МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Запорізький державний медичний університет

«РОЗРОБЛЕНО»
на кафедрі патологічної фізіології з
курсом нормальної фізіології ЗДМУ
Завідувач кафедри
д. мед. н., професор О. В. Ганчева
«___» ________________20
«ЗАТВЕРДЖЕНО
Проректор з науково-педагогічної
та навчальної роботи ЗДМУ
доц. С. А. Моргунцова
«___» ________________20

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
ДЛЯ ВИКЛАДАЧІВ
для підготовки та проведення практичного заняття

Навчальна дисципліна Патологічна фізіологія

підготовка фахівців другого (магістерського) рівня вищої освіти
галузь знань 22 «Охорона здоров’я»
спеціальності 222 «Медицина»
Розділ 1 Загальна патофізіологія
Змістовний розділ Типові патологічні процеси
Патологія реактивності та резистентності
організму. Порушення імунологічної
Тема заняття № 3
реактивності, її значення в патології.
Імунодефіцити.
Курс 3
Факультет Медичний

Запоріжжя 2021р.
Розроблено на кафедрі патологічної фізіології з курсом нормальної фізіології
ЗДМУ

Розробники методичних рекомендацій для викладачів:

Ю. М. Колесник, д-р мед. наук, професор;

О. В. Ганчева, д-р мед. наук, професор;
А. В. Абрамов, д-р мед. наук, професор;
В. О. Жулінський, канд. мед. наук, доцент;
М. М. Ковальов, канд. мед. наук, доцент;
Г. В. Василенко, канд. мед. наук, доцент;
О. В. Мельнікова, канд. мед. наук, доцент;
Т. В. Іваненко, канд. мед. наук, доцент;
Т. А. Грекова, канд. мед. наук, доцент;
Є. В. Каджарян, канд. мед. наук, доцент;
М. В. Данукало, асистент;
М. І. Ісаченко, асистент

За редакцією д-ра мед. наук, професора Колесника Юрія Михайловича

Рецензенти:

К. В. Александрова – д-р хім. наук, професор, завідувач кафедри

біологічної хімії;

О. А. Григор’єва – д-р мед. наук, професор, завідувач кафедри

анатомії людини, оперативної хірургії та топографічної анатомії.

Обговорено на засіданні кафедри патологічної фізіології з курсом

нормальної фізіології

Протокол №_____ від __________ 20___ року

Рекомендовано до затвердження Цикловою методичною комісією з

медико-біологічних дисциплін

Протокол №_____ від __________ 20___ року

Завідувач кафедри,
д. мед. н., професор О. В. Ганчева
2
Актуальність теми:
Вроджені вади розвитку відносяться до тих патологічних станів з якими
сімейному лікарю доведеться досить часто зустрічатися в своїй практиці.
Значна частина вроджених вад розвитку не представляє особливих труднощів
у діагностиці, оскільки грубі зовнішні дефекти настільки очевидні, що не
викликають сумніву. Більш складні ситуації виникають при прихованих
вадах, для виявлення яких потрібне проведення спеціальних досліджень. За
своїми результатами вроджені вади розвитку не однозначні, частина з них
несумісна з життям і призводить до смерті. Друга частина настільки
перекручує функцію, що в кінцевому підсумку веде до інвалідизації ще з
дитинства. Народження дітей з вродженими вадами розвитку завжди створює
драматичні ситуації для сім'ї хворого. Важко переноситься рання смерть та
інвалідність, але більш трагічне положення виникає при порушеннях обміну
речовин (типу хвороби Тея-Сакса чи Німана-Піка), коли дитина, яка
народилася зовні здоровою, поступово протягом 1-2-3-х років втрачає раніше
набуті навички і гине. Нажаль ця група захворювань часто залишається
нерозпізнаною. У зв'язку з певною безпорадністю медицини на сучасному
етапі, величезне значення набувають вчасно проведене медико-генетичне
консультування подружньої пари і пренатальна діагностика.
Загальна мета заняття:
Вивчити основні види реактивності та резистентності організму. Вміти
визначати рівень реактивності организму.

1. Навчальні цілі (основні учбово-навчальні питання для позааудиторної

самопідготовки):
1) Знати:
a. Реактивність і резистентність: визначення понять, їх взаємозв'язок,
класифікація, види. Механізми формування реактивності і резистентності
організму (загальні, неспецифічні, специфічні).
b. Роль системи мононуклеарних фагоцитів в резистентності організму.
Фагоцитоз: стадії і механізми. Порушення фагоцитозу: причини,
механізми, наслідки.
c. Органи і тканини імунної системи. Неспецифічні і специфічні механізми
імунітету.
d. Імунологічна реактивність: гуморальні та клітинні механізми первинного
імунної відповіді. Імунологічна толерантність.
e. Первинні імунодефіцити: класифікація, причини і механізми розвитку.
Патогенез основних клінічних проявів порушення Т-, Б - і А - систем
імуноцитів.
f. Вторинні імунодефіцити: причини і механізми розвитку. Синдром
набутого імунодефіциту (СНІД): етіологія, патогенез, механізми розвитку
основних клінічних проявів.
g. Імунологічні механізми відторгнення трансплантату.
2) Вміти:
a. оцінити рівень індивідуальної реактивності організму у випробуваних;

3
b. пояснити можливі механізми виявлених порушень імунного статусу
c. обґрунтувати клінічне значення отриманої інформації.
2. Виховні цілі:
1) Вивчити деонтологічні особливості роботи з пацієнтами які мають
первинні або вторинні імунодефіцити.
2) Ознайомитись з аспектами професійної відповідальності при роботі з
певними категоріями хворих на первинні та вторинні імунодефіцити.
3) Ознайомитись з особливостями індивідуального захисту та профілактики
захворювання первинними та вторинними імунодефіцитами.

3. Базовий рівень підготовки (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін Отримані навички
Латинська мова Володіння термінологією
Гістологія Структурно-функціональні одиниці
органів імунної системи.
Біологічна хімія Обмінні процеси, що підтримують
гомеостаз нормальних клітин та
міжклітинних структур.
Нормальна анатомія Структурно-функціональна
характеристика органів імунної
системи.
Нормальна фізіологія Нормальний розвиток і
функціонування органів імунної
системи

4. Учбовий час: 2 академічні години (90 хвилин)

5. Основні теоретичні питання заняття:

1) Реактивність і резистентність: визначення понять, їхній
взаємозв’язок, класифікація, види. Механізми формування реактивності і
резистентності організму (загальні, неспецифічні, специфічні).
2) Роль системи мононуклеарних фагоцитів у неспецифічній
реактивності і резистентності організму. Фагоцитоз: стадії і механізми.
Порушення фагоцитозу: причини, механізми, наслідки.
3) Визначення поняття імунітет. Органи, тканини і клітини імунної
системи.
4) Імунологічна реактивність: гуморальні і клітинні механізми
первинної імунної відповіді. Імунологічна толерантність.
5) Первинні імунодефіцити: класифікація, причини і механізми
розвитку. Патогенез основних клінічних проявів порушення Т-, В- і А-
систем імуноцитів.
6) Вторинні імунодефіцити: причини і механізми розвитку.
Імунопатогенез ВІЛ-інфекції.
7) Імунологічні механізми відторгнення трансплантату.

4
 6. План проведення заняття
I. Організаційна частина: контроль відвідування. Ознайомлення
студентів з темою, метою та планом заняття. Визначення критеріїв
оцінювання. - 5 хвилин.
II. Вступна частина: контроль викладачем базисного рівня знань
студентів з даної теми на підставі їхньої самостійної підготовки до
заняття методом усного опитування або вхідного тест-контролю
(перелік питань і зразки тестів додаються в розділах 5 і 7). - 10
хвилин.
III. Основна частина: вивчення, конспектування, дискусія студентів та
пояснення викладачем найбільш важливих термінів, понять, певних
проблематичних питань теми з використанням методичних
рекомендацій для студентів. Розбір і засвоєння основних понять
теми. Проведення інструктажу. Виконання практичного завдання за
варіантами та формами (групова або індивідуальна). Перевірка та
оцінка виконаних завдань. - 30 хвилин.
IV. Самостійна робота студентів: виконання індивідуальних
ситуаційних завдань за варіантами, запропонованими викладачем.
Індивідуальний контроль результатів роботи студентів. - 15 хвилин.
V. Заключна частина: заключний тестовий контроль знань та умінь з
теми. Виставлення кожному студенту оцінки. Домашнє завдання. -
30 хвилин
Разом - 90 хвилин.

