399 1345 PB

10 June, 2022
Sydney, Australia
CURRENT ISSUES OF SCIENCE,

PROSPECTS AND CHALLENGES
II International Scientific and Theoretical Conference
VOLUME 3
Sydney, 2022
UDC 001(08) https://doi.org/10.36074/scientia-10.06.2022
C 95
Chairman of the Organizing Committee: Holdenblat M.
Responsible for the layout: Zrada S.

Responsible designer: Bondarenko I.
C 95 Current issues of science, prospects and challenges: collection of

scientific papers «SCIENTIA» with Proceedings of the II International
Scientific and Theoretical Conference (Vol. 3), June 10, 2022. Sydney,
Australia: European Scientific Platform.
ISBN 979-8-88526-801-1
DOI 10.36074/scientia-10.06.2022
Papers of participants of the II International Multidisciplinary Scientific and

Theoretical Conference «Current issues of science, prospects and challenges»,
held on June 10, 2022 in Sydney are presented in the collection of scientific
papers.
The conference is included in the Academic Research Index ReserchBib

International catalog of scientific conferences.
Conference proceedings are publicly available under terms of the Creative

Commons Attribution 4.0 International License (CC BY 4.0).
UDC 001 (08)
© Participants of the conference, 2022

© Collection of scientific papers «SCIENTIA», 2022
ISBN 979-8-88526-801-1 © European Scientific Platform, 2022
June 10, 2022 | Sydney, Australia | Collection of scientific papers «SCIENTIA»
.
CONTENT
SECTION 25.
PEDAGOGY AND EDUCATION
DIGITAL PEDAGOGY IN HIGHER EDUCATION
Golub T., Kovalenko O., Zhygzhytova L. ........................................................................... 7
LIFELONG LEARNING FOR OLDER ADULTS IN ASIAN COUNTRIES
Doronina О. ............................................................................................................................ 10
METHODS, TECHNIQUES AND TOOLS OF ESP TERMINOLOGY TEACHING FOR
VISUALS
Nikitina N., Velychko O. ....................................................................................................... 12
PROVIDING ORGANIZATIONAL AND PEDAGOGICAL CONDITIONS AS THE
MAIN REQUIREMENT FOR THE USE OF COMBAT SIMULATION TOOLS
Zaika L. .................................................................................................................................. 14
STEM – ОСВІТА ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ,
ЖИТТЄВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА УРОКАХ СЛОВЕСНОСТІ
Михайленко В.В. .................................................................................................................. 16
ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА - ПАТРІОТА ЯК ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМОК
ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Кузьміна І.В., Столярчук О.М. ......................................................................................... 18
НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОРУШЕНЬ ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ У
МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАЇКАННЯМ
Рібцун Ю.В. ........................................................................................................................... 20
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ІНТЕГРАТИВНОЇ МЕДИКО-ПСИХОЛОГО-
ПЕДАГОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ОСОБАМ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ
СИСТЕМИ ТА РОЗЛАДАМИ МОВЛЕННЯ
Пахомова Н.Г., Лук’яненко А.В. ...................................................................................... 24
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНОГО МИСЛЕННЯ У НОВІЙ
УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ
Прокопець Т.О. .................................................................................................................... 27
ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО
НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Лукіна Г.М. ........................................................................................................................... 29
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ НЕСТАНДАРТНИХ ЗАВДАНЬ НА
УРОКАХ МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Сірант Н.П., Памула І.А. .................................................................................................... 31
ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ТИПОВОЇ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ 5-9 КЛАСІВ НА
ЗАСАДАХ STEM-ОСВІТИ
Левченко Ф.Г........................................................................................................................ 34
ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
ЗАСОБАМИ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Лавренко С.О. ...................................................................................................................... 36
3
Current issues of science, prospects and challenges | Volume 3
.
SECTION 26.
PSYCHOLOGY AND PSYCHIATRY
ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ПСИХІЧНО ХВОРИМ
ОСОБАМ ПОХИЛОГО ВІКУ
Завязкіна Н.В. .......................................................................................................................38
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ЗС
УКРАЇНИ
Волков Д.С., Абатурова О.А. ..............................................................................................40
ЧИННИКИ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО СЕРЕДОВИЩА
Бондарук Ю.С. ......................................................................................................................44
SECTION 27.
MEDICAL SCIENCES AND PUBLIC HEALTH
CHARACTERISTIC FEATURES OF THE EMOTIONAL BURNOUT SYNDROME IN
OBSTETRICIANS-GYNECOLOGISTS
Gerasimenko О.І., Ausheva К.К. ..........................................................................................48
DYNAMICS ANALYSIS OF THE MEASLES INCIDENCE RATE AMONG THE
POPULATION OF UKRAINE IN THE PERIOD FROM 2015 TO 2021
Scientific research group:
Yurko K.V., Solomennyk H.O., Vynokurova O.M., Chebotenko O.R.,
Hladchenko N.Y......................................................................................................................50
АКТУАЛЬНА ТА СУЧАСНА ФАРМАКОТЕРАПІЯ ПОСТТРАВМАТИЧНОГО
СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ
Двореченець Д.Є., Марченко І.О. ......................................................................................53
ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ СТУДЕНТАМИ- МЕДИКАМИ В УМОВАХ
ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ 2022 (ГЕНДЕРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Миронець Л.О., Душик А.О. ..............................................................................................55
ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТУ ФАМОТИДИН У ЛІКУВАННІ ГОСТРОГО
ПАНКРЕАТИТУ
Пікалов Д.В., Смолін І.О. ....................................................................................................57
ВПЛИВ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ НА ЧАСТОТУ ВИНИКНЕННЯ АЛЕРГІЧНИХ
ЗАХВОРЮВАНЬ
Рева Т.В., Юхновець О.М., Мирешка А.С. ......................................................................59
ГОСТРА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ У ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ
ВИКЛИКАНА ТЕРАПІЄЮ РАКУ ЦИСПЛАТИНОМ
Кавюк А.О., Аносова А.М. ..................................................................................................62
ЗАЛЕЖНІСТЬ ТРИВАЛОСТІ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ ХОЛЕЦИСТОЛІТОТОМІЇ ТА
ЧОТИРЬОХПОРТОВОЇ ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ ВІД ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА ХВОРИХ
НА БЕЗСИМПТОМНИЙ ХОЛЕЦИСТОЛІТІАЗ
Сиволап Д.В. ..........................................................................................................................64
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕННЯ D-ДИМЕРУ
Панащук Б.С., Малиновська Т.В. .....................................................................................67
4
.
ОСОБЛИВОСТІ ПАТОГЕНЕЗУ, КЛІНІКИ, ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПРИ

СИНДРОМІ ЖИЛЬБЕРА
Сивура О.О., Худзік Ю.О. .................................................................................................. 69
ОСОБЛИВОСТІ ПРОТІКАННЯ ВИРАЗОК ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ
Науково-дослідна група:
Лактіонова О.І., Коляда К.Д., Фоменко Р.С. .................................................................. 71
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ОПИТУВАЛЬНІКІВ, ЯК МЕТОДІВ МОНІТОРИНГУ
БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
Сухова В.Р. ............................................................................................................................ 76
ПАТОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ COVID-19 НА СТАН СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ
СИСТЕМИ
Почапський В.Є., Крамарук В.Ю., Сухорукова А.О. ................................................... 78
ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СПЛЕНЕКТОМІЇ В ХІРУРГІЙНІЙ
ГЕМАТОЛОГІЇ
Душик А.О., Миронець Л.О. ............................................................................................. 82
ПОШКОДЖЕННЯ СТРУКТУР МОЗКУ ПРИ COVID-19
Почапський В.Є., Бескоровайна Т.О. .............................................................................. 84
СКАНДИНАВСЬКА ХОДЬБА, ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ
ПІСЛЯ ПЕРЕНЕСЕННЯ COVID-19
Тереник С.А., Сушецька А.С. ........................................................................................... 88
СУЧАСНИЙ ОГЛЯД НА ПРОБЛЕМАТИКУ ГІПОДИНАМІЇ У ПІДЛІТКІВ
Лактіонова О.І., Коляда К.Д., Фоменко Р.С. .................................................................. 90
СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ РЕТИНОПАТІЇ
Гуманець К.Р., Пащенко Г.І. ............................................................................................. 93
ЦИТОРЕДУКЦІЯ З ВИКОРИСТАННЯМ HIPEC У ХВОРИХ НА КАРЦИНОМАТОЗ
ОЧЕРЕВИНИ РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ
Шукалов А.Ю., Щербак О.В., Сидорович Г.О. ............................................................. 95
SECTION 28.
PHYSICAL CULTURE, SPORTS AND PHYSICAL THERAPY
ВПЛИВ СИЛОВИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН СИСТЕМИ
ДИХАННЯ СТУДЕНТІВ ПРИЗОВНОГО ВІКУ (17- 20 РОКІВ)
Гринько В.М., Куделко В.Е. .............................................................................................. 98
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО СТАНУ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗА
ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ
Левченко А.О. ...................................................................................................................... 100
SECTION 29.
PHARMACY AND PHARMACOTHERAPY
THE BENEFITS AND PROSPECTS OF MEDICINAL PLANTS IN COSMETOLOGY
Research group:
Horoshko O.M., Zakharchuk O.I., Ezhned M.A., Matushchak M.R., Sakhatska I.M.,
Kostyshyn L.V., Mykhailiuk N.V., Drachuk V.M. ............................................................. 101
5
.
АНАЛІЗ СЕГМЕНТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА ОСНОВІ КАШТАНУ

КІНСЬКОГО (AESCULUS HIPPOCASTANUM L.)
Ежнед М.А., Захарчук О.І., Горошко О.М., Матущак М.Р., Cахацька І.М.,
Костишин Л.В., Михайлюк Н.В. ........................................................................................105
SECTION 30.
HISTORY, ARCHEOLOGY AND CULTUROLOGY
ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЦЕРКОВ В УГОРЩИНІ МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ
ВІЙНАМИ
Ронай Л.М. .............................................................................................................................107
САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ МИТЦЯ ЯК СКЛАДОВА НАЦІОНАЛЬНОЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ
Ліфінцева О.В. .......................................................................................................................109
SECTION 31.
ARCHITECTURE AND CONSTRUCTION
ОСОБЛИВОСТІ ПАВІЛЬЙОНУ ЯК СТРУКТУРНОГО ЕЛЕМЕНТУ КІНОСТУДІЇ
Мусієвська В.О. ....................................................................................................................111
SECTION 32.
CULTURE AND ART
СПРОБА ФІЛОСОФСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ КОЗАЦЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
ЕКСПОЗИЦІЙНИМИ ЗАСОБАМИ: З ДОСВІДУ СТВОРЕННЯ НАУКОВОЇ
КОНЦЕПЦІЇ ЕКСПОЗИЦІЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО КОМПЛЕКСУ
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ»
Копилова С.В. .......................................................................................................................114
ВАНІТАС У СВІТОВОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ

Дяченко О.Д...........................................................................................................................119
SECTION 33.
GEOGRAPHY AND GEOLOGY
POVERTY IN INDONESIA: HUMAN GEOGRAPHY RESEARCH
Makarchuk Y.Y. .....................................................................................................................122
6
.
SECTION 25.
PEDAGOGY AND EDUCATION
Golub Tetiana
PhD, Ass.Prof.,
Associate Professor at the Department of Technical English №2
National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic institute”, Ukraine
Kovalenko Olha
Lecturer of the Department of Department of Technical English № 2
National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”, Ukraine
Zhygzhytova Liudmyla
Lecturer of the Department of Department of Technical English № 2
National Technical University of Ukraine “Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute”, Ukraine
DIGITAL PEDAGOGY IN HIGHER EDUCATION

Before starting to talk about digital pedagogy, it is worth understanding what it means. In
the word combination “digital pedagogy”, the main word which sets the meaning of the concept
is “pedagogy”. The question is not what digital resources a teacher should use, it is not a specific
introduction of virtual technologies into the educational process. Pedagogy is the science of
purposeful activity in the formation of a person, the forms, content and methods of upbringing,
education and training. Thus, the addition of the adjective “digital” to the name of a particular
branch of professional activity indicates its direct connection with digital computer technologies,
which provide new opportunities for the development of both the industry itself as a whole and
the specific person carrying out this activity. It is a means that should not become an aim.
Another important distinction is that “digital pedagogy” is not the same as “online
pedagogy”. If in the first case we are talking about the widespread use of technology in “live”
lessons, than online studies involve remote, and sometimes distance learning. In general, digital
pedagogy is much more then online pedagogy. Now digital pedagogy became a ubiquitous
phenomenon, and therefore it is actively criticized and discussed. Everyone wants to understand
what it can bring to the usual educational process, and what, on the contrary, can be taken away
from it.
Initially, digital pedagogy meant pedagogical activity using information computer
educational technologies, that is, modern technical teaching aids: an electronic projector instead
of a slide projector that allows teachers to demonstrate visual material made in PowerPoint;
electronic boards, e-mail, the Internet, webinars, teleconferences and, of course, distance learning
technologies. Digital pedagogy uses digital tools to improve the quality of teaching and learning
while noting that the digital environment cannot function effectively without specially trained
teachers. The mission of digital pedagogy as a learning tool is provided by technological
opportunities, which are manifested partly in the improvement of the old quality and partly in the
emergence of a new quality of education.
Accordingly, the pedagogy of higher education is a branch of pedagogical science, a section
of professional pedagogy that studies the theoretical and practical problems of higher education,
the main components of the educational process at a university (patterns, principles, forms,
methods, technologies, content), as well as features and conditions that ensure effective providing
7
.
educational services to all students, everywhere and anytime. And if we are talking about digital
pedagogy, then we add the words “with the help of information technology and the Internet” to
the above definitions of pedagogy, emphasizing that “digit” is only a means, a mechanism for the
innovative development of the educational process, which can significantly affect all of the above
elements as well as on the student himself [1]. This can be anything from simply using PowerPoint
in the classroom to massive open online courses (MOOCs) like Udacity [2] and Coursera [3].
Examples of elements of a learning process organized based on digital pedagogy are blogging
tasks, the use of social networks to organize discussions, the use of digital tools to test ideas.
Digital pedagogy expands the possibilities of teaching, training and learning, offers various ways
of doing independent work, conducting practical classes, evaluating completed work, etc. Digital
pedagogy allows teachers to develop teaching methods aimed at introducing students to creative
practice, stimulating students’ creative manifestations, using figurative models of theoretical
concepts. At the same time, it is necessary to direct pedagogical efforts to form students’ desire
for new knowledge, the desire to discuss new knowledge, hear someone else’s opinion, create new
knowledge, which is ensured by the organization of informal communication in social networks,
online communities, blogs, via Skype, WhatsApp, Zoom etc. And then we will be able to say that
information technologies contribute to the development and maintenance of the cognitive activity
of students.
So, digital pedagogy implies:
• information and communication technologies for creating multimedia projects;
• significant simplification of the learning process: both gamification and interactive formats
make learning easier and more fun;
• saving time: many digital resources allow the teacher not to spend hours checking
homework and long layout of materials for lessons;
• individual learning paths: with the help of digital resources, it is easier to select individual
tasks for each student, focusing on his level of knowledge;
• fast and mobile data update: while the information in printed textbooks could remain the
same and therefore outdated for three years or more, digital materials allow new data to be
constantly taken into account.
By the way, thanks to the digital economy, the teacher also becomes a student. He/she
constantly needs to master new tools and acquire new knowledge.
There are also major structural changes. LMS (Learning Management System) or DLS
(distance learning systems) appear. These are special platforms on which all the information
necessary for the student to learn is collected. They also allow users to build a quick feedback
between students and teachers.
Everything new inevitably collides with previously formed attitudes and stereotypes that
prevent the introduction of innovations. The first-order barriers to the integration of information
and communication technologies in teaching and learning include a lack of resources, time, access
and technical support. The second-order obstacles are teachers’ beliefs about information and
communication technologies. It should also be noted the problem of academic dishonesty of
students, which has increased significantly due to digitalization, or rather the Internet – the
problem of borrowing in student written work. For students, one more difficulty can be noted –
unpreparedness for work in the modern educational environment. Students do not have the
necessary competencies to perform written work that requires a clear statement of the question,
the search for information and reasoned answers, in most cases they do not know how and do not
want to debate, participate in discussions and other forms of learning activities offered by digital
pedagogy.
As for the risks of digital pedagogy, we may note:
• academic dishonesty of students associated with the problem of downloading essays,
homework, problem solving and tests;
8
.
• opposition of the teaching staff to the massive introduction of information and

communication technologies in the educational process;
• the risk of negative consequences of the impact of information technologies on a person;
• digital divide – a gap in digital education, due to different conditions of access to digital
services and products, depending on the level of well-being of students. Recently, the digital
divide is also discussed in another aspect: the dependence of students on the level of ability to use
digital technologies, which is expressed in the fact that some people are capable of creative
activity, and some people are only capable of standard communication operations.
Digital pedagogy should be based on other concepts of education compared to the traditional
approach to the organization of the educational process, which has become widespread recently.
Modern innovative and communication educational technologies are largely based on
philosophical and psychological concepts that have been developed since the middle of the
twentieth century. The future of higher education is seen in the development of collaborative or
joint learning (learning in collaboration), gamification, which is an application of approaches
embedded in computer games to develop and implement gaming learning methods that increase
motivation for learning solutions applied tasks, online mentoring, collegiate environments and
other educational technologies implemented only with the help of information and communication
technologies.
References:
1. Golub, T. (2021) The basics of digital transformation of higher education. Fundamental and applied
research in the modern world. Abstracts of the 8th International scientific and practical conference.
BoScience Publisher. Boston, USA. https://sci-conf.com.ua/viii-mezhdunarodnaya-nauchno-
prakticheskaya-konferentsiya-fundamental-andapplied-research-in-the-modern-world-17-19-marta-
2021-goda-boston-ssha-arhiv/.
2. Udacity. https://www.udacity.com/.
3. Coursera. https://www.coursera.org/.
9
.
Olha Doronina
Lecturer, Department of English Language
V.N. Karazin Kharkiv National University, Ukraine
LIFELONG LEARNING FOR OLDER

ADULTS IN ASIAN COUNTRIES
In the last few decades, there has been an increase in the share of the elderly population to
the general population. This prompts to reconsider how older people are viewed in society, with
more chances for self-development and self-improvement, which is directly tied to allowing older
people to continue their education in a comfortable environment. International institutions
emphasize the importance of lifelong learning for competitiveness and employment, as well as for
social integration, active citizenship and personal development. Particular attention is paid to the
fact that adult learning and education is a vital component of lifelong learning. Adult education is
defined as any education that takes place after the completion of basic and vocational
education [2].
Today, in Asia, as well as in many countries around the world, educational institutions,
Universities of the Third Age, voluntary organizations, centers, clubs and various courses play an
important role in promoting the participation of older adults or the elderly in learning and useful
activities.
For many years, Japan has been considered one of the fastest-aging countries in the world.
In the middle of the twentieth century the Government committed to creating a system of
continuing education for the elderly. Since then, the prefectural Governments has developed and
promoted many lifelong learning opportunities, which are available throughout the country. The
Ministry of Education, Culture, Sports, Science and Technology of Japan recognizes the growing
need to create more opportunities for older people to learn in the context of lifelong learning and
finances courses on mental and physical health, traditional arts and community activism, among
others. Nowadays, many senior Tokyoites return to the labor after learning a new set of
employable skills at the Tokyo Metropolitan Vocational Skills Development Center. The Center
focuses on the development of practical skills in industries that are better suited to older workers,
such as hotel and restaurant management. Students participate in on-the-job training through
school events and work-study programs in addition to taking classes [3]. Many scholars describe
lifelong learning in Japan as a "lifeline" for the elderly.
Continuing education for older adults, as an important component of China's lifelong
learning system, is attracting great attention from the government and academics in China. It is
generally accepted that the development of lifelong learning for the elderly is important for
building a learning society. Universities for the elderly have been established in China since the
1980s, and as of 2006, more than 7 million seniors were enrolled [5]. It is believed that despite the
fact that such universities help older people to find and develop their interests, the main problem
for them remains unresolved: they retire at an early age, and therefore there should be a system in
place to keep them active in society. While community-based education for older people is a
relatively new phenomenon in the country, many studies show that the development of
community-based education is the basis for building an older adults education system in China.
When talking about successful ageing in Singapore, senior citizens are seen as
knowledgeable and empowered individuals as well as valued members in their community
regardless of age. A Ministerial Committee on Ageing launched an Action Plan for Successful
Ageing in 2015, which serves as the nation’s blueprint for preparing Singaporeans to age actively
and successfully [1]. As a result, the National Silver Academy was established as part of the Action
10
.
Plan for Successful Aging allowing seniors to learn. It provides a variety of courses from post-
secondary educational institutions to seniors who want to keep their minds busy and stay in contact
with family, friends, and world events. Improving the digital literacy of older Singaporeans is a
particularly important government initiative: computer literacy courses are designed to provide
students with the skills of everyday computer use, starting with the basics and eliminating the fear
of technology.
In India, education opportunities are abundant, but the elderly are expected to participate in
this trend and be educated to their full potential. Non-Governmental Organizations can play an
important role in advocacy and the establishment of senior citizen groups to improve access to
services and diverse government-run programs to meet seniors' lifelong learning needs. The
courses include such topics as health, technological devices, pension planning and are of great
demand amongst senior Indians. One of the most important challenges are seen in providing the
lifelong learning institutions with more flexibility and at low cost; initiating partnership with Non-
Governmental Organizations, Government and private sector for providing sustainable
community programs keeping in view of the needs of senior citizens; provide a comfortable
learning environment that should be free from all the pressures of traditional education [4].
Today, many countries in Asia and around the world recognize the importance of lifelong
learning. Due to global aging, governments are implementing numerous initiatives to provide
educational services to older people, thus providing them with opportunities for self-realization
and comprehensive development.
References:
1. Civil Service College Singapore. URL https://www.csc.gov.sg.
2. European Commission. (2006). Adult Learning: It is Never Too Late to Learn. COM (2006) 614,
Publications Office, Luxembourg. URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ALL/?uri=celex
%3A52006DC0614.
3. Japan Today. (2010). Older people go back to school to learn new skills. URL https://japantoday.
com/category/features/lifestyle/older-people-go-back-to-school-to-learn-new-skills.
4. R Mittal (2020). Lifelong learning for senior citizens in India: needs and possibilities. International
Journal of Indian Psychology, 8(2), 281-287. DIP: 18.01.033/20200802, DOI: 10.25215/0802.033.
5. Wang, H. (2018). Continuing Education of the Elderly in China: Regional Difference and Family
Welfare Promotion. 8th International Conference on Social science and Education Research (SSER
2018), p.379. DOI: 10.2991/sser-18.2018.80.
11
.
Nikitina Natalia
Teacher
NTUU “I. Sikorsky KPI”, Ukraine
Velychko Olena
Teacher
NTUU “I. Sikorsky KPI”, Ukraine
METHODS, TECHNIQUES AND TOOLS OF ESP

TERMINOLOGY TEACHING FOR VISUALS
To memorise any information man uses some kind of perception. There are visuals, audials,
kinesthetics and discretics. It doesn’t mean that visuals don’t perceive the audio information or
vice-versa. It means that the most productive, effective, successful way to memorise new words,
phrases, constructions or some information for visuals is via visual support. They look steadily
and intently at a subject memorising the volumetric shape of this object, or memorising “shape”
of a new word.
To get new term it is important for audials to hear this word or phrase rather than see of
“feel” it. Audials memorise information by repeating it aloud and perceive via ears not eyes [1].
The best type of tasks for such students are listening and speaking. Speaking is also useful since
at discussion stage students listen their partners or opponents and obtain new information. For
kinesthetics it is important to “touch” the term, it means to make some connection between a word
and a real object or the best variant is definitely to touch the real object or to have some physical
connection with the notion. People with kinesthetic perception memorise new information, facts,
words via movements, smell, dab, etc.
“Fleming and Mills (1992) suggested four modalities that seemed to reflect the experiences
of the students and teachers” [2]. Initially test was developed by Efremzov to identify your type
of perception and it is still used in practice. It contains forty eight different questions and help to
identify the dominant perception channel of a person.
So, each student has his or her individual perception character and teacher must take into
account the main of them. In most cases, when we train language skills – we use different methods
of perception: speaking and listening are for audials, writing and reading are for visuals,
kinesthetics combine different speaking skills since they get information by experience, emotions
and feelings.
There is one more category of perception – digitals. Such people mostly work with numbers,
digits and facts. To perceive the information they analyze the facts, they are not about to discus
any questions they obtain data and work with it.
For visuals to “see” the language is by far more important than to hear it or to write. They
memorize words by watching or monitoring them, for visuals to write down the word is less
important in this case. One of the best ways to present the teaching information for visuals is
realia. First of all, it is the perfect toll for children, but for adults is either useful and important.
Person needs to make the first acquaintance with the object and fix its English name. There is the
main idea of escaping or passing the translation stage. Students should fix and work with the real
object and its meaning in foreign language. Working with realia, students use the information in
foreign language, use these words in real-life situations. Very important aspect here is to create
such situations, because only knowing the name of the object they see is not enough for natural
communication. It’s vitally important to create the real situation where students can use realia.
The next important tool in teaching English for visuals is pictures. If we don’t have realia,
12
.
it’s possible nowadays to find any picture on Internet. What pictures can be used in teaching
English? First, it can be personal teacher’s photo or picture (but teacher must be ready to share
personal pictures here), students know teacher and have the connection with real world or
situation. Here is the teacher on the beach, we know this teacher, that’s why the situation is more
or less real. If teacher does not want to share his or her personal pictures, it is possible to use
celebrities pictures. Students know these people and can image the real situation with such people.
Pictures were the first attempt to record some information in ancient time. Now they are still
valuable. Moreover, pictures can be understood, interpreted by students differently and it will
widen the topic, situation and the task itself. On one hand, there different pictures of the same
object can be used, on the other – pictures can be absolutely different. Visuals get information
about the item using one picture and then different pictures can be used to develop skills, deepen
knowledge and increase vocabulary.
Most types of games are perfect visuals in English teaching. It can be sorting games – sort
objects according to requirements. Any board games – there can be phrases or tasks, but students
see it and accomplish. Gallery walk, guessing, matching are visual materials.
Teaching ESP terminology is the most successfully achieved by using visual materials.
Since terminology is mostly about some specific items, parts of these items, processes or stages –
pictures exist for most of them.
Working with visuals teacher shouldn’t forget, avoid or pass other ways of perceptions.
Listening supported by visual material may bring unexpected positive result. Teacher should
combine all available sources, materials, tools, techniques and tasks to present the information and
teach students.
References:
1. http://www.pl.kpi.ua/2098-2/.
2. https://vark-learn.com/introduction-to-vark/the-vark-modalities/.
13
.
Zaika Liudmyla
Сandidate of Pedagogical Sciences, Senior Research
Ivan Chernyakhovskyi National Defense University of Ukraine, Ukraine
PROVIDING ORGANIZATIONAL AND PEDAGOGICAL

CONDITIONS AS THE MAIN REQUIREMENT FOR
THE USE OF COMBAT SIMULATION TOOLS
The reform and development of military education in Ukraine stimulate the improvement of
the officer training system to achieve its quality in accordance with NATO standards, including
the use of modern military simulation tools. The world experience of using in the operational and
combat training of troops (forces), the unique opportunities for the development of intellectual,
emotional and volitional qualities in a combat training environment contribute to their use for the
development of professional competence as an indicator of the quality of a military specialist in
an educational institution. It actualizes the search for an appropriate psychological and
pedagogical basis.
An analysis of the pedagogical practice of using combat simulation tools (CST) in the
process of professional training of military specialists showed the presence of certain
shortcomings and omissions. Generalization of the results of the educational process, survey and
comparison made it possible to determine their main reasons, namely: the practical component of
professional training is not sufficiently filled with classes (training) using CST; their application
is not related to the logic and content of training, non-targeted, non-systemic, inconsistent and,
most importantly, non-contextual; in the process of planning and using such tools, no special
techniques, methods and information tools are used; teachers and students are not sufficiently
motivated and not ready to use them. Overcoming such shortcomings requires, in the author's
opinion, the justification of certain organizational and pedagogical conditions for the development
of professional competence using simulation pedagogical technology, which involves the
introduction of additional organizational and pedagogical measures in the process of professional
training of military specialists.
The author points out the need for a complex interconnection of such conditions and the
promotion of the development of professional competence based on systemic, competence-based,
contextual, synergistic, axiological and subject-activity approaches, and the main starting points
should be the principles of scientific, systematic and consistent, learning optimization, visibility,
activity, consciousness and independence, actualization, development of educational needs,
awareness of learning, contextuality.
It is proposed to identify design, content, methodical organizational and pedagogical
conditions for further research of their practical effectiveness. The implementation of design
organizational and pedagogical conditions involves the construction of a general structural and
functional model for the development of the professional competence of military specialists using
simulation technology. Content organizational and pedagogical conditions should ensure the
readiness of students and teachers to use CST in the educational process; coordination of the
theoretical and practical components of the professional training; readiness of technological
support (a simulation center with an appropriate level of resource support (hardware, network,
human)). Methodical conditions should provide for the definition and development of types of
training within the framework of academic disciplines that model future professional activities;
14
.
organization of the practical component of the professional training of military specialists

(saturation training with quasi-professional situations of future professional activity by the logic
of the content of the academic discipline); use of a special method for the development of
professional competence of military specialists using simulation technology.
Therefore, the observance of certain organizational and pedagogical conditions using CST
in the context of simulation technology in the development of professional competence would
make it possible to use it more effectively and contribute to improving the quality of the
educational process in a military educational institution.
15
.
Михайленко Вікторія Василівна

кандидат філологічних наук, викладач кафедри зарубіжної літератури та основ риторики
Комунальний заклад вищої освіти
«Вінницький гуманітарно-педагогічний коледж», Україна
STEM – ОСВІТА ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ

КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ, ЖИТТЄВИХ
КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА УРОКАХ СЛОВЕСНОСТІ
Сьогоднішні реалії диктують нові вимоги до майбутніх фахівців. Основне завдання
літератора – виховати конкурентноспроможного новатора, патріота, особистість, яка має
грунтовні знання з різних галузей науки, техніки, мови та літератур, комунікабельну
особистість, яка вміє працювати в команді, вирішувати проблеми в контексті інноваційних
можливостей.
Наковці визначили переваги STEM-освіти, з якими важко не погодитися:
1. Інтегроване навчання.
2. Застосування отриманих знань у реальному житті.
3. Розвиток критичного мислення.
4. Впевненість у власних можливостях.
5. Робота в команді.
6. Підвищення інтересу до технічних дисциплін.
7. Інноваційність.
8. Прямий шлях від навчання до кар’єри.
9. Підготовка до бурхливого технічного розвитку [1]
Варто зауважити, що STEM – це, насамперед, навчальний процес. Тому, на уроках
літератури здобувачі освіти вчаться сприймати й розуміти завдання та формулювати
гіпотези з певних досліджень, формувати вміння оригінально сприймати матеріал,
розвивати та аналізувати мислення. На STEM-заняттях з літератури кожна діяльність чітко
зрозуміла учням, літературна епоха, постаті письменників, приклади з творів, об’єкти
літературних персонажів активно залучені до структури такого заняття.
Скруктура STEM – уроків літератури:
Мотивація та постановка проблеми.
Осмислення матеріалу.
Презентація розв’язання проблем
Звісно, розробити такі заняття – справа не з легких, адже вчитель має мислити
комплексно і сам бути готовим підвищувати свій рівень знань, експериментувати та бути
терплячим, очікуючи на бажаний результат.
Беручи за основу напрацювання І. Дьоміної «Як створити хороший STEM-урок»,
наведу декілька прикладів, які допоможуть у створенні такого уроку:
1. Активне залучення учнів/студентів до вирішення реальних проблем та
ситуацій, які виникають під час вивчення того чи іншого літературного твору
Наприклад, ви вигадали кейс, в якому учні/студенти мають скласти анкету (досьє) на
головного героя твору. Учасники навчального процесу повинні уважно та повністю
прочитати твір, звернути увагу на найменші деталі, ознайомитися із епохою, літературним
стилем у якому написано той чи інший твір.
Звичайно, такі прийоми варто застосовувати для підвищення зацікавленості
учнів/студентів. Учні вирішують реальні соціальні, економічні, політичні питання через
16
.
застосування наукових знань, умінь та навичок.

2. Формулювання чітких критеріїв до завдань, які виконують учні/студенти
Якщо ви запропонували учням розробити певну анкету, схему, створити кластер,
сенкан, колаж-асоціацію чи прототип до певного героя твору, то напишіть чіткі вимоги до
продукту (структуру, матеріали, форму презентації тощо), чи повинен результат
вирішувати проблеми порушені у творі, чи актуальні ці проблеми сьогодні або інші важливі
питання, на які повинні опиратися учні/студенти під час розробки.
3. Сприяння продуктивній командній роботі
Щоб зробити якісний продукт, учні/студенти мають працювати як злагоджений
механізм, розподіляючи обов’язки між собою, ставлячи короткотривалі та довготривалі
цілі, аналізуючи результати та покращуючи комунікацію. Саме на цьому етапі доцільно
викоритати вправу «Колір душі». Умова: об’єднавшись у групи, учні повинні уявити, що
перед ними – чистий мольберт, фарби, палітра, пензлі. Завдання: якби вони були
художником, які фарби використали б для змалювання зовнішнього портрету Квазимодо,
Клодо Фролло, Феба? А для внутрішнього? Пояснити свій вибір.
4. Для покращення ефективності роботи застосовуйте на уроках літератури
елементи інженерного проектування (Engineering Design Process, EDP) такі, як:
визначення проблеми; дослідження; розробка варіантів вирішення проблеми; вибір рішення
та планування роботи; створення продукту, реалізація вирішення проблеми; перевірка та
тестування продукту; аналіз результатів роботи та удосконалення розробок.
Отже, STEM-освіта як основа розвитку критичного мислення, життєвих
компетентностей на уроках словесності відіграє визначну роль. Учні аналізують, креативно
мислять, знаходять шляхи вирішення не в теорії, а шляхом спроб та помилок. За рахунок
автономності здобувачі освіти вчаться бути самостійними, приймати власні рішення та
брати за них відповідальність
Список використаних джерел:

1. STEM-освіта. Специфіка та переваги. Режим доступу: https://intboard.ua/pres-sluzhba/blog/stem
-osvta-spetsifka-ta-perevagi.
2. STEM-освіта – проект майбутнього. Перспективи та способи впровадження STEM-освіти в
навчальну діяльність. Режим доступу: https://sites.google.com/site/karacunino79/stem-osvita-
proekt-majbutnogo.
17
.
Кузьміна Ірина Вікторівна

викладач словесних дисциплін
Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж»
Волинської обласної ради, Україна
Столярчук Ольга Миколаївна
вихователь гуртожитку
Комунальний заклад вищої освіти «Луцький педагогічний коледж»
Волинської обласної ради, Україна
ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА - ПАТРІОТА ЯК

ПРІОРИТЕТНИЙ НАПРЯМОК ВИХОВНОЇ РОБОТИ
Що ж таке патріотизм у сучасному глобалізованому світі, у світі, де обмежується
державний суверенітет, порушуються кордони, де намагаються знищити націю, де іде
війна.
Питання виховання патріотизму було актуальним для нашого народу упродовж усієї
історії існування. За роки незалежності ми значною мірою розгубили наш природний,
економічний, культурний потенціал. Час змінився, відкрилася нова сторінка української
історії, виписана кривавими подіями. Необхідність посилення й оновлення змісту
патріотичного виховання випливає насамперед з того, що у війні народилася нація, яка має
творити свою незалежну культуру й історію і завжди пам’ятати про те, якою дорогою ціною
здобувається це народження. Патріотизм є сьогодні нагальною потребою суспільства,
оскільки лише високий рівень патріотизму населення здатний забезпечити соціально -
політичну стабільність та гідне місце держави в цивілізованому світі. Суспільство
зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її патріотичної свідомості
здійснювався на національній та морально - етичній основі. Теперішня ситуація сколихнула
націю, підняла на надзвичайно високий щабель національно-патріотичну свідомість.
Патріотизм у сучасному розумінні – це відчуття, що набуває особливого, піднесеного
значення.
Патріотичне виховання покликане виховувати у молодої людини високі моральні
ідеали, почуття жертовного служіння Батьківщині. Відомо, що основні риси громадянина
формуються в молодому віці під впливом загальнонародних цінностей, у взаємодії
особистості з суспільством, яке на кожному етапі репрезентують родина, школа та
різноманітні колективи [2]. Справжній патріот любить Батьківщину, не відвертаючись від
неї через те, що їй нічим заплатити йому за це і що її народ не досяг рівня культури
характерної для європейських суспільств. А головне – патріот не обмежується пасивною
любов’ю до рідного краю, він активно працює для свого народу, його добробуту, розбудови
культури й господарства. Він захищає честь своєї держави, примножує її багатства [3].
Слово «патріотизм» тепер можна побачити на власні очі, тому що він набув рис конкретних
дій і вчинків людей, спрямованих на підтримку захисників України та боротьбу з
агресором.
Основна мета виховного процесу в гуртожитку – формувати особистість, наділену
громадянською відповідальністю, національною самосвідомістю, високими духовними
цінностями, родинними і патріотичними почуттями; створювати умови для розвитку
творчо обдарованої молоді, її індивідуальних якостей, набуття за час навчання молодою
людиною соціального досвіду. Як зазначав В. Сухомлинський: «виховання громадянина
патріотом – це гармонія розуму, думки, ідей, почуттів, духовних поривів, вчинків» [1].
18
.
Патріотичне виховання в гуртожитку здійснюється за допомогою різноманітних форм

роботи, які приурочені до відзначення історичних, державних свят і подій в Україні.
Зокрема: Дню Незалежності, Дню Конституції, Дню Державного Прапора, Дню Соборності
України, річниці подій на Майдані, Дню Гідності і Свободи. В організації виховної роботи
зі студентською молоддю широко використовували такі методи:
– дискусії, диспути, конференції, інтелектуальні аукціони, ринги, вікторини, вечори,
подорожі до джерел рідної культури, історії держави і права, «жива газета», створення
книг, альманахів;
– екскурсії, свята, театр-експромт, ігри-драматизації, огляди- конкурси;
– клуби за інтересами, фестивалі, гуртки;
– бесіди, міжрольове спілкування;
– виставки творчості, книжкові виставки, тематичні стенди тощо.
Ефективність патріотичного виховання в роботі зі студентами гуртожитку значною
мірою залежить від спрямованості виховного процесу, методів та форм його організації.
Пріоритетну роль доцільно відводити активним методам, застосування яких ґрунтується на
демократичному стилі взаємодії, сприяє формуванню критичного мислення, ініціативи й
творчості.
Отже, саме виховання національних почуттів і патріотизму за допомогою відповідних
заходів, історичної освіти, святкування визначних дат, популяризації національних міфів
та символів; участі в різноманітних громадських акціях патріотичного змісту є одним із
основних засобів згуртування студентів гуртожитку.

1. Бех І. Д. Національна ідея в становленні громадянина-патріота України. Київ, 2014. 48 с.
2. Загородня А. Актуальність патріотичного виховання молоді. Нова педагогічна думка, 2014.
№3.170 с.
3. Щербань П. М. Національне виховання в сім’ї. – К.: Культурологічне ПП «Боривітер», 2000.
246 с.
19
.
Рібцун Ю.В.
кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, старший науковий
співробітник відділу логопедії
Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка
НАПН України, Україна
НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОРУШЕНЬ

ПИСЕМНОГО МОВЛЕННЯ У МОЛОДШИХ
ШКОЛЯРІВ ІЗ ЗАЇКАННЯМ
Мовлення – поліструктурна функціональна система, що є соціальною за своїм
ґенезом, адже поряд з категоріальною, когнітивною, лексичною, номінативною,
планувальною, регулятивною, сигніфікативною, узагальнюючою виконує комунікативну
функцію. Мовлення – це результат злагодженої діяльності обох півкуль головного мозку,
проте основний зміст психомовленнєвої діяльності забезпечується функціонуванням
переважно лівопівкульних рухової лобної (Брока) та мовленнєво-слухової скроневої
(Верніке) зон, які складають базові мовленнєві центри.
У корі головного мозку виникає збудження, яке через систему черепно-мозкових
нервів передає нервові імпульси від центрального до периферійного мовленнєвого апарату
у дихальний, голосовий та артикуляційний відділи. Далі спрацьовує обернений зв’язок,
який здійснюється двома основними шляхами – кінестетичним (контроль за допомогою
кінестезій) та слуховим (за допомогою слуху) [4]. Водночас, коли при вимові звука чи
промовлянні складу відбулось «спотикання» і запізнення надходження обернених
імпульсів, в органах артикуляції ще упродовж досить тривалого часу залишається
збудження, яке призводить до порушення ритму роботи м’язів і відповідно всього
мовлення. Дихання ніби призупиняється, запасу повітря не вистачає, а мовлення
відбувається на вдиху, голос переривається або зникає зовсім, губи, язик та щелепи «не
слухаються», спостерігається блискавичне прискорення мовлення.
Як свідчать нейрофізіологічні дослідження, окрім недостатньої синхронності
активної роботи обох півкуль, у дітей із заїканням фіксуються частий мідріоз, вегетативні
реакції, зокрема у 84% наявна вегетативна дистонія («діти-вазоневротики»), у 20% −
підвищений внутрішньочерепний тиск, що негативно впливає на психосоматичний стан,
поведінкові прояви, особливості навчальної та ін. видів діяльності. (Р. Боскіс, І. Данилов,
Р. Лєвіна, Б. Мезоні, Е. Пішон, І. Черепанов, В. Шкловський, Gerdner, Szondi, Zeeman
та ін.).
Якщо в дошкільному віці дитина із заїканням стикається з певними труднощами, то
їх переважно вирішують дорослі. Коли ж дитина з темпо-ритмічними порушеннями
приходить до школи, кількість проблем у неї зростає і тепер вирішення багатьох із них
лягає саме на плечі здобувача початкової освіти. Ігрова діяльність, як провідна для дітей
дошкільного віку, змінюється навчальною, умови закладу дошкільної освіти – на шкільні,
переважаюча гіперопіка з боку дорослих – на потребу у постійних проявах самостійності.
Дитина потрапляє у нове оточення (однокласники, інші учні школи, вчителі), що потребує
необхідності застосування нових форм спілкування – діалогічна ситуативна комунікація
перетворюється на складну мовленнєву діяльність, тісно переплетену з навчальною.
У зв’язку зі зміною соціальної ситуації розвитку, зі значним розширенням кола
спілкування, особистісного зростання у молодшого школяра виникає потреба вже не лише
слідкувати за якістю звукового оформлення власного мовлення, особливо у його фонетико-
фонематичній і просодичній ланках (як це було в кабінеті вчителя-логопеда), а і
продумувати та відтворювати розгорнуті міркування, обґрунтовувати самостійно знайдені
20
.
способи вирішення тих чи інших завдань, доводити правильність отриманих результатів.

