДФН-залежною β-ГОМК-
редуктазою:
COOH-CH2-C(CH3)(OH)-CH2-C(O)-S-КоА + НАДФН = COOH-CH2-C(CH3)(OH)-CH2-Ch2-oh +НАДФ+ KoASH
Схема
Ацетил-КоА + Ацетил-КоА
Ацетоацетил-КоА (збоку стрілки вниз + Ацетил-КоА - koa-sh)
β- ГОМК (2НАДФН+Н -НАДФ - koa-sh)
Мевалонат (3АТФ -3АДФ -со2)
Ізопентеніл
Диметилаліл
Гераніл
Фарнезил
Сквален
Ланостерин
Холестерин
Лімітуючим етапом у процесі біосин- тезу холестерину є реакція утворення мевалонату з β-ГОМК, що каталізується β-
ГОМК-редуктазою. Гальмування швид- кості процесу здійснюється за принципом негативного зворотного зв’язку,
коли нако- пичення кінцевого продукту анаболічного шляху — холестерину зменшує швидкість його утворення.
Інгібітором ферменту є холестерин або холестериновмісний ліпопротеїн ЛПНЩ (див. нижче). Відповідно до таких
механізмів, споживання холестерину з їжею гальмує його утворення в печінці, а безхолестеринова дієта, навпаки,
активує ендогенний синтез холестерину в гепатоцитах.
Молекулярні механізми регуляції β-ГОМК-редуктазної реакції включають у себе як ковалентну модифікацію
ферменту (фосфорильованаформа — неактивна, а дефосфорильована — активна), так і вплив біохімічних модуляторів
на швид- кість синтезу (ферментна індукція) або деградацію ферменту. Інсулін та гормони щитовидної залози
збільшують активність β-ГОМК- редуктази, а глюкагон та глюкокортикоїди — зменшують.
Етерифікація холестерину Переважна частина холестерину тканин і близько 65 % холестерину плазми етерифіковано
вищими жирними кислотами в положенні С-3. Синтез ефірів холестерину в плазмі крові та в клітинах відбувається за
різними механізмами. 1. Зовнішньоклітинна етерифікація холестерину здійснюється ферментом лецитин
(фосфатидилхолін)-холестерин-ацилтрансферазою (ЛХАТ) плазми. ЛХАТ каталізує реакцію перенесення ацильного
залишку з 2-го (β-) положення фосфатидилхоліну на гідроксильну групу холестерину: холестерол + фосфатидилхолін
> холестерол-ефір + лізофосфатидилхолін
2. Внутрішньоклітинна етерифікація холестерину перебігає за участю ацил- КоА-холестерин-ацилтрансферази
(АХАТ): холестерол + ацил-КоА > холестерол-ефір + KoA-SH

У гепатоцитах холестерин перетворюється нажовчні кислоти — важливі ком- поненти жовчі, що беруть участь у
перетравленні харчових жирів у кишечнику людини і тварин. Жовчні кислоти є гідроксильова- ними похідними
холанової кислоти; до них належать такі сполуки: холева (3,7,12-триоксихоланова), дезоксихо- лева (3,12-
діоксихоланова), хенодез- оксихолева (3,7-діоксихоланова) та літохолева (3-оксихоланова) кислоти
Першим етапом у біосинтезіжовч- них кислот є 7α-гідроксилювання холестерину, що каталізується фер- ментом
мембран ендоплазматичного ретикулума 7α-гідроксилазою, який є однією з ізоформ цитохрому Р-450 та функціонує за
участю НАДФН, кисню та вітаміну С (аскорбінової кислоти)
Після утворення 7α-гідроксихолестеролу шлях біосинтезу жовчних кислот дихотомічно розгалужується: одна з гілок
веде до утворення холевої кислоти друга — хенодезоксихолевої. Ці сполуки надходять із гепатоцитів у жовчні капі-
ляри і депонуюються вжовчному міхурі, надходячи з нього до порожнини дванад- цятипалої кишки. При дії ферментів
мікроорганізмів, що містяться в кишечнику, утворюються вторинніжовчні кислоти — дезоксихолева та літохолева

Стероїдні гормони містять у своєму складі 21 (кортикоїди, прогестерон) і менше (19 — андрогени, 18 — естрогени)
атомів вуглецю, тому їх утворення з С27-стероїду холестерину включає, крімокисного гідроксилювання, і
розщеплення вуглеводневого бічного ланцюга, реакції окислення, відновлення та ізомеризації.
Першим етапом на шляху синтезу з холестерину стероїдних гормонів надниркових залоз (кортикостероїдів) є
утворення С21-стероїду прегненолону — безпосереднього попередника прогестагену прогестерону (С21), який у
клітинах надниркових залоз перетворюється на кортикостероїди (С21): глюкокортикоїд кортизол та мінералокортикоїд
альдостерон. Гормони чоловічих та жіночих статевих залоз також утворюються з холесте- рину через стадію
прегненолону та прогестерону

Біосинтез вітаміну D3 . Перетворення холестерину у вітамін D3 — холекальциферол — потребує роз- щеплення кільця
циклопентанпергідрофенантрену з утворенням провітаміну D3 , який підлягає реакціям окисного гідроксилювання з
утворенням біологічно актив- ної форми вітаміну — 1,25-дигідроксихолекальциферолу (кальцитріолу
43. Ліпопротеїни плазми крові: ліпідний та білковий (апопротеїни) склад. Гіпер-ліпопротеїнемії.
Атеросклероз: визначення, причини, прояви, наслідки.

За своєю молекулярною будовою ліпопротеїни плазми крові — це кулеподібні структури — міцели, всередині яких
міститься гідрофобна ліпідна серцевина (ядро), що складається переважно з триацилгліцеролів та ефірів холестерину.
Гідрофобне ядро вкрите шаром полярних амфіпатичних фосфоліпідів, периферичних та інтегральних білків
Основні класи ліпопротеїнів плазми крові:
– хіломікрони (ХМ);
– ліпопротеїни дуже низької щільності (ЛПДНЩ), або пре-β-ліпопротеїни;
– ліпопротеїни проміжної щільності (ЛППЩ);
– ліпопротеїни низької щільності (ЛПНЩ), або β-ліпопротеїни;
– ліпопротеїни високої щільності (ЛПВЩ), або α-ліпопротеїни.
Окремі класи ліпопротеїнів розрізняються також за складом білків, що входять до них. Білки, які входять до складу
ліпопротеїнів плазми крові людини, отримали назву аполіпопротеїнів. Ліпопротеїни певних класів (ЛП) містять у собі
різні кількості окремихфракцій ліпідів крові — триацилгліцеролів (ТГ), вільного (Хв ) та етерифікованого (Хе )
холестерину, фосфоліпідів
Хіломікрони — ліпопротеїни, що утворюються в слизовій оболонці тонкої киш- ки після внутрішньоклітинного
ресинтезу триацилгліцеролів. Вони є молеку- лярною формою, в якій нейтральніжири та холестерин надходять із
ентероцитів у кров через систему лімфатичних судин.
ЛПДНЩ — ліпопротеїни, що також містять значну кількість нейтральних жирів. ЛПДНЩсинтезуються в гепатоцитах
і є основною молекулярною формою, в якій триацилгліцероли виходять із печінки у кров та транспортуються в інші
органи. Деяка кількість ЛПДНЩ утворюється, подібно до хіломікронів, в енте- роцитах під час перетравлення
харчових ліпідів і з кишечника надходить у кров.
ЛПНЩ — ліпопротеїни, що утворюються з ЛППЩ (ремнантів ЛПДНЩ) під дієї печінкової ліпази, значно меншу
кількість триацилгліцеролів і відрізняються складом апопротеїнів. Разом з тим, до складу ЛПНЩ входить найбільша
кількість холестерину (здебільшого в етерифікованій формі), і вони є основним класом ліпопротеїнів плазми крові
людини, що переносять холестерин.
ЛПВЩ — ліпопротеїни, що утворюються в печінці й, частково, у тонкій кишці у вигляді бішарових ліпідних дисків,
що складаються, переважно, з фосфоліпідів, вільного холестерину та апобілків. Подібно до ЛПНЩ, ЛПВЩ здатні до
активного обміну свого холестерину з холестерином, що входить до складу біомембран. При цьому виникають
протилежно спрямовані потоки холестерину: тоді як ЛПНЩ постачають холестерин у клітинні мембрани, ЛПВЩ,
навпаки, — витягують на себе мембранний холестерин.
Гіперліпопротеїнемія — клініко-біохімічний синдром, при якому в плазмі крові людини спостерігається підвищення
(порівняно з нормою для певної попу- ляції) концентрації певних класів ліпопротеїнів, а також триацилгліцеролів та
холестерину. За механізмом походження виділяють: – первинні(спадкові)гіперліпопротеїнемії, тобто такі, що
спричинені генетич- ними дефектами в синтезі певних ферментів обміну ліпідів крові (зокрема, ліпопротеїнліпази,
холестерол-ацилтрансферази) або неферментних білків — порушеннями в синтезі певних апопротеїнів, рецепторів для
апобілків та ліпопро- теїнів (зокрема ЛПНЩ); – вторинні(набуті)гіперліпопротеїнемії— гіперліпопротеїнемії, що
розвива- ються внаслідок певних хвороб внутрішніх органів (гепатит, цироз печінки, неф- роз), ендокринопатій
(порушення функції щитовидноїзалози, статевих залоз, цук- ровий діабет), дії пошкоджуючих факторів середовища
(хронічний алкоголізм).
Атеросклероз — хвороба, головним проявом якої є відкладання в судинних стінках ліпідних утворень — “бляшок”,
основними біохімічними компонентами яких є холестерин та його ефіри. Навкруги ліпідних бляшок в інтимі судин
виникає клітинна реакція, що включає в себе утворення фіброзної тканини та проліфе- рацію гладенько-м’язових
клітин. Атеросклеротичні бляшки спричиняють зву- ження кровоносних судин, посиленне згортання крові в ділянках
їх локалізації та, як результат, порушення кровопостачання відповідних органів і тканин. Як наслідок атеросклерозу
розвиваються ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда й порушення церебрального кровообігу, що стають важливою
причиною смерті людей дорослого та похилого віку.
44. Патології ліпідного обміну при атеросклерозі, ожирінні, цукровому діабеті. Процеси
пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту. Оксидативний стрес.

Атеросклероз — хвороба, головним проявом якої є відкладання в судинних стінках ліпідних утворень — “бляшок”,
основними біохімічними компонентами яких є холестерин та його ефіри. Навкруги ліпідних бляшок в інтимі судин
виникає клітинна реакція, що включає в себе утворення фіброзної тканини та проліферацію гладенько-м’язових
клітин. Атеросклеротичні бляшки спричиняють звуження кровоносних судин, посиленне згортання крові в ділянках їх
локалізації та, як результат, порушення кровопостачання відповідних органів і тканин.
Проте гіперхолестеринемія сама по собі є необхідним, але недостатнім фактором для розвитку атеросклерозу.
Критичним фактором у прояві захворювання є розвиток процесу накопичення холестерину в інтимі судин, який
залежить від співвідношення процесів надходження стеролу в судинну стінку та його зворотного виходу в плазму
крові. Як уже зазначалось, різні класи ліпопротеїнів плазми по-різному впливають на цей процес: ЛПНЩ сприяють
проникненню в клітини кровоносних судин холестерину, тоді як ЛПВЩ протидіють цьому процесу, у зв’язку з чим
ЛПНЩ отримали назву атерогенних, а ЛПВЩ — антиатерогенних ліпопротеїнів. Таким чином, співвідношення
ЛПНЩ/ЛПВЩ має значення “фактора ризику” для розвитку атеросклерозу: найбільша вірогідність розвитку
захворюва
Ожиріння Ожиріння — стан, що характеризується надмірним накопиченням у жировій тканині триацилгліцеролів.
При ожиріннізбільшується кількість жирових клітин (адипоцитів) або їх розмір. Загальна маса нейтральних жирів в
організмі людини за умов ожиріння може досягати значних кількостей. Порушення ліпідного обміну, що відбувається
при ожирінні, часто поєднуються з наявністю у хворого атеросклерозу та/або цукрового діабету. Ожиріння
розвивається внаслідок перевищення надходження та біосинтезу в тканинах нейтральних жирів (та інших біомолекул,
які можуть перетворюватися в жири) над реальними енергетичними потребами організму в цих видах метаболічного
палива. Найбільш несприятливе значення для розвитку ожиріння має постійне надмірне надходження з продуктами
харчування вуглеводів (особливо глюкози та фруктози) в кількостях, більших за ті, що безпосередньо окислюються в
клітинах і можуть депонуватися у вигляді резервів глікогену Підвищене перетворення простих вуглеводів та продуктів
їх метаболізму в ліпіди (ліпогенез) відбувається внаслідок дії таких біохімічних факторів: а) можливості активації
синтезу вищихжирних кислот з ацетил-КоА, що утво- рюється з глюкози як продукт окислювального
декарбоксилювання пірувату; б) використання у реакціях синтезужирних кислот відновленого НАДФ, одним з
головних джерел якого є пентозофосфатний цикл окислення глюкози; в) використання в жировій тканині
гліколітичного діоксіацетонфосфату як попередника в біосинтезі триацилгліцеролів.
Цукровий діабет - патологія, що первинно пов’язана з порушеннями вуглеводного обміну. Дійсно, найбільш
характерним біохімічним проявом різних типів цукрового діабету в клініці є гіперглікемія (гіперглюкоземія), яка
розвивається внаслідок втрати специфічного впливу інсуліну на проникність клітинних мембран для глюкози. Але
метаболічні ефекти інсуліну розповсюджуються на багато аспектів обміну глюкози, ліпідів та амінокислот, у зв’язку з
чим цукровий діабет є хворобою, при якому відбуваються глибокі порушення не тільки вуглеводного, але й ліпідного
та білкового обмінів
При цьому спостерігаються:
1. Гіпертригліцеридемія, яку можна віднести до гіперліпопротеїнемій I типу, пов’язану із значною активацією синтезу
ЛПДНЩ в гепатоцитах
. 2. Значна стимуляція ліполізу в жировій тканині, що розвивається внаслідок послаблення гальмуючої дії інсуліну
відносно активації адреналіном та глюкагоном ТГ-ліпази адипоцитів.
3. Активація синтезу кетонових тіл, Розвиток кетозу (тобто кетонемії та кетонурії) може призводити до порушень у
функціонуванні буферних систем організму і розвитку кетоацидозу та діабетичної коми. 4. Зменшення концентрації
холестерину ЛПВЩ, що відіграє певну роль у розвитку атеросклерозу — часте ускладнення інсулінонезалежного
цукрового діабету в осіб похилого віку.
Ненасичені жирні кислоти окиснюються неферментативним шляхом за місцем подвійних зв'язків під дією
окиснювачів, наприклад пероксиду водню Н2О2, супероксидного радикалу О2•, гідроксильного радикалу ОН•,
вільних радикалів органічних сполук
Пероксидний радикал відновлюється до гідропероксиду жирної кислоти, а жирна кислота, окиснюючись, дає вільний
радикал, який знову взаємодіє з О2, утворюється пероксидний радикал і продовжується ланцюговий процес окиснення
все нових молекул жирних кислот. Активні форми кисню потрібні тільки для ініціації ланцюгового процесу окиснення
ненасичених жирних кислот, а далі весь час генеруються радикальні частинки і процес самопідтримується. Пероксиди
жирних кислот дуже нестабільні і розпадаються шляхом розриву -С-С- зв'язку, сусіднього із пероксидною групою.
При цьому утворюються коротші сполуки, які далі піддаються пероксидному окисненню. Кінцевим продуктом є
малоновий діальдегід.
Таким шляхом окиснюються як вільні жирні кислоти, так і залишки ненасичених жирних кислот у складі
фосфоліпідів, гліколіпідів. Процес називається пероксидним окисненням ліпідів (ПОЛ). Оскільки фосфоліпіди є
основними компонентами мембран, то ПОЛ зумовлює фрагментацію мембран, змінює конформацію ліпідів,
приводить до утворення ковалентних зшивань між молекулами ліпідів, між ліпідами і білками. Утворення пероксидів
ліпідів може спричинити окиснення мембранних білків. Таким чином, ПОЛ зумовлює різке пошкодження структури і
функцій мембран внутрішньоклітинних органел, плазматичної мембрани. Все це призводить до розвитку серйозних
незворотних змін, які зумовлюють загибель клітин. Із віком нагромадження пероксидів ліпідів прискорює старіння
організму.
Інактивація пероксидів ліпідів відбувається ферментативним шляхом (глутатіонпероксидазою) і неферментативно
вітамінами Е, С й іншими антиоксидантами. Глутатіонпероксидаза каталізує реакцію відновлення пероксидів жирних
кислот глутатіоном
Антиоксиданти типу вітаміну Е обривають ланцюгову реакцію пероксидного окиснення жирних кислот завдяки
здатності окиснюватись вільними радикалами жирних кислот, які при цьому відновлюються. Рівень ПОЛ може
зростати або внаслідок порушення механізмів інактивації (наприклад, при гіповітамінозах Е і С), або внаслідок
підвищеного утворення пероксидів ліпідів, коли антиоксидантні системи організму не можуть повністю їх
нейтралізувати. Інтенсивність ПОЛ посилюється при дії таких токсичних речовин, як чотирихлористий вуглець та
інші галогеновуглеводні, опроміненні.
45. Трансамінування амінокислот: хімізм реакції, будова коферентів, біологічне значення
трансамінування. Клініко-діагностичне значення визначення трансаміназ крові.

Трансамінування - реакції міжмолекулярної перенесення аміногрупи (NH2) від амінокислоти

на а-кетокислоту без проміжного утворення аміаку (глутамат + піруват =а-кетоглутарат + аланін)
Ферменти - амінотрансферази (трансамінази)
Амінотрансферази є складними білками-ферментами, простетичною групою в яких є коферментні форми вітаміну В6
(піридоксину, піридоксолу)
Альдегідна група ПАЛФ звязана з а-аміногрупою залишку лізину в активному центрі ферменту утворюючи шифову
основу. Під час каталізу ак витісняє а-аміногрупу лізину в шифовій основі і звязується з альдегідною групою ПАЛФ.
Відбувається переміщення подвійного звязку з наступний гідролізом проміжного продукту в результаті утв а-
ктокислота і піридоксиламінофосфат
cooh-ch(nh2)-R+ (6) (4 NH) (1-cho)(2-ch2-o-p)(5-ch)(6-oh) (ПАЛФ)
<>-H2O<>
(6) (4 NH) (1-ch=n-ch(cooh)-R)(2-ch2-o-p)(5-ch)(6-oh) (Альдінін
<>
(6) (4 NH) (1-ch2-n=c(cooh)-R)(2-ch2-o-p)(5-ch)(6-oh) (Кетінін)
<>+H2O<>
(6) (4 NH) (1-ch2-nh2)(2-ch2-o-p)(5-ch)(6-oh) (ПАМФ)
+ cooh-ch(=O)-R
Друга частина реакцій відбувається за таким самим механізмом, тільки у зворотньому напрямку:
з утворенням ПАЛФ і а-кето

Високі показники АЛТ визначають патологію в тих тканинах, в яких присутня дана трансаминаза. У клінічній
практиці головні причини того, що АЛТ підвищені, такі:
1. Гепатит і хвороби печінки, такі, як цироз печінки, жировий стеатогепатоз, рак та ін. При гепатитах типу
А,В,С,Д і Е (а також медикаментозному, спиртовому, алергічному) відбувається знищення величезної
кількості клітин печінки, у зв’язку з чим АЛТ з клітин печінки іммігрує в кров. При біохімічному тесті крові
на тлі розвитку гепатиту відзначається нарощування концентрації білірубіну. Показники ALT в крові
зростають відповідно до ступеня тяжкості захворювання.

2. Інфаркт міокарда, де зазначається відмирання зон серцевого м’яза. У момент виникнення патології в кров
надходить підвищена кількість АЛТ і АСТ.

3. Загальні патології серця, що супроводжуються деградацією серцевого м’яза. Патологія характеризується

зростанням рівня АЛТ в крові, що підтверджує присутність руйнівних процесів.

4. Травми з значним травмуванням м’язів, включаючи великі опіки.

5. Гострий панкреатит, який супроводжується запальними процесами в області підшлункової залози. При такій
патології зростає рівень АЛТ в крові.

Причини зростання АСТ у крові

Аспарагінова трансаминаза АСТ зростає при хворобах серця, печінки і підшлункової залози. Причини зростання
можуть бути різними:
1. Інфаркт міокарда — найпоширеніша причина зростання рівня АСТ у крові. При виникненні патології в крові
АСТ підвищується в десятки разів, а АЛТ тільки незначно змінюється.

2. Запальні хвороби серця — міокардит, ревматичний кардит, стану після тільки що перенесеної операції.

3. Серйозні руйнівні умови в печінці — вірусний гепатит, алкогольний, медикаментозний та алергічний,

токсичний гепатит, цироз печінки, рак печінки та подібні розлади, для діагностування якого беруться
печінкові проби.

4. Значні опіки і серйозні травми.

5. Гостра й запущена форма панкреатиту.

46. Види прямого та непрямого дезамінування вільних L-амінокислот в тканинах. Оксидази D- і L-
амінокислот. Механізм дії та значення глутаматдегідрогенази.

Дезамінування - це процес відщеплення а-аміногрупи від амінокислоти з утворенням вільного амоніаку.

Розрізняють 4 типи дезамінування - окисне, відновне, гідролітичне, внутрішньомолекулярне
1. Окисне - R-CH(NH2)-COOH +1/2O2 = R-C(=O)-COOH+NH3
2. Відновне - R-CH(NH2)-COOH +2Н = R-CН2-COOH +NH3
3.Гідролітичне - R-CH(NH2)-COOH +Н2О = R-CН(ОН)-COOH +NH3
4. Внутрішньомолекулярне - R-СН2-CH(NH2)-COOH > R-СН=CH-COOH + NH3
Реакції окиснювального дезамінуання каталізуються оксидазами аміноксилот які містяться в печінці та нирках. Це
складні флавопротеїни, що в якості кофермента містять фмн або фад, які виконують в цій реакції роль акцепторів 2х
електронів і протонів, які відщеплюються від ак. Оксидази Л-аміноксилот можуть вміщати як Фмн так і фад, аксидази
Д-ак лише фад .
R-CH(NH2)-COOH> (ФАД) = R-CH(=NH)-COOH> (+Н2О)> R-C(=O)-COOH + NH3
(ФАДН2+О2=Н2О2+ФАД)
У процесі окисного дезаінування утв Н2О2, який є токсичним для клітин бо ініціює процеси ліпоокисдаці.
Глутаматдгг - високоактивний при фізіологічних значеннях рН специфічний фермент , що каталізує
окислювальне дезамінування L-глутамінової кислоти. Кофермент - НАД (або НАДФ)
Це олігомерного фермент (молекулярна маса 312 000 Так), що складається з 6 субодиниць (молекулярна маса кожної
близько 52 000 Так), що виявляє свою основну активність тільки в мультімерной формі. При діссоцісціі цієї молекули
на субодиниці, що наступає легко в присутності НАДН2, ГТФ та деяких стероїдних гормонів, фермент втрачає свою
головну глутаматдегідрогеназную функцію, але набуває здатності дезамініровать ряд інших амінокислот.
Реакція включає анаеробну фазу дегідрірованія глутамінової кислоти з утворенням проміжного продукту -
іміноглутаровой кислоти - і спонтанний гідроліз останньої на аміак і а-кетоглутаровую кислоту
соон-ch(nh2)-ch2-ch2-cooh (nad) =
= cooh-c(=nh)-ch2-ch2-cooh (іміноглутамат) (+н2о)
= cooh-c(=О)-ch2-ch2-cooh
47. Декарбоксилювання L-амінокислот в організмі людини. Будова та механізм дії декарбоксилаз.
Фізіологічне значення утворених продуктів. Окиснення біогенних амінів.

