Мотивація для вивчення теми:

1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ: Інфекції, які входять до групи кров’яних,

об’єднані за спільним, трансмісивним, механізмом передачі. Під поняттям
«трансмісія» розуміємо передачу збудника за допомогою живого переносника.
Механічний перенос мікроорганізму через нестерильні медичні інструменти
відносять не до трансмісивного (фактором передачі не є живий об’єкт, в якому
уможливлюється розмноження й тривале зберігання збудника), а до контактно-
ранового механізму передачі.
Актуальність даної теми полягає в тому, що чума, контагіозні геморагічні
лихоманки виникають на територіях, де є природні осередки цих інфекцій. В
основному це Африканський континент, Американський і Азіатський. Ставши
самостійною державою Україна розширила свої зв'язки з багатьма державами
світу, у зв'язку з чим загроза завезення особливо небезпечних інфекцій (ОНІ)
значно зросла. На жаль, досі не знято фактор можливого застосування
бактеріологічної зброї, в рецептуру якого в основному входять ОНІ та
карантинні.
Особливо небезпечні (карантинні) інфекції - це група захворювань, до яких
застосовуються карантинні заходи у відповідності з міжнародними медико-
санітарними правилами. У цю групу включені чума, холера, а також контагіозні
вірусні геморагічні лихоманки. Значимість вивчення цих хвороб обумовлена
наявністю на території України деяких карантинних інфекційних хвороб
(конго-кримська лихоманка), а також можливістю ввезення ОНІ в Україні.
Протиепідемічні заходи - комплекс організаційних і матеріально-технічних
заходів, які забезпечують здатність (можливість) медичних закладів до
локалізації та ліквідації вогнищ карантинних та інших особливо небезпечних
інфекційних захворювань.
Протиепідемічний режим - система медико-біологічних, організаційних та
інженерно-технічних засобів і заходів, спрямованих на захист персоналу, який
працює, населення і навколишнього середовища від дії патогенних біологічних
агентів
Обсервація - система заходів, яка передбачає проведення ряду ізоляційно-
обмежувальних і лікувально-профілактичних дій. Спрямованих на
попередження розповсюдження інфекційних хвороб.
Карантин - система протиепідемічних і режимних заходів, спрямованих на
повну ізоляцію осередку та ліквідацію захворюваності в ньому. Карантин
вводиться лише при широкому поширенні інфекції.
Після вивчення цієї теми студент повинен знати етіологію, епідеміологію,
патогенез і основні клінічні симптоми ОНІ. Вміти поставити діагноз,
підтвердити його лабораторними і спеціальними дослідженнями. І
найважливіше, зуміти захистити себе та оточуючих від можливого зараження
ОНІ. Для цього він повинен знати всі заходи профілактики, вміти правильно
діяти при виявленні хворого ОНІ і вміти користуватися індивідуальними
засобами захисту та екстреної профілактики.
Інфекції, що віднесені до карантинних (особливо небезпечних), мають
характерні риси: швидке епідеміологічне поширення і високу летальність. У
сучасних умовах карантинними інфекціями є чума, холера, вірусні геморагічні
гарячки Ебола, Ласса, Марбурга, а також жовта гарячка при наявності комах -
переносників. Якщо чума і холера відомі людству досить давно, то африканські
геморагічні гарячки вперше описані наприкінці шістдесятих і в сімдесяті роки
поточного сторіччя. Це природно - осередкові захворювання, що можуть
поширюватися серед людей у вигляді епідемічних спалахів і мають високу
летальність (60 - 90%). Характерною рисою геморагічних гарячок Марбурга,
Ебола і Ласса є можливість виникнення вторинних і третинних випадків
захворювань, що обумовлює можливість вивозу інфекції за межі природного
вогнища. Відомі випадки завезення геморагічних лихоманок з Африки в
Європу і Північну Америку. Широкі міжнародні контакти роблять ці інфекції
потенційно небезпечними для будь-якої країни світу. Висока летальність
зробила їхню ідентифікацію важливим завданням для всесвітньої охорони
здоров'я. У попередженні спалахів карантинних інфекцій важливе значення має
своєчасне виявлення перших випадків захворювань. Знання клінічної картини й
епідеміології необхідні для постановки діагнозу і своєчасного повідомлення
про хворобу, яка є підозрілою на карантинну. У цьому зв'язку необхідно чітко
уявляти тактику лікаря, що запідозрив хворого карантинною інфекцією,
організацію і проведення первинних протиепідемічних заходів

Ціль заняття: ознайомити студентів з основними протиепідемічними заходами

в осередках інфекцій. Встановити алгоритм дії з пацієнтом при встановлені
діагнозу.

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ЗНАТИ:

1. Джерела збудників малярії, лайм-бореліозу, чуми, холери, геморагічних
лихоманок.
2. Механізм та шляхи передачі інфекцій, провідні фактори передачі збудників.
3. Прояви епідемічного процесу малярії, лайм-бореліозу, чуми, холери,
геморагічних лихоманок у сучасних умовах.
4. Систему профілактичних та протиепідемічних заходів.
5. Епідемічний процес і профілактику малярії, лайм-бореліозу, чуми, холери,
геморагічних лихоманок.
6. Прояви, механізми розвитку епідпроцесу малярії, лайм-бореліозу, чуми,
холери, геморагічних лихоманок.
7. Протиепідемічні заходи при малярії, лайм-бореліозу, чуми, холери,
геморагічних лихоманок.

СТУДЕНТ ПОВИНЕН ВМІТИ:

Організувати та здійснювати протиепідемічні заходи в осередках малярії,
лайм-бореліозу, чуми, холери, геморагічних лихоманок.

