Monica Araya: A small country with big ideas to get rid of fossil fuels

How do we build a society without fossil fuels? This is a very complex challenge,
and I believe developing countries could take the lead in this transition.
And I'm aware that this is a contentious statement, but the reality is that so much is
at stake in our countries if we let fossil fuels stay at the center of our development. We can
do it differently. And it's time, it really is time, to debunk the myth that a country has to
choose between development on the one hand and environmental protection, renewables,
quality of life, on the other.
I come from Costa Rica,a developing country.  We are nearly five million people,
and we live right in the middle of the Americas, so it's very easy to remember where we
live. Nearly 100 percent of our electricity comes from renewable sources, five of them.
Hydropower, geothermal, wind, solar, biomass. Did you know that last year, for 299
days, we did not use any fossil fuels in order to generate all our electricity? It's a fantastic
achievement, and yet, it hides a paradox, which is that nearly 70 percent of all our energy
consumption is oil. Why? Because of our transportation system, which is totally dependent
on fossil fuels, like it is in most countries. So if we think of the energy transition as a
marathon, the question is, how do we get to the finish line, how do we decarbonize the rest
of the economy? And it's fair to say that if we don't succeed, it's difficult to see who will.
So that is why I want to talk to you about Costa Rica, because I believe we are a
great candidate in pioneering a vision for development without fossil fuels. If you know
one thing about our country, it's that we don't have an army. So I'm going to take you back
to 1948. That year, the country was coming out of civil war. Thousands of Costa Ricans
had died, and families were bitterly split. And yet, a surprising idea won the hearts and
minds: we would reboot the country, and that Second Republic would have no army. So
we abolished it. And the president at the time, José Figueres, found a powerful way by
smashing the walls of an army base. The following year, 1949, we made that decision
permanent in the new constitution, and that is why I can tell you that story nearly 70 years
later. And I'm grateful. I'm grateful they made that decision before I was born, because it
allowed me and millions of others to live in a very stable country. And you might be
thinking that it was good luck, but it wasn't. There was a pattern of deliberate choices. In
the '40s, Costa Ricans were given free education and free health care. We called that social
guarantees. By abolishing the army, we were able to turn military spending into social
spending, and that was a driver of stability.
In the '50s, we started investing in hydropower, and that kept us away from the trap
of using fossil fuels for electricity generation, which is what the world is struggling with
today. In the '70s we invested in national parks, and that kept us away from the deeply
flawed logic of growth, growth, growth at any cost that you see others embracing,
especially in the developing world. In the '90s, we pioneered payments for ecosystem
services, and that helped us reverse deforestation and boosted ecotourism, which today is a
key engine of growth.
So investing in environmental protection did not hurt our economy. Quite the
opposite. And it doesn't mean we are perfect, and it doesn't mean we don't have
contradictions. That's not the point. The point is that, by making our own choices, we were
able to develop resilience in dealing with development problems. Also, if you take a
country like ours, the GDP per capita is around 11,000 dollars, depending on how you
measure it. But according to the Social Progress Index, we are an absolute outlier when it
comes to turning GDP into social progress.
Abolishing the army, investing in nature and people, did something very powerful,
too. It shaped the narrative, the narrative of a small country with big ideas, and it was very
empowering to grow up with that narrative. So the question is, what is the next big idea for
this generation?
And I believe what comes next is for this generation to let go of fossil fuels for
good, just as we did with the army.
Fossil fuels create climate change. We know that, and we know how vulnerable we
are to the impacts of climate change. So as a developing country, it is in our best interest to
build development without fossil fuels that harm people in the first place. Because why
would we continue importing oil for transportation if we can use electricity instead?
Remember, this is the country where electricity comes from water in our rivers, heat from
volcanoes, wind turbines, solar panels, biowaste.
Abolishing fossil fuels means disrupting our transportation system so that we can
power our cars, buses and trains with electricity instead of dirty energy.
