Voltobrisov Albert Papers 2

МАТЕРІАЛИ VI
МІЖНАРОДНОЇ
НАУКОВОЇ
КОНФЕРЕНЦІЇ
ЗДОБУТКИ ТА ДОСЯГНЕННЯ
ПРИКЛАДНИХ ТА
ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ
НАУК XXI СТОЛІТТЯ
8 грудня 2023 рік
м. Черкаси, Україна
Вінниця, Україна
«UKRLOGOS Group»
2023
УДК 082:001 https://doi.org/10.36074/mcnd-08.12.2023
З-46
Організація, від імені якої випущено видання:

ГО «Міжнародний центр наукових досліджень»
Голова оргкомітету: Рабей Н.Р.
Верстка: Зрада С.І.
Дизайн: Бондаренко І.В.
Конференцію зареєстровано Державною науковою

установою у сфері управління Міністерства освіти і
науки «Український інститут науково-технічної
експертизи та інформації» в базі даних науково-
технічних заходів України на поточний рік та
бюлетені «План проведення наукових, науково-
технічних заходів в Україні» (Посвідчення № 291 від
16.06.2023).
Матеріали конференції знаходяться у відкритому доступі на умовах ліцензії
Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 International License (CC BY-SA 4.0).
Здобутки та досягнення прикладних та фундаментальних наук

З-46 XXI століття: матеріали VI Міжнародної наукової конференції,
м. Черкаси, 8 грудня, 2023 р. / Міжнародний центр наукових
досліджень. — Вінниця: ТОВ «УКРЛОГОС Груп, 2023. — 416 с.
ISBN 978-617-8126-91-9
DOI 10.36074/mcnd-08.12.2023
Викладено матеріали учасників VI Міжнародної спеціалізованої

наукової конференції «Здобутки та досягнення прикладних та
фундаментальних наук XXI століття», яка відбулася 8 грудня 2023 року
у місті Черкаси.
УДК 082:001
© Колектив учасників конференції, 2023

© ГО «Міжнародний центр наукових досліджень», 2023
ISBN 978-617-8126-91-9 © ТОВ «УКРЛОГОС Груп», 2023
8 грудня 2023 рік ♦ м. Черкаси, Україна ♦ МЦНД
.
ЗМІСТ
СЕКЦІЯ I.
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ, МАКРО- ТА
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ЦИФРОВУ ТРАНСФОРМАЦІЮ В ЕКОНОМІЦІ

Назаренко Н.В., Ночовка А.В. .................................................................................................. 16
ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО

СЕРЕДОВИЩА ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Коробка Р.В., Голян В.А. ............................................................................................................ 18
ІННОВАЦІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНКУРЕНТНОЇ ПЕРЕВАГИ

Бондаренко А.В............................................................................................................................. 20
МЕХАНІЗМИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

УКРАЇНИ У ПОСТВОЄННИЙ ПЕРІОД
Лакас В.В., Вахович І.М. ............................................................................................................. 22
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ НА РОЗВИТОК

РЕГІОНІВ
Селезньова Т.С. ............................................................................................................................. 24
СЕКЦІЯ IІ.
ПІДПРИЄМНИЦТВО, ТОРГІВЛЯ ТА
СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ НА

ПІДПРИЄМСТВАХ
Ємельянов О.Ю., Петрушка Т.О.............................................................................................. 26
СЕКЦІЯ IІІ.
ФІНАНСИ ТА БАНКІВСЬКА СПРАВА;
ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІК І АУДИТ
CRYPTOCURRENCY AS A CATALYST FOR INNOVATION AND IDEATION

Zinchenko D.R. ................................................................................................................................ 29
АМОРТИЗАЦІЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА МЕТОДОМ НА ОСНОВІ ІНШИХ ЗБОРІВ

АБО ПОДАТКІВ З ОБОРОТУ
Сук П.Л. ............................................................................................................................................. 31
НЕПРАЦЮЮЧІ КРЕДИТИ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЇХ

ОПТИМІЗАЦІЇ
Кузін Г.І. ........................................................................................................................................... 35
3
Здобутки та досягнення прикладних та фундаментальних наук XXI століття
ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ:

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ АСПЕКТ
Проскуріна Н.М., Пугач А.О....................................................................................................... 38
ПРОБЛЕМАТИКА ОБЛІКУ ЕЛЕКТРОННИХ ЛІКАРНЯНИХ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Бондаренко Н.М., Кравченко В.П. ......................................................................................... 40
СЕКЦІЯ IV.
МАРКЕТИНГОВА ТА ЛОГІСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ
PRODUCT PLACEMENT ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ СИСТЕМИ

МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
Селезньова О.В............................................................................................................................... 42
СЕКЦІЯ V.
МЕНЕДЖМЕНТ, ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ
ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
МЕНЕДЖМЕНТ КОНФЛІКТІВ
Кучеренко Р.Л., Панченко О.П. ............................................................................................... 44
НОВІ ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ ПРАЦІВНИКІВ В ГІГ-ЕКОНОМІЦІ ТА ЇХ НОРМАТИВНО-

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Кіндзюр О.С., Маланій М.О. ....................................................................................................... 47
ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНТЕРАКЦІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ

УКРАЇНИ
Баштанник О.В. ............................................................................................................................. 50
ПРАКТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕНЬ В

СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ
Наумик А.С., Брагіна К.С............................................................................................................. 53
ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА: АНАЛІЗ НОВІТНІХ

ПІДХОДІВ
Іваненко О.І. .................................................................................................................................... 55
СОЦІОНІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ ПІДБОРІ ПЕРСОНАЛУ ТА СТВОРЕНІ КОЛЕКТИВІВ

Бондаренко Н.М., Кох Є.В. ......................................................................................................... 59
СТРАТЕГІЧНИЙ ПІДХІД ДО МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ

ЗДОРОВ’Я
Молчанов А.В., Кубіцький С.О. ................................................................................................ 62
ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

Кіндзюр О.С., Турчиняк З.В. ..................................................................................................... 67
4
.
СЕКЦІЯ VІ.
ПРАВО ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІЦІЇ ЩОДО

ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Серемчук К...................................................................................................................................... 70
ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ

ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ ДІЙ
Угрін А.А. .......................................................................................................................................... 72
ВПЛИВ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ НА БОЙОВІ ЯКОСТІ: АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ

МІЖ РІВНЕМ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА УСПІШНІСТЮ ВИКОНАННЯ БОЙОВИХ
ЗАВДАНЬ
Угрін А.А. .......................................................................................................................................... 74
ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО

ПОНОВЛЕННЯ ПРАЦІВНИКА НА РОБОТІ
Ражик М.М. ...................................................................................................................................... 76
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ,

ВЧИНЕННІ У СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО, НАРКОТИЧНОГО ЧИ ІНШОГО СП’ЯНІННЯ
АБО ПІД ВПЛИВОМ ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ УВАГУ ТА
ШВИДКІСТЬ УВАГИ
Ребрик А.Р., Войтенко Д.С. ....................................................................................................... 79
МОДЕЛЬ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ

Ілящет Є.С., Зарецька К.С. ......................................................................................................... 82
ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ

ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ
Бовт А. ............................................................................................................................................... 84
ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ ОПЕРАТИВНОЇ СИТУАЦІЇ В УМОВАХ

ВОЄННОГО СТАНУ
Тіцька І.Г., Кисельов А. .............................................................................................................. 86
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Котенко Т.А., Федченко В.М. ................................................................................................... 89
ОСОБЛИВОСТІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ В

МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗІРВАННЯ
ШЛЮБУ В УКРАЇНІ
Мальченко А.Л. ............................................................................................................................. 92
ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗБРОЇ НАТОВСЬКИХ ВИРОБНИКІВ ЯКА

ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ ВІД ЗБРОЇ УКРАЇНСЬКОГО
ВИРОБНИКА
Слабких З.А., Кравченко Д.К. .................................................................................................. 96
5
ПЕРЕХІД ДО НОВОЇ ХВИЛІ ІННОВАЦІЙ ЯК РУШІЙНИЙ НАПРЯМ

ЄВРОІНТЕГРАЦІНИХ ПЕРСПЕКТИВ УКРАЇНИ
Чубенко В.А. .................................................................................................................................... 99
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ

ДОКАЗУВАНЬ
Слабких З.А. ..................................................................................................................................... 101
ПРИМУСОВЕ ГОДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ ДО

ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Лях Д.А. .............................................................................................................................................. 103
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ФОРМИ СПІВУЧАСТІ

Донєв І.С. ........................................................................................................................................... 109
ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Поляков І.І., Сидоренко Н.С. ..................................................................................................... 111
РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ В ПОЛЬЩІ, ПИТАННЯ

ЦИФРОВІЗАЦІЇ
Глібко С.В., Кириленко Д.С. ...................................................................................................... 113
РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА

Сухицька Н.В. .................................................................................................................................. 116
СТАДІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Ворона Д.С. ....................................................................................................................................... 119
ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

Кільова С........................................................................................................................................... 122
ЩОДО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ ОСОБИ

Бородавко А.Ю., Федченко В.М. ............................................................................................. 124
СЕКЦІЯ VІІ.
ІНСТИТУТ ПРАВООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ,
СУДОВА СИСТЕМА ТА НОТАРІАТ
POLICE COERCIVE MEASURES IN UKRAINE AND THEIR DIFFERENCE FROM FOREIGN

COUNTRIES
Levchenko M.O., Sugakova L.A. .................................................................................................. 126
THE ROLE OF ENGLISH IN THE 21st CENTURY

Bohdan O.S., Dotsenko A.O. ......................................................................................................... 128
АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ

ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ ТА ЗАОХОЧЕНЬ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ
УКРАЇНИ
Коваленко Р.С................................................................................................................................. 130
6
.
АКТИВНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Яланська Я.Ю., Письменна В.В., Тимофєєв В.П. .............................................................. 132
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТАКТИЧНОЇ ТА ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

ПАТРУЛЬНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ
Чурілова Т.А. .................................................................................................................................. 134
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНИХ МЕТОДІВ У СУЧАСНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ

СТРАТЕГІЇ
Мамченко Д.В., Корецький Я.І................................................................................................ 137
АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ЩОДО НАДАННЯ

ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Бережний Р.О., Плахотний А.П. ............................................................................................. 141
ВАЖЛИВІСТЬ ПИТАННЯ КОМУНІКАЦІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В СИСТЕМІ

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
Тінін Д.Г., Завістовський О.Д................................................................................................... 143
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ З ВОГНЕВОЇ

ПІДГОТОВКИ
Устименко В.В., Наточій А.Д. ................................................................................................... 146
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА, ЯК ОСНОВНА ЧАСТИНА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ
Левченко М.О................................................................................................................................. 148
ДІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ І ЗА ОСОБЛИВИХ УМОВ

ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ У ВІЙСЬКОВИЙ ЧАС
Костюченко Д.С., Пащенко О.О. ............................................................................................. 150
ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

Подкопаєв С.В. ............................................................................................................................... 154
ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В ПИТАННЯХ УДОСКОНАЛЕННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Король К.С. ...................................................................................................................................... 157
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

ПОЛІЦЕЙСЬКИХ
Яланська Я.Ю. ................................................................................................................................ 160
НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ: ПРОБЛЕМИ

КВАЛІФІКАЦІЇ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ
Безкровний Є.В., Іванющенков А.В. ..................................................................................... 162
ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ В

СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ДОЗВІЛЬНОЇ
СИСТЕМИ
Позивай С.Р. .................................................................................................................................... 167
7
ОСОБЛИВОСТІ ЮВІНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ

Войтенко Д.С. .................................................................................................................................. 169
ПИТАННЯ ДОКАЗУВАННЯ ПРИ ПРОВЕДЕННІ ДІЗНАННЯ

Мезенцев М.О., Губарьков С.С.................................................................................................. 171
ПОНЯТТЯ ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО МЕТА

Азаров М.С........................................................................................................................................ 173
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ
Кожущенко Т.В. ............................................................................................................................. 175
ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ПУБЛІЧНОГО ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС

ПРОВЕДЕННЯ МАСОВИХ ЗАХОДІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Потапов Д.О., Кривулін Ю.А. .................................................................................................... 177
РОЛЬ ТАКТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ТА КОМУНІКАЦІЇ У ГОТОВНОСТІ

ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ДО КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЙ
Ведмеденко І.І., Плахотний А.П. ............................................................................................. 181
СУД ПРИСЯЖНИХ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМАТИКА

Вольтобрісов А.В. ......................................................................................................................... 183
СЕКЦІЯ VІІІ.
ВОЄННІ НАУКИ, НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА ТА
БЕЗПЕКА ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
ВАЖЛИВІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ В УМОВАХ ПРАВОВОГО

РЕЖИМУ
Бернік А.С., Кулаковський Р.М., Тимофєєв В.П. ............................................................... 186
ВИКОРИСТАННЯ ПРОФАЙЛІНГУ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ОБМАНУ ПІД ЧАС

ОПИТУВАННЯ НА БЛОКПОСТІ
Бакай В.Г., Тінін Д.Г. .................................................................................................................... 189
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Кохановська Д. ............................................................................................................................... 192
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Савенко Д.С. ..................................................................................................................................... 194
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПОЛІЦЕЙСЬКИХ НА НАВЧАЛЬНИХ ЕТАПАХ

Сільченков Д. .................................................................................................................................. 196
ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ

МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ
Марцафей А.С., Плахотний А.П. .............................................................................................. 199
8
.
ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Кохановська Д. .............................................................................................................................. 202
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КУРСАНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ВОГНЕВОЇ

Мухін С.Р. ......................................................................................................................................... 204
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ БЕЗПЕКИ І

ОБОРОНИ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ
Тінін Д.Г............................................................................................................................................ 206
НЕОБХІДНІСТЬ У ЯКІСНІЙ ВОГНЕВІЙ ПІДГОТОВЦІ ЗА НИНІШНЬОЇ

КРИМІНОГЕННОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Кращенко Д.Д., Марцафей А.С., Тимофєєв В.П. ............................................................... 208
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ НА ЗАНЯТТЯ З ВОГНЕВОЇ

Луговцов Д.С. ................................................................................................................................. 211
ОЦІНЮВАННЯ СВОЄЧАСНОСТІ РОЗВІДУВАЛЬНИХ ДАНИХ ПРО АРТИЛЕРІЮ

ПРОТИВНИКА В ІНТЕРЕСАХ ЇЇ ВОГНЕВОГО УРАЖЕННЯ
Таранець О.М. ................................................................................................................................ 213
ПРИЙОМИ ТА ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ З ПІСТОЛЕТА

Войтенко Д.С. ................................................................................................................................. 218
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПІДРОЗДІЛІВ

Азаров М. ......................................................................................................................................... 220
РОЛЬ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ У ЗАПОБІГАННІ ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ

НАСИЛЬСТВІ
Станкевич В.................................................................................................................................... 222
СТАТИСТИКА НЕГЛАСНИХ (РОЗШУКОВИХ) ДІЙ В РОЗСЛІДУВАННІ

Нарубін Д.І., Коломиєць Д.А., Мелащенко В.К................................................................. 224
СТРАТЕГІЯ АДАПТАЦІЇ ПАЛИВНОЇ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ДО УМОВ

ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ
Музика О.П. ..................................................................................................................................... 226
УДОСКОНАЛЕННЯ СТІЙКИ СТРІЛЬБИ З ПІСТОЛЕТА У ПРАЦІВНИКІВ МВС

УКРАЇНИ
Ребрик А.Р. ...................................................................................................................................... 228
СЕКЦІЯ ІХ.
ХАРЧОВЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ТЕХНОЛОГІЇ
ВИРОБНИЦТВО КОНЦЕНТРОВАНОГО СИРОПУ З КАВУНА

Шаповалова В.Г., Стоянова О.В., Зубкова К.В. ................................................................. 230
9
СЕКЦІЯ Х.
ВИДАВНИЦТВО ТА ПОЛІГРАФІЯ
ВИБІР ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ РОЗРОБКИ ЕЛЕКТРОННИХ ВИДАНЬ

Хорошевський О.І. ........................................................................................................................ 232
СЕКЦІЯ ХІ.
АВТОМАТИЗАЦІЯ ТА ПРИЛАДОБУДУВАННЯ
БЛОК РЕЄСТРАЦІЇ ВОЛОКОННО-ОПТИЧНОГО ТЕРМОМЕТРА З АМПЛІТУДНОЮ

МОДУЛЯЦІЄЮ ОПТИЧНОГО СИГНАЛУ
Чичура І.І., Веретко В.І., Веретко І.І., Повзун О.М. .......................................................... 234
ВОЛОКОННО-ОПТИЧНИЙ ДАТЧИК ТЕМПЕРАТУРИ АМПЛІТУДНОГО ТИПУ ДЛЯ

МОНІТОРИНГУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО ОБЛАДНАННЯ
Чичура Іг.І., Чичура Ів.І., Повзун О.М. .................................................................................. 237
РОЗРОБКА ІМІТАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПОТОКІВ ВІТРУ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ВІТРОУСТАНОВОК
Тігарєв А.М., Тігарєва Т.Г., Негрецкул М.В. ....................................................................... 240
СЕКЦІЯ ХІІ.
ЕНЕРГЕТИКА ТА ЕНЕРГЕТИЧНЕ МАШИНОБУДУВАННЯ
ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО ТЕПЛОВОГО РЕЖИМУ ДЛЯ СИСТЕМИ ОПАЛЕННЯ

«ТЕПЛА ПІДЛОГА»
Гамар В.Г., Безродний М.К. ....................................................................................................... 242
СЕКЦІЯ ХІІІ.
КОМП’ЮТЕРНА ТА ПРОГРАМНА ІНЖЕНЕРІЯ
ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ БЕЗПЕКИ ПРИ КЕРУВАННІ ЛАНЦЮЖКОМ ПОСТАЧАННЯ

ПРОГРАМНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Новікова Д.О. .................................................................................................................................. 244
СТВОРЕННЯ МЕТОДУ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОГОДИ ЗА ДОПОМОГОЮ ШТУЧНОГО

ІНТЕЛЕКТУ
Коваленко В.М. .............................................................................................................................. 247
СЕКЦІЯ ХІV.
ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА СИСТЕМИ
THE MAIN ADVANTAGES OF MICROSERVICE ARCHITECTURE

Kurenkov B.M., Serdyuk N.M. ..................................................................................................... 249
10
.
АЛГОРИТМИ РЕАЛІЗАЦІЇ MDM З МЕТОЮ ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Скибун О.Ж., Гахов С.О. .............................................................................................................. 251
АНАЛІЗ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЬ В БІБЛІОТЕЦІ OPENCV

Байдаус М.В. ................................................................................................................................... 259
МАГНІТНІ БУРІ НА ЗЕМЛІ. DTS ІНДЕКС

Мілюченко А.А., Савчин М.В.................................................................................................... 262
МЕТОД ІДЕНТИФІКАЦІЇ СХОЖИХ ЛЮДЕЙ НЕІНТРУЗИВНИМ СПОСОБОМ -

РОЗПІЗНАВАННЯМ ВУХА ТА ОБЛИЧЧЯ
Писаренко С.В................................................................................................................................ 264
ОГЛЯД ІГРОВОГО РУШІЯ UNREAL ENGINE

Сторчило І.Г.................................................................................................................................... 267
СЕКЦІЯ ХV.
ТРАНСПОРТ ТА ТРАНСПОРТНІ ТЕХНОЛОГІЇ
АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ІЗ ФІНІШНОЇ ОБРОБКИ ВИСОКОТОЧНИХ
ДЕТАЛЕЙ ТРАНСПОРТНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Сікульський В.Т., Майорова К.В., Красовський С.О., Трубчанін Ю.І. ..................... 270
СЕКЦІЯ ХVІ.
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ
ДЕФЕКТИ БАГАТОШАРОВИХ СТІЛЬНИКОВИХ КОНСТРУКЦІЙ ПРИЧИНИ ЇХ
ВИНИКНЕННЯ ТА МЕТОД КОНТРОЛЮ
Науково-дослідна група:
Мягкий О.В., Суровикін Ю.В., Науменко В.В., Спасьонов І.О. .................................... 274
ПЕРЕШКОДИ ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ТЕПЛОВОГО НЕРУЙНІВНОГО КОНТРОЛЮ ТА

МЕТОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ
Науково-дослідна група:
Мягкий О.В., Васильєв Р.Р., Білоцерківська В.А., Вяліна А.В. ................................... 278
СЕКЦІЯ ХVІІ.
СОЦІОЛОГІЯ ТА СТАТИСТИКА
СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Гандзюк В.О. ................................................................................................................................... 281
СЕКЦІЯ ХVІІІ.
ФІЛОЛОГІЯ ТА ЖУРНАЛІСТИКА
DIALOGUE WITH EXPRESSIONISM: A PERSON IN AN EXTREME SITUATION IN THE
EXPERIMENTAL THEATER OF A. OSTERMEIER
Kantor A.E. ....................................................................................................................................... 283
11
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА ТА СТИЛІСТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ ҐЕНДЕРНОЇ

СПЕЦИФІКИ У НЕВЛАСНЕ-ПРЯМОМУ МОВЛЕННІ
Попова А.В........................................................................................................................................ 286
КОНСТРУКЦІЇ З СЕМАНТИЧНИМ ЦЕНТРОМ «ВІЙНА»

Сургай С.М. ....................................................................................................................................... 289
КОНЦЕПТ «ВІЙНА» У АНГЛОМОВНОМУ ІНТЕРНЕТ-ДИСКУРСІ

Сургай С.М. ....................................................................................................................................... 296
ЛІНГВІСТИЧНА ХРОНІКА: СЛОВА МИНУЛОГО В СУЧАСНІЙ МОВІ

Козловська Х.Р. .............................................................................................................................. 298
МОБІЛЬНІ ЗАСТОСУНКИ В НАВЧАННІ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ: ВИКОРИСТАННЯ ТА

ЕФЕКТИВНІСТЬ
Масловська А. ................................................................................................................................. 302
ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ

РОМАНУ Е. ХЕМІНГВЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ» ТА ЙОГО ПЕРЕКЛАДУ)
Воробкало Я.В., Єнчева Г.Г. ...................................................................................................... 306
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОЗРОБЛЕННЯ АНГЛО-УКРАЇНСЬКОГО ОНЛАЙН-

СЛОВНИКА РАКЕТОБУДУВАННЯ
Вакуліна Л.М. .................................................................................................................................. 309
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ ТЕКСТІВ В ОЦІНКАХ

СУЧАСНИХ НАУКОВЦІВ
Гальчун В. ........................................................................................................................................ 311
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ РЕАЛІЙ В АНГЛОМОВНИХ

ПУБЛІЦИСТИЧНИХ ТЕКСТАХ
Білогорка Л.В. ................................................................................................................................ 313
ПРИТЧЕВІСТЬ В СОЦІАЛЬНІЙ АНТИУТОПІЇ Ж. САРАМАГО «СЛІПОТА»

Садовська Ю.В. ............................................................................................................................... 315
ПРОЦЕС АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ

ЛЕКСИКОЛОГІЇ
Сладковська О.І., Дюжева К.В. ................................................................................................. 317
РОМАН ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ «МІСІС ДЕЛЛОВЕЙ» ЯК ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОТОКУ

СВІДОМОСТІ
Птиць З.О. ......................................................................................................................................... 324
ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ (МАНІПУЛЯЦІЯ, ПРОПАГАНДА, АГІТАЦІЯ) В РОСІЙСЬКО-

УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ
Катеринич С. ................................................................................................................................... 327
12
.
СЕКЦІЯ ХІХ.
ПЕДАГОГІКА ТА ОСВІТА
THE EFFECTIVENESS OF USING PODCASTING IN UKRAINIAN AND ENGLISH AS

FOREIGN LANGUAGES CLASSES
Pаlyvoda K.S. ................................................................................................................................... 329
ВИКОРИСТАННЯ RASPBERRY PI ПРИ ВИВЧЕННІ СВІТЛОВИХ ЯВИЩ

Ніколаєва А.М., Бутенко С.О. ................................................................................................... 332
ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ЗДОБУВАЧІВ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ

Фатьянова Т.О. .............................................................................................................................. 334
ЕФЕКТИВНІСТЬ ГРУПОВОЇ ФОРМИ РОБОТИ НА ЗАНЯТТЯХ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

У ВНЗ
Мазур О.І. ......................................................................................................................................... 337
ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДИКИ CLIL У ВИКЛАДАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА

ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ
Дегтярьова К.О.............................................................................................................................. 339
ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Раш Л.В. ............................................................................................................................................ 341
КОЛІР ЖИТТЯ ТА СВОБОДИ В УКРАЇНІ

Туренко В.В. ................................................................................................................................... 344
КОМАНДОУТВОРЕННЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ

ФАХІВЦЯ У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ
Дуванська К.О. ............................................................................................................................... 346
КОНЦЕПЦІЯ НАВЧАННЯ, ОРІЄНТОВАНОГО НА УЧНЯ ТА ЇЇ ПЕРЕВАГИ

Холодова Д.О. ................................................................................................................................. 350
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ

КЛАСІВ
Осніговська О.В............................................................................................................................. 351
РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В

ОБРАЗОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Монько Д.В., Науковий керівник: Кошель А.П. .............................................................. 354
РОЛЬ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ В ЗЗСО

Семенюк Р.І. .................................................................................................................................... 356
ФОРМУВАННЯ ОСНОВ АКАДЕМІЧНОЇ ДОБРОЧЕСНОСТІ У СТУДЕНТІВ ФАХОВОГО

ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ
Семенча Л.Г., Хріник Є.О., Борисьонок М.О....................................................................... 358
13
ЦЕНТРИ РОЗВИТКУ МОЛОДІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Олексюк М.І. .................................................................................................................................... 364
СЕКЦІЯ ХХ.
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПСИХІАТРІЯ
ВПЛИВ ЯКОСТІ СНУ НА СТАН ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У СТУДЕНТІВ

МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Москалець М.О. .............................................................................................................................. 367
ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Бернік А.С. ........................................................................................................................................ 369
ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ

Кулаковський Р.М. ....................................................................................................................... 371
РОЛЬ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ПЕРСОНАЛУ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Зимовець З.О. .................................................................................................................................. 373
СЕКЦІЯ ХХІ.
МЕДИЧНІ НАУКИ ТА ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МЕХАНІЗМУ ДІЇ АНТАЦИДІВ З ЇХ ПОБІЧНОЮ ДІЄЮ

Захарова А.О., Пацация М.М., Білопольська М.І. ............................................................. 376
ВИБІР МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ РАКУ ПРОСТАТИ

Х’юз З. ................................................................................................................................................. 378
ВПЛИВ УЛЬТРАФІОЛЕТОВОГО ОПРОМІНЕННЯ НА ШКІРУ

Олефіренко А.С., Максименко А.В., Біловол А.М. ............................................................ 384
ЗМІНИ В МЕНСТРУАЛЬНОМУ ЦИКЛІ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО

ВТОРГНЕННЯ
Мокрякова М.І., Юрова А.А., Луценко І.В. ........................................................................... 386
НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПОСТРАЖДАЛИМ ПРИ ОПІКАХ

Швидка Д.Д., Чуприна К.О. ....................................................................................................... 388
ОСОБЛИВОСТІ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ТА ФОРМИ БОРОЗНИ ВЕРХНЬОЇ СТРІЛОВОЇ ПАЗУХИ

ЧЕРЕПА ЛЮДИНИ З УРАХУВАННЯМ СТАТІ ТА КРАНІОТИПУ
Войницька О.М., Вовк О.Ю., Чеканова І.В........................................................................... 390
РОЛЬ ТА ГОЛОВНІ ПРОБЛЕМИ ТАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ

ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО
Кращенко Д.Д., Плахотний А.П. .............................................................................................. 391
14
.
СЕКЦІЯ ХХІІ.
ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА, СПОРТ ТА ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ
РОЛЬ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ В УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОГО

СТАНОВЛЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ
Кохановська Д. . ............................................................................................................................. 393
СЕКЦІЯ ХХІІІ.
ІСТОРІЯ, АРХЕОЛОГІЯ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЯ
ВПЛИВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В ІСПАНІЇ НА ПЕРШУ ПОЛОВИНУ ХХ СТОЛІТТЯ

Коломієць Є.Д. ............................................................................................................................... 395
ОСОБЛИВОСТІ РАДЯНСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Соколова Н.Д., Гладун Д.В. ....................................................................................................... 396
СЕКЦІЯ ХХІV.
КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦТВО
ДОСЛІДЖЕННЯ ЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ ФОТОГРАФІЇ У ВІЗУАЛЬНОМУ

МИСТЕЦТВІ
Кузьменко О.М. ............................................................................................................................. 398
ПРИЙОМИ Й ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ У ГРАФІТІ БЕНКСІ НА ТЕМУ ЗБРОЙНОГО

ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ
Самуся П.О. ...................................................................................................................................... 401
РОЛЬ МУЗИКИ ТА ІГОР У ФОРМУВАННІ ХОРЕОГРАФІЧНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Бабинець В.І., Бандура Х.П. ...................................................................................................... 403
СУЧАСНИЙ НАСТІННИЙ РОЗПИС ХАРКОВА

Мазуровська М.В. ......................................................................................................................... 405
ФОРМУВАННЯ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ІТАЛІЇ

Короткова О.С., Вишнякова А.-М.О. ..................................................................................... 413
15
СЕКЦІЯ I.
ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ, МАКРО- ТА
РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА
ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ЦИФРОВУ

ТРАНСФОРМАЦІЮ В ЕКОНОМІЦІ
Назаренко Н.В.
старший викладач кафедри економічної кібернетики та прикладної економіки
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Україна
Ночовка А.В.
здобувач вищої освіти 3-го курсу економічного факультету
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, Україна
У світі сучасних технологій штучний інтелект (далі ШІ) залишається одним з

найбільш розвинених напрямків. Саме ШІ в повсякденному житті стає однією з
рушійних сил цифрової трансформації і поступово перетворюється на необхідну
складову розвитку всіх сфер нашого життя. Економіка не є виключенням. ШІ
відкриває нам можливості для швидкого аналізу великого обсягу даних, допомагає
вирішувати складні задачі та впроваджувати новаторські рішення у сфері цифрової
економіки.
Проте, як і будь-які інші інновації, використання ШІ може як і прискорити і так
стрімкий розвиток економічної діяльності, так і повністю його зруйнувати.
Тож метою дослідження стало оцінити вплив ШІ на діджиталізацію економічної
діяльності.
Штучний інтелект (Artificial Intelligence, AI) – це здатність машин, завдяки
накопиченому раніше досвіду, адаптуватися до нових даних та виконувати завдання,
які вимагають інтелектуальних зусиль, подібних до тих, що виконує людина.
Незважаючи на всі свої когнітивні здібності, людина, порівняно із ШІ, має
відчутно менше переваг. Обробка великого масиву даних стає все більш
легкодоступна. Тепер ШІ за пару хвилин може провести свої причино-наслідкові
зв’язки та запропонувати конкретні рішення для усунення проблеми, тим самим
підвищуючи ефективність та точність прогнозів і прийнятих рішень. Компанії все
частіше шукають можливості застосування ШІ для підвищення ефективності
економічної діяльності підприємства, оскільки тепер прогнозування може бути
легшим, дешевшим та швидшим.
Проте, основні переваги ШІ не обмежуються тільки аналітичними
можливостями. Однією з найкращих здатностей є застосування інноваційних
розробок при створені нових товарів та послуг. Ми можемо використовувати в роботі
голосових асистентів, доповнену та віртуальну реальність, розробляти унікальні
автономні системи і розумні пристрої, що будуть мати значну конкурентну перевагу
на ринку [4].
ШІ може активно сприяти глобалізації та виходу компанії на міжнародний
рівень. Для цього йому багато не треба, лише зібрати актуальні дані про наявні
споживчі преференції, дослідити місцеву культуру та швидко адаптувати наявні в
16
.
підприємстві продукти та послуги під місцевих жителів. Таким чином, компанія

збереже собі не тільки час на адаптацію, а і гроші.
Одним з найкращих прикладів позитивного впливу ШІ є транспортна сфера.
Система, аналізуючи завантаженість транспорту, графік людей тощо, може
пропонувати варіанти розкладу руху транспорту, керувати освітленням магістралей,
що дозволить економити на електроенергії, а також слідкувати за станом доріг, що
зменшить кількість автомобільних аварій. ШІ може аналізувати пасажирські потоки
та основні транспортні маршрути, використовуючи кількість проданих електронних
квитків [3]. На основі цих даних потім буде запропоновано оптимальний
транспортний рух, який дозволить економити кількість витраченого палива, що
позитивно вплине не тільки на економічну ситуацію, а й на екологічну.
Впроваджувати ШІ в свої автомобільні засоби вже почали такі великі компанії, як
Tesla, Google, General Motors, створюючи автономно керовані автомобілі. Такі
транспортні засоби, по-перше, забезпечуватимуть безпеку на дорогах, по-друге,
дозволять проводити онлайн моніторинг ситуації на дорозі [3].
Не зважаючи на всі позитивні аспекти використання ШІ, маємо звернути увагу і
на ряд недоліків. Однією з найочевидніших проблем є витіснення працівників з їх
робочого місця. Всі ті плюси, через які ми обираємо використовувати ШІ, можуть
перетворитися на справжні труднощі для звичайного робітника. Найбільш гостро ця
проблема стає для людей без вищої освіти та молоді, оскільки потреба в працівниках,
які виконують рутинну неважку працю тепер зникає, а одночасно з цим сплачуваність
такої праці суттєво зменшується [1].
Також серйозну небезпеку ШІ несе для конфіденційності приватних даних.
Використовуючи такі інновації, наприклад, у банківській сфері, ми відкриємо йому
доступ до всіх особистих даних наших клієнтів. Збій в роботі ШІ може призвести до
того, що він заволодіє фінансовою інформацією, як і громадян, так і комерційних
підприємств, аби в подальшому отримати доступ до грошових активів [2].
Таким чином, можемо зробити висновок, ШІ на сьогоднішній день поступово
стає необхідною частиною нашого життя. Ми впроваджуємо його в цифрову
економіку, прискорюючи збір та аналіз даних, він допомагає актуалізувати наші
товари та послуги і підвищити попит на них тощо. Проте, важливо забезпечити
обмежене і збалансоване використання. Ми не маємо забувати про етичні норми та
принципи, і тому запровадження правового регулювання використання ШІ є
необхідним. Це допоможе утворити нове суспільство, де ШІ приноситиме низку
економічно-соціальних переваг, при цьому усі негативні наслідки для суспільства
будуть усунуті.
Список використаних джерел:

1. Azmuk N. Artificial intelligence on the labor process in the digital economy: new challenges and
opportunities. Economic herald of the donbas. 2019. № 3 (57). С. 137–145. URL:
https://doi.org/10.12958/1817-3772-2019-3(57)-137-145 (дата звернення: 15.11.2023).
2. Вінник О. Переваги та ризики цифровізації економіки: проблеми правового
регулювання. Entrepreneurship, economy and law. 2020. № 3. С. 56–62. URL:
https://doi.org/10.32849/2663-5313/2020.3.10 (дата звернення: 15.11.2023).
3. Піжук О. І. Штучний інтелект як один із ключових драйверів цифрової трансформації
економіки. Економіка, управління та адміністрування. 2019. № 3(89). С. 41–46.
URL: https://doi.org/10.26642/ema-2019-3(89)-41-46 (дата звернення: 15.11.2023).
4. Терляківська П., Яценко В. Роль штучного інтелекту в цифровій економіці: технологічні
та етичні аспекти. URL:
https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/93329/1/Koibichuk_cyberthreats.pdf#p
age=107 (дата звернення: 15.11.2023)
17
ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ

НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА
ЗА ВИДАМИ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Коробка Ростислав Васильович
докторант, кандидат економічних наук
Національний університет біоресурсів і природокористування України, Україна
Голян В.А.
доктор економічних наук, професор
Галузі матеріального виробництва в Україні відзначаються високим рівнем

техногенного впливу на навколишнє природне середовище, що вимагає нарощення
обсягів інвестиційного забезпечення модернізації мережі об’єктів природоохоронної
інфраструктури. У нинішніх умовах спостерігається надмірно звужений спектр
джерел інвестування проєктів екологічного спрямування, що не дає можливості на
порядок зменшити рівень спрацювання природоохоронного обладнання, що
супроводжується надмірним питомим забрудненням атмосферного повітря та
водного середовища.
Існуюча в Україні система фінансового забезпечення охорони навколишнього
природного середовища потребує масштабної модернізації в сторону диверсифікації
джерел фінансування екологічних інвестицій та поточних природоохоронних витрат.
Має місце домінування поточних природоохоронних видатків над капітальними, що
не дає змоги прискорити процеси модернізації та реконструкції об’єктів
природоохоронної та природно-експлуатаційної інфраструктури і використовувати
сучасні технології збереження та примноження потенціалу довкілля [1, с. 41].
Основними джерелами фінансування екологічних інвестицій виступають кошти
державного та місцевого бюджетів, а також власні кошти підприємств, установ та
організацій. Відсутність сучасного інституціонального середовища інвестиційної
діяльності у сфері охорони довкілля, а також недосконалість економічного механізму
природокористування не дають можливості повною мірою залучати до фінансування
проектів екологічного спрямування вітчизняні приватні інвестиції, а також
інвестиції міжнародних фінансово-кредитних організацій та кошти урядів іноземних
держав.
Також необхідно максимальною мірою враховувати магістральні складові
глобальної природоохоронної архітектоніки, які стосуються боротьби з
кліматичними змінами, інтеграції сільського та лісового господарства, виробництва
енергії з відновних джерел, запобігання опустелюванню. Значний потенціал в частині
залучення додаткових фінансових ресурсів у природоохоронну діяльність міститься
в царині подальшої інституціоналізації угод публічно-приватного партнерства, що
дасть змогу поєднати потенціал місцевого самоврядування з фінансовими ресурсами
суб’єктів приватного бізнесу [1, с. 41].
Важливою складовою активізації процесів інвестиційного забезпечення
охорони навколишнього природного середовища за видами економічної діяльності в
Україні є ретроспективний аналіз існуючої ситуації з фінансуванням капітальних
інвестицій в модернізацію природоохоронного обладнання. У 2015-2020 роках
відбулися певні зрушення у динаміці фінансування капітальних інвестицій в охорону
18
.
навколишнього природного середовища за видами економічної діяльності в цілому

по Україні.
Зокрема, у 2015 році сума капітальних інвестицій в охорону навколишнього
природного середовища за всіма видами економічної діяльності становила
7675,6 млн грн, у 2016 році – 13390,5 млн грн, у 2017 році – 11025,6 млн грн, у
2018 році – 10074,3 млн грн, у 2019 році – 16255,7 млн грн, у 2020 році – 13239,6 млн
грн. У 2020 році порівняно з 2015 роком сума капітальних інвестицій в охорону
навколишнього природного середовища за всіма видами економічної діяльності
виросла на 5564 млн грн або на 72,5%. За період 2015-2020 років найбільше значення
в динаміці капітальних інвестицій в охорону навколишнього природного середовища
мало місце у 2019 році (16255,7 млн грн), а найменше – у 2015 році (7675,6 млн грн).
У 2020 році порівняно з 2015 роком спостерігалося зростання суми
фінансування капітальних інвестицій в охорону навколишнього природного
середовища у добувній промисловості і розробленні кар’єрів, а також у переробній
промисловості. Водночас мало місце зменшення інвестицій в охорону навколишнього
природного середовища у сільському, лісовому та рибному господарстві, а також у
сфері постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря. Важливого
значення набуває врахування галузевих особливостей впливу на навколишнє
природне середовище і розроблення комплексу стимулів для упередження
техногенного впливу суб’єктів господарської діяльності на природні біогеоценози.
Набір регуляторів-стимулів має забезпечити суттєве підвищення рівня
заінтересованості суб’єктів виробничо-господарської діяльності у нарощенні обсягів
фінансування проєктів модернізації та реконструкції мережі об’єктів
природоохоронної інфраструктури як за рахунок власних коштів, так і за рахунок
позикових коштів і коштів, акумульованих в результаті реалізації угод публічно-
приватного партнерства. Важливого значення набуває розроблення інструментарію
стимулювання процесів підвищення рівня утилізації вторинної природної сировини
з метою вилучення її ресурсної цінності та нарощення обсягів виробництва
різноманітних видів біологічного палива, а також нарощення обсягів виробництва
різноманітних видів енергії з відновних джерел, що дасть можливість зміцнити
енергетичну самодостатність країни та окремих регіонів і населених пунктів.

1. Голян В.А, Лучечко Ю.М., Заставний Ю.Б., Мединська Н.В. Фінансове забезпечення
охорони навколишнього природного середовища в умовах глобальних викликів:
пріоритети та особливості. Економіка та держава. 2022. №8. C. 32–41.
19
ІННОВАЦІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНКУРЕНТНОЇ ПЕРЕВАГИ

Бондаренко А.В.
Здобувач вищої освіти групи ФБ 23-1 Факультету фінансів та цифрових технологій
Державний податковий університет, Україна
Науковий керівник: Скорик М.О.

канд. екон. наук, доцент, завідувачка кафедри економічної політики,
Державний податковий університет, Україна
Конкурентна перевага є важливою складовою введення бізнесу, адже вона

вирішує низку питань:
- зміцнює позиції компанії над ринком;
- створює перспективу стабільного зростання та безперебійної діяльності;
- створює труднощі конкурентів, які виходять на ринок;
- приносить хороший прибуток [1].
Інновації є основою безперервних економічних змін, котрі впливають на
динамічний розвиток і підвищення ефективності діяльності як окремих підприємств,
так і всієї економічної системи в цілому [2]. Згідно із Законом України «Про
інноваційну діяльність» [3] поняття «інновація» трактується таким чином: «інновації
– знов створені (вживані) і (або) удосконалені конкурентоспроможні технології,
продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого,
адміністративного, комерційного або іншого характеру, які істотно поліпшують
структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери». Маючи добре продуману
інноваційну стратегію, організації можуть систематично підходити до інновацій,
сприяючи створенню нових продуктів, процесів та ідей або переосмислюючи існуючі
новими та ефективними способами. Цей стратегічний підхід не тільки допомагає
організаціям залишатися конкурентоспроможними, але й стимулює зростання та
трансформацію в бізнес-середовищі, яке швидко змінюється.
Перерахувавше вище ми можемо дійти висновку, що інноваційна діяльность
підприємства є досягнення високого організаційно-управлінського, технологічного,
науково-технічного рівня виробництва, що дозволить надати підприємству переваги
у боротьбі з конкурентами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках [4].
Головне призначення інноваційної діяльності для підприємця це набути
конкурентну перевагу на ринку та збільшити свій прибуток.
Інновації на виробництві можуть спричинити збільшення обсягів продукції за
мінімальними витрати, покращення продукції, введення на виробництві взагалі
нової продукції, яка ще не була представленна на ринку, що призведе до збільшення
попиту на цю продукцію, цього виробника, це й є конкурентною перевагою. Загалом
інновації можна поділити на три групи, в залежності від ступеня їх віддаленості від
кінцевого споживача.
– Бізнес-конфігурація – це «закулісні» інновації, що відбуваються всередині
компанії і найбільш віддалені від клієнта. До них відносять чотири стандарти: модель
прибутку; мережа партнерських відносин; структура ресурсів та бізнес-процеси
– Пропозиція ринку – інновації, що відбуваються «на сцені» і пов’язані з
продуктом або послугою. Ця группа включає два типи інновацій: продукт/послуга
(далі – продукт) та його характеристики та еко-система.
– Досвід споживача – це інновації «в глядацькому залі». Вони відбуваються в
безпосередній взаємодії з клієнтом та включають чотири стандарти: сервіс продукту,
20
.
канали продажу, бренд-інновації та залученність у життя.

Візьмемо на розгляд декілька прикладів інновацій:
1)наприклад оригінальний iPhone, випущений у 2007 році, став проривом у
мобільних технологіях. Він мав мультисенсорний екран, мобільний перегляд веб-
сторінок, iPod і можливість запускати програми сторонніх розробників. Подальші
моделі iPhone продовжували встановлювати нові стандарти дизайну та
функціональності смартфонів, що призвело до широкого поширення смартфонів у
всьому світі і зараз майже кожна марка з вироблення гаджетів орієнтується саме на
нові випущенні моделі смартфонів Apple, також в Apple високий захист данних
споживачів. iCloud використовує потужні заходи безпеки, застосовує сувору політику
щодо захисту вашої інформації та є лідером у галузі, використовуючи такі технології
збереження приватності, як наскрізне шифрування даних. Через це техніка Apple є
популярною серед усіх верств населення та використовується у всіх сферах
діяльності. Насьогодні у фірми дуже мала частка конкурентів.
2)Не менш цікавим є приклад компанії Netflix, яка буквально знищила свого
конкурента Blockbuster, Netflix на основі передплати запропонувала клієнтам
зручність прокату та перегляду фільмів, не виходячи з дому, без необхідності
відвідувати звичайний магазин. Незважаючи на те, що Blockbuster мав свою
чарівність, йти за DVD-дисками до магазину, фішка Netflix стала набагато зручнішою,
адже Netflix використовує винятковиї алгоритм рекомендацій, що вгадує вподобання
споживачів з точністю до 85%.
3)Також компанія Tesla розширює межі електромобілів і відновлюваних джерел
енергії та робить революцію в автомобільній промисловості. Деякі приклади
інновацій включають високопродуктивні електромобілі (EV), автопілот, сонячні
панелі та накопичувачі енергії, мережу суперзарядних пристроїв, а також унікальний
і стильний дизайн автомобіля Tesla, що робить ці автомобілі неабиякими
популярними та зручними та відрізняє цю марку від її конкурентів. Популярність
компанії Tesla також полягає в тому, що їхня продукція націлена на охорону
навколишнього середовища.
Ринкові умови господарювання створюють для суб'єктів економіки високий
рівень конкурентних відносин, у яких виграє той, на чиїй стороні конкурентні
переваги у сфері виробництва і реалізації товарів. Конкурентні переваги досягаються
завдяки впровадженню інновацій. Тобто підприємства повинні постійно
запроводжувати інновації як самої продукції, так і просес виробництва. Варто
наголосити, що саме володіння інноваціями, котрі є стимуляторами розвитку
підприємства, забезпечує перемогу у конкурентній боротьбі.

1. Конкурентні переваги бізнесу: шукаємо, виділяємо та правильно подаємо своєму
клієнту: URL: https://impulse-design.com.ua/ua/konkurentnye-preimushchestva-
biznesa.html.
2. Дідур К. Сутність, класифікація й структура інвестиційної та інноваційної діяльності
підприємства. Економічна наука. Інвестиції: практика та досвід № 9—10/2022. С. 30-35.
3. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 р. № 40-IV URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/40-15#Text.
4. Крилов Д. Інноваційна діяльність підприємства: місія, завдання та особливості
організації. Проблеми і перспективи економіки та управління. №.1(33), 2023. С.7-14.
5. Support.apple. URL: https://support.apple.com/uk-ua/HT202303.
6. Digitalleadership веб-сайт. URL: https://digitalleadership.com/blog/innovation-examples/.
7. Jdmeier. URL: https://jdmeier.com/what-is-successful-innovation/.
21
МЕХАНІЗМИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У
ПОСТВОЄННИЙ ПЕРІОД
Лакас Вероніка Владиславівна
Аспірант
Луцький національний технічний університет, Україна
Вахович І.М.
доктор економічних наук, професор, ректор
Луцький національний технічний університет, Україна
Одним з основних пріоритетів переводу регіональних господарських

комплексів на модель сталого розвитку у поствоєнний період є розроблення
механізмів інвестиційного забезпечення сталого розвитку тих видів діяльності, котрі
виступають базовими ланками економіки територіальних утворень. Значною мірою
розроблення таких механізмів має відштовхуватися від наслідків поглиблення
децентралізації влади, зокрема завершення процесу створення мережі укрупнених
територіальних громад, та визначення потреби в інвестиційних ресурсах, необхідних,
в першу чергу на відновлення зруйнованих та пошкоджених війною об’єктів
житлової, комунальної та виробничої інфраструктури.
Органи регіональної виконавчої влади та місцевого самоврядування повинні
зосередитися на формуванні механізмів стимулювання нарощення обсягів
внутрішнього інвестування проєктів відновлення та модернізації регіональних
господарських комплексів, а також залучення зовнішнього інвестування як в межах
надання Україні допомоги для подолання наслідків збройної агресії російських
терористів, так і в межах євроінтеграційних пріоритетів розвитку нашої держави.
Водночас надання пріоритету у фінансуванні проєктів відновлення регіональних
господарських комплексів має відштовхуватися від необхідності імплементації
окремих Глобальних цілей сталого розвитку, затверджених ООН, що дозволить
забезпечити збалансоване та пропорційне використання ресурсно-виробничого
потенціалу територіальних утворень.
В умовах структурного переформатування національної економіки у
поствоєнний період, в першу чергу задля зміцнення обороноздатності країни та
повернення громадян, котрі були змушені іммігрувати, а також для створення
сучасних мобільних виробництв, здатних забезпечити позитивний кумулятивний
ефект для суміжних ланок виробництва, необхідною є регіональна стратегія
інвестиційного забезпечення сталого розвитку економіки регіонів України з
ідентифікацією механізмів реалізації окремих цілей такої стратегії. Такими
механізмами мають виступити: 1) механізм стимулювання внутрішнього
інвестування; 2) механізм фінансово-кредитного забезпечення; 3) механізм
інвестиційного забезпечення проєктів сталого розвитку, побудований на основі
реалізації угод публічно-приватного (державно-приватного) партнерства;
4) механізм спільного з нерезидентами інвестування проєктів сталого розвитку
базових ланок регіональних господарських комплексів.
В умовах зміцнення позицій комунального сектора внаслідок поглиблення
децентралізації влади надзвичайно актуальною є проблема формування механізму
інвестиційного забезпечення проєктів сталого розвитку регіону, побудованого на
22
.
основі реалізації угод публічно-приватного (державно-приватного) партнерства.

Місцева влада має виступати не простим спостерігачем процесів відтворення
регіонального продукту, а безпосереднім його учасником, щоб узгоджувати
пріоритети бізнесу з інтересами територіальних громад, тобто місцевого населення.
Це буде можливим лише за умов встановлення відносин з бізнесом та фінансово-
кредитною системою на основі укладання угод державно-приватного партнерства.
Варто чітко ідентифікувати всі можливі форми державно-приватного партнерства з
внесенням відповідних змін в Закон України «Про державно-приватне партнерство».
Нинішня редакція Закону України «Про державно-приватне партнерство»
визначає лише загальні контури співпраці громад та бізнесу без конкретизації форм
і масштабів такої взаємодії, тому потенційний інвестор не поспішає вкладати значні
інвестиції у розбудову комунальної інфраструктури та відтворення місцевого
природно-ресурсного потенціалу. Доцільно в найкоротші терміни внести необхідні
зміни у названий законодавчий акт, інакше проголошена децентралізація не матиме
конкретного наповнення та відповідного ресурсного забезпечення [1].
У поствоєнний період саме розширення спектра угод державно-приватного
партнерства дасть змогу ефективніше використовувати фінансовий та
організаційний потенціал місцевого самоврядування при реалізації проєктів сталого
розвитку регіональних господарських комплексів і забезпечувати необхідний баланс
інтересів при використанні місцевого ресурсно-виробничого потенціалу. У спектрі
форм державно-приватного партнерства в контексті нарощення обсягів
інвестиційного забезпечення сталого розвитку регіонів України особливої
актуальності набуває створення кластерних утворень, котрі дозволяють поєднувати
на нестатутній основі потенціал місцевого самоврядування, вищих навчальних
закладів, фінансово-кредитних установ та суб’єктів приватного виробничого
підприємництва.
Значний потенціал для інвестиційного забезпечення сталого розвитку мають
прикордонні з ЄС регіони України, де високою є ймовірність залучення значних
обсягів зовнішніх інвестицій в межах реалізації проєктів транскордонного
співробітництва, а також імплементації передового іноземного досвіду відродження
прикордонних територій. Проєкти транскордонного співробітництва дозволять
диверсифікувати залучення інвестицій в розбудову транспортної, зокрема
транспортних коридорів, та логістично-складської інфраструктури, а також у
проєкти, пов’язані зі збереження історичної та природної спадщини.

1. Голян В. Державно-приватне партнерство як базова інституціональна передумова
капіталізації природних ресурсів в умовах децентралізації. Економіст. 2015. №9. С. 4–7.
23
ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ

ЧИННИКІВ НА РОЗВИТОК РЕГІОНІВ
Селезньова Тетяна Сергіївна
Здобувач фахової передвищої освіти відділення
фінансів та інформаційних технологій
Івано-Франківський фаховий коледж технологій та бізнесу, Україна
Науковий керівник: Бринзей Богдан Сергійович

канд. екон. наук, завідувач відділенням фінансів та інформаційних технологій
Івано-Франківський фаховий коледж технологій та бізнесу, Україна
В сучасних умовах економіка регіону повинна раціонально поєднувати

галузевий і територіальний аспекти, особливо враховуючи той факт, що властивості
територіальної структури економіки регіону визначаються історично сформованим
поділом праці або впливом групи географічних чинників.
Розвиток регіонів є багатоаспектним процесом, оскільки вирівнювання
диспропорцій між регіонами потребує врахування впливу численних факторів. Та і
регіон сам по собі теж є багатофункціональною та багатоаспектною категорією з
переліком певних спільних особливостей, які відрізняють його від інших територій.
Лише вдало поєднуючи внутрішню організацію регіону, як системи, з його
зовнішньою організацією, забезпечуючи при цьому цілісність, узгодженість,
упорядкованість, координацію взаємодії між системами (підсистемами), можна
говорити про регіональний розвиток та відповідний рівень конкурентоспроможності
того чи іншого регіону [1].
До основних рис комплексного розвитку регіонів сьогодні відносять
раціональне використання ресурсного потенціалу, збалансовану територіальну та
галузеву структуру господарства, різноманітність форм господарювання,
злагодженість роботи всіх ланок господарства регіону, а також визначення
пріоритетних галузей для кожного регіону, що буде обумовлювати його
спеціалізацію [2].
Регіональний розвиток, як економічна концепція, обов'язково має враховувати
двосторонній вплив на територіально географічні об'єкти різних напрямків
економічної діяльності та інтеграції ринків. В цілому, на регіональний розвиток
впливає сукупність як спільних для всіх регіонів груп соціальних, економічних,
екологічних факторів, так і низка специфічних факторів, притаманних лише окремим
територіям.
Всі чинники, які впливають на розвиток регіонів, можна поділити на дві групи -
зовнішні (формуються на макрорівні) та внутрішні (ресурсні та регуляційні). Група
зовнішніх чинників, сформованих на державному та міжнародному рівнях,
характеризує вплив зовнішнього середовища на регіональний розвиток. До основних
зовнішніх чинників, що впливають на розвиток регіонів в сучасних умовах,
відносяться:
− історично сформовані системи розміщення продуктивних сил;
− політично-правові (вплив через державну регіональну політику, розробку
регіональних цільових програм, правове регулювання);
− соціально-економічні (економічна ситуація, ступінь розвитку рівнів
суспільства, забезпеченість соціальною інфраструктурою, загальний екологічний
24
.
стан);
− технологічні (розвиток науки, техніки, технологій);
− природні ресурси (вигідне географічне розміщення, рельєф, клімат, наявність
корисних копалин) [3].
Аналіз зовнішніх чинників дозволяє оцінити всі переваги та недоліки впливу
зовнішнього середовища на регіональний розвиток та обумовлює вибір (оновлення)
регіональних стратегій задля забезпечення стабільного розвитку.
Внутрішні чинники регіонального розвитку характеризуються внутрішнім
станом суспільства та розвитку регіону. До них відносять економічний, трудовий,
туристичний, природно-ресурсний потенціал регіону, фактори ринкової
кон'юнктури, фактори інформатизації регіону, інноваційно-інвестиційний розвиток
регіону, а також ступінь розвитку міжрегіональних зв'язків [4]. Вплив внутрішніх
чинників на регіональний розвиток визначає характер саморозвитку регіону шляхом
активізації внутрішніх потенційних можливостей та рівень його
конкурентоспроможності.
Таким чином, комплексний аналіз впливу зовнішніх та внутрішніх чинників на
розвиток регіону буде сприяти формуванню ефективної стратегії регіонального
розвитку. Саме це стане запорукою стійкості та стабільності регіональних систем в
умовах мінливості середовища, а також дозволить приймати правильні управлінські
рішення з питань забезпечення економічного зростання, поліпшення рівня та якості
життя населення.

1. Бугас Н.В., Бугас В.В. Особливості регіонального розвитку як об'єкта управлінського
впливу держави / Н.В. Бугас, В.В. Бугас // Ефективна економіка. – №2. – 2017. –
[Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5441.
2. Шебанін В.С., Уманська В.В., Решетілов Г.О. Розвиток територій в системі державної
регіональної політики / В.С. Шебанін, В.В. Уманська, Г.О. Решетілов // Регіональна
економіка. – №3. – 2021. – С. 28–35.
3. Кіш Г.В. Чинники регіонального розвитку та їх стратегічне управління / Г.В. Кіш //
Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – № 1(124). – 2022. – С. 112–115.
4. Ярмак О.В., Червонецький С.М. Аналіз чинників, що впливають на рівень соціально-
економічного розвитку регіону / О.В. Ярмак, С.М. Червонецький // Східна Європа:
економіка, бізнес та управління. - №6 (23). – 2019. – С. 522-527.
25
СЕКЦІЯ IІ.
ПІДПРИЄМНИЦТВО, ТОРГІВЛЯ ТА
СФЕРА ОБСЛУГОВУВАННЯ
ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ

ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ
Ємельянов Олександр Юрійович
д-р. екон. наук, професор, професор кафедри економіки підприємства та інвестицій
Національний університет «Львівська політехніка», Україна
Петрушка Тетяна Олексіївна

канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри економіки підприємства та інвестицій
Національний університет «Львівська політехніка», Україна
Будь-яке підприємство характеризується різними видами його економічного

потенціалу. Зокрема, необхідно виділити маркетинговий [1], збутовий [2–4],
виробничий [5] та інші складники сукупного економічного потенціалу суб’єктів
господарювання. Окремої уваги заслуговує і потенціал покращення тих чи інших
властивостей підприємств, зокрема їх стійкості та здатності до адаптації [6]. Також
важливим видом наявних у підприємств економічних можливостей є потенціал
ресурсозбереження [7–9], реалізація якого відображається у ресурсозберігаючій
моделі розвитку [10–13] та у технологічних змінах, що відбуваються [14–18]. Зокрема,
суттєвого значення для забезпечення конкурентоспроможності підприємств набуває
впровадження на них енергозберігаючих та інших інвестиційних проєктів [19]. Проте,
на шляху до такого впровадження постають різноманітні перешкоди [20–26].
Подолання перешкод, що виникають на шляху до реалізації заходів з
ресурсозбереження на підприємствах, потребує попереднього оцінювання наявного
рівня такої реалізації. Одним з підходів до зазначеного оцінювання є вимірювання
інтенсифікації виробничого процесу на підприємствах. З цією метою пропонується
застосовувати відношення приросту обсягів виробництва продукції підприємства за
рахунок зростання ефективності використання певного виду його ресурсів до суми
приростів обсягів виробництва продукції підприємства за рахунок зміни обсягів цих
ресурсів та за рахунок зміни ефективності їх використання. Застосовуючи цей
показник, можливо встановити, яким є тип розвитку виробничого процесу на
підприємстві за певним видом його ресурсів – переважно інтенсивним чи переважно
екстенсивним. Дійсно, якщо значення запропонованого показника перевищує 0,5, то
виробничий процес на підприємстві за даним видом виробничих ресурсів є
переважно інтенсивним, а у випадку коли значення запропонованого показника є
меншим від 0,5, то виробничий процес є переважно екстенсивним. При цьому, чим
ближче значення запропонованого показника наближається до одиниці, тим більш
високим є рівень інтенсифікації виробничого процесу на підприємстві.
З метою використання запропонованого показника оцінювання інтенсифікації
виробничого процесу на підприємствах було утворено вибірку з тридцяти
підприємств, які належать до трьох видів економічної діяльності (машинобудування,
26
.
харчосмакова промисловість та виробництво будівельних матеріалів). При цьому

рівень інтенсифікації було оцінено за даними 2021 року в порівнянні із даними 2020
року за трьома видами виробничих ресурсів, а саме – за людськими ресурсами,
основними засобами та матеріальними ресурсами. Тому показниками ефективності
ресурсного забезпечення вступали відповідно виробіток, фондовіддача та
матеріаловіддача.
Зокрема, було обчислено середній за досліджуваними підприємствами рівень
інтенсифікації виробничого процесу на них.
Як випливає з результатів виконаних розрахунків, за усіма досліджуваними
видами економічної діяльності середній рівень інтенсифікації виробничого процесу
виявився найвищим за людськими ресурсами, а найнижчим – за матеріальними.
Водночас, лише за підприємствами харчосмакової промисловості і лише стосовно
наявних у них людських ресурсів цей рівень у досліджуваному періоді перевищував
0,5.
При цьому за усіма видами економічної діяльності та за усіма різновидами
виробничих ресурсів переважна більшість досліджуваних підприємств
характеризувалася або скороченням обсягів виробництва, або екстенсивним (чи
переважно екстенсивним) типом економічного розвитку. Покращення цієї ситуації
можливо лише на засадах підвищення рівня інтенсифікації виробничого процесу на
більшості досліджуваних підприємств, зокрема, на засадах реалізації комплексу
техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів, спрямованих на
зниження питомих витрат матеріальних, людських та технічних ресурсів
підприємств.

1. Мороз, Л. А. & Лебідь, Т. В. (2009). Стратегічний аналіз маркетингового потенціалу
підприємства. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія
«Логістика», (649), 214−219.
2. Висоцький, А. Л. (2014). Сутність та особливості збутового потенціалу як складової
частини сукупного економічного потенціалу підприємств. Науковий вісник НЛТУ
України, (24.8), 225−233.
3. Ємельянов, О. Ю. (2019). Інструментарій та моделі оцінювання потенціалу економічного
розвитку підприємств (дис. … д.-ра екон. наук). Національний університет «Львівська
політехніка», Львів, Україна.
4. Balanska, O., & Yemelyanov, O. (2021). The risk planning methodological principles for housing
investment. Three Seas Economic Journal, (2(1)), 8-13. https://doi.org/10.30525/2661-
5150/2021-1-2.
5. Петрушка, Т. О., Ємельянов, О. Ю. & Курило, О. Б. (2020). Підвищення ефективності
господарської діяльності як чинник економічного розвитку підприємств. Ефективна
економіка, (12). http://nbuv.gov.ua/UJRN/efek_2020_12_23.
6. Yemelyanov, O., Petrushka, T., Lesyk, L., Havryliak, A., Yanevych, N., Kurylo, O., Bodakovskyy, V.,
Skoropad, I., Danylovych, T. & Petrushka, K. (2023). Assessing the Sustainability of the
Consumption of Agricultural Products with Regard to a Possible Reduction in Its Imports: The
Case of Countries That Import Corn and Wheat. Sustainability, (15), 9761.
7. Баландіна, І. С. (2011). Принципи формування потенціалу ресурсозбереження на
підприємствах у сучасних умовах. Бізнес Інформ, (11), 141–143.
8. Бурда, В. Є. (2013). Потенціал енергозбереження та напрями використання
альтернативних джерел енергії у промисловості. Економічний часопис – ХХІ, (1-2), 45–48.
9. Іваненко, О. В. (2013). Формування потенціалу ресурсозбереження соціально-
економічних систем. Економіка. Фінанси. Право, (8), 7–10.
27
10. Некрасова, Л. А. & Хрістова, А. В. (2017). Формування ресурсозберігаючої моделі розвитку

підприємства. Економіка: реалії часу, (2 (30)), 79–84.
11. Андрусів, У. Я. & Мазур, І. М. (2017). Комплексний підхід до забезпечення раціонального
використання енергетичних ресурсів. Бізнес Інформ, (1), 44–49.
12. Сотник, І. М. (2010). Економічне стимулювання ресурсозбереження у контексті сталого
розвитку України. Економіст, (12), 72–75.
13. Ємельянов, О., Петрушка, Т. & Симак, А. (2022). Інноваційність економічного розвитку
підприємств: сутність, види та особливості оцінювання. Економіка та суспільство, (37).
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1221.
14. Caliscan, H. K. (2015). Technological change and economic growth. Procedia Soc. Behav. Sci.,
(195), 649–654.
15. Piva, M. & Vivarelli, M. (2018). Technological change and employment: is Europe ready for the
challenge. Eurasian Bus. Rev., (8(1)), 13–32.
16. Sredojecic, D., Cvetanovic, S. & Boskovic, G. (2016). Technological changes in economic growth
theory: neoclassical, endogenous, and evolutionary-institutional approach. Economic Themes,
(54(2)), 177–194.
17. Yemelyanov, O., Symak, A., Petrushka, T., Lesyk, R. & Lesyk, L. (2018). Assessment of the
technological changes impact on the sustainability of state security system of Ukraine.
Sustainability, (10(4)), 1186.
18. Козик, В. В., Ємельянов, О. Ю. & Петрушка, Т. О. (2014). Інвестиційно-інноваційний
механізм забезпечення конкурентоспроможності промислових підприємств. Проблеми
економіки, (1), 52–58.
19. Концеба, С. М. & Непочатенко, О. О. (2007). Енергозберігаючі технології в Україні:
економічний ефект та перспективи впровадження. Збірник наукових праць УНУС, (63),
1–5.
20. Chai, K. H. & Yeo, C. (2012). Overcoming energy efficiency barriers through systems approach –
A conceptual framework. Energy Policy, (46), 460–472.
21. Chiaroni, D., Chiesa, V., Franzò, S. et al. (2017). Overcoming internal barriers to industrial energy
efficiency through energy audit: a case study of a large manufacturing company in the home
appliances industry. Clean Technologies and Environmental Policy, (19), 1031–1046.
22. Kangas, H. L., Lazarevic, D. & Kivimaa, P. (2018). Technical skills, disinterest and non-functional
regulation: Barriers to building energy efficiency in Finland viewed by energy service
companies. Energy Policy, (114), 63–76.
23. Kostka, G., Moslener, U. & Andreas, J. (2013). Barriers to increasing energy efficiency: Evidence
from small-and medium-sized enterprises in China. Journal of Cleaner Production, (57), 59–68.
24. Ємельянов, О. Ю. (2020). Оцінювання рівня ризикованості господарської діяльності
підприємств агропромислового комплексу. Агросвіт, (19–20), 3–9.
25. Кінаш, І. А. (2015). Бар’єри на шляху впровадження енергоефективності та
енергозбереження підприємств. Сталий розвиток економіки, (3), 185–189.
26. Севастьянов, Р. В. & Калініна, Я. Ю. (2014). Енергоефективність промислових підприємств
України та бар'єри з її впровадження. Економічний вісник ЗДІА, (7), 144–154.
28
.
СЕКЦІЯ IІІ.
ФІНАНСИ ТА БАНКІВСЬКА СПРАВА;
ОПОДАТКУВАННЯ, ОБЛІК І АУДИТ
CRYPTOCURRENCY AS A CATALYST FOR

INNOVATION AND IDEATION
Zinchenko Dmytro Ruslanovych
graduate of the Faculty of Computer Sciences
Kharkiv University of Radio Electronics, Ukraine
Cryptocurrency has transcended its origins as a financial instrument to become a

catalyst for groundbreaking ideas and innovation. This conference aims to explore the
multifaceted role of cryptocurrency as a new source of ideas, driving innovation across
various domains. As evidenced by the proliferation of blockchain technology and its impact
on industries, the potential for cryptocurrency to stimulate novel concepts and
transformative solutions is undeniable. This thesis delves into the ways in which
cryptocurrency serves as a springboard for innovation, sparking creativity, and fostering
new paradigms in technology, finance, and beyond.
1. Cryptocurrency: A Disruptive Force in Finance and Technology
Cryptocurrency, led by the iconic Bitcoin, initiated a seismic shift in traditional
financial systems. Its underlying blockchain technology challenged conventional notions of
currency, introducing decentralized and transparent transactions. The disruptive nature of
cryptocurrency prompted a reevaluation of established financial norms, inspiring debates
on monetary policies, centralization, and financial inclusion [1].
2. Blockchain Beyond Finance: Enabling Diverse Innovations
The underlying technology of cryptocurrency, blockchain, extends far beyond its
financial roots. Its immutable, decentralized ledger structure has sparked innovations in
various sectors, such as healthcare, supply chain management, voting systems, and
intellectual property rights [2]. By providing secure, transparent, and tamper-proof data
storage, blockchain has unlocked new avenues for creative solutions and disruptive ideas.
3. Cryptocurrency and Ideation: Encouraging Entrepreneurship and Creativity
The accessibility and decentralized nature of cryptocurrency have empowered
individuals worldwide, fostering entrepreneurship and incubating novel ideas.
Crowdfunding through Initial Coin Offerings (ICOs) has democratized fundraising for
startups and innovative projects, enabling innovators to transform concepts into reality [3].
Moreover, the integration of cryptocurrencies into digital art and NFTs (Non-Fungible
Tokens) has revolutionized the art market, providing artists with new monetization models
and expanding creative expressions [4].
4. Challenges and Future Prospects: Nurturing Cryptocurrency-Driven Innovation
While cryptocurrency presents boundless opportunities, it also confronts challenges,
including regulatory uncertainties, environmental concerns due to energy-intensive mining
processes, and volatility [5]. Addressing these challenges is crucial to sustain
cryptocurrency-driven innovation. Collaborative efforts among regulators, innovators, and
communities can pave the way for a more inclusive, sustainable, and innovative future
29
driven by cryptocurrency.
Conclusions. Cryptocurrency has evolved into a robust ecosystem that fuels ideation,
innovation, and transformative change. Its impact extends far beyond the financial realm,
touching diverse sectors and unlocking new possibilities. Embracing the potential of
cryptocurrency as a source of ideas requires a multidisciplinary approach, collaborative
efforts, and a commitment to addressing challenges. This conference aims to bring together
thought leaders, innovators, and stakeholders to explore, discuss, and harness the power of
cryptocurrency as a driving force for innovation in the modern world.
References:
1. Nakamoto, S. (2008). Bitcoin: A Peer-to-Peer Electronic Cash System.
2. Tapscott, D., & Tapscott, A. (2016). Blockchain Revolution: How the Technology Behind Bitcoin
is Changing Money, Business, and the World.
3. Buterin, V. (2014). A Next-Generation Smart Contract and Decentralized Application Platform
(Ethereum White Paper).
4. Hinkes, A. (2021). Non-Fungible Tokens (NFTs) and Intellectual Property Rights.
5. World Economic Forum. (2020). Cryptocurrencies: Overcoming Barriers to Trust and Adoption.
30
.
АМОРТИЗАЦІЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ

ЗА МЕТОДОМ НА ОСНОВІ ІНШИХ ЗБОРІВ
АБО ПОДАТКІВ З ОБОРОТУ
Сук Петро Леонідович
ORCID ID: 0000-0002-8556-7123
Д-р. екон. наук, професор, професор кафедри обліку і оподаткування
Відокремлений підрозділ Національного університету біоресурсів і
природокористування України “Ніжинський агротехнічний інститут”, Україна
Продуктивність діяльності підприємств залежить від ефективності

використання ними необоротних активів. Вартість необоротних активів
розподіляється частинами протягом строку їх корисного використання
(експлуатації) за допомогою амортизації. Вона розраховується за різними методами.
НП(С)БО 7 “Основні засоби” передбачено п’ять методів амортизації необоротних
активів [1]. У світі існує значно більше методів амортизації необоротних активів. На
практиці підприємства можуть використовувати також методи амортизації, що
можуть бути самостійно ними створені.
Наприклад, для амортизації необоротних активів можна використовувати
метод на основі інших зборів або податків з обороту.
До інших зборів або податків з обороту згідно форми № 2 Звіту про фінансові
результати, що була визначена П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” відносяться
непрямі податки (крім податку на додану вартість і акцизного податку), а також інші
збори або податки, які включені (враховані) в ціну продажу і сплачуються з доходу
(виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) [2].
Непрямі податки – податки на продаж, з обігу, на додану вартість, на продаж
цінних паперів, на переказ коштів за кордон, на дарування і успадкування, на
передачу власності, на матеріально-технічні запаси та обладнання, на монопольне
право та привілеї, а також акцизи, гербові збори, прикордонні збори та всі інші
податки (збори), крім прямих податків і податків з імпорту [3].
Раніше у Звіті про фінансові результати (форма № 2) зазначалось, що
підприємства, які сплачували інші збори або податки з обороту, показували їх суму у
вільному рядку 025 Звіту про фінансові результати.
До податків і зборів, які відображались в цьому рядку, відносились:
• готельний збір;
• податок з реклами (при наданні рекламних послуг);
• збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (при продажу валюти,
тютюнових виробів виробниками, ювелірних виробів із золота, платини,
дорогоцінного каміння, наданні послуг стільникового мобільного зв’язку) тощо [2; 4].
Відповідно до видів інших зборів або податків з обороту можна
використовувати різні методи амортизації необоротних активів на основі інших
зборів або податків з обороту.
Річна сума амортизації за методом на основі інших зборів або податків з обороту
розраховується множенням вартості, що амортизується (різниці між первісною і
ліквідаційною вартістю) на коефіцієнт амортизації, який обраховується діленням
фактичного або планового обсягу інших зборів або податків з обороту за окремі
періоди на плановий обсяг інших зборів або податків з обороту за увесь період.
Визначення амортизації за методом на основі інших зборів або податків з
31
обороту виконується за формулами:

СА = (ПВ – ЛВ) х КА,
де СА – сума амортизації; ПВ – первісна вартість об’єкта; ЛВ – ліквідаційна
вартість об’єкта; КА – коефіцієнт амортизації.
КА = ОІЗПО : ПОІЗПО,
де ОІЗПО – плановий або фактичний обсяг інших зборів або податків з обороту за
окремі періоди; ПОІЗПО – плановий обсяг інших зборів або податків з обороту за увесь
період.
Можна використовувати два способи визначення методу амортизації
необоротних активів на основі інших зборів або податків з обороту: 1) на основі
початкової вартості необоротних активів; 2) на основі залишкової (балансової)
вартості необоротних активів.
Застосуємо приклад для розрахунку методу амортизації необоротних активів на
основі інших зборів або податків з обороту.
Приклад. Необоротні активи мають первісну вартість – 53000 грн, строк
корисного використання (експлуатації) – 10 років, ліквідаційну вартість – 3000 грн.
Вартість, яка підлягає амортизації, становить 50000 грн (53000 – 3000 = 50000).
Очікується нарахувати інших зборів або податків з обороту на суму 250000 грн,
у т.ч.: в 1-му році – 47000 грн, в 2-му році – 42000 грн, в 3-му році – 34000 грн, в 4-му
році – 30000 грн, в 5-му році – 28000 грн, в 6-му році – 25000 грн, в 7-му році –
17000 грн, в 8-му році – 14000 грн, в 9-му році – 8000 грн, в 10-му році – 5000 грн.
Коефіцієнт амортизації дорівнює: за 1-й рік – 0,1880 (47000 : 250000 = 0,1880),
за 2-й рік – 0,1680 (42000 : 250000 = 0,1680), за 3-й рік – 0,1360 (34000 : 250000 =
0,1360), за 4-й рік – 0,1200 (30000 : 250000 = 0,1200), за 5-й рік – 0,1120 (28000 : 250000
= 0,1120), за 6-й рік – 0,1000 (25000 : 250000 = 0,1000), за 7-й рік – 0,0680 (17000 :
250000 = 0,0680), за 8-й рік – 0,0560 (14000 : 250000 = 0,0560), за 9-й рік – 0,0320 (8000
: 250000 = 0,0320), за 10-й рік – 0,0200 (5000 : 250000 = 0,0200).
В таблиці 1 наведено обрахунок методу амортизації необоротних активів на
основі інших зборів або податків з обороту за 1-м способом (від початкової вартості
необоротних активів).
Таблиця 1
Обчислення амортизації необоротних активів за методом на основі
інших зборів або податків з обороту (1-й спосіб – від початкової
вартості необоротних активів)
Рік Вартість, що Інші збори або Коефіцієнт Річна сума
амортизується, грн податки з обороту, грн амортизації амортизації, грн
1 50000 47000 0,1880 9400
2 50000 42000 0,1680 8400
3 50000 34000 0,1360 6800
4 50000 30000 0,1200 6000
5 50000 28000 0,1120 5600
6 50000 25000 0,1000 5000
7 50000 17000 0,0680 3400
8 50000 14000 0,0560 2800
9 50000 8000 0,0320 1600
10 50000 5000 0,0200 1000
х Разом 250000 1 50000
[авторська розробка]
32
.
Як видно з таблиці 1, застосування 1-го способу (від залишкової (балансової)

вартості необоротних активів) методу амортизації необоротних активів на основі
інших зборів або податків з обороту дає змогу повністю розподілити вартість
необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).
2-й спосіб (від залишкової (балансової) вартості необоротних активів)
вирахування методу амортизації необоротних активів на основі інших зборів або
податків з обороту розглянуто в таблиці 2.
Таблиця 2
Обчислення амортизації необоротних активів за методом на основі
інших зборів або податків з обороту (2-й спосіб – від залишкової
(балансової) вартості необоротних активів)
Рік Вартість, що Інші збори або Коефіцієнт Річна сума
амортизується, грн податки з обороту, грн амортизації амортизації, грн
1 50000 47000 0,1880 9400
2 40600 42000 0,1680 6821
3 33779 34000 0,1360 4594
4 29185 30000 0,1200 3502
5 25683 28000 0,1120 2876
6 22807 25000 0,1000 2281
7 20526 17000 0,0680 1396
8 19130 14000 0,0560 1071
9 18059 8000 0,0320 578
10 17481 5000 0,0200 17481
х Разом 250000 1 50000
Нарахування амортизації за 2-м способом методу на основі інших зборів або

податків з обороту кожного року здійснюється із залишкової вартості необоротних
активів, а тому в останньому році вартість необоротних активів не розподілиться і
буде перенесена у витрати періоду (табл. 2).
Висновки. Розрахунок амортизації необоротних активів можна здійснювати за
методом на основі інших зборів або податків з обороту.
Інші збори або податки з обороту відповідно до форми № 2 Звіту про фінансові
результати, що була визначена П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” [2]
включають всі інші крім податку на додану вартість і акцизного податку податки і
збори, що відносяться до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів,
робіт, послуг).
Залежно від видів інших зборів або податків з обороту можна застосовувати
різні методи амортизації необоротних активів на основі інших зборів або податків з
обороту.
Розраховувати амортизацію необоротних активів за методом на основі інших
зборів або податків з обороту можна розраховувати за двома способами: 1) від
початкової вартості необоротних активів; 2) від залишкової (балансової) вартості
необоротних активів.

1. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”,
затверджено наказом Міністерства фінансів України 27 квітня 2000 р. № 92,
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 р. за № 288/4509. –
33
Електронний ресурс. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0288-

00#Text.
2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” (Наказ
Міністерства фінансів України). № 87. (1999). Вилучено з:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0397-99#Text.
3. Непрямі податки. (22 вересня 2023). Вилучено з:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Непрямі_податки.
4. Форма №2 “Звіт про фінансові результати”: методика підготовки. Реферат. (2023).
Вилучено з: https://osvita.ua/vnz/reports/accountant/17368/.
34
.
НЕПРАЦЮЮЧІ КРЕДИТИ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЇХ ОПТИМІЗАЦІЇ
Кузін Галина Ігорівна
Студентка 4 курсу, Кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту
Львівський національний університет імені І. Франка, Україна
Ефективне функціонування національної економіки та її розвиток неможливі

без вирішення завдань забезпечення оперативної діяльності банківської системи та
її основних елементів – банків. Сьогодні, в умовах війни та економічної кризи,
розвинутий та стійкий банківський сектор відіграє ключову роль у стабілізації
економіки, а також є важливою передумовою подальшого ефективного економічного
відновлення та зростання країни. Відтак, на сучасному етапі ефективна кредитна
політика банку є основою фінансової стабільності, адже необхідною умовою
подолання наслідків кризових явищ у банківському секторі є відновлення
кредитування та активізація кредитних вкладень у національне господарство.
Слід не лише збільшувати обсяги кредитування, а й формувати якісний
кредитний портфель, тобто ефективно ним управляти і зменшувати кількість
непрацюючих кредитів. Отже, проаналізуємо динаміку банківського кредитування та
обсяги непрацюючих кредитів протягом 2018-2023 рр. (табл.1).
Таблиця 1.
Динаміка окремих показників кредитної діяльності банків України
протягом 2018 - вересня 2023 рр., %, млрд. грн.*
Показник 2018 2019 2020 2021 2022 09.2023
Кредити, надані клієнтам, млрд. грн. 1118,8 1033,4 960,5 1065,3 1036,3 997,3
Коефіцієнт кредитної активності, % 58,5 52,1 43,5 39,2 44 33,4
Обсяг непрацюючих кредитів, млрд. 594,9 630,7 530,7 430,3 345,1 426,5
грн
Питома вага проблемних кредитів у 54,5% 52,8% 48,3% 41,0% 30,0% 38,8%
кредитному портфелі, %
Резерв за активними операціями, 556,4 492,2 388,4 308,3 369,9 366,8
млрд. грн.
*Складено автором на основі [1].
Так, в 2018-2019 роках прослідковується певна стабільність і помірність, що

позначилось на зростанні обсягів кредитування суб’єктів господарювання. Однак,
уже в 2020 році рівень кредитування почав знижуватись внаслідок поширення
пандемії СOVID-19 і запровадження протиепідеміологічних заходів, що обмежували
можливості функціонування банківської діяльності, в тому числі надання кредитів.
З початком 2022 року через повномасштабне вторгнення РФ коефіцієнт
кредитної активності знову почав зменшуватись, що очевидно пов’язано із початком
бойових дій на певних територіях України, знищенням важливої інфраструктури, в
тому числі вітчизняних підприємств як основних клієнтів кредитування, погіршення
фінансового стану позичальників, внаслідок чого велике зростання частки
безнадійних кредитів, зниження рівня економічного розвитку держави.
Для України питання великої кількості непрацюючих кредитів завжди
залишається критично актуальним, адже їх обсяги накопичуються в геометричній
прогресії з кожним роком.
Відтак, якщо порівняти обсяги NPL в Україні з іншими країнами, то на рис. 1
35
можна побачити на скільки значущою є ця різниця. Значна частка всіх проблемних

кредитів є прямим результатом економічних криз, а також бойових дій та окупації
частини території України. Починаючи з 2018 року присутня тенденція до спаду
кількості непрацюючих кредитів, однак, війна переломила тенденцію до поступового
скорочення частки непрацюючих кредитів (NPL), яке тривало з 2018 року: за цей час
обсяг NPL зменшився на майже 300 млрд грн, частка в кредитному портфелі
скоротилася з 55% до 38% станом на 1 вересня 2023 року (див. рис. 1) [2].
Рис. 1. Динаміка обсягів NPL (непрацюючих кредитів) в Україні та

деяких інших країнах світу протягом 2008-2021 рр. [3]
Близько 75% NPL сектору сконцентровано в державних банках, зокрема понад

40% припадає на Приватбанк.
Зростання NPL призводить до того, що:
• банк має збільшувати відрахування до резервів під такі кредити, тобто
заморожувати частину своїх активів. Це зменшує його капітал, що відіграє роль
своєрідної подушки безпеки;
• від кредиту, що не працює, банк не отримує відсоткового доходу.
Виникнення та накопичення проблемних кредитів може стати проблемою для
фінансової системи країни, загрожуючи її стабільності. Значне збільшення NPL в
системі негативно позначається на стійкості банківського сектору до кризових шоків,
збільшуючи тим самим системний ризик банку.
Існують деякі розроблені світові практичні методи управління проблемними
кредитами, що також широко почали застосовувати в Україні. Серед них зокрема такі
три методи: стягнення, продаж та реструктуризації таких боргів. Найчастіше
застосовують метод реструктуризації для якого в червні 2016 році було прийнято
Закон України «Про фінансову реструктуризацію» [4], який продовжили до 2028 року.
Це виявилось ефективною альтернативою для державних банків, коли замість
стягнення вони домовляються із боржниками про істотне продовження строків
кредитування та зменшення ставок; у певних випадках додавались умови щодо
добровільного продажу застави, непрофільних активів, передавання банку майна в
погашення тощо. В більшості випадках (70-80%) підтверджувався суттєво вищий
грошовий потік від таких реструктуризацій порівняно з процедурами стягнення.
36
.
Крім того, швидким інструментом врегулювання NPL у банках могли б стати так
звані голландські аукціони, які передбачають продаж кредитів зі зниженням ціни.
Банк на основі оцінки кредитного портфеля, що він здійснив, може передати певну
частку наданих кредитів іншим інвесторам. За рахунок цієї операції банк має змогу
повернути кошти, що були спрямовані у кредитні вкладення [5].
Отже, в умовах мінливого економічного середовища, зростання кризових явищ
прямо пропорційно впливають на скорочення обсягів кредитування та зростання
неякісних кредитних портфелів, що призводить до примноження простроченої
заборгованості, резервів та значних збитків діяльності. Тому необхідно в кредитній
діяльності установ створити ефективні комплексні методи аналізу, оцінки ризиків
кредитних операцій і стратегій управління ними, застосовувати міжнародний досвід
управління кредитною діяльності.

1. Статистика фінансового сектору. URL: https://bank.gov.ua/ua/statistic/sector-financial.
2. Частка непрацюючих кредитів (NPL)в Україні становила 38% на початок 2023 року. НБУ.
URL: https://bank.gov.ua/ua/stability/npl.
3. Майбутнє фінансового сектору у післявоєнній Україні. Dnipropetrovsk investment
agency.2023. URL: https://dia.dp.gov.ua/majbutnye-finansovogo-sektoru-u-pislyavoyennij-
ukraїni/.
4. Про фінансову реструктуризацію: Закон України від 14.06.2016. №1414-VIII. Дата
оновлення: 17.08.2022. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-19#Text.
5. Надієвець, Л. М., Гевал, О. О. Складові механізму формування та реалізації кредитної
політики банку. Науковий журнал № 11. 2017. С. 155
https://er.knutd.edu.ua/bitstream/123456789/19301/1/Dyplom072_Nykonenko_Kononenk
o.pdf.
37
ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА

ПІДПРИЄМСТВІ: ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ АСПЕКТ
Проскуріна Н.М.
Д-р. екон. наук, професор, завідувач кафедри обліку та оподаткування
Запорізький національний університет, Україна
Пугач А.О.
Директор
ТОВ «АСТЕРС», м. Київ, Україна
Відомо, що жодна система управління не може функціонувати без інформації. І в

цьому плані облік забезпечує необхідну інформацію для реалізації всіх елементів
управління. Таким чином, облік – це інформаційна система для управління.
Слід зазначити, що облік не пасивно відображає господарські процеси, які
відбуваються на підприємстві, а активно впливає на них, контролює законність,
доцільність і ефективність використання виробничих потужностей.
У зв’язку з цим для забезпечення функціонування облікової системи як
достовірного інформаційного ресурсу особливої уваги потребує якість інформації,
оскільки суб’єкту, що приймає рішення, потрібна не будь-яка інформація, а лише
повна, неупереджена та своєчасна.
Бухгалтерський облік, як найбільш поширений, сполучає в собі усі види
господарського обліку та застосовується в мікроекономіці суб’єктами
підприємницької діяльності незалежно від форм власності та методів
господарювання. Він являє собою упорядковану інформаційну систему, що відбиває
стан і рух майна, розрахунків і зобов’язань, власних і позикових засобів і фінансових
результатів методом суцільної, безупинної документальної взаємозалежної
реєстрації господарських операцій.
Кожне підприємство самостійно встановлює правила організації, методології і
ведення бухгалтерського обліку. Відповідальність за організацію бухгалтерського
обліку на підприємствах та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх
господарських операцій у первинних документах, регістрах і звітності протягом
встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа),
який здійснює керівництво підприємством.
При використанні загальних і галузевих положень та інструкцій на кожному
підприємстві чи в установі індивідуально розробляють нормативні документи, які
регламентують діяльність окремих облікових працівників. Це, здебільшого,
положення про бухгалтерію та посадові інструкції.
У Положенні про бухгалтерію наводяться її структура, завдання, функції, права і
відповідальність. У типовій структурі Положення про бухгалтерію мають обов’язково
бути назва підрозділу, загальні положення, мета, організаційна структура, завдання,
функції. Крім того, у Положенні мають бути визначені права, відповідальність та
взаємовідносини з іншими функціональними підрозділами, порядок стимулювання,
розширення, реорганізації або ліквідації.
Посадові інструкції розробляють на кожну посадову особу бухгалтерії –
головного бухгалтера, його заступника, бухгалтера з обліку виробничих запасів,
бухгалтера з обліку розрахунків з оплати праці тощо. У типовій структурі посадової
інструкції обов'язковими є назва посади, загальні положення, мета, завдання,
38
.
обов'язки, права і відповідальність, взаємозв'язок з іншими посадовими особами,

критерії оцінки виконання обов'язків, оклад, премії, порядок призначення,
звільнення з посади, переведення на іншу посаду.
Складовою частиною організації обліку на підприємстві є перелік документів,
які використовуються для первинного відображення господарських операцій, а
також перелік облікових регістрів, необхідних для накопичення та систематизації
інформації.
Перелік документів має бути затверджено наказом керівника підприємства про
організацію облікової роботи, до нього можуть входити:
• робочий план рахунків бухгалтерського обліку, який містить синтетичні та
аналітичні рахунки, необхідні для ведення бухгалтерського обліку відповідно до
вимог вчасності і повноти обліку та звітності;
• форми первинних облікових документів, що застосовуються для оформлення
фактів господарської діяльності, за якими не передбачено типових форм первинних
облікових документів, а також форми документів для внутрішньої бухгалтерської
звітності (управлінської звітності);
• порядок проведення інвентаризації активів та зобов'язань;
• правила документообігу і технологія обробки облікової інформації;
• порядок контролю за господарськими операціями;
• обов'язки головного бухгалтера;
• інші рішення, необхідні для організації бухгалтерського обліку.
У розвинутих країнах на великих підприємствах та в транснаціональних
корпораціях обов'язково діє система внутрішніх стандартів, правил обліку та порядку
складання фінансової звітності. Звичайно вони містяться в таких документах:
• operating policy (OP) – господарська політика;
• procedure manual (РМ) – процедури обліку господарських операцій;
• accounts definitions (AD) – опис плану рахунків компанії;
• instruction for entries (IE) – інструкція, яка визначає для кожного рахунка
операції, які на ньому відображаються;
• standard balance sheet (BS) – формат і опис балансового звіту;
• standard profit & loss (P&L) – формат і опис звіту про прибутки та збитки [1,
c. 212].
Таким чином, бухгалтерський облік є тільки однією з частин системи
управління підприємством. Він повинен організовуватися відповідно до потреб у
прийнятті ефективних управлінських рішень. Документування облікових процедур
має бути гнучким та зорієнтованим на аналіз можливостей підприємства.

1. Шквір В. Д., Загородній А. Г., Височан О. С. Iнформацiйнi системи i технологiї в облiку: навч.
посiб. К.: Знання. 2007. 439 с.
39
ПРОБЛЕМАТИКА ОБЛІКУ ЕЛЕКТРОННИХ

ЛІКАРНЯНИХ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Бондаренко Наталія Миколаївна
кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри
економічного моделювання, обліку та статистики
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
Кравченко Валерія Павлівна

студентка факультету економіки
Процеси оформлення та виплати лікарняних завжди були частиною обліку на

підприємствах України, де працюють наймані працівники. Лікарняні є невід’ємним
складовою як бухгалтерського, так і кадрового обліку. Цифровізація оформлення
лікарняних стала неминучою через діджиталізацію більшості бюрократичних
механізмів в Україні.
Однак введення електронних лікарняних було не одразу успішним. Так, у липні
2021 року розпочалась підготовка всіх закладів охорони здоров’я до переходу видачі
електронних медичних висновків. У вересні 2021 року медичні заклади вже мали
змогу видавати електронні лікарняні, проте даний процес було призупинено через
складності електронної системи на вебпорталі Пенсійного фонду України (ПФУ). За
офіційними даними, на початок січня 2022 року українці оформили близько 4,5 млн.
електронних лікарняних, що свідчить про перехід України на електронні
лікарняні [1].
Відтепер оформлення е-лікарняних розпочинається з того, що лікар формує
медичний висновок про тимчасову непрацездатність у Реєстрі медичних висновків.
На підставі цього висновку роботодавець може знайти всю інформацію, зайшовши в
особистий кабінет Електронного кабінету страхувальника (роботодавця). У даному
висновку міститься наступна інформація: реєстраційний номер листка
непрацездатності, дата відкриття та закриття листка непрацездатності, ПІБ
застрахованої особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків
застрахованої особи [1, 2].
Але варто відмітити, що при отриманні роботодавцем листка про
непрацездатність можуть виникнути проблеми з порталом. Трапляються ситуації, за
яких працівник оформив лікарняний, але не повідомив про це підприємство у
визначені законодавством терміни. Як наслідок, роботодавець несвоєчасно нарахує
та виплатить лікарняні через неотримання сповіщення з порталу електронних
послуг ПФУ. Несвоєчасне надання інформації про відкритий е-лікарняний може мати
місце і при перебуванні працівника у відпустці. Також не варто виключати
можливість блекаутів за умови повномасштабного вторгнення в Україну, за яких
законодавство надає медичним закладам 5 днів для відкриття е-лікарняного, що в
свою чергу подовжує роботодавцям термін для нарахування лікарняних, за умови
своєчасного отримання інформації від працівника [3].
При нарахуванні та виплаті коштів за е-лікарняним проблем зараз не виникає,
оскільки всі заявки на отримання коштів подаються через вебпортал електронних
послуг ПФУ. Але на цьому етапі можуть виникнути розходження у сумах нарахованих
за е-лікарняними роботодавцем та електронною системою вебпорталу. Такі
40
.
розходження можуть виникнути через неспівпадіння розрахункової бази, яка

використовується підприємством та електронною системою вебпорталу, а саме:
підприємство здійснює свої розрахунки на підставі фактичних облікових даних, а
система базується на звітних даних. Заявка на отримання коштів для виплати за е-
лікарняним подається роботодавцем електронно через вебпортал, де автоматично
розраховується середня заробітна плата працівника та сума лікарняних. Завдання
роботодавця на даному етапі перевірити правильність нарахування та інформацію
про працівника.
Отже, процес введення інформаційно-технологічних технологій в роботу
системи соціального страхування України розпочато. Електронні лікарняні
спрямовані на полегшення роботи ПФУ, Фонду соціального страхування України,
Національної служби здоров'я України та роботодавців. Наразі основною
проблематикою обліку та оподаткування електронних лікарняних є відсутність
достатньої інформаційно-облікової бази, яка б допомагала вчасно розбиратися з
нетиповими ситуаціями у цих питаннях.

1. Прийдак Т.Б., Лега О.В., Яловега Л.В. та ін. Е-лікарняні: документування, облік,
відповідальність, Ефективна економіка. 2022. № 6. URL:
https://nayka.com.ua/index.php/ee/article/view/113/115.
2. Копчикова І.В. Електронні лікарняні: обліково-правовий аспект. Економіка та
суспільство. 2022. № 36. URL:
https://economyandsociety.in.ua/index.php/journal/article/view/1154/1112.
3. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 р. № 1440 Деякі питання
реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2022
році URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1440-2021-%D0%BF#Text.
41
СЕКЦІЯ IV.
МАРКЕТИНГОВА ТА ЛОГІСТИЧНА
ДІЯЛЬНІСТЬ
PRODUCT PLACEMENT ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ

СИСТЕМИ МАРКЕТИНГОВИХ КОМУНІКАЦІЙ
Селезньова Олена Віталіївна
кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри національної
економіки, маркетингу та міжнародних економічних відносин
Класичний приватний університет, Україна
В умовах мінливості ринкового середовища та зростання конкуренції

товаровиробники повинні бути сучасними й конкурентоспроможними на
внутрішньому та зовнішньому ринках, максимально використовуючи при цьому
досягнення науки, технології, впровадження інновацій та різноманітний комплекс
маркетингових дій в просуванні власних товарів й послуг. Актуальною була і
залишається проблема підвищення конкурентоспроможності підприємства і його
продукції. Застосування інноваційних інструментів маркетингової діяльності здатне
забезпечити поліпшення фінансово-економічних показників виробничо-
господарської діяльності, підвищення рівня конкурентоспроможності та формування
позитивної ділової репутації підприємства, як надійного ділового партнера [1].
Одним із сучасних інструментів маркетингових комунікацій, який дозволяє
ефективно впливати на поведінку споживача та стимулювати просування товарів і
послуг на всіх видах ринків є рroduct placement. Використання цього інструменту
сьогодні пов'язано з перенасиченням інформаційного простору рекламою,
відторгненням і несприйняттям споживачами реклами, яка стає дедалі
агресивнішою, зростанням компетентності цільової аудиторії, а також підвищенням
вимог до реклами й рекламних пропозицій з боку споживачів [2]. Застосування
продакт плейсменту також набуває популярності через необхідність використання
дієвих нестандартних методів розміщення непрямої реклами, спроможних втримати
увагу цільової аудиторії на продукції виробника. При цьому основним завданням
маркетологів буде чітке, але ненав'язливе фокусування споживача на продукції з
одночасним відбиттям інформації про рекламований товар у свідомості споживача
без використання додаткових стимулюючих інструментів маркетингу.
Продакт плейсмент являє собою ненав’язливе інформування споживача про
товар в сюжетній лінії будь-якої історії чи художнього твору, тобто по суті
відбувається інтеграція бренду у віртуальний простір твору масової культури
(виступу, програми, художнього фільму, інтелектуальної гри, коміксу) [3].
Сьогодні продакт плейсмент стає чи не найпоширенішим інструментом
маркетингових комунікацій, ключовою маркетинговою стратегією та просто
ідеальною технологією просування продукції (бренду) на сучасному ринку. В першу
чергу, це дозволяє уникнути прямої реклами, при цьому не відволікаючи увагу
споживача (глядача) від телевізійного або іншого контенту, але інформуючи про
існування того чи іншого виду товару. Продукція або бренд органічно вплітається в
42
.
сюжет телевізійної програми або художнього фільму таким чином, щоб у свідомості
глядача цей товар асоціювався з сюжетом або життям екранного персонажу. В даному
випадку сюжетна лінія може будуватися навколо конкретного бренду або певний
товар може впливати на головного героя фільму, його спосіб життя, ставати з ним
одним цілим. Найголовніше, все це має виглядати природньо, доречно та
ненав'язливо.
Серед переваг застосування продакт плейсменту сьогодні виділяють
підвищення впізнаваності бренду, значно нижчі витрати (порівняно з прямою
рекламою), досить тривалий час знаходження в інфопросторі, низьку конкуренцію,
широкі можливості формування іміджу бренду, фокусування уваги споживача на
товарі чи бренді без агресивного нав'язування, враховуючи інтеграцію в сюжетну
лінію тощо [3].
Говорячи про переваги застосування продакт плейсменту, варто акцентувати
увагу і на недоліках його використання. Так, до основних недоліків можна віднести
«розпорошення» уваги споживача або взагалі не фокусування на товарі (у випадку
одночасного розміщення декількох брендів), труднощі з оцінкою ефективності
даного інструменту, високу залежність від сюжету телевізійного контенту та інше. До
того ж асоціювання певного бренду з персонажем може зіграти як позивну, так і
негативну роль, виходячи з відношення глядачів до екранного героя.
Таким чином, в сучасних умовах мінливого ринкового середовища та
перенасичення потенційних покупців рекламними роліками продакт плейсмент
може виступати ефективним та більш розумним способом залучення нових клієнтів,
позиціонування товару на ринку та підвищення інформованості потенційних
споживачів про певний товар і його переваги.

1. Полінкевич О.М. Матриця вибору інструментів продакт плейсменту у маркетинговій
діяльності підприємств / О.М. Полінкевич // Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Серія «Економіка». – Острог: Вид-во НаУОА, 2019. –
№ 12(40). - С. 58–62.
2. Лихолат С.М. Рroduct placement як сучасний маркетинговий інструмент / С.М. Лихолат //
Ефективна економіка. – №10. – 2021. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/10_2021/74.pdf.
3. Скригун Н.П. Рroduct placement як інструмент маркетингових комунікацій / Н.П. Скригун
// Комунікативні маркетингові стратегії в умовах обмеженого бюджету: матеріали
всеукраїнського науково-педагогічного підвищення кваліфікації, 28 листопада – 8 січня
2023 року. – Одеса: Видавничий дім «Гельветика», 2023. – 44 с. – С.34–37.
43
СЕКЦІЯ V.
МЕНЕДЖМЕНТ, ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ
ТА АДМІНІСТРУВАННЯ
МЕНЕДЖМЕНТ КОНФЛІКТІВ
Кучеренко Руслана Леонідівна
Магістрант
Центральноукраїнський державний університет
імені Володимира Винниченка, Україна
Панченко Оксана Петрівна

доцент кафедри менеджменту та підприємництва
Ключові слова: керівник, конфлікт, суб'єкт та об'єкт конфлікту, управління конфліктами,

керівництво, роль керівника, вирішення конфліктів, колектив, співпраця, посередництво,
медіаторство, конфліктологія, ефективність управління конфліктом.
Метою даної роботи є аналіз особливостей управління конфліктами на

підприємстві та визначення ролі керівника у запобіганні виникненню конфліктних
ситуацій.
Роль конфліктів і їхнього регулювання в сучасному суспільстві настільки
велика, що в другій половині ХХ століття сформувалася окрема галузь знань —
конфліктологія. Великий внесок у її розвиток зробили такі науки, як соціологія,
філософія, політологія і психологія.
Основним джерелом конфліктних стосунків, що виникають у колективі, є
невідповідність переконань та поведінки індивіда моральним принципам та
очікуванням інших його членів. Деструктивний характер конфлікту є дуже
небезпечним явищем через свої негативні тенденції до розростання, загострення,
збільшення емоційної напруги, неприязні й агресії щодо опонента, погіршення
комунікації, використання неприпустимих дій, що суперечать моральним нормам та
правилам поведінки, залучення психологічного або фізичного насильства.
Відповідними наслідками деструктивного конфлікту в колективі, є порушення
соціально-психологічного клімату; зниження ефективності та погіршення якості
індивідуальної та колективної професійної діяльності, негативний вплив на
особистісний ріст та розвиток працівників.
Однак, сучасна школа менеджменту дійшла висновку, що конфлікт, незважаючи
на його негативні аспекти, має і конструктивну роль - сприяє розвитку діяльності
підприємства. В наш час теоретики і практики управління все частіше схиляються до
того, що деякі конфлікти, навіть на самому успішному підприємстві, за найкращих
взаємин не тільки можливі, але і бажані, за умови вмілого управління ними. Під час
конфліктної взаємодії учасники мають можливість висловлювати різні думки,
розглядати альтернативи при прийнятті рішень, що є важливим позитивним
44
.
аспектом конфлікту. [1] Отже, термін "конфлікт" можна трактувати як джерело

творчої енергії, яким слід ефективно управляти, направляючи його у відповідне
русло. Загалом, конфлікт можна сприймати як природний процес, що виникає
всередині людських спільнот, таких як сім'ї, навчальні заклади чи організації. [2] Такі
розбіжності можуть служити стимулом для особистісного зростання, об'єднання
колективу та зміцнення взаємин. Звідси важливо, щоб керівник виявив мудрість і
зумів зберегти ділові контакти, вчасно регулюючи його перебіг чіткими заходами.
Конфлікти в колективі і роль керівника в їх вирішенні мають призводити до
змін у соціальних відносинах. Стратегія вирішення конфлікту залежить від
суб'єктивної оцінки ситуації. Конфлікт має розглядатися як спосіб вирішення
протиріччя та як варіант конструктивної поведінки для розв'язання конфлікту.
Однак якщо конфлікт сприймається як загроза, особа може шукати засоби зняття
емоційної напруги, використовуючи механізми психологічного захисту. Маючи це на
увазі, можна запропонувати ряд практичних порад як для уникнення конфліктів, так
і для їх профілактики чи пом'якшення. При цьому, вибір методів подолання
конфліктів залежить як від об'єктивної ситуації та психічного стану учасників, так і
від характеру самого конфлікту. Роль керівника є вирішальною в узгодженні
конфліктів та управлінні поведінкою персоналу в конфліктних ситуаціях. Керівник
це особа, яка зацікавлена у підтримці конфліктів з функціонально-позитивною
спрямованістю та у швидкому подоланні деструктивних конфліктів, що завдають
шкоду спільній діяльності. Однією із ключових характеристик посади керівника є
його повноваження, влада та засоби впливу на підлеглих у конкретних конфліктних
ситуаціях. Керівник може виступати у конфлікті: як суб'єкт (прямий учасник
конфлікту) або як посередник-арбітр (примиритель між конфліктуючими
сторонами). Діяльність керівника-посередника включає в себе проведення аналізу
конфліктної ситуації та її подальше вирішення. Аналіз конфлікту включає отримання
інформації, збір даних та оцінку ситуації. Процес вирішення конфлікту охоплює вибір
методу розв'язання та типу посередництва, реалізацію обраного методу, уточнення
інформації та прийнятих рішень, зменшення напруги від конфлікту у відносинах
опонентів, а також аналіз досвіду урегулювання конфліктів. Керівник отримує
інформацію про конфлікт з різних джерел. Якщо ця інформація свідчить про
можливий негативний розвиток конфлікту, то керівник вживає заходи для
припинення або обмеження протистояння сторін чи їхньої взаємодії. Найважливіше -
виявити всі причини та умови виникнення конфлікту.
Паралельно з аналізом конфліктної ситуації керівник проводить оцінку, ступінь
обґрунтованості позицій опонентів, можливі результати конфлікту та його наслідки
при різних варіантах розвитку. Керівник також оцінює свої можливості
врегулювання конфлікту і визначає можливості опонентів та громадськості.
Ефективність управління конфліктом залежить від того, які обирає методи його
вирішення керівник. Завдяки важелям впливу на підлеглих, керівник може обрати
будь-який із двох підходів посередництва. Перший припускає, що керівник повинен
виступати як посередник, а не арбітр. Другий підхід стверджує, що керівник повинен
володіти усіма видами посередництва. Основні ролі для керівника — це арбітр і
посередник, в той час як додаткові ролі включають третейського суддю, помічника та
спостерігача. [3] Реалізація обраного підходу включає індивідуальні бесіди з
опонентами, підготовку до спільної обговорення проблеми, спільну роботу з
опонентами та фіксацію завершення конфлікту. Необхідний щирий, об’єктивний і
конструктивний аналіз конфлікту для визначення перспектив подальшого розвитку
взаємодії.
45
Таким чином, головне завдання керівника - це вміти ефективно втручатися і

«входити» в конфлікт на ранній стадії. Встановлено, що, коли керівник «входить і
управляє конфліктом» на початковій фазі, ймовірність вирішення конфлікту складає
92 %, на фазі підйому - 46 %, а на стадії «загострення», коли пристрасті досягають
піку, - всього 5 %. Це свідчить про те, що конфлікти практично не розв'язуються або
розв'язуються вкрай рідко, якщо вони не вирішуються на ранніх етапах.
Висновки
Ключова роль керівника у вирішенні конфліктів на підприємстві беззаперечна.
Керівник виступає як активний учасник, впливаючи на управління конфліктами та
створюючи сприятливі умови для їхнього конструктивного вирішення. Він може
обирати різні форми медіаторства: третейський суддя, арбітр, посередник, помічник,
спостерігач, Ефективне управління конфліктами передбачає активну взаємодію
керівника з підлеглими, спрямовану на виявлення їхніх потреб та покращення
комунікації. Окрему увагу слід приділяти превентивним заходам, спрямованим на
попередження виникнення конфліктів, для забезпечення стабільності в робочому
оточенні. Управління конфліктами, яке здійснюється керівником, має прямий вплив
на ефективність організації, забезпечуючи сприятливий клімат для розвитку та
досягнення спільних цілей. Вирішення конфліктів допомагає також оптимізувати
внутрішні відносини в колективі та підвищує якість індивідуальної діяльності
керівників та працівників після завершення конфліктів.
Тож, ретельне та успішне управління конфліктами, є ключовим аспектом
прибутковості та сталого розвитку підприємства.

1. Матвійчук Т. Ф. Конфліктологія: навч.-метод. посіб. Львів: Галич-Прес, 2018. - 76 с.
2. Петрінко В.С. Конфліктологія: курс лекцій, енциклопедія, програма, таблиці. Навчальний
посібник. Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2020. - c.23.
3. Русинка I. I. Конфліктологія: психотехнології запобігання і управління конфліктами.
Навч. посібник. К. Професіонал, 2017. 332с.
4. Скібіцька Л. I. Конфліктологія. Навчальний посібник. К. ЦНЛ, 2017. 384 с.
46
.
НОВІ ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ

ПРАЦІВНИКІВ В ГІГ-ЕКОНОМІЦІ ТА ЇХ
НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Кіндзюр Ольга Семенівна
канд. екон. наук, викладач
ВСП «Техніко-економічний фаховий коледж НУ «ЛП», Україна
Маланій Мар’яна Олегівна

Студентка
Київський національний університет будівництва та архітектури, Україна
Сьогодні спостерігається ситуація, коли ті, хто шукає роботу чи працівники та

роботодавці шукають форми співпраці, максимально комфортні для обох сторін. До
пандемії Covid-19 переважала повна зайнятість – це звичайний робочий день, що
триває 8 годин на день, 40 годин на тиждень. Повна зайнятість передбачає тривалі
робочі стосунки між працівником і компанією. Вона поширена у тому випадку, коли
працівник займає певну позицію в структурі компанії і має конкретні обов’язки.
Згідно ч. 1. ст. 1 Закону № 5067-VI повною є зайнятість працівника за нормою
робочого часу, передбаченою згідно із законодавством, колективним або трудовим
договором. Під стандартною зайнятістю Міжнародна організація праці, розуміє повну
зайнятість на умовах безстрокового трудового договору з одним роботодавцем, у
якому передбачено захист від необґрунтованого звільнення.
У сучасному світі все більш поширеними нові форми зайнятості. До нових
(нестандартних) форм зайнятості можна віднести:
- повну зайнятість за умов гнучких форм організації робочого часу;
- неповну або часткову зайнятість ;
- непостійну або тимчасову зайнятість;
- надомну працю;
- дистанційну працю в тому числі фриланс;
- зайнятість на основі договорів цивільно-правового характеру;
- аутстафінг (лізинг) персоналу;
- аутсорсинг;
- зайнятість у неформальному секторі без правового оформлення.
Окремі з наведених форм зайнятості регулюються чинник КЗпП (наприклад,
гнучкі форми організації праці чи надомна праця), однак більшість з них потребують
оновлення чи удосконалення нормативно-правової бази.
Гнучкий графік роботи – форма організації робочого часу, за якої для окремих
працівників або колективів підрозділів допускається саморегулювання початку,
закінчення і загальної тривалості робочого дня. При цьому вимагається повне
відпрацювання сумарної кількості робочих годин протягом облікового періоду
(робочого дня, робочого тижня, робочого місяця). Наказом Міністерства праці та
соціальної політики України від 4 жовтня 2006 р. № 359 затверджено Методичні
рекомендації щодо встановлення гнучкого режиму робочого часу. Ці рекомендації
можуть бути використані підприємствами, установами, організаціями незалежно від
організаційно-правової форми, форми власності та господарювання, галузевої
належності з метою більш ефективного використання робочого часу та засобів
виробництва.
47
Гнучкий режим робочого часу дозволяє працівникам саморегулювати час

початку, закінчення та тривалість робочого дня. Ця форма організації праці часто
використовує підсумований облік робочого часу та встановлюється внутрішніми
правилами трудового розпорядку підприємства.
Аутсорсинг та аутстаффінг в ІТ-сфері передбачають виконання завдань для
іншої компанії. У випадку аутсорсу замовник передає роботу зовнішньому
виконавцю, а аутстаффінг надається суб’єктом підприємницької діяльності, що
систематично надає працю замовнику на основі договору. Обидва формати
спрямовані на оптимізацію бізнес-процесів та зниження внутрішніх ресурсів
компанії-замовника.
В останні роки розвиваються альтернативні форми зайнятості (часткова
зайнятість, тимчасова робота, фріланс), які є ознакою так званої гіг-економіки. Слово
«gig» з англійської можна перекласти як «виступ», або «вечірка» і найчастіше воно
використовується, коли мова йде про музичні концерти. Гіг-економіка подібна до
цього в тому, що як музикант замість звичайної роботи гастролює різними
закладами, так і незалежний підрядник може працювати на декількох роботах
одночасно. Явище гіг-економіки не нове, але завдяки технологічному буму та
пандемії воно стало знайомим і доступним великій кількості людей За даними
McKinsey, в 2016 році 15% незалежних працівників в Європі вже працювали на
фрілансі [4]
Гіг-економіка ґрунтується на короткострокових контрактах, надаючи
працівникам гнучкість у керуванні часом. Недоліки включають відсутність переваг,
які отримують штатні працівники (медична страховка, лікарняні) та нестабільність
доходу.
Віддалена робота відрізняється від повної зайнятості лише тим, що працівник
не працює в офісі. Це такий же формат співпраці з компанією (повний робочий день,
чітко визначені обов’язки і функціонал), тільки є можливість працювати з іншого
міста, країни чи просто з дому. Для роботодавця, який обирає такий формат,
важливий результат, а не процес роботи. Найчастіше віддалено працюють фахівці, які
можуть виконувати усю роботу онлайн (дизайнери, копірайтери, журналісти,
перекладачі).
Фриланс – це виконання певного виду роботи, яке оплачується разово. Такий
формат найчастіше орієнтований на виконання конкретних проектів і не передбачає
тривалої співпраці. Фрилансерів, як правило, долучають до роботи поза штатом для
виконання конкретного проекту, за який він/вона отримує оплату.
Кодекс законів про працю, який ще був прийнятий у 1971 році, природно не
містив норм, які регулюють роботу на фрілансі, окрім ст. 179, де міститься інформація
про право жінки, яка знаходиться у відпустці для догляду за дитиною і може
працювати неповний робочий день та вдома.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та
роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» від 04.02.2021 р. було
внесено коректування у КЗпП, яке полягало в тому, що зазначалась відмінність між
дистанційною та надомною роботою. Хоча обидві виконуються працівником поза
робочим чи виробничим приміщенням, дистанційний працівник самостійно обирає
робоче місце, самостійно створює комфортні умови праці та використовує
інформаційно-комунікаційні технології, а надомний працівник виконує роботу за
його місцем проживання або в іншому закріпленому приміщенні та використовує
технічні засоби для виробництва продукції або надання послуг, при цьому
відповідальність за належні та безпечні умови праці покладено на роботодавця [5].
48
.
18 липня 2022 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо врегулювання деяких нестандартних форм
зайнятості» № 2421-ІХ, який набрав чинності 10 серпня 2022 року. Основною метою
цього Закону є врегулювання нестандартних форм зайнятості для осіб, які виконують
роботу на непостійній основі, оскільки до його прийняття чинне законодавство не
регламентувало таку працю. Цим Законом Кодекс законів України про працю було
доповнено статтею 21. Відповідно до частини 1 статті 21, особливостями трудового
договору з нефіксованим робочим часом є те, що для працівника не встановлено
конкретного часу виконання роботи, роботодавець лише погоджує з працівником
режим роботи та тривалість робочого часу, необхідного для виконання вже
конкретно замовленої роботи з дотриманням вимоги законодавства щодо тривалості
робочого часу та часу відпочинку, а також обов’язок виконувати роботу, що
передбачена умовами цього трудового договору, виникає виключно у разі її надання
роботодавцем [№2].
Тривалість роботи фрілансера обмежена 40 годинами на тиждень та 6 днями на
тиждень, щоб забезпечити обмеження робочого часу та збереження балансу між
роботою та відпочинком.
15 липня 2021 р. Верховна Рада ухвалила Закон №1667-ІХ «Про стимулювання
розвитку цифрової економіки в Україні», який передбачає створення спеціального
правового режиму для ІТ-галузі. Закон передбачає ряд заходів, які сприятимуть
розвитку IT-індустрії, зокрема, запровадження гіг-контрактів. Гіг-контракт – це
особлива форма залучення спеціалістів, яка поєднує в собі ознаки трудового та
цивільно-правового договору. Іншими словами, це система роботи, коли
співробітників не приймають в штат, а запрошують на конкретні проекти, де вони у
визначені строки вирішують поставлені задачі. Згідно ст. 1 цього Закону
гіг-спеціаліст – фізична особа, яка за гіг-контрактом є підрядником та/або
виконавцем.
Таким чином, можемо констатувати, що світ змінюється, змінюються форми
зайнятості і працівник отримує право вибору не лише в кого працювати і за яку
оплату, а й у якій формі. Нормативно-правове забезпечення поступово реагує на ці
виклики, однак не системно. Чинний Кодекс Законів про працю є застарілим і
потребує оновлення принаймі у тій частині, яка врегульовує реально діючі форми
зайнятості. Це важливо не лише для працівника і роботодавця, а й держави, яка
зацікавлена в прозорих відносинах зайнятості і сплаті податків.

1. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості» Проєкт закону України от
25.02.2021 № 5161 [Електронний ресурс] – URL:
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JI04479A.html.
2. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
врегулювання деяких нестандартних форм зайнятості» № 2421-ІХ від 18.07.2022.
[Електронний ресурс] – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2421-20#Text.
3. Закон №1667-ІХ «Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні»
[Електронний ресурс] – URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1667-20#Text.
4. Мисник Н. Гіг-контракти. Що це таке? Які умови та особливості таких контрактів?
[Електронний ресурс] – URL: https://msfz.ligazakon.ua/ua/magazine_article/FZ002690.
5. Чернишова Л.І., Славенко Є.А. Особливості розвитку фрілансу як гнучкої форми
організації праці персоналу в сучасних умовах розвитку економічних відносин //
ECONOMICS: time realities. №5(63), 2022. – С. 50-58. URL:
https://economics.net.ua/files/archive/2022/No5/49.pdf.
49
ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНИХ
ІНТЕРАКЦІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Баштанник Оксана Віталіївна
кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри історії та політичної теорії
Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”, Україна
Актуальність дослідження теоретико-методологічних засад державного

управління як цілеспрямованого впливу держави на стан і розвиток суспільних
процесів та відносин з метою досягнення цілей реалізації функцій держави через
діяльність органів державної влади обумовлена проблематикою раціонального
змісту інституціональних інтеракцій в системі державного управління. В аспекті
дослідження інституційної взаємодії щодо реалізації державної влади в сучасній
Україні актуальним є структурування системоутворюючих координат такої
інституційної інтеракції. На нашу думку, в системі державного управління необхідно
розрізняти інституційні інтеракції як процес реалізації функціональної взаємодії між
інституціями політичної системи та інституціональні інтеракції, аналіз особливостей
яких виводить концептуалізацію отриманих висновків на рівень нормативних
взаємовідносин між інститутами, наприклад, політичної системи та надсистемними
інституціональними феноменами - політичною системою національної держави та
наднаціональними принципами управління в Європейському Союзі.
Реалізуючи дискурс щодо окремих напрямів інституційних інтеракцій у
політичній системі сучасної України або їх комплексних координат, слід мати на увазі
утвердження такого феномену як імператив одночасності. Перш ніж конкретизувати
його змістовну сутність, відзначимо, що у політичній науці ще в 90-х роках ХХ ст.
стосовно посткомуністичних трансформацій було сформульовано поняття “дилема
одночасності”, “запропоноване К. Оффе, та розвинуте Т. Кузьо у його концепції
“квадратранзиту”” [Мацієвський Ю., 2016, с. 61]. К. Оффе відзначав, що в такому
випадку трансформації одночасно актуалізують проблематику “етнонаціональної
ідентичності і території, державного устрою і соціально-економічного розподілу”
[Offe C. and Adler P., 1991, p. 865], а Т. Кузьо уточнював, що “питання державності та
національності донедавна ігнорувалися вченими, оскільки вони не були чинниками
попередніх переходів” [Kuzio T., 2001, p. 167] (маються на увазі більш ранні
дослідження демократичних транзитів). Сучасний український дослідник
Ю. Мацієвський з цього приводу пише, що “як і іншим пострадянським державам,
Україні доводилось вирішувати не лише питання “демократизації” і “маркетизації”,
що постали перед латиноамериканськими та східноєвропейськими країнами, але й
питання державного та національного будівництва. Ці додаткові обставини
подвоювали складність завдань, що постала перед політичним класом в Україні”
[Мацієвський Ю., 2016, с. 61].
Означені суспільно-політичні протиріччя в Україні 90-х років ХХ ст., на жаль,
загострилися в рамках саме тих тенденцій, які були виокремлені у дослідницькому
середовищі. “Очевидно, що одночасне розв’язання завдань подібного рівня не могло
не спричинити низку труднощів, які в очах населення підривають привабливість
образу демократичного суспільства, породжують його рефлекторне критичне
50
.
відторгнення або пошуки “ворогів”, винних у ситуації, що склалася. Усе це

позначається на низькому рівні довіри населення до соціальних інституцій,
переорієнтації довіри з інститутів на найближче оточення. Зрештою це позначається
на рівні консолідації соціуму, на відчутному зниженні рівня солідарності у суспільстві
та фактично унеможливлює спільні дії людей із захисту власних прав” [Костенок І.,
2013, с. 136]. Таким чином, негативний суспільний ефект від реалізації державного
управління в умовах дилеми одночасності, чого, фактично, неможливо запобігти,
здатний звести нанівець програми реформування. Проте, якщо посадовцями та
громадянами усвідомлюється необхідність діяти за будь-яких умов, то описаний
нами контекст не стане нездоланною перепоною для впровадження необхідних
реформ. Дослідниця A. Moszczyńska навіть прийшла до висновку, що “ініціально
“дилема одночасності” мала негативістське спрямування, а сьогодні має
позитивістське значення. Подолання “дилеми одночасності” здебільшого виявилось
подоланням і осягненням таких результатів процесів інституційного розвитку
посткомуністичних країн Європи, як модерність, державність і перспективи вступу й
сам вступ до ЄС [Moszczyńska A., 2017, с. 112]. Подібний підхід до осмислення дилеми
одночасності можливо характеризувати як надмірно позитивно спрямований, втім,
він вказує на те, що осягнення комплексності проблеми має спонукати до пошуку
шляхів її вирішення, а не способів уникнути цього.
На нашу думку, імператив одночасності щодо напрямів реалізації державної
влади можливо концептуалізувати наступним чином – це обґрунтована необхідність
реалізації процесів інституційних інтеракцій в усіх напрямах координат одночасно,
оскільки ними означене виконання або критично важливих завдань державного
управління, або ціннісно значущих, а тому також невідкладних. Так, в першу чергу,
занепокоєння викликає необхідність відсічі збройній агресії щодо України як загрози
її існуванню взагалі, однак членство в Європейському Союзі як цивілізаційний вибір
народу України також потребує проведення необхідних реформ. Поряд з цим, щоб
обґрунтовано називатися правовою державою, необхідно сприяти захисту прав і
свобод людини і громадянина в аспекті подолання негативного радянського спадку
в державному управлінні, підтримання в цілому взаємодії держави та
громадянського суспільства навіть в умовах воєнного стану.
Слід відзначити також необхідність приділяти значну увагу реформі
децентралізації як перерозподілу необхідного обсягу повноважень виконавчої влади
на рівень функціонування її місцевих органів та врегулювання системи їх
взаємовідносин із органами місцевого самоврядування. В умовах воєнного стану в
даному контексті виникає ряд додаткових обмежень, цілком обґрунтованих з точки
зору необхідності швидкого вирішення першочергових завдань оборони країни, і,
певною мірою, переспрямування владних відносин в напрямі централізації їх
безпосередньої реалізації. Однак, вже наявні здобутки реформи децентралізації
мають бути збережені хоча б на програмному рівні, щоб у період повоєнного
відновлення вони могли бути відтворені для подальшого реформування, а за
можливості продовження процесів децентралізації станом на теперішній час вони і
мають бути продовжені, якщо це не буде суперечити реалізації повноважень
військових адміністрацій.

1. Kuzio T. Тransition in Post-Communist States: Triple or Quadruple? Politics. 2001. Vol. 21. № 3.
P. 167-168.
51
2. Moszczyńska A. The “dilemma of simultaneity” as a conceptual predictor of post-communist

countries of Europe modernization’s logistics: theoretical and methodological cut. Studium
Europy. Srodkowej i Wschodniej. 2017. № 7. С. 111-123. (дата звернення: 14.10.23).
3. Offe C., Adler P. Capitalism by Democratic Design? Democratic Theory Facing the Triple
Transition in East Central Europe. Social Research. 1991. № 58(4). Р. 865–892.
4. Костенок І.В. Соціальна довіра та громадська участь як чинники розвитку місцевого
самоврядування: оцінювання українських реалій. Держава та регіони. Серія: Державне
управління. 2013. № 1(41). С. 136-140.
5. Мацієвський Ю. В. У пастці гібридності: зиґзаґи трансформацій політичного режиму в
Україні (1991-2014). Чернівці : Книги – XXI, 2016. 552 c.
52
.
ПРАКТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ

ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕНЬ В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ
Наумик Антон Сергійович
здобувач вищої освіти ННІ права та інноваційної освіти
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна
Брагіна Каріна Сергіївна

здобувачка вищої освіти ННІ права та інноваційної освіти
Науковий керівник: Трещов Мирослав Миколайович

доктор наук з державного управління, доцент,
т.в.о. завідувача кафедри управління та аміністрування
В сучасній системі державного управління та державно-управлінської

діяльності прийняття якісних управлінських рішень та їх подальша реалізація є
однією з найважливіших складових загального державного управління, адже
належне виконання державою власних функцій та забов’язань – це основа якісного та
стабільного життя громадян.
Ефективність державного управління завжди вимірюється можливістю
організації певного виду суспільно-корисної діяльності людини, у результаті якої,
фактично, створюються та виникають управлінські взаємовідносини [1], що також
актуалізує питання належного прийняття та реалізації рішень.
Питання організації прийняття та реалізації рішень в сучасній системі
державного управління розглядала велика кількість вітчизняних та зарубіжних
науковців. Зокрема такі: Н. А. Липовська, С. О. Шевченко, Н. С. Сидоренко, М. М. Трещов,
А. Ю. Мунько, О. С. Коврига, С. П. Потеряйко та інші, що підтверджує актуальність
зазначеної теми та її наукову новизну.
Рішення в сучасному державному управлінні поділяються за багатьма
критеріями та методами класифікації. Наприклад за видом (розпорядження, накази,
доручення тощо), характером впливу чи ступінню владної (публічно-владної) сили.
Одні рішення приймаються органами державної влади та їх відокремленими
структурними підрозділами, інші органами місцевого самоврядування чи їх
посадовими особами. Тим не менш, не зважаючи на суб’єкта владних повноважень,
що ухвалює певні управлінські рішення, вони завжди мають бути якісними та
належним чином прийняті.
Процес прийняття певних управлінських рішень завжди має бути чітко
регламентований та таким, що відповідає загальній схемі прийняття рішень
(Рисунок 1).
Важливим є й питання впровадження проєктного управління в органах
державної влади, адже використання сучасної системи прийняття зважених
управлінських рішень також впливає на становлення та розвиток інновацій в
сучасній державі та державно-управлінській діяльності зокрема [2].
53
Рис. 1. Загальна схема прийняття рішень
Проблемним питанням в сучасній системі державного управління було й

залишається прийняття управлінських рішень в умовах не визначеності та в умовах
ймовірно-теоретичної визначеності. Зазначений процес також ускладнює швидка
зміна соціально-політичного та економічного становища, бурхливі зовнішні зміни.
Для даного типу задач існує певна методологія прийняття рішення, яка дозволяє
знайти оптимальний результат, спираючись на завідомо відомі умови.
Проблема вибору керівником рішення одна з найважливіших у сучасній науці
управління. Вона передбачає необхідність всебічно оцінки самим керівником
конкретної обстановки і самостійність прийняття ним одного з кількох варіантів
можливих рішень [3].
Таким чином, прийняття та реалізація рішень в сучасній системі державного
управління України відіграють значний вплив на соціальне, політичне та економічне
становище громадян, а отже мають бути якісними, інноваційними, зваженими та
законними.

