Привіт, моя люба!

Як ти? Як рідні? Сподіваюся, що в безпеці. Я дуже скучила, мрію побачити тебе

якнайшвидше.
Знаю, що тобі також цікаво як мої справи. Я в порядку, чесно-чесно. Весь цей час у
Миколаєві, виїжджати не хотіла і не хочу, мені справді комфортно, не дивлячись ні на що і
я розумію, що потрібна місту. До 24-го лютого не хотіла вірити в те, що війна можлива.
Якщо відверто, люди, які пакували валізи та їхали закордон здавалися мені панікерами.
Розуміла, що можливе загострення на Сході, але в повномасштабну війну – ні, не вірила
зовсім. Перші дні здавалося, що цього не може бути, це сон, я от-от розплющу очі. Але
усвідомлення прийшло швидко. Мені сильно відгукнулася фраза Франкла «Першими
ламались ті, хто вірив, що скоро все закінчиться. Після них — ті, хто не вірив в те,
що це колись закінчиться. Вижили ті, хто фокусувався на своїх діях, без очікувань про те,
що може чи не може статися». Знаєш, фокусуватися на своїх діях мені неймовірно
допомагає. Просто робити те, що я можу робити, те, що маю робити – справді дієвий
спосіб зберігати рівновагу.
Дуже тішить, що серед моїх близьких знайомих в мене нема розчарувань у комусь, усі
повели себе гідно, скоріше навіть на декого подивилася іншими очима – чудові, прекрасні
люди, які здатні на неймовірні вчинки. Це приємно усвідомлювати, адже війна справді
оголює сутність людини.
Хоча я думаю, що ще до війни навчилася по-справжньому цінувати та радіти тому, що
маю, але зараз це відчуття в рази посилилося. Намагаюся приділяти увагу кожній
приємній дрібничці, шукати приводи для радощів та нові можливості для розвитку. Іноді
бувають моменти неспокою, внутрішньої тривоги, переживань. Дозволяю собі це
прожити, але не застрягати. В цілому зберігаю оптимізм, багато працюю та волонтерю,
обов’язково відпочиваю – вважаю ефективна профілактика аби кукуха не поїхала :)
Мені не вистачає довгих розмов з тобою, прогулянок по улюбленим місцям. Вірю, що
скоро зустрінемося, чекаю з нетерпінням! Обіймаю!