And transportation, let me tell you, has become an existential issue for us Costa
Ricans, because the model we have is not working for us. It's hurting people, it's hurting
companies, and it's hurting our health. Because when policies and infrastructure fail, this is
what happens on a daily basis. Two hours in the morning, two hours in the evening. I don't
understand why we have to accept this as normal. It's offensive to have to waste our time
like this every single day. And this highway is actually quite good compared to what you
see in other countries where traffic is exploding.
You know, Costa Ricans call this "presa." Presa means "imprisoned." And people
are turning violent in a country that is otherwise happy in pura vida. It's happening. So a
lot is at stake. The good news is that when we talk about clean transportation and different
mobility, we're not talking about some distant utopia out there. We're talking about electric
mobility that is happening today. By 2022, electric cars and conventional cars are expected
to cost the same, and cities are already trying electric buses.
And these really cool creatures are saving money, and they reduce pollution. So if
we want to get rid of oil-based transportation, we can, because we have options now that
we didn't have before.
It's really exciting. But of course, some get very uncomfortable with this idea, and
they will come and they will tell you that the world is stuck with oil, and so is Costa Rica,
so get real. That's what they tell you. And you know what the answer to that argument is?
That in 1948, we didn't say the world is stuck with armies, so let's keep our army, too. No,
we made a very brave choice, and that choice made the whole difference. So it's time for
this generation to be brave again and abolish fossil fuels for good. And I'll give you three
reasons why we have to do this. First, our model of transportation and urbanization is
broken, so this is the best moment to redefine our urban and mobility future. We don't
want cities that are built for cars. We want cities for people where we can walk and we can
use bikes. And we want public transportation, lots of it, public transportation that is clean
and dignifying. Because if we continue adding fleets of conventional cars, our cities will
become unbearable. Second, we have to change, but incremental change is not going to be
sufficient. We need transformational change. And there are some incremental projects in
my country, and I am the first one to celebrate them. But let's not kid ourselves. We're not
talking about ending up with really beautiful electric cars here and a few electric buses
there while we keep investing in the same kind of infrastructure, more cars, more roads,
more oil. We're talking about breaking free from oil, and you cannot get there through
incrementalism. Third, and you know this one, the world is hungry for inspiration. It
craves stories of success in dealing with complex issues, especially in developing
countries. So I believe Costa Rica can be an inspiration to others, as we did last year when
we disclosed that for so many days we were not using any fossil fuels in order to generate
all our electricity.
The news went viral around the world. Also, and this makes me extremely proud, a
Costa Rican woman, Christiana Figueres, played a decisive role in the negotiations of the
Paris climate agreement. So we have to protect that legacy and be an example.
So what comes next? The people. How do we get people to own this? How do we
get people to believe that it's possible to build a society without fossil fuels? A lot of work
from the ground up is needed. That is why, in 2014, we created Costa Rica Limpia.
"Limpia" means "clean," because we want to empower and we want to inspire citizens. If
citizens don't get engaged, clean transportation decisions will be bogged down by endless,
and I mean endless, technical discussions, and by avalanches of lobbying by various
established interests. Wanting to be a green country powered by renewables is already part
of our story.
We should not let anybody take that away from us. Last year, we brought people
from our seven provinces to talk about climate change in terms that matter to them, and we
also brought this year another group of Costa Ricans to talk about renewable energy.
And you know what?  These people disagree on almost everything except on
renewable energy and clean transportation and clean air. It brings people together. And the
key to real participation is to help people not to feel small. People feel powerless, and they
are tired of not being heard. So what we do is concrete things, and we translate technical
issues into citizen language to show that citizens have a role to play and can play it
together. For the first time, we're tracking the promises that were made on clean
transportation and politicos know that they have to deliver it, but the tipping point will
come when we form coalitions -- citizens, companies, champions of public transportation
-- that will make electric mobility the new normal, especially in a developing country. By
the time the next election comes, I believe every candidate will have to disclose where
they stand on the abolition of fossil fuels. Because this question has to enter our
mainstream politics. And I'm telling you, this is not a question of climate policy or
environmental agenda. It's about the country that we want and the cities that we have and
the cities that we want and who makes that choice.