Однак якісному становленню навчальної діяльності значно заважає як логопедичний і
психологічний, так і нейрофізіологічний характер наявних порушень [1].
Як ми вже зазначали у одній зі своїх публікацій [2], у дітей із заїканням часто
фіксується міжпівкульна функціональна асиметрія, що призводить до постійного взаємо-
симультанного гальмування діяльності обох півкуль. Повільна мієлінізація мозолистого
тіла призводить до уповільнення сприймання у дітей із заїканням не лише зверненого
мовлення, а й зорово-просторових стимулів, що знаходить своє відображення на якості
навчальної діяльності – вона хвилеподібна з періодами покращення чи погіршення
показників, знижується за рахунок наявності в учнів загальної неорганізованості роботи,
неуважності при читанні та письмі, недостатнього вміння аналізувати наданий
зразок, запам’ятовувати і виконувати кількаступеневу інструкцію, використовувати
запропонований педагогом алгоритм.
У дітей із заїканням доволі частими є неточні, «випадкові» відповіді, тобто такі, що
стосуються ін. інформаційного поля, наявна гостра потреба у значній кількості часу на
пошуки правильного виконання завдання. Все вищезазначене породжує нерішучість,
розгубленість, зниження самооцінки, загальної емоційної стійкості, застряганні у засвоєнні
та переробці інформації (М. Газзаніг, Дж. Ле Дукс, Л. Релло та ін.).
Діяльність різних ділянок головного мозку забезпечується трьома так званими
«рівнями переробки» (С. Ортон). Якщо первинна фіксація сенсорної інформації (зорово-
перцептивний рівень) та її часткове опрацювання (рівень зорового впізнавання) у дітей із
заїканням повністю збережені за рахунок можливої взаємної компенсації півкуль, то
налагодження асоціативних зв’язків з ін. видами інформації (сенсорні, моторні зони кори
головного мозку; зорово-асоціативний рівень) є різнорівнево утрудненим, адже
забезпечується лише діяльністю саме лівої, переважно дисфункціональної, півкулі.
Саме це призводить до наявності у дітей із заїканням специфічних труднощів.
Зокрема, появи ряду проблем із почерком − він неохайний, наявні закреслення, численні
виправлення; нахил букв часто змінний, обриси літер невиразні, букви розташовуються не
на самій лінії, а над чи під нею. Під час письма (списування) діти нетерплячі та неуважні;
вони часто поспішають, тому припускаються фонемографічних помилок, пропускають чи
додають окремі букви та склади, знаки пунктуації, не дописують закінчення; повторно,
нерідко кількаразово записують цілі лексеми чи їх частини. Записи в зошиті часто
виконують недбало: діти «не бачать» полів, починають писати у будь-якому місці сторінки,
забувають про абзаци, не дотримуються правил переносу. Також порушується сама форма
запису – при записуванні у стовпчик математичних прикладів учні «гублять» сотні, десятки
чи одиниці; на уроках з української мови при розподілі слів на колонки школярі спочатку
здійснюють підбір правильно, а потім, через неуважність, принцип диференціації
втрачається [3].
У дітей із заїканням у переробці зорово-просторової інформації виявляються
задіяними обидві півкулі, що призводить до стійких специфічних розладів читання – в різні
часові проміжки окремі букви не впізнаються, сприймаються по-різному, графічно схожі
замінюються та взаємозамінюються, причому як такі, що відрізняються додатковими
елементами (на кшталт З – В), так і такі, що складаються з однакових елементів, котрі по-
різному просторово розташовані (типу Р – Ь). Доволі частим є побуквене читання, повтори,
перестановки як окремих складів, так і цілих слів (Ballesteros, Rello, Witelson та ін.) [5].
У письмових роботах дітей із заїканням спостерігаються часті випадки дзеркальності.
Це стосується як української, так і іноземної мови (дзеркальне написання літер),
математики (цифр) та мистецтва (нот, малюнків), і свідчить про неповну односторонню
домінантність у зоровій мовленнєвій зоні (М. Кінсборн, С. Ортон).
Процес латералізації мовленнєвих функцій у дітей із заїканням відбувається
надзвичайно повільно порівняно з типовим розвитком, що призводить до стійких порушень
навичок читання. Щоб правильно читати, дитині потрібно відволіктись від
21
.
правопівкульного графічного образу літер, а у дітей із заїканням дислексичні помилки на

рівні контролю проявляються в ляпсусах, помилковому рецептивному прогнозуванні.
Сприймання поверхової структури тексту при цьому залишається збереженим, а от
складніші мовні операції, особливо на рівні правильних передбачень функціонують
недостатньо. Внаслідок дисфункції лівої півкулі права розвивається швидше та починає
опосередковувати ряд мовленнєвих процесів, але лише лівопівкульна мовленнєва
домінантність може повноцінно забезпечити розвиток процесу засвоєння читацьких
навичок (Bakker, Bardin, Benton, Bosch, Darbi, Kimura, Reitsma, Ross Satz, Smink, Tennissen
та ін.) [6].
Внаслідок малого обсягу довільної уваги, низької зосередженості при читанні у дітей
із заїканням спостерігається патологічне рецептивне прогнозування у вигляді вгадування,
а не прочитування слів, повторення одного й того ж слова, спотворення звуко-складової
структури слів, що проявляється у пропусках літер, особливо приголосних при збігу,
додаваннях і перестановках складів. Навіть при читанні за ролями діти «гублять» потрібний
рядок, прочитують не свою репліку, роблять це невчасно (то раніше, то пізніше); діалог
досить часто є беземоційним, із застряганням на одному й тому самому слові.
Передчасна латералізація мовленнєвих функцій у лівій півкулі призводить до того,
що у дітей із заїканням, особливо з неврозоподібною формою, спостерігається
недостатність мовленнєвого аналізу та синтезу, фіксується збіднений словниковий фонд,
простежується своєрідне використання мовних засобів. Зокрема, як в усному мовленні, так
і письмових роботах констатується утруднений початок фрази/синтагми (паузи,
застрягання, патологічна фіксація), пошук лексем, часті повтори одних і тих самих слів,
труднощі лексичної системності («коливальний пошук»). Кількість і характер наявних
помилок є нестійкими і значно залежать від стану нервової системи, пасивної (відповіді) чи
активної (запитання) ролі дитини, теми та змісту висловлювань, умов діяльності (спокійна
класна/домашня чи дещо стресова контрольна робота).
Права півкуля в умовах недостатньо функціонуючої лівої півкулі головного мозку
може забезпечити розвиток лише окремих функцій, у т. ч. й мовленнєвої (Т. Ахутіна,
Т. Візель, О. Лурія, Є. Хомська, Л. Цвєткова, Dorman, Helms, Petitt, Rosenblum та ін.).
Ступінь розвитку мовних засобів може бути у дітей досить високим, так само як і інтелект,
але здатність користуватись ними недостатньо сформована, особливо на рівні довільності
як у спілкуванні в усній та письмовій формах, так і поведінці. На рівні речень і текстів у
дітей із заїканням наявні численні помилки як при читанні, так і на письмі: руйнуючі
плавність мовлення тривалі паузи, запинання, багаторазові повторення окремих складів і
слів, порушення узгодження, керування, порядку лексем у реченні, синтаксична та логічна
незавершеність слів і фраз.
Порушується вільне конструювання розгорнутих зв’язних висловлювань. При цьому
особливо на письмі втрачається темпоральна зв’язаність, утруднюється програмування
повідомлення, його структурна злагодженість, логічна послідовність, утримання задуму
висловлювань, фіксується помилкове ймовірне прогнозування, наявність численних
персеверацій. Особливо складним є побудова висловлювань, які містять оцінно-емоційне
ставлення до когось чи чогось, що стосується як побутових ситуацій, так і прочитаних
(почутих) творів, і характеризується значною переривчастістю, уповільненістю,
розпочинанням нової фрази ще не завершивши попередню, затриманням внутрішнього
«оберненого зв’язку». Цей механізм порушення у дитини із заїканням може виглядати
таким чином: пишу/читаю/говорю → хвилююсь → бачу/чую/відчуваю, що щось не так →
зупиняюсь/ мовчу/ припиняю роботу → продовжую через деякий час, коли зрозумію в чому
саме була моя помилка і готовий (-а) її виправити.
Недорозвиток структур мозолистого тіла, гіперфункція правої півкулі головного
мозку на тлі дисфункції лівої зумовлює затримку формування «системи центрального
контролю», у т. ч. й над мовленнєвими процесами та операціями (П. Анохін, М. Баранов,
І. Василенко, Г. Криницина, Г. Нікіфоров, Л. Прохоренко, Ю. Рібцун, І. Сотова, Gazzaniga
22
.
та ін.), що, своєю чергою, порушує синхронність реалізації всіх компонентів мовленнєвої
системи. У дітей із заїканням затримується розвиток регуляторних механізмів і розгортання
довільності у різних видах діяльності. Якщо мотиваційно-орієнтувальний (навчальні
задачі) та перетворювальний (навчальні дії) компоненти навчальної діяльності у дітей із
заїканням є повністю сформованими, то контрольно-оцінювальний компонент (контроль за
процесом засвоєння навчальних дій, оцінка ступеня цього засвоєння) зазнає негативних
змін, а саме:
1) спостерігаються труднощі при орієнтуванні та контролі;
2) фіксується недостатнє вміння обдумувати письмові відповіді, їх спрощення;
3) відзначаються утруднення в розгортанні операцій планування та ймовірного
прогнозування;
4) проявляється незначне гальмування в діадах «питання-відповідь» та «пізнавальний
інтерес-запитання»;
5) констатується запізніле спрацювання механізмів самоорганізації в побутовій
(режим дня), навчальній діяльності (пошук шкільного приладдя, не доведення виконання
завдань до кінця, тенденція до кількаразової перебудови діяльності), самоконтролю як в
усному мовленні (виправлення можливо наявних фонетичних, лексико-граматичних
помилок, темпо-ритмічної складової), при читанні, так і на письмі, що загалом
ускладнюється існуючим у дітей із заїканням психоемоційним напруженням.
Як зазначають Н. Киященко, Т. Смерека, Bryden, Hecaen, Herron у дітей із заїканням
дисфункція правої півкулі призводить до недостатнього розвитку інтонаційно-мелодійного
компоненту мовлення, зниження швидкості та обсягу мимовільного запам’ятовування і
збереження вербально-мнестичного матеріалу, зміни семантичних аспектів мовленнєвої
поведінки, що, своєю чергою, негативно впливає на стан сформованості навичок читання
та письма. За умов ліводомінування (Ю. Рібцун) у дітей на рівні міжмодальної взаємодії
проявляється «мозкова декомпозиція», а також так звана «внутрішньопівкульна
недиференційованість», що знаходить своє вираження у поліструктурних порушеннях
компонентів як усного, так і писемного мовлення, зокрема у вигляді фонематичного
дефіциту на рівні операцій акустичного аналізу та синтезу.
Отже, зниження функціональної діяльності обох півкуль головного мозку
проявляється у труднощах переробки слухо-мовленнєвої інформації та водночас залежить
саме від ступеня варіативності компенсаторних можливостей непровідної щодо мовлення
півкулі. Наявна у дітей із заїканням функціональна асиметрія півкуль, неповна мозкова
домінантність негативно впливає на стан аудіювання та говоріння, імпресивного та
експресивного, усного та писемного мовлення. Тільки комплексна медико-психолого-
педагогічна робота із застосуванням логопсихосинергетичного підходу дасть змогу
скомпенсувати наявні порушення та забезпечити відповідні рівні підтримки дітей із
функціонально-мовленнєвими труднощами.

1. Рібцун Ю. В. Особливості осіб різних вікових груп із мовленнєвими порушеннями. Шкільному
психологу. Усе для роботи. 2017. № 9 (105). С. 9-12
2. Рібцун Ю. В. Формування міжпівкульної взаємодії у дітей із заїканням. Interdisciplinary
research: scientific horizons and perspectives: collection of scientific papers «SCIENTIA» with
Proceedings of the III International Scientific and Theoretical Conference (Vol. 2), May 6, 2022.
Vilnius, Republic of Lithuania: European Scientific Platform. С. 121-125
3. Теоретичні аспекти та методика подолання заїкання у молодших школярів: навч.-метод. посіб.
/ Упорядн.: Л. Л. Гуцал, С. П. Миронова. Хмельницький : «Поділля». 2001. 91 с.
4. Філімонов В. І. Фізіологія людини. К. : Знання. 2021. 488 с.
5. Rello L., Ballesteros M. Data Processing System to Detect Neurodevelopmental-Specific Learning
Disorders, U. S. Patent № 15/493.060. Pittsburgh : Carnegie Mellon University. 2017
6. Rello L. Superar la dyslexia. Una experiencia personal a través de la investigación. Madrid : PAIDÓS
Educación. 2019. 560 p.
23
.
Пахомова Наталія Георгіївна

доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри
спеціальної освіти і соціальної роботи
Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, Україна
Лук’яненко Анна Валеріївна
аспірантка Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка
Національна академія педагогічних наук України, Україна
ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ІНТЕГРАТИВНОЇ

МЕДИКО-ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ
ДОПОМОГИ ОСОБАМ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ
ЗУБОЩЕЛЕПНОЇ СИСТЕМИ
ТА РОЗЛАДАМИ МОВЛЕННЯ
Інтеграція знань, як основа цілісного сприйняття й пізнання світу, методичний засіб
навчально-виховного та корекційно-реабілітаційного процесів, знаходиться у центрі уваги
видатних науковців різних часів, зокрема Я. Коменського, Й. Песталоцці,
В. Сухомлинського, К. Ушинського та ін. Численні дослідження педагогів, психологів та
лікарів (С. Бєнілова, В. Голод, О. Гончар, Л. Кузьменко, О. Лінденбаум, І. Лукашевич,
О. Лурія, О. Мастюкова, Р. Мачинська, Н. Пахомова, І. Самойлова, Є. Соботович,
Е. Симерницької, Н. Трауготт, М. Фішман, М. Шеремет та ін.) [2; 5; 6; 7], проведені в
області вивчення порушень мовлення органічного та функціонального характеру
переконливо показують значимість інтегративного медико-психолого-педагогічного
підходу до виявлення та подолання мовленнєвих порушень у дітей та дорослих. Термін
«інтеграція» (лат. іnteger – цілий, іntegratio – відновлення, відбудова, заповнення,
доповнення) означає «об’єднання в ціле, в єдність будь-яких елементів відновлення будь-
якої єдності» [6]. Інтеграцію слід розглядати і як процес об’єднання елементів, і як
одержаний при цьому результат. В Україні питанню інтегративної медико-психологічної і
педагогічної допомоги не надається належної уваги. Комплексна допомога надається
тільки у разі звернення батьків. У багатьох зарубіжних клініках при поліклінічних
відділеннях, а також при логопедичних пунктах працюють разом психологи і ортодонти.
Це дозволяє провести усебічну діагностику наявних порушень, скласти диференційований
алгоритм допомоги, направлений на їх корекцію та закріплення отриманих результатів. У
зв’язку з цим, актуальним залишається питання комплексної інтегративної медико-
психолого-педагогічної допомоги особам із порушеннями зубощелепної системи.
Надання комплексної медико-психолого-педагогічної допомоги особам із
мовленнєвими розладами, що виникають внаслідок порушень зубощелепної системи, на
сьогоднішній день є актуальним в системі логотерапевтичної та медичної реабілітації.
Успішність комплексної медико-соціальної та психолого-педагогічної підтримки доводить
необхідність інтегративного медико-психолого-педагогічного підходу як на етапі
обстеження, так і при наданні кваліфікованої допомоги, медичної та логопедичної, під час
проведення корекційної роботи.
Інтегративна медико-психолого-педагогічна допомога особам із порушеннями
зубощелепної системи ставить за мету створення певного алгоритму комплексної взаємодії
фахівців педагогічної та медичної галузей. Це сприяє більш швидкому подоланню
мовленнєвих розладів, виправленню існуючих порушень зубощелепної системи та
24
.
закріпленню отриманих позитивних результатів лікування впродовж життя. Взаємодія

логопеда та ортодонта повинна починатися на ранніх етапах розвитку дитини та позитивно
впливати на корекцію психофізичних розладів, що допоможе дитині швидко
соціалізуватися і відчути себе повноцінним членом суспільства.
Для успішного подолання мовленнєвих розладів, потрібно визначити причину та
симптоматику порушень. При порушеннях зубощелепної системи, до яких відносяться
порушення прикусу та інші дефекти формування зубного ряду, їх кількості, а також
особливості та форми під’язикових вуздечок та вуздечок верхньої губи, потрібна командна
взаємодія логопеда з ортодонтом для досягнення позитивних результатів корекційної
роботи. На початкових етапах комплексної допомоги необхідно після проведеного
ортодонтичного лікування організувати логопедичну допомогу з метою формування
навичок адаптованої та правильної вимови звуків. У такому випадку особа з наявними
порушеннями прикусу або вкороченою вуздечкою язика може опанувати основні навички
правильної артикуляції. Це допоможе орієнтуватися на акустичний ефект звуків,
спираючись на правильний зразок їх звучання у мовленні батьків та педагогів [2].
При логопедичній роботі з формування навичок правильної звуковимови
використовуються традиційні логопедичні корекційні прийоми, які поєднують зі
специфічними модифікованими під наявні розлади мовлення медичними технологіями.
Логопедична корекція має на меті вирішення завдань з формування правильної артикуляції,
контролю за рухами артикуляційних органів, а також розвиток фонетико-фонематичних
процесів (фонематичного слуху та уваги на мовленнєві й немовленнєві звуки), слухового
контролю за власним мовленням [3].
Для логопедичної роботи з особами із порушеннями зубощелепної системи
рекомендовано використовувати наступні логопедичні технології:
1. Диференційований логопедичний масаж, що прискорює нормалізацію м'язового
тонусу органів артикуляції, сприяє зменшенню ступеня прояву мовленнєво-рухових
розладів, усуненню післяопераційних наслідків пластики вуздечки язика і верхньої губи, а
також активізує процес корекції порушень зубощелепної системи.
2. Мімічна гімнастика для активізації міміки і формування довільних рухів м'язів
обличчя.
3. Артикуляційна гімнастика: пасивна та активна; з коригуючими ортодонтичними
апаратами і без них, що включає вправи, спрямовані на розвиток кінетичної та
кінестетичної організації рухів артикуляційної моторики [5; 4].
4. Міотерапія – комплекс вправ з використанням спеціальних апаратів-тренажерів та
без них, що спрямована на розвиток функціональних можливостей нервово-м'язового
апарату щелепно-лицьової мускулатури.
5. Комплекс пасивних вправ для розслаблення м'язів шиї.
6. Міодихальна гімнастика – комплекс вправ, що ґрунтується на одночасному
координованому виконанні рухів м'язами артикуляційних органів, шиї і верхнього
плечового поясу та ритмічному диханні, що сприяє розвитку рухливості м'язів щелепно-
лицьової області, фізіологічного дихання, координації артикуляції і дихання та здійснює
позитивний терапевтичний вплив під час ортодонтичного лікування [4].
Логопедична корекція проводиться паралельно з ортодонтичним лікування, що
включає в себе використання сучасних коригуючих ортодонтичних апаратів чи пластинок
для виправлення прикусу. Для цього використовуються: амортизатор Роджерса, активатор
Дасса, вестибулярна пластинка, міжгубний диск Фріеля, накусувальні кільця і стрічки та
ін. У деяких випадках під час носіння ортодонтичних апаратів процес логопедичної
корекції порушень мовлення дещо утруднюється за рахунок ускладнення процесу
автоматизації звуків. Тому потрібно попередити дитину і її батьків, що комплексна
логопедична та ортодонтична допомога може тривати навіть декілька років. Усе залежить
25
.
від тяжкості зубощелепних порушень і швидкості формування правильних артикуляційних

звичок [1; 2; 3].
Отже, на сучасному етапі інтегративна медико-психолого-педагогічна допомога
особам із порушеннями зубощелепної системи та мовленнєвими розладами залишається
актуальною та необхідною при організації ефективної допомоги пацієнтам. Перспективу
подальшого дослідження вбачаємо у розробці спеціальних інтегративних принципів і
методів допомоги особам із зубощелепними аномаліями.

1. Куроєдова В. Д. & Сірік В. А. (2005) Логопедія в ортодонтії. Полтава: Верстка, 125 с.
2. Пахомова Н. Г., Лук’яненко А. В. Інтегративна медико-психолого-педагогічна допомога
особам із порушеннями зубощелепної системи: історичні передумови та сучасний стан.
Науковий вісник Південноукраїнського національного педагогічного університету імені
К.Д. Ушинського. Випуск 3 (136). Одеса, 2021, С.135-142. DOI https://doi.org/10.24195/2617-
6688-2021-3 -18
3. Пахомова Н.Г., Лук’яненко А.В. (2021) Комплексний підхід до діагностики мовленнєвих
порушень органічного генезу. Науковий журнал Хортицької національної академії: № 5.:
DОІ: https://doi.org/10.51706/2707-3076-2021-5
4. Пахомова Н. Г. & Смаглюк Л. В. & Трофименко М. В. (2019) Комплексний медико-психолого-
педагогічний підхід у корекційній роботі з дітьми із зубощелепними аномаліями та
деформаціями. Хрестоматія з логопедії: навч. посіб. [за заг. pед. Шеремет М.К]. Київ: Книга-
плюс, 88-93.
5. Пахомова Н. Г. (2020). Комплексна допомога особам із зубощелепними порушеннями.
Матеріали ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційні підходи в освіті та
реабілітації дітей із особливими освітніми потребами». Київ. С. 73-76.
6. Пахомова Н. Г. (2013) Теорія і практика професійної підготовки логопедів у ВНЗ: монографія.
Полтава : ПНПУ імені В.Г. Короленка. 346 с.
7. Pakhomova NG, Baranets IV, Pakhomova VA, Scherban, OA, & Boryak OV. Сomprehensive
approach to the treatment of motor alalia in preschool children. Svit Medytsyny ta Biolohiyi. 2021;
1(75): 125-129. DOI 10.26724/2079-8334-2021-1-75-125-129 [in Ukrainian].
26
.
Прокопець Тетяна Олександрівна

асистент кафедри фізико-математичної освіти та інформатики
Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка, Україна
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНОГО

МИСЛЕННЯ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ
У нову добу розвитку людства необхідна людина, яка здатна не тільки ефективно
творчо опановувати знання, а й вміє застосовувати їх на практиці, швидко адаптуватися до
нестандартних ситуацій. Тому стає очевидним, що освіта вже зараз має давати випускнику
не лише суму базових знань, набір корисних навичок, а й сформувати вміння самостійно
набувати потрібну інформацію, застосовувати практично нові знання, аналізувати їх,
приймати виважені рішення, тобто сформувати у ньому особистість, інноватора, патріота.
Це, у свою чергу, вимагає кардинальної зміни всієї системи освіти та оновлення сучасного
змісту шкільного навчання, перегляду існуючих організаційних методів, які дозволять
виховати дуже здібну людину, здатну і готову до самостійної, свідомої та творчої
діяльності.
У зв'язку з цим Україна шукає шляхи забезпечення якості та конкурентоспроможності
шкільної освіти. Формування необхідних здібностей учнів має подолати розрив між
освітою та вимогами сучасного життя.
Математика як наука сильно змінилася останніми роками. Математичні інструменти
стали більш різноманітними та гнучкими. Математичні моделі явищ природи,
технологічних та економічних процесів повніше, точніше та глибше відображають сутність
речей. Математика перетворилася з методу обчислень на метод дослідження. Таким чином,
математика стала універсальною мовою науки.
Місце математики у системі наук визначає її місце освіти. Вона є не тільки
допоміжним інструментом для вирішення окремих проблем, але, насамперед,
загальнокультурною базою для засвоєння системи принципів та структур, що становлять
основу дисциплін, які вивчаються. Тому шкільна математична освіта має бути орієнтована
на виховання предметного мислення, що у розвиненому вигляді означає здатність
створювати математичні структури, вміння аналізувати їх властивості, і навіть
інтерпретувати результати аналізу. [1]
Головна мета вчителя сьогодні – сформувати в учнів здатність до мислення, вміння
застосовувати знання для вирішення проблемних ситуацій у реальному житті; розуміти
зміст і метод математичного моделювання, вміння будувати математичну модель,
досліджувати її методами математики, інтерпретувати отримані результати, мати високий
рівень математичної грамотності.
Для успішного розвитку математичного мислення, важливу роль відіграють
позитивні емоції у математиці.
Мета – це бажаний намір. Це може бути короткострокова проста мета, наприклад,
додати два числа разом, або це може бути довгострокова головна мета, наприклад, досягти
успіху в математиці. З іншого боку, антиціль - це те, чого не хочеться і чого слід уникати.
Наприклад, дитина може захотіти уникнути запитання в класі через страх здатися дурнем.
Загалом мета – це те, що збільшує ймовірність успіху, але слід уникати антицілей.
Емоції, пов’язані з цілями та антицілями, дуже різні. Здатність досягти мети
супроводжується почуттям впевненості, у той час як нездатність досягти мети
супроводжується розчаруванням. Рух до мети приносить задоволення, тоді як віддалення
приносить невдоволення. Відхід від бажаної мети не може бути «неприємним» у тому сенсі,
27
.
що це може просто викликати відчуття, що ви стали на неправильний шлях і наголошує на

необхідності переглянути свої варіанти. Після виявлення джерела проблеми стає можливим
прийняти міри, щоб рухатися у більш правильному напрямку. [2]
У цьому полягає тонка різниця між розчаруванням і тривогою через нездатність
вирішити проблему, що розкриває різницю між метою, яка є позитивною, і антиціллю, яку
необхідно уникати.
Адже діти народжуються з позитивним ставленням до навчання. Вони досліджують
світ спонтанно, з великим задоволенням. Але неприємні переживання можуть викликати
негативні емоції. Важливо уникнути повторення тієї неприємності, яка веде до розвитку
антицілі. Своєчасно аналізувати те, що сталося, що дає змогу запропонувати альтернативні
підходи до вирішення проблеми.
Високий рівень математичного мислення гарантує випускнику:
- вміння застосовувати математичні знання під час вирішення практичних та
прикладних завдань;
- опанування математичних методів, моделей, що забезпечить успішне вивчення
профільних предметів – хімії, фізики, біології;
- застосування математики в техніці, майбутній професійній діяльності, у побуті.
Таким чином, нова українська школа має готувати учнів до повноцінного життя у світі
високих технологій. Вона повинна ефективно допомогти школяреві розкрити та розвинути
особистісний потенціал, сформувати стійкі компетентності. Розвиток математичного
мислення є дуже важливим для досягнення успіху у повсякденному житті та майбутній
трудовій діяльності, для успішного оволодіння іншими освітніми галузями знань та
забезпечення безперервної освіти.

1. Ковальова Н. В. Нові підходи до навчання та викладання математики в умовах Нової
української школи. URL: https://vseosvita.ua/library/novi-pidhodi-do-navcanna-ta-vikladanna-
matematiki-v-umovah-novoi-ukrainskoi-skoli-26069.html (дата звернення: 01.06.2022).
2. David Tall. The development of mathematical thinking: problem-solving and proof. URL:
https://www.researchgate.net/publication/228731933_THE_DEVELOPMENT_OF_MATHEMATI
CAL_THINKING_PROBLEM-SOLVING_AND_PROOF (дата звернення: 01.06.2022).
28
.
Лукіна Ганна Михайлівна

Викладач кафедри медичної фізики, біофізики та вищої математики
Запорізький державний медичний університет, Україна
ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРАКТИВНОГО
НАВЧАННЯ У ВИЩІЙ ШКОЛІ
Як вважають науковці і практики, здобуття знань, формування умінь і навичок,
розвиток особистісних і професійно значущих якостей у процесі професійної підготовки
майбутнього фахівця є найбільш ефективними за умови використання в освітньому процесі
інтерактивних методів навчання.
Якщо розглянути різні моделі навчання, то серед них можна виділити наступні:
традиційну або класичну, активну і інтерактивну (у деяких літературних джерелах
інтерактивну модель не відокремлюють від активної). Особливостями традиційної
(класичної) моделі є те, що студенти засвоюють матеріал зі слів викладача (традиційна
лекція) чи з тексту підручника, не приймають участь в обговоренні, а на практичних
заняттях проходить опитування за питаннями плану теоретичного заняття і студенти
демонструють тільки репродуктивні знання. Активна - передбачає стимулювання
пізнавальної діяльності і самостійності студентів, взаємодія в системі студент-викладач, а
також наявність творчих завдань. До даного методу відносять: бесіди, відкритий мікрофон,
пошук інформації, виконання індивідуальних творчих проектів, вікторини, рішення
кросвордів, захист творчої роботи тощо. Інтерактивна – (інтерактив - англ. взаємний акт.
інтерактивний – здібність взаємодіяти чи знаходиться у режимі бесіди, діалогу з чимось (як
наприклад, комп’ютер) або з кимось - людиною). Передбачає організацію комфортних умов
навчання, за яких усі студенти активно взаємодіють між собою і викладачем,
використовуючи моделювання життєвих і професійних ситуацій, ролеві ігри та методи, що
дають змогу створити ситуації пошуку, співпереживання, суперечностей, ризику, сумніву,
переконання, задоволення, аналізу та самооцінки своїх дій, спільне розв’язання проблем.
Це, насамперед, таке навчання, у якому змінюються роль викладача, його функції.
Викладач в інтерактивному навчанні, не тільки є носієм інформації і певної суми знань,
завдання якого передати ці знання, а постійно і активно стимулює студента до самостійної
творчої роботи, виконуючи роль проектувальника і консультанта. Крім того, інтерактивна
діяльність передбачає організацію і розвиток такого спілкування, яке призводить до
взаєморозуміння, взаємодії, до сумісного рішення загальних, але значущих для кожного
учасника задач. [1] [2] [3]
Інтерактивне навчання є одним із важливих чинників активізації навчально-
пізнавальної взаємодії між складними об’єктами пізнання та суб’єктами навчально-
пізнавального процесу. Накопичений вже сьогодні в Україні та за кордоном досвід
засвідчує, що інтерактивні технології навчання сприяють інтенсифікації навчального
процесу та активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів. Це виявляється в
необхідності:
• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до засвоєння навчального
матеріалу і тому робити засвоєння знань більш доступним;
• самостійно знаходити можливі ресурси для вирішення проблеми;
• виробляти стратегію досягнення цілей та планувати конкретні дії;
• навчитися формулювати власну думку, правильно її висловлювати, доводити власну
точку зору, аргументувати й дискутувати;
29
.
• навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

• моделювати різні соціальні ситуації, збагачувати власний соціальний досвід через
включення в різні життєві ситуації і переживати їх;
• вчитись будувати конструктивні відносини в групі, визначати своє місце в ній,
уникати конфліктів, розв’язувати їх, шукати компроміси, прагнути діалогу;
• знаходити спільне розв’язання проблеми;
• розвивати вміння проектної діяльності, самостійної роботи, виконання творчих
задумів.
Найбільш відомі методи інтерактивного навчання: кейс – метод, дискусії, метод
проектів, ОДГ (організаційно-діяльна гра), рольові і ділові ігри, метаплан, тренінгові
заняття, командні конкурси і змагання. А також широко використовуються елементи і
прийоми інтерактивного навчання в традиційних формах навчання вищої школи - робота в
парах, у МГ (малі, робочі або творчі групи), мозковий штурм тощо. Також на сьогодні у
вищій школі використовують ситуаційні задачі, майстер-класи, прес-конференції,
тестування, круглі столи, мультимедійні лекції та практичні заняття, електронні навчальні
видання. На лекційних та практичних заняттях з педагогічних дисциплін переважно
використовуються індивідуальні роздаткові матеріали, відео, аудіо-, комп'ютерна техніка
(для проведення фокусгрупи). Все це допомагає формуванню професійного потенціалу
майбутніх фахівців.
Перевагами застосування інтерактивного навчання у вищих навчальних закладах є:
встановлення дружньої атмосфери і взаємозв'язків між учасниками спілкування; отримання
учнями можливості бути більш незалежними і впевненими в собі; заохочення викладачем
студентів до співпраці; отримання учнями можливості подолати проблему мовного бар'єру;
нівелювання авторитарної позиції викладача; залучення до роботи кожного учня; допомога
із відсталими студентами; постійне й активне використання раніше набутого досвіду. [4]
Ознаки інтерактивного заняття проявляються в особливостях взаємодії суб’єктів
навчання, змісті і структурі, яка передбачає такі форми:
- Фізичну - змінюють робочі місця, вільно рухаються в приміщенні, пересаджуються,
говорять, пишуть, слухають.
- Соціальну – активно взаємодіють з учасниками, задають питання, відповідають на
питання, обмінюються думками.
- Пізнавальну – самостійно знаходять рішення проблеми, вносять доповнення і
поправки, виступають (презентують, захищають) як набування професійного досвіду.
Таким чином, інтерактивне навчання – навчальний процес, що ґрунтується на
принципах гуманізації, демократизації, диференціації та індивідуалізації і становить
соціально мотивоване партнерство, центром уваги якого є не процес викладання, а
організована творча співпраця рівноправних особистостей на рівні суб’єкт - суб’єктної
взаємодії. [5]

1. Остапчук Д., Мирончук Н.М. Інтерактивні методи навчання у вищих навчальних закладах //
Модернізація вищої освіти в Україні та за кордоном : збірник наукових праць / за заг. ред. д.п.н.,
проф. С. С. Вітвицької, к.п.н., доц. Н. М. Мирончук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка,
2014. – С. 140-143.
2. Пометун О. Енциклопедія інтерактивного навчання / О. Пометун. – К., 2007. – 142 с.
3. Лалак Н. В. Інтерактивна модель навчання студентів: проблеми та перспективи / Н. В. Лалак //
Науковий вісник Ужгородського національного університету: Серія «Педагогіка. Соціальна
робота». Збірник наукових праць ЗОІППО – № 1(27) - 2017 2011. – Вип. 20. – С. 69–70.
4. Форми, методи і організація навчального процесу в кредитно-модульній системі: навч.-метод.
посібник / С. М. Гончаров, А. А. Білецький, О. М. Губницька, Т. А. Костюкова; за ред.
С. М. Гончарова. – Рівне: НУВГТТ, 2007. – 184 с.
5. Інтерактивні форми і методи навчання у вищий школі: навч.-метод. посіб. / В. В. Ягоднікова.
— К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2009. — 80 с.
30
.
Сірант Неля Петрівна

канд. пед. наук, доцент, доцент кафедри початкової та дошкільної освіти
Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
Памула Ірина Альфредівна
магістрантка 1 року навчання кафедри початкової та дошкільної освіти
Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна
ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ

НЕСТАНДАРТНИХ ЗАВДАНЬ НА УРОКАХ
МАТЕМАТИКИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
Виховання зацікавленості учнів до математики, розвитку їхніх математичних
здібностей сприяє використанню в навчальному процесі різних видів цікавих задач.
Досвід вчителів переконує, що вже в початкових класах слід проводити дослідницьку
роботу. Це дозволяє показати учням роль індукції, спостереження, експерименту і дати
можливість поряд із навичками логічного мислення прищеплювати навички евристичного
мислення, показати їм шлях до математичної творчості.
Постійна робота над цікавими задачами спрямована на відшліфування елементарних
розумових операцій, формування критичного мислення в учнів, загального розкріпачення,
гнучкості їхнього мислення.
Мати гнучне мислення – значить, насамперед, бути в змозі негайно відмовитись від
звичайного способу дії, коли він перестає бути ефективним, змінивши його новим,
незвичним, який відповідає новим умовам, що склалися.
Система навчання розв’язуванню цікавих нестандартних завдань повинна
забезпечити поступове наростання складності виконуваної роботи і бути органічно
пов’язаною з розвитком в учнів логічного мислення.
Розглядаючи різні види цікавих завдань, ми дійшли висновку, що найбільший вплив
на розвиток математичних здібностей школярів мають вправи:
- логічного змісту;
- комбінаторні;
- з елементами дослідження;
- на кмітливість.
Для пожвавлення і підтримання інтересу до математики нестандартні завдання
повинні виконувати наступні умови:
1) бути несхожими на звичайні математичні завдання;
2) зміст завдань повинен бути зрозумілим дітям;
3) розв'язання завдань повинно бути доступно кожному з присутніх дітей;
4) відповіді повинні отримуватися швидко; якщо необхідні обчислення, то вони
повинні виконуватись частіше усно.
З цікавістю діти беруться за відгадування простих ребусів. При цьому слід
пропонувати не будь-які ребуси, а лише ті, які мають певний зв'язок з математикою: або в
його зображенні зустрічаються математичні знаки, або у відповіді міститься математичний
термін, або мають місце першу та другу ознаки одночасно. Ребуси можна заздалегідь
зобразити на листах паперу. Тоді в будь-який час учитель може запропонувати дітям їх для
розгадування (рис 1.).
31
.
Діти завжди з захопленням відгадують загадки. Тут також слід звернути увагу на те,
що загадки повинні мати якісь математичні елементи. Найчастіше таким елементом є
число, яке міститься в загадці та служить однією з ознак, за якою відбувається пошук
відповіді на загадку. В інших загадках можуть зустрітися математичні відношення
(“рівність”, “більше”, “менше”) або відповіддю є термін, пов'язаний з математикою.
Наприклад: Годинник відбиває 1 удар за 1 секунду, за скільки секунд він відіб’є 12
годин? (рис 2.)
Рис 2. Годинник
Доцільно також пропонувати дітям рухливі математичні ігри, наприклад

“Математичні салки”, “Знай таблицю множення”. Можна також проводити логічні вправи,
наприклад:
1. З яких геометричних фігур складені ці ялинки? Чим відрізняється одна ялинка від
іншої? В якій ялинці більше трикутників і на скільки?
2. З скількох різних прямокутників складено це “вікно”? (рис 3.)
Рис. 3. Геометричний матеріал
У результаті знайомства дітей з елементами цікавої математики в хвилини відпочинку

може виникнути в них і цікавість до систематичного проведення групових позакласних
занять.
Групові позакласні заняття з математики проводяться після уроків, але ані за змістом,
ані за формою вони не схожі на заняття, які організуються для слабких учнів. Послідовне
ускладнення змісту занять проводиться, виходячи з накопичення в учнів знань з
математики та вмінь виконувати вправи з цікавої математики (ребуси, шаради,
головоломки, загадки і т.д.).
32
.
Ефективне навчання математики неможливе без пошуків шляхів активізації

пізнавальної діяльності учнів. Адже діти повинні не тільки засвоїти певну суму знань, а й
навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями, міркувати. А
досягти цього можна лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність у процесі
формування інтересу до вивчення математики.
Розв’язання цікавих нестандартних завдань розвиває у здобувачів початкової освіти
відповідні розумові операції, а також потребує від учня певної незалежності мислення,
творчих пошуків, оригинального підходу, кмітливості й винахідливості, критичного
ставлення до особистої роботи.
Увесь цей набір нестандартних завдань у комплексі зі звичайними зараджує розвитку
логічного мислення учнів, опануванню ними математичної мови, стимулює інтерес дітей
до «цариці наук». Від так, така робота з учнями формує мислячого індивіда.

1. Курганова Н. (20018). Нестандартні задачі з математики 1-4 клас. Ранок, 192 с.
2. Панкіна Т. (2021). Нестандартні завдання з математики. URL: https://njestandartn-zadach.
webnode.com.ua (дата звернення 20.04.2022).
33
.
Левченко Фессалоніка Григорівна

кандидат педагогічних наук, доцент, старший науковий співробітник відділу STEM-освіти
Інститут педагогіки НАПН України, Україна
ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ТИПОВОЇ ОСВІТНЬОЇ

ПРОГРАМИ 5-9 КЛАСІВ НА ЗАСАДАХ
STEM-ОСВІТИ
Інноваційні процеси, що супроводжують суспільно-економічний розвиток та
сприяють зростанню попиту на фахівців високотехнологічних галузей, які здатні до
комплексної наукової та інженерної діяльності, сприяли формуванню та розвитку
освітнього напряму STEM, який наразі є педагогічною інновацією ХХІ століття. Згідно
Концепції нової української школи, сучасний випускник є особистістю, патріотом та
інноватором – «людиною, яка здатна змінювати навколишній світ, розвивати економіку,
конкурувати на ринку праці й навчатися впродовж життя» [1].
Одними з першочергових технологічних завдань, що є на часі в XXI столітті
виокремлюємо: оволодіння проблемами екологічного характеру; розбудова альтернативної
енергетики; оновлення інфраструктури міст; активне залучення ІКТ у медицині; розвиток
технології віртуальної реальності тощо.
Ключовими відмінностями інноваційного підходу ХХІ сторіччя, STEM-підходу, від
вже існуючих традиційних освітніх моделей є зосередження на творчому вирішенні
проблем, що виникають у сьогоденні, тобто тих життєвих задач, розв’язуючи які,
відбувається формування та розвиток наукового й інженерного мислення.
STEM визначають як освітній напрямок, педагогічну технологію, що потребує
належного навчально-методичного супроводу. В першу чергу це розробки освітньої
програми.
З точки зору педагогічної теорії та дидактики навчальний предмет - педагогічно
адаптований і ціннісно зорієнтований зміст конкретної науки, певної галузі діяльності, в
якому представлено дидактично обґрунтовану систему знань [2, с. 537]. Щодо функцій, які
виконує в освітньому просторі навчальний предмет – це засіб соціалізації людини і
розвитку її особистості, а відносно змісту освіти – один з головних засобів його реалізації,
що об’єднує у собі в одне нероздільне ціле зміст, який підлягає засвоєнню разом із засобами
(методами) його засвоєння учнями, їх розвитку і виховання [3, с. 160].
Освітня програма як єдиний комплекс освітніх компонентів, спланованих і
організованих закладом загальної середньої освіти для досягнення учнями результатів
навчання має містити: загальний обсяг навчального навантаження та очікувані результати
навчання здобувачів освіти; вимоги до осіб, які можуть розпочати навчання за програмою;
перелік, зміст, тривалість і взаємозв’язок освітніх галузей або предметів, дисциплін тощо,
логічну послідовність їх вивчення; форми організації освітнього процесу; опис та
інструменти системи внутрішнього забезпечення якості освіти; інші освітні компоненти (за
рішенням закладу загальної середньої освіти). Основою для розроблення освітньої
програми є Державний стандарт загальної середньої освіти відповідного рівня.
Безпосередньо процес створення освітніх програм з урахуванням STEM-підходу
розпочинається з виокремлення здатності до інноваційної діяльності, що полягає в
опрацюванні змісту і логістики формування STEM-компетентності як динамічної системи
знань та умінь, навичок і способу мислення, цінностей та особистісних якостей. Також
варто зазначити, що інновації в навчальному середовищі STEM-освіти стосуються таких
34
.
складових як просторово-матеріальної, інформаційно-технологічної, соціально-

особистісної задля автономії закладів освіти у визначені змісту освіти, які задекларовані
Концепцією нової української школи (НУШ).
Формування змісту навчання на засадах STEM відбувається на основі застосування
різних варіантів міждисциплінарних підходів, а також з різним ступенем інтеграції
дисциплін, а саме: мульти- та інтердисциплінарний, й особливо трансдисциплінарний
підхід, що полягає в отриманні нових знань шляхом синтезу ресурсів декількох дисциплін.
Одним з наступних етапів є ретельний добір відповідних вправ, завдань-проєктів у формі
проблемних завдань для використання в навчальній діяльності.
Укладаючи типову освітню програму для 5-9 класів із урахуванням STEM-підходу
варто враховувати ключові аспекти цього підходу, зокрема:
– інтеграція природничих наук, сучасних технологій, зокрема інформаційних,
інженерного дизайну та математичного інструментарію в єдину парадигму змісту та
методології;
– міждисциплінарний підхід у процесі укладання навчальних планів і програм;
– вивчення окремих тем, а не дисциплін інтегровано;
– залучення трансферу знань, а також когнітивних і соціальних технологій;
– навчання згідно існуючих у реальному часі техніко-технологічних, економічних і
соціально значущих проблем;
– зосередження уваги на комплексному формуванні наукового та інженерного
мислення.
Поряд з тим на формування змісту науково-методичного супроводу, зокрема,
укладання освітньої програми впливає те, що STEM як процес зовнішнього впливу на
індивіда має два прояви, зокрема, особистісний та соціальний. Перший полягає у здобутті
автентичного практичного досвіду інноваційної діяльності. Тоді як другий несе в собі
підготовку до подальшого навчання і працевлаштування відповідно до вимог ХХІ століття.
Невід’ємним є і врахування того, що цей інноваційний підхід базується на
використанні сучасних засобів і обладнання, що пов’язані з технічним моделюванням,
енергетикою й електротехнікою, інформатикою, обчислювальною технікою і
мультимедійними технологіями, науковими дослідженнями у сфері енергоощадних
технологій, автоматикою, телемеханікою, робототехнікою та інтелектуальними системами,
радіотехнікою і радіоелектронікою, авіацією, космонавтикою і аерокосмічною технікою
тощо. Все це теж значно впливає на формування змісту науково-методичного супроводу,
зокрема, типової освітньої програми.
Отже, зміст науково-методичного супроводу STEM-підходу зорієнтований на
формування компетентностей, що розвивають здатність до інноваційної діяльності; сприяє
практико-орієнтованому навчанню з акцентами на проєктній, командній та груповій роботі
учнів та створює підґрунтя для подальшого навчання і працевлаштування у відповідності
до сучасних вимог, що стоять перед сьогоднішнім випускником.