7. Розкриття основних теоретичних питань заняття:

1. Реактивність і резистентність: визначення понять, їх
взаємозв'язок, класифікація, види. Механізми формування реактивності і
резистентності організму (загальні, неспецифічні, специфічні).
Організм людини володіє однією універсальною властивістю -
реактивністю.
Реактивність людини - це здатність певним чином реагувати на впливи. В
основі реактивності лежить генотипова норма реакції.
Виділяють:
1. Загальна реактивність, яка залежить від:
Стану нервової системи,
Стану гормонального контролю,
Стану імунної системи,
Стану бар’єрних систем.

2. Місцева (локальна) реактивність, яка залежить від:.
 Характеру метаболізму,
 Інтенсивності метаболізму,
 Мітотичної активності клітин,
 Біоритмічної організації.

5
  Переміжної активності структур.

Виділяють наступні види реактивності:

1. вікова реактивність
2. статева реактивність (Пр.: виразкова хвороба шлунка)
3. Групова реактивність
4. Індивідуальна реактивність

Одним з елементів реактивності є резистентність - здатність організму

протистояти дії патогенних факторів.
Класифікація резистентності:
 Пасивна резистентність (бар'єри)
 Активна резистентність (загартовування)
 Неспецифічна
 Специфічна (імунітет)
Специфічна і неспецифічна резистентність за механізмами поділяється
на:
 Клітинну. (Пр.: Фагоцитоз - неспецифічна; система Т -
лімфоцитів - специфічна.)
 гуморальну. (Пр.: Система плазмових білків (інтерферон,
лізоцим, пропердин, комплемент) - неспецифічна; система імуноглобулінів -
специфічна.)

2. Роль системи мононуклеарних фагоцитів у неспецифічній

реактивності і резистентності організму. Фагоцитоз: стадії і
механізми. Порушення фагоцитозу: причини, механізми, наслідки.
Серед імунокомпетентних клітин розрізняють три популяції клітин:
 А-клітини – антигенпрезентуючі,
 В-клітини (В-лімфоцити);
 Т-клітини (Т-кілери, Т-хелпери 1 і 2 типів).
А-клітини (від лат. Adhaesio - прилипання). Їх складають в основному
мононуклеарні клітини - моноцити, тканинні макрофаги і фолікулярні (у
гермінативних центрах лімфатичних вузлів і селезінки (В-зони)) та
інтердигітальні (в Т-клітинних областях лімфатичних вузлів і селезінки)
дендритні клітини. Ці клітини на своїй поверхні мають антигени головного
комплексу гістосумісності класу II (ГКГ), мають високу здатність виявляти
чужорідні антигени, поглинати їх і передавати інформацію про них за
допомогою процесингу та подання антигенної детермінанти на своїй
мембрані у складі молекули ГКГ II класу Т- і В -лімфоцитам. Звідси їх інші
назви: акцесорні, допоміжні (англ. accessory - допоміжний) або А-клітини.
В-клітини - утворюється різними клонами В-лімфоцитів. Вони
утворюються і диференціюються в кістковому мозку. У периферичної крові
циркулює їх близько 30% від загальної кількості лімфоцитів, тривалість
життя їх від декількох днів до декількох тижнів. У лімфатичних вузлах В-

6
лімфоцити локалізовані в гермінативних центрах, в селезінці - у білій пульпі,
є на пеєрових бляшках кишечника. Зрілий В-лімфоцит на своїй поверхні має
антиген, що розпізнає рецептор - мономерний IgM. Свідченням зрілості у
лімфоцита є наявність на його поверхні IgD. Потім у частини клітин
відбувається перемикання на продукцію IgG, IgA або IgE (або одночасно
молекул декількох типів). Імуноглобулінові молекули, що знаходяться на
поверхні зрілого спочиваючого В-лімфоцита можуть злущуватися і
циркулювати в периферичної крові складаючи пул природних антитіл.
При першому контакті антигену з В-лімфоцитами під впливом Т-
хелперів 2-го типу він перетворюється на лімфобласт, який ділиться 4 рази і
перетворюється на юну плазматичну клітину, яка після 4 поділів
перетворюється в зрілу плазматичну клітину (ПК), яка гине після 24-48
годин функціонування. З однієї зрілої В-клітини попередника утворюється
понад 400 ПК. В частини лімфоцитів мітотична активність знижується і вони
перетворюються на малі лімфоцити - довгоживучі (роки), рециркулюючі
клітини імунної пам'яті. Повторний контакт останніх з тим же антигеном
супроводжується масованою бласттрансформацією лімфоцитів пам'яті з
подальшим диференціюванням їх у плазматичні клітини, що виробляють
специфічні антитіла IgM, IgG, IgA, IgE і IgD.
Т-клітини - представлені різними клонами Т-лімфоцитів. На поверхні
всіх Т-лімфоцитів є Т-клітинний антигенроспізнавальний рецептор (ТКР) -
гетеродімет, що складається з двох поліпептидних ланцюгів альфа- і бета та
молекули CD3 (відповідно до міжнародної класифікації всі основні антигенні
маркери лімфоцитів та інших клітин імунної системи зведені в групу і
позначені, як кластер диференціювання, або CD. Набір різних CD на
поверхні окремої клітини складає її фенотип. Визначалися вони за
допомогою моноклональних антитіл).
Крім ТКР на поверхні всіх Т-лімфоцитів також є рецептори до
еритроцитів барана (CD2), рецептори до Т-мітогенів (фітогемагглютінін та
конканавалін А), ІЛ-1, ІЛ-2, молекул ГКГ I класу. Перший контакт Т-клітин з
антигеном супроводжується їх бласттрансформацією та диференціюванням в
зрілі, довго живучі лімфоцити різних субпопуляцій, включаючи клітини
пам'яті. При повторному контакті з тим же антигеном клітини пам'яті
зазнають бласттрансформації і диференціюються в специфічні Т-лімфоцити
різних клонів. Виділяють такі класи Т-лімфоцитів:
Т-хелпери – CD4+-лімфоцити, кількість в периферичній крові 55-60%
від загального числа Т-лімфоцитів. Молекула CD4+ відноситься до
адгезивних молекул, бере участь у розпізнаванні аутологічних молекул ГКГ
II класу. Розпізнає чужорідний пептид тільки якщо він презентується з
молекулами ГКГ II класу локалізованими на А-клітинах. Виділяють дві
субпопуляції хелперів, що володіють взаємосупресорним впливом:
 Т-хелпери 1-го типу (Тх1) – продукують ІНФ, ІЛ-2, ФНП-.
Активують макрофаги, NК-клітини, дозрівання цитотоксичних Т-
кілерів. Забезпечують переважно розвиток клітинної імунної

7
 відповіді. Виробляючий ними ІНФ- має інгібуючу дію по
відношенню до Тх2.
 Т-хелпери 2-го типу (Тх2) – продукують ІЛ-4, ІЛ-5, ІЛ-10 и
ІЛ-13. Відповідають за розвиток гуморального імунітету, продукцію
імуноглобулінів. ІЛ-10 інгібує Тх1.
Під впливом ІЛ-12, який синтезується макрофагами, «наївний» Т-хелпер
(Тх0) диференціюється в Тх1, а при впливі ІЛ-4, що виробляється базофілами
диференціювання йде переважно у бік дозрівання Тх2.
Т-кілери/супресори - CD8+, вміст у периферичної крові 20-30%
загального числа Т-лімфоцитів. Є основною ефекторною клітиною клітинно-
опосередкованого імунітету, здійснює лізис мішеней, забезпечує генетичну
сталість внутрішнього середовища організму. Молекула CD8+ аутологічна
молекулам ГКГ I класу. Для розпізнавання Т-кілерам пептид подається у
складі молекули ГКГ I класу (присутні на всіх ядерних клітинах організму).

