МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛІСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет ветеринарної медицини
Кафедра паразитології, ветеринарно-санітарної експертизи та зоогігієни

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ
до лабораторних занять з дисципліни
«Паразитологія та інвазійні хвороб тварин» на тему:

«Клінічна та лабораторна діагностика інвазійних

хвороб»

галузь знань 21 «Ветеринарна медицина»

спеціальність 211 «Ветеринарна медицина»
освітній ступінь другий (магістерський) рівень
освітня програма «Ветеринарна медицина»
вид дисципліни обов’язкова компонента

Житомир 2020
Розробники: кандидат ветеринарних наук, доцент Дубова О. А.
кандидат ветеринарних наук, доцент Фещенко Д. В.
кандидат ветеринарних наук, доцент Згозінська О. А.

«УХВАЛЕНО»
Завідувач кафедри паразитології,
ветеринарно-санітарної експертизи
та зоогігієни
_________________ Ю. Ю. Довгій
протокол № __ від _______ 2020 р.

Обговорено та рекомендовано до
затвердження Навчально-
методичною комісією факультету
ветеринарної медицини
протокол № __ від __________ р.
Голова НМК факультету
___________________ Т. Ф. Кот

2
 ЗМІСТ

1. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ

ІНВАЗІЙНИХ ХВОРОБ ТВАРИН (загальні, інструментальні та
функціональні методи обстеження) ................................................................... 4
1.1. Загальні методи дослідження. ...................................................................... 4
1.2. Інструментальні методи клінічного обстеження. ....................................... 7
1.3. Функціональна діагностика .......................................................................... 8
2. ПІДГОТОВКА БІОМАТЕРІАЛУ І РЕАКТИВІВ ТА
ВИГОТОВЛЕННЯ ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ВАРІАТИВНОЇ МІКРОСКОПІЇ.
ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗБУДНИКІВ ІНВАЗІЇ. .................................................... 10
2.1. Загальні положення. ....................................................................................... 10
2.2. Взяття проб фекалій від тварин, консервування і пересилка в
лабораторію............................................................................................................ 11
2.3. Збір, фіксація та пересилка патологічного матеріалу при протозойних
хворобах. ................................................................................................................ 11
2.4. Підготовка біоматеріалу та реактивів, виготовлення препаратів для
варіативної мікроскопії......................................................................................... 12
2.5. Ідентифікація збудників інвазії. ................................................................. 21
3. ПАРАЗИТОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ БІОМАТЕРІАЛІВ
ВІД РІЗНИХ ВИДІВ ТВАРИН .......................................................................... 22
3.1. Методи прижиттєвої діагностики гельмінтозів. ....................................... 22
3.2. Диференційна діагностика диктіокаульозів ............................................. 31
3.3. Метод культивування личинок .................................................................. 31
3.4. Дослідження сечі ......................................................................................... 32
3.5. Дослідження зіскрібків з перианальних складок. .................................... 33
3.6. Дослідження вмісту кон’юнктивальних порожнин ................................. 34
3.7. Дослідження пунктатів та абсцесів............................................................ 34
3.8. Дослідження шкіри ...................................................................................... 35
3.9. Біопсія м’язів ................................................................................................ 36
3.10. Дослідження мокротиння та носових витікань ..................................... 36
3.11. Дослідження вмісту шлунку .................................................................... 37
3.12. Дослідження крові .................................................................................... 37
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА…………………………………………41

3
 1. ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ КЛІНІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ
ІНВАЗІЙНИХ ХВОРОБ ТВАРИН
(загальні, інструментальні та функціональні методи обстеження)

1.1. Загальні методи дослідження.

Особливості проведення клінічної діагностики інвазійних захворювань
тварин зумовлені наступними факторами:
- збільшення питомої ваги стертих (атипових) затяжних форм
інвазійних хвороб;
- збільшення частоти змішаних інвазій та інфекцій бактеріальної та
бактеріально-вірусної природи.
Особливості пов’язані зі змінами усіх 3-х факторів, що приймають
участь в патогенетичному процесі: збудник, макроорганізм, навколишнє
середовище. Значення клінічного дослідження полягає в тому, що воно є
вихідним моментом для проведення лабораторної ідентифікації збудників, а
також для проведення своєчасних та спрямованих протиепізоотичних
профілактичних заходів.
Клінічне дослідження базується на:
- зборі анамнезу (у тому числі й епізоотологічного);
- об’єктивному динамічному обстеженні органів і систем;
- аналізі результатів інструментальних та функціональних обстежень
хворої тварини.

Анамнез хвороби (Anamnesis morbi).

За збору анамнезу необхідно встановити особливості початку
захворювання (гостра, хронічна форма), наявність або відсутність лихоманки
та її тип, а також динаміку перебігу, характер розладів травлення, дихання,
локалізацію болю, порушення роботи органів чуття тощо.
Епізоотологічний анамнез включає в себе наступні відомості: місце,
обставини та умови виникнення зараження; можливі шляхи і способи
передачі заразного початку між тваринами; відомості про можливий контакт
з хворими тваринами або людьми; питання утримання, годівлі, догляду,
експлуатації тварин; наявність укусів комах, поранень, травм, операцій,
проведення гемо- та серотрансфузій, що супроводжувалися порушеннями
шкіри; інформація за перенесені інфекції, профілактичні щеплення
(ускладнення); застосування сироваток або імуноглобулінів,
глюкокортикоїдів, антибактеріальних засобів тощо.
Клінічне обстеження.

4
 Для діагностики хвороби використовують цілий ряд методів. Серед них
виділяють загальні, спеціальні (інструментальні), лабораторні та
функціональні.

Загальні методи клінічного обстеження тварин.

Загальні методи клінічного обстеження тварин поділяються на огляд,
пальпацію, перкусію аускультацію та термометрію.
Огляд (лат. inspectare – дивитись, спостерігати) проводять
неозброєнним оком за гарного освітлення або з застосуванням рефлекторів,
ендоскопічних приладів.
Огляд може бути груповим та індивідуальним, загальним та місцевим,
зовнішнім та внутрішнім.
Груповий огляд проводять за дослідження великої кількості тварин та з
його допомогою виділяють хворих або підозрілих на захворювання особин
для подальшого всебічного обстеження.
Індивідуальний огляд проводять для кожної захворілої тварини.
За загального огляду визначають габітус, стан волосяного покриву,
шкіри, наявність поверхневих ушкоджень, симетричність різних ділянок тіла.
Місцевий огляд дозволяє досліджувати ділянки локалізації
хворобливого процесу і може бути зовнішнім або внутрішнім (за допомогою
освітлювальних приладів).
Пальпація (лат. palpatio – щупання) – метод, заснований на дотику.
Розрізняють поверхневу та глибоку пальпацію.
Поверхневою пальпацією досліджують шкіру, підшкірну клітковину,
м’язи, суглоби, сухожилки, зв’язки.
За допомогою щільного прикладання долоні встановлюють, наприклад,
температуру і вологість тканин, оцінюють стан серцевого поштовху,
наявність відчутних шумів.
Консистенцію і болючість тканин визначають натисканням кінчиками
пальців з зростаючою силою до відповідної реакції тварин.
Поглажуванням долонею встановлюють характер поверхні, а пальцями
визначають форму і цілісність кісток суглобів.
Збиранням шкіри в складку встановлюють її еластичність та виявляють
зони підвищеної больової чутливості.
Глибокою пальпацією досліджують органи черевної та тазової
порожнини за допомогою визначення їх місця розташування, величини,
форми, консистенції, хворобливості. Глибока пальпація може бути
зовнішньою та внутрішньою.
До глибокої пальпації належать:

