1

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПрАТ «ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛДАД

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ»
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ІНСТИТУТ

Шифр групи: ТУчн-8-20-Б1Мо (4,6 здс)

Прізвище, ім'я,
по батькові студента: Паращук Маріна Юріївна
Домашня адреса: вул Руська, 255-А

Контрольна робота
з дисципліни: Управління бізнес-процесами
за темою: Стабільний та нестабільний процеси
Прізвище та ініціали викладача: Хамига Ю.Я.

Чернівці 2023
 2

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..3
ОСНОВНА ЧАСТИНА…………………………………………………………4
1. Стабільний та нестабільний процеси…………….………………..…....4
2. Розширений продукт підприємства……………………………………..7
3. Власник процесу……………………………………..……………..…...9
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….13
Списки використаної літератури………………………………………………14
 3

ВСТУП
Циклічна соціально-економічна динаміка, що в кожному конкретно-
історичному періоді має певні особливості розгортання, є формою розвитку
складних соціально-економічних систем. Процес розвитку складних
соціальних організмів складаєтьс чергування періодів еволюційного розвитку
і революційного розвитку, тобто періодів стабільності та періодів
нестабільності. Циклічна зміна періодів відносної стабільності періодами
відносної нестабільності, що обумовлена загостренням внутрішніх протиріч
суспільної динаміки, є конституюючою якістю циклічних соціально-
економічних процесів. Під стабільністю слід розуміти здатність системи
зберігати стійкість якісної визначеності; нестабільність пов’язана з
кардинальними трансформаціями форми існування певного явища або
перебігу процесу. Стабільність і нестабільність – явища не абсолютні та
вичерпні, а відносні, такі, що пізнаються в порівнянні, одне через зіставлення
з іншим, їх неможливо розглядати як однозначно позитивні або негативні
стани системи. Нестабільність має конструктивний характер у період
бурхливого економічного зростання, а в період соціально-економічної кризи
– деструктивний характер, якщо обумовлює деградацію соціально-
економічної системи, або реконструктивний, якщо криза приводить до
часткового вирішення внутрішніх протиріч і подальшого розвитку системи у
трансформованій формі. Стабільності притаманний деструктивний характер,
коли вона забезпечує виживання застарілих форм суспільного життя,
збереження інституційних практик, що гальмують прогресивний розвиток,
або застарілих технологій суспільного виробництва. Стабільність виконує
конструктивну роль в умовах тимчасового стійкого економічного зростання,
що характеризується помірними темпами, або коли забезпечує акумулювання
потенціалу для подолання криз і подальшого розвитку системи81.
Розгортання соціально-економічних циклів відбувається на основі постійно
поновлюваного кругообігу періодів відносної стабільності та відносної
нестабільності. Загострення протиріч суспільного розвитку спричиняє
внутрішні флуктуації, які можуть періодично доводити систему до стану, що
відповідає точці біфуркації, з подальшою стрибкоподібною трансформацією
суспільної системи. Циклічний процес суспільного розвитку є
спіралеподібним, при спіралі формується розгортанням фаз циклу зміни
форм суспільства, а саме фаз формування, розвитку, розкладання
економічних систем конкретно-історичних форм суспільства.
 4