1. Грищенко М. (ред.) (2016) Нова українська школа. Концептуальні засади реформування
середньої школи. МОН України.
2. Кремінь В. Г. (ред.) (2008) Енциклопедія освіти. К. : Юрінком Інтер.
3. Краевский В. В., Хуторской А. В. (2007) Основы обучения. Дидактика и методика: учеб.
пособие для студ. высш. учеб. заведений. М. : Изд. центр «Академия».
35
.
Лавренко Світлана Олександрівна

кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри початкової і професійної освіти
Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Україна
ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ
ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Перед Новою українською школою постають нові проблеми виховання людини, що
буде соціально активною, буде вільно орієнтуватися у різноманітних потоках інформації,
буде вміти вчасно знаходити потрібну інформацію. Для такої людини пізнавальна
активність буде виступати як стійка риса особистості. Розвиток пізнавальної активності
учнів постійно є однією з ключових проблем теорії й практики навчання.
В умовах гуманізації освіти існуюча теорія масового навчання має бути спрямована
на формування сильної особистості, що здатна жити і працювати у світі, що постійно
змінюється, особистості, що здатна до сміливої розробки власної стратегії поведінки,
робити вибір, нести за нього відповідальність, відстоювати власну думку, тобто
особистості, яка саморозвивається та самореалізується, і при цьому вона має здібності
співпраці та партнерства. Технологія інтерактивного навчання сприяє успішному
вирішенню даних завдань.
Питаннями впливу інтерактивних технологій на формування пізнавальної активності
займалися М. Бурда, М. Данилов, Ю. Колягін, В. Паламарчук, О. Пометун, Л. Пироженко,
З. Слєпкань та ін.
Активність є способом життєдіяльності особистості, який відображає рівень
спрямованості її здібностей, навичок, знань, прагнень особистості на реалізацію потреб,
цілей, інтересів, ідеалів. Компонентами структури активності є готовність виконувати
навчальні завдання, бажання дії, розуміння завдань, що виконуються, систематичність
навчання, бажання підвищити свій власний рівень. [2]
Пізнавальна активність інтенсивно формується у шкільні роки. Прояви її у кожному
наступному віці значно ширші, вони впливають на активізацію навчальної діяльності, на
продуктивність навчання. Вона систематично змінюється, розвивається, і з часом стає
основою позитивного ставлення до навчання.
Рушійною силою навчання є інтерес. Пізнавальним інтересом називають активне
мотивоване емоційне ставлення суб’єкта до об’єкта пізнання, що має постійно розвиватись
під час навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток дитини.
Пізнавальна інтерес та пізнавальний активність пов’язані нерозривно з пізнавальною
самостійністю. Пізнавальна самостійність є якістю особистості, яка включає в себе спільну
систему вмінь, здібностей і прагнень особистості самостійно вести пізнавальну діяльність.
Основними напрямами формування пізнавальної активності учнів є сам зміст
навчальних предметів та певна організацію пізнавальної діяльності учнів.
Дидактичними умовами формування пізнавальної активності молодших школярів
вчені визначають:
- реалізацію принципу організації успіху у навчанні кожної дитини;
- організацію пізнавальної діяльності;
- організація проблемно-пошукової діяльності, яка повинна бути спланована
відповідно до групової диференціації учнів, а також усвідомлена кожним учнем. [1]
Спеціальною формою організації пізнавальної діяльності, яка має за мету створення
36
.
відчуття успішності у навчанні, інтелектуальної значимості, спроможність, є інтерактивне

навчання.
Інтерактивна технологія навчання є такою організацією навчального процесу, за якої
неможлива неучасть школяра у колективному процесі навчального пізнання: кожен учень
має конкретне завдання, за яке він повинен публічно прозвітуватись, від його діяльності
залежить якість виконання поставленого перед усією групою (класом) завдання.
Основними принципами інтерактивної роботи є одночасна взаємодія учні, однаковий
час на виконання роботи, позитивна взаємодія, індивідуальна відповідальність (кожний
учень має своє завдання).
Інтерактивні технології залежно від мети уроку та форм організації навчальної
діяльності учнів розподіляють на групи:
1. Інтерактивні технології кооперативного навчання.
Суть: вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, яким він
спрямовую діяльність групи. Методами навчання в даних технологіях є «Ротаційні
(змінювані) трійки», «Робота в парах», «Карусель», «Два – чотири – всі разом»,
«Бумеранг», «Робота в малих групах», «Акваріум».
2. Інтерактивні технології колективно-групового навчання.
Суть: одночасна спільна (фронтальна) роботу всього класу. Методами навчання тут
виступають «Мікрофон», «Мозковий штурм», «Розв’язання проблем», «Навчаючи - учусь»,
«Незакінчені речення».
3. Технології ситуативного моделювання.
Суть: побудова навчального процесу на основі залучення школярів до дидактичної
гри. Методами навчання в даних технологіях виступають «Розігрування ситуації за ролями
(рольова гра)», «Симуляції або імітаційні ігри», «Громадські слухання», «Судове
слухання».
4. Технології опрацювання дискусійних питань.
Суть: дискусія – засіб пізнавальної діяльності учнів, який вчить глибокому розумінню
проблеми, самостійній позиції, оперуванню аргументами, критичному мисленню, зважати
на думки інших, визнавати вдалі аргументи, краще розуміти іншого, сприяють уточненню
власних переконань і формуванню власного погляду на світ. Методами навчання
виступають «Займи позицію», «Метод прес», «Зміни позицію», дискусії. [3-4]

1. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник. Київ : Академвидав, 2004.
352 с.
2. Іванішеня С. Форми та методи інтерактивного навчання. Початкова школа. 2006. № 3. С. 9-11.
3. Пометун О., Пироженко Л. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: наук.-метод.
посібник. Київ : Освіта, 2005. 192 с.
4. Пометун О., Пироженко Л. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. Київ :
Освіта, 2002. 135 с.
37
.
SECTION 26.
PSYCHOLOGY AND PSYCHIATRY
Завязкіна Наталія Володимирівна

доктор психологічних наук, доцент, професор кафедри клінічної психології
Київський інститут сучасної психології та психотерапії, Україна
ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

ДОПОМОГИ ПСИХІЧНО ХВОРИМ ОСОБАМ
ПОХИЛОГО ВІКУ
За даними ООН, на даний час спостерігається збільшення людей похилого віку (понад
65 років) на 12-15%. Відповідно зростає кількість осіб, які потребують не тільки
психіатричної, але насамперед психологічної допомоги.
За статистикою кожна п'ята людина на Україні – особа похилого віку. Наша країна
посідає одинадцяте місце у світі за кількістю населення у віці від 65 років і старше.
Прогнозується, що до 2050 року, осіб старше 60 років буде в три рази більше, ніж дітей у
віці до 15 років.
Встановлено, що серед людей старше 70 років, що живуть самотньо, не потребують
сторонньої соціально-побутової допомоги за станом здоров'я лише 29% міських та 54%
сільських жителів. В той же час, за даними державної звітності, психічні розлади посідають
сьоме місце в ряду причин інвалідизації літніх людей в Україні, 11% осіб віком за 60 років
потребують кваліфікованої психіатричної допомоги, у віці старше 80 років - 20% [1].
Спрямованість лікувальних і реабілітаційних зусиль на відновлення особистості та
соціального статусу психічно хворих з опорою на особистісні характеристики, гуманізація
медицини повною мірою стосується літнього контингенту хворих психіатричної
клініки [2].
Великий відрізок часу, що охоплює літній і старечий вік, змушує звернути увагу на
проблему старіння (фізичного, психічного та психологічного), вирішувати питання
працевлаштування, побуту та профілактики психічних захворювань у пізньому віці. Зміна
якісних та кількісних характеристик психічних процесів, зростання змін особистості, зміни
в соціальному статусі, – все це призводить до зниження пристосованої поведінки та
зниження якості життя пацієнтів похилого віку.
Пізній вік несе в собі глибинні психологічні проблеми, пов'язані з наростанням
тривоги смерті, втратою сенсу життя, в тому числі внаслідок погіршення соматичного
стану та збільшення ризику розвитку важких хронічних захворювань з високопотенційним
летальним результатом (онкопатології, серцево-судинні та ін), соціальної ізоляції
внаслідок зміни соціального статусу у виробничій сфері (наближення до пенсійного віку,
зниження стійкості до фізичних та психоемоційних навантажень), сімейній сфері (вихід з
батьківської сім'ї дітей, смерть близьких).
Актуальною залишається необхідність розробки нових методів по навчанню та
оволодінню різноманітними способами пристосування, що для багатьох пацієнтів
залишається неможливим, але є однією з передумов соціальної адаптації. Адже
необхідність пристосування до нових взаємовідносин в соціумі в максимально короткі
терміни, залучення всіх ресурсів особистості може вийти далеко за межі оптимального
рівня людських адаптаційних можливостей і викликати стрес, неврози, депресивні розлади.
Останні (за статистичними даними) найчастіше спостерігаються в осіб похилого віку
38
.
(9-30%) [1]. Невчасно розпочате лікування такого стану сприяє ускладненню клінічної
картини, формуванню затяжних депресивним розладів та суїцидальної поведінки.
Останнім часом збільшується кількість осіб, які користуються медичною допомогою
виключно вдома. Основними причинами, що формують потребу такої допомоги, є фізичні
можливості, вік і самотність пацієнта.
З віком змінюються якісні і кількісні характеристики психічних процесів. Ослаблення
пізнавальних процесів відбувається нерівномірно відносно один одного. Особливо помітні
зміни уваги і пам'яті: знижується стійкість, зосередженість, переключення уваги.
Ослаблення уваги та пам'яті призводить і до загального зниження інтелектуальних
функцій. Соціально значимі зміни спостерігаються і в емоційній сфері, рисах особистості
та характеру. З віком риси особистості загострюються, знижується здатність до емпатії,
відбувається зрушення емоційної сфери в область негативних емоцій. Така людина створює
навколо себе конфліктне середовище і сама стає його жертвою. Контингент літніх людей
виявляється соціально найменш захищеним, що призводить до хронічного стресу,
реактивних психічних утворень та афективних розладів.
Вивчення проявів прогресуючого мнестико-інтелектуального зниження в пізньому
віці та відмежування цих станів від легких когнітивних порушень непрогредієнтного
характеру при нормальному старінні набули особливої значущості
Виділяють 3 фактори, що прискорюють старіння і смерть: 1 – вихід на пенсію;
2 – смерть одного з подружжя, які прожили разом довге життя; 3 – переміщення до будинку
для людей похилого віку, особливо проти волі.
Враховуючи те, що поширеність психічних розладів з віком збільшується, зростає
потреба в клініко-психологічній допомозі літнім людям.
Причини особистісних змін в похилому та старечому віці, можливості формування
позитивних установок потребують подальшого дослідження. Перш за все мова йде про
пізнавальні процеси, емоційно-вольову сферу та поведінкові особливості хворих.
Ослаблення уваги і пам'яті призводить до загального зниження пристосувальної поведінки
та зниження якості життя. Важливим є дослідження змін самооцінки, появи почуття
малоцінності, невпевненості в собі, тривожних побоювань смерті, самотності, що
виникають в пізньому віці у зв'язку зі зміною життєвих умов та буття.
Сьогодні в Україні акцентується увага на створенні комплексного підходу до надання
допомоги особам похилого віку. Потреби медичного, соціального та психологічного
характеру, що формуються з віком, визначають необхідність розробки і впровадження
державної системи комплексних заходів медико-соціальної допомоги людям похилого віку
на різних етапах.
До завдань психолога входить оцінка клініко-психологічного та соціально-
психологічного аспектів: перший аспект передбачає необхідність охарактеризувати
особливості психічних функцій та особливості особистості хворих на різних етапах
хвороби: структуру порушених та збережених психічних функцій; внутрішню картину
хвороби; суб’єктивне благополуччя хворого; комунікативні властивості особистості тощо;
другий (соціальний) аспект додає інформації: про сім'ю хворого; про збереження
соціальних зв'язків; про трудові установки, якість життя в цілому [3,4]. Такий комплексний
підхід значно розширяє та збагачує діагностику та супровід хворого та дозволяє більш
повно охарактеризувати систему взаємозв'язків клінічного, психологічного й соціального
рівня в процесі лікування і реабілітації хворих похилого віку.

1. Пинчук И.Я. (2008) Проблема психического здоровья пожилых людей в Украине // Нейро news.
№2. С.6-8
2. Руководство по социальной психиатрии (2009) / под. ред. Т.Б.Дмитриевой, Б.С.Положего. М.:
М-а. 544с.
3. Бондаренко А.Ф. (2007) Психологическая помощь: теория и практика Изд.4-е, испр. К.: Освіта
України. 332 с.
4. Фромм Э.Душа человека (1992). Э. – М. : Республика. – 430 с
39
.
Волков Дмитро Сергійович

канд. психол. наук, доцент кафедри загальної психології та патопсихології
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
Абатурова Олена Анатоліївна
аспірантка кафедри загальної психології та патопсихології
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Україна
ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я

УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ЗС УКРАЇНИ
В умовах сьогодення, коли на території України ведуться активні бойові дії, питання
психічного здоров’я людини в нашому суспільстві постає дуже гостро. Ще більш важливим
та актуальним, для психологів в цих умовах, є дослідження та корекція психічного здоров’я
військовослужбовців, які приймають участь у війні. В період воєнного часу й тривалого
стресу знижуються адаптаційні можливості особи, відбувається виснаження організму,
підвищуються ризики розвитку психосоматичних захворювань, тощо. Учасники бойових
дій можуть стикатися під час виконання бойових завдань із численними ризиками, що
можуть призводити до розладів психічної діяльності, особливо, якщо військовослужбовці
психологічно та морально не готові до бойових дій [4, 12].
У деяких військовослужбовців, які приймали участь у бойових діях, можуть
виявитись ряд порушень психіки і поведінки: депресії, тривожні розлади, порушення
контролю, психогенні розлади, спалахи агресії, зловживання психоактивними речовинами,
тощо. Крім того, серед осіб, що пережили психотравматичну подію, у певної їх частини,
розлади можуть розвинутись згодом [8].
Ряд досліджень складових психічного здоров’я учасників бойових дій пов’язані із
вивченням тривожних станів, зокрема роботи З.О. Боярської, О.Д. Гавловського,
Н.В. Колєснік, Р.С. Пінчук, O.Г. Сабадаш та інших.
Стан тривожності у військовослужбовців може виявлятись як на психологічному
рівні (через напруження, безсилля, відчуття невизначеності, самотності, розгубленості), та
і на фізіологічному (підвищення артеріального тиску та загального збудження, збільшення
частоти серцебиття і дихання). О.Г. Сабодаш зазначає, що перед виконанням бойового
завдання рівень тривожності підвищується, безпосередньо під час діяльності – знижується,
а після завершення – знову підвищується, що дослідник пов’язує із підвищеним рівнем
очікуваної небезпеки порівняно із реальною загрозою [14]. Підвищення рівня тривожності
після виконання бойового завдання пов’язане з аналізом минулих подій, переоцінкою
ситуації, яка відбулася та спогадами про бойову діяльність. Доведено, що в учасників
бойових дій переважають середні рівні вираженості особистісної і ситуативної
тривожності, поряд із цим, прояви особистісної і ситуативної тривожності не
опосередковуються віком та досвідом бойових дій військовослужбовців [9].
В рамках дослідження З.О. Боярської та Р.С. Пінчук щодо динаміки тривожності
учасників операції об'єднаних сил (ООС), встановлено, що в перші дні прибуття в зону
бойових дій у комбатантів переважає середній рівень ситуативної та особистісної
тривожності, не було встановлено ознак депресії. На високий рівень адаптивності
комбатантів вказують відсутність змін у показниках тривожності (зберігається переважний
середній рівень). А ознак депресивності серед учасників ООС не було виявлено. Після
повернення із зони бойових дій (через два тижні) у більшості комбатантів збільшується
рівень ситуативної тривожності та зафіксовані ознаки легкої депресії. Через два місяці
40
.
після виконання бойових завдань у військовослужбовців показники реактивної та

ситуативної тривожності залишаються в межах середніх показників, ознак депресії у
учасників дослідження не було встановлено [3].
Окрему увагу у наукових роботах приділяється дослідженню бойового стресу
військовослужбовців та його негативним наслідкам. З одного боку, переживання бойового
стресу військовослужбовцями є нормою, але може залишати негативні наслідки. Зокрема,
А.В. Шиделко наводить дані про те, що переважна більшість військовослужбовців
уникають говорити про власні психічні та психологічні проблеми, що призводить до
неможливості їх діагностувати та вчасно вирішувати [16]. Наслідки бойового стресу
можуть негативно позначатись на психологічному і фізіологічному стані
військовослужбовця, а умови бойових дій можуть лише закріплювати негативний характер
стану, однак існує і феномен посттравматичного зростання [1, 6, 7, 16]. У
військовослужбовців, що проходили лікування в шпиталі, були встановлені вищі
показники переживання бойового стресу, переважали емоційно опосередковані
(інформаційні) компоненти бойового стресу. У здорових військовослужбовців домінувало
емоційне сприйняття ситуації [1]. Близько 80% військовослужбовців – учасників бойових
дій у період ООС перебували у стані бойового стресу, який у 25% трансформувався у
посттравматичні стресові розлади (ПТСР). О.В. Друзь вказує, що 98% учасників бойових
дій потребують кваліфікованої підтримки через дію бойових стрес-факторів [7].
Виконання завдань бойової діяльності пов’язана із факторами, що травмують психіку,
можливим є розвиток гострих стресових розладів (ГСР) та посттравматичного стресового
розладу (ПТСР). Встановлено, що у групі військовослужбовців, що перебували у зоні
проведення ООС, виявлено осіб з явними проявами ПТСР (16,8%), окремі його ознаки
(33,5%) та не було виявлено таких ознак (49,7%). Отримані результати вказують на потребу
у своєчасній діагностиці, профілактиці, психотерапії та психосоціальній терапії осіб із
ПТСР. Ці розлади можуть сформуватися як відстрочені у часі чи затяжні реакції на стресові
події або ситуації загрозливого характеру (катастрофи, війни, революції, стихійні лиха,
тощо) [9]. У дослідженні Н.В. Колєснік та Г.В. Васильєвої, що було присвячено
емоційним та поведінковим порушенням внаслідок ПТСР, встановлено, що емоційні
прояви військовослужбовців у зоні проведення ООС представлені наступними емоційними
станами: тривога (29%), роздратування (17%), безпорадність (14%), відчай (13%), страх
(13%), зневіра (10%), байдужість (4%) [9]. З.О. Боярська та Р.С. Пінчук вказують на те, що
за зверненнями учасників ООС, основними проявами ПТСР є: страх (57 %),
демонстративність поведінки (50 %), агресивність (58,5 %), підозрілість (75,5 %),
зловживання алкоголем і наркотиками (50 %). Поряд із цим, майже кожен стикався з
проблемами у сім’ї, на роботі та у соціумі [3]. За результатами дослідження, що було
проведено із участю осіб, які перебували на території ведення бойових дій, встановлено,
що 40% демонстрували прояви стресу та психічних розладів, 40% стверджували, що
відчувають себе неспокійно і стурбовано, а 20% були у відносно спокійному стані. Серед
досліджуваних було виявлено, що 65% не мають достатньої інформації про те, як діяти під
час стресу та психічних розладів. А.В. Ткач також наводить інформацію про те, що 80%
серед опитаних звернули увагу на погіршення власного емоційного стану і тільки 20% цих
змін не помітили і відчували себе здоровими [15].
П.В. Волошин та Н.О. Марута звертають увагу на значущість збереження психічного
здоров’я в умовах бойових дій особливо при застосуванні інформаційних спецоперацій,
диверсій, використанні засобів впливу на колективну та індивідуальну свідомість, що
мають свїм наслідком відчуття розпачу, зневіри, зниження мотивації до продовження
боротьби та перехід на сторону агресора [5]. Експертами ВООЗ розроблено концепцію
реабілітації, в якій підкреслюється особлива значущість комплексних, інтегрованих та
ефективних систем охорони психічного здоров’я, де важливу роль посідають ланки
41
.
профілактики, лікування і реабілітації, відновлення здоров’я військовослужбовців [8, 10,

11]. При поверненні учасника бойових дій до умов мирного життя на заваді адаптації може
ставати сприйняття реальності через «призму військової дійсності», побоювання, щоб сім’я
не дізналась про жахи війни, щоб не змінила ставлення до самого військовослужбовця, інші
тривоги, замкнутість, відчуття зневіри, безнадії, розпачу, тому відновлення психічного та
фізичного здоров’я військовослужбовців є одним із пріоритетних завдань.
Таким чином, важливими для збереження психічного здоров’я та психологічного
благополуччя військовослужбовців – учасників бойових дій у відповідності до військово-
медичної доктрини є: зміцнення довіри до держаних інституцій, до військових командирів
та цивільних керівників, до членів військових підрозділів та цивільних колективів,
сприяння медико-психологічній, психотерапевтичній і психіатричній допомозі та
впровадженню ефективних організаційних заходів щодо їх надання особливо за
військового часу
Висновки: наслідками участі у бойових діях, значних випробувань воєнного часу,
психологічних потрясінь стають вплив негативних факторів бойового стресу, підвищені
показники тривожності, проблеми у сім’ї та працевлаштуванні, превалювання негативних
психічних станів, психічні розлади, зловживання алкоголем і наркотиками, зростає ризик
суїцидальної поведінки, різні види девіантних порушень. Від так, особливої значущості
набувають психогігієнічні, психопрофілактичні впливи, що мають своєю метою зниження
нервово-психічної напруженості; комплекс заходів: з профілактики емоційного вигорання,
відновлення психічного здоров’я, сприяння формуванню адекватних копінг-стратегій,
життєстійкості, саногенного мислення військовослужбовців в умовах бойових дій.
Перспективою подальших досліджень є вивчення особливостей адаптації учасників
бойових дій до умов мирного життя.

1. Блінов, О. А. (2016). Психологія бойової психічної травми. К.: Талком.
2. Блінов, О. А. (2022). Переживання бойового стресу військовослужбовцями підрозділів і тих,
хто лікується в госпіталі. Психологія і особистість, (1), 85-99.
3. Боярська, З. О., & Пінчук, Р. С. (2018). Динаміка тривожності учасників операції об'єднаних
сил. Scientific Journal «ScienceRise:Biological Science», (5(14)), 22- 26.
4. Буковська, О. О. (2015). Психологічна допомога сім’ям військовослужбовців, які повертаються
із зони бойових дій. Вісник Чернігівського національного педагогічного університету. Серія :
Психологічні науки, (128), 29-32.
5. Волошин, П. В. & Марута, Н. О. (2015). Стратегія охорони психічного здоров’я населення
України: сучасні можливості та перешкоди. Український вісник психоневрології, (23 (1)), 5-11.
6. Друзь, О. В. Донбасский синдром. Виступ на круглому столі «Психологічна реабілітація та
психіатрична допомога учасників антитерористичної операції. Шляхи зменшення суїцидів
серед військовослужбовців та демобілізованих із зони АТО» засідання комітету з охорони
здоров’я Верховної Ради України. 25 серпня 2017 р. Вилучено з: https://inforesist.org/glavnyiy-
psihiatrminoboronyi93-atoshnikov-potentsialnaya-ugroza-dlya-obshhestva.
7. Друзь, О. В. Досвід надання психіатричної допомоги в Збройних силах України. Проблеми та
перспективи подальшого розвитку. Матеріали конференції психіатрів і психологів Військово-
медичної служби ЗС України. 12 грудня, 2017 р. Вилучено з: https://inforesist.org/glavnyiy
psihiatr-minoboronyi-93-atoshnikov-potentsialnaya-ugroza-dlya-obshhestva/
8. Кокун, О. М., Агаєв, Н. А., Пішко, І. О., Лозінська, Н. С. & Остапчук, В. В. (2017). Психологічна
робота з військовослужбовцями - учасниками АТО на етапі відновлення: Методичний
посібник. К.: НДЦ ГП ЗСУ.
9. Колєснік, Н. В. & Васильєва Г. В. (2021). Емоційні та поведінкові порушення в наслідок ПТСР.
Габітус, (30), 65-69. Вилучено з: https://web.archive.org/web/20220114090355id_/http://habitus.
od.ua/journals/2021/30-2021/10.pdf.
10. Кротюк, К. А. (2022). Рівень психологічної тривожності у військовослужбовців, які
перебувають в зоні ООС. Перспективи та інновації науки, (2 (7)), 892-899.
42
.
11. Матейко, Н. М. (2021). Передумови формування саногенного мислення в учасників бойових

дій. Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Психологія, (32(71)), 1-6.
12. Нікітов, В. В. (2020). Психічне здоров’я та психологічна реабілітація учасників АТО. Розвиток
наукової думки постіндустріального суспільства: сучасний дискурс: матеріали міжнародної
наукової конференції. (Т.3, с. 16-17). 13 листопада, 2020, Миколаїв, Україна: МЦНД.
13. Омельченко, Я. М. (2008). Психологічна допомога дітям з тривожними станами. К.: Шкільний
світ.
14. Сабадаш, A. Г. (2000). Влияние тревожности на обучение военнослужащих. Наука и
образование: проблемы и перспективы. Бийск: НИЦ БиГПИ, 14-15. Извлечено из:
https://www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=&ved=2ahUKEwjg47b4wZ
33AhXyoosKHeNDAV0QFnoECAUQAQ&url=https%3A%2F%2Fscienceforum.ru%2F2012%2Fa
rticle%2F2012002075&usg=AOvVaw1TQPLzlI08DSfCl_SfGWBJ.
15. Ткач, А. В. (2022). Психоемоційний стан людини та самодопомога під час бойових дій. Збірник
наукових матеріалів LXXXI міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Березневі
наукові читання». (с.41-42). 14 березня, 2022, Вінниця, Україна: el-conf.com.ua. Вилучено з:
https://el-conf.com.ua/wp-content/uploads/2022/03/Вінниця_березень_2022.pdf.
16. Шиделко, А. В. (2022). Наслідки впливу бойового стресу на психологічний стан особистості
військовослужбовця. Перспективи та інновації науки, Серія «Педагогіка», Серія «Психологія»,
Серія «Медицина», (1(6)), 476-486.
43
.
Бондарук Юлія Сергіївна

Науковий співробітник
Український науково-методичний центр практичної психології
і соціальної роботи, м.Київ, Україна
ЧИННИКИ БЕЗПЕЧНОГО ОСВІТНЬОГО

СЕРЕДОВИЩА
На сьогоднішній день, існує думка, що для покращення результатів навчання учні
мають навчатися у безпечному освітньому просторі. І хоча для цього ствердження не існує
достатньо емпіричних даних, ми спобуємо критично розглянути наскільки дійсно впливає
безпека на інтелектуальний розвиток учнів; проаналізуємо проблему оцінки навчання у
безпечному середовищі; розглянемо неоднозначність визначення поняття безпеки для
учнів.
У своїх роботах, досдідниця Б.Дж.Баррет, стверджує, що не тільки неможливо
забезпечити у навчанні повну безпеку, але і це може виявитися контрпродуктивним для
навчання учнів. Вона також запропонував ідею того, що учням та викладачам більш
корисним для створення безпеки в класі служитиме елементарне запровадження поняття
ввічливості [2].
Чисельні дослідження проводилися для вивчення сприйняття учнями безпечного
навчального середовища та визначення того, що розуміється під поняттям безпечного
середовища. Так, М.А.Хантер у своїх дослідженнях (2008) виділяє чотири компоненти
безпечного простору:
1) фізичні аспекти – це ті якості простору, що захищають тіло від ушкодження,
наприклад освітлення, вентиляція і т.ін;
2) аспекти, що забороняють дискримінаційні дії, вираження нетерпіння або політики
несправедливості;
3) ступінь знайомства та комфорту в освітньому просторі;
4) безпечний простір визначається ступенем та способом, завдяки якому він полегшує
художній та естетичний ризик з боку учасників в цьому просторі.
Також у своїх дослідженнях М.А.Хантер віддає перевагу поняттю прийняття ризику
(успішному управлінню умовами, що сприяють прийняттю ризику) як суттєвій
визначальній умові безпечного простору. Таким чином, дослідниця розглядає безпеку в
першу чергу як процес, а не результат. Тобто, безпечний простір культивується в різних
вимірах в залежності від того як учасники співпрацюють в процесі створення цього
фізичного, метафоричного, соціального або творчого простору. Результати цієї складної
взаємодії між людьми різноманітні та важко піддаються вимірюванню, а також являють
собою постійно змінюване явище у конкретному фізичному, часовому та соціальному
просторі. Отже, якщо умови, які виникають в результаті взаємодії, сприяють заохоченню
психологічного ризику серед учасників простору, то він є безпечним. Тобто, простір, в
якому учні відчувають себе достатньо комфортно аби ризикнути психологічними та
соціальними наслідками вираження своєї індивідуальності, щирого вираження своїх
поглядів, знань, думок, переконань, ставлення, поведінки, досвіду та творчості. Це такий
простір, в якому винагорода за саморозкриття та особисту вразливість переважає будь-які
негативні наслідки, що відчув учень в результаті такого розкриття [4].
У той же час, учні часто вважають, що учителі не достатньо підтримують учнів в
ситуації ризику, або не захищають учнів, не звертаючи увагу на мінливі або суперечливі
моменти в класі. Це говорить про те, що саме вчителі мають нести відповідальність за
створення безпечного та комфортного освітнього середовища. Ця відповідальність стає
44
.
особливо важливою в групах учнів нерівних за соціальним та економічним статусом.

Створення такого простору є не тільки важливим, а є необхідною основою, для побудови
успішного навчання учнів. Оскільки учні вважають створення безпеки завдянням учителів,
вони назвали їх найбільш важливі характеристики, серед яких неупередженість та
неосудливість посідають головне місце. Але значущими є також і характеристики їх
ровесників, і однією з головних є відкритість. Тобто, з точки зору учнів безпека в класі
визначається некритичним прийняттям внеску учнів як збоку їх вчителів, так і збоку їх
ровесників [3].
Проте дослідження Л.К.Холлі та С.Штайнер показали, що якщо учні покладають
відповідальність за створення безпечного простору в класі на вчителів, то вивчення
реальної взаємодії в класі показали, що якості вчителів не завжди впливали на ступінь
активності на уроці, а це значною мірою обумовлено індивідуальними характеристиками
учнів (наприклад, сором’язливість або непідготовленість до уроку). Отже, хоча ступінь
активності у заняттях знаходиться поза контролем вчителів і визначається в більшому
ступені індивідуальними характеристиками учнів та їх ровесників з класу, учні
продовжують вважати, що основну відповідальність за навчання покладено на вчителів аби
створити безпечний освітній простір для навчання учнів.
Важливим науковим питанням є також безпека та інтелектуальний розвиток учнів.
Існує припущення, що безпечний простір для учнів виступає протиряччям головного
завдання освіти, а саме сприяння критичному мисленню та інтелектуальному розвитку
учнів. Роль класу як простору для критичного діалогу та обміну думками неможлива за
умов повного комфорту та безпристрасного прийняття учнів. Якщо визначати безпечний
простір як уникнення стресу, це позбавляє класне життя будь-якого імпульсу до
критичного осмислення. Тут існує тонка межа: одна справа слідкувати, щоб неможна було
насміхатися з учнів за те, що вони ставлять запитання або пропунують неправильну
відповідь, а інша справа, що учні ніколи не мають усвідомлювати власне невігластво. Одна
справа, що учнів неможна принижувати через особисті уподобання, а інша – що учнів
неможна ніколи питати чому їх думки відрізняються від інших. Одна справа сказати, що
учні мають бути здатні до саморозкриття, а інша – що їм завжди має подобатись те, що
вони бачать в результаті цього розкриття. Є ризик того, що сприйняття учнями безпечного
простору як навколишнього середовища, що є неупередженим та некритично приймаючим
їх унікальну індивідуальність, призведе до форми інтелектуального релятивізму, в якій
жодні знання, думки, ставлення, досвід та переконання не можуть бути реалізовані та бути
предметом суджень. Коли голос кожного приймається і жоден учень не може піддаватися
критиці, ніхто не може зростати. Учні мають чути інші судження, аби зростати, але також
мають бути здатні реагувати на ці судження, критикувати їх, кидати виклик, загострювати
власні погляди шляхом складного діалогу. За висловленням Сократу, людина може
навчатися, якщо вона проявляє сміливість і не втомлюється від пошуків. І на цьому шляху
людина є вразливою та беззахисною, може зіштовхуватись з тим, що лякає або шокує і буде
в небезпеці. На думку Л.К.Холлі та С.Штайнер, учні, які знаходяться у середовищі, в якому
їх переконання чи ідеї не підлягають сумніву, перебуваючи в повній безпеці, потребують
певного дискомфорту, який іноді потрібен для справжнього зростання та навчання. Таким
чином, слід визнати, що якщо центральним компонентом безпечного простору класу є
комфорт, слід потурбуватися чи сприяє це (або перешкоджає) розвитку у учнів критичного
мислення.
Слід зазначити, що класний колектив являє собою мікросоціум. Таким чином,
соціальні норми, структури, процеси, що по-різному наділяють людей владою та
привілеями в залежності від їх соціального положення за межами класу, також діють і в
класі. За цих причин класний колектив важко будувати як спільноту рівних, оскільки до неї
входять учні з різним статусом та привілеями, що зумовлене приналежністю до
привілейованих (або пригнічених) соціальних шарів. Тому, часто, безпека це ніби привілея
45
.
учнів, які вже займають домінуюче і наділене повноваженнями положення, як в класі, так і
за його межами [3].
Ще одним важливим питанням, що пов’язане з безпекою в класі, є оцінка навчання
учнів. Якщо безпечне освітнє середовище будується так, що в ньому учні можуть безпечно
розмірковувати, виражати власні думки, переконання та досвід в рамках навчального
процесу це спряяє їх рефлексії, що призведе до появи знань та навичок втілених у
конкретних освітніх результатах. Якщо метою безпеки є сприяння розмірковуванням учнів
і вираженню знань, а однією з основних задач педагогів є оцінка якості навчання, постає
питання якими є відповідні межі оцінки в безпечному класі. Самі учні, як правило
розуміють поняття безпеки як загальну заборону на критичну оцінку чужої праці або навіть
на вираження переконань, що досягнення одних учнів можуть бути кращими, ніж
досягнення інших учнів. Це розуміється як дискримінація (будь-який вибір, ранжування
оцінка) і розглядається ніби як щось погане, зле. Тобто, звичайно, учні сприймають
безпечним свій клас у випадку, коли вчителі або інші учні утримуються від критики,
суджень або упередження. Якщо безпека слугує полегшенню дискурсу в класі, який
включає в себе саморозкриття (знань, досвіду, думок, ставлення або переконань) з боку
учнів, безпека звичайно сприймається учнями як картбланш на те, щоб ділитися усім, чим
вони оберуть без ризику осуду чи судженння, але тут виникає взаємонапруження в
очікуваннях учнів та учителів відносно того, що є основою оцінки і виставлення оцінок,
коли учні займаються самоаналізом. Вчителі вважають, що саме процес саморефлексії як
навик критичного мислення оцінюється при оцінці того, що навчання відбулося (і таким
чином якість продукту цього зусилля слугує основою для оцінки). Дійсно, якісна освітня
практика показує, що учителі використувують суб’єктивний досвід учнів як відправну
точку для інтелектуальних зусиль, а не як кінцеві точки самі по собі для оцінки. Таким
чином, коли викладачі заохочують критичну саморефлексію на уроці, вони мають на меті
спонукати учнів застосувати конкретні теоретичні знання до цього досвіду для подальшого
набуття знань та навичок, що є його продуктом [2].
Оскільки процес виставлення оцінок за своєю суттю є актом судження, оцінки,
критики, з цього випливає, що виставлення оцінок і безпека (як це звичайно сприймають
учні) є несумісними з точки зору учнів. Ця несумісність ще більш виражена, коли учні
помилково ототожнюють джерело саморефлексії (свої індивідуальні переживання) з
процесом (критичне мислення) і уявним результатом (набуття знань та навичок) цієї
рефлексії у безпечному освітньому просторі.
Ще однією проблемою створення безпеки в освітньому просторі є двозначне уявлення
поняття безпеки. Центральними аспектами безпеки з точки зору як учителів, так і учнів є
комфорт і здатність учнів іти на ризик. Але переживання комфорту в значній мірі є
внутрішньоособистим та психологічним. Тобто, комфорт та готовність іти на ризик в
значній мірі невидимі і не піддаються спостереженню учителів. Чи є участь у роботі на
уроці точним показником комфорту учнів і чи відчувають себе у небезпеці ті учні, які не
беруть участі у роботі на уроці? Чи можуть учителі просто припустити, якщо учні беруть
участь, цей досвід психологічно безпечний для них? Тобто за відсутності чітко визначених
маркерів (критеріїв) безпеки, учителям буде важко дізнатися чи був створений (або не
створений) безпечний простір.
Це питання не має спонукати учителів підходити до навчання лише як до чисто
когнітивного зусилля, ігноруючи соціальний, емоційний та психологічний досвід учнів в
контексті учбового середовища. Зведення освіти до простої когнітивної вправи не лише
дегуманізує освітнє середовище, але протирічить меті сучасної освіти. Як свідчить
педагогічна теорія, освіта є соціальним інститутом, що передає основні людські цінності,
що зосереджені на якостях людей. І освіта бере на себе соціальну відповідальність за
благополоуччя людей у громадянському суспільстві в цілому [1].
Оскільки освітній заклад має сприяти благополуччу учнів як в класі, так і за його
46
.
межами, учителі не можуть ігнорувати це і мають приділяти увагу цілісній природі учнів:
інтелектуальній, емоційній, соціальній та духовній. Однак це завдання не буде виконане у
разі, якщо надавати учням неправдиві обіцянки комфорту та некритичного прийняття в
класі. Так, Б.Дж.Баретт, запропонувала ідею розвитку безпеки в класі, засновану на понятті
ввічливості (тобто культури спілкування, цивілізованості). Іншими словами, вона пропонує
визначити поняття «ввічливості» як здатність діяти як «громадянин» групи і діяти в
позитивному сенсі так, аби індивідуальна участь забезпечувала користь як учневі, так і
всьому класу. Протилежною до ввічливості буде грубість, що часто існує протягом всього
контінууму, включно дрібні неприємності або загрозу насилля в класі. Слід наголосити, що
дрібні дратівливі фактори можна сприймати як поведінку, що не становить загрози, але у
сукупності може створювати кумулятивний ефект, що негативно впливає на якість
учбового середовища [2].
Ідея ввічливості відрізняється від загальноприйнятої концепції безпеки в освітньому
середовищи тим, що в першу чергу пов’язана з демонстрацією певної поведінки, тоді як
безпека впершу чергу пов’язана з певним наявним чи відсутнім психологічним станом
(наприклад комфорту) в учбовому середовищі. Слід зазначити, що учителям важко
відстежувати або забезпечувати внутрішноособистий стан учнів в класі, а от те, що вони
дійсно можуть робити, так це спостерігати, відстежувати та забезпечувати поведінку учнів
у класі. І це впливає на переосмислення безпеки середовища і по суті переходом від турботи
про психологічні конструкти (невидимі) до поведінкових конструктів (видимих) як до
центру управління класом. Слід додати, що хоча учителі, дійсно забороняють певні
неприйнятні види поведінки в класі через їх негативний вплив на інших учнів, та з етичної
точки зору, вони не можуть гарантувати учням, що класні уроки будуть викликати лише
позитивні психологічні стани. Оскільки, дійсно, навчання, зростання та розвиток певною
мірою можуть бути результатом важкої, можливо, навіть, неприємної праці. Ввічливість у
спілкуванні також відрізняється від безпеки своєю спрямованістю на колективне загальне
благополуччя, тобто це врахування інших у міжособистісних взаєминах, манерах та
належній поведінці. В цьому випадку завданням вчителів є забезпечення виконання
конкретного кодексу поведінки, що є ввічливою, а не створення спеціальних умов, що
одночасно викликають відчуття психологічної безпеки та комфорту у всіх учнів у класі.
Тобто акцент має робитися не на поведінці окремих учнів, а на колективній поведінці та
взаємодії в соціальному просторі [2].
Отже, важливим є зосередження уваги саме на поведінці учнів, їх відповідальності, а
не на комфорті учнів. І це і заборона дискримінаційних дій, проявів нетерпимості чи
несправедливості дійсно буде виступати умовою безпеки учнів. А найпершим кроком
учителів у напрямку створення безпечного середовища буде переконаність у тому, що вони
моделюють ввічливе спілкування у власній взаємодії з учнями, аби вони поводили себе
ввічливо як в класі, так і за його межами.

1. Бережна Т. І. Карленко В.І. Формування здоров’язбережувального освітнього середовища:
обґрунтування стратегії. Рідна школа. № 9-10. 2017. С. 96-99.
2. Barrett, Betty J. (2010) "Is "Safety" Dangerous? A Critical Examination of the Classroom as Safe
Space," The Canadian Journal for the Scholarship of Teaching and Learning: Vol. 1: Iss. 1, Article 9.
DOI: http://dx.doi.org/10.5206/cjsotl-rcacea.2010.1.9 (Дата звернення 28.05.2022): http://ir.lib.uwo.
ca/cjsotl_rcacea/vol1/iss1/9.
3. Holley, L. C., & Steiner, S. (2005). Safe space: Student perspectives on classroom environment.
Journal of Social Work Education, 41(1), 49–64. http://dx.doi.org/10.5175/JSWE.2005.200300343.
4. Hunter, M. A. (2008). Cultivating the art of safe space. Research in Drama Education, 13(1), 5– 21.
http://dx.doi.org/10.1080/13569780701825195.
47
.
SECTION 27.
MEDICAL SCIENCES AND PUBLIC HEALTH
Olga I.Gerasimenko
pHD, associated professor of Department of Hygiene and Ecology No 1
Kharkiv National Medical University, Ukraine
Kateryna К.Ausheva
Student of II Medical Faculty
Kharkiv National Medical University, Ukraine
CHARACTERISTIC FEATURES OF THE

EMOTIONAL BURNOUT SYNDROME IN
OBSTETRICIANS-GYNECOLOGISTS
Relevance: The quality of medical care directly depends on the health status of medical
service providers. Over the past decades, the health status of medical workers has been associated
with various occupational pathogenic factors. It is the object of attention and active study. Burnout
syndrome is one of the most pressing problems of our time. According to the statistics from the
World Health Organization, depressive disorders are in the first place among psychosomatic
diseases. World Health Organization considers burnout syndrome at work as the main cause of
depression.
Purpose: To study the prevalence, severity and main features of symptoms of professional
burnout in obstetricians and gynecologists, using a web-survey method based on the questionnaire
“Maslach Burnout Inventory” (MBI), modified by N.E. Vodop'janova.
Results: In modern scientific literature burnout is defined as a syndrome that develops
against the background of chronic stress and leads to depletion of a person’s emotional, energy
and personal resources. The clinical manifestations of occupational stress, as defined by Maslach
and Jackson, include the following components, as emotional exhaustion, consisting in a decrease
in the emotional background with a predominance of negative emotions, difficulties in
experiencing vivid emotions. A person directly connects this state with his own work. According
to the results of the survey, it was found that a high level of emotional burnout was typical for
66% of respondents, an average level for 26%, and a low level for 8%.
The next characteristic symptom is depersonalization - cold, insensitive, inhumane attitude
towards the patient, considering her as an organism, an object of action, and not a human being.
According to this index, the distribution of respondents was approximately the same for the three
assessment levels, with a slight predominance of a low level of severity.
As for the last estimated indicator - the reduction of professional achievements - we can note
a slight predominance of medium and high levels of severity among the respondents (42 and 36%,
respectively). This feature is characterized by devaluation of their professional experience, a sense
of their own incompetence, professional failure, and lack of prospects.
It has been shown that levels of work stress and depression are associated with place of
work, marital status and gender. Younger people tend to burn out caused by the emotional shock
they experience when faced with reality, which doesn’t meet their expectations very often. It has
been found that emotional exhaustion is more typical for women, and men are more likely to
48
.
depersonalize their patients. It can be explained by the fact that women are more empathic, and
men are more withdrawal from their patients.
The focus should be on the mental health and psychological well-being of both doctors and
patients. It is known that the neglect of the doctor’s needs leads to emotional fatigue, obstetric
aggression, and professional burnout. And the neglect of the needs and expectations of women
during pregnancy and childbirth leads to distrust of the medical community.
Overcoming and preventing emotional burnout consists in primary prevention, proper
organization of work, training in techniques of relaxation and stress management skills, the
possibility of using psychotherapy.
Conclusion: It was showed, that burnout syndrome is a companion of the medical
profession, which is connected with impact of various occupational factors. The problem of
emotional burnout is directly related not only to the quality of life of medical personnel, but also
has a direct influence on the medical care quality. To improve the psychological health of
obstetricians and gynecologists, it is necessary to use psychological seminars and trainings aimed
at mastering effective ways to manage stress.
49
.
SCIENTIFIC RESEARCH GROUP:

Yurko Kateryna Volodymyrivna
Doctor of Medicine, Professor, Head of the Department of Infectious Diseases
Kharkiv National Medical University, Kharkiv, Ukraine
Solomennyk Hanna Olehivna
Candidate of Medical Sciences, Associate Professor of the Department of Infectious Diseases
Vynokurova Olha Mykolaivna
Candidate of Medical Sciences, Assistant of the Department of Infectious Diseases
Chebotenko Oleh Romanovich
Higher education applicant of the medical faculty
Hladchenko Nataliia Yuriivna
Higher education applicant of the medical faculty
DYNAMICS ANALYSIS OF THE MEASLES INCIDENCE

RATE AMONG THE POPULATION OF UKRAINE
IN THE PERIOD FROM 2015 TO 2021
Introductions: With the outbreak COVID-19 pandemic, the European Regional
Verification commission for Measles and Rubella Elimination (RVC) convened its 9th session
(Copenhagen, Denmark, 29 June, 17 September, 5–6 November and 14 December 2020) and
was able to evaluate the status of measles transmission during 2019 in Member States of the
Region [1, 2].
The RVC noted that the regional diversity of measles virus genotypes has been decreasing,
which is consistent with global trends and progress towards reaching the regional elimination goal
even with the COVID-19 pandemic creating an extraordinary burden on health systems.
According to The WHO Regional Office for Europe measles incidence rates in Ukraine have
changed the most significantly between 2015 and 2021 [3-7].
Aim: To analyze the dynamics of measles incidence and evaluate the effectiveness of
immunization of the infection in Ukraine for 2015-2021.
Materials and methods: The annual reports of the Public Health Center of the Ministry of
Health of Ukraine on certain infectious and parasitic diseases were analyzed; annual reports on
the implementation of vaccination in Ukraine for the period from 2015 to 2021; materials of the
WHO RVC (the WHO generalized reporting form on measles cases in Ukraine for the period from
2015 to 2021); WHO RVC reports on the profile of Ukraine in the perspective of measles
elimination.
Results and discussion: Analysis of the data showed that the incidence of measles in the
period from 2015 to 2021 has varied significantly. Thus, in 2015 it amounted 0.24 per
100 thousand population (105 cases). In that year it was represented a RVC decrease in the
incidence rate and predicted a fixation with a small discrepancy in the indicator in the measles
50
.
incidence rate. As it was predicted, the measles incidence indicator in 2016 was 0.24 (102 cases
per 100,000 population). The Ministry of Health of Ukraine assured the stability of the infectious
process and expected the trend to decrease. But in 2017 there was a massive outbreak of measles
infection.: the incidence rate was 11.23 per 100 thousand population (4782 cases). Thus, there was
an increase in 46.8 times.
The incidence rate in 2018 increased significantly and amounted to 125.47 per
100,000 population (53,219 cases). That is compared to last year the incidence of measles
increased 11.13 times. Next year, 2019, was marked by a relative stabilization of the epidemic
process: the incidence rate was 135.69 per 100,000 population (57,282 cases), which was only 7%
higher than the previous one.
Since the beginning of 2020, the whole world has experienced the COVID-19 pandemic. Its
consequences have affected all aspects of human life including the intensity of infectious diseases.
Thus, in 2020 there was a significant decline in the incidence of measles infection: it was 0.63 per
100,000 population (264 cases), which was 215 times lower than last year.
Thus, due to the infection control COVID-19 measures there was a decrease in the activity
of the epidemic process not only of the SARS virus - CoV – 2 but also the measles virus. This was
reflected in the incidence rates: in 2021 the incidence of measles was 0.04 per 100 thousand
population (16 cases), which was 10 times less than the previous year.
Data on the incidence of measles infection in the period from 2015 to 2021 are given in
(table. 1) and (table. 2).
Table 1
Incidence of measles among the population of Ukraine
in 2015-2021, absolute indicators
Year
2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021
105 102 4782 53219 57282 264 16
Table 2
Incidence of measles among the population of Ukraine in 2015-2021,
an intensive indicator per 100 thousand population
Year
2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021
0,24 0,24 11,23 125,47 135,69 0,63 0,04
According to the Public Health Center of the Ministry of Health of Ukraine on the
vaccination coverage against measles, rubella and mumps vaccine (MMR) in Ukraine, the
circumstances for the formation of a layer of non-immune to the measles pathogen were noted.
Since 2015, the percentage of MMR vaccinations in Ukraine has begun to decline. Thus, in 2015,
63.2% were vaccinated and only 62.1% were revaccinated. In 2016, these figures were already
45.5% and 30.2%, respectively. Thus, for the next 5 years, a layer of non-measles-free children
was formed. However, the scale of vaccinations increased further: in 2017, the percentage of
MMR vaccinations in Ukraine was 93.3%, revaccinations - 90.7%; in 2018 - 91.0% and 89.5%;
in 2019 - 93.2% and 91.7%; in 2020 - 83.3% and 83.4%; in 2021 - 88.5% and 86.8% respectively.
Data on the dynamics of the intensive incidence of measkes infection in the period from 2015 to
2021 are shown in (Figure 1).
51
.
160 135,69
140 125,47
The value of the intensive
120
100
80
indicator
60
40
11,23
20 0,24 0,24 0,63 0,04
0
2015 2016 2017 2018 2019 2020 2021
Year
The value of the intensive indicator
Fig. 1. Dynamics of intensive measles incidence among the population

of Ukraine in 2015–2021.
Conclusions: In Ukraine, the incidence of measles infection in the period from 2015 to 2021
was noted mostly as a phenomenon of "star flare". A significant increase in incidence tate in 2018
indicates the characteristic cyclicity that is inherent in measles infection. This is speeded by the
low level of coverage with preventive vaccinations and the formation of a significant layer of non-
immune to pathogens.
During the COVID-19 pandemic in 2020 and 2021, there was a significant declone in the
level of measles case registration. This was probably due to the introduction of a set of restrictive
and anti-epidemic measures to eliminate and prevent COVID-19, which had a cross-reactive effect
and appeared in the epidemic process of measles infection. In addition, the low level of measles
registration may be connected to the fact that patients were less likely to seek help during the
quarantine period due to limited access to medical services and increased burden on the health
care system during this period.
References:
1. Ninth meeting of the European Regional Commission for the Verification of the Elimination of
Measles and Rubella (RVC): summary of online meetings held on 29 June, 17 September,
5-6 November and 14 December 2020 Copenhagen: WHO Regional Office for Europe; 2022 License:
CC BY-NCSA 3.0 IGO.Who. Media centre. Measles. Fact sheet. Reviewed january. – 2018.
2. Komisarenko S.V. Hunting of scientists for coronavirus SARS-COV-2, which causes COVID-19:
scientific strategies for overcoming the pandemic // Visn. NAS of Ukraine. 2020. № 8. pp. 29–71.
3. Coronavirus infections of the XXI century. What we know about pathogens and their epidemiology /
N.D. Kolomiets et al. // Clinical Infectious Diseases and Parasitology. 2021. Volume 10, № 1. pp. 54–
73.
4. Assessment of the socio-economic impact of covid-19 on Ukraine. Crisis response and post-crisis
recovery action plan. Revised project, July 2020.
5. I.S. Ishchuk, I.O. Stetsyuk "Vaccination against measles as an effective prevention of the disease",
2018. DOI 10.11603 / 1681-2727.2018.3.9423.
6. Lastovka I.N., Artemchik T.A., Trubchik O.N. Measles in a vaccinated patient // Clinical Infectious
Diseases and Parasitology. 2020. Volume 9, № 1. pp. 123–128.
52
.
Двореченець Данило Євгенійович

здобувач вищої освіти II медичного факультету
Харківський національний медичний університет, Україна
Марченко Ірина Олександрівна
Науковий керівник: Зеленська Катерина Олексіївна
канд. мед. наук, доцент, доцент кафедри психіатрії, наркології,
медичної психології та соціальної роботи
АКТУАЛЬНА ТА СУЧАСНА ФАРМАКОТЕРАПІЯ

ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ
Актуальність. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) описується як комплекс
соматичних, когнітивних, афективних та поведінкових наслідків психологічної травми.
ПТСР характеризується нав’язливими думками, нічними кошмарами та спогадами про
минулі травмуючи події, уникненням нагадувань про травму, підвищеною пильністю та
порушенням сну, що призводить до значної соціальної, професійної та міжособистісної
дисфункції. Ефективні методи лікування посттравматичного стресового розладу
включають ліки та психотерапію. На сьогоднішній день фармакотерапія дуже різноманітна
та повинна підбиратись для кожної людини індивідуально. Однак у значної частини
пацієнтів симптоми не піддаються лікуванню. Часто необхідно перемикати або
комбінувати лікування для досягнення задовільної терапевтичної відповіді.
Мета. З’ясувати актуальну фармакотерапію посттравматичного стресового розладу.
Обговорення. Фармакотерапія визначається особливостями клінічної картини ПТСР,
наявністю коморбідних розладів, фізіологічними та особистісними характеристиками
пацієнта. Базисне фармакологічне лікування ПТСР полягає у застосуванні антидепресантів.
В даний час серед всього спектру антидепресантів перевага надається групі препаратів, що
по фармакологічній дії відносяться до селективних інгібіторів зворотного захоплення
серотоніну [1].
Залежно від клінічних особливостей та наявності коморбідних розладів базисна
терапія може доповнюватися призначенням снодійних препаратів, транквілізаторів,
ноотропних та ГАМК-ергічних препаратів, тимостабілізаторів, β-адреноблокаторів.
Призначення транквілізаторів має симптоматичний характер та застосовується з метою
скорішої редукції астенодепресивних, астеноневротичних та тривожно-фобічних
симптомів. Застосування снодійних препаратів обумовлено наявністю у клінічній картині
будь-яких проявів інсомнії. При виборі препарату перевагу слід віддавати препаратам, що
не мають міорелаксуючого та седативного ефекту. Вибір антиконвульсантів визначається
їх вираженою тимостабілізуючою дією. Призначення нейролептиків обмежується малими
дозами та вибором тих препаратів, які мають збалансовану тимоаналептичну,
антипсихотичну, психостимулюючу та транквілізуючу дію [2]. Застосування атипових
антипсихотичних препаратів визначається можливістю усунення з їх допомогою
резистентною до терапії антидепресантами іпохондричної та тривожно-фобічної
симптоматики. Вибір ноотропних та ГАМК-ергічних препаратів обумовлений їхньою
церебропротекторною, вегетостабілізуючою, стрес-протективною та адаптогенною дією.
Призначення β-адреноблокаторів визначається їх швидким протитривожним та
53
.
вегетостабілізуючим ефектом [3].

