епідемка військова

1. Епідемічний процес, його ланки й рушійні сили.
2. Механізми передачі збудників інфекційних захворювань.
3. Принципи сучасної епідеміологічної класифікації інфекційних хвороб.
4. Класифікація біологічних агентів за категоріями А,В,С.
5. Алгоритм протиепідемічних заходів в епідемічному осередку.
6. Засоби масового ураження: визначення, види, характеристика.
7. Біологічна зброя: визначення, види, характеристика.
8. Класифікація біологічної зброї.
9. Вимоги до біологічної зброї.
10. Властивості біологічної зброї.
11. Способи та засоби застосування біологічних агентів.
12. Ознаки застосування біологічної зброї.
13. Поняття біотероризму. Його основні прояви.
14. Види біологічного тероризму.
15. Агротероризм, основні поняття.
16. Зоотероризм, основні поняття
17. Ентомологічна зброя, основні поняття.
18. Геномна зброя:основні поняття, види, характеристика.
19. Роль генної інженерії у розвитку біотероризму.
20. Чума. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлікту.
21. Туляремія. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конф-лікту.
22. Сибірка.Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлікту.
23. Холера.Етіологія, клініка, діагностика, профілактикав умовах збройного конфлікту.
24. Бруцельоз.Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлі-кту.
25. Віспа натуральна. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

біотерористичної атаки.
26. Геморагічна лихоманка Ебола. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі
27. Геморагічна лихоманка Марбург. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі
28. Геморагічна лихоманка Ласса. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі
29. Жовта лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

30. Лихоманка Денге. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

31. Крим-Конго лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

32. Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом. Етіологія, клініка, діагностика,

профілактика при загрозі біотерористичної атаки.
33. Омська лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

біотерористичної атаки .
34. Організація невідкладних протиепідемічних та медичних заходів у військах при загрозі

застосування біологічної зброї.
35. Алгоритм протиепідемічних заходів в епідемічному осередку застосування збудників вірусів.
36. Епідеміологічна характеристика рикетсіозів.
37. Епідемічний висипний тиф: етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.
38. Ендемічний висипний тиф:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.
39. Ку-лихоманка:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.
40. Траншейна (волинська) лихоманка:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, про-

філактика.
41. Основні профілактичні заходи при рикетсіозах.
42. Загальна характеристика і класифікація токсинів рослинного і тваринного походження.
43. Природні токсини мікробного походження, що потенційно можуть бути використані як

біологічна зброя.
44. Ботулотоксин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

клінічні прояви, індикація та ідентифікація уражаючого агента, заходи в осередку ураження
при біотерористичній атаці.
45. Тетанотоксин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

46. Токсин Staphylococcusaureus: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки,

епідеміологічні та клінічні прояви, індикація та ідентифікація уражаючого агента, заходи в
осередку ураження при біотерористичній атаці.
47. Афлатоксини: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

48. Сакситоксин: загальна характеристика сполук, епідеміологічні та клінічні прояви,
індикація та ідентифікація уражаючих агентів, заходи в осередку ураження при
біотерористичній атаці.
49. Тетродотоксин: загальна характеристика сполук, епідеміологічні та клінічні прояви,

індикація та ідентифікація уражаючих агентів, заходи в осередку ураження при
50. Рицин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та клінічні

прояви, індикація та ідентифікація уражаючого агента, заходи в осередку ураження при
51. Токсини тваринного походження: загальна характеристика, епідеміологічні та кліні-чні

прояви, індикація та ідентифікація уражаючого агента, заходи в осередку ура-ження при
52. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Синдром жовтяниці.
53. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Менінгеальний синдром .
54. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Загальнотоксичний си-ндром

при інфекційних захворюваннях.
55. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Діарейний синдром.
56. Методи клінічної та лабораторна діагностика інфекційних захворювань.
57. Біологічна розвідка, її завдання.
58. Загальна організація та проведення біологічної розвідки у військах.
59. Зміст і організація неспецифічної індикації біологічних засобів.
60. Зміст і організація специфічної індикації біологічних засобів.
61. Відбір проб для специфічної індикації біологічних засобів, порядок їх доставки в ла-
бораторію.
62. Методи, етапи і схеми проведення специфічної індикації.
63. Особливості формування епідемічного процесу в військах.
64. Фактори, що впливають на розвиток і прояв епідемічного процесу у воєнний час.
65. Сили та засоби медичної служби для проведення протиепідемічних заходів і захисту військ
від біологічної зброї.
66. Санітарно-епідеміологічна розвідка, її завдання та порядок проведення.
67. Організація санітарно-епідеміологічної розвідки у військах.
68. Вимоги до санітарно-епідеміологічної розвідки.
69. Особливості введення протиепідемічних заходів (обсервація, карантин) залежно від оцінки
санітарно-епідемічного стану.
70. Заходи екстреної (загальної і специфічної) профілактики при загрозі біотерористичної атаки
1.Епідемічний процес, й ого ланки та рушій ні сили .
Епідемічний процес — безперервна взаємодія мікроорганізму (збудника-паразита) і
макроорганізму (людей) на популяційному рівні, яка проявляється при певних соціальних і
природних умовах поодинокими або множинними захворюваннями, забезпечує збереження
збудника в природі як біологічного виду.
Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за наявності трьох первинних рушійних

сил (чинників, ланок):
1) джерела збудника інфекції;
2) механізму передачі збудника;
3) сприйнятливого населення, які утворюють епідеміологічну тріад
2.Механізми передачі збудників інфекцій них захворювань.

Механізм передачі інфекції включає три компоненти:
Виділення збудника із зараженого організму — джерела інфекції;

Циркуляцію збудника у довкіллі;
Потрапляння до чергового сприйнятливого організму.
У другому і третьому компоненті передача реалізується за допомогою факторів (шляхів)

передачі — елементів довкілля, що забезпечують безпосередній перенос збудників від
одного організму до іншого. Виділять 6 таких факторів передачі:
Їжа;
Вода;
Повітря;
Ґрунт;
Предмети побуту, ужитку та виробничої обстановки;
Живі переносники.
Фекально-оральний — коли патогени, які містяться у випорожненнях джерела інфекції,

потрапляють до травної системи здорової людини чи тварини (сприйнятливий контингент)
через рот.
Трансмісивний (кров’яний) — передача інфекції від джерела відбувається через укус комах
(блохи, комарі, кліщі тощо) або втирання їхніх решток чи фекалій (воші).
Повітряно-крапельний (респіраторний, дихальний) — передача відбувається від джерела

інфекції через активне виділення збудника з секретами респіраторної системи.
Контактний (включає статевий шлях) — передача інфекції відбувається від різних джерел
через макро- і мікропошкодження шкіри або слизових, зокрема через укус тварин,
травматизацію тощо.
Артифіціальний — рідкий механізм передачі, якій відбувається за допомогою технічних

засобів (зокрема, як при легіонельозі, коли зараження відбувається через кондиціонери). На
сьогодні цей механізм не визнаний усіма науковцями.
Гемоконтактний — механізм передачі, при якому відбувається передача від людини —

джерела інфекції через застосування медичних (переливання препаратів крові, ін’єкції,
оперативні втручання тощо) або немедичних (внутрішньовенне введення наркотичних
речовин, татуаж тощо) маніпуляцій, при яких відбувається пошкодження шкіри або / та
слизових оболонок і потрапляння часточок крові у кровоток сприйнятливої здорової людини.
3.Принципи сучасної епідеміологічної класифікації інфекцій них

хвороб
Громашевський запропонував класифікацію інфекційних хвороб, яка ґрунтується на клініко-

епідеміологічних засадах: місці первинної локалізації в організмі та механізмі, шляхах
передачі інфекції від джерела до здорового організму.
Згідно цій класифікації виділяють:
Кишкові інфекції (фекально-оральний механізм передачі інфекції, місце первинної

локалізації — травна система);
Інфекції дихальних шляхів (повітряно-крапельний механізм, місце первинної локалізації —

респіраторний тракт);
Кров’яні інфекції (трансмісивний механізм, місце первинної локалізації — система

кровообігу та кров’яні елементи);
Інфекції зовнішніх покривів (контактний механізм, місце первинної локалізації — шкіра та

підшкірна основа);
У подальшому стали виділяти також:
Хвороби з множинними механізмами передачі (і, відповідно, до конкретного механізму

передачі) — чума, туляремія, сибірка тощо;
Захворювання з вертикальним механізмом (від матері до дитини, в тому числі, й

трансплацентарно) — Torch-інфекції;
Гемоконтактні інфекції (гемоконтактний механізм, внаслідок штучного парентерального

втручання) — вірусні гепатити В, С, D тощо.
Ця класифікація теж має певні недоліки, але є такою, що дозволяє виділити групи різних за
етіологією хвороб, але маючих спільні патогенетичні риси.
4.класифікацыя біологічних агентів

Категорія А – висока смертність, простота поширення –ботулізм,чума,туляремія
5.Алгоритми протиепідемічних заходів в епідемічному осередку .

6.Засоби масового ураження , характеристика ,види
6.Засоби масового ураження, характеристика ,види
ЗМВ характеризується великою руйнівною спроможністю та великою територією враження.

Об’єктами можуть бути як самі люди, так і довкілля: родючі ґрунти, місцевість, рослини,
тварини.
Вражаючі фактори ЗМВ діють як миттєво, так і впродовж деякого часу.
Вражаючі фактори ядерного вибуху — це повітряна ударна хвиля, сейсмічна хвиля, світлове
випромінювання (може призвести до займання деяких легкозаймистих речовин, навіть на
великих відстанях), проникаюча радіація, електромагнітний імпульс (миттєва дія),
радіоактивне забруднення (діє протягом певного часу).
У хімічної зброї вражаючим фактором є дія отруйної речовини (ОР) певного виду
(газоподібного, аерозольного, на поверхні предметів). Час дії ОР залежить від її виду та від
метеорологічних умов.
У біологічної зброї вражаючий фактор — збудник хвороби (аерозоль, заражена вода,

поверхня предметів). Тривалість дії може змінюватись у залежності від збудника та
зовнішніх умов від декількох годин до десятків років (природні спалахи сибірки у тварин
можуть тривати іноді десятиріччями).
7. Біологічна зброя: визначення, види, характеристика
8. Класифікація біологічної зброї.
9. Вимоги до біологічної зброї
необхідна уражаюча і надійна ефективність;
• висока контагіозність;
• стійкість у зовнішньому середовищі;
• симптоматика захворювань, потужній психогенний вплив;
• важкість виявлення;
• складність і тривалість лабораторного визначення виду біологічного агенту;
• складність швидкої діагностики збудника хвороби;
• здатність інфекції до широкого епід.поширення;
• відсутня або недостатня ефективність засобів для імунноїта екстреної профілактики з
ахворювання.
необхідна уражаюча і надійна ефективність;
висока контагіозність;
стійкість у зовнішньому середовищі;
симптоматика захворювань, потужній психогенний вплив
важкість виявлення;
складність і тривалість лабораторного визначення виду біологічного агенту;
складність швидкої діагностики збудника хвороби;
здатність інфекції до широкого епід.поширення;
відсутня або недостатня ефективність засобів для імунноїта екстреної профілактики захворю
вання.
10.Властивості біологічної зброї

гнучкість у виборі цілей атак, терористичних актів і ступеня психогенного ефекту на особови
й склад військ, населення, командування, органи влади (здатність викликативелику паніку);
- доступність біологічної зброї в порівнянні з іншими видами зброї масового знищення;
- легкість доставки біологічних зброї до місця атаки, теракту і простоту її застосування;
- велика різноманітність видів патологічних біологічних агентів і токсинів, які можутьбути в
икористані у терористичних цілях;
- прихованість факту застосування БЗ, особливо при диверсіях;
- прихований період і недетермінованість факту застосування не дозволяють оперативно вста
новити час і виконавців атаки, теракту, що дозволяє приховати їх факт;
- можливість вдосконалення видів БЗ із використанням методів генної інженерії;
захворювання (чума,
холера, сибірка) здатні передаватися від хворої людини до здорової і, швидко поширюючись,
викликати епідемії;
- факт застосування бактеріальних засобів і визначення виду збудника доситьважке, оскільки
ні мікроби, ні токсини не мають ні кольору, ні запаху, ні смаку,
а ефект їх дії може проявитися через великий проміжок часу;
- виявлення бактерій і вірусів можливо тільки шляхом проведення спеціальнихлабораторних
досліджень,
на що потрібен значний час, що ускладнює своєчаснепроведення заходів щодо попередження
епідемічних захворювань;
- сучасні стратегічні засоби біологічної зброї використовують суміші вірусів і
спор бактерій для збільшення ймовірності летальних випадків при застосуванні,
і штами, які не передаються від людини до людини, щоб локалізувати їх вплив і уникнути вн
аслідок цього власних втрат.
11.Способи і засоби застосування біологічних агентів
авіаційні бомби;
•ракети;
•міни та снаряди;
•пакети (мішки, коробки, контейнери), що скидають з літаків;
•спеціальні пристрої
(генератори), які
розсіюють комах з
літаків;
•диверсійні методи.
12.Ознаки застосування біологічної зброї
Приглушений звук вибуху бомби, міни.
Хмара диму або туману.
Поява за літаком противника темних смуг, котрі осідають на землю
у вигляді дрібних крапель.
Наявність на грунті порошкоподібних речовин, крапель.
Наявність на місцевості рештки бомб і снарядів.
Наявність комах і гризунів в місцях падіння бомб і контейнерів.
Наявність незвичайних для місцевості скупчень комах і гризунів.
13.Поняття біотероризму й ого основні прояви

Під біологічним тероризмом розуміютьскритне застосування патологічнихбіологических аг
ентів з метою знищеннялюдей, психологічного впливу на населення,
для дестабілізації державної і місцевої влади.
Біотероризм — тип тероризму, який визначається як незаконний, незаконне використання

біологічних засобів проти людей з метою примусового втручання чи залякування уряду,
цивільного населення або будь-якої його частини для досягнення особистих, політичних,
соціальних або релігійних цілей. Агентом руйнування
є мікроорганізми, бактерії (рикетсії), гриби, токсини, що виробляються деякими
мікроорганізмами, а також рослинні отрути. Часто вищезазначені заходи додатково
змінюються для того, щоб становити ще більшу загрозу здоров'ю та життю людей, тварин і
рослин.
14. Види біологічного тероризму
15.Агротероризм, основні поняття

До сучасних тактичних способів ведення біологічних воєн є агротероризм. Це використання
хімічної або біологічної зброї проти об’єктів сільського господарства або харчової індустрії,
так як знищувати поля і ферми значно легше, ніж армійські підрозділи і військові
бази. Об’єктомагротероризму можуть стати практично будь-
які галузісільського господарства, рослиництва.
Агротероризм, також відомий як агротероризм і сільськогосподарський тероризм, - це
зловмисна спроба порушити або знищити сільськогосподарську промисловість та / або
систему продовольчого забезпечення населення через "зловмисне використання рослин або
тварин збудників викликати руйнівну хворобу в сільськогосподарському секторі ".[1] Це тісно
пов'язано з поняттями біологічна війна, хімічна війна і ентомологічна війна, крім здійснення
недержавними партіями.
Ворожа атака на сільськогосподарське середовище, включаючи інфраструктуру та процеси, з
метою нанесення значної шкоди національним чи міжнародним політичним інтересам.
16.Зоотероризм, основні поняття

У минулому і нині відзначені спроби знищити поголів'я сільськогосподарських тварин на
ворожих територіях. Перші спроби були, в 1914-1915 р.
під час і І-ї Світової війни Німеччина інфікувала коней збудниками сапу і сибірки і
випускала їх у розташування військ країн Антанти.
17. Ентомологічна зброя.

18. Геномна зброя.
19. Роль генної інженерії в розвитку біотероризму.
Виникнення біотероризму пов’язується з стрімким розвитком генної інженерії та появою
новітніх біотехнологій, що значно ускладнює проблему протидії цьому небезпечному явищу.
Сьогодні терористи для досягнення своїх протиправних цілей обирають асиметричні методи
ведення війни, зокрема, хімічну та біологічну зброю.
На думку фахівців, біологічна зброя є найбільш небезпечною серед засобів масового
знищення, оскільки має найвищий порівняно з іншими видами зброї,
вражаючий потенціал. Застосування останньої, безперечно, може призвести до
катастрофічних наслідків, зважаючи на те, що біологічна зброя є надзвичайно мобільною та
володіє високою вражаючою здатністю [2, с. 18]. Щоб реалізувати свої цілі, терористи не
зупиняються й перед використанням біологічних агентів з різним потенціалом патогенності.
Терористичні групи та організації, які здатні використовувати біологічні агенти як
інструмент тероризму, розрізняються за складом, етнічною належністю,
джерелами фінансування, ідеологією, мотивацією.
20. Чума. Етіологія, клініка…

21. Туляремія
22. Сибірка
23. Холера
24. Бруцельоз
25. Віспа натуральна.
Етіологія, клініка, діагностика, профілактика
при загрозі біотерористичної атаки
26. Геморагічна
лихоманка Ебола. Етіологія, клініка, діагностика,
27. Геморагічналихоманка Марбург. Етіологія, клініка,
діагностика, профілактика при загрозі біотерористичної атаки.
28. Геморагічна лихоманка Ласса. Етіологія, клініка, діагностика,
29. . Жовта лихоманка.
Етіологія, клініка, діагностика,
30. Лихоманка Денге. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика
при загрозі біотерористичної атаки.
Лихоманка Денге — найпоширеніша арбовірусна інфекція з трансмісивним механізмом
передачі. Збудник лихоманки Денге — РНК-вмісний вірус сімейства Togaviridae, родини
Flavivirus. Захворюваність на лихоманку Денге різко зросла протягом останнього
десятиліття, причому останнім часом нові випадки реєструють і в помірних широтах.
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) оцінила лихоманку Денге як одну з десяти
загроз здоровʼю людства 2019 р.
Розрізняють класичний та тяжкий (геморагічна лихоманка Денге, шоковий синдром Денге)

варіанти перебігу лихоманки Денге. Останній спостерігається дуже рідко та, як правило,
розвивається в осіб, які раніше були інфіковані одним серотипом вірусу лихоманки Денге на
фоні повторного інфікування іншим серотипом вірусу. Тяжка лихоманка Денге є однією з
основних причин госпіталізації та смерті дітей
(https://www.umj.com.ua/article/119580/terapiya-lihomanki-u-ditej-iz-gostrimi-respiratornimi-
zahvoryuvannyami) у Південно-Східній Азії.
У цій публікації висвітлені етіологія, епідеміологія, клінічні особливості перебігу лихоманки

Денге, а також сучасні принципи діагностики, лікування та профілактики. Матеріал написано
на основі публікації «Dengue» у «Medscape» 3 травня 2019 р.
Етіологія
Лихоманка Денге спричинюється вірусом Денге (DENV), який являє собою одноланцюговий
РНК-вірус. Існує 4 серотипи вірусу лихоманки Денге, які відрізняються між собою за
антигенним складом: DENV-1, DENV-2, DENV-3 та DENV-4. Згідно з даними проведених
генетичних досліджень, чотири серотипи еволюціонували від одного загального вірусу-
предка, який був поширений у популяції приматів близько 1000 років тому. Кожен серотип
має кілька різних генотипів. Вірусний генотип і серотип, а також послідовність інфікування
різними серотипами, імовірно, впливають на тяжкість перебігу захворювання. Віруси
лихоманки Денге мають антигени, спільні з вірусами жовтої лихоманки.
Особливості клінічної картини лихоманки Денге
Інкубаційний період лихоманки Денге становить 3–14 днів (у середньому 4–7 днів). Якщо
симптоми захворювання розвиваються через 2 тиж після приїзду людини з ендемічного
регіону, діагноз лихоманки Денге є сумнівним. Іноді у хворих на лихоманку Денге за 2–3 дні
до підвищення температури тіла відзначаються продромальні явища: озноб, еритематозність
шкіри, пастозність обличчя.
Як було сказано вище, розрізняють лихоманку Денге (класичну), геморагічну лихоманку

Денге та шоковий синдром Денге.
Класична лихоманка Денге маніфестує з раптового підвищення температури тіла, появи

ознобу, сильного розпираючого головного болю, міалгій (особливо у м’язах спини) та
артралгій. Лихоманка триває від 2 до 7 днів, температура тіла може сягати 41 °С. Зниження
температури тіла асоціюється зі зниженням віремії. Лихоманка може мати двохвильовий
характер, що найчастіше відмічається у дітей. Якщо підвищення температури тіла триває
більше 10 днів, діагноз лихоманки Денге є сумнівним.
Зовнішній вигляд хворого є характерним: розвивається гіперемія та пастозність обличчя

(«facial flushing»), ін’єкція склер. На 2–3-й день захворювання на шкірі обличчя, грудної
клітки та згинальних поверхнях кінцівок з’являється макулопапульозне або макулярне
висипання. Висипання зазвичай зберігається протягом 3 днів, після чого зникає безслідно або
залишає легку пігментацію, висівкоподібне лущення. У більшості пацієнтів після зниження
температури тіла настає видужання, проте період реконвалесценції може тривати 2 тиж і
більше.
Початок геморагічної лихоманки Денге нагадує дебют класичного варіанта. У 90% випадків
геморагічну лихоманку Денге реєструють у дітей, молодших 15 років. Після того як
температура тіла починає знижуватися (або за 24 год до її зниження), розвиваються ознаки
геморагічного синдрому: петехії, пурпура, кровотечі з ділянок пошкодження шкіри (у тому
числі з місць венепункцій), шлунково-кишкові кровотечі, гематурія, позитивна турнікетна
проба. Хворі відзначають виражений біль у животі
(https://www.umj.com.ua/article/120314/otkrytyj-zhivot-v-slozhnoj-hirurgicheskoj-situatsii),
нудоту, змінюється психічний статус, у дітей можуть виникати фебрильні судоми.
Відмічають ознаки виходу плазми крові в екстраваскулярне середовище (підвищення
гемоконцентрації, плевральний випіт, асцит)
Гіперемія глотки розвивається майже у 97% пацієнтів, кон’юнктивальна ін’єкція —

приблизно у третини пацієнтів з геморагічною лихоманкою Денге (є повідомлення про
випадки оптичної нейропатії на фоні геморагічної лихоманки Денге, яка стала причиною
стійких та значних порушень зору). Енцефалопатія розвивається рідко та може бути
наслідком поєднання набряку головного мозку, внутрішньочерепної кровотечі, гіпонатріємії
й ураження печінки. Без адекватного лікування у 20–30% випадків геморагічна лихоманка
Денге прогресує до шокового синдрому Денге. Передвісниками шоку є біль у животі,
неспокій та блювання.
Шоковий синдром Денге характеризується ознаками порушення кровообігу та гіпоксії: шкіра

