МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»

ВСТУП ДО СПЕЦІАЛЬНОСТІ

ПРАКТИКУМ

Рекомендовано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського

як навчальний посібник для здобувачів ступеня бакалавра за освітньою
програмою «Технології друкованих і електронних видань»
спеціальності 186 «Видавництво та поліграфія»

Укладачі: Н. Л. Талімонова, Т. Є. Клименко, О. В. Назаренко

Електронне мережеве навчальне видання

Київ
КПІ ім. Ігоря Сікорського
2023

1
Рецензент Є. В. Штефан, проф., д-р техн. наук, проф.,
КПІ ім. Ігоря Сікорського, НН ВПІ, каф. репрографії
Відповідальний
редактор Т. А. Роїк, проф., д-р техн. наук, проф.,
КПІ ім. Ігоря Сікорського, НН ВПІ,
каф. технології поліграфічного виробництва

Гриф надано Методичною радою КПІ ім. Ігоря Сікорського (протокол 8 від
02.06.2023 р.) за поданням Вченої ради навчально-наукового видавничо-
поліграфічного інституту (протокол № 10 від 29.05.2023 р.)

У навчальному посібнику наведено перелік практичних робіт, що ставлять за мету

закріплення та поглиблення теоретичних знань, формування у студентів здатностей
засвоєння основних понять, термінології, принципів поліграфічного виробництва, вміння
класифікувати поліграфічну продукцію за її ознаками, розрізняти основні види друку,
визначати основні етапи виготовлення поліграфічної продукції, вміння розраховувати обсяг
друкованої продукції у авторських, обліково-видавничих, умовних друкарських аркушах.
Навчальний посібник призначений для здобувачів ступеня бакалавра, що навчаються за
спеціальністю 186 «Видавництво та поліграфія» також може бути корисним для інших
факультетів, навчальних інститутів та зацікавлених осіб.

Реєстр. № НП ХХ/ХХ-ХХХ. Обсяг 1,725 авт. арк.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря
Сікорського» проспект Перемоги, 37, м. Київ, 03056 https://kpi.ua
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру видавців, виготовлювачів і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК № 5354 від 25.05.2017 р.
© КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2023

2
 ЗМІСТ

1. Мета та завдання циклу практичних робіт..............................................4

2. Основні вимоги до виконання практичних робіт...................................5
3. Перелік практичних робіт.........................................................................6
3.1. Практична робота № 1. Загальні відомості про поліграфію.
Історія виникнення і становлення поліграфії.......................................................6
3.2. Практична робота № 2. Класифікація видавничої продукції...........10
3.3. Практична робота № 3. Конструкція книги у палітурній кришці. . .13
3.4. Практична робота № 4. Визначення формату видання, його
частки; визначення обсягу видання у фізичних і умовних друкарських
аркушах....................................................................................................................17
3.5. Практична робота № 5. Обсяг видання у авторських та
обліково-видавничих аркушах...............................................................................20
3.6. Практична робота № 6. Класифікація шрифтів за рисунком,
накресленням та розміром......................................................................................22
3.7. Практична робота № 7. Різновиди способів друку у поліграфії......26
3.8. Практична робота № 8. Основні етапи виготовлення
поліграфічної продукції..........................................................................................32
3.9. Практична робота № 9. Післядрукарські процеси поліграфічного
виробництва.............................................................................................................34
4. Список літератури......................................................................................36
Додаток А. Приклад оформлення титульного аркуша...............................37

3
 1. МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ЦИКЛУ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

Навчальна дисципліна «Вступ до спеціальності» є нормативною у циклі

професійної підготовки бакалаврів за програмою ступеневої вищої освіти
професійного спрямування 186 “Видавництво та поліграфія”. Дисципліна
включає лекційні та практичні заняття, лабораторні роботи. Програма курсу
охоплює основні поняття, термінологію, принципи поліграфічного виробництва;
історію розвитку писемності, книжкової справи, друкарства, зокрема, в
технологіях друкування різними способами друку.
Знання, отримані студентами в процесі вивчення дисципліни, дозволяють
здійснювати класифікацію різних видів поліграфічної продукції, способів її
друку і виготовлення, основних видів поліграфічного устаткування; вміти
визначати обсяг друкованої продукції у авторських, обліково-видавничих,
умовних друкарських аркушах.
Мета циклу практичних робіт полягає в закріпленні знань, одержаних
студентами під час вивчення дисципліни «Вступ до спеціальності», що
охоплює основні поняття, термінологію та принципи, на яких базується
дисципліна; основ технологічних процесів випуску основної поліграфічної
продукції: газет, журналів, брошур, книг у м’якій обкладинці і палітурних
кришках; сучасний стан і перспективи розвитку поліграфічного виробництва;
теоретичні основи класичних друкарських процесів.
Основні завдання циклу практичних занять – набуття студентами вмінь
знаходити, оцінювати й використовувати інформацію з різних джерел,
необхідну для розв’язання теоретичних і практичних задач видавництва і
поліграфії; вміння класифікувати поліграфічну продукцію за її ознаками,
розрізняти основні види друку, визначати основні етапи виготовлення
конкретної поліграфічної продукції.

4
 2. ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

Практичні роботи з дисципліни «Вступ до спеціальності» для кожного

студента містять відповідні завдання. При виконанні практичних робіт
необхідно дотримуватися наступних рекомендацій:
- дотримуватися правил техніки безпеки та охорони праці при виконанні
робіт;
- готуючись до практичної роботи, кожен студент повинен ознайомитися
зі змістом конкретного завдання, запропонованою методикою здійснення
даного процесу, опрацювати теоретичний матеріал, а також порядок і
технологічні режими практичного здійснення даного процесу за
рекомендованими літературними джерелами та матеріалом, отриманим на
лекційних заняттях;
- перед виконанням роботи студент має співбесіду з викладачем і отримує
додаткові поради та вказівки;
- під час виконання практичної роботи студент повинен вести необхідні
записи, щоб на їх підставі скласти звіт щодо проведеної роботи.
Протокол практичної роботи оформлюється у вигляді роздрукованих
сторінок формату А4, оформлення якої здійснюється із дотриманням вимог
ДСТУ 3008-2015. Типова структура практичної роботи містить: титульний
аркуш (оформлення у додатку); аркуш завдання; основна частина; додатки (за
необхідністю); поліграфічна продукція чи інші матеріали, які були опрацьовані
у роботі.

5
 3. ПЕРЕЛІК ПРАКТИЧНИХ РОБІТ

3.1. Практична робота №1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПОЛІГРАФІЮ.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІГРАФІЇ

