Бойове забещпечення

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ІМЕНІ ІВАНА ЧЕРНЯХОВСЬКОГО
БОЙОВЕ з а б е з п е ч е н н я
МЕХАНІЗОВАНИХ (ТАНКОВИХ)
ПІДРОЗДІЛІВ
У ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОМУ БОЮ
К И Ї В - 2018
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ
ІМЕНІ ІВАНА ЧЕРНЯХОВСЬКОГО
ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ
БОЙОВЕ з а б е з п е ч е н н я
МЕХАНІЗОВАНИХ (ТАНКОВИХ)
ПІДРОЗДІЛІВ
У ЗАГАЛЬНОВІЙСЬКОВОМУ БОЮ
Навчальний посібник
Видання університету
2018
Рекомендовано Вченою радою Національний університет
оборони України імені Івана Черняховського
(протокол № ___в ід ____ жовтня 2018 року)
Рецензенти: Т.Л. Куртсеітов - доктор технічних наук, доцент;

В.І. Коцюруба - Заслужений винахідник України, доктор
технічних наук, доцент, старший науковий співробітник.
Авторський колектив: О.В. Хіврич, С.П. Корінний, Ю.І. Альошин, В.М.

Гусаренко, О.Ю. Турський, М.М. Петренко, О.І. Ващенко, А.А. Нікітін,
С.І. Нестеренко
Бойове забезпечення механізованих (танкових) підрозділів у
загальновійськовому бою : навч. посіб. / [О. В. Хіврич, С. П. Корінний,
Ю. І. Альошин та ін.]. - К. : ФПОЗ НУОУ, 2018. - с. 176.
Навчальний посібник призначений для громадян України, які навчаються за
програмою підготовки офіцерів запасу, і професорсько-викладацького складу факультету
підготовки офіцерів запасу.
У навчальному посібнику викладені основні принципи видів бойового забезпечення
механізованих (танкових) підрозділів у загальновійськовому бою їх зміст, порядок організації
та здійснення у різних умовах обстановки.
Посібник підготовлений авторським колективом кафедри загальновійськової
підготовки факультету підготовки офіцерів запасу Національного університету оборони
України імені Івана Черняховського під загальною редакцією кандидата військових наук,
професора Мацька О. Й.
©Автори вказані на звороті титульного аркуша, 2018

© НУОУ ім. Івана Черняховського, 2018
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ С К О РО Ч ЕН Ь....................................................... 5
Розділ 1. РО ЗВ ІД К А ..................................................................................... 7
1.1. Загальні положення................................................................................ 7
1.2. Розвідувальні органи механізованих (танкових підрозділів), їх
призначення, склад та завдання........................................................... 10
1.3. Способи ведення розвідки в загальновійськовому б о ю .................... 12
1.4. Технічні засоби розвідки та їх призначення...................................... 22
1.5. Організація та порядок ведення розвідки в механізованому
(танковому) батальйоні в загальновійськовому б о ю ........................ 26
Питання для самоконтролю.......................................................................... 44
Розділ 2. О Х О РО Н А .................................................................................... 45
2.2. Види охорони порядок організації та здійснення у
загальновійськовому б о ю ..................................................................... 45
2.3. Механізований взвод у похідній охороні............................................ 46
2.4. Механізований взвод у сторожовій охороні...................................... 61
2.5. Послідовність і зміст роботи командира взводу, призначеного для
дій у сторожовій заставі......................................................................... 65
2.6. Механізований взвод у бойовій охороні............................................. 78
Питання для самоконтролю.......................................................................... 81
Розділ 3. ІНЖ ЕНЕРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ТАКТИЧНЕ
М А СКУВАНН Я............................................................................................ 82
3.2. Мета, завдання інженерного забезпечення в загальновійськовому
б о ю ............................................................................................................ 82
3.3. Сили і засоби для здійснення інженерного забезпечення в
механізованому (танковому) батальйоні, їх склад, можливості та
порядок застосування............................................................................. 86
3.4. Технічні засоби інженерного забезпечення та їх призначення....... 87
3.5. Організація та порядок виконання завдань інженерного забезпечення
в механізованому (танковому) батальйоні на марші............................ 90
3.6. Організація та порядок виконання завдань інженерного забезпечення в
механізованому (танковому) батальйоні в обороні............................... 93
3.7. Організація та порядок виконання завдань інженерного забезпечення в
механізованому (танковому) батальйоні в наступі................................ 97
3.8. Організація та порядок виконання завдань інженерного
забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні в
особливих ум овах.................................................................................. 101
з
3.9. Досвід ЗС України з інженерного забезпечення в миротворчих
операціях.................................................................................................. ... 107
3.10. Мета, завдання тактичного маскування в загальновійськовому
б о ю ........................................................................................................... ....111
Питання для самоконтролю.......................................................................... ...115
Розділ 4. РАДІАЦІЙНИЙ, ХІМ ІЧНИЙ І БІО ЛО ГІЧН ИЙ
ЗАХИСТ (РХБ зах и ст)................................................................................. ...116
4.1. Мета, завдання РХБ захисту у загальновійськовому бою ............... ... 116
4.2. Сили і засоби для здійснення РХБ захисту в механізованому
(танковому) батальйоні, їх склад, можливості та порядок
застосування ...118
4.2.1 РХБ розвідка..............................................................................................118
4.2.2 Повна спеціальна обробка підрозділів..................................................126
4.2.3 Часткова дегазація об’єктів бронетанкового озброєння та техніки 131
4.2.4 Маскування аерозолями (димами) військ і важливих об’єктів..... ...134
4.2.5 Порядок застосування димових засобів ................................................146
4.2.6 Застосування вогнеметних підрозділів .................................................147
Питання для самоконтролю............................................................................. 150
Розділ 5. РАДІОЕЛЕКТРОННА БОРОТЬБА (РЕБ) .............................. 151
5.1. Загальні положення................................................................................ ....151
5.2. Мета, завдання РЕБ в загальновійськовому бою ............................... ...152
5.3. Способи протидії артилерійським радіолокаційним
комплексам противника...........................................................................153
Розділ 6. ЗВ’Я З О К ........................................................................................ ... 156
6.1. Загальні положення................................................................................ ....156
6.2 Організація радіозв’я з к у ......................................................................... ... 158
6.3 Організація радіозв’язку в механізованому батальйоні........................164
6.4 Організація дротового зв’язку в механізованому батальйоні .......... ... 169
СПИСОК Л ІТ Е Р А Т У Р И ............................................................................ ... 176
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ
АМ аерозольне маскування
АСУ автоматизована система управління
АУ аерозольні утворення
БПЛА безпілотний літальний апарат
ВУ вогневе ураження
ВММ важкий механізований міст
ВТЗ високоточна зброя
ВТМ військово-технічне майно
ГСН головка самонаведення
ДДД дегазація, дезактивація, дезінфекція
ДРС диверсійно-розвідувальні сили
ЕК електронна карта
ЕМС електромагнітна сумісність
ЕМП електромагнітне подавлення
ЕОТ електронно-обчислювальна техніка
ЗІО засоби інженерного озброєння
ЗМУ зброя масового ураження
ЗПН засіб повітряного нападу
ЗПП закидні передавачі перешкод
ЗС Збройні Сили
ЗУ засіб ураження
ІВ інженерні війська
ІЗ інженерне забезпечення
ІЗзМ інженерні заходи з маскування
ІР інженерна розвідка
ІРГ інженерно-розвідувальна група
ІРД інженерно-розвідувальний дозор
ІС інженерна служба
ІСП інженерно-спостережний пост
ІПС інженерний пост спостереження
ІПФ інженерний пост фотографування
КСП командний спостережний пункт
КРП комп’ютерне радіоелектронне подавлення
КХ кор откохвиль овий
МПП малогабаритний передавач перешкод
МТЗ матеріально-технічне забезпечення
МТз матеріально-технічні засоби
НЗФ незаконні збройні формування
ОВТ озброєння та військова техніка
ОУ орган управління
ПММ паромно-мостова машина
ПМП понтонно-мостовий парк
ПНО потенційно небезпечний об’єкт
ППО протиповітряна оборона
ПС Повітряні Сили
ПТМП протитанкове мінне поле
ПУ пункт управління
РАГ розрахунково-аналітична група
РАСт розрахунково-аналітична станція
РЕБ радіоелектронна боротьба
РЕЗ радіоелектронний засіб
РЕЗт радіоелектронний захист
РЕО радіоелектронна обстановка
РЕОб радіоелектронний об’єкт
РЕП радіоелектронне подавлення
РЕР радіоелектронна розвідка
РЛР радіолокаційна розвідка
РЛС радіолокаційна станція
РП радіоподавлення
РСО район спеціального оброблення
РХ радіаційний, хімічний
РХБ радіаційний, хімічний, біологічний
РХБз радіаційний, хімічний, біологічний захист
СУ система управління
ТКС телекомунікаційна система
ТО технічне обслуговування
ТТХ тактико-технічні характеристики
УКХ ультракороткохвильовий
ФО фортифікаційне обладнання
ХРЛ хіміко-радіометрична лабораторія
Розділ 1. РОЗВІДКА
1.1. Загальні положення

Військова розвідка являє собою сукупність заходів командирів підрозділів
спрямованих на добування і оброблення даних про противника, місцевість, які
потрібні для прийняття рішення на виконання бойових завдань.
При цьому розвідувальні дані, це всі дані, що у будь-якій мірі
характеризують реального або імовірного противника, а також місцевість й
погодні умови в районі майбутніх дій.
Розвідувальні дані про об’єкт розвідки повинні містити:
час виявлення і джерело одержання інформації;
найменування (тип) об’єкту;
розміри (фронт і глибину або довжину колони);
координати центру об'єкта або його основних елементів (для колон -
координати голови колони);
характер діяльності, напрямок руху, ступінь захищеності.
Військова розвідка ведеться в будь-яких умовах обстановки з метою
виключення або попередження раптовості дій противника, забезпечення
командира і штабу підрозділу даними для планування, своєчасного й
ефективного застосування своїх сил і засобів.
Досягнення мети військової розвідки забезпечується виконанням таких
завдань:
виявлення місць розташування противника, його бойового складу,
характеру дій, його сильні і слабкі місця;
виявлення артилерії, танків, протитанкових і зенітних засобів, вогневих
позицій кулеметів, спостережних постів і пунктів управління противника;
виявлення районів (позицій) розгортання засобів РЕБ противника;
визначення характеру і ступеня інженерного обладнання позицій і районів
зосередження підрозділів і частин противника, системи його загороджень,
ступеня прохідності місцевості;
виявлення місць розташування аеродромів і майданчиків базування авіації
противника, встановлення кількості і типу літаків і вертольотів на них;
виявлення нових засобів (зразків) для ведення бойових дій;
встановлення особливостей рельєфу місцевості, наявності природних
перешкод, стану ґрунту, доріг, стежок, джерел води, характеру водних
перешкод, наявності переправ і бродів;
встановлення ступеню впливу місцевості на можливості пересування
(маневру) підрозділів;
встановлення наявності районів руйнувань, пожеж і затоплень, зон
(районів) радіоактивного і хімічного забруднення, можливі напрямки їх
подолання або обходу.
Для розгрому противника, кожен командир повинен знати його сильні і
слабкі сторони, вчасно розкрити його наміри (передбачити характер його
майбутніх дій), сили, склад і т.п. Без цих зведень важко розраховувати на
успіх. Незалежно від того, де знаходяться війська і які бойові задачі вони
виконують, їхні командири завжди повинні мати максимально повну і
достовірну інформацію про противника і місцевість, на якій вони будуть діяти.
Досягається це грамотно організованими діями спеціальних
розвідувальних підрозділів, а також мотострілкових (танкових) підрозділів,
призначених для ведення військової розвідки.
Характер сучасного бою, наявність і можливість застосування засобів
масового ураження різко підняли значення розвідки, що підвищило вимоги до неї.
Особовий склад, що призначається для ведення розвідки, повинний
володіти: високою фізичною витривалістю, відмінними військовою майстер
ністю, сміливістю, спритністю, кмітливістю, розумною ініціативою і
військовою хитрістю.
Усьому складу підрозділу, призначеному в розвідку, забороняється мати
при собі які-небудь службові й інші документи (особисті речі, листи,
фотографії, формуляри бойових машин і т.п.).
У період підготовки взводу до ведення розвідки виробляються ретельне
чищення, змащення і пристрілювання всього озброєння, поповнення до
встановлених норм (а найчастіше і понад норми) усіма видами боєприпасів,
продовольства і медичним майном. Усе бойове майно повинне бути ретельно,
надійно і компактно покладене і закріплено. Бойові машини повинні бути
перевірені, технічно справні, цілком заправлені ПММ, засоби зв'язку
налаштовані на визначені частоти. Прилади нічного бачення, навігаційне
устаткування і гіронапівкомпаси перевіряються і підготовлюються до роботи.
Про готовність взводу до ведення розвідки і про початок виконання
бойової задачі командир взводу зобов'язаний у встановлений час доповісти
старшому командиру (начальнику), що поставив задачу на розвідку.
Основними вимогами до розвідки є:
цілеспрямованість;
безперервність;
активність;
оперативність;
скритність;
достовірність і точність вивчення координат об’єктів (цілей), які
розвідуються.
Цілеспрямованість розвідки досягається зосередженням зусиль і засобів
розвідки на головному напрямку, точним з’ясуванням мети розвідки та
вивченням її задач, вмінням командиром передбачати ймовірний хід розвитку
бою.
Безперервність розвідки полягає в тому, що вона ведеться усіма
командирами в усіх видах бою та в будь-якій обстановці вдень та вночі.
Безперервність розвідки досягається вмілим поєднанням різних способів її
ведення та призначення необхідних сил та засобів для виконання
розвідувальних завдань.
Активність розвідки полягає в пориванні всіх командирів роздобути
необхідні розвіддані. Це досягається ініціативними діями командирів з
організації розвідки, рішучими та зухвалими діями командирів та підрозділів
при веденні розвідки.
Своєчасність та оперативність розвідки забезпечується завчасно
організацією і веденням розвідки з метою здобуття даних в призначений термін
таким чином, щоб командир мав можливість прийняти рішення і організувати
бій, випереджуючи дії противника. Отриманні дані командир розвідувального
органу повинен негайно передати командиру підрозділу, який його вислав.
Скритність розвідки забезпечується тим, що заходи розвідувального
характеру готуються приховано від противника. Дії окремих розвідників та
підрозділів в розвідці проходять таємно. Командирам підрозділів, призначених
в розвідку, забороняється мати на топографічних картах будь-які дані про свої
війська, а особовому складу - особисті та службові документи.
Достовірність розвідданих та точність визначення координат
досягається отриманням їх з різних джерел, старанним вивченням їх та
зіставленням, а в випадках необхідності і переперевіркою з метою визначення
дійсних даних від фальшивих. Особливо високу точність повинні мати дані про
місце знаходження засобів ядерного та хімічного нападу противника.
Добуті відомості передаються всіма можливими способами командиру,
який поставив завдання на ведення розвідки. Особливо важливі відомості
доповідаються негайно.
У механізованому (танковому) батальйоні ведуться такі види розвідки:
військова, артилерійська, інженерна, радіолокаційна, РХБ розвідка, розвідка
повітряного противника.
Розвідка в роті ведеться перед її фронтом на глибину бойового завдання
(досяжності засобів ураження).
1.2. Розвідувальні органи механізованих (танкових підрозділів), їх
призначення, склад та завдання
Для виконання завдань розвідки в механізованому (танковому) батальйоні (роті)
створюються (призначаються) відповідні розвідувальні органи, як правило, це:
в батальйоні - розвідувальні дозори, бойові розвідувальні дозори, підрозділи
(групи) для засідок, дозорні відділення (танки), спостережні пости;
в роті - дозорні відділення (танки), спостерігачі, а іноді бойові розвідувальні
дозори;
у взводі, відділенні - спостерігач, дозорні.
Крім того посилена механізована (танкова) рота (батальйон) можуть бути
призначені в розвідувальний загін, який висилається від бригади (полку).
Розвідувальний дозор призначається у всіх видах бою і на марші, як
правило, у складі розвідувального взводу, а від розвідувального загону, крім
того, і в складі механізованого (танкового) взводу. Розвідувальний дозор діє на
відстані до 15 км від своїх підрозділів, а дозор, який висилається від
розвідувального загону - до 10 км від його головних сил. У ході виконання
завдання може вести розвідку окремих ділянок місцевості у смузі фронтом до 2
- 3 км візуальним спостереженням або висилкою дозорних відділень.
Бойовий розвідувальний дозор призначається у складі механізованого
(танкового) взводу. Він діє перед фронтом або на одному з флангів батальйону
(роти) на відстані, яка забезпечує спостереження за ним та можливості
підтримки його вогнем, а в разі відсутності безпосереднього зіткнення з
противником - на відстані до 10 км від своїх підрозділів.
Дозори виконують завдання силами дозорних відділень (танків),
спостерігачів і піших дозорних.
Дозорне відділення (танк) призначається від підрозділу, який веде
розвідку, або від роти (взводу), яка виконує бойове завдання у відриві від
головних сил, для своєчасного виявлення противника і розвідки місцевості.
Воно діє на відстані, яка забезпечує спостереження за ним і можливості
підтримки його вогнем. Дозорне відділення виконує завдання на БМП (БТР,
автомобілі) або в пішому порядку, а взимку і на лижах. Воно веде розвідку
спостереженням та пішими дозорними, а дозорний танк - спостереженням.
Дозорне відділення (танк) може призначатися для влаштування
розвідувальної засідки.
Спостережний пост (пост радіаційного, хімічного і біологічного
спостереження) складається з двох-трьох спостерігачів (спостерігачів за
радіаційною, хімічною і біологічною обстановкою), один з яких призначається
старшим. Пост оснащується приладами спостереження, великомасштабною
картою або схемою місцевості, журналом спостереження, компасом,
годинником, засобами зв’язку, підсвічування та подачі сигналів оповіщення, а
пост радіаційного, хімічного та біологічного спостереження, крім того,
приладами РХБ розвідки і метеокомплектом.
Пост радіолокаційної розвідки наземних рухомих цілей розгортається, як
правило, разом із спостережним постом батальйону (роти). Він призначається
від розвідувального взводу або обслуговується спеціально підготовленим для
цього оператором зі складу роти. Пост оснащується станцією ближньої
розвідки, схемою місцевості, журналом розвідки (спостереження), компасом,
годинником та засобами зв’язку.
Підрозділ (група) для проведення пошуку створюється з розвідувальних
(механізованих) підрозділів. Командиром групи призначається сержант або офіцер.
Підрозділ (група), який призначений у пошук, підсилюється саперами з
засобами розвідки і розмінування, а його дії за потреби підтримуються вогнем
танків, БМП, артилерії й інших вогневих засобів.
Для проведення пошуку, в підрозділі (групі), як правило, створюються
підгрупа нападу (захоплення), одна-дві підгрупи вогневого забезпечення та
підгрупа розгородження.
Розвідувальні органи мб (тб), їх склад, можливості

Назва Об’єкт для Глибина
№ Можливий Кількість Від кого
розвідувального ведення ведення
з/п склад розвідорганів виділяється
органу розвідки розвідки
1 Спостерігач солдат 1 від, взв, сектор до 3 км
рота
2 Спостережний 2-3 чол. 7 мб (тб)-1 сектор, до 5-6 км
пост мр-1 смуга
3 Радіолокаційний 1-2 чол. 4 мб (тб)-1 смуга б-н 10 км,
пост мр-1 м р-до 4 км
4 Артилерійський 2-3 чол. 1 мінбатр. смуга до 10 км
спостережний
пункт
5 Інженерний 2-3 чол. 1 мб (тб) сектор, до 5 км
спостережний об’єкт
пост
6 Пост рад.хім.біол 2-3 чол. 7 мб (тб)-1 сектор до 5 км
спостереження мр-1
5 Дозорне від. Відділення, 1 брд, рд, РЗ, напрямок, до 10 км
(ББМ,танк) екіпаж 2 батальйон або об’єкт
1-2 рота
Назва Об’єкт для Глибина
№ Можливий Кількість Від кого
розвідувального ведення ведення
з/п склад розвідорганів виділяється
органу розвідки розвідки
6 Дозорне від. відділення, 1 мб (тб) район до 10 км
(ББМ,танк) РХБ екіпаж розташу
розвідки вання
7 Бойовий розвід. до взводу 1-2 мб (тб), напрямок, до10 км
дозор 1 мр або об’єкт
8 Розвідувальний до взводу 1-2 мб (тб), напрямок, до 10 км
дозор 3-4 мр або об’єкт
9 Розвідувальний рота, 1 бригада смуга до 5 км
загін батальйон 1 до 10 км
1.3. Способи ведення розвідки в загальновійськовому бою

Спосіб розвідки - це прийом (метод) дій сил і засобів розвідки з метою
добування розвідувальних даних.
Основними способами ведення розвідки є: засідка, спостереження,
підслуховування, пошук, наліт, розвідка боєм.
Розвідувальна засідка проводиться, як правило, з метою захоплення
полонених, документів, зразків озброєння та техніки противника, а наліт, крім
того, для знищення (виведення із ладу) важливого об’єкту противника. Для
улаштування розвідувальної засідки призначається розвідувальний
(механізований, танковий) підрозділ силою до взводу або група спеціально
підібраних солдатів і сержантів. Розвідувальна засідка проводиться підрозділом,
який веде розвідку, у повному складі або частиною сил.
Метою можуть бути наступні завдання: повне знищення підрозділу;
обмеження його маневрів на місцевості; захоплення полонених.
Основою кожної організованої засідки є достовірні дані про противника.
Засідки влаштовуються на конкретну ціль, яка має з'явитися у відповідний час у
відповідному місці. Засідки також можуть влаштовуватися "на перспективу"
коли противник потайки маскується на певному терені, через який здійснюється
постійний рух підрозділів (наприклад дороги мости, броди).
Перш за все засідка буде організована у місцевості, характер якої не
дозволятиме пильно її обстежити, в тому числі при застосуванні повітряної
розвідки. Цим самим буде забезпечено прихованість ударної групи противника.
Найбільш придатними у такому випадку є місцевість зі складним рельєфом
(заболочена місцевість з заростями очерету, гориста місцевість), з великою
кількістю природних укриттів та перешкод (скелі, завали дерев, вітровали,
ущелини) та густою рослинністю (чагарник, висока трава окремі скупчення
кущів та невисоких дерев). Також місцями придатними для проведення засідок
можуть бути штучні споруди (повороти доріг, насипи й дамби, дороги з
глибокими канавами). Сприятливі природні умови можуть бути одним з
найважливіших факторів для активізації противника.
Зрозуміло, що такі ідеальні умови не завжди зустрічаються в одному місці.
Крім того, потрібно вираховувати найбільш придатні місця для організації
подібних засідок та заздалегідь прийняти відповідні контрзаходи: ухилитися від
проходження через місце засідки, організувати раптову атаку на противника у
засідці з застосуванням артилерії та авіації, організувати засідку на шляху
слідування противника. Досвід свідчить, що на здавалося цілком непридатній
для засідки місцевості противник може вдасться ретельно приховати свою
присутність. Основним засобом буде камуфляж, який обов’язково має бути
дороблений місцевими предметами та рослинністю під колір відповідної
місцевості.
Підрозділ при організації засідки розподіляється, як правило, на три групи:
групу спостереження, групу нападу та групу прикриття.
Група спостереження виставляється на флангах засідки. Її призначення
своєчасне виявлення цілі, оповіщення основної групи про її появу.
Група прикриття служить для прикриття групи під час його відступу у
випадку якщо буде організована погоня. Функції двох вищезазначених груп
можуть дублюватися.
Групи спостереження, прикриття контролюють всі підходи до місця засідки у
своєму секторі, та прикривають вразливі місця загону (як правило фланги).
Група нападу: у ній концентрується основна маса підрозділу та озброєння.
Її призначенням є безпосереднє виконання мети засідки.
Класична лінійна засідка відображена на рисунку 1.1. Точками позначені
групи нападу, квадратами група спостереження. Підрозділ знищують з близької
відстані масованим вогнем автоматичної зброї.
Рис. 1.1. Класична лінійна засідка.
1з
Переваги - лінійна засідка досить проста в організації та управлінні.
Недоліки - можливість використовувати протилежну сторону дороги в
якості позиції для організації протидії, що перетворює зіткнення в затяжний і
позиційний бій, якій може зв'язати групу, яка знаходиться у засідці вогнем до
підходу підкріплення або авіаційної підтримки.
Засідка, де вогонь ведеться лише з одного напрямку відображена на
рисунку 1.2. Такий вид засідки організовується при наявності з протилежного
боку важкодоступної або непрохідної природної або штучної перешкоди,
наприклад скеля.
Рис. 1.2. Засідка, де вогонь ведеться лише з одного напрямку.
Озброєння безпосередньо залежить від завдання, яке покладено на групу.

Якщо напад організовується на пішу колонну будуть застосовуватись автомати,
кулемети і гранати. При нападі на піший підрозділ з метою захоплення
полоненого можуть застосувати безшумну зброю. При організації засідок на
колонну транспорту та бронетанкової техніки слід очікувати застосування
ручних протитанкових гранатометів та мінно-вибухових засобів.
Також групи для знищення живої сили та техніки можуть використовувати
в засідках міни, відображено на рисунку 1.3. Загалом використовуються міни
направленої дії. При появі піхотного підрозділу в секторі враження таких мін
особовий склад може бути знищений навіть без застосування стрілецької зброї.
Рис. 1.3. Засідка з використанням протипіхотних мін напрямної дії.
При подоланні місцевості з можливими засідками командир підрозділу

мусить чітко розподілити обов'язки між військовослужбовцями. При наявності
відповідної інформації він інформує особовий склад про кількісний склад сил
противника, по можливості визначити місця розташування всіх груп на
місцевості. Між військовослужбовцями підрозділу при висуванні мають бути
чітко розподілено сектори обстрілу, особливо для кулеметів та гранатометів.
Група засідки в якості запобіжного заходу зазвичай виділяють зі свого
складу групи, які рухаючись попереду мають попередити основну частину у
випадку небезпеки. В такому випадку, при виявленні таку групу можна
знищити за допомогою безшумної зброї, якщо з основною групою немає
візуального контакту. В іншому варіанті групу можна пропустити далі,
атакувати лише основну частину ворожого загону.
Рис. 1.4 а. Організація засідки на піхотний підрозділ. Місце засідки густий листяний ліс
з чагарниками.
а.
Рис.1.4 б. Після цього зазвичай очікують підхід основних сил

та раптовим вогнем знищують їх.
При перебуванні в засідці встановлюється режим радіомовчання.

