ДІЇ В УМОВАХ ВЕДЕННЯ

СПЕЦІАЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ

2014

1
 Дії в умовах ведення спеціальних операцій

Посібник розроблено за досвідом ведення бойових дій у

Афганістані, Іраку, збройних конфліктах на північному Кавказі та
антитерористичної операції на Південному Сході України.
Він охоплює широке коло питань поводження військовослужбовців
у різних умовах обстановки. За деякими питаннями пропонуються
прості методики їх вирішення, користуючись якими командири
зможуть самостійно в короткі терміни прийняти найбільш ефективні
рішення.
Посібник призначений для офіцерського та рядового складу
підрозділів, що беруть безпосередню участь в антитерористичній
операції.

2
 ЗМІСТ

1. Основні визначення 4
2. Розташування на місці 4
3. Патрулювання 7
4. Контроль натовпу і заворушень 14
5. Рекомендації щодо роботи з мирним населенням 18
6. Охорона штабів та життєво важливих об’єктів 19
7. Правила ведення переговорів радіозасобами зв’язку 22
8. Рекомендації щодо прихованого управління військами 26
9. Спостережний пост 29
10. Обладнання та організація блок-поста 33
11. Засідкові дії 40
12. Контрзасідкові дії 48
13. Особливості підготовки та здійснення пересування 55
військових частин (підрозділів) територією,
контрольованою сепаратистськими організаціями
(рухами)
14. Конвой та супроводження 58
15. Основи військової топографії 64
16. Аспекти медицини, гігієни та харчування 71
17. Мінна безпека 84
18. Застосування армійської авіації 90
19. Способи боротьби з безпілотними літальними 96
апаратами (БПЛА)
20. Основи тактики дій снайперів та контрснайперські дії 98

3
 1. ОСНОВНІ ВИЗНАЧЕННЯ
Специфічні дії військ (сил) Збройних Сил (ЗС) України – дії
військових формувань в антитерористичних операціях (АТО), а також
при ліквідації наслідків надзвичайних станів техногенного та
природного характеру.
Специфічні дії проводяться у мирний час, в умовах надзвичайного
стану та в особливий період на території України, а в окремих випадках
і за її межами (під час участі в антитерористичних та міжнародних
миротворчих операціях).
Антитерористична операція (АТО) – комплекс скоординованих
спеціальних заходів, які проводяться за єдиним замислом під
керівництвом Антитерористичного центру органами і підрозділами
СБУ, МВС України, МНС України, ДПС України, ЗС України із
залученням сил і засобів інших центральних органів виконавчої влади
для попередження, запобігання злочинним діям та припинення їх, які
здійснюються з терористичною метою, задля звільнення заручників,
знешкодження терористів, мінімізації наслідків терористичного акту.

2. РОЗТАШУВАННЯ НА МІСЦІ
Район розташування підрозділу призначається на місцевості, яка має
природні укриття і забезпечує захист підрозділів від засобів масового
ураження (ЗМУ) та високоточної зброї. Він повинен забезпечувати
розосереджене і приховане розміщення підрозділу, швидкий збір і
проведення маневру в потрібному напрямку, зручність розміщення та
відпочинку особового складу, а також сприятливі санітарно-епідемічні
умови. Необхідно уникати розташування підрозділів поблизу населених
пунктів, важливих об’єктів, по яких противник може завдати масованих
вогневих ударів та застосувати ЗМУ.
Як правило, у населених пунктах підрозділи розташовуються ближче
до окраїн. Як укриття використовуються підвальні приміщення
будинків, місцеві сховища та інші міцні споруди.
У лісі підрозділ розташовується вздовж доріг і просік. На випадок
виникнення лісової пожежі підготовлюються шляхи виходу в запасні
райони. Гасіння пожежі й рятувальні роботи здійснюються черговим
підрозділом, а за потреби і додатково виділеним особовим складом.
Під час розташування на місці особовий склад повинен знаходитися
в постійній готовності до відбиття нападу наземного і повітряного
противника, знищення його диверсійно-розвідувальних груп. У всіх
випадках при розташуванні на місці солдат повинен знаходитися в
4
постійній бойової готовності до відбиття наземного, повітряного
противника, знищення десантів і розвідувально-диверсійних груп.
Солдат у складі відділення в призначеному районі зазвичай
розташовується вздовж маршруту висунення. При цьому
використовуються захисні та маскуючі властивості місцевості. Для
бойової машини піхоти (бронетранспортера) механік-водій (водій)
вибирає місце, що забезпечує приховане розташування від наземного і
повітряного спостереження противника, швидкий вихід у потрібному
напрямку й умови, необхідні для технічного обслуговування машини
(дозаправка пальним і поповнення боєприпасами, перевірка озброєння,
механізмів і приладів, їх вивірка і регулювання, змащування та
усунення виявлених недоліків).
Одночасно з інженерним обладнанням розташування солдат вивчає
сигнали і порядок дій на випадок раптового нападу противника. За
необхідності проводяться тренування щодо швидкого заняття позиції
для відпрацювання раптового нападу противника.
Зміна району розташування підрозділу здійснюється за вказівкою
старшого командира. У разі раптового застосування противником
ЗМУ, високоточної, вогнепальної зброї або систем дистанційного
мінування та якщо немає можливості вчасно доповісти про це
старшому командиру, зміна району може проводитися за рішенням
підрозділу з подальшою доповіддю про це старшому командиру.
Під час усвідомлення завдання на розташування на місці
командир підрозділу:
особливу увагу звертає на заходи, що проводяться старшим
начальником в інтересах розвідки району майбутнього розташування
підрозділів;
визначає можливість завдання ударів по підрозділу при
розташуванні в зазначеному районі, а також імовірність дій у ньому
диверсійно-розвідувальних груп противника та незаконних збройних
формувань (НЗФ);
вивчає захисні та маскувальні властивості місцевості, можливість їх
використання для захисту військ, насамперед від високоточної зброї,
умови для дій тактичного повітряного десанту (ТакПД) і диверсійно-
розвідувальних груп противника.
У рішенні на розташування на місці командир підрозділу
визначає:
на що зосередити основні зусилля; місця (райони) розташування з
визначенням порядку дій щодо їх зайняття;
5
 склад, завдання і порядок зміни чергового підрозділу і добового
наряду;
основні питання управління і взаємодії; порядок організації охорони
та інші завдання за видами забезпечення, у тому числі щодо
використання місцевих ресурсів.
Для організації відбиття можливого нападу наземного
противника визначаються:
штатним і доданим підрозділам – завдання, маршрути висування,
позиції (рубежі);
які чергові вогневі засоби мають бути в підрозділах для відбиття
нападу повітряного противника; вказується порядок ведення вогню.
Інженерне обладнання районів розташування починається
негайно з прибуттям у них підрозділів, а по можливості й завчасно. У
районі розташування підрозділу поблизу машин особовий склад
обладнує відкриті або перекриті щілини, а за наявності часу влаштовує
бліндажі та сховища. Для озброєння і військової техніки (ОВТ),
зенітних і чергових вогневих засобів, підрозділів на позиціях охорони,
а також ракет, боєприпасів, пального й матеріальних засобів
обладнуються окопи й укриття. Місця розташування підрозділів, ОВТ,
позиції охорони і чергових вогневих засобів, сліди від машин ретельно
маскуються. З метою забезпечення маневру розвідуються наявні
дороги. У районі розташування і на підступах до нього розвідуються,
підготовлюються шляхи для виходу підрозділів з нього і маневру під
час відбиття нападу противника. Радіо- і тепловипромінювальні
об’єкти маскуються спеціальними покриттями (екранами), поблизу
них обладнуються оманні об’єкти (теплові пастки). Маскування
перевіряється візуальним спостереженням.
Командир підрозділу здійснює контроль за інженерним обладнанням
району розташування, технічним обслуговуванням ОВТ, поповненням
підрозділів боєприпасами та іншими матеріальними засобами і
дотриманням високої бойової готовності підрозділу.
Підрозділи під час розташування на місці охороняються
безпосередньо методом патрулювання, а в разі загрози нападу
противника – сторожовою охороною, яка виставляється бригадами
(полками, батальйонами) на вказаних їм рубежах і в смугах (на
позиціях). Охорона повинна бути круговою і перехоплювати всі
основні дороги та підступи до району розташування. У ротах
організовується безпосередня охорона.

6
 У підрозділі для охорони особового складу й ОВТ призначається
добовий наряд, склад якого визначається старшим командиром.
Кількість змін днювальних і порядок їхньої зміни повинні забезпечити
охорону особового складу й ОВТ в усьому районі розташування
підрозділу. Черговий підрозділу забезпечується засобами зв’язку з
командиром підрозділу, іншими підрозділами.
Забороняється:
розташовувати підрозділи під лініями електропередач, поблизу газо-
та нафтопроводів;
робити написи або виставляти покажчики з найменуванням і
нумерацією підрозділів та прізвищами їх командирів;
виходити за межі району розташування особовому складу
підрозділу, який не несе службу в добовому наряді і не виконує
завдання в складі підрозділів охорони, у районі розташування
обмежується пересування особового складу і техніки.

3. ПАТРУЛЮВАННЯ
Патрулювання – це переміщення патруля за вказаним маршрутом
з визначеними завданнями для досягнення мети різними способами.
Патруль – це група військовослужбовців, яка споряджена для
виконання завдань патрулювання і забезпечена озброєнням, технікою
та матеріально-технічними засобами.
Способи виконання завдання під час патрулювання:
переміщення визначеними маршрутами, виставлення спостереження,
огляд, бесіди з місцевим населенням й інформаторами, контроль,
фотографування.
До патрулювання повинен залучатися професійно підготовлений
особовий склад. Патрулювання здійснюється в денний та нічний час. У
нічний час додатково використовуються прилади для нічного
спостереження та освітлювальні засоби. Терміни патрулювання – від
години до декількох днів.
Патрулювання здійснюється з метою ведення спостереження в
зоні, яка не перекривається спостережними постами та контрольно-
пропускними пунктами (КПП), розслідування різних інцидентів,
показу присутності сил усім сторонам у зоні діяльності, надання силам
можливості вільного руху, збору інформації.
Принципи виконання завдань під час патрулювання: приймати
рішення і діяти, спостерігати й аналізувати, шукати і виявляти,
розмовляти та розуміти, дивитись і бачити.
7
 На забудованих територіях вигідніше використовувати піші
патрулі. Це дає можливість спілкуватися з населенням, що має велике
значення для виконання завдання. У результаті спілкування з
місцевими жителями можна добути багато корисної інформації. Однак
цю інформацію потрібно досконало проаналізувати, тому що в ній
можуть міститися неправдиві дані, через що можуть постраждати
невинні люди.
При плануванні патрулів необхідно враховувати:
1. Яка основна мета патруля?
2. Яка ситуація в зоні відповідальності?
3. Де знаходяться «мертві зони» для спостережних постів?
4. Яка інформація найбільш бажана?
5. Які є можливі маршрути проникнення, де є ці дороги з огляду на
населені пункти, місця розташування інших збройних формувань та
яка мета проникнення?
6. Чи є люди, що належать до ворогуючих сторін у населених
пунктах?
7. Чи є які-небудь релігійні чи інші свята, що можуть спричинити
підвищення напруги?
8. Чи є міни в зоні відповідальності?
9. Патрулювання має здійснюватись вдень, у темну пору доби чи в
особливих погодних умовах?
Ці моменти повинні бути ретельно скоординовані з іншими
патрулями. Тривалість і завдання кожного патруля повинні бути
ретельно оцінені.
При плануванні патрулів треба уникати систематичності у виборі
маршрутів та часу. Оперативний офіцер повинен часто змінювати
порядок дій патрулів так, щоб ворогуючі сторони не могли
передбачити їх дії: маршрути патрулів; вибір часу від'їзду і прибуття;
кількість і склад патрулів. Періодична зміна системи патрулювання
дуже важлива.
Патрулювання залежно від призначення та способу виконання
завдань може виконуватись: транспортним засобом; пішим
патрулем; повітряним шляхом; на човнах; змішаним пересуванням.
Патрулювання на техніці використовується в таких ситуаціях:
велика зона відповідальності; обмеження у свободі пересування; за
необхідності діяти швидко; у разі використання важкого спорядження
чи великої його кількості.

8
 Як правило, склад патруля повинен бути не менше 3 осіб. У денний
час призначається від однієї машин і більше, вночі – не менше двох
машин.
На транспортний засіб наносяться розпізнавальні знаки, які
спрощують розпізнавання спостережних постів (СП). Піший патруль
повинен мати ознаки, що легко розрізняються на великій відстані, щоб
уникнути непорозуміння і помилкового обстрілу патруля. Піший
патруль, як правило, має відповідну відзнаку, яка є видимою з
прийнятної відстані, для того, щоб уникнути помилки в ідентифікації
та відкриття вогню з боку дружніх сил.
Обмеження пішого патруля порівняно з патрулями на техніці:
відсутність укриття, зменшена гнучкість у термінах виконання завдань,
оперативна діяльність через відстань та витривалість (порівняно з
часом), менш зручні та меншого радіуса дії можливості зв’язку, через
більш легкі (переносні) засоби (зв’язку) порівняно з монтованими на
машинах.
Якщо піший патруль проводить патрулювання не в своїй зоні
відповідальності, його дії повинні бути чітко скоординовані зі штабом
іншого підрозділу заздалегідь.
Повітряний патруль – це патруль, який виконує завдання на
літаках, вертольотах, дистанційно пілотованих літальних апаратах,
оснащених теле-, фотоапаратурою. Застосовується для контролю за
місцевістю, важкодоступною для інших видів патрулів, підтвердження
інформації, вже отриманої із землі, а також для зменшення загрози
особовому складу патруля.
Повітряне патрулювання має обмеження і залежить від погодних
умов і видимості, механічних помилок та відсутності достатньої
кількості літаків, накладених обмежень на маршрути польотів, розклад
польотів, висоту та ін.
Комбінований патруль – це поєднання піших, на техніці,
повітряних та інших патрулів, призначених для виконання
різноманітних завдань.
Комбіновані патрулі дозволяють швидше та більш якісно
виконувати задачі, вони повною мірою відповідають меті
патрулювання та є найбільш ефективним його видом.
Під час підготовки патрулів слід чітко усвідомити:
як діяти при зіткненні із засідкою і коли ніхто не ушкоджений, як
діяти, коли патруль несе втрати;

9
 у який спосіб діяти в оточенні, при спробі захоплення патруля в
полон або за вимоги здати зброю, що належить патрулю;
патруль збився з маршруту;
патруль потрапив на мінне поле і ніхто не ушкоджений або один із
патрульних поранений протипіхотною міною;
патруль обстріляний, очевидно, через проблеми з розпізнання;
патруль обстріляний ворожими силами;
як затримати порушника;
як виконувати медичну евакуацію.
Звичайно, усі залучені сторони повинні узгодити проведення
повітряного спостереження заздалегідь.
При організації патруля визначають три фази:
1. Планування, підготовка та інструктаж.
2. Патрулювання.
3. Підбиття підсумків та доповідь.
Інструктаж перед початком патруля
У призначений час перед від'їздом начальник патруля повинен
проінструктувати весь особовий склад патруля щодо дій у різних
ситуаціях і переконатися, що особовий склад правильно засвоїв
порядок дій.
Інструктаж повинен включати: завдання; загальну ситуацію в
районі; події, що можуть мати місце; доповіді від попередніх патрулів
(усю поточну інформація, включаючи дані про перешкоди),
інформацію про інші патрулі та заходи, що слід чекати, маршрути
сусідніх патрулів; додаткове завдання, якщо основне не може бути
виконане; маршрут патрулювання; як сусіди та спостережні пости
повинні бути поінформовані; час від'їзду (виходу), прибуття у різні
пункти й остаточний термін повернення на базу; кодові слова для
зв’язку у разі непередбачених ситуацій; процедура медичної евакуації;
прогноз погоди; переконатися в правильності розуміння завдань;
підбиття підсумків та доповідь патруля, де та коли.
Кожен член патруля повинен бути ретельно і повністю
проінструктований перед виїздом, готовий діяти як начальник патруля.
Протягом патрулювання необхідно:
діяти згідно з планом патрулювання, невиконання пунктів плану
може негативно вплинути на виконання задач патрулювання;
постійно вести письмові записи про все, що спостерігалось,
відповідно до стандартних процедур, патруль повинен робити
позначки, відмічаючи час, не надіючись тільки на пам'ять, малювати
10
ескізи, де вони корисні. Де це можливо та не ризиковано для патруля
використовувати відеокамеру чи фотоапарат для зйомки;
зупинитися при потребі ідентифікації патруля, негайно доповідати
радіостанцією в штаб про будь-які спроби перешкодити рухові патруля
і чекати інструкції;
підтримувати постійний радіозв’язок з базою і за необхідності з
вищими та сусідніми штабами, інформувати їх щодо переміщення
патруля, якщо з тактичних причин патруль повинен мінімізувати
використання радіозв’язку, доповідати тільки при досягненні
попередньо підготовлених пунктів (точок) на маршруті,
використовувати тільки короткі кодові слова;
аналізувати стан доріг і шляхів, рельєф ландшафту, наявність
перешкод будь-якого типу, включаючи мінні поля;
записувати будь-які зміни у розташуваннях військових формувань
конфліктуючих сторін;
гарантувати безпеку всіх карт, документів і спорядження патруля;
занотовувати будь-які зміни в навколишньому середовищі або
цивільній діяльності, у житті цивільних мешканців, що може вказувати
на напруження ситуації та прогнозувати відновлення ворожнечі;
чітко дотримуватись плану патрулювання, розслідування
інцидентів без попереднього наказу штабу не дозволяється.
Піший патруль рухається, як правило, дорогами, бойовий порядок
будується таким чином: 2 людини рухаються колією праворуч, 2 –
колією ліворуч. При цьому патрульні виставляються в шаховому
порядку, з дистанцією до 8 метрів. Патрульний повинен рухатися в
метрі від узбіччя, щоб уникнути раптового його захоплення
бойовиками (наприклад, з кущів на узбіччях, з інших укриттів). Такий
порядок руху також сприяє тому, щоб не потрапити на міни (їх
зазвичай встановлюють на узбіччях: під листям, снігом і т. д.). При
побудові бойового порядку начальник патруля розміщує кулеметника
РПК (ПКМ) або досвідченого стрільця першим у колоні. Він
контролює фронтальний сектор руху. Начальник патруля йде другим у
колоні, його сектор спостереження – правий. Також він спостерігає за
діями всіх солдатів для здійснення належного управління. Позаду
рухаються стрілки. Відповідно той, хто перебуває за начальником
патруля, спостерігає лівий сектор, а замикаючий колону контролює
обстановку з тилу.
Також для полегшення управління вогнем начальник патруля
орієнтує патрульних на місцевості. Орієнтування проводиться за
11
принципом годин: у напрямку руху – «12 годин», права сторона – «3
години», тил колони – «6 годин», ліва сторона – «9 годин». Відповідно
в проміжках – інші години. Завдання пішого патруля під час руху:
вести спостереження в призначених напрямках з метою виявлення
незаконних дій стосовно місцевого населення та недопущення
раптового нападу незаконних збройних формувань. Рухаючись
призначеним маршрутом, кожен солдат повинен не тільки спостерігати
за своїм сектором, але й тримати в полі зору товаришів, що йдуть
безпосередньо попереду і позаду. Це необхідно для того, щоб не
допустити раптового (прихованого) їх захоплення з будь-яких
прилеглих до дороги укриттів.
У разі виявлення бойовиків або нападу на піший патруль перший,
хто побачить противника, відразу подає встановлений сигнал
(наприклад, «напад на 5 годин»). Кожен, почувши сигнал, дублює його
голосом і займає оборону в напрямку, де вказані бойовики. Один із
солдатів (раніше призначений), як правило, той, хто рухається за
начальником патруля, займає оборону в зворотному напрямку із
завданням вести спостереження і не допустити раптового нападу на
патруль з тилу.
Отримавши сигнал, кожен солдат миттєво перекидає свій погляд
одночасно з прикладеною до плеча зброєю в бік, звідки здійснюється
напад бойовиків, і шукає ціль у своєму секторі. При виявленні відразу
дає коротку прицільну чергу по ворогові, знищуючи його або
змушуючи припасти до землі. Друге, що робить солдат, – шукає
вигідне укриття і швидкими перебіжками займає його. Це може бути,
наприклад, кам'яний паркан, стіна споруди, дерево з широкою
основою, яка-небудь техніка – тобто все, що підходить для захисту від
куль. Сховавшись, знову спостерігає за своїм сектором. Після чого
обладнує зайняте укриття для ведення вогню й орієнтується, хто з
товаришів знаходиться праворуч і ліворуч від нього. Командир
відділення (начальник патруля) орієнтується в обстановці, що
склалася, виявляючи сили і засоби противника, оцінюючи
розташування своїх бійців і т. п.
Система вогню патруля визначається ще до початку висування з
метою швидкої реакції на будь-який напад. Начальник патруля
заздалегідь визначає: при нападі всі негайно займають оборону в
напрямку нападу противника, а останній стрілець – з тилу. Патруль
займає оборону по фронту до 30 метрів, інтервал між солдатами – до
10 м. Таке розміщення дозволяє протистояти групам противника, що
12
наступає на фронті приблизно від 50 до 100 метрів. Фронт наступу
противника самостійно розбивається на три рівні частини і
прив'язується до розташованих на місцевості орієнтирів, це і будуть
сектори стрільби. Начальник патруля відповідає за середній сектор
стрільби, патрульні праворуч і ліворуч – відповідно за свої сектори.
Місця зосередженого вогню призначаються в ході бою начальником
патруля, виходячи з дій противника. Рубежі відкриття вогню не
призначаються, бо вогонь ведеться особовим складом патруля
самостійно в разі виявлення та ідентифікації противника. Призначення
секторів стрільби заздалегідь дозволяє при раптовому нападі на
патруль скоротити час на вказівки начальника патруля (командира
відділення) та відкриття організованого і прицільного вогню по всьому
фронту нападу противника.
Солдат самостійно виявляє ціль, ідентифікує її і негайно знищує,
вогонь ведеться короткими чергами в 2-3 патрони. Щоразу, роблячи
нову чергу, обов'язково прицілюватися. Якщо солдат сам не в силах
знищити в своєму секторі противника, то доповідає про це начальнику
патруля, який відповідно приймає рішення. Під час бою кожен
патрульний не повинен довго затримуватися на одній і тій самій
вогневій позиції. Такі переміщення не тільки не дають противнику
вести прицільний і зосереджений вогонь, а й створюють оманливе
уявлення про чисельність патруля. Роблячи переміщення, солдат дає
знати про це сусідам праворуч і ліворуч, тим самим отримуючи
підтримку вогнем. Начальник патруля, ведучи бій у своєму секторі,
додатково спостерігає за всією смугою вогню підлеглих. Треба
відзначити, що при цьому кожен патрульний постійно доповідає йому
про результати бою в своєму секторі, що допомагає начальнику
контролювати обстановку. Він здійснює управління вогнем: виявляє,
де і який противник наступає; визначає, як його ефективніше знищити;
віддає вказівки патрульним; дає команду на відкриття зосередженого
вогню. Якщо противник намагається зробити обхід або оточити
патруль, то, як правило, начальник дає команду на зайняття кругової
оборони до підходу підкріплення або здійснює відхід. Однак, виходячи
з обстановки, що складається, варіанти можуть бути абсолютно
різними. Наприклад, якщо дозволяють сили і обстановка, начальник
патруля може прийняти рішення на контратаку противника або на
вчинення швидкого маневру не тільки з метою знищення бойовиків, а
й, наприклад, для заняття більш потужних укриттів. Усі зазначені вище

13
завдання необхідно дуже ретельно відпрацювати з особовим складом
завчасно, до виходу на бойове патрулювання.
Після повернення патруль повинен:
доповісти негайно про готовність до підбиття підсумків;
підготувати детальний письмовий рапорт;
перевірити транспортні засоби, зброю та спорядження, що
використовувались під час патрулювання, та доповісти про будь-які
пошкодження;
доповісти, якщо хтось з членів патруля потребує медичної
допомоги.