Декарбоксилування - процес відщеплення карбоксильної групи ак у вигляді СО2. Продукт - біогенні аміни, мають
висок фізіологічну активність. Фермент - декарбоксилаза ак
Декарбоксилази ак скл з білкової частини (забезпеує специфічність дії) і простетичної групи - піридоксальфосфат,
який в процесі каталізу утв з ак шифові основи, як і під час трансамінування.
Найвідоміші біогенні аміни - глістамін, серотонін, у-аміномасляна к-та, дофамін утворюються відповідно з гістидину,
5-окситриптофану, глітамінової к-ти, діоксифенілаланіну.
Гістамін
(5) (2 N)(4 NH)(2=3)(5=1)(1-CH2-CH(NH2)-COOH (-co2) = (2 N)(4 NH)(2=3)(5=1)(1-CH2-CH2-NH2
ферм - специфічна декарбоксилаза
Біологічне значення -судиннорозшируювач, утв в області накопичення лейкоцитів, активує захист, бере участь у
секреції НСл в шлунку, медіатор болю.
Серотонін
((6))(5) (3 NH)(1=2) (1-CH2-CH(NH2)-COOH) (-co2) = ((6))(5) (3 NH)(1=2) (1-CH2-CH2-NH2)
ферм - декарбоксилаза ароматичних ак
біол знач - судинозвужувач, регулятор АТ, температури тіла, дихання, медіатор ЦНС
ГАМК
hooc- ch(nh2)-ch2-ch2-cooh = -nh2-ch2-ch2-ch2-cooh +CO2
ферм-глутаматдекарбоксилаза
біол роль - гальмівна дія в ЦНС, ліки при захворюваннях, ліки при епілепсії.
Дофамін
((6)) (2--CH2-CH(NH2)-COOH)(5-ОН)(6-ОН) = ((6)) (2--CH2-CH2-NH2)(5-ОН)(6-ОН)
ферм - декарбоксилаза ароматичних ак
біол-роль - підвищує АТ, збільшує діурез, підвищує синтез простагландинів,
Інактивація біогенних амінів відбувається в клітинах печінки під впливом ферментів моноаміонооксида. Це фад-
залежні ферменти, що локалізовані в мітохондріях і метаболізують аміни шляхом окисного здезамінування до
альдегідів
nh2-ch2-r (+фад) = NH=CH-R =(H20>NH3)=CHO-R
Альдегіди що утворюються зазнають подальшого окиснення до відповідних кислот, які далі метаболізують або
виводяться з організму із сечею.
Диаміни інактивуються ПАЛФ залежною діаміноокидазою в цитозолі
48. Шляхи утворення та знешкодження аміаку в організмі. Біосинтез сечовини: локаліказія циклу,
послідовність ферментних реакцій біосинтезу, генетичні аномалії ферментів циклу сечовини.

Основним джерелом утворення аміаку є метаболізм амінокислот, їх трансамінування з наступним окисним

дезамінуванням глутамінової кислоти ферментом глутаматдегідрогеназою. Аміак також утворюється при
дезамінуванні амідів, амінів, азотистих основ нуклеотидів.
АК, нуклеотиди, біогенні аміни, гниття білків >>> АМІАК
У головному мозку значна кількість аміаку утворюється при дезамінуванні АМФ ферментом аденозиндезаміназою,
при цьому утворюється інозинмонофосфат (ІМФ)
АМФ+Н2О=ІМФ+NH3
Певна кількість аміаку всмоктується в кров з кишечника, де він утворюється з азотвмісних сполук під впливом
ферментів мікрофлори.
Аміак є особливо токсичним для мозку, інші тканини є менш чутливими або нечутливими до аміаку.
Під впливом ферменту глутамінсинтетази в органах, де аміак утворюється, він взаємодіє з глутаміновою кислотою, в
результаті чого синтезується глутамін
cooh-ch(nh2)-ch2-ch2-cooh +nh3 + atp =
cooh-ch(nh2)-ch2-ch2-c(o)-nh2 + adp +h3po4
Найбільше глутаміну утворюється в мозку і м’язах. З цих та інших органів він легко проходить через клітинні
мембрани в кров, звідки захоплюється печінкою та нирками (рис. 2). У печінці під впливом ферменту глутамінази
відбувається гідроліз глутаміну до глутамату і вільного аміаку
cooh-ch(nh2)-ch2-ch2-c(o)-nh2 + H2O = cooh-ch(nh2)-ch2-ch2-cooh +nh3
Аміак знешкоджується у печінці шляхом синтезу сечовини. Аміак, що утворюється при цьому, екскретується з сечею
у формі іону амонію (NH4+). Це один із механізмів, за допомогою якого нирки підтримують сталість рН в організмі і
запобігають розвитку ацидозу.
При інтенсивній м’язовій роботі частина амінокислот може використовуватися як паливо, при цьому в процесі
метаболізму вони втрачають аміногрупу в реакціях трансамінування з a-кетоглутаровою кислотою. Утворюється
глутамінова кислота, яка дальше передає аміноазот на піруват і утворюється аланіну:
Глутамат + Піруват « a-кетоглутарат + аланін.
Аланін легко дифундує з м’язів в кров, переноситься в печінку, де піддається зворотньому трансамінуванню з
утворенням глутамату і пірувату. Піруват використовується у процесі глюконеогенезу, синтезується глюкоза, яка
транспортується назад у м’язи, а глутамат піддається окисному дезамінуванню під впливом глутаматдегідрогенази з
утворенням аміаку, який знешкоджується у циклі сечовини
Цикл сечовини починається і закінчується орнітином, складається з п’яти реакцій і вимагає 5 ферментів
1. Карбомоїлфосфатсинтаза
NH3+CO2+2ATP+H2O = NH2-C(=O)-O-(P) + 2ADP + H3PO4
2. Орнітин-карбомоїлфосфаттрансфераза (утв цитрулін)
+ NH2-(CH2)3-CH(NH2)-COOH = NH2-C(=O)-NH-(CH2)3-CH(NH2)-COOH + H3PO4
3. Акцептування другої аміногрупи шляхом взаємодії цитруліну з а-аспартатом (утв аргініносукцинат)
+ cooh-ch(nh2)-ch2-cooh +atp =
NH2-C(=N-(аспартат))-NH-(CH2)3-CH(NH2)-COOH + amp +h4p2o7
аргініносукцинатсинтаза
4. Розчеплення (Аргініносукцинатліаза)
NH2-C(=NН)-NH-(CH2)3-CH(NH2)-COOH + COOH-CH=CH-COOH
5. Гідроліз аргініну з утворенням сечовини та регенерацією орнітину
+Н2О = NH2-(CH2)3-CH(NH2)-COOH + NH2-C(=O)-NH2
Існують спадкові ензимопатії, спричинені повним або частковим дефектом утворення в печінці окремих ферментів
циклу сечовиноутворення. Найбільш важкими клінічними проявами характеризуються порушення синтезу
карбамоїлфосфатсинтетази та орнітинкарбамоїлтрансферази. Діти з такими генетичними дефектами страждають
вираженою енцефалопатією, прояви якої дещо послаблюються в умовах повного виключення споживання харчових
білків.
49. Обмін сірковмісних амінокислот. Схема біосинтезу та біологічна роль креатину і
креатинфосфату. Будова та біологічні функції глутатіону

Обмін цистеїну може відбуватися кількома шляхами. Окиснюючись, цистеїн перетворюється на цистеїнову кислоту:
при цьому сірка з двовалентної перетворюється на шестивалентну. Проміжними продуктами окиснення виступають
цистеїнсульфенова і цистеїнсульфінова кислоти (рис. 6.10).
Цистеїнсульфінова кислота в реакції трансамінування з α-кетоглутаратом може перетворюватись на β-
сульфінілпіруват, а потім на піруват. Остання використовується для біосинтезу глікогену або піддається
окиснювальному декарбоксилуванню до ацетил-КоА, який, в свою чергу, обмінюється в циклі трикарбонових кислот
до Н2О і СО2 або включається в біосинтез вищих жирних кислот, стероїдних гормонів та інших речовин.
Цистеїнова та цистеїнсульфінова кислоти в печінці декарбоксилуються, перетворюються на таурин, який, поряд із
гліцином, використовується в організмі для утворення кон'югованих форм жовчних кислот — глікохолевої та
таурохолевої.
6.4.2.2. Обмін метіоніну. Метіонін — незамінна амінокислота, що бере участь у внутрішньоклітинному метаболізмі і є
донором метильної (–СН3) групи в численних реакціях метилування. Метіонін синтезується в організмі з
амінокислоти гомоцистеїну: донором метильної групи в цій реакції є N5–метилтетрагідрофолат:
Фермент, що каталізує цю реакцію — гомоцистеїнметилтрансфераза; коензимом в цій реакції (проміжним
переносником метильної групи) є коферментна форма вітаміну В12 — метилкобаламін.
Біохімічно активною формою метіоніну, тобто безпосереднім донором СН3- групи в реакціях трансметилування, є S-
аденозилметионін, який синтезується в організмі людини з метіоніну при дії ферменту метіонінаденозилтрансферази
за участі АТФ:
Перенесення метильної групи метіоніну на різні субстрати обумовлює утворення багатьох біологічно активних
сполук. Метіонін виступає джерелом метильних груп креатинфосфату — важливої макроергічної сполуки м’язів,
гормону мозкової речовини наднирників — адреналіну, кінцевого продукту обміну нікотинової кислоти — N-
метилнікотинаміду, гормону епіфізу — мелатоніну і ряду інших сполук. Метіонін є також донором метильних груп
для азотистих основ деяких нуклеотидів, зокрема тиміну. Віддавши метильну групу, метіонін перетворюється в
гомоцистеїн, а останній може бути донором сірки для синтезу цистеїну і цистину.
6.4.2.3. Глутатіон – синтез і біологічні функції. Глутатіон — трипептид –глутамініл–цистеїніл–гліцин, що в своєму
складі містить вільну сульфгідрильну групу.
Синтез глутатіону відбувається в цитоплазмі кожної клітини, хоча головним постачальником для організму людини є
печінка. Цей процес включає дві реакції і вимагає трьох амінокислот (глутамату, цистеїну і гліцину), двох ферментів,
іонів магнію та калію, а також енергії у вигляді АТФ (рис. 6.14)
У першій реакції за участі γ-глутамілцистеїнсинтетази, іонів магнію і калію глутамату утворюється γ-глутамілцистеїн.
Друга реакція відбувається за участі ферменту глутатіонсинтетази амінокислоти гліцину, іонів магнію і АТФ.
органах, тканинах і біологічних рідинах глутатіон знаходиться у двох формах: відновленій та окисненій. Приблизно
97-99 % загального глутатіону припадає на його відновлену форму.
Глутатіон може перетворюватися з відновленої (Г–SН) на окиснену (Г–S–S–Г) форму, відіграючи роль буфера SН–
груп.
Його біохімічна функція в організмі пов'язана з відновленням і детоксикацією органічних пероксидів — похідних
пероксиду водню, у молекулі якого один (гідропероксиди, R-O-O-H) або обидва атоми водню (алкіл пероксиди, R-O-
O-R) заміщені на алкільні радикали:
Гідроксиди та алкілпероксиди утворюються внаслідок діоксигеназних реакцій безпосереднього включення атома
кисню в біомолекули, внаслідок вільнорадикальних реакцій, субстратом яких є ненасичені жирні кислоти мембранних
фосфоліпідів. Активація цих процесів спостерігається при дії на організм іонізуючої радіації, чужорідних сполук –
ксенобіотиків. До сполук, що протидіють цим процесам, крім глутатіону, відносять вітамін Е, аскорбінову кислоту,
урати, каротини.
При взаємодії глутатіону з гідропероксидом утворюються нешкідливі органічні спирти, які підлягають подальшому
окисненню
50. Спеціалізовані шляхи метаболізму циклічних амінокислот – фенілаланіну та тирозину. Роль
фенілаланіну та тирозину у синтезі гормонів і меланіну.

Особливістю метаболізму в тваринних організмах циклічних амінокислот фенілаланіну та тирозину є утворення з них
численних фізіологічно активних сполук гормональної та медіаторної дії, а саме: катехоламінів (адреналіну,
норадреналіну), тиреоїдних гормонів, меланінів (рис. 18.7).
1. Шляхи метаболізму фенілаланіну
1.1. Катаболічний шлях обміну полягає у втраті фенілаланіном аміногрупи (в реакції трансамінування) з утворенням
фенілпірувату та кінцевого метаболіту фенілацетату, що екскретується з організму.
1.2. Шлях синтезу фізіологічно активних сполук починається з перетворення фенілаланіну на тирозин при дії
ферменту фенілаланіпгідроксилази з подальшим перетворенням тирозину (див. нижче).
(бензол)-ch2-ch(nh2)-cooh >(фенілаланінгідроксилаза +O2+Надфн2)> oh-(бензол)-ch2-ch(nh2)-cooh
>(а-кетоглутарат амінотрансфераза - глутамат)> oh-(бензол)-ch2-ch(=о)-cooh (4-оксифенілпіруват)
>(O2 окисдаза - СО2)> (oh-3)(oh-6)(бензол)-ch2-cooh (гомогентизинова к-та)
>( O2 гомогентизиноксидаза - Н2О)> hooc-c(вверх Н)=с(вниз Н)-ch2-c(=o)-ch2-cooh (фумарилацетоацетат)
>(гідролаза) = фумарат + ацетоацетат

2. Шляхи метаболізму тирозину

2.1. Катаболічний шлях обміну полягає у трансамінуванні тирозину і перетворенні його на р-оксифенілпіруват, який
окислюється до гомогентизинової кислоти у складній реакції, коферменту роль у якій виконує аскорбінова кислота
(вітамін С); подальші перетворення полягають в окисленні гомогентизату до фумарилацетоацетату (фермент оксидаза
гомогентизинової кислоти) та розщепленні фумарилацетоацетату до фумарату та ацетоацетату.
2.2. Шлях синтезу катехоламінів та меланінів (пігментів шкіри). Шлях починається з окислення тирозину за участю
специфічної гідроксилази до 3,4-діоксифенілаланіну (ДОФА), на рівні якого відбувається дивергенція двох обмінних
шляхів: утворення катехоламінів (через декарбоксилування до дофаміну) та меланінів (через окислення тирозиназою
до дофахінону).
2.3. Шлях синтезу тиреоїдних гормонів-реалізується в клітинах щитовидної зало-зи і полягає в утворенні йодованих
тиронінів.

Фенілаланін(бензол-ch2-ch(nh2)-cooh)
тирозин(oh-бензол-ch2-ch(nh2)-cooh) > тироксин
дигідрофенілаланін ( (oh- )oh-бензол-ch2-ch(nh2)-cooh > melanin
дофамін ( (oh- )oh-бензол-ch2-ch2-nh2)
норадреналін ( (oh- )oh-бензол-ch(oh)-ch2-nh2)
Адреналін ( (oh- )oh-бензол-ch(oh)-ch2-nh-ch3)
51. Спадкові ензимопатії обміну циклічних амінокислот – фенілаланіну та тирозину, їх прояви,
діагностика, наслідки.

Фенілкетонурія - ензимопатія, спричинена генетичним дефектом синтезу фенілаланінгідроксилази. Внаслідок

блокування утворення тирозину з фенілаланіну останній у збільшеній кількості надходить на шлях утворення
фенілпірувату та фенілацетату, які в надмірних концентраціях накопичуються в організмі хворих. Концентрація
фенілаланіну в крові хворих зростає в десятки разів, досягаючи 100-800 мг/л (норма -10-40 мг/л). Патологія проявляє
себе ранніми порушеннями психічного розвитку дитини - фенілпіровиноградна олігофренія (oligophrenia
phenylpyruvica). Протягом багатьох років відповідним діагностичним тестом служить реакція між
фенілпіровиноградною кислотою, яка виділяється із сечею дитини, і хлорним залізом. При позитивній реакції
з'являється типове зелене забарвлення . Крім того, утворюються із сечею інші аномальні метаболіти, такі як
фенілмолочна і фенілоцтова кислота. Останнє з'єднання пахне мишами так що така хвороба легко діагностується по
запаху, саме так вона і була вперше виявлена.
Алкаптонурія - ензимопатія, викликана генетично детермінованою недостатністю ферменту оксидази
гомогентизиповоїкислоти. Характерним проявом захворювання є надмірне виділення гомогентизинової кислоти із
сечею, яка при додаванні лугів набуває темного забарвлення; акумуляція гомогентизагу в тканинах суглобів
призводить до розвитку артритів. Найбільш інформативним для діагностики алкаптонуріі є метод кількісного
визначення гомогентезіновой кислоти і бензохіноуксусной кислоти в сечі.
Альбінізм - ензимопатія, біохімічною основою якої є спадкова недостатність ферменту тирозинази, що каталізує
реакції, необхідні для утворення чорних пігментів меланінів. Відсутність меланінів у меланоцитах шкіри проявляється
недостатньою (або відсутньою) пігментацією шкіри та волосся, підвищеною чутливістю шкіри до сонячного світла,
порушенням зору. За допомогою ДНК-діагностики можна діагноз
52. Обмін циклічної амінокислоти триптофану в нормі та при патологіях. Хвороба Хартнупа.
Карциноїдний синдром.

L-Tриптофан є незамінною амінокислотою для організму людини та вищих тварин у зв’язку з

відсутністю ферментних систем синтезу його вуглецевого скелета. Разом з тим, триптофан є
попередником у біосинтезі таких фізіологічно активних сполук, як речовина гормональної і медіаторної
дії серотонін та ніко¬тинова кислота (вітамін РР), який синтезується в тваринному організмі у формі
НАД. Існують два основні біохімічні шляхи перетворення триптофану
- кінуреніновий шлях, за яким метаболізується понад 95 % ендогенного триптофану
Починається з окислення триптофану при дії гемвмісного ферменту триптофанпіролази до
формілкінуреніну, який після відщеплення мурашиної кислоти перетворюється на кінуренін, який
гідроксилюється до 3-оксикінуреніну. Подальші перетворення 3-оксикінуреніну пов’язані з дією ПАЛФ-
залежного ферменту кінуренінази, яка розщеплює цей інтермедіат до аланіну та 3-оксіантранілової
кислоти. 3-Оксіантранілова кислота — метаболіт, що після складних багатоступеневих перетворень
призводить до хінолінової кислоти — попередника в синтезі нікотинаміду у формі коферменту НАД.
триптофан ((6))(5) (3 NH)(1=2)(1-CH2-CH(NH2)-COOH >
> ((6)) (2-CO-CH2--CH(NH2)-COOH) (3-NH-CHO)
> ((6)) (2-CO-CH2--CH(NH2)-COOH) (3-NH2)
> ((6)) (2-CO-CH2--CH(NH2)-COOH) (3-NH2) (4-OH)
> ((6)) (2-COOH) (3-NH2) (4-OH)
> ((6)) (2-COOH) (3-NH2) (4 є COOH) (5 є СНО)
< NAD і Глутарил-КоА
Серотоніновий шлях, що складає в кількісному відношенні близько 1% загальної кількості триптофану в
організмі
Починається з гідроксилювання амінокислоти до 5-окситриптофану, який після декарбоксилювання
перетворю¬ється на серотонін. В організмі людини серотонін підлягає окислювальному дезамінуванню
з утворенням оксііндолоцтової кислоти, яка виділяється з сечею. Екскреція оксі- індолацетату значно
збільшена при карциноїдному синдромі, коли за серото- ніновим шляхом перетворюється до 60 %
триптофану. 
Хартнупа хвороба - генетично детерміноване порушення транспорту триптофану і нейтральних
амінокислот в нирках і кішечніке- успадковується по аутосомно-рецесивним типом.
Одним з механізмів розвитку патології є порушення мембранного транспорту нейтральних амінокислот
в ниркових канальцях. Спадковий дефект механізму реабсорбції призводить до 8-10-кратного
збільшення кліренсу таких амінокислот, як триптофан
Карцино́їдний синдро́м — комплексне захворювання, яке зумовлене надлишковою секрецією
серотоніну та інших біологічно активних речовин (брадикінін, простагландини) у зв'язку з розвитком
карциноїду, що найчастіше зустрічається у тонкій кишці, рідше у легенях, шлунку, підшлунковій залозі,
загальній жовчній протоці, яєчниках
53. Метаболізм порфіринів: будова гему; схема реакцій біосинтезу протопорфірину IX та гему.
Спадкові порушення біосинтезу порфіринів, типи порфірій.

Порфірини— сполуки циклічної будови, основою структури яких є ароматична гетероциклічна система — порфін.
Порфін, в свою чергу, є тетрапіролом, який утворюється при сполученні міжсобою метенільними (–СН=) містками
чотирьох кілець азотистого гетероциклу піролу. Природніпорфірини, що в комплексізметалами входять до складу
багатьохфізіологічно важливих гемопротеїнів, — це сполуки, в яких вісім атомів водню порфіринового ядра заміщені
різними вуглеводневими радикалами. Залежно від будови бічних радикалів, розрізняють декілька класів порфіринів:
уропорфірини, копропорфірини, протопорфірини, етіопорфірини, гематопорфірини, мезопорфірини,
дейтеропорфірини. Метаболічні попередники порфіринів мають назву порфіриногенів (уропорфіриногени,
копропорфіриногени тощо). На відміну від порфіринів, порфіриногени не містять спряжених метенільних структур (в
їх молекулах піроли сполучені насиченими метиленовими (–СН2 –) містками); До складу гему кисеньзв’язуючих
білків організму людини — гемоглобіну, міоглобіну та цитохромівдихальних ланцюгів входить порфірин
(5) (3 NH)(1=2)(4=5) Пірол
Біосинтез порфіринів тісно пов’язаний з амінокислотним метаболізмом: попередниками в утворенні піролових кілець
порфіринів є гліцин та сукциніл-КоА. Послідовність реакцій синтезу така:
1 Взаємодія гліцину з сукцинілом-КоАз утворенням а-аміно-бкетоадипінової кислоти
NH2-CH2-COOH + COOH-CH2-CH2-C(=O)-S-KoA =
COOH-CH2-CH2-C(=O)-ch(nh2)-cooh
2 Декарбоксилювання α-аміно-β-кетоадипінової кислоти з утвореннямδ-амінолевулінової кислоти (ДАЛК):
>(-co2)> COOH-CH2-CH2-C(=O)-CH2-NH2
Обидві зазначені реакції, що призводять до утворенняДАЛК, каталізуютьсяферментомδ-амінолевулінатсинтазою
3. Взаємодія двох молекул δ-амінолевулінату в реакції дегідратації з утворенням циклічної структури —
порфобіліногену — безпосереднього метаболічного попередника порфіринів
> (5) (3 NH)(1=2)(4=5) (1-CH2-CH2-COOH)(4-CH2-NH2)(5-CH2-COOH)
4 Синтез тетрапірольних структур. Конденсація чотирьох порфобіліногенових одиниць призводить до утворення
різних типів порфіринів. У разі спрямованості процесу на синтезгему — простетичної групи гемоглобіну та деяких
цитохромів, генерація порфіринового циклу гему — протопорфірину IX
Гліцин Сукциніл-КоА
S-Амінолевулінат
Порфобіліноген
Уропорфіриноген III
опропорфіриноген III
Протопорфіриноген III
Протопорфірин III (IX)
Протогем IX (гем)
Гемоглобін

Спадкові порушення біосинтезу порфіринів (порфірії) — дефекти метаболізму (ензимопатії), за яких порфірини та їх
попередники в надмірних кількостях накопичуються в тканинах людського організму, зокрема в шкірі і підшкірній
клітковині, та екскретуються з сечею і фекаліями
Основними клінічними проявами порфірій є підвищення чутливості до світла та неврологічні порушення.
Світлочутливість Аномальне відкладення порфіринів різної молекулярної структури в шкірі призводить до її
фотосенсибілізації та розвитку фотодерматитів
Неврологічніпорушенняприпорфіріяхпроявляютьсяпатологічнимисимптомами з боку як периферичної так і
центральної нервової системи.
Еритропоетична порфірія(хвороба Гюнтера) — патологія, зумовлена порушенням синтезу уропорфіриногенІІІ-
косинтази
Печінкові порфірії. Розрізняють декілька типів печінкових порфірій, характерними проявами яких є неврологічні
порушення, пов’язаніз надмірним накопиченням в організмі серотоніну внаслідок зниження синтезу гемвмісного
ферменту триптофанпіролази. До найбільш поширених клінічних форм печінкових порфірій належать: – гостра
мінлива порфірія (піролопорфірія) — захворювання, зумовлене дефектом ферменту уропорфіриногенсинтази
(порфобіліногендезамінази); – спадкова копропорфірія — ензимопатія, спричинена дефектом ферменту
копропорфіриногеноксидази.
54. Особливості первинної, вторинної та третинної структури ДНК. Зв’язки, що їх стабілізують.
Фізико-хімічні властивості ДНК: взаємодія ДНК з катіонними лігандами, утворення нуклеосом.
Біологічна роль.