Масштаби фармакологічних втручань при посттравматичному стресовому розладі
невеликі, а дані про ефективність при посттравматичному стресовому розладі недостатні,
що наголошує на необхідності додаткових досліджень у цій галузі для підтвердження
використання фармакологічних методів лікування цього розладу.
Висновки. Посттравматичний стресовий розлад представляє собою тяжкий, часто
хронічний, тривожний розлад, що включає фактичне чи загрозливе заподіяння шкоди собі
чи іншим. ПТСР також характеризується порушеннями функціонування та високими
показниками коморбідності. Деякі ліки мають невеликий позитивний вплив на симптоми
цього розладу та є прийнятними. Для більшості ліків немає достатніх доказів ефективності,
що вказує на подальше вивчення цього розладу та необхідність додаткових досліджень у
цій галузі.

1. Брунело Н., Девідсон Дж., Діл М., Кеслер Р., та інші. (2001). Посттравматичний стресовий
розлад: діагностика та епідеміологія, коморбідність та соціальні наслідки, біологія та
лікування. Neuropsychobiology, (43), 150–162.
2. Штейн Д., Іпсер Дж., Маканда Н. (2009). Фармакотерапія посттравматичного стресового
розладу: огляд метааналізів та рекомендацій щодо лікування. CNS Spectrums, (14), 25–31.
3. Райзман М. (2016). Лікування посттравматичного стресового розладу у ветеранів: що працює,
що нового і що далі. Peer-Rev. J. Formulary Manage., (41), 623–634.
54
.
Миронець Лілія Олександрівна

здобувач вищої освіти медичного факультету
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна
Душик Антон Олегович
Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Україна
ВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ

СТУДЕНТАМИ- МЕДИКАМИ В УМОВАХ
ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ 2022
(ГЕНДЕРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Актуальність. У наш час важливе значення відіграє психічне благополуччя молоді,
яке значно впливає на якість життя та завдяки якому, людина відчуває себе повноцінною,
значущою та може приймати активну участь у суспільстві. Саме період студентства
вимагає від молоді в період їх становлення як особистості активного соціофункціонування,
формування певної життєвої позиції в середовищі, яке постійно змінюється, наповнюється
негативними подіями, пов’язаними з воєнним станом 2022.
Дослідження з приводу вживання психоактивних речовин (ПАР) серед студентів-
медиків (СМ) дозволило авторам встановити високу розповсюдженість вживання
легальних та нелегальних ПАР при умові розуміння студентами наслідків вживання
ПАР [2]. Надмірне вживання алкоголю і запій серед СМ в США є звичайним явищем, хоча
й не так часто, ніж серед дорослих порівнянного віку серед населення США в цілому [3].
Споживання ПАР французькими СМ призвело до ризикованого вживання алкоголю в 33 %
випадків, тютюну – до 12 %, каннабісу – в 5 %, інших наркотичних речовин – до 25 % [4].
У зв’язку з вище наведеним, важливим є також питання щодо життєвих пріоритетів серед
молоді [5], що дозволило би їм адаптуватися в суспільстві.
Мета роботи. Провести аналіз вживання алкогольних напоїв (АН) протягом останніх
3 міс СМ за гендерними ознаками в умовах воєнного стану 2022.
Матеріали та методи. Використано соціологічний (анкета «GENAHTO», в тому
числі шкала Hamilton), аналітичний та методи математичної статистики. Обстежено 30 СМ
вищого учбового закладу, які розподілені на групи: I гр – жіночої статі (n=15), II гр –
чоловічої (n=15); середній вік обстежених складав (21,64±0,24) та (22,47±0,77) років
відповідно.
Одна середня добова доза алкоголю (СДА) дорівнює 12 гр етанолу/ 40 мл 40 %
горілки/90 мл 18 % вина/140 мл 12 % вина/ 330 мл 5 % пива.
Результати. За результатами аналізу даних виявлено, що протягом останніх 3 міс
30 % осіб I гр вживали АН рідше, ніж 2 рази на міс, 43,2 % вживали 1-3 рази на міс, 10 % -
1-2 рази на тиждень, жодного разу – 3,2 %; серед осіб II гр рідше, ніж 2 рази на міс вживали
15,6 % осіб, 1-3 рази на місяць вживали 35 % осіб, 1-2 рази на тиждень – 37 %; 3-4 рази на
тиждень – 12,4 % осіб. Таким чином, серед осіб II гр частота вживання АН була вищою,
ніж серед осіб I гр. Так, кількість осіб II гр була майже в 3 рази менша у випадку вживання
АН рідше, ніж 2 рази на міс, та в 4 рази більша у випадку вживання АН 3-4 рази на тиждень.
Вино переважно вживали особи I гр (89 % проти 34,9 % II гр); пиво та горілку
переважно вживали особи II гр (63,1 % та 79 % проти 25,7 % та 4,7 % осіб I гр відповідно);
13,4 % I гр та 20 % II гр рідше, чим один раз на тиждень вживали самогон. Таким чином,
особи I гр в 1,4 рази частіше вживали вино, в той час як особи II гр – в 2,4 рази частіше
55
.
пиво та майже в 16 разів частіше горілку порівняно з особами I гр.

Відносно кількості вжитого АН протягом останніх 3 міс 17 % осіб I гр та 3,7 % осіб II
гр вказали, що ніколи не вживали 3 чи більше СДА (36 г етанолу/добу). Рідше, ніж 3 рази
на міс вживали АН в дозі 3 СДА 50,4 % осіб I гр та 23,7 % II гр; 1-3 рази на міс – 17 % осіб
як I гр, так і II гр та 1-2 рази на тиждень – 3,7 % осіб II гр. В дозі 5 СДА (60 г етанолу/добу)
ніколи не вживали 63,7 % осіб I гр та 3,7 % осіб II гр. Рідше, чим 1 раз на місяць АН вживали
17 % осіб I гр та 37 % II гр; 1-3 рази на міс – 3,7 % осіб як I гр, так і II гр. 8 СДА (96 г
етанолу/добу ) ніколи не вживали 70,3 % осіб I гр та 23,7 % II гр. Рідше, ніж 1 раз на міс
вживали 8 СДА 17 % осіб I гр та 30,3 % II гр. Вживання 12 СДА (144 г етанолу/добу)
відмітили 23,7 % осіб II гр рідше, ніж один раз на міс. Таким чином, допустиму дозу АН
протягом останніх 3 міс вживали лише 17 % осіб I гр та 3,7 % осіб II гр.
Кількість СДА при вживанні АН протягом дня в звичайні дні серед осіб I гр від 1 СДА
до 10 СДА (середнє значення (4,35±0,89)) проти 1-3 СДА серед обстежених II гр (середнє
значення (2,4±0,62)), тобто доза АН в звичайні дні в 2 рази вища серед осіб I гр (різниця
достовірна, p<0,05).
Кількість часу, який витрачається у звичайний день, коли студенти вживають АН в
обох групах майже однаковий ((100,12±34,20) хвилин у обстежених I гр та (103,44±18,42)
хвилин у обстежених II гр).
При визначенні найбільшої кількості доз АН протягом доби, які були вжиті
обстеженими, встановлено, що 29,8 % осіб I гр вживали від 10 до 24 СДА (середнє значення
(15,25±4,28)), особи II гр - від 3 до 7 СДА (середнє значення (5,75±1,85)) (p<0,05). Таким
чином, максимальна добова доза АН у осіб I гр була в 3 рази більша, ніж у осіб II гр, що
корелює із психоемоційним станом осіб I гр, в якому, за даними показників шкали Hamilton,
превалювали показники зниженого настрою (p<0,01), соматичної тривоги (p<0,07),
депресивний розлад спостерігався майже в 5 разів частіше, ніж у осіб II гр (p<0,05).
Висновки. В умовах воєнного стану 2022 СМ жіночої статі в 89 % випадків вживають
вино, загалом АН вживають рідше, ніж 2 рази на міс, але СДА в звичайні дні в 2 рази вища
(p<0,05), максимальна добова доза АН у 29,8 % в 3 рази вища (p<0,05), ніж у СМ чоловічої
статі, котрі в 4 рази частіше вживали АН з частотою 1-2 рази на тиждень, в 2,5 рази частіше
вживали пиво та в 16 разів частіше вживали горілку порівняно з особами I гр. Ризикований
тип вживання алкоголю серед СМ жіночої статі корелював з їх психоемоційним станом за
рахунок показників зниженого настрою (p<0,01), соматичної тривоги (p<0,07), а також
депресивних розладів, які спостерігалися майже в 5 разів частіше, ніж у СМ чоловічої статі
(p<0,05), що свідчить про більш виражені адаптивні можливості серед СМ чоловічої статі.

1. Линский И.В., Минко А.И. и др. (2011) Аддиктивный статус учащейся молодежи. Матеріали
Х11 Української науково-практичної конференції з міжнародною участю: Довженківські
читання: «Адиктивний статус в нормі та патології (діагностичні, терапевтичні та прогностичні
аспекти)», присвяченої 93-й річниці з Дня народження Заслуженого лікаря України, Народного
лікаря СРСР О.Р. Довженка 12.04.2011 р., Харків, 133-134.
2. Candido F.J., Souza R. et all (2018) The use of drugs and medical students: a literature review.
Вилучено з: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/30304147/.
3. Frank E., Elon L., Naimi T., Brewer R. (2008) Alcohol consumption and alcohol counselling
behaviour among US medical students: cohort study. Вилучено з: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/
18996938/.
4. Gignon M., Havet E., Ammirati C. et all (2015) Alcohol, cigarette, and illegal substance consumption
among medical students: a cross-sectional survey. Вилучено з: https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/
25881656/.
5. Маркозова Л.М. (2010) Гендерно-возрастные особенности когнитивных функций у лиц при
отсутстсвии/наличии алкогольной зависимости с учетом распределения жизненных
приоритетов. Журнал «Психическое здоровье», Москва, № 11 (54), 64 -70.
56
.
Пікалов Дмитро Валерійович

здобувач вищої освіти ІІ медичного факультету
Смолін Іван Олександрович
Науковий керівник: Лєсний Вадим Вікторович
канд. мед. наук, асистент кафедри хірургії № 2
ВИКОРИСТАННЯ ПРЕПАРАТУ ФАМОТИДИН У

ЛІКУВАННІ ГОСТРОГО ПАНКРЕАТИТУ
Актуальність. Темпи зростання захворюваності та поширеності захворювань органів
травлення в Україні неухильно зростають. Це пов’язують з неякісним харчуванням,
неправильним лікуванням при виникненні захворювання, а також з психологічними
факторами, зниженням соціального рівня сім’ї, супутньою патологією тощо. Одне з
перших місць за частотою серед захворювань органів травлення займає патологія
підшлункової залози. Так, за останні роки питома вага захворювань підшлункової залози
серед усіх хвороб органів травлення в Україні склала 11,5%, а смертність від панкреатитів
та пухлин підшлункової залози посіла друге місце у гастроентерологічній клініці після
цирозу печінки [1].
Мета роботи. Метою нашої роботи було визначення доцільності використання
препарату «Фамотидин» як медикаментозної терапії гострого панкреатиту.
Матеріали та методи. Матеріалами, якими ми користувалися під час написання цієї
роботи, були наукові статті, підручники та інтернет видання. Було опитано 12 людей, які
проходили лікування щодо гострого панкреатиту з використанням препарату
«Фамотидин». Використані описовий та порівняльний методи, а також методи аналізу,
спостереження та узагальнення.
Результати. Лікування гострого панкреатиту далеко не завжди дає позитивні
результати. Особливо це стосується проблеми усунення панкреатичного болю. У цьому
відношенні одним із принципів і патогенетичного, і симптоматичного лікування є принцип
створення «функціонального спокою» підшлункової залози. З цією метою застосовують
різні антисекреторні препарати, кожен з яких має свої недоліки та переваги. Одним із
препаратів вибору є фамотидин.
Виникає наступне питання: чому фамотидин має ефекти, що заслуговують на увагу
при терапії гострого панкреатиту? У живому організмі регуляція вироблення секретів
практично всіма залозами здійснюється нервово-гуморальним шляхом. Причому механізм,
що найчастіше реалізується, – це принцип зворотного зв’язку. Реалізується цей механізм
переважно холінергічними та гуморальними механізмами, включаючи секретиновий та
холецистокініновий. Таким чином, якщо повернутися до «ферментної драми», що
відбувається при гострому панкреатиті, слід зрозуміти, що при всьому різноманітті
етіологічних факторів реалізується один патогенетичний механізм. Це аутодигестія залози
та навколишніх тканин за рахунок феномену ухилення активних ферментів із протокової
системи та просвіту травного тракту [2].
Вважають, що механізм впливу на панкреоцит у фамотидина подвійний і реалізується
за рахунок того, що на панкреоциті знаходиться гістамін-залежна аденілатциклаза,
57
.
пов’язана з рецепторами гістаміну. Ця ж аденілатциклаза є і у кислотоутворюючих

парієтальних клітин шлунку. Тому Н2-блокатори рецепторів гістаміну пригнічують
гістамінові рецептори у підшлунковій залозі, створюючи спокій панкреоциту та приводячи
до регресу аутолітичних процесів у підшлунковій залозі та у шлунку, зменшуючи при
цьому кислотоутворення. Зниження кислотності шлункового соку обумовлює менш
виражене зрушення в кислу сторону внутрішньопросвітного середовища дванадцятипалої
кишки, внаслідок чого зменшується виділення секретину – основного гормону, що
стимулює функцію підшлункової залози. Також, варто зазначити, що взаємодія
фамотидину з системою цитохрому Р450 при метаболізмі відсутня, завдяки чому він, по
суті, не чинить токсичного впливу на печінку. Крім того, через це немає перехресних
реакцій з іншими медичними препаратами, які майже всі метаболізуються за участю
цитохрому [3].
При лікуванні з використанням фамотидину відбуваються такі біохімічні зміни:
відновлюється амілолітична функція підшлункової залози, знижується активність
трипсину у сироватці крові. У деяких хворих відзначається нормалізація
зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, спостерігаються такі явища як
збереження гіперсекреції шлункового соку, зниження максимальної концентрації
бікарбонатної лужності [4].
В ході дослідження, нами було опитано 12 людей, які страждають на гострий
панкреатит і, при цьому, як лікування використовували препарат «Фамотидин». 83%
(10 осіб) відзначили покращення стану після терапії, 17% (2 особи) не помітили жодних
змін. Жоден з опитаних не відзначив погіршення стану після лікування цим препаратом.
Варто зазначити, що Фамотидин має місце у призначенні пацієнтам, що страждають
на ниркову недостатність (доза знижується відповідно до ступеня зниження кліренсу
креатиніну). Відомо, що за своєю активністю цей препарат переважає над ранітидином,
циметидином та роксатидином. 5 мг фамотидину еквівалентні 300 мг циметидину. Ефект
даних препаратів настає майже через однаковий проміжок часу після прийому, але
тривалість дії фамотидину у 2 рази більша у порівнянні з циметидином або ранітидином [5].
Висновок. Уважно проаналізувавши застосування фамотидину при гострому
панкреатиті, слід визнати, що його призначення є доцільним та виправданим. Починати
комплексну терапію, спрямовану на обрив процесу за найменшої підозри на гострий
панкреатит, слід якомога раніше. До комплексу лікарських засобів слід включати інфузію
фамотидину в адекватному дозуванні.

1. Губергріц Н. Б. Місце фамотидину у лікуванні хронічного панкреатиту. Гастроентерологія.
Гепатологія. Колопроктологія. 2015. №19/1. С. 42-47;
2. Козаченко А. В., Никонов В. В. Фамотидин при остром панкреатите. Медицина неотложных
состояний. Практические рекомендации. 2011. №5 (36). С. 24-26;
3. Хомерики С. Г. Скрытые аспекты клинического применения Н2-блокаторов. Фарматека. 2000.
№9. С. 9-15; Загоренко Ю. А.
4. Квамател – эффективный и доступный инструмент практикующего врача. Ліки України. 2010.
№6 (142). С. 38-40;
5. URL: https://ukrshealth.ru/hvorobi-simptomi-likuvannja/shlunkovo-kishkovij-trakt/1595-famotidin-
pri-pankreatiti.html (дата звернення 31.05.2022).
58
.
Рева Тетяна Василівна

доцент, кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої
медицини, клінічної фармакології та професійних хвороб
Буковинський державний медичний університет, Україна
Юхновець Олександр Миколайович
студент 5 курсу, спеціальність 222 «Медицина»
Мирешка Андрій Сергійович
студент 5 курсу, спеціальність 222 «Медицина»
ВПЛИВ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ НА ЧАСТОТУ

ВИНИКНЕННЯ АЛЕРГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Алергічні захворювання – це запальні захворювання, які включають різні типи клітин
і факторів, включаючи алергени, імуноглобулін (Ig) E, тучні клітини, базофіли, цитокіни та
розчинні медіатори. Поширеність алергічних захворювань та астми зростає у всьому світі,
складність і тяжкість перебігу алергічних захворювань, у тому числі астми, продовжують
зростати, особливо у дітей та молодих людей, які несуть найбільший тягар цих тенденцій.
За даними Білої книги Всесвітньої алергологічної організації у всьому світі 300 мільйонів
людей страждають на бронхіальну астму і приблизно від 200 до 250 мільйонів людей
страждають на харчову алергію, десята частина населення страждає від алергії на ліки, а
400 мільйонів – на алергічний риніт [1]. З 2007 по 2017 рік кількість хворих на бронхіальну
астму зросла на 19,3%, на атопічний дерматит на 11,6%, на кропив’янку на 10,8% [2].
Епідеміологічні дослідження вказують на те, що забруднення повітря всередині приміщень
і на вулиці впливає на здоров'я органів дихання, включаючи збільшення поширеності астми
та алергічних захворювань [3].
Забруднювачі повітря можна класифікувати на первинні та вторинні. Звичайні гази
включають оксиди сірки (переважно діоксид сірки [SO₂]), оксиди азоту (переважно оксид
азоту та діоксид азоту [NO₂]), реакційно-здатні вуглеводні (часто згадуються як леткі
органічні сполуки) і монооксид вуглецю (CO). Вони викидаються безпосередньо в
атмосферу, зазвичай промисловими або транспортними джерелами, і називаються
«первинними забруднювачами». Газоподібні та часткові забруднювачі також можуть
утворюватися в атмосфері, в основному з первинних забруднювачів і називаються
«вторинними забруднювачами». Наприклад, озон (O₃) утворюється з оксидів азоту і
вуглеводнів в атмосфері; сірчана кислота утворюється з атмосферної сірки; а аерозолі
нітрату амонію утворюються з атмосферних газів оксиду азоту [4].
У глобальному оновленні рекомендацій щодо якості повітря 2005 року ВООЗ дійшла
висновку, що дані свідчать про збільшення числа госпіталізацій до лікарень, а також
збільшення кількості хворих яким була потрібна інтенсивна терапія через негативний
вплив NO₂, особливо при астмі [5]. За даними журналу International Journal of Environmental
Research and Public Health збільшений рівень оксиду азоту від вихлопних газів
асоційований зі збільшенням рівня захворюваності на бронхіальну астму. Вони зазначають
що це може бути пов’язано з посиленням генерації прозапальних цитокінів [6]. Крім того
що оксиди нітрогену мають безпосередній вплив на організм, вони можуть впливати
опосередковано, наприклад, нітрування основного білка пилку берези Bet v 1.0101
зумовлює підвищення імуногенності алергену, такі зміни обумовлені олігомеризацією
59
.
антигену, а також нітруванням залишку тирозину [7].

Пряма дія O₃ на респіраторний епітелій викликає вивільнення цитокінів і метаболітів
арахідонової кислоти, лейкотрієнів, що утворюються в результаті активності
циклооксигенази та ліпоксигенази, що погіршує депурацію мукоциліарної системи та
збільшує вироблення вільних радикалів, що може сприяти виникненню сенсибілізації [8].
Також було встановлено, що підвищення рівня озону збільшує частоту виникнення
алергічних захворювань очей [9].
За даними спостереження над учнями початкової школи в Ульсані (Корея),
концентрація SO2, яка є показником ступеня індустріалізації, була пов’язана з
поширеністю алергічного риніту. Це дослідження було зосереджено на визначенні зв’язку
алергічного риніту із забруднювачами повітря серед різних потенційних факторів.
Результати показали значний зв’язок між поширеністю алергічного риніту та
концентраціями SO2 [10].
Тверді частинки – це складна суміш твердих хімічних речовин і крапель рідини, що
знаходяться в повітрі і містять в своєму складі як органічні, так і неорганічні частинки, такі
як пил і пилок. Тверді частинки можна класифікувати на основі їх розмірів як грубі (діаметр
10 мкм; PM10), дрібні (діаметр 2,5 мкм; PM2,5) і наддрібні (0,1 мкм; PM0,1) частинки [11].
Крупні тверді частинки зазвичай утворюються з пилу на дорогах, пилу від будівельних
робіт та промислових викидів, тоді як у процесі горіння утворюються дрібні частинки, що
складаються з металів, органічних молекул, сульфатів, нітратів тощо. Ці дрібні частинки
здатні переміщуватись на великі відстані [12]. Дрібнодисперсні забруднювачі повітря
призводять до запалення дихальних шляхів, знижують мукоциліарний кліренс в альвеолах
і призводять до імуноопосередкованої відповіді, яка в кінцевому підсумку може
призводити до розвитку гіперчутливого пневмоніту [13]. Тривалий вплив твердих частинок
збільшує ризик виникнення бронхіальної астми на 12,8%, погіршує якість життя хворих, та
збільшує частоту виникнення загострень бронхіальної астми [14].
За даними Korean Journal of Pediatrics при порівняльному дослідженні поширеності
алергічних захворювань в школах міст Інчхон та Чеджу було виявлено, що кількість хворих
на алергію дітей більша в Інчхоні, що пов’язано з більш високими рівнями твердих
частинок 10/2,5 і CO в повітрі [15].
Висновок. Забруднення повітря оксидами азоту, озоном, оксидом сірки та твердими
частинками може викликати алергічні захворювання слизової оболонки дихальних шляхів
та очей. Також ми виявили, що забруднення повітря цими речовинами сприяє важчому
перебігу цих захворювань, збільшенню числа рецидивів та зменшенню якості життя.

1. Pawankar R., Holgate S., Canonica G., Lockey R.F., Blaiss M. WAO white book on allergy 2013
update. World Allergy Organization. 2013.
2. GBD 2017 Disease and Injury Incidence and Prevalence Collaborators. Global, regional, and national
incidence, prevalence, and years lived with disability for 354 diseases and injuries for 195 countries
and territories, 1990-2017: a systematic analysis for the Global Burden of Disease Study 2017
[published correction appears in Lancet. 2019 Jun 22;393(10190):e44]. Lancet. 2018;392 (10159):
1789-1858. doi:10.1016/S0140-6736(18)32279-7.
3. Pawankar R., Wang J.Y., Wang I.J,.et al. Asia Pacific Association of Allergy Asthma and Clinical
Immunology White Paper 2020 on climate change, air pollution, and biodiversity in Asia-Pacific and
impact on allergic diseases. Asia Pac Allergy. 2020;10(1):e11. Published 2020 Feb 7. doi:10.5415/
apallergy.2020.10.e11.
4. Schraufnagel D.E., Balmes J.R., Cowl C.T. et al. Air Pollution and Noncommunicable Diseases: A
Review by the Forum of International Respiratory Societies' Environmental Committee, Part 1: The
Damaging Effects of Air Pollution. Chest. 2019;155(2):409-416. doi:10.1016/j.chest.2018.10.042.
5. WHO Regional Office for Europe; Review of evidence on health aspects of air pollution –
REVIHAAP Project: Technical Report [Internet]. 2013.
60
.
6. Tiotiu A.I., Novakova P., Nedeva D. et al. Impact of Air Pollution on Asthma Outcomes. Int J Environ
Res Public Health. 2020;17(17):6212. Published 2020 Aug 27. doi:10.3390/ijerph17176212.
7. Ackaert C., Kofler S., Horejs-Hoeck J. et al. The impact of nitration on the structure and
immunogenicity of the major birch pollen allergen Bet v 1.0101. PLoS One. 2014;9(8):e104520.
Published 2014 Aug 15. doi:10.1371/journal.pone.0104520.
8. Marilyn Urrutia-Pereira, Guillermo Guidos-Fogelbach, Dirceu Solé. Climate changes, air pollution
and allergic diseases in childhood and adolescence, Jornal de Pediatria, Volume 98, Supplement 1,
2022, Pages S47-S54, ISSN 0021-7557, https://doi.org/10.1016/j.jped.2021.10.005.
9. Das A.V., Basu S. Environmental and Air Pollution Factors Affecting Allergic Eye Disease in
Children and Adolescents in India. Int. J. Environ. Res. Public Health 2021, 18, 5611.
https://doi.org/10.3390/ijerph18115611.
10. Kim S.H., Lee J., Oh I. et al. Allergic rhinitis is associated with atmospheric SO2: Follow-up study of
children from elementary schools in Ulsan, Korea. PLoS One. 2021;16(3):e0248624. Published 2021
Mar 18. doi:10.1371/journal.pone.0248624.
11. Ji H., Khurana Hershey G.K. Genetic and epigenetic influence on the response to environmental
particulate matter. J Allergy Clin Immunol. 2012;129(1):33–41. doi: 10.1016/j.jaci.2011.11.008.
12. WHO (2006) Regional Office for Europe & Joint WHO/Convention Task Force on the Health Aspects
of Air Pollution. (2006). Health risks of particulate matter from long-range transboundary air
pollution.
13. Singh S., Collins B.F., Bairwa M., Joshi J.M., Talwar D., Singh N., Samaria J.K., Mangal D.K., Singh
V., Raghu G. Гіперчутливий пневмоніт та його кореляція із забрудненням навколишнього
повітря в міській Індії. Eur Respir J. 2019; 53 (2): 1801563. DOI: 10.1183/13993003.01563-2018.
14. Chatkin J., Correa, L., Santos U. External Environmental Pollution as a Risk Factor for Asthma. Clinic
Rev Allerg Immunol 62, 72–89 (2022). https://doi.org/10.1007/s12016-020-08830-5.
15. Jeong S.H., Kim J.H., Son B.K. et al. Comparison of air pollution and the prevalence of allergy-related
diseases in Incheon and Jeju City. Korean J Pediatr. 2011;54(12):501-506. doi:10.3345/kjp.2011.
54.12.501.
61
.
Кавюк Артем Олександрович

здобувач вищої освіти IІ медичного факультету
Аносова Аліса Миколаївна
здобувач вищої освіти IІ медичного факультету
Науковий керівник: Кузнецова Мілена Олександрівна
асистент кафедри загальної та клінічної патологічної фізіології ім. Д.О. Альперна
ГОСТРА НИРКОВА НЕДОСТАТНІСТЬ У

ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ ВИКЛИКАНА
ТЕРАПІЄЮ РАКУ ЦИСПЛАТИНОМ
Актуальність. Гостра ниркова недостатність - раптове порушення функції нирок зі
зниженням процесів фільтрації та реабсорбції, що призводить до розладу водного,
електролітного, азотистого та інших видів обміну. Гостра ниркова недостатність у
онкологічних хворих є одним з серйозних ускладнень раку, що своєю чергою є однією з
основних причин смерті у таких пацієнтів. За даними сучасних авторів, гостра ниркова
недостатність може бути викликана застосуванням певних груп лікарських препаратів в
тому числі: нефротоксичних протипухлинних препаратів або застосуванням контрастної
речовини при проведенні діагностичних досліджень, а також компресії та інфільтрації
злоякісних новоутворень, синдрому лізису пухлин, накопичення сечової кислоти і
сепсису [1].
Метою цього дослідження був аналіз механізмів гострої ниркової недостатності у
онкологічних хворих, яка викликана терапією раку цисплатином.
Матеріали та методи. Для дослідження було проаналізовано 38 статей (з яких 18 –
англомовних та 20 – вітчизняних авторів), з використанням наукометричних баз SCOPUS,
Web of science, PubMed та Google scholar.
Результати. Відомо, що цисплатин - платиновий протипухлинний препарат. За
механізмом дії близький до алкілуючих агентів. Інгібує синтез ДНК у клітинах. Препарат
зв'язується з ДНК, утворюючи зшивки всередині та між нитками ДНК, що викликає
загибель пухлинних клітин у всіх фазах клітинного циклу [2].
Сучасними закордонними дослідженнями, було встановлено, що нефротоскична дія
цисплатину проявляється у вигляді гострого канальцевого некрозу, який розвивається в
результаті пошкодження епітелію канальців токсичною речовиною цисплатином. Так як
він є похідною платини, то одним з його ефектів є дія як цитостатика, і таким чином цей
препарат, порушує процеси росту, розвитку та механізми поділу всіх клітин організму,
включаючи злоякісні шляхом ініціації механізмів апоптозу [3].
За даними сучасних науковців, першочергово гостру ниркову недостатність в цьому
випадку викликають, саме некротизовані клітини, що відшаровуються від епітелію та
циліндри, а також їх скупчення утворені в результаті їх накопичення у просвіті канальців,
міоглобін (при масивному пошкодженні м'язів), гемоглобін (при внутрішньосудинному
гемолізі), урати призводять до порушення прохідності канальців і перешкоджають току
сечі [4]. З іншого боку, окремі дослідники вважають, що розриви канальцевого епітелію,
які утворюються внаслідок цього призводять до того, що через них клубочковий фільтрат
повертається до циркулюючої крові [5]. Цей процес називається плинністю клубочкового
62
.
фільтрату чи зворотним струмом.

Іншими авторами доведено, що під дією цисплатину в цитоплазмі епітеліальних
клітин збільшується вміст Ca2+, а це своєю чергою викликає розвиток кальцієвого стресу:
ушкоджуються мітохондрії, посилюється перекисне окиснення ліпідів та активація
фосфоліпаз, зокрема фосфоліпази А2. Остання запускає каскад арахідонової кислоти,
утворюються тромбоксани та лейкотрієни, які є хемоатрактантами для нейтрофілів.
Доведено, що це призводить до ушкодження клітини лізосомальними ферментами та
активними метаболітами кисню [6].
Висновки. В ході аналізу літературних джерел нам вдалося з’ясувати, що одним з
чинників розвитку гострої ниркової недостатності є терапія деякими протипухлинними
препаратами. Було встановлено основні патогенетичні ланки впливу цисплатину на
видільну систему, зокрема нирки. Отримані дані можуть лягти в основу розробки
превентивних заходів для запобігання виникнення цього ускладнення.

1. Liborio AB, Abreu KL, Silva GB, Jr., Lima RS, Barreto AG, Barbosa OA, et al. Predicting hospital
mortality in critically ill cancer patients according to acute kidney injury severity. Oncology.
2011;80(3-4):160-6
2. McGuire W.P., Hoskins W.J., Brady M.F. et al. Cyclophosphamide and cisplatin compared with
paclitaxel and cisplatin in patients with stage III and IV ovarian Cancer // N. Engl. J. Med. 1996.
Vol. 334. Р. 1–6.
3. Старіков В. І., Білий О. М. С 77 Клінічна онкологія : Навч. посібник. — Харків : Колегіум, 2011.
— 336 с.
4. Rosell R., Gatzemeier U., Betticher D.C. et al. Phase III randomised trial comparing
paclitaxel/carboplatin with paclitaxel/cisplatin in patients with advanced non-small-cell lung cancer:
A cooperative multinational trial // Ann. Oncol. 2002. Vol. 13. № 10. Р. 1539–1549.
5. Darmon M, Ciroldi M, Thiery G, Schlemmer B, Azoulay E. Clinical review: specific aspects of acute
renal failure in cancer patients. Crit Care. 2006;10:211.
6. Reni M., Passoni P., Panucci M.G. et al. Definitive Results of a Phase II Trial of Cisplatin, Epirubicin,
Continuous-Infusion Fluorouracil, and Gemcitabine in Stage IV Pancreatic Adenocarcinoma // J. Clin.
Oncol. 2001. Vol. 19. Р. 2679–2686.
63
.
Сиволап Дмитро Віталійович

канд. мед. наук., доцент кафедри факультетської хірургії
Запорізький державний медичний університет, Україна
ЗАЛЕЖНІСТЬ ТРИВАЛОСТІ ЛАПАРОСКОПІЧНОЇ

ХОЛЕЦИСТОЛІТОТОМІЇ ТА ЧОТИРЬОХПОРТОВОЇ
ХОЛЕЦИСТЕКТОМІЇ ВІД ІНДЕКСУ МАСИ ТІЛА
ХВОРИХ НА БЕЗСИМПТОМНИЙ
ХОЛЕЦИСТОЛІТІАЗ
Лапароскопічна холецистектомія залишається одним з найчастіших хірургічних
методів лікування жовчнокам’яної хвороби. Тривалість операції часто пов’язана зі
збільшенням частоти ускладнень, та прийнята як індикатор якості. В американських,
європейських та азіатських дослідженнях було виявлено ряд факторів, які можуть
потенційно вплинути на тривалість процедури. До них належать патологічні, технічні
чинники, фактори оператора, а також вік, стать пацієнта і наявність ожиріння [1].
За даними [2] незалежними передопераційними предикторами тривалої
лапароскопічної холецистектомії були гострий холецистит, ожиріння, попередні операції
на верхній половині живота, чоловіча стать та низький рівень хірургічного досвіду. На
думку [3] надлишкова вага та ожиріння були пов’язані з тенденцією до збільшення
тривалості лапароскопічної холецистектомії (нормальна вага 67, 4 +/- 31,8; надлишкова
вага 77,8 +/- 35,6; ожиріння - 79,0 +/- 37,9 хв), (р < 0,001). У одноцентровому
ретроспективному обсерваційному дослідженні [4] виявили, що факторами ризику
тривалої лапароскопічної холецистектомії були набряк стінки жовчного міхура (за даними
комп’ютерної томографії), секвестрація нейтрофілів, індекс маси тіла та гострий холангіт
в анамнезі. В той же час, результати дослідження [5] показали, що тривалість
лапароскопічної холецистектомії більше 60 хвилин була менш вірогідною для пацієнтів
віком менше 30 і старше 40 років (р < 0,001) і більш вірогідною для чоловіків (р < 0,05), у
хворих з індексом маси тіла більше 30 в порівнянні з ІМТ від 18,5 до 24,9 (P < 0,05),
аномальним тестом функції печінки (р < 0,05) і вищим класом ASA (р < 0,05). Куріння,
серцево-судинні захворювання, хронічна обструктивна хвороба легенів, цукровий діабет і
аномальний рівень лейкоцитів не були суттєвими провісниками подовження часу
виконання операції.
Проте в літературі ми не знайшли повідомлень, щодо залежності тривалої
лапароскопічної холецистолітотомії від індексу маси тіла хворих на холецистолітіаз.
Метою дослідження було визначення залежності тривалості лапароскопічної
холецистолітотомії та чотирьохпортової холецистектомії від індексу маси тіла хворих на
холецистолітіаз, для мінімізації периопераційної захворюваності та оптимізації лікування.
Матеріал та методи. Після підписання інформованої згоди в дослідження залучено
88 хворих на холецистолітіаз. До основної групи увійшло 33 пацієнти, яким виконано
органозберігаючу операцію: лапароскопічну холецистолітотомію. Хворі основної групи
були у віці від 22 до 64 років, середній вік – (46,8 ± 12,7) роки, чоловіків 18 % (n=6), жінок
82 % (n=27). Групу порівняння було створено з 53 пацієнтів у віці від 22 до 75 років,
середній вік – (51,0 ± 12,6) роки, чоловіків 34 % (n=18), жінок 66 % (n=35). Групи хворих
були зіставні за віком (р=0,105) та статтю (р=0,111), за кількістю конкрементів у жовчному
міхурі та морфологічними змінами його стінок, та відповідали вимогам до
64
.
репрезентативної вибірки.
Оперативні втручання в групах виконувались під ендотрахеальним наркозом з
використанням барбітуратів, нейролептаналгетиків та міорелаксантів. Для операції були
використані стандартні інструментальні набори для лапароскопічної холецистектомії
Richard Wolf (Німеччина) i Olimpus (Японія), а також троакари фірми ― Ethicon (США) та
Karl Storz (Німеччина). Оперативні втручання в групах виконувались за французькою
методикою Reddick-Olsen через 4 стандартні порти. При лапароскопічному способі
холецистолітотомії проводилась пункція та аспірація жовчі з жовчного міхура в області дна
з подальшим розтином міхура в зоні пункції на довжину, що дорівнювала діаметру
конкремента, визначеного за даними ультразвукового дослідження. Інтраопераційна
ревізія порожнини міхура проводилась за допомогою фіброхоледохоскопа, подальшим
видаленням конкременту/конкрементів (літоекстракція). Порожнину міхура промивали
фізіологічним розчином (0,9% NaCl). Розтин жовчного міхура ушивався безперервним
швом атравматичною голкою з лігатурою, що розсмоктується («Вікрил» 2.0). Конкремент
видалявся за допомогою ендоконтейнеру. Дренування черевної порожнини було
обов’язковим (вводився дренаж у підпечінковий простір). При чотирьохпортовій
лапароскопічній холецистектомії виділялись міхурові протока та артерія. Після кліпування
міхурові протока та артерія пересікались. Субсерозно за допомогою монополярного
діатермокоагулятора видалявся жовчний міхур від шийки.
Статистичну обробку матеріалу виконано за допомогою пакету програм
Statistica 6.0. Гіпотеза щодо нормальності розподілу кількісних показників аналізувалась з
використанням Shapiro-Wilk test. Показники кількісних ознак представлялись у вигляді
середнього арифметичного (M) та стандартного відхилення (SD) за умов нормального
розподілу або медіани (Me) та нижнього і верхнього квартилю (Q25;Q75) у разі розподілу,
що відрізняється від нормального. Показники якісних ознак представлені у вигляді
абсолютних та відносних частот. Відповідно до характеру розподілу різниця в групах за
кількісними показниками визначалась методом параметричної статистики (за критерієм
Стьюдента), непараметричної статистики (за критеріями Wilcoxon, Mann-Whitney U test,
Kolmogorov-Smirnov two sample test, Wald-Wolfowitz run test); за якісними показниками –
критерій χ2, Post-hoc аналіз. Статистична розбіжність показників визначалась на рівні
p<0,05, усі тести двосторонні.
Результати. Тривалість лапароскопічної холецистолітотомії не залежала від індексу
маси тіла, проте, дещо довшим був термін виконання даної операції у хворих на
холецистолітіаз з нормальною масою тіла (66,67 ± 15,61) хв і практично однаковий у
хворих з надмірною масою тіла (59,62 ± 13,30) хв та ожирінням (58,18 ± 10,79) хв, (р = 0,330
для тренду). Тривалість лапароскопічної чотирьохпортової холецистектомії також не
залежала від індексу маси тіла (р=0,275 для тренду), але невірогідно довшим був термін
виконання операції у хворих на холецистолітіаз з надмірною масою тіла (46,90 ± 15,80) хв
та ожирінням (42,22 ± 15,83) хв, а найменшим у хворих з нормальною масою тіла (37,50 ±
15,679) хв. Зіставлення тривалості терміну операції у хворих на холецистолітіаз у групах
спостереження з нормальною, надмірною масою тіла та ожирінням вказувало на достовірне
переважання терміну виконання лапароскопічної холецистолітотомії над лапароскопічною
холецистектомією в кожній ваговій категорії (р=0,0001; р=0,00001; р=0,0001, відповідно).
Висновки. Тривалість лапароскопічної холецистолітотомії та чотирьохпортової
холецистектомії не залежала від індексу маси тіла, проте час виконання органозберігаючої
операції був вірогідно більшим, ніж лапароскопічне видалення міхура у хворих на
холецистолітіаз всіх вагових категорій.

