Становлення

особистості.
Педагогічна
діяльність
Бориса Грінченка

Робота Масло Єлизавети

Євгенівни
Життя і діяльність Б.Грінченка для багатьох
поколінь служить дієвим прикладом
подвижництва на теренах розвою української
культури і національної ідеї. Мабуть,
найвлучніше сказав про нього інший український
письменник Микола Чернявський: “Більше
працював, ніж жив”. І хоч за зрозумілим змістом
цього визначення криється суттєва неточність —
бо саме праця й була найвищим сенсом і
покликанням його життя, — важливо, справді,
усвідомити широту і неминуще значення творчого
подвигу митця. Постать невтомного трудівника,
що беззавітно віддав усі сили і час вітчизняній
культурі, по праву може стояти поруч з нашими
титанами нації, як Тарас Шевченко, Іван Франко,
Пантелеймон Куліш, Леся Українка.
Становлення його як письменника й громадянина відбувалося наприкінці XIX століття, в найглухішу
пору суспільного життя України. То був час жорстоких і безтямних визисків національної свідомості,
коли придушувалися найменші прояви і спроби самоусвідомлення і самоствердження себе як народу.
То був час тотального витравлення всього українського — починаючи зі слова й закінчуючи ідеєю.
Саме в цих умовах на історичну арену виходила молода плеяда борців за українську національну
справу, найяскравішим представником якої, безперечно, був Борис Грінченко.
Працюючи на ниві просвітництва,
Б.Грінченко наочно постійно
пересвідчувався у тій непоправній шкоді, що
її завдавала русифікаторська політика
царського уряду. Початок вчительської праці
Бориса Грінченка припадає на часи занепаду
не тільки української національної школи, а
й усієї культури народу. Він більше десяти
років був учителем у сільській школі, потім
обіймав посаду завідувача відділу народної
освіти в Чернігівській губернській земській
управі. Працюючи у школі, Борис Грінченко
виявив неабиякий педагогічний хист. Вже в
перший рік його вчителювання інспектори
засвідчили значне підвищення рівня знань,
культури й поведінки учнів.
Він вивчав з учнями фольклорні твори,
організував гурток вишивальниць.
Одночасно в сусідньому україномовному
селі Борис Грінченко збирає фольклор,
пише вірші, компонує популярні книжки
для народу, перекладає працю
англійського педагога Г. Спенсера
«Виховання розумове, моральне і
фізичне». Болісно сприймаючи
незадовільний стан освіти в Україні, пише
працю «Якої нам треба школи», у ній
доводить необхідність навчання
українською мовою. Рідна мова разом з
народною мораллю, народною
педагогікою сприяє формуванню рис
майбутнього громадянина — патріота і
гуманіста. Денаціоналізація народу
призводить до тяжких наслідків. Традиції
батьків, відбиті в рідній мові,
забезпечують виховання патріотизму.
Борис Грінченко працював у школах Христини
Алчевської, але розійшовся з нею в поглядах на
національну школу. У педагогічній роботі
застосовував прогресивні методи навчання.
Слідом за Яном Коменським вважав, що клас
доцільно ділити на групи, очолювані добре
підготовленими учнями. Цю систему взаємного
навчання в той час запроваджували по всій
Європі.У своїх працях Борис Грінченко
проводив думку про єдність людини й природи.
Одним з важливих принципів навчання вважав
систематизацію знань. Втілив цей принцип у
підготовлених ним підручниках. Зокрема в
ілюстрованому від руки підручнику «Рідне
слово», написаному в 1889 р. для доньки Насті
Борис Грінченко зробив значний внесок у розвиток вітчизняної
педагогіки. Узагальнюючи свій досвід роботи в школі та
розвиваючи ідеї Ушинського, він доводив, що тільки навчання
рідною мовою, національна освіта і національна система
виховання можуть принести користь народові. Ці думки він
викладає в численних теоретичних працях — «Народні вчителі
і вкраїнська школа» (1906), «Якої нам треба школи» (1906), «На
беспросветном пути: об украинской школе» (1905) також пише.
«Словарь української мови— перекладний українсько-
російський словник з елементами тлумачного словника.
Словник було видано у 1907—1909 роках у Києві у 4 томах
Борис Грінченко став активним учасником дискусії
про мову, яка розгорнулася в 90-х роках XIX ст. на
сторінках галицької преси. У статті «Народні
вчителі і вкраїнська школа» він зазначав, що всім
народам Росії треба волі для їхнього слова, всім
треба національної школи. Всі діти мають ходити
до народної школи. Брак українських шкіл
призводить до денаціоналізації населення й
трагічних культурно-освітніх, морально-
економічних наслідків. Навчання чужою мовою
гальмує духовний розвиток дитини.
Просвітницька діяльність Бориса
Грінченка справила помітний вплив на
подальший розвиток прогресивної
української педагогічної думки. Коли
помер Борис Грінченко, Михайло
Коцюбинський писав дружині
небіжчика: «Нехай буде потіхою Вам, як
і всій Україні, що він був серед нас, що
його велика праця, його велика любов до
народу не загинуть ніколи і в них він ще
довго житиме серед вдячних нащадків...»
Просвітницька діяльність Бориса
Грінченка помітно вплинула на
подальший розвиток педагогічної
прогресивної думки.
ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!!!