3. Визначення поняття імунітет. Органи, тканини і клітини

імунної системи.
Імунна система складається з центральних і периферичних органів:
центральні - кістковий мозок і вилочкова залоза;
периферичні - селезінка, грудна лімфатична протока, лімфовузли,
лімфаденоїдне глоткове кільце Пірогова-Вальдейера, Пейєрові бляшки,
апендикс, скупчення лімфоїдної тканини в підслизовому шарі ШКТ,
дихальних шляхів, сечостатевої системи, лімфоїдні клітини, що
циркулюють в периферичній крові.
Проліферація клітин в центральних органах антигеннезалежна,
регулюється гормонами тимусу (тимозин, тимопоетин, тимусний
гуморальний фактор, тімулін), глюкокортикоїдами, андрогенами,
естрогенами, соматотропним гормоном та ін. У периферичних органах
здійснюється антигензалежна проліферація імунокомпетентних клітин
(ВКК).
Кістковий мозок - у ньому здійснюється створення зі стовбурної
клітини пре-Т-і пре-В-лімфоцитів, а з мієлоїдної стовбурової клітини -
тромбоцити, гранулоцити і моноцити. Тут же відбувається розвиток В-
клітин, напрацьовується клональна різноманітність В-клітин. З кісткового
мозку вони виходять достатньо диференційованими, на поверхні вони несуть
антигенроспізнавальний рецептор - мономерний IgM.
Вилочкова залоза (тимус) - у неї мігрують з кісткового мозку пре-Т-
лімфоцити, де здійснюється їх негативна і позитивна селекція, остаточне
диференціювання. В результаті чого здійснюється визначення повного
набору зрілих Т-клітин, які залишають тимус з метою колонізації
периферичних лімфоїдних органів. Крім Т-лімфоцитів в тимусі є строма і
дендритні (або D-клітини - зірчасті клітини, аналоги антигенпрезентуючих
клітин). При ураженнях тимуса порушується негативна селекція
аутореактивних Т-клонів і відбувається сприяння аутоімунній патології.

8
 Селезінка – працює як лімфоїдний фільтр в системі кровообігу. У ній
продукуються антитіла у відповідь на циркулюючі клітинні та бактеріальні
антигени, що потрапляють в селезінку з потоком крові, знищуються
опсонізовані клітини мікробні і власні (напр. клітини крові). Клітинами
селезінки виробляються тафцин і спленопоетин, які надходять в систему
портальної вени для стимуляції фагоцитозу.
Лімфатичні вузли - працюють як фільтри в системі лімфообігу.
Регіонарні лімфатичні вузли відповідають на антигени, доставлені в них
приносними лімфатичними судинами.
До гормонів і медіаторів імунної системи відносяться: цитокіни - це так
звані ростові фактори, які регулюють проліферацію, диференціювання і
функцію клітин крові, в тому числі і клітин імунної системи. Секретуються,
головним чином, клітинами крові та імунної системи та мають аутокринну
або паракринну дію. Для здійснення своєї функції вони зв'язуються зі
специфічними рецепторами, наявними в нормі або з'являються при активації
клітин на їх мембрані. Їх можна розділити на декілька «сімейств»:
інтерлейкіни (ІЛ), інтерферони (ІНФ), пухлинонекротизуючі фактори (ПНФ),
трансформуючі фактори росту, хемокіни, ростові фактори та ін.

4. Імунологічна реактивність: гуморальні і клітинні механізми

первинної імунної відповіді. Імунологічна толерантність.
Повноцінний розвиток гуморальної імунної відповіді вимагає
кооперативної взаємодії трьох клітин: Т-лімфоцити, В-лімфоцитів і
макрофагів.
При первинному попаданні антигену, макрофаг захоплює, переробляє
антигенний матеріал, доставляє його в лімфоїдні органи і представляє його
фрагменти в імуногенній формі на своїй клітинній поверхні. Т-хелпери-2
(виділяють ІЛ-4, -5, -6, -10), розпізнавши антиген, забезпечують допомогу В-
клітинам. В-лімфоцити після комплексної стимуляції, що включає
специфічну дію антигену і неспецифічну (медіатори Т-клітин, і макрофагів),
вступають в лімфовузлах в процес проліферації і диференціювання.
Результатом цього є утворення плазмоцитів виробляючих антитіла
(імуноглобуліни) до конкретного антигену, викликаючи зазначений ланцюг
послідовних реакцій. Надалі в організмі відбувається поступове накопичення
антитіл рівень вироблення, яких обмежують Т-супресори (роль яких
виконують Т-кілери, Т-хелпери 1 типу та ін. механізми).
Клітинна імунна відповідь розвивається за рахунок Т-кілерів і
сенсибілізованих Т-лімфоцитів (ефекторів) без участі антитіл і локалізується
в місці знаходження антигену.
При первинному попаданні антигену він поглинається макрофагом і
після внутрішньоклітинної обробки виводиться на плазматичну мембрану в
імуногенній формі. У розпізнаванні антигену беруть участь попередники Т-
хелперів-1 і сенсибілізованих лімфоцитів. На наступному етапі отримавши
антигенний стимул лімфоцити розмножуються і диференціюються, після
чого стають здатними і готовими до повторного сприйняття антигену.
9
Повторне локальне потрапляння антигену призводить до розвитку
запального вогнища через 24-48 годин. При цьому, потрапивши антиген
взаємодіє зі специфічними рецепторами сенсибілізованих лімфоцитів і Т-
кілерів які виділивши лімфокіни організують запальну реакцію. Виникнення
клітинної імунної відповіді супроводжує процеси трансплантації тканин,
опірності до вірусів і внутрішньоклітинних бактерій, елімінації пошкоджених
клітин (шляхом апопотоза).
Апоптоз
Відомо два способи смерті живої клітини - некроз і апоптоз.
Некроз - це травматична загибель клітини з різних причин: механічне
або осмотичне порушення цілісності мембрани, термічний або хімічний опік,
пошкодження мікробними чи іншими токсинами та ін. Некроз призводить до
потрапляння вмісту клітини в навколишнє середовище і в нормі викликає
запальну реакцію.
Апоптоз - загальний механізм регульованої (програмованої) загибелі
клітин в нормальних і патологічних процесах. Це фрагментація вмісту
клітини зсередини, здійснювана спеціальними внутрішньоклітинними
ферментами, індукція і активація яких відбуваються при отриманні клітиною
зовнішнього сигналу або при примусовій «ін'єкції» в клітину ферментів -
активаторів апоптозного механізму, або при пошкодженні клітини
зовнішніми факторами, що не приводять до некрозу, але здатними ініціювати
апоптоз (іонізуюча радіація, перегрів та ін.)
Термін «апоптоз» взято з грецької мови (apoproëgmena), цим словом
називали «те, що має бути відкинуто в суперечці», або «листя, що опадає з
дерев восени».
Роль апоптозу в нормальних біологічних процесах:
- в процесі розвитку лімфоцитів (селекція клонів);
- ембріональному розвитку;
- регуляція складу та чисельності клітинних популяцій в тканинах
дорослого організму (наприклад, в оновленні клітин імунної системи);
- гормональних перебудовах організму (наприклад, атрофія ендометрію
у жінок в процесі менструального циклу).
Роль апоптозу при патологічних процесах:
- при пухлинному рості;
- запускається при роботі ЦТЛ і НК-клітини.
Вторинна імунна відповідь відрізняється від первинної за багатьма
параметрами: розвивається швидше, для її розвитку потрібно менша доза
антигену, прояви її більш інтенсивні, специфічність її гуморальних і
клітинних факторів по відношенню до імуногенності вище, забезпечує більш
ефективний захист організму.
Крім того при вторинній імунній відповіді:
- внаслідок вихідної проліферативної експансії «стартова» чисельність
реагуючих клонів клітин пам'яті вище, ніж нестимульованих незайманих
лімфоцитів;