Малярія - це група ендемічних трансмісивних хвороб протозойної

етіології. Характеризується періодичними нападами лихоманки, анемією,
гепатоспленомегалією.
З паразитарних хвороб малярія в даний час за даними ВООЗ є
найпоширенішою хворобою, що дає до того ж велика кількість важких форм
і високу летальність. Щорічно реєструється більше 500 млн. Випадків
хворих. Тільки в Африці щорічно вмирає від малярії від 1,7 млн до 2 млн.
чоловік.
Етіологія. Збудники малярії - найпростіші Protozoa, відносяться до
роду Plasmodium. У людини захворювання можуть викликати 4 види
плазмодіїв: Pl.vivax - збудник триденної малярії, Pl.ovale - збудник особливої
форми триденної малярії, Pl.falciparum - збудник тропічної малярії,
Pl.malariae - збудник чотириденної малярії.
Плазмодії малярії мають двох господарів - комара, в організмі якого
відбувається статевий цикл розвитку (спорогонія) і людини, в організмі якого
здійснюється безстатевий цикл розвитку плазмодіїв (шизогонія).
На людину нападає тільки самка комара: їй кров необхідна для
нормального розвитку її потомства. При цьому в її шлунок разом з кров'ю
потрапляють чоловічі і жіночі статеві клітини (мікро - та макрогематоцити).
В процесі спорогонії з статевих клітин плазмодіїв утворюються інвазійні
стадії - спорозоїти. Особливості процесу статевого циклу розвитку
малярійного плазмодія в організмі комара, його тривалість залежать від виду
плазмодіїв і температури повітря. Так при T повітря нижче 16 ° С спорогонії
P.vivax, а при Т повітря нижче 19 ° С спорогонії P.falciparum не відбувається.
Спорогонія Р.vivax при Т повітря 16 ° С завершиться лише через 45 днів, при
Т 30 ° С - через 6,5 доби. Спорогонія P.falciparum при Т повітря 20 ° С
завершиться через 26 діб, при Т -30 ° С - через 8 діб. Раз заразившись, самки
малярійного комара залишаються заразними до зимівлі. У комарів, які
перебувають на зимівлі, спорозоїти гинуть. Для зараження достатньо
введення в кров 10 спорозоїтів.
Подальший розвиток малярійних плазмодіїв відбувається в організмі
людини, куди спорозоїти проникають зі слиною комара при кровососанні.
Спорозоїти в клітинах печінки проходять тканинну (екзоеритроцитарну)
шизогонію. В результаті багаторазового поділу з одного спорозоїта
утворюється величезна кількість мерозоїтів. У Рl.vivax і Pl.ovale є тахи- і
брадіспорозоїти. Ці спорозоїти відрізняються термінами свого розвитку в
клітинах печінки. На відміну від тахіспорозоїтів брадіспорозоїти завершують
свій тканинний цикл через 6-9-10 місяців і пізніше. Таким чином, в крові
інфікованої людини збудники триденної малярії з'являються якраз в період
чергового вильоту комарів. Тканинна шизогонія відповідає інкубаційному
періоду хвороби. При малярії vivax він дорівнює з короткою інкубацією 7-20
діб, з тривалою інкубацією -6-14 місяців; при малярії ovale - 9-16 діб; при
малярії malariae - 15-40 діб, при малярії falciparum - 8-30 діб.
Клінічні прояви хвороби обумовлюються еритроцитарною
шизогонією. В еритроциті мерозоіт проходить певний цикл розвитку
(кільцеподібний трофозоіт → юний трофозоіт → зрілий трофозоіт →
незрілий шизонт → морула). Тривалість одного циклу еритроцитарної
шизогонії становить у Рl.vivax, Pl.ovale, Pl.falciparum - 48 годин, у Pl.malariae
- 72 години.
В процесі еритроцитарної шизогонії частина мерозоїтів
диференціюється в чоловічі та жіночі статеві клітини. У хворих з малярією
vivax і малярією ovale гаметоцити з'являються на 4-5 день хвороби і
зберігаються в крові 2-3 роки, при чотириденної малярії гаметоцити також
з'являються рано, але зберігаються в крові - десятки років. У хворих на
тропічну малярію статеві клітини з'являються пізніше (на 11-15 день
хвороби) і зникають через рік.
Епідеміологія. Джерелом інфекції при малярії є людина, хвора або
паразитоносій, в периферичній крові якого є зрілі гаметоцити. Ефективність
джерела інфекції визначається чисельністю статевих клітин в його крові і
достатністю комарів.
Основний природний механізм передачі малярії - трансмісивний.
Переносниками збудників малярії є різні види (понад 50) комарів з роду
Anopheles. Зараження людини відбувається при укусі комара, зі слиною якого
в кров людини потрапляють спорозоїти. Поширення малярії, яка є
ендемічним захворюванням, залежить від географічних умов і клімату. Для
виплоду комарів і спорогонії необхідна наявність відповідних водойм і
достатньої температури повітря. Багато хворих на малярію виявляється в
країнах з вологим і теплим кліматом. Для оцінки рівня ураженості населення
малярією в ендемічних районах використовуються індекси: паразитарний і
селезінковий. Паразитарний індекс - частка обстежених осіб у відсотках, у
яких виявлені плазмодії в крові. Селезінковий індекс - частка обстежених у
відсотках, у яких виявлено збільшення селезінки.
За класифікацією ВООЗ розрізняють 4 ступеня ураженості населених
пунктів: 1) гіпоендемічні райони (селезінковий індекс у дітей від 2 до 9 років
не більше 10%; 2) мезоендемічні райони - той же показник від 11 до 50%; 3)
гіперендемічні райони - той же показник вище 50%, даний показник високий
і у дорослих; 4) голоендемічні райони - селезінковий індекс вище 75% і
паразитарний індекс у дітей грудного віку постійно вище 75%.
У голо- і гіперендемічних вогнищах малярії дорослі, які постійно
проживають на цій території, практично малярією не хворіють, тому у них
формується нестерильний імунітет. Не хворіють і діти до 3 місяців, що
отримали антитіла від матері. Найбільш важко хворіють діти до 2 років,
серед них реєструється найвища летальність.
Передача збудників малярії може статися від інфікованої вагітної
жінки плоду трансплацентарно або інтранатально.
Крім природних шляхів зараження малярією можливий і
артифіціальний: при переливанні крові, при проведенні медичних
маніпуляцій через недостатньо оброблені шприці, катетери тощо Ймовірно
зараження при переливанні крові залежить від вихідного числа паразитів в
донорської крові та виживаність їх в консервантах. У випадках введення
реципієнтам невеликого числа паразитів поява клініки малярії може
затягуватись до трьох місяців. При парентеральному зараженні в організмі
людини протікає лише еритроцитарна шизогонія при відсутності тканинної
(прееритроцитарна).
Сприйнятливість до малярії висока, майже 100%. Виняток становлять
лише особи, генетично стійкі до окремих видів плазмодіїв. Еритроцити у
негрів Західної Африки (90%) і Північної Америки (70%) не мають рецептора
по імені Даффі. Для того, щоб мерозоіт vivax проник в еритроцит, він
спочатку повинен прикріпитися до цього рецептора, а так як рецептора
немає, то даний мерозоіт НЕ прикріплюється, що не інвагінується і
еритроцитарна шизогонія не розвивається. Дані особи малярією vivax не
хворіють.
Стійкість деяких осіб до тропічної малярії визначається типом
гемоглобіну. Наприклад, вираженою стійкістю до тропічної малярії мають
носії гемоглобіну S НBs. Гемоглобінози - спадкова хвороба. Встановлено, що
у неімунних осіб з серповидноклетинною анемією тропічна малярія протікає
легко з невисокою паразитемією, а при наявності набутого імунітету
спостерігається повна несприйнятливість до неї. Виявляється, збудник
тропічної малярії пристосувався до розщеплення нормального HbA і не
здатний засвоювати аномальний гемоглобін і таким чином не може
розвиватися.
Профілактика. Профілактичні заходи спрямовані на:
- Своєчасне виявлення і лікування хворих на малярію і паразитоносіїв;
- Боротьбу з переносниками і захист від укусів комарів;
- Проведення хіміопрофілактики.
Обстеженню на малярію (взяття товстої краплі і мазка крові)
підлягають:
- Всі хворі з лихоманкою з невстановленим протягом 5 днів
діагнозом, зі збільшенням печінки і селезінки, анемією, особливо, якщо вони
в останні 3 роки виїжджали в ендемічні з малярії країни;
- Реципієнти крові з підвищеною температурою протягом найближчих
трьох місяців після переливання крові.
Особи, які повернулися з ендемічних з малярії країн, не можуть бути
донорами протягом 3 років.
Реконвалесцентів малярії виписують після закінчення повного курсу
етіотропного лікування при наявності 2-3 негативних результатів
дослідження крові. За перехворілими встановлюється диспансерне
спостереження до 2 років з поквартальним обстеженням (з квітня по
вересень). Підставою для зняття з обліку служать відсутність рецидивів і
негативні результати дослідження крові на паразити протягом терміну
спостереження.
Найважливішою умовою боротьби з малярією є проведення
гідротехнічних заходів, обробка водойм (у місцях виплоду комарів), обробка
житлових приміщень і приміщень для худоби інсектицидами. Хорошим
інсектицидом є Бактокуліцид. Бажано заселяти водойми гамбузією - рибою,
інтенсивно поїдає личинки комарів. Використовувати сітки для вікон і
вентиляційних отворів. Для індивідуального захисту використовувати
репелентів.
Профілактика хіміопрепаратами не запобігає зараження людини, а
лише купірує прояв хвороби. Особи, які виїжджають в ендемічні з малярії
зони, повинні за тиждень до виїзду в зону, весь час перебування в ендемічної
зоні і 4 тижні після приїзду із зони приймати хіміопрепарати. У вогнищах
триденної (vivax, ovale) і чотириденної малярій можна використовувати
делагіл 0,5 г 1 раз на тиждень, амодіахін по 0,4 г (підстава) 1 раз на тиждень.
При тривалому прийомі, коли сумарна доза делагіла буде більш 100 г
можливий ризик розвитку резистентності. Необхідно перейти на прийом
комбінації малопріма + піріметаміна 12,5 мг (0,5 табл.) 1 раз на тиждень.
Після закінчення перебування в осередку особам, які зазнали ризику
 зараження триденною малярією, проводиться хіміопрофілактика примахіном
(0,5 г - 14 днів).
У зонах поширення хлорохінстійкої тропічної малярії рекомендують
мефлохин по 0,5 (або 5 мг / кг) 1 раз на тиждень за умови відсутності
протипоказань (порушення серцевої провідності), можна використовувати
фансідар. 1 табл. на тиждень, фансімер 1 табл. в тиждень.