1. Keli, E, Ndri, KJ, Blegole, OC, Ahue, KH, Moussa, B, Gnaly, R, Soro, A, Ouattara, S, & Koffl, P.
65
.
(2021). Impact of the body mass index on the duration of laparoscopic cholecystectomy in a black
African population. South African Journal of Surgery, 59(2) Retrieved June 06, 2022, from
http://www.scielo.org.za/scielo.php?script=sci_arttext&pid=S0038-23612021000200012&lng=en&t
lng=en.
2. Zdichavsky, M., Bashin, Y. A., Blumenstock, G., Zieker, D., Meile, T., & Königsrainer, A. (2012).
Impact of risk factors for prolonged operative time in laparoscopic cholecystectomy. European journal
of gastroenterology & hepatology, 24(9), 1033–1038. https://doi.org/10.1097/MEG.0b013e328354
ad6e.
3. Chang, W. T., Lee, K. T., Huang, M. C., Chen, J. S., Chiang, H. C., Kuo, K. K., Chuang, S. C., Wang,
S. R., & Ker, C. G. (2009). The impact of body mass index on laparoscopic cholecystectomy in
Taiwan: an oriental experience. Journal of hepato-biliary-pancreatic surgery, 16(5), 648–654.
https://doi.org/10.1007/s00534-009-0102-x.
4. Kaneko, T., Kuwahara, T., Harada, T., Kawaoka, T., Hiraki, S., & Fukuda, S. (2015). Predictors of
prolonged laparoscopic cholecystectomy in the treatment of low-grade acute cholecystitis: a single-
center, retrospective, observational study. Acute medicine & surgery, 2(3), 190–194. https://doi.org/
10.1002/ams2.99.
5. Lowndes, B., Thiels, C. A., Habermann, E. B., Bingener, J., Hallbeck, S., & Yu, D. (2016). Impact of
patient factors on operative duration during laparoscopic cholecystectomy: evaluation from the
National Surgical Quality Improvement Program database. American journal of surgery, 212(2), 289–
296. https://doi.org/10.1016/j.amjsurg.2016.01.024.
66
.
Панащук Богдана Сергіївна

здобувачі вищої освіти медичного факультету
Малиновська Тетяна Володимирівна
здобувачі вищої освіти медичного факультету
Науковий керівник: Каньовська Л.В.
Канд. мед. наук, доцент кафедри внутрішньої медицини,
клінічної фармакології та професійних хвороб
КЛІНІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ВИЗНАЧЕННЯ D-ДИМЕРУ

Актуальність. Система гемостазу є однією з основних систем крові, яка забезпечує
цілісність і прохідність судин системи кровообігу, попереджує або зупиняє кровотечу, а
також підтримує кров у рідкому стані. В основі функціонування системи гемостазу лежить
збалансована взаємодія між її коагуляційною, антикоагуляційною та фібринолітичною
ланками. Порушення цього балансу спричинює внутрішньосудинне тромбоутворення або
кровотечу, що призводять до патологічних наслідків різного ступеня важкості. В зв’язку з
цим вивчення процесів утворення та лізису тромбів, механізму їх взаємозалежності,
регуляції та ролі в патогенезі захворювань разом з розробкою та удосконаленням методів
дослідження цих процесів в нормі, при патологіях та за дії антитромботичних препаратів
залишається актуальним напрямком досліджень сучасної гемостазіології, біотехнології та
клінічної біохімії. D-димер - це основний маркер активності фібринолітичної системи.
Визначення його рівня у сироватці крові у поєднанні із клінічними факторами є
перспективним для попередження виникнення тромботичних ускладнень у пацієнтів, які
належать до групи ризику. Також необхідно відмітити популярність цього біохімічного
скринінгу у когорти населення, що хворіє на COVID-19, що пов’язано із високим ризиком
розвитку тромботичних ускладнень, які мають високі показники летальності.
Мета і завдання. З'ясувати клініко-діагностичне значення визначення рівня
D-димеру у пацієнтів з ризиком розвитку тромботичних ускладнень.
Матеріали і методи. Огляд низки статей щодо особливостей утворення,
взаємозв'язок із фібринолітичною системою та методика визначення рівня D-димеру у
сироватці крові.
Результати дослідження. D-димер - це розчинний продукт деградації фібрину, що
утворюється в результаті впорядкованого розпаду тромбів фібринолітичною системою.
Формування фібринових згустків відбувається у відповідь на пошкодження судинної
стінки. Фібринолітична система регулює процеси гемостазу та спричинює лізис згустків,
які утворились. При розщепленні фактором XIIIa волокон фібрину, білка який входить в
склад тромбу, утворюються фрагменти — D-димери [1]. Оскільки плазмін не спроможний
розщепити ковалентний зв'язок між D-димерами, тому він вільно циркулює у крові близько
8 годин, а потім виводиться з організму нирками. Отже, D-димер є основним маркером,
який характеризує активність згортальної та фібринолітичної систем крові. Кількісне
визначення D-димеру характеризує як ступінь внутрішньосудинного зсідання крові, так і
процес фібринолізу. Тест оснований на здатності частинок латексу, вкритих антитілами до
D-димеру, аглютинувати при змішуванні з плазмою крові, яка містить D-димер. Ступінь
подовження часу формування згустку в тесті прямо пропорційний концентрації цього
показника [1].
67
.
D-димер виявляється і кількісно визначається в цілісній крові, плазмі або сироватці з

використанням моноклональних антитіл, котрі розпізнають специфічний епітоп на
перехресно-зшитих молекулах D-димеру, який відсутній на D-домені фібриногену та
незшитих мономерів фібрину. Існує три основні типи діагностичних реакцій: твердофазний
імуноферментний аналіз (ELISA), імунофлуоресцентний аналіз та аналіз латексної
аглютинації.
D-димер використовується при діагностиці тромбоемболії легеневої артерії(ТЕЛА),
венозної тромбоемболії(ВТЕ) та при станах організму, які супроводжуються підвищеним
розпадом або утворенням фібрину [2]. Крім того, D-димер оцінювали для визначення
оптимальної тривалості антикоагулянтної терапії у пацієнтів з ВТЕ, для діагностики та
моніторингу ДВЗ-синдрому, а також як допоміжний засіб для виявлення пацієнтів з
високим ризиком розвитку ВТЕ.
D-димер також розглядають як маркер активації системи згортання крові при
COVID-19. Встановлено, що показник вище 1000 нг/мл вказує на тяжкість перебігу та є
неоптимістичною ознакою у прогнозі. Такі пацієнти мають вищий ризик розвитку тромбів,
що часто призводить до смертельних наслідків. Таким чином, визначаючи цей показник
при діагностиці COVID-19, можна виявити пацієнтів, котрі потребують негайної
госпіталізації [3].
Але слід зазначити, що D-димер — неспецифічний показник венозної тромбоемболії,
його підвищення спостерігається при багатьох інших станах, які супроводжуються
активацією згортання та розчинення тромбів.
Циркулюючий D-димер також підвищений у пацієнтів із захворюваннями печінки,
ішемічною хворобою серця та іншими серцево-судинними захворюваннями,
онкопатологією, опіками, травмами, вагітністю, інфекціями, запальними захворюваннями,
тяжкими захворюваннями нирок, хірургічними втручаннями та у літніх людей. Однак
підвищення D-димеру в цих умовах менш специфічне, ніж при тромбозі глибоких вен
(ТГВ)/ТЕЛА. Значенням, яке буде свідчити про низький ризик тромбоутворення,
вважається до 500 нг/мл. Також відомо, що верхня межа може дещо відрізнятись залежно
від віку пацієнта. Так, у людей, старших 65-75 років, поріг для прогностичного значення
може збільшуватись до 600 нг/мл, що пов’язано зі зростанням показника відносно віку [4].
Саме тому D-димер ніколи не слід використовувати як єдиний метод виключення
тромбозів і будь-який результат тесту треба оцінювати у сукупності із клінічними
особливостями конкретної людини.
Висновок. Визначення D-димеру - це швидкий та доступний метод діагностики
активації коагуляції, фібринолізу та тромботичної активності. Завдяки йому можна
спрогнозувати подальший перебіг та прогностичне значення виникнення захворювання,
пов'язаного із утворенням або розпадом фібринових тромбів: ТГВ, ТЕЛ, діагностики ДВЗ-
синдрому, оцінка тяжкості перебігу COVID-19. Таким чином, кількісна оцінка рівнів D-
димеру відіграє важливу роль у виборі терапії та попередження виникнення тяжких
ускладнень.

1. D-dimer testing in laboratory practice /Tripodi A.// Clin Chem – 2011. – Vol.57, № 9. - P. 1256-1262.
2. The D-dimer assay /Johnson ED, Schell JC, Rodgers GM. // Am J Hematol. – 2019 – Vol.94 №7 -
P. 833-839.
3. Clinical course and risk factors for mortality of adult inpatients with COVID-19 in Wuhan, China: a
retrospective cohort study /Zhou F, Yu T, Du R, Fan G, Liu Y, Liu Z, [et al.] // Lancet. – 2020. –
Vol.395 №10229. P.1054– 1062.
4. Age-adjusted D-dimer thresholds in the investigation of suspected pulmonary embolism: A
retrospective evaluation in patients ages 50 and older using administrative data / Senior K, Burles K,
Wang D, Grigat D, Andruchow JE, Lang ES, [et al.] //. CJEM. 2018. Vol.20 №5 P.725–756.
68
.
Сивура Ольга Олегівна

студентка 5 курсу
Худзік Юлія Олегівна
студентка 5 курсу
Науковий керівник: Каньовська Л.В.
Кандидат медичних наук, доцент кафедри внутрішньої медицини
клінічної фармакології та професійних хвороб
ОСОБЛИВОСТІ ПАТОГЕНЕЗУ, КЛІНІКИ,

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПРИ
СИНДРОМІ ЖИЛЬБЕРА
Актуальність. Синдром Жильбера є найбільш поширеною спадковою формою
пігментного гепатозу, на який хворіє 1-5 % населення. Він виникає за відсутності явного
гемолізу або будь-яких інших ознак захворювання печінки. Синдром Жильбера вважається
досить доброякісним захворюванням без необхідності будь-якого терапевтичного
втручання. Тому дуже важливо встановити правильний діагноз і диференціювати цей
синдром від серйозних порушень печінкової тканини.
Мета і завдання. Проаналізувати літературні дані про особливості клінічного
перебігу та діагностики синдрому Жильбера.
Матеріали та методи. Проведено огляд сучасної літератури про особливості
синдрому Жильбера.
Результати.
Синдром Жильбера має величезне клінічне значення, оскільки легку
гіпербілірубінемію можна помилково прийняти за ознаку прихованого, хронічного або
прогресуючого захворювання печінки.
Цей синдром характеризується хронічною негемолітичною некон’югованою
гіпербілірубінемією, зумовленою зниженням активності печінкового білірубіну UDP-
глюкуронозилтрансферази (UGT). Саме вона кон’югує білірубін з глюкуроновою
кислотою, що призводить до зниження активності останнього.
Мутації в ядрі, а саме взаємодія зі специфічною послідовністю нуклеотидів
промотора (ТАТА-фактор), призводять до порушення глюкуронізації білірубіну. Цей
синопсис обумовлює патофізіологію та дослідження, відповідні для цієї невинної аномалії.
Дане захворювання також має глибоку фенотипову дію. Саме тому, можна впевнено
стверджувати с-ом Гільберта пов’язаний з генетичним варіантом людської UDP-
глюкуронозилтрансферази (UGT1A1), UGT1A1 28, знайденим приблизно у 40%
європейців. З тих пір було зареєстровано понад 120 варіантів UGT1A1, що призводило до
безперервного спектру від легкої гіпербілірубінемії до жовтяниці, що загрожувала життю.
Варто зазначити, що структура печінки набуває своєї морфологічної картини:
характерна груба гіпертрофія агранулярного ендоплазматичного ретикулуму гепатоцитів,
що обумовлено порушенням активності мікросомальних ферментів, які, в свою чергу,
контролюють кон’югацію білірубіну в клітинах печінки. Таким чином, дана морфологічна
варіація може бути постійною ознакою класичної форми синдрому Жильбера.
Це може ввести в оману лікарів і хірургів до постановки помилкового діагнозу.
69
.
Синдром Жильбера пов'язаний з відсутністю детоксикації деяких ліків. Це обумовлено

сфероцитозом, холітіазом, гемолітичною анемією та інтраопераційною токсичністю.
Варіації процесів глюкуронування, у випадку латентного перебігу с-ому Жильбера,
впливають на медикаментозну терапію.
Для даного синдрому характерна клінічна тріада: жовтяниця, ксантелазми повік
і печінкові маски. Проте наукові джерела стверджують, що ксантелазми в ділянці повік
і «печінкові маски» є пізніми проявами синдрому. Доволі часто пацієнтів на ранніх стадіях
хвороби турбують болі в животі різної інтенсивності, диспепсичні прояви, а також
астеновегетативні прояви. При фізикальному обстеженні можна виявити помірне
збільшення печінки, іноді може збільшуватися селезінка, якщо синдром перебігає за так
званим спленомегалічним, несприятливішим варіантом.
Терапія ДГБ дотепер залишається проблемною. Лікування зазвичай розпочинається з
модифікації способу життя, що потребує ретельної тривалої роботи та зусиль. Значні
фізичні навантаження й алкоголь протипоказані. Основу терапії синдрому Жильбера
становлять засоби умовно патогенетичного та симптоматичного спрямування: барбітурати,
урсодезоксихолева кислота (УДХК), фототерапія, обмінні гемотрансфузії, а також
зіксорин. Останній групи гепатопротекторів, стимулює оксидазну ферментативну
активність мікросом печінки, активує утворення глюкуронідів, сприяє виведенню з
організму ендогенних та екзогенних метаболітів та виділенню жовчі. Препарат чинить на
мікросомальні ферменти вибіркову дію. Препарат починає діяти на 5-й день курсового
прийому.
Висновки: Дана патологія, незважаючи на свою безпечність, доволі часто
зустрічається у сучасному світі. Тому даний клінічний синдром варто брати до уваги,
проводячи ретельну диференційну діагностику з подібною симтоматикою захворювань
гепато-біліарної системи, вчасно верифікувати чинники ризику та попереджувати розвиток
захворювань.

1. Райзіс А.Р., Хохлова О.М., Нікітіна Т.С. Синдром Жильбера: сучасні погляди, наслідки та
терапія // Лікар ру. - 2012. - 3. - 42-45.
2. D’Angelo R., Rinaldi C., Donato L., Nicocia G., Sidoti A. The combination of new missense mutation
with [A(TA)7TAA] dinucleotide repeat in UGT1A1 gene promoter causes Gilbert's syndrome // Ann.
Clin. Lab. Sci. — 2015. — 45(2). — 202-5. — PMID: 25887876.
3. Kringen M.K., Piehler A.P., Grimholt R.M., Opdal M.S., Haug K.B., Urdal P. Serum bilirubin
concentration in healthy adult North-Europeans is strictly controlled by the UGT1A1 TA-repeat
variants // Plos one. — February, 2014. — 28(10). — 1643-7. — DOI: 10.1371/journal.pone.0090248.
4. Shiu T.Y., Huang H.H., Lin H.H., Shih Y.L., Chu H.C., Chang W.K., Hsieh T.Y. Restriction fragment
length polymorphism effectively identifies exon 1 mutation of UGT1A1 gene in patients with
Gilbert’s Syndrome // Liver. Int. — 2015 Aug. — 35(8). — 2050-6. — DOI: 10.1111/liv.12785.
70
.
НАУКОВО-ДОСЛІДНА ГРУПА:
Лактіонова Олена Ігорівна
Коляда Кирило Дмитрович
Фоменко Руслан Сергійович
канд. мед. наук, асистент кафедри хірургії №2
ОСОБЛИВОСТІ ПРОТІКАННЯ ВИРАЗОК

ДІАБЕТИЧНОЇ СТОПИ
Вступ. Наразі близько 500 мільйонів людей страждають на цукровий діабет (ЦД), з
прогнозованим приголомшливим збільшенням в найближчі роки. Більше того, одна оцінка
припускає, що від одного з трьох до одного з кожних п’ятих пацієнтів із ЦД протягом життя
з’являться хронічні незагойні рани, такі як виразка діабетичної стопи (ВДС), з тривожною
частотою рецидивів близько 45% Враховуючи додаткові фактори, загальна захворюваність
на виразки стопи у пацієнтів з цукровим діабетом може досягати 19–34% [1]. Таким чином,
не дивно, що велика частина хворих потребує проведення ампутації нижніх кінцівок, що
впливає на якість життя пацієнтів. В свою чергу цей факт робить необхідним розроблення
більш ефективних стратегій діагностики та лікування цієї виснажливої хвороби. Виразка
діабетичної стопи має надзвичайно складну патологію через стійку гіперглікемію та
пов’язані з нею цукрові ускладнення, включаючи порушення захисного бар’єру, високий
окислювальний стрес, нейропатію, мікросудинні ускладнення та хронічну запальну
реакцію.
Мета. Встановити останні патофізіологічні дані щодо особливостей протікання
діабетичних ран.
Актуальність. Цукровий діабет значною мірою негативно впливає на якість життя,
що пов’язане з частим виникненням ускладнень та супутніх захворювань. В соціально-
економічному аспекті дане ендокринне захворювання належить до соціально-значущих
хвороб, так як призводить до значної кількості “втрачених років життя через інвалідність”
(DALY). Постійний моніторинг ускладнень, пов’язаних з ЦД, необхідно здійснювати з
метою розробки та впровадження нових методів профілактики ускладнень, одним з яких є
зменшення якості та швидкості загоювання ран.
Матеріали і методи. Метааналіз наукових статей та публікацій що описують
особливості протікання виразок діабетичної стопи.
Результати. У пацієнтів із ЦД гіперглікемія може сприяти порушенню закриття рани
та розвитку ВДС в зв’язку з атеросклерозом, порушенням функціонування різних клітин
шкіри та периферичною нейропатією. Гіперглікемія сприяє розвитку атеросклерозу, тим
самим запобігаючи потраплянню циркулюючих поживних речовин до ран, погіршуючи
загоєння. Більше того, у пацієнтів із ЦД гіперглікемія була потенційною причиною
71
.
дисфункції ендотеліальних клітин, які мають вирішальне значення для загоєння ВДС через
вазодилатацію. Крім ендотеліальних клітин, гіперглікемія також порушує процеси, які є
критичними для реепітелізації, а саме синтез білка, міграцію та проліферацію
кератиноцитів і фібробластів [1]. У пацієнтів з ВДС порушується експресія кількох білків
кератиноцитів, пов’язаних з повторною епітелізацією, включаючи білки кератину
цитоскелета (K2, K6 і K10), що є важливими для диференціації кератиноцитів, і білок-
попередник ланцюга ламініну-5 α3 (LM-3A32), який регулює зв’язування епітеліальних
клітин з базальною мембраною [2].
Іншим механізмом, через який гіперглікемія погіршує загоєння ран, є пошкодження
вільними радикалами в результаті зниження активності антиоксидантних ферментів
глутатіонпероксидази і супероксиддисмутази. Це може частково пояснити, чому інші
дослідження виявили, що тривала неконтрольована гіперглікемія корелює з більш
високими рівнями маркерів, пов’язаних із процесом старіння шкіри. Гіперглікемія також
може призвести до вироблення активних форм кисню (АФК) через шляхи поліолу,
гексозаміну і протеїнкінази С [3]. Хоча зрозуміло, що АФК необхідні для ранніх стадій
загоєння ран, було показано, що дисбаланс продукції АФК шкідливий для пізніших етапів
загоєння ран. Зокрема, підвищений рівень АФК може пошкодити кровопостачання,
метаболізм і структуру периферичних нервів. В уражених нервах це може призвести до
дисфункції сенсорного, моторного та/або вегетативного функціонування, при цьому кожен
дефіцит однозначно підвищує ризик розвитку ВДС [4]. Разом ці зміни, викликані
неконтрольованим високим рівнем глюкози в крові, роблять шкіру більш сприйнятливою
до травм і інфекцій, що погіршує загоєння ран.
Окрім збільшення ризику утворення ВДС, кожен тип нейропатії (сенсорної, моторної
та/або вегетативної) напряму сприяти порушенню загоєння останньої. Наприклад,
вегетативна нейропатія зменшує активність потових залоз, залишаючи шкіру сухою та
потрісканою, тим самим збільшуючи ризик свербіння та інфекції, що гальмує загоєння ран.
На додаток до сухості шкіри та поганого кровообігу, діабетична нейропатія з незрозумілих
причин пов’язана зі свербінням [5]. У той же час моторна нейропатія збільшує тиск на
підошовну поверхню стопи, що призводить до ішемії тканин. Загалом, така шкіра має
знижену щільність нейронів і проявляє знижене загоєння. Останні дані також свідчать про
те, що гіперліпідемія, зокрема гіпертригліцеридемія, може відігравати певну роль у
розвитку діабетичної нейропатії, і тому ліки, що знижують рівень ліпідів, можуть запобігти
або навіть повернути назад пошкодження нервових волокон у пацієнтів з діабетичною
нейропатією [6]. Цей підхід до профілактики не часто використовується, оскільки терапія,
спрямована на нейропатію, в даний час зосереджена на зменшенні тиску на стопу. Оскільки
нейропатія переважно вражає нерви, які залежать від фактора росту нервів, екзогенна
добавка останнього продемонструвала покращення швидкості загоювання рани,
лейкоцитарний хемотаксис і стабілізацію обміну кератиноцитів [7].
Захворювання периферичних артерій (ЗПА) поширене у пацієнтів з ВДС і напряму
сприяє підвищенню ризику ампутації кінцівки. Одне перехресне дослідження виявило ЗПА
у 43% випадків ВДС. Існує багато методів реваскуляризації, які показали, що реперфузія
виразкової ділянки у пацієнтів знижує ризик ампутації та смерті [8]. Одним із методів
оцінки користі реваскуляризації для лікування ЗПА у пацієнтів з цукровим діабетом є
система класифікації ран, ішемії та інфекції стопи (РІІС), розроблена Товариством судинної
хірургії.
Як природний наслідок поганого кровообігу у пацієнтів із ЦД ВДС призводить до
гіпоксичного середовища. В умовах гіпоксії різні популяції клітин шкіри мають
диференційну експресію генів. Недавнє дослідження, яке контролює гіпоксію шкіри за
допомогою флуоресценції шкіри показало, що нижчі рівні ВДС відповідали гіршому
прогнозу загоєння та іншим ускладненням [9]. У спробі компенсувати ці гіпоксичні стани
72
.
при лікуванні ВДС була використана гіпербарична киснева терапія, яка покращила
швидкість загоєння. Хоча точні механізми лікування гіпербаричною камерою на експресію
гена ВДС все ще досліджуються, вже можна казати про безсумнівний позитивний ефект
останньої
В останніх дослідженнях було продемонстровано, що анемія є широко
розповсюдженою у пацієнтів із ЦД, особливо в умовах ВДС. Однак існують суперечливі
повідомлення про кореляцію між анемією та прогнозом ускладнення. Метааналіз показав,
що збільшення тяжкості анемії пов’язане з тяжкістю ВДС і може слугувати маркером
майбутньої ампутації [10]. Когортні дослідження виявили, що анемія значно пов’язана з
більш глибокими виразками, важчими інфекціями, високим ризиком ампутації. Проте, інші
дослідження показали, що анемія є незначущим маркером клінічного результату для
пацієнтів із ВДС [ 11]. Таким чином, контекст, за якого анемія може бути прогностичним
фактором для загоєння ВДС, все ще є дискусійним і потребує подальшого з'ясування.
Було доказано, що шкіра при цукровому діабеті має високу колонізацію як S. aureus,
так і S. epidermidis. Недавній аналіз німецьких пацієнтів із ВДС виявив Staphylococcus,
Pseudomonas та Enterobacteriaceae як найбільш поширені бактеріальні колонізатори. При
ранжуванні ВДС за тяжкістю інфекції недавнє дослідження визначило Staphylococcus і
Streptococcus як найпоширеніші види серед інфікованих легким та середнім ступенем. Тоді
як більш тяжко інфіковані ВДС мали збільшення бактеріальної різноманітності. Такі
бактерії, як стафілокок і стрептокок, експресують протеолітичні фактори, які порушують
шкірний бар'єр. Підвищена поширеність S. aureus сприяє високій частоті інфекцій виразки
діабетичної стопи і подальшому поширенню інфекції в кістки та кровотік. Фактично,
остеомієліт був визначений як значущий предиктор загоєння ран [12-13] та ампутації. На
жаль, системні антибіотики мають обмежену доставку до місць хронічної рани, особливо
за наявності бактеріальної біоплівки, тому нові методи лікування зосереджуються на
місцевому введенні ліків із різноманітними механізмами вивільнення [14].
Динаміка загоєння гострих ран складається з чотирьох фаз, що включають: гемостаз,
запалення, проліферацію та ремоделювання. У хворих на цукровий діабет можуть
розвинутися різні ускладнення, включаючи хронічні рани, такі як незагойні ВДС, що
виникають внаслідок порушення кожного етапу загоєння рани. По-перше, ВДС
характеризуються фазою запалення, що не розсмоктується, коли в рановому ложі
виявляється велика кількість нейтрофілів і макрофагів. До того ж постійне вивільнення
прозапальних цитокінів (IL-1, IL-6, фактор некрозу пухлини та реактивний білок плазми
крові) і бактеріальна проліферація [15] є найбільш вивченими факторами, які сприяють
порушенню процесу загоєння. Іншою особливістю ВДС є стійкий стан гіпоксії, що виникає
внаслідок недостатнього ангіогенезу, при якому його стан посилюється безперервною
запальною відповіддю, що призводить до збільшення АФК та дисфункціонального процесу
загоєння. Зниження регуляції факторів росту сполучної тканини ВДС корелює зі
зниженням рівня трансформуючого фактора росту і рівня колагену, затримуючи закриття
рани, впливаючи на проліферацію фібробластів і популяцію судинних клітин [16].
Хоча ЦД може мати негативний вплив на психічне здоров’я пацієнта, самооцінку та
згуртованість сім’ї, існують суперечливі повідомлення про те, чи впливає діагноз ВДС на
рівень життя пацієнта. Більше того, здається, що пацієнти з ВДС не мають значно гіршого
психічного здоров’я, ніж пацієнти без. Тим не менш, є докази того, що ВДС можуть
призвести до емоційного стресу, зниження якості життя і фізичної дисфункції. Фізична
дисфункція є одним з найважливіших психосоціальних аспектів для пацієнтів, які живуть з
ВДС, оскільки вона може обмежити їхню повсякденну діяльність і перешкоджати їм
виконувати свої нормальні сімейні та соціальні ролі. Більше того, пацієнти з ВДС мають
гіршу якість життя, ніж пацієнти, які вилікувалися без ампутації або перенесли незначну
ампутацію, що ще більше підтверджує думку про те, що фізична дисфункція є центральною
73
.
в психосоціальному досвіді пацієнтів з ВДС. Навіть більшість пацієнтів, які перенесли

велику трансгомілкову ампутацію, відчули покращення якості життя. Для пацієнтів із ВДС,
які відчувають значний негативний вплив на психічне здоров’я, доступні психологічні
втручання, які можуть зменшити тривожність, депресію та глобальні оцінки пацієнтів. Інше
втручання, яке характеризується психотерапією під час госпіталізації, зменшило
тривожність, депресію та оцінки проблемних зон за шкалою діабету [17-19].
Висновок. В наш час, цукровий діабет залишається одним з найбільш соціально-
значущих та небезпечних захворювань, яке не лише погіршує якість життя хворого та
вражає всі системи організму, а й значно впливає на розвиток ускладнень. Профілактика
ускладнень є неодмінною частиною лікування хвороби для запобігання виникнення
вторинних захворювань, одним із яких є виразкова діабетична стопа. Підхід до методів
запобігання розвитку даного ускладнення має бути комплексним, оскільки на ризик
розвитку та перебіг впливає велика кількість факторів, серед яких гіперглікемія, невропатії,
мікросудинні ускладнення, гіпоксія, анемія, трансепідермальна втрата води, бактеріальний
мікробіом, Ph шкіри, недостатність імунної системи та психологічні розлади. Подальше
вивчення патогенезу ВДС вплине на розвиток та введення в медичну практику нових
методів профілактики, що полегшить лікування або зменшить ризик розвитку даного
ускладнення.

1. A long-standing hyperglycaemic condition impairs skin barrier by accelerating skin ageing process /
H. Y. Park, J. H. Kim, M. Jung, C. Chung, R. Hasham, C. S. Park, E. H. Choi. - Glasgo: Exp. Dermatol,
2011. - 969–974 с.
2. Targeted Disruption of the LAMA3 Gene in Mice Reveals Abnormalities in Survival and Late Stage
Differentiation of Epithelial Cells / M. C. Ryan, K. Lee, Y. Miyashita, W. G. Carter. - London: J. Cell
Biol, 1999. - 1309–1324 с.
3. The Role of Oxidative Stress and Antioxidants in Diabetic Wound Healing / L. Deng, C. Du, P. Song,
T. Chen, S. Rui, D. G. Armstrong, W. Deng. - Gonkong: Oxidative Med. Cell, 2021. - 143-155 с.
4. Obrosova I. G. Update on the pathogenesis of diabetic neuropathy / I. G. Obrosova. - Wahsington:
Curr. Diabetes Rep, 2003. - 439–445 с.
5. Truncal Pruritus of Unknown Origin May Be a Symptom of Diabetic Polyneuropathy / H. Yamaoka,
H. Sasaki, H. Yamasaki, K. Ogawa, T. Ohta, H. Furuta, M. Nishi, K. Nanjo. - Lisabon: Diabetes Care,
2009. - 150–155 с.
6. Impaired permeability and antimicrobial barriers in type 2 diabetes skin are linked to increased serum
levels of advanced glycation end-product / J. H. Kim, N. Y. Yoon, D. H. Kim, M. Jung, M. Jun,
H. Y. Park, C. Chung, K. Lee, S. Kim, C. S. Park. - Lagos: Exp. Dermatol, 2017. - 815–823 с. \
7. Topical Application of Nerve Growth Factor in Human Diabetic Foot Ulcers / A Study of Three Cases.
S. Generini, M. A. Tuveri, M. M. Cerinic, F. Mastinu, L. Manni, L. Aloe. - Berlin: Exp. Clin.
Endocrinol. Diabetes, 2004. - 542–544 с.
8. Effect of Direct Endovascular Revascularization Based on the Angiosome Model on Risk of Major
Amputations and Life Expectancy in Type 2 Diabetic Patients with Critical Limb Ischemia and Foot
Ulceration / E. Iacopi, A. Coppelli, C. Goretti, I. Bargellini, A. Cicorelli, R. Cioni, A. Piaggesi. - Paris:
J. Am. Podiatr. Med Assoc, 2021. - 111 с.
9. Differentiation of Diabetic Foot Ulcers Based on Stimulation of Myogenic Oscillations by Transient
Ischemia / A. Los-Stegienta, J. Katarzynska, A. Borkowska, A. Marcinek, K. Cypryk, J. Gebicki. -
Hamburg: Vasc. Health Risk Manag, 2021. - 145–152 с.
10. Is there an association between anemia and diabetic foot ulcers? A systematic review and meta-
analysis. K. Yammine, F. Hayek, C. Assi / Wound Repair. Regen, 2021. - 432–442 с.
11. Role of procalcitonin as a predictor of clinical outcome in acute diabetic foot infections: A prospective
study / A. R. Asirvatham, U. Menon, P. V. Pavithran, J. R. Vasukutty, H. Kumar, N. Bhavani,
A. Menon, V. Nair, V. Lakshmanan, A. K. Varma. - Rome: Indian J. Endocrinol. Metab, 2019. - 122–
127.
12. Bacterial Diversity, Antibiotic Resistance, and the Risk of Lower Limb Amputation in Younger and
74
.
Older Individuals With Diabetic Foot Infection. / S. Dörr, A. K. Holland-Letz, G. Weisser,

A. Chatzitomaris, R. Lobman. - Berlin: Int. J. Low. Extremity Wounds, 2021. - 144-145 с.
13. Multiomics approach to identify host-microbe alterations associated with infection severity in diabetic
foot infections: A pilot study / M. Radzieta, F. Sadeghpour-Heravi, T. J. Peters, H. Hu, K. Vickery,
T. Jeffries, H. G. Dickson, S. Schwarzer, S. O. Jensen, M. Malone. - Praha: ANPJ Biofilms
Microbiomes, 2021. - 1–12 с.
14. Ciprofloxacin-loaded calcium alginate wafers prepared by freeze-drying technique for potential
healing of chronic diabetic foot ulcers / A. Ahmed, G. Getti, J. Boateng. Drug Deliv. Transl. Res,
2017. -1751–1768 c.
15. Interactions of Methicillin Resistant Staphylococcus aureus USA300 and Pseudomonas aeruginosa in
Polymicrobial Wound Infection / I. Pastar, A. G. Nusbaum, J. Gil, S. B. Patel, J. Chen. Warsaw: PLoS
ONE, 2013. - 12-14 c.
16. Wound repair and regeneration: Mechanisms, signaling, and translation / S. A. Eming, P. Martin,
M. Tomic-Canic. - Kennisberg: Sci. Transl. Med. 2014. - 144-151 с.
17. Improved Quality of Life After Transtibial Amputation in Patients with Diabetes-Related Foot
Complications / D. K. Wukich, J. Ahn, K. M. Raspovic, J. La Fontaine, L. A. Lavery. - New York:
Int. J. Low. Extremity Wounds, 2017. - 114–121 c.
18. The effect of an intensive patients’ education program on anxiety, depression and patient global
assessment in diabetic foot ulcer patients with Wagner grade ½ / H. Chen, C. Cai, J. Xie. - Uhan:
Medicine, 2020., - 15-18 c.
19. Psychotherapy intervention to reduce depressive symptoms in patients with diabetic foot syndrome /
U. Simson, U. Nawarotzky, G. Friese, W. Porc, Y. Schottenfeld-Naor. - Boston: Diabet. Med., 2008.
- 206–212 c.
75
.
Сухова Вікторія Романівна

здобувач вищої освіти IV медичного факультету
Науковий керівник: Бабичева Олександра Олександрівна
канд. мед. наук, асистент кафедри внутрішніх та професійних хвороб
ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ОПИТУВАЛЬНІКІВ, ЯК

МЕТОДІВ МОНІТОРИНГУ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ
Актуальність. Бронхіальна астма (БА) – є хронічним запальним захворюванням
дихальних шляхів, що має високу поширеність серед усіх вікових груп. Епідеміологічні
дослідження, присвячені захворюваності на бронхіальну астму в структурі загальної
популяції демонструють, що від цієї форми захворювання страждає близько 300 млн людей
у всьому світі [1]. Сучасна класифікація БА включає обов'язкову оцінку рівня контролю,
оскільки останній відображає ефективність базисної терапії, а значить, якість надання
медичної допомоги. Незважаючи на добре вивчений патогенез захворювання та досить
великий спектр фармакологічних препаратів для лікування бронхіальної астми, рівень
контролю цього захворювання залишається досить низьким – близько 57% [2]. Внаслідок
недостатнього контролю та неадекватної терапії БА є серйозною проблемою громадської
охорони здоров'я у всьому світі, яка характеризується зниженням рівня якості життя
пацієнта, розвитком дихального та метаболічного ацидозу, які за відсутності лікування
можуть призвести до зупинки серця та дихання. У зв'язку з цим актуальним є питання
вибору оптимального методу моніторингу рівня контролю БА з числа відомих.
Мета. Метою даного дослідження була систематизація та оцінка ефективності
методів діагностики рівня контролю бронхіальної астми.
Матеріали та методи. У рамках реалізації даного дослідження було проаналізовано
пов’язані з цією темою наукові публікації закордонних та вітчизняних авторів,
опубліковані в Google Scholar, Web of Science, PubMed.
Результати. Запалення при БА має персистуючий характер і визначає вираженість
клінічних проявів захворювання. Метою терапії бронхіальної астми сучасні керівництва
постулюють досягнення контролю над перебігом астми, що реалізується в ході базисної
протизапальної терапії [3].
Згідно з сучасними міжнародними та національними рекомендаціями, необхідно
розглядати контроль симптомів разом з оцінкою ризику загострень, розвитку фіксованої
обструкції бронхів та побічних ефектів лікарської терапії. Наявність одного або більше
факторів ризику загострень бронхіальної астми навіть при хорошому контролі симптомів
обумовлює віднесення пацієнта до групи ризику з розвитку загострень бронхіальної астми
в подальшому і впливає на тактику ведення та лікування хворого. Впровадження цієї
концепції в клінічну практику поряд з розвитком фармакології дозволило досягти
серйозних успіхів у лікуванні бронхіальної астми.
Основними методами діагностики та моніторингу рівня контролю при БА в даний час
визнаються: клінічна оцінка перебігу БА відповідно до критеріїв, що наводяться у
погоджувальних документах, використання опитувальників (АСТ, ACQ, NAEPP та ін),
дослідження функціональних параметрів (результати вимірювання та моніторування
пікфлоуметрії, спірографії, у тому числі із застосуванням провокаційних тестів,
комп'ютерна бронхофонографія, бодіплетизмографія, метод переривання потоку,
76
.
імпульсна осцилометрія), визначення біомаркерів запалення в системних та

органоспецифічних субстратах [4].
Серед методів самооцінки рівня контролю слід виділити 2 застосовуваних у практиці
валідизованих опитувальника. Asthma Control Test (ACT) та Asthma Control Questionnaire
(ACQ-5) [5]. Вони дозволяють оцінити різні аспекти стану пацієнтів і терапії, що
проводиться, зручні для використання в амбулаторних або стаціонарних умовах і чутливі
до зміни стану хворого. Опитувальники прості у застосуванні, а результат легко
інтерпретується та максимально наближений до об'єктивної оцінки, оскільки виражений у
балах. АСТ та ACQ-5 повинні використовуватися не тільки для діагностики поточної
ситуації, але й для порівняльної оцінки стану пацієнта у динаміці. Кількісна оцінка рівня
контролю (у балах) значно полегшує моніторування змін, що відбулися з часом.
Зазначені вище клінічні підходи дуже зручні для повсякденного моніторингу в
амбулаторних умовах у первинній ланці охорони здоров'я, проте вони не враховують
функціональний діагноз, оскільки об'єктивно не відображають прохідність бронхіального
дерева, його гіперреактивність і оборотність бронхіальної обструкції при відсутності явних
зовнішніх та фізикальних (жорстке дихання, сухі хрипи) ознак. Це вказує на те, що
важливим показником ефективності терапії даної категорії пацієнтів залишається оцінка
функції зовнішнього дихання, в першу чергу, за показником об'єму форсованого видиху за
першу секунду і пікфлоуметрія.
Висновок. Бронхіальна астма відноситься до керованих хвороб із можливістю
запобігання інвалідності, тимчасовій непрацездатності та госпіталізаціям. Пропонується
підхід до ведення пацієнта з точки зору рівня контролю над захворюванням, акцентується
на ступінчастій терапевтичній стратегії, в якій метою лікування є досягнення та
підтримання клінічного контролю, а не лікування хвороби. Оцінювати запропоновану
терапевтичну стратегію пропонується за допомогою Asthma Control Тest та Asthma Control
Questionnairе з доповненням функціональних методів. Скринінгові тести забезпечують
об'єктивну та швидку оцінку ступеня контролю БА та допомагають у прийнятті рішення
про зміну терапії. В даний час є унікальні можливості для охорони здоров'я у винайденні
та застосування нових методів моніторування, лікування та реабілітації пацієнтів з
бронхіальної астми, щоб прокласти шлях для застосування персоналізованої медицини.

1. Bateman, E. D., Hurd, S. S., Barnes, P. J., Bousquet, J., Drazen, J. M., FitzGerald, J. M., Gibson, P.,
Ohta, K., O'Byrne, P., Pedersen, S. E., Pizzichini, E., Sullivan, S. D., Wenzel, S. E., & Zar, H. J.
(2008). Global strategy for asthma management and prevention: GINA executive summary. The
European respiratory journal, 31(1), 143–178. https://doi.org/10.1183/09031936.0013870.
2. Oppenheimer, J. J., & Li, J. (2006). Attaining asthma control. Current opinion in allergy and clinical
immunology, 6(2), 119–123. https://doi.org/10.1097/01.all.0000216855.02947.33.
3. Sorkness C. A. (2008). Traditional and new approaches to asthma monitoring. Respiratory care, 53(5),
593–601.
4. Елисеева Т.И., Геппе Н.А., Балаболкин И.И. (2012). Ассоциация функциональных
(спирографических и пикфлоуметрических) характеристик и клинических оценок контроля
бронхиальной астмы у детей и подростков. Клиническая медицина (4), 54 – 58.
5. Подкорытов А.А., Мещеряков В.В., Кирсанов В.В. (2021). Современные методы контроля и
мониторинга бронхиальной астмы у детей. Вестник СурГУ. Медицина, 4 (50), 17-25. https://doi.
org/10.34822/2304-9448-2021-4-17-25.
77
.
Почапський Владислав Євгенович

Крамарук Вікторія Юріївна
Сухорукова Альона Олексіївна
Науковий керівник: Бібіченко Вікторія Олександрівна
канд. мед. наук, асистент кафедри загальної та клінічної
патологічної фізіології ім. Д.О. Альперна
ПАТОФІЗІОЛОГІЧНИЙ ВПЛИВ COVID-19 НА СТАН

СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ
Вступ. Безперечний інтерес викликають патофізіологічні зміни, що відбуваються в
серцево-судинній системі, внаслідок потенційних ефектів коронавірусу. Оскільки дані про
механізми дії COVID-19 обмежені, аналіз даних попередніх досліджень спалахів вірусної
пневмонії та гострого респіраторного синдрому на Близькому Сході (middle east respiratory
syndrome coronavirus, або MERS-CoV), а також сезонного грипу допоможе отримати більш
повне уявлення про механізм дії коронавірусів на серцево-судинну систему.
Метою даної роботи є аналіз існуючої літератури для розуміння кардіоваскулярних
ефектів COVID-19, що має важливе значення для розробки та надання своєчасної
комплексної медичної допомоги пацієнтам, особливо старшого віку із серцево-судинними
захворюваннями.
Результати. Проспективне обсерваційне дослідження ARIC (atherosclerosis risk in
communities study) показало, що пацієнти мають високу ймовірність розвитку ішемічної
хвороби серця (ІХС) та інсульту, особливо через 90 днів після перенесеного інфекційного
процесу. Проаналізовано 1312 пацієнтів з розвитком ІХС та 712 – з інсультом, у яких в
анамнезі було зафіксовано факт наявності інфекційного процесу протягом попередніх
одного-двох років. Середній вік пацієнтів становив 75 років, серед пацієнтів із
загостренням ІХС було 57,4% чоловіків, з інсультом – 54,1% жінок. Серед 1312 пацієнтів з
ІХС 119 (9,1%) мали в анамнезі госпітальну інфекцію, 366 (27,9%) – інфекцію, що
розвинулася в амбулаторних умовах. Превалювали інфекції сечовивідних шляхів (29%),
пневмонія або респіраторна інфекція (27%), інфекція шкірного покриву або підшкірної
клітковини (11%) та сепсис (8%). Госпітальна інфекція виявилася потужнішим тригером
серцево-судинних подій протягом усього періоду спостереження після перенесеної
інфекції порівняно з амбулаторною інфекцією. Таким чином, категорія госпіталізованих
пацієнтів з інфекційним захворюванням в анамнезі потребує пильної уваги з боку лікарів
та проведення своєчасних заходів щодо вторинної профілактики ІХС та інсульту [1].
Чотири типи HCoV, включаючи HCoV-229E (α-CoV), HCoV-NL63 (α-CoV), HCoV-
OC43 (β-CoV) та HCoV-HKU1 (β-CoV), ендемічні для людини і зазвичай викликають легку
респіраторну інфекцію з симптомами, що саморозв'язуються, на частку якої припадає 15–
30% гострих респіраторних захворювань (ГРЗ). Як правило, даний вид інфекції
зустрічається у осіб молодого віку, але у старшому віці, особливо у пацієнтів, які мають
78
.
серцево-судинну та бронхолегеневу патологію, може бути причиною госпіталізації, у тому

числі й екстреної [2].
SARS-CoV належить до групи β-CoV і зв'язується з цинковою пептидазою
ангіотензин-перетворюючого ферменту 2 (АПФ2) – поверхневою молекулою для
проникнення в клітину господаря. АПФ широко поширений в організмі і являє собою
інтегральний білок плазматичної мембрани ендотеліальних, спеціалізованих епітеліальних,
нейроепітеліальних клітин, клітин нервових закінчень та репродуктивної системи.
Фізіологічні функції АПФ не обмежені його роллю у регуляції функцій серцево-судинної
системи. Він бере участь у метаболізмі ряду біологічних активних пептидів і в гематопоезі.
Пригнічення експресії АПФ2 при інфікуванні SARS-CoV імовірно лежить в основі
патологічних змін легеневої тканини, що сприяє розвитку тяжкої пневмонії та гострої
дихальної недостатності [3].
Досвід попередніх епідемій, зумовлених коронавірусами, дозволяють припустити, що
вірусні інфекції можуть провокувати розвиток гострого коронарного синдрому, аритмій,
декомпенсації серцевої недостатності, тромбоемболічних ускладнень головним чином
через поєднання значної системної запальної відповіді і локалізованого запалення. COVID-
19, ймовірно, може змінити клінічні прояви поточних ССЗ та призвести до розвитку
додаткових життєзагрозних ускладнень [4].
При COVID-19 виявлено пошкодження ендотеліоцитів легень, тонкого кишечника,
нирок, серця, печінки, що може бути наслідком безпосереднього впливу вірусу, системної
імунної/запальної відповіді, що іноді доходить до рівня «цитокінового шторму», а також
патологічних змін, характерних для прогресуючого інфекційного процесу. Оскільки
дисфункція ендотелію є важливою ланкою патогенезу різних ССЗ, можна очікувати
обтяження їх клінічних проявів та / або виникнення ускладнень. Для COVID-19 характерно
також поява запальних змін у міокарді з виникненням відповідних ускладнень (серцева
недостатність, порушення серцевого ритму та провідності). Крім того, серцево-судинна
система може додатково пошкоджуватися при прогресуванні існуючого або виникненні
нового ССЗ на тлі COVID-19, а також вираженої дисфункції інших органів (легкі, нирки,
печінка). При COVID-19 відзначається активація тромбоутворення, що в найбільш важких
випадках може закінчитися виникненням коагулопатії споживання (тромбогеморагічного
синдрому). Ці процеси сприяють появі тромботичних/тромбоемболічних ускладнень (в
основному венозних) [4-9].
Крім того, при COVID-19 описано виникнення мікроангіопатії з наявністю запалення
і тромбозу в дрібних судинах без ознак тромбоемболії, що зв'язують не тільки з активацією
процесів тромбоутворення, але і з можливим безпосереднім впливом вірусу SARS-CoV-2
на ендотелій а також вираженим імунним запаленням, що запускає процеси
«імунотромбозу». Вважають, що подібні зміни є важливою ланкою патогенезу
прогресуючого ураження легенів при COVID-19. Ці ж дані також лежать в основі гіпотези
про більшу ймовірність дестабілізації атеросклеротичних бляшеки підвищеному ризику
«типових» атеротромботичних ускладнень у хворих з COVID-19 [10-12].
Вірусна інфекція та вірус-індуковані імунні реакції в більшості випадків лежать в
основі запального процесу при міокардиті. Інвазія в клітину мішень вірусної частки, що
має тропність до міокарда, пряма цитопатогенна дія вірусу та включення неспецифічних
механізмів противірусного захисту (реалізованих макрофагами та NK-клітинами) є
провідними механізмами пошкодження міокарда в гострій фазі захворювання. Активовані
макрофаги та інші клітини імунної системи за допомогою продукції хемокінів залучають у
вогнище запалення Т- та В-лімфоцити. Останні реалізують механізми
клітинноопосередкованого цитолізу і забезпечують вироблення противірусних антитіл —
запускається механізм апоптозу кардіоміоцитів з подальшою систолічною дисфункцією
міокарда [13]. Дослідження кардіальних біомаркерів вказують на високу поширеність
79
.
пошкодження міокарда у госпіталізованих пацієнтів, що є найважливішим прогностичним

фактором при COVID-19 [14].
Пацієнти з високим рівнем тропоніну мали вищий рівень лейкоцитів,
натрійуретичного пептиду, СРБ, прокальцитоніну та лімфопенію, порівняно з пацієнтами з
нормальним значенням тропопніну. У пацієнтів з гострим пошкодженням серця запального
генезу, на відміну від осіб без гострої кардіальної патології, частіше виникав SARS 58,5%
та 14,7% відповідно; та наставала смерть 51,2% проти 4,5% відповідно. Скоригований
багатофакторний аналіз підтвердив гостру дисфункцію серця і SARS як предикторів
несприятливого прогнозу пацієнтів з COVID-19. Діагнозом COVID-19 у 27,8% розвинулися
гострі серцево-судинні ускладнення, що призвели до кардіальної дисфункції та порушень
ритму, а поєднання серцево-судинних ускладнень з підвищенням високочутливого
тропоніну було пов'язано з високою летальністю на фоні COVID-19 [15].
Існуючі дані свідчать про наявність геному SARS-CoV у міокарді у 35% пацієнтів з
SARS. Ці дані підвищують можливість можливого прямого пошкодження кардіоміоцитів
вірусами. SARS-CoV-2 може мати той же механізм дії, що і SARS-CоV, оскільки ці два
виду вірусів дуже близькі, але не ідентичні за геномом. Наявність тісного зв'язку високого
рівня тропонину з рівнем СРБ свідчить про запальний генез ушкодження міокарда з
прогресуванням захворювання. Вірусні частинки, поширюючись через слизову оболонку
респіраторного тракту і проникаючи в клітини організму, можуть викликати цитокіновий
шторм за рахунок порушення балансу Тh1 і Тh2 та серії імунних реакцій, що призводять до
пошкодження міокарда. Вивільнення цитокінів на фоні інфекції може викликати зниження
коронарного кровотоку, доставки кисню, дестабілізацію атеросклеротичних бляшок та
мікротромбоутворення [16].
Активація ренін-ангіотензин альдостронової системи відіграє найважливішу роль у
патогенезі багатьох ССЗ. Довгострокові ефекти підвищеної продукції реніну, ангіотензину
II та активності симпатичної нервової системи включають розвиток гіпертрофії міокарда
лівого шлуночка, дисліпідемії, порушень ритму серця, гіперкоагуляції, дисфункції
ендотелію, інсулінорезистентності, метаболічного синдрому [17].
Висновки. Таким чином, поєднання COVID-19 і ССЗ несприятливо позначається на
течії та прогнозі стану пацієнта. У цій ситуації вкрай важливо з одного боку зберегти
ефективні підходи до профілактики та лікування серцево-судинних ускладнень, з іншого -
бути готовим до більш важкої течії COVID-19. Необхідне подальше вивчення особливостей
скринінгу, діагностики, клінічних проявів, профілактики та лікування у пацієнтів з COVID-
19. У міру поширення хвороби та появи нових даних доцільно визначити фактори ризику
розвитку серцево-судинних ускладнень у таких пацієнтів.