ОСНОВНА ЧАСТИНА
СТАБІЛЬНИЙ ТА НЕСТАБІЛЬНИЙ ПРОЦЕСИ
Фаза формування в розгортанні циклу зміни форм суспільства
характеризується відносною стабільністю, при цьому в суспільній системі
вже існують передумови майбутньої нестабільності – зародження нових
внутрішніх протиріч. Фаза розвитку – період відносної нестабільності в
розвитку суспільної системи, обумовлений накопиченням внутрішніх
протиріч. У фазі розкладання відносна нестабільність набуває нової якості,
що виражається у посиленні відмінностей у темпах змін техніко-
технологічної, соціально-економічної, інституційної складових
відтворювальної динаміки, а відповідно – у загостренні протиріч
відтворювальної динаміки, посиленні внутрішніх флуктуацій суспільної
системи. Фаза розкладання завершується катастрофою суспільної системи, її
стрибкоподібним переходом у новий стан, який може бути: хаосом, що
переходить в руйнування; набуттям рівноваги; виникненням нової форми
упорядкованого розвитку. Таким чином, соціально-економічний цикл –
форма саморозвитку суспільних систем, у процесі якого періодично
загострюються і вирішуються протиріччя відтворювальної динаміки, що
виражається в циклічній зміні відносно нестабільного стану системи
відносно стабільним. В узагальненій формі розгортання циклу зміни форм
суспільства починається з формування нової впорядкованості та
встановлення відносної стабільності, а завершується наростанням
нестабільності та переходом до катастрофи. Існують історичні риклади того,
як цикл зміни форм суспільства для певного соціального організму через
його цивілізаційні особливості завершувався руйнуванням або фаза
розкладання переходила в довгостроковий «законсервований» стан.[6 c.22]
Зокрема стрибкоподібний перехід радянської соціально-економічної системи
на початку 1990-х років завершився її руйнуванням.цьому кожен виток
Згідно з теорією катастроф стрибок у розвитку системи може відбуватися
внаслідок лише внутрішніх флуктуацій. Щодо суспільних систем, то
стрибкоподібні зміни у процесі їх розвитку відбуваються не лише внаслідок
внутрішніх флуктуацій, часто важливу роль відіграють зовнішні фактори. У
плановій економіці в 1980-ті роки вже накопичилася критична маса
невирішених внутрішніх протиріч, проте її руйнування повною мірою стало
можливим унаслідок впливу зовнішніх факторів, що підсилювали її
внутрішні флуктуації. Внутрішні флуктуації радянської економічної системи
були обумовлені глибокими внутрішніми протиріччями: протиріччя між
суспільним характером процесу виробництва і присвоєнням частини
сукупного суспільного продукту на основі
 5

влади-власності партійної номенклатури; протиріччя між попитом і

пропозицією, що призводить до криз надвиробництва в окремих галузях (за
умови, що пропозиція перевищує попит) або до криз дефіциту (попит
перевищує пропозицію); протиріччя між орієнтирами п’ятирічних планів
розвитку народного господарства і необхідністю модернізації народного
господарства, що посилювалося з 1970-х років.[7 c.90] Зовнішні фактори, що
підсилювали внутрішні флуктуації радянської планової системи, мали
економічний, воєнно-політичний та інформаційний характер, зокрема,
підвищувальна цінова кон’юнктура ринку нафти в 1970-ті роки відіграла
роль пастки для радянської планової економіки, залучаючи її до глобальної
капіталістичної економіки, узалежнюючи від нафтодоларів і дешевих
кредитів; гонка озброєнь, що розгорталася з другої половини 1940-х років,
стала чинником виснаження планової економіки, наростання її структурних
диспропорцій. У 1970–1980-ті роки невирішені внутрішні протиріччя
командно-адміністративної системи загострилися під впливом посилення
зовнішніх чинників; в точці біфуркації система опинилась уже в кінці 1980-х
років. Розвиток командно-адміністративної системи відбувався у формі
циклу, що складався з фаз формування, розвитку, розкладання. Фаза
формування командно-адміністративної системи розгорталася протягом
кінця 1920-х – 1940-х років, коли курс соціально-економічного розвитку став
чітко визначеним; фаза розвитку розгорталася протягом 1950-х – 1970-х
років, коли
відбувся перехід від післявоєнної відбудови та модернізації до епохи застою,
що супроводжувався нагромадженням внутрішніх суспільних протиріч; фаза
розкладання охоплювала період з кінця 1970-х років до кінця 1980-х років,
коли загострення внутрішніх протиріч командно-адміністративної системи не
набуло належного вирішення, нестабільність системи посилювалася під
впливом зовнішніх факторів. Революційні трансформації командно-
адміністративної системи, що відбулися в кінці 1980-х – на початку 1990-х
років, згідно з теоріями самоорганізації, були стрибком, фазовим переходом
або катастрофою. В умовах глибокої соціально-економічної та інституційної
криз початку 1990-х років українська політико-економічна система перейшла
до режиму м’якої втрати стійкості. На початку 2000-х років нагромадження
внутрішніх протиріч і вплив зовнішніх політико-економічних чинників
створили умови для початку процесу жорсткої втрати стійкості вітчизняної
політико-економічної системи. Українська економіка протягом 1991–2008 рр.
відтворювала цикл, характерний для ринкової економіки; протягом 1993–
2013 рр.
 6