Первинна структура в біохімії — структура біологічної макромолекули із точним вказанням усіх атомів та хімічних
зв'язків, що їх з'єднують. Для ДНК первинна структура еквівалентна послідовності мономерних субодиниць тобто
нуклеотидна послідовність.
Вторинна структура ДНК створюється за рахунок взаємодії сусідніх мономерів, розташованих у одному ланцюгові
молекули, а також взаємодією нуклеотидних залишків, що розташовані один проти одного у подвійній спіралі. Тут діє
правило Чаргафа (сума пуринових дорівнює сумі піримідинових, кількість 6-аміногруп = 6-кетогруп, вміст аденіну =
тиміну, гуаніну = цитозину)
Згідно з моделлю Уотсона і Кріка ДНК представляє собою правозакручену спіральну молекулу, що складається з двох
полінуклеотидних ланцюгів. Обидва ланцюги закручені один відносно другого і навколо спільної осі. Стабілізують
таку структуру - водневі звязки, взаємодії між П-елктронними хмарами гетероциклів (стекінг взаємодії) В-форма ДНК
має діаметр спіралі 1,80 нм. Довжина витку спіралі складає 3,40 нм. На один виток спіралі приходиться 10
нуклеотидних пар. Таким чином міжнуклеотидна відстань відносно осі спіралі складає 0,34 нм.
Третинна структура У живій клітині подвійна спіраль, що становить вторинну структуру ДНК, не має вигляду
розгорнутої молекули, а додатково згорнутавпросторі, утворюючипевні третинні структури — суперспіралі. У
суперспіралізованому стані молекули ДНК у комплексі з певними клітинними білками входять до складу нуклеоїду
прока- ріотів та ядерного хроматину еукаріотів. Завдяки суперспіралізації довгі молекули ДНК формують компактні
утворення, зокрема хромосоми ядра. Так, у результаті компактизації ядерна молекула ДНК клітин організму людини,
що становить приблизно 8 см, вміщається в хромосомі довжиною 5 нм
Фізико-хімічні властивості
Реакційноздатність Усі полінуклеотиди, ДНК зокрема, є сильними багатоосновними кислотами з низьким значенням
рК. Кислотність ДНК обумовлена вторинними фосфатними групами, що при рН > 4 повністю іонізовані. Завдяки
кислотним властивостям і наявності на своїй поверхні негативних зарядів молекули ДНК при фізіологічних значеннях
рН активно реагують і утворюють комплекси з катіонами: – поліамінами (спермідином, сперміном); – основними
білками (гістонами, протамінами); – катіонами металів (Са2+, Mg2+, Fe2+).
В’язкість та оптична активність Висока молекулярна маса і велика довжина молекул ДНК зумовлюють високу
в’язкість навіть дуже розбавлених їх розчинів. В’язкість молекул ДНК у розчині залежить від їх конформації і суттєво
змінюється за умов денатурації та рена- турації (див. нижче), що дозволяє використовувати віскозиметричні методи
для дослідження кінетики цих процесів. Завдяки впорядкованій вторинній структурі молекули ДНК є оптично актив-
ними, тобто вони здатні обертати площину поляризованого світла
Поглинання в УФ-ділянці
Сполуки, що входять до складу нуклеїнових кислот ДНК і РНК, мають властивість поглинати ультрафіолетове світло
при 260 нм. За умов утворення полінуклеотидів взаємний вплив паралельно розташованих по довжині молекули ДНК
пар азотистих основ супроводжується певним зниженням УФ-поглинання. Таким чином, поглинання при 260 нм
нативної молекули ДНК дещо нижче (в середньому на 40 %)
Денатурація ДНК — це порушення на- тивної двоспіральної конформації молекул ДНК та їх упорядкованого
просторового розташування з утворенням невпорядко- ваних одноланцюгових клубків
Ренатурація — відновлення нативної вторинної конформації ДНК, що спостері- гається за певних умов.
Полярність полінуклеотидів Уполінуклеотидному ланцюзіДНКабоРНКвиділяютьдва кінця: 5'-кінець, тобто той,
щомістить вільний (не зв’язанийізчерговимнуклеотидом) 5'-гідроксилпентози, та 3'-кінець — той, що містить вільний
(не зв’язаний із нуклеотидом) 3'-гідроксил пентози. У природних нуклеїнових кислотах 5'-кінець (5'-гідроксил кінцевої
рибози або дезоксирибози) звичайно фосфорильований, 3'-кінець містить вільну ОН-групу. Прийнято вважати, що
така нуклеїнова кислота полярна і має напрямок ланцюга
55. Особливості первинної, вторинної та третинної структури РНК. Зв’язки, що їх стабілізують.
Типи РНК: м (і) РНК, тРНК, рРНК. Особливості структурної організацїї різних типів РНК, їх
властивості та біологічна роль.

Первинна структура в біохімії — структура біологічної макромолекули із точним вказанням усіх атомів та хімічних
зв'язків, що їх з'єднують. Для РНК первинна структура еквівалентна послідовності мономерних субодиниць тобто
нуклеотидна послідовність. На відмінувід дволанцюговихДНК, молекули РНКвищих організмів є одноланцюговими
полінуклеотидами. Дволанцюгову структуру мають лише генетичні РНК деяких вірусів
Вторинна структура одноланцюгових полірибонуклеотидів еукаріотів характеризується наявністю ділянок, що мають
двоспіральну структуру. Ці ділянки молекул РНК (так звані “шпильки”) утворюються за рахунок згинів
полірибонуклеотидного ланцюга та взаємодії між собою комплементарних азотистих основ (А–У та Г–Ц) у межах
одного ланцюга. Такі спіралізовані ділянки містять 20-30 нуклеотидних пар і чергуються з неспіралізованими
фрагментами РНК
Інформаційні (матричні) РНК Це клас РНК, що складають 2-5 % загальної кількості клітинної РНК. мРНК
виконуютьфункцію переносників генетичної інформації від геному (ядерноїДНК) до білоксинтезуючої системи
клітини. Вони є інформаційними матрицями, які визначають амінокислотні послідовності вмолекулах поліпептидів,
що синтезуються в рибосомах
5'-кінець усіх молекул мРНК еукаріотів містить 7-метилгуанозин (перший нуклеотид),
Модифікований 7-метилгуанозином 5'-кінець мРНК має назву “кепа”
3'-кінецьбагатьохмРНКеукаріотівмістить відносно довгі поліаденілатні (poly(A)) послідовності. До складу
poly(A)-“хвостів” мРНК — входять 20-250 нуклеотидів.
Вторинна структура мРНК характеризується численними внутрішньо ланцюговими двоспіральними ділянками
(“шпильками”)
Транспортні РНК На тРНК припадає 10-20 % клітинної РНК. Їх молекули — це полірибонуклеотидні ланцюги,
довжина яких — 70-90 нуклеотидів
Первинна структура тРНК відзначається великою кількістю мінорних нуклеотидів — наявністю метильованих,
псевдоуридилових та дигідроуридилових залишків. Вторинна структура молекул тРНК у двомірному просторі має
конформацію “листка конюшини”, що утворюється за рахунок специфічної взаємодії комплементарних азотистих
основ упродовж полірибонуклеотидного ланцюга. Неспарені нуклеотидні послідовності формують специфічні для
будови тРНК структурні елементи: Акцепторну гілку (стебло) — 3'-кінець молекули, який містить термінальну
послідовність нуклеотидів ЦЦА. Кінцевий аденозин через 3'-гідроксильну групу рибози акцептує амінокислоту в
процесі трансляції. Антикодонову петлю — містить групу з трьох нуклеотидів (антикодон), комплементарних
триплету нуклеотидів (кодону) в складі мРНК. Ця петля відповідає за взаємодію тРНК із певними нуклеотидами мРНК
при утворенні в рибосомі транслюючого комплексу. Дигідроуридилову петлю — складається з 8-12 нуклеотидів,
містить у собі 1-4 дигідроуридилові залишки. Псевдоуридилову петлю — ділянка тРНК, яка в усіхмолекулахмістить
обов’язкову нуклеотидну послідовність — 5‘-ТψС-3’. Вважають, що ця петля необхідна для взаємодії тРНК із
рибосомою. Додаткову гілку — структура, за кількістю нуклеотидних залишків в якій тРНКподіляються на два класи:
тРНК класу I — містить 3-5 нуклеотидів; тРНКкласу II — з додатковою гілкою, яка має довжину від 13 до 21
нуклеотиду
Притаманні тРНК структури типу “листка конюшини” можуть утворювати більш компактні просторові конформації
— третинні структури (L)
Рибосомні РНК Рибосомні РНК (рРНК) — клас клітинних РНК, що входять до складу рибосом прокаріотичних та
еукаріотичних клітин. На рРНК припадає до 90 % загальної кількості клітинних РНК. рРНК разом із специфічними
білками становлять основу структури та функції рибосом (рибонуклеопротеїнових часточок), в яких відбувається
процес транс- ляції — біосинтез поліпептидних ланцюгів на основі коду, що поставляєтьсямРНК. Рибонуклеїнові
кислоти цього типу є метаболічно стабільними молекулами; взає- модіючи з рибосомними білками, вони виконують
функцію структурного каркаса для організації внутрішньоклітинної системи білкового синтезу
Вторинна структура рРНК представлена значною кількістю коротких двоспі- ральних ділянок, що мають вигляд
“шпильок” або паличок.
56. Метаболізм пуринових нуклеотидів; cхема реакцій синтезу ІМФ; утворення АМФ та ГМФ;
механізми регуляції; катаболізм пуринових нуклеотидів; спадкові порушення обміну сечової
кислоти ( Подагра, синдром Леша-Найхана)

Реакції біосинтезу ІМФ Послідовність ферментативних реакцій, що призводять до утворення ІМФ, є такою (рис. 19.1):
(1) взаємодія α-D-рибозо-5-фосфату з АТФ з утворенням 5-фосфорибозил-1пірофосфату (ФРПФ);
(Овверху) (1_ОН)(2_ОН)(3_ОН)(4--СН2-О-Р) =
(Овверху) (1_О-Р-О-Р)(2_ОН)(3_ОН)(4--СН2-О-Р)
(2) взаємодія ФРПФ із глутаміном з утворенням 5-фосфорибозиламіну;
= (Овверху) (1-NH3)(2_ОН)(3_ОН)(4--СН2-О-Р)
(3) взаємодія 5-фосфорибозиламіну з гліцином з утворенням гліцинамідрибозил-5-фосфату (ГАР);
= (Овверху) (1-NH-C(=o)-ch2-nh3+)(2_ОН)(3_ОН)(4--СН2-О-Р)
(4) взаємодія ГАР з активною формою форміату (COH) (N5 ,N10-метенілН4 -фолатом) з утворенням форміл-ГАР;
рибозо-5-фосфат-NH-C(=O)-CH2-NH3+ ===
р-5-ф- NH-C(=O)-CH2-NН-СН=О
(5) взаємодія форміл-ГАР з глутаміном (донором аміногрупи) з утворенням формілгліцинамідино-рибозил-5-фосфату
(форміл-ГАМ);
=== р-5-ф- NH-C(=NH)-CH2-NН-СН=О
(6) взаємодія форміл-ГАМ з АТФ із замиканням імідазольного кільця, тобто утворенням сполуки, що містить
п’ятичленне кільце пуринового циклу — аміноімідазол-рибозил-5-фосфату (АІР);
=== р-5-ф- N(----)-C(-NH2)=CH-NН-СН----
(7) карбоксилювання АІР з утворенням аміноімідазолкарбоксилат-рибозил5-фосфату (АІКР);
=== р-5-ф- N(----)-C(-NH2)=C(cooh)-NН-СН----
(8) взаємодія АІКР із аспартатом (донором аміногрупи) з утворенням проміжної сполуки —
аміноімідазолсукцинілкарбоксамід-рибозил-5-фосфату (АІCКР);
=== CO-NH-CH(COOH)-CH2-COOH
(9) розщеплення АІСКР з елімінацією фумарату та утворенням аміноімідазолкарбоксамід-рибозил-5-фосфату
(АІКАР);
==== CO-NH2
(10) формілювання АІКАР за рахунок ( C O H )-групи N10-форміл-Н4 -фолату з утворенням
формамідоімідазолкарбоксамід-рибозил-5-фосфату (ФАІКАР);
= р-5-ф- N(----)-C(-NH-cho)=C(co-nh2)-NН-СН----
(11) дегідратація та циклізація ФАІКАР з утворенням першого пуринового нуклеотиду — інозинмонофосфорної
(інозинової кислоти, ІМФ). Уся послідовність біохімічних реакцій — блискучий приклад складності “молекулярної
логіки живого”
= ((6))(5) 1кіл(1 N) (3N) 2кіл (4N)(6N) (1=O)
Утворення АМФ та ГМФ Інозинмонофосфат є попередником в утворенні інших пуринових рибонуклеотидів —
аденозинмонофосфату (АМФ) та гуанозинмонофосфату (ГМФ).
Синтез АМФ здійснюється шляхом таких реакцій:
1) заміщення кисню при С-6 пурину на аміногрупу, донором якої є аспарагінова кислота; проміжний продукт реакції
— аденілосукцинат, утворення якого потребує хімічної енергії у формі макроергічного зв’язку ГТФ;
2) розщеплення аденілосукцинату з вивільненням фумарату та утворенням аденозин-5'-монофосфату.
Синтез ГМФ відбувається також у дві стадії:
1) окислення вуглецю (С-2) в кільці пурину з утворенням ксантилової кислоти (ксантозин-5'-монофосфату); реакція
потребує наявності НАД+ як акцептора водню;
2) заміщеннякиснюпри C-2 на аміногрупу, донором якої є амідна група глутаміну; амідування спряжене з
розщепленням двох макроергічних зв’язків АТФ — в результаті реакції утворюється гуанозин-5'-монофосфат.

1. Контроль ранньої стадії син- тезу пуриннуклеотидів реалізується двома механізмами: 1.1. Шляхом зменшення при
дії АМФ та ГМФ активності ферменту, що перетворюєα-D-рибозо-5-фосфат на 5-фосфорибозил-1-пірофосфат (ФРПФ)
— 5-фосфорибозил-1-пірофосфат- синтетази. 1.2. Шляхомінгібірування при діїІМФ, АМФта ГМФактивності
регуляторного алостеричного ферменту, що перетворює ФРПФ на 5-фосфорибозиламін — глутамін-ФРПФ-
амідотрансферази; це — найважливіший пункт контролю швидкості всього біосинтетичного шляху. 2. Контроль
пункту розгалуження в синтезі пуриннуклеотидів, тобто перетво- рення ІМФ на АМФ та ГМФ відбувається за такими
механізмами: 2.1. АМФ гальмує власне утворення з ІМФ шляхом інгібірування активності ферменту
аденілосукцинатсинтетази, який перетворює ІМФна аденілосукцинат; 2.2. ГМФ гальмує власне утворення з ІМФ
шляхом інгібірування ферменту ІМФ-дегідрогенази, який перетворює ІМФ на ксантозинмонофосфат. 2.3. АТФ та ГТФ
є джерелами метаболічної енергії для синтезу один одного

Розщеплення пуринових нуклеотидів Розщеплення пуринових нуклеотидів (АМФ та ГМФ) включає реакції: –
відщеплення фосфатної групи з утворенням нук- леозидів аденозину та гуанозину (фермент - 5'-нук- леотидаза); –
дезамінування (на рівні аденозину — фермент аденозиндезаміназа або на рівні гуаніну — фермент гуаніндезаміназа);
– відщеплення від нуклеозидівпентозногозалишку D-рибози (фермент нуклеозидаза) абопентозофосфатувцілому (фер-
менти — фосфорилази); – подальший катаболізм гіпо- ксантину (що утворився з АМФ)
абоксантину(щоутворивсязГМФ) з утвореннямкінцевого продукту сечової кислоти (2,6,8-триокси- пурину):
Окислення гіпоксантину до ксантину та ксантину до сечової кислотикаталізуєтьсяферментом ксантиноксидазою:
Ксантиноксидаза — ФАД-за- лежнийфлавопротеїн, щомістить у своєму складі також іони заліза тамолібдену.
Вксантионоксидаз- них реакціях як окисник викори- стовується молекулярний кисень О2 , який відновлюється до
пере- кису водню:
Подагра — захворювання, основним проявом якого є розвиток важкого больового синдрому внаслідок відкла- дення
кристалів уратів у порожнинах суглобів та розвитку процесу запалення. З метою зменшення гіперурикемії при
подагрізапропоновано препаратАлопуринол
Синдром Леша-Ніхана Ця хвороба є зчепленою з Х-хромосомою спадковою формою гіперурикемії, що розвивається у
дитячому віці (у хлопчиків) і, крім симптомів, властивих для подагри, проявляється також тяжкими нервово-
психічними порушеннями. Біохімічною основою ензимопатії є генетичний дефект синтезу гіпоксантин-
гуанінфосфорибозилтрансферази — ферменту, що забезпечує повторне викори- стання в метаболічних реакціях
вільних гіпоксантину та гуаніну
57. Метаболізм піримідинових нуклеотидів: схема реакцій синтезу; схема реакцій розпаду.
Оротацидурія — прояви, діагностика, корекція біохімічних порушень.

Утворення УМФ
1. Утворенняуреїдоянтарної кислоти з аспартату та карбамоїлфосфату; реакція каталізуєтьсярегуляторним ферментом
аспартаткарбамоїлтрансферазою:
NH2-C(O)-O-(P) +COOH-CH2-CH(NH2)-COOH =
COOH-CH2-CH(COOH)-NH-C(=O)-NH2 +H3PO4 (майже кільце за годинниковою)
2. Утворення дигідрооротової кислоти в результаті дегідратації уреїдосукцинату (фермент — дигідрооротаза):
(6) (4NH)(6NH) (1=O)(3-COOH)(5=O)
3. Утворення оротової кислоти в результаті дегідрування дигідрооротату (фермент — НАД-залежна
дигідрооротатдегідрогеназа):
(6) (4NH)(6NH)(2=3) (1=O)(3-COOH)(5=O)
4. Сполучення оротової кислоти з 5-фосфорибозил-1-пірофосфатом з утворенням оротидилової кислоти (оротидин-5'-
монофосфату, ОМФ); фермент, що каталізує реакцію, — оротатфосфорибозилтрансфераза:
= (4-Рибозо-5-ф)
5. Декарбоксилювання оротидилової кислоти до уридилової кислоти (уридин-5'-монофосфату, УМФ) — фермент
ОМФдекарбоксилаза:
(6) (4NH)(6NH) (1=O)(5=O)(4-рибозо-5-ф)

Утворення УДФ та УТФ відбувається в результаті послідовного фосфори- лювання УМФ

нуклеозидмонофосфокіназами та нуклеозиддифосфокіназами (ана- логічно розглянутому вище фосфорилюванню
пуринових нуклеотидів):
УМФ + АТФ >>> УДФ + АДФ,
УДФ + АТФ >> УТФ + АДФ;
Утворення ЦТФ відбувається в результаті амінуван- ня УТФ — реакції, в якій беруть участь глутамін (донор амі-
ногрупи) та АТФ

Контроль швидкості біосинтезу пі- римідинових нуклеотидів забезпечується на рівні двох регуляторних ферментів
(рис. 19.3):
1 карбамоїлфосфатсинтетази, алосте- ричним інгібітором ферменту є УТФ — кінцевий продукт
біосинтетичногошляху; разом з тим, ФРПФ — інтермедіат пу- ринового синтезу — збільшує активність ферменту
2 -аспартаткарбамоїлтрансферази алостеричним інгібітором ферменту є ЦТФ, активатором — АТФ
Початкові етапи катаболізму піримідинових нуклеотидів, як і в разі пуринових нуклеотидів, полягають у відщепленні
рибозофосфату з подальшим окисленням піримідинів, що утворюються. Катаболізм азотистих основ (урацилу,
цитозину, тиміну) полягає в розриві піримідинових циклів з утворенням в якості продуктів похідних амінокислот — β-
аланіну та β-аміноізобутирату. В свою чергу, β-аланін розшеплюється до дво- окису вуглецю та аміаку, тоді як β-
аміноізобутират може метаболізуватися подібно до інших розгалужених амінокислот з утворенням сукциніл-КоА.

Оротацидурія — це спадкове захворювання, яке характеризується зниженням активності ферменту

(оротатфосфорибозилтрансфераза) який каталізує перетворення оротової кислоти в оротидилову кислоту, а потім
уридилову. внаслідок цього оротатова кислота накопичується в значних кількостях в організмі і викликає
дане захворювання.
58. Біосинтез дезоксирибонуклеотидів. Утворення тимідилових нуклеотидів; інгібітори біосинтезу
дТМФ як протипухлинні засоби.

