Постмодернізм – це

свобода?
Українська література
кінця ХХ - поч. ХХІ ст.
(література
постмодерну)
Мета заняття:

 познайомити студентів із художнім напрямком

– постмодернізмом;
 поглибити знання про літературні напрями,
про сучасне письменство, ознайомити з
творчістю письменників кінця ХХ – поч. ХХІ
століття;
 виховувати любов до літератури.
Постмодернізм як художній напрям
літератури 90-х років.
Його специфіка.

“Постмодерн –
це світоглядно-мистецький напрям, що в останні
десятиліття приходить на зміну модернізмові. Цей
напрям – продукт післяіндустріальної епохи, епохи
розпаду цілісного погляду на світ, руйнування
суперсистем – світоглядно-філософських,
економічних, політичних. Постмодерн виявляється
на кількох рівнях – онтологічному, гносеологічному
та естетичному»,-

пише у своїй книзі «Українська поетика» науковець

В.Пахаренко.
 Онтологічний рівень
(вчення про буття)
--- предмет (світ) чинить опір людському
впливові, на будь-яку дію відповідає
протидією;
--- постмодерн є відчуттям універсальної
порожнечі після втрати ідеологічних
ілюзій;
--- розгляд усіх цінностей як відносних, а не
абсолютних;
--- відмова від системи типізації, від змоги
осягнути світ.
 Гносеологічний рівень
(пізнання)
--- людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й
осягнути, систематизувати його;
--- подія завжди випереджає, спростовує теорію;
--- йде постійна трансформація, а тому й мислення повинне
вирватися за рамки традиційних понятійних опозицій та
стійких цілостей (зміст – форма, суб'єкт – об'єкт, ціле – частина,
жіноче – чоловіче, наука – мистецтво, дійсність – фантазія, високе –
низьке);