економічна і політична кон’юнктура перебувала під впливом процесу

розгортання політичних циклів, циклоутворюючою фазою яких була
політична криза, обумовлена загостренням внутрішніх протиріч, що виникли
у процесі формування великої приватної власності та збідніння широких
народних мас, і посилена впливом зовнішніх чинників. Із кінця 2008 р. в
умовах розгортання глобальної економічної кризи українська економіка
перейшла в режим жорсткої втрати стійкості, що проявляється в розгортанні
депресивно-кризової динаміки, остаточній трансформації ринкових
принципів у квазіформи.[8 c.99] Сьогодні в українській політикоекономічній
системі відбувається порушення відносно стійкої форми розгортання
циклічних процесів в економіці, наростання кризи політичної системи, що є
ознаками наближення вітчизняної політико-економічної системи до
катастрофи –стрибкоподібного переходу системи в нову якість.
 7

РОЗШИРЕНИЙ ПРОДУКТ ПІДПРИЄМСТВА

Роль ціни у розвитку туристичного комплексу важко переоцінити.
Адже ціна - це не тільки кількість грошей, яку турист витрачає на придбання
туристичного продукту. Ціна відіграє набагато важливішу роль у розвитку
туризму і рекреації. Перш за все вона є мірою вартості того чи іншого
продукту та визначає його корисність для споживачів. Завдяки ціні
туристичне підприємство покриває витрати на сировину та матеріали,
виплачує заробітну плату найманим працівникам, сплачує податки, отримує
прибутки, інвестує кошти в розвиток туризму. Ціна є одним із найгнучкіших
засобів маркетингової діяльності, що дозволяє туристичному підприємству
швидко реагувати на зміни в ринковій кон’юнктурі. Споживач, знаючи ціну,
має можливість планувати свої витрати та максимально задовольняти власні
потреби. Підготовка висококваліфікованого фахівця в галузі туризму не
можлива без всебічного вивчення теоретико-методологічних аспектів
формування ціни туристичного продукту. В даному контексті зростає
значення набуття практичних навичок встановлення цін. Основною метою
практичних завдань з курсу „Економіка і ціноутворення в галузі туризму” є
закріплення теоретичного матеріалу та набуття практичних навичок
встановлення цін на туристичному ринку. До найважливіших дидактичних
завдань у цьому зв’язку належать: закріплення теоретичного матеріалу;
набуття практичних навичок аналізу різних чинників формування цін у
туризмі; оволодіння основними методами визначення ціни.
Туристичний продукт - це сукупність речових (предметів споживання)
та неречових (у формі послуг) споживчих вартостей, необхідних для
задоволення потреб туриста, які виникають у період його туристичної
подорожі. У межах туристичного продукту виділяють: - ядро продукту –
власне те, що купує турист (пізнання, відпочинок, задоволення). Ядро
продукту фактично визначальне при його виборі туристом. Наприклад,
гірськолижний курорт при потребі (бажанні) кататися на лижах;
- реальний продукт – сукупність туристичних послуг, які турист
реально споживає при купівлі туристичного пакета чи окремо,
задовольняючи потреби, які формують ядро продукту. Реальний продукт
формують: перевезення, харчування, розміщення, послуги атракції тощо.
- розширений продукт – сукупність послуг які надає туроператор (продавець)
та отримує турист (споживач) у процесі реалізації продукту та
 8

його споживанні. До таких послуг можна віднести бронювання, спілкування,

страхування, медичне обслуговування, післяпродажний сервіс (інформування
про новий продукт).
Виробництво туристичного продукту - це процес перетворення ресурсів на
туристичний продукт, який відбувається на різних господарюючих суб’єктах:
від натурального селянського господарства до сучасного підприємства.
Комплексна система організації виробництва туристичного продукту
називається індустрією туризму, яка об’єднує спеціалізовані підприємства,
організації та установи. Згрупуємо їх за спеціалізацією:
1. Підприємства, які надають послуги по розміщенню:
- готелі, мотелі, кемпінги;
- пансіонати, приватні будинки і квартири;
- туристичні бази, будинки відпочинку, притулки;
- інші засоби розміщення.
2. Підприємства харчування:
- ресторани, їдальні;
- кафе, бари;
- фабрики-кухні та інші.
3. Транспортні підприємства;
- автопідприємства;
- авіаційні підприємства;
- залізничні відомства;
- підприємства морського та річкового транспорту.
 9