бліда та волога, кінцівки ціанотичні, пульс слабкого наповнення або ниткоподібний.
Психічне збудження змінюється загальмованістю. Артеріальний тиск знижується. За
відсутності адекватного лікування летальність від шокового синдрому Денге може досягати
50%.
Лихоманка Денге: особливості діагностики
Згідно з визначенням Панамериканської організації охорони здоров’я (Pan American Health

Organization — PAHO), лихоманка Денге — це фебрильна лихоманка тривалістю 2–7 днів у
поєднанні з двома або більше симптомами, такими як:
• виражений дифузний головний біль;
• ретроорбітальний біль;
• виражені міалгії, особливо нижньої частини спини, рук та ніг;
• артралгії, як правило, колін і плечей;
• характерний висип;
• геморагічний синдром;
• лейкопенія.
Додаткові симптоми включають:
• ін’єкцію кон’юнктиви;
• гіперемію та пастозність обличчя;
• запалення слизової оболонки глотки;
• лімфаденопатію;
• непродуктивний кашель;
• нудоту і блювання;
• тахі- або брадикардію, порушення провідності.
Згідно з визначенням ВООЗ, симптомами геморагічної лихоманки Денге є:
• лихоманка;
• геморагічні прояви (гемоконцентрація, тромбоцитопенія, позитивна турнікетна проба та

ін.);
• ознаки порушення кровообігу, у тому числі порушення проникності судин (наприклад

гіпопротеїнемія, випіт);
• гепатомегалія.
До клінічних проявів шокового синдрому Денге належать:
• гіпотензія;
• брадикардія (парадоксальна) або тахікардія, яка є наслідком гіповолемічного шоку;
• гепатомегалія;
• гіпотермія;
• пульсовий тиск <20 мм рт. ст.;
• ознаки погіршення периферичної перфузії.
Лихоманка Денге: принципи лікування
Противірусних препаратів, ефективних щодо лихоманки Денге, на сьогодні не існує.
Підтримувальне лікування полягає у застосуванні жарознижувальних препаратів, адекватної

регідратації та постільного режиму. У хворих із підозрюваною або підтвердженою
лихоманкою Денге необхідно здійснювати щоденний моніторинг кількості тромбоцитів та
гематокриту.
Ацетамінофен (доза для дітей становить 10–15 мг/кг перорально, за потреби кожні 4–6 год,
до 75 мг/кг/добу; доза для дорослих: 500–1000 мг/кг перорально, за потреби кожні 4–6 год,
до 4000 мг/кг/добу) може застосовуватися для зниження температури тіла та зменшення
вираженості інших симптомів лихоманки. Слід уникати застосування ацетилсаліцилової
кислоти, нестероїдних протизапальних засобів та кортикостероїдів.
На сьогодні на базі Інституту тропічних хвороб Новартіса (Novartis Institute for Tropical
Diseases) у Сінгапурі проводяться дослідження інгібіторів білків вірусу Денге, застосування
яких спрямоване на зниження вірусного навантаження під час активної фази захворювання.
Регідратація. Пероральна регідратація рекомендується для усіх пацієнтів з ознаками помірної

регідратації, спричиненої блюванням та лихоманкою. Показанням до проведення
внутрішньовенної регідратації є тахікардія, збільшення часу наповнення капілярів, зміна
психічного статусу, зниження артеріального тиску та діурезу, підвищення гематокриту.
Профілактика лихоманки Денге: заходи, спрямовані на запобігання укусам комарів

Єдиний спосіб запобігти зараженню лихоманкою Денге — це уникання укусів комарів під
час перебування в ендемічних регіонах. Для цього необхідно:
• застосовувати DEET-вмісні репеленти від комарів;
• носити захисний одяг, оброблений інсектицидом перметрину;
• проводити більше часу в закритих, добре провітрюваних приміщеннях;

31. Крим-Конголихоманка. Етіологія, клініка, діагностика,
профілактика при загрозі біотер
ористичної атаки.
32. Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом. Етіологія,
клініка, діагностика, профілактика при загрозі біотерористичної
атаки.
33. Омська лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика,
профілактика при загрозі
біотерористичної атаки .
Омська геморагічна гарячка (рос. Омская геморраическая лихорадка, англ. Omsk

hemorrhagic fever) — гостра ендемічна вірусна хвороба з групи геморагічних гарячок, яку
спричинює арбовірус з роду Flavivirus. Перебігає з гарячкою, геморагічним синдромом,
ураженням органів дихання, нервової системи та характеризується відносно добрим
прогнозом.
Збудник хвороби, належить до роду Flavivirus.
Резервуаром інфекції є ондатри, водяні щури,
вузькогорлі полівки, іксодові та гамазові кліщі, блохи. Тимчасовими носіями вірусу можуть
бути ховрахи, хом'яки, телята, ягнята. Личинки та німфи кліщів паразитують на гризунах і
птахах, дорослі кліщі нападають на тварин і людей. Зараження людини відбувається при
контакті з інфікованими гризунами, через кліщів, а також контактно повітряно-пиловим
шляхом. Не можна виключити в деяких випадках аліментарне зараження.
Передачі інфекції від людини людині не відмічено, не зареєстровані й
спалахи внутрішньолікарняної чи внутрісімейної інфекції.
Найбільша захворюваність спостерігається з квітня по липень, що збігається з періодом
активності кліщів. Іксодові кліщі здатні передавати вірус трансоваріально потомству.
Переважно хворіють мешканці лісових і лісостепових районів. Крива сезонної
захворюваності має два підйоми: в травні, коли хворіють переважно сільськогосподарські
працівники, і серпні — вересні, коли найвища захворюваність реєструється серед мисливців.
Перенесене захворювання оставляє стійкий імунітет, повторних захворювань не
спостерігається.
Вірус поширюється по організму, уражаючи першочергово ендотелій кровоносних капілярів,
нервову систему та наднирники. Розвивається капіляротоксикоз.
Інкубаційний період триває 2—10 днів. Хвороба зазвичай починається гостро, з ознобу,
швидкого підвищення температури 39-40 °С, інтенсивного головного болю і ломоти у всьому
тілі. Обличчя і шия стають гіперемованими. Виникає виражена ін'єкція судин склер і
кон'юнктив, різке почервоніння слизової ротоглотки, іноді виникає енантема. На 3-4-й день
хвороби розвивається геморагічний синдром: на шкірі з'являються петехії, на окремих
ділянках — множинні підшкірні крововиливи. Одночасно з висипанням виникає
кровоточивість ясен, носові, легеневі, шлункові, кишкові та маткові кровотечі. Проте такі
рясні прояви відбуваються не більше ніж у чверті хворих. Зазвичай це не загрожує
безпосередньо життю хворого. На тлі цього іноді з'являється генералізоване збільшення
периферичних лімфатичних вузлів. Пульс сповільнений, артеріальний тиск помітно
знижується, в легенях розвивається бронхіт, а в частини хворих і пневмонії, що
відрізняються бідністю фізикальних проявів — кашлю і харкотиння майже немає. Зміни в
нирках не характерні, іноді відзначається минуща протеїнурія. Виразні зміни
спостерігаються з боку нервової системи, зокрема явища менінгоенцефаліту. Гарячка триває
від 4-5 до 12 днів. З нормалізацією температури стан хворого поліпшується, зникають
геморагічні прояви, зміни в нервовій системі, легень, з'являється апетит. Одужання
відбувається повільно. У половині випадків через 5-20 днів після нормалізації температури
виникає друга хвиля гарячки, яка триває 3-7 днів і супроводжується загальнотоксичними
проявами, які виражені часто більше ніж у першу хвилю.
Діагностика Враховують клінічні та епідеміологічні дані. ПЛР
Лікування Етіотропних препаратів не винайдено. Проводиться

ситуативна патогенетична терапія.
Профілактика Ведучим напрямком є боротьба з кліщами, захист людей від їхніх укусів.
Розроблена інактивована формаліном вакцина з мозкової тканини білих мишей, заражених
вірусом омської геморагічної гарячки.
34. Організація невідкладних протиепідемічних та медичних

заходів у вій ськах при
загрозі застосування біологічної зброї.
Основні протиепідемічні заходи включають:
- санітарно-епідеміологічну розвідку передбачуваних районів
розосередження і розміщення евакуйованих жителів у заміській зоні; - епідеміологічне

спостереження, що включає вивчення санітарно- епідеміологічного стану населених пунктів;
- своєчасне виявлення інфекційних хворих, їх ізоляція і госпіталізація;
- облік і санація носіїв збудників хвороб і осіб, що страждають на хронічні форми

інфекційних хвороб;
- профілактику інфекційних захворювань шляхом застосування вакцин, сироваток,

антибіотиків і різних хімічних препаратів;
- боротьбу з переносниками трансмісивних захворювань і гризунами.
35. Алгоритм протиепідемічних заходів в епідемічному осередку

застосування збудників вірусів.
Воно включає:
- заходи щодо попередження занесення інфекційних захворювань з прибуваючим в частину

поповненням, а також щодо попередження зараження особового складу від населення,
військовополонених і в природних осередків інфекційних захворювань;
- активне раннє виявлення, ізоляцію інфекційних хворих, їх евакуацію в інфекційні госпіталі

(ізолятори) з дотриманням заходів, що виключають розповсюдження інфекції;
- виявлення, облік і лікування осіб з хронічними формами інфекційних захворювань та

бактеріоносіїв;
- протиепідемічний режим на етапах медичної евакуації;
- виявлення осіб, які зазнали ризику зараження, організація за ними медичного

спостереження;
- ізоляційно-обмежувальні заходи в частині;
- дезінфекцію, дезінсекцію та дератизацію;
- специфічну і екстрену профілактику;
- санітарно-освітню роботу.
Основними завданнями профілактичної діяльності медичної служби військ, які брали участь
у бойових діях під час війн і збройних конфліктів, були забезпечення санітарно-
епідеміологічного благополуччя частин і підрозділів, зниження негативного впливу на
здоров'я військовослужбовців умов військової праці та побуту, попередження хвороб.
36. Епідеміологічна характеристика рикетсіозів.

37. Епідемічний висипний тиф: етіологія, патогенез, клініка,
діагностика, профілактика.
38. Ендемічний висипний тиф:етіологія, патогенез, клініка,
діагностика, профілактика.
Ендемі́чний висипни́й тиф гостра) трансмісивна зоонозна) інфекційна хвороба з групи
рикетсіозів яку спричинює Rickettsiа mooseri. Збудника передають ектопаразити мишей) і
пацюків— блохи). Хвороба характеризується доброякісним циклічним перебігом з появою
на шкірі розеольозно-папульозного висипу
Збудник хвороби — рикетсія Rickettsiа mooseri / typhi
тиф є зоонозною інфекцією, поширеною серед гризунів) — сірих та чорних пацюків (Rattus
norvegicus) й Rattus rattus європейських та американських підвидів хатніх мишей які є
резервуаром збудника хвороби в природі.
Пацюча блоха — Xenopsylla cheopis.
Сприйнятливими до цієї інфекції можуть бути й інші, а від гризунів безпосередньо через
їхніх ектопаразитів можливе й зараження домашніх котів . Гризуни заражаються
контактним шляхом, при поїданні їжі, забрудненої екскрементами хворих тварин, через
інфікованих ектопаразитів — пацючих ,мишачих, а й іноді котячих бліх (Ctenocephalides
felis), які на людину у звичайних умовах не нападають,
Зараження людей відбувається трансмісивним механізмом при попаданні рикетсій з

висохлих фекалій ектопаразитів на слизові оболонки очей, ротової порожнини[9], верхніх
дихальних шляхів, на пошкоджену шкіру.
У людей ендемічний висипний тиф зустрічається, у вигляді спорадичної захворюваності

протягом всього року з максимумом у літньо-осінній період,
Інкубаційний період триває від 5 до 15 днів. У більшості випадків хвороба починається

гостро з гарячки, що протягом 1-2 днів досягає 39-40ºС і супроводжується інтоксикаційними
проявами, ознобом, наростаючою слабкістю, рідко — нудотою, блюванням. Збільшується
печінка. У подальшому всі ці симптоми стають більш вираженими, і хвороба перебігає по
типу епідемічного висипного тифу але, в цілому, легше. Тривалість гарячки, як правило,
коливається в межах 7-15 днів, частіше 10-13 днів.
На 3-9-й день хвороби в половини хворих з'являється рясний висип, що має такі особливості:
• він може розташовуватися на шкірі всіх ділянок тіла, в тому числі на обличчі, долонях,
стопах та підошвах; • спочатку з'являються червонуваті розеоли до 3-5 мм в діаметрі, які вже
через 2-3 дня перетворюються на папули; • первинні петехії на відміну від таких при
епідемічному висипному тифі не характерні, вторинні в середині розеользно-папульозних
елементів формуються вкрай рідко; • не характерне підсипання висипу на тих ділянках, де
вже він є; • з моменту появи висипу нерідко збільшуються розмахи між ранковою та
вечірньою температурою тіла; • висип виникає на тлі гарячки, досягаючи максимальної
інтенсивності в перші 3-6 днів висипань. До 11-12 доби хвороби, а іноді й раніше він зникає
безслідно.
Менш виражені, ніж при епідемічному висипному тифі, й зміни з боку ЦНС .Тим не менше
головний біль зустрічається майже в усіх хворих
Діагностика - РЗК, РА, РНІФ ІФА ПЛР, клініка

біологічна проба - заражене морських свинок
,Етіотропне лікування проводять так саме, як й при епідемічному висипному тифі:

доксицикліном або левоміцетином до 3-го дня нормальної температури тіла. Є
спостереження, що свідчать про можливість застосування ципрофлоксацину) в
загальнотерапевтичних дозах
39. Ку-лихоманка:етіологія, патогенез, клініка, діагностика,

профілактика.
40. Траншей на (волинська) лихоманка:етіологія, патогенез,
клініка, діагностика,
профілактика
Воли́нська гаря́чка (син.: гарячка окопна, траншейна, п'ятиденна пароксизмальна,

молдавсько-валахська, хвороба Вернера-Гіса, англ. Trench fever, Quintan fever, Wolhynian
fever) — гостра інфекційна хвороба, яку спричинює Bartonella quintana, Хворобу переносить
та передає платтяна воша. Волинська гарячка характеризується повторними чотири-
п'ятиденними нападами гарячки, болем у кістках і м'язах, розеольозним висипом.
Через велику захворюваність на цю хворобу в окопах на території Волині вона й
отримала певну назву, яка поряд з назвами «окопна» та «траншейна» була поширена в
медичній літературі того часу.
Збудника волинської гарячки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано
чинниками біологічної зброї.[16][17]
Волинську гарячку відносять до хвороб з трансмісивним механізмом передачі збудника.
Переносник — платтяні воші Pediculus humanus humanus. Під час смоктання крові у воші
відбувається дефекація, а в ділянці рани ці продукти життєдіяльності спричинюють у
людини свербіж. Таким чином, розчухуючи місце укусу, людина заносить фекалії в рану.
Воші стають заразними через 5-16 днів після контакту з хворою людиною, коли в їхньому
кишечнику накопичується достатня кількість бартонел. Зараження відбувається так само, як і
при епідемічному висипному тифі — під час втирання екскрементів вошей, решток
роздавлених ектопаразитів у пошкоджену шкіру.
Сприйнятливість висока
. Інкубаційний період триває 5-20 днів.
Хвороба починається досить часто так гостро, що хворі можуть вказати не тільки день, але й
час захворювання. Найбільш характерною клінічною ознакою є гарячка з короткочасними
нападами. Напад гарячки може тривати 3-7 днів, найчастіше 4-5. Під час нападів гарячки
стан досить тяжкий. Після нападу гарячки настає період апірексії тривалістю 3-8 днів. В
середньому може бути до 4-х нападів, Навіть після закінчення нападу зберігається
субфебрилітет протягом 7-10 днів.
Симптоми інтоксикації посилюються у нічний та вечірній час. Хворі скаржаться на головний
біль, біль у кістках та м'язах. Біль у них настільки сильний, особливо у гомілках та попереку,
що хворі не можуть ходити, сидіти, навіть ворушитися у ліжку. Загальними скаргами є
загальна слабкість, сонливість, млявість, втрата ваги. Є певний набряк обличчя та гіперемія
кон'юнктив. При надавлюванні на очні яблука виникає сильна болючість. Іноді можуть бути
помірні менінгеальні симптоми. На висоті гарячки з'являється жовтушність склер,
відбувається гепатоспленомегалія (поєднане збільшення печінки і селезінки), бувають
шлунково-кишкові розлади іноді зі значним блюванням та діареєю, виразна тахікардія,
зниження артеріального тиску й задишка.
Вже протягом першого нападу гарячки з'являється висип — розеольозний, рідше плямисто-
папульозний. Локалізується на спині та животі, згодом може поширюватись на кінцівки.
Окремі плями іноді зливаються в еритематозні поля. Висип зникає через 3 дні після
закінчення першого нападу гарячки, не залишає пігментації й зрідка може знову виникати
під час наступних нападів.
Ускладнення
Гнійно-септичні або активація вторинної флори
Діагностика
Клініка +. За сучасними рекомендаціями кров хворих сіють на шоколадний агар та рідке
бульйонне середовище. ПЛР Використовують РНІФ, ІФА. РЗК
Лікування - Головним напрямком є етіотропна терапія. Рекомендують при гострому
перебігу доксициклін по 0,1г 2 рази на добу 14-28 днів, комбінувати в тяжких випадках
з гентаміцином 3 мг/кг в/м 14 днів. ри хронічному перебігу можуть застосовуватися й
макроліди (азитроміцин) та цефтріаксон. При ендокардиті може виникнути потреба в
хірургічному втручанні на клапанах. При гарячці призначають дезінтоксикаційну терапію,
регідратацію. Анальгетики доцільні при наявності сильного болю в гомілках та попереку.
Профілактика Полягає переважно в запобіганні інфікування населення.
41. Основні профілактичні заходи при рикетсіозі

42. Загальна характеристика і класифікація токсинів рослинного
і тваринного походження
ТОКСИНИ (токсикант, токсична речовина, отрута) (toxins) — будь-яка речовина, яка за
певних умов та у певних дозах чи концентраціях призводить до порушень і розладів процесів
життєдіяльності організму, виникнення отруєнь (інтоксикацій) чи будь-яких захворювань,
патологічних станів та смертельних наслідків.
Класифікація отрут біологічного походження
Отрути біологічного походження поділяються на такі класи:
1. Отрути тваринного походження (зоотоксини);
2. Отрути рослинногопоходження;
3. Отрути вищихгрибів;
4. Отрути мікроскопічнихгрибів (мікотоксини);
5. Токсинимікробного походження.
Токсини – індивідуальні сполуки, здатнівикликати отруєння. Токси́чність – властивість

деяких хімічних елементів, сполук і біогенних речовин згубно впливати на живі організми
(рослини, тварини, 12 гриби, мікроорганізми) і здоров'я людей. Тобто токсичність – це міра
несумісності шкідливої речовини з життям. Чим вища концентрація речовини, тим швидше
виникає отруєння і тим сильніше виражені його симптоми. Чим розчинність токсичних
речовин більша, тим вищою є їх токсична дія. Гострою називається інтоксикація, що
розвивається в результаті одноразової або повторноїдії речовин протягомобмеженого
періоду часу (як правило, до декількох діб). Підгострою називається інтоксикація, що
розвивається в результаті безперервної або такої, що переривається в часі (інтермітуючої) дії
токсину тривалістюдо 90 діб. Хронічною називається інтоксикація, що розвивається в
результаті тривалої(іноді роки) дії токсину.
43.Природні токсини мікробного походження, що потенцій но

можуть бути використані як біологічна зброя
Можна назвати ботулотоксин, тетанотоксин, стафілокок
Там дальше в питаннях буде окремо розписано, тому тут нічого не пишу
44. Ботулотоксин
Нейротоксини Clostridium botulinum є причиною смертельно небезпечних харчових отруєнь,
пов'язаних з вживанням неправильно приготованих консервованих продуктів харчування. В
даний час виділено сім форм ботулінових нейротоксинів, що відрізняються за антигенами.
Специфічність конкретного субстрату варіює в залежності від серотипу і може бути різниця
в швидкості настання проявів ботулізму і в тривалості паралітичного стану. Ботулінічний
токсин - найсмертельніший з усіх токсичних речовин природного походження. У вигляді
порошку він може зберігати стійкість тривалий час. Токсична дія проявляється як при
вдиханні, так і при попаданні в шлунково-кишковий тракт, причому клінічна картина в тому
і в іншому випадку практично однакова. За проведеними нещодавно розрахунками, середня
летальна доза типу А для людини при вдиханні становить 2 нг / кг ваги. При попаданні
всередину організму ця доза, за оцінками, буде в 3 рази менше. Найбільшою токсичністю
ботулотоксин володіє при попаданні в організм через ранові поверхні (ЛД50 менше 1 нг / кг).
Токсикокінетика
Застосування ботулотоксину як біологічної зброї можлива у вигляді аерозолю, що

обумовлює шляхи надходження через органи дихання і ранові поверхні. При інгаляції
аерозолю речовина адсорбується на слизовій бронхів, де відбувається його всмоктування.
Частина адсорбованого токсину миготливим епітелієм дихальних шляхів потрапляє у ротову
порожнину, звідки далі він надходить в шлунково-кишковий тракт.
При вживанні зараженої їжі речовина проникає в організм через шлунково-кишковий тракт.
У травному тракті ботулотоксин не руйнується протеолітичними ферментами. Токсин
всмоктується через слизові оболонки шлунка і кишечника, але, оскільки молекулярна маса
токсину велика,швидкість резорбції мала. Потрапляючи в кров ботулотоксин вибірково
захоплюється нервовими волокнами.
Механізм токсичної дії
Ботулотоксин вибірково блокує вивільнення ацетилхоліну в пресинаптичних мембранах.