4. КОНТРОЛЬ НАТОВПУ І ЗАВОРУШЕНЬ

У зонах відповідальності, особливо в містах і селах, можливі
демонстрації, організовані місцевим населенням або політичними
партіями. Ці заходи можуть бути спрямовані проти сил АТО.
Демонстрації збирають натовп та призводять до заворушень (бунтів).
Під час протидії натовпу та заворушенням необхідно
забезпечити захист місцевого населення та своїх сил, швидко й
ефективно розсіяти натовп якомога мирним шляхом, запобігти
руйнуванню цивільного та військового майна.
Протидіяти натовпу чи безпорядку можна підрозділом розміром
взводу чи більшим.
Для протидії натовпу та заворушенням з підрозділу
призначаються:
перша шеренга (захисна) – одна група з дев’ятьох чоловік,
командир взводу;
друга шеренга (ударна) – одна група з чотирьох чоловік, командир
відділення;
третя шеренга (летальної/нелетальної зброї) – одна група з чотирьох
чоловік, заступник командира взводу;
група арешту (затримання) з чотирьох осіб з вогнегасниками;
два транспортні засоби, які забезпечують безпеку (з кулеметом);
два блокуючі транспортні засоби;
одна медична команда на автомобілі;
одна група снайперів у разі небезпеки та задля спостереження за
натовпом.
Крім цього, старшим командиром можуть бути задіяні:
група зв’язку з громадськістю;
підрозділ психологічних операцій з гучномовцями та листівками;
14
 військова поліція із собаками;
військові журналісти з операторами;
місцева влада чи офіційні особи (духівництво, поліція,
адміністрація та ін.);
автомобіль для розгону демонстрантів (з брандспойтом);
використання авіації задля спостереження за демонстрацією;
підсилення групою швидкого реагування.
Перед початком дій необхідно довести до всіх
військовослужбовців:
правила застосування зброї;
правила використання нелетальної зброї;
процедури затримання та евакуації;
заходи негайної протидії при прориві периметра оточення;
оцінку рівня загрози натовпу (оцінка рівня ворожості сприяє зміні
розміру своїх сил та типу летальної зброї);
типи можливого озброєння та приблизну його кількість;
розмір натовпу;
рівень ворожості (демонстрація безпорядків, грабіжництво,
вандалізм).
Варто також врахувати використання такого додаткового
обладнання:
щити, захисні щитки на обличчя, сльозогінний газ;
нелетальна амуніція (резинові кулі і т. п.);
гумові дубинки та ланцюги;
вогнегасники;
перевірити надійність зв’язку між усіма ланками.
впевнитися в тому, що весь особовий склад отримав описи тих, хто
організував безпорядки чи підлягає арешту.
Фази контролю натовпу і заворушень
Командир підрозділу контролю натовпу і заворушень може
використовувати порядок дій, що ділиться на фази.
Фаза 1:
налагодьте контакт з місцевими органами влади; виберіть офіцера,
відповідального за співпрацю з місцевим населенням;
визначте лідерів демонстрації або причини неспокійної поведінки;
спробуйте переконати лідерів припинити демонстрації (бунти).
Фаза 2:
обмежте доступ до території для того, щоб запобігти подальшим
згромадженням людей;
15
 відокремте лідерів від решти натовпу;
поставте під сумнів дії лідерів натовпу.
Фаза 3:
розпороште маленькі групи;
розбийте натовп на менші групи та візьміть контроль над ними;
за необхідності введіть комендантську годину і забороніть доступ
до окремих районів або вулиць;
завжди підтримуйте контакт з цивільними лідерами.
Фаза 4:
Коли натовпи розділяється або розпорошується:
необхідно вжити заходів щодо запобігання ескалації
заворушень/бунтів;
проведіть переговори з лідерами, коли все заспокоїлося, про те, як
уникнути майбутніх бунтів.
Не застосовуйте більше сили, ніж необхідно, проте
використовуйте демонстрацію сили, щоб підкреслити ваші наміри.
Контроль натовпу та заворушень здійснюється з використанням
таких методів, окремо або комбінуючи їх:
особовий склад в обмундируванні та бойовому спорядженні;
особовий склад у захисному спорядженні зі щитами та кийками;
особовий склад використовує травматичну зброю, сльозогінний газ
та шумові гранати;
наявність транспортних засобів та БТР підкреслює силу підрозділу;
використання службових собак.
Устаткування периметра:
оточити зону з таким розміром кордону, щоб ізолювати місце, де
зібрався натовп (використовуючи загородження, транспортні засоби та
персонал). Мета – запобігти яким-небудь підсиленням натовпу та
руйнуванню будь-якої приватної, комерційної та військової власності;
група зв’язку з громадськістю чи схожий підрозділ повинна бути
присутня, щоб встановити контакт з лідерами, робота з ними може
запобігти переростанню демонстрації в більш руйнівний протест;
блокуючі та охоронні транспортні засоби повинні бути розташовані
кормовою частиною до натовпу, щоб не провокувати натовп;
операторам по можливості слід негайно почати відео- чи
фотозйомку демонстрації. Минулий досвід показує, що демонстранти
менш активні до злочинних дій, коли вони потрапляють у поле зору
камери;

16
 снайперам та охоронним транспортним засобам слід по можливості
розпізнавати приховані точки збройної загрози (снайперів, ручні
протитанкові гранати (РПГ), найближчі припарковані транспортні
засоби);
не озлоблювати натовп (не викрикувати грубощів тощо), проявляти
професійність.
Затримання та розсіювання натовпу:
слідкувати за тим, щоб був застосований мінімальний рівень сили
для розсіювання натовпу;
намагатися розпізнати лідерів демонстрації та поспілкуватися з
ними індивідуально або ізолювати (затримати) їх, додатково можна
затримати осіб, які сіяли смуту або розпалювали натовп;
під час розсіювання натовпу особовий склад повинен рухатися
повільним і розміреним кроком у напрямку натовпу, використовувати
дротяні загородження або щити для тиску на натовп;
командири повинні швидко оцінювати ситуацію щодо потреби
додаткових сил чи підкріплення, якщо взвод втихомирює натовп, то
рота або як мінімум два інші взводи залишаються для контролю за
безпорядками;
своїх потерпілих і затриманих слід передавати із ряду в ряд, у разі
масової евакуації постраждалих потрібно зробити запит до місцевого
медичного закладу;
тримати вогнегасники напоготові на випадок використання
натовпом запалювальних засобів (коктейль Молотова);
переконатися, що кожна шеренга чи елемент має надійний зв’язок з
центральною точкою контролю, додатково кожен елемент повинен
використовувати візуальні сигнали, свистки, переносні радіостанції
для передачі команд, надлишкова комунікація тільки вітається;
контроль за натовпом може тривати декілька годин, навіть
днів,тому треба впевнитися, що солдати мають часту зміну;
збільшити кількість транспортних засобів як інструмент
блокування й утримання під час розсіювання натовпу: танки та
гелікоптери можуть бути використані для угамування запалу натовпу;
БМП, БТР та інші великі машини можуть просуватися у натовп;
пожежні шланги також можуть бути застосовані з цією метою.

5. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З МИРНИМ

НАСЕЛЕННЯМ

17
 У посадових осіб та учасників АТО майже завжди виникають
ситуації, коли необхідно спілкуватися з великими чи малими групами
населення, які можуть мати різну лояльність до проведення даної
операції. Неправильна побудова такого діалогу може призвести аж до
летальних випадків.
Особи, призначені для переговорів з мирним населенням, повинні
розумітись в обстановці регіону, проблемах, які призвели до ситуації,
що склалась. Переговори бажано вести тією мовою, яку вони більше
зрозуміють, щоб викликати більшу довіру в населення. Відповідальна
особа призначається наказом старшого командира.
Під час запланованого чи вимушеного спілкування слід
враховувати такі загальні підходи.
1. Початок. У ході зустрічі слід особливу увагу звертати на
психоемоційний стан аудиторії. Як правило, безпосередньо перед
початком діалогу виникає емоційна напруга, для цього необхідно
провести розрядку – почати з тематики, яка викликає спільний інтерес,
що приверне увагу і сколихне їх почуття.
2. Розмова. Промова має складатися з таких етапів: огляд ситуації,
що склалася, перспектива її розвитку, пропонований метод розв’язання
конфлікту, підбиття підсумку сказаного, заклик або пропозиція
опонентам до визначених дій. При цьому закінчення має бути
емоційним і позитивним.
3. Відповіді на запитання. Після промови, як правило, група ставить
запитання. Тут слід врахувати, що позитивно сприймаються відповіді,
які опонент хотів би почути, а не те, що ви думаєте. Це дозволить
знизити напругу в ході спілкування. Не варто затягувати відповіді та
відстоювати свою точку зору. Слід уникати провокаційних питань або
давати на них, виходячи із ситуації, жартівливі відповіді.
Індивідуальне спілкування дещо легше, оскільки дозволяє доволі
швидко визначити інтереси, уподобання та проблеми, які хвилюють.
У ході спілкування слід дотримуватися таких правил.
1. Познайомитись з людиною.
2. Перш дати співрозмовнику можливість висловити його позицію
та окреслити проблеми, які визначають його ставлення до ситуації, що
склалася. Надана інформація має бути основою для подальшої розмови
та визначення мотивів, які можуть спонукати людину змінити думку.
3. Необхідно співрозмовнику довести своє ставлення до ситуації та
мотиви, які спонукали до участі в ній.

18
 4. Пояснити простими словами можливі варіанти розв'язання даної
ситуації, безперспективності у будь-якому випадку проведення
терористичних дій. Бажано, за наявності відповідних друкованих
матеріалів, надати їх співрозмовнику.
5. Якщо опонент вимагає продовження діалогу, не слід на це
погоджуватися, а доцільно резюмувати розмову та викладені думки в
потрібному ракурсі.
Загальнопсихологічні аспекти спілкування:
запам'ятати ім'я людини, щиро цікавитися його проблемами, бути
терплячим та уважним слухачем, не сперечатися та не критикувати
співрозмовника, бути ввічливим, посміхатися (за можливості).

6. ОХОРОНА ШТАБІВ ТА ЖИТТЄВО ВАЖЛИВИХ ОБ’ЄКТІВ

Охорона – одна з основних військових функцій, яка залежить від
того, яке завдання виконує підрозділ. Миротворчі підрозділи
охороняють власні установи, об’єкти або персонал з визначеним
спеціальним статусом. Дії щодо виконання завдання з охорони
залежать від мандату та правил застосування сили.
Завдання охорони штабів та життєво важливих об’єктів полягає в
забезпеченні безпеки роботи, нормальної життєдіяльності персоналу
миротворчих сил та попередженні можливості блокування, нападу або
обстрілу цих об’єктів, а також виконанні інших завдань.
Найбільш серйозну загрозу для об’єктів, які охороняються
підрозділами, можуть спричиняти:
безпосередній обстріл або артобстріл розташування;
прямі загрози вибухів ключових об'єктів;
елементи, що намагаються вкрасти документи, зброю/боєприпаси
чи продовольство/пальне.
Охорона штабів та життєво важливих об’єктів здійснюється
шляхом спорядження варт та використання технічних й інших засобів
охорони.
Варти споряджаються з-поміж особового складу із завданнями:
контролю та перепускного режиму на територію об’єкта людей та
транспортних засобів у визначеному місці;
патрулювання всередині та зовні об'єкта;
спостереження за підступами до об’єкта за допомогою
прожекторів/біноклів/приладів нічного спостереження;
попередження та недопущення раптового нападу на об’єкт.
Особовий склад варти складається з трьох змін:
19
 чергова зміна (зміна, яка несе чергування);
зміна швидкого реагування (зміна, яка знаходиться у вартовому
приміщенні та готова до дій);
відпочиваюча зміна (зміна, яка знаходиться на відпочинку).
Особовий склад варти повинен бути споряджений зброєю,
боєприпасами, засобами захисту, спостереження та зв’язку.
Відповідне приміщення для розміщення варти визначається як
вартове приміщення; воно повинне відповідати таким критеріям:
мати місця для особового складу з можливостями для
відпочинку/сну;
у разі загострення ситуації охорона має бути підсилена силами
відпочиваючої зміни, що повинна знаходитися у постійній бойовій
готовності;
мати радіозв’язок і лінії наземного зв’язку зі штабом підрозділу;
вартове приміщення повинно бути розташоване всередині або біля
об'єкта, перевагою є те, що кімнату вартового приміщення не видно
ззовні.
Для покращання охорони об’єкта використовуються такі
засоби:
огорожа із застосуванням колючого дроту або стіна (по периметру
об’єкта);
спостережні вежі (по периметру об’єкта);
протитанкові рови та бетонні бар’єри;
оборонні позиції для ведення вогню (по периметру об’єкта та
всередині будівель);
засоби освітлення;
засоби відеоспостереження;
станції ближньої розвідки (СБР-3);
сучасні технічні засоби, такі як: тепловізори, датчики руху,
різноманітні системи сигналізацій на різних відстанях;
інженерні загородження;
паролі та відгуки, періодично змінювані перепустки;
підрозділи охорони штабів можуть бути підсилені інженерними,
артилерійськими підрозділами.
Також на відстані 10-20 м від огорожі об’єкта використовуються
зламані гілки дерев, сигнальні міни, різні шумові елементи тощо.
Чатовий є найбільш важливим елементом при організації охорони.
Він може патрулювати або знаходитися на одному місці.

20
 При охороні об'єкта використовуються два типи несення
служби чатовими:
1. Чатовий-спостерігач стежить за об'єктом і середовищем. Місцем
несення служби для такого чатового зазвичай вибирається найвища
точка (верхній поверх будинку або дах). Вогнева позиція повинна бути
захищена мішками з піском. На даху може бути обладнано багато
позицій, але тільки декілька з них використовуються для
спостереження під час стабільної обстановки.
Для полегшення спостереження треба знизити високу рослинність
до мінімуму. Підлісок, що може формувати тіні, коли вночі
використовуються прожектори, повинен бути мінімальним.
2. Чатовий-регулювальник контролює рух персоналу,
транспортних засобів і майна.
Під час постановки завдання на несення служби з охорони
об’єкта командир підрозділу повинен вказати:
з якою метою здійснюється охорона;
місце розташування об’єкта (об’єктів);
місця, райони розташування ворожих чи опозиційних угруповань,
формувань, сил (напрямок, координати, віддаленість, їх склад та їх
можливий характер намірів та дій);
місця розташування найближчих підрозділів бригади чи
миротворчих сил;
позиції та місця знаходження сусідніх блок-постів, патрулів,
постів;
на чому зосередити основні зусилля, порядок та способи
спостереження (вказати напрямки та сектори);
розподілити особовий склад на зміни та резервні групи, визначити
порядок несення служби;
поставити завдання змінам, резервним групам, водіям автомобілів
(БТР, БРДМ) на випадок збройного нападу чи виникнення масових
порушень правопорядку;
процедуру перевірки та допуску до об’єкта, що охороняється;
радіодані, порядок та засоби зв’язку зі старшим начальником у ході
виконання завдання та в разі непередбачених ситуацій, порядок
доповіді;
порядок дій на випадок втрати зв’язку;
положення зброї та порядок її застосування;
порядок надання медичної допомоги та виклику медевакогрупи;

21
 сигнали управління, умовні сигнали, кодовані слова, речення та
порядок дій за ними;
час готовності до виконання завдання.

7. ПРАВИЛА ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ ЗАСОБАМИ

РАДІОЗВ'ЯЗКУ
До комплекту радіоданих входять:
частоти зв'язку (частотні розклади);
таблиці позивних радіостанцій;
час зміни частот і позивних;
таблиця чергового радиста та ключі до неї;
таблиця парольних груп;
азимути на кореспондентів;
таблиці для набору позивних та ключі до них;
вид зв'язку.
Порядок розробки, використання та зберігання радіодокументів
визначено спеціальними інструкціями.
Радіодані розробляються та розподіляються централізовано до
військових частин та підрозділів і надсилаються підлеглим разом з
розпорядженням щодо зв'язку.
Варіанти радіоданих можуть розроблятися як вручну, так і за
допомогою ЕОМ на один умовний радіорік. При розробці радіоданих
на ЕОМ вони видаються (друкуються) таблицями. Крім того,
розробляється запасний варіант на випадок компрометації робочого.
Радіодані розробляються із розрахунку забезпечення управління
військами тільки по радіо в умовах завад противника (передбачається
необхідна кількість прихованих та резервних стрічок у радіомережах).
Довільне призначення радіоданих в усіх випадках категорично
заборонено.
Частоти. Розподіл та призначення частот зв'язку є
найвідповідальнішою та найбільш важкою частиною роботи. Частоти
призначаються із переліку таблиць.
Радіостанціям призначаються частоти: робочі, запасні, як денні, так
і нічні. Робочі і денні даються в чисельнику, запасні та нічні – у
знаменнику.
При призначенні частот враховують:
заборонені частоти, відведені іншим відомствам;
взаємні завади працюючих радіостанцій на основній частоті та її
гармоніках;
22
 умови розповсюдження радіохвиль різних діапазонів.
Позивні. Позивний – це умовне найменування радіостанції
кореспондента. Позивні радіостанцій розподіляються на
радіотелеграфні та радіотелефонні, які можуть бути постійними чи
змінними.
Радіотелеграфні позивні – це чотиризначні сполучення окремих
букв і не більше однієї-двох цифр (КН2Л, Р4ІД). Набираються
телеграфні позивні за спеціальними таблицями.
Радіотелефонні позивні складаються із одного слова і двох цифр.
Слово, як правило, виражає найменування предмета і набирається за
спеціальною таблицею (Зебра 63).
Таблиця чергового радиста та ключі до неї (ТЧР-98)
Для ведення службових переговорів відкритими радіоканалами в
чергових радистів є спеціальні таблиці чергового радиста (ТЧР-98).
Таблиця є розгорнутим аркушем, розбитим на 100 клітин (10 × 10), які
пронумеровані від 00 до 99. У цих клітинах знаходиться службова
інформація щодо встановлення та ведення радіозв’язку, а також літери
алфавіту, наприклад: «Відкрийте роботу в р/н №», «Переходьте на
запасну частоту» та ін. Вертикальні та горизонтальні ключі таблиці є
сполученням із 3 літер алфавіту, які пронумеровані від 0 до 9.
Зміна ключів здійснюється 1 раз на добу в 00 годин 00 хвилин за
київським часом. При кодуванні першою літерою береться літера із
вертикального ключа, друга – одна із літер горизонтального ключа,
вписані відповідно в колонку та рядок, на перехресті яких знаходиться
повідомлення, що кодується.
Паролювання. Паролювання використовується з метою
визначення дійсності радіостанцій, які ведуть передачу, своєчасного
запобігання можливим спробам радіостанцій противника вступати у
зв'язок з нашими радіостанціями з метою радіодиверсій.
Порядок призначення паролів може бути найрізноманітнішим і
встановлюється відповідними розпорядженнями начальників, які
організовують радіозв’язок.
Пароль запитується черговим радистом.
Обов’язковий запит пароля повинен проводитися в таких випадках:
коли черговий радист приймальної станції запідозрює, що
передавальна станція стороння;
при входженні в радіомережу радіостанцій, позивні яких не
зазначені в радіоданих;

23
 при початковому встановленні радіозв’язку на нових радіоданих і
при їх заміні;
перед передачею бойових наказів і розпоряджень.
У теперішній час для паролювання використовується система
випадкових п’ятизначних чисел та інші способи.
При запиті та відповіді проводиться виклик відповідної
радіостанції, слідом за яким передається кодовий вираз „Повідомте
пароль” і значення самого паролю.
Азимути. При використанні антен направленої дії необхідно знати
напрямок на кореспондента. Азимут – це кут між напрямком на
північний полюс з напрямком на заданий предмет. Підрахунок
ведеться в градусах від північного полюсу за годинниковою стрілкою.
З метою ускладнення противнику ведення радіорозвідки та
створення радіоперешкод проводиться періодична зміна радіоданих.
Зміна радіоданих проводиться, як правило, одночасно в строки, які
встановлені в розпорядженні вищого штабу.
Зміна радіоданих обов’язково повинна проводитися під час
передислокації та перебазування на інші ділянки, а також при
компроментації радіоданих. Крім того, радіодані можуть змінюватись
на початку нової операції.
Для ведення стійкого і прихованого радіозв'язку на радіостанціях
повинні бути радіодані, що включають частоти й позивні. У кожній
радіомережі станція старшого командира є головною. Радист головної
радіостанції зобов'язаний стежити за дотриманням у мережі
встановленого режиму й порядку роботи, дисципліни зв'язку. Вимоги
радиста головної станції виконуються беззаперечно.
По радіо забороняється відкрито передавати відомості, що містять
військову таємницю, а також військові звання, прізвища посадових
осіб, номери військових частин і пунктів їх дислокації, час чергових
сеансів радіозв'язку.
Встановлення телефонного радіозв'язку полягає у впізнаванні
радіостанцій і підготовці між ними телефонного радіоканалу з якістю,
що забезпечує передачу (прийом) інформації з необхідною
вірогідністю. Встановлення телефонного радіозв'язку й передавання
радіограм організовується застосуванням радіотелефонних позивних.
Зв'язок встановлює радист головної станції. Зв'язок вважається
встановленим, якщо отримано відповідь на виклик.
Приклад: Виклик: «Дніпро-02, я – Десна-01, прийом».
Відповідь: «Я – Дніпро-02, прийом».
24
 Передача радіограм ведеться зі швидкістю, яка забезпечує
можливість запису на приймальній радіостанції. Особлива увага при
цьому приділяється чіткій, зрозумілій і неквапливій передачі букв, слів,
цифр, виділенню закінчень слів (груп). Слова, які важко вимовляються,
і службові знаки передаються по буквах. Кожна буква передається
словом, прийнятим для позначення букв алфавіту.
Наприклад слово «рубіж» передається так: Роман, Уляна, Борис,
Іван, Женя.
Для налаштування радіостанції передаються цифри від одиниці до
десяти.
Наприклад: один, два, три, ..., десять. Передача у зворотній
послідовності забороняється.
Передача радіограми здійснюється в такій послідовності (варіант):
Наприклад: «Дніпро-02, я – Десна-01, прийміть радіограму,
прийом».
Згода: « Десна-01, я – Дніпро-02, готовий, прийом».
Передача радіограми: «Я – Десна-01, сто п'ятнадцять, десять,
дев'яносто, десять, п'ятнадцять, сто п'ятнадцять, розділ, вісімсот
дев'яносто один, закодована адреса, розділ, прийом».
Передача квитанції: «Десна-01, я – Дніпро-02, прийняв сто
п'ятнадцять, прийом».
Сигнали передаються без попереднього виклику кореспондента та
одержання згоди на прийом у такому порядку:
циркулярний позивний (під час передачі сигналу всім
кореспондентам мережі), лінійний або індивідуальний позивний (під
час передачі сигналу одному кореспондентові) – два рази;
слово «я» і позивний своєї радіостанції – один раз;
сигнал – два рази;
слово «я» і позивний своєї радіостанції – один раз;
кінець передачі – слово «прийом» – один раз;
підтвердження в прийомі шляхом підтвердження сигналу – один раз.
Приклад: «Дніпро-02, Дніпро-02, я – Десна-01, 7418 Рубіж 421,
7418 Рубіж 421, я – Десна-01, прийом».
Квитанція на прийнятий сигнал дається негайно шляхом
повторення кожного сигналу один раз.
У разі встановлення якісного зв'язку позивні радіостанції можуть
передаватися один раз.
Команди телефонним радіоканалом передаються без попереднього
виклику та одержання згоди на прийом.
25
 Приклад: «Дніпро-02, я – Десна-01, орієнтир, один, протитанкова
гармата, знищити, прийом».
На прийняту команду негайно дається зворотна перевірка з точним
повторенням команди або підтвердженням прийому команди словом
«зрозумів».
Приклад: « Десна-01, я – Дніпро-02, зрозумів, прийом».
Радіомаскування проводиться з метою завадити діям
радіорозвідки противника, спрямованим на розкриття організації
радіозв’язку, місць пунктів управління, складу і характеру дій наших
військ.
Основними заходами радіомаскування є:
розгортання антен на мінімально необхідну висоту;
робота з мінімально необхідною потужністю та використання антен
направленої дії;
скорочення часу роботи на передачу (висока швидкість передачі,
скорочення часу входження в зв’язок і т. п.);
розташування станції на схилах висот, нахилених від противника;
зміна частот, позивних, усунення характерних особливостей у роботі
радистів і радіостанцій;
суворе дотримання правил радіообміну.

8. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПРИХОВАНОГО

УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКАМИ
Сучасний стан розвитку засобів технічної розвідки противника
дозволяє отримувати інформацію з різних джерел і різними методами.
Саму тому забезпечення прихованого управління військами (ПУВ) є
однією з основних задач командирів і штабів усіх ступенів у будь-яких
умовах обстановки і діяльності військ, а дотримання правил ПУВ –
обов'язок кожного військовослужбовця.
Тому в мирний час необхідно забезпечити надійність збереження в
таємниці навіть уривчастих відомостей, оскільки накопичення їх у
розвідувальних органах противника може призвести до витоку
важливих даних про війська.
Основні заходи ПУВ
1. Обмеження кількості й об'єму інформації, що передається.
Доля будь-якого рішення на бойові дії залежить перш за все від
того, як і коли доведені бойові задачі до безпосередніх виконавців.
Способи доведення можуть бути різні: безпосереднє спілкування
26
командира з підлеглими, доведення за допомогою офіцера зв'язку і
передача технічними засобами зв'язку. Основний критерій при цьому –
час. Для того, щоб звести до мінімуму вірогідність витоку інформації,
необхідно максимально обмежити коло посадових осіб.
2. Використання найбільш захищених від розвідки противника
каналів і засобів зв'язку для передачі бойових наказів, а також
використання апаратури гарантованої стійкості.
Ведення відкритих переговорів і передач навіть з несекретних
питань створює реальні передумови до витоку важливих відомостей. Їх
противник може одержати шляхом перехоплення відкритих
переговорів і передач, їх накопичення, узагальнення, аналізу та
зіставлення. Це може здійснюватися шляхом безпосереднього
підключення або безконтактного прослуховування. З метою
недопущення розголошення державної таємниці ведення переговорів і
передача інформації повинна вестися закритими технічними засобами
зв'язку.
У разі ведення відкритих радіопереговорів посади командирів
повинні передаватися за переговорною таблицею посадових осіб, а
пункти дислокації – за кодованою картою. Використовувати позивний
вузла зв’язку при веденні радіопереговорів ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ.
Дозволяється тільки позивній радіостанції.

3. Своєчасне виявлення і усунення демаскуючих ознак в

організації та використанні систем зв'язку.
4. Організація суворого контролю за виконанням встановлених
режимів роботи і правил використання системи зв'язку і передачі
даних.
Найдоступнішим для всього особового складу є телефонний зв'язок.
Відкритий телефон не гарантує безпеку інформації, яка передається,
від можливого її витоку.
При веденні переговорів відкритими телефонними каналами
зв'язку недопустима передача відомостей, з яких можна повністю
або частково визначити:
дислокацію частини, її найменування, характер вирішуваних задач;
побудову і бойовий порядок частини, різні нормативи, задачі, стан,
планування, організацію бойової підготовки;
чисельний і бойовий склад, морально-психологічний стан військ,
рівень підготовки особового складу, наявність і стан матеріально-
технічної бази;
27
 терміни приведення в бойову готовність і заходи при цьому;
дислокацію основних командних пунктів;
маршрути пересування, станції вивантаження і завантаження;
відомості про аварії та катастрофи, окрім відомостей про
необхідність надання допомоги;
порядок охорони й оборони об'єкта, режим секретності, пропускний
режим;
відомості про укомплектованість кадрами, посади.
Якщо в ході переговорів виконавець попереджається про
прослуховування, він повинен негайно припинити переговори,
проаналізувати їх і доповісти безпосередньому начальнику для
вживання заходів попередження можливих наслідків розголошення.
Особисті переговори службовими телефонами забороняються.
У повсякденних умовах дозволяється передавати:
сигнали сповіщення;
попередження про небезпечні явища природи і заходи щодо них;
донесення про раптовий напад реального противника;
команди з надання допомоги людям, кораблям, літакам та ін.;
переговори щодо встановлення зв'язку за встановленими
правилами;
бойові умовні сигнали для підйому військ при одноразовому їх
використанні;
сигнали для сповіщення військ про створення противником
перешкод у роботі наших радіоелектронних засобів.
Засоби мобільного зв'язку не забезпечують належного рівня
захисту інформації, а тому є засобами відкритого зв'язку!
Правила користування мобільним телефоном
1. Вимкни усі телефони, якими користувався більше 12 годин та
якими вів переговори військового характеру
2. Не відключай телефон вимикачем. Витягни акумулятор з
телефону, що працює в звичайному режимі. При цьому противник не
зафіксує факт твого виходу з мережі.
3. Використовуй для військових переговорів телефони випадкових
людей.
4. Для особливо важливих переговорів кожен новий дзвінок роби з
нового телефону та нової сім-карти.
5. Використовуй «засвічені» телефони для створення хибних цілей:
збери «засвічені» телефони твого підрозділу і поклади компактно на
місці, де хочеш показати противнику хибний рубіж, вузол оборони або
28
район зосередження. Не забувай заряджати такі телефони та імітувати
переговори. Для виділених з цією метою бійців обладнай надійні
укриття.
Якщо за умовами обстановки потрібно використовувати
стільникові телефони для управління військами і зброєю, дотримуйся
правил ведення переговорів відкритими мережами зв’язку:
1. Ніколи не використовуй СМС-повідомлень. Противник може
одночасно пеленгувати тисячі телефонів. Його комп'ютери аналізують
усі СМС у мережі, але слухати він може тільки до декількох десятків
телефонів одночасно через брак навчених операторів.
2. Використовуй найпростіші прийоми маскування розмов. У
противника є програми автоматичного смислового аналізу телефонних
розмов.
Якщо така програма виявить військовий термін – вона автоматично
ставить телефон на контроль і передає усі розмови для аналізу
оператору. Але програми ці недосконалі та налаштовані тільки на деякі
специфічні слова і терміни.
Не вживайте військові терміни: "командир", "танк", "атака",
"координати". Використовуй сленг та нетрадиційні словосполучення:
"старшой", "велика коробка", "двіжуха вперед", "місце".
Приклад: замість "батарея сау координати х = 12345, у = 67890"
говори: "шість штук шестидюймівок на гусянках. Сидять на
дванадцять тридцять чотири п'ять, а також на шістсот сімдесят вісім
дев'яносто".
Приклад: замість "у противника двоє вбитих і п'ять поранених"
говори: "чудаки отримали пару холодних і п'ятірку хворобливих". Не
вживай слова "двохсот" і "трьохсот".
3. При призначенні позивних ніколи не називай командира
"першим". Змінюй позивний якомога частіше, бажано раз на добу.
4. У розмові ніколи не називай свого місцезнаходження або пункту
призначення, куди збираєшся висуватися.