1. Cowan LT, Lutsey PL, Pankow JS, Matsushita K, Ishigami J, Lakshminarayan K. Inpatient and
outpatient infection as a trigger of cardiovascular disease: the ARIC study. J Am Heart Assoc. 2018;
7 (22): e009683-e009683. DOI: 10.1161/ JAHA.118.009683.
2. Su S, Wong G, Shi W, et al. Epidemiology, genetic recombination, and pathogenesis of coronaviruses.
Trends Microbiol. 2016; 24 (6): 490–502. DOI: 10.1016/j.tim.2016.03.003.
3. Nagai T, Nitta K, Kanasaki M, Kova D, Kanasaki K. The biological significance of angiotensin-
converting enzyme inhibition to combat kidney fibrosis. Clin Exp Nehrol. 2015; 19 (1): 65–74.
4. Ackermann M., Verleden S. E., Kuehnel M. Pulmonary Vascular Endothelialitis, Thrombosis, and
Angiogenesis in Covid-19. N Engl J Med. 2020; DOI: 10.1056/NEJMoa2015432.
5. Lax S. F., Skok K., Zechner P. et al.Pulmonary Arterial Thrombosis in COVID-19 With Fatal
Outcome: Results From a Prospective, Single-Center, Clinicopathologic Case Series. Ann Intern Med.
2020;
6. Varga Z., Flammer A. J., Steiger P. Endothelial cell infection and endotheliitis inCOVID-19. Lancet.
2020;
80
.
7. Tersalvi G., Vicenzi M., Calabretta D. et al. Elevated troponin in patients with Coronavirus Disease
2019 (COVID-19): possible mechanisms. Catdiac Fail. 2020;
8. Chapman A. R., Bularga A., Mills N. L. High-Sensitivity Cardiac Troponin Can Be An Ally in the
Fight Against COVID-19. Circulation. 2020;
9. Masi P., Hekimian G., Lejeune M., et al. Systemic Inflammatory Response Syndrome is a Major
Contributor to COVID-19-Associated Coagulopathy: Insights from a Prospective Single- Center
Cohort Study. DOI: 10.1161/ CIRCULATIONAHA.120.048925.
10. Assiri A, Al-Tawfiq JA, Al-Rabeeah AA, et al. Epidemiological, demographic, and clinical
characteristics of 47 cases of Middle East respiratory syndrome coronavirus disease from Saudi
Arabia: a descriptive study. Lancet Infect Dis. 2013; (13): 752–61.
11. Zhou J, Li C, Zhao G, et al. Human intestinal tract serves as an alternative infection route for Middle
East respiratory syndrome coronavirus. Sci Adv. 2017; (3): eaao4966.
12. Chan JF-W, Yuan S, Kok K-H, et al. A familial cluster of pneumonia associated with the 2019 novel
coronavirus indicating person-to-person transmission: a study of a family cluster. Lancet. 2020; 395
(10223): 514–23. DOI: 10.1016/S0140-6736(20)30154-9.
13. Inciardi RM, Lupi L, Zaccone G, et al. Cardiac involvement 1 with coronavirus 2019 (COVID-19)
infection. JAMA Cardiol. 2020. DOI: 10.1001/jamacardio.2020.1096.
14. Guo T, Fan Y, Chen M, et al. Association of cardiovascular disease and myocardial injury with
outcomes of patients hospitalized with 2019-coronavirus disease (COVID-19). JAMA Cardiol.
Published online March 27, 2020. DOI: 10.1001/jamacardio.2020.1017.
15. Благова О. В., Недоступ А. В., Коган Е. А., Седов В. П., Донников А. Е., Кадочникова В. В., и
др. ДКМП как клинический синдром: результаты нозологической диагностики с применением
биопсии миокарда и дифференцированного лечения у вирус- позитивных и вирус-негативных
больных. Российский кардиологический журнал. 2016; (1): 7–19.
16. Halliday BP, Wassall R, Lota AS, et al. Withdrawal of pharmacological treatment for heart failure in
patients with recovered dilated cardiomyopathy (TRED-HF): an open-label, pilot, randomised trial.
Lancet. 2019; (393): 61–73.
17. Thomsen M, Lewinter C, Køber L. Varying effects of recommended treatments for heart failure with
reduced ejection fraction: meta-analysis of randomized controlled trials in the ESC and ACCF/ AHA
guidelines. ESC Heart Failure. 2016; (3): 235–44.
81
.
Душик Антон Олегович

студент 5 курсу, медичний факультет
Харківський національний університет імені В.М. Каразіна, Україна
Миронець Лілія Олександрівна
студентка 5 курсу, медичний факультет
Науковий керівник: Бичков С.О.
Д-р. мед. наук, професор, в.о. зав. кафедри хірургічних хвороб, медичний факультет
ПОКРАЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СПЛЕНЕКТОМІЇ

В ХІРУРГІЙНІЙ ГЕМАТОЛОГІЇ
Актуальність. У гематологічних хворих відзначається підвищений ризик
спленектомії (СЕ), зумовлений наявністю порушень гемостазу [1,3]. В даний час для
виконання СЕ існують різні оперативні доступи: лапаротомія, лапароскопічна
спленектомія (ЛСЕ) [2,4].
Досі дискусія про переваги того чи іншого методу СЕ триває.
Мета роботи: Метою даного дослідження є підвищення якості хірургічного
лікування гематологічних хворих.
Матеріали та методи. Робота виконана на підставі комплексного клініко-
лабораторного та інструментального обстеження 102 хворих з різними захворюваннями
системи крові, які вимагали СЕ. Показання до СЕ були визначені індивідуально після
проведеного обстеження та лікування в гематологічному стаціонарі. Традиційна СЕ
виконана 84 пацієнтам, ЛСЕ - 18 пацієнтам.
Крім лабораторної діагностики, особлива увага приділялася анамнезу: тривалості
захворювання, гормональної терапії; інструментальним методам дослідження: УЗД органів
черевної порожнини та КТ.
До операції визначали розміри селезінки, оцінювали розташування підшлункової
залози по відношенню до воріт селезінки, виявляли наявність лімфатичних вузлів у воротах
селезінки.
При ЛСЕ, змінили тактику доступу. Для мобілізації селезінки використовували
ультразвукову установку Harmponic Sсalpel. Ultracision” (Ethicon, США) Для обробки
судинної ніжки використовували прошивний апарат EndoGIA-30 (AutoSuture).
Результати. Вибір доступу залежить від багатьох причин, які можна встановити ще
до операції, так що при тривалому (більше року) прийомі гормональної терапії при
нормальних розмірах селезінки або помірної спленомегалії у 7 пацієнтів з ідіопатичною
тромбоцитопенічною пурпурою були встановлені явища периспленита, була виконана
традиційна СЕ. При збільшенні селезінки більше 20 см, незалежно від нозології виконували
традиційну СЕ. На доопераційному етапі при лімфомах селезінки було виявлено лімфоїдну
інфільтрацію судинної ніжки селезінки, таким пацієнтам також виконували традиційну СЕ.
Ускладнень і летальних наслідків при традиційній СЕ та ЛСЕ не спостерігалося, що
свідчить про ефективність використання УЗС та зшиваючого апарату EndoGIA-30
(AutoSuture) для мобілізації селезінки.
Випадків конверсії не було, що можна пояснити можливістю об'єктивного
доопераційного планування, у результаті якого у випадках несприятливих для
лапароскопічного втручання було прийнято рішення про виконання відкритої СЕ.
82
.
Висновки. 1.Використання УЗД та КТ відіграє важливу роль при плануванні способу

СЕ, що дозволяє уникнути випадків конверсії.
2. Зміна тактики доступу при ЛСЕ та поєднане застосування УЗС і прошиваючого
апарату для виконання СЕ дозволяє уникнути ускладнень.

1. Cavaliere, D. Robotic vs laparoscopic splenectomy for splenomegaly: A retrospective comparative
cohort study / D. Cavaliere, L. Solaini, D. Di Pietrantonio [et al.] // International journal of surgery. -
2018. - Vol. 55. - P. 1-4.
2. Ceccanti, S. The THUNDERBEAT system for tissue dissection and vascular control in laparoscopic
splenectomy / S. Ceccanti, I. Falconi, S. Frediani [et al.] // Minim Invasive Ther Allied Technol. -
2017. - Vol. 26, № 4. - P. 249252.
3. Englum, B.R. Hematologic outcomes after total splenectomy and partial splenectomy for congenital
hemolytic anemia / B.R. Englum, J. Rothman, S. Leonard [et al.] // Journal of pediatric surgery. -
2016. - Vol. 51, № 1. - P. 122-127.
4. Guizzetti, L. Total versus partial splenectomy in pediatric hereditary spherocytosis: a systematic
review and meta-analysis / L. Guizzetti // Pediatric blood and cancer. - 2016. - Vol. 63, № 10. - P.
1713-1722.
83
.
Почапський Владислав Євгенович

Бескоровайна Тетяна Олегівна
Науковий керівник: Бібіченко Вікторія Олександрівна
канд. мед. наук, асистент кафедри загальної та клінічної
патологічної фізіології ім. Д.О. Альперна
ПОШКОДЖЕННЯ СТРУКТУР МОЗКУ ПРИ COVID-19

Вступ. Кожне захворювання має власну історію розвитку, клінічні симптоми, перебіг,
результат. Атипова пневмонія, що стала реальністю і катастрофою сьогоднішнього дня для
багатьох країн світу, викликана новим зоонозним бета коронавірусом SARS-CoV-2,
характеризується високим ступенем несприятливих ускладнень і летальності, причинно
пов'язаних не тільки з порушенням газообміну в легеневих альвеолах, прогресуючою
дихальною недостатністю, гіпоксією та декомпенсацією функціонування, структурним
ураженням багатьох органів та систем, що забезпечують життєдіяльність організму
хворого, у тому числі головного та спинного мозку. Аналіз численних публікацій,
присвячених новій коронавірусної інфекції (СOVID-19), з використанням баз даних
PubMed, Scopus та Google Scholar свідчить про те, що до патологічного процесу можуть
залучатися оболонки, судини, паренхіма мозку. Виникаючі під впливом прониклого через
гематоенцефалічний бар'єр (ГЕБ) в центральну нервову систему (ЦНС) вірусного агента
клітинні реакції залежно від стану Т- і В-клітинного імунітету хворого можуть протікати
безсимптомно, моносимптомно або викликати клінічні прояви менінгіту, енцефаліту.
Упаження черепних, периферичних нервів, скелетних м'язів проявляється моно- і
поліневропатіями, м'язовою стомлюваністю, міалгіями, рабдоміолізом [1].
Метою данної роботи є аналіз світової літератури стосовно змін структур мозку у
хворих СOVID-19 та аналіз їх практичних значень.
Матеріали та методи.
Результати та обговорення. Оцінка клінічних досліджень та експериментальних
даних свідчить про те, що збудники гострих респіраторних інфекцій – бетакоронавіруси
МЕRS-CoV, SARS-CoV та SARS-CoV-2 – мають тропність не тільки до епітеліоцитів
легень, але при вірусемії можуть викликати ураження інших органів та систем [2].
Симптоми ураження периферичної та центральної нервової системи можуть передувати
інфекційним, виникати, згідно з анамнестичними даними, одночасно або на тлі розвитку та
прогресування дихальної та/або серцево-судинної недостатності. Але є особливість, не
властива іншим респіраторним вірусним інфекціям: у переважній частині хворих
дисфункція краніальних нервів, що іннервують носоглотку та ротову порожнину, передує
церебральним розладам. Крім того, втрата свідомості, кома та клінічні прояви гострого
респіраторного синдрому можуть виникнути за відсутності лихоманки, пневмонії та
симптомів ураження верхніх дихальних шляхів.
У літературі розглядається кілька причин ураження нервової системи:
• прямий вибірковий вплив вірусу на краніальні нерви та тканину мозку;
• вироблення вірусом нейротоксинів;
• активація вірусом нейромедіаторів запалення;
84
.
• переміщення вірусу в ендотелій церебральних судин, впровадження у структури

мозку;
• вторинне пошкодження внаслідок розвитку гострого, підгострого аутоімунного
процесу.
При вірусемії, РНК і білки MERS-CoV, SARS-CoV, SARS-CoV-2 визначаються у
верхніх дихальних шляхах, легенях, стовбурі мозку, таламусі, гіпоталамусі, гіпокампі,
кіркових звивинах лобової, скроневої частки, гіпофізі, щитовидній, паращитовидный,
репродуктивних органах, потових залозах, спинномозковій рідині [1]. При контактному,
повітряно-крапельному зараженні віруси, проникаючи і розмножуючись в епітеліальних
клітинах носової порожнини, носоглотки, за аксонами термінальних гілок «мігрують» в
нейрони II, V, VII пари черепно-мозкових нервів [244]. Перешкодою на їхньому шляху до
оболонок та структур головного мозку стає локальний імунний контроль на території
взаємодії вірусу з рецепторами ангіотензинперетворюючого ферменту (ACE2) та
TMPRSS2. За допомогою білка шипів S SARS-CoV-2 фіксується до клітин, фурин і протеаза
TMPRSS2 сприяють його проникненню всередину [1-7].
При недостатній активації автономної клітинної та гуморальної відповіді, мутації
G758R у білку S, що модифікує вірусне поширення та нейровірулентність, віруси та
вторинні продукти їх життєдіяльності (токсини) можуть проникнути через
гематоенцефалічний бар'єр у судинну систему, оболонки, [3]. Переважно страждають
судини мікроциркуляторного русла, що забезпечують кровопостачання зорових пагорбів,
субкортикальних, перивентрикулярних областей білої речовини великих півкуль, що
підтверджується при нейровізуалізації у вигляді некрозу (енцефалолізису), макро- і
мікрокрововиливів, лейкоенцефалопатій (ураження мозолистого тіла, білої речовини
скроневих та лобних часток).
Про подолання вірусом гематоенцефалічного бар'єру свідчать дані аутопсії
(виявлення РНК SARS-CoV-2 у паренхімі мозку та лікворі за допомогою ПЛР) [4].
Аналогічна динаміка розвитку патологічного процесу і, разюче, у ті самі терміни, як і в
людей, спостерігається при зараженні експериментальних тварин коронавірусами іншого
типу. Зокрема, при назальному вдиханні, інокуляції HCoV-OC43, MERS-CoV-13, SARS-
CoV, SARS-CoV-34 віруси були виявлені через кілька діб спочатку в нюховій цибулині,
потім послідовно в грушоподібній (нюхової) корі, таламусі, стовбурі, спинному мозку [5]
Переривання поширення вірусу шляхом абляції лише на рівні нюхової цибулини
унеможливлювало його інвазію в мозкові нейрони [4,5].
Просування до «мішені» краніальним блукаючим нервом здійснюється за аксоном і
дендритами ретроградно, антероградно, транссинаптично [6]. Виникаючі при
коронавірусній нейроінвазії морфологічні та клінічні прояви, органні та системні,
незалежно від типу вірусу, виду тварини, мають подібність до тих, що спостерігаються при
атиповій пневмонії MERS, гострому респіраторному синдромі SARS, COVID-19 у тому
числі. Це стосується не тільки форм ураження головного, спинного мозку, периферичних
нервів, нервово-м'язового апарату, а й структурних змін, що виявляються при
нейровізуалізації та аутопсії [7].
Якщо клітинні механізми захисту тканин та інтерферони на початковому етапі
інфікування не спрацьовують, відбувається локальне, а потім і системне посилення
продукції хемокінів та антизапальних цитокінів, негативною стороною дії яких є
цитопатичне пошкодження клітин «мішені» внаслідок аутоантигенної агресії [6].
Запальний «цитокіновий шторм», що виник, викликає імунопатогенне пошкодження
тканин і органів [2]. Клінічним проявом тканинної альтерації на початковому етапі стають
катаральні симптоми, лихоманка, стомлюваність, міалгії, пошкодження альвеолярних
епітеліальних клітин легені (падіння сатурації, респіраторний синдром), кардіоміоцитів
(кардіалгія, аритмії), епілептичні напади, втрата свідомості через прогресування
85
.
цитотоксичного та вазогенного набряку мозку). Вторинне пошкодження кори, білої

речовини великих півкуль, мозочка, базальних ядер пов'язане з гіпоксією, ішемією мозку,
змінами метаболізму при пневмонії, анемії, гострому міокардиті, кардіоміопатії,
варіабельності систолічного артеріального тиску, сепсисі, шоку, гіперемії, водно-
електролітному дисбалансі. Причиною цереброваскулярних ускладнень є ендотеліальна
дисфункція, внутрішньосудинна коагуляція, кардіальна, артеріо-артеріальна емболія,
гіпертонічні кризи, зрив авторегуляції церебральних судин, малі та фатальні крововиливи
під час проведення лікарської терапії.
Гострий респіраторний дистрес-синдром – наслідок не тільки запальної клітинної
інфільтрації, набряку, фіброзу легень, а й гіперактивності нейронів дихального центру.
Критичний стан і смерть можуть бути асоційовані з первинним ураженням легеневої
тканини та стовбура мозку [4]. Проникнення вірусів у ядра (n. solitarius, n. ambiguus) і
комплекс Бетцингера дихального центру, які отримують інформацію від хеморецепторів
про вміст у крові O2, CO2, що регулюють глибину, ритм дихання, можливе по сенсорних
волокнах блукаючого нерва та мікроциркуляторної мережі [3]. Причому в низькій
концентрації коронавіруси при інтраназальному введенні тваринам потрапляють лише в
мозок [5].
Носії мутацій у гені, що кодує білок RANBP2 (Ran Ran Binding Protein 2), становлять
групу ризику розвитку гострої некротичної енцефалопатії, що асоціюється з респіраторною
інфекцією [2]. Генетична схильність, загибель олігодендроцитів, нервових клітин та їх
відростків, активація мікроглії, цитокінів (фактор некрозу пухлини альфа, IL4, IL10),
аутосенсибілізованих клонів (CD4+, Th1, Th17 клітинної імунної відповіді), молекулярна
мімікрія – значні фактори ініціації демієлінізації в центральній та периферичній нервовій
системі під час інфікування та перебування хворого у стаціонарі [7]. Різноманітність
механізмів, залучення різних структур визначає різноманітність клінічних форм у
широкому діапазоні - від лейкоенцефалопатії, енцефаліту, поперечного мієліту до
основних та атипових варіантів синдрому Гійєна-Барре. Представлена «палітра»
ускладнень не залежить від типу коронавірусу, віку, наявності у хворого попередніх
коморбідних форм патології.
Дисфункція блукаючого нерва найбільш яскраво проявляється при розвитку важкого
гострого респіраторного синдрому. У дебюті захворювання переважають симптоми
подразнення термінальних гілок глоссофарингеальних (IX) і блукаючих (X) нервів,
сенсорні рецептори яких розташовані в слизових оболонках піднебіння, горлянки, верхніх
відділах дихальної системи, стравоходу, шлунка. Багато хворих пред'являють скарги на
безперервний сухий, насильницький кашель, що погано купується мукоактивними
препаратами і бронхолітиками, на першіння, біль у глотці, горлі, парестезії, позиви на
блювання; більш ніж у 30% хворих є діарея [6].
Тривале збереження кожного з симптомів або їх сукупності, з точки зору сучасних
знань, можна пояснити периферичною сенситизацією (підвищенням чутливості
ноцицепторів до медіаторів запалення) при сенсорній вірусній нейропатії (hypersensitive
cough/laryngeal sensory neuropathy/postviral vagal neuro). Стимуляція немієлінізованих
волокон блукаючого нерва викликає кашель, беттолепсію (кашлемозкові синкопи),
гикавку, гастроінтестинальну дисфункцію (нудоту, блювання, діарею), тахіпное, апное,
брадикардію, гіпотензію; активація рецепторів розтягування (SAP), нейронних структур
ростральних вентромедулярних відділів довгастого мозку впливає на функціонування
діафрагмальних нервів, дихального центру; вплив на рецептори, що швидко адаптуються
(RAR), ініціює кашель, рефлекторний бронхоспазм, обструкцію верхніх дихальних
шляхів [1]. Попадання слини, слизу, харчових грудочок із глотки в трахею та бронхи веде
до аспірації, посилення кашлю, різкого зниження сатурації, зупинки дихання.
Передбачається, що аспіраційна пневмонія має нейрогенний характер, є наслідком
86
.
дисфункції глотки та гортані, яка виникає вдруге у зв'язку з транснейрональним

поширенням вірусу [5].
Висновки. Пошкодження структур і порушення функціонування мозку є важливою
ланкою в патогенезі COVID-19, саме тому вони потребують подальшого більш детального
дослідження. Врахування всіх наведених факторів може значно збільшити ефективність
лікування, що сприятиме зменшенню кількості летальних випадків.

1. 256. Perlman S, Evans G, Afifi A. Effect of olfactory bulb ablation on spread of a neurotropic corona-
virus into the mouse brain. J Exp Med. 1990;172(4):1127–1132. doi: 10.1084/jem.172.4.1127.
2. Mao L, Jin H, Wang M, et al. Neurologic manifestations of hospitalized patients with coronavirus
disease 2019 in Wuhan, China. JAMA Neurol. 2020;77(6):1–9. doi: 10.1001/jamaneurol.2020.1127.
3. Tsai ST, Lu MK, San S, Tsai CH. The Neurologic Manifestations of Coronavirus Disease 2019
Pandemic: A Systemic Review. Front Neurol. 2020;11:498. doi: 10.33 9/fneur.2020.00 498.
4. Liguori C, Pierantozzi M, Spanetta M, et al. Subjective neurological symptoms frequently occur in
patients with SARS-CoV2 infection. Brain Behav Immun. 2020;S0889-1591(20)30876-X. doi: 10.10
16/j.bbi.2020.05.037.
5. Asadi-Pooya AA, Simani L.Central nervous system manifestations of COVID-19: A systematic
review. J Neurol Sci. 2020;413:116832. doi: 10.1016/j.jns.2020.116832.
6. Arbour N, Day R, Newcombe J, Talbot PJ. Neuroinvasion by human respiratory Coronaviruses. J
Virol. 2000;74(19):8913–8921. doi: 10.1128/jvi.74.19.8913-8921.2000.
7. Bohmwald K, Galvez N, Rios M, Kalergis AM. Neurologic alterations due to respiratory virus
infections. Front Cell Neurosci. 2018;12:386. doi: 10.3389/fncel. 2018.00386.
87
.
Тереник Софія Анатоліївна

здобувач вищої освіти 3-го медичного факультету
Сушецька Аліна Сергіївна
асистент кафедри спортивної, фізичної та реабілітаційної
медицини, фізичної терапії та ерготерапії
СКАНДИНАВСЬКА ХОДЬБА, ЯК ОДИН ІЗ

МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ
ПЕРЕНЕСЕННЯ COVID-19
Актуальність. Наразі весь світ потерпає від COVID-19 та від негативних наслідків,
які він чинить на організм людини в подальшому. У більшості випадків люди хворіють у
легкій формі або навіть безсимптомно, цей показник складає приблизно – 50-80%. Розвиток
пневмонії без дихальної недостатності реєструється приблизно у 20-35% хворих, а розвиток
дихальної недостатності складає – 10-15%. У 0,5-5% хворих на коронавірусну інфекцію на
фоні пневмонії розвивається респіраторний дистрес синдром. Більшість пацієнтів, які
перехворіли на COVID-19 з розвитком пневмонії, мають ті чи інші симптоми та скаржаться
на погане самопочуття впродовж тривалого часу. Такі пацієнти обов’язково потребують
фізичної реабілітації після перенесеної хвороби.
Мета. За мету нашої роботи ми ставимо ознайомлення аудиторії з клінічним
випадком реабілітації після COVID-19, за основу якої було взято сучасний та популярний
вид фізичних тренувань – скандинавську ходьбу.
Матеріали та методи. Історія хвороби жінки, яка перенесла COVID-19 із розвитком
пневмонії без дихальної недостатності. Опис періоду реабілітації із використанням техніки
скандинавської ходьби, як один із видів циклічного навантаження, у пацієнтів, які
перенесли пневмонію.
Скандинавська ходьба являється одним із видів кардіореспіраторних тренувань,
оскільки при її виконанні активно використовуються не тільки м’язи тулуба і нижніх
кінцівок, а ще й м'язи плечового поясу і лопаток, які відносяться до допоміжних дихальних
м'язів. У дослідженнях, які проводились на здорових людях, показано, що скандинавська
ходьба на відміну від ходьби без палиць (при однаковій інтенсивності, 5–6 км/год) у
середньому на 20 % більше сприяє підвищенню споживання кисню (Morss C., 2001), що
може свідчити про суттєву активацію вентиляційно-перфузійних взаємодій у легенях, що
сприяють поліпшенню функції легеневої тканини та її відновленню. [1]
Що стосується нашої пацієнтки то скандинавська ходьба стала для неї засобом
відновлення після перенесеної пневмонії на фоні коронавірусної інфекції та «ліками» від
депресії.
Пацієнтка N, 48 р. у жовтні 2021 року звернулась до сімейного лікаря зі скаргами на
підвищення температури тіла до 38,8, сухий кашель, задишку при фізичному навантаженні
та в спокої, головний біль, підвищення артеріального тиску до 160/100, біль у спині та
грудях, загальну слабкість. Був поставлений діагноз: Гостра коронавірусна хвороба
COVID-19, вірус ідентифікований, середнього ступеня тяжкості. Негоспітальна двобічна
пневмонія, ІІ клінічна група, ДН 0ст. Супутній діагноз: Гіпертонічна хвороба 2 стадії,
II ступеню, ризик помірний, ХСНст; Спонділоартроз шийного та грудного відділу хребта.
За даними КТ ураження легень за типом «матового скла» склало 14%. Після проведеного
88
.
лікування стан пацієнтки покращився, але її продовжували турбувати болі у литкових

м’язах при ході, задишка при помірному фізичному навантаженні, приступи серцебиття,
відчуття страху смерті, поганий сон із кошмарними сновидіннями, загальна слабкість та
втомлюваність. Пацієнтці було рекомендовано заняття скандинавською ходою і виконання
дихальних вправ.
Були придбані трекінгові палиці та правильно розрахована висота телескопічних
палиць за формулою:
Довжина палиці=Зріст см*0,68
Зріст нашої пацієнтки становить 169 см, тому довжина палиць була врегульована до
114,92 (≈115 см)
Заняття проводилися на свіжому повітрі у вечірній проміжок часу. Протягом двох
місяців поступово збільшували час та кількість пройдених кілометрів (починала по
1,5 км/20хв, через місяць проходила 6-8 км/40хв, збільшуючи швидкість з повільної ходьби
на швидку).
Через два місяці тренувань пацієнтка відзначила позитивні зміни у загальному
самопочутті: зменшення ваги тіла на 3 кг, зникнення приступів серцебиття та задишки під
час фізичних навантажень, стабілізація артеріального тиску, покращення настрою та
нормалізація сну. Також відмічалось зникнення болі у шийному та грудному відділах
хребта та болі у литкових м’язах.
Висновок. Отже, скандинавська ходьба може бути рекомендована як один із методів
фізичної реабілітації у хворих, які перенесли пневмонію на тлі COVID-19. Цей вид
кардіореспіраторних тренувань являється доступним для кожного пацієнта, адже займатися
можна в будь-якому місці, в будь-який час та в будь-яку пору року. Фізичні навантаження
на свіжому повітрі із включенням різних груп м’язів сприяють нормалізації маси тіла,
покращенню фізичного та психологічного стану пацієнтів.

1. Відновлення після ковід. Фізична реабілітація хворих на пневмонію, асоційовану з
коронавірусною інфекцією (COVID-19) : навч. посіб. / С. Стариков та ін. МГУПП : Вид-во
"Перо", 2020. 75 с.
89
.
Лактіонова Олена Ігорівна
Коляда Кирило Дмитрович
Фоменко Руслан Сергійович
Науковий керівник: Дяченко Марина Сергіївна
PhD, асистент кафедри педіатрії №2
СУЧАСНИЙ ОГЛЯД НА ПРОБЛЕМАТИКУ

ГІПОДИНАМІЇ У ПІДЛІТКІВ
Вступ. Фізична активність – це один з важливих факторів первинної профілактики
захворювань. Завдяки регулярній фізичній активності можна попередити розвиток
захворювань серцево-судинної, опорно-рухової систем, а також протидіяти гіподинамії.
Гіподинамія – це поняття, яке характеризує порушення функцій організму, причиною
яких є зниження фізичної активності. При цьому у дітей та підлітків відбувається
порушення процесів росту, розвитку та дозрівання. Внаслідок цього зростає частота
захворювань різних систем органів, відбувається зниження м’язової сили та її еластичності.
Діти можуть відчувати зміни на психічному рівні, такі як страх, напруження чи тривогу [1].
Мета. Провести огляд літератури та оцінити взаємозв’язок між фізичною активністю,
малорухомою поведінкою та якістю життя у дітей та підлітків.
Матеріали та методи. Наукові публікації та статті.
Результат. У багатьох країнах відзначається недостатність фізичної активності серед
людей. Причому її зниження спостерігається саме із віком, досягаючи максимуму у
пізньому підлітковому періоді. За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони
здоров’я (ВООЗ), кожна людина повинна мати фізичну активність тривалістю мінімум 60
хвилин на день. В тому випадку, якщо цей рівень не підтримується у пізньому підлітковому
віці, то такий спосіб життя, скоріш за все, буде спостерігатися у дорослих людей. Це
пов’язано із тим, що саме у цьому періоді життя людини формуються установи та
поведінкові моралі, які згодом переходять у доросле життя [2].
Причинами, які призводять до гіподинамії можуть бути:
1. малоактивний спосіб життя родини;
2. відсутність інтересу до прогулянок;
3. велика кількість часу, приділена перегляду фільмів, серіалів, відео та ін.;
4. тривале перебування у соціальних мережах;
5. психічні порушення (наприклад, постійне перебування у ліжку через депресію),
тощо.
Дослідження вчених також показали зв’язок між фізичною активністю підлітків та
успішністю. У тому випадку, якщо батьки заоохочують своїх дітей до фізичних
навантажень, їхня успішність у школі покращується. Проте не дивлячись на те, що для
90
.
дітей та підлітків проводиться велика кількість заходів із пропаганди здоров’я, не усі із них
є фізично активними. Тому вважається, що причина гіподинамії у більшості випадків
полягає у відсутності мотивуючих факторів.
Найголовнішою мотивацією для виконання фізичних навантажень є відчуття того, що
від даних процедур дитина буде отримувати задоволення. Однак, якщо фізична активність
стає рутиною, то з’являються бар’єри, які заважають займатися вправами. При порівнянні
фізично активних підлітків із неактивними є певні відмінності. Ті підлітки, які є фізично-
активними, мають мотивацію у вигляді конкуренції із іншими дітьми, покращення рівня
здоров’я чи якоїсь похвали від батьків чи близьких людей. За перемогу у конкурсах чи
змаганнях вони отримують винагороди, які надихають їх надалі. За рахунок цього ці діти
можуть ставати більш впевненими у собі, як у школі, так і у особистому житті. Фізично-
неактивні діти сприймають заняття спортом просто як спосіб уникнення нудьги, гарне
самопочуття та зниження зайвої ваги. На запитання, чому вони не хочуть займатися
фізичними навантаженнями, діти відповідають, що вони просто не мають мотивації чи їм
ліньки [3].
Підлітки можуть навіть не задумуватись про те, що між помірною фізичною
активністю та здоров’ям існує взаємозв’язок, бо живучи своїм звичайним життям, їх
протягом певного часу не турбують проблеми зі здоров’ям. Деякі беруть приклад зі своїх
батьків, які з якихось особистих причин можуть вести малоактивний спосіб життя
(професія, відсутність бажання, тощо). Певна група підлітків вважає, що здоров’я у повній
мірі передається генетично і його покращенню нічого не допоможе. Різниця у рівні
фізичної активності також помітна між статтю. Наприклад, за проведеними
дослідженнями, фізична активність серед дівчат зменшується саме у підлітковому віці,
оскільки соціальний вплив та норми часто стають тими факторами, які впливають на участь
у фізичній активності. Причин є безліч, проте результат один – гіподинамія [4].
Симптоми гіподинамії у дітей та підлітків з’являються поступово, із невеликих
порушень. Дитина може скаржитися на швидку втомлюваність, порушення
запам’ятовування та відтворення вивченого матеріалу, порушення сну. Також може
спостерігатися підвищена нервова напруга (без приводу), головні болі, болі у шиї та спині,
збільшення маси тіла, задишка при незначних фізичних навантаженнях (підйом по сходах).
Внаслідок цього порушується нормальна нервово-м’язова робота. Причиною цього є
зниження еластичності та маси м’язових волокон, а також порушення внаслідок цього
нервово-рефлекторних зв’язків. Це може призводити до розвитку емоційного упадку,
зниження силових показників, порушення роботи опорно-рухової системи в цілому.
Відсутність фізичної активності також може бути причиною неінфекційних хронічних
захворювань, таких як: діабет ІІ типу, остеопороз, ожиріння, ішемічна хвороба серця,
гіпертонія та інші. Проблема полягає також у тому, що захворювання, які виникають у
дитячому та підлітковому віці, майже у всіх випадках переносяться згодом до дорослого
життя та наносять шкоди здоров’ю у майбутньому [5].
Діти та підлітки, які мають достатній рівень фізичної активності, за дослідженнями
мають кращий рівень здоров’я.
Окрім цього відбуваються такі зміни:
1. покращення сну;
2. підвищення здатності виконувати щоденні дії;
3. покращення когнітивних здібностей та зниження ризику деменції у майбутньому;
4. покращення здоров’я кісток та опорно-рухового апарату.
Для того, щоб у подальшому не розвивалася гіподинамія потрібно починати
профілактику ще у ранньому віці.
ЇЇ можна поділити по періодам:
1. діти грудного віку:
91
.
• батькам чи близьким людям необхідно проводити час, граючи із дитиною у активні

ігри тривалістю хоча б 30 хвилин на день;
• не залишати дитину надовго у нерухомому стані (наприклад, закріпленою у
переносках, пелюшках і т.д);
• не обмежувати сон дитини (денний та нічний);
2. діти віком 1-2 роки:
• протягом 3 годин займатися різною фізичною активністю (ходіння, повзання тощо);
• обмежити перегляд мультфільмів, ігор якомога більше (але щонайменше до однієї
години);
• не залишати дитину надовго у нерухомому стані;
• якщо фізична активність у певний момент є неможливою, то розмовляти із дитиною;
3. діти віком 3-4 роки:
• протягом 3 годин займатися різною фізичною активністю, причому мінімум 2
години повинні займати навантаження помірної та високої інтенсивності;
• обмежити перегляд мультфільмів, ігор якомога більше (але щонайменше до однієї
години);
• не залишати дитину надовго у нерухомому стані;
• якщо фізична активність у певний момент є неможливою, читати дитині казки,
історії, розмовляти;
4. діти та підлітки віком 5-17 років:
• обмежити проведення часу сидячи та лежачи;
• мінімум протягом однієї години займатися фізичною активністю помірної та високої
інтенсивності [6].
Висновок. Фізична активність відіграє важливу роль у житті дітей та підлітків.
Внаслідок її зниження відбувається порушення розвитку організму, порушення сну,
погіршення нервово-м’язової провідності. Також гіподинамія призводить до погіршення
успішності, виникнення депресивних станів та захворювань різних систем органів. Тому
дуже важливою є помірна фізична активність, яка для різного віку відрізняється за
тривалістю. Не менш важливими є методи профілактики гіподинамії з раннього дитячого
віку, оскільки саме вони визначають розвиток дитини у подальшому.

1. Combinations of physical activity, sedentary time, and sleep duration and their associations with
depressive symptoms and other mental health problems in children and adolescents: a systematic
review / H. Sampasa-Kanyinga, I. Colman, G. Goldfield, I. Janssen, J. Wang, I. Podinic, M. Tremblay,
T. Saunders, M. Sampson, J. Chaput. – London: Int J Behav Nutr Phys Act, 2020. – 72 c.
2. Varma VR, Dey D, Leroux A, et al. Re-evaluating the effect of age on physical activity over the
lifespan. Prev Med. 2017;101:102–108.
3. Somerset S, Hoare DJ. Barriers to voluntary participation in sport for children: a systematic review.
BMC Pediatr. 2018;18:47.
4. Physical activity and health in adolescence / B. Kumar, R. Robinson, S. Till. – Rome: Clin Med June,
2015. – 135-137 c.
5. Screen time and physical activity in children and adolescents aged 10-15 years / A. Dahlgren, L.
Sjöblom, H. Eke, S. Bonn, Y. Lagerros. – Copenhagen: PLoS One, 2021. – 122-123 c.
6. James M, Todd C, Scott S, et al. Teenage recommendations to improve physical activity for their age
group: a qualitative study. BMC Public Health. 2018;18:372.
92
.
Гуманець Карина Романівна

здобувач вищої освіти IV медичного факультету
Пащенко Гліб Ігорович
Науковий керівник: Добриця Ярослава Вікторівна
Канд. мед. наук, доцент кафедри офтальмології
СУЧАСНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОЇ

РЕТИНОПАТІЇ
Актуальність. Однією з глобальних медико-соціальних проблем у світі залишається
цукровий діабет. Діабетична ретинопатія (ДРП), яка є його судинним ускладненням,
зустрічається у 15-95% хворих в залежності від тривалості діабету. Дослідження,
присвячені ефективності лікування ДРП активно проводилися в 70-90 роках минулого
сторіччя кількома потужними дослідницькими групами (наприклад, ETDRS). Результати
цих досліджень визначили для офтальмологів головну стратегію лікування діабетичної
ретинопатії – це проведення панретинальної лазерної коагуляції сітківки. Але, не дивлячись
на достатньо високу ефективність лазерної коагуляції (45-85% хворих за даними різних
джерел), та, враховуючи, що методика є ретино деструктивним втручанням – пошук
методів стабілізаціі патологічних змін сітківки при ДРП продовжується.
Мета. Проаналізувати основні фактори розвитку діабетичної ретинопатії та сучасні
методи лікування даного захворювання.
Матеріали та методи. Для того, щоб досягти поставленої мети, було проведено огляд
літератури за останні 3 роки з питань механізмів розвитку, діагностики та методів
лікування діабетичної ретинопатії.
Результати. До основних факторів прогресування ДРП відносять: тривалість діабету,
недостатній контроль рівня глюкози в крові, наявність артеріальної гіпертензії,
дисліпедемію. Рівень глюкози в крові, що швидко знижується, і гіпоглікемія сприяють
прогресуванню проліферативної діабетичної ретинопатії і можуть стати причиною
крововиливу в сітківку та склоподібне тіло [1]. Також до факторів прогресування ДРП слід
віднести дисліпідемію та діабетичну нефропатію. Стосовно критеріїв глікемічного
контролю варто відзначити, що останнім часом приорітетного значення набув показник
HbA1c – глікозильований гемоглобін, та сумарна добова кількість одиниць вводимого
інсуліну. Так у пацієнтів з рівнем HbA1c > 7 % та сумарною дозою 50 (і вище) одиниць
інсуліну на добу шанси на прогресування ДРП значно вищі. З багатьох джерел відомо, що
інтенсивна інсулінотерапія збільшує ризик прискореного прогресування діабетичної
ретинопатії. Адекватний глікемічний контроль, при якому рівень HbA1c ≤7 %, знижує
ризик розвитку ДРП при цукровому діабеті як 1-го, так і 2-го типу.
Для того, щоб запобігти прогресуванню діабетичної ретинопатії та, відповідно,
уникнути втрати зору, необхідно дотримуватися правил жорсткого метаболічного
контролю, контролю факторів ризику та моніторингу перебігу захворювання.
Міждисциплінарний підхід є найбільш ефективним щодо запобігання виникнення ДРП та
її лікування (особливо ранніх стадій).
Лазерна фотокоагуляція сітківки використовується при лікуванні діабетичної
93
.
ретинопатії, та таких її проявів, як неоваскуляризація сітківки та важкий макулярний

набряк [2]. Метод показаний у випадках, коли визначаються інтраретинальні ознаки, що
свідчать про розвиток проліферативної ДРП (наявність венозної опуклості,
інтраретинальних мікросудинних аномалій, збільшення кількості мікроаневризм та
крововиливів). Не рекомендується вдаватися до такого методу при лікуванні легкого та
середнього ступеня непроліферативної ДРП. Панретинальну фотокоагуляцію можна
використовувати при початкових непроліферативних стадіях, але у тих пацієнтів, що мають
більш високий ризик прогресування захворювання.
Останнім часом активно досліджується використання анти-VEGF препаратів для
стабілізаціі та зменшення агресивності перебігу ДРП. На сьогоднішній день, терапія анти-
VEGF препаратами – це терапія першої лінії при діабетичному макулярному набряку з
ураженням центральної макули [3]. Але вже великою кількістю офтальмологів було
зафіксовано зменшення проявів судинних порушень та ретинальної ішемії після лікування
діабетичного макулярного набряку у пацієнтів з ДРП. Використання анти-VEGF препаратів
на відміну від лазерної терапії не викликає деструкцію тканини сітківки і дозволяє зберегти
її неушкодженою. Анти-VEGF терапія може використовуватися як самостійний метод, так
і в поєднанні з лазерними методиками, що дозволяє зменшувати об’єм проведення лазерної
коагуляції сітківки (так би мовити щадна методика лазерної коагуляції сітківки).
Вітректомія – це оперативний метод, що використовується у пацієнтів з ДРП за
наявності відшарування сітківки, тракційного макулярного набряку та гемофтальму.
Технічний розвиток офтальмологічного обладнання сприяє активному та широкому
втіленню вітректомії у лікування пацієнтів з розвинутими стадіями ДРП.
Висновки. Діабетична ретинопатія – поширене мікросудинне ускладнення цукрового
діабету, яке може спричинити незворотню втрату зору та знизити якість життя пацієнта.
Пацієнтам з ДРП необхідний суворий метаболічний контроль та підтримка цільових
рівнів глікозильованого гемоглобіну.
Такий метод терапії, як панретинальна лазерна коагуляція сітківки на теперішній час
залишається найбільш поширеним, ефективним та економічно не обтяжливим для
пацієнтів з ДРП.
Анти-VEGF терапія на сьогоднішній день використовуються як терапія першої лінії
при діабетичному макулярному набряку з ураженням центральної макули. Але поступово
починає застосовуватися і для стабілізації ретинальних змін при ДРП. Хоча поки що таке
застосування відбувається в більшості випадків off lable і лише у США діабетична
ретинопатія зареєстрована як показання для інтравітреального введення анти-VEGF
препаратів.
Якщо після виконання панретинальної фотокоагуляції або після проведення анти-
VEGF терапії прогресують ішемічні та неоваскулярні зміни в тканині сітківки - необхідно
розглянути варіант виконання хірургічного втручання – вітректомїї.