Радіостанція підрозділу працюють тільки на прийом.
В засідці група при появі підрозділів в секторі обстрілу, чекають коли весь
підрозділ, або більша його частина, потрапить в сектори обстрілу групи нападу,
та одночасно відкривають вогонь.
Також можуть організовуватись так звані засідки для заманювання. Суть в
наступному: невелика група зі складу групи відкриває вогонь по підрозділу,
щоб спровокувати його організувати переслідування. Тим часом більша частина
групи приховано облаштовує засідку на шляху відступу групи, яка заманює.
Транспортні колони, як правило, пересуваються по комунікаційним
артеріям певної території. Це є шосейні та ґрунтові дороги, мости. Засідку
зазвичай організовують у місцях, які забезпечують приховане перебування
групи в засідці, де є велика кількість природних укриттів. Засідку можуть
влаштувати на повороті, звуженнях дороги, ділянок дороги з великими
канавами або з непрохідною перешкодою по один бік (скелі, яри, урвища).
Також групи зазвичай влаштовують засідки на поворотах, так як мають
можливість розділившись на дві групи обстрілювати колонну по всій площині
(Ь - подібна засідка, Рис. 1.5).
Під час атаки, в першу чергу, знищується головна та замикаюча машини.
Таким чином вся колонна опиниться в пастці, так як роз'їзди відсутні, а рух
вперед і назад неможливий через підбиті машини. В такій ситуації вся колонна
стає вразливою мішенню. Для виключення ситуації, коли машини будуть
покидати сектор обстрілу виїхавши на узбіччя або намагатимуться перекинути
підбиту машину, щоб розблокувати колонну, засідку можуть доповнити
природними або штучними перешкодами, вибуховими пристроями, які ще
більше обмежать маневр колони.
Якщо метою засідки є колонна в складі неброньованих транспортних
засобів атаку можуть розпочати вогнем снайперів. Снайпери виводять з ладу
машину вогнем по колесам або вогнем снайперської пари по водіям (перший
пострілом розбиває скло, другий уражає водія).
Якщо залучаються для вогневого прикриття транспортних колон танки, то
при організації засідки будуть проводити наступні дії:
на кожного танка буде зосереджено вогонь мінімум трьох протитанкових
засобів (ручних протитанкових гранатометів, протитанкових ракетних комплексів);
танк буде атакований у його основні вразливі місця (стик башті та корпусу,
прилади спостереження, ходова частина, борт та корма);
будуть вражатися в першу чергу головна та замикаюча машина, їх
знищення дозволить “закоркувати” всю колонну (Рис. 1.6).
Рис. 1.6. Засідка проти колони бронетанкової техніки.
Гранатометники (позначені прямокутниками) зосереджують вогонь на головній

та замикаючій машинах, їх знищення дозволяє закоркувати всю танкову колонну.
В межах щільної міської забудови танки стають вкрай вразливими для влучного
вогню.
Таким чином проаналізувавши всі види засідок необхідно враховувати
данні особливості при боротьбі із засідками.
Спостереження за противником організовується у всіх видах бою і ведеться
безперервно командирами підрозділів особисто, спостережними постами,
спостерігачами та обслугами чергових вогневих засобів. Спостереження за
повітряним противником ведеться постами повітряного спостереження підрозділів
ППО, а також спостережними постами та спостерігачами.
Для ведення розвідки спостереженням у відділенні й у взводі, як правило,
призначається по одному спостерігачеві, які знаходяться: у взводі - на
командно-спостережному пункті взводу, у відділенні - на позиції, на БМП або в
бойовому порядку.
Особливостями ведення збройної боротьби останніх часів у світі та в
Україні зокрема, є широке використання нічної темряви, без засобів освітлення
території, для забезпечення скритності і раптовості дій підрозділів.
Поява приладів нічного бачення, вдосконалення засобів штучного освітлення,
наблизили ефективність бойових дій вночі до ефективності бойових дій вдень.
В арміях розвинених країн світу співвідношення загальної кількості оптико-
електронних приладів, що забезпечують можливість ведення бойових дій в умовах
обмеженої видимості, до числа звичайних оптичних приладів складає - 6:4.
Сучасні РЛС міліметрового діапазону забезпечують спостереження цілей з
чіткістю зображення, що наближається до оптичної, в умовах повної втрати
видимості, викликаної атмосферними умовами або застосуванням противником
перешкод. Особливо помітні зміни відбулися в апаратурі спостереження за
тепловипромінюючими цілями.
Спостереження вночі може проводитися в різних умовах: з штучним освітленням
місцевості та без нього, за допомогою приладів нічного бачення і без них.
Спостереження вночі ведеться так само безперервно, як і вдень. В окремих
випадках спостерігачі вночі висуваються ближче до противника.
Успіх спостереження вночі багато в чому залежить від завчасної
підготовки спостерігача або спостережного поста. Ця підготовка полягає у
ретельному вивченні місцевості в смузі спостереження, запам’ятовуванні її
обрисів, напрямків прихованих підступів, розташування орієнтирів і місцевих
предметів. Якщо необхідно, то слід заздалегідь позначити місце спостереження
і маршрут руху до нього. Крім того, щоб краще орієнтуватися вночі, необхідно
кордони сектора спостереження, напрямки на орієнтири і найважливіші місцеві
предмети позначити добре видимими віхами у вигляді білих кілочків (каміння
тощо), а також визначити їх напрямок по азимуту.
Якщо спостерігач чи спостережний пост розташовується недалеко від
противника, то спостереження вночі ведеться з того ж місця, що і вдень. Але
іноді місце спостереження на ніч необхідно висунути ближче до противника. В
цьому випадку місце треба вибрати у низині, щоб на об’єкти попереду лежачої
місцевості, особливо на тих ділянках, де очікується поява противника, по
можливості проектувалися на тлі нічного неба.
При розташуванні спостережного поста попереду своїх підрозділів або в
безпосередній близькості від противника необхідно передбачити заходи проти
можливого його раптового нападу.
Підслуховування - спосіб розвідки, який широко застосовується
розвідувальними органами під час безпосереднього зіткнення з противником, а також
дій у тилу противника. Воно ведеться в будь-який час доби, особливо вночі, в умовах
обмеженої видимості, без застосування або із застосуванням технічних засобів.
Підслуховування як спосіб розвідки застосовується при діях військ в
умовах безпосереднього зіткнення з противником та може вестися на слух або із
застосуванням спеціальних технічних засобів зв’язку. Підслуховування на слух
доповнюється спостереженням, особливо вночі і в умовах обмеженої видимості.
Розвідка підслуховуванням може дати цінні відомості про дії противника.
Розвідку підслуховуванням ведуть спостерігачі підрозділів та
спостережних постів. Крім того, з цією метою можуть створюватися спеціальні
пости підслуховування з солдатів і сержантів, які вміють добре орієнтуватися
вночі і володіють хорошим слухом. Залежно від поставленого завдання та умов
обстановки в склад поста підслуховування призначаються 2 - 3 людини. До
його складу можуть включатися особи, які знають мову противника,
артилеристи і в окремих випадках сапери.
Місця для підслуховування слід розміщувати ближче до противника з таким
розрахунком, щоб забезпечувалися найкращі умови чутності. З цією метою необхідно
заздалегідь вивчити місцевість і розташування противника, зокрема, де знаходяться
його вогневі засоби, напрямок вогню, мертві простори, особливості рельєфу, які
впливають на поширення звуку, видимі вночі орієнтири, визначити напрям вітру,
після чого намітити місце підслуховування і маршрут руху до нього. Вибираючи
місце підслуховування, слід мати на увазі, що чутність краще, коли вітер з боку
противника, а також вночі, у сиру погоду, після дощу, в горах, взимку, біля води.
У низьких і закритих місцях, таких, як яри, ущелини, глибокі лощини, в лісі, в
горах, біля водойм, з’являються так звані слухові обмани, ехо та інші фактори, сильно
спотворюють звуки.
Але іноді, в залежності від обстановки потрібно висилати спостерігачів з
метою підслуховування за позицію бойової охорони, тобто як можна ближче до
противника. У роки Великої Вітчизняної війни в бойових умовах спостерігачам
часто доводилося висуватися безпосередньо до переднього краю противника і
навіть у його розташування бойових порядків. У цьому випадку пост
підслуховування повинен складатися не менш ніж з 3 - 4 осіб. Вивчивши
місцевість і маршрут руху, вони з настанням темряви робили проходи у
дротяних загородженнях і мінних полях і висувалися в призначене заздалегідь
місце. Назад спостерігачі поверталися перед світанком, а якщо виявляли ознаки
різкої зміни дій противника, то негайно.
Солдати і сержанти, призначені у розвідку підслуховуванням, повинні крім
гострого зору і гарного слуху, володіти хорошою пам’яттю, щоб
запам’ятовувати все побачене і почуте, вміти визначити місце джерела звуку,
відрізняти важливе і дійсне від того що немає значення та особливої важливості.
Пошук полягає в прихованому підході підрозділу (групи) до заздалегідь
наміченого і вивченого об’єкта противника, раптовому нападі на нього і
захопленні полонених, документів, зразків озброєння і спорядження.
Об'єктами нападу при проведенні пошуку можуть бути поодинокі солдати
чи невеликі групи, розрахунки вогневих і інших засобів на передньому краї й у
глибині розташування противника. Пошук здійснюється в пішому порядку.
По досвіду бойових дій з загального числа різних розвідувальних заходів,
зв'язаних із захопленням полонених і документів, більш 60% приходиться на пошук.
Відділення, призначене для проведення пошуку, може підсилюватися
саперами із засобами розгородження, а його дії можуть підтримуватися вогнем
артилерії, мінометів і інших вогневих засобів.
Відділення, призначене для проведення пошуку, зі свого складу виділяє
особовий склад для захоплення полоненого (підгрупа нападу), особовий склад
для пророблення проходів у загородженнях (підгрупа розгородження проходів),
як правило, з числа приданих саперів, особовий склад для вогневого
забезпечення дій підгрупи нападу (підгрупа вогневого забезпечення).
Підгрупа нападу захоплює і доставляє у своє розташування полонених
(документи, зразки озброєння). У число нападаючих включаються найбільш
сміливі, фізично сильні і спритні солдати, що володіють прийомами
рукопашного бою.
Підгрупа вогневого забезпечення прикриває і підтримує вогнем
нападаючих. До складу групи вогневого забезпечення призначаються солдати,
які володіють прийомами ближнього бою, що вміють влучно вести вогонь зі
зброї в умовах обмеженої видимості і метати гранати на далекі відстані.
Особовий склад відділення при проведенні пошуку забезпечується
маскувальними халатами. Кращим часом проведення пошуку є ніч. Пошук може
проводитися і вдень, особливо в неясну погоду, чи в гарну погоду при
невеликому віддаленні об'єкта від переднього краю своїх військ (100-150 м) при
всебічному забезпеченні дій відділення.
Завдання на проведення пошуку ставиться командиру відділення, як правило, на
місцевості начальником розвідки чи командиром, що організовує пошук.
Після одержання задачі командир відділення з’ясовує її й оцінює обстановку.
При з'ясуванні задачі командир відділення повинен зрозуміти задачу
відділення, порядок і терміни проведення пошуку.
Оцінюючи обстановку, він повинен вивчити розташування, склад і
характер дій противника в районі дій відділення; місце розташування і склад
об'єкта пошуку; стан і можливості відділення, а також приданих засобів;
місцевість, її захисні і маскуючи властивості, загородження і перешкоди; час
року, доби і стан погоди в період проведення пошуку.
Після з'ясування завдання й оцінювання обстановки починається всебічна
підготовка відділення до дій, яка включає:
організацію безупинного спостереження за об'єктом пошуку і поводженням
противника, вивчення місцевості в районі об'єкта нападу і визначення найбільш
вигідних підступів до нього;
вироблення плану дій;
призначення особового складу для нападу на противника, а також для
забезпечення дій нападаючих;
організацію взаємодії відділення з підтримуючими вогневими засобами;
проведення занять з особовим складом відділення;
прокладання проходів у наших загородженнях;
постановку задач і перевірку готовності до дій.
У залежності від обстановки для підготовки відділення до проведення
пошуку може бути виділено від декількох годин до декількох діб.
Спостереження за об'єктом пошуку повинне вестися протягом усього
періоду підготовки до пошуку. Для цього залучається весь особовий склад, що
бере участь у пошуку, і в першу чергу солдати зі складу групи захоплення.
При розробці плану дій у пошуку командир відділення визначає:
конкретний об'єкт нападу;
місця прокладання проходів у загородженнях;
задачі підлеглим (порядок висування відділення до об'єкта пошуку і
порядок дій при нападі на об'єкт);
шлях і порядок відходу, а також по яких ділянках (цілях) необхідно
підготувати вогонь виділених засобів підтримки.
Свій план проведення пошуку командир відділення доповідає на місцевості
командиру, який організовує пошук.
Відповідно до плану пошуку організовується підготовка особового складу.
Для цієї цілі вибирається ділянка місцевості, подібна місцевості в районі
проведення пошуку, проводяться тренування (спочатку вдень — тактико-
стройовим методом, а потім — у ту частину доби, на яку призначене
проведення пошуку).
Про готовність до виконання задачі командир відділення доповідає
старшому начальнику.
Наліт полягає в раптовому нападі на противника з метою захоплення
полонених, документів, зразків озброєння і бойової техніки, а також виведення з
ладу (знищення) засобів ядерного нападу, ПУ, радіоелектронних засобів та
інших важливих об’єктів противника.
Розвідка боєм проводиться перед проривом оборонного рубежу противника з
метою уточнення його угруповання і характеру оборони, розкриття систем вогню і
загороджень, а також наявності його військ на першій позиції.
Розвідка в обороні повинна своєчасно встановити підготовку противника до
наступу, виявити його сили, можливі напрямки дій і час переходу в наступ, місця
позицій артилерії й інших вогневих засобів, а з початком наступу противника
уточнити його склад, наявність резервів і можливий напрямок їх уведення.
1.4. Технічні засоби розвідки та їх призначення

Для ведення військової розвідки використовуються різні оптичні та
оптико-електронні прилади, РЛС, обладнання БРМ-1к. За їх допомогою
розвідники можуть вивчати місцевість у розташуванні противника, виявляти
цілі та вести за ними спостереження, визначати їх положення на місцевості
відносно орієнтирів шляхом виміру горизонтальних та вертикальних кутів,
визначати дальність до цілей, якщо відомі їх розміри по висоті та ширині.
Біноклі (рис. 1.7) бувають шести- (Б-6), восьми- (Бі-8), дванадцяти- (Б-12)
та п’ятнадцятикратного (Б-15) збільшення.
Вони мають масу 0,6-0,9 кг. Всі біноклі в правій трубі мають
кутовимірювальну сітку для виміру горизонтальних та вертикальних кутів.
За допомогою сітки біноклю можливо здійснювати вимір кутів с точністю
до 0-03 та визначати дальність до цілей, що спостерігаються с точністю до 3%
дальності, що вимірюється.
Бінокль Бі-8 призначений, для виявлення джерел інфрачервоного випромінювання.
З вимкненим екраном (в лівому окулярі) він використовується, як звичайний бінокль.
При підготовці до роботи будь-якого оптичного приладу, підганяють
окуляри по базі очей спостерігача та гостроті його зору.
бінокль Б-6 бінокль Б-8 Сітка біноклю Б-6, Б-8, Бі-8

Рис. 1.7. Біноклі шести- (Б-6), восьмикратного- (Бі-8) збільшення.
Малогабаритний лазерний прилад розвідки ЛПР-1 “Каралон-М” (Рис.

1.8) призначений для виміру дальностей та визначення полярних координат
цілей. Полярні координати - це кут на ціль відносно будь-якого напрямку та
дальність до неї. Прилад має масу 2,5 кг. (з триногою - 5 кг) та дозволяє
вимірювати дальність від 145 м до 20 км. З помилкою + 10 м., кути - з точністю
до 0-03. Підготовка приладу до роботи та його використання здійснюється
згідно з пам’яткою розрахунку, яка є в комплекті.
Рис. 1.8. Малогабаритний лазерний прилад розвідки ЛПР-1 “Каралон-М”

Нічний бінокль БН-2 “Реліквія” (Рис. 1.9) призначений для
спостереження за полем бою, вивчення місцевості та ведення розвідки в нічних
умовах. Він має масу 1,8 кг., поле зору 11°, 2,4-кратне збільшення та забезпечує
розпізнавання фігури людини на дальності до 300 м., танка - на дальності 600 м.
Рис. 1.9. Нічний бінокль БН-2 “Реліквія”
Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3 (Рис. 1.10) призначена

для виявлення техніки та живої сили противника, що рухається в любий час
доби та року за відсутністю оптичної видимості (в тумані, диму, пилу, при
атмосферних осадках). РЛС може використовуватись в комплексі з кулеметом
ПКМС та гранатометом АГС-17.
РЛС забезпечує виявлення наземних цілей, що рухаються на дальностях:
людини, яка рухається в повний зріст зі швидкістю до 2 км/год. - не менш 900 м.;
вантажного автомобіля при швидкості від 2 до 10 км/год. - 2,5-3 км.
Помилка виміру дальності складає не більше 50 м., напрямку на ціль - не
більше 0-15. Час розгортання (згортання) станції з повною підготовкою її до
роботи - не більше 5 хвилин.
Рис. 1.10 Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3

РЛС може використовуватись при встановленні її на спостережному пункті
(СП), а також при діях в пересувних органах розвідки. На СП станція
встановлюється на підготовлену рівну площадку так, щоб у межах діорами
направленості не було великих металевих предметів (мостів, парків машин,
електричних та телефонних ліній, великих споруд). РЛС маскується табельними
та підручними засобами, які не повинні попадати в границі сектору сканування.
При розміщенні станції в окопі, нижня кромка прийомопередавача повинна
розміщуватись вище бруствера окопу. При веденні розвідки в русі, коли не
дозволяє час розгорнути станцію на позиції, оператор проводить
радіолокаційний огляд місцевості з рук.
Бойова розвідувальна машина БРМ-1к “Коршун” (Рис. 1.11) призначена для
ведення розвідки у всіх видах бою вдень та вночі у складі розвідувальних органів.
Вона розроблена на базі БМП-1 та має теж саме озброєння, за виключенням: до
гармати передбачено 20 пострілів замість 40, ПУ ПТКР немає.
Місткість машини 6 чоловік, екіпаж складається з 5-ти чоловік: командир
машини (він же навідник гармати), старший оператор, оператор, радіотелеграфіст та
механік-водій. На БРМ-1к розмішується командир взводу (роти).
Рис. 1.11. Бойова розвідувальна машина БРМ-1к “Коршун”

Обладнання БРМ-1к дозволяє екіпажу вирішувати наступні завдання:
визначати дирекційний кут подовжньої вісі машини (кут між північним
напрямком вертикальної лінії координатної сітки карти та напрямком
подовжньої вісі машини, прокресленої на карті);
безперервно відпрацьовувати навігаційну інформацію (поточні прямокутні
координати та дирекційний кут на пункт призначення);
визначати координати цілей;
визначати кути між подовжньою віссю машини та напрямками на
орієнтири (цілі);
вимірювати дальності до цілей;
вести пошук, виявлення, супроводження та визначення координат цілей,
що рухаються;
вести радіаційну та хімічну розвідку;
забезпечувати радіозв’язок в УКХ та КХ діапазонах та швидку передачу
інформації;
вести спостереження за місцевістю як вдень, так і вночі.
На машині в укладках розмішуються прилади для ведення розвідки поза неї.
1.5. Організація та порядок ведення розвідки в механізованому