1. Наумик А. Побудова ефективної структури державного управління. Розвиток суспільства
та науки в умовах цифрової трансформації : МАТЕРІАЛИ III МІЖНАР. СТУДЕНТ. НАУК.
КОНФ., м. Луцьк, 16 груд. 2022 р. С. 66–67.
2. Наумик А. С., Сидоренко Н. С. Деякі аспекти проєктного управління в органах державної
влади. Технології, інструменти та стратегії реалізації наукових досліджень : МАТЕРІАЛИ
V МІЖНАР. НАУК. КОНФ., м. Київ, 24 лют. 2023 р. С. 88–89.
3. Яремко І. Особливості прийняття та реалізації управлінських рішень в системі
публічного управління. Грааль науки. 2021. № 7. С. 57–61. URL:
https://doi.org/10.36074/grail-of-science.27.08.2021.007 (дата звернення: 26.11.2023).
54
.
ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА:

АНАЛІЗ НОВІТНІХ ПІДХОДІВ
Іваненко Олена Іванівна
ORCID ID: 0000-0002-6383-3646
канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри статистики,
інформаційно-аналітичних систем і демографії
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна
Корпоративна етика – один з важливих розділів корпоративного кодексу. Саме

його вносять в welcome book, щоб новачки могли якісніше пройти процес адаптації в
компанії і швидко ознайомитися з нормами компанії.
Корпоративна етика компанії будується на спільних цінностях, традиціях і
нормах поведінки співробітників. Її базу складають: цінності компанії, які розділяє
кожен співробітник; дотримання загальної місії компанії; віра в успіх компанії;
продуктивна співпраця між працівниками, що дозволяє досягати спільних цілей;
кар'єрний розвиток: тренінги, курси, підвищення кваліфікації; мотивація, оцінка
роботи, винагорода; норми ділової поведінки, стиль одягу.
Сукупність цих характеристик і становить етичну базу. Кожен співробітник,
приходячи в компанію, дотримується цих правил і тим самим формує корпоративну
культуру компанії [1].
Етичні правила та корпоративна культура постійно розвиваються, що
відображає мінливі цінності та вимоги суспільства. Новітні підходи до цих областей
можуть включати відповідні зміни у бізнес-процесах.
Стійкість і соціальна відповідальність. Компанії дедалі більше орієнтуються
створення стійких і екологічно відповідальних бизнес-моделей. Це може включати
зменшення вуглецевого сліду, підтримку соціальних програм і участь у благодійності.
Рівність та диверсифікація. Прагнення інклюзивності та рівних можливостей
для всіх співробітників, незалежно від статі, раси, сексуальної орієнтації або фізичних
особливостей.
Цифрова етика. Зі збільшенням ролі технологій у бізнесі постає питання про
етику у використанні даних, штучного інтелекту, приватності та кібербезпеки.
Гнучкі робочі умови. Корпоративна культура змінюється у бік більш гнучких
графіків роботи, віддаленої роботи та приділяє більше уваги балансу між роботою та
особистим життям.
Культура відкритості та прозорості. Компанії намагаються створювати
атмосферу відкритості, де співробітники можуть вільно висловлювати свої думки,
пропонувати ідеї та обговорювати проблеми.
Розвиток лідерства з упором на емоційний інтелект. Компанії починають
цінувати навички управління, засновані на емоційному інтелекті, здатність до
емпатії, розуміння потреб та мотивацій співробітників.
Ці новітні підходи відображають прагнення компаній до більш гуманних,
відповідальних та адаптивних моделей бізнесу, що сприяє покращенню робочих умов
та розвитку більш здорових організаційних культур.
Концептуальним підходом до організації збалансованої системи управління
бізнесом та реалізації інформаційно-методичної підтримки прийняття
управлінських рішень у відповідності з прийнятою стратегію розвитку є Balanced
Scorecard (BSC).
BSC - це модель управління компанією, яка враховує різні аспекти діяльності
організації, складовими якої є чотири основні перспективи:
1. Фінансова перспектива включає оцінку фінансових показників, таких як
55
економічно додана вартість, вартість бізнесу, обсяг чистого прибутку, рентабельність

залученого капіталу, оборотність активів тощо. Це допомагає визначити фінансовий
успіх компанії.
2. Клієнтська (клієнтсько-орієнтована) перспектива оцінює задоволеність
клієнтів, їхні вимоги, рівень обслуговування та утримання клієнта, обсяг ринку,
ринкову частку в цільовому сегменті, силу бренду та інші аспекти, що стосуються
відносин з клієнтами.
3. Внутрішня (процеси) перспектива фокусується на внутрішніх процесах
компанії, таких як ефективність виробництва, управління якістю, активність та
ефективність інноваційного процесу, основні напрями операційного процесу, такі як
виготовлення, збут, післяпродажне обслуговування, взаємодія підрозділів, система
прийняття рішень та інші процеси, які впливають на виконання мети.
4. Навчально-розвиткова (потенціал) перспектива враховує потенціал розвитку
компанії, включаючи розвиток персоналу, здібності, навчання та навички, мотивацію,
лояльність, ініціативність персоналу, корпоративну культуру, умови праці, рівень
заробітної платні, впровадження нових технологій та інші фактори, що впливають на
майбутній успіх.
Ці чотири перспективи узгоджуються для створення балансованої стратегії, яка
допомагає компанії досягати своїх цілей, враховуючи не лише фінансові показники,
але й інші ключові аспекти її діяльності. При цьому головною метою є збільшення
вартості компанії (рис. 1).
•Збільшити рентабельність капіталу

Фінанси •Збільшити чистий прибуток
•Підвищити рентабельність інвестицій
• Збільшити долю на ринку України
Ринок • Досягнути оптимального обсягу продажів
• Забезпечити розвиток експорту
•Створити систему пошуку та заохочення інновацій
Внутрішні •Створити замкнений виробничий цикл
процеси •Забезпечити оптимізацію бізнес процесів
•Наростити виробничі потужності за межами України
Навчання та •Створити ефективну систему мотивації
зростання •Підвищити лояльність персоналу
Рис. 1. Схема стратегічної карти BSC [авторська розробка]
Балансована система показників - це стратегічний інструмент управління, що

використовується компаніями для вимірювання, контролю та забезпечення
виконання стратегічних цілей. Але для успішного досягнення цілей у співробітника
повинна бути мотивація до дій. Система мотивації на базі BSC може виглядати
наступним чином [3]:
1. Фінансові показники.
• Мотивація: бонуси, премії, частка в прибутку компанії.
2. Клієнтські показники.
• Мотивація: премії за відгуки, бонуси за досягнення показників задоволеності
клієнтів.
3. Внутрішні процеси.
• Мотивація: бонуси за досягнення оптимальних показників продуктивності.
4. Навчання та розвиток.
56
.
• Мотивація: оплата навчання, кар'єрний розвиток, премії за підвищення

кваліфікації.
Існує декілька типів зв'язків значень КРІ і розміру премії, а саме фіксований,
дискретний і пропорційний. Прикладом фіксованого зв'язку є нарахування премії при
досягненні значень КРІ рівня 80% або 100%. Дискретний зв'язок передбачає
залежність нарахування премії від покрокового підвищення результатів на кожні
20%. Пропорційна залежність від досягнутого рівня показників КРІ характеризує
пропорційний зв'язок (рис. 2, табл.1).
140
120
100
80
60
40
20
0
1 2 3 4 5 6 7
Фіксований зв'язок Дискретний зв'язок

Пропорційний зв'язок
Рис. 2. Типи зв’язків значень КРІ і розміру премії [авторська розробка]
Таблиця 1
Приклад системи преміювання за BSC
Вага КРІ Вага КРІ в Вага КРІ в
Річна Квартальна Місячна Характер
КРІ в річній квартальній місячній
премія премія премія зв'язку
премії премії премії
Співвідношення
річної, квартальної 30 30 40
тамісячної премії
Рентабельність
30 Дискретна
капіталу
Доля податків в
доході
Рентабельність
інвестицій
Середня вартість
залученого 30 Дискретна
капіталу
Індекс
оптимальної ціни
Доля операційних
витрат в доході
Виконання
50 Пропорційна
бюджету
Оцінка
ефективності
фінансового 20 Дискретна
планування і
бюджетування
Оптимальність
організаційної
структури
управління
57

1. Леонова О. (2023) Корпоративна етика: що це і навіщо вона потрібна в 2023 році. Блок HR
HURMA. Вилучено з: https://hurma.work/blog/korporativna-etika-shho-cze-i-navishho-
vona-potribna-v-2020-roczi/.
2. Шейн Е. (2019) Посібник із виживання корпоративної культури / Е. Шейн [3-є видання].
Wiley; ISBN 978-1119212287.
3. Professional Academy. (2023) Marketing Theories - Balanced Scorecard. Вилучено з:
https://www.professionalacademy.com/blogs/marketing-theories-balanced-scorecard/
4. Ігнатьєва І. А., Гарафонова О. І. (2013) Корпоративне управління: підручник. Київ: Центр
учб. л-ри», 2013. 600 с.
5. Humble Leadership: The Power of Relationships, Openness, and Trust with Peter A. Schein
(2018) Berrett-Koehler Publishers; ISBN 978-1523095384.
58
.
СОЦІОНІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ ПІДБОРІ

ПЕРСОНАЛУ ТА СТВОРЕНІ КОЛЕКТИВІВ
Бондаренко Наталія Миколаївна
кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри
економічного моделювання, обліку та статистики
Кох Єлизавета Владиславівна

студентка факультету економіки
Сучасні умови бізнесу та розвитку суспільства вимагають від підприємств та

організацій не лише ефективного управління, але й ретельного відбору та
формування персоналу. За останні роки спостерігається зростання значення
гуманітарних аспектів в управлінні, зокрема в питаннях психології та соціальної
взаємодії. Одним із перспективних напрямків в цьому контексті є застосування
соціоніки – науки, яка досліджує взаємодію особистостей та їхніх психотипів.
Соціоніка виникла в рамках психології та займається вивченням
міжособистісних взаємодій. Основна ідея соціоніки полягає в тому, що люди можуть
бути класифіковані відповідно до їхніх особистісних рис і особливостей, і це
класифікування дозволяє передбачати, які взаємодії між людьми можуть бути більш
успішними [1, с.24].
У процесі підбору персоналу соціоніка може використовуватися для розуміння
та аналізу типів особистості працівників, їхніх сильних сторін та слабких місць, що
досягається за допомогою використання таких її способів: класифікація особистості,
формування команд, комунікація в команді, розвиток особистості.
Однією з найпопулярніших теорій особистості є теорія 16 типів особистості, яка
є частиною індикатора типу особистості Майєрс-Бріггс (MBTI). Типи особистості
вважаються основою соціальної динаміки людей по всьому світу. Вони формуються з
16 можливих комбінацій чотирьох дихотомій, які впливають на особистість:
екстраверт/інтроверт, логік/етик, сенсорик/інтуїт, раціонал/ірраціонал. Назви типів
особистості часто називаються за іменами відомих персонажів або історичних
особистостей. Це допомагає людям краще ідентифікувати та запам’ятати різні
типи [1, с. 36].
Типи особистості можуть бути об’єднані в групи на основі спільних
характеристик і взаємодії. Групи можуть базуватися на таких критеріях, як:
комунікація, планування, мотивація, гендерні установки, клуби, аргументація,
стресостійкість, темперамент. Це дозволяє глибше зрозуміти сутність кожного типу
та його відмінності від інших.
Стиль комунікації в соціоніці визначається чотирма групами типів, які мають
схожий спосіб спілкування з партнером. Кожен з цих стилів відображає різні способи
спілкування та взаємодії між людьми. Вони відображають різні способи вираження
думок та ідей, а також різні способи розуміння та інтерпретації інформації [2, с.195].
Діловий стиль характеризується логікою та раціональністю. Люди цього стилю
віддають перевагу прямому, конкретному та об’єктивному спілкуванню.
Представники: Дон Кіхот, Жуков, Джек Лондон, Штірліц.
Душевний стиль відрізняється етикою та ірраціональністю. Люди цього стилю
59
віддають перевагу емоційному, інтуїтивному та суб’єктивному спілкуванню.

Представники: Дюма, Єсенін, Драйзер, Достоєвський.
Пристрасний стиль характеризується логікою та ірраціональністю. Люди цього
стилю віддають перевагу енергійному, прямому та активному спілкуванню.
Представники: Гюго, Гамлет, Наполеон, Гекслі.
Холоднокровний стиль відрізняється етикою та раціональністю. Люди цього
стилю віддають перевагу спокійному, обдуманому та стриманому спілкуванню.
Представники: Робесп’єр, Максим Горький, Бальзак, Габен.
Одним з можливих способів оптимізації робочого часу є врахування
особливостей темпераменту та стилю роботи працівників. Режим роботи показує, як
працівник ставиться до планування, виконання та зміни своїх завдань. Враховуючи
певні особливості режиму роботи, можна підібрати оптимальний графік роботи для
кожної групи.
Для представників групи вільного планування підходить гнучкий графік
роботи, який дозволяє їм самостійно визначати свої завдання та терміни їх
виконання. Представники: Дон Кіхот, Дюма, Гекслі, Габен.
Для представників групи варіативного планування підходить проєктний графік
роботи, який дозволяє їм працювати над різними проєктами, міняючи свої плани в
залежності від ситуації. Представники: Жуков, Єсенін, Наполеон, Бальзак.
Для представників групи етапного планування підходить циклічний графік
роботи, який дозволяє їм працювати над однією ціллю, розбиваючи її на етапи.
Представники: Гамлет, Максим Горький, Джек Лондон, Драйзер.
Для представників групи стабільного планування підходить фіксований графік
роботи, який дозволяє їм працювати над одним і тим же завданням протягом
тривалого часу. Представники: Гюго, Робесп’єр, Штірліц, Достоєвський.
Одним з важливих аспектів у формуванні груп є “мотивація”, яка визначає
фактори, що спонукають і надихають типи до дії. Чотири типи мотивації
відображають різні цінності та прагнення, які можуть керувати людською
поведінкою. Розуміння цих мотивацій може допомогти краще розуміти себе та інших,
а також поліпшити відносини та взаємодію з іншими [3, с.29].
Типи, що мотивуються престижем, прагнуть досягти визнання та впливу в
суспільстві. Вони прагнуть бути кращими в тому, що роблять, і часто конкурують з
іншими, щоб підтвердити свою перевагу. Представники: Гюго, Жуков, Наполеон,
Штірліц.
Типи, що мотивуються добробутом, прагнуть до комфорту та матеріального
достатку. Вони цінують стабільність і безпеку, і їхній основний мотив – це прагнення
до зручності та задоволення від життя. Представники: Дюма, Максим Горький,
Драйзер, Габен.
Типи, що мотивуються унікальністю, прагнуть виразити свою індивідуальність
та креативність. Вони цінують оригінальність і незалежність, і їхній основний мотив
– це прагнення бути унікальними та неповторними. Представники: Дон Кіхот, Гамлет,
Джек Лондон, Гекслі.
Типи, що мотивуються самооцінкою, прагнуть до саморозвитку та
самовдосконалення. Вони цінують особистий ріст і самопізнання, і їхній основний
мотив – це прагнення до самопізнання та самовдосконалення. Представники:
Робесп’єр, Єсенін, Бальзак, Достоєвський.
Отже, соціоніка в роботі допомагає підбирати персонал та створювати
колективи, враховуючи психологічні особливості кожного працівника, його
потенціал, мотивацію, стиль роботи, роль у команді, а також взаємодію з іншими
60
.
членами колективу. Розуміння соціоніки може допомогти покращити

взаєморозуміння між членами команди, підвищити ефективність роботи, а також
допомогти кожному працівнику краще зрозуміти себе, свої сильні та слабкі сторони,
свої потреби та можливості.

1. Гуленко В. Психологічні типи: чому люди такі різні?. Київ, 2019. 448 с.
2. Єщенко М., Гречко А. Сучасні технології формування колективу та розвитку персоналу
організації. Галицький економічний вісник. 2020. № 2 (26). С. 193–198.
3. Кароль П. Огляд соціонічної моделі обробки інформації на індивідуальному,
міжособистісному та суспільному рівнях. Варшава, 2022. 48 с.
61
СТРАТЕГІЧНИЙ ПІДХІД ДО МОТИВАЦІЇ

ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Молчанов Анатолій Валерійович
здобувач вищої освіти гуманітарно-педагогічного факультету
Кубіцький Сергій Олегович

ORCID ID: 0000-0002-7691-8606
канд. пед. наук, професор, завідувач кафедри управління та освітніх технологій
В останні десятиліття галузь охорони здоров’я зазнала значних змін,

потребуючи від працівників медичних закладів більшої гнучкості, адаптивності та
зосередженості на потребах пацієнтів. Однією з ключових ділянок, яка впливає на
якість надання медичних послуг, є мотивація персоналу. Ефективна система
мотивації може стати каталізатором високої продуктивності, професіоналізму та
задоволеності пацієнтів, в той час як відсутність або неефективність такої системи
може призвести до зниження якості обслуговування та загроз здоров’ю пацієнтів.
Високий рівень мотивації сприяє зниженню плинності персоналу, формує міцний та
стабільний колектив, забезпечує високу якість медичних послуг, що, в свою чергу,
підвищує конкурентоспроможність лікування та довіру пацієнтів.
Отже, закладам охорони здоров’я потрібно акцентувати увагу на створенні такої
системи мотивації, яка б могла адаптуватися до зовнішніх змін та сприяла розвитку
внутрішнього потенціалу кожного працівника. Відповідальність, ініціативність та
постійне прагнення до самореалізації мають бути в основі такої системи, адже саме
такі працівники становлять цінність для медичних установ у сучасному світі.
Теоретичні та прикладні аспекти мотиваційної діяльності в установі знайшли
своє відображення в роботах В. Васюти, Л. Бульбаха [1], І. Завадського,
Л. Червінської, [4], К. Козак [5], А. Колоти [6], С. Кубіцького, О. Вознюка [7-9],
І. Тимченка, А. Левіна [11], та ін.
У зв’язку з цим, розробка та впровадження ефективних методів мотивації
персоналу в закладах охорони здоров’я стає одним з найбільш актуальних завдань
керівництва цих установ. Ця робота має на меті розглянути сучасні підходи до
мотивації, вивчити наявний досвід та надати рекомендації щодо формування
ефективної системи мотивації для медичного персоналу.
Визначення місії, цілей і планів організації. Побудова «Дерева цілей». Процес
планування відбувається в контексті конкретного середовища. Менеджери медичної
установи мають проявити повне та глибоке розуміння цього контексту, щоб
визначити її місію та розробити свої стратегічні, тактичні та оперативні цілі (рис. 1).
Рис. 1. Структура «Дерева цілей» (адаптовано з [13])
62
.
Деталізуємо структуру дерева цілей медичної установи.

Стратегічні цілі мотивації:
1. Підвищення продуктивності роботи. Забезпечення відповідних умов, при яких
медичний персонал може виконувати свої обов’язки на найвищому рівні
ефективності.
2. Задіювання та утримання успішних медичних працівників. Привабити
найкращих спеціалістів у галузі медицини та забезпечити їхнє довготривале
працевлаштування в організації.
3. Задоволеність персоналу. Створити умови, при яких працівники будуть
задоволені своєю роботою, що, в свою чергу, підвищить якість обслуговування
пацієнтів.
4. Стимулювання професійного росту. Забезпечити можливості для навчання,
кваліфікації та кар’єрного росту працівників.
Тактичні цілі мотивації для медичної установи:
1. Розроблення та упровадження системи внутрішніх премій та заохочень для
медичного персоналу.
2. Організація регулярних тренінгів та семінарів з психологічного підтримання
та командоутворення.
3. Введення системи зворотного зв’язку від пацієнтів щодо роботи медичного
персоналу, результати якої використовуватимуться для мотивації співробітників.
4. Підвищення престижності професії через рекламу, PR-акції та соціальні
проекти.
5. Забезпечення кар’єрного зростання та можливостей для професійного
розвитку в межах установи.
6. Покращення робочого середовища та створення комфортних умов праці.
7. Введення гнучкого графіка роботи, що враховує індивідуальні потреби
співробітників.
8. Проведення регулярних соціальних опитувань персоналу для виявлення
основних факторів мотивації та незадоволення.
9. Розширення соціальних пакетів для співробітників: медичне страхування,
додаткові дні відпочинку, корпоративні заходи тощо.
10. Формування позитивної корпоративної культури, де кожен співробітник
відчуває свою значущість та вклад у загальний успіх установи.
Операційні цілі мотивації для медичної установи:
1. Регулярне проведення опитувань задоволеності персоналу з метою
виявлення поточних проблем та побажань.
2. Забезпечення своєчасної та повної виплати заробітної плати та інших
компенсацій.
3. Введення системи регулярного визнання та нагородження співробітників за
високі досягнення в роботі.
4. Забезпечення належного рівня обладнання робочих місць, в тому числі
ергономічних інструментів та обладнання.
5. Організація щомісячних зустрічей між керівництвом та персоналом для
обговорення актуальних питань та ініціатив.
6. Реалізація короткострокових програм навчання для підвищення кваліфікації
7. Упровадження системи менторства для новоприйнятих співробітників.
8. Проведення корпоративних заходів, спрямованих на зміцнення командного
духу та підтримку моральних якостей персоналу.
63
9. Упровадження системи здоров’я та безпеки на робочому місці для

попередження професійних захворювань та травм.
10. Розроблення та реалізація програми соціальної підтримки співробітників у
випадках особистих та професійних криз.
Стратегічні плани медичної установи слугують довгостроковими настановами
і орієнтирами для її розвитку та вдосконалення:
1. Розширення інфраструктури. Збільшення кількості відділень, прийомних
пунктів та спеціалізованих центрів.
2. Технологічне оновлення. Інвестування в сучасне медичне обладнання,
розробка та впровадження системи електронного здоров’я.
3. Навчання та розвиток персоналу. Організація регулярних тренінгів, семінарів,
та конференцій для підвищення кваліфікації медичних працівників.
4. Партнерство та співпраця. Установлення відносин з міжнародними
медичними установами, науковими інститутами та комерційними партнерами.
5. Якість медичних послуг. Упровадження стандартів якості та системи
постійного моніторингу та вдосконалення якості медичних послуг.
6. Розширення послуг. Введення нових медичних процедур, технологій та
послуг, що відповідають актуальним потребам пацієнтів.
7. Фінансова стабільність. Розробка та впровадження стратегій диверсифікації
доходів, залучення інвестицій, ефективне управління витратами.
8. Соціальна відповідальність. Розроблення програм соціальної підтримки,
благодійності та взаємодії з громадськістю.
9. Безпека пацієнтів. Упровадження сучасних стандартів безпеки пацієнтів,
попередження медичних помилок.
10. Маркетинг та брендінг. Підвищення обізнаності громадськості про послуги
установи, розробка маркетингових стратегій та підвищення репутації установи.
Такі стратегічні плани слугують для покращення якості медичних послуг,
забезпечення високої якості догляду за пацієнтами та зміцнення позицій установи на
ринку медичних послуг.
Тактичні плани медичної установи фокусуються на досягненні
короткострокових і середньострокових цілей та їх виконанні в рамках стратегічних
настанов:
1. Оптимізація робочого розкладу. Розроблення та впровадження ефективних
розкладів роботи для лікарів та медичного персоналу.
2. Упровадження нових технологій. Купівля та впровадження нового медичного
обладнання або програмного забезпечення в певних відділеннях.
3. Підвищення якості обслуговування. Проведення тренінгів для медичного
персоналу з покращення спілкування з пацієнтами.
4. Відкриття нових відділень: планування та відкриття спеціалізованих
відділень або лабораторій.
5. Оцінка задоволеності пацієнтів. Проведення опитувань серед пацієнтів для
визначення рівня їхньої задоволеності послугами.
6. Реклама та промоція. Розроблення та реалізація кампаній з просування послуг
установи в локальному регіоні.
7. Контроль бюджету. Моніторинг витрат та доходів, корекція бюджету за
потребою.
8. Запуск нових медичних програм. Планування та запуск нових програм для
пацієнтів, таких як програми профілактики або реабілітації.
9. Співпраця з постачальниками. Перегляд та оптимізація угод з
64
.
постачальниками медичних товарів та послуг.

10. Підвищення ефективності логістики. Оптимізація процесів закупівлі,
зберігання та доставки медичних товарів.
Тактичні плани мають на меті забезпечити чітке функціонування установи в
короткостроковій перспективі та підтримку виконання стратегічних планів.
Операційні плани медичної установи зосереджені на щоденних завданнях та
процедурах, які забезпечують її стабільність та ефективність:
1. Щоденний розклад роботи. Планування графіків роботи медичного
персоналу, враховуючи потреби пацієнтів.
2. Технічне обслуговування обладнання. Перевірка, технічне обслуговування та
ремонт медичного обладнання.
3. Контроль запасів. Моніторинг та замовлення необхідних медикаментів,
витратних матеріалів та інших товарів.
4. Щоденний огляд пацієнтів. Моніторинг стану пацієнтів, ведення медичної
документації.
5. Гігієна та санітарія. Проведення регулярних засобів очищення та дезінфекції
приміщень.
6. Безпека пацієнтів та персоналу. Перевірка систем безпеки, проведення
тренінгів з питань безпеки.
7. Координація з партнерами. Взаємодія з лабораторіями, страховими
компаніями та іншими партнерами.
8. Опрацювання медичних запитів. Ефективна відповідь на запити пацієнтів,
консультації.
9. Організація навчальних семінарів. Планування та проведення внутрішніх
навчальних заходів для персоналу.
10. Оцінка ефективності завдань. Щоденний аналіз та корекція робочих процесів
для підвищення продуктивності.
Операційні плани забезпечують щоденну ефективність медичної установи та її
готовність реагувати на зміни або непередбачені обставини.
Після вибудови «Дерева цілей» медичної установи розглянемо стратегічні
завдання мотивації. До стратегічних завдань мотивації відносяться:
1. Розроблення системи заохочень. Упровадження системи матеріальних та
нематеріальних заохочень для працівників на основі їхньої продуктивності,
кваліфікації та внеску в розвиток організації.
2. Упровадження системи зворотного зв’язку. Створення механізмів для
регулярного отримання відгуків від працівників щодо їхньої задоволеності, потреб та
викликів на роботі.
3. Навчання та розвиток. Організація навчальних курсів, тренінгів та семінарів
для підвищення кваліфікації та професійних навичок медичного персоналу.
4. Визнання досягнень. Упровадження системи визнання досягнень працівників,
включаючи публічне вшанування, нагороди та премії за відзначену роботу.
5. Створення сприятливого робочого середовища. Оптимізація робочого місця,
забезпечення необхідних ресурсів, засобів та обладнання, а також створення
позитивної корпоративної культури.
Урахування цих стратегічних цілей та завдань мотивації допоможе організації
створити ефективну систему мотивації, яка підвищить задоволеність та
ефективність медичного персоналу.
Таким чином, саме стратегічний підхід до мотивації персоналу є ключовим для
забезпечення стабільності та ефективності роботи медичної установи. Враховуючи
65
велику роль медичних працівників у наданні якісних медичних послуг, належна

мотивація їх діяльності може стати вирішальним фактором у досягненні високого
рівня задоволеності пацієнтів та реалізації стратегічних цілей установи.
Використовуючи вищевказані стратегічні завдання, установа може підвищити свою
конкурентоспроможність, сприяти професійному росту своїх працівників та
забезпечити стійке майбутнє в умовах постійних змін та викликів сучасного
медичного середовища.

1. Васюта В.Б., Бульбаха Л.І. (2016). Мотивація праці персоналу на підприємстві в сучасних
умовах господарювання. Ефективна економіка. № 6. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=5041.
2. Вознюк О.В., Кубіцький С.О. (2011). Характеристика кризового стану освіти. Науковий
вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України / Серія
«Педагогіка. Психологія. Філософія» / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. К.,
Вип. 159. Ч. 3. С. 47-56.
3. Гречаник Н.І. (2020). Культурологічний підхід підготовки майбутніх учителів початкової
школи в освітньому просторі вищої школи. Молодь і ринок. Вип. 1 (180). С. 56-61.
4. Завадський Й.С., Червінська Л.П. (2017). Мотивація праці в менеджменті. Економіка АПК.
№ 6. С. 78-82.
5. Козак К.Б. (2019). Вплив мотивації на ефективність використання та розвитку трудового
потенціалу персоналу. Економіка харчової промисловості. № 1 (7). С. 69-74.
6. Колот А.М., Цимбалюк С.О. (2011). Мотивація персоналу : підручник. Київ, 397 с.
7. Кубіцький С.О., Вознюк О.В. (2006). Розвиток мотивації курсантів. Вісник Національної
Академії оборони України. К.: НАОУ, № 2. С. 82-87.
8. Кубіцький С.О., Неділько Н.В. (2010). Особливості професійної комунікативної взаємодії
майбутніх медпрацівників. Вісник Національної академії оборони України: Зб-к наук.
праць. К.: НАОУ, Вип. 2 (15). С. 49-55.
9. Кубіцький С.О., Дубровинський Г.Р., Зонь В.В., Черняк А.І., Безбах В.Г. (2010). Основи
загальної та військової психології і педагогіки: навчальний посібник. К., 400 с.
10. Післядипломна освіта в умовах євроінтеграції: сутність, зміст, технології, готовність до
змін: навчально-методичний посібник / Пуховська Л.П., Артюшина М.В., Базелюк В.Г.,
Лушин П.В., Снісаренко О.С., Сніцар Л.П., Солодков В.Т. / за наук. ред. Л.П. Пуховської. К.:
Педагогічна думка, 2012. 122 с.
11. Тимченко І.П., Левіна А.П. (2021). Методичний підхід до оцінювання системи мотивації
персоналу на підприємстві у умовах Covid-19. Економічний простір. № 169. С. 84-91. –
Режим доступу: http://www.prostir.pdaba.dp.ua/index.php/journal/article/view/890/863.
12. Шумілова І.Ф. (2016). Самоосвіта студентів з питань формування загальнокультурної
компетентності. Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету.
Сер.: Педагогічні науки. Вип. 1. С. 318-328.
13. Malec E. Określenie misji, celów i planów organizacji. Budowanie drzewa celów. POLITECHNIKA
KRAKOWSKA. Wydział Mechaniczny. – Режим доступу:
https://m6.pk.edu.pl/materialy/PZ_Cw5_Cele.pdf.
14. Mykhniuk S.V., Kubitskyi S.O. (2021). Technology of prospective social workers’ training on
pedagogical interaction in the process of studying professional disciplines. Science and
Education a New Dimension. Pedagogy and Psychology, IX (96), Issue: 245, Feb. P. 34-38.
66
.
ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА

ЯК РЕЗУЛЬТАТ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
Кіндзюр Ольга Семенівна
канд. екон. наук, викладач
ВСП «Техніко-економічний фаховий коледж НУ «ЛП», Україна
Турчиняк Зоряна Василівна

Студентка
Київський національний університет будівництва
та архітектури, Україна
Питання сутності поняття фінансового стану та методичних підходів його

оцінювання досить широко представлені в науковій літературі. Однак можна
відмітити ряд питань, які потребують глибшого дослідження, зокрема, диференціації
нормативних значень фінансових коефіцієнтів залежно від виду економічної
діяльності підприємства, взаємозв’язку між якістю фінансового менеджменту і
фінансовим станом підприємства.
За визначенням колективу авторів під керівництвом Поддєрьогіна А.М.
фінансовий стан – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів
системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю виробничо-
господарських факторів і характеризується системою моделей, методів і показників,
які відбивають наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів [2,
с. 310]. Фінансовий стан підприємства є важливою його характеристикою, яка
представляє інтерес для власників, інвесторів, контрагентів. Традиційно фінансовий
стан класифікують як стійкий, нестійкий і кризовий [1, с. 7].
Фінансовий стан підприємства аналізується на основі бухгалтерської звітності.
Найбільший потенціал для аналізу має Баланс (Форма №1) і Звіт про фінансові
результати (Форма №2). Щоб отримати реальну картину про фінансовий стан
підприємства, важливо аналізувати показники за декілька періодів.
Як правило, для оцінки фінансового стану використовують такі групи
показників:
1.Майнового стану. Аналізують розмір, динаміку і структуру оборотних і
необоротних активів, зокрема, стан основних засобів, величину дебіторської
заборгованості, наявність монетарних активів, вкладення в нематеріальні активи,
наявність незавершених капітальних інвестицій тощо.
2. Капітал і зобов’язання ( аналізують розмір, динаміку і склад власних і
позикових джерел фінансування, розмір кредиторської заборгованості).
3. Ліквідності і платоспроможності (дають оцінку активам з точки зору їх
ліквідності, і пасивам з точки зору термінів їх погашення, співставлення відповідних
груп активів і пасивів дають можливість сформулювати висновок щодо
платоспроможності підприємства).
4. Фінансової стійкості. Визначення фінансової стійкості серед інших категорій
найбільш широко досліджується в науковій літературі, оскільки це комплексна
категорія. При аналізі фінансового стану доволі спрощено підходять до оцінювання
67
фінансової стійкості, по суті, ототожнюючи її з фінансовою незалежністю. На основі

співставлення власних і позикових коштів роблять висновок, наскільки фінансово
стійким є підприємство. Однак є приклади багатьох компаній, які мають малий розмір
власного капіталу, однак успішно функціонують на ринку і не відчувають фінансових
труднощів.
Наприклад, поширеною організаційно-правовою формою є ТзОВ. Для ТОВ
законодавство України не встановлює розміру мінімального капіталу, учасники
визначають його на власний розсуд, як правило, залежно від необхідності
використовувати статутний капітал для фінансування діяльності товариства. Тож
ТзОВ у звітності відображають малу величину статутного капіталу, відповідно їх
фінансову стійкість одразу можна означати як незадовільну.
5. Показники ділової активності. У фінансовому аспекті ділову активність
оцінюють за показниками оборотності: чим вищі коефіцієнти оборотності і менший
термін обороту, тим кращою є ділова активність. Оскільки при обчисленні
вищезгаданих показників використовують дохід від реалізації продукції (робіт,
послуг), то можна припустити, що визначальним для ділової активності є показники
збуту, коло покупців, попит на продукцію підприємства.
6. Показники прибутковості. Ними є показники рентабельності. Підприємство
не може мати стійкий фінансовий стан і не бути прибутковим. Щоб розрахувати
рентабельність, достатньо співставити відповідні показники Балансу і Звіту про
фінансові результати. Тут треба врахувати, що Баланс подає інформацію на певну
дату, а Звіт про фінансові результати – за період. Тому для точності обчислень
показників рентабельності треба використовувати Форму №2 і дві Форми №1.
Комплексно досліджуючи фінансовий стан, доходимо до висновку, що фінансові
показники є результатом конкретних управлінських рішень. Наприклад:
фінансові менеджери приймають рішення щодо доцільності використання
зовнішніх позикових джерел фінансування (збільшується позиковий капітал),
фахівці з логістики формують виробничі запаси (кошти «заморожуються» в запасах,
які є слаболіквідними активами), економісти управляють витратами, маркетологи
стимулюють збут і впливають на розмір доходу. Таким чином, фінансовий стан є
фіксацією на певну дату сукупності показників, які відбивають результат
управлінських рішень у різних сферах діяльності підприємства. Основну роль тут
відіграє саме фінансовий менеджер.
Фінансовий менеджмент можна визначити як процес управління формуванням,
розподілом та використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та
оптимізації обороту його грошових коштів. Серед іншого у компетенцію фінансового
менеджера традиційно входять: виділяти та аналізувати основні показники для
проведення повного аналізу фінансового стану підприємства, читати фінансову
звітність та доповнювати необхідні дані за допомогою аналізу бухгалтерського
обліку, налаштовувати взаємодію обсягів продажів та прибутку у фінансовій моделі,
планувати та керувати грошовими потоками, використовувати методики
прогнозування прихідних та витратних операцій, планувати доходи та витрати
компанії на певний період та розробляти реалістичні прогнози враховуючи різні
сценарії.
Таким чином, можемо констатувати, що фінансовий стан є комплексною
характеристикою підприємства, яка визначається широким колом показників.
68
.
Стійкий фінансовий стан є результатом ефективності і раціональності управлінських

рішень, причому не лише у фінансовій, а й у інших сферах. Щодо методичних аспектів
оцінювання фінансового стану, то тут є поле для подальших досліджень, зокрема,
щодо правильної інтерпретації значень фінансових коефіцієнтів.

1. Фінансовий аналіз / [навчальний посібник] / П.Ю. Буряк, К.В. Васьківська, І.Ф. Ясіновська,
І.І. Пасінович. – Львів : Вид-во Ліга-Прес, 2011. – 308 с.
2. Фінанси підприємств: підручник / [Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк Л.Д. та ін.]; Восьме
вид., перероб. та доп. − К.: КНЕУ, 2013. − 519 с.
69
СЕКЦІЯ VІ.
ПРАВО ТА МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ПОЛІЦІЇ ЩОДО ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Серемчук Каріна
курсант 1-го курсу факультету підготовки фахівців
для підрозділів кримінальної поліції
Науковий керівник: Цуркаленко Дмитро

старший викладач кафедри адміністративного права та процесу адміністративної
діяльності підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції
Однією з основних проблем адміністративно-юрисдикційної діяльності поліції

щодо провадження у справах про адміністративні правопорушення є недостатнє
роз’яснення та кваліфікація статей в «Кодексі України про адміністративні
правопорушення». Це може призводити до порушень прав громадян та невиконання
законодавства, що загрожує правосудді в цілому. Тому важливо забезпечити належну
підготовку поліцейських у цій сфері, щоб забезпечити права та свободи громадян та
підвищити рівень довіри до поліції. Це можна зробити шляхом проведення
спеціальних курсів, тренінгів та семінарів для поліцейських, які б дозволили їм
отримати необхідні знання та навички у цій сфері.
Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції щодо провадження у справах
про адміністративні правопорушення полягає в забезпеченні додержання порядку та
правопорядку в межах своїх повноважень.
Поліція здійснює перевірки щодо фактів адміністративних правопорушень,
збирає докази та факти, оформлює протокол про адміністративне правопорушення
та подає матеріали до суду для прийняття рішення про адміністративне покарання.
При складанні протоколу про адміністративне правопорушення поліцейські
повинні дотримуватися принципу об’єктивності та неупередженості. Вони мають
давати можливість особі, яка порушила правила, висловитися та довести свою
правоту. Після складання протоколу, його розглядає відповідний орган, який має
право застосувати адміністративне покарання у вигляді штрафу, попередження,
адміністративного арешту тощо.
Однак, важливо зазначити, що провадження у справах про адміністративні
правопорушення не повинно переростати у зловживання владою та порушувати
права громадян. Поліцейські повинні дотримуватися законодавства та не
застосовувати надмірну силу при зупинці транспортного засобу чи взятті під варту
особи, яка скоїла адміністративне правопорушення.
Поліція також контролює виконання прийнятих рішень про адміністративне
покарання та здійснює інші дії, необхідні для забезпечення додержання
70
.
законодавства про адміністративні правопорушення. У своїй діяльності поліція

керується принципами законності, об'єктивності та недискримінації, забезпечуючи
захист прав та свобод людини.
Згідно зі статтею 12 Національної поліції України, поліцейські мають
забезпечувати дотримання конституційних прав та свобод громадян, а також законів
та інших нормативно-правових актів. Вони повинні діяти в межах своїх повноважень
та з урахуванням принципу законності, об’єктивності та неупередженості. Таким
чином, адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції щодо провадження у
справах про адміністративні правопорушення є важливою складовою їх роботи.
Проте, це повинно бути здійснено з урахуванням прав та свобод громадян та в межах
законності.
Поліція безперервно здійснює профілактичну роботу щодо запобігання
вчиненню адміністративних правопорушень, проводить інформаційно-
просвітницьку роботу з населенням щодо правил поведінки та додержання
законодавства. Також поліція співпрацює з іншими органами влади та громадськими
організаціями для забезпечення ефективної боротьби з адміністративними
правопорушеннями та підвищення рівня правопорядку в суспільстві.
Отже, адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції щодо провадження у
справах про адміністративні правопорушення є важливим елементом забезпечення
правопорядку та безпеки громадян. Вона спрямована на попередження вчинення
правопорушень, їх виявлення та припинення, а також на захист прав та інтересів
громадян та держави, а також спрямована на забезпечення виконання закону та
громадського порядку.

1. Адміністративне право України: підручник / за ред. Ю.П. Битяка. X.: Право, 2000. 520 с.
2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X /
Верховна Рада УРСР. URL: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 (дата
звернення: 28.03.2018).
3. Гусаров С.М. Адміністративно-юрисдикційна діяльність органів внутрішніх справ:
автореф. дис. ... докт. юрид. наук: спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес;
фінансове право; інформаційне право»; інститут законодавства Верховної Ради України.
K., 2009. 40 с.
71
ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ

ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ
ОРГАНІЗОВАНИХ ЗЛОЧИННИХ ДІЙ
Угрін Андрій Андрійович
курсант навчально-наукового інституту права та
підготовки фахівців для підрозділів Національної поліції
Науковий керівник: Копилов Едуард Володимирович

викладач кафедри оперативно-розшукової діяльності
Інтернет-технології є ключовим елементом сучасного суспільства,

забезпечуючи ефективну комунікацію та обмін інформацією в глобальній мережі. Ці
технології визначають різноманітні сервіси та можливості, що базуються на
використанні інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-
телекомунікаційних мереж.
Сфера високих інформаційних технологій включає в себе різні галузі людської
діяльності, де інформаційні процеси автоматизовано обробляються за допомогою
передових технологій. Однак разом із зростанням використання цих технологій
збільшується й ризик кіберзлочинності [1, c. 72].
Злочини в сфері високих інформаційних технологій визначаються як
кримінальні дії, в яких для вчинення злочину використовуються методи
автоматизованої обробки інформації. Злочинці володіють високою технічною
озброєністю, використовують електронне середовище як місце вчинення злочину та
оперують з високим рівнем латентності.
Найбільш характерними рисами злочинності в цій сфері є транскордонність,
організований характер дій і використання інформаційних та телекомунікаційних
технологій як засобів для здійснення злочину. Ці аспекти ставлять перед сучасним
суспільством виклики, пов'язані із забезпеченням кібербезпеки та захистом
інформаційних ресурсів [3, c. 11].
Стратегія боротьби з організованою злочинністю визначає необхідність
наукового забезпечення цього процесу через проведення інженерно-технічних та
дослідно-конструкторських робіт, а також створення апаратних і програмних
комплексів для ефективної боротьби з злочинністю. Одним із пріоритетів розвитку
системи кадрового забезпечення є підвищення рівня спеціалізації, фахової
підготовки та перепідготовки кадрів, які активно займаються протидією
організованій злочинності [4, c. 63].
Важливо зауважити, що використання інтернет-технологій для запобігання
злочинності базується на кримінологічних засадах, які включають в себе систему
заходів на різних рівнях: загальнонаціональному, спеціально-кримінологічному та
індивідуальному. Такий підхід передбачає збір, зберігання та аналіз кримінологічно
значущої інформації, прогнозування злочинності та протидію її детермінації, а також
ресоціалізацію потенційних злочинців.
Основними інтернет-технологіями у цьому контексті є технології великих
даних, Інтернету речей, хмарні технології, технологія QR-кодів та інші.
Високотехнологічні розробки, які вже використовуються для протидії злочинності,
72
.
включають обробку кримінологічних даних з використанням технологій великих

даних, використання віртуальної реальності для реконструкції сцен злочинів, а також
використання дронів для моніторингу і збору інформації [2, c. 4].
Зарубіжний досвід свідчить про ефективність використання технологій
Інтернету речей у сфері правопорядку. Це включає розпізнавання обличчя за
допомогою камер високої роздільної здатності, роботизовані комплекси для
усунення терористичних загроз та використання безпілотних літальних апаратів для
отримання інформації з місць злочину. Зокрема, дрони оснащені тепловізорами
забезпечують ефективний нагляд у нічний час та дозволяють отримувати
деталізовану інформацію для виявлення злочинців та їхніх дій. Це відкриває нові
можливості для забезпечення безпеки та правопорядку в сучасних мегаполісах [4,
c. 27].
Отже, успішна протидіяння злочинності в умовах постійного розвитку інтернет-
технологій є можливим лише за умови технологічної переваги правоохоронних
органів перед злочинцями, які використовують технологічний прогрес для
злочинних цілей. Сутність полягає у використанні високотехнологічного підходу до
запобігання злочинності, який представляє сучасну тенденцію у розвитку
кримінологічної науки та сприяє підвищенню ефективності запобіжної діяльності
правоохоронних органів.
Цей підхід передбачає використання інформаційно-комунікаційних технологій
для збору, обміну, аналізу, зберігання, картографування кримінологічної інформації,
прогнозування злочинності та розроблення заходів для її запобігання на різних
рівнях - загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному.
Для забезпечення законодавчої підтримки цього процесу важливим є
розроблення та прийняття Стратегії запобігання злочинності з використанням
інтернет-технологій, а також відповідного Плану заходів для реалізації цієї стратегії.
Він повинен враховувати шляхи вирішення проблем, пов'язаних із технологічним
оновленням правоохоронних органів, підвищенням професійного рівня їх
працівників та створенням баз даних кримінологічної інформації, забезпечуючи їх
ефективне функціонування.

1. Благута Р. І. Новітні технології у розслідуванні злочинів: сучасний стан і проблеми
використання. 2020. С. 67-69.
2. Ковальчук А.Г. Інформаційно-психологічні впливи як засіб маніпуляції свідомістю, що
застосовується організованими злочинними угрупуваннями. Інформація і право 2022.
С. 94-98.
3. Шевчук В.М. Проблеми формування та удосконалення окремих криміналістичних
методик. Proceedings of the 5 th International Scientific and Practical Conference «Challenges
in Science of Nowadays» (July 16-18, 2020). Washington, USA: EnDeavours Publisher. 2020.
4. Шепітько Валерій Юрійович. Інновації в криміналістиці як віддзеркалення розвитку
науки. Інноваційні методи та цифрові технології в криміналістиці, судовій експертизі та
юридичній практиці 2019. 147-150.
73
ВПЛИВ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ НА БОЙОВІ ЯКОСТІ:

АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ МІЖ РІВНЕМ ФІЗИЧНОЇ
ПІДГОТОВКИ ТА УСПІШНІСТЮ ВИКОНАННЯ
БОЙОВИХ ЗАВДАНЬ
Угрін Андрій Андрійович
курсант навчально-наукового інституту права та підготовки
фахівців для підрозділів Національної поліції
Науковий керівник: Марков Роман Анатолійович

старший викладач кафедри спеціальної-фізичної підготовки
В сучасних умовах військового конфлікту, де динаміка подій та вимоги до

військових структур безперечно зростають, питання фізичної підготовки набуває
особливої актуальності. На фоні технологічних новацій та розвитку військової
стратегії, важливість розуміння взаємозв'язку між рівнем фізичної підготовки та
успішністю виконання бойових завдань набуває нових розмірів.
Фізична підготовка є одним із найважливіших елементів бойової підготовки
військовослужбовців. Вона забезпечує необхідний рівень фізичних можливостей, що
дозволяє успішно виконувати бойові завдання. Вплив фізичної підготовки на бойові
якості військовослужбовців проявляється в наступних аспектах:
1. Фізична підготовка забезпечує високу працездатність військовослужбовців у
ході виконання бойових завдань. Вона дозволяє їм тривалий час перебувати в бойовій
готовності, виконувати фізично- виснажливі дії, зберігати високу концентрацію
уваги та швидкість реакції.
2. Фізична підготовка підвищує витривалість військовослужбовців. Вона
дозволяє їм тривалий час перебувати в бойовому стані, не відчуваючи втоми. Це
важливо для виконання бойових завдань, які часто вимагають тривалого
перебування на ногах, підйому та перенесення важких предметів, а також
пересування в складних умовах.
3. Фізична підготовка підвищує рухливість військовослужбовців. Вона дозволяє
їм швидко і легко переміщатися в бою, змінювати свою позицію, здійснювати
маневри. Це важливо для успішного виконання бойових завдань, які часто вимагають
швидкого пересування в бою.
4. Фізична підготовка підвищує силу військовослужбовців. Вона дозволяє їм
виконувати силові дії, необхідні для перенесення важких предметів, проникнення в
ворожі позиції, боротьби з противником.
5. Фізична підготовка підвищує швидкість військовослужбовців. Вона дозволяє
їм швидко реагувати на зміни обстановки, виконувати бойові дії в обмежений час.
Аналіз взаємозв'язку між рівнем фізичної підготовки та успішністю виконання
бойових завдань показує, що високий рівень фізичної підготовки є одним із ключових
факторів, що забезпечує успіх у бою. Дослідження, проведені в різних країнах,
показали, що військовослужбовці з високим рівнем фізичної підготовки більш
успішно виконують бойові завдання, ніж військовослужбовці з низьким рівнем
фізичної підготовки. Так, наприклад, дослідження, проведені в США, показали, що
військовослужбовці з високим рівнем фізичної підготовки мають на 25% більше
74
.
шансів на успішне виконання бойових завдань, ніж військовослужбовці з низьким

рівнем фізичної підготовки. Дослідження досвіду зарубіжних країн показує, що в
багатьох країнах світу фізична підготовка є одним із пріоритетних напрямків у
бойовій підготовці військовослужбовців. У цих країнах розроблені і впроваджені
ефективні системи, які дозволяють забезпечити високий рівень фізичних
можливостей військовослужбовців. Так, наприклад у США фізична підготовка є
одним із ключових елементів програми бойової підготовки. Військовослужбовці США
повинні постійно підтримувати високий рівень фізичних можливостей, що дозволяє
їм успішно виконувати бойові завдання в будь-яких умовах [1].
Успішне виконання бойових завдань вимагає від військовослужбовців високих
показників таких фізичних якостей, як:
• Працездатність: Військовослужбовці повинні бути здатні тривалий час
перебувати в бойовій готовності, виконувати фізично виснажливі дії, зберігати
високу концентрацію уваги та швидкість реакції.
• Витривалість: Військовослужбовці повинні бути здатні тривалий час
перебувати в бойовому стані, не відчуваючи втоми. Це важливо для виконання
бойових завдань, які часто вимагають тривалого перебування на ногах, підйому та
перенесення важких предметів, а також пересування в складних умовах.
• Рухливість: Військовослужбовці повинні бути здатні швидко і легко
переміщатися в бою, змінювати свою позицію, здійснювати маневри. Це важливо для
успішного виконання бойових завдань, які часто вимагають швидкого пересування в
бою.
• Сила: Військовослужбовці повинні бути здатні виконувати силові дії, необхідні
для перенесення важких предметів, проникнення в ворожі позиції, боротьби з
противником.
• Швидкість: Військовослужбовці повинні бути здатні швидко реагувати на
зміни обстановки, виконувати бойові дії в обмежений час.
Фізична підготовка забезпечує розвиток цих фізичних якостей і відповідно,
підвищення рівня бойових можливостей військовослужбовців. На прикладі України,
під час російсько-української війни, військовослужбовці з високим рівнем фізичної
підготовки демонстрували більшу ефективність у бою. Вони були більш витривалі,
рухливі, сильні та швидкі, що дозволяло їм успішно виконувати бойові завдання в
складних умовах. Так, у ході боїв за Маріуполь українські військовослужбовці, які
мали високий рівень фізичних можливостей, змогли успішно утримувати оборону
міста протягом тривалого часу, незважаючи на переважання сил противника. "Було
дуже жорстко. На вищому рівні фізична підготовка, психологічна. Нас навчали
тактиці та медицині", — розповідає Кшиштоф Мушак, який служив в бригаді
спеціального призначення “Азов” з січня 2022 року [2].
Таким чином, результати дослідження акцентують увагу на необхідності
систематичної та цільової фізичної підготовки військовослужбовців як важливого
елементу стратегії підготовки. Оптимізація тренувань та підтримання високого рівня
фізичної готовності стають критичними аспектами для забезпечення готовності
військ до викликів та збереження їхньої бойової ефективності в будь-яких умовах.

1. Field Manual 7-22: Army Physical Readiness Training URL:
https://armypubs.army.mil/epubs/DR_pubs/DR_a/ARN30964-FM_7-22-001-WEB-4.pdf.
2. Ми розуміли: якщо залишимося на "Азовсталі", не виживемо — солдат 12 бригади НГУ.
Суспільне Новини. URL: https://suspilne.media/588779-mi-rozumili-akso-zalisimosa-na-
azovstali-ne-vizivemo-soldat-12-brigadi-ngu/.
75
ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ

СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО ПОНОВЛЕННЯ
ПРАЦІВНИКА НА РОБОТІ
Ражик Марія Миколаївна
здобувач вищої освіти факультету адвокатури
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Україна
Науковий керівник: Соловйов Олексій Володимирович

ORCID ID: 0000-0002-8589-3041
канд. юрид. наук, доцент кафедри трудового права, ассистент
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, Україна
Чинним законодавством, а саме Конституцією України (далі - КУ) передбачено

право кожного на працю, а стаття 43 КУ гарантує захист від незаконного
звільнення [1]. Зазначені конституційні положення відображені у Кодексі законів про
працю України (далі - КЗпП). У випадку незаконного звільнення працівника чи
неправомірного переведення його на іншу роботу, відповідно до статті 235 КЗпП, він
має право на поновлення на попередній роботі за рішенням органу, який вирішує
трудові спори. Такими органами визначено районні, районні в місті, міські й
міськрайонні суди, як зазначено у статті 232 КЗпП України. Згідно з частиною 1 статті
233 КЗпП, працівник має право подати заяву до суду щодо вирішення
індивідуального трудового спору протягом одного місяця з моменту отримання копії
наказу про звільнення чи видачі трудової книжки [2].
Аналізуючи сферу трудових спорів, можемо зазначити, що досить часто
виникають непорозуміння при виконанні судового рішення щодо відновлення
працівника на роботі, що може стати серйозною проблемо.
Відповідальність за виникнення та подальше рішення подібних проблем несе не
лише роботодавець, але і сам працівник, який ігноруючи свої права, може
затримувати процес повернення на попереднє місце роботи. Таким чином, захист
прав і законних інтересів потребує уваги як з боку працівників, так і з боку
роботодавців. Це обумовлено тим, що відновлення трудових відносин після судового
рішення може призводити до фінансових витрат для роботодавців на виробництві.
Розглянемо більш детально актуальні проблеми та різницю між виконання
судового рішення про поновлення на роботі та іншими аналогічними рішеннями.
Основна відмінність між процедурою виконання судового рішення щодо поновлення
на роботі та інших аналогічних судових справ у трудових спорах полягає в тому, що
згідно зі статтею 235 КЗпП, рішення першого типу має бути негайно виконане.
Іншими словами, працівник, який отримав рішення суду, включаючи тільки
вступну та резолютивну частини, може вимагати від свого роботодавця негайного
відновлення його трудових прав у повному обсязі після завершення судового
розгляду, навіть якщо повний текст рішення суду ще не готовий. Це має важливе
значення, оскільки у деяких виняткових ситуаціях, в залежності від складності
справи, формування повного тексту судового рішення може бути відкладено на строк,
не перевищуючи десяти днів після дня засідання суду. У разі розгляду справи в
76
.
спрощеному порядку цей строк складає не більше п'яти днів з моменту завершення
розгляду справи, згідно зі статтею 259 Цивільного процесуального кодексу
України. [3].
У реальних справах, де суди ухвалюють рішення щодо відновлення працівників
на роботі, часто виникають труднощі у своєчасному його виконанні. Здобуття
перемоги в суді є лише однією частиною всього процесу, рівнозначно важливою
стадією є виконання цього судового рішення. Питання щодо виконання рішення суду
про відновлення на роботі регулюється як КЗпП, так і основним нормативно-
правовим актом в цій сфері — Законом України «Про виконавче провадження» [4].
Зазначу, що зустрічається чимало окремих прикладів того, що для працівника,
який виступає в ролі позивача, іноді буває замало тільки рішення суду про
поновлення на роботі. Додатково є необхідним вчинення певних дій, щоб воно було
реально виконано. Доречно зазначити, що цей аспект невід’ємно пов’язаний з вже
існуючими проблемами, а саме: законодавством України визначено перелік
працівників, які повинні пройти обов'язкові медичні огляди, зокрема тих, що
працюють у шкідливих та небезпечних умовах. Деякі категорії працівників не можуть
приступити до роботи без лікарського висновку про їхню придатність для виконання
конкретних трудових обов'язків. У зв'язку з цим роботодавець може вважати вимоги
до медичного обстеження працівника закономірними і, в свою чергу, може
відмовитися виконати судове рішення про поновлення працівника на роботі, якщо
вони вважаються законною основою.
Судова практика та практика юридичних підприємств має досить різноманітні
підходи для вирішення даного питання. Деякі вважають, що обов'язок виконання
судового рішення виникає лише після відкриття виконавчого провадження. Іноді
може виникнути ситуація, коли на посаді, на якій поновлюється працівник, вже
працює інша особа і її неможливо звільнити з певних причин. Це пояснюється тим, що
законодавство про працю встановлює додаткові гарантії для деяких категорій
працівників як при прийнятті на роботу, так і при звільненні, прикладом є вагітні
жінки та працівники влаштовані за інвалідною квотою.
Під час завершення виконання судового рішення, роботодавець повинен
оприлюднити наказ про поновлення працівника на ту посаду, яка визначена у
судовому рішенні. Після цього роботодавець має зобов'язання ознайомити
працівника з цим наказом, отримати його підпис і допустити його до виконання
посадових обов’язків. Відповідно до статті 65 Закону України "Про виконавче
провадження", рішення вважається виконаним з боку боржника з дня видачі,
відповідно до законодавства про працю, наказу чи розпорядження про поновлення
стягувача на роботі. Після цього виконавець приймає рішення про завершення
виконавчого провадження [4].
З урахуванням вищезазначеного можна зазначити, що досить часто виникають
проблемні ситуації, які ускладнюють процедуру виконання судових рішень щодо
поновлення працівників на роботі. Це може призводити до втрати авторитету цих
рішень.
Щодо реформування діючого трудового законодавства з метою досягнення
оптимального балансу між інтересами працівників і роботодавців, забезпечення
належного захисту їхніх прав і інтересів, важливо звернути увагу на вдосконалення
правового регулювання питань поновлення працівників на попередній роботі.
77

1. Конституція України. Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР (редакція від 01.01.2020).
URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96%D0%B2%D1%80#Text.
2. Кодекс законів про працю України. Кодекс від 10.12.1971 № 322-VIII (редакція від
01.10.2023) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text.
3. Цивільний процесуальний кодекс України. Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-IV
(редакція від 04.11.2023) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text.
4. Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (редакція від
18.10.2023) URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text.
78
.
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА
КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ, ВЧИНЕННІ
У СТАНІ АЛКОГОЛЬНОГО, НАРКОТИЧНОГО
ЧИ ІНШОГО СП’ЯНІННЯ АБО ПІД ВПЛИВОМ
ЛІКАРСЬКИХ ПРЕПАРАТІВ, ЩО ЗНИЖУЮТЬ
УВАГУ ТА ШВИДКІСТЬ УВАГИ
Ребрик Анастасія Русланівна
Войтенко Данило Сергійович

Науковий керівник: Корогод Світлана Володимирівна

доктор філософії в галузі права, капітан поліції, старший викладач
кафедри кримінального права та кримінології
Кримінальна відповідальність за кримінальні правопорушення, вчинені у стані

алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських
препаратів, які знижують увагу та швидкість реакції, є серйозним питанням в сфері
правопорядку і безпеки суспільства. Відповідно до законодавства багатьох країн, такі
дії можуть мати серйозні наслідки для осіб, які порушують ці правила.
Особа, яка вчинила правопорушення у стані сп’яніння внаслідок вживання
алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає
кримінальній відповідальності[2, c. 20]. Ступінь сп’яніння при здійсненні
правопорушень буває різним. Часто особи, що вчинили правопорушення у стані
сильного сп’яніння, посилаються на те, що зовсім не пам’ятають, як вчинили
правопорушення і чим були обумовлені їх дії. Дійсно, зловживання спиртними
напоями, як і наркотичними чи іншими одурманюючими речовинами, знижує
самоконтроль людини, розвиває моральну нестійкість, корисливі й агресивні мотиви,
з’являється нерозбірливість у виборі засобів для досягнення різних антисоціальних
цілей. Мозоклюдини, отруєний названими речовинами, завждидає негативні перебої
у своїй діяльності [3].
У зв’язку з цим і виникає питання про осудність і неосудність особи, що вчинила
правопорушення у стані алкогольного, наркотичного чи психотропного сп’яніння, і
про правомірність їх притягнення до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ст. 21 КК особа, що вчинила правопорушення у стані сп’яніння,
внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів й інших одурманюючих речовин,
підлягає кримінальній відповідальності. Отже, за загальним правилом, стан сп’яніння
79
незалежно від його ступеня не виключає кримінальну відповідальність [1].

Це пояснюється тим, що при звичайному фізіологічному сп’янінні відсутній
медичний критерій – психічне захворювання, а тому немає підстави для визнання
особи неосудною. При фізіологічному сп’янінні не настають ті істотні зміни у
психічному стані особи, що характерні для хворобливого розладу психіки. Необхідно
враховувати і те, що такі особи самі і за власною волею доводять себе до стану
сп’яніння, усвідомлюючи негативний вплив спиртних напоїв, наркотиків або інших
одурманюючих речовин на свою поведінку [4, c. 81]. Вони передбачають характер
можливої суспільно небезпечної поведінки в результаті стану сп’яніння і можливі
суспільно небезпечні наслідки. Практика свідчить, що навіть у стані глибокого
фізіологічного сп’яніння особа не втрачає повністю здатності усвідомлювати
характер вчинюваних діянь і керувати ними.
Отже, при вчиненні правопорушення у стані фізіологічного сп’яніння відсутній
не тільки медичний, а й юридичний критерій неосудності. Більше того, у таких
випадках осудність особи настільки очевидна, що немає необхідності навіть
призначати судово-психіатричну експертизу [2, c. 24].
Проте у судовій практиці, хоча і рідко, але трапляються випадки, коли на ґрунті
хронічного алкоголізму виникають тяжкі психічні захворювання – біла гарячка,
алкогольний галюциноз та ін. Під впливом таких захворювань особа може вчинити
суспільно небезпечне діяння в стані, коли вона не усвідомлює свої дії (бездіяльність)
або не може керувати ними. У цих випадках на підставі ч. 2 ст. 19 КК особа визнається
неосудною і не підлягає кримінальній відповідальності [1].
Таке захворювання може виникнути не тільки у злісних алкоголіків, а навіть і у
тих, хто не страждає на алкоголізм. На практиці трапляються випадки, коли під
впливом різних несприятливих обставин – фізичного або психічного виснаження,
нервових перевантажень та інших несприятливих обставин, навіть при незначному
вживанні алкоголю і наркотиків, настають такі серйозні розлади психіки (так зване
патологічне сп’яніння), коли особа не усвідомлює свої дії (бездіяльність) або не може
керувати ними. Такі особи з урахуванням судово-психіатричної експертизи
визнаються неосудними [4, c. 89].
З огляду на підвищену небезпечність осіб, що вчинюють правопорушення в
стані сп’яніння, у п. 13 ст. 67 КК ця обставина передбачається як обтяжуюча при
призначенні покарання. Але залежно від характеру вчиненого правопорушення суд
має право і не визнавати цю обставину обтяжуючою (ч. 2 ст. 67 КК). Це випадки, коли
вчинення правопорушення ніяк не пов’язане зі станом сп’яніння або коли, наприклад,
неповнолітній, що раніше не вживав спиртні напої, під впливом дорослих довів себе
до стану сп’яніння і в такому стані вчинив, наприклад, хуліганство. У всіх випадках,
коли суд не визнає стан сп’яніння обтяжуючою обставиною, він повинен у вироку
навести мотиви свого рішення.
Отже, забезпечення безпеки громадян та запобігання злочинам у стані сп'яніння
є важливим завданням судової системи, а також правоохоронних та медичних служб.
Суворість кримінальної відповідальності слугує як стримувальний механізм і сприяє
створенню безпечного та відповідального суспільства.

1. Кримінальний кодекс України: прийнятий 5 квіт. 2001 р., зі змінами та доповненнями
станом на 15 травня 2020 року ВідомостіВерховної Ради України. 2001. № 25–26. Ст. 131.
80
.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/2341-14.
2. Назаренко, Г. В., Кримінальна відповідальністьза вчинення кримінального
правопорушення в стані сп’яніння. Актуальні проблеми правового регулювання в Україні
та країнах ближнього зарубіжжя: матеріали X Міжнар. наук.-практ. Інтернет конф.(Львів,
28 груд. 2020 р.). 2020 р.
3. Науково-практичний коментар Кримінальногокодексу України. За ред. М.І. Мельника,
М.І. Хавронюка. 11-те вид., переробл. Та допов. Київ.: ВД «Дакор», 2019. 1384с.
4. Стан сп’яніння. Велика українська юридична енциклопедія. У 20 т. Т. 17. Кримінальне
право. В. Я. Тацій (відп. ред.) та ін. 2017.
81
МОДЕЛЬ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ

Ілящет Єлизавета Сергіївна
Здобувач вищої освіти, Факультету підготовки
фахівців для підрозділів кримінальної поліції
Зарецька Катерина Сергіївна

Здобувач вищої освіти, Факультету підготовки
Науковий керівник: Біліченко Валерій Віталійович

Старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки
Сучасна тактико-спеціальна підготовка поліцейських потребує ретельного

вивчення та розробки ефективної моделі застосування сили, щоб забезпечити
оптимальну реакцію на складні ситуації та забезпечити безпеку громадян.
Проаналізуємо актуальні тенденції та використовуємо відомості з джерел, щоб
визначити оптимальний підхід до навчання поліцейських в застосуванні сили [1,
с. 47].
Проблематика теми включає в себе ризики та виклики, пов'язані із
застосуванням сили поліцейськими, такі як можливість неправомірного
використання сили, недостатнє розуміння ситуацій та недостатня підготовка до
використання необхідних та ефективних технік. Дослідження буде зосереджено на
розвитку та впровадженні моделі, яка враховує контекст та забезпечує
збалансований підхід до застосування сили в різноманітних сценаріях [2].
Ключовим аспектом є також необхідність врахування інноваційних підходів та
новітніх технологій у підготовці поліцейських. Зокрема, моделі використання сили
повинні адаптуватися до змін у сучасному суспільстві, де зростає складність
кримінальних сценаріїв та змінюються стандарти взаємодії між правоохоронцями та
громадянами [3].
Важливим аспектом є також етичне визначення меж використання сили, адже
неправомірне чи надмірне застосування може підірвати довіру громадян до поліції та
призвести до серйозних соціальних наслідків. Розглядаючи цю проблему, ми
підкреслимо важливість етичних норм та стандартів у процесі формування та
вдосконалення моделей застосування сили [4, с. 210].
Наше дослідження спрямоване на з'ясування оптимальних стратегій підготовки
поліцейських, щоб вони могли ефективно та етично використовувати силу в різних
ситуаціях, забезпечуючи безпеку громадян та зберігаючи високий рівень довіри до
правоохоронних органів [5].
Окрім того, важливо врахувати міжнародний досвід та найкращі практики у
сфері тактико-спеціальної підготовки поліції. Дослідження буде базуватися на аналізі
програм та методик, що успішно використовуються в інших країнах, адаптуючи їх до
специфіки вітчизняних умов та вимог [6].
Особлива увага буде приділена інтерактивному навчанню та симуляційним
тренажерам, оскільки це ефективний спосіб розвивати реальні навички та
вирішувати етичні дилеми, що виникають у процесі прийняття рішень щодо
82
.
застосування сили [7].

Усе це допоможе створити більш системний та комплексний підхід до тактико-
спеціальної підготовки поліцейських, забезпечуючи високий рівень їхньої
професійної підготовки та відповідального застосування сили в різних ситуаціях.
Висновуючи, можна стверджувати, що ефективна тактико-спеціальна
підготовка поліцейських у використанні сили вимагає ретельного вивчення та
вдосконалення моделей, що враховують сучасні виклики та стандарти. Здійснюючи
аналіз інновацій, етичних аспектів та міжнародного досвіду, ми можемо розробити
збалансовані підходи до навчання, що сприятимуть безпеці громадян та підвищать
рівень довіри до правоохоронних органів. Симуляційні тренажери та інтерактивне
навчання відіграють ключову роль у формуванні практичних навичок та розуміння
етичних аспектів використання сили. Результати дослідження можуть слугувати
основою для подальших покращень у підготовці поліцейських, сприяючи їхній
ефективній та відповідальній діяльності в службі суспільству.
На останок, використаю вислів викладача кафедри тактико спеціальної
підготовки Біліченко Валерія Віталійовича: Сила – один з найважливіших аспектів у
поліцейського, завдяки якому працівник має певний захист.

1. Сміт, Дж. (2019). "Ефективне використання сили в сучасній поліції." Журнал тренувань
правоохоронців, 25(3), 45-58.
2. Амністія Інтернешнл. (2022). "Права людини в правоохоронній діяльності: Глобальна
перспектива."
3. Звіт Національної поліцейської академії. (2021). "Адаптація тактик поліції до змін
кримінальних тенденцій."
4. Браун, М. (2019). "Етичні стандарти в правоохоронній діяльності: Збалансоване
використання сили та співчуття." Етика в кримінальному правосудді, 15(2), 201-215.
5. Рада зовнішніх відносин. (2022). "Глобальні погляди на поліцію та використання сили."
6. Європейська мережа поліцейської підготовки. (2019). "Найкращі практики у тактичній
підготовці: Уроки з Європи."
7. Міжнародний журнал науки та управління поліцією. (2020). "Комплексні підходи до
тактичної підготовки поліції."
83
ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО

ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ
Бовт Анастасія
курсант 2 курсу н.г ДР-245 Навчально наукового інституту права
та підготовки фахівців для підрозділів національної поліції
Науковий керівник: Бодирєв Дмитро

старший викладач кафедри тактико-спецальної підготовки
Вогнепальна зброя – найбільш суворий захід примусу. Поліцейські

використовують вогнепальну зброю для виконання різних функцій і завдань,
пов'язаних із забезпеченням громадського порядку, збереження безпеки громадян і
боротьби зі злочинністю
Психологія поліцейського під час застосування зброї є важливою складовою
їхньої професійної підготовки та діяльності. Декілька основних аспектів психології
поліцейського в контексті застосування зброї включають таке:
1. Стрес і тривога: Застосування зброї в ситуаціях загрози часто
супроводжується стресом та тривогою. Поліцейські повинні бути підготовлені до
реагування на стресові ситуації та зберігати холоднокровність під час використання
зброї.
2. Тренування та автоматизм: Поліцейські проводять багато часу на
тренуваннях та симуляціях, щоб розвивати автоматизм та навички зброєвого
обслуговування. Це допомагає їм реагувати швидко та ефективно в критичних
ситуаціях.
3. Відповідальність: За використання зброї їснує велика відповідальність.
Поліцейські повинні бути усвідомлені цієї відповідальності та дотримуватися
встановлених процедур і правил, щоб мінімізувати ризики для всіх сторін.
4. Емоційний контроль: Поліцейські повинні зберігати емоційний контроль під
час застосування зброї. Емоції, такі, як гнів або страх, можуть вплинути на рішення та
виконання завдань.
Застосування вогнепальної зброї має значний вплив на психологію людей,
незалежно від того, чи вони є власниками зброї, чи потенційними жертвами.
Дуже часто зброю застосовують при почутті безпеки, багато людей володіють
зброєю з метою захисту себе та своїх близьких. Наявність зброї може збільшувати їх
почуття безпеки.
Також дуже важливим фактом є відповідальність: Власники зброї повинні нести
відповідальність за безпечне зберігання та використання зброї. Не всі люди готові
адекватно виконувати цю відповідальність.
Водночас структура психологічної готовності до професійної діяльності в
умовах ризику залежить від таких чинників: життєвий досвід працівника; особиста
уява про ризик та індивідуальна здатність до його подолання; якості особистості;
мотивація до такого виду діяльності; оцінка впливу небезпечних умов на особисте
здоров’я та життя; прийняття рішення про дії та поведінку в конкретних умовах;
психологічна підготовка до діяльності в небезпечних умовах[3].
Метою застосування поліцейськими вогнепальної зброї, як примусового заходу
84
.
є забезпечення подолання спротиву, проведенню превентивного поліцейського

заходу, відновлення громадського порядку та громадської безпеки, локалізація
соціальної напруги або забезпечення особистої безпеки поліцейського.
Застосування вогнепальної зброї на ураження є складним психологічним
процесом для поліцейського, оскільки діяльність поліцейського в кожній окремій
ситуації формується на мотиваційних та ціннісних характеристиках особистості
поліцейського, його культурних і релігійних орієнтаціях і, зрештою, на
індивідуальних особливостях соціальної перцепції.
Як зазеначає ч. 4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію»:
Поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну
зброю: якщо існує безпосередня загроза життю особам (поліцейському, членам його
сім’ї, жертві нападника, заручнику тощо) або для затримання особи, що чинить
збройний опір (що теж створює загрозу життю працівника поліції) [1].
Психологічна підготовка застосування вогнепальної зброї до дій у ситуації,
повинна ґрунтуватися саме на цих елементах, які організовують та інтегрують в
єдину цілісність професійні знання, навички та досвід працівника правоохоронних
органів. Сприйняття закономірностей суспільного життя, особливою частиною якого
є застосування вогнепальної зброї, не залежить від того, на якому рівні воно
здійснюється на основі образу конкретної ситуації в свідомості конкретного
індивідуума[2].

1. Закон України «Про Національну поліцію», Положення про патрульну службу МВС,
Положення про Національну поліцію: чинне законодавство зі змінами та доповненнями
станом на 1 верес. 2017 р.: (офіц. текст).– К.: ПАЛИВОДА А.В., 2017.104 с. – (Закони
України).
2. Психологічні аспекти застосування вогнепальної зброї поліцейськими на ураження.URL:
https://er.dduvs.in.ua/bitstream/123456789/1798/1/20.pdf (Дата звернення 05.10.2023).
3. Психологічне забезпечення правоохоронної діяльності. URL:
file:///C:/Users/Hozyain/Downloads/6.%20%20%20%20%20%20%20(2).pdf (Дата
звернення 05.10.2023).
85
ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ ОПЕРАТИВНОЇ

СИТУАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Тіцька Ірина Григорівна
Здобувач вищої освіти другого курсу, Спеціальність «262 Правоохоронна
діяльність», Факультет підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції
Кисельов Андрій
кандидат юридичних наук, доцент, майор поліції,
доцент кафедри оперативно-розшукової діяльності
Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування в умовах

введення воєнного стану зводиться до підтримки органів управління, що були
створені на визначеній території для безпосереднього розв'язання завдань оборони
держави. Національна поліція, входячи в систему органів держави, які функціонують
у таких обставинах, займає особливе положення через характер її завдань в цих
умовах. Велику вагу має ефективність її роботи, оскільки від неї напряму залежить
забезпечення внутрішньої безпеки [1].
Для успішного виконання завдань, які стоять перед поліцією під час воєнного
стану, обов'язки та права служителів правопорядку повинні відповідати основному
принципу - нові обов'язки повинні супроводжуватися новими правами. Важливо
враховувати, що розширення компетенції поліції у разі введення воєнного стану є
складовою системи примусових заходів. Поліцейські не повинні перевищувати
дозволені межі у методах та засобах діяльності, спрямованій на забезпечення
громадської безпеки та збереження порядку.
Особливості організації роботи Національної поліції у забезпеченні
громадського порядку в умовах воєнного стану визначені чинним законодавством,
зокрема Законом України «Про правовий режим воєнного стану» та Законом України
«Про Національну поліцію». Ці особливості залежать від поставлених завдань та
конкретної ситуації [2, 3].
З урахуванням оперативної обстановки, інформації, політичних, економічних та
соціальних умов, географічного розташування та інших обставин розробляються
спеціальні плани. За такими планами здійснюється розстановка особового складу та
матеріально-технічне забезпечення Національної поліції.
Для забезпечення відповідності типових планів забезпеченню їхньої мети, вони
розробляються під конкретні завдання (наприклад, з метою реагування на
захоплення заручників або захоплення особливо важливих об'єктів; для пошуку і
затримання злочинців, що становлять особливу небезпеку, і можуть з'явитися на
території служби). Змішання різних завдань у одному типовому плані вважається
нецільовим.
Також можуть існувати інші спеціалізовані плани, де визначаються наявні сили
та засоби, склад резерву, схеми зв'язку, обов'язки виконавців, календарні графіки
тощо, в залежності від конкретної обстановки.
Аналіз та оцінка оперативної ситуації поліції в умовах воєнного стану є
важливими завданнями, які вимагають особливої уваги та підходу. У таких умовах
діяльність правоохоронних органів стає надзвичайно складною і вимагає
86
.
максимальної координації та ефективності. Нижче розглянемо основні аспекти

аналізу та оцінки оперативної ситуації поліції в умовах воєнного стану:
Першим і найважливішим етапом аналізу є систематичний збір інформації.
Інформація може надходити від різних джерел, включаючи розвідку, спецслужби,
обласні підрозділи поліції, свідків, медіа та інші джерела.
Отриману інформацію слід аналізувати для визначення головних загроз і
потенційних проблем. На цьому етапі може бути важливою роль аналітиків, які
визначають тенденції, ідентифікують ключових акторів і розробляють стратегії
реагування.
Важливим етапом є оцінка загроз і ризиків, які можуть виникнути внаслідок
воєнного стану. Це допомагає визначити пріоритети та розробити плани дій для їх
запобігання та ліквідації [4].
Після визначення загроз і ризиків, важливо раціонально розподілити ресурси
поліції для ефективного реагування. Це може включати в себе розгортання
додаткових сил, обладнання, транспорт і комунікації.
В умовах воєнного стану важливо співпрацювати з іншими правоохоронними
органами, армією, рятувальними службами і місцевими владами. Координація і обмін
інформацією між цими суб'єктами грають важливу роль у забезпеченні безпеки [4].
Із вище вказаного можемо зазначити що, сучасні технології, такі як системи
моніторингу, аналітичні програми та комунікаційні засоби, можуть значно
полегшити аналіз і реагування на ситуацію. Вони дозволяють швидше отримувати
інформацію та керувати ресурсами.
На думку Кисельова А.О., знання з аналітики дозволяють підрозділам
Національної поліції ефективніше протидіяти кримінальним правопорушенням.
Досконало володіти інтернет-ресурсами та базами даних неможливо без спеціальних
знань, умінь та навичок. Все це вимагає від поліцейського постійної самоосвіти,
підвищення кваліфікації та відвідування відповідних занять, тренінгів тощо [5, с. 67].
Також Кисельовим А.О. акцентовано на необхідності врахування поліцейськими
тактичних особливостей під час оперативно-розшукової протидії кримінальним
правопорушенням [6, с. 28; 7, с. 149-152; 8].
Важливим аспектом в оцінці оперативної ситуації є сприйняття громадськості.
Наявність відкритої та надійної інформації для громадськості та робота з медіа
можуть покращити сприйняття дій поліції та забезпечити підтримку громади.
Отже, умови воєнного стану створюють складні завдання для поліції, але
належна підготовка, аналіз і ефективне взаємодія можуть допомогти забезпечити
безпеку та порядок у цих умовах. Важливо надавати пріоритет попередженню
конфліктів, захисту громадян та забезпеченню правопорядку під час воєнного стану.

1. Оновлена доктрина публічного адміністрування у секторі безпеки і оборони України:
кол. монографія/ І. М. Коропатнік, Н. П. Христинченко, І. М. Шопіна, М. В. Ковалів та ін.
Львів: СПЛОМ, 2021. 480 с.
2. Правові основи захисту України від зовнішньої та внутрішньої агресії: навчальний
посібник / В. В. Середа, М. В. Ковалів, С. С. Єсімов, М. П. Гурковський. Львів: Львівський
державний університет внутрішніх справ, 2015. 518 с.
3. Про Національну поліцію : Закон України від 02.07.2015 р. № 580-VIIІ / Відомості
Верховної Ради України. 2015. № 40–41. Ст. 379. URL. https://v.gd/3QoWQJ.
4. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12 травня 2015 р. № 389-VIII /
Відомості Верховної Ради України. 2015. № 28. Ст. 250. URL.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 75.
87
5. А.О. Кисельов. Особливості здійснення кримінального аналізу на прикладі складання

аналітичного звіту (за матеріалами УКА ГУНП в Дніпропетровській області). Бюлетень з
обміну досвідом роботи №228/2021. РВВ ДНДІ. К., 2021, с. 63-67.
6. Кисельов А.О. Тактика спілкування поліцейського з особами. The Top Actual Researches in
Modern Science : Proceedings of the IInd International Scientific and Practical Conference
(Ajman, July 28-29, 2016, UAE). International Scientific and Practical Conference «World
Science». № 8 (12). July 2016. Р. 25-28.
7. Kyselov A.O. Combating illegal amber mining: peculiarities of conflict resolution. Naukovyi
Visnyk Natsionalnoho Hirnychoho Universytetu, №2. Dnipro: 2019. Pp. 146-152.
8. Кисельов А.О. Особливості документування підрозділами кримінальної поліції
злочинних дій, пов’язаних із незаконним заволодінням транспортним засобом.
Оперативно-розшукова діяльність Національної поліції: проблеми теорії та практики:
матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. 19 жовт. 2018 р. Дніпро: Дніпроп. держ. ун-т
внутр. справ, 2018.
88
.
ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ

В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Котенко Тетяна Анатоліївна
здобувач вищої освіти ІІІ курсу, факультету підготовки
Федченко Володимир Михайлович

кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального
процесу та стратегічних розслідувань
Умови воєнного стану створюють особливі виклики для досудового

розслідування кримінальних правопорушень. З одного боку, необхідно забезпечити
ефективність розслідування, щоб притягнути винних до відповідальності та
захистити національну безпеку. З іншого боку, важливо не порушити права і законні
інтереси громадян, які беруть участь у розслідуванні.
Традиційні засоби досудового розслідування не завжди дозволяють досягти
бажаного результату в умовах воєнного стану. Наприклад, проведення обшуку або
виїмки може бути небезпечним для життя і здоров'я учасників розслідування. Тому в
законі передбачені спеціальні правила проведення слідчих (розшукових) дій в умовах
воєнного стану.
Суттєві зміни відбулися з прийняттям Закону України від 14.04.2022 р.
№2201-IX «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України
щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах
воєнного стану [2]», яким була закріплена остаточна назва розділу «Особливий
режим досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану» [1, c.8].
До того ж, було суттєво доповнено ст. 615 КПК України [3]. Щодо проведення допиту
в умовах воєнного стану, то він повинен відбуватись відповідно до вимог
законодавства та з урахуванням особливостей, які виникають у зв’язку зі станом
воєнного конфлікту. Допит є одним з важливих етапів досудового розслідування
кримінальних проваджень, тому його проведення повинно бути максимально
ефективним та відповідати вимогам законодавства.
Звертаю увагу, що правила використання показань у доказуванні були змінені
внаслідок прийняття нової редакції ч. 4 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу
України [3]. Зокрема, суд тепер може обґрунтовувати свої висновки лише на
показаннях, які він особисто сприймав під час судового засідання, або отриманих у
порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не має права обґрунтовувати
судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них,
за винятком порядку отримання показань, визначеного статтею 615 КПК України.
У статті 615 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що
показання свідка, потерпілого, підозрюваного, отримані в умовах воєнного стану,
можуть бути використані судом як докази лише за наявності двох умов:
• допит повинен бути зафіксований за допомогою відеофіксації [3].
• у допиті підозрюваного повинен брати участь адвокат.
89
Такі вимоги були введені для забезпечення справедливого судочинства та

захисту прав учасників кримінального провадження в умовах воєнного стану.
Отже, ця норма суттєво видозмінює правила використання показань у
доказуванні, проте стосується лише показань, отриманих в умовах воєнного стану [4,
c.78]. В умовах дії особливих правових режимів часто виникає необхідність у досить
стислі строки отримати показання від великої кількості свідків і потерпілих, а слідчих
для проведення таких «масштабних» допитів зазвичай не вистачає. Вихід на практиці
вбачають у тому, щоб свідки і потерпілі записували свої показання власноруч.
На нашу думку, пропозиція щодо видокремилення обставин, що можуть
унеможливити допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань є
досить доречною[5]. До таких обставин відносяться: 1) життя свідка або потерпілого
на тимчасово непідконтрольній території або в "сірій зоні" може ускладнити доступ
до правосуддя та створити небезпечні умови, що може вплинути на їхню здатність
давати точні та повні свідчення в суді; вимушене переселення людей з певної
місцевості може призвести до того, що свідки або потерпілі будуть відокремлені від
суду та матимуть обмежений доступ до правової допомоги; нестабільна ситуація в
Україні може призвести до загрози життю та здоров'ю свідків або потерпілих. Це
може створити для них стресовий стан і обмежити їхню здатність давати точні та
повні свідчення. Крім того, свідки або потерпілі можуть боятися того, що з ними або
з їхніми близькими може трапитися в разі надання свідчень.
Таким чином, для дотримання прав і свобод свідків, підозрюваних під час допиту
в умовах воєнного стану доцільно використовувати спрощену процедуру допиту,
оскільки вона дозволяє проводити зазначену слідчу (розшукову) дію без зайвих
затримок та витрат, зменшує кількість формалізмів та дозволяє скоротити терміни
розслідування.
Для поліпшення кримінального процесуального процесу важливо, щоб судді,
прокурори та слідчі мали якісну підготовку до проведення допитів. Вони повинні
знати про сучасні технології фіксації та збереження свідчень, а також дотримуватися
принципу презумпції невинності та інших принципів, які гарантують права та
свободи учасників кримінального провадження.
Узагальнюючи вищесказане, можна зробити висновок, що допит є важливою
слідчою (розшуковою) дією, яка може мати значний вплив на рішення суду у
кримінальному провадженні. Однак питання, пов'язані з організацією діяльності
органів досудового розслідування та виконанням ними службових завдань в умовах
дії правового режиму воєнного стану, потребують подальшого розвитку та
конкретизації для забезпечення ефективного досудового розслідування
кримінальних правопорушень.

1. Гловюк І., Дроздов О., Тетерятник Г., Фоміна Т., Рогальська В., Завтур В. Особливий режим
досудового розслідування, судового розгляду в умовах воєнного стану: науково-
практичний коментар Розділу IX-1 Кримінального процесуального кодексу України.
Видання 2. Електронне видання. Дніпро-Львів-Одеса-Харків, 2022. 80 с. URL:
https://er.dduvs.in.ua/handle/123456789/10227.
2. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо
удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного
стану : Закон України від 14.04.2022 р. № 2201-IX.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2201-20#Text (дата звернення: 28.11.2023).
90
.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України: закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text.
4. Лазукова О. В. Особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного,
надзвичайного стану або у районі проведення антитерористичної операції : монографія.
Харків : Право, 2018. 280 с.
5. ФЕДЧЕНКО, Володимир Михайлович; АНТИПОВА, Аліна Костянтинівна. ПРОЦЕСУАЛЬНІ
ОСОБЛИВОСТІ ТА ВДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПОВ’ЯЗАНОГО З ДОПИТОМ. In: The
10 th International scientific and practical conference “Science, innovations and education:
problems and prospects”(May 4-6, 2022) CPN Publishing Group, Tokyo, Japan. 2022. 624
p. 2022. p. 618.
91
ОСОБЛИВОСТІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ З ІНОЗЕМНИМ

ЕЛЕМЕНТОМ В МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ
ПРАВІ: ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗІРВАННЯ
ШЛЮБУ В УКРАЇНІ
Мальченко Анастасія Леонідівна
здобувач вищої освіти юридичного факультету
Науковий керівник: Ткалич Максим Олегович

канд. юрид. наук, доцент, доцент кафедри цивільного права
Різноманітність внутрішнього матеріального права різних країн знатно

вплинула на місце шлюбно-сімейних відносин у міжнародному приватному праві
(далі - МПП). А поширення сімейних відносин, ускладнених іноземним елементом,
вплинуло на актуальність виникнення в більшості випадків проблем із
застосуванням законів іноземних країн, визнанням актів цивільного стану,
зареєстрованих за іноземними законами та рішеннями іноземних судів в Україні.
Дедалі більшого поширення набуває «колізійна проблема», а саме зіткнення
двох і більше законів різних країн, зі своєю специфікою сімейних відносин,
ускладнених наявністю в них іноземного елемента під час зіткнення державних
органів держав із сімейними відносинами. Що сприяє виникненню проблеми
«вибору» того чи іншого закону.
Слід зазначити, що проблема розлучення у МПП є одним з джерел гострих
колізій, насамперед через неприйняття безлічі країн іноземних розлучень у власних
юрисдикціях. А тому дослідження питання укладання та розірвання шлюбу з
іноземним елементом потребує особливої уваги. Адже еміграція та імміграція
набуває дедалі більшої актуальності, що пов’язано як з поширенням випадків
укладання шлюбів з іноземцями, які тимчасово прибули до України, так й випадків
шлюбів громадян України з іноземцями на території іншої держави.
Метою дослідження є визначення особливостей розірвання шлюбу з іноземним
елементом в МПП, нюансів правового регулювання щодо припинення шлюбу в
Україні на підставі аналізу норм Сімейного кодексу України (далі – СК України),
Цивільно-процесуального кодексу України (далі- ЦПК України) [3], Закону України
«Про міжнародне приватне право» (далі – ЗУ «Про міжнародне приватне право») та з
урахуванням судової практики національного законодавства.
Питання розірвання шлюбу посідає особливе місце у МПП та відноситься до
найбільш гострих колізій, завдяки відмінності процедур та регулювання підстав у
юрисдикціях більшості країн. Дослідженню зазначеного питання приділили увагу
чимало науковців, таких як: Шимон С.І., Калітенко О.М., Глиняна К.М., Ромовська З.В.
Жилінкова І.В. та ін., що аналізували інститут шлюбу, справи, що виникають із
шлюбних правовідносин.
Правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом в Україні,
здійснюється, насамперед: Конституцією України, СК України, законами України,
зокрема ЗУ «Про міжнародне приватне право»», міжнародними договорами, згода на
92
.
обов’язковість яких надана Верховною Радою України, зокрема, таких як: Гаазька
Конвенція про визнання розлучень та рішень про роздільне проживання подружжя
1970 р. тощо [1].
Проте кількість розірваних шлюбів з іноземним елементом поступово зростає. А
проблеми розірвання шлюбу з іноземним громадянином (чи особою без
громадянства) ще потребують комплексного аналізу, що створює підґрунтя
актуальності поставлених питань.
Нині сформовано деякі усталені системи поглядів в країнах щодо розірвання
шлюбу, що різняться між собою через національні особливості кожної з країн.
Наприклад, в Аргентині та Ірландії розірвання щлюбу досі є неможливим. А ось в
Італії розірвання шлюбу можливе лише за умови визначеного кола підстав, де
взаємна згода подружжя не включається, в той час як в Данії, Німеччині та інших
країнах навпаки [7]. У деяких державах також має місце окрема підстава для
розірвання шлюбу – етап сепарації – коли подружжя проживає порізнь протягом
певного часу. Зокрема, розірвання шлюбу у мусульманських країнах є можливим,
якщо дотриматися норм шаріату [8].
Важливе місце в міжнародно-правовому регулюванні щодо припинення шлюбу,
має Гаазька Конвенція про визнання розлучень та рішень про роздільне проживання
подружжя 1970 р., що застосовується щодо законних рішень про припинення шлюбу,
а також щодо встановлення режиму роздільного проживання [1].
Крім того, небхідно зазначити Регламент ЄС про право, що застосовується до
розлучень та правової сепарації (Рим III) 2010р., що надає сторонам можливість
обрати право, яке буде застосовуватися при розірванні шлюбу.
Згідно ст. 8 Регламенту Рим ІІІ, якщо ж сторони не здійснили вибір щодо права,
що застосовуватиметься до сепарації, то у такому разі застосовуватиметься право
держави: 1) спільного місця проживання подружжя на момент подачі заяви до суду;
2) останнього спільного місця проживання подружжя за умови, що воно не перестало
бути таким раніше ніж за рік до подачі заяви до суду; 3) громадянства подружжя на
момент подачі заяви до суду; 4) права країни суду, до якого подано заяву. Стаття 10
Регламенту Рим ІІІ передбачає застосування права країни суду тоді, коли згідно з
правом, застосовуваним відповідно до колізійної норми, не передбачений інститут
розірвання шлюбу, або не забезпечується гендерна рівність осіб під час розірвання
шлюбу або процедури сепарації [9].
Щодо особливостей правового регулювання щодо припинення шлюбу в Україні,
то, першочергово, слід зазначити ст. 63 ЗУ «Про міжнародне приватне право».
Відповідно до якої припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу
визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.
Частина 1 ст. 60 ЗУ «Про міжнародне приватне право» передбачає, що правові
наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його
відсутності – правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце
проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій
державі, а за відсутності такого – правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш
тісний зв’язок іншим чином. У ч. 2 ст. 60 зазначається, що подружжя, яке не має
спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до
правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або
якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього
спільного місця проживання. В свою чергу, ч.3 ст. 60 обмежує такий вибір права лише
правом особистого закону одного з подружжя без застосування ч. 2 ст. 16 цього
93
Закону, тобто без застосування положення, що якщо фізична особа є громадянином

двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою
особа має найбільш тісний зв’язок, зокрема має місце проживання або займається
основною діяльністю. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон
подружжя стає спільним [5].
Згідно зі ст.103 та ст.110 СК України розірвати шлюб за рішенням суду можливо
як за спільною заявою подружжя, так і за заявою одного із подружжя [4].
Аналізуючи судову практику, слід відокремити п. 5 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, згідно якої позов про
розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце
проживання якої невідоме, може пред'являтися за місцем знаходження майна
відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування (ч. 10
ст. 110 ЦПК), а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або
неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних
причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача За
домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого
з них (ч. 2 ст. 110 ЦПК). Відповідно до ст. 111 ЦПК Верховний Суд України визначає
підсудність справи про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем
або особою без громадянства, які проживають за межами України тільки в разі, якщо
ніхто з подружжя не проживає в Україні [10].
Зокрема, у винесеному рішенні Мукачівського міськрайонного суду
Закарпатської області від 24 листопада 2011 р., у справі за позовом про розірвання
шлюбу, судом було встановлено, що до спірних правовідносин слід застосовувати
законодавство України, враховувши відсутність у сторін спільного особистого закону,
оскільки вони є громадянами різних держав –України та Республіки Хорватія, а також
враховуючи те, що останнім спільним місцем проживання сторін є м. Мукачево [11].
Отже, процес розірвання шлюбу з іноземним елементов є доступним, що
підтверджується можливістю права звернення як особи, що є громадянином України,
яка уклала шлюб на території іншої держави, так й особи, яка є громадянином іншої
держави. Крім того, попри особливості, питання розірвання шлюбу з іноземним
елементом безпроблемно вирішується чи то через суд України, чи то у разі подання
такої заяви до іншої держави.

1. Гаазька Конвенція про визнання розлучень та рішень про роздільне проживання
подружжя 1970 р. URL: https://ips.ligazakon.net/document/view/MU70018?ed=1970_06_01.
2. Конвенції СНД Про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та
кримінальних справах 1993 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/997_009#Text.
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. URL:
4. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. URL:
5. Про міжнародне приватне право: Закон України від 23.06.2005 р. URL:
6. Міжнародне приватне право: навчальн. посібник // За заг. ред. В. М. Гайворонського, В. П.
Жушмана // Київ. – Юрінком Інтер, 2007.
7. Проблеми колізійного регулювання сім’ї та шлюбу в міжнародному приватному праві /
В. Я. Калакура // Право України. – 2013. – №7. – С.145–154.
8. Механізми взаємодії колізійних принципів правового регулювання в міжнародному
94
.
сімейному праві / В. Я. Калакура // Наукові записки Інституту законодавства Верховної

Ради України. – 2011. – №5(8). – С. 98–104.
9. Council Regulation (EU) No 1259/2010 of December 2010 implementing enhanced cooperation
in the area of the law applicable to divorce and legal separation. URL: https:/eur-
lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/PDF?uri=CELEX:32010R1259.
10. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,
розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя:
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. № 11 // Вісник
Верховного суду України. – 2008. - № 1. - Ст. 5.
11. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 листопада
2011 р. URL: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19461940.
95
ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗБРОЇ НАТОВСЬКИХ

ВИРОБНИКІВ ЯКА ВИКОРИСТОВУЄТЬСЯ
В ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ ВІД ЗБРОЇ
УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИКА
Слабких Заріна Андріївна
курсант 3 курсу ФПФПКП
Кравченко Діана Констянтинівна


старший викладач кафедри ТСП,
Анотація. У статті досліджено питання щодо переваг та недоліків зброї від НАТОвського
виробника яка використовується в діяльності поліції між зброєю від українського виробника.
Використання вогнепальної зброї поліцейськими завжди призводить до конкретних наслідків,
оцінка яких залежить від реакції громадськості та владних органів. Ця проблема стає
особливо актуальною в умовах повномасштабної війни, ініційованої країною-агресором
Російською Федерацією проти України. Саме тому, вдосконалення вогнепальної зброї є вкрай
актуальним питанням. Зброя від НАТОвського виробника має кілька очевидних переваг, таких
як технологічна передовість, висока якість та надійність. Ця зброя також може мати
більший вибір моделей і користуватися міжнародною популярністю, спрощуючи співпрацю з
іншими країнами. Проте вона має свої недоліки, зокрема вартість і обмеження поставок, що
може створювати фінансові труднощі та доступність. З іншого боку, українська зброя
відзначається своєю доступністю і низькою вартістю, що робить її більш доступною для
поліції. Вона також може бути краще адаптованою до місцевих умов і специфічних потреб.
Однак її технологічна відсталість і обмежена міжнародна визнаність можуть вплинути на
ефективність та можливості співпраці з іншими країнами. Зброя від НАТОвського виробника
і зброя від українського виробника мають свої власні переваги та недоліки, і вибір між ними
повинен базуватися на конкретних потребах та обставинах поліцейських сил України. Вибір
між цими двома варіантами повинен базуватися на конкретних потребах та обставинах
поліцейських сил України. Важливо зважити на всі переваги та недоліки, щоб забезпечити
найкращий результат для забезпечення безпеки і ефективності поліцейських операцій.
Ключові слова: зброя, НАТО, стандарти, війна, поліція.
Постановка проблеми. У зв'язку з актуальністю питання використання зброї в

діяльності поліції в умовах воєнного конфлікту, виникла необхідність ретельного
аналізу переваг та недоліків вогнепальної зброї від НАТОвських виробників
порівняно з зброєю від українських виробників.
Це стає особливо важливим у контексті повномасштабної війни, що ініційована
Російською Федерацією проти України.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Даній тематиці були присвячені
праці таких вчених як Шевченко Т. В. та інших. Також існують різноманітні публікації
та статті на дану тему.
Мета дослідження - ретельно проаналізувати та порівняти переваги та
96
.
недоліки використання вогнепальної зброї від НАТОвських виробників і від

українських виробників у діяльності поліції в умовах воєнного конфлікту. Підняття
цього питання є вкрай важливим в контексті активної бойової діяльності та
необхідності оптимізації засобів інструментарію для забезпечення ефективності
поліцейських операцій і максимальної безпеки громадян.
Виклад основного матеріалу.
Ще у 2019 році було оголошено про заміну автоматів Калашникова скороченої
модифікації (АКСУ), які були в уживанні поліції України з часів Радянського Союзу,
пістолетами-кулеметами німецького виробництва Heckler&Koch MP5
(Maschinenpistole 5) [1, c.135]. Однак, незважаючи на широкий розголос, що оточує
цей вибір, існують питання як до самого вибору нової зброї, так і до процесу закупівлі
цього дорогого імпортного пістолета-кулемета.
Перевагою німецького пістолет-кулемета MP5, який отримав прізвисько
"малюк," є його здатність завдавати менше смертельних поранень. Це обумовлено
тим, що завдання поліцейських полягає не в знищенні, а в зупинці зловмисника.
Відмінності між автоматом Калашникова, призначеним для військових операцій, та
пістолет-кулеметом MP5 полягають у їхній здатності впливати на ситуацію.
MP5 використовує пістолетні набої, які залишають свою смертельну силу на
відстані лише 300-400 метрів. Такий набій менше рикошетить та має менший ризик
для навколишніх цивільних осіб, що робить його ідеальним вибором для
поліцейських операцій, де безпека громадян є найважливішою [2].
Ця зброя пройшла всебічні випробування та була введена в експлуатацію в
патрульних підрозділах поліції. Також планується постачання цих пістолетів-
кулеметів в спеціальні підрозділи поліції, які відповідають за забезпечення безпеки
на вулицях міста та виконують складні завдання.
Переваги та недоліки зброї від НАТОвського виробника, яка використовується в
діяльності поліції, порівняно зі зброєю від українського виробника, можуть бути
такими:
Переваги зброї від НАТОвського виробника:
• Технологічна передовість: Зброя від НАТОвського виробника може бути більш
сучасною, з використанням передових матеріалів і технологій, що робить її
ефективнішою та надійнішою.
• Якість та надійність: Зброя від відомих міжнародних виробників може мати
високу якість і надійність завдяки строгим стандартам контролю якості.
• Більш широкий вибір моделей: НАТОвські виробники часто пропонують
різноманітні моделі та конфігурації зброї, що дозволяє поліції обирати оптимальну
для своїх потреб.
• Міжнародна сумісність: Використання зброї від НАТОвського виробника може
полегшити співпрацю з іншими країнами, що також використовують подібну
зброю [3].
Недоліки зброї від НАТОвського виробника:
• Вартість: Зброя від відомих міжнародних виробників часто дорожча виробів
вітчизняних виробників, що може вимагати значних фінансових витрат.
• Обмеження поставок: НАТОвські виробники можуть обмежувати поставки
своєї зброї до певних країн або організацій, що ускладнює її доступність.
• Адаптація до специфічних умов: Зброя від міжнародних виробників може бути
менш адаптованою до конкретних потреб і умов, що існують в Україні.
• Залежність від імпорту: Використання імпортної зброї може робити поліцію
залежною від зовнішніх постачань та може створювати ризики при можливих
геополітичних напругах [4].
97
Переваги зброї від українського виробника, яка використовується в діяльності

поліції:
1. Легший доступ і низька вартість: Українська зброя може бути більш
доступною і економічно вигідною для поліції, що дозволяє широкому колу
правоохоронців отримати необхідне озброєння.
2. Адаптація до місцевих умов: Зброя від українських виробників може бути
більш адаптованою до специфічних умов та потреб, що існують в Україні.
3. Простота обслуговування: Українська зброя може бути менш складною в
обслуговуванні та ремонті, що спрощує її використання поліцейськими.
Недоліки зброї від українського виробника:
1. Технологічна відсталість: Українська зброя може бути менш технологічно
передовою порівняно з продукцією від міжнародних виробників, що може вплинути
на її ефективність та надійність.
2. Не визнана міжнародно: Українська зброя може не мати міжнародного
визнання та не бути сумісною зі стандартами НАТО або інших міжнародних
організацій, що може ускладнити співпрацю з іншими країнами.
3. Обмежені можливості вибору: Українські виробники можуть пропонувати
обмежений асортимент моделей та конфігурацій зброї, що може обмежити вибір для
поліцейських сил.
Зброя від НАТОвського виробника і зброя від українського виробника мають
свої власні переваги та недоліки, і вибір між ними повинен базуватися на конкретних
потребах та обставинах поліцейських сил України.
Висновки. Отже, зброя від НАТОвського виробника має кілька очевидних
переваг, таких як технологічна передовість, висока якість та надійність. Ця зброя
також може мати більший вибір моделей і користуватися міжнародною
популярністю, спрощуючи співпрацю з іншими країнами. Проте вона має свої
недоліки, зокрема вартість і обмеження поставок, що може створювати фінансові
труднощі та доступність.
З іншого боку, українська зброя відзначається своєю доступністю і низькою
вартістю, що робить її більш доступною для поліції. Вона також може бути краще
адаптованою до місцевих умов і специфічних потреб. Однак її технологічна
відсталість і обмежена міжнародна визнаність можуть вплинути на ефективність та
можливості співпраці з іншими країнами.
Вибір між цими двома варіантами повинен базуватися на конкретних потребах
та обставинах поліцейських сил України. Важливо зважити на всі переваги та
недоліки, щоб забезпечити найкращий результат для забезпечення безпеки і
ефективності поліцейських операцій.

1. Шевченко Т. В. Екстремальні умови під час виконання повноважень поліцейськими та їх
вплив на гарантування особистої безпеки поліцейського. Право і суспільство. 2017.
С. 135–139.
2. НАТО збільшить виробництво зброї для України та власних запасів. 2023. URL:
https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3766988-nato-zbilsit-virobnictvo-zbroi-dla-ukraini-
ta-vlasnih-zapasiv.html.
3. З новою зброєю для українських поліцейських не все чисто. 2019. URL:
https://www.ukrinform.ua/rubric-technology/2701772-z-novou-zbroeu-dla-ukrainskih-
policejskih-ne-vse-cisto.html.
4. Виробництво зброї для України: посол США при НАТО зробила заяву. URL:
https://glavcom.ua/world/observe/nato-zbilshit-virobnitstvo-zbroji-dlja-ukrajini-
959070.html.
98
.
ПЕРЕХІД ДО НОВОЇ ХВИЛІ ІННОВАЦІЙ

ЯК РУШІЙНИЙ НАПРЯМ ЄВРОІНТЕГРАЦІНИХ
ПЕРСПЕКТИВ УКРАЇНИ
Чубенко Віра Анатоліївна
ORCID ID: 0000-0002-7235-3820
кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник
Науково-дослідний інститут правового забезпечення інноваційного розвитку
Національної академії правових наук України, Україна
В умовах повномасштабної війни російської федерації проти України,

зруйнованої інфраструктури, втрати великої частини сировинних баз, засмічення
сільськогосподарських земель, наша держава особливо потребує втілення в життя
прогресивних рішень з метою відбудови економіки на основі інноваційності та
створення продукції з великою доданою вартістю.
З іншої сторони, в контексті євроінтеграційних процесів, необхідна всеосяжна та
швидка адаптація правових, державних, економічних, наукових та інших елементів
до реалій функціонування ЄС. Положеннями статті 374 Угоди про асоціацію між
Україною та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії
і їхніми державами-членами (далі – Угода про асоціацію), передбачено, що сторони
розвивають та посилюють наукове та технологічне співробітництво з метою як
наукового розвитку як такого, так і зміцнення свого наукового потенціалу для
вирішення національних та глобальних викликів; сторони докладають зусиль для
досягнення прогресу в набутті наукових та технологічних знань, важливих для
забезпечення сталого економічного розвитку, шляхом розвитку дослідних
потужностей та людського потенціалу; накопичення та обмін науковою інформацією
сприяють підвищенню конкурентоспроможності сторін шляхом розширення
можливостей їх економіки щодо набуття та використання знань для комерціалізації
нових продуктів та послуг. Крім того, в статті 375 наведеної вище Угоди про асоціацію
передбачено, що співробітництво враховує діючі рамки співробітництва, встановлені
Угодою про співробітництво у сфері науки і технологій між Україною та
Європейським Співтовариством, а також мету України до поступового наближення до
політики та права ЄС у сфері науки і технологій [1].
Разом з тим, інновації є ключовим рушієм економічного та соціального розвитку
європейських країн, завдяки інноваціям останні можуть підвищити ефективність,
продуктивність, якість життя, стійкість і підтримувати конкурентоспроможність у
глобалізованому та технологічному світі [2]. Відповідно до Угоди між Україною, з
однієї сторони, і Європейським Союзом та Європейським співтовариством з атомної
енергії, з іншої сторони, про участь України у рамковій програмі з досліджень та
інновацій «Горизонт Європа» та Програмі з досліджень та навчання Європейського
співтовариства з атомної енергії (2021-2025), комплементарній до Рамкової
програми з досліджень та інновацій «Горизонт Європа», ратифікованої Україною
03 травня 2022 року [3], сторони визнали, що дослідження та інновації є ключовими
рушіями та основними інструментами для сталого зростання, інноваційного
розвитку, економічної конкурентоспроможності та привабливості, а також прагнуть
встановити взаємовигідні умови для створення гідних робочих місць, зміцнення та
підтримки інноваційних екосистем сторін, допомагаючи підприємствам
впроваджувати інновації та масштабуватися на ринках сторін та полегшуючи
99
впровадження, а також розгортання і доступність інновацій, включаючи розвиток

спроможності.
Все вище наведене пояснює доцільність дослідження та приділення особливої
уваги вивченню основних аспектів інноваційної політики Європейського Союзу, які
існують сьогодні.
Останнім часом в світовій спільноті суб’єктів інноваційної діяльності, а також
сфері державного регулювання часто зустрічається зацікавленість до нової хвилі
інновацій – deep tech (глибокотехологічних, глибинних, глибоких технологічних, діп-
тек тощо) інновацій. Особливий інтерес для України вказане питання викликає з
огляду на те, що відповідно до Нового європейського порядку денного інновацій,
викладеного в Повідомленні Європейської Комісії від 05.07.2022 COM/2022/332 [4],
Європейський Союз має намір очолити вказану хвилю інновацій.
При цьому, доцільно надати характеристику deep tech інноваціям, як новій хвилі
інновацій, які ґрунтуються на передовій науці, технологіях та інженерії, в переважній
більшості є фізичними продуктами, часто поєднують досягнення фізичної,
біологічної та цифрової сфер і мають потенціал для надання трансформаційних
рішень на глобальні виклики людства.
Вказані глибокотехнологічні інновації покликані вирішити найгостріші
проблеми людства, пов’язані з енергетикою, глобальним потеплінням, охороною
здоров’я тощо. В зв’язку з чим, в зазначеному вище Новому європейському порядку
денному, Європейським Союзом заплановано реалізацію ряду заходів, покликаних
забезпечити лідерство Європи в deep tech інноваціях.
Висновок. В Україні на даний час відсутня будь-яка стратегія, концепція чи
нормативно-правове регулювання в сфері глибокотехнологічних інновацій, хоча в
практичній площині останні в деякій мірі реалізуються. Разом з тим, в контексті
євроінтеграційних процесів, а також ефективного вирішення завдань та проблем,
які стоять перед Україною, на даний час, доцільним є внесення відповідних змін
до законодавства в частині визначення орієнтування на розвиток
глибокотехнологічних інновацій, а також відповідних заходів щодо їх стимулювання.

1. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,
Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої
сторони від 27 червня 2014 року № 984_011. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_011?find=1&text=%D0%BA%D0%BE%D0%BC%
D0%B5%D1%80%D1%86#w1_51/.
2. Del-Aguila-Arcentales S., Alvarez-Risco A., & Yanez J. Innovation and its effects on compliance
with Sustainable Development Goals and competitiveness in European Union countries. Journal
of Open Innovation: Technology, Market, and Complexity. 2023. Vol. 9 no. 3. P. 1-8. P. 1. DOI:
https://doi.org/10.1016/j.joitmc.2023.100127.
3. Про ратифікацію Угоди між Україною, з однієї сторони, і Європейським Союзом та
Європейським співтовариством з атомної енергії, з іншої сторони, про участь України у
Рамковій програмі з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» та Програмі з
досліджень та навчання Європейського співтовариства з атомної енергії (2021-2025),
комплементарній до Рамкової програми з досліджень та інновацій «Горизонт Європа» :
Закон України від 03 травня 2022 року № 2233-ІХ. Офіційний вісник України. 2022. № 42.
С. 45. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2233-20#Text.
4. The Commission to the European Parliament, The Council, The European Economic and Social
Committee and the Committee of the Regions COM/2022/332 final of 05 July 2022: A New
European Innovation Agenda. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-
content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A52022DC0332.
100
.
ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО

ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДОКАЗУВАНЬ
Слабких Заріна Андріївна
здобувач вищої освіти 3 курсу, факультету підготовки
Науковий керівник: Федченко Володимир Миколайович

Професор кафедри кримінального процесу та стратегічних розслідувань
Метою кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від

кримінальних правопорушень, а також охорона прав та законних інтересів учасників
кримінального провадження. Основною задачею є забезпечення швидкого, повного
та неупередженого розслідування для того, щоб кожна особа, яка вчинила
кримінальне правопорушення, несла відповідальність згідно зі своєю винною, при
цьому невинні особи не мають бути обвинувачені чи засуджені, а також не повинні
піддаватися необґрунтованому процесуальному тиску.
Для успішного виконання завдань кримінального судочинства слідчий,
прокурор, слідчий суддя і суд повинні встановлювати факт вчинення кримінального
правопорушення, визначати винуватого, ідентифікувати інші обставини, які мають
значення для законного та обґрунтованого вирішення справи та захисту прав
учасників процесу. Кримінальне правопорушення для тих, хто має обов'язок
розслідування і розгляду справи, завжди є минулим подією, яку їм потрібно ретельно
вивчати [1, c.82].
Відтак, слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд, здійснюючи розслідування або
судове провадження, повинні використовувати наявні дані, фрагментарні свідчення
та сліди, щоб відновити повну картину події та встановити обставини вчиненого
кримінального правопорушення та осіб, які його вчинили.
Кримінально-процесуальне доказування визнається як пізнавальна діяльність,
спрямована на формування суб'єктивного образу об'єктивної дійсності щодо минулої
події. Здійснення цієї діяльності включає в себе встановлення та дослідження
обставин справи, збирання, перевірку і оцінку доказів, а також логічне формулювання
і обґрунтування тез та висновків у процесуальних рішеннях з кримінального
провадження.
Процес доказування здійснюється відповідно до встановлених кримінальним
процесуальним законом суб'єктів доказування та обмежується формою,
передбаченою цим законом. Іншими словами, збір і перевірка доказів можуть
відбуватися тільки шляхом, визначеним КПК, забезпечуючи отримання достовірної
інформації.
Якщо виявлено, що докази були зібрані і перевірені без врахування процедур
слідчих (розшукових) та інших визначених процесуальних дій, це робить їх
неприпустимими. Висновок Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада
1996 року, у пункті 19 постанови № 9, підкреслює, що докази повинні бути визнані
недопустимими, якщо їхнє збирання та фіксація відбулися з порушенням прав
людини і громадянина, які гарантовані Конституцією України, або в порядку, не
передбаченому законодавством [2, c.65].
101
Інститут доказового права охоплює сукупність правових норм, які регулюють

порядок доказування. Цей інститут включає в себе такі складові:
1. Положення глави 4 КПК "Докази і доказування", які визначають загальні
аспекти доказування: визначення доказів, умови їх прийнятності, предмет
доказування, методи збору доказів, правила їх оцінки та процесуальні джерела;
2. Засади кримінального провадження, такі як презумпція невинуватості та
обов'язок доведеності вини, визначені в статтях 62 Конституції України та 17 КПК;
3. Норми, що регулюють права і обов'язки учасників кримінального
провадження стосовно доказування, наприклад, право підозрюваного,
обвинуваченого, потерпілого на збір і представлення доказів (частина 3 статті 42,
частина 1 статті 56 КПК);
4. Норми, які визначають порядок здійснення слідчих (розшукових), негласних
слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій щодо збору та перевірки доказів
(глави 20, 21, пункт 3 глави 28 КПК);
5. Норми, що регулюють прийняття і обґрунтування процесуальних рішень [3].
Отож, кримінально-процесуальне доказування - це комплекс правових та
процедурних дій, спрямованих на встановлення та підтвердження обставин, які
становлять об'єкт кримінального провадження. Основне значення цього процесу
полягає в забезпеченні справедливості та ефективності кримінального правосуддя
шляхом встановлення фактів та вини осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.
Кримінальне процесуальне доказування є необхідним елементом справедливого та
ефективного кримінального правосуддя, спрямованого на захист прав та інтересів
всіх учасників процесу та встановлення об'єктивної правди.

1. Вапнярчук В. В. Мотив кримінального процесуального доказування. Проблеми
законності. 2015. Вип. 128. С. 81–87.
2. Погорецький М. А. Нова концепція кримінального процесуального доказування. Вісник
кримінального судочинства України. 2015. № 3. С. 63–79.
3. Процес доказування та збирання доказів у кримінальному провадженні. 2023. URL:
https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Процес_доказування_та_збирання_доказів_у_кримі
нальному_провадженні#:~:text=Національної%20поліції%20України"-
,Сутність%20доказування%20у%20кримінальному%20провадженні,друга%20статті%2
091%20КПК%20України).
102
.
ПРИМУСОВЕ ГОДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ

ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ
ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Лях Дар’я Аркадіївна
здобувач вищої освіти юридичного факультету
Науковий керівник: Єна Ірина Вікторівна

ORCID ID: 0000-0002-7757-8076
кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри
кримінального права та правоохоронної діяльності
Актуальність теми. Відповідно до статті 3 Конституції України, життя і здоров'я

людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою
соціальною цінністю. Держава зобов’язана утверджувати й забезпечувати права та
свободи людини [1]. Згадані положення є основою правового статусу будь-якої особи,
в тому числі й засудженого. Так у разі виникнення загрози життю чи здоров’ю
засуджених, уповноважені органи повинні негайно вживати необхідні заходи для її
ефективного усунення.
Однією з небезпечних ситуацій є відмова засуджених від вживання їжі. Щоб
запобігти появі негативних наслідків для їх здоров'я, чинне законодавство
передбачає можливість застосування до засуджених примусового годування.
Питання примусового годування засуджених до позбавлення волі завжди було
предметом дискусій серед правників. Визначення доцільності та ефективності цього
методу, його відповідності правам та свободам засуджених ніколи не втрачають своєї
актуальності. Крім того, під впливом євроінтеграційних процесів та практики
Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), особливо справ, що стосувались
порушень Україною прав засуджених під час їх примусового годування, на
законодавчому рівні відбулось багато змін у регулювання цього питання. Тож,
виникає потреба в аналізі інституту примусового годування та сучасного стану його
законодавчого закріплення.
Метою даного дослідження є визначення проблемних питань законодавчого
врегулювання та застосування примусового годування до засуджених, які відбувають
покарання у вигляді позбавлення волі та відмовляються від вжиття їжі, а також
відповідності цього методу їх конституційним правам.
Дослідженням проблем дотримання прав засуджених під час їх примусового
годування займались такі науковці та правники, як М.І. Демура, Ю.В. Орел,
О.С. Тубелець, А.Р. Туманянц, Н.В. Шульженко, Г.А. Щеннікова та інші. Однак більшість
з них досліджували законодавчі зміни у врегулюванні питання примусового
годування засуджених ще на етапі їх впровадження, а саме законопроєкти про
внесення змін до Кримінально виконавчого та Кримінально процесуального кодексів
України від 05.11.2020 року. На сьогодні відповідні зміни вже відбулись, а отже,
пропонуємо розглянути ці нововведення в дії.
Законодавство України неодноразово зазнавало змін у частині врегулювання
питання примусового годування. Останні з них відбулись 19 липня 2022 року з
прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів
103
України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів
примусового годування» № 2428-IX та Закону України «Про внесення змін до
Кримінального процесуального кодексу України щодо застосування до засуджених та
осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування» № 2429-IX. Крім
того, 25 квітня 2023 року постановою Кабінету Міністрів України № 385 було
затверджено Порядок примусового годування та умови тримання засуджених та осіб,
взятих під варту, які відмовляються від прийняття їжі (далі – Порядок).
Відтепер законодавчо врегульовано порядок надання дозволу на примусове
годування засуджених, визначено суб’єктів, які беруть у цьому участь, та шляхи їх
взаємодії, врегульовано питання екстреної медичної допомоги засудженим, які
відмовляються від їжі, та встановлено можливість переміщувати таких осіб до
закладів охорони здоров’я за наявності медичних показань.
У ч. 3 ст. 116 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК України)
вперше надається перелік видів примусового годування. Також закріплюється
обов’язок начальника установи виконання покарань інформувати Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини про прийняття ухвали судом про примусове
годування засудженого. Таке положення має на меті посилити парламентський
контроль за дотриманням прав засуджених під час їх примусового годування.
Також підвищено вимоги до медичного обстеження засуджених. Відтепер не
достатньо лише висновку лікаря, як підстави для прийняття судом рішення про їх
примусове годування. Загроза життю та здоров’ю особи внаслідок відмови нею від
прийняття їжі також повинна підтверджуватись відповідними медичними
документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших
необхідних досліджень [2]. Більш того, встановлюється персональна
відповідальність лікаря за правильність та своєчасність визначення виду
примусового годування.
Надважливою стала норма, що визначає мету примусового годування, в основу
якої лягли висновки ЄСПЛ у справах проти України. Така мета полягає у гуманному
ставленні до особи засудженого, його прав, честі і гідності та недопущенні будь-якого
приниження чи тортур стосовно нього [2].
Отже, виходячи з вищенаведених положень, можна дійти висновку про
запровадження нових процесуальних гарантій для засуджених, які повинні сприяти
дотриманню принципу гуманізму під час їх примусового годування. Проте, постає
питання, чи дійсно вони спроможні захистити засуджених від порушення їх прав?
Аналізуючи законодавчі зміни щодо питання примусового годування, зокрема
положення КВК, КПК України та відповідного Порядку, ми помітили відсутність
врегулювання самого процесу проведення примусового годування осіб, засуджених
до позбавлення волі. Чинне законодавство врегульовує лише організаційні питання
їх примусового годування, а саме порядок надання дозволу на нього і підстави його
завершення. Крім того, Орел Ю.В. наголошує на відсутності рекомендацій щодо
проведення примусового годування у тих випадках, коли засуджений заперечує
проти цього або чинить опір [3, с. 169]. Такі законодавчі прогалини спричиняють
свавілля персоналу установ виконання покарань, а відповідно і порушення прав
засуджених під час їх примусового годування.
До того ж навіть в чинних нормах, які торкаються питання примусового
годування, існують значні прогалини, які перешкоджають належному забезпеченню
прав засуджених.
Вбачаємо першу проблему у приписах п. 13 Порядку, де зазначено, що
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повідомляється начальником
104
.
установи щодо застосування до засудженого примусового годування тільки після

прийняття рішення про це слідчим суддею чи судом [4]. Тобто, таке повідомлення
відбувається вже на етапі, коли до особи мають застосовуватись відповідні заходи.
Таким чином стає незрозумілою роль цього суб’єкта у забезпеченні дотримання прав
засуджених під час їх примусового годування. Лише повідомлення про призначення
примусового годування недостатньо. Погоджуємось з думкою Тубелець О.С., який
стверджує, що повинен встановлюватись постійний контроль за дотриманням прав
засуджених під час їх примусового годування, а також дієві механізми реагування на
такі порушення, що на жаль, досі не врегульовано законодавством [5].
По-друге, абзацом 6 ч. 3 ст. 206-1 КПК України, передбачається можливість
оскаржити ухвалу слідчого судді чи суду про застосування до особи примусового
годування. У цьому разі зупиняється набрання законної сили відповідною ухвалою,
однак, не зупиняється її дія. Тобто фактично виконується ще незаконне рішення суду,
що порушує принцип обов’язковості судових рішень, відповідно до якого, є
обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України вирок
та ухвала суду, що набрали законної сили у порядку, визначеному КПК України [6].
Крім того, слід звернути увагу на абз. 3 п. 7 Порядку, відповідно до якого,
засуджений, який відмовляється від прийняття їжі перебуває у виправній колонії під
час застосування до нього заходів примусового годування, якщо відсутні медичні
показання для його переміщення до закладу охорони здоров’я. Складно погодитись з
такою нормою, адже голодування само по собі передбачає погіршення стану здоров’я
засудженого. Вважаємо, що за таких умов особа повинна не просто перебувати під
постійним наглядом лікаря в установі виконання покарань, а одразу з моменту
набрання рішенням суду законної сили переміщуватись до медичного закладу, де їй
буде надано більш повну та якісну медичну допомогу.
Також, з огляду на погіршення чи покращення стану здоров’я засудженого,
лікарю повинно бути надане право змінювати вид примусового годування, адже його
вибір безпосередньо залежить від медичних показників та стадії голодування, на якій
перебуває засуджений.
Важливим є надання не тільки медичної допомоги засудженим під час їх відмови
від вживання їжі, але й психологічної допомоги після її завершення. Погоджуємось з
Орлом Ю.В., який зазначає, що засуджені після припинення ними голодування також
потребують реабілітаційної допомоги, щоб запобігти виникненню у них «так званого
синдрому відновленого годування або рефідінг-синдрому – небезпечного для життя
стану людини, яка голодує або страждає від недоїдання, що виникає внаслідок
серйозних водно-електролітних та метаболічних порушень в організмі під час
відновлення харчування» [3, c. 171].
Не меншої уваги потребує питання способів проведення примусового
годування, щодо якого в законодавстві містяться тільки загальні положення, що
встановлюють заборону будь-якого приниження чи тортур стосовно засуджених.
На жаль, в Україні неодноразово відбувались порушення прав засуджених під
час їх примусового годування. При чому відповідно до Інструкції про умови
утримання і примусове годування в місцях попереднього ув’язнення, позбавлення
волі та лікувально-трудових профілакторіях осіб, які відмовляються від вживання їжі,
затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 04 березня
1992 року № 122, дозволялось застосовувати до засуджених під час їх примусового
годування наручники та фізичну силу у разі чинення ними опору.
Хоча ці норми втратили чинність ще 10 років тому, персонал установ виконання
покарань досі застосовує до засуджених такі методи впливу та утримання, щоб
105
протистояти їх опору і, як вони вважають, врятувати життя засудженому. Однак така

поведінка з боку уповноважених органів та їх посадових осіб є недопустимою, адже
вона призводить до завдання ще більшої шкоди особі, в тому числі й психологічної.
На сьогодні існують дві справи з практики ЄСПЛ, які визнали порушення
Україною статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Першою з них є справа «Невмержицький проти України», у якій Суд прийняв
остаточне рішення 5 квітня 2005 року. У цій справі заявник скаржився на те, що його
було піддано нелюдському і такому, що принижує гідність поводженню, яке
супроводжувалось насильством. Також скарга заявника стосувалась проведення
годування неналежним чином та ненадання необхідної медичної допомоги під час
його голодування, внаслідок чого стан його здоров’я значно погіршився. Зокрема, він
стверджував, що під час примусового годування рідку їжу йому заливали до шлунку
некваліфіковані люди, а іноді й інші в’язні за допомогою брудного зонда, і його стан
здоров’я не брався до уваги. А з метою примусити припинити голодування він був
поміщений у карцер [7].
У другій справі «Яковлєв проти України», остаточне рішення Суду у якій набрало
чинності 8 березня 2023 року, заявника примусово годували заковуючи його руки в
кайданки за спиною і тримаючи його силою. Один з працівників виправної колонії,
застосовуючи фізичну силу, вводив глибоко в горло заявника спеціальну гумову
трубку, завдаючи йому сильний біль і змушуючи його задихатися. Заявник
стверджував, що примусове годування не було необхідним з медичної точки зору і
грубо порушувало його особисту автономію, воно було проведено з необґрунтованим
застосуванням сили та заходів стримування і завдало йому фізичного болю та
психічних страждань [8].
Таким чином, з огляду на вищезазначену практику Європейського суду з прав
людини, вважаємо за потрібне ще раз наголосити на неприйнятності піддання
засуджених катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх
гідність, поводженню. Відповідні дії порушують як міжнародне, так і національне
законодавство, зокрема приписи статей 3 та 28 Конституції України.
Насамкінець слід звернути увагу взагалі на ефективність такого методу
рятування життя та здоров’я засудженого, який відмовляється від їжі, як примусове
годування. З одного боку, воно може зберегти життя особи, а з іншого, зважаючи на
його примусовий характер, воно не спроможне вирішити проблему відмови
засудженого від їжі. Навпаки, як доводить практика, скоріш за все засуджений не
перерве своє голодування.
У цьому випадку, першочерговою задачею уповноважених суб’єктів повинно
бути визначення причин такої поведінки засудженого та мети, яку він намагається
досягти. Наразі п. 4 Порядку закріплює обов’язок начальника установи виконання
покарань визначати такі причини, а саме провести з засудженим, який відмовляється
від прийняття їжі, бесіду, розглянути наявні у нього письмові пояснення, скарги,
пропозиції, заяви, що пов’язані з відмовою від прийняття їжі. Після цих дій начальник
установи складає акт про відмову від прийняття їжі, в якому зазначаються: конкретна
причина такого вчинку, стислий виклад обставин, що передували відмові від
прийняття їжі, вжиті заходи щодо задоволення законних вимог такої особи або
причини неможливості їх задоволення [4].
Отже, під час останніх законодавчих змін було приділено більше уваги питанню
вивчення причин відмови засуджених від вживання їжі. Вважаємо, що встановлення
таких причин сприятиме більш ефективному вирішенню проблеми голодування
засуджених, кращому розумінню їх потреб та причин незадоволеності діями чи
106
.
бездіяльністю адміністрації установ виконання покарань, суду або інших органів.

Деякі науковці взагалі наголошують на необхідності заборонити примусове
годування з огляду на порушення етичних та моральних норм, обґрунтовуючи свою
думку положеннями Мальтійській декларації Всесвітньої медичної асоціації про
ставлення до осіб, які оголосили голодування 1991 року та Токійській декларації ВМА
щодо катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність,
видів поводження або покарання, пов’язаних з затриманням і триманням під вартою
1975 року.
Ці міжнародні документи визнають примусове годування етично
неприйнятним та таким, що принижує гідність. Саме тому врегульовуючи питання
про годування засудженого, що відмовляється від вживання їжі, у тестах цих
документів використовується термін «штучне годування». Положення цих
нормативно-правових актів ґрунтуються на принципі добровільності та можливості
засудженого відмовитись від заходів штучного годування, особливо якщо він є
психічно здоровим та усвідомлює наслідки своїх дій.
Орел Ю.В. зазначає, що «з точки зору медичної етики та деонтології примусове
годування засуджених є порушенням їх автономії та здатності самостійно обирати
моральні правила свого життя» [3, с. 173].
Вважаємо, що все ж таки у певних випадках застосування примусового
годування є необхідним та єдиним заходом, який може врятувати життя засуджених,
проте проведення такої процедури має відбуватись у належний спосіб з дотриманням
прав останніх.
Висновки. Враховуючи вищевикладене доходимо до висновку про те, що з
внесенням змін до чинного законодавства України та прийняттям Порядку
примусового годування засуджених питання примусового годування з одного боку,
стало детальніше регламентованим, а з іншого, так і не було прописано алгоритму дій
під час проведення такої процедури. Також чинне законодавство містить прогалини
в організаційних аспектах досліджуваного питання, що на нашу думку, потребує
негайного вирішення, зокрема, слід:
• детальніше визначити компетенцію Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини щодо контролю за дотриманням прав засуджених під час їх
примусового годування;
• змінити правила апеляційного оскарження ухвал суду та слідчого судді про
примусове годування засуджених;
• визнати можливим здійснення примусового годування лише у закладах
охорони здоров’я;
• наділити лікарів правом змінювати вид примусового годування в залежності
від медичних показників;
• врегулювати питання психологічної та реабілітаційної допомоги засудженим,
які припинили голодування.
Однак все ж таки спостерігаються й позитивні зміни у гарантуванні прав
засуджених під час їх примусового годування. В порівнянні з попередніми редакціями
Кримінально-виконавчого кодексу України, нещодавно запроваджені положення
стали більш орієнтованими на особу засудженого, дотримання його прав та захист
його життя і здоров’я.
Таким чином, вважаємо проаналізовані новели щодо примусового годування
лише початком законодавчої реформи у цій сфері. Наразі Україна перебуває на шляху
гуманізації цієї процедури, запровадження механізмів, що сприятимуть дотриманню
прав засуджених під час їх примусового годування, прийняття нормативно-правових
107
актів, які врегулюють процедурні питання застосування цього методу, та на шляху

адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу.

