Італія

1. Саме в Італії зародився фашизм, оскільки італійці початково мали

передумови для його появи.
• невдоволені політичним хаосом, лівим рухом, кризою і безвихідністю
уряду, бізнесмени даної країни стали сильно хвилюватися через те, що не отримають
допомогу від влади
• сама нація є дуже емоційною, через що будь-які обставини приймають дуже
близько до себе та свого серця, що було постійним тиском для них в ті часи
• народ Італії шукав допомоги, яку їм пообіцяли фашисти, що скористалися
слабкістю більшості верств суспільства. після того, як фашисти отримали те, що
хотіли, вони не виконали власні обіцянки щодо допомоги простим людям та вирішення
національних проблем
2. Слова Муссоліні могло спочатку прозвучати дуже патріотично та не все
так добре є насправді, як часто звучить. Вираз «Все для держави», все в державу і
нічого поза держави» стосується не лише політичного життя Італії, але й радянського
союзу. Сенс у ньому, насправді, дуже жорстокий. Життя людей контролюється з усіх
боків, в якому дану політ. позицію можна порівняти зі світлофором, що завжди горить
червоним кольором. Будь-які грошові розрахунки контролювали послідовники
італьянського лідера. Люди не відчували себе вільними чи у безпеці. «Все для
держави» насправді означало все для лідера держави. «Нічого поза державою» означає
буквальне обмеження руху та колообігу будь-яких сфер (подорожі, імміграція,
інтернаціональний бізнес, імпорт чи напрямок на світову економіку). Людей
спеціально обмежували для того, щоб вони не знали кращого життя. Вони ще при
народженні автоматично ставали маріонетками Муссоліні.
Людина - це вольова особистість. Якщо забрати волю в особистості, то на її місці не
залишиться людини. Залишиться лише тіло, мʼясо, предмет, в якого немає можливості
обирати, думати, мріяти чи творити. Таких творять спеціально, аби використовувати у
власних цілях. Саме такі цілі переслідував Муссоліні й совок…

Чи можливі реалізації цього девізу у сьогоденні?

ТА НЕ ДАЙ БОГ! Політики, звичайно, за допомогою впливу та грошей можуть зробити

багато і навіть це, АЛЕ ДЕРЖАВА - ЦЕ ЛЮДИ! Маріонетки лише схожі на них, але вони
не зможуть ніколи творити, любити чи жити! Жити може тільки те, ЩО ПОРОДЖУЄ ЖИТТЯ!
Обмеживши людей у праві бути людиною, особистістю чи унікальним творінням, політики
свідомо перекреслюють світле майбутнє ВЛАСНОЇ КРАЇНИ, ТРОНУ ЧИ СТАТУСУ заради
нераціональних дій.

НІ! НІЯКОГО МУССОЛІНІ! НІЯКОГО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ І НІЧОГО РОСІЙСЬКОГО! ❌❌❌❌❌

Варто зазначити, що громадяни Італії все ж піддавалися фашизму, але ту лапшу, яку
їм навішали на вуха, політики обіграли на власну військову користь

3. Один з ідеологів італійського фашизму Дж. Джентіле писав у 1936 р.:

«Фашизм покликаний оздоровити хвору Європу, зіпсовану демократією і повести її на
боротьбу з азіатським більшовизмом».

Капець. Даний вислів дуже схожий на те, що росія казала й каже протягом війни в
Україні. Якщо перекласти на нормальну мову, то ось що ми отримаємо з цього вислову:
«Зло покликане оздоровити трішки кульгаву, але все ж більш здорову на голову
Європу, яка робить великі кроки для покращення рівнів різних сфер у житті держави
за допомогою демократії і повести її на боротьбу з азіатським злом» НОНСЕНС. Та
навіть це речення в лапках було важко сформулювати, бо це не та мета, яку
переслідували фашисти.

Як на мене, політологи, історики чи будь-які люди, що так кажуть, але давно забили
свої голови старою пропагандою, стараючись у чорному знайти біле. Звичайно, якщо в
певному періоді історії чи ситуації буде суцільна темрява, то треба взяти десь
світло задля втілення мети. А якщо світло ніде взяти, то його треба вигадати!
Прикрасити та завуалювати щось неясне, важке чи недоступне так, щоб зі 100%
інформації про це був доступний лише 1% і той вигаданий!

Все це заради влади, грошей, визнання та впливу.

Джентіле був наближеним до Муссоліні та займав важливі державні посади протягом

двадцяти років панування фашистського режиму, що давало йому можливість
утверджувати свою філософську доктрину, часом зовсім невідповідну цьому режимові.
Та ця філософська доктрина ніколи не набувала статусу «ортодоксії», при
фашистському режимі було чимало тих, хто вважав себе заклятими ворогами
джентілеанства або принаймні вважав його непотрібним філософським наривом: і режим
ніколи не зрікався цих людей.

Що стосується джентілівського тлумачення фашизму, то воно, якщо поглянути на це

об’єктивно, є одним з найбільш проблемних та найменш корисних: і зараз саме цей
факт повинен мати фундаментальне значення для тих, хто, визначаючи адекватні
політичні орієнтири для сьогодення, має лишатися в змозі розрізняти різні
тенденції, поєднані в революції Чорних Сорочок

Однак, основний момент, який слід підкреслити, полягає в наступному: той факт, що
протягом фашистського періоду Джентіле відстоював націоналізм або корпоративізм,
зовсім не однозначно випливає з його філософії; це радше питання того, що в жаргоні
ідеалізму називається «емпірією». Так сталося виключно тому, що сам Джентіле мав
певні схильності, котрі змушували його симпатизувати фашизму у власних
інтерпретаціях, і лише цей факт зумовлює те, що читання його праць здається
приємним для тих, хто сьогодні належить до так званої «національної опозиції»,
вдоволившись лише найбільш загальними формами антиіндивідуалістичної та
антикомуністичної полеміки. Та факт лишається фактом – та ж сама філософія може
однаковою мірою відстоювати абсолютно протилежні ідеї