Because at the end of the day, what we have to show is that development with
renewable energy is good for the people, for Costa Ricans that are alive today and
especially for those who haven't been born.
This is our National Museum today. It's bright and peaceful, and when you stand up
in front of it, it's really hard to believe these were military barracks at the end of the '40s.
We started a new life without an army in this place, and here is where our abolition of
fossil fuels will be announced one day. And we will make history again.
 Monica Araya: A small country with big ideas to get rid of fossil fuels
Чи можливо побудувати суспільство без викопного палива?
Це доволі складний виклик, і я вірю, що розвинуті країни візьмуть на себе
ініціативу. Так, я розумію, що це спірне питання, але насправді наші країни
опиняться під загрозою, якщо ми дозволимо корисним копалинам далі бути
запорукою нашого розвитку. Ми можемо робити це по-різному. Але вже
час розвіяти міф про те, що країна повинна обирати між розвитком суспільства та
захистом довкілля, між відновлювальною енергією і рівнем життя.
Я з Коста-Рики, держави, що розвивається. Нас близько 5 мільйонів людей, ми
знаходимось посередині між Північною та Південної Америками, тому дуже легко
запам'ятати, де ми живемо.Близько 100% нашої електроенергії походить від
відновлювальних джерел енергії, з п'ятьох джерел. Гідроенергетика, геотермальна
енергетика, вітер, сонце, біомаса.
Ви знали, що торік 299 днів поспіль ми не використали ані грама викопного
палива для того, щоб поповнити запаси електроенергії? Це фантастичне
досягнення, проте за ним криється парадокс:близько 70% всього нашого
енергоспоживання - нафта.
Чому? Через нашу транспортну систему, що повністю залежить від викопного
палива, як і в більшості інших країн. Якщо міркувати про реорганізацію
енергетичної системи як про марафон,питання полягатиме в тому, як досягти
фінішної прямої, як очистити від водню решту економіки? І якщо ми не досягнемо
успіху, то хто ж тоді досягне? Ось тому я хочу поговорити з вами про Коста-
Рику, бо я вірю: ви чудові кандидати для створення нового бачення розвитку, без
викопного палива.
Якщо ви знаєте щось про нашу країну, то це те, що в нас немає армії. Хочу
повернути вас у далекий 1948. Рік, коли країна потерпала від громадянської
війни. Тисячі костариканців загинули,тисячі сімей були брутально розбиті. Проте
наші серця і увагу заполонила дивовижна ідея: ми перебудуємо країну, в нас більше
не буде збройних сил. І ми ліквідували їх. І тодішній президент,Хосе
Фіґуерес, знайшов ефектний спосіб, розбивши стіни військових баз. У 1949 році ми
остаточно затвердили це рішення в новій конституції, і тепер я можу розповісти вам
цю історію, 70 років потому. І я вдячна, вдячна за прийняте рішення, тому що це
дало мені та мільйонам іншим змогужити в дуже стабільній державі.
Ви, напевно, думаєте, що нам тоді пощастило, але це не так. Це був
обміркований вибір. У 1940-ві роки Коста-Рика надавала безкоштовне навчання і
медицину. Ми назвали це "соціальні гарантії".Після ліквідації армії в нас з'явилася
можливість спрямувати військові витрати на соціальні потреби,що стало запорукою
стабільності. У 1950-ті - у 1950-ті ми почали вкладати гроші в
гідроелектроенергію, і це врятувало нас від використання викопного палива для
видобутку електроенергії, від чого до сьогодні страждає увесь світ. У 1970-ті ми
вклали гроші в національні парки, і вони вберегли нас від хибної логіки зростання,
зростання, будь-якою ціною, яку обрали інші, особливо країни, що розвиваються. У
1990-ті ми першими ввели платежі за систему екопослуг, і це зупинило вирубку
лісів і збільшило екотуризм, що сьогодні є двигуном розвитку. Тому інвестування в
охорону довкілля не зашкодило нашій економіці. Зовсім навпаки.