Біосинтез РНК різних класів вимагає наявності пуринових (АТФ, ГТФ) та піримідинових (ЦТФ, УТФ)
рибонуклеотидів, тоді як для біосинтезу генетичних ДНКнеобхідні дезоксирибонуклеотиди пуринового — дАТФ,
дГТФ — та піримідинового — дЦТФ, дТТФ (ТТФ) ряду. Попередниками дезоксирибонуклеотидів у клітинах є
рибонуклеотиди уформі нуклеозиддифосфатів (НДФ) (переважно) та нуклеозидтрифосфатів (НТФ).
Перетворення НДФ на відповідні дНДФ досягається шляхом відновлення гідроксильної групи при С-2' рибози з
утворенням 2'-дезоксирибози. Доно>ром відновлювальних еквівалентів у цьому процесі є відновлений НАДФ
Процес відновлення НДФ до дНДФ за рахунок протонів та електронів (НАДФН + Н+ ) складається з таких реакцій:
(1) переносу водню від (НАДФН + Н+ ) на ФАД флавінового ферменту тіоредоксинре>дуктази;
(2) переносу водню від відновленої тіоре>доксинредуктази на SH-групи тіоредоксину;
(3) переносу водню від відновленого тіо>редоксину на SH-групи рибонуклеотидре>дуктази;
(4) переносу водню від відновлених сульф>гідрильних груп рибонуклеотидредуктази на НДФ з утворенням дНДФ
Утворення тимідилових нуклеотидів Біосинтез тимідилових нуклеотидів, що такожмістять 2'-дезоксирибозу,
почи>нається з тимідилату (тимідин-5'-монофосфату, дТМФ, ТМФ). Безпосереднім попередникомдТМФє
дезоксиуридин-5'-монофосфат (дУМФ), який утворюється з дезоксиуридин-5'-дифосфату (дУДФ) внаслідок його
дефосфорилювання:
Перетворення дУМФ на дТМФ — заключний крок в утворенні нуклеотиду, що потрібний для біосинтезу ДНК —
відбувається шляхом метилювання дУМФ у такій реакції:
Подальше функціонуванняфолатуяккоферментувимагаєрегенерації тетрагідрофолатувреакції, що каталізується
дигідрофолатредуктазою: Н2 -фолат + НАДФН + Н+ > Н4 -фолат + НАДФ+ .
Інгібітори синтезу дТМФ як протипухлинні засоби
1) структурних аналогів дУМФ, 5-Фторурацилу (ана>лога урацилу) та Фторафуру (аналога уридину, що в орга>нізмі
людини також утворює вільний 5-фторурацил):
2) похідних птерину Аміно>птеринутаМетотрексату, що, маючи подібність до частини молекули фолієвої кислоти,
діють у біохімічних реакціях як її структурні аналогиі, узв’язку з цим, виступають як конкурентні інгібітори
дигідрофолатредуктази; гальмування каталітичної дії цього ферменту протидіє регенерації Н4 -фолату з Н2 -фолату і,
таким чином, порушує біосинтез дТМФ.
59. Реплікація ДНК: біологічне значення; напівконсервативний механізм реплікації. Послідовність
етапів та ферменти реплікації ДНК у прокаріотів та еукаріотів. Антибіотики - інгібітори
реплікації.

Реплікація (пізньолат. replicatio — повторення), редуплікація, ауторепродукція, аутосинтез — процес самовідтворення

нуклеїнових кислот, генів та хромосом.
Напівконсервативний та консервативний механізми реплікації Модель подвоєння (реплікації) молекулиДНК, що була
первинно запропонована Дж.УотсономтаФ.Кріком, отрималаназвунапівконсервативногомеханізмуреплікації. Згідно з
цим механізмом, “материнська” молекула ДНК в процесі реплікації розділяється на два ланцюги, кожен з яких править
за матрицю для синтезу за принципомкомплементарностідругоголанцюга зутвореннямідентичних “дочірніх” молекул.
ПорядіззазначеноюмоделлюУотсона-Кріка, яктеоретичноможливийрозглядався
такожконсервативниймеханізмреплікації, відповіднодоякогоприподвоєнні клітини “стара” материнська молекула ДНК
залишається незайманою, а з вільних мононуклеотидів складаються повністю нові молекули ДНК:
Реплікація — складний багатоетапний процес, в якому беруть участь багато ферментів, він потребує багато часу та
великих енергетичних витрат клітини. Процес починається з того, що фермент топоізомераза випрямляє закручену у
спіраль молекулу ДНК та до неї приєднуються білки, які не дають молекулі знов згорнутись. Фермент геліказа
розриває водневі зв'язки між азотистими основами, внаслідок чого ділянка подвійної молекули ДНК розпадається на
два ланцюги: утворюється так звана «реплікативна вилка». До ланцюга приєднується ДНК-праймаза — фермент, який
розпочинає синтез ДНК — власне реплікацію. Вона синтезує праймер — послідовність нуклеотидів, від якої
наступний фермент — ДНК-полімераза — будує новий ланцюг, використовуючи наявний як матрицю. Праймером
слугує фрагмент РНК; він потрібний, тому що ніяка ДНК-полімераза не може почати синтез нового ланцюжка «з
нуля», а може тільки додати нуклеотиди до існуючого ланцюжка. Коли праймер виконав свою функцію, він
видаляється екзонуклеазою, а інша полімераза (у прокаріот цю функцію виконує ДНК-полімераза I) «забудовує» пусте
місце, яке виникло. Також ДНК-полімераза здатна виправляти можливі помилки реплікації та перевіряти
комплементарність. Синтез нових ланцюгів відбувається асиметрично, тобто один з них синтезується безперервно, по
ходу роз'єднання молекули ДНК геліказою, інший ланцюг будується в протилежному напрямку — проти напрямку дії
гелікази, тому відбувається короткими фрагментами, довжиною 1000—2000 нуклеотидів, які називаються
фрагментами Окадзакі, на честь японського вченого, що їх відкрив. Фрагменти Окадзакі з'єднує між собою фермент
ДНК-лігаза. Таким чином з однієї молекули ДНК утворюються дві ідентичні, які після закінчення реплікації
спіралізуються.

Ферменти біосинтезу ДНК у прокаріотів

1) ДНК-полімераза I —
5'→3' — полімеразна активність
5'→3' — екзонуклеазна активність
3'→5' — екзонуклеазна активність коригуюча
2) ДНК-полімераза II репарації ДНК;
3) ДНК-полімераза III — головний фермент, що реалізує процес елонгації ДНК у E.Coli.
5'→3' -полімеразну,
3'→5' -екзонуклеазну
АТФ-азну активності.
4)Праймаза (рнк - полімераза) -синтезує праймер - фрагмент РНК, що містить 8---10-рибонуклеотидів
5) ДНК-лігаза - приєднує нові послідовності утворюючи фосфодіефірні звязки ДНК. Це енерозалежний фермент і його
дія супроводжується гідролізом АТФ
Ферментами, що відіграють основну роль у реплікації ДНК в еукаріотів, є ДНК- полімерази а та о-, які є
високопроцесійними ферментами з 5'→3'-полімеразною активністю. Полімерази б та Е беруть участь в репарації
ядерної ДНК, а у-полімераза відповідає за реплікацію мітохондріальної ДНК.

Взаємодія РНК-полімерази з ДНК-матрицею блокується протипухлинним антибіотиком актиноміцином D, який

розміщується в щілинах між сусідніми парами азотистих основ, переважно між G-C-парами (процес інтеркаляції),
протидіючи зв’язуванню ферменту з полідезоксирибонуклеотидним ланцюгом. Інгібіторами ініціації є
антибактеріальні антибіотики рифаміцин та рифам- піцин, які блокують зв’язування перших НТФ з активними
центрамиβ-субодиниці РНК-полімерази.
60. Транскрипція РНК РНК-полімерази прокаріотів та еукаріотів, сигнали транскрипції (промо-
торні, ініціаторні та термінаторні ділянки генома). Етапи транскрипції. Процесинг -
посттранскрипційна модифікація новосинтезованих преРНК. Антибіотики — інгібітори
транскрипції.

Біосинтез РНК на ДНК-матриці отримав назву транскрипції.

У прокаріотичних клітинах, на відміну від еукаріотичних (див. нижче), єдиним ферментом, що синтезує всі три класи
РНК (матричні, транспортні та рибосо- мальні) є ДНК-залежна РНК-полімераза (РНК-полімераза) є олігомерним
білком, що складається з декількох типів субодиниць: двох а-субодиниць, однієї б- та однієї б’-субодиниці. Ці чотири
протомери складають так званий “кор-фермент” а2 бб’, що утворює цілий холофермент при взаємодії з додатковою.
Еукаріотичні клітини містять три основних класи РНК-полімераз, кожен з яких відповідає за транкрипцію різних
наборів генів і синтез певного типу РНК. 1-велика рибосомальна субодиниця
2-синтез мрнк і ядерної рнк
3-синтез трнк і малої субодиниці
Промоторні ділянки - 40 нуклеотидів - ділянки геному що відповідають за звязування РНК-полімерази з ДНК
матрицею
Інціація - послідовність яка розміщена на -32 від точнки початку синтезу відповідає за зєднання рнк-полімерази 2
Термінаторні - ділянки зворотніх повторів (паліндромів) і полі АТ пар. Утворюють шпилькоподібні структури.
Етапи синтезу РНК у прокаріотів
а) зв’язування РНК-полімерази з ДНК-матрицею;
б) ініціація cинтезу полірибонуклеотидного ланцюга;
в) елонгація (подовження) синтезу РНК;
г) термінація, тобто закінчення синтезу РНК
Процесинг первинного транскрипту включає в себе: – приєднання до 5'-кінця молекули специфічної нуклеотидної
структури — так званого “кепу”; як “кеп” виступає сполучений трифосфатним зв’язком з 5'-кін- цевим нуклеотидом 7-
метилгуанозин (глава 3, п. 3.4); – приєднання до 3'-кінця первинного транскрипту поліаденілатного “хвоста” —
poly(A)-послідовності довжиною в 20-250 нуклеотидів; значення кепування та поліаденілування полягає у підсиленні
трансляційної активності зрілої мРНК та протидії руйнуючому впливу клітинних РНК-аз; – вирізання
неінформативних послідовностей нуклеотидів змолекул пре-мРНК та зшивання внутрішніх кінців молекул —
сплайсинг(splicing — англ.). Оскільки геноми (ДНК) вищих організмів мають, поряд з генами, що транслюються у
відповідні білки — екзонами, значну кількість нуклеотидних послідовностей, які не несуть генетичної інформації —
інтронів, процес сплайсингу забезпечує видалення з первинних транскриптів саме інтронів
Загальні закономірності цього процесу близькі у прокаріотів та еукаріотів. Послідовність включення рибонуклеотидів
у полірибонуклеотидний ланцюг у процесі транскрипції програмується послідовністю нуклеотидів в матричній ДНК.
Розрізняють кодуючий ланцюг ДНК — тобто такий, з якого зчитується генетична інформація, та некодуючий ланцюг.
У дволанцюговійДНК, що містить багато генів, для деяких генів кодуючою може бути один з ланцюгів, для інших
генів — другий ланцюг: Транскрипція РНК різних класів на матричній ДНК каталізується ферментамиДНК-
залежними РНК-полімеразами(РНК-полімеразами), які розрізняються у прокаріотичних та еукаріотичних організмів.
На відміну від ДНК-полімераз,

Актиноміцин Д проникає (інтеркалює) всередину між сусідніми основами Г-Ц. Це зумовлює локальну деформацію
матриці перешкоджає рухові НК-полімерази по матриці. Актиноміцин Д гальмує синтез всіх типів РНК як у
прокаріотів, так і в еукаріотів. Він проявляє протипухлинну дію, але внаслідок великої токсичності використовується
рідко. Аналогічним чином діє рубоміцин.
Рифампіцин зв'язується з Р-субодиницею РНК-полімерази прокаріотів, гальмуючи ініціацію синтезу РНК.
61. Транспортні – тРНК та активація амінокислот. Аміноацил-тРНК-синтетази. Етапи та механізми
трансляції (біосинтезу білка) в рибосомах: ініціація, елонгація та термінація.

Транспортні РНК На тРНК припадає 10-20 % клітинної РНК. Їх молекули — це полірибонуклеотидні ланцюги,
довжина яких — 70-90 нуклеотидів
Первинна структура тРНК відзначається великою кількістю мінорних нуклеотидів — наявністю метильованих,
псевдоуридилових та дигідроуридилових залишків. Вторинна структура молекул тРНК у двомірному просторі має
конформацію “листка конюшини”, що утворюється за рахунок специфічної взаємодії комплементарних азотистих
основ упродовж полірибонуклеотидного ланцюга. Неспарені нуклеотидні послідовності формують специфічні для
будови тРНК структурні елементи: Акцепторну гілку (стебло) — 3'-кінець молекули, який містить термінальну
послідовність нуклеотидів ЦЦА. Кінцевий аденозин через 3'-гідроксильну групу рибози акцептує амінокислоту в
процесі трансляції. Антикодонову петлю — містить групу з трьох нуклеотидів (антикодон), комплементарних
триплету нуклеотидів (кодону) в складі мРНК. Ця петля відповідає за взаємодію тРНК із певними нуклеотидами мРНК
при утворенні в рибосомі транслюючого комплексу. Дигідроуридилову петлю — складається з 8-12 нуклеотидів,
містить у собі 1-4 дигідроуридилові залишки. Псевдоуридилову петлю — ділянка тРНК, яка в усіхмолекулахмістить
обов’язкову нуклеотидну послідовність — 5‘-ТψС-3’. Вважають, що ця петля необхідна для взаємодії тРНК із
рибосомою. Додаткову гілку — структура, за кількістю нуклеотидних залишків в якій тРНКподіляються на два класи:
тРНК класу I — містить 3-5 нуклеотидів; тРНКкласу II — з додатковою гілкою, яка має довжину від 13 до 21
нуклеотиду
Притаманні тРНК структури типу “листка конюшини” можуть утворювати більш компактні просторові конформації
— третинні структури (L)

Для кожної з 20 ак існує щонайменше 1 специфічний для неї тип тРНК. Важливою структурною особливістю є
наявність антикодону мРНК і забезпечення взаємодіїпід час взаємодії
Взаємодія між тРНК та відповідною АК викликає взаємне розпізнавання (рекогніцію) цих молекул. Цей процес
відбувається лише за наявності спеціальних білків, які мають сайти рекогніції як трнк та і а-Л-ак. Цей процес
розпізнавання і приєдання відбувається в 2 етапи і каталізується аміноацил-трнк-синтетазами. Схема взаємодії тРНК з
ак
1. Активація ак за участю АТФ з утворенням аміноациладенілату
R-CH(NH2)-COOH + (P)-O-(P)-O-(P)-O-аденозин =
R-CH(NH2)-CO-O-(P)-O-аденозин +Н4Р2О7
2. Взаємодія аміноациладенілату з 3-ОН групою кінцевого залишку на ацепторні гліці тРНК: утворення аміноацил-
тРНК
ТРНК-Ц-ф-Ц-ф-А (2- OH)(3- O-CO-CH(NH2)-R

1) Ініціація трансляції
Утворення ініціюючого комплексу
- субодиниці 40s та 60s, сполучені між собою у 80s-рибосому;
має дві структурні
- аміноацильну (А-) ділянки є сполученою з аміноацил-тРНК
-пептидильну (П-) ділянку з пептидил-тРНК
- мРНК, що має обов’язково 7-метилгуанозиновий “кеп” на 5'-кінці; мРНК зв’язується з рибосомою таким чином, що
напроти її п-ділянки розміщується ініціюючий кодон— AUG, який відповідає, за таблицею генетичного коду, аміно-
кислоті метіоніну
- мет-тРНКi — особливий тип тРНК, що акцептує та поставляє в рибосому (спочатку — на П-сайт) першу, ініціюючу,
амінокислоту — метіонін (формілметіонін для прокаріот)
- білкові фактори ініціації (eIF-1, eIF-2, eIF-3
- коферменти ГТФ та АТФ
2. Елонгація поліпептидного ланцюга. Суто елонгація полягає в утворенні пептидних зв’язків між амінокислотними
залишками, що зв’язані через відповідні тРНК з А- та П-ділянками транслюючої рибосоми.
У ході пептидилтрансферазної реакції відбувається переноспептидного фрагменту на амінокислоту таким чином,що в
результаті реакції новийпептид, який утворився, стає зв’язаним з А-сайтом рибосоми. тРНК, що була первинно
сполучена з П-сайтом, вивільняється
Після утворення пептидного зв’язку відбувається переміщен- ня подовженого пептиду, сполу- ченого з тРНК
(пептидил-тРНК), з А-сайту в П-сайт — процес транслокації.
3. Термінація трансляції. Термінація трансляції відбувається, коли транслююча рибосома у своєму пере- міщенні
впродовжланцюга мРНК досягає одного з термінуючих кодонів — UAA, UAG або UGA.
Поява в А-сайті термінуючого кодону розпізнається білковими рилізинг-фак- торами, які спричиняють гідроліз зв’язку
між пептидом та молекулою тРНК, що займаєП-сайтрибосоми.
Урезультатіцьогопроцесувідбуваєтьсявивільненняпептиду, що синтезувався, та дисоціація 80s-рибосоми на 40s- та
60s-субодиниці.
62. Регуляція трансляції. Роль білкових факторів трансляції в синтезі гему, інтерферонів (eIF), дії
дифтерійного токсину (eEF). Види посттрансляційної модифікації пептидних ланцюгів.

Механізмом контролю процесів транс- ляції в клітинах еукаріотів є ковалентна модифікація білкового фактора
ініціації трансляції eIF-2, якийможе бути в дефосфо- рильованій (активній) та фосфорильованій (неактивній) формах.
Шляхом зворотного фосфорилювання — дефосфорилюванняфактора ініціації eIF-2 за участю цАМФ-залежного
регуляторного каскаду відбувається контроль синтезу в ри- босомах ретикулоцитів білкової частини гемоглобіну —
глобіну, залежно від адекват- ногопостачання простетичної групи — гему
(1) в ініціації синтезу глобіну бере участь фактор ініціації eIF-2, який може бути в дефосфорильованій (активній) та
фосфорильованій (неактивній) формах;
(2) фосфорилювання α-субодиниці фактора ініціації синтезу глобіну eIF-2 специфічноюeIF-2-протеїнкіназою інактивує
фактор і тим самим блокує процес ініціації трансляції;
(3) активність eIF-2-кінази, що фосфорилює фактор eIF-2, контролюється (також шляхомфосфорилювання-
дефосфорилювання) іншою протеїнкіназою, яка є цАМФ-залежною;
(4) у свою чергу, каталітична активність цАМФ-залежної протеїнкінази нега- тивно контролюється гемом, який є
інгібітором цієї кінази, що блокує вивільнення її каталітичної субодиниці.

Поліпептидний ланцюг, що є продуктомрибосомальної трансляції, набуває своїх біологічних властивостей після

утворенняпритаманноїйому унікальноїпросторової конформації білкової молекули, чому в багатьох випадках передує
його пост- трансляційна модифікація (процесинг). Реакції посттрансляційної модифікації пептидів: а) модифікація N-
та С-кінців — видалення N-кінцевих формілметіоніну (у прокаріотів) та метіоніну (у еукаріотів); ацетилювання N- та
С-кінців; б) модифікація гідроксильних, амінних та карбоксильних груп у бічних ради- калах пептидів шляхом їх
фосфорилювання, карбоксилювання, метилювання, ацетилювання тощо; в) приєднання до пептидів простетичних груп
— вуглеводів (глікозилювання), гему, коферментів (флавінових нуклеотидів, біотину, порфіринів тощо); г)
хімічнамодифікація ковалентної основи амінокислотних залишків; прикладом можебутиперетворенняускладіфактора
ініціації еукаріотів eEF-2 залишкугістидину в залишок незвичайної амінокислоти дифталаміду.

Шляхом впливу на процес ініціації трансляції в еукаріотичних клітинах реалізуються захисні ефекти інтерферонів—
білків, що синтезуються в організмі людини і тварин (в лімфоїдній та інших тканинах) і мають властивості противі-
русних антибіотиків та природних протипухлинних факторів. Механізм антивірусної дії інтерферонів здійснюється за
рахунок фосфорилю- вання клітинних факторів ініціації eIF-2, що, як зазначено вище, можуть бути в
дефосфорильованій (активній) та фосфорильованій (неактивній) формах.
Потужним інгібітором трансляції в еукаріотів є дифтерійний токсин і спричиняє небезпечну хворобу дітей та
дорослих, яка до введення специфічної імунізації призводила до високої смертності хворих. Токсин — це білок з
молекулярною масою 61 кД, який після проникнення в організм людини розщеплюється протеолітичним шляхом на
два поліпептидні ланцюги: активнийА-фрагмент
Молекулярниймеханізмтоксичноїдіїдифтерійноготоксинуполягаєвкаталітичній активності А-фрагменту, який є
ферментом АДФ-рибозилтрансферазою, що переносить АДФ-рибозу змолекули НАДнафактор елонгації eEF-2
Залишок АДФ-рибози сполучається з амінокислотнимзалишкомдифталамідом в молекулі фактора елонгації eEF-2, що
призводить до втрати останнім його властивості здійснювати процес транслокації пептидного залишку з А- на П-сайт
рибосоми
63. Антибіотики - інгібітори трансляції у прокаріотів та еукаріотів. Механізм дії та застосування в
медицині.

Вплив фізіологічно активних сполук на процеси трансляції Процеси рибосомальної трансляції, що складають кінцевий
етап багато- ступеневого процесу експресії генетичної інформації, є мішенню для дії багатьох фізіологічно активних
сполук, зокрема лікарських засобів і токсинів. 1. У клінічній практиці, а також в експериментальній біології і
медицині, знайшли широке застосування антибіотики, що є інгібіторами біосинтезу білка у прокаріотичних та
еукаріотичних організмів на різних етапах трансляції:
(1) інгібітори ініціації: стрептоміцин, ауринтрикарбоксилова кислота;
(2) інгібітори елонгації: аміцетин, хлорамфенікол, еритроміцин, циклогекси- мід, пуроміцин, тетрацикліни;
(3) інгібітори термінації: анізоміцин, хлорамфенікол, еритроміцин, лінкоцин, стрептоміцин.
Антибіотики, що є інгібіторами процесів трансляції у прокаріотів, застосову- ються як антибактеріальні
лікарськізасоби в терапії інфекційних хвороб та інших захворювань, що спричинені мікробним фактором.
Антибіотики, які інгібірують трансляцію в еукаріотичних клітинах вищих орга- нізмів, зокрема ссавців,
застосовуються як протипухлинні засоби. Гальмуючи біосинтез білка в клітинах злоякісних пухлин, ці антибіотики
спричиняють ре- гресію росту пухлини.
Стрептоміцин -прокаріоти- Інгібірує ініціацію за рахунок протидії зв'язу- ванню з рибосомою форміл-метіоніл-тРНК;
крім того, спричиняє правильне зчитування кодонів мРНК
Тетрацикліни Прокаріоти Зв'язуються з 30s-субодиницею та гальмують зв'язування з нею різних аміноацил-тРНК
Хлорамфенікол Прокаріоти Інгібірує пептидилтрансферазну активність 50s- субодиниці рибосоми
Циклогексимід Еукаріоти Інгібірує пептидилтрансферазну активність 60s- субодиниці рибосоми
Еритроміцин Прокаріоти Зв'язується з 50s-субодиницею та блокує процес транслокації
Пуроміцин Прокаріоти, еукаріоти Спричиняє передчасну термінацію незрілого пеп- тидного ланцюга за рахунок
структурної подіб- ності до аміноацил-тРНК
64. Регуляція експресії генів прокаріотів: регуляторні та структурні ділянки лактозного (Lac-)
оперону (регуляторний ген, промотор, оператор).

Ф.Жакобом та Ж.Моно вивчалися молекулярно-генетичні механізми контролю в клітинах Е.соlі біосинтезу -

галактозидази, що забезпечує розщеплення лактози на глюкозу і галактозу. Вони висунули теорію оперона. У Лас-
оперона ЕСолі оперон відповідає за коорддинований синтез ферментів метаболізму лактози
-б-галактозидаза
-б-галактозидпермеаза
-б-галактозилтрасацетилаза
До складу оперона входять:
а) структурні гени, що містять інформацію відносно первинної структури поліпептидів, які транскрибуються з даного
оперона;
б) контрольні сайти, до яких належать:
- промотор - ділянка ДНК, що первинно взаємодіє з РНК-полімеразою;
- ген-оператор - ділянка ДНК, з якою може специфічно зв’язуватися білок-репресор. Ген-оператор безпосередньо
прилягає до структурних генів, і його зв’язування з репресором протидіє зчитуванню РНК-полімеразою інформації із
структурних генів.
- ген-регулятор - розташований на певній відстані від оперона і кодує синтез білка-репресора.
У відсутності в середовищі, на якому вирощуються бактерії, цукру лактози активний білок-репресор, що синтезується
геном-регулятором (I), взаємодіє з оператором (О), тим самим перешкоджаючи з’єднанню РНК-полімерази з
промотором (Р) і транскрипції генів Z, Y, A (рис.2). Поява в середовищі лактози інактивує репресор, він не з’єднується
з оператором, РНК-полімераза взаємодіє з промотором і відбувається транскрипція поліцистронної мРНК. Остання
забезпечує синтез одночасно всіх ферментів, що беруть участь у метаболізмі лактози (-галактозидази, -
галактозидпермеази і -галактозидтрансацетилази, що кодуються генами Z, Y, A). Зменшення вмісту лактози в
результаті її ферментативного розщеплення призводить до відновлення здатності репресора з’єднуватись з оператором
і припинення транскрипції генів Z, Y, A.
65. Мутації геномні, хромосомні, генні; механізми дії мутагенів; роль індукованих мутацій у
виникненні ензимопатій та спадкових хвороб людини. Біологічне значення та механізми
репарації ДНК: репарація УФ-індукованих генних мутацій (пігментна ксеродерма), репарація
дезамінування цитозину.