Мета роботи – ознайомитись з основними етапами розвитку і

становлення поліграфії.
Теоретичні відомості
Термін поліграфія походить від грецьких слів πολὺ – багато та γραφειν —
писати й означає спосіб відтворення ідентичних копій з оригіналу, а також
галузь промисловості, що виготовляє друковану продукцію.
Термін друкарство має ширше значення, оскільки охоплює всю
видавничо-поліграфічну справу та є синонімом книгодрукування.
Витоки книги слід шукати ще за часів виникнення письма й алфавіту того
чи іншого народу. Прообразом перших рукописних книг можна вважати ті
тексти, що писалися на кам’яних скелях, у пустелях, у печерах, на стінах
палаців, окремих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелах.
Першокниги народжувалися також на плоских табличках, виготовлених з
випаленої глини, бамбукових дощечках, висушеному пальмовому листі,
черепаших панцирах, папірусі, пергаменті, кольорових плетінках чи шнурках і
навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву.
Первинним книжковим матеріалом, впродовж IV–III століттях до нашої
ери, стала м’яка глина. ЇЇ використовували у країнах Передньої і Середньої Азії,
на острові Крит.
Розрізані на однакові пластинки відповідної товщини і форми з добре
вимішеної глини ретельно обпалювалися на вогні, а перед тим до них бралися
каліграфи – спеціально підготовлені для цього перші творці книг.
III століття до н. е. на берегах річки Ніл для передачі інформації почали
активно використовувати папірус.
Єгипетські книги, виготовлені на папірусі, мають здебільшого форму
сувоїв. Довжина такого сувою могла сягати десяти метрів, ширина – 15–30 см.
Перед винайденням паперу тривалий час панувала ера пергаменту (з II ст.
до н. е.). Пергамент виготовлявся із вичинених і спеціально оброблених шкір
тварин (овець, кіз, ослів, телят, свиней), які потім розрізували на рівні
прямокутники і скріплювали вздовж однієї сторони. Таким чином книга набула
форму кодексу і стала набувати звичного нам вигляду.
Починаючи з III століття до н. е., провідним матеріалом для виготовлення
книг у Китаї стає шовк, однак цей матеріал був досить дорогим, тому такі книги
могли дозволити собі лише вельможі.
Винахід паперу – одне з головних досягнень людства на шляху до
цивілізації. Люди навчилися робити папір понад 2 тис. років тому у Китаї.
Винахідник Цай Лунь у 105 році придумав спосіб робити папір із ганчір’я, кори
шовковиці та інших складових. Сировину вимочували у воді, товкли і
подрібнювали, а потім виливали рідку суміш на раму-сито, розгладжували і
6
висушували. З роками технологія виготовлення паперу вдосконалювалася, але
основні принципи лишилися ті самі.
У IV столітті у Єгипті, а пізніше у VI у Європі починають друкувати на
тканинах з дерев’яних дошок.
У Китаї 868 року було надруковано ксилографічним друком найстарішу
відому книгу – «Алмазна сутра».
Найдавнішою східнослов’янською рукописною пам’яткою на пергаменті
є «Остромирове Євангеліє» написане літописцем Григорієм 1057 року на 294
аркушах.
Перша паперова фабрика запрацювала на території Франції у 1189 році.
Друкування постійно вдосконалювалось і вже у 1300 році у Китаї були
виготовлені літери з дерева і рухома набірна каса у вигляді колеса, що
оберталося. Складальник, не сходячи з місця, міг складати текст з ієрогліфів
(літер), вибираючи потрібні з каси.
Датою становлення європейського книгодрукування вважають . Цього
року Йоганн Гутенберг виготовив у німецькому місті Майнці перший наклад
42-рядкової Біблії, який становив 150 примірників на щільному папері і 30 – на
тонкому пергаменті, віддрукованих на 643-х сторінках двома колонками
латинською мовою. Гутенберг винайшов: відливний апарат, пуансон і матрицю
для виготовлення літер; принцип складання з «рухомого» шрифту; дерев’яний
друкарський прес. Деякі дослідники вважають датою початку книгодрукування
в Європі 1440 рік, коли Гутенберг жив і проводив досліди книгодрукування у
Страсбурзі.
1491 р. у Кракові було набрано і надруковано "Осмогласник" – першу
слов’янську книгу, надруковану кирилицею, майстером Швайпольтом Фіолем
на замовлення українських меценатів.
На території сучасної Литовської Республіки першою друкованою книгою
стала "Малая подорожная книжиця", яку в 1522 р. у місті Вільно видав
Франциск Скорина.
1 березня 1564 р. Іван Федоров і Петро Мстиславець виготовили
устаткування для набору і друку тексту, і розробили оригінальну технологію
друкування книг. До прибуття Івана Федорова до Львова і заснування ним у
1572-1573 рр. друкарні та видання 1574 р. “Апостола” на західноукраїнських
землях ще у ХV ст. існувало книгодрукування, але досі не знайдено жодної
датованої книги дофедорівського періоду.
1600 рік у Англії та Белгії відкривають друкарні з регулярного випуску
газет.
Тривалий час твори графіки і тексти друкувалися літографією (від грец.
Lythos - камінь, grapho - малюю) при якій зображення друкується з плоскої
поверхні каменя. Літографію винайшов Алоїз Зенефельдер майже випадково
1797 року. У нього закінчився папір, і він записав рахунок із пральні жирним
грифелем на камені, а потім помітив, що цей напис друкується на вологій
тканині. Це наштовхнуло його на думку про те, що камінь може бути
друкарською пластиною.
У 1811 році Кьоніг створив першу високошвидкісну друкарську машину
циліндричного типу, в якій аркуш паперу прокочувався циліндром (барабаном)
7
за формою з набором, закріпленій на талері, а фарба подавалася з валика, що
обертається. З колишніх плоских дошок у новій конструкції залишився лише
талер, на який ставлювався набір, щільно укладений у металеву раму.
Заміна плоских поверхонь циліндрами, що обертаються, дозволила відразу
в кілька разів збільшити продуктивність друкарської машини. У 1810 році
Фрідріх Кьоніг виготовив першу подібну машину і отримав патент 10 березня
1810 року.
Дагеротипія – це перший технічно розроблений і набув поширення спосіб
фотографії. Названий він на ім’я винахідника – французького художника Луї
Дагера (1787-1851). 9 січня 1839 році після багаторічної серії дослідів Дагер
представив процес отримання дагеротипією членам Французької академії наук.
Так почалася історія фотографії.
У 1882 році завдяки винаходу принципу автотипії, німецький гравер із
Мюнхена Георг Майзенбах поклав початок технології растрування, яка успішно
використовувалася за допомогою традиційного оптичного способу, аж до
настання ери настільних видавничих систем.
Лінотип – складальна рядковідливна машина, яка складала й відливала
суцільні рядки тексту та дала змогу в рази пришвидшити додрукарську
підготовку була винайдена 1884 р. німецько-американським інженером
Оттмаром Мергенталером. Конструктивно лінотип складався з клавіатури,
магазинів з наборами лінотипних матриць, верстатки, в якій формувалася рядок,
і відливного апарата.
У 1887 році американський винахідник Толберт Ленстон з Вашингтона
продемонстрував свій прототип монотипної машини, яка встановлювала окремі
символи шрифту у вирівняних рядках, а не «рядках набору», як у лінотипній
машині. Початкова набірна машина Ленстона складалася з клавіатури, яка
створювала перфорований запис завдання в паперовій котушці, який керував
пов’язаною машиною для формування шрифтів із смужок металу за допомогою
196 матриць.
Винахід офсетного друку на початку XX століття став величезним кроком
на шляху прогресу. У 1904 році в Натлі, штат Нью-Джерсі (США), друкар Айра
Рюбель несподівано виявив, що зображення, яке випадково опинилося не на
папері, а на гумовому полотні друкарського циліндра (папір зам’явся при
подачі), саме придатне для друку і дає відбиток чудової якості. Рюбель із
помічниками сконструювали трициліндрову друкарську машину – першу в
історії офсетну машину.
Честер Карлсон та Корнеї запатентували свої розробки за технологією
перенесення сухого чорнила за допомогою статичної електрики на паперовий
носій. Таким чином 22.10.1938 р. вчені презентували першу у світі
ксерографічну копію. 1942 р. Карлсон отримав патент на свій винахід, але лише
1946 р. компанія Haloid Company, перейменована пізніше у Xerox, змогла
оцінити перспективу та практичність винаходу. Перший пристрій Xerox,
заснований на методі електрографії, з’явився на ринку в 1949 р.
Перша фотонабірна машина була винайдена у 1949 році двома французами:
Рене Хігоне та Луї Мойру. Перша модель фотонабору мала клавіатуру, згодом

8
клавіатура стала незалежним блоком. Швидкість роботи машини перевищувала
28 000 символів за годину.
У 1985-1990 роках у світі з’явилися графічні програми для комп’ютера:
Photoshop, Illustrator, PageMaker та QuarkXPress. Вперше, в офісі та вдома,
користувачі персональних комп’ютерів Macintosh (Mac) почали створювати
друковані екземпляри, які змогли конкурувати з поліграфічною продукцією,
надрукованою офсетним друком.

Хід роботи
Виділити основні етапи розвитку поліграфії (винайдення паперу, інших
матеріалів для письма, перші способи тиражного нанесення інформації,
винайдення друкарського верстату, набірного шрифту, і т.д). Занесіть дані до
табл. 1.
Таблиця 1
Етапи розвитку поліграфії
Часовий проміжок / Ім’я винахідника Основні
Подія / винахід
рік винайдення (якщо відомо) характеристики

Контрольні питання
1. Які матеріали використовували для написання прообразу сучасних книг?
2. Якою була технологія виготовлення папірусу?
3. Хто і коли винайшов папір? Який матеріал використовували у якості
альтернативи паперу для виготовлення рукописних книг?
4. Кого вважають батьком книгодрукування у Європі? Опишіть
технологічний процес друкування перших книжок?
5. Назвіть основні етапи розвитку книгодрукування?
6. Хто є винахідником офсетного друку?

9
 3.2. Практична робота № 2

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДАВНИЧОЇ ПРОДУКЦІЇ

Мета роботи – ознайомитися з різновидами поліграфічної продукції;

навчитися здійснювати класифікацію видавничої продукції за рядом ознак.

Теоретичні відомості
Друкована продукція є сьогодні невід’ємною частиною нашої культури –
до неї належать книги, ілюстровані журнали, рекламні матеріали,
широкоформатні плакати на вулицях, пакування споживчих товарів і багато
іншого. Продукція поліграфічного виробництва призначена як для особистого і
суспільного споживання (газети, книги, журнали), так і для виробничого
використання (бланки, етикетки).
Залежно від призначення, друковану продукцію можна умовно розділити
на п’ять груп:
- видавнича продукція – сукупність видань, випущених видавництвом або
іншою організацією; ця продукція в основному служить засобом передачі
інформації;
- етикетково-пакувальна продукція;
- ділова продукція, що служить як засіб організації (бланки звітності,
обліку, технічна документація на товари, устаткування);
- спеціальна продукція міністерств і відомств – грошові паперові знаки,
поштові марки, бланки документів;
- вироби і напівфабрикати для подальшого їхнього використання в інших
галузях народного господарства (шпалери, відбитки з перекладними
зображеннями, відбитки з текстурою коштовних порід дерева, тощо).
Цілком зрозуміло, що не лише видавнича продукція, але і продукція
інших, перерахованих вище груп містить певну оптичну інформацію
естетичного і пізнавального характеру.

