Конмпект лекцій

Міністерство освіти та науки України
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ

УНІВЕРСИТЕТ
ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ
ЗМІСТ
ВСТУП ....................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ
ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ........................6
1.1. Історичні аспекти виникнення та розвитку планування.............6
1.2. Сутність та форми планування діяльності підприємств ............9
1.3. Методологічні основи планування ..............................................12
1.4. Прогнозування: зміст і значення для планування ..............................16
1.5. Нормативна база планування діяльності підприємств................19
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА ...................23

2.1. Види планів, їх класифікація ........................................................23
2.2. Стратегічне планування діяльності підприємств в ринкових
умовах.....................................................................................................26
2.3. Поточне планування діяльності підприємств..............................29
2.4. Оперативне планування діяльності підприємства
та його виробничих підрозділів ..........................................................32
2.5. Бізнес-планування на підприємстві .............................................37
РОЗДІЛ 3. ПЛАН СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

РОЗВИТКУ АВТОТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА ......43
3.1. Планування організаційно-технічного розвитку
виробництва...........................................................................................43
3.2. Планування підвищення ефективності виробництва..................50
3.3. Планування перевезень вантажів .................................................60
3.4. Планування перевезень пасажирів ...............................................66
3.5. Планування експлуатації рухомого складу .................................71
3.6. Планування технічного обслуговування
та ремонту рухомого складу АТП .......................................................77
3.7. Планування матеріально-технічного постачання
підприємства .........................................................................................87
3.8. Планування праці та заробітної плати .........................................98
3.8.1. Структура плану з праці та заробітної плати ...........................98
3.8.2. Планування продуктивності праці ............................................99
3.8.3. Планування чисельності працівників .....................................101
2
3.8.4. Планування засобів на оплату праці .......................................106
3.9. Планування витрат та собівартості продукції АТП .................116
3.9.1. Склад витрат та їх класифікація ..............................................116
3.9.2. Планування собівартості перевезень.......................................121
3.9.3. Планування постійних витрат підприємства .........................126
3.10. Планування амортизаційної політики підприємства..............128
3.11. Планування доходів АТП .........................................................135
3.11.1. Класифікація доходів підприємства .....................................135
3.11.2. Технологія планування тарифів на перевезення .................136
3.11.3. Планування доходів від перевезень ......................................140
3.12. Фінансове планування ...............................................................144
3.13. Податкове планування на АТП ................................................149
Список літератури ..............................................................................160
Додаток 1: Тестові запитання для перевірки знань ........................164
3
ВСТУП
В умовах ринкової економіки планування є засобом

забезпечення виживання та розвитку підприємств, основою для
прийняття обґрунтованих управлінських рішень, інструментом
зниження ризиків діяльності та ін.
У циклі професійної та практичної підготовки менеджерів-
економістів дисципліна «Планування діяльності підприємств»
займає важливе місце.
Основним завданням дисципліни є:
– забезпечити теоретичні знання методології і методики
планування виробничо-комерційної діяльності, науково-технічного
і соціального розвитку підприємства;
– ознайомлення з передовим вітчизняним і зарубіжним
досвідом у сфері планування;
– формування практичних навичок з проведення планових
техніко-економічних розрахунків, розробки альтернативних планів
та обґрунтування оптимальних варіантів розвитку підприємства.
Посібник підготовлений відповідно до робочої програми з
дисципліни. Перший розділ присвячений теоретичним основам
здійснення планування діяльності підприємств. Визначені основні
поняття та категорії, розглянуті особливості здійснення планування в
стратегічному та тактичному аспектах, сутність та зміст бізнес-
планування. Другий розділ містить методичні рекомендації щодо
складання плану соціально-економічного розвитку підприємства.
Визначені призначення та зміст окремих розділів плану та їх
взаємозв’язок.
Навчальний посібник відображає особливості планування
діяльності автотранспортних підприємств.
Для кращого усвідомлення значна частина матеріалу
представлена у вигляді таблиць та рисунків, проілюстрована
практичними прикладами, розрахунками показників. Для
закріплення отриманих знань запропоновані теоретичні та
практичні завдання для самоконтролю, наведений перелік тестових
запитань.
Автор висловлює подяку рецензентам доктору економічних
наук, професору Шинкаренко В.Г., зав. кафедрою менеджменту
ХНАДУ та кандидату економічних наук, професору кафедри
4
менеджменту ХНАДУ Жаровій О.М. за цінні зауваження щодо
змісту посібника та допомогу при його написанні.
5
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ
1.1. Історичні аспекти виникнення та розвитку планування
Планування виникло багато сторіч тому в епоху феодалізму.

При капіталізмі планування й управління виробництвом на основі
плану доведено до досконалості. План як система економічних
заходів виник разом із появою розподілу та кооперації праці, є
програмою господарювання протягом певного періоду.
Розробки в галузі економічного прогнозування та планування
з'явилися в останній чверті XIX ст. Вони були пов'язані зі спробами
дослідників виявити майбутні тенденції виробництва основних
продуктів на основі аналізу статистичних даних і скласти відповідні
плани. Головними методами прогнозування тоді були експертні
оцінки та екстраполяція.
На початку XX ст. були зроблені перші спроби виявлення
економічних індикаторів. Зокрема, Дж. Брукмайер вже в 1911 р.
намагався використовувати для прогнозування три хронологічні
ряди наступних показників: індекс банківських кредитів, індекс цін
акцій, індекс загальної економічної активності. Цей підхід одержав
подальший розвиток у 20-ті роки в дослідженнях Гарвардського
університету, де використовувалися так звані «гарвардські криві
АВС».
Поштовхом для розвитку прогнозування і планування стала
криза 1929—1933 р., що змусила шукати шляхи виходу з неї.
Прогнози й плани стають необхідним елементом системи
регулювання економіки.
У колишньому СРСР планування на макрорівні виникло у 20-
ті роки минулого століття. У лютому 1920 р. створена Державна
комісія з електрифікації Росії, на основі якої організована
загальнодержавна планова комісія (Держплан). Перший державний
довгостроковий план містив стратегію електрифікації країни на 10
років. Він передбачав взаємоузгодження будівництва
електростанцій з виробництвом і споживанням електроенергії,
6
передбачав господарський розвиток кожного економічного району.
Це була перша спроба наукового підходу до планування.
Перші річні плани містили «контрольні цифри» - індикатори,
що не мали обов’язкового характеру для окремих підприємств (за
винятком ключових галузей). Але з 1931 р. і протягом існування
командно-адміністративної системи, річні плани стали
обов’язковими для виконання, тобто стали носити директивний
характер. Розробляли детальні річні й п’ятирічні плани.
У 1987 р. був розроблений і прийнятий збірник документів
«Про корінну перебудову управління економікою». Діяльність
Держплану була піддана різкій критиці. Недоліками в роботі були
відзначені:
– послаблення наукових основ розробки плану;
– недотримання принципу збалансованості й пропорційності;
– зосередження основних зусиль на питаннях річного
планування, недостатня увага розробці п'ятирічних планів і
розробці стратегії;
– недостатньо широке застосування сучасних економіко-
математичних методів і обчислювальної техніки при плануванні;
– зниження вимогливості до професійного рівня кадрового
складу планових органів.
З 1988 р. підприємства почали одержувати контрольні цифри,
що носили орієнтовний характер та відображали суспільні потреби
в продукції підприємства.
Наступні етапи вдосконалення прогнозування і планування (з
початку 90-х років) пов'язані з переходом до ринку та розпадом
СРСР. Країни СНД почали здійснювати пошук підходів до
планування економічного та соціального розвитку в умовах
ринкових відносин з урахуванням особливостей господарювання.
В теперішній час планування є економічною основою
ринкових відносин господарюючих суб'єктів незалежно від форми
власності. Ринкова економіка вимагає від процесу планування
детального дослідження умов діяльності, використання нових
методів та прийомів обґрунтування планових завдань. Зростає
актуальність підвищення якості планування. Це вимагає вивчення й
використання світового досвіду, а саме напрацьованих теоретичних
і методологічних основ прогнозування й планування, а також
7
практичного досвіду розробки планів, програм і способів їх
реалізації.
Основними чинниками зростаючої ролі планування в умовах
сучасного ринкового господарства є:
– Рухливість зовнішнього середовища. Постійна зміна вимог
споживчого попиту є причиною зрушення інших чинників:
технологій, засобів виробництва, комунікацій, соціальних відносин.
В цих умовах при прийнятті рішень потрібно використовувати
оновлені дані про внутрішнє та зовнішнє середовище, здійснювати
пошук нових підходів до вирішення проблем.
– Збільшення розмірів підприємства та розширення напрямків
його діяльності. Зростання масштабів, складність і різноманітність
напрямків діяльності підприємств вимагають особливої уваги до
попереднього визначення номенклатури та асортименту продукції,
джерел фінансування, розподілу виробничих ресурсів. Планування
сприяє пошуку й виявленню найбільш перспективних напрямів
діяльності.
– Перехід суб'єктів господарювання до іншого критерію щодо
результату діяльності: максимум прибутку на одиницю витрат.
Величина прибутку залежить від багатьох чинників: частки
підприємства на ринку, конкурентоспроможності продукції, рівня
витрат і т.д. Планування забезпечує підприємству основу для
прийняття правильних управлінських рішень та знижує ризик.
– Зростаюче значення часу. Продукція, роботи або послуги
мають бути представлені на ринку вчасно, тобто саме тоді, коли їх
потребує споживач і до того, як на ринку з'являться конкуренти з
аналогічною продукцією. Ці часові чинники враховують при
розробці планів.
– Обмеженість ресурсів. Правильно складений план
передбачає оптимальне використання обмежених ресурсів та заходи
для маневрування ними.
– Вплив на процес реалізації плану зовнішнього середовища.
Підприємство розглядається як відкрита система. На його
діяльність впливають фактори зовнішнього середовища. Ці
впливи вимагають розробки певних заходів протистояння
небажаним наслідкам. В деяких випадках актуальним стає
доопрацювання або переробка планів.
8
Питання для самоконтролю
1. Роль і значення сучасного планування в умовах ринкової

економіки.
2. Які основні чинники зростаючої ролі планування в умовах
сучасного ринкового господарства?
Завдання для самостійної роботи
Скласти реферат на одну з тем:

1. Планування в умовах командно-адміністративної економіки.
2. Зарубіжний досвід планування.
3. Планування – запорука успіху діяльності підприємства.
Література: [11].
1.2. Сутність та форми планування діяльності підприємств
Планування – це цілеспрямована діяльність господарюючих

суб’єктів, що передбачає процес формування мети діяльності
підприємства, засобів і методів її досягнення на основі виявлення
комплексу завдань, а також впровадження ефективних методів,
способів, ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у
встановлені терміни.
Результатом планувальної діяльності підприємства є план.
План – це документ, що у відповідності до обраних цілей містить
систему конкретних дій та заходів їх досягнення, дані про перелік,
послідовність, терміни виконання робіт та обсяг необхідних ресурсів.
Прийняття планових рішень завжди пов’язано з
використанням ресурсів, встановлюють їх необхідність, оптимальну
кількість, напрямки та терміни використання, режим споживання,
засоби поповнення. Спрощено можна вважати, що план – це той або
інший варіант використання ресурсів. Тому предметом планування
є ресурси підприємства (виробничі фонди, трудові, фінансові
ресурси, інвестиції, інформація, час, підприємницький талант та
інші).
9
Об’єктом планування на підприємстві є:
– виробнича діяльність (планування господарської діяльності,
спрямованої на отримання прибутку);
– соціальна діяльність (планування заходів для забезпечення
відтворення сил виробника і реалізації його потреб);
– екологічна діяльність (заходи, спрямовані на зниження і
компенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє
середовище).
Та чи інша діяльність підприємства може бути представлена як
сукупність окремих функціональних процесів, кожен з яких також є
об’єктом планування. Наприклад, виробничу діяльність можна
розглядати як сукупність виробничого та управлінського процесів.
В свою чергу виробничий процес складається з основних,
допоміжних й обслуговуючих процесів, що також є окремими
об’єктами планування.
Суб’єкт планування – підприємство, господарський підрозділ,
дільниця, робоче місце.
З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють
директивне та індикативне планування.
Директивне планування – це процес розробки планів, які є
обов’язковими для виконання. Ці плани деталізовані, носять
адресний характер, посадові особи несуть відповідальність за
виконання планових завдань. Такій системі планування бракує
оперативності, гнучкості, вона обмежує ініціативу у впровадженні
інноваційних проектів та часто знижує конкурентоздатність
підприємств в умовах ринку. У той же час має позитивні сторони у
таких сферах як охорона навколишнього середовища, оборона,
соціальна політика. На рівні підприємства застосовується при
складанні поточних та оперативних планів.
Індикативне планування є найбільш поширеною формою
державного планування, основним методом її впливу на хід
функціонування ринкової економіки. Індикативний план не є
обов’язковим для виконання, має направляючий, рекомендаційний
характер. Індикативне планування застосовується на рівні
підприємств при складанні перспективних планів.
10
Процес планування має циклічний характер та загалом
проходить наступні етапи (рис. 1.1).
Аналіз попередньої діяльності
Отримання та контроль результатів Обробка інформаційних потоків
Виконання плану Визначення завдань на плановий період
Прийняття планового рішення Розробка варіантів планових рішень
Рис.1.1. Цикл планування
Планування виконує наступні основні функції:

– є ланцюгом між постановкою цілі та найбільш оптимальним
шляхом її досягнення;
– забезпечує визначення найбільш важливих та пріоритетних
завдань;
– дає можливість оцінити практичні кроки досягнення цілей;
– дозволяє виявити потенційні проблеми та можливості
підприємства;
– сприяє зниженню ризику в процесі прийняття та реалізації
управлінських рішень тощо.

1. В чому полягає сутність планування діяльності підприємств?
2. Об’єкт та суб’єкт планування на підприємстві.
3. Процес планування на підприємстві.

Скласти реферат на одну з тем:
1. Роль індикативного планування в системі інтересів
державного, регіонального та корпоративного рівня.
2. Зарубіжний та вітчизняний досвід індикативного планування.
Література: [10, 11, 16].
11
1.3. Методологічні основи планування
Система принципів, показників, підходів, методів розробки та

обґрунтування планових рішень створює методологію планування.
Принципи планування – це основні вихідні положення,
правила формування, обґрунтування й організації розробки
планових документів.
Основними принципами планування є: єдність (узгодженість),
неперервність, гнучкість, точність, принцип участі.
В сучасній науці та практиці планування поширені загально
економічні принципи: пріоритетність, оптимальність, науковість,
пропорційність та збалансованість, конкретність, вимірюваність,
об’єктивність (реалістичність) та ін.
Щоб процес виробництва та реалізації продукції здійснювався
безперервно, необхідно скоординувати всі його стадії у часі та
просторі, що може бути досягнуто лише на основі єдиного плану.
Тому планування передбачає розробку системи планових
показників.
Показник – значення кількісних або якісних параметрів явищ
та процесів, що відбуваються в умовах конкретного місця протягом
визначеного часу.
Система планових показників – сукупність взаємопов’язаних
між собою показників, які всебічно відображають процеси, що
відбуваються на підприємстві та дають можливість оцінити
результати досягнення поставленої мети діяльності.
Таблиця 1.1
Класифікація показників, що використовуються при плануванні
Класифікаційна ознака Показники
За роллю в управлінні Директивні (затверджені) та інформаційні
За спрямуванням Адресні та безособові
За роллю в економічній роботі Планові, фактичні, очікуваного
(ймовірного) виконання
За економічним змістом Натуральні, вартісні, трудові
По відношенню до діяльності Кількісні (об’ємні), якісні
За виміром Абсолютні, відносні
За формою обліку та звітності Оперативні, статистичні,
бухгалтерські
12
За критерієм Об’ємні, середні, приростні,
математичних обчислень допустимі, індексні
Трудові ресурси
Виробничі фонди
Інвестиційні ресурси
и
рс
су
Фінансові ресурси
Ре
Інформаційні ресурси та Час

Досвід та підприємницький талант
розвиток виробництва
Виробничий процес
Дослідження та
Формування та
віикористання
Удосконалення
допоміжний)
(основной,
розробки,
управління
Маркетинг
ресурсів
...
Структурні
підрозділи
Процеси
Рис. 1.2. Система планових показників
З організаційних позицій виділяють три напрямки планування:
– прогресивне планування («знизу-уверх»);
– ретроградний метод («зверху-вниз»);
– круговий метод (як синтез двох попередніх).
В залежності від часової орієнтації (за Р.Акоффом)
виділяють чотири типи планування.
Реактивне планування базується на аналізі минулого розвитку,
а модель майбутнього підприємства розробляється шляхом
екстраполяції від результатів досягнутого. При цьому підприємство
розглядається як стійка, стабільна, закрита економічна система,
тобто вплив факторів зовнішнього середовища не враховується.
Інактивне планування передбачає пристосування підприємства
до існуючих умов господарювання без врахування минулого
досвіду і орієнтації на забезпечення розвитку у майбутньому.
Використовується, якщо метою підприємства є виживання або
стабілізація.
13
Преактивне планування орієнтується в основному на
майбутнє, на здійснення безперервних змін в різних напрямах
діяльності підприємства. Преактивне планування спрямоване на
пошук
оптимального рішення, вибір альтернатив розвитку. Для
прихильників цього типу важливо вгадати ймовірні напрями змін,
щоб скоріше досягти своєї мети. Практично це прогнозування
майбутнього та підготовка до нього.
Інтерактивне планування враховує досвід минулого,
сьогодення та передбачення майбутнього при обґрунтуванні ідей.
Методи планування – сукупність способів і прийомів, за
допомогою яких забезпечується розробка і обґрунтування планових
документів.
Методи планування повинні бути:
– адекватними зовнішнім умовам господарювання;
– відповідати особливостям різних етапів розвитку ринкових
відносин;
– враховувати специфіку діяльності об’єкта планування;
– відрізнятися в залежності від виду планів.
Використовують наступні методи розробки й прийняття
планових рішень (рис. 1.3).
Системний метод Балансовий метод Нормативний метод
Методи планування
Програмно-цільовий Математичні Методи спеціальних

метод методи досліджень
Рис. 1.3. Методи планування
Системний метод. Його використання дозволяє розглядати

підприємство як складну динамічну систему, дослідити та на етапі
планування передбачити вплив різних факторів та їх наслідки щодо
кінцевих результатів діяльності підприємства.
14
Балансовий метод використовують для погодження потреб та
ресурсів. Баланси складають для матеріальних, трудових,
фінансових ресурсів. Вони містять дві частини: перша – напрямки
витрат ресурсів, друга – джерела їх надходження. Потреби
ранжують і в першу чергу фінансують найбільш пріоритетні.
Нормативний метод оснований на визначенні та використанні
в плануванні прогресивних норм і нормативів, які відображають
досягнення науково-технічного прогресу. Метод передбачає
розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з
подальшою зміною норм в результаті впровадження організаційно-
технічних заходів.
Програмно-цільовий метод передбачає розробку комплексних
цільових програм і призначений для обґрунтування вирішення
крупних народногосподарських проблем, зокрема визначення
шляхів розвитку транспортної галузі. В рамках окремого
підприємства метод передбачає визначення конкретної мети та
шляхів її досягнення.
Статистичний метод передбачає використання фактичних
статистичних даних за попередні роки, середніх величин при
встановленні планових показників.
Математичні методи: моделювання, лінійне, динамічне та
стохастичне програмування, теорія масового обслуговування, теорія
управління запасами, теорія ігор, факторний метод, екстраполяція
та інтерполяція.
Методи спеціальних досліджень. Використовують для
вивчення та планування процесів, що не піддаються кількісній
оцінці (вплив моральних стимулів на зростання продуктивності
праці). У цьому випадку застосовують соціологічні дослідження
шляхом опитування, інтерв’ю та ін.

1. Загальноекономічні та специфічні принципи планування.
2. Методи планування.
3. Класифікація планових показників.
4. Типи планування.
15
Взявши за основу систему планів підприємства за їх
призначенням визначити принципи та методи планування, що
дозволять розробити документ на належному рівні, визначити
джерела інформації та відповідальних виконавців за розробку та
реалізацію планових рішень.
1.4. Прогнозування: зміст і значення для планування
Прогнозування є органічною частиною процесу планування,

його розглядають як сукупність передпланових досліджень. Сфера
застосування прогнозування на підприємствах досить широка:
– дослідження ринкової кон’юнктури;
– прогнозування цін на паливо, матеріали, перевезення;
– оцінка можливої поведінки споживачів або конкурентів;
– розрахунок обсягів необхідних ресурсів для реалізації
стратегії та ін.
Прогноз – ймовірне, аргументоване судження про стан
об’єктів (процесів) в майбутньому або альтернативних шляхів і
строків досягнення певних результатів.
Прогноз може існувати самостійно, незалежно від плану. План
без прогнозу не може бути складений на належному рівні, бо він в
такому випадку втрачає якісну та кількісну обґрунтованість.
Прогнозування повинно орієнтуватись на практичні потреби
планування, ось чому результати прогнозних оцінок слід наблизити
до прийнятної в плануванні періодизації. Наприклад, прогнози:
оперативні (поточні) (до 1 місяця), короткострокові (до 1 року),
середньострокові (до 3-х років), довгострокові (до 5 років),
дальнострокові (понад 5 років).
Існує декілька підходів до класифікації прогнозів.
За можливістю впливати на хід процесів:
– активні (передбачається можливість впливу на хід процесу
через різні фактори);
– пасивні (можливість впливу виключається).
За масштабом прогнозування: міжнародні, міжгалузеві, для
підприємства, його підрозділу. За призначенням: соціально-
економічні, науково-технічні, демографічні, політичні та ін.
Розглядають:
16
– прогнози, що «самоанулюються» – це такий прогноз, який
стає недостовірним лише тому, що був зроблений;
– прогнози, що «самоздійснюються» – прогноз, який стає
достовірним лише тому, що був зроблений.
До основних параметрів прогнозу відносять:
– період попередження (відрізок часу, на який розробляють
прогноз);
– період освоєння (відрізок часу, на основі якого будують
ретроспекцію);
– прогнозний горизонт (максимально можливий період, на
який може бути розроблено прогноз заданої точності);
– точність прогнозу (може бути визначена після завершення
прогнозного періоду, тобто на початку наступного року);
– достовірність прогнозу (оцінка ймовірності здійснення
прогнозу, може бути оцінена тільки після завершення події);
помилка прогнозу (величина відхилення прогнозу від
реального стану об’єкту);
– джерело помилки прогнозу (основний фактор, що може
привести до появлення помилки прогнозу).
Основними методами прогнозування, що використовують в
стратегічному і тактичному плануванні є: методи екстраполяції,
експертні методи, методи моделювання.
Методи екстраполяції (на основі аналітичних показників рядів
динаміки, на основі плинної середньої, індексів сезонності,
екстраполяція трендів, експоненціальне згладжування). Вони
базуються на припущенні про незмінність або відносну
стабільність, наявність тенденцій розвитку.
Розглянемо приклад застосування методів екстраполяції.
Необхідно обрати найбільш прийнятний метод прогнозування
обсягу пасажирських перевезень.
Таблиця 1.2
Вихідні дані
Період Період освоєння Період попередження

часу, t 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Обсяг
перевезень, 10,7 11,5 12,2 13,4 15,0 15,0 15,9 17,2 18,1 19,8 21,2
Qп
17
Метод на основі середнього абсолютного приросту
15,0  10,7
Qп   0,9 .
5
Q п7=15+0,9  1=15,9; Q п8=15+0,9  2 =16,8; і т.д.
Метод на основі середньорічного коефіцієнту росту
15,0
Тр  61  1.07 .
10,7
Q п7= 15  1,07 1 =16; Q п8= 15  1,07 2=17,2; і т.д.
Таблиця 1.3
Результати прогнозування
Значення, отримані за допомогою прогнозування

метод на основі середнього метод на основі середньо–
Фактич–
абсолютного приросту річного коефіцієнту росту
ний
t абсо- абсо-
обсяг відносне
лютне лютне відносне
перевезень Qп відхилення Qп
відхи- відхи– відхилення
(гр.4/гр.2)  100%
лення лення
7 15,9 15,9 0 0 16 -0,1 -0,6
8 17,2 16,8 0,4 2,3 17,2 0 0
9 18,1 17,7 0,4 2,2 18,4 -0,3 -1,7
10 19,8 18,6 1,2 6,1 19,7 0,1 0,5
11 21,2 19,5 1,7 8 21 0,2 0,9
х 92,2 88,5 0,7 3,7 92,3 -0,1 -0,9
Висновок: використання методу на основі середньорічного

темпу росту забезпечує більш високу точність прогнозу.
Експертні методи (індивідуальні та колективні оцінки),
базуються на знаннях та досвіді спеціалістів різної кваліфікації.
Методи моделювання (логічні моделі-образи, математичні
моделі, інформаційні моделі) мають спільну рису – спробу
побудувати моделі об’єктів реальної дійсності, щоб на їх основі
18
створити фундамент для відпрацювання оптимальних
управлінських рішень.
1. Які завдання вирішують за допомогою прогнозування?

2. Види прогнозів.
3. Якими параметрами описують прогноз?
Статистичні дані про діяльність АТП наведені в табл. 1.4.

Робітниками планового відділу визначений плановий обсяг
перевезень на наступний рік: Qпл= 88,52 тис.т. Розподілити цей
обсяг по кварталах майбутнього року за допомогою індексу
сезонності.
Таблиця 1.4
Квартали Фактичний обсяг перевезень по роках, тис.т

року 2007 2008 2009
І 20 19 21
ІІ 24 23 24
ІІІ 25 26 25
ІV 18 19 18
1.5. Нормативна база планування діяльності підприємств
В умовах ринкових відносин основою науково обґрунтованого

планування є нормативна база. Вона складається з системи норм і
нормативів.
Норматив – це всезагальна міра споживання та використання
будь-яких економічних (виробничих) ресурсів. Норма – це
науково-обґрунтована величина витрати тих або інших
економічних ресурсів в конкретних виробничо-технічних умовах.
Норми повинні завжди відповідати тим умовам, для яких вони
19
були розроблені та переглядатися у відповідності зі зміною
нормостворюючих виробничих факторів.
Використання норм та нормативів у плануванні дозволяє на
точній математичній та економічній основі встановити оптимальні
значення витрачаємих ресурсів, співвідношення між окремими
видами ресурсів, елементами процесу праці та усіма ланцюгами
виробничо-господарської системи підприємства.
Норми та нормативи створюють систему планових нормативів,
які можна поєднати у групи за наступними класифікаційними
ознаками:
– за видами ресурсів (регулюють розмір витрат засобів
виробництва, предметів праці, робочої сили на виготовлення
одиниці продукції);
– за стадіями виробництва (нормативи поточних, страхових,
технологічних, транспортних та виробничих запасів матеріалів,
незавершеного виробництва, напівфабрикатів та ін.);
– за строком дії (перспективні, поточні, оперативні; умовно-
постійні та тимчасові; разові та сезонні). Перспективні
використовуються для розробки стратегічних планів; поточні – для
річних, квартальних, місячних; за оперативними видають матеріали у
цех, нараховують заробітну плату. Найбільший ступень
обґрунтованості витрат ресурсів дають поточні нормативи,
найменший – перспективні;
– за сферою розповсюдження (міжгалузеві, галузеві,
внутрішньовиробничі);
– за методами встановлення (науково-обґрунтовані, розра-
хунково-аналітичні, експериментальні, звітно-статистичні та ін.);
– за ступенем деталізації (індивідуальні та групові,
диференційовані та укрупнені, загальні та часткові). Чим вище
ступінь укрупнення, тим нижче точність норм. Тому в плануванні
слід більш широко використовувати дифференційовані нормативи і
норми, бо вони враховують величину витрати ресурсів на конкретні
процеси, та обумовлені діючими технологіями;
– за числовим значенням (оптимальні, максимальні, допустимі,
мінімальні, середні). Використання в плануванні більш точних
нормативів, якими звичайно є оптимальні або середні, дозволяє
20
наблизити розрахункові (планові) показники до реальних або
зменшити ступінь їх відхилення.
Для того, щоб нормативні матеріали в умовах ринку
орієнтували підприємства до високих кінцевих результатів
діяльності, вони повинні відповідати вимогам сучасного ринку. За
своїм значенням вони повинні бути науково-обґрунтованими,
прогресивними, реальними, стабільними, об’єктивними, зручними
при розрахунках.
Розрізняють наступні методи розробки норм та нормативів:
– розрахунково-аналітичний (єдиний науковий метод
нормування), Ґрунтується на вивченні факторів, що визначають
витрати ресурсів, передбачає ретельне вивчення технологічного і
трудового процесів виробництва, проведення відповідних
розрахунків;
– дослідний (експериментальний) метод ґрунтується на
визначенні норм і нормативів на основі передового досвіду,
спостережень, лабораторних досвідів і експериментальних
досліджень. Є менш точним у порівнянні з розрахунково-
аналітичним методом, не сприяє виявленню і використанню
резервів економії матеріальних і трудових ресурсів;
– звітно-статистичний метод нормування полягає у
встановленні норм на основі фактичних даних у минулий період. Є
неточним, бо не проводиться аналіз факторів, які вплинули на
підвищення витрат ресурсів, не забезпечує виявлення і
використання внутрішньовиробничих резервів. Використовується в
укрупнених розрахунках;
– комбінований метод нормування – спосіб розробки
індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива з
одночасним використанням попередніх методів.
На підприємствах автомобільного транспорту використовують
наступні норми і нормативи:
– Трудові норми і нормативи (норми витрат праці): норми часу
та виробітку, норми обслуговування, норми чисельності, норми ке-
рованості, коефіцієнти виконання норм. Використовуються для
визначення планової чисельності робітників та фонду заробітної
плати.
21
– Матеріальні нормативи характеризують витрати основних
виробничих ресурсів (предметів праці та засобів виробництва) на
виготовлення продукції з урахуванням законів попиту та
пропозиції. Використовують: норми витрат палива, мастильних та
інших експлуатаційних матеріалів на виконання перевезень, норми
витрат ремонтних матеріалів та запасних частин; норми пробігу
автомобільних шин; норми витрат напівфабрикатів та
комплектуючих виробів; норматив незавершеного виробництва,
норми витрат інструментів, спецодягу, нормативи відходів і втрат.
Їх використовують для розрахунку плану матеріально-технічного
постачання, для визначення потреби в матеріальних ресурсах.
– Норми і нормативи організації виробництва: норми
виробничих запасів паливо-мастильних та інших матеріалів.
Використовуються для складання плату матеріально-технічного
постачання та нормативу обігових засобів.
– Фінансові норми і нормативи застосовують для розробки
фінансового плану. Фінансові нормативи – це передумови
розрахунків підприємства з бюджетом, банками й іншими
підприємствами та організаціями.
1. Яка мета використання норм та нормативів при складанні

планів?
2. Як класифікують норми та нормативи.
3. Які види норм існують в залежності від методу їх розробки?
4. Які норми і нормативи використовують при складанні плану
матеріально-технічного забезпечення, плану з праці та заробітної
плати, фінансового плану?
Навести власне судження щодо застосування методів розробки

норм і нормативів («+» – доцільно; «-» – не доцільно).
Таблиця 1.5
Інформаційне забезпечення завдання
Вид норм Метод розробки норм та нормативів При-
22
та нормативів розрахунково- дос- звітно- мітка
аналітичний лідний статистичний
Норми часу
Норми обслуговування
Норми чисельності
Норми витрат палива
Норми пробігу
автомобільних шин
Норми витрат ремонтних
матеріалів та запасних
частин
Нормативи відходів і втрат
Норми виробничих
запасів паливо-мастильних
матеріалів
23
РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Види планів, їх класифікація
Система планів підприємства має комплексний характер і

може бути структурована за декількома ознаками:
– за призначенням (рис. 2.1);
– за плановим горизонтом;
– за змістом охоплюваних функцій;
– за охопленням сфери діяльності підприємства.
Види планів підприємства за їх призначенням
стратегічний план підприємства
тактичний (поточний та оперативний) план розвитку підприємства
план-програма
бізнес-план
Рис. 2.1. Система планів підприємства за їх призначенням
Стратегічний план підприємства відображає основну мету

розвитку підприємства та носить концептуальний характер.
Тактичний (поточний та оперативний) план розвитку
підприємства передбачає формування тактичних планів реалізації
стратегічних завдань.
План-програма визначає розвиток одного з важливих аспектів
діяльності підприємства, наприклад програма організації контролю
за якістю продукції, програма автоматизації бухгалтерського
обліку, програма перекваліфікації персоналу та інші.
Бізнес-план передбачає всебічне обґрунтування доцільності
впровадження нових ідей, пропозицій.
24
Оскільки планування фактично пов’язане із замкнутим циклом
діяльності підприємства (рис. 2.2) основними є стратегічний,
поточний та оперативний плани. План програма та бізнес-план
розробляються за потреби.
Визначення стратегії
Аналіз результатів Стратегічний

виконання планів план
Контроль Поточний (річний) план

за виконанням планів
Оперативно-календарний
Реалізація планів план
Рис. 2.2. Цикл діяльності підприємства, що пов’язаний з процесом планування
В залежності від тривалості планового горизонту плани

поділяють:
– довгострокові (перспективні) – більш 5 років (10-20 років);
– середньострокові (від 1 до 5 років);
– короткострокові (до 1 року).
Плани, що є довгостроковими для одного підприємства або
сфери діяльності, для інших – короткострокові. Є точка зору, що
горизонтом стратегічного планування є період часу, на який фірма
може скласти прогноз з точністю  20%.
Фактори, що впливають на горизонт планування, поділяють на
екзогенні (стан та невизначеність зовнішнього середовища, темп
розвитку галузі, середня тривалість життєвого циклу підприємства у
певній галузі) та ендогенні (темпи розвитку підприємства,
особливості підприємства, ступінь точності прогнозів).
За змістом охоплюваних функцій виділяють маркетинговий,
виробничий, фінансовий та інші плани.
25
За охопленням сфери діяльності підприємства розрізняють
план для підприємства, окремого підрозділу підприємства,
окремого бізнесу.
1. Яке призначення стратегічного плану підприємства?