Токсин чинить пошкоджуючу дію на різні відділи нервової системи: нервово-м'язовий
синапс, закінчення парасимпатических прегангліонарних і постгангліонарних нейронів.
Найбільш уразливими є нервово-м'язові синапси.
Виділяють чотири періоди дії ботулотоксину на синапс:
1) зв'язування токсину з мембраною холінергічних нейронів;
2) ендоцитоз токсину і надходження його всередину нервового закінчення;
3) вивільнення діючої частини з цілісної молекули токсину;
4) дія токсину як протеази і руйнування специфічних білків, що беруть участь в процесі

екзоцитозу везикулярного пулу ацетилхоліну в синаптичну щілину.
Дія токсину тривала - до декількох тижнів. На цій підставі вважається, що токсин викликає
незворотнє ушкодження пресинаптических структур; відновлення нормальної іннервації
м'язів відбувається в результаті формування нових синаптичних контактів.
Клініка гострого отруєння
Гостре отруєння ботулотоксином описується як ботулізм. Клінічні прояви маніфестують

після тривалого прихованого періоду. Прихований період становить від декількох годин до
1,5 діб (до 36 год). Тривалість періоду залежить від дози та шляху надходження токсину в
організм. Найменш тривалий прихований період при попаданні речовини на ранові поверхні.
У періоді розгорнутих проявів виділяють загальнотоксичний, гастроінтестінальний і
неврологічний «паралітичний» синдроми. Загальнотоксичний синдром з'являється першим:
загальне недомагання, головний біль, запаморочення. До них приєднуються нудота, блювота,
рясна слинотеча, рідше - діарея (гастроінтестінальний синдром). Через 1-2 доби поступово
розвивається неврологічна симптоматика «паралітичного» синдрому: розвивається параліч
поперечно-посмугованої мускулатури. Першою ознакою ботулізму є диплопія (двоїння в
очах) і птоз (опущення) повік. Важко пояснити причину, але факт полягає в тому, що процес
ураження починається з окорухової групи м'язів. Пізніше приєднується параліч м'язів
глотки,стравоходу, м'якого піднебіння (порушується ковтання, а рідина при ковтанні
виливається через ніс). Далі розвивається параліч м'язів гортані: з'являється осиплість
голосу, а потім повна афонія. Потім приєднується парез мімічної мускулатури, жувальних
м'язів, м'язів шиї, верхніх кінцівок і т. д. Описаний порядок - характерний (патогномонічний)
симптом для ботулізму: параліч наростає в низхідному напрямку. «Паралітичний »синдром
поступово наростає, і смерть настає від асфіксії в результаті паралічу дихальної
мускулатури. При важких ураженнях смерть настає на 3-5-й день захворювання. Свідомість
повністю зберігається весь період інтоксикації. Розлади чутливості при ураженні
ботулотоксином НЕ розвиваються.
Лікування
В даний час відомо більше 7 серологічних типів токсину: А, В, С і т д. Специфічною

протиотрутою до ботулотоксину є протиботулінічна сироватка відповідного серотипу (А, В,
С і т. д.). У зв'язку з цим призначення сироватки не завжди ефективно - досить складно
підібрати необхідний серологічний тип, а токсин дуже швидко потрапляє у структури-
мішені.
Надання допомоги повинне здійснюватися в спеціалізованому стаціонарі, де є можливість

при появі ознак пригнічення дихання перевести хворого на штучну вентиляцію легень.
Навіть при своєчасному наданні допомоги летальність при отруєнні ботулотоксином

становить 30%, а при несвоєчасному наданні допомоги може досягати 90%.
Очищений ботулотоксин є табельною бойовою отруйною речовиною в армії США, він має
шифр XR.
Вакцини на основі анатоксину проти типів А-F були розроблені і перевірені в ході
досліджень на тваринах і людині. У Сполученому Королівстві дозволено виробляти
анатоксин типу А. Для забезпечення захисту сучасні вакцини на основі анатоксину повинні
вводитися кількома дозами протягом декількох тижнів. Дослідження на приматах також
підтверджують вироблення пасивного захисту при вдиханні або ін'єкції токсину за рахунок
використання кінського або людського імуноглобуліну. Ступінь захисту залежить виключно
від співвідношення між кількістю циркулюючих антитіл і кількістю токсину,що міститься в
організмі ураженого.
Стійкість / нейтралізація
Інактивація ботулотоксину проводиться досить легко. Для цього продукти харчування або
напій слід нагріти до температури 85 О С і протримати при цій температурі більше п'яти
хвилин. При розпилюванні в повітрі токсин розкладається під впливом температури або
вологості. Згідно проведеним розрахункам, коефіцієнт нейтралізації аерозольного токсину
становить 1-4% в хвилину залежно від погодних умов. Забруднені поверхні слід очищати за
допомогою 0,1-процентного розчину гіпохлориту, якщо їх не можна залишити на протязі
декількох годин або днів для забезпечення природного розпаду.
Аналізуючи особливості виникнення та перебігу ботулізму у тварин, птиці та людини,

низьку ефективність лікування цієї хвороби та можливість її виникнення внаслідок
навмисного застосування в якості біологічної зброї вимагає негайного розроблення
високоефективних засобів специфічної ПРОФІЛАКТИКИ хвороби.
Біозахист
На сьогодні добре відомо, что ботулотоксин здатні виробляти в ряді країн світу. Наслідки
його використання є непередбачуваними.
Зважаючи, що інкубаційній період при ботулізмі знаходиться в межах 12-72 годин, то при
появі перших ознак хвороби слід застосовувати біопрепарати, які мають профілактичні та
лікувальні властивості.
У США застосовується п'ятивалентна анатоксин-вакцина проти ботулізму, яка після

триразового щеплення забезпечує імунітет протягом року. Військовослужбовці перед
відправкою в Ірак підлягають щепленню такою вакциною.
В Україні власні засоби специфічного захисту тварин і людей від ботулізму відсутні.
Як засоби екстреної терапії при спалаху ботулізму у більшості країн застосовують

антитоксичні протиботулінічні сироватки, завдяки чому значно знижуються показники
летальності.
45. Тетанотоксин
Тетанотоксин - фізіологічно активна речовина, досліджувати за кордоном у військових цілях
(3. Франке, 1973; В. К. Курочкін і співавт., 1994). Є екзотоксином мікроорганізму, що
викликає інфекційне захворювання «правець».
Бойове застосування тетанотоксину малоймовірне. Ця речовина може розглядатися лише в

якості можливого диверсійного агента.
Фізико-хімічні властивості
Тетанотоксин продукується анаеробними спороутворюючими бактеріями Clostridium tetani.

Це білок, розчинний у воді. Нестійкий при нагріванні. Летальна доза для гризунів при
підшкірному введенні - близько 2 × 10-6 мг / кг маси тварини. Для людей смертельна
одноразова доза токсину становить менше 0,2- 0,3 мг. Уражені не становлять небезпеки для
оточуючих.
Основні прояви інтоксикації
У шлунково-кишковому тракті швидко руйнується і тому при надходженні per os не діє.

Через неушкоджену шкіру в організм не проникає. При внутрішньом'язовому введенні
швидко потрапляє в кров, де також досить швидко руйнується за участю протеаз до
неактивних пептидів. Час перебування в крові токсину не встановлено. Будучи білком,
речовина не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Вважають, що в рухові ядра ЦНС
надходить за допомогою механізму ретроградного аксонального транспорту по волокнах
нервових стовбурів, з закінченнями яких специфічно зв'язується. Є докази здатності токсину
до транссинаптичної міграції, тобто переходу від одного нейрона до іншого, дифундуючи
через синаптичну щілину.
Після впливу прихований період може тривати від кількох годин до 3 і більше діб. Слідом за
загальними проявами- нездужання (головний і м'язовий біль, лихоманка, підвищення
пітливості, слабкість, сонливість)- розвиваються збудження, відчуття страху, тризм
жувальної мускулатури, а потім напади клоніко-тонічних судом. Захоплюються м'язи спини,
кінцівок, виникає опістотонус.
Напади судом провокуються зовнішніми звуковими і тактильними подразниками. Виразність

судомних нападів настільки велика, що часом призводить до розривів м'язів, компресійного
перелому хребта. Свідомість, як правило, збережена. Стійке скорочення дихальних м'язів,
діафрагми і м'язів гортані може привести до смерті від асфіксії.
Механізм дії речовини вивчений недостатньо. Встановлено, що тетанотоксин блокує викид

гальмівних нейромедіаторів ГАМК і гліцину нервовими закінченнями відповідних нейронів
ЦНС.
Як встановлено, структурно рецептор тетанотоксину нагадує рецептор білкового гормону

тиреотропіну. In vivo гормон підсилює зв'язування токсину з мембранами нервових клітин,
посилюючи його токсичність. Зв'язавшись з пресинаптичними структурами токсин проникає
всередину нервового закінчення шляхом піноцитозу і, руйнуючись тут, виділяє поліпептид,
який пригнічує механізм екзоцитозу нейромедіаторів (ГАМК, гліцину). Оскільки останні
перестають надавати гальмівний вплив на нейрони мозку, розвивається збудження ЦНС і
судомний напад.
Принципи лікування уражених
З метою профілактики ураження тетанотоксином можлива планова імунізація

військовослужбовців правцевим анатоксином.
Оскільки інтоксикація розвивається поступово, в разі виникнення ураження найважливіше

завдання медичної служби полягає в якнайшвидшому виявленні постраждалих.
На догоспітальному етапі при виявленні уражених перед їх евакуацією, з метою

профілактики судомного синдрому, необхідно ввести нейроплегічну суміш: 2,5% розчин
аміназину - 2,0; 2% розчин омнопона - 1,0; 2% розчин димедролу - 2,0; 0,05% розчин
скополамина - 0,5. Через 30 хв внутрішньом'язово - 5-10 мл 10% розчину гексеналу.
Бензодіазепіни малоефективні при ураженні тетанотоксином.
Специфічним протиотрутою токсину є протиправцева сироватка, яка містить антитіла до

речовини, а також протиправцевий γ-глобулін. Так як введення цих препаратів на
догоспітальному етапі неможливо, вони не використовуються в якості засобів медичного
захисту.
У спеціалізованих центрах постраждалих переводять на штучну вентиляцію легенів після

попередньої тотальної міорелаксації і внутрішньом'язево вводять сироватку по 100 000 - 150
000 ОД.
46. Токсин Staphylococcus aureus
Ентеротоксини Staphylacoccus aureus
Стафілококові ентеротоксини - поширена причина пов'язаних з діареєю харчових отруєнь

внаслідок прийому неправильно обробленої їжі. Вони являють собою протеїни, і механізм дії
яких, як вважається, полягає у стимулюванні масового вивільнення різних цитокінів, що
викликають різні токсичні наслідки. Ці токсини відомі, принаймні, у формі п'яти антигенів, з
яких найбільш вивченим є тип В. Він стійкий до високих температур і витримує кип'ятіння у
водному розчині. Він проявляє свою активність при вдиханні, причому в цьому випадку
викликає клінічні синдроми, які помітно відрізняються за своїми проявами і часто є більш
інвалідизуючими , ніж подальше його потрапляння в шлунково-кишковий тракт. Середня
доза для людини при вдиханні становить приблизно 0,4 нг / кг ваги. Відповідна смертельна
доза приблизно в 50 разів більше.
Токсини виділяються грампозитивними коками Staphylococcus aureus, які поширені у всьому

світі. Культивування ряду штамів дозволяє отримати значну кількість ентеротоксину типу В.
Основна клінічна картина
У тих випадках, коли Staphylococcus aureus як забруднювач потрапляє у продукти

харчування, і токсин виявляється в системі травлення, симптоми - зазвичай нудота, блювота
і діарея - проявляються протягом 1-6 годин після вживання заражених продуктів харчування.
Після вдихання стафілококового ентеротоксину В ознаки отруєння проявляються через 3-12

годин у вигляді раптового підвищення температури, головного болю, ознобу, міалгії і сухого
кашлю. У найбільш серйозних випадках може з'явитися задишка і загрудинні болі. У разі
проковтування токсину у багатьох постраждалих спостерігається нудота, блювота і діарея,
що може привести до значної втрати рідини. Температура з різними ступенями ознобу може
триматися до п'яти днів, кашель може зберігатися до 4 тижнів.
Діагностика і виявлення
Діагностика інтоксикації стафілококовим ентеротоксином в результаті вдихання є клінічною

і епідеміологічною. Взяті у хворих проби можуть дати позитивну реакцію на токсин після
впливу аерозолю тільки в тому випадку, якщо проби взяті швидко. Для виявлення
ентеротоксинів в пробах, взятих з навколишнього середовища, можна використовувати
найрізноманітніші тести на антитіла.
Медичне ведення постраждалих
При випадковому вдиханні аерозолю стафілококового ентеротоксину можна

використовувати підтримуючу терапію, яка позитивно зарекомендувала себе на практиці.
При цьому особливу увагу слід звертати на гідратацію і забезпечення киснем. У важких
випадках, коли розвивається набряк легенів, може знадобитися вентиляція легенів з
позитивним тиском в кінці видиху, а також сечогінні засоби. В принципі, після завершення
першої гострої стадії захворювання велика частина хворих зазвичай почувають себе
нормально. Оскільки це захворювання відноситься до числа отруєнь, ізоляція постраждалих
або інші карантинні заходи не потрібні.
Профілактика
Вакцина для людини поки не створена, хоча такі вакцини розробляються, в тому числі і ті,
які в дослідженнях на тваринах підтвердили можливість захисту від вдихання
стафілококового ентеротоксину.
47. Афлотоксини
Афлатоксини - отруйні речовини, які виробляються деякими видами цвілевих грибів,
природним чином зустрічаються у всіх регіонах світу. Ці цвілеві гриби можуть вражати
продовольчі культури і тим самим створювати серйозну загрозу для здоров'я людей і
сільськогосподарських тварин.
З афлатоксинами також пов'язані серйозні економічні збитки: за оцінками, в результаті

контамінації афлатоксинами щороку в світі знищується 25% або більше врожаю
продовольчих культур. У більшості випадків отруєння людини відбувається внаслідок
вживання в їжу горіхів і злаків. Афлатоксини в кількостях, здатних завдати шкоди здоров'ю
людини, виробляються двома родинними видами цвілевих грибів: Aspergillus flavus і A.
parasiticus. при сприятливих умовах, як правило, характерних для тропічних і субтропічних
регіонів (висока температура і вологість),
Пов'язаний з посухою стрес, діяльність комах-шкідників і погані умови зберігання -все це

може сприяти більш високій частоті ураження рослин цими видами цвілі,в тому числі в
регіонах з більш помірним кліматом. У природі зустрічається кілька типів афлатоксинов (14
або більше), проте чотири з них -афлатоксини B1, B2, G1і G2- представляють особливу
небезпеку для людини і тварин, оскільки вони виявляються у всіх основних продовольчих
культурах. При цьому, найбільш поширеним джерелом впливу афлатоксинів на здоров'я
людини є контаміновані горіхи і зернові, а також продукти їх переробки. Крім того,
афлатоксин M1- метаболіт афлатоксина B1- може виявлятися в молоці в районах з високим
рівнем контамінації афлатоксинами. Таким чином, цей афлатоксин може чинити негативний
вплив на здоров'я людини в результаті вживання молока і молочних продуктів, особливо в
районах, де для корму худоби використовується зерно найгіршої якості.
Контамінація продовольчих культур афлотоксину може відбуватися як до, так і після

збирання врожаю. Контамінуються афлотоксином до збирання врожаю, головним чином,
кукурудза, насіння бавовнику, арахіс і деревні горіхи. Контамінації після збирання врожаю
схильний широкий спектр інших культур, аж до таких, як кава, рис і спеції. Неналежні умови
зберігання, сприятливі для росту цвілі (висока температура і вологість) можуть привести до
набагато більш високого рівня контамінації в порівнянні з вихідним рівнем до збирання
врожаю.
Хронічний вплив афлатоксинів може мати серйозні негативні наслідки для здоров'я.
Довгостроковий або хронічний вплив афлатоксинів може викликати ряд негативних
наслідків для здоров'я, серед яких можна відзначити наступне:
< Афлатоксини - сильні канцерогени і можуть вражати всі органи і системи, особливо
печінку і нирки; вони призводять до раку печінки і асоціюються з іншими типами раку.
Так, відомо, що афлатоксин B1 є канцерогеном для людини; канцерогенний потенціал

афлатоксинів значно зростає на тлі інфекції вірусом гепатиту В;
< На бактеріях було встановлено мутагенну дію афлатоксинів (тобто здатність змінювати
ДНК); крім того, афлатоксини проявляють генотоксичність і можуть призводити до
вроджених аномалій;
< Афлатоксини надають імуносупресивну дію, що може знизити здатність організму чинити
опір до збудників інфекцій (наприклад, ВІЛ, туберкульозу і т.д.).
У великих дозах афлатоксини призводять до гострого отруєння (афлатоксикоз),яке, як

правило, призводить до ураження печінки і може бути небезпечним для життя. Спалахи
гострої печінкової недостатності (жовтяниця, летаргія, нудота), визначені як афлатоксикоз,
реєструвалися в людських популяціях з 1960-х років. Останній спалах, в ході якої від впливу
афлатоксинів загинули люди,стався влітку 2016 року в Об'єднаній Республіці Танзанія. Діти
більш схильні до гостротоксичної дії афлатоксинів, ніж дорослі. Звісно ж, що афлатоксикоз
розвивається в результаті споживання афлатоксинів в кількостях, що перевищують 1 мг / кг.
Виявлення афлатоксинів в організмі людини і тварини є складним завданням з огляду на

різноманіття клінічних проявів і існування інших факторів, таких як супресія імунної
системи, викликана інфекційним захворюванням. Найбільш часто застосовується два
способи визначення концентрації афлатоксинів в організмі людини: визначення концентрації
продуктів розпаду афлатоксинів в сечі (які, втім, виявляються в сечі тільки протягом перших
24 годин після потрапляння афлатоксинів в організм), і визначення концентрації
афлатоксинів В і альбуміну в сироватці крові, що дозволяє отримати інформацію про рівень
впливу афлатоксинів протягом тижнів або місяців. Ці дослідження,засновані на використанні
біомаркерів, є корисним інструментом при розслідуванні спалахів при виникненні підозр на
контамінацію афлатоксинами.
До заходів, що проводяться після збирання врожаю, відносяться профілактичні заходи,

пов'язані із забезпеченням належних умов зберігання (вологість, температура, захист від
механічного пошкодження або пошкодження комахами, провітрювання приміщень), що
дозволяє боротися з контамінацією грибком, який виробляє токсин.
Мікотоксини трихотецини представляють собою групу структурно пов'язаних токсинів, які

виділяються грибками Fusarium , вражаючи ряд культур, а також іншими різновидами цвілі
грибків, наприклад Stachybotrys . Двома найбільш відомими токсинами є Т-2 і
дезоксиніваленол (або вомітоксин). Симптоми, які викликаються цими токсинами,
різноманітні і включають блювоту, діарею, атаксію і кровотечу. Зазначені токсини є
імунодепресантами і пригнічують синтез білків на рибосомні рівні.
48. Сакситоксин
Сакситоксин. У 1957 р Шантц з співавт. вивчали властивості так званої «паралітичної отрути
молюсків» - однієї з найбільш токсичних речовин небілкової природи. За назвою морського
молюска, з тканини якого виділили отрута (Saxidomus), речовина отримала назву
сакситоксин. Пізніше було встановлено, що в організмі тварин сакситоксин не синтезується,
а надходить туди з одноклітинними (жгутикові) виду Gonyaulax catenella, якими молюски
харчуються. Кількість виробленої найпростішими речовини коливається в дуже широких
межах і залежить від географічного регіону, пори року та інших умов.
У разі масового розмноження Gonyaulax цілий ряд молюсків поглинають їх у великій
кількості і концентрують у своїх тканинах токсин, який для них практично нешкідливий.
Стаючи при цьому отруйними, молюски, їстівні для людини в звичайних умовах, при
використанні в їжу, викликають випадки масового отруєння людей.
Синьо-зелені водорості прісноводних водойм також синтезують сакситоксин. Спостерігалися

випадки отруєння худоби водою, зараженою цими водоростями.
Сакситоксин (МВ-372) - аморфний, добре розчинний у воді, спирті, метанолі, ацетоні

порошок. Речовина стійка у водних розчинах.
Розрахункова смертельна доза сакситоксину для людини становить за різними даними 0,004-
0,01 мг / кг.
Незалежно від способу надходження в організм сакситоксину і тетродотоксину симптоми

отруєння практично однакові.
Через 10-45 хв з'являються нудота, блювота, болі в животі, пронос. Ранніми ознаками
ураження є парестезії в області рота, губ, язика, ясен, що поширюються на область шиї,
поколювання, відчуття печіння шкіри кінцівок. Пізніше розвиваються блідість шкірних
покривів, неспокій, загальна слабкість, оніміння кінцівок, виникає відчуття невагомості тіла.
Зіниця спочатку звужується, потім розширюється. У важких випадках погляд фіксований,
зіничний і корнеальний рефлекси відсутні, з'являються ознаки бульбарних порушень,
утруднення ковтання,порушення мови (іноді - афонія), наростають брадикардія і гіпотензія,
відзначаються гіперсалівація, профузна пітливість, зниження температури тіла. Дихання
частішає, стає поверхневим, розвивається ціаноз губ і кінцівок.
Рухові розлади проявляються все чіткіше: з'являються посмикування окремих груп м'язів,
тремор, координація рухів порушується. Почавшись в області кінцівок, поступово
розвивається параліч, що поширюється на інші м'язові групи м'язів. Свідомість, як правило,
зберігається весь період інтоксикації. Смерть настає від паралічу дихальних м'язів і асфіксії
протягом 6-24 годин від початку інтоксикації. Якщо хворий виживає, протягом наступної
доби настає практично повна нормалізація стану, в більшості випадків, без віддалених
наслідків.
Крім типової паралітичної форми виділяють також гастроінтестинальний і алергічний

варіанти перебігу отруєння. Перший варіант проявляється ознаками загального нездужання,
почуттям спраги, салівацією, болями в животі, нудотою, блювотою, проносом.
Алергічна форма отруєння розвивається у окремих осіб з підвищеною чутливістю до

токсинів. Характерною є поява екзантем (еритематозна форма). Іноді на шкірі і слизових
оболонках утворюються бульбашки.
Тетродотоксин, як і сакситоксин, чинять свою дію на збудливі мембрани нервів і м'язів. Вони
повністю блокують проникнення іонів Na + по іонних каналах збудливих мембран всередину
клітин. При цьому стає неможливим формування потенціалу дії збудливих мембран -
порушується проведення нервових імпульсів по нейронах, скорочення міоцитів.
До кінця не визначено, збудливі мембрани яких структур:нервових клітин (ЦНС, периферії)
або міоцитів, є більш чутливими до дії токсинів. Так, на думку одних дослідників, зупинка
дихання є наслідком дії токсинів на нейрони дихального центру, інші вважають, що
основним є порушення проведення нервового імпульсу по дихальних нервах або збудливості
дихальних м'язів. Ймовірно, правильнішим є останнє припущення, оскільки
електрозбудливість діафрагми блокується меншими дозами отрути , ніж проведення
нервового імпульсу по діафрагмальному нерву.
Зниження артеріального тиску також пов'язують як з блокадою проведення нервових

імпульсів по симпатичних нервових волокнах, так і з паралічем гладком'язових клітин
судинної стінки.
Порушення чутливості (парестезії з подальшим онімінням) - наслідок ураження збудливих

мембран чутливих нейронів.
Багато центральних ефектів, таких як атаксія, запаморочення, порушення мови і т. д.,

можуть бути пов'язані з дією токсину безпосередньо на нейрони ЦНС.
У порядку надання долікарської і першої лікарської допомоги у потерпілого необхідно

викликати блювоту, провести зондове промивання шлунку. Специфічних засобів
профілактики і терапії інтоксикації немає. Оскільки при важких формах ураження єдиним
надійним способом збереження життя є переведення постраждалого на штучну вентиляцію
легенів, необхідно вжити заходів до якнайшвидшої евакуації постраждалих у лікарню. У разі
збереження життя прогноз сприятливий: одужання буває швидким і повним.
За повідомленнями, в одному експерименті було перероблено близько 8 тонн молюсків, для

того щоб отримати один грам сакситоксину.
Діагноз підтверджується за результатами виявлення токсину з використанням методу ELISA

або перевірки на мишах за допомогою проб вмісту шлунка, води або їжі.
Оскільки ніяких антидотів не існує, лікування є симптоматичним. Токсин зазвичай

виводиться з організму з сечею, тому ті, хто зумів вижити протягом 12-24 годин, зазвичай
видужують. У деяких випадках можуть виявитися корисними діуретики.
Вакцина проти сакситоксину не розроблена.
Сакситоксин зберігає свою активність у воді, нагрітій до 120 про С.