Видавнича продукція у свою чергу класифікується за багатьма ознаками,

наприклад:
Враховуючи міжнародні, національні стандарти та практичні аспекти
кивидавничо-поліграфічної промисловості можна виокремити такі основні види
видавничої продукції за рядом узагальнених ознак:
1) за знаковою природою інформації:
- текстові видання (містять лише текст),
- образотворчі видання (містять лише зображення),
- текстово-образотворчі (містять і текст, і зображення),
- нотні, картографічні видання і т.д.;
2) за матеріальною конструкцією:
- книжкові видання,
- журнальні видання,
- аркушеві (у вигляді одного або декількох аркушів без скріплення); до
аркушевих видань належать газети, плакати;
10
 3) за періодичністю:
- неперіодичні видання, що виходять без передбачених термінів
повторення (книги, брошури);
- періодичні видання, що виходять через певний проміжок часу з
постійною для кожного року кількістю номерів, однотипово оформлені
(журнали, газети);
- видання, що подовжуються – виходять через невизначені проміжки часу
залежно від накопичення матеріалу (збірники наукових праць і т.д.);
4) за форматом видання:
- великого формату (205x260 мм і більше);
- середнього формату (від 120x165 до 170x210 мм);
- малоформатні (від 107x177 до 100x140 мм);
- мініатюрні (не більше 100x100 мм);
5) за терміном служби видання (тривалістю користування):
- малого терміну служби (до 1 року);
- середнього (від 4 до 10 років);
- тривалого (від 10 років і більше);
6) за цільовим призначенням: офіційні і наукові видання, монографії,
літературно-художні видання, підручники, навчальні посібники, практикуми,
словники, енциклопедії, виробничі видання.
7) за віковою категорією читача:
- для дорослого читача;
- видання для дітей і юнацтва (видання для дітей поділяються на
дошкільні видання, видання для дітей молодшого віку і т.д.).

Хід роботи
Отримати примірники друкованої продукції (книги, журнали, газети,
буклети, інша друкована продукція). Класифікуйте отримані зразки продукції
за призначенням, виокремте видавничу продукцію. Обрані зразки видавничої
продукції класифікуйте за такими ознаками: за матеріальною конструкцією,
знаковою природою інформації, періодичністю, форматом, терміном служби,
цільовим призначенням, віковою категорією. Занесіть дані до табл. 2.
Таблиця 2
Аналіз видавничої продукції
№ зразка, назва видання / Зразок №1 ... Зразок № N
Класифікаційні ознаки
Матеріальна конструкція
Знакова природа інформації
Періодичність
Форма
Термін служби
Цільове призначення
Вікова категорія читача

11
 Контрольні питання
1. Дайте визначення поняттю «видавнича продукція».
2. На які групи поділяється друкована продукція залежно від призначення?
Поясніть, у чому різниця між даними групами.
3. Поясніть різницю між аркушевими та книжковими виданнями.
Обгрунтуйте відповідь.
4. На які підвиди поділяється видавнича продукція за періодичністю?
5. Поясніть поняття «термін служби видання». Як визначають термін
служби майбутнього видання?

12
 3.3. Практична робота № 3

КОНСТРУКЦІЯ КНИГИ У ПАЛІТУРНІЙ КРИШЦІ

Мета роботи – навчитися розрізняти основні конструктивні елементи

книги.
Теоретичні відомості
Книгою прийнято називати неперіодичне друковане видання об’ємом
більше 48 сторінок. Брошура має містити більше 4 сторінок, але не більше 48
сторінок.
Книжка у твердій палітурці складається із книжкового блоку,
заключеного у палітурну кришку або обкладинку.
Обкладинка – це зовнішнє паперове покриття видання, що з’єднується з
блоком без форзаців і оберігає його сторінки від руйнування і забруднення,
містить ряд вихідних відомостей та є також елементом зовнішнього
оформлення.
Палітурна кришка – тверда оправа книги, яка складається із двох боковин
(передньої і задньої сторонки) і корінцевої частини, які скріплені між собою
палітурним матеріалом (може бути покрита одним матеріалом, або комбінацією
матеріалів).
Суперобкладинка – додаткова обкладинка з клапанами, яка накидається
на палітурку або основну обкладинку для захисту її від пошкодження і
забруднення. Використовується як елемент зовнішнього оздоблення видання,
може виконувати інформаційну функцію (рис. 1).

Рис. 1. Основні елементи книги у твердій палітурці

Книжковий блок – це скріплені між собою елементи книги (зошити, карти,

схеми, ілюстрації), підготовлені до оправлення. В книжковий блок скріплюють
переважно зошити; також можливе клейове скріплення окремих аркушів.
До зовнішніх елементів книжкового блоку можна віднести:

13
 - корінець (одна з торцевих сторін блоку, по якій скріпляються зошити;
залежно від виду оформлення корінець може бути прямим, кругленим і
грибоподібним);
- форзаци (два 4-сторінкові аркуші паперу, один з яких прикріпляється до
першого, а інший до останнього зошита блоку; перший служить для з’єднання
першого листа блоку з передньою сторонкою палітурної кришки, другий, – для
з’єднання останнього листа із задньою сторонкою кришки; крім того, форзац є
елементом художнього оздоблення книги і закриває оборотну сторону
палітурної кришки;
- обрізи (торцеві сторони книжкового блоку); передній обріз залежно від
форми корінця може бути прямим або увігнутим; досить часто для поліпшення
художнього оздоблення книги і попередження забруднення обрізів їх
зафарбовують;
- стрічка-закладка (ляссе), що полегшує користування книгою, є тасьмою,
один кінець якої прикріпляється до верхньої частини корінця блоку, а другою
вводиться всередину блоку і виходить за краї нижнього обріза;
- корінцевий матеріал – марля або інший замінюючий її матеріал, що
знаходиться на корінці блоку і збільшує його міцність, також скріпляє блок з
палітурною кришкою; для збільшення міцності на корінець ще наклеюється
паперова смужка;
- каптал – тканинна тасьма з потовщеним краєм, що приклеюється до
верхнього і нижнього країв уже обрізаного книжкового блоку; слугує для
міцнішого скріплення зошитів в блоці, а також для прикраси книг середнього і
великого об’єму.
Окрім сторінок основного тексту, книжковий блок містить наступні
внутрішні елементи:
- титульний аркуш є 1-ю або 3-ю сторінкою книги; на титулі зазвичай
поміщаються: назва книги, прізвище і ініціали автора, найменування
видавництва, місце і рік випуску видання;
- авантитул – це перша сторінка книжкового блоку, де вміщено видавничу
марку чи марку серії, тощо (є не у всіх виданнях і в тому випадку, коли титул –
не перша, а третя сторінка);
- фронтиспис (фр. – вступна ілюстрація) найчастіше розміщується перед
титульним аркушем (на парній сторінці); зазвичай ця ілюстрація виражає
основну ідею книги;
- шмуцтитул (з нім. – брудний титул) в старих виданнях – сторінка з
незадрукованим оборотом перед головним титулом, яка оберігає його від
пошкоджень; у сучасній книзі може використовуватися для того, щоб
розділити частини (глави, розділи) або окремі твори у збірниках.
- вихідні відомості містять прізвище автора, редактора, художника, назву
книги, її тираж, об’єм, формат і анотацію, спосіб друку, найменування
підприємства, де віддрукована книга; ці відомості зазвичай поміщають на
обороті титульного листа або на останній сторінці книги;
- книжкові смуги (полоси, шпальти) задрукована площа сторінки будь-
якого видання; по місцю розташування в блоці можуть бути: початковими (або
спусковими), рядовими і кінцевими (початкова, або спускова смуга – це перша
14
смуга книги або її частин (розділів, розділів); текст на такій смузі зазвичай
починається з деяким відступом (спуском) від верхнього краю; кінцева смуга –
це остання смуга закінчення книги або розділу; вона зазвичай не до кінця
зайнята текстом; решта всіх смуг – рядові (повні), які бувають текстовими
(суцільно заповнені текстом), образотворчими (заповнені зображеннями з
підписами або без підписів) і тексто-образотворчими (текст із зображеннями);
- колонтитул – рядок, що розміщується зверху (рідше знизу), з назвою
розділу або теми книги, до яких відноситься текст даної сторінки (рис. 2);
- колонцифра – порядковий номер сторінки;
- сигнатура – цифра, що вказує порядковий номер зошита в книжковому
блоці;
- норма – рядок тексту з номером замовлення або прізвищем автора або
короткої назви книги, що розміщується поряд із сигнатурою; норма і
сигнатура необхідні для правильного комплектування зошитів в книжковий
блок; поміщаються вони на першій сторінці нижнього поля кожного зошита;
- буквиця або ініціал – початкова буква розділу (глави, параграфа, абзацу)
тексту, що є більшою від інших літер загального тексту.

3.1. Винайдення паперу

15
 ІСТО РІЯ РО ЗВ ИТК У ДРУКАРСТВА

96
А. Войтенко
4 97

Рис. 2. Примірне розміщення колонтитула, колонцифри, норми і

сигнатури на книжковому розвороті

Хід роботи
Оберіть книгу у твердій палітурній кришці та проаналізуйте наявність
зовнішніх та внутрішніх елементів книжкового блоку; дайте визначення цих
елементів. Внесіть дані до таблиці 3.