2. Яке призначення має бізнес-план?
3. Який план має самий довгий період реалізації?
4. До якої групи належить квартальний план господарського
підрозділу?
Навести власне судження щодо системи планів крупного

автотранспортного підприємства («+» – доцільно розробляти план;
«-» – не доцільно розробляти план).
Таблиця 2.1
Система планів крупного підприємства
Плани за призначенням
Ступінь охоплення
стратегічний поточний оперативний
сфери діяльності
план (річний) план план
Підприємство
Автоколона
Бригада водіїв
Авторемонтна майстерня
Бухгалтерія
Планово-економічний відділ
Фінансовий відділ
Відділ кадрів
...
26
2.2. Стратегічне планування діяльності підприємств
в ринкових умовах
Появу прийомів стратегічного планування (СП) та їх

впровадження в практику роботи підприємств доцільно розглядати
в історичному контексті. Виділяють чотири етапи розвитку
корпоративного планування:
– бюджетування (з 1900 до 50-х років ХХ ст.);
– довгострокове (перспективне) планування (до к. 60-х ХХ ст.);
– стратегічне планування (70-90 рр. ХХ ст.);
– стратегічний менеджмент (з 1990 р).
Стратегічне планування – вид планової роботи, що
передбачає формування цілей та стратегій підприємства, розробку
стратегічного плану для забезпечення ефективного функціонування
підприємства на довготривалу перспективу та швидкої адаптації до
умов зовнішнього середовища.
Стратегічне планування має наступні особливості:
– здійснення стратегічного планування потребує значних
витрат ресурсів і часу;
– для стратегічного планування необхідний значний обсяг
інформації про зовнішнє середовище;
– значна ступінь невизначеності, що супроводжує цей процес;
– негативні наслідки стратегічного планування, як правило,
набагато серйозніше ніж поточного;
– значну роль відіграє особистість та творчий підхід того, хто
приймає стратегічне рішення;
– стратегічне планування охоплює повністю все підприємство;
– стратегічне планування не може принести бажаного
результату, без доповнення його механізмами реалізації, а саме
поточними планами;
– стратегічний план може піддаватися щорічному
коректуванню, при цьому його річна деталізація здійснюється
одночасно й у тісному зв'язку з розробкою поточних планів.
Переваги стратегічного планування:
– дозволяє прогнозувати майбутні проблеми і можливості
– сприяє зменшенню ризику при прийнятті рішень;
27
– забезпечує інтеграцію цілей і завдань всіх підрозділів і
виконавців.
Недоліки стратегічного планування:
– стратегічне планування не має чіткого алгоритму розробки і
реалізації стратегії;
– стратегічне планування не дає і не може дати детального
опису майбутнього;
– інструментарій стратегічного планування залежить від
особистих здібностей спеціаліста, його професійного досвіду та
інтуїції;
– процес стратегічного планування вимагає значних витрат
часу, ресурсів і не завжди забезпечує отримання результатів;
– наслідки помилок стратегічного планування більш серйозні у
порівнянні з помилками управлінських рішень та дій іншого характеру.
Вказані недоліки не знижують позитивного значення
стратегічного планування для підприємств. Навпаки, підприємства,
що орієнтуються тільки на вирішення теперішніх проблем і
ігнорують дослідження майбутнього не витримують конкурентної
боротьби та впливу інших факторів зовнішнього середовища.
Процес стратегічного планування має циклічний характер, є
неперервним творчім процесом, що забезпечує постійну адаптацію
підприємства до змінних умов і включає етапи:
1) визначення місії, стратегічних цілей і завдань
функціонування підприємства;
2) аналіз і оцінка зовнішнього та внутрішнього середовища;
3) визначення стратегічних альтернатив;
4) вибір стратегії;
5) підготовка кінцевого стратегічного плану.
В рамках процесу стратегічного планування виділяють
чотири види управлінської діяльності:
– розподіл ресурсів;
– адаптація до зовнішнього середовища;
– внутрішня координація та регулювання;
– організаційне стратегічне передбачення.
Структура стратегічного плану для кожного підприємства є
оригінальною. Але вивчення досвіду закордонних підприємств дає
підставу викласти такий зразок:
28
Розділ 1. Стан та перспективи розвитку макро- та
мікросередовища підприємства.
Розділ 2. Місія та стратегічні цілі.
Розділ 3. Напрямки та заходи створення конкурентних переваг
підприємства, які необхідно забезпечувати тривалий час.
Розділ 4. Стратегія розвитку підприємства.
Розділ 5. Функціональні стратегії (маркетингова, фінансова,
виробнича, управління персоналом, інноваційна, ризик-
менеджменту та ін.).
Розділ 6. Підприємницькі стратегії для кожного
господарського підрозділу підприємства
Розділ 7. Оцінка стратегій за напрямками: оцінка відповідності
стану та вимогам зовнішнього середовища; відповідності стратегії
потенціалу підприємства, оцінка ступеня прийнятності ризику,
обумовленого стратегією.
Поряд з розробкою стратегічного плану доцільно складати
цільові програми, спрямовані на вирішення окремих аспектів
перспективного розвитку підприємства.
Зарубіжна та вітчизняна теорія і практика планування
виробили інструментарій прийняття планових рішень.
До інструментів стратегічного аналізу належать:
– самостійний творчий аналіз, що базується на аналітичних та
інтуїтивних здібностях спеціаліста;
– SWOT-аналіз;
– формальні моделі та кількісні методи;
– аналіз розриву;
– крива досвіду;
– модель життєвого циклу;
– моделі портфельного аналізу;
– модель комплексного ділового аналізу PIMS, PEST-аналіз та ін.
1. Надати характеристику кожному етапу розвитку

корпоративного планування.
2. З яких етапів складається процес розробки стратегічного
плану?
29
3. Які положення знаходять відображення в кожному з розділів
стратегічного плану?
4. Назвати переваги та недоліки стратегічного планування.
30
Навести приклад стратегічної цілі підприємства, здійснити її

декомпозицію та уточнення для поточного періоду. Визначити
обсяги та напрямки аналізу, необхідного для встановлення цілей.
Запропонувати альтернативні шляхи їх досягнення. Визначити зміст
допоміжних стратегій підприємства.
2.3. Поточне планування діяльності підприємств
Поточне планування займає проміжне місце між стратегічним

та оперативним плануванням і є засобом реалізації стратегічних
планів. Так, якщо стратегічні плани окреслюють місію,
довготермінові цілі та загальні напрямки їх досягнення, то тактичні
визначають сукупність конкретних дій та засобів досягнення
намічених цілей та завдань.
Поточний план (річний) – це розгорнута програма
економічного та соціального розвитку підприємства, спрямована на
виконання завдань стратегічного плану при повному,
раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових та
інших ресурсів.
Часовий діапазон поточного планування для АТП – 1 рік з
розбивкою по кварталах. Для підприємств інших галузей цей
діапазон може бути іншим. Більше того, він відрізняється для
підприємств різного розміру, терміну існування, залежить від умов
господарювання тощо.
Головними завданнями поточного плану є забезпечення:
– отримання максимально можливого прибутку;
– виробництва та реалізації конкурентоспроможної продукції;
– виявлення та використання внутрішніх резервів підприємства;
– підвищення ефективності виробництва на основі науково-
технічного прогресу, удосконалення планування та управління.
Найважливішою концепцією техніко-економічного планування
в умовах ринку є його маркетингова орієнтація.
Вихідною інформацією для розробки поточного плану є:
31
– Закони України та інші нормативні та законодавчі документи;
– стратегічний план соціально-економічного розвитку
– прогнози розвитку галузі та тих сфер, що обслуговує транспорт;
– техніко-економічні норми та нормативи; нормативи
обов’язкових відрахувань та податків;
– результати маркетингових досліджень;
– дані бухгалтерського, управлінського, статистичного обліку
та інші.
Цикл річного планування включає систему взаємопов’язаних
заходів та може бути представлений у вигляді графіка, що містить
найменування заходу, термін його виконання та відповідального
виконавця.
Таблиця 2.2
Приклад графіку організації поточного планування
Захід Термін Виконавець

Дослідження ринку, конкурентів, Березень- Маркетологи
асортименту, ціноутворення тощо червень
Уточнення ринкової та фінансової Березень- Маркетологи,
стратегії, стратегії розвитку червень плановики,
підприємства вище керівництво
Затвердження цілей, пріоритетів, Березень- Вище керівництво
показників, їх обговорення на червень
загальних зборах
Розробка показників цехів, ділянок, Серпень Плановики,
відділів керівники підрозділів
Доведення планів до підрозділів, Вересень Плановики,
ділянок, відділів керівники підрозділів
Зведення та узгодження усіх Листопад Плановики,
показників по підприємству, вище керівництво,
затвердження плану підприємства керівник підприємства
Перевірка готовності підприємства до Грудень Плановики,
виконання планів вище керівництво,
керівники підрозділів
Склад розділів і показників поточного плану залежить від

специфіки, галузевої належності підприємства, ринкової
кон’юнктури, методів управління. Зважаючи, що підприємницькі
структури в Україні мають певний досвід техніко-економічного
32
планування в минулому, фахівці рекомендують складати план за
розділами:
– План організаційно-технічного розвитку (встановлює
завдання по впровадженню нової техніки, нових технологій,
виробництву нової продукції).
– План підвищення ефективності діяльності (встановлює
показники підвищення ефективності використання живої праці,
основних фондів, оборотних засобів, матеріальних ресурсів,
капітальних вкладень тощо).
– План перевезень вантажів, пасажирів (встановлює завдання
по видах перевезень, підвищенню їх якості).
– План експлуатації рухомого складу (передбачає розрахунок
виробничої програми з експлуатації автомобілів).
– План технічного обслуговування та ремонту (ТО і Р)
рухомого складу (передбачає визначення складу та обсягів робіт,
що дозволять підтримувати рухомий склад у справному стані).
– План матеріально-технічного забезпечення (визначає
потребу в матеріальних ресурсах, їх розподіл та використання).
– План з праці та заробітної плати (визначає потребу в
трудових ресурсах, показники продуктивності парці, визначає
обсяги та рівень оплати праці).
– План капітальних вкладень (визначає обсяги капітальних
вкладень, джерела їх фінансування, ефективність).
– План соціального розвитку колективу (передбачає вирішення
завдань соціального розвитку, поліпшення умов праці, відпочинку,
побуту та підвищення їх впливу на продуктивність праці).
– План заходів щодо охорони та раціонального використання
природних ресурсів (передбачає впровадження маловідходних та
безвідходних технологічних процесів, зниження шкідливого впливу
на зовнішнє довкілля).
– План з витрат та собівартості (визначає економічно
обґрунтовані обсяги витрат та собівартості продукції).
– Податковий план (передбачає розрахунок та складання плану
оптимізації обов’язкових платежів до бюджету та позабюджетних
фондів).
33
– Фінансовий план (встановлює важливі фінансові показники:
потребу у власних обігових коштах та прискорення їх оборотності,
завдання по прибутку та рентабельності тощо).
Важливе значення має ув’язка планів в єдине ціле, розрахунок
системи показників, яку можна розглядати як планову модель
діяльності підприємства і його підрозділів.
1. В чому сутність поточного планування і його відмінність від

стратегічного?
2. З яких розділів складається поточний план АТП?
3. Який взаємозв’язок між розділами поточного плану?
Скласти систему планових показників поточного плану АТП.
2.4. Оперативне планування діяльності підприємства

та його виробничих підрозділів
Завершальним етапом планової роботи служить оперативне

планування, у ході якого річні (квартальні) завдання доводяться до
виробничих підрозділів (автоколон, ділянок, цехів, бригад) і
конкретизуються терміни їхнього виконання (місяць, декада, доба,
зміна).
Оперативно-виробниче планування – це поточна діяльність
планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого
періоду часу, пов’язана з розподілом робіт між структурними
підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами,
оперативним регулюванням виробничого процесу для реалізації
поставлених завдань.
Основними завданнями оперативного планування є:
– забезпечення ритмічної роботи всіх ланок виробництва і
точного виконання плану автомобільних перевезень,
34
– виявлення додаткових резервів виробництва й організація їх
правильного використання.
Особливість оперативного планування полягає у тому, що
розробка планових завдань для виробничого підрозділу поєднується
з організацією їх виконання.
За характером використовуваних методів планові роботи
поділяють на три послідовних блоки:
1) об’ємне планування – розробка конкретних виробничих
завдань і показників підрозділам, дільницям з врахуванням
тривалості виконання та черговості робіт, замовлень;
2) календарне планування – визначення термінів початку і
кінця робіт з урахуванням впливу різних факторів;
3) оперативне регулювання (диспетчерування). Його сутність
полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку
виробництва, виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень,
прийнятті оперативних заходів з попередження та усунення
відхилень, а також в оперативному обліку використаних ресурсів та
виробленої продукції (товарів, послуг).
В оперативному плануванні використовують методи:
– ланцюговий метод, суть якого в тому, що виробничі
завдання, терміни виробництва визначаються в порядку,
зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від отримання
готової продукції до окремих попередніх процесів;
– метод критичного шляху, при якому оцінюється мінімальна
тривалість виробничого процесу шляхом розрахунку нормативного
часу, необхідного для виконання найбільш тривалої операції.
– плани-графіки з виділенням проміжних етапів роботи;
– графіки Ганта (рис. 2.3) та ін.
Завдання С
Завдання
Завдання Б
Час
Завдання А
35
Рис. 2.3. Фрагмент графіку Ганта
Економічне значення оперативного планування на АТП

складається з наступних взаємозалежних елементів: змінно-добове
планування перевезень; календарно-планові розрахунки
виробничих процесів технічного обслуговування транспортних
засобів, включаючи розрахунки завантаження устаткування і площ;
встановлення виробничих завдань по цехах, зонам, ділянкам,
робочим місцям; оперативний облік, контроль і регулювання ходу
виробництва.
Виконані розрахунки мають відносно стійкий характер і
набувають значення нормативів, що використовують при розробці
календарних програм і завдань протягом тривалого періоду.
Таблиця 2.3
Документи оперативного планування на АТП
Документи оперативного планування

Показники план-завдання змінно-добовий змінно-добовий
автоколони план перевезень план ТО і Р
Плановий квартал з помісячною
зміна, доба зміна, доба
горизонт розбивкою
Місце планово-економічний служба
технічна служба
розробки відділ експлуатації
Місце начальник автоколони начальник служби начальник
затвердження Голова правління експлуатації технічної служби
Щоденний план перевезень вантажів складають па підставі

заявок вантажовласників, з якими є укладені договори і відповідно
до щоденних зобов'язань по забезпеченню централізованих
перевезень. Для забезпечення раціонального використання рухомий
склад закріплюють за кожним клієнтом виходячи з роду і кількості
перевезеного вантажу, дальності перевезення, способу виконання
навантажувально-розвантажувальних робіт і інших експлуатаційних
і організаційних факторів; здійснюють маршрутизацію перевезень.
Загальна схема виконуваних при цьому розрахунків виглядає в
такий спосіб:
1. Виходячи з відомих умов перевезень визначається можливе
число їздок з вантажем за добу (зміну)
36
Тн  Vт   ,
Z сд 
l їв  Vт    t н-р
де Т н – час знаходження автомобіля в експлуатації, год;
V т – середньотехнічна швидкість, км/год;
 – коефіцієнт використання пробігу;
l їв – відстань перевезення вантажу, км;
t нр – час простою під навантаженням-розвантаженням на
одну їздку, год.
2. Визначається добовий (за зміну) виробіток рухомого складу
в тоннах і тонокілометрах:
Qзм=Zсд qн  ст, Рзм=Qзм lїв,
де qн – номінальна вантажність автомобіля, т.;

ст – статичний коефіцієнт використання вантажопідйомності.
3. Діленням планованого по кожному з маршрутів обсягу
перевезень або вантажообігу на виробіток за добу (зміну)
одержують кількість рухомого складу, необхідного для виконання
запланованого обсягу перевезень по маршруті:
Апотр=Qпл / Qзм; Апотр=Рпл/Рзм.
Здійснюючи розрахунки за цією схемою, визначають кількість
рухомого складу, потрібну для виконання перевезень на кожнім з
маршрутів, і на підставі цих розрахунків складають рознарядку
рухомого складу.
Щоденна рознарядка автомобілів здійснюється на підставі
кількості автомобілів і причепів, запланованих технічною службою
для роботи на лінії. У випадку недостатньої їх кількості відділ
експлуатації порушує питання перед керівництвом АТП про
вживання заходів для збільшення випуску автомобілів на лінію.
Поряд з цим відділ експлуатації зобов'язаний уживати заходів для
виконання добового обсягу перевезень наявним парком рухливого
складу, домагаючись поліпшення його використання, і, таким
чином, підвищення показників Vт.
37
Добовий план роботи автомобілів складають у формі
вантажної карти, де фіксують: найменування замовників, пункти
відправлення і призначення, тип вантажу й упакування, його
кількість, спосіб виконання вантажно-розвантажувальних робіт,
відстань перевезень.
На підставі цього планують найбільш раціональний тип
рухомого складу для кожного маршруту, визначають його режим
роботи на лінії і число їздок на кожен автомобіль за день (зміну).
Проти кожного замовника залишають місця для номерів
автомобілів, що будуть виконувати перевезення. Складання
рознарядки закінчується напередодні дня перевезень. Потім її
передають у диспетчерську, де диспетчер заповнює шляхові аркуші
по всіх розділах і при видачі їх водіям відзначає час випуску
автомобілів на лінію.
На великих вантажних АТП підбором заявок на перевезення і
складанням вантажної карти займається спеціально виділена
вантажна група служби експлуатації. На дрібних АТП ці функції
виконує диспетчерська служба.
Виходячи з оперативних змінно-добових завдань водіям
автомобілів, кількісного складу бригад і автоколон формується
змінний (добовий) план перевезень вантажів бригадам і
автоколонам.
На пасажирських АТП змінно-добовий план роботи автобусів
розробляють на підставі розкладів руху по всіх маршрутах, що
складають, спираючись на результати вивчення пасажиропотоків і
умов руху на кожнім маршруті. Ці розклади заносять у відомість
автобусних маршрутів, що є оперативним документом для
планування. В них встановлений час початку і кінця роботи
кожного автобуса, перерв на обід, початку і кінця кожного рейса і
час руху по перегонах.
Розклад руху для автобусів складають по послідовності їх
виїздів на маршрут і видають водію разом зі шляховим листом. У
шляховому листі вказують номер виїзду з гаража (номер розкладу),
що визначає регламент роботи водія на лінії. Крім того, кожен водій
автобуса має добовий план виручки, обумовлений відповідно до
кількості рейсів, дальністю перевезення пасажирів, місткістю
38
автобуса, специфікою структури пасажирських перевезень на
маршруті і встановленій тарифній платі.
Змінно-добовий план роботи таксі встановлюється в гривнях
виторгу виходячи з тривалості роботи автомобіля на лінії, технічної
швидкості руху, часу оплаченого і неоплаченого простою
автомобіля, коефіцієнта платного пробігу.
39
Завдання для самоконтролю
1. Задачі і зміст оперативних планів.

2. Методи, що застосовують в оперативному плануванні.
3. Оперативне планування перевезення вантажів.
4. Оперативне планування роботи автобусів.
Скласти оперативний календарний місячний план проведення

ТО-1 автомобільного парку.
Таблиця 2.4
Значення показника
Пробіг після Скоригований Середньодобовий
Автомобіль
останнього ТО-1 на пробіг до пробіг автомобіля,
1 число, км ТО-1, км км
КамАЗ-5320 2400 3600 110
Зил-130 1900 3600 90
ЗИЛ-431610 3250 3600 130
Вважати, що АТП працює без вихідних. Виробничі потужності

авторемонтної майстерні необмежені. У місяці 31 день.
Література [26, 35, 40].
2.5. Бізнес-планування на підприємстві
В світовій практиці плани реалізації підприємницьких задумів,

проектів отримали назву бізнес-планів. Бізнес-план – комплексний
документ, що відображає найважливіші аспекти бізнесу та
забезпечує об’єктивне та цілісне уявлення про його теперішній та
майбутній стан.
Призначення бізнес-плану:
– ознайомити у простій, доступній та стислій формі персонал
підприємства, партнерів та інвесторів з метою та сутністю проекту;
40
– відпрацювати на папері майбутній діловий цикл з метою
отримання даних про структуру та обсяги необхідних для втілення
проекту ресурсів та можливі результати діяльності;
– відпрацювати сценарії розвитку подій у випадку невдач при
реалізації плану;
– знайти джерела фінансування бізнес-плану;
– контролювати виконання проекту.
Бізнес-плани мають зовнішнє та внутрішнє застосування.
Внутрішній бізнес-план призначений для більш повного
усвідомлення бізнесу та відпрацювання майбутніх дій щодо
ефективного управління в умовах реалізації проекту. Цей план
містить усі сильні та слабкі сторони бізнесу.
Зовнішній, як правило, спеціальний (спрощений) бізнес-план
розробляється для зацікавлення партнерів або інвесторів щодо
участі у проекті.
Форма і зміст цих планів мають чітку орієнтацію на інтереси
партнерів.
Для зовнішнього бізнес-плану особливого значення набуває:
грошовий потік, додаткове забезпечення виконання зобов’язань,
особистий внесок розробника плану у бізнес не менш 30% усіх
необхідних коштів, ділова репутація виконавців проекту.
Найбільш поширеними видами бізнес-планів є:
– план виходу на ринок з новим продуктом або на новий ринок
зі старим продуктом;
– план технічного вдосконалення;
– план придбання або зміни структури активів;
– загальний план функціонування підприємства.
Джерелами нових комерційних ідей є: вивчення запитів та
побажань клієнтів, критичний аналіз послуг інших підприємств,
думки персоналу, вивчення технічної літератури, результати
власних досліджень та розробок.
Розробка бізнес-плану здійснюється в декілька етапів (рис.2.4).
Процес розробки бізнес-плану і його структура – не одне й те
ж саме. Вважають, що розробка бізнес-плану здійснюється у дві
стадії: підготовча та основна. Завданнями підготовчої стадії
розробки бізнес-плану є:
41
Розробка і обґрунтування комерційної ідеї проекту
План маркетингу Виробничий план
План організації та управління проектом
Фінансовий план
до попередніх
Загальний опис підприємства та бізнесу розділів
Резюме
Рис. 2.4. Процес розробки бізнес-плану
1) збір та аналіз маркетингової, виробничої, фінансової та

загальноекономічної інформації про майбутній бізнес;
2) з’ясування сприятливих можливостей та загроз розвитку
бізнесу в зовнішньому середовищі (загальноекономічні, галузеві,
конкуренція);
3) оцінка сильних та слабких сторін підприємства;
4) визначення місії та цілей з встановленням строків
досягнення цілей;
5) аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії
діяльності підприємства.
Структура ділового плану повинна відповідати структурі
ділового циклу. Є безліч типових варіантів бізнес-плану, але всі вони
є лише рекомендаціями (банків, партнерів, власників, консультантів
тощо).
Типова для України структура бізнес-плану (БП) має
наступний зміст.
Титульний лист. На титульному листі наводять наступні дані:
назва проекту, місце та дата розробки БП, повна назва та адреса
підприємства, дані про керівника підприємства/розробника БП;
42
загальна вартість проекту; джерела отримання фінансових ресурсів;
позначка щодо конфіденційності та повернення БП.
43
Зміст бізнес-плану.
Зміст відображує структуру БП, яку не слід обтяжувати
великою кількістю підпунктів, номери сторінок (початку)
проставляють арабськими буквами.
Резюме (стислий зміст БП).
Резюме є завершальним етапом складання БП і вступом до
розробленого бізнес-плану. Для нього мають бути відібрані найбільш
вагомі та переконливі місця з кожного розділу. Розділ найчастіше є
першим і останнім для передбачуваного інвестора у разі його
невдалого складання. Призначення резюме – забезпечити
зацікавлене вивчення БП та бізнес-ідей. Обсяг резюме становить 1-3
сторінки.
Характеристика підприємства.
В даному розділі повинні бути відображені:
– довідникові дані про підприємство (назва, час, місце та
номер реєстрації, юридична, поштова, електронна .адреса,
організаційно-правова форма, форма власності, банківські
реквізити, П.І.Б. керівника та 4-5 ведучих спеціаліста, їх освіта та
досвід роботи);
– дані, що характеризують сферу діяльності підприємства:
ємкість ринку збуту, його основні сегменти, основні партнери,
клієнти, конкуренти, динаміка обсягів продажу, витрат; сумарні
потужності (середній рівень продуктивності, вік обладнання,
досягнутий рівень якості), фінансові показники роботи
підприємства в середньому за три останні роки, показники
стійкості, ефективності;
– мета, за для якої розробляється план.
План маркетингу.
План маркетингу передбачає розкриття сутності бізнесу,
засобів його ведення, завдяки яким можна досягти успіху. Бізнес-
план передбачає не розкриття переліку процедур маркетингового
дослідження, а обґрунтування маркетингової стратегії та тактики.
Розділ потрібен для того, щоб:
– підприємець зміг визначити та осмислити основні цілі та
завдання, стратегію маркетингової діяльності підприємства;
44
– працівники могли використовувати план як керівництво
щодо освоєння цільового ринку;
– інвестори могли переконатися в достатній ємності та
перспективності ринку.
Зміст маркетингового розділу:
– аналіз ринку (ємність та динаміка ринку, фактори що їх
визначають);
– маркетингова стратегія (її основні елементи:
розповсюдження товару, реклама, просування);
– стан ринку збуту (становище підприємства на ринку, частка
ринку, відповідність збутової мережі виробничим можливостям
підприємства);
– прогноз розвитку ринку (прогноз зростання ємності ринку,
очікувані структурні зрушення на ринку та форми реагування на них);
– аналіз діяльності конкурентів (рівень конкуренції на ринку,
бар’єри для входу на ринок, вивчення основних конкурентів (обсяги
продажу, ціни, рівень заборгованості, дані щодо рентабельності, що
з практики конкурентів слід перейняти, можливі кроки конкурентів
та відповідні дії підприємства);
– ціноутворення;
– бюджет маркетингу тощо.
Як підрозділ плану маркетингу (або як самостійний розділ
бізнес-плану) обґрунтовують товарну політику підприємства. Його
призначення – відповісти на запитання: які характеристики,
особливості повинен мати товар, щоб задовольнити вимоги
потенційних клієнтів, забезпечити належний рівень
конкурентоспроможності продукції, який обсяг продажу слід
очкувати за умови реалізації маркетингової стратегії та обраної
цінової політики?
Виробничий розділ.
Призначення розділу: довести потенційним інвесторам,
партнерам, що випуск продукції буде здійснюватись в необхідному
обсязі, відповідної якості та у запланований термін.
Розділ повинен висвітлювати питання:
– стан матеріально-технічної бази;
– забезпеченість робочою силою;
45
– усі аспекти постачання сировини, матеріалів тощо (хто
постачальник, його надійність, умови постачання: ціни, терміни,
розрахунки, рівень запасів та ін.);
– виробничий цикл (технологічна схема підприємства,
тривалість виробничого циклу, контроль якості продукції);
– рівень виробничих витрат (обсяг змінних витрат на одиницю
продукції та постійних витрат на плановий період).
План організації та управління проектом.
З погляду ділового планування управління бізнесом
розглядається як рівень компетентності та можливості персоналу
реалізувати проект. Ті, кому адресується бізнес-план, мають бути
впевнені у тому, що менеджерам фірми цілком під силу
запровадити свій план у життя. Для цього вони хочуть одержати
максимально відкриту інформацію про управління ним.
Одним з етапів формування розділу є схематичне подання
організаційної структури управління підприємством. Вона має
супроводжуватися поясненнями, що доводять її відповідність
завданням, сформульованим у бізнес-плані. Крім того, ця структура
потрібна, щоб правильно оцінити планові витрати на управління
бізнесом.
Фінансовий розділ.
Розділ передбачає узагальнення результатів попередніх
розділів та їх вираження у вартісному вимірі. Структура розділу:
– прогноз обсягу реалізації;
– баланс грошових витрат та надходжень (усі надходження та
витрати у табличній формі);
– зведений баланс активів та пасивів підприємства;
– умови беззбитковості;
– умови та терміни повернення позикових коштів.
1. Структура бізнес-плану.
2. Чим відрізняється зовнішній бізнес-план від внутрішнього?
3. Зміст маркетингового розділу бізнес-плану.
4. Зміст виробничого розділу бізнес-плану.
5. Зміст фінансового розділу бізнес-плану.
46
Скласти перелік бізнес-ідей щодо організації власного бізнесу.

За власним бажанням розробити один з розділів плану або весь
бізнес-план обсягом до 30 сторінок.
47
РОЗДІЛ 3
ПЛАН СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО
РОЗВИТКУ АВТОТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Планування організаційно-технічного

розвитку виробництва
Стійкість та стабільність підприємства (АТП) забезпечується

конкурентоздатністю послуг та ефективністю господарювання.
Ефективність діяльності в значній мірі залежить від рівня
використовуваної техніки, технології, людського потенціалу,
передового досвіду. Тому основним завданням плану організаційно-
технічного розвитку є забезпечення оперативного впровадження та
використання перелічених елементів у виробничу діяльність у
межах стратегічних планів та поточних завдань.
План організаційно-технічного розвитку виробництва можна
умовно розбити на два види:
– науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки
(НДДКР), створення й освоєння нової продукції, поліпшення якості
продукції;
– технічні й організаційні заходи, що передбачають
впровадження прогресивної технології, механізацію й
автоматизацію виробництва, удосконалення управління, планування
й організації виробництва.
У світовій практиці прийнято розрізняти наукову (науково-
дослідну) і науково-технічну діяльність, що включає й
експериментальні (дослідно-конструкторські) розробки.
Наукова (науково-дослідна) діяльність спрямована на
отримання, поширення і застосування нових знань, у тому числі:
– фундаментальні наукові дослідження – експериментальна і
теоретична діяльність, зорієнтована на одержання нових знань про
основні закономірності розвитку природи і суспільства;
– прикладні наукові дослідження – наукова діяльність,
спрямована на досягнення практичних результатів у вирішенні
конкретних завдань.
Якщо основний стрижень фундаментальних досліджень –
забезпечення пізнавального процесу, то стадія прикладних
48
досліджень повинна гарантувати одержання практичного
результату, потенційно придатного для впровадження у
виробництво.
Науково-технічна діяльність – це сукупність дослідно-
конструкторських, проектно-технологічних і організаційних робіт,
які забезпечують виготовлення принципово нової техніки і
технології, а також сприяють еволюційному поліпшенню вже
існуючих видів техніки. Речовим результатом науково-технічних
розробок є документація (комплекси креслень, проекти,
організаційні схеми, ДСТУ, стандарти, інструкції і т. п.), яку можна
використовувати у виробництві. У більшості випадків, крім
документації, виготовляється, випробовується і пропонується
зразок нової техніки.
Стадія освоєння нової продукції – перехідна від підсистеми
«наука» до підсистеми «виробництво». Якщо попередні стадії в
основному виконуються в наукових закладах, проектно-
конструкторських організаціях, то стадія освоєння нової продукції –
безпосередньо у виробничих підрозділах підприємства.
Виконання НДДКР вимагає значних фінансових ресурсів і
відповідної технічної бази. Навіть корпорації, що володіють
солідним запасом у розробці нової продукції, неминуче втрачають
конкурентоспроможність, якщо знижують витрати на НДДКР.
Завданням другого різновиду плану «Технічні й організаційні
заходи» є конкретна реалізація вже розроблених технічних і
організаційних заходів для обґрунтування основних розділів
річного і квартального планів.
На вітчизняних підприємствах структура плану технічного та
організаційного розвитку передбачає висвітлення розділів:
– План створення та освоєння нових видів продукції,
підвищення конкурентоспроможності послуг (а також заходи щодо
покращення якості продукції, сертифікація). Типова форма плану
наведена в табл. 3.1.
Таблиця 3.1
План створення та освоєння нових видів продукції
Найменування Од. План на У т.ч по кварталах
49
виміру ____ рік 1 2 3 4
– Впровадження прогресивної технології, механізації та

автоматизації виробництва. Напрямками розвитку нових технологій
є: механізація та автоматизація процесів ТО і Р, перехід до
високоефективних та малоопераційних технологій; заходи з
ресурсозбереження та ін.
– Вдосконалення управління, планування та організації
основного та допоміжного виробництва, наукової організації праці
(впровадженням планово-запобіжної системи виконання ТО і Р,
поліпшення роботи складів, оптимізація оргструктури, розподіл
повноважень, режими роботи).
– План проведення науково-дослідних, досвідно-конструк-
торських робіт, організаційно-технічних заходів. Його типова
форма надана в табл. 3.2.
Таблиця 3.2
План проведення науково-дослідних, досвідно-конструкторських робіт,
організаційно-технічних заходів
Очікуваний
Закін- Вит- річний Джерело
Найменування Провідний Початок
чення рати, економічни фінансу-
завдання виконавець роботи
роботи грн й ефект, вання
тис.грн
– План капітальних вкладень на поточний період (основні

напрямки: технічне переозброєння; реконструкція, розширення,
нове будівництво). Інколи на підприємстві його складають як
самостійний план.
Всі перелічені напрямки включають у стратегічний план
підприємства. В поточному плануванні враховують заходи, що
припадають на даний період.
Організаційно-технічний розвиток підприємства оцінюють за
допомогою факторів:
а) фактори технічного характеру – засоби праці, їх динаміка,
стан, рівень використання;
50
б) фактори організаційного характеру – рівень підготовки
виробництва, спеціалізація, ритмічність;
в) економічного характеру – ефективність використовуємих
ресурсів, фінансування, ціноутворення, мотивація тощо;
г) соціального характеру – професійна підготовка, підвищення
кваліфікації персоналу, поліпшення умов праці, безпека праці,
екологізація виробництва та ін.
План організаційно-технічного розвитку є основою для
перегляду нормативної бази підприємства. Заходи плану
безпосередньо пов’язують з усіма розділами плану через
розрахунок їх ефективності (рис. 3.1).
План організаційно-
технічного розвитку
План експлуатації РС
Зниження трудомісткості
продукції План ТО і Р РС
Економія План з праці та ЗП

матеріальних витрат
План матеріально-тех-
Економія чисельності нічного забезпечення
Підвищення якості План собівартості

продукції
План перевезень
...
Рис. 3.1. План організаційно-технічного розвитку в системі планів АТП
Планування заходів організаційно-технічного характеру –

важливий напрям управлінської діяльності керівників вищої ланки
управління підприємством. Результати планування не підлягають
оприлюдненню та обговоренню в трудовому колективі.
Етапи планування організаційно-технічного розвитку
підприємства:
51
1) проведення комплексного аналізу технічного та
організаційного рівнів підприємства, економічних показників,
визначення головних завдань плану;
2) виявлення можливостей та місць впровадження науково-
технічних розробок;
3) формування проекту плану за підрозділами та підприємству
з врахуванням можливостей фінансування;
4) узгодження планів, коригування, оформлення відповідної
документації, доведення до виконавців.
Для кожного заходу плану обов’язково розраховуються
витрати на його впровадження та економічний ефект.
Економічний аналіз ефективності заходів міститься в оцінці
варіантів довгострокового вкладення засобів. При цьому обирають
або кращий об’єкт вкладення засобів, або кращий спосіб
фінансування одного й того ж об’єкту.
Джерелами реалізації заходів плану можуть бути: прибуток
підприємства, амортизаційні відрахування, доходи від фінансових
операцій, кредити банків, інші джерела, не заборонені чинним
законодавством. Вибір джерела фінансування заходів залежить від
характеру заходу, терміну його впровадження, потреби у
фінансових ресурсах.
В якості економічних критеріїв доцільності заходів як
інвестиційних проектів використовують наступні показники: чиста
приведена вартість, внутрішня норма доходності, індекс
рентабельності, термін окупності.
Чиста приведена вартість характеризує загальний абсолютний
результат інвестиційного проекту. Її визначають як різницю між
поточною приведеною вартістю потоку майбутніх грошових
надходжень та поточною приведеною вартістю майбутніх витрат за
термін життєвого циклу заходу.
Внутрішня норма доходності – розрахункова ставка дисконту,
при якій отримані вигоди від заходу дорівнюють витратам на його
впровадження.
Індекс рентабельності розраховується як відношення
приведеної вартості потоку майбутніх грошових надходжень до
приведеної вартості майбутніх витрат. До розгляду приймаються усі
заходи з індексом рентабельності більшим або рівним одиниці.
52
Термін окупності показує, за який період часу будуть
відшкодовані витрати на здійснення заходу. В якості критерію
ефективності він використовується в наступних умовах:
– якщо для підприємства головне не прибутковість, а
ліквідність заходу;
– коли інвестиції пов’язані з великим ступенем ризику: чим
коротше термін окупності, тим менш ризикованим є захід.
Якщо заходи плану організаційно-технічного розвитку
характеризуються незначним інвестиційним періодом (не більш
одного року), відносно незначними розмірами інвестицій та
очікуваних результатів їх ефективність визначають показники:
чистий дохід, рентабельність, доходність.
В деяких випадках є доцільним визначення інших показників.
Відносна кількість звільнених працівників розраховується за однією
з формул
Qпр Qпр
N   ,
W N1 W N 2
де WN1, WN2 – річний виробіток на одного працівника до і після

впровадження заходу, од. виміру відповідають Q.
t1  t 2   Qпр
ΔN  ,
ФРЧ
де t1,2 – трудомісткість одиниці продукції до і після впровадження
нової техніки, люд.-годин;
ФРЧ – номінальний фонд робочого часу одного працівника,
год.
Приріст продуктивності за рахунок зниження трудомісткості
робіт при впровадженні наукової організації праці (НОП):
100  Т
W  ,
100  Т
де Т – зниження собівартості унаслідок впровадження НОП, %.
Наприклад. Унаслідок поліпшення умов праці (температурних
режимів, чистоти повітря) протягом робочого дня тривалістю 480
хв. зекономлено 9 хв. Приріст продуктивності праці складе
53
100  1,88
Т =9/480 100%=1,88%; W   1,92% .
100  1,88
Річний економічний ефект від впровадження НОП у зоні ТО і
Р рухомого складу становить
Ер  З1  З2  N 2  u1  u 2   L2 ,

де З1 , З2  – приведені витрати на одну операцію ТО до і після
впровадження заходу, грн;
N2 – кількість операцій після впровадження заходу;
u1 , u 2 – витрати на запчастини та матеріали, паливо, відновлення
та ремонт шин на 1 км пробігу до і після впровадження заходу, грн;
L2 – річний пробіг автомобілів, що пройшли ТО і ПР при новій
організації праці, км.
ОВФ  Содн ОВФ  Содн С

З1  СТО  Eн , З2  СТО  Eн  пот ,
1 2
N1 N2 N2
де С1ТО С2ТО – собівартість однієї операції до і після
впровадження заходу, грн;
N1 – кількість операцій до впровадження заходу;
ОВФ – вартість основних виробничих фондів, закріплених за
виробничим підрозділом, дільницею, грн;
Содн – одноразові витрати, грн;
Спот – поточні витрати, грн.;
Ен – коефіцієнт порівнювальної ефективності капітальних
вкладень, нормоване значення показника для 6-річного терміну
окупності для усіх галузей народного господарства = 0,15.
С1  С2
Ен = ,
К
де С1, С2 – собівартість річного обсягу робіт до і після
впровадження заходів;
К – капітальні вкладення на впровадження заходів.
54
1. Структура плану організаційно-технічного розвитку.