Мутації— зміни спадкових властивостей внаслідок кількісних та якісних змін у генотипі організму. В процесі
реплікації ДНК мутації передаються від клітини до клітини і від покоління до покоління. Разом з генетичними
рекомбінаціями (див. вище), мутації складають основу спадковоїмінливостіживихорганізмів.
Мутаціїможутьбутиспричиненимипевними природними — спонтанні мутації або штучними факторами — індуковані
мутації. За характеромзмін у структурі генетичного апарату організму мутації поділяють на:
(1) геномні мутації — такі, що полягають у змінах кількості повного набору хромосом або окремих хромосом у
диплоїдному наборі; такі мутації спричиняють найбільш поширені та важкі форми хромосомних хвороб людини;
(2) хромосомнімутації —мутації, щопов’язанііз структурними змінамипевних хромосом (хромосомні аберації)
внаслідок переміщення, втрати або дуплікації окремих фрагментів хромосомної ДНК. Розрізняють такі типи
хромосомних мутацій:
транспозиції — перенесення фрагмента ДНК в іншу ділянку тієї ж хромосоми;
транслокації — перенесення ділянки однієї хромосоми на іншу, негомологічну їй, хромосому;
інверсії—зміна впевнійділянціхромосомипослідовності генів (азотистихоснов) на іншу, зворотну послідовність;
делеції — випадіння певних ділянок хромосоми (фрагментів ДНК);
дуплікації — подвоєння певних ділянок хромосом.
(3)генні(точкові) мутації— зміни в структурі геному, що полягають в пору- шеннях послідовності азотистих основ
(нуклеотидів), які складають первинну структуру ДНК. Генні мутації поділяють на такі типи:
а) заміни нуклеотидів— найбільшпоширені геннімутації, до яких належать такі субтипи, як:
транзиції — заміна однієї пуринової основи на пуринову або піримідинової на піримідинову;
трансверзії — заміна одного типу азотистих основ на інший, тобто пурину на піримідин або навпаки;
б) випадіння (делеції) в ланцюгу ДНК однієї або декількох азотистих основ (і відповідних нуклеотидів);
в) вставки (вбудовування) в ланцюг ДНК додаткових азотистих основ (однієї або більшої кількості).

Мутації (найчастіше генні мутації) виникають внаслідок пошкоджень, спри- чинених несприятливою дією на геном
хімічних, фізичних та біологічних факторів навколишнього середовища, або похибок уфункціонуванніДНК-полімераз
на етапі реплікації ДНК
Найбільш поширеними мутагенами є:
(1) аналогиазотистих основ— сполуки, щозаміщуютьнормальні азотистіоснови вполідезоксирибонуклеотидному
ланцюг
(2) хімічні мутагени — сполуки, що призводять до змін ковалентної структури нормальних азотистих основ; до
найпоширеніших хімічних мутагенів належать
а) дезамінуючі агенти —азотиста кислота (HNO2 )
б) алкілюючі агенти — сполуки, що призводять до метилювання
в) ультрафіолетове (УФ-) та іонізуюче опромінення— фізичні фактори, висока мутагенна активність якихпояснюється
вільно-радикальноюдеструкцієюазотистих основ ДНК

В еволюції живих організмів виникли спеціальні молекулярні механізми, що протидіють постійним

ушкодженняммолекулДНКта репарують зміни вмолекулярній будовіДНК, що вже відбулися.
Пошкодження ДНК, спричинені УФ-променями, найбільш часто спостерігаються в бактеріальних клітинах та в
незахищеній від сонячного опромінення шкірі людини. Відновлення нормальної структури ДНК, порушеної
утворенням димерів тиміну
I. Розщеплення ланцюгаДНК “зліва” (в напрямку →5') від димера і відведення вбік вільного кінця, що містить
тиміновий димер; реакція каталізується особливим ферментом — УФ-специфічною ендонуклеазою.
II. Формування полідезоксирибонуклеотидної “латки” на фрагмент ділянки ДНК, що містить димер; реакція
каталізується ДНК-полімеразою (у прокаріотів — ДНК- полімеразою I)
III. Відщеплення пошкодженої ділянки ДНК (у прокаріотів — за рахунок 5'→3' єкзонуклеазної активності ДНК-
полімерази I).
IV. “Зшивання” 3'-кінцяновосинтезованої “латки” з 5'-кінцем розрізаного основного ланцюга ДНК. Порушення
ферментативного процесу репарації УФ-індукованих пошкоджень ДНК призводить у людини до важкого спадкового
захворювання — пігментної ксеродерми

Репарація дезамінування цитозину.

Дезамінування цитозину призводить до утворення урацилу. В результаті цього процесу (заміни C на U) в
комплементарному ланцюгу ДНК при реплікації також відбувається заміна відповідної пуринової основи (замість
гуаніну включається аденін). У кінцевому підсумку дочірня дволанцюгова ДНК в тому положенні, де повинна була б
бути пара G-C буде містити пару A-T, тобто відбудеться мутація типу заміни.
Репарація такої мутації включає в себе:
а) видалення з ланцюга ДНК “неправильної” основи за рахунок відщеплення урацилу урацил-ДНК-глікозидазою.
Фермент гідролітичним шляхом розриває N- глікозидний зв’язок міжазотистою основою (урацилом) та
дезоксирибозою, утворюючи пентозо-фосфатний ланцюг без азотистої основи.
б) розщеплення ендонуклеазою 3',5'-фосфодіефірного зв’язку “зліва” від депіримідинізованого пентозофосфатного
залишку;
в) вбудова “правильної” азотистої основи (в даному випадку — цитозину) на місце видаленої основи за рахунок дії
ДНК-полімерази;
г) зшивання розриву в ланцюгу ДНК-лігазою.
66. Гормони: визначення, загальна характеристика. Класифікації гормонів та гормоноподібних
речовин.

Гормони - це фізіол активні речовини (фас), біорегулятори, що продукуються залозами внутрішньої секреції або
іншими спеціальними клітинами і діють як регулятори метаболічних процесів та фіз функцій в організмі.
Загальні властивості:
-висока біол активність - виявляють дію в дуже малих концентраціях
-специфічність дії - кожний гормон викликає строго специфічні відповідні реакції органів і тканин
-дистантність дії - гормони виявляють свій вплив на метаболізм органів і тканин розташованих на відстані від місця
утворення
-висока вибірковість дії - гормони виявляють свій вплив тільки на чутливі до них органи - мішен, клітині яких мають
специфічні білкові рецептори до даного гормону.
Класи гормонів та інших біорегуляторів
Гормони, що синтезуюься в ендокринних залозах (справжні гормони) секретуються в кровяне русло і після
перенесення спеціалованими білками здійснюють свої біол ефекти
До справжніх гормонів відносять
-гормони гіпоталамуса і гіпофіза
-щитовиднох залози
-паращито
-ендокринної частини підшлункової
-кіркової частини наднирників
-чоловічих і жін статевих залоз
-епіфіза
Близькі за біол функціями до гомонів ФАС, що є гормональними регуляторними факторами неендокринного
характеру. Ці біорегулятори виробляються не в ендокринних залозах а в спеціальних клітинах, які містяться в
тканинах і тд. Вони мають назву гормоноподібних речовин (гормоноїдів) або тканинних гормонів (гістогормонів).
Загальною рисою біорегуляторів різного походження є їх інформаційна функція спрямована на контроль, регуляцію,
модуляцію метаболічних і фізіологічних функцій чутливих біоструктур.
Класи біорегуляторів
-гормони
-нейромедіатори та опіоїдні пептиди
-Фіз акт ейкозаноїди
-гормони і медіатори імунної системи
-пептидні фактори росту
-гастроінтестиналні пептиди
-пептиди мозку і серця
67. Реакція клітин-мішеней на дію гормонів. Мембранні (іонотропні, метаботропні) та цитозольні
рецептори. Біохімічні системи внутрішньоклітинної передачі гормональних сигналів: G-білки,
вторинні посередники (цАМФ, Са2+/кальмодулін, ІФ3, ДАГ).

Мішені (клітини, тканини, органи) або горомокомпетентні структури - чутливі до гормону біоструктури, які
вибірково відповідають на взаємодію з гормоном специфічною фізіологічною та бх реакцією.
Відповідно до ступеня впливу гормона на їх біол властивості виділяють гормонзалежні(залози, які контролюються
гормонами гіпофіза) і гормончутилві (наприклад клітини органів, що реагують на зміну інсуліну)
Здатність клітин мішеней реагувати на певні гомони визначається наявністю рецепторів до цього гормону. Взаємодія з
рецептором відбувається за рахунок активного центру , що за молекулярною будовою, є комплементарним
відповідному сайту рецептора.
Рецептори - білкові молекули, що взаємодіють з біорегулятором з утв ліганд- рецепт комплексів і здійснюють
трансформацію хім гормонального сигналу у відповідний генетично-запрограмований для даного типу клітин реакцію.
Всі гормони поділяють на
1) гормони що не проникають всередину клітин (взаємодіють із рецепторами на поверхні плазматичних мембран)
(білково-пептидні, похідні АК)
2) гормониЮ що для реалізації своєї структурної дії проникають всередину клітин, де вони взаємодіють з
цитозольними рецепторами (ліпідні стероїди, тиреоїдні гомони)
Гормони першої групи здійснюють трансформацію регуляторного сигналу в специфічну функціонально активність
клітин - мішені за рахунок:
1)взаємодія гормону на поверхні з рецептором
2) передача хім сигналу з рецептора, модифікованого за рахунок взаємодії з лігандами, через трансформуючі білки
трансдуктори (Т-білки) на внтуріші системи
3) Утв або вивільнення вн. сигальних молекул - вторинних посередників (аАмф, цГМФ,Са)
4) Взаємодія вторинних посередників із ферментними білками клітини з включенням (через активацію протеїнкіназ)
ефекторних систем клітини, тобто послідовних стадій розвитку бх реакції на гормональні сполуки
Іонотропні рецептори - такі, що в резульаті взаємодії з фас спричиняють відкриття іонних канатів на плазматичній
мембрані і генерують розвиток надзвичайно швидких (мілісекундних) іонних струмів (са,на, хл,к). Фізіологічними
лігандами для іонотропних рецепторів є нейротрансмітори (АХ, норадр,медіаторні АК), що локалізовані в синапсах
нейронів і в нервово-мязових синапсах.
Метаботропні рецептори - такі, що після взаємодії з ФАС призводить до активації бх ефекторних систем клітин через
трансукторний Gбілок. Реакція є більш повільна і розвивається протягом кількох секунд. Фізіол лігандами
метаботропних рецепторів є гормони і їхні біорегуляри білково-пептидної природи а також адреналін, дофамі,
серотонін, гістамін + мхолінорецептори ацетилхоліну
Білки - трансдуктори - G-білки внутрішньомембранні білки, які сприймають хім сигнал від рецептора, модифікованого
за рахунок взаємодії з гормоном або медіатором та сприяє зміні функціональної активності ефекторних систем
клітини. За мол. будовою G-білок є тримером що складається з а б у субодиниць. а-ГТФ-азна активність - активація g-
білка при взаємодії з модифікованим рецептором та передача регуляторного сигналу на каталітичну субодиницю
ферменту аденілатциклази супроводжуєься гідролізом ГТФ до ГДФ і Фн
Існує декілька типів G- білків
Gs- стимулюючі-такі що активують аденілатциклазу - утв головний вторинний посередник - цАМФ
Gi- інгібуючі - інгіб аденілатциклазу
Gq- такі що активують фосфоліпазу С, що призводить до активації фосфоінозитного циклю- ферм системи, яка
призводить до збільшення к-ції Са в цитозолі ха рахунок якого вивільнення з депо
Вторинні посередники - месенджери - біомолекули, що передають інформацію від гормону на ефекторну систему
До них належать цамф, цгмф, флсфлдіпаза с і йони Са
Зростання вн. конц зазначених вторинних опсередників здійснюється шляхом
-активація аделіатциклази - утв цАМФ
-активація гуланілациклази - утв цГМФ
-активація фосфоліпази С, що призводить до включення фосфоінозитної системи - механізму мобілізації
внутрішньоклітинного кальцію
-надходження Са з екстрацелюлярного простору за рахунок відкриття Са каналів на мембрані (іонотропно)
Основними тригерами, що включають ефекторні системи клітини у відповідть на дію гормонів - ферменти
протеїнкінази. Ефекторними механізмами які реазізують ефект гормонів -
1-цамф залежна фосфорилювання ферментів білків (цамф-протеїнкінази
2-цгмф залежна фосфорилювання ферментів білків (цгмф-протеїнкінази
3-Са/ кальмодулін залежне фосфорилювання
4-Са/ фосфоінозитоззалежна фосфорилювання білків
5-фосфорилювання через тирозин -зележні кінази
68. Молекулярно-клітинні механізми дії гормонів білкової, пептидної природи та похідних
амінокислот (мембранний та мембранно-цитозольний механізм дії).

Рецептори для фізіологічно активних сполук (гормонів та інших біорегуляторів) за своєю хімічною
природою в більшості випадків належать до глікопротеїнів, на вільних поверхнях яких знаходяться
олігосахаридні ланцюги (глікозильні групи). Відповідальні за розпізнавання зовнішніх сигналів. У
мембранах однієї клітини може бути більше десятка різних типів рецепторів. Зв’язування гормона з
рецептором здійснюється за рахунок іонних, ван-дер-ваальсових і гідрофобних взаємодій. Усі
рецептори поділяються на два класи – мембранні та внутрішньоклітинні (цитозольні та ядерні), що
різняться за своєю молекулярною організацією та послідовністю біохімічних реакцій, які включаються
після взаємодії фізіологічно активних сполук (ФАС) із специфічними рецепторними білками. Мембранні
рецептори можуть бути іонотропними та метаботропними.

Іонотропні рецептори – інтегральні олігомерні білки, які складаються з кількох субодиниць, між якими
знаходиться заповнений молекулами води канал. За певних зовнішніх впливів (зміна потенціалу на
мембрані, дія медіатора чи гормона) ці рецептори вибірково змінюють проникність мембрани для
конкретного виду іонів.

Метаботропні рецептори зв'язані не з іонними каналами, а з системами внутрішньоклітинних

посередників. Зміна їх конформації після зв’язування з лігандом запускає низку біохімічних реакцій і. як
наслідок, змінює функціональний стан клітини

9.2.2. Молекулярно-клітинні механізми дії пептидних гормонів та біогенних амінів. для гормонів

поліпептидної будови та похідних амінокислот, які не проникають усередину клітини, характерний
мембранно-внутрішньоклітинний механізм дії.

Гормони цієї групи здійснюють трансформацію регуляторного сигналу в специфічну функціональну

активність клітини-мішені за рахунок таких молекулярних механізмів:

 взаємодії гормону на поверхні плазматичної мембрани з білковим рецептором з утворенням

гормон-рецепторного комплексу;

 передачі хімічного сигналу з рецептора, модифікованого за рахунок взаємодії з лігандом

(гормоном, іншим біорегулятором), через трансформуючі білки – трансдуктори (G-білки) на
внутрішньоклітинні сигнальні системи;

 утворення (або вивільнення) внутрішньоклітинних сигнальних молекул – вторинних

посередників (циклічних нуклеотидів - цАМФ, цГМФ, фосфоінозитолів, іонів Са 2+ );

 взаємодії вторинних посередників з ферментами клітини з включенням через активацію

специфічних протеїнкіназ, ефекторних систем клітини, тобто послідовних стадій розвитку
клітинної біохімічної реакції на гормональний стимул.

Білки – трансдуктори (G-білки або N - білки) – внутрішньомембранні білки, які сприймають

хімічний сигнал від рецептора, модифікованого за рахунок взаємодії з гормоном або медіатором, та
спричиняють зміни функціональної активності ефекторних систем клітини.

 Відомо понад 200 різноманітних G-білків, які поділяють на декілька типів:

 Gs – білки (стимулюючі) активують аденілатциклазу, що сприяє утворенню головного вторинного

посередника – цАМФ;

 Gi – білки (інгібуючі) інгібують аденілатциклазу;

 Gq – білки активують фосфоліпазу С

Зростання внутрішньоклітинної (цитозольної) концентрації зазначених вторинних посередників

здійснюється шляхом:
  активації аденілатциклази з утворенням цАМФ;
 активації гуанілатциклази з утворенням цГМФ;
 активації фосфоліпази С, що призводить до включення фосфоінозитолного каскаду – механізму
мобілізації внутрішньоклітинного Са2+;
 надходження Са2+ з екстрацелюлярного простору за рахунок відкриття кальцієвих каналів на
плазматичній мембрані (механізм, більш притаманний іонотропним рецепторам

69. Молекулярно-клітинні механізми дії стероїдних та тиреоїдних гормонів (цитозольний механізм

дії).

Молекулярно-клітинні механізми дії стероїдних і тиреоїдних гормонів на генетичний апарат

клітини. стероїдні гормони, похідні вітамінів групи D, а також йодтироніни, які за ліпофільністю
займають проміжне положення між стероїдами та водорозчинними гормонами, молекули яких здатні
проникати через ліпідній бішар плазматичної мембрани клітин, проявляють свою дію за допомогою
цитозольного механізму дії стероїдних і тиреоїдних гормонів

Специфічні рецептори стероїдних та тиреоїдних гормонів містяться в цитоплазмі клітин-мішеней. Вони

є білками з молекулярною масою 50 – 190 кДа, мають високу спорідненість до свого гормону за рахунок
стереоспецифічності.

Молекулярний механізм дії стероїдних і тиреоїдних гормонів реалізується за рахунок послідовності

таких клітинних та біохімічних реакцій: проникнення гормона в клітину > взаємодія гормона з
цитозольним рецептором зі зміною конформації останнього та зниження спорідненості до білків-
шаперонів, які від’єднуються від комплексу гормон-рецептор > утворення гормон-рецепторного
комплексу > транслокація гормон-рецепторного комплексу в ядро > взаємодія комплексу зі
специфічною ділянкою ДНК хроматину (енхансером або сайленсером) > зростання (при взаємодії з
енхансером) або зниження (при взаємодії з сайленсером) доступності промотора для РНК-полімерази
> збільшення (або зменшення) швидкості транскрипції мРНК > збільшення (або зменшення) швидкості
трансляції > зміна кількості ферментних білків, які реалізують дію гормона.

Взаємодія білкових рецепторів гормонів з ДНК відбувається в певних місцях промоторних ділянок
геному, що знаходяться "зліва" від сайтів ініціації транскрипції (приблизно 250 нуклеотидів) і регулюють
експресію розташованих на відстані генів (справа від промотора та сайта ініціації транскрипції).

Ділянки ДНК, які можуть взаємодіяти з доменами гормонального рецептора, мають будову паліндромів
і складаються із специфічних для кожного рецептора нуклеотидних послідовностей з 6 пар нуклеотидів,
розташованих зліва та справа від проміжної 3-нуклеотидної послідовності (–NNN-)-"спейсера".

У взаємодії стероїдних і тиреоїдних рецепторів зі специфічними ділянками ДНК беруть участь певні
ділянки рецепторних білків, які мають будову "цинкових пальців" (білки, що містять біля 20
амінокислотних залишків, в яких атоми цинку зв'язуються з радикалами чотирьох амінокислот,
переважно з 2-ма залишками цистеїну та 2–ма залишками гістидину) та глобулярних Zn-вмісних
доменів, властивих білкам, що виступають як регулятори транскрипції.

Отже, на відміну від білкових гормонів, що спричинюють активацію ферментів, дія на клітини-мішені
стероїдних гормонів призводить до стимуляції біосинтезу нових ферментних молекул за рахунок
активації процесів транскрипції їх мРНК.
70. Гормони гіпоталамуса – ліберини та статини. Роль у прямих та звороніх шляхах регуляції
синтезу та секреції гормонів.

Гіпоталамус виділяє гормони, які спрямовані на виділення (ліберини)і гальмування вивільнення (статини) гормонів.
Гормони гіпоталамуса
-Соматоліберин (соматотропін-ризлізинг фактор) - стимулює продукцію гормону росту гіпофізом
-Соматостатин - інгібує виділення гормону росту (виділяється також в підшунковій і інших клітинах шкт)
-Пролакостатин - гальмує продукцію пролактину та має гонадоліберинову активніст
-Тиреоліберин - стимулює продукці і вивільнення тереотропного гормону гіпофізу
-Гонадоліберин -стимулює синтез і вивільнення гонадотропного гормонів гіпофігу
-Кортиколіберини - стимулює виділення кортикотропіну.
За хім природою ліберини і статини є поліпептидами, що секретуються певниим нейронами гіпоталмуса, та,
надходячи разом із амінами (дофаміном і серотоніном, нормадреналіном) і іншими нейромедіаторами через систему
портального кровообігу або нейрональні аксони в аденогіпофіз, регулюють його специфічні функції
71. Тропні гормони передньої частки гіпофіза. Механізм дії, роль у прямих та зворотніх шляхах
регуляції синтезу та секреції гормонів. Патологічні процеси, пов'язані з порушенням функції
цих гормонів. Гігантизм, карликовість, акромегалія. Роль соматомединів.

Гормон росту - соматотропін, стг- простий білок, що складається з одного поліпептидного ланцюга (191ак) і має 2
внутрішньомолекулярні -ss-звязки. Синтезується в соматотрофних клітинах. Ген у 17 хромосомі
Головна ф-ція- стимуляція постнатального росту організму
а)вплив на біосинтез білка - стимулює транскрипцію і трансляцію в чутливих клітинах. Вплив призводить до
позитивного азотистого балансу
б)вплив на обмін вуглеводів і ліпідів - супроводжується гіперглікемією, яка є результатом зменшення утилізації
глюкози клітинами. Активує розпад ліпідів.
Соматомедини- особливітсть дії стг є опосередкованість дії через синтез у печінці двох поліпептидних факторів росту
(соматомедини) - ІФР1 та ІФР2
Первинна структура соматомединів нагадує будову молекули проінсуліну. Обидва фактори стимулюють реплікацію
ДНК.
Регуляція
Соматостатини та соматоліберини активують або пригнічують виділення СТГ гіпофізом. Дофамін, серотонін,
вазопресин, естронгени,
Вивільнення відбувається пульсуючим режимом протягом 60-90 хв під час сну.
Патології повязані
Акромегалія - збільш продукція СТГ у дорослих, характеризується збільшеннями кісток скелета, вн органів, у жінок -
галакторея
Гігантизм - збільш СТГ в дит віці - що призводить до збільшення росту до 180200 см.
Карликовість (нанізм, дарвінізм) - затримка росту - зниження синтезу СТГ

Пролактин - простий білок, що складається з 1 поліпептидного ланцюга. Гормон продукується лактотрофними

клітинами гіпофіза
Бере участь у ініціації та стимуляції лактації у жінок, при тому що дія гомону проявляється лише на тлі сенсибілізації
клітин молочної залози жін стат гормоном
Пузлини, що складаються з пролактинстимулюючих клітин гіпофізу призводить до амінореї і галактореї, у чоловіків -
безпліддя
Синтез і секреція гальмується дофаміном і галактостатином

Хоріонічний соматотропін (ХС) гормон, що проявляє лактогенну і лютеотропну активність, а за метаболічним

ефектом близький до соматотропіну. Роль не зясована

Група глікопротеїнів - кожен із гормонів є димером і скл з 2х субодиниць а і б які сполучаються ковалентним звязком.
У всіх них а субодиниці однакові а б - різні і визначають специфічність гомону.
Тиреотропний гормон - є димером типу аб. Синтезується базофільними клітинами переднньої частки - тиреотрофними
клітинами. Основна біол фугкція ТТГ- підтримка функц активності та структури щитовидної залози. Ефекти ТТГ зодо
тиреоцитів реалізуються за мембранним механізмом - взаємодія гомрону з мембранними рецептормаи через активацію
g-білків призводить до активації аднілатциклази і фосфоліпази С
Таким чином активація гормонпродукуючої функції щитовидної залози досягається через цАМФ, інозитол-1,4,5-
трифосфат та діацигліцерол.
Вивільнення ТТГ збілш при тиреоліберині. Т3 і Т4 гальмують власне утв.