Біологічна розвідка - сукупність заходів, що проводяться командуванням,
розвідувальними органами та окремими службами для отримання інформації про підготовку
противника до застосування біологічної зброї, факту його застосування та видах
використаних при цьому біологічної зброї.
Керівництво біологічної розвідкою покладається на медичну службу. Біологічна
розвідка організовується і проводиться всіма ланками медичної служби, починаючи від
санітарних інструкторів рот і завершуючи спеціальними санітарно-епідеміологічними
установами фронту.
Умовно можна виділити три групи завдань, що вирішуються біологічною розвідкою:
- збір та узагальнення даних розвідувального характеру про можливості, наміри і
підготовку супротивника до застосування біологічної зброї;
- індикація біологічної зброї;
- орієнтовне визначення масштабів біологічного нападу.
З метою своєчасного виявлення підготовки противника до застосування біологічної
зброї проводиться збір та узагальнення даних біологічної розвідки. Отримання даних
здійснюється представниками немедичної служби. Для оцінки ж багатьох зібраних
матеріалів потрібна медична компетенція. Це стосується, зокрема, оцінки відомостей про
проведення у військах противника масових щеплень проти тих чи інших захворювань з
урахуванням небезпеки їх поширення за рахунок природного перебігу епідемічного процесу
в конкретних умовах, створенні спеціальних запасів засобів захисту від БЗ (антибіотики,
дезінфекційні препарати і ін.) та ін.
58. Загальна організація та проведення біологічної розвідки у

вій ськах.
Основні способи біологічної розвідки:
- безпосереднє обстеження районів застосування противником біологічної зброї,
оцінка санітарно-гігієнічного та епідемічного стану районів дислокації військ;
- збір та уточнення даних, якими володіють місцеві органи охорони здоров'я, установи
ветеринарної та інших служб;
- відбір для лабораторного дослідження матеріалів від людей, тварин і об'єктів
зовнішнього середовища;
- участь у допитах військовополонених, особливо полонених медичних працівників;
- вивчення відповідних документів, захоплених у противника.
Етапи підготовки і проведення біологічної розвідки:
- підготовчий, в ході якого проводиться попереднє ознайомлення з районом
майбутньої розвідки і формулюються задачі;
- планування проведення біологічної розвідки, що передбачає виділення необхідних
сил і засобів, визначення об'єктів біологічної розвідки, термінів проведення, способів і форм
зв'язку, а також порядку інформації в ході розвідки;
- безпосереднє проведення біологічної розвідки на обстежуваній місцевості з
підготовкою висновків і пропозицій щодо недопущення розповсюдження інфекції у військах;
- оформлення результатів розвідки та подання звітної картки епідрозвідника.
До біологічної розвідки висуваються такі вимоги: цілеспрямованість, безперервність,
своєчасність, оперативність, достовірність, активність, наступність.
План проведення біологічної розвідки містить:
- завдання й об'єкти біологічної розвідки;
- склад розвідувальних груп, їх оснащення, маршрути прямування;
- час початку та закінчення біологічної розвідки;
- терміни, місце та порядок подання донесень (усних доповідей) про результати
біологічної розвідки.
Всі відомості про виявлення і характер зараження місцевості (акваторії, повітряного
простору) негайно доповідаються командуванню, яке в свою чергу сповіщає війська і об'єкти
тилу з метою якнайшвидшого прийняття заходів біологічного захисту. У частинах,
підрозділах та установах, які частково або повністю втратили боєздатність, проводяться
відповідні ізоляційно-обмежувальні заходи.
Отримані в результаті біологічної розвідки відомості доповідаються старшому
начальнику медичної служби і наносяться на карту або схему-карту. Решта відомостей, які
не піддаються графічному зображенню, викладаються у вигляді легенди. Така карта з описом
і нанесеними на неї графічно результатами розвідки називається звітною карточкою
епідрозвідника і є звітним документом про проведену біологічну розвіду.
Орієнтовне визначення масштабів біологічного зараження вирішується службою
радіаційного, хімічного і біологічного захисту та медичною службою на підставі
розрахункових даних і методами неспецифічної і специфічної індикації.
59. Зміст і організація неспецифічної індикації біологічних

засобів.
Під індикацією біологічних засобів розуміють весь комплекс заходів щодо
визначення факту застосування противником біологічної зброї і виду використаного при
цьому збудника.
Визначення факту застосування противником біологічної зброї називається
неспецифічною індикацією. Визначення виду використаного при цьому збудника
називається специфічною індикацією. Відповідно до цього неспецифічна індикація
проводиться в момент застосування противником біологічної зброї, а специфічна індикація -
при ліквідації наслідків біологічного нападу. Завдання неспецифічної індикації з виявлення
факту застосування противником біологічної зброї в повітрі і на місцевості вирішуються
системою спостереження за діями противника, наглядовими постами всіх служб і родів
військ, всіма підрозділами розвідки і спеціальними підрозділами служби радіаційного,
хімічного та біологічного захисту.
Непрямими даними, за якими можна запідозрити застосування противником
біологічної зброї, є утворення аерозольної хмари в результаті розриву снарядів, по ходу
літака противника або за інших обставин. При наявності осколків боєприпасів, призначених
для спорядження біологічними засобами, крапель рідини, порошкоподібних речовин або
незвичайного скупчення членистоногих та іншими ознаками також можна запідозрити
застосування біологічної зброї. Однак візуальне визначення факту застосування
противником цієї зброї є малоефективним. Більш ефективною є автоматична реєстрація та
сигналізація ознак біологічного зараження повітря. За кордоном описані конструкції різних
сигналізаторів - індикаторів аерозолів, які поділяються на прилади, що реєструють загальну
кількість зважених у повітрі часток (лічильники частинок), і прилади, що реєструють тільки
частинки білкової природи.
49.Тетродотоксин: загальна характеристика сполук,

епідеміологічні та клінічні прояви, індикація та ідентифікація
уражаючих агентів, заходи в осередку ураження при
Тетродотоксин виявлений в тканинах цілого ряду живих істот, серед яких риби (більше 70
видів, в тому числі сімейства Tetrodontidae), жаби (3 види), молюски (1 вид). В Японії, де
представником даного сімейства є риба Фугу, що вважається делікатесом, десятки людей
щорічно отруюються в результаті невмілого приготування страви.
Ця речовина - безбарвний порошок, добре розчинний у воді. Розчин стабільний при
кімнатній температурі.
При підшкірному введенні доза в 0,005 мг / кг викликає блювоту і порушення дихання, а
дози понад 0,006 мг / кг протягом години призводять до загибелі в результаті асфіксії.
Через неушкоджену шкіру речовини не проникають. Небезпеку становить потрапляння
токсинів на ранові поверхні, а також (перш за все) споживання води і їжі,
зараженоїотрутами. Речовини швидко абсорбуються в кишечнику і настільки ж швидко
виводяться з організму з сечею.
Клініка ураження
Незалежно від способу надходження в організмсакситоксину і тетродотоксину симптоми
отруєння практично однакові.
Через 10-45 хв з'являються нудота, блювота, болі в животі, пронос. Ранніми ознаками
ураження є парестезії в області рота, губ, язика, ясен, що поширюються на область шиї,
поколювання, відчуття печіння шкіри кінцівок. Пізніше розвиваються блідість шкірних
покривів, неспокій, загальна слабкість, оніміння кінцівок, виникає відчуття невагомості тіла.
Зіниця спочатку звужується, потім розширюється. У важких випадках погляд фіксований,
зіничний і корнеальний рефлекси відсутні, з'являються ознаки бульбарних порушень,
утруднення ковтання,порушення мови (іноді - афонія), наростають брадикардія і гіпотензія,
відзначаються гіперсалівація, профузна пітливість, зниження температури тіла. Дихання
частішає, стає поверхневим, розвивається ціаноз губ і кінцівок.
Рухові розлади проявляються все чіткіше: з'являються посмикування окремих груп м'язів,
тремор, координація рухів порушується. Почавшись в області кінцівок, поступово
розвивається параліч, що поширюється на інші м'язові групи м'язів. Свідомість, як правило,
зберігається весь період інтоксикації. Смерть настає від паралічу дихальних м'язів і асфіксії
протягом 6-24 годин від початку інтоксикації. Якщо хворий виживає, протягом наступної
доби настає практично повна нормалізація стану, в більшості випадків, без віддалених
наслідків.
Крім типової паралітичної форми виділяють також гастроінтестинальний і алергічний
варіанти перебігу отруєння. Перший варіант проявляється ознаками загального нездужання,
почуттям спраги, салівацією, болями в животі, нудотою, блювотою, проносом.
Алергічна форма отруєння розвивається у окремих осіб з підвищеною чутливістю до
токсинів. Характерною є поява екзантем (еритематозна форма). Іноді на шкірі і слизових
оболонках утворюються бульбашки.
Тетродотоксин, як і сакситоксин, чинять свою дію на збудливі мембрани нервів і м'язів. Вони
повністю блокують проникнення іонів Na + по іонних каналах збудливих мембран всередину
клітин. При цьому стає неможливим формування потенціалу дії збудливих мембран -
порушується проведення нервових імпульсів по нейронах, скорочення міоцитів.
До кінця не визначено, збудливі мембрани яких структур:нервових клітин (ЦНС, периферії)
або міоцитів, є більш чутливими до дії токсинів. Так, на думку одних дослідників, зупинка
дихання є наслідком дії токсинів на нейрони дихального центру, інші вважають, що
основним є порушення проведення нервового імпульсу по дихальних нервах або збудливості
дихальних м'язів. Ймовірно, правильнішим є останнє припущення, оскільки
електрозбудливість діафрагми блокується меншими дозами отрути , ніж проведення
нервового імпульсу по діафрагмальному нерву.
Зниження артеріального тиску також пов'язують як з блокадою проведення нервових
імпульсів по симпатичних нервових волокнах, так і з паралічем гладком'язових клітин
судинної стінки.
Порушення чутливості (парестезії з подальшим онімінням) - наслідок ураження збудливих
мембран чутливих нейронів.
Багато центральних ефектів, таких як атаксія, запаморочення, порушення мови і т. д., можуть
бути пов'язані з дією токсину безпосередньо на нейрони ЦНС.
У порядку надання долікарської і першої лікарської допомоги у потерпілого необхідно
викликати блювоту, провести зондове промивання шлунку. Специфічних засобів
профілактики і терапії інтоксикації немає. Оскільки при важких формах ураження єдиним
надійним способом збереження життя є переведення постраждалого на штучну вентиляцію
легенів, необхідно вжити заходів до якнайшвидшої евакуації постраждалих у лікарню. У разі
збереження життя прогноз сприятливий: одужання буває швидким і повним.
За повідомленнями, в одному експерименті було перероблено близько 8 тонн молюсків, для
того щоб отримати один грам сакситоксину.
Діагноз підтверджується за результатами виявлення токсину з використанням методу ELISA
або перевірки на мишах за допомогою проб вмісту шлунка, води або їжі.
Оскільки ніяких антидотів не існує, лікування є симптоматичним. Токсин зазвичай
виводиться з організму з сечею, тому ті, хто зумів вижити протягом 12-24 годин, зазвичай
видужують. У деяких випадках можуть виявитися корисними діуретики.
Вакцина проти сакситоксинуне розроблена.
Сакситоксин зберігає свою активність у воді, нагрітій до 120 про С.
50.Рицин: загальна характеристика біологічної токсичної

сполуки, епідеміологічні та клінічні прояви, індикація та
ідентифікація уражаючого агента, заходи в осередку ураження
Рицин міститься (3-5%) в бобах рицини звичайної (Ricinuscommunis L). Шляхом екстракції
його досить легко можнаотримати. Висока токсичність і доступність речовини роблять
йогопотенційним диверсійних агентом. Рицин - речовина, котра може бути застосована у
терористичних цілях, про що свідчать випадки виявлення в Англії і в США
підпільнихлабораторій з виробництва рицину.
Фізико-хімічні властивості
Рицин - рослинний білок(глікопротеїд), токсин рослинного походження. Він являє собою
білий порошок, який не має запаху. Порошоклегко розпорошується (диспергується) в повітрі
- можливість інгаляційногоураження і швидко розчиняється в воді - можливість зараження
джерел водопостачання.
Токсикокінетика
Рицин здатний проникати в організм черезлегені і ШКТ. Черезнеушкоджену шкіру рицин не
здатний проникати.При пошкодженні шкіри (пораненні) рицин швидко надходить у
внутрішнє середовища. Потрапивши в кров, речовина швидко розприділяється по організму.
Значна частина рицину швидко фіксується наповерхні ендотелію і клітин різних органів і
тканин.Токсин як білкова молекула руйнується протеолітичними ферментами.
Смертельна доза рицину для людини при надходженні через рот становить близько 200 мг.
При інгаляційному шляху надходження токсичність рицину збільшуєтьсяу 5-7 разів .
Токсикодинаміка
У механізмі цитотоксичної дії рицину можна виділити три періоди:
1) фіксація токсину на мембрані клітин;
2) проникнення рицину в клітину;
3) незворотнєпошкодження клітини.
Фіксація рицину на мембрані клітин здійснюється шляхомвзаємодії молекули з рецепторами.
Такі рецептори є практично у всіхклітинах, однак кількість таких рецепторів на поверхні
мембран різних клітин неодинакова. Цим пояснюється і неодинакова чутливість різних
тканин до токсину.
Після фіксації рицину на мембрані клітини починається процес проникнення токсину
всередину клітини, який здійснювається шляхом ендоцитозу.Проникнувши в клітину,
молекула рицину руйнується і чинить свою шкідливу дію.
Основною «структурою-мішенню» є рибосоми.Порушується синтез поліпептидних ланцюгів
(процес трансляції). Синтез білка в клітині припиняється, і клітина гине.
Другим механізмом цитотоксичності рицину є інактивація ендогенних інгібіторів протеолізу
в клітинах. В результатіактивуються протеолітичні ферменти лізосом, які руйнують білки
власної клітини, що призводить до загибелі клітини.
Клініка гострого отруєння рицином обумовлена місцевою і резорбтивноюдієї. Ознаки
ураження проявляються,як правило, після тривалого прихованого періоду: через добу-три
після потрапляння речовини в організм. Отже, рицин відноситься до речовин з вкрай
уповільненою дією.
Місцева дія рицину обумовлено пошкодженням клітинних структур у місці проникнення в
організм. При інгаляційному потраплянні пошкоджуються альвеолоцити і ендотеліоцити,
при аліментарному надходженні - епітелій шлунково-кишечного тракту.
Резорбтивна дія проявляється вираженим порушеннямпроникності судин і деструктивними
процесами (цитолізом) в печінці, нирках, міокарді. В основі порушення судинної
проникності також лежить пошкодження ендотеліоцитів.
Клінічна картина отруєння рицином неспецифічна і поліморфна. Прояви інтоксикації багато
в чому залежать від шляхунадходження отрути в організм (місцевої дії). Можна виділити
наступні клінічні прояви:помірний набряк легенів і крововиливи в легеневу тканину, рідше -
гідроторакс і асцит, виражений геморагічний гастроентерит іколіт, крововиливи у внутрішні
органи, токсичний гепатит,токсичний нефрит аж до гострої нирково-печінкової
недостатність.
При ковтанні насіння рицини через 10-12-24 год появляються ознаки сильного подразнення
шлунково-кишкового тракту: нудота, блювота, сильні болі в животі, напади кишкової коліки,
профузний пронос (часто з кров'ю).Пізніше розвиваються лихоманка, головний біль, ціаноз
шкірних покривів, з'являється відчуття спраги, артеріальний тиск падає, пульс частий,
слабкого наповнення, виступає холодний піт.У вкрай важких випадках на висоті інтоксикації
(на 2-3 добу) спостерігаються судомний синдром, ознаки ураження печінки (жовтяниця) і
нирок (альбумінурія, гематурія, зменшення кількості сечі аж до анурії), важка гектична
лихоманка.
При смертельних інтоксикаціях смерть наступає,як правило, на 2-7-у добу. Для
несмертельного отруєння рицином характерний затяжний перебіг.
Лікування
Спеціальні антидоти відсутні. Лікування симптоматичне. Перспективним напрямком
розробки антидотів може бути створення антитоксичних сироваток, що містять антитіла до
білка-рицину.
Джерела
Рицин може бути отриманий порівняно легко з касторових бобів, які щорічно
переробляються в обсязі близько одного мільйона тонн для виробництва касторової
олії. Рицин становить приблизно 5% за вагою від всіх відходів.
Первинна діагностика є клінічною і епідеміологічною. Для підтвердження діагнозу може
використовуватися спеціальний тест ELISA на сироватці або імуногістохімічні методи
аналізу тканини.
Антитоксин поки не розроблений.
Апробованих методів профілактики для застосування людиною поки немає, хоча в даний час
вивчається як активна імунізація, так і пасивна профілактика за допомогою антитіл. Для
імунізації щурів проти рицину з успіхом використовуються анатоксини
формальдегіду. Анатоксин вводився підшкірно трьома дозами з інтервалом у три тижні і
попереджав летальний результат у тварин.
Рицин розчиняється у воді, але розчин є менш стійким, ніж сухий препарат. У вигляді
порошку він стійкий при кімнатній температурі, але денатурується при високих
температурах, причому зі збільшенням вологості його стійкість зменшується.
51.Токсини тваринного походження: загальна характеристика,
епідеміологічні та кліні-чні прояви, індикація та ідентифікація
уражаючого агента, заходи в осередку ура-ження при
Отруйні тварини - тварини, в організмі яких містяться речовини, отруйні для людини і
особин іншого виду.
З огляду на високу токсичність деяких отрут цієї групи, не виключена можливість
використання деяких з отрут у військових цілях. Особливу увагу привернули військових
фахівців нейротоксин кобри (LD50 - 0,0003 мг / кг), тетрадотоксин риби «фугу» (LD50 -
0,008 мг / кг), який було розглянуто вище.
Академік Е.Н. Павловський запропонував всіх отруйних тварин розділити на групи:
1. Первинно-отруйні - виробляють отруйний секрет в спеціальних залозах або мають отруйні
продукти метаболізму.
2. Вторинно-отруйні - тварини, які акумулюють екзогенні отрути і виявляють токсичність
тільки при прийомі їх в їжу. Первинно-отруйні розрізняються за способом вироблення
отрути на:
а) активно-отруйних - мають спеціальний отруйний апарат - збройні (змії, бджоли і т.д.);
б) активно-отруйні, які позбавлені апарату -неозброєні (жаби, тритони і т.д.);
в) пасивно-отруйні - виробляють отруйні метаболіти і накопичують їх у різних органах.
Пасивно-отруйні і вторинно-отруйні тварини представляють небезпеку тільки при попаданні
в травний тракт.
Фармакокінетика зоотоксинів залежить від способу введення в організм. Як правило,
білкові токсини (змій, комах, павукоподібних) вводяться за допомогою збройних отруйним
апаратом органів парентерально, тому що багато з них руйнуються травними
ферментами. Навпаки, токсини небілкової природи ефективні при ентеральному введенні.
Потрапивши в організм отрута розподіляється дуже нерівномірно. Істотний вплив на його
розподіл надають біологічні бар'єри (стінки капілярів, клітинні мембрани,
гематоенцефалічний і плацентарний бар'єри). При парентеральному введенні (укуси) в
місцях інокуляції утворюється первинне депо, з якого відбувається надходження токсинів в
лімфатичну і кровоносну системи.
При виділенні з організму отрут основний тягар на себе беруть нирки - звідси і широка
поширеність нефриту при отруєнні зоотоксинами.
Серед отруйних тварин, що мешкають на території України найбільшу актуальність
представляють отруйні змії, комахи, а також аліментарні отруєння вторинно-отруйними
тваринами.
З отруйних змій на території України мешкає один вид - гадюка звичайна.
Отруйні комахи представлені осами , джмелями , наривниками.
Негайно видалити жало бджоли або відсмоктати отруту при укусі змії крововідсмоктувачем
52.Основні клінічні синдроми при інфекцій них захворюваннях.
Синдром жовтяниці.
Серед інфекційних хвороб частіше зустрічається печінкова жовтяниця, яка обумовлена
вірусними гепатитами.
Печінкові жовтяниці обумовлені ураженням гепатоцитів і, можливо, холангіол. В одних

випадках печінкова жовтяниця зв’язана з порушенням екскреції та захоплення білірубіну,
регургітацією білірубіну. Це спостерігається при печінково-клітинній жовтяниці при
гострому та хронічному гепатитах, гострому та хронічному гепатозі, цирозі печінки. В
інших випадках порушаються екскреція білірубіну, регургітація його. Подібний тип
відмічається при холестатичній жовтяниці, холестатичному гепатиті, первинному біліарному
цирозі печінки і т.д. В основі жовтяниці може находитися порушення кон’югації та
захоплення білірубіну; це спостерігається при синдромі Жільбера, Криглера-Найяра та ін.
Також печінкова жовтяниця може бути пов’язана з порушенням екскреції білірубіну,
наприклад, при синдромі Дабіна-Джонса, Ротора.
Паренхіматозна (печінкова) жовтяниця пов’язана з інфекційним (вірусний гепатит) і

токсичним ураженням печінки (отруєння грибами, сполуками арсену, фосфору та іншими
речовинами, непереносимість ліків тощо). Печінкова жовтяниця відзначається також при
цирозі печінки, деяких паразитарних захворюваннях та ін. До печінкової жовтяниці належать
деякі особливі форми ураження печінки, напр. холангіолітичні (холестатичні) гепатити.
Різноманітні розлади утворення і виділення білірубіну зумовлені виникненням зв’язків між
жовчними шляхами, кровоносними і лімфатичними судинами, ушкодженням стінки дрібних
жовчних шляхів та утворенням тромбів, що створюють внутрішньопечінкові перешкоди
проходженню жовчі, до чого призводить також запальний набряк перипортальних просторів.
При печінковій жовтяниці — жовтяничність набуває шафранового або червонуватого
відтінку; в сироватці крові підвищується вміст вільного та зв’язаного білірубіну до 340
мкмоль/л, зрідка більше. У сечі виявляють зв’язаний білірубін і жовчні кислоти ще до
видимої жовтяниці, а потім їх кількість збільшується. Повне знебарвлення калу відзначається
рідко. Від початку захворювання, крім пігментної, порушуються й інші функції печінки.
Найбільш типовим клінічним проявом печінкової жовтяниці є жовтяниця при хворобі
Боткіна.