2. Фактори оцінки організаційно-технічного розвитку
виробництва.
3. Джерела фінансування плану.
Визначити економію чисельності працівників, якщо в

результаті впровадження спеціальних заходів трудомісткість
виробництва одиниці продукції скоротилась з 1,9 люд.-годин до 1,75
люд.-годин. Обсяг виробництва становить 26133 од. Номінальний
фонд робочого часу одного працівника складає 1960 годин.
Література: [2, 23, 24, 39, 40].
3.2. Планування підвищення ефективності виробництва
Вимірювання та оцінка ефективності дозволяє підприємству

активно впливати на його поточний стан та тенденції розвитку,
встановлювати напрямки та розміри змін, відстежувати некеровані
процеси, а також складати плани розвитку підприємства та
підрозділів.
Ефективність є оціночною категорією, вона завжди
визначається відношенням цінності результату до цінності витрат.
Підвищення ефективності виробництва зумовлює:
– зростання випуску продукції;
– зростання продуктивності праці або зниження
трудомісткості;
– економія матеріально-технічних ресурсів;
– зростання прибутку, рентабельності;
– підвищення фондовіддачі;
– прискорення оборотності оборотних коштів;
– підвищення ефективності інвестицій.
Розглядають декілька груп показників економічної
ефективності.
55
1) Узагальнюючі показники.
До узагальнюючих показників підвищення економічної
ефективності АТП відносять темпи росту обсягів перевезень,
відносну економію ресурсів, підвищення загальної рентабельності
та зниження собівартості перевезень.
Узагальнюючі показники:
– Темпи зростання обсягів перевезень
Д пл
ТрД  б  100% ,
Д
пл б
де Д , Д – обсяг перевезень планового та базового року в
грошовому вимірі, грн.
– Відносна економія основних виробничих фондів (ОВФ)
ЕФосн  Фосн  I Д  Фосн ,

б пл
осн  середньорічна вартість ОВФ у базовому та плановому

де Фбосн , Фпл
роках, грн;
I Д .– індекс зростання обсягів перевезень в грошовому виразі
планового року порівняно з базовим періодом.
Економію отримують за рахунок більш повного використання
основних виробничих фондів, ліквідації простоїв, прискорення
заміни зношеної або морально застарілої техніки, удосконалення
планування, організації виробництва та ін.
– Відносна економія нормованих обігових засобів
ЕФоб  Фоб  I Д  Фоб ,

б пл
об  середньорічна вартість нормованих обігових засобів

де Фбоб , Фпл
у базовому та плановому році, грн.
Економію отримують за рахунок скорочення норм запасу,
ліквідації понаднормативних запасів, покращення роботи складів,
служби постачання.
– Відносна економія матеріальних витрат
ЕМВ  МВб  I Д  МВпл ,
56
де МВб , МВпл – матеріальні витрати в базовому та плановому
роках, грн.
Економія досягається шляхом покращення техніко-
експлуатаційних показників роботи рухомого складу на підставі їх
кращого використання, зберігання, обслуговування; через
нормування витрати матеріальних ресурсів та ін.
– Відносна економія фонду оплати праці
ЕФЗП  ФФЗП  I Д  ФФЗП .

б пл
Економію отримують за рахунок скорочення чисельності

робітників, підвищення продуктивності праці, темпів росту обсягів
перевезень.
– Рентабельність виробничих фондів
П вал
R 100% .
Фосн  Фоб
де Пвал – валовий прибуток підприємства за певний період часу, грн;
Фосн , Фоб – середньорічна вартість відповідно основних
виробничих фондів та нормованих обігових засобів, грн.
Збільшення рентабельності досягається за рахунок зростання
валового прибутку через скорочення собівартості та зростання
обсягів виробництва.
– Рентабельність виробництва
П вал
R  100% .
Cзаг
де Сзаг – собівартість перевезень, грн.
2) Показники ефективності використання праці:
– Економія чисельності (Етр) в загальному виді
Етр=Nб ІД – Nпл;
де Nб,Nпл – чисельність персоналу в базовому і плановому
періодах, чол.
57
– Темпи росту продуктивності праці (W)
W
пл
W б
W  б
 100% ;
W
– Доля приросту транспортної продукції за рахунок
підвищення продуктивності праці
 Тпр N 
W  1   100% ,
 Тпр 
 Д
де Тпр N , Тпр Д – темпи приросту чисельності персоналу та

обсягів виробництва, %.
3) Показники ефективності використання основних і
оборотних фондів.
Показником, що свідчить про ефективність використання
основних фондів є фондовіддача в грошовому та натуральному
виразі
Д Q
Фвiд  , Фвiд  .
Фосн Фосн
де Д – обсяг доходів підприємства, грн;
Q – обсяг перевезень, т.
Основними показниками, що свідчать про ефективність
використання обігових засобів є:
– Тривалість одного обороту обігових засобів
tоб = Дк / п,
де Дк – кількість календарних днів в періоді, дн.;
п – кількість обертів обігових засобів.
– Кількість оборотів обігових засобів
п=Д / Фоб;
– Показник завантаженості обігових засобів, що показує
величину оборотних засобів, необхідну для отримання одиниці
продукції, розраховують в натуральному та вартісному виразі
58
ЗФоб=Фоб / Д.
4) Показники ефективності використання матеріальних
ресурсів.
Напрямком підвищення ефективності використання
матеріальних ресурсів є економія палива, мастильних матеріалів,
шин, запасних частин, інших ремонтних матеріалів.
– Матеріалоємкість
МЕ=См/(Q, Р),
де См - матеріальні витрати, тис.грн.
– Приріст нормованих обігових коштів на 1 грн доходів
Ф об
 J Фоб  .
Д
5) Показники ефективності інвестицій.

Для оцінки інвестиційних проектів використовують сукупність
фінансових та економічних критеріїв.
Показники фінансової доцільності інвестиційного проекту
характеризують його ефективність з позицій банку, що надає
кредит. Інвестиційний проект повинен забезпечити підприємству
отримання прибутку на вкладений капітал та підтримку стійкого
фінансового стану. Для характеристики успішності реалізації цих
завдань використовують коефіцієнти фінансової оцінки, які
розбивають на три групи: показники рентабельності, оцінки
використання інвестицій та показники фінансового стану.
До показників рентабельності інвестиційного проекту
відносять показники рентабельності загальних активів,
інвестиційного капіталу, акціонерного капіталу, продажу.
– Коефіцієнт рентабельності загальних активів
ЧП  ПК  (1  Нп)
Rакт  ,
ОА
де R акт – рентабельність загальних активів;
ЧП – чистий прибуток;
ПК – виплати по відсотках за кредит;
Нп – ставка податку на прибуток;
59
ОА – загальні активи.
– Рентабельність інвестиційного капіталу
ЧП  ПК  (1  Нп)
R IC  ,
IC
де ІС – інвестиційний капітал.
– Рентабельність акціонерного капіталу
ЧП
RАК  ,
АК
де АК – акціонерний капітал.
До показників оцінки використання інвестицій відносять
коефіцієнти обертання активів, постійного, обігового та
акціонерного капіталу. Кожен з цих коефіцієнтів отримують як
відношення виручки від реалізації продукції (послуг) до вартості
відповідно загальних активів, постійного, обігового та акціонерного
капіталу.
Фінансовий стан характеризують коефіцієнти ліквідності та
платоспроможності.
Економічні критерії оцінки ефективності інвестиційних проектів:
– Чиста приведена вартість (узагальнений та альтернативний
варіанти)

NPV  PDV  CD , NPV  Bt Ctt ,
1  r 
NPV  
n
Bt  Ct
t 1 1  r t
де PDV – приведена вартість потоку майбутніх грошових
надходжень;
CD – приведена вартість майбутніх витрат
Bt – вартість потоку майбутніх грошових надходжень в році t;
Ct – вартість майбутніх витрат в році t;
r – ставка дисконту;
t – відповідний рік життєвого циклу нововведення;
n – тривалість життєвого циклу нововведення.
60
У випадку єдиноразового вкладання інвестицій на початку
проекту чиста приведена вартість визначається за формулою
 
NPV   Bt U t t Лt  ІС ,
n
t 1 1  r 
де Ut – поточні витрати виробництва продукції в році t без
амортизаційних відрахувань;
Лt – залишкова вартість основних засобів, що вибувають в році t.
Якщо припускають не разову інвестицію, а послідовне
інвестування фінансових ресурсів протягом m інфляційних років, то
формула для розрахунку NPV модифікується в такий спосіб
n Bt  U t  Л t m IC t
NРV    ,
t 1 ( 1  r) t
t 1 ( 1  i)
t
де i – прогнозований середній рівень інфляції.

При NPV < 0 проект відхиляється.
При NPV >0 проект схвалюється. З двох проектів обирають
проект із більшою NPV.
При NР=0, проект ні прибутковий, ні збитковий. Це значить,
що добробут власників підприємства не зміниться. Однак
додатковим аргументом для впровадження даного проекту є те, що
зростуть обсяги продажів, збільшиться частка підприємства на
ринку.
– Індекс рентабельності
PDV
PI  .
CD
– Термін окупності проекту
1C
PP  ,
D
де 1C – сума засобів, спрямованих на реалізацію інвестиційного
проекту (при різному часі вкладання, приведених до
теперішньої вартості);
61
D – середня сума доходів у періоді (для короткострокових
вкладень – 1 місяць, для довгострокових – 1 рік).
6) Показники якості перевезень вантажів та пасажирів.

При плануванні показників якості використовують різні
підходи: експертні або розрахункові, планові значення показників
встановлюють у формі інтервалу, порогових значень тощо.
Існує чимало показників, що дозволяють оцінити якість
перевезень (рис.3.2).
Час відхилення від призначеного терміну,

допустимий час відхилень, відсоток кіль-
Терміновість кості поставок з відхиленнями від
Своєчасність
Показники якості вантажних автомобільних перевезень
призначеного терміну
Регулярність
Інтенсивність поставок, інтервал поставок,
Швидкість коефіцієнт регулярності
Нормативний термін; відсоток

Питомі витрати відхилення від нормативного терміну,
Економічність
швидкість доставки
Витрати на НРР
Вартість втрат, відсоток поставок без
втрат, питомі втрати вантажів
Відсоток транс-
портних витрат
Питомі витрати від пошкодження
в собівартості вантажів, відсоток поставок без
продукції пошкоджень
Втрати Питомі витрати від крадіжок вантажів,
Збереження
відсоток поставок без крадіжок

Пошкодження
Питомі витрати від забруднення
Крадіжки вантажів, відсоток поставок без
забруднень, відсоток відмов від вантажу
Забруднення
Рис. 3.2. Класифікація показників якості вантажних

автомобільних перевезень
Якість перевезення пасажирів можна оцінити часом, що

витрачається на переміщення, зручністю користування автобусом та
62
комфортністю поїздки, рівнем тарифів. Звичайно, не всі ці фактори
залежать від АТП, але вони формують точку зору населення про
якість обслуговування. Структура споживчих якостей та показники
якості пасажирських автобусних перевезень представлені в табл. 3.3.
Таблиця 3.3
Показники якості пасажирських автобусних перевезень
Складна ознака Проста ознака Показник якості

Насиченість транспортом Щільність маршрутної мережі,
міської території частота руху на маршрутах
Рівень інформаційного
Доступність Інформативність
обслуговування
Соціальна прийнятність та
Доступність тарифів
стабільність тарифів
Економія часу Витрати часу на посадку-
при посадці висадку, коефіцієнт цих витрат
Результативність
Економія сил пасажира Рівень транспортної втоми
при поїздці пасажирів
Регулярність сполучення Коефіцієнт регулярності
Гарантований Ймовірність відмови пасажиру
Надійність рівень обслуговування в посадці
Динамічний показник безпеки
Безпека перевезення
перевезення
Коефіцієнт використання
Наповнення автобусу
Зручність вантажності
користування Відповідність нормативам
Комфортність поїздки
комфортності
1. За якими групами класифікують показники економічної

ефективності?
2. Навести приклади показників кожної групи.

Завдання 1
Визначити відносну економію чисельності робітників для
звітного і планового періоду.
Таблиця 3.4
63
Базовий період Плановий
Показник
план звіт період
Доходи від реалізації транспортної
4208 4242 4306
продукції, тис.грн
Чисельність персоналу, чол. 529 531 532
Завдання 2
За наведеними вихідними даними розрахувати показники

підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів в
звітному і базисному періоді.
Таблиця 3.5.
Показник Базовий період Плановий

план звіт період
Обсяг перевезень, тис.т 4250 3997 4271
4208 4242 4306
Витрачені матеріальні ресурси, тис.грн 967 1110 1125
Норматив обігових засобів, тис.грн 185 185 186,2
Завдання 3
За наданими вихідними даними розрахувати показники

підвищення ефективності використання основних виробничих
фондів і обігових засобів.
Таблиця 3.6.
Умовні Базовий період Плановий

Показник позна план звіт період
чення
Дзаг 4210 4244 4308
Середньорічна вартість основних
Фосн 3589 3603 3577
виробничих фондів, тис.грн
Норматив обігових засобів, тис.грн Фоб 185 185 186
Література: [1, 22, 4, 34, 40].
64
3.3. Планування перевезень вантажів
Підприємство повинно планувати обсяги виробництва своєї

продукції у відповідності до попиту споживачів. Його вивчення є
необхідною умовою, а результатом – асортиментна політика
підприємства. Планування обсягу виробництва передбачає
визначення його можливого обсягу, співвідношення обсягів
випуску старої та нової продукції, рівня цін, якості,
конкурентоспроможності.
Основними завданнями плану є: вивчення існуючих потреб
покупців та можливості зміни їх у майбутньому; оцінка продукції з
позиції споживача; оцінка аналогічних виробів конкурентів;
виключення з асортименту неконкурентоспроможної продукції;
прогнозування можливих обсягів реалізації; обґрунтування цінової
політики; вивчення залежності обсягів продажу від
загальноекономічних показників (рівня зайнятості, ціни, доходів
населення тощо).
План перевезень визначається підприємством самостійно
шляхом вивчення ринку автотранспортних послуг, діючих
прямих тривалих зв’язків з підприємствами-споживачами,
інших укладених господарських угод. При розробці плану
враховують загальні виробничі можливості підприємства: склад
та кількість автомобілів, чисельність працюючих,
забезпеченість ресурсами а також можливості їх зміни.
Можливі три стратегії планування обсягів виробництва:
– постійні обсяги виробництва при постійній чисельності,
незалежно від коливань попиту. Різницю констатують як
недовиконання або перевиконання плану;
– змінні обсяги виробництва при постійній чисельності
робочої сили. Під впливом попиту обсяги виробництва змінюються,
а чисельність регулюється шляхом організації понадурочної роботи
або наданням відгулів, відпусток.
– змінний обсяг виробництва при змінній чисельності. Тобто
прийом та звільнення робітників відбувається відповідно до обсягів
виробництва. Це характерно для підприємств із сезонним
характером роботи.
65
З метою аналізу та планування вантажні автомобільні
перевезення розділяють за територіальною ознакою, по видах
вантажів і по клієнтах.
По територіальній ознаці виділяють:
– міські, виконувані в межах міської території і прилеглої
приміської зони;
– районні (межах району);
– міжміські (міжрайонні).
Дана класифікаційна ознака враховує тариф на перевезення і
відображає поділ на «відрядні» та «погодинні» перевезення.
Оскільки міські перевезення переважно здійснюються за
«погодинним» тарифом, а інші – «за покілометровим».
План перевезень складають по видах вантажів. За основу
групування вантажів приймають типову класифікацію вантажів
(табл.3.7).
Таблиця 3.7
Типові сегменти ринку автотранспортних послуг
Ознаки класифікації №
Фізич- Спосіб навантажу- сег-
Особливі умови Види вантажів
ний вально-розванта- менту
перевезення
стан жувальних робіт ринку
1 2 3 4 5
Навалочні вантажі: Не потребуючі захисту Руда, камінь, цегельний бій,
від навколишнього щебені, лід, земля мерзла,
- кускові й ті, що
середовища вугілля кам'яне, кокс,
змерзаються;
1 гравій, картопля, буряк
- сипучі й липкі
- порошкові й Потребуючі захисту від Борошно, вапно, сажа,
пилоподібні навколишнього цемент
середовища
Не потребуючі захисту 2 Цегла, гази в балонах, ван-
Твер- від навколишнього тажі в ящиках і піддонах,
дий Тарно-штучні, середовища контейнерах, пляшки
пакетовані,
контейнерні Потребуючі захисту від 3 Книги, газети, журнали,
навколишнього вата, одяг, тканини, цукор
середовища
Потребуючі збереження 4 Хліб, хлібобулочні
температурного режиму вироби, рідина в тарі,
фрукти
Потребуючі підтримки 5 М'ясо, риба, биті птахи,
температурного режиму свіжі фрукти і ягоди
66
Негабаритні й Спеціальний 6 Труби, прокатні профілі,
довгомірні вантажі, рухомий склад ліс, будівельні елементи,
вантажі великої верстати
маси
Інші вантажі Спеціальний 7 Живі птахи, тварини
рухомий склад
Продовження табл. 3.7
1 2 3 4 5
Рідкий Наливні харчові Спеціальний 8 Молоко, пиво, спирт, вода
вантажі рухомий склад
Нафтопродукти Спеціальний 9 Бензин, гас, солярка й т.п.
рухомий склад
Хімічно активні Спеціальний 10 Соляна, сірчана, азотна
речовини рухомий склад кислоти, хімічні розчини
Напіврідкі й Спеціальний 11 Товарний розчин, бетон,
вантажі, що рухомий склад гудрон, бітум, патока
густіють
Газопо Газоподібні вантажі Спеціальний 12 Кисень, азот, водень,
дібний рухомий склад пропан, бутан, аргон, неон
План перевезень вантажів і клієнтурний план, складені на

підставі укладених договорів до початку планового періоду,
мають наступний вигляд (табл. 3.8 і 3.9).
Таблиця 3.8
План перевезень по видах вантажів
Обсяг перевезень, т
Вид №
В тому числі по кварталах
вантажу сегменту Річний
1 2 3 4
...
Ітого х
Таблиця 3.9
План перевезень по клієнтам
Код Обсяги перевезень по видах вантажів, тис.т

клієнту 1 2 ... 12
Ітого
Групування перевезень по видах вантажів в натуральному вимірі

не дає уявлення про вклад кожного клієнта в результати діяльності
підприємства та не дозволяє визначити рівень привабливості клієнта.
67
Тому слід визначити прогнозний обсяг доходів на рік за ринковими
цінами на перевезення, що діють на момент складання плану. План
перевезень буде мати вигляд табл. 3.10.
Таблиця 3.10
План перевезень АТП
Обсяг доходів по видах вантажу

Код Ітого, Питома
(сегментах ринку), грн
клієнту грн вага, %
1 ... 7
...
Ітого
Незаповнені клітинки табл. 3.10 – це перспективні сегменти

ринку, які слід досліджувати та завойовувати в наступні періоди.
Визначення планового обсягу перевезень вантажів на основі
техніко-економічних розрахунків здійснюється в залежності від
наявної кількості рухомого складу та рівня техніко-експлуатаційних
показників його використання в звітному році з урахуванням
організаційно-технічних заходів за формулою
Q  W Qi  Аcпі  qн
i
де Q – обсяг перевезень вантажів, т;

W Qi – виробіток на одну облікову авто-тону і-го автомобіля, т;
Аспі – облікова кількість автомобілів і-ої марки, од.;
qн – номінальна вантажність і-ої марки автомобіля.
і
Виробіток на одну облікову авто-тону визначають за формулою

Дк  в  Тн  cт  V т  
WQ  ,
  
l їв Vт t нр 
де Дк – дні календарні, дн.;

в – коефіцієнт використання парку автомобілів;
Т н – час знаходження автомобіля в експлуатації, год;
ст – статичний коефіцієнт використання вантажопідйомності;
V т – середньотехнічна швидкість, км/год;
68
 – коефіцієнт використання пробігу;
l їв – відстань перевезення вантажу, км;
t нр – час простою під навантаженням-розвантаженням на
одну їздку, год.
Вантажооборот визначають за формулою
P  W Pi  Аcпі  qн ,
i
де W Pi – виробіток на одну облікову авто-тону і-го автомобіля, ткм;

Дк  в  Тн   д  V т    l їв
WP  ,
l їв  Vт    t нр
де  д – динамічний коефіцієнт використання вантажопідйомності
автомобіля.
Обсяг перевезень в автомобіле-годинах роботи визначають за
формулою
АГр   Дк і  в і  Тн і  Аспі ,
де АГр  автомобіле-години роботи, год.
Для автомобілів, обсяг перевезень яких визначається в
автомобіле-годинах роботи обчислюють розрахункові тони та тоно-
кілометри. Обсяг перевезень в розрахункових тонах визначають за
формулою
Qрозр  АГр  К ,
де К – коефіцієнт перерахунку автомобіле-годин роботи в тони,
дорівнює 2,14.
Розрахунковий вантажооборот визначають за формулою
Pрозр  Qрозр  5,95 ,

де 5,95 – умовна відстань перевезення вантажу при погодинних
перевезеннях, км.
Передбачений планом обсяг перевезень розподіляють по типах
рухомого складу, виходячи з їх техніко-експлуатаційних
69
показників. Даний план доводиться до окремих автоколон, бригад з
розбивкою по кварталах, місяцях, інколи – днях.
Відношенням обсягу перевезень до виробітку одиниці
рухомого складу або до виробітку на одну середньооблікову авто-
тону визначають потрібну кількість рухомого складу. При
плануванні
потрібної кількості автомобілів визначають їх наявність на початок
та на кінець планового року, а також середньооблікову кількість
рухомого складу (Асо) за формулою
(А п.р  А виб )  Д к  АД пр  АД в
Асо= ,
Дк
де Ап.р - кількість автомобілів на початок року;

Авиб - автомобілі, що вибули протягом року;
АДпр – кількісь автомобіле-днів перебування в АТП
автомобілів, що надходять;
АДв – кількість автомобіле-днів перебування на АТП
автомобілів, що вибувають.
Якщо підприємство не може забезпечити виконання планового
обсягу перевезень, здійснюють пошук резервів (маршрутизація
перевезень, механізація навантажувально-розвантажувальних робіт,
збільшення кількості робочих змін тощо). Якщо цього недостатньо,
приймають рішення про оренду або придбання додаткового
рухомого складу.
Може скластися інша ситуація, коли плановий обсяг
перевезень не забезпечує достатньої завантаженості рухомого
складу. Тому при розробці плану перевезень необхідно порівняти
провізні можливості АТП та замовлений обсяг перевезень.
Виявлена різниця визначає завдання відділу маркетингу щодо
приваблення додаткової клієнтури протягом року.

1. Які ознаки покладають в основу плану з перевезень?
2. Яка мета клієнтурного плану?
3. Які фактори впливають на виконання плану?
70
Визначити потрібну кількість автомобілів, якщо плановий
річний обсяг перевезень складає 62641 т. Умови експлуатації
рухомого складу в базовому періоді:  в =0,55, Тн=10,2 год; lїв=9,5
км; tн-р=0,14 год;   0,99; q=5,6 т; Vт=24,8 км/год;  =0,5.
Література: [4, 6, 23, 34].
3.4. Планування перевезень пасажирів
План пасажирських перевезень повинен забезпечити найбільш

повне задоволення потреб населення в переміщеннях, покращення
якості обслуговування пасажирів, найбільш раціональне
використання рухомого складу.
В теперішній час в плануванні пасажирських перевезень існує
ряд проблем та недоліків:
– планування здійснюється на підставі звітних даних та
врахуванні часового фактору без достатнього економічного
обґрунтування;
– допускають значні припущення при плануванні роботи
рухомого складу, обслуговуючого персоналу, експлуатаційних
витрат та собівартості перевезень;
– обсяги планування обмежуються плануванням кількості
рейсів та виручки по маршрутах. Кількість рейсів визначають у
відповідності до розкладу руху. Обсяг виручки при незмінному
тарифі встановлюється на рівні попереднього періоду. У цьому
випадку на кінець року констатують не лише виконання плану й
одночасно виконують аналіз динаміки обсягу перевезень.
Вихідними даними для складання плану є:
– результати аналізу обсягів та структури перевезень
попереднього року;
– результати маркетингового дослідження ринку;
– кількість маршрутів та їх характеристика, розклад руху.
Стосовно кола користувачів розрізняють транспорт загального
та індивідуального користування. Автомобільне пасажирське
сполучення розділяють на автобусне і таксомоторне. Класи
дальності сполучення встановлюються для різних видів транспорту
на підставі галузевих нормативно-технічних документів. На
автомобільному транспорті розрізняють: міське сполучення з
71
підрозділом його на внутрішньоміське і приміське (до 50 км від
границі міста); міжміське з підрозділом на внутрішньообласне і
міжобласне; міжнародне сполучення з підрозділом на сполучення з
країнами СНД і за його межі. Відповідно до даних класифікацій
окремо виконується планування обсягу перевезень пасажирів.
Для підвищення якості послуг і максимального задоволення
потреб замовників актуальним є виконання сегментації ринку
пасажирських перевезень з наступним формуванням стратегій та
планів для кожного ринкового сегменту. Основними ознаками
сегментації є: соціальний статус пасажира, обсяги перевезень,
тариф, регулярність перевезень, час та мета поїздки та інші.
Сегментація ринку передбачає різні комбінації вказаних ознак.
Для визначення потреби в пасажирських перевезеннях на
підприємстві використовують три групи методів: звітно-
статистичні, експериментальні (анкетні), розрахунково-аналітичні.
Звітно-статистичні методи базуються на діючій системі обліку
та звітності. Визначення планового обсягу перевезень можна
здійснити декількома шляхами.
1) Найбільш загальною величиною, що характеризує потребу
населення в перевезеннях є загальна рухомість населення (Трн) –
число переміщень одного жителя за рік.
Qп
Трн  ,
N нас
де Qп – річний обсяг перевезень пасажирів міським пасажирським

транспортом або його видами, тис.пас;
Рухомість населення формують фактори:
– умови виконання перевезень: ритм життя міста, особливості
градобудівництва та структура його планування, параметри
дорожньої сітки, сезон, день тижня, час доби;
– попит на перевезення: платоспроможність населення, вимоги
до швидкості переміщення, комфорту, надійності, безпеки.
– конкурентне середовище та наявна система міського
пасажирського транспорту.
При відсутності конкретних даних використовують укрупнені
нормативи (табл. 3.11).
72
Таблиця 3.11
Середня транспортна рухомість населення міста
Nнас, тис.чол Трн Nнас, тис.чол Трн

більш 2000 750-820 101-250 300-400
1001-2000 650-750 51-100 250-300
501-1000 500-650 50 та менше 150-250
251-500 400-500 х х
Поїздки досліджують в розрізі видів транспорту, мети та часу
здійснення поїздки. За метою: трудові, навчальні, культурно-
побутові, службові. Трудові та навчальні займають 75% загального
числа поїздок.
Якщо не існує достовірної інформації про Трн підприємства
здійснюють дослідження пасажиропотоків на діючій маршрутній
мережі або застосовують економіко-математичні методи й моделі
визначення планового пасажирообороту.
2) Обсяг перевезень визначають на основі даних минулого
періоду з урахуванням планової зміни окремих показників за
формулою
Qпас  W Qi  Аcпі  qнi ,
де W Qi – виробіток на одне облікове пасажиро-місце і-ої марки

автобуса, пас.;
Аcпі – облікова кількість автобусів і-ої марки, од.;
q нi – номінальна вмісткість і-ої марки автобуса, пас.
Виробіток на одне облікове пасажиро-місце визначають за
формулою
Дк  в  Тн   cт  V е  
WQ  .
l пп
Пасажирооборот визначають за формулою
Pпаскм  W Рi  Аcпі  qнi

де W Pi – виробіток на одне облікове пасажиро-місце і-ої марки
автобуса, пас-км.
73
W p  Дк  в  Тн  д V е  
де Vе – експлуатаційна швидкість, км/год.
3) Обсяг перевезень приймається за даними обліку
минулого періоду за обсягом виручки наступним чином
Д рб Д дб норм пільг пільг
Qм    Трн  Трн  N ,
Црб Цдб
де Qм – можливий обсяг перевезень, пас.;
Д рб , Д дб – доходи від продажу разових, довготермінових
білетів;
Црб , Цдб – ціна, відповідно, разового та довготермінового
білетів, грн;
норм пільг
Т рн , Т рн – транспортна рухомість населення нормативна та
осіб, що користуються правом безкоштовного проїзду;
пільг
N – кількість осіб, що мають право безкоштовного
проїзду.
Експериментальні методи передбачають проведення анкетного
опитування пасажирів про поїздки. Опитування переважно
проводиться за місцем роботи пасажирів та дає дані про трудові
кореспонденції. Анкетування за місцем проживання, на зупиночних
пунктах або в рухомому складі більш трудомістке та дає менш точні
результати.
Анкетне опитування включає три етапи: підготовчий, власне
обстеження та обробка результатів.
На підготовчому етапі вирішуються завдання: поділ міської
території на райони (приблизно 1 км2), розробка форм анкет та їх
тиражування, визначення складу організацій-учасників обстеження,
питання фінансування обстеження, підготовка контингенту
обліковців, проведення роз’яснювальної роботи з керівниками
підприємств та трудовими колективами міста щодо мети
обстеження.
Форма анкети залежить від рівня деталізації інформації, що
планується отримати в результаті обстеження. Типовий варіант
анкети представлений формою 3.1.
74
Обробка результатів обстеження здійснюється за допомогою
спеціальних програм, що ув’язані з програмами формування
раціональної схеми автобусних маршрутів. Розрахунки дозволяють
отримати матрицю кореспонденцій між окремими районами міста
по годинам доби та в цілому.
При визначенні потреби в перевезеннях враховують частку
тимчасових мешканців, приїжджих. При відсутності конкретних
даних її визначають відповідно до чисельності населення міста за
нормативами, представленими в табл. 3.12.
75
Форма 3.1
Анкета обстеження транспортної рухомості пасажира
Стать: Ч Ж
Род занять: Робочий, службовець, пенсіонер, школяр, студент, підприємець, інше
Вік, років: до 18 18-25 26-40 41-50 51-60 Старше 60
Шифр для автома-
Питання Відповідь тизованої обробки
1. Фактичне місце мешкання
2. Адреса місця роботи
3. За якими адресами Ви здійснюєте
транспортні заїзди перед і/або після
роботи (дитячі заклади)
4. Час початку роботи (при
змінному режимі через риску)
5. Витрати на часу при поїздках
на роботу, хв.
6. Якими видами транспорту та
номерами маршрутів Ви
користуєтесь (в порядку пересадок)
Обліковець «__»______________ _____ р.
Таблиця 3.12
Класифікація міст та нормативна частка приїжджих
Класифікаційна Чисельність населення Коефіцієнт, що врахо-

група міста міста (N нас), тис.чол вує частку приїжджих
Найкрупніші І 1001-2000 1,2
міста ІІ 501-1000 1,3
Крупні міста ІІІ 251-500 1,5
Великі IV 101-250 1,4
Середні V 51-100 1,1
Малі VI 50 та менше 1,07
Отримані результати протягом часу корегують у зв’язку зі

зміною демографічної ситуації, введенням в дію нових житлових
районів, місць праці та ін.
Розрахунково-аналітичні методи основані на використанні
моделей пасажиропотоків.
Дослідження пасажиропотоків несе в собі недоліки:
– обстеження проводяться фрагментарно, а результати
узагальнюються для міста в цілому і використовуються протягом
усього періоду роботи транспорту;
76
– результати відбивають ситуацію, що мала місце в минулому,
реалізований попит, а не прогнозований;
– трудомісткість процесу обстеження пасажиропотоків.
1. Які фактори формують попит населення в перевезеннях?

2. Шляхи підвищення обсягів пасажирських перевезень.
3. Що визначає транспортна рухомість населення?

Визначити потрібну кількість автобусів, якщо плановий
річний обсяг перевезень складає 2788532 пас. Умови експлуатації
рухомого складу: в =0,68, Тн=14,8 год; lїп=5,2 км;   0,53; qвм=80
пас; Vе=19,6 км/год;  =0,95.
Література: [4, 14, 30, 31, 34].
3.5. Планування експлуатації рухомого складу
Планом перевезень вантажів та пасажирів визначенні очікувані

обсяги перевезень, їх номенклатура. Виконання цих планів
залежить перш за все від наявності на підприємстві необхідного
рухомого складу та організації його роботи. Розрахунок виробничої
програми з експлуатації автомобілів потребує визначення
очікуваного рівня техніко-експлуатаційних показників (ТЕП). Їх
визначають окремо по видах перевезень та типах рухомого складу.
Планові значення повинні забезпечувати максимально ефективне
використання матеріально-технічних та інших ресурсів АТП.
Використання рухомого складу оцінюється наступними
експлуатаційними показниками:
– коефіцієнт технічної готовності рухомого складу (як
відношення кількості технічно справних автомобілів до їх облікової
кількості за певний період часу);
– коефіцієнт використання парку (відношення автомобіле-днів
експлуатації рухомого складу до автомобіле-днів їх перебування в
господарстві; для більш точного розрахунку враховують режим роботи
АТП);
77
– коефіцієнт використання пробігу (характеризує
співвідношення продуктивного та непродуктивного пробігу
автомобіля);
– коефіцієнт використання вантажності (пасажиромісткості)
характеризує ступінь використання номінальної вантажності
одиниці рухомого складу; розрізняють: коефіцієнт статичного та
динамічного використання вантажопідйомності; для пасажирських
перевезень в залежності від виду перевезень при розрахунках
розрізняють максимальну номінальну пасажиромісткість,
номінальну пасажиромісткість та місткість за кількістю місць для
сидіння);
– тривалість роботи на лінії (складається з часу руху та часу
планових простоїв під навантаженням-розвантаженням та по
технічним потребам);
– технічна, експлуатаційна швидкість руху та для
пасажирського транспорту – швидкість сполучення (технічна
швидкість відображає кількість кілометрів, що в середньому
проходить автомобіль за одну годину руху, визначається тяговими
якостями автомобіля та умовами його експлуатації; експлуатаційна
швидкість вимірюється кількістю кілометрів, що в середньому
проходить автомобіль за одну годину роботи, залежить від
організації навантажувально-розвантажувальних робіт та відстані
перевезення; швидкість сполучення відображає відношення відстані
до часу, витраченого автобусом на рух та простоювання на
зупинках для посадки та висадки пасажирів);
– час простою під навантаженням-розвантаженням (залежить
від типу автомобіля, способу навантажувально-розвантажувальних
робіт, типу вантажу та вантажності автомобіля);
– довжина їздки з вантажем (пробіг автомобіля між двома
кінцевими пунктами, на яких здійснюються навантаження та
розвантаження вантажу; час однієї їздки з вантажем враховує час
руху від пункту навантаження до пункту розвантаження, час
простоювання під навантаженням-розвантаженням та час руху без
вантажу до пункту навантаження);
– середня відстань перевезення вантажів (пасажирів)
характеризує відношення обсягу вантажообороту в тоннокілометрах
до обсягу перевезень в тонах.
78
Рівень експлуатаційних показників визначається: типом рухо-
мого складу, вантажопідйомністю (пасажиромісткістю), дорожніми
умовами, характером та структурою перевезень, відстанню переве-
зень, системою та методами організації перевезень, технічного об-
слуговування та ремонту рухомого складу, організацією праці тощо.
Результативні показники роботи рухомого складу: автомобіле-
години роботи, кількість їздок (рейсів), загальний пробіг, пробіг з
вантажем (пасажирами), виробіток в тонах і тонокілометрах
(пасажирах, пасажирокілометрах).
Послідовність розробки плану експлуатації рухомого складу
на рік залежить від обсягів вихідної інформації. Якщо підприємство
працює переважно з постійними клієнтами, номенклатура та умови
перевезень відомі та визначені в договорах на перевезення розробку
плану здійснюють наступним чином:
1. Визначають показники виробничої бази та виробничої
програми в розрізі окремих марок та видів перевезень, шляхом
додавання отримують показники по підприємству в цілому.
2. Середні значення ТЕП визначають за наступними
формулами.
Середня вантажопідйомність парку
 qзаг
q ср  .
 Acо
Середній час перебування у наряді
 АГр
Тн  .
 АДр
Середня технічна швидкість
 Lзаг .
Vт
 АГрух
Коефіцієнт використання парку
79
 АД р
в  .
 АД пр
Коефіцієнт використання пробігу


  Lв .
 Lзаг
Коефіцієнт використання вантажності статичний та динамічний
Q Р
ст  , д  .
 м
Q  Рм
Середній час простою під навантаженням –розвантаженням
 АГнр
t нр  .
 Z заг
Середня довжина їздки з вантажем
 Lв .
l їв 
 Z заг
Середньодобовий пробіг
 Lзаг .
l cд 
 АДр
Середньодобова кількість їздок
 Z заг .
Z cд 
 АДр
Виробіток на одну облікову автомобіле-тону, в тонах і тоно-
кілометрах
Q P
Wq ; WP ;
 q заг  q заг
80
Якщо нестабільні умови господарювання не дають
підприємству можливості до початку планового періоду
визначитись зі структурою та умовами перевезень, план складають
на основі даних
минулого періоду с урахуванням усіх передбачуваних змін. План
експлуатації рухомого складу необхідний навіть в умовах повної
невизначеності, бо на його основі складають план технічного
обслуговування, план матеріально-технічного забезпечення та інші
розділи плану соціально-економічного розвитку.
По формі план експлуатації представляють у вигляді табл. 3.13.
Таблиця 3.13
План експлуатації рухомого складу АТП
в тому числі Співвідно