5
 - проникна, коли натискають пальцями руки або кулаком на черевну
стінку і досліджують певний орган, наприклад, печінку, рубець та ін.;
- бімануальна, тобто двома руками, коли вдається обхопити орган і
визначити його стан (інформативна за дослідження дрібних тварин, лошат і
телят);
- товчкоподібна, коли поштовхи здійснюються з одного боку черевної
стінки, а з іншого боку відчуваються долонею.
Глибоку внутрішню пальпацію проводять у великих тварин через
пряму кишку (ректальне дослідження), щоб отримати дані про стан органів,
що розташовані у тазовій та черевній порожнинах.
Перкусія (лат. percusio – постукування) – метод дослідження для
визначення стану та топографії внутрішніх органів за звуком, що одержаний
при вистукуванні поверхні тіла молоточком або пальцями. Нанесення удару
по поверхні тіла викликає коливальні рухи поверхневих та глибоких тканин,
які сприймаються дослідником як звук.
Розрізняють безпосередню і посередню, а також дигітальну та
інструментальну перкусію.
Безпосередню перкусію проводять кінчиком одного або двох
(вказівного і середнього) пальців, зігнутих в другій фаланзі. Удари наносять
безпосередньо з досліджуваної поверхні. Звук при цьому виникає слабкий і
нечіткий. Тому цей вид перкусії використовують тільки при дослідженні
повітряних порожнин, обмежених кістками (лобові, верхньощелепні пазухи).
Іноді ці порожнини вистукують завдаючи несильні удари обушком
перкуссионного молоточка.
За посередньої перкусії удари наносять не по досліджуваної поверхні, а
на притиснутий до шкіри палець або плессіметр. Звук при цьому виходить
більш гучним і чітким, оскільки складається з удару по пальцю або
плессіметр, з коливань грудної або черевної стінки і стовпа повітря, що
знаходиться в досліджуваному органі.
Посередньою дигітальною перкусією досліджують дрібних тварин і
молодняк. Вказівний або середній палець лівої руки щільно прикладають до
шкіри, а пальцями правої руки наносять уривчасті удари.
Посередню інструментальну перкусію проводять у великих тварин за
допомогою плессіметра і молоточка різних розмірів і форм. Плессіметр
щільно прикладають до досліджуваного ділянці тіла. Молоточок утримують
вказівним і великим пальцем іншої руки не затискаючи кінець рукоятки.
Удари наносять по плессіметр перпендикулярно, при цьому вони повинні
бути парними, короткими і уривчастими.
Аускультація [лат. auscultatio – вислуховування] – метод дослідження
внутрішніх органів шляхом вислуховування та оцінки звуків, що
6
утворюються при їх роботі. Аускультацію слід проводити по можливості в
закритому приміщенні і при повній тиші. Вислуховування здійснюють
безпосередньо вухом або за допомогою спеціальних інструментів.
Посередню аускультацію проводять за допомогою стетоскопів,
фонендоскопів або стетофонендоскопів. Ці інструменти створюють закриту
акустичну систему, завдяки чому звуки сприймаються більш гучними і
виразними. Вислуховування починають з центру проекції органу на
поверхню тіла (при аускультації легені - посередині перкуссионного
трикутника позаду лопатки, серця - у місці найбільшої вираженості
серцевого поштовху), а потім послідовно оцінюють звуки на інших ділянках.
Термометрія (грец. thermos – теплий + metreo – міряю) – метод,
заснований на вимірюванні температури тіла тварини. Термометрія
обов'язкова при дослідженні хворих або підозрілих у захворюванні тварин.
Проводять за допомогою термометрів різної конструкції (ртутних,
електричних, реєструючих інфрачервоне випромінювання тіла).
У ветеринарній практиці використовують в основному максимальний
ветеринарний ртутний термометр зі шкалою розподілу від 34 до 44оС
(медичний має шкалу поділу до 42оС). Їм вимірюють температуру тіла у
тварин в прямій кишці (у птахів – в клоаці) протягом 5–7 хвилин. Після
кожного дослідження термометр необхідно очищати і дезінфікувати.

1.2. Інструментальні методи клінічного обстеження.

Спеціальні (інструментальні) методи вимагають використання різних
приладів. Серед методів цієї групи у ветеринарній практиці найбільш часто
використовують наступні:
- ендоскопія – метод візуального дослідження порожнинних і
трубчастих органів приладами з оптикою і електричним освітленням. Метод
знаходить все більш широке застосування для дослідження тварин, особливо
після появи волоконно-оптичних гнучких ендоскопів.
- зондування – метод дослідження каналів і порожнин спеціальними
гумовими або іншими (пластмасовими, поліхлорвініловими) трубками,
званими зондами. Їх вводять тваринам через ротову порожнину або носові
ходи. Зондами також досліджують ранові канали, свищі, порожнини абсцесів
і т.д. Зондування дозволяє встановити прохідність органу, наявність
сторонніх тіл, а також отримати вміст, наприклад шлунка. У ряді випадків
зонди використовують з лікувальною метою - для вилучення металевих
сторонніх предметів з сітки і рубця у великої рогатої худоби, відновлення
прохідності стравоходу, промивання шлунка.
- катетеризація проводиться спеціальними гнучкими або жорсткими
трубочками – катетерами, виготовленими з різного матеріалу. Так, при
7
дослідженні органів сечовиділення катетеризацією встановлюють
прохідність сечівника, отримують сечу, промивають сечовий міхур і т.д.
- графічні методи передбачають отримання документа, це може бути
графік, фотографія, рентгенограма і т.д.:
А) рінографія (запис струменя повітря, що видихається) і пневмографія
(запис дихальних рухів грудної клітини) дозволяють визначити частоту
дихальних рухів у тварини, їх силу, ритм, що важливо для розпізнавання
задишки.
Б) гастрографія і руменографія використовуються для оцінки моторної
функції відповідно шлунка і рубця.
В) сфігмографія (запис артеріальної пульсової хвилі) важлива для
діагностики аритмій.
Г). електрокардіографія (запис біопотенціалів серця) – оцінюють
функціональний стан серця і розпізнають практично всі види серцевих
аритмій.
Д). фонокардіографія – проводять запис звукових явищ в працюючому
серці.
- рентгенологічні методи засновані на використанні електромагнітних
коливань певної довжини хвилі – рентгенових променів. Залежно від
використовуваного приймача цих променів розрізняють рентгеноскопію
(одержання тіньового зображення ділянки тіла на флюороскопічному екрані)
і рентгенографію (рентгенівське зображення на спеціальній фотоплівці, яка
після проявлення називається рентгенограммой). Існують і різновиди
рентгенографії – флюорографія, електрорентгенографія,
рентгенофотометрія та ін.

1.3. Функціональна діагностика

Функціональна діагностика — це комплекс неінвазивних методів,
тобто таких, які не порушують шкірні покриви. Така діагностика допомагає
оцінити функціональні можливості органів пацієнта. Функціональна
діагностика підходить абсолютно для усіх тварин, незалежно від віку та
наявності захворювань. Її використовують для виявлення патологій на ранніх
стадіях, для виключення захворювань при постановці діагнозу, а також для
контролю процесу лікування.
Усі методи функціональної діагностики в медицині призначені для
виявлення розладів у функціонуванні органів, але не відображують їх
анатомічну структуру (за виключенням ехокардіографії). За потреби
визначити структуру органу необхідно застосовувати інші методики
діагностики, які дозволяють візуалізувати орган або певну анатомічну
ділянку: методи променевої діагностики, зокрема рентгенологічні
8
(флюорографія, рентгенографія, комп'ютерна томографія), ультразвукові
(УЗД); метод магніто-резонансної томографії; радіоізотопну діагностику
(позитрон-емісійна томографія); ендоскопічні (езофагогастродуоденоскопія,
ректороманоскопія, фіброколоноскопія, бронхоскопія, артроскопія) тощо.
Методи функціональної діагностики та методи візуалізації є
взаємодоповнюючими в процесі діагностики та контролю ефективності
лікування.

9
 2. ПІДГОТОВКА БІОМАТЕРІАЛУ І РЕАКТИВІВ ТА
ВИГОТОВЛЕННЯ ПРЕПАРАТІВ ДЛЯ ВАРІАТИВНОЇ
МІКРОСКОПІЇ. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ЗБУДНИКІВ ІНВАЗІЇ.

2.1. Загальні положення.

Важливість якісної лабораторної діагностики інвазійних хвороб
визначається в багатьох випадках складністю їх клінічної, епізоотологічної та
епідеміологічної діагностики. Більшість інвазійних хвороб у людей і тварин
має субклінічний або латентний перебіг. В зв'язку з цим лабораторна
діагностика збудників інвазійних хвороб набуває суттєвого значення.
Якість лабораторної діагностики та рівень виявлення збудників
інвазійних хвороб залежить в першу чергу від ретельного виконання вимог
методів дослідження, правильного відбору біологічного матеріалу для
дослідження, знання шляхів розвитку збудників гельмінтозів і протозоозів та
виділення цих збудників із організму людини і тварин, біоморфологічної
будови яєць і личинок гельмінтів та цист і ооцист одноклітинних організмів.
На результати лабораторних досліджень впливає: неправильний відбір
біологічного матеріалу та порушення правил його консервування,
транспортування і зберігання. Різноманітність збудників інвазійних хвороб,
їх форм паразитування та способів виділення діагностичних стадій визначає
достатньо широкий спектр методів лабораторної діагностики.
Методи лабораторної діагностики інвазійних хвороб застосовуються з
метою:
− діагностики;
− контролю ефективності лікування людей і тварин;
− оцінки якості проведення комплексу протипаразитарних заходів;
− виявлення джерел зараження тварин та людей;
− визначення показників екстенсивності та інтенсивності інвазії;
− визначення ступеня забрудненості об'єктів довкілля яйцями і
личинками;
− гельмінтів та цистами і ооцистами патогенних одноклітинних
організмів.
Матеріалом для лабораторних паразитологічних досліджень можуть
бути проби: фекалій, дуоденального вмісту, ректального слизу, сечі, мокроти,
виділення бронхів, крові, зіскрібки шкіри та з перианальної ділянки тіла від
людей і тварин.
Для санітарно-паразитологічних досліджень проби харчових продуктів
для людей і кормів для тварин та змиви або зіскрібки з об'єктів
навколишнього середовища.
10
 2.1. Взяття проб фекалій від тварин, консервування і пересилка в
лабораторію.
Результати гельмінтологічних досліджень часто залежать від якості
відбору та пакування проб фекалій і своєчасної їх доставки в установи
ветеринарної медицини.
Для пакування проб фекалій використовують мішечки й пакети з
цупкого матеріалу. У великих тварин проби екскрементів беруть з прямої
кишки рукою в гумовій рукавичці, у дрібних тварин фекалії слід брати з
прямої кишки середнім і вказівним пальцями в напальчниках. Іноді
допускається взяття проб фекалій з підлоги, якщо вони свіже виділені і
відомо від якої тварини. Від птиці, хутрових звірів, котів та диких хижаків
фекалії збирають з чистої підлоги кліток (групові проби). Від кожної групи
тварин беруть 20–25 проб фекалій, а від однієї тварини 5–10 г екскрементів.
Пакети етикетують і запаковують всі проби в коробку. Разом з фекаліями
надсилають супровідного листа, де визначають мету дослідження і списки
тварин у двох примірниках, в яких вказують назву господарства, вид, номер
або кличку, вік тварин і дату взяття проб фекалій. В теплий період року
проби фекалій необхідно доставити в лабораторію протягом доби, при
температурі нижче 50 (восени і взимку) можна зберігати протягом кількох
днів. З метою запобігання виходу личинок гельмінтів із яєць проби фекалій
можна консервувати:
- розчином миючих засобів («Лотос» 1%, «Екстра» 1,5%) у
співвідношенні до фекалій 5:1. Термін зберігання 2 тижні;
- рідиною Барбагалло (3% розчин формаліну на фізіологічному
розчині). Термін зберігання 2 тижні;
- сумішшю 0,2% водного розчину нітрату натрію (1900 мл), розчину
Люголя (3 г йоду, 10 г йодистого калію, 250 мл води), формаліну (300 мл) і
гліцерину (25 мл). Термін зберігання яєць гельмінтів 6-8 місяців;
- сумішшю гліцерину (5 мл), формаліну (5 мл) і води (100 мл).