16
 Таблиця 3
Зовнішні та внутрішні елементи книжкового блоку
1. Зовнішні елементи блоку, які присутні в обраному виданні
Назва елементу Визначення
... ...
2. Внутрішні елементи блоку, які присутні в обраному виданні
Назва елементу Визначення
... ...

Контрольні питання
1. У чому полягає відмінність між книгою і брошурою?
2. Назвіть зовнішні і внутрішні елементи книги.
3. Дайте характеристику книги в обкладинці і книги в твердій палітурці.
4. Що таке “норма” і “сигнатура”; у чому необхідність їх використання у
книзі?
5. Що таке “титульний аркуш”? Скільки сторінок може займати титульні
аркуші у виданні? Які різновиди титульних аркушів ви знаєте, у чому різниця
між ними?

17
 3.4. Практична робота № 4

ВИЗНАЧЕННЯ ФОРМАТУ ВИДАННЯ, ЙОГО ЧАСТКИ;

ВИЗНАЧЕННЯ ОБСЯГУ ВИДАННЯ У ФІЗИЧНИХ І УМОВНИХ
ДРУКАРСЬКИХ АРКУШАХ

Мета роботи – навчитися розрізняти поняття “формат паперу” і “формат

видання”; ознайомитися із поняттями фізичного та умовного друкарського
аркуша; навчитися розраховувати кількість сторінок видання, знаючи кількість
фізичних аркушів і частку.

Теоретичні відомості
Формат паперу – стандартизований розмір аркуша паперу. В різні часи в
різних країнах було прийнято різні стандарти формату паперу.
Формат видання – це розмір готового видання, що визначається шириною
і довжиною його сторінки у міліметрах, або шириною і довжиною аркуша
паперу видання у сантиметрах із зазначенням частини, яку займає на ньому
сторінка видання. Частка – це частина аркуша паперу, зайнята однією
сторінкою видання.
Наприклад 60х90 / 16, де 60х90 – розмір паперового аркуша (в см), а 16 –
число його частин (називається “частка” або “доля”). Зазвичай для книжкових
та журнальних видань частка дорівнює кількості сторінок з одного боку
аркуша. Таким чином, на паперовому аркуші формату 60х90 / 16 на одній і на
іншій стороні міститься по 16 сторінок, тобто всього 32 сторінки.
Як приклад, визначимо формат готового видання, що має такий запис
формату 70х100/8 (рис. 3). Щоб одержати шукані розміри, необхідно спочатку
розкласти частку на два найбільші співмножники, після чого ширину аркуша
треба розділити на менший співмножник, а довжину – на більший. Зокрема,
для видання формату 70х100/8 сторони сформованого блоку матимуть розміри:
70:2 = 35 см і 100:4=25 см. Корінець даного блоку розташовується по довгій
стороні сторінки, тому правильний запис отриманих розмірів матиме вигляд
25х35 см. Для видань з альбомним спуском шпальт (корінець формується по
короткій стороні) даний формат має бути записаний, як 35х25 см. Обрізка
видань у книжково-журнальної продукції з трьох сторін веде до зменшення їх
формату. Зазвичай обрізають по 5–7 мм паперу, тому формати обрізаних блоків
записуються у мм (у нашому прикладі – 245х340 мм).

18
 Рис. 3. Визначення формату видання

Друкарський аркуш - одиниця виміру обсягу друкованої продукції, яка

виражається двома поняттями: фізичний друкарський аркуш і умовний
друкований аркуш.
Фізичний друкарський аркуш являє собою паперовий аркуш будь-якого
стандартного формату, що задрукований повністю з одного боку, або на
половину з двох сторін.
Оскільки стандартні паперові аркуші відрізняються один від одного по
площі, то в багатьох випадках для визначення загального обсягу продукції
зручніше користуватися умовним друкованим аркушем, приведеним до
формату паперового 60х90 см. Приведення до умовних аркушів проводиться за
коефіцієнтом, що враховує площу аркушів. Наприклад, коефіцієнт переведення
для формату 70х100 см дорівнює (70х100)/(60х90)=1,3.
Приклади розв’язання задач:
1) Визначити скільки умовних друкарських аркушів (УДА) та сторінок (С)
у книзі форматом 70х100/16, обсягом 23 фізичних друкарських аркушів (ФДА).
Розв’язок:
Для визначення УДА необхідно ФДА помножити на коефіцієнт
приведення (К):
УДА = ФДА х К = 23 х ((70х100)/(60х90)) = 23 х 1,3 = 29,9
Для визначення С необхідно ФДА помножити на частку видання (Ч):
С = ФДА х Ч = 23 х 16 = 368 стор.
2) Визначити скільки фізичних (ФДА) і умовних друкарських аркушів
(УДА) у книзі форматом 70х90/64, що містить 512 сторінок (С).
Розв’язок:
Для визначення ФДА необхідно С поділити на частку (Ч):
ФДА = С/ Ч = 512/ 64 = 8
Для визначення УДА необхідно ФДА помножити на коефіцієнт
приведення (К):
УДА = ФДА х К = 8 х ((70х90)/(60х90)) = 8 х 1,17 = 9,36

19
 Хід роботи
Виконайте подані завдання:
1. Визначити формат готового книжкового блоку для форматів 70х108/8;
60х84/16; 70х108/32; 60х90/8; 70х100/8.
2. У книзі форматом 70х108/8 328 сторінок. Який коефіцієнт приведення
для розрахунку умовних друкарських аркушів і скільки таких аркушів у книзі?
3. Дано видання об‘ємом 10,11 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 60х70 см. Визначити частку видання, якщо кількість
сторінок у виданні становить 208.
4. Дано видання об‘ємом 33,6 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 70х108 см. Визначити частку видання, якщо кількість
сторінок у виданні становить 384.
5. Дано видання об‘ємом 29,4 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 60х84 см. Визначити частку видання, якщо кількість
сторінок у виданні становить 254.
6. Визначити скільки сторінок та умовних друкарських аркушів у книзі
форматом 60х84/16, обсягом 24 фізичних друкарських аркушів.
7. Дано видання об‘ємом 21 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 84х108 см. Визначити частку видання, якщо кількість
сторінок у виданні становить 400.
8. У книзі форматом 60х84/16 196 сторінок. Який коефіцієнт приведення
для розрахунку умовних друкарських аркушів і скільки таких аркушів у книзі?
9. Визначити скільки сторінок та умовних друкарських аркушів у журналі
форматом 70х108/8, обсягом 6 фізичних друкарських аркушів.
10. У книзі форматом 70х108/32 444 сторінок. Визначити кількість
фізичних та умовних друкарських аркушів.
11. Дано видання об‘ємом 31,5 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 70х90 см. Визначити частку видання, якщо кількість
сторінок у виданні становить 216.
12. У книзі форматом 60х90/16 448 сторінок. Визначити кількість
фізичних та умовних друкарських аркушів. Який коефіцієнт приведення для
розрахунку умовних друкарських аркушів?
13. Дано видання об‘ємом 33,6 умовних друкарських аркушів, формат
друкарського аркушу 70х108 см. Визначити частку (долю) видання, якщо
кількість сторінок у виданні становить 384.
14. Визначити скільки сторінок та умовних друкарських аркушів у книзі
форматом 60х90/16, обсягом 23 фізичних друкарських аркушів.
Контрольні питання
1. Дайте визначення поняттю «формат видання», «формат паперу».
2. Для чого необхідно проводити операцію обрізування книжкових блоків?
3. Обгрунтуйте, взаємозалежність формату видання від формату
паперового аркуша.
4. Дайте визначення поняттю «фізичний друкарський аркуш», «умовний
друкарський аркуш».
5. Що таке частка видання? Як вона впливає на формат майбутнього
видання?
20
 3.5. Практична робота № 5

ОБСЯГ ВИДАННЯ У АВТОРСЬКИХ ТА ОБЛІКОВО-

ВИДАВНИЧИХ АРКУШАХ

Мета роботи – ознайомитися з поняттям авторського та обліково-

видавничого аркуша; навчитися розраховквати обсяг видання у авторських та
обліково-видавничих аркушах.