Звіт Проект
Найменування по кварталах шення
попередньо плану
показників плану і
го року АТП І ІІ ІІІ ІV
звіту, %
Виробнича база
...
Техніко-експлуатаційні показники
...
Виробнича програма
...
Окремо по марках план експлуатації має вигляд табл. 3.14
Таблиця 3.14
План експлуатації рухомого складу по марках
План по марках автомобілів План

Найменування показника
КамАЗ-5511 КрАЗ-256 Б1 ... АТП
Виробнича база
...
Техніко-експлуатаційні показники
...
Виробнича програма
...
81
Які показники відносять до показників виробничої бази,

виробничої програми, техніко-експлуатаційних показників, яким
чином визначають їх планові значення по маркам та АТП в цілому?
Завдання 1
Рухомий склад АТП містить 2 марки автомобілів. Розрахувати
річну виробничу програму для кожної з них та АТП в цілому за по-
казниками: обсяг перевезень (Q); загальний пробіг (Lзаг). Роз-
рахувати середній по підприємству коефіцієнт використання парку.
Таблиця 3.15
Асо qн в Тн Vт tн-р   lїв
Марка-1 5 6 0,54 9,5 24 0,25 0,58 0,9 9
Марка-2 6 8 0,58 10 26 0,30 0,52 0,8 10
Завдання 2
річну виробничу програму для кожної з них та АТП в цілому за
показниками: обсяг перевезень (Q); вантажооборот (Р). Розрахувати
середню по підприємству відстань перевезення 1 т вантажу.
Таблиця 3.16
Асо qн в Тн Vт tн-р  ст д lїв

Марка-1 4 6 0,6 7,5 24 0,2 0,58 0,9 1 8
Марка-2 5 5 0,4 8 26 0,3 0,54 0,8 1,03 9
Завдання 3
річну виробничу програму для кожної з них та АТП в цілому за
показниками: обсяг перевезень (Q); загальний пробіг (Lзаг); загальна
кількість їздок (Zзаг). Розрахувати середню по підприємству відстань
їздки з вантажем.
Таблиця 3.17
82
Асо qн в Тн Vт tн-р  ст д
Марка-1 7 7,5 0,54 8 25 0,25 0,55 0,9 8
Марка-2 5 9 0,58 8,5 26 0,30 0,47 0,8 9
Література: [4, 23, 30, 31].
83
3.6. Планування технічного обслуговування та
ремонту (ТО і Р) рухомого складу АТП
Для виконання плану з перевезень підприємство повинно мати

надійний рухомий склад. Підтримку постійної технічної готовності
автомобілів забезпечує раціональне ТО і Р. Основою технічної
політики є планово-попереджувальна система ТО і Р (рис. 3.3).
Планово-попереджувальна система
Технічне обслуговування Ремонт
Щоденне обслуговування Поточний ремонт (ПР) –

за потребою відновлення
Перше технічне окремих частин, агрегатів
обслуговування (ТО-1)
Капітальний ремонт (КР)
Друге технічне - після певного
обслуговування (ТО-2) напрацювання
автомобіля
Сезонне обслуговування
(СО)
Рис. 3.3. Схема планово-попереджувальної системи ТО і Р автомобілів
Обсяг робіт з ТО і ремонту автомобілів визначається

виробничою програмою експлуатації, що є основою для планування
всіх видів робіт та визначення штатної чисельності ремонтно-
обслуговуючого персоналу. Ремонтні роботи планують за
трудовими затратами та розподілом їх за видами робіт.
Вихідні дані для розробки планів:
– планове завдання перевезень на наступний рік,
– середньорічний пробіг автомобіля,
– облікові дані про рухомий склад,
– періодичність проведення ТО-1 і ТО-2,
– середньодобовий пробіг автомобіля за минулий місяць або
плановий пробіг на наступний місяць,
84
– режим роботи підприємства (перервний чи неперервний
робочий тиждень, кількість змін роботи, тривалість зміни),
– фактичний технічний стан автомобільної техніки й
установлені міжремонтні ресурси та інші дані.
Розрізняють три принципи призначення періоду виконання
профілактичних робіт: регламентний, календарний і комбінований.
При регламентному принципі профілактику проводять після
досягнення автомобілем певного напрацювання (кілометри пробігу,
або години роботи).
При календарному принципі період виконання робіт залежить
від віку автомобілів, а не від напрацювання (використовується у
випадках, коли автомобіль не працює або коли інтенсивність
спрацювання залежить в основному від тривалості зберігання).
Окремі елементи автомобіля спрацьовуються як під час
роботи, так і при їх зберіганні. У таких випадках застосовують
комбінований принцип.
Існує чимало способів опису планів системи профілактичних і
ремонтних робіт. Найбільш прийнятними з них є:
– лінійні (стрічкові) графіки (на них горизонтальними
відрізками зображують послідовність і терміни виконання робіт.
Часто також зазначають обсяг робіт і кількість виконавців.
Взаємозв'язок окремих робіт показують лініями);
– матриці (таблиці);
– сіткові графіки;
– аналітичні описи.
АТП план здійснення ТО-2 розробляють в розрізі окремих
марок, автоколон та представляють у формі табл. 3.18.
Таблиця 3.18
План-графік проведення ТО-2
Дата Пробіг Планова

Марка Гараж- Держав- Днів в
№ остан- після дата ТО-2
авто- ний ний ремонті,
пп нього ТО-2, поста- вихід
мобіля номер номер дн.
ТО-2 км новка
Автоколона 1
1 ЗИЛ- 3006 158- 02.01.08 21185 02.05.08 05.05.08 4
4331 37ХА
Ітого по марці 1 4
Ітого по автоколоні
85
Вихідною інформацією для плану-графіку проведення ТО-2 є
плановий середньодобовий пробіг та норматив пробігу до ТО-2 по
кожній марці. План-графік ТО-2 підписує начальник виробничо-
технічного відділу, затверджує головний інженер підприємства.
План-графік ТО-1 складається за формою табл. 3.19 терміном
на місяць, його підписує інженер технічної служби.
Таблиця 3.19
План-графік ТО-1 на ____ місяць 20__ року
Державний номер Дні місяця

автомобіля 1 2 3 4 5 6 ... 30
Річний план ТО і Р рухомого складу рекомендується

представляти у формі табл. 3.20.
Таблиця 3.20
План ТО і Р рухомого складу
План по марках
План
Найменування показників автомобілів
по АТП
1 ... n
Кількість впливів, од. х х х х
ЩО
КР
ТО-2
ТО-1
СО
Загальна трудомісткість впливів, люд-год
ЩО
ТО-1
ТО-2
ПР
СО
Трудомісткість ремонтних робіт, люд-год
Трудомісткість допоміжних робіт, люд-год
Автомобіле-дні простою
в обслуговуванні та ремонті, дн.
ТО, ПР
КР
Всього
86
Таблиця 3.21
Показники і формули для розрахунку виробничої програми
ТО і Р автомобілів
Найменування
Розрахункова формула Умовні позначення
показників
Кількість впливів, од.
ЩО 
пл
N КР , N ТО  2 , N ТО 1 , N ЩО , NСО –
N ЩО АДр
відповідно, планова кількість
КР L
пл
капітальних ремонтів, ТО-2, ТО-1,
N КР 
заг
ск щоденних та сезонних
L КР
ТО-2 пл заг  загальний
обслуговувань; Lпл
L плановий пробіг;
N ТО 2   N КР
заг
ск
L ТО  2 LКР , LТО2 , LТО1  відповідно,
ск ск ск
ТО-1 пл
L заг скоригований пробіг до КР, ТО-2,
N ТО 1  ск  N КР  N ТО  2 пл
L ТО 1 АДр  планові
ТО-1;
СО N КР
N CО  2  Асо  автомобіле-дні роботи; А со –
2 середньооблікова кількість
автомобілів
Загальна трудомісткість впливів, люд-год
ЩО TЩО  N ЩО  t ЩО t ЩО , t TO 1 , t TO2 , t ЩО , t CO
–
ТО-1 TТО1  N ТО1  t ТО1 скоригована за допомогою
відповідних коефіцієнтів питома
ТО-2 TТО2  N ТО2  t ТО2 трудомісткість одного ЩО, ТО-1,
ПР TЩО  Lзаг  t ПР / 1000 ТО-2, ПР, СО
СО TСО  N СО  t СО
Трудомісткість Трр  ТЩО  ТТО 1  -
ремонтних
робіт, люд-год  ТТО  2  Т ПР  ТСО
Трудомісткість Тдр  Трр  0,3 Нормативи трудомісткості
допоміжних ремонтних робіт не враховують
робіт, люд-год трудових затрат на допоміжні
роботи, їх обсяг становить не
менш 30% загальної
трудомісткості ТО і Р
Автомобіле-дні простою в обслуговуванні та ремонті, дн.
ТО, ПР
Lзаг  h
пл
hТО ,ПР , hКР – скориговані за
ТО ,ПР
АДТО,ПР  допомогою відповідних
1000
коефіцієнтів норми простою в ТО,
КР АДКР  N КР  hКР ПР і в КР
87
Всього АДрем  АДТО ,ПР  АДКР -
Розраховуючи наведені показники підприємства керуються

Положенням про технічне обслуговування та ремонт дорожніх
транспортних засобів автомобільного транспорту. Дане положення
містить нормативи періодичності впливів ТО (табл. 3.22),
нормативи трудомісткості кожного з видів впливу (табл. 3.23),
норми простою автомобілів в ремонті (табл. 3.24).
Таблиця 3.22
Періодичність видів впливів ТО
Норма пробігу, км
Тип РС
ЩО ТО-1 ТО-2
Автомобілі легкові, автобуси Один раз на 5000 20000
Автомобілі вантажні, автобуси на базі робочу добу
вантажних автомобілів або з незалежно від
використанням їх базових агрегатів, кількості 4000 16000
автомобілі повноприводні, причепи і робочих змін
напівпричепи
Таблиця 3.23
Нормативи трудомісткості технічного обслуговування
та поточного ремонту рухомого складу
Нормативи трудомісткості Поточний

одного обслуговування, люд.-год ремонт,
Дорожні транспортні засоби
чол-год /
ЩО ТО-1 ТО-2
1000 км
1 2 3 4 5
Вантажні автомобілі з бензиновим двигуном
Бортові автомобілі вантажністю, т
0,4 0,20 2,2 7,3 2,8
1,0 0,30 2,4 7,06 2,9
2,5 0,42 2,9 10,8 3,6
4,0 0,45 3,0 10,9 3,7
5,0 0,50 3,5 12,6 4,0
7,5 0,55 3,8 16,5 6,0
Автомобілі-тягачі.
Маса напівпричепа з вантажем, т
6,5-10,5 0,35 4,10 11,6 4,6
88
12,0 0,45 4,15 11,9 4,8
до 18,5 0,55 4,20 18,2 6,6

1 2 3 4 5
Автомобілі-самоскиди
вантажністю, т
3,0-3,5 0,48 2,5 10,5 4,3
5,0-5,8 0,80 3,1 12,4 4,6
Вантажні автомобілі з дизелями
Бортові вантажністю, т
8,0 0,75 3,4 13,8 6,7
12,0 0,67 3,5 14,7 6,7
20,0 і більше 1,65 27,1 53,6 16,4
Автомобілі-тягачі.
Маса напівпричепа з вантажем, т
17,75 0,35 3,20 12,5 6,0
19,1 0,67 3,74 15,95 6,35
26,0 0,67 3,85 16,17 6,82
Автомобілі-самоскиди
вантажністю, т
8,0 0,50 3,91 15,87 6,90
10,0 0,55 3,91 16,67 9,77
12,0 0,55 4,04 16,91 7,13
27,0 0,60 13,5 60,5 20,35
40,0 0,60 13,7 60,7 24,95
Причепи
Одновісні вантажністю до 3,0 т 0,1 0,4 2,1 0,4
Двовісні вантажністю, т:
до 8,0 0,3 1,0 5,5 1,4
8,0 і більше 0,4 1,6 6,1 2,0
Напівпричепи вантажністю, т
11,5 0,3 0,9 4,5 1,3
13,5 0,3 1,0 4,5 1,4
20,0 0,3 1,0 5,0 1,45
Примітка. Нормативи трудомісткості робіт з ТО (люд.-год) та ПР

(люд.-год/1000км) ДТЗ, які працюють із застосуванням скрапленого (СНГ) та
стисненого (СПГ) газу, збільшуються відповідно до видів робіт:
ЩО на 0,15 (СНГ) та 0,2 (СПГ); ТО-1 на 0,4 (СНГ) та 0,8 (СПГ);
ТО-2 на 1,2 м(СНГ) та 2,0 (СПГ); ПР на 0,2 (СНГ) та 0,6 (СПГ).
89
Таблиця 3.24
Тривалість простою рухомого складу в технічному обслуговуванні
та ремонті
Технічне
Капітальний ремонт
обслуговування та
на спеціалізованому
Рухомий склад поточний
ремонтному
ремонт на АТП,
підприємстві, днів
днів/1000 км
Легкові автомобілі 0,30 – 0,40 18
Автобуси особо малого,
0,30 – 0,50 20
малого та середнього класів
Автобуси
0,50 – 0,55 25
великого класу
Вантажні автомобілі
вантажністю, т: 0,40 – 0,50 15
від 0,3 до 5,0 0,50 – 0,55 22
від 5,0 та більше
Причепи та
0,10 – 0,15 -
напівпричепи
Відповідно до Положення про технічне обслуговування і

ремонт рухомого складу (що діяло з 1987 р до 1998 р.), вихідні
нормативи, які регламентують ТО і ремонт рухомого складу, для
забезпечення високої експлуатаційної надійності автомобілів,
підвищення продуктивності праці ремонтно-обслуговуючих
працівників і скорочення витрат на ТО і ремонт уточнюють щодо
конкретних автомобілів і коректують за допомогою коефіцієнтів
залежно від таких факторів: умов експлуатації автомобілів – К1,
модифікації рухомого складу та організації його роботи – К2,
природно-кліматичних умов – К3, пробігу з початку експлуатації –
К4, К4’, розмірів автотранспортного підприємства і кількості
технологічно сумісних груп рухомого складу – К5.
Результуючий коефіцієнт коректування нормативів
визначається перемноженням окремих коефіцієнтів:
– періодичність ТО – К1К3,
– пробіг до капітального ремонту – К1К2К3,
– трудомісткість ТО-1, ТО-2 – К2К5,
– трудомісткість поточного ремонту – К1К2К3К4К5.
Коефіцієнти коригування представлені в табл.3.25 – 3.29.
90
Таблиця 3.25
Коефіцієнт коригування нормативів в залежності від умов експлуатації - К1
Категорія Нормативи
умов Періодичність Питома трудоміст- Пробіг до Витрата
експлуатації технічного кість поточного капітального запасних
обслуговування ремонту ремонту частин
І 1,0 1,0 1,0 1,00
ІІ 0,9 1,1 0,9 1,10
ІІІ 0,8 1,2 0,8 1,25
ІV 0,7 1,4 0,7 1,40
V 0,6 1,5 0,6 1,65
Таблиця 3.26
Коефіцієнт коригування нормативів в залежності
від модифікації рухомого складу й організації його роботи – К2
Нормативи
Модифікація рухомого складу трудомісткість Пробіг до Витрата
й організація його роботи ТО і ТР капітального запасних
ремонту частин
Базовий автомобіль 1,00 1,00 1,00
Автомобілі з причепом 1,15 0,90 1,10
Автомобілі-самоскиди з причепом 1,20 0,80 1,25
Таблиця 3.27
Коефіцієнт коригування нормативів
в залежності від природно-кліматичних умов – К3
Нормативи
Періодичність Питома Пробіг до Витрата
Характеристика району
технічного трудомісткість по- капітального запасних
обслуговування точного ремонту ремонту частин
Помірно-теплий,
помірно-теплий вологий, 1,0 0,9 1,1 0,9
теплий вологий (Україна)
91
Таблиця 3.28
Коефіцієнти коригування нормативів питомої трудомісткості поточного
ремонту (К4) та тривалості простою в технічному обслуговуванні
та ремонті (К’4) в залежності від пробігу з початку експлуатації (Lпе)
Пробіг з початку експлуатації в долях від Вантажні автомобілі

нормативного пробігу до КР К4 К’4
до 0,25 0,4 0,7
0,25 – 0,50 0,7 0,7
0,50 – 0,75 1,0 1,0
0,75 – 1,00 1,2 1,2
1,00 - 1,25 1,3 1,3
1,25 – 1,50 1,4 1,3
Таблиця 3.29
Коефіцієнт коригування нормативів трудомісткості технічного обслуговування
і поточного ремонту в залежності від кількості обслуговуємих автомобілів на
АТП та кількості технологічно сумісних груп рухомого складу – К5
Кількість технологічно сумісних

Кількість автомобілів, що обслуговуються
груп рухомого складу
та ремонтуються на АТП
менш 3 3 більше 3
до 100 1,15 1,20 1,30
від 100 до 200 1,05 1,10 1,20
від 200 до 300 0,95 1,00 1,10
від 300 до 600 0,85 0,90 1,05
більш 600 0,80 0,85 0,95
Результуючі коефіцієнти коректування нормативів

періодичності ТО і пробігу до КР мають бути не менш як 0,5.
Ітоговим показником, що визначає ефективність роботи
технічної служби підприємства є коефіцієнт технічної готовності.
Він показує долю технічно справних автомобілів до їх загальної
кількості на підприємстві
АДг  АДрем
тг  ,
АДг
де АДг, АДрем – відповідно, автомобіле-дні в господарстві,
простою в технічному обслуговуванні і капітальному ремонті, дн.
92
План ТО і Р РС необхідний для визначення потреби в запасних
частинах та ремонтних матеріалах і складання плану матеріально-
технічного забезпечення. На основі розрахованої загальної
трудомісткості ремонтних та допоміжних робіт визначають планову
чисельність ремонтних та допоміжних робітників підприємства,
планують фонд оплати праці по цим категоріям працівників і т.д.
1. Принципи призначення періоду виконання профілактичних

робіт.
2. Як визначити планову кількість ТО-1, ТО-2, КР?
3. Як визначити трудомісткість допоміжних робіт?
4. Яким чином план ТО і Р автомобілів пов’язаний з іншими
розділами плану соціально-економічного розвитку підприємства?
Рухомий склад підприємства складає 250 автомобілів різних

марок 3-х технологічно сумісних груп. Розрахувати планову
кількість ТО-1, ТО-2, КР для автомобілів заданої марки та
визначити трудомісткість цих робіт (без допоміжних робіт).
Таблиця 3.30
Пробіг з Нормативна
Категорія початку періодичність
Загальний Автомо-
Марка умов експлуатації в впливів, тис.км
пробіг, біле-дні
автомобіля експлуа- долях від
тис.км в роботі
тації нормативного
пробігу до КР ТО-1 ТО-2 КР
ГАЗ-5207 1806,56 6452 2 0,6 4 16 300
93
3.7. Планування матеріально-технічного
постачання підприємства
Матеріально-технічне постачання (МТП) – це процес

забезпечення підприємства всіма необхідними видами матеріально-
технічних ресурсів у встановлений термін та відповідних обсягах
для нормальної роботи.
Матеріально-технічне постачання передбачає виконання
наступних робіт:
– проведення маркетингових досліджень ринку постачальників
окремих видів ресурсів;
– нормування потреби в конкретних видах ресурсів;
– розробка організаційно-технічних заходів щодо зниження
норм і нормативів витрачання ресурсів;
– організація доставки, зберігання і підготовки ресурсів до
виробництва;
– облік і контроль використання ресурсів;
– аналіз ефективності використання ресурсів;
– стимулювання поліпшення використання ресурсів.
Вихідні дані для розробки плану МТП:
– аналіз витрат матеріальних ресурсів у звітному періоді;
– виробнича програма підприємства на плановий період;
– план організаційно-технічного розвитку;
– матеріальні норми і нормативи;
– ціни на матеріально-енергетичні ресурси, ліміти на деякі ресурси.
План МТП розраховується у річному, квартальному та
місячному розрізах. У річному плані визначається потреба
підприємства в цілому в матеріальних ресурсах, визначаються
обсяги поставок на рік, у т.ч. по кварталах. У квартальному плані
визначається потреба по розгорнутій номенклатурі, та уточнюється
обсяг завдань на плановий квартал. На основі цього плану
складають специфіковані замовлення постачальникам, визначають
форми поставок. Місячні плани складають у вигляді лімітних карт
відпуску матеріалів відповідному підрозділу підприємства.
План МТП складається з двох частин:
– розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах;
– баланс матеріально-технічного забезпечення.
94
В балансі матеріальних ресурсів зіставляються потреби в
матеріальних ресурсах із джерелами й розмірами їх задоволення.
Баланс складається по кожному виду ресурсів і в загальному
вигляді має форму табл. 3.31.
Таблиця 3.31
Баланс матеріальних ресурсів підприємства
Потреби Тис.грн Джерела покриття потреб Тис.грн

Потреба в виконанні Очікуваний залишок
виробничої програми на початок року
Потреба в ремонтно- Обсяг постачання
експлуатаційних роботах матеріалів зі сторони
Потреба на капітальне Мобілізація внутрішніх
будівництво джерел
Потреба в формуванні Інші джерела
перехідних запасів
Всього Всього
Для підтримування на підприємстві необхідної кількості

матеріально-технічних ресурсів застосовують методи постачання:
– регулярні закупки невеликими партіями;
– одержання ресурсів відповідно до потреби (покупці кожного
разу зв’язуються з постачальниками;
– метод «точно в термін».
Планування потреби в паливо-мастильних матеріалах
здійснюють методом прямого розрахунку шляхом перемноження
норми витрати на відповідні обсяги перевезень, транспортної
роботи в плановому році.
Для автомобілів встановлені наступні види норм витрати палива:
– базова лінійна норма на пробіг (на 100 км);
– норма на виконання транспортної роботи (враховує
додаткову витрату палива при русі з вантажем) (на 100 ткм);
– норма на одну тону спорядженої маси;
– норма на їздку з вантажем (враховує витрату палива,
пов’язану з маневруванням та виконанням операцій вантаження-
розвантаження, на одну їздку);
– норма на пробіг при виконанні спеціальної роботи (на 100 км);
95
– норма на роботу спеціального обладнання, встановленого на
автомобілі (на годину або виконану операцію);
– норма на роботу автономного обігрівача (на одну годину
роботи обігрівача).
Витрата палива для бортових автомобілів
 L заг  Н L  Р  Н Р ;
Vп
100 100
де Н L – базова лінійна норма на пробіг (на 100 км), л;
Н P – додаткова норма витрати палива на транспортну роботу:
2 л – для карбюраторних автомобілів;
1,3 л – для дизельних автомобілів (д);
2,5 л – для скрапленого нафтового газу (снг);
2 м3 – для стисненого природного газу (спг);
1,2 м3 спг та 0,25 л д для газодизельних автомобілів.
Для бортових з причепом

2 ,0
L заг  Н L  Р  Н Р , 1,3 
Vп  Н L  Н L  m,
100 100 2 ,5
2 
де т – власна маса причепа, т.
При змінюванні спорядженої маси автомобіля, автопоїзду,
причепу або напівпричепу відносно спорядженої маси базового
автомобіля лінійна норма обчислюється по формулі
2,0
1,3 
Н L  Н L    (т  т ) ,
ф б
2,5
2 
де тф – фактична маса причепу (напівпричепу), т.
96
Для автомобілів-самоскидів витрата палива
L заг  Н L 
Vп Z заг  Н z ,
100
де Н z - додаткова витрата палива на маневрування та виконання
операцій навантаження-розвантаження на одну їздку:
0,25 л на їздку для рідкого палива;
0,25 м3 для стисненого природного газу;
0,3 л для скрапленого нафтового газу;
0,2м3 спг та 0,1 л д при газодизельному живленні двигуна.
1 л – для великовантажних автомобілів БелАЗ.
Для автомобілів-самоскидів з причепом
0,25( карб , д )
 q
Н L  Н L  0,3( снг )   ( m  ) ,
2
0,25( спг ) 
де т – власна маса причепа;

q – номінальна вантажність самоскидного причепа.
Для вантажних погодинних автомобілів, легкових автомобілів
та автобусів витрата палива планується на пробіг
L заг  Н L .
Vп
100
Норми витрати палива підлягають коригуванню. Право
встановлювати величини коефіцієнтів в регламентованих межах та
термін їх дії надається підприємствам та затверджується наказом по
підприємству.
Норми підвищуються у випадках:
– робота в умовах міста з населенням:
до 0,5 млн.чол – 5%;
0,5 – 1 млн. – 10%;
більш 1 млн.чол. – 15%;
– робота, що потребує частих технологічних зупинок
(маршрутні автобуси) – до 10%;
97
– для автомобілів з терміном експлуатації більше 8 років – до 5%;
– для автомобілів-фургонів та при обладнанні бортових
автомобілів та автопоїздів тентами – до 5% при експлуатації за
межами приміської зони.
Норми знижуються у випадках:
– при експлуатації замовлених та відомчих автобусів, що не
працюють на постійних маршрутах – до 10%;
– при роботі за межею міста на дорогах з удосконаленим
покриттям в задовільному стані – до 15%.
Крім нормативної витрати палива дозволяється додаткова
витрата у зимовий період, яка залежить від певної кліматичної зони
та додаткова витрата палива на внутрішньогаражні роз’їзди (0,5%)
від загальної витрати палива.
Своєчасне забезпечення підприємства мастильними
матеріалами дозволяє покращити технічний стан парку, подовжити
строк служби автомобілів та знизити витрати на ремонт.
Планування здійснюється на основі норм, що визначені по
відношенню до обсягу витраченого палива
 Н зм V п  ,
V зм k зм
100
де Нзм – норма витрати змащувальних на 100 л палива;
Vп – загальна витрата палива по підприємству;
kзм – коригувальний коефіцієнт, що враховує фактичну витрату
змащувальних матеріалів в базовому році та їх економію у
порівнянні з нормою в плановому періоді.
При плануванні потреби в мастильних матеріалах по окремих
марках використовують метод прямого розрахунку.
Для визначення потреби в змащувальних в цілому по
підприємству застосовують тимчасові нормативи, затверджені
Наказом Мінтрансу України від 10.02.98 р. №43 (табл. 3.32).
Норми знижують до 50% для автомобілів, що знаходяться в
експлуатації менше 3 років та підвищують на 20% для тих, що
працюють більше 8 років.
Планові витрати на паливо-мастильні матеріали визначають за
формулою
СПММ  V ПММ  ЦПММ
98
Таблиця 3.32
Тимчасові нормативи витрати змащувальних матеріалів
Вид Для дизельних та газоди– Для легкових і вантажних

змащувальних зельних вантажних автомобілях, що працю-
матеріалів автомобілів та автобусів ють на бензині та снг
Моторне до 2,8 л/100л
до 1,8 л/100 л палива
масло (л/100м3 спг)
Трансмісійне до 0,4 л/100 л
до 0,15 л/100л
масло (л/100 м3 спг)
Спеціальне до 0,1 л/100 л
до 0,05 л/100 л
масло (л/100 м3 спг)
Пластичні
до 0,3 кг/100 л
(консистентні) до 0,1 кг/100 л.
(кг/100 м3 спг)
мастила
де V ПММ , ЦПММ – відповідно, плановий обсяг та ціна паливо-

мастильних матеріалів.
Витрата обтирочних матеріалів планується на одиницю
рухомого складу в розрахунку 24-36 кг на рік.
Потребу в автомобільних шинах визначають відповідно до
планового річного пробігу автомобілів та норми пробігу шин, що
затверджені державою і є обов’язковими для підприємств усіх форм
власності та відомчої належності.
Потребу визначають окремо по типах рухомого складу або
розмірам шин
Lрiчн ij  nij
N ш ij  ,
Lн.ш ij
де L річн ij – плановий пробіг рухомого складу і-ої марки, на яких
встановлені шини j-го розміру, км;
nij – кількість комплектів шин (без запасного), що встановлені
на автомобілі;
L н .ш ij –норма пробігу шин, км.
Передбачено коригування норм пробігу шин у наступних
випадках.
99
Норми підвищуються:
– до 15% для шин вантажних автомобілів та автобусів, що
використовуються на умовах погодинної оплати (крім спеціальних
автомобілів).
Норми знижуються:
– на 10% для автомобілів, що постійно працюють з причепами,
напівпричепами, для самоскидів;
– на 10% для автобусів (крім автобусів особо малої місткості),
що постійно працюють в Криму, Одеській, Миколаївській,
Херсонській, Запорізькій, Луганській та Донецькій областях);
– на 10% для автомобілів, що працюють в 4 та 5 категоріях
умов експлуатації;
– на 5% для автомобілів, що працюють в 3 категорії умов
експлуатації.
Сумарне зниження норм не повинно перевищувати 25%.
При визначенні нормативу потреби в автомобільних шинах
враховують норматив відновлення шин, який приймається в частках
одиниці від рівня нових шин.
Коефіцієнт, що враховує зниження нормативу потреби в
шинах за рахунок відновлених, визначається за формулою
к=1+Х,
де Х – коефіцієнт здачі шин на відновлення в долях від нових шин
(0,65–0,7);
 – коефіцієнт перерахунку відновлених шин на нові (0,6).
Планові витрати на автомобільні шини складуть
Сш  N ш  Цш .
де N ш – потреба в шинах, компл.;
Цш – ціна комплекту шин, грн.
Якщо нормативний ресурс шини не використовується
протягом одного планового року, її вартість не може бути повністю
відшкодована. В цьому випадку визначають норму на відновлення
зносу та ремонт автомобільних шин на 1 км пробігу
0,9Ц ш
H зн .ш  ,
L н .ш
100
де 0,9 – частка вартості шини, що підлягає відшкодуванню, інші
10% вважаються залишковою вартістю.
Витрати на відновлення зносу та ремонт шин в плановому
періоді складуть
Сзн .ш  L річн  Н зн .ш .
У зв’язку з широкою номенклатурою запасних частин та
ремонтних матеріалів планування здійснюється у вартісному
вираженні на 1000 км пробігу
Нрм  Lзаг
баз пл
баз
 пл
пл  Нзч Lзаг  К уе ,
С зч 1000 Спл рм  1000  К уе ,
де Н баз баз
зч , Н рм – норма витрати запасних частин і ремонтних
матеріалів на 1000 км пробігу, (встановлюють для 2 категорії умов
експлуатації);
Куе – коригувальний коефіцієнт, що враховує категорію умов
експлуатації, а також можливу економію витрат, передбачену
планом організаційно-технічного розвитку (для 1-ої КУЕ – 0,84; 3-ої
– 1,125; 4-ої – 1,17, 5-ої – 1,25.).
Якщо підприємства здійснюють планові розрахунки за
фактично складеними тенденціями, планову норму витрати
запасних частин та матеріалів визначають наступним чином:
баз
Сзч ,рм
Н
баз
зч ,рм  баз 1000 .
L заг
Потребу в обладнанні і машинах на ремонтно-експлуатаційні
нужди (за виключенням ТО і Р) визначають з урахуванням зростання
виробничої бази. Потребу у допоміжних матеріалах, інструментах та
інших матеріальних ресурсах приймають у відповідності до фактично
отриманих в базовому році витрат в перерахунку на плановий обсяг
транспортної роботи. Потребу у спецодязі планують на підставі плану
чисельності виробничого персоналу та затверджених норм для
працівників підприємств автомобільного транспорту.
101
Важливий резерв матеріального забезпечення плану
виробництва – мобілізація внутрішніх джерел, яка здійснюється за
наступними напрямками:
– економія матеріалів за рахунок проведення організаційно-
технічних заходів;
– повторне використання матеріалів шляхом ремонту або
відновлення запчастин, вулканізації та ін.
З метою виявлення внутрішніх резервів виконують аналіз
ефективності використання матеріальних ресурсів та аналіз
роботи служби МТП.
Рівень забезпечення виробництва різними видами ресурсів
характеризує коефіцієнт забезпечення виробництва
Мф
q об  ,
Мп
де Мф – кількість ресурсів, що надійшли до виробництва за певний
період часу;
Мп – потрібна (нормативна) кількість ресурсів, яка повинна
надійти за цей же період за планом.
Коефіцієнт плановості забезпечення
q поб  1  М нс ,
М пл
де Мнс – кількість (вартість) матеріальних ресурсів, що надійшли за
певний період з порушенням термінів поставок;
Мпл – планова кількість (вартість) матеріальних ресурсів, які
повинні були надійти за цей же період часу.
Коефіцієнт організації постачання матеріальними ресурсами
qос  qоб  qпоб .
Оптимальне значення показників дорівнює одиниці.
1. Призначення плану МТП.