2.2. Збір, фіксація та пересилка патологічного матеріалу при

протозойних хворобах.
Мазки крові на піроплазмідози, трипаносомози та інші хвороби
пересилають у твердому упакуванні. Попередньо мазки висушують і
фіксують. Від кожної тварини мазки загортають окремо у чистий папір (але
не фільтрувальний).
Матеріал на трихомоноз, зібраний від корів, абортованих плодів, бугаїв
краще досліджувати в господарстві. При відсутності такої можливості
отриманий матеріал рекомендують поміщати у штучне середовище
11
В. А. Акатова, що виготовлене за таким прописом: до 20 мл водного 2,3%-го
розчину лимоннокислого натрію додають рівний об’єм білка курячого яйця.
Перед споживанням суміш ретельно збовтують, потім по 5 мл розливають у
пробірки і в кожну додають по 1 мл матеріалу, що взятий від тварини для
дослідження. У цьому середовищі при температурі від 3 до 25 трихомонади
залишаються живими 5–35 діб, тоді як в дослідному матеріалі від хворої
тварини вони виживають 1–10 діб.
За еймеріозу курей краще надсилати труп курчати, від дрібної та
великої рогатої худоби – кал, зіскрібки або уражені частини кишечнику. Для
цієї мети відрізають декілька сантиметрів кишки з вмістом і перев’язують
обидва кінці. Від кроля, окрім кишечнику, потрібно посилати і уражену
печінку. Матеріал слід фіксувати у 10%-му розчині формаліну і пересилати у
добре затуленій банці або іншому посуді.
На балантидіоз свиней і гістомоноз птахів дослідження краще
проводити безпосередньо у господарстві, оскільки збудники цих хвороб у
патологічному матеріалі швидко руйнуються.
Кожний патологічний матеріал постачається супровідною запискою, де
вказують вид тварини, стать, кличку або номер, дату відбору матеріалу, мету
направлення до лабораторії, адресу господарства і прізвище лікаря, який
направив матеріали.

2.3. Підготовка біоматеріалу та реактивів, виготовлення

препаратів для варіативної мікроскопії.
Для діагностики протозойних хвороб користуються мікроскопічними
та серологічними методами залежно від виду і локалізації збудника.
Для виявлення піроплазмід, що локалізуються у еритроцитах,
виготовляють тонкі мазки з крові. Кров для виготовлення мазків необхідно
брати до застосування специфічних лікарських засобів з периферичних судин
кінчика вуха (першу краплину) або з вен кінцівок.
Техніка виготовлення тонкого мазка крові.
П і д г о т о в к а с к е л е ц ь. Для приготування мазків не можна
користуватися нерівними, дуже товстими, забарвленими у зелений колір або
з царапинами скельцями.
Скельця повинні бути чистими, рівними, тонкими. Предметні і
шліфувальні скельця миють щіткою теплою мильною водою, насухо
витирають чистим рушником і поміщають у банку з притертим корком у
50%-у суміш спирту з ефіром для зберігання та знежирення. Перед
використанням їх вилучають з банки пінцетом, насухо протирають чистою

12
матерією. При використанні скелець, що були у вжитку, їх слід попередньо
прокип’ятити протягом 15–20 хвилин у воді з додаванням 2% соди.
В з я т т я к р о в і. З місця взяття крові вистригають волосся, шкіру
очищують від бруду вологим ватним тампоном, а потім знежирюють її,
протираючи тампоном, що змочений спиртом і ефіром (порівну) або
бензином, і дають шкірі висохнути. Після цього проводять венепункцію у
випадку взяття крові з вени кінцівки, а якщо кров відбирають з вуха, то
стерильними ножицями роблять зріз зі шкіри з кінчика вуха або прокол
поверхневої вени стерильною голкою від шприца.
Схема відбору венозної крові у тварин

У великої рогатої худоби з яремної вени У коня з яремної вени

У свині з вушної вени

У собаки з підшкірної вени
передпліччя

У курки з яремної вени

У собаки з безіменної вени гомілки

13
 У кроля з вушної вени У лабораторний тварин з
хвостової вени
Рис. 1. Правила відбору венозної крові у тварин для проведення
лабораторного дослідження

Предметне скло лівою рукою беруть за короткі ребра і ним знімають

краплю, що виступила, на правий край скла, після цього шліфоване скло,
тримаючи під кутом 45, підводять до краплі з лівого боку і стикаються з
нею. Коли крапля крові розподілиться за ребром шліфованого скла, його
рухають помірно швидко вліво за предметним склом, поки не закінчиться вся
крапля крові (рис. 2).

Рис. 2. Виготовлення мазка крові з вуха тварини.

Краплю крові слід брати величиною з просяне зерно, діаметром не

більше 2 мм. Добрий мазок крові вужчий за предметне скло, рівний, тонкий і
закінчується у вигляді бахроми. При огляді на світло він відливає кольорами
райдуги.
Щоб виготовити гарний мазок, потрібно мати навик. Від одної хворої
тварини зазвичай беруть 3–4 мазка. Для виготовлення кожного мазка

14
використовують нове шліфоване скло (або інший його край) і свіжу крапля
крові.
Після взяття мазка місце взяття змащують настоянкою йоду і затуляють
ватою.
Виготовлені мазки підсушують на повітрі протягом 10 хвилин. При
цьому їх слід оберігати від прямих сонячних променів, пилу, дощу та мух.
З внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок) свіжих трупів тварин
виготовляють мазки-відбитки (кляч-препарати).
Від трупів, що полежали, мазки краще виготовляти з судин вінчику
вуха і кінчика хвоста, оскільки в літній час гемоспорідії у внутрішніх органах
лізуються вже через 4–6 годин після смерті тварини.
На висушеному мазку в товстій його частині голкою або простим
олівцем роблять надпис, що означає дату і місце взяття крові, а також вид, №
або кличку тварини.
На рис. 3 представлені вдалі та невдалі мазки.

Рис. 3. Вдалі та невдалі мазки: а – вдалий мазок; б – невдалий –

крапля крові дуже велика; в – невдалий мазок – взято надто широке скло
для розмазування; г – невдалий мазок з просвітами – скло погано
знежирене.

У холодну пору року мазки слід оберігати від впливу парів вологи, що
осаджуються на поверхні мазку і гемолізують еритроцити. Тому скельця
попередньо рекомендують прогрівати на кришці стерилізатора або іншого
посуду з гарячою водою. Готовий мазок також висушують на теплій
поверхні, після чого його загортають у папір і поміщають у тепло. Гемоліз
може відбутися і в тих випадках якщо виготовлені мазки затискають у руці.
Д о с л і д ж е н н я м а т е р і а л у з л і м ф а т и ч н и х в у з л і в.

15
 Даний метод застосовують у великої рогатої худоби при підозрі на
тейлеріоз. Для пункції звичайно використовують поверхневий лімфатичний
вузол. Його фіксують, операційне поле вистригають, обробляють,
дезінфікують. Після цього в глибину вузла вводять стерильну голку, що
надягнута на шприц. Поршень шприца відтягують і всмоктують в голку
лімфу. З отриманого пунктату роблять тонкі мазки, які висушують, фіксують,
фарбують і досліджують під імерсійною системою мікроскопу.