10
 - в силу постійної рециркуляції клітини пам'яті здатні «патрулювати»
весь організм, що дозволяє їм швидше «зустріти» відповідний антиген при
його надходженні в організм;
- Клітини пам'яті знаходяться в циклі (фаза G1), що дозволяє обійти
складний етап активації, що вимагає участі багатьох клітин і гуморальних
факторів;
- Клітини пам'яті мають більш «збудливий» апарат, пов'язаний з
внутрішньоклітинною передачею сигналу, що дозволяє скоротити число
стимулів, необхідних для активації;
- При вторинній відповіді відсутня необхідність у здійсненні деяких
етапів реакції клітин (перемикання ізотипів імуноглобулінів, Th1/Th2-типів
Т-хелперів і т.д.), оскільки вони вже реалізувалися при первинній відповіді;
- Рівень IgG значно вище, темп підвищення титру антитіл інтенсивніше,
фаза наростання секреції антитіл триває довше, антитіла довше знаходяться в
сироватці крові;
- Інтенсивніше здійснюється мутаційний процес, що обумовлює
підвищення спорідненості антитіл до антигену (зростання афінності від 10-6
М на початку вторинної відповіді до 10-9-5 ּ 10-10 М на його висоті);
- В лімфоїдних органах процеси проліферації клітин утворюють IgG
більш інтенсивні;
- При вторинній імунній відповіді кістковий мозок стає основним
зосередженням антитілоутворення (особливо на пізніх стадіях);
- Темп і інтенсивність IgM-відповіді приблизно однакові при первинній
та вторинній реакції на антиген, афінність IgM-антитіл практично не
змінюється;
- Темп наростання цитотоксичних клітин при клітинній вторинній
імунній відповіді на вірусні антигени значно вище, ніж при первинній
імунізації;
- ГУТ у попередньо сенсибілізованих тварин, що мають CD4+ клітини
пам'яті, протікає більш бурхливо, супроводжується некротичною реакцією,
зумовленою більш інтенсивним виробленням цитокінів;
- Відторгнення алотрансплантатів, пересаджених повторно від донорів
одного і того ж генотипу, розвивається по вторинному типу, що виражається
у відсутності первинної васкуляризації загибелі пересадженої тканини в
межах 3-5 днів. Це обумовлено активацією макрофагів під впливом продуктів
Т-хелперів з виділенням цитокінів та інших медіаторів, що призводять до
блокади нормальних процесів первинного приживлення в результаті спазму
судин, формування тромбів і придушення проліферації ендотелію.
5. Первинні імунодефіцити: класифікація, причини і механізми
розвитку. Патогенез основних клінічних проявів порушення Т-, В- і А-
систем імуноцитів.

Класифікація імунодефіцитних станів

11
 А. Первинні специфічні імунодефіцити:
1. Недостатність гуморальних імунних реакцій (агаммаглобулінемія,
дисгаммаглобулінемія, гіпогаммаглобулінемія);
2. Недостатність клітинних імунних реакцій (синдром Незелофа,
синдром Ді Джорджі);
3. Комбіновані імунодефіцити (синдром Луї-Бар, синдром Віскота-
Олдрича);
4. Порушення кооперації Т- і В-клітин в імунній відповіді;
5. Недостатність системи комплементу;
6. Недостатність фагоцитозу (порушення перетравлення,
хемотаксису, міграцій і дегрануляції);

Б. Вторинні імунодефіцитні стани, викликані:

1. Протозойними і глистовими хворобами
2. бактеріальними інфекціями
3. вірусними інфекціями
4. порушеннями харчування
5. Впливом імунодепресантів, цитостатичних препатратів,
опромінення
Ознаки, що дозволяють запідозрити наявність імунодефіциту
1. Рецидивуючі бактеріально-вірусні інфекції, які
характеризуються: хронічним перебігом, неповним одужанням, нестійкими
ремісіями, рефрактерністю до традиційного лікування, незвичайним
збудником (умовно-патогенна флора, опортуністична інфекція, із зниженою
вірулентністю, з множинною стійкістю до антибіотиків).
2. Стать, вік, наявність кровних родичів з імунодефіцитами.
3. У новонароджених дітей: ЗВУР, наявність стигм
дисембріогенезу, пороки інших органів і систем, пороки лицьового скелета,
судомний синдром.
4. Незвичайні реакції на живі, ослаблені вакцини.
5. Дані фізичного обстеження: недостатність або затримка розвитку,
зниження маси тіла, збільшення, недорозвинення або повна відсутність
лімфатичних вузлів (рис.2.1), мигдаликів, тимуса, порушення розвитку
лицьового відділу черепа, стигми дисембріогенезу, вроджені вади серця,
карликовість, хронічна діарея, субфебрилітет , органомегалія, дерматити,
шкірні абсцеси, кандидоз слизової оболонки порожнини рота, атаксія,
телеангіоектазія, підвищена стомлюваність, потовщення кінцевих фаланг
пальців рук.
6. Ятрогенні втручання: хіміотерапія, спленоектомія, опромінення.
7. Тривалий фізичний та / або емоційний стрес.
8. Алергія.
9. Аутоімунні захворювання.
10. Пухлина.

12
 Рис. 2.1. Морфологічні зміни у лімфовузлах при вроджених синдромах
імунодефіциту.

Первинні імунодефіцити - це порушення, пов'язані з генетичними

дефектами в розвитку імунної системи, які рано чи пізно призводять до тих
чи інших клінічних проявів. Вони супроводжуються порушеннями
диференціювання і дозрівання імунокомпетентних клітин на будь-якому
етапі від стовбурових клітин і закінчуючи ефекторними. Залежно від рівня
блокування має місце або поєднане порушення клітинного та гуморального
імунітетів або вибіркове пошкодження однієї з ланок імунітету (рис.2.2).

13
 Рис. 2.2. Схема розвитку імунодефіцитних захворювань

Таблиця 2.1

Інфекції, що спостерігаються у пацієнтів з порушеннями імунітету1

Внутрішнь-
Піогенні Pneumocystis Toxoplasma
Хвороба оклітинні
бактерії carinii gondii
мікроорганізми2

14
Тяжкий
комбінований + + + –
імунодефіцит
Гіпоплазія тимусу
(синдром Ді – + – –
Джоржа)
Вродженна
агаммаглобулінемія + – – –
(хвороба Брутона)
Варіабельний
+ – – –
імунодефіцит
Дефіцит
+ – – –
комплементу
Дефіцит
+ – – –
гранулоцитів
ВІЛ-інфекція
– + + +
(СНІД)
Імуносупрессивна
– + + +
терапія
1
Недостатність Т-клітинного імунітету призводить до розвитку
грибкових, вірусних і мікобактеріальних інфекцій; дефіцит В-клітин,
комплементу і гранулоцитів сприяє розвитку піогенних інфекцій.
2
Мікобактерії, включаючи атипові мікобактерії; гриби: Сryptococcus або
Candida; віруси: герпесу, паповавіруси (прогресивна множинна
лейкоенцефалопатія).
Хвороба Брутона
Успадкування зчеплене з Х-хромосомою, початок захворювання на 5-9
місяці життя (припинення функціонування материнських IgG, припинення
надходження IgA з молоком матері);
 низька опірність бактеріальним інфекціям, рецидивуючі гнійно-
запальні захворювання легенів, середнього вуха, шкіри;
особливо знижений синтез імуноглобулінів А і G; порушення синтезу
легких ланцюгів всіх імуноглобулінів;
неспецифічний захист в нормі;
відсутність або гіпоплазія мигдалин, лімфатичні вузли, селезінка,
печінка не реагують на запальний процес;
 відсутність циркулюючих В-лімфоцитів, збережена функція Т-
лімфоцитів.
Селективнтй дефіцит Ig A
зустрічається у європеоїдів 1/600, зчеплена з деякими гаплотипами
ГКГС (DR5);