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996.
№ 30. ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-
%D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 30.11.2023 р.).
2. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 № 1129-IV. Відомості Верховної
Ради України (ВВР), 2004, № 3-4, ст. 21. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-
15#n2 (дата звернення: 30.11.2023 р.).
3. Орел Ю.В., Галан Віоке Р. Р. Примусове годування засуджених: проблеми теорії та
практики. Вісник ХНУВС 2023. № 2(101). с. 163-174. URL:
http://visnyk.univd.edu.ua/index.php/VNUAF/article/download/544/502/.
4. Порядок примусового годування та умови тримання засуджених та осіб, взятих під варту,
які відмовляються від прийняття їжі: затв. постановою Кабінету Міністрів України від
25.04.2023 р. № 385. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/385-2023-%D0%BF#n10
(дата звернення: 01.12.2023 р.).
5. Тубелець О.С., Практика примусового годування в Україні в контексті реалізації статті 3
Конституції України від 04.11.2022 року. Юридичний вісник України. URL:
https://yvu.com.ua/praktyka-prymusovogo-goduvannya-v-ukrayini-v-konteksti-realizatsiyi-
statti-3-konstytutsiyi-ukrayiny/ (дата звернення: 01.12.2023 р.).
6. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI. Відомості
Верховної Ради України (ВВР), 2013, № 9-10, № 11-12, № 13, ст.88. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 30.11.2023 р.).
7. Рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 р. у справі Невмержицький
проти України (Заява № 54825/00). URL: https://khpg.org/1075312544 (дата звернення:
01.12.2023 р.).
8. Рішення Європейського суду з прав людини від 08.03.2023 року у справі «Яковлєв проти
України» (Заява № 42010/18). Офіційний вісник України. № 74, стор. 47, стаття 4213.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_i53#Text (дата звернення: 01.12.2023 р.).
108
.
ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ЯК ФОРМИ СПІВУЧАСТІ
Донєв Іван Сергійович
курсант навчальної групи КП-232 факультетету підготовки
Науковий керівник: Корогод Светлана Володимирівна

доктор філософії в галузі права, старший викладач кафедри
кримінального права та кримінології, капітан поліції
Статтею 3 Конституції України закріплюється, що найвищою соціальною

цінністю в Україні є людина, її життя та здоров’я, недоторканість і безпека, честь та
гідність [1]. Практична ж реалізації даних положень державою забезпечується, у тому
числі крізь призму закріплення правових норм. Так, у відповідності до ст. 26
Кримінального кодексу України (далі – КК України), кримінальне правопорушення
вчинене у співучасті за умови умисної спільної участі декількох суб'єктів
кримінального правопорушення у вчиненні останнього. Однією із найнебезпечніших
форм співучасті, серед закріплених статтею 28 КК України, є злочинна організація [2],
адже з огляду на свою специфіку, несе найбільшу загрозу конституційним цінностям.
Злочинна організація як форми співучасті, їх проблематика були предметом
дослідження багатьох фахівців, зокрема, Кузьмін С., Кислий А., Савченко А., Демидова
Л., Тихий В., Гуторова Н., Піонтковський О., Гришаєв П. та ін. Тим не менше дискусія
щодо поняття «злочинна організація», їх ознак, а також доцільність прийняття щодо
цього змін до КК України продовжується. Відтак, за мету даного дослідження взято
визначити проблемні аспекти злочинної організації як форми співучасті.
Положення ч. 4 ст. 28 КК України закріплюють особливості, згідно яких
кримінальне правопорушення вважається таким, що вчинене злочинною
організацією. Системний аналіз даної норми свідчить про існування наступних
ознак:1) кількість учасників складає п’ять і більше; 2) ієрархічність; 3) мета, яка
полягає у безпосередньому вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів;
4) стійкість; 5) зорганізованість [2]. Проте, теоретична площина критично ставиться
до деяких нормативних особливостей. Досить поширеним є підхід щодо скорочення
необхідної кількості учасників злочинної організації, зокрема, Марчук Є.К. визначає
таку кількість на рівні двох і більше осіб [3, с. 71-72], Вознюк А.А. же акцентує на
доцільності трьох осіб у злочинній організації [3, с. 68]. На мою думку, слушною є
позиція Шульженко О.В., Крот М.А., які приходять до висновку необґрунтованості
законодавчо закріпленого кількісного складу на рівні п’яти осіб та нелогічності
пропозиції щодо двох осіб з огляду на присутність перешкод у правозастосовчій
практиці у випадку п’яти осіб та відсутності ієрархії за двох осіб [4, с. 86].
При цьому, закріплення мінімального кількісного складу на рівні трьох осіб
узгоджуватиметься із ст. 2 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої
злочинності, яка визначає «організовану злочинну групу» як структурно оформлену
групу в складі трьох або більше осіб з метою здійснення одного або декількох
серйозних злочинів або злочинів визнаних такими відповідно до цієї Конвенції [5].
Серйозними ж злочинами у розумінні національного кримінального законодавства є
109
тяжкі та особливо тяжкі злочини, що є характерним для злочинної організації, тобто

мети її створення.
Неоднозначність має місце і щодо ознаки стійкості злочинної організації, адже
присутні кілька підходів у доткринальній площині. Так, згідно першого підходу,
стійкість розглядається науковцями крізь призму кількісного показника злочинної
організації або ж кількості вчинених чи таких, що готуються злочинів. Що стосується
другого підходу, то його прихильники тлумачать стійкість вже через якісні
показники, зокрема, тривалість існування, детальність плану діяльності, внутрішня
дисципліна, сталість форм і методів злочинної діяльності тощо [4, с. 87]. Судова ж
практика також доволі схожа у цьому плані і не виділяє виключного переліку ознак
стійкості злочинної організації поділяючи їх на зовнішні та внутрішні [6].
Враховуючи абсолютну розбіжність підходів за даною ознакою, не випадковою є
дискусія серед науковців щодо взагалі того чи варто її виділяти взагалі. На мою думку,
ознаку стійкості злочинної організації не варто виключати із переліку ознак, а до
вирішення такої проблематики виходити з того, що стійкість має встановлюватися у
кожному випадку окремо в залежності від обставин кримінального провадження.
Отже, з огляду на вищевикладене, можна констатувати, що правова
регламентація злочинної організації як форми співучасті є виправданою, враховуючи
високий рівень суспільної небезпечності та специфіки. Однак, дана специфіка
обумовлюється існуванням дискусій щодо певних ознак злочинної організації,
зокрема, кількість її учасників, стійкість, що у свою чергу створює відповідні
перешкоди для розвитку даного інституту. Саме тому за доцільним є продовження
досліджень у дискурсі сутності злочинної організації та її особливостей.

1. Конституція України: Конституція, Закон від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР. Відомості
Верховної Ради України. 1996. № 30. ст. 141. Дата оновлення: 01.10.2020. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/conv#n4250
(дата звернення: 10.12.2022).
2. Кримінальний кодекс України: Закон, Кодекс від 05.04.2001 р. № 2341-III. Відомості
Верховної Ради України. 2001. № 25-26. ст.131. Дата оновлення: 06.11.2022. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text (дата звернення: 10.12.2022).
3. Вознюк А.А. Кримінально-правові ознаки організованих груп і злочинних організацій:
моногр. Київ, 2015. 191 с.
4. Крот М. А., Шульженко О. В. Злочинна організація та її ознака збірник наукових праць /
[за ред. О. В. Покатаєвої]. У 2-х томах. Запоріжжя: КПУ, 2019. № 1(34). Т. 1. С. 84-88.
5. Конвенція Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної
організованої злочинності: Міжнародний документ від 15.11.2000 р.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_789#Text (дата звернення: 12.12.2022).
6. Вирок Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/13485/22 від
21.09.2022 р. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/106420358 (дата звернення:
12.12.2022).
110
.
ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ
ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ
Поляков Ігор Ігорович
здобувач вищої освіти 3 курсу спеціальність 262 «Правоохоронна діяльність»
факультету підготовки фахівців для підрозділів, кримінальної поліції
Сидоренко Назар Станіславович

факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції
Науковий керівник: Чорна Аліна Геннадіївна

Старший викладач кафедри кримінального права та кримінології, капітан поліції
У різні історичні періоди розвитку Україна стикалася з незалежними від неї

ситуаціями: війнами, збройними конфліктами, загрозами конституційному ладу,
пандеміями та епідеміями, стихійними лихами, техногенними аваріями та
катастрофами тощо.[3] Війна в Україні призвела до значного зростання злочинності.
Це пов'язано з низкою факторів, зокрема, з економічною кризою, соціальним
неспокоєм, втратою контролю над певними територіями тощо. На нашу думку, в
умовах протидії військовій агресії Росії, актуальним є питання своєчасної та
ефективної протидії кримінальним правопорушенням структурними підрозділами
Національної поліції. [2] Профілактика злочинності під час воєнного стану є однією з
найважливіших завдань держави та суспільства.
Профілактика злочинності під час воєнного стану може здійснюватися за
такими основними напрямами: захист населення від наслідків війни; відновлення
правопорядку та законності; соціально-психологічна підтримка населення.
Напрям захисту населення від наслідків війни є найважливішим напрямом
профілактики злочинності під час воєнного стану. Це пов'язано з тим, що економічна
криза, соціальне непокоєння, втрата контролю над певними територіями є
основними причинами зростання злочинності. Цей напрям передбачає надання
населенню матеріальної та соціальної допомоги такої як, грошова допомога,
допомога у вигляді продуктів харчування, одягу, житла тощо. забезпечення його
безпеки, створення умов для нормального проживання та роботи.
Напрям відновлення правопорядку та законності є також важливим напрямом
профілактики злочинності під час воєнного стану. Це пов'язано з тим, що війна може
призвести до порушення законності та порядку, що створює умови для вчинення
злочинів. Цей напрям передбачає відновлення діяльності правоохоронних органів,
тобто забезпечення їхньої матеріально-технічної бази, кадрового складу,
фінансування тощо, забезпечення дотримання законів і порядку, боротьбу з
правопорушеннями та злочинами.
Важливість соціально-психологічної підтримки населення пов'язано з тим, що
війна може призвести до психологічних проблем у населення, що може створити
умови для вчинення злочинів. Для соціально-психологічної підтримки населення
потрібно: Надати населенню психологічну допомогу. Це може бути допомога у
111
вигляді консультацій, психотерапії тощо; сприяти адаптації населення до воєнних

умов. Це може бути проведення інформаційних кампаній, освітніх заходів тощо;
запобігти дезадаптації та деформаціям особистості. Це може бути проведення
профілактичних заходів, надання соціальної допомоги тощо.
Профілактика злочинності під час воєнного стану є складним та багатогранним
завданням. Для її успішного виконання держава та суспільство повинні вжити
комплексу заходів, спрямованих на захист населення від наслідків війни, відновлення
правопорядку та законності, соціально-психологічну підтримку населення. Проте, до
сьогодні недостатньо вивченими лишаються особливості переживання часу
військовослужбовцями та зв’язок особливостей смислової, ціннісної та духовної сфер
з особливостями переживання часу. [1]

1. Чорна, Ірина Геннадіївна. "Психологічні особливості сприйняття психологічного часу
військовослужбовців зони АТО." (2019).
2. Галицька Марія, Юрчук Дмитро, Пекарський Сергій. "Організаційно-тактичне
забезпечення протидії кримінальним правопорушенням в умовах воєнного стан",
27.10.2022 року.
3. Волинець Валерія, Лазебний Анатолій. "Особливий режим кримінального провадження в
умовах воєнного стану", 27.10.2022 року.
112
.
РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ

В ПОЛЬЩІ, ПИТАННЯ ЦИФРОВІЗАЦІЇ
Глібко Сергій Васильович
ORCID ID: 0000-0003-3398-9276
кандидат юридичних наук, доцент, кафедра публічного
управління, адміністрування та права, директор
Національний університет «Полтавська політехніка
імені Юрія Кондратюка», НДІ ПЗІР НАПрН України, м. Харків, Україна
Кириленко Дмитро Сергійович

студент 3 курсу Навчально-наукового інституту
фінансів, економіки, управління та права
Національний університет «Полтавська політехніка
імені Юрія Кондратюка», Україна
В умовах невиправданої та жорсткої війни, яка розпочалася в лютому 2022 р. й

триває по нині, велика кількість громадян України вимушено мігрували в сусідні
країни світу з метою забезпечення захисту свого життя. Однією з країн, у яку
найбільше мігрувало українців є Польща. Згідно останніми даними у Польщі офіційно
перебуває близько 1 млн. українців, що формує досить велику українську діаспору [1].
До того ж невідомо наскільки ще зросте кількість українських мігрантів у Польщі, яка
війна триватиме й надалі. Актуальним питанням для українців у Польщі є
працевлаштування або одержання доходів, одним з варіантів чого є реєстрація
фізичної особи-підприємця. Можливо відмітити такі ознаки сучасного правового
регулювання реєстрації підприємництва фізичними особами, цифровізації
застування цих та інших, пов’язаних господарською діяльністю адміністративних та
інформаційних послуг.
1. Оптимізація. У Польщі реєстрація фізичних осіб як підприємців здійснюється
на підставі Закону «Право підприємців» (Ustawa “Prawo przedsiębiorcówz” z dnia
6 marca 2018 r.) [2]. З приходом цифровізації реєстрація фізичної особи підприємця
зазнала значних змін. Процес, який колись характеризувався документообігом і
подачею документів вручну, перетворився на більш оптимізовану та ефективну
систему, що включає цифрові технології для спрощення адміністративних процедур.
Закон Польщі «Про централізовану реєстрацію і інформацію про господарську
діяльність та інформаційний пункт для підприємців» (Ustawa o Centralnej Ewidencji i
Informacji o Działalności Gospodarczej i Punkcie Informacji dla Przedsiębiorcy z dnia
6 marca 2018 r.) [3].
2. Прозорість і комплексність. Одним із ключових компонентів процесу
цифрової реєстрації є впровадження онлайн-порталів і платформ, які дозволяють
підприємцям-початківцям подавати свої заявки, документацію та іншу необхідну
інформацію в електронному вигляді. Підприємець може розпочати господарську
діяльність у день подання заяви про внесення до Центрального Реєстру та
Відомостей про Господарську Діяльність (CEIDG) або після отримання запису в
реєстрі підприємців у Національному Судовому Реєстрі (KRS). Підприємці можуть
переглядати реєстраційні вимоги, не виходячи з дому чи офісу, усуваючи потребу у
фізичних візитах до державних установ. Крім того, цифровізація механізму реєстрації
в Польщі включає інтеграцію різних баз даних і систем, які дозволяють швидко
113
перевіряти інформацію. На підставі статті 31, частини 3 статті 43, інших норм Закону
Польщі «Про централізовану реєстрацію і інформацію про господарську діяльність та
інформаційний пункт для підприємців» інформація з CEIDG передається до
Центрального реєстру суб’єктів – Національного реєстру платників податків (CRP
KEP), Центрального статистичного управління (GUS), Установи соціального
страхування (ZUS), Фонду соціального страхування сільського господарства (KRUS)
та інших органів, які консолідують інформацію про діяльність підприємця.
Це допомагає забезпечити точність і надійність даних, наданих під час процесу
реєстрації. Цифровий підхід покращує комунікацію між органами влади та
підприємцями, дозволяючи отримувати оновлення та сповіщення в реальному часі,
тим самим ще більше прискорюючи загальний графік реєстрації [4].
3. Доступність. Цифровізація процесу реєстрації та обліку господарської
діяльності принесла численні переваги, зробивши його доступнішим і ефективнішим
у часі для осіб, які хочуть ефективно вести господарську діяльність. Через онлайн-
платформи та електронні системи подання початківці власники бізнесу здійснюють
процес реєстрації, і одночасно консолідована інформація про умови та можливості
для здійснення послуг на ринку ЄС, про бізнес середовище для підприємців, про інших
підприємців-контрагентів надається підприємцям засобами інформаційно-
комунікаційних технологій. Такі цілі виконує Інформаційний пункт для підприємців,
для якого створено окрему платформу Biznes.gov.pl [5]. Такі удосконалення
інформаційної сфери зміна не тільки зменшує бюрократичний тягар, але й сприяє
створенню більш інклюзивного середовища для підприємництва, усуваючи
географічні обмеження та дозволяючи особам з різних місць безперешкодно
реєструвати свій бізнес.
4. Захищеність, актуальність та сприяння бізнесу. Оцифровування процесу
реєстрації в Польщі передбачає використання захищених онлайн-порталів та
електронних форм, що дозволяє підприємцям подавати необхідні документи, такі як
документи, що посвідчують особу, бізнес-плани та іншу відповідну інформацію, у
цифровому форматі. Це не тільки прискорює час обробки, але й мінімізує ризик
помилок, пов’язаних із ручним введенням даних. Крім того, цифрові платформи часто
надають оновлення статусу реєстрації в режимі реального часу, дозволяючи
підприємцям відстежувати хід розгляду своїх заявок і оперативно вирішувати будь-
які потенційні проблеми.
5. Інформаційна допомога підприємцям в освоєнні цифровізації бізнесу. У
Польщі не тільки правове регулювання процедури реєстрація фізичних осіб-
підприємців, та а й їх консультації в цьому здійснюється за допомогою порталу
Biznes.gov.pl. Цей веб-сайт (портал) має за мету: - допомогти в питаннях, пов'язаних зі
створенням і веденням бізнесу, а також спростити формальності, необхідні для
створення і ведення компанії. Основними трьома стовпами порталу є: - сервіси, що
допомагають підприємцям вести свої справи онлайн; - поточний контент про
необхідні правові положення процедури та формальності, пов'язані зі створенням і
веденням бізнесу в Польщі та Європейському Союзі; - консультації підприємцям від
експертів, які відповідають на запитання щодо ведення бізнесу [5].
Необхідно відмітити, що науковці України звертали увагу на законодавчі
підходи до впровадження електронних послуг, які закріплені нормативно-правових
актах щодо розвитку електронних послуг в Україні і відповідають розробленим
фахівцями ООН міжнародним підходам в галузі державних електронних сервісів, а
створений в Україні в 2015 році Єдиний державний портал адміністративних послуг
є централізованим ресурсом, який інтегрує онлайн-сервіси усіх органів державної
114
.
влади для надання публічних послуг в єдиному інформаційному просторі [6, С. 90, 91].
І цей процес підтвердив правильність вибраного напрямку розвитку законодавства в
сфері цифровізації економіки. Також в дослідженнях в Україні зверталася увага на
необхідність пошуку актуальних інформаційно-комунікаційних форм надання послуг
МСП та стартапам [7], а в інформаційному менеджменті інноваційних пошуку підходів
до вдосконалення сфер регулювання та заходів впливу на розвиток систем, зокрема
фінансової, екологічної, безпеки тощо [8, С. 305]. А досвід Польщі, на наш погляд, має
прямий або опосередкований вплив на швидке формування цифровізації сфери
адміністративних послуг на основному Порталі Дія, який функціонує на підставі
«Положення про Єдиний державний вебпортал електронних послуг», затвердженого
в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2022 р. N 937 [9].
Таким чином, перехід на цифрові платформи оптимізував і пришвидшив
механізм реєстрації фізичної особи-підприємця, зробивши його більш доступним для
осіб, які хочуть розпочати підприємницьку діяльність. Запровадження технологій не
тільки спрощує адміністративні процедури, але й відображає прагнення польського
уряду сприяти створенню сприятливого середовища для підприємництва в епоху
цифрових технологій. Цифровізація цього процесу узгоджується з ширшими
тенденціями адміністративної ефективності та технологічного прогресу в
Європейському Союзі.

1. Калашник П. Вдома краще? В Україну можуть не повернутись до 3,3 млн біженців, що
коштуватиме 7% ВВП. Головні тези з демографічного звіту ЦЕС. Forbes. 05.09.2023. URL:
https://forbes.ua/money/bizhentsi-doslidzhennya-04092023-15788.
2. Ustawa z dnia 6 marca 2018 r. - Prawo przedsiębiorców. URL:
https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU20180000646.
3. Ustawa z dnia 6 marca 2018 r. o Centralnej Ewidencji i Informacji o Działalności Gospodarczej i
Punkcie Informacji dla Przedsiębiorcy. URL:
https://isap.sejm.gov.pl/isap.nsf/DocDetails.xsp?id=WDU20180000647.
4. Як відкрити ФОП у Польщі українцям. Europortal. URL:
https://europortal.biz.ua/evropa/polshha/iak-vidkryty-fop-u-polshchi.html.
5. Biznes.gov.pl Portal. URL: https://www.biznes.gov.pl/pl/portal/03129.
6. Правове забезпечення віртуалізації інфраструктури національної економіки України :
монографія / [О. В. Шаповалова, Л. С. Шевченко, А. В. Стріжкова та ін.]; за ред. С. В. Глібка,
А. В. Стріжкової. Харків : НДІ прав. забезп. інновац. розвитку НАПрН України, 2019. 184 с.
URL: https://ndipzir.org.ua/archives/6092.
7. Глібко С. В., Мамаєв І. О. Огляд та порівняльна характеристика сервісів, що сприяють
інформаційному забезпеченню інноваційної діяльності. Право та інновації. 2023. №2(42).
DOI: https://doi.org/10.37772/2518-1718-2023-2(42)-6.
8. Bacho R., Pukala R., Hlibko S., Vnukova N., Pola P. (2019). Information Management: the Key
Driver of the Economic System’s Development. Marketing and Management of Innovations.
2019. No. 3. P. 297–307. DOI: http://doi.org/10.21272/mmi.2019.3-23.
9. Питання Єдиного державного вебпорталу електронних послуг та Реєстру
адміністративних послуг: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 р. № 1137.
URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1137-2019-%D0%BF#Text.
115
РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У СИСТЕМІ

ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА
Сухицька Наталія Валеріївна
канд. юрид. наук, доцент, завідувачка кафедри
правознавства та галузевих юридичних дисциплін
Український державний університет імені Михайла Драгоманова, Україна
В сучасному суспільстві, де правові відносини стають дедалі складнішими та

різноманітнішими, судова практика визначається як важливий елемент системи
джерел трудового права. Роль судів у цьому контексті вкрай важлива, оскільки вони
не лише вирішують конкретні справи, а й формують стандарти та прецеденти, які
слугують основою для подальшого розвитку та тлумачення трудового
законодавства.
Існуюче в нашій країні трудове законодавство, незважаючи на численні зміни,
залишається стабільним протягом досить тривалого часу. Однак трудові відносини
розвиваються і постійно змінюються. Тому сучасний стан трудового законодавства
можна визначити як проблемний, і наявні проблеми в галузі правового регулювання
трудових відносин потребують якнайшвидшого вирішення. Проте в умовах, коли
строки ухвалення нового трудового законодавства незрозумілі, суди під час розгляду
трудових спорів повинні забезпечувати здійснення правосуддя, незважаючи на
незрозумілості, недосконалість і суперечливість трудового законодавства. За таких
умов суди вирішують спори самостійно, а напрацьована ними судова практика
доповнює чинне правове регулювання. Таким чином, судова практика є засобом, що
сприяє правильному та однаковому застосуванню трудового законодавства
відповідно до цілей його прийняття.
Історично склалося так, що розвиток вітчизняної правової системи сприяв
утвердженню на теренах українських земель нормативістського підходу до
праворозуміння, де нормативно-правовий акт став домінантою в системі джерел
права. На другорядні позиції відійшли такі джерела права, як правовий звичай,
міжнародний договір, правова доктрина, а судовий прецедент у правових доктринах
узагалі подавався як «чужорідний елемент» англо-американської правової системи.
Проте сьогодні в Україні, як і в інших країнах романо-германської правової сім’ї,
відбувається переосмислення значимості судового прецеденту у вигляді джерела
правової системи. Незважаючи на те що судовий прецедент як традиційне джерело
права не є характерним для вітчизняної правової системи, з причини відсутності
регламентації окремих питань правового регулювання нормативістськими актами
законодавства все частіше правова практика вимагає потреби теоретико-правового
підґрунтя для застосування судового прецеденту як джерела права [1, с.3].
Роль судової практики полягає в тому, що вона є критерієм правильного й
однакового застосування норм трудового законодавства, сприяє виявленню
прогалин у трудовому законодавстві, неоднозначності змісту окремих його норм, а
також створює основу для вдосконалення норм і розвитку трудового законодавства.
Тому, із здійсненого аналізу можна зробити висновок, що роль судової практики, як
джерела трудового права України розкривається у наступних аспектах:
1) судова практика, як джерело трудового права України, встановлює
правоположення нормативного характеру, які мають загальнообов’язковий
характер;
116
.
2) судова практика, як джерело трудового права України, здійснює вплив на

правозастосовчу практику та на законотворчу діяльність;
3) судова практика, як джерело трудового права України, урегульовує нетипові
ситуації правозастосування, які не знайшли регламентацію в актах законодавства
про працю [2, с.48-49].
Згідно із частинами 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус
суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права,
викладені у постановах Верховного Суду (ВСУ), є обов'язковими для всіх суб'єктів
владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт,
що містить відповідну норму права. А також вказано те, що висновки щодо
застосування норм права, викладені у постановах ВСУ, враховуються іншими судами
при застосуванні таких норм права [3]. Інакше кажучи, при розгляді трудових спорів
суди мають регулювати судову практику відповідно до рішень ВСУ. Закріплення
таких положень у законодавстві та процесуальних нормах про судоустрій було,
безумовно, прогресивним, оскільки свідчило про прагнення законодавця
забезпечити однакове застосування судами норм права, але не розв'язало всіх
наявних проблем судової практики в системі джерел трудового права України Закон
не розв'язав усіх наявних проблем судової практики в системі джерел трудового
права України. Таким чином, усе вищесказане свідчить про актуальність пошуку
шляхів вирішення проблем системи трудового законодавства.
В Україні судова практика не є офіційно визначеною як джерело трудового
права, попри те, що судова практика діє в Україні, і хоч офіційно і не є зафіксованою
як джерело права, як відзначає О.Ф. Скакун, рішення Європейського суду з прав
людини, що є прецедентами, офіційно визнані в Україні такими, які мають
юрисдикційну силу [4, с.443].
Важливу роль у забезпеченні законності в трудових відносинах відіграють акти
судових органів, а саме рішення Конституційного Суду України (КСУ) та постанови
Пленуму Верховного Суду України.
Висновки, закладені в правових позиціях КСУ, мають глибоку правову основу і
набувають якості правової обов’язковості для виконання на усій території України
через особливий статус і авторитет КСУ. При цьому рішення даного органу
конституційної юрисдикції мають «допоміжне значення в системі актів трудового
законодавства (щодо визнання неконституційними окремих актів законодавства та
тлумачення норм Конституції та законів України)». Водночас позиції КСУ за своєю
суттю подекуди нагадують «пропозицію юридичної науки по удосконаленню
законодавства. Вона завжди конкретна за предметом, пов’язаним з ініційованим
питанням, яке потребує втручання органу судової влади, специфічна за своєю
формою (рішення, висновок, ухвала КСУ) і має офіційний характер» [6, с.51].
Правові акти ВСУ – це рішення, ухвалені ВСУ з питань неоднакового
застосування судами норм матеріального права з однорідного кола правовідносин,
які мають обов’язковий характер для суб’єктів владних повноважень і підлягають
оприлюдненню. У зв’язку з цим правові акти ВСУ покликані забезпечити якісний і
системний судовий контроль у системі джерел трудового права на основі вироблення
дієвих механізмів щодо їх однозначного розуміння й застосування [5, с.5].
Враховуючи вищезазначене, доречно виділити такі особливості правових актів
ВСУ в системі джерел трудового права: 1) забезпечують реалізацію судового
контролю на всій території України; 2) спрямовані на забезпечення правомірності
(законності) системи джерел трудового права, вирішуючи справи щодо питань
неоднакового застосування судами норм матеріального права з певного однорідного
117
кола правових правовідносин; 3) забезпечують правомірність (законність) у

питаннях дотримання, реалізації, гарантування та правової охорони права на працю
й інших трудових прав особи; 4) мають багаторазове використання;
5) застосовуються на всій території України та мають загальнообов’язковий характер
для суб’єктів владних повноважень; 6) є остаточними й не можуть бути оскарженими;
7) підлягають оприлюдненню; 8) виступають своєрідними правовими орієнтирами
правозастосовної практики у відношенні до джерел трудового права; 9) виконують
допоміжну роль у системі джерел трудового права [7, с.327].
Таким чином, роль судової практики полягає в тому, щоб слугувати орієнтиром
для правильного та однакового (однозначного) застосування норм трудового права,
допомагати виявляти прогалини у трудовому законодавстві або неясності у змісті
окремих норм, а також закладати підґрунтя для вдосконалення норм і розвитку
трудового законодавства.
Судова практика, яка займає визначене місце в системі джерел трудового права
як окремого структурного компонента, обумовлена: а) обов'язковістю рішень
Європейського суду з прав людини в законодавчій та правозастосовній сфері;
б) повноваженнями КСУ у вирішенні питань неконституційності актів нормативно-
правового характеру; в) повноваженнями ВСУ у прийнятті обов'язкового для всіх
суб'єктів правозастосовчої діяльності рішення, в якому визначається однаковий
підхід до застосування норм матеріального права в аналогічних правових ситуаціях.

1. Стецюк Б. Р. Судовий прецедент як джерело права в сучасній правовій системі України:
теоретико-правові аспекти. Правовий часопис Донбасу № 1(82), 2023. С. 3-7.
2. Кузьменко В. В. Проблема визначення судової практики як офіційного джерела
трудового права України. Права людини в Україні: минуле, сьогодення, майбутнє. Харків,
2020. С. 50-56.
3. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII. Відомості
Верховної Ради. 2016. No 31. 545 с. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-
19#Text.
4. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (енциклопедичний курс): [підручник] 2-е видання,
перероблене і доповнене. Х.: Еспада, 2009. 752 с.
5. Вишновецька С., Іваницька Т. Судова практика та її роль у розвитку трудового
законодавства України. Підприємництво, господарство і право № 7. 2018. С. 87–91.
6. Марчук, М. І. До проблеми класифікації матеріалів практики Конституційного Суду
України щодо регулювання відносин у сфері праці. Сучасний стан забезпечення трудових
прав і прав у сфері соціального забезпечення та перспективи його поліпшення. Харків,
2021. С. 51-53.
7. Костюк В. Л. Правові акти верховного суду України в системі джерел трудового права.
Актуальні проблеми держави і права. 2015. С. 323-329.
118
.
СТАДІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Ворона Дар’я Сергіївна
курсант 3-го курсу Навчально-наукового інституту права та
Науковий керівник: Логінова Марина Вікторівна

викладач кафедри цивільного права та процесу
Цивільний процес має універсальний характер і забезпечує захист прав і

охоронюваних законом інтересів незалежно від їхньої галузевої приналежності та
характеру предмета судової діяльності. Цивільний процес являє собою поступальний
рух, що складається з ряду стадій. Під стадією процесу розуміють сукупність
процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної
мети.
Подання позову є початковою стадією, коли одна сторона (позивач) подає позов
до суду проти іншої сторони (відповідача). Позивач підготовлює позовну заяву, де
вказується суть вимоги до відповідача, обґрунтування вимоги, фактичні обставини
справи та підстави для подання позову, також визначає суд, в якому буде подано
позов. Це зазвичай буде суд, що має компетенцію розглядати справи даного типу чи у
даній територіальній юрисдикції. Позовна заява подається до суду у відповідній
формі і формалізованому порядку відповідно до вимог процесуального
законодавства. Позивач може бути зобов'язаний сплатити певний судовий збір для
розгляду його справи. Суд вживає заходів для того, щоб доставити відповідачеві
(особі чи організації) копію позовної заяви та повідомлення про початок судового
процесу. Суд вирішує питання про прийняття позову до розгляду. Якщо позов
відповідає вимогам закону та процесуальному порядку, суд приймає його до
розгляду. Подання позову є важливим етапом, оскільки воно визначає початок
цивільного судового процесу і встановлює рамки для подальших дій сторін у
судовому спорі. Іноді суд може провести попереднє слухання для вирішення питань,
пов'язаних з справою, наприклад, збір доказів або встановлення обставин справи.
Попереднє слухання у цивільному процесі - це етап перед основним судовим
слуханням, на якому суд вирішує питання, пов'язані з ходом справи та можливими
аспектами її подальшого розгляду також суд визначає питання, які потребують
уточнення чи вирішення перед основним слуханням. Це може стосуватися питань,
пов'язаних з доказами, можливими технічними питаннями, або необхідністю
уточнення заявлених вимог. Суд може спробувати спрямувати сторони на укладання
угоди чи компромісу, що може врегулювати питання без повного проведення
судового слухання. Суд вирішує питання, пов'язані з процесуальними аспектами
справи, такі як прийняття доказів, можливість доповнення позовної заяви чи інших
процедурних документів. Іноді під час попереднього слухання суд може запросити
додаткові дані або інформацію від сторін для кращого розуміння справи. Якщо
існують спірні питання щодо компетенції суду у розгляді певної справи, це може бути
вирішено на попередньому слуханні. Попереднє слухання сприяє раціоналізації
судового процесу, допомагає вирішити певні питання до основного слухання та може
стимулювати сторони до мирного врегулювання спору. Сторони мають право
обмінюватися доказами, які підтримують їхні аргументи. Це може включати письмові
119
докази, свідчення, експертні висновки тощо [1, c.14].

Обмін доказами у цивільному процесі - це важлива процедура, коли сторони
обмінюються інформацією та доказами, які підтримують їхні позиції в судовому
спорі. Сторони можуть обмінюватися письмовими матеріалами, такими як
документи, листи, контракти, фінансові звіти, електронні повідомлення та інші
документальні докази, які мають важливе значення для справи. Сторони можуть
представляти списки свідків, які вони планують допитати під час судового слухання,
а також описати показання, які ці свідки можуть надати. У разі необхідності сторони
можуть використовувати експертні докази, наприклад, висновки експертів у певній
галузі, які можуть бути важливими для розуміння обставин справи. Сторони можуть
подавати запити на певні докази, які перебувають у володінні іншої сторони або
третіх осіб. Процес обміну доказами може також передбачати обмін іншою
інформацією, яка може бути корисною для розуміння справи, наприклад, статистичні
дані, економічні показники тощо. Цей процес дозволяє сторонам бути усвідомленими
про аргументи та докази протилежної сторони та готувати свої аргументи та
відповіді належним чином перед судовим слуханням.
Судове слухання - це процес, під час якого сторони представляють свої
аргументи, докази та позиції перед судом для вирішення суперечок чи розгляду
справи. Основні етапи судового слухання включають такі кроки: Судове засідання
відбувається перед суддею чи журі, де сторони представляють свої аргументи та
докази. Судове засідання починається з формальних процедур, таких як виклик
сторін, представлення сторін, оголошення предмету справи. Сторони мають
можливість допитати свідків та експертів, які можуть надати важливі свідчення або
експертні висновки щодо справи. Також вони представляють свої докази перед судом,
включаючи документи, свідчення, фізичні докази, експертні висновки. Кожна
сторона має можливість представити свої аргументи та пояснення, які підтримують
їхню позицію відносно справи. Сторони можуть мати можливість проводити
перехресний допит свідків чи експертів, а також висловлювати контраргументи на
аргументи протилежної сторони. Після представлення доказів та аргументів
сторонам може бути надана можливість надати заключні слова, що дозволяє їм
узагальнити свої позиції та аргументи перед судом. Після вивчення всієї доступної
інформації та вислуховування сторін, суд виносить рішення у справі. Судове слухання
є важливим етапом у цивільному процесі, оскільки під час нього суд враховує всі
представлені докази та аргументи сторін для прийняття обгрунтованого рішення [1,
c.44].
Суд виносить рішення на підставі представлених доказів і закону. Це може бути
вирок, вирішення чи рішення про відмову у позові. Насправді, рішення суду не є
окремою стадією цивільного процесу, але складовою частиною фінальної фази цього
процесу. Отже, розглядаючи послідовність етапів цивільного процесу, рішення суду є
результатом завершення судового розгляду. Рішення суду у цивільному процесі - це
остаточне судове рішення щодо спірної ситуації чи певної справи між сторонами. Суд
ретельно аналізує всі представлені докази, свідчення та аргументи сторін, щоб
усвідомлено зрозуміти обставини справи. Суд ухвалює рішення на підставі чинного
законодавства, попередньої судової практики та прецедентів, які можуть мати
відношення до даної справи. Рішення суду супроводжується обґрунтуванням, у якому
суд вказує на основні підстави свого вироку, посилаючись на факти, докази, правові
норми та мотивацію прийнятого рішення. Суд визначає, чи сторони винні, хто з них
несе відповідальність, які компенсації чи заходи відшкодування можуть бути
накладені на сторони, які дії повинні бути виконані тощо. Суд оголошує своє рішення
120
.
після завершення розгляду справи, що стає юридично обов'язковим для сторін після
його винесення. У багатьох юрисдикціях сторони мають право подати апеляцію до
вищого суду для перегляду рішення, якщо вони не згодні з результатами першої
інстанції. Рішення суду є ключовим етапом у вирішенні судових спорів, оскільки воно
встановлює правові наслідки та вирішує права та обов'язки сторін у суперечці.
У випадку несхвалення рішення сторонами, вони можуть подати апеляцію до
вищого судового органу для перегляду справи. Апеляція в цивільному процесі - це
процедура подання апеляційної скарги чи апеляційної заяви до вищого судового
органу з метою перегляду справи, яка була вирішена на рівні нижчого суду. Сторони
можуть подати апеляцію, якщо вони вважають, що вирок нижчого суду був винесений
з порушенням прав чи процесуальних норм, або якщо з'явилися нові обставини, які
вплинули на рішення. Є певні терміни для подання апеляційної скарги, які
встановлені законодавством кожної конкретної юрисдикції. Під час апеляції сторони
повинні представити апеляційну скаргу та аргументи, які підтримують їхню позицію
щодо перегляду рішення нижчого суду. Вищий судовий орган переглядає справу на
основі поданих апеляційних матеріалів та може винести вирок, який підтверджує,
змінює або скасовує рішення нижчого суду. Рішення вищого суду після апеляції може
стати остаточним, або ж може бути подана подальша апеляція до вищих інстанцій,
якщо така можливість передбачена законом. Апеляція надає сторонам можливість
переглянути рішення нижчого суду на предмет його відповідності закону та
правилам процесуального права, що сприяє захисту їхніх прав та інтересів. Якщо
рішення суду вступило в законну силу, сторони повинні виконати його у визначений
строк. Виконання рішення у цивільному процесі - це остання стадія процесу, коли
сторони повинні виконати рішення суду після його набрання законної сили. Після
того, як рішення суду набрало законної сили, воно стає обов'язковим для виконання
сторонами. Це означає, що сторони повинні виконати усі умови та рішення, які були
накладені на них судом. Часові рамки для виконання рішення можуть бути
встановлені судом або випливати з законодавства. А якщо одна зі сторін не
погоджується з рішенням або не виконує його, інша сторона може використовувати
правові механізми для примусового виконання рішення, включаючи звернення до
виконавчих органів чи подання заяви про примусове виконання рішення до суду.
Якщо сторона не виконує рішення суду, їй можуть бути накладені штрафи або інші
санкції з метою забезпечення виконання рішення. Виконання рішення суду є
важливою складовою справедливого та ефективного правосуддя, оскільки воно
гарантує дотримання закону та захищає права сторін у суперечці [3].
Отже, кожна стадія цивільного провадження має своє значення для
забезпечення справедливості та вирішення спорів між сторонами. Вони утворюють
логічний хід судового процесу та забезпечують основи для прийняття обґрунтованих
рішень.

1. Цивільне процесуальне право України (Особлива частина): підруч. О.В. Гетманцев,
Л.А. Кондрат'єва, Л.А. Остафійчук, А.Л. Паскар, І.Ю. Татулич; за ред. О.В. Гетманцева.
Чернівці: Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича, 2022, 240 с.
2. Харітонов Є. О., Голубєва Н. Ю., Харітонова О. І. Цивільний процес України: підручник.
Київ: Істина, 2012. 536 с.
3. Іліопол І. М. Правова природа інституту апеляційного оскарження рішень суду першої
інстанції. Актуальні проблеми держави і права. 2011. Вип. 58. С. 388–392.
121
ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРОФЕСІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ
Кільова Софія
курсант 2 курсу н.г ДР-245 Навчально наукового інституту права
та підготовки фахівців для підрозділів національної поліції
Науковий керівник: Рогальський Володимир

викладач кафедри спеціально-фізичної підготовки
Фізична підготовка є важливою складовою професійної діяльності

поліцейських. Вона допомагає забезпечити фізичну міцність, швидкість,
витривалість та гнучкість, необхідні для виконання обов'язків поліцейського.
Програма фізичної підготовки поліцейських зазвичай включає в себе такі
складові: 1. Кардіотренування: Включає біг, плавання, велосипедні прогулянки або
інші види активного кардіотренування, що сприяють розвитку витривалості та
підтримуванню доброго стану серцево-судинної системи.
2. Силові тренування: За допомогою вправ з важкими вагами (штанги, гантелі,
сумки з піском) поліцейські зміцнюють м'язи та розвивають силу.
3. Гнучкість: Систематичні розтяжки та вправи на гнучкість допомагають
поліцейським зберегти гнучкість, зменшити ризик отримання травм та поліпшити
рухові функції.
4. Бойова підготовка: Деякі поліцейські служби також надають тренування з
бойових мистецтв або самозахисту, щоб поліцейські могли ефективно захищати себе
та інших у небезпечних ситуаціях. Поліцейські зазвичай проходять регулярні фізичні
тести та тренування, щоб відповідати вимогам своєї професії.
Професійна фізична підготовка є важливою для збереження безпеки та
ефективності поліцейських у різних ситуаціях. Важливо також підкреслити, що це
загальна інформація, і вимоги до фізичної підготовки поліцейських можуть
варіюватися залежно від конкретної країни, регіону або поліцейського відділу.
Зважаючи на постійну напруженість у поліцейській роботі, розвиток фізичної
підготовки має важливе значення для забезпечення ефективності та безпеки
поліцейського персоналу.
Поліцейська діяльність вимагає відповідної фізичної підготовки через постійну
напруженість у роботі. Фізична підготовка поліцейських має кілька важливих цілей.
Воно допомагає підтримувати загальну фізичну форму, що необхідна для виконання
службових обов'язків, забезпечує здоров'я та допомагає зменшити ризик отримання
травм.
Успішна фізична підготовка поліцейських залежить від регулярності тренувань,
використання належних технік та дотримання безпеки при виконанні вправ. Крім
того, важливо, щоб поліцейські отримували відповідну рекомендацію та підтримку з
боку медичних фахівців, які зможуть оцінити їхні індивідуальні потреби та надати
належні рекомендації[2].
ЩОДО Спеціальна фізична підготовка є не від’ємною частиною в формуванні
поліцейського та в подальшій його професійній діяльності. Підвищений рівень
підготовки сприяє формуванню витривалості, боєздатності, зниженню втоми або ж
122
.
взагалі її усуненню, допомагає легше переносити несприятливі умови як зовнішнього

так і внутрішнього середовища, зберігає високий рівень працездатності, що в
подальшому позитивно впливає на професійну діяльність[3,c.25]
Отже, фізична підготовка поліцейських - це процес тренувань та фізичних
навантажень, який покликаний підготувати поліцейських до виконання їхніх
обов'язків. Метою фізичної підготовки поліцейських є забезпечення їхньої фізичної
готовності до ефективного виконання обов'язків з охорони громадського порядку,
професійної реагування на виклики небезпечних ситуацій та забезпечення своєї та
громадської безпеки.

1. Закон України про Національну поліцію. (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 40-41,
ст.379). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text (Дата звернення
30.11.2023).
2. Бабенко В. Г. Формування мотивації фізичної підготовки в системі професійної освіти
працівників МВС України. Автореф. Дис. канд. Педагогічних наук.
3. Бондаренко В. В. Формування рухових умінь та навичок курсантів вищих навчальних
закладів МВС України у процесі занять зі спеціальної фізичної підготовки: дис. … канд.
пед. наук: 13.00.02. Чернігів, 2012. 219 с.
123
ЩОДО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ

ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ ОСОБИ
Бородавко Андрій Юрійович
здобувач вищої освіти ІІІ курсу, факультету підготовки
Федченко Володимир Михайлович

кандидат юридичних наук, професор кафедри кримінального
процесу та стратегічних розслідувань
Глава 20 КПК України визначає процесуальний порядок провадження слідчих

(розшукових) дій. Втім, не містить окрему норму, яка б регламентувала порядок та
підстави проведення обшуку особи. Аналіз положень чинного КПК України дозволяє
зрозуміти, що обшук особи проводиться у таких випадках: 1) під час затримання
особи у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 208 КПК України; 2) під час проведення
обшуку житла чи іншого володіння особи у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 236 КПК
України. Так, у ч. 3 ст. 208 КПК України зазначено, що уповноважена службова
особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи. При цьому
зазначеним суб’єктам потрібно дотримуватись вимог, передбачених у ст. ст. 223 і 236
КПК України [3].
Обшук особи проводиться, якщо є достатні підстави вважати, що вона переховує
при собі предмети або документи, що мають значення для кримінального
провадження. Обшук проводиться уповноваженою службовою особою тієї самої статі
у присутності двох понятих. Про обшук та його наслідки вказується у протоколі
затримання, який підписується усіма особами, що брали участь у цій процесуальній
дії. У протоколі потрібно зазначити мотиви його проведення [3].
Втім, аналіз зазначених норм не дає однозначної відповіді щодо необхідності
отримання ухвали слідчого судді на ошук особи у разі її затримання. Проблемним на
практиці є те, що ухвала слідчого судді, внаслідок раптовості затримання, не може
бути отримана. За таких обставин втратиться оперативність отриманої інформації та
практично унеможливиться виконання покладених вимог та обов’язків на
правоохоронні органи. Ще одним проблемним питанням є те, що проведенню
особистого обшуку, як слідчої розшукової дії, повинно передувати внесення
відомостей до ЄРДР. А отже, під час фактичного затримання особи, внаслідок
неузгодженості положень КПК України, уповноважена службова особа позбавлена
права здійснювати обшук особи.
Другий випадок проведення обшуку особи – під час обшуку житла чи іншого
володіння. Під час проведення даної слідчої (розшукової) дії за рішенням слідчого чи
прокурора може бути проведено обшук осіб, які перебувають в житлі чи іншому
володінні, якщо є достатні підстави вважати, що вони переховують при собі предмети
або документи, які мають значення для кримінального провадження (ч. 5 ст. 236 КПК
України). Обшук на підставі ухвали слідчого судді повинен проводитися в обсязі,
необхідному для досягнення мети обшуку. Обшук особи є складовою обшуку житла
чи іншого володіння. Зауважимо, що слідчий суддя уповноважений постановляти
лише ухвалу про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння.
Процесуальний порядок розгляду слідчим суддею клопотань про надання
дозволу щодо обшуку осіб та постановлення відповідних ухвал, чинний КПК України
124
.
не визначає. У зв’язку з чим, результати проведення стороною обвинувачення

обшуку осіб, що здійснені на підставі відповідних ухвал слідчих суддів, не можуть
бути використані як допустимі докази у кримінальних провадженнях. Разом із тим
залишається відкритим питання щодо можливості проведення особистого обшуку
особи, якщо вона не затримувалась (ч. 3 ст. 208 КПК України) або не перебувала в
житлі чи іншому володінні особи, в якому проводиться обшук (ч. 5 ст. 236 КПК
України). Якщо особистий обшук вважати різновидом обшуку, порядок проведення
якого передбачений у ст. 234 КПК України, то його мета взагалі нівелюється та
втрачає будь-який сенс, адже такий обшук потребує отримання ухвали слідчого судді.
Слід звернути увагу, що згідно з вимогами ч. 3 ст. 62 Конституції України i
Piшенням Конституційного Суду від 20.10.2001 No 12-рп/2011, обвинувачення не
може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, тобто з порушенням
конституційних прав і свобод людини та громадянина або встановлених законом
порядку, засобів, джерел отримання таких доказів. Визнаватися допустимими й
використовуватися як докази в кримінальному проваджені можуть тільки фактичні
дані, отримані відповідно до вимог законодавства. Перевірка доказів на їх
допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини та
громадянина в кримінальному процесі й ухвалення справедливого рішення у
проваджені [4]. Отже, відсутність чіткої правової регламентації в КПК України підстав
і порядку проведення особистого обшуку свідчить про те, що існує реальна загроза
визнання під час судового розгляду отриманих у процесі обшуку відомостей як
неналежних і недопустимих доказів. Відсутність чіткої регламентації особистого
обшуку призводить до неоднозначного трактування положень КПК України на
практиці. Так, наприклад ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від
16.06.2015 року слідчий суддя задовольнив клопотання в якому слідчий просить
надати дозвіл на проведення особистого обшуку [1]. Втім вивчення судової практики
свідчить і про наявність таких прикладів, коли слідчі судді в аналогічних випадках
відмовляють у клопотанні слідчого, прокурора про проведення обшуку. Зокрема,
ухвалою Ленінського районного суду м.Миколаєва від 29.02.2016 року слідчий суддя
відмовив у задоволенні клопотання слідчого про надання дозволу на проведення
особистого обшуку [2].
Проаналізувавши норми КПК України, можна дійти висновку, що особистий
обшук має власну специфіку проведення, що потрібно закріпити в окремій статті КПК
України, яка б установлювала підстави й порядок проведення цієї слідчої
(розшукової) дії. При цьому необхідно відокремити особистий обшук від обшуку
житла чи іншого володіння особи та дозволити проводити його до внесення
відомостей до ЄРДР, а також без ухвали слідчого судді. Запровадження відповідної
норми у чинному КПК України створить належні гарантії отримання допустимих
доказів під час здійснення досудового розслідування.

1. Ухвала Корольовського районного суду м. Житомира від 16.06.2015 р., справа
No 296/6557/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/51693189.
2. Ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 29.02.2016 р., справа
No 489/6611/15-к. URL: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56211946.
3. Кримінальний процесуальний кодекс України: закон України від 13.04.2012 № 4651-VI:
із змін., станом на 05.08.2018 № 2509-VIII // База даних «Законодавство України» /
Верховна Рада України. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (дата
4. Рішення Конституційного суду України м. Київ від 20.10.2011 р., справа № 1-31/2011.
URL: https://ccu.gov.ua/docs/631.
125
СЕКЦІЯ VІІ.
ІНСТИТУТ ПРАВООХОРОННОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ, СУДОВА СИСТЕМА
ТА НОТАРІАТ
POLICE COERCIVE MEASURES IN UKRAINE AND

THEIR DIFFERENCE FROM FOREIGN COUNTRIES
Levchenko Margarita Oleksiivna
Graduate of the Faculty of Training of Preventive Activity Specialists
Dnipropetrovsk State University of Internal AffairsDepartment of Ukrainian, Ukraine
Sugakova Liliya Anatolyevna

Dnipropetrovsk State University of Internal AffairsDepartment of Ukrainian, Ukraine
Academic supervisor: Dikusar Hanna Hennadiivna

Studies and Foreign Languages
Dnipropetrovsk State University of Internal Affairs, Ukraine
The role of the police as a law enforcement agency in each country has its own
characteristics, but one of the main functions of the police is to apply coercive measures in
case of violation of public order or commission of crimes. For each country, norms,
procedures and mechanisms are defined that regulate the use of force by the police.
Police coercive measures are legal measures used by the police to ensure public order,
fight crime and ensure the safety of citizens. These measures are included in policing to
prevent crime, investigate crime and bring perpetrators to justice.
The role of the police in ensuring public order and security is very significant, because
the police is engaged in crime prevention by patrolling the streets, controlling public places
and implementing preventive measures. This contributes to the creation of a safe
environment for citizens. Investigates crimes, collects evidence, identifies guilty persons and
ensures their transfer to court for trial. This helps bring criminals to justice and restore
justice. And also ensures the preservation of public order by responding to cases of
disturbance of public peace, conflicts and establishing control over the situation. It
intervenes when it is necessary to ensure the safety of citizens and prevent further
violence [1, p. 101 ].
The variation in legislation and approaches to the use of police force between different
countries can be significant. It is determined by national legal systems, cultural
characteristics, political conditions and historical contexts. Each country has its own legal
norms governing the use of police force. This includes rules on the use of force, restrictions
and controls on the use of weapons, detention and arrest procedures, etc. Countries may
have different approaches to the enforcement and control of police coercion. Some countries
place more emphasis on preventive measures and the use of a softer approach, while others
may be more strict and vigorous in the use of force.
126
.
Police coercive measures in Ukraine have their own characteristics, which are
determined by national legislation and the context of the state. The Ukrainian Constitution
and legislation provide guarantees regarding the rights and freedoms of citizens, including
limitations on the use of force by the police and protection against illegal actions by law
enforcement officers. In 2015, the Law on the Police was adopted in Ukraine, which
establishes the rules and procedures of police work. The law contains regulations on the use
of coercion, detention, use of weapons and other rules of police behavior. Ukraine has
developed professional standards for the police, which include training and education in the
use of coercion, psychological training, conflict de-escalation and other aspects of
professional activity. Ukraine is obliged to fulfill international obligations regarding the
prevention of torture and shortcomings in the law enforcement system. There is a
mechanism of external independent control over police activities, including the Office of the
General Inspector of Police and the National Anti-Corruption Bureau [2, p. 33].
Prospects for further development and improvement of police enforcement measures
in Ukraine include the continued improvement of the system of education and training of
police officers is an important aspect. This includes the development of specialized training
programs in the use of coercion, conflict de-escalation skills and community communication.
Continuously updating and improving the law on the use of force by the police is an
important step. This may include clarifying the rules on the use of force, detention
procedures and the use of weapons, as well as strengthening the guarantees of citizens'
rights.
The introduction of modern technologies can contribute to the improvement of police
enforcement measures. These can be video surveillance systems, body cameras for police
officers, facial recognition systems, etc., which contribute to increased transparency and
accountability.
References:
1. Golovko Yu.O. "Police enforcement measures: legal aspects" - Kyiv: Yurinkom Inter Publishing
House, 2019, p. 101.
2. I.M. Shevchenko "Police coercive measures in Ukraine and the world: a comparative legal
aspect" - Kyiv: Publishing House of the Institute of Legislation of the Verkhovna Rada of Ukraine,
2016, p. 33-34.
3. Kravchenko O.V. "Special police coercive measures: a comparative legal analysis" - Kyiv:
Publishing House of the Center for Educational Literature, 2018, p.61.
4. Bondarenko I.I. "Fundamentals of police activity: theory and practice" - Kyiv: Yurinkom Inter
Publishing House, 2020.
127
THE ROLE OF ENGLISH IN THE 21st CENTURY

Bohdan Oleksandra Stanislavivna
Dotsenko Anastasia Oleksandrivna

Academic supervisor: Dekusar Hanna Gennadiyevna

Studies and Foreign Languages
The world is in various stages of social, economic, and demographic transition.

Economically and politically, the world has changed more rapidly in the past few years than
at any time since 1945. The emerging global economy is both competitive and
interdependent. It reflects the availability of modern communications and production
technologies in most parts of the world. So, what is the future of English in the 21st century?
English continues to be the world standard language, and there is no major threat to
the language or to its global popularity. But, changes are coming. An international economy
two factors drive this global marketplace. First, many manufactured products have one or
more foreign components. Ford cars and IBM computers are just two examples of this.
Second, more than half of all imports and exports, which governments label foreign trade,
are transacted between domestic companies and their foreign affiliates. The increasing
globalization of the marketplace is forcing companies to pay more attention to international
developments. Domestic firms are adjusting their structures and methods of operation to fit
a broader and rapidly changing economic environment. [1, p. 149]
Three factors continue to contribute to this spread of English: English usage in science,
technology and commerce; the ability to incorporate vocabulary from other languages; and
the acceptability of various English dialects. In science, English replaced German after World
War II. With this technical and scientific dominance came the beginning of overall linguistic
dominance, first in Europe and then globally.
Today, the information age has replaced the industrial age and has compressed time
and distance. This is transforming world economies from industrial production to
information-based goods and services. Ignoring geography and borders, the information
revolution is redefining our world. In less than 20 years, information processing, once
limited to the printed word, has given way to computers and the Internet.
Computer-mediated communication is closing the gap between spoken and written
English. It encourages more informal conversational language and a tolerance for diversity
and individual style, and has resulted in Internet English replacing the authority of language
institutes and practices. English, like many languages, uses a phonetic alphabet and fairly
basic syntax. But most importantly, it has a large and extensive vocabulary, of which about
80% is foreign. [2, p. 169]
But within the next 50 years, substantial language shifts could occur as economic
development affects more countries. Because of these shifts in allegiance, more languages
may disappear. Those remaining will rapidly get more native speakers. This includes
English. Internal migration and urbanization may restructure areas, thereby creating
communities where English becomes the language of interethnic communicational neutral
128
.
language.
Universities using English as the medium of instruction will expand and rapidly create
a generation of middle-class professionals.
Economic development will only increase the middle class, a group that is more likely
to learn and use English in jobs.
While languages such as English, German, and French have been international
languages because of their government’s political powers, this is less likely to be the case in
the 21st century where economics and demographics will have more influence on languages.
Conclusion. English has been an international language for only 80 years. If the pattern
follows the previous language trends, we still have about 100 years before a new language
dominates the world. However, this does not mean that English is replacing or will replace
other languages as many fear. Instead, it may supplement or co-exist with languages by
allowing strangers to communicate across linguistic boundaries. It may become one tool that
opens windows to the world, unlocks doors to opportunities, and expands our minds to new
ideas.
References:
1. Vasylieva D.V. The importance of learning a foreign language for an employee of the National
Police of Ukraine. Foreign language training of employees of the Ministry of Education and
Culture and legal specialists: theses of the addendum. X Interuniversity Science-Practice
Internet Conf. (Kyiv, April 30, 2020) [ed. number: V.V. Chernei, S.S. Chernyavkyi, I.H. Haldetska
et al.] - K.: Nats. Acad. Internal cases, 2020. -148 p. URL: https://all.vnu.edu.ua/wp-
content/uploads/2020/06/ZBIRNYK-inshomovna-pidhotovka-pravookhoronnykh-orhaniv-ta-
fakhivtsiv-z-prava2020.pdf.
2. Mykhaylov D. The English language in the activities of units of the National Police of Ukraine.
Materials of the scientific and practical conference for the International Day of the English
Language at the United Nations "Current issues of communication development in the
professional activity of law enforcement agencies: challenges of the 21st century" on May 11,
2022. Odesa: ODUVS, 2022. 169 p. URL:
https://dspace.oduvs.edu.ua/server/api/core/bitstreams/d7ad0c2e-ce5f-4fe1-a52f-
d97a659d79b3/content.
129
АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ ДИСЦИПЛІНАРНИХ СТЯГНЕНЬ
ТА ЗАОХОЧЕНЬ У НАЦІОНАЛЬНІЙ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
Коваленко Родіон Сергійович
Науковий керівник: Шевяков Максим Олександрович

старший викладач кафедри адміністративного права,
процесу та адміністративної діяльності
В адміністративно-юрисдикційній діяльності щодо застосування

дисциплінарних стягнень та заохочень у Національній поліції України визначається
система норм та процедур, спрямованих на забезпечення внутрішнього порядку та
дисципліни в поліцейському корпусі.
Основні цілі цієї діяльності - підвищення ефективності роботи поліцейських,
забезпечення громадського порядку та дотримання правопорядку.Дисциплінарні
стягнення використовуються в разі порушення поліцейськими службових обов'язків,
невиконання службових вказівок, порушення етичних норм та інших випадків
невідповідності професійним стандартам.
За порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади
та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність.[1] Поліцейських,
яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або
цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до
дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення є засобом виховання
співробітників поліції, які вчинили дисциплінарні проступки, до безумовного
дотримання службової дисципліни та підтримання службової дисципліни, що
застосовується з метою запобігання новим дисциплінарним проступкам.
На маю думку принцип поліції як «законність» і дотримання працівником
правоохоронної діяльності тісно повʼязаний. Цей принцип передбачає, що всі дії та
втручання поліцейських повинні здійснюватися відповідно до чинного
законодавства.[2] Поліцейські зобов'язані діяти в межах повноважень, які їм надані
законом, і враховувати права та свободи громадян. Дотримання службової
дисципліни є ключовим аспектом організації та функціонування поліції. Це
передбачає виконання поліцейськими своїх службових обов'язків відповідно до
встановлених норм, правил та процедур.
Дисципліна сприяє внутрішньому порядку, ефективності роботи та підтримує
високі стандарти професійної поведінки. У взаємодії принципу "законності" та
дотримання службової дисципліни поліція забезпечує надійний механізм для
виконання завдань з охорони громадського порядку та правопорядку. Це сприяє
підтриманню довіри громадян до правоохоронних органів і забезпечує справедливий
та законний характер їхньої діяльності.
Ці стягнення можуть включати дисциплінарні догани, стягнення у вигляді
зменшення службового звання, адміністративних штрафів та інших санкцій
відповідно до законодавства.
130
.
Заохочення є ефективним інструментом утримання службової дисципліни,

виявляючи визнання поліцейського за успішне виконання своїх обов'язків та за інші
вагомі внески у службу перед державою та суспільством. Заохочення
використовуються для підтримання та стимулювання поліцейських, які
вирізняються високою ефективністю та відзначаються професіоналізмом у
виконанні своїх обов'язків. Це може включати премії, похвали та інші заходи, що
підсилюють мотивацію поліцейських до високих стандартів служби.
Система дисциплінарних стягнень та заохочень є важливою частиною
управління усіма підрозділами в Національній поліції України, сприяючи створенню
ефективного та відповідального поліцейського підрозділу.

1. Дисциплінарний статут Національної поліції України (Відомості Верховної Ради (ВВР),
2018, № 29, ст.233)[1].
2. Закон України Про Національну поліцію (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2015, № 40-41,
ст.379) [2].
131
АКТИВНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

Яланська Яна Юріївна
здобувачка вищої освіти 3-го курсу факультету підготовки
фахівців для підрозділів превентивної діяльності
Письменна Вероніка Вікторівна

здобувачка вищої освіти 3-го курсу, факультету підготовки
Тимофєєв Володимир Павлович

старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки
Використання вогнепальної зброї є кульмінацією діяльності співробітників

поліції на перетині правових,соціальних,психологічних,релігійних,професійних та
адміністративних аспектів особистості співробітника поліції. Метою застосування
вогнепальної зброї співробітниками поліції в якості примусового заходу є подолання
опору,підтримання громадського порядку і громадської безпеки, локалізація
соціальної напруженості і забезпечення особистої безпеки співробітників.
Поліцейський, уповноважений активно застосовувати вогнепальну зброю у разі
збройного нападу, якщо запобігання або припинення нападу неможливо досягти
іншими способами. Метод подолання активного опору з боку правопорушника також
повинен включати застосування вогнепальної зброї в поліції – виставлення
вогнепальної зброї, приведення її в бойову готовність та спрямування на
правопорушника (демонстрація вогнепальної зброї), так і попередження особі про
можливість її активного використання [1, c.203].
Процес застосування вогнепальної зброї включає наступні етапи: оголення
вогнепальної зброї, приведення її в бойову готовність та спрямувати в бік
правопорушника. Крім цього, законодавчо закріплене поняття активного
застосування вогнепальної зброї, яке залишається не розтлумаченим і породжує
спори між правоохоронцями.
Так, наприклад Т.П. Мінка разом з колективом авторів Дніпропетровського
державного університету внутрішніх справ у науково-практичному коментарі Закону
України «Про Національну поліції України» [2] визначив активне застосування зброї
як застосування вогнепальної зброї без попередження.
Випадками такого застосування є: 1) при спробі особи, яку затримує
поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши
визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;2) у разі збройного нападу, а також
у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів або
інших засобів, що загрожують життю чи здоров’ю людей;3) якщо особа, затримана
або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із
застосуванням транспортного засобу; 4) якщо особа чинить збройний опір; 5) для
припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.
Крім цього існує думка, що активне застосування вогнепальної зброї полягає у
оголенні вогнепальної зброї, приведення її до бойової готовності, спрямовування у
бік правопорушника та здійснення декількох (два та більше) пострілів. Після
132
.
активного застосування вогнепальної зброї поліцейський зобов’язаний негайно

повідомити свого керівника, який повідомить відповідного прокурора та
центральний орган управління Національної поліції [3, с. 237-238].
Відповідно до ч.10 ст.46 Закону України “Про Національну поліцію”
поліцейський зобов’язаний у письмовій формі повідомляти свого керівника про
застосування вогнепальної зброї, а також негайно повідомити свого керівника про
активне застосування вогнепальної зброї, який, у свою чергу, зобов’язаний
поінформувати центральний орган управління поліції та відповідного прокурора.

1. Логачев М.Г. Правові та психологічні аспекти застосування вогнепальної зброї
персоналом поліції. Право і Безпека. 2017. № 4. С. 199-204.
2. Науково-практичний коментар Закону України «Про Національну поліцію» / Кол. авт.;
кер. авт. кол. д.ю.н., доц.Т.П. Мінка. Дніпро : Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ, 2017.
480 с.
3. Тимофєєв В. П. Активне застосування вогнепальної зброї: поняття та характеристика /
В. П. Тимофєєв, Д. О. Хованова //Міжнародна та національна безпека: теоретичні і
прикладні аспекти : матер. V Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 12 березня 2021 р.). -
Дніпро: ДДУВС, 2021. – С. 237-238.
133
АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТАКТИЧНОЇ ТА ВОГНЕВОЇ

ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПАТРУЛЬНОЇ СЛУЖБИ
УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ
Чурілова Тамара Адланівна
здобувач 3 курсу вищої освіти
Науковий керівник: Плахотний Артем Павлович

Старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки, Підполковник поліції
Останнім часом в Україні актуалізувалась проблема забезпечення національної

безпеки в основних її сферах, що пов'язано з появою нових та збільшенням уже
існуючих традиційних внутрішніх загроз національним інтересам.
Вранці 24 лютого Володимир Путін оголосив початок військової операції на
Донбасі. У цей же час по українських військових об'єктах почали завдавати ударів.
Воєнний стан в Україні введено у зв’язку з повномасштабною російською
збройною агресією указом Президента №64/2022.
Відповідно до Закону України “Про національну безпеку України” реалізація
завдань щодо забезпечення національної безпеки безпосередньо покладається
насектор безпеки і оборони.
Повний освітній цикл у сфері підготовки кадрів для сил безпеки України можна
продемонструвати на прикладі підготовки фахівців для органів і підрозділів
цивільного захисту [1].
Тактико-спеціальна підготовка працівників національної поліції України є
необхідною складовою для забезпечення ефективного функціонування
правоохоронних органів в умовах сучасної загрозової ситуації [2].
Різноманітні конфліктні ситуації в оперативно-службовій діяльності
співробітників поліції, ситуації, в яких виникають підстави застосування силових
прийомів, спеціальних засобів та вогнепальної зброї, слід відносити до
екстремальних ситуацій. Екстремальні ситуації є різновидом надзвичайних ситуацій,
тобто перевершують звичайні, у яких події з припинення правопорушень пов'язані з
небезпекою.
Підтримка високого рівня готовності органів НПУ до проведення спеціальних
операцій є важливим завданням. Проте потреба у проведенні спеціальних операцій
виникає відносно рідко. Водночас повсякденна діяльність різних службових нарядів,
оперативних служб поліції часто пов'язана з діяльністю в екстремальних ситуаціях,
ефективність дій у яких залежить від прийняття оптимальних тактичних рішень та
готовності до їх реалізації. Однак успішне виконання поліцейськими
оперативнослужбових завдань багато в чому залежить і від умілого володіння
прийомами особистої безпеки в типових та екстремальних ситуаціях [3].
Від готовності до дій в екстремальних ситуаціях залежить не тільки
ефективність дій щодо припинення правопорушень та затримання осіб, які їх
вчинили, а й особиста безпека співробітників поліції. Враховуючи це, професійно-
пікладна підготовка є одним із важливих розділів професійної підготовки
співробітників поліції, як в освітніх установах МВС України, так і безперервно у
процесі професійно-прикладної підготовки в органах внутрішніх справ [1].
134
.
Професійно-прикладна підготовка включає тактичну, професійно-психологічну,

правову підготовку до застосування заходів силового впливу, фізичну та вогневу
підготовку, підготовку до застосування спеціальних засобів, засобів зв'язку,
автомобільну та інші види підготовки, що визначаються специфікою діяльності
галузевих служб, їх підрозділів та спеціальністю окремого співробітника.
На сьогоднішній день звичайна методика навчання тактико-спеціальної
підготовки заключається в отриманні навиків з контрольованого володіння
спеціальними засобами, зброєю, умінням орієнтуватися у ситуаціях з різними
рівнями небезпеки, що є недостатньо ефективним для розвитку мислення в ситуаціях
коли дійсно необхідно швидко приймати рішення [4].
Співробітники поліції тієї чи іншої галузевої служби, поряд із комплексом знань,
умінь та навичок, що дозволяють виконувати свої функціональні обов'язки, повинні:
– вміти в екстремальних ситуаціях оперативно-службової діяльності приймати
оптимальні рішення;
– мати навички професійного спілкування із різними категоріями громадян;
– вміти припиняти протиправні дії, у тому числі із застосуванням силових
прийомів, спеціальних засобів, із застосуванням та використанням вогнепальної
зброї [5].
Ці сторони підготовленості формуються насамперед у процесі професійно-
ужиткової підготовки.
На нашу думку, одним із головних джерел удосконалення тактичної підготовки
до дій в екстремальних ситуаціях мають стати дослідження дій співробітників поліції
у подібних ситуаціях, які проводяться на сучасному організаційно-методичному рівні.
Аналітичні огляди цієї роботи повинні систематично публікуватися та
використовуватися у навчальному процесі в освітніх організаціях МВС України, а
також вивчатися на заняттях із службової підготовки в органах НПУ.
Велике значення у професійно-прикладній підготовці співробітників поліції має
практична правова підготовка до дій в екстремальних ситуаціях. Правова підготовка
повинна вдосконалюватися на заняттях з тактики дій співробітників поліції в
екстремальних ситуаціях, з фізичної та вогневої підготовки [5].
У процесі вирішення завдань з охорони громадського порядку та боротьби зі
злочинністю працівникам поліції найчастіше доводиться діяти у ситуаціях, у яких
правопорушники надають непокору законним розпорядженням та вимогам. У
подібних конфліктних ситуаціях у діяльності поліції перевага надається несиловим
способам впливу на правопорушників шляхом ведення переговорів і, як крайній захід,
застосовуються прийоми рукопашного бою, спеціальні засоби та вогнепальна зброя,
тобто заходи силового впливу.
Отже, професійно-прикладна фізична підготовка дозволяє розвивати фізичні
здібності, формувати і покращувати рухові навички, виховати необхідні морально-
вольові якості, збільшувати опір організму до негативного впливу особливих умов
професійної діяльності.

1. Бортник С.М. Рівень фізичної підготовки як ключова вимога до кандидатів на службу в
Національній поліції України. Підготовка поліцейських в умовах реформування системи
МВС України: зб. наук. праць. Харків: ХНУВС, 2018. С. 57-59.
2. Литвин О.М., Плахотний А. П. ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Modern problems of science, education and society.
Proceedings of the 5th International scientific and practical conference. SPC “Sci-conf.com.ua”.
Kyiv, Ukraine. 881 p. 2023. p. 755.
135
3. ІВАНЮЩЕНКОВ, Артур Вячеславович; ПЛАХОТНИЙ, Артем Павлович. ОСОБИСТА

БЕЗПЕКА ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА В СЛУЖБОВІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ. In: The 6
th International scientific and practical conference “Modern problems of science, education and
society” (August 14-16, 2023) SPC “Sci-conf. com. ua”, Kyiv, Ukraine. 2023. 671 p. 2023. p. 606.
4. Ткачова Ю. В., Плахотний А. П. МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТАКТИКО-
СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. Modern
problems of science, education and society. Proceedings of the 5th International scientific and
practical conference. SPC “Sci-conf.com.ua”. Kyiv, Ukraine. 881 p. 2023. p. 864.
5. Криволапчук В. О., Кримська М. С., Ряшко С. М., Бутов С. Є. : навч. посібник для слухачів і
курсантів ВНЗМВС України з навчальної дисципліни Спеціальна фізична підготовка / за
заг. ред. проф. Є. М. Моісеєва та проф. О. Ф. Долженкова. Київ-Одеса, 2009. 208 с.
136
.
АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНИХ

МЕТОДІВ У СУЧАСНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ СТРАТЕГІЇ
Мамченко Дмитро Вадимович
Курсант 3 курсу ФПФПКП
Корецький Ярослав Іванович


старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки, підполковник поліції
Анотація. В статті досліджено поточний російський спосіб ведення війни, аналіз якого є
однією із головних передумов якісного оборонного планування України в умовах збереження
російської загрози і диспаритету силових потенціалів на користь рф. Визначено роль і місце
воєнної політики у великій стратегії рф Проаналізовано теоретичні основи сучасного
російського способу ведення війни, включно з факторами, які впливають на планування і
проведення операцій. Визначено основні риси поточної російської доктрини проведення
операцій, а також її відображення на окремих видах і родах військ збройних сил рф на практиці.
Ключові слова: воєнна стратегія, рф, воєнна агресія, конфлікт, війна.
Відносини і взаємодії, з якими зіштовхується сучасний глобалізований світ,

стають дедалі складнішими. Водночас вони формують середовище можливостей і
ризиків, розмиваючи кордони між внутрішньою та зовнішньою політикою.
У сучасному контексті змін міжнародних конкурентних умов, країни, які можуть
ефективно реагувати на геополітичні трансформації, швидко адаптуватися до нових
викликів та динамічно змінюваних "правил гри" на світовій арені, а також адекватно
оцінювати та використовувати свої національні економічні, політичні, інформаційні
та інтелектуальні ресурси, отримують переваги. Забезпечення національної безпеки
та її інституціоналізація стають одними з ключових завдань для країн у міжнародній
системі XXI століття.
В контексті воєнної стратегії, ця галузь воєнного мистецтва досліджує характер
сучасних військових конфліктів та методи їх запобігання, підготовку держави та
збройних сил до відповіді на можливу агресію, а також стратегії та тактики
проведення стратегічних воєнних дій. Воєнна стратегія представляє собою
практичну діяльність вищого воєнно-політичного керівництва держави з
урахуванням вимог військової доктрини, сучасної військово-політичної обстановки,
оборонних можливостей та конкретних завдань Збройних Сил. Основні теоретичні
пложення і завданн воєнна стратегія обґрунтовано воєнною наукою, не є
постійними [1].
Вони змінюються разом зі змінами, які відбуваються у соц.-політ., екон. і воєн.
галузях всередині країни та у світі загалом, зокрема із впровадженням у ЗС якісно
нових засобів зброй. боротьби окремі положення стратегії втрачають своє значення
або набувають ін. змісту.
Взаємозв'язок між стратегією та політикою випливає з природи війни. Політика
137
визначає процес підготовки до можливого конфлікту, формує методи та способи його

ведення, забезпечує високий рівень морально-політичного стану народу і створює
сприятливі внутрішні та зовнішні політичні умови для стратегії воєнного ведення.
У свою чергу, воєнно-політичне керівництво держави використовує результати
стратегічного аналізу для вирішення завдань у галузі військового будівництва,
підготовки та ведення війни. Вплив стратегії на політику стає особливо виразним під
час війни: успіхи Збройних Сил створюють сприятливі умови для подальшої
політики, тоді як поразки та невдачі стратегічних планів ускладнюють обстановку, в
якій політичне керівництво має діяти, і, в окремих випадках, може призвести до зміни
політичного курсу. Тісний зв’язок воєнної стратегії і воєнної доктрини зумовлений
тим, що розвиток теорії стратегії ведеться з урахуванням вимог воєнної доктрини, у
якій відображені й закріплені певні погляди на сутність, характер, способи
підготовки та ведення війни державою і її ЗС.
Не менш тісні зв’язки існують між воєнної стратегією і економікою. Озброєння,
склад, організація, форми та способи застосування військ залежать від досягнутого
ступеня розвитку виробництва.
Економіка обумовлює кількісний і якісний склад ЗС, впливає на характер
воєнних дій і визначає розмах, напруженість та інші характерні риси війни [2, с. 24].
Упроваджуючи досягнення науково-технічного прогресу, економіка створює
благоприятні умови для розвитку стратегії, враховуючи потреби Збройних Сил та
вимоги, що висувається стратегією.
Ключову роль у визначенні вимог до військової економіки, обсягів та структури
оборонної продукції відіграє воєнна стратегія. Вона встановлює матеріальні потреби
ЗС як у мирний, так і у воєнний час, формулює вимоги до розміщення об’єктів
економіки для забезпечення їх стійкості під час конфлікту, визначає заходи з
облаштування території країни та впливає на розподіл людських ресурсів.
Війна, її причини та джерела, перебіг і наслідки підпорядковуються принципам,
які відображають її залежність від політичних мети, взаємозв'язку з економікою та
військово-економічним та науково-технічним потенціалом держав (чи коаліцій
держав), що беруть участь у конфлікті. Перший фундаментальний принцип війни
визначає, що характер війни залежить від політичних цілей конфлікту, а другий
принцип показує, що хід та результати війни обумовлені воєнно-економічним
потенціалом сторін в конфлікті. Часткові принципи війни встановлюють зв'язок між
ходом та результатами бойових дій і співвідношенням науково-технічних
можливостей, морально-психологічного стану особового складу та військових
потенціалів протистоячих сторін.
При розгляді введення сучасної воєнної агресії Російської Федерації проти
України можна визначити, що за початковим задумом та планом військово-
політичного керівництва Росії так звана спецоперація повинна була бути
оперативною, іншими словами, російські "стратеги" металися досягти запланованих
результатів протягом коротких строків, зокрема захопити Київ за 3-4 доби та
окупувати більшу частину України за 2-3 тижні.
Отже, в основі оригінального задуму та плану його втілення стояла стратегія
бліцкригу, що передбачала швидкі та рішучі дії. Проте вже на початкових етапах стало
очевидно, що російські війська не змогли досягти своєї поставленої мети одним
рішучим ударом. Крім того, агресор зазнав значних втрат серед особового складу та
військової техніки. Фактично його стратегічні плани виявилися невдалими.
Таким чином, загарбники переключилися на іншу стратегію — стратегію
розтрощення. Ця стратегія вимагала накопичення сил і ресурсів, залучення
138
.
додаткових військових контингентів, поновлення озброєння та військової техніки,

формування нових ударних груп, їх зміцнення та перегрупування. Зазнаючи суттєвих
коригувань, стратегічна мета та плани ворога стали більш конкретними.
Проте і стратегія розтрощення, активного наступу та спроб оточення та
розгрому противника, не дала суттєвих позитивних результатів. Тому її поступово
замінили іншою – стратегією виснаження. Вона відрізняється тактикою випаленої
землі, що, фактично, сама є стратегією, а не просто тактикою, і включає в себе
знищення всього корисного, що може бути використано для забезпечення життя або
існування як військ противника, так і цивільного населення на території, що може
бути зайнятою або вже зайнятою противником. [4].
Зокрема це знищення запасів харчових продуктів та врожаю, забруднення або
отруєння джерел питної води, знищення інфраструктури — шляхів і засобів
автомобільного й залізничного транспорту, комунікацій та засобів зв’язку, техніки,
споруд і служб, промислових підприємств, установ та житлових будівель, іноді навіть
цілих міст.
Армія росії перейшла до неї у вересні 2022 року, зосередивши свої зусилля на
знищенні та виведенні з ладу об’єктів соціальної та критичної інфраструктури, ТЕЦ
(теплоелектроцентралей і ТЕС (теплових електростанцій), транспортних вузлів,
промислових підприємств, медичних установ, закладів освіти й науки, культових
споруд, житлових будівель українців.
Це ворог здійснював і продовжує здійснювати шляхом ракетних і авіаційних
ударів, бомбардування, атак ударних БПЛА, артилерійських і мінометних
обстрілів [5].
Яскравим прикладом такої стратегії нашого ворога є підрив греблі Каховської
ГЕС 6 червня, внаслідок чого стався потужний витік великої маси води — частини
Каховського водосховища. Це спричинило загибель людей, масову загибель домашніх
і диких тварин. Станція (ГЕС. ) не підлягає відновленню. Велика кількість людей через
повінь і підтоплення втратили домівки, господарства, майно, сільськогосподарські
ділянки з майбутнім урожаєм, засоби для існування і власного життя. Цей підрив є не
лише економічним і воєнним злочином, а й масштабним екологічним злочином
(злочином екоциду. ) [6].
Його наслідки колосальні й ми ще не повною мірою їх усвідомлюємо — вони на
багато років, окремі з них неможливо усунути навіть у далекій перспективі.
Зазначимо, що наш противник не обмежує себе якимись правовими й
моральними рамками. Він застосовує найрізноманітніші види озброєння та військову
техніку, іноді й заборонені міжнародним правом. Ворог використовує різні методи та
способи дій, які не завжди пояснюються військовою необхідністю й доцільністю [7].
На мій погляд, росіяни до цього часу живуть у парадигмі Другої світової війни,
яку вони продовжують називати «великою вітчизняною». Для росіян перемога у тій
війні є головною історичною подією ХХ століття, головним державним святом і навіть
важливою «духовною скріпою» російського суспільства.
Отже не дивно, що всі сучасні бойові статути російських збройних сил, як і
колишні радянські, ґрунтуються передусім на тогочасному досвіді червоної армії.
Звичайно, враховується і пізніший досвід локальних війн і збройних конфліктів, і
знову ж переважно власний — радянський і російський. Але визначальним все ж є
досвід німецько-радянської війни.
Слід відзначити, що та війна була єдиною в історії срср тотальною війною. І
справді, вона стала стрибком у розвитку воєнного мистецтва, зокрема й радянського.
Проте, зважаючи на науково-технічний прогрес і кардинальні зміни, що
139
відбулися з тих часів у військовій справі, багато теоретичних положень російської

воєнної науки й військової практики вже застаріли. І той факт, що керівництвом та
збройними силами російської федерації це не повною мірою усвідомлено, дає нам
певну перевагу й можливості успішної боротьби з росіянами.

1. Про Стратегію воєнної безпеки України: Указ Презедента України №121/2 021 від 25
березня 2021 р. URL: https://www.president.gov.ua/documents/1212021-37661 (дата
зверненя : 22. 11. 2023).
2. Бєлєсков М. М. Сучасний російський спосіб ведення війни: теоретичні основи і практичне
наповнення: аналітична доповідь. Київ: НІСД, 2021. 29 с.
3. Всеохоплююча оборона України: уроки карабаських війн для України. Інформаційне
агентство «Оборонно-промисловий кур’єр». URL: http://opk.com.ua/всеохоплююча-
оборона-україни-уроки-к/ (дата звернення: 22. 11. 2023).
4. Аналіз бойових дій у серпні-вересні 2014 року. Міністерство оборони України.
URL: https://www.mil.gov.ua/content/other/anliz_rf.pdf (дата звернення: 22. 11. 2023).
5. Війська рф у війні з Україною використовують тактику і стратегію німецько-радянської
війни URL: https://armyinform.com.ua/2023/10/02/vijska-rf-u-vijni-z-ukrayinoyu-
vykorystovuyut-taktyku-i-strategiyu-nimeczko-radyanskoyi-vijny/ (дата зверненя 22. 11.
2023).
6. Воєнна доктрина України. URL:https://naurok.com.ua/voenna-doktrina-ukra-ni-
368055.html ( дата зверненя 22. 11. 2023).
7. Використання потенціалу недержавних аналітичних центрів у формуванні політики
національної безпеки: Аналітична записка. URL:
https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gromadyanske-suspilstvo/vikoristannyapotencialu-
nederzhavnikh-analitichnikh-centriv (дата звернення 16.11. 2023).
140
.
АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ

ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ЩОДО НАДАННЯ
ДОМЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ
Бережний Ростислав Олександрович
здобувач вищої освіти 3 курсу спеціальність 262 «Правоохорона діяльність»
Плахотний Артем Павлович

Незважаючи на значний законодавчий досвід компетентних державних органів

центральної влади та досвід реформування правоохоронних органів європейських
держав сьогодні окремо. положення Закону про Національну поліцію України містять
неточності та розбіжності з іншими законодавчими актами, які, у власному праві,
зумовлюють відсутність єдиної правозастосовної практики працівників
правоохоронних органів.
Зокрема, проблематично, на мій погляд питання визначення основних завдань
поліцейського в умовах екстреного втручання домедичної та медичної допомоги.
В даній статті я висвітлю невідповідності стандартів Закон України "Про
Національну поліцію" про обов'язки поліцеййського надання невідкладні, особливо
домедичної та медичної допомогти з іншим чинним законодавством і надам власну
думку про шляхи вирішення цієї проблеми проблеми.
Діяльність поліції має бути з метою задоволення інтересів громадян. відповідно
до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», перед поліцейськими ряд завдань,
у тому числі “надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з
особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій
потребують такої допомоги” [1]
Охорона здоров’я громадян є складовою частиною процесу державотворення та
системи національної безпеки країни, тому будь-яких колізій у таких законодавчих
актах не має бути.
Проаналізувавши ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про
охорону здоров’я», Закон України «Про екстрену медичну допомогу» можна сказати,
що основною ознакою цих понять є їх наявність або відсутність експертизи особи,
уповноваженої на надання медичної або домедичної допомоги. Особи, які здатні
надати медичну допомогу допомоги призначений лише професійно підготовленому
медичному персоналу.[2]
Проблема неузгодженість положень закону про центральний орган виконавчої
влади, що захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян незаконне втручання;
служить суспільству забезпеченням захисту прав і свобод людей, які боряться зі
злочинністю, охороняють громадську безпеку і порядок, були до прийняття Закон
України "Про Національну поліцію"
Прикладом цього є окремі положення Закону України «Про міліцію» від
20.12.1990 № 565-XII, де в ч. 24 ст. 10 зазначено, що міліція, відповідно до покладених
на нього завдань зобов'язаний надавати домедичну та іншу допомогу в межах
наявних можливостей а також у разі необхідності вживати передбачених Законом
України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання
зазначеним особам екстреної медичної допомоги»; у ст. 5 наголошено, що «у разі
141
необхідності вживає заходів щодо негайного надання медичної та іншої допомоги

затриманим та заарештованим особам»[3]
Спрямованість державної політики України на розвинених країнах дає
можливість перевірити діяльність поліції та її завдання на прикладі різних країн
світу, порівнює їх із національним законодавством та представляє власний погляд на
цю проблему в Україні.
У поліцейській академії Майамі стажери вивчають такі курси: критичні ситуації;
операції з порятунку заручників; спеціальне обладнання; вибухові пристрої; тактика
боротьби з тероризмом; метод дослідження будівлі та приміщення; порятунок
заручників використовувати мобільні пристрої; надання перша допомога тощо.[4]
Слід зазначити, що обсяг повноважень американських поліцейських не є
статичним, оскільки у зв'язку зі стрімкою еволюцією суспільства технологічний
процес, розширений та сфера діяльності поліцейського. У Канаді, наприклад,
пожежники та допоміжний персонал надають допомогу, що виходить за рамки
«першої допомоги». Офіцер поліції може бути викликаний для забезпечення першої
допомога, але догоспітальний нагляд не є однією з його кваліфікацій[5]
Звернення щодо ДТП в Польщі і хвороби надсилаються до Центру повідомлень
рятівника. Одночасно по всій території у країні діє єдиний номер екстреної допомоги
– 112, інтегрована з медичною та пожежною службами та поліцією. [5]
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок про наявність протиріч
між п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію" та інших статей закону,
які визначає порядок надання медичної та домедичної допомоги. Варто також
урахувати умови навчання поліцейських у вищих навчальних закладах зі
специфічними умовами навчання, де вивчається лише надання першої домедичної
допомоги, яка включає комплекс заходів, спрямованих на збереження життя і
здоров’я особи. Проаналізувавши діяльність поліції та її завдання на прикладі різних
країн світу та порівнявши їх з національними законодавствами, вважаємо за доцільне
зупинитися на одній із цих розвинених країн. Дуже вдалим, на мій погляд, є метод
інтегрованої діяльності органів поліції та медичних закладів, який має місце в США
чи Польщі. Я пропоную створити єдину систему, яка б координувала діяльність
поліції, медичних установ та інших аварійно-рятувальних служб. В іншому випадку
можна назвати залучення медичного персоналу підрозділу поліції для спільної
роботи з поліцейськими під час огляду місця вчинення злочину (правопорушення).
Отже, є можливість зменшити кількість смертей, пов’язаних із несвоєчасним або
неналежним наданням медичної допомоги потерпілому.

1. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII // Офіційний сайт
Верховної Ради України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19.
2. Про екстрену медичну допомогу : Закон України від 05.07.2012 № 5081-VI [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://norma.org.ua/ document/legislation/zu/zu1/1.php.
3. Савченко А. Система підготовки поліцейських у США / А. Савченко // Національна
громадська платформа «Реформуємо МВС: прозорість та відповідальність»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://police-
reform.org/index.php?id=1437755035.
4. Олійник О.В. Особливості організації служби швидкої допомоги в Польщі / О.В. Олійник
// Медична освіта. – 2013. – № 3. – С. 71–73.
5. Бородавко А.Ю, Котенко Т.А, Плахотний А.П. (2023). Щодо окремих питань розгляду
кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи в умовах воєнного
стану. Матеріали конференцій МЦНД, (17.11.2023; Івано-Франківськ, Україна), 105–109.
URL: https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-proceeding/article/view/815.
142
.
ВАЖЛИВІСТЬ ПИТАННЯ КОМУНІКАЦІЇ

ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ
Тінін Дмитро Геннадійович
Завістовський Олег Дмитрович

Складна оперативна обстановка, що склалася наразі в Україні, демонструє

потребу в удосконаленні багатьох аспектів діяльності поліції, в тому числі, їх
наукового та нормативно-правового забезпечення [1, с. 259].
Чимало часу пройшло з початку діяльності сучасної поліції. Видимі ознаки
чинної реформи – це рішучий вчинок у процесі реорганізації системи національних
правоохоронних органів та переорієнтація їх, поміж іншого на зміну негативних
стереотипів, що домінували у попередній правоохоронній структурі. Девізом сучасної
поліції України стали вираз «Служити та захищати». Виходячи з розуміння концепції
новоствореного органу цей заклик варто відображати як нову філософію поліції у
демократичному суспільстві, а натуру безпосередньої діяльності поліцейських –
намагатись бути ближчими до громадськості, відкритими до її потреб та побажань.
В умовах сьогодення професійна спрямованість передбачає розуміння і
внутрішнє сприйняття цілей і завдань професійної діяльності. Зміни, які
відбуваються у змісті професійної спрямованості, знаходять своє відображення в
тому, що зміцнюють мотиви, котрі пов'язані з професійною діяльністю, викликають
поклик до прагнення у добросовісному виконанні власних службових обов'язків,
бажанні показати себе в якості кваліфікованого фахівця та досягати успіхів в роботі,
посиленні почуття відповідальності [2, с. 101].
Реформування правоохоронної системи в Україні є логічним продовженням
розбудови держави. Масштаби та інтенсивність цих змін вражають, однак повністю
не задовольняють громадян. Злочинність, терористичні прояви, навіть масові
звичайні побутові правопорушення здатні суттєво дестабілізувати життя в країні.
Тому покращення правоохоронної системи є пріоритетним для України, і зупиняти
або гальмувати зараз цей процес вкрай небезпечно [3, с. 127].
Сучасна концепція сьогоднішньої Національної поліції України передбачає
партнерство, довіру, спілкування та діалог між поліцією та громадянами. А отже,
професіоналізм поліцейського будуватиме довіру населення до такої правоохоронної
системи. Крім того, довіра громадян до Національної поліції, як до правоохоронної
системи, безпосередньо залежить від успіху поліції у сфері захисту громадян, а також
від рівня взаємодії громадськості з правоохоронними органами [4, с. 134]. До умов
професіоналізму в такому аспекті потрібно також віднести повсякденні екстремальні
ситуації, в яких опиняються поліцейські, адже вони в першу чергу створюють імідж
сучасної поліції, так як їх бачить суспільство [5, с. 248]. Науковці у своїх дослідженнях
звертали увагу на те, що на працівників поліції, які працюють в надзвичайних умовах,
впливають не тільки загальні фактори небезпеки, які стосуються цивільних
громадян, але й специфічні професійні фактори [6, с. 111].
143
Ввічлива або стримана манера взаємозв'язку сучасних поліцейських залежить

від того, яке враження вони справили на оточуючих громадян у різних ситуаціях,
пов’язаних із повсякденною професійною діяльністю.
В такому форматі до важливих чинників потрібно віднести «Комунікацію
поліцейського», як основний перший поліцейський захід відносно осіб.
В умовах процесу комунікації з суб’єктами поліцейський повинен максимально
швидко та чітко оцінювати настрої різних категорій громадян та передбачати
наслідки своїх правомірних дій.
Так, під час роботи поліцейських на блокпостах досить важливу роль відіграє
спосіб та уміння спілкуватись державною мовою. В умовах воєнного стану ми можемо
спостерігати як наш народ намагається все більше ідентифікувати українську мову.
Багато хто відмовляється говорити російською та навчається української. В країнах
пострадянського простору, де багато хто розуміє та володіє російською мовою, зараз
принципово її не використовують через безпідставну агресію. Законодавство нашої
держави також продовжує мовну політику. Так, сфера обслуговування, освіта,
державна влада, діловодство та інші сфери життя зараз повинні здійснюватись
держаною мовою. Як приклад, державні службовці повинні мати сертифікати з
володіння державною мовою [7, с. 426].
З давніх часів професійна діяльність щодо профілактики та боротьби зі
злочинністю спиралась на спеціальні знання, що обумовило необхідністю постійної
професійної підготовки правоохоронців, вдосконалення їх вмінь і навичок до
виконання своїх службових обов’язків [8, с. 124].
В структурі освітнього процесу із поліцейськими, у контексті налагодження
ефективних комунікативних зв’язків з оточуючими соціальними системами,
доцільно приділити увагу різновидам комунікативної площини. Залежно від сфери
комунікативної площини можливо виділити два виробничих середовища: у
середовищі взаємозв'язку з громадянами, що звертаються до працівника
Національної поліції, та у безпосередньому виробничому середовищі, у середовищі
Особливої уваги заслуговує питання розробки новітніх форм та методів
підготовки висококваліфікованих кадрів для підрозділів поліції, як основного
правоохоронного органу нашої держави [9, с. 336].
Підсумовуючи вищесказане приходимо до висновку, що зміна основної функції
правоохоронної системи з каральної на сервісну повинно бути забезпечене на рівні
підготовки безпосередньо поліцейських, які виконуватимуть владні повноваження.
Використання соціально-психологічних тренінгів для підвищення якості комунікації
поліцейських є ефективним способом навчання, через те що поєднує в собі теоретичні
та практичні аспекти для повного засвоєння і опанування необхідних
комунікативних навичок.

1. Завістовський О.Д. Професійна, службова та службово-бойова діяльність Національної
поліції: сутність та розмежування понять. Аналітично-порівняльне правознавство, № 5
(2022). С. 258-262. URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.05.47.
2. Тінін, Д. (2022). ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ РІВНЯ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ СИЛ БЕЗПЕКИ І
ОБОРОНИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. Collection of Scientific Papers «ΛΌГOΣ»,
(July 8, 2022; Paris, France), 101–103. URL: https://doi.org/10.36074/logos-08.07.2022.027.
3. Завістовський, О. Д. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ
ПРАВООХОРОНЦІВ ДО ДІЙ В ЕКСТРЕМАЛЬНИХ СИТУАЦІЯХ. In The III International
Scientific and Practical Conference «Theories, methods and practices of the latest technologies»,
144
.
November 07–09, Tokyo, Japan. 387 p. (p. 126). URL:

https://archer.chnu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/5624/1/166852046996524.pdf#pa
ge=127.
4. Тінін, Д. Г. ФОРМУВАННЯ ДОВІРИ НАСЕЛЕННЯ ЯК ОСНОВНИЙ НАПРЯМ ОЦІНКИ
ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Шановні учасники міжнародної
конференції!, 134. // Теорія та практика протидії злочинності у сучасних умовах : збірник
тез Міжнародної науково-практичної конференції (5 листопада 2021) / упор.: Г.Я. Савчин,
У. О. Цмоць. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2021. 172 с. URL:
https://dspace.lvduvs.edu.ua/bitstream/1234567890/4008/1/05_11_2021.pdf#page=134.
5. Бодирєв, Д. А., & Завістовський, О. Д. (2023). Нові підходи у методиці викладання вогневої
підготовки під час воєнного стану. Аналітично-порівняльне правознавство, (3), 246-249.
URL: http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/284717/278803.
6. Завістовський, О., & Поливанюк, В. (2023). ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ
ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ НА ЕТАПІ ВИКЛИКІВ
СУЧАСНОСТІ. Матеріали конференцій МЦНД, (17.11.2023; Івано-Франківськ, Україна),
110–112. URL: https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-
proceeding/article/view/816.
7. Tінін Д. Г. (2023). ПРОБЛЕМИ МОВНОГО ПИТАННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ:
ПОЧАТОК СУПРОТИВУ ПОЧИНАЄТЬСЯ З КОЖНОГО, А НЕ ЛИШЕ З КОМБАТАНТА.
Матеріали конференцій МЦНД, (23.06.2023; Полтава, Україна), 142–144. URL
https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-proceeding/article/view/638.
8. Завістовський, О.Д. Принципи забезпечення службово-бойової діяльності сил охорони
правопорядку під час дії воєнного стану. In The III International Scientific and Practical
Conference «Theories, methods and practices of the latest technologies», November 07–09,
Tokyo, Japan. P. 123-125. URL:
https://archer.chnu.edu.ua/xmlui/bitstream/handle/123456789/5624/166852046996524.p
df?sequence=1&isAllowed=y#page=124.
9. Zavistovskyi, О. D. (2023). IMPLEMENTATION OF INFORMATION TECHNOLOGIES IN THE
PROFESSIONAL TRAINING OF FUTURE POLICE OFFICERS IN HIGHER EDUCATIONAL
INSTITUTIONS OF EDUCANION. Publishing House “Baltija Publishing”. URL:
http://www.baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/290/7922/16752-1.
145
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ

НАВЧАННЯ З ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ
Устименко Владислава Валеріївна
курсант 3 курсу Навчально-наукового інституту права та
Наточій Анатолій Дмитрович

В Національній поліції України вогнева підготовка є важливою складовою

професійної підготовки поліцейського. Підтримання задовільного розуміння
аспектів вогневої підготовки з метою збереження працездатності в умовах
довготривалих нервових і фізичних навантажень, набуття та володіння низкою
прикладних рухових навиків і вмінь спеціальної фізичної підготовки - все це складає
службовий обовʼязок кожного працівника поліції [1, с. 329].
Вогнева підготовка є найважливішим компонентом професійної майстерності
працівників правоохоронних органів. Практичні заняття з вогневої підготовці
повинні моделювати різні ситуації, максимально наближені до реальних умов
несення служби. В даний час, на нашу думку, у правоохоронній системі виник ряд
проблем, повʼязаних з ефективністю вогневої підготовки. Вони торкаються трьох
основних напрямів: методо-логічного, організаційно-правового та матеріально-
технічного. Високого рівня підготовки працівників поліції можна досягти тільки на
основі застосування передових знань в галузі науки та практики, спрямованих на
удосконалення засобів та методів навчання, за умови постійного підвищення рівня
професійної підготовки та її складової частини [2, с. 201].
Використання інтерактивних методів навчання на заняттях з вогневої
підготовки може значно підвищити ефективність тренувань та покращити навички
вогневої бойової підготовки. Інтерактивна модель навчання передбачає
застосування технологічного підходу і бачиться нами як застосування у навчанні
сукупності інтерактивних технологій, загальною ознакою яких є принципи
інтеракції: використання мультимедійних презентацій, аудіо- та відеоматеріалів для
викладання інформації та пояснення складних концепцій. Така модель передбачає і
особливе розуміння заняття як форми навчання, яке теж ґрунтується на
технологічному підході [3, с. 53].
Інтерактивний мультимедійний симулятор “Long Range Shooting” фірми “Karin
Chrіstensen”(США) є сучасним засобом для вогневої підготовки та тренування
стрільби для військових та правоохоронних органів. Фірмою “Karin Chrіstensen”(США)
розроблений інтерактивний мультимедійний симулятор “Long Range Shooting”, який
призначений для навчання стрільбі зі снайперських гвинтівок та зброї обладнаної
оптичними прицілами. В програмі симулятора закладені теоретичні дані з: основ
стрільби, визначення відстаней різними способами та за допомогою сітки Mil-Dot,
правил оцінки впливу вітру та стрільби по рухомих цілях.
На основі сучасних відео і 3D-ресурсів та широкоформатні сенсорні екрани
дозволяють відтворити віртуальну обстановку присутності на 10 стрільбищах з
різними сценаріями, що надає можливість виконувати 110 різноманітних вправ. Це
146
.
найбільш повний і наближений до реальностей симулятор, який надає можливість

навчитись робити розрахунки, згідно наданих таблиць та формул, однак при цьому
слід використовувати тільки приціл із сіткою Mil-Dot і вимірювати відстані в ярдах, а
значення поправок в дюймах, mil і МОА. До недоліків також можна віднести не
можливість введення поправки на рух цілі та швидкість вітру сіткою прицілу, що
зменшує можливість використання способу супроводження цілі. Однак практичні дії
на симуляторі надають можливість стрільцям візуально спостерігати обстановку й
реально приймати рішення на враження цілі, що дозволяє у обмежений час якісніше
готувати їх до реальних бойових дій, при цьому зберігаючи патрони [4, с. 499].
Отже, вогнева підготовка правоохоронних органів є ключовою складовою їхньої
підготовки, і вона набуває особливої важливості в умовах постійно зростаючого рівня
загроз і складних сучасних конфліктів. Щоб забезпечити найвищу готовність до дій
та забезпечити безпеку громадян, важливим є використання інноваційних методів
навчання, зокрема інтерактивних підходів. Загалом, інтерактивні тренажери
допомагають покращити навички стрільби і тактичну підготовку, а також
забезпечують зворотний зв'язок та аналіз результатів, що дозволяє правоохоронцям
покращувати свої здібності та готовність до дій у реальних ситуаціях.

1. Наточій А.Д., Смаль П.В. «Вогнева підготовка – складова професійної компетентності
майбутніх офіцерів поліції». Науковий вісник Дніпропетровського державного
університету внутрішніх справ: Науковий журнал. 2021. № 4 (114). - 368 с.)
2. Підготовка правоохоронців в системі МВС України в умовах воєнного стану : зб. наук. пр.
/ МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Каф. тактич. та спец. фіз. підготовки ф-ту
№ 3, Наук. парк «Наука та безпека». Харків : ХНУВС, 2022. 440 с.
3. Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Науково-
методичний посібник. / за ред. О. І. Пометун. Київ: Видавництво А.С.К., 2004. 192 с.
4. Семенюк, В., Коломійцев, О., Жуйков, Д., Авдєєв, В., Третяк, В., Полтавський, Е., Кривчун,
В., Захарченко, В., Корнєв, О., Семенченко, С., & Третяк, А. (2022). Аналіз сучасних
програмно-тренажерних комплексів і симуляторів, які використовуються для навчання
навичкам стрільби. Scientific Collection «InterConf+», (28(137), 486–504.
147
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА, ЯК ОСНОВНА ЧАСТИНА

ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ
Левченко Маргарита Олексіївна
Здобувач вищої освіти факультету підготовки фахівців превентивної діяльності
Науковий керівник: Тимофєєв Володимир Павлович

Актуальність теми дослідження. Не зважаючи на те, що Національна поліція

України функціонує ще з 2015 року, професійна підготовка поліцейських кадрів досі
потребує подальшого вдосконалення, що актуалізує дослідження особливостей
вогневої підготовки працівників Національної поліції та та виводить дану тему у
центр наукового дискурсу.
Об'єктом дослідження є вогнева підготовка працівників Національної поліції
як основна частина їх професійної підготовки.
Виклад основного матеріалу. Професія поліцейського, беззаперечно, є однією
з найбільш небезпечних, відповідальних та важливих, оскільки основними
завданнями поліцейської діяльності є забезпечення спокійного життя громадян,
протидія злочинності тощо. Крім того, основними поліцейськими функціями є
підтримання громадського порядку (виявлення, припинення та попередження
правопорушень, у тому числі шляхом патрулювання вулиць), надання необхідних
консультацій, роз’яснень та рекомендацій населенню. Виконання поліцейськими
своїх службових обов'язків вимагає від правоохоронців високого рівня професійних
знань, неухильного дотримання правил етичної поведінки, належного рівня
розвитку фізичних якостей, наявності навичок вмілого поводження з вогнепальною
зброєю.
Положення про організацію службової підготовки працівників Національної
поліції України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від
26.01.2016 № 50 (далі - Положення) вогнева підготовка - це комплекс заходів,
спрямований на вивчення поліцейським основ стрільби з вогнепальної зброї,
правомірного її застосування (використання) та вдосконалення навичок безпечного
поводження з нею, швидкісної та влучної стрільби по нерухомих і рухомих цілях, з
різних положень, в обмежений час, в русі тощо [1].
Вонева підготовка – самостійна дисципліна, яка разом з тим, входить до системи
професійно-службової та фізичної підготовки поліцейського. У освітніх організаціях
системи МВС вона нерозривно пов'язана з іншими спеціальними дисциплінами [2,
с. 560].
До основних завдань вогневої підготовки згідно вказаного Положення [1]
належать:
• вивчення матеріальної частини, тактико-технічних характерисик зброї,
заходів безпеки при поводженні з нею, порядку та правил її застосування та
використання;
• формування і вдосконалення практичних навичок безпечного та вмілого
поводження зі зброєю;
148
.
• формування навичок швидкісної стрільби в різних умовах та різних

положеннях, з перенесенням стрільби по мішенях тощо;
• формування навичок правильного застосування вогнепальної зброї у реальних
умовах оперативно-службової діяльності.
Дослідники цілком влучно зазначають, що формування професійних знань,
умінь та навичок майбутніх поліцейських неможливе без застосування сучасних
форм та методів навчання і використання новітніх технологій [2, с. 560]. Не
виключенням є і вогнева підготовка. Узагальнюючи, до методик, які є ефективними у
ході вогневої підготовки поліцейських можна віднести форми тренування без
патронів; виконання вправ, спрямованих на наближення заняття до реальних умов,
пов'язаних зі застосуванням зброї; практичні вправи зі стрільби з використанням
ухиляючих дій тощо. Останні з наведених вправ, у вітчизняних освітніх закладах нині
практично не використовуються. Вони повинні супроводжуватися імітацією стрільби
з виконанням частих і глибоких нахилів, виступів у сторони, поворотів тулуба,
стрімких присідань, бігу з постійним візуальним контролем дій противника. У США
для імітації стрільби супротивника застосовують спеціальні пістолети, заряджені
фарбувальними кулями [2, с. 561]. Таким чином, можна стверджувати, що вогнева
підготовка, як основна частина професійної підготовки поліцейського в Україні,
потребує подальшого вдосконалення.
Висновки. Без сумніву, від початку збройної агресії Російської Федерації проти
України нашу вітчизну захищають не лише Збройні Сили України, але й органи
Національної поліції. Поліцейськими щодня затримуються мародери та навіть
військовослужбовці країни-агресора. Це як ніколи актуалізує питання якісної
вогневої підготовки поліцейських, адже від наявності у правоохоронця навичок
поводження зі зброєю може залежать як безпека його життю та здоров'я, так і життю
та здоров'ю громадян.

1. Положення про організацію службової підготовки працівників Національної поліції
України, затверджене наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.01.2016
№ 50. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0260-16#Text (дата звернення
17.08.2022).
2. Чабаненко Ю.С., Мельник О.М. Удосконалення методики проведення практичних занять
з дисципліни "вогнева підготовка" у майбутніх працівників правоохоронних органів.
Юридичний науковий електронний журнал. 2021. № 4. С. 559-562.
149
ДІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ

І ЗА ОСОБЛИВИХ УМОВ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ
У ВІЙСЬКОВИЙ ЧАС
Костюченко Даниїл Сергійович
Пащенко Олександр Олександрович


Анотація. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно
до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою
запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і
свобод інших людей. Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги,
походи і демонстрації, закріплене в ст. 39 Конституції України [1], є їх невідчужуваним і
непорушним правом, гарантованим Основним Законом України, воно є однією з
конституційних гарантій права громадянина на свободу власного світогляду і віросповідання,
думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення
інформації усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, права на вільний розвиток своєї
особистості тощо.
Ключові слова: масові заходи, тактика, комунікації, поліція, військовий час
Виклад основного матеріалу. Загострення соціальних, політичних, расових та

релігійних протиріч в Україні призвели до появи осередків напруженості й
конфліктів, що в деякій мірі навіть виходить за межі нашої держави. Втручання
закордонних агресорів і деяких політичних сил унеможливлюють продуктивний
розвиток держави та роблять її несприятливою для іноземних інвестицій [5, c.87].
Породженням конфліктів в Україні є зростання масових безладів, що призводять
до дестабілізації державного ладу, падіння авторитету державних органів влади,
порушення функціонування сфери послуг. У результаті масових безладів
заподіюється значний матеріальний збиток, в регіонах різко погіршується
криміногенна ситуація. Слід враховувати й те, що ці злочини мають стійку тенденцію
зростання, стають масштабнішими, організованими, зростає ступінь їх негативних
наслідків.
В Україні масові безлади мають у переважній більшості політизований характер
та використовуються сепаратисько настроєними угрупованнями.
Конституція України [1] гарантує реалізацію громадянами права на свободу
мирних зібрань.
Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися
мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення
яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого
самоврядування.
150
.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом

відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського
порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я
населення або захисту прав і свобод інших людей.
При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права та свободи,
честь і гідність інших людей. За Конституцією України (ч. 1 ст. 68) кожен зобов’язаний
неухильно додержуватися Конституції та законів України.
Термін «масові заходи» трапляється в більш як двох сотнях нормативно-
правових актів, проте, жоден із них не присвячений виключно законодавчій
регламентації масових заходів [6, c.22].
Аналіз діяльності органів Національної поліції зі забезпечення публічної
безпеки та порядку під час проведення масових заходів дає змогу виділити такі
заходи:
• Визначаються межі території, на якій буде здійснюватись забезпечення
охорони громадського порядку;
• Оточується зона проведення масового заходу, із якої випроваджуються особи,
котрі не є його учасниками;
• Обмежується доступ громадян на територію, що охороняється;
• Встановлюється пропускний режим у зону проведення масового заходу;
• Встановлюється здебільшого, особливий режим пересування в середині зони,
де проводиться масовий захід;
• Припиняється повністю або частково рух транспорту та пішоходів або
змінюються маршрути їх руху, переносяться зупинки громадського транспорту,
вводяться певні обмеження для пересування особистого транспорту, при
необхідності відключається контактна мережа міського електротранспорту,
припиняється проведення деяких видів робіт (ремонтно-будівельних, монтажних
та ін.) [3].
Обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань застосовується
виключно судом на підставі Конституції України, якщо це є необхідним у
демократичному суспільстві, і лише в інтересах національної безпеки та публічного
порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я
населення або захисту прав і свобод інших людей. Свобода мирних зібрань може бути
обмежена з урахуванням принципу пропорційності лише до тієї міри, яка є
мінімально необхідною для захисту вказаних інтересів.
Обмеження свободи мирних зібрань можливе лише з таких підстав:
• Зібрання має на меті ліквідацію незалежності України, зміну конституційного
ладу насильницьким шляхом;
• Необхідність захисту державного суверенітету і територіальної цілісності
України від незаконних посягань;
• Зібрання має на меті пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної,
расової, релігійної ворожнечі;
• Запобігання реальній небезпеці застосування з боку організаторів та учасників
зібрання фізичної сили, зброї та інших небезпечних засобів для заподіяння шкоди
життю, здоров’ю або майну інших осіб;
• Установлення на відповідній території тимчасового обмеження щодо
проведення мирних зібрань указом Президента України про введення надзвичайного
стану або воєнного стану, затвердженим Верховною Радою України відповідно до
Конституції України та законів України «Про правовий режим надзвичайного
стану» [2], «Про правовий режим воєнного стану» [3];
151
• Установлення рішенням Кабінету Міністрів України на відповідній території

карантину відповідно до Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб» [4], якщо таке рішення передбачає можливість обмеження судом свободи
мирних зібрань з метою захисту населення від епідемії (спалаху) особливо
небезпечної інфекційної хвороби;
• Зібрання має на меті перешкоджання реалізації прав та свобод інших осіб.
Обмеження свободи мирних зібрань застосовується виключно щодо
конкретного мирного зібрання.
Не допускається обмеження свободи мирних зібрань чи надання переваг у її
здійсненні за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших
переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця
проживання, за мовними або іншими ознаками [7, c.34].
Основними формами забезпечення Національною поліцією публічної безпеки і
порядку під час проведення масових заходів є наступні:
1. Правові форми: нормотворча та правозастосовча (регулятивна,
правоохоронна) діяльність;
2. Неправові (організаційні) форми (перевірки, наради, обговорення,
консультації, тощо);
3. Організаційно-правові (одночасно мають ознаки і правової, і неправової
форми).
Як зазначає Плахотний А.П. процес застосування вогнепальної зброї охоплює
такі етапи: оголення вогнепальної зброї, приведення її до бойової готовності,
спрямовування у бік правопорушника, здійснення пострілу за наявності підстав,
передбачених статтею 46 Закону України «Про Національну поліцію» без завдання
шкоди здоров'ю та життю особи правопорушника [8, c.201]. Активне застосування
вогнепальної зброї, у свою чергу, полягає в оголенні вогнепальної зброї, приведення
її до бойової готовності, спрямовування у бік правопорушника та здійснення пострілу
з обовʼязковим нанесенням особі тілесних ушкоджень.
Висновки. Виходячи з досвіду діяльності органів Національної поліції під час
проведення масових заходів, можна констатувати, що процес організації та
забезпечення публічного порядку поділяється на три етапи:
• Підготовчий, який починається з моменту отримання завдання на
підтримання публічного порядку під час проведення масового заходу;
• Виконавчий, який охоплює дії нарядів і керування ними безпосередньо під час
проведення масового заходу;
• Заключний, який здійснюється шляхом згортання сил і засобів та
зосередження їх у призначених пунктах і підбиття підсумків несення служби.
З метою якісної підготовки особового складу органів Національної поліції до
підтримання публічного порядку на місцевості, де виникли масові заворушення, слід:
отримати детальну інформацію щодо характеру масового заходу; провести оцінку
наявних сил та засобів з урахуванням особливостей місцевості; розробити чіткий
план узгоджених дій між різними підрозділами правоохоронних органів, які
покликані забезпечити публічний порядок; створити тимчасовий коригуючий штаб
для управління на місцевості; провести рекогносцировку місцевості; перевірити
наявне технічне оснащення та готовність особового складу; провести додатковий
інструктаж нарядів щодо забезпечення публічного порядку з урахуванням дільниці
несення служби та оперативної обстановки на момент залучення до активних дій.

1. Конституція України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141. URL:
152
.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text.
2. Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану". Відомості Верховної Ради
України (ВВР), 2000, № 23, ст.176. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1550-
14#Text.
3. Закон України "Про правовий режим воєнного стану". Відомості Верховної Ради (ВВР),
2015, № 28, ст.250. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text.
4. Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Відомості Верховної Ради
України (ВВР), 2000, № 29, ст. 228. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-
14#Text.
5. Актуальні проблеми службово-бойової діяльності ОВС України в сучасних умовах:
матеріали круглого столу, м. Одеса, 29 жовтня 2015 р. Одеса: ОДУВС, 2015. 184 с.
6. Актуальні проблеми професійної підготовки поліцейського: матеріали круглого столу,
м. Одеса, 26 жовтня 2016 р. Одеса: ОДУВС, 2016. 204 с.
7. Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції: навчально-методичний посібник. /
уклад.: М.В. Корнієнко, А.Г. Пишна, А.А. Десятник; Одеса: Одеський державний
університет внутрішніх справ, 2021. 236 с.
8. Плахотний А.П., Карпенко О.М. Щодо розмежування поняття "застосування" та "активне
застосування" вогнепальної зброї. ПРАВОВИЙ ЧАСОПИС ДОНБАСУ / LAW JOURNAL OF
DONBASS № 4(81) ч. 1, 2022. С. 200-203.
153
ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
Подкопаєв Сергій Васильович
д-р. юрид. наук, доцент, старший науковий співробітник відділу
дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою
НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса
НАПрН України, Україна
Актуальність цифрової трансформації прокуратури обумовлена процесами

цифровізації, які пронизують усі сфери суспільного життя в країні. В сучасній
правовій реальності цифрові технології дедалі частіше використовуються за рахунок
впровадження інформаційно-аналітичних систем, роботизованих сервісів, здатних
виконувати ті чи інші функції. Органи прокуратури України не є винятком, адже вони
використовують в роботі низку державних та відомчих інформаційних систем, що
впливає на результативність та ефективність їх діяльності в контексті поставлених
мети і завдань та подальшого ускладнення прокурорської діяльності загалом.
Стратегією розвитку прокуратури на 2021–2023 роки, що була затверджена
наказом Генерального прокурора 16 жовтня 2020 року № 489 (далі – Стратегія),
запровадження системи електронного кримінального провадження та інших
актуальних інформаційних технологій визначено в якості одного із її завдань.
Фактично це стратегічний пріоритет розвитку прокуратури, що розглядається в
контексті «удосконалення методів і заходів забезпечення високого рівня якості
реалізації конституційних функцій прокуратури» (п. 2.1.2. Стратегії) [1].
Вказаним програмним документом (п. п. 2.1.2.1.; 2.1.2.2.; 2.1.2.5 Стратегії)
передбачено розробку та подальше впровадження низки електронних систем та
інтеграцію існуючих інформаційних електронних систем в єдину систему. Також
мають бути вжиті заходи щодо оптимізації внутрішньої управлінської діяльності
прокуратури, формування та розвитку цифрового середовища, «цифрової
екосистеми» органів прокуратури України.
За час дії Стратегії реалізовано низку заходів організаційного характеру,
спрямованих на забезпечення цифрової трансформації прокуратури. З метою
підготовки пропозицій щодо шляхів запровадження електронного кримінального
провадження наказом Генерального прокурора від 12 січня 2021 року № 2 створено
міжвідомчу робочу групу з питань запровадження електронного кримінального
провадження [2]. Перед міжвідомчою робочою групою поставлено завдання щодо
підготовки та ухвалення концепції запровадження електронного кримінального
провадження; сприяння підготовці технічного завдання, розробки та запровадження
в роботу електронного кримінального провадження. Результатом її роботи стала
підготовка проєкту Концепції запровадження інформаційно-телекомунікаційної
системи досудового розслідування, єдиної для усіх органів досудового розслідування
(далі – проєкт Концепції ЄІТС ДР). Він розглядався в якості стратегічного документа
та перебував на вивченні і опрацюванні в галузевих підрозділах Офісу Генерального
прокурора, відповідних органах досудового розслідування, а спільно з ДП «Інфотех»
розроблювалося технічне завдання для реалізації його положень. Планувалося, що
ЄІТС ДР автоматизує процеси досудового розслідування та діловодства з моменту
реєстрації інформації про кримінальне правопорушення і до закінчення досудового
розслідування. При цьому автоматизація процесів розгляду справи в судах мала
проводиться в рамках упровадження Єдиної судової інформаційно-
154
.
телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Проєкт Концепції ЄІТС ДР передбачав її реалізацію в декілька послідовних
етапів. Перший, що включає розробку та впровадження функціоналу ЄІТС ДР, який
забезпечує можливість переведення в електронний формат процесуальної діяльності
учасників кримінального провадження, зокрема керівників органів прокуратури,
керівників органів досудового розслідування та органів дізнання, прокурорів,
слідчих та дізнавачів. У процесі розробки цього функціоналу також мали
здійснюватися заходи щодо налагодження інтеграційного сервісу з ЄРДР, ІАС «Облік
та статистика органів прокуратури», ІС «СЕД», Системою електронної взаємодії
органів виконавчої влади (СЕВ ОВВ). Крім того, цей етап передбачав: створення
нормативної бази шляхом внесення змін до законодавства; програмне та апаратне
забезпечення; навчання користувачів ЄІТС ДР роботі з функціоналом електронної
системи.
Другий етап передбачав заходи із залучення до роботи в ЄІТС ДР слідчого судді,
суду, секретаря судового засідання, а також заходи щодо вдосконалення
функціональності інтеграційного середовища ЄІТС ДР, що досягається шляхом
створення модуля обміну структурованою електронною інформацією між ЄІТС ДР та
ЄСІТС, яка функціонує в суді відповідно до статті 35 КПК України та залучення за його
допомогою слідчого судді. За необхідності можливим було розширення
інфраструктури – збільшення потужності центрів зберігання та обробки даних ЄІТС
ДР.
Залучення до роботи в системі ЄІТС ДР інших учасників кримінального
провадження, зокрема, потерпілого, представника потерпілого, підозрюваного,
обвинуваченого, захисника, заявника, цивільного позивача, цивільного відповідача,
представника цивільного позивача, цивільного відповідача, представника юридичної
особи, щодо якої здійснюється провадження, третьої особи, щодо майна якої
вирішується питання про арешт, свідка, адвоката свідка, перекладача, експерта,
спеціаліста, представника персоналу органу пробації, поручителя, заставодавця,
іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового
розслідування, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну
державу (екстрадицію) та інших планувалося здійснити в рамках третього етапу
реалізації Концепції ЄІТС ДР.
Заключний, четвертий етап передбачав заходи з удосконалення
функціональної архітектури інтеграційного середовища, забезпечення обміну
інформацією з іншими державними інформаційними системами, реєстрами та базами
даних, а також: доопрацювання нормативної бази функціонування системи шляхом
підготовка спільних наказів про порядок та обсяги обміну даними між держателями
відповідних реєстрів та баз даних; вдосконалення функціональної архітектури
інтеграційного середовища ЄІТС ДР (налагодження електронної комунікації з
інформаційними системами суб’єктів владних повноважень шляхом надсилання
електронних запитів та отримання на них відповідей в електронному форматі за
допомогою підсистеми інформування в особистому електронному кабінеті
користувача ЄІТС ДП, а також робота з такими системами за допомогою АРІ);
створення програмного забезпечення, тестування функціональності та безпеки;
впровадження в дослідну експлуатацію та вирішення питання можливості
впровадження в промислову експлуатацію. Передбачалося розширення
інфраструктури (за необхідності): збільшення потужності центрів зберігання та
обробки даних ЄІТС ДР, а також навчання користувачів ЄІТС ДР роботі з функціоналом
електронної системи: створення спеціалізованих програм-тренажерів; професійне
навчання та підвищення кваліфікації користувачів ЄІТС ДР.
155
Поряд із цим, спільним наказом Національного антикорупційного бюро України

(далі – НАБУ) та Офісу Генерального прокурора від 24 листопада 2021 року
затверджено Тимчасове положення про інформаційно-телекомунікаційну систему
досудового розслідування «іКейс» та розпочато спільну дослідну експлуатацію
системи в НАБУ і Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі Офісу Генерального
прокурора [3].
Наказом Генерального прокурора від 12.12.2022 р. № 279 в Офісі Генерального
прокурора була утворена нова робоча група, на яку покладено завдання забезпечити
підготовку концепції цифрової трансформації процесів організації роботи органів
прокуратури та досудового розслідування, а також підготовку проєктів нормативних
документів для впровадження цієї концепції. Вона до недавнього займалася
опрацюванням проєкту вже нової Концепції системи електронного кримінального
провадження (єдиної електронної Системи управління кримінальними
провадженнями «СМЕРЕКА» – С.П.), розробленого консалтинговою компанією
CIVITTA на замовлення Консультативної місії Європейського Союзу (EUAM
Ukraine) [4; 5].
Ще одним напрямом для цифровізації, окрім кримінальної процесуальної
діяльності прокуратури, виділяється кадрова робота – розробка та впровадження
електронної системи управління кадрами (e-HRM). На сьогодні вже завершено
підготовку генерального дизайну та детальних функціональних специфікацій для
електронної системи кадрового управління, що може бути використано при розробці
моделі управління персоналом органів прокуратури України, а також при розробці
технічного завдання на створення автоматизованої системи підтримки і розвитку
системи управління персоналом та її окремих функцій [6, с. 6].
В цілому, не зважаючи на позитивні тенденції в цифровізації організації та
діяльності прокуратури, існує необхідність підвищення узгодженості дій в рамках
відповідних стратегій. Вочевидь дане питання потребує збалансованого вирішення.
Статтю підготовлено на виконання фундаментальної теми «Теоретико-правові
проблеми цифровізації кримінального провадження в Україні» (№ державної
реєстрації в УкрІНТЕІ: 0121U114401).

1. Стратегія розвитку прокуратури на 2021–2023 роки: затверджено наказом Генерального
прокурора 16 жовтня 2020 року № 489. URL: https://www.gp.gov.ua/ua/posts/strategiya-
rozvitku-prokuraturi-na-2021-2023-roki.
2. Про створення міжвідомчої робочої групи з питань запровадження електронного
кримінального провадження: наказ Генерального прокурора від 12 січня 2021 року № 2.
URL:
https://old.gp.gov.ua/ua/file_downloader.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=210
920.
3. Тимчасове положення про інформаційно-телекомунікаційну систему досудового
розслідування «іКейс»: затверджено наказ Національного антикорупційного бюро
України, Офісу Генерального прокурора від 24 листопада 2021 року № 164/378. URL:
https://old.gp.gov.ua/ua/file_downloader.html?_m=fslib&_t=fsfile&_c=download&file_id=214
899.
4. CIVITTA. Концептуальна записка. 2022. 12 с.
5. Розробка системи електронного кримінального провадження для Офісу Генерального
прокурора. Липень 2022. CIVITTA. Alkalon. EUAM Ukraine. 14 с.
6. Гапич О. Генеральний дизайн та детальні функціональні специфікації для електронної
системи кадрового управління в органах прокуратури: звіт 2.1, редакція 2.23, 2021. 108 с.
156
.
ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В ПИТАННЯХ

УДОСКОНАЛЕННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ БЕЗПЕКИ І ОХОРОНИ
УКРАЇНИ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
Король Катерина Сергіївна
викладачка кафедри тактико-спеціальної підготовки
Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Україна
У сучасних умовах, коли безпека країни стає все більш актуальною та важливою,
удосконалення службово-бойової діяльності сил безпеки і охорони України є однією
з ключових проблем, які потребують негайного вирішення. Незважаючи на значні
зусилля, які вже були спрямовані на покращення роботи військових та
правоохоронних органів. Базис національної безпеки України у вигляді чітко
сформованої теоретичної платформи та відповідних вербальних визначень відсутній
у засадничих державотворчих документах − Декларації про державний суверенітет
України від 16.07.1990 р. [1] та Акті проголошення незалежності України від
24.08.1991 р. [2].
Роки протистояння російській військовій агресії в Україні висвітлили потребу
глобального використання існуючих ресурсів задля зменшення рівня загроз
національній безпеці, а з нею – і потребу усунення прогалин в правовому механізмі
державного регулювання службово-бойової діяльності сил безпеки і оборони [3,
с. 261].
Аналіз нормативно-правових засад і практичної діяльності сил безпеки і
оборони України дає змогу говорити про динамічність процесу проходження служби
в поліції, про постійний розвиток напрямів удосконалення поліцейської діяльності
відповідно до світових стандартів [4, с. 442].
Службово-бойова діяльність сил безпеки і охорони України включає в себе ряд
заходів, що спрямовані на забезпечення національної безпеки та захисту суверенітету
та територіальної цілісності України. Ці сили включають такі структури, як
Національна поліція, Служба безпеки України, Збройні сили, Державна прикордонна
служба України, спеціальні підрозділи та інші органи. Службово-бойова діяльність
сил безпеки і охорони України передбачає проведення заходів зі збору інформації та
розвідки, контролю за переміщенням зброї, боротьбу з тероризмом, організованою
злочинністю та іншими загрозами національній безпеці. Вони також здійснюють
заходи з підтримки правопорядку, забезпечення громадської безпеки та порядку,
захисту державного кордону, а також участь у миротворчих операціях за кордоном.
Не одноразово звертається увага, що діяльність по охоронні громадського порядку,
боротьбі зі злочинністю, забезпечення прав і свобод громадян завжди була
небезпечною [5, с. 44].
Крім цього, найбільшу проблему створює нелегальна вогнепальна зброя, якої в
Україні, за даними швейцарської дослідницької організації, від трьох до п’яти
мільйонів одиниць [6, с. 139].
Слід зазначити, що науковці у своїх дослідженнях звертали увагу на те, що на
працівників поліції, які працюють в надзвичайних умовах, впливають не тільки
загальні фактори небезпеки, які стосуються цивільних громадян, але й специфічні
професійні фактори [7, с. 111].
157
На цьому етапі значних показників набуває відбір кандидатів на службу в органи

і підрозділи сил безпеки і охорони держави.
Завдання сил безпеки і охорони України полягає у забезпеченні безпеки
громадян та держави в цілому, уникненні загроз національній безпеці та збереженні
миру та стабільності в країні. Використання інформаційних технологій на цьому етапі
має дуже суттєві значення. В свою чергу інформаційні технології – це сукупність
методів і засобів, які використовуються для збору, зберігання, обробки та поширення
інформації [8-9].
При цьому, однією з головних перспектив розвитку системи професійного
відбору майбутніх правоохоронців є використання сучасних технологій [10, с. 232].
Існує багато нових технологій, які можуть допомогти підвищити ефективність
роботи сил безпеки та охорони України. Так, потрібні нові інноваційні підходи та
ефективні стратегії, які допоможуть забезпечити високу якість роботи сил безпеки і
охорони України.
Стан сил безпеки і охорони в Україні є досить складним і визначається
різноманітними чинниками, такими як геополітичне положення країни, відносини з
сусідніми державами, рівень соціально-економічного розвитку, реформування
військових структур тощо.
Покращення комунікації між силами безпеки та охорони України може
покращити службово-бойову діяльність, забезпечуючи більш ефективне та
координоване виконання завдань та заходів зі збереження безпеки нації.
Україна знаходиться в складних умовах, де важливо забезпечити безпеку
держави та її громадян. Для цього необхідно постійно вдосконалювати службово-
бойову діяльність сил безпеки і охорони України. Та, одним з перших кроків у цьому
напрямку є підвищення якості підготовки особового складу. Для цього потрібно
забезпечити доступ до сучасної техніки та обладнання, вдосконалити систему
навчання та підвищення кваліфікації.
Другим важливим кроком є розробка та впровадження нових стратегій та
тактик діяльності, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси та
інструменти для захисту держави та боротьби зі злочинністю.
Третім кроком є створення умов для розвитку та вдосконалення системи
взаємодії з іншими відомствами та організаціями. Це дозволить ефективніше
вирішувати питання безпеки та координувати спільні заходи.
Окрім цього, важливо забезпечити ефективність роботи сил безпеки та охорони
шляхом впровадження сучасних технологій, що дозволять ефективніше
контролювати ситуацію та реагувати на загрози.
Становлення України як незалежної, демократичної держави зумовлює
необхідність протидії суспільним явищам, які негативно впливають на розвиток
суспільних відносин, загрожують існуванню основ правової держави [11, с. 78].
Таким чином, удосконалення службово-бойової діяльності сил безпеки і
охорони України потребує комплексного підходу, що включає підвищення якості
підготовки особового складу, вдосконалення стратегій та тактик діяльності,
розвиток системи взаємодії з іншими відомствами.

1. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української
РСР 16.07.1990 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55- 12.
2. Акт проголошення незалежності України. Постанова Верховної Ради Української РСР від
24.08.1991 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427- 12.
158
.
3. Завістовський О.Д. Професійна, службова та службово-бойова діяльність Національної

поліції : сутність та розмежування понять. Аналітично-порівняльне правознавство, № 5
(2022). С. 258-262. URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2022.05.47.
4. Король К.С. Деякі питання вдосконалення проходження служби в Національній поліції.
Юридичний науковий електронний журнал, № 11/2021. С. 440-442.
5. Шаповалов, Б. Б., & Завістовський, О. Д. (2021). Забезпечення виживання поліцейських і
персоналу охорони в екстремальних ситуаціях: американський підхід. Бизнес и
безопасность, (1), 44-45.
6. Завістовський, О.Д. Концепції адміністративно-правового урегулювання питання
можливості легалізації зброї в Україні. Правовий дискурс. С. 139-140. URL:
https://sci.ldubgd.edu.ua/bitstream/123456789/11029/1/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0
%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B4%D0%B8%D1%81%D0%BA%D1%
83%D1%80%D1%81%2012.10.22.%20%281%29.pdf#page=139.
7. Завістовський, О., & Поливанюк, В. (2023). ВДОСКОНАЛЕННЯ ПИТАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ
ПІДГОТОВКИ ПРАЦІВНИКІВ ПІДРОЗДІЛІВ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ НА ЕТАПІ ВИКЛИКІВ
СУЧАСНОСТІ. Матеріали конференцій МЦНД, (17.11.2023; Івано-Франківськ, Україна),
110–112. URL: https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-
8. Попович, А. О., & Завістовський, О. Д. (2022). Використання інформаційних технологій у
навчанні іноземних мов студентів вищих навчальних закладів немовних спеціальностей.
Актуальні проблеми навчання іноземних мов за професійним спрямуванням. URL:
http://eprints.zu.edu.ua/33829/1/%D0%9F%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B8
%D1%87_%D0%97%D0%B0%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1
%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%B5%D0%B7%D0%B8.pdf.
9. Zavistovskyi, О. D. (2023). IMPLEMENTATION OF INFORMATION TECHNOLOGIES IN THE
PROFESSIONAL TRAINING OF FUTURE POLICE OFFICERS IN HIGHER EDUCATIONAL
INSTITUTIONS OF EDUCANION. Publishing House “Baltija Publishing”. URL:
http://www.baltijapublishing.lv/omp/index.php/bp/catalog/view/290/7922/16752-1.
10. Завістовський О.Д., Король К.С. (2023). ВИКОРИСТАННЯ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ПІД ЧАС
ПРОВЕДЕННЯ ВІДБОРУ КАНДИДАТІВ ДЛЯ ПРОХОДЖЕННЯ СЛУЖБИ В
ПІДРОЗДІЛАХПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ. Матеріали конференцій МЦНД, (24.11.2023; Вінниця),
С. 232–234. URL: https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-
proceeding/article/view/836/848.
11. Завістовський, О. Д., & Маковєй, Є. С. Проблемні питання сьогодення у протидії корупції в
Україні. Друкується згідно з рішенням оргкомітету за дорученням Харківського
національного університету внутрішніх справ від 30.07. 2022 № 34, 77. URL:
https://dspace.univd.edu.ua/server/api/core/bitstreams/5bce4379-3731-4cac-89a3-
a885625b0fd9/content#page=77.
159
ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ

ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ
Яланська Яна Юріївна
курсантка 3 курсу факультету підготовки фахівців
для підрозділів превентивної діяльності

Тактична підготовка - це комплекс заходів, спрямований на набуття і

вдосконалення поліцейським навичок практичного застосування теоретичних знань
щодо правильного оцінювання конкретних подій з подальшим прийняттям
правомірних рішень та психологічної готовності до дій у ситуаціях різних ступенів
ризику [1].
В даний час актуальною є діяльність щодо вдосконалення професійної
підготовки поліцейських, зокрема формування навичок дій під час загрози зброєю. У
зв'язку з чим виникає необхідність пошуку ефективних методів навчання діям при
загрозі зброєю [2]. Професійна підготовка кадрів для підрозділів Національної поліції
є важливою для осіб, які служать українському народу та бажають розвиватися в
цьому напрямку.
Одним з перспективних напрямків удосконалення підготовки є впровадження
інноваційних технологій навчання. Зокрема, використання віртуальної реальності
дозволяє моделювати ситуації загрози зброєю та відпрацьовувати алгоритми дій
поліцейських в умовах, максимально наближених до реальних.
Віртуальна реальність - це нова концепція використання комп'ютерів та
людино-машинного інтерфейсу для створення ефекту тривимірного оточення, в
якому користувач в інтерактивному режимі взаємодіє з віртуальними об'єктами і при
цьому створюється відчуття тривимірної присутності [3]. Перевагами застосування
технологій віртуальної реальності є можливості багаторазового повторення
сценаріїв, контролю помилок з подальшим аналізом та коригуванням дій. Це
дозволяє сформувати у поліцейських стійкі навички дій в стресових ситуаціях при
загрозі зброєю.
Впровадження засобів віртуальної реальності в програми підготовки
поліцейських може істотно підвищити ефективність формування навичок дій при
загрозі зброєю. Це в свою чергу дозволить збільшити готовність поліцейських до дій
в екстремальних умовах. Застосування віртуальної реальності має великі
перспективи для професійної підготовки поліцейських та інших представників
силових структур. Але потребує подальших наукових досліджень щодо розробки
конкретних методик та технічних рішень для моделювання різноманітних
оперативно-службових ситуацій. Також необхідно вивчити можливі
психофізіологічні наслідки тривалого перебування людини у віртуальній реальності
для запобігання негативного впливу.
Отже, вдосконалення професійної підготовки поліцейських, зокрема
формування навичок дій в екстремальних ситуаціях є вкрай актуальним завданням.
Аналіз сучасного стану свідчить про необхідність пошуку нових ефективних підходів
160
.
до навчання. Одним з найбільш перспективних напрямків визначено використання

технологій віртуальної реальності, що дозволяють максимально наближено до
реальності моделювати оперативно-службові ситуації та формувати практичні
навички поліцейських. Застосування віртуальної реальності відкриває широкі
можливості для вдосконалення професійної освіти поліцейських, але потребує
подальших наукових досліджень в цій сфері.

1. Про затвердження Положення про організацію службової підготовки працівників
Національної поліції України: наказ Міністерства внутрішніх справ України від 26 січ.
2016 р. № 50. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0260-16#Text.
2. КУЛІШ А. В., ПЛАХОТНИЙ А. П. ТАКТИКА ДІЙ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПРИ ЗАГРОЗІ ЖИТТЮ ТА
ЗДОРОВ'Ю. Актуальні проблеми забезпечення державної безпеки: матеріали. Київ, 2023.
С. 296.
3. Використання технології віртуальної реальності у навчальному процесі. Електроний
ресурс. URL: http://www.dgma.donetsk.ua/03112020vikoristannya-tehnologiyi-
virtualnoyirealnosti-u-navchalnomu-protsesi.html.
161
НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ

ЗАСОБОМ: ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ТА
ВДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНУ
Безкровний Єгор В’ячеславович
Іванющенков Артур Вячеславович


Анотація. Стаття присвячена розгляду окремих питань за кримінальні правопорушення

проти власності. Дослідження практики, розкриття та призначення покарання за
кримінальне правопорушення в розділі ХІ Особливої частини Кримінального кодексу України.
Розглянемо ст. 289 Кримінального кодексу України (Незаконне заволодіння транспортним
засобом).
Ключові слова: транспортний засіб; кримінальне правопорушення; кримінальний закон;
транспорт; заволодіння транспортом; незаконне заволодіння транспортом.
Постановка проблеми. Основною причиною цього правопорушення є

матеріальний стан злочинців. Більшість осіб, які вчиняють незаконне заволодіння
транспортними засобами, мають низький рівень доходів і не можуть дозволити собі
придбати власний автомобіль. Іншою причиною цього правопорушення є бажання
злочинців продемонструвати свою вправність або силу. Також є ще причини як
протиправні мотиви,деякі особи вчиняють незаконне заволодіння транспортними
засобами з метою використання транспортного засобу для вчинення інших злочинів,
таких як перевезення наркотиків або зброї, або для втечі з місця злочину.
Аналіз досліджень цієї проблеми. Незаконне заволодіння транспортним
засобом є досить поширеним злочином в Україні. Основними причинами вчинення
цього злочину є матеріальні проблеми, а також протиправні мотиви.Як на приклад
дані Міністерства внутрішніх справ України,у 2022 році, було зафіксовано понад
10 000 випадків вчинення кримінального правопорушення,а саме ст 289 КК України.
Метою цієї статті. Є розгляд як проблемних питань кваліфікації незаконного
заволодіння транспортним засобом, так і наявних пропозицій щодо вдосконалення
кримінальноправової заборони, присвяченої цьому злочину, а також висунення за
результатами такого розгляду рекомендацій щодо поліпшення ст. 289 КК і практики
її застосування.
Викладення основного матеріалу. Ст. 289 Кримінального кодексу України[8]
(далі – КК) «Незаконне заволодіння транспортним засобом» досить активно
застосовується на практиці. Так, у 2022 р. із 76 804 осіб, засуджених за скоєння
злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту, 1881 особу було засуджено
162
.
саме за незаконне заволодіння транспортним засобом. У 2021 р. ці статистичні

показники становили відповідно 73 659 та 1441 особу [1, с. 67]. Варто, однак,
враховувати, що значна частина навіть зареєстрованих випадків скоєння злочину,
передбаченого ст. 289 КК, не розкривається, відповідні провадження не
направляються до суду, у зв’язку з чим особи, які вчинили цей злочин, залишаються
безкарними. Такий невтішний стан речей неодноразово констатували фахівці
Головного науковоекспертного управління Апарату Верховної Ради України (далі –
ГНЕУ ВРУ), піддаючи критичній оцінці пропозиції різних суб’єктів законодавчої
ініціативи щодо посилення покарання за некваліфіковане незаконне заволодіння
транспортними засобами і справедливо вбачаючи основну проблему протидії цим
посяганням не у м’якості покарання, а в ефективності діяльності правоохоронних
органів. Не викликає сумнівів, що вказана ефективність не в останню чергу
визначається якістю відповідної кримінально-правової заборони, усталеністю і
передбачуваністю підходів до її тлумачення, однаковістю і стабільністю
правозастосовної практики.
Незважаючи на належність проблематики кримінально-правової
характеристики незаконного заволодіння транспортним засобом до числа активно
досліджуваних у вітчизняній юридичній літературі (праці В.А. Звіряки,
В.В. Ємельяненка, В.І. Касинюка, Р.Л. Максимовича, В.А. Мисливого, В.І. Осадчого,
М.О. Свіріна, М.І. Хавронюка, Р.В. Щупаківського та ін.), чимало питань кваліфікації
злочину, передбаченого ст. 289 КК[8], залишаються дискусійними, а доволі численні
пропозиції характеризуються контраверсійністю. Активнішого залучення у
доктринальний обіг потребують сформульовані Касаційним кримінальним судом у
складі Верховного Суду (далі – ККС ВС) правозастосовні орієнтири в частині
кваліфікації незаконного заволодіння транспортним засобом.
Одразу зробимо застереження: оскільки, на наше переконання,
місцезнаходження тієї чи іншої заборони в системі. Особливої частини КК не має
вирішального впливу на її (заборони) ефективність, ми не вважаємо за потрібне
відтворювати традиційні аргументи прибічників і супротивників перенесення статті
про кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом
до розділу VI Особливої частини КК «Злочини проти власності»[8]. Соціальні кризові
явища в країні сприяють утворенню організованих банд, які вчиняють незаконне
заволодіння транспортними засобами[4].
Суспільна загроза, пов'язана з такими групами, зростає у воєнний період через
значний ризик того, що зловмисники можуть мати доступ до вогнепальної зброї в
рази більше[1]. Не виключаємо й альтернативний їхньому перенесенню варіант
вирішення проблеми невідповідності, з одного боку, змісту окремих кримінально-
правових заборон, та з іншого – назви розділу XI Особливої частини КК «Злочини
проти безпеки руху та експлуатації транспорту» (інакше кажучи, невідповідності між
родовим та безпосередніми об’єктами відповідних злочинів, включаючи передусім
незаконне заволодіння транспортним засобом), а саме уточнення назви розділу XI
Особливої частини КК. Поняття транспортного засобу як предмета розглядуваного
злочину наводиться у примітці ст. 286 КК, розкривається у регулятивному
законодавстві і, за загальним правилом, не викликає особливих труднощів у
правозастосуванні [9]. Водночас слід відзначити, що до недавнього часу на практиці
суперечливо вирішувалось питання про визнання транспортним засобом мопедів (це
двоколісний транспортний засіб, який має двигун із робочим об’ємом до 50 куб. см
або електродвигун потужністю до 4 кВт) і велосипедів із таким двигуном.
163
Частина вітчизняних правників дає на це питання негативну відповідь [2, с. 10;

3, с. 28; 4, с. 927]. Серед іншого звертається увага на те, що частину дефініції
«транспортний засіб» сформульовано як відкритий перелік, а конкретизуюче
поняття «мотоцикл», зміст якого розкривається в п. 1.10 Правил дорожнього руху,
затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306
зі змінами (далі – ПДР), обмежує зміст узагальнюючого термінологічного звороту
«інші механічні транспортні засоби». На прикладі висвітлення питання про визнання
(невизнання) мопедів предметом відповідних транспортних злочинів ілюструється
правило кримінально-правової герменевтики, згідно з яким якщо легальне
визначення складається з декількох самостійних відкритих переліків, то кожен із них
інтерпретується окремо. При цьому обмеження змісту одного відкритого переліку не
поширюється на значення іншого такого переліку [5, с. 153–156]. У судовій практиці,
однак, нині панує інший підхід до розглядуваного питання кваліфікації незаконного
заволодіння транспортним засобом. Фактично тут ми маємо справу з одним із тих, на
жаль, численних випадків, коли звернення до різних способів і методів тлумачення
КК дає змогу дійти різних висновків щодо розв’язання тих чи інших питань його
застосування.
У п. 1.10 ПДР передбачено, що механічним є транспортний засіб, що
приводиться в рух за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори,
самохідні машини й механізми, а також тролейбуси і транспортні засоби з
електродвигуном потужністю понад 3 кВт. З огляду на це транспортний засіб з
електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна
перевищує встановлену вказаним визначенням межу. Водночас для транспортних
засобів із двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних
характеристик не передбачено. ККС ВС вирішив, що будь-який транспортний засіб,
що приводиться в рух за допомогою такого двигуна (незалежно від його робочого
об’єму), належить до числа механічних транспортних засобів. Тому суд першої
інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що мопед із двигуном із робочим
об’ємом 49 куб. см є транспортним засобом у розумінні примітки ст. 286 КК, а отже,
має визнаватись предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК [6].
Поняття транспортного засобу у статтях 286, 287, 289, 290 КК охоплює серед
іншого маломоторні транспортнізасоби, тобто мопеди, двоколісні транспортні
засоби, які приводяться в рух за допомогою двигуна з робочим об’ємом до 50 куб. см
або електродвигуна потужністю до 4 кВт (мопеди, скутери, електровелосипеди, інші
малопотужні транспортні засоби), що доцільно відобразити в удосконаленій примітці
ст. 286 КК [6, с. 191–193].
Продовжуючи аналізувати предмет злочину, передбаченого ст. 289 КК,
відзначимо, що за цією статтею КК не може кваліфікуватись незаконне заволодіння
розукомплектованим (розібраним на запчастини) колишнім чи майбутнім
транспортним засобом (його окремими агрегатами). У цьому разі діяння за наявності
підстав може розцінюватись як певний злочин проти власності. Водночас на практиці
постає питання, чи є предметом злочину, передбаченого ст. 289 КК, транспортний
засіб, який на момент незаконного заволодіння ним перебував у технічно
несправному стані, був не доукомплектованим (наприклад, не мав двигуна, гальм,
колеса) чи не заправленим.
В юридичній літературі висловлено думку про те, що незаконне заволодіння
транспортним засобом з іншою, ніж його обернення на користь винного або інших
осіб, метою та його подальше знищення чи пошкодження має кваліфікуватись за
164
.
сукупністю злочинів, передбачених ст. 289 і ст. 194 КК [7, с. 212–213]. Така
рекомендація, на наш погляд, не враховує як легальне визначення поняття
«незаконне заволодіння транспортним засобом» (закріплення у ч. 1 примітки ст. 289
КК «будь-якої мети» означає, що такою метою може бути серед іншого знищення або
пошкодження транспортного засобу), так і конституційний принцип. Водночас слід
мати на увазі, що незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане зі
знищенням або пошкодженням іншого (тобто відмінного від транспортного засобу)
чужого майна (наприклад, руйнується гараж, в якому розміщувався автомобіль),
потребує (за наявності підстав) додаткової кваліфікації за ст. 194 КК [8].
Якщо незаконне заволодіння транспортним засобом вчиняється з метою
заволодіння чужим майном, яке знаходиться у цьому засобі (причепі до нього), то
вчинене треба кваліфікувати за ст. 289 і статтею КК [8], яка передбачає
відповідальність за певний злочин проти власності.
Незаконне заволодіння транспортним засобом може набувати вигляду запуску
двигуна, буксирування, штовхання, завантаження на інший транспортний засіб
(наприклад, евакуатор або кузов вантажного автомобіля), примусового
відсторонення водія від керування, примушування його до початку або продовження
руху тощо. Тобто дію як ознаку об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого
ст. 289 КК, не слід зводити до отримання зловмисником можливості керувати
транспортним засобом, використання останнього за прямим призначенням. Як
слушно зазначається в літературі, момент закінчення угону не має залежати від того,
за допомогою якої сили вдалось перемістити транспортний засіб.
Висновок. Законодавче визначення поняття «незаконне заволодіння
транспортним засобом» (ч. 1 примітки ст. 289 КК) варто вдосконалити за рахунок
доповнення його вказівками на вилучення транспортного засобу поза волею
власника (законного користувача) цього засобу і заволодіння чужим транспортним
засобом. Такі кваліфікуючі ознаки незаконного заволодіння транспортним засобом,
як завдання значної і великої матеріальної шкоди, шляхом уточнення примітки
ст. 289 КК мають бути «прив’язані» до ринкової вартості транспортного засобу.
Водночас нині не варто відмовлятись від прагматичного підходу законодавця, який в
одному складі злочину, передбаченого чинною редакцією ст. 289 КК, поєднав ознаки
розкрадання і не поєднаного з корисливою метою угону транспортного засобу.

1. А. П. Плахотний, Є. В. Швець. Додаткові повноваження поліцейського в умовах воєнного
стану. URL:
https://scholar.google.com.ua/citations?view_op=view_citation&hl=uk&user=CZeC6c0AAAAJ
&citation_for_view=CZeC6c0AAAAJ:0EnyYjriUFMC.
2. Початковий етап розслідування незаконного заволодіння автотранспортом: методичні
рекомендації. / Чернявський С.С., Татаров О.Ю., Брисковська О.М. та ін. Київ: Нац. акад.
внутр. справ, 2013. 59 с.
3. Христов О.Л. Протидія незаконним заволодінням транспортними засобами:
криміналістичний аспект : монографія. Дніпро : Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2017.
148 с.
4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника,
М.І. Хавронюка. 10-те вид., переробл. та допов. Київ : ВД «Дакор», 2018. 1368 с.
5. Загиней З. Кримінально-правова герменевтика: монографія. Київ: Видавничий дім
«АртЕк», 2015. 380 с.
165
6. Постанова колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
Верховного Суду від 1 березня 2018 р. Справа № 278/3362/15-к. URL:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/72561267 (дата звернення: 27.02.2020).
7. Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
Верховного Суду від 20 грудня 2018 р. Справа № 196/1403/16-к. URL:
http://reyestr.court.gov.ua/Review/78979840 (дата звернення: 27.02.2020).
8. Кримінальний кодекс України. Закон України. Відомості Верховної Ради України. 2001.
№ 25-26, ст.131. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.
9. Бородавко А.Ю, Котенко Т.А, Плахотний А.П. (2023). Щодо окремих питань розгляду
кримінальних правопорушень проти життя та здоров’я особи в умовах воєнного стану.
Матеріали конференцій МЦНД, (17.11.2023; Івано-Франківськ, Україна), 105–109. URL:
https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-proceeding/article/view/815.
166
.
ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ В СПРАВАХ ПРО
АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
У СФЕРІ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ
Позивай Софія Романівна

Однією з важливих сфер діяльності органів та підрозділів поліції є

адміністративна діяльність, в якій особливе значення приділяється адміністративно-
юрисдикційній діяльності. Під загальним поглядом, адміністративно-юрисдикційну
діяльність поліції можна визначити як роботу, пов'язану із розглядом справ щодо
адміністративних правопорушень, видання відповідних рішень та накладення
санкцій без залучення суду.
Перед тим як розкрити сутність адміністративно-юрисдикційної діяльності
поліції, необхідно розібратися у таких поняттях як «юрисдикція», «адміністративна
юрисдикція» та «адміністративно-юрисдикційна діяльність» [2, c. 265].
В юридичній літературі, «юрисдикція» може мати наступні значення:
а) компетенція судових органів у справах цивільного, кримінального та інших
характерів, а також питань, які належать до відання держави чи державних
установ [1, с. 525];
б) сукупність повноважень органів держави для здійснення певного виду
діяльності [2];
в) форма діяльності державних органів, пов'язана з захистом громадських
відносин, що полягає в розгляді справних представниками владних структур
(органами публічної адміністрації), виносити рішення і застосовувати юридичні
санкції відповідно до закону [3, с. 12];
г) круг повноважень особи або органу у справах юридичного характеру,
включаючи вирішення суперечок та застосування санкцій відповідно до закону [4,
с. 8].
Іншими словами, «юрисдикція» визначає розгляд справ спеціалізованими
органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх службовцями у
різних категоріях справ, видання рішень і застосування юридичних санкцій з метою
відновлення порушеного законності режиму. У випадку необхідності, ця діяльність
може супроводжуватися застосуванням примусової сили держави [1, c. 185].
Термін «юрисдикція» використовується в різних галузях права, включаючи
міжнародне, адміністративне, кримінальне, господарське та цивільне. В кожній з них,
поняття «юрисдикція» має свої особливості та конкретні застосування, наприклад, у
сфері кримінального правосуддя, адміністративно-юрисдикційних процедурах,
господарському та цивільному правосудді.
167
Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції в справах про

адміністративні правопорушення у сфері дозвільної системи є невід'ємною частиною
правопорядку та гарантує забезпечення безпеки та дисципліни в даній сфері.
Основною функцією поліції у справах адміністративних правопорушень в сфері
дозвільної системи є забезпечення дотримання встановлених правил та норм.
Поліція відповідає за здійснення контролю за дотриманням правил, що регулюють
видачу дозволів, ліцензій, а також за запобігання та реагування на порушення цих
правил. Поліція має право проводити перевірки та розслідування у випадках
порушень дозвільної системи. Вони можуть перевіряти діяльність підприємств,
організацій, та осіб, які мають дозвіл на певний вид діяльності, та вимагати від них
надати необхідні документи [3, c. 272].
Поліція має право застосовувати адміністративні санкції у разі виявлення
правопорушень в сфері дозвільної системи. Ці санкції можуть включати штрафи,
вилучення ліцензій, тимчасове припинення діяльності підприємства або заборону на
виконання певних видів діяльності. Поліція співпрацює з іншими органами влади,
такими як місцеві органи самоврядування та інспекції, щоб забезпечити ефективний
контроль і виконання правил у сфері дозвільної системи.
Поліція також здійснює профілактичну діяльність, спрямовану на
попередження адміністративних правопорушень. Це включає в себе навчання та
інформування громадян та підприємств про вимоги та обмеження, пов'язані з
дозвільною системою
Отже, адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції в справах про
адміністративні правопорушення у сфері дозвільної системи важлива для
забезпечення суспільного порядку та безпеки. Поліція виконує роль контролю та
нагляду, а також сприяє забезпеченню виконання законодавства в даній сфері.

1. Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України: Навч. посібник
/ За заг. ред. заслуженого юриста України В.А. Глуховері. Дніпро: Дніпроп. держ. унт
внутр. справ, 2016. 264 с.
2. Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції: навчальний посібник. Київ: «Центр
учбової літератури». 2016. 336 с.
3. Парханов, Г. Р. Превентивна робота підрозділів Національної поліції у сфері дозвільної
системи. 2017 р. 79 с.
4. Фоменко, А. Є. Дозвільні функції Національної поліції України при створенні та утриманні
тирів, стрільбищ і мисливських стендів. Науковий вісник Дніпропетровського
державного університету внутрішніх справ 4 2016 р. 54-61 с.
168
.
ОСОБЛИВОСТІ ЮВІНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ

В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ

Україна активно веде роботу з реформування правоохоронної системи з метою

забезпечення захисту прав та інтересів громадян, зокрема дітей. У цьому контексті
були створені підрозділи ювенальної превенції в Національній поліції України.
Головне завдання цих підрозділів - запобігання вчинення дітьми правопорушень.
Збільшення кількості дітей, які стають об’єктом нагляду правоохоронних
органів, є наслідком непростих реалій сучасного економічного, соціально-
демографічного й культурного становища в Україні. Часто діти незахищені і
самостійно намагаються розв’язувати свої проблеми. У таких умовах запровадження
ювенальної превенції виявилося надзвичайно важливим.
Підрозділи ювенальної превенції несуть відповідальність за реалізацію
політики профілактики правопорушень серед дітей. Їхні завдання включають
сприяння підвищенню правової культури серед молоді, формування позитивного
ставлення до закону та зміцнення довіри дітей до правоохоронних органів. Крім того,
підрозділи ювенальної превенції займаються організацією роботи з дітьми, які
опинилися в складних життєвих обставинах або є на межі правопорушень.
Створення підрозділів ювенальної превенції є важливим кроком на шляху до
створення сильної та ефективної правоохоронної системи, яка гарантуватиме
безпеку та захист прав усіх громадян України, зокрема дітей.
Повноваження підрозділів превентивної діяльності Національної поліції
України можна визначити як «спільні зусилля поліції та населення, спрямовані на
виявлення проблем злочинності та порушення порядку та залучення всіх складових
суспільства до пошуків вирішення цих проблем.
В основі даного визначення лежить припущення про те, що поліція не може
поодинці контролювати злочинність і стежити за порядком, а потребує підтримки
суспільства в справі забезпечення безпеки.
Адміністративно-правовий статус підрозділів ювенальної превенції
Національної поліції України як суб’єктів профілактики правопорушень середдітей
доцільно розглядати як сукупність закріпленихадміністративно-правовими нормами
взаємопов’язаних і взаємозумовлених елементів, завдяки яким підрозділи
ювенальної превенції реалізують свої повноваження щодо виявлення та усунення
причин та умов, що призводять довчинення дітьми правопорушень, здійснюють інші
профілактичні заходи як самостійно, так і у взаємодії з іншими суб’єктами
профілактики.
Необхідно на нормативно-правовому рівні закріпити повноваження підрозділів
ювенальної превенції Національної поліції України організовувати й координувати
169
проведення узгоджених заходів з іншими підрозділами Національної поліції України

щодо профілактики правопорушень серед дітей [1].
Справді, від поліції чекають на підтримку благополуччя спільноти в цілому, а
також гідної якості життя його представників. Компетенція підрозділів превентивної
діяльності Національної поліції України визначено їх адміністративно-правовим
статусом, елементи якого суворо регламентовані національним законодавством
України [3].
Наприклад, загальні права, обов'язки, функції та завдання, принципи діяльності
та відповідальність співробітників даних підрозділів закріплено у Законі України
«Про Національну поліцію». Такожправовий статус поліцейського превентивної
діяльності Національної поліції України передбачено відомчими нормативно-
правовими актами, а саме наказами МВС України та Національної поліції, наприклад,
накази про порядок ухвалення поліцейськими присяги, про порядок видачі
службового посвідчення та службового жетону, про правила поліцейської етики,
правил носіння форменого одягу та ін.
Зміст форм і методів, використовуваних співробітниками поліції в службовій
діяльності щодо забезпечення прав і свобод громадян, обумовлено конкретно-
історичними умовами, ступенем розвиткуданого суспільства. Тому зміст форм і
методів діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод
людини і громадянина вимагає постійного наукового аналізу з урахуванням наявних
закономірностей і аналізованих тенденцій розвитку суспільства [4].
Ювенальна превенція є важливою складовою діяльності правоохоронних
органів в мирний час, однак в умовах військового стану вона набуває особливого
значення. У таких умовах діти можуть стати особливо вразливими і потребувати
додаткової захисту і підтримки з боку влади [3]. Однією з особливостей ювенальної
превенції в умовах військового стану є необхідність забезпечення безпеки дітей в зоні
конфлікту. Для цього необхідно забезпечити ефективний контроль за переміщенням
дітей і їхню охорону від можливих небезпек [4].
Отже, умови військового стану можуть спричинити посилення військової
пропаганди серед дітей. Ювенальна превенція повинна забезпечити захист дітей від
можливої маніпуляції їх свідомістю та навчити їх критично оцінювати отриману
інформацію. Ще однією особливістю ювенальної превенції в умовах військового стану
є необхідність підтримки дітей, які стали жертвами війни. Зокрема, це може включати
психологічну допомогу та соціальну підтримку для дітей, які втратили близьких
членів сім'ї чи були свідками жорстокостей в зоні конфлікту.

1. Дуженков Максим Вікторович «Методи діяльності підрозділів ювенальної превенції
національної поліції україни з дітьми, які вчинили правопорушення.»
2. Іщенко Іван Володимирович «Проблеми та досягнення в організації роботи підрозділів
ювенальної превенції Національної поліції України». Правовий часопис Донбасу 3 (2018):
94-99.
3. Пісоцька К. О. «Нормативно-правове забезпечення діяльності підрозділів ювенальної
превенції.» Прикарпатський юридичний вісник 1 (30) (2020): 117-121.
4. Сухарева А. О. «Адміністративно-правовий статус підрозділів ювенальної превенції
національної поліції україни.» ББК 67.9.(4Укр) 401.0 С764 (2021): 157.
170
.
ПИТАННЯ ДОКАЗУВАННЯ ПРИ

ПРОВЕДЕННІ ДІЗНАННЯ
Мезенцев Максим Олександрович
старший судовий експерт сектору досліджень зброї відділу
криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС
Харківський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
Міністерства внутрішніх справ України, Україна
Губарьков Сергій Сергійович

судовий експерт сектору досліджень зброї відділу
криміналістичних видів досліджень Харківського НДЕКЦ МВС
Харківський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр
Міністерства внутрішніх справ України, Україна
В сучасному цивілізованому суспільстві більшості розвинених європейських

країн укорінена диференціація між кримінальними правопорушеннями, які несуть
досить вагому шкоду охоронюваним законом інтересам суспільства та держави, а
також, так би мовити, кримінальними правопорушеннями які також є кримінально
караними, але при цьому покарання за такі кримінальних правопорушення не має
передбачати позбавлення волі особи, та свого роду має давати особі шанс на
виправлення без застосування серйозних кримінально-правових санкцій із боку
держави. Не винятком є й кримінальна юстиція України на теперішній час, ще при
вступі в дію чинного Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК),
який замінив собою КПК України 1961 року, законодавцем передбачалась наявність
розділення кримінальних правопорушень на злочини та кримінальні проступки, й,
відповідно, створення двох різних форм досудового розслідування у вигляді
досудового слідства та дізнання, які в послідуючому були реалізовані в
національному законодавстві у царині кримінальної юстиції.
Тематика яка освітлюється у представлених тезах полягає в певній
проблематиці, що виникає при проведенні досудового розслідування у формі
дізнання щодо кримінальних проступків, яка полягає у використанні доказів під час
проведення дізнання, оскільки після введення законодавчих норм відносно спеціфки
проведення дізнання, в ст. 298-1 КПК України внесено перелік доказів у вигляді:
пояснення осіб, результати медичного освідування, висновок спеціаліста, показання
технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки,
відеозапису, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису [1], а також докази,
які передбачаються у Загальних положеннях, у ст. 84 КПК України. У положеннях
ст. 298-1 КПК України законодавець певним чином розширює перелік доказів, як
можуть бути використані в дізнанні, проте, на нашу думку, певною проблемою є те,
що при цьому ст. 84 КПК України так й не була розширена чи доповнена, й перелік
доказів у вигляді: показань, речових доказів, документів, висновків експерта [1]. При
проведенні дізнання, може скластись ситуація, яка буде вимагати перекваліфікації
кримінального правопорушення й переведення його із категорії кримінальних
проступків до категорії злочинів, після чого логічним видається те, що докази, які
були здобуті в порядку ст. 298-1 КПК України, в послідуючому судом, будуть визнані
недопустимими. Разом з цим необхідно зазначити, що у відповідності до ст. 7 КПК
України визначається, що зміст і форма кримінального провадження повинна
171
відповідати загальним засадам кримінального провадження [1], відповідно можна

зробити висновок, що, перелік доказів, що міститься у ст. 298-1 КПК України
суперечить загальним засадам кримінального провадження, а саме ст. 84 КПК
України, доходимо до висновку, що на практиці неможливо реалізувати спеціальну
норму передбачену у ст. 298-1 КПК України. Однак, у разі внесення змін саме у ст. 84
КПК України та розширити перелік доказів, які передбачені при проведенні дізнання,
то тоді з’явиться можливість збору та використання доказів передбачених
спеціальними нормами присвяченими порядку проведення дізнання.
Разом з цим зрозуміло, що при подальшому розвитку юридичної науки в частині
кримінально-процесуальної діяльності ці прогалини будуть прибиратись, оскільки
накопичується певна практика та запит на певні зміни у кримінально-процесуальний
закон України, на що звісно ж буде відбуватись реакція у вигляді змін та
удосконаленні законодавства.

1. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI. Вилучено:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n656.
2. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III. Вилучено:
3. Зіньковский І.П. (2021) Особливості доказування в ході дізнання. Організаційно-правові
аспекти досудового слідства. 108–113. Вилучено:
http://www.sulj.oduvs.od.ua/archive/2021/3/part_1/18.pdf.
172
.
ПОНЯТТЯ ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО МЕТА

Азаров Максим Сергійович
Курсант 2-го курсу факультету підготовки фахівців
Науковий керівник: Корогод Світлана Володимирівна

Доктор філософії в галузі права, старший викладач кафедри
кримінального права та кримінології, капітан поліції
Дослідження та аналіз поняття покарання має велике значення, оскільки воно

допомагає краще зрозуміти сутність, мету, напрямки дії, а також роль покарання у
правовій системі. Відповідно до частини 1 статті 50 Кримінального кодексу України,
покарання є інструментом, який держава використовує на підставі рішення суду для
обмеження прав і свобод особи, визнаної винною у вчиненні кримінального
правопорушення [1]. Покарання виступає як дієвий механізм, що спрямований на
врегулювання конфлікту між державою і особою, відновлення нормального
правопорядку і одночасно на корекцію поглядів, поведінки та особистості
правопорушника.
Відповідно до частини 1 статті 50 Кримінального кодексу України, покарання є
заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи,
визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні
прав і свобод засудженого[4].
У кримінально-правовій літературі поняття покарання визначається різними
способами, включаючи його роль як реакції держави на правопорушення, форми
кримінальної відповідальності, процесу боротьби з правопорушенням, способу
розправи над винним, позбавлення та страждання, які призначені судом для
винного [3, с. 26-27].
Частина 2 статті 50 Кримінального кодексу України визначає, що покарання має
на меті не лише покарання винного, але й його виправлення, а також запобігання
вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженими, так і іншими
особами [1]. На мою думку, основною метою покарання є підтримання суспільства і
що покарання має бути однаковим для всіх соціальних категорій і не повинно
призводити до фізичного звільнення.
Держава, через застосування справедливого, невідворотного і своєчасного
покарання, виконує важливу роль у стримуванні вчинення нових кримінальних
правопорушень. Головною метою цього процесу є приборкання злочинності та
найбільше обмеження її проявів. Суд, щоб забезпечити охорону держави і
забезпечити відшкодування нанесеної шкоди потерпілим, використовує покарання
як засіб навести справедливість у відношеннях між винним і суспільством.
У минулому, сурове покарання було сприйнято як ефективний засіб боротьби зі
злочинністю, навіть при важких злочинах. Проте цей підхід виявився неефективним,
оскільки він не зміг запобігти загостренню проблеми, і навіть здавався
спричинювати зростання насилля та злочинності. Сучасне розуміння важливості
покарання зосереджене на його справедливості, своєчасності, неминучості та
налаштуванні ступеня покарання відповідно до тяжкості скоєного правопорушення.
У четвертому за рахунком контрольному проекті Кримінального кодексу
173
України, який був представлений 29 березня 2021 року, мета покарання була
визначена з врахуванням кількох аспектів. Відзначалася роль покарання як засобу
накладення кари на особу, яка скоїла кримінальне правопорушення, а також як
інструменту запобігання подібним правопорушенням та стимулювання відповідної
правослухняної поведінки [3].
Проте варто відзначити, що в цьому контексті кара, здавалося б, виходить на
передній план та фактично витісняє іншу складову мети покарання - утвердження
справедливості. Ю. А. Пономаренко, розглядаючи це питання, висловлює думку, що
можливо утвердження справедливості в контексті покарання означає нанесення
засудженому страждань, які є адекватними тяжкості скоєного злочину, і це, фактично,
є формою кари [2].
Робота над проєктом Кримінального кодексу України триває, і підходи до
трактування мети покарання можуть продовжувати змінюватися. Крім того, деякі
аспекти мети покарання, такі як виправлення або виправлення та ресоціалізація (як
це передбачено чинним Кримінально-виконавчим кодексом України), можуть
залишатися поза увагою Робочої групи. Важливо забезпечити гармонізацію між
матеріальним кримінальним законодавством та Кримінально-виконавчим кодексом
України, що в кінцевому результаті дозволить ефективно реалізувати кримінально-
правову та кримінально-виконавчу політику Української держави.
Отже, важливість покарання полягає не в його жорстокості, а в справедливості
та ефективності, в здатності відповідати рівню тяжкості правопорушення та
виправленню винного. Покарання виступає засобом регулювання суспільного
порядку та може бути використане для відновлення нормальної поведінки особи, яка
вчинила правопорушення. Хоча покарання само по собі не є вирішальним фактором у
боротьбі зі злочинністю, воно все ж є важливим інструментом для забезпечення
безпеки суспільства та виховання людей у відповідності до законів.

1. Кримінальне право в питаннях і відповідях: (Посібник для підготовки до іспитів) /
НАВСУ; Відп. ред. Пономарьов С.М. К.: Правові джерела, 2011. 195 с.
2. Збірник «ПОНЯТТЯ ТА МЕТА ПОКАРАННЯ» Посудевський, І. В. Поняття та мета
покарання. 2019 р. 39 с.
3. МАТЕРІАЛИ VІ Міжнародної науково-практичної конференції «РЕФОРМУВАННЯ
ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ», Редакційна колегія:
А. М. Куліш – доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України;
В. В. Миргород-Карпова – кандидат юридичних наук; А. В. Стеблянко – доктор філософії
зі спеціальності 081 «Право»; В. В. Пахомов – доктор юридичних наук, професор; 2022 р.
493 с.
174
.
ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ АДМІНІСТРАТИВНО-

ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Кожущенко Тимур Вадимович
Курсант 2-го курсу факультету підготовки фахівців
для підрозділів Кримінальної поліціїї

старший викладач кафедри адміністративного права, процесу та
адміністративної діяльності факультету підготовки фахівців
для підрозділів превентивної діяльності, Капітан поліції
Поняття та зміст адміністративно-юридичної діяльності Національної поліції

визначаються комплексом заходів, спрямованих на забезпечення громадського
порядку, захист прав і свобод громадян, а також виконання завдань, покладених на
правоохоронний орган.
Адміністративно-юридична діяльність Національної поліції базується на
принципах законності, об'єктивності, гласності та ефективності. Ця діяльність
охоплює широкий спектр завдань, серед яких ключовими є профілактика
злочинності, розслідування правопорушень, забезпечення громадської безпеки та
надання допомоги громадянам. Національна поліція здійснює адміністративні
заходи для попередження порушень законів, утримання громадського порядку та
забезпечення безпеки осіб і майна. Це включає патрулювання міст і територій,
взаємодію з громадськістю, а також використання сучасних технологій для
моніторингу та аналізу ситуації в реальному часі [1, c. 27].
Одним з важливих аспектів адміністративно-юридичної діяльності є
розслідування злочинів. Національна поліція здійснює оперативно-розшукову
роботу, спрямовану на виявлення, затримання та призначення відповідальності за
вчинені злочини. Цей процес вимагає високого рівня професіоналізму, співпраці з
іншими правоохоронними органами та використання сучасних методів
дослідження [3, c. 29]. Поняття адміністративно-юридичної діяльності також
включає в себе забезпечення прав та свобод громадян. Національна поліція взаємодіє
з громадянами для вирішення їхніх проблем та подання необхідної допомоги. Крім
того, організація робить акцент на просвітницькій діяльності, спрямованій на
підвищення правової культури та обізнаності громадян з їхніми правами та
обов'язками.
У вирішенні своїх завдань Національна поліція співпрацює з іншими органами
влади, судовою системою, громадськістю та міжнародними партнерами. Ця взаємодія
допомагає створити ефективну систему правопорядку та забезпечити безпеку і
довіру серед населення.
Поняття «адміністративна юрисдикція» встановлено, що це правове явище
передбачає діяльність органів публічної влади з розгляду та дозволу різних звернень
учасників адміністративно-правових відносин, які містять правову суперечку. Такі
суперечки можуть бути пов'язані з некоректною реалізацією адміністративних
функцій, а також з застосуванням органами виконавчої та судової влади відповідних
175
заходів до фізичних та юридичних осіб в передбачених законом випадках.

Дослідження показало, що адміністративна юрисдикція має значний вплив на
функціонування системи державного управління та реалізацію прав і свобод
громадян [1].
Дана діяльність проявляється у реалізації адміністративно-юрисдикційних
проваджень, порушених уповноваженими посадовими особами органів влади у
зв'язку з відомими порушеннями встановлюваних державою адміністративно-
правових заборон, розпоряджень чи дозволів із боку найширшого кола учасників
досліджуваних правовідносин [4]. Адміністративна юрисдикція поряд з
адміністративною юстицією та адміністративними процедурами є невід'ємною
частиною адміністративного процесу органів державної влади [2, 3].
Адміністративна юрисдикція поліції МВС– це державно-владна, регулятивна,
правозастосовна діяльність, що здійснюється в адміністративно-процесуальній
формі, яка полягає у позасудовому або досудовому розгляді справ про
адміністративні правопорушення, застосування заходів адміністративно-правого
примусу у позасудовому чи судовому порядку, а також вирішення юридичних
конфліктів, зумовлених наслідками реалізації посадовими особами органів
внутрішніх справ (поліції) своїх службових обов'язків та прав [1, 2].
Організація розгляду звернень громадян також є однією з основних
нормативних правових актів МВС, що регулюють провадження в адміністративній
сфері. Крім того, у нормативно-правових актах МВС визначається порядок
проведення службової перевірки, що є необхідним для забезпечення дотримання
законів в державі. Відповідно до цих нормативних правових актів, МВС здійснює
адміністративно-юрисдикційні провадження, в результаті яких приймаються
рішення про застосування до фізичних та юридичних осіб адміністративних заходів.
Таким чином, нормативні правові акти МВС є необхідною основою для проведення
адміністративно-юрисдикційних проваджень та забезпечення дотримання законів в
країні [4, c. 82].
Отже, адміністративно-юридична діяльність Національної поліції є
комплексним набором заходів, спрямованих на забезпечення громадського порядку,
захист прав та свобод громадян, а також виконання завдань, покладених на
правоохоронний орган. Ключові аспекти цієї діяльності включають профілактику
злочинності, розслідування правопорушень, забезпечення громадської безпеки та
надання допомоги громадянам.

1. Ващенко С.С. Завдання адміністративно-юрисдикційної діяльності Національної поліції
України. Міжнар. наук.-практ. конф.(м. Суми, 21-22 лютого 2020 р.)/МВС України, Сумська
філія Харківського національного університету внутрішніх справ.Суми: Видавничий дім
«Ельдорадо», 2020.С. 73-75, 2020.
2. Корнієнко М.В. Адміністративно-юрисдикційна діяльність поліції. 2021. С. 39.
3. Котова Д.М. Адміністративно-юрисдикційна діяльність Національної поліції України.
Національний авіаційний університет, 2020. С. 39.
4. Шевяков М.О. Профілактика національною поліцією правопорушень. Правовий часопис
донбасу law journal of donbass 2022. С.162.
176
.
ПОРЯДОК ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ПУБЛІЧНОГО

ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ
МАСОВИХ ЗАХОДІВ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Потапов Денис Олександрович
Кривулін Юрій Андрійович


Анотація. У статті досліджено питання щодо порядку організації охорони публічного

порядку та безпеки під час проведення масових заходів. Ефективне функціонування
правоохоронноı̈ системи незалежноı̈ Украı̈ни вимагає від керівництва Національноı̈ поліціı̈
Украı̈ни вивчення та впровадження позитивного досвіду роботи правоохоронних органів
Європейських краı̈н, зокрема у сфері охорони публічного порядку. Порядок організації охорони
громадського порядку та безпеки поліцейськими під час проведення масових заходів є
важливою складовою для забезпечення спокою, безпеки та правопорядку під час великих
громадських подій. Зазвичай такі заходи включають масові заходи, такі як концерти,
спортивні події, громадські мітинги та інші суспільні події. Організація ефективного
контролю за громадським порядком та безпекою вимагає від поліції ретельного планування
та координації дій.
Постановка проблеми. Право на свободу зібрань є одним із фундаментальних

прав людини, яке гарантує можливість мирних зібрань, проведення демонстрацій,
святкування та інших заходів. Однак, реалізація цього права може бути непростим
завданням для органів влади, зокрема поліції, яка відповідає за забезпечення
публічної безпеки та порядку під час проведення масових заходів. Удосконалення
порядку організації охорони публічного порядку та безпеки під час проведення
масових заходів є важливим завданням для забезпечення прав громадян на свободу
зібрань та захисту публічної безпеки та порядку.
Аналіз досліджень цієї проблеми. Проблеми організації охорони публічного
порядку та безпеки від час проведення масових заходів. Це, зокрема, роботи
Г.А. Аванесова, В. В. Голіни, А. І. Долгової, І. М. Даньшина, О. М. Джужи, А. П. Закалюка,
А. Ф. Зелінського, В. М. Кудрявцева, І. П. Лановенка, О. М. Литвака, І. К. Туркевич,
В. І. Шакуна, Н.Д. Туз, М.О. Лиса та ін.
Метою цієї статті є визначення проблемних питань організації охорони
публічного порядку та безпеки від час проведення масових заходів. Розгляд чинного
законодавства, щодо відношення поліції до охорони публічного порядку.
Переглянемо актуальність методів та принципів роботи поліцейських в таких
ситуаціях.
Виклад основного матеріалу. Право людини на свободу щодо мирних зібрань,
проведення рідного роду демонстрацій, вираження протесту, святкування,
177
вшанування і, загалом, для спільного висловлювання своїх поглядів є засадою

функціонування демократичної та правової держави. Вказане право тісно пов’язане з
іншими фундаментальними складовими демократії і плюралізму – свободою
вираження поглядів та свободою об’єднань.
Право на свободу зібрань є одним із фундаментальних прав людини, яке
гарантує можливість мирних зібрань, проведення демонстрацій, святкування та
інших заходів. Однак, реалізація цього права може бути непростим завданням для
органів влади, зокрема поліції, яка відповідає за забезпечення публічної безпеки та
порядку під час проведення масових заходів.
Відповідно до статті 39 Конституції України [1], громадяни мають право
збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про
проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади та місцевого
Однак, реалізація права на свободу зібрань, інколи, може виявитись непростим
завданням для органів влади. Особливу складність це завдання становить для
поліцейських, які несуть основну відповідальність за забезпечення можливості
провести зібрання і разом із тим за недопущення непропорційного обмеження прав і
свобод інших людей та підтримання публічного порядку та безпеки [2].
Ми повністю згодні з думкою Плахотного А.П. “Під час масових заходів
поліцейські повинні діяти згідно законодавства України, але одночасно зберігати
розуміння і повагу до прав та свобод громадян. Забезпечення публічної безпеки не
повинно суперечити принципам демократії і громадянських свобод [3]”
Ускладнює виконання завдань поліції під час масових заходів відсутність
належного правового регулювання відносин з організації та проведення таких
заходів [4]. Інформація щодо конкретного проведення масового заходу доволі часто
надходить до поліції не своєчасно, можливий варіант і взагалі перед самим початком
його проведення або після початку його проведення, що не дозволяє зібрати чітку та
потрібну інформацію про масовий захід, про кількість його учасників, прорахувати
можливість виникнення різних ризиків для поліцейських для належного
забезпечення публічного порядку та безпеки. У свою чергу відсутність належної
оцінки ризиків впливає на якість планування відповідних дій поліції і, як наслідок,
зумовлює іноді непропорційне залучення сил поліції до проведення масових заходів.
Низький рівень мобільності поліцейських сил також призводить до їх надмірного
залучення.
Забезпечення публічної безпеки та порядку під час проведення масових заходів
покладається на органи внутрішніх справ. Органи місцевого самоврядування також
беруть участь у забезпеченні публічної безпеки та порядку під час проведення
масових заходів у межах своїх повноважень.
Як зазначив Плахоний А.П. в своїй статті, що “В умовах воєнного стану
пріоритетними завданнями будь-якого органу публічної влади є охорони прав і
свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; забезпечення оборони
держави, захисту безпеки населення та інтересів держави. З цією метою Верховна
Рада України прийняла відповідні закони, які дозволяють органам державної влади
ефективно виконувати свої завдання. Зокрема відповідно до Закону Украї ни «Про
внесення змін до законів Украї ни «Про Національну поліцію» та «Про
Дисциплінарнии статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності
поліції, у тому числі під час дії воєнного стану», розширено повноваження
поліцейських [6].”
Порядок організації охорони публічного порядку та безпеки під час проведення
178
.
масових заходів регулюється Наказом МВС України від 23.08.2018 року № 706
затверджено «Концепцію запровадження в діяльності органів та підрозділів
Національної поліції України скандинавської моделі забезпечення публічної безпеки
та порядку під час проведення масових заходів» [5] та іншими нормативно-
правовими актами.
Масові заходи – це «заходи громадсько-політичного, релігійного, спортивного,
культурно-видовищного характеру за участю значної кількості громадян, що
проводяться з нагоди відзначення офіційних (державних), професійних, релігійних
свят, пам’ятних дат, а також за ініціативою політичних партій, рухів, громадських
об’єднань, релігійних конфесій, громад, окремих громадян, спортивних організацій,
закладів культури тощо. Як бачимо, характерні риси, крім участі значної кількості
учасників, відсутні, решта ознак носить загальний характер.
Після отримання повідомлення про проведення масового заходу, орган
внутрішніх справ проводить перевірку інформації, зазначеної в повідомленні, та
приймає рішення про надання дозволу або відмову в наданні дозволу на проведення
масового заходу.
У разі надання дозволу на проведення масового заходу, орган внутрішніх справ
розробляє план заходів щодо забезпечення публічної безпеки та порядку під час
проведення масового заходу. План заходів погоджується з організатором масового
заходу.
Під час проведення масового заходу, органи внутрішніх справ здійснюють
заходи щодо забезпечення публічної безпеки та порядку, зокрема:
• здійснюють патрулювання місця проведення масового заходу;
• здійснюють контроль за дотриманням учасниками масового заходу вимог
законодавства;
• запобігають виникненню та припиняють правопорушення, які можуть мати
місце під час проведення масового заходу.
У разі порушення учасниками масового заходу вимог законодавства, органи
внутрішніх справ можуть застосовувати заходи примусу, передбачені законом.
Таким чином, порядок організації охорони публічного порядку та безпеки під
час проведення масових заходів спрямований на забезпечення реалізації права
громадян на свободу зібрань та запобігання виникненню та припиненню
правопорушень, які можуть мати місце під час проведення масових заходів.
Для забезпечення ефективного забезпечення публічної безпеки та порядку під
час проведення масових заходів необхідно вжити таких заходів:
• Надати поліції достатній час для підготовки до проведення масових заходів.
• Передбачити, що про проведення масових заходів необхідно завчасно
повідомляти поліцію, а не органи виконавчої влади та органи місцевого
• Передбачити більш жорстку відповідальність учасників і організаторів
масових заходів за порушення порядку їх проведення, зокрема кримінальну
відповідальність.
• Розглянути питання створення підрозділів муніципальної поліції, які б могли
брати участь у забезпеченні масових заходів.
• Більш активно залучати технічні засоби для документування ходу масових
заходів.
Висновки. Порядок організації охорони громадського порядку та безпеки
поліцейськими під час проведення масових заходів є важливою складовою для
забезпечення спокою, безпеки та правопорядку під час великих громадських подій.
179
Зазвичай такі заходи включають масові заходи, такі як концерти, спортивні події,
громадські мітинги та інші суспільні події. Організація ефективного контролю за
громадським порядком та безпекою вимагає від поліції ретельного планування та
координації дій.
Право на свободу зібрань є одним із фундаментальних прав людини, яке
гарантує можливість мирних зібрань, проведення демонстрацій, святкування та
інших заходів. Однак, реалізація цього права може бути непростим завданням для
органів влади, зокрема поліції, яка відповідає за забезпечення публічної безпеки та
порядку під час проведення масових заходів.
Ускладнює виконання завдань поліції під час масових заходів відсутність
належного правового регулювання відносин з організації та проведення таких
заходів. Зокрема, інформація про проведення масового заходу часто надходить до
поліції несвоєчасно, що ускладнює оцінку ризиків і планування відповідних дій.
Дотримання вищезазначених етапів дозволяє поліції ефективно забезпечити
громадський порядок та безпеку під час проведення масових заходів, забезпечуючи
захист прав та інтересів громадян.
Окремо варто відзначити, що право на свободу зібрань не є абсолютним і може
бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, публічної безпеки і
порядку та з метою захисту прав і свобод інших людей. Однак, такі обмеження
повинні бути пропорційними і не повинні перешкоджати реалізації права на свободу
зібрань.

1. Конституція України : від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР : станом на 1 січ. 2020 р. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text (дата звернення: 23.11.2023).
2. Посібник «Права людини і забезпечення правопорядку під час публічних зібрань.
Керівництво», опубліковано БДІПЛ ОБСЄ 2017р., ISBN 978-92-9234-959-2; - URL:
www.osce.org/odihr.
3. Зікрач, Д. О., Плахотний, А. П. ДІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ І В
ОСОБЛИВИХ УМОВАХ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ. “Modern problems of science, education and
society” Київ, Україна. 2023. URK: http://surl.li/nmjux.
4. Туз, Н. Д., Лиса, М. О. ОХОРОНА ПУБЛІЧНОГО ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ ПІД
ЧАС ПРОВЕДЕННЯ МИРНИХ. Рекомендовано до поширення через мережу Інтернет
Вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ, с. 333.
5. Наказ МВС України від 23.08.2018 року № 706 «Концепцію запровадження в діяльності
органів та підрозділів Національної поліції України скандинавської моделі забезпечення
публічної безпеки та порядку під час проведення масових заходів».
6. Бородавко, А.Ю, Котенко, Т.А, Плахотний, А.П. (2023). ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ
РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ В
УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. Матеріали конференцій МЦНД, (17.11.2023; Івано-
Франківськ, Україна), 105–109. URL: https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-
180
.
РОЛЬ ТАКТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ТА

КОМУНІКАЦІЇ У ГОТОВНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ
ДО КРИТИЧНИХ СИТУАЦІЙ
Ведмеденко Іван Ігорович

Розуміння ролі тактичного мислення та комунікації в роботі поліцейських у

критичних ситуаціях є надзвичайно важливим для ефективного реагування та
забезпечення безпеки громад. У таких ситуаціях, досвід та тренування поліцейських
щодо тактичного мислення та навички ефективної комунікації можуть врятувати
життя та запобігти подальшим проблемам.
Тактичне мислення дозволяє поліцейським переглянути різні можливі сценарії
та шляхи дії, виробити стратегію, що найкраще відповідає ситуації. Вміння
аналізувати та приймати ефективні рішення на основі наявних обставин і ризиків є
ключовими для досягнення успіху в критичних ситуаціях.
Застосування тактичного мислення допомагає поліцейським ефективно
використовувати наявні ресурси, такі як персонал, обладнання, транспорт та
інформаційні системи, під час виконання своїх обов'язків [1]. Це важливо для
забезпечення успішного реагування на ситуацію та оптимізації результатів.
Поліцейські повинні мати навички справлятися з стресом та ефективно
комунікувати в критичних ситуаціях. Це включає ясне та зрозуміле висловлювання,
уміння слухати і розуміти інших, а також використання невербальної комунікації,
такої як жести та міміка [2]. Вміння забезпечувати ефективну комунікацію в тиснених
ситуаціях допомагає зменшити можливі помилки та недорозуміння, а також сприяє
збереженню життя.
Тактичне мислення та комунікація сприяють координуванню дій та спільному
руху в напрямку досягнення поставленої мети [1]. У критичних ситуаціях, де кожна
секунда має значення, поліцейські повинні діяти як один командний центр, де кожен
учасник знає свої обов'язки та має здатність співпрацювати з іншими для досягнення
спільних цілей.
Завдяки тактичному мисленню та ефективній комунікації, поліцейські можуть
не лише реагувати на критичні ситуації, але й передбачати їх та запобігати. Активне
залучення громадян до співпраці, надання інформації, розуміння вимог громади та
побудова довіри сприяють покращенню безпеки в цілому.
Тактичне мислення та ефективна комунікація відіграють важливу роль у
готовності поліцейських до критичних ситуацій. Від правильного планування та
реагування до ефективного використання ресурсів, тактичне мислення допомагає
поліцейським діяти швидко та ефективно. Забезпечення ефективної комунікації
дозволяє поліцейським координувати дії, забезпечувати точне розуміння та
забезпечувати безпечну взаємодію з громадою та іншими службами.
Збагачення тактичного мислення та розвиток навичок комунікації ведуть до
181
підвищення безпеки громади та забезпечення успішного реагування на небезпеку.

Досягнення ефективності у цих аспектах вимагає тренування, навчання та постійного
удосконалення.
Поліцейські, які володіють такими навичками, стають цінними активами для
суспільства та забезпечують безпеку та захист громади в ситуаціях кризи та
надзвичайних подій [4].
Отже, фокус на тактичному мисленні та комунікації є невід'ємною частиною
готовності поліцейських до критичних ситуацій та сприяє покращенню безпеки та
стабільності у нашому суспільстві.
Для цього необхідно розробити спеціальний курс для підготовки курсантів та
службовців як в відомчих навчальних закладах, так і в системі професійної підготовки
із залученням фахівців »[3, с.63].

1. Кембриджський довідник з політики у США (2019). «Тактичне мислення та прийняття
рішень у поліцейській діяльності». URL : http://www.cambridgehandbook.org.
2. Австралійський інститут кримінології (2019). «Ефективна поліція: комунікаційні
стратегії для критичних інцидентів». URL : http://www.aic.gov.au.
3. ВОЙНОВ, Д. С.; ПЛАХОТНИЙ, А. П. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ
ПІДГОТОВКИ СИЛ БЕЗПЕКИ Й ОБОРОНИ УКРАЇНИ. In: The 3 rd International scientific and
practical conference “Modern problems of science, education and society”(May 22-24, 2023)
SPC “Sci-conf. com. ua”, Kyiv, Ukraine. 2023. 1522 p. 2023. p. 1311.
4. БОРОДАВКО, Андрій; КОТЕНКО, Тетяна; ПЛАХОТНИЙ, Артем. ЩОДО ОКРЕМИХ ПИТАНЬ
РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ В
УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ. Матеріали конференцій МЦНД, 2023, 17.11. 2023; Івано-
Франківськ, Україна: 105-109.
182
.
СУД ПРИСЯЖНИХ В КРИМІНАЛЬНОМУ

ПРОЦЕСІ: ПРОБЛЕМАТИКА
Вольтобрісов Альберт Владиславович
Здобувач вищої освіти 3-курс бакалавра спеціальність 081 «Право»
Навчально-наукового інституту права та інноваційної освіти
Науковий керівник: Ісланкін Сергій Миколайович

Старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін
На сьогодні суд присяжних є важливою частиною кримінального судочинства в

багатьох країнах світу. Система суду присяжних в Україні є важливою складовою
кримінального правосуддя та має на меті забезпечити більшу справедливість та
громадський контроль над судовими рішеннями. Проте, як будь-яка інша судова
система, суд присяжних не позбавлений проблем та викликів, які вимагають
серйозного аналізу та вдосконалення, особливо в цей час в умовах російсько-
української війни, бо 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан, на
відповідь агресії зі сторони РФ, а отже це створює надзвичайні обставини та особливі
виклики для системи суду присяжних [1]. Цей процес має за мету забезпечення
більшої справедливості та громадського контролю над правосуддям.
Як ми знаємо у кримінальних провадженнях, що мають підвищену суспільну
значущість, у разі вирішення питань про винність у нестандартних морально-
конфліктних ситуаціях суд присяжних покликаний захищати права і свободи
обвинуваченого й інтереси суспільства від обвинувального ухилу професійного судді,
що інколи наявне в процесі судового провадження. Про таке значення суду
присяжних ще слушно висловлювався Л. Є. Владимиров: «Тільки в суді присяжних
обвинувачений убезпечений від безсердечності судді, якому нечутливість дуже часто
заважає розглянути істину» [4, с. 460].
В кримінальному законодавстві чітко регламентується питання стосовно суду
присяжних. Правове регулювання здійснюється згідно з Кримінальним
процесуальним кодексом України (далі КПКУ), а саме «главою 30. Особливі порядки
провадження в суді першої інстанції, розділом 2 Провадження в суді присяжних,
ст. ст. 383-391» [3].
Перш ніж почати виокремлювати основну проблематику суду присяжних в
Україні, треба зазначити поняття присяжних та виокремити процедуру щодо цього.
Отже, згідно з Законом України «Про судоустрій і статус суддів» ст. ст. 63-68
розкривається статус, окреслюються вимоги до присяжного, процедура
затвердження списків присяжних, обов’язки, строк повноважень, підстави і порядок
увільнення від виконання обов’язків, залучення присяжних до виконання обов’язків
у суді, гарантії прав присяжних і так подалі [2].
Законодавець дає пояснення поняття щодо присяжного - це особа, яка у
випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі
суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Обов’язки
присяжного справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові
справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати
183
високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної

довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності
суддів; виявляти повагу до учасників процесу; не розголошувати відомості, які
становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої
кімнати і закритого судового засідання; виконувати вимоги та дотримуватися
обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції. Подальший
порядок щодо суду присяжних та процедури чітко визначений в Законом України
«Про судоустрій і статус суддів».
Якщо робити аналіз ЗМІ та іншої публічної інформації в Україні можна побачити
що в державі суд присяжних не працює належним чином. Як зазначає, викладач
Острозької академії, адвокат, який брав участь в одному з перших процесів у суді
присяжних в Україні, Сергій Оверчук: «Щоб запустити суд присяжних, починати треба
з елементарного: збільшити перелік кримінальних проваджень, де можуть брати
участь присяжні та колегії професійних суддів, потрібно внести відповідні зміни до
КПКУ щодо розширення кола справ, підсудних суду присяжних… У разі впровадження
класичної форми суду присяжних слід переписати параграф КПКУ, який регламентує
провадження в цьому суді, в тому числі відповідні норми ЗУ «Про судоустрій і статус
суддів»» [5].
Коли основна проблематика зрозуміла, треба розробити план щодо вирішення:
один із планів вирішення цієї актуальної проблеми є джиталізація процедур пошуку
та відбору присяжних у рамках програми "Електронний суд" може включати наступні
аспекти: 1). Автоматизований відбір присяжних: використання алгоритмів для
випадкового відбору кандидатів на присяжних із бази даних громадян, які
відповідають встановленим критеріям. Це може гарантувати більшу
неупередженість та ефективність процесу. 2). Електронне сповіщення: використання
електронних засобів комунікації (наприклад, електронної пошти або мобільних
додатків) для сповіщення громадян про їхнє включення до списку присяжних та
надання деталей про судове засідання. 3). Онлайн-платформа для реєстрації та
інформування присяжних: розробка інтерфейсу, де присяжні могли б отримувати
інформацію про свої обов'язки, права, графік судових засідань та іншу важливу
інформацію. 4). Електронна система відбору та самовідводу: можливість для
присяжних подавати електронні заяви про самовідвід або відвод, а також
автоматизація процесу перевірки наявності у присяжних підстав, що перешкоджають
їхній участі. 5). Діджиталізація процедури приведення до присяги, хоча сама присяга
має відбуватися особисто, організаційні аспекти (наприклад, підготовка тексту
присяги, інструкції щодо процедури) можуть бути цифровізовані. 6). Електронне
документообіг та архівація: всі документи, пов'язані з процесом відбору та діяльністю
присяжних, можуть зберігатися та оброблятися в електронному вигляді, що
сприятиме більшій прозорості та зручності доступу до інформації. 7). Онлайн-
навчання для присяжних: розробка електронних курсів та матеріалів для підготовки
та навчання присяжних щодо їхніх обов’язків, прав та процесу судочинства.
Підсумовуючи усе вищевикладене можна зробити висновок, що система суду
присяжних в Україні, особливо в умовах російсько-української війни та введеного
воєнного стану, стикається зі значними викликами та проблемами. Обмеження
доступу до обвинуваченого та свідків, складність збору доказів та вплив воєнного
стану на об’єктивність судового процесу створюють складну ситуацію для системи
суду присяжних. Важливою задачею є пошук шляхів вдосконалення цієї системи для
забезпечення справедливого та ефективного функціонування. Це може включати в
себе розробку спеціальних процедур для суду присяжних в умовах війни, підвищення
184
.
рівня безпеки для учасників судового процесу та забезпечення доступу до

обвинуваченого та свідків. Головною метою повинно бути збереження
справедливості та правосуддя, навіть у надзвичайних обставинах.

1. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №64/2022. Офіційне інтернет-представництво Президента
України. URL: https://www.president.gov.ua/documents/642022-41397 (дата звернення:
05.11.2023).
2. Про судоустрій і статус суддів : Закон України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII : станом на 19
жовт. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text (дата звернення:
30.11.2023).
3. Кримінальний процесуальний кодекс України : Кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-
VI: станом на 6 листоп. 2023 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text
4. Гузела М. ДО ПИТАННЯ ПРО СУД ПРИСЯЖНИХ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМ
ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ. Academic Journals and Conferences. URL:
https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-paper/2018/jun/13071/427-431.pdf
5. Ukrinform. Інститут суду присяжних. Укрінформ - актуальні новини України та світу. URL:
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3210835-ekspert-skazav-so-treba-abi-v-ukraini-
zapracuvav-sud-prisaznih.html (дата звернення: 30.11.2023).
185
СЕКЦІЯ VІІІ.
ВОЄННІ НАУКИ, НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА
ТА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ
ВАЖЛИВІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ВОГНЕВОЇ

ПІДГОТОВКИ В УМОВАХ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ
Бернік Анастасія Сергіївна
курсантка 3 курсу факультету підготовки фахівців
Кулаковський Роман Миколайович

курсант 3 курсу факультету підготовки фахівців

старший викладач, кафедри тактико-спеціальної підготовки
В умовах спеціального правового режиму, який введений в Україні у зв'язку з

війною, що становить небезпеку для державної незалежності, територіальної
цілісності та національної безпеки, за якого відбувається делегування відповідним
органам влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та місцевим
органам самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози,
протистояння збройній агресії та забезпечення національної безпеки. Це також
передбачає тимчасове, умовне обмеження конституційних прав і свобод людини і
громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб з урахуванням строку
дії цих обмежень [1; с. 354].
Таким чином серед повноважень працівників поліції введено ряд нових норм
згідно яких встановлюються додаткові повноваження із застосування та
використання вогнепальної зброї, спеціальні підрозділи поліції, які виконують
бойові завдання на передовій або в районах бойових дій, тепер мають право
застосовувати зброю та бойову техніку в установлених Збройними Силами порядках
і випадках під час воєнного стану. Це дозволяє розглядати їхню діяльність в контексті
можливостей і повноважень військових частин Збройних Сил України, що робить їх
ефективнішими у виконанні завдань з відсічі збройній агресії та захисту держави [4].
Ці інновації в законодавстві розширюють можливості поліції та надають їм
більшу вільність дій у критичних ситуаціях. Однак важливо продовжувати
аналізувати та вдосконалювати законодавство, оскільки можливі додаткові зміни,
які враховують особливості несення поліцією служби під час воєнного стану.
Таким чином постає питання важливості вогневої підготовки, що включає в себе
різні аспекти, такі як основи стрільби, правомірність використання зброї та безпечне
поводження з нею, є висвітленою реальні умови можуть суттєво відрізнятися, і
186
.
враховувати небезпеку ураження вогнепальною зброєю вирішальною має бути за

секунди. Виправдано вказати на важливість морально-психологічної підготовки, яка
є необхідною для подолання емоційних труднощів та підтримки внутрішньої
стійкості в екстремальних ситуаціях, тобто є одним із найважливіших елементів
вогневої підготовки.
Зазначення загострення криміногенної ситуації в країні і не завжди професійних
дій поліцейських у складних ситуаціях вказують на потребу удосконалення
підготовки. Підкреслення важливості вогневої підготовки як основи службової
підготовки і вивчення різних аспектів використання зброї додає цілісність вашому
підходу.
Детальний огляд етапів підготовки, включаючи правові аспекти та навчання
основам володіння зброєю, підсилює важливість правильного підходу до цієї теми.
Підкреслення важливості психологічної підготовки після технічних етапів також
додає рівноваги в аналізі.
Згадка про документи, що регулюють професійне навчання поліцейських,
вказує на необхідність визначення стандартів і норм у цій області.
Зокрема, наведення прикладу психологічної підготовки і опису стану, в якому
може опинитися поліцейський, дозволяє легше розуміти важливість цього аспекту.
Такі емоції можуть впливати на результати стрільби, тобто це можна виявити
проаналізувавши чіткий зв'язок між психологічним станом та виконанням службових
обов'язків.
Психологічна підготовка виявляється надзвичайно важливою, коли мова йде
про використання вогнепальної зброї поліцейськими. Заплутані емоції та стресові
ситуації можуть суттєво впливати на функціональну діяльність і фізичний стан
стрілка, що негативно відбивається на результативності стрільби.
Наприклад, під час стрільби багато поліцейських може стискати пістолет в руці,
та при цьому перебувати з розгубленим та скутим виглядом. У такому стані
поліцейський може забути інструкції від викладача, навіть власну адресу та телефон.
Ця реакція, хоч і природна, особливо в ситуаціях, пов'язаних з незвичними
відчуттями, такими як віддача зброї та звук пострілу, викликає почуття страху та
тривоги.
Такий стан може призводити до загальмовування функціональної діяльності та
викликати стан зайвої напруженості психіки та всіх систем організму стрілка.
Характерні ознаки цього стану включають порушену координацію рухів, втрату
стійкості та рівноваги, потовиділення долонь, підвищену частоту пульсу та дихання,
погіршене зорове сприйняття, а також збільшений тремор рук та коливання зброї.
Ці фізичні та психологічні реакції негативно впливають на результативність
стрільби. Крім того, недостатньо сформовані навички можуть призводити до
негативних змін у техніці стрільби, таких як зміни в характері тиску на спусковий
гачок, значне збільшення часу прицілювання та порушення часових характеристик
стрільби.
Важливо відзначити, що психологічний стан стрілка та зміни в техніці стрільби
визначаються індивідуальними особливостями та рівнем підготовленості. Досвідчені
курсанти, завдяки практичним навчальним заняттям, можуть ефективно керувати
своїм психологічним та психофізичним станом, що відображається в високих
результатах стрільби.
Вогнева підготовка є важливим елементом сьогодні не тільки для курсантів які
здобувають вищу освіту за відповідними напрямками, а і для посадових осіб які
проходять службу на відповідних посадах у державних органах, військових
187
формуваннях та інших службах де вони мають відношення до зброї так як важливо,

аби особа емоційно не була напружена і професійно могла використовувати чи
застосовувати вогнепальну зброю у своїй діяльності. За нинішніх умов доцільно було
б ввести вогневу підготовку і для студентів які здобувають вищу освіту, спеціальну
освіту так як на майбутнє це надасть їм можливість більш спокійно та професійно
користуватися вогнепальною зброєю.

1. Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 12.05.2015 р. № 389-VIII. URL:
2. К.О. Гунько, В.П. Тимофєєв. Актуальні питання застосування вогнепальної зброї
працівниками Національної поліції в умовах воєнного стану. Електронне наукове
видання «Аналітично-порівняльне правознавство» №3 від 18.07.2023. URL:
http://journal-app.uzhnu.edu.ua/article/view/284800.
3. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування
правоохоронними органами безпілотних повітряних суден та протидії їх незаконному
використанню: Закон України від 13.06.2023 р. №3232-IX. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3232-20#n63.
4. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Кримінального кодексу України та інших законів України щодо врегулювання окремих
питань діяльності Національної поліції України під час дії воєнного стану: Закон України
від 21.03.2023 р. № 3000-IX. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3000-20#n37.
5. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 р. № 580-VIII. URL:
6. Шляхи формування психологічної готовності до професійної діяльності у персоналу
Національної поліції України. URL:
http://repositsc.nuczu.edu.ua/bitstream/123456789/11819/1/214584-484080-1-PB.pdf.
7. Сучасний підхід до навчання поліцейським діям в екстримальних умовах. URL:
http://lsej.org.ua/1_2018/31.pdf.
188
.
ВИКОРИСТАННЯ ПРОФАЙЛІНГУ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ

ОБМАНУ ПІД ЧАС ОПИТУВАННЯ НА БЛОКПОСТІ
Бакай Валерія Геннадіївна
курсантка 3 курсу ФПФПКП

майор поліції, старший викладач кафедри тактико спеціальної підготовки
В умовах озброєної агресії російської федерації проти України, а також введення

військового стану в нашій країні, породили нові виклики та проблеми для
працівників правоохоронних органів України. Вирішення цих питань вимагає
додаткових зусиль. На разі є особливі вимоги щодо несення служби, зокрема: під час
комендантського часу; в умовах активних бойових дій під час звільнення окупованих
територій; на блокпостах; а також попередження та запобігання можливої
терористичної та диверсійної діяльність на території України, що є серйозними
загрозами для національної безпеки та громадського порядку. Одним із методів для
боротьби з даними явищами є профайлінг.
Профайлінг - це система методів та підходів, які використовуються для аналізу
різних ознак та характеристик особи, таких як її психологічний портрет, зовнішність,
невербальна та вербальна поведінка, місцезнаходження та інші, з метою оцінювання
та прогнозування її поведінки [1].
У ситуаціях, коли маємо справу з неявними обставинами, використовуючи
психопрофіль, можливо розробити гіпотези, провести їх перевірку та передбачити,
коли та де може статися нове правопорушення. Психопрофіль допомагає уточнити та
звузити список можливих підозрюваних і ідентифікувати потрібну особу в цьому
контексті.
Введення воєнного стану визначається спеціальним правовим режимом і
основою функціонування держави у специфічних умовах [2]. З початку введення
воєнного стану в Україні почала діяти певна особливість щодо перетину блокпостів.
Блокпост - це підсилений контрольно-пропускний пункт, тимчасово розташований
на в'їзді або виїзді з території, де введений воєнний стан та комендантська година. На
блокпості проводять перевірку осіб, транспортних засобів, багажу та вантажів,
розташовані позиції вогневих засобів та бойової техніки, а також надають місця для
відпочинку та забезпечують життєдіяльність особового складу, який працює на
блокпосту. Блокпости відіграють важливу роль у забезпеченні безпеки та порядку під
час надзвичайних обставин. Поліцейські працюючи на контрольно-пропускному
пункті фіксують різні види правопорушень під час перетинання блокпостів.
Одним із найбільш поширених правопорушень на блокпостах є спроби
незаконного перевезення заборонених речовин, таких як наркотики, контрабандні
товари та інші небажані матеріали. Крім того, на блокпостах можуть виявлятися
випадки незаконного носіння та перевезення зброї. Також важливо враховувати, що
на блокпостах можуть виникати випадки спроби псевдо переміщення осіб або
предметів, що стосуються диверсійної або терористичної діяльності. Це створює
значну загрозу національній безпеці та громадському порядку.
За допомогою профайлінгу можна успішно попереджувати та виявляти подібні
189
явища. Це обумовлено тим, що під час підготовки до правопорушення, а також під час
його вчинення важко повністю контролювати мову та навіть невербальні сигнали,
такі як міміка. Таким чином, певні негативні психоемоційні стани, які впливають на
поведінку людини в цей час, можуть виявлятися в її емоційному стані.
Профайлінг має перевагу в цьому випадку, оскільки він базується на
неінструментальному аналізі поведінки та виявленні ознак брехні. Він відрізняється
від поліграфа, для якого потрібні певні технічні прилади та обладнання.
Теоретична база для безінструментальної діагностики брехні, яка
застосовується в профайлінгу, включає в себе конкретний алгоритм, складений з
наступних кроків:
1. Визначення психотипу: На першому етапі проводиться аналіз зовнішнього
вигляду, поведінки, міміки та жестів людини з метою складання характеристики, яка
дозволяє розуміти особливості її мислення, визначати сильні та слабкі сторони тощо.
Психотип визначає, яке поведінкове спостереження можна очікувати в певних
ситуаціях та які зовнішні ознаки дозволяють припускати про нього.
2. Базова поведінка: Цей етап включає аналіз звичайної поведінки людини в
стандартних для неї умовах, наприклад, під час спокійної розмови на нейтральну
тему, коли вона не відчуває стресу або дискомфорту. Ця поведінка визначається
шляхом калібрування, або ж спостереження за особою під час звичайної бесіди.
Важливо зазначити, що калібрування може бути як пасивним (просто
спостереженням), так і активним (під час прямого комунікативного контакту для
отримання додаткової інформації).
3. Опитувальна бесіда: Ця бесіда відрізняється від попереднього етапу, який
використовується для визначення базової поведінки. Опитувальна бесіда передбачає
певну послідовність запитань, які розділяються на конкретні групи [3].
Питання під час профайлінгу формуються в групи та складаються з кількох
типів:
1. Нейтральні питання: Це питання, що стосуються нейтральних тем і не
викликають стресового стану. Вони використовуються для визначення базової
поведінки людини.
2. Контрольні питання: Ці питання служать для контролю та перевірки
інформації. Вони спрямовані на визначення причетності або непричетності людини
до конкретної події.
У процесі профайлінгу та верифікації інформації спочатку задаються нейтральні
питання, які допомагають встановити базову поведінку. Після цього висуваються
значущі питання, які можуть спричинити психологічне навантаження і викликати
відповідні поведінкові та інші реакції. Ці реакції фіксуються та порівнюються з
базовою поведінкою для подальшого аналізу [4].
Підсумовуючи вищезазначене, можна відзначити, що профайлінг стає все більш
популярним і не обмежується лише сферою правоохоронної діяльності. Він знаходить
застосування в різних галузях. Однак на сьогоднішній день бракує спеціалізованих
інститутів та програм, які би глибоко досліджували цю проблему та впроваджували
її в роботу оперативних підрозділів. Тому першим кроком у розв'язанні цього
питання могла б стати підготовка фахівців-профайлерів в університетах з
урахуванням специфічних особливостей навчання і включення курсів профайлінгу до
навчальних планів студентів і курсантів з відповідними спеціалізаціями.

1. Дідковська-Бідюк М.В. Профайлінг як метод профілактики протиправних дій
190
.
au.kiev.ua/bitstream/123456789/2813/1/2-9.pdf.
2. Гунько, К., & Тінін, Д. Г. (2022). ОСОБЛИВОСТІ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОМПЕТЕНЦІЇ
ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В УМОВАХ ТИМЧАСОВОЇ ОКУПАЦІЇ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ
РІВНІ. Матеріали конференцій МЦНД, (16.12.2022; Вінниця, Україна), 119–121. вилучено
із https://archive.mcnd.org.ua/index.php/conference-proceeding/article/view/364.
3. Тихоненко О.О. Механізми профайлінгу в сфері виявлення загроз в державній безпеці
тореф. дис. … канд. наук з державного управ, 25.00.05, Харків, 2021. 24 с.
4. Телійчук В.Г. Зінченко С.С. Щодо застосування профайлінгу оперативно-розшуковій
діяльності підрозділів кримінальної поліції Національної поліції України. Юридичний
бюлетень Вип. № 12. 2020. С. 184–193.
191
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ

В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ
Кохановська Дарина
Курсант

Актуальна криміногенна обстановка в Україні на сьогодні є загрозливою,

ризикованою і небезпечною, охоплюючи не лише державні інституції, але й усе
населення країни. Здоров'я, життя, майно та права громадян можуть бути забезпечені
через конкретні заходи, зокрема, використання зброї.
Це особливо стосується працівників Національної поліції, яким згідно із Законом
України "Про Національну поліцію" [1] покладено завдання забезпечення
громадської безпеки, порядку, захисту прав і свобод громадян, а також протидії
злочинності
Введення воєнного стану та початок повномасштабної війни на території
України породили необхідність вивчення проблем вогневої підготовки працівників
поліції, як чоловічої, так і жіночої статі. Згідно з пунктом 1 статті 46 Закону України
"Про Національну поліцію", застосування вогнепальної зброї є найбільш суворим
заходом примусу.
Представники Національної поліції України, Збройних сил, Територіальної
оборони, Національної гвардії та інших органів, які забезпечують безпеку та оборону
країни, повинні бути готові використовувати вогнепальну зброю у разі потреби.
Виникає питання: чи має кожен представник поліції чи військовослужбовець
необхідні навички управління зброєю та її застосування? [2, c.14].
На мою думку, основною умовою при роботі зі зброєю є особиста безпека та
безпека оточуючих. Головною метою службової особи під час виконання службових
обов'язків є захист держави, забезпечення публічної безпеки та порядку. Важливо,
щоб вона уникнула непередбачених ситуацій, які можуть призвести до випадкового
поранення людей, тварин або пошкодження майна. Наприклад, неправильне
використання засувки без необхідності може призвести до випадкового пострілу у
неправильному напрямку.
Такі ситуації можуть виникнути, коли службова особа не володіє достатніми
навичками використання зброї та не має достатніх знань щодо правових аспектів
застосування вогнепальної зброї.
Службова діяльність поліцейських відбувається в умовах високого ризику та
несприятливих факторів, таких як постійна участь у конфліктних ситуаціях,
можливість збройних нападів, потреба у швидкому прийнятті рішень щодо
застосування сили, перехід від запобіжних заходів до примусових і навпаки.
Також важко підкреслити підвищену стомленість та нервозність, необхідність
постійного носіння важкої техніки, такої як бронежилети та озброєння, а також
обмежена фізична активність при патрулюванні в автомобілі, що може негативно
впливати на фізичний стан і загальне здоров'я співробітників. Висока фізична
підготовка та розвиток спеціальних навичок стають ключовими у завданнях,
192
.
пов'язаних з переслідуванням та затриманням правопорушників [3, c.680].

Таким чином, вогнева підготовка працівників поліції в умовах воєнного стану
визнається ключовим аспектом їх службової діяльності. На сучасному етапі
виявляється, що якість цієї підготовки не відповідає необхідним стандартам.
Проблема ефективного та безпечного володіння зброєю виникає серед працівників
поліції і потребує невідкладного вирішення для максимально надійного захисту як
самого поліцейського, так і громадянського населення.
Важливим аспектом володіння зброєю є реакція на небезпеку, швидкість
прийняття рішень та точність стрільби. Це становить основу для всіх осіб, які мають
право користуватися вогнепальною зброєю, будь то в носінні, зберіганні чи
використанні. Вирішення цієї проблеми є критичним для підвищення загального
рівня безпеки та ефективності поліцейської служби в умовах воєнного конфлікту.
Також, важливо враховувати питання гендерної рівності, зокрема залучення
жінок до служби в поліції з можливістю використання зброї. Сучасна країна прагне
створити умови для рівноправного участі жінок і чоловіків у всіх аспектах
громадського життя, в тому числі в силових структурах. Врахування цього аспекту є
необхідним для побудови сучасної та ефективної поліцейської служби в умовах
воєнного стану.

1. Закон України «Про Національну поліцію» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-
19#Text (дата звернення: 19.11.2023).
2. Бодирєв Д.А. Особливості вогневої підготовки поліцейських на початкових етапах
навчання. Актуальні проблеми службово-бойової діяльності сил сектору безпеки і
оборони України в умовах воєнного стану : матеріали Регіон. наук.-практ. конф.
(м. Дніпро, 30 черв. 2022 р.). Дніпро. ДДУВС. 2022. С. 14-15.
3. Поливанюк В., Д. Бодирєв, О. Завістовський. Правові та методичні основи організації
вогневої та фізичної підготовки працівників територіальних органів Національної
поліції України. Науковий вісник Дніпропетровського державного університету
внутрішніх справ. 2021. Спец. вип. № 2 (115). С. 679-683.
193
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ

ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ
Савенко Дмитро Сергійович
Науковий керівник: Бодирєв Дмитро Анатолійович

старший викладач кафедри ТСП
Актуальність даної тематики виникає з необхідності забезпечення адекватної

вогневої підготовки працівників поліції в контексті введення воєнного стану та
початку повномасштабної війни на території України. У зв'язку з цим постає
критичне питання про те, чи всі поліцейські володіють необхідними навичками
обіймання вогнепальної зброї.
Згідно зі статтею 46 Закону України "Про Національну поліцію", використання
вогнепальної зброї вважається найбільш суворим заходом примусу. Однак воно може
бути виправданим лише у конкретних випадках, які визначені в пунктах 4 та 6 цієї
статті. Таким чином, поліцейські повинні строго дотримуватися вимог цього закону
та використовувати зброю лише у випадках, коли це обґрунтовано діями особи,
зазначеними в відповідних пунктах статті [1].
Важливою є не лише наявність зброї, але і вміння поліцейських ефективно та
безпечно її використовувати. Тому, в контексті поточних подій, наголошується на
необхідності відповідної вогневої підготовки для забезпечення безпеки та
ефективності дій поліцейських у складних умовах воєнного конфлікту.
Важливо підкреслити, що найголовнішим аспектом при поводженні зі зброєю є
особиста безпека службової особи та безпека оточуючих. Це вимагає від особи
виконання службових обов'язків таким чином, щоб не створювати загрози для себе
чи інших учасників ситуації. Наприклад, неправильне відкривання запобіжника, що
може призвести до непередбаченого випуску кулі у непотрібному напрямку, або
безпричинне використання зброї можуть послужити прикладами ситуацій, де
навички та розуміння правових положень про застосування вогнепальної зброї є
вирішальними [2, c.108].
Це проблема, в першу чергу, пов'язана з обмеженим обсягом годин, відведених
на навчання у закладах підготовки працівників Національної поліції, а також з
недостатнім або неякісним проведенням додаткових спеціальних занять з вогневої
підготовки. Також може впливати недбалість самого поліцейського під час
виконання службових обов'язків. Зміцнення навчальних програм та ретельний
контроль за якістю навчання, включаючи вогневу підготовку, можуть значно
покращити ситуацію.
Аналіз заходів, призначених для боротьби зі злочинністю, свідчить про те, що
злочинні елементи виявляють більшу сміливість у вчиненні злочинів, особливо під
час воєнного стану. Особи, що діють за межами закону, стають активнішими в
протидії заходам правоохоронних органів. Це виявляється у загрозах, які вони
адресують поліцейським чи членам їхніх сімей, у часті нападів, що стають загрозою
життю та здоров'ю, а в окремих випадках - у вбивствах працівників поліції, які
пов'язані з виконанням ними службових обов'язків.
194
.
Володіння зброєю вимагає вміння ефективно взаємодіяти з нею в різних та

несподіваних ситуаціях, незалежно від методу стрільби. Важливо не лише вражати
ціль, але і вміло стріляти в обрані точки цілі, а також правомірно використовувати
зброю під час затримання злочинця чи його конвоювання [3, c.112]. Застосування
зброї повинно бути суворо обґрунтованим і відповідати законодавчим нормам для
забезпечення правопорядку та безпеки громадян.
У такому контексті, важливо підкреслити, що ефективна вогнева підготовка для
правоохоронців не лише передбачає навички стрільби, але і вимагає розуміння
стратегій і тактик використання зброї в різних сценаріях. Професійні поліцейські
повинні бути здатні реагувати на непередбачені ситуації, зберігаючи високий рівень
безпеки для себе та оточуючих.
Однак, враховуючи загрозу, що виходить із зухвалих злочинців, важливо також
розвивати стратегії захисту правоохоронців. Це включає в себе удосконалення
методів навчання, збільшення кількості годин, відведених на вогневу підготовку, а
також вдосконалення системи контролю та оцінки знань та навичок правоохоронців.
Забезпечення високого рівня професійної підготовки з використання зброї
допоможе не лише в ефективному протистоянні злочинності але й у збереженні
життя та безпеки працівників правоохоронних органів, що є найважливішим
аспектом забезпечення правопорядку в умовах воєнного стану.

1. Закон України «Про Національну поліцію» URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-
19#Text.
2. Навч.-метод. Посіб. / С. П. Максимов, О. В. Запорожанов, О. Г. Шкапа та ін.- К.: Київський
нац. Ун-т внутр. Справ, 2018. С. 108.
3. Основи техніки швидкісної стрільби з пістолета для працівників поліції: [навч.-метод.
посіб.]/ О. В. Запорожанов, А. М. Лобода, А. В. Нестеренко, С. П. Максимов. – К.:
ФОП О. С. Ліпкан, 2019. – 112 с.
URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.03.44.
195
ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

НА НАВЧАЛЬНИХ ЕТАПАХ
Сільченков Даніїл
Курсант

cтарший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки
Протягом певного проміжку часу зросла кількість злочинів з використанням

вогнепальної зброї. При тому, що сама ж вогнепальна зброя використовується проти
поліцейських, які повинні володіти відповідною професійною підготовкою щодо
застосування вогнепальної зброї з метою протистояння озброєним злочинцям [3]. За
даними Міністерства внутрішніх справ «кількість правопорушень з використанням
вогнепальної зброї та вибухонебезпечних пристроїв збільшилась майже в три рази.
Така ж динаміка пояснюється лише недосконалим контролем за переміщенням
зброї» [2].
На нашу думку, табельна вогнепальна зброя в руках фахівця не означає символ
влади, а першочергово є фактичним засобом у боротьбі з організованою злочинністю,
тому навчання стрільби зокрема пістолета є достатньо важливим елементом в
професійній підготовці поліцейських на перших етапах навчання з вогневої
підготовки.
Достатню увагу варто приділяти під час стрільби на відстані 25 м, така дієвість
навичок потребує досконалих професійних вмінь, а саме: знання та розуміння
тактико – технічних характеристик зброї якою користується поліцейський.
Важливим моментом у користуванні зброєю є також здійснення стрільби в умовах
безпосередньої близькості злочинця на відстані 3 – 10 метрів, де першочергово
потрібна відмінна реакція та тактична практика відходу з лінії вогню.
Як зазначають у своїх дослідженнях Бодирєв Д.А та Лопаєва О.М. «що вогнева
підготовка є одним з основних предметів професійної службової підготовки
поліцейських, відповідно вона спрямована на формування стійких навичок у
поводженні з вогнепальною зброєю, навчання поліцейських діяти в умовах,
пов’язаних з ефективним та правомірним його застосуванням. Професійне володіння
правоохоронцями вогнепальною зброєю надалі дозволить їм не тільки професійно
виконувати свої обов’язки, але й в екстремальних випадках зберегти своє життя та
життя інших людей від протиправних посягань злочинців»[4, с. 14].
Правовим регулятором досліджуваного питання є Наказ МВС № 50 від 26 січня
2016 року «Про затвердження Положення про організацію службової підготовки
працівників Національної поліції України», який передбачає порядок планування,
проведення обліку занять умінь та навичок осіб усього складу Національної поліції
України [1].
Пунктом 6 вищевказаного наказу передбачено певний різновид службової
підготовки серед яких є і вогнева, яка в контексті наказу визначається, як «комплекс
заходів, спрямованих на вивчення поліцейським основ стрільби з вогнепальної зброї,
196
.
правомірного її застосування (використання) та вдосконалення навичок безпечного

поводження з нею, швидкісної та влучної стрільби по нерухомих і рухомих цілях, з
різних положень, в обмежений час, в русі тощо» [1].
З практичної діяльності поліцейські застосовують табельну зброю під час
виникнення критичних ситуацій фактично в русі, падіннях, стрибках, перекатах. На
думку В.Прядко «вся складність завдання полягає в тому, що рухова система стрілка
повинна миттєво перебудуватися з одного режиму роботи на інший і забезпечити
успішне досягнення мети».
Саме тому такі навички потребують «до автоматизму механізмів перемикання
режимів роботи рухової системи стрілка. У цьому разі можна досягти позитивного
результату, коли стрілець протягом часу відпрацював вправу із вогнепальною
зброєю у русі, розбиваючи її на окремі складові, що надалі надасть йому можливість
професіонально виконати постріл у русі».
Бодирєв Д.А та Лопаєва О.М наголошують на тому, що «під час виконання
підготовчих вправ у тих хто навчається формуються базові навички у відпрацюванні
елементів здійснення пострілу. Водночас частина стрільців потребує подолання
психологічного бар'єра, що впливає на правильність їх дій (очікування пострілу,
почуття страху перед бойовою зброєю, звук пострілу, віддача зброї після пострілу)»
також «поки той, якого навчають володінню та застосуванню вогнепальної зброї, не
досягне стійкого позитивного результату під час виконання підготовчих вправ, який
не знайде упевненості в собі й в правильності своїх дій зі зброєю, перехід до
наступного етапу не дасть позитивних результатів, більше – може призвести до
закріплення помилок, що допускаються стрільцем на початковому етапі»[4, с. 15].
Тому, діючі працівники поліцейські що постійно проходять навчання з вогневої
підготовки. Науковці пропонують ряд рекомендацій: правоохоронець який привів
зброю у готовність не повинен квапитись з пострілом, як стоячи, так під час руху; під
час отриманих теоретико – практичних навичок не варто квапитись та виконувати
вправи за короткий час такий хід виконання вправи призведить лише до помилкових
закріплень теоретичного матеріалу, який надав інструктор; під час виконанні вправи
зі зброєю, поліцейським не слід чекати повного закінчення переміщення, натомість
здійснювати постріл потрібно в процесі руху, так, щоб в момент зупинки тулоба
залишилося тільки нажати спусковий гачок, за умови що зупинки взагалі не повинно
бути, оскільки на відміну від стрільби зі стандартного статичного положення,
виконання стрільби у русі не припиняється завершенням відпрацювання спуску.
Отже, розглядаючи дане питання варто наголосити на тому, що рекомендації які
надані науковцями не є вичерпними, оскільки суспільство вдосконалюється і
держава з правоохоронними органами повинна бути завжди на крок попереду для
відвернення негативних наслідків, які можуть виникнути під час виконання
поліцейським службових обов’язків шляхом постійного вдосконалення як фізичної,
так і вогневої підготовки.

Національної поліції України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 50 від 26
січня 2016 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0260-16#Text (дата зверненя
02.12.2023).
197
2. МВС: в Україні зростає незаконний обіг зброї. URL: http://www.dw.com/uk/мвс-в-україні-

зростає-незаконний-обіг-зброї/a (дата зверненя 02.12.2023).
3. Мельник В.І. Незаконне розповсюдження й обіг зброї як загроза громадському порядку в
сільській місцевості. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016.
Вип. 2. Т. 2. С. 66–70.
4. Бодирєв Д.А. Особливості вогневої підготовки поліцейських на початкових етапах
навчання / Д.А. Бодирєв, О.М. Лопаєва // Актуальні проблеми службово-бойової
діяльності сил сектору безпеки і оборони України в умовах воєнного стану : матеріали
Регіон. наук.-практ. конф. (м. Дніпро, 30 черв. 2022 р.). – Дніпро : ДДУВС, 2022. – С. 14-15
URL: https://er.dduvs.in.ua/handle/123456789/10467 (дата зверненя 02.12.2023).
198
.
ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ТАКТИКО-

СПЕЦІАЛЬНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ
ПРАЦІВНИКІВ ПОЛІЦІЇ
Марцафей Артем Сергійович
здобувач вищої освіти ІІІ курсу, Факультету підготовки

З початком повномасштабної війни в Україні постало питання підготовки

майбутніх поліцейських до служби в умовах воєнного стану, а саме правильного та
чіткого виконання принципів і прийомів тактико-спеціальної підготовки. Тактико-
спеціальна підготовка є елементом системи службової підготовки працівника ОВС і
включає комплекс навчальних дисциплін, метою яких є підготовка особового складу
ДПС до вмілих дій в екстремальних ситуаціях, а також підготовка керівного складу до
виконання службових і службових обов’язків. бойові завдання в надзвичайних умовах
або складній оперативній обстановці мирного та військового часу, а також тактику
несення патрульної служби [1].
Особливості розвитку тактико-спеціальної підготовки у ВНЗ визначаються
насамперед захистом життя майбутніх поліцейських [2]. Водночас високий рівень
виконання працівниками міліції професійних обов’язків з охорони громадського
порядку і безпеки та боротьби зі злочинністю базується на відповідній підготовці, як
загальнотеоретичній, так і спеціальній.
З огляду на це, процес професійного розвитку поліцейських, як організований,
безперервний і цілеспрямований процес набуття знань, спеціальних умінь і навичок,
необхідних для ефективного виконання оперативно-оперативних завдань, не тільки
не втрачає, а навпаки, стає більш актуальним. і важливіше [4]. Вважається, що у
професійно-технічній освіті майбутнього поліцейського доцільніше вивчати та
набувати практичних навичок окремо від дисциплін професійно-практичної
підготовки, оскільки предмет цих дисциплін персоніфікований. Як зазначав
Плахотний А.П. «…тактико-спеціальна підготовка працівників національної поліції
України є важливою складовою для забезпечення ефективного функціонування
правоохоронних органів в умовах сучасної загрозової ситуації. Згідно з
дослідженнями Міністерства внутрішніх справ України, тактико-спеціальна
підготовка поліцейських є ключовим чинником для успішного протидії сучасним
формам злочинності…»[9, ст. 755]
Вважається, що набуття курсантами знань у галузі тактичної підготовки,
протипожежної підготовки та тактичної медицини під час навчання у вищих
навчальних закладах МВС України повинно бути спрямоване на формування базових
навичок окремо з кожного конкретного напряму. навчальні дисципліни [3]. Це
означає, що під час воєнного стану розвивальний аспект тактико-спеціальної
підготовки зосереджується не так на дотриманні законів, а водночас більше на якості
та готовності поліцейського виконувати свої обов’язки та рятувати людські життя.
Розглянемо один із напрямків тактико-спеціальної підготовки, а саме тактичну
199
медицину. Тактична медицина – особливий напрям екстреної медичної допомоги, що

характеризується іншим концептуальним алгоритмом надання долікарської
допомоги пораненому (потерпілому) на полі бою [5]. В умовах повномасштабної
війни важливо, щоб майбутні офіцери міліції володіли навичками надання першої
бойової допомоги як особовому складу, який може отримати поранення під час
виконання службових обов’язків, так і цивільним особам, які піддаються більшому
ризику смерті через змішувані фактори наприклад хронічне захворювання [6].
При виході на поле бою недостатньо мати достатні знання в галузі тактичної
медицини, незалежно від її важливості, не варто забувати про психічний стан людини,
а також поведінку в екстремальних ситуаціях. Для цього необхідно оволодіти
певними навичками, які можна розділити на дві категорії:
І категорія – психофізична підготовка, вправи, які тренують психіку і одночасно
розвивають фізичні можливості людини. Вони являють собою набір методів і заходів,
що діють на різних рівнях загрози (ризику):
- зона ризику - ділянка, що проходить під впливом вогнепальної зброї;
– рукопашний бій з кількома супротивниками;
- оцінка ситуації, в якій існує ризик виникнення небезпечної ситуації;
- правильно тримати ліхтар перед собою;
- правильне тримання зброї з ліхтариком у руці;
– виконання вправ пройти під стіною, обійти кут тощо;
- застосування вогнепальної зброї в умовах недостатнього освітлення
Категорія II - це технічні заходи, які допомагають в іншій категорії, а саме:
‒ освітлення тактичне (ручне, підствольне, шоломне, триножне);
‒ приховані радіостанції;
‒ хімічні джерела світла для самомаркування та багатьох інших цілей;
‒ інфрачервоні технічні засоби;
‒ тактичні окуляри для стрільби;
‒ щити та відбивачі;
‒ освітлення від службових автомобілів [7].
Крім того, для повного розуміння теми необхідно зрозуміти, що таке
екстремальна ситуація. Екстремальні (від лат. extremum - крайній, крайній) - це
ситуації, які викликають у людини великі труднощі і потребують повного,
граничного напруження сил і можливостей для їх подолання та вирішення трудових
завдань [8].
Проаналізувавши тему, можна зробити висновок, що тактико-спеціальна
підготовка є гібридним предметом, який підлягає постійному вдосконаленню
залежно від потреб суспільства. Високий рівень підготовки майбутніх поліцейських
допоможе врятувати не лише своє життя, а й життя людей, які потребують допомоги.

1. Алієв Е. К., Смола Р. М. Щодо підвищення рівня знань та підготовки з тактико-спеціальної
підготовки / Е. К. Алієв, Р. М. Смола // Сучасні проблеми правового, економічного та
соціального розвитку держави : тези доп. Міжнар. наук.- практ. конф. (м. Харків, 27
листоп. 2020 р.). – Харків, 2020. – С. 22 - 23.
2. Зінченко, Д. Питання щодо освітнього процесу в Україні під час воєнної агрессії / Данііл
Зінченко // Виклики толерантності в умовах російської воєнної агресії : матеріали
Всеукр. наук.-дискус. платформи, яка приуроч. до Міжнар. дня толерантності
(м. Кропивницький, 16 листоп. 2022 р.) / МВС України, Донец. держ. ун-т внутр. справ, Ф-
т № 1, Каф. соц.-гуманіт. дисц. – Кропивницький, 2022. – С. 113-116.
200
.
3. Конєв О.Ю., Дьорова О.М. Окремі аспекти вдосконалення тактико-спеціальної підготовки

майбутніх поліцейських / О.Ю. Конєв, О.М. Дьорова // Південноукраїнський правничий
часопис. – 2017. - № 4. – С. 77 - 79.
4. Тактико-спеціальна підготовка працівників Національної поліції: навчальний посібник /
С. В. Албул, О. І. Тьорло, Ю. Р. Йосипів, В. М. Синенький та ін. Львів: ЛьвДУВС, 2018. 480 с.
5. Тактична медицина. Алгоритм домедичної допомоги під час бойових дій / І.С. Овчарук,
М.В. Тверезовський, Р.В. Мінасов, С.Ю. Гордієнко // Актуальні проблеми транспортної
медицини. — 2015. — № 3, т. 2 (41-ІІ). — С. 50-52. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
6. Топчій А. О. Тактична медицина в системі підготовки курсантів ЗВО МВС України в умовах
воєнного стану / А. О. Топчій, В. О. Найда // Підготовка правоохоронців в системі МВС
України в умовах воєнного стану : зб. наук. пр. (м. Харків, 26 трав. 2022 р.) / МВС України,
Харків. нац. ун-т внутр. справ, Каф. тактич. та спец. фізич. підготовки ф-ту № 3, Наук. парк
«Наука та безпека». – Харків : ХНУВС, 2022. - С. 153-154.
7. Циркулєнко, А. М. Виконання службово-бойових завдань в умовах недостатньої
освітленості / А. М. Циркулєнко, С. С. Циркулєнко, А. В. Зубач // Підготовка поліцейських
в умовах реформування системи МВС України : зб. наук. пр. [конф. (м. Харків, 31 трав.
2019 р.)] / МВС України, Харків. нац. ун-т внутр. справ, Каф. тактич. та спец.-фіз. підгот. ф-
ту № 2. - Харків: ХНУВС, 2019. - С. 216-220.
8. Швець, Д. В. Психічна стійкість працівника поліції як основа готовності до службової
діяльності в екстремальних ситуаціях / Дмитро Володимирович Швець // Особистість,
суспільство, закон: психологічні проблеми та шляхи їх розв’язання: тези доп. Міжнар.
наук.-практ. конф., присвяченої пам’яті проф. С. П. Бочарової (м. Харків, 30 берез. 2017 р.)
/ МВС України, Харк. нац. ун-т 0Консультативна місія Європейського Союзу в Україні. –
Харків: ХНУВС, 2017. – С. 226-229.
9. ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
Литвин О. М., Плахотний А. П. URL: https://www.researchgate.net/profile/Anatolii-
Perebetiuk/publication/373050235_MEZI_PROCENTILNOGO_ROZMAHU_ROZMIRIV_TIMCAS
OVOI_POROZNINI_PRI_POSTRILAH_Z_PISTOLETIV_FORT_9R_TA_FORT_17R_ROZRAHOVANI_Z
A_METODOM_THE_FACKLER'S_WOUND_PROFILE_METHOD/links/64d61b33d3e680065aae5
e3b/MEZI-PROCENTILNOGO-ROZMAHU-ROZMIRIV-TIMCASOVOI-POROZNINI-PRI-
POSTRILAH-Z-PISTOLETIV-FORT-9R-TA-FORT-17R-ROZRAHOVANI-ZA-METODOM-THE-
FACKLERS-WOUND-PROFILE-METHOD.pdf#page=754.
201
ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ
ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ: ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД
Курсант

Сучасний розвиток України, орієнтований на євроінтеграцію, передбачає

впровадження європейських стандартів у національне законодавство, що охоплює й
організацію службово-бойової діяльності Національної поліції. Проблема
застосування поліцейськими зброї у ході виконання ними службових обов'язків є
однією з ключових та актуальних у цьому контексті.
У демократичних державах, службово-бойова діяльність правоохоронних
органів завжди була чітко регламентованою нормативно-правовою базою.
Особливий аспект цієї діяльності - психологічний аспект - відзначено в
контексті поліційних підрозділів. Зокрема, в Європейському Союзі вже розроблено
значну кількість нормативних актів, таких як "Кодекс поведінки службовців органів
правопорядку", "Декларація про поліцію", і "Європейський кодекс поліцейської
етики", які містять важливі вказівки щодо використання сили та зброї [3].
Відповідно до міжнародних нормативних актів, поліцейські повинні спочатку
застосовувати ненасильницькі засоби до вимушеного застосування сили або
вогнепальної зброї [2].
Застосування сили і зброї може бути виправданим лише в тих випадках, коли
інші засоби виявилися неефективними, і завжди повинно відбуватися з
максимальною стриманістю та мінімізацією можливого збитку. У разі
невідворотності застосування вогнепальної зброї із смертельним результатом
виправдане лише для захисту життя [1].
Часто поліцейські заходи включають комплексне використання, що значно
підвищує ефективність роботи окремого поліцейського чи групи поліцейських.
Наприклад, застосування засобів примусу до осіб, які не виконують законні
вимоги поліцейських та їх затримання, є одним із прикладів. Залежно від обставин,
такі заходи можуть включати застосування прийомів рукопашного бою, гумових
кийок, або кайданків для досягнення поставленої мети, а саме затримання особи.
Проте існують випадки перевищення службових повноважень поліцейськими.
Наприклад, 28 лютого 2020 року оперуповноважений сектору кримінальної поліції
Торецького відділення поліції Бахмутського гарнізону ГУНП в Донецькій області
вчинив дії, що свідчать про перевищення повноважень, використовуючи
автоматичну табельну вогнепальну зброю "АК-74У" для завдання удару потерпілій
особі в обличчя [4].
Цей негативний досвід підкреслює необхідність вдосконалення нормативно-
правової бази для уникнення подібних випадків перевищення повноважень,
пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів та вогнепальної зброї.
За аналогією з практикою США, можна розглядати доповнення Закону України
"Про Національну поліцію" обов'язком поліцейського втручатися у випадках, коли він
202
.
стає свідком перевищення колегою застосування фізичної сили, спеціальних засобів

чи вогнепальної зброї.
Такий захід допоможе зменшити зловживання застосування сили серед
поліцейських та забезпечить дотримання прав та свобод громадян у діяльності
поліції.

1. Албул С.В. До питання імплементації у національне законодавство міжнародних
стандартів застосування сили та вогнепальної зброї поліцією. Актуальні проблеми
професійної підготовки поліцейського: матеріали круглого столу (26 жовтня 2016 р.,
м. Одеса). Одеса: ОДУВС. 2016. С. 5–11.
2. С. В. Албул, О. І. Тьорло, Ю. Р. Йосипів, В. М. Синенький. Тактико-спеціальна підготовка
працівників Національної поліції. Львів: ЛьвДУВС, 2018. 480 с.
3. Albul S. European standards of the use of force in the activities of the National Police of Ukraine.
Eastern European Studies: Economics, Education and Law: Proceedings of the International
Scientific Conference. Volume I, June 7-8, 2018. Burgas: Publishing House FLAT Ltd-Burgas,
2018, p. 286. p. 197–200.
4. Справа № 225/4836/20 від 15.11.2021. URL:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101083284 (дата звернення: 16.11.2023).
203
ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПІДХІД ДО КУРСАНТІВ НА

ЗАНЯТТЯХ З ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ
Мухін Сергій Романович

Однією з екстремальних ситуацій, з якими стикаються поліцейські, є

використання вогнепальної зброї. У цьому контексті виникає потреба у пошуку нових
інноваційних методів і засобів навчання для поліпшення навичок та вмінь
користування вогнепальною зброєю серед курсантів у вищих навчальних закладах.
Ефективність використання мультимедійних та інноваційних технологій під час
практичних занять з вогневої підготовки під час навчання курсантів у вищих
навчальних закладах була підтверджена в численних дослідах та наукових працях
практикуючих фахівців і вчених [1].
Згідно з висновками фахівців, використання мультимедійних тренажерів
підвищує ефективність практичних занять з вогневої підготовки на 30%, прискорює
процес формування навичок на 25-30%, і зменшує витрати на навчальну практику в
3-4 рази. Неможливо заперечувати, що науково-педагогічні працівники повинні
враховувати особливості віку курсантів, з якими вони працюють, та враховувати
психофізіологічні процеси, що відбуваються в організмі молодих людей. Тому
формування навичок має свої психологічні, функціональні і методичні особливості.
Під час процесу навчання формування навичок влучної стрільби з вогнепальної
зброї традиційно поділяється на три етапи: ознайомлення з руховою дією, її
засвоєння та закріплення. Тривалість кожного етапу залежить від рівня розвитку
рухових якостей, індивідуальних характеристик курсантів і якості планування
практичних занять протягом семестру [2].
Під час ознайомлення з руховою дією, навички формуються шляхом
багаторазового повторення вправи (без патронів) в стандартних умовах за активної
участі всіх органів відчуття, з фокусом на деталях, елементах рухової дії, динаміці та
ритміці рухів. Методика передбачає вивчення рухових дій через послідовне
усвідомлене та багаторазове практичне виправлення.
Під час одного практичного заняття не всі курсанти встигають виконати
необхідну кількість рухових дій. Рівень усвідомлення рухової дії, яка вивчається,
різний у різних курсантів, що значно впливає на швидкість та якість її засвоєння [4].
Засвоєння всіх елементів рухової дії всіма курсантами одночасно в найкоротший
термін є недосяжним завданням. Науково-педагогічні працівники (НПП) повинні
враховувати, що процес формування навичок у курсантів відбувається хвилеподібно,
а не послідовно. У зв'язку з цим на етапі засвоєння рухової дії необхідно поступово
усувати зайві рухи і поліпшувати між м'язову координацію. Під час багаторазового
повторення рухової дії курсанти починають акцентувати увагу не лише на процесі,
але і на результаті виконання [3].
При розробці методики навчання та виборі засобів, НПП мають враховувати
204
.
індивідуальні можливості та здібності курсантів. Тому для різних курсантів можуть

використовуватися різні підходи до навчання, і терміни формування рухових навичок
також будуть відрізнятися в залежності від кількості та складності допущених
помилок. Незважаючи на виявлену ефективність використання мультимедійних
технологій під час занять з вогневої підготовки, не кожен навчальний заклад може
дозволити собі придбати необхідну кількість мультимедійних комплексів і надати
можливість курсантам практикуватися зі зброєю поза навчальним часом.
Під час проведення практичних занять в мультимедійних комплексах з
курсантами навчальних закладів важливо спрямовувати їхню увагу на
відпрацювання вправ з пістолетами. Ці заняття характеризуються невеликою
моторною щільністю, обмеженою пропускною здатністю і залежать від наявності
електропостачання.
НПП також повинні враховувати, що навчальна програма навчальних закладів
передбачає вивчення законодавства та нормативно-правових актів, де застосування
вогнепальної зброї поліцейськими є найбільш суворим заходом примусу, і воно
дозволяється лише в надзвичайних ситуаціях. Під час бойових дій використання
вогнепальної зброї спрямоване на завдання максимальної шкоди супротивнику [2].
В умовах воєнного стану в державі, проведення практичних занять з курсантами
навчальних закладів спрямовано на формування, як індивідуальних, так і групових
навичок поводження зі зброєю. Часто низьку якість виконання вправ з пістолетною і
автоматичною зброєю визначають через несвоєчасне виконання складних рухових
дій, не вивчення цілісної рухової дії та занадто раннє виконання вправ з
використанням патронів. Внаслідок цього багато курсантів відчувають страх,
невпевненість у власних можливостях та тривогу відповідальності за результати
виконання вправ.

1. Головацький О. О., Прядко В. М., Особливості вогневої підготовки поліцейських на
початковому етапі навчання URL: http://www.sulj.oduvs.od.ua/archive/2019/1/6.pdf.
2. Лавроненко, В. О., О. М. Карпенко. Вогнева підготовка як одна зі спеціальних дисциплін,
яка розвиває стресостійкість у курсантів. 2021 р. 37 с.
3. Мостіпан, Ю. А Удосконалення тактико-спеціальної, вогневої, фізичної та психологічної
підготовки поліцейських URL: http://eir.pstu.edu/handle/123456789/19884.
4. Савченко, М. С., С. В. Жуковський. Вогнева Підготовка Складова Професійної Підготовки
Поліцейського. Матеріали викладені у авторській редакції з незначними
коректорськими правками. 2020 р. 161 с.
205
МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ СИЛ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ ТА НАПРЯМИ
ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ
ORCID ID: 0000-0002-8593-1706
старший викладач кафедри ТСП, майор поліції
Міжнародний досвід службово-бойової діяльності сил безпеки і оборони є

надзвичайно важливим для країн, які прагнуть забезпечити свою національну
безпеку та захистити свої інтереси. Цей досвід охоплює широкий спектр питань, від
військової тактики та стратегії до розвідки та контррозвідки, забезпечення безпеки
на кордонах, кібербезпеки та багато інших.
Розробка та виробництво тактичних систем зв'язку в країнах НАТО виконується
на основі затверджених стандартів. Стандарти можуть бути корпоративними,
державними та міждержавними.
США мають власні стандарти воєнного зв'язку, які позначаються як MIL_STD_xxx,
де xxx – номер стандарту. Натовські стандарти позначаються як STANAGxxxx, де
STANAG – STANdard AGreement, а хххх – номер стандарту. Стандарти США і НАТО
подібні і можуть включати один одного як складові або режими.
Наявність в обладнанні численних різних стандартизованих режимів роботи
дозволяє організовувати різні сеанси зв'язку (відкриті, закриті, крапка-точка,
широкомовні та ін.), передавати інформацію різного типу (мова, дані, відео, текст
тощо) між різними абонентами. Стандартизоване обладнання є не окремою системою
зв'язку, а є складовою глобальної мережі зв'язку збройних сил країн НАТО [1].
Одна із систем військової тактичної мережі обміну даних країн НАТО отримала
назву Link 16 (TADIL J). Дані у цій системі передаються практично у режимі реального
часу (з мінімальною затримкою). Вона є однією із складових частин сімейства
тактичних мереж передачі даних TADIL (Tactical Digital Information Link). Це
комунікаційна, навігаційна та ідентифікаційна система, яка підтримує обмін даних
між тактичним командуванням, літаками, кораблями та наземними підрозділами.
Зв'язок здійснюється у діапазоні УВЧ (дециметровий діапазон ультрависоких частот).
Стрибкоподібна перебудова частоти забезпечує безпеку. Поділ ресурсів каналу
здійснюється за принципом тимчасового поділу TDMA (time division multiple access),
в якому тимчасові інтервали розподіляються серед усіх учасників мережі для
передачі та прийому даних. Link 16 забезпечує передачу графічних зображень,
текстових повідомлень, а також два канали передачі голосу зі швидкістю 2,4 та (або)
16 кбіт/с у будь-яких комбінаціях. Link 16 визначено як один із цифрових сервісів у
рамках MIDS (багатофункціональна система розподілу інформації), яка описана у
стандарті НАТО STANAG5516. Сама мережа Link 16 описана Стандартом міністерства
оборони США MIL-STD-6016 [2].
Для забезпечення наземних та повітряних підрозділів армії США користується
надійним одноканальним радіозв'язком. Компанією ITT було розроблено
радіостанцію RT-1523. Радіостанція має гнучку систему вибору радіочастот та опцій
безпеки з лицьової панелі керування. Це дозволяє персоналу з локального робочого
місця ефективно здійснювати зв'язок у режимі численних мережевих радіовзаємодій.
Радіостанція RT-1523 забезпечує можливість використання мережевих послуг
206
.
зв'язку в умовах стаціонарних та мобільних додатків.

Один з основних напрямків використання міжнародного досвіду в Україні - це
забезпечення національної безпеки в умовах російської агресії на сході України.
Завдяки міжнародній допомозі та порадам військових експертів з країн-партнерів,
Україна змогла покращити свої військові можливості та здатність відстоювати свої
територіальні цілісність та суверенітет [3].
Інший напрямок використання міжнародного досвіду - це реформування
військових структур України відповідно до стандартів НАТО. Це означає, що Україна
зосереджується на підвищенні ефективності та професійності своїх військових,
використовуючи досвід країн-членів НАТО, щоб забезпечити готовність до відповіді
на будь-які загрози.
Крім того, міжнародний досвід може бути використаний для покращення
безпеки населення та захисту важливих об'єктів. Наприклад, досвід інших країн може
допомогти в Україні в розвитку системи кібербезпеки, захист
Щоб удосконалити службово-бойову діяльність України, необхідно враховувати
міжнародний досвід. Це пояснюється тим, що багато країн мають досвід, який може
бути корисним для України, і від навчання на помилках і успіхах інших країн можна
значно скоротити час і зусилля, необхідні для досягнення мети.

1. Толок, Ігор, Ю. Супрунов. "Особливості підготовки військових фахівців тактичного рівня
у ВВНЗ США та окремих країн НАТО." Військова освіта. 2018. с. 259-271.
2. Левченко М. А. "До питання перспектив розвитку озброєння і військової техніки, тактики
зенітних ракетних військ." Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони 1
(19). 2014. с. 136-141.
3. Ситник, Г. П. "Вплив глобалізації на воєнну сферу та принципові особливості сучасних
воєнних конфліктів." Науково-інформаційний вісник Академії національної безпеки 1-2.
2016. с. 99-115.
207
НЕОБХІДНІСТЬ У ЯКІСНІЙ ВОГНЕВІЙ

ПІДГОТОВЦІ ЗА НИНІШНЬОЇ КРИМІНОГЕННОЇ
СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ
Кращенко Дарʼя Денисівна
Марцафей Артем Сергійович


Сучасні соціально-економічні зміни в Україні призводять до змін у характері

злочинності, що проявляється в зростанні кількості та складності нових видів
злочинів, включаючи ті, що вчиняються з використанням зброї. Акти тероризму,
вбивства, розбійні напади стають все поширенішими, а їх мотивація пов'язана із
злочинним перерозподілом майна та контролем над ринками, спричиняючи загрозу
громадській безпеці.
Криміногенна ситуація в Україні залишається складною, з ознаками
напруженості. Це визначається не лише статистикою, а й конкретними фактами, що
вказують на гостроту проблеми і загрозу для суспільства. За даними МВС України,
використання вогнепальної зброї у злочинах залишається високим, і існує зростання
кількості подій, пов'язаних із незаконним поводженням зі зброєю.
Зокрема, існує зростаюча загроза внаслідок неконтрольованого поширення
зброї серед населення, включаючи злочинців. Таке явище є наслідком погіршення
суспільно-політичної та економічної ситуації в Україні, а також криміналізації
суспільства.
Незважаючи на це, в екстремальних ситуаціях працівники правоохоронних
органів не завжди виявляють достатню професійну підготовку. Багато з них не мають
необхідної фізичної готовності та вогневої підготовки. Досвідчені співробітники
часто стикаються з труднощами в оцінці непередбачених обставин, приймаючи
неоптимальні рішення, а невірне розуміння законодавства створює невпевненість у
застосуванні вогнепальної зброї.
Уміння ефективно та швидко використовувати вогнепальну зброю стає
ключовим елементом забезпечення особистої безпеки патрульних у видачі
екстремальних ситуацій.
Табельна зброя в руках поліцейського виступає не лише символом влади, але й
ефективним інструментом у боротьбі з кримінальними структурами. Тому навчання
стрільбі, зокрема з пістолета, становить важливий елемент системи професійної
підготовки поліцейських ще на початкових етапах їхнього навчання.
Важливо акцентувати увагу на двох аспектах використання табельної зброї у
службовій діяльності: стрільбі по цілям у тирі та в спеціально об лаштованих місцях,
208
.
що вимагає високих професійних навичок, та стрільбі в умовах безпосередньої

близькості до злочинця.
Враховуючи вогневу підготовку як один із основних елементів професійної
службової підготовки поліцейських, вона спрямована на формування стійких
навичок у поводженні з вогнепальною зброєю та навчання діяти в умовах, пов'язаних
із ефективним і правомірним її застосуванням. Здобуті поліцейськими навички
володіння вогнепальною зброєю дозволять їм ефективно виконувати обов'язки та
забезпечити громадську безпеку в країні.
На початковому етапі формування базових навичок стрільби у поліцейських
важливо не лише відпрацювати елементи виконання пострілу, але й подолати
психологічний бар'єр, який може впливати на правильність їхніх дій, такі як
очікування пострілу, почуття страху перед бойовою зброєю та віддача після пострілу.
У сучасній практиці важливо враховувати ознаки сформованості навичок
стрільби, такі як усвідомлення власних помилок, аналіз стрільби та дій інших
стрільців, управління діями в умовах ліміту часу, керування стрільбою у змагальних
умовах та пристосованість до стрільби з "чужої" зброї. Ці ознаки свідчать про
формування у стрільця основних якостей, таких як надійність, стабільність,
рухливість та автоматизованість навичок руху. На даному етапі можлива поступова
зміна методики навчання та включення нових, більш складних елементів.
Таким чином для поліцейських, які проходять навчання з вогневої підготовки,
слід дотримуватися таких рекомендацій.
По-перше, стрілкам не слід поспішати під час відпрацювання пострілу під час
руху або одразу після переміщення. Поліцейські повинні уважно слідкувати за
інструктором та намагатися самостійно розпізнати елементи вправи та визначити
ключові етапи для успішного її виконання. Важливо, щоб поліцейські уявляли собі
поетапне переміщення.
По-друге, на перших заняттях із вогневої підготовки після ознайомлення з
різними вправами стрільби не варто намагатися виконувати їх за мінімальний час. Це
може призвести до закріплення неправильних методів виконання, оскільки стрілець,
намагаючись виконати вправу дуже швидко, може компенсувати недостатність
майстерності за рахунок якості виконання. Швидка стрільба, не маючи достатнього
рівня вмінь та досвіду, може не забезпечити належної ефективності в бойовій
ситуації.
По-третє, в процесі виконання вправи поліцейському не слід чекати повного
закінчення переміщення перед пострілом. Важливо починати постріл під час руху так,
щоб в момент зупинки тіла залишалося лише завершити вижимання спускового
механізму. Дію можна вважати завершеною лише тоді, коли стрілець повністю
виконає переміщення після пострілу. Це є важливим врахуванням особливостей
стрільби у русі, де динаміка грає ключову роль.
Щодо рекомендацій для інструкторів, слід уникати одразу навчати
поліцейських декільком складним стрілецьким вправам. Поступове вивчення
конкретної складної вправи дозволить поліцейським усвідомити ключові моменти та
вдосконалити їх виконання. Інструкторам слід звертати увагу на динаміку виконання
складних вправ у русі та розуміння інтервалів, необхідних для виконання окремих
елементів та цілісної дії. Зокрема, важливо надавати приклади з практики
досвідчених поліцейських та пояснювати фактори успіху та невдачі. Також важливо
постійно доповнювати процес навчання новими, більш складними елементами.

1. Про затвердження Інструкції із заходів безпеки при поводженні зі зброєю. 01.02.2016
209
№ 70. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0250-16#Text (дата звернення

10.08.22).
2. Навчання поліцейських на початковому етапі вогневої підготовки: методичні
рекомендації / кол. авт.; за заг. ред. к.ю.н., доц. Поливанюка В.Д. Дніпро: ДДУВС, 2019. 52 с.
(дата звернення 10.08.22).
3. Ведення вогню з місця по нерухомих цілях і цілях, що з'являються. URL:
https://uahistory.co/pidruchniki/gydima-national-defense-11-class-2019-standard-
level/1.php. (дата звернення 10.08.22).
4. Мельник В.І. Незаконне розповсюдження й обіг зброї як загроза громадському порядку в
сільській місцевості. Науковий вісник Херсонського державного університету. 2016.
Вип. 2. Т. 2. С. 66–70.
Національної поліції України : Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 50 від 26
січня 2016 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0260-16#n17.
210
.
ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАХОДІВ БЕЗПЕКИ

НА ЗАНЯТТЯ З ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ
Луговцов Денис Сергійович

Вогнева підготовка є надзвичайно важливою складовою підготовки

поліцейського, оскільки вона вимагає від учасників високого рівня відповідальності
та дотримання строгих заходів безпеки. Ця дисципліна вимагає від поліцейських
ретельної підготовки, а також вищого рівня моральних якостей.
Важливо розуміти, що робота зі зброєю несе в собі велику відповідальність,
оскільки в цей момент розкривається особистість поліцейського. В цих моментах
виявляються, як позитивні, так і негативні риси характеру. Тому кожен поліцейський
повинен завжди пам'ятати, що зброя не терпить жартів і не прощає помилок [1, c. 7].
Для попередження нещасних випадків на заняттях з вогневої підготовки
обов'язкове дотримання нормативів та заходів безпеки. Це включає чітку організацію
занять та дисциплінованість всіх учасників стрільби. Важливо, щоб викладачі і
керівники стрільб створювали здоровий морально-психологічний клімат,
недопускали недбалості і завжди відслідковували емоційний стан осіб, які
використовують зброю [2, c. 8].
Пам'ятайте, що вогнева підготовка поліцейських є важливим елементом їхньої
підготовки, і вона вимагає високої відповідальності та дисципліни. Тільки за
дотримання цих правил можна гарантувати безпеку під час роботи зі зброєю та
досягти високих результатів у вогневій підготовці [4, c. 11].
На практиці, ми можемо спостерігати ситуації, коли особа, яка успішно здає
теоретичну частину навчання та відмінно виконує нормативи з вогневої підготовки,
раптово зіштовхується з іншою реальністю, коли у неї в руках бойова зброя і патрони.
В цьому контексті деякі поліцейські виявляють розгубленість і скутість, забуваючи
раніше отримані і відпрацьовані навички безпечного поводження зі зброєю.
Здатність до самоконтролю зникає, і вони стають неспроможними керувати своїми
діями [3].
Це явище зазвичай виникає, як природна реакція людини на незвичні дії та
відчуття такі, як страх перед зброєю, гучні постріли або побоювання віддачі. Ззовні
виявляються деякі характерні ознаки, які керівники стрільб повинні враховувати:
Прискорене дихання.
Пітливість долонь.
Збільшення тремору рук і коливань зі зброєю [2, c. 52].
Розкоординація рухів, що призводить до втрати стійкості і рівноваги при
підготовці до стрільби. Стрілець може почати пересуватися нерівномірно,
намагаючись знайти найбільш комфортну позицію.
Ці ознаки є важливими для ідентифікації проблем у поводженні зі зброєю та
вивченням методів подолання страху та збереження самоконтролю. Надзвичайно
важливо, щоб працівники поліції були готові подолати ці труднощі та залишались
211
ефективними в ситуаціях реального вогневого конфлікту [3, c. 10].

Для забезпечення безпеки під час стрільби в тирі або на стрільбищі, необхідно
створити відповідні умови і дотримуватися встановлених заходів. Один із ключових
аспектів полягає в правильному спрямуванні стволу зброї - це важливий аспект для
забезпечення безпеки під час стрільби. Важливо мати чітку схему безпечного
напрямку зброї, визначити його кордони та позначити безпечні місця для перевірки
зброї, і всі учасники стрільби повинні бути ознайомлені з цими напрямками [4, c. 6].
Тримання стволу зброї в правильному напрямку є однією з найважливіших
аспектів для забезпечення безпеки під час стрільби. Завжди слід пам'ятати, що усі
напрямки під час стрільби можуть бути небезпечними, крім напрямку в мішень. Тому
взявши зброю в руки, працівник повинен завжди контролювати напрям ствола зброї,
щоб при випадковому пострілі, він не завдав шкоди.
Під час пауз між пострілами також важливо тримати ствол зброї спрямованим
на ціль. Захисні навушники і окуляри слід використовувати відповідно до правил
безпеки, надягаючи їх перед початком стрільби, коли зброя знаходиться в кобурі, і
знімаючи їх після закінчення стрільби.
Загалом, безпека під час стрільби залежить від багатьох чинників, включаючи
професійну діяльність керівника стрільби, уважність працівників та їхню поведінку
під час стрільби. Працівникам також необхідно розуміти свої завдання, враховувати
свій психо-емоційний стан та дотримуватися правил безпеки. Усі учасники стрільби
повинні уникати дій, які можуть спровокувати порушення правил безпеки,
наприклад, не ходити між стрільцями і мішенями.

URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.03.44.
2. Мельник, Іван, Валерій Канюка, Володимир Богайчук. Вогнева підготовка студентів
спеціальності «Правоохоронна діяльність» з використанням елементів методики
бойового хортингу. 2022 р. 38 с.
3. Толкачов, С. М., Ю. Ю. Пустовий, С. Д. Хара. Вогнева підготовка-складова професійної
підготовки майбутніх офіцерів поліції. 2022 р.
4. Шелест, Юлія Дмитрівна. Вогнева підготовка працівників поліції під час воєнного стану.
Проблеми сучасної поліцеїстики: тези доп. наук.-практ. конф.(м. Харків, 20 квіт.
2022 р.).Харків, 2022.С. 316-318.
212
.
ОЦІНЮВАННЯ СВОЄЧАСНОСТІ РОЗВІДУВАЛЬНИХ

ДАНИХ ПРО АРТИЛЕРІЮ ПРОТИВНИКА В ІНТЕРЕСАХ
ЇЇ ВОГНЕВОГО УРАЖЕННЯ
Таранець Олександр Миколайович
ORCID ID: 0000-0002-3011-9091
провідний науковий співробітник
Науково-дослідний центр ракетних військ і артилерії, м. Суми, Україна
Артилерія є основним засобом вогневої підтримки загальновійськових частин і

підрозділів. Ефективне управління вогнем артилерії можливе лише за наявності
своєчасних, достовірних і точних відомостей про об’єкти угруповання противника,
даних про їх координати та розміри, структуру і час знаходження в певному районі.
Своєчасне надання розвідувальних даних про противника та його об’єкти (цілі)
безпосередньо залежить від роботи органів розвідки, можливостей комплексів та
засобів артилерійської розвідки (АР).
З початком збройної агресії проти нашої держави на озброєння (постачання) у
Збройних Силах України були прийняті нові засоби і комплекси АР та проведена
модернізація існуючих. Внаслідок чого значно збільшилась кількість взаємодіючих
органів АР, інформаційних зв’язків та зріс обсяг розвідувальної інформації, яка
надходить в режимі часу, близькому до реального, та потребує її оперативної обробки
для прийняття відповідних рішень.
В ході ведення бойових дій органами АР викриваеться певна кількість
різноманітних за ступенем рухливості об’єктів зі складу артилерійського
угруповання противника, які можуть проявляти себе впродовж обмеженого часу.
Саме тому в сучасних умовах, коли час знаходження таких об’єктів в незмінному
положенні невпинно зменшується, забезпечення артилерії своєчасними даними про
них є однією з важливих вимог до системи артилерійської розвідки.
Своєчасність розвідувальних даних визначається ступенем їх старіння, яка, у
свою чергу, залежить від можливостей органів управління з обробки відомостей і
можливості (імовірності) залишення об’єктом (ціллю) займаних позицій (району) до
початку його ураження. Вона визначається шляхом порівняння часу обробки
відомостей і часу виявлення об’єкта (цілі) з урахуванням характеру його дій і ступеня
рухливості.
Для цілей типу артилерійські (РСЗВ, мінометні) взводи (батареї) раціональний
час своєчасного викриття складає 3–5 хв., у цьому випадку імовірність викриття цілей
органами (засобами) АР буде 0,60–0,70 та залишається прийнятною для
забезпечення їх ефективного вогневого ураження [1].
Оцінювання своєчасності розвідувальних даних про об’єкт проводиться з метою
встановлення імовірності можливості залишення місця, яке він займає на момент
викриття, до початку його ураження та таким чином уникнення неефективної
стрільби артилерії (стрільби по пустому місцю).
Показником ефективності функціонування системи АР прийнята імовірність
своєчасного отримання і оброблення розвідувальних відомостей та доведення
розвідувальних даних про об’єкти противника j-го типу до зацікавлених інстанцій
обр
(Р𝑖𝑗 ), яку можна визначити за формулою (1):
213
1 −𝜆(𝑡𝑗нп − 𝑡СТ ), при 𝑡СТ < 𝑡𝑗нп ;

1− 𝑒 𝑚𝑖𝑛 𝑚𝑖𝑛
𝜆𝛿𝑡 +1
обр 1
Р𝑖𝑗 = 1 − (𝑡СТ − 𝑡𝑗нп ), при 𝑡𝑗нп ≤ 𝑡СТ ≤𝑡𝑗нп ; (1)
(1 − )𝑒 𝛿𝑡 𝑚𝑖𝑛 𝑚𝑖𝑛 𝑚𝑎𝑥
𝜆𝛿𝑡 +1
{ 0, при 𝑡СТ ≥ 𝑡𝑗нп
𝑚𝑎𝑥
,
де:
λ – це середнє число засічок об’єкта противника j-го типу органами АР за одиницю
часу;
𝛿𝑡 – це середньоквадратичне відхилення часу перебування об’єкта противника у
незмінному положенні 𝑡𝑗нп від його математичного очікування mt;
𝑡СТ – це швидкість старіння інформації [2];
𝑡𝑗нп
𝑚𝑖𝑛
– це мінімальний можливий час перебування об’єкта противника j-го типу у
незмінному положенні (табл.1);
𝑡𝑗нп
𝑚𝑎𝑥
– це максимальний можливий час перебування об’єкта противника j-го типу
у незмінному положенні (табл.1).
Інтенсивність надходження розвідувальних відомостей про об’єктів
противника j-го типу від органів АР (λ) визначається за наступною формулою (2):
𝜆 = ∑𝑛𝑖=1 𝜆і , (2)
де:
n – це кількість розвідувальних органів АР, які надають розвідувальні відомості
про об’єкти противника j-го типу;
𝜆і – це середня інтенсивність викриття об’єкта противника j-го типу органом
(засобом) АР і-го типу за одиницю часу (табл. 2).
Таблиця 1
Можливий час перебування об’єктів противника у незмінному положенні
Найменування та стан об’єктів на час їх виявлення Можливий час перебування об’єкта у
незмінному положенні, (хв.)
Батарея (взвод) причіпних артилерійських гармат
на вогневій позиції:
під час заняття позиції; 14 – 29 (11 – 26)
після відкриття вогню. 5 – 18 (4 – 17)
Батарея (взвод) самохідних артилерійських гармат
на вогневій позиції:
Батарея (взвод) реактивних систем залпового
вогню (РСЗВ) на вогневій позиції:
після відкриття вогню. 4 – 5 (4)
Батарея (взвод) причіпних (переносних) мінометів:
Таблиця 2
Інтенсивність розвідки об’єктів засобами АР, об/год
Кількість викритих об’єктів за 1 годину
Засіб розвідки Характер об'єкта умови розвідки
сприятливі середні несприятливі
Повітряна розвідка, БпАК Груповий – батарея (взвод) 5 3 2
РЛС контрбатарейної боротьби Груповий – батарея (взвод) 5 4 2
Звукова розвідка Груповий – батарея (взвод) 3(4) 2(3) 1(2)
214
.
Середньоквадратичне відхилення часу перебування об’єкта противника у

незмінному положенні 𝑡𝑗нп від його математичного очікування mt розраховують за
формулою (3):
𝛿𝑡 = 𝑚𝑡 − 𝑡𝑗нп
𝑚𝑖𝑛
, (3)
3𝑡𝑗нп +2𝑡𝑗нп
де: 𝑚𝑡 = 𝑚𝑖𝑛 𝑚𝑎𝑥
.
5
Аналіз досвіду застосування органів АР під час війни Росії проти України,
свідчить що швидкість старіння інформації (𝒕ст ) залежить від: часу перебування
об’єкта противника в незмінному положенні; часу на визначення координат об'єкта і
передачі розвідувальних відомостей від органу АР; часу на збір розвідувальних
відомостей; часу на обробку розвідувальних відомостей; часу доведення
розвідувальних даних до вогневих підрозділів; часу підготовки стрільби вогневими
підрозділами (4):
𝑡ст = 𝑡р + 𝑡п1 + 𝑡обр +𝑡пв , (4)
де:
𝑡р – це середній час, який потрібен органу АР на визначення координат цілі з
моменту її виявлення;
𝑡п1 – це час на передачу та доповідь розвідувальної відомості на орган управління
АР;
𝑡пв – час підготовки до відкриття вогню вогневими підрозділами (час на
підготовку вогню по неплановій цілі дивізіоном на оцінку “добре” згідно Курсу
підготовки артилерії -2013 складає 4 хв);
𝑡обр – це час на збір, обробку розвідувальних відомостей та доведення
розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій, який враховує (5) час очікування в
черзі (tоч), час обслуговування (tобсл) та час на передачу і доповідь розвідувальних даних
старшому артилерійському начальнику (tп2) що дорівнює 0,4±0,1 хв при роботі у
ручному режимі та 0,1 хв при роботі з застосуванням комплексів засобів
автоматизації:
𝒕обр = 𝒕оч + 𝒕обсл + 𝒕п𝟐 , (5)
Величини 𝒕р та 𝒕п𝟏 визначаються тактико-технічними характеристиками засобів
розвідки.
Відповідно до [2] величина 𝑡обр залежить від кількості операторів пункту
управління АР та порядку їхньої роботи (табл. 3).
Таблиця 3
Час на збір, обробку розвідувальних відомостей та доведення
розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій
Кількість операторів Середній час проходження відомостей по 1 об’єкту через ПУАР, хв.
ПУАР, чол. При роботі без КЗА При роботі з КЗА
1 2,8 -
2 1,3 0,63
взято з [2]
Для обґрунтування рішення щодо прийняття об’єкта противника до ураження

РВіА потрібно мати своєчасні розвідувальні дані, які забезпечать своєчасне
нанесення ураження об’єкту противника. Відповідно до [3] за критерій своєчасності
215
розвідувальних даних доцільно прийняти значення імовірності своєчасного

оброблення розвідувальних відомостей про об’єкти противника j-го типу органом
обр
управління АР та доведення розвідувальних даних до зацікавлених інстанцій Р𝑖𝑗 ≥
𝑡СТ
0,7, яка відповідає вимогам керівних документів та досягається при умові 0 < ≤
𝑡𝑗нп
𝑚𝑖𝑛
1,25.
Блок-схема оцінювання своєчасності розвідувальних даних про артилерію
противника зображена на рис. 1.
ПОЧАТОК
ПОЧАТОК
так
ні
так
ні
так
Прийняття рішення
КІНЕЦЬ
КІНЕЦЬ
Рис. 1. Блок-схема оцінювання своєчасності розвідувальних даних
Висновки. Головним завданням АР є забезпечення артилерійських підрозділів,

які є основним засобом вогневої підтримки механізованих частин і підрозділів,
своєчасними, достовірними і точними відомостями про об’єкти артилерійського
216
.
угруповання противника, даними про їх координати та розміри, структуру і час

знаходження в певному районі з метою ефективного виконання вогневих завдань.
Для обґрунтування рішення щодо прийняття об’єкта противника до ураження,
артилерійському командиру (начальнику) потрібно мати своєчасні розвідувальні
дані, які забезпечать ураження об’єкта (цілі) противника.

1. Артилерійська розвідка: підручник / П. П. Ткачук. Ю. Є. Репіло, О. П. Красюк та ін. Львів:
АСВ, 2014. 343 с.
2. Організація роботи пункту управління артилерійською розвідкою загальновійськової
бригади: військова навчальна публікація / за ред. О.М. Таранець. Суми: Науково-
дослідний центр ракетних військ і артилерії, 2020. 67 с.
3. Трофімов І.В. Методика оцінки достовірності розвідувальних відомостей (даних). Київ:
Труди Академії, 2004. №49. С 122-128.
217
ПРИЙОМИ ТА ПРАВИЛА СТРІЛЬБИ З ПІСТОЛЕТА

курсант 2-го крусу факультету підготовки фахівців

Почнемо з того що, вогнева пiдготовка – це складова частина професiйної

пiдготовки кypcaнтiв закладів вищої освіти МВС України, це система навчальних
заходів, спрямованих на засвоєння теоретичних і практичних навичок, необxiдних
для забезпечення високої готовнocтi opгaнiв та пiдроздiлiв Національної поліції
України [1].
Готовність поліцейських успішно виконувати свої професійні обов’язки багато в
чому обумовлена впевненим володінням табельною зброєю. Водночас випускники
закладів вищої освіти МВС України на службі часто відчувають недостатній рівень
таких практичних навичок. Зокрема тому, що сучасний навчальний процес у цілому
перевантажений теорією, насамперед вивченням значного масиву законодавчих і
відомчих нормативно-правових актів, які часто змінюються в процесі навчання. Тож
нині увага науково-педагогічних працівників та інструкторів прикута до інновацій у
системі вищої освіти. Інтерактивні технології в системі вогневої підготовки
співробітників МВС України є необхідним фактором підвищення професійних
компетенцій
Зазначу, що стрільба з пістолета – специфічний вид діяльності. Правила
виконання прицільного пострілу загальновідомі, але стрільцям-початківцям рідко
вдається опанувати влучною стрільбою, керуючись тільки цими правилами [2].
Визначимо методичні і тактичні основи безпечного поводження зі зброєю. У
цілому безпечне поводження зі зброєю зводиться до чотирьох основних правил [3]:
1. Завжди поводьтеся зі зброєю так, як ніби вона готова до пострілу.
2. Ніколи не направляти зброю туди, куди не можна стріляти.
3. Ніколи не чіпати спусковий гачок, якщо в цей момент не потрібно стріляти.
4. Завжди перевіряти, що знаходиться перед ціллю і за нею, перед тим як
стріляти.
Стрільба з пістолета ведеться з положення стоячи, з колін, лежачи на животі,
лежачи на боку, сидячи, з руки чи з двох рук, з упору, а також при русі на автомобілі
і т.д.
Зупинимося на навчальному процесі майбутніх працівників поліції, а саме на
запровадженні в навчальному інноваційних електронних тирів. Це впровадження
дозволяє курсантам і слухачам набути й удосконалити техніку стрільби, підвищити їх
мотивацію до вогневої підготовки, сприяє формуванню й розвитку оперативного
мислення, здатності ефективно та швидко діяти, приймати відповідальні рішення під
час виконання професійних обов’язків у звичайних умовах, умовах обмеження часу, а
іноді й обмежених ресурсів, у темну пору доби, критичних ситуаціях,
поінформованості й зацікавленості в майбутній професійній діяльності. Водночас
слід пам’ятати, що навіть найкращий інтерактивний тренажер виступає в ролі
ефективного допоміжного засобу, який, безумовно, має бути доступним відповідному
218
.
фахівцю з вогневої підготовки.

Електронні або мультимедійні стрілецькі тири й тренажери в процесі вогневої
підготовки виконують такі функції [4]:
1) освітню – роблять більш досконалим процес формування знань, навичок та
вмінь із вогневої підготовки; сприяють виробленню практичних навичок
самостійного прийняття рішень;
2) виховну – дають можливість формувати професійні якості поліцейського та
його нормальний морально-психологічний стан під час вогневого контакту;
3) розвивальну – сприяють формуванню творчого мислення під час вирішення
службово-бойових завдань; дозволяють удосконалити інтелектуальні й фізичні
здібності;
4) психологічну – допомагають у формуванні стійкої психіки й готують до
швидкого прийняття рішень у службово-бойовій обстановці різного ступеня
складності та рівня небезпеки;
5) прогностичну – на підставі аналізу ефективності та результативності стрільб
дозволяють змінювати методику вогневої підготовки й виробити необхідні
рекомендації з удосконалення освітнього процесу.
Застосування вогнепальної зброї працівником Національної поліції – це
останній аргумент у арсеналі поліцейського, що використовується для досягнення
бажаного впливу на правопорушника. Згідно чинних нормативно-правових актів, які
врегульовують правові підстави діяльності поліції, – застосування вогнепальної зброї
дозволяється як крайня міра заходів впливу на правопорушника [5].
Враховуючи наведені вимоги законодавства, рішення про застосування
вогнепальної зброї поліцейським повинно бути зваженим та обдуманим, а час від
моменту прийняття схвального рішення до моменту її застосування – мінімальним.
За таких умов, ситуації застосування вогнепальної зброї поліцейським вимагають від
нього впевненого володіння вогнепальною зброєю, що не тільки забезпечить якість
її застосування, але і надасть працівнику поліції впевненості у власних діях, особливо
в умовах фізичного та психологічного тиску.
Зважаючи на наведені обставини, працівникам поліції доводиться все частіше
затримувати озброєних правопорушників. Такі дії вимагають від поліцейського
постійної готовності у застосуванні зброї та впевненості у власних діях.
Отже, кожен курсант, для якісного володіння знаннями прийомів і правил
ведення вогню з пістолета, повинен не припускатися помилок при стрільбі. Якісну
підготовку стрільця можна розділити на базову і практичну.

1. Герасименко О.І. Вогнева підготовка. нав. посіб. Київ : НАУ, 2007. 119 с.
2. Петров О.Є., Ушатий Ю.М., Ратушняк В.В. Методичний посібник з вогневої підготовки
щодо поводження та застосування стрілецької зброї (пістолет, автомат). Київ : ГШ ЗСУ,
2017. 79 с.
3. Глущенко В.Ф., Колоколов А.О., Мельник Ю.В. Вогнева підготовка : нав. посіб. Вінниця:
ДТП, 1998. 160 с.
4. Стахневич В.Л. Вогнева підготовка : нав. посіб. Київ : ВІКНУ, 2009. 177 с.
5. Методика підготовки та проведення занять з вогневої підготовки: метод. посіб. Центр
оперативних стандартів і методики підготовки Збройних Сил України спільно з
головним управлінням підготовки Збройних Сил України. ВКДП 7-00(01).01. 2019. 31 с.
219
ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ

ПОЛІЦЕЙСЬКИХ ПІДРОЗДІЛІВ
Азаров Максим
курсант 2-го курсу факультет підготовки фахівців

Застосування заходів фізичного впливу, використання спеціальних засобів та

вогнепальної зброї є предметом регулювання Закону України «Про Національну
поліцію» у розділі, який стосується заходів примусу ст. ст. 42-46. Зокрема,
використання вогнепальної зброї вважається найбільш суворим заходом примусу.
Поліцейські можуть звертатися до вогнепальної зброї лише у виняткових ситуаціях,
таких як захист від нападу на поліцейського або його родину, або в разі загрози
життю та здоров'ю.
Зазначено, що використання вогнепальної зброї може мати місце при різних
обставинах, таких, як затримання особи, яка вчинила важкий чи особливо важкий
злочин або яка намагається втекти. Також вогнепальна зброя може бути використана
для зупинки транспортного засобу, якщо водій створює загрозу для життя та
здоров'я [2].
У всіх таких випадках, роблять висновок науковці, поліцейський повинен
приймати рішення щодо використання зброї в умовах складної психоемоційної
напруги. Психологи вказують на наявність психологічної готовності поліцейського
до застосувння вогнепальної зброї, яка включає знання правових аспектів, тактико-
технічні характеристики зброї та навички швидкого прийняття рішень в умовах
невизначеності.
Важливо відзначити, що різні науковці розкривають різні аспекти поняття
«готовність». Вони розглядають її як установку особистості до конкретної діяльності,
як функціональний стан, що забезпечує успішну діяльність або, як комплекс мотивів,
знань та умінь, необхідних для досягнення конкретної мети.
Загалом, готовність є невід'ємною частиною психічних функцій особистості.
Щоб досягти результативності у професійній діяльності, необхідно формувати
психічний стан особистості. Готовність розглядається як комплексний стан, що
включає в себе психічні процеси та властивості особистості, що знаходяться в центрі
уваги і є ключовими для виконання завдань.
Сучасні дослідники вказують на необхідність класифікації стрілецької
готовності поліцейських до використання вогнепальної зброї. Цю готовність можна
розділити за часом (короткочасна, тривала, постійна), за обсягом (повна, часткова) та
за формою (очікувана, раптова).
Психологічні аспекти вогневої підготовки поліцейських підрозділів визначають
ефективність їхньої професійної діяльності в умовах використання вогнепальної
зброї. Однією з первинних фундаментальних умов успішного виконання завдань є
психічний стан підготовленості, коли організм налаштований на дії та реакції,
забезпечуючи максимальну мобілізацію всіх психофізіологічних систем
220
.
особистості [4].
Розглядаючи готовність поліцейських до використання вогнепальної зброї,
важливо враховувати не лише фізичну, але й психологічну складову. Готовність в
цьому контексті визначається як цілісний стан, що взаємодіє з психічними процесами
та властивостями особистості, що є ключовими у здійсненні професійних обов'язків.
Науковці підкреслюють необхідність класифікації стрілецької готовності
поліцейських за часом (короткочасна, тривала, постійна), обсягом (повна, часткова)
та формою (очікувана, раптова). Особливу увагу слід приділити тривалій готовності,
яка обумовлює налаштованість поліцейського на використання зброї протягом
тривалого часу, що може бути актуальним при чергуванні та подібних обставинах.
Поділ стрілецької готовності за формою вказує на важливість поетапної
психічної підготовки до використання вогнепальної зброї. Це означає, що
поліцейський повинен мати чітке розуміння і очікування щодо можливостей та
обставин використання зброї (очікувана стрілецька готовність) та бути готовим до
швидкої реакції в умовах непередбаченості (раптова стрілецька готовність) [3].
Отже, в контексті психологічних аспектів вогневої підготовки поліцейських
підрозділів виявлено, що успішна виконавська діяльність у застосуванні
вогнепальної зброї вимагає не лише фізичної майстерності але й ретельної уваги до
психологічної підготовки. Готовність до застосування зброї визначається, як
комплексний психічний стан, що включає в себе психічні процеси та властивості
особистості. Класифікація стрілецької готовності за часом, обсягом і формою
підкреслює важливість системної та поетапної підготовки, що дає можливість
поліцейським ефективно впоратися з різноманітними ситуаціями. Цей підхід
дозволяє створити гнучкість та адаптивність у вирішенні завдань, забезпечуючи
оптимальний психологічний фон для надійного та розсудливого застосування зброї
в професійній діяльності поліцейських підрозділів.

1. Дьорова О.М. Деякі проблемні аспекти професій ної підготовки працівників кримінальної
поліції щодо формування психофізичної готовності до застосування заходів примусу.
Правові та організацій но-тактичні засади оперативно-розшукової діяльності
Національної поліції України: матеріали ІІ Всеукраїнської науково-практичної інтернет-
конфе ренції. Одеса: ОДУВС, 2021р. 157–159с.
2. Тактико-спеціальна підготовка працівни- ків Національної поліції: навчальний посібник.
С. В. Албул, О. І. Тьорло, Ю. Р. Йосипів, В. М. Синенький та ін. Львів: ЛДУВС, 2018р. 480 с.
3. Барко В. І., В. П. Остапович, В. В. Барко. Професійна психологічна підготовка поліцейських
Національної поліції України. Науковий вісник Херсонського державного університету.
Серія «Психологічні науки». 2018р. 176-181с.
4. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 р. № 580-VIІІ. [Електронний
ресурс]. URL: http://zakon1.rada.gov.ua.
221
РОЛЬ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ У ЗАПОБІГАННІ

ТА ПРОТИДІЇ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВІ
Станкевич Вікторія
курсант 2 курсу н.г ДР-245 Навчально наукового інституту права та
підготовки фахівців для підрозділів національної поліції

Громадські об’єднання, члени або уповноважені представники таких об’єднань

з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом можуть
здійснювати громадський контроль за здійсненням заходів та реалізацією державної
політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.
Громадський контроль відіграє важливу роль у запобіганні та протидії
домашньому насильству. Це становить ефективний механізм, який допомагає
виявляти, зупиняти і покарати випадки домашнього насильства, а також забезпечує
підтримку і захист жертв. Одна з головних ролей громадського контролю полягає у
забезпеченні виявлення випадків домашнього насильства. Громадяни мають право
та обов'язок повідомляти про підозри в випадках насильства, якщо вони стають
свідками таких випадків або мають інформацію про них. Це може бути зроблено через
громадські телефонні лінії, електронну пошту, спеціалізовані організації або
правоохоронні органи. Крім того, громадський контроль сприяє підтримці та захисту
жертв домашнього насильства. Він може включати надання необхідної підтримки і
допомоги, а також надання правової та медичної допомоги [1].
Громадські організації та волонтери часто працюють з жертвами домашнього
насильства, надаючи їм необхідну підтримку, консультування та інформаційну
допомогу. Крім того, громадський контроль відіграє важливу роль у дотриманні прав
жертв домашнього насильства. Він забезпечує моніторинг ситуації та виявлення
порушень прав жертв, надає публічний натиск на владу та правоохоронні органи
щодо забезпечення справедливості та притягнення винних до відповідальності. Усі ці
елементи громадського контролю сприяють попередженню домашнього насильства,
його припиненню та покаранню правопорушників. Тому важливо підтримувати та
розвивати роль громадського контролю в цій сфері, щоб забезпечити безпеку і захист
всіх громадян.
Згідно до положень виконавчих та правових актів про запобігання та протидії
домашнього насильства, а також загального законодавство, що регулює діяльність
державних організацій та можна визначити такі повноваження суб’єктів
громадського контролюу сфері запобігання та протидії домашньому насильству:
1) звертатися до органів державної влади,до органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з питань,що стосуються
запобігання та протидії домашньому насильству.
2) отримувати публічну інформацію в порядку, передбаченому законом що
знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень та інших розпорядників
публічної інформації;
3) Брати участь у розробленні законопроекту про запобігання та протидію
222
.
домашньому насильству [2].

У ч. 2 ст. 34 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому
насильству» зазначено, що звіти за результатами громадського контролю доводяться
до відома спеціально уповноважених органів у сфері запобігання та протидії
домашньому насильству і враховуються ними під час визначення пріоритетів та
основних напрямів державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому
насильству, а також під час розроблення відповідних регіональних програм [1].
Отже, домашнє насильство є проблемою, яка вимагає колективної
відповідальності та розуміння її серйозності для забезпечення безпеки, а
громадський контроль в протидії домашньому насильству є важливим елементом
системного підходу до розв'язання цієї проблеми. Він сприяє покращенню якості
захисту та підтримки жертв, забезпеченню їх права на безпеку та справедливість та
зменшенню випадків домашнього насильства в суспільстві.

1. Науково-практичний коментар Закону України «Про запобігання та протидію
домашньому насильству» / кол. авт. ; за заг. ред. К. Б. Левченко, К. В. Павліченко,
В. В. Чернєя. – Київ : МВС України ; Нац. акад. внутр. справ, 2020. – 396 с.
2. Захаров Є. Громадський контроль і права людини. URL:
https://opora.lviv.ua/?p=529http://opora.lviv.ua/?p=529 (Дата звернення 04.11.2023)
3. Запобігання та протидія насильству в сім’ї: методичні рекомендації для соціальних
працівників. – К. : ДЦССМ, 2004. – 192 с.
223
СТАТИСТИКА НЕГЛАСНИХ (РОЗШУКОВИХ)

ДІЙ В РОЗСЛІДУВАННІ
Нарубін Данило Ігоревич
Курсант 3-го курсу Факультету підготовки фахівців
Коломиєць Дмитро Андрійович

Мелащенко Владислав Костянтинович

Науковий керівник: Первій Віта Юрієвна

доктор філософії, викладач кафедри оперативно-розшукової діяльності факультету
підготовки фахівців для підрозділів кримінальної поліції
Проведення статистичного аналізу негласних слідчих (розшукових) дій

розслідування є вельми актуальною задачею, оскільки ці методи використовуються
в правоохоронній діяльності та розвідці з метою дослідження та розкриття злочинів,
забезпечення національної безпеки та боротьби з тероризмом. Однак, дотримання
прав людини та законності під час застосування таких методів завжди становить
проблему.
Негласні слідчих (розшукових) дій розслідування, такі як відстеження, негласні
слідчі дії, технічне спостереження, можуть привести до порушення особистої
приватності та інших прав громадян, які гарантовані законодавством та
міжнародними конвенціями. Це може також вплинути на законні інтереси фізичних
осіб та їх право на недоторканість свого життя.
Використання негласних слідчих (розшукових) дій розслідування також
небезпечно тим, що воно відкриває можливість для зловживання та навіть корупції в
правоохоронних органах. Недостатня контрольованість цих процесів може призвести
до порушення законності та захисту прав людини [1, с. 78].
Статистичний аналіз негласних слідчих (розшукових) дій розслідування може
надати об'єктивні дані про їх розповсюдженість, ефективність та можливі ризики
використання. Це може стати основою для вдосконалення законодавства,
покращення процедур контролю та забезпечення більш збалансованого
використання таких методів.
Також важливо враховувати громадську думку та думку експертів у сфері прав
людини та правозахисних організацій під час проведення статистичного аналізу
негласних слідчих (розшукових) дій розслідування. Це допоможе зрозуміти вплив
таких методів на суспільство та визначити шляхи їх поліпшення.
Подолання проблем негласних слідчих (розшукових) дій розслідування також
224
.
потребує уваги до етичних аспектів цих методів. Важливо враховувати, що

дотримання етичних стандартів та захист прав людини повинні лежати в основі будь-
якої діяльності з розслідування. Статистичний аналіз може виявити та
проаналізувати можливі порушення та допомогти вдосконалити етичні стандарти.
Проведення статистичного аналізу негласних слідчих (розшукових) дій
розслідування також потребує уваги до міжнародного контексту. Врахування норм та
стандартів міжнародного права та практики інших країн може сприяти уніфікації
підходів до вирішення цієї проблеми та розробці міжнародних стандартів у цій
сфері [2,с 56].
Необхідно також врахувати вплив технологічного прогресу на розвиток
негласних слідчих (розшукових) дій розслідування. Використання сучасних
технологій, таких як штучний інтелект, аналіз великих даних та безпілотні апарати,
може вплинути на поширеність та ефективність негласних слідчих (розшукових) дій
розслідування.
Підсумовуючи вище зазначене, можна зробити висновок, що статистичний
аналіз негласних слідчих (розшукових) дій розслідування є надзвичайно важливим
для усвідомлення розповсюдженості та ефективності таких методів, а також їх
можливих наслідків для прав людини та загальної громадської безпеки.
Етичні аспекти, міжнародні норми, технологічний прогрес та потреби
громадськості є невід'ємними частинами статистичного аналізу, оскільки вони
впливають на розуміння та врахування тих чинників, які стоять за цією проблемою.
Діалог та публічні обговорення можуть сприяти розумінню різних позицій та
потреб в цій сфері, а також допомогти знайти баланс між необхідністю використання
негласних слідчих (розшукових) дій розслідування та захистом прав людини.
В цілому, статистичний аналіз негласних слідчих (розшукових) дій
розслідування вимагає комплексного та багатоаспектного підходу, який враховує
правові, етичні, технологічні та громадські питання. Тільки враховуючи всі ці
фактори можна виробити належні політичні та правові відповіді щодо використання
негласних методів розслідування. Таким чином, враховуючи вищезазначене, слід
зробити висновок, що проведення слідчих (розшукових) дій при розслідуванні
злочинів у сфері службової діяльності має специфіку, що полягає у невідкладному
застосуванні комплексу процесуальних засобів збирання доказів, а також
використанні спеціальних знань [3, с. 152].

1. Статистика "Використання негласних методів розслідування в кримінальних справах" у
Департаменті правопорядку та правосуддя (2021). С.-348.
2. Дослідження "Вплив негласних розшукових дій на права людини" проведене Центром
громадянських свобод (2022). С.567.
3. Первій В.Ю. «Деякі першочергові слідчі (розшукові) дії, які проводяться при
розслідуванні злочинів у сфері службової та професійної діяльності, пов'язаної з
наданням публічних послуг» Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції
[ДДУВС, 07.06.2019]. Актуальні проблеми діяльності органів досудового
розслідування. URL: https://er.dduvs.in.ua/bitstream/123456789/4701/1/18.pdf.
225
СТРАТЕГІЯ АДАПТАЦІЇ ПАЛИВНОЇ

ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ ДО УМОВ
ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ
Музика Олександр Павлович
здобувач вищої освіти факультету міжнародних відносин
Національний авіаційний університет, Україна
Науковий керівник: Плужніков Борис Олексійович

канд. екон. наук, доцент, доцент кафедри військової підготовки
Національний авіаційний університет, Україна
Актуальність теми дослідження зумовлена умовами повномасштабної війни,

які створюють особливі виклики до всіх аспектів військового потенціалу, включаючи
паливну логістичну систему.
Метою даної роботи є дослідження основних засобів та прийомів стратегії
адаптації паливної логістики до умов повномасштабної війни рф проти України.
Після початку повномасштабного вторгнення Україна зіткнулася з проблемами
зберігання, транспортування та забезпечення паливними ресурсами, адже у ході
ведення вторгнення, агресор цілеспрямовано руйнував паливну промисловість
України. Наприклад, Кременчуцький НПЗ вже неодноразово обстрілювали
крилатими ракетами, внаслідок чого виробничі потужності та інфраструктура
отримали суттєві пошкодження. Значно менший Шебелинський НПЗ було зупинено
ще на початку війни через загрозу обстрілів [1].
Паливний дефіцит, що виник у перший місяць війни негативно вплинув на
логістичну галузь, яка і так зазнала великих проблем з початку вторгнення, через ряд
причин. До війни основою постачання палива були морський і залізничний шляхи,
але закриття Одеського, Чорноморського, Південного, Миколаївського та морського
порту Ольвія через ризик обстрілів та замінування морів, тимчасова окупація
Маріупольського, Бердянського, Скадовського та Херсонського портів звели нанівець
морський варіант постачання палива до країни [2].
Залізничний варіант перевезення палива також зазнав кардинальних змін, адже
в контексті сучасних стратегій та технологій військового конфлікту, залізничний
варіант перевезення палива стає об'єктом підвищеної уваги в контексті безпеки та
стратегічного управління. Скупчення цистерн з пальним на залізничних маршрутах
представляє собою потенційно вразливий елемент, оскільки його великі розміри та
вага створюють масивний концентрований об'єкт, легко виявний за допомогою
сучасних розвідувальних та розпізнавальних систем.
З одного боку, таке скупчення може спрощувати логістичне управління та
координацію перевезення палива, зменшуючи витрати на транспортування. З іншого
боку, це створює надзвичайно привабливий об'єкт для противника, який може
використовувати стратегії ракетних атак для нейтралізації цієї ключової частини
паливної інфраструктури.
У військовій стратегії це називається «цільовим об’єктом» (target set) або групою
цілей, тобто об’єктом, який є ціллю для впливу або ураження з боку противника. Такі
стратегії можуть включати використання ракетних систем для атак з повітря, землі
або моря. [3]
Для того, щоб мати можливість забезпечити свої потребі в паливі, в першу чергу
226
.
для військових цілей, Україні довелося впровадити мобільний метод зберігання

палива, що дозволив розосередити запаси по всій країні та унеможливити тим самим
спроби Росії їх розбомбити. Задля створення цього колосального проекту було
придбано усі доступні в Європі бензовози, що кардинально змінило принцип роботи
української логістичної системи.
В умовах сучасної стратегічної динаміки та викликів, пов'язаних із
перевезенням палива, тема тисяч бензовозів стає важливою у контексті безпеки та
стратегічного управління. Надмірне накопичення мобільних точок зберігання
палива, таких як бензовоз, створює складний стратегічний образ, що вимагає
комплексного розгляду.
Масове рухоме зберігання палива. Бензовоз є формою масового рухомого
зберігання палива, що ускладнює їх виявлення та нейтралізацію в контексті безпеки.
Це може бути розглянуто з точки зору теорії масового вибору цілей (mass target
selection), коли велика кількість об'єктів, що рухаються, створює складності для
визначення конкретної стратегічної точки удару.
Вразливість нафтової інфраструктури. Розбомблення нафтобаз,
нафтопереробного заводу або атака на залізничну станцію може призвести до
стратегічних втрат у виробництві та логістичному ланцюжку. Проте тисячі
бензовозів є мобільними та розподіленими елементами системи, що ускладнює
завдання супротивника.
Використання стратегій "розриву ланцюжка". Концепція "розриву ланцюжка"
(chain disruption) може бути використана для розбиття логістичного ланцюжка
перевезення палива. Завдяки масовому обсягу бензовозів противник може
спробувати виявити та атакувати окремі ланки логістичної системи.
Відсутність можливостей ураження з повітря в глибокому тилу. Відмінною
проблемою для Росії може бути обмежена здатність крилатих ракет вражати цілі, що
рухаються в глибокому тилу, такі як бензовози. Це може визначатися термінами
"нестратегічні об'єкти" (non-strategic targets), менш уразливими для традиційних
засобів ураження.
Вимоги до розвитку оборонної стратегії. Стратегічне управління та розвідка
повинні розглядати використання таких технік, як розкидання (dispersion) для
зменшення зосередженості та підвищення безпеки мобільних паливних пунктів.
Загалом аналіз стратегічних аспектів та наукових термінів у контексті тисяч
бензовозів вказує на необхідність ускладнення та адаптації стратегій управління
паливною інфраструктурою в умовах можливого воєнного конфлікту, що потребує
подальшого дослідження.

1. Гаврись М., Нестеренко Р. Загрози національній безпеці України у сфері функціонування
та розвитку ринку нафтопродуктів сьогодні й у післявоєнний час.// Честь і Закон. 2022.
№2. С. 53-62.
2. Українська логістика шукає шляхи в обхід моря та повітря. URL:
https://edialog.media/uk/2022/05/03.
3. Homayounnejad, Maziar. The Lawful Use of Autonomous Weapon Systems for Targeted Strikes
(Part 2): Targeting Law & Practice./ TLI Think (2018).
4. Нова українська паливна логістична система захищена від ракетних атак Росії.
URL:https://mil.in.ua/uk/news/nova-ukrayinska-palyvna-logistychna-systema-zahyshhena-
vid-raketnyh-atak-rosiyi/ (2023, лютий, 16).
227
УДОСКОНАЛЕННЯ СТІЙКИ СТРІЛЬБИ З ПІСТОЛЕТА

У ПРАЦІВНИКІВ МВС УКРАЇНИ
Ребрик Анастасія Русланівна

Класичною основою вогневої майстерності завжди були навички поліцейського

щодо тримання зброї готовою до стрільби. Це включає в себе прицілювання,
правильне утримання пальця на спусковому гачку та затримку дихання під час спуску
курка. Основні елементи техніки стрільби, такі як прийняття положення для стрільби
та утримування пістолета кистю руки, навчаються роздільно і по елементах, і в ході
стрільби виконуються паралельно та в комплексі.
Важливо докладно вивчати питання техніки стрільби і ретельно приділяти
увагу дрібницям, які, здавалося б, не мають значення. Однак вони можуть впливати
на результат стрільби. Роль та місце керівника стрільби (викладача або тренера) в
навчанні працівників МВС України є надзвичайно важливими та визначальними для
досягнення високого рівня професійної майстерності. Глибоке розуміння та
свідомість мети та завдань кожного тренування є основним фундаментом, на якому
ґрунтується успішність навчання.
Цілеспрямованість керівника визначає напрямок розвитку навичок стрільби,
враховуючи конкретні потреби та вимоги службової діяльності. Висока особиста
відповідальність керівника за кінцевий результат навчання стає гарантією того, що
працівники МВС отримують не лише технічні вміння, але й готовність до вирішення
складних ситуацій на практиці.
Для перевірки правильності прийняття цього положення, важливо
перерозподіляти центр ваги тіла спочатку на праву ногу, потім на ліву, далі на обидві
ноги рівномірно, і, в кінці кінців, залишити ліву ногу дещо більше завантаженою, ніж
праву. Це положення допомагає зберегти стабільність та контроль під час стрільби,
що є важливим для досягнення точності та ефективності у вогневій майстерності.
Перш за все, важливо акцентувати увагу на правильному тренуванні для
розвитку високого рівня меткості та швидкості реакції. Це включає в себе регулярні
практичні заняття, під контролем досвідчених інструкторів, які надають об'єктивний
аналіз та рекомендації.
Додатково, слід приділяти увагу використанню новітніх технологій у
тренувальному процесі. Впровадження симуляторів стрільби та віртуальної
реальності може стати ефективним методом для вдосконалення навичок стрільби в
реальних умовах без ризику для життя та здоров'я.
Удосконалення стійкості стрільби з пістолета є критично важливою складовою
професійної підготовки працівників Міністерства внутрішніх справ України (МВС).
Стрільба з пістолета вимагає від спеціалістів високого рівня майстерності та
впевненості, оскільки вони зобов'язані забезпечувати безпеку громадян та
дотримуватися закону [4].
228
.
Для досягнення більшої ефективності та точності стрільби, працівники МВС

України повинні пройти регулярну підготовку та навчання [1]. Цей процес включає в
себе наступні аспекти:
• Важливо, щоб працівники МВС оволоділи коректною технікою стрільби з
пістолета. Це включає в себе правильний захват, стійку та виправлення прицільних
пристроїв.
• Ефективна стрільба вимагає спокою та концентрації. Психологічна підготовка
допомагає працівникам МВС зберігати спокій в стресових ситуаціях.
• Фізична підготовка є важливою для забезпечення стійкості та точності
стрільби. Вона підвищує загальний рівень витривалості та сприяє кращому контролю
над пістолетом.
• Тренування повинні включати симуляцію реальних ситуацій, з якими
працівники МВС можуть стикатися в роботі. Це допомагає підвищити їх реакцію на
стрілецькі завдання та приймати правильні рішення.
• Спеціалісти МВС повинні бути обладнані сучасними пістолетами та
прицільними пристроями для забезпечення якісної підготовки [2].
Важливо також підкреслити значення психологічної підготовки. Професійні
навички та здатність зберігати спокій у стресових ситуаціях грають ключову роль у
забезпеченні ефективності стрільби. Тренування на вправах, що імітують стресові
ситуації, може значно підвищити психологічну стійкість працівників.
Отже, удосконалення стійкості стрільби з пістолета є постійним процесом, і від
нього залежить не лише безпека громадян, але і життя працівників МВС. Регулярна
підготовка та навчання сприяють підвищенню професійного рівня, забезпечують
відповідь на різні виклики та роблять нашу країну ще безпечнішою для всіх громадян.

1. Стахневич В. Л. Особиста бойова зброя. Підготовка, організація та методика проведення
тренувань і занять із практичним виконанням вправ підготовчих та навчальних стрільб
із пістолета Макарова: навч.-метод. посіб. Київ: ВІКНУ, 2012. 142 с.
2. Стахневич В. Л. Вогнева підготовка. Київ: Ліра-К, 2009. 194 с.
3. Тактичне керівництво та організація несення служби працівниками органів внутрішніх
справ України в зоні проведення антитерористичної операції: навч. посіб. / В. Р. Булачек
та ін. Львів: ЛьвДУВС, 2014. 355 с.
4. Курс стрільб зі стрілецької зброї та озброєння бойових машин Національної гвардії
України: наказ командувача Національної гвардії України від 28.10.2016 р. No 727.
URL: https://doi.org/10.24144/2788-6018.2023.03.44.
229
СЕКЦІЯ ІХ.
ХАРЧОВЕ ВИРОБНИЦТВО ТА ТЕХНОЛОГІЇ
ВИРОБНИЦТВО КОНЦЕНТРОВАНОГО
СИРОПУ З КАВУНА
Шаповалова Вікторія Геннадіївна
здобувач здобувач вищої освіти факультету інтегрованих технологій
Херсонський національний технічний університет, м. Хмельницький, Україна
Стоянова Ольга Вікторівна

канд. техн. наук, доцент кафедри харчових технологій
Зубкова Катерина Віталіївна

канд. техн. наук, доцент кафедри харчових технологій
У південних регіонах України плоди баштанних культур (гарбузові) є однією з

найрентабельніших галузей сільського господарства. До переліку баштанних культур
належать кабачки, гарбузи, диня та кавун. Найбільш поширеною з баштанних
культур родини гарбузових є кавун [1]. Завдяки вмісту біологічно активних речовин
кавун виводить шлаки із організму, сприяє зменшенню ваги, нормалізує діяльність
серцево-судинної системи, сприяє нормальному обміну речовин та здійснює
лікувально-профілактичну дію на організм людини. Плоди кавуна вживають у
свіжому вигляді і використовують для переробки. Актуальним завданням є
розширення консервованої продукції з кавуна на основі безвідхідних технологій, щоб
виробництво кавуна було рентабельним. Зважаючи на те, що у сучасних умовах
створення спеціалізованих господарств-виробників насіння плодів баштанних
культур є складним, тому отримання насіння на підприємствах з переробки сировини
дозволить знизити витрати на виробництво таких культур.
Метою дослідження є удосконалення технологічних процесів для виготовлення
концентрованого сиропу з кавуна (бекмес).
Для виробництва бекмесу використовують кавун свіжий (ДСТУ 7036:2009 або
ДСТУ ЕЭК ООН FFV-37). В залежності від сорту кавуна, у смаці концентрованого
сиропу можуть бути ноти сливи або гарбуза. Готовий продукт за фізико-хімічними
показниками повинен відповідати нормативної документації ДСТУ 9126:2021. Соки
фруктові концентровані. Технічні умови.
Опис технологічної схеми. Сировину за допомогою електрокари вивантажують
в ванну-накопичувач, далі за допомогою транспортера сировину направляють на
миття в щиткову мийну машину. Після миття плоди кавуна розрізають на різальнійй
машині на ½ частини. Плоди кавуна направляють на подрібнення в подрібнювач
барабанного типу. Після подрібнення мезгу протирають на протиральному апараті.
Сік з кавуна підігрівають в трубчастому підігрівачі до 80 0С. Сік уварюють у вакуум-
апараті МЗС-320 до до 50 % сухих речовин. Готовність сиропу контролюють за
230
.
допомогою рефрактометра. Процес варіння проводять за один цикл. Готовий

концентрований сироп фасують в тару на автоматичному дозаторі, наповнені банки
закупорюють на машині. Підготовлені банки направляють в автоклави для
проведення стерилізації. Формула стерилізації 20-15-20100. Тиск в автоклаві Р = 0,2
МПа.
Висновки. Практичне значення одержаних результатів полягає в удосконаленні
технологічної схеми, зокрема розроблені способу підготовки сировини і способу
уварювання соку, які забезпечують отримання готового концентрованого сиропу з
високими смаковими показниками.

1. Лимар В. А., Шашкова Н. І., Шабля О. С., Холодняк О. Г. Шляхи інноваційного розвитку
галузі баштанництва на півдні України. Науковий Вісник Херсонського державного
університету. Серія «Економічні науки». 2020. Вип. 38. С. 18–24 DOI: 10.32999/ksu2307-
8030/2020-38-3.
2. Обґрунтування впровадження сепаратора насіння овочебаштанних культур у складі
технологічної лінії. Вісник аграрної науки Причорномор’я / Бабенко Д. В., Доценко Н. А.,
Горбенко О. А. та ін. 2021. Вип. 2(110). DOI: 10.31521/2313-092X/2021.
231
СЕКЦІЯ Х.
ВИДАВНИЦТВО ТА ПОЛІГРАФІЯ
ВИБІР ІНСТРУМЕНТАЛЬНИХ ЗАСОБІВ ДЛЯ

РОЗРОБКИ ЕЛЕКТРОННИХ ВИДАНЬ
Хорошевський Олексій Ігорович
кандидат технічних наук, старший викладач кафедри Медіасистем і технологій
Харківський національний університет радіоелектроніки, Україна
Електронні видання можна розділити на локальні (офлайн) та мережеві

(онлайн). Розробка онлайн електронних видань має кілька переваг порівняно з
офлайн електронними виданнями [1]:
• доступність. Онлайн видання доступні завжди та з будь-якого місця, де є
Інтернет. Користувачі можуть читати їх на комп'ютерах, планшетах або смартфонах,
що робить їх більш зручними для аудиторії;
• взаємодія та залучення читачів. Онлайн електронні видання можуть
використовувати інтерактивні функції, такі як коментарі, гіперпосилання,
опитування, тощо, для залучення читачів та створення більш активної спільноти;
• легке оновлення та корекції. Вміст онлайн видань можна легко оновлювати та
вносити корекції в реальному часі;
• аналітика та відстеження. Онлайн видання надають можливість
використовувати аналітичні інструменти для відстеження читацьких звичок,
взаємодії з контентом та іншими показниками, що дозволяє аналізувати
ефективність та вдосконалювати стратегії залучення.
Для розробки онлайн електронних видань можна використовувати різні засоби:
мови програмування, фреймворки та бібліотеки, системи керування вмістом, офлайн
конструктори, онлайн конструктори.
У порівнянні з розробкою електронних видань «з нуля», використовуючи мови
програмування, системи керування вмістом (CMS) надають готовий функціонал, що
полегшує створення та оновлення контенту без глибоких технічних знань
програмування. Це сприяє зосередженню на творчості та змісті, замість витрат часу
на написання коду.
CMS більш вигідні порівняно з фреймворками завдяки своїй простоті та
готовому функціоналу. Наприклад, WordPress або Joomla надають інтуїтивний
інтерфейс та готові рішення для швидкої розробки вебсайтів без глибоких технічних
знань. Вони спрощують управління контентом, забезпечуючи легкість додавання та
оновлення інформації. У порівнянні із фреймворками загального призначення, CMS
пропонують готові модулі та розширення, що полегшує інтеграцію функціоналу
безпосередньо в систему.
У порівнянні з онлайн конструкторами, які можуть бути обмежені в
можливостях та гнучкості, CMS дозволяють глибше налаштовувати електронне
видання, використовуючи власний код та розширення. Крім того, CMS підтримують
більшу кількість розробників та спільноту, що робить доступним більше
інструментів і ресурсів для розвитку та підтримки електронного видання. Однак
232
.
вибір між CMS та конструкторами залежить від конкретних потреб проекту, рівня
технічних знань та вимог до налаштувань.
У порівнянні з офлайн конструкторами, CMS надають більше можливостей для
співпраці в реальному часі між командами, особливо, коли розробники та контент
редактори перебувають в різних місцях. CMS також забезпечують більшу гнучкість у
редагуванні та відстеженні змін, забезпечуючи ефективніше керування контентом,
навіть у складних та дистанційних командних структурах [2].
У результаті дослідження у якості інструментального засобу для розробки
онлайн електронних видань було обрано систему керування вмістом. Це надає змогу
спростити процес розробки та, при необхідності, впровадити нестандартні технічні
рішення.

1. Digital Marketing Strategy: An Integrated Approach to Online Marketing 3rd Edition. Simon
Kingsnorth – London : Kogan Page, 2022. – 416 p.
2. Agile Web Development with Rails. Sam Ruby, Dave Thomas – Sebastopol: Pragmatic Bookshelf,
2022. – 450 р.
233
СЕКЦІЯ ХІ.
АВТОМАТИЗАЦІЯ ТА
ПРИЛАДОБУДУВАННЯ
БЛОК РЕЄСТРАЦІЇ ВОЛОКОННО-ОПТИЧНОГО

ТЕРМОМЕТРА З АМПЛІТУДНОЮ МОДУЛЯЦІЄЮ
ОПТИЧНОГО СИГНАЛУ
Чичура І.І.
канд. фіз.-мат. наук, старший викладач кафедри приладобудування
ДВНЗ «Ужгородський Національний Університет», Україна
Веретко В.І.
Студент магістр кафедри приладобудування
Веретко І.І.
Повзун О.М.
Особливу місце серед широкого різноманіття сучасних засобів моніторингу

температури займають волоконно-оптичних датчики (ВОД) а саме волоконно-
оптичні датчики температури (ВОДТ) з амплітудною модуляцією оптичного сигналу.
Такі датчики, завдяки простоті їх конструкції, високій надійності, стабільності та
відтворюваності результатів, а також можливості застосування їх в зонах дії
інтенсивних електромагнітних полів, радіаційного фону та на значній відстані від
блоку реєстрації сигналу, все частіше застосовуються в техніці і промисловості. Такі
датчики широко використовуються у нафто та газовидобувній промисловості та ін.
Принцип роботи таких датчиків температури заснований на реєстрації зміни
пропускання напівпровідникового термо-чутливого елемента на заданій довжині
хвилі при зміні температури [1]. В таких пристроях велика увага приділяється
спеціалізованому пристрою, який призначений для реєстрації і першочергової
аналогової обробки інформаційного сигналу, що отримується від ВОДТ та оцінки
похибок вимірювання, що проводиться. Так як вартість спектральних вимірювачів
для дослідження оптичних волокон є досить великою, тому для визначення
технічних характеристик та тестування і градуювання ВОДТ з термо-чутливими
елементами на основі: кристалічних, склоподібних та аморфних матеріали не
являється технічно доцільним. У зв’язку з цим, виникає завдання розробки
спеціалізованих регістраторів інформаційних сигналів, що отримуються з ВОДТ в
експресному режимі. Це означає, що проектований прилад повинен забезпечувати
контрольовані світлові потоки, які генеруються та фіксуються малоінерційними
оптоелектронними приладами (світлодіод, фотодіод) та сучасною схемою обробки
234
.
оптичного сигналу, отриманого за допомогою ВОДТ з досліджуваного чутливого

елемента.
Нами запропоновано сучасний блок аналогової обробки вимірювальної
інформації, що надходить від ВОДТ з амплітудною модуляцією оптичного сигналу. В
основу схеми лежить принцип нетипового використання інтегральної мікросхеми
µA727M [2], яка являється елементом «модулятора/демодулятора» і забезпечує
захист вихідного сигналу від впливу зовнішніх завад, несанкціонованих засвіток та
впливу мультиплікативних завад. Комбінована структурна схема розробленого
оптоелектронного регістратора приведена на рис.1. Умовно її можна розділити на дві
частини: вузол випромінювача, який формує модульований стабілізований потік
світла та вузол фотоприймача на основі підсилювача та демодулятора, який
підключається через спеціально сконструйований оптоволоконний конектор до
ВОДТ.
Схема модуляції випромінювання світлодіода складається із модулятора (3),
вбудованого в мікросхему генератора (4) та стабілізатора вхідної напруги (2).
Модулятор побудований на парі узгоджених польових транзисторів КМДН і модулює
(за амплітудою) вхідну стабілізовану напругу частотою fm = 1 кГц шпаруватістю
(Q = 2). Імпульси модульованої напруги заданої амплітуди подаються на
перетворювач «напруга/струм» та імпульсний транзисторний стабілізатор
струму (6). Імпульси напруги з такими ж технічними характеристиками створюють
на виході стабілізатора струму імпульси, амплітуда яких може модулюватися від 10
до 100 мА, які забезпечують живлення обраного світлодіода (1), що обслуговує ВОДТ.
Імпульсне випромінювання світлодіода проходить волоконно-оптичний тракт та
залежно від температури змінює свою амплітуду, на виході ВОДТ (8). Фотодіод (9)
фіксує зміну оптичного сигналу. Підсилювач (10) підсилює амплітуду до необхідної
для послідуючої обробки величини і подає цей сигнал на демодулятор. Демодулятор
перетворює цей імпульсний сигнал на частоті 1 кГц синхронно і синфазно з
ключовими елементами модулятора (3). Практично ключовим елементом
демодулятора є ідентичні польові транзистори, які застосовані в модуляторі, що
забезпечує синхронність і синфазність роботи модулятора і демодулятора. В
результаті на виході демодулятора отримується постійна складова вихідного
інформаційного сигналу, яка відповідає зміні пропускання ВОДТ при варіації
температури.
Рис. 1. Комбінована структурна схема оптоелектронного регістратора ВОДТ
235
Для узгодження вихідного сигналу з вхідним навантаженням різних пристроїв

обробки в схему введено додатковий операційний повторювач напруги, який
забезпечує належну узгодженість по вхідному і вихідному імпедансу. Це дозволяє
використовувати різноманітні індикаторні прилади починаючи від аналогових
стрілочних вольтметрів до сучасних АЦП у тому числі, які входять до складу
мікроконтролерів.
На рис. 2 показані результати вимірювання температури для термо-чутливого
елемента виготовленого на основі скла As45Se55 (λроб = 808 нм), які отримані при
застосуванні експериментальної моделі описаного регістратора. В процесі
вимірювання термо-чутливий елемент було поступово нагріто до температури 100˚С,
а потім охолоджено до кімнатної температури. Незначне відхилення кривої нагріву
та охолодження (максимальна розбіжність близько 1,5 мВ) може бути зумовлене
зміною оптичних властивостей матеріалу та більше не спостерігалося при подальших
циклах нагрівання та охолодження.
Рис. 2. Графік залежності напруги на виході схеми ВОДТ від температури

1. Igor Chychura. Fiber-optic temperature sensors with chalcogenide glass and crystalline sensing
elements. Part of the book: Optical Fiber Applications. Chep. 7. (Open Access Books) 2019.
https://doi.org/10.5772/intechopen.89207.
2. https://d148k72crfmm2d.cloudfront.net/wp-content/uploads/2017/02/UA727HMQB.pdf.
236
.
ВОЛОКОННО-ОПТИЧНИЙ ДАТЧИК ТЕМПЕРАТУРИ

АМПЛІТУДНОГО ТИПУ ДЛЯ МОНІТОРИНГУ
ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИЧНОГО ОБЛАДНАННЯ
Чичура Іг.І.
канд. фіз.-мат. наук, старший викладач кафедри приладобудування
Чичура Ів.І.
провідний інженер
Інститут електронної фізики НАН України, Україна
Повзун О.М.
Сучасні волоконно-оптичні датчики знаходять дедалі більшого застосування у

найрізноманітніших пристроях контролю та моніторингу різноманітних
автоматизованих систем. Контроль температури енергетичного та високовольтного
обладнання на генеруючих станціях та розподільних пунктах є надзвичайно
важливим для безпечної експлуатації цих об'єктів. При наявності високої напруги та
високої інтенсивності електромагнітних завад, контроль температури
перетворюється у досить складну задачу, оскільки традиційні температурні датчики
не мають стійкості до впливу цих факторів. У свою чергу, оптичне випромінювання
не є чутливим до таких зовнішніх впливів, що дає можливість застосування в цих
обставинах датчиків, що засновані на використанні пропускання світла, до яких
належать волоконно-оптичні датчики температури (ВОДТ), в яких використовується
ефект модуляції амплітуди випромінювання, яке пройшло через чутливий елемент
(ЧЕ) датчика від температури середовища, у якому знаходиться цей ЧЕ [1].
Рис. 1. Модель схеми волоконно-оптичного датчика температури
В роботі розглядається можливість побудови сучасного ВОДТ амплітудного

типу з використанням ЧЕ на основі кристалічного арсеніду галію, легованого цинком
(GaAs:Zn). Для забезпечення високої надійності та стабільності при вимірюваннях
температури до складу ВОДТ були введені сучасні електронні та оптичні компоненти.
Модельна пропонованої схема ВОДТ представлена на рис. 1. Вона побудована за
найбільш традиційною схемою "випромінювач – волокно – ЧЕ – волокно –
фотоприймач". До її складу входять такі елементи: LD – ІЧ випромінювальний діод
SPL – 980–100–150M–PD [2], два оптичних волокна (2м); ЧЕ – виготовлений у формі
прямокутної пластинки з GaАs:Zn; PD – інтегрований фотоперетворювач OPT101 [3].
У кристалічному GaAs:Zn край власного поглинання зміщений в область більш
237
довгих хвиль порівняно з нелегованим GaАs. Саме тому нами було здійснено
дослідження спектрів оптичного пропускання пластинки GaAs:Zn (товщина 500мкм)
в діапазоні температур 300 ÷ 400 К (рис.2) для забезпечення оптимального
узгодження оптичних параметрів усіх компонентів схеми.
Рис. 2. Спектри оптичного пропускання 𝝉(𝝀) кристала GaAs:Zn при різних

температурах: 1 - 30ОС, 2 - 50ОС, 3 - 70ОС, 4 - 90ОС, 5 - 110ОС, 6 - 130ОС
В результаті виконаних досліджень та аналізу поглинання GaАs:Zn було

встановлено, що ширина забороненої зони Eg при підвищенні температури
зменшується зі швидкістю dEg/dT = -4,5·10-4 eB/K. Це в свою чергу, призводить до
відповідного зміщення краю поглинання в бік більших довжин хвиль. Аналіз
температурного зміщення спектрів τ(λ) в розглянутому діапазоні дозволив обрати
довжину хвилі для лазерного діода LD – λс = 980 нм. З наведених кривих на рис.2
видно, що такий вибір дозволяє контролювати амплітуду пропускання для всіх шести
залежностей τ(λ).
Для теоретичної оцінки оптичного узгодження та ефективності застосування
всіх елементів ВОДТ будо виконано повний енергетичний розрахунок волоконно-
оптичного каналу з врахуванням результатів оптичних досліджень та
френелівського розсіювання контактних границях різних оптичних середовищ, які
входять до складу ВОДТ. В результаті виконаних розрахунків було отримано вихідну
вольтову передавальну характеристику проектованого ВОДТ, що наведена на рис.3.
Рис. 3. Розрахована передавальна характеристика проектованого ВОДТ
238
.
Отримані нами теоретично розраховані результати вказують на можливість

застосування розглянутої моделі ВОДТ для практичної реалізації у складі сучасного
цифрового термометра з використанням сучасних мікроконтролерів та побудови на
їх базі пристроїв дистанційного моніторингу температури енергетичного та
високовольтного обладнання на генеруючих станціях та розподільних пунктах.

1. Ding J., Dai X., Zhang T. Low-cost fiber optic temperature measurement system for high voltage
power equipment // The transactions on instrumentation and measurement. - 2001. - №4. -
p.923-933.
2. http://www.roihner-laser.com/datasheets/id_fiber/SPL-980.pdf.
3. http://www.bure-brown/alldatasheet.com/OPT-101.
239
РОЗРОБКА ІМІТАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ПОТОКІВ ВІТРУ

ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІТРОУСТАНОВОК
Тігарєв А.М.
канд. техн. наук, доцент кафедри автоматизації та
комп'ютерно-інтегрованих технологій
Державний університет інтелектуальних технологій і зв’язку, Україна
Тігарєва Т.Г.
старший викладач кафедри фізики
Одеська державна академія будівництва і архітектури, Україна
Негрецкул М.В.
здобувач вищої освіти факультету телекомунікації та радіотехніки
Державний університет інтелектуальних технологій і зв’язку, Україна
Дослідження з удосконалювання поновлюваних і автономних джерел енергії,

які є завжди актуальними, набувають ще більшого значення у зв'язку із війною, що
триває в Україні зараз. Нова апаратна база електромашинобудування, силової
електроніки й мікропроцесорної техніки стимулює розроблювачів до створення
високотехнологічних, енергоефективних, надійних агрегатів і систем, до яких
належать вітроустановки (ВУ). Для розробки нових та удосконалення існуючих
агрегатів необхідно мати різні види імітаційних моделей, які можна використати для
дослідження впливів, що збурюють, та які впливають на об'єкт і його окремі вузли й
елементи.
Метою роботи є побудова імітаційної моделі коливань потоку вітру, яка
необхідна при розробці математичних моделей систем керування ВУ. Зважаючи на те,
що на значній частині території України переважають вітри зі швидкістю менше 8м/с,
має сенс розглядати моделі коливань швидкості вітру для ВУ зі змінною частотою
обертання вітроколеса, які мають потенційну можливість перетворювати енергію
вітру в електричну з більшим коефіцієнтом використання енергії вітру навіть при
низьких швидкостях [2].
На підставі експериментальних даних [3] відомо, що коливання зміни напрямку
вітру при вимірах через кожні 2 секунди можуть становити до α = 90˚, при повільній
зміні середнього напрямку за 10 хвилин від 1 до 5° (рис.1 [3]). Настільки швидкі
коливання не можуть бути забезпечені системою керування положенням гондоли й
зміною кута повороту лопатів. Враховуючи динамічні характеристики пристроїв для
зміни положення лопатів і гондоли ВУ, які забезпечуються виконавчими механізмами
з використанням електродвигунів з постійними часу 3-10 секунд, виникає
необхідність враховувати можливості технічних пристроїв керування ВУ. Частково ці
коливання усуваються в сучасних анеморумбометрах, однак цього недостатньо для
усунення рискань гондоли й коливання положення лопатів.
Тому для урахування цих коливань при розробці систем керування
вітроустановкою необхідно побудувати модель процесу зміни вітрового потоку, що
впливає на вітрогенератор. При розробці імітаційної моделі використаємо блоки
пакету Matlab-Simulink Simulink – Band-Limited і Ramp, що мають можливість
налаштування.
240
.
град,°
t,c
а б
Рис. 1. Графік ходу напряму вітру, усередненого за 2, 10 хв, 3 сек. та за
максимальної швидкості вітру на ОГМС Київ [2] (а), результати моделювання в
програмному пакеті MATLAB-Simulink (б)
Аналіз графіку на рис. 1а дозволяє припустити, що високочастотні коливання є

«білим шумом», а усереднений напрямок потоку вітру – є лінійним. Порівняння
графіків на рис. 1а і рис.1б, вказує на досить близький збіг модельного графіка з
експериментальним. Для цього використаємо стандартні блоки пакету MATLAB-
Simulink – Band-Limited і Ramp, що мають можливість налаштування і добитися
подібного тренду. Пропонована модель у пакеті Simulink має такий вигляд (рис.2).
Рис. 2. Модель зміни вітрового потоку
Висновки. Таким чином, на підставі експериментальних даних, отриманих у

місці передбачуваного розташування вітроустановки, можна змоделювати потоки
вітру й використовувати запропоновану модель при розробці систем керування ВУ
для імітації коливань потоків вітру.

1. Основи вітроенергетики: підручник / Г. Півняк, Ф. Шкрабець, Н. Нойбергер, Д. Ципленков;
Нац. гірн. ун-т. Дніпропетровськ : НГУ, 2015. 335 с.
2. Швень Н.І. Про вплив зміни методик спостережень на визначення напряму та швидкості
вітру на метеорологічній мережі України / Н.І. Швень // Наукові праці УкрНДГМІ. 2004.
№ 253. С. 164–172.
241
СЕКЦІЯ ХІІ.
ЕНЕРГЕТИКА ТА ЕНЕРГЕТИЧНЕ
МАШИНОБУДУВАННЯ
ВИБІР ОПТИМАЛЬНОГО ТЕПЛОВОГО РЕЖИМУ

ДЛЯ СИСТЕМИ ОПАЛЕННЯ «ТЕПЛА ПІДЛОГА»
Гамар Віталій Геннадійович
здобувач вищої освіти Навчально–наукового
інституту атомної та теплової енергетики
НТУУ «КПІ ім.Ігоря Сікорського», Україна
Безродний Михайло Костянтинович

доктор технічних наук, професор кафердри Теплової та альтернативної енергетики
НТУУ «КПІ ім.Ігоря Сікорського», Україна
Стрімкий розвиток технологій вимагає уважного врахування того факту, що не

кожен тип енергії і не в усіх умовах є повністю придатним для практичного
використання. Технічна цінність будь-якого джерела енергії визначається не лише
його кількістю (згідно з першим законом термодинаміки), але й його здатністю
ефективно перетворюватися в інші форми енергії (відповідно до другого закону
термодинаміки). Наприклад, теплова енергія може бути отримана з навколишнього
середовища, але часто виявляється непридатною для використання в інших сферах,
таких як опалення чи використання в робототехніці. Обмеження можливостей
перетворення одного типу енергії в інший, визначені другим законом термодинаміки
(Sн ≥ 0), мають вирішальне значення в практичному використанні енергетичних
ресурсів[2].
Для ентропійних форм енергії стало невід'ємною потребою знайти
універсальний стандарт якості, що відзеркалює технічну цінність енергії та її
здатність до перетворення з однієї форми в іншу. Найбільш природним і зручним
стандартом виявилася максимальна робота, яку можна видобути з певної форми
енергії в умовах конкретного оточуючого середовища. Цей стандарт якості отримав
назву ексергія (працездатність)[2].
Важливо підкреслити, що робота використовується лише як міра якості енергії,
а не як кінцева мета енергетичних перетворень. Робота є своєрідною цінністю,
валютою, по відношенню до всіх форм енегії. Замість терміну "робота" можна було б
використовувати більш широкий термін - "енергія, що не характеризується
ентропією". Таким чином, якість енергії та її технічна цінність визначаються їхньою
здатністю до ефективного перетворення. Це підкреслює унікальність та важливість
підходу до визначення якості енергії в контексті її технічного використання [2].
Перехід від високотемпературного режиму системи опалення до
низькотемпературної системи сприяє раціональному використанню енергоресурсів
для системи опалення приватних будинків. Впровадження низькопотенційних
система опалення будинку дає змогу використовувати для опалення будинку теплові
насоси, конденсаційні котли, сонячні колектори, низькотемпературні опалювальні
242
.
прилади, що сприяє збереженню невідновлювальних ресурсів нашої планети та

скороченню шкідливих викидів в атмосферу. Разом з тим, виникає задача
раціональних умов використання цього обладнання, зокрема, в системах опалення.
Для вирішення цих задач використовують енергетичні та ексергетичні підходи [1].
Ексергетичний підхід, заснований на другому законі термодинаміки,
відзначається своєю унікальністю, оскільки він звертає увагу на якість енергії. Цей
підхід дозволяє визначити термодинамічну досконалість протікання процесів в тій
чи іншій системі за допомогою ексергетичного ККД. Вираз для ексергетичного ККД
опалювальних приладів можна записати у вигляді [1]:
T0 T
1− 1− 0

опex = п =
т
Tп
T0

= Tт − Tп = T  =
Tп
T0
 1.
1− 1−
Tт Tп + T
де T0 - температура навколишнього середовища, для розрахунку T0 = 268, K ,

Tп -температура опалювального приміщення Tп = 293, K ,
Tт -температура теплоносія в системі опалення.
Приймаючи температури теплоносія для низькотемпературної системи

опалення «тепла підлога» 55/45 ̊C; 50/40 ̊C; 45/34 ̊C; 40/30 ̊C, можна отримати
наступні значення ексергетичного ККД.
Температурний графік
40/30 C
̊ ; 45/35 ̊C; 50/40 ̊C; 55/45 ̊C;
Ексергетичний ККД 0,59 0,54 0,50 0,47
Видно, що для підвищення ексергетичного ККД необхідно температуру

теплоносія в системі опалення максимально наближати до температури приміщення,
яке буде опалюватись.

1. П.П. Куделя, А.С. Соломаха. Низькоексергетичні опалювальні системи. Опорний конспект,
Київ, 2021. – 48 с.
2. П.П. Куделя, А.С. Соломаха. Енергетичні та ексергетичні підходи до проблеми
раціонального використання енергії: Навч. посібник, Київ 2022 – 159 с.
243
СЕКЦІЯ ХІІІ.
КОМП’ЮТЕРНА ТА ПРОГРАМНА
ІНЖЕНЕРІЯ
ЗМЕНШЕННЯ РИЗИКІВ БЕЗПЕКИ ПРИ КЕРУВАННІ

ЛАНЦЮЖКОМ ПОСТАЧАННЯ ПРОГРАМНОГО
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Новікова Діана Олексіївна
здобувач вищої освіти факультету інфокомунікацій
Харківській національний університет радіоелектроніки, Україна
Науковий керівник: Радівілова Тамара Анатоліївна

ORCID ID: 0000-0001-5975-0269
д-р. техн. наук, професор, професор кафедри
інфокомунікаційної інженерії ім. В.В. Поповського
Харківській національний університет радіоелектроніки, Україна
Безпека ланцюжка постачання програмного забезпечення має вирішальне

значення для будь-якої організації.
Як відомо, більшість програмного забезпечення сьогодні не пишеться з нуля.
Зазвичай воно є комбінацією програмних артефактів, що містять програмне
забезпечення з відкритим вихідним кодом. Однак ці програмні артефакти схильні до
вразливостей, і розробники мають менше контролю над вихідним кодом третіх осіб
або будь-якими змінами, що вносяться до програмного артефакту з часом [1].
Важливо відзначити, що неоновлене програмне забезпечення більш схильне до
проблем безпеки. Оскільки програмне забезпечення має важливе значення для
щоденних бізнес-операцій, безпека ланцюжка поставок є найважливішим обов'язком
кожної організації та групи безпеки.
Розглянемо основні вразливості безпеки ланцюжка поставок.
Першою вразливістю є відсутність видимості. Для ланцюжків постачання
програмного забезпечення моніторинг є великою проблемою, оскільки різні люди
керують різними частинами ланцюжка, а команди та інструменти відрізняються. Для
забезпечення безпеки необхідно зібрати всі дані з кожного кроку та систематизувати
їх у єдиному місці, хоча це є нелегкою задачею.
Друга вразливість – схильні до помилок ручні процеси. Автоматизація процесів
є ключовим принципом CI/CD. Однак насправді CI/CD працює лише
напівавтоматично з великою кількістю ручного втручання на кожному кроці.
Організації, які йдуть на компроміс щодо автоматизації та погоджуються на ручні
операції, стикаються з уразливістю, причиною якої є людська халатність або
зловмисники усередині організації. Навіть для організацій, яким вдалося повністю
автоматизувати процеси свого ланцюжка постачання, ризик полягає у встановленні
засобів контролю та перевірок безпеки. Без цього автоматизація може бути
шкідливою.
244
.
Третя вразливість полягає у складності ланцюжка постачання. Потрібні

інтеграції були створені завдяки безперебійному конвеєру CI/CD за допомогою
різних найкращих у своєму класі інструментів сторонніх розробників. Вони
зобов’язані ввімкнути спеціальні робочі процеси за участю сторонніх постачальників
і партнерів. Ці інтеграції є живильним середовищем для вразливостей і легко
підбираються зловмисниками.
Наступною вразливістю є неправильне поводження з секретами. Конфіденційна
інформація має багато форм, таких як паролі, маркери, ключі шифрування та хеші. Ця
секретна інформація не може бути жорстко закодована в програмі або зберігатися в
незашифрованих файлах. Їх потрібно обробляти спеціально створеними
інструментами керування секретами. Проте вивчення цього нового способу обробки
секретів не є пріоритетом для команд Devops, що призводить до порушення
безпеки [2].
Відсутність практик безпеки API також є однією з вразливостей безпеки
ланцюжка поставок. Інтерфейс прикладного програмування (API) – це така складова,
що об’єднує хмарні системи. Вони є шлюзом сторонніх систем для доступу до послуг
організації. Якщо вони скомпрометовані, легко отримати доступ до більш глибоких
частин системи.
Існують також уразливості у відкритому вихідному коді. Log4j – найновіша та
найвідоміша з відкритих вразливостей. Однак було багато таких випадків, коли
розробники нехтували відкритим кодом. На ці проекти немає фінансування, тому не
дивно, що через деякий час вони перестали вживатися. Відповідальність за
забезпечення безпеки лежить на компанії, яка використовує ці інструменти з
відкритим кодом.
Небезпечним є вразливе або невиправлене програмне забезпечення. Системи
IoT і навіть багато застарілих систем програмного забезпечення не обслуговуються
активно, а їх мікропрограмне або програмне забезпечення застаріло. Продовжувати
перевіряти наявність застарілого програмного забезпечення та видаляти його з
потрібної системи – складно, але це необхідно, якщо метою є «герметична» система
від початку до кінця.
Незважаючи на труднощі, дотримання деяких практик для керування
ланцюжком постачання програмного забезпечення, допоможе зменшити ризики
безпеки.
По-перше, необхідно використовувати контрольні списки для контролю
процесів. Контрольні списки є простим і перевіреним способом забезпечення безпеки
в масштабах. Кожна команда та кожен її учасник повинні мати власний контрольний
список. Він може відрізнятися для кожної особи та команди, але це є потужним
інструментом для забезпечення стандартів безпеки.
По-друге, потрібно зменшити поверхню атаки. Ця давня практика безпеки
актуальна й сьогодні. Необхідно надати зловмисникові мало можливостей або не
надавати жодних для здійснення атаки. Цього можна досягти шляхом видалення
старих та невикористовуваних інструментів та компонентів з ланцюжка постачання,
зберігаючи кодову базу додатків невеликою та легкою, а також шляхом скорочення
компонентів інфраструктури до тих, що використовуються на даний час. Необхідно
видалити непотрібних користувачів і обмежити їх права, виходячи з їх обов’язків та
поставлених задач. Усе це сприяє підвищенню рівня безпеки системи.
По-трете, необхідно сканувати кожен крок ланцюжка постачання. Оскільки
кожен крок є вразливим до атак, код слід перевіряти на кожному кроці процесу. Це
сканування не повинно виконуватися вручну жодною особою, скоріше, це робота
245
спеціальних програмних інструментів сканування. Сканування має тривати

безперервно та повідомляти про будь-які невідповідності, уразливості та порушення.
Важливо також переконатися, що партнерські програми та інтеграції безпечні.
Очікується, що партнери та постачальники дотримуватимуться однакового набору
стандартів для конкретної організації. Інтеграції слід ретельно перевіряти та
регулярно оновлювати, щоб у них не було вразливостей. Необхідно регулярно
перевіряти, як програми партнерів отримують доступ і використовують дані
конкретної організації.
Необхідно використовувати безпеку та тестування на проникнення, а також
сприяти культурі, в якій тестувальників заохочують щось зламувати та перевіряти
межі системи. Можна стимулювати етичних хакерів шукати вразливості та навіть
створювати програми винагороди за зусилля з пошуку помилок. Все це дозволить
бути на крок попереду зловмисників.
Слід переконатися, що програмне забезпечення оновлено. З огляду на численні
пакети програмного забезпечення, які сьогодні використовуються в ланцюжку
постачання, оновлення програмного забезпечення може бути повноцінною роботою
як для спеціалістів із безпеки, так і для розробників. Будь-яка допомога, яку вони
можуть отримати, щоб полегшити цю роботу, посилить безпеку системи.
Використання графіків залежностей також може зменшити ризики безпеки.
Графіки залежностей – це спосіб візуалізації того, як компоненти системи залежать
один від одного. Вони корисні для відстеження впливу атаки та вжиття
профілактичних заходів, щоб гарантувати, що кожна частина системи оновлена та
сумісна з іншими частинами.
Висновки. Атаки на ланцюжки постачання – це загрози, що націлені саме на
розробників і постачальників програмного забезпечення. Головна мета таких загроз
– отримати доступ до вихідних кодів, створити процеси або механізми оновлення
шляхом зараження легальних програм для поширення шкідливого програмного
забезпечення. І дуже часто це означає використання відкритих і пропрієтарних
компонентів, запозичених з різних джерел.
Саме тому, безпека ланцюжка постачання програмного забезпечення має
вирішальне значення. Вона повинна поєднувати в собі найкращі практики
управління ризиками та кібербезпеки, допомагаючи захистити ланцюжок
постачання програмного забезпечення від потенційних вразливостей.

1. What is software supply chain security? [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://www.redhat.com/en/topics/security/what-is-software-supply-chain-security.
2. DevOps Security Practices | Veracode [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
https://www.veracode.com/security/security-devops.
246
.
СТВОРЕННЯ МЕТОДУ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОГОДИ

ЗА ДОПОМОГОЮ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ
Коваленко Володимир Миколайович
здобувач вищої освіти кафедри інженерії програмного забезпечення
Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, Україна
Науковий керівник: Трінтіна Наталія Альбертівна

кандидат технічних наук, доцент кафедри Інтернет-технологій
Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, Україна
Прогнозування погоди є найбільш розвиненою сферою в метеорології. Сучасний

процес прогнозування виявляється досить складним. Зазвичай виділяють три
методи наукового прогнозування погоди: синоптичний, чисельний (відомий також
як гідродинамічний) та статистичний. Сучасні прогнози погоди представляють
собою результат взаємодії багатьох процесів, які послідовно відбуваються на кількох
етапах, і тому це завдання не є простим. Метеорологія неодноразово стикалася з
викликами, пов'язаними з обробкою великих обсягів даних.
Використання штучного інтелекту для прогнозування погоди знаходиться
тільки на своєму початковому етапі. Одним з потенційних методів використання
штучного інтелекту є прогнозування сезонних змін, це дає змогу додавання нових
змінних до моделей прогнозування.
Розвиток обчислювальної потужності та технологій, таких як штучний інтелект,
не лише сприяв швидкому та ефективному аналізу даних, але також дозволив
використовувати історичні дані для більш глибокого розуміння ситуації та
прийняття рішень щодо прогнозування[1].
Однією з головних переваг використання штучного інтелекту є прогнозування
погодних явищ, які виникають зі змінами клімату, умов навколишнього середовища
та глобального потепління. Тому створення методу прогнозування погоди за
допомогою штучного інтелекту є перспективним напрямком, який кожного дня все
більш розвивається.
Для того, щоб навчити систему опрацьовувати велику кількість даних є різні
методи застосування штучного інтелекту, основний це метод машинного навчання,
його схема роботи показана на рисунку 1.
Рис. 1. Загальна схема роботи машинного навчання
За допомогою нього системи можуть знаходити шаблони в складних з великою

кількістю параметрів завданнях і це допоможе знайти більш точні відповіді. Тому на
247
основі вхідних даних машинне навчання зможе створити найточніший прогноз[2].

Є багато навчальних інструментів, які доступні для розробників. Однією з
найпопулярніших є бібліотека машинного навчання TensorFlow, розроблена Google.
Вона дозволяє прорахувати отримані дані та на етапі навчання вона буде сумніватись
в своєму виборі і буде аналізувати дані до того моменту, поки не сформує правильні
твердження та аналогічні з ними, для подальшого аналізу.
Тобто навчання штучного інтелекту відбувається самостійно за заданим
алгоритмом, але у алгоритм може втрутитися людина та редагувати його. Це дуже
зручний інструмент на початку створення прогнозу і дії самого алгоритму.
Якщо прогноз не відповідає очікуваним результатам, алгоритм буде
повторюватись поки не знайде потрібний. Це надає змогу алгоритму постійно
розвиватися і отримати більш точний результат.
Висновки. В рамках даного дослідження було описано, що розвиток
прогнозування погоди за допомогою штучного інтелекту є досить актуальним в наш
час, розробка або покращеннях методів та алгоритмів є перспективним напрямком.
Насамперед було відзначено, що саме метод машинного навчання допомагає
використовуючи великий набір даних, отримати найкращий результат
прогнозування.

1. Artificial Intelligence In Weather Makes The Case For Human Input [Електронний ресурс]. –
2022. – Режим доступу до ресурсу:
https://www.forbes.com/sites/rennyvandewege/2022/02/17/artificial-intelligence-in-
weather-makes-the-case-for-human-input/?sh=6b73851e5c47.
2. Машинне Навчання: Простими Словами Про Складну Технологію [Електронний ресурс] –
Режим доступу до ресурсу: https://aiconference.com.ua/uk/news/mashinnoe-obuchenie-
prostimi-slovami-o-slognoy-tehnologii-97834.
248
.
СЕКЦІЯ ХІV.
ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ТА СИСТЕМИ
THE MAIN ADVANTAGES OF

MICROSERVICE ARCHITECTURE
Bohdan Mykhailovych Kurenkov
Kharkiv National University of Radioelectronics, Ukraine
Natalia Mykolayivna Serdyuk

candidate of technical science, docent of the Department
of Information Management Systems
Ukraine
The article considers microservice architecture, which, unlike monolithic architecture,

allows to speed up the process of creating programs, reduce the time for implementing new
functionality and reduce the total cost of development [1]. When developing software, the
microservice architecture introduces modularity, technological flexibility, independent
development and deployment, scalability, fault tolerance, and ease of support. The
possibility of improving the microservice architecture with the help of domain-oriented
decoupling is taken into account.
In modern software development, the importance of architectural approaches is
recognized as a key element in achieving high efficiency and flexibility. One of the promising
architectures that has a significant impact on the cost of software development is
microservice architecture. In this context, our research focuses on determining how this
architecture contributes to reducing development costs by considering its influential role in
accelerating the process of creating applications and reducing the time to implement new
functionality.
Microservice architecture is an approach where software is divided into small
independent components, i.e. microservices, the development and deployment of which
become independent of each other [2].
The service's autonomy and independence is achieved through a special structure that
includes certain components. For example, each microservice is an independent service that
performs a specific business function and has its own development and deployment life
cycle. The API gateway acts as a central organizer, directing and distributing requests
between these microservices. Shared services provide common functionality such as
authentication, maintaining unity among the various components. The message bus
encourages asynchronous data exchange between microservices, facilitating efficient
communication. The service registry helps to manage and obtain information about existing
microservices in the system. Monitoring tools provide tracking of microservices, allowing
you to detect and resolve possible problems in a timely manner.
This coordination ensures optimal efficiency and modularity of the system. The
division into separate services not only provides functional independence, but also increases
flexibility in working with individual modules. Modularity in the system provides ease of
change and scalability, especially when working with specific components, which reduces
249
development costs [2].

The technological flexibility of the microservice architecture is manifested in the
ability to choose the optimal stack of technologies and programming languages for each
microservice in accordance with its specific requirements. This approach allows you to
choose the best tools for each task, ensuring high efficiency and reducing development costs.
The independence of microservices greatly facilitates system scaling. Resources can be
rationally allocated, because you can scale only those services that require more power,
while avoiding the problems that often arise when scaling monolithic applications by
spending money on improving problematic components [3].
It is important to note that the microservice architecture facilitates the ease of
implementing updates and patches. The isolation of each service ensures that changes in one
microservice do not affect the rest of the system, ensuring a safe and efficient deployment
process, avoiding the cost of redesigning the entire functionality.
Designed for fault tolerance, the microservice architecture ensures uninterrupted
system operation. In the event of a failure in one of the microservices, the others continue to
operate, providing reliable and resilient functionality, which avoids costs during the time
when the system is down.
In addition, solutions using microservice architecture can be improved by using
additional approaches, such as domain-oriented decoupling, which allows solutions with a
large number of microservices to be easier to support and maintain by forming subsystems
from microservices [3].
Fig. 1. Domain-oriented decoupling
In general, given the advantages of microservice architecture, it can be determined that

this approach meets expectations in terms of accelerating development, reducing costs, and
increasing flexibility in the process of creating and managing software.
References:
1. Newman S. Monolith to Microservices: Sustaining Productivity While Detangling the System.
O'Reilly Media, Incorporated, 2019. 150 p.
2. Microservice Architecture: Aligning Principles, Practices, and Culture / R. Mitra et al. O'Reilly
Media, 2016. 146 p.
3. Fowler S. Production-Ready Microservices. O'Reilly Media, 2016. 172 p.
250
.
АЛГОРИТМИ РЕАЛІЗАЦІЇ MDM З МЕТОЮ

ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ
Скибун Олександр Жоржович
ORCID ID: 0000-0001-6084-5222
здобувач вищої освіти, кафедра Інформаційної та кібернетичної безпеки
Державний університет інформаційно-комунікаційних телекомунікацій, Україна
Гахов Сергій Олександрович

ORCID ID: 0000-0001-9011-8210
Кандидат військових наук, доцент, доцент кафедри
Інформаційної та кібернетичної безпеки
Науковий керівник: Гайдур Галина Іванівна

ORCID ID: 0000-0003-0591-3290
Д-р. техн. наук, професор, завідуюча кафедри
Інформаційної та кібернетичної безпеки
Анотація. В рамках вказаного дослідження було розглянуто використання алгоритмів

реалізації MDM з метою забезпечення достатнього рівня захисту персональних даних при
використанні приватних мобільних пристроїв співробітниками на робочому місці під час
роботи в корпоративній інформаційній системі. Так, було відзначено, що основною метою
використання програмних продуктів MDM є створення відповідної платформи, за допомогою
якої можна було б здійснювати ефективне управління, контроль, моніторинг та звітність в
частині використання приватних мобільних пристроїв для роботи в корпоративних
системах та мережах. Що дає змогу забезпечити достатній рівень захисту інформації та
даних з якими працюють співробітники, користувачі та клієнти компанії.
Ключові слова: інформаційно-комунікаційні системи та бази даних, інформаційна безпека та
кібербезпека, захист персональних даних, «концепція BYOD», приватні мобільні пристрої.
Вступ. На сьогодні широко впроваджуються елементи автоматизації,

роботизації, штучного інтелекту, інтернету речей, інформатизації. Це означає, що
з’являється критична маса інформації, даних, якими людина фізично не може
управляти та контролювати усі процеси (отримання, передавання, оброблення,
зберігання, захист) роботи з інформацією. Для успішного просування власного
бізнесу виникає необхідність широкого використання сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій, відкриття вебсайтів, надання віддаленого доступу до
корпоративної інформаційної системи та мережі, використання сучасного апаратно-
програмного комплексу та програмованих мобільних пристроїв (як корпоративних,
так і приватних). В рамках нашого дослідження розглянемо використання алгоритмів
реалізації MDM з метою захисту персональних даних при використанні приватних
мобільних пристроїв співробітниками на робочому місці.
Аналіз останніх публікацій показав, що питаннями захисту персональних
даних приділяє увагу багато науковців і дослідників, серед яких можна виділити
таких як: О. Мартинюк, К. Скарфон, М. Суппая, Ф. Убані, Г. Хауелл, В. Шрітапан тощо.
Незважаючи на досить широкий спектр проведених досліджень, питання
251
використання алгоритмів реалізації MDM з метою захисту персональних даних при

використанні приватних мобільних пристроїв співробітниками на робочому місці
виступає частиною загальної проблеми, котрій присвячується означена стаття.
Метою статті є аналіз використання алгоритмів реалізації MDM з метою
забезпечення достатнього рівня захисту персональних даних при використанні
приватних мобільних пристроїв співробітниками на робочому місці під час роботи в
корпоративній інформаційній системі.
Методи дослідження, використані у процесі написання статті, передбачають
застосування загальнонаукових та емпіричних прийомів, що ґрунтуються на
системному підході. Також, у процесі роботи застосовувались такі загальні методи
досліджень, як узагальнення та порівняння. У результаті проведеного аналізу
використання алгоритмів реалізації MDM з метою захисту персональних даних при
використанні приватних мобільних пристроїв співробітниками на робочому місці
було сформовано практичні рекомендації щодо вибору відповідної програмної
платформи MDM для подальшого застосування в корпоративній інформаційній
системі де здійснюється робота з персональними даними.
Виклад основного матеріалу. Динамічний розвиток нових секторів економіки,
нових видів послуг та перехід традиційних сфер в цифрову сферу формують запит на
створення єдиної платформи, яка б давала змогу ефективно працювати з цифровою
інформацією та даними, які не обмежуються однією локацією (місцезнаходженням
компанії). При цьому необхідно враховувати, що «у процесі автоматизації управління
підприємством виникає необхідність у рішеннях», які «дозволяють об’єднати і
синхронізувати всі основні дані (класифікатори виробничих ресурсів)», що
«зберігаються в різних інформаційних системах підприємства або холдингу» [5]. Слід
також враховувати, що «отримання та обробка особистих даних співробітників та
клієнтів в деяких організаціях стає рутинною діяльністю, обсяги яких поступово
збільшуються та накопичуються, що у подальшому «ускладнює управління цими
даними і може призвести до таких проблем, як: запити на доступ до даних від
колишніх співробітників чи клієнтів; виток чи проникнення в інформацію через
недостатню захищеність сховища; порушення безпеки даних та виконання вимог за
збереження особистих даних у власній електронній пошті чи документах» [7]. Вказані
проблеми набувають поширення з огляду на зростання рівня присутності у
кіберпросторі компаній, а разом з цим і кількість працівників, які працюють з
інформацією та даними. Також необхідно зважати, що додатковий вплив на системи
управління інформаційною безпекою (далі – СУІБ) компанії відбувається під час
використання приватних мобільних пристроїв.
Рис. 1. Mobile Device Management (MDM) [11]
Так, експертами представлений перелік кіберзагроз, таких як «фішинг,

шкідливе програмне забезпечення, програми-вимагачі, DDoS-атаки, інсайдерські
загрози, атаки на паролі, соціальна інженерія, слабка мережева безпека, застаріле
252
.
програмне забезпечення, відсутність навчання співробітників» [1]. А тому для

протидії загрозам, які виникають «необхідно коректно визначити політику доступу
до ресурсів в рамках внутрішніх правил компанії; налаштувати додаткові сервіси для
забезпечення безпечного доступу до інформації і даних; обмежити можливості
користувачів під час роботи в корпоративній інформаційній системі та мережі» [3,
с.35]. Вказане досить важко здійснювати в ручному режимі, адже якість від цього
прямо пропорційна кількості співробітників та користувачів корпоративних
інформаційних ресурсів, а також обсягів інформації і даних, відносно яких
здвинується моніторинг. Отже гостро постає питання автоматизації управління
процесами в умовах значної кількості приватних мобільних пристроїв, які працюють
в інформаційних системах та базах даних (рисунок 1.). Так, дослідницька компанія
Gartner дає своє визначення терміну «управління мобільними пристроями» (MDM), а
саме: «набір продуктів і сервісів, які дозволяють організації встановлювати і
підтримувати корпоративні додатки на мобільних пристроях для персонального
використання (смартфонах і планшетах)» та «застосування корпоративної політики
щодо ІТ-контролю на різних платформах» [11]. В свою чергу розробник продукту «IT-
Enterprise» дає наступне визначення «управління основними даними» (Master Data
Management) – «сукупність процесів та інструментів, які використовуються для
здійснення безперервного управління основними даними підприємства/компанії (в
тому числі довідковими)» [9]. Певним чином «синонімом терміну «управління
основними даними» (MDM) може слугувати «управління нормативно-довідковою
інформацією (НДІ)», або навіть «англомовний термін RDM (reference data management
– управління довідковими даними)» [9]. Компанія, яка продукує програмний продукт
«APPTEC360 » розглядає MDM як «програмне рішення для централізованого
адміністрування мобільних пристроїв», де основною перевагою використання у
виробничих процесах є: «можливість централізованого керування пристроями,
програмами та контентом» через «обмеження функцій, встановлення обмежень на
використання та контролю доступу до даних»; «огляд усіх мобільних пристроїв,
програм і доступів до даних, які використовуються»; важливим фактором «безпеки,
оскільки лише таким чином можна ефективно забезпечити дотримання вимог
відповідності» [10]. Так, Ф. Убані пропонує таке визначення MDM – «метод і набір
інструментів, які успішно використовувалися для надання мобільних інструментів і
додатків робочій силі, одночасно зберігаючи корпоративні дані в безпеці» [4].
Наразі вказаний напрям впровадження програмних продуктів для управління
мобільними пристроями є перспективним та який досить динамічно розвивається.
Серед найбільш затребуваними є такі сфери: «гібридна робота; IT-послуги; склад,
транспорт і логістика; здоров’я і турбота; школа і освіта; роздрібна торгівля; MDM для
малих і середніх підприємств (МСП)» [10]. Зважаючи на специфіку компаніями
пропонуються рішення для «продажів, фінансів, бухгалтерії, персоналу,
електронного документообігу і BPM, R&D, виробництва, витрат і контролінгу,
ремонту і обслуговування, закупівель та складу, управління проєктами» [9]. На ринку
програмних продуктів MDM представлено чотири основних типи рішень: «1. MDM на
основі агента; 2. MDM без агента; 3. Контейнерізація MDM; 4. Dual Persona MDM» [4].
На сьогодні багато розробників програмного забезпечення пропонують власні
програмні продукти MDM, рейтинг яких можна знайти на різних майданчиках, а саме:
«1. Hexnode UEM; 2. ManageEngine MDM; 3. Addigy; 4. EasyControl MDM» [4],
«1. MobileIron; 2. Vmware Workspace ONE; 3. AirDroid Business; 4. Microsoft Intune;
5. IBM MaaS360; 6. Управління кінцевими точками Citrix; 7. Рішення Apple MDM.» [4].
При виборі необхідного програмного продукту MDM кожна компанія повинна
253
виходити із власних потреб, які визначаються специфікою її діяльності. Для

підвищення ефективності вибору необхідно враховувати такі критерії як: «перелік
операційних систем, які будуть використовуватися; оптимальний сценарій
розгортання; зручність використання; продуктивність; розміщення на сервері та/або
у хмарі; вартість продукту» [10], «надійність функцій безпеки; комплексне
управління приватними мобільними пристроями; можливості з інтеграції; підтримка
декількох платформ; моніторинг і відстеження в реальному часі; простота
встановлення, підключення та керування; додаткові витрати на додаткові функції та
опції; наявність конструктора для створення аналітичних звітів; набір функцій.» [4].
Нижче представлено порівняльну таблицю 1. [2] за вказаними критеріями.
Таблиця 1.
Порівняльна таблиця програмних продуктів MDM [2]
На сьогодні «чим більше різноманітних робочих моделей, тим ширший діапазон

мобільних пристроїв буде використовуватися в гібридному робочому світі, і тим
важливіше для компаній буде можливість налаштовувати пристрої та керувати ними
з будь-якого місця в будь-який час» [10]. Але при цьому до основних функцій
програмних продуктів MDM можна віднести: «захист корпоративної електронної
пошти; безпеку на основі сертифікатів; автоматичне налаштування; розділення
особистих і корпоративних даних; вибіркове видалення корпоративних даних
(особливо у випадку втрати пристрою).» [10]. Для того щоб визначитися у потребі
запровадження програмного продукту MDM необхідно здійснити відповісти на такі
питання: «розуміння важливості запровадження програмного продукту MDM;
визначення своєї бізнес-цілі; врахування наявних фінансових можливостей
(матеріально-технічних та людських ресурсів); оцінювання рівня складності бізнесу;
254
.
можливість інтеграції програмного продукту MDM в існуючу екосистему

інформаційної безпеки та кібербезпеки (далі – ІБ та КБ); врахування рівня складності
користувацького інтерфейсу; оцінювання функцій ІБ та КБ; оцінювання
складності/унікальності/кастомізації бізнесу; оцінювання рівня технічної підтримки
та сервісного обслуговування впродовж усього терміну використання програмного
продукту MDM; можливість масштабування; рівень якості та охоплення аналітикою
та звітністю; рівень складності процесу впровадження в промислову експлуатацію;
умови проведення навчання/тренінгів персоналу та методологічна допомога;
можливість інтеграції та колаборації із іншим програмним забезпеченням.» [6].
Нижче «на рисунку 2. наведено зразок архітектури побудови корпоративної
мережі в якій реалізовано технологію безпеки під час використання приватних
мобільних пристроїв», де «технології MTD, як правило, базуються на хмарі, навіть
якщо в компанії технологія управління локальна» при цьому «компоненти EMM
розміщуються на локальних серверах, якими володіє та керує компанія» [8, c.39-40].
Слід також відмітити, що «представлена архітектура побудови мережі вимагає
значного монтажу та підтримки технологій з боку компанії», але водночас надає
компанії більшого контролю над тим, як його інформація та дані обробляються,
передаються та керуються» [8, c.39-40].
Рис. 2. Приклад локальної мобільної архітектури [7, с.41]
На рисунку 3. представлено приклад хмарної мобільної архітектури побудови

корпоративної мережі з використанням приватних мобільних пристроїв [8, с.40-41].
Рис. 3. Приклад хмарної мобільної архітектури [8, с.40]
255
Таким чином основним завданням компанії є розроблення відповідної політики

ІБ та КБ для безпечного використання під час виробничих процесів, в тому числі і
роботи з персональними даними з використанням приватних мобільних пристроїв.
Слід відзначити, що «ключовим елементом політики ІБ та КБ є можливість
здійснення ефективного корпоративного моніторингу використання приватних
мобільних пристроїв та програмних продуктів, які встановлені на ньому з
урахуванням безпеки компанії та приватності власника/користувача» [8, с.41]. Наразі
складові елементи загального функціоналу програмного продукту MDM, такі як
«EMM, MAM та інші системи моніторингу мобільних мереж дають можливість ІТ
адміністраторам компанії здійснювати моніторинг, контроль та аналіз діяльності
мобільного користувача (що використовує для роботи в корпоративній
інформаційно-комунікаційній системі та базах даних (далі – ІКС та БД) приватні
мобільні пристрої) за такими основними показниками: ідентифікація усіх
програмних продуктів, що встановлені на приватному мобільному пристрої; шаблони
використання програми (наприклад, завантаження, коли/як часто програма
запускалася); функції приватного мобільного пристрою, які використовуються
кожною програмою (наприклад, мікрофон, камера, гіроскоп); інформація та дані, які
використовуються програмами (наприклад, місцезнаходження користувача,
контакти тощо); географічне знаходження приватного мобільного пристрою
(геолокація), разом з ним і співробітника та/або користувача; телефонні дзвінки
(наприклад, номер телефону абонента, тривалість розмови, дата, географічне
знаходження абонента, у разі включення геолокації)» [8, 40-41]. До вказаного
переліку показників необхідно додати наступну інформацію: чи заходив співробітник
та/або користувач приватного мобільного пристрою в соціальні мережі, месенджери,
телеграм канали, сайти (на які, скільки часу тощо). У підсумку можна говорити про те,
що у разі надання широких повноважень ІТ адміністратори для повного моніторингу
та контролю за приватним мобільним пристроєм, який використовується
співробітниками під час роботи в ІКС та КБ компанії буде створено повний жорсткий
контроль за усіма складовими СУІБ, що позитивним чином буде впливати на ІБ та КБ
компанії. Але водночас потрібно враховувати, що така політика моніторингу та
контролю за приватними мобільними пристроями повинна «враховувати багато
факторів, зокрема місія компанії (і те, як приватний мобільний пристрій/програмний
підтримує цю місію); безпека та характеристики конфіденційності корпоративної
інформації та даних в системі та мережі, доступ до яких здійснюється через
приватний мобільний пристрій клієнта компанії (наприклад, працівник, підрядник,
співробітник партнерської організації, представники широкої громадськості);
модель розгортання програмного продукту MDM в рамках якої визначається
приналежність приватного мобільного пристрою (наприклад, власність компанії
(CYOD), власність співробітника (BYOD))» [8, с.46]. Від цих факторів залежить
політика моніторингу та контролю компанії. Так, «у дуже чутливому середовищі»
може бути доречним «відстеження місцезнаходження приватного мобільного
пристрою/співробітника/користувача разом із геозонуванням використання ним
певних програмних продуктів» [8,с.46]. Але при цьому така політика буде
«неприйнятною (і, ймовірно, неможливою для реалізації) для приватних мобільних
пристроїв співробітників партнерів компанії, які відвідують офіційний вебсайт
компанії» [8, с.46]. Так, під час формування політики з ІБ та КБ на підприємстві
необхідно виважено підходити до межі, яка відділяє достатньо-необхідний рівень
захисту інформації та даних, які та циркулюють в корпоративних ІКС та БД та
256
.
забезпечувати при цьому основні вимоги щодо конфіденційності приватної власності

в частині персональних даних співробітника, які є чутливими. Так, «положення ЄС
щодо конфіденційності та захисту даних регламентують питання в частині
обмеження моніторингу використання мобільних пристроїв/додатків» [8, с.46].
Підсумовуючи проведений аналіз методів та засобів захисту корпоративних
мобільних пристроїв на базі MDM слід відзначити таке. Динамічний розвиток нових
секторів економіки, нових видів послуг та перехід традиційних сфер в цифрову сферу
формують нову тенденцію, коли діяльність компаній переміщується із фізичного
простору у віртуальний, а доля роботи з цифровими формами інформації та даними
постійно зростає (в тому числі і персональними даними). Так, технічні
характеристики приватних мобільних пристроїв практично порівнялися із
стаціонарними комп’ютерами, мають операційну систему і можуть працювати з
багатьма програмними продуктами. Крім того вже виросло ціле покоління людей, для
яких володіння мобільним приватним пристроєм відбувалося з самого дитинства.
Вказане почало сприяти тому, що поступово співробітники компаній, організацій,
установ разом із переходом у кіберпростір починали використовувати для виконання
посадових обов’язків власні приватні мобільні пристрої. Ось чому нова тенденція
«принеси свій мобільний на роботу» (концепція BYOD) потребує переосмислення вже
готових рішень з питань ІТ та КБ компаній. Разом з цим компаніям необхідно
переглядати власні стратегії та політики безпеки для запровадження нових истем
управління, моніторингу, контролю та звітності (програмні продукти МДМ) для
можливості безпечного використання приватних мобільних пристроїв на робочому
місці під час роботи з персональними даними в корпоративній системі. Вказане
потребує взаємопорозуміння та знаходження взаємовигідних компромісів між
забезпеченням потрібного рівня захисту персональних даних і невтручання у
приватне особисте життя співробітників, які працюють із приватними мобільними
пристроями з інформаційними ресурсами компанії.

1. Десять поширених загроз кібербезпеки, з якими стикається малий бізнес, і як їм
запобігти. (2022). URL : https://itez.com.ua/10-cybersecurity-threats-small-businesses-
prevention.html (дата звернення – 27.11.2023).
2. Інструменти керування мобільними пристроями: значення, безкоштовні та найкращі
інструменти [2023]/ (2023) / URL : http://surl.li/nqpan (дата звернення – 25.11.2023).
3. Мартинюк О.О. Основні принципи та правила впровадження Mobile device management і
bring your own device у роботу сучасного підприємства. ScienceRise. 2014. № 5(2). С.33-37.
URL : http://nbuv.gov.ua/UJRN/texc_2014_5%282%29__8 (дата звернення – 23.11.2023).
4. Убані Ф. Рішення MDM: найкращі рішення для керування мобільними пристроями
(MDM). (2023). URL : https://businessyield.com/uk/management/mdm-solution/ (дата
звернення – 22.11.2023).
5. Управління основними даними (MDM). URL : https://www.it.ua/products/rd/upravlenie-
osnovnymi-dannymi-mdm (дата звернення – 23.11.2023).
6. Що потрібно враховувати при виборі системи управління взаємовідносинами з
клієнтами (CRM). (2023). URL : https://itez.com.ua/choosing-a-crm-system.html (дата
звернення – 24.11.2023).
7. GDPR: як бізнесу слідувати загальному регламенту захисту даних (європейський досвід)
(2022). URL : https://www.konicaminolta.ua/uk-ua/rethink-work/security/1000-days-of-
gdpr-what-have-businesses-learned. (дата звернення – 27.11.2023).
257
8. Howell G, Sritapan V., Souppaya M., Scarfone K. Guidelines for Managing the Security of Mobile
Devices in the Enterprise, 2023. 61 р. URL : https://csrc.nist.gov/pubs/sp/800/124/r2/final.
(дата звернення – 25.11.2023).
9. Master Data Management, MDM. (2023) / URL : www.it.ua/knowledge-base/technology-
innovation/master-data-management-mdm (дата звернення – 28.11.2023).
10. Mobile Device Management (MDM) – Guide (2023). URL :
https://www.apptec360.com/mobile-device-management-mdm-guide/ (дата звернення –
28.11.2023).
11. Mobile Device Management (MDM). Управление мобильными устройствами. (2016). URL :
https://amica.ua/ru/mobile-device-management-mdm/ (дата звернення – 27.11.2023).
258
.
АНАЛІЗ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ ОБЛИЧЬ

В БІБЛІОТЕЦІ OPENCV
Байдаус Михайло Віталійович
здобувач вищої освіти факультету прикладної математики, Кафедри СПіСКС
Національний технічний університет України «Київський політехнічний
інститут імені Ігоря Сікорського», Україна
Наукові керівники: Терейковський Ігор Анатолійович

Проф.-д.т.н. кафедри СПіСКС
Крайносвіт Аркадій Артемович

асистент кафедри СПіСКС
Анотація. Стаття досліджує алгоритми розпізнавання образів у OpenCV. Виділено

особливості, переваги та недоліки. Для найкращого результату доцільно комбінувати всі
представлені методи.
Вступ
Розпізнавання облич – актуальна тема в інформаційній сфері. Системи
застосовуються в різних галузях. Існує багато алгоритмів розпізнавання, багато з них
базуються на геометрії обличчя. Риси обличчя, форма черепа, відстань між очима
унікальні для кожної людини. Є два напрямки: 2D та 3D розпізнавання. Стаття
розглядає алгоритми для 2D розпізнавання обличчя в бібліотеці OpenCV, де вартість
методів – їх перевага. Недоліки включають нестійкість до змін освітлення та
обов'язковість фронтального зображення. Однак системи розпізнавання облич по 2D
зображенням широко використовуються.
Алгоритми
Бібліотека OpenCV містить три алгоритми розпізнавання облич: Eigenfaces,
Fisherfaces і Local Binary Patterns Histograms (LBPH), і кожен з них базується на власних
методах розпізнавання. У методі Eigenfaces використовується метод головних
компонент, у Fisherfaces - лінійний дискримінантний аналіз, а в LBPH - гістограми
локальних бінарних шаблонів.
Незважаючи на різноманіття існуючих алгоритмів, можна виділити загальну
структуру процесу розпізнавання облич (рис. 1).
Рис. 1. Загальний процес обробки зображення обличчя при розпізнаванні
259
На першому етапі проводиться виявлення та локалізація обличчя на

зображенні. На наступному етапі відбувається вирівнювання зображення обличчя
(геометричне та яскравість), видобуття (обчислення) ознак та безпосереднє
розпізнавання – порівняння знайдених ознак зі збереженими у базі даних обличчями.
Завжди використовуються двовимірні зображення на вході та виході.
У перших роботах з розпізнавання обличчя вимагалося ручне виділення
локальних ознак та розміщення їх на вхідному зображенні. Потім програма
обчислювала відстані та будувала моделі обличчя. У 1971 році була опублікована
робота [1], яка представляла 21 ознаку на обличчі людини.
Метод Eigenface - За основу алгоритму взято використання методу головних
компонент. Перший раз цей метод був представлений в 1991 році [2]. У задачі
розпізнавання облич його використовують головним чином для представлення
зображення обличчя вектором невеликого розміру (головних компонентів), який
потім порівнюється зі зведеними векторами, що знаходяться в базі даних.
Суть методу полягає в зменшенні розмірності навчального набору, залишаючи
лише найбільш суттєву інформацію. Основна перевага цього методу полягає в
значному скороченні розміру бази даних. Однак він дуже чутливий до освітлення,
тому без суттєвої обробки вхідного зображення цей метод буде надавати занадто
велику похибку. Алгоритм роботи методу умовно можна розділити на два етапи.
Нормалізація зображення – з навчального набору одного обличчя вилучаються
загальні ознаки, залишаючи лише унікальні. Це розраховується шляхом знаходження
математичного сподівання пікселів та приведення всього набору до середнього
значення (рис. 2).
Рис 1. Усереднене зображення
Це зображення віднімається від кожного у вибірці, залишаючи унікальні

особливості обличчя.
Наступним кроком є обчислення власних векторів (вони ж eigenfaces) та ваг для
кожного зображення у навчальній вибірці. Іншими словами, це перехід у новий
простір ознак. На цій основі будується класифікатор.
Метод Fisherface є нащадком Eigenface і надає більш точне визначення при зміні
факторів, таких як освітлення. За результатами експериментів [3] за умов сильного
бічного та нижнього затінення зображень облич Fisherface показав ефективність на
рівні 95% порівняно з 53% Eigenface. Згідно з тестами, для досягнення високого рівня
визначення потрібно приблизно 8 зображень на кожну особу. Лінійний
дискримінантний аналіз здійснює зменшення розмірності для кожного класу. Він був
представлений Р. А. Фішером у його роботі 1936 року "Використання кількох
вимірювань у таксономічних проблемах". Щоб знайти комбінацію ознак, яка
найкраще розділяє класи, лінійний дискримінантний аналіз максимізує
260
.
співвідношення між класами та розкид всередині класів, а не максимізує загальний

розкид. Ідея полягає в тому, що одні й ті ж класи повинні щільно об'єднуватися, тоді
як різні класи повинні бути якнайдалі один від одного в представленні меншої
розмірності [4].
Алгоритм Local Binary Patterns Histograms (LBPH) вперше був представлений
T. Ojala в 1996 році [5]. Він представляє кожен піксель зображення у вигляді бінарного
числа, залежного від яскравості сусідніх пікселів зображення. Локальні бінарні
шаблони є ефективними з обчислювальної точки зору, оскільки вони працюють лише
з цілими числами, і вони не чутливі до змін яскравості на зображенні.
LBP представляє собою опис області навколо пікселя зображення в двійковій
системі. Спочатку вихідне зображення розділяється на сітку однакових блоків.
Розраховується гістограма кодів для кожного блока за таким алгоритмом: обирається
центральний піксель, і обчислюється значення його інтенсивності, після чого
порівнюється з сусідніми пікселями. Якщо значення сусіднього пікселя більше або
дорівнює, воно позначається "1", якщо менше - "0". Таким чином, результатом
застосування алгоритму до пікселя зображення є восьмирозрядний двійковий код,
який описує область навколо цього пікселя (рис. 3).
Загалом алгоритм роботи методу виглядає наступним чином: зображення
розділяється на сітку, і в кожному з блоків обчислюється своя гістограма. Шляхом
конкатенації цих гістограм формується загальна гістограма, яка враховує як
локальні, так і глобальні особливості зображення.
Рис. 1. Алгоритм роботи LBP
Висновки. Оглянувши методи розпізнавання облич у бібліотеці OpenCV,

висновок такий: Eigenface - швидкий і економний, але чутливий до змін освітлення;
Fisherface - ефективний при зміні умов, але вимагає більше ресурсів; LBPH - стійкий
до освітлення, але складний у обчисленнях. Найкращі результати отримуються за
допомогою комбінації цих методів.

1. A.J. Goldstein, L.D. Harmon, A.B. Lesk, “Identification of Human Faces, Proc. IEEE, May 1971,
Vol. 59, No. 5, 748-760.
2. M. A. Turk and A. P. Pentland, “Face Recognizing Using Eigenfaces”, Proc. IEEE, 1991, 586-591.
3. P. N. Belhumeur, J. P. Hespanha, D, J. Kriegman, “Eigenfaces vs. Fisherfaces: Recognition Using
Class Specific Linear Projection” // IEEE TRANSACTIONS ON PATTERN ANALYSIS AND
MACHINE INTELLIGENCE. - 1997. - №7. - С. 711-720.
4. R. A. Fisher, “The use of multiple measurements in taxonomic problems”. Annals Eugen. 7 1936,
179–188.
5. T. Ojala, M. Pietikäinen, D. Harwood, "A Comparative Study of Texture Measures with
Classification Based on Feature Distributions", Pattern Recognition, 1996 vol. 29, pp. 51-59.
261
МАГНІТНІ БУРІ НА ЗЕМЛІ. DTS ІНДЕКС

Мілюченко Андрій Андрійович
здобувач вищої освіти математичного факультету спеціальності «Системний аналіз»
Ужгородський національний університет, Україна
Савчин Мирослав Володимирович

здобувач вищої освіти математичного факультету спеціальності «Системний аналіз»
Ужгородський національний університет, Україна
Магнітні бурі відбувається на Землі, коли масивні викиди плазми з поверхні

Сонця, відомі як корональні викиди мас, взаємодіють з магнітним полем Землі. Це
може призводити до різких змін у магнітному полі Землі, що в свою чергу може
викликати різноманітні геомагнітні ефекти на Землі.
Магнітні бурі можуть мати значний вплив на наше повсякденне життя, зокрема
на техніку зв'язку, супутникові системи, електропередачі та інші технології, які
залежать від магнітного поля Землі. Якщо магнітна буря є дуже сильною, то вона
може призвести до аварій в електропередачі, що може спричинити перебої в
електропостачанні.
DST індекс – це міра рівня геомагнітної активності на Землі, яка вимірюється за
допомогою магнітних спостережень в різних точках планети. DST індекс
використовується для вимірювання магнітних бурь на Землі, та дає інформацію про
ступінь впливу магнітної бурі на земну магнітну кулю.
DST індекс вимірюється на магнітних обсерваторіях, які розташовані в різних
точках планети. На основі даних з цих обсерваторій, DST індекс обчислюється шляхом
взяття середньої величини магнітної індукції від 4-х магнітних обсерваторій,
розташованих приблизно на одному меридіані.
Значення DST індексу вимірюється в наноТеслах (нТ), і може мати значення від
-500 нТ до +100 нТ. Звичайно, позитивні значення DST індексу свідчать про те, що на
Землю впливає позитивна магнітна буря, тоді як негативні значення DST індексу
свідчать про негативну магнітну бурю.
Рис. 1. Електромагнітне поле Землі
262
.
Висновки. DST індекс є важливим інструментом для вивчення магнітних бурь

та їх впливу на нашу планету. Він дозволяє науковцям вимірювати та аналізувати
рівень геомагнітної активності на Землі, що в свою чергу може допомогти у розробці
стратегій захисту технологій від магнітних бурів.

1. Douglas C. Montgomery, Cheryl L. Jennings, Murat Kulahci. Introduction to time series analysis
and forecasting: Published by John Wiley & Sons, Inc., Hoboken, New Jersey, 2015. 672 с.
2. P. N. Mayaud. Derivation, Meaning, and Use of Geomagnetic Indices: American Geophysical
Union Washington, D. C., 1980. 161 с.
3. Geomagnetic Indices. URL: https://www.ncei.noaa.gov/products/geomagnetic-indices.
263
МЕТОД ІДЕНТИФІКАЦІЇ СХОЖИХ ЛЮДЕЙ

НЕІНТРУЗИВНИМ СПОСОБОМ - РОЗПІЗНАВАННЯМ
ВУХА ТА ОБЛИЧЧЯ
Писаренко Станіслав Віталійович
здобувач вищої освіти факультету комп’ютерної інженерії
Науковий керівник: Сердюк Наталія Миколаївна

канд. техн. наук, доцент, доцент кафедри інформаційних управляючих систем
У наш час біометричні системи ідентифікації та верифікації стали новою

тенденцією для розпізнавання осіб на основі їхніх фізіологічних та поведінкових
характеристик. Розпізнавання відбитку пальця є найбільш зрілим та надійним
біометричним методом. Однак методи такого типу відносяться до фізично
інтрузивних, де потрібний прямий контакт користувача з датчиком. Це викликає
незручність та занепокоєння користувача через проблеми з гігієною чи можливість
підробки.
До найбільш унікальних біометричних характеристик, які не потребують
інтрузивного втручання відносяться вухо та обличчя. На сьогодні існує багато
моделей для ідентифікації людини за допомогою обличчя, проте навіть SOTA методи
не дуже добре справляються з розпізнаванням схожих людей, таких як однояйцеві
близнюки, особливо при різній освітленості, ракурсі та вираженню обличчя. Форма
вуха може потенційно розглядатися як альтернативний біометричний спосіб завдяки
таким властивостям, як універсальність, відмінність, унікальність і незмінність
протягом тривалого періоду часу [3].
Поєднання даних характеристик може покращити точність розпізнавання
схожих людей завдяки можливості виявлення додаткових унікальних особливостей
та підвищити безпеку, так як підробити одночасно лице та вухо складніше.
Система складається з наступних етапів (рис. 1):
Попередня обробка зображень.
Етап виділення ознак за допомогою нейромережі ResNet-50 дотренованої на
основі метричного навчання – задачі вивчення функцій відстані між об’єктами.
Функція відстані складається з двох компонентів: енкодера, що трансформує об’єкт в
векторну репрезентацію та компаратора, що бере пару векторів та порівнює їхню
схожість [1].
Об’єднання векторів ознак, витягнутих із вхідних зображень, в новий вектор за
допомогою злиття (fusion) на рівні ознак, в основі якого лежить техніка відстані
Махаланобіса. Витягнуті характеристики з фото обличчя та вуха є однорідними,
кожен вектор має розмір 512 елементів. Ці два однорідні вектори обробляються
таким чином, щоб отримати злитий вектор того ж порядку й уникнути проблеми
високої розмірності [3].
Відстань Махаланобіса обчислюється наступним чином:
M d ( x, y)2 = ( x − y) S −1 ( x − y)T , (1)

де x – перший вектор;
264
.
y – другий вектор;
S – коваріаційна матриця.
Далі ці відстані нормалізуються методом гіперболічним тангенсу, щоб
масштабувати їх значення від 0 до 1 та об’єднуються середнім значенням.
Масштабування ознак забезпечує більш рівномірний внесок у злиття. Середнє
значення для цих двох різницевих векторів обчислюється для кожного компонента.
Рис. 1. Процес розпізнавання
В результаті отримуємо вектор розміром 512 елементів, це і є вектор об’єднаних

ознак, який далі використовується для метричного навчання. Переваги метричного
навчання над класифікацією в тому, що енкодер не припускає використовування
класів, котрих може бути величезна кількість за сучасними мірками. Це вимагає
велику затрату ресурсів. Навчання метричної моделі відбувається за допомогою
ArcFace, методу зі штучним центром. ArcFace використовує функцію втрати additive
angular margin loss (2), яка допомагає навчити модель видавати стабільні і
розрізнювані ембедінги [2].
s cos( y + m)
e i
L = − log ,
s cos( y + m) N s cos j
e i +  e
j =1, j  yi
(2)
де θ – кут між вагою w та ознакою x ;
s – радіус гіперсфери, ембедінг розподіляється в його межах;
m – додатковий пенальці, для швидшого навчання.
Завдяки нормалізації x та w, прогнозування залежать тільки від кута, тому
ембедінги розподіляються в межах радіуса s. ArcFace має чітку геометричну
інтерпретацію завдяки точній відповідності геодизичній відстані на гіперсфері,
також максимізує границю рішення завдяки нормалізованим вагам та ознакам.
Таким чином, дана система точно й ефективно поєднує особливості окремих
модальностей, може слугувати чудовим інструментом для ідентифікації людей,
навіть дуже схожих, а також можна використовувати в різноманітних сферах. Проте в
системах де точність та безпека є надто важливі, все ж краще застосовувати більш
265
надійні інтрузивні системи ідентифікації, наприклад, сканер відбитку пальців.

1. Vasnetsov A. Metric Learning Tips & Tricks [Електронний ресурс] / Andrey Vasnetsov //
https://medium.com/. – 2021. – Режим доступу до ресурсу:
https://towardsdatascience.com/metric-learning-tips-n-tricks-2e4cfee6b75b.
2. ArcFace: Additive Angular Margin Loss for Deep Face Recognition [Електронний ресурс] / [J.
Deng, J. Guo, J. Yang та ін.] // https://arxiv.org. – 2022. – Режим доступу до ресурсу:
https://arxiv.org/abs/1801.07698.
3. Zaveri M. A Novel Algorithm for Feature Level Fusion Using SVM Classifier for Multibiometrics-
Based Person Identification [Електронний ресурс] / M. Zaveri, A. Kapur //
https://www.hindawi.com/. – 2013. – Режим доступу до ресурсу:
https://www.hindawi.com/journals/acisc/2013/515918/.
266
.
ОГЛЯД ІГРОВОГО РУШІЯ UNREAL ENGINE

Сторчило Іван Григорович
здобувач вищої освіти факультету прикладної математики
Національний технічний університет України "Київський політехнічний
інститут імені Ігоря Сікорського", Україна
Науковий керівник: Коляда Костянтин В’ячеславович

канд. техн. наук кафедри системного програмування
і спеціалізованих комп’ютерних систем
Національний технічний університет України "Київський політехнічний
інститут імені Ігоря Сікорського", Україна
Iгровий рушій Unreal Engine, його особливості та значення в індустрії

Ті, хто знайомі з ігровою індустрією, чудово розуміють, що основу або "скелет"
будь-якої гарної або не дуже гри представляє собою її ігровий рушій. Ігрові рушії
бувають різні, деякі з них призначені виключно для динамічних шутерів, деякі
створюються спеціально для гоночних ігор, інші чудово підходять для файтингів і т.д.
Проте існує ігровий рушій, який, окрім того, що має довгу історію становлення з
розвитком та трансформацією, також є досить універсальним і використовується як
у шутерах, так і в файтингах, і навіть у RPG.
Хто розробник і звідки все пішло
Unreal Engine є продуктом студії Epic Games, яка й досі підтримує його. Цей рушій
спочатку був розроблений для шутерів, але, як вже було сказано вище, подальше його
використання розширилося на найрізноманітніші жанри. Декілька проектів, що
використовують цей рушій, включають Mortal Kombat (2011), Lineage II, Shrek 2: The
Game, The Wheelman та інші.
Першою грою, що створювалася за допомогою рушія Unreal Engine, стала Unreal
1998 року. Цей шутер від першої особи розгортається в далекому майбутньому.
Цікавий геймплей, непогана графіка для свого часу, якість звуку та наявність
редактора карт UnrealEd зробили гру всесвітньо відомою, і пізніше вийшло чимало
продовжень і серій ігор, присвячених всесвіту Unreal. Все це стало можливим частково
завдяки однойменному гральному рушію, який розроблявся протягом близько трьох
років для цієї гри.
Unreal Engine був створений мовою програмування C++ і надає можливість
створювати ігри для різних платформ і операційних систем. Ігри з різними версіями
рушія Unreal виходили на ПК (Windows, Mac OS, Linux) і різних ігрових консолях (Xbox
360, Xbox One, PS2, PS3, PS4, PSP та інші). Також варто відзначити, що ігри на Unreal
виходили також на мобільних пристроях. Широкий спектр доступних платформ для
гри на цьому рушії свідчить про його вдалу адаптацію, що, в свою чергу, позначається
на його популярності та попиті.
Редактор UnrealEd
UnrealEd визначив свою популярність завдячуючи редактору рівнів UnrealEd,
який надавав можливість створювати рівні та все пов'язане з ними. У цьому редакторі
можна було створити, крім самих локацій та персонажів, сценарії, імпортувати
ресурси з інших додатків та багато іншого.
Для того, щоб створити в грі рівень, застосовується конструктивна суцільна
267
геометрія і сформоване на її базі BSP-дерево, так само, як і в інших подібних ігрових

рушіях. Проте в UnrealEd це цікаво тим, що спочатку вся локація має матерію, і
творець рівня вирізає необхідні приміщення. Ця технологія значно спрощує процес
створення рівня, оскільки для створення, наприклад, самої простої кімнати потрібно
лише вирізати куб, а не створювати окремо стелю, підлогу і чотири стіни. Якщо є
потреба, можна вирізати куб великих розмірів і зробити стелю під колір неба. У Unreal
Engine 3 весь рівень заповнений порожнечею, і хоча можна легко створити великий
куб з матерією, рушій вже оптимізований для additive-геометрії.
Unreal Editor 1 — перша версія редактора, яка розроблялася на базі Visual Basic і
через ряд помилок була досить нестабільною. Вона вперше з'явилася в грі Unreal, а в
майбутньому — в грі Unreal Tournament. Спеціальна версія редактора RuneEd була у
грі Rune.
Unreal Editor 2 — ця версія відрізнялася вже більшою стабільністю, завдяки чому
практично не було вибухів з редактора. Сам редактор при цьому був практично
повністю переписаний. Його використовували в Unreal Tournament у вигляді патча.
Версію 2.6 використовували в альфа-версії гри Unreal II.
Unreal Editor 3 — цей редактор постачався з UT2003 і розроблявся вже для
наступного рушія Unreal Engine 2. Зовнішньо цей редактор був практично ідентичний
минулій версії, але його функціонал був в десятки разів розширений.
Unreal Editor (рушій Unreal Engine 3) — ключові принципи в даному редакторі
залишилися, але зміни були великі. Інтерфейс був переписаний на wxWidgets,
редактор також був портований під ОС Linux. Система побудови рівнів особливо не
змінилася, але були додані нові зручні інструменти (Play In Editor, редактор Kismet,
віджети для зручнішого переміщення об'єктів і т.д.).
Unreal Editor (Unreal Development Kit) — разом із рушієм Unreal Engine 3.5, який
входить до UDK, вийшов і новий редактор, в якому також багато було змін та
перетворень. Він не постачався з певною грою, але взагалі мало чим відрізнявся від
редактора для гри Unreal Tournament 3.
Unreal Engine 4 Editor — оновлення вийшло в 2014 році. Було покращено багато
модулів Unreal Engine 3 і додано декілька нових. Blueprint Visual Scripting - однією з
ключових рис UE4 є Blueprint, система візуального програмування, яка дозволяє
розробникам створювати логіку гри без необхідності кодування. По суті це є значне
оновлення Kismet з Unreal Engine 3. Також було перероблено Material Editor, який
дозволяє легко створювати та редагувати матеріали для об'єктів у грі. Із нових
інструментів варто визначити Cascade Particle Editor - для створення реалістичних
частинок та ефектів. Landscape System - вбудована систему для створення рельєфу
(Landscape), яка дозволяє легко створювати величезні та реалістичні місцевості.
Persona Animation System - створення анімацій, що дозволяє розробникам створювати
та налаштовувати персонажів.
Unreal Engine 5 – остання версія рушія, що була презентована в 2020 році. Версія
сконцентрована на реалістичність картинки, і, в той же час, без великих втрат в
продуктивності, що і є революцією серед ігрових рушіїв. Nanite Virtualized Geometry -
технологія, яка дозволяє відтворювати дуже деталізовані моделі без втрат
продуктивності. Lumen Global Illumination - освітлення в реальному часі, що дозволяє
створювати динамічні та неймовірно реалістичні світла та тіні. World Partition System,
який автоматично управляє завантаженням та розподілом світу гри для оптимізації
продуктивності. Nanite Virtualized Micropolygon Geometry дозволяє створювати
об'єкти з мільярдами полігонів, забезпечуючи неймовірну деталізацію. Unreal Insights
268
.
- інструмент для аналізу та відлагодження продуктивності гри, що дозволяє

розробникам оптимізувати власні проекти. Додатково, UE5 включає MetaHuman
Creator, що дозволяє розробникам створювати реалістичні цифрові людські моделі з
неймовірною деталізацією та анімацією.

1. https://www.unrealengine.com/en-US/unreal-engine-5.
2. https://en.wikipedia.org/wiki/Game_engine.
3. https://docs.unrealengine.com/4.27/en-
US/ProgrammingAndScripting/Blueprints/GettingStarted/.
269
СЕКЦІЯ ХV.
ТРАНСПОРТ ТА ТРАНСПОРТНІ
ТЕХНОЛОГІЇ
АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ ІЗ ФІНІШНОЇ

ОБРОБКИ ВИСОКОТОЧНИХ ДЕТАЛЕЙ
ТРАНСПОРТНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
Сікульський Валерій Терентійович
д-р. техн. наук, доцент, професор кафедри технології виробництва ЛА
Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського
«Харківський авіаційний інститут», Україна
Майорова Катерина Володимирівна

ORCID ID: 0000-0003-3949-0791
канд. техн. наук, доцент, завідувач кафедри технології виробництва ЛА
Красовський Сергій Олександрович

завідувач лабораторії кафедри технології виробництва ЛА
Трубчанін Юрій Ігорович

аспірант кафедри технології виробництва ЛА
Спроба систематизації безлічі процесів фінішної обробки була зроблена в

роботі [1], в якій представлено основи високопродуктивних, ефективно керованих в
автоматизованому виробництві методів фінішної механічної та фізико-технічної
обробки поверхонь деталей: точення та шліфування інструментами з надтвердих
матеріалів, магнітно-абразів полірувань. Показано можливості прогресивних лезових
та абразивних методів, наведено приклади їх високоефективного комплексного
застосування при виробництві деталей із важкооброблюваних матеріалів. Найбільш
перспективними та прогресивними методами фінішної обробки деталей авторами [2]
виділено енергетичні методи, тоді як недостатньо висвітлено ряд методів, які
безпосередньо відносяться до фінішних: суперфініш, хонінгування, полірування та ін.
Більш глибоке виклад фінішних методів обробки деталей транспортного
призначення з підбором відповідного інструменту фірми XEBEC (Японія)
представлено в роботах [3-5], де представлені різні інструменти для чистової
обробки поверхні деталей, зняття задирок, отримання радіусів кромок після
270
.
механообробки, обробки кромок та слідів електроерозійної обробки. Інструмент

виконаний у вигляді щітки з нитками із спеціального керамічного матеріалу, який
підходить не тільки для зняття задирок, але й видалення слідів різця та полірування,
наприклад, головки циліндра, блока циліндра та станини.
Використання механічного інструменту (наприклад, A13 Pink, A21 White, A11
Red, A32 Blue) для видалення задирок і поліпшення якості поверхонь стало першим,
але не найвдалішим рішенням цієї проблеми в машинобудуванні. По-перше,
механічна обробка потребує додаткового завантаження обладнання. По-друге, така
обробка вимагає великої кількості спеціалізованого інструменту, більшість якого
виготовляється індивідуально під умови виробництва та особливості виробу, що
виробляється. По-третє, лезові процеси не можна використовувати для групової
обробки. По-четверте, багато лезових процесів виконуються виконавцями вручну, що
є проблемою при застосуванні робітників високої кваліфікації. По-п'яте, механічна
фінішна обробка не забезпечує високих показників якості, що знижує ресурс деталей,
у зв'язку з чим у технологію виготовлення деталей вводять додаткові чистові фінішні
операції. Ці п'ять чинників призводять до підвищення вартості технології
виготовлення деталей та виробу загалом.
Не прийнятним у використанні механічного інструменту з метою зачистки від
задирок, що виникають на вході та виході свердла, виявилося і для отворів з
композиційних полімерних матеріалів, що пов'язано з появою розшарування і
відколів [6-7]. Для фінішної обробки кераміки, суперсплавів та полімерних
композиційних матеріалів використовують фінішне середовище за допомогою
магнітного поля або будь-яких інших середовищ. У роботі [8] пропонується фінішне
середовище зване магнітореологічною рідиною, яка є сумішшю абразивних частинок,
що сполучає і добавок.
Автори дослідження [9] вказують, що, незважаючи на гострі вимоги з боку
багатьох виробничих секторів, у відкритому доступі та літературі немає відомостей
про застосовувані методи видалення задирок та обробки кромок деталей з алюмінію
як одного із затребуваних матеріалів у світі. У статті робиться важливий висновок, що
для забезпечення ресурсу важливо не тільки видаляти задирки, а й обробляти
перетин поверхонь – кромки. Незважаючи на практичну значущість отриманих
результатів, авторами статті [9] не розглянуто достатньою мірою прецизійне
видалення задирок і обробку кромок. Очевидно, це пов'язано з тим, що навіть чистові
фінішні механічні методи не забезпечують необхідну прецизійність кромок і
поверхонь деталей. Вказується, що тісна співпраця між виробниками верстатів,
програмістами CAD/CAM для точного планування траєкторії руху інструменту та
науково-дослідною спільнотою з видалення задирок та чистової обробки крайок є
вкрай необхідним для успішного переходу до наступного покоління методів
прецизійного видалення задирок та обробки кромок.
Заслуговує на увагу робота [10], в якій автори поставили за мету виключити
можливість створення задирок. У роботі [11] реалізовано повний ланцюжок
виготовлення алюмінієвої труби стрічковою пилкою та подальшою віброабразивною
обробкою для згладжування гострих кромок та зняття задирок. Альтернативний
досвід є при використанні нанесення спеціальних покриттів відмінних від матеріалу
деталі для покращення поверхні деталей плазмовими технологіями [12-13].
В роботі [14] вивчалося утворення задирок при механічній обробці сплаву
Ti6Al4V, який відомий поганою оброблюваністю з високими ризиками утворення
задирок і, як результат, відзначається низька стійкість інструменту і низька якість
271
поверхні деталі. У цій роботі введено новий метод для точного вимірювання ширини
верхнього задирка за еквівалентом ширини. Еквівалентна ширина задирки
розраховується як відношення загальної площі задирки до загальної висоти. Можна
відзначити спільність підходів у дослідженнях авторів робіт [10] та [11], які
проаналізували технологію освіти задирок в залежності від технології та режимів
різання при виготовленні деталі.
Незважаючи на теоретичну та практичну значимість результатів
проаналізованих вище робіт, не розглянута достатньою мірою:
- групова обробка деталей із задирками, що в умовах масового виробництва
впливає на вартість кінцевого продукту;
- перспектива сумісності чи комбінації фінішних методів із забезпечення
заданих характеристик деталей транспортного призначення.
Враховуючи досвід розвинених країн у частині фінішної обробки деталей
транспортного призначення, спостерігається перспективність досліджень із
створення комплексної технології, тобто такої, що поєднає інформаційні технології,
нанотехнології, термохімічні, електрохімічні та механічні методи обробки.