Менінгеальний синдром .
Менінгеальний синдром – подразнення мозкових оболонок, яке може бути при
багатьох інфекціях, інтоксикаціях, менінгітах, підвищенні внутрішньочерепного тиску,
субарахноїдальному крововиливі.
Симптоми:
· біль голови;
· підвищена чутливість до світла, дотику, шуму;
· ригідність – рефлекторне напруження м’язів через подразнення нервових
закінчень: голову неможливо пригнути до грудей;
· симптом Керніга – зігнуту у стегні та коліні ногу неможливо повністю розігнути
у коліні.

Догоспітальний етап. Менінгіти й енцефаліт продовжують залишатися поширеними
формами ураження ЦНС як у дітей, так і в дорослих. Підвищення захворюваності
менінгококовою інфекцією у всіх країнах світу, тяжкість і поліморфізм клінічних проявів,
висока летальність привертають увагу лікарів до цієї хвороби. Незважаючи на велике число
робіт, присвячених нейроінфекціям, проблема менінгітів і енцефаліту повністю не вирішена.
Насамперед це пов’язано з різноманіттям етіологічних і клінічних форм нейроінфекцій,
зміною їх перебігу на тлі раціональної, а часто і нераціональної достаціонарної терапії. Крім
того, трудність диференційного діагнозу посилюється наявністю значної кількості
захворювань, що супроводяться менінгеальним синдромом.
Рання і подальша диференційна діагностика менінгітів починається з першого огляду
хворого. Для цього етапу важливо визначити, є у хворого менінгеальний синдром чи яке-
небудь захворювання симулює його. Так, виникнення практично одночасно гарячки і
менінгеального симптомокомплексу свідчить про інфекційне походження захворювання. В
той же час пізнє приєднання температурної реакції характерне для менінгеального синдрому
іншої етіології (пухлина головного мозку, субарахноїдальний крововилив і т. д.).
Неодмінною умовою для вибору тактики дільничним лікарем або лікарем швидкої
медичної допомоги має бути швидка орієнтація в правильній госпіталізації хворого. Грубою
лікарською помилкою є, коли хворі, переважно діти, через особливості перебігу і проявів
менінгеального симптомокомплексу продовжують спостерігатися вдома, незважаючи на
виниклу у лікаря підозру на менінгіт чи енцефаліт. Швидкоплинність хвороби, як це
спостерігається при блискавичному менінгококовому сепсисі, призводить ускладнень, що
виникають в лічені години, екстрена терапія яких в більшості випадків не дає ефекту.
Особливості епідеміологічної ситуації, преморбідного фону в комплексі з об’єктивними
даними вимагають від лікаря при виявленні менінгеального синдрому термінової евакуації
хворого (у горизонтальному положенні) найчастіше в інфекційний стаціонар. Відсутність
інтоксикації, субфебрильна температура, поступовий початок хвороби, наростання проявів
менінгеального синдрому протягом декількох діб, повна відсутність одного із симптомів
характерної тріади (гарячка, головний біль, блювота), особливо температури, навіть при
позитивних менінгеальних симптомах нетипові для первинних менінгітів.
Госпітальний етап. Починається в приймальному відділенні інфекційного стаціонару.
Перед лікарем постає питання про необхідність і час проведення діагностичної
спинномозкової пункції. Як правило, якщо немає сумнівів у наявності менінгіту, що
підтверджується наявними анамнестичними й об’єктивними даними і рівнем професійної
підготовки лікаря приймального відділення, приймається рішення про термінове проведення
люмбальної пункції Таке рішення виправдане також за відсутності ознак інших захворювань
і наявності епідеміологічних даних, що свідчать на користь первинного походження
менінгеального симптомокомплексу (контакт з інфекційними хворими, ушпиталення з
осередку). Діагностичну спинномозкову пункцію слід проводити і при непритомному стані
хворого, коли наявні дані не дозволяють уточнити природу захворювання. У цьому випадку
необхідно враховувати протипоказання і можливі ускладнення при виконанні й після
проведення люмбальної пункції.
Спинномозкова пункція відстрочується (а іноді й відміняється), якщо є підозра на
відсутність менінгіту за наявності у хворого характерної клінічної тріади (головний біль,
блювота, підвищена температура), ригідності м’язів потилиці, позитивних симптомів
Керніга, Брудзинського. Подібна картина типова для менінгізму, в основі якого лежить
токсичне подразнення мозкових оболонок. Менінгізм може спостерігатися при різних
загальних гострих інфекційних захворюваннях (грип, ГРВІ, пневмонія, шигельоз,
вірусний гепатит та ін.) або при загостренні хронічних захворювань. У подібних
випадках в анамнезі хворого є вказівки на попередню патологію, хоча слід враховувати,
що і при ній можливі ускладнення у вигляді менінгіту або енцефаліту. Як правило, при
зворотному розвитку основного захворювання явища менінгізму зникають, особливо
якщо в терапію були включені сечогінні препарати. Додатковою ознакою менінгізму
може служити дисоціація менінгеального синдрому – за наявності ригідності
потиличних м’язів і верхнього симптому Брудзинського, симптом Керніга і нижній
симптом Брудзинського відсутні.
Вирішальне значення в розмежуванні менінгізму від менінгіту набуває дослідження
спинномозкової рідини, оскільки високий рівень тиску ліквору спостерігається в обох
випадках. Рідина при менінгізмі завжди прозора, плеоцитоз відсутній, вміст білка, солей і
глюкози не перевищує норми. Включення в терапію глюкозо-сольових розчинів і сечогінних
засобів приводить до швидкого зникнення менінгеального симптомокомплексу.
Диференційна діагностика. Здійснюється з урахуванням всієї сукупності клінічних,
епідеміологічних і лабораторних (лікворологічних) даних, включаючи результати
специфічної (етіологічною) діагностики інфекційних і неінфекційних захворювань, що
перебігають з наявністю менінгеального синдрому. На цьому етапі для остаточного
з’ясування причини захворювання, топіки процесу, ухвалення рішення про вибір подальшої
тактики обстеження і лікування хворого нерідко виникає необхідність в залученні вузьких
фахівців (невропатолога, оториноларинголога, фтизіатра, нейрохірурга, окуліста).
З погляду інфекціоніста, основним завданням цього етапу є своєчасність постановки
правильного діагнозу захворювань, що перебігають з менінгеальним синдромом. Серед них
можуть бути грип, харчова токсикоінфекція, туберкульоз, вторинні менінгіти, менінгококова
інфекція та інші первинні менінгіти.
При постановці діагнозу менінгіту або енцефаліту лікар повинен керуватися клінічними
даними, результатами лабораторних досліджень, враховувати епідеміологічний анамнез,
раніше перенесені й наявні захворювання (отит, туберкульоз, пневмонія та ін.). При цьому
потрібно мати на увазі, що дільничні лікарі повинні проводити диференційну діагностику із
захворюваннями, що мають схожу симптоматику з менінгітом (менінгоенцефалітом), а
інфекціоністи, невропатологи і фтизіатри – усередині етіологічно неоднорідної групи цих
захворювань.
Менінгіти, як правило, починаються гостро з підвищення температури в перших 1-2 год
до 39-40 °С, появи сильного головного болю і блювоти, не пов’язаної з їдою. Аналогічна
симптоматика може спостерігатися і при деяких інфекційних і неінфекційних
захворюваннях. Аналіз клінічного матеріалу дозволив нам встановити, що найбільша
кількість діагностичних помилок припадає на грип (8,7 %), харчову токсикоінфекцію (3,4 %),
субарахноїдальні крововиливи (3,2 %) і деякі інші захворювання.
При вираженому або сумнівному менінгеальному синдромі хворий з підозрою на менінгіт
має бути терміново госпіталізований в інфекційний стаціонар. У приймальному відділенні
крім клінічного огляду проводиться забір крові для загального аналізу, після чого хворий
госпіталізується у відділення або палату інтенсивної терапії. Лікарями відділень насамперед
вирішується питання про наявність гнійного або серозного менінгіту. Для цього проводяться
спинномозкова пункція і лікворологічні дослідження, що характеризують патоморфологічні
зміни з боку м’яких мозкових оболонок. Наступним завданням є етіологічна розшифровка
діагнозу. У більшості випадків менінгіти обумовлені мікробами або вірусами. При цьому, як
правило, бактерійна мікрофлора викликає гнійний процес, а віруси – серозний менінгіт.
Виняток становить туберкульозний менінгіт. Треба враховувати також, що мозкові оболонки
можуть залучатися до запального процесу первинно і повторно. Запалення мозкових
оболонок, що виникає без попередньої загальної інфекції або захворювання якого-небудь
органу, відноситься до первинного менінгіту. Вторинний менінгіт розвивається як
ускладнення загального або локального інфекційного процесу. До первинних відносяться
менінгококовий менінгіт, гострий лімфоцитарний хоріоменінгіт, ентеровірусні менінгіти,
первинний менінгіт паротиту. Вторинні менінгіти – туберкульозний, стафілококовий,
пневмококовий і так далі.
Загальним для всіх менінгітів є менінгеальний синдром, що включає головний біль,
блювоту, м’язові контрактури, зміни з боку спинномозкової рідини. Цей симптомокомплекс
часто поєднується із загальномозковими симптомами – порушенням свідомості,
гіпертермією, судомним синдромом, які обумовлені реакцією нервової системи на інфекцію
унаслідок ураження м’яких мозкових оболонок, набуханням (набряком) речовини мозку,
порушенням ліквородинаміки.

Загальнотоксичний си-ндром при інфекцій них захворюваннях.
Неврологічна симптоматика триває кілька днів і супроводжується
загальнотоксичним синдромом – хворі скаржаться на сильний головний біль,
запаморочення, безсоння, загальну слабкість, підвищення температури тіла. У
важких випадках пацієнтів турбує відчуття нестачі повітря, тягар в грудній клітці,
дихання стає поверхневим. Розвивається дихальна недостатність, що є причиною
смерті при ботулізмі.
При найменшій підозрі на ботулізм негайно зверніться до лікаря. Госпіталізація

обов’язкова незалежно від тяжкості хвороби.
Діарей ний синдром.
збільшення частоти дефекацій (більше 3 раз на добу) з виділенням більшої кількості і рідшої
консистенції фекалій порівняно зі звичайним для цього індивідуума звільненням кишківника
І. Діареї, що протікають без запалення (тонка кишка):
1. Вірусної природи:
ротавіруси
ентеровіруси
2. Бактеріальної природи:
сальмонели
S. aureus
C. perfringens
V. cholera
E. coli
B. cereus
3. Паразитарної природи
лямблії
аскариди
анкілостоми
стронгілоїди
ціп'яки
кріптоспорідії та ін.
ІІ. Діареї, що протікають із запаленням (товста кишка)
1. Бактеріальної природи:
шигели
сальмонели
іерсінії
кампілобактерії
S. aureus
E. coli
2. Паразитарної природи:
E. histolytica
Balantidium coli
шистосоми
ІІІ. Ентерітичні лихоманки
Salmonella typhi
Campilobacter jejuni
Yersinia enterocolitica
• Секреторна діарея зумовлена прямою стимуляцією секреції води й електролітів у

просвіт кишки. Характеризується частими рідкими випорожненнями об’ємом більш
ніж 1000 мл за добу;
Спостерігається при бактеріальній та вірусній інфекцій (холери, сальмонельозу,

ротавірусної та ВІЛ інфекції), а також за наявності гормонально активних пухлин –
апудом (гастриноми, карциноїду).
• Осмотична діарея пов’язана з підвищенням осмотичного тиску в порожнині

кишки, що призводить до виходу води в просвіт кишечнику. Об’єм рідких калових
мас становить від 500 до 1000 мл на добу.
Виникає в разі хронічного панкреатиту з зовнішньо-секреторною недостатністю,

ферментопатії, глютенової ентеропатії, хворобі Уїпла, демпінг синдромі, бактеріальної
контамінації тонкої кишки, застосування осмотичних проносних засобів.
• Ексудативна (інвазивна) діарея пов’язана з ексудацією в просвіт кишки крові,

слизу, гною на фоні запальних змін слизової оболонки. Об’єм рідких калових
мас – 200-500 мл на добу.
Розвивається за наявності інфекції, виразкового коліту, хвороби Крона, ішемічного

та псевдомембранозного коліту, пухлин товстої кишки, променевих колітів, дисбіозу,
дивертикульозу товстої кишки з дивертикулітом.
• Моторна діарея характеризується прискоренням транзиту харчової грудки на

фоні активної рухової функції кишечнику. Об’єм рідких калових мас за добу
становить небільш ніж 200-300 мл.
Моторна діарея типова для синдрому подразненого кишечнику (СПК),

функціональної діареї, дисбіозу кишечнику.
Ексудативна (інвазивна) діарея Секреторна діар

Антибактеріальна терапія Регідратація,
(фторхінолон або азитроміцин) лоперамід
та/або субсаліцилат вісмуту та/або пр
Дослідження Результат
Копрограма наявність великої кількості лейкоцитів

бактеріальну етіологію.
Аналіз калу на приховану кров кров свідчить про інвазійний мікроорг
виразок.
Бактеріологічне дослідження калу та визначення чутливості визначає певну бактеріальну етіологію

антибактеріальних препаратів
56.Методи клінічної та лабораторна діагностика інфекцій них

Метод флуоресцентних антитіл (МФА) і реакція непрямої гемаглютинації
(РНГА) дозволяють визначити рід, групу, вид, серотип бактерій, рикетсій та вірусів за
такими характерними ознаками, як антигенні (серологічні) властивості, морфологія та
локалізація збудників у культурах клітин, органах і тканинах тварин. Ці властивості
збудників можна виявити за допомогою МФА і РНГА протягом декількох годин. У разі
попереднього збагачення культури чутливість цих методів забезпечує виявлення 100-500 тис.
мікроорганізмів в 1 мл проби (0,5 мкг токсинів).
В основі МФА лежить реакція між шуканим антигеном і флуоресцентними
антитілами імунних сироваток, хімічно з'єднаних з флуорохромами, що здатні світитися в
ультрафіолетових або фіолетово-синіх променях під люмінесцентним мікроскопом
РНГА дозволяє виявляти бактерії у пробах довкілля протягом 1,5-2 год. Вона
ґрунтується на феномені аглютинації баранячих еритроцитів у присутності антигену,
гомологічного до антитіл, що фіксовані на поверхні цих еритроцитів, Реакція гальмування
гемаглютинації (РГГА) заснована на феномені гальмування склеювання еритроцитів під
впливом вірусів.
Кроком вперед був радіоімунний аналіз (РІА) - метод дослідження взаємодії
антитіла з антигеном, в один з компонентів якого внесено радіоактивну мітку. РІА
відзначається досить високою чутливістю, однак потребує дорогого обладнання, пов'язаний з
радіоактивними елементами, а тому не є абсолютно безпечним для людей.
Суть імуноферментного аналізу (ІФА) полягає в розщепленні індикаційного
2 субстрату за допомогою ензиму (пероксидази або лужної фосфатази), що був зв'язаний з
антитілами і звільнився від них, оскільки вони з'єднались із наявними в досліджуваному
матеріалі антигенами. Завдяки цьому змінюється забарвлення середовища, що
оцінюється спектрофотометричним методом. ІФА вирізняється високою чутливістю та
відносною простотою виконання, порівняно дешевий. Цей метод можна використовувати як
для виявлення невідомого антигену, так і для визначення антитіл. Він набув дуже широкого
застосування в практичній медицині.
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) - сучасний особливо чутливий метод,
спроможний виявляти антиген шуканого збудника, навіть якщо у досліджуваному субстраті
його нараховується всього декілька десятків молекул. Ця реакція, як і метод молекулярної
гібридизації, базується на двох основних властивостях нуклеїнової кислоти - можливості
розділення подвійних ланцюгів геномної ДНК, що синтезуються, і повторного синтезу на їх
основі комплементарних нуклеїнових структур. Для постановки ПЛР необхідний
спеціальний прилад - ампліфікатор генів. Передусім з досліджуваної проби за допомогою
протеїнази виділяють нуклеїнові кислоти. їх поміщають у середовище з додаванням
нуклеотиднихпраймерів і термостійкої ДНК-полімерази. При 36 °С на окремому ланцюгу
ДНК за допомогою ДНК-полімерази синтезується комплементарна їй структура. Праймери
визначають, яка ділянка нуклеїнової кислоти репродукуватиметься, а додавання стоп-кодонів
приводить до того, що полімеризація відбувається не на усій довжині ДНК, а лише на
окремій частині ланцюга, відповідальній за певні функції генома. Потім температуру
підвищують до 58-60 °С, у результаті чого синтезована подвійна нитка розпадається. Далі
температуру знижують до 36 °С, і синтез комплементарних ланцюгів повторюється вже на
двох розділених ланцюгах. Завдяки багаторазовому повторенню цієї процедури число суворо
специфічних для кожного збудника нуклеотидних послідовностей зростає на декілька
порядків. їх можна виявити за допомогою моноклональних антитіл та інших
високоспецифічних методів. Для ПЛР потрібна мізерна кількість інфекційного матеріалу. Це
означає, що відпадає необхідність збагачення чистої культури, скорочується термін
отримання відповіді.
Раннє сповіщення про можливе використання біологічної зброї завдяки негайній
детекції біологічного матеріалу з довкілля можливе за подальшого прогресу технологій.
Поки що тільки армії найпотужніших країн можуть здійснювати постійний моніторинг
довкілля з погляду біологічної загрози в умовах бойових дій. Використання сучасного
оснащення в разі біотерористичної атаки у цивільній популяції ускладнюється, оскільки
найбільш реальний сценарій передбачає здійснення прихованого нападу. Зараз такі методи
надто дорогі, недостатньо надійні, потребують складного сервісу, щоб можна було постійно
контролювати велелюдні місця (урядові приміщення, міський транспорт, заклади культури
тощо). Моніторування факторів довкілля може використовуватися за потреби захисту
масових скупчень людей (наприклад, олімпійські ігри), коли існує серйозна загроза
біологічної атаки.
З огляду на складну природу мікроорганізмів і постійну присутність у довкіллі
великого числа патогенних видів, а також тисяч подібних, але не шкідливих мікробів,
достовірна лабораторна ідентифікація використаного в терористичній атаці чинника зали-
шається дуже складною, аналіз потребує багатьох днів, а у разі застосування деяких грибів
може тривати декілька тижнів.

Біологічна розвідка - сукупність заходів, що проводяться командуванням,
розвідувальними органами та окремими службами для отримання інформації про підготовку
противника до застосування біологічної зброї, факту його застосування та видах
використаних при цьому біологічної зброї.
Керівництво біологічної розвідкою покладається на медичну службу. Біологічна
розвідка організовується і проводиться всіма ланками медичної служби, починаючи від
санітарних інструкторів рот і завершуючи спеціальними санітарно-епідеміологічними
установами фронту.
Умовно можна виділити три групи завдань, що вирішуються біологічною розвідкою:
- збір та узагальнення даних розвідувального характеру про можливості, наміри і
підготовку супротивника до застосування біологічної зброї;
- індикація біологічної зброї;
- орієнтовне визначення масштабів біологічного нападу.
З метою своєчасного виявлення підготовки противника до застосування біологічної
зброї проводиться збір та узагальнення даних біологічної розвідки. Отримання даних
здійснюється представниками немедичної служби. Для оцінки ж багатьох зібраних
матеріалів потрібна медична компетенція. Це стосується, зокрема, оцінки відомостей про
проведення у військах противника масових щеплень проти тих чи інших захворювань з
урахуванням небезпеки їх поширення за рахунок природного перебігу епідемічного процесу
в конкретних умовах, створенні спеціальних запасів засобів захисту від БЗ (антибіотики,
дезінфекційні препарати і ін.) та ін.
58. Загальна організація та проведення біологічної розвідки у

вій ськах.
Основні способи біологічної розвідки:
- безпосереднє обстеження районів застосування противником біологічної зброї,
оцінка санітарно-гігієнічного та епідемічного стану районів дислокації військ;
- збір та уточнення даних, якими володіють місцеві органи охорони здоров'я, установи
ветеринарної та інших служб;
- відбір для лабораторного дослідження матеріалів від людей, тварин і об'єктів
зовнішнього середовища;
- участь у допитах військовополонених, особливо полонених медичних працівників;
- вивчення відповідних документів, захоплених у противника.
Етапи підготовки і проведення біологічної розвідки:
майбутньої розвідки і формулюються задачі;
- планування проведення біологічної розвідки, що передбачає виділення необхідних
сил і засобів, визначення об'єктів біологічної розвідки, термінів проведення, способів і форм
зв'язку, а також порядку інформації в ході розвідки;
- безпосереднє проведення біологічної розвідки на обстежуваній місцевості з
підготовкою висновків і пропозицій щодо недопущення розповсюдження інфекції у військах;
- оформлення результатів розвідки та подання звітної картки епідрозвідника.
До біологічної розвідки висуваються такі вимоги: цілеспрямованість, безперервність,
своєчасність, оперативність, достовірність, активність, наступність.
План проведення біологічної розвідки містить:
- завдання й об'єкти біологічної розвідки;
- час початку та закінчення біологічної розвідки;
- терміни, місце та порядок подання донесень (усних доповідей) про результати
біологічної розвідки.
Всі відомості про виявлення і характер зараження місцевості (акваторії, повітряного
простору) негайно доповідаються командуванню, яке в свою чергу сповіщає війська і об'єкти
тилу з метою якнайшвидшого прийняття заходів біологічного захисту. У частинах,
підрозділах та установах, які частково або повністю втратили боєздатність, проводяться
відповідні ізоляційно-обмежувальні заходи.
Отримані в результаті біологічної розвідки відомості доповідаються старшому
начальнику медичної служби і наносяться на карту або схему-карту. Решта відомостей, які
не піддаються графічному зображенню, викладаються у вигляді легенди. Така карта з описом
і нанесеними на неї графічно результатами розвідки називається звітною карточкою
епідрозвідника і є звітним документом про проведену біологічну розвіду.
Орієнтовне визначення масштабів біологічного зараження вирішується службою
радіаційного, хімічного і біологічного захисту та медичною службою на підставі
розрахункових даних і методами неспецифічної і специфічної індикації.
59. Зміст і організація неспецифічної індикації біологічних

засобів.
при ліквідації наслідків біологічного нападу. Завдання неспецифічної індикації з виявлення
факту застосування противником біологічної зброї в повітрі і на місцевості вирішуються
системою спостереження за діями противника, наглядовими постами всіх служб і родів
військ, всіма підрозділами розвідки і спеціальними підрозділами служби радіаційного,
хімічного та біологічного захисту.
Непрямими даними, за якими можна запідозрити застосування противником
біологічної зброї, є утворення аерозольної хмари в результаті розриву снарядів, по ходу
літака противника або за інших обставин. При наявності осколків боєприпасів, призначених
для спорядження біологічними засобами, крапель рідини, порошкоподібних речовин або
незвичайного скупчення членистоногих та іншими ознаками також можна запідозрити
застосування біологічної зброї. Однак візуальне визначення факту застосування
противником цієї зброї є малоефективним. Більш ефективною є автоматична реєстрація та
сигналізація ознак біологічного зараження повітря. За кордоном описані конструкції різних
сигналізаторів - індикаторів аерозолів, які поділяються на прилади, що реєструють загальну
кількість зважених у повітрі часток (лічильники частинок), і прилади, що реєструють тільки
частинки білкової природи.
60. Зміст і організація специфічної індикації біологічних засобів.