--- відкидання абсолютних обєктивних істин і встановлення

істин “малих”;
--- розгляд усіх цінностей як відносних, визнання
плюральності світу, відраза до будь-якої апологетики.
 Естетичний рівень
--- перехід від творення до конструювання: від
мистецтва як діяльності продукування творів
до діяльності з приводу цієї діяльності;
--- компіляція – праця, побудована на
використанні чужих творів;
--- колаж – твір скомпонований з різних
елементів запозичень;
--- еклектика – змішування стилів
(постмодернізм “усеїдний”, терпимий до
всього).
 У чому ж особливості
світосприйняття постмодерністів?
 культ незалежної, вільної особистості ( потяг до архаїки,
міфу, колективного позасвідомого);
 прагнення увібрати в себе, поєднати,
взаємодоповнити істини багатьох людей, націй,
культур, релігій, філософій (постмодерністи вражають
своєю ерудованістю чи аж її переситом);
 бачення повсякденного реального життя як театру
абсурду, апокаліптичного карнавалу (життя окремої
людини перетворюється на страшну безперервну гру, що не має
жодного стосунку до достеменного буття; ця гра непомітно
примушує людину втрачати саму себе, перетворює її на актора,
маріонетку, маску в театрі трагіфарсу);
 ігровий стиль( лише ігрова атмосфера дозволяє стерти межі
між різними гранями, рівнями життя);
 У чому ж особливості
світосприйняття постмодерністів?
 нарочите химерне переплетіння різних стилів;
 суміш багатьох традиційних “високих і низьких” жанрів
(побутовий психологічний роман, притча, готичний роман,
фантастична оповідь, байка, анекдот, елегія, трагедія, детектив,
казка);
 легко замасковані алюзії на відомі сюжети літератури
попередніх епох (від античної до модерністської);
 образ оповідача (постмодерніст підкреслює суб'єктивність
показу, відносність своїх оцінок, відчужує від читача побутову
реальність, вдається до цитат і алюзій з метою не переконувати
ними когось, а переоцінити й спародіювати їх);
 іронічність та пародійність (намагання оголити примітивність,
несправжність, а то й безглуздя ідей, кумирів, істин, смаків, які
обожнювалися вчора чи обожнюються й нині масовою свідомістю).
 Митець-постмодерніст
 постійно шукає джерела звичного
непомітного для суспільства абсурду;
 звільняє своїх героїв з-під завалів
історії;
 не шкодує себе: його герої часто
мають його ж біографію;
 досягає єдності із читачем (цьому
служить фамільярний тон діалогу з
читачем).
 Початки
постмодерну
• термін вперше з'явився у 1917р.,
поширився наприкінці 60-х рр.;
• спершу - в архітектурі, потім – у літе-
ратурі та малярстві (поп-арт, “новий реалізм”);
• його популярності сприяли міркування
філософів Ж. Дерріди, Ж. Батея, Ж.-Д. Ліотара;
• початки постмодерну проступають вже у
творчості Дж. Джойса (“Уліс”, “Тризна по
Фіннегану”), А. Жіда (“Фальшифомонетники”), Ф.
Кафки (“Палац”, “Процес”), В. Підмогильного
(“Місто”), Б. Антоненка-Давидовича (“Смерть”), М.
Куліша (“Народний Малахій”), А. Платонова
(“Котлован”, “Чевенгур”), Є. Замятіна (“Ми”).
 Початки
постмодерну
Романи
Умберто Еко “Ім'я троянди”
(1980),
Патріка Зюскінда “Запахи”
(1985),
Джона Апдайка “Версія
Роджерса” (1985).
 Доробок старших
письменників
• В.Дрозд - “Вовкулака”, “Музей живого
письменника”, “Убивство за 100 тисяч
американських доларів”;
• П.Загребельний - “Безслідний Лукас”,
“Тисячолітній Миколай”, “Гола душа”;
• В.Шевчук - “Місяцева Зозулька з
Ластів'ячого гнізда”, “Чортиця”, “У пащі
дракона”, “Горбунка Зоя”, “Розсічене коло”,
“Закон зла”, “Двері навстіж”.
 Творчість молодих
літераторів
• А.Охрімович - поет. збірка “Замкнутий простір”;
• Юрій Бедрик – поет. збірка “Жертовник”;
• Олесь Ульяненко - романи “Зимова повість”,
“Сталінка”, “Око”;
• Степан Процюк - повісті “Імени твого ради”,
“Шибениця для ніжності”, “Vae victis”, “Love story”,
поет. збірка “Апологетика на світанку”, роман
“Інфекція”;
• М.Ломонос - повісті “Одкровення Вельзевула
козачій дочці, Христом миропомазаній”;
 Творчість молодих
літераторів
• Іван Ципердюк – поет. збірка
“Переселення квітня”;
• Іван Андрусяк – поет. збірки “Отруєння
голосом”, “Дерева і води”;
• Я.Орос – повість “Змагання квітів”;
• Іван Малкович – поет.збірка “Із янголом
на плечі”;
• Юрій Винничук – повість “Ласкаво
просимо у Щуроград”;
• Віктор Неборак – поет.збірки
“Бурштиновий час”, “Літаюча голова”,
“Розмова зі слугою”;
Творчість молодих
літераторів
• Євген Пашковський – роман
“Щоденний жезл”;
• В'ячеслав Медвідь – романи
“Льох”, “Кров на соломі”;
• Юрій Іздрик – роман “Воццек”;
• Василь Слапчук – поет.збірки
“Укол годинниковою стрілкою”, “Сучок
на костурі подорожнього”.
 Юрій Андрухович -
романи “Переверзія”, “Московіада”,
“Рекреації”, “Дванадцять обручів”.
 «Я живу в країні, яка нікуди мене від себе не
відпустить – вона вчепилася в поли мого плаща
своїми спазматичними суглобами, готова
роздерти мене на шматки з великої своєї
любові. Я мушу відповідати їй взаємністю –
любити це особливе горілчане тепло, це
примарне світло, цих людей, що не хочуть
вірити жодному моєму слову, і цих, яким
начхати на всі мої слова, бути свідком того, як
слова взагалі перестають що-небудь означати,
занурюватися все глибше у песимізм, любити
цей коматозний стан, це відчуття трясовини,
звідки нізащо не вибратися, любити свою
останню територію, на якій мене поки що
неможливо вполювати. Отже, поки вона, моя
країна, не вчепилася мені тріумфально в горло,
я так чи так приречений вимовляти свої
тимчасові слова».
Україна ж - це країна барокко.
Мандрувати нею - для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все.
І скільки б не їхав, бачиш наслідки:
мури і житла хворі ще, мабуть, від
турків. І п'ятикутні знаки.
З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,
але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче.
Тому що наша земля є чимось
більшим, аніж сорочка для шкіри.
Із циклу “Листи в Україну”
Оксана Забужко
“Перша і головна
заповідь
письменника: не
збреши.
Здавалося б “Мова – будь-яка – то
просто. Та саме таки найбільша любов
вона, коли мого життя: тільки-бо
триматись її мова спроможна
послідовно, і поєднати музику і міф –
робить літературу дві речі, без яких світ
небезпечною був би просто
професією – як у непридатним для
альпініста.” проживання.”
«Мій гучний літературний дебют … відбувся в
пору, коли моєю настільною книгою ще був
«Вінні-Пух» (перший літературний герой, з яким
я себе ідентифікувала, тим більше, що він
також писав вірші), і якщо я завдячую
Радянській владі чимось добрим, то це тим, що
вона вчасно поклала край моїй “літературній
кар’єрі” – на цілий брежнєвський період, -
інакше я вельми швидко навчилась би, як
приподоблятися дядям і тьотям з редакцій, і,
либонь, так і не докопалась би до власного
голосу, як воно зазвичай і відбувається з
літературними “вундеркіндами”…»
«Автобіографія», 1997
«Я пишу насамперед для того, щоб отримати успіх у
себе, бути самій задоволеною результатом, а це ой
як нелегко, бо в мене до себе вимоги гіпервисокі».