Лайм-бореліоз
Лайма-бореліоз - природно-осередкова інфекція з трансмісивним
механізмом передачі збудника. Характеризується поліморфізмом клінічних
проявів з тенденцією до хронізації.
Етіологія. Збудник Лайма-бореліозу - Borella burgdorferi високо чутливий
до різних дезінфікуючих засобів, швидко гине при ультрафіолетовому
опроміненні, кип'ятінні, але стійкий при низьких температурах і
заморожуванні.
Епідеміологія. Джерелом інфекції є багато видів тварин (гризуни, дрібна
рогата худоба, собаки, кішки і т.д.) і птиці (більше 24 видів). Кліщі також є
джерелами інфекції, тому здатні передавати збудників хвороби
трансоваріально. Кліщі - стійкі хранителі Борелій в природі. Людина не є
джерелом інфекції.
Основний механізм передачі - трансмісивний. Фактор передачі - іксодові
кліщі (54 види). У кожному регіоні є свій вид кліща, до якого адаптовані
Борелії. У Європі переносником Лайма-бореліозу є переважно І.ricinus. За
даними Львівського НДІ епідеміології з 2000 р У західних областях України
інфікованість кліщів бореліоз складає більше 18%.
Лайма-бореліоз - природно-осередкове захворювання. Природними
вогнищами називають ділянки території географічних ландшафтів, де
зберігаються умови для існування постійної циркуляції збудників, його
переносників серед диких тварин, які є резервуаром збудника в природних
умовах необмежено тривалий час. Збудник циркулює за схемою «тварина -
кліщ - тварина». Природні вогнища бореліозу реєструються в лісових зонах з
помірним кліматом.
Зараження бореліозом найчастіше відбувається в антропургічних
вогнищах, де пасаж збудників йде серед сільськогосподарських і домашніх
тварин. Заразитися можна при відвідуванні парків, розташованих у міській зоні,
при роботі на дачних ділянках.
Можна заразитися бореліям аліментарним шляхом (наприклад, вживаючи
сире козяче молоко хворої тварини).
Описані випадки внутрішньоутробного інфікування плода у хворої жінки.
Борелії здатні проникати через плаценту.
Сприйнятливість до Лайма-бореліоз висока. Імунітет нестерильний.
Профілактика. Профілактичні заходи спрямовані на боротьбу з
переносниками. Для знищення іксодових кліщів сільськогосподарських тварин
обробляють різними препаратами, випалюють суху рослинність в місцях
випасу худоби. У приміщеннях застосовують інсектицидні шашки.
В якості особистої профілактики рекомендують закритий комбінезон,
репеленти. Кліщів, які присмокталися, видаляють. Для цього шкіру навколо
кліща змащують вазеліном, на кліщів надягають петлю з нитки (якщо немає
пінцета) і, обережно розгойдуючи кліща, видаляють його разом з хоботком.
Після цього рану змащують йодом. Кліщів направляють в лабораторію.
Екстрена профілактика проводиться антибіотиками. Можна
використовувати тетрацикліни (наприклад, доксициклін 0,2 г 1 раз на день 10
днів), цефалоспорини, макроліди, препарати групи пеніцилінів.
Заходи в епідемічному осередку.
Заходи стосовно хворого.
1. Госпіталізація хворих за клінічними показаннями. В ізоляції хворого
немає необхідності, тому для оточуючих він небезпеки не представляє.
2. Диспансерне спостереження протягом 1-2 років (клінічне та
серологічне обстеження 1 раз на 3 місяці). При наростанні антитіл в сироватці
крові і появі клінічних ознак хвороби необхідно провести повторний курс
антибіотикотерапії.

Профілактичі заходи:*суспільні-для ліквідації або зниження небезпеки

осередків хвороби Лайма;*заходи індивідуального захисту(захисний одяг,
репеленти, само-і взаємоогляд після відвідування небезпечних територій).

Проводять планову суцільна дератизація та акарицидні заходи на

ендемічних територіях; термічну обробку молока та молочних продуктів;
санітарно просвітницьку роботу серед населення щодо способів захисту та
профілактики.

Офіційній реєстрації підлягають усі випадки ХЛ. Хворі госпіталізуються

за клін показами в інфекційне відділення. Диспансерне спостереження за
перехворілими рекомендується протягом 2 років з клінічними та
серологічними обстеженнями 1 раз на 3 місяці. При наростанні титру
антитіл у сироватці крові та появі клінічних ознак захворювання необхідно
провести повторний курс антибіотикотерапії.

ТЕСТИ

1. Шляхи передачі збудника при хворобі Лайма

А. Аліментарний
B.. Контактно-побутовий
C. Статевий
D*. Трансмісивний
E. Множинні шляхи
2. Хворий на кліщовий Лайм – бореліоз:
А. Потенційно небезпечний для оточуючих
B*. Потребує антибактеріальної терапії
C. Потребує ізоляції
D. Не потребує диспансерного нагляду у період реконвалесценції.
E. Не має права лікуватися амбулаторно

3. Інкубаційний період при бореліозі складає:

А. 21 дні
B*. 3 – 32 днів
C. 9 – 14 днів
D. 14 – 25 днів.
E. 1-2 доби.

4. Для підтвердження діагнозу хвороби Лайма використовують:

А. Бактеріоскопічне дослідження крові,
B*. Серологічний метод,
C. Біологічний метод,
D. Шкірно – алергічну пробу,
E. Реакцію нейтралізації.