при ліквідації наслідків біологічного нападу. Специфічна індикація включає три етапи:
взяття проб з об'єктів зовнішнього середовища, їх транспортування і лабораторне
дослідження.
Проби беруть з таким розрахунком, щоб у них містилася якомога більша кількість
мікроорганізмів, використаних противником для біологічної атаки. Для цього забирають
повітря в період проходження аерозолю, а також осколки снарядів, змиви з предметів в
епіцентрі вибуху або місцях найбільшого скупчення аерозолю. Рекомендується взяття змивів
із зіву людей, що опинилися в зоні ураження без індивідуальних засобів захисту. При
застосуванні членистоногих вони є найкращим об'єктом для дослідження. За існуючими
положеннями, відбір проб з об'єктів зовнішнього середовища в осередках біологічного
зараження покладається на службу радіаційного, хімічного і біологічного захисту, медичну і
ветеринарну служби. Для біологічної розвідки і специфічної індикації БЗ медична служба
має табельні засоби. Набори для відбору проб біологічної зброї являють собою металеві
укладки, в які входять відбірники проб грунту, щуп для сипучих матеріалів, сачок для вилову
комах, водозабірник та інші предмети. Особи, які здійснюють відбір проб, повинні мати
спеціальне оснащення з термоізоляційними контейнерами для кращого збереження
відібраних проб. Відібрані проби необхідно негайно доставити в санітарно-епідемічну
лабораторію.
61. Відбір проб для специфічної індикації біологічних засобів,

порядок їх доставки в ла-бораторію.
Проби беруть з таким розрахунком, щоб у них містилася якомога більша кількість
мікроорганізмів, використаних противником для біологічної атаки. Для цього забирають
повітря в період проходження аерозолю, а також осколки снарядів, змиви з предметів в
епіцентрі вибуху або місцях найбільшого скупчення аерозолю. Рекомендується взяття змивів
із зіву людей, що опинилися в зоні ураження без індивідуальних засобів захисту. При
застосуванні членистоногих вони є найкращим об'єктом для дослідження. За існуючими
положеннями, відбір проб з об'єктів зовнішнього середовища в осередках біологічного
зараження покладається на службу радіаційного, хімічного і біологічного захисту, медичну і
ветеринарну служби. Для біологічної розвідки і специфічної індикації БЗ медична служба
має табельні засоби. Набори для відбору проб біологічної зброї являють собою металеві
укладки, в які входять відбірники проб грунту, щуп для сипучих матеріалів, сачок для вилову
комах, водозабірник та інші предмети. Особи, які здійснюють відбір проб, повинні мати
спеціальне оснащення з термоізоляційними контейнерами для кращого збереження
відібраних проб. Відібрані проби необхідно негайно доставити в санітарно-епідемічну
лабораторію. Форма супровідної записки може бути наступною:
Форма супровідної записки для направлення проб в лабораторію
1. Куди і кому направляється проба ...... ..................................................
2. Назва матеріалу .....................................................................................
3. Місце взяття проби [район розташування (дії) військ, населений пункт орієнтувати
по карті] ......................................................................................... ..
4. Час взяття проби ................................................
5. Спосіб і час застосування противником біологічної
зброї ...............................................................
6. Мета дослідження .................................... .. ..........................................
7. Посада, звання та прізвище особи, яка проводила відбір
проби ...............................................................................................................................
Примітки. 1. При направленні на дослідження проб води необхідно вказати вид і
назва вододжерела (озеро, річка, колодязь та ін.), з якого взято проби.
2. При направленні в лабораторію харчових продуктів вказують: вид об'єкта, з якого
взято проби (склад, транспорт, кухня та ін.), а також у чому і як містився продукт,
характеристика і зміст тари. Транспортування проб в лабораторії здійснюється на всіх видах
транспорту служби радіаційного, хімічного і біологічного захисту та медичної служби.
Оптимальною є доставка проб в лабораторії безпосередньо з місць їх забору. Однак
передбачається і варіант їх доставки через етапи медичної евакуації.
У лабораторіях застосовують три групи методів дослідження доставленого матеріалу:
- використання експрес-методів дослідження нативного матеріалу;
- використання експрес-методів дослідження збагаченого матеріалу;
- використання класичних мікробіологічних методів дослідження.
Для збагачення досліджуваного матеріалу засівають на поживні середовища і
заражають ним лабораторних тварин. Дослідження збагаченого матеріалу проводять через 6-
48 годин.
Експрес-методи дослідження нативного і збагаченого матеріалу постійно
удосконалюються. В даний час до найбільш високочутливих методів виявлення специфічних
антигенів відносять радіоімунний та імуноферментний аналізи, а також методи, засновані на
принципі гемаглютинації і імунофлюоресценції.
У випадках, коли перераховані вище дослідження дають сумнівний результат,
застосовуються класичні методи дослідження - виділення і вивчення чистої культури
мікроорганізмів і їх істинних властивостей на тваринах. При цьому передбачається
дослідження для вивчення грибів, вегетативних і спорових форм бактерій, рикетсій, вірусів і
токсинів.
62. Методи, етапи і схеми проведення специфічної індикації.

Наводимо перелік наявних і розроблених на перспективу систем виявлення та
ідентифікації біологічної атаки:
1. The Joint Portal Shield (JPS) - перша цілком автоматична система біологічної
детекції департаменту оборони США; містить сітку біосенсорів, з'єднаних з центральним
комп'ютером. Аерозоль концентрується, визначаються його фізичні параметри і після цього
проводиться імунохроматографічне дослідження. Одночасно вдається ідентифікувати до 8
чинників біологічної зброї протягом 25 хв.
2. The Interim Biological Agent Detection System (IBADS) -тимчасова
військова напівавтоматична система; має колектор і пристрій для вимірювання величини
клітин аеродинамічним методом, а також ручне обслуговування імунохроматографічної
ідентифікації частинок. Ця система відносно дешева.
3. XM94 Long Range Biological Standoff Detection System LRBSDS) -
здійснює детекцію біологічного аерозолю на відстані 30 км; монтується на гелікоптері UH-60
Blackhawk; до складу системи входять інфрачервоний лазер, телескоп, що сприймає відбите
світло, і детектор, що аналізує дані.
4. Biological Integrated Detection System(BIDS) - частково автоматизована
техніка: аеродинамічна оцінка часточок, біолюмінесценція, поточна цитометрія, мас-
спектрометрія, імунологічні тести.
5. The Joint Biological Tactical Detection System (JBTDS) -перша система
для тактичних операцій (у малих підрозділах військ); переносна, автоматично виявляє
біологічний аерозоль, що є сигналом до застосування масок і захисного одягу.
6. The Joint Biological Agent Identification and Diagnostic System
(JBAIDS) - переносний пристрій як для аналізу клінічних проб, так і проб з довкілля.
7. The Joint Biological Point Detection System(JBPDS) - наступниця BIDS і
JPS, що має значно більшу чутливість і специфічність. Ця система виявляє кількість
матеріалу, меншу за ту, яка впливатиме на боєздатність солдата (інфективну або токсичну
дозу); кількість чинників, що розпізнаватимуться, буде більшою, а час їх ідентифікації
коротшим ніж у BIDS (детекція 10 біочастинок протягом 60 с, ідентифікація - 20 хв.).
8. The Joint Biological Standoff Detection System(JBSDS) – наступниця
Long Range Biological Standoff Detection System LRBSDS); може вирізняти штучний
аерозоль від природного і біологічний від небіологічного.
Впровадження нових ефективних способів і систем розпізнання біологічного нападу
вимагає суттєвого вдосконалення епідемічного нагляду. Нині існуючий нагляд переважно
ґрунтується на збиранні інформації на паперових носіях, які складно зберігати та
аналізувати. Сучасні комп'ютерні технології дають змогу запровадити зручну і, що дуже
важливо, - швидкісну систему електронного моніторингу. Вона здатна за дуже стислий строк
оцінити епідемічну ситуацію і вчасно вжити дієві протиепідемічні заходи. Для цього
потрібно:
1. Забезпечити санітарно-епідеміологічну службу цивільного населення і війська
комп'ютерною технікою й кваліфікованими операторами.
2. Розробити або придбати відповідні комп'ютерні програми, які треба
вдосконалювати в міру розвитку науки і техніки та практичних потреб.
3. Досягти консенсусу між учасниками системи щодо стандартизованого збору,
обробки та передачі інформації, взаємного інформування про зроблені висновки і пропозиції.
4. Запровадити дієвий контроль за своєчасним отриманням достовірної
інформації.
5. Налагодити добру співпрацю з центральними службами міжнародного
епідеміологічного нагляду.
У роботі зі шкідливими біоагентами розрізняють первинний і вторинний захист.
Первинний стосується захисту персоналу й лабораторного обладнання, вторинний - довкілля
в районі лабораторії. Існує чотири рівні безпеки (РБ).
РБ-1 адаптований для роботи з біоагентами, що не мають шкідливого впливу на
лабораторних працівників і довкілля або потенційна можливість такої дії мінімальна.
Лабораторію не обов'язково ізолювати від інших приміщень у будівлі.
РБ-2 придатний для роботи з біоагентами із середнім потенціалом шкідливості щодо
персоналу й довкілля. Ці агенти можуть викликати захворювання різної тяжкості внаслідок
їх проникнення за допомогою ін'єкцій, контамінації харчових продуктів і води чи завдяки
абсорбції або випаровування. Рівень безпеки підтримує відповідна якісна лабораторна
техніка.
РБ-3 призначений для клінічної, діагностичної, навчальної та дослідницької роботи
або виробництва, що включають природні або модифіковані агенти, які спричиняють
серйозні чи потенційно летальні хвороби внаслідок проникнення в організм із вдихуваним
повітрям. Тому всі роботи з матеріалом проводять в біологічно безпечних кабінетах або
інших відмежованих приміщеннях чи персоналом, який носить відповідний захисний одяг і
має спеціальне обладнання. У лабораторії діє припливно-витяжна вентиляційна система, що
забезпечує прямий приплив повітря з чистих ділянок у лабораторію із забрудненим повітрям.
Останнє фільтрується і спрямовується назовні через витяжну систему. Фільтри вбирають до
99,97 % усіх частинок, більших ніж 0.3 мкм, а це означає, що всі мікроби будуть
затримуватись. РБ-3 забезпечується обладнанням і приладами, які рекомендовані для
маніпуляцій з культурами або для виробництва концентратів культур, що пов'язані з
найбільш небезпечною біологічною зброєю.
РБ-4 вимагає робота з небезпечними і рідкісними агентами, що зумовлюють високий
ризик розвитку смертельних хвороб. США мають такі лабораторії, якими користується армія
(Форт Детрік) і Центр контролю захворюваності (м. Атланта). Об'єкти розташовані в
окремих будівлях або в контрольованих приміщеннях, які повністю ізольовані від інших
секцій будівлі. Стіни, підлога, стеля приміщення створюють замкнений простір. Тут
запроваджена нециркулююча система вентиляції, яка забезпечує прямий плин повітря від
менш шкідливих ділянок до територій з більшим потенціалом забруднення. У межах робочих
площ всі заходи здійснюються в кабінетах 3-го або 2-го рівня біобезпеки. Персонал працює в
комбінезонах з однаковим позитивним тиском, що вентилюються системою підтримання
життєдіяльності. Лабораторії 4-го рівня безпеки мають конструктивні особливості, що
повністю запобігають проникненню мікроорганізмів у навколишнє середовище. Персонал
заходить і покидає приміщення тільки після того, як змінить одяг і прийме душ.
На виробництві застосовують спецодяг, щоб забезпечити захист персоналу,
необхідний у кабінетах 3-го рівня безпеки. Забруднене повітря навколо костюма
відфільтровується двома наборами фільтрів, вставлених послідовно. Прилади і матеріали,
необхідні для виробництва, доставляють в автоклавах з подвійними дверима і
стерилізаційною камерою, які ретельно дезінфікують перед користуванням.
Рутинна мікробіологічна діагностика в лабораторії досі опирається на вирощування
бактерій і біохімічну ідентифікацію ізолятів з використанням колориметричних методів.
Жодна з класичних мікробіологічних технік, які широко використовуються, не придатна на
ранньому етапі біологічної атаки, коли ще можна стримати розвиток епідемії. Подальше
2 істотне вдосконалення діагностики можливе на основі імунологічних і генетичних
методик, які здійснили величезний поступ в діагностиці інфекційних хвороб.
Метод флуоресцентних антитіл (МФА) і реакція непрямої гемаглютинації
(РНГА) дозволяють визначити рід, групу, вид, серотип бактерій, рикетсій та вірусів за
такими характерними ознаками, як антигенні (серологічні) властивості, морфологія та
локалізація збудників у культурах клітин, органах і тканинах тварин. Ці властивості
збудників можна виявити за допомогою МФА і РНГА протягом декількох годин. У разі
попереднього збагачення культури чутливість цих методів забезпечує виявлення 100-500 тис.
мікроорганізмів в 1 мл проби (0,5 мкг токсинів).
В основі МФА лежить реакція між шуканим антигеном і флуоресцентними
антитілами імунних сироваток, хімічно з'єднаних з флуорохромами, що здатні світитися в
ультрафіолетових або фіолетово-синіх променях під люмінесцентним мікроскопом
РНГА дозволяє виявляти бактерії у пробах довкілля протягом 1,5-2 год. Вона
ґрунтується на феномені аглютинації баранячих еритроцитів у присутності антигену,
гомологічного до антитіл, що фіксовані на поверхні цих еритроцитів, Реакція гальмування
гемаглютинації (РГГА) заснована на феномені гальмування склеювання еритроцитів під
впливом вірусів.
Кроком вперед був радіоімунний аналіз (РІА) - метод дослідження взаємодії
антитіла з антигеном, в один з компонентів якого внесено радіоактивну мітку. РІА
відзначається досить високою чутливістю, однак потребує дорогого обладнання, пов'язаний з
радіоактивними елементами, а тому не є абсолютно безпечним для людей.
Суть імуноферментного аналізу (ІФА) полягає в розщепленні індикаційного
субстрату за допомогою ензиму (пероксидази або лужної фосфатази), що був зв'язаний з
антитілами і звільнився від них, оскільки вони з'єднались із наявними в досліджуваному
матеріалі антигенами. Завдяки цьому змінюється забарвлення середовища, що оцінюється
спектрофотометричним методом. ІФА вирізняється високою чутливістю та відносною
простотою виконання, порівняно дешевий. Цей метод можна використовувати як для
виявлення невідомого антигену, так і для визначення антитіл. Він набув дуже широкого
застосування в практичній медицині.
Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) - сучасний особливо чутливий метод,
спроможний виявляти антиген шуканого збудника, навіть якщо у досліджуваному субстраті
його нараховується всього декілька десятків молекул. Ця реакція, як і метод молекулярної
гібридизації, базується на двох основних властивостях нуклеїнової кислоти - можливості
розділення подвійних ланцюгів геномної ДНК, що синтезуються, і повторного синтезу на їх
основі комплементарних нуклеїнових структур. Для постановки ПЛР необхідний
спеціальний прилад - ампліфікатор генів. Передусім з досліджуваної проби за допомогою
протеїнази виділяють нуклеїнові кислоти. їх поміщають у середовище з додаванням
нуклеотидних праймерів і термостійкої ДНК-полімерази. При 36 °С на окремому ланцюгу
ДНК за допомогою ДНК-полімерази синтезується комплементарна їй структура. Праймери
визначають, яка ділянка нуклеїнової кислоти репродукуватиметься, а додавання стоп-кодонів
приводить до того, що полімеризація відбувається не на усій довжині ДНК, а лише на
окремій частині ланцюга, відповідальній за певні функції генома. Потім температуру
підвищують до 58-60 °С, у результаті чого синтезована подвійна нитка розпадається. Далі
температуру знижують до 36 °С, і синтез комплементарних ланцюгів повторюється вже на
двох розділених ланцюгах. Завдяки багаторазовому повторенню цієї процедури число суворо
специфічних для кожного збудника нуклеотидних послідовностей зростає на декілька
порядків. їх можна виявити за допомогою моноклональних антитіл та інших
високоспецифічних методів. Для ПЛР потрібна мізерна кількість інфекційного матеріалу. Це
означає, що відпадає необхідність збагачення чистої культури, скорочується термін
отримання відповіді.
Раннє сповіщення про можливе використання біологічної зброї завдяки негайній
детекції біологічного матеріалу з довкілля можливе за подальшого прогресу технологій.
Поки що тільки армії найпотужніших країн можуть здійснювати постійний моніторинг
довкілля з погляду біологічної загрози в умовах бойових дій. Використання сучасного
оснащення в разі біотерористичної атаки у цивільній популяції ускладнюється, оскільки
найбільш реальний сценарій передбачає здійснення прихованого нападу. Зараз такі методи
надто дорогі, недостатньо надійні, потребують складного сервісу, щоб можна було постійно
контролювати велелюдні місця (урядові приміщення, міський транспорт, заклади культури
тощо). Моніторування факторів довкілля може використовуватися за потреби захисту
масових скупчень людей (наприклад, олімпійські ігри), коли існує серйозна загроза
біологічної атаки.
З огляду на складну природу мікроорганізмів і постійну присутність у довкіллі
великого числа патогенних видів, а також тисяч подібних, але не шкідливих мікробів,
достовірна лабораторна ідентифікація використаного в терористичній атаці чинника зали-
шається дуже складною, аналіз потребує багатьох днів, а у разі застосування деяких грибів
може тривати декілька тижнів.
63. Особливості формування епідемічного процесу в вій ськах.