1. Gillespie, L.K. Deburring and Edge Finishing Handbook. Dearborn: Society of Manufacturing
Engineers. 1999. 404 p.
2. Unune, D.R. & Mali, H.S. Current status and applications of hybrid micro-machining processes: a
review. Proceedings of the Institution of Mechanical Engineers, Part B: Journal of Engineering
Manufacture. 2015. Vol. 229. Is. 10. P. 1681–1693. DOI: 10.1177/0954405414546141.
3. Yuan, J. & Lyu, B. & Hang, W. & Deng, Q. Review on the progress of ultra-precision machining
technologies. Frontiers of Mechanical Engineering. 2017. Vol. 12. Is. 2. P. 158–180. DOI:
10.1007/s11465-017-0455-9.
4. XEBEC Deburring Technologies: Innovative Deburring & Surface Finishing Solutions. XEBEC,
2019. Available at: https://deburringtechnologies.com/literature/XEB-CAT19-digital.pdf.
5. Rodríguez, A. & González, M. & Pereira, O. & et al. Edge finishing of large turbine casings using
defined multi-edge and abrasive tools in automated cells. The International Journal of Advanced
Manufacturing Technology. 2021. P. 1–11. DOI:10.1007/s00170-021-08087-y.
6. Matuszak, J. Comparative analysis of the effect of machining with wire and ceramic brushes on
selected properties of the surface layer of EN AW-7075 aluminium alloy. Advances in Science
and Technology. Research Journal. 2022. Vol. 16. Is. 2. P. 50–56. DOI:
10.12913/22998624/146211.
7. Maiorova, K. & Vorobiov, I. & Andreev, O. & et al. Forming the geometric accuracy and roughness
of holes when drilling aircraft structures made from polymeric composite materials. Eastern-
European Journal of Enterprise Technologies. 2022. No. 2(116). P. 6–12. DOI: …жду.
8. Devin, L.N. & Grechuk, A.I. & Lupkin, B.V. Drilling of composites using tools of polycrystalline
superhard materials. Journal of Superhard Materials. 2018. Vol. 40. No.1. P. 58–64. DOI:
10.3103/S1063457618010094.
9. Bhattacharyya, B. & Doloi, B. Advanced finishing processes. In: Modern Machining Technology.
London: Academic Press, 2020. P. 675–743. DOI: 10.1016/B978-0-12-812894-7.00008-6.
10. Niknam, S.A. & Davoodi, B. & Davim, J.P. & Songmene, V. Mechanical deburring and edge-
finishing processes for aluminum parts – a review. The International Journal of Advanced
Manufacturing Technology. 2018. Vol. 95. Is. 1. P. 1101–1125. DOI: 10.1007/s00170-017-1288-
8.
11. Jin, S.Y. & Pramanik, A. & Basak, A.K. & et al. Burr formation and its treatments – a review. The
International Journal of Advanced Manufacturing Technology. 2020. Vol. 107. Is. 5. P. 2189–
2210. DOI: 10.1007/s00170-020-05203-2.
272
.
12. Bańkowski, D. & Krajcarz, D. & Młynarczyk, P. Deburring and smoothing the edges using vibro-
abrasive machining. Procedia Engineering. 2017. Vol. 192. P. 28–33. DOI:
10.1016/j.proeng.2017.06.005.
13. Levchenko, I. & Xu, S. & Cherkun, O. & Baranov, O. & Bazaka, K. Plasma meets metamatertials:
three ways to advance space micropropulsion systems. Advances in Physics: 2021, Vol. 6. Is. 1.
https://www.tandfonline.com/doi/full/10.1080/23746149.2020.1834452.
14. Kumar, M. & Bajpai, V. Experimental investigation of top burr formation in high-speed micro-
milling of Ti6Al4V alloy. Proceedings of the Institution of Mechanical Engineers, Part B: Journal
of Engineering Manufacture. 2020. Vol. 234. Is. 4. P. 730–738. DOI:
10.1177/0954405419883049.
273
СЕКЦІЯ ХVІ.
ФІЗИКО-МАТЕМАТИЧНІ НАУКИ
ДЕФЕКТИ БАГАТОШАРОВИХ СТІЛЬНИКОВИХ

КОНСТРУКЦІЙ ПРИЧИНИ ЇХ ВИНИКНЕННЯ
ТА МЕТОД КОНТРОЛЮ
НАУКОВО-ДОСЛІДНА ГРУПА:
Мягкий Олександр Валерійович

ORCID ID: 0000-0002-0442-5570
канд. техн. наук, старший викладач кафедри фізики
Суровикін Юрій Віталійович

здобувач вищої освіти факультету інформаційно-аналітичних
технологій та менеджменту
Науменко Вадим Віталійович

Спасьонов Ілля Олексійович

В останні роки в різних областях науки і техніки все активніше

використовуються нові матеріали і конструкції, зокрема, конструкції зі стільниковою
структурою.
При виготовленні стільникових конструкцій з обшивкою з полімерних
композитних матеріалів (ПКМ) існує велика кількість факторів, що впливають на їх
властивості. Багато з цих факторів взаємопов'язані. Руйнування, що визначає межу
міцності конструкцій, має прогресуючий характер і виникає через місцеві дефекти та
концентрації напружень в матеріалі [1,2,3].
Відомо, що на міцність стільникової конструкції впливає наявність пустот або
газових пухирців, якість зв'язку між наповнювачем і полімерною матрицею, а також
дефекти поверхні, що порушують цілісність і безперервність армування. Розглянемо
коротко кожен дефект.
Наявність пустот в обшивці стільникової конструкції призводить до зниження
274
.
міцності при розтягуванні, стисканні через зменшення поперечного перерізу

конструкції. Експериментальні дані [1-4] показують, що при обсязі пустот в обшивці
стільникового конструкції 5%, межа міцності при розтягуванні знижується в 1,15 раз,
а при 10% відповідно в 1,25 раз.
Велике значення для механічних властивостей має міцність зв'язку між
волокнами наповнювача і полімерною матрицею.
Необхідно забезпечувати при виборі їх складових і при виготовленні
конструкцій наявність хімічних зв'язків між полімерною матрицею і волокном, а
також механічного "обтиску" волокон. [1-3]
Однак, якщо не забезпечується задана вологість наповнювачів при виробництві
стільникових конструкцій і їх зберіганні, то властивості міцності пластиків значно
знижуються і призводять до дефектів в експлуатації, тому що порушується зв'язок
між волокном і матрицею, обшивками і заповнювачем.
Розглянемо вплив дефектів поверхні на міцність конструкцій. Дефекти поверхні
можуть виникати при виготовленні конструкцій, а також і при їх експлуатації. Даний
вид дефектів порушує цілісність і безперервність армування. До дефектів поверхні
відносяться складки шарів наповнювача, місця з'єднання країв одного або декількох
шарів наповнювача, макроскопічні тріщини, подряпини, надрізи та інше. [1-4]
Наявність складок призводить до зменшення міцності при розтягуванні і
стисненні, наявність поверхневих надривів призводить до падіння міцності при
розтягуванні, розшаруванню обшивок, тому що перевищення межі міцності при зсуві
з'єднання призводить до відшарування кінців розрізаних волокон, а в подальшому до
повного руйнування конструкції.
Наявність між обшивкою з полімерного матеріалу і стільниковим заповнювачем
непроклею (початкова відсутність з'єднання між заповнювачем і обшивкою) або
відшарування (відсутність з'єднання між заповнювачем і обшивкою, що виникла в
процесі експлуатації) призводить до зниження міцності конструкції до теплових і
вібраційних навантажень. [2, 5]
Для оцінки впливу дефектів на міцність конструкції необхідно знати, в яких
умовах буде працювати матеріал конструкції. Можливо, що один і той самий матеріал,
що має деякі дефекти, в одних умовах буде працювати задовільно, а в інших в ньому
можуть розвиватися наявні дефекти.
Таким чином, основними причинами руйнувань (повних або часткових)
стільникових конструкцій є: розкид фізико-механічних і геометричних параметрів
матриці і армуючого матеріалу, недостатньо добрі адгезійні характеристики матриці
і армуючого матеріалу, клейових матеріалів, залишкові напруження, внутрішні
технологічні мікродефекти волокна, матриці на межі розділу волокно - матриця
(пори, тріщини, розшарування, раковини, складки, ділянки непроклея і
відшарування), поверхневі дефекти (подряпини, складки, тріщини і ін.).
Виходячи з цього дефекти можна розділити на два класи: дефекти, що не
розвиваються при роботі конструкції з ПКМ, і дефекти, що розвиваються в процесі
експлуатації і викликають погіршення експлуатаційних характеристик, а іноді
призводять до катастрофічних наслідків. [5]
Найбільш часто зустрічаються дефекти конструкцій з ПКМ показані в (табл. 1.1)
[2 - 4].
275
Таблиця. 1.
Види дефектів конструкції з ПКМ і причини їх виникнення
Місце розташування Характеристика
№ Назва дефекту Ескіз дефекту
дефекту дефекту
Обшивка – Порушення
Непроклей
1 стільниковий цілісності клейових
(відшарування)
заповнювач з'єднань
Порушення
Розшарування
2 Обшивка міжшарового зв'язку
обшивки
обшивки
Поверхневі Зовнішні
Обшивка –
дефекти (тріщини, порушення
3 стільниковий
подряпини, цілісності всієї
заповнювач
пробої) конструкції
Також варто відзначити, що найбільш небезпечними є саме приховані дефекти,

так як не можуть бути виявлені і відбраковані при зовнішньому огляді в процесі
виробництва і експлуатації, що може призвести до руйнування стільникової
конструкції і відмові агрегату.
З огляду на те, що основним споживачем продукції з полімерних композитних
матеріалів є аерокосмічний комплекс, вимоги до надійності і зносостійкості в якому
знаходяться на стабільно високому рівні. З огляду на це, одним з найперспективніших
методів неруйнівного контролю стільникових конструкцій є активний тепловий
неруйнівний контроль (АТНК), тому що вузли та компоненти, що складають
стільникову конструкцію, мають радикальні відмінності за значенням своїх
теплофізичних характеристик. [1-3]
Для виявлення таких дефектів в багатошарових композитних матеріалах,
трубопроводах і складних агрегатах перспективно застосування активного методу
теплового контролю [5,6,7] при використанні тепловізора як реєструючого
пристрою. Останнє пояснюється тим, що тепловізор поєднує високу чутливість до
виявлення локальних дефектів з великою продуктивністю контролю.

1. Capineri L., Falorni P., Ivashov S., Zhuravlev A., Vasiliev I., Razevig V., Bechtel T., Stankiewicz G.
Combined Holographic Subsurfac Radar and Infrared Termography for Diagnosis of the
Conditions of Historical Structures and Artworks // Geophysical Research Abstracts. Vol. 11.
EGU General Assembly, 2009. EGU2009-5343-2.
2. Yella S., Dougherty M.S., Gupta N.K. Artificial intelligence techniques for the automatic
interpretation of data from non-destructive testing // Insight. 2006. Vol. 48, no. 1. P. 10-19.
3. Мурашов В.В., Румянцев А.Ф. Дефекты монолитных деталей и многослойных
конструкций из полимерных композиционных материалов и методы их выявления.
Часть 1 // Контроль. Диагностика. 2007. №4. С. 23.
4. Будадин О.Н., Филипенко А.А., Муханов Е.Е., Крайний В.И., Троицкий-Марков Т.Е.
Повышение достоверности результатов дефектоскопии сложных конструкций из
композитных материалов на основе комплексирования многопараметровой
276
.
информации // Современные методы и средства неразрушающего контроля и

технической диагностики: сб. докладов 19-ой международной конференции (Гурзуф, 3-7
октября 2011 г.). Гурзуф – Киев: УИЦ «Наука. Техника. Технология», 2011. С. 121-128.
5. Стороженко В.А. Термография в диагностике и неразрушающем контроле : [Монография]
/ В.А. Стороженко, В.А. Маслова. – Х.: Смит, 2004. – 160с.
6. Xavier P. V. Maldague Theory and Practice of Infrared Technology for Nondestructive Testing. -
John Wiley & Sons, Inc., 2001, p. 684.
7. D Bates, G Smith, D Lu, J Hewitt, “Rapid thermal non-destructive testing of aircraft components”,
Journal of Composites Part B: Engineering, Vol. 31, No 3, pp 175-185, 2000.
277
ПЕРЕШКОДИ ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ

ТЕПЛОВОГО НЕРУЙНІВНОГО КОНТРОЛЮ
ТА МЕТОДИ БОРОТЬБИ З НИМИ
НАУКОВО-ДОСЛІДНА ГРУПА:
Мягкий Олександр Валерійович

ORCID ID: 0000-0002-0442-5570
канд. техн. наук, старший викладач кафедри фізики
Васильєв Руслан Романович

Білоцерківська Вікторія Андріївна

Вяліна Анжеліка Віталіївна

В процесі АТНК шуми і перешкоди виникають, як в самому об'єкті контролю, так

і в навколишньому середовищі і в апаратурі, що реєстує. Шуми можуть додаватись до
істинного температурного сигналу Т (адитивний шум 𝐴̃) або перемножуватись з ним
(мультиплікативний шум 𝑀 ̃ ) (1).
̃ 𝑇(𝑥, 𝑦, 𝜏) + 𝐴̃
𝑢(𝑥, 𝑦, 𝜏) = 𝑀 (1)
де:
𝐴̃- адитивний шум,
𝑀̃ - мультиплікативний шум,
u ≡ T, якщо 𝐴̃ ≡ 0 і 𝑀
̃≡1
Найкращою процедурою випробувань є така, в якій чутливість методу

обмежена детектором випромінювання, тобто 𝑀 ≡ 1 та 𝐴 → 𝑚𝑖𝑛.
Статистичні характеристики випромінювання фонів добре вивчені в
інфрачервоній зйомці, більшою мірою результати ТК залежать від рівня перешкод
(поряд з терміном «перешкода» використовується також термін «структурний шум»),
що створюються об'єктом контролю. Ці перешкоди виникають внаслідок як
поверхневих, так і об'ємних флуктуації фізичних властивостей матеріалів. Об'ємні
неоднорідності, як правило, не настільки важливі, тим більше, що в їхній якості
можуть виступати самі шукані дефекти. Найбільші неприємності в процедурах
пасивного і активного ТК доставляють поверхневі флуктуації випромінювально-
поглинальних властивостей об'єкта контролю, які можуть змінюватися в просторі,
278
.
часі та за спектром. Амплітуду шуму можна висловлювати в температурі, однак більш

кращі відносні одиниці, які в меншій мірі залежать від потужності нагріву [1,2,3,4,5].
Типовий феноменологічний підхід до оцінки перешкод полягає в оцінці
стандартного відхилення динамічного температурного сигналу в бездефектних
зонах, 𝜎𝑛 (𝜏)°С, і безрозмірного поточного контрасту шуму 𝐶𝑛𝑟𝑢𝑛 . Для строго
мультипликативной перешкоди, яка визначається тільки джерелом нагрівання,
контраст перешкоди не повинен змінюватися в часі. На практиці, в силу дії різних
факторів, в тому числі впливу невиключених адитивних шумів, має місце певна
залежність контрасту перешкоди від часу при нагріванні / охолодженні виробу. Тим
не менш, у багатьох випадках відносну перешкоду неоднорідній поверхні можна
вважати постійною в часі і висловлювати її в термінах усередненого за часом і по
визначеній зоні контрасту перешкоди. (2) [6]
𝜎𝑛 (𝜏)
𝐶𝑛𝑟𝑢𝑛 = (2)
𝑇(𝜏)
Оцінки контрастів перешкоди для деяких матеріалів приведені

в (табл. 1). Слід зауважити, що, як і в разі коефіцієнта випромінювання, їх величина
залежить від матеріалу, стану його поверхні, а також від розміру просторової області,
в межах якої усереднять шум. Очевидно, що найбільшою дисперсією має піксельна
функція T (i, j,), однак на практиці завжди виробляють усереднення в деякій області.
Варто зауважити, що аналогія з коефіцієнтом випромінювання є принциповою,
оскільки саме флуктуації та коефіцієнта поглинання вносять основний внесок в
перешкоди. [4]
Поточні шумові контрасти (на рівні одного 𝜎𝑛 ) для різних матеріалів (процедура
активного ТК; нагрівач з відкритою спіраллю; детектор на основі антімоніда індію;
розмір плями сканування 0,8 мм).
Таблиця 1
Шумові контрасти
Матеріал і стан поверхні 𝜎𝑛 ,%
сталь нержавіюча 7,2
Сталь з ділянками корозії 17,1
Сталь з ділянками корозії (пляма сканування збільшено до 2,5 мм) 11,1
мідь окислена 2,5
Мідь, покрита чорним лаком 5,1
Мідь, покрита масляною фарбою червоного кольору 4,4
Мідь, покрита чорною сажею 2,8
Мідь, покрита чорною сажею (з подряпинами) 14,0
алюміній 7,2
текстоліт 1,1
Склопластик 1,5
вуглепластик * 6,4
Вуглепластик (обробка ФНЧ 3 х 3) * 5,2
Вуглепластик (обробка ФВЧ 3 х 3) * 13,6
Авторська розробка. Дані отримані за допомогою тепловізора Inframetrics 640
При оптимізації теплового контролю конкретного виробу рекомендується

аналізувати зміну в часі відношення сигнал / шум S(𝜏)=T(𝜏)/ 𝜎𝑛 ( 𝜏)=C(𝜏)/Cn(𝜏), а не
окремих параметрів T(𝜏),C(𝜏),𝜎𝑛 (𝜏),Cn(𝜏). Момент часу, коли настає максимальне
значення S і є оптимальним моментом ТК. [2,5,6,7].
Тепловий метод є одним з перспективних методів у цій галузі, однак реалізувати
потенційні можливості цього методу на практиці не завжди вдається внаслідок
наявності значних перешкод, обумовлених неоднорідністю випромінювальної
279
здатності поверхні стільникової структури і різнотовщинністю клейового шару,

умовами проведення експерименту.
Так щоб підвищіти чутливість і достовірність теплової дефектоскопії
промислових об'єктів, використовують подавлення перешкод і шумів за рахунок
оптимізації процедури контролю та подальшої комп'ютерної обробки отриманих
результатів за допомогою таких методів, як методи математичної фізики, вейвлет
аналізу та методі обробки зображень.

1. Capineri L., Falorni P., Ivashov S., Zhuravlev A., Vasiliev I., Razevig V., Bechtel T., Stankiewicz G.
Combined Holographic Subsurfac Radar and Infrared Termography for Diagnosis of the
Conditions of Historical Structures and Artworks // Geophysical Research Abstracts. Vol. 11.
EGU General Assembly, 2009. EGU2009-5343-2.
2. Yella S., Dougherty M.S., Gupta N.K. Artificial intelligence techniques for the automatic
interpretation of data from non-destructive testing // Insight. 2006. Vol. 48, no. 1. P. 10-19.
3. Мурашов В.В., Румянцев А.Ф. Дефекты монолитных деталей и многослойных
конструкций из полимерных композиционных материалов и методы их выявления.
Часть 1 // Контроль. Диагностика. 2007. №4. С. 23.
4. Будадин О.Н., Филипенко А.А., Муханов Е.Е., Крайний В.И., Троицкий-Марков Т.Е.
Повышение достоверности результатов дефектоскопии сложных конструкций из
композитных материалов на основе комплексирования многопараметровой
информации // Современные методы и средства неразрушающего контроля и
технической диагностики: сб. докладов 19-ой международной конференции (Гурзуф, 3-7
октября 2011 г.). Гурзуф – Киев: УИЦ «Наука. Техника. Технология», 2011. С. 121-128.
5. Стороженко В.А. Термография в диагностике и неразрушающем контроле: [Монография]
/ В.А. Стороженко, В.А. Маслова. – Х.: Смит, 2004. – 160с.
6. Xavier P. V. Maldague Theory and Practice of Infrared Technology for Nondestructive Testing. -
John Wiley & Sons, Inc., 2001, p. 684.
7. D Bates, G Smith, D Lu, J Hewitt, “Rapid thermal non-destructive testing of aircraft components”,
Journal of Composites Part B: Engineering, Vol. 31, No 3, pp 175-185, 2000.
8. Ultrasonic and Inductive IR Thermographic Procedures as Newly – Emerged Techniques in
Thermal NDT/ Vl. Vavilov, D. Nesteruk, VL. Khorev // Annual Journal of Electronics, Sofia, 2012,
Volume 6, Number 2, p. 74-78.
280
.
СЕКЦІЯ ХVІІ.
СОЦІОЛОГІЯ ТА СТАТИСТИКА
СТАТИСТИЧНІ МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ

ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
Гандзюк Вікторія Олександрівна
здобувачка вищої освіти факультету управління та економіки
Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова, Україна
Науковий керівник: Кулинич Роман Омелянович

ORCID ID: 0000-0001-7687-8766
доктор економічних наук, професор, професор кафедри
менеджменту, економіки, статистики та цифрових технологій
Хмельницький університет управління та права імені Леоніда Юзькова, Україна
Вища освіта є одним з найважливіших елементів розвитку суспільства. Вона

забезпечує підготовку кваліфікованих кадрів, необхідних для економіки та науки,
сприяє інноваційному розвитку та підвищенню конкурентоспроможності країни.
Оцінювання стану вищої освіти є важливим завданням, яке дозволяє виявити її
сильні та слабкі сторони, визначити пріоритетні напрями розвитку. Для цього
використовуються різні методи, в тому числі статистичні.
Статистичні методи оцінювання стану вищої освіти дозволяють збирати,
обробляти та аналізувати кількісні дані про діяльність закладів вищої освіти. Ці дані
можуть стосуватися чисельності студентів, випускників, професорсько-
викладацького складу, матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, якості
освітнього процесу тощо.
За допомогою статистичних методів можна отримати об'єктивну картину стану
вищої освіти в Україні та порівняти її з іншими країнами. Це дозволяє розробляти
ефективні заходи щодо її розвитку.
До основних статистичних показників, що використовуються для оцінювання
стану вищої освіти, належать [3]:
• чисельність студентів – цей показник відображає масштаби вищої освіти в
країні. У 2022 році в Україні навчалося понад 2 млн. студентів, що становить близько
30 % від загальної чисельності населення у віці 15-29 років.
• чисельність випускників – цей показник характеризує ефективність діяльності
закладів вищої освіти. У 2022 році в Україні було підготовлено понад 150 тис.
випускників вищих навчальних закладів.
• чисельність професорсько-викладацького складу – цей показник відображає
кадровий потенціал вищої освіти. У 2022 році в Україні працювало понад 150 тис.
професорсько-викладацького складу.
• матеріально-технічна база – цей показник характеризує умови навчання та
наукової діяльності в закладах вищої освіти. У 2022 році в Україні у вищих навчальних
закладах було 1,5 млн. одиниць обладнання.
• фінансове забезпечення – цей показник відображає ресурсне забезпечення
вищої освіти. У 2022 році фінансування вищої освіти в Україні становило близько
40 млрд. грн.
Серед статистичних методів оцінювання стану вищої освіти в Україні можна
281
виділити такі, як дескриптивна статистика, індексні методи, кореляційно-

регресійний аналіз, кластерний аналіз, факторний аналіз, дискримінантний аналіз,
аналіз часових рядів тощо.
Дескриптивний метод - метод, який дозволяє описати та узагальнити основні
характеристики вищої освіти, такі як кількість закладів, студентів, викладачів,
напрямів підготовки, видатки на освіту тощо. До цього методу належать збір,
обробка, аналіз та публікація статистичної інформації, яку здійснює Державна служба
статистики України, Міністерство освіти і науки України, Національна академія
педагогічних наук України та інші організації. Наприклад, в Україні на 2022 рік
налічується 313 закладів вищої освіти в яких навчається 1,1 млн. студентів [1,2].
Індексні методи оцінювання стану вищої освіти в Україні - це методи, які
використовують певні кількісні показники для вимірювання рівня якості освітніх
послуг, процесів та результатів, що надаються закладами вищої освіти. Індексні
методи можуть бути застосовані на різних рівнях: національному, регіональному,
інституційному, програмному тощо. Індексні методи можуть мати різні цілі, такі як
порівняльний аналіз, рейтингування, моніторинг, акредитація, самооцінювання,
підвищення якості тощо.
Одним з прикладів індексного методу оцінювання стану вищої освіти в Україні
є рейтинг 200 найкращих закладів вищої освіти України. У цьому рейтингу діяльність
вишу визначається за допомогою інтегрованого індексу рейтингової оцінки - Із, який
включає три комплексні складові: Інп - індекси якості науково-педагогічного
потенціалу, Ін - індекс якості навчання, Імв - індекс міжнародного визнання [4].
Кореляційно-регресійний аналіз оцінювання стану вищої освіти в Україні - це
метод, який дозволяє встановити залежність між різними показниками якості
освітніх послуг, процесів та результатів, що надаються закладами вищої освіти, та
факторами, що впливають на них. За допомогою кореляційно-регресійного аналізу
можна визначати ступінь та напрямок впливу окремих факторів на якість вищої
освіти, прогнозувати її зміни за різних умов, а також розробляти рекомендації для її
підвищення.
Кластерний аналіз оцінювання стану вищої освіти в Україні - це метод, який
дозволяє виділити групи (кластери) закладів вищої освіти, які мають схожі
характеристики за певними критеріями, такими як рівень якості освітніх послуг,
профіль навчання, наукова продуктивність, фінансова ефективність тощо.
Кластерний аналіз допомагає виявити сильні та слабкі сторони кожної групи
закладів, визначити їх конкурентні переваги та недоліки, а також розробити
рекомендації для їх розвитку та підвищення якості.
Отже, статистичні методи грають ключову роль у визначенні ефективності
системи вищої освіти в Україні. Завдяки їхньому застосуванню можна об'єктивно
оцінити різні аспекти, такі як якість навчальних програм, доступність освіти,
науковий потенціал та зайнятість випускників. Регулярне використання
статистичних методів дозволяє виявляти тенденції, вдосконалювати навчальні
програми та сприяти постійному покращенню системи вищої освіти в Україні.

1. Webometrics-2022: інтернет-рейтинг українських вишів. URL:
https://osvita.ua/vnz/rating/85522/#google_vignette.
2. В Україні здобуває вищу освіту понад мільйон студентів. URL:
https://osvita.ua/vnz/85814/.
3. Ніколаєв Є., Рій Г., Шемелинець І. Вища освіта в Україні: зміни через війну: аналітичний
звіт. Київ: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2023. 94 с.
4. Рейтинг університетів України "Топ-200 Україна 2023". URL:
https://euroosvita.net/index.php/?category=1&id=7923.
282
.
СЕКЦІЯ ХVІІІ.
ФІЛОЛОГІЯ ТА ЖУРНАЛІСТИКА
DIALOGUE WITH EXPRESSIONISM: A PERSON IN

AN EXTREME SITUATION IN THE EXPERIMENTAL
THEATER OF A. OSTERMEIER
Kantor Alisa Evgenivna
teacher of the world master's level Department of German Philology
Vinnitsa State Pedagogical University Named after Mykhailo Kotsyubinsky, Ukraine
Expressionism was an artistic form of manifestation of the spiritual crisis at the turn
of the 19th – 20th centuries, caused by the economic and political crisis. As you know,
expressionism was an artistic movement that affirmed the existence of an alienated person
in a hostile world. As a hero of the time, he put forward a restless personality, overwhelmed
by emotions, unable to bring harmony to a world torn by passions. Expressionist drama
went down in literary history as “scream drama.” The person in it experiences horror at the
imperfection, disharmony and cruelty of the world, which internally devastates him and
destroys his personality. The heroes can only scream about their pain and despair, therefore
the characters in the drama of expressionism are presented not in their development, but in
moments of the highest tension of mental strength.
The influence of expressionist aesthetics in the dramas of the famous German
playwright Albert Ostermeier (born 1967) can be traced at all levels of the text. The works
of German literary scholars F. Radatz [3], J. Ryan [2 – 4], F. Schlöser [5], K. Weiler [6] were
devoted to the analysis of the poetics of individual plays by the author. In the works of
O. N. Shevchenko, the main attention was paid to the problem of the author in the work of
A. Ostermeier and the problem of conflict in the work “The Language of the Father” [10; 11].
The works of the Ukrainian scientist N. Yugan analyzed genre transformations in the play
“Toller’s Topography” [1], the features of the author’s use of the documentary play genre in
his work [7], the functioning of fictional characters [8] and the psychological characteristics
of the behavior of individual heroes of Ostermeier’s plays in extreme situations [9].
Like expressionist playwrights, A. Ostermeier places at the center the image of an
alienated person living in a world hostile to him and not finding understanding from other
characters. All of A. Ostermeier’s heroes are lonely and alienated from each other, which is
why the dominant role in all A. Ostermeier’s plays, as in the dramaturgy of expressionism, is
played by the monologue, which becomes the main means of expressiveness of a person’s
internal, shattered state. The monologue, as the hero’s lyrical reaction to the imperfections
of the world or as a means of understanding his past, plays a dominant role in the plays:
“Toller’s Topography”, “Tatar Titus”, “Zuckersüss and Leichenbitter”, “Radio Night” and “The
Language of the Father”. The peculiarity of the first three plays is that, being duodramas in
form, they are monodramas in content, since the hostile part of their personality acts as the
heroes’ antipodes, and the whole play, in fact, is a frank and merciless conversation between
the hero and himself. On the contrary, in the last two plays, in the monologue of a single
character, another voice or several voices are heard.
A. Ostermeier uses the discrepancy between artistic form and content in order to
283
express the problem of the “identity crisis” that modern man faces. All of A. Ostermeier's
heroes experience an acute internal split caused by the discrepancy between the role they
are forced to play and their true aspirations. In the dramas of the late period, this theme is
associated with the author's criticism of the capitalist conditions of existence that are
unacceptable for humans and the capitalist thinking of the characters themselves, which is
one of the leading motives in the dramaturgy of expressionism. In the early plays, internal
conflict is caused by the characters' inability to come to terms with their past, their inability
to make decisions in the present, or the lack of cultural models for their self-identification.
Almost all the heroes of A. Ostermeier's mono and duodramas are faced with their alter ego,
and sometimes they are not even able to distinguish their real self from the mask they
acquired.
A. Ostermeier's heroes, especially the heroes of his mono- and duodramas, like the
heroes of expressionist dramas, are depicted at moments of spiritual crisis, rethinking their
fate (Toller, Titus, son) or in a state of agony before their death (Zuckersüss, Parthenope,
Desmond, Nolk). Their speech is characterized by heightened, inflated emotionality,
excessive pathos; the heroes are obsessed with an idea, which often becomes obsessive and
plunges them into madness (Titus, Zuckersüss, Nolk). The state of the characters in the plays
is taken to the extreme, their emotions are depicted “at the limit”.
Attempts by characters to communicate and express themselves to each other often in
A. Ostermeier’s dramas turn into “deaf dialogue,” also actively used by expressionist
playwrights, in which the characters do not hear or understand each other, but everyone
talks about their problems and experiences. The active use of “deaf dialogue” is also
characteristic of A. Ostermeier’s later plays: “We’re Making a (Second-Rate) Movie,” “At the
Crossroads of the Dead Valley,” “The Last Call,” and “99 Degrees.” The peculiarity of the last
two dramas is that with a large number of characters there is no division into main and
secondary characters, and these plays are also characterized by a constant alternation of
monological and dialogic scenes n. Thanks to these features, A. Ostermeier manages to put
each individual person in the center of attention, to depict the inner world of people with
different professions and lifestyles, and thus give a large-scale character to the problem of
total loneliness, isolation and alienation of people from each other in the modern world.
People find themselves unable to find a common language, and therefore at the end of the
plays they are overtaken by a catastrophe – a motif consonant with the motif of the death of
the old world in the drama of expressionism.
A. Ostermeier's plays contain a wide range of expressionist themes and motifs. These
include: the motif of horror, despair, hopelessness, chaotic existence, robotization and
devastation of man in the capitalist world, a premonition of an impending catastrophe, the
imminent death of humanity, the image of apocalyptic pictures, hallucinating visions, a
gloomy atmosphere, “demons of the city”, the theme of city power is introduced – monsters
over the souls of people, the theme of the disintegration of personality, internal split, conflict
between fathers and children, the messianism of the poet. A. Ostermeier complements these
topics with some others. Thus, the playwright examines the relationship between language
and power, the problem of the artificial construction of personality by the media, includes
the motive of duality, the staging of death, which turns out to be genuine for the characters,
the motive of the absorption of reality by fiction, the characters changing roles and masks,
and raises the issue of guilt and responsibility.
A. Ostermeier in his dramas uses the form approved by expressionism ("autopegata",
in which the action does not develop sequentially, but moves in jerks from one scene to
another. The action in it unfolds in a conventional setting, without connection with real time
and space. Dramas by A. Ostermeier exhibit these features: they are divided into separate
284
.
scenes, episodes or “segments”, characterized by the intensity of internal and external

action, many of them take place in an unreal space that does not obey the physical laws of
time.The space depicted in dramas is conventional and symbolic, which was also
characteristic of expressionist dramaturgy: for example, the boxing ring in “Toller’s
Topography” symbolizes the poet’s internal struggle, film projections expand the associative
space, visualize the hero’s internal state; the airport in the drama “The Last Call” symbolizes
the restlessness and homelessness of the characters, being in the elevator of the characters
causes them acute and uncontrollable panic attacks and indicates their isolation, the desert
in the play “At the Crossroads of the Dead Valley” means the emptiness, loneliness of the
main character and his alienation from others, and the rooms frozen from the cold of the air
conditioners in the drama “99 Degrees” symbolize the inner coldness and inability of the
characters to love.
In the late dramas of A. Ostermeier, scenes depict parallel events. In accordance with
the dramaturgy of expressionism, in the plays of A. Ostermeier there is no gradual increase
in conflict. There is a demonstration of a conflict situation, which, as a rule, is not exhausted
even with the death of the hero.
References:
1. Jugan N. Genretransformationen im deutschen postmodernen Drama. Література як
семіотичний ресурс культури. Всеукраїнська наукова конференція (ХХ Філологічні
читання пам’яті Н. С. Шрейдер): Матеріали / Упорядник Т. Є. Пічугіна. Дніпро: Тріменс
ЛТД, 2023. С. 93-97.
2. Postmoderne Literatur in deutscher Sprache: Eine Ästhetik des Widerstands? Amsterdamer
Beiträge zur neueren Germanistik, Band 49. GA: Amsterdam-Atlanta, 2000. 403 S.
3. Raddatz F. Sprache muss sein. Stück-Werk. [Б.м. : Б.и.], 1997. S. 85 – 86.
4. Ryan J. Pastiche und Postmoderne. Spätmoderne und Postmoderne. Beiträge zur
deutschsprachiger Literatur. Frankfurt am Main: Fischer Verlag, 1991. 103 S.
5. Schlösser F. Augen-Blicke: Erinnerung, Zeit und Geschichte in Dramen der 90-er Jahre.
Tübingen: Gunter Narr Verlag, 2004. 311 S.
6. Weiler Ch. Konstruktion-Komposition-Spiel. Stück – Werk, 2001. S. 113-116.
7. Yuhan N. Between Documentary (Verbatim) and Experimental Theater: Poetic Features of the
Genre of Modern Biographical Drama (Based on Comparative Analysis). The 1st International
Scientific and Practical Conference «Modern Knowledge: Research and Discoveries» (19-
20.05.2023; Vancouver, Canada), International, 2023. Р. 179-197.
8. Yuhan N. Funktionen fictiver Personen in biografischen Dichterstücken (im Schaffen von Albert
Ostermaier (Deutschland) und Anna Bahrjana (Ukraine)). Література в мультикультурному
дискурсі: зб. матер. Всеукр. наук. конф. Полтава: ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2023.
С. 244-248.
9. Yuhan N. Psychology of Plays about Extreme Life Situations in German-Language Experimental
Theatre. International Scientific Conference Modern Science: Global Trends, Technologies and
Innovations : Conference Proceedings, October 20 – 21, 2023. Riga, Latvia : Baltija Publishing,
2023. Р. 98-101.
10. Шевченко О.H. Автор у новітній німецькій драматургії. Новітня драма XX – XXI ст.:
Проблема автора: матер. наук.-практ. семінарів. Полтава: ПолтавДУ, ТОВ «Книга», 2011
С. 50-60.
11. Шевченко О.H. Нова німецька драма: між постмодернізмом та «новим реалізмом».
Новітня драма XX – XXI ст.: проблема конфлікту: матер. наук.-практ. семінару. Вінниця:
Універс. груп, 2009. С. 9-18.
285
КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНА ТА СТИЛІСТИЧНА
РЕАЛІЗАЦІЯ ҐЕНДЕРНОЇ СПЕЦИФІКИ У
НЕВЛАСНЕ-ПРЯМОМУ МОВЛЕННІ
Попова Анастасія Володимирівна
здобувачка вищої освіти ННІ права та інноваційної освіти
Науковий керівник: Козубай Інна Віталіївна

ORCID ID: 0000-0001-9667-8446
старший викладач кафедри міжнародних відносин
та соціально-гуманітарних дисциплін
Синтактико-стилістичне явище чоловічого невласного-прямого мовлення та

жіночого невласного прямого мовлення об'єднує в собі граматичні параметри з
експресивно-емоційною напругою, завдяки чому воно займає чільне місце у сфері
прагмастилістичних засобів. Прагматика вивчає особистісний фактор жінки-
письменниці у чоловічому невласному-прямому мовленні порівняно з жіночим,
аналізуючи вербальну поведінку персонажів чоловіків і персонажів жінок та їхні
індивідуальні ґендерно марковані стратегії й тактики.
Поняття комунікативної стратегії визначається як оптимальна реалізація
намірів мовця для досягнення конкретної мети спілкування. Ця стратегія
реалізується через відповідні комунікативні тактики – визначені лінії поведінки на
певному етапі комунікативної взаємодії, спрямовані на отримання бажаного ефекту
чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дозволяють досягти
комунікативної мети [2, c. 36].
Гендерні стратегії й тактики мовленнєвого спілкування відображаються в
чоловічому та жіночому невласному-прямому мовленні, зокрема, у мовленнєвих
актах персонажів-чоловіків і персонажів-жінок, які є складовими фрагментами,
формуючими жіночий художній дискурс. Для аналізу використовується класифікація
мовленнєвих актів Дж. Серля, яка базується на ілокутивній меті і включає
репрезентативи, директиви, комісиви, експресиви та декларативи. Аналізу
піддаються як прямі, так і непрямі мовленнєві акти [3, c. 47].
У результаті аналізу чоловічого та жіночого невласного-прямого мовлення було
виявлено чотири типи непрямих мовленнєвих актів: експресиви, директиви,
репрезентативи та комісиви. Висока частотність вживання непрямих мовленнєвих
актів свідчить про те, що в стилі мовлення авторок притаманна ухильність,
прагнення завуалювати істинні наміри, уникнути відкритої директивності,
наполегливості та спонукання [4, c. 72].
Серед експресивно-виражальних засобів у чНПМ vs жНПМ, в основі яких лежать
повтори, провідне місце належить анафорі. Так, анафоричний повтор збільшує
семантичний обсяг мовних одиниць, що підсилює емоційне сприйняття твору:
«She said to herself: "He doesn't. He doesn't even know why I'm going.» «І know a lot
more than you think. And a lot more than you know yourself. I know that you're not happy
as you are, and I know that you live without happiness. If you're not happy you'll be ill; more
horribly ill, perhaps, than Alice. Look at Alice».
Ще одним продуктивним засобом створення експресії в чНПМ vs жНПМ є
286
.
епіфора. Ритмічне повторення патернів посилає специфічні ментальні сигнали в

мозок, які виробляють певні емоції, ніби гіпнотизуючи читачі [2, c. 45]. Наприклад:
«But it was the doors that annoyed her; every door was left open. She listened. The
drawing-room door was open; the hall door was open; it sounded as if the bedroom doors
were open; and certainly the window on the landing was open, for that she had opened
herself. That windows should be open, and doors shut--simple as it was, could none of them
remember it?».
Заради підвищення емоційно-значеннєвої інтонації в жіночому невласному
прямому мовленні, авторка використовує багато повторів у завершальних позиціях
фрагменту, щоб передати почуття невдоволення та роздратування [4, c. 74].
Кільцевий або рамковий повтор, коли адресант спочатку вказує на важливий
аспект, розгортає зміст повідомлення, і як емоційно-експресивний підсумок
повторює початкову ідею у завершенні свого висловлення [3, с. 23]. Віддалене
повторення сприяє глибшому розумінню змісту повідомлення автора, оскільки
кожний етап між повторюваними словами додає нові смислові можливості для них,
надаючи їм додаткові значення та різні конотації [2, с. 136]. Це надає висловленню
експресивно-забарвленого відтінку та емоційно-художнього впливу на адресата.
Синонімічне перерахування елементів сприяє інтенсифікації змісту
висловлення, створює емоційну напругу у жНПМ, а також обумовлює його
метафоричну віднесеність (he and his children seemed to be swallowed up in that blue,
that distance).
Взаємодія між комунікативною категорією ввічливості та ґендерним аспектом є
неоспоримою. Мова, безумовно, є засобом вираження ідентичності та статі особи, а
водночас фіксує ґендерні особливості її мовлення [3, c. 9].
Під позитивною ввічливістю розуміється вияв дружби та підтримки до адресата,
співчуття із ним, наголошення на груповій ідентичності, бажання досягнення згоди
та уникнення конфліктів. Це включає в себе використання мовленнєвих актів,
спрямованих на «підвищення» ролі адресата, таких як компліменти, вираження
розради, подяки, пропозиції допомоги, вияв турботи і симпатії щодо побажань
адресата, а також запрошення до спільних дій та висловлення згоди [1, c. 41].
«Yes, you can do it. I believe in you. I expect it of you.» She had made him feel all that,
and directly they got back (he looked for the lights of the house above the bay) he would go
to her and say, "I've done it, Mrs. Ramsay; thanks to you».
Негативна ввічливість включає використання непрямих висловлень, оцінних
суджень, що виражають невпевненість, свідчать про ввічливий песимізм, залучення
читача (You know, we-референція, one), елементи суб’єктивності (I / we think) [2, c. 6].
Взаємодія комунікативно-прагматичних та стилістичних особливостей
чоловічого та жіночого голосу визначається ґендерними аспектами статі. У художніх
творах, які неможливі без контексту, ми спостерігаємо ґендерну маркованість мовних
актів на лексичному та синтаксичному рівнях [3, c. 71].
Прагматична установка чоловічого та жіночого невласного прямого мовлення
реалізується за допомогою конкретних когнітивних та модальних мовних сигналів.
Ці сигнали передбачають застосування теорії мовленнєвих актів, яка чітко розкриває
чоловічу та жіночу вербальну поведінку, а також їхні індивідуальні комунікативні
стратегії і тактики. У результаті дослідження виділено чотири типи мовних актів:
експресиви, директиви, репрезентативи та комісиви.
Біологічне походження визначає різницю у використанні мовних засобів між
чоловічим та жіночим стилями. Жіноча природа відзначається пом'якшено-
ввічливою, але емоційно-експресивною манерою висловлення думок. Різноманітні
287
форми апелювання до почуттів виявляються у великій кількості образних засобів

вжитих жінками, таких як метафори, епітети, художні порівняння та інші. У жіночому
стилі переважають форми ввічливості, водночас чоловічий стиль вирізняється
сухістю і прагматичністю. Жіночий стиль спрямований на співпрацю, тоді як
чоловічий має владний характер [4, c. 62]. Для вираження емоційно-оцінного
зображення думок персонажів обох статей застосовується тактика метафоризації, що
є проекцією емоційності в жіночому стилі. Також виділяється тактика похвали, яка
відображає заохочення та дружбне ставлення до адресата. Хеджування, яке є
домінантою жіночого стилю, дозволяє пом'якшити категоричність висловлень та
підтримує розмову.
Отже, результати аналізу також показують, що використання тактики імітації
живого діалогу виявляє невпевненість персонажів-жінок. Таким чином,
різноманітність стилів та стратегій в мовленні визначається не лише ґендерними
різницями, але і біологічними особливостями.

1. Бігунова Н. Схвалення, похвала, комплімент та лестощі як тактики реалізації стратегії
пом’якшення висловлювання [Електронний ресурс] / Наталя Бігунова. – Режим доступу:
http://journal.mandrivets.com/images/file/Bigu 15_1.pdf.
2. Нера Н.Я. Гендерний аспект невласно-прямого мовлення в англомовному художньому
дискурсі (на матеріалі жіночої прози першої половини ХХ століття). Diss. ступеня канд.
філол. наук: спец. 10.02. 04–германські мови. Львів, 2017. С. 59-61.
3. Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації. О.О. Селіванова. Черкаси : Вид-во
Чабаненко Ю. А., 2011. 350 с.
4. Тихоновська Г. Мовленнєві акти в межах міжгендерного спілкування на матеріалі
сучасної художньої прози. Г. Тихоновська. Науковий вісник Східноєвропейського нац. ун-
ту імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство. 2013. № 18. С. 104–108.
288
.
КОНСТРУКЦІЇ З СЕМАНТИЧНИМ ЦЕНТРОМ «ВІЙНА»

Сургай Сергій Миколайович
Здобувач вищої освіти факультету філології, історії та політико-юридичних наук
Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Україна
Науковий керівник: Нагач Марина Володимирівна

Кандидат педагогічних наук, доцент
Під час рефлексії над війнами та збройними конфліктами, що відбувалися в

історії цивілізації, формувалася та розвивалася військово-теоретична думка, яка у
кінцевому підсумку еволюціонувала в ряд наукових теорій та концепцій. На жаль, на
сьогодні існують невирішені питання щодо природи та сутності війни, а також
тлумачення основних дефініцій, що визначають специфіку цього явища, особливо в
контексті конкретних історичних епох, включаючи і сучасну політичну реальність [4,
с.46].
Війна, як соціально-політичне явище, є складним та багатоаспектним процесом,
що впливає на усі сфери життя суспільства по всьому світу. Вона виникає в результаті
конфліктів, протиріч інтересів, ідеологій та різноманітних факторів, здатна
приймати різні форми та масштаби. Війна має серйозні наслідки, включаючи
негативні впливи на людські життя, соціальні структури та економіку. Крім того, вона
формує політичний ландшафт, визначаючи межі та розподіл влади між державами.
Зрозуміння сутності війни та причин, що призводять до її виникнення, є ключовим
для розробки стратегій уникнення та врегулювання конфліктів, сприяючи тим самим
забезпеченню миру та стабільності в суспільствах [9, с.34-35].
Уявлення про світ насичений багаторічним досвідом десятків поколінь, що
становить значущий матеріал для вивчення історичного розвитку концепту «ВІЙНА».
Наївна лінгвістична картина світу виникає з відображення повсякденного,
щоденного сприйняття речей, відмінного від їх наукового розуміння та пояснення [2,
с. 8].
Розвиток концепту обумовлений внутрішньою формою лексеми-імені концепту,
яка має свої корені в етимології. Етимологічні витоки визначають основні риси і
семантику слова, впливаючи тим самим на його подальший розвиток. Закорінений у
етимології, концепт розглядається у контексті різноманітних текстів, включаючи
художні, філософські та інші. Цей розвиток дозволяє концепту функціонувати у
різних контекстах, відображаючи різноманітні аспекти його сприйняття та
інтерпретації [10, с.22-23]. Підхід до вивчення концептів, який враховує їхні корені та
етимологічні зв’язки, сприяє більш глибокому розумінню їхнього розвитку та
значення в мові та культурі. Це дозволяє більш повно і комплексно осмислити вплив
концепту «ВІЙНА» на різні аспекти нашого життя та сприяє розширенню розуміння
цього складного та важливого явища.
У лексичному аспекті концепт «війна» насичений широким спектром
номінативних одиниць. Окрім загальних термінів, таких як «war», у мові
використовуються спеціалізовані вирази, які точно відображають різні аспекти
воєнного конфлікту. Це може бути термінологія, пов'язана з військовою тактикою,
стратегією, армійським угрупуванням, технологіями збройних сил, або вирази, які
відзначають соціокультурні наслідки війни, психологічний стан учасників конфлікту
289
та інші аспекти воєнної діяльності.

Ця багатоаспектна природа вживання мовних конструкцій пов’язаних з
«війною» свідчить про глибокий вплив цього явища на спосіб, яким люди
сприймають, описують та розуміють події в сучасному світі [7, с.203].
Поняття «війна» є універсальним і часто узагальнюється через іменники, такі як
«war», «warfare», «fight», «conflict». У свідомості людини образ війни асоціюється з
хаосом і сум’яттям, ворогом, проти якого ведеться боротьба. Це поняття також у
мовній свідомості пов’язане з кровопролиттям; війною, яка супроводжується як
вибухами, так і інформаційно-маніпулятивними технологіями [5, с.34].
Деякі значення концепту «війна» виникли в повсякденному вжитку та з часом
перейшли в категорію застарілих значень та архаїзмів. До таких варіантів можна
віднести, наприклад,
engagement – «заняття»,
hostile attack – «ворожий напад»,
manner of fighting – «спосіб боротьби»,
instruments of war – «інструменти війни» та
tournament, joust – «турнір, рицарський поєдинок».
Нині розуміння концепції WAR формується основними значеннями, які
представлені у словникових статтях. Для цього були проаналізовані словники, такі як
Cambridge, Collins, Merriam Webster:
1) armed fighting between two or more countries or groups, or a particular example of
this;
2) any situation in which there is strong competition between opposing sides or a great
fight against something harmful [Cambridge dictionary];
3) a period of fighting or conflict between countries or states [Collins dictionary];
4) a state of usually open and declared armed hostile conflict between states or nations;
5) the art or science of warfare;
6) a struggle or competition between opposing forces or for a particular end [Merriam
Webster].
Суспільно-політичний феномен «війна» відіграє значущу роль у розумінні
різних літературних аспектів носіями англійської мови. Цей аспект реальності був
виокремлений через вплив суспільної свідомості та практики, оскільки мова та
колективна свідомість містять термін, спроможний обмежити межі цього феномену.
На сучасний момент не існує єдиної теорії, яка чітко визначає та обґрунтовує
структуру цього концепту. Проте всі лінгвісти, що вивчають аспекти концептуалізації
знань, зауважують, що цей концепт має певну структуру. Ця структура не має чітко
визначеного характеру, і це пов’язано з активною динамічною роллю концепту
«війна» у процесі мислення – він постійно функціонує, актуалізується у різних його
складових частинах та аспектах, взаємодіє з іншими концептами і виходить від них
[2, с.7].
Базовий шар може насичувати концепт, особливо якщо цей концепт відображає
конкретні чуттєві враження і уявлення або представлений у свідомості осіб з
примітивним мисленням. У складніших концептах додаткові когнітивні ознаки
поступово накладаються на базовий образ і утворюють так звану «м’якоть плоду».
Цих ознак може бути досить багато, і вони можуть формувати автономні
концептуальні (когнітивні) шари, нашаровуючись від більш конкретного до більш
абстрактного [4, с.4].
Синонімічний аналіз продемонстрував, що концепт «війна» в англійській мові
290
.
може бути реалізований через наступні синонімічні ряди:

1) battle; struggle; warfare; strife; conflict; fighting; enmity; drive; fight; movement;
clash; hostilities; expedition; bloodshed; armed conflict; attach; operation; push; combat;
hostility; crusade; jihad. Домінантою цього синонімічного ряду є «armed conflict».
2) campaign; operation; mission; drive; movement; attach; push; crusade. Домінантою
цього ряду є значення «campaign».
3) lack of agreement; lack of harmony; conflict, disaccord, discord, discordance,
discordancy, disharmony, dissension (also dissention), dissent, dissidence, dissonance, disunion,
disunity, division, friction, infighting, inharmony, schism, strife, variance, warfare.
Домінантою цього ряду є значення «disharmony».
4) ball game, battle, combat, competition, conflict, confrontation, contention, contest,
dogfight, duel, face-off, grapple, match, rivalry, strife, struggle, sweepstakes (also sweep-stake),
tug-of-war, warfare. Домінантою цього ряду ми вважаємо значення «contest».
5) art of war; military arts; military science; military strategy; rules of war; military
tactics. За домінанту цього ряду ми беремо значення «military science».
6) business competition; price war; business rivalry; price competition. У якості
домінанти синонімічного ряду обране «business competition» [9, с.44].
Відносини в усіх наведених синонімічних рядках є синтагматичними, оскільки
слова в них є синонімізовані у відповідному контексті, на лексико-семантичному
рівні.
Ми провели аналіз концепту «війна» за польовою теорією концепту, враховуючи
наявність певних значень у відповідних словниках, і визначили, що цей концепт має
складну структуру. Згідно з отриманими даними з аналізу лексикографічних джерел
(8 словників) [12, с. 27], концепт «війна» можна розглядати як складний, розділяючи
його на ядро та периферію.
1. У ядрі міститься значення «armed conflict between two or more sides», яке
присутнє у всіх словниках і є первинним значенням.
2. У приядерній зоні розташовані такі значення:
• «a state of hostility, conflict, or antagonism»;
• «a determined and organized effort or campaign to control or stop something»;
• «a situation in which a person or group is fighting for power, economic influence, or
control in business».
3. До ближньої периферії можна віднести наступні значення:
• «the art or science of warfare (war as a science)»;
• «a struggle or competition between opposing forces».
4. У дальній периферії розташоване значення «weapons and equipment for war».
Військова термінологія вирізняється великою кількістю абревіатур та умовних
позначень, що можуть бути незрозумілі для звичайних користувачів мови. Це
пояснюється кількома факторами. По-перше, більшість абревіатур мають
термінологічне значення і використовуються для позначення реальних воєнних
явищ. По-друге, вони служать для ефективної передачі інформації, а по-третє,
використання скорочень може приховувати ключові компоненти та містити
конфіденційну інформацію. Робота з обширною термінологічною лексикою у
військовому контексті вимагає створення скорочень для економії мовних ресурсів.
Англомовна військова термінологія переважно використовує абревіатури
початкового типу, які можна розділити на дві групи [5, с.35].
Перша група включає фонетичні абревіатури, що складаються з перших літер
термінів і служать для стиснення мовлення. У цій групі виділяються три підгрупи
291
абревіатур, які активно використовуються в англійській мові військової сфери:

а) абревіатури, які містять цифрові позначення, вони виконують різні функції,
або показують кількість слів, що починаються з однієї літери, або замінюють
числівник у терміні: German built Leopard-2A6A and American BMP M2 Bradley tanks are
seen destroyed in combat in the Zaporizhzhia region.
б) комбіновані мовні одиниці, що складаються з двох компонентів, одна з яких є
графічним знаком (літерами), а інша — повноцінним словом:
Ukrainian soldiers ride atop an APC on the frontline in the Luhansk region, Ukraine,
Sunday, May 21, 2023.
Переважна більшість інноваційних фразеологізмів у військовій сфері
представлена номінативними словосполученнями за моделлю N+N: hybrid warfare -
«військова стратегія, що поєднує звичайну та кібервійну»: Russian non-military hybrid
warfare takes many forms, all with an identical aim: the execution of “active measures” to
harm, confuse, frighten, enfeeble and divide target states while maintaining plausible
deniability. У цьому реченні «hybrid warfare» вказує на російську не-військову гібридну
війну, яка приймає багато форм, і всі вони мають одну спільну мету: здійснення
«активних заходів» для шкоди, заплутування, налякання, ослаблення і роз’єднання
цільових держав, при цьому зберігаючи можливість заперечення чи відмови від
відповідальності.
За моделлю N + Prep + N створено такі фразеологізми, як: war on terror – «війна
з тероризмом»: The ambitions of the war on terror overwhelmed realistic appraisals of
resources available even to the US. У фрагменті номінативний набір вираз війна з
тероризмом «war on terror» утворений за зразком іменник + прийменник + іменник:
Proud wife turns «axis of evil» speech into a resignation letter.
Аналізуючи структурні особливості мовних засобів для вираження концепту
«війна», переходимо до семантичних аспектів. Згідно з результатами нашого
дослідження, виявлено, що найбільш вживаним іменником є лексема «warfare». Це
слово використовується не тільки для позначення військових дій на полі бою, але
також в контексті інформаційної війни [11].
Важливо відзначити, що тема військових подій в Україні, яка включає активну
пропаганду та спотворення фактів у ЗМІ, залишається надзвичайно актуальною для
сучасних англомовних мас-медіа. Це можна продемонструвати наступним
прикладом:
Modern warfare comes with satellite imagery available to adversaries. У фрагменті,
поряд із топонімами, що відображають реалії на Сході Європи, використовуються
військові терміни, такі як розслідування, снайперські постріли, а також гіперболічний
епітет «масові жертви» та «масові втрати» для вербалізації концепції ВІЙНИ. Частота
використання самої назви конфлікту – росія або російська федерація – свідчить про
важливість цієї теми для міжнародної спільноти. Таким чином, використання мовних
засобів для опису концепту «війна» у англомовних мас-медіа відображає не лише
воєнні події, але і ширший контекст інформаційного простору, де семантика
«warfare» розповсюджується на різні аспекти взаємодії та впливу.
Report points to ‘wilful killing, torture, rape and other sexual violence, and the
deportation of children to the russian federation – у цьому реченні використання терміну
«russian federation» свідчить про напрямок депортації дітей із зазначених злочинів.
Тут «russian federation» використовується як географічна локація або країна, куди
здійснюється депортація. Зазначення країни підкреслює контекст дій, що включають
«wilful killing, torture, rape and other sexual violence.» [5, с.36].
292
.
У реченнях, що представляють концепцію «ВІЙНИ», іменник terrorism також

зустрічався досить часто. Переважно такі речення стосуються боротьби з
тероризмом, бідністю чи іншими соціальними проблемами, наприклад: The European
Parliament backs designating Russia as a state sponsor of terrorism. У цьому реченні
термін «terrorism» використовується для опису дій чи політики росії. Коли країну
визначають як «state sponsor of terrorism,» це означає, що її влада підтримує та
фінансує акти тероризму або інші форми насильства. У цьому контексті, «state sponsor
of terrorism» вказує на зв’язок країни з підтримкою тероризму як частини її політичної
стратегії чи дій.
В англомовному медіадискурсі найчастіші дієслова, що представляють поняття
ВІЙНА, відображають поразку чи перемогу, протистояння різних сторін конфлікту,
наприклад: One of the wildest aspects of the first Great Information War is not just that you
can follow Russia’s invasion of Ukraine in real time, minute by minute and step by step, but you
can also join in. У такому контексті вживання словосполучення «Great Information War»
вказує на те, що конфлікт між росією та Україною ведеться не лише на військовому
полі, але й у сфері інформаційних технологій та медіа.
Негативні оціночні параметри впливають на вибір лексичних засобів при
вербалізації поняття воєнних дій, особливо в контексті їхнього відображення у ЗМІ.
Розбіжності в поглядах сторін, залучених у конфлікт, формують опозицію «війна –
мир». Таке порівняння не лише традиційне, а й характеризується ідеологічною
спрямованістю, що є характерною рисою газетного дискурсу: In Washington, the US
political system seems to be priming itself for a new cold war. У поданому уривку
метафоричний термін «холодна війна» використовується для опису колишньої
тривалої геополітичної, ідеологічної та економічної конфронтації між глобальними
наддержавами, США та Радянським Союзом, яка виникла після Другої світової війни.
Крім того, цей термін може вказувати на геополітичну ситуацію, пов'язану із
згаданою вище боротьбою [11].
Ця метафора «холодна війна» висвітлює не тільки відсутність фізичного
військового конфлікту, але й підкреслює напруженість і протистояння між двома
світовими блоками, що викликали значний вплив на світову політику та економіку.
Термін також може використовуватися для характеристики будь-якої геополітичної
ситуації, що відзначається конфліктністю та напруженістю, аналогічно до
сприйняття холодної війни між США та Радянським Союзом.
Військова термінологія описує поняття, що стосуються конкретно військової
справи, засобів ведення збройної боротьби. Військово-технічна термінологія
складається з науково-технічних термінів. Військові та військові терміни займають
значний обсяг військової лексики, оскільки містять максимальне змістове
навантаження, наприклад: He said: «What we’re witnessing is the heaviest landmine and
unexploded ordnance sort of contamination seen certainly in Europe since the second world
war».
У реченні Announcing the delivery of more anti-tank weapons, Mr Wallace said the UK
was also «exploring» the possibility of supplying Ukraine with Starstreak surface-to-air
missiles використано військову лексику та виражений концепт війни. Ключові
терміни, які вказують на це, це «антитанкова зброя» (anti-tank weapons) і «повітря-
земля» (surface-to-air missiles). Вони свідчать про те, що оголошується постачання
більше антитанкової зброї, а також розглядається можливість постачання
протиповітряних ракет Starstreak для України. У реченні виражений концепт війни
через згадку про «антитанкову зброю» та «повітря-земля ракети». Ці компоненти є
293
частинами військового арсеналу, які зазвичай використовуються в умовах збройного

конфлікту чи війни. Таким чином, вказівка на поставку таких видів зброї вказує на
втручання або підтримку військових операцій чи заходів в контексті конфлікту чи
війни в Україні [4, с.46].
Лексичні вислови, які вживаються для опису військових подій у англомовному
Інтернет-дискурсі, виконують не лише функцію передачі специфічного військового
жаргону, але також виступають ключовим індикатором реакцій та вражень спільноти
в Інтернеті щодо глобальних подій. Такі терміни не обмежуються виключно
відображенням реальних воєнних операцій; вони також включають в себе меми,
іронічні висловлювання та інші аспекти сучасного інтернет-культурного
середовища.
Використання лексичних одиниць у цьому контексті може мати різноманітні
значення, що відображають не тільки об'єктивні факти подій, але й емоційні реакції
аудиторії на них. Ці терміни стають не лише засобами інформаційної передачі, але й
формують особливий лінгвокультурний код, що дозволяє спільноті висловлювати
свої погляди, рефлексії та реакції на воєнні події у віртуальному просторі.
Сучасні медіатехнології впливають особливо на формування фразеології
військової сфери. У контексті сучасних конфліктів, де інформація грає вирішальну
роль, виникають нові вислови, такі як information warfare та technocentric warfare, які
відображають важливість інформаційного аспекту війни. Організацію та ведення
бойових дій через інформаційно-комп’ютерні мережі називають network-centric
warfare. Використання безпілотних літальних апаратів отримує назву drone warfare,
тоді як війна, де використовуються сучасні технології та «розумна зброя», отримала
такі визначення, як smart war, digital warfare, та wired war.
Водночас не менш важливу роль у формуванні фразеологічних інновацій
англомовному інтернет-дискурсі відіграє метонімія: human bomb, battle rattle, rucksack
bomb. Нині широкого застосування набуває евфемізація як механізм і процес
створення нових фразеологізмів [2, с.11].
Отже, лексичні одиниці, використовувані для позначення військових дій в
англомовному інтернет-дискурсі, є важливим виявом впливу та трансформації мови
у контексті сучасних військових реалій. Створення нових термінів та виразів
відображає еволюцію військового мовлення під впливом технологічних, стратегічних
та інших сучасних чинників. Ці лексичні одиниці не лише віддзеркалюють технічні
аспекти військових дій, але й розкривають соціокультурні та психологічні аспекти
сприйняття конфліктів у сучасному Інтернет-просторі.

1. Бехта І. А. Концептосистема англомовного дискурсу постмодернізму. Наукові записки.
Серія: Філологічні науки (мовознавство): у 5 ч. Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка.
2010. № 89 (5). С. 385.
2. Бехта І.А. Оповідний дискурс в англомовній художній прозі: типологія та динаміка
мовленнєвих форм: автореф. дис. … доктора філологічних наук. К., 2010. 37 с.
3. Бернадський Б. В., Мілославська О. М. Сутність і природа міжнародного конфлікту та
політичний компроміс: історичний погляд Державне управління: удосконалення та
розвиток. 2021. № 8. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/8_2021/74.pdf.
4. Брославська Л. Я. Концепт «війна» в англомовній картині світу: доконцептуальні основи.
Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Романо-
германська філологія. Методика викладання іноземних мов. 2013. № 1051(73). С. 46–51.
294
.
5. Брославська, Л. Я. Метафоричні засоби вербалізації концепту WAR. Війна в ідіодискурсі

Е. Ґемінгвея. Нова філологія. 2014. № 66. С. 34–39.
6. Грущак О. М. Метафоричне представлення концепту life в англомовній афористиці.
Молодий вчений. 2017. № 4.3 (44.3). С. 62-65.
7. Іващенко В. Л. Організація ментальності концепту. Семантика мови і тексту. Зб.ст. VIII
міжнародної наукової конф. Івано-Франківськ: Плай, 2003. С. 202-208.
8. Кононенко С. В. Війна в міжнародній політиці: технологія, культура, організація. Наукові
записки ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України. 2008. Вип. 41. С. 53–63.
9. Потапенко С. І. Сучасний англомовний медіа-дискурс: лінгвокогнітивний і мотиваційний
аспекти. Ніжин: Видавництво НДУ імені М.Гоголя, 2015. 160 с.
10. Стаднік І. О. Концепт war/війна в дискурсі поезії військової тематики: перекладознавчий
аспект. Молодий вчений. 2015. № 5(3). С.21–26.
11. Яворська Г. М. Концепт «війна»: семантика і прагматика. Стратегічні пріоритети. Серія:
Філософія. 2016. № 1. С. 14–23. http://nbuv.gov.ua/UJRN/spa_2016_1_4.
295
КОНЦЕПТ «ВІЙНА» У АНГЛОМОВНОМУ

ІНТЕРНЕТ-ДИСКУРСІ
Сургай Сергій Миколайович
Здобувач вищої освіти факультету філології, історії та політико-юридичних наук
Науковий керівник: Нагач Марина Володимирівна

Кандидат педагогічних наук, доцент
Концепт «війна» завжди був предметом пильної уваги та обговорень в

суспільстві. Ця складна інформаційна сутність впливає на світогляд та сприйняття
людей, відображаючи глибокі соціальні, політичні та культурні аспекти. Сучасний
розвиток інтернет-технологій та поширення англомовного дискурсу надали нові
можливості для обговорення цього концепту. Англомовний інтернет-дискурс став
важливим простором, де знаходяться різноманітні точки зору, аналізується
актуальна інформація та висловлюються погляди на воєнні події та їх наслідки [1: 8].
У цьому контексті, вивчення концепту «війна» у англомовному інтернет-дискурсі
стає надзвичайно актуальним. Воно допомагає нам розуміти, як цей концепт
втілюється в мовному вираженні, яким чином він сприймається та інтерпретується в
онлайн-середовищі. Англомовний інтернет-дискурс надає можливість збагачувати
наші знання про воєнні конфлікти, висловлювати свої погляди та обмінюватися
ідеями з представниками різних країн та культур.
Проблемі вербалізації концептів присвячено чимало наукових робіт. Зокрема, у
наукових розвідках із лігвоконцептології та лінгвокультурлогії проблема номінації
концепту представлена у працях таких авторів: О. Кубрякова, О. Селіванова,
О. Бабушкіна, С. Воркачова, М. Піменова, А. Вежбицької та ін. Ґрунтовному
дослідженню номінативного поля концепту присвячено роботи З. Попової та
І. Стерніна. Термін «концепт» прийнято виділяти в рамках нових наукових дисциплін
– когнітивної лінгвістики, психолінгвістики та лінгвокультурології. Остання вивчає
взаємозв’язок і взаємовплив культури і мови. У лінгвістичних працях кінця ХХ –
початку ХХІ століття чимало робіт українських дослідників – О. Селіванової,
Ж. Соколовської, Л. Синельникової, Л. Лисиченко, Л. Пелепейченко, В. Ужченка
присвячено розробці перспективних аспектів даної проблеми в сфері мовознавства.
Англомовний інтернет-дискурс є важливим аспектом сучасної комунікації, що
впливає на глобальне спілкування та обмін інформацією. Він створює простір для
взаємодії між користувачами з усього світу, дозволяючи швидко та ефективно
обговорювати теми, спілкуватися та співпрацювати [4: 58]. Англомовний інтернет-
дискурс має свої особливості, такі як використання скорочень, смайлів, мемів та
інших онлайн-комунікаційних засобів, що робить його непередбачуваним та
динамічним. З одного боку, це створює можливості для широкого спектру виразності
та взаємодії, з іншого боку, вимагає уважності та критичного мислення при
сприйнятті та інтерпретації інформації. Розуміння особливостей англомовного
інтернет-дискурсу є важливим для всіх, хто прагне ефективно спілкуватися та
розуміти глобальну онлайн-спільноту [6: 58].
Сьогодні мова інтернет-спілкування обслуговує не тільки неформальне
(буденне, невимушене) спілкування, а й формальне (ділове). Через це мовна
296
.
інтеракція в мережі стає менш формальною, що сприяє більш комфортному

спілкуванню між соціальними групами. На рівні мови інтернет-спілкування сьогодні
можна виділити безліч сленгів і жаргонів [2: 19].
Війна, як суспільно-політичне явище, є складним та багатогранним явищем, яке
впливає на життя та долю суспільств у всьому світі. Вона виникає внаслідок
конфліктів, інтересів, ідеологій та багатьох інших факторів, і здатна приймати різні
форми та масштаби. Війна має серйозні наслідки, включаючи негативні наслідки для
людських життів, соціальних структур та економіки. Також вона впливає на
політичний ландшафт, визначаючи межі та владу держав. Розуміння сутності війни
та причин, що призводять до її виникнення, дозволяє суспільствам розробляти
стратегії для попередження та врегулювання конфліктів, забезпечуючи мир та
стабільність [5: 61].
Концепт «війна» є не лише складною інформаційною сутністю, але й однією з
найбільш впливових та важливих для суспільної свідомості. У сучасному світі, де
інформація є цінним ресурсом, ЗМІ виконують важливу роль у поширенні та
поясненні подій, пов'язаних зі змістом цього концепту. ЗМІ, такі як телебачення,
радіо, газети та Інтернет-платформи, забезпечують доступ до інформації про
конфлікти, військові дії та глобальні проблеми. Вони допомагають громадськості
зрозуміти причини, наслідки та контекст воєнних подій, а також сприяють
формуванню колективного розуміння про їх вплив на світову політику, економіку та
соціальну сферу [5: 62].
Проте, варто зазначити, що ЗМІ не тільки інформують, але й впливають на
формування світогляду та відношення громадськості до концепту «війна». Вони
можуть створювати певну надмірну або спотворену репрезентацію подій,
підсилювати емоційні реакції або стереотипи, що можуть впливати на мислення та
поведінку людей. Наприклад, масові медіа можуть надмірно сенсаційно показувати
воєнні події, спрямовуючи увагу громадськості на окремі аспекти та забуваючи про
ширший контекст.

1. Волкова Т. Я. Концептуальний апарат і структурно-семантичні та генетичні особливості
термінології англійського літературознавства: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.02.04.
Одеський нац. ун-т ім. І. І. Мечникова. Одеса, 2002. 19 с.
2. Гаврилюк А.П. Роль концепту у перекладознавстві. Наукові записки Національного
університету «Острозька академія». Сер.: Філологічна. 2012. Вип. 25. С. 19-21.
3. Герасіна Л.М., Требін М.П., Сахань О.М., Воднік В.Д. Конфліктологія: загальна та юридична
: підручник. Харків: Право, 2021. 224 с.
4. Кудрявцева Л. О., Дядечко Л. П., Дорофєєва О. М., Філатенко І. О., Черненко Г. А. Сучасні
аспекти дослідження мас-медійного дискурсу: експресія вплив маніпуляція.
Мовознавство. 2005. №1. С.58-66.
5. Коваленко Р. В. Вербалізація концептуальної опозиції «війна/мир» в англомовній
свідомості. Нова філологія. 2011. № 45. С. 61–64.
6. Приходько А. М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі
лінгвістики. Запоріжжя. 2008. 332 с.
297
ЛІНГВІСТИЧНА ХРОНІКА:
СЛОВА МИНУЛОГО В СУЧАСНІЙ МОВІ
Козловська Христина Романівна
студентка 1 курсу, Факультету філології та журналістики
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка, Україна
Науковий керівник:Костюк Юлія Михайлівна

доктор філософії в галузі філології, викладач кафедри
української мови та славістики
Постановка наукової проблеми та її значення. Мова, як засіб спілкування,

відіграє ключову роль у суспільстві через своє сприяння розвитку мислення, життєвої
практики та форм спілкування. Її розвиток відображає історію народу, забезпечуючи
його історичну пам'ять та впливаючи на вибір шляхів розвитку. Мова не лише
супроводжує цей розвиток, але й визначає його напрям, забезпечуючи збереження
унікальності світосприйняття етносу. Хоча мовні зміни є невід'ємною частиною її
еволюції, існує природна тенденція до збереження комунікативної спроможності, що
створює баланс між змінами та збереженням мовних засобів. Хоча це може здатися
парадоксом, мова функціонує завдяки постійним змінам, адаптуючись до потреб
суспільства.
Таким чином, мова є спадщиною минулого, але також представляє собою
результат постійної трансформації під впливом людської динаміки й пізнання. Зміни
у мові відбуваються поступово і включають як втрату старих слів, так і появу нових.
Це не порушує стабільність системи мови, оскільки завжди існують елементи, що
лишаються стійкими до змін. Процеси втрати та придбання слів відбуваються з
різною інтенсивністю, але поступово змінюють словниковий запас.
Втрата слів зазвичай пов'язана зі зміною поколінь, що створює умови для
виявлення відносин між новими та застарілими словами. Проте постійні зміни у мові
не вказують на однакову інтенсивність змін у різні епохи. Іноді це може призводити
до суттєвих змін у словнику.
Слова виходять з активного вжитку через архаїзацію та зміну стилістичної
придатності, проте не завжди відразу випадають. Вони спочатку переходять у
пасивний словник та поступово втрачають активне вживання, але іноді можуть
повертатись до активної лексики.
Така гнучкість мови дозволяє їй адаптуватися до суспільства, перебудовуючись
разом із змінами в реальності. Застарілі слова складають складну підсистему,
різнорівневу за своїми причинами архаїзації та ступенем застарілості.
Деякі слова, які стали застарілими через зміну часу або суспільних умов, не
відразу виходять з активного словника мови. Спочатку вони можуть перейти з
активного вживання до менш активного, а згодом, через тривалий період, мало
використовуватися в загальному спілкуванні й поступово вийти з ужитку. Однак
існують випадки, коли застарілі слова повертаються до активного словника.
Наприклад, лексема "гривня" втратила своє первісне значення як одиниця грошової
298
.
системи Київської Русі і зникла з активного вживання до 1918 року, коли стала
основною валютною одиницею Української Народної Республіки. Після того, як
втратила своє значення, слово "гривня" повернулося у 1996 році, коли стало назвою
нової валюти України [2].
Слова, які вважаються застарілими, не лише відрізняються за ступенем своєї
застарілості, а й потрапили до цього списку з різних причин, які вплинули на зміну
лексики. Зокрема, оновлення словникового складу літературної мови може
пояснюватись змінами у складі та поглядах спільноти, що її використовує. Суспільні
зміни, нові концепції або явища спонукають до заміни слів, пов'язаних із застарілими
ідеями чи політичним ладом, на нові слова, що краще відображають сучасні реалії.
Ці зміни словникового складу мови обумовлені не лише зовнішніми факторами
розвитку суспільства, а й внутрішніми законами самої мови. Мова, як особливе мовне
явище, має власні закони динаміки, які визначають її кількісні та якісні зміни, перехід
від однієї якості до іншої.
Мовні й позамовні впливи завжди взаємодіють, формуючи словниковий склад.
Значення слів змінюються під впливом мовних потреб і смаків носіїв мови. Зовнішні
умови часто лише стимулюють зміни, але сам процес визначається внутрішніми
мовними відносинами. Проте встановлення причин застаріння слів або груп слів –
завдання складне.
Мовознавці виділяють історизми та архаїзми, розглядаючи слова з точки зору
їхньої еволюції. Історизми переносяться з минулого в сучасне, є своєрідними
позначеннями минулих реалій, архаїзми – застарілі в сучасній мові. Історизми
найчастіше називають зниклі поняття й предмети, виконуючи функцію
найменування. Вони пов'язані із сучасним і минулим часом в історії мови. Це слова,
які раніше були уживані, а тепер перейшли у категорію історичних.
Перша категорія історизмів - це лексичні вирази, що відносяться до різних
предметів та явищ історичних періодів, не використовувані в сучасній мові для
називання нових об'єктів. Частіше застарівають однозначні слова, що відображають
лише один аспект семантики. Наприклад: "древляни", "галера". Моносемантичні
історизми - це, переважно, терміни історії та етнографії, наприклад: "записка",
"візир"; слова з економічної та юридичної сфер: "подать", "вира"; або військові
терміни: "шолом", "кольчуга" [1].
Є небагато багатозначних лексичних історизмів, у яких застаріли всі значення.
Наприклад, "жупан" - це одночасно одяг та посада "начальника жупи" (жупа - область,
округа); "війт" - це "сільський староста", "голова самоврядування в місті за німецьким
правом", або "голова міського суду".
Семантичні історизми - це слова, у яких одне зі значень, актуальне раніше,
втрачене через зникнення специфічної реалії. Наприклад, "ревізія" колись означала
перепис населення для оподаткування, а сьогодні - перевірка діяльності для
визначення її правильності.
Архаїзми - це слова, які колись були актуальними для мови, але зараз
виглядають відокремлено через відмінності у звучанні, написанні, будові чи значенні
порівняно з сучасною мовою. Вони мають відтінок "старомодні", що робить їх
видільними й емоційно насиченими у тексті. Ці слова, рідко вживані, стають
яскравими на тлі загальновживаних слів, надаючи тексту особливого виразу.
У художньому тексті архаїзми відіграють більш активну стилістичну роль,
порівняно з історизмами, оскільки їхня незвичність і виразність більш виділяються
на фоні схожих сучасних слів, тому автори частіше вибирають саме їх для створення
299
виразних образів.
А Гвоздєв вважає, що можливість вибору загальновживаних чи архаїчних слів і
робить їх предметом стилістичного використання. Загальною рисою всіх застарілих
слів, на його думку, є те, що вони не вживані у нейтральному плані і діловому стилі, а
вводяться з метою надання експресивної забарвленості [2].
Дбаючи про доступність, загальнозрозумілість мови романів, письменники
вводять у канву художніх творів переважно ті застарілі слова, значення яких
зрозуміле сучасним читачам. Лиш незначна частина з них вимагає пояснення:
“Вишатин батько Огнян служив у княжому вогнищі старим конюшим, а мати була
рабою” [5]; конюший – одна з найвищих посад у давній Київській Русі. Найчастіше
письменники вдаються до тлумачення значень слів у тексті через непрямий або
прямий опис предмета чи явища: “Обличчя в імператора видалося Годоєві
надзвичайно бліде і втомлене. Особливо зблідло воно після того, як Годой дав йому
свою ябеду – писанину на вовчій шкурі” [1]. У деяких випадках у ролі прямих пояснень
застарілого слова чи цілого виразу вживаються близькі за значенням слова або навіть
синонімічні їм загальновживані лексеми сучасної читачеві мови: “І люд піднімався і
валом валив до моїх полків, так що там не встигали спитати, хто й звідкіля, аби лиш
мав самопал, чи спис або дрючок добрий – дейнегу [3]. Дуже часто спостерігається
взаємозамінне вживання застарілих слів іншими лексемами синонімічного ряду: “Бо
ж стільки князів, що й імен їхніх перелічити для простого чоловіка не було спромоги,
і загинуло враз, і не в битві, не в чеснім бою, не спис ламаючи, не в січі запеклій, а в
пониженні, якому не відшукати ні подоби, ні міри ніде і ніколи в діяннях
людських” [6]. В одному контексті поряд вживаються синоніми, один з яких є
застарілим словом, а інший – нейтральним: “Даремно гніваєшся... Не про твоє життя
йдеться, князю... Йдеться, аби за нашу кров і за наші животи прийшла перемога” [4].
Художники досягають високого ступеня реалізму у своїх зображеннях та впливу
на глядача, використовуючи тонкі семантичні відтінки слів. Вони вводять два типи
багатозначних слів: перший - ті, у яких всі значення застаріли, наприклад, "осавул"
(кавалерійський офіцер) або "намітка" (головний убір заміжньої жінки), та другий -
ті, у яких застаріли лише окремі значення, наприклад, "мед" (хмільний напій).
Більш тонкі форми історичної стилізації, які потребують від художника більшої
майстерності, включають семантичні історизми та архаїзми. Ці застарілі слова несуть
певні смислові зв'язки з сучасними мовними формами і, в більшості випадків,
стилістично нейтральні. Вони легко вписуються у текст твору, привертаючи увагу
лише у певному контексті [2].
Отже, для достовірного відображення історичних подій та створення
реалістичних образів героїв необхідно не лише вивчити епоху, час, місце та умови, але
й знайти адекватні мовленнєві засоби. Принцип історизму у художньому
відображенні передбачає не лише історично правильне розкриття ідеї, а й точне її
художнє втілення мовними засобами. Тому майстри слова вивчають мовний матеріал
і обирають, які застарілі слова варто використовувати, щоб досягти потрібного
ефекту.

1. Гайдученко Г. М. Семантико+стилістична характеристика хроно+ логічно маркованої
лексики (на матеріалі української історичної про+ зи другої половини XX століття):
автореф. … канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «українська мова» / Г. М. Гайдученко. — К.,
1999. — 19 с.
300
.
2. Загребельний П. А. Євпраксія / П. А. Загребельний // Зібрання творів: [у 6 т.]. — К.: Дніпро,

1980. — Т. 4. — 580 с.
3. Бондаренко Н. Проблеми словникової роботи на уроках української мови та шляхи їх
розв’язання / Н. Бондаренко // Українська мова і література в школі. – 2005. – № 8.– С. 10–
13.
4. Пентилюк М. І. Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики : збірник статей /
М. І. Пентилюк. – К. : Ленвіт, 2011. – 256 с.
5. http://www.mova.dn.ua.
6. http://www.mova.info.
301
МОБІЛЬНІ ЗАСТОСУНКИ В НАВЧАННІ НІМЕЦЬКОЇ

МОВИ: ВИКОРИСТАННЯ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ
Масловська Алла
магістрантка, факультет іноземної філології
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
Науковий курівник: Ольга Добринчук

канд. філол. наук, доцент, доцент кафедри німецької мови
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна
Сучасна освіта, особливо у вивченні іноземних мов, не може обійтися без

мобільних додатків. Використання мобільного програмного забезпечення стало
важливою частиною навчального процесу на будь-якому етапі вивчення іноземної
мови та на будь-якому рівні освіти. Мобільні застосунки значно полегшують доступ
до світових лінгвістичних ресурсів та їх інтерпретації, оптимізуючи процес
сприймання, засвоєння та закріплення мовних норм, таких як лексика, граматика та
орфоепіка. Це сприяє уніфікації потреб користувачів і сприяє отриманню
високоякісної європейської освіти, яка розширює світогляд учнів.
У сучасній методиці вивчення іноземних мов типологія завдань із фонетики,
лексики, граматики базується на основі таких критеріїв:
− спрямованість на приймання або продукування інформації (репродуктивні,
рецептивні, рецептивно-репродуктивні та продуктивні);
− умотивованість (умотивовані та невмотивовані);
− рівень керування (із повним, із частковим, із мінімальним керуванням);
− участь першої мови (одномовні та двомовні або ж перекладні);
− характер виконання вправ (індивідуальні, парні, у групах, у командах);
− комунікативність (комунікативні, умовно комунікативні, некомунікативні) [1,
c. 96].
Із початком інтенсивного впровадження застосунків у навчання додалися такі
критерії:
− наявність ігрового компонента;
− спосіб виконання вправи (наживо – письмово чи усно, у мультимедійній формі,
в електронному записі).
У цій роботі хочемо продемонструвати на прикладах використання мобільних
застосунків із метою формування мовних компетентностей на уроці німецької мови,
а саме тренування фонетичних, граматичних та лексичних навичок.
Однією з типових фонетичних вправ є повторення звукових одиниць під час
навчання за вчителем. Проте сучасний педагог може використовувати один із
додатків, а саме: Memrise, Anki, Rosetta Ston, GermanPod101, Reword, Lingoclip,
Німецька з Nemo. Важливо, щоб учні приділяли увагу не лише самому звуку, який
вони повторюють, але й особливостям наголосу та вимови цього звуку. Присутність
візуальної підтримки, такої як ілюстрації та інтерфейс у мобільному додатку, сприяє
розвитку розуміння особливостей вимови голосних та приголосних звуків, а також
автоматизації артикуляційних, орфоепічних і, фактично, фонетичних навичок [6,
c. 88].
Приклад вправи із використанням додатку Reward:
Wählt in der App Reword die Kategorie „S“. Hört der Aussprache jedes Wortes zu,
ordnet es der entsprechenden Gruppe zu.
302
.
Для розвитку лексичних навичок учнів старших класів традиційно

використовують такі види вправ:
− Некомунікативні (спрямовані на формування рецептивних та репродуктивних
вмінь);
− Умовно-комунікативні (сприяють автоматизації використання лексичних
одиниць);
− Комунікативні (збільшують практичне володіння лексичними одиницями).
− Семантичне навантаження традиційно закріплюється в старших класах на
основі таких вправ:
− Надання визначень для слів англійською та німецькою мовами;
− Відбір необхідних слів із загального переліку, який не пов'язаний тематично;
− Групування слів за темою та ідеєю з представленого переліку [6, c. 88].
Різновиди лексичних вправ, які використовуються в сучасних методиках
вивчення іноземних мов, спрямовані на закріплення вивчених лексичних одиниць та
введення нових, щоб досягти автоматизації їх використання. Це часто вдається, коли
матеріал структуровано як систему відповідей на конкретні питання без варіантів
відповідей. Супутніми елементами можуть бути описи, малюнки та схеми. Побудова
діалогів і сценаріїв базується на використанні програмного словника такого, як
Duolingo або Quizlet на зміні формату діалогу від монологу і навпаки, а також на
відповідях на питання після перегляду відеоматеріалів та прослуховування аудіо
записів [5, c. 108].
Подальші вправи можуть включати в себе висловлення власної думки про
значення прислів'їв та важливість їх перекладу на рідну мову. В кінцевій рефлексії
можна запропонувати використати улюблений мобільний додаток такий, як MoDic,
Remember, Words, Anki для швидкого пошуку еквіваленту, синоніму до вказаного
прислів'я (німецькою та українською мовами відповідно). Це сприятиме розвитку
лінгвосоціокультурної компетенції старшокласників і забезпечить відповідність
завдань принципу оригінальності та автентичності текстів [7, c. 175].
Приклад вправи:
Geht durch die Karten mit den Wörtern zum Thema «Medien» in Quizlet, seht euch die
Übersetzung an. Markiert die Wörter, die ihr bereits kennt. Bildet die Sätze mit den
unbekannten Wörtern.
303
При впровадженні мобільних технологій у вивчення граматики німецької мови

за допомогою таких застосунків, як Read German, Der Die Das, Kahoot!, Memris, важливо
враховувати, якими граматичними навичками учні повинні оволодіти та
спрямовувати їх на вміння адекватно використовувати ці знання та вміння в
організації зв'язного мовлення. Використання мобільних застосунків сприяє
розвитку:
− Здатності розуміти та висловлюватися, дотримуючись смислу, оформлюючи
комунікацію у цілісні висловлювання, побудовані за правилами;
− Знань граматичних правил, які перетворюють лексичні одиниці у цілісне
висловлювання;
− Навичок та вмінь використовувати граматичні явища в мовленні, в різних
ситуаціях спілкування, а також для вирішення різноманітних комунікативних
завдань [4, с. 24].
У сучасній старшій школі важливо вивчати не лише активний граматичний
матеріал (який учні вже повинні засвоїти до початку занять), але й пасивний
граматичний матеріал (відомий як шкільний граматичний мінімум). Мобільні
застосунки з високоякісним програмним забезпеченням для вивчення іноземної
мови можуть полегшити освоєння граматичних структур, які вже містяться у фахових
або спеціалізованих текстах, які учні повинні читати в старшій школі. Мобільні
додатки також можуть надати значну автономію та самостійність учням у
формуванні граматичних навичок та мовно-комунікативної компетенції [3, с. 56].
Приклад вправи:
Macht den Test zur Deklination der Adjektiven nach bestimmten Artikeln in einem
kurzen Kahoot!-Quiz.
Отже, розглядаючи різновиди та структуру вправ для вивчення фонетики,

лексики і граматики німецької мови, які можна поєднувати та синхронізувати з
використанням програмного забезпечення та мобільних додатків, можемо зробити
висновок, що їх використання є необхідною частиною формування мовно-
комунікативної компетенції учнів старшої школи. Це дозволяє ідентифікувати нові
слова в мовному потоці (у програмі), обробляти їх, автоматизувати та застосовувати
в комунікації. Важливо дотримуватися системності та структурованості, спочатку під
керівництвом вчителя, а потім вже впроваджуючи програмне забезпечення, оскільки
відсутність хоча б одного з обов'язкових компонентів може призвести до втрати
максимальної ефективності виконання завдань.

1. Бігич О. Б. Теорія і практика формування методичної компетенції вчителя іноземної мови
304
.
початкової школи: навч. посіб. Київ: Ленвіт, 2006. 200 с

2. Бурова В. Л. Міжкультурна комунікація в контексті когнітивної лінгвістики.
Лінгводидактичні проблеми навчання іноземних мов у школі. Міжвузівський збірник
наукових статей / За ред. Борисової Л. Н. Вип. 3. Київ, 2003. 176 с.
3. Вишневський О. І. Методика навчання іноземних мов: навч. посіб. : 2-ге вид., перероб. і
доп. Київ : Знання, 2011. 206 с.
4. Гутник В.М. Особливості формування фонетичної усвідомленості у майбутніх вчителів у
комунікативному вступному корективному курсі з німецької мови. В.М. Гутник. Іноземні
мови. 2016. №1. С. 22-29.
5. Колесник Н. Є. Культурологічний підхід у підготовці майбутніх учителів початкової
школи до формування предметно-перетворювальної компетентності учнів.
Андрагогічний вісник: Наукове електронне періодичне видання. Випуск 5. 2014. С. 106-
111.
6. Шарко В. Д. Медіакомпетентність як компонент методичної підготовки вчителя та
підходи до її діагностування. Інформаційні технології в освіті. 2012. № 13. С. 84-90.
7. Glienicke S. Diskussion von Lehrmaterialien. Deutsch als Fremdsprache – Unterricht und Video
zu einer weiteren Fernstudieneinheit. DaF. H. 3. 2001. S. 173-177.
305
ОДНОСКЛАДНІ РЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ

ТА УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ
Е. ХЕМІНГВЕЯ «СТАРИЙ І МОРЕ» ТА ЙОГО ПЕРЕКЛАДУ)
Воробкало Яна Вікторівна
студентка 3 курсу
Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна
Єнчева Галина Григорівна

кандидат філологічних наук, доцент, доцент кафедри
англійської філології і перекладу
Національний авіаційний університету, м. Київ, Україна
Як в англійській так і в українській мовах є односкладні речення. Односкладні

речення – це такі речення, граматична основа яких має у своєму складі лише один
головний член (підмет або присудок), причому зміст речення залишається
зрозумілим і без другого головного члена. Односкладні речення поділяють на кілька
типів, кожен з яких представлений значною кількістю різновидів. Їх встановлюють
залежно від граматичної форми і значення головного члена.
Залежно від способу вираження та значення головного члена односкладні
речення української мови поділяються на два типи: з головним членом присудком,
наприклад: Залишайся там. Так і має бути [2, c.1]. Та з головним членом-підметом,
наприклад: Казанок жовтого рису з рибою [2, с.4]. В англійській мові односкладні
речення поділяються на називні The owner [5, c.6] і дієслівні Thank you [5, c.8].
В українській мові розрізняють кілька типів односкладних речень із головним
членом присудком, залежно від значення присудка та способу його вираження:
означено-особові; неозначено-особові; узагальнено-особові; безособові.
Означено-особові ‒ це такі односкладні речення, у яких відсутній склад підмета,
а головний член виражений дієсловом у формі 1-ої або 2-ої особи теперішнього чи
майбутнього часу, грамемами наказового способу, які вказують на конкретну особу,
що є суб’єктом дії [4, c.18].
Краще піди пограй у бейсбол [2, c.2]. Зовсім уже дорослий став [2, c.2]. Хочу вийти
з бухти, поки не розвидніє [2, c.3]. Гадаю, що стане [2, c.4]. Можу замовити [2, c.5].
Неозначено-особові речення відзначаються тим, що дійова особа в них формою
дієслівного присудка не підказується, а мислиться неозначено, чітко не окреслено.
Співвідносний із присудком головний член виражений дієсловом у формі 3-ї особи
множини теперішнього чи майбутнього або минулого часу дійсного способу [1, c.4].
У мене лишилися від сьогодні [2, c.3]. Пусте [2, c.5]. Розмовляли здебільшого
ночами або ж залишаючись на березі в негоду [2, c.17]. Хіба не смачно пахнуть? [2, c.18].
Односкладні узагальнено-особові речення – це конструкції, головний член яких
виражає дію, що стосується узагальненої особи в будь-який момент часу, тобто
«мислиться узагальнено», а головний член виражений дієсловом в різних особових
формах (2-ій особі однини та множини, 1-ій особі множини, у 3-ій особі множини
теперішнього та майбутнього часу дійсного способу, грамемами наказового
способу) [4, c.42].
Як ведеться між рибалками [2, c. 3]. Грають собі, пустують, люблять одне
одного [2, c.22].
Односкладні безособові речення – це речення, головний член яких означає дію
306
.
або стан, що мисляться як незалежні від особи або носія стану[4, c.53].
Треба йому подякувати [2, c.6]. Просто не щастить мені останнім часом [2, c.13].
Щоб прожити довший день [2, c.8]. Але хтозна – може сьогодні вже поведеться [2,
c.13]? Не час думати про бейсбол [2, c.17].
В англійській мові односкладні дієслівні виражаються наказовими реченнями,
які в свою чергу поділяються на питальні та окличні.
Не вистрибуй більше [2, c.43]. – Don’t jump [5, c.32]. А зараз їж тунця [2, c.27]. – Eat
the bonito now [5, c.21]. Отак і затям [2, c.21]. – Remember, he said to himself [5, c.17].
Принюхайся до них як слід [2, c.18]. – Just smell them [5, c.15].
В сучасній англійській мові наказовий спосіб виражається тільки одним шляхом
– через форму інфінітиву смислового дієслова без частки to. В англійській мові
імператив використовується по відношенню до другої особи (однини та множини),
тому займенник you, як правило, не вживається.
Наказове речення в англійській мові має звичайний, прямий порядок слів, але
починається з дієслова, а іноді складається з нього одного: Stay with them. Go and play
baseball [5, c.1-2]
В інфінітивних реченнях головна частина виражена дієсловом у формі
інфінітиву. Такі речення поділяються на два види. Перший вид представлений
окличним реченням, в якому інфінітив з часткою to стоїть на початку речення. Зміст
таких речень передає сильне почуття з боку мовця, який бажає, щоб явище або подія,
про яку йдеться в контексті речення, відбулися, або ж мовець передає своє
захоплення з приводу того, що відбувається. To be or not to be.
Другий вид представлений питальними реченнями, на початку яких стоїть
питальне слово Why, за яким слідує інфінітив без частки to, перед яким іноді може
стояти частка not. Такі речення виражають здебільшого пропозицію, Why not give your
friend the same pleasure?
Односкладні речення іменного типу – це речення, єдиний головний член яких
виражений іменником у називному чи родовому відмінках. З-поміж них
виокремлюють номінативні та ґенітивні.
Казанок жовтого рису з рибою [2, c.4]. – A pot of yellow rice with fish [5, c.4]. Господар
«Тераси» [2, c.6]. – The owner [5, c.6]. Може, мерлін, а може меч-риба чи акула [2, c.23].
Амінь [2, c.31]. – Amen [5, c.24].
Номінативні речення – синтаксичні конструкції, структурну основу яких
становить головний член, виражений іменником у формі називного відмінка [3,
c. 469]. Односкладні ґенітивні речення – речення, структурну основу яких становить
головний член, що виражений синтаксично незалежною формою родового відмінка
іменника [3, c.89].
Отже, односкладні речення іменного типу є цікавим та специфічним явищем
англійської мови. В них відсутнє дієслово-присудок, натомість увага зосереджена на
іменнику чи займеннику. Такі речення використовуються для створення певних
стилістичних ефектів, передачі станів, настроїв тощо. На відміну від повних
двоскладних речень, в них немає дієслова-присудка, яке розкривало б зв'язок підмета
з іншими членами. Замість цього увага зосереджується саме на іменнику. Іменник
може бути як в однині, так і в множині. Займенники ж, навпаки, вживаються тільки в
однині.

1. Вавринюк Т. І. Односкладні речення в художньому тексті. Філологічні студії: Науковий
вісник Криворізького державного педагогічного університету, № 8, 2012. С. 155–168.
307
2. Ернест Гемінґвей. Старий і море. Переклад з англійської: Володимир Митрофанов;

малюнки: Слава Шульц. Львів: ВСЛ, 2017. 104 с.
3. Українська мова: Енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні,
Інститут української мови. Редкол.: В. М. Русанівський (співголова), О. О. Тараненко
(співголова), М. П. Зяблюк та ін. 2-ге вид., випр. і доп. Вид-во «Укр. енцикл.»
ім. М. П. Бажана. Київ. 2004. 824 с.
4. Шабат-Савка С. Т., Антофічук А. М., Тесліцька Г. І. Односкладні речення в сучасній
українській мові / Навч.- метод. Посібник. Чернівец. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. Чернівці.
2021. С. 124.
5. Hemingway E. the old man and the sea. United States : Charles Scribner's Sons, 1996. 52 p.
308
.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОЗРОБЛЕННЯ

АНГЛО-УКРАЇНСЬКОГО ОНЛАЙН-СЛОВНИКА
РАКЕТОБУДУВАННЯ
Вакуліна Лілія Миколаївна
здобувач вищої освіти гуманітарного факультету
Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського
Науковий керівник: Медведь Олена Вікторівна

канд. філол. наук, доцент, доцент кафедри прикладної лінгвістики
У сучасну цифрову епоху термінологічні онлайн-словники є невіддільною

частиною нашого життя в умовах швидкого технологічного розвитку.
Термінологічна лексика дуже активно поповнюється в сучасній науково-
технічній сфері загалом й у галузі ракетобудування зокрема. У зв’язку з цим постає
нагальна необхідність створювати онлайн-словники для підтримання наукових та
інженерних досліджень у галузі ракетобудування.
Термін – це спеціальне слово чи словосполучення, що застосовується в певній
галузі науки або техніки; це словесне означення поняття, яке належить до конкретної
галузі знань чи діяльності людини [1].
Розглядаючи саме галузь ракетобудування, слід ураховувати, що терміни
можуть належати до різних сегментів цієї інженерної сфери, наприклад: структурних
компонентів ракетної техніки, приладів для астрономічних спостережень, явищ та
процесів у галузі ракетобудування, або устаткування та процесів, залучених у
виробництві та обслуговуванні ракетної техніки, а також у підготовці її до запуску.
Серед термінів, які позначають техніку, можуть зустрічатися і власні назви окремих
приладів.
Терміни можуть складатися з кількох компонентів та перекладатися за
допомогою різних прийомів (транслітерація, добір еквівалентів, калькування,
та ін.) [2].
Лексикографія та термінологія доволі тісно взаємопов’язані та в них дуже
багато чого спільного. Загалом термінологічна лексикографія є комплексною наукою,
яка займається теорією і практикою укладання термінологічних словників,
поєднуючи термінологію як науку про поняття та лексикографію як науку про
створення словників [4].
Комп'ютерна лексикографія – важливий напрямок у сучасній лінгвістиці. Вона
досліджує методи та стратегії застосування інформаційних наук та технологій у
теорії та практиці створення різноманітних лексикографічних систем. Комп'ютерна
лексикографія використовується у побудові та використанні лінгвістичних корпусів,
для автоматизації теоретичних основ лексикографії та автоматизованого створення
словників [5].
Електронні словники та онлайн-словники мають чисельні переваги над
паперовими. По-перше, через доступність в мережі Інтернет вони надають більші
можливості доступу до інформації незалежно від місця перебування користувача.
По-друге, вони мають зручний пошук. По-третє, онлайн-словники можуть надавати
309
не лише переклад лексичних одиниць, але й додаткову інформацію, наприклад, таку,

як переклади в різних контекстах.
Під час творення словників спочатку необхідно визначитися з тим, на яку
аудиторію він буде спрямований (дітей, студентів, вчених), якого типу він буде
(лінгвістичний, термінологічний, тлумачний) і який обсяг буде мати [7]. У нашому
випадку термінологічний онлайн-словник розраховано на студентів-інженерів, він
складається з 500 лексем.
Висновки. Отже, розроблення онлайн-словника термінів ракетобудування –
важливе завдання сучасної прикладної лінгвістики. Його розв’язання повинне
ґрунтуватися на принципах термінознавства та класичної й комп’ютерної
лексикографії.

1. Білозерська Л. П., Возненко Н. В., Радецька С. В. Термінологія та переклад: навчальний
посібник для студентів філологічного напряму підготовки. Вінниця: Нова Книга, 2010.
232 с.
2. Харченко С. В. Науково-технічна термінологія: навч. посібник. К.: Вид-во Нац. авіац. ун-ту
“НАУ – друк”, 2009. 112 с.
3. Bowker L. Lexicography and terminology. The Routledge Handbook of Lexicography. 2018.
P. 139.
4. Ishchuk Y. Terminological lexicography as a novelty of modern linguistics: (its place in modern
Czech linguistics). Opera Slavica. 2020. Vol. 30, no. 4. P. 57–40.
5. Перебийціс В. І., Сорокін В. М. Традиційна та комп'ютерна лексикографія: навч. посібник.
Київ: Вид. центр КНЛУ, 2009. 218 с.
6. Широков В.А. Компютерна лексикографія. Київ: Наукова думка, 2011. 351 с.
7. Балалаєва О. Ю. КЛАСИФІКАЦІЇ ЕЛЕКТРОННИХ СЛОВНИКІВ. «International journal of
philology» | «Міжнародний філологічний часопис». 2021. Т. 12, № 2. С. 62.
310
.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИХ

ТЕКСТІВ В ОЦІНКАХ СУЧАСНИХ НАУКОВЦІВ
Гальчун Вікторія
здобувачка другого (магістерського) рівня вищої освіти
Мовознавці подають різні визначення поняття «переклад», зокрема

шотландський лінгвіст Дж. Кетфорд вважає, що переклад – це заміна текстового
матеріалу з однієї мови еквівалентним текстовим матеріалом іншої мови [1]. Власне
саме Дж. Кетфорд уперше спробував побудувати закінчену цілісну теорію перекладу,
хоча проблематику досліджували багато мовознавців.
Науково-технічні тексти через використання специфічних термінів узагалі
складні для перекладачів, перед якими постає завдання максимально точного й
адекватного перекладу. Ця праця вимагає синергії лінгвістики та власне науки і
техніки, а її основна складність у тому, що вона потребує від перекладача не тільки
лінгвістичних знань, але й певних фахових у тій галузі, до якої належить тема,
наприклад, англомовного науково-технічного тексту. Перекладач має одночасно
працювати з лексичними і семантичними компонентами, граматикою, морфологією і
стилістикою, разом з тим базуватися на елементарних складових і визначеннях
«оброблюваної» сфери з її особливостями [2].
У перекладі науково-технічного тексту потрібно максимально точно відтворити
оригінальний зміст, добираючи відповідні лексичні одиниці у мові, на яку
перекладається матеріал. Крім того, не треба забувати про зрозумілість результату
для кінцевого користувача, наприклад, фахового спеціаліста.
Лінгвіст М. Т. Кабре зазначає, що термінологічні одиниці поєднуються вільним,
а не фразеологічним зв’язком. Це ускладнює переклад, бо перекладачу потрібно
напевно визначити, який самий сегмент з багатокомпонентного терміна позначає
важливе стале поняття в конкретній галузі [3].
Спеціалізовані термінологічні одиниці можуть і не мати прямих відповідників у
словниках або взагалі у мові перекладу. У такому разі перекладач може створити
термін чи скорочення, але це, як і визначення ключового сегмента, вимагає від нього
базових знань у галузі діяльності, що в певному розумінні поділяє лінгвістів на
технічні «спеціалізації».
Підказкою в цьому постає контекст, бо без нього термін взагалі може не
піддаватися адекватному перекладу [4]. Зміст фрази або навіть абзацу є у цьому разі
підґрунтям точної трансляції науково-технічного повідомлення.
Український учений, знавець перекладу В. І. Карабан уважає, що «причинами
існування лексичних труднощів перекладу перш за все є розбіжності в картині світу
англійської і української мов, особливості багатозначності англійських і українських
слів, відсутність у мові перекладу відповідників нових термінів, особливості
словотвору і термінотворення в англійській і українській мовах та ін.» [5].
Перш за все, перекладач має керуватися загальноприйнятими нормами щодо
трансляції уживаних термінів, які можуть зустрічатися в науково-технічному тексті:
1) ураховувати приналежність терміна до відповідної галузі науки чи техніки;
2) використовувати у перекладі терміни, затверджені відповідними державними
стандартами; 3) якщо оригінальний термін не зафіксований у науково-технічних
311
словниках, використовувати довідкову літературу для підбору еквіваленту, а якщо й

це неможливо – відтворити його через опис; 4) уніфікувати терміни та уникати їх
синонімічного використання;
5) залишати запозичені іншомовні терміни, а також латинські назви і
номенклатури неперекладеними у відтвореному тексті й записувати їх в дужках;
6) не скорочувати довільно термінологічні одиниці;
7) слідкувати за відповідністю одиниць вимірювання, фізичних величин і
спеціальних знаків усім встановленим технічним стандартам [7, с. 80].
Отже, науково-технічні тексти становлять особливий текстовий тип перекладу
насамперед завдяки великій кількості термінологічного матеріалу.

1. Catford J.C. A linguistic theory of translation. An essay in applied linguistics. Oxford University
Press, 1965. 103 p.
2. Клімзо Б. М. Ремесло технічного перекладача. Про англійську мову, переклад і
перекладачів науково-технічної літератури. Володимир-Волинський: Валент, 2003. 288 с.
3. Cabre M. Teresa (Maria Teresa) Terminology: theory, methods, and applications /M. Teresa
Cabre. ed. by Juan C. Sager; translated by Janet Ann De Cesaris. JohnBenjamins Publishing Co.
Amsterdam, The Netherlands, 1999. 249 p., с. 86.
4. Чередниченко О. І. Про мову і переклад. Київ: Либідь, 2007. 248 с.
5. Карабан В. І. Переклад англійської наукової і технічної літератури. Граматичні труднощі,
лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми. Вінниця: Нова книга, 2004.
576 с.
6. Chesterman A., Wagner E. Can Theory Help Translators: A Dialogue Between the Ivory Tower
and the Wordface. Manchester, UK and Northampton, MA: St. Jerome Publishing, 2002. 217 р.
7. Бондар Л. А. Механізми перекладу англійських термінів і технічних текстів українською
мовою: збірник наукових праць. Кривий Ріг:КДПУ, 2011. 227 с.
312
.
ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ

РЕАЛІЙ В АНГЛОМОВНИХ ПУБЛІЦИСТИЧНИХ
ТЕКСТАХ
Білогорка Ліліана Володимирівна
викладач кафедри іноземних мов та ІКТ
Західноукраїнський національний університет, Україна
Сучасний світ визначається глобалізацією та надзвичайно швидким обміном

інформацією, який реалізується у публіцистичних текстах [1; 2]. Публіцистика в
англомовному середовищі відіграє важливу роль у формуванні світової думки та
сприйнятті подій. У цьому контексті особливе значення має процес перекладу
суспільно-політичних реалій, під час відтворення яких українською мовою
перекладачі стикаються із численними викликами та завданнями.
Однією з ключових особливостей перекладу суспільно-політичних термінів є
культурна вбудованість. Багатозначність та варіативність значень в різних культурах
може створювати труднощі точної передачі інформації [3]. Наприклад, термін «Checks
and Balances» перекладається як «принцип взаємозалежності та взаємообмеження
законодавчої, виконавчої та судової влади», однак у контексті «The system of checks and
balances in the government ensures that no single branch has too much power» більш
зрозумілим для широкої аудиторії буде переклад «Система "забезпечення контролю
та збалансованості" в уряді гарантує, що жодна з гілок не має занадто великої
влади».
Ще однією проблемою є відсутність еквівалентів. Багато термінів або понять, що
мають своє коріння в конкретній культурі чи історії, важко передати мовою, яка не
має відповідних аналогів. У таких випадках перекладачеві доводиться шукати
компроміс та обирати найбільш вдалий варіант, щоб не втратити сутності тексту.
Не менш важливою є потреба універсалізації. Зокрема, англійська мова є
глобальним інструментом спілкування, тому перекладач повинен стежити за тим,
щоб суспільно-політичні терміни були зрозумілі широкому колу читачів. При цьому,
важливо уникати втрати специфічності та контексту, як-от під час перекладу
контексту «The spread of fake news can have serious consequences for public opinion» –
«Поширення "фейків" може мати серйозні наслідки для громадської думки». Або у
контексті «Many corporations engage in lobbying to influence government policies» –
«Багато корпорацій займаються "лобіюванням" для впливу на урядові політики». У
наведених прикладах відбулася граматична трансформація. Однак, в англомовних
публіцистичних текстах трапляються реалії, які не потребують жодних
трансформацій, оскільки в українській мові існує повний еквівалент термінів, що
перекладаються, як-от у прикладах: «Protecting the freedom of the press is crucial for a
functioning democracy» – «Захист свободи преси є ключовим для функціонування
демократії»; «National security is a top priority for governments around the world» –
Національна безпека є однією з головних пріоритетів для урядів у всьому світі».
Слід зазначити, що залучення експертів та аналітиків може стати ключовим
рішенням у розв’язанні проблем перекладу суспільно-політичних реалій. Спеціалісти
з різних галузей можуть надати цінний внесок у розуміння та адаптацію термінів для
україномовної аудиторії.
Необхідно також враховувати динаміку політичних та соціальних змін. Швидкі
зміни у сучасному світі вимагають від перекладача гнучкості та здатності швидко
313
адаптуватися до нових реалій.

Отже, переклад суспільно-політичних реалій в англомовних публіцистичних
текстах – це завдання, що вимагає не лише високого рівня знань мови, а й глибокого
розуміння культурних та історичних контекстів. Співвідношення між точністю та
доступністю – важлива риса у такому перекладі, яка дозволяє забезпечити ефективну
комунікацію та розуміння між різними культурами.

1. Щербак О. М. Лінгвориторичні стратегії зображення російсько-української війни 2022
року (на матеріалі повідомлень німецькомовного сайту tagesschau.de). Актуальні
питання іноземної філології. Збірник наукових праць. Луцьк: Волинський. нац. ун-т імені
Лесі Українки, 2022. № 16. С. 124–129.
2. Гречина Л. Б. До проблем лексичних труднощів перекладу науково-технічної літератури.
Вісник Житомирського державного університету. 2011. № 57. С. 168169.
3. Печко Н. М., Харкевич Г. І. Когнітивні аспекти інтерпретації метафори в політичному
дискурсі (на матеріалі інавгураційної промови Дж. Байдена). Нова філологія. 2021. № 84.
С. 200206.
314
.
ПРИТЧЕВІСТЬ В СОЦІАЛЬНІЙ АНТИУТОПІЇ

Ж. САРАМАГО «СЛІПОТА»
Садовська Юлія Володимирівна
ORCID ID: 0000-0002-4913-6158
канд. філол. наук, доцент кафедри зарубіжної літератури
Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, Україна
Озираючись на XX століття, стає очевидним, чому його називають «віком

катастроф»: світові війни, тоталітаризм, фашизм, геноцид. Реальність настільки
віддалилася від ідей гуманізму, що була поставлена під сумнів віра в людину і
людство. Це знайшло відображення в літературі – одними із найпопулярніших жанрів
стали притчі та антиутопії з передчуттям апокаліпсису.
Притча відома у літературознавстві як універсальне явище світової
літературної творчості. Г. Бондаренко розуміє під притчевістю «алегоричне
зображення життя, яке дає можливість багатоваріантного потрактування змісту
твору, але з безумовним збереженням універсальності висновків, які витікають із
змодельованої картини буття, змодульованої ситуації»[1]. Стійкими жанровими
рисами притчі є інакомовлення, образність, метафоричність, оголеність погляду на
мораль, абстрагованість, експресивність, умовність, тощо[2].
Постмодерністській літературі ХХ століття характерні тенденції до
трансформації жанру притчі. Літературознавці пов'язують підвищений інтерес
постмодерністів до зазначеного жанру з втратою та подальшим пошуком моральних
орієнтирів. Притча зберігає символічність, умовність образів героїв, орієнтацію на
універсалії буття людини, філософський зміст і набуває ускладненої форми алегорії і
можливості неоднозначного трактування.
Яскравим прикладом втілення притчевого початку в постмодерністській
соціальній антиутопії є роман Жозе Сарамаго «Сліпота». У центрі твору вигадане
суспільство, звичайне життя якого вражає епідемія сліпоти. Джерело інфекції не
встановлене, автор використовує сліпоту, щоб створити алегорію про крах цінностей,
запустіння та падіння моралі в суспільстві.
Сюжет Ж. Сарамаго нагадує біблійне оповідання про Савла, який не вірив в Ісуса
Христа і хотів ув'язнити всіх вірян. Ісус карає Савла сліпотою, зір повертається лише
тоді, коли герой приходить шляхом духовного прозріння.
Автор роману «Сліпота» звертається до образу «зрячої поміж сліпих» для
розкриття ідеї духовної сліпоти. Жінка супроводжує свого сліпого чоловіка до
карантинного табору для сліпих, приховуючи факт того, що її не вразила інфекція.
Саме її очима читачі спостерігають за всім жахом життя в санаторії.
Карантин відрізає доступ до зовнішнього світу і скасовує для героїв усі закони
цього ж світу. Санаторій втілює мікрокосмос насильства, хаосу, аморальності,
ненависті та безнадії. Героїня стає свідком краху суспільних відносин: «Мабуть, лише
у світі сліпих речі стають такими, якими вони насправді є…»[3]. Сліпота – це стан
людини. Автор часто вдається до відвертих, грубих сцен загальної деградації,
показуючи знищення соціального в людині.
Сарамаго нівелює особистості персонажів, вони перестають бути індивідами.
Умовність хронотопу та героїв – це ознаки притчі, які дотримуються автором. Час у
романі вимірюється сліпими, які можуть лише припустити, скільки годин чи днів
минуло. Простір також умовний – спочатку безіменне місто, потім ізольований
315
санаторій-в'язниця. Відсутність конкретного місця дії, часу, імен у персонажів

підтверджує те, що мова йде не про конкретну сліпоту та конкретних сліпців, а про
людство в цілому.
До героїв роману повертається зір, кільцева композиція замикається, але
перетворення не відбувається, людина після сліпоти кардинально не змінюється.
Лікар, роздумуючи над тим, що він пережив, зазначає наступне: «Чому всі осліпли, Не
знаю, можливо, одного дня причину буде з'ясовано, Хочеш, я тобі скажу, що я думаю,
Кажи, Я думаю, що ми не осліпли, що ми сліпі, Сліпі, що бачать, Сліпі, які, маючи зір,
нічого не бачать»[3].
Ж. Сарамаго у романі не дає відповіді на питання, чому почалась і зупинилась
епідемія. Ще одна деталь, яка стає притчевою умовністю. Така недомовленість може
мати інтерпретацію «небесної кари» за моральне падіння людства.
Автор використовує притчевий елемент узагальнення. Герої – алегорія на
людський рід. Духовно сліпі приводять світ до краху, спустіння, перетворення людей
на людиноподібних істот, диктаторського режиму тиранів. Фізична сліпота
приносить духовне прозріння, герої ніби прокидаються від довгого жахливого сну.
Світ відкривається заново, людство має оновитися і будувати нові цінності.

1. Бондаренко Г. (2005) Притча як видова категорія. Вісник Житомирського державного
університету імені Івана Франка. С. 180-182.
2. Лавринович Л. (2004) Постмодернізм і притча: error facti, або ймовірність “неможливого”.
Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Вип. 33. Теорія літератури та
порівняльне літературознавство. Ч. 2. Львівський національний університет імені Івана
Франка. С. 158–164.
3. Сарамаго Ж. Сліпота / перекл. В. Шовкун. Харків : Фоліо. 2013. с.320. [Електронний ресурс]
Режим доступу: https://worldinbooks.com.ua/wp-content/uploads/2022/07/slpota.pdf.
316
.
ПРОЦЕС АКТИВІЗАЦІЇ ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

УЧНІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКОЛОГІЇ
Сладковська Оксана Ігорівна
Студентка 22 Мд-Соукр
Житомирський державний університет імені Івана Франка, Україна
Дюжева Катерина Валеріївна

кандидат філологічних наук, старший викладач
кафедри журналістики, реклами та PR
Анотація. В даній статті проведено аналіз основних характеристик активізації пізнавальної

діяльності, розкрито прийоми і засоби стимулювання пізнавального інтересу у школярів.
Розглядаються основні чинники, що змушують учнів загальноосвітньої школи до активності
під час вивчення лексикології. Висвітлено специфіку пізнавальної діяльності, а також,
акцентовано увагу на створенні належних умов щодо активізації учнів під час навчання.
Ключові слова: активізація пізнавальної діяльності, інноваційні технології, лексикологія,
пізнавальна діяльність, пізнавальний інтерес.
Сучасна задача шкільної освіти в Україні спрямована на формування безпечного

та якісного навчального процесу в школі. Що в свою чергу, визначає нові пріоритети
в навчанні та вихованні цілісної особистості. Ми живемо в час комп’ютеризації та
стрімкого розвитку усіх галузей науки й виробництва, що відбуваються у суспільстві
і освіті зокрема. Суспільство чітко усвідомлює незворотність демократичних змін, що
відбуваються в сфері освіти. Звісно, не потрібно забувати, що сучасні діти не такі, як
були їх батьки, а отже вони потребують від теперішнього навчання чогось
кардинально нового.
Активізація пізнавальної діяльності – це необхідна умова шкільного навчання. З
перших днів дитини у школі необхідно вірити в інтелект, можливості та розум
дитини. Формування інтересу, це ніби каталізатор, що полегшує і прискорює розумові
реакції учня.
Активізація пізнавальної діяльності тривалий час знаходиться у центрі
наукових досліджень представників різноманітних галузей: лінгвістики, соціології,
психології, культурології та мистецтвознавства. Властивості пізнавальної діяльності
були об’єктом дослідження В. Бочковський, І. Вишковський, І. Дичківська, А. Карасик,
О. Киричук, Є. Коротаєва, В. Лозова, О. Пометун, Л. Пироженко, Л. Шевцова, Г. Щукіна
та інших. Утім, не можна назвати зазначену тему повністю вивченою, оскільки ця
проблематика характеризується різноманітними аспектами і недостатньою
вивченістю її проявів. Адже, процес активізацій пізнавальної діяльності несе в собі
постійне збагачення і урізноманітнення способів та методів навчання.
Актуальність даної роботи мотивована, таким чином: кардинально різним
підходом викладачів до активізації діяльності; незначною кількістю подібних
досліджень; зростанням уваги науковців до процесу стрімкої комп’ютеризації та
кардинально нового підходу до навчання; незгасаючим інтересом та специфікою
розвитку і створенням все нових підходів до вивчення лексикології; недостатньою
досліджуваністю лексикології. Дана проблема ставилася під різними кутами, вона
продовжує привертати увагу викладачів, лінгвістів і вчених, та й нині не може
317
вважатися достатньо вивченою.

Пізнавальна діяльність учня розкривається в навчальній діяльності. Школяр
використовує здобуті в дитинстві знання і активно орудує ними, робить відповідні
висновки та здатний виконувати складні інтелектуальні операції. Першочерговим
завданням викладача під час уроку є активізація пізнавальної діяльності. Відповідно,
продумуючи хід уроку, вчитель повинен вирішувати головне завдання, як доречніше
організувати подачу нового матеріалу.
Для початку, можна сформувати урок в форматі постійного спілкування,
мислення, діалогу, дискусії. Звісно, не потрібно забувати й про інтерактивні та творчі
завдання, а також, використовувати в роботі надсучасні комп’ютерні технології.
Теперішні діти надто непосидючі та вкрай обізнані. Педагогу доволі складно
підбирати та вигадувати ефективний і цікавий підхід. Саме, тому активізація
пізнавальної діяльності є досить привабливим матеріалом для дослідження, який
потребує нових підходів до навчання.
Пізнавальний інтерес – це один з вагомих мотивів навчання учнів. Під впливом
зацікавленості до навчання, значно збільшується ефективність роботи навіть в
слабких учнів. За умови правильної організації педагогічної роботи з школярами,
пізнавальний інтерес має продуктивний вплив на розвиток дітей. Тобто,
пізнавальний інтерес – це могутній засіб навчання.
До основних факторів, що сприяють активізації діяльності школярів належать:
професійний інтерес; нестандартний характер навчальної та пізнавальної діяльності;
змагальність; ігровий характер занять; емоційність; проблемність.
Від учня потрібно не лише запам’ятовувати, розуміти та відтворювати здобуті
знання, а й тямити, як вміло ними користуватися і застосовувати у практичній
діяльності. Всі ці навички необхідно постійно розвивати, адже ступінь
продуктивності навчання, багато в чому залежить від рівня активності пізнавальної
діяльності учня.
Тобто, якщо потрібно не лише розуміти та запам’ятовувати, а і практично
володіти знаннями, то безсумнівно, що пізнавальна діяльність учня не може
зводитись тільки до слухання, сприйняття і фіксації навчального матеріалу.
Отриманні знання, дитина подумки, пробує застосовувати на практиці, що в свою
чергу і сприяє до активізації пізнавальної діяльності.
В свою чергу, пізнавальна діяльність – це певний процес школяра по оволодінню
цими знаннями та способами дій до саморозвитку, в ході рішення навчальних задач,
встановлених викладачем. Що спрямовано не лише на оволодіння новими знаннями
і уміннями, а й на саму особистість в аспекті вдосконалення та розвитку учнівських
якостей, завдяки цілеспрямованому присвоєнню їм суспільного досвіду (творчого,
морального, практичного або культурного). Простіше кажучи, це активне, дієве
ставлення школярів до засвоєння знань та демонстрації цікавості, незалежності та
інтелектуальних старань у навчанні.
Початковим етапом засвоєння знань є сприйняття. На перший погляд здається,
що під час уроку активним є лише вчитель, а учні повинні його слухати, спостерігати,
проте насправді це не так. Оволодіння знаннями важлива активна діяльність
школярів. Все ж вона не з’являється сама по собі, її має створювати учитель.
Пізнавальна діяльність – це єдність чуттєвого сприйняття, теоретичного
мислення та практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроці,
у всіх видах діяльності і соціальних взаємин учнів, а також шляхом виконання різних
наочно-практичних дій у навчальному процесі. Ставлення учнів до навчання
зазвичай характеризується активністю.
318
.
Управління активністю учнів традиційно називають – активізацією. Активізація

– це постійно поточний процес спонукання учнів до енергійного, цілеспрямованого
вчення, подолання пасивною і стереотипної діяльності, спаду і застою в розумовій
роботі. Головна мета активізації – формування активності учнів, підвищення якості
освітнього процесу.
У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної
діяльності, основні серед них: різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір
таких їх поєднань, які у виникаючих ситуаціях стимулюють активність і
самостійність учнів. Зазвичай ставлення учнів до навчання характеризується
активністю. До структури активності належать наступні компоненти:
• прагнення до самостійної роботи;
• систематичність навчання;
• готовність виконувати навчальні завдання;
• усвідомлення виконуваного завдання;
• бажання підвищувати свій особистий рівень.
Активізація пізнавальної діяльності є однією з актуальних проблем сучасного
закладу освіти. Під час навчання потрібно спиратись на наявні у школярів інтереси.
Звісно, значно важливіше формувати у дітей пізнавальний інтерес, а для цього
необхідно всебічно вчити їх.
Активізацію характеризують як постійно поточний процес спонукання
школярів до енергійного, активного, цілеспрямованого вчення, подолання
бездіяльності та стереотипної діяльності, спаду та застою в розумовій роботі.
Головною метою подібної активізації є формування активності школярів,
підвищення якості освітнього процесу.
Максимально активуючий вплив на заняттях дають ситуації, в яких школярі
повинні самостійно проводити ряд певних маніпуляцій:
• брати участь в дискусіях і обговореннях;
• задавати питання однокласникам та викладачеві;
• розв’язувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування
відомих їм способів рішення;
• пояснювати товаришам рішення незрозумілих завдань;
• чітко відстоювати власну думку;
• створювати ситуативні перевірки, аналізувати особисті пізнавальні та
практичні дії;
• самостійно обирати посильне завдання;
• надавати оцінку відповідям та письмовій роботі учнів;
• допомагати та займатися навчанням відстаючих товаришів.
З активністю безпосередньо пов’язується ще одна значна сторона мотивації
навчання учнів – це самостійність, котра пов’язана з визначенням об’єкта, засобів
діяльності, її здійснення школярами без допомоги дорослих та учителів. Пізнавальна
активність та самостійність є невід’ємними один від одного: активні школярі, як
правило більш самостійні; недостатня особиста активність школяра ставить його в
залежність від інших та в свою чергу позбавляє самостійності.
Звісно, сміливо можна стверджувати, нібито новітні технології самостійного
навчання мають на меті, підвищення активності учнів, вже ж істиною є здобуття
знань, шляхом напруження власних зусиль. Успіх навчання в кінцевому результаті
визначається ставленням школярів до навчання, їх активністю, бажанням та жагою
до пізнання, самостійним й усвідомленим здобуттям знань, умінь і навичок.
Активізація пізнавальної діяльності вимагає від педагога вмілого керівництва,
319
розуміння, доцільності при застосуванні форм, методів та засобів навчання.

Вирішення проблеми активізації пізнавальної діяльності вимагає від учителя
наступних дій:
1). створення відповідних умов для активної навчальної діяльності, наукового
пошуку школярів, озброєння їх способами та прийомами активного мислення;
2). розробка способів та прийомів, що сприяють активізації пізнавальної роботи;
3). озброєння викладачів методами та прийомами, тобто активізація діяльності
самого викладача.
Все ж, чималу роль в активізації пізнавальної діяльності, виконує саме
майстерність викладача до спонукання у школярів цієї активної діяльності.
Закономірність та послідовність у подачі навчального матеріалу, виділення в ньому
головних та істотних положень є ключовим елементом успіху.
У процесі навчання учні під керівництвом учителя здобувають нові для себе
знання. Щоб викликати у школярів пізнавальний інтерес до нового навчального
матеріалу, необхідно використовувати різноманітні методичні прийоми: створення
проблемної ситуації, прийом новизни, значущості, динамічності або ж дослідницький
прийом. Всі вони збуджують допитливість, пізнавальний інтерес та можуть бути
використані на всіх етапах вивчення навчального матеріалу. Успіх в роботі школяра
надає потужне джерело внутрішніх сил дитині, що народжує енергію для подолання
труднощів та стимулює бажання пізнавати оточуюче, сприяє формуванню мотиву
досягнення успіху у цій діяльності.
Таким чином, як бачимо, під час навчального процесу вчитель може
використовувати ряд збудників задля активної діяльності учнів. Все залежить від
індивідуального підходу та зацікавленості самого вчителя в ефективному засвоєнні
учнями потрібного їм матеріалу. Вибір способу чи методу активізації пізнавальної
діяльності не гарантує відповідного результату. Потрібно постійно вдосконалювати
підхід заняття використовуючи новітні технології та спонукати дітей до само
отримання знань.
Кожен вчитель застосовує у навчальному процесі свої прийоми активізації
пізнавальної діяльності школярів, проте досвід роботи одного вчителя не може бути
механічно перенесений іншим учителем в інший клас. В зв’язку з цим виникає
потреба в теоретичному обґрунтуванні системи роботи вчителів з активізації
пізнавальної діяльності учнів під час вивчення лексикології.
Визначення лексичного матеріалу посідає вагоме загальноосвітнє й практичне
значення. Опрацювання якого поглиблює знання школярів про мову, знайомить зі
словом, що є головним джерелом збагачення словникового запасу школярів.
Пізнавання лексики спонукає у зацікавленості школярів до вивчення та уживання
слів в особистому мовленні, формує потребу в доборі потрібного слова, розвиває
чуття мови, задля вірного та правильного висловлювання думки. Якраз через
зацікавленість та пізнання лексики виникає інтерес до мови в цілому.
Першочерговою потребою сучасної системи освіти є впровадження нових форм
та методів навчання й виховання, які забезпечують розвиток особистості кожного
школяра. Розв’язанню цієї проблеми сприяє впровадженню інтерактивних
технологій навчання, котрі допомагають залученню учнів до створення уроку,
співпраці вчитель/учень та активізації пізнавальної діяльності.
Інтерактивні технології навчання сприяють ефективному розвитку в кожної
особи творчих здібностей, логічного мислення, системи загальнолюдських цінностей
та загальноприйнятих норм поведінки, усвідомленню особистої відповідальності та
вмінню об’єднуватися з іншими членами колективу класу задля розв’язання спільної
320
.
проблеми, формуванню навичок спілкуватися та співпрацювати з членами групи.