(танковому) батальйоні в загальновійськовому бою та особливих
умовах
Порядок роботи командира взводу по підготовці до виконання
поставленої задачі в розвідці залежить від конкретних умов сформованої
обстановки, поставленої задачі на розвідку і наявності часу, особливо світлого.
З одержанням бойової задачі на дії в розвідці командир механізованого
(танкового) взводу проводить наступні заходи:
звіряє час з годинником командира роти;
усвідомлює отриману бойову задачу, тобто визначає роль взводу в
одержанні найбільш повних даних про противника і вплив повноти,
своєчасності і точності цих даних на успішне рішення бойової задачі
командиром, що вислали розвідку;
проводить короткий розрахунок часу, що є в наявності з моменту
одержання бойової задачі до терміну готовності взводу до ведення розвідки,
визначаючи при цьому, скільки часу є на підготовку взводу (темного і
світлого), скільки часу необхідно собі і скільки часу залишити на роботу
підлеглих командирів.
В усіх випадках необхідно відводити час для відпочинку підлеглих перед
виходом у розвідку;
визначає заходи, які необхідно провести негайно (поповнення
боєприпасами, заправлення ПММ, перевірка й обслуговування матеріальної
частини і радіостанцій, їхнє налаштування на нові частоти, чищення, змащення
і пристрілювання зброї, одержання продовольства, медичного майна);
оцінює обстановку (противника, сусідні розвідувальні підрозділи,
можливості взводу з приданими засобами, місцевість, час року і доби); кожний
з пунктів оцінюється за принципом «факти — висновки — заходи»;
приймає рішення на ведення розвідки, віддає бойовий наказ, де ставить
задачі підлеглим і доданим підрозділам, а також організує взаємодію між
ними;
здійснює контроль виконання раніше відданих їм розпоряджень;
приймає доповіді командирів відділень (екіпажів) про готовність їхніх
підлеглих до дій у розвідці;
перевіряє готовність взводу й у встановлений час доповідає старшому
командиру (начальнику) про готовність взводу до виконання бойової задачі.
Розвідувальний дозор (РД) у складі посиленого взводу висилається від
батальйону (роти), що діє в складі розвідувального загону (РЗ).
Взвод у РД на марші одержує напрямок (маршрут) розвідки.
У дозорі на марші взвод діє на бойових машинах і тільки у виняткових у
пішому порядку.
Головна задача дозору, не втручатися в бій з розвідкою й охороною
противника, докласти всіх зусиль і уміння до того, щоб вийти до його
головних сил і розвідати їх.
При з'ясуванні бойової задачі й оцінці обстановки командир дозору
повинний зрозуміти і зосередити основну увагу на вивченні головних питань:
де знаходиться і що робить основне угруповання противника на напрямку
майбутніх дій взводу до моменту початку розвідки;
які розвідувальні дані і до якого часу повинний добути дозор;
де і до якого часу закінчити розвідку, коли і куди докласти добуті дані і
що робити після виконання задачі;
вивчити по карті місцевість на напрямку майбутніх дій, намітити по карті
маршрут руху основних сил дозору;
визначити похідний порядок дозору і порядок руху окремих його
елементів на різних рубежах і ділянках місцевості;
визначити задачі, маршрути руху, об'єкти огляду місцевості і порядок дій
дозорних машин (відділень, піших дозорів) у ході розвідки;
визначити рубежі ймовірної зустрічі із противником і порядок дій дозору
на кожнім рубежі.
У бойовому наказі командир взводу вказує:
основні відомості про противника з наказу старшого начальника і свої
висновки про нього на напрямку дій взводу;
основну задачу, що виконує старший начальник, що висилає дозор;
напрямок (об'єкт) розвідки, задачу дозору, його похідний порядок і час
проходження вихідного пункту;
задачі відділенням (танкам) і засобам посилення;
готовність взводу до виконання задачі, час і місце початку ведення і
закінчення розвідки;
своє місце і заступника.
Після віддачі бойового наказу командир взводу вказує:
порядок дій дозору, дозорних відділень (піших дозорів) до зустрічі із
противником і при зустрічі з ним;
порядок організації і підтримки зв'язку усередині дозору і зі старшим
начальником, що вислав дозор;
сигнали оповіщення, керування, взаємодії і порядок дій по них;
дані про сусідні підрозділи розвідки;
способи і сигнали взаємного упізнання своїх військ;
порядок проходження лінії фронту своїх військ, пропуск і відкликання;
задачі, виконувані засобами підтримки в інтересах дозору за рішенням
старшого начальника, що вислав дозор.
Командир взводу, призначеного в РД, повинний твердо пам'ятати, що
краще ретельно роз'яснити поставлену задачу особовому складу взводу і
пояснити, як її виконати до виходу в розвідку, чим робити це в ході її ведення
в складній обстановці.
Ведення розвідки взводом у РД на марші. Дозор і вислані від нього
дозорні відділення діють в напрямку руху чи убік від нього на видаленні 400 -
1000 м, що забезпечує зоровий зв'язок і вогневу підтримку дійсним вогнем
озброєння. Поставлені завдання вирішуються двома способами:
1) на значної відстані від противника, коли зустріч з ним малоймовірна,
вони можуть рухатися уздовж доріг з максимально можливою швидкістю.
Місцевість і місцеві предмети оглядаються по ходу руху;
2) з підходом до району (рубежу) ймовірної зустрічі з передовими
підрозділами противника вони пересуваються поза дорогами, потай, від одного
укриття до іншого, ведучи спостереження і не виявляючи себе.
При необхідності, особливо на закритій, і сильно пересіченій місцевості,
коли спостереження з машин ускладнено або є ознаки наявності противника,
для більш ретельного огляду місцевих предметів зі складу дозорного
відділення можуть бути виділені піші дозорні (1-2 солдата) на відстані до 300
м (що забезпечує їхнє прикриття дійсним вогнем автомата).
Особовий склад відділення в цей час знаходиться в готовності до
прикриття вогнем дії дозорних. З виконанням задачі дозорні приєднуються до
основних сил дозорного відділення. При цьому особливо ретельно
оглядаються населені пункти, узлісся лісу, гаю, чагарники й інші місця, де
можливі потайливе зосередження противника і його раптовий напад із засідки.
Розвідка на марші має цілий ряд особливостей, що завжди необхідно мати
у виді командиру взводу, призначеному в розвідку:
варто уникати руху по дорогах (особливо по шосейним і магістральним),
тому що на них можливі мінно-вибухові й інші інженерні загородження;
у районах можливої зустрічі із противником рух взводу повинен
здійснюватися стрибками глибиною 2 - 4 км (у залежності від глибини
можливого спостереження на даній місцевості);
після закінчення огляду місцевості командир дозору визначає наступну
спостережливу позицію і стрімко виводить на неї дозор з максимально
можливою швидкістю, щоб продовжувати спостереження і просування вперед
у напрямку розвідки;
особливу увагу командир дозору повинний звертати на постійну
взаємодію і зв'язок з підрозділами похідної охорони, тому що вони мають
задачу не допустити проникнення розвідки противника до своїх головних сил,
а наша розвідка може зустрітися з нею раніше похідної охорони і попередити
його про появу і наміри противника;
дозор ніколи не повинний вступати в боротьбу з повітряними цілями
противника, для того щоб не виявити себе і не привернути до себе увагу
наземного противника, виключення можуть скласти повітряні десанти,
викинуті безпосередньо в районі дій дозору.
При веденні розвідки на марші в передбаченні зустрічного бою командир
дозору постійно повинний пам'ятати, що його основною задачею є виявлення
головних сил противника і визначення їхнього складу, напрямку і характеру
подальших дій.
Першим, хто зустрінеться із противником у ході маршу, буде дозорне
відділення, що, виявив противника, негайно займає укриття, доповідає
командиру дозору встановленим сигналом і продовжує спостереження за його
подальшими діями.
У випадку раптової зустрічі із противником, коли неможливо ухилитися
від бою, дозорне відділення відкриває вогонь із усіх видів зброї і пересувається
убік одного з флангів, затягуючи за собою противника.
Командир дозору, постійно спостерігаючи за діями і сигналами дозорного
відділення, при зустрічі його із противником потай висувається до дозорного
відділення.
Дозор при зустрічі з підрозділами розвідки, похідною охороною і
головними силами противника потай обходить їх чи пропускає. Командир
дозору, визначивши силу, склад і напрямок руху противника, доповідає
старшому начальнику, інформує командира похідної охорони.
Якщо противник, який зустрівся дозору, має переважаючі сили й
обстановка не дозволяє уникнути зіткнення з ним, то весь склад дозору
відкриває вогонь із усіх видів озброєння, сміло атакує, використовуючи
раптовість нападу, захоплює полоненого і під прикриттям свого вогню
відходить, використовуючи вигідні складки місцевості.
У ході розвідувальних дій на марші дозор веде розвідку місцевості і
різних об'єктів, що можуть бути використані для улаштування засідок чи
зайняття оборони.
При розвідці маршрутів і колонних шляхів командир дозору основну
увагу звертає на прохідність по них усіх видів бойової техніки (по ширині,
висоті, масі, радіусам поворотів, крутості підйомів і спусків), а також на
можливість руху гусеничних машин уздовж дороги.
При цьому особливо ретельно визначаються стан мостів, їхня
вантажопідйомність, можливість посилення підручними засобами, пропускна
здатність (двосторонній рух), наявність обходів в брід в випадку руйнування.
При розвідці ділянок загороджень і руйнувань головна увага
звертається в першу чергу на встановлення розмірів і границь цих ділянок,
пошуку шляхів їхнього обходу, а при неможливості обходу визначається обсяг
робіт з їхнього подолання. Для цього командир дозору ставить бойові машини
в укриття в готовності до відкриття вогню, щоб забезпечити прикриття
саперів, хіміків і особового складу дозору при виконанні необхідних робіт з
устаткування і позначення проходів.
При виявленні зараженої ділянки командир дозору подає команду
надягти засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) і дає розпорядження дозорному
відшукати шляхи обходу і позначити їх. Якщо обійти заражену ділянку не
представляється можливим, то командир дозору подає команду на подолання
його по найкоротшому шляху з найменшими рівнями радіації (концентрацією
ОР) з максимально можливою швидкістю. Після подолання зараженої ділянки,
якщо дозволяє обстановка, особовий склад по команді командира дозору
проводить часткову спеціальну обробку, продовжуючи виконання поставленої
задачі.
При розвідці водної перешкоди. З підходом до ріки дозор у першу чергу
встановлює наявність противника на своєму і протилежному берегах, характер
загороджень на берегах і у воді, підходів до зрізу води і виходів на
протилежному березі, стан і прохідність заплави, ширину і глибину ріки,
швидкість плину, характер ґрунту дна ріки, наявність бродів, розвідує ймовірні
місця десантних переправ танків під водою, наявність і стан найближчих
мостів і підручних переправних засобів. Якщо на водяній перешкоді маються
переправи, то дозор визначає їхній стан і вантажопідйомність.
Оскільки імовірність зустрічі з охороною противника можлива на
підступах до водяної перешкоди, дозор повинний висуватися до неї обережно і
потай. Знайшовши противника, командир дозору встановлює його силу, склад
і характер дій, доповідає про цьому старшому начальнику і потай виходить до
водяної перешкоди, використовуючи для цього проміжки між підрозділами
противника і не зайняті їм ділянки місцевості.
Розташувавши основні сили дозору в укриттях на березі в готовності до
відкриття вогню, командир дозору переправляє дозорне відділення на
протилежний берег, де воно займає зручне місце і веде спостереження.
Якщо протилежний берег водяної перешкоди обороняється противником,
командир дозору повинний знайти не зайнятий чи противником ділянка, що
слабко обороняється, переправитися на протилежний берег і продовжувати
виконання поставленої задачі.
У випадку неуспіху переправи дозору, необхідно вогнем усього дозору
спробувати розкрити систему вогню противника, розташування його вогневих
засобів на протилежному березі до підходу наших передових підрозділів, а з
їхнім підходом і при взаємодії з ними переправитися на протилежний берег і
продовжувати ведення розвідки в зазначеному напрямку.
Доповіді командира дозору про результати розвідки повинні бути
обов'язково правдивими, короткими, ясними і своєчасними.
Командир дозору в будь-якій обстановці повинний доповідати негайно в
наступних випадках:
при виявленні засобів масового ураження;
при зустрічі із противником;
при виявленні нових засобів боротьби і зразків озброєння;
при різких змінах обстановки;
при використанні в ході розвідки 0,75 заправлення ПММ.
Бойовий розвідувальний дозор (БРД) у складі взводу висилається від
батальйону, а іноді і від роти для ведення розвідки противника і місцевості
перед фронтом і на флангах батальйону (роти) у ході наступального бою, при
діях у глибині оборони противника, в оборонному бої на відкритих флангах,
при переслідуванні противника і при проведенні контратак, а також у випадку
відсутності безпосереднього зіткнення з противником.
У ході бою дозор звичайно веде розвідку на видаленні, що забезпечує
спостереження за його діями і підтримку вогнем, а при відсутності
безпосереднього зіткнення із противником - і на більшому видаленні (до 10 км).
Бойовий розвідувальний дозор при необхідності може бути посилений
інженерно-саперним відділенням (окремими саперами) і хіміками-
розвідниками, а в окремих випадках і артилерійськими розвідниками-
коректувальниками артилерійського вогню. У бій він вступає в тому випадку,
коли неможливо одержати необхідні дані про противника спостереженням.
Для виявлення вогневих засобів противника дозор застосовує різні дії,
ведучи вогонь по районах ймовірного розміщення противника, змушуючи його
відкрити відповідний вогонь, по якому дозор установлює розташування
вогневих засобів противника і добуває інші розвідувальні дані. З метою
одержання більш повних даних про реальне розташування вогневих засобів
противника дозор фактично викликає вогонь противника на себе.
У наступі при розвідці оборони противника бойовий розвідувальний
дозор може виконувати наступні задачі:
знайти засоби ядерного нападу противника;
виявити опорні пункти, розташування вогневих засобів, проміжки,
ділянки, що слабко обороняються, і сховані підступи до них, а також відкриті
фланги, стики і наявність засідок противника;
визначити початок висування і рубежі розгортання противника для
проведення контратак;
установити початок і напрямок відходу противника, що обороняється.
При переслідуванні противника, що відходить, бойовий розвідувальний
дозор веде за ним безупинне спостереження з задачами:
установити сили, склад і рубежі позицій ар'єргардних підрозділів
противника, що прикривають його відхід;
визначити напрямки і шляхи відходу головних сил противника і їхній
склад;
установити сили і склад найближчих резервів противника, що підходять із
глибини;
розвідати прохідність доріг, стан мостів і переправ, наявність перешкод і
загороджень, заражених ділянок і руйнувань у напрямку переслідування
противника, що відходить.
При діях на відкритому фланзі бойовий розвідувальний дозор повинний:
не допустити дій наземної розвідки противника;
вчасно знайти висування і розгортання противника для удару у фланг і
тил батальйону (роти);
при необхідності активними діями не допустити раптового удару
противника по фланзі і тилу батальйону (роти).
В обороні бойовий розвідувальний дозор повинний установити:
сили і склад противника, а з захопленням полонених і документів
нумерацію його частин;
місцезнаходження головних сил противника і напрямок руху його
передових підрозділів;
вихідні райони для наступу головних сил противника, райони
розташування його засобів ядерного нападу, вогневих позицій артилерії і
пунктів управління військами.
Порядок роботи командира взводу, призначеного в бойовий
розвідувальний дозор, по підготовці взводу до ведення розвідки й в організації
бойових дій проходить приблизно в той самої послідовності, як і робота
командира розвідувального дозору.
Ведення розвідки взводом у БРД. Бойовий розвідувальний дозор
починає ведення розвідки по команді (сигналу) командира батальйону (роти).
Дозор по можливості потай, уміло застосовуючи до місцевості, повинний
швидко, на максимально можливій швидкості вийти до району дій противника
й установити характер його дій.
При зближенні із противником командир бойового розвідувального
дозору розвідку веде особисто шляхом кругового спостереження. Місцевість і
місцеві предмети оглядаються всім складом дозору, а при необхідності і
дозорними відділеннями (екіпажами танка).
Дозорне відділення (танк) діє на видаленні, що забезпечує особисте
спостереження командиром дозору за її діями, а при необхідності і підтримку
вогнем.
У глибину оборони противника дозор сміло проникає через незайняті
ділянки або ділянки, які слабко обороняються. Для цієї мети дозор
використовує результати ядерних ударів, вогню артилерії і мінометів, ударів
авіації, а також успішні дії наших наступаючих підрозділів. У ході
проникнення в глибину оборони противника особовий склад дозору повинний
постійно знаходитися в повній готовності до знищення вогневих засобів і
живої сили противника.
Проникнувши в глибину оборони противника, дозор потай просувається
від однієї позиції спостереження до інший, використовуючи складки
місцевості, лощини, яри й інші місцеві предмети. Ці позиції повинні
забезпечувати гарне спостереження за противником, маскування і ведення
ефективного вогню з усіх видів зброї.
Спостереження, як правило, ведеться з бойових машин. При
неможливості вести спостереження з бойових машин командир дозору зі
спостерігачем може спішитися і висунутися в зручне для спостереження
укрите місце. Інший склад дозору в цей час знаходиться в готовності прикрити
вогнем спостерігачів і командира дозору.
Для огляду лощин, ярів, гаїв, будівель і інших місцевих предметів, що
знаходяться як у напрямку розвідки, так і осторонь від нього, висилаються
дозорне відділення чи піші дозорні.
Зустрівши групу противника, дозор вогнем і атакою з ходу завдає поразки
противнику і захоплює полонених, документи, зразки озброєння.
Зустрівши оборону противника, дозор по команді (сигналу) командира
швидко укривається, при необхідності спішується з бойових машин і займає
місця для спостереження. Дозор повинний установити розташування вогневих
засобів, проміжки чи ділянки, що слабко обороняються і сховані підступи до них.
При неможливості одержати необхідні дані про противника з однієї
позиції спостереження командир висувається на іншу, більш зручну.
Виявлення і знищення засобів ядерного нападу противника є
найважливішою задачею дозору.
Знайшовши засоби ядерного нападу противника, командир дозору
негайно повідомляє їхні точні координати командиру батальйону (роти) і
уживає всіляких заходів для їхнього знищення силами дозору.
При організації і проведенні розвідки вночі або в умовах обмеженої
видимості необхідно постійно враховувати деякі її особливості.
Вночі ускладнюється взаємне впізнання, у зв'язку з цим на кормі бойових
машин наносяться білі пізнавальні знаки (установлюються світлові чи знаки
цифри, що включаються періодично по команді), для відмінності своїх
солдатів кожному надівається біла нарукавна чи пов'язка нашивається
встановлений білий знак на спину.
Світломаскувальні пристрої бойових машин на період дій взводу в
розвідці переводяться в режим повного затемнення, при підготовці взводу до
розвідки вночі особлива увага приділяється справності і надійності приладів
нічного бачення, нічних прицілів, гіронапівкомпасів і навігаційної апаратури в
зв'язку з ускладненням орієнтування на місцевості.
Зростає роль застосування пристосувань безшумної стрільби до
стрілецької зброї, виключається, як правило, застосування патронів із
трасуючою кулею і трасуючих снарядів.
При використанні приладів внутрішнього освітлення в бойових машинах
необхідно приймати міри до світломаскування оглядових щілин, амбразур і
бійниць. Освітлення місцевості світловими засобами виключається, тому що
це може привести до виявлення противником.
Вночі форма й обриси різних об'єктів сприймаються нечітко, а
фарбування їх не розрізняється, тому при виборі орієнтирів потрібно мати на
увазі, що деякі з них, добре видимі вдень, уночі можуть виявитися
невидимими.
При діях у розвідці не доцільне використання приладів нічного бачення,
що мають інфрачервоне підсвічування, тому що вони можуть бути легко
виявлені противником.
При діях розвідувальних органів вночі чи в умовах обмеженої видимості
інтервали і дистанції між машинами і пішими розвідниками різко
скорочуються, не допускається рух по гребенях висот на тлі неба, а також
проведення складних маневрів підрозділами, машинами й окремими
солдатами.
У зв'язку зі збільшенням ролі підслуховування в ході ведення розвідки в
нічних умовах при зупинках машин двигуни негайно повинні бути заглушені.
Командир взводу, що веде розвідку в нічних умовах, повинний пам'ятати,
що в цих умовах різко зростає значення раптових і зухвалих дій особового
складу.
При веденні розвідки в населеному пункті командир взводу повинний
враховувати наступні особливості.
Основні сили взводу не повинні входити в населений пункт чи квартал
міста доти, поки не буде довершений їхній огляд окремими парними
дозорними й обстановка повідомлена командиру взводу.
Дозорні повинні входити в населений пункт потай, з боку городів, садів і
тильної частини житлових будинків. При підході до дрібного населеного
пункту взвод розгортається в укриттях на його підступах, у районі ближньої
окраїни в готовності до відкриття вогню і для огляду населеного пункту
висилаються дозорні. У випадку відсутності противника взвод проходить
населений пункт по головній вулиці з максимальною швидкістю і, забравши
дозорних, продовжує рух уперед.
При наявності противника в населеному пункті дозорні встановлюють
силу і склад противника, а головні сили взводу прагнуть потай обійти
населений пункт і, забравши дозорних у встановленому місці, продовжують
розвідку в зазначеному напрямку.
Рух у пішому порядку в населеному пункті необхідно здійснювати
ближче до стін будинків. Перш ніж ввійти в будинок, підвал, кімнату,
необхідно прислухатися, чи немає там противника, а потім швидко ввійти,
маючи зброю напоготові. Просуваючи в пішому порядку уздовж вулиці
великого населеного пункту в ході розвідки, взвод діє колонами відділень на
дистанціях від 100 до 300 м по обидва боки вулиці стрибками відділень у
готовності підтримати вогнем один одного, ведучи вогонь по протилежних
сторонах. Спостерігачів і спостережливі пости найбільш доцільно
розташовувати в руїнах будинків, що менше привертають увагу противника. У
зв'язку з обмеженістю спостереження воно ведеться не по секторах, а за
окремими об'єктами (будинками, вулицями, кварталами, площами). Ця
обставина змушує командира взводу збільшувати кількість спостерігачів. Для
спостереження за вулицями і площами спостерігачів варто розташовувати в
кутових будинках, а для перегляду глибини розташування на горищах і
верхніх поверхах найбільш високих будинків і споруджень, використовуючи
не вікна і двері, а переважно пробоїни від снарядів і мін.
При діях у будинку необхідно звертати особливу увагу на можливу
наявність мін-сюрпризів, забороняється користатися предметами і продуктами,
залишеними противником. Наявність підземних споруджень і комунікацій
(підвалів, каналізації і т.п.) дає можливість розвідникам проникати в тил
противника і вести розвідку його найближчих резервів.
При діях у великому місті у випадку короткочасної зупинки чи
відпочинку необхідно вибирати найбільш міцні кам'яні будівлі зі справними
сходами і підвалами, маючи на випадок обвалу не менш двох окремих виходів,
що повинні постійно охоронятися.
У ході розвідки населеного пункту усі виходи з найближчих підземних
споруджень і комунікацій беруться розвідниками під постійне спостереження
щоб уникнути використання їх противником для потайливого виходу до
розвідувального органа.
При розвідці вогневих засобів противника в місті потрібно мати на увазі,
що вони будуть постійно потай змінювати свої вогневі позиції і, як правило,
розташовуватися в напівпідвальних приміщеннях, на перших поверхах, а в
дерев'яних будинках - в амбразурах, випиляних у стінах.
При веденні розвідки в горах командир взводу повинний враховувати
наступні особливості.
Система спостереження в гірських умовах відрізняється тим, що вона
організується багатоярусної (ешелонується по висоті), а також у ряді випадків
встановлюється окреме спостереження за далекими, ближніми чи підступами
однією лощиною (ущелиною, гірським проходом).
Орієнтири в горах призначаються трохи інакше, чим на рівнинній
місцевості, вони повинні розташовуватися по фронті, у глибину і по висоті,
тобто розділятися на ближні і далекі, верхні і нижні.
На кожному спостережному пості (пункті) у гірських умовах доцільно
мати схему полів невидимості. Не завжди себе виправдує прагнення займати
для спостереження найвищі відмітки на місцевості, тому що вершини і хребти
зливаються в одне ціле і створюють облудне враження суцільної видимості, у
той час як за хребтами і вершинами можуть мати місце великі поля
невидимості.
Найбільш широке застосування в горах будуть мати вертольоти,
спостереження з яких буде найбільш ефективним у сучасних умовах.
Практика показує, що з найбільше вдало обраної крапки спостереження в
гірських умовах можна переглянути не більш 35-40% місцевості. При розвідці
в гірській місцевості спостереженням кількість сил і засобів розвідки
збільшується в 2-3 рази в порівнянні з рівнинною місцевістю.
Низька хмарність, сильні тумани, а також глибокі лощини й ущелини, що
сильно скрадають відстані, різко впливають на спостереження за противником.
У нічний час у горах система спостереження підсилюється шляхом висилки
(виставляння) додаткових спостерігачів (посад, пунктів) у долинах, ущелинах,
тому що спостереження знизу нагору на тлі неба дає найкращі результати.
При організації і веденні підслуховування в гірській місцевості звуки в
горах підсилюються при наявності туману, сніжного покриву, уночі, після
дощу, коли вологість повітря підвищена (гірська луна в ряді випадків може
ввести в оману щодо місця розташування джерела звуку).
Досвід локальних конфліктів і післявоєнних тактичних навчань показав,
що в гірських умовах пошуки, як правило, проводяться на світанку, у туман чи
смерки і дуже рідко уночі, тому що орієнтування в горах ускладнено. При
проведенні пошуку в гірських умовах розвідувальні підрозділи краще
створювати невеликого складу ( 8 - 1 0 чоловік), тому що при великій
чисельності цих груп утрудняється керування ними, ускладнюється їхнє
пересування на важких ділянках місцевості, а також великі групи легше
можуть бути виявлені противником, що може привести до невиправданих
утрат. Напад на об’єкт, що підлягає захопленню, у гірській місцевості, як
правило, робити з тилу і зверху вниз, тому що це сприяє більш стрімкому
захопленню об'єкта.
У гірській місцевості обмежена кількість доріг і троп полегшує вибір
місця для засідки, тому що змушує противника рухатися по них. При діях у
горах, коли доставка полоненого в розташування наших військ утруднена, у
складі розвідувальних органів необхідно мати розвідника, що знає мову
противника, і допит полоненого робити на місці після його доставки в
безпечне місце.
Для огляду гірських районів, недоступних для ведення розвідки на
машинах, виділяються піші чи дозорні дозори, оснащені альпіністським
спорядженням для подолання гірських перешкод. При сильно пересіченій
гірській місцевості, коли дозори не можуть підтримувати зоровий зв’язок з ос
новними силами розвідки, рекомендується виділяти додаткових (проміжних)
дозорних. Тіснини, ущелини і лощини піддаються особливо ретельному
огляду, тому що в цих місцях найбільш ймовірні засідки противника.
Рухатися по ущелині РД, БРД може тільки в тому випадку, коли дозорні,
що йдуть по схилі хребту чи на уступі попереду, докладуть командиру
розвідувального органа про відсутність противника. Якщо в ході руху
зустрінуться ущелини (тіснини, лощини), що відходять убік від напрямку руху,
то туди посилаються додаткові піші дозори для їхнього огляду. Після
одержання від них доповіді про відсутність противника розвідувальний орган
продовжує рух по маршруту.
Огляд невеликих висот може здійснюватися шляхом руху по їхніх чи
схилах у їхньої підошви в обхід, огляд великих висот здійснюється рухом
через їхній топографічний гребінь, особливу увагу звертається на зворотні
схили, лощини, яри, гаї, чагарники, брили каменів і т.п., тому що в цих місцях
можливі засідки противника.
Гірські умови ускладнюють поширення електромагнітних радіохвиль,
поглинаючи і відбиваючи їх, тому радіостанції, що знаходяться в розвідці, при
їхній роботі необхідно розташовувати по можливості на вершинах по одну (із
прийомною радіостанцією) сторону гірського хребта, чи в зрізів води гірських
рік і струмків, уздовж яких полегшується встановлення стійкого радіозв'язку.
Противник може влаштовувати різні інженерні загородження і
перешкоди, особливо на перевалах, тому розвідники повинні уміти виявляти,
знешкоджувати мінно-вибухові загородження і перешкоди.
У результаті частих дощів, танення снігу в горах висохлі струмки,
лощинки можуть зненацька перетворитися у вируючі потоки.
Різкі зміни температури в гірській місцевості змушують навіть улітку
влаштовувати місця для обігріву розвідників, використовуючи для цього
печери чи ущелини.
У ясну сонячну погоду в горах можливі опіки відкритих частин тіла, а
також тимчасове осліплення, що жадає від командира і всього особового
складу відповідних запобіжних заходів. При наближенні грозової хмари
приймаються міри проти грозовому захисту.
Дії розвідки в зимових умовах також мають свої особливості, що
повинний враховувати кожен командир, призначений для виконання
розвідувальних задач.
Техніка, озброєння офарблюються в білий колір, піші розвідники діють
тільки в білих маскувальних халатах. Особовий склад підрозділу повинний
уміти діяти узимку як на лижах, так і без лиж, а також мати відповідні навички
і загартування, строго дотримувати правила запобігання від обморожень.
Тривалість дії підрозділу в розвідці узимку залежить від поставленої
задачі, погоди, температури повітря, характеру місцевості, товщини і стану
сніжного покриву, але, як правило, не повинна перевищувати однієї доби.
Крім виконання своїх основних задач у зимових умовах розвідувальні
органи встановлюють стан і прохідність зимових доріг, товщину і щільність
снігу поза дорогами, прохідність замерзлих рік і боліт, а також наявність
підручних матеріалів для будівлі мостів, посилення льоду і т.п.
При розвідці шляхів руху поза дорогами (колонних шляхів) уздовж
розвіданого маршруту розвідники установлюють віхи.
Піша розвідка узимку, як правило, діє на лижах, причому по глибокому і
пухкому снігу дозорні йдуть по одній лижні на дистанції до 30 м, а при
гарному стані насту вони можуть рухатися ланцюгом з інтервалом до 50 м.
Розвідникам узимку категорично забороняється йти по чужій лижні, тому що
на ній можуть бути встановлені протипіхотні міни.
При діях розвідки на лижах замикаючі повинні замітати сліди від лиж,
особливо при поверненні з розвідки; при цьому не рекомендується
користатися маршрутом виходу в розвідку, необхідно вибирати новий шлях
для повернення.
Холод змушує війська противника розташовуватися ближче до населених
пунктів, у лісах, гаях і місцях, укритих від вітру, тому ці райони повинні
узимку розвідуватися найбільш ретельно.
Замерзлі ріки й озера можуть бути використані противником як злітно-
посадочні площадки (аеродромів) для вертольотів (літаків) зв'язку поблизу
розташування штабів і пунктів керування.
Ріки, озера і болота узимку сковуються льодом і стають прохідними для
гусеничної і колісної бойової техніки, що полегшує їхній маневр і рух, тому
розвідка повинна установити вантажопідйомність льоду.
Сніговий покрив утрудняє визначення відстаней, мети здаються ближче,
чим вони знаходяться в дійсності. Об'єкти розвідки, що мають біле
фарбування, у зимових умовах розрізняються тільки на близьких відстанях.
Наприклад, солдат в звичайному обмундируванні добре видний на видаленні
2000 м, у білому ж маскувальному костюмі далі 600 м.
У яскраві сонячні дні сніг сильно відбиває промені сонця, викликаючи в
розвідників сльозотеча і навіть тимчасове осліплення.
Щоб уникнути цього, весь особовий склад повинний мати окуляри з
затемненими стеклами, а оптичні прилади повинні мати на окулярах
світлофільтри, а на об’єктивах - бленди.
Скла оптичних приладів спостереження узимку періодично протираються
чи замшею фланеллю щоб уникнути утворення на них крижаної кірки.
При веденні розвідки в лісі командир взводу повинний враховувати
особливості.
Ліс не тільки обмежує огляд, але і створює найкращі умови для схованого
розташування живої сили, вогневих засобів і бойової техніки противника,
звідси - найбільше ретельно розвідуються великі лісові масиви.
Вечірні смерки і нічна темрява в лісі настають набагато раніш, а ранковий
світанок - пізніше. Варто завжди пам’ятати, що в лісі ударна хвиля з
найбільшою силою уражає на просіках, вирубках і галявинах.
“Звукові обмани” у лісі відчуваються найбільше сильно, іноді дуже важко
визначити, з якого напрямку веде вогонь супротивник, а також спотворюється
у велику сторону кількість стріляючих солдатів противника.
Кількість спостерігачів при діях розвідки в лісі збільшується, сектори
їхнього спостереження звужуються, рухливі спостерігачі (посади)
застосовуються значно частіше, ніж на відкритій місцевості.
У рідкому лісі спостереження, як правило, ведеться з землі, у густому ж
лісі доцільно вести спостереження з дерев, що прикриваються вогнем із землі.
Розвідка лісового масиву починається зі спостереження за ближньою опушкою
з укритого місця.
Ознаками наявності противника в лісі можуть бути сліди гусеничних і
колісних машин, що ведуть у ліс, тривожний зліт птахів, поламані гілки й
обдерта кора на стовбурах дерев, дим від багать, блиск стекол оптичних
приладів, стукіт сокир і т.п.
Якщо ліс невеликий, то дозорні, знаходячись на інтервалах зорового
зв'язку, прочісують його, а основні сили розвідки обходять ліс уздовж опушки.
Великий ліс оглядається дозорцями по головному напрямку, а дороги, тропи і
просіки, що відходять убік, оглядаються дозорцями на трохи стільник метрів
доти, поки основні сили не пройдуть цей район (просунуться вперед).
Основні сили розвідки в лісі просуваються тільки слідом за дозорними на
скороченій дистанції, при цьому рух відбувається неспинно з максимально
припустимою швидкістю, усі вогневі засоби знаходяться в готовності до
негайного відкриття вогню.
Перш ніж вийти з лісу, розвідка робить коротку зупинку й уважно
оглядається і прислуховується протягом декількох хвилин, щоб не потрапити
на засідку противника при виході з лісу. Перед виходом з лісу дозорні з
опушки уважно оглядають належну місцевість, при відсутності противника
основні сили розвідки залишають ліс. При діях у лісі весь особовий склад
розвідувального органа повинний бути ретельно замаскований великою
кількістю гілок, заткнутих за спорядження і сітку, надягнуту на каску.
При діях розвідки в густому лісі кожен розвідник повинний уміти швидко
і правильно орієнтуватися на місцевості і уміти витримувати заданий
напрямок руху по азимуті за допомогою компаса, небесних світил і місцевих
предметів.
Розвідник у лісі повинний намагатися просуватися безшумно, обережно
розсовувати гілки кущів і дерев.
Піші дозори в лісі обов'язково повинні призначатися в складі не менш
двох солдатів. У лісі звуки розносяться далі, ніж на відкритій місцевості, тому
розмовляти необхідно пошепки, а команди подавати жестами.
При нападі на противника і захопленнях полонених у лісі, як правило,
уникають атаки з фронту, завжди в цих випадках потрібно прагнути до ударів з
чи флангу тилу.
Подолання в лісі доріг, просік, галявин, вирубок і перелісків
рекомендується робити стрімкими кидками (перебіжками) одночасно усім
відділенням (групою) чи по одному, інші повинні бути в готовності до
вогневого прикриття.
Крім особливостей дій розвідувальних органів у різних умовах місцевості,
часу року і доби, що розглянуті вище, існують особливості дій, для усіх
підрозділів, що ведуть розвідку, у яких би умовах вони ні знаходилися.
Ці особливості полягають у наступному. Особовий склад, що діє в
розвідці, повинний знати, що багато цінних зведень про противника і
місцевість (особливо які підлягають перевірці) можна одержати шляхом
опитування місцевих жителів, полонених і перебіжчиків. Доцільно робити
опитування відразу ж після захоплення (затримки), тому що це більш вигідно з
психологічного боку. Людина при захопленні (затримці) випробує сильне
нервове потрясіння, воля його подавлена і як правило він скаже усе, що знає.
Обов’язкові питання, які необхідно задавати затриманому місцевому
жителю:
місце проживання;
відкіля і куди направлявся;
що бачив і чув про противника;
у яких районах бачив війська, особливо танки і ракетні установки;
де передові частини противника;
куди проходили війська, глибина і склад їхніх колон;
де розташовуються офіцери, штаби, радіостанції;
напрямки телефонних польових ліній зв'язку;
які знаки (емблеми) на машинах, указівках, на формі одягу офіцерів і
солдат;
де бачив склади й аеродроми;
де і які йдуть інженерні роботи силами військ і місцевого населення;
де велися бої місцевого значення, чи багато убитих і поранених, знищені
техніки і т.п.
У полонених (перебіжчиків) відбираються всі наявні документи, листи,
фотографії й усе, що мається в них при собі.
Опитування необхідно проводити поодинці, зіставляючи відповіді на ті
самі питання:
якої частини (підрозділу) належить;
хто командир;
укомплектованість (скільки людей, танків, знарядь і т.п.);
чи багато хворих, поранених і убитих;
що частина (підрозділ) робить і робила останні 2 - 3 доби;
що знає про майбутні діях і задачах свого підрозділу;
настрій солдатів і офіцерів, у чому випробують утруднення в даний час;
скільки людей і зброї в роті (взводі);
чи багато молодих солдатів у роті (взводі), коли одержували поповнення й
у якій кількості.
Солдати і сержанти в ході ведення розвідки повинні доповідати своїм
командирам тільки факти з указівкою точного, звіреного заздалегідь часу, не
роблячи ніяких висновків, чи узагальнень висновків. Робити висновки і їх
доповідати по команді дозволяється тільки офіцерам.
У доповідях, як правило, указується:
який противник розвіданий, його сила, склад і нумерація;
коли і де виявлений противник, при яких обставинах;
характер дій противника;
де і що робить розвідувальний орган;
що командир розвідувального органа вирішив.
Періодично, не очікуючи команди, командир розвідувального органа
зобов'язаний доповідати про свої втрати в особовому складі, озброєнні і
бойовій техніці.
При веденні робочої карти в розвідці командир взводу зобов'язаний
дотримувати наступні правила:
наносити тільки положення і дії військ противника, а також зведення, що
стосуються противника;
категорично заборонено наносити на карту які-небудь зведення про свої
війська взагалі;
наносити нумерацію і найменування частин і підрозділів противника і
писати пояснювальні написи;
дані про противника наносити встановленими умовними знаками, не
затемнюючи топографічну карту і написи на ній;
умовні знаки військ противника, його вогневих засобів, бойовій і інший
техніки наносити на карту відповідно до їхнього дійсного положення на
місцевості і розташовувати по напрямку чи дій ведення вогню;
усередині чи поруч з умовними знаками вогневих засобів, бойовій і інший
техніки противника при необхідності вказувати кількість (цифрами) і тип цих
засобів;
джерела одержання даних про противника позначати початковими
буквами найменування джерел, наприклад: нагляд — «Н», показання
полонених - “П”, документи противника - “ДП”, військова розвідка - “ВР”,
повітряна розвідка - “А”;
дату і час, до яких відносяться дані про противника, підписувати під
позначенням джерела одержання даних у рядок;
відомості про противника, що вимагають перевірки, відзначати знаком
питання “?”;
другорядні дані на карту не наносяться, а записуються на полях чи
обороті карти;
запасні райони зосередження противника і його запасні позиції
позначаються переривчастою лінією (пунктиром), але з буквою “З” усередині
знака чи поруч з ним;
хибні райони розташування військ противника і хибні об’єкти позначати
переривчастою лінією (пунктиром), але з буквою “Х” усередині знаку чи
поруч з ним;
при нанесенні на карту декількох положень противника до різного часу
умовні знаки дозволяється доповнювати штрихами, пунктирними лініями, чи
крапками підтушовувати різними кольорами;
час, до якого відноситься те чи інше положення противника, указувати під
найменуванням його підрозділу (частини) чи під найменуванням джерела
одержання даних про противника. Ці написи в окремих випадках можуть бути
зроблені на вільному місці карти зі стрілкою від напису до умовного знака.
Питання для самоконтролю
1. Що являє собою військова розвідка та вимоги до неї ?
2. Що повинні містити розвідувальні дані про об’єкт розвідки ?
3. Мета ведення військової розвідки ?
4. Виконанням яких завдань забезпечується досягнення мети військової
розвідки ?
5. Розвідувальні органи механізованих підрозділів, їх призначення, склад та
завдання ?
6. Способи ведення розвідки в загальновійськовому бою ?
7. Які РЛС, а також оптичні та оптико-електронні прилади
використовуються для ведення військової розвідки ?
8. Обладнання БРМ-1к та їх основні тактико-технічні характеристики ?
9. Порядок та зміст роботи командира взводу по підготовці до виконання
поставленої задачі в розвідці ?
10. Ведення розвідки взводом у РД на марші ?
11. У яких випадках командир БРД (РД) дозору в будь-якій обстановці
повинен доповідати негайно ?
12. Ведення розвідки взводом у БРД ?
13. Які особливості повинен враховувати командир взводу під час ведення
розвідки в населеному пункті та в горах ?
14. Які особливості повинен враховувати командир взводу під час ведення
розвідки в зимових умовах та в лісі ?
Розділ 2. ОХОРОНА

Охорона в загальновійськових підрозділах організується і здійснюється у
всіх видах бойової діяльності з метою не допустити проникнення розвідки
противника в район дій (розташування) своїх підрозділів, виключити раптовий
напад наземного противника, його повітряних (аеромобільних) десантів,
диверсійно-розвідувальних груп і забезпечити підрозділам, що охороняються,
час і сприятливі умови для розгортання (приведення в бойову готовність) і
вступу в бій.
Батальйон (рота) охороняється:
у бою - бойовою охороною;
на марші - похідною охороною;
під час розташування на місці - сторожовою охороною;
в усіх випадках, крім того, безпосередньою охороною.
Бойова охорона висилається за вказівкою старшого командира або за
рішенням командира батальйону (роти).
Похідна і сторожова охорона організуються, як правило, за вказівкою
старшого командира, а під час дій у відриві від головних сил - самостійно.
Безпосередня охорона організовується командирами підрозділів залежно
від завдання, яке вирішується, умов обстановки і вказівок старшого командира.
Вона здійснюється вартовими, патрулями і секретами з урахуванням організації
чергування вогневих засобів, спостереження і комендантської служби.
2.2. Види охорони порядок організації та здійснення у загальновійськовому

бою
Для досягнення мети охорони сили і засоби, виділені для її здійснення,
вирішують такі завдання:
організація і здійснення бойового чергування, попередження підрозділів,
які охороняються, про безпосередню загрозу і небезпеку нападу наземного
противника;
виявлення сил і засобів розвідки противника, можливість їх ураження і
знищення;
виявлення і знищення диверсійно-розвідувальних груп противника;
ведення бойових дій до вступу в бій підрозділів, що охороняються;
забезпечення руху транспорту;
забезпечення пропускного режиму;
пошук і знищення розвідувально-сигналізаційних приладів противника.
Надання команди на відхід бойової охорони здійснює командир
батальйону.
У наступі, передбаченні зустрічного бою і на марші організується похідна
охорона. Похідна охорона організується з фронту, тилу і флангів.
Від батальйону можуть виділятися:
головна похідна застава в складі взводу або роти;
бічні і тильна похідні застави силою до взводу;
головний (тильний) дозор;
дозорні відділення (танки).
Від роти може виділятися головний дозор силою до механізованого
(танкового) взводу.
Крім того, механізований (танковий) батальйон може діяти в авангарді
бригади, а механізована (танкова) рота —у головній, боковій і тильній похідних
заставах.
Під час зустрічі з противником похідна охорона знищує його охорону і
розвідку, забезпечує сприятливі умови і час, необхідний для підходу
розгортання й організованого вступу в бій головних сил батальйону (роти).
Після зав’язки бою похідною охороною командир батальйону (роти)
висувається до неї, уточнює завдання і керує боєм. Одночасно уточнює
завдання головним силам для здійснення маневру у фланг і тил противнику.
Управління боєм похідної охорони командир батальйону (роти) здійснює
з місця, з якого проглядаються підрозділи похідної охорони і головні сили.
2.3. Механізований взвод у похідній охороні.