5. Для підтвердження діагнозу хвороби Лайма не використовується:

А. Мікроскопія мазка крові
B. Алергічна проба
C. Посів крові на стерильність та гемокультуру.
D*. Все вище вказане вірно
E. Все вище вказане не вірно

6.Вкажіть засоби для специфічної профілактики хвороби Лайма:

А. Анатоксин
B. Жива атенуйована вакцина
C. Тетрациклін
D*. Специфічна профілактика не розроблена.
E. Імуноглобулін

7. Вкажіть до якої групи захворювань відноситься хвороба Лайма

A.ендемічних
B.карантинних
C*.природно-осередкових
D.особливо-небезпечних
E.все вказане вірно

8. Хвороба Лайма відноситься до

A. сапронозів
B. антропонозів
C*. зоонозів
D. все вказане вірно
E. все вказане не вірно

9.Вкажіть механізм передачі хвороби Лайма

A. парентеральний
B*. трансмісивний
C. фекально-оральний
D. крапельний
E. контактний

10.Вкажіть сезонність яка, характерна для хвороби Лайма

A. сезонність не характерна
B. зимово-весіння
C*. весняно-літня
D. літньо-осіння
E. зимова

11. Малярія відноситься до захворювань:

А - ендемічним;
В - природно-вогнищевих;
С - карантинним;
D - сапронозним;
Е - зоонозних.

12. Джерелом інфекції при малярії є:

А - людина;
В - тварини;
С - комарі;
D - кліщі;
Е - гризуни.

13. Зараження малярією можливо при:

А - переливанні крові;
В - укусі самки комара роду Anophelis;
С - через інфікований інструментарій;
D - трансплацентарно;
Е - все вірно.

14. Ефективність джерела інфекції при малярії визначається чисельністю в

крові:
А - спорозоїтів;
В - мерозоитов;
С - трофозоітов;
D - гаметоціт;
Е - шизонтів.

15. Спорогонія vivax у самки комара роду Anophelis завершується:

А - через 48 годин;
В - через 72 години;
С - при температурі повітря 15ºС через 20 днів;
D - при температурі повітря 30 ° С через 6,5 доби;
Е - все вірно.

16. Ведучий механізм зараження Лайм-бореліоз:

А - фекально-оральний;
В - повітряно-крапельний;
С - трансмісивний;
D - перкутанний;
Е - контактний.

17. При виїзді в країни Центральної Африки з метою профілактики тропічної

малярії використовують:
А - імуноглобулін;
В - вакцину;
С - мефлохін;
D - делагіл;
Е - примахін.

18. Хворі серповидноклітинній анемією мають резистентність до малярії,

викликаної плазмодіум:
А - falciparum;
В - vivax;
С - ovale;
D - malariae;
Е - все вірно.
 Холера
Це антропонозна гостра кишкова інфекція, яка характеризується
ураженням ферментних систем кишечника і проявляється діареєю, блювотою,
розвитком дегідратації, демінералізації та ацидозу.
В історії холери розрізняють декілька періодів: І період до 1817 року,
коли холера була ендемічною інфекцією (басейн річок Ганг і Брахмапутра в
Індії), II період - розповсюдження холери на країни Америки, Африки, Європи -
6 пандемій, які відібрали життя 20 млн. людей, Ш період - 1926-1960рр., коли
холера знову стала ендемічною (Пакистан, Індія, Бангладеш), IV період - з 1961
року, коли почалася 7 пандемія холери. Вона продовжується і сьогодні.
В південних районах України сформувалися місцеві ендемічні райони
(Миколаївська обл., Одеська, Херсонська, Кримська). У 1994-95рр. в Україні
були великі спалахи холери - 1370 хворих, 999 носіїв. Це проявилося
виникненням захворювань без ввезень із ендемічних районів і постійними
висіваннями збудників із довкілля. У ході 7 пандемії суттєво змінилися
уявлення про механізми розвитку епідемічного процесу. Найбільш важливими є
здобуті нові дані: 1) виявлено надзвичайну різноманітність холерних і
холероподібних вібріонів в епідемічних осередках; 2) доведена здатність
холерного вібріона до сапрофІтичного способу життя; 3) доведена здатність
холерного вібріона змінювати свої антигенні та біохімічні властивості в
залежності від умов середовища перебування.
Вважається, що 7 пандемія обумовлена новим збудником холери -
холерним вібріоном ЕІ-Тор. У наступних дослідженнях не підтвердили
необхідності поділу холерних вібріонів на 2 типи (фенотипічна характеристика,
гібридизація ДНК/ДНК, генетичні карти хромосом показали їх ідентичність.
Джерелом інфекції при холері є тільки людина - хвора і носій. Механізм
передачі фекально - оральний. Виникнення більшості епідемій чітко пов’язане з
водою, можливе розповсюдження хвороби в побутових умовах, аліментарним
шляхом. Широкому розповсюдженню холери сприяє вкрай незадовільний
санітарно-комунальний стан окремих територій, зокрема, недостатнє
забезпечення населення доброякісною питною водою, аварійний стан
каналізаційної мережі, суттєві недоліки в санітарній очистці населених пунктів,
відсутність локальних очисних споруд в інфекційних стаціонарах.
Сприйнятливість до холери у людей висока, але індивідуальні характеристики
людини також мають велике значення (відносна або абсолютна ахлоргідрія,
погані гігієнічні навички і санітарний стан помешкання сприяють зараженню).
Після перенесеної інфекції зберігається нетривалий імунітет (3-6 міс.). Діагноз
підтверджується виділенням збудника із калу, блювотних мас, матеріал
висівається на 1% пептонну воду.
Протиепідемічні заходи залежать від епідситуацїї, у передепідемічний
період, коли немає хворих на холеру, але висівається невірулентний збудник з
довкілля, епіднагляд передбачає систему заходів, направлених на своєчасне
виявлення хворих на холеру.
Для цього обстежуються: 1) хворі з тяжкими формами гострих кишкових
інфекцій (ГКІ); 2) хворі з дисфункцією кишечника з інфекційного або
соматичного стаціонару в сезонні періоди з травня до кінця жовтня місяця; 3)
особи з психіатричних лікарень, установ спеціального режиму з травня до кінця
жовтня місяця; 4) громадяни, які приїхали з країн, де реєструється холера, —
обсервація 5 днів, одноразове дослідження калу; 5) контактні, які доглядають за
хворими в інфекційному стаціонарі (матері за дітьми); 6) об’єкти довкілля, вода
відкритих водойм, стічні води з червня до кінця жовтня місяця, 1 раз в
тиждень; 7) вода відкритих водойм в місця водозабору з червня до кінця жовтня
І раз в тиждень; 8) вода на головних очисних спорудах, до очищення з травня
до кінця жовтня місяця, 1 раз в тиждень; 9) стічні води інфекційних стаціонарів
протягом року, 1 раз на тиждень; 10) трупний матеріал померлих від тяжких
форм гострої кишкової інфекції, постійно.
Кратність і терміни дослідження залежать від типу території 1, 2, 3 (за
інтенсивністю захворюваності). В разі виявлення випадків холери або
вібріоносійства, незалежно від вірулентності виділених культур, місто, район,
селище оголошується осередком холери за рішенням місцевої НПК
(надзвичайна протиепідемічна комісія). НПК розробляє та затверджує
оперативний план локалізації та ліквідації осередку холери, контролює його
виконання. Організацією протихолерних заходів безпосередньо займається
медичний штаб. В нього входять: керівник державної адміністрації міста або
селища, або району, керівник місцевої організації охорони здоров’я та
державної санітарноепідемічної служби. Начальник штабу призначається
рішенням НПК. В разі виділення від хворих на холеру і вібріоносіїв
вірулентних (токсигенних) штамів холерних вібріонів О і групи відбувається:
1. Госпіталізація хворих на холеру, підозрілих на холеру, вібріоносіїв в
холерний шпиталь з 1-кратним обстеженням.
2. Виявлення, ізоляція на 5 днів, обстеження на холеру, превентивне
лікування контактних осіб.
3. Активне виявлення, госпіталізація в провізорний стаціонар і
обстеження на холеру хворих з ГКІ
4. Обов’язковий розтин з бактеріологічним дослідженням на холеру
померлих від ГКІ, а також померлих від холери.
5. Профілактична та осередкова дезінфекція.
Виписка із стаціонару після клінічного одужання і 3-ох негативних
бактеріальних досліджень калу (через 24-36 годин після закінчення приймання
антибіотиків, 3 дні підряд) і однократного посіву жовчі (порції В і С).
Декретований контингент здають кал п’ятикратно і жовч однократно.
Диспансеризація перехворілих та вібріоносіїв проводиться 3 місяці у СЕС у
КІЗах поліклінік за місцем проживання, до роботи допускають. В перший
місяць бактеріологічне дослідження випорожнень проводиться 1 раз на 10 днів,
потім - один раз в місяць. Перший забір випорожнень здійснюється після
прийому проносного. Питання зняття з диспансерного обліку вирішується
комісією у складі головного лікаря поліклініки, інфекціоніста і епідеміолога. В
осередку проводиться поточна і заключна дезінфекція. Для контактних в
осередку проводиться екстрена хіміопрофілактика антибіотиками. Тетрациклін
0,5-0,3 2-3 рази 4 дні Доксициклін 0,1 1-2 рази 4 дні Левоміцетин 0,5 4 рази 4
дні Еритроміцин 0,5 4 рази 4 дні Ципрофлоксацин 0,5 2 рази 4 дні Фуразолідон
0,1 4 рази 4 дні Для специфічної профілактики застосовують холерну вакцину і
холерний анатоксин. Вакцинацію проводять за епідпоказаннями, ревакцинація -
через З місяці. Міжнародне свідоцтво про вакцинацію проти холери дійсне
протягом 6 міс після вакцинації або ревакцинації.