Рис. 4. Топографія поверхневих лімфатичних вузлів великої рогатої худоба

Ф и к с а ц і я м а з к і в. Висушені мазки фіксують протягом 3 хвилин

у чистому метиловому спирті, або протягом 10–30 хвилин у 95%-му
ректифікованому спирті, або у суміші спирту і ефіру (1:1) протягом 10–15
хвилин. Для фіксації мазки поміщають у склянку зі спиртом або наливають
5–10 крапель фіксуючої рідини на поверхню мазка до випаровування.
Вилучений зі спирту мазок ставлять вертикально на фільтрувальний папір на
декілька хвилин для просихання.
Забарвлення тонких мазків. При мікроскопічній діагностиці збудників
протозойних хвороб звичайно користуються забарвленням за методом
Романовського. Перевага його полягає в тому, що цитоплазма, ядро, джутики
сприймають забарвлення диференційовано, тобто забарвлюються по-різному.
М е т о д Р о м а н о в с ь к о г о. У наш час у заводському масштабі
виготовляється фарба “азур-еозин за Романовським” (фарба Гімза). Для
робочого розчину беруть 1–3 краплі фарби на 1 мл води, причому
виготовляють його безпосередньо перед вживанням. Для розведення
основного розчину фарби використовують дистильовану воду, а також
прокип’ячену і профільтровану снігову, дощову та проточну,тільки
нейтральної та слабо лужної реакції, яку перевіряють гематоксиліном. До
пробірки наливають 4–5 мл води і кладуть в неї декілька кришталиків
гематоксиліну. Якщо фіолетове забарвлення з’явиться раніше 1 хвилини –
вода лужна, а якщо через 6 хвилин – вода кисла. Лужну воду нейтралізують
1%-им розчином оцтової кислоти, а кислу – 1% розчином вуглекислої соди.
16
 Фарбу розводять завжди в одному й тому самому чистому посуді
(мензурці, градуйованому циліндрі). Основний розчин вносять у певний
об’єм води лише краплями, при безперервному легкому обертанні рідини у
судині: грубе її струшування і приливання одразу ж великої порції фарби
веде до випадіння її у осад. Тому при забарвленні розчин фарби наносять не
на препарат, а підшаровують під нього, для чого препарати укладають у
плоский лабораторний посуд на спеціальні скляні палички мазком донизу.
Тривалість забарвлення варіює від 20 хвилини до 1 години і залежить від
якості фарби, температури розчину і свіжості мазків.
Після забарвлення мазки добре промивають водою (краще
дистильованою), висушують і проглядають під мікроскопом.
При відсутності фарби Романовського можна користуватися іншими.
М е т о д Н о х т а – забарвлення азур-еозином. Суху фарбу, кожну
окремо, розчиняють 1:1000 у дистильованій воді і зберігають у жовтих
склянках. Для приготування робочого розчину беруть одну частину розчину
еозину, 2 частини азуру і 3 частини води. Залежно від марки еозину
співвідношення окремих розчинів може змінюватись. Тривалість забарвлення
– біля 1 години.

М е т о д Щ у р е н к о в о ї т а М е ж а н с ь к о ї. Готують два
основних розчина:
1) Метиленової сині 1 г, кип’яченої води 65 мл.
2) Марганцевокислого калію 1,5 г, кип’яченої води 75 мл.
Обидва розчини зливають разом у колбу (другий приливають до
першого), поміщають її у киплячу водяну баню і витримують в ній 40 хвилин
(рахуючи з моменту відновлення кипіння води, яке припинялося від
занурення в неї колби). Розчин, коли він захолоне, фільтрують. Це буде
основний розчин А.
Робочий розчин № 1:
- розчину А – 1 частина;
- підкисленої кип’яченої води – 2 частини (підкислену воду
готують, додаючи до 200 мл кип’яченої води 15 крапель 10% НСІ).
Робочий розчин № 2:
- еозину водорозчинного – 0,5 г;
- води кип’яченої – 500 мл.

Фіксований звичайним способом мазок занурюють у розчин № 2 на 15–

20 с, прополіскують водою, занурюють у розчин № 1 на 25–50 с, обмивають
водою, висушують і проглядають під мікроскопом.

17
 М е т о д М о ш к о в с ь к о г о. Основні розчини:
1) Метиленової сині 1г, бури 2,5 г, води 100 мл. Суміш кип’ятять,
охолоджують, фільтрують, розводять у 8–10 разів.
2) 5–10%-й водний розчин таніну фільтрують, додають декілька
кристалів тимолу або камфори (проти плісняви).
Препарат, що зафіксований звичайним способом, занурюють у перший
розчин на 5–10 с, промивають у воді, потім на 2–5 с занурюють у розчин
таніну і знову промивають.

Виготовлення товстої краплі.

Краплю крові з судин вушної раковини або з вени тварини поміщають
на знежирене предметне скло і іншим склом розмазують її товстим шаром.
Потім препарат висушують під скляним ковпаком або у термостаті.

Рис. 5. Препарати «тонкої» та «товстої» краплі на одному склі.

З а б а р в л е н н я т о в с т о ї к р а п л і к р о в і. На нефіксований
мазок наносять фарбу (1%-го розчину метиленової сині 4 частини, 1%-го
розчину фуксину на 50%-му спирті 1 частина, дистильованої води 40 частин)
і тримають 15 хвилин. Потім фарбу обережно змивають водою, а мазок
сушать. При даному методі забарвлення еритроцити розчиняються, а
паразити залишаються на склі.

Приготування розчавленої краплі.

Цим методом користуються для поглядання найпростіших у живому
стані (трипаносом, трихомонад, балантидій та ін.).

18
 Рис. 6. Приготування препарату «розчавленої краплі»

При трипаносомозі краплю крові від дослідної тварини наносять на

предметне скло і накривають покривним. Кров повинна розподілитися
тонким рівномірним шаром, але не виходити за край покривного скла.
Подібним чином готують розчавлену краплю з витіків статевих шляхів
корів, навколоплідної рідини, вмістимого шлунку та інших порожнин плоду,
у бугаїв – змиву секрету міхурцевих залоз, препуцію, сперми, а також крапля
з культури, у якій вирощували трихомонад, при діагностиці трихоманозу
великої рогатої худоби.
Для виявлення балантидій матеріалом для досліджень служать свіжі
фекалії.
При тривалому дослідженні краї покривного скла доцільно обводити
вазеліном, щоб попередити випаровування рідини і висихання
досліджуваного об’єкту.
Розчавлену крапля проглядають без забарвлення і під сухою системою
мікроскопу, у затемненому полі.

Для діагностики гельмінтозів використовують різний патологічний

матеріал. Більшість гельмінтів оселяється у шлунково-кишковому тракті
тварин. Яйця вони відкладають безпосередньо у його вміст. Яйця, а також
19
самі гельмінти або відторгнені від них частини виділяються з фекаліями. Їх
виявляють у копрологічних дослідженнях. У деяких гельмінтів, що
паразитують у інших органах (печінка, підшлункова залоза, легені), яйця і
личинки також надходять у кишечник і виділяються зовні з фекаліями.
Гельмінтокопрологічні дослідження включають методи
гельмінтоскопії, гельмінтоовоскопії та гельмінтолярвоскопії. Усі методи
наведені у розділі методик.
Для проведення акарологічних досліджень готують зіскрібки зі шкіри.
На тілі тварини необхідно знайти місця, підозрілі на ураження кліщами –
сверблячку, розчісування місць, що сверблять, скуйовджену шерсть,
безшерстні місця, лущення шкіри, потовщення і вкриті грубими, товстими
кірками, вузликові потовщення, втрату еластичності шкіри.

Рис. 7. Виготовлення зіскрібку з шкіри тварини

Щоб виявити нашкірників і свербунових кліщів зішкрібають зі свіжих

непотовщених вогнищ ураження (не менше, ніж з 2–3 місць) на межі між
ураженою і здоровою шкірою, а для виявлення шкіроїдів - у центрі ураження.
Кліщі можут ь бути екто- і ендопаразитичними, тому зішкрібати слід
скальпелем, глибоко, обсягом не менше 0,5 см до появи слідів крові. Проби
зішкрібають на підставлену чашку Петрі, предметне скло або кусень
щільного паперу. Якщо дослідження здійснюють не одразу, то пробу
переносять у пробірку (всередину кладуть етикетку), закривають гумовим
корком. Досліджують протягом 1-2 днів на наявність кліщів, їх яєць, личинок
і німф. Існує дві групи методів виявлення рухливих (живих) або нерухливих
(мертвих) кліщів.

20
 Ентомологічні дослідження грунтуються на зборі та ідентифікації
комах, підрахунку інтенсивності інвазії. Оскільки комахи мають
макроскопічні розміри, особливої підготовки матеріал не потребує.
Для діагностики захворювань, що спричиняються личинками оводів,
проводять збір личинок з зони патологічного процесу, а далі здійснюють їх
видову типізацію.
Діагностика сифонаптерозів та сифункулятозів проводиться завдяки
ідентифікації комах за допомогою мікроскопу або лупи. Комах відбирають за
проведення зіскрібків шкіри або відловлювання на тварині (блохи).
За відсутності комах на тілі тварини інколи проводять ідентифікацію їх
наявності за продуктами їх життєдіяльності. Так, за блошивої інвазії у тварин
на тілі часто можна виявити фекалії бліх між волоссям. Для встановлення, чи
ці утворення є дійсно фекаліями, а не лусками або сміттям, проводять
вологий паперовий тест Маккензі. Для його виконання беруть листок білого
фільтрувального паперу, який зволожують водою. Щільною розчіскою
вичісують шерсть на папір. Матеріал розподіляють на папері, щоб часточки
мали контакт з вологою поверхнею. Якщо це фекалії бліх, то вони залишають
на папері краплі або плями, що розпливаються червоним кольором.

