Professional Documents
Culture Documents
Хід уроку
І. Організаційний момент
Вчитель оголошує тему та основні завдання уроку.
Бліц-опитування
1. У якому місті постійно збирався сейм Німецького союзу? (Франкфурт-на-
Майні)
2. Коли було створено Митний союз? (1834)
3. Хто головував у Митному Союзі? (Пруссія)
4. Коли виникло товариство «Молода Німеччина»? (1834)
5. Яку назву мала головна праця Ф. Ліста? (Національна система політичної
економії)
6. Які факти свідчать про те, що політична роздробленість заважала
подальшому розвитку Німеччини? (Інфраструктура та економіка / система
залізниць та Митний союз)
7. Що таке національне відродження? (Процес, пов'язаний з пробудження
національної свідомості бездержавних народів Європи)
8. Що таке «епоха Рісорджименто», в якій країні проходила? ( Епоха
відродження, Італія)
9. У якій із держав Італії карбонарії розпочали першу у 20-х рр. XIX ст.
революцію? (Неаполітанське королівство)
10. Хто створив організацію «Молода Італія»? (Джузеппе Мадзіні)
11. Головний ідеолог поміркованих лібералів Італії (Вінченцо Джоберті)
12. Коли Меттерніх став канцлером Австрійської імперії? (1821)
13. Режим Меттерніха в Австрії, його основні риси. (Повернення Австрії до
складу великих держав; намагався засобами політичної реакції зберегти
панування над неавстрійськими народами імперії)
14. Який період в історії Австрії називають «передберезневим»? ( 1830-1848(9)
рр; вплив Липневої революції у Франції призвів до загострення протиріч в
Австрійській імперії; населення пропонувало уряду ввести соціальні реформи та
державного устрою)
15. Як відбувалось національне відродження слов’янських народів Австрійської
імперії? (Звернення до свого фольклору – подальший розвиток і поширення
національної народної мови сприяли становленню національної культури)
16. Назвіть імена «будителів» слов’янських народів. ( Йозеф Добровський, Йозеф
Юнгман, Ян Коллар, Людовіт Штур, Михайло Поп-Лучкай; Денис Зубрицький)
IIІ. Мотивація навчальної діяльності
Вчитель: «Дней Александровых прекрасное начало», — так назвав О. С.
Пушкін перші роки царювання Олександра I. Вони були позначені, на думку
сучасників та істориків, ліберальними устремліннями, задумами й надіями.
Проте час, що наступив після закінчення наполеонівських війн, зазвичай
характеризують як час відвертої реакції. Це був час розколу між державою і
суспільством.
У Росії з’явилися дворянські революційні організації, які прагнули змін в
існуючому порядку.
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Особливості політичного, суспільного та економічного життя Російської
імперії.
Вчитель: У період 1815–1847рр. Російська імперія стала найбільшою за
площею державою світу, що простягалася на величезних територіях Східної
Європи, Північної Азії та частині Північної Америки (Аляска). На відміну від
європейських колоніальних імперій, які складалися з метрополії та заморських
володінь, Російська імперія мала єдину територію.
Населення імперії впродовж першої половини XIX ст. збільшилося від 37
до 69 мли осіб, переважно завдяки приєднанню нових територій — Фінляндії,
Царства Польського, Бессарабії, Північного Казахстану. Основна частина
населення заселяла центральні й західні губернії, а на величезній території
Сибіру проживало лише 3 мли осіб. Середня тривалість життя становила 27, 3
року (у Великій Британії – 31,5 року) унаслідок великої дитячої смертності,
нерозвиненості медичного обслуговування, періодичних епідемій. За складом
населення. Російська імперія була багатонаціональною державою. Її народи
сповідували всі світові релігії (християнство, іслам, буддизм), однак статус
державної релігії мало лише православ’я.
Робота зі схемою
Схема «Становий поділ населення Росії першої половини XIX ст.»
Привілейовані Непривілейовані
Дворянство Духівництво Селяни Міщани
Купецтво Козацтво
Звільнені від сплати податків і Сплачували подушну подать і
рекрутської повинності відбували рекрутську повинність
Робота з документом
Текст 1. Із доповідної записки «Накреслення головних початків»
С. Уварова для Миколи І
...Без любові до віри предків народ, як і приватна особа, має загинути.
Росіянин, відданий вітчизні, так само мало погодиться на втрату одного з
догматів православ’я, як і на крадіжку однієї з перлин з вінця Мономахова.
Самодержавство становить головну умову політичного існування Росії...
Цю істину відчуває більшість підданих Вашої Величності... Рятівне
переконання, що Росія живе й зберігається духом самодержавства, сильного,
людинолюбчого, освіченого, має проникати до народної освіти і з нею
розвиватися.
Поряд із цими двома національними початками є і третій, не менш
важливий, не менш сильний: народність. Питання народності не має такої
єдності, як попереднє, але обидва мають витоки з одного джерела і
пов’язуються на кожній сторінці Російського царства. Відносно народності вся
складність полягала в погодженні давніх і нових понять...
Запитання до документа
1. У чому полягала «теорія офіційної народності» ?
2. Які наслідки мало спричинити здійснення «теорії офіційної народності» в
умовах різновірної та багатонаціональної Російської імперії?