9. СПОСТЕРЕЖНИЙ ПОСТ
Спостережний пост (СП) – це укомплектована особовим складом
позиція, створена для контролю та спостереження за певною
територією, об’єктом або подіями. СП може бути постійним або
тимчасовим.

29
 Спостереження проводиться з метою контролю та вчасного
повідомлення про будь-яку ситуацію або інциденти, що можуть
статися в районі відповідальності.
Вказані завдання вирішуються за допомогою патрулів,
спостережних пунктів, контрольно-пропускних пунктів, електронного
підслуховування та інспекцій.
Організація і здійснення спостереження є важливою складовою
операції. Для ведення спостереження в призначених районах
(секторах) розгортаються постійні й тимчасові СП.
Залежно від умов обстановки й обсягу завдань до складу
спостережного поста може бути включено 1-2 механізовані відділення
на штатній техніці з необхідним запасом боєприпасів, засобами
зв’язку, радіолокаційного огляду, нічного бачення й освітлення
місцевості.
Старший СП складає графік змін на постах і відпочинку з
розрахунку:
1-2 чоловіки ведуть спостереження, інші забезпечують охорону і
відпочивають.
Наряд для несення служби може призначатися на термін до 3 діб, а
за необхідності – і на більш тривалий термін.
Старший СП щодня узагальнює результати спостереження і до
встановленого терміну доповідає їх у штаб, а у випадку виявлення
незаконної діяльності – негайно.
Якщо дозволяє обстановка, особовий склад може залучатися для
патрулювання на ділянці, яка не простежується зі СП. У цьому
випадку військовослужбовці оснащуються всім необхідним для
спостереження, зв’язку і забезпечення безпеки.
Спостережні пости повинні легко розпізнаватися і забезпечувати
захист військовослужбовців, які знаходяться на них.
Постійні спостережні пости зазвичай створюються за три етапи:
планування і підготовка;
встановлення й організація служби на СП;
будівництво й удосконалення СП.
При виборі місця для розміщення СП необхідно враховувати:
що саме необхідно бачити для виконання поставленого завдання,
саме це часто визначає місце встановлення СП;
розташування конфронтуючих сторін;
які райони і напрямки необхідно тримати під спостереженням;
наявність між сусідніми СП прихованого від спостереження
30
(“мертвого”) простору;
умови взаємодії із сусідніми СП;
висоту розташування самого СП;
географічні особливості місцевості.
Спостережні пости обладнаються на лінії зіткнення на кордонах чи
всередині зони роз’єднання (буферної зони) у місцях, що забезпечують
зручне спостереження за місцевістю і здійснення повного контролю за
пересуванням автомобільного транспорту та людей.
Такими місцями можуть бути: залізничні переїзди, мости через
водяні перешкоди, дефіле, яри, ущелини, дороги в лісових масивах,
перехрестя і розв’язки доріг. Якщо місцевість лісиста, можливе
встановлення СП на спеціально обладнаному місці під кронами дерев
для збільшення сектора огляду місцевості.
Спостережний пост повинен бути оточений земляним валом чи
кам’яною стіною, а також мати дротове огородження по зовнішньому
периметру. Стіни СП повинні бути пофарбовані в білий колір, мати
розпізнавальний знак сил АТО і номер даного СП. Ці знаки повинні
бути видимі з повітря, а вночі освітлюватися. На флагштоку
вивішується прапор.
Навколо СП повинні бути обладнані оборонні позиції так, щоб їхні
сектори огляду перекривали один одного. Крім того, на СП
обладнується сховище (бункер) на весь особовий склад, місця для
відпочинку військовослужбовців, прийому їжі, гігієни та туалет.
Для техніки підготовляється укриття чи кілька укриттів. Як
правило, укриттям для техніки може правити кам'яна стіна чи окоп.
По обидва боки дороги при під’їзді до поста за 150–300 метрів
встановлюються інформаційно-вказівні знаки, знаки обмеження
швидкості руху, забезпечується виключення можливості об'їзду поста,
на дорожньому полотні й узбіччями встановлюються різного роду
перешкоди (їжаки, зварені з обрізків рейки, залізобетонні вироби,
каміння й інші загородження). Для повного закриття проїзду можуть
бути використані рухомі стрічки з набитими в них колючими
предметами (цвяхами, шипами і т. д.), шлагбауми.
Крім того, у безпосередній близькості від території СП
підготовлюється вертолітний посадковий майданчик.
СП, як правило, комплектується особовим складом з розрахунку
цілодобового спостереження та забезпечення мінімальної безпеки.
Особовий склад повинен бути поділений на дві групи: спостережна та
відпочиваюча.
31
 На СП повинно знаходитись щонайменше дві особи. Один
спостерігає, а інший виконує обов’язки чатового.
Потрібно мати на увазі, що при веденні спостереження в нічний час,
кількість спостерігачів збільшується.
Звичайно, якщо ситуація в зоні відповідальності напружена,
кількість особового складу збільшується.
Основний критерій – забезпечення безпеки особового складу.
Час несення служби на посту спостереження не повинен
перевищувати 4 години вдень та 1-2 години вночі.
Вхід на СП стороннім особам без спеціального дозволу
заборонено.
Принципи спостереження:
шукати та бачити;
слухати та чути;
оцінювати те, за чим спостерігаєте;
доповідати про те, що спостерігаєте.
Під час підготовки доповідей вирішальним є:
включення лише перевірених фактів, нечіткі спостереження мають
бути перевірені повторно; зміст має бути чітким та лаконічним, щоб
уникнути невизначеності; за можливості підраховуйте кількість
літаків, транспортних засобів та людей перед заповненням рапорту.
Обладнання для спостереження:
біноклі, прилади нічного бачення (за наявності), спеціальне
освітлення для читання карти або документів, фото- або відеокамера,
якщо є в наявності, прожектор на спостережній вежі, комплект для
обслуговування оптичних приладів.
Озброєння. Оскільки СП зазвичай розгортається поза
розташуванням базового табору миротворчих сил, він має бути
здатним захистити себе протягом часу, необхідного для прибуття
допомоги (підкріплення). Крім особистої зброї військовослужбовців,
на посту повинен бути створений запас боєприпасів на випадок
ведення оборони, включаючи гранати та сльозогінний газ, сигнальні
пістолети, освітлювальні ракети та трасуючі боєприпаси; підступи до
поста повинні бути розчищені для створення широкого сектора
обстрілу; біля поста повинен бути обладнаний майданчик для прийому
гелікоптера, обладнання для приземлення і зльоту гелікоптера,
особовий склад повинен бути навченим приймати гелікоптер як вдень,
так і вночі.

32
 10. ОБЛАДНАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ БЛОК-ПОСТА
Необхідність контролю місцевості, населених пунктів, які звільнені
від противника чи незаконних військових формувань можна
забезпечити шляхом застосування такого елемента, як блок-пост або
контрольно-перепускний пункт.
Блок-пости (БП) призначені для блокування доріг з метою не
пропускати людей та машини. Контрольно-перепускні пункти мають
більш вузьке призначення: перевірка людей, транспортних засобів.
Мета встановлення БП:
підтримання контролю на дорогах;
захист місцевого населення;
перешкоджання перевезенню вибухових речовин та зброї;
контроль пересування людей та майна;
збір інформації.
Типи БП:
постійний;
випадковий (тимчасовий) – може бути дуже швидко встановлений і
швидко знятий зазвичай пішим патрулем;
прихований – використовується у разі необхідності затримання
якогось визначеного транспорту, також веде спостереження за
машинами, але не зупиняє їх;
спровокований – встановлюється у відповідь на якийсь інцидент, де
перевіряються всі автомобілі.
Встановлення БП:
командир визначає місце, призначає засідки і сам БП;
засідки віддаляються на 50 м в обох напрямках;
старший засідки проводить розвідку території;
члени засідки займають позиції;
командир визначає місце для спостереження, початок роботи, час
доповіді про хід несення служби, час зміни; узагальнює відомості про
місцезнаходження найближчих сил противника.
При встановленні БП треба звернути увагу на таке:
зручна позиція для спостереження;
взаємопідтримка, вогнева підтримка;
забезпечення надійними вогневими засобами усього особового
складу БП для знищення як живої сили противника, так і його техніки;
перед тим, як зайняти позиції, слід провести розвідку території,
перевірити місцевість на наявність замаскованих вибухових пристроїв,
впевнитись у відсутності ворожих засідок;
33
 засідки мають бути у змозі побачити наближення машин, у разі
потреби зупинити їх;
надійний зв’язок;
постійно присутній боєць, який прикриває;
при зіткненні із загрозою діяти згідно з інструкцією.
Тактичні вказівки щодо обладнання БП:
1. Прихованість – з тактичної точки зору БП має бути
встановлений таким чином, щоб його можна було побачити лише з
близької відстані.
2. Безпечність – повинно бути достатньо місця для захисту БП,
мають бути обладнані позиції на усіх можливих напрямках нападу та
використані спеціальні засоби для зупинки транспорту під час прориву.
3. Вимоги щодо обладнання БП включають:
захисні фортифікаційні споруди для постових, обладнані вогневі
точки, укриття для техніки та особового складу;
засоби для зупинки руху (колючий дріт, бетонні блоки, стрічки з
шипами (цвяхами));
місце обшуку машин (підвищені площини або рів для огляду);
місце обшуку людей;
місце відпочинку для персоналу;
радіо - й телефонний зв'язок;
спеціальне обладнання, що використовується для обшуку людей і
транспортних засобів: інспекційне дзеркало, тонкі металеві штирі
(один довгий і один короткий), металевий дріт для перевірки паливних
баків.
Перешкоди навколо БП
Колюча або звита спіраль дроту повинна захищати БП з усіх боків,
прохід має захищатися легким кулеметом. Висота дротяного
загородження не повинна перевищувати рівня спостереження.
Загородження із колючого дроту вздовж дороги й навколо
зовнішнього периметра БП.
Має бути передбачений великий важкий пересувний бар'єр або
шлагбаум, що дозволить швидко та надійно заблокувати рух.
Великі бетонні блоки повинні бути розміщені у кожному напрямі
руху дорогою.
По периметру БП мають бути розташовані сигнальні ракети, що
запускаються пристроями натяжної дії, та інші засоби попередження та
спостереження.

34
 Довкола має бути видалена рослинність, засипані ями й ущелини,
залиті відпрацьованим маслом або мазутом (щоб не було зручних
вогневих позицій для ворога).
Для зупинки транспорту мають бути передбачені настили з шипами
і виступи дорожнього покриття, що створюються для обмеження
швидкості.
Прожектори не повинні освітлювати БП та засліплювати особовий
склад.
У міських умовах БП повинен мати групу прикриття, розташовану
на даху довколишніх будівель та споруд.
Вимоги, що ставляться до оборонних споруд на території БП:
устаткування часткового перекриття позиції для БМД (БМП, БТР);
дротяні сітки (огорожі з ланцюгових ланок) повинні знаходитися на
відстані 15–20 м перед позицією БМД (БМП, БТР), щоб запобігти
ураженню ручною гранатою;
позиція має бути організована тактично грамотно, переважно вище
за дорогу і на відстані близько 30–60 м від неї;
для укриття особового складу має бути обладнана щілина-притулок
тощо.
4. Кількість особового складу, який несе службу на БП залежить
перш за все від загальної ситуації в зоні відповідальності.
На БП повинно бути достатньо особового складу відповідно до
завдання та можливості захисту. Зазвичай БП укомплектовується
щонайменше одним відділенням. Якщо доступні собаки, вони дуже
ефективні для перевірки людей та машин.
Якщо обстановка спокійна, місцеве населення з повагою ставиться
до представників миротворчих сил, тому залучається мінімальна
кількість особового складу. Це може бути мінімум два солдати на
кожен пост. Один із них перевіряє людей і транспортні засоби. А інший
забезпечує безпеку місця перевірки людей і транспортних засобів.
Солдат, що забезпечує безпеку, озброєний і має вільний доступ до
засобів зв'язку.
Якщо більша кількість солдат несе службу на БП, один із них
повинен бути готовим застосувати перешкоди для зупинки
транспортних засобів, що спробують проїхати через БП без дозволу.
Основний критерій такий самий, як і на СП – забезпечення безпеки
особового складу.
Розподіл особового складу здійснюється таким чином, щоб
військовослужбовці, що перевіряють автотранспорт, мали можливість
35
вогневої підтримки з обладнаної позиції БП й усі одночасно могли бути
підтримані з позиції вогневого прикриття. Під час несення служби на
БП військовослужбовці повинні бути на відстані 3–4 м один від одного
5. Засоби спостереження та обшуку. Застосування тепловізорів,
літальних апаратів (авіація, БПЛА з камерами) та інших засобів
дистанційного спостереження (stream-камери) полегшать роботу з
контролю, оборони та виявлення транспорту, що наближається.
6. Зв’язок як внутрішній, так і зовнішній є обов’язковим. Командир
повинен мати зв’язок як зі своїм керівництвом, так і з взаємодіючими
силами, причому декілька незалежних каналів.
7. Правова освіченість. Військові мають знати свої права та
повноваження, тому необхідно провести інструктаж.

Порядок перевірки людей:

перш за все перевіряються підозрілі особи, які мають незвичайний
одяг, ведуть себе дивно. Проведення особистого огляду солдати
повинні здійснювати поглажуванням по одягу, а не похлопуванням,
окрема увага приділяється нижнім частинам тіла. Обов’язковими до
перевірки є головні убори, черевики, широкі штани, багаж. При
проведенні обшуку доцільно використовувати датчики, які виявляють
металеві предмети.
Жінки оглядаються тільки військовослужбовцями-жінками, у разі,
коли їх немає, тільки технічними засобами в спеціально відведеному
для цього приміщенні.
При перевірці місцевого населення проводиться обов’язкова його
реєстрація. При цьому в книгу реєстрації заносяться такі дані: час,
повне ім’я, маршрут руху.
Основні проблеми, що виникають при обшуку
людина відмовляється від того, щоб дати дозвіл на обшук:
поясніть ваші права та повноваження;
доповідайте до командного пункту, запросіть міліцію;
у разі, якщо нічого не знайдено, напишіть рапорт;
людина намагається уникнути вас:
попросіть залишатися в машині;
поясніть ваші права;
знайдено зброю чи вибуховий пристрій:
доповідь у штаб;
арешт, обшук;
36
 ізоляція від інших;
виклик правоохоронців та передача затриманого.
Порядок перевірки транспортних засобів:
під капотом – звернути увагу на підозрілі або нові дроти;
всередині автомобіля – обшукати сонцезахисні щитки, під
сидіннями, за спинками сидінь, магнітофон, дверцята, речову
скриньку. Ніколи не торкатися ніяких вимикачів чи будь – яких інших
підозрілих об’єктів;
багажник – обшукати весь багаж, місце встановлення запасної
шини, звернути увагу на невинні клунки, конверти, газети;
шасі – оглянути буфери (бампери), колісні ковпаки і ободи, під
машиною (застосовуючи інспекційне дзеркало);
вантаж – для перевірки вантажу застосовують металеві стержні.
Транспортні засоби та водії реєструються. У журналі реєстрації
вказують: час, коли пройшов транспортний засіб, призвіще водія,
колір, марка машини, номерний знак, напрям призначення та інше.
Особовий склад, який несе службу на БП (КПП), може
застосувати силу і відкривати вогонь у таких випадках:
якщо мусить оборонятися від збройного нападу;
коли безпека особового складу під загрозою;
коли особи намагаються вкрасти або знищити техніку, обладнання.
Методика застосування сили:
командир БП (КПП) через мегафон подає команду зупинитись, а
вартовий готує зброю до застосування (дотримуючись обмежень,
зазначених у СГ та ВС);
розгортається стрічка з шипами (цвяхами), призначена для
пошкодження шин;
персонал БП займає оборонні позиції;
засобами зв’язку викликається допомога;
якщо автомобіль не зупиняється, робиться попереджувальний
постріл у землю перед ним, наступний постріл направляється в колеса,
двигун, фари і т. ін. (необхідно уникати пошкодження людей).
У разі затримання людей застосовується така сама процедура:
робиться попереджувальний постріл у землю перед ними;
ще один постріл у землю перед ними;
постріл по ногах;
за необхідності розосередження натовпу застосовується
сльозогінний газ.

37
 Застосування зброї повинно припинитись, щойно попередження
виконано або ситуація нормалізувалась.
Обладнання БП (рис. 1):
1. Ділянка полотна дороги, обладнана для зниження швидкості
транспорту.
2. Дистанційно керований легкий шлагбаум.
3. Протитанкові загородження типу "ЇЖАК".
4. Сітка на траві (МПП).
5. Позиція БМД (БМП, БТР).
6. Бетонна стінка для захисту особового складу, що оглядає
автомобілі.
7. Бетонні блоки.
8. Шлагбаум, що опускається в разі тривоги.
9. Жолоб.
10. Будівля БП.
11. Оборонна позиція.
12. Сигнальна ракета, що запускається пристроям натяжної дії.
13. Додатковий отвір.
14. Зовнішня огорожа зі спіральним дротяним загородженням.
15. Бетонні або протитанкові загородження типу "ЇЖАК".

38
 Рис. 1. Блок-пост
Документація БП
1. Бойовий розрахунок.
2. Графік несення служби особового складу БП
3. Схема БП та сектори обстрілу.
4. Схема дій особового складу за ступенями готовності.
5. Правила застосування зброї.
6. Книга контролю за переміщенням транспортних засобів.
7. Зразки перепусток.
8. Інформаційний лист з фотографіями осіб, які підлягають
затриманню.
9. Зразки подачі рапортів.
10. Позивні, схема та правила встановлення зв’язку.
11. Схема місцевості.
12. Книга прийняття та здачі чергування.
13. Робочий зошит.

39
 11. ЗАСІДКОВІ ДІЇ
Залежно від місця, бойового порядку, що застосовується, та способу
дій засідки розподіляються на зустрічні, паралельні та колові.
Зустрічна засідка зазвичай нерухома, влаштовується на маршруті
висування значних сил противника з метою його сковування або
ураження авангардних підрозділів. Найчастіше вона використовується
і проти ізольованих підрозділів, патрулів транспортних засобів. Місце
засідки облаштовується заздалегідь, готуються запасні позиції,
визначаються шляхи відходу.
Залежно від визначених способів виконання бойового завдання
загін може розподілятися на декілька груп різного бойового
призначення: відволікаючу, сковувальну, ударну захоплення та інші.
Особливо широко використовується зустрічна засідка проти
підрозділів підсилення та резервів, що висуваються. Щоб примусити їх
до висування бійці проводять демонстраційну облогу гарнізону,
імітуючи початок великої операції з рішучими цілями, або здійснюють
інші акції, які змушують противника у поспішному порядку (а тому
недостатньо організовано) формувати та посилати підсилення.
Провокуючі дії звичайно припиняються, щойно угруповання, що
висувається, потрапляє у підготовану засідку.
Паралельна засідка відрізняється від зустрічної тим, що об'єктами
нападів є бойова охорона, тилові та бокові похідні застави,
розвідувальні групи.
Колова засідка. Полягає у тому, що підрозділи (три і більше)
розташовуються по периметру заздалегідь вибраного району. Перший
з них після відкриття флангового вогню та зав'язки бою відходить,
провокуючи за собою переслідування та викликаючи на себе фронт
атаки противника. Подібним чином діють й інші підрозділи,
послідовно вступаючи в бій та змушуючи тим самим противника
наступати по колу. За певних умов таку засідку вдається перевести в
засідку на знищення, оскільки противник втрачає управління та
потрапляє під нищівний вогонь з усіх напрямків.
Діючи із засідки, підрозділи регулюють інтенсивність бою.
Уникаючи атаки, вони можуть в розпалі бою припинити вогонь та
почати відхід. При цьому навмисний відступ розглядається як один із
кращих способів збереження за собою ініціативи. Вважається, що
запізнення з початком відступу гірше, ніж передчасний відхід.
Відповідно до принципу збереження сил та засобів бійці, як правило,
40
ведуть вогонь поодинокими пострілами або короткими чергами. За
цією ознакою вони, зокрема, визначають розташування один одного в
складній динаміці бою.
Навіть повністю усвідомлюючи сильні та слабкі сторони засідки,
противник кожен раз опиняється непідготовленим до конкретних
бойових епізодів. Як приклад, можна вказати на тактичну пастку, яку
військові з незмінним успіхом застосовують у різноманітних варіантах.
Відкриваючи вогонь меншою частиною своїх сил по колоні
противника, що рухається, вони змушують його спішитися під
прикриттям своїх машин на той бік дороги, звідки вогонь не ведеться.
Але саме там розташовуються головні сили та вогневі засоби, які
нищівним вогнем уражають противника, що не має можливості одразу
встановити розташування вогневих точок та живої сили, вирішити
якими силами та в якому порядку потрібно організувати відсіч. А часу,
який потрібен для організації бою, бійцям зазвичай достатньо, щоб з
нього вийти. Тому цей прийом постійно повторюється.
Основну увагу рекомендовано приділяти влаштуванню засідок на
шосейних дорогах. При цьому поєднується засідка з мінуванням
дороги, її перекопуванням, влаштуванням завалів та знищенням
невеликих дерев'яних мостів та інших переправ через ріки й болота.
Найбільш зручні місця для засідки – це просіка в густому лісі, гать на
болоті, висока та крута дамба (такі місця мінуються). При підриві
першої машини утворюється затор, а за відсутності роз'їздів повернути
у зворотному напрямку наступним транспортним засобам не можливо.
Усе це значно полегшує завдання щодо знищення живої сили,
транспортних засобів та вантажів. Вигідніше за все вибирати засідку у
вузькому місці та на повороті. При цьому спостерігається й
обстрілюється одночасно голова та хвіст колони. У цьому випадку
одночасно підриваються або закидаються гранатами головна та
хвостова машини, решта потрапляє у складне положення, оскільки на
них легше нападати. А щоб машини не могли звернути, мінують також
і узбіччя дороги в місці нападу.
Найбільший ефект дає застосування рухомих засідок. Для цього
дорогу мінують у декількох місцях. Особливо це зручно робити, коли
є дві паралельні дороги на невеликій відстані одна від одної. Завдаючи
удари по транспортному ешелону в одному місці, підрозділ швидко
пересувається на іншу ділянку або на сусідню дорогу та повторює
удари. Це вводить противника в оману, створюючи враження, що діє
не одна, а декілька груп на кількох дорогах та в різних напрямках. Тому
41
група противника, виділена для переслідування, не знає, куди їй точно
відправитися.
Під час дій у засідці бійці розподіляються на окремі групи. Одна
веде розвідку, друга організовує власне засідку, третя забезпечує
прикриття. Старший групи визначає певне завдання кожному бійцю.
Всі повинні знати умовні сигнали для нападу, відходу тощо. У процесі
всієї операції постійно ведеться розвідка з метою виключення раптової
атаки.
Ефективними вважаються також нічні засідки проти частин
противника, які здійснюють нічні марші. Нічні нальоти із засідок
рекомендується проводити кількома групами (взводами), які посилені
вогневими засобами. При цьому місце засідки для нальоту доцільно
обирати серед перелісків. Найкраще місце для засідки – узлісся в 150–
200 м від дороги, якою очікується пересування колон противника.
Засідки проти живої сили особливо поблизу від дороги влаштовувати
не рекомендується, оскільки при перших же пострілах групи можуть
бути атаковані із колони противника. Місцевість між засідкою і
дорогою повинна бути відкритою для застосування всієї потужності
кулеметного вогню. Слід організовувати косоприцільний і перехресний
вогонь переважно вздовж дороги. Такої ж системи вогню потрібно
дотримуватися і всередині кожної групи. На флангах груп на відстані
30–40 м один від одного виділяютьсяся по 2-3 гранатометника, які
після відкриття кулеметного вогню по колоні атакують останню
гранатами.
Досвід показав, що засідки не вдаюся у випадках:
якщо обрано непридатне місце;
якщо противник заздалегідь виявляє засідку;
якщо одна з груп передчасно відкриває вогонь.
Тактика партизанської війни в Афганістані рекомендує проводити
організацію засідок таким чином. При організації засідки на окремі
транспортні засоби одна група розташовується для дій по моторній
частині автомобіля, друга – для дій позаду або з бортів. При
наближенні автомобіля (автобуса) напад розпочинається на водія,
використовуючи вогнепальну зброю з глушником (пістолет або
гвинтівку). Подібна зброя не спричиняє багато шуму, а це дуже
важливо. Після ураження з такої зброї водія та його помічника, негайно
захоплюють кермо та швидко слідують до того місця, де розташована
основна група.

42
 Для забезпечення безпеки засідки група постійно веде
спостереження за дорогою з метою своєчасного попередження про
небезпеку, появу інших машин. При зіткненні з противником відхід
групи засідки забезпечує група прикриття (рис. 2).