Рис. 8. Паперовий тест Маккензі на виявлення фекалій бліх

2.4. Ідентифікація збудників інвазії.

Оскільки паразити є зоологічними об’єктами, то їх ідентифікація
проводиться за допомогою відповідних визначників та атласів. За підставу
беруть певний таксономічний підрозділ, а далі звужують пошук залежно від
встановлених морфологічних критеріїв об’єкту.

21
 3. ПАРАЗИТОЛОГІЧНІ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
БІОМАТЕРІАЛІВ ВІД РІЗНИХ ВИДІВ ТВАРИН

3.1. Методи прижиттєвої діагностики гельмінтозів.

Гельмінтокопрологічне дослідження.
Клінічно гельмінтози у домашніх тварин діагностувати практично не
завжди можливо, оскільки симптоми різних хвороб надзвичайно одноманітні,
без специфічних ознак.
Паразитичні черви уражують найрізноманітніші органи і тканини
тварини. Найбільша частина видів паразитичних червів локалізується у
шлунково-кишковому тракті з його додатковими залозами (печінка,
підшлункова залоза). Часто вони зустрічаються у легенях, м’язах і
кровоносній системі. Заражені тварини виділяють у зовнішнє середовище
величезну кількість яєць і личинок гельмінтів. Гельмінти, що мешкають у
шлунково-кишковому тракті, печінці, бронхах гельмінти виділяють свої яйця
або личинки, які викидаються каловими масами. При ураженні нирок і
сечового міхура яйця виділяються разом з сечею.
Гельмінтоскопія – методи дослідження, спрямовані на виявлення як
самих паразитів, так і їх частин.
Гельмінтоовоскопія – методи виявлення яєць гельмінтів.
Гельмінтоларвоскопія – методи виявлення личинок гельмінтів.

Гельмінтоскопія.
Для виявлення гельмінтів в екскрементах фекалії розмішують з водою і
дають їм відстоятися. Через деякий час верхній шар води зливають, а до
осаду додають свіжу порцію води. Так повторюють декілька разів. Таким
чином видаляється більша частина сторонніх речовин, а в осаді залишаються
паразити і нерозчинні важкі частини фекалій.
Осад досліджують макроскопічно та мікроскопічно.
Макроскопічне дослідження
Промитий осад фекалій знову розбавляють водою.
Невеликими порціями наливають у чорну кюветку і при повільному
погойдуванні продивляються осад.
Виявлених гельмінтів забирають голкою або пензликом та фіксують.
Мікроскопічне дослідження.
Проводять за допомогою штативної лупи (6 – 10-кратне збільшення).

Гельмінтоовоскопія
О б л а д н а н н я:
22
 - мікроскоп біологічний (з нахиленим тубусом);
- предметні скельця;
- чашки Петрі;
- стаканчики скляні або з синтетичного матеріалу з верхнім
діаметром 4 – 5 см;
- фільтраційні сітечки з металевою або капроновою сіткою (з
панчохової тканини), величина сторін ячійок якої повинна бути 0,25 – 0,3 мм;
- скляні палички;
- металеві петлі з діаметром кільця 8 – 10 мм;
- розчини гранульованої або звичайної аміачної селітри щільністю
1,3;
- розчин сірчанокислого цинку щільністю 1,24;
- гліцерин;
- гідрофільний целофан;
- денсиметр для перевірки щільності флотаційного розчину;
- апарат Бермана.

Рис. 9. Деякі предмети з набору для гельмінтокопрологічних

досліджень: 1 – сита; 2 – спринцівки для відсмоктування рідини зі склянок;
3 – лійки з пробірками для методу Бермана-Орлова; 4 – штатив для пробірок
і спринцівок; 5 – скляночки для методу Фюллеборна (75 мл); 6 – циліндр для
промивання скляних паличок і спринцівок; 7 – склянки для методу
послідовного промивання (150 мл); 8 – напівконічні скляночки для спрощеного
методу гельмінтоларвоскопічних досліджень (50 мл).
П р и г о т у в а н н я ф л о т а ц і й н и х р о з ч и н і в.

23
 Найкращою флотаційною здатністю володіють розчини при
температурі 20–22. Перед застосуванням щільність розчину перевіряють за
допомогою денсиметру
При діагностиці гельмінтозів використовують насичені розчини
технічної селітри (гранульованої) або амонія нітрату з щільністю 1,32 (1500 г
на 1 л киплячої води), натрієвої селітри або натрія нітрату з щільністю 1,38
(співвідношення солі з гарячою водою 1:1), або магнія сульфату з щільністю
1,26–1,28 (920 г на 1 л гарячої води), натрія тіосульфата або гіпосульфіту
натрія, щільність якого від 1,38–1,40 (1750 г га 1 л киплячої води).
Розчин сірчанокислого цинку (сульфату цинку) щільністю 1,24 готують
так само, як і перший розчин, але з розрахунку 400 г на 1 л води.
Застосовують для діагностики диктіокаульозів жуйних.

Метод нативного мазка – найпростіший метод

гельмінтоовоскопічного дослідження фекалій.
Техніка:
- невеликий шматочок фекалій беруть скляною або дерев’яною
паличкою та поміщають на предметне скло;
- додають 2–3 краплі суміші рівних частин гліцерину і води;
- ретельно перемішують;
- видаляють тверді частинки;
- накривають покривним скельцем;
- досліджують під мікроскопом.
Замість гліцерину можна взяти краплю звичайної води.
Недолік методу – при слабкій інвазії дає великий відсоток
негативних результатів.
Метод застосовується при дослідженні фекалій на стронгілідоз,
аскаридоз, фасціольоз, трихоцефальоз та ін.

Метод послідовного промивання (метод осадження):

- невелику порцію фекалій (5–10 г) змішують з 10-кратною
кількістю води;
- суміш фільтрують через металеве сито або марлю, відстоюють
протягом 5 хвилин;
- шар рідини зливають, а до осаду додають чисту порцію води і
знову дають відстоятися 5 хвилин;
- повторюють, доки верхній шар рідини не стане прозорим;
- рідину зливають;
- осад досліджують під мікроскопом.

24
 Даним методом користуються при діагностиці фасціольозу та інших
трематодозів (виявляють яйця трематоди).

Рис. 10. Дослідження фекалій за методом послідовного промивання.

Флотаційні методи
М е т о д Ф ю л л е б о р н а:
- 10–20 г фекалій поміщають у банку або скляночку місткістю 100–
200 мл і ретельно розтирають скляною і дерев’яною паличкою у насиченому
розчині повареної солі (в 1 л води розчиняють 400 г солі, нагрівають до
кипіння і фільтрують через вату і марлю; розчин застосовують холодним,
щільність його 1,2); розчин приливають поступово, весь час перемішуючи
фекалії, причому загальна кількість розчину повинна бути приблизно у 20
разів більше кількості фекалій;
- рідину фільтрують через металеве сито і залишають на півгодини
(за цей час яйця спливають на поверхню);

25
 - металевою петлею (діаметр не більше 1 см), зігнутою під прямим
кутом, знімають плівку з поверхні рідини, переносять на предметне скло,
накривають покривним склом;
- досліджують під мікроскопом.

Рис. 11. Петля для зняття плівки з фекалій.

Метод рекомендований для виявлення головним чином яєць круглих

гельмінтів (аскарид, стронгілід, трихоцефалят та ін.) і частково – стьожкових
червів (теній, аноплоцефалід).

Рис. 12. Послідовність маніпуляцій при дослідженні фекалій тварин

за методом Фюллеборна

Метод Н.В. Демидова для діагностики фасціольозу.

- пробу фекалій (від овець 3 г, від ВРХ – 5 г) поміщають у склянку;
- наливають доверху насичений розчин повареної солі;
- ретельно розмішують скляною паличкою для отримання
рівномірної суміші;
26
 - відстоюють 15 – 20 хвилин;
- з поверхні совочком або чайною ложкою видаляють великі частки,
що сплили;
- рідину відсмоктують спринцівкою або обережно зливають,
залишаючи 20 – 30 мл її над осадом;
- до осаду додають воду до повного об’єму склянки і ретельно
розмішують паличкою;
- фільтрують через сито з ячійками 0,25 мм (можна через один шар
марлі);
- рідину зі склянок відсмоктують спринцівкою, залишаючи на дні 15
– 20 мл осаду;
- осад переливають у конічні скляночки, при цьому споліскують
водою великі склянки і знову виливають змив у маленькі;
- суміш відстоюють у конічних скляночках 3 – 5 хвилин, потім
рідину відсмоктують;
- процедуру промивання повторюють декілька разів;
- осад переносять на предметне скло і досліджують.