Вчитель: В опозиції до урядового табору перебували ліберали, які виступали
за реформування російської дійсності мирним шляхом. Ініціатором реформ, на
їхню думку, мала стати державна влада. Наприкінці 30-х рр. XIX ст. серед
лібералів сформувалися відмінні бачення шляху розвитку Росії — слов’янофіли
(слов’янолюби) та західники.
Слов’янофіли підкреслювали самобутність шляху розвитку як
російського, так і будь-якого іншого народу. Оскільки «бездуховний» Захід
гине під ударами революцій, стверджували вони, Росія має рухатися власним,
окремим від нього шляхом розвитку. Петро І, запроваджуючи в Росії
досягнення європейського життя, порушив її природний шлях розвитку. Тому
головна мета Росії — повернутися до «старого природного сутану». Вони
вбачали можливість уникнення згубного західного шляху в селянській общині,
православ’ї та морально-релігійних якостях російського народу. Політичним
ідеалом слов’янофілів було самодержавство допетровських часів, коли царі
правили, спираючись на підтримку народу, періодично скликаючи Земські
собори. Вони засуджували порушення прав і свобод людини в Росії,
кріпосництво й самодержавство в тому вигляді, у якому воно існувало.
Виступали за негайну ліквідацію кріпосного права шляхом реформи, здійсненої
владою. Реформи повинні були мати поміркований характер, щоб уникнути
революції. Слов’янофіли категорично спростовували думки, що Росія є
відсталою країною. До основоположників слов’янофілів належали Олексій
Хом’яков, Іван Кирієвський, Юрій Самарій та ін.
Західники вважали, що європейська цивілізація спільна і штучне від-
окремлення будь-якого народу призведе до його занепаду. На їхню думку, Росія
і Захід мають спільне історичне коріння та шлях розвитку. Тому необхідно
вивчати історію країн Заходу та орієнтуватися на неї. Західники звеличували
роль Петра І в російській історії та схвалювали здійснені ним за європейськими
зразками перетворення. Головною метою Росії, на їхню думку, було
приєднання Росії До європейського Заходу й створення разом із ним спільної
європейської культурної сім’ї. При цьому вирішальне значення вони надавали
не вірі, а розуму, а на противагу селянській общині висували вільну
особистість. Політичним ідеалом західників була конституційна монархія
західноєвропейського зразка з обмеженням влади монарха парламентом,
гарантіями свободи слова, друку, недоторканності особи та гласності суду.
Опозиційно ставлячись до урядової політики, вони виступали за ліквідацію
кріпосного права згори, вважали, що влада має змінити російську дійсність
шляхом реформ. Західники вірили в можливість мирного реформування країни
завдяки опорі влади на передову російську громадськість. Порівняно з країнами
Заходу вони вважали Росію відсталою країною. Основоположниками поглядів
західників вважалися Тимофій Грановський, Сергій Соловйов, К. Каве та ін.
Іншими представниками опозиційних сил були радикали, які обстоювали
необхідність зміни існуючого державного устрою Росії шляхом революції. За
своїми поглядами переважна більшість російських радикалів були
прибічниками поширених тоді у Європі соціалістичних ідей. Не поділяючи
надій на реформування Росії існуючою владою, вони вважали, що лише завдяки
революції буде знищено самодержавство та кріпосне право. Після цього
необхідно створити нове соціалістичне суспільство, вільне від будь-яких форм
гноблення людини людиною. Найвідомішими російськими радикалами-
соціалістами були Михайло Буташевич-Петрашевський, Олександр Герцен,
Микола Огарьов та ін.
Результатом політики асиміляції та русифікації стала поява в Російській
імперії національно-визвольних рухів. У їхньому складі були як ліберали, так
і радикали, яких об’єднувало усвідомлення необхідності боротьби за
збереження національно-культурних традицій своїх народів, ліквідацію
самодержавства й національне звільнення неросійських народів імперії.
Видатними представниками національно-визвольного руху цього періоду були
Микола Костомаров, Тарас Шевченко, Ніколаз Бараташвілі, Олександр
Чавчавадзе, Грігол Орбеліані, Шимон Конярський, Адам Міцкевич, Валеріан
Лукасіньський та ін.
4. Суспільно-політичні рухи та течії в Європі.
Робота з підручником
Учні діляться на декілька команд і працюють за матеріалом підручника (§ 8
Гісема; §12 Осмоловського) по напрямам:
- Консерватизм
- Лібералізм
- Націоналізм
- Утопічний соціалізм
- Марксизм
Проаналізовану інформацію учні мають занести в табличку «Суспільно-
політичні течії країн Заходу першої половини ХІХ ст.»
Назва течії Видатні представники Погляди на розвиток держави й
суспільства
Бесіда за питаннями
1. Хто був правителем Російської імперії в 1825-1855 рр.?
2. Програма якого з товариств передбачала перетворення Росії на
конституційну монархію?
3. Хто був автором «теорії офіційної народності»?
4. Назвіть імена представників тогочасної європейської консервативної
думки.
5. Хто з теоретиків лібералізму вважав, що в суспільстві може бути лише
«рівність у рабстві»?
6. Назвіть ім’я автора «Промов до німецької нації».
7. Що таке утопічний соціалізм?
8. Коли було створено «Союз комуністів»?