Захворюваність особового складу військ інфекційними захворюваннями визначається
як внутрішніми факторами, властивими армійським колективам, так і зовнішніми
чинниками, що характеризуються епідеміологічною обстановкою в країні і, особливо,
епідеміологічною та епізоотичною обстановкою в районі розташування і дії військ. Сукупна
дія внутрішніх і зовнішніх факторів визначає структуру інфекційної захворюваності
особового складу військ.
Війни є тим соціальним фактором, який впливає на розвиток епідемій, як серед
особового складу військ, так і серед цивільного населення. Армія комплектується з
населення і діє на території, зайнятій населенням. Тому епідемічний стан населення
позначається на інфекційній захворюваності у військах так само, як і ураженість
інфекційними хворобами військ противника. Епідеміологічна обстановка у військах у свою
чергу може відбитися на інфекційній захворюваності населення. Це взаємопов'язаний
процес.
Важливим чинником розвитку епідемій серед населення та військ вважаються
біженці. Перемішування великих людських контингентів під час воєн супроводжується
розвитком епідемій і розносом їх по всій країні. Важливе значення має можлива евакуація в
тил країни хворих на інфекційні захворювання та неблагополучних в епідеміологічному
відношенні військовополонених.
Різноманітні шляхи занесення у війська збудників зоонозних інфекцій з
синантропними і дикими гризунами; при польовому розміщення військ вони заселяють
землянки та інші об'єкти. Зараження особового складу військ відбувається зазвичай через
різні фактори передачі: харчові продукти, воду, пил, членистоногих. Це стосується таких
інфекцій, як чума, туляремія, геморагічні гарячки, ієрсініози, лептоспірози, малярія та ін.
До заходів щодо попередження занесення у військову частину інфекційних
захворювань ззовні відносять аналіз рівня інфекційної захворюваності, санітарно-
епідеміологічну розвідку і санітарно-епідеміологічний нагляд в районі розташування військ,
профілактичні та протиепідемічні заходи при прийомі поповнення та здійсненні військових
перевезень особового складу, а також при використанні противником біологічної зброї.
З метою визначення шляхів занесення інфекції у війська і факторів, що впливають на
розвиток і прояв епідемічного процесу у воєнний час необхідно проводити оперативний
епідеміологічний аналіз та обстеження епідемічних осередків у військах.
Оперативний епідеміологічний аналіз - це динамічна оцінка стану і тенденцій
розвитку епідемічного процесу у військах серед особового складу на основі поточного
обліку якості виконання запланованих протиепідемічних заходів, результатів лабораторних
досліджень, змін умов служби, побуту і діяльності військ, а також поточного обліку та
аналізу захворюваності і результатів епідеміологічного обстеження вогнищ.
Аналіз інфекційної захворюваності, зокрема, включає вивчення і оцінку рівня,
структури та динаміки інфекційної захворюваності особового складу, встановлення причин
появи і розповсюдження інфекційних захворювань, ступеня епідемічної небезпеки,
епідемічних осередків, що виникають та можливий епідеміологічний прогноз.
Епідеміологічне обстеження осередків з одиничними захворюваннями проводить
лікар частини. При виникненні рідкісного інфекційного захворювання і підозрі на ОНІ в
епідеміологічному обстеженні бере участь фахівець санітарно-епідеміологічного закладу
(підрозділу).
Завданням обстеження вогнища з одиничним інфекційним захворюванням є
встановлення завізного або не завізного випадку захворювання в частині. При цьому
застосовується наступний порядок роботи:
- уточнення епідеміологічної обстановки в частині та на території її розташування
(район розташування);
- опитування та обстеження хворого, опитування та обстеження особового складу у
вогнищі;
- огляд та обстеження зовнішнього середовища;
- аналіз і синтез зібраних даних, уточнення меж вогнища і заходів щодо його
ліквідації.
Епідеміологічне обстеження осередку з множинними захворюваннями проводить
фахівець санітарно-епідеміологічного закладу (підрозділу). До його прибуття в осередок
обстеження проводить лікар частини.
При проведенні обстеження ставляться наступні завдання:
- з'ясування причин, умов виникнення і поширення захворюваності в конкретних
умовах вогнища для вибору доцільного комплексу заходів щодо його локалізації та
ліквідації;
- визначення типу епідемічного спалаху (епідемії).
Аналіз та систематизація наявних матеріалів дозволяє виділити 3 групи епідемій, для
яких властива деяка спільність ознак.
Епідемії 1-ої групи визначаються віялоподібною передачею збудника від одного
джерела або фактора передачі особовому складу військ. Епідемія цього типу частіше
розвивається при зоонозах (наприклад, бруцельоз).
Епідемії 2-ї групи характеризуються передачею інфекції від заражених людей
незараженим. Епідемії цієї групи можуть носити вибуховий характер або менш інтенсивний,
але більш тривалий. У першому випадку має місце маніфестність епідемічного процесу,
тобто частіше виявляється захворювання, ніж носійство, рання заразливість, коротка
інкубація і виражений постінфекційний імунітет. У другому випадку може мати місце низька
маніфестність (менінгококова інфекція), тривала інкубація (епідемічний паротит) або
великий імунний прошарок. Епідемії даної групи характерні для крапельних антропонозів.
Епідемії 3-ї групи є результатом зараження від хворих через фактори передачі (їжа,
вода, руки, членистоногі та ін.), коли не потрібно безпосереднє спілкування або контакт з
хворим. Найчастіше епідемії цієї групи супроводжують кишкові антропонози і трансмісивні
захворювання. Так, наприклад, епідемії дизентерії можуть бути харчовими або водними.
Водні епідемії по тривалості можуть бути гострими і хронічними.
При діагностиці подібного типу епідемій з множинними інфекційними
захворюваннями велика роль належить епідеміологічному обстеженню вогнища. Сюди
повинні бути включені наступні пункти:
- аналіз структури захворюваності за епідемічними показаннями;
- опитування та обстеження хворих і здорових;
- візуальне та лабораторне обстеження зовнішнього середовища;
- логічна обробка зібраних матеріалів з встановленням причинно-наслідкових зв'язків
з типом епідемій даної інфекційної нозології.
Комплекс перерахованих вище заходів передбачає строгий контроль за проведенням
протиепідемічної роботи у військах з метою підтримки боєздатності особового складу.
64. Фактори, що впливають на розвиток і прояв епідемічного
процесу у воєнний час.
Структура інфекційної захворюваності в різних війнах зазнає істотні зміни. У
численних війнах в XVΙΙΙ-XΙX століттях однією з основних військово-медичних проблем
була захворюваність на чуму, холеру, натуральну віспу. У міру успіхів у боротьбі з ОНІ все
більшого значення набувала захворюваність такими інфекціями, як дизентерія, черевний
тиф, висипний тиф, малярія. Майже кожна війна XX століття супроводжувалася виявленням
нових, що не реєструвалися раніше захворювань або значним зростанням актуальних
інфекцій, які раніше не звертали на себе особливої уваги.
У першу світову війну 1914-1918 рр. найвищі показники інфекційної захворюваності
та летальності були при черевному тифі, дизентерії, холері, висипному тифі, віспі. Структура
захворюваності в значній мірі залежала від театру військових дій. Так, в американській армії
у другій світовій війні в районі Тихого океану на одного евакуйованого пораненого
доводилося 6-8 хворих на малярію. Під час локальних воєн після другої світової війни
відзначався високий рівень захворюваності на вірусний гепатит у французькій та інших
арміях (Алжир, Індокитай), а також висока питома вага гарячкових захворювань нез'ясованої
етіології в американських військах під час корейської війни (1950-1953) і у В'єтнамі ( 1964-
1973). Ймовірно, значне місце серед цих захворювань належало різним арбовірусним
інфекцій, зокрема, геморагічної лихоманки, малярії, меліоїдозу, амебіазу і гострим
кишковим інфекціям. Зокрема, захворюваність останніми склала серед американських
військовослужбовців у В'єтнамі в межах 50%.
Структура захворюваності деякими інфекціями серед радянських військ в період
Великої Вітчизняної війни серед обмеженого контингенту радянських військ реєструвалися
гострі кишкові захворювання, вірусні гепатити, малярія та інші інфекції, пов'язані в
основному з місцевими умовами театру військових дій.
В даний час в спеціальній зарубіжній літературі обговорюються можливості бойового
використання більше 30 видів біологічних агентів, що відносяться до різних класів
мікроорганізмів. Список «класичних» біологічних агентів достатньою мірою сформований і
включає:
- збудників вірусної природи: натуральна віспа, геморагічна лихоманка Марбурга,
Ебола, Ласса та ін .;
- збудників рикетсіозної природи: епідемічний висипний тиф, плямиста лихоманка
скелястих гір, Ку-лихоманка;
- збудників бактеріальної природи: чума, сибірка, туляремія, сап, меліоідоз,
бруцельоз, легіонельоз;
- токсини рослинного і тваринного походження: ботулотоксин, правцевий,
сибірковий, шигельозний та ін.
Особливе значення серед ймовірних агентів біологічної зброї мають збудники
контагіозних захворювань - чуми, натуральної віспи, лихоманок Марбурга і Ебола.
65. Сили і засоби медичної служби, що залучаються до організації

та проведення заходів протиепідемічного захисту вій ськ
Для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя особового складу
Збройних Сил України створено організаційну систему - відповідні заклади
(установи) у складі державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства
оборони (МО) України, які підпорядковані Головному державному санітарному
лікарю МО України. У штаті цих закладів (установ) є лікарі - спеціалісти:
епідеміологи, мікробіологи, паразитологи, гігієністи, які організовують і проводять
протиепідемічні заходи у військах. Кожен із вказаних спеціалістів має в межах свого
профілю більш вузьких спеціалістів, наприклад, епідеміологів з питань епідеміології
антропонозів та особливо небезпечних природновогнищевих і зоонозних інфекцій, а
також їх імунопрофілактики. До компетенції мікробіологів відносять питання
бактеріології, серології та вірусології. Паразитологи разом з ентомологами і
зоологами спеціалізуються у сфері гельмінтології та паразитології. Гігієністи різних
спеціальностей, але переважно з комунальної гігієни та гігієни харчування, проводять
сані-тарно-гігієнІчнІ заходи протиепідемічного спрямування. Не можна при цьому
обійтися і без участі спеціалістів лікувальних закладів, насамперед лікарів-
інфекціоністів. Діяльність з питань профілактики інфекційних захворювань усіх
вищевказаних спеціалістів координують епідеміологи. У штаті всіх санітарно-
епідеміологічних закладів (установ) передбачено посади для середнього медичного
персоналу, який виконує найрізноманітніші завдання під час проведення
протиепідемічних заходів.
У з'єднаннях та частинах протиепідемічний захист особового складу здійснює
військова медична служба, яку очолюють начальники медичної служби, а у
батальйоні - начальник медичного пункту батальйону (фельдшер). При розташуванні
в одному гарнізоні декількох частин наказом начальника гарнізону призначаються на-
чальник медичної служби та епідеміолог гарнізону, які організовують і проводять
скоординовані профілактичні та протиепідемічні заходи щодо забезпечення
санітарного й епідемічного благополуччя військ зони гарнізону. На штатну посаду
епідеміолога гарнізону призначають начальника розміщеної у гарнізоні санітарно-
епідеміологічної лабораторії (СЕЛ), причому зоною гарнізону СЕЛ є як з'єднання,
частини, підрозділи, що розташовані на території гарнізону, так і військові частини,
постійно чи тимчасово розміщені в інших військових містечках, гарнізонах, які
додатково визначаються Головним державним санітарним лікарем МО України.
Лікарі-спеціалісти СЕЛ (епідеміолог, бактеріолог, гігієніст та ін.) у межах зони
гарнізону поряд з проведенням санітарного нагляду на об'єктах, перелік яких
затверджено начальником гарнізону, здійснюють методичне керівництво роботою
військової медичної служби, військових госпіталів та поліклінік з медичних розділів
протиепідемічного забезпечення особового складу військових формувань.
Важливим розділом у роботі лабораторії є проведення звичайних гігієнічних,
бактеріологічних і токсикологічних досліджень, індикація бактеріальних засобів,
взятих з об'єктів зовнішнього середовища. Індикацію бактеріальних засобів, як
правило, здійснюють за скороченою схемою — на чуму, холеру, сибірку і ботулізм.
Матеріал, який доставляють у лабораторію, ділять на дві частини, одну з яких
відправляють у лабораторію територіального СЕЗ для індикації за розширеною
схемою. У складі лабораторії, окрім лікарів-спеціалістів, працюють також лаборанти,
санітарні інструктори (дезінфектор та дозиметрист), оператор ПЕОМ, санітар і водії,
у тому числі водій-електрик. Для СЕЛ виділяють необхідні приміщення із
спеціальним обладнанням, забезпечують її санітарним і спеціалізованим транспортом
та засобами зв'язку (лабораторія медична військова типу ВМЛ, дезінфекційно-душова
установка типу ДДА-2 (мал. 1), спеціальні та вантажні автомобілі тощо).
Для територіальних та регіональних санітарно-епідеміологічних загонів
начальником санітарно-епідеміологічного управління МО України визначаються зони
відповідальності, в яких вони виконують організаційну, методичну, контрольну,
діагностичну та виконавчу функції щодо забезпечення в цій зоні санітарного й епіде-
мічного благополуччя особового складу військ.
Центр державного санітарно-епідеміологічного нагляду також має визначену

територію відповідальності й виконує організаційну, методичну, контрольну та
діагностичну функції щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного
благополуччя в частинах і закладах центрального підпорядкування.
Ці заклади (установи) виконують організаційну, методичну та контрольну
функції з метою санітарного нагляду за діями всіх груп виконавців: командування
всіх рівнів служб життєзабезпечення військовослужбовців (речової, продовольчої,
квартирно-експлуатаційної та ін.) та медичної служби усіх ланок, які організовують
та проводять санітарні, а також первинні гігієнічні та протиепідемічні заходи у
військах, 3 метою оцінки санітарного стану, санітарно-епідемічної ситуації або
обстановки для прийняття відповідних рішень щодо її покращання або оздоровлення
виконується діагностична функція. До неї відносять проведення в установленому для
кожного закладу обсягу кваліфікованих гігієнічних та протиепідемічних заходів у
військах.
Санітарно-епідеміологічні заклади (установи) мають в своєму розпорядженні
приміщення, санітарний і спеціалізований транспорт, обладнання (лабораторії
медичні військові типу ВМЛ, лабораторії медичні польові типу ЛМП, установки
дезінфекційно-душові типу ДДП-2, ДДА-66, ДДА-3 тощо), а також засоби зв'язку.
Залежно від умов бойової і медичної обстановки підрозділи санітарно-епідеміо-
логічних загонів можуть працювати як в одному місці, так і виділяти частину сил і
засобів для проведення епідеміологічної розвідки та підсилення медичної служби
частин і з'єднань.
У системі протиепідемічних заходів важливу роль відіграють санітарно-
контрольні пункти (СКП). Основне завдання СКП - здійснення санітарного контролю
за станом військовослужбовців і цивільного населення, яке пересувається
автомобільним, залізничним, повітряним і водним шляхами сполучення з метою
попередження потрапляння інфекційних хворих у війська діючої армії з тилу країни
або ж з військ у тил. Відповідно до призначення, СКП розміщуються на великих
залізничних вузлах, у морських та річкових портах, на аеродромах і військово-
автомобільних дорогах.
СКП організовує перевірку санітарно-епідемічного стану всіх ешелонів, які
проходять у зоні його дії, виявляє інфекційних хворих і знімає їх з ешелонів,
проводить необхідний комплекс ізоляційно-обмежувальних та Інших (санітарна
обробка) протиепідемічних заходів, а також контролює роботу медичного складу, що
супроводжує ешелон чи колони, здійснює інструктаж медичних працівників, попов-
нює їх запаси медикаментів і дезінфікуючих засобів. На нього покладається також
контроль за санітарним станом відповідних залізничних станцій, аеродромів та портів
І території, яка прилягає до них.
До категорії санітарно-епідеміологічних установ необхідно віднести також
військовий польовий інфекційний госпіталь (ВПІГ). ВПІГ призначений для надання
спеціалізованої медичної допомоги і лікування інфекційних хворих та уражених
біологічною зброєю. На нього покладається також проведення ряду протиепідемічних
заходів, а саме: повідомлення командирів частин і начальників медичних служб
з'єднань про встановлений діагноз захворювання кожного госпіталізованого хворого
(ураженого), участь у локалізації і ліквідації епідемічних осередків. ВПІГ може
розгортатись як у складі госпітальної бази, так і висуватись самостійно до осередку
ураження біологічною зброєю чи в район великого епідемічного осередку
інфекційних захворювань для проведення заходів щодо його ліквідації й організації
лікування хворих на місці.
У складі ВПІГ розгортаються управління, приймально-діагностичне, два
лікувальних, лабораторне, рентгенівське відділення, аптека, віварій, підрозділи
забезпечення. У приймально-діагностичному відділенні проводять прийом хворих,
медичне сортування, надають їм невідкладну медичну допомогу, здійснюють
санітарну обробку. Хворих з встановленим діагнозом направляють у лікувальні
відділення. ВПІГ є кінцевим етапом медичної евакуації інфекційних хворих,
подальша евакуація з якого допускається лише в разі загрози його захоплення
противником, при несприятливій хімічній, радіаційній обстановці тощо.
66. Санітарно-епідеміологічна розвідка (СЕР) –

складова частина медичної розвідки; це комплекс заходів, що проводяться медичною
службою по збору відомостей про санітарно-епідемічний стан своїх військ, районів
розміщення і майбутніх бойових дій, а також маршрутів пересування військ;
санітарно-епідемічний стан військ противника, районів розміщення і стан його
медичної служби; можливі джерела занесення інфекції у війська від цивільного
населення та інших контингентів, з природних вогнищ або військ противника.
Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться з метою виявлення факторів

обстановки, які можуть мати несприятливий вплив на санітарно-епідемічний стан
військ та своєчасної організації ефективних протиепідемічних заходів, необхідність в
проведенні яких встановлена в процесі санітарно-епідеміологічної розвідки.
Санітарно-епідеміологічна розвідка проводиться при дислокації і будь-якому
переміщенні військ, при підготовці до бойових дій, в ході бойових дій і після їх
завершення.
Санітарно-епідеміологічна розвідка має найважливіше значення для організації
санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у військах і вимагає від усіх ланок
медичної служби знань і умінь з її проведення. У сучасних умовах може виникнути
необхідність біологічної розвідки, яка проводиться з метою своєчасного виявлення
підготовки противника до застосування біологічної зброї, при його застосуванні та
ліквідації наслідків застосування противником БЗ.
Етапи підготовки і проведення санітарно-епідеміологічної розвідки:
майбутньої розвідки, формуються завдання;
- планування проведення розвідки, що передбачає виділення необхідних сил і
засобів, визначення об'єктів розвідки, термінів проведення, способів і форм зв'язку, а
також порядку інформації в ході розвідки;
- безпосереднє проведення розвідки на досліджуваній місцевості з підготовкою
висновків і пропозицій щодо недопущення занесення інфекції у війська;
- оформлення результатів розвідки та надання звітної картки епідрозвідника.
План проведення санітарно-епідеміологічної розвідки містить:
- завдання й об'єкти санітарно-епідеміологічної розвідки;
- час початку та закінчення розвідки;
- терміни, місце та порядок надання донесень (усних доповідей) про результати
санітарно-епідеміологічної розвідки.
Отримані відомості санітарно-епідеміологічної розвідки доповідаються
старшому начальнику медичної служби і наносяться на карту або схему-карту і
викладаються у вигляді легенди. Така карта з описом і нанесеними на неї графічно
результатами розвідки називається звітною карткою епідрозвідника і є звітним
документом про проведену санітарно-епідеміологічну розвідку.
Правильно організована санітарно-епідеміологічна розвідка може запобігти
контакти частин з епідемічними вогнищами, попередити занесення і виникнення
інфекційних захворювань серед особового складу військ, зберегти епідеміологічне
благополуччя військ.
У здійсненні санітарно-епідеміологічної розвідки бере участь весь медичний
склад у всіх ланках медичної служби. Однак обсяг відомостей, що отримується
різними ланками медичної служби, буде далеко не однаковий. Він визначається
умовами роботи ланки, а також силами і засобами, якими вона володіє. Тому
організаційно санітарно-епідеміологічну розвідку підрозділяють на військову,
армійську і фронтову.
Військова санітарно-епідеміологічна розвідка (перший ешелон) - проводиться
на всій території - від переднього краю до тилу з'єднання - всім медичним складом,
включаючи саніструкторів рот, фельдшерів батальйонів, лікарів медичного пункту
полку, фахівців санітарно-епідеміологічного взводу медичної роти бригади та
санітарно-епідеміологічної лабораторії з’єднання за вказівкою начальника медичної
служби з'єднання.
Вони виконують, як правило, всі елементи медичної розвідки, включаючи
санітарно-епідеміологічну розвідку, можуть діяти самостійно або в складі групи
офіцерів, направлених командуванням для багатосторонньої розвідки. Основним
методом роботи в даному випадку є опитування і візуальне обстеження з можливим
відбором проб для направлення в лабораторію. Для цього медичні працівники, які
виділені для проведення санітарно-епідеміологічної розвідки повинні мати набори,
що забезпечують відбір матеріалів з об'єктів зовнішнього середовища (вода, ґрунт,
членистоногі та ін.) і від хворих (випорожнення, блювотні маси, мокротиння, кров та
ін.).
Завданнями військового ланки медичної служби при проведенні санітарно-
епідеміологічної розвідки є:
- виявлення вогнищ інфекційних захворювань;
- попередження військ від зіткнення з вогнищами інфекційних захворювань;
- забезпечення медичного контролю за постачанням військ доброякісними
продуктами харчування і водою;
- інформування вищестоящого ешелону (армійського, фронтового) санітарно-
епідеміологічної розвідки;
- взяття проб для індикації і направлення матеріалу для дослідження в
лабораторії.
Епідеміолог з'єднання узагальнює дані розвідки, отримані всім медичним
складом з'єднання, і розробляє необхідні протиепідемічні заходи.
Армійська санітарно-епідеміологічна розвідка (другий ешелон) проводиться
силами і засобами медичної служби об'єднання. Організовує її начальник медичної
служби об'єднання через армійського епідеміолога. Об'єктами цієї розвідки є великі
населені пункти в смузі просування військ об'єднання, райони розміщення рухомої
бази і пунктів управління, складів трофейного продовольства, інфекційні лікарні на
території противника. Велика увага приділяється з'ясуванню санітарно-
епідеміологічного стану місцевого населення, біженців, репатріантів,
військовополонених. На додаток до завдань першого ешелону, поряд з локалізацією
епідемічних осередків, при можливості, здійснюється ліквідація цих вогнищ; бере
участь у виявленні фактів застосування біологічної зброї, локалізації та ліквідації
епідемічних осередків; індикації за поширеною схемою; здійснює кваліфіковану
обробку відомостей, отриманих іншими службами з протиепідемічних питань.
Фронтова санітарно-епідеміологічна розвідка (третій ешелон) здійснюється
силами і засобами медичної служби фронту. Головними об'єктами обстеження і
спостереження її є райони розгортання госпітальних баз, населені пункти,
розташовані в тиловій смузі фронту, фронтові комунікації та вузли доріг, райони
розміщення баз постачання і пунктів управління. Фронтова санітарно-епідеміологічна
розвідка організовується начальником медичної служби фронту через головного
епідеміолога фронту.
В період Великої Вітчизняної війни у фронтах стали розроблятися
організаційні форми санітарно-епідеміологічної розвідки «попереду військ», у зв'язку
з чим використовувалися медико-географічні описи, статистичні матеріали місцевих
органів охорони здоров'я, дані розвідки, результати опитування військовополонених,
партизан. З зіставлення отриманих даних створювалося уявлення про санітарно-
епідеміологічний стан населення, території і військ противника. У підготовчий період
до операцій військова розвідка основну увагу звертає на маршрути прямування військ
і райони їх розміщення, а армійська і фронтова - на автодороги в пунктах підвезення і
евакуації.
Відповідно до основних завдань санітарно-епідеміологічної розвідки
головними її об'єктами є конкретні населені пункти, будинки, квартири, ділянки
території та ін., які можуть представляти небезпеку з точки зору занесення інфекції у
війська або її розповсюдження. З'ясовуються такі основні питання:
- інфекційна захворюваність серед населення;
- наявність епізоотій серед домашніх тварин і синантропних гризунів;
- наявність природних вогнищ інфекційних захворювань та їх активність;
- санітарний стан населених пунктів (системи збирання і видалення нечистот,
сміття і відходів, організація харчування і водопостачання та ін.);
- наявність переносників інфекційних захворювань;
- система протиепідемічного забезпечення населення;
- наявність місцевих ресурсів (центри санітарно-епідеміологічного нагляду,
лазні, санпропускники, лікарні, аптечні склади, дезінфекційні станції).
Найбільш повну і точну інформацію щодо цього можна отримати в медичних
установах і закладах ветеринарної служби. Вірогідним джерелом відомостей також є
органи влади і населення. Крім опитування, проводиться візуальне обстеження
населених пунктів, територій та відкритої місцевості. Виявляються хворі,
визначається санітарний стан населених пунктів і території.
У разі необхідності забираються проби від хворих (для уточнення діагнозу) і з
об'єктів зовнішнього середовища для лабораторного дослідження. У ході санітарно-
епідеміологічної розвідки план її проведення уточнюється у відповідності з
конкретними умовами. Всі відомості ретельно реєструються і представляються
начальнику, який організував розвідку, у вигляді усної доповіді, письмового
донесення або звітної картки епідеміологічної розвідки з легендою.
5.2. Вимоги, що пред'являються до санітарно-епідеміологічної розвідки.