Рис. 2. Схеми засідок: а) трьома групами; б) ланцюжком

Особовий склад засідки розподіляється на такі підгрупи:

спостереження – ця підгрупа, як правило, замаскована під місцевих
жителів, активістів (прибічників) ворога; вони ведуть постійне
спостереження за дорогою попереду та позаду ділянки дій засідки;
контролюють рух дорогою на значній відстані;
нападу – ця підгрупа складається зі стрільця (стрільців), водія
(водіїв), бійця (бійців);
прикриття – ця підгрупа має завдання перекрити дорогу на
підходах до ділянки засідки; після проходу автомобіля (автомобілів)
влаштовує загородження з метою ускладнити дії противника,
затримати його просування і за необхідності вогнем прикриває відхід
групи засідки.
Бій засідки повинен бути раптовим, коротким та потужним.
Виконавши завдання, засідка знімається з позицій та прихованими
шляхами поверталася на базу.
43
 Другий варіант засадних дій застосовується за наявності великої
кількості сил, коли потрібно розгромити добре озброєну колону. У
цьому випадку засідка будується у два ешелони. У першому
розташовується вогнева підгрупа. Її чисельність до 100 чоловік.
Вогневики озброєні максимальною кількістю гранатометів для
створення гранатометного вогню високої щільності. У тилу на висотах,
на відстані до 1 км розташовується другий ешелон засідки, який має на
озброєнні безвідкатні гармати та великокаліберні кулемети, спроможні
ефективно працювати на таких відстанях. Після того, як перший
ешелон завдає удару, його вогонь припиняється, а в бій вступає другий,
що відволікає увагу противника на себе. Вогневі підгрупи тим часом
під прикриттям вогню кулеметів та безвідкатних гармат відходять у
пункт евакуації.
Важливе значення має ешелонування сил та засобів у засідці. При
цьому у першому ешелоні на фронті до 300 м і віддаленні 30–50 м від
полотна дороги у спеціально підготовлених укриттях розміщуються
парні розрахунки гранатометників на відстані один від одного до 50 м.
Як варіант у першому ешелоні також розміщуються спеціальні групи
для захоплення полонених, озброєння і техніки. Вони підпускають
об'єкт на близьку відстань (50–100 м) і після цього проводять його
обстріл і захоплення.
При втягуванні колони у фронт засідки за загальним сигналом
завдається один-два залпових удари з гранатометів, після чого
гранатометники відводяться у другий ешелон.
Другий ешелон складається з розрахунків РПГ, які забезпечують
безпосереднє вогневе ураження броньованих або інших габаритних
цілей. Вони розміщуються на такому ж фронті за групами захоплення
на відстані 50–150 м (іноді до 300 м і більше) від об'єкта.
Третій ешелон складається з груп, які забезпечують вогневу
підтримку і прикриття груп захоплення. Їх позиції розташовуються на
відстані 500-1000 м від перших двох ешелонів.
В окремих випадках створюються групи відволікання, завдання
яких полягає у відволіканні частини сил і засобів від ділянки дій груп
захоплення і забезпечення можливості останнім виконати своє
завдання у відійти без втрат. Така група відкриває вогонь раптово по
колоні і намагається скувати боєм підрозділи охорони. У той же час
колона, яка пройшла вперед без охорони, потрапляє у зону дій груп
захоплення.

44
 Тактика чеченських бойовиків свідчить, що засідка – це раптовий
напад із прихованого місця для знищення противника тільки вогнем.
Дві речі роблять напад раптовим: час та місце. За відсутності хоча б
однієї з них, раптовості не буде, а без неї немає засідки.
Для засідок обираються ділянки доріг на виході з населених
пунктів, на закритих поворотах, в тіснинах, які мають підвищення з
однієї сторони, на гірських дорогах, в ущелинах, де гірські схили
максимально наближені до проїжджої частини, ускладнені шляхи для
відступу; біля бродів через ріки. Слід підкреслити, що при виборі місця
для знищення ворога потрібно вибрати таке, звідки ворог не мав би
можливості відступити; потрібно перекрити дороги, якими до нього
можуть прийти на допомогу; командир повинен контролювати свою
групу від початку до кінця (коли йдуть до місця нападу, коли
нападають, коли відступають).
При підготовці операції із захоплення трофеїв місце для організації
засідки вибирається на більш відкритій місцевості, щоб дати
можливість противнику відступити, залишивши на полі бою машини з
вантажем, зброю, вбитих і поранених.
Основними вимогами до проведення засідок є: раптовість та
керованість, детальний контроль ведення бою, організоване вогневе
ураження, але тільки не експромт. Завдяки дотриманню цих принципів
вдається завдати великих втрат підрозділам противника. Аналіз
засідок, що проводили бойовики, дозволив виявити такі способи
побудови їх бойових порядків (рис. 3): одностороння засідка;
двостороння засідка; V-подібна засідка; Z-подібна засідка; X-подібна
засідка; мінна засідка (підрив фугасу).
Найбільш важливим моментом є те, що при побудові бойового
порядку в засідці його елементи визначаються відповідно до похідного
порядку противника. Проводиться чіткий розподіл цілей. Для кожного
елемента похідного порядку частин та підрозділів призначається
елемент (засіб) ураження.
Так, бойовий порядок загону бойовиків у засідці складався з
(рис. 4): підгрупи дорозвідки; підгрупи, яка зупиняє колону; підгрупи,
яка добиває тих, хто відходить; головних нападників; резервної групи;
групи охорони; групи захоплення. Даний бойовий порядок дозволяє з
максимальною ефективністю використовувати наявні вогневі засоби.
Як варіант, бойовий порядок може складатися з таких груп:
попередження (спостереження); управління; вогневої; захоплення;
прикриття.
45
 Підготовка до засідки на велику колону здійснюється, як правило, в
3 етапи.
Перший етап – вибір та обладнання місця засідки. На даному етапі
(за 4–5 днів до проведення засідки) ведеться розвідка маршруту
висування колони, визначається час її руху туди та у зворотному
напрямку, проводиться інженерне обладнання та маскування позицій
на місці засідки. Готуються окремі окопи або укриття з повалених
дерев.

Рис.3 Схема способів побудови бойових порядків засідки

46
 Рис. 4. Схема бойового порядку загону, групи в засідці

Другий етап: доставка та закладання на місці засідки боєприпасів,

встановлення фугасів (за 1–2 доби до її проведення).
Третій етап – зайняття позицій (у ніч перед проведенням засідки).
При цьому бійці розташовуються вздовж дороги групами по 3-4
чоловіки на відстані 3–5 м один від одного й на відстані 25–40 м від
іншої групи. На флангах розміщуються РПГ, кулемети і снайпери, на
навколишніх висотах – крупнокаліберні кулемети
Необхідно пам'ятати, що успішному проведенню засідок сприяє
виконання таких правил: не можна відкривати вогонь по колоні, доки
вся колона не зайде у місце засідки; перший постріл по колоні робить
командир, який перебуває в кінці засідки, після чого негайно
відкривається вогонь по всій колоні, перший обстріл повинен бути
потужним; якщо засідку викриють або трапиться будь-яка
несподіванка, кожна група та кожен боєць повинен знати, що їм
робити; для зупинки операції потрібен спеціально обговорений знак
або сигнал (рація, ракета); кожен боєць та група мають знати шляхи
відходу та місце зустрічі.
Перш за все визначається завдання, яке потрібно виконати: якщо є
намір повністю знищити противника, то починати потрібно, у першу
чергу, з танків та БМП; якщо потрібен трофей, то необхідно залишити
"Урали", КамАЗи, КрАЗи, – там буває продовольство та боєприпаси;
якщо потрібен полонений, то доцільно залишити УАЗи та БТР, як
правило, там є офіцери; необхідно ретельно вивчити ворога, знати його
кількість, значущість, зброю, мету пересування, чи готовий він дати
відсіч, чи прийдуть йому на допомогу, яка тактика його пересування.
47
 При проведенні засідки необхідно: вибрати хороше місце, де буде
проходити ворог; здійснити розвідку місцевості; скласти програму;
розподілити бійців по групах; кожній групі вказати ділянку для нападу;
кожна група повинна окопатися; обов'язково провести маскування з
усіх боків; замінувати дорогу (снаряд САУ або протитанкова міна,
обов'язково з електродетонатором, щоб підірвати у потрібний момент),
мінування слід проводити вночі; кожен боєць повинен виконувати
свою роботу, не можна проводити несуттєві розмови, сперечатися;
необхідно поставити прихований спостережний пост за декілька сотень
метрів від засідки.
Відстань від поста до засідки залежить від місцевості та зв'язку; у
командира повинен бути "повний" зв'язок з групами, щоб
контролювати їх дії; кожна група має знати, як відступати і де
зустрічатися; командир повинен знаходитися в кінці засідки, щоб
першим почати бій; решта бійців починає стріляти тільки тоді, коли
почує перший постріл командира. Командир робить перший постріл з
РПГ або першим підриває міну чи снаряд САУ. Користь від першого
вибуху: знищується техніка, перекривається дорога попереду та
позаду, ефект раптовості та жаху у ворога, патріотичний дух
піднімається. Після пострілу командира всі відкривають вогонь без
затримки; перші 5 с ворог перебуває у шоковому стані, і тому потрібно
намагатися підбити в цей час якомога більше техніки, можна стріляти,
виходячи з окопів.

12. КОНТРЗАСІДКОВІ ДІЇ

Тактика подолання засідок противника
Перш за все слід всіляко приховувати свої маршрути та часто
міняти їх. Знаючи, що противник переважно влаштовує засідки у
вузьких місцях, навколо лісових галявин, на перехрестях, навколо
мостів та бродів, в окремо стоячих будівлях, необхідно їх обходити.
Робити це дуже тихо і завжди бути готовими негайно відкрити вогонь.
Якщо обійти підозріле місце не можливо, його обов’язково обстежують
розвідники.
Передбачаючи засідку, командир посилює бойову охорону
попереду та з флангів. Коли передовий дозір проходить через
небезпечне місце (міст, ущелину, дорогу, перехрестя), він у той же час
готовий до оборони. Групами за передовим дозором перебираються

48
спочатку авангард, а потім весь підрозділ. Коли цю ділянку пройшов
ар’єргард, він також має бути готовим охороняти підрозділ позаду.
Якщо противник пропустив передові дозори та відкрив вогонь по
головній частині підрозділу або ж пропустив головну частину і завдав
удару в тил, використовують таку тактику. У першому випадку
авангард та ар’єргард повинні прикривати головні сили перехресним
вогнем. У другому випадку на противника спрямовує вогонь головна
частина, даючи ар’єргарду можливість відійти. Іноді варто завдати
удару по противнику вогнем з флангу або відіслати в його тил кілька
автоматників.
Під час відходу бойова охорона також може потрапити в засідку. У
цьому випадку командир наказує своїм головним силам потужним
вогнем подавляти противника, щоб забезпечити відхід охорони,
евакуацію поранених та вбитих.
Пересування в лісі способом „бойовий клин”, який успішно
використовували підрозділи дивізій особливого призначення. Сутність
способу полягала в такому: дозір праворуч, дозір ліворуч і дозір позаду
прикриває тил, командир з бойовою групою кулеметників – у центрі.
Снайпери завжди діють позаду, щоб за вогниками пострілів можна
було засікти позиції ворога та відкрити прицільний вогонь.
Вважається, що невмілі оборонні дії підрозділу, що потрапив у
добре організовану засідку, можуть призвести до повного знищення
особового складу.
Пересування пішим маршем загальновійськові підрозділи
здійснюють двома колонами по одному чоловіку вздовж дороги.
Дистанція між військовослужбовцями – 5 м, відділеннями – 10 м. Якщо
є імовірність нападу із засідки, то підрозділ слідує вогневими групами.
Бойовий порядок вогневої групи будується кутом вперед. Командир
вогневої групи знаходиться на вістрі кута, праворуч та ліворуч від
нього на відстані 5–10 м слідують кулеметник і гранатометник, далі
стрілець, потім – командир відділення з радистом та друга вогнева
група.
Під час пересування в колоні на транспортних засобах, якщо існує
ймовірність потрапити в засідку, відповідно до існуючої практики в
арміях світу відстань між машинами повинна бути 100 м, що дозволяє
уникнути потрапляння в зону ураження більшої кількості машин, не
можна також входити у пилову хмару від попередньої машини та
спостерігати за обстановкою попереду.

49
 Розглянемо дії у двох ситуаціях: перша – противник відкрив вогонь
з відстані менш ніж 35 м, кидок гранати можливий, друга – противник
відкрив вогонь з далекої відстані, що перевищує 35 м.
У випадку відкриття противником вогню з відстані менше 35 м
частина підрозділу перебуває під сильним концентрованим вогнем з
близької відстані. Без додаткової команди ця частина підрозділу
відповідає вогнем зброї, поставленої на максимальний темп стрільби, у
напрямку засідки. Друга частина підрозділу поза зоною ураження
відкриває вогонь у напрямку позицій засідки, прикриваючи атаку.
Якщо противник відкрив вогонь з відстані, що перевищує кидок
гранати (більше 35 м) і частина підрозділу потрапила в зону ураження,
то вона залягає, ставить димову завісу гранатами та відповідає вогнем
у напрямку засідки. Друга частина підрозділу атакує засідку з флангу
або тилу вогнем та маневром. Якщо весь підрозділ потрапив у засідку,
він повинен атакувати її, прикрившись димовими гранатами.
Транспортні засоби, особливо ті, які в голові колони, перед виходом
повинні бути підготовлені до можливого нападу із засідки (рис. 5). Для
цього, наприклад, знімають дуги, що підтримують тент, і сам тент,
оскільки він створює хибне враження щодо безпеки. Знімають та
опускають на капот вітрове скло для запобігання ураження водія його
осколками. Бокові двері також знімають, щоб запобігти заклинюванню
дверей та прискорити вихід з машини. Задній борт встановлюють в
горизонтальне положення, щоб полегшити спішування особового
складу, також прибирають ремінь безпеки. На передньому бампері
закріплюють імпровізований різак для уникнення пошкоджень
особового складу від натягнутого поперек дороги дроту. Штиреві
антени нахиляють та закріплюють на техніці, щоб запобігти
зачепленню високо натягнутої розтяжки гранати або міни. На дно
кабіни водія та вантажного відділення кладуть мішки з піском. Уздовж
бортів кузова та на крилах поряд з двигуном також закладають мішки
з піском.

50
 Рис. 5. Вантажний автомобіль, підготовлений до відбиття атаки
із засідки

На транспорт встановлюють Г-подібний прилад для перехоплення

інфрачервоного променя вибухового пристрою, вибух якого
відбувається під передніми колесами за умови пересування зі
швидкістю більше 60 км/год, за меншої швидкості вибух відбувається
під відсіком розташування екіпажу.
Зброя особового складу повинна бути заряджена та поставлена на
запобіжник. Під час руху командир колони або командир машини
повинен перебувати в центрі кузова, якщо слідує на вантажній машині.
Машина командира колони повинна бути всередині колони. За
наявності радіостанції командир колони або військовослужбовець,
який залишився живий після нападу противника із засідки, повинен
доповісти командуванню про напад противника, своє
місцезнаходження, передбачуваний склад та озброєння противника.
Якщо радіостанцій декілька, то командир повинен вести переговори по
одній з них, а решта будуть працювати тільки на прийом.
У кабіні управління транспортним засобом перебуває водій та
запасний водій. У їх обов’язки входить прорив крізь зону ураження,
якщо вихід з неї відкритий. Під час руху вони повинні їхати точно
колією від попереднього автомобіля. Якщо машина пошкоджена, то
обидва водії зобов’язані прибрати її з дороги, щоб вона не заважала
руху непошкоджених машин.
Машину, що не потрапила в зону ураження, потрібно зупинити;
крім того, вона не повинна виїхати на узбіччя дороги, тому що
місцевість може бути замінована.
Якщо на машині слідує кулеметний розрахунок, то він
розташовується на відкинутому задньому борті та встановлює кулемет
у напрямку тилу. При підриві транспортного засобу в цього розрахунку
51
є максимальні шанси вціліти та забезпечити вогневе прикриття колони.
При попаданні у засідку кулеметники першими покидають машину й
одразу відкривають вогонь, прикриваючи своїх товаришів, які
спішуються з неї.
У чотирьох кутах кузова розміщуються спостерігачі: двоє попереду
(ведуть спостереження вперед, праворуч і ліворуч), двоє позаду
(назад). Крім особистої зброї, у них повинні бути димові гранати або
шашки. Попереду між спостерігачами – місце снайпера, який також
веде спостереження вперед у готовності відкрити вогонь. Особовий
склад розміщується на лавках, встановлених посередині кузова, і веде
спостереження вліво та вправо, також приготувавшись вести вогонь.
При попаданні в засідку спостерігачі тих машин, які опинились у
зоні ураження, повинні поставити димові завіси, кинувши у напрямку
засідки димові гранати або шашки, а потім відкрити вогонь для
прикриття спішування особового складу з машин, що потрапили у
засідку. Після спішування, якщо є укриття, вони займають його, а якщо
немає, атакують засідку, прикрившись димовою завісою.
Особовий склад машин, що не потрапив у засідку, залишається на
своїх місцях до отримання команди від командира машини або колони.
Крім того, він може вести вогонь по позиціях засідки противника,
оскільки можливо, що в цей момент свої підрозділи виходять на позиції
для атаки засідки у фланг або з тилу і машини можуть бути обстріляні
своїми військами.
Готовність для відбиття ударів із засідок забезпечується ретельним
вивченням та відпрацюванням маршруту руху, порядку побудови,
організації зв’язку, управління, взаємодії, вогневого ураження
заздалегідь до виходу колон з базового району. На маршрутах
висування таких колон через кожні 5–7 км розміщуються застави, як
правило, взвод, підсилений танком. Між такими міні-гарнізонами має
підтримуватися стійкий зв’язок. Одна застава передає колону іншій, і
так по всьому маршруту. Ділянки, придатні для влаштування засідок,
мінуються. Безпека забезпечується безперервними діями розвідки,
дозору. При проходженні населених пунктів проводиться їх
прочісування незалежно від того, звільненою була територія від НЗФ
чи ні. Повинні використовуватись дані агентурної розвідки, які
обов’язково перевіряються. Практично всі висоти на маршруті, місця,
звідки можна було б зробити спробу нападу, повинні бути пристріляні
артилерією, готовою у будь-який момент відкрити вогонь на ураження.

52
Завжди колони (як правило, багаточисельні за складом)
забезпечуються надійним прикриттям з повітря.
Вертольотам, які перебували у режимі чергування на аеродромі або
в повітрі, потрібно відводити не більше 5–10 хв, щоб у разі
необхідності бути над колоною.
Під час проходження небезпечних ділянок вони повинні
баражувати над колоною постійно. У складі колони завжди повинен
знаходитися досвідчений авіанавідник. Ніколи, за жодних погодних
умов військовослужбовці, яких перевозять на вантажівках, не повинні
перебували під тентом.
Висування невеликих колон, наприклад, для забезпечення
життєдіяльності блокпостів у складі бензозаправника, “водовозки”,
вантажівки з боєприпасами, продуктами харчування має
супроводжуватись прикриттям взводу. Попереду, як правило, танк з
колійним мінним тралом, а далі – звичайні машини в колоні з БМП або
бронетранспортерами (через одного). Звичайно, кожні три-чотири
машини з особовим складом важко забезпечити вертольотами для
прикриття з повітря, але передбачити їх швидке застосування дійсно
необхідно, оскільки на дорозі у випадку нападу чекати на допомогу
бронегрупи може бути пізно.
При організації колони найбільш надійну бойову техніку і особовий
склад слід виділяти в головну та тилову охорону. Бокові дозори,
внаслідок неможливості їх достатньо швидкого просування по сильно
пересіченій місцевості, виділяються епізодично для перевірки
небезпечних ділянок. Вони діють, як правило, у пішому порядку під
прикриттям бойових машин. Для командування охороною повинні
призначатися найбільш грамотні й ініціативні офіцери, оскільки від
того, як вони будуть виконувати покладені на них обов’язки, залежить
безпека руху колони. На них покладається завдання своєчасного
виявлення засідки противника та оповіщення про неї командира. Якщо
противник все-таки вдарив із засідки, вони повинні, коли місцевість
дозволяє, здійснити протизасідковий маневр.
Гармати та баштові кулемети бойової техніки, що знаходяться в
колоні, слід розвернути праворуч і ліворуч, починаючи з другої
машини. Гармати головної та замикаючої машини повинні бути
спрямовані вперед і назад відповідно. Особовий склад краще
розмістити на броні. У випадку підриву на міні або при попаданні
гранати з РПГ в машину це мінімізує його втрати. За досвідом
локальних конфліктів останніх десятиліть особовий склад значно
53
менше страждає від вогню стрілецької зброї, перебуваючи на броні,
ніж від підривів, перебуваючи всередині.
На кожній бойовій машині необхідно призначити спостерігачів із
складу десанту. Навідникам і баштовим кулеметникам в ході всього
руху слід вести постійне спостереження у своїх секторах,
використовуючи оптику прицілів. Це необхідно ще й тому, що
грамотний противник головний дозір пропустить, а бити почне по
основній колоні. Якраз на етапі підготовки до ведення вогню
противника може бути викрито і упереджено.
Якщо колона змішана, то, крім навідників і баштових кулеметників,
спостереження повинні вести водії і пасажири вантажних та
допоміжних автомобілів. Якщо дозволяють засоби, то слід
максимально радіофікувати колону, роздавши у вантажні машини
вільні засоби зв’язку. Однак такої можливості, швидше за все, не буде,
тому необхідно розробити систему простих і зрозумілих сигналів, що
дозволить їх передавати в колоні.
Для передачі сигналів необхідно організувати спостереження за
попередньою та задньою машинами. Дії особового складу при
попаданні в засідку потрібно тренувати в пункті постійної дислокації.
Окрім організації руху колони, командир повинен добре вивчити
маршрут руху і, якщо це можливо, прокласти його найбільш
безпечними районами. При висуванні бойової техніки до місця
проведення операції краще уникати накатаних доріг. А за необхідності
їх використання краще за все прокласти маршрут не ґрунтовою
дорогою, а поблизу неї. Таким чином можна мінімізувати ймовірність
підриву. При висуванні по бетонці або дорогою з асфальтовим
покриттям слід уникати руху по обочинам, де простіше закласти міну.
Вивчати маршрут руху для висування слід за картою, а якщо є той, хто
має досвід руху по ньому, то разом з ним. Намітивши небезпечні
ділянки, ще до початку руху слід продумати, як їх подолати.
Наприклад, бойова охорона, наблизившись до ймовірних місць засідок,
може обстріляти їх, спровокувавши тим самим вогонь у відповідь.
Бойовики в такій ситуації можуть вирішити, що їх викрили. Якщо
дозволяє час, то необхідно вислати зі складу охорони піші
розвіддозори, які перевірять небезпечні ділянки.
У випадку необхідності руху за одним і тим самим маршрутом
протягом тривалого часу бажано місця ймовірних засідок замінувати.
За наявності необхідних інженерних засобів імовірні місця засідок
доцільно замінувати системою типу “Охота-2”, залишаючи її у
54
виключеному стані з метою запобігання підриву місцевих жителів.
Включати її слід за допомогою пристрою типу ПД-430 або більш
сучасного його аналогу, наближаючись до місця установки.
Пройшовши небезпечну ділянку, її можна вимкнути. Коли після
розрядки елементів живлення система самоліквідується, то необхідно
встановити нову.