Взвод (відділення, танк) під час здійснення маршу можуть діяти в якості
похідної охорони.
Д ії взводу (відділення, танк) у похідній охороні будуть вестися з метою:
виключити раптовий напад противника на колону, яка охороняється;
забезпечити вигідні умови для вступу в бій головних сил колони; не допустити
проникнення до неї наземної розвідки противника.
Командир підрозділу, що здійснює марш визначає склад сил похідної
охорони, що залежить від обстановки, отриманого завдання і складу того
підрозділу, від якого вона висилається.
Взвод на марші може бути призначеним: в головну (бокову, тильну)
похідну заставу; нерухому бокову заставу; головний (тильний) дозор.
Відділення (танк) на марші може бути призначений для дій в якості
дозорного відділення (танка).
Залежно від завдання, яке виконується, механізованому взводу можуть
додаватися засоби посилення в складі танку, інженерно-саперного відділення,
відділення РХР, стрільця-зенітника. Танковому взводу додатково може
додаватися механізоване відділення.
Взвод із засобами посилення, призначається у головну похідну заставу
(ГПЗ) від батальйону, який діє у передовому загоні або авангарді. Віддаленість
дій від головних сил батальйону становить 5-10 км. Від ГПЗ або головних сил
батальйону може висилатися головний дозор (ГД) у складі мв. Віддаленість дій
взводу, призначеного у головний дозор, 3-5 км від головних сил батальйону або
головної похідної застави. ГПЗ діє на маршруті руху головних сил батальйону.
Бокова похідна застава (БПЗ) рухається на рівні голови колони головних
сил, по паралельних маршрутах, на відстані до 5 км від неї. БПЗ висилаються на
маршрути при загрозі дій противника з флангів, при відсутності інформації про
нього та наявності доріг, придатних для пересування.
Тильна похідна застава (ТПЗ) рухається позаду колони головних сил та
здійснює прикриття колони з тилу.
На найбільш важливих перехрестях, пануючих висотах та шляхах
можливого висування противника з метою його недопущення до головних сил,
за необхідністю, виставляються нерухомі бокові застави. Нерухомі бокові
застави здійснюють висування у визначені райони завчасно. З виходом у
визначений район та його зайняттям, обладнують опорний пункт. Обсяг
інженерного обладнання опорного пункту буде залежати від наявного часу та
можливостей взводу.
Від ГПЗ (БПЗ) та від ГД у напрямку руху (від ТПЗ - за нею) висилається
дозорне відділення (дозорний танк). Дозорне відділення (дозорний танк)
висилається для безпосередньої охорони, а також для ведення розвідки
противника і огляду місцевості на загрозливих напрямках. Дозорне відділення
(танк) висилається на відстань, яка забезпечує спостереження за ним і
підтримку вогнем.
У кожному органі похідної охорони організовується спостереження за
наземним і повітряним противником, призначається спостерігач для прийому
сигналів від дозорного відділення (танка) і підтримується постійна готовність
до зустрічі з противником.
Взвод, що призначений у ГПЗ чи ГД, у встановлений час проходить
вихідний пункт і рухається вказаним маршрутом з встановленою швидкістю.
Командир взводу перебуває в голові колони ГПЗ (ГД), стежить по карті за
маршрутом руху, діями дозорного відділення (танка), особисто веде розвідку
противника і місцевості спостереженням і встановленими сигналами доповідає
командиру, що вислав похідну охорону, про проходження контрольних пунктів,
стан маршруту руху, виявлення перешкод і заражених ділянок, зустріч із
противником.
Тіснини, тунелі, мости та інші вузькі місця ГПЗ (ГД) проходить безупинно.
Зруйновані мости, заміновані або заражені ділянки маршруту обходить,
позначаючи напрямок обходу покажчиками. У разі неможливості обходу
замінованих ділянок маршруту вони розміновуються доданим підрозділом
інженерних військ або самостійно з використанням комплектів розмінування та
іншими способами під прикриттям вогню. Для виявлення проводових ліній
управління вздовж дороги на 50-100 м висилаються піші дозори.
Дрібні групи противника ГПЗ (ГД), як правило, знищує, а зразки
озброєння, топографічні карти та інші документи захоплює і продовжує
виконувати завдання.
Під час зустрічі з силами противника, що переважають, раптовим вогнем із
вигідної позиції знищує його. Якщо ГПЗ (ГД) не в змозі самостійно знищити
противника, вона стійко утримує зайняту позицію, забезпечує розгортання і
вступ у бій основних сил колони, що охороняються.
Для забезпечення руху колони, що охороняється, ділянками маршруту, де
можливий напад противника, головна похідна застава може переходити до
оборони і відновлює рух після проходження колони головних сил. У цьому
випадку для виконання завдань у ГПЗ повинен призначатись інший підрозділ.
Взвод, призначений у БПЗ, висувається паралельним маршрутом на рівні
голови колони, що охороняється, на відстані, встановлений командиром, який
його вислав. Дрібні групи противника, які з ’явилися на фланзі колони, БПЗ
знищує і продовжує виконувати завдання. При загрозі нападу противника, сили
якого переважають, вона займає вигідну позицію, вогнем всіх засобів завдає
йому ураження і не допускає нападу з флангу на колону, що охороняється.
Взвод, призначений у нерухому бокову заставу (рис. 2.2), висувається на
вказаний рубіж (позицію), займає його та утримує до визначеного часу або
команди (сигналу) командира, який його вислав. Надалі діє відповідно до
вказівок командира. У разі нападу противника вступає в бій, утримує рубіж
(позицію), забезпечуючи проходження колони, після чого виходить з бою,
відривається від противника і продовжує рух своїм маршрутом.
При виході з бою, відході (здійснення маршу в умовах можливої зустрічі з
противником) взвод, призначений у тильну похідну заставу, висувається за
колоною, що охороняється, на дистанції, встановленій командиром, що його
вислав.
Дрібні групи противника, які з’явилися в тилу колони, ТПЗ знищує, діючи з
вогневих засідок. При загрозі нападу противника, сили якого переважають, вона
займає вигідну позицію і раптовим вогнем усіх засобів завдає ураження
противнику, затримує його і не допускає нападу на колону, після чого відходить
на інший рубіж і організовує засідку на ньому.
Для затримки просування противника ТПЗ може ставитися завдання щодо
руйнування переправ, мостів, доріг, обладнання завалів і встановлення мінно-
вибухових загороджень.
Під час привалу і при розташуванні колони на відпочинок похідна охорона
може продовжувати виконувати завдання, діючи в якості сторожової охорони,
зайнявши вигідну позицію і знаходячись у постійній готовності до відбиття
нападу противника.
Похідні застави (дозор, дозорне відділення, танк) зупиняються і
відновлюють рух за командою (сигналом) командира колони, що охороняється.
Підготовка взводу до дій у похідній охороні розпочинається після
отримання наказу від старшого командиру. Порядок підготовки взводу до дій у
похідній охороні відповідає порядку підготовки взводу до маршу, зміст
підготовки буде мати ряд особливостей.
Під час усвідомлення завдання командир повинен зрозуміти:
усвідомити завдання колони, яка охороняється, своє завдання (маршрут
руху, умови здійснення маршу і до яких дій бути готовим, шикування похідного
порядку);
завдання сусідів, порядок взаємодії з ними (які підрозділи здійснюють рух
попереду та позаду взводу, порядок організації взаємодії та зв’язку з ними);
час готовності до його виконання.
У результаті усвідомлення завдання командир взводу робить висновки, в
яких він попередньо визначає: мету маршу; порядок дій взводу при зустрічі з
противником; які заходи щодо підготовки бою необхідно провести негайно;
терміни виконання основних заходів.
Після чого командир взводу визначає заходи, які необхідно провести
негайно для підготовки до маршу.
Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен додатково під час оцінки
місцевості вивчити по карті маршрут руху, характер місцевості і умови
здійснення маршу, об’єкти, ділянки місцевості, які потребують поглибленого
огляду та час, який на це необхідно, під час дій у нерухомій боковій заставі
також місцевість у районі опорного пункту. Під час оцінки противника
визначити місця ймовірної зустрічі з противником, а також можливі місця
улаштування ним засідок, а під час дій у нерухомій боковій заставі його
можливий характер дій, шляхи висування та рубежі розгортання.
В результаті оцінки обстановки командир взводу уточнює часові
показники дій ГПЗ (ГД) на марші (рис. 2.3):
колона головних сил батальйону повинна пройти ділянку № 1
протяжністю 90 км за 4 год. 30 хв. Для огляду небезпечних о б ’єктів на ділянці
№ 1 силам ГПЗ додатково потрібно: 5+5+10+20=40 хв.
У такому разі середня швидкість руху ГПЗ між небезпечними о б ’єктами
на ділянці № 1 повинна становити - 24 км/год.
Під час оцінки можливостей взводу - стан, забезпеченість і можливості
взводу, послідовність підготовки взводу до маршу; умови взаємодії з головними
силами колони.
Крім того, командир взводу враховує стан погоди, пору року, час доби та
їхній вплив на підготовку і здійснення маршу.
В результаті оцінки обстановки командир взводу визначає: який противник
може діяти на маршруті руху, його сильні та слабкі сторони; намітити порядок
дій дозорного відділення і головних сил взводу під час зустрічі з розвідкою та
противником що переважає, в тому числі і з повітряним, подолання
важкопрохідних ділянок місцевості, можливих районів мінування та дії взводу
на привалах; зміст завдань підрозділів, склад чергових засобів та спостерігачів;
на якому етапі маршу та з ким із сусідів і під час вирішення яких завдань мати
найбільш тісну взаємодію; порядок маскування та використання захисних
властивостей місцевості на маршруті руху; порядок підготовки взводу до
маршу.
На основі усвідомлення завдання та оцінки обстановки командир взводу
приймає рішення, де додатково вказує:
побудову колони взводу, дозорне відділення і чергові вогневі засоби;
порядок здійснення маршу, швидкість руху і дистанції між машинами при
проходженні ділянок маршруту; порядок ведення спостереження і розвідки при
подоланні небезпечних ділянок (об’єктів), дій дозорним відділенням (танком) і
основними силами взводу при зустрічі з противником, відбитті його нападу із
засідки і ведення вогню по повітряних цілях; дії на привалах (в місцях
відпочинку).
У завданнях підрозділам командир взводу визначає:
механізованим відділенням: засоби посилення, місце у колоні взводу,
порядок спостереження, дії на привалах (в місцях відпочинку);
дозорному відділенню, крім того, - на якій відстані діяти, завдання щодо
ведення розвідки, порядок огляду місцевості і доповіді про результати розвідки,
імовірні місця і час зустрічі з противником.
доданим підрозділам - місце в колоні взводу, порядок виконання завдань,
дії при зустрічі з противником.
Прийняте рішення командир взводу оформляє на карті. Робоча карта
командира взводу, що діє у похідній охороні, оформляється аналогічно робочій
карті командира взводу на марш.
Рекогносцировка маршруту руху командиром взводу не проводиться.
Бойовий наказ командир взводу віддає, як правило, всьому особовому
складу взводу.
У бойовому наказі на дії у похідній охороні командир взводу вказує:
у першому пункті - висновки з оцінки противника (віддаленість, можливі
дії противника на маршруті руху);
у другому пункті - завдання, які виконуються силами і засобами старшого
командира із забезпечення дій маршу взводу, а також завдання сусідів;
у третьому пункті - завдання взводу на марш, замисел дій, маршрут руху,
швидкість руху, дистанцію між машинами, вихідний пункт і час його
проходження;
у четвертому пункті (після слова «наказую») - завдання дозорному
відділенню, завдання відділенням, доданим підрозділам і вогневим засобам;
у п’ятому пункті - витрати ракет і боєприпасів на здійснення маршу;
у шостому пункті - місце КСП (своє місце) і заступника;
у сьомому пункті - час готовності до маршу.
Під час дій взводу у боковій нерухомій заставі командир взводу додатково
ставить завдання на ведення дій на опорному пункті. Зміст завдань аналогічний
завданню відділенням в оборонному бою.
Варіант бойового наказу командира взводу на дії у ГПЗ
БОЙОВИЙ НАКАЗ командира 1 мв на дії у складі головного дозору. КСП
- _______ 06.00 12.03.
Карта 1: 25 000 (Львівський навчальний центр), видання 1982 р. (варіант).
1. Підрозділи противника, прорвавши оборону підрозділів прикриття

державного кордону, розвивають наступ у напрямку ______ , ______ ,
відм.______ - перехрестя доріг,________ .
Вихід підрозділів противника до навчального тактичного поля в районі
висоти «Піщана», враховуючи оборонні дії підрозділів прикриття державного
кордону та середню швидкість руху 10-15 км/год. можливий через 3-4 години.
Рубежі ймовірної зустрічі з противником:
№ 1 - відмітка________ , вигин дороги;
№ 2 - перехрестя доріг, яма.
Найбільш вірогідні напрямки дій літаків та вертольотів противника -
________ , висота «Піщана».
У лісному масиві південніше_______ можлива дія ДРГ противника.
2. 1 ртгр у складі 1 мр з тв, ісвід. - головна похідна застава (ГПЗ) -
отримала завдання здійснити марш за маршрутом_______ , ______ , ________ ,
_________ , висота «Піщана» із завданням не допустити раптового нападу
противника на колону головних сил батальйонної тактичної групи та
проникнення його наземної розвідки і до 11.40 12.03 оволодіти рубежем -
перехр. доріг, яма і забезпечити висування, розгортання і вступ в бій головних
сил бтгр.
По маршруту дій взводу підрозділів наших військ немає.
3. 1 мв з танком № 505, ісвід. - головний дозор - здійснити марш за
маршрутом ГПЗ із завданням не допустити раптового нападу противника на
колону головних сил ГПЗ та проникнення його наземної розвідки та ДРГ і до
11.30 12.03 оволодіти рубежем - руйнування, 2 м яма і забезпечити розгортання
і зайняття визначеного рубежу головними силами ГПЗ. Побудову похідної
колони взводу мати: дозорне відділення, колона головних сил взводу. Дозорне
відділення - 2 мвід з 2 саперами. Колона головних сил - 1 мвід., танк, ісвід.,
3 мвід. Черговий вогневий засіб - танк № 505.
Швидкість руху на маршруті мати 20-30 кілометрів на годину, дистанцію
між машинами до 50 метрів а при загрозі застосування противником
високоточної зброї та повітряного противника - 100-150 метрів, вихідний пункт
- відмітка 234.5, пройти о 09.40 12.03.
Витягування колони здійснювати за моєю командою. З початком руху
(після проходження вихідного пункту) дозорному відділенню приступити до
виконання поставленого завдання. На кожній машині вести спостереження за
повітряним та наземним противником у вказаних напрямках.
При зустрічі з противником на рубежі ймовірної зустрічі № 1 - атакою з
ходу знищити живу силу та вогневі засоби противника на напрямку наступу і
захопити рубіж відм. 293,3, яма і забезпечити організоване висування,
розгортання та вступ в бій ГПЗ.
При зустрічі з противником на рубежі ймовірної зустрічі № 2 - атакою з
ходу знищити живу силу та вогневі засоби противника на напрямку наступу і
захопити рубіж 100 м півд. схід. відм. 293,3, вигин польової дороги і
забезпечити організоване висування, розгортання та вступ в бій ГПЗ.
Під час нальоту авіації вогонь відкривати за моєю командою та командою
командирів відділень. Заражені ділянки місцевості, якщо немає можливості
обходу, долати на підвищеній швидкості в засобах індивідуального захисту.
4. Наказую:
2 мвід з 2 саперами - дозорне відділення, рухатись маршрутом ГД на
віддалені, що забезпечує можливість спостереження та підтримки вогнем. Під
час руху проводити огляд місцевості та місцевих предметів на маршруті
висування та не допустити раптового нападу противника на колону ГД. Дрібні
групи противника знищувати з ходу. При зустрічі з переважаючим за силою
противником:
- на рубежі № 1 - відм.____, вигин дороги зайняти вигідну позицію,
нанести йому ураження і скувати його дії та забезпечити розгортання та вступ у
бій ГД, в подальшому наступати ліворуч 1 мвід;
- на рубежі № 2 - перехр. доріг, яма зайняти вигідну позицію, нанести йому
ураження і скувати його дії та забезпечити розгортання та вступ у бій ГД, в
подальшому наступати ліворуч 1 мвід;
1 мвід з ісвід - висуватись в голові колони ГД, вести кругове
спостереження, звертаючи особливу увагу на дозорне відділення. Під час
зустрічі з противником:
- на рубежі № 1 - відм.____, вигин дороги, атакою з ходу в центрі
бойового порядку взводу знищити противника в зустрічному бою та
продовжувати виконання поставленого завдання;
- на рубежі № 2 - перехр. доріг, яма, атакою з ходу в центрі бойового
порядку взводу знищити противника в зустрічному бою та продовжувати
виконання поставленого завдання.
3 мвід - рухатись в колоні взводу за ісвід., вести кругове спостереження,
звертаючи особливу увагу в тил. При зустрічі з противником:
- на рубежі № 1 - відм.____, вигин дороги, атакою з ходу на правому
фланзі взводу знищити противника в зустрічному бою та продовжувати
виконання поставленого завдання;
- на рубежі № 2 - перехр. доріг, яма, атакою з ходу на правому фланзі
взводу знищити противника в зустрічному бою та продовжувати виконання
поставленого завдання;
танку - рухатись в колоні взводу за 1 мвід, вести спостереження за
повітрям та ліворуч. Під час зустрічі з противником місце в бойовому порядку
ліворуч 1 мвід;
ісвід - рухатись в колоні взводу за танком № 505, вести спостереження за
БМП командира взводу. Під час руху проводити огляд місцевості та місцевих
предметів та бути в готовності до розмінування на маршруті руху.
5. Витрата боєприпасів під час здійснення маршу мати: до гармат танка,
гармат БМП - 0,2 б/к., до стрілецької зброї - 0,3 б/к.
6. Я знаходжусь на БМП 201 в голові колони. Заступник - командир 3 мвід.
7. Готовність до висування - 09.00 12.03.
Організацію взаємодії командир взводу проводить на макеті місцевості на
глибину добового переходу.
Під час організації взаємодії командир взводу узгоджує дії відділень,
засобів посилення, дозорного відділення (танка) і чергових вогневих засобів під
час руху ділянками маршруту, огляду місцевих предметів (об’єктів) на
маршруті руху, подоланні загороджень, зустрічі з противником, відбиття його
нападу із засідки і ведення вогню по повітряних цілях.
Організація взаємодії (варіант)
Під час здійснення маршу дозорному відділенню просуватися в
призначеному напрямку, вести спостереження за місцевістю, яка прилягає,
особливу увагу приділяти місцям, де можливе приховане розташування
противника і його раптовий напад. За необхідності виставляти попереджуючі
знаки. Про зустріч з противником доповідати негайно.
Спостереження у взводі вести згідно з визначеним розрахунком. Вогонь
відкривати з ходу за моєю командою та командами командирів відділень.
Під час зустрічі з наземним противником, рівним силою, дозорному
відділенню з вигідної позиції завдати йому ураження та забезпечити вступ в бій
ГД. Взвод розгортається в бойовий порядок та рішучою атакою у фланг та в тил
завершує його знищення. Під час зустрічі з силами противника, які
переважають, ГД оволодіває вигідним рубежем та забезпечує розгортання та
вступ в бій головних сил роти (ГПЗ).
Під час маршу суворо дотримувати встановлені дистанції і швидкість руху.
Позивні посадових осіб:
Посадові особи: Циркулярний Позивні
Командир 1 мр «Чайка - 111» «Сокіл»
Командир 1 мв «Сокіл - 1»
Командир 1 мвід «Сокіл - 11»
Сигнали оповіщення, управління та взаємодії:
оповіщення:
- про загрозу застосування противником ЗМУ - «Сирена - 28»;
- про радіаційне зараження - «Радіаційна небезпека», по радіо 777, СП
червоного диму;
- про хімічне зараження - «Хімічна тривога», по радіо 888, ракета СХТ;
- про біологічне зараження - «Сітка - 53»;
- про повітряний напад - «Повітря», по радіо 999.
- про виявлення БПЛА - «Бджола».
управління та взаємодії:
- пройшов вихідний рубіж - «Межа - 1»;
- обстріл противником із засідки - «Блискавка - 111»;
- зустрів дрібну групу (одиночного)
противника - «Мандрівник - 112»;
- зустрів переважаючого за силою
противника «Лавина - 112»;
- зустрів загородження « Упор - 333»;
- виявив заражену ділянку місцевості «Туман - 444»;
- шлях вільний «Зірка - 555»;
- вийшов на рубіж ймовірної зустрічі «Рубіж - 1»;
№1
- вийшов на рубіж ймовірної зустрічі «Рубіж -2».
№2
Для протидії можливим засідкам противника на маршруті руху командир
взводу повинен передбачити наступні заходи: побудову похідного порядку з
урахуванням ведення бою у разі нападу противника із засідки; уточнити
завдання дозорному відділенню відділенням, які здійснюють марш у складі
колони головних сил; під час розрахунку маршу передбачити час на огляд
похідною охороною місць можливого влаштування засідок і визначити порядок
їх проходження; передбачити обладнання техніки додатковим захистом і
забезпечення особового складу засобами постановки аерозольних завіс;
організувати проведення тренувань у діях з відбиття нападу на колону
підрозділу.
Особовий склад має бути навчений діям з відбиття нападу із засідки в
перші хвилини бою без команд командирів підрозділів.
Організовуючи управління він визначає порядок підтримання зв’язку,
доводить сигнали управління, оповіщення, взаємодії і порядок дій за ними.
Надалі він організовує бойове забезпечення, дає вказівки щодо
забезпечення маршу: захист від ВТЗ і запалювальної зброї; проведення заходів
морально-психологічного, технічного і тилового забезпечення.
У вказівках щодо всебічного забезпечення командир взводу, крім звичайних
питань, визначає: порядок подолання загороджень, у тому числі встановлених
дистанційним способом, та зруйнувань на маршруті; заходи щодо захисту від
ЗМУ, високоточної і запалювальної зброї; порядок користування приладами
нічного бачення (освітлювання) та маскування; порядок організації харчування
особового складу, заправлення машин, поповнення ракет, боєприпасів та інших
матеріальних засобів, ремонту й евакуації, ОВТ, яка вийшла з ладу в ході
маршу, порядок евакуації поранених і хворих, а також вимоги безпеки та
підтримання дисципліни маршу.
З метою захисту взводу від високоточної зброї, ЗМУ та ударів авіації
противника виконуються наступні заходи: збільшення дистанцій між
машинами; запобігання скупченню озброєння і техніки перед вихідним
пунктом, пунктами регулювання й особливо під час подолання бар’єрних
рубежів; розосередження особового складу у районах відпочинку і привалів;
уміле використання захисних властивостей місцевості, табельного та
допоміжного інженерного майна, місцевих матеріалів, а також засобів
індивідуального захисту; інженерне обладнання районів відпочинку;
застосування аерозолів, теплових пасток і виконання інших заходів щодо
маскування.
Наприклад:
З розвідки командир взводу вказує:
мету ведення розвідки на марші, завдання з розвідки, а також указує де, на
яких об’єктах (районах, напрямках) зосередити основні зусилля під час його
здійснення;
порядок доповіді про результати ведення розвідки.
Під час здійснення маршу розвідку вести з метою виявлення наземної
розвідки, ДРГ противника, підходу передових підрозділів противника та стану
маршруту. Розвідку вести спостерігачами від кожного відділення, з виявленням
противника розвідку вести усім особовим складом. Особливу увагу звернути на
лісний південніше________ , місцевість у районі рубежів ймовірної зустрічі з
противником № 1, 2 та район го р и _________ з виходом на кінцевий рубіж. З
виявленням противника, руйнувань, перешкод, мінувань на маршруті
доповідати негайно по засобах зв ’язку.
З охорони командир взводу вказує:
мету охорони, її склад під час руху та на привалах; напрямки, на яких
зосередити особливу увагу; час виставлення охорони та її завдання;
Підчас здійснення маршу охорону взводу здійснювати з метою
недопущення несподіваного нападу наземного противника на колону взводу.
Охорону здійснити підчас висування та на привалах спостерігачами в
кожному відділені та від взводу - черговим вогневим засобом. Особливу увагу
звернути під час руху на населені пункти, лісні масиви, прикриті місця.
Спостерігачів у відділеннях призначити рішенням командирів відділень.
Черговий вогневий засіб взводу - танк № 505. Завдання: під час руху та на
привалах вести кругове спостереження. В готовності до відкриття вогню з
озброєння танка за моєю командою.
З тактичного маскування командир взводу вказує:
основні заходи маскування, обсяг, терміни і порядок їх виконання;
сили і засоби, що виділяються для виконання;
які табельні засоби і місцеві матеріали використовувати для маскування,
місця і терміни їх отримання і заготівлі;
порядок дотримання маскувальної дисципліни під час підготовки до
маршу та під час його здійснення (на привалах, у районах денного нічного
відпочинку).
Особовому складу взводу підчас підготовки до здійснення маршу
перевірити стан табельних маскувальних сіток та до 17.00 доповісти
результати. На привалах, при розташуванні техніки, використовувати
маскувальні властивості місцевості. Маскування техніки табельними засобами
здійснювати за моєю командою. Під час руху, зупинок на привалах обмежити
спілкування з місцевим населенням.
З інженерного забезпечення командир взводу вказує: порядок ведення
інженерної розвідки, порядок дій при виявлені замінованих ділянок маршруту
(перешкод), порядок та обсяги фортифікаційного обладнання районів
очікування, завантаження, розвантаження, привалів, денного (нічного)
відпочинку; виконання інженерних заходів маскування; улаштування
інженерних загороджень.
Під час здійснення маршу інженерну розвідку вести силами доданого ісвід.
Виявлені на маршруті дозорним відділенням руйнування ділянок маршруту
замінованих ділянок, окремих фугасів обходити та позначати шляхи обходу. В
районах привалів для захисту особового складу використовувати природні
укриття місцевості. На кінцевому рубежі фортифікаційне обладнання позицій
здійснити для ведення оборонного бою в обсязі першої черги.
З радіаційного, хімічного, біологічного захисту командир взводу вказує:
завдання з виявлення радіаційної та хімічної обстановки, сигнали оповіщення та
порядок дії за ними; заходи щодо підтримання живучості (порядок застосування
індивідуальних і колективних засобів захисту, захисних властивостей
місцевості, техніки, інших об’єктів та виконання режимно-обмежувальних
заходів); порядок ліквідації РХБ зараження; використання термодимової
апаратури БМП (танків), димових шашок (гранат), запалювально-димових
патронів; об’єкти ураження вогнеметному підрозділу (вогнеметникам).
Додатково може визначатися порядок проведення часткової спеціальної
обробки.
На маршруті висування радіаційну та хімічну розвідку вести екіпажу
танка № 505. Сигнали оповіщення - попередні.
Засоби індивідуального захисту застосовувати за сигналами оповіщення
або самостійно. Зони хімічного зараження, пожеж долати з включенням
системи колективного захисту бойових машин, при збільшеній швидкості та
збільшеній до 100 м дистанції. Часткову спеціальну обробку проводити за
командою. Тушіння техніки здійснити після проходження зони пожежі
самостійно. Підготовити до використання термодимову апаратуру бойових
машин, системи 902 Б, ручні димові гранати. Засоби аеромобільного
маскування застосовувати за командою або самостійно для аерозольного
маскування техніки та особового складу в русі та на привалах.
Додатково при наявності у взводі засобів радіоелектронного захисту
особового складу і військової техніки - малогабаритних передавачів перешкод,
командир взводу віддає вказівки з їх застосування та захисту від
радіокерованих фугасів. У вказівках зазначає:
порядок розміщення їх на техніці;
порядок їх роботи.
Організувавши всебічне забезпечення, командир взводу здійснює контроль
підготовки взводу до дій у похідній охороні та в установлений час доповідає
старшому командиру про готовність взводу до виконання завдання.
Командир відділення (танка) завдання на дії у похідній охороні отримує від
командира ГПЗ або командира ГД.
З отриманням завдання командир дозорного відділення (танка)
зобов’язаний: усвідомити його, вивчити по карті (схемі) маршрут руху,
небезпечні ділянки і місця ймовірної зустрічі з противником; призначити
спостерігачів, черговий вогневий засіб, піших дозорних та визначити порядок
руху і дії підлеглих під час руху, ведення розвідки, зустрічі з противником;
встановити порядок спостереження за місцевістю, наземним і повітряним
противником, а також за сигналами командира, який вислав дозорне відділення
(танк); поставити завдання підлеглим.
При постановці бойових завдань підлеглим командир відділення (танка)
вказує:
механіку-водію - маршрут і швидкість руху, порядок подолання
небезпечних ділянок;
навіднику-оператору (навіднику кулемета, гармати), черговому вогневому
засобу - порядок спостереження, відкриття і ведення вогню;
пішим дозорним - порядок огляду місцевості (об’єктів), дії при зустрічі з
противником;
решті особового складу - сектори спостереження і порядок доповіді; дії під
час руху, на привалах, при зустрічі з противником.
Після віддання бойового наказу командир відділення (танка) організовує
підготовку особового складу, ОВТ до дій, надає допомогу, перевіряє готовність
відділення (танка) і у встановлений час доповідає старшому командиру.
Дозорне відділення (танк) просувається в указаному напрямку, від укриття
до укриття, ведучи спостереження за прилеглою місцевістю, не затримуючи рух
колони, що охороняється. Особлива увага під час огляду звертається на ознаки
влаштування противником засідок, мінування дорожнього покриття і місцевих
предметів.
При наближені до населеного пункту командир дозорного відділення
зменшує швидкість руху та посилює спостереження за підступами до нього.
Вибравши місце (за 300 - 500 м під час дій на БМ та 100-150 м під час дій у
пішому порядку від населеного пункту) для огляду, командир зупиняє дозорне
відділення, та за необхідністю висилає піші дозори для огляду можливих місць
знаходження противника та розвідки маршруту руху. Дозори висуваються до
населеного пункту, оглядаючи прилеглі кущі, приховані місця, дорожнє
полотно, окремі будівлі. Під час руху в населеному пункті дозори рухаються
вздовж маршруту висування, оглядаючи підозрілі місця.
Особовий склад дозору веде спостереження та перебуває у готовності
підтримки дозорних вогнем.
При відсутності небезпеки, за сигналами дозорних дозорне відділення
продовжує рух.
Під час огляду населеного пункту, командир дозорного відділення повинен
визначити можливий шлях його обходу (за необхідністю).
Розвідувальними ознаками противника у населеному пункті є:
посилене гавкання собак, дим похідних кухонь, паління печей в
непритаманний час, відсутність людей на городах та полях особливо в період
польових робіт;
наявність слідів танків, бойових машин на в’їзді (виїзді), звуки роботи
двигунів бойової техніки;
наявність антенних пристроїв (радіо і радіорелейних станцій), кабелів
телефонного зв’язку, підготовлених вертолітних площадок;
розчищені сектори стрільби - вирубані дерева, відсутні паркани або їх
частина;
підготовлені з мішків, вириті в землі вогневі позиції;
будинки, зручні для ведення оборони, виглядають «неживими», відсутній
рух населення;
на високих будинках, на дахах обладнані пункти спостереження.
Ознаками можливого ворожо налаштованого населення у населеному
пункті може бути:
скупчення цивільного населення;
наявність у натовпі плакатів, транспарантів, відсутність державної
символіки;
наявність засобів для перекриття проїжджої частини (транспортні засоби,
підручні матеріали).
Під час огляду населеного пункту, командир дозорного відділення повинен
визначити можливий шлях його обходу (за необхідністю).
Розвідувальними ознаками противника у населеному пункті є:
посилене гавкання собак, дим похідних кухонь, паління печей в
непритаманний час, відсутність людей на городах та полях особливо в період
польових робіт;
наявність слідів танків, бойових машин на в’їзді (виїзді), звуки роботи
двигунів бойової техніки;
наявність антенних пристроїв (радіо і радіорелейних станцій), кабелів
телефонного зв’язку, підготовлених вертолітних площадок;
розчищені сектори стрільби - вирубані дерева, відсутні паркани або їх
частина;
підготовлені з мішків, вириті в землі вогневі позиції;
будинки, зручні для ведення оборони, виглядають «неживими», відсутній
рух населення;
на високих будинках, на дахах обладнані пункти спостереження.
Ознаками можливого ворожо налаштованого населення у населеному
пункті може бути:
скупчення цивільного населення;
наявність у натовпі плакатів, транспарантів, відсутність державної
символіки;
наявність засобів для перекриття проїжджої частини (транспортні засоби,
підручні матеріали).
Порядок огляду узлісся лісу, маршруту руху поблизу лісу та маршруту
руху в лісі:
При наближені до узлісся лісу (за 300-500 м під час дій на БМ та 100-150 м
під час дій у пішому порядку), дозорне відділення зменшує швидкість, а при
необхідності зупиняється та веде спостереження.
Доцільно вислати піших дозорних для додаткового огляду узлісся та
маршруту руху в лісі. Якщо маршрут руху проходить вздовж лісу то необхідно
оглянути й протилежну від лісу сторону дороги.
Рух бойової машини, відділення продовжується за сигналом пішого дозору.
Підчас руху у лісі рекомендується додатково оглядати дороги, просіки, що
примикають до маршруту руху.
Розвідувальні ознаки присутності противника в лісі:
раптовий масовий зліт птахів;
наявність слідів від бойових машин, що ведуть у ліс або з лісу;
дим від багать та польових кухонь;
відблиски приладів спостереження;
рух людей, техніки з невідомими знаками швидкої ідентифікації або без
них.
Порядок огляду мостів, залізничних переїздів, бродів.
При наближені до мостів, залізничних переїздів, бродів командир
дозорного відділення повинен здійснити огляд мосту, переїзду, броду на
наявність охорони, ідентифікувати охорону та при її відсутності здійснити
огляд мосту (переїзду), при цьому основну увагу звернути на
вантажопідйомність мосту, стан опор, наявність «незрозумілих» (прихованих)
проводів, що ведуть до опор мосту, наявність «зайвих», великогабаритних
предметів у тілі мосту. Під час огляду броду звернути увагу на з’їзди, виїзди
стан дна броду. Рух по розвідувальному об’єкту здійснити після впевненості в
його безпеці.
Огляд визначених об’єктів на маршруті руху повинен проводитися швидко,
без затримки руху головних сил колони підрозділу.
Про все виявлене на маршруті руху і про зустріч із противником командир
дозорного відділення (танка) негайно доповідає командиру, який його вислав. У
разі виявлення засідки противника дозорне відділення вступає в бій (займає
позицію) і забезпечує висування і вступ у бій основних сил ГПЗ (ГД).
2.4. Механізований взвод у сторожовій охороні.