15
є дефект термінального диференціювання В-лімфоцитів, переходу в зрілі
IgA-лімфоцити не відбувається;
часто поєднується з надлишком IgE і низькомолекулярного IgM,
дефіцит IgG2/IgG4;
часті рецидивуючі бактеріальні інфекції слизових, ЛОР-органів і
дихальної системи, з анафілактичним компонентом, інфекційні проноси і
бактеріальне ураження сечостатевої системи;
серед дітей астматиків частота IgA-дефіциту підвищена в 40 разів.
Синдром Ді Джорджі
порушення закладки 3-4 зябрових кишень;
вроджена відсутність тимуса та паращитовидних залоз;
гіпокальціємічна гіперфосфатемічна тетанія;
часто поєднується з вродженими вадами серця і судин (подвійна дуга
аорти, декстрапозиція серця), наявні стигми щелепно-лицьового
дисембріогенезу (гіпертелоризм, низько посаджені вушні раковини,
виступаючий лоб, мікрогнатія);
відсутність Т-лімфоцитів при збереженій функції В-лімфоцитів;
загальна кількість лімфоцитів знижена.
Синдром Незелофа (лімфоцитарна дисгінезія, французький тип
імунодефіциту)
аутосомно-рецесивний тип успадкування
ізольована гіпоплазія тимуса і недостатність Т-лімфоцитів;
відсутність клітинних реакцій;
нормальний вміст імуноглобулінів, або компенсаторна
гіпергаммаглобулінемія, низька загальна кількість лімфоцитів за рахунок Т-
лімфоцитів;
гіпоплазія або атрофія лімфовузлів.
СИНДРОМ ЛУІ-БАР
аутосомно-рецесивний тип успадкування;
дебют захворювання з 3-4 років;
мозочкова атаксія (хода на широко розставлених ногах) та інші
ураження нервової системи, прогресування порушення пірамідного шляху,
затримка психомоторного розвитку;
телеангіоектазія шкіри та склер, ураження печінки та ендокринних залоз
(дисгенезія гонад);
гіпоплазія тимуса, лімфовузлів, селезінки;
відсутня РБТЛ, знижена кількість IgА.
Синдром Віскотта-Олдрича
рецесивний тип успадкування, зчеплений з Х-хромосомою;
тромбоцитопенія, тромбоцитопатії, еозинофілія, екзематозний
дерматит, часті піогенні інфекційні захворювання, що починаються з 6
місяців;
дефіцит IgM і надлишок IgE і IgA, дефект функції Т-лімфоцитів;

16
  відсутня гіперчутливість уповільненого типу;
гіпоплазія тимуса і лімфоїдної тканини, спленомегалія;
згодом розвиваються аутоімунні захворювання, злоякісні
новоутворення, геморагічний синдром (мелена, пурпура, носові кровотечі).
СИНДРОМ ГУДА
гіперплазія тимуса за рахунок строми і затримка розвитку (тимома-
доброякісна чи злоякісна пухлина)
лімфоцитопенія, еозинопенія, анемія змішаного гемолітично-
апластичного генезу, дефіцит еритробластів, низький вміст Ig в крові;
супроводжується шкірно-м'язовим кандидаміозом, тяжкою міастенією,
або поліміозитом;
 передбачається аутоімунна природа більшості проявів даного
імунодефіциту.
Хронічний грануломатоз (дефіцит системи фагоцитів)
порушення перетравлюючої активності нейтрофілів через порушення
киснезалежного метаболізму, зниження активності НАДФ-оксидази,
рецидивуючі інфекційні захворювання, збудники Гр (+) і Гр (-), в
різних тканинах і органах (шкіра, печінка, легені) формуються гранульоми,
гнійничкові інфільтрати в шкірі і екзематозний дерматит з типовою
локалізацією навколо рота, вух, носа,
частіше інших органів уражаються легені, де розвивається затяжний
гнійно-продукуючий процес, патогномонічний збудник - Aspergillus
fumigatus,
при імуно-лабораторному обстеженні в НСТ-тесті виявляється
порушення киснезалежного метаболізму нейтрофілів, функція В- і Т-клітин,
рівень комплементу в межах норми.
Вродженний ангіоневротичний набряк
 аутосомно-домінантний тип;
 обумовлений недостатністю С1-інгібітора,
 рецидивуючий набряк шкіри (кінцівок, обличчя) і слизових оболонок
(шлунка й кишок, глотки, гортані) без ознак запалення, тривалістю 24-72 год,
 відрізняється від алергічної форми обмеженістю за площею, щільною
консистенцією, білуватим забарвленням, відносною безболісністю при
локалізації в шкірі, відсутністю свербіння, майже ніколи не спостерігається
асоціації з кропив'янкою,
 провокуючі фактори: травма, тонзилектомія, ендотрахеальні
маніпуляції, вагітність, менструація, стрес, тривога, емоційний шок;
 купірується введенням плазми.

6. Вторинні імунодефіцити: причини і механізми розвитку.

Імунопатогенез ВІЛ-інфекції.
Вторинні імунодефіцити проявляються при набутих пошкодженнях
імунної системи внаслідок дії етіологічних факторів:

17
  вірусні інфекції - ВІЛ, кір, краснуха, грип, епідемічний паротит, вітряна
віспа, гепатит В і С, вроджені (цитомегаловірус, краснуха) та ін.
 протозойні і глистні хвороби - малярія, трипаносомоз, токсоплазмоз,
лейшманіоз та ін;

 бактеріальні інфекції - лепра, туберкульоз, сифіліс, пневмококові,

менінгококові, стафілококові та ін;

 порушення харчування - ожиріння, авітамінози, порушення кишкового

всмоктування, дефіцит заліза (пригнічення Т-клітинної функції), міді
(лімфопенія, особливо Т-хелперів), селену в комбінації з авітамінозом
Е (інгібування продукції антитіл і тимічних гормонів);

 хірургічні втручання і анестезія (через 4-24 години лімфопенія,

пригнічення функції лімфоцитів, зберігається до 30 днів);

 гіпопротеїнемії (внаслідок втрати через нирки, шлунково-кишкового

тракту та ін);

 інтоксикації;

 ендокринні захворювання (цукровий діабет, феохромоцитома,

тиреотоксикоз, хвороба / синдром Іценка-Кушинга);

 злоякісні новоутворення;

 опіки;

 хронічні захворювання легень, серцево-судинної системи, сечостатевої,

ШКТ та ін;

 стреси, перевтома, вік;

 іонізуюча радіація (променева терапія, рентгенодіагностіка, професійна

шкідливість);

 прийом лікарських препаратів - антибіотики (неоміцин, тетрациклін,

олеандоміцин, стрептоміцин, пеніцилін, левоміцетин), нітрофурани
(фурацилін, фурагін), кортикостероїди, антиметаболіти (6-
меркаптопурин, 5-фторурацил), цитостатики та ін.
Вторинний імунодефіцит різного ступеня зустрічається досить
часто. Він виникає як вторинне явище при різних хворобах, або в
результаті лікарської терапії (табл. 2.2) і дуже рідко є первинною
хворобою.
Таблиця 2.2

18
 Набутий імунодефіцит
  Механізм
Первинне захворювання Дуже рідкісне; типово
проявляється як
гіпогаммаглобулінемія у людей
похилого віку. Зазвичай в результаті
збільшення кількості Т-супресорів.
Вторинний, при інших захворюваннях
Білково-калорійне голодування Гіпогаммаглобулінемия
Дефіцит заліза Порушення функції Т-лімфоцитів
Постінфекційний (лепра, кір) Часто – лімфопенія, зазвичай
минуща
Хвороба Ходжкіна Порушення функції Т-лімфоцитів
Множинна (поширена) мієлома Порушення синтезу
імуноглобулінів
Лімфома або лімфоцитарна Зниження кількості нормальних
лейкемія лімфоцитів
Пізні стадії злоякісних пухлин Зниження функції Т-лімфоцитів,
та інші невідомі механізми
Пухлини тимуса Гіпогаммаглобулінемія
Хронічна ниркова недостатність Невідомий
Цукровий діабет Невідомий
Спровокований лікарськими Зустрічається часто;
засобами імунодефіцит викликається кортикостероїдами,
протипухлинними препаратами,
радіотерапією або при імуносупресії
після трансплантації органів
ВІЛ-інфекція (СНІД) Зниження кількості Т-
лімфоцитів, особливо Т-хелперів

Синдром набутого імунодефіцита.