Метод Дарлінга
Комбінує процедури осадження і флотації:
- фекалії змішують з водою до напіврідкої консистенції;
- центрифугують 3 – 5 хвилин, внаслідок чого яйця осаджуються на
дно;
- рідину з пробірки зливають;
- до осаду додають рідину Дарлінга (гліцерин, змішаний у рівних
частинах з насиченим розчином повареної солі);
- осадок ретельно розмішують і вторинно центрифугують 3 – 5
хвилин; яйця паразитичних червів з осаду спливають на поверхню;
- металевою петлею знімають плівку на предметне скло, накривають
покривним, досліджують під мікроскопом.
Метод Щербовича
Використовують для виявлення яєць з більшою щільністю
(метастронгілід):
- розчиняють 920,0 сірчанокислої магнезії в 1 л гарячої води;
- розчин фільтрують і охолоджують;
- у склянку беруть невелику кількість фекалій, додають воду і
розмішують до отримання рівномірної суміші;
- суміш проціджують через металеве сито у пробірку і
центрифугують 1 – 2 хвилини;

27
 - верхній шар рідини зливають, а до осаду додають отриманий
розчин;
- осад розмішують до отримання суміші і знову центрифугують 1 – 2
хвилини;
- копрологічною петлею знімають верхню плівку з пробірки на
предметне скло, накривають покривним і досліджують під мікроскопом.

Флотація з розчином гранульо ваної або звичайної

аміачної селітри:
- 3 г фекалій кладуть у скляночку;
- заливають невеликою кількістю розчину і ретельно перемішують
паличкою;
- при розмішуванні додають порціями розчин до об’єму 50 мл;
- суміш фільтрують через чисте ситечко в іншу скляночку;
- профільтровану суміш залишають на 10 хвилин;
- металевою петлею знімають 3 – 4 краплі з різних місць і переносять
на предметне скло для мікроскопії (при малому збільшенні).
Метод застосовується для діагностики аскаридозу, трихоцефальозу,
езофагостомозу, стронгілоїдозу, метастронгільозів свиней, неоаскаридозу,
стронгілятозів харчотравного тракту, трихоцефальозу, стронгілоїдозу,
монієзіозу та тізанієзіозу жуйних, параскаридозу, стронгілятозів та
стронгілоїдозу коней, токсаскаридозу та токсокарозу м’ясоїдних.

Метод седиментації з послідовним промиванням .

- 3 г фекалій кладуть у скляночку, заливають невеликою кількістю
води і ретельно розмішують паличкою;
- додають воду порціями до об’єму 50 мл при постійному
помішуванні;
- суміш фільтрують через чисте ситечко у іншу скляночку і залишають
до утворення осаду;
- зливають верхній шар або відсмоктують грушою до осаду, додають
таку само кількість води і повторюють процедуру до тих пір, поки
надосадовий шар не стане прозорим;
- верхній шар зливають;
- осад розливають на предметне скло і мікро скопують з метою
виявлення яєць гельмінтів.
Застосовують для діагностики фасціольозу, парамфістоматозів та
дікроцеліозу жуйних.

Інтенсивність інвазії
28
 Для встановлення інтенсивності інвазії при копрологічних
дослідженнях проводять кількісний підрахунок виявлених яєць в 1 г фекалій.
Вважається, що чим більше виявлено яєць у фекаліях, тим більша кількість
самих гельмінтів є в організмі тварини. Однак суворої залежності не існує,
оскільки яйця гельмінтів нерівномірно розподіляються у фекальних масах.

Метод Столла.
1. У 100-грамову колбочку наливають 56 мл води і відмічають ззовні
на рівні її мениску.
2. Доливають ще 4 мл води і роблять нову відмітку.
3. Воду вививають, а у градуйовану таким чином колбочку наливають
56 мл 0,1 н розчину їдкого натру, додають стільки фекалій, щоб рівень рідини
досягнув відмітку 60 мл (4 см3 фекалій).
4. Всипають 10 – 15 скляних бусинок і все ретельно збовтують.
5. Одразу ж після збовтування градуйованою піпеткою набирають
0,075 або 0,1 мл суміші, вносять її на предметне скло і досліджують під
мікроскопом, підраховуючи число яєць гельмінтів.
6. Для того, щоб встановить кількість яєць множать на 200 (якщо
досліджували 0,075 мл суміші) або на 150 (якщо досліджували 0,1 мл
суміші).

Гельмінтоларвоскопія.
Застосовується для діагностики диктіокаульозів, мюлеріозу та інших
протостронгілізозів, а також стронгілятозів харчо травноготракту жуйних та
стронгілоїдозів різних тварин.

Метод Бермана і Орлова.

Проби фекалій (10 г) поміщають у воронки апарату Бермана на
металевій сітці або загорнутими у шматочки марлі. Попередньо воронки
заливають водою кімнатної температури.

29
 Рис. 13. Апарат Бермана для гельмінтоларвоскопічних досліджень.

Заповнений пробами апарат залишають при кімнатній температурі на

3–6 годин. За цей час личинки диктіокаулюсів виповзають з проби у рідину і
опускаються по трубці на дно пробірки.
Обережно від’єднують гумові трубки і швидким рухом, не струшуючи
осад, зливають рідину з кожної пробірки до осаду (можна відсмоктувати воду
піпеткою). Пробірки ставлять у штатив.
Осад після струшування розливають на предметні скельця і мікро
скопують при малому збільшенні. Личинки нематод рухливі, легко
виявляються.
Замість воронок у апараті Бермана можна використовувати гумові
груши зі зрізаним дном, в які закладають проби. До наконечників
прикріплюють гельмінтологічні пробірки або ж перекривають їх зажимами
Мора.

Спрощена модифікація методу Бермана.

У скляночки з водою кладуть проби, загорнуті у марлеві серветки.
Через 3–6 годин проби виймають, рідину відстоюють 10–15 хвилин,
після чого скляночки нахиляють і з них піпеткою відсмоктують прозорий
шар води, доки не почне всмоктуватися осад.
Краплі осаду піпеткою наносять на предметне скло для мікроскопії.
Якщо осад густий, то в скляночку наливають воду і збовтують, потім
відстоюють 10 хвилин, після чого верхній шар рідини зливають.
Піпетку після взяття кожної проби ретельно промивають водою у двох
банках (воду в банках змінюють після дослідження 50 проб).
Метод седиментації з центрифугуванням (експрес -
методика за Котельниковим).
Проби фекалій (3–5 г) від овець і кіз кладуть у пробірки з водою
температурою 20–22.

30
 Пробірки центрифугують зі швидкістю 1000–1500 об/хв. протягом 2
хвилин.
Проби виймають пінцетом, воду зливають до осаду.
Осад, стряхнувши, виливають на предметне скло і досліджують під
мікроскопом. На наявність личинок диктіокаулюсів, мюлеріусів та інших
протостронгілід.

Метод Вайда.
На предметне або годинникове скло кладуть декілька кульок
свіжовиділених фекалій овець, кіз і додають невелику кількість води
температурою біля 40. Якщо кульки поміщають на предметне скло, то
досить декількох крапель води.
Через 40 хвилин кульки видаляють, а рідину, що залишилася на склі,
досліджують під мікроскопом на наявність личинок нематод.
Методика ефективна за умови, що фекалії щільні.

3.2. Диференційна діагностика диктіокаульозів

У тих випадках, коли в матеріалі, що досліджувався за Берманом,
Вайдом або седиментацією, виявлено личинки різних стронгілят, проводять
диференційну діагностику за вибірковою здатністю живих личинок до
забарвлення.
До осаду (у пробірці або на часовому склі) додають 1–2 краплі 0,1%-го
водного розчину метиленового синього.
Через 20–30 с препарат мікроскопують.
Личинки диктіокаулюсів забарвлюються у бузковий колір. Личинки
інших нематод не забарвлюються.

3.3. Метод культивування личинок

У шлунково-кишковому тракті жуйних і коней паразитують гельмінти
великої кількості родів і видів з підряду Strongylata. Яйця цих гельмінтів за
своїми розмірами і будовою ідентичні, тому гельмінтоовоскопічними
методами можна поставити лише груповий діагноз на стронгілятози.
Диференційно діагностують стронгілят за інвазійними личинками, які мають
характерні для кожного роду і навіть виду морфологічні особливості і
розміри.
Для культивування личинок беруть невелику кількість свіжих фекалій,
поміщають у склянку або банку. Посуд з пробами фекалій закривають
марлею або склом, ставлять у тепле місце або в термостат при 25 - 27 на сім

31
діб або на 10 –12 діб при кімнатній температурі. За цей період фекалії
періодично зволожують водою.
Після культивування фекалії досліджують за методом Бермана.