Гонадотропні гормони забезпечують нормальний гаметогенез та продукцію відповідних статевих гормонів у чолоіків
та жінок. Вони є димерами типу аб. Синтез гонадотропінів відбувається в базофільних клітинах гіпофіза -
гонадотрофах
1)Фолікулостимулюючий гормон (фсг) - мішенями є фолікулярні клітини яєчників та клітин сертолі сімяників. Діє
через активацію аденілтциклази
2) Лютенізуючий гормон - рецептори ЛГ локалізовнаі на плазм мембрані клітин яєчників та клітин лейдіга сімяниіків
(втор месенджером є цАмф)
3)Хоріонічний гонадотропін (ХГ)- синтезується трофобластом плаценти
Регуляція здійнюється гонадоліберином . Діє негативний зворотній звязок.

Сімейство пропіомеланокортину (помк)

Гормони, що входять до цієї групи є продуктами посттрансляційної модифікації помк
Адрекнокортикотропний гормон (актг) - однолацнюговий пептидЮ головними мішенями якого є клітини кори
наднирніків - стимуляція стероїдгенезу і підтримання маси наднирників
1) вплив на біосинтез гормонів - активаці цамф залежних протеїнкіназ, що кталізує ключові реакціх перетворення
холестерину на кортикостероїди. Основний феакт на стимуляцію глюкокортикоїдів (менш мінерал андрогенів)
2) Збільшення маси кори надниркових залоз за дії АКТГчере цАМф протеїнкінази які шляхом фосфориобання певних
рибосомальних білків стимулюють синтез ДНК та РНК, необхідних для утворення нових клітин
також стимулює ліпозі в жировій тканині, активує використанна АК для глюконеогенезу. Має меланоцитстимулюючу
72. Гормони задньої частки гіпофіза. Вазопресин та окситоцин: будова, біологічні функції.
Причини розвитку та прояви нецукрового діабету. Гормони епіфізу.

Вазопресин і окситоцит - нейрогіпофізарні гомони, оскільки задня частка гіпофіза є лише місце їх накопичення, а
біосинтез відбувається в супраоптичному та паравентрикулярному ядрах гіпоталамусу. Гормони транспортуються в
задню частпну гіпофіза по аксонах нейрогіпофізарного тракту - транспортною формою гормонів є їх гранули в
комплексі з білками нейрофізином.
Вазопресин і окситоцин є циклічними пептидами . що складаються з ак=залишків, первинна структура розрізняється
лише залишками АК в 3му положенні
Вазопресин
Біо- фукнції вазопресину повязані із регуляцією осмолярності та осмотичного тиску рідин організму . Біохм основа
фізол ефектів вазопресину полягає в стимуляції реабсорбції води в дистальних канальцях нирок. Гормн сприє
підтриманнб тиску за рахунок прямого впливу на судинну стінку, підсилює глікогеноліх у печінці та мязах, сприяє
агрегації тромбоцитів та виділення ними факторів коагуляції.
Молекулярні механізми дії вазопресину грунтується на наявності двох видів рецепторів
v1-рецептори - на мембранах гепатоцитів, гладких мязах судин, тромбоцитів - що спряжена з фосфоліпазою С,
активація якої вклю цикл що призводить до збільшення Са і як наслідок звуження судин
v2- на мембранах епітеліальних клітин трубочок та петель Генгле нефронів - що спричиняє активацію аденілациклази
- утв цАмф. Дія каскаду призводить до збільшення проникності клітин мішеней для води.
Порушення синтезу трансформування або вивілнення в гіпоталамусі або зниження чутливості рецепторів нефронів до
вазопресину призводить до розвитку нецукровго діабету, проявами якого є виділення в значній кількості сечі з
низькою щільністю та постійне відчуття спраги

Окситоцин
Фізіологіна дія полягає в активації скорочень мязів матки (стимулює пологову активність) та скорочення
міоепітеліальних клітин, що оточують молочної залози. Ефекти гормону реалізуються через аденілатциклазну систему
та обовязкову участь Са

Гормони епіфізу
Похідними триптофану є мелатонін - біогенні амін зо утв в результаті N-ацилування та О-метилування серотоніну.
Біосинез металотіну відбувається в пінеалоцитах епіфіза і деяких периферичних тканинах. Продукція мелатоніну в
епІфізі має циклічний циркадний характер - вона збільшується в темряві і гальмується яскравим світлом
ф-ції
-є універсальним синхронізатором ендогенних біоритмів
-регулятор циклу сон - неспання
-гальмує гонадотропні, соматотропін, тиреотропні, кортикоїди
-стимулює імунні реакції
-антиоксидант
-регулятор пігментації у тварин.
73. Гормони підшлункової залози: інсулін. Будова, біосинтез та секреція; вплив на обмін
вуглеводів, ліпідів, амінокислот та білків. Рістстимулюючі ефекти інсуліну.

Підшлункова залоза - орган змішаної секреції, екзрокринно секретує в 12-палу кишут травні ферменти,а едокриннро
(острівці Лангерганса) продукує декілька факторів пептидної природи.
Синтез та секреція пептидних гормонів забезпечує різні клітини острівцевого апарату
а-глюкагон
б-інсулін
d-соматотропін
f-тканинний поліпептид
Інсулін - попіпептидний гормон що скл з 2х ланюгів а і б які звязані між собою дисульфідними звязками, що зєднують
а7 і б7 та а20 і б19 + третій дисульфідний місток міститься між 6 і 11 а
Інсулін секретується в Б клітинах підшл. залози (в рибосомах) у вигляді препрогормону = обмежений протеоліх =
прогормон = інсулін
молекули інсуліну спаковані в секреторні гранули де вони утвор. комплекси з цинком. Секреція - екзоциозом.
Фізіологічна стимуляція секреції інсуліну - збільшення конц глюкози в крові понад рівень норми (33 55)
Вплив на обмін вуглеводів
1)Стимулює транспорт глюкози з екстрацелюлярного простору всередину клітин
2)Сприяє утилізації глюкози в мязаї, печінці, жировій тканині, шляхом гліколізу, пфш, та синтезу ліпідв
(атиквує глюкокіназу, активує гл-6-ф-дгг)
3)стимулює глікогенез
-збільшує глюкокіназну активність, що призводить до перетворення гл-6-ф на гл--1-ф - субстрат
-активація глікогенсинтази - сприяє переходу ферменту в дефосфорильовану активну форму (через цамф )
-зменшення активності глікогенфосфорилази
4) Гальмує глюконеогенез
Вплив на обмін ліпідів
Ліпогенні ефекти інсуліну зумовлені такими механізнами
-активація синтезу ВЖК за рахунок притоку ацетил коа та надфн
-активація синтезу ТАЦ із жк і гліцероло-3-ф (при розпаді глюкози)
-гальмування ліполізу в адипоцитах що зумовлює зменшення конц цамф, необхідної для активації ТГ-ліпази та
протидіє ліполітичному пливо катехолаінінв і глюкагону
Вплив на ак і білки
має анаболічний характер
1) стимуляція процесів рибосомального транспорту , синтез рРНК та деяким чином іРНК
2)активація транспорту нейтральних ак через плазматичні мембрани

Вплив на процеси росту та проліферації

Має виражені ростостимулюючі властивості
-стимуляція надхходження субстратів в клітини
-активаці синтезу ДНК (реплікація)
74. Гормони підшлункової залози: глюкагон, соматостатин, панкреатичний поліпептид. Роль
глюкагону в регуляції обміну вуглеводів та ліпідів.

Підшлункова залоза - орган змішаної секреції, екзрокринно секретує в 12-палу кишут травні ферменти,а едокриннро
(острівці Лангерганса) продукує декілька факторів пептидної природи.
Синтез та секреція пептидних гормонів забезпечує різні клітини острівцевого апарату
а-глюкагон
б-інсулін
d-соматотропін
f-панкреатичний поліпептид
Глюкагон - одноланцюговий пептид синтезується А клітинами острівців лангерганса + в клітинах дифузної
ендокриноої системи ШКТ
Прогормон = гормон
має контрінсулярний вплив
Вплив на обмін вуглеводів
-стимулює гліконенфосфорилазу(активація цамф) - стимулює глікогеноліз
-гальмує глікогенез (інгібує глікогенсинтазу - цамф фосфорилазою)
-стимулює синтез глюкози з ак- активує фепкіназу
Вплив на обмін ліпідів
Збільшення цамф г адипоцита = збілш ТАГ-ліпази = вихід НЕЖК в кров, вільні Жк - енергетичні субстрати в ході б-
окислення та частково на кетонові тіла.

Гормон росту - соматотропін, стг- простий білок, що складається з одного поліпептидного ланцюга (191ак) і має 2
внутрішньомолекулярні -ss-звязки. Синтезується в соматотрофних клітинах. Ген у 17 хромосомі
Біол властивості
Головна ф-ція- стимуляція постнатального росту організму
а)вплив на біосинтез білка - стимулює транскрипцію і трансляцію в чутливих клітинах. Вплив призводить до
позитивного азотистого балансу
б)вплив на обмін вуглеводів і ліпідів - супроводжується гіперглікемією, яка є результатом зменшення утилізації
глюкози клітинами. Активує розпад ліпідів.
Соматомедини- особливітсть дії стг є опосередкованість дії через синтез у печінці двох поліпептидних факторів росту
(соматомедини) - ІФР1 та ІФР2
Первинна структура соматомединів нагадує будову молекули проінсуліну. Обидва фактори стимулюють реплікацію
ДНК.

Панкреатический полипептид по своему действию является антагонистом холецистокинина. Подавляет секрецию

поджелудочной железы и стимулирует секрецию желудочного сока.
75. Тиреоїдні гормони: структура, біологічні ефекти Т4 та Т3. Порушення метаболічних процесів
при гіпо- та гіпертиреозі.

Тиреоїдні гормони - синтезуютьс в епітеліальних клітинах фолікулів щитоподібної залози - тиреоцитах. Це похідні
амінокислоти - L-тирозину
3,5,3-,5--тетрайодотиронін (тироксин)
3,5-,3--трийодотиронін
Біосинтез тиреоїдних гормонів потребує йодидів (вони вибірково накопичуються в цитоплазмі, куди вони попадають з
крові)
Біосинтез
1)акумуляція щитоподібною залозою йодидів крові (І-) (йодидний насос) та оксилення їх йодидпероксидазою до
молекул йоду
2І- = І22
2)Синтез тиреоглобуліну (має специф будову - 2 судбодиниці) (специфічний білок колоїду) та йодування його
залишків з утворенням монойодотирозинів і дийодотирозинів
3) перетворення йодованих тирозинових залишків на йодовані тироніни (у мол. тирозину)
4)Секреція йодованого тиреоглобуліну в порожнину фолікула (тут зберігається у складі колоїду)
5) Поглинання (за фізіол потреба та стимуляції тиротропіном) йодовмісного білка тиреоцитами, включення його у
фаголізосоми, розчеплення молекули тиреглобуліну (лізосомальними ферм) з утв вільних молекул трийодотироніту
та тетрайодотироніну і вихід через базальні мембрани у кров
Т3- більш активний (у 4-5 разів) - 90-95% дії гормонів
Т4- менш активний (здатний перетворюватися у Т3)
Біологічні ефекти Т3 І Т4
1) стимуляція біоенергетичних процесів у тканинах при дії гормонів
-збільшення швидкості тканинного дихання
-активація мітохондріальних ферм ЕТЛ
-підвищення активності катаболізму в л б
-збільшення поглинання тканинами кисню в результаті розєднання дихання і окисного фосфорилювання
2) Тиреоїдні гормони - потужні стимулятори
-морофгенезу
-неонатального закладення
-формування і розвитку тканин
Молекулярний механізм дії
Рецептори тиреоїдних гормонів - в ядрах клітин - мішеней. З гормонами взаємодіють а1 і б1 рецептори
Утворений комплекс гормон-рецептор призводить до змін у молекулі рецептора. ДНК-звязуючий домен рецептора
стає спроможним до взаємодії із спеціальними сайтами генів , які контролюють траскрипцію мрнк та синтез білків що
відповідають за прояви біол ефектів тиреоїдних гормонів.
Гіпотиреоз - патологічний стан, що розвивається внаслідок дефіциту в організмі вільних Т3 і Т4 бао неадекватної
реакції тканин мішеней на дію гормонів.
Причини
-порушення акумуляції йодидів (внаслідок йодного дефіцитиу або неспроможності вловлювати мікроелементи)
-порушень у ферментих системах що використовують йодиди для утврор Т3 І Т4
-порушення у рецепторах та трансдукторах
Симптоми
-гіпоплазія щитовидної залози
-міксидема
-загальні нейро-псих розлади
-рухова млявість
-апатичність
-йододефіцитний зоб
Гіпертиреоз - патологічний стан, що повязаний із надлишковим утв залозою тиреоїдних гормонів. Різні клінічні форми
гіпотиреозу (базедова хвороба)що супроводжується тиреотоксикозом - таксчиний зоб.
-збільшення основного обміну
-підвищення збудливості НС
-психічна дратівливість
-тахікардія
76. Катехоламіни (адреналін, норадреналін, дофамін): будова, біосинтез, фізіологічні ефекти,
біохімічні механізми дії. Значення катехоламінів у розвитку стресу.

Катехоламіни - адреналін і норадреналін (епінефрин і норепінефрин), що синтезуються в хроматофінних клітинах

мозкового шару наднирників, гангліях симпатичної нервової системи та адренергічних структур ЦНС.
Мозковий шар - адреналін - переважає гормонна дія
Нейрони - норадреналін - переважає медіаторна дія але обоє є як гормонами так і медіалторами
Попередник в біосинтезі катехоламінів є фенілаланін та тирозин. Реакції синтезу включають процеси гідроксилювання
в ядрі та бісинтез ланюга, декарбоксилування та метилування
Реазілують свою дію катехоламіни через мембранні рецептори, спряжені з внутрішньоклітинними месенджерами
Адреналін
1) взаємодіє з альф і бет адренорецепторами.
Дія адреналіну - збільшення сили та частоти серцевих скорочень, гіпертензивна дія. Вплив на гладкі мязи судин.
Катаболічна дія з денілатциклазним ферм комплексом
Вплив на обмін вуглеводів
-активація глікоенфосфорилази (гіперглікемічний ефект)
-активація глікогенолізу (мязи)
-глюкоземія
Вплив на обмін ліпідів
-ліполітичний ефект (активує ТАГ-ліпазу)
- вихід в кров великої кількості ЖК
Вивільнення адреналіну регулюється симпатичною нервовою системою у відповідь на вплив стресових факторів
Синтез адреналіну і норадреналіну
Фенілаланін(бензол-ch2-ch(nh2)-cooh)
тирозин(oh-бензол-ch2-ch(nh2)-cooh)
дигідрофенілаланін ( (oh- )oh-бензол-ch2-ch(nh2)-cooh
дофамін ( (oh- )oh-бензол-ch2-ch2-nh2)
норадреналін ( (oh- )oh-бензол-ch(oh)-ch2-nh2)
Адреналін ( (oh- )oh-бензол-ch(oh)-ch2-nh-ch3)

Дофамін - біогенний амін, що є інтермедіатом у синтезі катехоламінів адреналіну та норадреналіну. Синтез і чутливі
рецептори локалізовані в гіпоталамусі, лімбічній, екстрапірамідній системах ГМ.
-нейромедіаторні властивості
-симпатоміметичні властивості
-вплив на ф-цію серцево -судинної системи
-розширення судин нирок
-збільшує діурез і натрійурех
-стимулює екзокринну ф-цію підшлункової залози.
77. Стероїдні гормони кори наднирників (С21-стероїди) – глюкокортикоїди та мінералокортикоїди;
будова, властивості, механізм дії. Причини та метаболічні зміни при розвитку хвороби Іценко-
Кушинга, Адісонової хвороби (бронзової хвороби), альдостеронізму.

Кора наднирників
-клубочкова зона- альдостерон і кортикостерон
-пучкова зона - кортизол та кортикостерон
-сітчаста зона - андрогени та частково кортизол
Фізіолоічна ф-ція кортикостероїдів - рогуляція процесів адаптації цілісного організму до змін умов довкілля та
підтримання внут. гомеостазу
Глюкокортикоїди - кортикостероїди, основних біол ефетом дії є регуляції вуглеводневого обміну (спрямована на
стимуляцію синтизу глюкози в печінці - тобто глюконеогенез)
До глюкокортикоїдів належать
-кортизол (гідрокортизон)
-кортизон(11-дегідрокортизон)
-кортикостерон
-11дегідрокортикостено
Активація синтезу глюкози при дії кортизолу досягається за рахунок координованої дії таких біохім механізмів
-у печінці - збільшується активність експресії генів, які відповідають за синтез ферментів глюконеогенезу (феп-
карбоксикіназа,амінотрансфераза, зокрема тирозин амінотрансферази, триптофантпіролази) що постачають субстрат -
посередник в синтезі глюкози
-у мязах - пригнічення біосинтезу білка, що призводить до збільшення синтезу вільних ак, які надходять в гепатоцити
як субстрати глюконеогенезу
Вплив на обмін ліпідів
контрінсулярна дія - стимулює процеси ліполізу в жировій тканині із збільшення вміст жк в крові. В основі такого
впливу глюкокортикоїдів на обмін ТАГ лежить їх здатність збільшувати ліполітичну дію катехоламінів та
соматотропіну (пермісивний ефект глюкокортикоїдів)
Інші дії кортизолу
-змінює реактивність клітин відносно інших гормонів і нейромедіаторів
- як і катехоламіни - глюкокортикоїди спрямовна на мобілізацію значиних реакцій організму в умовах стресу
-Мають виражені протизапальні властивості 0 гальмування - фосфоліпази а (у складі препаратів - преднізол,
дексометрин)

Мінералкортикоїди - кортикостероїди біол роль яких полягає в регуляції водно-сольового обміну в тканинах
Мінералкортикоїжи спричиняють затримку в організмі йонів Nа та виведення йонів К Н
-альдостерон
-18-оксикортикостерон
-11-дезоксикоротикостерно (док)
Альдостерон - єдиний мінерал кортикоїд що секретується в кров, основний мінералкортикоїд що синтезується в
клубочковій зонікори надниркиві. Головний бх ефект полягає в реабсорбції Na(CL) в дистальній частині канальців
нефронів
молекулярний механізм дії - взаємодія з рецевтором, він разом з рецептором переноситься всередину клітини,
активований альдостероном рецептор спричиняє активацію генів, що необхідна для синтезу білків, які реалізують
транспорт na через апікальну та базальну мембрати чутливих клітин нефронів.
Хвороба Іценко-Кушинга - патологічний стан, яких характеризується аномальним збільшенням
продукції в організмі глюкокортикоїдів (кортизолу). Виникає внаслідок гормонпродукуючої
пухлини надниркових залоз або гіпофіза (кортикотропіну). Прояви:
-зменшення толерантності до глюкози
-нявсність стійкої гіперглікемії та глюкозурії
-порушення жирового обміну
-затримка в організмі Na
-важка гіпертензія
Хвороба Аддісона (бронзова хвороба) - тотальна недостатність гормонів кори надниркових залоз
-гіпоглікемія
-послаблення синтезу глікогену
-гіпопротеїнемія
-зниження енергетичного обміну
-мязова слабкість
-гіпотонія
-гіпертермія
-зниження адаптивних властивостей
Альдостеронізм - це стан збільшення (60-90мкг/добу) конц гормону внаслідок підвищення його
утворення в корі надниркових залоз або зменшення швидкості метаболізму гормону в печінці при
порушенні функцій гепатоцитів.
прояви:
-гіпертензія
-розвиток набряків внаслідок збільшення в організмі йонів На та Н20
Первинний альдостеронізм (синдром Кона) - захворювання, спричинене аденомою кори
надниркових залоз що спричиняють в системі ренін-ангіотензин. Прояви:
-гіпернатріємія
-гіперкалійурія
-гіпохлоремічний алкалоз
-мязова слабкість
-головна біль
78. Жіночі (естрогени, прогестерон) та чоловічі (андрогени) статеві гормони: Фізіологічні та
біохімічні ефекти; циклічність синтезу та секреції жіночих статевих гормонів за фазами
овуляційного циклу. Регуляція синтезу та секреції статевих гормонів.

Естроген- похідний естрону (с18-стероїди)

Прогестерон - похідний прегнану (с21стероїда)
Естрогени - синтезуються у фолікулах яєчників жінок. Найбільш активний представник естрогенів - гормон 17-б-
естрадіол (естрадіол), який зворотньо перетворюється на естрон
((6))(6)(6)(5) (6-ch3)(7-oh)(16-OH) (17-б-естрадіол) <=> ((6))(6)(6)(5) (6-ch3)(7=O)(16-OH) (естрон)
Меш активну естрогенну активність має естріол (продукт незворотньої біотрансформації естрону в печінці)
Естрон > 16-а-гідрокиестрон>((6))(6)(6)(5) (6-ch3)(7-oh)(8-oh)(16-OH)
Естрон утв. в плаценті під час вагітності. Вихідна сполука для біосинтезу естогенних гормонів - холестерин, який
через прегналат перетворюється на 17-а-гідроксипрогестерон та андрогени - головні найближчі попередники
естрадіолу (частково естрогени можуть перетворюватися на андрогени)
Біологічні властивості естрогенів
-стимулюють розвиток тканин, що беруть участь у реалізації репродуктивної функції жін. органів
-зумовлюють проліферацію та диференціацію епітелію піхви
-проліферацію та відновлення ендометріяю
-появу власної римічної рухомості ендометрію
-під час пубертантного періоду забезпечують становлення вторинних статевих ознак
-ріст і дозрівання геніталій
-проток молочниих залоз
-кісток скелета

Прогестерон - гормон жовтого тіла яєчників та плаценти.