Загальні відомості
Авторський аркуш – одиниця виміру обсягу тексту і образотворчого
матеріалу літературного твору (рукописного і друкованого). Він дорівнює
40 тис. друкованих знаків (друкованими знаками вважаються всі видимі знаки -
букви, розділові знаки, цифри і т. д. і пробіли між ними). До одного
авторському аркушу прирівнюється також 700 рядків віршованого тексту або
3 тис. см² площі ілюстрацій, зайнятих у готовому виданні (а не в оригіналах).
Авторський аркуш служить для вимірювання авторської праці, а також праці
рецензентів, наукових і літературних редакторів.
Обліково-видавничий аркуш – одиниця виміру обсягу опублікованого
твору (тексту та образотворчого матеріалу) і дорівнює, як і авторський аркуш,
40 тис. знаків, або 700 рядків віршованого тексту, або 3 тис. см² зображень. На
відміну від авторського аркуша в обліково-видавничих аркушах вимірюється
обсяг усього видання, включаючи і той матеріал, який складений видавництвом
(зміст, анотації, передмову і т. д).
Обсяг тексту у цифровому вигляді можна легко визначити за допомогою
меню текстового редактору Microsoft Word (Рецензування/ Статистика/ Знаків з
пробілами). Розділивши суму знаків на 40 000, отримаємо обсяг текстового
матеріалу. Якщо необхідно розрахувати обсяг вже готового видання, то
приблизну кількість знаків можна визначити перемноживши кількість знаків (з
пробілами) в 1 рядку на середню кількість рядків на одній сторінці та на
кількість однотипно оформлених сторінок. Для розрахунку авторських або
обліково-видавничих аркушів для віршованого тексту, необхідно загальну
кількість віршованих рядків розділити на 700. Розрахунок приблизного обсягу
ілюстрацій можна виконати таким чином:
1) умовно розділити наявні у книзі ілюстрації на смугові (займають усю
шпальту), напівсмугові (займають ½ шпальти), чвертьсмугові (займають ¼
шпальти) і т.д. та визначити кількість кожної з них (наприклад: повносмугових
– 5, напівсмугових – 4; чвертьсмугових – 9, тоді можна, що загальна кількість
ілюстрацій відносно повносмугової буде 5+½∙4+¼∙9=9,25);
2) виміряти площу смугової ілюстрації у виданні (наприклад 10х12 см =
120 см²);
3) перемножити отримане значення на загальну кількість ілюстрацій
відносно повносмугової та розділити на 3000 (120х9,25/ 3000=0,37).

21
 Хід роботи
Виконайте подані завдання:
1. Дано видання, яке містить 23,04 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише віршований текст. Визначте кількість рядків на одній
шпальті набору, якщо видання містить 384 сторінки.
2. Дано видання, яке містить 8,86 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише віршований текст. Визначте кількість рядків на одній
шпальті набору, якщо видання містить 200 сторінок.
3. Дано видання, яке містить 320 сторінок. Дане видання містить лише
ілюстративну інформацію. Визначте кількість обліково-видавничих аркушів,
якщо формат шпальти набору складає 12х17 см.
4. Дано видання, яке містить 9,6 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише ілюстративну інформацію. Визначте кількість сторінок
видання, якщо формат кожної шпальти набору складає 12х15 см.
5. Дано видання, яке містить 8,96 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише ілюстративну інформацію. Визначте кількість сторінок
видання, якщо формат кожної шпальти набору складає 10х12 см.
6. Дано видання, яке містить 4,54 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише текстову інформацію. Визначте кількість сторінок
видання, якщо кожна шпальта набору в середньому містить 456 символів.
7. Дано видання, яке містить 2,158 обліково-видавничих аркушів. Дане
видання містить лише текстову інформацію. Визначте кількість сторінок
видання, якщо кожна шпальта набору в середньому містить 327 символів.
8. Дано видання, яке містить 198 сторінок. Дане видання містить лише
текстову інформацію. Кожен рядок шпальти набору містить 63 символи,
кількість рядків на шпальті набору – 34. Визначте кількість обліково-
видавничих аркушів.
9. Дано видання, яке містить 432 сторінки. Дане видання містить лише
текстову інформацію. Кожен рядок шпальти набору містить 52 символи,
кількість рядків на шпальті набору – 23. Визначте кількість обліково-
видавничих аркушів.
Контрольні питання
1. Дайте визначення поняттю «обліково-видавничий аркуш».
2. У чому полягає відмінність між авторським і обліково-видавничим
аркушом?
3. Чи належать вихідні відомості до авторського аркушу?
4. Чи можна порахувати кількість обліково-видавничих аркушів у виданні,
що водночас містять віршований текст і прозу? Якщо можна, то яким чином?
5. Чи можна порахувати кількість обліково-видавничих аркушів у
художньому альбомі з репродукціями картин відомих художників? Якщо
можна, то яким чином?

22
 3.6. Практична робота № 6

КЛАСИФІКАЦІЯ ШРИФТІВ ЗА РИСУНКОМ,

НАКРЕСЛЕННЯМ ТА РОЗМІРОМ

Мета роботи – навчитися визначати розмір шрифтів в мм та пунктах за

системою Дідо, розрізняти шрифти за накресленням та за рисунком,
ознайомитись з історичними назвами шрифтів.

Загальні відомості
Шрифт – це графічне зображення літер певного алфавіту зі знаками і
цифрами, що належать до нього, необхідних для поліграфічного відтворення
текстових оригіналів.
Гарнітура – це сімейство накреслень шрифтів, що мають спільні стильові
особливості та різні деталі рисунку знаків (у деяких випадках гарнітура
складається з одного накреслення).
Усі стандартні шрифти класифікують за трьома основними ознаками:
рисунком, накресленням вічка та розміром відповідно до ДСТУ 7449:2013
Шрифти друкарські (на кириличній та латинській графічних основах).

1. Класифікація шрифтів за рисунком

Шрифти залежно від характеру їх графічної побудови (контрастності та
форми засічок) поділяють на шість основних, і одну додаткову групу (рис. 4).
1. Рублені шрифти (І) – не мають засічок.
2. Шрифти із ледве помітними засічками (ІІ) – гарнітури, кінці штрихів
яких мають незначне потовщення.
3. Медієвальні шрифти (ІІІ) – зарубки шрифтів, що входять до цієї групи,
плавно сполучаються з основними штрихами і, як правило, будуються як дуги
кіл.
4. Група звичайних шрифтів (з довгими тонкими засічками) (IV) – мають
яскраво виражений контраст (співвідношення товщини основних і сполучних
штрихів) і довгі тонкі прямі засічки, що з’єднуються з основними штрихами під
прямим кутом.
5. Брускові шрифти (V) – контраст в цих шрифтах відсутній або
малопомітний, потовщені прямі зарубки з’єднуються з основними штрихами
під прямим кутом.
6. Нові малоконтрастні шрифти (VІ) – гарнітури, що мають
малоконтрастні штрихи з довгими засічками, переважно з закругленими
кінцями, які сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з
легким закругленням.
7. Додаткові шрифти – ті шрифти, які не можна віднести до наведених
вище груп.

23
 Рис. 4. Класифікація шрифтів за рисунком
2. Класифікація шрифтів за розмірами
Шрифти одних гарнітур та накреслень мають різні розміри (кеглі), які
позначають в пунктах і квадратах. Шрифти деяких розмірів мають свої
історичні назви, що виникли задовго до появи сучасних стандартів та
використовуються до сих пір (табл. 4). Шрифти кеглів 4–48 п мають свої умовні
назви, але в поліграфії переважно використовуються назви шрифтів до кегля 20
п. Це пояснюється тим, що шрифти малих кеглів вживають часто і назви їх
передаються складачами з покоління в покоління. У шрифтах вище кегля 20 п
назви замінюють цифрами, які означають кількість пунктів у кеглі, тобто кегель
24, 28, 32, 36, 42, 48 п.
Таблиця 4
Співвідношення між метричними одиницями та
одиницями за системою Дідо
Розмір кегля, пункти Назва шрифту Метричний розмір, мм
4 Діамант 1,5
5 Перл 1,88
6 Нонпарель 2,25
7 Міньон 2,53
8 Петит 3,0
9 Боргес 3,38
10 Корпус 3,76
12 Цицеро 4,51
14 Міттель 5,1
16 Терція 6,0
20 Текст 7,62
48 Квадрат 18
Діамант (від нім. diamant – алмаз) – друкарський шрифт, розмір якого
дорівнює 4 пунктів. Цей кегль застосовується досить рідко (лише в спеціальних
видах видань).
Нонпарель (1/8 квадрата) (від фр. nonpareil - незрівнянний) – друкарський
шрифт, кегль якого дорівнює 6 пунктів. Застосовують у виданнях, не
призначених для тривалого читання: довідкова література, підписи під
рисунками, бібліографія, невеликі тексти довідкового характеру, таблиці.
Петіт (1/6 квадрата) (від фр. petit – маленький) – друкарський шрифт,
кегль якого дорівнює 8 пунктів. Один з найбільш поширених шрифтів. Широко
застосовується при наборі основного тексту довідково-енциклопедичних
видань, газет, журналів. У виданнях із крупнішим шрифтом петіт
використовується для набору підписів під рисунками, виносок, анотацій,
таблиць, формул.
Боргес (від італ. borghese – міський) – друкарський шрифт, кегль якого
дорівнює 9 пунктів (приблизно 3,38 мм). Застосовується головним чином для
24
набору газетного тексту. З 1970-х років застосовується також і для книжкового
набору. Рекомендується для застосування у виданнях, де довжина рядка
(колонки) не перевищує 5 квадратів.
Цицеро (¼ квадрата, pica) – друкарський шрифт, кегль якого дорівнює 12
пунктів (≈ 4,51 мм). Цим кеглем в 1465 році Петером Шеффером було
надруковано перше видання Цицерона (книга «Про обов’язки»). Застосовують
при друку книг для дітей і заголовків.
Мітель (від нім. mittelgross – середнього розміру) – друкарський шрифт,
кегль якого дорівнює 14 пунктів. Шрифти цього кегля в основному
використовують для набору основного тексту підручників для молодших класів
та дитячої літератури.
Терція (1/3 квадрата) (від лат. tertia – третя) – друкарський шрифт, кегль
якого дорівнює 16 пунктів. Застосовується для набору заголовків в книгах,
журналах і газетах, набору обкладинок, титульних аркушів тощо.
Кегль шрифту можна визначити за допомогою спеціальної лінійки для
вимірювання кегля або ж звичайною лінійкою з ціною поділки 0,1 мм. При
вимірюванні звичайною лінійкою слід визначити відстань (у мм) між лінією
верхнього краю заголовної літери (або надрядкового елементу) до лінії
нижнього краю підрядкового елементу літери та розділити на 0,376 мм
(величина 1 пт) за системою Дідо.
3. Класифікація шрифтів за накресленням (рис. 5):
1) По насиченості – по відношенню товщини основного штриха до
внутрішньобуквеного просвіту:
- світлі а (товщина рядкових букв у 2,5–3,5 рази менше
внутрішньобуквеного просвіту);
- напівжирні б (коли це значення менше або рівне);
- жирні в (товщина штриха більша внутрішньобуквеного просвіту);
2) По нахилу основних штрихів:
- прямі а;
- курсивні б;
- похилі в;
3) По щільності – за відносними розмірами ширини і висоти букви:
- нормальні а (із співвідношенням ширини до висоти 3:4);
- вузькі б;
- широкі в.