На привалах і при розташуванні колони, що охороняється на відпочинок,
взвод, що здійснює марш в головній (бічній, тильній) похідній заставі, займає
вигідну позицію і продовжує виконувати завдання, діючи в сторожовій охороні
в постійній готовності до відбиття противника, що напав.
Підрозділи при розташуванні на місці охороняються не тільки
безпосередньою, але і сторожовою охороною, що виставляється на
загрозливих напрямках та основних підступах до району їхнього
розташування.
Кількість і склад підрозділів, призначених для сторожової охорони,
залежать від віддалення підрозділів,що охороняються від противника,
важливості напрямку, часу, необхідного для розгортання і вступу в бій своїх
підрозділів, характеру місцевості й умов спостереження.
Основним завданням сторожової охорони є виключення раптового нападу
противника на підрозділи, що охороняються.
За досвідом АТО: найбільш частим нападам з метою захоплення
заручників, зброї і боєприпасів, знищення бойової і іншої техніки піддаються
сторожові застави (пости), блокпости або окремі опорні пункти. Напади
більшою мірою здійснювалися на ті пости, які є серйозною перешкодою для
переміщеннях їх Д Р Г у глибину позицій наших військ.
Це все спонукає командирів усіх ланок на якісну організацію сторожової
охорони підрозділів в готовності до негайного відбиття раптового нападу
противника та забезпечення при розташуванні на місці можливості маневру
підрозділами та вогнем.
Сторожова охорона здійснюється сторожовими загонами, заставами,
постами і секретами.
Взвод може діяти в якості сторожової застави від сторожового загону або
від основних сил батальйону (роти), а також у складі роти, призначеної в
сторожовий загін (заставу); відділення (танк) - в якості сторожового поста від
сторожового загону (застави) або від основних сил батальйону (роти), а також у
складі взводу, призначеного в сторожову заставу.
Віддалення сторожового загону (застави) від військових частин
(підрозділів), які охороняються, повинно забезпечувати проведення маневру,
організований вступ у бій, можливість вогневої підтримки бою сторожового
загону (застави) і залежно від складу може бути 5 - 15 км.
До складу сторожової застави призначається посилена механізована рота
(взвод). Вона може підсилюватися танковим взводом (танком), мінометним
взводом, однією - двома обслугами гранатомета, протитанковим відділенням.
Взводу, призначеному в сторожову заставу, вказується смуга охорони
шириною до 2 км (рис. 2.6). У виділеній для охорони смузі сторожова застава
займає зручний для оборони рубіж, де обладнує основну позицію. За наявності
часу, крім основної, може бути підготовлена і запасна позиція. Віддалення
рубежу оборони від підрозділів, які охороняються може бути 5 - 10 км.
Для посилення сторожової застави взводу зазвичай виділяються танк, один -
два розрахунки автоматичних гранатометів, ПТРК, вогнеметники, переносна
станція наземної розвідки та інші сили і засоби залежно від умов обстановки та
завдання.
Під час дій взводу в якості сторожової застави розвідка противника і
місцевості ведеться на позиції кожного відділення та призначеним від взводу
спостережним постом, а також постом радіолокаційної розвідки наземних
рухомих цілей, який може розгортатися.
Сторожовий пост виставляється на найбільш імовірному напрямку дій
противника, віддаленість дій сторожового посту від сторожової застави до
1500 м. У нічний час і в інших умовах обмеженої видимості у взводі
організовується підслуховування і ведеться спостереження із використанням
приладів нічного бачення в пасивному режимі.
Для огляду місцевості між позиціями відділень на відкриті фланги взводу
висилаються парні патрульні, а на приховані підступи, у тому числі й вдень, для
своєчасного виявлення противника виставляються секрети і встановлюються
сигнальні міни.
Для огляду скритих ділянок місцевості, перевірки пильності несення
служби сторожовими постами, а також для зв’язку із сусідніми підрозділами
сторожової охорони можуть висилатися піші дозорні.
Для охорони підступів до позицій сторожової застави, між сусідами
призначаються парні патрулі. У парний патруль призначаються два-три
солдати, один з них призначається старшим. Патрульні несуть службу вночі або
у встановлений період часу безупинно: одна пара змінює іншу.
Патрульні рухаються за вказаним маршрутом і ретельно оглядають
місцевість. При виявленні сторонніх осіб патрульні, зайнявши скриту позицію,
підпускають їх на близьку відстань і вимагають назвати пропуск. Особи, які не
знають пропуск, затримуються і доставляються до командира взводу. У разі
виявлення підрозділу (групи військовослужбовців) противника старший
патруля встановленим сигналом або через патрульного негайно доповідає про
це командиру взводу та стежить за діями противника. Поодиноких солдатів
противника патрульні захоплюють у полон або знищують.
Секрет виставляється на прихованих підступах до позиції сторожової
застави на віддаленні до 400 м у складі бойової групи (2-3 солдати, один з яких
старший). Кількість секретів залежить від наявності закритих ділянок
місцевості, які дозволяють противнику зосереджуватися, здійснювати
прихований маневр і раптово атакувати або обійти позицію сторожової застави.
Залежно від цього у смузі охорони може бути виставлено 1-2 секрети, а іноді і
більше.
Секрет потай займає та обладнує вказане місце і веде безперервне
спостереження за противником та місцевістю. Старший секрету встановлює
порядок спостереження, підтримує постійну бойову готовність секрету і зв'язок
з командиром, який його виставив. Секрет несе службу беззмінно протягом дня
або ночі, потай, нічим себе не виявляючи. Він нікого не затримує і не опитує.
Про появу поодиноких солдат (цивільних осіб) та груп противника старший
секрету доповідає командиру, що вислав секрет. Під час нападу противника на
секрет він відкриває вогонь і відходить, продовжуючи вести спостереження. Із
закінченням часу несення служби або за командою (сигналом) командира, який
вислав секрет, особовий склад повертається на сторожову заставу.
Бойовий порядок мв залежно від поставленого завдання та умов місцевості
будується в одну лінію і, як правило, складається з бойових порядків
механізованих відділень, групи управління і вогневої підтримки, засобів
посилення, які залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира
взводу.
Система вогню мв у сторожовій охороні включає:
ділянки зосередженого вогню взводу;
зони протитанкового і суцільного багатошарового вогню вогневих засобів
взводу перед переднім краєм, у проміжках, на флангах і в глибині оборони;
підготовлений маневр вогнем у загрозливому напрямку.
Її основу складає вогонь танків, БМП, протитанкових гранатометів і
кулеметів. Система вогню будується з урахуванням вогневих можливостей усіх
видів зброї взводу і доданих йому вогневих засобів, у тісній їхній взаємодії, у
поєднанні з інженерними загородженнями і природними перешкодами. Вона
повинна забезпечувати ураження противника на підступах до сторожової
охорони, перед переднім краєм, й у глибині опорного пункту, можливість
ведення дійсного фронтального, флангового і перехресного вогню.
Ефективність вогню досягається його влучністю, масованістю і раптовістю
застосування, а також умілим управління ним. Усі вогневі засоби повинні бути
готові до ведення вогню і здійснення маневру вночі і в інших умовах обмеженої
видимості.
Під час організації системи вогню механізованому взводу вказуються смуга
вогню, додатковий сектор обстрілу, одна-дві ділянки зосередженого вогню.
ББМ, протитанковим ракетним комплексам, ручним протитанковим
гранатометам, вогнеметам і кулеметам призначаються основні та одна-дві
запасні (для чергових вогневих засобів і тимчасові) вогневі позиції, вказуються
основний і додатковий сектори обстрілу (вогнеметання) з кожної позиції на
дальність їх дійсного вогню. Вогонь ручних протитанкових гранатометів
готується у смузі вогню своїх відділень. Смуги вогню визначаються межами
справа і зліва. Кожна смуга вказується двома точками (орієнтирами). Готовність
системи вогню визначається зайняттям ББМ, гарматами та іншими вогневими
засобами вогневих позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю
боєприпасів.
З одержанням даних про противника спостереження підсилюється,
сторожова застава готується до бою. Командир взводу про появу противника
доповідає командиру, який вислав заставу, і сповіщає сусідні сторожові застави.
Дрібні групи противника, які намагаються проникнути до підрозділів, що
охороняються, взвод захоплює в полон або знищує. У разі підходу
переважаючих сил противника взвод вступає в бій та утримує зайняту позицію
до рубежу сторожової застави підрозділів, які охороняються, або до отримання
наказу на відхід.
У випадку обходу противником рубежу оборони сторожової застави вона
переходить до кругової оборони і, продовжуючи міцно утримувати займані
позиції, знищує противника вогнем усіх видів зброї з основних і запасних
позицій до підходу головних сил (підрозділів, які охоронялися) або до
одержання наказу на відхід.
2.5. Послідовність і зміст роботи командира взводу, призначеного для дій
у сторожовій заставі.
У зв’язку з тим, що сторожова застава, як правило, займає вказану їй
позицію в умовах відсутності зіткнення з противником, послідовність роботи
командира взводу з організації бою аналогічна послідовності його роботи під
час переходу до оборони в умовах відсутності зіткнення з противником.
Командир взводу, виділеного в сторожову заставу, отримавши завдання:
усвідомлює завдання;
оцінює обстановку;
приймає рішення та оформлює його на карті;
здійснює підготовку взводу до виконання поставленого завдання;
у призначений час виводить взвод на зазначений рубіж;
організовує спостереження, проводить рекогносцировку, під час якої
уточнює рішення на дії у сторожовій заставі;
ставить завдання підлеглим підрозділам (особовому складу, вогневим
засобам);
організовує систему вогню, взаємодію, управління та всебічне
забезпечення;
організовує інженерне обладнання позицій;
складає схему позицій сторожової застави;
в установлений час доповідає про готовність взводу до виконання бойового
завдання.
Усвідомлюючи отримане завдання, командир повинен зрозуміти:
завдання батальйону і взводу;
порядок дій старшого командира в інтересах сторожової застави;
завдання сусідніх застав і порядок взаємодії з ними;
час заняття позиції і готовності системи вогню.
У результаті усвідомлення бойового завдання командир взводу робить
висновки, в яких він попереднє визначає:
на якому напрямку необхідно зосередити основні зусилля сторожової
застави;
які ділянки місцевості необхідно утримувати підрозділами для успішного
виконання бойового завдання;
порядок вогневого ураження розвідки противника, його ДРГ та головних
сил з урахуванням вогневого ураження, що здійснюється за планом командира
батальйону;
які заходи щодо підготовки дій у сторожовій заставі необхідно провести
негайно;
терміни виконання основних заходів.
Під час оцінки обстановки командир взводу вивчає:
противника - можливий характер дій розвідки противника та його ДРГ у
смузі дій сторожової застави;
свої підрозділи - стан, забезпеченість, можливості взводу, доданих
підрозділів і вогневих засобів;
сусідів - склад, положення, завдання та умови взаємодії із сусідніми
органами охорони;
місцевість - характер, захисні і маскувальні властивості місцевості, умови
спостереження і ведення вогню; місце встановлення мінно-вибухових і
невибухових загороджень перед фронтом і на флангах сторожової охорони; стан
погоди, пори року, доби і їх вплив на підготовку оборони.
Оцінюючи обстановку, командир взводу найбільш ретельно оцінює
можливий характер дій противника і вплив місцевості на виконання завдань
сторожової охорони.
В результаті оцінки обстановки командир взводу визначає:
можливий характер дії розвідки противника та його ДРГ в смузі дій
сторожової застави, його сильні та слабкі сторони, напрямок зосередження
основних зусиль взводу;
яким способом і в якій послідовності знищувати розвідку, дрібні групи та
противника, що переважає, бойовий порядок взводу, зміст бойових завдань
штатних та доданих підрозділів, вогневих засобів, патрулів, посту
спостереження та секрету;
порядок маскування та використання захисних властивостей місцевості.
На підставі порівняння висновків, отриманих під час усвідомлення
завдання та оцінки обстановки, командир приймає рішення, в якому визначає:
спосіб дій у сторожовій заставі і завдання відділенням та доданим
підрозділам і вогневим засобам, патрулю (дозору), сторожовому посту, секрету.
У способі дій він встановлює:
на якому напрямку зосередити основні зусилля;
порядок зайняття і несення служби на сторожовій заставі (кількість
чергових вогневих засобів і спостерігачів; місця несення служби і черговість
відпочинку; порядок пропуску через позицію);
дії підлеглих при виявленні противника;
бойовий порядок взводу;
заходи щодо введення противника в оману.
Рішення командир взводу оформляє на робочій карті та у визначений час
доповідає старшому командиру.
З отриманням завдання на дії в сторожовій заставі, командир взводу
одночасно здійснює підготовку взводу до виконання поставленого завдання.
Головну увагу звертає на підготовку бойової техніки, поповнення
боєкомплекту, дозаправлення техніки пально-мастильними матеріалами та
охолоджувальною рідиною, приведення озброєння до нормального бою,
перевірку засобів зв’язку, організацію харчування та відпочинку особового
складу, проведення заходів морально-психологічного забезпечення.
У визначений час або за командою (сигналом) старшого начальника
командир взводу виводить взвод на визначений рубіж. По прибутті до місця
організації охорони він приховано розміщує взвод, організовує спостереження,
після чого з командирами відділень та доданих вогневих засобі проводить
рекогносцировку, в ході якої уточнює рішення та віддає бойовий наказ.
Під час проведення рекогносцировки командир взводу повинен:
призначити орієнтири;
вказати найбільш ймовірний напрямок дій розвідки противника;
визначити завдання відділенням, їх позиції, смуги вогню та додаткові
сектори обстрілу, вогневі позиції бойових машин піхоти (БТР), основні та
додаткові сектори обстрілу з кожної із них, рубежі відкриття бойових машин
піхоти (БТР), кулеметів та гранатометів;
визначити маршрути руху патрульних, їх завдання, порядок несення
служби та дій при виявленні противника;
під час виставлення секрету визначити склад, завдання, місце, порядок
несення служби, підтримання зв’язку та зміни;
порядок інженерного обладнання позицій, місця перекритих щілин для
особового складу та обладнання мінно-вибухових загороджень;
визначити, які заходи необхідно виконати щодо забезпечення бою в ночі та
в умовах обмеженої видимості.
Після проведення рекогносцировки командир взводу на місцевості віддає
бойовий наказ, у якому вказує:
у першому пункті - стислі висновки із оцінки противника (склад,
положення, характер можливих дій противника, місця розташування його
вогневих засобів);
у другому пункті - завдання, які виконуються силами і засобами старшого
командира (начальника) в інтересах дій підрозділу, а також завдання сусідів;
у третьому пункті - бойове завдання взводу та порядок його виконання;
у четвертому пункті - після слова «наказую» ставляться завдання:
механізованим відділенням (танкам) - завдання щодо здійснення охорони;
основну і запасну бойові позиції, смуги і додаткові сектори обстрілу з кожної
позиції; основні і запасні вогневі позиції ББМ, їх основні і додаткові сектори
обстрілу з кожної позиції; час зайняття позиції (вогневої позиції), готовність
системи вогню, черговість і терміни інженерного обладнання; порядок несення
служби і дій при виявленні противника; завдання сусідніх органів сторожової
охорони;
сторожовому посту (секрету) - склад, завдання, місце обладнання
позицій (несення служби), сектор спостереження; порядок несення служби і
підтримання зв’язку; порядок дій при виявленні противника і відході; порядок
зміни;
патрулям (пішим дозорним) - склад і завдання; маршрут (напрямок) руху;
порядок несення служби і підтримання зв’язку; дії у разі виявлення противника.
Усьому особовому складу доводиться пропуск, а старшим органів охорони
- й відгук;
у п'ятому пункті - витрата ракет і боєприпасів на виконання бойового
завдання;
у шостому пункті - час зайняття визначеного рубежу, час готовності
системи вогню, обсяг і терміни інженерного обладнання; сигнали оповіщення,
управління, взаємодії і порядок дій за ними;
у сьомому пункті - своє місце і заступника.
Варіант бойового наказу командира взводу на організацію дій посиленого
взводу у сторожовій заставі
БОЙОВИЙ НАКАЗ командира___мв на дії у складі сторожової застави.
________ КСП 1 мв - 50 м захід. висоти «Піщана». Карта 1: 25 000 (_________ ),
видання 1982 р.
1. «СХІДНІ» завершили підготовку до ведення бойових дій, перехід
державного кордону передовими підрозділами можливий ______ . Авіація
противника порушує державний кордон, виявлено активні дії ДРГ та
незаконних збройних формувань в 10 км північніше району розташування
підрозділів роти.
Найбільш вірогідними напрямками дій літаків, бойових вертольотів
противника на малих та гранично малих висотах - узлісся урочища Жеки,
містечко «Гвардійське».
2. Засобами старшого командира в смузі охорони готуються вогні:
нерухомі загороджувальні вогні «Клен» у районі перехрестя доріг (44822),
«Береза» в районі ґрунтової дороги (45815) та зосереджені вогні в районах
відм. 284,4 (44822), перехрестя польових доріг (44821), перехрестя польових
доріг (44814).
3. 1 мв 1 мр отримав завдання на дії у складі сторожової застави із
завданням зайняти основну позицію на рубежі 100 м зах. бліндаж (45817),
земляний насип (46826) та не допустити проникнення розвідки противника до
підрозділів, які охороняються, завчасно виявити появу наземного противника,
попередити про нього командира від кого призначена застава, і у разі нападу
противника стійко обороняти займану позицію.
Основні зусилля зосередити в напрямку СТАРИЧІ - пункт управління.
Визначений рубіж оборони зайняти за моєю командою. Із зайняттям в
кожному відділені організувати безпосередню охорону силами спостерігачів та
виділенням чергових вогневих засобів. Із зайняттям позицій розвідку вести
силами спостерігачів від кожного відділення, охорону позицій здійснювати
черговими вогневими засобами та патрулем.
Через позиції відділень пропускати військовослужбовців, що знають
пропуск.
Усіх осіб, що намагаються пройти через позиції сторожової застави та не
знають пропуску, - затримувати, повідомляти мені та відводити в район
окремого дерева.
У разі спроб проникнення наземної розвідки противника до підрозділів
батальйону намагатися її захопити в полон, при неможливості - знищити
вогнем чергових вогневих засобів.
У випадку виявлення значних сил противника, стійкою обороною та
вогнем БМП і стрілецької зброї завдати йому ураження та скувати його дії до
підходу головних сил батальйону.
Бойовий порядок взводу мати: 1, 2, 3 механізованих відділення на
позиціях, позиція танк, сторожовий пост, парний патруль, секрет.
З метою введення противника в оману стосовно накреслення переднього
краю оборони чергові вогневі засоби виносити за межі основних вогневих
позицій. В ході ведення бою при проведені маневрів використовувати
аерозольне маскування.
4. НАКАЗУЮ:
1 мвід обороняти позицію 100 м півд.-захід. 2 м піщаного насипу, піщаний
насип із завданням не допустити дій розвідки противника в напрямку
перехрестя доріг, ур. Курники, вчасно виявити появу головних сил противника,
вогнем усіх засобів завдати йому ураження та у взаємодії з 2 і 3 мвід не
допустити просування піхоти і танків до розташування батальйону.
Смуга вогню: праворуч - пагорб, перехрестя доріг; ліворуч - висота
«Піщана», вигин польової дороги. Додатковий сектор обстрілу - біла будівля.
Основна вогнева позиція БМП в районі вигину дороги. Сектори обстрілу:
сторожова будка, піщаний пагорб, додатковий - півн. бік земляного валу.
Запасна вогнева позиція - в районі вигину дороги на автодромі. Сектори
обстрілу: зруйнована будівля, півд. бік земляного валу, додатковий - бліндаж.
Правий фланг відділення - прикрити вогнем кулемета. Сектор обстрілу
кулемета з основної вогневої позиції: зелений пагорб, півн. бік земляного валу,
додатковий - бліндаж. Запасна позиція кулемета в 10 м захід. основної фронтом
на південь. Сектори обстрілу: півн. бік земляного валу, вишка військового
стрільбища, додатковий - біла будівля.
Лівий фланг відділення прикрити вогнем гранатомета. Сектори обстрілу:
Г-подібна вишка, перехрестя доріг, додатковий - відм. 293,3.
Місце зосередженого вогню відділення у зосередженому вогні взводу:
№ 1 - з центром в районі 30 м півд. - схід. вишки;
№ 2 - з центром в районі 30 м півн. - захід. перехрестя доріг.
Стик з сусідом праворуч забезпечити вогнем БМП із запасної вогневої
позиції та кулемета і виставленням парного патруля із завданням контролювати
ділянку місцевості до позиції 2 мвід з метою недопущення проникнення
сторонніх осіб на позицію взводу.
2 мвід обороняти позицію на правому фланзі взводу 50 м захід. бліндажа,
чагарник із завданням не допустити дій розвідки противника в напрямку
ур. Жеки, автодром, вчасно виявити появу головних сил противника, вогнем
усіх засобів завдати йому ураження та у взаємодії з 1 мвід не допустити
просування піхоти і танків до розташування батальйону.
Смуга вогню: праворуч - 50 м захід. бліндажа, відм. 277,8; ліворуч -
чагарник, відм. 284,4. Додатковий сектор обстрілу - відм. 275,5.
Основна вогнева позиція БМП в районі вигину дороги автодрому. Сектори
обстрілу: земляний вал, триповерхова будівля, додатковий - перехрестя доріг.
Запасна вогнева позиція - в 50 м позаду правого флангу відділення фронтом на
півд. Сектори обстрілу: узлісся ур. Луцики, дамба озера, додатковий - вигин
польової дороги.
Правий фланг відділення прикрити вогнем гранатомета. Сектори обстрілу:
біла будівля, будівля із зеленим дахом, додатковий - Г-подібна вишка.
Лівий фланг відділення прикрити вогнем кулемета. Сектор обстрілу
кулемета з основної вогневої позиції: відм. 277,8, сторожова будка, додатковий
- перехрестя польових доріг. Запасна позиція кулемета в районі руйнувань .
Сектори обстрілу: півн. бік земляного валу, відм. 288,7, додатковий - біла
будівля.
Місце зосередженого вогню відділення у зосередженому вогні взводу № 1
- з центром у районі перехрестя доріг (45814).
На правому фланзі відділення виставити парний патруль із завданням
патрулювати за маршрутом правий фланг відділення, узлісся ур. Луцики з метою
недопущення проникнення сторонніх осіб на позицію взводу.
3 мвід обороняти позицію на лівому фланзі взводу чагарник, земляний вал
із завданням не допустити дій розвідки противника в напрямку відм. 288,7,
базовий табір на полі підготовки миротворчих підрозділів, вчасно виявити
появу головних сил противника, вогнем усіх засобів завдати йому ураження та у
взаємодії з 1 мвід не допустити просування піхоти і танків до розташування
Смуга вогню: праворуч - чагарник, відм. 288,7; ліворуч - земляний вал,
узлісся військового стрільбища. Додатковий сектор обстрілу - в напрямку
земляного валу.
Основна вогнева позиція БМП в районі 50 м півн.-захід. правого флангу
відділення. Сектори обстрілу: вигин польової дороги, відм. 288,7, додатковий -
залізна вишка (45814). Запасна вогнева позиція - в 50 м позаду лівого флангу
відділення фронтом на схід. Сектори обстрілу: триповерхова будівля, ліва межа
військового стрільбища, додатковий - в напрямку земляного валу.
Правий фланг відділення прикрити вогнем гранатомета. Сектори обстрілу:
перехрестя доріг, земляний вал, додатковий - відм. 293,3.
Лівий фланг відділення прикрити вогнем кулемета. Сектор обстрілу
кулемета з основної вогневої позиції: вишка, відм. 288,7, додатковий - в
напрямку півн. боку земляного валу. Запасна позиція кулемета на правому
фланзі відділення. Сектори обстрілу: Г-подібна вишка, сторожова будка,
додатковий - вигин дороги.
Місце зосередженого вогню відділення у зосередженому вогні взводу № 2
- з центром в районі 50 м півн.-захід. перехрестя доріг.
На правому фланзі відділення виставити парний патруль із завданням
патрулювати за маршрутом правий фланг відділення, 1 мвд з метою
недопущення проникнення сторонніх осіб на позицію взводу.
Секрету від 2 мвід у складі двох чоловік - до 10.00 11.09 потай зайняти і
обладнати місце для спостереження в районі зруйнованої будівлі. Службу нести
протягом дня, нічим себе не виявляючи. Про появу одиночних солдатів
(цивільних осіб) та груп противника негайно доповідати мені. Під час нападу
противника на секрет скувати противника вогнем і відійти, продовжуючи вести
спостереження. Із закінченням часу несення служби або за командою
(сигналом), повернутися на позицію свого відділення. На зв'язок виходити по
парних годинах, а за необхідності - негайно.
Парним патрулям від відділень - рухатися за вказаним маршрутом і
ретельно оглядати місцевість. Одиночних солдатів противника захоплювати у
полон або знищити. При виявленні групи противника старшому патрульному
негайно доповісти і організувати спостереження за її діями.
Пропуск «Приклад»
5. Позицію сторожової охорони зайняти до 10.30 11.09. Готовність системи
вогню - 11.30, інженерного обладнання позиції в обсязі робіт першої черги -
19.30 11.09.
Сигнали оповіщення, управління та взаємодії
оповіщення:
без змін;
управління і взаємодії:
додаткові до діючих
Пуск димових гранат - «Хмара - 55»
ПОЧАТИ РУХ (в п е р е д ) - «Кидок - 22»;
ДО БОЮ - «Штик - 206»;
ДО БОЮ готовий - «Тюльпан - 105»;
Відкрити вогонь по ДЗВ № 1 - «Крапка - 1»;
Припинити вогонь - «Туман - 99»
6. Витрата ракет і боєприпасів на виконання бойового завдання мати: до
гармат БМП - 0,5 б/к., до стрілецької зброї - 0,7 б/к.
7. Я знаходжусь на КСП взводу в районі перехрестя доріг. Заступник -
штатний.
Під час організації системи вогню сторожової застави командир взводу
передбачає основні та запасні вогневі позиції бойових машин піхоти (БТР), їх
основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції, 1-2 ділянки
зосередженого вогню взводу, рубіж відкриття вогню, зону багатошарового
вогню усіх видів зброї перед переднім краєм, в проміжках та на флангах позиції
охорони, маневр вогнем з метою його зосередження на будь-якому
загрозливому напрямку або ділянці смуги охорони.
Організуючі взаємодію, командир взводу вказує:
порядок несення служби (кількість чергових вогневих засобів і
спостерігачів, черговість несення служби і відпочинку, порядок пропуску через
позицію, на що звертати особливу увагу);
порядок дій у разі нападу противника;
сигнали оповіщення, управління і взаємодії, порядок дій за ними і пропуск
(відгук).
Під час організації управління командир взводу уточнює (доводить)
радіовідомості і порядок користування радіо- і сигнальними засобами зв'язку,
вказує місцерозташування командно-спостережного пункту взводу.
Під час організації забезпечення бойових дій командир взводу вказує, які
заходи з видів забезпечення і до якого часу виконати.
Організовуючи спостереження та охорону, командир взводу визначає
скільки спостерігачів та чергових вогневих засобів мати в кожному відділенні
та особисто ставить завдання спостережному посту.
У вказівках з тактичного маскування він зосереджує увагу на дотриманні
заходів маскування.
Для проведення інженерних робіт щодо влаштування вогневих позицій
сповна використовується темний час доби та інші умови обмеженої видимості.
Командир взводу уточнює черговість і терміни фортифікаційного обладнання
позицій відділень, основних та запасних вогневих позицій ББМ, перекритих
щілин, порядок і терміни інженерного обладнання опорного пункту.
Заходи радіаційного, хімічного, біологічного захисту продовжуються
виконуватися особовим взводу, згідно з раніше відданими вказівками у районі
розташування.
Під час організації управління командир сторожової застави уточнює на
місцевості місце командно-спостережного пункту командира взводу та порядок
організації зв’язку.
Командир взводу відпрацьовує робочу карту і складає схему сторожової
застави. На схемі вказуються: орієнтири, їхні номери, найменування та відстані
до них; положення противника; позиція та смуга охорони взводу, додатковий
сектор обстрілу; позиції охорони відділень, їхні смуги вогню та додаткові
сектори обстрілу; основні та запасні вогневі позиції бойових машин піхоти
(БТР), їхні основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки
зосередженого вогню взводу; рубежі відкриття вогню; загородження та
фортифікаційні споруди; місце командно-спостережного пункту.
В умовах відсутності противника особовий склад сторожової застави,
розташовуючись на позиціях, веде спостереження за місцевістю у визначеній
смузі і за сигналами сторожових постів (секретів, патрулів, дозорних) та
удосконалює інженерне обладнання позицій. Вдень до несення служби
залучається до третини особового складу застави, половині особового складу
дозволяється відпочивати (спати). Вночі та в інших умовах обмеженої
видимості службу несе не менше половини особового складу, а решта перебуває
у повній готовності до відбиття нападу.
З отриманням даних про противника спостереження посилюється,
сторожова застава приводиться в готовність до бою. Командир взводу доповідає
про появу противника. Дрібні групи противника, які намагаються проникнути
до підрозділів, що охороняються, захоплюються в полон або знищуються. З
переважаючим противником застава вступає у бій та утримує визначений рубіж
до підходу основних сил (підрозділів, які охороняються) або до отримання
наказу (сигналу) на відхід.
У випадку обходу противником сторожової застави підрозділи переходять
до кругової оборони і стійко утримують позиції, що займаються, до підходу
основних сил (підрозділів, які охороняються) або до отримання наказу (сигналу)
на відхід.
Сторожова застава— орган сторожової охорони,який звичайно
створюється в складі посиленого механізованого взводу, що виставляється із
завданням не допустити проникнення розвідки противника до підрозділів, що
охороняються, своєчасно виявити появу наземного противника,попередити
про нього свої війська й у випадку нападу противника обороняти займану
позицію.
У механізованому (танковому) батальйоні сторожова охорона здійснюється
сторожовими постами і секретами на відстані до 1500 м від переднього краю.
Таке віддалення забезпечує стійке управління, підтримку бою сторожової
застави головними силами, а також час, необхідний для прийняття рішення на
проведення маневру й організованого вступу у бій головних сил.
Сторожовій заставі призначається рубіж оборони і смуга охорони і
ведення розвідки.
Смуга охорони по фронті може досягати 2 км. У цій смузі взвод обладнає
основну, а при наявності часу і запасну позиції, з яких прикривається вогнем
уся смуга охорони.
Проміжки між сторожовими заставами і танконебезпечні напрямки
повинні знаходитися під постійним спостереженням і прикриватися вогнем
артилерії. З цією метою в кожнім відділенні організується спостереження, а
для підтримки бою сторожової застави виділяється до мінометної
(артилерійської) батареї, а іноді і більше.
У нічний час і в умовах обмеженої видимості для огляду місцевості між
позиціями відділень і на відкриті фланги висилаються парні патрульні, а на
приховані підступи, у тому числі і вдень, для своєчасного виявлення
противника й оповіщення про нього командира сторожової застави
висилаються секрети.
Порядок роботи командира взводу, призначеного в сторожову заставу, у
кожнім конкретному випадку залежить від бойового завдання, умов
обстановки і наявності часу.
Командир механізованого (танкового) взводу, виділеного в сторожову
заставу, одержавши завдання, у призначений час виводить взвод на зазначений
рубіж, організує спостереження, проводить рекогносцировку у ході якої
приймає рішення, віддає бойовий наказ, організує систему вогню, взаємодію,
управління й інженерне обладнання позиції.
При проведенні рекогносцировки командир взводу повинний:
- вказати орієнтири;
- визначити найбільш ймовірний напрямок дій противника;
- визначити завдання відділенням, їхні позиції, смуги вогню і додаткові
сектори обстрілу, вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів),
основні і додаткові сектори обстрілу з кожної з них;
- визначити маршрути руху патрульних, їхні завдання, порядок несення
служби і дії при виявленні противника;
- при виставленні секрету визначити його склад, завдання, місце та
порядок несення служби, порядок підтримки зв'язку і зміни;
- визначити порядок інженерного обладнання позиції, місця влаштування
щілин для особового складу і місця встановлення мінно-вибухових
загороджень;
- визначити заходи щодо забезпечення бою вночі й у інших умовах
обмеженої видимості.
У рішенні командир взводу визначає:
- порядок виконання отриманого завдання;
- завдання відділенням, їхні позиції, смуги вогню і додаткові сектори
обстрілу, основні і запасні позиції бойових машин піхоти
(бронетранспортерів), основні і додаткові сектори обстрілу з кожної з них;
- маршрут руху патрульних, їхні завдання, порядок несення служби і дії
при виявленні противника;
- завдання доданим підрозділам і вогневим засобам.
При організації взаємодії,командир взводу вказує:
- порядок несення служби (кількість чергових вогневих засобів і
спостерігачів, черговість несення служби і відпочинку, порядок пропуску
через позицію, на що звертати особливу увагу);
- порядок дій при нападі противника;
- сигнали оповіщення, управління і взаємодії, порядок дій по них;
- пропуск.
Секрет приховано займає й обладнає зазначене місце і веде безупинне
спостереження за противником і місцевістю.
Старший секрету встановлює порядок спостереження за противником,
підтримує постійну бойову готовність секрету і зв'язок з його командиром.
Секрет несе службу приховано, нічим себе не виявляючи. Він нікого не
затримує і не опитує, інакше після першої затримки секрет перестає бути
секретом.
Про появу одиночних солдатів (цивільних облич) і груп противника
старший секрету доповідає командиру, що виставив секрет. При нападі
противника на секрет він відкриває вогонь і відходить, продовжуючи вести
спостереження.
При висилці патрульних командир взводу вказує маршрут руху, задачі,
порядок несення служби, дій при виявленні противника і пропуск. Патрульні
рухаються по зазначеному маршруту і ретельно оглядають місцевість.
Одиночних солдатів противника вони захоплюють у полон чи знищують. При
виявленні противника старший патрульний організує спостереження за його
діями і негайно доповідає про це командиру взводу.
З одержанням даних про противника спостереження підсилюється,
сторожова застава готовиться до бою. Командир взводу про появу противника
доповідає командиру, що вислав заставу, і сповіщає сусідні сторожові застави.
Дрібні групи противника, що намагаються проникнути до підрозділів, що
охороняються взвод захоплює в полон чи знищує.
При виявленні переважаючих сил противника вогонь відкривається з
наближенням його на дальність дійсного вогню зброї взводу і доданих йому
вогневих засобів.
При наближенні противника до рубежу оборони сторожової застави,
вогонь доводиться до найвищої напруги. Взвод у першу чергу знищує танки й
інші броньовані машини противника, а потім вогнем з кулеметів, автоматів і
доданих вогнеметів відтинає піхоту від танків і знищує її.
Противник, що ввірвався на рубіж оборони сторожової застави,
знищується вогнем в упор, гранатами й у рукопашному бою.
Для утруднення поширення противника в глибину й у сторони флангів у
траншеях і окопах, ходах сполучення швидко встановлюються їжаки, рогатки
й інші заздалегідь підготовлені переносні загородження.
У випадку обходу противником рубежу оборони сторожової застави вона
переходить до кругової оборони і продовжуючи міцно утримувати займані
позиції, знищує противника вогнем усіх видів зброї з основних і запасних
позицій до підходу охоронюваних підрозділів чи до одержання наказу на
відхід.
Відхід здійснюється перекатами з використанням складок місцевості,
загороджень і димів.
При відході поранені й убиті повинні бути винесені (вивезені) разом з їх
зброєю.
Сторожова застава в горах позиції обладнає, як правило, на пануючих
висотах, перевалах, вузлах доріг, у каньйонах, ущелинах і на інших важливих
ділянках місцевості.
Позиції відділень вибираються в місцях, що виключають можливість
обвалів, зсувів і затоплень. Вони вибираються так, щоб забезпечувалася
можливість ураження противника багатоярусним фланговим, перехресним і
кинджальним вогнем та виключалася наявність мертвих зон.
Вогневі засоби розташовуються ярусами, система вогню будується таким
чином, щоб між відділеннями був вогневий зв'язок і забезпечувалася кругова
оборона. Вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів) і танків
вибираються в місцях, що забезпечують ведення вогню на граничних відстанях
і прихованість їхнього розташування.
При інженерному обладнанні позиції можуть використовуватися камені,
мішки з піском і землею. Інженерні споруди обладнаються так, щоб
виключалося затікання в них води, а також скочування гранат.
На напрямках, де можливий обхід сторожової застави, можуть
виставлятися сторожові пости, секрети й організовуватися патрулювання.
На шляхах висування противника спеціально підготовлені групи можуть
штучно створювати обвали і зсуви.
При відбитті атак противника широко застосовуються гранати, причому
при метанні враховується їхнє скочування. Танки противника найбільше
доцільно знищувати під час подолання ними підйомів, особливо на
серпантинах.
У лісі сторожова застава перехоплює, як правило, дорогу, одну-дві чи
просіки доступні для дій противника, дефіле між озерами і болотами.
Позиції вибираються перед опушкою лісу чи відносяться в його глибину.
Якщо позиція розташована у глибині лісу, то підступи до неї розчищають
для поліпшення умов спостереження і ведення вогню.
На флангах можуть розташовуватися сторожові пости, секрети й
організовуватися патрулювання, а також улаштовуватися завали і
протитанкові загородження.
Система вогню будується таким чином, щоб дороги, просіки, проходи в
заболочених ділянках, галявини і вирубки, по яких можливий підхід
противника, знаходилися під вогнем тих, що обороняються.
Виступи лісу можуть використовуватися для організації флангового і
перехресного вогню. Вогневі позиції БМП (БТР), танків, установок
протитанкових керованих ракет і гранатометів обладнаються в місцях, що
забезпечують ведення вогню на граничних відстанях уздовж просік, галявин,
доріг і по ділянках рідкого лісу і дрібного чагарнику.
Снайпер і частина автоматників можуть призначатися для ведення вогню
з дерев.
Сторожова заставав пустелі може одержувати смугу охорони на більш
широкому фронті.
Наявність ділянок місцевості з важко прохідними барханами, дюнами і
мокрими солончаками дозволяє прикривати більш широкі ділянки місцевості,
але і викликає необхідність приділяти особливу увагу забезпеченню проміжків
і флангів. З цією метою від сторожової застави виділяються сторожові пости і
патрулі.
Вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків,
установок протитанкових керованих ракет і гранатометів обладнаються в
місцях, що забезпечують ведення вогню на граничних відстанях не тільки
перед фронтом, але й у сторони флангів.
Для влаштування окопів і укриттів у піщаних ґрунтах
використовуються мішки з піском, фашини й інші місцеві матеріали,
приймаються заходи для захисту вогневих позицій і укриттів від заметів піску.
Приймаються міри до захисту особового складу при різких змінах
метеорологічних умов, попередженню теплових ударів, забезпеченню
особового складу запасом води і контролю за її витратою.
На несення служби сторожовою заставою в північних районах істотно
впливає місцевість з великою кількістю боліт, озер, рік, висот і інших
важкопрохідних ділянок. У зимовий період глибокий сніжний покрив сприяє
виконанню бойового завдання меншими, чим у звичайних умовах, силами.
2.6. Механізований взвод у бойовій охороні