1. Хенрікссон М., Нільссон А., Янзон Л. (1997). Вплив глікемічного контролю та введення
інсулінотерапії на ретинопатію при інсуліннезалежному цукровому діабеті. Diabetic Medicine,
(14), 123-131.
2. Соломон С. Х., Чу Е., Дух Е. (2017). Диабетическая ретинопатия: заявление о позиции
Американской диабетической ассоциации. Diabetes Care, (40), 412-418.
3. Томас Б. Дж., Шієнбаум Г., Бойєр Д.С. (2013). Розвиток стратегій лікування діабетичного
макулярного набряку: клінічні випробування та поточне лікування. Canadian Journal of
Ophthalmology, (48), 22-30.
94
.
Шукалов Андрій Юрійович

Щербак Олексій Вікторович
Сидорович Ганна Олексіївна
здобувачка вищої освіти II медичного факультету
канд. мед. наук, асистент кафедри хірургії №2
ЦИТОРЕДУКЦІЯ З ВИКОРИСТАННЯМ HIPEC

У ХВОРИХ НА КАРЦИНОМАТОЗ ОЧЕРЕВИНИ
РІЗНОЇ ЕТІОЛОГІЇ
Актуальність. Карциноматоз очеревини (КО) — це регіональна дисемінована інвазія
в черевну порожнину раковими клітинами різного походження, включаючи
колоректальний рак, рак шлунка та епітеліальний рак яєчників [1]. КО несприятливо
впливає на загальне виживання, навіть за відсутності очевидних метастазів в інших
місцях [1–3]. КО часто вважається термінальним станом, оскільки системна хіміотерапія
має незначний вплив [4,5]. Проте, за останні три десятиліття з'явився більший оптимізм
щодо індивідуалізованого плану лікування КО в черевній порожнині. Цей альтернативний
план лікування має два необхідні компоненти. По-перше, циторедуктивна хірургія (CRS),
яка використовується для спроби резекції всіх видимих імплантатів. Перитонектомія разом
із вісцеральними резекціями була розроблена для хірургічного знищення раку на поверхнях
очеревини. По-друге, локально-регіональна хіміотерапія (внутрішньоочеревинна
хіміотерапія або HIPEC), яка використовується інтраопераційно.
Стандартизована циторедуктивна хірургічна процедура включає вісцеральну
резекцію та процедури перитонектомії, щоб зробити черевну порожнину видимо вільною
від раку. Після закінчення циторедукції, трубки та дренажі розміщуються так, щоб було
надходження і відтік хіміотерапевтичного розчину. Розчин для хіміотерапії циркулює через
роликові насоси та теплообмінник для підтримки помірної гіпертермії (42°C) у черевній
порожнині. Краї шкіри тримаються на самоутримуючому ретракторі (відкритий метод) або
дефект шкіри закривають (закритий метод) для створення резервуара для розчину.
Мета дослідження. Дослідити ефективність циторедукціі з використанням HIPEC у
хворих на перитонеальний карциноматоз різної етіології.
Матеріали та методи дослідження. Був проведений аналіз літературних джерел,
наукових та клінічних досліджень та наукових праць.
Результати. Переваги комбінованого лікування (повна циторедукція та HIPEC) були
остаточно продемонстровані рандомізованим дослідженням групи з Амстердама: 105
пацієнтів з колоректальними метастазами в очеревину були рандомізовані між операцією з
HIPEC та системною хіміотерапією та лише системною хіміотерапією [6]. У цьому
дослідженні зареєстрована медіана виживаності становила 22 місяці в експериментальній
групі проти 13 місяців у контрольній групі [7]. Результати досвідчених центрів щодо
95
.
пацієнтів, які перенесли повну CRS та HIPEC, показують 5-річну загальну виживаність,
близьку до 40%. Він становив 32% для 70 пацієнтів у дослідженні da Silva et al., 43% для 59
пацієнтів у Verwaal et al. [6] дослідження і 48% для 30 пацієнтів, які лікувались Elias et
al. [8]. Такий рівень виживання ніколи раніше не публікувався для колоректальних
перитонеальних метастазів, навіть якщо звіт включає лише окремих пацієнтів.
Досвід кількох досліджень в окремих установах показав обнадійливі результати
виживання після лікування перитонеальних метастазів разом із первинним раком
шлунка [9–10]. Нещодавно спільними зусиллями французьких установ були зібрані дані від
159 пацієнтів [11]. При середній тривалості спостереження 20,4 місяця загальна медіана
виживаності становила лише 9,2 місяця, але 5-річна виживаність становила 13%, з
випадками довгострокового виживання. Ці результати виживання є менш обнадійливими,
ніж результати, отримані при інших злоякісних пухлинах очеревини, що відображає більш
агресивний процес захворювання, меншу відповідь на цей комбінований метод лікування
та необхідність більш суворого відбору пацієнтів. Але комбінація CRS з HIPEC була
єдиною терапевтичною стратегією, яка мала пацієнтів, хто вижив протягом 5 років. У
недавньому французькому дослідженні було отримано 5-річну виживаність у 23% і
середню виживаність 15 місяців у пацієнтів, які отримували повну макроскопічну резекцію.
Щодо дифузної злоякісної перитонеальної мезотеліоми стандартна терапія з
паліативною хірургією та системною або внутрішньочеревною хіміотерапією мала медіану
виживаності приблизно 1 рік, яка варіюється від 9 до 15 місяців [12,13]. Комбінований
підхід, що складається з CRS і HIPEC, змінив природну історію цього захворювання з
різким покращенням результатів у деяких дослідженнях [14]. Медіана виживаності зросла
з 12 місяців при системній хіміотерапії до 53 місяців при CRS з HIPEC із 50% загальною 5-
річною виживаністю [15].
Висновок. Хоча CRS і HIPEC довгий час вважалися експериментальною
процедурою, тепер вони є надійним методом лікування пацієнтів із вищезгаданими видами
раку. Наразі дані свідчать про те, що ця процедура може покращити результати у окремих
пацієнтів, особливо у тих, які мають пухлинні ураження, що піддаються повній
циторедукції. Подальші спільні дослідження, як базові, так і клінічні, необхідні для
кращого з’ясування факторів, які дозволять більш цілеспрямовано застосовувати цю
техніку.

1. Coccolini F, Gheza F, Lotti M, Virzi S, Iusco D, Ghermandi C, et al. Peritoneal Carcinomatosis. World
J Gastroenterol (2013) 19(41):6979–94. doi: 10.3748/wjg.v19.i41.6979.
2. Berman ML. Future Directions in the Surgical Management of Ovarian Cancer. Gynecol Oncol (2003)
90(2 Pt 2): S33–9. doi: 10.1016/s0090-8258(03)00342-1.
3. Haller DG, Catalano PJ, Macdonald JS, O'Rourke MA, Frontiera MS, Jackson DV, et al. Phase III
Study of Fluorouracil, Leucovorin, and Levamisole in High-Risk Stage II and III Colon Cancer: Final
Report of Intergroup 0089. J sClin Oncol (2005) 23(34):8671–8. doi: 10.1200/JCO.2004.00.5686.
4. Huh JW, Kim YJ, Kim HR. Complete Peritonectomy and Intraperitoneal Chemotherapy for Recurrent
Rectal Cancer With Peritoneal Metastasis. World J Gastroenterol (2009) 15(6):756–7. doi:
10.3748/wjg.15.756.
5. Hagendoorn J, van Lammeren G, Boerma D, van der Beek E, Wiezer MJ, van Ramshorst B.
Cytoreductive Surgery and Hyperthermic Intraperitoneal Chemotherapy for Peritoneal
Carcinomatosis From Colorectal and Gastrointestinal Origin Shows Acceptable Morbidity and High
Survival. Eur J Surg Oncol (2009) 35(8):833–7. doi: 10.1016/j.ejso.2008.10.006.
6. Verwaal, V. J., van Ruth, S., de Bree, E., van Slooten, G. W., van Tinteren, H., Boot, H., &
Zoetmulder, F. A. N. (2003). Randomized Trial of Cytoreduction and Hyperthermic Intraperitoneal
Chemotherapy Versus Systemic Chemotherapy and Palliative Surgery in Patients With Peritoneal
Carcinomatosis of Colorectal Cancer. Journal of Clinical Oncology, 21(20), 3737–3743.
https://doi.org/10.1200/jco.2003.04.187.
96
.
7. Verwaal, V. J., van Ruth, S., Witkamp, A., Boot, H., van Slooten, G., & Zoetmulder, F. A. N. (2004).
Long-Term Survival of Peritoneal Carcinomatosis of Colorectal Origin. Annals of Surgical Oncology,
12(1), 65–71. https://doi.org/10.1007/s10434-004-1167-z.
8. Glehen, O., Elias, D., Gilly, F. N., Boutitie, F., Bereder, J. M., Quenet, F., Sideris, L., Mansvelt, B.,
& Lorimier, G. (2009). Cytoreductive surgery combined with perioperative intraperitoneal
chemotherapy for the management of peritoneal carcinomatosis from digestive or primitive origin: A
multi-institutional study of 1,290 patients. Journal of Clinical Oncology, 27(15_suppl), 4102. doi:
10.1200/jco.2009.27.15_suppl.4102.
9. Yonemura, Y., Kawamura, T., Bandou, E., Takahashi, S., Sawa, T., & Matsuki, N. (2005). Treatment
of peritoneal dissemination from gastric cancer by peritonectomy and chemohyperthermic peritoneal
perfusion. British Journal of Surgery, 92(3), 370–375. https://doi.org/10.1002/bjs.4695
10. Glehen, O. (2004). Cytoreductive Surgery and Intraperitoneal Chemohyperthermia for Peritoneal
Carcinomatosis Arising From Gastric Cancer. Archives of Surgery, 139(1), 20.
https://doi.org/10.1001/archsurg.139.1.20.
11. Glehen, O., Gilly, F. N., Arvieux, C., Cotte, E., Boutitie, F., Mansvelt, B., Bereder, J. M., Lorimier,
G., Quenet, F., & Elias, D. (2010). Peritoneal Carcinomatosis from Gastric Cancer: A Multi-
Institutional Study of 159 Patients Treated by Cytoreductive Surgery Combined with Perioperative
Intraperitoneal Chemotherapy. Annals of Surgical Oncology, 17(9), 2370–2377.
https://doi.org/10.1245/s10434-010-1039-7.
12. Carteni, G., Manegold, C., Garcia, G. M., Siena, S., Zielinski, C. C., Amadori, D., Liu, Y., Blatter, J.,
Visseren-Grul, C., & Stahel, R. (2009). Malignant peritoneal mesothelioma—Results from the
International Expanded Access Program using pemetrexed alone or in combination with a platinum
agent. Lung Cancer, 64(2), 211–218. https://doi.org/10.1016/j.lungcan.2008.08.013.
13. Garcia-Carbonero, R., & Paz-Ares, L. (2006). Systemic chemotherapy in the management of
malignant peritoneal mesothelioma. European Journal of Surgical Oncology (EJSO), 32(6), 676–681.
https://doi.org/10.1016/j.ejso.2006.03.009.
14. Deraco, M., Baratti, D., Zaffaroni, N., Cabras, A. D., & Kusamura, S. (2007). Advances in Clinical
Research and Management of Diffuse Peritoneal Mesothelioma. У Advances in Peritoneal Surface
Oncology (с. 137–155). Springer Berlin Heidelberg. https://doi.org/10.1007/978-3-540-30760-0_135.
15. Deraco, M., Bartlett, D., Kusamura, S., & Baratti, D. (2008). Consensus statement on peritoneal
mesothelioma. Journal of Surgical Oncology, 98(4), 268–272. https://doi.org/10.1002/jso.2105.
97
.
SECTION 28.
PHYSICAL CULTURE, SPORTS AND PHYSICAL THERAPY
Гринько Віталій Миколайович

викладач
Український державний університет залізничного транспорту, Харків, Україна
Куделко Вікторія Едуардівна
кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент
Харківський міжнародний медичний університет, Харків, Україна
ВПЛИВ СИЛОВИХ НАВАНТАЖЕНЬ НА

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН СИСТЕМИ ДИХАННЯ
СТУДЕНТІВ ПРИЗОВНОГО ВІКУ (17- 20 РОКІВ)
Підвищення рухової підготовленості молоді призовного віку є одним із актуальних
завдань фізичного виховання, ефективне вирішення якого багато в чому визначається
науковим обґрунтуванням вибору складу засобів та методів педагогічного впливу [1]. У
свою чергу, пошук ефективних методик розвитку основних фізичних якостей повинен
ґрунтуватися на знаннях закономірностей розвитку організму учнів, впливу фізичних
навантажень на можливості функціональних систем забезпечувати економну адаптацію до
різних видів м’язової діяльності. Рівень фізичної підготовленості основної маси молоді
невисокий та не задовольняє запити суспільства [2; 5].
У зв’язку з цим пошуки підходів розв’язання задач масового підвищення рухової
підготовленості молоді призовного віку, обґрунтування тренувальних режимів
навантажень на заняттях фізичної культури, виявлення їх доступності та впливу на морфо-
функціональний розвиток організму є дуже актуальним [3].
Одним з основних положень вікової фізіології, що дозволяє обґрунтовано вирішувати
завдання фізичного виховання студентів-призовників, є принцип гетерохронного розвитку
організму. Однак специфічність впливу м’язових навантажень на функціональний стан
організму, що багато в чому визначається різницею рівня розвитку студентів на різних
етапах онтогенезу, характер зміни фізичної працездатності під впливом тривалості їх
впливу –вивчені на сьогодні недостатньо, що, у свою чергу, гальмує вирішення практичних
завдань фізичного виховання [4; 6].
Отже, чому саме в призовному віці вплив силових навантажень на функціональний
стан системи дихання є найбільш оптимальним?
1. Віковий період юнаків призовного віку від 17 до 20 років є сприятливим етапом
онтогенезу для підвищення рухової підготовленості, зокрема до силової та швидкісно-
силової витривалості. Реалізовані в ході довгострокової адаптації до навантажень силового
та швидкісно-силового характеру вікові властивості організму забезпечують юнакам
прояви максимальних аеробних та анаеробних можливостей тканинного енергообміну,
ефективну доставку кисню працюючим тканинам та м’язам, економічність м’язової роботи.
2. Адаптація до навантажень силового та швидкісно-силового характеру виявляється
на початковому етапі педагогічного впливу суттєвим збільшенням максимального
споживання кисню, на тлі зниження ефективності газообміну у легенях. На при кінці
98
.
педагогічного експерименту спостерігалося відносне стабілізування рівня МСК

(максимальне споживання кисню), значне підвищення ефективності та економічності
систем дихання та кровообігу, інтенсифікація відновлювальних процесів.
3. Вправи силового характеру – типу “підйом штанги двома руками”, “підйом гирі
однією рукою” викликає у юнаків 17-20 років суттєве підвищеним рівня працездатності,
вищим вмістом кисню у крові 109 ± 2,3 мм.рт.ст. і відносною сталістю показників
кислотно-основної рівноваги (BE −3 ± 0,3 мекв/л; jH −7,35 ± 0,01).
4. Збільшення інтенсивності дихання та кровообігу в ранньому періоді реституції
(ефект Лінгарда) у юнаків 17-20 років після виконання силових та швидкісно-силових
вправ проявляється більш чітко на початкових етапах педагогічного впливу, а до його
закінчення, коли більша частина кисневого запиту задовольняється під час роботи – ефект
Лінгардта менш виражений.
5. Цілеспрямоване використання навантажень силового та швидкісно-силового
характеру на заняттях фізичного виховання дозволяє значно підвищити рівень рухової
підготовленості молоді призовного віку.
Висновки. Сукупність представлених у роботі даних дозволяє вважати, що процес
формування довгострокової адаптації до навантажень силового та швидкісно-силового
характеру забезпечується перебудовами у взаємодії різних систем та функцій організму, а
також фізичним навантаженням, від загального впливу на початкових етапах до більш
лаконічних на подальших.

1. Grinko V.; Kudelko V.; Hlotov Y. Training of students’ special endurance in ping pong sport circles.
Physical education of students. За ред. проф. Єрмакова С.С. Харків, 2017. 2. 52 – 60. doi: 10.15561/
20755279.2017.0201.
2. Grinko V.; Kudelko V.; Hlotov Y. Prediction and increasing of general level of students’ endurance
by the exercises of aerobic direction. Physical education of students. За ред. проф. Єрмакова С.С.
Харків, 2018. 1. 23 – 30. doi: 10.15561/20755279.2018.0104.
3. Grinko V.; Kudelko V.; Yefremova A.; Klokova S. Effect of aerobic direction on the flexibility of
students. Dynamics and forecasting. The Journal of Physical Education and Sport (JPES). Romania,
June 30, 2020, pp. 1727-1733. DOI:10.7752/jpes.2020.04234.
4. Гринько В. М.; Єфремова А. Я., Куделко В. Е. Дослідження рівня фізичної підготовленості
студентів І-ІІ курсів українського державного університету залізничного транспорту.
Спортивні ігри. Sportyvni ihry. Спортивные игры. ХДАФК: Харків, 2020. 4(18), с. 14-21. doi: 10.
15391/si.2020-4.02.
5. Гринько В. М.; Сластіна О. О. Реакції організму, які виникають тільки при занятті спортом. The
V International Science Conference «Theory, practice and science», October 18 – 20, Tokyo, Japan.
291 p.
6. Гринько В.М., Сластіна О.О. Життєстійкість, як ресурс збереження психічного та фізичного
здоров’я в умовах військового стану, під час ведення активних бойових дій та проживання на
тимчасово окупованих територіях. Тhe I International Multidisciplinary Scientific and Theoretical
Conference «Technologies and strategies for the implementation of scientific achievements». May 27,
2022 in Stockholm, Kingdom of Sweden. Р 74-79. DOI 10.36074/scientia-27.05.2022 https://doi.org/
10.36074/scientia-27.05.2022.
99
.
Левченко Андрій Олександрович

Курсант першого курсу факультету підготовки фахівців
для підрозділів превентивної діяльності
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна
Науковий керівник: Журавель Олександр Анатолійович
Старший викладач кафедри спеціальної фізичної підготовки
Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Україна
ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ФІЗИЧНОГО СТАНУ

СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАСОБІВ
ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ
Сучасні економічні та екологічні умови життя в Україні викликають зростання
факторів, що негативно позначаються на здоров’ї населення. Для нормального
функціонування організму та збереження здоров’я і стійкості організму до несприятливих
чинників зовнішнього середовища,необхідна рухова активність.Одним з елементів рухової
активності є легка атлетика.
Легка атлетика-це вид спорту, що включає в себе різні дисципліни, а саме: хотьба,
біг,стрибки,метання,багатоборство.Одним із засобів легкої атлетики є спеціальні бігові
вправи(СБВ).СБВ-це комплекс вправ,до яких відносяться: 1)вистрибування з постановкою
кроку,або «пружинка», 2)біг високим підійманням стегна, 3)біг з закиданням гомілки назад,
4)стрибки в кроці, 5)біг на прямих ногах –«ножиці», 6)перехресний крок, 7)приставні
кроки, 8)виштовхування. Ще одними із засобів легкої атлетики є кросовий біг, фартлек
(перемінний біг), інтервальний та повторний метод проведення заняття з використанням
легкоатлетичних вправ.
Важливим засобом у легкій атлетиці є контроль фізичного навантаження. Одним із
способів контролю за станом організму під час фізичного навантаження є визначення
частоти серцевих скорочень(ЧСС).
Прочитавши велику кількість інформації, можу зробити висновок, що для підвищення
рівня фізичного стану старшокласників та людей вцілому, потрібно займатись легкою
атлетикою, адже вона включає в себе багато різних вправ, які позитивно впливають на
фізичні якості, а саме: гнучкість, спритність, координацію, рівновагу, вітчуття ритму. Всі
ці якості покращують загальний стан організму, та допомагають як в спорті так і в
повсякденному житті.

1. Фізичне виховання методичний довідник
2. dovidka.biz.ua
3. https:scu.org.ua
100
.
SECTION 29.
PHARMACY AND PHARMACOTHERAPY
RESEARCH GROUP:
Horoshko Oleksandra Marianivna
Candidate of Pharmaceutical Sciences, Associate Professor
of the Department of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Bukovinian State Medical University, Ukraine
Zakharchuk Oleksandr Ivanovych
Doctor of Medical Sciences; Professor Head of the Department
of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Ezhned Mariia Akhmedivna
Assistant Professor of the Department of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Matushchak Marta Romanivna
Assistant Professor of the Department of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Sakhatska Inna Mykhailivna
Candidate of Pharmaceutical Sciences, Senior Lecturer of the Department of pharmaceutical
botany and pharmacognosy
Kostyshyn Liliia Volodymyrivna
Assistant Professorof the Department of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Mykhailiuk Nataliia Vasylivna
Teacher, Department of pharmaceutical botany and pharmacognosy
Drachuk Vira Mykhailivna
Candidate of Pharmaceutical Sciences, Associate Professor of the Pharmacology Department
THE BENEFITS AND PROSPECTS OF MEDICINAL

PLANTS IN COSMETOLOGY
Topicality. The values of modern man are almost indistinguishable from those of the old
days, namely health and beauty. However, the crazy rhythm of life, constant stress, the
consequences of the wrong lifestyle are some of the factors that affect our health and appearance.
Cosmetology can come to the rescue, which today has very effective and powerful tools in the
fight for the beauty and aesthetics of the face and body.
The history of hygiene and cosmetics dates back to ancient times, when primitive people
began to wash, clean and soften the skin, protect it from the sun, wind, rain, snow, trying to make
their appearance more attractive.
101
.
"Cosmetics" of the ancients was associated with knowledge of the properties of plants, with
the experience of using various products of plant and animal origin, minerals. And even what is
sometimes perceived only as a desire to beautify the appearance, has a healing effect, confirmed
by popular practice [1].
Currently, cosmetics are widely used products based on natural ingredients - medicinal
plants. In the pharmaceutical markets of developed countries, the share of herbal medicines is
50%, for example, in Germany, 80% of doctors of all specialties use phytomedicines in their
practice. Thus, according to the World Health Organization, their share over a decade will be more
than 60% [2]
The aim was to determine the features of the use of medicinal plants in cosmetology and
dermatology, to study the range of plants and determine the prospects for their use.
Materials and methods. The objects of research were the data of literature and electronic
scientific publications on the pharmaceutical market of medicines and medicinal plant raw
materials used in cosmetic and dermatological practice. In the course of research the methods of
modern information retrieval, bibliographic, systematic, logical, comparative analysis and
generalization were applied.
Results and their discussion. Skin diseases are often the cause of anxiety and depression,
and the nature of complaints and their emotional color does not always depend on the severity of
clinical manifestations [3]. Acquired skin diseases can be caused by various environmental factors
- mechanical trauma, exposure to high or low temperatures, exposure to chemicals, light stimuli,
parasites and bacteria. Dermatological manifestations can occur against the background of various
internal diseases: central and peripheral nervous system can cause eczema, itchy skin, liver
disease, endocrine glands, pustular lesions, infectious diseases, parasitic insects, pathogenic fungi,
skin tumors [4].
Chronic, often recurrent, course of these problems is the cause of long-term disability of
patients, deterioration of their quality of life, which determines not only medical but also important
social significance of the problem of skin diseases. The boundary between dermatological and
cosmetic factors is not defined, so it is not always advisable to start treatment with drug therapy,
given their possible side effects on the body as a whole. Interest in medicinal plants is constantly
growing, as they are characterized by a fairly wide range of biological activity, cause almost no
side effects and act more gently on the body [5].
Preparations of plant origin are able to organically participate in the biochemical processes
of the human body, change these processes and have a therapeutic effect even in small doses.
Another significant difference between herbal preparations and synthetic analogues is that the
pharmacological effect of a synthetic preparation is based on the action of one or several purified
active substances. In turn, medicinal plant raw materials contain several groups of biologically
active substances with different pharmacological action. Each compound contained in a plant has
its own individual pharmacological effect, and the therapeutic effect of plants is based on the
combination of the effects of several compounds. This effect in phytocosmetology is achieved by
synergism of biologically active substances in plants [6].
We conducted an analysis of cosmetic remedies based on plant raw materials and determined
that most of the nomenclature of the studied drugs are products that include yarrow, wormwood,
calendula, chicory, mother-and-stepmother, horsetail, feverfew or blueberries), aloe, lavender,
violet, jasmine and oils of various plants.
According to the conducted work, it was established that pharmacies prepare only 5 items
of soft dosage forms and 4 - liquid ones, which contain 4 types of plant raw materials, out of 112,
which are included in the State Pharmacopoeia of Ukraine.
Herbal remedies can be used for a long time not only as an external remedy, but also
internally. This helps to cope with the disease, because it is known that the causes of some skin
diseases are internal factors such as lack of trace elements, metabolic disorders, weakening of the
102
.
body's immune system, retention of toxins and toxins, which manifests itself as dermatological
diseases.
Herbs are also effective as a preventive measure for certain skin diseases, especially if you
start taking them in time, at the first signs.
Internal use of drugs in skin diseases should be pathogenetically justified, taking into
account all possible exogenous and endogenous factors of their development and course, which
should be clarified by a dermatologist
Very often the poor condition of hair and skin is a consequence of disorders of the nervous
system. To improve its condition, it is recommended to take plants that have a calming effect on
the body: motherwort, valerian.
Premature wrinkles, sagging skin, hair loss can be caused by hormonal insufficiency. You
can use hop cones to make up for the lack of female sex hormones.
Gastrointestinal diseases have the strongest effect on the condition of the skin and hair. For
example, constipation on the skin widens the pores, and it becomes earthy. To do this, it is useful
to take the juice of raw carrots or beets on an empty stomach. Also useful in this case are flax
seeds, rhubarb stem and ragweed bark. Seaweed, on the basis of which the pharmaceutical drug
Laminarid is made, also helps to cope with constipation. Gastritis leads to dilation of capillaries
on the skin of the nose. To reduce the acidity take the infusion of marshmallow and chamomile,
as well as raw potato juice, at low - infusion of plantain.
To restore liver function, use plants with choleretic effect: dandelion, calendula, immortelle,
barberry, corn stigmas.
Swelling of the face and legs occur when the kidneys do not work properly. Plants with
diuretic action: cornflower, bearberry, horsetail, young leaves and birch buds.
Medicinal plants with anti-inflammatory action are oil-containing, tannin-containing,
essential and phenolic-containing plants: sea buckthorn (fruits), St. John's wort (herbs, flowers),
oregano (herbs, flowers), mountain arnica (flowers, leaves), periwinkle (leaves, flowers), sticky
and gray alder (buds, cones, leaves), willow (bark), plantain (leaves), eucalyptus spherical
(leaves), comfrey (leaves, roots), calendula (flowers, leaves), foxglove (roots).
Wound healing, epithelializing and resorbing properties have drugs: comfrey, chamomile,
horsetail, St. John's wort, sea buckthorn, plantain.
Cosmetic products should not only have an instant effect but also have an attractive
appearance, as well as contain substances that have different functional properties. However,
cosmetic dosage forms of industrial manufacture often include excipients such as preservatives,
dyes, stabilizers, emulsifiers and thickeners. These substances can cause allergic reactions or be
dangerous to sensitive or affected skin, many of which are harmful.
The increase in interest in natural dyes is due both to the strict regulation of the use of
synthetic dyes and the desire of manufacturers to give products the status of natural. Dyes isolated
from plant raw materials are powerful antioxidants that protect cells from free radicals, block the
growth of cancerous tumors.
By chemical nature, dyes of plant origin are most often anthocyanins, flavones, flavonols.
There are known methods of extracting dyes from grapes, crows, elderberries, beets, black
currants, chokeberry, rose petals.
Decoctions, infusions, alcohol-water tinctures, potions, gels, ointments, creams, pastes, oils,
lotions, powders are used in dermatology as local forms of herbal medicines.
Other drugs in dermatology are used as dietary supplements or dosage forms, ie not
classified as cosmetic.
It should also be noted that in cosmetology are more widely used LF, including on the basis
of plant raw materials than in dermatology. What can be explained by the fact that dermatological
problems are classified more as medical.
Cosmetics in the form of creams are the most widely represented (96 products, 57.8%). In
103
.
second place are solutions (31 drugs, 18.7%), then gels (20 items, 12.1%), emulsions (lotions) - 8
drugs (4.8%) and shampoos (8 drugs, 4.8%)) and powders (powders) - 3 means (1.8%).
Thus, given the pharmacological properties and economic affordability of
phytocosmetology is a promising area of both extemporaneous formulations and factory-made
drugs, which will provide ample opportunities for the use of active substances in various dosage
forms in cosmetic practice.
Conclusion. Extensive pharmacological properties of plants allow their use to eliminate
various cosmetic problems, both for external use and internally for a long time. The use of
vegetable raw materials in cosmetology is promising for therapeutic purposes and as ancillary
components.
References:
1. Likarsʹki roslyny v kosmetolohiyi. [Elektronnyy resurs]: Novyny zdorov'ya, krasa, kosmetolohiya,
medytsyna. Krashchi statti pro zdorovʺya lyudyny, likuvannya ta zdorovoho kharchuvannya.
Rezhym dostupu: http://zdorovia.com.ua/narodnamedicina/lkarsk-roslini-v-kosmetolog.html (data
zvernennya: 19.02.2019).
2. Reznichenko N. YU. (2015). Khronichni alerhiyni zakhvoryuvannya shkiry: suchasni pidkhody do
diahnostyky ta likuvannya. Semeynaya medytsyna, 2, 134-41. Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/
UJRN/simmed_2015_2_30.
3. Bashura O.H., Tykhonov O.I., Rossikhin V.V. (2017). Tekhnolohiya kosmetychnykh zasobiv :
pidruchnyk dlya stud. vyshch. navch. Zakladiv. KH.:NfaU, 552 pp.
4. Posylkina O. V., Kotlyarova V. H., Chechotka O. V. (2016). Doslidzhennya sutnosti y osnovnykh
kharakterystyk likuvalʹno-kosmetychnykh zasobiv. Farmatsevtychnyy zhurnal, №3-4, 21-8.
5. Koturanova T. V., Semenova O. O. (2017). Problemy ta perspektyvy rozvytku kosmetolohichnykh
posluh v Ukrayini. Ekonomichnyy prostir, № 119, 77-85.
6. Tykhonov O.I., Bobro S.H., Shpychak O.S. (2016). Analiz ukrayinsʹkoho rynku likarsʹkykh preparativ
dlya likuvannya aknelehkoho ta serednʹoho stupenya tyazhkosti. Sotsialʹna farmatsiya v okhoroni
zdorovʺya, 2 (4), 71-8.
104
.
Ежнед Марія Ахмедівна
Асистент, кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії
Захарчук Олександр Іванович
Д-р. мед. наук, професор, кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії
Горошко Олександра Марʼянівна
Доцент, кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії
Матущак Марта Романівна
Cахацька Інна Михайлівна
Старший викладач, кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії
Костишин Лілія Володимирівна
Михайлюк Наталія Василівна
Викладач, кафедра фармацевтичної ботаніки та фармакогнозії
АНАЛІЗ СЕГМЕНТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

НА ОСНОВІ КАШТАНУ КІНСЬКОГО
(AESCULUS HIPPOCASTANUM L.)
Варикозне розширення вен – це дегенеративне захворювання венозної системи, при
якому спостерігається порушення міцності венозної стінки з пов’язаною з ним
дисфункцією клапанів, що призводить до рефлюксу кровотоку в уражених ділянках
поверхневої венозної системи ніг [1].
Варикозне розширення вен є найбільш частим проявом хронічної венозної
недостатності та вражає до 30% населення планети. Факторами ризику є жіноча стать,
похилий вік, сімейний анамнез, вагітність, тривале стояння, ожиріння, вади розвитку судин
і гормональна терапія [2].
Цей стан є соціальною проблемою і потребує втручань для покращення якості життя
та зниження ризиків. Консервативна терапія венозної недостатності складається з
компресійного лікування та використання рослинних препаратів. Однією із таких рослин є
каштан кінський (Aesculus hippocastanum L.). Екстракти з насіння каштану довели свою
ефективність не лише у лікуванні венозної недостатності, але й у полегшенні перебігу
супутніх симптомів, включаючи набряк гомілки, що повʼязано з інгібуючим ефектом на
каталітичний розпад протеогліканів стінки капілярів.
Метою дослідження стало провести аналіз асортименту лікарських препаратів, до
складу яких входить каштан кінський і які зареєстровані на фармацевтичному ринку
України. У ході дослідження використовували маркетинговий та статистичний методи
105
.
аналізу.
Провівши аналіз асортименту лікарських засобів та дієтичних добавок на основі
каштану кінського, представлених на фармацевтичному ринку України, виявлено
27 торгових найменувань. Співвідношення лікарських засобів та дієтичних добавок
становило 37% та 63% відповідно.
За країнами-виробниками асортимент ринку включав 19 найменувань вітчизняного
виробництва та 8 – іноземного, що у відсотковому співвідношенні становило 70,4% і 29,6%
відповідно (рис.1).
3,7%
3,7%
Україна
22,2%
Німеччина
Польща
70,4% Словенія
Рис.1. Співвідношення торгових назв фітозасобів

на основі каштану кінського за країною-виробником
Висновок. Лікування венозної недостатності є тривалим, дороговартісним, болючим

(оперативне втручання), тому слід звернути увагу на профілактичні заходи щодо
попередження розвитку захворювання, що полягають у використанні фітозасобів, в тому
числі на основі каштану кінського.

1. Jerry C. Chen (2017). Current therapy for primary varicose veins. BC Medical Journal, 59 (8), 418-
23.
2. Musil D, Kaletova M, Herman J. (2016). Risk factors for superficial vein thrombosis in patient with
primary chronic venous disease. Vasa, 45(1), 63-6. https://doi.org/10.1024/0301-1526/a000497.
106
.
SECTION 30.
HISTORY, ARCHEOLOGY AND CULTUROLOGY
Ронай Леррі Мерабійович

аспірант кафедри Античності, Середньовіччя та історії України
домодерної доби, факультет історії та міжнародних відносин
ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Україна
ПРАВОСУБ’ЄКТНІСТЬ ЦЕРКОВ В УГОРЩИНІ

МІЖ ДВОМА СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ
Між двома світовими війнами серед угорської правлячої еліти не сформувалося
єдиної правової точки зору з приводу питання, кого можна вважати в межах Церкви
незалежною юридичною особою. У системі координації прийнятих релігій
правосуб'єктність у приватному праві церков загалом була безперечною. У координаційній
системі прийнятих релігій, питання стояло не у визнані чи не визнанні правосуб’єктності
церков, а в питанні щодо визнання кожної окремої церковної інституції поза межами
церкви незалежною юридичною особою.
Важливо зупинитися на застосуванні в Угорській державі у період між двома
світовими війнами норм католицької церкви – канонічного права, що було зібрано й видано
у єдиному Codex Iuris Canonici. Слід зазначити, що в Угорщині, голова держави не мав
повноважень щодо затвердження норм канонічного права, натомість, був єдиний приклад,
коли Франц Йосиф І у 1870 році застосував placetum regium проти рішень Першого
Ватиканського Собору. [3, old. 24]
В епоху регенства М. Горті, жодного разу не відбулося застосування placetum regium
щодо Codex Iuris Canonici, також не було здійснено жодного розпорядження державних
структур з приводу введених у подальшому додаткових канонічних норм. Однак, це не
означало повної інкорпорації канонічного права в угорське законодавство. Угорське право,
впродовж століть, особливо за часів феодальних державно-церковних відносин, включало
у собі значну кількість норм канонічного права, які можна знайти в Codex Iuris Canonici.
Така інкорпорація сталася, з одного боку, шляхом законотворчих процесів, з другого –
шляхом державно-церковних судових рішень. Однак, у випадку, якщо ці норми
включалися до відповідних законів, тоді їх вважали угорськими законодавчими нормами
канонічного походження. Усі інші канонічні закони (норми) могли застосовуватися лише у
тому випадку, якщо вони не суперечили відповідним угорським законам. Таким чином,
законодавчі акти угорської влади та угорських судів не могли ґрунтуватися на канонічних
нормах, хоча, державні структури надавали brachium saeculare так само католицьким
церковним структурам для виконання своїх рішень чи вироків, які виносилися відповідно
канонічного права, як і іншим визнаним релігійним конфесіям.
У католицькій церкві, відповідно до Codex Iuris Canonici, юридичні особи поділялися
на організаційні або колегіальні та інституційні або неколегіальні юридичні особи. (99-й
канон). До організаційних юридичних осіб відносилися, наприклад, капітули, чернечі
ордени, церковні об’єднання, юридичні особи установ, наприклад, семінарії, лікарні,
сиротинці тощо. В угорському праві правосуб'єктність церков була визнана з давніх часів.
Вже Ігнац Франк, найкращий знавець феодального права, зараховує до переліку
107
.
юридичних осіб церкви та інші благочестиві установи, а також церковні установи (капітула,
конвент, тощо). [2, old.101]
Згадувані Франком Ігнацем благочестиві установи, (piae causae), угорське право,
відповідно церковних канонів, трактувало, як лікарні та сиротинці, правосуб’єктність яких
у Codex Iuris Canonici визначалася наступним чином: «Лікарні, сиротинці та інші подібні
заклади, діяльність яких присвячена вихованню релігійної, духовної любові, можуть бути
засновані місцевим представником влади, й за його рішенням вони отримуватимуть статус
юридичної особи в Церкві» (1489 кан. 1).
За словами прокурора Йожефа Гро (Gróh József), у католицькій церкві всі частини
майна, що служать цілям церкви, є фондовим майном, точніше, цільовим майном, і як такі,
користуються правосуб'єктністю, точніше знаходяться під юридичним захистом,
виправданим своїм призначенням та за своїми цілями. Воно не може перебувати у власності
нікого іншого, й не потрібно шукати іншу юридичну особу, бо саме це майно наділено усіма
правами «юридичної особи». «Єпископське майно, майно капітули, парафіяльне майно,
шкільний фонд, та інші церковні фонди, відповідно чинного законодавства, вважаються
окремими юридичними особами, й відповідно, ми розглядаємо його, як цільове майно».
У той же час, відповідно Угорського Законопроекту з приватного права, церковні
юридичні особи були віднесені до категорії «Інші юридичні утворення». Угорський
науковець Ласло Фекетекуті у своїй монографії, опублікованій у період між двома
світовими війнами, досліджував майнову правосуб'єктність церковних осіб й дійшов
висновку, що національна католицька церква в Угорщині не мала окремої
правосуб'єктності. Хоча, з іншого боку, правосуб'єктністю були наділені дієцезії, також
архідієцезії, капітули, духовні семінарії, бенефіційні абатства та препости, парафії,
церковні громади, монастирі, фонди, тощо.
Окрім католицької церкви, правосуб’єктність можна було зустріти і в інших
прийнятих релігійних конфесіях та їхніх інституціях. Так, стосовно Угорської
реформатської церкви в останньому абзаці ст. VI. закону І. 1928 р. зазначено, що «Угорська
реформатська церква та її структури з правом самоврядування володіють приватною
власністю». У лютеранській церкві закон VII. 1934 р. опосередковано встановлює
правосуб'єктність церковних органів. У ньому зазначається, що «материнські, дочірні
парафії та їх філії, а також місіонерські парафії, єпархії, єпархіальні округи та духовний
університет єпархії», в межах закону «самостійно розпоряджаються своїм майном», а отже
вони є юридичними особами. [1, old. 175]
Визнання правосуб'єктності, але не статусу публічно-правового характеру, також
стосується й визнаних релігійних конфесій. Хоча, закон № VIII. 1942 р. позбавив іудейську
конфесію її визнаного за законом статусу, таким чином, й статусу публічно-правового
органу, але її правосуб'єктність у приватному праві залишилася. Така приватна
правосуб'єктність належала усім визнаним конфесіям, окрім сект, яким було надано право
тільки на зібрання.

1. Gergely J. A politikai katolicizmus Magyarországon 1890-1950. Budapest: Kossuth könyvkiadó,
1977. 302 old
2. Ormos M. Magyaroszág a két világháború korában 1914-1945. Debrecen: Csokonai kiadó, 1998.
324 old.
3. Salacz G. A főkegyúri jog és a püspökök kinevezése a két világháború között Magyarországon.
Budapest: Argumentum, 2002. 234 old.
108
.
Ліфінцева Олена Вікторівна

аспірантка кафедри культурології та міжкультурних комунікацій
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Україна
Науковий керівник: Овчарук Ольга Володимирівна
доктор культурології, професор, завідувач кафедри культурології
та міжкультурних комунікацій
Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Україна
САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ МИТЦЯ ЯК СКЛАДОВА

НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
У сучасних умовах розвитку нашої країни, коли відбувається утвердження Україною
своєї ідентичності, постає питання про духовно-історичні корені української культурно-
цивілізаційної належності. Як відомо, митець являється виразником ініціативного начала
та посередником у впровадженні духовних і культурних цінностей. Отже, саме через твори
мистецтва здійснюється ідентифікація, тобто трансцендування «Я» творчо обдарованої
особистості в сучасному культурному просторі.
Термін «самоідентифікація» було введено у науковий обіг австрійсько-
американським соціологом Е. Еріксоном. Дослідник визначає самоідентифікацію – як
імпульс активності особистості по відношенню до виразних зовнішніх явищ у встановленні
взаємозв’язків між «Я» та «Інший» [5].
Поняття «національна ідентичність» означає «широкий комплекс індивідуалізованих
і неіндивідуалізованих міжособистісних зв'язків та історичних уявлень, який становить
основу самоідентифікації окремих осіб та груп людей з певною нацією як самобутною
спільнотою, що має свою історичну територію, мову, історичну пам'ять, культуру, міфи,
традиції, об'єкти поклоніння, національну ідею» [3]. Становлення національної
ідентичності здійснюється одночасно із явищем державотворення. Послаблення
антропологічного фундаменту ідентичності під дією глобалізаційних змін активізує
значимість національної ідентичності. Отже, національна ідентичність має певний погляд
про форму міжетнічних комунікацій, а саме: про єдине громадянство, про навколишній
всесвіт та національні інтереси.
Людина як соціальний індивід формується та розвивається в соціокультурному
просторі. Кожна особистість має усвідомлені потреби й мотиви та необхідність у
визначенні власних систем цінностей та пріоритетів. У процесі засвоєння норм культури та
певних характерних якостей, людина намагається перейняти особливості тієї чи іншої
спільноти та одночасно усвідомити себе як особистість, що тотожна сама з собою.
Самототожність «Я» залежить не лише від власного самосприйняття, але й від того, як
людина сама себе уявляє. Тобто, самоідентифікація розглядається як сукупність
практичних дій особистості в самореалізації, наслідком чого є тотожність людини з самою
собою. Процес формування самоідентифікації особистості напряму залежить від тих
соціальних процесів, що відбуваються в соціумі. Під час свого зростання етнос формує
особисті властивості, відокремлені від других етносів. Цілісність нації здобувається
завдяки культурі. Культурними властивостями ідентифікації себе з етносом є: мова,
спільність походження, моральні та ціннісні орієнтації, міфопоетика, історична пам'ять,
спільність території та родового коріння, релігія, традиції предків тощо. Формування
ідентичності пов’язується з національно-етнічною класифікацією особистості, а саме за
ментальністю. Менталітет виражається через національний характер, що архетипізується у
109
.
національній культурі як представнику етнічної нації за характером та цінностями.

Дотепер мистецькі цінності утворювались у полі національної культури, яка надає
унікальну та процвітаючу перспективу загального світу людності. Найвищим сенсом життя
і цінністю людини є особистісна самореалізація, творче індивідуальне зростання та пошук
власного «Я» тотожності з культурою суспільства. Різноманітність культури є найвищим
здобутком митців всіх часів, адже її руйнація призведе до втрати надбань культури. Саме
тому, значної уваги вимагає підтримування українських митців, де основною ціллю яких є
збереження і розвиток духовного об’єднання нації. Незважаючи на будь-які глобалізаційні
виклики сучасності, митці намагаються зберігати національну самобутність через твори
мистецтва, шануючи національно-культурні традиції та звичаї українського народу. На всіх
стадіях розвитку мистецтва, визначальних моделей творчості та перцепції, еволюція
мистецької самоідентифікації є характерною частиною культури і мистецтва в середовищі.
Це можна порівняти як трансформується дух часу, відчуття реальності і розуміння всесвіту
в мистецтві, так змінюються структури самоідентифікації, її смисли, цінності, значення.
Культурно-національна ідентичність надає проникливість української держави та знижує
шанси появи відокремлених настроїв при застосуванні культуротворчої сили усіх громадян
України.
Отже, богатство культур залишається основою творчого розвитку людства й
причиною його гідності. Митець є окремою ланкою суспільства, від його становлення як
одиниці залежить розвиток суспільства, де відбуваються різноманітні ідентифікаційні
явища. У процесі культуротворення основним завданням митців є відродження та
збереження української культури, що як наслідок сприяє духовному згуртовуванню
українського народу.

1. Зелінська Є. (2005) Національна культура і процес формування особистості. Альманах.
Філософські проблеми гуманітарних наук, 98-102.
2. Личковах В. (2011) Мистецька самоідентифікація у художній творчості. Наукові записки
Нац. ун-ту «Острозька академія», (7). 127−134.
3. Нагорна Л. П. (2005) Ідентичність національна. Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й /
Редкол.: В. А. Смолій та ін. НАН України. Інститут історії України. В-во «Наукова думка»,
672.
4. Сміт Е. Д. (1994) Національна ідентичність. Пер. с англ. П. Таращука. Основи, 223.
5. Еріксон Е. (2006) Ідентичність. Юність і криза, 33–34.
110
.
SECTION 31.
ARCHITECTURE AND CONSTRUCTION
Мусієвська В.О.
аспірант кафедри Архітектурного проектування
Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів, Україна
ОСОБЛИВОСТІ ПАВІЛЬЙОНУ ЯК СТРУКТУРНОГО

ЕЛЕМЕНТУ КІНОСТУДІЇ
Кінематограф як новий тип громадського видовища виник наприкінці XIX ст. За своє
коротке існування зазнав стрімких змін.
Тема, пов’язана з архітектурою кіностудій та їх складом, є мало вивченою. Розвиток
технологій вплинув на архітектуру кіностудій і дає підстави для науково-архітектурних
досліджень та структурування отриманої інформації.
Функціональні процеси, які відбуваються в кіностудіях, є доволі складними. На
початку існування кіностудій, ці процеси були складнішими і для кожного етапу створення
кіно потрібно було передбачити окремі цехи та будівлі.
Загалом усі приміщення і цехи кіностудії мoжнa пoділити нa 6 функціoнaльних зoн:
зoнa зйoмoк кінoпрoдукції (пaвільйoнний кoмплекс); oбслугoвувaння пaвільйoннoгo
кoмплексу (склaди та цехи, де вигoтoвляється, збирaється мaтеріaл для зйoмoк); зона
пoстoбрoбки відзнятoгo мaтеріaлу (пoстпрoдaкшн); зона гoспoдaрськoгo знaчення;
суспільнo-ділoвa (aдміністрaції, oфіси, тощо); культурнo-рoзвaжaльнa (рекреaційнa,
тoргoвa).
Одним з важливих структурних елементів кіностудії є павільйонний комплекс, в
якому відбуваються зйомки фільмів. Вони в середньому займають 35% від загальної площі
комплексу. Павільйони на початку свого існування виконували лише виробничу функцію.
Але почали з’являтись нові підходи та інструменти для зйомки кіно, такі як: звук, колір,
комп’ютерна графік, “зелений екран”, віртуальна реальність, тощо. В свою чергу, це
впливало на цілі використання павільйонів. [1]
Наприклад, Кіностудія імені О. Довженка мала в своєму складі найбільший павільйон
в Європі. Його площа була понад три з половиною тисячі квадратних метрів, близько
100 метрів в довжину, 40 в ширину та 16 у висоту. Проект кіностудії розроблявся в епоху
німого кіно. Саме тому було передбачено, що в павільйоні може одночасно працювати 15
режисерських груп. [2]
Сьогодні даний павільйон розділений на дві частини, щоб використувати такі
габарити. Адже, норми кіновиробництва змінились (з’явився звук) і тепер павільйон не
може бути використаним більше ніж однією знімальною групою одночасно.
Кіностудія Warner Bros. переробила частину своїх павільйонів під музеї, магазини.
Для цього вони використали декорації з фільмів, серіалів і створили тематичні туристичні
точки.
Також цікавим фактом є те, що є студії взагалі без павільйонів. Наприклад, анімаційна
студія Pixar немає в своєму складі павільйонів, так як займається створенням анімаційних
фільмів (мультфільмів), а для їх створення потрібен лише комп’ютер. Отже, павільйон не є
111
.
обов’язковою вимогою для створення анімації.