Біол. Властивості :
Функція прогестерону - підготовка матки та інших статевих органів до імплантації заплідненої яйцеклітини та
розвитку вагітності
-гормон сприяє переходу ендометрію з проліферативної до секреторної фази
-зменшує тонус мязіів матки
-спричиняє проліферацію та розвиток молочних залоз
-при вагітності гальмує овуляцію

Менструальний цикл (ФАЗИ)

-фолікулярна - розвиток та дозрівання фолікулів
- лютеїнова
-власне менструація
Циклічна секреція естрогенів та прогестерону протягом менструального циклу контролюється гонадотропним
гормоном гіпофізу - ФСГ і ЛГ
-ФСГ та ЛГ стимулюють визрівання фолікула, його розрив та утворення жовтого тіла
-утв естрогенів у фолікулах стимулюють переважно ФСГ, проте при наявності певної конц ЛГ
-ф-цію жовтого тіла контролює ЛГ
-Значне зростання (пік) конц ФСГ і ЛГ - передує овуляції

Андрогени - похідні андростан (с19-стероїди)

Основні андрогени - тестостерон - синтезується в інтерстиційних клітинах сімяників - клітинах лейдіга
(6)(6)(6)(5) (2-ch3)(6-ch3)(7-oh)(16=o)(14=15) - тестостерон
У клітинах- мішеня тестостерон конвертується в більш активні метаболіти - дигідротестостерон - для якого
тестостерон є по суті прогормонм
ДГТ - в сімяних везикулах, передміхуровій залозі, зовн. стат. органах. деякі ділянки шкіри
тестостерон +НАДФ - НАДФН = (6)(6)(6)(5) (2-ch3)(6-ch3)(7-oh)(16=o)
Біологічні властивості тестостерону
-забезпечення репродуктивної ф-ції чол організму шляхом
-контролю сперматогенезу
-стимуляції розвитку первинних та вторинних статевих ознак
-анаболічний ефкт - стимуляцію білка в тканинах, особливо в мязах)
Регуляція
Функіонування чол. стат. залоз під контролем гонадотропного гормонів ФСГ (стимулює сперматогенез в епітелії
яєчок) ЛГ (активує синтез тестостерону)
79. Гормональна регуляція гомеостазу кальцію в організмі. Паратгормон, кальцитонін,
кальцитріол.

Паратгормон - синтезується в головних та ацидофільних клітинах паращитовидної залози. Простий білок, має 1
ланцюг. Синтезується на рибосомах у формі препропаратгормону (процесинг в ЕПР і КГ)=
пропаратгормон=паратгормон.
Паратгормон має гіперкальціємічний ефект
-у кісковій тканині - активує остеокласти (резорбція кісток, звільнення Са і фосфатів)
-в нирках - збільшує реабсорбцію Са в дистальних відділах канальців, пригнічує реабсорбцію фосфатів
-в кишечнику - стимулює всмоктування Са в кров, позитивно впливає на синтез кальцитріолу, який є справжнім
активатором абсорбції кальцію .
Кальцитріол- сполука гормональної дії, що утв з жиророзчинних вітаміну D3 (холекальциферолу)
-стимуляція всмоктування Са та фосфатів в кишечнику
- тринспортує Са проти градієнта концентрації
- підтримання сталогї конц Са і фосфатів
Мроекулярні механізми дії кальцитрілду
1- сполучається через білкові рецептори
2-транслокація в ядро
3- взаємодія з ядерним хроматином
4- активація експресії генів, що контролюють конц Са звязуючих білків
Кальцитріол залежні Са-звязуючі білки ентероцитів біохім ефектори, необхідні для транспорту кальцію через
апікальні мембрани ентероцитів.
Кальцитонін - гормон, що синтезується в парафолікулярних клітинах щитоподібної залози, поліпептид, що
секретується у вигляді препрокальцитоніну = прекальцитонін=кальцитонін
Має гіпокальціємічну дію
Зменшує конц. кальцію в крові та неорг фосфату шляхом пригнічення функції остеокластів (гальмує резорбцію кісток)
80. Ейкозаноїди: будова, біологічні та фармакологічні властивості. Аспірин та інші нестероїдні
протизапальні засоби як інгібітори синтезу простагландинів.

Ейкозаноїди - сполуки, що належать до біорегуляторів клітинних ф-цій ліпідної природи. Це фізіоологічно активні
похідні арахідонової к-ти (а і б лінолевої)
За хім будовою ейкозаноїди
-Простагландини
-тромбоксани
-лейкотрієни
Фукції реалізує в низьких конц
Ейкозаноїди, як і гормони належать до сигнальних молекул, що контролюють точність внутрішньоклітинних процесі,
але на відміну від справжніх гормонів, вони утв. безпосередньо в тканинах і в багатьох випадках виступають
попередником в реалізації певних ефектів інших гормонів та медіаторів на клітину.
Простагландини - гідроксипохідні 20-с жк що містять у своїй структурі 5-членний цикл який утв за рахунок замикання
звязку між 8 і 12 атомами в молекулі арахідонової к-ти. Деякі представники простагландинів різняться наявністю та
розміщенням кто або гідрокси груп в кільці або бічному ланцюзі, будовою бічних ланцюгів, наявністю = звязків.
Простагландин І2 називається простацикліном
Тромбоксани - гідроксипохідні 20с жк, що містять в своїй структурі 6-членний цикл. Активна форма тромбоксанів -
тромбоксан А має внутрішній атом О в гетероциклі
Фізіологічні та фармакологічні властивості ейкозаноїдів
1) Простагландини - впливають на скорочувальну ф-цію гладких мязів.
-гіпертонічна хвороба
-бронхіальна астма
-слабка пологова діяльність
Простагландини А таЕ - звужують артеріальний тиск хворих на гепертонію
ПГ Е- розслаблює гладкі мязи бронхів та трахеї
ПГ F - скорочення гладких мязів броніхв та трахеї
ПГ Е2 та F2 - стимулюють мзи матки
ПГ Е1 - гальмує синтез НСл - проти виразки шлунка
Простациклін - вазодилятор, протизапальна дія
Тромбоксани - тромбоксан А2- скорочення гладких мязів судин та сприяє агрегації тромбоцитів
Лейкотрієни - гідроксипохідні арахідонової к-ти, спряжені трієни, не містять циклічних структур.
Простагландини та лейкотрієни - участь у розвиту і регуляції запалення
Лейкотрієни - важливі фактори хемотаксису поліморфоядерних лейкотрієнів у вогнищі запалення

Протизапальні засоби (аспірин) - БАР природнього або синтетичного походження, що гальмує продукцію
простагландинів. Аспірин (ацетилсаліцилова к-та) - гальмує синтез простагландинів за рахунок інгібуванняя
циклооксигенази шляхом ацетилювання серинової ОН групи в активному центрі фермента. Подібні механізми ферм.
дії мають інші нестероїдні протизапальні препарати. Аспірин має здатність блокувати циклоокигеназу є молекулярним
механізмом протизапальної дії.
81. Біохімія харчування людини: макро- та мікрокомпоненти нормального харчування; біологічна
цінність окремих нутрієнтів; незамінні компоненти харчового раціону людини. Раціональне
харчування. Азотистий баланс організму. Квашіоркор.

Поживні речовини - складові компоненти нормального харчування людини

-макрокомпоненти - вуглеводи, білки, жири
-мікрокомпоненти - вітаміни і неорг сполуки
=Вуглеводи і жири - енергетична функція
=білки побудова власних структур (пластична функція)
в-4.1 ж -9.3 б-4.2 ккал/г 17.2 38.9 17.6 кдж/г
Вуглеводи - головне джерело енергії, добова потреба -450-500 г, джерело - крохмаль, харчовий цукор
Харчові волокна - скл з полісахаридів - компонетів стінок рослинних клітин, що потрапляють до організму людини з
фруктами і овочами і не розчеплюються ферментами ШКТ. У організмі нема ферментів для травлення рослинної їжі
-стимулюють моторику кишечника
-сприяють затримці води в товстій кишіці
-адсорбують холестерин і жовчні к-ти
Надмірне вживання вуглеводів - активація ліпогенезу - перетворення вуглеводів на ЖК і ТАГ та перетворення через
ацетил-КоА (100г в = 30 г жирів)
Ліпіди
-2ге джерело енергії після вуглеводів
-потреба 60-90 г добу
-найбілше ТАГ
- Джерело - жири рослинного і тваринного походження
Вживання надмірної кількості жирів - атеросклероз
вживання поліненасичених жирів - профілактика атеролеклероху, ішемічної хвороби серця.
Білки
-пластична ф-ція
-ак- структурна ф-ція
Азотиста рівновага - стан при якому к-сть азоту що надходить в організ дорінює кількості азоту що виділяється з
організму (сечовина і солі амонію)
Добова потреба для чол - 58-63 г для жінок 46-50 г
Біологічна цінність білків залежить від
-ак складу білків що входять до продуктів харчування
-здатність ферм систем до засвоєння білків
замінні незамінні і частково замінні ак.

Раціональне харчування -
58% вуглеводів (48% крохмаль 10% цукор)
30% жирів
12 % білків
+ вітаміни і життєво необхідні лікарські елементи

Квашіоркор — вид важкої дистрофії на тлі нестачі білків в харчовому раціоні. Хвороба зазвичай виникає у дітей 1-4
років, хоча буває, що вона виникає і в більш старшому віці (наприклад у дорослих або у старших дітей)
82. Механізми перетворення білків у травному тракті. Умови дії та характеристика ферментів.
Порушення перетравлення білків. Процеси гниття білків у кишці.

Білки надходять в організм разом з їжею й служать основним джерелом амінокислот. Травлення починається з
кислотної денатурації білків у шлунку — необхідної стадії для кулінарної неопрацьованої їжі. Денатуровані білки
стають субстратом для протеаз, спочатку в шлунку.
Пепсин - протеаза, що синтезується головними клітинами шлунку у вигляді пепсиногену. Початкові етапи
перетворення пепсиногену на пепсин здійснюються за участю Н+, які сприяють відщепленню від полекули
проферменту N-кінцевого пептиду, що супроводжується звільненням активного центру - далі процес стає
автокаталітичним - молекули пепсину сприяють власній активації.
За механізмом дії пепсин є ендопептидазою, що специфічно атакує пептидні звязки в утворенні яких беруть участь
залишки ароматичних аміноксилт (фенілаланін і тирозин) а також дикарбонові ак. Під дією пепсину білки
розчеплюються на великі поліпептидні фрагменти- пептони, гідроліз яких завершується в тонкій кишці
Ренін (хімозин) протеаза що міститься в шлунковому соці новонароджених дітей - ренін є ферм який за участю Са
спричиняє перетворення білків молока казеїнів у нерозчинні параказеїни, які підлягають протеолітичній дії пепсину
гастриксин (пепсин с)- протеолітичний ферм шлункового соку , що розриває звязки дикарбонових ак (рн оптимуму -3-
3.5)
Наступний етап розчеплення білків - у слаболужному середовищі (Рн=7-8) підшлункової та кишкових соків у тонкій
кишці. Протеолітичні ферменти виділяються в неактивній формі - це ває велике значення при прошкодженні залози
(руйнування залози - панкреатит)
Надходження хімусу із шлунка в 12-палу кишку стимулює виділення її слизовою оболонкою ентерокінази яка шляхом
обмеженого протелізу перетворює трипсиногену на трипсин, після чого включає автокаталітичний механізм при
якому трипсин там активує перетворення інших молекул трипсину в активну форму.
Трипсин - основний активатор інших протеолітичних ферметів (хіотрипсиногену, проеластази, прокарбоксипептидаз а
і б. Як ендопептидаза, трипсин розчеплює пептидні звязки, утворені карбоксильнми групами аргініну та лізину з
утворення полупептидів і невеликої кількості АК.
Хімотрипсин- гідролізує пептидні звязки, утворені карбоксильними групами тирозину, фенілаланіну, триптофану та
метіоніну, що призводить до утв пептидів різної величини та незначної кількості ак.
Карбоксипептидази а і б (екзопептидази) - відщеплюють С-кінцеві ак
А-діє на пептидні звязки ароматичних та аліфатичних ак
Б-діє на пептиди що мають С-кінцеві залишки аргініну та лізину що призводить до утворення вільних ак.
Еластаза - розриває пептидні звзки між заликами нейтральних ак.
Підшлункова залоза також має
-колагеназу
-еластомукропротеїназу
-колагенмукопротеїназу
-ендонуклеази (РНКази і ДНКази)
Процес розпаду (гідроліз) білків завершується за участю ферметів тонкої кишки - аміно та дипептидаз.
(аланінамінопептидаза/лейцинамінопептидаза/гліцингліциндипептидаза/проліндипептидаза)
Незначна кількість тих ак, які не всмокталися (4%) використовуються мікрофлорою товстої кишки як джерело
живлення. Під впливом мікрофлори вони перетворюються шляхом декарбоксилування, дезамінування та окиснення з
утворенням амінів, жк , спиртів фенолів, дірогенсільфіду, індолу. Це процеси гниття білків у твостій кишці. Так
триптофан під діє. мікрофлори перетворюється на індол та скатол - отруйні речовини які зумолюють запах калу.
Внаслідок декарбоксилування тирозину утв тирамін, подальше перетврення якого призводить до утв фенолу та
крезолу
Із сульфатованих ак- в товстій кишці утв Н2S, меркаптан, метан
У результаті декарбоксилування орнітину - путресцин, лізину - кадаверин
83. Механізми перетворення вуглеводів у травному тракті. Умови діїі та характеристика
ферментів. Порушення перетравлення вуглеводів. Спадкові ензимлопатії..

Вуглеводи гідролізують до моносахаридів під впливом глікозидаз

1-у порожнині рота. Фермент слини - а-амілаза (а-1.4-глікозидаза) - розчеплює а-1.4-глікозидні звязки в молекулі
крохмалю. Але їжа в роті перебуває недовго та крохмаль гідролізується частково утворюючи декстрини і трохи
мальтози.
2-у шлунку (рН1.5-2.5) - дія амілази припиняється, але її активність може бути збережена усередині харчової грудки.
Шлунковий сік не містить ферметів, що розчеплюють вуглеводи
3-у тонкій киші. Із секретом підшлункової залози у 12-палу кишку надходять панкреатична а-амілза, лактаза, мальтаза,
сахараза.
а-амілаза- гідролізує а-1.4-глікозидні звязки крохмалю та декстринів з утворенням мальози та мальтріози.
Ендоглікозидази не рочеплюють а-1.6 звязки в крохмалі а також б-1.4 звязки в молекулі целюлози. Частковий гідроліз
целюлози з утворення сприртів ьа вуглекислого газу відбувається в товсій кишці під впливом фермеів мікрофлори
Трравлення мальтози, ізомальтози, сахарощзи та олігосахаридів відбуваєтся під впливом сполук ферментів що
виділяються підшлунковою залозою, так і кишковим соком
сахараза - гідролізує сахаразу і мальтазу до моносахаридів
Лактаза - розчеплю б-1.4-глікозидні звязки в лактозі з утворення галактози і глюкози
оліг-1.60глюкозидаза та аміло-1.6.-глюкозидаза - синтезуються кишковим соком - розчеплюють відповідні звязки
y-амілаза - завершує гідроліз декстринів і олігосахаридів
Спадкові ферментопатії
Непереносимість лактози - спадковий дефіцми ферменту призводить до неспроможності кишкового соку розчиняти
молочний цукор.
У відносно рідкісних випадках спадкова відсутність лактози в умовах харч лактозним молоком клінічно проявляється
вже в перші дні новонародженого. Проте в більшості випадків зустрічається у вигляді низької активності лактози -
аутосомно-рецисивного патологічного процесу, проявляється у підлітковому віці.
Недостатність сахарази - виявляється разом із недостатністю ізомальтази у вигляді сполученого дефекту
непереносимості двох дисахаридів
Ферментопатія проявляється після переводу новонароджених на мішане харчування з додаванням фруктових соків та
інших продуктів , що містять рослинні цукри.
Симптоми - диспепсія, діарея, метеоризм, відставання у розвитку
84. Механізми перетворення ліпідів у травному тракті. Умови дії та характеристика ферментів.
Порушення перетравлення ліпідів. Стеаторея: визначення, види, характеристика.

Розчеплення жирів відбувається за допомогою ліпаз

Услині - лінгвальна ліпаза - синтезується залозами, розміщеними на спинціякзика, відносно стійка у кислому
середовищі шлункового соку, але її роль у розчиненні ліпідів обмежена.
У дітей грудного та молодшого віку активна шлункова ліпаза яка діє за рахунок нейтрального рН , гідролізує жири
відщеплюючи жк біля 3-го атома ТАГ.
Далі травлення відбувається в тонкій кишці. У дорослої людини в шлунку спостерігається часткове руйнування
ліпопротеїнових компонентів мембран клітин їжі, що робить жири доступнішими для подальшої дії на них ліпази
панкреатичного соку. Після того як хімус потрапляє в 12-палу кигку відбувається подальше розчеплення ліпідів за
участю жовнчних кислот, панкреатичної ліпази, фосфоліпаз.
Панкреатична ліпаза - діє при Ph 7.5-8 та при нявності жовчних кислот
Жовчні к-ти - холева, дезоксихолева - потрапляють у кишки. Знижується поверхневий натяг жирових капель,
збільшується площа поверхні поділу фаз жир-вода, емульгування жирів також сприяє перистальтиці кишок.
Панкреатична ліпаза після емульгування забезпечує гідроліз ТАГ до гліцерину і ЖК.
Щоб ліпаза провзаємодіяла з поверхнею поділу фаз - мусить бути коліпаза (міститься в секреті підшлункової залози) -
потрапляє в порожнину тонкої кишки в неактивному стані й активується шляхом часткового протеолізу під впливом
тримсину. Роль коліпази - звязування своїм гідрофобним доменом з поверхнею міцели мульгованого жиру, що
наближає її до активного центру панкреатичної ліпази.
Під дією панкреатичної ліпази за участю жовч кислот, які виробляються в печінці ТАГ продуктів харчування
розчеплюються з утворення 2-моногліцеролів та 2х молекул ЖК
Продукти гідролізу проходять чере мембрану ентероцита і всередині новиз молекул таг, формування хіломікронів
(реетерифікація ВЖК)
Фосфоліпаза А2- каталізує гідроліз фосфоліпідів, синтезується у підшлунковій залозі у вигляді проферменту -
перетворюється на фермент шляхом гідролізу, гідролізує складноефірні звязки фосфоліпідів.
Фосфоліпази А С D- у кишковому соці, розчинають монофосфоліпіди до гліцеролу, ВЖК, азотисних основ і фосфатної
к-ти.
Холестеролаза - гідроліз ефірів холестеролу з утворення холестерину, яких входить до складу міцел
Панкреатична стеаторея - виникає внаслідок недостатності виділення підшлунковою залозою ліпази і
характеризується надмірним вмістом у калі нейтрального жиру, жк, Порушення секреції гідрогенкарбонатів обмежує
перетворення ліпідів бо призводить до інактивації ліпази та порушення утворення міцел.
-збільшення кількості калу / кал сірувато- жовтий / дуже неприємний запах
Ентерогенна стеаторея - виникає на тлі надлишкової бактеріальної колонізації, супроводжується недостатністю
панкреатичних ферметів - тому в товсту кишку надходить надлишкова кількість неперетравленої їжі - це призводить
до посилення гниття білків та бродіння, що спричиняє інтоксикацію організму
Гепатогенна стеаторея - виникає при
тяжких захворюваннях печінки / відсутності руху у жовчному міхурі / жовчокамяній хворобі
Порушення емульгування жирів і активності панкреатичної ліпази внаслідок відсутності жовчних кислот.
85. Роль макро-, мікро-, ультрамікроелементів в метаболічних процесах. Біологічні функції
окремих елементів. Прояви мікроелементозів.

Елементи, необхідні для побудови та життєдіяльності клітин і органів організму, називають біогенними елементами.
Існує кілька класифікацій біогенних елементів.
За їх функціональною роллю:
1) органогени, в організмі їх 97,4 % (С, Н, О, N);
2) йони електролітів (Nа, К, Са, Mg, СІ);
3) мікроелементи (біологічно активні атоми центрів ферментів, гормонів).
За концентрацією в організмі біогенні елементи поділяють на:
1) макроелементи;
2) мікроелементи;
3) ультрамікроелементи.
Елементи поділяють на такі, що в організмі:
1) акумулюються (Нg, РЬ, Сd);
2) не акумулюються (Аl, Ag, Gе, Ті, F).
Біогенні елементи, масова частка яких перевищує 0,01 % маси тіла, належать до макроелементів. До них віднесено 12
елементів: органогени (С, Н, О, И, Р, S), йони електролітів (Na, К, Са, Мg, СІ) і Ферум. Вони становлять 99,99 %
живого субстрату
Біогенні елементи, сумарний уміст яких становить близько 0,01 %, відносять до мікроелементів. Більшість
мікроелементів міститься в тканинах печінки. Це депо мікроелементів. Деякі мікроелементи виявляють спорідненість
до певних тканин (Йод — до щитоподібної залози, Флуор — до емалі зубів, Цинк — до підшлункової залози,
Молібден — до нирок тощо)
Елементи, вміст яких менший ніж 10 -5 % , належать до ультрамікроелементів. Дані про кількість і біологічну роль
багатьох елементів до кінця не вивчено. Деякі з них постійно містяться в організмі тварин і людини: Gа, Ті, F, Аl, Аs,
Сг, Ni, Sе, Gе, Sn

Натрій —- основний катіон позаклітинної рідини (135—155 ммоль/л у плазмі крові) — практично не надходить у
клітини і, отже, визначає осмотичний тиск плазми й інтерстиціальної рідини.
Калій — катіон, основна частина якого знаходиться всередині клітин — до 98 %. Незначна його частина, що міститься
в позаклітинному просторі, не відіграє істотної ролі в підтриманні осмотичного тиску.
Хлор — найважливіший аніон позаклітинного простору (97—108 ммоль/л сироватки), зміна концентрації якого
виникає внаслідок зміни концентрації Натрію.
Йони Магнію містяться в екстрацелюлярнш рідині в кількості, що дорівнює -ількості йонів Кальцію. Основна його
маса знаходиться у внутрішньокліти Іому сегменті, де йони Магнію визначають стан нервово-м’язової збудливості,
Неорганічний Фосфор корелює (зворотна залежність) з рівнем Кальцію, вміст його контролюють паратгормон,
кальцитонін і вітамін D.

Кальцій відіграє важливу роль у життєдіяльності організму: йони Кальцію беруть участь у передаванні нервового
імпульсу, у функціонуванні діяльності міокарда, згортанні крові тощо.
Хоча вміст мікроелементів в організмі дуже низький (10-3- 10 -5), їх біологічні функції важливі. Це свідчить про
взаємозалежність усього живого і навколишнього середовища. Саме тому в організмі людини досить легко можуть
виникати стани, пов'язані як з надлишком мікроелементів, так і з дефіцитом. Їх називають мікроелементозами.
Мікроелементози - патологічні стани, спричинені дефіцитом чи надлишком, дисбалансом макро- і мікроелементів в
організмі людини. Для нормальної життєдіяльності необхідне не лише регулярне одержання макро- і мікроелементів, а
й правильне їх співвідношення. Справа в тому, що хімічні елементи не синтезуються в організмі, а надходять ззовні: з
їжею, повітрям, через шкіру і слиз. Природа забезпечила нас достатньою кількістю багатих на мінерали продуктів,
потрібних для підтримання міцного здоров'я.
Природні ендогенні - В основі захворювання дитини –мікроелементозт матері. Недостатність, надлишок, дисбаланс
мікроелементів, спричинені патологією хромосом
Природні екзогенні - Природні, не пов'язані з діяльністю людини і пов'язані з географічними районами. Ендемічні
захворювання людей, що супроводжуються тими чи іншими ознаками у тварин і рослин
Техногенні - Захворювання, пов'язані з виробничою діяльністю людини; хвороби й синдроми, зумовлені надлишком
мікроелементів у зоні виробництва
Ятрогенні - Швидко збільшується кількість захворювань, пов'язаних з інтенсивним лікуванням препаратами, що
містять мікроелементи, а також з підтримувальною терапією, що не забезпечує організм необхідним рівнем
мікроелементів
86. Роль вітамінів та вітаміноподібних речовин у метаболізмі людського організму. Класифікація
вітамінів. Екзогенні та ендогенні гіповітамінози. Гіпервітамінози. Провітаміни: визначення та
приклади. Антивітаміни: визначення та приклади.