Рис. 5. Шрифти різні за накресленням

25
 Хід роботи
1. На конкретному зразку друкованої поліграфічної продукції – сторінці
книги, газетній шпальті, сторінці журналу, рекламній аркушевій продукції,
пакованню тощо) визначити для заголовків, основного та додаткового тексту
(табл. 5):
– кегль шрифтів видання в мм та пунктах;
– шрифти у виданні за накресленням;
– шрифти у виданні за рисунком відповідно до ДСТУ 7449:2013.
2. Сформувати документ у форматі .doc чи .docx, у який включити
отримані фото та підписати, де який вид шрифту.

Таблиця 5
Визначення шрифтів за рисунком, накресленням та розміром
1. Визначити кегль шрифтів видання
Кегль шрифта, мм Кегль шрифта, пт Назва шрифта
- основний текст
- заголовки
- додаткові шрифти
(зноски і т.д.), якщо є
2. Визначити шрифти у виданні за накресленням
по насиченості по нахилу основних по щільності
штрихів
- основний текст
- заголовки
- додаткові шрифти
(зноски і т.д.), якщо є
3. Визначити шрифти у виданні за рисунком відповідно до ДСТУ 7449:2013
Назва групи шрифтів Контрастність
- основний текст
- заголовки
- додаткові шрифти
(зноски і т.д.), якщо є

Контрольні питання
1. Дайте визначення поняттям шрифту та гарнітури.
2. Перерахуйте групи шрифтів за накресленням.
3. Що таке кегль шрифта? Як можна його виміряти за допомогою
міліметрової лінійки?
4. Шрифти яких кеглів частіше використовуються для набору основного
тексту, а які для заголовків?
5. Шрифти яких кеглів можуть застосовуватися для друку вихідних
відомостей, приміток, зносок? Чи можуть вони бути використані для друку
основного тексту літературного твору?

26
 3.7. Практична робота № 7

РІЗНОВИДИ СПОСОБІВ ДРУКУ У ПОЛІГРАФІЇ

Мета роботи – ознайомитися із основними видами друку та

особливостями друкарських форм відповідних способів друку.

Загальні відомості

Друк – багаторазове отримання однакових зображень із заданими

параметрами якості шляхом перенесення фарби на матеріал, що задруковується.
Зображення, отримане на матеріалі, що задруковується, називається відбитком.
Перенесення фарби здійснюється за допомогою носія зображення, який містить
усі необхідні дані для відтворення. Носієм зображення найчастіше слугує
друкарська форма або цифровий файл.
Друкарська форма – це речовий носій інформації, що застосовується для її
поліграфічного відтворення. Вона являє собою зазвичай комплент пластин (або
циліндрів), на поверхні яких знаходяться друкуючі та пробільні елементи.
Друкуючі елементи – це ділянки форми, на які в процесі друкування
наноситься фарба з подальшою її передачею на матеріал, що задруковується.
Пробільні елементи – це ділянки форми, що не приймають на себе фарбу,
внаслідок чого поверхня матеріалу, що відповідає цим ділянкам, не буде
покрита шаром фарби.
Чіткість межі між пробільними та друкуючими елементами свідчить про
якість друкарської форми. Кількість відбитків, яку можна одержати у процесі
друкування до руйнування цих кордонів, визначають у поліграфії як
тиражестійкість друкарської форми.
Нанесення фарби в процесі друкування тільки на друкуючі елементи
форми забезпечується завдяки просторовому поділу або створенню різних
фізико-хімічних або інших властивостей друкуючих та пробільних елементів.
Для відтворення поліграфічної продукції використовують три основні
види друку: високий, глибокий та плоский друк. Вони відрізняються між собою
принципом поділу друкуючих та пробільних елементів на друкарської формі.
Перенесення зображення на поверхню задруковуваного матеріалу в
основних видах і способах друку здійснюється за допомогою тиску.
Залежно від методу перенесення фарби з друкарської форми на
задруковуваний матеріал розрізняють:
1) прямий спосіб, при якому фарба з друкарської форми переноситься
безпосередньо на матеріал, що задруковується (рис. 6). Зображення на
друкарської формі прямого способу друку має бути зворотним;

27
 Рис. 6. Схематичне зображення передачі фарби з друкарської форми на
папір прямим способом: 1 – папір; 2 – друкарська форма

2) непрямий спосіб, коли фарба з друкарської форми передається на

матеріал, що задруковується, за допомогою проміжного носія (найбільш часто
це - циліндр, покритий гумовотканинним полотном (рис. 7). У цьому випадку
друкарська форма 2 в процесі друкування передає фарбу на проміжний циліндр
3, який приймає на себе фарбу з друкуючих елементів форми, а потім передає її
на папір 1.
При цьому зображення на друкарської формі має бути прямим, на
проміжному циліндрі – зворотним, на папері – прямим. Такий метод
перенесення фарби часто називають офсетним від слова offset – непрямий,
опосередкований друк.

Рис. 7. Схематичне зображення передачі фарби з друкарської форми на

папір непрямим способом: 1 – папір; 2 – друкарська форма; 3 – проміжний
офсетний циліндр із гумовотканинним полотном

Високий друк
Друкарські форми високого друку мають просторовий поділ друкуючих
та пробільних елементів (рис. 8): рельєфні друкуючі елементи 1 знаходяться в
одній площині, а пробільні 2 поглиблені на різну величину залежно від їхньої
площі. Верхні ділянки друкуючих елементів форм високого друку розташовані
в одній площині. Пробільні елементи поглиблені з таким розрахунком, щоб на
них не потрапляла фарба, що наноситься пружно-еластичними валиками на
форму в процесі друку.
Мінімальна величина поглиблень узгоджується з відстанню між краями
друкуючих елементів: чим більша відстань між ними, тим більш поглибленими
мають бути пробільні елементи. Для виконання оптимального друкарського
процесу потрібна не тільки необхідна глибина пробільних елементів, а й певний
трапецієподібний профіль друкуючих елементів.

28
 Рис. 8. Схема форми високого друку та відбитка з неї: 1 – друкуючий
елемент; 2 – пробільний елемент; 3 – фарба; а – друкарська форма, б –
друкарська форма з нанесеною друкарською фарбою, в – відбиток

У процесі друкування елементи друку покриваються рівномірним по

товщині фарбовим шаром. Потім подається папір, і за допомогою тиску, який
необхідно створити, виходить відбиток. Внаслідок тиску друкуючі елементи
вдавлюються в папір. На всіх ділянках відбитку товщина фарбового шару
виходить практично однаковою.
Тональність зображення передається різною площею друкуючих
елементів та їх різною відстанню одне від одного. У тінях розміри друкуючих
елементів більші, ніж у світлих ділянках. Розміри пробільних елементів у тінях
менші, ніж у світлих ділянках зображення.
Спосіб прямого високого друку також називається типографським друком.
Форми високого друку можуть бути виготовлені з різних матеріалів:
сплаву гарта, цинку, міді; синтетичних полімерних матеріалів та ін.
В якості матеріалу, що задруковується в класичному високому друці
зазвичай використовують некрейдований, шорсткий папір і картон. Папір
повинен мати яскраво виражені пружно-еластичні властивості, відсутність яких
призведе до незворотньої деформації паперу після зняття навантаження.

Спосіб непрямого високого друку з використанням офсетного циліндра з

гумовотканинним покриттям та друкарської форми високого друку називається
типоофсетом.
Різновидом високого друку є флексографія (від лат. Flexus – вигнутий,
грецьк. Grapho – пишу). Характерними ознаками флексографії є гнучка
друкарська форма та застосування рідких фарб. Саме еластичні форми та
порівняно рідкі фарби є ідеальними для друкування на таких матеріалах, як
фольга, полімерні плівки, а також на шорстких матеріалах на зразок картонів.