Як бачимо, у різних компаній та студій свої власні підходи та погляди на те, як саме
краще експлуатувати павільйон, а також як саме їх проектувати для різних завдань. Саме
тому, пропоную узагальнити та структурувати основні принципи побудови та
використання подібних об’єктів. Це допоможе в майбутньому краще розуміти предмет
вивчення та легше орієнтуватись в темі.
Особливості павільйонів, їх характеристики та призначення.
Мaлі пaвільйoни: S дo 300 м кв; перевaжнo квaдрaтні у плaні, з співвіднoшенням
стoрін ⅘; h від 4м перевaжнo дo 7м; Їх признaчення - для зйомки кліпів, для ствoрення
рухoвoї aнімaції, для зйoмoк oднієї сцени.
Середні пaвільйoни: S від 300 дo 800 м кв; за формою прямoкутні і квaдрaтні; зі
співвіднoшенням стoрін ¾ ; h від 5м перевaжнo дo 13 м.
Їх призначення - телевізійні прoгрaми, телешoу, реклaмні рoлики.
Великі пaвільйoни: S від 800 м кв; переважно прямoкутні у плані; h від 11 м перевaжнo
дo 16 -17 м; пoтребують технічних приміщень. Признaчення - телевізійні прoгрaми з
великoю aудитoрією.
Павільйони та їх функціональні групи.
Вхідна група приміщень: тамбур, вестибюль, гардероб.
Група основних приміщень: павільйон або кілька, в залежності від наповнення.
Група допоміжних приміщень: комірки, приміщення для персоналу, санітарні вузли.
Горизонтальні комунікації включаються в себе вхідну групу, яка з’єднана з головним
приміщенням.
Вертикальні комунікації включають сходи, які потрібні для підйому на технічний
поверх.
Вaжливим елементoм в усіх пaвільoнах є стеля. Адже, нa неї кріпиться oблaднaння,
до якого мaє бути пoстійний дoступ і мoжливість трaнсфoрмaції (змінa відповідно до різних
зaвдaнь, зaміни нa сучaсніше). Стеля повинна витримувaти тoнни декoрaцій, oсвітлювaльні
прилaди, підвісні фoни.
Oблaднaння стелі пaвільйoну склaдaється з системи перехoдів, підвіснoгo світлoвoгo
oблaднaння, мoстів; oблaднaння, яке служить для кріплення елементів декoрaцій,
піднімaння oсвітлювaльних прилaдів, підвіски фoнів і зaспинників, a тaкoж для мoнтaжу
підвісних oсвітлювaльних елементів.
Стеля павільйону є чудовим елементом, який додає гнучкість для використання. Адже
дає можливість створити будь-яку атмосферу, переробити простір відповідно до будь-якої
події (конференція, концерт, тощо).
Загалом, стає зрозуміло, що кіноіндустрія не стоїть на місці і виробничі процеси
змінюються. Разом з ними також змінюються і вимоги до умов цих процесів. Роль
знімальних павільйонів так само як і кіностудій стає все менш вагомою. Саме тому,
дослідження і актуалізація цієї теми є нагальними. Усвідомлення вище згаданих об’єктів
допоможе в майбутньому знайти альтернативу їхнього застосування, а також
пропрацювати рішення, які були зроблені під час проектування.

1. Мусієвська В.О. Особливості архітектурно-планувальних рішень кіностудійних комплексів /
Мусієвська Вероніка. // НАУК. збірник Містобудування та територіальне планування КНУБА.
– 2018. – №68. – С.376–377.
2. Пивоваров С. 94 роки тому на ще недобудованій Київській кіностудії почали знімати перший
фільм. Згадуємо, як зʼявилася головна кінофабрика «Українського Голлівуду» [Електронний
ресурс] / Сергій Пивоваров. – 2022. – Режим доступу до ресурсу: https://babel.ua/texts/71235-94-
roki-tomu-na-shche-nedobudovaniy-kijivskiy-kinostudiji-pochali-znimati-pershiy-film-zgaduyemo-
112
.
yak-z-yavilasya-golovna-kinofabrika-ukrajinskogo-gollivudu-istoriya-v-arhivnih-foto.
3. Лінда С.М. Архітектурне проектування громадських будівель і споруд: Навч. посібник. – Львів;
Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2010. – 608 с.
4. Комаров М. О. Перехідний етап у функціональній організації українських державних
кіностудій / Михайло Олександрович Комаров. // Тези доповідей міжнародної конференції
МИСТЕЦТВО НА ЗЛАМІ: КРИЗОВІ МОМЕНТИ ПОСТУПУ в межах всеукраїнської творчо-
наукової акції «Мистецтво молодих 2019». – 2019. – С. 23–24.
5. Мусієвська В. О. Еволюція формування архітектури кіностудійних об’єктів // Вісник
Національного університету "Львівська політехніка". Серія "Архітектура". – 2021. – № 2
(6). – С. 44–50.
113
.
SECTION 32.
CULTURE AND ART
Копилова Світлана Володимирівна

кандидат філософських наук, завідувачка відділу науково-експозиційної роботи
Національний заповідник «Хортиця», Україна
СПРОБА ФІЛОСОФСЬКОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ

КОЗАЦЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ
ЕКСПОЗИЦІЙНИМИ ЗАСОБАМИ: З ДОСВІДУ
СТВОРЕННЯ НАУКОВОЇ КОНЦЕПЦІЇ ЕКСПОЗИЦІЙ
ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНОГО КОМПЛЕКСУ
«ЗАПОРОЗЬКА СІЧ»
Філософська рефлексія є важливою складовою діяльності сучасного музею. Вона
присутня на рівні формулювання його базових положень як соціокультурної інституції, а
також на рівні музейної практики в контексті вироблення концептуальних засад експозиції.
Як це не дивно, але саме так звані «споконвічні філософські питання» завдають актуальні
тренди розвитку музею та окреслюють основні контури наукової концепції експозиційного
рішення. Говорячи точніше, звернення до філософської інтерпретації історичного та
культурологічного матеріалу відповідає самій суті та провідним принципам філософської
дисципліни як такої. Адже філософія, використовуючи раціонально-понятійні форми
побудови світоглядних систем і логічні способи їх обґрунтування, будує картину світу і
місце людини в ньому на основі теоретичного осмислення суспільно-історичного досвіду
та надбань культури, розв’язує загальнозначущі проблеми, які хвилюють людство в
конкретно-історичних умовах суспільного буття [5, с. 670].
Предметом дослідження даної публікації є проблема використання філософських
принципів в експозиційній практиці; об’єкт дослідження – екстраполяція філософської
концепції ментальності на історико-культурний контент на прикладі експозицій історико-
культурного комплексу «Запорозька Січ» Національного заповідника «Хортиця».
Цей комплекс покликаний стати науково обґрунтованою моделлю військового та
адміністративно-політичного центру запорозького козацтва. Він поєднує у своєму складі
рекреаційні та експозиційні об’єкти. Останні організовані як система несполучених між
собою залів – експозиційних розділів, кожен з яких має власну тематику та може
функціонувати автономно. Разом з тим, вони утворюють єдиний простір як в
комунікаційному, так і змістовному сенсі. В більшості музейних об’єктів вже побудовані
стаціонарні експозиції ансамблевого та образного типу; в деяких, наприклад, Січова
церква, формування експозиційного простору триває.
Метою створення експозицій історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» є
презентація найбільш характерних та специфічних форм побуту і культури, які
формувалися і практикувалися на Запорозькій Січі й Запорожжі та відображають складне
явище запорозького козацтва. Реалізація вищевказаної мети обумовлює виконання
наступних завдань: сприяти переборенню фрагментарності знань сучасного музейного
відвідувача про історію запорожців; розставити акценти та вказати на знакові моменти в
114
.
розумінні феномену запорозького козацтва; відтворити цілісний образ буття січового

товариства. Для експозиційної презентації зазначеної проблематики було вирішено
звернутися до філософських засад в інтерпретації історії та культури запорожців з точки
зору їх ментальності.
Як відомо, ментальність знаходиться в полі зору різноманітних галузей гуманітарного
знання, проте її історико-філософське трактування має пріоритет, адже «прямо, або
опосередковано, через поняття колективної свідомості, національного характеру і
національної ідеї, ментальність визнавалась константою людського мислення, своєрідним
стрижнем історичного процесу» [1, с. 21]. Запорозьке козацтво традиційно вважається
репрезентантом української ідентичності на теренах Війська Запорозького низового [4, с.
169], тож використання категорії ментальності як базового поняття наукової концепції
експозицій, присвячених феномену запорожців, видається цілком органічним. Окрім того,
стимулом звернутися до глибинних засад світосприйняття та способів буття запорозьких
козаків стають обставини загальної соціокультурної ситуації, коли поширення
метакультурних, глобалізаційних тенденцій викликає необхідність збереження та
популяризації національного колориту і традицій, які, в свою чергу, є трансляторами
специфіки ментальності окремої соціальної спільноти.
В концепції експозиційних об’єктів історико-культурного комплексу «Запорозька
Січ» було використано формулювання ментальності, розроблене дослідником
західноєвропейської середньовічної ментальності Ж. Дюбі: «це система образів, уявлень,
які у різних групах чи стратах, що становлять суспільну формацію, поєднуються по-
різному, але завжди лежать в основі людських уявлень про мир і про своє місце у цьому
світі і, отже, визначають вчинки та поведінку людей» [2, с. 52]. Застосування трактовки
ментальності в контексті її образності корелюється із розумінням феномену культури як
образу життя, сукупності чуттєвих та умоосяжних образів, а також співвідноситься із
специфікою сприйняття сучасної людини, яке тяжіє до образності. На думку дослідників,
останній факт обумовлений переходом від вербального до візуального сприйняття і
мислення, пов’язаних з бурхливим розвитком екранних видів комунікацій. Це, в свою це
чергу, спричинило «переклад» соціально значущої інформації в максимально ефективну і
компактну форму художнього образу, який став основою сучасної експозиційної
побудови [6, с. 49]. В цьому контексті для створення музейних об’єктів комплексу цілком
логічним стало застосування методів образної побудови експозиційного середовища.
В зв’язку із сказаним, а також враховуючи, що синтез всіх структурних компонентів
ментальності, їх засвоєння здійснюється на підсвідомості і обумовлює спосіб життя
людини [1, с. 26], експозиції історико-культурного комплексу «Запорозька Січ» в концепції
розглядаються як сукупність образів-символів, що утворюють «січове буття запорожців».
«Січове буття» – це сполучення характерних рис ментальності запорозьких козаків
(«козацьких способів/образів буття»), які культивувалися та формувалися під
безпосереднім впливом Запорозької Січі та Запорожжя і тому приймали специфічні
контури та ознаки. «Козацькі способи (образи) буття» – це норми та моделі поведінки, які
відображали характерний стиль життя запорожців та складали засади січового кодексу
честі. Це своєрідний код, завдяки якому певне явище української історії та культури
асоціюється саме з запорозьким козацтвом.
В концепції якості образів-способів буття запорозького козака були запропоновані:
«Любов до Батьківщини», «Побратимство», «Простота», «Битва», «Захист»,
«Православ’я», «Характерництво», «Рух», «Здобич», «Народовладдя», «Зв’язок»,
«Прагнення до певного порядку та самоорганізації». В рамках концепції вказані козацькі
способи буття трактуються як смислові образи, що, зав’язуючись в експозиційні теми,
втілюються в музейних об’єктах наступним чином.
Січовий курінь – провідний експозиційний об’єкт комплексу, концепція якого
ґрунтується на ідеї «Любові до Батьківщини» та рідної землі. Січовий курінь – це символ
115
.
української домівки (хати) та родини. Саме з куреня розпочиналося життя козака на

Запорозькій Січі. Курінного отамана називали батьком. На довгий час саме курінна громада
була родиною козака, а курінне помешкання ставало єдиним його притулком. Ось чому
інтер’єрна експозиція цього об’єкту в загальних рисах відтворює типове планування
функціональних зон українського житла XVII-XVIII ст., яке в головних конструктивних
моментах було тотожним для всіх регіонів України, в тому числі й Запорозької Січі.
Одночасно експозиція куреня, внаслідок специфічного образу життя запорожців,
презентує його відмінність, яка в інтер’єрі передається за допомогою досить потужного
комплексу зброї, відсутністю прикрас та інших деталей, що за певних умов створюють
хатній затишок. Таким чином транслюється наступний козацький спосіб буття –
«Простота». Адже простота побуту та поведінки була однією з ознак життєвого стилю
запорожця та обов’язковою складовою козацької ментальності, яка культивувалася цілими
поколіннями січовиків [3, с. 24].
Композиційне рішення інтер’єру об’єкту демонструє самобутність «гуртожиткового»
устрою запорозького куреня, на якому трималися засади козацьких «вольностей» та
підвалини січового «Побратимства». Великий стіл – сирно, спільне ліжко – піл, посуд, з
якого їдять одразу декілька дорослих чоловік – все це предметно презентує ідею козацького
братства, відтворює реалії аскетичного, суто чоловічого буття на прикордонні.
В XVI-XVIII ст. життєві стратегії людини пограниччя не могли не конструюватись
без врахування військового фактору. Тож наступним образом – способом буття запорожців
є «Битва». Його експозиційне втілення відбувається в об’єкті «Козацький табір». Метою
створення цієї концептуальної (образної) експозиції є презентація військового мистецтва
запорозьких козаків. Експозиційний образ визначає сюжет, в основу якого покладена
ситуація умовного бою запорожців із супротивником – військовими формуваннями, з
якими запорозькі козаки вели бойові дії на протязі своєї історії: поляки (тематико-
експозиційний комплекс (далі – ТЕК) «крилаті гусари»), татари (ТЕК «лучники»), турки
(ТЕК «сіпахи, яничари»), московіти (ТЕК стрільці). В експозиції побудована велика
конструкція, яка уособлює так звану «рухому фортецю» – табір з возів, що вважалась
найефективнішим засобом ведення оборонних та наступальних дій козацького війська.
Одночасно ця композиція втілює ланцюжок асоціацій-образів «табір – фортеця – дім –
захист», який ідейно пов’язує одразу три експозиційні об’єкти комплексу: презентовані
вище «Січовий курінь» і «Козацький табір», а також «Пушкарню».
В інтер’єрній експозиції «Пушкарня» дискурс розгортається навколо образу
«Захист», як ідеї активних дій запорозьких козаків по обороні кордонів земель Війська
Запорозького Низового, прагнення захищати станові вольності, а також готовності до
збройної відповіді зовнішньо-політичним та внутрішнім викликам. Для трансляції цього
лейтмотиву в експозиції використана відповідна експонатура: артилерійська зброя та
приладдя, шанцевий інструмент, боєприпаси.
Архітектурною і, в певному сенсі, смисловою домінантою історико-культурного
комплексу «Запорозька Січ» є церква. До неї, ніби козацькі шляхи та долі, від окремих
музейних об’єктів сходяться тематичні екскурсійні маршрути. Таким чином транслюється
задум про січовий храм як духовний центр запорозької слави та духу. Запорожці вважали
себе захисниками православної віри та усвідомлювали історичну місію Запорожжя у
звільненні всього християнського світу від ісламської загрози. Тож провідною
експозиційною темою, що утворює наступний смисловий образ «січового буття
запорожців», є «Православ’я». Ансамблева експозиція цього об’єкту має в загальних рисах
відтворювати облаштування українського храму козацької доби, але з елементами
історично відомих деталей церковного начиння (бокуни, панікадила тощо). Привнесення
до храму особливого, козацького духу забезпечують розвішані по стінах запорозькі значки
та хоругви (реконструкції).
Своєрідною антитезою тематичної спрямованості експозиції січової церкви виступає
образна експозиція «Козак Мамай та Люлька». Вона присвячена висвітленню іншого боку
116
.
духовності запорожців, можна сказати, альтернативному способу їх буття – язичництву,

містиці, магії, «Характерництву». Центральний персонаж експозиції Козак Мамай
представлений як козак-характерник, людина з надзвичайними здібностями та особливим
світоглядом, воїн-чаклун, який досягає високого рівня військової майстерності не лише
фізичними, але й духовними вправами – через процес медитації. В цьому контексті інша
героїня сюжету – Люлька розглядається не стільки як атрибут козацького побуту або ознака
молодецтва, але в її символічному, навіть сакральному значенні для характерника. Люлька
– це інструмент для медитації та своєрідний засіб спілкування запорожця з потойбічними
силами. Означений сценарій презентується колекцією люльок та предметами
декоративного оформлення (експозиційною бутафорією).
В специфічних умовах українського прикордоння економічна діяльність становила
невід’ємний елемент повсякденного життя запорожців, а заняття промислами складали
основну статтю їх доходів. На теренах Дикого Поля ведення промислів, захоплення так
званої «Здобичі» вважалось справжнім козакуванням (молодецтвом), гідним способом
буття та було важливим атрибутом поведінки запорожця, гарантом його визнання січовою
громадою. В якості ілюстрації цієї теми в образній експозиції «Традиційні промисли
запорожців» представлені такі популярні запорозькі заняття як рибальство, землеробство,
чумакування. Драматургія експозиційної теми формується навколо центрального образу –
образу «Руху», який характеризує динамічний та мобільний спосіб буття промисловців
козацької доби. Експозиційно ідея Руху передається за рахунок композиційного рішення
ТЕКів розділу: рибальських човнів, які нібито качаються на хвилях Дніпра; воза, що
повертає чумацьким шляхом; а також в імітації землеробськими знаряддями праці так
званого руху «зверху-вниз».
Розвиває тему «Здобичі» ще один об’єкт історико-культурного комплексу
«Запорозька Січ» – Будинок кошового отамана. Головне завдання цієї експозиції полягає у
показі особливостей життя козацької громади в другій половині XVIII ст. В цей період на
Запорожжі відбулися кардинальні зміни, пов’язані з концентрацією в руках січової
старшини військової, політичної та, передусім, економічної влади, що поступово привело
у виокремлення її в заможну верству. В цьому сенсі ансамблева експозиція «Будинку
кошового отамана» є предметним віддзеркаленням вказаних процесів і демонструє стан
майнового розшарування запорозької спільноти. Зазначені тенденції відображаються перш
за все в екстер’єрі будівлі як офіційної резиденції керівника (різьбленні елементи декору)
та інтер’єрі (трикамерна планувальна структура приміщення; комплекс предметів
«панського вигляду», що демонструють заможність кошового отамана).
В основу запорозького світогляду були покладені такі поняття як товариство,
громада, зовнішнім проявом яких була військова рада (коло, народне віче). Вона була
вищим органом влади на Запорозькій Січі, але, передусім, яскравим маркером
демократичних засад запорозького устрою. Образна експозиція «Часи козацькі – Січі
Запорозькі» має за мету візуалізацію специфічного стилю життя запорожців з
притаманними йому демократичними рисами та розкриває наступний спосіб буття
запорожців – «Народовладдя». Зміст експозиції формується навколо ідеї січового майдану
– місця проведення ради – як уособлення народного волевиявлення та демократичних
підвалин запорозьких порядків. Експозиційний образ визначає сюжет, в основу якого
покладена ситуація загальних зборів на Січі: після церковної служби та обіду запорожці
вийшли на майдан, стали за курінними отаманами навколо храму, утворюючи загалом
козацьке коло. Простір експозиції формується чотирма куренями-вітринами, які присвячені
історії Хортицької (1556-1557 рр.), Чортомлицької (1652-1709 рр.), Кам’янської (1709-
1711 рр.; 1728-1734 рр.), Підпільненської (1734-1775 рр.) Запорозьких Січей (їх кількість
визначена наявним фондовим зібранням). Кожному з куренів відповідає два
взаємопов’язаних образи: образ, що відображає головну тему розділу, та образ персоналії,
яка асоціюється з однією із козацьких столиць. Центром експозиції є художня інсталяція,
яка уособлює клейноди як символи влади запорозької старшини, що обиралась на раді;
одночасно – це організаційний стрижень архітектоніки експозиції, її смисловий акцент.
117
.
З експозиційним об’єктом «Військова канцелярія» пов’язані відразу два образи-

способи козацького буття: «Прагнення до певного порядку і самоорганізації» та «Зв’язок».
Презентуючи діяльність січової канцелярії як інструмента впорядкування бурхливого
козацького життя, перший образ конструюється, виходячи з функціонального призначення
установи як бюрократичного органу. Тому композиційне рішення інтер’єрів об’єкту
задається особливостями облаштування так званого «присутнього місця», своєрідного
середньовічного офісу. «Зв’язок» як експозиційний образ пов’язаний із акумуляцією та
передачею інформації. Він уособлює не тільки стосунки січового товариства зі світом
(через листування, пошту, розвідку), але, передусім, презентує військову канцелярію як
інституцію, завдяки якій утворюється позачасовий зв’язок січовиків з майбутніми
поколіннями.
Безумовно, представлені в концепції козацькі способи буття як образне відображення
характерних рис ментальності запорозьких козаків не вичерпують змісту історичного та
культурологічного матеріалу, а також драматургії експозиційного задуму. Наприклад, в
рамках запропонованого філософського підходу можна розглядати музейні об’єкти
комплексу «Запорозька Січ» в площині мікроісторії – повсякденного життя пересічної
людини XVI-XVIII ст. В цьому контексті кожен з експозиційних розділів відображає
певний аспект перебування (буття) козака на Запорожжі, починаючи з моменту запису в
січовий курінь, участі у військових акціях, громадському та церковному житті січового
товариства, іншими словами, варіативність його долі в світлі тих можливостей, що
пропонувались Січчю кожному з її мешканців (наприклад, бути обраним курінним або
наказним отаманом, писарем тощо). Образи-способи буття (тобто експозиції) в такому разі
виступають своєрідними життєвими проектами, які стають можливими завдяки
екзистенційному вибору особистості. А це дозволяє трактувати проблематику запорозького
козацтва вже у вимірі екзистенціалів людського буття. Тож в перспективі, в процесі
розробки сценарію та появи нових фондових надходжень перелік експозиційних образів
може бути розширений або зазнає певної трансформації.
Реалізація запропонованої наукової концепції, яка інтерпретує історію та культуру
Запорозької Січі в філософському контексті, дозволяє отримати більш цілісне уявлення про
життя населення Запорожжя козацької доби, розставляє акценти в розумінні феномену
запорозького козацтва та створює нове інтерактивне середовище, яке відповідає запитам
сучасного відвідувача. Екстраполяція філософської концепції ментальності на історико-
культурний контент в експозиційній площині вказує на невичерпний потенціал козацької
проблематики, надає стимул до нового осмислення запорозької історії та змушує
відвідувача до саморефлексії, про що свідчать відгуки відвідувачів комплексу «Запорозька
Січ». Це означає, що застосування філософського інструментарію допомагає сучасному
музею реалізувати його соціальну функцію по формуванню світоглядних орієнтирів та
визначенню культурної самоідентифікації людини і, головне, створенню нових культурних
смислів та ментальних обріїв.

1. Балтаджи П. М. Поняття «ментальність» у сучасних наукових дослідженнях. Актуальні
проблеми політики : зб. наук. пр.. Одеса, 2012. Вип. 45. С. 21–28.
2. Дюби Ж. Развитие исторических исследований во Франции после 1950 года. Одиссей. Человек
в истории. Культурно-антропологическая история сегодня. Москва, 1991. С 48–59.
3. Мільчев В. І. Характерні риси запорозького етосу XVIII століття. Наукові праці історичного
факультету Запоріз. нац. ун-ту. Запоріжжя, 2009. Вип. 27. С. 21–28.
4. Світленко С. І. Ментальний простір запорозьких козаків в уявленнях Дмитра Яворницького.
Універсум історії та археології. 2020. Т. 3 (28). Вип. 2. С. 163–177.
5. Шинкарук В., Полон П. Філософія. Філософський енциклопедичний словник / ред. :
В. І. Шинкарук. Київ, 2002. С. 670–674.
6. Яковець І. О. Музейна експозиція як специфічна інформаційно-художня структура. Вісник
Харківської державної академії дизайну і мистецтв. 2012. № 8. С. 46–50.
118
.
Дяченко Олександр Дмитрович

здобувач вищої освіти факультету образотворчого мистецтва,
спеціальність: 023 «образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрвція»
Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна
Науковий керівник: Братусь Іван Вікторович
Київський університет імені Бориса Грінченка, Україна
ВАНІТАС У СВІТОВОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ

МИСТЕЦТВІ
В кінці XVI століття на теренах Західної Європи, а згодом і інших її частин, процвітає
бароко. Прийшовши на зміну ренесансу, цей стиль прославляє нові цінності, по новому
трактує поняття естетики та краси, що в свою чергу відкриває безліч шляхів для розвитку
тогочасного мистецтва.
В результаті буржуазної революції до кінця XVI століття на півночі Нідерландів
утворюється так звана республіка Об’єднаних Провінцій, на відміну від південної її
частини, що залишалась частиною феодально-католицької монархії Габсбургів. Саме таке
специфічне розмежування, не тільки географічне, а й ідеологічне, стане причиною для
зародження нового суспільства на теренах Голландії з новою системою цінностей та
ідеалами.
В цей час великого значення набувають атрибути зовнішнього вигляду людини, адже
стиль бароко тяжіє до деякої парадності, урочистості, за що в подальшому знаходить
прихильників серед західноєвропейської аристократії. Це дуже важлива умова, бо заможні
люди, в тому чи іншому розумінні, є замовниками творів мистецтва і їм в усі часи було не
чужим прагнення засвідчити свій достаток через ці самі твори. Таке ставлення сформувало
на ринку мистецтва небувалий попит на реалістичні роботи з бездоганною проробкою
деталей та фактур предметів, через що вимоги до технічних навичок художників почали
зростати. Саме заможні містяни, тобто брюгери, стали об’єктом голландського мистецтва,
їх коло інтересів формувало основний зміст художніх творів. Зображення об’єктивної
дійсності давало художникам невичерпну кількість сюжетів, а попит на подібні зображення
мотивував вдосконалювати свою майстерність.
Живопис умовно поділявся на «вищий», до якого відносився жанр історичної
картини, з всіма його похідними, та «нижчий», до якого входили портретний та побутовий
жанр, а також пейзаж та натюрморт. Останній, в подальшому став своєрідним
спростуванням цього поділу, довівши, що навіть менш піднесений жанр може містити в
собі змістовні, наповнені філософським тлумаченням сюжети. Повертаючись до технічної
складової голландського натюрморту слід відзначити її малофігурність, бо більшість
екземплярів у своїх розмірах не перевищували 50х50 сантиметрів, деякі з них були значно
менші. Ця умова також була продиктована масовим споживачем. Справа в тому, що такі
картини слугували переважно як статусний елемент, їх використовували для оздоблення
стін будинків. Існували також і досить великі полотна, але попит на них був значно нижчий,
через банальну відсутність великої кількості палаців що належали представникам більш
заможних верств населення.
Голландське мистецтво ХVII століття не залишалося байдужим до здобутків
живопису найбільших фламандських майстрів. Однак цей вплив не міг стати визначальним
для живописної школи, що встановилася, зміцніла і досягла розквіту. Сказане відноситься
навіть до монументального живопису, який був сильною стороною голландського
119
.
мистецтва і де, здавалося б, більше був відкритий доступ для іноземного впливу. Навпаки,
голландське мистецтво 1620 - 1660 років саме вплинуло на мистецтво країн Західної
Європи, і зокрема на Південні Нідерланди. Натюрморт – один із жанрів, у якому
голландські національні риси виявилися особливо чітко.
Слово «vanitas», що з латини можна перекласти як «марнославство», або «метушня»,
використовується для означення різновиду голландського «вченого» натюрморту. Назва
походить від однойменної картини Якоба де Гейна Молодшого, датованої 1603 роком, яку
вважають своєрідною точкою відліку у розвитку жанру. На картині зображено людський
череп анфас, що знаходиться у напівциліндричній стінній ніші у верхів’ї якої викарбуваний
напис «humana vana», що означає «людська марнота». Ближче до верхнього зрізу картини
зображено дві людські постаті, у вигляді горельєфу. Ці фігури символізують
протиставлення поглядів людини на світ та події в ньому. Геракліт, що плаче - символ жалю
за людиною, а Демокрита зображено як людину, що сміється над людською марнотою.
Також над черепом можна помітити мильну бульбашку, що звісно теж має своє
тлумачення, яке полягає у швидкоплинності людського життя, та раптовості смерті.
Монети біля нижнього обрізу картини говорять про те, що їх власник був людиною
самозакоханою та марнославною. Тюльпан використаний як метафора безтурботного
відношення до життя, а ледь помітний помітний шлейф диму, що тягнеться від підсвічника
- згасання життя.
Отже, картина розміром 21х33 см за рахунок великої кількості відсилок та речей
наділених символічною значущістю розповідає історію життя, та найголовніше, смерті
конкретної людини. Ця концепція, яка і зараз виглядає переконливо, на початку
XVII століття захоплювала глядача, та виходила вже на зовсім інший рівень порівняно з
натюрмортами, які створювали для оздоблення інтер’єру. Саме після цього, Якоба де Гейне
Молодшого почали наслідувати його сучасники, а світову спадщину поповнили сотні
картин, кожна з яких розповідала власну історію.
Важливою передумовою виникнення такого роду натюрмортів став рух кальвіністів,
що вже з кінця XVI століття вели активну діяльність на теренах Голландії. Протестантська
ієротопія (творча діяльність пов’язана із створенням сакральних просторів) поєднує три
рівні під егідою єдиної культурної парадигми, в основі якої лежить спільний принцип
сакралізації матеріального. Це, перш за все, рівень всесвіту та природних явищ, який своєю
всеосяжністю та масштабністю мав демонструвати велич його Творця як центральної
сакральної фігури. Другим рівнем прийнято вважати Батьківщину та все що пов’язано з,
так званим, біблійним патріотизмом. Третій рівень позиціонував сім’ю ті домашній
затишок, як «кишеньковий» аналог церкви, та працював на возвеличення буденності.
Відображення цих цінностей наскрізь проходять через всі піджанри голландського
натюрморту, формуючи його особливі ознаки.
Якщо католицька ієротопія обмежувалася створенням сакральних просторів окремо
узятих місцях, то протестантська ієротопія взялася за конструювання системи релігійних
смислів всього людського космосу. Голландський живопис Золотого століття став
своєрідною іконографією цієї нової сакральності. Це й не дивно, адже принцип іконічності
природи вже був у самих основах протестантського віровчення. У протестантизмі слово
втратило сакральність. Після перекладу Біблії живими мовами її текст більше не був
сакральним – тепер натхненним Богом міг бути лише зміст. Така ж трансформація
відбулася з текстами богослужінь та молитов. Мова втратила аспект божественності і став
лише інструментом людського спілкування, поступившись місцем ілюстративному
матеріалу як універсальній мові, близькому до справжньої природи речей.
Згідно з вченням кальвінізму, твір мистецтва в тій чи іншій формі має нести
просвітницьку та моралізаторську функції інакше такий твір вважається марною тратою
людських ресурсів. Таке ставлення сформувало безліч шляхів та способів донесення іншої,
120
.
не предметної сутності ванітасу до глядача, таким чином давши життя багатошаровій

складній системі з трактування залишених на полотні знаків. Ці знаки, пізніше
мистецтвознавцями окреслені як «емблеми», будуть невід’ємною частиною голландського
символічного натюрморту протягом всього його існування. Усвідомлюючи складність
правильного трактування своєї роботи, художники вдавалися до прийому «explicatio», що
являв собою пояснювальний текст, який спрямовував думки глядача у відповідному
напрямку.
Тема війни також часто експлуатувалась митцями, через те, що концепція вбивства
іншої людини задля досягнення певної цілі якнайкраще пасує ванітасу, бо втілює в собі цю
саму «марноту марнот». Зображення лицарських обладунків, та різного роду військових
знамен зайвий раз давало автору можливість продемонструвати свій технічний вишкіл.
Яскравим прикладом є робота Вілема де Портера «Натюрморт зі зброєю та знаменами»
датована 1636-м роком. Людський череп тут не є центром композиції, та залишається лише
як ледве помітний натяк під величезною металевою масою обладунків, що можна розуміти
як критику антигуманістичного світогляду та кровопролитної війни, в якій життя людини
є цінністю другорядною.
Тлумачення «емблем» у голландському символічному натюрморті не є однозначним,
а навпаки залишає більше запитань ніж відповідей, через свою відкритість до трактування
та можливості у дискусіях відійти далеко від першочергового задуму автора.
121
.
SECTION 33.
GEOGRAPHY AND GEOLOGY
Makarchuk Yevhen Yevhenovych

3rd year student of the Faculty of Geography
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine
Supervisor: Dronova Olena Leonidivna
PhD, Associate Professor of Department of Economic and Social Geography
Taras Shevchenko National University of Kyiv, Ukraine
POVERTY IN INDONESIA:
HUMAN GEOGRAPHY RESEARCH
Introduction. Indonesia with population of more than 277 million, is the fourth most
populous country on the planet. It has shown strong economic growth in recent decades, making
it the biggest economy in the Association of Southeast Asian Nations (ASEAN). Beside the great
monetary grow, it is still a country with lower than average incomes. Famine in Indonesia
continues to be an important problem [5].
Matherials and Methods. The percentage of the poor we corelate to the percentage of the
population below the poverty line. The poverty line is calculated as the sum of the food and non-
food poverty lines.
The food poverty line relates to the minimum cost of food needs, which is equivalent to
2100 calories per capita per day. Packages for basic food needs are represented by 52 types of
goods (grain, tubers, fish, meat, eggs and milk, vegetables, nuts, fruits, oils and fats, etc.).
Non-food poverty line relates to the minimum cost of non-food needs such as housing,
clothing, education and health care. Commodity packages for non-food basic needs are
represented by 51 types of goods in urban areas and 47 types of goods in rural areas [3].
The Multidimensional Poverty Index (MPI) includes not only the income of the population,
but also includes three key dimensions: health, education and living standards, which in turn
include 10 indicators. People who are most deprived of at least one third of these weighted
indicators fall into the category of multidimensionally poor [5].
The following methods were used in the research: analysis and synthesis, monography
analysis, statistical, cartographic methods.
Results and discussions. For Indonesia, the MPI in 2012 consisted 0,028; and in 2017 it
was 0,014. This figure is not the worst in the Southeast Asia, but it does not show the territorial
differences of the provinces in terms of poverty.
Poverty is still concentrated in rural areas: 13,1% of the rural population lived in poverty in
2018, that is more than half of the total poor. In addition, the problems of high food prices and
unequal access to food remain unresolved, despite growing trends in food production and
availability. Due to poverty and lack of food, 15,8 million Indonesians are unable to meet their
food needs.
A 2019 report by the Asian Development Bank (ADB) and the International Food Research
Institute (IFPRI) found that about 22 million people suffered from chronic hunger in Indonesia
between 2016 and 2018. Despite Indonesia's significant growth in the agricultural sector, many
families across the country are still engaged in traditional, low-paid agricultural activities. This
122
.
leads to hunger and growth retardation in children [2].

The analysis of the poverty level by provinces shows a fairly clear spatial differentiation of
poverty. Thus, the lowest levels of poverty were recorded in Jakarta, the provinces of Bangka
Belitung, South Kalimantan and the tourist province of Bali. The highest levels of poverty are
recorded in West Papua and Papua. There is an increase in poverty with the distance increasing
from the capital. In the case of the Papua, this can also be attributed to the high proportion of the
rural population and difficult natural conditions (Fig. 1).
Fig. 1. Percentage of the poor population in the provinces of Indonesia.

(Developed by author with data source [3].)
Impressive economic growth has led to significant improvements in many aspects of human
development in Indonesia. The under-five mortality rate has fallen from 85 out of 1,000 born in
1990 to 31 in 2012. The prevalence of children with underweight is also low and consists 5,4% [3].
However, growth retardation among Indonesian children remains widespread.
Approximately 37,2% of children under the age of five in 2018 suffered from stunted growth [1].
Today, about 30% of children under the age of 5 suffer from stunted growth. Growth retardation
in children, and the sign of chronic malnutrition, has lifelong consequences. It interferes with other
processes of body development, including brain development, which negatively affects
intelligence, school performance and productivity at work later in life.
Hunger can be hindering right off the bat throughout everyday life. At the point when
children are malnourished in the belly, they become more inclined to stoutness when their bodies
devour more food. This, thus, makes them powerless against other non-transferable illnesses, like
diabetes and coronary illness. This is a twofold weight of unhealthiness that Indonesia faces. It is
estimated that 4,7% of adult women and 4,3% of men are obese, while 7,7% of women and 5,1%
of men in Indonesia have diabetes. In addition, more than 1 per 4 women of childbearing age
suffer from anemia [1, 4].
The negative consequences of malnutrition are felt not only by people sufferred, but also by
society as a whole. It is estimated that losses due to growth retardation and malnutrition account
for 2-3% of Indonesia's gross domestic product (GDP).
The two main causes of poverty in Indonesia are corruption and volatile food prices.
Corruption in Indonesia is widespread in various sectors, including the judiciary, public
administration and the police. Among them, corruption in public services has a particularly
significant impact on poverty. According to the Global Corruption Barometer report in 2020,
30 percent of Indonesians said they paid a bribe for public services in the previous 12 months, and
26 percent offered bribes in exchange for votes [1].
123
.
Another cause of poverty in Indonesia is the instability of food prices, especially in rice
prices. The Indonesian population spends most of its disposable income on rice; a typical low-
income family spends about 27 percent of their monthly salary on government-subsidized rice.
Although the Suharto government has managed to keep the price of rice stable over its 30-year
rule, stabilization efforts over the next period of democratization and reform have yielded mixed
results. For example, Indonesia's inflation rate in 2015 exceeded 6 percent, while its GDP growth
was only 5 percent. In 2021, the government managed to stabilize the economy for only 1,56% of
inflation and 3,69% of GDP growth.
In an effort to provide food for low-income households, the Indonesian government has set
up a program called Raskin to deliver subsidized rice to the most vulnerable households on a
monthly basis. Under this program, eligible families could buy 15 kg of rice per month for one-
fifth of the market price. Each year, the government distributes 3,4 million tons of rice to a target
population of 17,5 million. With an annual budget of $ 1,5 billion, Raskin is Indonesia's largest
social assistance program. For example, in 2010 Raskin budget allocations were equivalent to
56.970,09 USD per actual Raskin household.
The government is also coordinating with NGOs around the world to help fight hunger in
Indonesia. Because of its size and geography, Indonesia is especially helpless against cataclysmic
events that cause food security in numerous networks. The World Food Program (WFP) is
working intimately with the Indonesian government to further develop sustenance and food
quality. It likewise mitigates the effect of catastrophic events on food security by giving strategy
exhortation and specialized help.
The Indonesian government aims to achieve zero poverty by 2024, and poverty in 2022 will
reach 3-3,5% [6].
In the near future, the government will also conduct a national socio-economic survey
(susenas) to support this program to combat extreme poverty.
Incumbent Indonesian President Joko Vidodo has set a goal of overcoming poverty by the
end of 2024.
Conclusions. Thus, the analysis of the poverty situation in Indonesia has shown that in order
to overcome this problem, it is important that the government and other humanitarian
organizations continue to put the problem of hunger in Indonesia at the top of the agenda. It is
especially important to solve the problem of poverty in the eastern regions, which still lag far
behind the central and western ones. We hope that through continuous efforts the country will
achieve, first of all, the second goal of sustainable development: the absence of famine in
Indonesia.
References:
1. Agency of Health Research and Development (Indonesia). Indonesia Basic Health Research 2018.
2. Badan Pusat Statistik. (2022). Badan Pusat Statistik [Central Bureau of Statistics]. Retrieved May 30,
2022, from https://www.bps.go.id/indicator/23/192/1/percentage-of-poor-population-p0-by-province
-and-area.html.
3. Inequality in Indonesia: millions kept in poverty. (2022, May 25). Oxfam International. Retrieved
May 30, 2022, from https://www.oxfam.org/en/inequality-indonesia-millions-kept-poverty.
4. Philipp, J. (2020, June 25). The State of Hunger in Indonesia. The Borgen Project. Retrieved June 1,
2022, from https://borgenproject.org/tag/poverty-in-indonesia/.
5. The World Bank In Indonesia. Overview. World Bank. (n.d.). Retrieved June 1, 2022, from
https://www.worldbank.org/en/country/indonesia/overview#1.
6. VNA. (2022, February 21). Indonesia aims to lift three million people out of extreme poverty by 2023
| World | Vietnam+ (VietnamPlus). Retrieved June 1, 2022, from https://en.vietnamplus.vn/indonesia-
aims-to-lift-three-million-people-out-of-extreme-poverty-by-2023/222380.vnp.
124
NOTES
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
______________________________________________
SCIENTIFIC PUBLICATION
WITH PROCEEDINGS OF THE II INTERNATIONAL

SCIENTIFIC AND THEORETICAL CONFERENCE
«CURRENT ISSUES OF SCIENCE,

PROSPECTS AND CHALLENGES»
June 10, 2022 | Sydney, Australia
VOLUME 3
English and Ukrainian

All papers have been reviewed. Organizing committee may not agree with
the authors’ point of view. Authors are responsible for the correctness of the papers’ text.
Signed for publication 10.06.2022. Format 60×84/16.

Offset Paper. The headset is Times New Roman & Open Sans.
Digital printing. Conventionally printed sheets 7,32.
Circulation: 50 copies. Printed from the finished original layout.
Contact details of the organizing committee:

NGO European Scientific Platform
21037, Ukraine, Vinnytsia, Zodchykh str. 18, office 81
Tel.: +38 098 1948380; +38 098 1956755
E-mail: scientia@ukrlogos.in.ua | URL: www.ukrlogos.in.ua
Publisher [PDF]: Primedia E-launch LLC

TX 75001, United States, Texas, Dallas. E-mail: info@primediaelaunch.com
Publisher [printed copies]: NGO European Scientific Platform

21037, Ukraine, Vinnytsia, Zodchykh str. 18, office 81. E-mail: info@ukrlogos.in.ua
Certificate of the subject of the publishing business: ДК № 7172 of 21.10.2020.

399 1345 PB

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

399 1345 PB

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

10 June, 2022

CURRENT ISSUES OF SCIENCE,

Chairman of the Organizing Committee: Holdenblat M.

Responsible for the layout: Zrada S.

C 95 Current issues of science, prospects and challenges: collection of

Papers of participants of the II International Multidisciplinary Scientific and

The conference is included in the Academic Research Index ReserchBib

Conference proceedings are publicly available under terms of the Creative

UDC 001 (08)

© Participants of the conference, 2022

ОСОБЛИВОСТІ ПАТОГЕНЕЗУ, КЛІНІКИ, ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ПРИ

АНАЛІЗ СЕГМЕНТА ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ НА ОСНОВІ КАШТАНУ

ВАНІТАС У СВІТОВОМУ ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ

DIGITAL PEDAGOGY IN HIGHER EDUCATION

• opposition of the teaching staff to the massive introduction of information and

LIFELONG LEARNING FOR OLDER

METHODS, TECHNIQUES AND TOOLS OF ESP

PROVIDING ORGANIZATIONAL AND PEDAGOGICAL

organization of the practical component of the professional training of military specialists

Михайленко Вікторія Василівна

STEM – ОСВІТА ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ

застосування наукових знань, умінь та навичок.

Список використаних джерел:

Кузьміна Ірина Вікторівна

ВИХОВАННЯ ГРОМАДЯНИНА - ПАТРІОТА ЯК

Патріотичне виховання в гуртожитку здійснюється за допомогою різноманітних форм

Список використаних джерел:

НЕЙРОФІЗІОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПОРУШЕНЬ

способи вирішення тих чи інших завдань, доводити правильність отриманих результатів.

правопівкульного графічного образу літер, а у дітей із заїканням дислексичні помилки на

Список використаних джерел:

Пахомова Наталія Георгіївна

ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ ІНТЕГРАТИВНОЇ

закріпленню отриманих позитивних результатів лікування впродовж життя. Взаємодія

від тяжкості зубощелепних порушень і швидкості формування правильних артикуляційних

Список використаних джерел:

Прокопець Тетяна Олександрівна

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАТЕМАТИЧНОГО

що це може просто викликати відчуття, що ви стали на неправильний шлях і наголошує на

Список використаних джерел:

Лукіна Ганна Михайлівна

• навчитися слухати іншу людину, поважати альтернативну думку;

Список використаних джерел:

Сірант Неля Петрівна

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ВИКОРИСТАННЯ

Доцільно також пропонувати дітям рухливі математичні ігри, наприклад

Рис. 3. Геометричний матеріал

У результаті знайомства дітей з елементами цікавої математики в хвилини відпочинку

Ефективне навчання математики неможливе без пошуків шляхів активізації

Список використаних джерел:

Левченко Фессалоніка Григорівна

ФОРМУВАННЯ ЗМІСТУ ТИПОВОЇ ОСВІТНЬОЇ

складових як просторово-матеріальної, інформаційно-технологічної, соціально-

Список використаних джерел:

Лавренко Світлана Олександрівна

ФОРМУВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ

відчуття успішності у навчанні, інтелектуальної значимості, спроможність, є інтерактивне

Список використаних джерел:

Завязкіна Наталія Володимирівна

ДО ПИТАННЯ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ

Список використаних джерел:

Волков Дмитро Сергійович

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я