 АДАПТАЦІОГЕНЕЗ (від лат.

adaptatio -
пристосування і грец. генезис - походження ) -
процес формування нових пристосувань або
удосконалення існуючих до певних умов
існування завдяки зміні генетичної структури
популяції під дією еволюційних чинників.
Механізм цього процесу полягає у формуванні
корисних ознак в організмів певної популяції, що
є елементарною одиницею еволюції.
• Комбінативний
(пристосування формуються
шляхом комбінування кількох
мутацій і подальшого закріплення
найбільш вдалого варіанта.)

Преадаптивний (пристосування
організмів, які потенційно можуть
мати адаптивну цінність)

• Постадаптивний (зміни
організмів, які вдосконалюють
вже наявну адаптацію до
середоища мешкання)
 Правило адаптивності
 Правило екологічної індивідуальності
 Правило відносної незалежності адаптацій
 Правило двох рівнів адаптації
• У відповідь на дію умов середовища
в усіх біосистем на всіх рівнях
організації живої матерії
формуються пристосування. Згідно
із цим правилом усе живе здатне
пристосовуватися до умов існування
(адаптивність), наслідком чого є
певна сукупність пристосувань
(адаптованість). Вихідною
закономірністю для правила Галки з японського міста Сендай -
адаптивності була аксіома
адаптованості, що її сформулював класичний приклад того, як
Чарлз Дарвін: кожний вид урбанізація змінює поведінку
адаптований до певної, специфічної
для нього, сукупності умов тварин і в деяких випадках
існування - екологічної ніші прискорює зміни, на які б за інших
умов знадобилися мільйони років.
 Кожен вид специфічний за  Види-двійники:
екологічними можливостями  1 - шишкар ялиновий;
адаптації, двох ідентичних видів  2 - шишкар сосновий
не існує. Кожен вид організмів у
мінливому середовищі життя по-
своєму адаптований. Навіть
види-двійники (криптичні види),
які не різняться за
морфологічними (та іншими)
ознаками, мають свої
індивідуальні пристосування і є
конкурентами, що займають
дуже близькі екологічні ніші
 Висока адаптивність до
одного з екологічних
чинників не дає такого
самого ступеня
пристосовуваності до
інших умов життя
(навпаки, вона може
обмежувати ці можливості  Лишайники можуть оселятися на
через субстратах бідних на органіку,
фізіологоморфологічні переживати високі і низькі
властивості організмів) температури, але дуже чутливі до
забруднення повітря
 Біосистеми адаптуються до умов існування двома способами:
шляхом функціональних адаптацій у межах сталого рівня
стабілізації системи та шляхом зміни цього загального рівня
стабілізації. Так, на рівні організмів розрізняють онтогенетичні
(спрямовані на підтримку гомеостазу впродовж індивідуального
розвитку) і філогенетичні (забезпечення адаптованості впродовж
історичного розвитку) адаптації. На рівні надвидових таксонів
застосуванням правила є концепція ідіоадаптацій та ароморфозів.
Індивідуальність (здатність до пристосування
генетично обумовлена)
Відносна
доцільність
(адаптації
мають
пристосувальний
сенс в
конкретних
умовах)
• Компромісність (відповідність енергозатрат
отриманим результатам)
Отже, за всієї
різноманітності
адаптивних реакцій
біосистем та умов
існування існують і
загальні
закономірності
формування
адаптацій.