 Це не означає, що ми ідеальні, і в нас немає протиріч. Це не головне. Головне
те, що ми зробили свій власний вибір, ми були в змозі гнучко розв'язувати проблеми
розвитку.
Також, у такій країні, як наша ВВП на душу населення становить близько 11
000 доларів, залежно від того, як оцінювати. Але за даними Social Progress Index, ми
справжні чудотворці, коли мова йде про перетворення ВВП в соціальний
прогрес. Ліквідація армії, інвестування в природу та людеймало дуже важливі
наслідки. Воно сформулювало історію, історію про маленьку країну з великими
ідеями, що надзвичайно надихає.
Тому питання в тому, яка наступна велика ідея для цього покоління? І я вірю,
що наступним, що спаде на думку цьому поколінню буде відмова від викопного
палива назавжди, так як ми зробили з армією. Викопне паливо
призводить до змін у кліматі. Ми знаємо це, як і те, які ми вразливі до наслідків
зміни клімату. Тому ми, як країна, що розвивається, має бути зацікавлена в
тому, щоб почати процес розвитку, без викопного палива, що шкодить
людству. Адже чому ми далі імпортуємо нафтудля транспорту, якщо можемо
використовувати електроенергію?
Запам'ятайте, це країна, де електроенергія береться з води річок, жару
вулканів, з повітряних турбін, сонячних батарей, біовідходів. Відмовитися від
корисних копалин означає зруйнувати систему транспорту, щоб могти заряджати
наші автомобілі, автобуси, потяги електрикою, замість брудної енергії.
І транспорт, скажу я вам, став життєво важливим питанням для нас,
костариканців, тому що план, який ми мали, не працював на нас. Це шкодило
людям, шкодило компаніям, і шкодило нашому здоров'ю.
Адже коли політика та інфраструктура зазнають краху, це відбувається на
повсякденній основі. Дві години вранці, дві години ввечері. Я не розумію, чому ми
повинні приймати це як норму. Це зневажливо - марно витрачати час кожен божий
день. Але це ще досить непогане шосе порівняно з тим, що ми бачимо в інших
країнах, де рух просто зашкалює. Костариканці називають це "presa".Presa означає
"ув'язнений". І люди стають жорстокими в країні, яка в усьому іншому
щаслива. Таке буває. Отже, на кону стоїть чимало.
Позитивний момент у тому, що коли ми обговорюємо еко-транспорт та інші
засоби пересування, ми не говоримо про це, як про повну утопію. Ми говоримо про
еко-пересування. За прогнозами, у 2022 році ціни на електрокари і звичайні
автомобілі зрівняються, і міста вже намагаються використовувати
електроавтобуси. Ці дійсно круті винаходи заощаджують кошти, зменшуючи
забруднення довкілля. Тому якщо ми хочемо позбутися транспорту на основі нафти,
ми можемо це зробити, бо в нас є можливості, яких не було до цього. Це дійсно
вражає.
Але, звісно, деякі будуть не в захваті від такої ідеї, вони прийдуть і
скажуть: світ залежить від нафти, тож Коста-Рико, отямся! Ось як воно буде. І
знаєте, що відповісти на ці закиди? У 1948 році ми не казали, що світ залежить від
збройних сил, тому треба також озброїтись. Ні, ми зробили сміливий вибір, і цей
вибір перевернув наше життя, тому прийшов час нашому поколінню знову
насмілитися і заборонити викопне паливо, назавжди. І я наведу три аргументи, чому
це правильно.
По-перше, наша система транспорту та урбанізації нестійка, тому це нагода
змінити наше міське й транспортне майбутнє. Ми не хочемо міст, збудованих для
машин. Ми хочемо міста для людей, де ми зможемо спілкуватись і кататись на
велосипедах. І ми хочемо мати публічний транспорт,вдосталь публічного
транспорту, чистого й гарного. Бо якщо ми далі купуватимемо й купуватимемо
звичайні авто, наші міста стануть нестерпними для життя .