Романи “Польові дослідження з українського

сексу”, “Сестро, сестро”,
“Я, Мілена”
Поетичні збірки
Переклади
НОВА КНИЖКА
«Notre Dame d’Ukraine: Українка в
конфлікті міфологій»

Нова книжка – це вражаюча інтелектуальна

подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках
“України, яку ми втратили”. Ключем до неї стає
розкритий О.Забужко “код Лесі Українки”.
Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього
лицарського роду і продовжувачка гностичної
традиції, ця найвидатніша з українок залишилася
незрозумілою в радянській Україні, і майже
незнаною широкій публіці - в Україні незалежній.
Це не лише фундаментальна історико-культурна
студія. Це ще й книга про наше сьогодення – про
те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і
забуття багатовікової лицарської культури…

«Книга пані Оксани сама по собі годна

свідчити, що та висока українська культура,
якій вона присвячена, ще не є, дякувати
Богові, тільки нашим спомином»
Леонід Ушкалов
 Юрій Покальчук –
повість “Озерний вітер”, зняв фільм про малолітніх
злочинців «Зона особливої уваги».
«Я сприймаю всіх
сучасних талановитих
українських прозаїків і
поетів.
Українська література
виробляється на наших
очах, і я тішуся, що
молоді приєднуються до
мого кола».
 Марія Матіос – “Нація”, драма “Життя
коротке”, романи “Фуршет”, “Бульварний роман”, драма на
три життя “Солодка Даруся”, поет. збірник “Жіночий аркан”.
 “Я не хочу, щоб мене читали в
метро”
 «А щодо порівнювання із
Стефаником… Я не
Стефаник у спідниці, я —
Марія Матіос у спідниці.
Кожен письменник має
свій «город», який
обробляє, як може, і
говорити тут про
конкуренцію немає сенсу».

 «Написати хочу цілу

бібліотеку, в якій можна
було б знайти книжку на
різні смаки — від елітного
до масового».
 Ігор Римарук –
поет. збірки “Висока вода”, “Упродовж снігопаду”, “Нічні
голоси”, “Золотий дощ”, “Діва Обида”.
А те, що живий, - серед ночі засвідчує
страх.
Розбитий, мов пам'ятник, бачиш у
снах однооких:
Останнє кохання тремтить на
підземних вітрах
І вірші останні стоять – як форелі в
потоках…