Чума
Чума - гостра ОН природно-осередкова інфекційна хвороба,
характеризується важкою інтоксикацією, лихоманкою, ураженням шкіри,
лімфатичних вузлів, легенів, може давати септичні форми. Збудник чуми —
Yersinia pestis.
Розрізняють 2 варіанти збудника чуми: штами, які розкладають гліцерин,
називають континентальними, їх виділяють у природних осередках країн
Середньої Азії. Штами, які не розкладають гліцерин називають океанічними. їх
виділяють в портових містах і природних осередках США.
Розрізняють Yersinia pestis бабаків, ховрахів, пищух, полівок і щурів. Із
бубонів і крові хворих людей, від бліх і щурів виділяють бактеріофаг, який
лізує типові штами Yersinia pestis.
Чума - трансмісивний зооноз. Розрізняють первинні осередки “дикої
чуми” і “антропургічні” вторинні осередки чуми. Природні осередки, пов’язані
з природними резервуарами, дикими гризунами і їх ектопаразитами блохами і
існують незалежно від діяльності людини в Азії, Америці, Африці і Європі в
зоні степів, напівпустель, пустель.
Джерело інфекції - дикі гризуни (> 300 видів): ховрахи, бабаки, полівки,
пищухи, тарбагани, чорний абіссінський і багатососковий щури, дикі морські
свинки, земляні білки. В антропургічних осередках чуми основними
резервуарами є: сірий щур або пацюк, чорний щур, рудий щур, а також
верблюд.
Специфічними переносниками є блохи. Інтенсивне зараження бліх
відбувається в період вираженої бактеріемії перед загибеллю гризунів. Чумні
бактерії розмножуються у блохи в її передшлунку, де мікроорганізми
утворюють драглисту масу, яка заповнює просвіт передшлунку, утворюється
так званий “чумний блок”. Коли блоха знову кусає і хоче смоктати кров,
чумний блок їй заважає і вона його відригує у ранку в місці укусу. Таким
шляхом відбувається зараження інших тварин або людини. Людина
заражується трансмісивним, контактно-побутовим (при знятті шкурок з
гризунів або розділі туші верблюда), аліментарним (при вживанні заражених
продуктів), повітряно-крапельним (при контакті з хворими на легеневу форму
чуми) шляхами. Епідемії чуми зазвичай виникають після епізоотій серед
гризунів. Перехід від епізоотії до епідемії схематично відбувається так:
(сплячка заражених гризунів, весною розмножуються, молодняк відселяється,
падіж серед гризунів, вільні “чумні” блохи переселяються на синантропних
гризунів, восени, зимою миші, щурі переселяються в житло людей, блохи
кусають людей, люди хворіють бубонними формами, виникає вторинна
легенева, вторинна септична, первинна легенева форма, джерелом інфекції вже
стає людина, реалізується аерозольний шлях передачі, епідемія різко
поширюється серед людей). Сприяє цьому скупченість людей в приміщеннях,
низький рівень санітарно-гігієнічної культури.
Вроджений імунітет відсутній.
Індекс контагіозності наближається до одиниці.
Частіше хворіють чабани, мисливці, геологи. В даний час чума
реєструється в ряді країн Азії (В’єтнам, Монголія, Казахстан, Бірма, Китай),
Африки (Ангола, Уганда, Заїр, Мозамбік, Зімбабве, Мадагаскар), Америки
(Болівія, Бразилія, Перу). У 1997 році зареєстровано у світі за даними ВООЗ -
779 випадків чуми. У 1994 році у Індії був спалах чуми - 90 випадків бубонної
форми і біля 500 випадків - легеневої форми, 41 померлий. Взагалі в історії
людства відомі 3 пандемії чуми: Юстініанова чума у VI ст., розпочалась у
Єгипті - померло 100млн людей тільки у Європі, XIV ст. - “велика або чорна
смерть” розпочалась в Китаї, померло 50 млн. людей, 3 пандемія у 1884 році -
“портова” чума в Кантоні, Гонконгу. Чума не зустрічається в районах, де
розвинуте сільське господарство. Осіннє орання руйнує нори гризунів, взимку
вони гинуть від морозу.
Протиепідемічні заходи: як при всіх особливо небезпечних карантинних
інфекціях - при виявленні хворих на чуму створюється НПК, яка накладає
карантин на територію і складає комплексний план ліквідації осередку.
Хворих на чуму негайно госпіталізують в чумний госпіталь, підозрілих
хворих (з гарячкою, з пневмонією, лімфаденітами) госпіталізують в
провізорний госпіталь, контактних розміщують в ізоляторі.
За ізольованими ведеться медичне спостереження протягом 6 днів, їм
проводять профілактичний курс антибіотиків (стрептоміцин 0,5x2р.,
тетрациклін 0,5x3р. 6 днів). Через 2 дні після закінчення курсу антибіотиків
проводиться вакцинація або ревакцинація.
Виписка хворих через 4-6 тижнів нормальної температури і 3-ох
негативних посівів із носоглотки, харкотиння, пункції бубону.
Диспансеризація перехворілих 3 місяці- з бакдослідженням мазків з
носоглотки, харкотиння. В осередках чуми за епідемічними показаннями
проводиться вакцинація в першу чергу контингенту високого ризику зараження
(чабани, геологи, мисливці, медичні працівники, працівники протичумних
закладів), застосовується жива вакцина нашкірним і внутрішньошкірним
методом, ревакцинація через 1 рік. В осередку, де було виявлено хворого
проводять заключну дезінфекцію, дератизацію і дезінсекцію (використовують
3% лізол, 2% хлорамін, виділення від хворих обробляються 10%-ним розчином
лізолу, карболової кислоти, хлораміну. Посуд і інструменти кип’ятять, білизну і
одяг відправляють в параформалінову камеру.). Проводяться подвірні обходи і
термометрія усіх в осередку.
Всі медичні працівники в чумному госпіталі знаходяться на казарменому
становищі, вакциновані, працюють в захисному одязі, їм теж проводиться
екстрена профілактика, термометрія 2 рази на день. Захоронення трупів згідно з
інструкціями. У природних осередках проводять заходи, спрямовані на
зменшення епізоотичної активності і повної ліквідації інфекції. Освоєння
територій під сільськогосподарське виробництво завжди сприятиме
оздоровленню осередку. Протичумні станції повинні вести постійний нагляд за
видовим складом та чисельністю гризунів, паразитуючих на них бліх,
систематично обстежувати їх бактеріологічним методом.
Головна мета епіднагляду - недопущення ураження людей.
До таких заходів належать: 1) повсякденна готовність всіх медичних
установ проводити роботу на випадок виникнення ОНІ; 2) складання прогнозів
щодо епізоотичної ситуації на території; 3) стеження за епідемічною ситуацією
у світі та потенційною можливістю завозу чуми у державу; 4) суворий нагляд та
своєчасне виявлення серед пасажирів підозрілих хворих на чуму, які
прибувають на територію країни; 5) ізоляція на 6 днів осіб, щодо яких виникає
підозра на зараженість чумою; 6) накопичення запасів діагностичних,
лікувальних, профілактичних препаратів; 7) знання принципів та схем
проведення екстреної антибіотико-профілактики та специфічної профілактики;
8) проведення санітарно-епідемічної пропаганди.