Глибокий друк
Глибокий друк – вид друку з використанням друкарської форми, де
друкуючі елементи поглиблені відносно пробільних (рис. 9). Друкуючі
елементи форм глибокого друку розділені між собою тонкими пробільними
елементами, що знаходяться на одному рівні з поверхнею формного матеріалу.
Друкарська форма глибокого друку зазвичай виготовляється на металевому
циліндрі.

29
 Рис. 9. Схематичне зображення розрізу форми глибокого друку та
відбитка з неї: 1 – друкуючі елементи, 2 – пробільні елементи, 3 – друкарська
фарба; а – друкарська форма, б – друкарська форма з нанесеною фарбою, в –
відбиток

У процесі друкування малов’язка фарба спочатку наноситься в надмірній

кількості на всю поверхню форми, що обертається. Потім спеціальний ніж
(ракель), ковзаючи поверхнею друкарської форми, повністю видаляє фарбу з
пробільних елементів. Таким чином, фарба залишається лише у заглибленнях.
Її товщина на відбитку залежно від глибини друкарських елементів форми
може бути однаковою чи різною. Півтонове зображення на відбитку (при
класичному глибокому друці) досягається за рахунок зміни товщини фарбового
шару. Для штрихових зображень та тексту глибина друкарських елементів є
однаковою.
Різновидом глибокого друку є тампонний друк, який використовує
непрямий метод перенесення фарби за допомогою проміжного елемента
тампона. Найчастіше у тампонному друку застосовується плоска форма
глибокого друку. Тампонний друк здатний задруковувати поверхні практично
будь-якої форми.

Різновиди способів плоского друку

Плоский друк – вид друку з використанням друкарської форми з
вибірковим сприйняттям фарби, на якій друкуючі та пробільні елементи
розташовані практично в одній площині.
Найдавнішим способом плоского друку була літографія, винайдена
Алоїзом Зенефельдером. Літографія являє собою прямий спосіб друку із
поверхні спеціально обробленого каменю, який перед друком зволожують та
покривають фарбою, унаслідок чого лише певні ділянки сприймають фарбу.
Найпоширеніший вид плоского друку зараз – плоский офсетний друк зі
зволоженням, який часто називають просто офсетним друком. Це непрямий
спосіб друку, де присутній проміжний офсетний циліндр з еластичним гумово-
тканинним полотном; в процесі друку відбувається зволоження форм та
нанесення фарби.
Друкуючі 1 та пробільні елементи 2 друкарської форми плоского
офсетного друку (рис. 10, а) мають різні фізико-хімічні властивості. Друкуючі
елементи мають гідрофобні властивості, тобто здатність відштовхування воду, і
є одночасно олеофільними, що дозволяє їм сприймати фарбу. У той же час
пробільні елементи друкарської форми, навпаки, мають гідрофільні та в
водночас олеофобні властивості, завдяки чому вони сприймають воду та
30
відштовхують фарбу. Гідрофобність друкувальним елементів і гідрофільність
пробільним елементам надають у процесі виготовлення форм.

Рис. 10. Схематичне зображення розрізу форми плоского друку та

відбитка з неї: 1 – друкарські елементи; 2 – пробільні елементи; 3 –
зволожуючий розчин; 4 – фарба; а – друкарська форма; б – друкарська форма з
нанесеним зволожуючим розчином; в – друкарська форма з нанесеною фарбою;
г – відбиток

При отриманні відбитка в плоскому друці перед накочуванням фарби 4

(рис. 10, в) на форму наноситься зволожуючий розчин 3 (рис. 10 б). Товщина
фарби на формі та відбитку однакова і в тінях і у світлих ділянках зображення
(в середньому 1–2 мкм). Відтворення тональності відбувається так само, як і у
високому способі друку, за рахунок різної площі друкуючих елементів.
Типові види продукції, отриманої у такий спосіб – різного роду видавнича
продукція: книги, журнали, газети, брошури, буклети, рекламні матеріали,
рекламні листівки (флаєри), пакування.
В якості матеріалу що задруковується в основному використовується
папір та тонкі картони. Папір для плоского офсетного друку зі зволоженням
повинен бути вологостійким, тому що в процесі друку стикається зі
зволожуючим розчином. Для даного способу друку випускають спеціальний
папір із додатковою проклейкою, що зменшує вплив вологи та дозволяє
уникнути значну зміну його лінійних розмірів та короблення.
В окремих випадках офсетні машини використовують для друку на
пластику. Друк на пластику вимагає спеціальних швидко висихаючих фарб,
оскільки такий матеріал не має пористості, і закріплення фарби не може
відбуватися за рахунок абсорбції – вбирання в матеріал, що задруковується.
До плоского виду друку можна віднести і трафаретний друк (від італ.
tzafazettq - продірявлюю) – спосіб друку з сітчастих форм, друкуючі елементи
яких пропускають через себе фарбу, яка продавлюється на задруковуваний
матеріал. Пробільні ж елементи фарбу затримують. В результаті створюється
зображення, всі елементи якого складаються з фарбового шару однакової
товщини (до 100 мкм).

31
 Хід роботи
1. Отримати зразки друкарських форм та визначити для яких способів
друку слугує кожна форма.
2. Скласти кросворд щонайменше із 7 слів, що відповідають темі (можна
як іменники, так і прикметники) та запитання до цих слів.

Контрольні питання
1. Дайте визначення друкарському процесу. Навіщо він слугує?
2. Завдяки чому забезпечується вибіркове нанесення фарби на папір?
3. Що таке тиражестійкість друкарської форми? Що на вашу думку
впливає на цей показник?
4. Чим відрізняється прямий та непрямий способи друку?
5. При використанні якого способу друку застосовується непрямий метод
перенесення фарби на матеріал, що задруковується?

32
 3.8. Практична робота № 8

ОСНОВНІ ЕТАПИ ВИГОТОВЛЕННЯ ПОЛІГРАФІЧНОЇ

ПРОДУКЦІЇ

Мета роботи – ознайомитися із основними технологічними етапами

виготовлення поліграфічної продукції.
Загальні відомості
Виробництво друкованої продукції в більшості випадків складається з
трьох окремих, але взаємозалежних процесів:
- додрукарська підготовка;
- друкування;
- післядрукарська обробка.
Додрукарські процеси – це усі стадії поліграфічної технології, що
пов’язані з підготовкою видання до друку (набір, кольороподіл, обробка тексту
і зображень, верстка шпальт видання, монтаж і розкладання полос на
друкарському аркуші) з виготовленням друкарської форми включно.
Додрукарські процеси зазвичай включають такі етапи:
1) Введення і обробка текстової і образотворчої інформації (вибір
шрифтів - гарнітури, кегля, накреслення; редагування розмірів ілюстрації,
яскравості, контрасту, кольорокорекція, усунення дефектів).
2) Верстка шпальт (сторінок) – процес формування шпальти (сторінки)
видання, розміщення текстових і ілюстраційних блоків відповідно до формату
шпальти і вимог оформлення.
3) Спуск смуг (спуск шпальт) у додрукарському процесі — процедура
розміщення сторінок видання на друкарській формі таким чином, щоб після
друку, фальцювання та комплектування блоку сторінки видання виявились
розміщені згідно з їх нумерацією.
4) Кольороподіл (потрібно для кольорових видань) – це процес поділу
зображення на основні кольори для того, щоб зображення було надруковане
для кожного кольору окремою друкарською формою.
5) Растрування – процес перетворення тонового зображення у
мікроштрихове для подальшого його відтворення певним способом друку.
6) Виготовлення оригінал-макету, що заздалегідь демонструє вигляд
кінцевої поліграфічної продукції.
7) Виготовлення друкарських форм.
Важливою частиною друкарської підготовки є формні процеси. Це
комплекс операцій, спрямованих на виготовлення друкарських форм. Існує
декілька варіантів виготовлення офсетних друкарських форм.
Комп’ютер–фотоформа (Computer-to-Film) – за цією технологією
здійснюється копіювання макета з комп’ютера на фотоформу шляхом фотона-
бірного обладнання. Наступним етапом є перенесення зображення з фотоформи
на формений матеріал, в результаті чого створюється друкарська форма.
Комп’ютер–друкарська форма (Computer-to-Plate) – суть процесу
полягає в експонуванні матеріалу майбутнього видання з комп’ютера на
друкарську форму за допомогою лазера.
33
 Комп’ютер–відбиток – технологічний ланцюжок цього варіанту значно
коротший і простіший, оскільки формні процеси тут перенесені всередину
друкарської машини. Надсилаючи команди з комп’ютера, на виході можна
отримати вже готовий продукт. Для цієї технології формні і друкарські процеси
є поєднаними у одному обладнанні.
Друкарські процеси передбачають друкування тиражу, тобто одержання
певної кількості ідентичних видрукуваних аркушів.
До післядрукарських належать брошурувально-палітурні та
оздоблювальні процеси. У друкарнях, де брошурувально-палітурні процеси
направлені на виготовлення брошур чи книжок у м’яких обкладинках або на
обробку віддрукованих аркушів з метою оздоблення готової продукції,
післядрукарські процеси частіше називають брошурувально-обробними та
оздоблювальними процесами.
Для прикладу наведено принциповий технологічний ланцюжок
виготовлення книги, зшитої нитками у твердій палітурці:
обробка тексту, ілюстрацій → кольороподіл → растрування → верстка
→ спуск шпальт → виготовлення друкарських форм → друк → фальцювання
→ приклейка форзаців → комплектування блоку → шиття блоку → обробка
корінця → обрізка блоку з 3-ох сторін → приклеювання капталу → вставка
блоку в палітурку; параленою операцією є виготовлення палітурної кришки.