ВЛАСНИК ПРОЦЕСУ
Власник бізнес-процесу – особа, що відповідає за протікання і
результат всього процесу в цілому, а оскільки процеси пронизують всю
організацію наскрізь, таке формулювання передбачає відповідальність за
роботу різних функціональних підрозділів. Але роль власника бізнес-процесу
не в тому, щоб керувати щоденною рутиною кожної (чи навіть однієї) із
складових частин процесу, а втому, щоб робити всі необхідні для
забезпечення продуктивності, ефективності і адаптованості всього процесу і
кожної з його складових частин.
Клієнт бізнес-процесу – будь-який суб’єкт (людина чи організація), який
отримує вихід бізнес-процесу, безпосередньо чи опосередковано. Існує п’ять
різних видів клієнтів:
Первинні клієнти – ті, які отримують первинний вихід.
Вторинні клієнти – ті, які знаходяться поза процесом, і отримують вторинні
виходи.
Непрямі клієнти – ті, які не отримують первинний вихід, але є наступними в
ланцюгу, тому пізніший за часом, або некондиційний вихід вплине на них.
Зовнішні клієнти – ті, які знаходяться поза підприємством і отримують вихід
процесу (дистриб’ютори, агенти, представники роздрібної торгівлі, інші
організації).
Зовнішні непрямі клієнти – споживачі продукції чи послуг.
У компанії, що базується на процесах, власник процесу "закуповує"
всередині компанії ресурси і послуги у власників ресурсів Цей підхід не
може бути реалізований при виконанні першого проекту по реінжинірингу,
оскільки нова компанія перш ніж зможе працювати ефективно, звичайно
потребує "настройки", необхідної для побудови внутрішньої системи
підтримки і забезпечення процесів.[8 c.123] Але через деякий час
перебудований бізнес стане досить зрілим для переходу до справжньої
динамічної організації. Власники процесів при цьому зацікавлені в хорошій
репутації своїх процесів, що дає ним право запрошувати до себе кращих
співробітників Кожний співробітник буде старатися виконувати свої функції
найкращим образом, щоб у власників процесів було бажання "купувати" його
послуги. У бізнесі, заснованому на процесах, можна виділити декілька
типових ролей співробітників. Кожна конкретна людина може виступати в
одній ролі або відразу в декількох.
 10

Перерахуємо обов'язки основних категорій співробітників компанії, які є

характерними для компаній, заснованих на процесах, а потім розглянемо
різні види угод, які регулюють зобов'язання і умови виконання робіт.
Президент:
• ставить оперативні і довгострокові цілі,
• визначає стратегії бізнесу,
• здійснює загальний контроль за бюджетом і фінансовою діяльністю,
• забезпечує розвиток бізнесу і організаційної структури компанії,
• призначає власників процесів і власників ресурсів;
• контролює діяльність власників процесів і власників ресурсів.
Власник ресурсу:
• розподіляє операторів процесів або інші ресурси на різні бізнес-процеси,
• вирішує конфлікти, виникаючі при розподілі ресурсів,
• укладає угоди з співробітниками (операторами), з яких вони отримують
ясне уявлення про свою довгострокову роль в розробках компанії Власник
ресурсу забезпечує кожного співробітника індивідуальним планом робіт Ці
плани повинні обговорюватися і переглядатися щорічно,
• забезпечує підвищення кваліфікації свого персоналу і веде перевірку його
компетентності,
• складає бюджет довгострокового навчання і стратегічної підготовки (не
пов'язаної спеціально з яким-небудь конкретним процесом);
• приймає на роботу (спільно з власником процесів) операторів процесів;
• підтримує службовцях в переговорах, професійному зростанні, при
вирішенні конфліктів по використанню ресурсів і т.п.
Власник процесу:
• призначається для кожного бізнесу-процесу в компанії. Безпосередні задачі
цього співробітника визначаються характером того процесу, за який він
відповідає;
 11