3.4. Дослідження сечі

Сечу у ветеринарно-гельмінтологічній практиці досліджують рідко,
оскільки небагато гельмінтів паразитують в органах сечової системи.
У нирках та сечовому міхурі локалізуються нематоди декількох видів.
Яйця їх виділяються у зовнішнє середовище з сечею.
Свайник-великан, або Dioctophyma renale, паразитує у нирках собаки,
вовка, свині, норки, куниці, гепарда, пуми, росомахи, тюленя та інших
тварин, а також у людини.
Капілярії видів Capillaria plica та C. mucronata мешкають у сечовому
міхурі собаки, єнотоподібної собаки, песця, соболя, норки, куниці, тхора,
горностаю та лисиці.
Збудники сечостатевого шистосомозу (Shistosoma hematobium,
Orientobilharzia turcestanica) паразитують у кровоносних судинах сечового
міхура, а яйця їх виділяються у зовнішнє середовище з сечею.
У сечі можна виявити яйця гельмінтів інших видів, які, мігруючи
організмом, випадково надходять до сечостатевої системи (аскаридати,
анкілостоматиди тощо).
Для дослідження сечу беруть катетером, дотримуючись правил
перестороги та асептики.
Сечу, яку відібрали до посуду, попередньо проглядають макроскопічно
та з допомогою лупи, оскільки в ній можуть бути нематоди та їх уривки.
Для гельмінтоовоскопічного дослідження сечу розбавляють водою
навпіл та центрифугують 2–3 хвилини. Рідину з центрифужних пробірок
зливають, а осад поміщають на предметне скло та досліджують під
мікроскопом.
За капіляріозу виявляють діжкоподібні яйця, а за диоктофімозу –
еліпсоїдні яйця з темно-коричневою оболонкою, що містить складний
малюнок (рис. 14).

32
 Рис. 14. Яйця гельмінтів, що паразитують у сечовій системі –
Capillaria plica (ліворуч) та Dioctophyme renale (праворуч)

3.5. Дослідження зіскрібків з перианальних складок.

Гельмінтологічне обстеження перианальних складок проводять за
діагностики оксиуратозів у ссавців, зокрема, оксиурозу коней, пассалурозу
кролів, скрябінемозу овець та кіз. Іні дослідження за даних захворювань
малопридатні.
Дослідження мазку.
Проводять гельмінтоскопію зскрібків з параанальних складок.
Маленькою дерев’яною паличкою або лопаточкою, змоченою 50%-м
розчином гліцерину у воді, роблять зіскрібок з параанальних складок, з
внутрішнього боку кореня хвоста і в ділянці промежини коня. Зіскрібок
переносять на предметне скло у 2–3 краплі розчину гліцерину, накривають
покривним склом і досліджують під мікроскопом на наявність яєць оксиурат.
Скотч-тест
Невелику смужку скотчу приклеюють до навколоанальної ділянки з
захопленням розправлених перианальних складок. Різким рухом зривають
скотч, поміщають його в чашку Петрі і в подальшому піддають мікроскопії.

Рис. 15. Яйця Oxyuris equi у зіскрібках з перианальних складок

33
 3.6. Дослідження вмісту кон’юнктивальних порожнин
Під третім повіком, у кон’юнктивальному мішку та вивідних протоках
слізних залоз ссавців та птахів паразитують нематоди – телязії. Вміст та
витіки піддаються дослідженню за підозри на наявність цих паразитів.
Голову тварини міцно фіксує асистент. Ветеринарний фахівець двома
пальцями лівої руки розгортає верхнє та нижнє повіко, а правою рукою
вводить гумовий накінечник спринцьовки, що містить 3%-й розчин борної
кислоти, за третє повіко і сильним струменем вимиває вміст
кон’юнктивального мішку. Рідину, яка витікає, збирають у підставлений під
голову тварини кювет або тацю.
Зібраних нематод забирають препарувально голкою та досліджують під
мікроскопом для уточнення виду.
У вмісті кон’юнктивального мішку також визначають личинок.
Зібраний розчин відстоюють, верхній шар зливають, а нижній
центрифугують. Осад досліджують під мікроскопом.

3.7. Дослідження пунктатів та абсцесів

Пунктати досліджують з метою діагностики онхоцеркозу коней, рідше
ценурозів овець, ехінококозу та альвеококозу різних тварин.
Матеріал для досліджень беруть за допомогою шприца. Шприц та
голки стерилізують звичайним способом.
Попередньо перед взяттям матеріалу у ділянці пункції вистригають
шерсть та шкіру обробляють спиртом або настоянкою йоду. Можна
застосувати анестезію. Голку вводять з мандреном, який вилучають після
пункції. Пунктат переносять на предметне скло та мікроскопують.
Отримані гнійні виділення та вміст пунктату змішують з рівною
кількістю сірчанокислого ефіру і після збовтування центрифугують. Потім
поверхневий шар зливають, а осад поміщають на предметне скло та
мікроскопують. За ехінококозу та ценурозу виявляють уривки ехінококових
та ценурусних міхурів, сколекси та їх гачки.
За онхоцеркозу холки коней, коли є нориці і з них виділяються витіки,
нерідко неозброєним оком виявляють фрагменти нематод у вигляді уривків
білих ниток. Для уточнення діагнозу матеріал беруть тампоном та переносять
на предметне скло дя мікроскопії.
За онхоцеркозу кінцівок роблять пункцію міжкісткового мускулу.
Пункцію здійснюють в ділянці середньої третини міжкісткового мускулу з
латерального боку на передній кінцівці і з медіальної – на задній.
Тварину фіксують, готують місце пункції. Потім роблять пункцію
голко 3 см та вводять 0,5 мл стерильного фізіологічного розчину та відразу

34
відсмоктують введену речовину. Рідину поміщають на предметне скло та
мікроскопують

3.8. Дослідження шкіри

Дослідження шкіри проводять за діагностики онхоцеркозу та
стефанофіляріозу великої рогатої худоби, онхоцеркозу та шкірного
габронемозу й драшіозу коней, а також дирофіляріозу собак.

Дермолярвоскопія
Дослідження шкіри дозволяє виявити мікрофілярій (онхоцерків,
стефанофілярій та інших гельмінтів), які викликають дерматити. Проводять
цитологічне дослідження пунктатів із псевдопухлин і виразок на шкірі та
м'яких тканин у собак і людей на дирофіляріоз, корів — на стефанофіляріоз.

Метод Чеботарьова
Принцип роботи: базується на мікроскопічному виявленні личинок
нематод у відпрепарованій ділянці шкіри за допомогою відповідного
температурного режиму та інших необхідних умов.
Ділянку шкіри 5 см (холка, плече, передні кінцівки) вибривають.
Шкіру дезінфікують. Підготовлену ділянку збирають пінцетом (пальцями) в
складку. Ножицями Купера вирізають шматочок товщиною 3—4 мм. Пробу
шкіри поміщають в серологічну пробірку. Додають 2 мл фізіологічного
розчину. Ставлять в термостат 35—37'С на 1 годину. Піпеткою переносять
вміст на предметне скло. Досліджують під мікроскопом.

Метод Стюарда (з доповненням Гнедіної)

Принцип роботи: базується на виявленні личинок нематод у
відпрепарованій ділянці шкіри із застосуванням ізотонічного розчину при
мікроскопічному дослідженні.
Вибривають ділянку шкіри 5 см (на нижній частині черевної стінки,
пупка, вим’я. ніг, вух, холки). Шкіру дезінфікують. Підготовлену ділянку
збирають пінцетом (пальцями) в складку. Ножицями Купера зрізають верхній
шар розміром 3х3х2 мм. Відпрепарований верхній шар розміщують на
предметному склі. Додають краплю ізотонічного розчину. Розривають
частину шкіри препарувальною голкою. Видаляють дрібні шматочки шкіри.
Рідину досліджують під мікроскопом.
Метод дослідження сукровиці із зіскрібка шкіри
Принцип роботи: базується на виявленні яєць і личинок нематод у
сукровиці виділеної із зрізів шкіри при мікроскопічному дослідженні.

35
 Вибривають ділянку шкіри. Шкіру дезінфікують. Підготовлену ділянку
збираємо пінцетом (пальцями) в складку. Ножицями Купера зрізають верхній
шар. Щільно стискають кілька зрізів шкіри. Виділену сукровицю наносять на
предметне скло. Готують препарат товстої краплі. Мазки фарбують (фарбою
Майєра, Романовського або гематоксиліном Делафільда). Досліджують під
мікроскопом.

Метод дослідження виділень із уражених ділянок шкіри

Базується на виявленні яєць і личинок нематод у сукровиці виділеної із
зрізів шкіри при мікроскопічному дослідженні.
Свіжу краплю крові, що витікає з горбиків, наносять на предметне
скло. Додають 2–3 краплі дистильованої води. Змішують препарувальною
голкою. Досліджують під мікроскопом.

3.9. Біопсія м’язів

Дослідження проводять з метою діагностики трихінельозу тварин. З
м’язів, доступних для прижиттєвої діагностики захворювання свиней, є
вушні мускули тварин.
Для дослідження вирізають шматочок вуха у передній його частині,
ближче до основи вушної раковини, так, щоб екстирпувати скроневий м’яз.
Екстирпацію проводять щипцями Бессонова або хірургічним способом. З
шматочків м’язів роблять зрізи і досліджують під компресорієм. Таким
методом можна виявити інвазування з високим ступенем інтенсивності.