2. Як визначають потребу та витрати на автомобільні шини?
102
3. Як визначають планову потребу та витрати на паливо для
вантажних автомобілів?
4. Як визначають планову потребу та витрати на змащувальні
матеріали?
5. Як визначити планові витрати на запасні частини та
ремонтні матеріали?
6. Які матеріальні витрати залежать від планового пробігу
рухомого складу?
7. Які шляхи зниження витрат на МТП?
8. Які показники дозволяють оцінити ефективність роботи
служби МТП?
Завдання 1
Визначити потрібну кількість шин для автомобілів і витрати на

шини за наступними вихідними даними: Асс=100 од., кількість
комплектів шин на 1-му автомобілі – 6 (без запасного), норма пробігу
шини - 70 тис.км, річний пробіг одного автомобіля – 90 тис.км.
Автомобіль працює за умов ІІІ категорії експлуатації. Норми пробігу
шини для ІІІ категорії знижують на 5%. Ціна комплекту шин – 850
грн.
Завдання 2
Визначити планову річну витрату дизельного палива за

наступними вихідними даними: КамАЗ-5320 (бортовий), Асп= 5 од.,
qн=8 т, НL=26 л/100 км, в=0,7, Тн=8 год, Vт=24 км/год, Lїв=12 км,
=0,48, tн-р=0,21 год, =0,95.
Завдання 3
Визначити планову річну витрату дизельного палива для 10

автомобілів МАЗ-5549 (самоскид) за наступними вихідними
даними: qн=8 т, НL=28 л/100 км, в=0,6, Тн=8 год, Vт=24 км/год,
Lїв=12 км, =0,48, tн-р=0,21 год.
103
104
Завдання 4
Розрахувати планові витрати на запасні частини та ремонтні
матеріали, якщо відомо, що в базовому році вони становили 800
тис.грн. Загальний пробіг у базовому році складав 6500 тис.км,
заплановано підвищення загального пробігу на 7%.
Завдання 5
Розрахувати річну виробничу програму з експлуатації

погодинних автомобілів ЗИЛ-130, планові витрати на паливо-
мастильні матеріали (паливо, моторне масло, трансмісійне масло,
пластичні мастила) за вихідними даними: Асо = 25 од., Vе=29 км/год,
Тн=9 год, в = 0,65, НL=31 л/100 км., Ц1л п = 6 грн., Нмм= 2,2 л/100л,
Цмм=10 грн; Нтм=0,3 л/100л, Цтм=12 грн, Нпм=0,2 кг/100л,
Цпм = 25 грн.
Завдання 6
Розрахувати річні планові витрати на дизельне паливо і

моторне масло для 8 автобусів «ІКАРУС-280» за наступними
вихідними даними: в=0,6, Тн=8,5 год, Vе=21 км/год, НL=43 л/100 км
, ціна 1 літра палива 6 грн. Норма витрати моторного масла – 4,5
л/100 л палива, ціна 1 літру моторного масла 8 грн.
Завдання 7
Розрахувати річну потребу в дизельному паливі для бортового

автомобіля-тягача МАЗ-54331 з причепом ГКБ-8350 за наступними
вихідними даними: qн(МАЗ-54331)=11,7 т; НL=23 л/100 км; в=0,65;
Тн=12 год; Vт = 20,5 км/год; =0,5; tн-р = 0,17 год; Lїв = 13,5 км;  =
0,97. Вихідні дані для причепу: qн=8 т; т = 3,5 т.
Література [10, 11, 23, 40, 41].
105
3.8. Планування праці та заробітної плати
3.8.1. Структура плану з праці та заробітної плати
Планування потреби підприємства у персоналі, необхідному

для виконання плану виробництва, здійснюється у межах плану з
праці та заробітної плати.
Значення цього плану визначають наступні моменти:
– витрати на утримання персоналу складають значну частину
витрат підприємства, вони впливають на собівартість продукції, її
конкурентоспроможність;
– від персоналу залежить, наскільки ефективно
використовуються засоби та предмети праці, наскільки успішно
працює підприємство в цілому;
– підвищити рівень заробітної плати можливо лише на основі
раціонального планування праці.
Метою розробки плану є визначення раціональної (економічно
обґрунтованої) потреби підприємства в персоналі та забезпечення
ефективного його використання в планованому періоді.
Основні завдання плану з праці та кадрів:
– створення трудового колективу, здатного виконувати
тактичні та стратегічні цілі;
– формування оптимальної статево-вікової та кваліфікаційної
структури трудового колективу;
– підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації
персоналу;
– удосконалення організації праці та її стимулювання;
– підвищення продуктивності та якості праці;
– забезпечення оптимального співвідношення між чисельністю,
заробітною платою, продуктивністю праці в планованому періоді;
– ротація персоналу (прийом, звільнення, переведення на іншу
посаду).
Основні аспекти, що освітлює план з праці та заробітної плати
представлені на рис.3.4.
106
План з праці та заробітної плати
План з праці План з чисельності План по заробітній

працюючих платі
Продуктивність Чисельність та
Фонд оплати праці
праці структура персоналу
Прийом, звільнення Середня заробітна

Трудомісткість персоналу плата
виробництва
продукції Співвідношення між
Підготовка,
перепідготовка та заробітною платою
підвищення та продуктивністю
кваліфікації праці
персоналу
Рис. 3.4. Структура та основні показники плану з праці
та заробітної плати
План з праці та заробітної плати пов’язаний з іншими

розділами плану підприємства:
– з планом виробництва (перевезень), оскільки чисельність
персоналу залежить від запланованих обсягів продукції;
– з планом ТО і Р автомобілів, оскільки чисельність ремонтних
та допоміжних працівників залежить від визначеної трудомісткості
обслуговувань та ремонтів;
– з планом організаційно-технічного розвитку, який може
містити заходи щодо вдосконалення організації праці, а також інші
нововведення, які пов’язані зі зміною чисельності персоналу;
– з планом витрат, оскільки витрати на оплату праці
становлять значну частку витрат на виробництво.
3.8.2. Планування продуктивності праці

Продуктивність праці – важливий планово-економічний
показник, який характеризує ступінь раціонального використання
трудового потенціалу підприємства і рівень ефективності системи
господарювання.
107
Продуктивність праці в загальному вигляді – це здатність
працівників виготовляти певну кількість продукції в одиницю часу.
Рівень продуктивності праці характеризується такими основними
показниками як виробіток та трудомісткість.
Застосовують три способи для оцінки рівня продуктивності
праці: натуральний, трудовий, вартісний.
Розробка плану підвищення продуктивності праці на АТП
передбачає:
1) Визначення досягнутого рівня продуктивності праці по
підрозділам та АТП в цілому; визначення чисельності персоналу,
необхідної для виконання планового обсягу робот з досягнутим
рівнем продуктивності праці.
2) Виявлення резервів, пов’язаних зі скороченням
понадпланових невиходів на роботу, внутрішньозмінних та
цілозмінних простоїв, невиконанням норм виробітку та ін.
3) Обґрунтування та розробка комплексу заходів з підвищення
продуктивності праці, серед них:
– створення раціональної структури парку РС;
– механізації процесів ТО і Р, навантаження-розвантаження,
управлінської праці та ін.;
– впровадження централізованих перевезень (скорочення
чисельності РС, водіїв, експедиторів; часу на навантаження-
розвантаження);
– впровадження технічно-обґрунтованих норм часу та виробітку.
4) Визначення можливого скорочення чисельності за рахунок
кожного заходу
5) Зведення очікуваного ефекту від впровадження заходів та
визначення планової продуктивності праці.
Існують наступні методи планування продуктивності праці: по
техніко-економічних факторах, прямого розрахунку, укрупнені
методи.
Метод планування продуктивності праці по техніко-
економічних факторах передбачає розрахунок планового зростання
(скорочення) чисельності за рахунок зміни кожного техніко-
економічного фактору. Всі техніко-економічні фактори розділяють
на чотири групи: фактори підвищення науково-технологічного
рівня підприємства; удосконалення організації виробництва, праці
108
та управління; зміна обсягів та структури перевезень; фактори
зовнішнього середовища. На наступному кроці визначають зміну
чисельності персоналу в цілому по підприємству та визначають
плановий приріст продуктивності праці.
Планування продуктивності праці методом прямого
розрахунку здійснюється на підставі трудомісткості виробничої
програми;
Узагальнені методи планування дозволяють приблизно
оцінити плановий рівень продуктивності. Для цього
використовують економіко-математичні моделі. Розрахунок
виконують шляхом встановлення залежності між факторами впливу
і продуктивністю праці.
3.8.3. Планування чисельності працівників
Планову кількість персоналу АТП встановлюють по усіх

категоріях персоналу, що відноситься до основної діяльності
(перевезення, транспортно-експедиційні, складські,
навантажувально-розвантажувальні операції, підготовчі (заправка,
ТО і Р автомобілів, агрегатів, шин та ін.) Цей персонал називають
промислово-виробничим. Його складають:
– робочі: водії (перевезення), кондуктори, ремонтні робочі (ТО
і Р РС), допоміжні робочі (робітники відділу головного механіка,
інструментального цеху – електрики, сантехніки, ремонт
обладнання, кочегари, вантажники, кладівники та зважувальники).
– службовці: керівники (голова правління, головний бухгалтер,
заступники голови, начальник АРМ, головний інженер, керівники
відділів та підрозділів), спеціалісти (інженери, бухгалтера,
економісти, юрисконсульт, інспектори по кадрах), технічні
виконавці (табельники, експедитори, агенти з постачання та збуту,
касир).
– Учні.
– Молодший обслуговуючий персонал (прибирання та догляд
за службовими приміщеннями, обслуговування робочих, ІТР та
службовців).
– Робітники пожежно-вартової охорони.
109
Останнім часом не менш розповсюдженою є класифікація
персоналу в залежності від виконуємих функцій. Згідно з нею,
персонал підприємства:
– Керівники (менеджери): вищого рангу (директор та його
замісники, інші категорії менеджерів, що визначають стратегію
розвитку та загальну політику); середнього рангу (керівники
виробничих підрозділів та функціональних відділів та лабораторій
підприємства); нижчого рангу (керівники виробничих ділянок, груп,
секторів в функціональних органах управління підприємством);
– Спеціалісти (робітники проектних, технологічних,
економічних підрозділів (технологи, економісти), які не приймають
самостійних рішень, але забезпечують керівників та менеджерів
різних рангів необхідною інформацією, розрахунками);
– Виконавці (виконують основні виробничі завдання, до них
відносять основних та допоміжних робочих, тих, кого називають
МОП та ін.).
Якщо на балансі підприємства перебувають організації, що не
виробляють продукцію та не виконують роботи, які відносяться до
основної діяльності, їх називають непромисловими, а робітників,
що там працюють – персонал неосновної діяльності. Це: робітники
житлово-комунального господарства, медично-санітарних закладів,
навчальних закладів, підрозділів з капітального ремонту будівель та
споруд). При складанні плану з праці та кадрів, ці робітники до
уваги не беруться або наводяться окремою ітоговою графою.
При складанні плану з праці розраховують облікову, явочну та
середньооблікову чисельність персоналу.
Облікова чисельність – це всі постійні, тимчасові і сезонні
працівники підприємства, які мають договірні відносини з
підприємством (явочна чисельність робітників, чисельність
працівників, які перебувають у відпустці, на лікарняному, у
відрядженні, на навчанні, при виконанні державних обов’язків, у
декретній відпустці).
Протягом року облікова чисельність постійно змінюється.
Явочний склад – це кількість працівників облікового складу,
що фактично з’явилися на роботу.
Середньооблікову чисельність працівників визначають
шляхом ділення суми облікової чисельності за всі дні періоду на
110
число календарних днів періоду. З використанням цього показника
визначають продуктивність праці, середню заробітну плату одного
працівника, показники руху кадрів та ін.
Планування чисельності починають з господарських

підрозділів: автоколон, АРМ, інших виробничих підрозділів і
завершують плануванням чисельності апарата управління.
Визначають додаткову потребу у кадрах, та джерела її
забезпечення.
Внутрішні джерела передбачають висування (вертикальне
переміщення кадрів) або ротацію (горизонтальне переміщення
персоналу). Зовнішні джерела передбачають найом з числа
безробітних, випускників навчальних закладів, співробітників
інших підприємств. У випадку надлишку робочої сили в плані з
праці передбачають можливість працевлаштування робітника,
посада якого підлягає скороченню, виплату вихідної допомоги,
підвищення кваліфікації або перепідготовку. На підставі додаткової
потреби в персоналі та вивільнення персоналу складають план
підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу.
Чисельність промислово-виробничого персоналу
розраховують виходячи з планового рівня продуктивності праці,
трудомісткості одиниці продукції, виробничої програми з
експлуатації, ТО і Р та корисного фонду робочого часу.
В залежності від наявної інформації для розрахунку планової
чисельності використовують методи:
а) метод коригування базової чисельності (укрупнений);
б) метод на підставі трудомісткості виробничої програми
(прямого розрахунку);
в) метод на підставі продуктивності праці.
Планування чисельності водіїв:
– з використанням укрупненого методу
в  IР
баз

плN
N в ,
IW
111
пл баз
де N в , N в – чисельність водіїв, відповідно, в плановому та
базовому періодах, чол.;
I P ,IW – індекс зміни, відповідно, вантажообороту та
продуктивності праці водіїв.
– з використанням методу прямого розрахунку
АГр  Тпз  Тмо АГр  1,054

пл пл
N  
пл
в ,
ФРЧ в  КW ФРЧ в  КW
де Тп-з – підготовчо-заключний час;
Тмо – час на проходження передрейсового медичного огляду;
ФРЧ в – річний фонд робочого часу водія; КW – коефіцієнт
росту продуктивності праці.
Планування чисельності ремонтних робітників:
N рр  I Lзаг
баз
N 
пл
– укрупненим методом: рр ,
IW
де N пл баз
рр , N рр – чисельність ремонтних робітників, відповідно, в
плановому та базовому періодах, чол.;
I L , I W – індекс зміни, відповідно, загального пробігу
заг
автомобілів та продуктивності праці ремонтних робітників.
– методом прямого розрахунку:
пл
Трр
N 
пл
рр ,

ФРЧ рр WК
де Тпл рр – загальна планова річна трудомісткість ремонтних робіт,

чол.-год;
ФРЧрр – річний фонд робочого часу ремонтного робітника, год.
Планування чисельності допоміжних робітників здійснюється
на підставі типових нормативів чисельності допоміжних робітників на
АТП. Нормативи розроблені для наступних груп допоміжних робіт:
112
– ремонт та обслуговування обладнання та інструментів;
– транспортні та навантажувально-розвантажувальні роботи
(транспортування матеріалів, ЗЧ та агрегатів в зони ТО і Р);
– прибирання внутрішньовиробничих транспортних засобів;
– перегін автомобілів у межах АТП;
– прийом, зберігання та видача матеріальних цінностей.
Трр * 0,25  0,3
пл
N др 
пл
– укрупнено: ,
ФРЧ др
де ФРЧ др – річний фонд робочого часу допоміжного робітника, год.
Планування чисельності кондукторів
пл
Тл ,
N 
пл
рр
ФРЧ к
пл
де Тл – плановий час роботи автобусів на лінії, год.;
ФРЧ к – річний фонд робочого часу кондуктора, год.
Планування чисельності вантажників здійснюється окремо
для робот, що пов’язані зі складськими операціями та
автомобільними перевезеннями. Планову чисельність визначають
на підставі планового обсягу вантажів та норм часу на вантаження-
розвантаження 1 т вантажу.
Планування чисельності апарату управління в розрізі окремих
категорій (керівників, спеціалістів, технічних виконавців), що
піддаються нормуванню визначають наступним чином:
 t i  Орi  t дод
N
пл
ау  ,
ФРЧ ау
де tі – норма часу на виконання і-ої операції, год.;

Орі – плановий обсяг і-го виду операцій;
tдод – інші витрати часу на виконання операцій, що не
підпадають під нормування, год;
ФРЧау – плановий корисний фонд робочого часу робітника
апарату управління.
113
Якщо на підприємстві відсутні норми часу на управлінські
операції, планова чисельність інженерно-технічного персоналу,
службовців та молодшого обслуговуючого персоналу визначається
штатним розкладом, котрий залежить від розмірів АТП, характеру
та умов праці.
Норми тривалості робочого часу і відпочинку для різних
категорій працівників визначаються згідно з чинним
законодавством.
3.8.4. Планування засобів на оплату праці
При плануванні заробітної плати (ЗП) керуються Законом

України про оплату праці, Інструкцією по статистиці заробітної
плати, КЗоТ України, Генеральною угодою між КМ України,
Конфедерацією работодавців і всеукраїнськими профспілками та
профоб’єднаннями, Галузевою угодою, Методичними вказівками
щодо формування собівартості транспортної продукції та іншими
діючими актами.
Головним джерелом заробітної плати є дохід, отриманий
внаслідок господарської діяльності. Оскільки засоби на оплату
праці включають у собівартість, держава встановлює їх структуру.
Фонд Фонд Компенсаційні та Дивіденди,

основної додаткової заохочувальні виплати відсотки по
ЗП ЗП понад встановлених норм акціях або
Фонд оплати праці (ФОП) внесках
у майно
Засоби, що спрямовуються на споживання
Рис. 3.5. Склад засобів, що спрямовуються на споживання
Основна ЗП – це винагорода за виконану роботу відповідно до

встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування,
посадових окладів). Вона розраховується з допомогою тарифних
ставок, розцінок і посадових окладів.
Додаткова ЗП – це винагорода за працю понад установлені
норми, за трудові успіхи та за особливі умови праці.
114
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні
виплати, передбачені діючим законодавством та премії, пов’язані з
виконанням виробничих завдань та функцій.
Надбавка – збільшення заробітку, пов’язане з високим
професійним рівнем працівника або виконанням роботи особливої
складності.
Доплата – виплати, пов’язані з додатковим (поза межами
трудового договору) обсягом робіт або з особливими умовами
праці.
Компенсаційна виплата – виплата робітникам, що компенсує
(відшкодовує) його матеріальні, фізичні та моральні витрати,
пов’язані з виконанням трудової функції.
Гарантійна виплата – виплата, що здійснюються згідно
діючого законодавства за невідпрацьований час (оплата часу
виконання державних обов’язків, донорам, спеціальна перерва в
роботі або пільговий час неповнолітніх та ін.).
Премія – додатковий заробіток, що виплачується за трудові
успіхи та досягнення робітника або колективу, в якому він працює.
Їх виплачують за поточні досягнення у праці.
Винагорода відрізняється від премії тим, що виплачується за
минулі досягнення (винагорода до ювілейної, пам’ятної дати)
Додаткова ЗП складається з таких виплат:
– виплати за невідпрацьований на виробництві час:
- оплата щорічних та додаткових відпусток;
- оплата робочого часу працівників, що залучені до виконання
держобов’язків;
- виплата вихідної допомоги;
– виплати, пов’язані з підготовкою та перепідготовкою кадрів:
- оплата навчальних відпусток;
- оплата праці студентам, що проходять практику на підприємстві;
– доплати до тарифних ставок, пов’язані з організацією праці:
- доплата не звільненим від основної роботи бригадирам за
керівництво бригадою;
- доплата за роботу в багатозмінному режимі та в нічний час;
– надбавки та доплати, що мають компенсуючий характер і
включаються до собівартості:
- доплата за шкідливі умови праці;
115
- оплата за роботу у вихідні та святкові дні;
- винагорода за вислугу років, стаж роботи;
- доплата за суміщення професій;
- надбавки керівникам, спеціалістам та службовцям за високі
досягнення у праці;
– передбачені законодавством виплати, що включаються до
собівартості, але не плануються:
- виплати, пов’язані з індексацією заробітної плати;
- виплата різниці в окладі під час заступництва;
– премії працівникам за виробничі результати, економію
матеріальних ресурсів, винагороди за підсумками роботи за рік,
одноразові заохочення.
Фонд основної і додаткової заробітної плати включають до
собівартості продукції.
До компенсаційних та заохочувальних виплат відносять
винагороду за результати роботи за рік, премії за спеціальними
системами та положеннями, компенсації та інші грошові та
матеріальні виплати, не передбачені законодавством, або ті, які
сплачуються вище від встановлених норм. Згідно з діючим
законодавством, ці виплати в собівартість не включають, джерелом
їх виплати є прибуток підприємства.
Для визначення планового фонду оплати праці застосовують
наступні методи:
– за отриманим рівнем базового фонду оплати праці
ФОПпл=ФОПбІQ  ЕN  ЗПб ,
де ФОПпл, ФОПб – ФОП плановий та базовий, грн;

ІQ – плановий коефіцієнт росту обсягу виробництва;
ЕN – плановане скорочення (збільшення) чисельності, чол.;
ЗПб – середня заробітна плата працівника базового періоду, грн.
– метод на основі середньої заробітної плати. Він базується на
плануванні чисельності працівників по категоріям і плануванні
середньорічної ЗП одного робітника даної категорії
n
ФОПпл=  N плi  ЗП пл i , ЗП пл i  ЗПб i  К ЗП i ,
i 1
116
де Кзп і - плановий коефіцієнт росту середньої заробітної плати
і-ої категорії робітників.
– рівневий нормативний метод передбачає визначення фонду
оплати праці на основі планованого обсягу виробництва у
грошовому виразі і планового нормативу заробітної плати на 1 грн
доходу:
ФОПпл = Дпл  Нзп, Нзп = ФОПб/Дб,
де Нзп – норматив заробітної плати на 1 грн доходів підприємства;
– приростний нормативний метод базується на нормативі
приросту фонду оплати праці на один відсоток приросту обсягу
виробництва (  Н ЗП ):
Q   НЗП  ФОП б
ФОП пл  ФОП б  ,
100
де Q  плановий відсоток приросту (зменшення) обсягу
виробництва по відношенню до базисного року.
– поелементний метод (прямого розрахунку) планування
фонду оплати праці передбачає детальний розрахунок кожної статті
планового фонду оплати праці окремо по робочим (водіям,
ремонтним робочим, допоміжним робочим), службовцям та іншим
категоріям працюючих.
Розглянемо планування фонду основної заробітної плати.
Планування ФОП водіїв вантажних автомобілів:
– при використанні погодинної форми оплати праці:
ЗПв пог  СчIIIкл  АГр ,

пл пл
де СчIIIкл – погодинна тарифна ставка водія 3-го класу, грн.

– при використанні відрядної форми оплати праці:
пл
ЗПв вiдр   S т  Q   S ткм  Р .
пл пл
де S т , S ткм – відрядна розцінка за т та тоно-кілометр, грн.

Планування ФОП водіїв автобусів:
117
ЗПв пог  СчIIкл  АГр .
пл пл
де СчIIкл – погодинна тарифна ставка водія 2-го класу (до

перевезень пасажирів допускають тільки водіїв 1-го або 2-го
класів), грн.
Планування ФОП кондукторів:
ЗПконд пог  Сч  АГр .

пл пл
Планування ФОП водіїв автомобілів-таксі:

– при використанні відрядної форми оплати праці
пл пл пл
ЗПв такс  S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос ;
пл
Cч 1
Sпл.км =  ; плкм  t1км ;
Дплплкм= Lпл
V е   пл.пр t1км
пос  t пос ;
Дплпос= N пл Sпл.пр  0,5  Сч;
пл пр  t пл.пр ,
Дплпл пр= АГпл
де S пл.км , S пл.пр , S пл.пос – відповідно відрядні розцінки за 1 платний

кілометр, 1 посадку, 1 годину платного простою, грн/грн;
пл пл пл
Дпл км , Дпл пр , Дпл пос – відповідно виручка за платні кілометри,
посадки, платний простій, грн;
пл.пр – коефіцієнт платного пробігу;
t1км , t пос , t пл.пр – відповідно тариф за 1 платний кілометр,
платну посадку, 1 годину платного простою, грн;
пл
Lплкм – плановий платний пробіг, км;
пл
N пос – планована кількість платних посадок;
пл
АГплпр – планова кількість автомобіле-годин платного
простою, год.
– при використанні рівневого нормативного методу
118
пл пл пл пл
ЗПв такс  Нзп  (Дпл км  Дпл пр  Дпл пос) .
Планування ФОП ремонтних робітників при використанні
погодинної форми оплати праці планується за відпрацьований час
за середньою часовою тарифною ставкою ( Cч ) по підприємству
 Сч i  N i
ФОП  Трр  Cч , Сч 
пл
пл
рр .
 Ni
Планування ФОП допоміжних робітників
ФОП рр  Тдр  Сч , Тдр  Трр  0,25  0,3 .

пл пл пл пл
Планування ФОП апарату управління. Нарахування заробітної

плати здійснюється за погодинно-преміальною системою оплати
праці, коли керівники та службовці за відпрацьований час
отримують встановлений їм оклад. Оклади інженерно-технічних
робітників, службовців затверджуються наказом по підприємству,
відображаються у штатному розкладі та Положенні про оплату
праці робітників кожного підприємства на певний період часу.
Підставою до розмірів встановлених окладів є Діюча Угода по
автомобільному транспорту.
Слід звернути увагу на зміну принципу визначення погодинної
тарифної ставки для всіх категорій працівників АТП. Якщо раніше в
Галузевій Угоді були визначені погодинні тарифні ставки та оклади,
то з квітня 2009 року приводяться коефіцієнти співвідношень до
мінімальної заробітної плати.
При зміні законодавчо визначеної мінімальної заробітної
плати, підприємство самостійно проводить зміни тарифних ставок і
посадових окладів працівників із збереженням міжрозрядних,
міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень та забезпечує
своєчасне внесення їх до колективних договорів.
Механізм визначення погодинних тарифних ставок наступний:
1) Підприємство до початку планового року складає річний
баланс робочого часу працівників по категоріях. Норми тривалості
119
часу і відпочинку визначаються згідно з чинним законодавством.
Цей баланс містить планову кількість годин роботи працівників
кожної категорії.
2) Відповідно до затвердженого законодавством мінімального
рівня заробітної плати та коефіцієнтів співвідношень до мінімальної
заробітної плати розраховується річний фонд оплати праці по
окремих категоріях працівників.
3) Годинна тарифна ставка визначається як відношення
визначеного фонду оплати праці до кількості годин роботи.
Такий підхід забезпечує рівень місячної заробітної плати не
нижче за скориговану мінімальну заробітну плату тільки за умов
повного виконання місячних норм праці (обсягів робіт). Умовами
зростання фонду оплати праці можуть бути зростання
продуктивності праці та обсягів виробництва.
На період подолання фінансових труднощів розміри
мінімальних тарифних ставок (окладів) у колективних договорах
окремих підприємств можуть бути нижчими від норм, визначених
Галузевою Угодою, але не нижче від державних норм і гарантій в
оплаті праці і не більше як на шість місяців. Вони можуть
застосовуватися лише тимчасово, за погодженням з Профспілками
та з подальшим інформуванням трудового колективу.
При визначенні планового фонду оплати праці слід визначати
не тільки фонд основної, але й додаткової заробітної плати. Галузева
Угода містить перелік та розміри доплат і надбавок до тарифних
ставок і посадових окладів працівників автомобільного транспорту.
Планування здійснюється за допомогою коефіцієнта, що враховує
частку доплат і надбавок в фонді оплати праці звітного року з
урахуванням можливих змін структури персоналу в плановому році
тощо.
Невід’ємною частиною планування заробітної плати є
встановлення у плановому періоді середньорічної,
середньогодинної, середньоденної заробітної плати.
При плануванні середньої заробітної плати для підприємства в
цілому в неї включають виплати з фонду заохочення (за винятком
120
сум одноразової допомоги й одноразових премій за економію
матеріалів та електроенергії).
Середня заробітна плата планується розрахунково-
аналітичним методом з урахуванням впливу окремих факторів:
– підвищення мінімального рівня заробітної плати;
– зміни середнього рівня кваліфікації працівників;
– зміни умов праці;
– скорочення витрат робочого часу;
– росту продуктивності праці.
Для кожного фактора окремо розраховується відповідний
індекс. Для виявлення загального впливу усіх факторів на рівень
середньої заробітної плати індекси перемножують.
При плануванні заробітної плати слід забезпечити
випереджаюче зростання продуктивності праці порівняно зі
зростанням середньої заробітної плати. Це призведе до збільшення
фонду накопичення та зменшення витрат на заробітну плату на
одиницю продукції.
Коефіцієнт випереджання, що відображає співвідношення
темпів визначають індексним методом:
КWЗП  I W I ,
ЗП
де Іw – індекс росту продуктивності праці в плановому періоді

порівняно з базовим;
ІЗП – індекс росту середньої заробітної плати в плановому
періоді порівняно з базовим.
Коефіцієнт випереджання повинен бути більше 1.
Економію (перевитрату) заробітної плати за рахунок розриву в
темпах зростання продуктивності праці і середньої заробітної плати
(у відсотках) визначають наступним чином
Тр ЗП
 ЕФЗП  100  100 %,
Тр w
121
де  ЕФЗП – економія фонду заробітної плати в результаті росту
продуктивності праці, %;
Тр ЗП – темп росту середньої заробітної плати, %;
ТрW – темп росту продуктивності праці, %.
З обсягів чистого прибутку, що залишається у розпорядженні
підприємства, складають фонд накопичення та резервний фонд
(60%), а також фонд споживання (40%) (рис.3.6).
Фонд споживання підприємства
Фонд дивідендів Централізована Фонд споживання

та виплат по частина фонду структурних
майновим споживання підрозділів
внескам
Рис. 3.6. Структура фонду споживання підприємства
Розподіляти прибуток між структурними підрозділами можна
за одним з варіантів:
– в залежності від нормативу формування прибутку, що
входить до собівартості та закладається у план;
– пропорційно плановій чисельності робітників;
– пропорційно фонду оплати праці підрозділу.
Щоб визначити відсоток розподілу фонду споживання між
підприємством та підрозділом, встановлюють правила виплати
заохочень.
Так, з централізованого фонду, доцільно здійснювати виплати:
– винагороди по результатах роботи за рік;
– оплату додаткових відпусток, що надаються понад умови
трудових договорів та законів;
– надбавки до пенсій, одноразові виплати ветеранам праці при
виході на пенсію;
– компенсацію удорожчення вартості харчування у їдальні
З фонду споживання підрозділу здійснюють наступні виплати:
– премії за виробничі результати понад норм, що входять до
собівартості;
122
– адресна матеріальна допомога;
– оплата житла, путівок на лікування та відпочинок,
відвідування культурних та спортивних заходів та ін.
1. Структура плану з праці та заробітної плати.

2. Які методи планування продуктивності праці? Їх зміст.
3. Які методи планування чисельності? Їх зміст.
4. Структура фонду оплати праці.
5. Які доплати, надбавки виплачують з фонду додаткової
заробітної плати?
5. Методи планування фонду оплати праці.
6. Планування чисельності окремих категорій працівників АТП.
7. Планування фонду оплати праці окремих категорій
працівників АТП.
123
Завдання 1
Розрахувати за допомогою укрупненого метода планову
чисельність ремонтних робітників, якщо в базовому періоді
чисельність складає 60 чол., планове зростання загального пробігу
становить 7%, зниження продуктивності праці 2%.
Завдання 2
Знайти економію трудових ресурсів за рахунок заходів НТП,

якщо чисельність працівників у базовому періоді складає 200 чол.,
на майбутній період заплановано підвищення доходів на 5%. У
результаті впровадження заходу трудомісткість продукції
скоротиться на 3% для 30% працівників.
Завдання 3
Використовуючи рівневий нормативний метод, розрахувати

плановий фонд оплати праці водіїв. Фонд оплати праці в базовому
періоді складає 300 тис.грн, доходи в базовому періоді 1700 тис.грн.
Заплановано підвищення доходів на 5%.
Завдання 4
Визначити планову економію фонду заробітної плати, якщо

очікується підвищення продуктивності праці на 3%, середню
заробітну плату планується підвищити на 2%.
Завдання 5
Використовуючи метод на основі середньої заробітної плати,

визначити плановий фонд оплати праці водіїв, якщо зарплата
одного водія в базовому році складала в середньому 1100 грн,
заплановано підвищення зарплати на 2%. Планову чисельність
водіїв визначити за наступними вихідними даними: Асо=200 од., в
=0,62, Тн=10 год, ФРЧв=1860 год.
Література [3, 4, 6, 10,11, 25, 40, 42].
124
3.9. Планування витрат та собівартості продукції АТП
3.9.1. Склад витрат та їх класифікація
Метою планування витрат (собівартості) є оптимізація

поточних витрат підприємства, яка забезпечить необхідні темпи
росту прибутку і рентабельності на основі раціонального
використання грошових, трудових, матеріальних та інших ресурсів.
Рівень та структура витрат підприємства використовується при
оцінці ефективності його діяльності, конкурентоспроможності та
стійкості на ринку транспортних послуг.
Сума витрат у грошовому виразі за певний період часу складає
витрати підприємства.
З метою правильної організації планування витрати на
перевезення класифікується за різними ознаками:
– по видах діяльності.
– по видах виробництв;
– по видах перевезень (робіт, послуг);
– по місцях виникнення витрат;
– по способі включення в собівартість перевезень (робіт, послуг);
– по ступені залежності від обсягів транспортних робіт;
– по економічних елементах витрат;
– по калькуляційних статтях видатків;
Групування витрат по видах діяльності пов’язано з різним
порядком їх оподатковування. З урахуванням особливостей
формування витрат (витрат обігу) і з метою використання
податкових пільг, передбачених чинним законодавством, АТП може
здійснюватися наступне угруповання витрат по видах діяльності:
основна, пов'язана зі здійсненням транспортних перевезень (робіт,
послуг); виробнича; торговельна, торгово-закупівельна; побутове
обслуговування населення та ін.
Розрізняють звичайну та надзвичайну діяльність підприємств.
Витрати звичайної діяльності складаються з витрат операційної
діяльності та фінансових витрат звичайної діяльності, які не
пов’язані безпосередньо з перевезеннями (за користування
125
отриманими кредитами, за облігаціями випущеними, за фінансовою
орендою тощо).
Витрати операційної діяльності складаються з виробничої
собівартості перевезень, адміністративних витрат, витрат на збут ті
інших операційних витрат (рис. 3.7).
Витрати звичайної діяльності
Витрати операційної діяльності Фінансові витрати, не пов’язані

безпосередньо з перевезеннями
Виробнича Адміністра- Витрати Інші

собівартість тивні на збут операційні
перевезень витрати витрати
Враховуються при Не враховуються при

визначенні собівартості визначенні собівартості
перевезень перевезень
Рис. 3.7. Структура витрат звичайної діяльності
По видах виробництв всі види виробничої експлуатаційної

діяльності транспортних підприємств підрозділяються на основні й
допоміжні.
До основного виробництва відносять різні види вантажних і
пасажирських перевезень, вантажно-розвантажувальні роботи,
транспортно-експлуатаційні й складські операції, роботи з
обслуговуванню населення (продаж квитків автовокзалами, касами
попереднього продажу й т.п.).
Допоміжне виробництво призначене для обслуговування
підрозділів основного виробництва: виконання робіт по технічному
обслуговуванню, ремонту рухомого складу, інших основних фондів,
забезпечення інструментом, запасними частинами для ремонту
транспортних засобів та устаткування, різними видами енергії,
транспортними та іншими послугами. До нього належать ремонтні
126
цехи, дільниці, майстерні, енергетичні, експериментальні та інші
підрозділи.
Крім основних і допоміжних виробництв на підприємствах
можуть бути й непромислові господарства, діяльність яких
спрямована на обслуговування соціальної й культурної сфери
підприємства: житлово-комунальне господарство, культурно-
побутові заклади, підсобні сільськогосподарські підприємства,
науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші структурні
підрозділи, які не беруть участі у здійсненні та забезпечені
перевезень. Витрати на роботи й послуги таких господарств
плануються й ураховуються окремо від основної діяльності й не
включаються в собівартість перевезень (робіт, послуг) і кошторис
витрат на їх виконання.
Угруповання витрат по видах перевезень (робіт, послуг)
включають:
– вантажні перевезення автомобілями, що працюють по тарифі
за тонну перевезеного вантажу, кілометр пробігу, по годинному й
змішаному тарифам;
– перевезення пасажирів у маршрутних автобусах
внутріміських, приміських, міжміських і міжнародних ліній;
– перевезення пасажирів автобусами, що працюють по
замовленнях організацій і населення;
– перевезення пасажирів легковими таксомоторами;
– надання легкових автомобілів для обслуговування
підприємств і організацій;
– вантажно-розвантажувальні роботи, експедиційні й складські
операції, операції вантажних автостанцій, транспортно-
експедиційне обслуговування населення;
– доставка (перегін) автомобілів з автомобільних і
авторемонтних заводів;
– перевезення попутних і інших вантажів, інші роботи й
послуги, виконувані транспортними підприємствами.
За місцем виникнення витрати на перевезення групують в
розрізі відокремлених структурних підрозділів АТП. У цьому
розумінні першим центром витрат є підприємство як юридична
особа, потім підрозділи – основні, допоміжні, управлінські,
127
невиробничі. В якості центру витрат можна розглядати технологічні
процеси, що протікають у підрозділі. Потім ці витрати відносять до
конкретних видів продукції (робіт, послуг).
За способом віднесення на собівартість розрізняють прямі й
непрямі видатки. Під прямими розуміють видатки, пов'язані з
виконанням конкретних видів перевезень, робіт і послуг, вони
можуть бути прямо й безпосередньо включені в їхню собівартість.
Наприклад: заробітна плата водіїв з нарахуваннями, витрати на
паливо мастильні матеріали, ТО і Р РС, автомобільні шини,
амортизація рухомого складу.
Під непрямими витратами розуміються видатки, пов'язані з
виконанням всіх або декількох видів перевезень, робіт і послуг, ці
видатки включаються в їхню собівартість за допомогою
спеціальних методів. Наприклад, загальновиробничі витрати,
витрати допоміжних виробництв: витрати на утримання
виробничих приміщень (опалення, освітлення, амортизація), ЗП
допоміжних робочих та адміністративно-управлінського персоналу.
По відношенню до обсягів виробництва: змінні та постійні.
Змінні (умовно-змінні), абсолютна величина яких змінюється
разом із зміною обсягів перевезень, це – витрати на ПММ, ТО і Р,
оплату праці водіїв з нарахуваннями.
Постійні (умовно-постійні) – це витрати, абсолютна величина
яких із зміною обсягів перевезень істотно не змінюється (витрати,
пов’язані із обслуговуванням і управлінням діяльністю виробничих
підрозділів та витрати на забезпечення загальногосподарських потреб,
наприклад, амортизація будівель загальновиробничого призначення).
Змінні по відношенню до обсягів виробництва витрати є
постійними в розрахунку на одиницю продукції, а постійні щодо
обсягу виробництва, навпаки, є змінними в розрахунку на одиницю
продукції.
Виділення змінних витрат в окрему групу передбачає лінійну
залежність між витратами та обсягами виробництва (за умов
постійних цін на матеріали та використання прямої відрядної
системи нарахування заробітної плати). Але ціни на ресурси
залежать від обсягу закупок, норми витрат ресурсів змінюються зі
зростанням обсягу виробництва, зі зростанням обсягів виробництва
128
зростає чисельність управлінського персоналу та витрати на його
утримання та ін. (рис. 3.8). Тому змінні витрати змінюються плавно
(еластично), постійні – стрибками. Це пов’язано з наявністю так
званих релевантних рівнів.
Загальна схема Витрати Витрати

поведінки
змінних витрат
Кількість продукції Кількість продукції
Матеріали Заробітна плата
Рис. 3.8. Схема поведінки умовно-змінних витрат
Релевантні рівні – такі обсяги випуску продукції, при яких

постійні витрати є незмінними, а поведінка змінних витрат може бути
охарактеризована лінійною залежністю. Для окремого рівня постійні
витрати не змінюються по абсолютній величині а відносна величина
змінних витрат (на одиницю продукції) постійна (табл.3.33).
Таблиця 3.33
Поведінка змінних і умовно-постійних витрат при зміні обсягу виробництва
Змінні витрати Умовно-постійні витрати

на на
Обсяг кількість кількість загальні
на загальні по на
вироб- продукції продукції по під-
одиницю під-приєм- одиницю
ництва даного даного приєм-
продукції ству продукції
наймену- наймену- ству
вання вання
Зростає постійні зростають зростають знижуються знижуються постійні
Зни-
постійні знижуються знижуються зростають зростають постійні
жується
129
За економічним змістом витрати класифікують по економічних
елементах та за статтями калькуляції.
Під елементами витрат розуміють економічно однорідні види
витрат. Угруповання витрат по економічних елементах необхідне для
виявлення потреб підприємства в матеріальних, трудових і
фінансових ресурсах та для контролю за рівнем витрат у цілому по
підприємству. На транспортних підприємствах витрати, що утворять
собівартість перевезень (робіт, послуг), відповідно до їх
економічного змісту рекомендується групувати по наступних
елементах:
– матеріальні витрати;
– видатки на оплату праці;
– відрахування на соціальні потреби;
– амортизація основних фондів;
– інші видатки.
Групування витрат за статтями калькуляції призначене для
організації аналітичного обліку витрат і калькулювання собівартості
окремих видів перевезень, обчислення витрат в розрізі структурних
підрозділів підприємства.
3.9.2. Планування собівартості перевезень
Собівартість перевезень (робіт, послуг) – це виражені в

грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств,
безпосередньо пов’язані з підготовкою та здійсненням процесу
перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг,
що забезпечують перевезення.
Згідно Методичних рекомендацій по формуванню собівартості
на транспорті, що затверджені Наказом Міністерства транспорту
України від 05.02.2001 р. N 65 планування витрат по статтях
калькуляції здійснюється наступним чином:
– прямі матеріальні витрати (усі види паливо-мастильних
матеріалів, запасні частини, матеріали та інші виробничі запаси,
МШП);
– прямі витрати на оплату праці (основна та додаткова ЗП
водіїв);
– інші прямі витрати:
130
- відрахування від витрат на оплату праці водіїв (на державне
обов'язкове соціальне страхування, включаючи збір на обов'язкове
соціальне страхування на випадок безробіття, на державне
обов'язкове пенсійне страхування, а також відрахування на
додаткове пенсійне страхування у передбачених законодавством
випадках, інші обов'язкові збори і відрахування на соціальні заходи,
що визначені законодавством);
- амортизація рухомого складу;
- витрати на всі види ремонту, технічний огляд та технічне
обслуговування рухомого складу (вартість запасних частин,
приладів, обладнання, пального і матеріалів, що витрачаються для
виконання ремонту власними підрозділами; вартість ремонтних
робіт і послуг, виконаних сторонніми підприємствами і
організаціями; витрати на оплату праці і відповідні відрахування від
неї працівників, що виконують ремонт і ТО транспортних засобів;
вартість інструментів, виданих для поновлення їх запасу на
транспортних засобах; вартість матеріалів, що витрачаються на
утримання законсервованих транспортних засобів, витрати на їх
консервацію і розконсервацію; витрати на страхування транспортних
засобів у разі їх ремонту за кордоном; вартість матеріалів, що
використовуються для ремонту, монтажу та дезінфекції побутового
обладнання пасажирських салонів).
– Автомобільні шини – всі витрати, пов'язані з експлуатацією
автомобільних шин:
- витрати, пов'язані з заміною та встановленням автомобільних
шин на колеса;
- транспортно-заготівельні витрати і націнки підприємств-
постачальників у частині, що припадає на вартість автомобільних
шин, виданих зі складу в поточному місяці;
- витрати, пов'язані з ремонтом автомобільних шин.
– Загальновиробничі витрати:
- витрати на утримання апарату управління виробництвом
(оплата праці, відрахування на соціальні заходи, витрати на оплату
службових відряджень працівників апарату управління виробничих
структурних підрозділів підприємства, технічне та інформаційне
забезпечення управління виробництвом тощо);
- амортизація основних засобів та нематеріальних активів
загальновиробничого призначення;
131
- витрати на утримання, експлуатацію, капітальний та
поточний ремонт, страхування, операційну оренду основних
засобів, інших необоротних активів, обладнання
загальновиробничого призначання, в тому числі утримання
резервного рухомого складу;
- витрати на вдосконалення технології і організації
виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи
працівників, зайнятих удосконаленням технології й організації
виробництва, поліпшенням якості робіт, послуг, підвищенням їх
надійності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому
процесі, витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і
напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);
- витрати на утримання виробничих будівель, споруд і
приміщень (опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення
тощо);
- витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата
праці, в тому числі за не відпрацьований, але оплачений час на
виробництві, відрахування на соціальні заходи, обов'язкове
страхування загальновиробничого персоналу, сума пільг у зв'язку з
продажем форменого одягу виробничого персоналу за зниженими
цінами, витрати на відрядження та на переміщення виробничого
персоналу, витрати на здійснення технологічного контролю за
виробничими процесами та якістю робіт, послуг, утримання
воєнізованої, пожежної та сторожової охорони);
- витрати на охорону праці, техніку безпеки, виробничу
санітарію та охорону навколишнього середовища;
- податки, збори та інші передбачені законодавством
обов'язкові платежі, що включаються до собівартості виробництва;
- інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв, витрати,
зумовлені аваріями та катастрофами, порушеннями правил технічної
експлуатації транспорту, нестачі в межах норм природного убутку
тощо).
Якщо на підприємстві є потреба враховувати витрати
авторемонтної майстерні окремо, собівартість ТО-1, ТО-2,
поточного ремонту на 1000 км пробігу визначають за наступними
статтями:
– ЗП робочих з нарахуваннями;
– вартість матеріалів та запасних частин;
132
– амортизація обладнання майстерень;
– ЗП службовців, в т.ч. допоміжного та обслуговуючого
персоналу майстерень з нарахуваннями.
Собівартість розраховується для вантажних автомобільних
перевезень на 10 ткм або 10 автомобіле-годин, для автобусних
перевезень – на 10 пас-км або 10 автомобіле-годин, для
таксомоторів – на 10 км платного пробігу. Її визначають шляхом
ділення загальної суми витрат на кількість продукції (ткм, АГр, пас-
км, платних кілометрів), виготовленої за конкретний період часу.
Визначення витрат на одиницю транспортної продукції називають
калькулюванням собівартості.
Метод калькулювання – це сукупність прийомів розподілу
витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх
до об’єкту калькулювання.
Правильний вибір методів залежить від особливостей
технологічного процесу виробництва, керівництва, бухгалтерів.
В залежності від характеру виробництва та особливостей його
організації застосовують наступні методи калькулювання
собівартості: позамовний, попроцесний, нормативний метод.
Метод позамовної калькуляції застосовується тоді, коли
продукція виробляється окремими партіями чи серіями, коли вона
виготовляється відповідно до технічних умов замовника. У цьому
випадку собівартість виробництва одиниці продукції для різних
замовлень може бути різною. Об’єктом обліку виступає окреме
замовлення.
При попроцесній калькуляції виробничі витрати групуються по
підрозділах або виробничих процесах. Попроцесна калькуляція
характерна для підприємств, які виробляють суцільну масу од-
накової (однорідної) продукції за допомогою ряду операцій чи про-
цесів.
Сутність нормативного методу полягає в тому, що витрати на
виробництво обліковуються з поділом їх на три елементи обліку:
1) витрати в межах норми (плану, кошторису тощо);
2) зменшення (збільшення) витрат внаслідок зміни норми під
впливом технічного прогресу;
3) відхилення від норм у бік збільшення (зменшення).
133
Нормативна калькуляція складається на основі діючих на
початок року норм витрат на конкретний вид продукції.
В залежності від прийнятого методу розподілу витрат у теорії
та практиці планування застосовують:
– метод загальної калькуляції (повного розподілу витрат)
припускає розподіл як змінних, так і постійних витрат на одиницю
продукції. Така калькуляція необхідна для співставлення витрат з
витратами конкурентів, для порівняння з ринковою ціною;
– «метод величини покриття» (розподілу лише змінних
витрат). В інших джерелах його називають «методом внеску»,
«методом розрахунку по граничних витратах». Суть його в тому, що
по окремих видах продукції розподіляються тільки змінні витрати.
Економічний зміст «величини покриття» полягає у тому, що
його величина є тією частиною виручки від реалізації, яку
підприємство використовує по-перше, для покриття умовно-
постійних витрат, по-друге – для утворення прибутку. Величина
покриття – маржинальний прибуток – покриває постійні витрати і
прибуток. Якщо вона більша, ніж постійні витрати – підприємство
прибуткове, якщо менше – збиткове. Якщо виробів декілька –
неможна розрахувати прибуток по одному виробу. Це є недоліком
даного методу.
При плануванні собівартості використовують наступні методи:
пофакторний, кошторисний,
Сутність пофакторного методу у визначенні впливу техніко-
економічних факторів на витрати виробництва в плановому періоді
у порівнянні з попереднім періодом. Цей метод застосовують для
забезпечення порівняності показників плану з аналогічними
показниками інших періодів; для здійснення укрупнених
розрахунків основних техніко-економічних показників виробничо-
господарської діяльності, найбільш повного урахування
ефективності впровадження заходів з плану підвищення
ефективності виробництва; визначення участі окремих служб,
підрозділів в зниженні витрат.
Кошторисний метод. За кордоном цей метод отримав назву
«бюджетування», а кошторис називають бюджетом. Метод
передбачає обґрунтування кожної статті собівартості за допомогою
спеціального кошторису витрат. Кошторис може складатися як на
134
окремі статті витрат, так і на обсяг транспортної продукції. Цей
метод дозволяє узгодити окремі розділи тактичного плану між
собою, а також з планами підрозділів. Кошторис підприємства
розраховується як сума витрат, розрахованих у кошторисах
підрозділів.
Метод калькуляцій передбачає обґрунтування величини
витрат на виробництво одиниці транспортної продукції. В
подальшому ці калькуляції застосовують при плануванні
собівартості валової продукції, зведення витрат по підприємству.
При плануванні роботи АТП складають планову калькуляцію, при
підведенні результатів за звітний період – фактичну.
Нормативний метод за умов якого рівень витрат на
виробництво розраховується на основі попередньо встановлених
норм та нормативів. Його перевагою є можливість своєчасно
відстежити місця відхилень витрат та їх причини.
Укрупнений метод, коли планові витрати на перевезення
розраховують наступним чином:
С  Сзм1км  Lзаг  Спост1аг  АГр  ФЗП  Е ,
пл зв пл зв пл пл
зв
де Сзм1км – змінні витрати на 1 км пробігу в звітному періоді;
зв
Спост1аг – постійні витрати на 1 автомобіле-годину роботи в
звітному періоді; Е – планова економія витрат.
Ці методи доповнюють один одного, тому при плануванні
собівартості їх використовують у системі.
3.9.3. Планування постійних витрат підприємства
В сучасних умовах спостерігається тенденція збільшення

питомої ваги постійних витрат у собівартості продукції.
Підвищення вимог до якості продукції, впровадження нових
технологій потребує підвищення загальної культури виробництва і
відповідної зміни вимог до освітлення, дизайну приміщень,
оснащення відділів і служб оргтехнікою. У таких умовах ці витрати
повинні чітко плануватися, аналізуватися та постійно
контролюватися. Планування слід здійснювати по двох напрямках:
по місцях виникнення і по елементах витрат. Отримані в результаті
135
розрахунків планові значення постійних витрат доцільно
відображати у вигляді таблиці 3.34.
Таблиця 3.34
План постійних витрат підприємства
Наймену- Місця виникнення витрат Питома

вання Основні Допоміжні вага витрат
по
Всього
витрат виробничі вироб- Служби та відділи
підрозділи ництва елементах
АК-1 АК-2 АРМ ВП ПЕО Бухгал- … у загальній
терія сумі, %
Оплата
праці АУ
Амортизація приміщень
загальногосподарського призначення
Витрати на освітлення, опалення споруд
загальногосподарського призначення
…
Всього постійних витрат
Питома вага постійних витрат, %
Оскільки поділ витрат на змінні та постійні умовний, розмір
постійних витрат дещо змінюється із зміною обсягів виробництва.
Для урахування цієї зміни вводять поняття коефіцієнту реагування
витрат (Крв)
% зміни витрат
К р.в  .
% зміни обсягу виробництва
Для суто постійних витрат значення цього коефіцієнту

дорівнює нулю, для змінних – 1.
Планова величина умовно-постійних витрат
Вуп  Вуп  (100  Q%  Кр.в) / 100 .

пл ф
де Впл ф
у п , Ву п – відповідно, умовно-постійні витрати в плановому
та звітному періодах.

1. Які витрати вважають прямими і непрямими?
136
2. Які витрати вважають основними і накладними?
3. Які витрати вважають постійними, які змінними?
4. Класифікація витрат за економічними елементами.
5. Класифікація витрат за статтями калькуляції.
6. Класифікація витрат звичайної та операційної діяльності.
7. Методи калькулювання собівартості.
8. Методи планування собівартості.

Завдання 1
Визначити планові витрати на перевезення, якщо за
наступними даними звітного періоду: змінні витрати на 1 км
складають 0,61 грн, постійні витрати на 1 АГр – 5,19 грн; загальний
пробіг становить 130 тис.км, відпрацьовано автомобіле-годин –
5900 авт-годин. В плановому періоді очікується підвищення
загального пробігу на 6%, автомобіле-годин роботи – на 5%.
Плановий фонд заробітної плати складає 40,8 тис. грн. За рахунок
впровадження спеціальних заходів, заплановано скорочення витрат
на 7,5 тис.грн.
Завдання 2
При зростанні обсягу виробництва на 1% обсяг витрат
збільшується на 0,9%. У базовому році умовно-постійні витрати по
підприємству складали 250 тис.грн. Заплановано підвищення
обсягів виробництва на 12%. За наведеними вихідними даними
визначити коефіцієнт реагування витрат та планову суму умовно-
постійних витрат підприємства на наступний рік.
Література [6, 20, 24, 33, 40, 41, 42].
3.10. Планування амортизаційної політики підприємства
Амортизація – систематичний розподіл вартості активу, яка

амортизується протягом строку корисної експлуатації активу.
Амортизація основних засобів – це процес перенесення
авансової вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з
метою її повного відшкодування.
137
На сьогодні відсутні чіткі правила щодо вибору методу
амортизації, який був би найкращий для підприємств різних
організаційно-правових форм та галузей, об’єктів основних
засобів та способів їх використання. Підприємства можуть
нараховувати амортизацію відповідно до:
1) Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні
засоби», затвердженим Наказом Міністерства фінансів від
27.04.2000 № 92, що набув чинності з 01.07.2000 р. (п. 26
«підприємство може застосовувати норми і методи нарахування
амортизації, передбачені податковим законодавством»);
2) Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» від 28.12.94 р. зі змінами та доповненнями від
24.12.02 р. № 349-ІV.
Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» амортизації підлягають витрати:
–на придбання ОФ та нематеріальних активів для власного
виробничого використання;
– на самостійне виготовлення ОФ для власних виробничих
потреб, включаючи ЗП працівникам, що були задіяні на
виготовленні цих ОФ;
– на проведення усіх видів ремонту, реконструкції,
модернізації, та інших видів поліпшення ОФ.
Не підлягають амортизації витрати платника податку на:
– придбання основних фондів або нематеріальних активів з
метою їх подальшого продажу іншим особам;
– утримання ОФ, що знаходяться на консервації.
Існують методи нарахування амортизації: прямолінійний,
метод зменшення залишкової вартості, кумулятивний,
виробничий, податковий.
1) Прямолінійний метод, за яким вартість об’єкту списується
однаковими частками протягом усього періоду використання.
Річна норма амортизації
На=1/Кв  100%,
де Кв – термін корисного використання
Метод найкращий для амортизації нерухомості.
138
2) Метод зменшення залишкової вартості, передбачає
нарахування річної суми амортизації як добутку залишкової
вартості об’єкта на початок звітного року та річної норми
амортизації.
Річна норма амортизації
Лв
На  1  Кв ,
Пв
де Лв – ліквідаційна вартість основних фондів,

Пв – первісна вартість основних фондів.
Застосовується, якщо існує ліквідаційна вартість фондів.
Наприклад. Первісна вартість об’єкту складає 25000 грн,
ліквідаційна вартість – 1250 грн. Термін корисного використання
6 років.
Річна норма амортизації складе
1250
На  1  6 =0,393.
25000
Сума амортизації для першого та наступних років складе:
Сам1 =25000  0,393=9826 грн.
Сам 2 =(25000-9826)  0,393=5964 грн.
Сам3 =(25000-9826-5964)  0,393=3620 грн.
Результати розрахунків доцільно приводити у вигляді табл. 3.35.

Таблиця 3.35
План амортизаційних відрахувань, складений за
методом зменшення залишкової вартості
Розрахунок
Накопичена Залишкова вартість
Рік експ- амортизаційних
амортизація на на кінець року,
луатації відрахувань
кінець року, тис.грн тис.грн
за рік, тис.грн
0 - - 25000
1 9826 9826 15174
2 5964 15790 9210
139
3 3620 19410 5590
4 2197 21607 3393
5 1334 22941 2059
6 809 23750 1250
3) Метод прискореного зменшення залишкової вартості, за

яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової
вартості об’єкту на початок звітного року та подвоєної річної
норми амортизації. Однак, з 1.01.2003 р. прискореної амортизації
не існує.
4) Кумулятивний метод. Річна сума амортизації
розраховується як добуток вартості, що амортизується (однакова
на весь період експлуатації) та кумулятивного коефіцієнту.
Кумулятивний коефіцієнт розраховують діленням кількості років,
що залишається до кінця очікуваного строку використання
об’єкту на суму кількості років його корисного використання.
Наприклад. Первісна вартість об’єкту складає 25000 грн,
ліквідаційна вартість – 1250 грн. Термін корисного використання 6
років.
Сума кількості років використання = 1+2+3+4+5+6=21.

На 1 рік = 6/21=0,286; На 4 рік = 3/21=0,143;
На 2 рік = 5/21=0,238; На5р=2/21=0,095;
На 3 рік = 4/21=0,190; На6р=1/21=0,048.
140
Таблиця 3.36
План амортизаційних відрахувань за кумулятивним методом
Рік Вартість, що Річна норма Розрахунок Накопичення Залишкова

аморти- амортизації, річної суми амортизації на вартість на
зується, грн % амортизації, кінець періоду, кінець періоду,
грн грн грн
1 0,286 6792,5 6792,5 18207,5
2 0,238 5652,5 12445 12555
3 0,190 4512,5 16957,5 8042,5
23750
4 0,143 3396,25 20353,75 4646,25
5 0,095 2256,25 22610 2390
6 0,048 1140 23750 1250
5) Виробничий метод, місячна сума амортизації визначається

як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг)
та виробничої ставки амортизації. Ставка обчислюється діленням
вартості, що амортизується, на плановий обсяг продукції (робіт,
послуг), який підприємство очікує виробити з використанням
об’єкту основних засобів.
Метод зараз як обов’язковий застосовується в РФ з
використанням наступної методики. Норма амортизації
розраховується за формулою
Пв  Лв  100%,
На 
Пв  Lа
де Lа – амортизаційний пробіг автомобіля, км.
Наприклад. Первісна вартість автомобіля складає 200
тис.грн. Ліквідаційна вартість – 10 тис.грн. До моменту ліквідації
автомобіля він повинен здійснити не менш 700 тис.км пробігу.
Вартість, що підлягає амортизації складає
200-10=190 тис.грн або 190/200 100=95%.

Норма амортизації на 1000 км пробігу у відсотках від
балансової вартості автомобіля складає
200  10
На  100  0,1357%.
200  700
141
На момент списання автомобіля, коли пробіг досягне рівня
700 тис.км відсоток відшкодованої вартості складе
Вам=7000,1357/100=95%.
Сума нарахованої амортизації складе
Сам = 2007000,1357/100=190 тис.грн.

На період часу, коли автомобіль виконає, наприклад, 500 тис.
км, сума нарахованої амортизації складе
Сам=2005000,1357/100=135,7 тис.грн і т.д.
6) Податковий метод.
Згідно Закону України «Про оподаткування прибутку» ОФ
підлягають розподілу за чотирма групами, норми амортизації
встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп
на початок звітного (податкового) періоду в розрахунку на
календарний квартал:
1 група (будівлі, споруди, передавальні пристрої, житлові
будинки) – 2% (річна – 8%);
2 група (автомобільний транспорт та вузли (запасні частини
до нього); меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні
прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання) –
10% (річна – 40%);
3 група (все те, що не внесено до 1,2,4 груп) – 6%
(річна 24%);
4 група (електронно-обчислювальні машини, інші машини
для автоматизованої обробки інформації, їх програмне
забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку,
телефони (у т.ч. стільникові), мікрофони, рації, вартість яких
перевищує вартість МШП) – 15% (річна – 60%).
Наприклад. Пв=1000 грн. Нам = 10%.

Сам1=10000,1=100 грн;
Сам2=(1000-100)0,1=90 грн.;
Сам3=(1000-100-90)0,1=81 грн;
142
Сам4=(1000-100-90-81)0,1=72,9 грн.
Сам річна=100+90+81+72,9=343,9 грн.
Це складає 343,9 100/1000=34,39% від первісної вартості.
Підприємства мають можливість самостійно встановлювати
інші норми амортизації, що не перевищують визначених норм.
Суми амортизаційних відрахувань вилученню до бюджету не
підлягають, а також не можуть бути базою для нарахування будь-
яких податків, зборів, обов’язкових платежів.
При плануванні використовують дані обліку балансової
вартості ОФ, які підпадають під визначення групи 1, що ведеться
окремо по кожній будівлі, споруді та в цілому по групі. Облік
балансової вартості ОФ груп 2,3,4 ведеться за сукупною
балансовою вартістю групи незалежно від часу введення ОФ до
експлуатації.
Індексація – механізм збільшення балансової вартості
основних фондів та нематеріальних активів, не пов’язаний з їх
придбанням або ремонтом (покращенням). Індексацію дозволяється
проводити у випадку, якщо індекс інфляції перебільшує 10% за
звітний рік. Коефіцієнт індексації розраховується за формулою
іо  10 ,
Кін 
100
де іо – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться
індексація.
Наприклад, на 31.12 балансова вартість ОФ 1-ої групи складає
120 000 грн. Індекс інфляції 112,3%.
 іо  10  112,3  10  1,023.
Кін
100 100
Проіндексована вартість = 120  1,023=122,76 тис.грн.
Позитивні риси індексації:
– підвищення балансової вартості ОФ та нематеріальних
активів, підвищення сум амортизаційних відрахувань, зростання
витрат, зниження прибутку до оподаткування;
143
– проіндексована вартість ОФ може бути прийнята для
розрахунку 10% ліміту витрат на ремонт, що можна протягом
планового року віднести на витрати підприємства.
144
Негативні сторони індексації:
– розрив між бухгалтерським та податковим обліком, нести-
ковка даних декларацій щодо вартості ОФ на кінець і початок року
(до декларації про прибуток додається пояснювальна записка );
– невелика сума виграшу в сумах нарахованої амортизації при
невеликій вартості основних фондів.
1. З якою метою підприємство нараховує амортизацію?

2. Методи нарахування амортизації, їх характеристика.
3. Позитивні та негативні риси індексації вартості основних
фондів.
Завдання 1
Скласти план амортизаційних відрахувань, якщо первісна

вартість основних фондів на початок планового року складає 70000
грн. Термін експлуатації – 5 років. Підприємство використовує
кумулятивний метод нарахування амортизаційних відрахувань.
Завдання 2
Використовуючи прямолінійний метод скласти річний план

амортизаційних відрахувань (з розбивкою по кварталах) при
наступних вихідних даних: первісна вартість введених у дію 01.01
основних фондів складає 125 000 грн., плановий термін експлуатації –
5 років.
Завдання 3
Скласти річний план (з розбивкою по кварталах)

амортизаційних відрахувань, використовуючи податковий метод та
наступні вихідні дані: залишкова вартість ОФ 3-ї групи на початок
звітного кварталу складає 35000 грн. (квартальна норма амортизації
– 6%).
145
Література [3, 13, 33].
3.11. Планування доходів АТП
3.11.1. Класифікація доходів підприємства

Валовий дохід (виручка від реалізації) характеризує загальний
фінансовий результат від реалізації продукції (робіт, послуг). Валові
доходи АТП визначають шляхом додавання доходів від усіх видів
Перш ніж розглядати класифікацію доходів підприємства слід
розглянути деякі базові поняття, це сприятиме кращому
усвідомленню сутності окремих доходів.
Звичайна діяльність підприємства – будь-яка діяльність
підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають
внаслідок здійснення такої діяльності (виробництво та реалізація
продукції, розрахунки з банками, податковими органами,
постачальниками, замовниками, працівниками тощо).
Надзвичайна діяльність – операції, які не відбуваються часто
або регулярно і відрізняються від звичайних операцій (стихійні
лиха, аварії).
Звичайна діяльність поділяється на операційну та іншу
(фінансову та інвестиційну) діяльність.
Операційна діяльність:
– це основна діяльність підприємства, а також інші види
діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю;
– це операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією
продукції, що є визначальною метою створення підприємства, та
забезпечують основну частку його доходу.
До класифікації доходів можна підходити з декількох боків.
Залежно від сутності господарської операції доходи угруповують:
1) Доходи від реалізації продукції (робіт, послуг)
– від перевезень (основної діяльності) (до цих доходів входить
плата за знаходження рухомого складу у пунктах навантаження-роз-
вантаження у межах встановлених норм на виконання даних операцій);
– від інших видів діяльності (транспортно-експедиційні
операції, складські операції, навантажувально-розвантажувальні
операції);
146
2) Інші операційні доходи (від операційної оренди активів, від
реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних
активів, одержані штрафи);
3) Інші доходи (від реалізації фінансових інвестицій,
необоротних активів, майнових комплексів та інші доходи, що
виникають в результаті основної діяльності підприємства, а також
операцій, що її забезпечують або виникають внаслідок її
проведення);
4) Дохід від участі в капіталі (одержані від фінансових
операцій дивіденди та відсотки, дохід від інвестицій в інші
підприємства, у дочірні підприємства і т.д.)
5) Надзвичайні доходи (доходи від операції або події, що
відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не
очікується, що вона буде повторюватися періодично або в кожному
наступному звітному періоді).
Укрупнено можна поділити доходи на доходи від реалізації
продукції та позареалізаційні доходи.
Не відносять до суми доходів наступні надходження:
– сума податку на додану вартість;
– сума попередньої оплати робіт та послуг та ін.
Вихідною інформацією для встановлення планового обсягу
доходів від основної діяльності є:
– план перевезень вантажів і пасажирів;
– рівень тарифів та дохідна ставка звітного періоду.
3.11.2. Технологія планування тарифів на перевезення
При плануванні доходів процес визначення рівня цін включає

перелік процедур:
1) Виявлення ціноутворюючих факторів:
– зовнішні фактори: ринкове середовище, конкуренція,
споживачі, держава, посередники та суб’єкти каналів збуту.
– внутрішні фактори: структурні обмеження (виробничі
потужності, фінансовий стан); виробничі рішення щодо технологій,
витрат, якості; рішення у сфері управління (стратегії підрозділів,
підприємства).
2) Постановка цілей:
147
– орієнтація на збут (зростання продажу);
– максимізація прибутку, лідерство за якістю послуг;
– утримання існуючих позицій.
3) Вибір методу ціноутворення.
Використовують методи ціноутворення:
– методи на підставі витрат виробництва (метод забезпечення
беззбитковості, метод “середні витрати на одиницю продукції +
податки та платежі + прибуток”);
– методи з орієнтацією на рівень конкуренції (метод поточної
ціни, тендерне ціноутворення)
– методи з орієнтацією на попит (визначають верхню та
нижню межу цін, верхню – готовий заплатити самий заможній
споживач, нижня – відображає собівартість);
– параметричні методи (використовують для складних
технічних виробів, коли є ціна основного параметра базової моделі,
а за параметри інших моделей - інші плата).
4) Розробка цінової стратегії та визначення цін.
Цінова стратегія – це комплекс засобів та методів, за
допомогою яких реалізуються цілі ціноутворення. Можна
реалізовувати:
– пасивну цінову стратегію, підтримуючі ціну, встановлену
лідером або більшістю виробників;
– активну цінову стратегію, що враховує перш за все власні
інтереси.
При перевезенні вантажів використовують:
Відрядні тарифи застосовують у випадках, коли є можливість
точного обліку обсягів перевезеного вантажу. Тариф залежить від
відстані перевезення, розміру відправки та класу вантажу.
Рекомендують застосовувати при масових перевезеннях на відстань
до 50 км – тариф за тону, більш 50 км – за ткм.
Покілометрові тарифи застосовують при здійсненні
міжміських та міжнародних перевезень або при переміщенні власне
автомобіля (перегін). Тариф залежить від моделі і типу рухомого
складу, від відстані їздки.
Погодинні тарифи застосовується, коли неможливо або
нераціонально визначати кількісні характеристики перевезень.
Тариф залежить від типу рухомого складу та може враховувати
пробіг.
148
Одноставочний погодинний тариф – за 1 автомобіле-годину
роботи, якщо на міських або приміських перевезеннях
здійснюються дрібні партії перевезень.
Двохставочний погодинний тариф – за 1 автомобіле-годину
роботи + 1 км пробігу. Тариф застосовують при низькому рівні
використання автомобіля та значному пробігу.
При перевезеннях пасажирів тариф на перевезення
встановлюється:
– на міських перевезеннях – на одного пасажира;
– на приміських та міжміських – на 1 пас-км.
В цей тариф не включаються витрати на соціальний та
виробничий розвиток. Тарифи покривають витрати підприємства на
30%-60%, тому в більшості держав пасажирський транспорт є
дотаційним.
Для встановлення тарифу до місцевого комітету по цінам
подають перелік документів, розраховують нормативну собівартість
перевезень. На підставі даних статистики розраховують
мінімальний та максимальний тариф.
Методика визначення мінімального тарифу передбачає
наступний перелік процедур.
1) Визначають відсоток відшкодування експлуатаційних
витрат за рахунок доходів в попередньому періоді
баз
Ввідшк Д баз  100% .
С
баз
де Д , Сбаз – відповідно доходи та витрати на перевезення в
базовому періоді.
2) Плановий обсяг доходів в плановому періоді
пл В
Д  Спл  відшк .
100
пл
де С – заплановані витрати на перевезення.
3) Коефіцієнт коригування діючого тарифу по пільговому
контингенту
149
баз баз
Д
Кпільг  t баз ; d
баз
 баз .
d Р
баз
де t – діючий тариф на перевезення в базовому періоді;
баз
d – доходна ставка базового періоду;
баз
Р – пасажирооборот базового періоду.
4) Мінімальний тариф
пл
Д
t мін  пл
 Кпільг .
Q або Рпл
Методика визначення максимального тарифу
У тв  ЗПм ,
t макс 
ТN м
де: Утв – питома вага транспортних витрат в середньому доході
громадян, рекомендоване значення 3-5%; (встановлюється владою
на місцевому рівні);
ЗПм – середньомісячний дохід громадян, грн (дані
статуправління);
ТNм – середня кількість поїздок в місяць (не менш 30, залежить
від чисельності населення пункту).
Методика встановлення ціни «базового рейсу» передбачає
розрахунок тарифної плати за рейс на основі собівартості «базового
рейсу», який характеризують наступним чином:
– довжина рейсу ( Lм ) – 1 км;
– середня експлуатаційна швидкість 20 км/год;
– базовий автобус з дизельним двигуном з коефіцієнтом
наповнення 1;
– водій 1 класу;
– найвища категорія якості обслуговування пасажирів.
Собівартість «базового рейсу», необхідна для визначення
розрахункового тарифу, визначається по усім статтям калькуляції.
Розрахунковий тариф «базового рейсу»:
150
  Н R   К ,
Tбр  Сб  1 
  100 
де H R – норматив рентабельності, %;
К – інтегральний коефіцієнт якості послуг, від 0,94 до 1,5.
Інтегральний коефіцієнт якості відображає: регулярність руху
автобусів на маршруті, наповнення салону, стан салону, культуру
обслуговування пасажирів, надання водієм додаткових послуг
пасажирам (надання інформації), безпека руху, вплив на зовнішнє
середовище.
Розрахунковий тариф на і-му маршруті:
Трі  Тбр  Lмі .

Доходи у цьому випадку розраховують окремо по маршрутах,
середній тариф визначають діленням загальної суми доходів на
кількість перевезених пасажирів.
3.11.3. Планування доходів від перевезень
При плануванні доходів застосовують методи: метод прямого

розрахунку і укрупнений метод.
Метод прямого розрахунку застосовують у випадку, якщо
існує розроблений план перевезень вантажів по номенклатурі або
план перевезень пасажирів. За цим методом суму доходів
отримують як добуток єдиного тарифу по кожному виду вантажу в
залежності від класу та відстані перевезень і відповідного об’єму
перевезень. Доходи від перевезень в цілому отримують додаванням
доходів від перевезень окремих видів вантажів.
Доходи від вантажних перевезень за умов відрядної оплати
визначають як добуток відрядного тарифу на плановий обсяг
виконаної транспортної роботи в тонах. При погодинній оплаті
доходи обчислюють як добуток встановленого тарифу та
планованого обсягу автомобіле-годин. При покілометровій оплаті
доходи дорівнюють добутку тарифу на плановий загальний пробіг.
151
Якщо не має можливості скласти детальний план перевезень
вантажів та пасажирів, застосовують укрупнений метод визначення
доходів. Для цього використовують дані про обсяги перевезень на
плановий рік та середню доходну ставку.
Середня доходна ставка – це відношення фактичного доходу по
даному виду перевезень до обсягу виконаної транспортної роботи.
Для визначення середньої доходної ставки аналізують звітні
дані попередніх періодів. Зміну доходної ставки по роках
визначають як частку від ділення звітної середньої доходної ставки
на доходну ставку для вантажів 1-го класу.
Планові доходи від перевезень автомобілями з відрядною
оплатою визначають як добуток середньої доходної ставки,
отриманої з урахуванням перелічених факторів та затвердженого
обсягу перевезень.
Доходи від перевезень автомобілями, що працюють на умовах
погодинної оплати, розраховують як добуток доходної ставки на 10
авт.-год роботи звітного року та запланованого обсягу роботи в
автомобіле-годинах.
Доходи від вантажних перевезень
– методом прямого розрахунку
пл пл пл пл
Двiдр  t1т  Q ; Дпог  t1АГр  АГр ;
– укрупненим методом
пл пл
Д  d ст  Р(АГр) .
Планові доходи від транспортно-експедиційних операцій

залежать від категорій експедируваного вантажу та складають
визначений відсоток від доходів, що планується отримати від
перевезень вантажів.
Плата за замовлення (здійснюється під час замовлення) на
випадок, що клієнт відмовиться від послуг АТП після подання
автомобіля під навантаження.
Підприємство може отримувати доход від збереження
вантажів. Наприклад, за збереження вантажів більш 2 діб стягується
152
оплата у розмірі 1% від декларуємої вартості товару, але не менш,
ніж визначена сума.
У відсотках також встановлюють плату:
– за оформлення транспортної документації та її доставку
клієнтурі;
– за використання контейнерів, брезенту, тенту, ув’язку
вантажу, упакування;
– за повідомлення клієнту про доставку вантажу;
– за прийом заявки по телефону.
Визначити обсяг таких доходів на плановий період можна
лише за допомогою економіко-математичних методів.
Суму доходів від автобусних перевезень планують окремо по
видах перевезень (міські, приміські, міжміські, міжнародні). Це
пов’язано з тим, що на міських перевезеннях вартість проїзду не
залежить від відстані поїздки пасажира та однакова на усьому
маршруті, а на приміських та інших – залежить від відстані.
Доходи пасажирських АТП складаються з:
– виручки, що отримана кондукторами;
– виручки, що надходять до кас автостанцій;
– виручки від продажу місячних проїздних білетів;
– комісійних зборів від попередньо проданих білетів і
доставлених додому;
– плати за провезення багажу.
При визначенні доходної ставки обов’язково визначають
коефіцієнт коригування діючого тарифу з урахуванням частки
пасажирів-пільговиків. Його визначають діленням діючого тарифу
на доходну ставку.
Доходи від пасажирських перевезень:
– методом прямого розрахунку
пл пл
Дпасмicькi  t1пас  Q  К .
де К – коефіцієнт, що враховує частку пільгового контингенту.
Використання автобусів на замовлення здійснюється за
погодинною формою оплати, планові доходи розраховують по
формулі
153
пл пл
Дзам  t1год  АГр .
– укрупненим методом
пл пл
Д  d ст  Р(АГр) .
Доходи від таксомоторних перевезень
пл
Д такс  t1км  Lпл
плкм  t пос  N пос  t пл.пр  АГпл.пр .
пл пл
Для таксомоторних перевезень доходна ставка враховує усі

види оплати.
пл
Д  d звiт  Lпл
пл.км .
Доходи від перевезень по підприємству в цілому отримують

шляхом додавання доходів по окремих видах перевезень.
1. Класифікація доходів.
2. Методика встановлення цін на АТП.
3. Які методи використовують для планування доходів АТП?
4. Порядок планування доходів на вантажних АТП.
5. З яких елементів складаються доходи пасажирських АТП?
6. Порядок планування доходів на пасажирських АТП.
Завдання 1
Знайти мінімальний тариф перевезення пасажира на 1 пас-км

для заданих умов діяльності підприємства.
Таблиця 3.37
Показник Значення показника
154
Пасажирообіг звітний, пас-км 429000
Пасажирообіг плановий, пас-км 429135
Витрати на перевезення планові, грн 183120
Доходи звітного періоду, грн 113500
Встановлений державою відсоток 75
відшкодування витрат, %
Тариф звітного року, грн 0,27
Література [3, 13, 33, 18, 20, 34].
155
3.12. Фінансове планування
Фінансовий план підприємства – це документ, що відображає

