ПРЕДСТАВНИКИ

ЕТАПІВ РОЗВИТКУ
ПАТОЛОГІЧНОЇ
АНАТОМІЇ

Патологічна анатомія (розмовне

патанатомія) — клінічний розділ
медицини, що вивчає основи
патологічних процесів в організмі
людини з метою встановлення
діагнозу та / або причини смерті.

Історія розвитку патологічної анатомії включає три етапи:

макроморфологічний (XVI—XVIII століття),
мікроскопічний (XIX сторіччя—перша половина XX століття),
молекулярно-біологічний (з середини XX століття).

 ІТАЛІЙСЬКИЙ ПАТОЛОГОАНАТОМ ДЖОВАНІ

БАТИСТА МОРГАНЬЇ (1682—1771) ВПЕРШЕ
ОБҐРУНТУВАВ ЗНАЧЕННЯ ПАТОЛОГІЧНОЇ
АНАТОМІЇ У ФОРМУВАННІ КЛІНІЧНОГО
МИСЛЕННЯ ЛІКАРЯ. «ЯКЩО ІМЕНЕМ МОРГАНЬЇ
НАЗВАТИ ВСІ ОПИСАНІ ЗМІНИ В ОКРЕМИХ
ОРГАНАХ, ТО БІЛЬШУ ТРЕТИНУ ЛЮДСЬКОГО
ТІЛА НЕОБХІДНО БУЛО Б НАЗВАТИ ЙОГО
ІМЕНЕМ» — ЗАЗНАЧАВ ІТАЛІЄЦЬ ПУЧЧИНОТІ.
ДЖОВАНІ БАТИСТА МОРГАНЬЇ ОПИСАВ
МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СИФІЛІТИЧНОГО
УРАЖЕННЯ ШКІРИ, КІСТОК, ПЕЧІНКИ,
ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЦИРОЗУ ПЕЧІНКИ І
ЖОВТОЇ ДИСТРОФІЇ ПЕЧІНКИ, ОПЕЧЕНІННЯ
ЛЕГЕНІ, ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ, СТРУКТУРНІ
ПРОЯВИ ПОШКОДЖЕННЯ СЕРЦЯ ТА
ЕНДОКАРДУ ПРИ ГРУДНІЙ ЖАБІ, ГОЛОВНОГО
МОЗКУ ПРИ АПОПЛЕКСІЇ ВНАСЛІДОК
УРАЖЕННЯ СУДИН, ВІДМІННОСТІ ТРОМБУ ВІД
ПОСМЕРТНОГО ЗГУСТКУ, НАПАДИ ЕПІЛЕПСІЇ,
ЩО ЗУМОВЛЕНІ АРИТМІЄЮ.
 Виділення її як самостійної наукової
дисципліни та лікарської спеціальності
пов'язують з іменем К. Рокитанського,
який у 1844 р. заснував кафедру
патологічної анатомії у Віденському
університеті (Австрія) і створив один із
найбільших у світі патологоанатомічних
музеїв. Він є представником
макроскопічного періоду в розвитку
патологічної анатомії і засновником
гуморального наукового напрямку в
розвитку медицини.
Він вперше зробив морфологічний опис перфорації при виразці шлунку, стенозу
кишки, спонтанного розриву аорти, природжених дефектів серця. Він
розглядав патологічний процес як прояв загального захворювання, а причиною
патологічних змін — порушення хімічного складу рідин організму — дискразію.
Тритомна праця Карла Рокітанські «Керівництво патологічної анатомії»
(«Handbuch der speciellen pathologi-schen Anatomie») сприяла відокремленню
патологічній анатомії в окрему науку.
Серед інших видатних вчених
необхідно назвати Р. Вірхова. Він є
представником другого
(мікроскопічного) періоду розвитку
патологічної анатомії і
засновником теорії целюлярної
патології, який віддавав пріоритет
у розвитку медицини
морфологічним змінам в організмі
людини.
Він застосував структурний принцип побудови організму та зробив
висновок, що існування окремого організму — це сума життів
автономних клітинних територій, а матеріальною першопричиною
хвороби є ушкодження клітин. Теорію Вірхова прийнято вважати
клітинною. Основні наукові положення клітинної патології Вірхов
виклав у заснованому ним разом із Бенно Рейнхардом журналі «Archiv für
pathol. Anatomie u. Physiologie u. für klin. Medicin», який відомий як Вірховський
архів, має всесвітнє визнання і видається до нашого часу.
. Вірхов вперше описав патологічну анатомію запалення,
емболії, тромбозу, флебіту, лейкемії, амілоїдозу жирової
дистрофії, туберкульозу, системного червоного вовчака,
використовуючи мікроскопічний метод. Значну увагу Вірхов
приділяв методології викладання патологічної анатомії,
методиці розтину, загальній організації прозекторської
справи, історії медицини. Понад 100 його наукових праць
присвячені характеристиці та патогенезу, термінології та
класифікації загальних патологічних процесів і
найважливіших захворювань людини.
Виникнення третього періоду з 50-х років XX ст.
знаменує собою успіхи патологічної анатомії у
вивченні ультраструктурної патології людини.
Представниками цього періоду є Струков А. І.,
Сєров В. В., Давидовський І. В., Саркісов Д. С.