Ведучий патогенетичний механізм СНІДу - ураження і руйнування
імунної системи організму людини.
СНІД викликає РНК-вірус (ВІЛ) з сімейства ретровірусів, підродини
лентивірусів.
Виділено два збудника ВІЛ-1 і ВІЛ-2 (викликає менш важку форму СНІДу).
Вважають, що типовою відмінною ознакою ВІЛ є поверхневі відросткові

19
структури та ексцентрично розташована витягнута компактна серцевина
(рис.2.3).
2

3
1
6
4
8

9 7

Рис. 2.3. Будова ВІЛ (схема).

1 - мембрана вірусу;
2 - оболончатий білок 120;
3 - трансмембранний компонент оболончатого білка gp41;
4 - матриксний білок (р17);
5 - оболонка нуклеотиду (р24);
6 - геном ВІЛ - дві молекули одноланцюгової РНК;
7 - зворотна транскриптаза (RT);
8 - інтеграли і РНКаза;
9 – протеаза
Завдяки білку gp120 вірус з'єднується з CD4 і Fcγ-рецептором і проникає
в Т- і В-лімфоцити, мегакаріоцити, моноцити, макрофаги, еозинофіли,
дендритні клітини, клітини шкіри, острівці Лангерганса, В-лімфоцити,
клітини сітківки очей, клітини слизової оболонки кишківника, епендімоцити ,
клітини мікроглії, сперматозоїди.
Особливу тривогу викликає та обставина, що СНІД має тривалий
інкубаційний період - в середньому від 2 до 5 років від моменту інфікування.
Разом з тим є дані про можливість ще більш тривалого інкубаційного періоду
- до 10-15 років. Люди, у яких виявлено інкубаційний період СНІДу,
відчувають себе здоровими, але є заразними для оточуючих.
На початку патогенезу хвороби слідує фаза гострої вірусемії, яка
супроводжується звільненням лімфокінів і активацією клітин імунної
системи і нагадує за проявами мононуклеоз. Протягом перших 6 місяців
формуються антитіла до вірусу, захисту вони не забезпечують, але слугують
для діагностики. Слід враховувати, що протягом перших 3 місяців кров, що
містить вірус, може залишатися серонегативною через недостатній титр
антитіл.

20
 В результаті інтрацелюлярного проникнення вірус опиняється всередині
клітин, де продовжує розмножуватися, клінічні прояви гострої віремії
згасають, і починається латентний період, що триває, в середньому, кілька
років поки яка-небудь вторинна інфекція не призведе до стимуляції
заражених Т-лімфоцитів. Необхідно відзначити, що вірус розмножується,
переважно, в активованих клітинах (макрофагах при проникненні в них
антигену і т.д.). Тоді настає активація ВІЛ з бурхливим синтезом вірусних
частинок і загибеллю в основному Т-хелперів-1 і мегакаріоцитів,
спостерігається 8-10-кратне зменшення абсолютного числа циркулюючих в
крові хелперних клітин, підвищення функціональної активності В-
лімфоцитів із збільшенням спонтанної продукції імуноглобулінів, надлишку
IgM , Е і А низької афінності, підвищення продукції цитокінів ІЛ-6 і ФНО,
зниження цитотоксичної активності К і NK-клітин.
Так як ВІЛ менш цитопатогенетичний для макрофагів, то в них він
персистує і розноситься по організму.
Однак функції їх: подання антигену і продукція цитокінів, при цьому
страждають. Відбувається інгібування цитотоксичних Т-лімфоцитів, які вже
не здатні до активності по відношенню до клітин-мішеней, заражених
вірусом. Порушується також функція Т-супресорів, в результаті чого
порушується їх регулюючий вплив на клітинний і гуморальний імунітет.
Коли число Т-хелперів падає нижче 200 в 1 мкл плазми починається
маніфестна стадія СНІДу, що виявляється СНІД-асоційованим
симптомокомплексом (персистуюча генералізована лімфаденопатія,
симптоми системної дії цитокінів та шкірні грибкові ураження), а потім
прогресуючою поєднаною опортуністичною інфекцією. Найбільш типові:
пневмоцистна пневмонія, кандидамікоз стравоходу, атипові мікобактеріози
(M.avium), токсоплазмоз головного мозку, криптоспорідіоз кишківника,
системна цитомегаловірусна і герпетична інфекції. Зустрічаються
криптококоз, гістоплазмоз, ієрсінеоз та туберкульоз.
У всіх випадках при СНІДі виявляється виражена інволюція вилочкової
залози з повним спустошенням лімфоїдних і епітеліальних елементів.
Характерна деструкція і кальцифікація тілець вилочкової залози, що
розглядається як важлива патогенетична ланка захворювання.
Внаслідок дії цитокінів посилюється катаболізм, пацієнт швидко худне.
Розвитку кахексії також сприяє загибель хромафінних клітин кишківника з
порушенням всмоктування і аутоінтоксикацією. Крім того, вірусний білок
gp120 володіє високим ступенем молекулярної подібності (до 70% загальних
амінокислотних послідовностей) з інсуліном та епідермальний чинником
зростання, що і призводить до розвитку швидкопрогресуючої кахексії і
дистрофічних процесів, під впливом перехреснореагуючих з анаболічними
гормонами аутоантитіл. Часто виявляються аутоімунні гемоцитопенії,
аутоантитіла до білків плазми і тироглобуліну, антиядерні і
антикардіоліпінові імуноглобуліни.
Нейропатія, що розвивається при СНІДі частково обумовлена
аутоалергічними механізмами, частково - цитокінами, однак відзначена і
21
пряма нейротоксичність вірусного білка gp120. Крім того, цей білок проявляє
високу ступінь структурного збігу з нейролейкіном - одним з важливих
чинників зростання нейронів.
В даний час інтенсивно розробляється проблема діагностики та
специфічного лікування СНІДу. Весь комплекс використовуваних
лікувальних заходів не забезпечує одужання. Вдається полегшити стан
хворих, в деякій мірі послабити вираженість клінічних проявів, продовжити
життя.
Специфічна діагностика включає кілька рівнів:
1. Виявлення антитіл проти ВІЛ (за допомогою імуноферментного,
радіоімунологічного, імунометричних аналізів, застосовують метод
імунного блотингу (Вестерн блот), реакцію аглютинації і
радіоімунопреципітацію).
2. Виявлення вірусних антигенів (за допомогою імуноферментного,
радіоімунологічного, радіоімунопреціпітаціі за допомогою стандартних
моноклональних антитіл проти шуканих антигенів ВІЛ).
3. Виявлення клітин, що експресують білки ВІЛ (за допомогою
методу проточної лазерної цитофлуориметрії, імуногістохімічних
методів, електронної мікроскопії).
4. Виявлення в клітинах людини провірусної ДНК або РНК ВІЛ
(аналізують клітини периферичної крові і клітини, отримані при біопсії
мигдаликів, лімфовузлів і аденоїдів методами гібридизації нуклеїнових
кислот і ланцюгової полімеразної реакції - є найбільш високочутливим
методом).
5. Виявлення зрілих віріонів (зараженням культур клітин in vitro).

У нашій країні широко використовується визначення анти-ВІЛ антитіл.

Відзначають, що якщо імуноферментний аналіз виявляється двічі
позитивним, сироватка далі перевіряється методом імуноблотинга (Вестерн
блот). Якщо не виявляється антитіл до глікопротеїдів gp41, 120, 160, а вони
спрямовані проти інших антигенів, реакція вважається сумнівною і через 3, 6,
12 місяців повторюється.