13. ОСОБЛИВОСТІ ПІДГОТОВКИ ТА ЗДІЙСНЕННЯ

ПЕРЕСУВАННЯ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН (ПІДРОЗДІЛІВ)
ТЕРИТОРІЄЮ, КОНТРОЛЬОВАНОЮ СЕПАРАТИСТСЬКИМИ
ОРГАНІЗАЦІЯМИ (РУХАМИ)
У ході підготовки до пересування військових частин (підрозділів)
командир частини (підрозділу) повинен здійснити такі заходи:
суворо дотримуватись режиму секретності під час розробки
планувальних документів на пересування, максимально обмежити коло
осіб, які залучаються до планування дій частин (підрозділів);
отримати детальні зведення про тактичні властивості місцевості та
системи комунікацій на маршруті: дані про реальний стан доріг,
зелених насаджень, розміри тунелів, портових споруд, якість та стан
мостів, залізничних колій тощо;
маршрут у складі підрозділу планувати так, щоб забезпечити
максимально швидке та приховане пересування в пункт призначення,
враховуючи тактичну обстановку;
отримувати оперативну розвідувальну інформацію про обстановку
на маршруті пересування від розвідувальних органів та за потреби
постійно її уточнювати іншими способами (наприклад через лояльних
місцевих мешканців, застосуванням БПЛА та інших можливих
засобів);
виявляти та негайно усувати від виконання бойових завдань
особовий склад, який має сумніви щодо правильності завдань,
покладених на частину (підрозділ);
повністю заборонити та постійно контролювати використання
стільникового зв’язку з вилученням мобільних телефонів в особового
складу частини, обмежити використання телефонного зв'язку
загального користування;
повідомити відповідні органи ВСП, МВС і СБУ для взаємодії та
забезпечення супроводу колон підрозділами ВСП або МВС (ДАІ);
забезпечити технічну справність, укомплектованість боєкомплектом
та необхідним спорядженням техніки в колоні;
55
 накази (розпорядження) доводити безпосередньо перед
запланованим початком руху в частині, що стосується.
Для здійснення розвідки маршруту руху до складу розвідувального
дозору можна включати групи військовослужбовців та працівників
СБУ із засобами зв’язку на «місцевих» цивільних транспортних
засобах. При виявленні засідки група, не розкриваючи себе, повідомляє
колону і продовжує подальший рух, інші групи розвідують обхідні
шляхи.
За наявності у розпорядженні загальновійськового командира
льотного ресурсу обов’язково здійснювати повітряну розвідку
маршрутів висування (у тому числі хибних і обхідних) силами
армійської, розвідувальної авіації та застосуванням БПЛА
безпосередньо перед проходженням небезпечних ділянок місцевості.
Вслід за розвідувальним дозором до складу колон можна включати
загін блокування противника у складі підрозділів МВС, що будуть
блокувати дії цивільних, вороже налаштованих громадян.
Похідний порядок загальновійськового підрозділу, окрім головної
похідної застави та загону блокування, може включати загін
забезпечення руху.
При підході до мостів, ущелин та інших місць можливого нападу
сепаратистів чи ДРГ противника необхідно забезпечити безпечне
проходження ділянки силами похідної охорони.
Розриви або скупчення між технікою в колоні не допускати, суворо
дотримуватись вказаної дистанції. Бойова техніка (танки, БМП, БТР)
розподіляються рівномірно по всій колонні, засоби ППО – всередині
колони.
У випадку перекриття дороги (маршруту руху) цивільним
населенням командир частини (підрозділу) або старший колони
повинен:
змінити маршрут руху колони, не зупиняючись на максимально
можливих швидкостях обійти натовп, при спробі заблокувати
маршрути обходу застосовувати димові засоби та за необхідності
попереджувальні постріли (черги) вгору кількома одиницями
стрілецької зброї (холостими пострілами гармати танку, БМП,
кулеметами БТР) одночасно;
якщо це вже не можливо зробити, зупинити колону не ближче ніж за
500 м від натовпу, віддати наказ “до бою” (розосередитись, зайняти
колову оборону, виставити охорону та позначки “Стій, заборонена

56
зона!”, організувати спостереження), чим продемонструвати рішучість
намірів;
попередити про право застосування військовослужбовцями зброї
голосом та викликати організаторів натовпу на переговори, переговори
вести на відстані не ближче 100 м від бойових машин (бойового
порядку) підрозділу;
у разі невиконання вимог звільнити маршрут руху колони, здійснити
попереджувальні постріли (черги) угору зі всієї зброї одночасно із
застосуванням диму та здійснити спробу прорвати блокаду і
продовжити рух;
у разі неможливості здійснення цього організувати вартову службу,
встановити межі постів та призначити варту (діяти згідно з вимогами
СГ та ВС до прибуття підрозділів ЗСУ для посилення або підрозділів
МВС, СБУ (Національної гвардії)), яка забезпечить зовнішнє кільце
ізоляції та подальший рух колони.
У разі нападу сепаратистів на колону загін (підрозділ) блокування
зав’язує з ними бій на вигідному рубежі та відбиває напад, а колона
повинна збільшити швидкість та вийти з-під удару.
Особливості здійснення маршу підрозділів в умовах воєнного
стану
Рух колон забезпечується охороною маршрутів сторожовими
заставами, виставлянням уздовж них секретів, влаштуванням засідок,
патрулюванням на окремих ділянках рухомими патрульно-
комендантськими постами та бронетехніці, організацією вогневого
супроводу руху колон артилерію, прикриттям їх з повітря бойовими
вертольотами й штурмовою авіацією, організацією дорожньо-
комендантської служби.
У зонах відповідальності на маршрутах руху в обов'язковому
порядку необхідно організовувати дорожньо-комендантську службу.
Для неї створити диспетчерські пункти (ДП) разом із БП у складі
5-6 чол. Вони повинні мати постійний зв’язок із центральним і
сусідніми ДП, сторожовими заставами й рухомими патрульно-
комендантськими постами.
Охорону маршрутів постійно діючими заставами й дорожньо-
комендантською службою організовувати тільки на головних дорогах.
На другорядних забезпечення безпеки руху здійснювати супроводом
колон бойовими підрозділами, які розподіляються по всій колоні,
сторожовими заставами, що тимчасово виставляють на період
проходження колон на небезпечних ділянках. На кожній заставі
57
призначаються чергові сили й засоби, які повинні перебувати в
п'ятихвилинній готовності до вибуття на місце нападу на колону або
диверсій.
Крім того, на маршрутах можуть нести службу рухомі патрульно-
комендантські пости на БТР (БМП). Можливі шляхи виходу
противника й імовірні місця засідок мінуються. Перед проходженням
колон повинна здійснюватися військова й інженерна розвідка
маршруту.
Особовий склад підрозділу, який здійснює переміщення,
озброюється штатною зброєю із установленим боєкомплектом,
сигнальними ракетами, димовими шашками, наземними сигнальними
патронами для позначення свого місця розташування, засобами
спостереження (два біноклі на відділення) й екіпіруються
бронежилетами, шоломами, індивідуальними перев'язними пакетами й
джгутами.
Побудова похідного порядку колони повинна бути такою: дозорне
відділення, головний дозор, загін забезпечення руху, група підтримки,
бокові похідні застави, машина командира, машина для зв'язку зі
старшим начальником, безпосередня охорона (механізовані відділення
на БТР (БМП), розподілені по колоні через 8-10 машин), замикання
колони, тилова похідна застава.
У всіх випадках до складу колон виділяються інженерні сили, засоби
розвідки й розмінування (танк, БТС-4Д або БМР-1 із тралами, щупи,
міношукачі, передавач перешкод ), які в колоні висуваються в голову.
Колона постійно супроводжується бойовими вертольотами.

14. КОНВОЙ ТА СУПРОВОДЖЕННЯ

Конвой. Мета ескорту полягає в тому, щоб забезпечити захист,
безпечне та безперервне переміщення колони. Колона – це транспортні
засоби, які ескортуються, тоді як ескорт – це сила, завдання якої є
забезпечити безпеку колони. Конвой – це колона і ескорт, коли
процедури забезпечення безпеки були ініційовані (у таємниці).
Конвой, як правило, використовує безпечні маршрути без будь-
якого супроводження на відміну від тих, де існує ризик застосування
стрілецької зброї (снайпери) або ймовірність викрадення вантажу. У
такому випадку використовується супроводження.
Колони можуть транспортувати: VIP осіб; обладнання і персонал
(особовий склад); затриманих.
Заходи безпеки повинні включати:
58
 визначення вузьких місць та потенційно сприятливих місць для
засідок;
оцінювання потреби в супроводі та структури конвою, що вимагає
завдання;
необхідність здійснення охорони маршруту та дорожнього узбіччя,
передового патрулювання;
можливі варіанти відходу та альтернативні маршрути;
необхідне ремонтне та медичне забезпечення.
Охорона маршруту має на увазі забезпечення безпеки на дорозі або
шляху, домінуючи на ньому обмежений період часу, щоб забезпечити
безпечне проходження конвою. Це вимагає великої кількості сил та
часу, і такі дії повинні бути виконані тільки за наявності серйозної
загрози із засідки, коли інші методи захисту маршруту неможливі.
Охорона маршруту, де це можливо проводиться за допомогою
гелікоптера або шляхом розміщення сил охорони.
Підрозділ, що відряджений для охорони маршруту, складається з:
передової охорони;
основних сил;
тилової охорони.
Конвой повинен бути розділений на групи відповідно до рівня
небезпеки, у кожній має бути призначений командир. Інтервал між
групами повинен бути встановлений так, щоб зменшити кількість
транспортних засобів, що можуть одночасно потрапити в засідку.
Бойовий порядок та дистанція визначається відповідно до загрози,
підпорядкованих підрозділів у ескорті, розміру та характеру колони.
На закритій місцевості та в районах з важкими дорожніми умовами
дистанції зменшуються (5–10 м). Якщо є небезпека атаки саморобними
вибуховими пристроями та/або засідки, то дистанція має бути
збільшена: половина швидкості руху (наприклад 80 км/год = 40 м між
транспортними засобами).
Завдання групи охорони:
пошук безпечних шляхів;
попередження ескорту про можливі атаки, перешкоди та ін.;
контакт з пунктами, що попереду, та підготовка їх перетину;
зупинка дорожнього руху, що перетинає маршрут та інші заходи
його контролю;
розвідка альтернативних маршрутів для того, щоб уникнути
перешкоди;
розвідка та очищення місць, де заплановані зупинки;
59
 посилення конвою, якщо той вступив у бій.
Командир конвою повинен розглянути, оцінити та визначити в
наказі такі фактори:
склад конвою (взвод зазвичай може супроводжувати до 20
транспортних засобів, відділення – до 5);
питання забезпечення та управління;
технічні можливості колони;
цивільну владу та/або військові підрозділи;
оперативну безпеку;
правила застосування зброї;
вихідний і кінцевий пункти для ескорту;
вибір маршрутів руху, включаючи їх пропускну здатність і будь-які
зони з обмеженим доступом;
місця, придатні для зупинки;
дії на випадок відкриття вогню та/або нападу із засідки;
стан бойової готовності;
тренування;
сигнали управління і зв'язок;
національні обмеження.
На основі цих даних командир приймає рішення. Рішення
командира видається у вигляді наказу на марш. Наказ командира
повинен включати:
карти, які будуть використовуватися;
групу забезпечення безпеки;
дії при поломці транспортного засобу;
побудову похідного порядку і відстані;
застосування сили згідно з чинними правилами;
окремі заходи, включаючи заходи руху в темряві.
При зустрічі з колоною командир повинен:
перевірити особистість командира колони;
перевірити відповідність між будь-якими документами з вищого
штабу та документами командира колони;
перевірити, що кількість транспортних засобів та осіб у колоні
відповідають наказу вищих органів.
Командир доповідає керівництву, коли:
встановлено контакт з колоною, яку потрібно супроводжувати;
виявлено помилки, нестачі та затримки;
проходження вихідного пункту та контрольних точок;
здійснено зупинку;
60
 є загроза нападу та/або напад на ескорт;
сталася дорожня пригода або поломка транспортного засобу;
про проходження кінцевої точки;
про прибуття у пункт призначення;
про повернення до табору (бази);
про прибуття до табору (бази).
При плануванні додатково враховуються:
райони маршруту з найвищим ступенем загрози (демонстрації,
снайпери);
необхідність розділення конвою на кілька груп;
склад супроводження та розміщення машин супроводження (БТР,
танк);
необхідність забезпечення охорони.
Якщо конвой складається з більш ніж 10 машин, посередині конвою
розташовується додатковий БТР або танк.
У двох БТРах знаходиться особовий склад охорони (1–3
військовослужбовці в кожному залежно від обстановки).
3-8-а: вантажівки/автоцистерни та інші транспортні засоби конвою.
Начальник конвою знаходиться в першій машині і має супутниковий
зв'язок з підрозділом (офіцером оперативної секції).
9-а – Швидка медична допомога з кваліфікованим медичним
персоналом.
10-а – Ремонтний автомобіль з позначенням «КОНВОЙ
АНТИТЕРОРИСТИЧНИХ СИЛ НЕ ОБГАНЯТИ».
Радіоконтакт: між усіма машинами конвою.
Відстані між машинами: близько 50 м, перша машина має
подвійну дистанцію з начальником супроводження.
Процедури під час зупинок: усі машини зупиняються поблизу
одна одної.
Швидкість: максимальна (з урахуванням дорожніх умов та
видимості).
Супроводження особового складу включає:
супроводження власного особового складу (ротації, розгортання);
супроводження високоповажних осіб (голів держав, міністрів);
супроводження високоповажних осіб ворогуючих сторін.
В усіх випадках дуже важливою є безпека пересування до місця
призначення.
Якщо конвой обстрілюється і його пересування на високій
швидкості є неможливим, необхідно негайно:
61
 зупинити конвой і перемістити особовий склад у БТР або танки;
за необхідності вести обстріл у відповідь (згідно з існуючими ПЗС);
запобігти ескалації конфлікту;
відправити рапорт щодо поточної ситуації в оперативну секцію для
направлення офіцера взаємодії з метою припинення вогню. Також на
місце події може бути відправлене підсилення.
Коли ситуація буде під контролем, продовжити конвой.
У районах, де є висока ймовірність обстрілу снайперами, може
додатково залучатись один БТР або танк до прибуття конвою. Після
проходження цього «тунелю» конвоєм автомобіль супроводження
знову приєднується до конвою.
Проходження «зони снайпера» завжди супроводжуватиметься
певним ризиком. Отже, у таких зонах:
конвоям завжди необхідний ескорт;
зосередити увагу на районах, де можуть діяти снайпери (високі
будівлі, райони поблизу лінії фронту або лінії розділення);
запобігати використанню машин з м’яким покриттям;
їхати на максимальній швидкості і не зупинятись.
Якщо конвой атакований, негайні дії, які мають бути відпрацьовані
неодноразово, повинні виконуватись автоматично.
Коли підрозділ у транспортних засобах попав у засідку і вимушений
зупинитися всередині в межах небезпечної зони, негайними діями
можуть бути :
призначені чатові кидають димові гранати і завдають вогневого
ураження у бік засідки, решта особового складу переміщається на
пункт збору у вказаному напрямку, після чого вартові прямують за
особовим складом;
одночасно командир вказує напрямок, у якому особовий склад
повинен висуватись при спішуванні;
доповідається на тактичний оперативний центр;
якщо дорога перед конвоєм не блокована ворожим вогнем і/або
перешкодами, конвой рухається вперед на максимально можливій
швидкості з метою вийти із зони ураження;
машини ескорту рухаються, якщо можливо, вздовж колони для
того, щоб захистити її і одночасно відкрити вогонь у бік засідки;
якщо конвой може вийти із зони ураження, він повинен
продовжувати рухатися вперед до безпечної місцевості, де буде
призначено зупинку для того, щоб реорганізуватися;

62
 якщо дорога перед конвоєм блокована, він зупиняється і відкриває
вогонь зі всієї наявної зброї. Особовий склад перебуває під захистом на
транспортних засобах доти, доки це можливо;
якомога більше транспортних засобів ескорту висувається вперед, у
бік засідки, для завдання ураження противнику та прикриття відходу
власних сил;
іншій частині колони наказується від'їжджати назад від місця
засідки у безпечну місцевість;
щойно підрозділи зібрані і командир визначив положення засідки,
можливе негайне проведення контратаки;
не повинно бути хаотичної стрілянини на будь-якій стадії, особливо
там, де, можливо, є сторонні спостерігачі.

15. ОСНОВИ ВІЙСЬКОВОЇ ТОПОГРАФІЇ

63
Напрями північ і південь визначаються полюсами Землі, а захід і схід
– обертанням планети навколо своєї осі. На сучасних географічних
картах північна сторона завжди знаходиться згори, у цьому випадку
південь – знизу, захід – ліворуч, а схід – праворуч (рис. 6).

Рис. 6. Рис. 7.
Під час користування компасом необхідно тримати його чимдалі від
металевих предметів (до 50 м від бронетехніки) й електронних
приладів, магнітні поля яких можуть порушити роботу компаса.
Встановіть прилад горизонтально і зніміть стрілку зі стопора. Коли
вона заспокоїться, то покаже напрям "північ-південь" (рис. 7). Щоб не
збитися з дороги, потрібно час від часу перевіряти за компасом
правильність свого руху. Магнітний азимут вимірюється за ходом
годинникової стрілки.
За відсутності компаса або в районах магнітних аномалій, де він
може надати помилкові покази (відліки), сторони горизонту можна
визначити за небесними світилами: вдень – за Сонцем, а вночі – за
Полярною зіркою або Місяцем.
У Північній півкулі Сонце орієнтовно знаходиться о 7.00 на сході,
о 13.00 – на півдні, о 19.00 – на заході. Положення Сонця в ці години і
вкаже відповідно напрями на схід, південь і захід.
Для точнішого визначення сторін світу за Сонцем використовується
наручний годинник. У горизонтальному положенні він встановлюється
так, щоб годинникова стрілка була спрямована на Сонце. Кут між
годинниковою стрілкою і напрямом на цифру 1 на циферблаті
годинника ділиться навпіл прямою лінією, яка вказує напрям на
південь. До полудня потрібно ділити навпіл ту дугу (кут), яку стрілка
повинна пройти до 13.00 (рис. 8, 9), а пополудні – ту дугу, яку вона
пройшла після 13.00.

64
 Рис. 8. Рис. 9. Рис. 10.

Полярна зірка завжди знаходиться на півночі. Вночі на

безхмарному небі її легко знайти за сузір'ям Великої Ведмедиці. Через
дві крайні зірки Великої Ведмедиці треба подумки провести пряму
лінію і відкласти на ній п'ять разів відрізок, що дорівнює відстані між
крайніми зірками (рис. 10). Кінець п'ятого відрізка покаже положення
Полярної зірки, яка знаходиться в сузір'ї Малої Ведмедиці (кінцева
зірка Малого Ковша).
Полярна зірка може бути надійним орієнтиром для витримки
напряму руху, оскільки її положення на небосхилі з часом практично
не змінюється. Точність визначення напряму за Полярною зіркою
становить 2–3 градуси.
За Місяцем сторони світу визначаються точніше, коли видно увесь
його диск (повний місяць). У табл. 1 наведено сторони світу, де
знаходиться Місяць у різних фазах.
Таблиця 1
Час
Фаза Місяця
19.00 1.00 7.00
Перша чверть (видно праву половину диска) південь захід -
Повний Місяць (видно увесь диск) схід південь захід
Остання чверть (видно ліву половину диска)

Визначення сторін горизонту за ознаками місцевих предметів.

Якщо немає компаса і не видно небесних світил, то сторони горизонту
можуть бути визначені за ознаками навколишнього середовища:
65
 мох або лишайник покриває стовбури дерев, камені та пеньки з
північного боку; якщо мох росте по всьому стовбуру дерева, то на
північній стороні, особливо біля кореня, його більше;
кора дерев з північного боку зазвичай грубша і темніша, ніж з
південного;
навесні трава на північних околицях лісових галявин і полян, а
також з південного боку окремих дерев, пеньків, великих каменів росте
густіше;
мурашники, як правило, знаходяться на південь від найближчих
дерев і пеньків; південна сторона мурашника пологіша, ніж північна;
на південних схилах навесні сніг тане швидше, ніж на північних;
на церквах вищий кінець нижньої перекладини завжди вказує на
північ, а вхід у церкву – завжди на сході;
просіки в лісових масивах, як правило, прорубуються у напрямах
північ-південь і схід-захід, а квартали нумеруються із заходу на схід.
Вимірювання за допомогою бінокля
Між лінійними і кутовими величинами існує певна залежність (рис.
11): (для запам'ятовування – «ДмУ В Тисячу»), де Д – дистанція
(відстань до цілі) у метрах; В – висота – розмір (ширина або висота цілі)
у метрах; У – кут («угол») – кутовий розмір цілі, виміряний у тисячних.
З цього співвідношення виводяться формули тисячної:

В Д У В
Д=  1000; В = ; У =  1000;
У 1000 Д

Рис. 11.

Розміри деяких об’єктів:

Об’єкт Висота (м) Ширина (м)
Голова без шолома 0,25 0,20
66
Голова в шоломі 0,25 0,25
Людина 1,7-1,8 0,5
Людина, що крадеться 1,5 0,5
Мотоцикліст 1,7 0,6
Легковий автомобіль 1,5 3,8-4,5
Вантажний автомобіль 2,0-3,0 5,0-6,0
Залізничний вагон на 4 осі 3,5-4,0 14,0-15,0
Дерев’яний стовп 6,0 —
Бетонний стовп 8,0 —
Одноповерхова будівля 5,0 —
Один поверх багатоповерхової будівлі 3,0 —
Заводська труба, котельня 30,0 —

Вимір кутів підручними засобами

Для виміру кутів за допомогою лінійки необхідно тримати її перед
собою, на відстані близько 50 см від ока, тоді одна її поділка (1 мм)
відповідатиме 0-02 (рис. 12).
Точність виміру кутів цим способом залежить від навички у
винесенні лінійки точно на 50 см від ока.

Рис. 12.
У цьому можна натренуватися за допомогою мотузка (нитки) такої
довжини.
Для виміру кутів підручними предметами можна використовувати
палець, долоню або будь-який підручний невеликий предмет
(сірникову коробку, олівець, 7,62 мм снайперський патрон), розміри
якого в міліметрах, а отже, і в тисячних відомі. Для виміру кута така
мірка також виноситься на відстань 50 см від ока, і за нею шляхом
порівняння визначається шукана величина кута. Кутові величини
деяких предметів становлять:

Предмет Кут (тис.)

1 мм шкали лінійки 0-02
67
Сірник за товщиною 0-05
Сірник за довжиною 0-90
Сірн. коробка за довжиною 0-90
Сірн. коробка за висотою 0-30
Сірн. коробка за шириною 0-60
Олівець за товщиною 0-15
Куля 7,62 мм за шириною 0-16
Корпус гільзи 7,62 x 54 мм 0-24
Шляпка гільзи 7,62 x 54 мм 0-26

Окомірний спосіб визначення відстані до мішені

У процесі тренування основну увагу слід звертати на облік побічних
явищ, які впливають на точність окомірного способу визначення
відстаней:
1. Більші предмети здаються ближчими за дрібні, що знаходяться на
тій же відстані.
2. Ближче розташованими здаються предмети, видимі чіткіше і
виразніше, тому:
предмети яскравого забарвлення (білого, жовтого, червоного)
здаються ближчими, ніж предмети темних кольорів (чорного,
коричневого, синього);
яскраво освітлені предмети здаються ближчими, ніж слабо
освітлені, що знаходяться на тій самій відстані;
під час туману, дощу, сутінок, у похмурі дні, при насиченості
повітря пилом спостережувані предмети здаються більш віддаленими,
ніж в ясні сонячні дні;
чим різкіша різниця в забарвленні предметів і фону, на якому їх
видно, тим меншими здаються відстані до цих предметів, наприклад,
взимку снігове поле ніби наближає темні предмети, що на ньому
знаходяться.
3. Чим менше проміжних предметів знаходиться між оком і
спостережуваним предметом, тим цей предмет здається ближчим,
зокрема:
предмети на рівній місцевості здаються ближчими;
особливо скороченими здаються відстані, що визначаються через
великі відкриті водні простори, наприклад, протилежний берег завжди
здається ближчим, ніж насправді;
складки місцевості (яри, ложбини), що перетинають вимірювану
лінію, ніби зменшують відстань;
68
 при спостереженні лежачи предмети здаються ближчими, ніж при
спостереженні стоячи.
4. При спостереженні знизу вгору, від підошви гори до вершини
предмети здаються ближчими, а при спостереженні зверху вниз –
більш віддаленими.
Видимість предметів на різних дистанціях
Дистанція
Предмет
(км)
Риси обличчя людини, кисті рук, деталі спорядження й озброєння.
Штукатурка, що обвалилася, архітектурні прикраси, окрема цегла
0,1
будівель. Форма і колір листя, кора стовбурів дерев. Нитки
дротяного загородження і особиста зброя: пістолет, ракетниця
Загальні риси обличчя, загальні деталі спорядження й озброєння,
форма головного убору. Окремі колоди і дошки, розбиті вікна
0,2
будівель. Листя дерев і дріт на опорах дротяного загородження.
Вночі – запалені сигарети
Овал обличчя людини, забарвлення одягу. Деталі будівель: карнізи,
0,3 облицювання, водостічні труби. Легка піхотна зброя: рушниця,
автомат, ручний кулемет
Головний убір, одяг, взуття. Жива фігура у загальних рисах.
0,4 Контури рам у вікнах будівель. Важка піхотна зброя: АГС, міномет,
станковий кулемет
Контури живої фігури – чітко, помітні рухи рук і ніг. Великі деталі
будівель: піддашок, огорожа, вікна, двері. Гілля дерев. Опори
0,5–0,6
дротяного загородження. Легка артилерія: СПГ, ЗУ, БО, важкий
міномет
Жива фігура – загальний контур. Пічні труби, вікна будівель
0,7–0,8 помітні. Великі гілки дерев. Вантажні а/м, бойові машини і танки,
що стоять на місці
Контури живої фігури – важкопомітні. Плями вікон будівель.
0,9–1,0 Нижня частина стовбура і загальний контур дерев. Телеграфні
стовпи.
Невеликі окремі будинки, залізничні вагони. Вночі – засвічені
2,0–4,0
ліхтарі.
Заводські труби, скупчення невеликих будинків, великі окремі
6,0–8,0
будівлі. Вночі – засвічені фари.
15,0–18,0 Великі дзвіниці й великі вежі.
Орієнтуватися на місцевості – це означає знайти напрям сторін
горизонту (світу): північ, південь, захід, схід; визначити своє
місцезнаходженняання відносно навколишніх місцевих предметів,
69
форм рельєфу; знайти потрібний напрям руху й дотримуватися його в
дорозі.
Процес орієнтування по карті здійснюється в 3 етапи:
орієнтування самої карти;
визначення по карті свого місцезнаходження;
звірення карти з місцевістю.
Карта може орієнтуватися:
за лініями місцевості;
за напрямами на орієнтир;
за компасом.
Визначення поправки напряму
При переході від дирекційного кута α, що виміряно відносно ліній
координатної сітки за картою, до магнітного азимута Ам наобхідно
врахувати поправку напрямку ПН, що вказана на нижньому полі
топографічної карти (рис. 13):
Ам=α-(±ПН), де знак «+» при східній поправці, а «–» при західній.

Рис. 13
Визначення свого місця розташування
Точку свого місця розташування на карті найпростіше визначити,
знаходячись біля якого-небудь орієнтира на місцевості, який
зображено на карті (перехрестя доріг, міст, поодиноке дерево і т. д.).
Місце розташування цього умовного знаку на карті і буде шуканою
точкою.
В усіх інших випадках своє місцезнаходження можна приблизно
визначити одним з таких способів:
за найближчими орієнтирами на око;
вимірюванням пройденої відстані;
зарубкою на місцевому предметі;
зворотною зарубкою та ін.
Порядок визначення орієнтирів і звірення карти (схеми) з
місцевістю
70
 Звірити карту з місцевістю – це означає знайти на карті зображення
навколишніх місцевих предметів і елементів рельєфу й, навпаки,
розпізнати на місцевості об'єкти, позначені на карті.
При орієнтуванні на полі бою особливу увагу необхідно звертати на
визначення місцевих предметів і деталей рельєфу, відносно яких
пов'язуються бойові завдання підрозділу.
Для того, щоб знайти на карті зображення спостережуваного
об'єкта, треба визначити відстань до нього, а потім визначити напрям
на об'єкт (азимут або кут між відомим напрямом і об'єктом). Після
цього, провівши на карті отриманий напрям від точки свого
перебування і відклавши в масштабі карти отриману відстань, знайти в
цьому районі зображення об'єкта.
Для вирішення оберненого завдання, тобто для того, щоб визначити
на місцевості об'єкт, потрібно:
зорієнтувати карту;
знайти точку свого місця розташування;
визначити за картою відстань до об'єкта;
визначити кут дирекції та магнітний азимут об'єкта і,
використовуючи ці дані, вирішити завдання.
При звіренні місцевості з картою необхідно не лише визначити
спостережувані місцеві предмети, але й ретельно розібратися в будові
рельєфу, щоб використовувати його характерні форми і деталі як
орієнтири. Для цього необхідно виявити командні висоти і знайти лінії
вододілів, а також визначити взаємне положення найбільш
характерних елементів рельєфу.
Після цього треба звернутися до карти і розпізнати на ній форми та
деталі рельєфу, спостережувані на місцевості.