Вітаміни - біоогранічні сполуки, що є життєво-необхідними компонентами обміну речовин. Не синтезуються в

організмі людини, а надходять з компонентами харчування, є мікрокомпонентами
Вітаміни поділяють на водорозчинні і жиророзчинні
Водорозчинні
Б1-Тіамін
Б2-Рибофлавін
РР-ніацин (б5)
Б6-піридоксальфосфат
б12-кобаламін
фолієва кислота
Н-біотин
Пантотенва к-ти
С - аскорбінова к-ти
Жиророзчинні вітаміни
А - ретинол
К- філохінол (вікасол)
Е-а-токоферол
F-поліненасичені ЖК
D- кальциферол
Гіповітаміноз - часткова нестача вітаміну
Авітаміноз - дефіцит вітаміну
Причини - езогенні і ендогенні
Екозгенні
-аліментарна форма втамінної недостатності (нерац. харчув, недостаність вітаміну, обробка продуктів)
-зміна складу нормальної кишкової флори (дисбактеріоз)
Ендогенні
-часткове руйнування вітамів в ШКТ вналідок кислотності шлунка (б1 б5 с) або прушення утворення переносників
(б12)
-порушення всмоктування і транспорту вітамінв (при запальних процесах_
-порушення внкліт перетворення окремих вітамінів у активні форми і кофермент
-посилення розпаду вітамінів в організмі в звязку з впливом факторів середовища
-фізіолоігчно висока потреба у вітамінах (ріст або вагітність)
Гіпервітаміноз або вітамінна інтокискція - прояв позитивного дисбалансу який зумовлений надлишковим
надходженням в організм
Гіпервітаміноз більш характерується вираженою ліпофільінстю. Для водорозчинних вітамінів більш характерне
вітамінна інтоксикація, зумовлення введення високої кількості вітміну
Провітаміни - речовини екзогенного походження з яких в організмі утв вітами - наприклад з рослинного пігменту б-
кератину в організмі утв вітамін А, з триптофану - вітамін РР.
Антивітаміни - речовини, вживання яких зумовлює появу ознак вітамінної недостатності. Вони блокують
активніцентри ферментів, витісняючи з них відповідні вітаміни, що виконують роль коферментів
Антивітміни
1) речовини, структурно подібні до нативних вітамінів
2) речовини, що відрізняються за структурою від вітамінів, але здатні модифікувати хім природу вітамінв і
пригнічувати їх біохім дію.
Наприклад Б1-гідрокситіамін
б2-дихлоррибофлавін
ПАБК-сульфаніламіди
Б6 - інозин
К-дикумарол
87. Вітамін В1 (тіамін), вітамін В2 (рибофлавін): їх будова, біологічні властивості, механізм дії,
джерела, добова потреба, прояви і діагностика гіповітамінозу.

Вітамін Б1(тіамін)
За хімічною будовою продук конденсації 2х гетероциклічних сполук- похідного піримідину та тіазолу
-участь в енергетичному (вуглеводневому) обміні
Джерело - продукти рослинного походження - хліб, крупи, пивні дріджі
Потреба - 1.5-2 мг
Формула - (6) (4 і 6 N) (1-NH2)(2-CH2-друга частина)(5-ch3) друга частина (5)(1=2 4=5) (3 S) (5 N) (1-ch3) (2-ch2-
ch2oh)(5-перша частина)
Коферментна форма - тіаміндифосфат (ТДФ) (кокарбоксилаза). Утворюється в результаті фосфорилювання тіаміну за
участю ферменту тіамін фосфаткінаи:
тіамін+АТФ=ТДФ+амф
Функції ТДФ повязані з каталізом таких бх реакцій
-окиснювальне декарбоксилування пірувату (компонент піруват дгг комплексту)
-окиснювальне декарбоксилуваня а-кетоглутарату в ЦТК (компонент а-кетоглутарат дгг копмл)
-транскетолазні реакціх ПФШ окиснення глюкози (коф транскетолази)
Прояви гіповітамінозу
-накопичення в крові та тканинах надлишковго пірувату
-розвиток уражень периферійної НС
-виражені порушення міокарда, секреторної та моторної ф-ції шлунка
Авітаміноз Б1 - бері берів - пд-сх азія в умовах тривалого харчування рисом (позбавлений тіаміну)
Вітамін Б2(рибофлавін)
Похідний трициклічної сполуки ізоалоксазолу та спирту рибітолу
формула - ((6))(6)(6)
((6)) - (5-ch3)(6-ch3)
(6) (1 N)(4 N)(1=2) (4-ch2-(choh3)3-ch2oh)
(6) (2 NH)(4 N) (4=5) (1=o)(2=o)
Джерело - рослинна і тваринна їжа - мішана
Потреба - 2-2.5 мг
Коферментна форма ФАД (флавінаденіннуклеотид) там ФМН(флавінмононуклеотид) - простетичних груп багатьох
анаеробних та аеробних дегідрогеназ та оксидаз, що беруть узчать в окисненні численних інтермедіатів вуглеводного,
ліпідного та ак обміну
При гіповітамінозі В2 відбувається:
• зниження апетиту, зменшення маси тіла
• слабкість
• головний біль, почуття печіння шкіри
• різь в очах, порушення сутінкового зору
• болючість у кутах рота й на нижній губі
88. Вітамін РР (нікотинова кислота, нікотинамід), вітамін В6 (піридоксин): їх будова, біологічні
властивості, механізм дії, прояви недостатності, джерела, добова потреба.

Вітамін Б6 (піридоксин)
-піридоксол/ піридоксамін / піридоксаль
Джерело - хліб, картопля, крупи, мясо, печінка
Потреба 2-3мг
Формула (6) (4 N) (1-СH2OH / СН2NH2 / COH) (2-CH2OH) (5-CH3) (6-OH)
Участь у реакціях амінокислотного обміну.
Коферментні форми -
Піридоксальфосфат і піридоксамінфосфат - беруть участь у каталітичних циклах ферментних реакцій
-реакції трансамінування у складі ферментів амінотрансфераз (ПАЛФ і ПАМФ)
-реакції декарбоксилування у складі ферментів декарбоксилаз (ПАЛф)
-перетворення триптофану кінуреніновим шляхом з утворенням нікотинаміду (кінуроніназа)(ПАЛФ)
-біосинтез гему
Гіповтаміноз
-найчастіе у дітей, що харчуються синтетичними сумішами, Прояви - пелагроподібні дерматити, судоми, анемія,
Розвиток судом. (недостатність глутаматкарбоксилази)
-Внаслідок тривалого застосування протитуберкульозних засобі (похідних ізонікотинової к-ти) (ізоніазид) шо є
структурними аналогами піридоксину і можуть виступати як його антивітаміни
Вітамін РР(Вітамін Б5) - ніацин
(6) (4 N) (2-cooh) - нікотинова кта = (6) (4 N) (2-conh2) - нікотинамід
Джерело - хліб, крупи, овочі, мясні продукти
Потреба - 15-25 мг
Необхідний для реакцій окиснення субстратів вуглеводного, ліпідного, амінокислотного видів метаболізму.
Коферментні форми - НАД і НАДФ
Гіповітаміноз
-патологічні зміни шкіри (виражені в умовах дії сонячного світла)
-дерматит = пелагра - патологічні зміни слизових оболонок ротової порожнини а також ШКТ, діарея
-при перебігу захворювання у дітей - демеції (розумове відставання)
89. Вітамін Вс (фолієва кислота), вітамін В12 (кобаламін): їх будова, біологічні властивості,
механізм дії, прояви недостатності, джерела, добова потреба.

Вітамін б12 (кобаламін)

Належить до класу кориноїдів, молекула складається з 2х частин - кобальтвмісної порфіриноподібної структури та
нуклеотидної структури.
Атом Со сполучений із ціанідною групою. Коли заміщують ціаногрупи на інші радикали - утв похідні вітаміну Б12 -
гідроксикобаламін/ нітрокобаламін
Джерело - синтезується мікрофлорою, у тваринній їжі
Потреба - 2-5мг
Коферментна форма вітаміну Б12 - метилкобаламін(цитоплазма) і 5-дезоксиаденозинкобаламін(міт.)
Коферментні форми беруть участь в каталізі бх реакцій тканинних ферментів
-метилмалоніл-КоА-мутазою - коф-5-дезоксиаденозинкобаламін
-гомоцистеїн-метилтрансфераза - коф - метилкобаламін
Дефіцит б12 (хвороба адісона - бірмена - злоякісна анемія). Причина - порушення всмоктування в ШКТ через
відсутність в шлунку глікопротеїну транскорину - вн фактора Касла, що є транспортером б12 (зов фактора касла) через
слизову оболонку кишки. Депо вітаміну - печінка
Злоякісна Б12-залежна анемія
-зниження кількості еритроцитів (при збільшенні обєму і зміні форми)
-порушення з боку ПНС внаслідок демієлінізації нервових стовбурів
-розвивається як наслідок гастриту, раку шлунка, резекції шлунка.

Фолієва к-та
Формула (2 кільця (6)(6) (1кільце === 1-oh)(4 N)(5-nh2)(6 N))
(2 кільце - 1 N(-H) 4 N(-H)) (2-ch2-nh-бензол-co-nh-ch(cooh)-ch2-ch2-cooh
Джерело- листя зелених рослин, синтез мікрофлорою, рослинна і тваринна їжа
потреба - 200-400мг
Похідний птеринів. Коферментна форма - 5 6 7 8 тетрагідрофолат - здійснення міжмолекулярний перенос
одновуглецесих фрагментів
Звязок ФК із вітаміном Б12
-ТГФК+Б12(метилкобаламін) - беруть участь у синтезі метіоніну - донора метильних груп у метилювання нуклеотидів
нуклеїнових кислот, холіну, креатину.
-Хвороби недостатності вітаміні перебігають часто сумісно і мають близьку клінічну картину. Прояв авітамінозу ФК -
СПРУ - захворювання що характеризується моноцитарною анемією.
Гіповіаміноз спричиняє дизбактеріоз, спричинений тривалмн прийомом сульфаніламідних препратів, які виступаючи
структурними аналогами ПАБК блокуюь утворення в бактеріальних клітинах ФК.
90. Вітамін В3 (пантотенова кислота) і вітамін Н (біотин): їх будова, біологічні властивості,
механізм дії, джерела, добова потреба.

Вітамін Н (біотин) Продукт конденсації сечовини та тіофенвалеріанової к-ти.

Формула (О=С<nh nh = ch-ch =ch2 ch(ch2)4cooh >S
Добова потреба - 150-300мкг
Кофермента функція - біотин що сполучений за типом простетичної групи через Е-аміногрупу лізинового залишку
білка з ферментом карбоксилування
Вітамін Н акцептує СО2 з утворенням карбоксибіотину і бере учась у
-біосинтезі ЖК
-перетворенні пірувату в оксалоацетат у ході глюконеогенезу
-реакціях карбоксилування при біосинтезі ядра пуринових нуклеотидів
Дефіцит вітміну Н
-порушення функціонування нормальної мікрофлори кишечника (сульфаніламіди, антибіотики)
-патологічні зміни шкіри за типом себреї
-авідин - протидіє нормальному звязуванні біотину

Пантотенова к-та (вітамін Б3)

Це сполука б-аланіну з похідними масляної к-ти
Джерело - продукти рос і тв походження - злакові, крупи, яйця, молока, дріжджі
Потреба - 5-10мг
формула oh-ch2-ch(ch3)(ch3)-ch(oh)-co-nh-ch2-ch2-cooh
Використовується для синтезу коензиму А- коферменту ацетилування. Ключовий кофермент у реакціях метаболізму
вуглеводів
-окиснення пірувату та а-кетоглутарату
-окиснення та синтез ЖК
-обмін амінокислот
-біосинтез стероїдів
Авітаміноз 0 виникає рідко і проявляється малоспецифічними порушеннями з боку ріщних органів та систем
Пантотенан - лікувально-профілактичний засіб
91. Вітамін С (аскорбінова кислота) та вітамін Р (флавоноїди): їх будова, біологічні властивості,
механізм дії, прояви недостатності, джерела, добова потреба.

Вітамін С - аскорбінова к-ти (профілактика цинги)

формула - С(=о)(-О----)-C(oh)=c(oh)-ch(-----)-ch(oh)-ch2oh (все вліво) - L-аскорбінова може переходити в кето форму.
У водних розчинах Л-аскорбінова к-та зворотньо перетворюється на дегідроформу Л-аск к-ти, яка зберігає властивості
вітаміну С. Подальше окиснення Аск к-ти - незворотнє.
Джерело - шипшина, горіши, у продуктах рослинного походження.
Потреба - 50-70мг (100)
Бере учатсть у
-біосинтезі колагену- утворення зрілого колагену шляхом гідроксилування галишків лізину тра проліну до відповідних
гідрокипохідних
-біосинтез дофаміну, норадреналіну, адреналіну
-біосинтез стерїдів,- біосинтез серотоніну
-катаболізм тирозину.
Гіповітаміноз С
-Зниження працездатності
-зниження адаптивних можливостей організму
-підвищення сприятилвої дії до інфекцій
Прояви цинги
-ураження судин / тканин із колагеном / виникнення патехій, випадання зубів, порушення структури і функцій
суглобів

Вітамін Р - його властивості мають росл сполуки фенольної природи - похідні флавону - флавоноїди
Природні флавони - барвні пігменти рослин жовтого кольору.
-гідроксильований флавон - кверцетин
(формула - ((6))(6) (від 3 - до 6 ((6))) 1кіл - (1-oh)(5-oh) 2кіл (4 О)(1=О)(2-ОН)(3-----) 3кіл (2-ОН)(3-ОН)(6----)
-глікозид кверцетину - рутин
(формула - ((6))(6) (від 3 - до 6 ((6))) 1кіл - (1-oh)(5-oh) 2кіл (4 О)(1=О)(2-О-глюкозаОрамноза)(3-----) 3кіл (2-ОН)(3-
ОН)(6----)
Потреба - не визначено
100-200 мг -лікування
-Р-вітамінні властивості мають також похідні флавону
Вони здатні змінювати проникність судинної стінки
Гіповітаміноз - вітамін Р відновлює аскорбінову к-ту і зберігає її резерви - за умов відсутності у харчовому раціоні -
цинга
92. Вітамін А (ретинол, ретиналь, ретиноєва кислота): біологічні властивості, механізм дії, прояви
недостатності, джерела, добова потреба.

Вітамін А
Молекулярні форми вітаміну А - А1 і А2- циклічні ненасичені спирти трансізомери, що мають бічний радикал
гідрофобну диізопрелоїдну групу, завдяки якій ці сполуки розчиняються в ліпідному бішарі мембран.
Джерело - вершкове масло, сметана,, молоко, печінка, риб жир,
Потреба - 1.5-2.5 мг
Формула А1 (ретинол) (6)(2=3) (1-ch3)(1-ch3)(2-(ch=ch-c(ch3)=ch2)-ch2oh)(3-ch3)
А2 (дегідроретинол) (6)(2=3)(4=5) (1-ch3)(1-ch3)(2-(ch=ch-c(ch3)=ch2)-ch2oh)(3-ch3)
Провітаміни А- жовті пігменти а б у-каротини
Найважливіший - б-каротин-при гідролізі якого за участю фермента б-каротинази утв 2 молкули вітаміну А. (Буває у
3х формах - ретинол, ретиналь, ретинова к-ти)
Вітамін А регулює такі ф-ції
1)Процеси темновго зору - функція поглиння забезпечується білком родопсином - це скл білок що скл з оксину і
хромофору (альдегід родопсину)
-Родопсин сприймає квант світла > ізомеризує звязок з оксиному з цис на транс ретиналь.
- зміна конформації білкової частини > утворення ізомеризованого родопсину (батородопсин >люмородопсин
>метародопсин1 >метародопсин 2)
-він індукує каскад Бх реакцій що призводить до закриття Na каналівмембран дисків. (виникає гіперполяризація -
сигнал)
-перетворення транс на цис - розчеплення
2) Вітамін а - вітамін росту - реалізується трансретинаєвою к-тою. Впливає на процеси транскрипції (містить ядерні
рецептори)
3)Дефіцит вітаміну А - сухість слизових оболонок ШКТ та дих, сечовидільних, статевих шляхів, очногї оболонки
93. Вітамін К (філохінон, фарнохінон): біологічні властивості, механізм дії, прояви недостатності,
джерела, добова потреба.

Вітамін К (Властивості вітаміну К має група вітамінів - похідних 2-метил-1.4-нафтохінону.

-вітамін К1 (філохінон)
-вітамін К2(фарнохінон)
Джерело - шпинат, фрукти, капуста, помідори, печінка, мука
Потреба - 200-300мкг
Формула ((6))(6) 2кіль (1=О)(2-сн3)(3-R)(4=O)
Вітамін к1 - бічним радикалом є похідне ізопрену - фітил
Вітамін К2 - має довгий ізопреновий ланцюг.
Біологічні властивості: вплив на фціонування згортальної системи крові (антигеморагічний ефект)
-вітамін к необхідний для утв факторів коагуляці 2 7 9 10
Бере участь у функціонуванні ферментної системи яка перетворює глутамінову кислоту пептидних ланцюгів факторів
коагуляції в у-карбоксиглутамінову к-ту. Це збільшує спорідненість молекул з йонами Са, які необхідні для
звязування білків із мемьранами фосфоліпідів та запускає каскад коагуляції.
Авітаміноз-підвищена кровоточивість
Гіповітаміноз - захворювання печінки або жовчовивідних шляхів
94. Вітамін Е (-токоферол): біологічні властивості, механізм дії, прояви недостатності, джерела,
добова потреба.

Вітамін Е (альфа-токоферол)
Джерело - олії-соняшникова, кукурудза, соєва, свіжі овоч та мясо, жовток
потреба - 10-20мг
Властивості вітаміну Е має група похіднихтоколу-6хромоколу-а,б,у-токоферол
Формула ((6))(6) 1кіл (1-ch3)(4-ch3)(5-ch3)(6-oh) 2кіл (4 О)(3-ch3)(3-(ch2-ch2-ch(ch3)-ch2)3-H)
Молекулярний механіхм
1)а-токоферол має вільний фенольни гідроксил в ароматичному ядрі, тому може вступати в реакцію
диспропорціонування з вільними радикалами у вигляді інгібітора вільних радикалів, гальмуючи процеси вільно-
радикального окиснення молекул.
2)завдяки гідрофобному бічному радикалу а-токоферол може вбудовуватися в фосфоліпідний матрикс біомембран,
стабілізуючи рухомість мемюбран ліпідів та білків.
Вітамін Е - біооксидант - протидіє дії вільних радикалів
Е-авітаміноз - порушення репродуктивної ф-ці, мязова дистрофія
Дефіцит - зміни обмінних процесів, фізіол функцій.

95. Вітамін D3 (холекальциферол): біологічні властивості, механізм дії, прояви недостатності,

джерела, добова потреба.
96. Гемоглобін будова, механізми участі в транспорті кисню та діоксиду вуглецю. Крива
оксигенації міоглобіну і гемоглобіну. Ефект кооперативності. Роль 2,3-дифосфогліцерату в
регуляції спорідненості гемоглобіну до кисню.
97. Похідні гемоглобіну, їх значення. Фізіологічні та аномальні типи гемоглобіну.
Гемоглобінопатіі (на прикладі серпоподібної анемії) та таласемії (на прикладі бета-таласемії).
98. Буферні системи крові. Порушення кислотно-основного балансу в організмі (метаболічні та
респіраторні ацидози, алкалози). Гіпоксія, її види.
99. Біохімічний склад крові людини. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.
Електрофореграма білків сироватки крові людини в нормі та при патології.
100. Гіпер-, гіпо-, диспротеїнемії, парапротеїнемії. Їх причини та клініко-діагностичне значення.
Білки гострої фази — визначення, характеристика, клініко-діагностичне значення.
101. Ферменти плазми крові; значення в ензимодіагностиці захворювань.
102. Калікреїн-кінінова система крові та тканин. Антагоністи кініноутворення як
фармпрепарати. Ренін-ангіотензинова система крові. Використання інгібіторів
ангіотензинперетворюючого ферменту як фармпрепаратів.
103. Небілкові органічні сполуки плазми крові азотовмісні і безазотисті. Залишковий азот крові.
Клініко-діагностичне значення його визначення. Азотемії. Неорганічні компоненти плазми.
104. Згортальна система крові характеристика окремих факторів механізми функціонування
каскадної системи згортання крові. Роль вітаміну К в реакціях коагуляції; лікарські засоби –
агоністи та антагоністи вітаміну К.
105. Антизгортальна система крові характеристика антикоагулянтів. Спадкові порушення
процесу згортання крові. Фібринолітична система крові. Лікарські засоби, що впливають на
процеси фібринолізу.
106. Імуноглобуліни: будова, класи, біохімічна характеристика окремих класів
імуноглоглобулінів людини.
107. Медіатори та гормони імунної системи: інтерлейкіни; інтерферони; білково-пептидні
фактори регуляції росту та проліферації клітин. Біохімічні механізми імунодефіцитних станів:
первинні (спадкові) та вторинні імунодефіцити.
108. Біохімічні функції печінки: вуглеводна, білоксинтезуюча, сечовино-утворювальна,
жовчоутворювальна, регуляція ліпідного складу крові.
109. Детоксикаційна функція печінки; І і ІІ фази біотрансформації; типи реакцій біотрансформа-
ції ксенобіотиків та ендогенних токсинів.
110. Реакції мікросомального окиснення. Цитохром Р-450; електроно-транспортні ланцюги в
мембранах ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів, ізоформи цитохрому Р-450. Індукція
мікросомальних монооксигеназ у розвитку толерантності до фармпрепаратів.
111. Реакції кон'югації в гепатоцитах: біохімічні механізми, функціональне значення. Механізм
та локалізація утворення тваринного індикану, клініко-діагностичне значення визначення його
 в сечі. Спосіб оцінювання детоксикаційної функції печінки за утворенням гіппурової кислоти
( проба Квіка-Пителя).
112. Катаболізм гемоглобіну та гему (схема); утворення і будова жовчних пігментів.
113. Роль печінки в обміні жовчних пігментів. Патобіохімія жовтяниць; типи жовтяниць;
спадкові (ферментні) жовтяниці. Біохімічна діагностика жовтяниць.
114. Водно-сольовий обмін в організмі. Внутрішньоклітинна і позаклітинна вода; обмін води,
натрію, калію. Гормональна регуляція водно-сольового обміну.
115. Роль нирок в регуляції об'єму, електролітного складу та рН рідин організму. Біохімічні
механізми сечоутворювальної функції нирок. Ренін-ангіотензинова система нирок.
Гіпотензивні лікарські засоби – інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту.
116. Біохімічний склад сечі людини в нормі та за умов розвитку патологічних процесів. Клініко-
діагностичне значення аналізу складу сечі.
117. Біохімічний склад м'язів. Білки міофібрил: міозин, актин, тропоміозин, тропонін. Небілкові
азотисті, безазотисті органічні сполуки, мінеральні елементи. Біохімічні основи скорочення
поперечно-смугастих і гладеньких м’язів.
118. Молекулярні механізми м'язового скорочення. Роль іонів Са2+ в регуляції скорочення та
розслаблення м'язів.
119. Біоенергетика м'язової тканини; джерела АТФ; роль креатинфосфату в забезпеченні
енергії м'язового скорочення.
120.Біохімія нервової системи: особливості біохімічного складу та метаболізму головного мозку.
121. Енергетичний обмін в головному мозку людини. Значення аеробного окиснення глюкози.
ГАМК шунт.
122. Біохімія нейромедіаторів; рецептори нейромедіаторів та фізіологічно активних сполук.