7. Імунологічні механізми відторгнення трансплантату.

Реакція відторгнення трансплантату. Первинне відторгнення настає
приблизно через 10 днів внаслідок утворення сенсибілізованих лімфоцитів,
які інфільтрують пересаджену тканину викликаючи тромбоз і запальну
реакцію, що призводить до загибелі пересаджених клітин. Вторинне
відторгнення відбувається швидше, якщо трансплантат узятий від того ж
донора. Це пояснюється високим титром цитотоксичних циркулюючих
антитіл, які з'являються той час, коли відривається перший трансплантат.
Вони беруть участь у цитотоксичній дії на клітини вторинного трансплантата
поряд з сенсибілізованими лімфоцитами. Оскільки відторгнення відбувається
швидко, трансплантат не васкуляризується і його називають білим
трансплантатом. Іноді антитіла, що утворюються володіють блокуючими
22
ефектами, а не цитотоксичною дією. При цьому клітинні антигени
оточуються блокуючими антитілами і це створює перешкоду для імунного
розпізнавання та елімінації антигену. В цьому випадку відторгнення
трансплантата сповільнюється або відбувається посилення його росту (при
пересадці пухлин) і називається ефектом імунного посилення.
Реакція трансплантат проти господаря. У господаря з
імунодефіцитом, що виникає внаслідок застосування при трансплантації
імунодепресантів, трансплантат може продукувати лімфоцити, які реагують
проти антигенів господаря і викликають гепатоспленомегалію, лімфопенію,
діарею і шкірні висипання. Донорські імуноцити, що містяться у тканинному
трансплантаті, можуть відповідати на антигени реципієнта. Реципієнт може
відторгнути трансплантат, але й сам трансплантат може відторгнути
господаря.

Ситуаційна задача
Задача №1
Хворий Н., 15 років, з народження часто хворіє різними рецидивуючими
інфекціями, викликаними стафілококами або грамнегативними бактеріями,
частими шкірними гнійничкові абсцесами, мікозами. Після збору анамнезу та
проведеного обстеження у хворого припустили вроджене порушення в
системі фагоцитозу.
1. До якого виду імунітету відноситься система фагоцитозу?
2. Які ще чинники, окрім фагоцитозу, формують цей імунітет?
3. Які клітини організму виконують фагоцитарну функцію?
4. Перерахуйте всі функції макрофагів?
Відповідь:
1. Система фагоцитозу здійснює вроджений неспецифічний (природний)
імунітет. У поняття вродженого неспецифічного імунітету входять наступні
фактори:
 механічні бар'єри (шкіра, слизові) і фізіологічні акти (кашель,
чхання, дефекація і т.д.);
 рідкі середовища організму (слина, сеча, харкотиння та ін.);
 злущування епідермісу і ендотеліальних клітин;
 гуморальні фактори (комплемент, лізоцим, пропердин, інтерферон
та ін.);
 клітинні фактори (макрофаги, гранулоцити, природні кілери (ПК-
клітини), просто кілерні клітини (К-клітини) і лімфокінактивовані
кілерні клітини (ЛАК-клітини).
2. Фагоцитарну функцію можуть виконувати такі клітини: всі
гранулоцити (нейтрофіли, еозинофіли і базофіли); моноцити і макрофаги, К і
ПК-клітини.
3. Функції макрофагів полягають в наступному: секреція біологічно
активних речовин, що регулюють утворення інших імунокомпетентних
клітин (лізоцим, активатор плазміногену, коллагеназа, еластаза, компоненти
комплементу (С1, С2, С3, С4, С5, фактори В і D, пропердин, інактиватор
23
С3b ); зв'язуючі білки (трансферин, транскобаламін, фібронектин); ендогенні
пірогени (ІЛ-1, ІЛ-2); реакційно здатні метаболіти кисню (перекис водню,
синглетний кисень, гідроксил радикал і ін.) біологічно активні ліпіди
(метаболіти арахідонової кислоти, простагландин Е2 , лейкотрієн, фактори,
що активують тромбоцити), хемотаксичні фактори нейтрофілів); фагоцитоз і
презентація антигену імунокомпетентним клітинам.