16. АСПЕКТИ МЕДИЦИНИ, ГІГІЄНИ ТА ХАРЧУВАННЯ

Перша медична допомога пораненим та хворим
Однією з головних умов збереження життя, відновлення здоров'я і
найшвидшого повернення поранених і хворих до строю є своєчасне
надання їм першої медичної допомоги.
Пораненим і хворим для відновлення здоров'я необхідні різні
лікувально-профілактичні заходи. У зв'язку з неможливістю їхнього
виконання безпосередньо на місці поранення єдиний процес лікування
розділяється на окремі види допомоги, що виконуються на полі бою
(перша медична допомога, долікарська допомога) і в медичних
підрозділах, частинах, установах (перша лікарська допомога,
71
кваліфікована і спеціалізована медична допомога, медична
реабілітація).
Перша медична допомога надається, як правило, на місці отримання
поранення (ураження) чи розвитку захворювання в порядку
самодопомоги (виконує сам потерпілий) і взаємодопомоги (надає
товариш), санітарами й санітарами-стрільцями, а також санітарними
інструкторами. Для її надання використовуються переважно
індивідуальні засоби медичного оснащення.
Мета першої медичної допомоги полягає в тому, щоб не
допустити загибелі пораненого від кровотечі, больового шоку і т. п. Це
досягається усуненням причин, що загрожують його життю, а також
попередженням розвитку важких ускладнень.
Обсяг першої медичної допомоги, що надається потерпілим на
полі бою, включає:
витягнення поранених з бойових машин, важкодоступних місць,
осередків пожеж, відтягання їх в укриття;
гасіння палаючого обмундирування і запальної суміші, що
потрапила на тіло;
надягання на уражених при перебуванні на зараженій місцевості
протигаза і засобів захисту шкіри;
тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі за допомогою пальцевого
притиснення магістральних судин, тугої пов'язки чи джгута,
зкрученого з підручних засобів;
введення антидотів із профілактичною і лікувальною метою зі
шприц-тюбика;
усунення асфіксії (припинення чи утруднення дихання) шляхом
звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу, крові, сторонніх тіл,
усунення западання язика зміною положень тіла, проведення штучного
дихання методом «рот у рот» («рот у ніс»), за допомогою дихальної
трубки і закритого масажу серця при зупинці дихання;
введення знеболюючого засобу за допомогою шприц-тюбика;
накладення захисної пов'язки на рану чи опікову поверхню і
герметичної пов'язки при проникаючих пораненнях грудної клітки;
іммобілізацію (забезпечення нерухомості) кінцівок при переломах і
великих ушкодженнях тканин найпростішими способами з
використанням табельних і підручних засобів;
часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри і дегазацію
прилягаючого до них обмундирування з використанням
індивідуального протихімічного пакета;
72
 прийом антибіотиків, протиблювотних й інших лікарських засобів;
захист поранених від переохолодження (перегрівання) за
допомогою табельних і підручних засобів.
Після надання першої медичної допомоги поранених і хворих
евакуюють у медичні підрозділи, частини (установи). Евакуація
здійснюється санітарними транспортними засобами, а також
вертольотами і загальновійськовими транспортними засобами.
Тяжкопоранені та важкохворі, стан яких не допускає подальшого
транспортування, піддаються тимчасовій госпіталізації на військових
етапах медичної евакуації.
На етапах медичної евакуації медична допомога надається всім,
незалежно від того, до якої військової частини належить поранений
(хворий).
Правила користування перев’язувальним пакетом
Пакет перев’язувальний індивідуальний (ППІ) призначений для
накладання пов’язок при пораненнях і опіках з метою зупинки
кровотечі та запобігання повторному зараженню ран. Складається з
бинта і двох ватно-марлевих подушечок, які загорнені у вощений папір
і укладені в пакет із прогумованої тканини, краї якого склеєні. Відкрити
пакет потрібно після того, як місце поранення (опіку, травми) буде
підготовлене до накладання пов’язки. За необхідності одяг, що заважає
потрібно розрізати. При відкриванні пакету необхідно розірвати
гумову оболонку в місці її надрізу. З паперової оболонки вийняти
шпильку та зафіксувати її на одязі того, хто надає допомогу. Лівою
рукою притримати кінець бинта, правою розгорнути пакет і дістати
бинт. Подушечки накладають на рану і фіксують їх коловими рухами
бинта. Подушечки можуть бути використані в складеному вигляді при
невеликих розмірах рани і розгорнутими при великих опіках чи ранах.
Бинтують за годинниковою стрілкою так, щоб пов’язка щільно
закривала рану, але не стискала м’які тканини, після чого її
закріплюють шпилькою для одягу. При підозрі на пневмоторакс – отвір
у грудній клітці повинен бути закритий прогумованою оболонкою ППІ.
Забороняється торкатися рани рукою; виймати з неї осколки, кулі,
частки одягу і т. п.; обмивати рану водою чи іншими рідинами.
Руки санітара, який працює на полі бою, звичайно дуже забруднені
(при переповзанні чи звільненні пораненого від землі, що його засипала
і т. д.). Тому, відкривши доступ до рани (знявши чи розрізавши одяг),
перед накладенням пов'язки варто обтрусити пил з рук, тримаючи їх
осторонь від рани, і обтерти їх марлевим тампоном, змоченим 2%
73
розчином хлораміну (водою з фляги), чи тампоном, виданим
спеціально для цієї мети.
Правила користування індивідуальною аптечкою (АІ)
Аптечка індивідуальна (АІ) призначена для оснащення особового
складу військових частин з метою зниження дії вражаючих факторів
сучасних видів зброї та надання першої медичної допомоги в порядку
само- та взаємодопомоги. Лікарські засоби, що містяться в аптечці,
використовуються як за вказівкою командира (старшого начальника),
так і самостійно з урахуванням конкретної обстановки, що склалася.
Для швидкого знаходження потрібного засобу препарати в аптечці
розміщені в чітко визначеній послідовності в спеціально відведених
гніздах, а також відрізняються один від одного за формою та кольором.
До складу АІ входять:
– акватабс у табл. по 10 шт. в упаковці;
– вугілля активоване в табл. по 20 шт. в упаковці;
– норфлоксацин у капсулах по 10 шт. в упаковці;
– калію йодид у табл. по 10 шт. в упаковці;
– пластир бактерицидний 4 х 10 см – 1 упаковка;
– розчин буторфанолу тартрат 0,2% для ін’єкцій, 1 мл у шприц-
тюбику;
– бинт стерильний 5 х 10 см – 1 упаковка.
Акватабс використовується для знезараження питної води. 1
таблетка розчиняється в 1 літрі води. Вживати через 30 хвилин.
Вугілля активоване призначене для дезінтоксикації при отруєнні
хімічними речовинами. Перед вживанням таблетки подрібнюють та
розчинюють у воді із розрахунку 2 табл. на 10 кг ваги.
Норфлоксацин – протибактеріальний препарат. Приймається при
загрозі або проявах інфекційних захворювань, при пораненнях і опіках
по 2 капсули в 1 день і по 1 капсулі на добу в подальші дні після їжі.
Калію йодид. Приймається при випаданні радіоактивних опадів та
організації першої медичної допомоги пораненим і хворим у
підрозділах.
Буторфанолу тартрат протибольовий засіб. Застосовується при
сильних болях, викликаних переломами кісток, великими ранами,
опіками та іншими травмами.
Перша медична допомого при переломах
До ознак перелому кісток кінцівки належать:
різкий біль при обмацуванні місця перелому, при спробі зробити
рух чи обпертися на ушкоджену руку або ногу;
74
 припухлість чи крововилив на місці передбачуваного перелому;
неправильна, незвичайна форма кінцівки (вона укорочена чи зігнута
в такому місці, де немає суглоба);
рухливість, кістковий хрускіт в місці перелому.
Перелом кістки з порушенням цілісності шкіри називається
відкритим, без ушкодження шкіри – закритим. Відкритий перелом
небезпечний проникненням мікробів у глибину рани.
Надавати допомогу пораненому з переломами кісток, а також
переносити чи відтягати його необхідно обережно, тому що гострі
кісткові відламки можуть пошкодити кровоносні судини і викликати
сильну кровотечу чи проткнути шкіру, перетворивши закритий
перелом у відкритий (більш важкий). Крім того, різкий біль при
необережному перенесенні (евакуації) може викликати шок у
пораненого. Щоб цього не трапилось, потрібно ввести пораненому
знеболюючий засіб зі шприц-тюбика, а потім для знерухомлення
(іммобілізації) кісткових відламків накласти на ушкоджену кінцівку
шину (рис. 14).

Рис. 14. Способи іммобілізації верхньої кінцівки при переломах

При закритому переломі шину накладають поверх одягу. При
відкритому переломі спочатку накладають на рану стерильну пов'язку
(для цього в місці перелому розрізають чи обережно знімають одяг), а
потім накладають шину.
При відкритому переломі та дуже забрудненій рані необхідно дати
антибіотики, що запобігають розвитку мікробів у рані.
Шини бувають дерев'яні (фанерні, з картону), металеві (дротові),
пластмасові, пневматичні (надувні) (рис. 15).
За відсутності шин використовують підручний матеріал: туго
зв'язані пучки соломи, лозини, довгі ціпки, шматок дошки, лижі і т. п.

75
 Рис. 15. Іммобілізація ушкодженої нижньої кінцівки за допомогою
шини
Якщо немає ні шин, ні підручного матеріалу, то при переломі
нижньої кінцівки ушкоджену ногу прив'язують до здорової.
При переломі верхньої кінцівки ушкоджену руку прибинтовують до
тулуба. Шину накладають так, щоб вона захоплювала суглоби нижче і
вище місця перелому кістки. Між шиною і кінцівкою (особливо в
місцях прилягання шини до виступаючої кістки чи до суглоба) бажано
прокласти вату чи м'який матеріал.
Потім шину прибинтовують до кінцівки.
При переломі стегна шину накладають із зовнішньої його сторони
від пахви до п'яти, а з внутрішньої сторони – від паху до п'яти.
У поранених з переломом кістки гомілки зовнішню і внутрішню
шини (бажано і задню по гомілці до кінчиків пальців) накладають так,
щоб вони захоплювали колінний і гомілковоступневий суглоби
(рис. 16).

Рис. 16. Накладення шини на гомілку

При переломах кісток плеча чи передпліччя шину накладають на
руку, зігнуту в лікті. При переломі кісток передпліччя шина повинна
захоплювати ліктьовий і променевозап’ястний суглоби. Пораненому з
переломом плеча шину накладають так, щоб вона захоплювала
плечовий, ліктьовий і променевозап’ястний суглоби.
Руці необхідно надати зігнуте в лікті положення. Для цього шину
згинають під прямим кутом в зоні ліктьового суглоба.
При переломі пальців кисті їм надають напівзігнуте положення і в
кисть вкладають ППІ чи грудку щільно згорнутої вати.
При переломах кісток таза і хребта пораненого укладають на спину,
злегка зігнувши йому ноги в колінних суглобах і підклавши під коліна
плащ-намет (положення «жаба»).
Глибоку рану в грудній клітці необхідно прикрити прогумованою
оболонкою ППІ і прибинтувати, щоб не було засмоктування повітря
через рану в грудну порожнину.

76
 Травми хребта вкрай небезпечні. Будьте дуже обережні при
переміщенні постраждалого з травмою хребта. Якщо постраждалий
лежить на спині, обережно покладіть йому під шию валик з підручних
засобів, щоб зняти навантаження з пошкодженого хребта, а також не
допустити зміщення і тертя уламків кісток та подальшого ушкодження
хребтового стовбуру. При переміщенні постраждалого його хребет
необхідно надійно зафіксувати, щоб переміщати його як єдине ціле.
Використовуйте за ноші для постраждалого такі жердини, дошки або
двері, які з довжиною перебільшують його зріст.
Гігієна водопостачання
Вода має велике значення для нормальної життєдіяльності
організму людини. Вміст води в тілі дорослої людини становить 58–
65% її ваги. Втрата організмом 10-11% води, що міститься в ньому,
може призвести до тяжких наслідків, а втрата 20-25% води – до смерті.
Велике значення відіграє вода при теплообміні організму із
зовнішнім середовищем. Більше 80% всього тепла, що віддається
організмом, виділяється через шкіру.
Вода має також велике гігієнічне значення. Вода, призначена для
пиття, приготування їжі та вмивання, повинна бути нешкідливою,
тобто не містити хвороботворних мікробів та токсинів, радіоактивних
та отруйних речовин. Питна вода, крім того, повинна бути прозорою та
безбарвною, без запаху, мати приємний освіжаючий смак.
Щодобова потреба людини у воді повинна відповідати кількості
рідини, що втрачає організм. Крім того, повинна бути передбачена вода
для гігієнічних цілей. Норми водопостачання повинні різнитися
залежно від виду діяльності, кліматичних умов та забезпеченості
водою району дислокації або дій військ.
У польових умовах у помірному поясі з достатньою забезпечиністю
водою для питних та господарських потреб для однієї людини
необхідно близько 10 літрів води в день, з них: 2,5 літра передбачається
на приготування чаю та підтримки запасу води у флязі; 4,5 літра – на
приготування їжі та миття посуду, 3 літри на умивання. У жаркому
поясі потреба води зростає до 15 літрів на людину в день.
Методи добування питної води
Випарювальний мішок – найпростіший метод добування води.
Розмістіть гілку рослини у великій поліетиленовий пакет, горловину
мішка зав’яжіть на гілці. До донця мішка прив’яжіть грузило, яке
повинно відтягувати дно, у якому буде збиратись вода, вниз. Воду з
водоймищ (річок, озер, боліт) перед вживанням необхідно кип’ятити
77
(8–10 хв). За неможливості прокип’ятити воду її можна хоча б
профільтрувати за допомогою тканини наповненої вугіллям з
деревини. Кращі результати дає застосування таблеток акватабс
(пантоцид) із індивідуальної аптечки. 1-2 таблетки розчиняють у літрі
води і через півгодини вода придатна до вживання, крім мутного
осадку. Також можна застосовувати для дезінфекції води 5% розчин
йоду: 2-3 краплі на 1 л води, ретельно перемішати та дати відстоятись
протягом години.
Харчування
За відсутності харчів можна приготувати салат з кульбаби. Для
цього необхідно набрати необхідну кількість листя кульбаби,
помістити їх у воду на півгодини, підсолити (якщо є сіль), додати олії
(якщо вона є) та вживати в їжу. Можна вживати в їжу дощових
черв’яків, равликів. Перед вживанням їх слід варити. Також можна
вживати в їжу жаб попередньо знявши з них шкіру. Шкіру легше буде
зняти, якщо попередньо потримати жабу над вогнем. Якщо повезло
зловити птицю або представника класу ссавців можна смажити їх м'ясо
з додаванням великої кількості листя кульбаби.
Гігієна у польових умовах. Підтримання тіла в чистоті
Зазвичай у поході та тимчасовому укритті відсутні можливості для
миття гарячою водою з милом, стрижки волосся, гоління та прання
білизни. Тим не менш, виконання певних правил гігієни є суворо
обов’язковим.
По-перше, відправляючись у рейд, похід, необхідно коротко
підстригтися, поголити вуса (якщо вони були), обрізати якомога
коротше нігті на пальцях рук та ніг. Потрібно весь час турбуватися про
те, аби спідня білизна та шкарпетки (онучі) залишалися сухими та
чистими. Як мінімум необхідно щодня під час привалів (ночівлі)
витрушувати одяг, взуття та білизну, провітрювати їх та сушити. Руки
мити хоча б холодною водою або протирати їх дезінфікуючими
речовинами (спирт, бензин, марганцівка, крем після гоління тощо).
Якщо дозволяють погодні та зовнішні умови, обов’язково купатися у
природних водоймах з чистою водою або організовувати обмивання
кінцівок гарячою водою, а також прання білизни.
По-друге, слід всіляко уникати потертостей ніг, які зазвичай
виникають від неправильно підігнаного взуття, довготривалого
ходіння у вологому взутті, невміння накручувати онучі, від того, що
нігті на ногах надто великі.

78
 Необхідно, аби взуття завжди залишалося сухим, розношеним, без
складок та нерівностей всередині. Відбуваючи у навчальний рейд, а
тим більше на бойове завдання, краще взувати якісні кросівки, ніж
чоботи. Якісні – означає тривкі, з міцними шнурками (ніяких
«липучок») та високі. Кожен військовослужбовець повинен мати не
менше двох пар кросівок у своїй особистій власності.
Щоденний догляд за шкірою та пальцями ніг є суворо
обов’язковим.
З хворими ногами військовослужбовець вже не
військовослужбовець, а тягар для інших членів групи. На війні через
такого можна загинути всім. Один із засобів профілактики грибкових
захворювань – щоденне протирання складок шкіри між пальцями ніг
дезінфікуючим розчином:
0,5% марганцевокислого калію (марганцівки), 2-3% формаліну;
мильною пастою, борною кислотою. Можна також пересипати складки
шкіри розтертим у пил сухим грибом-трутовиком, пухом іван-чаю,
мохом сфагнумом.
Мох сфагнум широко розповсюджений на болотах, він має
червоний або жовтий відтінок. Його рвуть, відчищають від грубих
нижніх частин стеблини, віджимають руками та сушать на відкритому
повітрі. Після цього розтирають, щоб зробити якомога м’якшим та
ніжнішим. Цей мох добре вбирає вологу та містить речовини, які
вбивають мікрофлору гнійних ран, подряпин та порізів.
Якщо ноги все ж таки виявилися стертими, необхідно
проштрикнути шкіряні пухирці з рідиною продезінфікованою голкою,
вичавити чистими руками рідину та, не зриваючи шкіру, змастити
уражені місця маззю Вишневського або синтоміциновою маззю. Після
цього слід накласти зверху м’яку прокладку-тампон та забинтувати
(або заклеїти лейкопластирем). Потертості, що кровоточать,
обробляють марганцівкою або борною кислотою, у найгіршому разі
потрійним одеколоном (трохи розбавленим кип'яченою водою) і
присипають стрептоцидом. Бажано мати у своїй індивідуальній аптечці
декілька жіночих гігієнічних пакетів, наявних сьогодні в продажі
всюди. Багато зразків таких пакетів дуже зручні для використання в
польових умовах як перев'язувальний засіб чи тампон. Особливо при
потертостях ніг, плечей тощо.
По-третє, не забувайте про плечі. Військовослужбовцеві
доводиться нести на собі десятки кілограмів вантажу: зброю,
боєприпаси, вибухівку, продовольство, прилади (наприклад,
79
радіостанцію або відеокамеру), спорядження. Тому потрібно якомога
ретельніше підганяти до тіла ремені, пряжки, рюкзак, підсумки і усе
інше. Доцільно "посилювати" обмундирування в області плечей і шиї
спеціальними накладками згори і підкладками зсередини (можна
підшивати згадані вище жіночі прокладки). На кожному тривалому
привалі перевіряйте стан своїх плечей. Заходи профілактики стосовно
них такі ж самі, як і для ніг.
Гігієна одягу і взуття
За взуттям завжди треба ретельно стежити, особливо під час дій у
сирих кліматичних умовах і взимку. Взуття треба частіше сушити,
дотримуючись обережності, оскільки при швидкій сушці (на вогнищі,
біля гарячої печі) воно може зіпсуватися, так само як і при залишенні
мокрого взуття на морозі. Хорошим способом сушки є заповнення
взуття нагрітою (так, щоб не обпалювало) галькою, піском, дрібними
камінчиками. Взуття можна набити папером, сухим сіном або мохом –
це сприяє сушці і перешкоджає деформації. Допустимо в крайньому
випадку надягання сирих чобіт (черевик) на сухі шкарпетки й онучі,
але не навпаки.
Регулярно змащуйте взуття тонким шаром шевського крему.
Шевський крем можна замінити несолоним салом, дьогтем, жиром
водоплавних птахів (риби), милом, рослинною олією. Для отримання
дьогтю треба нагрівати бересту у банці на вогні доти, доки не
відокремиться темна рідина.
При перенесенні вантажів правильно заповнюйте рюкзак (ранець):
дрібні предмети треба вкладати до спини, тверді й важкі – в нижній
половині ранця. Лямки ранця підганяйте за зростом так, щоб його
нижній край (прикріплений вантаж) прилягав до крижів. Підігнаний
таким чином ранець не б'є по спині і не занадто відтягує плечі. При
важкому вантажі (більше 20 кг) необхідно потурбуватися про м'які
прокладки під наплічні ремені (з поролону, повсті, моху тощо).
Взимку треба особливо ретельно стежити за справністю одягу,
тримати його сухим і оберігати від пропалювання. Найбільш частою
причиною зволоження одягу є сильне потовиділення. За його появи
зніміть зайвий одяг (обов'язково зберігши верхній вітрозахисний шар),
зменшить фізичне навантаження, якщо є можливість. Обмундирування
при тривалих діях, особливо в холодних кліматичних умовах, слід
просушувати, вивішуючи у верхній частині притулку, заздалегідь
витрусивши. За неможливості випрати необхідно білизну й одяг
витрусити, а потім повісити на 1,5–2 години на відкритому повітрі.
80
Щоб у заметіль (завірюху) до обмундирування не прилипав сніг і воно
не намокало, рекомендується зверху одягати халати, накидки,
виготовлені з парашутної тканини. Цим же забезпечується маскування.
Пам'ятайте, що:
щільно прилеглий одяг зменшує зону нерухомого повітря навколо
тіла і перешкоджає вільному кровообігу;
потіння небезпечне, оскільки воно знижує ізоляційну здатність
одягу, насичуючи повітря вологою. Коли волога випаровується, тіло
охолоджується.
Попереджайте перегрівання, знімаючи частину одягу і розстібаючи
її у районах шиї, зап’ясть і на грудях;
руки і ноги охолоджуються швидше, ніж інші частини тіла, і на них
слід звертати більшу увагу. Закривайте руки, наскільки це можливо.
Руки можна зігріти під пахвами, на внутрішній частині стегна або на
грудях. Оскільки ноги швидко потіють, зігрівати їх важко. Краще
носити взуття більшого розміру, щоб можна було надіти не менше двох
онуч (шкарпеток). Теплі подвійні шкарпетки можна зробити, якщо
покласти між парою шкарпеток суху траву, мох або пташине пір'я;
найбільші тепловтрати відбуваються в районі голови. Ніколи не
забувайте про хороший головний убір.
У субтропіках, а також в середній смузі на болотах і в лісі жаркого
літа військовослужбовець піддається нападу полчищ комах (комарів,
оводів, ґедзів, мух, ос, шершнів, мошкари тощо), тому він повинен
мати:
одяг такої міцності, щоб він не рвався під час руху крізь густі
зарослі кущів і підліску;
сітку і рукавички для захисту від комах;
рукави і калоші, досить вільні для заправки їх в рукавички і в
шкарпетки.
Сітка-накомарник має бути світлою, оскільки комарі і багато інших
комах бояться світлого кольору. Темні тони їх притягають.
У пустельних і степових районах закривайте тіло і голову вдень.
Носіть довгі штани і сорочку з довгими рукавами. Шматком матерії
закривайте шию від сонця. Якщо необхідно викинути що-небудь з
одягу, врахуйте, що в пустелі ночі холодні. Одяг має бути вільним.
Знімайте його тільки в тіні, оскільки навіть відбите сонячне світло
може викликати опік.
Витрушуйте пісок і комах зі взуття і шкарпеток, навіть якщо для
цього доводиться робити часті зупинки.
81
 Якщо у вас немає чобіт, зробіть обмотки поверх черевик з будь-
якого підручного матеріалу. Для цього відріжте дві смуги шириною 7–
10 см і завдовжки 120 см. Обгорніть ними ноги у вигляді спіралі зверху
наявного у вас взуття. Це збереже від попадання у нього піску.
Не намагайтеся йти босоніж. Пісок може натерти ноги. Крім того,
пересування босоніж по солончаках або бруду може викликати лужні
опіки.
Для захисту очей від сонячної радіації слід носити окуляри темного
кольору. У разі їх відсутності (втрати) можна зробити стрічку з
прорізами для очей з будь-якої щільної матерії (наприклад, з брезенту).
Краї прорізів можна зачорнити сажею від вогнища, а стрічку зав'язують
на потилиці вузлом або закріплюють стрічками.
Рекомендований одяг та спорядження
Основними вимогами, які висуваються до верхнього одягу є
зручність, міцність, вологостійкість та незначна вага. За зразок, що
відповідає цим вимогам, можна навести так звану «горку». Вона являє
собою модифікований, осучаснений зразок обмундирування для
гірсько-стрілецьких військових формувань. Взуття повинно бути
також зручним, міцним, мати малу вагу та легко просушуватись. Із
необхідного спорядження бажано мати:
рюкзак необхідної ємності (чим зручніше – тим краще);
«розгрузку» – жилет з великою кількістю кишень для розміщення
в них магазинів, гранат тощо;
ножі (один багатофункціональний, складний, інший – типу
«мачет»);
кишенькову ланцюгову пилку (за необхідності);
«мікрохвильовку похідну» (на сухому паливі) для розігріву та
приготування їжі;
засоби розведення вогню (кілька штук: один в куртці, один в
брюках і ще один в рюкзаку);
рідину проти комарів, москитку;
набір: ніж, виделка, ложка (бажано «бундесверівський»);
флягу;
казанок або миску (за необхідності);
спальний мішок (за необхідності, бажано Шведської армії).
Гігієна харчування
Остерігайтеся шлункових кишкових захворювань і розладів. Не
гризіть нігті, не приймайте їжу брудними руками (як мінімум ретельно
обтирайте руки перед їдою чистою сухою травою або листям). Не
82
пийте брудну воду (її потрібно прокип'ятити або обробити
спеціальними пігулками, а потім профільтрувати). Оберігайте їжу і
воду від мух та інших комах, своєчасно видаляйте харчових паразитів,
знищуйте відходи. Уникайте споживання необроблених і
недоброякісних продуктів (недостатньо проварені, просмажені, немиті
гарячою водою, підгнилі, покриті пліснявою, такі, що забродили,
протухнули тощо). Харчове отруєння, дизентерія в польових умовах
означають зрив бойового завдання і, цілком імовірно, загибель
військовослужбовця.
Чищення зубів. Зуби потрібно чистити зубочисткою і полоскати
водою після кожного приймання їжі. А ввечері, готуючись до сну, зуби
слід чистити зубною пастою або порошком. За відсутності пасти
(порошку) зуби можна чистити товченим деревним вугіллям, до нього
домісити висушене і подрібнене листя м'яти. Краще вугілля для
чищення зубів отримують з липи.
Зубну щітку легко зробити з гілочок ялини сосни або зі свіжої
гілочки липи чи осики. Паличку з одного боку розщепнути на дрібні
частини і погнути для більшої м'якості.

17. МІННА БЕЗПЕКА

Усі військовослужбовці повинні знати і практично виконувати
вимоги мінної безпеки, вміти практично діяти на території,
забрудненій вибухонебезпечними предметами (ВНП).
Основними причинами потрапляння на мінні поля є таке:
бійці не усвідомлюють, що ідуть у неправильному напрямку;
бажання справити природні потреби у найближчих кущах;
необережний вихід на узбіччя, що є найзручнішим місцем
мінування;
несподіваний мінометний або снайперський обстріл може
спричинити вихід на заміновану місцевість;
бажання мати гарний сувенір;
ворожі позиції та місця масових поховань є імовірними місцями
встановлення мін-пасток;
нехтування знаками, що вказують на присутність мін. Те, що ви не
помічаєте ознак наявності мін, ще не означає, що їх немає;
якщо ви бачили, як стежкою пройшла людина, то це не означає, що
вона безпечна.