Організація навчання із застосуванням інтерактивних технологій активізує
пізнавальну діяльність учнів. Велика кількість різноманітних і доступних школярам
видів робіт, де використовуються інтерактивні технології, розвиває уяву,
спостережливість, розширює кругозір та впливає на формування пізнавальної
Активізація пізнавальної діяльності учнів – це система дій учителя, спрямована
на стимуляцію їх пошукової активності, ідентифікацію пізнавальних процесів,
необхідних для розв’язання пошукових та навчальних завдань. З метою активізації
пізнавальної діяльності задля розвитку тих здібностей та якостей, що перебувають
на стадії формування, застосовують інтерактивні технології, ситуативні завдання й
творчі дослідження.
Новітня система освіти сприяє трансформації її технологій, надаючи особистої
цілісної сформованості. Інноваційна освітня технологія – це сукупність методів,
засобів та форм навчання, управління й виховання, що об’єднані єдиною метою,
підбором ефективно спрямованих дій вчителя з учнем, у результаті яких істотно
збільшується мотивація школяра до навчального процесу.
Розуміння учнями навчального матеріалу є необхідною умовою активізації їх
пізнавальної діяльності. Вчитель не лише пояснює навчальний матеріал, а й
організовує пізнавальну діяльність учнів. Починається виклад матеріалу з
повідомлення теми.
Перш за все потрібно показати необхідність вивчення теми і логіку вивчення
кожного її питання. Важливо викликати інтерес до даної теми. Для цього можна
навести цікаві факти встановлення закону, показати досліди, які учні зможуть
пояснити в ході розгляду теми, вказати пізнавальні завдання, які будуть
розв’язуватися під час уроку. Адже усвідомлення мети діяльності є необхідною
умовою будь-якої вольової дії.
Вчитель має не просто повідомити факти учням, а провести доказовий виклад
пізнавальних завдань, які будуть розв’язуватися. До доказових прийомів викладу
навчального матеріалу відносять висновки, отримані на основі досліду або
теоретично здобутих знань, з використанням індукції, дедукції та аналогії. Суть
індукції і дедукції можна з’ясувати зіставленням їх з емпіричним і теоретичним
рівнем пізнання. Засвоєнню матеріалу учнями, сприяє розумінню ними принципів
побудови теорії лінгвістики, різного ступеня узагальнення.
Розумінню учнями матеріалу і розвитку їх мислення сприяє систематична і
цілеспрямована самостійна робота з джерелами інформації під час уроку. В процесі
оволодіння навичками роботи з інформацією виділяють наступні етапи:
1). вироблення початкових умінь роботи з інформацією: вчитатися в текст;
знайти відповіді на поставлені вчителем питання; отримати необхідну інформацію з
малюнків, таблиць, графіків; користуватися змістом підручника;
2). вироблення вміння виділяти головну думку в тексті за допомогою планів
узагальнюючого характеру;
3). закріплення умінь, визначати тип тексту, сукупність основних питань в
ньому, складання плану відповіді за змістом тексту;
4). розширення умінь самостійно працювати над комбінованим текстом.
Розуміння учнями навчального матеріалу, що вивчається, є лише першою
сходинкою в активізації пізнавальної діяльності та тією базою, на основі якої
застосовуються інші методи, що вимагають більшої самостійності учнів і розраховані
на більш докладне розвиток їх логічного мислення.
321
В освітньому осередку школи, проблема активізації пізнавальної діяльності

учнів в процесі вивчення лексикології, завжди була актуальною. Вивчення
лексикології проявляється у здатності успішно користуватися усіма видами
мовленнєвої діяльності в процесі спілкування. Вона дозволяє учням усіляко
пізнавати навколишній світ і вирішувати життєві та важливі завдання. Як зазначає
ряд науковців, основу лексикології складає лексична компетентність, що включає в
себе певний запас слів та їх доречне вживання у різноманітних контекстах.
Отож, не можна говорити про лексичну компетентність, як про певний
лексичний запас в учнів, котрий можна використати в будь-якій ситуації. Тобто,
набуття компетентності передбачає не лише знання лексики, а й уміння
користуватися нею. Учні мають вміти підбирати необхідні слова, прислів’я, вислови,
приказки, слова з переносним значенням, застосовувати авторські художні засоби
виразності відповідно до контексту.
Розглянувши більш детально чинники активізації пізнавальної діяльності учнів
можна підвести підсумок, що з пізнанням слів учень отримує знання про навколишній
світ, розвивається її мислення та збагачується кругозір. Завдяки активізації
пізнавальної діяльності, школярі свідомо підходять до усвідомлення значення слова
та сфери його вживання, до потреби збагачення словникового запасу й звільнення
своєї мови від нелітературних слів. На базі теоретичних знань діти опановують
навички з підбору виразів в кожному конкретному випадку вживання більш
виразних і точних слів. Отож, чим більший лексичний запас школяра, тим вищий
ступінь розвитку знань.
Ключовим для активізації пізнавальної діяльності має бути простота подачі
інформації, а жага учня – розв’язати проблему, оволодіти новими знаннями.
Своєрідну роль для вдалого здійснення принципу активності під час навчання
посідають самостійні роботи творчого спрямування (тести, замальовки, написання
творів, складання схем та графіків).
Показником розвитку пізнавального інтересу у навчальній діяльності учнів є
певна система прийомів та засобів, черговість використання котрих гарантує
всебічний розвиток особистості дітей, а також сприяє рішенню різноманітних
завдань під час навчання.
Саме викладач, як творча людина, є рушійною силою усілякої інноваційної
діяльності. Творчий вчитель має чималі можливості й широкий простір для розвитку
пізнавального інтересу школяра. Адже педагог на практиці має змогу здійснювати
експерименти та переконуватись в ефективності тієї чи іншої освітньої методики,
коригуючи їх під час навчального процесу, пропонуючи все нові та більш ефективні
методи розвитку пізнавального інтересу в навчанні.
Тож, на теперішньому щаблі освітнього процесу, саме інноваційні технології в
поєднанні з роботою та амбіціями педагога, є ефективним способом розвитку
пізнавального інтересу учнів та діяльності в цілому. Даний спосіб є певним планом
дій між учителем та школярем, дотримуючись виконання якого, досягається
провідна мета в одержанні високого рівня розвитку дитини.
Проте, не слід забувати, що нині діти вкрай вразливі та потребують не лише
засвоєння нових знань, а і підтримки. Завдання учителя допомогти зрозуміти, що яка
б ситуація в житті не сталася, знання – це незмінний показник цивілізованого та
всебічно розвиненого суспільства. А це, в свою чергу, є провідною ознакою та
показником всієї нації.

1. Бібік Н. Формування пізнавальних інтересів молодших школярів / Н. М. Бібік. – К.: Віпол,
322
.
1987. – 96 с. 5.
2. Бондаревський В. Виховання інтересу до знань і потребу до самоосвіти. – М.,
Просвітництво, 1985. – с. 3.
3. Коротаєва Є. Навчальні технології в пізнавальній діяльності школярів. Бібліотека
журналу «Директор школи» 2008 – с. 2.
4. Мiнiстерство освіти i науки України «Нова Українська школа» //
https://mon.gov.ua/ua/tag/nova-ukrainska-shkola.
5. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : наук.-метод.
посіб. / За ред. О.І. Пометун. – К., 2003. – 192 с. 5.
6. Савченко О. Впровадження інновацій − об’єкт педагогічної теорії і практики // Рідна
школа. – К. : Преса України, 2012. № 10. с. 79 – 80.
7. Щукіна Г. Педагогічні проблеми формування пізнавальних інтересів учнів / Г.І. Щукіна. –
К.: Либідь, 1998. – с. 274.
323
РОМАН ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ «МІСІС ДЕЛЛОВЕЙ»

ЯК ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОТОКУ СВІДОМОСТІ
Птиць Зоряна Олегівна
Здобувач вищої освіти факультету філології і журналістики
Протягом XX століття література зазвичай перебувала в дусі модернізму. В цей

час типовою стала спроба відтворювати духовне життя, переживання, емоції чи певні
асоціації людини. Відтворення таких станів стало можливим за використання
письменниками такого засобу як «потік свідомості». Цей спосіб викладу інформації
став не лише універсальним методом, а й позначився стильовою течією вже зрілого
модернізму на початку ХХ століття. «Потік свідомості» – метод зображення психіки
людини безпосередньо як складного, багаторівневого та плинного процесу, гранична
форма внутрішнього монологу». [3]. Американський філософ, психолог В. Джеймс
першим використав такий термін у роботі «Наукові основи психології» (1899 р.).
Однією з найвідоміших представників літератури, які використали у своїй
творчості метод «потоку свідомості», є Вірджинія Вульф та її роман «Місіс Делловей».
Творчість письменниці позначалася особливістю у тому, що вона передавала стан
персонажів не просто через діалоги, а відтворювала їхні думки, зміни у свідомості, що
відбувалися у моменті. У творах увага зосереджена саме на внутрішньому світі героїв,
а не у зовнішніх їхній проявах. У романі «Місіс Делловей» можна простежити перехід
з особистого Клариси Делловей, головного персонажа, в момент розповіді і до її
молодості. В такий спосіб відбувається осмислення прожитого життя, фантазії про
можливий інший розвиток подій. В. Вульф за допомогою внутрішнього діалогу
прагне немов уникнути зв’язку між минулим і теперішнім, адже вони тісно пов’язані
- одне випливає з іншого. Посеред опису певної дії, письменниця вводить внутрішній
монолог чи змінює тип оповіді. Авторка хоче зобразити справжню психологічну
реальність, відтворити всі переживання, почуття і загальний стан. Через прагнення
письменниці показати невіддільність подій в світі від внутрішніх переживань героїв,
речення стають ширшими: «Вона почала ходити за міс Пім від дзбанка до дзбанка,
вибираючи; дурниці, дурниці, казала собі дедалі спокійніше, неначе ця краса, цей
запах, цей колір, а також любов і довіра до неї міс Пім стали хвилею, яка змивала
ненависть, змивала потвору, геть усе; підносила її все вище й вище, коли - ой! - на
вулиці постріл з пістолета!» [2]. В. Вульф відрізняється описом персонажів роману, бо
якраз для цього використовує особисті переживання, почуття. Персонаж Делловей є
тим уособленням відчуття найрізноманітніших думок водночас, де навіть фрази
різняться за своїм смисловим навантаженням. Дівчина завжди мала багату уяву,
широку фантазію, що допомагає розкрити її образ: «..ось бачить таксі, а насправді
перебуває самотиною десь далеко на морі…Завжди їй здавалося, що навіть один день
прожити – це дуже небезпечна річ» [2].
Навколишню дійсність Клариса сприймає по-своєму і в цьому яскраво виражена
текстова поліфонія: «Які ж ми дурні, думала вона, переходячи Вікторія-стрит. Тільки
небу одному відомо, чому тобі все це так подобається, чому саме так ти все це бачиш,
чому вигадуєш усе це, обстоюєш, руйнуєш і щомиті створюєш заново; а тим часом
найгірші пройдохи, найгірші злидарі, що сидять під порогом, займаються тим же;
саме тому їм нічого не заподіють, а в цьому вона була просто переконана, ніякі
324
.
парламентські укази: бо ті люди також люблять життя» [2]. Найглибше розкривають

образ Клариси її переживання, що пов’язані з стосунками у молодості - Пітером
Волшем. Якщо в минулому дівчина була закоханою, то через роки він став
нестерпним, вони б зруйнували одне одного, можливо, обоє навіть би і загинули –
щодо цього Клариса не мала жодних сумнівів. Пітер, відчуваючи себе начебто цілком
щасливим, насправді живе життя в якому суцільна руїна. Кларису болить і досі, вона
переживає це протягом тривалого вже часу, тому змінюється і її світосприйняття:
«Але тепер частенько її тіло (вона зупинилася поглянути на голландську картину), її
власне тіло з усіма його можливостями видається їй зовсім нічим, якимсь порожнім
місцем. Надзвичайно дивне відчуття охоплює, немов вона невидима, небачена,
незнана; ніби хтось інший виходив заміж, народжував дітей, а особисто вона лишень
бере участь у цій незвичайній і досить урочистій загальній ході на Бонд-стріт, така
собі місіс Делловей; навіть уже не Клариса, а місіс Делловей, дружина Річарда
Делловея» [2]. Мабуть, таки не до цього вона прагнула, не про це мріяла в юності. Чому
все склалося не так і як вона опинилася «тут» – ці думки не дають їй спокою. Зазвичай,
людина, котра щаслива, не живе минулим. Клариса ж відчувала радість лише в
минулому, як тепер, у час спогадів. З іншого боку, і у житті Пітера стосунки з нею у
юності виринають у його пам`яті. Після розлучення з Кларисою персонаж ніби
втрачає сенс життя, пливе за течією. Зі свого життєвого досвіду Клариса починає
розуміти, що чинила не так як би їй того хотілося: «Ліпше б їй бути такою людиною,
як Річард, він усе робить для себе, коли ж бо я, думала Клариса, чекаючи біля переходу,
половину часу роблю щось не просто так, для себе, а щоб створити в людей таке чи
сяке враження; цілковитий ідіотизм, на який, вона знала (аж ось поліцейський
підійняв руку), ніхто ніколи не поведеться. Ох, якби можна було прожити життя
спочатку! — подумала вона, ступаючи на бруківку, — або хоча б мати інший
вигляд!» [2]. Вона шкодує за втраченими можливостями, за тим найціннішим, що
надає життю сенс і приносить задоволення від нього.
Клариса, незважаючи на жагу до життя, бореться зі страхом смерті. Вона
постійно говорить, що її існуванню настане кінець і ніхто не дізнається наскільки
сильними були її почуття. Ще один головний персонаж – Септімус, відчуває провину
в житті, адже обставини склалися таким чином, що довелось бачити на власні очі
загибель друга. «Смерть – це виклик. Смерть – це спроба поєднатися..люди
безконечно прагнуть досягти осердя, котре містичним чином увесь час від них
вислизає..близькість розчахується розлукою, захват блякне, і залишається
самотність. А в смерті – вічні обійми» - останні думки Септімуса перед смертю.
Персонаж довго вагався в своєму намірі, в уяві малював незнайомку, намагався
віднайти те, що поєднувало б з життям. Клариса – втілення життя, коли Септімус,
який закінчує життя самогубством, втілює смерть. Клариса знаходить сенс у
веселощах, вона любить «просто жити», для неї важливо перебувати серед соціуму,
вона відкрита до зовнішнього світу. Її думки – це потік багатьох – своєрідна
«поліфонія», вона не встигає поміркувати про красу, як просто миттєво помічає щось
нове. Наприклад, Клариса вловила момент насолоди природою, поки думала про
Пітера Волша: «Ось яка краса, здавалося, казав світ. І наче на підтвердження цього,
куди б він (Пітер) не поглянув, на будинки, загорожу, на антилоп, що витягували шиї
з-за частоколу, йому одразу в очі впадала краса. Було неймовірно радісно споглядати
за тріпотінням листка в повітряному леготі. А в небі ластівки пірнали, вивертали
набік, шугали то вгору, то вниз, коло за колом, але завжди дуже впевнено, ніби
прив’язані до еластичної нитки; мухи сідали й підіймалися; а сонячне проміння
падало то на один листок, то на інший, ніби в хорошому настрої передражнювало,
325
осліплювало блиском м’якого золота; час від часу по трав’яних стеблах ішов
божественний передзвін – і все це, спокійне й урівноважене, складалося зі звичайних
речей і ставало істиною; краса – ось що тепер істина. Краса була всюди» [2]. Септімус
не тільки внутрішньо роздвоюється, як інші персонажі, але він повністю відчуває
пригнічення: «загальна увага була прикута до єдиного осердя, наче до якогось
страховиська, яке вже, мабуть, підійнялося до поверхні й ось-ось вирветься полум’ям,
не на жарт його жахало. Світ дрижав, хитався й погрожував спалахнути огненними
язиками. «Це я спричинив затор», дорікав він собі. Хіба ж не на нього зиркають і
тицяють пальцем люди; хіба ж не його притисло, прикувало до тротуару? Але з якої
причини?» [2]. В наведеній цитаті яскраво виражений потік свідомості - різноманіття
думок, що мають різне смислове навантаження.
Висновки. В. Вульф не описує персонажів як оповідачка, а дає читачеві
можливість пізнати героїв завдяки їх відчуттям, думкам, поглядам на життя.
Внутрішній діалог стає засобом характеристики людини, створює картину бачення
світу в романі. Письменниця застосовує різні реальності - як спосіб відтворити
свідомість, використовуючи метод потоку свідомості. В. Вульф підкреслює стан душі
персонажів, наголошує на тому, що життєві події не залишилися в минулому, вони
тривають «досі».

1. Давиденко Г.Й., Стрельчук Г.М., Гричаник Н.І. Історія зарубіжної літератури ХХ століття:
2-ге вид. перероб. та доп. Навч. посібник. Київ: Центр учбової літератури, 2009. 488 с.
2. Вірджинія Вулф. Міссіс Делловей. Переклад з англ. Тараса Бойка. Київ: Комубук, 2022.
232 с.
3. Головченко Н.І. Література модернізму: художній стиль, методика вивчення. Навчальний
посібник. Київ: Освіта України, 2011. 236 с.
4. Кравчук Ю. В. Потік свідомості як творчий метод Вірджинії Вульф (на матеріалі оповідань
“Together and apart” і “Monday or Tuesday”). Науковий вісник Херсонського державного
університету. Серія Лінгвістика. Випуск 36, 2019. C. 42-45.
326
.
ТЕХНОЛОГІЇ ВПЛИВУ (МАНІПУЛЯЦІЯ, ПРОПАГАНДА,

АГІТАЦІЯ) В РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ ВІЙНІ
Катеринич Сергій
студент I курсу ННІ філології та журналістики
Науковий керівник: Андросович О.І.

кандидат філософських наук, доцент
Тема дослідження «Технології впливу в російсько-українській війні» має

актуальне значення, тому що технології впливу охоплюють великі маси, саме через
те, що інформаційна сфера характеризується високими темпами розвитку.
На сьогоднішній день, технології впливу безперечно мають успіх, тому дуже
важливо розвивати медіаграмотність та обізнаність у суспільстві. Слід зазначити
наукові праці та дослідження Г.Шиллера, Г.Почепцова, Є.Доценка та ін., які дослідили
технології впливу в аспектах: маніпуляції та пропаганди.
Варто визначати та обґрунтувати поняття «маніпуляції масовою свідомістю».
Маніпуляції масовою свідомістю – це дії, що направлені на зміну ціннісних орієнтацій,
поведінки індивідів та її психологічних установок. Метою маніпуляції є контроль над
аудиторією.
Прикладом тотального контролю у ЗМІ слід вважати державу-терорист Росію.
Цілком штучно та видумано росіянам насаджують таке явище, як медіа-свідомість, що
заснована на маніпулятивних інтерпретаціях та хибних цінностях.
Слід зауважити, що агресор перетворив свою громадськість у натовп. Це
результат планової, довготривалої пропаганди та маніпуляцій. В той час наша
інформаційна безпека та політика не мала стратегії та концепції захисту від зовнішніх
чинників. Усе це через відсутність «політичної волі».
Зокрема, як зазначив Г. Почепцов, першу офіційную структуру, що відповідала
за контроль та пропаганду над населенням було створено у Німеччині [1].
Саме Й. Геббельс створив новий тип ведення війн. Війни сьогодення, це не
тільки протистояння воєнної машини, економіки та дипломатії, але й інформаційна
війна, що має на меті підпорядкувати розум населення, задля зламу протистояння.
Російська пропагандистська машина вибудована на основі так званого
«русского мира», в якому вкладена ідеологія імперського авторитаризму.
Одні з головних наративів, що Росія впроваджує на окупованих територіях:
індоктринація, мілітаризація, знищення українознавчого компоненту освіти та
пропаганда «культури війни».
Особливо від цього страждають діти на тимчасово окупованих територіях.
Центр громадянської просвіти «Альменда» в сфері прав людини випускають
квартальні моніторингові звіти «Універсальний солдат» для збору точних та
перевірених даних, що здійснені агресором стосовно дітей в ситуаціях збройного
конфлікту.
Масштаби російської індоктринації тимчасово окупованих територій можна
побачити лише на першокласниках цьогорічного навчального року, адже за даними
Almenda 30 тисяч школярів із окупованих територій Донецької, Луганської,
Запорізької та Херсонської областей пішли до школи з наборами від «Двіженія
327
пєрвих» в якому містились державна російська символіка та журнал про так званих
«героїів СВО».[2]
Г.Почепцов провів паралелі щодо впливу російської мови на пострадянські
країни. Наведено результати досліджень по зближенню цінностей між Росією,
Естонією, Латвією, Ізраїлем та Україною.
Корінне населення кожної з 4 наведених країн відрізняється від росіян
сильніше, ніж російськомовні які живуть в цих країнах. В Естонії титульне населення
відрізняється від росіян за 9 цінностями, а російськомовне – за 1, тобто виникає
співвідношення 9:1, в Ізраїлі це співвідношення – 9:5, в Україні – 9:5, в Латвії – 8:7.
Тобто російська мова мала неабиякий вплив на формування перш за все
цінностей та культури, тих народів яким неможливо було себе ідентифікувати.
До повномасштабної російської агресії одним з основних наративів кремлівської
пропаганди була мова. Інструментом розпалюванню ворожнечі виступила «п’ята
колона», що займалася підривною діяльністю, а саме: диверсіями та державною
зрадою.
У серпні 2022 року за даними опитування Фонду «Демократичні ініціативи»
імені Ілька Кучеріва, разом із соціологічною службою Центру Разумкова за грантової
підтримки Університету Бремена зазначив, що серед українців зріс баланс довіри до
всіх державних органів та соціальних інститутів, які були включені в опитування [3].
Зрозуміло, що така статистика є результатом війни, яку принесла Росія, проте вони і
далі ведуть інформаційну війну.
Основна ціль російської пропаганди – не переконання чи доведення, а в першу
чергу дискредитація влади, введення в оману, як нашої так і світової спільноти.
Згадаємо катастрофу MH17, де ворожа пропаганда спочатку звинуватила Україну, а
згодом диктувала підміну фактів. Тим не менше, розслідування було доведено до
кінця, а Росію визнали винуватцем трагедії.
Важливо зазначити, що у 2012 році уряд РФ виділив на підтримку державних
ЗМІ суму еквівалентну 1,6 млрд доларів. Це перевищує навіть американські
витрати [4].
Щоб зменшити вплив дезінформації, державні інститути мають забезпечувати
оперативність поширення та оприлюднення суспільно вагомої інформації.
Безумовно, дуже важко протистояти маніпулятивному впливу, але завдяки
консолідації зростає рівень обізнаності народу. Потрібно не забувати й про
альтернативні джерела інформації, для визначення дезінорфмації.
Отже, технології маніпулювання та пропаганди мають неабиякий важіль впливу
на населення саме через: необізнаність, відсутність альтернативних джерел
отримання інформації та недосконалу систему інформаційної політики держави.

1. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни. – Київ : Києво-Могилянська акад.,2015. – 498 с.
2. Моніторинговий звіт «Універсальний солдат» або освіта як знаряддя Росії на
окупованому півдні України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://almenda.org/universalnij-soldat-july-september-2023/
3. Попри війну та зусилля російської пропаганди, довіра українців до державних та
соціальних інститутів зростає, – соцопитування [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
https://lb.ua/society/2022/09/15/529505_popri_viynu_zusillya_rosiyskoi.html
4. Іваницька Б. Основні методи пропаганди в російському інтернет ЗМІ PRAVDA.RU
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://science.lpnu.ua/sites/default/files/journal-
paper/2019/apr/16167/ivanytska3.pdf.
328
.
СЕКЦІЯ ХІХ.
ПЕДАГОГІКА ТА ОСВІТА
THE EFFECTIVENESS OF USING PODCASTING

IN UKRAINIAN AND ENGLISH AS FOREIGN
LANGUAGES CLASSES
Pаlyvoda Kateryna Serhiivna
holder of an educational master's degree department
of computer technologies and systems
Private higher educational institution "Bukovyn University", Ukraine
As you know, after Russia’s full-scale invasion of Ukraine, all Ukrainian universities
began to use English and Ukrainian as languages of international communication. The most
important and pressing problem of language training for foreign students has become the
search for effective new methods of teaching languages.
Podcasting becomes such a method. In teaching methods, methodological and
theoretical works on learning foreign languages using podcasting belong to S.A. Afonin [8],
N.V. Gritsik [9], N.L. Yuhan [5; 6], N.M. Yaroshenko [17]. The researchers point out the high
creative and motivational potential of podcasting technology in Ukrainian and foreign
languages (O.V. Naydenova, O.G. Ponomarenko [3], N.L. Yuhan [10; 11; 13; 14],
O. S Yanenko [15], K.O. Yankulova [16]). O. Dmitriev [1], L. Fose, M. Mel [2], G. Salmon,
P. Edirizinga [4], I.M. Fractures [12].
The advantage of using podcasting in education is its authenticity: on the one hand,
learners are familiar with their globally popular content, divided into categories such as
education, technology, health and music; touches on the interests of young people, for
example, interviews with famous people, speeches at TED conferences with subtitles in
different languages that are native to subscribers, stories from experts - candidates and
doctors of philological sciences - about the elimination of illiteracy, weekly listening sessions
from BBC Radio, Easy Ukrainian, etc.; on the other hand, students gain interdisciplinary skills
necessary for using English in real life. In addition, students become motivated more
because of the creative value of the materials offered, which lies in collecting the necessary
information, packaging it and presenting it to other students, and being able to create their
own podcasts on a particular topic.
There are different types of podcasts to overcome the difficulties of understanding
Ukrainian and English speech by foreigners: based on actions to understand by ear the main
essence; based on idiomatic expressions; containing conversations between native
speakers; based on detailed listening; accompanied by text; containing vocabulary with
correct pronunciation; based on stories.
It should be noted that any activity that promotes the development of speaking skills
can be used to create educational podcasts, namely: reading aloud; expressing your thoughts
on a topic assigned by the teacher; oral retelling; group presentations; oral report about the
book; debate; dramatic monologues; radio show; educational rap. Therefore, the most
popular ways to use podcasts to improve speaking skills in foreign languages in preparatory
departments of Ukraine are: audio tours: students record school tours, acting as a guide;
329
Current Events/News: Students record weekly or monthly podcasts on interesting current

events; discussions and debates; interview; publishing presentations as a podcast, using
only your voice to communicate your ideas; Radio Show: students make short radio
broadcasts that provide a new quality of English language teaching in high school and
motivate students to be proactive, thereby increasing the efficiency of the educational
process and creating conditions for the formation of skills necessary for communication.
In the educational process, a podcast can act as a lecture, presentation, announcement,
audio book, or any additional material that facilitates the educational goals of the teacher
and students. Major genres of podcasts include audio blogs or online diary, music podcasts,
comedy podcasts, audio books, educational podcasts, interviews, news, politics, radio
dramas, broadcasts, games and sports. The main purpose of podcasts is to motivate students
to learn new words and expressions that are commonly used in communication. They
provide learners with valuable opportunities to develop speaking skills in an enhanced
environment that promotes collaborative and autonomous learning.
More and more teachers are choosing to use podcasting in their teaching because it
encourages learning through creative technology and open lines of communication. In this
regard, the following advantages of podcasting have been identified. 1. Availability. Podcasts
allow learners to access information at any time. You can download the information to the
device of your choice and listen/watch whenever you have time. For the tech-savvy
generation, downloading podcasts requires only basic technical knowledge and skills.
2. Archive of lessons. Teachers can record their lessons and upload them online, creating a
lesson archive. This allows students to access previous lessons for information and
discussion knowledge on the subject or stimulation of their study. This can also be useful for
students who have missed a lesson, as they can access the archive directly, regardless of
other participants in the learning activity. Likewise, if a teacher misses a class, he can post
the lesson online and make it available to students. 3. Updates. Foreigners who subscribe to
a specific podcast will be notified if there is an update. The main advantage of podcasting is
that the student who subscribes will receive information constantly, unlike a virtual learning
environment where students must be motivated to visit the site. Thus, podcasting allows
you to easily communicate information to all your participants. 4. Continuous learning.
Because each lesson can be downloaded to an iPod or MP3 player, students can follow along
even when they are not in the classroom environment. 5. Creative learning. Unlike traditional
pedagogical strategies, podcasting is replaced by various forms such as guest lectures,
interviews, video demonstrations, etc., and encourages students to develop their own
podcasts, improve their listening skills and expand learning, focusing on the interests of each
foreigner. It makes it possible to increase the effectiveness of teaching English through self-
intensification of work, because has a clear sequence of actions of the teacher and students.
Thus, podcasts are an effective means of developing communicative competence
among foreign students studying English and Ukrainian as foreign languages, and the
interaction between participants in educational activities can be synchronous and
asynchronous, while the materials are available at any time and can be used both in the
classroom and and in self-study. In addition, podcasts can be used as educational resources
for tailored speaking teaching to students, and their value in teaching English lies in ensuring
the effective development of students' oral speech, saving time, and in expanding the
educational space of the learning process, which contributes to the individualization of
learning activities.
In conclusion, we can add that a podcast can be one of the innovative computer-based
learning tools that aims to improve students' speaking skills. In other words, podcast
technology is multifunctional and one of the most effective means of teaching speech, since
330
.
it stimulates not only the learning of the English language, but also promotes the
simultaneous development of several types of language skills. Along with the development
of listening skills while working with podcasts, which include video material with text
accompaniment in Ukrainian and English, oral and written communication skills are also
improved, moreover, podcasts provide knowledge about the diversity of the culture of the
target language in a listener-friendly environment.

1. Dmytriieva, O. Using podcasts for teaching english. Science and Education. 2018. Issue 2. Р. 161-
166.
2. Fose L., Mehl M. Plugging into Students’ Digital DNA. Journal of Online Learning and Teaching.
2015. Vol. 3. № 3. P. 277-287.
3. Naidionova, A. V., Ponomarenko, O. G. Use of podcasting technology to develop students’
listening skills. Information Technologies and Learning Tools. 2018. Vol 63. № 1. Р. 177-185.
4. Salmon G., Edirisingha P. Podcasting for Learning in Universities. Maidenhead, England: Open
University Press, 2009. 248 р.
5. Yuhan, N. L. Information and communication technologies of teaching Russian literature to
students-foreigners in the higher education practice. Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка.
2019. № 7(330) Листопад. С. 86-96.
6. Yuhan, N. L. Multimedia technologies of teaching «Russian language» to foreign students at the
initial stage. Science and Education.2017.№ 5. Р. 27-32.
7. Warlick D. Podcasting. Technology & Learning.2014.Vol. 2.№ 26. Р. 32-44.
8. Афонін, С. А. Подкастінг та комп’ютерне тестування як інструмент інформатизації
навчального процесу. Наука і освіта. 2009. № 10. С. 4-6.
9. Грицик, Н. В. Технологія подкастинг у викладанні іноземної мови (за професійним
спрямуванням). Вісник ЧНПУ. 2015. Вип. 124. C. 24-26.
10. Юган, Н. Л. Використання подкастів у практиці викладання української мови як
іноземної. Українська мова у світі : Зб. матер. VІ Міжнар. наук.-практ. конф., Львів: ТзОВ
«Галицька видавн. спілка», 2020. С. 185-188.
11. Юган, Н. Л. Навчальні подкасти у процесі викладання української мови як іноземної.
Теорія і практика викладання української мови як іноземної: Зб. наук. праць. Вип. 15.
Львів, 2021. С. 188-196.
12. Дробіт, І.М. Використання подкастів при викладанні англійської мови за професійним
спрямуванням. Вісник ЛДУБЖ. 2011. № 5 (2). С. 89-92.
13. Юган, Н. Л. Наратив українсько-російської війни у навчальних подкастах. Діалог культур
у Європейському освітньому просторі : Матеріали VIІ Міжнар. конференції, м. Київ,
10.05.2022, КНУТД. К. :, 2022. С. 25-30.
14. Юган, Н. Л. Створення подкастів як інноваційна методика у практиці викладання
української мови як іноземної. Інноваційні тенденції підготовки фахівців в умовах
полікультурного та мультилінгвального глобалізованого світу: зб. тез доповідей V
Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 07 квітня 2020 р. К. : КНУТД, 2020. С. 119-122.
15. Яненко О. С. Українські подкасти як національний тренд. Культура та суспільство. Херсон,
2019. № 12. С. 23-34.
16. Янкулова К.О. Вчимо українську весело! Культурна парадигма. Суспільний журнал. 2022.
№ 2. С. 56-59.
17. Ярошенко Н.М. Методика викладання іноземних мов через призму мультимедіа.
Методика викладання іноземних мов у середній школі. Х., 2017. № 4. С. 19-23.
331
ВИКОРИСТАННЯ RASPBERRY PI ПРИ

ВИВЧЕННІ СВІТЛОВИХ ЯВИЩ
Ніколаєва Аліна Миколаївна
здобувачка вищої освіти природничого факультету
Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Україна
Бутенко Сніжана Олександрівна

здобувачка вищої освіти природничого факультету
Миколаївський національний університет імені В.О. Сухомлинського, Україна
Науковий керівник: Пархоменко Олександр Юрійович

кандидат фізико-математичних наук, доцент
Миколаївський національний аграрний університет, Україна
Сучасні технології надають вчителям фізики нові можливості для зацікавлення

та залучення учнів до навчання. Однією з таких технологій є міні-комп'ютер
Raspberry Pi, який може бути успішно використаний для вивчення фізичних явищ та
понять з різних розділів фізики. Raspberry Pi – це невеликий одноплатний комп'ютер
розміром з кредитну картку. Він має всі основні компоненти, необхідні для
функціонування комп'ютера – процесор, оперативну пам'ять, роз'єми для
підключення периферійних пристроїв. Для проведення вимірювань та
експериментів, до Raspberry Pi можна підключити різноманітні датчики –
температури, вологості, освітленості, відстані, прискорення і т.д. Це дозволяє збирати
та аналізувати дані під час дослідів. Також за допомогою Raspberry Pi і камери можна
створити відеозаписи для аналізу швидкоплинних процесів, наприклад, руху чи
падіння тіл. Таким чином Raspberry Pi спрощує проведення багатьох експериментів,
робить їх цікавішими для учнів та надає можливості для проектної роботи.
Метою нашого дослідження було визначити ефективність використання
Raspberry Pi для демонстрації та аналізу світлових явищ на уроках фізики. Для
досягнення мети ми використовували Raspberry Pi, обладнаний додатковими
сенсорами та камерою. Також разом з учнями було створено програмне забезпечення,
яке дозволяло аналізувати світлові явища, такі як відбиття, заломлення та дифракція
світла. З використанням Raspberry Pi ми розробили, впровадили та проаналізували
п’ять STEM-проектів. Основними критеріями при виборі тематики проектів були
простота їх реалізації, доступність необхідних матеріалів та можливість реалізувати
всі етапи проекту протягом короткого проміжку часу.
Для проекту «Вимірювання швидкості світла» ми використали два далекоміри,
які були під'єднані до Raspberry Pi. Вони вимірювали відстань до дзеркала, що
встановлене на відомій відстані. Коли подавався імпульс світла, спочатку фіксувався
момент включення світла першим далекоміром, а потім – момент повернення
відбитого імпульсу другим далекоміром. Raspberry Pi фіксував різницю часу і
обчислював швидкість світла.
Проект «Демонстрація явища дисперсії світла» було реалізовано за допомогою
камери Raspberry Pi, створюючи відеозапис проходження білого світла через призму.
На відео добре видно утворення кольорового спектру на екрані та його заломлення.
Демонструючи відео, вчитель пояснював принцип дисперсії світла та його природу.
Це дозволило учням краще зрозуміти фізичний зміст цього явища.
332
.
Під час роботи над проектом «Створення перископа» два дзеркала

встановлювались під кутом 45 градусів одне до одного. Камера Raspberry Pi
спрямовувалась на одне з дзеркал. Зображення з камери виводилось на монітор, на
якому спостерігались предмети, що не потрапляли у поле зору. Таким чином
досліджувались явища віддзеркалення і заломлення світла. В подальших
експериментах учнями було створено перископи з більшою кількістю дзеркал, що
давали можливість спостерігати на моніторі комп’ютера події в сусідній кімнаті або
за декількома перешкодами.
Для проекту «Вивчення залежності інтенсивності світла від кута падіння» ми
використали світлодіод, датчик освітленості та Raspberry Pi. Світлодіод
випромінював пучок світла на матову поверхню, яка розсіювала світло рівномірно.
Датчик освітленості розміщувався під різними кутами і вимірював інтенсивність
падаючого на нього світла. Кути відбивання задавались і контролювались за
допомогою Raspberry Pi. Отримані дані зіставлялись з теоретично розрахованими
значеннями. В результаті було зроблено висновок про залежність інтенсивності
світла від кутів падіння та відбивання.
Під час реалізації проекту «Вимірювання фокусної відстані лінзи» світлодіод
освітлював екран з міліметровою шкалою. За допомогою камери, з'єднаної з
Raspberry Pi, фіксувалось чітке зображення шкали на екрані. Потім між світлодіодом
і екраном встановлювалась лінза. Змінюючи відстань від лінзи до екрану,
знаходилось таке положення лінзи, коли зображення шкали найбільш чітке. Ця
відстань приблизно дорівнює фокусній відстані даної лінзи. Отримані значення
фокусної відстані лінзи порівнювались з обчисленими за формулами, та робились
висновки.
Всі перелічені проекти були з ентузіазмом та зацікавленістю реалізовані
учнями, навіть тими, які під час стандартних уроків не проявляють значний інтерес
до фізики. Робота з Raspberry Pi на уроках фізики сприяла розвитку ряду ключових
компетентностей та навичок в учнів. Насамперед, це глибше розуміння фізичних
концепцій, законів, явищ завдяки проведенню практичних дослідів та експериментів,
вміння формулювати гіпотези, збирати та аналізувати дані, працювати з графіками і
діаграмами. Також вдосконалювались гнучкі навички, такі як робота в команді,
креативне та критичне мислення, навички прийняття рішень. Отже, використання в
навчанні Raspberry Pi як інструмента для досліджень значно поглиблює розуміння
предмета та розвиває низку важливих життєвих компетенцій, учні більш зацікавлені
в матеріалі, а вчителі мають можливість використовувати інноваційні методи для
ефективного навчання.
Використання сучасних технологій, зокрема Raspberry Pi, може значно
покращити якість фізичної освіти та створити більш сприятливі умови для засвоєння
складних концепцій. Такий підхід може бути розширений на інші теми та предмети,
забезпечуючи учням більше можливостей для активного навчання та розвитку
критичного мислення.

1. Дінжос Р. В., Недбаєвська Л. С., Манькусь І. В. STEM-майданчики як компонент розвитку
нової української школи. Питання удосконалення змісту і методики викладання
природничо-математичних дисциплін у середній і вищій школі. 2018. №24. С. 5-7.
2. Струтинська О. Актуальність впровадження освітньої робототехніки в українську школу.
Відкрите освітнє е-середовище сучасного університету. 2019. С. 324-344.
333
ДІЯЛЬНІСНИЙ ПІДХІД У НАВЧАННІ ЗДОБУВАЧІВ

ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ
Фатьянова Тетяна Олександрівна
ORCID ID: 0000-0001-5302-6296
асистентка кафедри початкової освіти
Бердянський державний педагогічний університет, Україна
«Єдиний шлях, що веде до знання, – це діяльність».

Джордж Бернард Шоу
Стрімкий розвиток технологій призводить до швидкої втрати актуальності та

знецінення знань. Сьогоднішній світ фахівців потребує креативних, самовідданих,
творчих професіоналів, які здатні адаптуватися до усіх змін, приймати нестандартні
рішення. Цінним стає працівник, який постійно вдосконалюється та бажає
безперервно навчатися. Завданням школи має стати пошук нових шляхів реалізації
вказаних якостей та використання новітніх способів підвищення мотивації до
навчання здобувачів початкової освіти. Провідне місце у структурі сучасної освіти
відведене початковій ланці. Саме у початковій школі вчителі мають розкрити
творчий та природній потенціал дитини. Самостійний пошук інформації,
розв’язування проблем, вміння критичного навчання, застосування здобутих знань
на практиці стає пріоритетними для сучасного здобувача. Технологією, яка допоможе
в реалізації цих завдань є діяльнісний підхід.
На важливості впровадження в освітньому процесі діяльнісного підходу
наголошували у своїх працях А. Дістервег, В. Лозова, Г. Пустовіт та інші. Р. Паркер, Бо
Ст’єрне присвятили свої роботи основним характеристикам діяльнісного підходу.
Діяльнісний підхід, як головний інструмент реалізації Концепції Нової української
школи розкрили Т. Гура і О. Рома.
Діяльнісний підхід – це спрямованість освітнього процесу на розвиток ключових
компетентностей та наскрізних умінь особистості; застосування теоретичних знань
на практиці; формування здібностей до самоосвіти й командної роботи; успішна
інтеграція в соціумі та професійна самореалізація [3].
За теорією американського психіатра Вільяма Глассера, яка пояснює, як люди
навчаються та ефективність методів у цьому процесі, можна відслідкувати рівень
запам’ятовування інформації різними способами [6].
10%
20%
80% Читання
Письмо
50%
Спостереження та слухання
Обговорення з іншими людьми
Практика через дію
70%
Рис. 1.1. Рівні запам’ятовування інформації різними способами
334
.
Отже, за даними діаграми (Рис.1.1.) можна помітити, що найефективнішими

методами – є активні методи навчання, що широко запровадженні в технології
діяльнісного підходу.
На сьогоднішній день проблема переходу до діяльнісного підходу, а саме від
пояснення нового матеріалу до залучення тих, хто навчається, до «відкриття»,
залишається актуальною. Адже використовуючи в педагогічній практиці діяльнісний
підхід, педагог має не просто вибрати і застосувати вже відомий метод навчання, а
створити щось нове. Складаючи завдання, вчителю необхідно вибудувати черговість
дій, таким чином, щоб виконувалися поставлені цілі формування особистості.
Розглянемо деякі принципи, які допоможуть реалізувати діяльнісний підхід в
освітньому процесі.
1. Принцип діяльності – полягає в тому, що учню необхідно самостійно
отримати знання, а не отримати їх у готовому вигляді.
2. Принцип неперервності – передбачає поетапне навчання, з урахуваннях
вікових особливостей здобувачів початкової освіти.
3. Принцип цілісності – забезпечує формування в учнів цілісного уявлення про
світ.
4. Принцип мінімакса – школа має надати можливості засвоєння навчального
матеріалу на максимального для здобувача освіти рівні та забезпечити на рівні
мінімуму запровадженого Державним стандартом початкової освіти [2].
5. Принцип психологічної комфортності – передбачає створення доброзичливої
атмосфери в класі та мінімізація стресоутворювальних факторів.
6. Принцип варіативності – передбачає формування вміння розглядати різні
варіанти й адекватно ухвалювати рішення.
7. Принцип творчості – означає максимальну орієнтацію освітнього процесу на
творчість [5].
Запропоновані дидактичні принципи забезпечують передачу знань з різних
освітніх галузей відповідно до основних дидактичних вимог, що висуваються до
освітнього процесу (принципи наочності, доступності, наступності, активності,
свідомого засвоєння знань, науковості тощо). Аналіз показує, що перелічені
дидактичні принципи є необхідними і достатніми для організації процесу навчання в
школі. Так, принцип діяльності встановлює вимоги до розвивальних і виховних цілей
навчання; принцип неперервності забезпечує інваріантність реалізованої норми;
принцип цілісного уявлення про світ встановлює вимоги до змістовних цілей
навчання; принцип варіативності передбачає можливості різних рівнів досягнення
цілей відповідно до самовизначення учнів; принцип мінімаксу регламентує
процедуру контролю досягнення освітніх цілей; принцип творчості визначає межі
високого рівня підготовки до навчання.
Крім традиційних засобів, під час діяльнісного підходу застосовуються
спеціальні засоби для управління процесом засвоєння знань. Якщо під час
традиційного навчання вчитель воліє пояснювати матеріал, вважаючи його
недоступним для самостійного вивчення, то за діяльнісного підходу вчитель шукає
такі засоби підтримки, які дадуть змогу учням виконати заплановані дії самостійно.
У сучасній початковій школі діяльнісний підхід у навчанні є одним із провідних.
Його застосування допомагає у виробленні в учнів необхідних пізнавальних вмінь та
навичок, компетентностей саморозвитку та самовиховання. За допомогою
діяльнісного підходу у навчанні молодших школярів можливо зняти страх в учнів
робити помилки, навчити сприймати поразку не як трагедію, а як гасло для її
виправлення [4].
335
Висновки. Використання діяльнісного підходу у навчанні на постійній основі

створює сприятливі умови для розвитку умінь здобувачів початкової освіти мислити
самостійно, критичного мислення, знаходити шляхи вирішення проблемних
ситуацій, застосовувати здобуті знання на практиці. Вищезгадане допомагає
сформувати вміння планувати діяльність, прогнозувати, а також систематизувати
інформацію. Діяльнісний підхід – є універсальним засобом, що широко
впроваджується в освітній процес Нової української школи. Його реалізація сприяє
більшому прогресу у досягненні очікуваних результатів навчання учнями початкової
школи [1].

1. Бовсунівська Г., Трохименко Т. Діяльнісний підхід як основа організації освітнього
процесу в початковій школі. Житомирщина педагогічна № 2 (26). 2022. URL:
https://znayshov.com/News/Details/zhytomyrsh chyna_pedahohichna_2_2022.
2. Державний стандарт початкової освіти. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/87-
2018-%D0%BF#n12 (дата звернення 01.12.2023).
3. Діяльнісний підхід. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/Діяльнісний _підхід (дата
4. Методичні рекомендації до організації освітнього процесу в закладах дошкільної,
загальної середньої, позашкільної освіти у 2021/2022 навчальному році: інформаційно-
методичний бюлетень / за заг. ред. І.К. Гіджеліцького; відпов. за вип. О.А. Кошка.
Хмельницький, 2021. 288 с.
5. Самойлов С., Ціперко Т. Діяльнісний підхід в організації освітнього процесу на уроках
інтегрованих курсів природничої освітньої галузі. Розвиток професійної компетентності
педагогічних працівників в умовах неперервної освіти: Науково-методичний вісник
№ 58. 2022. URL: https://znayshov. com/News/Details/naukovo-metodychnyi_visnyk_58
(дата звернення 02.12.2023).
6. Active Methodologies for Learning. URL: https://www.ukrothe.eu/en/blog/active-
methodologies-learning (дата звернення 02.12.2023).
336
.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ГРУПОВОЇ ФОРМИ РОБОТИ

НА ЗАНЯТТЯХ З АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ У ВНЗ
Мазур Оксана Іванівна
кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних мов
Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка, Україна
Одним з основних завдань викладача англійської мови в сучасному вищому

навчальному закладі є навчання англомовному професійному спілкуванню,
забезпечення максимальної активізації комунікативної діяльності студентів на
занятті. Дієвою для оволодіння іноземною мовою є групова організація навчання, для
якої характерні взаємозалежність і підтримка студентів. Груповий характер
навчальної діяльності групи підвищує її результативність. За такої організації роботи
студентам притаманні важливі позитивні особливості: почуття групової
приналежності, атмосфера взаємної довіри, співпереживання, розуміння й
підтримки; узгодженість дій; упевнене самопочуття та поведінка членів групи, їх
об'єднання і співпраця під час виконання завдань. Створюються сприятливі умови
для здійснення комунікативної організації оволодіння мовою. Вони дають змогу
засвоювати іноземну мову та стратегію, техніку навчальної роботи на основі
подолання помилок і невдач. Навчальна робота в групах розвиває у молодих людей
упевненість у собі, супроводжується позитивним емоційним настроєм студентів,
взаємною підтримкою й довірою, так необхідними для іншомовної комунікації.
Групове навчання базується на таких основних принципах: соціальна взаємодія;
позитивна взаємозалежність; особиста звітність; рівна доля участі кожного студента.
Основними особливостями організації групової роботи студентів на занятті є:
1. група поділяється на підгрупи для вирішення конкретних проблемних задач
чи ситуацій;
2. кожна підгрупа отримує певне завдання (однакове чи диференційоване) і
виконує його спільно під керівництвом лідера групи або викладача;
3. завдання в підгрупі виконуються таким чином, що дозволяє враховувати і
оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи;
4. склад підгрупи непостійний, він підбирається з урахуванням того, щоб з
максимальною ефективністю для колективу могли реалізовувати навчальні
можливості кожного члена групи в залежності від змісту та характеру роботи [2, с.2].
Оцінюючи роботу тих, хто навчається, в рамках групового навчання слід
проводити чітку межу між оцінкою рівня знань студента, з одного боку, і оцінкою
його роботи в складі групи, з іншого боку. Зазначаючи пріоритети групової взаємодії
на занятті англійської мови варто відзначити, що в сучасних технологіях групова
робота використовується як засіб інтенсифікації і оптимізації навчального процесу,
при якому яскраво виражені міжособистісні процеси, відсутні при індивідуальній
роботі: спілкування, висока довіра, взаємний вплив, підтримка, ефективне
використання ресурсів кожного студента, взаємодопомога. Групова робота
допомагає викладачу англійської мови створити на занятті «мовне середовище»,
тобто умови, наближені до тих, в яких люди спілкуються англійською мовою в
природньому середовищі [1, с.5].
Таким чином, успіх групової роботи залежить від професійних і особистих
якостей викладача і від бажання студентів працювати спільно і злагоджено. Самі
викладачі і студенти мають бути психологічно готові до роботи в групі і до організації
337
роботи груп. Іншими словами, спочатку потрібно знайти час для того, щоб навчити
людей працювати в групі, і тільки потім пропонувати їм в груповій формі вирішувати
навчальні задачі. Отже, можна зробити висновок, що так як студентів у ВНЗ готують
до ефективної роботи у майбутньому, де в наш час велику роль відіграє вміння
співпрацювати і разом вирішувати поставлені задачі, то саме групове навчання, яке
базується на принципі співпраці, може допомогти їм розвивати уміння і навички для
подальшої успішної реалізації себе у професійній сфері.

1. Максименко С., Пасічник І., Каламаж Р. До питання методології групової навчальної
діяльності. Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Острог,
2015. Вип. 2. С. 3–9.
2. Ночвінова О. Використання парних та групових форм роботи: Передовий досвід. Освіта,
2002 р., квітень (№16). С. 2.
338
.
ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДИКИ CLIL У ВИКЛАДАННІ

ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ
СПРЯМУВАННЯМ
Дегтярьова Катерина Олексіївна
старший викладач кафедри мовної підготовки
Державний біотехнологічний університет, м. Харків, Україна
У більшості закладів вищої освіти, згідно з навчальною програмою, інтенсивне

навчання іноземної мови (найчастіше англійської) студентів немовних
спеціальностей відбувається на першому та п’ятому курсі, але варто зазначити, що,
через відсутність постійної мовленнєвої практики в інші роки навчання, відбувається
поступова втрата комунікативних навичок. Тому виникає потреба в інтегруванні
іноземної мови та фахових дисциплін протягом усього періоду навчання у вищій
школі, як для студентів бакалаврату, так і магістратури.
Серед освітніх методик, що містять паралельне навчання як іноземної мови, так
і профільного предмету, можна виокремити методику предметно-мовного
інтегрованого навчання (Content and Language Integrated Learning – CLIL), яка здатна
впливати на формування необхідних компетентностей у студентів немовних
закладів вищої освіти. Термін Content and Language Integrated Learning (CLIL) було
запроваджено в 1994 р. дослідником у галузі багатомовної освіти Девідом Маршем
(David Marsh) у процесі роботи з координації досліджень про стан мовної освіти в
Європі [1]. Протягом довгого часу дана методика удосконалювалась дослідниками-
методистами та знаходила своє широке застосування у закладах освіти різних країн.
Сьогодні CLIL використовується для навчання як дітей, так і дорослих. Ця
методика затребувана на різних мовних курсах, широко застосовується в школах з
поглибленим вивченням іноземних мов. Цей підхід робить англійську мову не
об’єктом вивчення, а інструментом засвоєння предмета. Вища освіта також проявляє
дедалі більший інтерес до цієї методики, особливо у сфері бізнес-освіти, розробляючи
нові навчальні курси в рамках магістратури та додаткової освіти за актуальними
напрямами підготовки англійською мовою.
Суть дидактичної методики CLIL, що забезпечує її конкурентну перевагу,
полягає в її здатності сформувати у здобувачів освіти комунікативну компетенцію
нерідною мовою в тому ж навчальному контексті, в якому в них відбувається
формування та розвиток загальнонавчальних знань та вмінь.
В основі предметно-мовного інтегрованого навчання лежить принцип 4C:
Content (Зміст), Cognition (Пізнання), Communication (Комунікація), Culture
(Культура).
Content (Зміст). Важливою особливістю методики CLIL є її опора на
автентичний матеріал. До цінних джерел матеріалів для вивчення мови належать
презентації та тексти доповідей міжнародних конференцій, наукові статті, а також
зразки документів, які розміщуються в мережі Інтернет. Перед безпосередньою
роботою з текстовим матеріалом за методом CLIL з нього виокремлюються активна
лексика та граматика, проводиться їх відпрацювання у вправах, що дає змогу учням
обговорювати фактичний матеріал, викладений у тексті, без опори на рідну мову,
проводити аналіз й оцінку інформації, що міститься в тексті, порівнювати зарубіжний
та вітчизняний досвід. Робота над розвитком навичок сприйняття мови на слух
(аудіювання) побудована на відеороликах документального та освітнього характеру.
339
Робота з аудіоматеріалами так само передує вивченню необхідного лексико-

граматичного матеріалу, необхідного для безперешкодного сприйняття їхнього
змісту.
Cognition (Пізнання). Методика CLIL сприяє розвитку пізнавальних і
мисленнєвих навичок, перш за все, завдяки збільшенню усвідомленості, мотивації та
залученості студентів в освітній процес. За традиційного підходу до викладання
іноземної мови для спеціальних цілей іноземна мова є предметом вивчення, а не
інструментом. Коли студенти розуміють, що матеріал, який їм викладають сприяє не
тільки розвитку їхніх мовних навичок, а й розширює професійний кругозір, полегшує
вивчення профільних дисциплін, вони активніше залучаються до навчального
процесу і отримують більш значущі результати. Завдання викладача за такого збігу
інтересів – мотивувати учнів висловлювати свої думки та ідеї. Одним із
найефективніших засобів для досягнення цього є постановка проблемних питань, що
вимагають розгорнутої відповіді, а також завдання з поглибленого вивчення того чи
іншого аспекту теми з представленням доповідей і презентацій.
Communication (Комунікація). Завданням викладача під час роботи за
методикою CLIL є стимулювання взаємодії студентів на занятті. Ефективність такої
взаємодії буде вищою порівняно з традиційними методиками викладання ESP.
Студенти з більш високим рівнем мотивації активніше залучаються до процесу,
охочіше беруть участь в обговореннях і старанніше доводять свою точку зору. У
результаті викладач досягає мети зменшення своєї участі під час говоріння (TTT –
Teacher Talking Time) і збільшення розмовної активності студентів (STT – Student
Talking Time).
Culture (Культура) є ядром методу CLIL. Культурний компонент визначається
самим принципом методики – вивчення теми з різних культурних позицій,
враховуючи відмінності у сприйнятті багатьох аспектів у представників тих чи інших
культур. Обговорення відмінностей менталітетів та культур призводить до глибшого
розуміння студентами власної культури у всій її унікальності та глибині. Така робота
дає змогу виховати глибоко мислячих фахівців, здатних ухвалювати усвідомлені
рішення.
Можна зробити висновок, що поєднання традиційного підходу до викладання
іноземної мови для професійного спілкування і сучасної методики предметно-
мовного інтегрованого навчання допомагає вивести викладання іноземної мови на
якісно новий рівень, зробити навчання цікавим, практично цінним, ефективним та
інформативно насиченим. Ці результати досягаються за рахунок підвищення
мотивації учнів, стимулювання їхнього професійного зростання та орієнтації на їхній
всебічний розвиток.

1. Marsh, D. CLTL/EMILE – the European Dimension: Actions, Trends and Foresights Potential
[Electronic resource] / D. Marsh // Brussels: The European Union. – 2002. – URL:
https://userpage.fu-berlin.de/elc/bulletin/9/en/marsh.html (дата звернення: 30.11.2023).
340
.
ЗДОРОВ’ЯЗБЕРІГАЮЧІ ТЕХНОЛОГІЇ
У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Раш Лілія Володимирівна
студентка 2 курсу магістратури, педагогічного факультету
ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет
імені академіка Степана Дем’янчука», Україна
Науковий керівник: Красовська Ольга Олександрівна

Д-р. пед. наук, професор кафедри теорії та методик початкової освіти
ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет
імені академіка Степана Дем’янчука», Україна
Сучасний освітній процес мимоволі надає негативний вплив на здоров'я учнів.

Про це говорять і пишуть і практики [1, 2]. У цих умовах педагоги повинні знайти
моральні сили, знання, мудрість та способи, які допоможуть вирішити завдання
збереження здоров'я дітей, фізичного, психічного та морального, розвинути духовні
якості особистості, підвищити загальнокультурний рівень і заповнити дефіцит
гуманності, що дедалі зростає. Початок навчання є важливим етапом у житті дитини.
Вступ до школи спричиняє корінну зміну звичного способу життя, яка склалася у
дитини в дошкільний період виховання. У школі ж – нова обстановка, нові контакти,
нова форма поведінки, нова систематична діяльність – навчання. При цьому
відзначається різке зниження рухової активності та складна розумова робота, яка
потребує великої напруги функціональних можливостей всього дитячого
організму [3, 4].
Численні дослідження останніх років показують, що близько 25–30% дітей, які
приходять до 1-го класу, мають ті чи інші відхилення у стані здоров'я; серед
випускників шкіл вже понад 80% не можна назвати абсолютно здоровими [5, 6].
Найважливіша мета роботи школи в сучасний період: здоров'язбереження
учасників освітнього процесу. Здоров'язберігаючі технології – це система заходів, що
передбачає сукупність педагогічних, психологічних і медичних впливів, спрямованих
на захист і забезпечення здоров'я, формування цінного ставлення до свого здоров'я.
Мета здоров'язберігаючих освітніх технологій навчання – забезпечити школяреві
можливість збереження здоров'я за період навчання у школі, сформувати у нього
необхідні знання, вміння та навички, навчити використовувати отримані знання у
повсякденному житті. Завдання: поширення педагогічного досвіду, спрямованого на
створення умов для збереження та зміцнення здоров'я; розвиток «корисності» уроку
як основної організаційної форми освітнього процесу, яка безпосередньо залежить
від вчителя; створення умов побудови уроку на основі закономірностей навчально-
виховного процесу з використанням досягнень педагогічної практики з урахуванням
питань здоров'язбереження.
Досвід практичної діяльності виявив такі шляхи вирішення даної проблеми:
1. Раціональна організація праці вчителя та учнів.
2. Чергування різних видів діяльності на уроці.
3. Створення комфортабельного психологічного клімату.
4. Використання технологій, що мають здоров'язберігаючий ресурс (рівневої
диференціації, індивідуального навчання, програмованого навчання, групових та
ігрових технологій, укрупнення дидактичних одиниць, навчання).
341
5. Застосування активних методів навчання та форм організації пізнавальної

діяльності учнів.
Вирішення основного завдання здоров'язберігаючої педагогіки – зберегти у
дитини високу працездатність, відсунути втому і виключити перевтому. Це можливо
лише за правильної організації праці та відпочинку. Для цього необхідно брати до
уваги такі моменти:
1. Тривалість заняття.
2. Організація заняття.
3. Відпочинок.
4. Час проведення занять.
Види занять:
• ділові ігри (на всіх уроках);
• комплекс вправ (на уроках фізкультури та ранкової зарядки);
• оздоровчі хвилини (на всіх уроках);
• бесіда (на класному годиннику);
• спілкування з природою (на уроках навколишнього світу).
Дуже важлива роль у збереженні високої працездатності протягом заняття
належить фізкультхвилинки. Фізкультхвилинки абсолютно необхідні на кожному
занятті з дітьми молодшого шкільного віку. Завдання оздоровчих пауз – дати знання,
виробити вміння та навички, необхідні кожній дитині для зміцнення хребта, стоп,
рук, для гарної постави, зняття втоми, набуття спокою та рівноваги.
Актуальною проблемою в даний час є охорона зору школярів, які особливо
розпочали навчання з шестирічного віку. З початком навчання у першому класі у
дітей природно зростає навантаження на зір. Воно пов'язане з необхідністю
тривалого сидіння за партою в похилій позі, з роботою на близькій відстані з
дрібними об'єктами під час читання, письма, конструювання. Напруга очей
посилюється за рахунок поганого зовнішнього оформлення навчальних посібників,
робочих зошитів, поганої чіткості друку. Вихід із ситуації в наступному: розширювати
зорово-просторову активність у режимі шкільного уроку.
Особливу увагу на уроках приділяю поставі дітей. Одна з причин порушення
постави – неправильна робоча поза. Прикладом профілактичних вправ для
запобігання сутулості, зміцнення хребта, стоп, рук, зняття втоми, набуття спокою та
рівноваги можуть бути наступні вправи.
Вправи для фізкультхвилин:
• для постави («Тримай поставу», «Деревце», «Гора» та інші);
• для рук (струшіть руки, ніби скидаєте з них крапельки води, «Вправи тварин»
та інше);
• для ніг («Вправи тварин» та інше);
• для очей (пальмінг, «Вправи тварин», пам'ятка «Бережи очі як алмази» та
інше);
• «етюди для душі» («Сонечко», «Етюд душі», «Створи сонце в собі» та інше);
Обов'язкова умова ефективного проведення фізкультхвилинки – позитивне
емоційне тло. Виконання вправ з нудним виглядом, неохоче, ніби роблячи послугу
вчителю, бажаного результату не дасть.
Основні вимоги до гігієнічних умов. Мікрокліматичні параметри кабінетів та
майстерень повинні забезпечувати адекватність терморегуляції в організмі, газовий
склад повітря – нормальну оксигенацію тканин, освітленість – оптимальне
функціонування для зорової системи.
Оптимальні умови повітряного середовища – важливий чинник збереження
здоров'я та працездатності людини. Несприятливі зміни повітря можуть викликати
342
.
значні порушення в організмі: перегрівання або переохолодження тіла, гіпоксію,

виникнення інфекційних та інших захворювань, зниження працездатності.
Повітря має бути чистим, тому що під час перебування людей у приміщенні в
повітрі накопичуються леткі продукти обміну речовин людини. При тривалому
перебування в такій атмосфері у людини починає боліти голова, погіршується увага,
з'являються сонливість, апатія, може виникнути нудоту (аж до блювання), іноді
навіть буває непритомність (приміщення потрібно як слід провітрювати).
«Маленькі хитрощі» для підтримки повітряного режиму: під час заняття треба
тримати злегка відчинені двері в класі, попередньо створивши в рекреаційних
приміщеннях запас свіжого повітря. Провітрювання рекомендується здійснювати під
час перерв, вилучивши дітей із кабінету. Навіть узимку, відкривши на якийсь час
вікно, можна не побоюватися значного зниження температури повітря в приміщенні,
а 3-5 хвилин такого провітрювання цілком достатньо, щоб повітря в класі повністю
оновилося.
Впровадження здоров’язберігаючих технологій зіграло ключову роль у
зміцненні фізичного благополуччя учнів початкової школи. Використання
інтерактивних програм, ергономічних меблів та інших інноваційних технологій
заохочує фізичну активність, зменшує сидячий спосіб життя та сприяє профілактиці
проблем зі здоров’ям, пов’язаних із відсутністю фізичних вправ. Це підкреслює
важливість технологій у задоволенні потреб фізичного здоров’я учнів початкової
школи.
Важливо, що позитивний вплив здоров’язберігаючих технологій поширюється
не тільки на учнів, але й на педагогів. Впровадження технологій розумного класу,
платформ для співпраці та інструментів, які спрощують адміністративні завдання,
сприяє більш ефективному та менш стресовому робочому середовищу для вчителів.
Це, у свою чергу, має потенційні довгострокові переваги для загальної якості освіти,
що надається в початкових школах.
Висновки. Підсумовуючи, можна сказати, що інтеграція здоров’язберігаючих
технологій у початковій школі є перспективним напрямком створення сприятливого
середовища для всебічного розвитку. Дослідження дає цінну інформацію про
багатогранні переваги цих технологій і підкреслює необхідність збалансованого та
продуманого підходу до їх впровадження. У міру того, як люди рухаються вперед,
продовження досліджень, співпраця та адаптація будуть необхідними для
використання повного потенціалу технологій у сприянні здоров’ю та благополуччю
початкової школи.

1. Цимбал Н.М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров’я. - Тернопіль:
«Навчальна книга - Богдан», 2000. - 168с
2. Барладин О.Р. Формування мотивації здорового способу життя школярів з метою
профілактики деяких захворювань опорно-рухового апарату// Проблеми освіти. - К.,
2006. - Вип.49. - С. 58-63
3. Боднарчук Г. Фізіологічні основи здоров'я людини// Біологія. Шкільний світ. - К., 2006. -
№23-24. - С. 1-64
4. Борисенко А.Ф., Цвек С.Ф. Руховий режим учнів початкових класів. Навчальний посібник.
- 2-ге вид. перероб. і доп. - К.: Радянська школа, 1989. -190 с.
5. Калиниченко І. О. Формування здоров’я школярів в умовах навчально-виховного закладу
// Довкілля та здоров’я. - К., 2003. - №3. - С. 59-61.
6. Макаренко С. Формування психічного здоров'я школяра. // Педагогічна думка. - Львів,
2005. - №4. - С. 10-12.
343
КОЛІР ЖИТТЯ ТА СВОБОДИ В УКРАЇНІ

Туренко Вікторія Валентинівна
вчитель
Черкаська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №18 імені
В’ячеслава Чорновола Черкаської міської ради Черкаської області, Україна
Символічно червоний колір означає життя, любов, торжество, свободу, кров,

вогонь, пристрасть. Червоний колір - це колір життя, оскільки це колір крові, без якої
життя неможливе. Але це також символ війни і агресії..
Україна – це один з найбагатших та наймальовничіших куточків всієї земної
кулі. Її чудові річки і озера, ліси і гори відомі далеко поза межами країни. Але за
останні роки Україна придбала ще одну пам’ятку – це її мужній та стійкий народ, який
довів своє право вільно жити на рідній землі і самостійно вирішувати свою долю.
Завдяки цьому ми сьогодні маємо Україну, яка рухається до європейського
майбутнього, замість перебування у статусі російської напівколонії. Революція
Гідності, яка знаменувала собою перемогу народного духу над диктатурою, водночас
поклала початок іноземній інтервенції України з боку сусідньої держави. російське
керівництво розглядало і продовжує розглядати Україну як васальну територію, не
сприймає її як суверенну незалежну державу, вважає, що має право втручатися в її
внутрішні справи, вказувати, як жити.
Сьогодні для України червоний – перш за все політичний колір.
24 лютого 2022 року повномасштабним вторгненням російської армії
розпочався новий етап російсько-української війни. Це – народна війна за
незалежність і суверенітет України, яка триває з 2014 року. Це також війна за
цивілізаційний вибір: Україна відстоює свою приналежність до європейської
цивілізації і водночас – ті цінності, права і свободи, що лежать в основі західного світу.
Але навіть знаючи про неї, ніхто й ніколи не звикне спокійно прокидатися від
вибухів і пострілів, адже вони геть не схожі на красиві філософські метафори. Війна
показує, що існує зовсім інша реальність. Хай там як, але скільки б ми не ненавиділи
війну, попри всі її лихоліття та негаразди, в якийсь момент вона стає випробуванням
на витривалість.
Зовсім інша справа – війна визвольна. Вона благородна, хоча так само сповнена
страждань і непоправних втрат. Людей війна змушує ціпеніти від жаху, вона роз’єднує
закоханих, близьких, рідних. Водночас, вона гуртує українців та гартує їхній
нескорений протягом століть дух, що був оповитий полум’ям вогню у боротьбі за
себе, своє майбутнє. Окупанти руйнують наші міста, вбивають людей, ллють на нашу
країну брудні потоки брехні. Та добитися вони можуть лише того, що
російськомовного населення не залишиться тому, що воно перейде на українську
мову, бо російська мова стане для них мовою вбивць і ґвалтівників. Але незважаючи
ні на що, ми все одно переможемо. Тому що дракони рашизму, як і всі поневолювачі,
можуть володарювати лише над покаліченими, безкрилими душами. А українці не
такі! Наш народ працьовитий і милосердний, але може бути нещадним до ворогів.
Захисники й захисниці б’ють нелюдів і визволяють українські землі від нечисті
холодного червоного терору.
Бути – це боротися з ворогом. Це роблять наші відважні воїни. Це роблять
волонтери, які підтримують армію. Увесь народ піднявся на боротьбу: ідуть у
територіальну оборону, збирають одяг і харчі для наших воїнів, роблять свічки,
плетуть маскувальні сітки, допомагають вимушеним переселенцям з харчами,
344
.
житлом, одягом, роботою. Теплий червоний колір добра та широкої української душі
об’єднує людей в тилу, заради Перемоги, збираючи гроші на допомогу ЗСУ. Навіть
діти залучаються до волонтерського руху. Народ об’єднався, став сильнішим. Але тут
важливо нам пам’ятати, що ми переможемо у цій війні, тому що ціна дуже висока
сьогодні для українців. Ми повинні розуміти, що багато людей віддадуть своє життя
за нашу свободу, але це жертви, котрі піднесуться до тієї Небесної Сотні, що загинула
на Майдані і до тих сотень УПА, які були знищені. Настане період в історії коли росія
пам’ятатиме, що Україна – це держава, яку не побороти нікому, тому, що вона
вистояла навіть у ті часи, коли немала зброї, коли не мала армії. Вона вистояла, тому
що вона мала Тараса Шевченка, Івана Франка, багатьох інших свої пророків.
Господь Бог дав Україні щасливу нагоду, нарешті розрахуватися за все, що було
зроблено проти нас. Україна довго стояла у ворожому вогні, вона була як єретик
поставлений на стосі. Хоч і важка перед нами дорога, та попереду нас чекає щасливе
та вільне життя. Виборене, вистраждане, а тому таке дорогоцінне для кожного з нас.
Це наш шлях, і іншого в нашого народу немає! Слава Україні! Слава нації!

1. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді: додаток до наказу
Міністерства освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 641 // Інформаційний збірник та
коментарі Міністерства освіти і науки України. 2015. № 8. С. 87–95.
2. Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. "Українська козацька педагогіка і духовність", Умань,
2005. - 217 с.
3. Соболєва, Н. І. (2002). Соціологія суб’єктивної реальності. Київ: Інститут соціології НАН
України.
4. Практична педагогіка виховання: посібник з теорії та методики виховання/ За редакцією
Красовицького М. Ю. Упорядник Іванюк Г. І. – Київ–Івано–Франківськ.: «Плай», 2000. –
С. 27–40.
345
КОМАНДОУТВОРЕННЯ ЯК ТЕХНОЛОГІЯ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОЇ РОБОТИ ФАХІВЦЯ
У СОЦІАЛЬНІЙ СФЕРІ
Дуванська Катерина Олександрівна
асистент кафедри соціальної педагогіки
ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», Україна
Соціальна сфера зазвичай охоплює роботу з вразливими верствами населення,

які можуть опинятися в кризових ситуаціях або стикатися з складними життєвими
обставинами, що негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток особи.
Чинники, що зумовлюють складні життєві обставини можуть бути різні: інвалідність,
невиліковні хвороби, часткова або повна втрата рухової активності, пам’яті, психічні
та поведінкові розлади, бездомність, безробіття малозабезпеченість, ухилення
батьками або особами, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків із виховання
дитини, насильство, та інші фактори. Виявлення ефективних стратегій та оперативна
реакція соціальних працівників на ці виклики має велике значення для зменшення
наслідків та мінімізації негативних впливів на вразливі соціальні групи.
Забезпечення якісних послуг клієнтам у сфері соціальної роботи залежить від
ефективного застосування технологій командної роботи. Використання цих
технологій сприяє підвищенню ефективності та співпраці між спеціалістами, що
працюють з клієнтами.
Технологія командоутворення допомагає створити сприятливе середовище для
спільної роботи, сприяє формуванню міждисциплінарних команд, де кожен член має
свою роль та відповідальність. Це сприяє покращенню комунікації, сприяє
вирішенню складних завдань та створює умови для інноваційних рішень. Крім того,
технологія командоутворення сприяє формуванню згуртованих груп, де члени
взаємодіють, обмінюються інформацією та ресурсами, а також спільно працюють над
вирішенням проблем клієнтів. Це дозволяє більш оперативно та ефективно
відповідати на потреби та вимоги клієнтів, забезпечуючи надання якісних соціальних
послуг.
Командоутворення - це процес формування команди, групи людей, які
працюють разом для досягнення спільної мети або виконання певного завдання. Цей
процес містить в собі ряд етапів, де учасники команди знайомляться між собою,
встановлюють взаємодію, визначають свої ролі та завдання, розробляють стратегії
співпраці та способи розв’язання проблем [65].
Метою статті є аналіз технології формування ефективних команд у соціальній
сфері та розгляд різноманітних підходів до командоутворення, їх вплив на
результативність та співпрацю в межах команд.
Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Аналіз теоретичних
досліджень у даній області засвідчує відсутність єдності серед науковців щодо
трактування феномену команди. Кожен дослідник зробив свій значний внесок щодо
розвитку різних аспектів розуміння команд та групової динаміки у робочих
середовищах:
• функціональний підхід: команда розглядається як система, що працює разом
для досягнення спільної мети, де важливим фактором виступає співпраця та
координація між учасниками команди та зрозуміння ролей у команді та їх вплив на
продуктивність (M. Belbin, Meredith Taxon) [65];
346
.
• соціальний підхід: команда розглядається як соціальна група, де взаємодія,

спілкування та взаємодопомога визначають її функціонування, де пильну увагу
приділяють взаємовідносинам, взаємозалежності та спільним цінностям (E. Schein,
A. Toffler) [65];
• психологічний підхід: команда аналізується через призму психологічних
аспектів, таких як мотивація, лідерство, співробітництво, розвиток особистості та
звертає увагу на індивідуальні характеристики учасників команди та їх вплив на
загальні результати (D. Brooks) [65];
• системний підхід: досліджує команду як складну систему з взаємозалежними
елементами, де взаємодія між частинами визначає загальний результат та
заснований на ідеї, що властивості команди виникають не тільки від окремих
учасників, але й від їх взаємодії (S. Beer, J. Forrester) [65].
Вітчизняні науковці А. Загородній, О. Коломієць, С. Шевченко, І. Шевченко
займалися дослідженнями у галузі командної роботи, групової динаміки та
питаннями управляння і психології колективу. Наразі існує низка невирішених
питань з приводу вивчення командоутворення як технології забезпечення
ефективної роботи менеджера у соціальній сфері.
Технології командоутворення грають важливу роль у соціальній роботі,
допомагаючи сприяти спільній роботі, взаємодії та досягненню спільних цілей. До
більш суттєвого інструментарію командоутворення відносять:
1. тренінги та семінари - організація тренінгів з командоутворення для
співробітників у соціальній роботі може допомогти збудувати згуртовану команду,
покращити комунікацію та допомогти у розв’язанні конфліктів;
2. групові вправи та рольові ігри - ці методи дозволяють учасникам команди
спілкуватися, співпрацювати та вирішувати завдання разом, сприяючи зростанню
взаєморозуміння та довіри;
3. спільне планування та визначення цілей – припускає залучення всієї команди
до процесу планування, що дозволяє кожному причетному до процесу відчувати свою
важливість і залученість до досягнення спільних цілей;
4. використання онлайн-інструментів та платформ для спільної роботи –
дозволяє застосовувати спеціалізовані програм або інструментів для команд, що
сприяє спільному плануванню, обміну інформацією та спрощує процес взаємодії та
співпраці.
5. фасилітація та підтримка - впровадження у практику методики та стратегії
для вирішення конфліктів, щоб сприяти збереженню згуртованості та
продуктивності.
6. зміцнення відносин через взаємодію - організація спільних заходів,
змістовного дозвілля або просто часу для спілкування, що може сприяти зміцненню
взаєморозуміння та дружби у команді.
7. ефективне спілкування та обмін знаннями - запровадження систем обміну
інформацією та знаннями, які допомагають покращити роботу команди, дозволяючи
членам команди вчитися один у одного та обмінюватися найкращими практиками.
У соціальній роботі командна робота має велике значення, оскільки вона
дозволяє ефективніше вирішувати складні проблеми та забезпечувати якісні послуги
своїм клієнтам або оточенню.
Існують різні підходи, які допомагають побудувати команду всередині
колективу:
1. Цілепокладання – є важливою складовою для побудови єдності та
спрямованості всієї команди на шляху досягнення спільних цілей, яка включає такі
347
компоненти, як:
• залучення всіх спеціалістів до процесу встановлення цілей, що сприяє
формуванню відчуття власної значущості, залученості та зобов’язань щодо
досягнення спільних цілей;
• постановка SMART-цілей, які повинні бути конкретними, вимірюваними,
досяжними, реалістичними та мати часові межі;
• відкритий обмін ідеями, що дозволяє членам команди висловлювати свої
погляди, пропозиції, рекомендації та ідеї щодо впровадження дій, які направлені на
кінцевий результат щодо мінімізації негативного впливу обставин на
життєдіяльність клієнта;
• стимулювання процесу співпраці та результативної взаємодії, як на
початковому етапі встановлення цілей, так і під час співробітництва;
• планування та розроблення стратегії досягнення поставлених цілей, яке
допомагає команді розробити покроковий алгоритм дій для досягнення успіху у
запланованій діяльності;
• моніторинг або систематичний перегляд прогресу, який вчасно дозволяє
виявляти проблеми та коригувати шляхи досягнення цілей;
• мотивація та підтримка, яка сприяє створенню сприятливого середовища для
членів команди у випадку виникаючих труднощів.
2. Міжособистісний підхід - спрямований на розвиток взаємодії, спілкування
та взаєморозуміння між членами команди, який акцентує увагу на взаємовідносинах
між людьми та враховує стиль спілкування та інші аспекти міжособистісних відносин:
• розвиток емпатії та взаєморозуміння - ключовим елементом є розуміння та
врахування почуттів, потреб, мотивацій та поглядів кожного члена команди;
• створення позитивного робочого середовища - важливо створити атмосферу
взаємоповаги, підтримки та довіри всередині команди, що досягається через
відкритість, слухання та підтримку ідей кожного учасника;
• розвиток комунікаційних навичок - сприяння розвитку навичок ефективної
комунікації, таких як слухання, висловлювання своїх думок, вираження емоцій,
уміння вирішувати конфлікти — це важливі аспекти для побудови міжособистісних
відносин;
• стимулювання спільної відповідальності та взаємодопомоги, що сприятиме
усвідомленню того, що кожен учасник команди відповідає за загальний результат і
сприяє взаємодопомозі між членами команди.
• врахування різноманітності індивідів - врахування та повага до
різноманітності поглядів, досвіду, навичок та особистих характеристик кожного
члена команди, яке дозволяє використовувати сильні сторони кожного для
досягнення спільних цілей.
• підтримка особистісного та професійного розвитку - створення умов для
особистісного зростання, професійного розвитку членів команди що сприяє їхній
мотивації та відчуттю приналежності до спільної мети.
3. Рольовий підхід - розвиток емпатії та взаєморозуміння, ключовим
елементом якого є розуміння та врахування почуттів, потреб, мотивацій та поглядів
кожного члена команди. Важливо вивчати особливості кожної людини для
покращення взаємодії у команді та враховувати такі компоненти:
- створення позитивного робочого середовища та розвиток комунікаційних
навичок;
- стимулювання спільної відповідальності та взаємодопомоги, що сприятиме
усвідомленню того, що кожен учасник команди відповідає за загальний результат та
348
.
мотивує до взаємодопомозі між членами команди;

- врахування різноманітності індивідів - врахування та повага до
різноманітності поглядів, досвіду, навичок та особистих характеристик кожного
члена команди дозволяє використовувати сильні сторони кожного для досягнення
спільних цілей;
- підтримка особистісного та професійного розвитку – підтримка у створенні
умов для особистісного зростання та професійного розвитку членів команди, що
сприяє їхній мотивації та відчуттю приналежності до спільної мети.
4. Проблемно-орієнтований підхід до командоутворення ставить перед собою
завдання спільного вирішення проблем або завдань, що виникають у команді чи в
процесі виконання завдань. Основні аспекти цього підходу:
• ідентифікація проблем - команда визначає основні проблеми або завдання, які
потребують уваги та вирішення;
• аналіз та розуміння причин проблеми - члени команди вивчають та аналізують
причини проблеми, що дозволяє зрозуміти витоки проблеми та визначити шляхи її
вирішення;
• створення стратегії вирішення проблеми- команда обговорює різні можливі
шляхи та кроки вирішення проблеми, розробляє стратегію дій для досягнення успіху,
що може включати розробку плану дій та розподіл відповідальності;
• колективність рішень - у процесі вирішення проблеми кожен член команди
вносить свій внесок, спільно шукаючи ефективні рішення. Це процес підвищує
взаємодопомогу та залучення кожного спеціаліста дотичного до вирішення проблем
сім’ї або особи;
• оцінка та коригування, дозволяє робить необхідні корективи, вчитися на
помилках та покращувати стратегії в майбутньому;
• навчання через вирішення проблем - розв’язання проблем стає можливістю
для команди навчитися нових навичок, зростати та розвиватися як колектив
професіоналів.
Отже, важливим аспектом командоутворення є створення сприятливого
середовища, в якому кожен учасник відчуває свою важливість, розуміє свої завдання,
відповідальність перед командою та спільно працює над досягненням поставленої
мети. Застосування технологій командоутворення у соціальній сфері сприяє
покращенню взаємодії та співпраці між працівниками, забезпечуючи оптимальне
використання ресурсів для ефективного вирішення проблем клієнтів. Команди,
сформовані на основі цих технологій, дозволяють оперативно реагувати на потреби
своїх клієнтів, максимізуючи якість наданих соціальних послуг та сприяючи
підвищенню рівня задоволеності та підтримки вразливих груп населення. Таким
чином, технології командоутворення відіграють ключову роль у забезпеченні
успішної та якісної роботи у сфері соціальної допомоги.

1. Психологія тимбілдингу: навчальний посібник / за ред. Романовський О.Г., Шаполова В.В.,
Квасник О.В., Гура Т.В. Харків: Друкарня Мадрид, 2017. 92 с.
2. Психологія командотворення: Ціннісно-рольовий підхід до формування та розвитку
команд: монографія / за ред. Горбунова В. В. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014.
380 с.
3. Групова динаміка та комунікації.: навчальний посібник / за ред. Виноградова О. В.,
Євтушенко Н.О. Київ: ДУТ, 2018. 223 с.
4. Менеджмент персоналу / за ред. Мурашко М. І. Київ: Знання, 2008. 435 с.
349
КОНЦЕПЦІЯ НАВЧАННЯ, ОРІЄНТОВАНОГО

НА УЧНЯ ТА ЇЇ ПЕРЕВАГИ
Холодова Дарина Олександрівна
здобувачка вищої освіти факультету іноземної філології
Харківський національний педагогічний університет
імені Г.С. Сковороди, м. Харків, Україна
У галузі навчання іноземних мов традиційний підхід часто обертається навколо

моделі, орієнтованої на викладача, коли інформація поширюється за допомогою
розповідей, а учні просто отримують знання. Однак останнім часом набуває
популярності інноваційна хвиля, відома під назвою «навчання, орієнтоване на учня»,
що підкреслює зміну концепції, яка ставить учня в епіцентр своєї освітньої історії.
Основна мета цієї статті – розглянути та розкрити принципи та особливості
викладання, орієнтованого на учня. Шляхом огляду основних компонентів цього
педагогічного підходу задачею є прослідкувати, як викладачі можуть сприяти
створенню динамічного навчального середовища, в якому студенти є головними
дійовими особами.
Цей педагогічний підхід ґрунтується на переконанні, що учні володіють певним
досвідом, знаннями та лінгвістичними ресурсами, які можуть бути використані для
управління деякими процесами з вивчення мови.
Основоположний принцип навчання, орієнтованого на учня, полягає в
переконанні, що діяльність у класі, від граматичних вправ до інтерактивних ігор,
може базуватися на колективній інформації, наданій безпосередньо самими учнями.
Ця нова концепція не лише визнає важливість індивідуального внеску кожного
студента, але й виступає за інтеграцію їхнього досвіду в процес засвоєння знань з
іноземної мови [1].
Впровадження інструментів навчання, орієнтованих на учня, в освітню
практику довело свою високу ефективність, що дозволяє відійти від традиційних
підходів, орієнтованих на вчителя. Ці динамічні способи охоплюють активне
навчання, де студенти беруть участь у вирішенні проблем, формулюванні питань,
дискусіях, дебатах та мозкових штурмах у класі. Крім того, спільне навчання
підкреслює необхідність командної роботи, яка забезпечує як позитивну
взаємозалежність, так і індивідуальну відповідальність [1,2].
Дослідження відомого педагога Річарда Фелдера постійно вказують на перевагу
методів, орієнтованих на учня, над традиційними підходами у досягненні
різноманітних освітніх результатів. Незалежно від того, чи оцінюється
короткострокове засвоєння, довгострокове збереження, глибоке розуміння, навички
критичного мислення, творче вміння розв'язувати проблеми, розвиток позитивного
ставлення до предметів чи виховання впевненості у власних знаннях і навичках,
методи, орієнтовані на учня, незмінно перевершують їхні аналоги, орієнтовані на
вчителя [2].
Отже, нова педагогічна парадигма орієнтованого на учня навчання в
іншомовній освіті, яка кидає виклик традиційним підходам, має безліч переваг та
підкреслює свій інноваційний потенціал, що спонукає до переосмислення методик
мовної галузі.

1. Kleinsasser R. C., Campbell C., Kryszewska H. Learner-Based teaching. The modern language
journal. 1993. Т. 77, № 4. С. 532.
2. Learner-Centered teaching. Teaching and Learning STEM. URL:
https://www.engr.ncsu.edu/stem-resources/legacy-site/learner-centered/.
350
.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО

ІНТЕРЕСУ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ
Осніговська Олександра Валеріївна
здобувачка вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв
Науковий керівник: Котелянець Наталка Валеріївна

доктор педагогічних наук, професор кафедри дошкільної та початкової освіти
У контексті модернізації початкової освіти все більшої ваги набувають якості

особистості, які визначають її «суб’єктну» участь в освітньому процесі. Особлива
увага при цьому приділяється мотиваційній сфері особистості, зокрема її
пізнавальним інтересам. Формування у дітей молодшого шкільного віку
пізнавальних інтересів є необхідною умовою розвитку їхніх пізнавальних здібностей,
виховання прагнення до самоосвіти, самовиховання, формування основних
інтелектуальних умінь, необхідних для оволодіння знаннями з навчальних
дисциплін.
Пізнавальний інтерес - це стійке прагнення особистості до цілеспрямованої
активно-пізнавальної діяльності по відношенню до об’єктів, що мають для неї
важливе значення [4].
Проблема формування пізнавального інтересу досліджувалась такими
видатними педагогами як: А. Дістервег, Я. Коменський, І. Песталоцці,
В.Сухомлинський, К. Ушинський. Розглядають її й сучасні вчені, такі як: О.Жоржик,
О.Савченко, І. Шамова, Л. Шушора тощо. У працях Н. Бібік, І. Дубровіної, С. Журавель,
О. Киричук, Л. Нарочної, Л. Шелестової та інших дослідників розглядаються методи й
засоби формування пізнавального інтересу молодших школярів.
Провідними джерелами розвитку пізнавального інтересу є зміст навчального
матеріалу й організація навчального процесу. Кожне з джерел має особливі,
специфічні для нього можливості впливу на розвиток пізнавального інтересу.
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає підставки зробити висновок, що
проблема розвитку пізнавального інтересу молодших школярів не має однозначного
рішення через її багатофакторність.
Процес формування пізнавального інтересу молодших школярів відбувається у
діяльності, структура якої (зміст предмета, методи навчання, засоби, форми та,
нарешті, особистість вчителя) складає об’єктивну основу розвитку пізнавальних
інтересів.
Педагоги, психологи для формування пізнавального інтересу молодших
школярів в освітньому процесі виділяють фактори, що впливають на цей процес. Ці
фактори можна розділити на п’ять груп:
• спонукальні - цікавість, допитливість, прагнення пізнати нове;
• освітні - уявлення, факти, закони, теорії, методи науки;
• організаційні - методи, прийоми і способи роботи вчителя з учнями;
• соціальні - батьки, засоби масової інформації;
• психологічні - вікові особливості молодших школярів, схильності, навички,
351
воля тощо.
З урахуванням всіх перерахованих вище факторів в дидактичному процесі
відбувається:
- формування пізнавальної активності і мотивів пізнавального інтересу:
цікавість, допитливість, прагнення дізнатися щось нове, небажання отримати погану
оцінку та ін.;
- усвідомлення процесу навчання, що полягає в вираженні власних поглядів і
переконань, потреби в самовдосконаленні;
- проведення класних і позаурочних занять: олімпіад різного рангу (міських,
республіканських, російських), конференцій, марафонів знань по предмету, що
сприяє формуванню пізнавальних дій і операцій;
- опанування початкових форм пізнавальної та особистісної рефлексії [1].
Перелік вищевказаних чинників при побудові освітнього процесу є необхідною
умовою формування пізнавального інтересу молодших школярів.
Важливим стимулом є новизна змісту, що викликає орієнтовну реакцію учнів.
Елементи новизни, внесені в навчальний процес (нові факти, нові результати
порівняння, новий аспект передачі матеріалу, нові форми діяльності), завжди
роблять свою спонукальну дію.
Важливими стимулами розвитку пізнавального інтересу, пов’язаними зі змістом
навчання, є історичний аспект шкільних знань (повідомлення відомостей з історії
науки, історії наукових відкриттів); нагальна практична необхідність знань для
життя, використання науки з метою практики; показ учням сучасних наукових
досягнень; показ практичного і прикладного значення математичних знань;
наочність; емоційність; математичне моделювання; постановка різних математичних
задач, в тому числі і пізнавальних. Іншим джерелом, пізнавальних інтересів в
навчанні, є сама пізнавальна діяльність учнів, яка, будучи педагогічно доцільно
організованою, приносить учням інші враження, викликає інші психічні стани, ніж ті,
які виникають під впливом звичайного навчання.
Стимулюючий вплив на пізнавальний інтерес елементів проблемності
знаходиться в тісній єдності з таким стимулом, як надання навчальному процесу
дослідницького характеру, що активізує емоційновольові та інтелектуальні психічні
процеси і сприяє формуванню творчих здібностей учнів.
Можна виділити послідовні стадії розвитку пізнавального інтересу: цікавість,
допитливість, пізнавальний інтерес, теоретичний інтерес, які певною мірою
допомагають більш-менш точно визначити стан вибіркового ставлення учня до
предмету і ступінь впливу його на особистість. Глибокий інтерес виникає і
розвивається не відразу. Для його виникнення і розвитку потрібна система освіти та
самоосвіти, виховання і самовиховання, а не тільки пошуки короткочасних засобів
впливу, які спонукають і підтримують цікавість і зацікавленість учня на уроці [2].
Розвиток пізнавального інтересу у дітей молодшого шкільного віку є
комплексним завданням, вирішення якого передбачає врахування мотивації
школяра, його вікових та індивідуальних особливостей, стану пізнавальної
діяльності, а також підбір ефективних педагогічних засобів, які відповідають етапам
роботи над розвитком пізнавального інтересу. Пізнавальний інтерес як засіб
навчання виступає в якості педагогічного інструменту вчителя.
На кожному уроці застосовуються методи, засоби і технології навчання, які
максимально реалізують індивідуальні переваги кожного окремого учня; формують
його активну, самостійну і ініціативну позицію в навчанні; розвивають загальні
вміння та навички: дослідницькі, рефлексивні.
Одним із ефективних засобів розвитку пізнавального інтересу до навчального
352
.
предмета технологія, а також підвищення якості знань учнів є дидактична гра.

Ігрова діяльність для учнів початкової школи продовжує посідати значне місце
в їх житті і не втрачає для них своєї привабливості. Через це, використання
дидактичних ігор у навчальному процесі є одним із провідних методів стимулювання
пізнавальної активності першокласників. До того ж, надання завдань і вправ
переважно в ігровій формі сприяє скороченню адаптаційного періоду, адже ігрова
діяльність є найбільш освоєним видом діяльності зазначеної вікової категорії дітей.
У педагогічній літературі виділяють такі види пізнавальних ігор для молодших
школярів: ігри-вправи, ігри-загадки, ігри-змагання, сюжетно-рольові ігри та ігри-
мандрівки. Багато психологів та педагогів наголошують на винятковому значенні гри
для інтелектуального розвитку молодшого школяра, оскільки в ході гри можуть
виникнути такі комбінації матеріалу і така орієнтація у його властивостях, які можуть
привести до подальшого використання цього матеріалу як знарядь при розв’язанні
завдань [5, с. 332].
Дидактичні ігри – це штучне моделювання певних життєвих ситуацій, що носить
інтелектуальний, пізнавальний характер.
Результативність дидактичної гри залежить від методики організації та
проведення. В процесі організації дидактичної гри під час уроків вчитель повинен
враховувати індивідуальні та вікові особливості молодших школярів та рівень їхньої
підготовленості, навчання.
Застосування методу проєктів у навчально-виховному процесі впливає на
розвиток спрямованості особистості, особливо на сферу пізнавальної активності.
Його потенціал для формування і розвитку пізнавальних інтересів молодших
школярів полягає в особливих можливостях забезпечити активність, емоційність і
цілеспрямованість пізнавальних процесів; створити сприятливі умови для
осмислення учнями мотивів, цілей і прийомів навчання; розширити й поглибити
сферу застосування пізнавального досвіду.
У системі міжсубє’ктної особистісно-орієнтованої парадигми навчання одним з
провідних засобів формування пізнавального інтересу виступає використання
інтерактивних методів навчання. Така форма організації навчання допомагає
вчителю стимулювати пізнавальну активність молодших школярів, а отже
заохочувати їх до навчання й формувати стійкий пізнавальний інтерес.
Наявність в учнів стійких пізнавальних інтересів забезпечує активну, творчу
діяльність учнів у процесі оволодіння знаннями і способами діяльності. Пізнавальний
інтерес не є вродженою стійкою властивістю особистості, а формується у процесі
життя під впливом умов і факторів, які сприяють його виникненню й поглибленню.
Саме цим і обумовлюється необхідність його стимулювання, яке здійснюється за
допомогою таких засобів.

1. Байбара Т. М. Методика навчання природознавства в початкових класах:
2. Жаркова І, Мечник Л. Система пізнавальних завдань як засіб формування дієвих
природничих знань молодших школярів. Початкова школа. 2003. № 4. С. 19 – 21.
3. Савченко О. Я. Дидактика початкової школи: Підручник для студентів педагогічних
факультетів / О. Я. Савченко- К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.
4. Щукина Г. И. Активизация познавательной деятельности учащихся в учебном процессе.
Учебное пособие для студентов педагогических институтов / Г. И. Щукина – М.:
Просвещение, 1979. – 160 с.
5. Эльконин Д. Психология игры / Д. Эльконин – Москва: ВЛАДОС, 1999. – 360 с.
353
РОЗВИТОК ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ

ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ОБРАЗОТВОРЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Монько Дар’я В’ячеславівна
здобувач магістра факультету дошкільної, початкової освіти і мистецтв
Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, Україна
Науковий керівник: Кошель Анна Павлівна

канд. пед. наук, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти
Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, Україна
Розвиток творчих здібностей дітей набирає швидкої популярності. Однак в

основі досліджень науковців всебічний розвиток здібностей, не спрямований на
певну діяльність. Тому обрана образотворча діяльність, а точніше малювання.
Завдяки малюванню неординарними засобами і техніками у дітей прокидається
творча натура.
Проблема розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку сьогодні набуває
особливої актуальності і зумовлена низкою причин: швидкі темпи науково-
технічного розвитку і вдосконалення суспільства, динамічність всіх сфер життя, що у
свою чергу вимагають від людини також швидкої реакції, гнучкого мислення,
творчого підходу до вирішення важливих життєвих проблем. Саме тому в сучасному
освітньому просторі активізується пошук нових ефективних технологій розвитку
дітей дошкільного віку з метою максимального розкриття їх творчого потенціалу [1].
Дитяча психіка у дошкільні роки супроводжується творчою спрямованістю,
завдяки чому дитина робить великі відкриття ледве не на кожному кроці, адже
навколишній світ дошкільника не досліджений, він вперше його вивчає [5].
Образотворча діяльність займає важливе місце у всебічному розвитку
дошкільників. Під час створення малюнка, у дітей формується естетичне сприймання,
спостережливість, творчі здібності, художній смак. Образотворча діяльність
універсальними засобами надає можливість вихованцю виразити свій емоційний
стан і ставлення до навколишнього світу, розкриває вміння бачити естетичну красу в
творах мистецтва та самостійно створювати прекрасне [4].
Розвиток дитячого малювання являє собою засвоєння процесів знакової
діяльності, як вираження особливостей зорового сприйняття, уявлення, мислення,
рухової активності й ставленням до навколишнього світу. Дитячий малюнок
спрямований на відтворення дійсності, тому у дітей переважає зображувальна
функція [6].
Періодично дітей потрібно знайомити з нестандартними методами зображення.
При малюванні можна використовувати будь-які матеріали, головне бажання і
творчість дитини. Нетрадиційне малювання допомагає ліпше засвоїти нові знання та
самостійно навчитися користуватися засобами зображення. Щоб забезпечити
художній розвиток дітей, у педагогічному просторі застосовують різні види
образотворчої діяльності, по чергове їх засвоєння, ігрові прийоми, нетрадиційні
техніки, використання різноманітних зображувальних матеріалів і виразних
засобів [2].
Нетрадиційні техніки використовують у предметному, декоративному,
сюжетному малюванні. До технік належить: малювання свічкою, пальцями, вушними
паличками, ниткою, зубною щіткою, соломкою з використанням кляксографії.
354
.
Малювати діти можуть на папері, асфальті, снігу, землі.

Нетрадиційні техніки порівняно з традиційними, дають малечі максимальну
свободу в образотворенні. Нетрадиційні техніки легкі у використанні, діти швидко їх
засвоюють, отримують задоволення у процесі створення малюнка та від результату
роботи. Крім цього вони надають унікальні творчі можливості, для пошуків образів,
експериментувань, вражень, думок, сміливих втілень, оригінальних фантазій [3].
Отже, малювання допоможе дітям творче розвитися, використовуючи
традиційні та нетрадиційні методи зображення. Малюнок для дитини – це полотно
для її фантазій, дійсності, всебічного розвитку тощо.

1. Андрійчук О., Заремба Л. Проблема розвитку творчих здібностей дітей дошкільного віку:
теоретичний аспект / О. Андрійчук, Л. Заремба // Педагогічний часопис Волині: науковий
журнал. – Луцьк : СНУ імені Лесі Українки, 2018. №1 (8). С. 7–11.
2. Динаміка розвитку творчих здібностей дітей в образотворчій діяльності URL:
https://studfile.net/preview/9700879/page:22/ (дата звернення: 17.11.2023).
3. Козак Н. Формування творчості дошкільників засобами образоворчого мистецтва.
Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: збірник наукових праць Уманського
державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Умань. 2014. № 51. С. 126 –
131.
4. Мозолевська О.А. Розвиток творчих здібностей дітей засобами образотворчого та
музичного мистецтва URL: https://vseosvita.ua/library/rozvitok-tvorcih-zdibnostej-ditej-
zasobami-obrazotvorcogo-ta-muzicnogo-mistectva-113386.html (дата звернення:
17.11.2023).
5. Моляко В.О.Психологічна теорія творчості / В. О. Моляко // Обдарована дитина, 2004.
№ 6. – С. 2-9.
6. Мужикова І. Дитячий малюнок у контексті педагогічних досліджень / І. Мужикова //
Імідж сучасного педагога. 2006. №5–6. С.100–102.
355
РОЛЬ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОЦЕСІ

НАВЧАННЯ ГЕОГРАФІЇ В ЗЗСО
Семенюк Роман Іванович
здобувач вищої освіти географічного факультету
Волинський національний університет імені Лесі Українки, Україна
Науковий керівник: Потапова Алла Генадіївна

канд. географ. наук, доцент кафедри економічної та соціальної географії
Волинський національний університет імені Лесі Українки, Україна
Постановка проблеми. У сучасному світі інноваційні технології активно

впроваджуються в різні сфери людського життя, включаючи освіту. Проте на даний
момент існують питання щодо ефективності використання інноваційних технологій
у процесі навчання географії в загальноосвітніх школах. Тому виникає необхідність
детального вивчення ролі та впливу інноваційних технологій на якість навчання
географії в загальноосвітніх закладах середньої освіти.
Мета. Вивчення та аналіз ролі інноваційних технологій у процесі навчання
географії в загальноосвітніх закладах середньої освіти з метою визначення їх впливу
на якість освіти, академічні досягнення учнів, а також ідентифікації оптимальних
технологічних інструментів для покращення навчального процесу.
Результати дослідження. Сучасний освітній стандарт сьогодні висуває перед
усіма вчителями, незалежно від предмету викладання, завдання спрямовані на
формування компетентностей особи з підвищеним рівнем творчої активності.
Традиційні методи навчання орієнтовані на вдосконалення інформаційної системи,
але не дають можливості для всебічного розвитку інтелектуального потенціалу
особистості. Організація навчального процесу в сучасній школі потребує
використання різноманітних сучасних методів, одними з таких є інноваційні
технології навчання.
Сутність інноваційного навчання полягає в тому, що процес освіти реалізується
в умовах постійної та активної взаємодії між учнями та вчителем, що включає
поєднання навчання та взаємодії, де учні та педагоги є рівноправними учасниками
навчання, усвідомлюючи, що роблять, знають та вміють [3].
Застосовуючи різноманітні інноваційні технології у викладанні географії, ми
стимулюємо в учнів мотиваційну та пізнавальну активності, наслідком цього є
створення комфортного навчального середовища, що у свою чергу підвищує
емоційний комфорт у навчально-виховному процесі, впливає на покращення рівня
навчання дітей, після чого вони самі виявляють бажання вчитися [2].
Для підвищення пізнавальної діяльності під час вивчення географії можна
впроваджувати у практику розв’язування проблемних питань, задач, завдань тощо.
Завдання вважаються проблемними, коли вчитель створює проблему на його
основі. Для цього необхідно включати інформаційно-пізнавальні відповідності, мати
достатню позитивну мотивацію для навчальної діяльності учнів та відповідати їхнім
інтелектуальним можливостям.
Також не менш важливим є застосування творчих завдань. Творче завдання
представляє собою поєднання завдань, що стосуються розуміння та пізнання, для
вирішення яких учень повинен використати раніше засвоєні знання та навички в
новому контексті, тобто комбінувати та трансформувати їх, а також будувати
356
.
власний підхід до розв’язання, переосмислюючи традиційну ситуацію через призму

нової проблеми [1].
Велику роль на процес навчання географії відіграють комп’ютерні програми.
Завдяки їм в учителя з’являється можливість подання більшої за обсягом інформації,
кращого поєднання з матеріалами уроку. Завдяки цьому урок стає більш
продуктивнішим та цікавішим для учнів. Окрім цього в інтернет просторі на даний
момент існує багато інформаційних сайтів, призначенні для вивчення географії. Як
приклад можна назвати МozaBook і mozaWeb. Ці інтернет ресурси дозволяють
вивчати географію завдяки використанню ігрових цифрових уроків, відео та фото
матеріалу. Одним з найцікавіших сервісів, на нашу думку, є World Countries Quiz. На
цьому сервісі розміщені різні вікторини по географічному матеріалу, які допомагають
засвоїти вивчену інформацію. Адже діти краще засвоюють знання шляхом
суперництва в різних гео-вікторинах [4].
Використання навчальних ігор на уроках є одним з методів стимулювання
самостійної пізнавальної діяльності учня. Гра для дітей представляє собою не лише
форму навчання, а й роботу, також важливий елемент виховання.
В. О. Сухомлинський описував гру як вражаюче джерело розвитку мислення.
Висновок. Впровадження інноваційних технологій дозволить підвищити
зацікавленість учнів до нового матеріалу. Чудовим прикладом слугують проблемні
питання та творчі завдання.

1. Використання інноваційних технологій на уроках географії. URL:
https://vseosvita.ua/library/vikoristanna-innovacijnih-tehnologij-na-urokah-geografii-
19584.html.
2. Використання інноваційних технологій як засіб підвищення ефективності уроку
географії. URL: https://naurok.com.ua/vikoristannya-innovaciynih-tehnologiy-yak-zasib-
pidvischennya-efektivnosti-uroku-geografi-224186.html#_Toc480479082.
3. Застосування інноваційних технологій навчання географії (науковий реферат). URL:
https://ukrreferat.com/chapters/geografiya-fisichna/zastosuvannya-innovatsijnih-
tehnologij-navchannya-geografii-naukovij-referat.html.
4. Яковлева В. А., Власенко Р. П., Андрійчук Т. В. Сучасні технології у процесі навчання
соціально-економічної географії України та світу. Інноваційна педагогіка. 2021. Вип. 38.
С. 57–61.
357
ФОРМУВАННЯ ОСНОВ АКАДЕМІЧНОЇ

ДОБРОЧЕСНОСТІ У СТУДЕНТІВ ФАХОВОГО
ПЕДАГОГІЧНОГО КОЛЕДЖУ
Семенча Людмила Григорівна
кандидат психологічних наук, викладач психолого-педагогічних дисциплін
КЗ «Нікопольський фаховий педагогічний коледж» ДОР», Україна
Хріник Євген Олександрович

викладач інформаційних дисциплін, голова циклової
комісії природничо-математичних дисциплін
Борисьонок Максим Олегович

викладач педагогічних дисциплін, методист навчально-методичного кабінету
В умовах сьогодення, перед академічною спільнотою постає проблема

зростання та поширення неетичної поведінки. Це зумовлено тим, що через бурхливий
розвиток інноваційних технологій сучасне суспільство має широкий доступ до будь-
якої інформації. Тому, все частіше виникає необхідність звернутися до поняття
«академічна доброчесність». Для системи освіти України термін «академічна
доброчесність» є одним із ключових, адже саме в процесі навчання повинні
сформуватися головні етичні якості майбутніх професіоналів різних сфер діяльності.
Чесне набуття знань здобувачами освіти, формування в них основ та принципів
академічної доброчесності є головними рушіями для успішного розвитку держави.
Концептуальні та правові засади академічної доброчесності відображено в
наступних нормативно-правових документах, а саме: Національна стратегія розвитку
освіти в Україні на період до 2021 року (редакція від 25.06.2013) [4], Закон України
«Про освіту» (редакція від 02.07.2023) [3], Закон України «Про авторське право і
суміжні права» (редакція від 15.04.2023) [2].
Відповідно до Статті 42 Закону України «Про освіту»
(редакція від 02.07.2023) [3] поняття «академічна доброчесність» трактується як
«сукупність етичних принципів та визначених законом правил, якими мають
керуватися учасники освітнього процесу під час навчання, викладання та
провадження наукової (творчої) діяльності з метою забезпечення довіри до
результатів навчання та/або наукових (творчих) досягнень».
Дослідження проблеми формування академічної доброчесності в здобувачів
освіти розглянуто у працях В. Ромакіна, В. Сацика, Т. Яворської, І. Жиляєва, Т. Фінікова
та ін. Теоретичні та практичні аспекти формування академічної доброчесності в
майбутніх фахівців галузі освіти відображено у наукових напрацюваннях таких
зарубіжних вчених: Б. Кларк, Р. Лаптон, Д. Андрес, Р. Бахус, П. Гіннс, Н. Тен та ін. Норми
та принципи дотримання академічної доброчесності учасниками освітнього процесу
визначено в дослідженнях Т. Тимочко, М. Жарикова та ін.
Серед результатів навчання здобувачів освіти щодо академічної доброчесності
виділимо наступні компетентності, а саме: уміння діяти відповідно до позицій
академічної доброчесності та професійної етики під час професійних і навчальних
ситуацій; усвідомлення значущості встановлених норм академічної доброчесності;
правильно оформлювати покликання на різні джерела інформації під час
358
.
запозичення певних ідей, тверджень, відомостей тощо, самостійно виконувати

навчальні завдання [1].
Для визначення рівня обізнаності та дотримання норм і принципів
академічної доброчесності здобувачами освіти, було проведено анкетування
студентів 1-4 курсів відділень Дошкільної та Початкової освіти Комунального
закладу «Нікопольський фаховий педагогічний коледж» Дніпропетровської обласної
ради».
Мета дослідження – вивчення рівня обізнаності та дотримання норм і
принципів академічної доброчесності здобувачами освіти.
Опитування проводилося шляхом online-анкетування (Google Forms) анонімно
та на добровільних засадах.
В опитуванні взяли участь 224 здобувачі освіти фахового педагогічного
коледжу.
Узагальнені результати опитування відображені на діаграмах, поданих нижче.
На запитання анкети «Чи знайомі Ви з поняттям «академічна
доброчесність»?» (рис. 1), більшість респондентів вибрали відповідь: «так» (94,2%);
другу позицію (2,7%) зайняла відповідь «ні», 3,1% респондентів обрали варіант
«важко відповісти».
Рис. 1. Чи знайомі Ви з поняттям «академічна доброчесність»?
Аналізуючи відповіді на запитання «Чи інформують Вас педагогічні

працівники про процедури дотримання академічної доброчесності?» (рис. 2) слід
відзначити, що 96,9% відповіли «так», а відповідь «ні» вказали 3,1% опитаних.
Рис. 2. Чи інформують Вас педагогічні працівники про процедури дотримання

академічної доброчесності?
При відповіді на запитання «Чи відома Вам сутність поняття «плагіат» та

можливі ризики, які з ним пов’язані?» (рис. 3) 98,7% здобувачів освіти обрали
відповідь «так», 0,4% респондентів обрали відповідь «ні», 0,9% учасників опитування
обрали варіант «важко відповісти».
359
Рис. 3. Чи відома Вам сутність поняття «плагіат» та можливі ризики,

які з ним пов’язані?
На запитання анкети «Чи відомо Вам про впровадження (використання) в

коледжі програмного забезпечення для автоматичного виявлення плагіату у
наукових роботах здобувачів вищої освіти?» (рис. 4), більшість респондентів вибрали
відповідь: «так» (67%); другу позицію зайняла відповідь «важко відповісти» – 20,1%;
12,9% респондентів обрали варіант «ні».
Рис. 4. Чи відома Вам сутність поняття «плагіат» та можливі

ризики, які з ним пов’язані?
Також здобувачам було запропоновано питання «Які з наведених елементів,

на Вашу думку, є проявами академічної недоброчесності?» (рис. 5) 15,6%
респондентів, обрали варіант «академічний плагіат», 0,9% опитаних відзначили
варіант «самоплагіат», 1,3% обрали відповідь «фабрикація», відповідь
«фальсифікація» отримала – 0,4%, варіант «списування» обрали – 8,5%, відповідь
«необ’єктивне оцінювання» отримала – 1,3%, відповіді «хабарництво» та «обман»
отримали – 4%, варіант «усі перераховані варіанти відповідей» обрали – 64,7%
респондентів.
Рис. 5. Які з наведених елементів, на Вашу думку, є проявами

академічної недоброчесності?
При відповіді на запитання «Чи розумієте Ви наслідки за порушення

академічної доброчесності в коледжі?» (рис. 6) 97,3% здобувачів освіти обрали
360
.
відповідь «так», 2,7% обрали варіант «ні».
Рис. 6. Чи розумієте Ви наслідки за порушення академічної

доброчесності в коледжі?
Даючи відповідь на запитання «Чи ознайомлені Ви із нормативними

документами, в яких визначено санкції за недотримання академічної доброчесності в
коледжі?» (рис. 7) більшість здобувачів освіти обрали варіант «так» (52,7%), другу
позицію отримала відповідь «мені наводилась про них інформація» (31,3%), (16,1%)
– отримала відповідь «ні».
Рис. 7. Чи ознайомлені Ви із нормативними документами, в яких визначено

санкції за недотримання академічної доброчесності в коледжі?
Аналізуючи відповіді на запитання «Які санкції щодо здобувачів освіти Ви

вважаєте доцільними у разі виявлення і доведення фактів прояву академічної
недоброчесності?» (рис. 8), слід відзначити, що найбільший відсоток отримала
відповідь (55,4%) «повторне проходження оцінювання (залік, іспит, контрольна
робота, тощо)», другу позицію зайняла відповідь «роз’яснювальна робота серед
здобувачів, викладачів, науковців щодо складових академічної етики, прозорості та
доброчесності» (27,7%), наступною стала відповідь «повторне проходження
відповідного освітнього компонента освітньої програми (повторне вивчення
дисципліни)» (9,4%), та 7,6% респондентів обрали відповідь «відрахування».
Рис. 8. Які санкції щодо здобувачів освіти Ви вважаєте доцільними у разі

виявлення і доведення фактів прояву академічної недоброчесності?
361
На запитання анкети «Вкажіть процедури, які Ви особисто використовуєте

у процесі написання наукових робіт?» (рис. 9), нами отримано наступні результати:
«завжди цитую запозичені матеріали із зазначенням джерела» – 36,6%; «в окремих
випадках запозичені матеріали цитую із зазначенням джерела» – 36,2%;
«перефразовую чужий текст власними словами без посилань на джерела» – 16,5%;
«копіюю текст з Інтернету та використовую його як власний без посилань на
джерела» – 3,1%; «частково здійснюю переклад текстів з іноземної мови на
українську без зазначення джерела» – 4,5%; «частково або повністю подаю чужі
тексти як власні без зазначення авторства» – 0,4%; 2,7% опитаних респондентів
обрали відповідь «інший варіант», де зазначали що не було практики написання
наукової роботи (тез, дослідницьких робіт, тощо).
Рис. 9. Вкажіть процедури, які Ви особисто використовуєте

у процесі написання наукових робіт?
Аналізуючи відповіді здобувачів освіти на запитання анкети «Які, на Вашу

думку, причини існування академічної недоброчесності?» (рис. 10), найбільший
відсоток отримала відповідь «необхiднiсть виконання великого обсягу письмових
робiт» (35,3%), 19,6% відповіли, що «відсутність інтересу до тем письмових робіт»,
16,1% – «обмежений доступ до необхідної інформації», однакову кількість голосів
(8,9%) отримали відповіді – «повторюваність тем письмових робіт» та «відсутність
покарання за плагіат», 5,4% – «відсутність чітких правил з написання робіт та їх
оцінювання», 5,8% опитаних респондентів обрали відповідь «інший варіант», де
зазначили такі причини виникнення академічної недоброчесності серед студентів, як
військовий стан в країні, постійні повітряні тривоги, переживання травматичних
подій через постійні втрати, що призводять до виникнення панічних атак та ПТСР
(посттравмачтичних стресових розладів).
Рис. 10. Які, на Вашу думку, причини існування академічної недоброчесності?
Заключним питанням анкети було «Чи є необхідним, на Вашу думку, проведення

семінарських, практичних занять, щодо процедури дотримання принципів
362
.
академічної доброчесності, академічного письма та оцінки правомірності запозичень

в текстах наукових публікацій?», 71,9% респондентів обрали відповідь «так», варіант
«ні» – 25,9% опитаних.
Отже, формування основ академічної доброчесності в студентів педагогічного
коледжу має відбуватися через прозору комунікацію учасників академічної спільноти
та розуміння відповідальності за недотримання академічної доброчесності,
відповідно до норм законодавства. Більшість учасників навчального процесу
переконані, що позитивні зміни в системі освіти, залежать саме від кожного з них, і
від рівня усвідомленості власної академічної доброчесності та відповідального
ставлення до виконання професійних обов’язків.
В подальшому вбачаємо необхідним, в межах роботи над проблемою
«дотримання академічної доброчесності здобувачами освіти», провести семінар-
практикум «Плагіат та його різновиди в академічному середовищі. Інструменти
перевірки текстів на плагіат», тренінг «Технологія написання наукових студентських
робіт» і розробити практичні рекомендації «Як уникнути академічного плагіату?»
при підготовці студентів педагогічного коледжу до написання наукових робіт.

1. Академічна доброчесність: виклики сучасності: збірник наукових есе учасників
дистанційного етапу наукового стажування для освітян. Варшава, 2019. 175 с.
2. Закон України «Про авторське право і суміжні права». URL:
3. Закон України «Про освіту» (редакція від 02.07.2023). URL:
4. Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 року. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013.
363
ЦЕНТРИ РОЗВИТКУ МОЛОДІ: ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Олексюк Марта Іванівна
аспіранка, 3 курс, педагогічний факультет
Прикарпатський національний університет
імені Василя Стефаника, м. Івано-Франківськ, Україна
Актуальність теми дослідження. Радикальні зміни у суспільстві, політичні та

економічні реформи в Україні створюють нові умови для розвитку національної
культури, задоволення духовних інтересів та рекреаційних потреб людини та
залучення ІІ до соціально-культурної творчості. Це посилює необхідність наукового
дослідження сутності, природи та специфіки сучасного культуротворчого процесу,
зокрема його особливого різновиду — сфери культурного дозвілля, специфіка якої
особливо гостро проявиться у функціонуванні культурно-дозвільних інститутів.
Одними з найпотужніших серед них є клуби та інші заклади клубного типу, діяльність
яких визначається динамікою розвитку суспільства та культурного простору,
закономірностями функціонування культурно-дозвільної сфери.
Сучасні уявлення про функцію закладів клубного типу породжені принципово
новим розумінням культури дозвілля: дозвілля своя діяльність сприймається як
культуротворчий процес, що стимулює розвиток творчої індивідуальності,
насамперед поліваріативність культурно-дозвіллєвих та рекреаційних заходів,
створюють умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвих потреб
та інтересів.
Вирішення зазначених проблем у подоланні протиріч дозволить запропонувати
для вітчизняного вирішення своєї практики ефективні механізми регулювання
діяльності клубних закладів, формування та організації рентабельної клубної
системи, збагачення та різноманітності сучасних форм культурно-дозвільної
діяльності клубів України з урахуванням досягнень світової практики.
Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивчення закономірностей
становлення та розвитку установ дозвілля та рекреації нашій країні неможливе без
глибокого, об'єктивного аналізу світового досвіду. У працях зарубіжних учених - Дж.
Буларо, Д. Гоббса, Л. Джеймсона, Дж. Дюмазедьс, К. Едінгтона, Дж. Келлі [1-6] та інших,
в яких розкривається сутність та природарекреації та дозвілля, взаємозв'язок
комерційних та некомерційних дозвілля, що надаються у сфері дозвілля послуг. За
даними вітчизняних соціологів, дозвілля становить 30-35% від свого часу, проте
лише 10-12% українців вміють розумно та з користю організовувати свій вільний час.
Мета статті. Дослідження полягає у вивченні та узагальненні основних
тенденцій організації та закономірностей розвитку культурно-дозвіл своєї
діяльності клубів на прикладі зарубіжного досвіду.
Виклад основного матеріалу. У суспільстві у сфері дозвілля сконцентрований
величезний ринковий потенціал. Розпочатий наприкінці ХІХ століття процес
індустралізації дозвілля у ХХ столітті, особливо у другій його половині, набирає
дедалі швидші обороти, індустрія дозвілля стає пріоритетною, високоприбуткової
сферою економіки інвестицій. Зарубіжна статистика свідчить, що щорічний прибуток
дозвільних закладів у сучасному світі склав понад 200 млрд. дол. Щороку ця сума
зростає на 10-15 % Залежно від демографічних змін, технологічних інновацій,
глобалізації соціально-культурних процесів.
Передумови виникнення та розвитку мережі закладів дозвілля та рекреації у
країнах були такі: збільшення вільного часу (щоденного, щотижневого, відпускного);
скорочення робочих бодин та поширення часткової зайнятості; зростання сімейного
364
.
благополуччя, що відкрило нові можливості для організації дозвілля за власним

бажанням; розвиток соціальної політики (пенсійне забезпечення, медичне
страхування, оплачувані відпустки, пільгова система, каси сімейної допомоги на
підприємствах, чеки-вакансії, бюро сімейної допомоги); скорочення витрат праці та
часу на ведення домашнього господарства; підвищення освітнього та культурного
рівня населення; науково-технічний та інформаційний розвиток суспільства. Ці
чинники істотно вплинули на формування готовності закордонного суспільства
сприйняти сучасну концепцію дозвілля та відпочинку. Другорядними, хоч і не менш
важливими факторами, що активізували залучення населення до індустрії дозвілля,
є: пропаганда засобами масової інформації позитивів відповідного проведення свого
дозвілля; розробка системи "відпочинку в кредит"; постійне оновлення,
удосконалення та розширення дозвілля своїх товарів та послуг; систематичне
вивчення дозвілля своїх запитів та бажань населення; розвиток інфраструктури
закладів дозвілля; зміцнення матеріально-технічної бази закладів дозвілля;
налагодження виробництва товарів дозвілля свого, спортивного та туристичного
призначення.
У розвинених країнах Заходу набуло поширення поняття «індустрія дозвілля»,
що охоплює: готельне господарство (готелі, мотелі, туристичні та спортивні бази,
відпочинкові центри); заклади культурного відпочинку (кінотеатри, театри,
оркестри, хореографічні студії, мистецькі школи, концертні установи); розважальні
та видовищні заклади (цирки, ярмарки, карнавали, парки відпочинку, ігрові заклади,
нічні клуби, казино); заклади активного відпочинку (спортивні клуби різних видів,
більярдні салони, майданчики для гри в гольф, басейни, іподроми, ковзанки, треки);
клуби-ресторани, кафе-клуби; сімейні рекреаційні комплекси та центри дозвілля;
державні зони відпочинку та історико-культурні місця.
Джон Буларо і К. Кедінгтон вважають, що рекреація охоплює насамперед туризм
і подорожі, розважальні послуги, дозвілля на природі, мережу громадського
харчування та роздрібну торгівлю [2].
Джон Крослі та Л. Джеймсон розглядають дозвілля як сферу, яка об'єднала у собі
три самостійні галузі: транспортну промисловість, готельне господарство та місцеву
індустрію дозвілля [3].
Англійський вчений Еге. Пратт [1] до індустрії дозвілля умовно відносить
діяльність людини у сферах музики, кіно, радіо, телебачення, преси, реклами.
Незважаючи на різні тлумачення поняття «дозвілля», вчені та практики
виділяють його специфічні ознаки, орієнтовані на надання послуг; функціону-вання
на комерційних засадах; спрямованість отримання прибутку; просування та продаж
рекреаційних послуг та товарів. Послуги комерційного дозвілля активно
реалізуються за напрямами: туризм та спорт, виробництво дозвілля, розважальна
індустрія, відпочинок на природі.
Сучасні тенденції діяльності та розвитку мережі закладів дозвілля:
• визначальний мотив центрів дозвілля – отримання прибутку;
• еволюція центрів дозвілля від парків відпочинку до тематичних та казкових
парків;
• інтеграція засобів обслуговування, що призвела до поєднання на одній
території різних за призначенням дозвілля своїх закладів: парку, готелю, мережі
магазинів, клубу, кінотеатру. Яскравим прикладом поширення дозвільної індустрії на
традиційні заклади дозвілля може бути розважальний центр
"Тропікана", що відкрився в Нью-Джерсі (США) в 1988 році. На території центру
розташовані парк відпочинку, атракціони, готель, казино, гумористичний клуб,
приміщення для зустрічей та спілкування, магазини;
365
• пошук нових, ефективних форм організації дозвілля своєї та рекреаційної

діяльності шляхом розвитку спільної роботи комерційних дозволів з фондами,
асоціаціями, виховними та освітніми установами.
Результатом спільних зусиль держави, бізнес-структур та громадських
організацій було створення Національного центру культури імені Кеннеді (Нью-
Йорк, США), Діснейлендів (Флорида та Каліфорнія, США), Шведської атлетичної
асоціації (сьогодні налічує понад 15 тисяч клубів зі спортивних видів дозвілля для
сімей)), численних дозвільних комплексів («Шпіледром», «Якобсплейхауз»,
«Тіффані», «Топ екк 1», Німеччина). У 70-х роках XX століття відкриваються великі
парки відпочинку з потужною матеріально-фінансовою базою та високим
технологічним рівнем. Парк, створений Уолтом Діснеєм, і в свій час є зразком
паркового обслуговування для всіх парків Європи. У межах парків створюються
готелі, ресторани, паркування, театри, басейни, бібліотеки, дитячі центри.До
факторів, які надають популярності парку не лише як місце відпочинку, а й як
туристичний центр та курортна зона, можна віднести: формування цінностей
сімейного відпочинку; інноваційність пропонованого парком способу сімейного
дозвілля; поєднання культури, традицій та звичаїв населення з дозвілля своїми
новаціями (наприклад, відкриттям у парках Південно-Східної Азії зимових селищ та
ковзанок); створення в межах парку «казкової» атмосфери, «чарівного» світу, що
відволікає відвідувачів від щоденних турбот та буденних проблем; високоякісне
обслуговування; естетичність паркового середовища; розвиток автомагістралей,
авіації, залізниць.Потужні обороти у Північній Америці, Європі, Японії набувають
будівництва штучних зон дозвілля (синтетичні тропіки, імітовані середземноморські
поселення, казкові тематичні парки, технічні ярмарки). Такий «кунсткамери»
дозвілля пропонують ознайомитися зі світовими надбаннями «вдома»: незважаючи
на погодні зміни та природні катаклізми, відвідати штучні пляжі, покататися на
ковзанах та лижах влітку; переглянути Голландське селище в Нагасакі (Японія).
Висновок. Сучасний етап розвитку характеризується зростанням розважальних
закладів. Одним із головних факторів розвитку фахівцями визначається збільшення
вільного часу та доходів населення. Клуби стали основним місцем проведення
вільного часу більшості людей віком 20-40 років. Згідно зі статистичними даними,
понад 15 % населення великих міст регулярно відвідують клуби та різні організовані
розважальні заходи. Відвідувачі клубів представляли соціально-активні верстви
населення. Від клубу відвідувачі насамперед чекають на особливу атмосферу та
максимально комфортну обстановку. Найважливішою рушійною силою розвитку
індустрії дозвілля є технологічні досягнення людства, які дозволили реалізувати
нові, раніше нереальні види дозвілля і розваг, і навіть пробили їx безпечними
використання. Технологічні досягнення дозволяють людині досить швидко та якісно
поглиблювати свої знання, знайомитись з культурою інших народів світу, що сприяло
розвитку бажання сучасної людини подорожувати.