В умовах відсутності зіткнення з противником від батальйону першого
ешелону може призначатися бойова охорона з метою не допустити раптового
нападу противника, ведення ним наземної розвідки, а також введення його в
оману щодо накреслення переднього краю оборони батальйону.
У бойову охорону, як правило, призначається посилений механізований
взвод. Взводу можуть бути додані танк, мінометний, гранатометний,
інженерний підрозділи, а також протитанкові засоби і вогнемети.
Дії бойової охорони підтримуються вогнем мінометної батареї батальйону і
вогневими засобами старшого командира.
Управління діями взводу, який призначений у бойову охорону, здійснює
командир батальйону.
Під час дій у бойовій охороні взводу призначається позиція до 500 м по
фронту на відстані до 2 км від переднього краю оборони батальйону.
На позиції обладнуються основні і запасні бойові позиції відділень, вогневі
позиції для ББМ, доданих вогневих засобів, КСП, укриття для особового складу.
Перед позицією взводу і на флангах влаштовуються загородження.
Бойові позиції відділень і проміжки між ними повинні бути до 100 м по
фронту. Вони мають прикривати можливі напрямки дій противника, особливо
танків і бронемашин, а також мотопіхоти.
Залежно від обстановки і наявності часу бойові позиції відділень
суцільною траншеєю можуть не з ’єднуватися і ходи сполучення не
обладнуватися.
Вогневі позиції ББМ повинні забезпечувати ведення вогню на максимальну
відстань і прикриття бойових позицій відділень і флангів, швидкий маневр до
своїх відділень та на загрозливий напрямок, вони вибираються за відділеннями
не ближче 100 м, переважно на їх флангах і в проміжках.
Танк займає вогневу позицію на танконебезпечному напрямку в місці, що
дозволяє вести вогонь на граничну відстань. Він розташовується на вогневій
позиції на відстані до 200 м позаду механізованого підрозділу.
Додане протитанкове (гранатометне, вогнеметне) відділення
розташовується на бойовій позиції одного із механізованих відділень, у
проміжку між ними або на одному з флангів взводу.
Система вогню взводу будується з таким розрахунком, щоб противник міг
уражатись з найбільшої відстані, а також забезпечувалась підтримка вогневого
зв ’я зку з сусіднім підрозділом бойової охорони вогнем ББМ.
Розвідка противника в інтересах дій бойової охорони здійснюється:
- спостережним постом (спостерігачами), що виділяється від взводу;
- черговими вогневими засобами.
Для спостереження за прихованими підступами і проміжками з сусідами
командир взводу може виставляти секрети, висилати дозори і патрулі. З
метою недопущення обходу противником позиції бойової охорони на
ймовірних шляхах його просування можуть улаштовуватися вогневі засідки
підрозділами рот першого ешелону.
Послідовність роботи командира взводу з організації дій у складі бойової
охорони відповідає загальновизначеному алгоритму роботи. Зміст заходів, які
проводить командир взводу, має ряд особливостей, притаманних тільки для
організації дій у складі бойової охорони.
У бойовому наказі при визначенні завдань командир мв вказує:
відділенням - їх завдання, позиції, смуги вогню і додаткові сектори
обстрілу, місця відділень у ділянці зосередженого вогню взводу, якими
вогневими засобами забезпечити проміжки з сусідами і фланги;
ББМ - основні і запасні (тимчасові, фальшиві) вогневі позиції, їх основні і
додаткові сектори обстрілу з кожної позиції;
снайперу - завдання, його основну і запасну вогневу позиції, порядок
спостереження і ведення вогню;
стрільцю-санітару - завдання, місце перебування і порядок надання
медичної допомоги пораненим, місце збору, порядок евакуації на медичний
пункт батальйону, винесення (вивезення) під час відходу;
доданим вогневим засобам - завдання, їх основні і запасні (тимчасові)
вогневі позиції, основні і додаткові сектори обстрілу з кожної позиції, а
гранатометному відділенню, крім того, - ділянки зосередженого і рубежі
загороджувального вогню;
секрету - склад, завдання, місце, порядок несення служби, порядок
організації зв’язку, дії у разі виявлення противника, а також порядок зміни і
пропуск;
дозорним - склад і хто старший, завдання щодо ведення спостереження,
маршрут руху (напрямок руху) і проміжні пункти, порядок підтримання зв’язку
і сигнали, дії під час виявлення противника, порядок доповідей результатів
розвідки;
патрульним - склад і хто старший, завдання, маршрут руху, порядок
несення служби і підтримання зв’язку, дії у разі виявлення противника, порядок
зміни і пропуск.
Під час виконання завдання бойовою охороною командир взводу повинен
підтримувати постійну готовність її особового складу до негайних дій і
відкриття вогню.
Ведення бою бойовою охороною у складі посиленого мв
Дрібні групи противника бойовою охороною захоплюються в полон або
знищуються раптовим вогнем.
З підходом значних сил противника бойова охорона уражає їх вогнем,
починаючи з граничної дальності. Командир взводу особистим спостереженням
визначає сили і напрямок дій противника, доповідає про це командиру
батальйону і продовжує вести бій.
Бойова охорона знищує піхоту і танки перед своїм фронтом, примушує
підрозділи противника завчасно розгорнути основні сили та наступати у
невигідному для нього напрямку.
Взвод може залишити зайняту позицію і відійти тільки за командою
(сигналом) командира батальйону. Відхід може здійснюватися з використанням
складок місцевості, загороджень і аерозолів (димів), із зайняттям вигідних
рубежів - «перекатами» підрозділами або одночасно, як правило, під
прикриттям вогню артилерії, мінометів і ББМ.
Під час відходу поранені й убиті повинні бути винесені (вивезені) разом із
їхньою зброєю.
Якщо взводу вдалося відірватися від противника, він швидко проводить
посадку на ББМ і висувається в заздалегідь підготовлений опорний пункт у
другому ешелоні батальйону або виходить у зазначений район, де командир
взводу після цього доповідає про виконання завдання, організовує поповнення
запасів ракет, боєприпасів, дозаправлення пально-мастильними матеріалами і
підготовку взводу до подальших дій.
Після виконання завдання взвод займає заздалегідь підготовлений опорний
пункт у другому ешелоні батальйону або виводиться в резерв батальйону і
зосереджується у визначеному районі.
Командир взводу доповідає про виконання завдання старшому командиру,
втрати особового складу, озброєння і техніки та організовує поповнення запасів
ракет, боєприпасів, дозаправлення техніки і підготовку взводу до подальших
дій.

1 Мета охорони, види охорони та її основні завдання.
2. Вимоги, що висуваються до охорони. Чим досягається скритність і
активність охорони.
3. Місце і роль механізованого взводу в сторожовій охороні батальйону.
4. Завдання, які покладаються на похідну охорону.
5. Послідовність і зміст роботи командира взводу під час підготовки та
організації похідної охорони.
6. Послідовність інженерного обладнання сторожового посту відділенням.
7. Призначення та завдання, що покладаються на секрет.
8. Особливості роботи командира взводу з організації протизасадних дій в
ГПЗ.
Розділ 3. ІНЖЕНЕРНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ І ТАКТИЧНЕ
МАСКУВАННЯ

Інженерне забезпечення - це сукупність інженерних заходів і завдань,
виконання яких сприяє підтриманню військ у високій бойовій готовності,
збереженню їх боєздатності, успішному і своєчасному виконанню покладених
на них бойових завдань та максимальному ускладненню ведення бойових дій
В сучасних умовах інженерне забезпечення бою характеризується
виконанням великої кількості завдань в короткі терміни. Їх успішне вирішення
досягається чіткою організацією та застосуванням високопродуктивних машин,
навісного, вмонтованого обладнання на танках, збірно-розбірних споруд
промислового виробництва та інших засобів. Успіх військових дій багато в
чому буде залежати і від рівня військово-інженерної підготовки усіх родів
військ, спеціальної підготовки інженерних військ (ІВ) та умілого керівництва
інженерним забезпеченням, в першу чергу зі сторони загальновійськових
командирів, які особисто організують його виконання, керують ним і несуть за
це повну відповідальність. Ефективно керувати цим видом бойового
забезпечення загальновійськовий командир зможе тільки в тому разі, коли він
буде твердо знати теорію інженерного забезпечення бою, організацію,
можливості та основи бойового застосування інженерних військ своїх і
противника, також тактико-технічні характеристики і можливості основних
засобів інженерного озброєння.
З урахуванням характеру сучасного загальновійськового бою важливими
вимогами до інженерного забезпечення бойових дій є:
- відповідність інженерних заходів, що проводяться, замислу бою і
рішенню загальновійськового командира;
- своєчасність виконання завдань інженерного забезпечення;
- прихованість виконання завдань інженерного забезпечення.
3.2. Мета, завдання інженерного забезпечення в загальновійськовому

бою
Інженерне забезпечення організується і здійснюється з метою створення
підрозділам необхідних умов для своєчасного і прихованого їх висування,
розгортання, маневру, підвищення захисту особового складу, озброєння і
техніки від усіх засобів ураження, а також для завдання противнику втрат й
утруднення його дій.
Інженерне забезпечення дій (частин) підрозділів включає основні
завдання:
інженерна розвідка;
фортифікаційне обладнання опорних пунктів, позицій і районів
розташування підрозділів;
улаштування та утримання інженерних загороджень і здійснення
руйнувань;
підготовка та утримання шляхів руху військ;
пророблення проходів у загородженнях, руйнуваннях та обладнання
переходів через перешкоди;
обладнання та утримання переправ через водні перешкоди;
виконання інженерних заходів щодо маскування і захисту від високоточної
зброї;
добування, очищення води та обладнання пунктів водопостачання.
Завдання інженерного забезпечення виконуються підрозділами всіх родів
військ, підрозділами забезпечення і тилу. Вони самостійно зводять споруди для
ведення вогню і спостереження, укриття для особового складу, озброєння,
техніки і запасів матеріальних засобів, маскують райони і позиції, мінують їх і
прикривають інженерними загородженнями; прокладають і позначають колонні
шляхи, долають загородження і перешкоди; долають (форсують) водні
перешкоди убрід, під водою і на бойовій техніці, що плаває.
Для виконання перерахованих завдань війська використовують інженерну
техніку, інженерні боєприпаси, збірні конструкції інженерних споруд, інженерне
майно та місцеві будівельні матеріали, засоби маскування, шанцевий
інструмент, навісне (вбудоване) обладнання, мінні трали.
Інженерні підрозділи виконують найбільш складні завдання інженерного
забезпечення, що вимагають спеціальної підготовки особового складу,
застосування інженерних боєприпасів та інженерної техніки.
Інженерна розвідка ведеться інженерно-розвідувальними підрозділами як
самостійно, так і в складі розвідувальних органів загальновійськових підрозділів
для своєчасного добування розвідувальних даних про противника (завдань
інженерного забезпечення і заходів, які ним виконуються), місцевість та об’єкти.
Інженерні розвідувальні відомості про противника, місцевість добуваються
наземним та повітряним спостереженням і фотографуванням, безпосереднім
оглядом, пошуком, а також вивченням захоплених документів, зразків засобів
інженерного озброєння, опитуванням місцевих жителів, допитом перебіжчиків
та полонених. Крім того, інженерні розвідувальні відомості можуть бути
отримані від вищого штабу, начальника інженерної служби, а також у результаті
вивчення воєнно-географічних описів, довідників та інших документів.
Фортифікаційне обладнання опорних пунктів, позицій і районів
розташування підрозділів здійснюється з метою захисту особового складу,
озброєння і техніки від засобів ураження противника. Воно здійснюється
силами самих підрозділів з максимальним використанням засобів механізації,
застосуванням підривних зарядів, місцевих матеріалів, конструкцій і споруд
промислового виготовлення, а також з урахуванням захисних властивостей
місцевості. Черговість і терміни фортифікаційного обладнання опорних пунктів
(позицій) або районів розташування підрозділів визначаються з урахуванням
забезпечення їхньої постійної готовності до ведення бою і нарощування захисту
особового складу, озброєння і техніки від усіх засобів ураження.
Усі довготривалі вогневі споруди, а також вогневі позиції артилерії і танків
обладнуються з урахуванням ведення кругової оборони.
Улаштування та утримання інженерних загороджень і здійснення
руйнувань проводяться відповідно до замислу бойових дій у поєднанні з
природними перешкодами, урахуванням маневру своїх військ та комплексного
вогневого ураження противника з метою завдання втрат противнику, затримки
його просування та сковування маневру, примушення його діяти у вигідному
для наших військ напрямку, створюючи тим самим вигідні умови для ураження
противника всіма видами вогневих засобів.
Загородженнями прикриваються, як правило, опорні пункти, стики,
проміжки між підрозділами та їх відкриті фланги. Для цього встановлюються
протитанкові і протипіхотні мінні поля, групи мін та окремі міни, протитанкові
рови, підготовлюються до зруйнування об’єкти, влаштовуються дротяні огорожі
та сітки, рогатки й інші невибухові загородження. У тіснинах і на перехрестях
доріг створюються вузли загороджень.
Інженерні загородження влаштовуються підрозділами батальйону (роти) і
доданими підрозділами інженерних військ. Утримання мінних полів і
підготовлених до руйнування об’єктів здійснюється військами, які їх
встановлювали. Мінні поля, встановлені підрозділами ІВ, як правило,
передаються під охорону підрозділам родів військ на ділянках (у районах), в
яких вони були встановлені. Передача здійснюється згідно акту, до якого
додаються формуляри мінних полів.
Підготовка та утримання шляхів руху військ здійснюється в усіх видах
бойових дій, на марші та розташуванні військ на місці. Шляхи висування,
маневру, підвозу та евакуації готуються інженерно-дорожніми підрозділами ІВ.
Під’їзні шляхи до районів (позицій) розташування підрозділів родів військ,
спеціальних військ і тилу готуються, як правило, силами і засобами цих
підрозділів.
Для утримання шляхів, обладнання бродів і переходів через перешкоди,
пропуску військ через важкопрохідні ділянки місцевості призначаються
підрозділи ІВ і родів військ з необхідними засобами.
В умовах застосування противником високоточної зброї мережа шляхів
вибирається з максимальним використанням “полів невидимості”, захисних і
маскувальних властивостей місцевості.
Пророблення проходів у загородженнях, руйнуваннях та обладнання
переходів через перешкоди здійснюються силами батальйону (роти), а також
доданими підрозділами інженерних військ з використанням навісного
(вбудованого) обладнання бойової та інженерної техніки, підривних зарядів і
місцевих матеріалів.
Загородження, руйнування і перешкоди у ході наступу війська обходять, а
при неможливості обходу - долають їх по проходах (переходах), для чого
військові частини (підрозділи) першого ешелону і передові загони військ
підсилюються підрозділами ІВ.
Дистанційно встановлені мінні поля підрозділи обходять по розвіданих
напрямках, а в разі неможливості долають з використанням мінних тралів, по
проходах, які проробляються групами розгородження (розмінування)
батальйонів (рот). Виявлені міни позначаються, відкидаються в сторону або
знищуються на місці підривними зарядами чи вогнем стрілецької зброї із-за
укриття.
Група розгородження створюється в батальйоні з доданих підрозділів
інженерних військ і за потреби підсилюється загальновійськовим підрозділом.
Група розмінування в роті призначається з підготовлених для цього
відділень (екіпажів). Вона забезпечується возимим комплектом розмінування
ВКР-2.
Кожен екіпаж (розрахунок) в підрозділах додатково оснащується возимим
комплектом розмінування ВКР-1.
Обладнання та утримання переправ на штатній плаваючій бойовій
техніці, убрід і танків під водою включають: визначення та позначення
напрямків (ділянок) переправ і напрямків (маршрутів) виходу до них,
улаштування з ’їздів у воду та виїздів з води; маскування й охорону переправ,
комендантську службу на них; пророблення проходів у загородженнях на
берегах та у воді.
Під час форсування водної перешкоди війська, в першу чергу
використовують бойові плаваючі машини і табельні переправні засоби. Для
форсування водної перешкоди військовим частинам і підрозділам першого
ешелону призначаються ділянки форсування, на яких обладнуються та
утримуються: десантні, поромні та мостові переправи; броди; переправи танків
під водою, а в зимових умовах - льодові переправи. Крім основних
обладнуються запасні й хибні переправи.
Здійснення інженерних заходів щодо маскування та захисту від
високоточної зброї противника полягає у своєчасному й умілому застосуванні
табельних маскувальних комплектів і покриттів, маскувальному фарбуванні
озброєння і техніки під фон місцевості, улаштування приховуючих масок з
місцевих матеріалів, макетів, фальшивих теплових цілей (пасток), оманних
споруд, опорних пунктів та інших об’єктів. Над тепловипромінювальними
поверхнями броньованої техніки за потреби додатково можуть встановлюватися
перекриття, теплорозсіювальні екрани і козирки. Усі заходи здійснюються в
поєднанні з максимальним використанням маскувальних властивостей
місцевості, штучних масок, макетів, хибних споруд та інших засобів маскування
від оптичних, радіолокаційних, теплових і звукових засобів розвідки,
маскувальним фарбуванням техніки та інженерних споруд.
Довготермінові вогневі споруди повинні бути замасковані так, щоб при
наземному спостереженні неозброєним оком вони не могли бути виявлені з
відстані більше 300 м. Ці споруди не повинні дешифруватися на наземних
знімках масштабу 1:1000, на аерофотознімках масштабу 1:3000, а також не
повинні розпізнаватися на екрані радіолокатора і виявлятися приладами
інфрачервоного спостереження.
Добування, очищення води та обладнання пунктів водопостачання
організовується в усіх видах бою. Розвідка джерел води здійснюється
підрозділами ІВ із залученням фахівців медичної служби та військ
радіохімічного бактеріологічного захисту. Пункти водопостачання
обладнуються інженерними підрозділами польового водопостачання з
використанням штатних (табельних) засобів водопостачання; в кожній роті
(батареї) організується водорозбірний пункт.
3.3. Сили і засоби для здійснення інженерного забезпечення в
механізованому (танковому) батальйоні, їх склад, можливості та порядок
застосування
Інженерно-саперний взвод (ісв) механізованого (танкового) батальйону
мб (тб) призначений для виконання завдань інженерного забезпечення бойових
дій батальйону.
Склад: два інженерно-саперних відділення (ісвід);
відділення інженерної техніки (відіт).
Озброєння: 2 ісвід: автомобілі - 2 од.; УР-83П - 2 к-ти (рис. 3.1); ИМП-2
(РВМ-2М) - 6 од. (рис. 3.2); КР-И - 2 к-ти (рис. 3); МП “Урал-2” - 2 од. (рис.
3.4);
мб - відіт: ПЗМ-2 - 1 од. (рис. 3.5), (тб - відіт: МТУ-20 - 1 од. (рис. 3.6)).
Можливості: за 1 год. проробити два проходи в мінних полях противника за
допомогою УР-83П;
за 10...12 год. перевірити місцевість площею 2...3 км2 на наявність
вибухонебезпечних предметів за допомогою ИМП-2;
за 3 . 4 год. проробити вручну 2 проходи в МП противника (глибина МП -
100 м) з використанням КР-И;
за 1 0 .1 2 год. заготовити 4 0 .6 0 м3 круглого лісу за допомогою мотопили;
мб - за 1 год. відрити 1 2 0 .1 5 0 погонних метрів траншей або 1 котлован під
споруду, укриття для техніки за допомогою ПЗМ-2;
(т б - за 3 . 5 хв. встановити міст через перешкоду шириною до 18 м
вантажопідйомністю 50 т за допомогою МТУ-20).
Бойове застосування:
в обороні: ведення інженерної розвідки;
перевірка місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів;
улаштування та утримання інженерних загороджень, здійснення руйнувань;
мб - фортифікаційне обладнання районів (позицій) батальйону;
в наступі: ведення інженерної розвідки
пророблення проходів в загородженнях.
(т б - забезпечення подолання військами перешкод за допомогою МТУ-20).
3.4. Технічні засоби інженерного забезпечення та їх призначення
Переносна установка розмінування УР-83П (рис. 3.1) призначена для подачі
ТТХ УР-83П
Довжина заряду, м 114
Дальність подачі заряду, м: 440
Розміри проходу в ПТМП, м:
довжина 115
ширина 6
Маса, кг: заряду 1 380
заряду з упаковкою 1 810
Маса, кг: установки 230
установки з упаковкою 360
Час підготовки до пуску, хв. д о 90
УР-83П
Рис. 3.1. Переносна установка розмінування
Індукційний міношукач напівпровідниковий індивідуального використання
ИМП-2 (рис. 3.2) призначений для пошуку протитанкових та протипіхотних мін,
встановлених в ґрунт (сніг), корпуса чи підривники яких виготовлені з металу.
ТТХ ИМП-2
Глибина виявлення, см: ПТМ 50
ППМ 15
Ширина смуги пошуку, см: ПТМ 60
ППМ 25
Темп пошуку, м2/год.:
у положенні "стоячи" 300
у положенні "лежачи" 150
Маса, кг
у транспортному положенні 7,5
у робочому положенні 2
Рис. 3.2. Переносний індукційний міношукач ИМП-2

Комплект розвідки і розмінування (рис. 3.3) призначений для пошуку та
знищення мін (КР-И - інженерний, КР-О - загальновійськовий, КР-Е - єдиний).
41;
Рис. 3.3. Комплект розвідки і розмінування

Мотопила МП-5 “Урал-2” (рис. 3.4) призначена для валування дерев,
перепилювання колод. ТХ МП-5 “Урал-2”
Маса, кг 11,7
Експлуатаційна продуктивність
за 10 год.: під час валування
дерев діаметром 0,3 м, шт. 250.. .290
під час перепилювання, різок 290.. .400
Максимальний діаметр колод,
що перепилюється, м 0,9
Розхід палива, л/год. 1,3
Час підготовки мотопили до
Рис. 3.4. Мотопила МП-5 “Урал-2” дії, хв. 5
Полкова землерийна машина ПЗМ-2 (рис.3.5) призначена для відривання
траншей і котлованів при фортифікаційному обладнанні позицій, районів
розташування військ і пунктів управління. Відривання траншей забезпечується
як в талих, так і мерзлих ґрунтах, а котловани - тільки в талих ґрунтах.
ТТХ ПЗМ-2 ПЗМ-З
Маса машини, кг 12 800 13 500
Відривання траншей,
пог. м/год.:
в талих ґрунтах 120...150 1 8 0 .2 1 0
в мерзлих ґрунтах 35 4 0 .5 0
Розміри траншеї, м:
глибина 1,2 1,2
ширина по верху 0,9 0,9
ширина по дну 0,65 0,65
Відривання
котлованів, м3/год.: в 140 160
талих ґрунтах 4 0 .5 0
в мерзлих
ґрунтах
Розміри котловану, м:
глибина 3
ширина по верху і по 2...3,5
7
2.
дну
Рис. 3.5. Полкова землерийна машина ПЗМ-2
Танковий мостоукладач МТУ-20 (рис. 3.6) призначений для улаштування

мостових переходів через канали, вузькі річки, урвища та інші вузькі перешкоди
з метою пропуску танків та іншої техніки загальною масою до 50 т.
ТТХ МТУ-20
Маса машини, кг 37 000
Ширина перешкоди під час
установки моста, м 18
Час установки моста, хв. 5
Характеристика моста:
вантажопідйомність, т 50
довжина мостової конструкції, м 20
ширина мостової конструкції, м 3,3
Розрахунок, чол. 2
Рис. 3.6. Танковий мостоукладач МТУ-20.

забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні на марші
Метою інженерного забезпечення маршу є створення необхідних умов для
безперешкодного й прихованого руху батальйону у високих темпах, для захисту
її від засобів поразки і своєчасного прибуття в визначений район.
Основними завданнями інженерного забезпечення під час пересування
(на марші) є: інженерне обладнання районів очікування, завантаження,
вивантаження; підготовка шляхів виходу в призначений район (рубіж);
розмінування районів і шляхів висування; виконання інженерних заходів
маскування; влаштування інженерних загороджень.
Інженерна розвідка повинна виявити: стан доріг і переправ, прохідність
місцевості поза дорогами, уточнити напрямок підготовки колонних шляхів,
наявність і характер загороджень, руйнувань і пожеж та можливі шляхи їхнього
обходу; захисні властивості місцевості, що маскують, умови водопостачання на
маршрутах і в районах привалів, відпочинку й зосередження; наявність
місцевих матеріалів і місця зосередження дорожньо-мостових конструкцій. У
ході маршу особливо важливо вчасно установити місця й характер руйнувань на
шляхах руху і визначити можливі шляхи обходу зон руйнувань і пожеж.
Для уточнення фактичного стану маршруту руху, одержання додаткових
даних про водні перешкоди і переправи на них, даних про райони привалів,
відпочинку й зосередження організується розвідка (рекогносцировка), для чого
створюється рекогносцировочна група, до складу якої, крім офіцерів штабу
батальйону включаються інженерні підрозділи та РХБр. Для детальної розвідки
маршруту з метою визначення характеру й обсягів завдання щодо підготовки
шляхів та обладнання об'їздів може створюватися інженерний розвідувальний
дозор (ІРД).
При зайнятті військами позицій і районів місцевості, залишеній
противником, необхідно:
провести розвідку місцевості, споруд та об’єктів на наявність мін;
не входити в будівлі та інші споруди до перевірки їх на мінування;
не рухати з місць та не піднімати залишену противником бойову техніку та
озброєння без передбаченої перевірки їх на наявність мін - пасток.
Для розвідки й розмінування мінно-вибухових загороджень, встановлених
дистанційними засобами мінування в кожній механізованій (танковій) роті,
батареї готується одне відділення (група), яка визначає: час і засіб мінування;
місця падіння мін (контейнерів); типи мін і межі замінованих районів (шляхів).
Підготовка нештатних груп розмінування (НГР) до виконання завдань
здійснюється на зборах протягом 5 діб і проводяться 2 рази в навчальному році
(в зимовому та літньому періодах навчання). Отримані особовим складом
знання та навички удосконалюються в ході планових занять, польових виходів
та навчань. Основним методом навчання є практичні заняття, які проводяться
сполученням методів розповіді та показу з переходом до практичних дій в
складі НГР.
В ході занять особливу увагу приділяють навчанню особового складу
практичному виконанню завдань з пророблення проходів із використанням
вибухових речовин та засобів підриву, танків з тралами, стрілецького
озброєння. Частина занять, пов’язаних з візуальним виявленням, об’їздом і
розстрілом мін, проводяться в умовах обмеженої видимості (вночі).
Для виконання цього завдання НГР використовують возимі комплекти
розмінування ВКР-1 (Рис. 3.7) та ВКР-2 (Рис. 8). ВКР-1 призначений для
самостійного подолання дистанційно встановлених мінних полів екіпажами
бойових машин. Він є індивідуальним засобом, перевозиться на кожній бойовий
машині. ВКР-2 призначений для пророблення проходів в дистанційно
встановлених мінних полях нештатними групами підрозділів родів військ та
спеціальних військ. Він є колективним засобом подолання загороджень.
Таблиця 3.1
____________________ Склад возимих комплектів розмінування __________

Засоби ВКР-1 ВКР-2
ВВ (тротил в шашках вагою по 200 г), кг 1,6 6
Електродетонатори ЕДП, шт. - 20
Капсулі-детонатори № 8-А,шт. 8 10
Саперний провід Сі 111-2, м - 100
Вогнепровідний шнур ОШП, м 5 10
Підривна машинка ПМ-4, компл. - 1
Сумка мінера підривника, компл. 1 1
Прапорці ( в чохлах по 10 шт.), шт. - 20
Ліхтарі типа МБФ зі стійками, шт. - 8
Щупи, шт. - 2
Для безпосереднього забезпечення руху колон на марші в батальйоні
створюється загін забезпечення руху (ЗЗР). Крім того, використовуються і
підрозділи інженерних військ, розподілені по глибині похідної колони, а при
необхідності і підрозділів родів військ, що мають танки й тягачі з навісним
бульдозерним обладнанням.
Склад ЗЗР залежить насамперед від стану маршруту, характеру і розмірів
можливих руйнувань, загороджень, прохідності місцевості поза дорогами і від
наявності сил і засобів. В ЗЗР призначаються дорожні або саперні підрозділи із
засобами розвідки, розгородження та підготовки шляхів. При необхідності він
може підсилюватися підрозділами родів військ: піхотними, танковими (до
взводу), що мають навісне бульдозерне обладнання, відділенням хімічної
розвідки та ін. Місце ЗЗР у похідному порядку батальйону залежить від
конкретних умов обстановки, характеру й розмірів можливих руйнувань,
загороджень і визначається рішенням командира батальйону. При відсутності
загрози зіткнення із противником для своєчасної підготовки шляху ЗЗР може
висуватися завчасно (за 2-2,5 год. руху).
Інженерне обладнання районів відпочинку і зосередження повинне
забезпечити приховане та розосереджене розташування підрозділів, їхній
захист, швидке висування з цих районів для продовження маршу.
Привали і райони відпочинку (зосередження), за можливістю, вибираються
на місцевості з добрими маскувальними і захисними властивостями, віддалені
від великих населених пунктів, забезпечені водою і розвиненою мережею
шляхів.
На привалах побудова колон не порушується, машини в колонах
підрозділів зупиняються на правому узбіччі дороги під кронами дерев або в тіні
місцевих предметів.
Інженерне обладнання районів відпочинку (зосередження) включає:
перевірку місцевості на наявність вибухонебезпечних предметів; підготовку
шляхів; зведення укриттів для особового складу, споруджень для пунктів
управління і медичних пунктів; відривання окопів для підрозділів які несуть
бойове чергування; виконання інженерних заходів з маскування; обладнання
водорозбірних пунктів.
Райони відпочинку (зосередження) обладнаються із заняттям їх
підрозділами батальйону самостійно. Для завчасної підготовки шляхів, зведення
споруд на пунктах управління, а також для відривання щілин разом із
розвідувальними підрозділами або рекогносцирувальною групою можуть
висилатися підрозділи з інженерною технікою.
Характер і ступінь інженерного обладнання районів відпочинку
(зосередження) визначаються конкретними умовами обстановки і залежать від
особливостей місцевості, наявності сил, засобів і часу. Для обладнання цих
районів підрозділам батальйону, зазвичай, необхідно до 4 год. За цей час
відриваються щілини на весь особовий склад (із них до 30-40% перекриті) і
окопи для підрозділів, які несуть бойове чергування й засобів ППО,
виконуються інженерні заходи щодо маскування. Забезпечення підрозділів
водою здійснюється в основному за рахунок запасів, що перевозяться,
поповнення яких, головним чином, здійснюється у районах відпочинку
(розташування). Для створення запасів води заповнюються усі вільні ємності:
фляги, термоси, кухні, табельна м'яка тара, установлена на автомобілях.
Інженерні заходи щодо маскування в районах привалів, відпочинку
(зосередження) виконуються силами підрозділів батальйону з використанням
природних масок, табельних засобів маскування і місцевих матеріалів.
Інженерні підрозділи проводять маскувальні заходи на пунктах управління й
пунктах водопостачання.
Маскування військ на марші і при розташуванні на місці досягаються
комплексним проведенням організаційних та інженерно-технічних заходів, а
також максимальним використанням природних умов маскування на шляхах
руху, у районах відпочинку (зосередження). Для маскування в районах привалів
відпочинку (зосередження) використовуються складки місцевості, табельні
маски (під фон місцевості), а також підручні матеріали.
При здійсненні маршу на відкритій місцевості у зоні досяжності
радіолокаційних станцій противника проводяться заходи радіолокаційного
маскування. Шляхи руху по можливості вибираються та підготовлюються в
полях радіолокаційної невидимості.

забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні в обороні
Інженерне забезпечення оборони механізованого (танкового) батальйону

організується і здійснюється з метою створення військам необхідних умов для
своєчасного і прихованого висування, розгортання, маневру, успішного
виконання ними бойових завдань, підвищення захисту військ та об'єктів від усіх
видів ураження, для нанесення противнику втрат та утруднення дій противника.
Основними завданнями інженерного забезпечення в обороні є:
інженерна розвідка противника, місцевості та об’єктів, фортифікаційне
обладнання опорних пунктів, вогневих позицій танків, БМП (БТР), приданої та
підтримуючої артилерії, мінометних і протитанкових підрозділів, районів
розміщення ПУ, підрозділів технічного і тилового забезпечення; улаштування
інженерних загороджень перед і в проміжках між опорними пунктами,
своєчасне їхнє відновлення, підготовка до зруйнування об’єктів, охорона,
позначення та прикриття проходів у інженерних загородженнях для підрозділів
бойової охорони, своєчасне їхнє закриття після виходу підрозділів, підготовка
шляхів підвозу й евакуації; обладнання та утримання пунктів водопостачання,
виконання інженерних заходів щодо маскування підрозділів, озброєння і
техніки, поповнення запасів інженерних боєприпасів і їх ефективне
застосування.
Під час організації інженерного забезпечення командир батальйону
(роти), як правило, вказує: характер, черговість і терміни фортифікаційного
обладнання і маскування опорних пунктів (позицій) або районів розташування
підрозділів; основні напрямки, які необхідно прикрити загородженнями, які
об’єкти зруйнувати (підготувати до зруйнування), способи і час виконання цих
завдань; кількість, місця, час і способи пророблення проходів у загородженнях,
порядок їх позначення, утримання і пропуску по них підрозділів, порядок
подолання підрозділами важкопрохідних ділянок місцевості; місця, види і час
готовності переправ через водну перешкоду; сили і засоби, які залучаються для
виконання завдань інженерного забезпечення, порядок використання доданих
підрозділів інженерних військ (інженерної техніки).
Начальник штабу на підставі рішення командира батальйону і вказівок з
інженерного забезпечення старшого командира (начальника) уточнює
підрозділам завдання інженерного забезпечення, обсяг і терміни їх виконання,
необхідні для цього сили і засоби, контролює виконання поставлених завдань та
забезпечення підрозділів інженерним озброєнням і майном.
3.6.1. Відривання та маскування одиночних окопів для стрільби із

різних положень (лежачи, з коліна, стоячи)
Фортифікаційне обладнання позицій (районів) бойових дій підрозділів
являє собою зведення різного роду фортифікаційних споруд для підвищення
ефективності застосування усіх видів зброї, захисту особового складу, бойової
та іншої техніки, матеріальних засобів від сучасних засобів ураження
противника.
До фортифікаційних споруд відносять сховища для особового складу,
укриття для техніки та матеріальних засобів, бліндажі, щілини, траншеї, ходи
сполучень, окопи для бойової техніки.
Фортифікаційне обладнання є одним із головних і трудомістких завдань
інженерного забезпечення. В умовах безпосереднього зіткнення з противником
фортифікаційне обладнання окопів для бойової техніки може здійснюватися
вибуховим способом або вручну. І лише в других ешелонах для обладнання
окопів та укриттів можливе широке залучення засобів механізації: вбудованого
та навісного землерийного обладнання, інженерних землерийних машин.
Інженерне обладнання районів розташування починається негайно з
прибуттям у них підрозділів, а по можливості і завчасно. Командири підрозділів
(екіпажів) особисто організовують фортифікаційне обладнання та маскування в
розташуванні відділення, обслуги, екіпажу та керують виконанням цього
завдання. Кожна позиція вибирається з урахуванням захисних і маскувальних
властивостей місцевості на рубежі, попереду якого має місце найбільша
кількість природних протитанкових перешкод, що ускладнюють розгортання і
просування противника в ході атаки. Рубіж повинен забезпечувати умови для
спостереження і ведення вогню перед переднім краєм, на флангах опорних
пунктів, в проміжках між ними і в тилу. Один з елементів позиції відділення є
окоп на відділення.
Окоп на відділення - це рів (траншея) довжиною до 100 м, який
обладнаний для ведення огню зі штатної зброї. З метою забезпечення постійної
готовності до бою, влаштування окопу на відділення починається з відривання
одиночних окопів, які в подальшому з’єднуються траншеєю. Окоп на відділення
влаштовується в декілька етапів.
Для ведення вогню, спостереження та захисту від різних засобів ураження
особовий склад підрозділів в першу чергу влаштовує одиночні окопи для
стрільби лежачи та стоячи з автоматів, кулеметів, ручних протитанкових
гранатометів.
Місце для окопу необхідно вибирати так, щоб мати достатній огляд та
обстріл в заданому секторі й не бути помітним для противника.
Бруствер слід робити пологим, щоб він був якнайбільш непомітним для
противника; його ущільнюють (вдаряючи лопатою) та маскують дерном,
травою або гілляччям. Бійницю для стрільби влаштовують з сектором обстрілу
не більше 60 градусів. У боковому схилі окопу обладнують нішу для
боєприпасів. Окоп для двох стрільців влаштовують з двома секторами обстрілу
та двома нішами для боєприпасів. Для захисту особового складу від повітряних
осколкових боєприпасів в окопах обладнуються ніші з перекриттям з місцевих
матеріалів (жердин, дощок, фашин), які обсипаються шаром ґрунту товщиною
не менше 60 см.
На другому етапі одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю
глибиною на 50-60 см, шириною дна 40-50 см, в окоп на відділення довжиною
по фронту до 100 м. В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для
стрілецької зброї.
На третьому етапі траншею відривають глибиною 110-150 см, а також
обладнують перекриту щілину (бліндаж) та відривають окопи для БМП (БТР) на
основній і запасній позиціях, а також відривають та облаштовують хід
сполучення з тилом.
Одиночні окопи з’єднують між собою траншеєю в окоп на відділення
довжиною по фронту до 100 м.
В окопі обладнують окопчики, бійниці та площадки для стрілецької зброї,
перекриту щілину (бліндаж) та ніші для боєприпасів, відривають окопи для
БМП (БТР) на основній і запасній позиціях, а також відривають та
облаштовують хід сполучення з тилом.
Траншея призначається для ведення вогню, спостереження, прихованого
розташування підрозділу і маневру в ході бою. Вона обладнується бійницями,
окопчиками для стрілків, площадками для кулеметів та окопчиками інших
вогневих засобів, а також укриттями для особового складу.
Є траншея основного профілю глибиною 110 см (допускає ведення вогню
зі стрілецької зброї стоячи на дні рову) й траншея повного профілю заглиблена
до 150 см (влаштовується на окремих ділянках при наявності часу).
Траншеї (ходи сполучення) відривають землерийними машинами або
вручну. Вони влаштовуються ломаного креслення у плані з довжиною фасів
(прямолінійних ділянок) 40-50 м у разі відривання траншейною машиною та 20
30 м при відриванні вручну.
Для захисту особового складу, збереження його боєздатності на позиціях
та у районах розташування влаштовуються споруди (укриття), котрі за ступенем
захисту (по мірі зростання захисних властивостей) поділяються на відкриті та
перекриті щілини, бліндажі та сховища.
Щілини, зазвичай, влаштовують місткістю на відділення, обслугу (екіпаж)
з входом із траншеї або з поверхні землі. Відкриту щілину відривають
довжиною 3-4 м, глибиною 1,5 м, шириною дна - 60 см. При наявності часу і
матеріалів над щілиною влаштовують перекриття з колод діаметром 14 см,
хмизу, фашин з очерету, а також з різних залізобетонних виробів,
металопрокату та місцевих матеріалів, з ґрунтовою обсипкою товщиною не
менше 60 см.
Зведення перекритої щілини командир відділення організовує таким
чином: три-чотири солдати (перший розрахунок) виділяються для відривання
рову, вкладання перекриття, засипки та маскування; два-три солдати (другий
розрахунок) заготовлюють та переносять матеріали для перекриття щілини та
обладнують вхід. Перед вкладанням ґрунту пустоти між елементами перекриття
закладають травою, гілками, дерном; по можливості зверху перекриття
вкладають водонепроникний матеріал.
Більш надійним захистом для особового складу від засобів ураження є
бліндаж. Він призначений для захисту від звичайних засобів ураження і
розрахований на короткочасне перебування в ньому особового складу,
головним чином в період вогневої підготовки. Залежно від наявних матеріалів
бліндаж зводять з колод, мішків та оболонок, елементів хвилястої сталі.
Місткість бліндажу складає 4-8 чоловік.

забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні в наступі
Організація інженерного забезпечення наступу батальйону залежить від

способу переходу в наступ та умов обстановки, у яких здійснюється підготовка і
ведення наступального бою.
Метою інженерного забезпечення наступу є створення сприятливих умов
для своєчасного та безперешкодного висування підрозділів батальйону до
переднього краю, забезпечення подолання ними загороджень та руйнувань при
підготовці і в ході бою, а також нанесення противнику втрат інженерними
боєприпасами на напрямках його контратак.
Наступ на противника, що обороняється, з висуванням із глибини
проводиться із вихідного району, який призначається на такій відстані від
противника, яка дозволяє військам знаходитися поза межами досягнення його
наземних засобів радіолокаційної розвідки і ефективного вогню артилерії
противника, а на висування частин (підрозділів) до переднього краю оборони
противника затрачувалось би як найменше часу. Виходячи з цих вимог він
призначається на відстані 20-40 км від переднього краю противника, з метою
введення противника в оману, вихідний район може вибиратися в стороні від
напрямку наступу і повинен забезпечити розосередження і приховане
розташування підрозділів, вигідні умови для підготовки до бою, організації
захисту від усіх видів зброї противника, можливість швидкого збору підрозділів
і висунення їх на свої напрямки наступу та атаки, маскування військ.
Для створення механізованим і танковим батальйонам вище перерахованих
умов організовується інженерне забезпечення підготовки та інженерне
забезпечення наступу. У відповідності із змістом і послідовністю підготовки і
ведення наступу його інженерне забезпечення включає:
інженерне обладнання районів і позицій, що займають підрозділи до
переходу в наступ (вихідного району);
інженерне забезпечення висування підрозділів до ПК оборони противника
та їх розгортання для атаки зі сходу;
інженерне забезпечення атаки та розвитку наступу в глибині оборони
інженерне забезпечення форсування водних перешкод.
Основними завданнями інженерного забезпечення в наступальному бою
механізованого (танкового) батальйону, як правило, є:
інженерна розвідка противника і місцевості;
фортифікаційне обладнання позицій для вогневих засобів, призначених для
стрільби прямим наведенням, вогневих позицій приданої артилерії, мінометів та
інших вогневих засобів, районів розгортання пунктів управління батальйону;
пророблення проходів у загородженнях і руйнуваннях;
улаштування інженерних загороджень на ймовірних напрямках контратак
підготовка шляхів висування, розгортання і переходу в атаку, їх обладнання
та маскування;
підготовка й утримання переправ через водні перешкоди.
І н ж е н е р н а р о з в і д к а противника і місцевості ведеться відділенням
інженерної розвідки. При підготовці до наступу зі складу відділення інженерної
розвідки виділяються інженерно-спостережні пости (ІСП), в ході наступу
інженерно-розвідувальні дозори (ІРД). Крім того, до складу військових
розвідувальних дозорів або загонів можуть включатися сапери-розвідники.
Фортифікаційне обладнання районів розгортання пунктів
управління батальйону та позицій частин (підрозділів) здійснюється інженерно-
позиційним взводом, який діє по відділенням або окремими обслугами
землерийних машин.
Пророблення проходів в загородженнях здійснюється
інженерно-саперним та інженерно-дорожнім взводом. При підготовці до
наступу проходи в мінно-вибухових загородженнях противника пророблюються
вибуховим способом, як правило, в період вогневої підготовки атаки з
використанням установок розмінування УР-83П. В ході наступу проходи
влаштовуються групами розгородження (грозг) .
У л а ш т у в а н н я і н ж е н е р н и х з а г о р о д ж е н ь у наступі здійснюється,
як правило, діями рухомого загону загороджень (РЗЗ). Рухомі загони
загороджень під час підготовки та ведення бойових дій виконують завдання
щодо улаштування інженерних загороджень і здійснення руйнувань з метою
нанесення втрат противнику в бронетанковій техніці і живій силі, зниження
темпів його наступу й утруднення маневру, а також для прикриття флангів,
стиків, проміжків і під час закріплення на захоплених рубежах.
РЗЗ є елементом бойового порядку і діє сумісно з ПТРез,
загальновійськовими підрозділами, в смугах яких вони виконують завдання, або
самостійно у складі: взвод інженерних загороджень групи інженерного
забезпечення (гіз) бригади чи ісб іп АК. Для здійснення руйнувань об’єктів і
мінування рубежів РЗЗ може підсилюватись інженерно-саперними підрозділами
чи підрозділами керованого мінування.
РЗЗ вказується: основний і запасний райони зосередження, 1-2 напрямки
дій, 1 основний і 1-2 запасних рубежі мінування на кожному напрямку, шляхи
висування до рубежів мінування, райони збору після влаштування загороджень,
сигнали управління. Загородження влаштовуються на запланованих чи знову
призначених рубежах, які перекривають напрямки наступу (прориву)
Під час підготовки до виконання завдання: командири РЗЗ та ПТРез
(загальновійськового підрозділу) проводять рекогносцировку рубежів
мінування; шляхів висування до рубежів мінування та об’єктів, які підлягають
руйнуванню (мінуванню), до району збору; місць пункту перезарядки та району
збору після улаштування загороджень (на віддаленні 1 ,5 .2 км за позиціями
ПТРез). За необхідності, шляхи висування позначаються, а на рубежах
мінування встановлюються орієнтири.
П і д г о т о в к а ш л я х і в здійснюється інженерно-дорожнім взводом. При
цьому інженерно-дорожні підрозділи засипають колії, урвища, вибоїни;
поширюють проходи у загородження і руйнуваннях, обладнують об’їзди
важкопрохідних ділянок. Через рови, яри обладнуються переходи. Для
подолання річок обладнуються броди, встановлюються механізовані мости,
посилюються та ремонтуються існуючі мости. Утримання шляхів здійснюється
на важкопрохідних ділянках.
Можливості інженерно-саперного взводу механізованого (танкового)
батальйону в наступальному бою:
за 1 годину проробити два проходи в мінних полях противника за
допомогою УР-83П;
за 1 0 .1 2 год. перевірити місцевість площею 2 . 3 км2 на наявність
вибухонебезпечних предметів за допомогою ИМП-2;
за 3 . 4 год. проробити вручну 2 проходи в МП противника (глибина МП -
100 м) з використанням КР-И;
(тб - за 3 . 5 хв. встановити міст через перешкоду шириною до 18 м
вантажопідйомністю 50 т за допомогою МТУ-20).
У випадку дій батальйону на напрямку головного удару, йому на посилення
можуть додаватися інженерні підрозділи старшого начальника.
Для захвату окремих споруд у складі батальйонів першого ешелону можуть
створюватися штурмові групи у складі декількох підгруп: розвідки і
розгородження (одне-два інженерно-саперних відділення, механізоване
відділення на БМП, БТР, танк з навісним (вбудованим) бульдозерним
обладнанням, інженерна машина розгородження); вогневого забезпечення та
штурму об’єкта (механізована рота, підрозділ ПТКР, мінометний взвод,
танковий взвод, взвод САУ); руйнування (одне-два інженерно-саперних
відділення, танк з волокушею, кумулятивні заряди). До складу штурмової
групи призначається до взводу, а до складу штурмового загону - до роти.
Штурмова група (загін) формується завчасно з метою організації всебічної
підготовки до дій.
Для забезпечення наступу з форсуванням водної перешкоди
влаштовуються переправи.
Десантні переправи є основним способом переправи механізованих,
танкових та артилерійських підрозділів на першому етапі форсування. На
середніх водних перешкодах десантна переправа обладнується ємністю на
підсилену механізовану роту.
Поромні переправи обладнують для переправи танків, артилерії, БТР,
автомобілів та іншої важкої та громіздкої техніки. В якості переправних засобів
використовуються паромно-мостові машини та перевізні пороми з табельних
понтонних парків, а також пороми зібрані з місцевих плавзасобів.
Мостові переправи мають найбільш велику пропускну здатність, тому темп
подолання річки по мостам значно вищий, ніж на інших переправах. В
залежності від умов обстановки наводять наплавні мости, будують низьководні
мости або комбіновані мости.
Переправа вбрід - один з основних способів подолання підрозділами
мілководних рік. Вона дає можливість здійснити переправу танків та іншої
техніки одночасно з початком форсування. Переправу танків по глибоким
бродам і під водою організують з метою підвищення темпу переправи танкових
підрозділів та досягнення раптовості форсування водної перешкоди. Але цей
спосіб можливий тільки на ділянках, які мають сприятливі підступи до ріки і
виходу з неї, рівне з твердим ґрунтом дно. На дні ріки не повинно бути ям,
воронок, крутих валунів та інших предметів, глибина ріки для переправи середніх
танків під водою не повинна перевищувати 5 м, а швидкість течії 2 м/с.
Допустима глибина бродів, по яким танки можуть долати водну перешкоду з
частковою герметизацією, залежить від швидкості течії і може досягати: 2,5 м -
при швидкості течії до 1 м/с; 2,4 м - при швидкості течії 2 м/с; 2,3 м - при
швидкості течії більше 2 м/с. По підготовленим трасам танки переправляються
на малих швидкостях, без перемикання передач та зміни напрямку руху, з
дистанцією між танками не менше 50 м. Для успішного подолання ріки
танковому батальйону позначають одну-дві обладнані траси.
Переправа по кризі обладнується для всіх видів техніки. Вантажопі-
дйомність криги для переправи автомобілів та бронетранспортерів приблизно
складає 16-55 см, артилерії - 20-50 см, танків - 50-70 см. При меншій товщині
криги вона підсилюється різними способами.
Обладнання спусків (з'їздів у воду), пророблення проходів у за
городженнях противника, встановлених у воді і на протилежному березі
здійснюється інженерними підрозділами вибуховим способом з початком
вогневої підготовки.
Забезпечення розвитку наступу на протилежному березі здійснюється
силами штатних і приданих батальйону першого ешелону підрозділів
інженерних військ і заключається, перш за все в проробленні проходів в
загородженнях противника, підготовці шляхів і влаштуванні МВЗ на напрямках
контратак противника. В подальшому, при розвитку наступу в глибині оборони
противника, завдання інженерного забезпечення і порядок їх виконання
визначаються умовами обстановки.