83
 При діях у районах, що мають мінну небезпеку, кожен
військовослужбовець повинен вміти:
розпізнавати міни та вибухонебезпечні предмети;
подавати команди (сигнали) при виявленні мін та
вибухонебезпечних предметів і практично діяти за ними;
прокладати та позначати проходи для виходу із замінованої
ділянки;
позначати на місцевості виявлені міни та вибухонебезпечні
предмети альтернативними засобами;
проводити маркування замінованої ділянки місцевості, зокрема
альтернативними засобами;
дотримуватись заходів безпеки при поводженні на місцевості, що
має мінну небезпеку;
надавати першу медичну допомогу;
знати демаскуючі ознаки мін та вибухонебезпечних предметів.
Демаскуючі ознаки, за якими можуть бути виявлені міни:
наявність дротяних розтяжок;
часткове оголення корпусу міни;
наявність тари або запобіжних чек;
горбки або відмінність маскувального шару від іншого фону;
закупорка;
необроблені ділянки землі;
порушення поверхні ґрунту та рослинності, ушкоджені кущі в
живоплоті;
порушення рослинності в певному порядку;
сліди від машин у певному порядку;
часткова блокада доріг перепонами, що легко обійти або об'їхати;
порожні ящики від мін та упаковки;
імпровізовані знаки наявності мін;
старі оборонні фортифікаційні споруди та ін.
Виявлені міни або ВНП позначаються на місцевості за допомогою
добре видимих альтернативних засобів маркування (каміння, ганчірок,
гілок дерев та ін.) на відстані не ближче 10 см до міни (ВНП). Про їх
місцезнаходження доводиться до всього особового складу підрозділу.
При виконанні завдань у небезпечних районах усі знаки, що
викликають сумнів, необхідно розглядати як попередження про
небезпеку.
Найімовірніші місця мінування:
вузькі ділянки доріг;
84
 у місцях, зручних для засад;
узбіччя доріг та ґрунтові дороги;
навколо будь-яких перешкод;
у канавах, навколо будинків та в місцях, які зручно
використовувати як сховище;
навколо покинутого спорядження;
на зруйнованих шляхах, стежках та залізничних коліях;
у суспільно важливих місцях.
При діях на місцевості, що забруднена ВНП, ЗАБОРОНЕНО:
допускати скупчення особового складу під час виконання
завдань;викручувати підривники з артилерійських снарядів,
мінометних мін, гранат, авіабомб та інших боєприпасів, що не
вибухнули;ходити поза проходами і неперевіреною
місцевістю;зміщувати або забирати дротяні та інші невибухові
загородження;вилучати або випалювати вибухову речовину з
боєприпасів, що не вибухнули або неповністю вибухнули;
розташовувати особовий склад поблизу складів боєприпасів або
зібраних під час розмінування мін та інших вибухонебезпечних
предметів;
використовувати не за призначенням вибухові речовини і засоби
підривання, боєприпаси, запалювальні та освітлювальні суміші і т. п.;
розпалювати вогнища на ділянках місцевості, що підлягає
розмінуванню;
приносити в розташування підрозділів будь-які вибухонебезпечні
предмети.
Категорично заборонено збирати і зберігати такі боєприпаси:
авіаційні бомби, що не вибухнули;
артилерійські снаряди зі слідами нарізів на ведучому пояску;
мінометні міни зі слідами удару бойка на капсулі хвостового
патрона;
артилерійські снаряди і мінометні міни з механічними
пошкодженнями корпусу або підривників;
ручні гранати зі вставленими запалами, без чек і спускових важелів;
інженерні міни і підривні заряди з неконтактними підривниками;
міни і підривні заряди з пошкодженим корпусом або підривником;
міни, встановлені дистанційними засобами.
Попереджувальні знаки небезпечних районів
Для забезпечення видимості цивільним населенням при позначенні
мінних полів та небезпечних ділянок використовуються такі знаки:
85
 розмір і форма: трикутник розміром не менше 28 х 20 см та/або
квадрат зі сторонами не менше 25 см;
колір: червоний;
символ: символ небезпеки – череп та дві кістки;
мова: на знаку повинно бути слово „МІНИ” однією з шести
офіційних мов ООН (англійська, арабська, іспанська, китайська,
російська і французька) і мовою, поширеною в даному регіоні;
встановлення: мінні знаки встановлюються навколо мінного поля
або небезпечного району з інтервалом 15 м, причому сторона з написом
повинна бути обернена до очищеної безпечної зони (рис. 17).
28cm

D a n g e r M in e s
cm
20
cm

20

2
5cm

D
an
gerMi
n e
s

2
5cm

Рис. 17. Попереджувальні знаки

Альтернативний спосіб маркування: палиці, встановлені
навхрест, кам'яні стовпи тощо – повинні завжди братися до уваги як
форма маркування. Його часто використовують, коли не мають
можливості встановити чи виготовити прийняті знаки.
До альтернативних способів маркування відносяться:
кам’яні стовпи або купи каміння;
палиці, встановлені навхрест;
фарба, нанесена на дерева або скелястий ґрунт;
прокопані канави, відсипані вздовж піском;
інші знаки перешкоди.
При виконанні завдань у небезпечних районах усі знаки, що
викликають сумнів, необхідно розглядати як попередження про
небезпеку.
Найбільш імовірні місця встановлення мін, мін-пасток та
виявлення вибухонебезпечних предметів
Особливу увагу слід приділяти та проявляти пильність при
відвідуванні:
колишніх військових позицій та оборонних укріплень;
контрольних дорожніх пунктів;
місць переправ через водні перешкоди;
залишків військової техніки;
86
 вузьких місць, де не можливо обійти або об’їхати перешкоду;
ґрунтових доріг та узбіч доріг з твердим покриттям;
необроблених ділянок землі;
будинків та споруд, покинутих місцевими жителями.
Негайні дії при виявленні мін:
зупинитись;
оцінити ситуацію;
посилити пильність;
повернутись назад;
доповісти.
Оцінити ситуацію
Чи є втрати?
Чи є загроза вашому життю?
Які індикатори мінного поля ви бачите?
Чи бачите ви міни?
На якій відстані знаходитесь ви від безпечного місця (твердої
поверхні)?
Чи здатні ви самостійно вийти з мінного поля?
Чи є зв'язок з командуванням?
Посилити пильність
Помічай форму, розмір, колір та матеріал.
Намагайся помітити будь-які ознаки наявності мін.
Помічайте будь-які видимі позначки, сліди на ґрунті.
Визначте своє точне положення за допомогою карти або GPS.
Помічайте всі інші фактори, такі як: оборонні позиції, погода тощо.
Повернутись назад
Якщо є людські втрати, прокладіть стежку до пораненого, перевірте
простір навколо нього на наявність мін, винесіть пораненого у
безпечну зону.
Якщо ви в машині і вона не пошкоджена, залишайтеся в машині до
прибуття саперів.
Якщо машина пошкоджена, вирішуйте: чи безпечніше залишитись у
ній, чи покинути.
Доповісти
Негайно доповісти командуванню про подію.
Позначте мінне поле на місцевості.
Оповістити місцеве населення.
Дії підрозділу, що потрапив у заміновану зону

87
 У разі дій підрозділу в районах, де може виникнути мінна
небезпека, кожен військовослужбовець повинен спостерігати за
місцевістю з метою своєчасного виявлення мін або вибухонебезпечних
предметів.
При візуальному виявленні міни (вибухонебезпечного предмета)
військовослужбовець, який першим виявив небезпеку, повинен подати
команду “МІНА!” або “СТІЙ! МІНА!” і доповісти командиру про тип
виявленого вибухонебезпечного предмета (рис. 18).

Рис. 18. Дії підрозділу, що потрапив у заміновану зону

Дії командира підрозділу
Командир підрозділу, після отримання доповіді про виявлену міну
(вибухонебезпечний предмет), визначає за топографічною картою
небезпечний район, позначає його. Доповідає старшому начальнику:
координати району, характер небезпеки, тип виявленого
вибухонебезпечного предмета, рішення про вихід з небезпечного
району та передає заявку на виклик групи розмінування.
Після доповіді про виявлену небезпеку командир підрозділу дає
команду особовому складу за допомогою багнета перевірити
місцевість на наявність мін навколо себе та в напрямку виходу з
небезпечного району (як правило, у зворотному напрямку).
При використанні багнета при перевірці місцевості необхідно
дотримуватись таких вимог:
- кут нахилу багнета – до 30º;
- відстань між уколами багнета – 4-5 см;
- рухи плавні, без різких поштовхів.
Перевірка місцевості кожним військовослужбовцем здійснюється
від себе до попереднього військовослужбовця на ширину не менше як
50 см. Перевірений прохід позначається підручними засобами через
кожні 50 см (рис. 19).

88
 Рис. 19. Використання багнета при перевірці місцевості
Позначення проходу може здійснюватись за допомогою:
бинта з перев'язочного пакета;
гілок дерев або кущів;
каміння.
Виявлені міни або вибухонебезпечні предмети позначаються на
місцевості за допомогою добре видимих альтернативних засобів
маркування (камінь, ганчірка, гілка дерева та інше) на відстані не
ближче 10 см до міни (ВНП). Про їхнє місцезнаходження доводиться
до всього особового складу підрозділу.
Після прокладання суцільного проходу командир підрозділу дає
команду на вихід із замінованої зони. Прохід з безпечної ділянки
місцевості закривається та маркується підручним матеріалом (гілки
дерев; купи каміння; палки, встановлені навхрест; мітки фарбою на
деревах або каміннях; прокопані канави; смуги, відсипані піском).
Прохід з безпечної ділянки місцевості закривається та
маркується підручним матеріалом.
У разі підриву командир підрозділу дає команду своїм підлеглим
приступити до розвідки місцевості, щоб зробити прохід до
потерпілого, та терміново повідомляє в штаб про нещасний випадок і
вказує свої координати. Крім цього, місце підриву військовослужбовця
він наносить на топографічну карту і вказує час. Після прокладання
проходу до потерпілого, необхідно обов’язково перевірити місцевість
навколо нього. Після цього йому надається перша медична допомога.
У той же час решта особового складу пророблює прохід для виходу в
безпечну зону. Після влаштування проходу потерпілого евакуюють у
89
безпечну зону. Командир підрозділу доповідає в штаб про вихід, свої
координати і очікує прибуття лікаря для надання потерпілому
кваліфікованої медичної допомоги або за наявності свого
транспортного засобу здійснює перевезення потерпілого в найближчий
лікувальний заклад.

18. ЗАСТОСУВАННЯ АРМІЙСЬКОЇ АВІАЦІЇ

Армійська авіація є самостійним родом військ і призначена для
забезпечення успішних бойових дій загальновійськових з’єднань і
частин. Її використання дозволяє вирішувати низку інших завдань,
основними з яких вважаються:
боротьба з танками та іншими броньованими об’єктами
противника;
вогнева підтримка своїх військ;
забезпечення десанту.
Важливу роль при цьому відіграє тісна взаємодія з тактичною
авіацією та іншими родами сухопутних військ, а також рівень
підготовки льотного складу.
У даний час на практиці застосовуються такі принципи
використання армійської авіації:
підтримання постійної бойової готовності;
ведення дій у складі загальновійськових та вертолітних тактичних
груп (ВТГ);
концентрація зусиль на вирішенні найбільш важливих завдань;
забезпечення раптовості та маскування сил і засобів на основних
напрямках;
поєднання вогню і маневру при нанесенні ударів по противнику;
забезпечення живучості за рахунок використання захисних засобів
і особливостей місцевості;
можливість ведення тривалих бойових дій.
На основі цих принципів армійська авіація вирішує розвідувальні,
вогневі, транспортно-десантні та спеціальні завдання.
Розвідувальні завдання включають: розвідку району бойових
дій; радіаційну (хімічну та бактеріологічну (біологічну)), а також
інженерну та метеорологічну розвідку місцевості.
Діючи самостійно або спільно з наземними частинами та
підрозділами, розвідувальні вертолітні групи видобувають важливу
інформацію про сили і засоби противника на полі бою і вирішують
вогневі завдання.
90
 Вогневі завдання – це знищення або придушення наземних
(головним чином броньованих) об’єктів противника, забезпечення
прольоту і дій тактичних десантів.
Бойові (ударні) вертольоти залучаються для боротьби з бойовими
вертольотами противника і диверсійно-розвідувальними групами.
Вони можуть супроводжувати мотопіхотні й танкові колони,
розвідувальні та транспортно-десантні вертольоти, прикривати фланги
і тил, забезпечувати вихід з бою (відхід) своїх військ і т. д.
У статутах і настановах збройних сил країн НАТО підкреслюється,
що ударним вертольотам немає альтернативи в обстановці, що вимагає
швидкого реагування. Вони ефективно використовуються там, де
умови місцевості обмежують або виключають застосування підрозділів
наземних військ.
Коли загальновійськові частини і з’єднання втягнулися в бій,
ударні вертолітні формування можуть сприяти досягненню
вирішального успіху. Вертольоти, озброєні протитанковими
керованими ракетами (ПТКР), здатні самостійно або спільно з
тактичної авіацією знищувати бронетанкові підрозділи і частини
противника.
Транспортно-десантні завдання армійської авіації передбачають
висадку повітрям тактичних десантів, військ і матеріальних засобів,
евакуацію поранених.
Багатоцільові й транспортно-десантні вертольоти забезпечують
маневр силам і засобам на полі бою, висаджують мобільні десанти,
беруть участь у повітряно-штурмових операціях.
Вони також задіюються під час швидкої доставки озброєння та
тилового забезпечення.
Досвід показав, що вертоліт порівняно з армійським автомобілем
вантажопідйомністю до 2,5 т має удвічі більші можливості із
транспортування особового складу, а вантажів – у 1,5 рази.
При цьому крейсерська швидкість вертольотів становить
200 км/год, а автомобіля (залежно від місцевості) – не більше
40 км/год.
До спеціальних завдань належать:
мінування та розмінування мінних полів;
забезпечення управління і зв’язку;
корегування артилерійського вогню і ударів тактичної авіації;
охорона й оборона тилових районів частин.
Досвід застосування ВТГ у наступі визначив тактику її дій під час
91
виявлення угруповань противника.
У разі зіткнення з противником ВТГ повинна ухилялися від бою та
займати позиції для спостереження за ним, одночасно наземні сили
ВТГ проводять імітуючі заходи для атаки, відволікають основні сили
противника “на себе”, для остаточного розкриття його оперативної
будови. Повітряна компонента у складі ударних вертольотів знищує
найбільш важливі цілі за інформацією, наданою з розвідувального
вертольота.
Далі інформація про бойові порядки противника передається на
вогневі засоби артилерії та авіації старшого начальника. При цьому
розвідувальний вертоліт постійно веде дорозвідку угруповань
противника, знаходячись поза зоною ураження його зенітними
засобами. У разі вступу в бій основних сил ВТГ виходить з бою, за
необхідності відновлює боєздатність або продовжує ведення розвідки
маршрутів відходу противника і висування його резервів.
Застосування ВТГ у складі батальйонних тактичних груп ЗС РФ, у
разі розв’язання агресії проти України, цілком імовірне, враховуючи
досвід застосування зазначених тактичних угруповань у ході війни в
Південній Осетії. Основу повітряної компоненти ВТГ імовірно будуть
складати вертольоти вогневої підтримки типу Мі-24, Мі-28Н та
розвідувальні вертольоти Мі-24К.
На даний час встановлено перебазування на територію півострова
Крим ударних вертольотів типу Мі-24 і нових вертольотів вогневої
підтримки Мі-28Н (“нічний мисливець”).
Поблизу східних кордонів України постійно спостерігаються
прольоти розвідувальних літаків та вертольотів-розвідників Мі-24К,
які є основою розвідувальної компоненти ВТГ.
Особливості розвідувального вертольоту Мі-24К
Мі-24К – вертоліт-коректувальник артилерійського вогню,
призначений для візуального спостереження за полем бою,
розташуванням військ противника з метою коригування ракетної та
артилерійської стрільби, відеозйомки та фотографування місцевості,
передачі координат цілей на засоби вогневого ураження.
Конструкція і тактико-техничні характеристики Мі-24К аналогічні
базовому вертольоту Мі-24.
Характерною ознакою Мі-24К є розташування на його правому
боці спостережної аппаратури: надтурельної керованої фото-,
відеокамери АФА-100. У центральній кабіні вертольота розташована
довгофокусна автоматична камера для коригування артилерійського
92
вогню.
Крім того, на Мі-24К встановлена система спостереження “Ірис”,
розвідувально-коригувальний комплекс “Рута”. Застосування системи
“Ірис” і комплексу “Рута” дозволяє вертольоту Мі-24К вести розвідку,
виявляти, ідентифікувати наземні цілі із визначенням їх координат з
високою точністю на відстані до 100 км.
Досвід застосування вертольотів армійської авіації для
прикриття військових колон на марші
Особливе значення незаконні збройні формування завжди
надавали веденню активних бойових дій на дорогах. На маршрутах
руху колон з боєприпасами, пальним, продовольством та іншими
матеріальними засобами вони мінували і руйнували окремі ділянки
доріг, прокопували поперечні канави, рови або створювали штучні
звуження проїжджої частини, розсипали гострі предмети, а іноді
перевертали на великовантажні автомобілі.
Як правило, у районах завалів і мінування доріг вони
влаштовували засідки. При наближенні колони до засідки спеціально
виділені снайпери відкривали вогонь по водіям і старшим головних,
середніх і замикаючих машин, далі вживалися заходи щодо знищення
(захоплення) всієї колони.
Напади моджахедів на автоколони радянських військ в
Афганістані змусили здійснювати їх наземне та повітряне
супроводження. На землі, по маршруту руху автоколони, її охорона
здійснювалася спеціально виділеними механізованими підрозділами. З
повітря автоколона прикривалася вертольотами армійської авіації.
Зазвичай для супроводження автоколон виділялося 4-6 вертольотів Мі-
24. Екіпажі виконували поставлене завдання послідовними вильотами
пар вертольотів на патрульний супровід за викликом з командного
пункту. Зв'язок з колоною здійснювався за допомогою штатних
радіостанцій.
Підготовка екіпажів бойових вертольотів Мі-24 до виконання
бойового завдання з авіаційного супроводження колони включала такі
заходи:
вивчення маршруту руху колони за картою масштабу 1:100 000,
нанесення на карту кодувальної сітки;
вивчення місць розташування блокпостів (своїх і противника),
майданчиків вимушеної посадки за маршрутом польоту;
вивчення складу і номера колони, кількості одиниць техніки в ній.
Перша пара вилітала на супровід колони за командою з
93
командного пункту у момент виходу автоколони у вихідний пункт
маршруту. Пара вертольотів Мі-24 виходила в район руху колони. Вона
набирала висоту 1500-2000 м над колоною і встановлювала
радіозв'язок з командиром наземної групи бойового супроводження
або з авіанавідниками, про що повідомлялося на командний пункт.
Висота польоту вибиралася ведучим групи з тактичних міркувань, але
не повинна була бути меншою за безпечну. Екіпажі вертольотів
здійснювали огляд місцевості за маршрутом руху колони.
Огляд підозрілих ділянок місцевості здійснювався прольотом
вздовж колони на швидкості 120–200 км/год. В окремих випадках для
огляду підозрілих ділянок дороги та прилеглої місцевості екіпажі
знижувалися нижче 1500 м. Розвідку дороги здійснював ведучий пари
вперед на 5–8 км і вбік на 3–5 км, напарник прикривав його на
дистанції 600-800 м з перевищенням 150–200 м і в разі виявлення
вогневих точок знищував їх.
При цьому такі дії виконувалися в стороні від «зелених» зон і
населених пунктів з попередньою вогневої обробкою небезпечної
ділянки місцевості.
При раптовому обстрілі колони противником ведучий пари
доповідав на командний пункт і пара атакувала противника. Атака
виконувалася тільки за командою авіанавідника і при стійкому
двосторонньому зв'язку з ним. Перед атакою точно встановлювалося
місце розташування своїх військ і противника. Захід на ціль
виконувався тільки уздовж колони. При цьому атака проводилася з
пікірування, а вихід з неї – за можливості в сторону сонця. При
виведенні проводився відстріл хибних теплових цілей (ХТЦ) з метою
протидії ПЗРК.
Повторна атака виконувалася з іншого напрямку з курсом,
відмінним від попереднього не менш як на 30–60 градусів.
При цьому постійно підтримувався зв'язок з авіанавідниками або з
командиром групи бойового супроводження, який за необхідності
здійснював целевказання. При цьому авіанавідники, вказуючи
ведучому пари напрямок і передбачуване ураження вогневих засобів
противника, наводив його на ціль.
Ведучий групи, виявивши місце ведення вогню противником,
завдавав по ньому удару з оптимальним використанням бортового
озброєння. Висота введення в атаку при стрільбі некерованими
авіаційними ракетами (НАР) становила 1500 м, висота виводу – не
менше 1200 м з обов'язковим взаємним прикриттям. Дальність
94
стрільби НАР становила 1500–1200 м, із бортового озброєння – 800–
1000 м. За одну атаку проводилося не більше двох-трьох стрільб. З
метою збільшення періоду вогневого впливу на противника, а отже, і
збільшення часу супроводження колон боєзапас витрачався економно.
Стрільба велася короткими чергами з одного з бортів. Бомбометання
здійснювалось з висоти 700–900 м (залежно від боєприпасів) у
напівавтоматичному або автоматичному режимі. З метою
недопущення ураження своїх військ бомби застосовувалися не ближче
1500 м від колони, НАР – не ближче 500 м, вогонь з бортового
озброєння – не ближче 300 м.
За необхідності нарощування зусиль ведучий пари доповідав на
командний пункт, за командою якого піднімалися чергові сили, що
знаходилися в стані чергування на аеродромі.
При нормальній обстановці зміна пар вертольотів супроводження
здійснювалася за графіком у зоні над автоколоною, яка прикривалася.
Старшим в колоні зазвичай був командир роти, батальйону або їм
рівні, тобто особи, не пов'язані з авіацією, і тому команди із землі на
виконання атак вимагали уточнень і прийняття самостійного рішення
екіпажем. Під час обстрілу колони старший не завжди бачив, звідки
точно проводиться обстріл. Тому він повідомляв тільки район, а
ведучий, оцінивши обстановку, виявляв цілі та розподіляв їх у групі.
Супроводжуючи колону, політ виконувався над місцевістю, де
найменшою була ймовірність знаходження моджахедів з метою своєї
безпеки. Політ виконувався не над ”зеленою“ зоною, яка простягалася
вздовж шосейних доріг, а над пустельною, рівнинною місцевістю і ні в
якому разі екіпажі не підходили до вершин гір, оскільки там
найчастіше встановлювалися ДШК і ПЗРК.
Успіх патрульного супроводження колон визначався ретельною
підготовкою льотного складу, чітким з'ясуванням завдання,
відпрацюванням питань управління та взаємодії в групі й із землею,
раціональним застосуванням бортового озброєння, виконанням
тактичних прийомів боротьби з ППО противника і дотриманням
заходів безпеки.
Застосування армійською авіацією нових систем високоточної
зброї дозволяє уникнути залучення великих угруповань наземних
військ для проведення наступальних операцій і звести втрати
особового складу до мінімуму.

95
 19. СПОСОБИ БОРОТЬБИ З БЕЗПІЛОТНИМИ ЛІТАЛЬНИМИ
АПАРАТАМИ (БПЛА)
Виявлення БПЛА вдень здійснюється візуально або за звуком
роботи двигуна. Уночі виявлення БПЛА є складнішим та можливе
лише за звуком.
Знищення (нейтралізація) БПЛА можливе:
кулеметним (автоматним) вогнем на відстані до 600 м;
вогнем із снайперської зброї на відстані до 1000 м.
Знищення БПЛА оперативно-тактичної ланки, які мають висоту
польоту більшу ніж 500 м та швидкість більшу 100 км/год, можливе
лише засобами тактичної (армійської авіації) або за допомогою ПЗРК
(ЗКУ). Застосування стрілецької зброї по таких цілях є
малоефективним.
Ураження БПЛА зі стрілецької зброї можливе лише за умови його
польоту при відносно невеликій швидкості руху. При цьому вогонь зі
стрілецької зброї повинен бути зосередженим та щільним.
БПЛА вертольотного типу краще знищувати в момент їх зависання
(зниження швидкості). БПЛА, побудовані за класичною літаковою
схемою, доцільно обстрілювати в момент здійснення ними
аеродинамічних маневрів, особливо в момент розвороту, а також під
час здійснення горизонтального стабільного польоту. В останньому
випадку доцільно вести масований загороджувальний вогонь перед
БПЛА за траєкторією його руху.
Точка прицілювання повинна обиратися з упередженням БПЛА
таким чином, щоб забезпечити його ураження в центр фюзеляжу
(корпуса).
БПЛА також можна уражати вогнем із зенітних кулеметних
установок (за наявності).
У темну пору доби для знищення БПЛА необхідно здійснювати
підсвітлення за допомогою потужних ліхтарів або прожекторів.
Візуальний пошук виявленого за звуком БПЛА можливий з
потужним ліхтарем. Але треба пам’ятати, що використання ліхтаря
демаскує позицію. Тому застосування джерел світла дозволяється
лише з дозволу командира, якщо такий був наданий на попередньому
інструктажі. Включати ліхтар можна лише тоді, коли ти впевнений, що
дійсно знайдеш БПЛА у повітрі. Якщо ні – краще не ризикуй.
Для зменшення ризику викриття позиції вночі, можливо
здійснювати підсвітлення БПЛА з точки, розташованої поза межами
позиції одним з бійців.
96
 У будь-якому випадку при виявленні БПЛА необхідно негайно
доповісти командиру та здійснювати за ним спостереження, далі діяти
за вказівкою командира.
Треба пам’ятати, що БПЛА, як правило, оснащені засобами ведення
технічної видової розвідки, тому при їх появі необхідно суворо
додержуватися усіх правил і вимог тактичного маскування.
Крім того, поява невеликих БПЛА ближньої дії (дальність дії яких
обмежена зазвичай дальністю прямої видимості) свідчить про
наявність у районі угруповань противника, який намагається здійснити
добування розвідувальної інформації про обстановку, стан і
розташування військ. Це вимагає підвищення пильності та уваги.