Примірники тестових завдань для підготовки до складання ліцензійного

екзамену КРОК 1 (відповідь А вірна)
1. Причиною порушення B. Природний активний
фагоцитозу можуть бути C. Штучний пасивний
якісні зміни фагоцитів. Зміни D. Штучний активний
яких субклітинних структур E. Спадковий, видовий
найбільш характерні для 5. В нашій країні планові
синдрому “лінивих профілактичні щеплення
лейкоцитів”? проти поліомієліту
A. Мікрофіламентів здійснюються живою
B. Рецепторів до вакциною, яку вводять
хемотоксинів та перорально. Які
опсонінів імуноглобуліни відповідають
C. Специфічного в цьому випадку за створення
мембранного поствакцинального місцевого
глікопротеїну (GP 110) імунітету?
D. Мікротрубочок A. Секреторні IgA
E. Бактерицидних систем B. IgM
2. Який тип лейкоцитiв приймає C. IgG
основну участь у фагоцитозi? D. Сироваткові IgA
A. Нейтрофiли E. IgE
B. Еозинофiли 6. Профілактичні щеплення
C. Базофiли проти поліомієліту здійснили
D. Моноцити інактивованою вакциною, яку
E. Тучнi клiтини ввели парентерально. Які
3. Унікальним активатором імуноглобуліни відповідають
фагоцитозу є: в цьому випадку за створення
A. Гамма-iнтерферон поствакцинального
B. Інтерлейкін 2 імунітету?
C. Альфа-iнтерферон A. Ig M, Ig G
D. Інтерлейкін 1 B. Ig G, секреторні Ig A
E. Інтерлейкін 4 C. Ig M, секреторні Ig A
4. У сироватці крові D. Сироваткові Ig А, Ig M
новонародженого виявлено E. Ig Е, Ig M
антитіла до вірусу кору. Про 7. Однією із функцій слини є
наявність якого імунітету це захисна, яка реалізується,
може свідчити? зокрема, формуванням
A. Природний пасивний місцевого імунітету слизової
24
 оболонки за рахунок важкому перебігу
виділення привушними бактеріальних інфекцій,
залозами такого білку: відсутності В-лімфоцитів та
A. Секреторний плазматичних клітин. Які
імуноглобулін А зміни вмісту імуноглобулінів
B. Колаген будуть спостерігатися в
C. Еластин сироватці крові цієї дитини?
D. Фібриноген A. Зменшення IgA, IgM
E. Альбумін B. Збільшення IgA, IgM
8. Для попередження і C. Зменшення IgD, IgE
лікування інфекційних D. Збільшення IgD, IgE
захворювань часто E. Змін не буде
використовуються 11.Дитина народилася з вовчою
профілактично-лікувальні пащею. При обстеженні
сироватки та імуноглобуліни. виявлено вади аорти, в крові
Який вид імунітету зменшення Т-лімфоцитів.
створюється у людини після Який імунодефіцитний
введення цих препаратів? синдром у новонародженого?
A. Штучний пасивний A. Ді Джорджі
імунітет B. Віскотта-Олдріча
B. Природний активний C. Чедіака-Хігасі
імунітет D. Луї-Бар
C. Штучний активний E. Швейцарський тип
імунітет 12.Дитині після аналізу
D. Природний пасивний імунограми встановили
імунітет діагноз первинний
E. Видовий спадковий імунодефіцит гуморальної
імунітет ланки імунітету. Яка з
9. У хворого з клінічними причин може призвести до
ознаками первинного розвитку первинного
імунодефіциту виявлено імунодефіциту в організмі
порушення функції дитини?
антигенпрезентації A. Спадкові порушення в
імунокомпетентним імунній системі
клітинам. Порушення B. Порушення в процесі
функціонування яких клітин ембріонального
може бути причиною цього? розвитку
A. Макрофаги, моноцити C. Порушення обміну
B. Т-лімфоцити речовин в організмі
C. В-лімфоцити матері
D. Фібробласти D. Порушення
E. 0-лімфоцити реактивності та
10.У дитини 5-ти років резистентності
діагностовано хворобу організму
Брутона, яка проявляється у
25
 E. Токсичне пошкодження серця. Орган взятий у донора,
В-лімфоцитів що загинув під час аварії.
13.У хворого з грибковим Чуже серце може бути
ураженням шкіри виявлено відторгнуте внаслідок
порушення клітинного розвитку трансплантаційного
імунітету. Зниження якого імунітету. Для запобігання
показника є найбільш цьому здебільшого
характерним при цьому? використовують:
A. T-лімфоцити A. Імуносупресори
B. Імуноглобуліни G B. Хіміотерапію
C. Імуноглобуліни E C. Ультразвук
D. Б-лімфоцити D. Ферменти
E. Плазмоцити E. Рентгенотерапію
14.У хворих із синдромом 17.У 13-річного хлопчика
набутого імунодефіциту спостерігається екзематозний
(СНІД) різко знижується висип на тулубі і гомілках. Із
імунологічна реактивність, анаменезу відомо, що пацієнт
що проявляється розвитком страждав на отити,
хронічних запальних пневмонію та фурункульоз.
процесів, інфекційних Аналіз крові: тромбоцити - 70
захворювань, пухлинного * 109/л, низька активність T
росту. Клітини якого типу хелперів та T супресорів,
ушкоджує ВІЛ-інфекція, низький вміст IgМ з
внаслідок чого знижується нормальним вмістом IgА та
імунний захист? IgG. Який імунодефіцит ний
A. Т4-хелпери стан у дитини?
B. Природні кілери (NK) A. Синдром Віскотта-
C. Т-супресори Олдрича
D. Т8-ефектори B. Синдром Ді Джорджи
E. В-лімфоцити C. Важкий комбінований
15.У госпіталізованого пацієнта імунодефіцит
встановлена недостатність (швейцарський тип)
імунітету, яка призвела до D. Синдром Луї-Барр
зниження резистентності до (атаксія-
вірусної інфекції. Дефіцит телеангіоектазія)
яких клітин є найбільш E. Синдром Чеддіака-
вірогідним? Хігаші
A. Т-лімфоцитів 18.Батьки 5-річного хлопчика
B. В-лімфоцитів стурбовані частими
C. Макрофагів захворюваннями дитини на
D. Нейтрофілів пневмонію та наявністю
E. Фібробластів гнійного висипу на шкірі.
16.Хворому в Лабораторне обстеження
трансплантаційному центрі виявило наступні зміни:
здійснене пересадження відсутність імуноглобулінів
26
 будь-якого типу, у пунктатах A. Лімфатико-
лімфатичних вузлів відсутні гіпопластичний
В-лімфоцити. Який тип B. Геморагічний
імунологічного дефіциту у C. Нервово-артритичний
дитини? D. Астенічний
A. Х-зчеплена E. Ексудативно-
гіпогаммаглобулінемія катаральний
(агаммаглобулінемія 20.До лікаря-імунолога на
Брутона) прийом звернувся хворий зі
B. Синдром Луї-Барр скаргами на діарею, втрату
C. Гіпопластична анемія ваги впродовж декількох
D. Аутосомно-рецесивна місяців, субфебрилітет,
агаммаглобулінемія збільшення лімфовузлів.
(швейцарський тип) Лікар припустив наявність у
E. Агранулоцитоз пацієнта ВІЛ-інфекції.
19.У дитини, яка часто хворіє на Наявність яких
ангіни та фарингіти, імунокомпетентних клітин
відзначається збільшення необхідно дослідити у
лімфовузлів і селезінки. хворого в першу чергу?
Зовнішній вигляд A. Т-лімфоцити-хелпери
характеризується пастозністю B. Т-лімфоцити-супресори
та блідістю, м’язова тканина C. Моноцити
розвинена слабко. У крові D. Плазматичні клітини
спостерігається лімфоцитоз. E. В-лімфоцити
Як називається такий вид
діатезу?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Основна:
1. Патофізіологія : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. / Ю. В. Биць, Г.
М. Бутенко [та ін.] ; за ред.: М. Н. Зайка, Ю. В. Биця, М. В. Кришталя. -
5-е вид., перероб. і допов. – Київ : Медицина, 2015. - 752 с.
2. Патологическая физиология / под ред. Н.Н. Зайко, Ю.В. Быця, Н.В.
Кришталя. – Киев : ВСИ «Медицина», 2015. – 744 с.
3. Посібник до практичних занять з патологічної фізіології : навч. посіб.
для студ. вищ. мед. навч. закл. III-IV рівнів акредитації / за ред. Ю.В.
Биця, Л.Я. Данилової . - Київ : Здоров'я, 2001. - 400 с.
Додаткова:
1. Атаман O. B. Патофізіологія : підруч. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV
рівня акредитації / O. B. Атаман. - Вінниця : Нова книга, 2012 - . - ISBN
27
 978-966-382-420-8 (повне зібрання). - Т. 2 : Патофізіологія органів і
систем / O. B. Атаман. - Вид. 2-ге, стер. - Вінниця : Нова книга, 2017. -
448 с.
2. Атаман О. В. Патологічна фізіологія в запитаннях і відповідях : навч.
посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / О.В.
Атаман. - 2-е вид., доопрац. і доп. - Вінниця : Нова книга, 2007. - 512 с.
3. Войнов В. А. Атлас по патофизиологии : учеб. пособие / В.А. Войнов. -
М. : МИА, 2004. - 218 с.
4. Гриппи, Майкл. Патофизиология легких : пер. с англ. / М.А. Гриппи. -
М. : БИНОМ, 1997. - 344 с.
5. Зайчик А. Ш. Патофизиология : учебник. В 3 т. Т. 3. Механизмы
развития болезней и синдромов / А.Ш. Зайчик, Л.П. Чурилов. - СПб. :
Элби-СПб, 2002. - 507 с.
6. Зайчик А. Ш. Патофизиология : учебник. Т. 1. Общая патофизиология /
А.Ш. Зайчик, Л.П. Чурилов. - 2-е изд. - СПб. : Элби-СПб, 2001. - 624 с.
7. Литвицкий П. Ф. Патофизиология : учеб. для вузов / П.Ф. Литвицкий. -
4-е изд., испр. и доп. - М. : ГЭОТАР-Медиа, 2007. - 496 с.
8. Литвицкий П. Ф. Патофизиология : учебник. В 2 т. Т. 1 / П.Ф.
Литвицкий. - М. : Гэотар-Мед, 2002. - 752 с.
9. Литвицкий П. Ф. Патофизиология: учебник. В 2 т. Т. 2 / П.Ф.
Литвицкий. - М. : Гэотар-Мед, 2002. - 808 с.
10.Патологическая физиология : учебник / под ред. А.Д. Адо, М.А. Адо,
В.И. Пыцкого, Г. В. Порядина и др. - М. : Триада, 2001. - 574 с.
11.Патофизиология в рисунках, таблицах и схемах : учеб. пособие / под
ред. В.А. Фролова, Г.А. Дроздовой, Д.П. Билибина. - М. : МИА, 2003. -
392 с. –
12.Физиология и патофизиология легочных сосудов / под ред. Е.К.Уэйра,
Дж.Т.Ривса: пер. с англ. - М.: Медицина, 1995.
13.Шиффман, Ф. Дж. Патофизиология крови : пер. с англ. / Ф.Дж.
Шиффман; под ред. Ю.В. Наточина. - СПб. : Невский Диалект, 2000. -
446 с.
14.Kumar V. Robbins and Cotran Pathologic Basis of Disease. Vol. I / V.
Kumar, A. K. Abbas, J. C. Aster. - south asia ed. - India : Elsevier, 2015. -
1391 p.
15.Kumar, V. Robbins and Cotran Pathologic Basis of Disease. V. II / V.
Kumar, A. K. Abbas, J. C. Aster. - south asia ed. - India : Elsevier, 2015. -
1391 p.

28