1. Аванесова Г. А. Культурно-дозвіллєва діяльність: теорія і практика організації. Мінськ.
Аспект Прес. 2006. 240 с.
2. Булларо К. Управління послугами комерційного дозвілля для прибутку, обслуговування
та особистого задоволення.Видавнича компанія Macmillan. 1986. С.143-146.
3. Crosslcy Ј.С. Introduction to commercial and cntrepreneurial recreation, Lynn. М.Jamieson. 2nd
ed. Champaign, IL.‘ Sagamore Publishing. 1993-C.28-31.
4. Pratt А.С. Research popers in Environmental and SpOtfOl Analysis Departament of Geography.
London School of Economics. 1997. No 41 - С.50-55.
366
.
СЕКЦІЯ ХХ.
ПСИХОЛОГІЯ ТА ПСИХІАТРІЯ
ВПЛИВ ЯКОСТІ СНУ НА СТАН ПСИХОЕМОЦІЙНОЇ

СФЕРИ У СТУДЕНТІВ МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Москалець Марина Олександрівна
Здобувачка вищої освіти II медичного факультету
Харківський національний медичний університет, м. Харків, Україна
Науковий керівник: Тєрьошина Ірина Федірівна

канд. мед. наук, доцент кафедри психіатрії, наркології,
медичної психології та соціальної роботи
Вступ. Сон-це один з функціональних станів організму, його природа і зараз

викликає інтерес серед науковців. Не дивлячись на активне вивчення цього питання,
функції сну все одне залишаються багато в чому невизначеними. На думку багатьох
вчених, середня тривалість нормального сну складає - 7-8 годин на добу. Проте для
більшості людей ця так звана норма не відповідає дійсності, особливо це стосується
студентів, адже вони визнаються однією з груп населення, яка в певній мірі страждає
на порушенням сну. Тому це дуже часто відображається на їх психоемоційному стані,
що в свою чергу впливає і на здоров’я студентів.
Метою даного дослідження є з’ясування якості сну у студентів медичного
університету та визначення його впливу на стан психоемоційної сфери.
Матеріали та методи. Було проведено інтернет-опитування серед студентів
медичного університету, в якому взяли участь 42 особи. Вибірка загалом складалася
з жінок - 30 (71,4%),в той час як на чоловічу стать припало - 12 (28,6%). За основу була
взята анкета, що стосувалася дослідження взаємозв’язку серед якістю сну та його
відображенню на психоемоційну сферу у студентів.
Результати. Данні опитування показали, що більшість студентів – 31 (73,8%) не
вважають свій сон регулярним та повноцінним. Це відображається у тому, що 30
(71,4%) студентів, не лягають спати в один і той самий час, ці межі можуть коливатися
в залежності від ступеня зайнятості у певний день тижня та від стану здоров’я, що
вже свідчить про порушення якості сну. Зокрема -34 (81%) студентів лягають спати
після 23:00. Згідно з результатами анкетування 22 (52.4%) сплять у будні дні менше
ніж 7 годин, і компенсують цю нестачу більш тривалим сном у вихідні дні-8-10 годин.
Також 22 (52.4%) респондентів зазначили, що іноді сплять вдень, щоб «доспати»
необхідні години. Також на якість сну вплинув і військовий стан в Україні: 20 (47,6%)
відзначають його погіршення з початком війни-вони можуть прокидатися через
повітряні тривоги, у зв’язку з цим тривалий час не спати, після чого їм важко заснути.
У 30 (71,4%) студентів є залежність настрою від недосипання: вони відчувають
зниження активності та працездатності, характеризують себе розбитими та в’ялими
вранці, відмічають переважання негативних емоцій над позитивними: виникає
відчуття агресії, суму, тривожності, з’являються моменти емоційної лабільності.
367
Серед факторів, які викликають у респондентів нестачу сну виділяють- навчання -

30(71,4%), безсоння-21(50%) та погане самопочуття-20(47,6%). Лише 4(9,5%)
студентів вживають заходів для покращення та нормалізації сну-вимикають
заздалегідь світло та займаються попередньо вдень фізичною активністю.
Висновок:
1)Отримані результати свідчать про те, що частина студентів має порушення
якості сну, що відображається у впливі на їх психоемоційну сферу.
2)Також дослідження показало, що чим триваліший сон у будні дні, тим менше
виникає відчуття емоційного дискомфорту, краще настрій, самооцінка денної
активності вища, краще самопочуття, тобто такий сон корелює з емоційним
комфортом.
3) Тому це дослідження наголошує на проведенні профілактики недостатності
сну та його наслідків серед студентів медичного університету, адже це необхідно
задля підтримання нормального функціонування організму.
368
.
ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
Бернік Анастасія Сергіївна
здобувач вищої освіти ІІІ курсу Факультету підготовки
Науковий керівник:Плахотний Артем Павлович

Старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки ФПФППД
У зв’язку з політичними та соціально-економічними зрушеннями, що

відбуваються в українському суспільстві, професійні компетенції майбутніх
правоохоронців перебувають під особливою пильною увагою. Для цього твердження
є кілька обґрунтувань:
Професія працівника ОВС рясніє численними тривожними та неприємними
елементами, які можуть серйозно вплинути на їхнє самопочуття.
Робота поліцейського передбачає важливий аспект спілкування. Важливо, щоб
офіцер мав необхідні навички для ефективного спілкування з громадянами, щоб
виховувати повагу та позитивне ставлення до офіцера та держави, яку вони
представляють. Це тому, що громадяни покладаються на поліцейських для захисту та
безпеки.
Третій момент, на який слід звернути увагу працівника органів внутрішніх
справ, це важливість спеціалізації. Вкрай важливо мати чітке розуміння обраної
сфери та пишатися нею, а не займатися нею виключно заради успіху.
Четвертий момент, який слід враховувати, полягає в тому, що коли працівники
мають негативний досвід під час служби, це може призвести до кількох
несприятливих наслідків, таких як деформація їхньої професійної особистості,
психологічне виснаження та загальне розчарування в обраній професії (джерело: [3,
ст. 216]).
Дослідження показали, що основними рисами, якими повинен володіти
співробітник правоохоронних органів, є поєднання особистих якостей. До них
відноситься комплекс професійних, управлінських, комунікативних і особистісних
якостей, які є найважливішими складовими професійної довіри працівника в органах
внутрішніх справ.
Якості, що визначають професійну здатність працівника, підпадають під
професійно-діловий блок. До них належать наявність формальної освіти у своїй
галузі, практичний досвід у своїй сфері роботи, здатність до організації, схильність до
ініціативи та стабільна трудова етика, серед іншого. Організаторські здібності
проявляються в різних аспектах діяльності співробітника.
Ідея самоорганізації включає в себе кілька елементів, включаючи дисципліну,
ефективне управління часом і точне виконання різних завдань і обов'язків.
Координація завдань між особами, які виконують порівняльні або різноманітні
обов’язки, є ключовим аспектом організаційного менеджменту.
Відповідно до [2, c.53], поставлене завдання передбачає управління та
синхронізацію завдань інституцій, які відповідають за виконання закону, з огляду на
поточну ситуацію.
369
Важливими діловими якостями професійного правоохоронця також є вміння

приймати самостійні та нестандартні рішення, цілеспрямованість, ініціативність,
енергійність [1, c. 26]. Блок комунікативних якостей працівників правоохоронних
органів складається насамперед із тих, що передбачають знання та вміння
використання основ психології міжособистісного спілкування у професійній
Зважаючи на специфіку правоохоронної діяльності як такої, цей якісний блок
набуває особливого значення, оскільки регулює як суб’єкт-об’єктні (екзолокальні)
відносини та взаємодії, тобто із законослухняними та соціально дезадаптованими
громадянами, так і внутрішньо суб’єктивні (ендокальні). ) відносини. ) характеру, які
відбуваються у формальній та неформальній сферах. Особливе місце в системі
комунікативних характеристик працівників правоохоронних органів займають:
толерантність, тобто неупереджене ставлення та оцінка людей, їхніх вчинків, подій,
явищ, які часто є неоднозначними і навіть суперечливими; творче мислення,
необхідне для пошуку нестандартних способів визначення істини та обставин, коли
інформація про подію відсутня або обмежена. Таке мислення пов’язане з виявленням
доказів та їх причинним зв’язком зі злочином
Особистісні якості. У структурі особистості правоохоронців є такі особистісні
риси та якості:
- мотиви професійної діяльності: установка на допомогу людям, внутрішня
потреба у виконанні професійних обов'язків, розвиток системи ціннісних орієнтацій
щодо професійної діяльності тощо;
- моральні якості - здатність співчувати іншій людині; доброта; чутливість;
безкорисливість
- вольові риси, тобто вимогливість до себе та оточуючих; віра в необхідність
служіння нації в цілому, а не її окремим верствам, дисципліна і самоконтроль [1, c. 26].
Риси сильної волі людини виражаються також у готовності долати труднощі,
здатності приймати оптимальні рішення у складних ситуаціях, рішучості в ситуаціях
сильного емоційного впливу, що носить негативний характер [4].
На нашу думку, становлення майбутнього правоохоронця як
висококваліфікованого фахівця можливо лише за умов поєднання набутих фізичних
і моральних якостей, чіткого розуміння значення своєї діяльності.

1. Гаркавець Є. І. Професійно важливі якості особистості майбутніх правоохоронців як
складові їх професійної надійності. Духовність особистості: методологія, теорія і
практика. 2014. № 1 (60). С. 20–28.
2. Горбачевський В. Спеціалізовані навчальні заклади ВМС України – невід’ємна частина
професійної підготовки міліцейських кадрів // Актуальні проблеми професійної
підготовки суддів, прокурорів та працівників правоохоронних органів : зб. матеріалів
міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 23 квіт. 2009 р.) / редкол.: Г. П. Середа (відпов. ред.),
М. К. Якимчук, В. М. Куц та ін. Київ : Нац. акад. прокуратури України, 2009. С. 49–54.
3. Кобернік О. Г. Мотиваційна готовність працівника ОВС до виконання професійної
діяльності // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (11–13 трав. 2005 р.). Донецьк : ДЮІ
МВС, 2005. С. 216–224.
4. Ковальчишина Н. І. Формування мотивації навчальної діяльності курсантів ВНЗ МВС
України як фактор готовності до дій в екстремальних умовах праці. Проблеми
екстремальної та кризової психології. 2007. Вип. 3, ч. 1. С. 160–168.
370
.
ПРОФЕСІЙНІ ЯКОСТІ МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ

ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
Кулаковський Роман Миколайович

Старший викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки ФПФППД
Проблема недотримання або ігнорування професійної етики окремими

працівниками міліції в сучасних умовах визначає зовнішні негативні риси міліції
загалом та зумовлює появу таких негативних явищ, як корупція, професійна
некомпетентність, зловживання службовим становищем, порушення прав і законних
інтересів громадян тощо. Досить часто внаслідок некомпетентності,
професіоналізму, бездушності та моральної розбещеності окремих працівників,
хибної практики розкриття злочинів і досягнення позитивних результатів усіма
способами, в ОВС все ще трапляються поодинокі випадки перевищення влади та
повноважень, фізичне насильство, знущання та катування особи, яка затримана або
підозрюється у вчиненні злочину чи правопорушення.
Говорячи про професіоналізм поліцейського, хочу наголосити, що до сьогодні в
теорії та практиці права немає єдиного погляду на це явище. Так, О. Подольська
визначає професіоналізм як сукупність знань, умінь і навичок, які дають змогу
виконувати відповідні професійні функції [3, С. 160]. На думку В. Лапшиної, під
професіоналізмом слід розуміти «не лише високий рівень знань, умінь і результатів
діяльності, а й певну систему організації свідомості» [2, С. 60].
Це означає, що під професіоналізмом розуміється система особистісних
цінностей особистості, в тому числі високих моральних цінностей, завдяки яким вона
реалізує свої професійні знання, уміння та навички. Проте основою «системи
організації свідомості» завжди була і є мораль як найважливіша частина світогляду
людини, що визначає її погляди на добро і зло, доцільну і неадекватну поведінку в
конкретних ситуаціях. В останні роки дедалі чіткішою стає ідея пріоритетного
розвитку поліцейської етики як теоретичної основи високоморальної поведінки
особистості [1, с.8].
Найчастіше саме моральність поліцейського, тобто відповідність ним нормам
моралі, визначає напрямок його поведінки. До поліцейського висувається ряд
моральних вимог, яким він повинен відповідати і постійно вдосконалюватися. Це
людяність, толерантність, справедливість, почуття обов’язку, мужність, відвага,
наполегливість, чесність, патріотизм [4, С. 16]. Рішення поліцейського прийняти те чи
інше рішення завжди супроводжується моральним вибором, який завжди передбачає
відмову від суто особистих задоволень в ім'я збереження моральної гідності.
Звісно, міліція, як інструмент забезпечення правопорядку в суспільстві, не може
бути кращою за суспільство і саму владу, бо вона виходить із цього суспільства. Вона
не може бути вищою за цю «шкалу» моральних цінностей і цей варіант морального
вибору, який масово тиражується і відтворюється владою, але поліцейські (якщо
вони хочуть мати владу і довіру суспільства і підтримувати її в суспільства в
371
майбутньому) повинні наполегливо працювати над собою, поступово і постійно

підвищуючи свій моральний рівень і тим самим привчаючи громадян до правомірної
поведінки. Тому найважливішим елементом іміджу майбутнього міліціонера має
бути його моральна свідомість у поєднанні з професійною освітою та професійним
досвідом.
Водночас для формування та підтримки такої свідомості при вихованні
моральної свідомості доцільно здійснювати такі дії:
‒ з метою підвищення мотивації до збереження високих моральних цінностей
запровадити відповідні конкурси серед особового складу Національної поліції, в яких
окремо оцінюється моральна складова та творча діяльність (літературні, музичні та
інші творчі конкурси, вистави, виставки тощо);
‒ провести окремі заняття з особовим складом щодо неприйняття
ненормативної лексики, поваги до підлеглих та керівництва, розмістити в
підрозділах ОВС відповідні стенди, дошки пошани, «куточки творчості працівників»;
‒ організовувати регулярні зустрічі працівників з творчими особистостями
(поетами, художниками та ін.), працівниками архіву та музею;
‒ активізувати роботу в національно-патріотичній сфері, розмістити відповідні
матеріали, «картки пам’яті», інформаційні та історичні джерела в підрозділах ОВС, у
тому числі: про історію командування, видатних працівників тощо.
Тому справжнім знавцем своєї справи може стати лише той, хто оцінює свою
поведінку не лише з точки зору державного права, а й з точки зору внутрішнього
права совісті та честі. Тому автор порушив питання про необхідність подальшої
наукової розробки в обраній темі.

1. IASP. Ethics Training in Law Enforcement. 1999. URL:
http://www.theiasp.org/pubinfo/ethicstraining.html (дата звернення: 22.11.2023).
2. Лапшина В. Л. До питання про сутність феномену професіоналізму правоохоронця //
Становлення, розвиток відомчої освіти та науки, основні напрямки удосконалення
підготовки кадрів органів внутрішніх справ України : матеріали наук.-практ. конф.
(м. Харків, 18 січ. 2000 р.) / ред. А. С. Тяпкін ; Ун-т внутр. справ. Харків, 2000. С. 60–66.
3. Подольская Е. А. Ценностные ориентации и проблема активной личности. Харьков:
Основа, 1991. 162 с. 4. Профессиональная этика сотрудников правоохранительных
органов: учеб. пособие / под ред. Г. В Дубова и А. В. Опалева. 2-е изд. М., 2000. С. 16–17.
372
.
РОЛЬ КОМУНІКАТИВНОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ

В ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПЕРСОНАЛУ
ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
Зимовець Захар Олександрович
магістрант факультету іноземної філології та соціальних комунікацій
Сумський державний університет, Україна
Науковий керівник: Ніколаєнко Сергій Олександрович

кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології, політології та
соціокультурних технологій
Сумський державний університет, Україна
Комунікативна толерантність – це характеристика ставлення особистості до

людей, яка вказує на ступінь даного ставлення й терпимості до неприйнятних
психічних станів, поведінки, вчинків партнерів під час взаємодії [1].
Перелік основних структурних компонентів комунікативної толерантності:
1. інтелектуальний (стилі, типи, особистісні зразки розумової діяльності);
2. ціннісно-орієнтаційний (сюди входять потреби, захоплення людини, певні
світоглядні переконання, задуми);
3. естетичний (відображає сприймання людиною естетичних аспектів: смуток,
радість, духовні цінності, відчуття прекрасного і так далі);
4. сенсорний (слухові, зорові, смакові, тактильні, рухові відчуття, які
відповідають за сприйняття світу) [2].
О. Шаюк під комунікативною толерантністю розуміє наявність толерантної
установки у свідомості людини щодо дотримання правил ввічливого спілкування та
належної поведінки [3].
А. Скок трохи ширше дивиться на дане поняття, комунікативна толерантність
пов’язана зі ставленням людини, яке можна охарактеризувати визнанням рівності та
повагою до інших у випадках комунікативної взаємодії, врахуванням їх
індивідуально-психологічних особливостей, відмовою від домінування [4].
Ф. Бацевич основою міжособистісної толерантності вважає комунікативну
толерантність, розуміючи її у якості комунікативної категорії, що включає в себе
максими неконфліктного спілкування та культуру мовлення й внутрішню культуру
людини, до якої можна віднести емпатичність і ввічливість по відношенню до
співрозмовника, позитивне світосприйняття [5].
О. Романчук при розгляді комунікативної толерантності ділить її на два аспекти,
перший – це індивідуально-психологічна властивість особистості (вона включає
професійні якості; ставлення до діяльності, яку виконують, ставлення до себе та
інших), другий – здатність, яка є психологічною характеристикою компетентності
особистості (установки по відношенню до себе та інших; саморозуміння;
самоконтроль; рефлексія, що відіграє важливу роль при осмисленні власних
комунікативних установок [6].
Професійна діяльність персоналу громадських організацій належить до типу
“людина-людина”. Працюючи у даній сфері, працівники повинні володіти такими
якостями: дотримуватися етичних і правових норм; доброзичливість, щирість, але в
той же час уміння бути вимогливим; орієнтуватися в неординарних ситуаціях та під
373
час екстремальних ситуацій швидко приймати рішення; задавати та підтримувати

норми поведінки і спілкування [7].
Діяльність персоналу громадських організацій характеризується високою
емоційною насиченістю міжособистісних відносин, значною відповідальністю за
результати спілкування та за прийняття рішень [8].
Виходячи з цього, варто закцентувати увагу саме на тому, що комунікативна
толерантність є важливим компонентом у структурі професійних компетентностей
персоналу громадських організацій, яка забезпечуватиме здатність до самокорекції,
самоконтролю, уміння співпрацювати в колективі, конструктивно вести діалог,
займати активну соціальну позицію (яка виражається у готовності до позитивної
взаємодії з людьми, які можуть мати інші погляди, мислення, позицію, стиль
поведінки).
Особистість, яка має недостатній або низький рівень комунікативної
толерантності характеризується такими ознаками:
• сприйняття себе як “взірець” під час оцінки поведінки, дій, вчинків, точки зору
іншої людини;
• небажання, а часто і невміння розуміти (чи приймати) індивідуальні риси
іншої людини; знецінювати особливості інших (набуті від природи, або в процесі
виховання);
• консервативність та категоричність по відношенню до інших;
• невміння приховати або стабілізувати відчуття неприємного характеру, які
можуть виникати в процесі спілкування з іншими людьми, котрі не володіють
достатнім рівнем комунікабельних якостей [9].
Людина з низьким рівнем комунікативної толерантності зазвичай може
проявляти негативні некеровані реакції у відповідь на некомунікабельність партнера
по спілкуванню:
• складність у пристосуванні до характеру, звичок, вимог іншої людини;
• непереборне бажання навчити, перевиховати тих, хто не схожий на неї;
• іноді, суттєво ускладнити взаємні відносини може той фактор, що людина не
вміє прощати помилки, неприємності, які заподіяні без умисного характеру [9].
Висновки. Комунікативна толерантність є комплексним феноменом, до складу
якого можна віднести внутрішню культуру та досвід людини, також варто прийняти
до уваги особистісні риси людини: емпатичність, ввічливість, терплячість,
доброзичливе відношення, здатність вирішувати проблемні ситуації шляхом
конструктиву (позиція співрозмовника іноді може відрізнятися, і тут важливо знайти
порозуміння та правильний підхід), при цьому враховуючи інтереси обох сторін.
У професійній діяльності персоналу громадських організацій важливе значення
відіграє комунікативна толерантність, яка пов’язана зі ставленням працівника до
інших, що характеризується визнанням рівності, врахуванні індивідуально-
психологічних особливостей, відмовою від засудження, домінування, повчань,
конфліктності та надмірних настанов.
Персонал з низьким рівнем комунікативної толерантності може проявляти
негативні некеровані реакції: складність пристосування до особистісних рис іншої
людини; бажання повчати та вказувати на помилки іншого; невміння пробачати
помилки інших; небажання йти на зустріч та зрозуміти позицію, бачення
співрозмовника. Це у свою чергу має негативний ефект відносно професійної
діяльності та спричиняє негативні наслідки під час робочого процесу.
374
.

1. Дубчинський В. Сучасний тлумачний словник української мови / В. Дубчинський,
Н. Кусайкіна, Ю. Цибульник. – Х.: Школа, 2006. – 1008 с.
2. Карлюк Ю.Я. Комунікативна толерантність як детермінанта професійної компетентності
сучасного психолога. Теорія і практика сучасної психології. 2019. № 5. Т. 1. С. 94–99.
3. Шаюк О. Толерантність як сутнісна характеристика професійного спілкування.
Психологія і суспільство. 2010. No 2 (40). С.169–177.
4. Скок А. Г. Соціально-психологічні умови формування комунікативної толерантності у
викладача вищого навчального закладу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд.
психол. наук: 19.00.05. Київ, 2007. 19 с.
5. Лінгвокультурні аспекти комунікативної толерантності / Ф. Бацевич // Соціогуманітарні
проблеми людини. — 2010. — № 5. — С. 108-119. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
6. Романчук О.М. Розвиток комунікативної толерантності як умови екологічності
професійної діяльності соціального працівника. Актуальні проблеми психології. 2007.
Т. 7. Вип. 11. С. 277–287.
7. Кокун О.М. Психологія професійного становлення сучасного фахівця: Монографія. – К.: ДП
"Інформ.-аналіт. агенство", 2012. – 200 с.
8. Кириленко О.А. Психологічні детермінанти професійного стресу у представників
професії типу "людина–людина": Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.03 / Київський
Національний університет імені Т.Шевченка. – К., 2007. – 20 с.
9. Наукові підходи до визначення поняття "комунікативна толерантність" / В. М. Лапа
// Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Психологічні науки. -
2016. - Вип. 6 (2). - С. 61-65.
375
СЕКЦІЯ ХХІ.
МЕДИЧНІ НАУКИ ТА ГРОМАДСЬКЕ
ЗДОРОВ’Я
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МЕХАНІЗМУ ДІЇ АНТАЦИДІВ

З ЇХ ПОБІЧНОЮ ДІЄЮ
Захарова Анна Олексіївна
Здобувач магістерського освітнього ступеня Медичного факультету
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна
Пацация Мерабі Мерабійович

Білопольська Марія Ігорівна

Антациди - лікарські препарати, що знижують концентрацію іонів водню в

шлунковому вмісті, не маючи безпосереднього впливу на функціонування
парієтальної клітини.
Традиційно антацидні препарати використовуються в лікуванні
кислотозалежних захворювань: виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки,
гастроезофагіальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), хронічний гастрит, дуоденіт,
синдроми функціональної (невиразкової) диспепсії, Золлінгера-Еллісона. Деякі
автори вважають виправданим включати в цю групу і захворювання, при яких HCl
підтримує перебіг і прогресування хвороби і в лікуванні яких без пригнічення
секреції не обійтися - рефлюкс-гастрит, НПЗП-гастропатії, панкреатит [1].
Механізм: при безпосередній взаємодії з HCl в шлунку, зниження кислотності
досягається як хімічним шляхом - кислотонейтралізуюча дія, так і фізико-хімічним
способом - кислотовбиральна дія (шляхом абсорбції кислоти). Їх основними
фармакологічними властивостями є підвищення внутрішньошлункового рН до
4,0-5,0, що супроводжується зниженням активності ряду протеолітичних ферментів і
ослабленням дії агресивних чинників.
Відомі різні класифікації антацидних лікарських засобів, однак частіше
антациди поділяють на дві великі групи: що всмоктуються (системні, розчинні) та ті,
що не всмоктуються (несистемні, нерозчинні).
Всмоктуючими називають антациди, що розчиняються в крові. Позитивним
єфектом цієї групи антацидів є швидке зниження кислотності після прийому ліків.
Негативними - короткочасність дії, кислотний рикошет (збільшення секреції соляної
кислоти після закінчення дії ліки), молочнолужний синдром, поява набряків.
Всмоктування в кров цих лікарських препаратів може призвести до розвитку
метаболічного алкалозу, який буде клінічно проявлятися зниженням апетиту,
нудотою, блювотою, слабкістю, болями в животі, спазмами і судомами м'язів. Це
376
.
досить небезпечне ускладнення, що вимагає негайної відміни препарату і допомоги

хворому.
До антацидів, що всмоктуються належать: гідрокарбонат натрію (сода),
карбонат кальцію, оксид магнію (палена магнезія), суміш «Бурже» (суміш
бікарбонату, сірчанокислого і фосфорнокислого натрію), лікарські препарати
«Ренні», «Тамс», «Ендрюс антацид».
Активними компонентами невсмоктуючих антацидів є гідроокис алюмінію,
фосфат алюмінію, гідроокис магнію, трисілікат магнію. Ці лікарські препарати, як
правило, нерозчинні, діють в шлунку довго, не всмоктуються, більш ефективні. При
їх застосуванні організм не втрачає ні катіони (H), ні аніони (Cl), не відбувається змін
кислотно-основного стану. Вони майже не викликають системних побічних ефектів,
електролітних порушень і на сьогодні отримали найбільш широке застосування.
До антацидів, що не всмоктуються належать [2]: алюмінієві солі фосфорної
кислоти («Фосфалюгель»), алюмінієво-магнієві комбінації («Алмагель», «Маалокс»),
алюмінієво-магнієві комбінації з додаванням альгінату («Гевіскон»), алюмінієво-
магнієві комбінації з додаванням анастетика бензокаїну ( «Алмагель А»), алюмінієво-
магнієві препарати з додаванням cиметикона, що застосовується для запобігання
метеоризму ( «Алмагель Нео»), комбінації сполук алюмінію, магнію і кальцію:
гідроталціт ( «Тальцид»).
Антацидні препарати можуть класифікувати як системної і місцевої дії. Системні
змінюють кислотно-основний стан за рахунок збільшення лужних резервів плазми.
До них відносяться натрію гідрокарбонат, натрію бікарбонат, натрію цитрат.
Місцеві практично не порушують КОС: кальцію карбонат основний, магнію окис,
магнію гідроокис, магнію карбонат основний, магнію трисилікат, алюмінію
гідроокис.
Зустрічається класифікація антацидів на аніонні (кальцію, магнію карбонат,
натрію гідрокарбонат) і катіонні (алюмінію фосфат і гідроксид, магнію оксид і
гідроксид).
Висновок: в залежності від виду лікарського препарату може виникати
патологія кислотно-основного балансу. Так, системні антациди - це засоби, що здатні
всмоктуватися, а тому не тільки дають ефекти в шлунку, але і здатні привести до
розвитку алкалозу в організмі в цілому. Несистемні антациди не всмоктуються, а
тому здатні нейтралізувати кислотність тільки в шлунку, не впливаючи на кислотно-
основний стан організму.
Слід зауважити, що антациди можуть викликать інші електролітні порушення.
Так, антацидні препарати, до складу яких входить кальцій, при передозуванні здатні
викликати гіперкальціємію (так званий «основний синдром») і в результаті -
посилення утворення каменів у хворих, які страждають на сечокам'яну хворобу.
Зниження продукції паратгормона загрожує затримкою екскреції фосфору,
збільшенням вмісту нерозчинного фосфату кальцію, подальшою кальцифікацією
тканин організму. Гідроксид алюмінію також сприяє виведенню з організму фосфатів
– призводить до гіпофосфатемія.

1. В. В. Пропіснова, О. О. Андрєєва Антациди для дітей: клініко-фармацевтичний аналіз
фармринку України.
2. І.Г.Сапожников, Н.Ф.Маслова, Л.В.Яковлева, І.А.Зупанець фармакологічні властивості
сучасних антацидних препаратів.
3. Загальна патофізіологія - методичний посібник до практичних занять.
377
ВИБІР МЕТОДУ ЛІКУВАННЯ РАКУ ПРОСТАТИ

Х’юз Злата
здобувачка освіти 3 курс 3 медичний факультет
Харківський національний медичний університет, Україна
Що таке рак простати?

Рак – це серйозне захворювання, що полягає у необмеженому та
неконтрольованому рості аномальних клітин в організмі.
Рак простати (ракова пухлина передміхурової залози, РПЗ) – це злоякісне
новоутворення, що розвивається з епітелію передміхурової залози та вважається
одним із найбільш поширених онкологічних захворювань серед чоловіків.
Зазвичай ракова пухлина передміхурової залози росте повільно. Цей тип раку
виявляють переважно у чоловіків, яким понад 65 років. Згідно з результатами
численних досліджень, більшість чоловіків мають певні форми раку простати без
жодних зовнішніх симптомів захворювання, і саме це ускладнює діагностику на
ранніх стадіях. Однак важливо пам’ятати, що вчасна діагностика та лікування може
бути досить ефективним для чоловіків, у яких цей тип раку розвивається досить
швидко.
Як правило, до групи підвищеного ризику розвитку раку простати відносять
чоловіків старшого та похилого віку, а також тих, у кого виявлена спадкова генетична
схильність до цього захворювання, оскільки хтось із їхніх близьких родичів страждав
від РПЗ. Тому ми радимо чоловікам, які можуть відноситися до даної групи, дізнатися
більше про це онкологічне захворювання та проконсультуватися із лікарем щодо
можливості чи необхідності проведення тесту на визначення рівня простат
специфічного антигену (ПСА).
1. Симптоми раку простати.
У різних людей виникають різні симптоми раку простати (РПЗ) а інколи, як ми
вже зазначали вище, абсолютно відсутні будь-які зовнішні прояви розвитку цього
захворювання.
До найпоширеніших симптомів раку передміхурової залози належать:
Різні розлади та порушення сечовипускання: слабкий або перерваний потік сечі,
часте або прискорене сечовипускання (переважно вночі), важко почати
сечовипускання, неповне спорожнення сечового міхура, біль або печіння під час
сечовипускання.
Кров в сечі або спермі.
• Біль в області спини, стегна або тазу, яка не зникає.
• Болісна еякуляція.
При виявлені одного чи декількох перелічених вище симптомів, потрібно
негайно проконсультуватися із лікарем. Важливо пам’ятати, що усі ці симптоми не
завжди є проявами раку передміхурової залози, а можуть бути пов’язані й з іншими
серйозними захворюваннями.
2. Фактори ризику розвитку раку простати.
Згідно з даними численних досліджень, найбільш поширеними факторами
ризику розвитку раку простати (РПЗ) є:
• Вік. Як правило, ризик розвитку раку простати збільшується пропорційно до
віку чоловіка.
• Спадкова генетична схильність. Існують гени (сімейний анамнез), які
378
.
успадковуються від батьків та можуть підвищити ризик захворювання на рак

простати (РПЗ). Результати жодного із проведених на сьогоднішній день досліджень
не доводять, що конкретний ген підвищує або знижує ризик виникнення раку
передміхурової залози. Однак немає сумніву, що чоловіки, у яких хтось із близьких
родичів (батько, брат чи син) хворів на рак простати, в 2– 3 рази частіше страждають
від цього типу раку.
• Расова приналежність. Представники негроїдної раси (темношкірі чоловіки
африканського походження) хворіють на РПЗ значно частіше, ніж представники
інших расових чи етнічних груп. Крім того, у них зазвичай діагностують
захворювання у порівняно молодому віці та вже на пізніх стадіях. Медики з усього
світу не можуть пояснити причин такої статистики.
Дослідники не полишають спроб зрозуміти реальні причини розвитку раку
передміхурової залози та визначити ефективні методи профілактики цього
захворювання. Крім того, існує й безліч протиріч щодо потенційних факторів
підвищення або зниження ризику розвитку РПЗ.
Скринінг та діагностика раку простати.
Онкологічний скринінг – це спеціальне обстеження осіб, які не мають клінічних
симптомів захворювання, з метою виявлення раку на більш ранній стадії.
Ректальне пальцеве дослідження простати є обов'язковим обстеженням, під час
якого можуть бути виявлені ущільнення простати, наявність яких виключає
злоякісну пухлину.
Одним із поширених видів медичних досліджень для діагностики раку
передміхурової залози є аналіз крові для визначення рівня ПСА. Проте, підвищення
рівня ПСА може вказувати як на рак простати, так і на інші серйозні захворювання або
порушення (наприклад, збільшення розміру передміхурової залози або наявність
інфекції). Крім того, рівень ПСА в крові може зрости внаслідок прийому певних ліків
або після деяких медичних процедур.
Зважаючи на наявність різноманітних причин відхилення у нормі рівня ПСА в
крові, не припиняються дискусії щодо необхідності проходження даного тесту для
чоловіків без зовнішніх проявів симптомів даного онкологічного захворювання: одні
організації рекомендують цю процедуру, а інші – категорично проти. Перші
обґрунтовують своє твердження тим, що діагностика захворювання на ранній стадії
є досить важливою передумовою ефективності лікування, а інші спростовують цю
думку та підкреслюють той факт, що рак простати часто розвивається дуже повільно
та немає негативного впливу на якість життя чоловіка (звісно, крім психологічного
стану, оскільки постановка самого діагнозу викликає різного роду хвилювання та
страх за життя). Крім того, бувають випадки, коли одразу після підтвердження
діагнозу лікарі призначають променеву терапію чи хірургічне втручання, а таке
лікування не є необхідним в конкретному випадку і тільки завдає ще більшої шкоди
організмові пацієнта.
Однак представники медичної галузі погоджуються, що чоловіки усіх вікових
категорій повинні бути добре проінформовані щодо ризику розвитку раку простати,
варіантів лікування, можливих ускладнень та наслідків.
Одним із способів дізнатися, чи саме пухлина стала причиною відхилення від
норми результату аналізу на ПСА є біопсія – сучасний швидкий метод забору клітин з
передміхурової залози для мікроскопічного дослідження з метою підтвердження
попереднього діагнозу. Наявність ракових клітин підтверджує діагноз, після чого
лікар пропонує варіанти лікування.
За результатами біопсії робиться розрахунок “суми Глісона” (від 6 до 10 балів),
379
що теж необхідний для визначення ефективного методу лікування. Даний показник

використовують для прогнозування розвитку та форми протікання хвороби. Чим
нижчий результат, тим менша вірогідність росту пухлини.
Усі вищенаведені методи дослідження цього онкологічного захворювання
також використовують для визначення стадії розвитку та прогресування раку. Ця
інформація важлива, оскільки досить часто рак простати ніяк себе не проявляє на
ранніх стадіях, а класичні зовнішні симптоми починають виникати при поширенні
злоякісної пухлини та появі метастазів.
Види лікування раку простати.
Не існує єдиної стандартної тактики лікування раку простати, оскільки на
різних стадіях розвитку захворювання необхідні різні методи дослідження та
лікування. Крім того, при виборі та призначенні ефективного методу лікування
прийнято враховувати вік чоловіка, період та форму протікання захворювання, ризик
ускладнень та наслідків, а також побажання хворого.
Серед найбільш поширених видів лікування раку простати виділяють наступні:
• Активне спостереження.
Моніторинг неагресивних пухлин простати передбачає проведення регулярних
досліджень та обстежень (УЗД простати і тест на рівень ПСА в крові), а також
призначення остаточного виду лікування у разі необхідності. Інколи застосовують
лише метод спостереження, який полягає у відсутності будь-якого лікування до тих
пір, поки злоякісна пухлина не проявить себе симптоматично.
• Хірургічне втручання – радикальна простатектомія це повне хірургічне
видалення передміхурової залози. Ця операція є основним хірургічним втручанням
при локалізованих формах раку простати і може виконуватися відкритим шляхом або
малоінвазивним (лапароскопічним або робот-асистованим методом). Особливу
перевагу від хірургічного лікування отримують молоді (до 65 років) пацієнти
високого ризику, коли оперативне втручання виступає складовою частиною
мультимодального підходу до лікування.
Під час оперативного втручання слід виконувати розширену лімфодисекцію.
Після цього за показаннями можна проводити променеву терапію в поєднанні з
тривалою гормональною терапією. Не рекомендовано використовувати фокальну
терапію всієї залози у пацієнтів з високим ризиком і гормональну монотерапію в
пацієнтів без симптомів.
• Променева терапія.
Для руйнування злоякісної тканини використовують радіаційне опромінення
двох типів: зовнішнє та внутрішнє. Проведення першого типу променевої терапії
викликає порушення структури ДНК опромінюваних клітин, які згодом втрачають
здатність до відтворення, старіють і гинуть. Внутрішньотканинна променева терапія
(брахітерапія) полягає в імплантуванні джерела опромінювання безпосередньо в
товщу пухлини, що дозволяє опромінювати її не зовні, а зсередини. Завдяки цьому
вдається уникнути виникнення багатьох побічних ефектів променевої терапії, які
розвиваються у зв'язку з неминучим опроміненням розташованих поблизу здорових
тканин.
До високотехнологічних методів ПТ належить протонна терапія. Принцип її дії
полягає в тому, що пучки протонів досягають максимуму на певній глибині,
утворюючи пік Бреґґа. Завдяки цьому відбувається кращий розподіл дози – вона в
декілька разів вища всередині пухлини, ніж на її поверхні. Таким чином, протонна
терапія в 2-3 рази зменшує променеве навантаження на здорові прилеглі тканини,
чим нівелюється ризик вторинно-індукованого раку прямої кишки та сечового
380
.
міхура. Виживаність без прогресування для всіх груп ризику після її проведення
зіставна з такою стандартних променевих методів. Єдиний недолік протонної терапії
– висока вартість обладнання та лікування.
ПТ також застосовують для симптоматичного лікування РПЗ, зокрема, для
лікування кісткових метастазів традиційно використовують мультифракційний
метод. При цьому доза опромінення становить 8 Гр за 1 фракцію. Така однофракційна
ДПТ доцільна при неускладнених кісткових метастазах без загрози патологічного
перелому та без компресії спинного мозку чи кінського хвоста з максимальним
діаметром 3 см. Також ПТ застосовується при гінекомастії у хворих, які отримують
антиандрогенну деприваційну терапію. Зокрема, ДПТ з разовою вогнищевою дозою
6,0 Гр і СВД 12,0 Гр на ділянку ареоли зменшувала прояви больового синдрому у
третини пацієнтів. Проте у віддалений період (через 15 років) підвищується ризик
розвитку раку грудної залози у чоловіків.
Побічні ефекти променевої терапії або хірургічного втручання:
1. Імпотенція може спостерігатися до 50% випадків.
2. Втрата контролю над сечовипусканням (нетримання). Повне нетримання сечі
відмічається у 3% пацієнтів, які були прооперовані в центрах з високим хірургічним
досвідом.
3. Порушення в роботі прямої кишки. Проктити та сигмоїдити в комбінації з
циститами (запалення стінки сечового міхура) можуть бути побічними проявами
променевої терапії, що виникають у невеликої кількості пацієнтів.
• Гормональна терапія.
Оскільки рак простати є типом гормонально-залежної пухлини, цей вид терапії
полягає у блокуванні постачання необхідних для росту пухлини гормонів.
Гормональна терапія застосовується лише у тому разі, коли інші методи лікування
провести неможливо. Такий вид лікування застосовується, як правило, у пацієнтів з
метастатичним захворюванням.
У контексті цього РПЗ поділяють на кастраційно-чутливий (андрогензалежний
чи андроген-/гормоночутливий) та кастраційно-резистентний. Останній
визначається у разі рівня сироваткового тестостерону <50 нг/мл (або 1,7 нмоль/л), а
також коли на фоні гормональної терапії спостерігається біохімічне (підвищення
рівня ПСА з інтервалом визначення не менше 1 тижня) та радіологічне (поява двох
або більше кісткових вогнищ чи збільшення їх розмірів на остеосцинтиграфії)
прогресування. Позитивна відповідь на гормональну терапію досягається у 60-80%
хворих. Але її можна застосовувати лише при місцево-поширеному та
метастатичному раку, а також після РПЕ при локалізованих формах. Неоад’ювантне
гормональне лікування не покращує виживаності, однак істотно знижує частоту
позитивного хірургічного краю та залучення лімфатичних вузлів, що може
перешкоджати правильному інтерпретуванню патоморфологічних даних.
Терапевтичні підходи до кастраційно-чутливого РПЗ включають: повне пригнічення
синтезу андрогенів у всьому організмі (абіратерон, кетоконазол, аміноглютетимід);
блокування їх дії (флутамід, ензалутамід, бікалутамід, нілутамід), зниження їх
вироблення яєчками (антиандрогенна терапія): орхіектомія, застосування агоністів
та антагоністів лютеїнізуючого гормону рилізинг-гормону (ЛГРГ) та естрогенів.
Часто ці препарати використовуються як перша лінія гормональної терапії при РПЗ.
Згідно з рекомендаціями EAU (2020), агоністи й антагоністи ЛГРГ (медикаментозна
кастрація) і орхіектомія (хірургічна кастрація) мають однакову ефективність і є
оптимальними методами гормональної терапії. Проте застосування агоністів ЛГРГ
має низку переваг: препарати можна відмінити в будь-який час і використовувати
381
для інтермітуючої терапії, вони характеризуються нижчим ризиком

кардіотоксичності, а також вдається уникнути психічних і фізичних незручностей,
пов’язаних з орхіектомією. Максимальна андрогенна блокада не забезпечує
додаткового ефекту порівняно з кастрацією у пацієнтів з метастазами. Монотерапія
антиандрогенами є менш ефективною, ніж медикаментозна чи хірургічна кастрація,
і не рекомендована.
Її завжди треба призначати перед або разом з агоністами ЛГРГ і продовжувати
як мінімум 7 у хворих, що мають ризик розвитку феномен спалаху пухлини.
Існують також деякі експериментальні методи лікування раку простати,
наприклад кріотерапія (руйнування пухлини під впливом низьких температур), та
метод впливу сфокусованим ультразвуком високої інтенсивності (HIFU-терапія).
Хіміотерапія (лікування за допомогою отрути або токсинів, що згубно
впливають на клітини злоякісних пухлин при порівняно меншій негативній дії на
організм людини) використовується у пацієнтів з метастатичним захворюванням в
комбінації з гормональною терапією. Нова імунотерапія (лікування
імунобіологічними препаратами з метою боротьби з раком та зменшення кількості
негативних наслідків після інших типів лікування) показала свою ефективність в
лікуванні запущених форм раку простати, але нажаль є дуже високовартісною і не
застосовується широко в світі.
6. Рак простати в Україні.
В Україні сьогодні спостерігається тенденція до збільшення нових випадків
захворювання на рак простати серед чоловічого населення. За даними Національного
Канцер Реєстру, в 2022 році виявлено 6898 нових випадків захворювання.
Показники смертності від раку простати в Україні – це 41 випадок на
100 тис населення. У світі цей показник становить 18,7 на 100 тис. Така статистика
передусім пов’язана з тим, що чоловіки досить рідко звертаються до фахівця – у нас
відсутня культура профілактичних оглядів у уролога. Тут треба враховутавати також
той факт, що на ранніх стадіях рак простати проходить безсимптомно.
В Україні сьогодні метастатичне захворювання виявляється в 21% серед вперше
діагностованих хворих. У США такий показник складає лише 5%. Все це обумовлює
високу смертність протягом першого року після встановлення діагнозу – 16.5% за
матеріалами свіжого випуску Канцер Реєстру. меншій негативній дії на організм
людини) використовується у пацієнтів з метастатичним захворюванням в комбінації
з гормональною терапією. Нова імунотерапія (лікування імунобіологічними
препаратами з метою боротьби з раком та зменшення кількості негативних наслідків
після інших типів лікування) показала свою ефективність в лікуванні запущених
форм раку простати, але нажаль є дуже високовартісною і не застосовується широко
в світі.
6. Рак простати в Україні.
В Україні сьогодні спостерігається тенденція до збільшення нових випадків
захворювання на рак простати серед чоловічого населення. За даними Національного
Канцер Реєстру, в 2022 році виявлено 6898 нових випадків захворювання.
Показники смертності від раку простати в Україні – це 41 випадок на
100 тис населення. У світі цей показник становить 18,7 на 100 тис. Така статистика
передусім пов’язана з тим, що чоловіки досить рідко звертаються до фахівця – у нас
відсутня культура профілактичних оглядів у уролога. Тут треба враховутавати також
той факт, що на ранніх стадіях рак простати проходить безсимптомно.
В Україні сьогодні метастатичне захворювання виявляється в 21% серед вперше
діагностованих хворих. У США такий показник складає лише 5%. Все це обумовлює
382
.
високу смертність протягом першого року після встановлення діагнозу – 16.5% за

матеріалами свіжого випуску Канцер Реєстру.

1. Laios A., O'Toole S.A., Flavin R., Martin C., Ring M., Gleeson N., D'Arcy T., McGuinness E.P., Sheils
O., Sheppard B.L., JJ O.L. An integrative model for recurrence in ovarian cancer // Mol Cancer.
2018. Vol.7, P.8.
2. Igisinov N., Umaralieva G. Epidemiology of ovarian cancer in Kyrgyzstan women of reproductive
age // Asian Pac J Cancer Prev. 2018. Vol.9, N 2, P.331-334.
3. Nowak M., Szpakowski M., Malinowski A., Wieczorek A., Szpakowski A., Raczkowska Z.,
Maciolek-Blewniewska G., Laskowski J., Budzko W., Kolasa D. [Ovarian cancer. I. Epidemiology,
symptoms, FIGO staging] // Ginekol Pol. 2020. Vol.71, N 9, P.1179-1183.
4. Shen N., Weiderpass E., Antilla A., Goldberg M.S., Vasama-Neuvonen K.M., Boffetta P., Vainio H.U.,
Partanen T.J. Epidemiology of occupational and environmental risk factors related to ovarian
cancer // Scand J Work Environ Health. 2018. Vol.24, N 3, P.175-182.
5. Cecchin E., Russo A., Campagnutta E., Martella L., Toffoli G. Lack of association of CYP1 B1*3
polymorphism and ovarian cancer in a Caucasian population // Int J Biol Markers. 2021. Vol.19,
N 2, P.160-163.
6. Tarone R.E., Chu K.C. Age-period-cohort analyses of breast-, ovarian-, endometrial- and cervical-
cancer mortality rates for Caucasian women in the USA // J Epidemiol Biostat. 2020. Vol.5, N 4,
P.221-231.
7. Lukanova A., Kaaks R. Endogenous hormones and ovarian cancer: epidemiology and current
hypotheses // Cancer Epidemiol Biomarkers Prev. 2005. Vol.14, N 1, P.98-107.
8. Permuth-Wey J., Sellers T.A. Epidemiology of ovarian cancer // Methods Mol Biol. 2019. Vol.472,
P.413-437.
9. Khalil M.R. [Epidemiology of ovarian cancer and female sex hormones] // Ugeskr Laeger. 2020.
Vol.162, N 47, P.6395-6398.
10. Johnson C.C., Kessel B., Riley T.L., Ragard L.R., Williams C.R., Xu J.L., Buys S.S. The epidemiology
of CA-125 in women without evidence of ovarian cancer in the Prostate, Lung, Colorectal and
Ovarian Cancer (PLCO) Screening Trial // Gynecol Oncol. 2018. Vol.110, N 3, P.383-389.
11. Lacey J.V., Jr., Brinton L.A., Leitzmann M.F., Mouw T., Hollenbeck A., Schatzkin A., Hartge P.
Menopausal hormone therapy and ovarian cancer risk in the National Institutes of Health-AARP
Diet and Health Study Cohort // J Natl Cancer Inst. 2016. Vol.98, N 19, P.1397-1405.
12. Chang E.T., Lee V.S., Canchola A.J., Clarke C.A., Purdie D.M., Reynolds P., Anton-Culver H.,
Bernstein L., Deapen D., Peel D., Pinder R., Ross R.K., Stram D.O., West D.W., Wright W., Ziogas A.,
Horn-Ross P.L. Diet and risk of ovarian cancer in the California Teachers Study cohort // Am J
Epidemiol. 2017. Vol.165, N 7, P.802-813.
13. Menendez J.A., Papadimitropoulou A., Vellon L., Lupu R. A genomic explanation connecting
"Mediterranean diet", olive oil and cancer: oleic acid, the main monounsaturated fatty acid of
olive oil, induces formation of inhibitory "PEA3 transcription factor-PEA3 DNA binding site.
383
ВПЛИВ УЛЬТРАФІОЛЕТОВОГО
ОПРОМІНЕННЯ НА ШКІРУ
Олефіренко Анна Сергіївна
Здобувач вищої освіти
Максименко Анастасія Володимирівна

Здобувач вищої освіти
Біловол Алла Миколаївна

Д-р. мед. наук, професор кафедри дерматології, венерології та медичної косметології
Сонячна енергія є життєво важливою для людського організму, проте, надмірна

експозиція ультрафіолетового опромінення (УФО) може призвести до серйозних
проблем шкіри, включаючи фотостаріння. Сучасні дослідження розкривають не
тільки потенційні загрози, але і перспективи його використання як ефективного
засобу лікування ряду дерматологічних проблем.
Фотостаріння шкіри представляє собою складний біологічний процес, який
супроводжується змінами у клітинних компонентах та позаклітинному матриксі
сполучної тканини, а також втратою ключових структурних білків дерми [1]. Ці зміни
призводять до втрати пружності та еластичності шкіри, а також до появи зморшок та
пігментації.
Головною причиною фотостаріння є вплив різних видів випромінювання на
організм людини. Недавні дослідження вказують на те, що випромінювання різної
довжини хвиль індукує певні механізми впливу на структури шкіри. Особливо
важливим у цьому контексті є УФО, зокрема UVB (довжиною 290-320 нм) та UVA
(320-400 нм), яке завжди визначалося як головна причина старіння шкіри [2].
Розглядаючи дослідження механізмів фотостаріння, виявлено, що однією з його
ключових причин є наявність делецій мітохондріальної ДНК [3]. Делеції виявлені в
основному в областях шкіри, які піддані прямому впливу сонячних променів, проте,
там, де шкіра захищена від випромінювання, кількість делецій є значно меншою.
Існує не лише негативний вплив ультрафіолетових променів, але й визначають
позитивні аспекти. Фототерапія, яка використовує UVB-спектр для лікування
шкірних захворювань, виявляється ефективним методом боротьби з псоріазом,
атопічним та себорейним дерматитом.
Сучасне обладнання для фототерапії використовує спеціально розроблені
лампи, які випромінюють світло різних спектральних діапазонів. Ці діапазони
включають ультрафіолетове випромінювання (180-400 нм), інфрачервоне
випромінювання (650-2000 нм) та видиме випромінювання (400-760 нм).
Зокрема, для лікування псоріазу по всьому світу широко використовується
метод фототерапії, який впливає на шкіру ультрафіолетовим опроміненням із
довжиною хвилі 311 нм [4].
Фототерапія, як сучасний метод лікування, виявляється ефективною не лише у
випадках атопічного дерматиту, але й знаходить широке застосування в
профілактичних та підтримуючих програмах. Також ультрафіолетові промені
384
.
використовують у терапії себорейного дерматиту, особливо тоді, коли топічна

терапія виявилася неефективною чи є протипоказання до її використання.
Ефективність фототерапії базується на її протизапальному та
протисвербіжному впливі на шкіру. Протизапальна дія пов'язана зі зниженням
рухливості антиген-презентуючих клітин Лангерганса, пригніченням активації
Т-лімфоцитів та індукцією апоптозу активованих Т-лімфоцитів. Крім того,
зазначений метод пригнічує гіперпроліферацію епідермальних кератиноцитів,
здійснюючи вплив на синтез ДНК, що забезпечує цитостатичний та протизапальний
ефект на уражені ділянки шкіри [4].
Протисвербіжна дія виникає внаслідок ультрафіолетового опромінювання, що
впливає на структури від рогового шару епідермісу до дермального шару. Під
впливом ультрафіолету вивільнюються медіатори, що активно взаємодіють зі
нервами та клітинами, інгібуючи сприйняття свербіжу [5].
Отже, ультрафіолетове опромінювання, з одного боку, має негативний аспект,
що виявляється у спроможності викликати фотостаріння та інші проблеми шкіри, але
з іншого - позитивний вплив на здоров'я шкіри під час фототерапії. Це явище
відображає складність взаємодії організму з ультрафіолетовим випромінюванням та
підкреслює необхідність розуміння обох його сторін для розробки ефективних
стратегій лікування та запобігання шкірним проблемам.

1. Photoaging: Mechanisms and repair / Jessica H. Rabe MD et al. Journal of the American Academy
of Dermatology. 2006. Vol. 55, no. 1. URL:
https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S019096220501546X.
2. Photoprotection of human skin beyond ultraviolet radiation / Alessandra Marini et
al. Photodermatology, Photoimmunology & Photomedicine. 2014. Vol. 30, no. 2-3. P. 167–174.
URL: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/10.1111/phpp.12111.
3. Mitochondrial DNA Deletions in Human Skin Reflect Photo- Rather Than Chronologic Aging /
Mark A. Birch-machin et al. Journal of Investigative Dermatology. 1998. Vol. 110, no. 2. P. 149–
152. URL: https://www.jidonline.org/article/S0022-202X(15)40005-3/fulltext.
4. Денисенко О., Перепічка М. Застосування фототерапії при псоріазі. Буковинський
державний медичний університет. URL: https://www.bsmu.edu.ua/blog/2379-
zastosuvannya-fototerapii-pry-psoriazi/.
5. Legat FJ. The Antipruritic Effect of Phototherapy. Frontiers in Medicine. 2018. Vol. 5, no. 333.
URL: https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/fmed.2018.00333/full.
385
ЗМІНИ В МЕНСТРУАЛЬНОМУ ЦИКЛІ ПІД

ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ
Мокрякова Марина Іванівна
асистент кафедри гігієни та екології №1
Юрова Анна Андріївна

здобувач вищої освіти 3-го курсу 036-ї групи 3-го медичного факультету
Луценко Ірина Володимирівна

здобувач вищої освіти 3-го курсу 036-ї групи 3-го медичного факультету
Вступ. Менструація в житті жінки є важливим фізіологічним процесом, на який

можуть впливати різноманітні фактори в житті, включаючи психоемоційний стрес та
травматичні події. Повномасштабне вторгнення та стресові ситуації можуть
спричинити значні зміни в психічному стані людини, існують припущення про
можливий вплив цих факторів на менструальний цикл жінок. Аналіз цього впливу є
важливим з точки зору гігієни та здоров'я жіночого організму.
Актуальність. Зараз у світі ми спостерігаємо численні події, що викликають
стрес, включаючи природні катастрофи, воєнні конфлікти та інші види насильства.
Люди, особливо жінки, які є учасниками або свідками подій повномасштабного
вторгнення у нашій та інших країнах, можуть зазнавати значного емоційного
навантаження та стресу, що може вплинути на їхнє фізичне здоров'я, зокрема, на
менструальний цикл.
Методи дослідження. Для розуміння можливих змін у менструальному циклі
під час повномасштабних вторгнень було проведено комплексне дослідження, яке
включало аналіз наукових джерел та опитування серед жінок віком від 18 до 35 років
за допомогою заздалегідь розробленого переліку запитань. Аналіз літератури
включав в себе огляд наукових публікацій та досліджень, що охоплюють вплив стресу
на репродуктивне здоров'я жінок та вивчення даних про зміни в менструальному
циклі під впливом психосоціального стресу та травматичних подій.
Результати опитування та їх обговорення. Під час опитування 66% жінок
відповіли, що помічали зміни у своєму менструальному циклі під час стресових
ситуацій, 23% – не помічали жодних змін, а 11% зазначили, що їм важко відповісти на
це запитання. 27% відсотків відповіли, що відчувають стрес щоденно, 48%
опитуваних часто потрапляють у стресові ситуції та відчувають значний вплив
важкого психоесоційного стану на їх життя. 47% опитуваних жінок відмітили
затримку під час повномасштабного вторгнення, а 34% – навпаки помітили
вкорочення менструального циклу. 71% жінок, які помітили зміни у своєму циклі
пов’язують їх саме з постійним психоемоційним напруженням, 29% вважають, що ці
зміни відбуваються під впливом інших факторів. У 46% значно посилились
менструальні та головні болі. 31% жінок зверталися з даними проблемами до
гінеколога, 13% не мали такої можливості, а 58% вважають, що консультація
спеціаліста не є обов’язковою. Отримані результати опитування підтверджують, що
більшість опитаних жінок відчувають вплив стресу на їхній менструальний цикл та
386
.
помічають зміни в циклі під час стресових ситуацій. Це свідчить про важливість
подальших досліджень у галузі гігієни, які спрямовані на розуміння взаємозв'язку
між психосоціальними факторами та фізіологічними процесами у жіночому організмі,
зокрема, в контексті менструального циклу під час стресових ситуацій та
повномасштабних вторгнень.
Висновок. Стрес може впливати на гормональний баланс у жіночому організмі,
що в свою чергу може мати відображення на регулярності та характері
менструаційного циклу. Отже, розуміння цього взаємозв'язку є важливим для
підтримки жіночого здоров'я та розробки індивідуальних стратегій адаптації під час
стресових умов. Для подальшого розвитку гігієни та медичної підтримки важливо
звернути увагу на розуміння механізмів впливу стресу на жіноче репродуктивне
здоров'я та вдосконалення методів підтримки організму в умовах стресу та
навантаження. Це стане основою для розробки ефективних підходів до збереження
здоров'я жінок у стресових умовах, що є актуальною проблемою сучасного світу.
387
НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА

ПОСТРАЖДАЛИМ ПРИ ОПІКАХ
Швидка Дар’я Дмитрівна
здобувач вищої освіти факультету медицини
Дніпропетровський державний медичний університет, Україна
Чуприна Катерина Олександрівна

здобувач вищої освіти факультету медицини
Дніпропетровський державний медичний університет, Україна
Актуальність: Опіки є одним з найпоширеніших видів травми, який може

призвести до розвитку тяжких ускладнень. Таких як, поліорганна недостатність,
інфекційне ураження, сепсис. На 2004 рік у світі було госпіталізовано 11 мільйонів
людей з опіками, 300 тисяч з них померло від ускладнень. В Україні щорічно термічні
ураження отримують близько 50 тис. осіб, серед яких 9 тис. осіб - це діти.
Метою цієї роботи є огляд даних літератури з приводу діагностування та
надання невідкладної медичної допомоги постраждалим при опіках.
Матеріали і методи: З 4 літературних джерел було проведено систематичний
огляд літературних даних за темою «Невідкладна медична допомога постраждалим
при опіках».
Результати досліджень: Опік - це пошкодження тканин організму, спричинене
контактом з джерелами тепла, іонізуючого випромінювання, хімічними речовинами,
електричним струмом.
Перша допомога. Основним на цьому етапі є усунення джерела пошкоджння,
адже чим довше діє травмуючий агент, тим важчим буде опік. Далі важливо
пам’ятати, що опік може не бути найнебезпечнішим для життя ураженням, тому
потрібно провести оцінку постраждалого та виявити безпосередню загрозу життю за
протоколом MARCH\ABCDE. Наступним кроком є знімання всіх предметів, які щільно
прилягають до тіла. Далі необхідно організувати постраждалому захист від гіпотермії
та оцінити площу опіку.
Догоспітальний етап. Основним на цьому етапі буде адекватне забезпечення
підтримки життєвоважливих показників на допустимому рівні, тобто початок
кисневої та інфузійної терапії. Рання інфузійна терапія передбачає введення розчину
Рінгеру Лактату(RL)- 20 мл/кг/год. Також встановлюється внутрішньовенний або
внутрішньокістковий доступ. Якщо опік важкого ступеню показане застосування
опіоідних анальгетиків( Морфін 0,2 мг/кг в/м).
Госпітальний етап. При госпіталізації в першу чергу необхідно оцінити ступінь
та площу опіку, наприклад, за «правилом дев’яток», або використовуючи таблицю
Лунд-Браудера. Також важливо дотримуватися правила трьох катетерів:
внутрішньовенний, носовий та сечовий, для оцінки вітальних функцій в динаміці.
Наступним кроком буде розрахунок та визначення потреби в рідині та електролітах
протягом перших 24 годин за формулою Паркланда: 4(мл Рінгеру лактату) * % площі
поверхні опіку*масу тіла в кг. Це буде продовженням розпочатої на догоспітальному
етапі інфузійної терапії. Важливо пам’ятати, що інфузійна терапія завжди повинна
коригуватися відповідно до систолічного артеріального тиску(САТ) та діурезу, щоб
уникнути перенавантаження рідиною. Для дітей до року САТ = 60мм.рт.мт., діурез =
1-2 мл/кг/год; для дітей 1-12 років САТ= 70-90 + 2*вік, діурез 1-1,5мл/кг/год; для
388
.
дітей старше 12 та дорослих САТ 100мм.рт.ст. та більше, діурез 0,5-1мл/кг/год. У всіх

випадках протягом перших 48 годин проводиться безперервна інгаляція
зволоженого кисню, підключається знеболююча терапія. У якості знеболюючого
препарату морфін є препаратом вибору для помірного та сильного болю. При
постійному інтенсивному болю застосовують комбінації парацетамолу з опіоїдними
анальгетиками. Наступним пунктом є інфекційний контроль. Місцеві антибіотики
застосовуються до всіх опіків вище першого ступеня.
Висновки: Отже, знання тактики медичної допомоги потерпілим від ураження
високими температурами напряму впливає на якість надання медичної допомоги при
опіках, що в свою чергу корелює з виживаністю постраждалих громадян.

1. Clinical practice guidelines : burns - acute management. The Royal Children's Hospital : The
Royal Children's Hospital. URL: https://www.rch.org.au/clinicalguide/guideline_index/Burns/.
2. Burns | MSF medical guidelines. Home page | MSF Medical Guidelines. URL:
https://medicalguidelines.msf.org/en/viewport/CG/english/burns-18482397.html.
3. Infusion Therapy. Особливості надання допомоги при опіках і комбінованих травмах
(Коваленко Ольга Миколаївна), 2022. YouTube. URL:
https://www.youtube.com/watch?v=dmwhzN0EoRI.
4. Doctrina. URL:https://doctrina.space/subjects/generalSurgery/guidelines/13.%20Опіки.pdf.
389
ОСОБЛИВОСТІ ЛОКАЛІЗАЦІЇ ТА ФОРМИ БОРОЗНИ

ВЕРХНЬОЇ СТРІЛОВОЇ ПАЗУХИ ЧЕРЕПА ЛЮДИНИ
З УРАХУВАННЯМ СТАТІ ТА КРАНІОТИПУ
Войницька О.М.
асистент кафедри анатомії людини, клінічної анатомії та оперативної хірургії
Вовк О.Ю.
Д-р. мед. наук, професор, завідувач кафедри анатомії людини,
клінічної анатомії та оперативної хірургії
Чеканова І.В.
PhD, старший викладач кафедри анатомії людини,
клінічної анатомії та оперативної хірургії
Внутрішня поверхня (facies interna) тім’яної кістки має опуклу форму згідно
кривизні кістки і цілий ряд анатомічних відбитків різних структур.
В першу чергу це кісткова борозна від проходження верхньої стрілової пазухи
(sinus sagittalis superior), яка розташована уздовж сагітального краю з'єднання двох
тім'яних кісток Залежно від даних форм будови черепа встановлено діапазон
індивідуальної анатомічної мінливості сагітальної борозни у людей зрілого віку. У
представників з брахікранною формою черепа довжина сагітальної борозни
знаходиться в межах від 110 до140 мм у чоловіків і від 100 до 135 мм у жінок, це
відповідає розташуванню середньої третини венозного колектора, враховуючи, що
він починається півнячого гребня (crista galli) та закінчується у пазушному стоці
(confluens sinuum). У представників з мезокранічною формою черепа цей параметр
незначно збільшується до 135-140 мм у чоловіків та до 130-135 у жінок. У людей з
доліхокранною формою черепа спостерігається ще більше збільшення довжини
сагітальній борозни до 120-150 мм у чоловіків і до 115-140 см у жінок.
Водночас відзначаються зміни ширини сагітальної борозни: на рівні переднього
краю кістки у брахікранів чоловічої статі 6-7 мм, 5-6 мм – жіночої статі, відповідно, у
мезокранів – 5-6 мм незалежно від статі, у доліхокранів незначно зменшується до
4-5 мм незалежно від статі.
В задньому відділі ширина сагітальної борозни дещо збільшена і варіює при
брахікранії від 9 до 12 мм у чоловічої статі, від 9 до 11 мм у жіночої статі, відповідно,
у мезокранів – від 8 до 10 см незалежно від статі, у доліхокранів відмічається
звуження до 8-9 мм у чоловіків та жінок.
Глибина сагітальної борозни не має вираженої індивідуальної мінливості, однак
з врахуванням крайніх типів будови черепа: у брахіморфних людей глибина борозни
в початковому (передньому) відділі не перевищує 1-2 мм у чоловіків і 1-2 мм у жінок,
у мезокранів 2-3 мм незалежно від статі, у доліхокранів цей параметр залишається на
вказаному рівні (2-3 мм).
Паралельно з цим встановлено, що глибина сагітальної борозни в кінцевому
(задньому) відділі при круглоголовості коливається в межах від 2 до 3 мм (чол.) і від
1 до 2 мм (жін.), при середнєголовості від 3 до 4 мм незалежно від статі, при
довгоголовості вона збільшується до 5-6 мм у чоловіків та 4-5 мм у жінок.
390
.
РОЛЬ ТА ГОЛОВНІ ПРОБЛЕМИ ТАКТИЧНОЇ

МЕДИЦИНИ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ
ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО
Кращенко Дарʼя Денисівна

Умови сьогодення показали нам, що професія поліцейського є однією з

незамінних професій у нашій країні. Адже вони, не зраджуючи присязі та постійно
ризикуючи життям і здоров’ям, продовжують охороняти громадський порядок і
безпеку, захищати права і свободи людини, а також інтереси суспільства і держави,
попереджати та боротися зі злочинністю. На жаль, війна ще триває, є жертви та
поранені серед цивільного населення, військових та правоохоронців. Тому
формування навичок з основ тактичної медицини у курсантів вищих навчальних
закладів МВС України (далі – ВНЗ МВС України) набуває особливого значення. Як
зазначав Плахотний А.П. «…Згідно з дослідженням Національної академії внутрішніх
справ України, тактична підготовка сприяє розвитку критичного мислення,
оперативного реагування та здатності приймати ефективні рішення в екстремальних
ситуаціях, що покращує загальний рівень безпеки в суспільстві…»[4, ст. 755]
Важливість даної теми важко переоцінити, адже важливо, щоб курсанти, як
майбутні правоохоронці у воєнний час, володіли навичками надання першої
медичної допомоги в бойових умовах, що дозволить запобігти втратам серед
особового складу територіальних органів поліції та цивільного населення. населення.
По-перше, тактична медицина – це надання допомоги на догоспітальному етапі,
спрямоване, перш за все, на усунення превентивних причин смерті, згідно з
принципами, що враховують загрозу від бойових дій або активного стрільця.
В умовах воєнного стану в Україні навчання курсантів вищих навчальних
закладів МВС України за напрямком домедичної допомоги трансформується в
опанування тактичної медицини: TSSS (Tactical Combat Casualty Care), як стандартів.
для надання допомоги пораненим у бойових умовах та TESS (Tactical Emergency
Casualty Care) – надання невідкладної тактичної домедичної допомоги постраждалим
у ситуаціях різного ступеня ризику (надзвичайні або небезпечні ситуації, спричинені
наслідками воєнного стану). Очевидно, що в умовах вогневого контакту основним
завданням армії є знищення противника, а головним завданням поліцейського є
затримання злочинця та усунення наслідків його злочину.[2]
Безперечно, в умовах війни знання та навички ТССС і ТЕСС надзвичайно важливі
для залучення людей до виконання цих професійних обов’язків. Основою підготовки
з тактичної медицини є набуття та засвоєння відповідних умінь і практичних
навичок. При цьому вони створюються лише після багаторазових повторень,
доводячи їх до автоматизму при суворому дотриманні послідовності їх виконання,
яка регламентується відповідним інструктором, тобто розвиваючи моторику
виконання конкретних маніпуляцій з потерпілим в аудиторній формі.
Адже важливою проблемою є оснащення навчальних підрозділів з тактичної
391
підготовки правоохоронців базовими посібниками, навчально-методичними та

мультимедійними посібниками, навчальними фільмами за сценаріями моделювання
надзвичайних ситуацій, які повністю відповідають програмі, а також манекенами та
всім необхідним. обладнання для наочних демонстрацій.
Тому вважаю за доцільне збільшити годину викладання таких спеціальних
дисциплін, як вогнева підготовка, тактико-спеціальна підготовка з елементами
тактичної медицини, з метою оволодіння навичками протистояння противнику та
ведення вогню у відповідь у надзвичайних ситуаціях, а також забезпечення своєчасне
надання першої допомоги пораненим товаришам по службі або громадянам в умовах
бойових дій. Нажаль, з об’єктивних причин тривалий час очна форма навчання в МВС
України була неможлива через захворювання на COVID-19 та активні бойові дії на
території України, тому закріплення та практика загальної підготовки навички
надзвичайно важливі, особливо для випускних курсів.[3]
Тому через повномасштабну війну з Росією будь-який населений пункт може
опинитися під загрозою удару, тому ймовірність ситуацій, в яких людині знадобиться
екстрена медична допомога, надзвичайно висока. Такі ситуації можуть мати місце як
у разі прямої загрози (під час стрільби), так і за відсутності загрози, враховуючи
специфіку обов’язків поліцейських.
Тому доцільно активізувати наукові дослідження щодо місця тактичної
медицини в практичній діяльності поліцейського в умовах воєнного стану,
організувати відповідні круглі столи та конференції за участю військових лікарів, а
також внести відповідні зміни в систему навчання. та професійні програми.

1. Верховна Рада України. Офіційний веб-портал. Про затвердження Інструкції про порядок
переведення органів Національної поліції України на посилений варіант службової
діяльності МВС України; Наказ, Інструкція від 10.12.2015 № 1560. URL:
https://zakon.rada.gov.ua/show/z0012-16#Text (дата звернення: 22.11.2023).
2. Тактична_медицина. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 22.11.2023).
3. Мислива О. О., Никифорова О. А., Бойко О. В. Методологія проведення занять із тактичної
медицини для поліцейських в Україні з урахуванням сучасних вимог НАТО. Юридичний
вісник. 2020. № 2. С. 207–212. doi: https://doi.org/10.32837/yuv.v0i2.1724.
4. ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНА ПІДГОТОВКА ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ УКРАЇНИ
Литвин О. М., Плахотний А. П. URL: https://www.researchgate.net/profile/Anatolii-
Perebetiuk/publication/373050235_MEZI_PROCENTILNOGO_ROZMAHU_ROZMIRIV_TIMCAS
OVOI_POROZNINI_PRI_POSTRILAH_Z_PISTOLETIV_FORT_9R_TA_FORT_17R_ROZRAHOVANI_Z
A_METODOM_THE_FACKLER'S_WOUND_PROFILE_METHOD/links/64d61b33d3e680065aae5
e3b/MEZI-PROCENTILNOGO-ROZMAHU-ROZMIRIV-TIMCASOVOI-POROZNINI-PRI-
POSTRILAH-Z-PISTOLETIV-FORT-9R-TA-FORT-17R-ROZRAHOVANI-ZA-METODOM-THE-
FACKLERS-WOUND-PROFILE-METHOD.pdf#page=754.
392
.
СЕКЦІЯ ХХІІ.
ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА, СПОРТ ТА
ФІЗИЧНА ТЕРАПІЯ
РОЛЬ СПЕЦІАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

В УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ
ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ
Курсант
Науковий керівник: Рогальський Володимир

старший викладач кафедри спеціально-фізичної підготовки
Протягом чотирьох років у Міністерстві внутрішніх справ України триває процес

удосконалення спеціальної фізичної підготовки поліцейських, який є складовою
частиною системового реформування. Цей процес вже досяг певних результатів.
Спеціальна фізична підготовка стала ключовим напрямком для курсантів вищих
навчальних закладів з урахуванням специфіки навчання поліцейських та осіб, які
займають відповідні посади в поліції. Питання актуальності такої підготовки в
професійній діяльності поліцейського піднято для обговорення, з метою виявлення
проблем та вдосконалення процесу [1, c.181]. Основна мета полягає у пошуку
сучасних методів підвищення якості виконання службових обов'язків поліції, які
визначені законами України.
Деякі вчені розглядають фізичну підготовку правоохоронців як процес,
спрямований на забезпечення спеціалізованої фізичної готовності до професійної
діяльності з урахуванням її специфічних характеристик. Законодавчий акт, що
регламентує службову підготовку працівників Національної поліції України,
визначає фізичну підготовку як комплекс заходів для формування і поліпшення
рухових вмінь і навичок, розвитку фізичних якостей та здібностей поліцейського з
урахуванням особливостей його професійної діяльності.
У процесі професійного становлення працівників Національної поліції України
фізична підготовка розглядається як чітко визначений та мотивований процес з
поділом на конкретні напрями [2, c.55]. Згідно із законодавством, навчання з фізичної
підготовки спрямоване на формування рухових якостей, витривалості, швидкісних та
силових властивостей, а також на навички самоконтролю та самозахисту в
екстремальних ситуаціях.
Значення фізичної та спеціальної фізичної підготовки проявляється не лише у
здатності переносити фізичні навантаження для належного виконання службових
обов'язків та збереження відповідного стану здоров'я. Важливим аспектом є також
ефективне та раціональне використання фізичного впливу (сили) під час
поліцейських заходів. Згідно із Законом України "Про Національну поліцію",
393
поліцейські можуть застосовувати фізичну силу, включаючи спеціальні методи

боротьби, для забезпечення особистої та іншої безпеки, припинення правопорушень
та затримання правопорушників, якщо інші засоби виявились неефективними.
Ефективне виконання службових обов'язків поліцейського, особливо при
використанні фізичної сили, базується на основних принципах їхньої діяльності,
зокрема на принципі верховенства права, який визначає найвищий статус прав та
свобод людини [3, c.78]. Особлива увага приділяється тому, щоб заходи, які
обмежують права та свободи, були припинені негайно після досягнення їхньої мети
або у випадках, коли додаткове застосування вже не є необхідним. Заборонено будь-
яку участь поліцейських у катуваннях, жорстокому або принижуючому поводженні, а
також їхню підтримку або спонукання до таких дій.
Принцип безперервності підкреслює необхідність постійного та цілодобового
виконання завдань поліції. Кожен громадянин має право звертатися за допомогою до
поліції у будь-який момент, що визначає постійну потребу поліцейських у належній
фізичній підготовці, відповідному здоров'ї та постійному удосконаленні професійних
та особистих навичок.
Отже, важливість спеціальної фізичної підготовки в процесі професійного
розвитку поліцейських є надзвичайно актуальною. Наполеглива готовність подавати
відсіч злочинам та вчинятелю злочинів вимагає від кожного поліцейського
відповідного рівня фізичної підготовки, що включає розвиток фізичних якостей та
навичок самозахисту.

1. Бондаренко В. В., Решко С. М. Фізичний стан курсантів Національної академії внутрішніх
справ. Юридична психологія та педагогіка. 2015. № 2. С. 180–190.
2. Бондаренко В. В. Професійна підготовка працівників патрульної поліції: зміст і
перспективні напрями : монографія. Київ, 2018. 524 с.
3. Методичні рекомендації із спеціальної фізичної підготовки : Одеса : ОДУВС, 2021. 127 с.
394
.
СЕКЦІЯ ХХІІІ.
ІСТОРІЯ, АРХЕОЛОГІЯ ТА КУЛЬТУРОЛОГІЯ
ВПЛИВ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ В ІСПАНІЇ

НА ПЕРШУ ПОЛОВИНУ ХХ СТОЛІТТЯ
Коломієць Єгор Дмитрович
Студент третього курсу
Громадянська війна в Іспанії 1936-1939 років стала стала однією з

найважливіших подій у новітній історії країни. Вона надовго визначила політичний,
соціальний та культурний розвиток Іспанії, залишивши глибокий слід у соціальному
устрої та пам’яті нації. Однак вплив цієї війни на подальшу історію та культуру першої
половини ХХ століття є не менш значущим.
Початок ХХ століття в Іспанії характеризувався нестабільністю та соціальними
конфліктами. Революційні ідеї та стрімке розширення робітничого класу створили
ґрунт для соціальних реформ. Цими реформами були невдоволені військові,
землевласники, промисловці та церква. У цьому контексті почалася громадянська
війна, що поділила країну на два ворожі табори – республіканців та націоналістів.
Незважаючи на рішення Ліги Націй про невтручання, обом сторонам конфлікту
надавалася допомога від різних країн. Ця допомога включала в себе не тільки
озброєння, а й добровольчі загони. Республіканцям, які здебільшого складалися з
прихильників лівих ідей, надавали допомогу Радянський Союз, Франція та Британія.
Націоналістам, в свою чергу, допомагали Німеччина, Італія та Португалія. Таким
чином громадянська війна в Іспанії стала ареною для боротьби не лише за владу, але
й за ідеологічне перевершення.
Ця війна стала полігоном для випробування зброї та тактик, які потім будуть
використані під час Другої світової війни. Націоналісти майже відразу взяли небо під
свій контроль. Значну роль у цьому відіграла німецька дивізія «Кондор», яка
включала в себе по чотири ескадрильї бомбардувальників та винищувачів. На її
озброєнні перебували найновітніші літаки того часу. Саме у цій війні вперше був
використаний в бою винищувач Messerschmitt Bf.109, який в подальшому став
основним інструментом для заволодіння небом у тактиці «блицкригу».
Найрезультативніші пілоти Німеччини використовували цей літак. З іншого боку,
радянськи танкісти під керівництвом Д. Г. Павлова зіграли важливу роль під час
оборони Мадриду розгромивши марокканську кавалерію та італійську танкову роту.
Своє відображення громадянська війна в Іспанії отримала і в культурній сфері.
Відомий художник Пабло Пікассо в однойменній картині відобразив трагедію
розбомбленого міста Герніки. У ролі військових кореспондентів на боці
республіканців були такі відомі письменники як Антуан де Сент-Екзюпері, Джорд
Оруел та Ернест Гемінґвей. Під час цього Джордж Оруел напише книгу «Данина
Каталонії», у якій розповість про його участь у війні та внутрішніх конфліктах у таборі
республіканців.
Узагальнюючи, громадянська війна в Іспанії мала глибокий і тривалий вплив на
першу половину ХХ століття. Вона суттєво перетворила політичну та соціальну
картину країни та світу, залишивши слід у культурі через творчість великих митців
того часу. На її прикладі, інщі країни зробили висновки та випробували тактики, які
використали у Другій світовій війні.
395
ОСОБЛИВОСТІ РАДЯНСЬКОЇ ПРОПАГАНДИ

Соколова Наталія Дмитрівна
канд. іст. наук, доцент
Національний університет фізичного виховання і спорту України, Україна
Гладун Данило Володимирович

Студент
Національний університет фізичного виховання і спорту України, Україна
Пропаганда - це слово, що часто вживається в житті сучасної людини і набуло

подекуди негативний характер. Пропаганда (з латинської propaganda - віра, що
підлягає поширенню) - форма комунікації, спрямована на поширення, певної думки,
ідеї. Тож, саме слово не несе негативу, його приносять люди, які використовують
пропаганду в корисних цілях.
Метою даного дослідження є визначення цілей, розвитку та основних
інструментів пропаганди в СССР в цілому та у різні її періоди.
Метою пропаганди в СССР, передусім, було поширення комуністичної
(марксисько-ленінської) ідеології. В. Ленін і його послідовники прагнули
розбудувати комунізм не лише у межах декількох країн, а й поширити його будь-
якими методами по всьому світу. Підтвердженням цього можуть слугувати плакати
із зображенням В. Леніна та лозунгом: «Перемога комунізму неминуча». Тож плани
були грандіозними.
Інструменти пропаганди. Ключовим фактором розвитку пропаганди є канали
комунікації, доступні широким масам населення. Зараз це телебачення та інтернет. У
20 ст. для поширення пропагандиських ідей використовували газети, літературу й
вже потім радіо та телебачення. Цікаво, що в радянський час пропаганда сприяла
поширенню освіти серед громадян, адже щоб ознайомитись із текстом статті чи
плакату, потрібно вміння читати.
Також, неможливо не згадати, про найкращу тактику пропаганди: «Вони погані
- ми хороші». Боротьба між злом і добром завжди актуальна й відображає сутність
людини. Основою «зла» компартія визначила протилежну систему - капіталізм. В
різні періоди часу вони конкретизували ворогів: буржуазія, куркулі, націоналісти та
Америка. З останньою було найскладніше. Чого коштує пафосний лозунг в СССР про
США: «Наздогнати та перегнати Америку», популярний за часів правління
М. Хрущова. Окрім протистоянь ідей та технології, ці країни ворогували й на
політичній арені за зони впливу. Їх «холодна війна» ледве не переросла в ядерну під
час Карибської кризи 1962 р. Тому, Америка стала ворогом номер 1 для СССР (ії
послідовниця - Росія, унаслідувала цю пропагандистську ідею).
Розвиток пропаганди. В різні історичні епохи в СРСР пропаганда набувала різних
форм. Ленінська доктрина базувалася на широкому використанні плакатів, газет та
публіцистики для пропагування ідеології комунізму. Сталінська епоха відзначена
появою пропагандиського кіно та масових заходів, накшталт парадів трудівників та
спортсменів. З середини 20-х рр. з’являються фільми, що вихваляють ідеали
комунізму та боротьбу робітничого класу. В цей час відзначились режисери
С. Ейзенштейн («Страйк», «Жовтень», «Панцирник Потьомкін» та Г. Александров
(«Старе і нове»). Поширення набуває і мультиплікація. В 1924 р. режисер Д. Вертов
зняв роботу «Радянські іграшки», де народ повісив на ялинку усіх ідеологічних
ворогів робітничого класу – непманів [1].
396
.
Хрущовська епоха відзначена антирелігійною пропагандою, що відобразилось

на шпальтах газет, плакатах, листівках і кіно. Впродовж 1959-1963 рр. виходить 11
художніх фільмів на дану тематику, а саме: «Чудодійна», «Тучі над Борськом»,
«Анафема», «Сповідь» тощо. Так звана «золота доба» брежнєвського «застою»
сприяла поширенню наративу про велич СРСР і перевагу «радянських цінностей» над
західними. Кіномистецтво підкреслювало перевагу радянських розвідників над
західними (цикл фільмів «Помилка резидента», «Доля резидента», «Повернення
резидента»; багатосерійний фільм «Щит та меч»). Популяризувались героїчні
подвиги радянських офіцерів і солдат в різний історичний період (фільми: «Офіцери»,
«Білоруський вокзал», «А зорі тут тихі» тощо). На сторінках спортивного видання
«Радянський спорт» часто друкували портрети комуністичних лідерів та відзначали
їх заслуги в розвитку галузі.
Інституалізація пропаганди. Така ідеологія потребувала розгалуженої системи
пропаганди. Найвищу ланку очолював другий секретар ЦК КП(б)У, постійний член
Політбюро. В кожній республіці «ідеологічною роботою» завідували другий секретар
ЦК республік, обласних та крайових комітетів КПРС та відділи, що їм
підпорядковувались. Вагому роль у контролі ЗМІ, ВУЗів, суспільних та гуманітарних
інститутів АН СРСР, закладів мистецтв та культури відігравав Відділ агітації та
пропаганди ЦК КПРС [2].
Боротьба з контрпропагандою в СССР. Серед інших інструментів боротьби за
ідеологічне примусове впливання була система цензури та політичних репресій.
Контрпропаганда вважалася зрадницькою та неприпустимою, що призводило до
суворого придушення будь-яких опозиційних думок. Люди, які озвучували інші
думки піддавалися репресіям та вбивствам, найяскравішим прикладом є покоління
«розстріляного відродження» та дисидентський рух.
З появою радіо втримувати пропаганду ставало все важче, в Європі зрозуміли,
що можуть транслювати протилежне бачення подій. Навіть, створили окрему
радіостанцію «Вільна Європа», яка транслювала свої ефіри виключно в СССР. Через це
на кордонах встановили глушилки, вмикали шуми на частотах цих радіостанцій, та
усіляко перешкоджали доступ до іноземної інформації.
Отже, у своєму розвитку пропаганда в СРСР стала не просто інструментом
впливу, але й важливою складовою системи державного управління. Цілі та
інструменти пропаганди цілеспрямовано використовувалися для формування
колективної свідомості та забезпечення стабільності влади.

1. Макаренко А. Пропаганда для дітей: що приховують радянські мультфільми
[Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.mediakrytyka.info/za-scho-
krytykuyut-media/propahanda-dlya-ditey-scho-prykhovuyut-radyanski-multfilmy.html.
2. Погребний О. Основа комунікацій – брехня. Історія російської пропаганди [Електронний
ресурс] – Режим доступу:
https://petrimazepa.com/uk/osnova_komunikaciy_brekhnya_istoriya_rosiyskoi_propagandi.
397
СЕКЦІЯ ХХІV.
КУЛЬТУРА ТА МИСТЕЦТВО
ДОСЛІДЖЕННЯ ЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУАЛЬНОЇ

ФОТОГРАФІЇ У ВІЗУАЛЬНОМУ МИСТЕЦТВІ
Кузьменко Оксана Миколаївна
здобувач вищої освіти факультету дизайну
Київський національний університет технологій та дизайну, Україна
Науковий керівник: Хиневич Руслана Вікторівна

кандидат технічних наук, доцент факультету дизайну
Київський національний університет технологій та дизайну, Україна
Ключові слова: дослідження, концептуальна фотографія, візуальне мистецтво, фотографія.
ВСТУП
Візуальне мистецтво повсякчас змальовує світ в унікальний спосіб, розгортаючи
різні аспекти історії, культури та людського сприйняття через об’єктив художника. У
цьому контексті концептуальна фотографія стає ключовим винаходом візуального
мистецтва, яка відображає не лише образи, а й ідеї, філософію та емоції. Упродовж
останніх десятиліть, концептуальна фотографія стала значущою складовою в
мистецькому дискурсі, вносячи свіжі погляди та інновації в спосіб, яким ми
переймаємо та розуміємо мистецтво.
ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ
Метою дослідження є аналіз впливу концептуальної фотографії на зміну
уявлення про перспективу експериментів, розгорнуте поле для сприйняття світу, та
виявляти ролі у формуванні сучасних мистецьких тенденцій. Дослідження
спрямоване на визначення того, як концептуальна фотографія створює платформу
для вираження ідей авторів та впливає на загальне сприйняття фотографії як
мистецтва.
РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ
Під час дослідження виявилося, що концептуальна фотографія є потужним
інструментом, який дозволяє художникам передавати не лише зовнішні образи, а й
внутрішні ідеї та почуття. Засоби виразності в цій формі
мистецтва включають в себе вибір композиції, використання світла і кольору, а
також вибір об'єктів і символів. Концептуальна фотографія надає художникам
можливість ефективно демонструвати ідеї і погляди на глядачів, навіть без великої
кількості текстового пояснення. Виявилось, що ця форма мистецтва здатна
спонукати глядачів до глибокого роздуму та роздумів над ідеями, які представлені на
фотографіях. Глядачі мають можливість активно взаємодіяти з творчістю
художників, розгадуючи символи та інтерпретуючи концепції, що представлені на
зображеннях.
Ось декілька прикладів ідей, які можна передати через концептуальну
фотографію:
398
.
Екологічні питання: Фотографи можуть використовувати концептуальну

фотографію, щоб привернути увагу до проблем екології та змін клімату. Наприклад,
за допомогою візуальних метафор можна виразити ідею про руйнівний вплив
людини на природу або про важливість охорони довкілля.
Соціальні питання: Концептуальна фотографія може бути використана для
висвітлення різних соціальних питань, таких як нерівність, бідність, расизм, гендерні
питання тощо. Фотографи створюють зображення, які викликають обурення та
роздуми щодо цих проблем.
Ментальне здоров'я: Концептуальна фотографія може допомогти виразити
внутрішні емоції та боротьбу з питаннями ментального здоров'я. Фотографи
використовують символи та образи, щоб передати складність емоцій та досвіди.
Споживацьке суспільство: Сучасне суспільство визначається споживацькими
цінностями, і ця тема може бути добре висвітлена через концептуальну фотографію.
Фотографи можуть використовувати візуальні засоби, щоб підкреслити проблеми
перевитрати, відходів та масового споживання.
Культурна різноманітність: Концептуальна фотографія може слугувати
засобом висвітлення культурної різноманітності та важливості збереження та
підтримки традицій, обрядів і спадщини різних культур. Здатність
фотоконцептуалізму зняти шар буденності життя через прості дії помітна в роботі
британської мисткині Джилліан Веринґ. «Написи, які говорять те, що ти хочеш
сказати, а не те, що хтось хоче почути». Для цього проєкту Веринґ підходила до
незнайомців на вулицях Лондона і просила їх написати щось про себе на білій картці.
Потім вона фотографувала їх із цими табличками в руках. Написи варіювалися від
легковажної заплутаної гри слів до разюче прямих, сповнених відчаю прохань.
Фотографії, що вийшли в результаті, показують емоційні стани, соціальну
тривогу та особисті проблеми, що займають думки зображених людей.
Формуючи зовнішній наратив портретів із внутрішніх думок їхніх суб’єктів,
Веринґ вловлює глибину та психологічний досвід буденного життя чи людської
взаємодії, поєднуючи мистецьке вторгнення з прямолінійним фотографічним
підходом.
Український митець Олег Кулик створював перформанси з елементом відвертої
політичної конфронтації. У його роботах особливо помітний вплив попередніх
художників, що мислили в категоріях концептуального мистецтва. Під час одного з
ньюйоркських перформансів Кулик два тижні жив як собака. Він назвав його «Я кусаю
Америку, а вона мене», віддаючи належне перформансу як можливості для
політизованої фотографії.
Перформанс відсилає до роботи німецького митця Йозефа Бойса (1921–1986) «Я
люблю Америку, а вона мене», яка була протестом проти В’єтнамської війни. Для
цього перформансу Бойс зачинився у нью-йоркській галереї разом із койотом, і їхнє
дивне співжиття було відтворене у фотографіях. Інша робота Кулика — «Сім’я
майбутнього» — складається з фотографій і малюнків, які наштовхують на роздуми
про те, якими були б стосунки між людиною і тваринами, якби поведінка та характер
обох поєдналися в одному способі життя.
ВИСНОВКИ
Концептуальна фотографія сприяє інноваціям у мистецькому світі,
допомагаючи художникам виразити свої ідеї та відгукнутися на сучасні
соціокультурні явища. Ця форма мистецтва також важлива для розвитку мистецької
культури та впливу на суспільну свідомість.
У підсумку, дослідження підтверджує важливість концептуальної фотографії у
399
візуальному мистецтві. Вона відкриває нові можливості для художників та глядачів,

розширюючи горизонти в мистецтві та вкладаючи глибокі ідеї в образи.

1. Шарлотта Коттон «Фотографія як сучасне мистецтво» https://www.arthuss.com.ua/books-
blog/yakshcho-tse-mystetstvo.
2. Концептуальне мистецтво: інтелектуальний погляд на світ.
https://molbert.com.ua/ua/article-38.html.
3. Концептуалізм: на межі філософії та мистецтва. https://kyiv.gallery/statii/kontseptualizm-
na-mezhi-filosofii-ta-mystetstva.
4. Концептуальна фотографія. https://foto-vse.blogspot.com/2016/05/blog-post_28.html.
5. Що таке концептуальна фотографія?https://jak.koshachek.com/articles/shho-take-
konceptualna-fotografija.html.
400
.
ПРИЙОМИ Й ЗАСОБИ ВИРАЗНОСТІ У ГРАФІТІ БЕНКСІ

НА ТЕМУ ЗБРОЙНОГО ВТОРГНЕННЯ РОСІЇ В УКРАЇНУ
Самуся Поліна Олександрівна
студентка магістратури 022 (дизайн)
Київський національний університет культури і мистецтв, Україна
Науковий керівник: Вежбовська Ліліана Романівна

кандидат мистецтвознавства, доцент, доцент кафедри графічного дизайну
Київський національний університет культури і мистецтв, Україна
Мистецтво завжди було своєрідним дзеркалом суспільства та відображало ті чи

інші події. Не стало воно винятком і в час, коли українців спіткала війна через
вторгнення армії РФ на територію України. Одним з важливих каналів комунікації, що
вражає суспільство та викликає рефлексію на збройну агресію у ХХІ ст., стали мурали
та графіті. Через них художники можуть порушувати соціальні питання,
висловлювати свої емоції, думки та погляди на актуальні події.
Саме таким є мистецтво британського анонімного художника, відомого під
псевдонімом Бенксі. Своє ставлення до російського збройного вторгнення він
висловив лаконічними графіті на розбомблених стінах помешкань Києва і Київщини.
Зазвичай Бенксі створює графіті за допомогою трафарета: це досить швидка
технологія нанесення малюнка, що дозволяє художнику зберегти свою
конфіденційність [1].
Одна з робіт Бенксі була зроблена в с. Горенка на Київщині. Це одне з найбільш
постраждалих сіл через бойові дії окупантів, які зруйнували інфраструктуру,
підприємства, склади та житлові будівлі [2]. Отже, на стіні одного з розбомблених
житлових будинків Бенксі зобразив дідуся, який приймає ванну і тре собі спину
великою щіткою цікавої форми, у повному спокої, не очікуючи небезпеки. Тобто,
можна сказати, що і громадяни України не очікували жодної небезпеки і жили собі
спокійним життям.
Наступна робота – в Гостомелі, бої за який тривали понад місяць. На
зруйнованому й обстріляному будинку зображена жінка, яка стоїть на стільці з
бігудями на голові, в халаті. Бігуді свідчать, що біда її застала зненацька, проте вона
має протигаз на обличчі та вогнегасник у руках і готова гасити пожежу, яка виникла
через російських загарбників.
Ще одне графіті в Гостомелі розміщене на обгорілій від боїв стіні – тут Бенксі
зобразив дівчину-гімнастку зі стрічкою у руці. Витонченість образу дівчини
протистоїть брутальності, залишеній росіянами. Художник використав образ
гімнастки двічі: «інша» гімнастка виконує стійку на руках у Бородянці, на тому ж
незмінному фоні житлового будинку, від якого залишилася тільки обгоріла стіна.
Одна з робіт була в самому центрі Києва – на Майдані Незалежності. Тут
контрастна метафора Бенксі опинилася на бетонних блоках оборонних споруд:
зображення хлопчика й дівчинки набуло необхідного змісту завдяки
протитанковому їжаку перед ними – так утворилася оптична ілюзія дітей на
гойдалках. Цей образ безтурботної гри дітей різко контрастує із самим фактом війни
й підготовленими оборонними спорудами в самому серці країни, на яку здійснено
напад. Мабуть, це найчутливіша робота серед залишених Бенксі під час його відвідин
України під час війни.
401
Ще одне графіті виконано також на залишку зруйнованої стіни житлового

будинку. Бенксі зобразив бій дзюдо між хлопчиком і дорослим чоловіком. Відомо, що
путін вважає себе майстром дзюдо, втім у Бенксі саме хлопчик його перемагає
«гіганта». У такий спосіб висловлюється й повага до опору набагато меншої країни у
цій війні і висловлюється надія на її перемогу в нерівному бою [3].
Всі роботи Бенксі виконані мінімалістичними засобами – за допомогою
трафарета і чорно-білої палітри кольорів художник досягає влучних, лаконічних і
впізнаваних візуальних метафор. У такий спосіб Бенксі та інші художники, які
виражають свої погляди на війну через настінне мистецтво, стають потужними
агентами змін у суспільстві. Графіті, створені ними, викликають дискусії, заохочують
до роздумів та спонукають до дій. Таким чином, настінне мистецтво не лише реагує
на війну, але й допомагає формувати суспільну свідомість.

1. Крижня, М. (18 листопада 2022). Вуличний художник зі світовим ім’ям: хто такий Бенксі?
Суспільне: Культура. Вилучено із https://suspilne.media/culture/319748-vulicnij-hudoznik-
zi-svitovim-imam-hto-takij-benksi/.
2. Гордійчук, Д. (16 травня 2022). У Горенці на Київщині зруйновано інфраструктури на 2,5
мільярда, зокрема – підприємства. Економічна правда. Вилучено із
https://www.epravda.com.ua/news/2022/05/16/687102/.
3. Рильов, К. (19 листопада 2022). Формула британця. Яке послання українцям зашифрував
Бенксі у графіті в Києві та Бородянці. Фокус. Вилучено із
https://focus.ua/uk/culture/537713-sem-graffiti-benksi-v-ukraine-kakoe-poslanie-
zashifroval-hudozhnik.
402
.
РОЛЬ МУЗИКИ ТА ІГОР У ФОРМУВАННІ

ХОРЕОГРАФІЧНИХ НАВИЧОК У ДІТЕЙ
ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Бабинець Владислава Іванівна
здобувачка другого рівня вищої освіти спеціальність
«Хореографія» кафедри режисури та хореографії
Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
Бандура Христина Петрівна

ORCID ID: 0009-0009-5585-7179
асистент кафедри режисури та хореографії факультету культури і мистецтв
Науковий керівник: Плахотнюк Олександр Анатолійович

ORCID ID: 0000-0003-4130-8653
кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури
та хореографії факультету культури і мистецтв
У цій темі в основному вивчається вплив музики та гри на формування

танцювальних навичок дітей дошкільного віку. Аналіз ролі музичного супроводу в
руховій діяльності показує його значення в приверненні уваги та стимулюванні
рухової діяльності дітей. Психофізіологічний вплив музики наголошує не лише на
фізичному аспекті, а й на розвитку емоційної сфери та розкритті творчості. Розгляд
гри як частини процесу формування танцювальних навичок визначає роль гри в
спілкуванні дітей і розвитку групових навичок. Акцент на адаптації елементів танцю
до музичного супроводу розкриває можливість удосконалення техніки рухів і
координації. Зокрема, розуміння впливу занять хореографією на пізнавальну
діяльність підкреслює важливість цієї теми для гармонійного розвитку дітей
дошкільного віку.
Український мистецтвознавець та дослідник історії хореографічного мистецтва
в Україні О. Плахотнюк звертає увагу на важливість музичного матеріалу,
зазначаючи: «найважливішими компонентами джаз-танцю є музика, хореографія й
художньо-образна виразність. Співвідношення цих компонентів відмінні у різні
історичні періоди розвитку джазової хореографії» [4, с. 62].
Розвиток танцювальних здібностей у дітей дошкільного віку – складне і
багатогранне завдання, що вимагає глибокого розуміння впливу музики та гри на їх
розвиток. Проведений аналіз вказує на психофізіологічний вплив музичного
супроводу, особливості ритмічної структури та використання різноманітних ігор у
розвитку моторики дітей. Розглянуто також роль гри у формуванні та розвитку
комунікативних і групових навичок у дошкільників [1].
Варто відзначити, що музика і ритмічні рухи здатні зміцнювати організм
дитини, покращувати дихання і кровообіг, стимулювати нервову систему,
активізувати діяльність вищих відділів мозку, тим самим покращуючи асоціативні,
інтелектуальні та вольові процеси. Більшість рухів, закладених у музичних іграх,
вправах, танцях, танцях, є основними (ходьба, біг, стрибки, стрибки, повороти,
кружляння). Вони допомагають зміцнити м'язи ніг і рук, виробити правильну
поставу, ритм і багато іншого. Крім того, рухи, що виконуються під музику, завжди
супроводжуються підвищенням настрою, а тому позитивно впливають на загальний
403
фізичний стан і здоров'я дітей дошкільного віку [5].

Музично-рухові вправи та ігри покращують якість рухів дітей, роблять їх більш
виразними, пружними, пластичними, сприяють орієнтуванню в просторі, розвитку
кроків, стрибків, стрибків, бігу тощо, впливають на розвиток музикальності,
особливо почуття ритму [2].
Варто відзначити, що музика і ритмічний рух є основою музичної гри і танцю,
займаючи активне місце в житті дошкільнят. У руховій діяльності дітей під час гри
задіяні різні м'язи, викликаючи розтягування м'язів і запобігаючи втомі. Крім того,
зміст і характер дій у грі визначаються музикою, яка впливає на розвиток музичних
здібностей дітей, виховання дружніх стосунків між дітьми, формування культури
поведінки. У музичних іграх дошкільники виконують образи певних персонажів
відповідно до характеру музики, покращуючи тим самим свій настрій та емоційний
стан. Танець розвиває творчість та естетичне самовираження. Вони складніші за
вправи та ігри і вимагають поетапного вивчення танцювальних рухів [3].
Слід зазначити, що танцювальні рухи та танцювальні композиції, які педагоги
можуть використовувати у своїй роботі, не повинні бути надто складними, оскільки
діти витрачають багато енергії на їх вивчення та виконання та відчуватимуть втому,
тим самим зменшуючи естетичне задоволення та насолоду. Тому танцювальні рухи
повинні бути простими і зрозумілими для сприйняття дітьми.
Тому в процесі вивчення та виконання різноманітних танців і хороводів у дітей
дошкільного віку розвивається координація рухів тіла, гнучкість і стійкість,
формується точність і краса танцювальних рухів (легкі кроки, ритмічна ходьба,
легкий біг навшпиньках, стрибки, обертання, кружляння тощо). При цьому
розвивається мимовільна пам'ять, увага і спостережливість, знімається розумова
втома, поліпшується дихання і постава, поліпшується загальний настрій і фізичний
стан.
Педагогу слід пам'ятати, що музично-ритмічна діяльність дошкільнят буде
успішною, якщо навчання руховим елементам танцю поєднувати з іграми, вправами
та виконанням творчих завдань. Сам рух є способом активізації музичного
сприйняття, розвитку чутливості та емоційного ставлення до музики. Дослідження
впливу музики та гри на розвиток танцювальних навичок дітей дошкільного віку
демонструє важливість включення цих елементів у навчальний процес. Отримані
фактори вчать нас, що не лише фізична активність, а й психоемоційні та соціальні
аспекти є невід’ємною частиною розвитку дитини. Отримані дані свідчать про те, що
оптимальне поєднання музики та гри є вирішальним фактором формування
гармонійної особистості на ранніх етапах розвитку дитини. Це дослідження
допомагає розширити розуміння процесу виховання та надає вчителям нові
інструменти для розробки інноваційних стратегій навчання, спрямованих на
цілісний розвиток дошкільнят.

1. Барило С. Вплив музично-ритмічних рухів на загальний розвиток дітей дошкільного віку.
URL: https://naukam.triada.in.ua/index.php/konferentsiji/60-dvadtsyat-dev-yata-
vseukrajinska-praktichno-piznavalna-internet-konferentsiya/748-vpliv-muzichno-
ritmichnikh-rukhiv-na-zagalnij-rozvitok-ditej-doshkilnogo-viku.
2. Ветлугіна Н. Музичний розвиток дитини. Київ: Музична Україна, 1978. 256 с.
3. Вільчаковський Е., Денисенко Н., Шевченко Ю. Інтеграція рухів і музики у фізичному
розвитку дітей старшого дошкільного віку. Тернопіль: Мандрівець, 2011. 129 с.
4. Плахотнюк О. Джаз-танець як феномен художньої культури : дис. … канд.
мистецтвознавства : 26.00.01 – Теорія й історія культури. Львів, ЛНУ ім. Івана Франка,
2016. 295 с.
5. Шевчук А. Дитяча хореографія. Тернопіль: Мандрівець, 2016. 288 с.
404
.
СУЧАСНИЙ НАСТІННИЙ РОЗПИС ХАРКОВА

Мазуровська Марія Володимирівна
здобувачка вищої освіти факультету мистецтв
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Україна
Науковий керівник: Омельченко Ольга Миколаївна

кандидат мистецтвознавства, доцент
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Україна
З історії культури відомо, що настінний розпис використовувався ще з давнини

і на сьогодні має багато технік та засобів творення. В різних епохах розпис
відтворювався в функції передачі інформації представниками влади, головної ідеї та
настрою будівлі і середовища, їх значущості, а також в ролі прикраси. Художники
творили відповідно запитам того часу, рівню культури, розвитку мистецтва. За
змістом розписи відповідали меті та смакам головних замовників: прославленню
вождів, влади, їхніх інтересів. Тематика композицій відповідала ідеологічним,
політичним, духовним запитам суспільного устрою та розділялася на зображення
історичних особистостей та їх ролі в суспільстві, історичних, міфологічних,
релігійних, національних, спортивних, театральних, творчих, трудових напрямках
тощо. Художні засоби змінювалися в процесі розвитку живопису: давні площинні
узагальнені зображення людини та її оточення підкреслювали площину стіни та її
архітектоніку, згодом пізнання світу, анатомії, перспективи та світлотіньової
трактовки зображення живих істот та природного оточення змінилися на передачу
об’ємних форм, багатоплановості, повітряності середовища, що дало змогу у
створенні зорових ілюзій «прориву» живописними засобами на архітектурних
поверхнях та надавало уявлення про зміну реального простору. В історичних стилях
зафіксований розвиток архітектури, живопису, манери прославлених митців, декору,
орнаменту, колориту, технологій відповідно часу.
У ХХ столітті зі зростанням міст та розвитком промисловості, зі швидкими
змінами, пошуками стилів та стилізацій, використанням нових архітектурних
матеріалів, технологій, впливом авторських пошуків та манер, взаємопроникнення
мистецтв, в розпис потрапляють індивідуальні графічні, пластичні прийоми та
техніки. Окремим напрямком розвивались безпредметні абстрактні композиції, увага
до геометричного формоутворення та геометризації природних форм, нових
кольорових сполучень. Мистецтво плакату також вплинуло на зміст та зображальну
мову розпису. Фахівці та професіонали звернули увагу та відкрили світові народне та
наївне мистецтво, що слугувало розвитку національної самосвідомості. У світі та в
Україні відкривалося безліч закладів художньої освіти для підготовки фахівців з
мистецтва.
У другій половині ХХ століття за часів Радянського Союзу швидко зростали
міста, характерною ознакою таких було типове будівництво, що з часом привело до
одноманітності, однаковості та безликості дуже багатьох великих міст.
У 60-ті роки в художній освіті було взято курс на підготовку фахівців з дизайну.
В цей час зростала роль мистецтва та його розвиток в різних матеріалах: видів
монументально-декоративного розпису, текстильних технік та гобелену, художнього
скла та вітража, керамічних панно та декоративної скульптури, садово-паркової
пластики, деревини та інтарсії, художнього металу тощо. Цей період відрізнявся
сплеском синтезу мистецтв та архітектури. В творчості майстрів простежувалась
405
історична інтерпретація, асоціативність, театралізація, імітація, змішування стилів та

засобів. Твори найчастіше ставали частиною місцевого культурного життя та
своєрідною пам’яткою міста, а також сприяли розвитку та становленню місцевого
сучасного мистецтва.
На початку ХХI століття виокремились стильові концептуальні напрямки
формоутворення в дизайні середовища, які існували паралельно і, звісно ж,
відповідна мова розпису інтер’єрів та екстер’єрів: розповсюдились твори графіті,
деконструктивні та шрифтові композиції. В деяких сучасних стилях монументально-
декоративний розпис не використовувався, наприклад в мінімалізмі, лофті, хай-теку
та інших. Їх замінили на декоративні фактурні поверхні в різних матеріалах, настінні
з’ємні композиції асоціативного характеру, 3D композиції, мистецтво фотографії.
Зразком стильової єдності у Харкові був архітектурно-художній ансамбль в
інтер’єрі ресторану «Старе місто», який відкрився у 1974 році в історичному центрі
міста поблизу Успенського собору ХVIII століття та історичного музею. Він став
прикрасою і взірцем як головне місце відпочинку харків’ян та гостей міста. Він
об’єднав інтер’єри ресторанів, обідніх залів та коктейль барів, кав’ярень в
старовинній архітектурній споруді. «У ній збережено строгий вигляд високих
склепінчастих стель з глибокими розпалубками, двочастинне членування залів за
допомогою масивних стовпів і арочних прорізів, великі циркульні вікна
(арх. Г. Кесслер)» [1, с.44]. У верхніх та підвальних інтер’єрах створена історично-
романтична театралізована атмосфера завдяки синтезу мистецтв: вікна
заповнювали вітражі з розписом по склу з геральдикою 12 повітів (Рис.1,2
худ. О. Пронін); гобелени «Старий Харків» на які надихнули давні гравюри, «Дерево
казок» з фантастичними тваринами та казковими героями (Рис.3-5), історичні
прапори (худ. Г. Тіщенко); розпис восьми декоративних пано – свято буття, мотиви
застільних сцен із черевоугодниками, сцени полювання, алегорії природи, витримані
в канонах лубка, української народної картинки, мали риси зображальної розповіді
(Рис.6 дерево, левкас, темпера. Худ. Є. Джолос); десять керамічних рельєфів та
декоративна скульптура у жартівливому характері (шамот, біла емаль
худ. Ж. Соловйова). Важливе місце мали форми різьбленої меблі, які йшли від
народних традицій (Рис.4). Білі стелі та стіни прикрашали світильники з склодувного
скла та кованого металу (Худ. А. Бокотей, Б. Романець Львів). Характерно, що всі
художні твори не заважали один одному, а були розташовані в тих архітектурних
місцях, де являлись акцентами або доповненнями та продовжували головну святкову
тему. Очевидці згадують, що в кожному інтер’єрі був свій художній посуд з розписом
мотивів старого міста, великі скляні кварти з жартівливими побажаннями. Офіціанти
були у фірмовому одязі з елементами народного вбрання, а також звучала жива
музика скрипалів та інших музик. Творчому колективу митців вдалося відтворити
високо-художнє середовище ансамблю «Старе місто», зберегти традиції, створити
доброзичливу святкову атмосферу улюблену для харків’ян та гостей «...де знайдено
певний захід легкості, жартівливості та театральності» [1,с.49]. Нажаль, цей об’єкт, з
незрозумілих причин, не зберігся як ресторан, нині ж на його місці розміщується
великий магазин тканин «Грант Текстиль».
Український сучасний розпис в приміщеннях закладів харчування, таких як
кафе, ресторани, бари переважно орієнтується на специфіку закладу. В останні роки
розповсюдилися невеликі заклади бюджетного характеру, які обирають мінімалізм у
настінному розписі, орієнтуються на маркетингові ходи та у якості внутрішнього
оздоблення обирають більш символічні образи, що пов’язані із закладом – його
специфікою, назвою, типом, кухнею, розташуванням тощо.
406
.
Наприклад, якщо заклад спеціалізується на каві, скоріш за все, всередині чи

ззовні приміщення ми матимемо змогу побачити зображення, що з точки зору
маркетингу асоціюються зі словом «кава», переважно це зображення натуральних
кавових зерен або найвідоміший образ – біла чашка з гарячою кавою. Сучасні
молодіжні заклади переосмислюють образ філіжанки кави під сучасні реалії та
зображують одноразову тару – стаканчик з пластиковою кришкою. Прикладом
подібного типу оформлення внутрішнього оздоблення закладу є кав’ярня «То є кава»,
що розташовується на вулиці Полтавський шлях, біля виходу станції метро «Холодна
гора». Всередині можна побачити пофарбовані в білий колір стіни та настінний
розпис, на якому зображення кавової машини, гілки кавового дерева з натуральними
зернами, та руки, що тримають у одній руці чашку, а іншою – наливають туди каву.
Також популярним рішенням є використання абстрактного настінного розпису.
Старе приміщення кав’ярні «Кава та киці», яке розташовувалося донедавна за
адресою вулиця Гуданова, 4/10, всередині стіни пофарбовані у білий колір із
яскравим абстрактним розписом, який був доповнений на одній зі стін назвою
кав’ярні великими чорними літерами. Сам розпис складався з яскравих жовтих, синіх
та бірюзових, червоно-помаранчевих та м’ятних плям, що перетиналися між собою
ілюзорно збагачували рельєфність поверхні. Плями також доповнювалися
декоративними елементами, такими як крапи та лінії.
Сучасні тенденції наразі не передбачують високу популярність у попиті на
художників, здатних якісно та грамотно створити унікальну атмосферу для закладу
засобами художнього розпису. Віддається перевага мінімалізму або ж лофту, тобто
фарбуванню «голих» цегляних стін фарбою у білі, чорні або інші кольори, оскільки
цей варіант вважається оптимальним та відносно бюджетним. Але це не означає, що
практично всі настінні розписи у місті виглядають виключно як біла стіна з
малюнком.
Настінний розпис піцерії «Ti Amo», яка знаходиться за адресою вулиця Сумська,
35, представляє собою панорамне зображення пейзажу, натхненного італійською
флорою та картинами з зображенням її провінцій. Багатопланова композиція
створює візуальну ілюзію продовження горизонту, відсутність архітектурної
площини, тим самим оптично розширюючи приміщення закладу. Такий тип розпису
є штучним проривом, чудовим продовженням виду за вікном, адже піцерія
розташовується у самісінькому центрі міста у міському саду імені Т. Г. Шевченка,
зелені насадження якого видно з усіх вікон у залах закладу. Архітектура з стрічковим
склінням дає можливість чудово бачити дерева, кущі та квіти, якими засаджено
міський сад, майже подібні мотиви ампельних рослин використано і у настінному
розписі, які підкреслюють перший план. Сам розпис виконано у реалістичному стилі,
який вдало створює візуальне враження великого природного простору. Розпис
виконано професійним художником, це можна помітити в увазі до деталей,
освітленні, грамотній розстановці світлотіней та правильній перспективі елементів у
композиції розпису. До недоліків слід віднести різностильові меблі та дрібні
картинки, які порушують єдність.
Зовнішній настінний розпис колишнього закладу харчування за адресою вулиця
Гіршмана, 16 візуально нагадує етнічні мотиви та візерунки, проте насправді не є
автентичним, а скоріш, авторською інтерпретацією народного декоративного
настінного розпису. Загальна композиція являє собою зображення сонця та квітів.
Сонце у слов’янській міфології має міцну прив’язку до богів, таких як Ярило та
Дажбог, тож сонце як символ у пересічної людини може викликати асоціацію з чимось
народним, етнічним. Композиція розпису дуже нагадує мандали, (mandala) – в
407
перекладі із санскриту «коло» або «центр», це симетричний малюнок, який зазвичай

являє собою коло із чітко вираженим центром. Проте часто мандала інтерпретується
у вигляді багатогранника або квітки, все задля досягнення візуально естетичного
вигляду композиції. У розписі можна простежити візерунки та елементи, що
повторюються по колу, створюючи візуально цілісну композицію.
У великих торгівельних центрах популярними стають зони харчування та
відпочинку. Так у мережі супермаркетів «РОСТ» з’явилися настінні розписи у залах
магазинів та зонах харчування зокрема, проте їх роль, розташування та манера
виконання досить неоднозначні з професійної точки зору. Для порівняння
розглянемо розписи в інтер’єрах супермаркетів «РОСТ» Одеській, «РОСТ»
Холодногірський, «РОСТ» Київський. Розписи в інтер’єрах супермаркету за адресою
проспект Гагаріна, 145 розташовані окремо від торгівельного простору і
сприймаються як ілюзія продовження міської забудови. Засобами динамічної
композиції, членуванням неіснуючих вікон, світла, контрастного кольору,
живописної манери письма мастихіном створено ілюзію проникнення зовнішнього
міського середовища в інтер’єр, що дає враження розширення простору, а також
створення оптимістичного настрою (Рис.13-15). В інтер’єрах супермаркету на вул.
Полтавський шлях, 140 розписи знаходяться в різних куточках магазину, вони мають
різну тематику, колорит, різну художню манеру виконання: сільський пейзаж,
природні форми, міські панорами. Не завжди трапляється так, що розписи
узгоджуються з торгівельним обладнанням, товаром та рекламою, що, у свою чергу,
негативно сприймається та утворює візуальну невідповідність. Це свідчить про
відсутність загальної концепції при розробці проектного рішення та використання
«оформлювального» підходу на «вільних» архітектурних поверхнях (Рис. 16-19).
Розпис у супермаркеті «РОСТ» Київський знаходиться в зоні над ескалаторами між 2
та 3 поверхами, створює настрій тимчасової подорожі по морських італійських
просторах, відволікає від міської метушні. Хибні отвори та архітектурні конструкції,
дзеркала поширюють та віддзеркалюють панорамний класичний живопис,
передають безмежні далі, повітряну перспективу, яскравий сонячний фантастичний
настрій (Рис. 20-21).
Висновки.
В місті існує достатньо велика кількість зразків настінного розпису, проте в
сучасних закладах харчування таких як ресторани, кафе, кав’ярні бари та об’єднані з
торгівельними закладами, дуже рідко можна спостерігати монументально-
декоративні настінні твори, які були б індивідуальною органічною, невід’ємною
композицією в архітектурно-художньому рішенні приміщень закладу. Останні роки
віддається перевага мінімалізму у питанні настінного оздоблення, що зумовлено
зокрема фінансовим питанням, все більше закладів відмовляються від настінного
розпису на користь збереження власних коштів.
Отже, на основі попередньо викладеного матеріалу, можна зробити висновок,
що настінні розписи в сучасних закладах Харкова можна поділити на такі види як:
1) Настінні мурали із гастрономічною тематикою. 2) Абстрактні безпредметні
розписи, які викликають асоціативне відчуття засобами композиції. 3) Розписи з
природними мотивами та пейзажами, які утворюють зорові ілюзії розширення
простору. 4) Локальні, етнічні мотиви. Але головними чинниками залишаються
узгодженість художніх творів та архітектурного середовища, концептуальна
відповідність їх змісту і функції приміщень. Перспективи бурхливого розвитку
настінного розпису в міських закладах харчування не спостерігається в силу
економічних питань та відсутності загальноприйнятої культури, яка б закликала з
408
.
креативом підходити до питань щодо оформлення приміщень для ведення того чи

іншого виду бізнесу.
Рис. 1, 2. Арх. Г. Кесслер, худ. О. Пронін. Вітражі ресторану «Старе місто»
Рис. 3. Г. Тіщенко. «Казкове дерево» Рис.4. Гобелени «Старий Харків»
Рис.5. Г. Тіщенко. Гобелени «Старий Харків», ручне килимоткацтво
409
Рис. 6. Є. Джолос. Пано «Свято» в ресторані «Старе місто». Левкас
Рис. 7. Рис. 8.
Рис. 9. Рис. 10
Рис.7-11,12. Розпис в інтер’єрі піцерії «Ti Amo», вул. Сумська, 35
410
.
Рис.13.
Рис. 14. Рис. 15.

Рис. 13 - 15. Розпис в супермаркеті «РОСТ», проспект Гагаріна, 165
Рис. 16. Рис. 17.
Рис.18.
411
Рис. 19.
Рис. 16-19. Розписи в супермаркеті «РОСТ» вулиця Полтавський Шлях, 140
Рис. 20. Рис. 21.

Рис. 20-21. Розпис в ТЦ «РОСТ», вулиця Шевченка, 142А

1. Півненко А. Ансамбль «Старый город» Харьков. Украинская ССР.//Советское
монументальное искусство 74. – М.:Советский художник, 1976. – С.44-49.
2. Пронін О., Тіщенко Г.: творча співдружність. Замітки про творчість, спогади колег та
друзів. –Харків.: ХДАДМ, 2012. – 144 с. іл.
412
.
ФОРМУВАННЯ ХОРЕОГРАФІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ІТАЛІЇ

Короткова Олена Сергіївна
здобувачка другого рівня вищої освіти спеціальність
«Хореографія» кафедри режисури та хореографії
Вишнякова Антоніна-Марія Олександрівна

ORCID ID: 0009-0009-5655-4241
асистент кафедри режисури та хореографії факультету культури і мистецтв
Науковий керівник: Плахотнюк Олександр Анатолійович

ORCID ID: 0000-0003-4130-8653
кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури
та хореографії факультету культури і мистецтв
У контексті хореографічної культури Італії існують питання, пов'язані з історією

розвитку танцю, його впливом на культурний ландшафт та співвідношенням із
сучасними тенденціями. Проблема полягає в необхідності розгляду та аналізу
факторів, що визначають формування хореографічної культури Італії. Дослідження
хореографічного мистецтво окремого народу передбачає вивчення та аналіз
передумов його формування, чинників, які впливали на розвиток культури у цій
сфері, а також особливостей світосприйняття населення відповідної країни.
Мистецтвознавець та дослідник історії хореографічного мистецтва О. Плахотнюк
звертає увагу світогляд, що впливає на розвиток танцю, зазначаючи: «змістове
філософське наповнення і намагається надати відповіді на вічні питання й тут же
буденні проблеми: не втратити все, а коли втратив відновити сили, загубити життя і
відновити себе заново, як знайти кохання, а коли знайшов не позбутися його,
вирішити всі проблеми побутового характеру і поряд духовного життя кожної
людини» [3, с. 160].
Історія народу, що проживає на території Італії формувалася протягом багатьох
століть. При цьому, оформлення культурної спадщини у контексті розвитку музики
та танців розпочалося у XV столітті. У цей час вільні вчителі танців, які були поширені
на теренах Західного Світу, почали розробляти систему рухів, танцювальні техніки та
записувати власні методики у трактати [4, с. 101].
М. Долметч зазначає, що величезний набуток італійських хореографів, з поміж
іншого – філігранне мистецтво детального опису техніки та стилю виконання,
викладені в трактатах. В італійській хореографічній системі було видозмінено та
класифіковано багато основних кроків, передано ідею тонкощів стилю, що
відображає індивідуальний характер кожного танцю [6, с. 43].
Першими майстрами танців, які упорядкували власні знання з хореографії були
Доменіко, Корназано і Гульєльмо. Їхні трактати містять частину теоретичну, в якій
визначаються основи хореографічного мистецтва, а також практичну, з описами
танців. Ці посібники є у своєму роді єдиними, що містять запис музики для всіх
описаних танців. Проте вони не надають конкретних відомостей або методологічних
413
пояснень про спосіб виконання кроків, імовірно, тому, що створювалися вони для
людей, які вже, принаймні частково, ознайомлені з танцювальними формами. Крім
того, існували значні регіональні відмінності. Тобто навіть у той час не було єдиного
і незмінного способу виконання цих танців. Тому сучасні реконструкції танців XV ст.
значно відрізняються та базуються в основному на інтерпретації па, зроблених
сучасними вченими, а також на знаннях з джерел XVI ст., таких авторів як Арбо,
Карозо і Негр [2, с. 192].
У своїх трактатах Доменіко, Корназано і Гульєльмо намагалися окреслити
основні принципи, що формують хореографію. Доменіко, наприклад, виділяє такі
поняття, як грація, манера, спритність. Корназано характеризує стиль. Гульєльмо
визначає шість основних елементів танцю, які «повинні бути детально засвоєні,
оскільки якщо один з них з будь-якої причини відсутній або не дотримано, мистецтво
танцю не буде справді досконалим» [7, с. 93].
Основні принципи хореографії, які були визначенні основоположниками
італійського хореографічного мистецтва поділялися на дві категорії: загальні, які
застосовувалися до хореографії загалом, та стильові, які формували хореографію
цього періоду. Досліджуючи хореографічну нотацію, деякі науковці акцентують на
проблемі відсутності в XV – наприкінці XVІ ст. в Італії загальноприйнятих правил –
описів ходи та рухів танцівників засобами мовленнєвих формул, що ускладнювало
осмислення композиції та характеристики танцювальних рухів, а відтак відтворення
танців. Поява праць теоретиків і практиків хореографічного мистецтва сприяла
розвитку єдиної нотації, а перші трактати справили велике значення на розвиток
хореографічного стилю у високому та пізньому Середньовіччі [5, с. 166].
Також варто звернути увагу на особливостях музичного супроводу хореографії,
що застосовувався у цей період. Його дослідження допоможе краще зрозуміти
специфіку італійських танців та культуру хореографічного мистецтва загалом.
Музичний супровід італійських трактатів обмежувався описами лише музики для
балів, тоді як виконання басдансів полягало у використанні відомих мелодій,
відповідної довжини. О. Зубова, аналізуючи особливості музичного супроводу бало
(неодноразові зміни 4-х видів метру – бассаданца, квадернірія, сальтарелло та піва, в
межах однієї композиції), зазначає, що «оскільки музика і танець невід’ємні один від
одного, то здебільшого вони створювалися однією людиною» [1, с. 6].
Отже, хореографічна культура Італії формувалася під впливом діяльності
хореографів, які не лише створювали власні постановки, а й досліджували
особливості народної хореографії, роблячи нотатки, які згодом стали важливою
складовою італійського хореографічного мистецтва. Їхні трактати ґрунтувалися на
ретельних дослідженнях, надаючи хореографічним формам змісту. Завдяки роботі
італійських хореографів танцювальне мистецтво цього регіону зберіглося до наших
днів.

1. Зубова О. Жанрові різновиди танців в італійських танцювальних трактатах XV століття.
Вісник музичної науки Новосибірської державної консерваторії ім. М. І. Глинки. 2014.
С. 6–14.
2. Сластіна Є. Проблеми структурного аналізу бальних танців епохи італійського ренесансу
(ХV ст.). Культура України : зб. наук. праць Харк. держ. акад. культури. Харків, 2010. С. 191–
200.
3. Плахотнюк О. Світосприйняття джаз-танцю в мистецькому просторі сучасності. Baltic
414
.
Journal of Legal and Social Sciences, 2022 №2. C. 157–162. https://doi.org/10.30525/2592-

8813-2022-2-26 URL: http://baltijapublishing.lv/index.php/bjlss/article/view/1858/1874.
4. Чернишова А. Теорія і методика українського народного танцю: Методичні рекомендації
з навчальної дисципліни. Житомир, 2018. 124 с.
5. Щербаков В. До проблеми нотації в Італії доби Відродження хореографічних творів для їх
збереження та відтворення (перша половина XV – кінець XVI ст.). Вісник НАКККіМ. 2014.
С. 163–169.
6. Dolmetsch M. Dances of England and France: From 1450 to 1600. With their music and authentic
manner of performance. Cambridge, MAUnited States : Da Capo Press, 1976. 163 p.
7. Sparti B. De Pratica Seu Arte Tripudii: «On the Practice or Art of Dancing». Oxford: Oxford
University Press, 1995. 288 р.
415
НАУКОВЕ ВИДАННЯ
МАТЕРІАЛИ VI МІЖНАРОДНОЇ
НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ
«ЗДОБУТКИ ТА ДОСЯГНЕННЯ
ПРИКЛАДНИХ ТА ФУНДАМЕНТАЛЬНИХ
НАУК XXI СТОЛІТТЯ»
8 грудня 2023 року ♦ Черкаси, Україна
Українською та англійською мовами
Всі матеріали пройшли оглядове рецензування

Організаційний комітет не завжди поділяє позицію авторів
За точність викладеного матеріалу відповідальність несуть автори
Підписано до друку 08.12.2023. Формат 70×100/16.

Папір офсетний. Гарнітура Cambria. Цифровий друк.
Умовно-друк. арк. 33,8. Замовлення № 23/004. Тираж: 50 примірників.
Віддруковано з готового оригінал-макету.
Контактна інформація організаційного комітету:

ГО «Міжнародний центр наукових досліджень»
21037, Україна, м. Вінниця, вул. Зодчих, 40, офіс 103
Телефони: +38 098 1948380; +38 098 1526044
E-mail: info@mcnd.org.ua
Видавець: ТОВ «УКРЛОГОС Груп».

21037, Україна, м. Вінниця, вул. Зодчих, 18, офіс 81. E-mail: info@ukrlogos.in.ua
Свідоцтво суб’єкта видавничої справи: ДК № 7860 від 22.06.2023.

Voltobrisov Albert Papers 2

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Voltobrisov Albert Papers 2

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МАТЕРІАЛИ VI

Організація, від імені якої випущено видання:

Конференцію зареєстровано Державною науковою

Здобутки та досягнення прикладних та фундаментальних наук

Викладено матеріали учасників VI Міжнародної спеціалізованої

© Колектив учасників конференції, 2023

ВПЛИВ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ НА ЦИФРОВУ ТРАНСФОРМАЦІЮ В ЕКОНОМІЦІ

ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО

ІННОВАЦІЇ ЯК ДЖЕРЕЛО КОНКУРЕНТНОЇ ПЕРЕВАГИ

МЕХАНІЗМИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ВНУТРІШНІХ ТА ЗОВНІШНІХ ЧИННИКІВ НА РОЗВИТОК

ОЦІНЮВАННЯ РІВНЯ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ НА

CRYPTOCURRENCY AS A CATALYST FOR INNOVATION AND IDEATION

АМОРТИЗАЦІЯ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА МЕТОДОМ НА ОСНОВІ ІНШИХ ЗБОРІВ

НЕПРАЦЮЮЧІ КРЕДИТИ В БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СУЧАСНІ ПІДХОДИ ЇХ

ОРГАНІЗАЦІЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НА ПІДПРИЄМСТВІ:

ПРОБЛЕМАТИКА ОБЛІКУ ЕЛЕКТРОННИХ ЛІКАРНЯНИХ НА ПІДПРИЄМСТВІ

PRODUCT PLACEMENT ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ СИСТЕМИ

НОВІ ФОРМИ ЗАЙНЯТОСТІ ПРАЦІВНИКІВ В ГІГ-ЕКОНОМІЦІ ТА ЇХ НОРМАТИВНО-

ОСОБЛИВОСТІ ІНСТИТУЦІЙНИХ ІНТЕРАКЦІЙ У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ

ПРАКТИКО-ОРГАНІЗАЦІЙНІ АСПЕКТИ ПРИЙНЯТТЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ РІШЕНЬ В

ПРОФЕСІЙНА ЕТИКА ТА КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА: АНАЛІЗ НОВІТНІХ

СОЦІОНІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРИ ПІДБОРІ ПЕРСОНАЛУ ТА СТВОРЕНІ КОЛЕКТИВІВ

СТРАТЕГІЧНИЙ ПІДХІД ДО МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ

ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА ЯК РЕЗУЛЬТАТ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОЛІЦІЇ ЩОДО

ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ТЕХНОЛОГІЙ ДЛЯ ВИЯВЛЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ

ВПЛИВ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ НА БОЙОВІ ЯКОСТІ: АНАЛІЗ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ

ДЕЯКІ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИКОНАННЯ СУДОВОГО РІШЕННЯ ПРО

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КРИМІНАЛЬНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ,

МОДЕЛЬ ЗАСТОСУВАННЯ СИЛИ

ОКРЕМІ ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС ЗАСТОСУВАННЯ

ОСОБЛИВОСТІ АНАЛІЗУ ТА ОЦІНКИ ОПЕРАТИВНОЇ СИТУАЦІЇ В УМОВАХ

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ ДОПИТУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

ОСОБЛИВОСТІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ В

ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗБРОЇ НАТОВСЬКИХ ВИРОБНИКІВ ЯКА

ПЕРЕХІД ДО НОВОЇ ХВИЛІ ІННОВАЦІЙ ЯК РУШІЙНИЙ НАПРЯМ

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ КРИМІНАЛЬНО ПРОЦЕСУАЛЬНИХ

ПРИМУСОВЕ ГОДУВАННЯ В КОНТЕКСТІ ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЗАСУДЖЕНИХ ДО

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК ФОРМИ СПІВУЧАСТІ

ПРОФІЛАКТИКА ЗЛОЧИННОСТІ ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦЯ В ПОЛЬЩІ, ПИТАННЯ

РОЛЬ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ТРУДОВОГО ПРАВА

СТАДІЇ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

ФІЗИЧНА ПІДГОТОВКА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

ЩОДО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ПРОВЕДЕННЯ ОБШУКУ ОСОБИ

POLICE COERCIVE MEASURES IN UKRAINE AND THEIR DIFFERENCE FROM FOREIGN

THE ROLE OF ENGLISH IN THE 21st CENTURY

АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ

АКТИВНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ВОГНЕПАЛЬНОЇ ЗБРОЇ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТАКТИЧНОЇ ТА ВОГНЕВОЇ ПІДГОТОВКИ ПОЛІЦЕЙСЬКИХ

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ТАКТИКО-СПЕЦІАЛЬНИХ МЕТОДІВ У СУЧАСНІЙ ВІЙСЬКОВІЙ

АСПЕКТИ ВИЗНАЧЕННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ЩОДО НАДАННЯ

ВАЖЛИВІСТЬ ПИТАННЯ КОМУНІКАЦІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО В СИСТЕМІ

ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ З ВОГНЕВОЇ

ВОГНЕВА ПІДГОТОВКА, ЯК ОСНОВНА ЧАСТИНА ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ

ДІЇ ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ І ЗА ОСОБЛИВИХ УМОВ

ЗАГАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ

ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ В ПИТАННЯХ УДОСКОНАЛЕННЯ СЛУЖБОВО-БОЙОВОЇ

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ ДЛЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

НЕЗАКОННЕ ЗАВОЛОДІННЯ ТРАНСПОРТНИМ ЗАСОБОМ: ПРОБЛЕМИ

ОСОБЛИВОСТІ АДМІНІСТРАТИВНО-ЮРИСДИКЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІЦІЇ В

ОСОБЛИВОСТІ ЮВІНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