3.10. Дослідження мокротиння та носових витікань

За гельмінтозів, збудники яких мешкають у органах дихання та лобних
пазухах, яйця і личинки гельмінтів виявляються у носових витіках та
мокротинні.
Техніка взяття мокротиння доволі складна.
Для діагностики диктіокаульозу можна використати метод
інтратрахеальної проби. Для цього у верхній третині шиї проводять прокол
трахеї у перпендикулярному напрямку голкою № 12 з приєднаним шприцем
ємністю 10 мл. Шприц нахиляють, кінець голки обережно підводять до
слизової оболонки вентральної стінки трахеї та рухом поршня набирають 2–3
краплі вмісту трахеї. Краплі мікроскопують.
Дослідження носових витіків має практичне значення за носової форми
трихобільхарціозу качок, збудник якого локалізується у кровоносних судинах
різних органів, в тому числі носових порожнин.
За носової форми хвороби яйця трематод виділяються з витіканням з
носу качок.
36
 Носові витіки у тварин беруть тампоном. Матеріал переносять на
предметне скло та мікроскопують.

3.11. Дослідження вмісту шлунку

Вміст шлунку досліджують в основному на драшіоз та габронемоз
коней, віслюків та мулів. Паразити локалізуютьс у шлунку.
Тварин попередньо впродовж доби витримують на голодній дієті, потім
вводять носо-стравохідний зонд. Шприцем відкачують шлунковий сік. Цей
сік центрифугують, осад мікроскопують.

3.12. Дослідження крові

Методи дослідження крові на наявність кровопаразитів висвітлені в
розділі «Підготовка біоматеріалу та реактивів, виготовлення препаратів для
варіативної мікроскопії».
Для гельмінтологічних досліджень у крові поводять виявлення личинок
та яєць – за діагностики філяріатозів. Окрім того, в крові можна виявити
личинок інших гельмінтів, що мігрують організмом.
Метод Фюллеборна
Принцип роботи: базується на виявленні личинок нематод при
мікроскопічному дослідженні центрифугованої сироватки крові.
Прилади і матеріали: секундомір, мікроскоп світловий біологічний,
предметні скельця, пробірки скляні, вата медична гігроскопічна, центрифуга,
дозована піпетка.
Розчини та реактиви – спирт етиловий ректифікований.
Пробірку серологічну наповнюють венозною кров'ю – 7–10 мл.
Відстоюють 10–12 хв при 1–35°С до утворення сироватки крові. Сироватку
крові переносять у центрифугальну пробірку. Центрифугують 10 хв (1000–
1500 об/хв). Пастерівською піпеткою переносять краплю осаду на предметне
скло. Досліджують під мікроскопом.
Метод збагаченого мазку
Принцип роботи: базується на виявленні личинок нематод у
центрифугованій крові з оцтовою кислотою при мікроскопічному
дослідженні. Прилади і матеріали – як в методі Фюлеборна. Розчини і
реактиви – спирт етиловий ректифікований, оцтова кислота 5%. У
центрифужну пробірку вносять 0,1 мл венозної крові (2 краплі). Додають 1,5
мл 5 % оцтової кислоти. Розмішують скляною паличкою. Центрифугують 5
хв (3000 об/хв). Пастерівською піпеткою переносять краплю осаду на
предметне скло. Готують мазок, фарбують за Паппенгеймом. Досліджують
під мікроскопом.

37
 Метод розчавленої краплі
Принцип роботи: базується на виявленні у фарбованій краплі крові
рухомих личинок нематод при мікроскопічному дослідженні.
Прилади і матеріали: мікроскоп світловий біологічний, секундомір,
покривні скельця, предметні скельця, піпетки, вата медична гігроскопічна,
предметний столик з підігрівом.
Розчини і реактиви – спирт етиловий ректифікований, метиленовий
синій водний розчин 0,1%.
Краплю крові з периферичних судин наносять па предметне скло.
Додають 1–2 краплі 0,1 % метиленового синього. Накривають
покривним склом. Використовують предметний столик з підігрівом.
Досліджують під мікроскопом.
Зіскрібок беруть черевцевим скальпелем з свіжоураженої ділянки або зі
старого на межі з здоровою ділянкою шкіри, оскільки в цих місцях
скупчується найбільша кількість кліщів. Зіскрібки повинні бути глибокими,
щоб в них була сукровиця.
Матеріал зіскрібків досліджують на виявлення мертвих кліщів та їх
фрагментів (мортальні методи) або на виявлення живих рухливих кліщів
(вітальні методи).
Для встановлення первинного діагнозу звичайно застосовують
мортальні методи.
1. Зіскрібок поміщають на часове скло або в лабораторну чашку,
або на центр предметного скла. Додають подвійну за об’ємом кількість 10%-
го розчину їдкого натрію або калію. Все це перемішують і залишають на 25–
40 хвилин для розм’ягшення та розчинення кірочок. Щоб прискорити
дослідження, суміш підігрівають до 60–70. Потім матеріал невеликими
порціями розподіляють між предметним та покривним склом і розглядають
під малим збільшенням мікроскопа при злегка затемненому полі зору.
2. Спосіб М. П. Добичина. У пробірку з 1 мл 10%-го розчину їдкого
натрія вносять зіскріб шкіри і підігрівають 1–2 хвилини. Через 3–5 хвилин
пробірку заповнюють 55%-м розчином цукру або 60%-м розчином
гіпосульфіту натрія і залишають її в спокої на 5 хвилин. Потім з поверхні
розчину дротяною петлею беруть краплі і переносять їх на предметне скло,
накривають покривним та досліджують під мікроскопом.
Вітальні методи спрямовані на виявлення живих кліщів, що має
значення для оцінки ефективності проведеного лікування.
1. Спосіб Д. А. Приселкової. Зіскрібок поміщають у лабораторну чашку
і до нього додають подвійну за об’ємом кількість керосину. Кірки зіскрібку
ретельно розміщують препарувальною голкою, скальпелем або ребром

38
предметного скла. З отриманого матеріалу готують розчавлені краплі, які
проглядають під малим збільшенням мікроскопу. Коростяні кліщі у керосині
зберігають життєздатність до 4 годин.
2. Зіскрібок шкіри кладуть на часове скло, туди додають 8-кратну за
об’ємом кількість води і все ретельно перемішують. Потім матеріал
поміщають на 15 хвилин у термостат при температурі 35–40, а потім часове
скло ставлять на предметний столик мікроскопа і досліджують під малим
збільшенням. Кліщі у теплуватій воді здійснюють активні рухи і стають
помітними.
3. Зіскрібок кладуть у лабораторну чашку, перевертають догори дном і
ставлять її в такому положенні на джерело тепла (до 45). Через 5–10 хвилин
з кірок зіскрібку виходять нашкірники та шкіроїди, а через 12–15 хвилин –
свербуни. Потім кришку чашки проглядають під мікроскопом або під лупою.
4. Свіжий зіскрібок, взятий у тварини, кладуть на папір чорного
кольору і знизу підігрівають до 35. Під впливом тепла нашкірники та
шкіроїди через 3–5 хвилин виповзають з кірочок, пересуваються по паперу і
на темному фоні бувають помітними навіть неозброєним оком.

39
 РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Абуладзе К. И., Демидов И. В., Непоклонов О. О. Паразитология и

инвазионные болезни сельскохозяйственных животных. Москва :
Агропромиздат, 1990. 464 с.
2. Апатенко В. М. Общая паразитоценология. Харків : Консум, 2005.
151 с.
3. Атлас гельмінтів тварин / І. С. Дахно, А. В. Березовський,
В. Ф. Галат та ін. Київ : Ветінформ, 2001. 118 с.
4. Галат В. Ф., Березовський А. В., Прус М. П., Сорока П. М.
Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Київ : Вища освіта, 2003.
5. Галат В. Ф., Березовський А. В., Прус М. П., Сорока П. М.
Паразитологія та інвазійні хвороби тварин. Практикум. Київ : Вища освіта,
2004.
6. Шевцов А. А., Колбаскин Н. А., Никольский С. Н. Паразитология.
Москва : Колос, 1979.
7. Акбаев М. Ш., Василевич Ф. И. Паразитология и инвазионные
болезни с/х животных. Москва : Колос, 1992. 659 с.
8. Генис Д. Е. Медицинская паразитология. Москва : Медицина, 1991.
240 с.
9. Котельников Г. А. Гельминтологические исследования животных и
окружающей среды. Москва : 1988.
10. Пішак В. П., Захарчук О. І. Навчальний посібник з медичної
біології, паразитології та генетики. Практикум. Чернівці : Медакадемія, 2004.
579 с.
11. Сафиуллин Р. Т. Методы лабораторной диагностики нематодозов
свиней. Москва: ВИГИС. 2001.
12. Чернуха В. К., Артеменко Ю. Г., Галат В. Ф. Паразитологія та
інвазійні хвороби с/г тварин. Київ : 1996.
13. Якубовский М. В., Карасев Н. Ф. Паразитарные болезни животных.
Минск, 1991.

40