І що залишилось? Доцмулити
вистиглий чай,
Поставити вірш – як свічу
незабутому предку,
Махнути рукою кометі: прощай! –
І хоч позирнути…хоч оком одним…на
Німфетку…
 Василь Герасим'юк –
поет. збірки “Поет у повітрі”, “Осінні пси Карпат”, “Потоки”, “Космацький
узір”, “Діти трепети”, “Серпень за старим стилем”.
 Дидактичний етюд №1  Отож, коли в тобі зрубали
щось високе і горде, як
смерека,
 Коли в тобі зрубали щось ти поглянь, як рубають
високе і горде, смереки,
і воно впало на душу, рубають на хату,
мов колода, бо на хату в горах –
і не знаєш, куди її подіти… тільки смерека,
як, до речі, і на труну…
(Спалиш – сам згориш!) Отож, коли в тобі зрубали
Отак і носитимеш на високу і горду смереку,
серці, не притримуй – хай падає
доки поволеньки не і боляче придавить
струхлявіє… серце…
 Дмитро і Віталій Капранови
► Брати-близнюки, чиє ім’я
виринуло на слух разом з
першою книжкою з
доволі амбітною назвою
„Кобзар-2000”,

► є власниками
видавництва „Зелений
пес”, що спеціалізується
на випуску українських
детективів і
пригодницької
літератури.
► Взагалі, брати – люди доволі відкриті й веселі. Про себе
розповідають, що народилися в знаменитому Очакові
(Миколаївська область) в родині лікарів, жили „серед відьом і
домовиків”. Мабуть, завдяки рідному місту і таким землякам
в їхній творчості стільки різної нечистої сили.

► Крім того, що вони подібні один до одного, Дмитро і Віталій

одружені з близнючками, мають чотирьох дітей на двох і
живуть однією дружньою родиною.

► Вчилися в Москві, багато читали. Самі взялися писати, коли

зрозуміли, що багатюща українська література ніким, крім
Гоголя, у світі не представлена.
 „Михайль Семенко, представник українського футуризму,
написав „Кобзар-2”, за що й потрапив під розстріл. Ми
написали „Кобзар-2000”, сподіваємося, нас за це не
розстріляють”.

► Враховуючи претензійність назви своєї першої

книги, брати Капранови говорять, що кобзар
– це не Шевченко, а мандрівний музика, який
виконував пісні та розповідав різні
бувальщини. Ну приблизно як вони, коли
їздять Україною і діляться власними чи
почутими історіями.

►         За словами Капранових, „Кобзар-2000”

– книжка ґендерно орієнтована, поділена на
софт-варіант для жінок і так би мовити, хард-
версію для чоловіків.
 „Приворотне зілля”

►   Народна демонологія лягла в основу другої книжки

Капранових „Приворотне зілля”.
► Дія відбувається на початку незалежності в звичайному
українському селі, (можливо, навіть, на Полтавщині),
де працівники спецслужб намагаються поставити
відьом на службу державі.
► Одного разу Дмитро і Віталій продавали цю книжку
прямо посеред вулиці. - „Ми ж без башти хлопці,
для нас це досить проста процедура”. – Перехожі
радо брали „Приворотне зілля”, довідавшись, що хоч
якась сучасна книга має сюжет і героїв.
 „Розмір має значення”
► Серед їхнього доробку найбільшим за
обсягом є останній у часі твір „Розмір
має значення”.
► Жанр визначений досить провокативно
як „хулігансько-філософський
роман”.
► Ніякої нечисті у творі немає, натомість
змальовується спроба знищення нашої
нації шляхом терористичної атаки на
українську мораль, а саме на найменш
захищену її частину – дівочу цноту.
Антиутопія, але... зі щасливим
завершенням, адже українці – нація
незнищенна, до того ж оптимістична.
Постмодерн багато в чому близький
до декадансу:

 - він також стоїть на межі двох епох — сьогочасної,

модерністської (XX ст.) і якоїсь засадничо нової, що тільки-
тільки проростає;

 - він також орієнтується не на завтрашнє, а на сьогоднішнє;

 - поетика, стильова палітра цього напряму досить

обмежена, одноманітна, надто упізнаванна, тому з розряду
скандально-новаторських, архіоригінальних постмодерні
твори вельми швидко переходять у розряд трафаретно-
банальних самоповторів.

Василь Пахаренко
 Висновок

 Постмодерн має порівняно швидко зійти з духовно-

мистецької арени.
 Але й місію свою, думається, виконає: після
безідеологічного intermezzo людство з відживленими
силами почне вибудовувати нову ідеологію (цілісну
картину світосприймання);
 врахується, трансформується позитивний досвід
постмодерну, і нова ідеологія буде не тотальною, а
плюралістичною (розглядатиме різні підходи за
формулою «і — і», а не «або — або»).

Василь Пахаренко