• розробляє процес і забезпечує, щоб він відповідав стратегічним бізнес-

планам компанії;
• визначає інтерфейс процесу на основі аналізу об'єктів, що беруть участь в
даному процесі. Якщо які-небудь з цих об'єктів беруть участь в інших
процесах, то власник процесу визначає, як ці об'єкти повинні
відпрацьовувати свої зобов'язання в різних процесах. Ця робота звичайно
виконується спільно з власниками інших процесів;
• визначає цілі процесу і забезпечує їх досягнення;
• планує бюджет для всіх примірників процесу і, отже загальний бюджет
процесу;
• призначає лідера (лідерів) примірників процесу;
• розподіляє ресурси для всіх примірників процесу і укладає угоду з кожним
оператором процесу;
• оперативно доопрацьовує процес у разі необхідності; для проведення цього
вигляду робіт в бюджеті виділяються відповідні кошти;
• бере участь в довгостроковому плануванні потреб в ресурсах (основним
відповідальним за цей вид діяльності є власник ресурсів);
• забезпечує розвиток процесу і поліпшення його якості.
Лідер процесу:
• несе відповідальність за конкретний примірник процесу, при цьому він має
багато спільних меж з лідером проекту. У невеликих компаніях ці обов'язки
нерідко виконує одне і те ж обличчя. Лідер процесу у разі необхідності може
вносити поправки в свій примірник процесу, наприклад, якщо він працює в
філіалі підприємства;
• забезпечує ефективне виконання конкретного примірника процесу
відповідно до бюджету;
• погодить можливі поправки або зміни конкретному процесі з власником
процесу;
• здійснює управління і оперативне планування ресурсами (операторами,
залученими на контрактній основі);
 12

• виявляє і вирішує конфлікти (спільно з операторами процесу, власником

процесу і власником ресурсів);
• підписує угоди з операторами процесу, що залучаються.
Оператор процесу.
Всі співробітники компанії в кінцевому результаті є операторами процесів.
Деякі з них призначаються президентом і власниками процесів Такі
оператори грають в компанії особливі ролі, які розглянуті вище. У інших
випадках оператори процесів виконують наступні завдання:
• знаходять для себе роботи і укладають договору в одному або декількох
бізнес процесах в компанії,
• вимагають висновку і виконання всіх угод, необхідного для успішного
виконання роботи;
• складають спільно з лідерами процесів докладні індивідуальні плани з
термінами виконання робіт;
• виконують роботи в конкретних процесах,
• стежать за своїм професійним зростанням.
 13

ВИСНОВКИ
Процес не може існувати окремо від організації. Для роботи процесів
вищестояще керівництво повинно визначити призначення процесу,
поставити перед власником процесу мети і затвердити планові значення
показників результативності та ефективності процесу. Власник процесу, в
свою чергу, приймає управлінські рішення на підставі інформації, що
надійшла і встановлених планів.Таким чином, досить складна схема процесу,
що враховує взаємозв'язок горизонтальних матеріальних потоків, ресурсів,
вертикальних інформаційних потоків, управлінських взаємодій. Під
визначенням «процес», як було зазначено вище, може розумітися діяльність,
виконувана різними підрозділами організації (наскрізні або
міжфункціональні процеси), так і діяльність, яка виконується всередині
одного підрозділу. В першу чергу ми розглянемо процеси підрозділів.
Наскрізні процеси складаються з декількох сегментів процесів, які
виконуються в підрозділах, і будуть розглянуті нижче. Всередині підрозділу
може бути виділено кілька процесів. Можлива ситуація, коли всередині
підрозділу буде виділено всього один процес. У керівника підрозділу можуть
бути заступники - начальники відділів, які так само можуть бути власниками
процесів нижчого рівня. У будь-якому випадку за всі процеси підрозділу
відповідає керівник підрозділу, за кожен окремий процес перед ним можуть
відповідати керівники, безпосередньо йому підлеглі. Локалізація бізнес-
процесу в рамках одного структурного підрозділу означає наступне. У
підрозділ надходить інформація і матеріали, які показують продуктами
діяльності інших процесів-постачальників. Вони перетворюються процесами
підрозділу в результати (виходи), споживані внутрішніми і зовнішніми
клієнтами. Керівник підрозділу і його заступники управляють процесами
підрозділи і забезпечують їх результативність і ефективність.
 14

Списки використаної літератури

1. Балабанов И. Економіка туризму / І. Балабанов - М.: Фінанси і
статистика, 2019.
2. Горбилева З. Економіка туризму / З. Горбилева - Мінськ: БГЭУ,
2002. 3. Дурович А. Маркетинг в туризмі. - Мінськ: Нові знання, 2020.
4. Здоров А. Економіка туризуа / А.Задоров - М.: Финанси и
статистика, 2017.
5. Литвиненко Я. В. Сучасна політика ціноутворення: навчальний
посібник / Я.В. Литвиненко - К.: МАУП, 2021.
6. Уткин Э. А. Ціни,, цінова політика: підручник / Э.А. Уткин - М.:
Тандем, 2020.
7. Ценоутворення і ринок: пер. с англ. / под ред. Е. И. Пунина. - М.:
Прогрес, 2021
8. Яковлев Г. А. Економіка і статистика туризму / Г.А. Яковлев - М.,
2020.