Ріхард Вагнер

– життєвий та
творчий шлях
Робота Масло Єлизавети Євгенівни
Багатостороння діяльність Ріхарда
Вагнера займає визначне місце в
історії світової культури. Володіючи
величезним художнім обдаруванням,
Вагнер виявив себе як геніальний
музикант – композитор і диригент, і як
поет, драматург, критик-публіцист (16
томів його літературних творів
включають роботи з різних питань –
від політики до мистецтва).
Народився 22 травня 1813 р. у Лейпцигу в
сім'ї поліцейського чиновника, який
помер у рік народження сина.
Вихованням майбутнього композитора
займався вітчим, талановитий актор
Людвіг Гейєр. Гейєр перевіз сім'ю до
Дрездена, оперний театр якого був
відомий всій країні – на чолі його стояв
Вебер. З найсильніших музичних вражень
з дитячих років Вагнера – враження від
веберівського «Чарівного стрільця»
На відміну від багатьох інших великих
композиторів, Вагнер не був одержимою
музикою дитиною-вундеркіндом: до 17
років він не отримував справжньої
професійної музичної підготовки. На шлях
музиканта-професіонала Вагнер вперше
став у 1833 році, коли у 20-річному віці
розпочав свою диригентську діяльність.
Він працював у оперних театрах
Вюрцбурга, Магдебурга, Кенігсберга,
Риги. Тоді ж, у 30-х роках, з'явилися його
перші твори:
фортепіанні сонати, симфонія C-dur, ранні
опери – «Феї» та «Заборона кохання»
(перша – за казкою італійського
драматурга Гоцці, друга – по комедії
Шекспіра)
 Паризька криза
Наприкінці 30-х років (1839) у пошуках успіху
та визнання Вагнер разом зі своєю
дружиною, актрисою Мінною Планер поїхав
до Парижа, проте 3 роки, проведені у
французькій столиці, стали для нього часом
«втрачених ілюзій», аварії надій. Жодну зі
своїх опер йому поставити не вдалося,
матеріальне становище дійшло межі злиднів.
Не допомогла ні підтримка французького
композитора Мейєрбера, ні енергія самого
Вагнера, який багато й уперто працював: у
Парижі написано його третю оперу – «Рієнці»
та увертюру «Фауст». Розчарування
паризьких років виросли у Вагнера до
ненависті до всієї буржуазної культури
 Опери 40-х років
Опери 40-х становлять свого роду тріаду, значно
відрізняючись від трьох ранніх опер. Всі вони написані на
основі національних німецьких сюжетів, всі примикають
до німецької романтичної опери у різних її різновидах. У
всіх трьох операх дрезденського періоду композитор
переносить сенс давніх сказань на сучасний йому світ
капіталістичних відносин, прагнучи втілити проблему
художника в суспільстві:
•у «Летючому Голландці» – художник, який шукає шляхи
до серця людей;
•у «Тангойзері» – дві можливості, які відкриваються перед
художником – шлях зовнішньої слави та тернистий шлях
істинного творця;
•у «Лоенгріні» – ворожість сучасного суспільства стосовно
творчої, непересічної особистості.
Вагнер завжди палко відгукувався на події
суспільного життя. Відоме його співчуття
польським повстанцям, симпатія до
учасників липневої революції 1830 року у
Франції. Революційна налаштованість
закономірно привела його на барикади в
період травневого повстання у Дрездені у
1849 році. Цьому сприяло постійне
спілкування з колегою-диригентом Августом
Рекелем, майбутнім керівником
Дрезденського повстання. Іншим керівником
повстання був російський революціонер
Михайло Бакунін, анархічні ідеї якого
справили на Вагнера незабутнє враження.
Жорстоке придушення повстання у Дрездені
змусило композитора втекти за кордон.
 Вейцарське вигнання
Довгі 10 років композитор провів у Швейцарії
як політичний емігрант. Перші роки еміграції
(1849-51) займають виняткове місце у творчому
розвитку Вагнера. Саме тоді як громадська
діяльність, і навіть музика як така відходять
йому на задній план. Критикуючи сучасний стан
оперного жанру, Вагнер викладає основні
принципи його реформи. Завершила період
«швейцарського вигнання» драма «Трістан та
Ізольда» – особистий твір Вагнера. Час роботи
над нею – середина 50-х років – чи не
найважчий у всій біографії композитора.
Останній період творчості
У 1864 році доля Вагнера різко змінилася:
молодий баварський король Людвіг II запросив їх
у Мюнхен, столицю Баварії. Пристрасний
шанувальник вагнерівської творчості, Людвіг
робить усе можливе реалізації творчих задумів
композитора. Здійснюється мрія Вагнера про свій
оперний театр: він був побудований у Байрейті.
До композитора приходить матеріальне
благополуччя. Він знаходить також справжнє
сімейне вогнище в союзі з беззавітно відданою
супутницею – дочкою Ліста Козимою.
В останній період своєї творчості Вагнер повернувся
до роботи над «Кільцем нібелунгу». Він завершив
драму "Зігфрід" (3-тя драма тетралогії) і написав
"Загибель богів" (4-та). Вся тетралогія була повністю
виконана на урочистому відкритті байрейтського
театру в 1874 р. Закономірним завершенням
творчого шляху композитора став «Парсифаль», який
відбив складну картину світогляду пізнього Вагнера.
«Парсифаль» підбив підсумок довгим роздумам
художника про долі людства. Через півроку після
прем'єри, 13 лютого 1883 року, під час відпочинку у
Венеції Вагнер раптово помер протягом свого 70-
річчя.
Дякую за увагу!!!