20. ОСНОВИ ТАКТИКИ ДІЙ СНАЙПЕРІВ ТА

КОНТРСНАЙПЕРСЬКІ ДІЇ
Потрапляння під вогонь снайперів та відсутність контрснайперських
дій є однією з помилок командирів при організації бойових дій.
Обов'язок командира підрозділу полягає в тому, щоб навчити
офіцерів і солдатів діяти в ході боротьби з використанням снайперів та
проведення контрснайперських операцій.
За підсумками аналізу локальних війн і конфліктів близько 2/3 втрат
завдають снайпери.
Снайпери відповідно до своїх можливостей щодо впливу на
противника можуть виконувати завдання:
знищення цілей, що швидко з’являються/зникають та не
спостерігаються чи недосяжні для ураження зі свого переднього краю;
знищення офіцерського складу;
зрив організації роботи переднього краю, рубежу ізоляції;
снайперський терор та деморалізація протилежної сторони;
спостереження за діями, вивчення розташування вогневих засобів,
спостережних, коригувальних, командних пунктів та інших важливих
у тактичному відношенні об’єктів.
Дистанція ефективної стрільби снайперської гвинтівки у стрільця з
доброю підготовкою практично не перевищує 800 м, тому снайперам
для ефективної роботи при широкій нейтральній смузі (більш 400 м)
доводиться вночі приховано висуватися та займати позиції на

97
нейтральній смузі. Місце для позиції визначається наявністю цілей та
вибирається так, щоб розвідані цілі можна було дістати пострілом.
Позицію, як правило, обирають у такому місці, щоб сонце світило в
очі противнику та сліпило його, одночасно виключаючи демаскуюче
виблискування його оптичних приладів. Позиція має бути в тіні, а якщо
вона на сонці, то не повинна давати тіні, яка раптово виникає при
переміщенні світила та демаскує позицію. Доцільно також враховувати
і напрямок вітру: бажано, щоб він дув в сторону противника та ніс йому
в очі дим, пил і пісок.
Позицію, як правило, займають на фланзі (збоку) противника – так
краще відкриваються повороти траншей, ходів сполучення, противник
за окремими укриттями, внаслідок чого сам снайпер при веденні такого
«косого» флангового вогню може бути захищеним від вогню
фронтального та бути менш помітним з фронтальних позицій
противника. Зрозуміло, що позиція займається вище: на висоті, на даху,
на дереві тощо, оскільки так легше “дістати” ціль кулею, але такі
перспективні місця знає і противник. Тому снайперські позиції
вибираються поблизу вказаних вище вигідних місць. При цьому
позиції встановлюються подалі від будь-якого об’єкта, що привертає
увагу.
Існує такий психологічний принцип вибору позиції: вона
обладнується в такому місці, що на неї не хочеться дивитися,
наприклад, у купі сміття або серед нагромадження одноманітних
нецікавих предметів. Позиція займається в самих неочікуваних місцях
і ретельно маскується під фон та рельєф місцевості. З будь-якої позиції
передбачаються та готуються шляхи відходу.
Поряд з основною позицією снайпер обладнує і запасні, на які
переміщується у разі небезпеки. З метою розсіяти увагу противника та
ввести його в оману разом з основними та запасними позиціями
снайпер обладнує хибні, ледь замасковані, на яких найчастіше
розміщуються опудала – приманки або примітивні манекени. До того
ж снайпери визначають позиції “підскоку”, на які висуваються лише
для єдиного пострілу і відразу ж залишають їх.
Розсудливий снайпер основну позицію, на якій, як правило,
доводиться сидіти декілька годин (а іноді й діб) і приховано
вистежувати противника, завжди буде намагатися зробити закритою.
Відкрита позиція – це та, яка зайнята в зручному для стрільби місці
раптово і яку не потрібно готувати. З такої позиції снайпер робить пару
пострілів і зникає. Особлива увага при роботі на відкритій позиції
98
звертається на фон місцевості, що позаду снайпера, який не повинен
виділятися на ньому.
Улітку снайпери люблять займати позиції в розбитій бронетехніці.
Запасна позиція в такому разі обладнується під бронетехнікою, у
заздалегідь виритому глибокому окопі. З розбитого танка чи БТР
стріляють 2-3 рази, а потім переміщуються в окоп, щоб уникнути
обстрілу у відповідь. З метою уникнення демаскування позиції димом
від пострілу позицію намагаються вибирати за малими кущами та
стріляти у просвіти між гілками, щоб дим не виходив за лінію кущів.
При цьому дим поступово розсіюється і його не видно зі сторони. Крім
того, за малими кущами на відстані близько 70 метрів позицію вже
абсолютно не видно, оскільки наступає так званий ефект тюлевої
гардини.
Найкраща і найбезпечніша позиція для снайпера – на краю лісу
(лісосмуги) та за малими кущами або гілками дерев, що звисають униз
і приховують дим від пострілу. Така позиція абсолютно невидима. На
такій ділянці снайпер безкарно може стріляти стільки, скільки йому
потрібно, час від часу пересуваючись метрів на 20–30 у різні сторони.
Маючи 2-3 заздалегідь відритих окопи, він застрахований і від
мінометного (артилерійського) вогню.
Послідовність переміщення снайпера з позиції на позицію
передбачити неможливо, оскільки її диктує реальна бойова обстановка
та його особистий бойовий досвід. Снайпер може працювати і за
блукаючим принципом, змінюючи позицію за позицією. Систему
снайперських позицій – розташування основної, запасної, хибних та
решти – визначає сам снайпер залежно від доцільності за обстановкою
та розвитком подій. Безпосередній командир встановлює снайперам
лише межі снайперського поста, у якому вони зобов’язані виконувати
поставлені завдання.
Кордони снайперського поста можуть бути від 100 м до 1 км.
Завдання снайперів при веденні вуличних боїв ті ж самі, що і на
відкритій місцевості. У місті з його малими для снайперської стрільби
відстанями снайпери, які мають треновану спостережливість та зорову
пам’ять, спроможні чітко і яскраво бачити по пам’яті об’ємну та
перспективну “картинку” ділянки бойових дій, спостерігати з-під плит
у безпечному місті в перископ, а при появі цілей швидко висуватися на
позицію. Після пострілу вони відразу ховаються назад. Снайпер
противника найчастіше працює під шумовим прикриттям кулеметної
черги або вибуху.
99
 Снайпери для власної безпеки та прихованості часто стріляють з
глибини приміщень на різних рівнях, з різних поверхів. Стріляти
намагаються з кімнат, що знаходяться з тіньової сторони. У темряві в
глибині приміщення стрільця майже зовсім не видно, але його часто
видає спалах пострілу. Тому деякі снайпери стріляють навіть із шаф у
розбитих квартирах. Не чекаючи, поки по цьому вікну будуть стріляти,
одразу ж після пострілу вони цю кімнату залишають.
У місті позиції снайперів слід шукати неподалік від передбачуваної
цілі, а конкретніше – у тому місці навколо цілі, звідки вона буде видна
снайперу, звідки йому буде зручніше стріляти, і там, де снайперу легше
замаскуватися і звідкіля є шляхи відходу. Снайпера завжди привернуть
антени – це вузол зв’язку або штаб. Він прийде на запах кухні – не тому,
що він голодний, а тому що в цьому місті буде скупчення тих, хто хоче
їсти. Снайпер обов’язково намагатиметься вийти у тил і опинитися
поблизу артилерійської чи мінометної батареї. Він обов’язково
приповзе на будь-які шуми – від брязкання солдатських котелків до
рокоту працюючих двигунів – де є шуми, там є і люди.
Перед лінією зіткнення на своїй стороні снайпер обов’язково
влаштує позицію напроти проходів та проломів, через які можливе
висування бійців в атаку. При всьому описаному вище снайпер зранку
обов’язково намагатиметься стріляти зі сходу – не стільки тому, що
сонце буде у нього за спиною, а тому що в ранковій атмосферній димці,
перебуваючи у затіненому місці, він буде практично невидимим і
тривалий час може безкарно стріляти.
На практиці неодиничні випадки виходу ворожих снайперів у тил і
влаштування снайперських засідок на транспортних розв’язках,
залізничних, автомобільних комунікаціях і біля місць можливого
скупчення живої сили перед наступальними діями.
Багато снайперів використовують радіозв’язок. Самі вони в ефір не
виходять та в радіообмін не вступають, але їх асистенти або група
прикриття інформують їх про зміни в обстановці, орієнтири, появу
цілей, повідомляють про загрозу захвату та інші раптові небезпеки.
Таким чином, при організації і веденні бойових дій в локальних
війнах та збройних конфліктах ігнорувати діяльність снайпера
неможливо. Снайпер здатен докорінно змінити обстановку на полі бою
і є дієвим інструментом у диверсійно-терористичній діяльності.
Снайпер – не стільки влучний стрілець, скільки солдат, що
використовує певну тактику дій. Мета снайперської тактики – змусити
противника відмовитися від дій і “не висуватися”.
100
 Снайпер знищує вогнем окремих військовослужбовців противника з
позицій, місцезнаходження яких противник визначити не може. Сила
снайпера не стільки в кількості убитих (звичайний кулемет або
гранатомет може знищити набагато більше особового складу), скільки
в психологічному тиску на противника. Не знаючи, куди стріляти у
відповідь, противник не може скористатися основним способом
ліквідації небезпеки в бою – у відповідь вогнем знищити або
придушити джерело небезпеки.
Зазвичай снайпер вражає важливі цілі, особливо командирів.
Снайпери визначають їх за командною поведінкою: за специфічною
жестикуляцією, неучастю в роботі, військовому вітанню, наявністю
командирської зброї, бінокля, за зв’язківцем, який знаходиться поруч.
Щоб уникнути “снайперської” небезпеки перше, що спадає на думку
солдатам під снайперським вогнем, – сховатися, не діяти. А як відомо,
своя бездіяльність – це подарунок противнику, чого снайпер і
домагається.
Для успішних дій снайперу потрібно:
знайти, зайняти і перебувати якийсь час на позиції, яка не
виявляється противником;
вистежити і виявити ціль;
зробити постріл, нейтралізувавши демаскуючі ознаки або звівши
нанівець результати виявлення противником місця здійснення
пострілу;
залишити позицію цілим і неушкодженим.
Перш за все для снайпера важлива скритність. Він повинен добре
маскуватися. Маскування снайпера здійснюється на тих же принципах,
що і звичайне особисте маскування піхотинця. Тільки снайпер може
використовувати більш досконалі маскувальні костюми, оскільки він
рухається мало і повільно, а значну частину часу взагалі повинен
залишатися на одному місці. Кошлаті костюми, які можуть мати
маскувальні сітки або маски для закриття обличчя, снайпер може
використовувати практично завжди. Він може на головний убір нашити
шматки маскувальної сітки, які прикривають спереду обличчя та груди
і можуть доходити до пояса, а ззаду – потилицю і плечі. Снайпер
накидає сітку на приціл і таким чином маскує не тільки себе, але і
зброю, а також прилади спостереження (біноклі, перископи). Під час
маскування оптики головне досягти того, щоб сонце не попадало на
скло, інакше з'являються добре помітні відблиски. Як пересувний

101
маскувальний засіб він може використовувати звичайну парасольку,
пофарбовану під колір місцевості.
Іноді властивість оптичних приладів давати відблиски
використовується снайпером у наступальних цілях. На відблиски
реагують снайпери противника. Наприклад, для імітації відблисків
використовують шматки битого скла, інші блискучі предмети, щоб
отримати сонячний відблиск, або лампочку, з’єднану із затвором
снайперської гвинтівки, що імітує спалах пострілу в точці, де снайпера
немає. Під час влаштування омани слід пам’ятати, що сонячні
відблиски від розбитого скла нерухомі, у той час як стереотруба і
бінокль час від часу рухаються.
По-друге, для снайпера важливий вибір позиції, які можна умовно
розділити на: позиції для спостереження; позиції для ведення вогню;
позиції для відпочинку. У бойовій обстановці одна позиція може
виконувати всі три функції відразу.
Головна вимога до всіх трьох типів позицій – можливість
прихованого підходу до них, а що ще більш важливо, відходу з них. Під
час ведення вогню по позиції снайпера рекомендують також
прострілювати можливі шляхи його відходу. Тому снайпер не
стрілятиме з позицій, звідки він не може безпечно відійти. Усі зазначені
типи позицій повинні забезпечувати хороший огляд, зручний сектор
обстрілу, приховане перебування та за можливості захист від вогню
противника.
Цінними є позиції, перед якими знаходиться негустий чагарник,
низькорослі дерева. Вони як гардина: снайпер добре бачить противника
в просвіти між гілками, а противник снайпера не бачить. Дим від
пострілу розсіюється непомітно за кущами і деревами (у тому числі,
штучно посадженими в 3-4 метрах від займаної позиції). Крім того,
коли куля пролітає через таку перешкоду, створюється ефект, що
постріл стався в стороні від стрільця. Схожий ефект дає стрільба з
глибини купи будівельних уламків від будівель під час боїв у місті, а
також стрільба через закопану в бруствер трубу. Хоча поле огляду
звужене, зате звук пострілу приглушений, диму не видно і здається, що
стріляли з далекої відстані.
Позиції на даху або у вікнах будинків добре знищуються, якщо
використовувати тактику одночасної стрільби по позиції снайпера і по
приміщеннях поруч з нею. Наприклад, по снайперам, які стріляли з
вікна, ведуть вогонь гранатометами і в це вікно і в сусідні вікна.

102
Вискочивши з кімнати, снайпер потрапляє під розриви гранат, що
потрапили в сусідні вікна.
Крім того, позиція на горищі, даху, останньому поверсі є
психологічно небезпечною, оскільки провокує снайпера переглянути
мертву зону перед своєю позицією, а отже, виглядати з-за укриття і
розкривати тим самим своє місцезнаходження. Позицію на верхніх
поверхах будинків снайпер займає, якщо його прикриває велика група
підтримки до 15–20 чоловік, яка може забезпечити безпеку його
позиції.
Хороших місць для снайперських позицій і хороших підходів до них
може бути мало, їх взагалі може не бути. Коли не виходить знайти
зручну позицію, то вибирають так звані позиції підскоку. Вибравши
ціль, снайпер висувається на неї для здійснення пострілу, а зробивши
його, швидко позицію підскоку залишає.
По-третє, снайпер рідко діє один. Снайпер може мати:
помічника – іншого снайпера (нерідко вони працюють в парі: один
спостерігає і коригує стрільбу, інший стріляє, ролі за необхідності
змінюються), снайпери можуть займати як одну, так і рознесені на
деяку відстань (кілька сот метрів) позиції;
помічника(ів) – приманки жертв для снайпера. Його завдання
різними хитрощами виманити солдатів противника під кулі снайпера.
Наприклад, він може ніби навмисно виявити себе, щоб підштовхнути
противника зайняти таку позицію для стрільби по ньому, яка б ідеально
прострілювалася снайпером. Приманкою може бути й інший снайпер в
парі;
групу прикриття, до якої можуть входити автоматник,
гранатометник, кулеметник. Її завдання двояке: своїм вогнем або
організацією вибухів вона приховує одиночні постріли снайпера,
відволікаючи тим самим противника, а при виявленні снайперської
позиції прикриває снайпера. Якщо постріл відбувся одночасно з
вибухом або чергою кулемета, то снайпер діє з групою прикриття.
Помічник-приманка і група прикриття повинні займати позицію
осторонь від снайпера так, щоб його не демаскувати. Але не завжди це
правило дотримується. Тому після пострілу, що стався одночасно з
вибухом або чергою кулемета, шукати снайпера потрібно неподалік від
місця, де стріляв кулемет або щось вибухнуло.
Тактика взаємодії снайпера і групи прикриття може бути зворотною.
Снайпер з великої відстані викликає у відповідь вогонь на себе.
Нерідко цей вогонь ведеться навмання, оскільки снайпера не видно.
103
Група підтримки в цей час з короткої дистанції (до 30 метрів) визначає
місця розташування вогневих точок противника. Після припинення
вогню противником нападники роблять кілька влучних пострілів по
виявлених вогневих точках і відходять.
Група прикриття сама може бути розбита на підгрупи: одна,
наприклад, імітує бій, постійно ведучи вогонь, інша – вступає в бій
тільки для прикриття відходу. Навколо снайпера може бути кілька
кілець охорони.
Четверте і останнє: снайпер (або його помічник) застосовує різного
роду хитрощі для полегшення виконання своїх завдань. Розвішує легкі
предмети, що рухаються від вітру (ганчірки, бантики, шнурки), поруч
з місцем знаходження цілі для визначення напрямку і швидкості вітру,
так звані “флюгери”. Визначення напрямку і швидкості вітру поблизу
цілі дуже важливо для снайперської стрільби.
Снайпер може імітувати свою загибель, підкладаючи під кулі
опудало, а потім знову відкриває вогонь.
Іноді снайпери свідомо не ведуть вогонь по виявленим цілям, щоб
відкрити свій вогонь у відповідальний момент бою.
Снайпери можуть використовувати метод «квадратної» засідки. Усі,
хто потрапляють в центр такого квадрата, знищуються. Якщо
противник намагається атакувати позицію одного із снайперів, то інші
три зосереджують на атакуючій групі весь свій вогонь.
Контрснайперські дії в такій ситуації мають включати атаку чотирьох
снайперських позицій одночасно, що вкрай важко. Іноді по квадрату в
лісовому масиві розташовуються спостерігачі, які, спостерігаючи з
чотирьох сторін, повідомляють снайперу цілі.
Незважаючи на все різноманіття тактичних ситуацій, загалом і в
цілому вся тактика снайперів зводиться до формули: приховано зайняв
позицію – непомітно виявив ціль – таємно вистрілив – непомітно зник.
А все розмаїття його прийомів зводиться до формули:
маскування + позиція + помічники + хитрість.
Контрснайперські заходи
Суть контрснайперської тактики – позбавлення або істотне
погіршення умов для дій снайпера, налагодження системи
безперервного спостереження за місцевістю навколо своїх позицій
негайно після їх заняття. Усі спостереження слід записувати в журнал
для подальшого порівняння та виявлення змін у навколишній дійсності
(що свідчить про підготовку позицій снайпером або його групою
підтримки).
104
 Оглядати місцевість потрібно справа наліво – у напрямку,
протилежному тому, як читають книги. Погляд звикає пропускати
букви при читанні, також він буде пропускати об’єкти на місцевості,
якщо не змінити напрям огляду.
Бажано вночі вести спостереження в прилади нічного бачення (або
принаймні здійснювати підслуховування). Однак потрібно пам’ятати,
що через випромінюючі властивості приладів нічного бачення їх також
дуже добре видно вночі в інший прилад нічного бачення. Тому краще
швидко сканувати місцевість з деякою періодичністю і щоразу з нових
позицій.
Поширена помилка – відводити очі від окуляра приладу до його
виключення. Зелений відблиск окуляра включеного приладу видасть
місцезнаходження спостерігача.
Нічне підслуховування слід здійснювати не з високих місць
(будинків, дерев), а із землі. Звуки, що виникають в результаті руху або
робіт, краще передаються на землі.
Під час денного спостереження з дерев потрібно враховувати, що
вони гойдаються від вітру. Щоб уникнути хитання, потрібно прив'язати
дротом дерево високо від землі до стовпів або до сусідніх дерев.
Якщо ворог безпричинно стріляє по позиції, не виключено, що
снайпер просто уточнює дистанцію для стрільби. Пристрілювання
снайпери роблять по помітним орієнтирам: деревам, плямам, вибоїнам.
Визначення можливого орієнтира для снайперської пристрілки
допоможе встановити місцезнаходження снайпера.
По звуку пострілу позицію відшукують таким чином. Після першого
пострілу відзначають за допомогою паличок напрямок на джерело
звуку. Навіть якщо воно дуже приблизне. Почувши звук, спостерігач
не повинен повертати голову, оскільки це призведе до іншого
сприйняття повторного звуку. Якщо лунає другий постріл, то
визначають, правіше або лівіше першого напрямку пролунав звук, і
повторно визначають напрям. Для надійності використовують трьох
слухачів, які, розташовуючись трикутником, прослуховують всю
ділянку місцевості, не розпорошуючи увагу в різні боки. Так, за
кількома пострілами можна істотно звузити ділянку, де слід шукати
снайпера.
Для кращої чутливості використовують підручні “мембрани”, що
підсилюють звук: неглибоко встромлену в землю лопатку, суху дошку,
покладену на землю, пляшку або флягу, наполовину заповнену водою

105
і закопану наполовину в землю, ямку, закриту брезентом і т. п.
Приклавши до них вухо, набагато краще чути кроки і рух транспорту.
Напрямок на джерело звуку точніше визначається, якщо лежати на
животі, ніж на спині, а ще точніше – сидячи або стоячи. Справа в тому,
що чим звичніше розташування голови, тим точніше мозок обробляє
почуте. Тією ж особливістю мозку пояснюється покращення нічного
зору в положенні сидячи. Це може здатися дивним, але при освітленні
місцевості вночі слух покращується, оскільки мозку звичніше
одночасно і бачити, і чути об’єкти.
Спостереження може виявити появу нових об’єктів: пеньків, куп,
горбків, слідів робіт, незвичне хитання трави. Усе це ознаки
облаштування позиції для снайпера або його помічників. Сліди ці
малопомітні. Тому спостерігач повинен поглядом ніби пройти пішки
кожний клаптик землі, помічаючи всі особливості місцевості.
Проходячи поглядом по одному і тому ж місцю по кілька разів, око
почне виявляти всі зміни на місцевості, що відбулися з моменту
попереднього спостереження. Снайпери знаючи це, намагаються
відразу не використовувати обладнану позицію, поки вона не втратить
новизну для спостерігача.
Щоб надмірно не напружувати зір, спочатку рекомендується
оглядати місцевість неозброєним оком, а лише потім – за допомогою
оптичних приладів.
Облаштування своїх позицій і порядок повсякденної життєдіяльності
повинні мати контрснайперську спрямованість. Усе, що може бути
приховане від зовнішнього спостереження, має бути приховане. Не
завжди для цього потрібно влаштовувати куленепробивні перепони.
Непроникне для візуального спостереження противником маскування
(ковдри, фіранки, будівельне сміття, маскувальні сітки) буває
достатнім. Підходити близько до такого маскування небажано,
оскільки снайпер може помітити колихання перешкоди або блиск очей
у щілинах перепони. Водночас колихання можна викликати
спеціально, щоб “підловити” снайпера.
Для огляду місцевості слід використовувати виготовлені з підручних
матеріалів перископи, найпростіший з яких – прикріплене на палицю
люстерко. Звичайно, в більшості випадків зробити позицію повністю
невидимою і не прострілюваною для снайпера дуже важко. Але
контрснайперські заходи набагато зменшують кількість зручних для
снайпера позицій, а значить збільшують можливість його виявлення і
знищення.
106
 Якщо є підозри на снайперські дії, необхідно з’ясувати всі обставини
їх здійснення (провести контрснайперське розслідування).
Порівнюючи різні факти, потрібно встановити напрям, звідки стріляв
снайпер, за слідами від кулі можна визначити її можливу траєкторію і,
відповідно, місце, звідки стріляв снайпер. Потрібно зрозуміти, чи була
у нього група прикриття. Виходячи з отриманих відомостей, можливі
місця розташування снайперських позицій і шляхи підходу до них
беруться під приціл і посилене спостереження. Під час появи на них
снайпера він знищується.
Ще один контрснайперский прийом – полювання снайпера на
приманку. Виготовляється манекен людини, яка може палити,
стріляти, спостерігати, прицілюватися в прилад нічного бачення. При
цьому встановлюється спостереження за навколишньою місцевістю.
Якщо снайпер “клюне” і буде стріляти по приманці, то його місце
розташування виявляється і по ньому відкривається вогонь. Щоб легше
було визначити позицію снайпера, пастку доцільно робити з
віддалених один від одного двох шматків металу, щоб потім,
зіставивши вхідні та вихідні отвори кулі, можна було визначити
місцезнаходження снайперської позиції.
Варіант приманки – мерехтливі пристрої, що імітують блиск
оптичних приладів (якщо оптичні прилади спрямовані проти сонця, то
вони дають відблиск), або лампочка, що імітує спалах пострілу. Бажано
лампочку-приманку заглибити в землю, а над нею під кутом
розташувати шматок білої жерсті, який добре відображає спалах
лампочки, але сам не страждає від пострілів ворожого снайпера.
Найпримітивніша приманка – солдатська каска або кепка, яку
висовують над бруствером окопу на палиці.
Манекен потрібно робити максимально схожим на людину,
наприклад, для обличчя можна використовувати кольорову
фотографію завбільшки обличчя людини (з плаката або журналу).
За приманку іноді використовують тварин з прикріпленими на шию
ліхтариками або прикріплене на кілочку дзеркальце.
Більш ризикований, але не менш дієвий прийом – провокування
снайпера на вогонь показними діями власних солдатів: як правило,
веденням вогню по позиціях противника.
За можливості потрібно проводити профілактичні дії. На можливі
шляхи висування снайперів до своїх позицій слід висилати патрулі,
влаштовувати засідки, а також прострілювати найбільш ймовірні місця
для снайперських позицій. Зазвичай снайпер найбільш розслаблений
107
під час повернення до своїх, у цей момент його найлегше підстерегти.
Профілактичний простріл позицій, особливо трасуючими кулями,
дасть снайперу зрозуміти, що він демаскований, і змусить його шукати
інші, менш зручні місця, де його легше буде знищити.
Нарешті, проти виявленого снайпера можна провести міні-атаку.
Якщо є можливість забезпечити вогневе прикриття, відсікання позиції
снайпера від своїх військ, а кидок наших підрозділів здійснити під
прикриттям димової завіси, то міні-атака проводиться у звичайному
порядку. Снайперська позиція придушується вогнем так, щоб він не міг
вести вогонь. У цей час атакуюча група зближується з його позицією
на дистанцію кидка гранати і знищує його (рекомендується атака з двох
сторін, щоб перекрити шлях до відступу). Після цього
військовослужбовці, які атакували, швидко відходять на вихідні
позиції.
Таким чином, перелік можливих контрснайперських дій досить
різноманітний, але загальне для них – активність і цілеспрямованість
дій. Не можна сподіватися, що від снайпера можна просто сховатися.
Потрібно діяти.
Снайперами використовується ще один прийом, який досить
поширений і заслуговує особливої уваги. Снайпер своїм пострілом
ранить, але не вбиває одного солдата, щоб підстрілювати всіх тих,
хто постарається надати допомогу пораненому. “Набравши” таким
чином кілька поранених, снайпер потім дострілює їх.
Підстреленого снайпером солдата потрібно вивозити за допомогою
бронетехніки або витягати за допомогою кішок, заздалегідь
підготовлених гаків на мотузці, закиданням петлі на ногу пораненого,
але не намагатися виносити руками. Якщо ж і це неможливо, то
пораненого виносять ривком під прикриттям димів і шквального вогню
по можливих місцях знаходження снайпера.
Таким чином, під час організації і ведення бойових дій у локальних
війнах та збройних конфліктах ігнорувати діяльність снайпера в
жодному разі не можна. Снайпер здатен докорінно змінити обстановку
на полі бою і є дійсним інструментом у диверсійно-терористичній
діяльності.

108