Контагіозні вірусні геморагічні гарячки

Жовта гарячка - це природно-осередкова зоонозна ОНІ, яка
характеризується високою температурою, інтоксикацією, жовтяницею,
геморагічним синдромом, інфекційно-токсичним шоком, гострою нирковою
недостатністю.
Захворювання відоме з 17 ст. Раніше спостерігалися важкі епідемії з
високою летальністю. В даний час реєструються спорадичні випадки та групові
спалахи в зоні тропічних лісів в Африці (Заїр, Конго, Судан та Сомалі),
Південна та Центральна Америка (США, Болівія, Венесуела, Колумбія).
Збудник - Flavivirus, сімейства Тоgaviridae. Виділяють 2 епідемічних
типи осередків ЖГ: природні (джунглеві) І антропургічні (міські).
Резервуаром вірусів при джунглевій формі ЖГ є мавпи мармозети, а
також гризуни, сумчасті, їжаки. Переносниками вірусу в природних зонах
Африки являються комарі. Людина заражається при укусі інфікованого комара,
який здатний заражати через 9-12 днів після інфікування. Якщо така заражена
людина приїжджає з джунглів в місто, вона стає джерелом інфекції. форма.
Летальність від ЖГ - до 60%.
Інкубаційний період 10 днів.
Діагноз підтверджується виділенням із крові хворого вірусу ЖГ або
виявленням антитіл до нього (РЗК, ІФА, РГНГА).
Хворих ізолюють в стаціонари, захищені від проникнення комарів. У
боротьбі з комарами проводять дезінсекцію. Проводять ретельну поточну і
заключну дезінфекцію.
Для специфічної профілактики в осередках інфекції використовують
живу аттенуйовану вакцину 17Д, рідше вакцину “Дакар”. Вакцина 17Д
вводиться підшкірно в розведенні 1:10 по 0,5 мл.
Імунітет розвивається через 7-10 днів І зберігається протягом 6-10 років.
Видається міжнародний сертифікат про щеплення.
 Нещеплені особи із ендемічних районів піддаються карантину на 9 днів,
транспортні засоби - обробці інсектицидами. Обов'язкова вакцинація для
людей, які виїжджають в ендемічні райони Африки або Південної Америки.

Гарячка Ласса - природно-осередкова інфекція, яка проявляється

важким захворюванням з явищами геморагічного діатезу і ураженням нирок.
Реєструється в Нігерії та інших країнах Західної Африки (Сьєрра-Леоне,
Ліберія).
Вперше це захворювання описано (1969р.) як внутрішньолікарняна
інфекція, коли виник спалах в селі Ласса в Нігерії.
Джерелом є гризуни місцевої фауни - багатососковий щур і чорний щур,
у яких спостерігається безсимптомна інфекція, а вірус виділяється з сечею.
Серед гризунів характерний аліментарний спосіб зараження, можливий також
повітряно-пилевий. Людина заражається від об’єктів зовнішнього середовища,
контамінованих сечею гризунів. Допускається зараження контактним і
повітряно-пилевим шляхами, а також через пошкоджену шкіру. Заражаються
більше приїжджаючі люди, які перебувають якийсь час в сільській місцевості.
Цей факт свідчить про набуття імунітету місцевим населенням.
Летальність досягає 70%. Але в ендемічних осередках багато легких і
безсимптомних форм У хворої людини збудник є у крові, слині, сечі.
Зараження людини від хворої людини відбувається повітряно-
краплинним, контактно-побутовим, парентеральним шляхами, при хірургічних
маніпуляціях.
Інкубаційний період 3-17 днів. Після перенесеної інфекції зберігається
напружений імунітет.
Діагностика - серологічна (РЗК, РНІФ, РН 1:64), можна виділити вірус з
крові, сечі. Лабораторії, які досліджують матеріал від хворого, повинні
працювати в режимі карантинних інфекцій.
Хворий ізолюється в бокси. Медичний персонал працює в захисному
одязі з респіраторами. Хворі знаходяться в стаціонарі не менше 1 місяця,
виписка при умові негативного результату вірусологічного дослідження сечі.
Заходи щодо гризунів - дератизація в приміщеннях, захист будинків від
проникнення гризунів, дотримання правил зберігання продуктів.
Карантин для людей, які прибули з ендемічних районів - 17 днів. Для
контактних осіб і хворих є специфічний імуноглобулін, раннє введення якого
значно полегшує клінічний перебіг хвороби.