обсяг надходження та витрати грошових коштів, фіксує баланс
доходів та витрат, у тому числі, платежів до бюджету.
Якщо раніше, фінансові плани носили директивний характер,
то зараз, у ринковій системі економіки, результати фінансового
планування є вирішальними при розробці стратегії та тактики
ведення господарської діяльності, відборі інноваційних проектів та
ін. Фінансове планування охоплює широкий спектр відносин: між
підприємством та іншими суб’єктами господарювання в процесі
виробництва та реалізації продукції; між власниками підприємства
та трудовим колективом; держбюджетом та позабюджетними
фондами під час відрахування засобів, отримання бюджетних
асигнувань; комерційними банками для отримання кредитів,
страховими організаціями з метою страхування майна. Фінансовий
план дозволяє упорядкувати ці відносини, заздалегідь передбачити
фінансові результати та організувати рух фінансових ресурсів таким
чином, щоб досягти стратегічних та тактичних цілей. Незважаючи
на значні переваги фінансового планування воно не
використовується в повній мірі. Невизначеність підприємства в
ринковому середовищі, відсутність сталих фінансових нормативів,
часті зміни нормативно-правових положень, відсутність
стабільності в їх застосуванні, багаточисельні доповнення та зміни
законів, що регулюють систему оподаткування – все це ускладнює
господарську та фінансову діяльність підприємства.
Головна мета фінансового планування:
– у стратегічному аспекті – забезпечити досягнення
стратегічних фінансових цілей підприємства;
– у тактичному та оперативному – збалансувати намічені
витрати з очікуваними надходженнями.
Фінансове планування призначене для вирішення таких
основних завдань:
– визначення потреби у фінансових ресурсах;
– визначення джерел і розмірів власних фінансових ресурсів
(прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви);
156
– рішення щодо необхідності залучення зовнішніх фінансових
ресурсів (кредити, позики, інвестиції, емісія акцій );
– встановлення оптимальної пропорції розподілу та
використання фінансових ресурсів;
– визначення фінансових відносин з бюджетом, банками та
іншими господарськими суб’єктами;
– визначення шляхів збільшення прибутку.
Вихідні дані для складання фінансового плану: план з
перевезень, кошторис витрат на виробництво, дані про обсяги
планових інвестицій, розрахунки планових тарифів, дані з плану
амортизаційних відрахувань, платежів у бюджет, результати аналізу
виконання плану за попередній період, фактичні дані
бухгалтерського балансу на перше число планового періоду.
Етапи розробки фінансового плану:
1) Аналіз фінансового стану підприємства, план по фінансовим
результатам та розподілу прибутку.
2) Планування доходів та надходжень.
3) Планування витрат та відрахувань.
4) Баланс доходів та витрат.
5) Формування фінансово-планових документів.
Документально фінансовий план складається у вигляді балансу
доходів та витрат (табл. 3.38), а також розрахункових форм для
визначення статей балансу.
Таблиця 3.38
Баланс доходів та витрат (фінансовий план) підприємства
на 20__ рік, тис.грн
Рік, попередній планованому Плановий рік

Зміна у.т.ч. по
Елементи плану Усьо-
План Факт (абс. або квартала
го
відн.) х
1 2 3 4 5 6
1. Доходи та надходження
засобів
Балансовий прибуток
Амортизаційні відрахування
Мобілізація внутрішніх
ресурсів у капітальному
157
будівництві
1 2 3 4 5 6
Інші джерела фінансування
капвкладень
Довгостроковий кредит
Приріст стійких пасивів
Інші доходи
Ітого доході та надходжень
2. Витрати та відрахування
Податок на прибуток
Податок на майно
Довгострокові капвкладення
Погашення займів та сплата
відсотків за кредит
Проріст обігових засобів
Відрахування в:
- фонд накопичення
- фонд споживання
- резервний фонд
…
Інші витрати
Ітого витрат
3. Платежі до бюджету
…
4. Асигнування з бюджету
…
Прибуток та рентабельність виробництва є головними

узагальнюючими показниками господарської діяльності АТП.
В теперішній час в залежності від цілей управління
розглядають валовий прибуток (збиток), прибуток (збиток) від
операційної діяльності, прибуток (збиток) від звичайної діяльності,
чистий прибуток, балансовий прибуток, обліковий прибуток,
податковий прибуток. Використання цих термінів затверджено
положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про
фінансові результати», П(С) БО 17 «Податок на прибуток».
В загальному розумінні прибуток – це різниця між виручкою
від реалізації продукції (робіт, послуг) та витратами на її
виробництво та збут. Цей показник характеризує ефективність
158
господарювання, спроможність підприємства здійснювати
подальшу господарську діяльність.
Рентабельність – це відносний показник прибутковості
підприємства або продукції.
Планування прибутку передбачає:
– визначення планової суми прибутку;
– план розподілу прибутку.
Визначення планової суми прибутку здійснюється у три етапи:
1) Визначення цільового (необхідного) прибутку ( П ц ).
2) Визначення суми можливого прибутку ( П м ) на основі
планової виробничої програми, величини доходів та витрат. Для
цього застосовують два методи: прямого розрахунку та
розрахунково-аналітичний.
Метод прямого розрахунку передбачає розрахунок планової
суми прибутку для кожного виду продукції, виду діяльності з
наступним підсумовуванням результату по підприємству.
Розрізняють:
– прибуток (збиток) від основної виробничої діяльності
(перевезень);
– прибуток від інших видів діяльності (транспортно-
експедиційних операцій, складських тощо);
– прибуток (збиток) від допоміжних та обслуговуючих
виробництв, від іншої реалізації;
– позареалізаційний прибуток (оренда).
Прибуток доцільно визначати та планувати окремо по різних
видах діяльності. Це пов’язано з тим, що по деяких видах можуть
бути податкові пільги. Окремий розрахунок підвищує точність.
Метод прямого розрахунку базується на вилученні з чистого
доходу підприємства всіх його витрат.
Розрахунково-аналітичний метод передбачає планування
прибутку на основі відсотку базової рентабельності
П  С  R  П ,
пл пл зв
пл
де С – плановий обсяг витрат підприємства;
зв
R – рівень рентабельності звітного року;
П – прогнозовані зміни прибутку за рахунок чинників впливу.
159
3) Порівнюють цільовий та можливий прибуток:
якщо Пц Пм – розробляють заходи для мобілізації додаткових
резервів збільшення доходів або зниження витрат;
якщо Пц  Пм – П м приймається як плановий показник.
Виділяють два етапи розподілу прибутку:
1) Розподіл прибутку за участю держави та підприємства.
Пропорції розподілу складаються під впливом чинників: об’єктів та
ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг.
2) Розподіл та використання прибутку, що залишається у
розпорядженні підприємства після здійснення платежів до
бюджету. Здійснюється самостійно кожним підприємством і є
результатом стратегічного планування.
Для ефективного функціонування на принципах комерційного
розрахунку, проведення збалансованої стратегії та тактики в умовах
ринкової економіки підприємство повинно мати три фонди:
– фонд споживання (у його складі – дивідендний фонд),
– фонд накопичення,
– резервний (страховий) фонд.
Фонд споживання створюється для здійснення заходів
соціального розвитку та підвищення мотивації персоналу.
Рекомендований розмір – 40% прибутку.
Фонд накопичення підприємства створюється для
фінансування його виробничого розвитку. З нього здійснюють
фінансування капітальних вкладень (технічне переозброєння),
приросту власних обігових коштів, науково-дослідницьких робіт,
освоєння нових видів продукції, сплату відсотків за довгостроковий
кредит.
Резервний фонд створюють на випадок погіршення
фінансового стану, покриття кредиторської заборгованості при
припиненні діяльності, компенсують недоотримання доходів
внаслідок факторів ризику. Засоби йдуть на коригування проектів,
якщо їх реалізація відхиляється від плану. Щорічні відрахування в
резервний фонд становлять не менш 5% чистого прибутку
підприємства. Загальний розмір резервного фонду не повинен
перевищувати 25% статутного капіталу.
160
Прибуток також може використовуватись на благодійні цілі,
на придбання акцій та інших цінних паперів, для відшкодування
збитків тощо.
1. Призначення фінансового плану.

2. Прибуток підприємства, його види та порядок розподілу.
3. Порядок визначення планового обсягу прибутку.
4. Рентабельність підприємства, підходи до планування.
5. Етапи розробки фінансового плану підприємства.
Розрахувати валовий прибуток підприємства та прибуток від

операційної діяльності для заданих умов діяльності.
Таблиця 3.39
Показники Значення показників, тис.грн

Виручка від реалізації продукції 3667,8
Собівартість реалізованої продукції 3500,9
Інші операційні доходи 28,6
Адміністративні витрати 105,1
Витрати на збут 9,4
Інші операційні витрати 59,8
Література [3, 9, 10, 11, 28, 33, 40].
3.13. Податкове планування на АТП
Підприємства несуть значне податкове навантаження.

Додаткова вартість, напрацьована підприємством, складається в
основному із прожиткового мінімуму персоналу підприємства,
необхідного для відновлення його працездатності, і прибавочного
продукту, що розподіляється на інші цілі (незначний прибуток,
податки, дрібні інвестиції). Можна зробити висновок про
необхідність раціональної й ефективної організації обліку й
планування податкових витрат підприємства. Мова йде про
161
створення науково обґрунтованої й доцільної з практичного боку
системи організації податкового менеджменту і основної його
складової – податкового планування, які здатні тією чи іншою
мірою згладити, а по можливості й зовсім елімінувати
інституціональні ризики, що виникають у зв'язку з
оподатковуванням господарської діяльності підприємств.
На сьогоднішній день на рівні держави існують основні
проблеми оподатковування:
– висока питома вага податків у валовому продукті;
– низький рівень національного виробництва і бази
оподатковування;
– відсутність чітко налагодженого механізму оподатковування,
необхідність проведення податкової реформи;
– широкий розвиток «тіньового» сектора економіки;
– кризовий стан економіки країни в цілому.
З метою зниження податкового навантаження
використовуються системи застосування / незастосування пільг,
вибір режиму оподатковування підприємства, обґрунтування
використання регресійних (понижуючих) шкал ставок
оподатковування, планування сум податкових платежів на майбутні
періоди і т.п.
З метою рішення численних проблем, пов'язаних з
оподатковуванням, на підприємствах розробляється податкова
політика підприємства. Податкова політика підприємства являє
собою складову частину загальної політики керування прибутком
підприємства, вона полягає у виборі найбільш ефективного варіанта
сплати податків при альтернативних напрямках операційної
діяльності і зв'язаних з нею господарських операцій.
Розрізняють три варіанти податкової політики підприємства.
Легальна податкова політика базується на коригуванні
господарської діяльності і методів ведення обліку та використання
можливостей, наданих законодавством.
Напівлегальна податкова політика передбачає використання
недоробок та протиріч діючих законів та законодавчих актів.
Нелегальна податкова політика передбачає ухилення від
сплати податків на основі свідомого використання заборонених
162
методів обліку доходів та майна, навмисного спотворення
бухгалтерської та податкової звітності.
Формою реалізації податкової політики є:
– податкове планування (система заходів підприємства,
спрямована на максимальне використання можливостей чинного
законодавства з метою законної оптимізації податкових платежів);
– планування податків (система заходів, спрямована на
визначення планової суми податкових платежів, що підлягають
сплаті у майбутніх періодах);
– розрахунок поточних податкових платежів (система заходів,
спрямована на обчислення фактичної суми податкових платежів у
поточному звітному періоді).
Податкове планування – розробка методів і способів,
спрямованих на зниження податкового тиску, збільшення
оборотних коштів після виплати податків, зборів і платежів, що
істотно сприяє удосконалюванню методів господарювання,
підвищенню рентабельності виробництва, фінансової стійкості
підприємства і виконанню їм зобов'язань перед бюджетом, банками,
інвесторами й іншими кредиторами.
Планування податкових платежів припускає обчислення сум
окремих податків, зборів і загальної суми податкових платежів за
плановий період, а податкове планування – це діяльність
підприємства, спрямована на оптимізацію (мінімізацію) сум
окремих податків і зборів і загальної суми податкових платежів у
плановому періоді з метою підвищення прибутковості діяльності
підприємства.
Податкове планування має справу не з теперішніми, а з
майбутніми податковими зобов'язаннями, тобто з виконанням
фінансових обов'язків, що випливають із сьогоднішніх рішень.
Системи оподатковування включає ряд елементів (рис. 3.9).
163
Елементи системи оподаткування
суб’єкт оподаткування платник податків, хто сплачує
об’єкт оподаткування що оподатковується
одиниця оподаткування як обчислюється
база оподаткування з чого обчислюється
податковий період за який період
податкова ставка скільки сплачується

Рис.3.9. Елементи системи оподаткування
Господарський суб’єкт у процесі своєї діяльності може
оптимізувати лише величину оподатковуваної бази, інші параметри
встановлюються законодавством.
Оподатковувана база у загальному значенні являє собою
кількісне вираження сукупності економічних ресурсів
господарського суб'єкта. За допомогою оптимізації даної величини
можна домогтися найкращого розподілу і використання ресурсів з
метою підвищення ефективності діяльності підприємства.
Податкове планування передбачає чотири взаємопов’язаних
етапи єдиного циклу (рис.3.10).
Знання та розуміння Дотримання подат-

податків кового законодавства
Податкова Представлення
оптимізація в податкових органах
Рис. 3.10. Етапи податкового планування
Результатом податкового планування є податковий план.

Податковий план – самостійний документ, що регулює
164
управлінську діяльність з оптимізації податкових виплат. Він
повинен містити графік оптимізованих податкових платежів.
Методи податкового планування (податкової мінімізації):
– метод заміни відношень;
– метод розділення відношень;
– метод відстрочки податкових платежів;
– метод прямого скорочення об’єкту оподатковування;
– метод делегування податкової відповідальності;
– метод прийняття облікової політики з максимальним
використанням наданих можливостей для зниження розміру
податкових платежів;
– метод застосування законодавчо встановлених пільг і
преференцій для різних галузей народного господарства та груп
платників податків ті інші.
Перераховані методи у своїй більшості сепаративні (не
взаємодіють у комплексі один з одним) і короткострокові. Тому
можна
стверджувати, що представлені способи податкової оптимізації не
відображають весь спектр заходів щодо тактичного податкового
планування. Перші спрямовані на вирішення певних, конкретних
проблем, які встають перед платниками, що застосовують ці
«податкові схеми». У них відсутні елементи послідовності й
перспективності.
Існує багато підходів до класифікації податків (рис. 3.11).
165
 податок на прибуток підприємства
Сплачують з прибутку  збір за забруднення навколишнього
підприємства середовища
Податки, збори та обов’язкові платежі
Входять до складу Входять до ціни

собівартості виробу, послуги
 збір на обов’язкове соціальне страхування у зв’язку

 податок
з тимчасовою втратою працездатності
на додану вартість
 збір на обов’язкове державне пенсійне страхування
 збір на загальнообов’язкове страхування на  акцизний збір
випадок безробіття
 загальнообов’язкове соціальне страхування
від нещасного випадку на виробництві
 податок з власників транспортних засобів
 плата за землю
 податок на рекламу
 комунальний податок
 плата за спеціальне використання природних
ресурсів (податок на воду)
 збір за паркування автотранспорту
Рис. 3.11. Класифікація податків (фрагмент)
Розглянемо класифікацію, де податки розподіляють за рівнем

підлеглості на загальнодержавні та місцеві.
До загальнодержавних відносять:
1. Податок на додану вартість.
2. Акцизний збір.
3. Податок на прибуток підприємства.
4. Податок на доходи фізичних осіб.
5. Державне мито.
6. Податок на землю.
7. Збір у Державний інноваційний фонд.
8. Податок із власників транспортних засобів і інших
самохідних машин і механізмів.
166
9. Податок на промисел.
10. Збір на спеціальне використання природних ресурсів.
11. Збір на геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок
державного бюджету.
12. Збір за забруднення навколишнього середовища.
13. Збір на обов'язкове соціальне страхування.
14. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
15. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької
17. Фіксований сільськогосподарський податок.
18. Збір на розвиток виноградарства, садівництва й хмільництва.
19. Гербовий збір.
20. Єдиний збір, що сплачується в пунктах пропуску через
державний кордон України.
21. Мито.
Сільськими, селищними, міськими радами встановлюються
місцеві податки й збори. Обласними радами встановлюються збори
за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що
направляється за кордон.
До місцевих податків і зборів відносять:
1. Податок на рекламу.
2. Комунальний податок.
3. Ринковий збір.
4. Готельний збір.
5. Збір за паркування автотранспорту.
6. Курортний збір.
7. Збір за проїзд по території Автономної Республіки Крим і
прикордонні області автотранспорту, що рухається за кордон.
8. Збір за дозволи на розміщення об'єктів торгівлі й сфери послуг.
9. Збір за здійснення закордонного туризму.
10. Збір за видачу ордера на квартиру.
11. Збір за право використання місцевої символіки.
12. Збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного
розпродажу й лотерей.
167
13. Збори за надання земельних ділянок для будівництва
об'єктів виробничого й невиробничого призначення,
індивідуального житла й гаражів у населених пунктах.
З метою залучення в місцеві бюджети додаткових коштів для
фінансування разових цільових соціальних заходів на певній
території з урахуванням думки населення, органи місцевого
самоврядування мають право застосовувати самооподатковування з
урахуванням діючого законодавства в Україні.
Одним із засобів реалізації податкового планування є
використання спрощеної системи оподаткування. Спрощена
система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для
таких суб'єктів малого підприємництва:
– фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність
без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими,
включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10
осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт,
послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;
– юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності будь-
якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік
середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і
обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)
за рік не перевищує 1 млн. гривень.
Суб'єкти малого підприємництва – фізичні особи самостійно
обирають спосіб оподаткування доходів за єдиним податком
шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка
податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної
реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше
20 гривень та більше 200 гривень на місяць.
У разі коли фізична особа – суб'єкт малого підприємництва
здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких
установлено різні ставки єдиного податку, нею придбавається одне
свідоцтво і сплачується єдиний податок, що не перевищує
встановленої максимальної ставки.
Суб'єкт підприємницької діяльності – юридична особа, який
перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності,
самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:
168
– 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку
на додану вартість згідно із Законом України «Про податок на
додану вартість»;
– 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення
податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Якщо АТП переходить на спрощену систему оподаткування, то
крім єдиного податку повинно сплачувати податок з власників
транспортних засобів та збір за забруднення оточуючого середовища.
З 1 січня 2005 г. платники податків, що вибрали спрощену
систему оподаткування, повинні сплачувати страховий збір у
пенсійний фонд на загальних засадах.
Переваги спрощеної системи оподаткування:
– один податок сплачувати простіше та дешевше;
– Установам податкового контролю простіше здійснювати
керування та контроль податкових надходжень до бюджетів різних
рівнів;
– вважається, що механізм спрощеного оподаткування знижує
податковий тиск на підприємство.
– можливість самостійно обирати систему оподаткування та
податкові ставки
– можливість заповнювати одну податкову форму, відповідно
зниження помилок та штрафів.
Недоліки спрощеної системи оподаткування:
– застосування єдиного податку лише до суб’єктів малого
підприємництва;
– неможливість зведення всіх податків в один єдиний;
– невідповідність законодавчих актів по єдиному податку
іншим законодавчим актам з оподаткування;
– короткотерміновий характер спрощеної системи
оподаткування та відсутність перспективних розробок з її
застосування.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для
суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з
діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою
законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.
169
Щоб визначити необхідність впровадження податкового
планування слід розраховувати коефіцієнт ефективності системи
оподаткування підприємства.
Пч
К еф  ,
Нзаг
де Пч – чистий плановий прибуток;
Нзаг – загальна сума передбачуваних податків (зборів).
Якщо значення коефіцієнта менше нуля, виникає потреба
розробки заходів щодо зниження податкового тиску на підприємство.
Існують інші показники ефективності реалізації податкового
планування (табл. 3.40).
Таблиця 3.40
Показники ефективності реалізації податкового планування
Найменування показника Алгоритм розрахунку показника

Загальний коефіцієнт ефек- Чистий прибуток (чистий дохід) /
тивності оподатковування Сукупні податкові витрати
Податкоємність продажів Сукупні податкові витрати /
Обсяг продажу
Коефіцієнт оподатковування Оборотні податкові витрати/ Виторг від
доходів реалізації товарів, робіт, послуг
Коефіцієнт оподатковування Податкові витрати, що відносять на
витрат собівартість / Сукупні витрати
Коефіцієнт оподаткування Податкові витрати, що відносять на
прибутку прибуток / Прибуток
Дані показники характеризують ефективність податкового

планування. Однак через особливості вітчизняного господарського
середовища неможливо привести рекомендовані значення по всіх
коефіцієнтах. Оцінка ефективності можлива лише на основі
динамічних розрахунків, що дозволяють виявити тенденції для
кожного конкретного підприємства.
1. Який елемент системи оподаткування є об’єктом

податкового планування?
170
2. Чим відрізняється податкове планування від планування
податків?
3. Дати характеристику типам податкової політики.
4. Методи податкового планування.
5. Які податки сплачують АТП?
Завдання 1
Розрахувати планову суму податку на землю та скласти
платіжний календар на рік.
Таблиця 3.41
Значення
Назва показника
показника
Площа земельної ділянки, де розташоване АТП, м 2 4000
Середня ставка податку на землю, коп/1м 2 21
Коефіцієнт коригування 3,0
Завдання 2
Розрахувати суму збору за забруднення навколишнього
середовища та скласти платіжний календар на рік.
Таблиця 3.42
Значення
показника
Обсяг спожитого бензину А-80, л 5000
Обсяг спожитого дизельного палива, л 3500
Щільність бензину А-80, кг/м3 760
Щільність дизельного палива, кг/м3 850
Норма збору за спожитий бензин, дизельне паливо, грн/т 3,0
Коефіцієнт, що залежить від чисельності населення міста 1,8
Коефіцієнт значення народногосподарського пункту 1,25
Завдання 3
Розрахувати суму комунального податку та скласти платіжний

календар на рік за наступними вихідними даними.
171
Таблиця 3.43
Назва показника Значення показника

Чисельність працюючих на підприємстві, чол. 100
Неоподатковуваний мінімум, грн 17
Ставка комунального податку, % 10
Завдання 4
Розрахувати суму податку з власників транспортних засобів на

рік та скласти платіжний календар за наступними вихідними даними.
Таблиця 3.44
Значення
показника
Кількість автомобілів, од.
– ЗИЛ-431510 2
– КрАЗ-6510 2
Об’єм циліндрів двигуна, л
– ЗИЛ-431510 6,0
– КрАЗ-6510 14,86
Ставка податку за 100см3, грн
– автомобілі вантажні з об’ємом двигуна до 8200 см 3 15
– автомобілі вантажні з об’ємом двигуна від 8201
до 15000 см3 20
Література: [7, 8, 21, 33, 37].
172
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Бачурин А.А. Маркетинг на автомобильном транспорте:

учеб.пособие для студ.учреждений сред. проф. образования /
Александр Афанасьевич Бачурин. – М.: Издательский центр
«Академия», 2005. – 208 с.
2. Бельтюков Е.А., Бревнов А.А., Парсяк В.Н. Планирование
деятельности предприятия: Учеб. пособие. – Харьков: Одиссей,
2006. – 384 с.
3. Бычков В.П.Экономика автотранспортного предприятия:
Учебник. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 384 с.
4. Горев А.Э. Грузовые автомобильные перевозки: Учеб.
пособие для студ. высш.учеб. заведений / А.Э.Горев. – 3-е изд.стер.
– М. Издательский центр «Академия», 2006. – 288 с.
5. Грабовецький Б.Є. Економічне прогнозування і
планування: Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2003.
– 188 с.
6. Дмитриев И.А., Жарова О.М. Экономика предприятий
автомобильного транспорта: Учебное пособие. – Харьков: ХНАДУ,
2004. – 184 с.
7. Еш С.М. Податкова система України: навч.-наочний
посібник. – К.: Кондор, 2008. – 108 с.
8. Захожай В.Б., Литвиненко Я.В., Захожай К.В., Литвиненко
Р.Я. Система оподаткування та податкова політика: Навч. посібник /
Під ред. В.Б.Захожая та Я.В.Литвиненка. – К.: Центр навчальної
літератури, 2006. – 468 с.
9. Зінь Е.А., Турченюк М.О. Планування діяльності
підприємства: Підручник. - К.: ВД «Професіонал», 2004. – 320 с.
10. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Учебник / А.И.
Ильин. – Мн.: Новое знание, 2004. – 5-е изд., стереотип. – 635 с.
11. Іванова В.В. Планування діяльності підприємства: Навч.
посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 472 с.
12. Кучеренко В.Р., Карпов В.А., Маркітан О.С. Бізнес-
планування фірми: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 423 с.
13. Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік.
Навчальний посібник. – Київ: Вид-во «Центр навчальної
літератури», 2004. – 254 с.
173
14. Логистика: общественный пассажирский транспорт:
Учебник для студентов экономических вузов / Под общ. ред.
Л.Б.Миротина. – М.: Издательство «Экзамен», 2003. – 224 с.
15. Лудченко О.А. Технічне обслуговування і ремонт
автомобілів: організація і управління: Підручник. – К.: Знання-Прес,
2004. – 478 с.
16. Любанова Т.П., Мясоедова Л.В., Олейникова Ю.А.
Стратегическое планирование на предприятии: Учебное пособие
для вузов. – 2-е изд., перераб. и доп. Серия «Экономика и
управление». – М.: ИКЦ «МарТ»; Ростов н/Д: Издательский центр
«МарТ», 2005. – 400 с.
17. Ляско В.И. Стратегическое планирование развития авто-
транспортных предприятий. – М.: ООО фирма «Благовест-В», 2003.
– 200 с.
18. Методические рекомендации по формированию тарифов
на перевозки пассажиров автомобильным транспортом в городском
и пригородном сообщении. – Постановление...:
http://pravo.regadm.tambov.ru/base/PAO/2002/pao715...
19. Методичні вказівки до практичних занять з дисципліни
«Планування діяльності підприємств» для студентів спеціальності
7.0502.01. - Харків: ХНАДУ, 2007. – 35 с.
20. Методичні рекомендації з формування собівартості
перевезень на транспорті. – http://www.nau.kiev.ua
21. Оподаткування підприємств: Навчальний посібник: У 2-х
ч. Ч.1 / Кер. авт.кол. і наук. ред. доцент С.В.Климчук. – Київ: Центр
навчальної літератури, 2004. – 192 с.
22. Организация, планирование и управление
автотранспортными предприятиями: Учебник для студентов вузов /
Н.Ф.Билибина, М.П.Улицкий и др.; под ред. Л.А.Бронштейна. – 2-е
изд., перераб. и доп. – М.: Высш.шк., 1986. – 360 с.
23. Организация, планирование и управление в
автотранспортных предприятиях: Учеб. для вузов / М.П.Улицкий,
К.А.Савченко-Бельский и др.; Под ред.М.П.Улицкого. – М.:
Транспорт, 1994. – 328 с.
24. Орлов О.О. Планування діяльності промислового
підприємства. Підручник. – К.: Скарби, 2002. – 336 с.
174
25. Пасічник В.Г., Акіліна О.В. Планування діяльності
підприємства. Навчальний посіб. – Київ: Центр навчальної
літератури, 2005. – 256 с.
26. Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. / За заг.
ред. В.Є.Москалюка. – К.: КНЕУ, 2005. – 384 с.
27. Положення про технічне обслуговування і ремонт
дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту. К.:
Мінтранспорт України, 1998. – 43 с.
28. Свінцицька О.М. Планування діяльності підприємства:
Навч. посіб.– К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 232 с.
29. Слиньков В.Н. Бизнес-план и организация финансово-
хозяйственной деятельности предприятия: Учебное пособие. 3-е
изд. доп. и испр. – К.: Алерта, 2006. – 520 с.
30. Спирин И.В. Организация и управление пассажирскими
автомобильными перевозками: Учебник для студ. учреждений
сред.проф.образования / Иосиф Васильевич Спирин. – М.:
Издательский центр «Академия», 2003. – 400 с.
31. Спирин И.В. Перевозки пассажиров городским
транспортом: Справочное пособие. – М.: ИКЦ «Академкнига»,
2004. – 413 с.
32. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності
підприємства: Навч. посіб. 2-е вид. – К.: Каравела, 2005. – 312 с.
33. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік,
оподаткування і звітність: Підручник. – 2-ге вид. доповнене і
перероблене. – К.: Алерта, 2007. – 954 с.
34. Трансфинплан автотранспортного предприятия
(объединения) / М.Д.Столярова, Г.М. Савцов, В.И.Кузнецов и др. –
М.: Транспорт, 1990. – 238 с.
35. Туревский И.С. Экономика и управление автотранспортным
предприятием. Учеб. пособие. – М.: Высшая школа, 2005. – 222 с.
36. Ушаков И.И. Бизнес-план. – СПб.: Питер, 2006. – 224 с.
37. Фишер О.В. Налоговое планирование на промышленном
предприятии: дис. ... канд.экон.наук: 08.00.10 / Фишер Ольга
Владимировна. – Волгоград, 2004. –
http://www.smartcat.ru/p_finance/books/book_75.
38. Царев В.В. Внутрифирменное планирование. – СПб.:
Питер, 2002. – 496 с.
175
39. Шинкаренко В.Г., Жарова О.М. Экономическая оценка
нововведений на автомобильном транспорте: Учеб. пособие. – Изд.
3-е, перераб. и доп. – Харьков: ХНАДУ, 2004. – 156 с.
40. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навч.
посібник. – Львів: «Новий світ-2000», 2003. – 268 с.
41. Энциклопедия бухгалтера и экономиста. Приложение.
Автотранспортные перевозки. – Х.: Центр «Консульт», 2002.– 213 с.
42. Юровский Б. Планирование, учет и анализ себестоимости
продукции. – Харьков: Центр «Консульт», 2006. – 368 с.
176
Додаток 1
Тестові завдання для перевірки знань з дисципліни
«Планування діяльності підприємств»
1. Що з наданого переліку не відноситься до принципів планування:

а) гнучкість системи планування; б) узгодженість планів;
в) комплексність планування; г) діалектичний матеріалізм.
2. Що з наданого переліку не відноситься до принципів планування:
а) конкретність планів; б) узгодженість планів;
в) реалістичність планів; г) програмно-цільовий підхід.
3. Показники, що плануються терміном на місяць, знаходять
відображення у плані:
а) поточному; б) оперативному;
в) стратегічному; г) планування на місяць не має сенсу.
4. Самий довгий період реалізації має план:
а) стратегічний;
б) поточний;
в) оперативний;
г) будь-який план з наданого переліку може мати термін реалізації – 3-5 років.
5. З наданого списку виділити метод планування:
а) комплексність; б) програмно-цільовий підхід;
в) гнучкість планування; г) узгодженість планів.
6. Метод планування, за яким елементи плану встановлюють згідно
діючих норм та нормативів:
а) програмно-цільовий; б) системний підхід;
в) аналітичний; г) нормативний.
7. Який з принципів планування базується на використанні об’єктивних
економічних законів, узагальненні передового досвіду:
а) орієнтованість у часі; б) гнучкість;
в) науковість; г) комплексність.
8. Який з принципів планування передбачає всебічне охоплення
діяльності підприємства:
а) гнучкість; б) узгодженість;
в) реалістичність; г) комплексність.
9. Який з перелічених планів є найбільш конкретним та наповненим
кількісними показниками:
а) стратегічний; б) перспективний;
в) середньостроковий; г) короткостроковий.
10. Планування, що спирається на минулі організаційні форми та традиції:
а) реактивне; б) інактивне; в) преактивне; г) інтерактивне.
11. Яке планування орієнтується на умови теперішнього часу та
досягнуте становище підприємства:
177
а) реактивне; б) інактивне; в) преактивне; г) інтерактивне.
12. Яке планування передбачає постійну адаптацію до умов середовища
шляхом передбачення майбутніх змін:
а) реактивне; б) інактивне; в) преактивне; г) усі відповіді вірні.
13. Метод планування, за яким підприємство розглядається як комплекс
взаємопов’язаних елементів:
а) програмно-цільовий; б) системний підхід;
в) аналітичний; г) нормативний.
14. Планування вважається партисипативним, якщо воно побудоване на
принципі:
а) гнучкості; б) участі;
в) точності; г) науковості.
15. Суб’єктом планування на підприємстві може виступати:
а) підприємство; б) господарський підрозділ;
в) дільниця; г) усі відповіді вірні.
16. Підтримування неперервної планової перспективи, взаємопогодження
довго-, середньо- і короткострокового планування забезпечує принцип:
а) неперервності; б) точності;
в) участі; г) пріоритетності.
17. З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють:
а) прогресивне планування;
б) директивне планування;
в) реактивне планування;
г) преактивне планування.
18. Директивне планування – це:
а) процес розробки планів, обов’язкових для виконання;
б) процес розробки планів, які мають рекомендаційний характер.
в) розробка планів шляхом екстраполяції минулих тенденцій.
г) планування, що передбачає пристосування до існуючих умов господарювання.
19. Завдання якого плану називають індикаторами:
а) директивного; б) маркетингового;
в) індикативного; г) інактивного.
20. Основну мету підприємства та концепцію його розвитку містить:
а) тактичний план підприємства;
б) стратегічний план підприємства;
в) плани-програми окремих аспектів діяльності підприємства;
г) бізнес-плани впровадження нових ідей, пропозицій.
21. Всебічне обґрунтування доцільності впровадження нових ідей та
пропозицій передбачає план:
а) стратегічний план підприємства;
б) тактичний план підприємства;
в) тактичний план господарського підрозділу;
г) бізнес-план.
178
22. На врахуванні досвіду минулого, сьогодення та передбаченні
майбутніх змін базується:
а) реактивне планування; б) інактивне планування;
в) інтерактивне планування; г) преактивне планування.
23. Першим етапом стратегічного планування може бути:
а) вибір стратегії; б) визначення місії та цілей підприємства;
в) оцінка розробленої стратегії; г) підготовка стратегічного плану.
24. В основі стратегічного плану лежить:
а) базова (загальна) стратегія підприємства;
б) конкурентна стратегія підприємства;
в) функціональні стратегії;
г) бізнес-план створення цього підприємства.
25. Структура стратегічного плану є:
а) обов’язковою для даного виду плану незалежно від галузі діяльності;
б) типовою з оригінальним змістом розділів;
в) план оформлюється як звичайний текстовий документ з одним розділом,
що відображає концепцію розвитку підприємства в перспективі;
г) структура залежить від галузі, до якої належить підприємство.
26. Яке з тверджень є вірним:
а) прогноз не може існувати самостійно, незалежно від плану;
б) план на належному рівні не може бути складений без прогнозу;
в) розробка прогнозів означає їх обов’язкове здійснення на практиці;
г) план, складений на підставі прогнозу, втрачає якісну та кількісну
обґрунтованість.
27. Відрізок часу, на який розробляють прогноз, це:
а) період освоєння прогнозу; б) період попередження;
в) плановий горизонт; г) прогнозний горизонт.
28. Максимально можливий період, на який може бути розроблено
прогноз заданої точності, це:
а) період попередження; б) прогнозний горизонт;
в) період освоєння; г) усі відповіді вірні.
29. Який з параметрів прогнозу може бути визначено лише після завершення
подій:
а) період попередження; б) достовірність прогнозу;
в) прогнозний горизонт; г) джерела помилки прогнозу.
30. Відрізок часу, на основі якого при прогнозуванні будують
ретроспекцію, це
а) період попередження; б) період освоєння;
в) прогнозний горизонт; г) немає вірної відповіді.
31. Який метод прогнозування базується на припущенні про незмінність
або відносну стабільність, наявність тенденцій розвитку:
а) метод екстраполяції; б) сценарний підхід;
в) експертні методи; г) методи моделювання.
179
32. Який розділ не є типовим для поточного (річного) плану:
а) план перевезень вантажів;
б) план експлуатації рухомого складу;
в) план ТО і ремонту;
г) розробка та обґрунтування маркетингової стратегії.
33. Встановити плановий обсяг перевезень вантажів можна шляхом:
а) прогнозування обсягів перевезень;
б) в результаті маркетингових досліджень;
в) відповідно до укладених контрактів на перевезення;
г) усі відповіді вірні.
34. На плановий обсяг перевезень вантажів впливають наступні
показники:
а) цінова політика підприємства; б) попит на перевезення;
в) якість пропонованих послуг; г) усі відповіді вірні.
35. Подані замовлення на перевезення по клієнтах використовують для:
а) перевірки оснащеності пунктів навантаження-розвантаження відповідними
навантажувально-розвантажувальними механізмами;
б) вивчення стану доріг та під’їздних шляхів;
в) визначення необхідної кількості рухомого складу
36. На плановий обсяг перевезень пасажирів впливають наступні
показники:
а) рівень тарифів на перевезення; б) попит на перевезення;
в) якість пропонованих послуг; г) усі відповіді вірні.
37. Вихідними даними для складання плану перевезень пасажирів є:
а) результати аналізу попереднього року;
б) результати маркетингового дослідження;
в) кількість та характеристика маршрутів;
38. Які фактори формують транспортну рухомість населення:
а) умови виконання перевезень; б) платоспроможність населення;
в) конкурентне середовище; г) усі відповіді вірні.
39. Рухомий склад АТП містить декілька марок автомобілів. При
складанні плану з експлуатації РС середнє значення коефіцієнту
використання пробігу () по АТП отримують шляхом:
а) приймають на рівні звітного року;

б) додаванням показників по окремих марках;
в) розраховують за формулою    Lв ;
 Lзаг
г) прогнозують за допомогою методу екстраполяції.
180
використання парку (в) по АТП отримують шляхом:
 АД р
в) розраховують за формулою   ;
 АД пр
г) прогнозують за допомогою методу екстраполяції.
використання вантажопідйомності (с) по АТП отримують шляхом:
в) розраховують за формулою  c 
 Qпл ;
 Qм
г) визначають як середнє арифметичне значення.
складанні плану з експлуатації РС середній час перебуванні у наряді (Т н) по
АТП отримують шляхом:
 АГр
в) розраховують за формулою Тн   АДпр
;
г) немає вірної відповіді.