Особливості санітарно-епідеміологічного спостереження. Критерії оцінки
санітарно-епідемічного стану частини (району її дій)
Основні вимоги, що ставляться до санітарно-епідеміологічної розвідки:
безперервність; своєчасність; достовірність; спадкоємність; цілеспрямованість;
дієвість; ешелонування.
Санітарно-епідеміологічна розвідка в умовах мінливої обстановки повинна
проводиться безперервно, оскільки потрібна постійна обізнаність про медичну
обстановку. Відомості, що виявляються в ході розвідки, повинні бути достовірними.
Тому необхідно зіставлення відомостей, що надходять з різних джерел. Розвідка
повинна проводитись своєчасно для того, щоб вчасно провести необхідні
протиепідемічні заходи. Важливою вимогою до проведення санітарно-
епідеміологічної розвідки є її спадкоємність. При проведенні розвідки
вищестоящими ланками медичної служби необхідно використовувати відомості,
здобуті нижчестоящими ланками. Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна бути
цілеспрямованою. Необхідно одержання, розширення і поглиблення відомостей,
насамперед у відповідності з результатами аналізу санітарно-епідеміологічної та
особливостями оперативно-тактичної обстановки. У першу чергу необхідно
забезпечити в протиепідемічному відношенні основні угруповання військ. Санітарно-
епідеміологічна розвідка повинна бути дієвою. Вже в ході розвідки повинні
проводитися можливі і необхідні заходи (позначення або локалізація виявленого
епідемічного вогнища). І, нарешті, санітарно-епідеміологічна розвідка повинна бути
ешелонованою залежно від сил і засобів військового ланки військово-медичної
служби та фахівців санітарно-епідеміологічних установ армії і фронту.
Весь обсяг заходів проводиться відповідно до рішення начальника медичної
служби, який організував санітарно-епідеміологічну розвідку.
Основними методами санітарно-епідеміологічної розвідки є обхід, огляд,
опитування. Виробляється безпосереднє обстеження районів та окремих об'єктів,
отримання даних від медичних працівників та місцевих органів влади, опитування
місцевих жителів. При необхідності і наявності можливостей здійснюється взяття
проб і проведення лабораторних досліджень.
Для отримання безперервних відомостей про зміни санітарно-епідемічного
стану району, відведеного для розміщення військ, медичний начальник організовує
санітарно-епідеміологічний нагляд. Санітарно-епідеміологічний нагляд проводиться з
метою безперервного вивчення санітарно-епідемічного стану районів дій
(розташування) частини. Воно полягає в безперервному обстеженні об'єктів або
населених пунктів. При цьому вносяться доповнення і зміни в оцінку санітарно-
епідемічного стану військ і районів їх розміщення.
Оцінка санітарно-епідемічного стану дається окремо для військової частини та
району (території) її розташування і здійснюється на основі даних інфекційної
захворюваності особового складу, санітарно-гігієнічного стану території, результатів
санітарно-епідеміологічної та біологічної розвідки, а також санітарно-
епідеміологічного спостереження.
Санітарно-епідемічний стан частини та району її дій (розташування)
може бути: благополучним, нестійким, неблагополучним і надзвичайним.
Санітарно-епідемічний стан частини вважається благополучним, якщо:
- відсутні гострозаразні захворювання;
- є поодинокі інфекційні захворювання серед особового складу (крім тих, що
раніше не спостерігалися в даній місцевості) при задовільному санітарно-гігієнічному
стані частини;
- санітарно-епідемічний стан району дій (розташування) військ благополучний;
- противник не застосовував по військах біологічної зброї.
Санітарно-епідемічний стан району дій (розташування) частини вважається
благополучним, якщо:
- відсутні гострозаразні захворювання серед населення;
- є поодинокі інфекційні захворювання серед населення і відсутні умови для їх
подальшого поширення;
- санітарно-гігієнічний стан району дій (розташування) задовільний;
- епізоотична обстановка не представляє небезпеки для військ;
- противник не застосовував по району дії (розташування) військ біологічної
зброї.
При благополучному санітарно-епідемічному стану частини та району її дій
(розташування) проводяться планові протиепідемічні заходи силами медичної служби
частини.
Санітарно-епідемічний стан частини вважається нестійким, якщо:
- з'явилися поодинокі, що не спостерігалися раніше, інфекційні захворювання;
- є зростання інфекційної захворюваності;
- є групові інфекційні захворювання без тенденції до подальшого поширення
при задовільному санітарно-гігієнічному стані частини:
- санітарно-епідемічний стан району дій (розташування) частини нестійкий або
неблагополучний;
- санітарно-гігієнічний стан частини незадовільний.
Санітарно-епідемічний стан району дій (розташування) частини
вважається нестійким, якщо:
- виникли групові інфекційні захворювання серед населення, що не
спостерігалися раніше;
- є епізоотичні вогнища зоонозних інфекцій, які становлять загрозу занесення їх
у війська;
- санітарно-гігієнічний стан району дій (розташування) військ незадовільний;
- війська розташовуються поблизу великих епідемічних вогнищ або вогнища
біологічного зараження.
Про нестійкий санітарно-епідемічний стан частини та району дій
(розташування) начальник медичної служби частини доповідає командирові і
вищестоящому начальнику медичної служби, подає пропозиції про необхідні
додаткові заходи, бере участь у їх виконанні і здійснює контроль.
Санітарно-епідемічний стан частини вважається неблагополучним, якщо:
- серед особового складу з'явилися групові інфекційні захворювання і є умови
для їх подальшого поширення;
- противник застосував біологічну зброю, що не включає збудників ОНІ.
вважається неблагополучним, якщо:
- наростає кількість інфекційних захворювань (епідемічний спалах) серед
місцевого населення і є умови для їх подальшого поширення;
- виявлено поодинокі захворювання ОНІ.
Неблагополучний санітарно-епідемічний стан частини або району
оголошуються наказом командуючого об'єднанням. У частині, як правило,
встановлюється режим обсервації. Для проведення протиепідемічних заходів
залучаються протиепідемічні сили і засоби з'єднання і об'єднання.
Санітарно-епідемічний стан частини вважається надзвичайним, якщо:
- наростає число інфекційних хворих серед особового складу в короткий
термін, що призводить до втрати боєздатності частини;
- реєструються повторні випадки захворювань ОНІ;
- встановлено факт застосування противником по військовій частині
біологічної зброї у вигляді рецептур збудників ОНІ.
вважається надзвичайним, якщо:
- серед місцевого населення є групові захворювання ОНІ або широко поширені
інші небезпечні для військ інфекційні захворювання;
- по району дій (розташування) частини в якості біологічної зброї застосовані
збудники ОНІ;
- активізувалися природні вогнища чуми і з'явилися захворювання цією
інфекцією серед населення.
Надзвичайний санітарно-епідемічний стан частини оголошується наказом
командуючого фронтом. У частині встановлюється карантин. Для проведення
протиепідемічних заходів начальником медичної служби об'єднання в частину
направляються необхідні протиепідемічні сили і засоби.
Райони з надзвичайних санітарно-епідемічним станом для розміщення військ,
як правило, не використовуються. При необхідності займати такі райони за умовами
бойової обстановки, вживаються наступні заходи:
- війська розташовуються поза населеними пунктами і повністю
виключається контакт особового складу з місцевим населенням;
- медичною службою фронту проводиться комплекс заходів щодо
ліквідації виявлених епідемічних осередків.
67. Організація санітарно-епідеміологічної розвідки у вій ськах.

-66 питання
68. Вимоги до санітарно-епідеміологічної розвідки.

Основні вимоги, що ставляться до санітарно-епідеміологічної розвідки:
безперервність; своєчасність; достовірність; спадкоємність; цілеспрямованість;
дієвість; ешелонування.
Санітарно-епідеміологічна розвідка в умовах мінливої обстановки повинна
проводиться безперервно, оскільки потрібна постійна обізнаність про медичну
обстановку. Відомості, що виявляються в ході розвідки, повинні бути достовірними.
Тому необхідно зіставлення відомостей, що надходять з різних джерел. Розвідка
повинна проводитись своєчасно для того, щоб вчасно провести необхідні
протиепідемічні заходи. Важливою вимогою до проведення санітарно-
епідеміологічної розвідки є її спадкоємність. При проведенні розвідки
вищестоящими ланками медичної служби необхідно використовувати відомості,
здобуті нижчестоящими ланками. Санітарно-епідеміологічна розвідка повинна бути
цілеспрямованою. Необхідно одержання, розширення і поглиблення відомостей,
насамперед у відповідності з результатами аналізу санітарно-епідеміологічної та
особливостями оперативно-тактичної обстановки. У першу чергу необхідно
забезпечити в протиепідемічному відношенні основні угруповання військ. Санітарно-
епідеміологічна розвідка повинна бути дієвою. Вже в ході розвідки повинні
проводитися можливі і необхідні заходи (позначення або локалізація виявленого
епідемічного вогнища). І, нарешті, санітарно-епідеміологічна розвідка повинна бути
ешелонованою залежно від сил і засобів військового ланки військово-медичної
служби та фахівців санітарно-епідеміологічних установ армії і фронту.
Весь обсяг заходів проводиться відповідно до рішення начальника медичної
служби, який організував санітарно-епідеміологічну розвідку.
Основними методами санітарно-епідеміологічної розвідки є обхід, огляд,
опитування. Виробляється безпосереднє обстеження районів та окремих об'єктів,
отримання даних від медичних працівників та місцевих органів влади, опитування
місцевих жителів. При необхідності і наявності можливостей здійснюється взяття
проб і проведення лабораторних досліджень.
Для отримання безперервних відомостей про зміни санітарно-епідемічного
стану району, відведеного для розміщення військ, медичний начальник організовує
санітарно-епідеміологічний нагляд. Санітарно-епідеміологічний нагляд проводиться з
метою безперервного вивчення санітарно-епідемічного стану районів дій
(розташування) частини. Воно полягає в безперервному обстеженні об'єктів або
населених пунктів. При цьому вносяться доповнення і зміни в оцінку санітарно-
епідемічного стану військ і районів їх розміщення.
Оцінка санітарно-епідемічного стану дається окремо для військової частини та

району (території) її розташування і здійснюється на основі даних інфекційної
захворюваності особового складу, санітарно-гігієнічного стану території, результатів
санітарно-епідеміологічної та біологічної розвідки, а також санітарно-
епідеміологічного спостереження.
69. Особливості введення протиепідемічних заходів (обсервація,

карантин) залежно від оцінки санітарно-епідемічного стану.
Ізоляційні заходи (обсервація, карантин) передбачають особливий режим
поведінки особового складу, пов'язаного з обмеженнями його переміщення і
пересування з метою попередження заносу інфекцій у війська, локалізації та
ліквідації виниклих епідемічних осередків та попередження виносу інфекції з військ.
Характер режимно-обмежувальних заходів визначається епідеміологічними
особливостями інфекції і конкретними умовами обстановки, пов'язаної з бойовою
підготовкою або бойовою діяльністю частини.
Умовно виділяють три категорії режимно-обмежувальних заходів, що
відрізняються за обсягом і строгості їх проведення: посилений медичний нагляд,
обсервація і карантин.
Посилений медичний нагляд - обмежувальні заходи, спрямовані на активне
виявлення інфекційних хворих серед особового складу частини з наступною
ізоляцією та госпіталізацією виявлених хворих. Проводиться шляхом опитування та
обстеження (термометрія, лабораторні аналізи і огляд) поранених і хворих на етапах
медичної евакуації, а також особового складу безпосередньо в підрозділах або
окремих груп військовослужбовців, які прибувають на доукомплектування або після
виконання службового завдання. Посилений медичний нагляд вводиться рішенням
начальника медичної служби при оцінці санітарно-епідемічного стану частини
(з'єднання) і (або) району їх дії як нестійкого.
Обсервація - це система ізоляційно-обмежувальних, лікувально-
профілактичних і спеціальних санітарно-протиепідемічних заходів, спрямованих на
попередження розповсюдження захворювань. Обсервація передбачає, крім
посиленого медичного спостереження, обмеження переміщення і пересування
особового складу, але без шкоди для бойової діяльності частини. Цей режим
вводиться командиром за поданням начальника медичної служби при оцінці
санітарно-епідемічного стану частини (з'єднання) і (або) району їх дії як
неблагополучного. Ступінь і характер обмежень визначаються епідеміологічними
особливостями інфекції і конкретними умовами обстановки. При епідемічному
неблагополуччі в районі дії частини, коли ставиться завдання попередити занесення
інфекції в частину, забороняється контакт особового складу з епідемічними
вогнищами, використання води і харчових продуктів без контролю медичної служби.
Вживаються заходи щодо можливого обмеження контакту обсервованих частин з
особовим складом сусідніх частин і цивільним населенням, щодо обмеження в'їзду і
виїзду з обсервованої частини і транзитного проїзду через неї. У частині проводяться
спеціальні лікувально-профілактичні та санітарно-протиепідемічні заходи.
Термін обсервації визначають тривалістю максимального інкубаційного
періоду виявленого інфекційного захворювання. Його обчислюють з моменту ізоляції
останнього хворого і закінчення дезінфекції у вогнищі зараження.
У разі якщо розпізнано застосування біологічної зброї або має місце епідемія
висококонтагіозного захворювання, що швидко розповсюджується, тоді замість
обсервації встановлюється карантин.
Карантин - це система строгих режимно-обмежувальних та протиепідемічних
заходів, спрямованих на повну ізоляцію особового складу, припинення інфекційних
захворювань в епідемічному осередку, що забезпечується озброєною охороною.
Карантин вводиться наказом командувача військами армії (фронту) за поданням
відповідного начальника медичної служби при оцінці санітарно-епідемічного стану
військ і району їх дії як надзвичайного.
У кожному окремому випадку при карантині проводяться заходи, які
визначаються епідеміологічними особливостями конкретної інфекції і своєрідністю
епідемічного вогнища.
Навколо частини, що знаходиться в умовах карантину, виставляється озброєна
охорона. Для забезпечення відповідних режимно-обмежувальних заходів
організовується комендантська служба.
Для обмеження подальшого поширення інфекції особовий склад в умовах
карантину розміщується окремими групами по підрозділах. Цей захід сприяє
швидкому вивільненню тих ізольованих груп, в яких по закінченню максимального
інкубаційного періоду не виникає нових захворювань. Тривалість терміну карантину
визначається також, як і термін обсервації.
При встановленні карантину передбачається проведення наступних заходів:
- заборона виїзду з частини і в'їзду в неї, припинення звільнень і відряджень,
припинення прийому поповнення та переводу військовослужбовців в інші частини;
- посилення медичного спостереження за особовим складом з обов'язковим
опитуванням, термометрією що контактували з хворими;
- виявлення хворих або підозрілих на захворювання, їх ізоляція та обстеження
лабораторними методами у військово-медичній лабораторії з подальшою евакуацією
в військово-польовий інфекційний госпіталь (ВПІГ) або ВПІГ ОНІ спеціальним
транспортом;
- проведення спеціальних лікувально-профілактичних та протиепідемічних
заходів.
Частини, виведені в режим карантину, забезпечуються медикаментами,
продовольством та майном через перевантажувальні майданчики та передавальні
пункти.
Для проведення при карантині протиепідемічних заходів, визначених
епідеміологічними особливостями інфекції, виділяються фахівці з санітарно-
епідеміологічних і лікувальних установ. Залежно від обстановки формуються групи
фахівців, що забезпечують ізоляційно-лікувальне, дезінфекційне та лабораторне
обслуговування, а також проведення щеплень та екстреної профілактики.
70. Заходи екстреної (загальної і специфічної) профілактики при
загрозі біотерористичної атаки
Екстрена і специфічна профілактика належить до карантинних заходів, які проводяться
працівниками лікувально-профілактичних установ за територіальним принципом різних служб і
відомств, залучаючи для цього необхідні сили і виділяючи кошти.
Екстрена профілактика - це комплекс медичних заходів, направлених на швидке
попередження інфекційних захворювань серед населення при підозрі на зараження і при природному
перебігу епідемічного процесу. В основі заходів щодо екстреної профілактики лежить використання
антибіотиків і інших лікарських препаратів, які мають етіотропну дію.
Для надійного захисту населення екстрена профілактика повинна проводитися негайно при
появі серед постраждалих контингентів випадків, що мають тенденцію до розповсюдження
інфекційних захворювань.
Екстрена профілактика в епідемічних вогнищах підрозділяється на загальну і спеціальну.
Загальна екстрена профілактика проводиться до встановлення виду збудника, що
спричинив інфекційне захворювання.
Спеціальна екстрена профілактика проводиться після встановлення виду мікроорганізму,
його антибіотикочутливості і підтвердження клінічного діагнозу в інфекційних хворих.
Як засоби загальної екстреної профілактики використовуються антибіотики і хіміопрепарати
широкого спектру дії, активні відносно всіх або більшості збудників інфекційних захворювань.
Тривалість курсу загальної екстреної профілактики визначається часом, необхідним для виявлення,
ідентифікації і визначення чутливості збудника до антибіотиків і складає в середньому 2-5 діб.
Тривалість курсу профілактики може бути скорочена до 2-3 діб за наявності результатів специфічної
індикації. Для проведення загальної екстреної профілактики в епідемічному вогнищі може бути
використаний один з 4-х антибіотиків широкого спектру дії: доксициклин, рифампицин, тетрациклін,
сульфатон. Основним препаратом є доксициклин. Інші препарати є резервними засобами.
У загальній системі попереджувальних і протиепідемічних заходів, що проводяться серед
населення, велике місце займають щеплення, особливо в умовах стихійних лих, землетрусу, повеней і
інших природних явищ. Проте вакцинопрофілактику можна проводити при керованих інфекціях
(дифтерія і ін.) в епідемічних вогнищах природно-вогнищевих, екзотичних і особливо небезпечних
інфекцій.
Для проведення масових щеплень охорона здоров'я формує бригади, які проводять щеплення,
співробітники яких повинні бути навчені правилам підготовки і експлуатації технічних засобів
(приладів) і методам імунізації.
Щеплення здійснюються в будь-які терміни, коли в них виникає необхідність. Щеплення
проводяться проти тих захворювань, загроза розповсюдження яких виникла. Тому при плануванні
тих або інших протиепідемічних заходів може виникнути потреба залежно від обстановки, що
склалася в районі катастроф, в проведенні додаткових до планових щеплень проти різних
Осередок комбінованого ураження — це територія, у межах якої в результаті одночасного

або послідовного впливу двох чи більше видів зброї масового ураження, а також інших засобів
нападу противника виникли масові комбіновані ураження людей, сільськогосподарських тварин,
садів, лісових насаджень, руйнування і пошкодження будівель і споруд. Комбіновані ураження
можуть виникнути від дії кількох уражуючих факторів одного виду зброї масового ураження або
поєднання різних видів зброї.
Такий осередок може виникнути і в мирний час при стихійних лихах, аваріях і катастрофах з
одночасним або послідовним впливом на людей, тварин, сільськогосподарські рослини і лісові
насадження кількох уражуючих факторів з комбінованим ураженням. Одночасне або послідовне
ураження людей і тварин може призвести до значного збільшення втрат і значно ускладнити надання
медичної та ветеринарної допомоги, ведення рятувальних робіт, залучення великої кількості сил і
засобів для проведення відповідних робіт. Розвиток і перебіг комбінованих уражень залежатимуть від
послідовності впливу вражуючих чинників, тривалості їх дії, виду, типу СДОР, ОР, ступеня
забруднення радіоактивними речовинами, виду збудників інфекційних захворювань, ступеня надання
медичної допомоги людям і ветеринарної — тваринам.
Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення чинників
біологічного зараження, залежно від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу
адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та
медичних заходів.
Біологічний захист передбачає: своєчасне використання колективних та індивідуальних
засобів захисту; запровадження режимів карантину та обсервації; знезаражування осередку
ураження; необхідне знезаражування людей, тварин тощо; своєчасну локалізацію зони біологічного
ураження; проведення екстреної та специфічної профілактики; додержання протиепідемічного
режиму підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності і
господарювання та населенням.

епідемка військова

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

епідемка військова

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

1. Епідемічний процес, його ланки й рушійні сили.

2. Механізми передачі збудників інфекційних захворювань.

3. Принципи сучасної епідеміологічної класифікації інфекційних хвороб.

4. Класифікація біологічних агентів за категоріями А,В,С.

5. Алгоритм протиепідемічних заходів в епідемічному осередку.

6. Засоби масового ураження: визначення, види, характеристика.

7. Біологічна зброя: визначення, види, характеристика.

8. Класифікація біологічної зброї.

9. Вимоги до біологічної зброї.

10. Властивості біологічної зброї.

11. Способи та засоби застосування біологічних агентів.

12. Ознаки застосування біологічної зброї.

13. Поняття біотероризму. Його основні прояви.

14. Види біологічного тероризму.

15. Агротероризм, основні поняття.

16. Зоотероризм, основні поняття

17. Ентомологічна зброя, основні поняття.

18. Геномна зброя:основні поняття, види, характеристика.

19. Роль генної інженерії у розвитку біотероризму.

20. Чума. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлікту.

21. Туляремія. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конф-лікту.

22. Сибірка.Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлікту.

23. Холера.Етіологія, клініка, діагностика, профілактикав умовах збройного конфлікту.

24. Бруцельоз.Етіологія, клініка, діагностика, профілактика в умовах збройного конфлі-кту.

25. Віспа натуральна. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

29. Жовта лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

30. Лихоманка Денге. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

31. Крим-Конго лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

32. Геморагічна лихоманка з нирковим синдромом. Етіологія, клініка, діагностика,

33. Омська лихоманка. Етіологія, клініка, діагностика, профілактика при загрозі

34. Організація невідкладних протиепідемічних та медичних заходів у військах при загрозі

35. Алгоритм протиепідемічних заходів в епідемічному осередку застосування збудників вірусів.

36. Епідеміологічна характеристика рикетсіозів.

37. Епідемічний висипний тиф: етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.

38. Ендемічний висипний тиф:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.

39. Ку-лихоманка:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, профілактика.

40. Траншейна (волинська) лихоманка:етіологія, патогенез, клініка, діагностика, про-

41. Основні профілактичні заходи при рикетсіозах.

42. Загальна характеристика і класифікація токсинів рослинного і тваринного походження.

43. Природні токсини мікробного походження, що потенційно можуть бути використані як

44. Ботулотоксин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

45. Тетанотоксин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

46. Токсин Staphylococcusaureus: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки,

47. Афлатоксини: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та

49. Тетродотоксин: загальна характеристика сполук, епідеміологічні та клінічні прояви,

50. Рицин: загальна характеристика біологічної токсичної сполуки, епідеміологічні та клінічні

51. Токсини тваринного походження: загальна характеристика, епідеміологічні та кліні-чні

52. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Синдром жовтяниці.

53. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Менінгеальний синдром .

54. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Загальнотоксичний си-ндром

55. Основні клінічні синдроми при інфекційних захворюваннях. Діарейний синдром.

56. Методи клінічної та лабораторна діагностика інфекційних захворювань.

57. Біологічна розвідка, її завдання.

58. Загальна організація та проведення біологічної розвідки у військах.

59. Зміст і організація неспецифічної індикації біологічних засобів.

60. Зміст і організація специфічної індикації біологічних засобів.

62. Методи, етапи і схеми проведення специфічної індикації.

63. Особливості формування епідемічного процесу в військах.

64. Фактори, що впливають на розвиток і прояв епідемічного процесу у воєнний час.

66. Санітарно-епідеміологічна розвідка, її завдання та порядок проведення.

67. Організація санітарно-епідеміологічної розвідки у військах.

68. Вимоги до санітарно-епідеміологічної розвідки.

Епідемічний процес виникає і підтримується тільки за наявності трьох первинних рушійних

1) джерела збудника інфекції;