Гарячка Ебола — гостра ОНІ, яка характеризується розвитком високої

гарячки, геморагічного синдрому, ураженням дихальних шляхів і травного
каналу, зневодненням, шоком.
Збудник. патогенний для мишей, морських свинок, мавп. Захворювання
виявлено в 1976 році в Судані І Заїрі під час епідемічних спалахів із частими
випадками внутрішньолікарняного зараження з летальністю до 87%. Мали
місце ввезення інфекції за межі африканського континенту. Теплокровний
хазяїн вірусу в природі не виявлений. Не виключається зараження людини у
природі при контакті з мавпами. За даними американських дослідників (1990р.)
їм вдалося серологічними методами виявити зараженість мавп, привезених в
США із Філіппін. Хвора людина створює надзвичайну небезпеку для
оточуючих.
Механізм передачі - краплинний, контактно-побутовий (при контамінації
рук кров’ю або виділеннями хворих, при проведенні лікування та
діагностичних маніпуляцій, при роботі з досліджуваним матеріалом).
Період інкубації 3-5 днів, 7-14 днів - при зараженні через шприци,
забруднені кров’ю хворих.
Діагностика захворювання вірусологічна і серологічна (РСК, РН, ІФА),
вірус можна виділити із крові, змивів з носоглотки, плеврального ексудату на
культурах тканин у спеціальних режимних лабораторіях
Серологічні дослідження свідчать про наявність в осередках інфекції
легких та інапарантних форм інфекції.
Хворий негайно госпіталізується у герметизовану палату чи бокс. Для
перевезення хворого використовують спеціальний герметизований
автотранспорт. Обслуговуючий персонал (чисельність мінімальна) перебуває
поряд теж в герметизованому боксі, на казарменому становищі. Медичних
працівників спостерігають 30 днів, два рази вимірюють температуру.
Працюють у протичумному костюмі 1 типу (гермошлеми, респіратори).
Усіх, хто спілкувався з хворими, ізолюють і спостерігають впродовж 3
тижнів, вимірюється температура тіла, проводиться і заключна дезінфекція. Для
контингентів, які прибувають в нашу країну з Африканського континенту
встановлюється карантин - 17 діб.
Збудник гарячки Марбурга - той самий, що і гарячки Ебола, відрізняється
дещо за антигенною структурою. Захворювання вперше зареєстровано в 1967
році в м. Марбурзі серед працівників біофабрики, де готували культури клітин з
нирок зелених мавп, а також серед медичних працівників госпіталю, де
лікували хворих з біофабрики. Бувають спалахи в Заїрі і Судані та інших
країнах Африки. У хворої людини збудник міститься у крові, передається так
само як і при гарячці Ебола, діагностика і протиепідемічні заходи такі ж самі.

Принципи організації первинних протиепідемічних заходів при

виявленні хворого або підозрілого щодо захворювання на чуму, холеру, КВГГ
(однакові при всіх О НІ):
1. Виявлення хворого;
2. Інформація про хворого (повідомлення);
3. Уточнення діагнозу (взяття матеріалу на дослідження);
4. Лікування (невідкладна допомога);
5. Ізоляція і госпіталізація;
6. Обсерваційні, карантинні заходи;
7. Виявлення померлих від невідомих причин, розтин трупа, взяття
матеріалу;
8. Виявлення, ізоляція контактних осіб, проведення їм екстреної
профілактики;
 9. Провізорна госпіталізація хворих, підозрілих на ОНІ;
10. Дезінфекція, дезінсекція, дератизація в осередках;
11. Екстрена профілактика населення (вакцинація за епідпоказаннями);
12. Медичне спостереження за населенням (подвірні обходи);
13. Санітарна освіта;
14. Санітарний контроль за зовнішнім середовищем (посіви води,
обстеження гризунів).
При виявленні хворого з ОНІ в амбулаторно-поліклінічному закладі
прийом усіх хворих припиняють. Хворого залишають на місці виявлення до
госпіталізації в спеціальний інфекційний стаціонар.
При необхідності надають невідкладну допомогу.
Не виходячи з приміщення, де є хворий, лікар телефоном замовляє
необхідні медикаменти, укладки захисного одягу, для взяття матеріалу і для
лабораторного дослідження, засоби особистої профілактики.
Терміново сповіщає головних лікарів лікарняного закладу, станції
швидкої допомоги і санепідстанції.
Лікар залишається з хворим до прибуття евакобригади. Він одягає
захисний одяг і працює з хворим (огляд, збір анамнезу хвороби, епіданамнезу,
вияснює контакти, надає медичну допомогу). Біля хворого проводиться поточна
дезінфекція (3% розчин лізолу, хлораміну, 3% освітлений і неосвітлений розчин
хлорного вапна).
Після госпіталізації хворого лікар підлягає обсервації і екстреній
антибіотикотерапії. Забороняється вхід у медичний заклад і вихід з нього.
Закривають всі вхідні двері, виставляються пости біля кабінету, забороняється
виносити речі, передавати амбулаторні карти до проведення заключної
дезінфекції.
При підозрі на чуму, КВГГ - закривають вікна, двері, заклеюють
лейкопластиром вентиляційні отвори.
Складаються списки осіб, що були в контакті з хворим у даному
медичному закладі, за місцем проживання, серед медичного обслуговуючого
персоналу. У склад евакобригади входять: кваліфікований інфекціоніст, лікар-
епідеміолог, дезінфектор.
Інфекціоніст консультує хворого, направляє його в госпіталь для ОНІ.
Епідеміолог детально збирає епіданамнез для подальшого обстеження осередку
інфекції, встановлення джерела, шляхів і факторів передвчі інфекції.
Дезінфектор проводить заключну дезінфекцію.