По-друге, нам потрібні зміни, але поступових змін замало. Нам потрібні
структурні реформи.Сьогодні в моїй країні вже реалізують деякі проекти, і я перша
святкуватиму їхнє успішне завершення. Але не обманюймо себе. Я не хочу, щоб у
нас було кілька гарних електрокарів і декілька електроавтобусів, і при цьому ми й
далі фінансували ту ж саму інфраструктуру, більше авто, більше доріг, більше
нафти. Ми говоримо про повну незалежність від нафти, а цього не досягнути
поетапно.
По-третє, ви знаєте, що світ жадає натхнення. Він жадає історій успіху у
розв'язанні складних питань, особливо в розвинутих країнах. Тому я вірю, що Коста-
Рика може бути мотиватором для інших, як ми це зробили торік, коли оголосили, що
країна багато днів не використовувала викопного палива для того, щоб виробити
електроенергію. Ця новина розлетілася по всьому світу. Також я надзвичайно
пишаюся костариканкою на ім'я Крістіана Фіґуерес, яка відіграла важливу роль у
перемовинах щодо паризької угоди про зміну клімату. Тому потрібно продовжувати
цю справу й бути взірцем для всіх.
Що ж далі? Люди. Як змусити людей до цього? Як змусити людей повірити,
що створити суспільство без викопного палива - можливо? Потрібно починати з
нуля.
Тому в 2014 році ми створили організацію Costa Rica Limpia. Limpia означає
"чистий", позаяк ми хочемо надихнути наших громадян і відкрити для них
можливості. Якщо громадяни не дійдуть згоди, рішення про екологічний транспорт
загрузне у нескінченних, справді нескінченних технічних обговореннях, під
лавиною лобізму з боку різних зацікавлених сторін. Бажання бути зеленою країною,
що користується відновлювальними джерелами енергії - це вже частина нашого
плану. Не дозволимо нікому її від нас забрати.
Торік ми привезли людей з семи наших провінцій обговорити кліматичні
зміни, з'ясувати, що важливо для них. А цьогоріч ми привезли ще одну групу
костариканців, щоб обговорити відновлювальні джерела енергії. І знаєте що? Ці
люди практично проти всього, окрім відновлювальних джерел енергії, екологічного
транспорту й чистого повітря. Це об'єднує людей.
Щоб залучити їх до співпраці, треба надати людям відчуття величі. Люди
почуваються безпомічними, вони втомилися від того, що їх не чують. Тому ми
робимо конкретні речі,перекладаємо технічні проблеми на мову громадян, щоб
показати громадянам, що вони мають право голосу. Ми вперше стежимо за тим, щоб
обіцянки виконувалися - мова йде про екологічний транспорт - і політики знають,
що повинні забезпечити його. Але переломний момент настане, коли ми сформуємо
коаліцію - громадяни, компанії, захисники громадського транспорту - що зробить
екологічний транспорт новою нормою, особливо в розвинутих державах. До речі,
невдовзі відбудуться вибори президента, і я вірю, що кожен кандидат муситиме
оголосити свою позицію щодо заборони викопного палива. Тому що це питання
мусить дійти до ключових політиків. І я кажу вам, це не питання клімату або
екології. Це питання країни, яку ми хочемо, і міст, які ми маємо, і міст, які ми
хочемо, і тих, хто зробить цей вибір. Тому що, врешті-решт, ми повинні довести, що
розвиток з використанням відновлювальних джерел енергії корисний для людей, для
костариканців, які живуть сьогодні, і особливо для тих, хто ще не народився.
Це наш Національний музей. Він світлий і мирний, і коли стаєш навпроти
нього, неможливо повірити, що тут були військові бази наприкінці 1940-их. Ми
почали нове життя без збройних сил і одного дня саме тут оголосимо про заборону
використання викопного палива. І знову ввійдемо в історію.
Дякую!