43. При розрахунку виробничої програми підприємства, рухомий склад
якого складається з різних марок, плановий загальний пробіг АТП
визначають наступним чином:
а) розраховують за даними звітного року;
б) шляхом додавання загального пробігу окремих марок автомобілів;
заг  l сд  АГр ;
пл
в) перераховують за формулою Lпл пл
г) прогнозують за допомогою методу інтерполяції;

44. При розрахунку виробничої програми підприємства, рухомий склад
якого складається з різних марок, плановий пробіг АТП з вантажем
визначають наступним чином:
а) приймають на рівні минулого року;
б) шляхом додавання показника по окремих марках автомобілів;
зв
Lв  Lзаг   ;
пл пл
в) перераховують за формулою
г) приймають на рівні одного з конкурентів;
181
45. При розрахунку виробничої програми підприємства, рухомий склад якого
складається з різних марок, планові автомобіле-години роботи АТП визначають
наступним чином:
а) прогнозують за допомогою методу найменших квадратів;
б) шляхом додавання показника по окремих марках автомобілів;
пл
АГр  АДр  Тн ;
пл зв
в) перераховують за формулою
г) визначають як середнє арифметичне значення.
46. Вкажіть вірну формулу для розрахунку середнього по АТП значення

коефіцієнта використання пробігу, яку використовують при складанні плану з
експлуатації РС:
а)  
 Lзаг ; б)  
 Lзаг ; в)  
 Lв ; г)  
 Lзаг
 Lв  АДр  Lзаг  l сд
коефіцієнта використання парку, яку використовують при складанні плану з
 АД пр  АД р  АДр  АГр
а)   ; б)   ; в)   ; г)  
 АД р  АД пр  Асo  АДр
коефіцієнта використання вантажопідйомності динамічного, яку
використовують при складанні плану з експлуатації РС:
 Рпл  Qпл  Qпл  Pпл
а) д  ; б) д  ; в) д  ; г) д 
 Рм  Qм W Q W p
довжини їздки з вантажем, яку використовують при складанні плану з
 Lзаг ;  Lв ;  Lзаг  Lв
а) l їв  б) l їв  в) l їв  ; г) l їв 
 Z заг  Z заг  Z сд  Z сд
50. Вкажіть вірну формулу для визначення планового обсягу
перевезення пасажирів

а) Qп  Асо  qвм  Д к  в  Тн  V е     д l їп 
б) Qп  А
со  qвм  Д к  в  Тн  V т д
   l
їп
в) Qп  Асо  qвм  Д к  в  Тн  V т    ст  l їп

г) Qп  Асо  qвм  Д к  в  Тн  V т    ст  l сд
182
51. Вкажіть вірну формулу для визначення планового загального
пробігу погодинних автомобілів:
а) Lзаг  Асо  в  Дк  V е  Тн ; б) Lзаг  Асо  в  Дк  l cд
в) Lзаг  АДр  l сд ; г) усі відповіді вірні.
52. При складанні плану ТО і Р РС кількість ТО-1 визначають за

формулою:
ТО 1)  ( N КР  N ТО  2) ;
а) ( Lзаг / Lск ТО 1)  ( N КР  N ТО  2) ;
б) ( Lзаг / Lск
ТО 1)  ( N ТО 1  N ТО  2) ;
в) ( Lзаг / Lск ТО 1)  N КР
г) ( Lзаг / Lск
53. При складанні плану ТО і Р кількість ТО-2 визначають за

формулою:
ТО  2)  ( N КР  N ТО 1) ;
а) ( Lзаг / Lск ТО  2)  ( N КР  N ТО 1) ;
б) ( Lзаг / Lск
ТО  2)  ( N ТО 1 
в) ( Lзаг / Lск N ЩО ) ; ТО 2)  N КР .
г) ( Lзаг / Lск
54. При складанні плану кількість капітальних ремонтів визначають за

формулою:
а) Lзаг / LКР ; б) ( Lзаг / LКР )  ( N ТО  2  N ТО 1) ;
в) ( Lзаг / LКР )  ( NТО 1  N ЩО ) ; г) ( Lзаг / LКР )  ( N ТО 1  N ТО 2  N ЩО ) .
55. Планова кількість щоденних обслуговувань (ЩО) (ЕО - рос.)
дорівнює:
а) Асо  Дк ; б) АДр;
в) ( L заг / L ЩО )  А со ; г) N ТО2  N ТО1 .
56. Планова кількість щоденних обслуговувань (ЩО) (ЕО - рос.) дорівнює:
пл пл
а) автомобіле-дням роботи; б) АГр / АДр ;
в) Lзаг / LЩО ; г) ( N КР  N ТО 2  N ТО 1) .
57. Вкажіть вірну послідовність дій при розробці плану з ТО і Р:

а) N КР, N ТО 1 , N ТО  2 , N ЩО ; б) N КР, N ТО  2 , N ТО 1 , N ЩО ;
в) N ТО  2 , N ТО 1 , N КР , N ЩО ; г) N що , N ТО 1 , N ТО  2 , N КР .
58. Вкажіть вірну послідовність дій при розробці плану з ТО і Р:
а) N ТО 1 , N ТО  2 , N ЩО , N КР , ; б) N КР, N ТО  2 , N ТО 1 , N ЩО ;;
в) N що , N ТО 2 , N ТО 1 , N КР, ; г) N ТО 1 , N ТО 2 , N КР .
183
59. Наведена формула V п 
Н L  Lзаг  Н р  Р
100 100
дозволить визначити планову витрату палива для
а) вантажних бортових автомобілів; б) автомобілів-самоскидів;
в) автопоїздів з бортовими причепами; г) самосвальних автопоїздів.
Н L  L заг НрР
60. Наведена формула Vп  
100 100
Н L  Lзаг 
61. Наведена формула Vп  H z  Ze
100
62. Наведена формула Vп  H z  Ze
100
Н L  Lзаг
63. Наведена формула Vп 
100
а) відрядних вантажних бортових автомобілів;
б) відрядних автомобілів-самоскидів;
в) автобусів;
г) самосвальних автопоїздів.
64. Вкажіть формулу, що дозволить визначити планову витрату палива
для бортового вантажного відрядного автомобіля:
а) V п 
Н L  Lзаг ; б) V п 
H z  Ze;
100 100
в) V п 
Н L  Lзаг  Н р  Р ; г) V п 
Н L  Lзаг  Н р  Р .
100 100 100 100
для автомобіля-самоскиду:
а) V п 
Н L  Lзаг  Н р  Р ; б) V п 
Н L  Lзаг  Н р  Р ;
100 100 100 100
184
в) V п 
Н L  Lзаг  Н L  Lзаг .
H z  Ze; г) V п 
100 100
для автобуса
а) V п 
100 100 100
Н L  Lзаг  Н р  Р ; г) V п 
в) V п  H z  Ze.
100 100 100
для легкового автомобіля-таксі
а) V п 
100 100 100
Н L  L заг НрР Н L  Lзаг 
в) V п   ; г) V п  H z  Ze.
100 100 100
68. Додаткова витрата паливо в зимовий період планується до загальної
витрати палива у розмірі:
а) 0,05%; б) 4,2%;
в) 2,5%; г) 0,42%.
69. Додаткова витрата палива на внутрішньогаражні потреби
планується у розмірі від загальної витрати палива:
а) 0,05%; б) 0,5%;
в) 4,2%; г) 0,042%.
70. Витрата моторного масла методом прямого розрахунку планується:
а) на пробіг; б) на 100 л палива;
в) по нормі на 1 автомобіль на рік; г) по нормі на 1 автомобіле-день.
71. Витрата гасу (керосина) планується:
а) 0,5 л на 1 автомобіле-день;
б) 0,5% від загальної витрати палива;
в) 0,05% від загальної витрати палива;
г) 0,5% на 100 л моторного масла.
72. Витрата трансмісійного масла методом прямого розрахунку
планується:
а) на пробіг;
б) на 100 л палива;
в) по нормі на 1 автомобіль на рік;
г) по нормі на 1 автомобіле-день.
185
73. Планову потребу в автомобільних шинах визначають за формулою:
Lрічн  n L н .ш  n ;
а) Nш  ; б) Nш 

Lн.ш Кп Lрічн  К п
Lрічн  n L н .ш  n .
в) N ш  Цш  ; г) N ш  Цш 

Lн.ш К п Lрічн  Кп
74. Фактично сформовані питомі витрати на запасні частини і ремонтні
матеріали визначають за формулою:
зв зв
СТО ,Р СТО ,Р
У зч ,м  зв ; зч ,м   1000 ;
зв
а) б) У зв зв
Lзаг Lзаг
пл пл
СТО ,Р СТО ,Р
Узч ,м  зв  1000 ; г) У зч ,м  пл  1000 ;
зв зв
в)
Lзаг Lзаг
75. Вихідними даними для розробки плану з ТО і Р є:
а) план експлуатації рухомого складу; б) діючі системи і методи ТО і Р;
в) норми пробігу до ТО і Р; г) усі відповіді вірні.
76. Планова сума витрат за запасні частини і ремонтні матеріали
розраховується за формулою:
Узч,м  J Lплзаг
зв
Узч,м  Lзаг
зв пл
СТО,Р  СТО,Р 
пл пл
а) ; б) ;
1000 1000
Узч,м  Р
зв пл
У  НL
зв
пл
зч ,м
в) СТО,Р  СТО,Р 
пл пл
; г) .
1000 1000
77. Планові витрати на автомобільні шини можна визначити за формулою:
Lрічн  n Lш  n ;
н
а) Сш  ; б) Сш 

L н .ш К п Lрічн  Кп
Lрічн  n L n
в) Сш  Цш  ; г) Сш  Цш  н.ш

Lн.ш Кп Lрічн  Кп
78. Базові лінійні норми витрати палива встановлені відповідно до:
а) типу рухомого складу;
б) окремої марки автомобіля на 100 км пробігу;
в) вантажності автомобіля;
г) умов експлуатації рухомого складу.
186
79. В загальному вигляді розрахунок підвищення продуктивності праці
на планований період визначають за формулою:
Е тр Е тр
а) W   100% ; б) W   100% ;
 
N б I Д Е тр 1  Е тр
Е тр Е тр
в) W   100% ; г) W   100% .
 
N пл I Д Е тр  
N б I Д Е тр
80. Економію трудових ресурсів укрупненим методом розраховують за
формулою:
Тсн  У N ;    УN  t ф  t пл ;
а) Етр  N б  I Д  б) Етр N б I Д
100 100 100 100  t ф
в) Етр  N б  I Д  N пл ; г) Етр  N б  Дпл  N пл .
81. Економію трудових ресурсів за рахунок факторів НТП обчислюють за

формулою:
а) Е тр  N б  I Д  N пл ; б) Е тр  N б  I Д  N пл ;
Тсн  У N ;    УN  t ф  t пл .
в) Етр  N б  I Д  г) Етр N б I Д
100 100 100 100  t ф
82. Економію трудових ресурсів за рахунок факторів удосконалення
організації праці обчислюють за формулою:
а) Етр  N б  I Д  N пл ; б) Етр  N б  Дпл  N пл ;

Т У
в) Е тр  N б  I Д  сн  N ;
У t ф  t пл .
г) Етр  N б  I Д  N 
100 100 100 100  t ф
83. Явочний склад характеризує:
а) фактичну кількість персоналу, що виходить на роботу;
б) чисельність персоналу, що повинні виходити щодня на роботу;
в) чисельність промислово-виробничого персоналу;
84. Облікова чисельність –- це:
а) всі постійні працівники підприємства згідно зі штатним розкладом;
б) чисельність постійних працівників за винятком тих, що знаходяться у
відпустці;
в) чисельність постійних працівників за винятком тих, що знаходяться у
відрядженні;
г) чисельність виробничо-промислового персоналу.
187
85. До персоналу невиробничої сфери АТП відносять:
а) водіїв; б) ремонтних робітників;
в) працівників їдальні; г) охоронців.
86. До персоналу основної діяльності АТП відносять:
а) водіїв; б) ремонтних робітників;
в) кондукторів; г) усі відповіді вірні.
87. Планову чисельність водіїв укрупненим методом розраховують за
формулою:
I JW
Nв  Nб  Р ; Nв  Nб  ;
пл пл
а) б)
JW JР
Nв  Nб  JW  J Р ;
пл
в) г) немає вірної відповіді
88. Планову чисельність водіїв методом прямого розрахунку

визначають за формулою:
АГр  Тпз  Тмо АГр  Тпз  Тмо
пл пл
N  N 
пл пл
а) в ; б) в ;
ФРЧ в  Кw ФРЧ в  Кw
пл
АГр  0,043
пл
АДр  0,3
Nв  Nв 
пл пл
в) ; г)
ФРЧ в  Кw ФРЧ в  Кw
89. При визначенні планової чисельності водіїв

АГ  Тпз  Тмо
пл
р
Nв 
пл
використано метод:
ФРЧ в  Кw
а) на основі трудомісткості виробничої програми;
б) на основі продуктивності праці;
в) на основі індексації базової чисельності;
г) прямого розрахунку.
90. Планову чисельність ремонтних робітників укрупненим методом
розраховують за формулою:
баз І ІW ;
N рр  N в  L ; N рр  N рр 
пл пл
а) б)
ІW ІР
І
N в  N б  ІW  І L ; N рр  N рр  L
пл пл б
в) г)
ІW
91. При планування основної заробітної плати до неї відносять:
а) винагороду за перевиконання норм праці;
б) винагороду за трудові успіхи та особливі умови праці;
в) винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм;
г) винагороду за результати роботи за рік.
188
92. При планування основної заробітної плати до неї відносять:
а) усі доплати та надбавки, передбачені законодавством України;
б) винагороду за виконану роботу відповідно до встановлених норм;
в) винагороду за трудові успіхи та особливі умови праці;
г) винагороду за перевиконання норм праці.
93. До складу планової додаткової зарплати не відноситься:
а) оплата річних та додаткових відпусток;
б) оплата днів виконання держобов’язків;
в) посадові надбавки;
г) винагорода за результати роботи за рік понад встановлених норм.
94. До складу планової додаткової зарплати не відноситься:
а) доплата за керівництво бригадою;
б) оплата днів виконання держобов’язків;
в) оплата праці у вихідні та святкові дні;
г) винагорода за результати роботи за рік понад діючих норм.
95. До складу планової додаткової зарплати відносять:
а) премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань;
б) оплата праці у нічний час;
в) оплата праці у вихідні та святкові дні;
96. Яка з наведених формул передбачає планування фонду оплати праці
за отриманим рівнем базового фонду оплати праці:
n
а) ФОПпл=  N плi  ЗП пл i ;
i 1
б) ФОПпл=ФОПб ТQ  ЕN ЗПб ;
в) ФОПпл = Дпл  Н зп ;
г) ФОП пл  ФОП б  .
100
на основі середньої заробітної плати:
n
а) ФОПпл=  N плi  ЗП пл i ; б) ФОПпл=ФОПб ТQ  ЕN ЗПб ;
i 1
ΔQ   НЗП  ФОП б
в) ФОПпл = Дпл  Н зп ; г) ФОП пл  ФОП б  .
100
на основі рівневого нормативного методу:
n
i 1
189
100
на основі прирістного нормативного методу:
n
i 1
100
n
100. Наведена формула ФОПпл=  N плi  ЗП пл i передбачає планування
i 1
фонду оплати праці на основі методу:
а) за отриманим рівнем базового фонду оплати праці;
б) на основі середньої заробітної плати;
в) рівневого нормативного методу;
г) прирістного нормативного методу.
101. Наведена формула ФОПпл=ФОПб  ТQ  E N  ЗПб передбачає
планування фонду оплати праці на основі методу:
102. Наведена формула ФОПпл = Дпл  Н зп передбачає планування
фонду оплати праці на основі методу:
103. Наведена формула ФОП пл  ФОП б 
100
передбачає планування фонду оплати праці на основі методу:
104. Плановий фонд основної заробітної плати водіїв вантажних

автомобілів, що працюють на умовах погодинної оплати, розраховують
за формулою:
пл
ЗПв вiдр   S т  Q   S ткм  Р ;
пл пл
а)
190
ЗПв пог  СчIIкл  АГр ;
пл пл
б)
в пог  СчIIIкл  АГр ;

в) ЗПпл пл
пл пл пл
в такс  S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос .
г) ЗПпл
105. Плановий фонд основної заробітної плати водіїв вантажних автомобі-
лів, що працюють на умовах відрядної оплати, розраховують за формулою:
пл
пл пл
а)

пл пл
б)

в) ЗПпл пл
пл пл пл
г) ЗПпл
в такс  S пл.км  Дпл км
 S пл.пр  Дпл пр
 S пл.пос  Дпл пос
.
106. Плановий фонд основної заробітної плати водіїв автобусів,
що працюють на умовах погодинної оплати, розраховують за
формулою:
пл
пл пл
а)

пл пл
б)

в) ЗПпл пл
пл пл пл
в такс  S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос .
г) ЗПпл
107. Плановий фонд заробітної плати водіїв вантажних автомобілів, що

працюють на умовах погодинної оплати, визначають за формулою:
пл
а) ФЗПвпл = [ S т  Q   S ткм  Рпл]  ФОП пл
дод ;
ФЗП в пог  [СчIIкл  АГр ]  ФОП дод ;

пл пл пл
б)
в) ФЗП в пог  [СчIIIкл  АГпл р ]  ФОП дод ;
пл пл
пл пл пл
г) ФЗП в такс  [ S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос]  ФОП дод .
пл пл
108. Плановий фонд заробітної плати водіїв вантажних автомобілів, що

працюють на умовах відрядної оплати, розраховують за формулою:
пл
а) ФЗПвпл = [ S т  Q   S ткм  Рпл]  ФОП дод ;
пл

пл пл пл
б)
в) ФЗП в пог  [СчIIIкл  АГпл р ]  ФОП дод ;
пл пл
пл пл пл
г) ФЗП в такс  [ S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос]  ФОП дод .
пл пл
191
109. Плановий фонд заробітної плати водіїв автобусів, що
працюють на умовах погодинної оплати, розраховують за формулою:
пл
а) ФЗПвпл = [ S т  Q   S ткм  Рпл]  ФОП пл
дод ;

пл пл пл
б)
в пог  [СчIIIкл  АГр ]  ФОП дод ;

в) ФЗП пл пл пл
пл пл пл
в такс  [ S пл.км  Дпл км  S пл.пр  Дпл пр  S пл.пос  Дпл пос]  ФОП дод .
г) ФЗП пл пл
110. Плановий фонд основної заробітної плати ремонтних робітників

рр  Тзаг  Тс ;
а) ФОП пл пл
ФОП рр  [Тзаг  0,25  0,30]  Тс ;

пл пл
б)
рр  СчIIIкл  АГр ;
в) ФОП пл пл

111. Плановий фонд основної заробітної плати допоміжних робітників
а) ФОП пл доп р  Тзаг  Т с ;
пл
ФОП доп р  [Тзаг  0,25  0,30]  Тс ;

пл пл
б)
доп р  СчIIIкл  АГр ;

в) ФОП пл пл

112. При плануванні ФОП водіям вантажних автомобілів 1-го класу
передбачають надбавку у розмірі:
а) 5%; б) 10%; в) 15; г) 25%.
113. При плануванні ФОП водіям вантажних автомобілів 2-го класу
передбачають надбавку у розмірі:
а) 5%; б) 10%; в) 15; г) 25%.
114. Коефіцієнт випередження темпу зростання продуктивності праці
порівняно зі зростанням ЗП визначають за формулою:
а) КWЗП  I W I ; б) КWЗП  I ЗП I ;
ЗП W
в) КWЗП  I Т I ; г) немає вірної відповіді.

ЗП
115. Економію (перевитрату) заробітної плати за рахунок розриву в
темпах зростання продуктивності праці і ЗП визначають наступним чином:
Тр ЗП
а)  ЕФЗП  100  100 ; б) КWЗП  I W I ;
Тр w ЗП
192
в) КWЗП  I W I 100  100 ; г) немає вірної відповіді.
ЗП
116. Собівартість відрядних вантажних перевезень розраховують:
а) на 10 ткм; б) на 10 авт.-год;
в) на 10 пас-км; г) на 10 км платного пробігу.
117. Собівартість погодинних вантажних перевезень розраховують:
118. Собівартість роботи замовлених автобусів розраховують:
119. Собівартість погодинних перевезень розраховують:
120. При плануванні витрат до постійних відносять:
а) витрати на автомобільні шини;
б) заробітну плату управлінського персоналу;
в) заробітну плату ремонтників;
г) витрати на запасні частини.
121. При плануванні витрат до постійних відносять:
а) витрати на змащувальні матеріали;
б) витрати на утримання адміністративного корпусу;
в) фонд оплати праці водіїв;
г) витрати на автомобільні шини.
122. При використанні якого методу річна норма амортизації
визначається за формулою На=1/Кв 100%
а) прямолінійного; б) метод зменшення залишкової вартості;
в) податковий метод; г) кумулятивний метод.
123. При використанні якого методу річна норма амортизації
Лв
визначається за формулою На  1  Кв :
Пв
а) прямолінійного; б) метод зменшення залишкової вартості;
в) податковий метод; г) кумулятивний метод.
124. При нарахуванні планової річної суми амортизації об’єкту, термін
служби якого 4 роки, кумулятивний коефіцієнт для першого року експлуатації
складає
а)На 1 рік = 4/10=0,4 або 40%; б)На 1 рік = 3/10=0,3 або 30%;
в)На 1 рік = 2/10=0,2 або 20%; г)На 1 рік = 1/10=0,1 або 10%.
служби якого 4 роки, кумулятивний коефіцієнт для четвертого року служби
складає
193
служби якого 5 років, кумулятивний коефіцієнт для першого року експлуатації
складає
служби якого 5 років, кумулятивний коефіцієнт для п’ятого року експлуатації
складає
128. При групуванні витрат в якості центру витрат виступають:
а) підприємство;
б) господарський підрозділ;
в) технологічний процес у межах підрозділу;
129. Яку класифікаційну ознаку застосовують, якщо групування
видатків здійснюють за «центрами виникнення витрат»
а) за способом віднесення на собівартість;
б) за місцем виникнення витрат;
в) за економічними елементами;
г) по відношенню до обсягів виробництва.
130. Прямі витрати підприємства
а) мають відношення до одного конкретного об’єкту калькулювання;
б) мають безпосереднє відношення до декількох об’єктів калькулювання;
в) підлягають розподілу між декількома об’єктами калькулювання;
г) жодна відповідь не вірна.
131. При плануванні заробітну плату управлінського персоналу
вважають:
а) прямими постійними витратами; б) прямими змінними витратами;
в) накладними витратами; г) непрямими змінними витратами.
132. При плануванні витрати на утримання приміщень управлінського
корпусу вважають:
а) прямими постійними витратами; б) непрямими змінними витратами;
в) непрямими постійними витратами; г) єдиноразовими витратами.
133. Постійні на одиницю продукції витрати в розрахунку на річний
випуск є:
а) постійними; б) змінними;
в) постійно-змінними; г) умовно-постійними.
134. Змінні на одиницю продукції витрати в розрахунку на річний обсяг
випуску є:
а) змінними; б) постійними;
в) умовно-змінними; г) постійно-змінними.
194
135. До витрат операційної діяльності АТП відносять:
а) виробничу собівартість перевезень; б) адміністративні витрати;
в) витрати на збут; г) усі відповіді вірні.
136. До витрат операційної діяльності відносять:
а) виробничу собівартість перевезень; б) витрати на збут;
в) інші операційні витрати; г) усі відповіді вірні.
137. До витрат операційної діяльності не відносять:
а) виробничу собівартість перевезень;
б) фінансові витрати, не пов’язані з перевезеннями;
в) витрати на збут;
г) адміністративні витрати.
138. Витрати звичайної діяльності це:
а) витрати операційної діяльності + фінансові витрати, не пов’язані з
перевезеннями;
б) витрати операційної діяльності + прямі матеріальні витрати;
в) витрати операційної діяльності + прямі витрати на оплату праці;
г) виробнича собівартість + інші операційні витрати.
139. При групуванні витрат підприємства під «елементами витрат»
розуміють:
а) окремі статті калькуляції;
б) економічно однорідні види витрат;
в) окремі випадки здійснення витрат;
г) загальні витрати окремого підрозділу.
140. При групуванні витрат підприємства під «елементами витрат»
розуміють:
а) витрати виключно у грошовому виразі;
б) економічно однорідні види витрат;
в) витрати по видах ресурсів: матеріальні, фінансові, трудові та ін.;
г) загальні витрати окремого підрозділу.
141. До переліку груп витрат за економічними елементами не входять:
а) матеріальні витрати;
б) витрати на оплату праці;
в) витрати на ТО і ПР рухомого складу;
г) амортизація ОФ та нематеріальних активів.
142. До переліку груп витрат за економічними елементами не входять:
б) витрати на оплату праці + відрахування на соціальні заходи;
в) інші операційні витрати;
г) витрати на автомобільні шини.
143. До переліку груп витрат «за економічними елементами» не входять:
в) адміністративні витрати;
195
г) інші операційні витрати.
144. До переліку груп витрат «за економічними елементами» не входять:
а) витрати на збут;
в) матеріальні витрати;
г) амортизація основних фондів та нематеріальних активів.
145. Планову суму “відрядних” доходів вантажного АТП за допомогою
методу прямого розрахунку визначають за формулою:
пл пл пл пл
а) Двiдр  t1т  Q ; б) Двідр  t1АГр  АГр ;
пл пл пл пл
в) Д  d стзвiт  Р ; г) Д  d стзвiт  АГр .
146. Планову суму “погодинних” доходів вантажного АТП за
допомогою методу прямого розрахунку визначають за формулою:
пл пл пл пл
а) Дпог  t1т  Q ; б) Дпог  t1АГр  АГр ;
пл пл пл пл
в) Д  d стзвiт  Р ; г) Д  d стзвiт  АГр .
147. Планову суму “відрядних” доходів вантажного АТП за допомогою
аналітичного методу визначають за формулою:
пл пл пл пл
а) Двід  t1т  Q ; б) Дпог  t1АГр  АГр ;
пл пл пл пл
в) Двід  d стзвiт  Р ; г) Д  d стзвiт  АГр .
148. Планову суму “погодинних” доходів вантажного АТП за
допомогою аналітичного методу визначають за формулою:
пл пл пл пл
а) Двід  t1т  Q ; б) Дпог  t1АГр  АГр ;
пл пл пл пл
в) Двід  d стзвiт  Р ; г) Д  d стзвiт  АГр .
149. Планові доходи від міських пасажирських перевезень визначають за
формулою:
пл пл пл пл
а) Д  t1пас  Q * К льгот ; б) Дзам  t1год  АГр ;
мicькi
пл
в) Д такс  t плкм  Lпл
плкм  t пос  N пос  t пл.пр  АГпл.пр ;
пл пл
150. Планові доходи від перевезень пасажирів автобусами на
замовлення визначають за формулою:
пл пл пл пл
а) Д  t1пас  Q * К льгот ; б) Дзам  t1год  АГр ;
мicькi
пл
в) Д такс  t плкм  Lпл
плкм  t пос  N пос  t пл.пр  АГпл.пр ;
пл пл
151. При складанні бізнес-плану яке питання знаходить своє
відображення у фінансовому розділі:
а) кадрове забезпечення реалізації проекту; б) форс-мажорні обставини;
196
в) конкуренція; г) витрати проекту.
відображення в маркетинговому розділі:
а) технологія, якість, сертифікація;
б) канали збуту продукції;
в) форма власності проектуємого підприємства;
г) організаційна структура управління підприємством.
відображення у резюме:
а) загальні відомості про підприємство;
б) форс-мажорні обставини;
в) кадрове забезпечення виробництва та управління підприємством;
г) питання екологічності продукції.
154. При складанні зовнішнього бізнес-плану яке з питань не слід
включати до фінансового розділу:
а) планові витрати на виробництво;
б) можливості отримання податкових пільг;
в) план надходження грошових коштів;
г) розмір ймовірних збитків.
155. Для реалізації нової бізнес-ідеї АТП складають:
а) стратегічний план підприємства;
б) стратегічний і поточний план підприємства;
в) оперативний план автоколони;
г) бізнес-план.
156. Що є призначенням бізнес-плану:
а) загальне ознайомлення з сутністю бізнес-ідеї;
б) пошук джерел фінансування проекту;
в) контроль виконання проекту;
157. Що є призначенням бізнес-плану:
а) відпрацювання на папері майбутнього ділового циклу;
б) відпрацювання сценаріїв розвитку подій при реалізації проекту;
в) пошук джерела фінансування бізнес-ідеї;
158. Оптимальним варіантом є бізнес-план, розроблений:
а) стороннім фахівцем з бізнес-планування;
б) спеціальною організацією з бізнес-планування;
в) працівниками банківської установи;
г) працівниками підприємства, що пропонує проект.
159. Причинами відхилень у реалізації бізнес-плану можуть стати:
а) нереальність бізнес-плану;
б) відсутність або зміна умов його реалізації;
в) неточність оцінки обставин реалізації проекту;
197
160. Для бізнес-плану зовнішнього призначення характерним є:
а) ґрунтовне відпрацювання майбутніх дій щодо ефективного управління
реалізацією проекту;
б) ґрунтовний опис технології виготовлення продукції;
в) стисле та обмежене подання плану маркетингу;
г) форма та зміст має чітку орієнтацію на інтереси партнерів.
161. Який з бізнес-планів є менш ризикованим з позиції повернення
інвестицій:
а) бізнес-план виходу на ринок з новою продукцією;
б) бізнес-план виходу зі старим товаром на новий ринок;
в) бізнес-план з технічного вдосконалення виробництва;
г) перелічені ідеї мають однаковий рівень ризику.
162. Який з розділів не є типовим для бізнес-плану
а) маркетинговий розділ;
б) виробничий розділ;
в) технічного вдосконалення виробництва;
г) резюме.
163. Який з розділів не є типовим для бізнес-плану
а) маркетинговий розділ;
б) план організації та управління проектом;
в) план раціонального використання природних ресурсів;
г) резюме.
164. Джерелами комерційної ідеї для бізнес-плану є:
а) вивчення запитів та побажань клієнтів;
б) критичний аналіз продукції інших підприємств;
в) результати власних досліджень та розробок;
165. Який з розділів бізнес-плану розробляють в останню чергу
а) план організації та управління підприємством;
б) загальний опис підприємства;
в) загальний опис бізнесу;
г) резюме.
166. Який з розділів бізнес-плану розробляють в останню чергу
а) план організації та управління підприємством;
б) загальний опис підприємства;
в) виробничий план;
г) резюме.
167. Політику ціноутворення при складанні бізнес-плану розглядають у
межах розділу
а) план маркетингу; б) виробничий план;
в) фінансовий план; г) резюме.
198
168. При розробці бізнес-плану який розділ призначений довести, що
випуск продукції відповідної якості буде здійснюватись своєчасно та в
необхідному обсязі
в) характеристика діючого підприємства;
г) план організації та управління проектом.
169. При розробці бізнес-плану собівартість продукції розраховують у
в) фінансовий план; г) резюме.
170. При розробці бізнес-плану забезпеченість виробництва робочою
силою відображає розділ
в) характеристика діючого підприємства;
171. Організаційну структуру управління підприємством наводять у
такому розділі бізнес-плану:
в) характеристика підприємства і бізнесу;
172. При складанні бізнес-плану умови беззбитковості встановлюють у
в) фінансовий план; г) план організації та управління проектом.
173. При складанні бізнес-плану умови та терміни повернення кредитів
висвітлюють у межах розділу
174. Методика визначення вкладу управлінського персоналу у
досягнення цілей та принципи отримання винагороди висвітлюється у розділі
бізнес-плану
175. Зміст і структура бізнес-плану залежать від таких факторів:
а) аудиторії, на яку розрахований бізнес-план;
б) вибраної стратегії бізнесу;
в) головної цілі розробки бізнес-плану;
г) вибраної форми організації бізнесу.
199
Навчальне видання
ЛЕВЧЕНКО Ольга Павлівна

АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ
Навчальний посібник
Відповідальний за випуск О.М. Жарова
Авторська редакція
Комп’ютерна верстка
ВИДАВНИЦТВО
Харківського національного автомобільно-дорожнього університету
Видавництво ХНАДУ, 61002, Харків-МСП, вул. Петровського, 25.

Тел. /факс: (057)700-38-64; 707-37-03, e-mail: rio@khadi.kharkov.ua
Свідоцтво Державного комітету інформаційної політики, телебачення

та радіомовлення України про внесення суб’єкта видавничої справи
до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів
видавничої продукції, серія № ДК №897 від 17.04 2002 р.
Віддруковано ЧП «Стиль-Издат»
Підписано до друку ___________ р. Формат 6084 1/16. Папір офсетний.

Гарнітура Times New Roman Cyr . Віддруковано на ризографі.
Ум.друк. арк. _____. Обл.-вид.арк. _____.
Зам.№ ________. Тираж ______ прим. Ціна договірна
200
201

Конмпект лекцій

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Конмпект лекцій

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Міністерство освіти та науки України

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ

ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ПЛАНІВ ПІДПРИЄМСТВА ...................23

РОЗДІЛ 3. ПЛАН СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО

Список літератури ..............................................................................160

Додаток 1: Тестові запитання для перевірки знань ........................164

В умовах ринкової економіки планування є засобом

1.1. Історичні аспекти виникнення та розвитку планування

Планування виникло багато сторіч тому в епоху феодалізму.

1. Роль і значення сучасного планування в умовах ринкової

Завдання для самостійної роботи

Скласти реферат на одну з тем:

1.2. Сутність та форми планування діяльності підприємств

Планування – це цілеспрямована діяльність господарюючих

Аналіз попередньої діяльності

Отримання та контроль результатів Обробка інформаційних потоків

Виконання плану Визначення завдань на плановий період

Прийняття планового рішення Розробка варіантів планових рішень

Рис.1.1. Цикл планування

Планування виконує наступні основні функції:

Питання для самоконтролю

Завдання для самостійної роботи

Система принципів, показників, підходів, методів розробки та

Інформаційні ресурси та Час

Системний метод Балансовий метод Нормативний метод

Програмно-цільовий Математичні Методи спеціальних

Рис. 1.3. Методи планування

Системний метод. Його використання дозволяє розглядати

Питання для самоконтролю

Завдання для самостійної роботи

Прогнозування є органічною частиною процесу планування,

Період Період освоєння Період попередження

Q п7=15+0,9  1=15,9; Q п8=15+0,9  2 =16,8; і т.д.

Метод на основі середньорічного коефіцієнту росту

Q п7= 15  1,07 1 =16; Q п8= 15  1,07 2=17,2; і т.д.

Значення, отримані за допомогою прогнозування

Висновок: використання методу на основі середньорічного

Питання для самоконтролю

1. Які завдання вирішують за допомогою прогнозування?

Статистичні дані про діяльність АТП наведені в табл. 1.4.

Квартали Фактичний обсяг перевезень по роках, тис.т

Література: [5, 19, 38].

1.5. Нормативна база планування діяльності підприємств

В умовах ринкових відносин основою науково обґрунтованого

Питання для самоконтролю

1. Яка мета використання норм та нормативів при складанні

Завдання для самостійної роботи

Навести власне судження щодо застосування методів розробки

Література: [2, 24, 40].

2.1. Види планів, їх класифікація

Система планів підприємства має комплексний характер і

Види планів підприємства за їх призначенням

стратегічний план підприємства

тактичний (поточний та оперативний) план розвитку підприємства

Рис. 2.1. Система планів підприємства за їх призначенням

Стратегічний план підприємства відображає основну мету

Аналіз результатів Стратегічний

Контроль Поточний (річний) план

Рис. 2.2. Цикл діяльності підприємства, що пов’язаний з процесом планування

В залежності від тривалості планового горизонту плани

Питання для самоконтролю

1. Яке призначення стратегічного плану підприємства?

Завдання для самостійної роботи