Хід роботи
Отримати примірники поліграфічної продукції; спільно із викладачем
визначити спосіб друку; визначити, які операції були виконані для створення
даної продукції. Занесіть дані до табл. 6.
Таблиця 6
Основні технологічні операції виготовлення поліграфічної продукції
№ зразка Зразок №1 ... Зразок № N

Додрукарська підготовка ... ... ...

... ... ...
Друкування ... ... ...
Післядрукарська обробка ... ... ...
... ... ...

Контрольні питання
1. Що включає в себе додрукарська стадія підготовки?
2. Чи для всіх видань потрібна операція кольороподілу і растрування?
Наведіть приклади.
3. Які основні технології виготовлення друкарських форм ви знаєте?
4. Чи у всіх випадках виготовлення друкарської форми є обов’язковим?
Аргументуйте відповідь.
5. Чи у всіх випадках післядрукарська обробка є обов’язковою?
Аргументуйте відповідь.

34
 3.9. Практична робота № 9

ПІСЛЯДРУКАРСЬКІ ПРОЦЕСИ ПОЛІГРАФІЧНОГО

ВИРОБНИЦТВА

Мета роботи – ознайомитися із основними видами післядрукарських

операцій.
Загальні відомості
Післядрукарські процеси можна розділити на брошурувально-палітурні та
оздоблювальні процеси. Брошурувально-палітурні процеси – комплекс
технологічних і виробничих процесів отримання з віддрукованих аркушів
готових видань у палітурці чи обкладинці (фальцювання, комплектування,
скріплення блоку, криття обкладинкою/ палітуркою). Оздоблювальні процеси
призначені для поліпшення зовнішнього вигляду видань.
Однією із перших операцій, які слідують після друку, є фальцювання
(іноді попередньо ще виконують розрізання аркушів). Фальцювання - це
операція згинання, складання задрукованого аркуша у зошит, у визначеній
послідовності із фіксацією згинів. Варіанти фальцювання різноманітні. За
кількістю згинів фальцювання може бути одно-, дво-, три- і чотиризгинні; за
взаємним розташуванням послідовних згинів – перпендикулярне (кожен
наступний згин утворюється перпендикулярно до попереднього, паралельне
(кожен наступний згин утворюється паралельно до попереднього), комбіноване
(згини в одному зошиті можуть бути утворені один відносно другого як
перпендикулярно, так і паралельно).
Комплектування – складання блока із зошитів або аркушів у визначеному
порядку.
Комплектування вкладанням (вкладкою) – комплектування виробів
шляхом вкладання зошита в зошит та в обкладинку (для брошур, журналів, що
шиються на скобу).
Комплектування підбором – спосіб комплектування з послідовно
розташованими один за одним зошитами або аркушами (накладання
зфальцьованих зошитів/ окремих аркушів один на одний). У такий спосіб
формують блоки книжок та журналів, що мають обсяг більше 80 сторінок.
До післядрукарських належать такі допоміжні операції, як зіштовхування,
розрізання, пресування.
Зіштовхування – вирівнювання у стосі країв аркушів паперу, картону,
напівфабрикатів і готової продукції з двох взаємно перпендикулярних боків.
Пресування – ущільнення зошитів, блоків, готової продукції для
вирівнювання їх товщини, фіксації фальців.
Скріплення блоків книжок чи брошур може здійснюватися кількома
способами.
Шиття нитками – скріплення скомплектованих зошитів у блок вздовж
корінця за допомогою ниток (вважається найбільш надійним).
Шиття дротом (на скобу) – спосіб шиття блока, скомплектованого
вкладанням, дротом через корінцевий згин із загинанням дужок у середину
зошита. Даний спосіб використовується для брошур та книг малого обсягу.
35
 Незшивне клейове скріплення - скріплення за допомогою клею окремих
аркушів, підібраних у книжковий блок або одержаних під зрізання корінцевих
згинів зошитів.
До оздоблювальних процесів можна віднести: лакування, припресування
плівки, тиснення, флокування та ін.
Лакування – нанесення на поверхню видання шару лаку (суцільне/
вибіркове лакування).
Припресування плівки (ламінація) – скріплення прозорої плівки з
поверхнею віддрукованого матеріалу.
Тиснення – нанесення рельєфного зображення на поверхню матеріалу
(паковання, листівки, палітурки, тощо).
Висікання – наскрізне прорізання оброблюваного матеріалу. Найчастіше
використовується для виготовлення паковання, папок, виробів складної форми,
пазлів, рідше – для оздоблення.
Хід роботи
Отримати зошити, виконавши перпендикулярне та паралельне
фальцювання (на окремих аркушах):
1) перпендикулярне – на 16 сторінок (сфальцювати аркуш + привести
схему з нумерацією сторінок);
2) паралельне фальцювання (сфальцювати аркуш з довільною кількістю
згинів).
Наведіть приклади поліграфічної продукції, де можуть застосовуватися
такі способи фальцювання.
Наведіть види поліграфічної продукції, де використовуються ці види
комплектування.
Сфальцювати декілька однакових зошитів із довільною кількістю згинів,
виконати комплектування вкладкою та підбором. Навести приклади, де можуть
використовуватися такі способи комплектування. У чому полягає різниця між
комплектуванням вкладкою та підбором?

Контрольні питання
1. Дайте визначення термінів “брошуровально-палітурні і оздоблювальні”
процеси. Який із цих процесів є обов’язковим для надання поліграфічній
продукції необхідної конструкції?
2. Що являє собою операція фальцювання? Для чого вона потрібна?
3. Які ви знаєте способи комплектування і скріплення книжкових блоків?
4. Які оздоблювальні процеси поліграфічної продукції вам відомі?
Наведіть приклади поліграфічної продукції, що вам найчастіше трапляється у
повсякденному житті, та види оздоблення, які вона має.
5. Для якої поліграфічної продукції може використовуватися операція
висікання?

36
 4. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Український тлумачний словник видавничо-поліграфічної справи.

Довідкове видання / Укладачі: П. О. Киричок, О. М. Величко, С. Ф. Гавенко, О.
В. Зоренко, Т. Ю. Киричок, Т. В. Розум. Київ: НТУУ «КПІ», 2010. 896 с.
2. Таємниці друкарства: минуле, сучасне, майбутнє: навч. посіб. Нав.
посібник / О. Ф. Розум, О. М. Величко, О. В. Мельников. — Львів: УАД, 2012.
— 280 с.
3. ДСТУ 7449:2013. Шрифти друкарські (на кириличній та латинській
графічних основах). Групи. Місткість. – Вперше (зі скасуванням в Україні
ГОСТ 3489.1–71); чинний від 2014-07-01. – Київ: Мінекономрозвитку України,
2014. – 7 с.
4. Технологія набору та верстки [Текст] : навч. посіб. / Д. В. Василишин,
О. М. Василишин ; за ред. О. В. Мельникова ; рец.: О. М. Величко,
М. С. Антоник, Ю. Ц. Жидецький. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. —
272 с. — 300 пр. — ISBN 978-966-322-190-8.
5. Поліграфічні матеріали : підручник для ВНЗ за спеціальністю
"Видавничо-поліграфічна справа" / Ю. Ц. Жидецький, О. В. Лазаренко, Н. Д.
Лотошинська та ін. ; за ред. Т. Лазаренко. – Львів : Афіша, 2003. – 326 с.
6. Сава В. І. Основи техніки творення книги : навч. посіб. / В. І. Сава. –
Львів : Каменяр, 2000. – 136 с.
7. Ярема С. М. Видавничо-поліграфічні технології та обладнання : навч.
посіб. / С. М. Ярема. – Київ : Либідь, 2003. – 320 с.
8. Овчінніков В. Історія книги. Еволюція книжкової структури / В.
Овчінніков. – Львів : Світ, 2005. – 420 с.
9. Грабовський Є. М. Технологічні процеси видавничої поліграфічної
справи / Є. М. Грабовський, М. М. Оленич. – Харків : ХНЕУ ім. С. Кузнеця,
2015. – 192 с.
10. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення :
чинний від 01.01.1996 р. – Київ : Держстандарт України, 1995. – 48 с.
11. ДСТУ 29.4-2001. Обкладинки та палітурки. Типи : чинний від
01.01.2002 р. – Київ : ВАТ "УНДІ ПП ім. Т. Г. Шевченка", 2001. – 32 с.

37
 Додаток А
Приклад оформлення титульного аркуша

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ
імені ІГОРЯ СІКОРСЬКОГО»

Навчально-науковий
Видавничо-поліграфічний інститут
Кафедра технології поліграфічного виробництва/
Кафедра репрографії

Практична робота №
з дисципліни «Вступ до спеціальності»

Виконав студент групи

Перевірив

КИЇВ – 202

38