ТЕСТИ
1. Характерний для геморагічних лихоманок симптом джгута? А - так, В
- ні, С - буває дуже рідко, D - буває часто, Е - все невірно
2. На який день найчастіше розвивається олігуріческій синдром при
геморагічних лихоманках? А - перший тиждень, В - 3-4 день, С - 5-10 день, D -
після 10 дня, Е - все невірно
 3. У який період захворювання геморагічними гарячками потрібно
обмежити калій? А - початковий, гарячковий, В - олігуріческій або
геморагічний, С - поліуріческій, D - реконвалесценції, Е - все невірно
4. Особа хворого геморагічної лихоманкою в перші дні захворювання: А
- блідий, риси обличчя загострені, очі з синіми колами, В - блідий, опухлий,
погляд затуманений, С - опухлий, повіки набряклі, судини склер розширені,
очні щілини звужені, D - рожеве, набрякле, кон'юнктивіт, світлобоязнь,
блефароспазм, сльозотеча, Е - все невірно
5. Де з'являється точково-петехіальний висип при геморагічних
лихоманках? А - на голові, обличчі, В - на верхніх кінцівок, С - по всьому
тулубу, D - на бічних поверхнях грудної клітки, плечовому поясі, ліктьових
згібах, Е - все невірно
6. Відносна щільність сечі в поліуріческій період геморагічної
лихоманки: А - нормальна, В - різко підвищена, С - різко знижена, D - може
бути підвищена, Е - все невірно
7. Які ускладнення частіше розвиваються в початковий період
геморагічних лихоманок? А - геморагічний синдром, В - печінкова
недостатність, С - ниркова недостатність, D - гостра серцево-судинна
недостатність, Е - все невірно
8. Які геморагічні лихоманки передаються кліщами? А - Кримська,
Омська, Касьянурская, В - Жовта, Денге, Чикунгунья, С - ГЛПС, Ласса,
Аргентинська, Болівійська, D - Марбурга, Ебола, Е - все невірно
9. В основі геморагічного синдрому при геморагічних лихоманках
лежить ураження: А - стінки кровоносних судин, В - кісткового мозку, С -
селезінки, D - печінки, Е - все невірно
10. Збудником лихоманки Ласса є: А - паличка Леффлера, В - спірохети,
С - бактерії, D - найпростіші, Е - РНК-вірус
11. Природним резервуаром лихоманки Ласса є: А - щури, В - кліщі, С -
лобкова воша, D - вовки та лисиці, Е - парнокопитні
12. Первинне місце розмноження збудника лихоманки Ласса в організмі
людини: А - м'ясна тканину, В - залізисті органи, С - лімфатичні вузли, D -
підслизовий куля тонкого кишечника, Е - нервові ганглії
13. Виберіть клінічні симптоми, які не характерні лихоманці Ласса: А -
лихоманка, В - біль за грудиною, С - біль у горлі, D - протеїнурія, Е -
«крейдяний» мову
14. Лихоманка Ласса зустрічається найчастіше в регіонах: А -
Узбережжя Чорного та Азовського моря, В - країни Середньої Азії, С - країни
Африки, D - Центральна Америка, Е - без географічних особливостей
 15. При виявленні хворого з лихоманкою Ласса необхідно: А -
обов'язкова госпіталізація хворого, В - спостереження в амбулаторних умовах,
С - ізолювати хворого в окрему кімнату, D - екстрено провести
антибіотикотерапію, Е - провести поточну дезінфекцію
16. Виберіть препарат етіотропної терапії лихоманки Ласса: А - кальцію
глюконат 10%, В - рибаверин, С - макропен, D - ніфроксазід, Е - регідрон
17. Специфічна профілактика: А - жива протитуберкульозна вакцина, В -
специфічна профілактика неопрацьовані, С - противокоревой імуноглобулін, D
-рекомбінантний інтерферон - α, Е - рибавірин
18. Шлях передачі збудника лихоманки Марбурга: А - контактний, В -
повітряно-крапельний, С - статевий, D - правильно А, В, С, Е - все невірно
19. Початок лихоманки Марбурга: А - переважно поступовий, В -
поступово, з астено-вегетативних змін, С - гостро, несподівано, D - обов'язково
після ГРЗ, Е - все невірно
20. Аналіз крові необхідний для лихоманки Марбурга: А - кров в межах
норми, В - нормоцитоз, лейкоцитоз, значне підвищення ШОЕ, С - анемія,
лейкопенія, тромбоцитопенія, поступове підвищення ШОЕ, D - анізоцитоз,
кількості, підвищене ШОЕ, Е - все невірно
21. Сприйнятливість до лихоманки Марбурга: А - загальна, В - ранній
шкільний вік, С - люди літнього віку, D - особливо особини чоловічої статі, Е -
все невірно
22. Характер випорожнень при лихоманці Марбурга: А - стілець у
вигляді рисового відвару, В - стілець у вигляді горохового пюре, С -
знебарвлений кал, D - стілець частий, водянистий, може бути з домішкою крові,
Е - стілець смердючий, пінистий
23. Початок лихоманки Ебола: А - гостро, несподівано з підвищення
температури, В - гостро, з періодичних болів в епігастрії, С - поступово з
наростанням головного болю, D - поступово з появи петехиальной висипу, Е -
все невірно
24. Виберіть синдроми, властиві лихоманці Ебола: А - больовий, В -
диспептичний, С - геморагічний, D - вірно А, В, С, Е - все невірно
25. Геморагічний синдром при лихоманці Ебола це: А - зниження рівня
гемоглобіну та еритроцитів у загальному аналізі крові, зниження гематокриту,
В - кишкові кровотечі, великі гематоми, С - мікро і макро гематурія, D -
правильно А, В, С, Е - правильно В, С
26. Зміни стану печінки при лихоманці Ебола: А - дуже збільшена,
чутлива при пальпації, В - поступово збільшена, зі значними порушеннями
функції, С - поступово збільшена, жовтяниця, D - зменшена, Е - без змін
 27. Летальність при лихоманці Ебола становить: А - до 2%, В - 20-25%,
С - 25-33%, D - 55-90%, Е - 10-15%
28. Специфічна профілактика лихоманки Ебола: А - проводиться, В - не
проводиться, С - не розроблена, D - проводиться лише за епідеміологічними
показниками, Е - проводиться всім в дитячому віці

Рекомендована література

Основна

1. Виноград Н.О. Загальна епідеміологія: навч. посіб. / Н.О. Виноград, З.П.

Василишин, Л.П. Козак. 5-е вид., переробл. та допов.– К.: ВСВ «Медицина»,
2021. – 272 с.
2. Імунопрофілактика інфекційних хвороб 6 навч.- метод. Посіб. / Л.І
Чернишова, Ф. І. Лапій, А.П. Волохата ін. - 3-є вид., переробл. та допов.– К.:
ВСВ «Медицина», 2019. – 320 с.
3. Клінічна лабораторна діагностика: Підручник для студ. мед. ЗВО, лікарів-
інтернів, фахівців лаборат. діагностики. — 2-ге вид., стер. Рекомендовано
вченою радою ЛНМУ ім. Данила Галицького / За ред. Л.Є. Лаповець. — К.,
2021. — 472 с.
4. Внутрішньолікарняні інфекції та інфекційний контроль: Навч. посіб. для мед.
ун-тів, інст., акад. Затверджено ХНМУ / Юрко К.В., Козько В.М., Соломенник
Г.О. — К., 2020. — 296 с.
5. Основи імунології: функції та розлади імунної системи: пер. 6-го англ. вид.:
Посібник для cтуд. мед. ЗВО, лікарів-інтернів / Абул К. Аббас, Ендрю Г.
Ліхтман, Шив Піллай; наук. ред. Валентина Чоп’як. — К., 2020. — VIII, 328 с.
6. Спеціальна епідеміологія: Навч. посіб. для мед. ун-тів, інст., акад. — 3-тє
вид., переробл. і доповн. Рекомендовано МОН / Виноград Н.О., Василишин
З.П., Козак Л.П. — К., 2021. — 336 с.

Допоміжна
1. Особливості проведення протиепідемічних заходів у випадках виникнення
надзвичайних ситуацій в мирний час за умов занесення карантинних інфекцій.
Протиепідемічний захист військ, бактеріологічна розвідка : навчальний
посібник для студентів V курсу підготовки магістра медицини і магістра
педіатрії галузі знань 22 «Охорона здоров’я» спеціальностей 222
«Медицина» і 228 «Педіатрія» кваліфікації професійної «Лікар» і «Лікар-
педіатр» / уклад.: / О. В. Рябоконь, Т. Є. Оніщенко, А.Г. Глактіонов, К.В.
Калашник –. – Запоріжжя : [ЗДМУ], 2022. – 108 с.
2. Глосарій термінології з епідеміологічного нагляду у сфері ВІЛ-
інфекції/СНІДу / Андреєва Т.І. [та ін.] – К.: МБФ «Альянс громадського
здоров’я», К., ФД «huss», 2015. – 240 с.
3. Трунова О.А. Актуальні питання епідеміології інфекційних хвороб тропічних
країн / За редакцією Трунової О.А., Романенко Т.А. – Донецьк «Каштан», 2010
– 185 с.
4. Lekhan VN et al., Ukraine: Health System Review. Health Systems in Transition,
2015; 17(2) 1-153.
5. World Health Organization. World Health Statistics 2022. Geneva, World Health
Organization, 2012.
6. Епідеміологія / За ред. проф. І.П. Колеснікової. – Вінниця: Нова Книга, 2012.
– 576 с.

Інформаційні ресурси
Centers for Disease Control and Prevention (CDC) – Режим доступу:
http://www.cdc.gov/foodborneoutbreaks/info_healthprofessional.htm
https://www.testcentr.org.ua/uk/
https://www.phc.org.ua/