забезпечення в механізованому (танковому) батальйоні в особливих умовах
Основними завданнями інженерного забезпечення під час бою в оточенні і

виходу з нього є: інженерне обладнання опорних пунктів і вогневих позицій;
улаштування інженерних загороджень по периметру району оборони (опорного
пункту); своєчасне відновлення ушкоджених або знищених противником
загороджень; підготовка шляхів висування підрозділів на ділянки прориву
кільця оточення, їхнє маскування та утримання; пророблення проходів у своїх
інженерних загородженнях і загородженнях (мінних полях) противника,
встановлених дистанційним способом; прикриття флангів ділянки прориву
мінно-вибуховими і невибуховими загородженнями під час прориву та виходу
підрозділів з оточення; підрив мостів і інших споруд для зниження темпу
переслідування підрозділів противником.
Основними завданнями інженерного забезпечення батальйону (роти) під
час дій у складі ТакПД є: маскування районів очікування, завантаження,
висадки десанту; обладнання і позначення маршрутів виходу в призначений
район (рубіж), розмінування районів і маршрутів висування; інженерне
обладнання району оборони (опорного пункту); улаштування інженерних
загороджень; підготовка до підриву і підрив об’єкта (елементів об’єкта) ТакПД.
Особливості інженерного забезпечення в антитерористичних операціях
Змістовно інженерне забезпечення дій військ в зоні АТО включає
інженерне забезпечення підготовки (розгортання військ і створення угруповань)
та інженерне забезпечення ведення (обладнання зони проведення) операції:
інженерне забезпечення прикриття ділянок державного кордону; інженерне
забезпечення ізоляції району; інженерне забезпечення утримання районів
території в прикордонній смузі; інженерне забезпечення протидії НЗФ, їх
блокування та розгром; інженерне забезпечення відновлення інфраструктури
регіону.
Особливостями завдань інженерного забезпечення є безсистемне
улаштування інженерних загороджень конфліктуючими сторонами;
розмінування місцевості та об’єктів, пророблення проходів в загородженнях та
руйнуваннях, обладнання переходів через перешкоди, відновлення дорожньої
мережі -усе це відбиває сутність мінного протистояння, яке є основним змістом
ведення наземної мінної війни в регіонах.
З метою протимінного захисту створюються групи розмінування для
супроводження колон, оскільки мінуванню підлягають об’єкти дорожньої
інфраструктури (мости, перехрестя доріг, віадуки, пішохідні переходи,
залізничні колії), підходи до блокпостів та покинуті блокпости. Для мінування
терористи застосовуються як міни промислового виробництва, вибухові
речовини, захоплені на підприємствах гірничо-видобувної галузі промисловості,
так і саморобні вибухові пристрої, які встановлюють на розтяжках,
управляються по дротах або по радіо, міни-пастки, міни-сюрпризи.
Безпека діяльності військ у таких конфліктах залежить від якісного і
своєчасного обладнання в інженерному відношенні позицій та блокпостів.
Блокпост - загороджувальний, укріплений контрольно-пропускний пункт,
з озброєною охороною на дорогах, в’їздах у населені пункти тощо (зазвичай на
окупованій або тимчасово зайнятій військами території), здатний самостійно
тримати кругову оборону.
Блокпости обладнуються з метою перевірки транспортних засобів, що
проходять крізь них, а також блокування дороги з метою припинення її
подальшого використання. Вони бувають постійними або тимчасовими,
переважно влаштовуються за кутами будівель, на поворотах (перехрестях) доріг,
за схилами пагорбів.
Інженерне обладнання блокпосту включає завдання:
фортифікаційне обладнання;
улаштування й утримання інженерних загороджень;
виконання інженерних заходів з маскування.
Характер і обсяг завдань інженерного обладнання блокпосту залежить від
умов його розташування і складу військ, що перебувають у ньому. Найбільш
характерними є два варіанти: розташування в населеному пункті і розташування в
польових умовах.
При інженерному обладнанні блокпостів завдання виконуються у визначеній
послідовності, що забезпечує постійну готовність підрозділів до відбиття нападу
противника, припиненню дій правопорушників і захист особового складу від
засобів ураження.
У першу чергу розчищається місцевість у смугах огляду й обстрілу;
улаштовуються ділянки невибухових інженерних загороджень, мінно-вибухові
загородження в керованому варіанті і рубежі виявлення із сигнальних мін на
підступах до місць розташування військ та несення служби вартами і військовими
нарядами; відриваються окопи для стрільби з автомата, кулемета, гранатомета
також для бронетранспортерів (бойових машин піхоти), інших вогневих засобів
на позиціях бойової охорони; з’єднуються окопи на позиціях для вогневих
засобів ділянками траншей в окопи на два-три чоловіка і на відділення,
створюється замкнута кругова оборона; улаштовуються перекриті щілини на
кожне відділення, екіпаж (обслугу); відриваються укриття для командно-
штабних машин; зводяться споруди з табельного майна для розташування варт,
військових нарядів і підрозділів; обладнаються водорозбірні пункти;
влаштовуються укриття для боєприпасів і ПММ; готуються посадкові площадки
для вертольотів поблизу блокпосту; обладнаються приховані і захищені виходи зі
споруд у місцях розташування підрозділів, варт і військових нарядів до позицій
для ведення вогню; виконуються інженерні заходи з маскування військ у районах
розташування і місцях несення служби; обладнується охоронне освітлення
підступів до районів розташування військ й місць несення служби з
використанням прожекторів; улаштовуються загородження для прикриття пунктів
управління, польових складів з технікою, озброєнням і боєприпасами;
встановлюються знаки, що наказують і забороняють, на підходах і під'їздах до
районів розташування військ.
В другу чергу відриваються окопи для бронетранспортерів (бойових машин
піхоти) чи інших вогневих засобів на запасних позиціях, ходи сполучення для
виходу особового складу від місць розташування до позицій для ведення вогню;
обладнуються укриття для бойової та іншої техніки, майна і матеріальних засобів;
зводяться бліндажі на взвод, на КСП роти, батальйону, в опорних пунктах, у т.ч.
у місцях несення служби вартами, заставами, контрольно-перепускних пунктах;
зводяться сховища в районах розгортання пунктів управління; влаштовуються
інженерні загородження для зниження швидкості руху транспортних засобів на
дорогах, нарощуються інженерні загородження для прикриття районів
розташування військ і місць несення служби; улаштовуються рубежі виявлення з
застосуванням мобільних засобів на підступах до районів розташування військ і
місцям несення служби на КПП, заставах та об’єктів, що охороняються.
У подальшому влаштовується другий рубіж загороджень на підступах до
районів розташування військ і несення служби на КПП, заставах та об'єктах, що
охороняються; обладнується охоронне освітлення підступів до районів
розташування військ і місць несення служби; нарощуються інженерні
загородження та влаштовуються на напрямках можливих дій противника і
правопорушників поблизу військових об’єктів; встановлюються датчики-
сигналізатори на режимних приміщеннях і складах об’єктів, що охороняються;
обладнуються хибні споруди на позиціях і в опорних пунктах; удосконалюється
фортифікаційне обладнання позицій, опорних пунктів, районів оборони
(розвивається й удосконалюється в бойовому і господарському відношенні
система траншей та ходів сполучення, зводяться довгострокові споруди для
ведення вогню, спостереження тощо); тимчасові споруди і конструкції, що
виконані з місцевих і підручних матеріалів, замінюються на більш довговічні, у т.ч.
із застосуванням матеріалів і конструкцій промислового виготовлення.
Навколо блокпосту повинні бути передбачені наступні перешкоди:
колючий дріт або дротяна спіраль (типу МЗП), для захисту блокпосту з усіх
боків за винятком одного вузького проходу. Цей прохід повинен прикриватись
кулеметом. Висота дротяного загородження не повинна перевищувати рівня
спостереження. Колючий дріт або дротяну спіраль потрібно встановити на
дорозі й навколо зовнішнього периметра блокпоста, щоб запобігти ворожим
діям ззовні;
для блокування руху повинен бути передбачений великий важкий, але в
теж час такий, що швидко опускається шлагбаум (рухомий бар’єр);
між лінією очікування машин і головною дорогою встановлюється
загородження з колючого дроту;
на кожному напрямку руху дороги розміщуються великі бетонні блоки;
по периметру КПП повинні бути розташовані сигнальні міни з датчиками
цілі натяжного принципу дії, або інші засоби попередження наближення
довкола блокпосту повинно бути вирублено рослинність, також засипані
або залиті відпрацьованим маслом (мазутом) ямки і впадини;
для зупинки транспорту повинні бути передбачені настили з шипами або
виступи дорожнього покриття, для обмеження швидкості руху;
прожектори встановлюються так, щоб не засліплювати особовий склад
блокпосту.
В міських умовах блокпост повинен мати групу прикриття, розташовану на
дахах довколишніх будинків.
Під час спорудження укріплень необхідно враховувати:
позицію БМД (БМП, БТР) обладнувати на відстані приблизно 30-60 м від
дороги. Встановлені дротові сітки (паркани) на відстані 15-20 м перед позицією
запобігатимуть ураженню гранатами;
стіни укріплення повинні бути куленепробивними кулею калібру до 12,7 мм;
амбразури повинні забезпечувати кругову оборону;
вхід в укріплення повинен мати декілька поворотів, для захисту від ручних
гранат та вибухової хвилі;
на всіх амбразурах, отворах повинні бути сітки для захисту від ручних
гранат, а особовий склад мав можливість спостерігати обстановку і вести
вогонь.
Тимчасовий блокпост може бути виставлений пішим або моторизованим
патрулем. Місцезнаходження поста визначається обставинами й вибирається
так, щоб його неможливо було об’їхати (біля залізничного переїзду, поблизу
ділянки дороги з високими схилами, глибокими кюветами і в інших місцях, де
маневр машин з підозрюваними буде ускладнений.
Якщо у наявності є два автомобіля, їх потрібно розмістити по обидва боки
дороги на відстані 25 м один від одного. У разі відсутності техніки повинна
бути передбачена стрічка з шипами для екстреної зупинки автомобіля.
Щоб сповільнити рух, в зоні перевірки встановлюються загородження з
колючого дроту на відстані 5-7 метрів один від одного. Це виключить
можливість прориву машин відразу уздовж дороги.
Улаштування та утримання інженерних загороджень здійснюється з
метою прикриття позицій бойової охорони і важливих об'єктів усередині району
(мостів, шляхопроводів, пунктів польового водопостачання тощо). Місця
встановлення інженерних загороджень і передбачувані обсяги з їхнього
улаштування визначаються в ході рекогносцировки, що проводиться напередодні
силами інженерних підрозділів і частин, що займають базовий табір.
Для прикриття блокпосту використовуються комплекти протипіхотного
мінування ВКПМ-1, ВКПМ-2 відповідно до інструкції з їхнього застосування. За
відсутності комплектів керованого мінування використовуються окремі міни
ОЗМ-72 або М0Н-50, (М0Н-90) у керованому варіанті. Подібні загородження
являють собою групу з 4-5 мін. У зоні ураження кожної міни встановлюються 3
4 сигнальні міни, що підбираються за кольором вогню. На підривній станції
складається схема встановлення мін, із прив'язкою кожної міни до природних
орієнтирів на місцевості і вказівкою кольору вогню сигнальних мін. При
спрацьовуванні сигнальної міни оператор на підривній станції, орієнтуючись по
кольору вогню і місцевим орієнтирам по команді командира підрозділу бойової
охорони пускає в хід конкретну осколкову міну направленої або кругової дії.
Встановлення комплектів УМП-3 для прикриття блокпостів здійснюється
інженерно-саперними підрозділами. Час на встановлення дворядного мінного поля з
мін М0Н-50 (ОЗМ-72) довжиною 1 км інженерно-саперним взводом складає до 4-х
годин.
Інженерні заходи з маскування блокпостів здійснюються з метою
забезпечення скритності діяльності військ і введення противника в оману щодо
складу сил і засобів, які є зосередженими у блокпості, розміщення основних
об'єктів, системи бойової охорони.
До основних інженерних заходів приховування відносяться: вибір району і
розміщення в ньому основних об'єктів з урахуванням захисних та маскувальних
властивостей місцевості; виконання інженерних прийомів маскування
фортифікаційних споруд для ведення вогню і захисту особового складу, техніки і
матеріальних засобів, шляхів маневру підрозділів з використанням табельних
засобів маскування і місцевих матеріалів усіма підрозділами; приховання системи
бойової і сторожової охорони, постів, а також часу зміни вартових, дозорів,
маршрутів патрулювання; обладнання перекритих і замаскованих ходів
сполучення з блокпостів, вартових містечок за межі блокпосту в найближчі
приховані місця: у яри, гаї, гори (для забезпечення раптових ударів з тилу по
противнику, який блокує базовий табір); маскувальне фарбування техніки і споруд;
обладнання козирків, навісів, а також встановлення вертикальних і горизонтальних
масок на відкритих ділянках місцевості для приховування дій особового складу і
техніки.
Для підвищення ефективності інженерних заходів приховування велике значення
має вивчення прилягаючої місцевості і визначення можливих позицій снайперів
противника, з яких може проглядатися і контролюватися вся територія табору,
об'єкти і повсякденна діяльність підрозділів.
До інженерних заходів з імітації в основному входять обладнання хибних
позицій з метою відволікання ударів противника по реальним об'єктам як
усередині блокпосту, так і за його межами. При цьому здійснюється також
імітація життєдіяльності хибних об'єктів. Так, наприклад, крім улаштування
споруд і встановлення макетів техніки позначається робота засобів радіозв'язку.
Хибні об'єкти доцільно розміщати на місцевості, яка вже є обладнаною в
інженерному відношенні, для чого, у разі можливості, використовуються
залишені райони розташування військ, полігони, райони навчань тощо.
3.9 Досвід ЗС України з інженерного забезпечення в миротворчих
операціях
Інженерне забезпечення миротворчої операції здійснювалося з метою

створення необхідних умов для виконання поставлених завдань, безпечного
розміщення підрозділів у пунктах постійної дислокації та на постах контролю, а
також для підтримки їх нормальної повсякденної життєдіяльності.
Відповідно до цього, основними завданнями інженерного забезпечення
миротворчої операції були: інженерна розвідка місцевості й об’єктів; підготовка
й утримання шляхів руху військ; розмінування місцевості й об’єктів;
фортифікаційне обладнання місцевості в районах постійної дислокації і постів
контролю; виконання інженерних заходів з маскування; улаштування
інженерних загороджень у пунктах постійної дислокації та на постах контролю;
обладнання й утримання пунктів водопостачання; підготовка майданчиків для
посадки вертольотів у пунктах постійної дислокації і на постах контролю.
Ці завдання виконувалися спеціальними й інженерно-саперними
підрозділами. Інженерно-саперні підрозділи виконували найбільш складні з них,
які вимагають спеціальної підготовки й оснащення особового складу,
застосування інженерних боєприпасів і техніки. Крім цих завдань інженерні
війська відповідали за енергозабезпечення постів контролю.
Інженерна розвідка місцевості й об’єктів проводилася в зоні
відповідальності з метою одержання достовірних даних про мінно-вибухові
загородження, установлених конфліктуючими сторонами, про стан дорожньої
мережі й умови місцевості в районах розташування пунктів постійної дислокації
і постів контролю. Вона встановлювала наявність і характер інженерних
загороджень, визначала стан дорожнього полотна і вантажопідйомність
дорожньо-мостових споруд на шляхах руху військ, характер ґрунтів і
рослинності в районах, що займалися військами, водозабезпеченість району і
придатність води для пиття, рівень ґрунтових вод, а також можливість
використання місцевих засобів і матеріалів для виконання інженерних завдань.
При цьому основні зусилля інженерної розвідки в зоні відповідальності
були спрямовані на визначення складу і стану мінно-вибухових загороджень,
установлених конфліктуючими сторонами в зоні розведення сторін; перевірку
старих і нових шляхів на наявність мін і фугасів; визначення стану дорожньої
мережі й прохідності місцевості поза дорогами; вибір місць розміщення позицій
і улаштування інженерних загороджень у пунктах постійної дислокації та на
постах контролю.
Основними способами ведення інженерної розвідки були візуальне
спостереження і безпосередній огляд, використання інформації з інженерних
питань від частин та підрозділів, інженерних служб частин і з’єднань
конфліктуючих сторін. Застосовувалося також і опитування місцевого
населення. Створювалися інженерні розвідувальні дозори, у тому числі й
офіцерські, що оснащувались засобами розвідки і розмінування. Пересувалися
вони, як правило, на автомобілях.
Підготовка й утримання шляхів руху військ здійснювалися з метою
безперешкодного пересування підрозділів у зонах відповідальності. Під час їх
підготовки використовувалися, в основному, існуючі дороги.
Розмінування місцевості й об’єктів здійснювалося силами інженерно-
саперних підрозділів на підставі даних інженерної розвідки й інформаційно-
звітної документації про мінну обстановку в зоні збройного конфлікту.
Наявні формуляри мінних полів попередньо звірялись у штабах
конфліктуючих сторін із оригіналами. Надалі штабами частин для проведення
спільного рекогносцирування надсилались представники інженерних служб
(підрозділів) і безпосередньо на місці вирішувалися питання щодо виявлення
місць та способів улаштування мінно-вибухових загороджень конфліктуючими
сторонами.
До прибуття головних сил проводилася розвідка і розмінування основних
шляхів руху військ і місцевості в районах розгортання постів контролю і
пунктів постійної дислокації підрозділів миротворчих сил.
Для виконання завдань з очищення місцевості від інженерних боєприпасів
й інших вибухонебезпечних предметів призначалися: розвідувальна група - для
визначення обсягу й умов виконання майбутніх завдань на місцевості в складі
відділення інженерної розвідки; декілька рухомих груп розмінування - для
пошуку і знищення (знешкодження) інженерних боєприпасів й інших
вибухонебезпечних пристроїв, кожна в складі інженерно-саперного відділення
на БТР-Д.
З метою попередження випадків загибелі й травматизму (підриву)
особового складу на мінно-вибухових загородженнях і вибухонебезпечних
пристроях було проведено ряд заходів: обгороджені пости контролю і позначені
мінні поля, установлені поблизу них; доведені до особового складу постів
контролю і підрозділів мінної обстановки в зоні відповідальності й кордони
очищених від мінно-вибухових загороджень і вибухонебезпечних пристроїв
площ; визначений перелік основних маршрутів руху транспортних засобів у
зонах відповідальності; були проведені заняття з особовим складом підрозділів
із заходів мінної безпеки; підрозділи, які несли службу на постах контролю,
забезпечувались інструкціями і наочними посібниками із заходів безпеки в
умовах складної мінної обстановки.
Фортифікаційне обладнання місцевості в районі постійної дислокації та
постів контролю здійснювалося з метою забезпечення високої живучості
підрозділів, підвищення ефективності застосування ними вогневих засобів і
створення нормальних умов для їхньої повсякденної життєдіяльності.
У пунктах постійної дислокації по периметру військових містечок
обладнувались окремі позиції й окопи для вогневих засобів з урахуванням
ведення кругової оборони.
Район розгортання постів контролю являв собою взводний опорний пункт,
підготовлений до кругової оборони. Він складався із: позицій відділень і
приданих вогневих засобів, командно-спостережного пункту командира взводу,
сховища на медичному пункті взводу та сховищ для паливно-мастильних
матеріалів і запасів продовольства.
У залежності від умов місцевості й розташування позиції окоп для БТР
розташовувався в центрі, на одному із флангів, у лінії або в глибині позиції. У
якості сховища для особового складу на кожній позиції відділення була
обладнана перекрита щілина (бліндаж).
Командно-спостережний пункт командира взводу улаштовувався в глибині
опорного пункту на ділянці місцевості, що забезпечувала необхідні умови для
спостереження, але не далі 40...50 м від позицій відділень. Придані взводу
вогневі засоби розміщувалися, як правило, у проміжках між відділеннями.
Медичний пункт та пункт бойового постачання улаштовувалися в глибині
опорного пункту на ділянках місцевості, що володіли найкращими захисними і
маскувальними властивостями.
Умови місцевості (рельєф, характер ґрунтів, рівень залягання ґрунтових
вод тощо) значно впливали на вибір типу фортифікаційних споруд, що
зводилися.
При високому рівні ґрунтових вод на позиції відділення зводилися
фортифікаційні споруди наземного (насипного) типу з габіонів або в насипу, із
підпірними стінками (для зміцнення одягу крутості споруд) із місцевих
матеріалів чи промислового виготовлення.
У скельних ґрунтах зводилися фортифікаційні споруди напівзаглибленого
типу. Необхідна висота закриття споруд дообладнувалася мішками з піском.
Інженерні заходи тактичного маскування здійснювалися: з метою
приховання об’єктів і характеру дій військ під час нападу на пункти постійної
дислокації та пости контролю; для зниження ефективності засобів ураження
нападаючого угруповання. У випадку ускладнення обстановки вони дозволяли
вводити конфліктуючі сторони в оману щодо істинних дій підрозділів шляхом
виконання інженерних заходів маскування.
Для маскування фортифікаційних споруд у пунктах постійної дислокації і
на постах контролю, бойової і транспортної техніки від оптичних засобів
розвідки застосовувалися табельні маскувальні комплекти з максимальним
використанням властивостей місцевості. Для маскування постів контролю від
повітряної та наземної розвідки встановлювалися опуклі маски-перекриття.
Під час ускладнення обстановки між конфліктуючими сторонами на лінії
розведення сторін неодноразово застосовувалися демонстративні дії, які
полягали в показі активного пересування і зосередження підрозділів у районі
проведення робіт із фортифікаційного обладнання місцевості з використанням
інженерної техніки.
Улаштування інженерних загороджень у пунктах постійної дислокації і
на постах контролю здійснювалося з метою запобігання раптовості нападу,
затримки нападаючих угруповань і створення сприятливих умов для особового
складу підрозділів, що оборонялися, для відбиття нападу. На постах контролю,
у зв’язку з розташуванням їх у зоні підвищеної мінної небезпеки, невибухові
загородження виконували ще одне завдання - запобігали виходу особового
складу за територію постів.
У пунктах постійної дислокації по периметру військових містечок
улаштовувалися однорядні дротяні огорожі висотою до 2 м. Для підвищення
ефективності невибухових загороджень на окремих ділянках разом із дротовими
огорожами установлювалися загородження з малопомітної дротяної перешкоди
МЗП і дротяних спіралей у два-три ряди у висоту і глибину. Такі загородження
могли перешкоджати пересуванню не тільки особового складу, але і бойової
техніки внаслідок намотування їх на елементи ходової частини.
Перед невибуховими загородженнями установлювалися сигнальні міни.
Сховища у військових містечках обладнувались звуковою і світловою
сигналізацією. Територія складів інженерних боєприпасів була обгороджена
дворядною дротяною огорожею. По зовнішньому периметру огородження були
установлені малопомітні дротяні перешкоди МЗП. Підступи до території складу
освітлювалися.
Пости контролю огороджувалися дротяними парканами висотою до 1,7 м.
Для посилення їх захисних властивостей із зовнішньої сторони влаштовувалися
загородження з МЗП, колючого дроту. Крім того, встановлювалися дротяні
спіралі у два-три ряди в ширину і висоту.
На постах контролю, де фортифікаційні споруди зводилися в насипу, роль
загороджень виконували рови, грунт з яких використовувався для утворення
насипу.
На дорогах, що проходили через територію постів, також улаштовувалися
загородження. На під’їздах до постів на дорожньому полотні в шаховому
порядку установлювалися протитанкові їжаки. Відстань між ними приймалася з
таким розрахунком, щоб автомобіль, що проїжджає, долав їх із мінімальною
швидкістю. На в’їздах на територію постів (і виїздах) обладнувались
шлагбауми. У нічний час поруч із шлагбаумами додатково улаштовувалися
загородження з дротяних спіралей у 2-3 ряди у висоту і ширину. По
зовнішньому периметру невибухових загороджень навколо постів
установлювалися сигнальні міни.
3.10. Мета, завдання тактичного маскування в загальновійськовому бою
Тактичне маскування в батальйоні (роті) організується і здійснюється з

метою зниження уразливості підрозділів, довгочасних фортифікаційних споруд і
досягнення раптовості їх дій та зберігання їх боєздатності.
Завданнями тактичного маскування під час підготовки й у ході бою є
досягнення прихованості діяльності своїх підрозділів і введення противника в
оману щодо складу, стану, положення батальйону (роти), його бойових
можливостей і замислу майбутніх дій.
Заходи тактичного маскування проводяться безперервно, активно й
комплексно. Вони повинні відрізнятися різноманітністю, переконливістю й
обумовлюватися економічною доцільністю, проводитися узгоджено з іншими
видами бойового, технічного і тилового забезпечення.
Тактичне маскування організується командиром і штабом батальйону на
основі вказівок старшого командира (начальника) і прийнятого рішення на бій.
Під час організації тактичного маскування в ході прийняття рішення
командиром враховуються: реальна обстановка, яка склалася; можливості
розвідки противника; демаскуючі ознаки підрозділів (об’єктів); наявність сил і
засобів маскування; воєнно-географічні умови; пора року і час доби.
Командир батальйону (роти) під час організації тактичного маскування
вказує: основні заходи тактичного маскування, обсяг, терміни і порядок їх
виконання; сили і засоби, які виділяються для здійснення маскувальних заходів;
порядок дотримання підрозділами маскувальної дисципліни та порядок
контролю за їх виконанням.
Начальник штабу батальйону є безпосереднім організатором заходів
тактичного маскування. Штабом батальйону здійснюються: збирання, аналіз й
узагальнення даних про можливості розвідки противника, його
поінформованість про характер дій підрозділів, виявлення каналів витоку
інформації та вжиття заходів до їх закриття; оцінювання можливостей
противника до досягнення прихованості своєї діяльності і введення противника
в оману; аналіз своїх можливостей щодо забезпечення прихованості й уведення
противника в оману; аналіз маскувальних властивостей місцевості та можливих
обмежень видимості в районі майбутніх дій; підготовка пропозицій командиру з
організації тактичного маскування; виявлення сил і засобів розвідки противника
й організація своєчасного їх знищення в інтересах забезпечення прихованості
дій своїх підрозділів і введення противника в оману; організація оповіщення
підрозділів про дії сил і засобів розвідки противника; контроль за проведенням у
підрозділах заходів тактичного маскування, визначення їх ефективності,
вживання заходів щодо усунення недоліків.
Прихованість дій батальйону (роти) досягається проведенням комплексу
заходів, спрямованих на маскування військ та об’єктів, протидію розвідці
противника, збереження у таємниці відомостей про свої війська, запобігання та
недопущення втрати інформації щодо підрозділів, їх дій і заходів, а також на
усунення та послаблення демаскуючих ознак їхньої діяльності.
Основним способом забезпечення прихованості є маскування, яке полягає в
усуненні або послабленні демаскуючих ознак стану, місця розташування та дій
підрозділів. Воно досягається: використанням маскувальних властивостей
місцевості та умов обмеженої видимості; табельних засобів маскування,
місцевих матеріалів та аерозолів; видозміненням (деформуванням) ОВТ;
пофарбуванням ОВТ під фон місцевості; своєчасним оповіщенням підрозділів
про дії засобів розвідки противника; дотриманням правил прихованого
управління військами та встановленого режиму діяльності в районі або на пози
ціях; відповідним розташуванням підрозділів з періодичною зміною районів
(позицій); найсуворішим виконанням вимог маскувальної дисципліни.
Введення противника в оману здійснюється демонстративними діями та
імітацією відповідно до визначених у замислі бою заходів щодо омани
Контроль за виконанням заходів щодо забезпечення прихованості
діяльності військ і введення противника в оману планує і здійснює штаб
батальйону. Усунення недоліків повинно бути організовано негайно після їх
виявлення.
Використання маскувальних властивостей місцевості є основним прийомом
протирадіолокаційного та оптичного маскування й полягає у такому
застосуванні військ і військових об’єктів до місцевості, коли об’єкти
маскування, розташовані у природних масках, стають приховані від
радіолокаційного та візуального виявлення чи малопомітні.
Природними протирадіолокаційними масками є:
нерівності рельєфу (яри, висоти та різноманітні складки місцевості);
ліси, зарослі кущів, посадки дерев;
будівлі міського та селищного типу, бетонні забори, високі насипи, снопи
сіна (соломи) та інші місцеві предмети.
Використання природних масок для приховання від наземного
радіолокаційного спостереження досягається у першу чергу пересуванням
техніки та розташуванням військ за зворотними схилами висот, у ярах, вузьких
складках місцевості, лісах та за будівлями.
Штучні радіолокаційні маски призначенні для приховування військ та
об’єктів від виявлення їх радіолокаційною розвідкою противника.
Ця задача вирішується двома шляхами, а саме:
застосуванням спеціальних масок та покриттів, які зменшують відбиваючу
здатність об’єктів, що маскуються;
улаштуванням масок із відбивачів радіохвиль, які створюють перешкоди
радіолокаційним засобам спостереження.
Радіолокаційні маски застосовуються у тих випадках, коли за характером
завдань, що виконуються військами, для приховання військ не можуть бути
використані природні умови радіолокаційного (РЛ) маскування.
Радіолокаційні маски мають конструктивно поділяються на:
радіопоглинаюче покриття;
радіолокаційні маски - перешкоди, які в свою чергу бувають лінійними та
площинними;
маски - екрани;
комбіновані маски.
Радіопоглинаючі покриття призначені для зменшення інтенсивності
відбиття радіохвиль від об’єктів, що маскуються. Вони виготовляються у
вигляді жорстких або гнучких листів із спеціальних матеріалів, котрі
розташовують перед об’єктом або укріплюють на його поверхні. Щодо
принципу дії то такі матеріали діляться на дві групи: інтерференційні;
поглинаючі.
Маски-перешкоди влаштовуються переважно з куткових відбивачів ОМУ,
які встановлюються на місцевості у визначеному порядку. Такі маски можуть
застосовуватись для приховання мостів та переправ або для зміни обрисів
характерних водних радіолокаційних орієнтирів (річок, озер, морського
узбережжя).
Приховання військових об’єктів, які розташовані або пересуваються поза
масками-перешкодами пояснюється тим, що світлові відмітки від об’єктів
спостерігаються противником на тлі відміток, які створюються відбивачами.
Тому відмітки об’єктів, що маскуються, губляться на тлі відміток від маски-
перешкоди або взагалі невидимі.
Для приховання пересування військ від наземної та повітряної РЛ розвідки
на окремих ділянках шляхів руху застосовуються лінійні маски-перешкоди. Ці
маски створюються з куткових відбивачів ВМК, що встановлюються вздовж
шляхів, за можливості, якомога ближче до її проїзної частини. Маска забезпечує
приховання техніки, коли вона є продовженням природних полів невидимості, а
її зображення на екрані РЛС має вид суцільної лінії без розривів. Тому відстань
між відбивачами у масці-перешкод повинна бути не більше, ніж величина
роздільної здатності станції за дальністю або напрямком.
Щоб виключити екранування відбивачів травою, кущами або місцевими
предметами, їх встановлюють над землею, підвішуючи на стійках або опорах на
висоті не менше 2 м.
Радіолокаційні маски - екрани представляють собою непрозорі для
радіохвиль перешкоди, які встановлюються перед об’єктом, що маскується.
Маски-екрани виготовляються з місцевих підручних матеріалів і складається з
каркасу, на якому закріплюється матеріал, поглинаючий або відбиваючий
радіохвилі, що на нього падають. Об’єкт, що маскується, розташовується за
маскою-екраном в області РЛ-тіні і тому не виявляється.
Непрозорими для сантиметрових хвиль матеріалами, які можна
використовувати для улаштування масок-екранів є:
металева сітка з чарункою 1/6;
радіотехнічна тканина;
зрізана рослинність;
мати з хмизу або очерету.
Маски з металевої сітки або радіотехнічні тканини встановлюються
відносно поверхні землі або відносно напрямку на РЛС противника під кутом 50
- 60. Такі маски відбивають радіохвилі подібно дзеркалу і не виявляються
радіолокатором, якщо прогин полотна не перевищує 2 % від величини прольоту.
Для приховання об’єктів від оптичних засобів до маски можна прикріплювати
підручні маскувальні матеріали.
Товщина матів з підручних матеріалів залежить від довжини хвилі РЛС.
Так, для хвилі 3,2 см товщина матів з хмизу повинна бути не менше 6 см, з
очерету - 12 см; у разі скорочення довжини хвилі у 4 рази необхідна товщина
матеріалів зменшується вдвічі.
Маски-екрани можуть влаштовуватись із зрізаних дерев висотою 4-5 м, які
встановлюються в сніг або грунт у три ряди на відстані 2 м один від одного.
1. Мета, основні завдання інженерного забезпечення в загальновійськовому

бою. Хто виконує ці завдання?
2. Які сили і засоби штатних підрозділів інженерного забезпечення є в
механізованому (танковому) батальйоні? Вказати їх склад та можливості.
3. Що включає інженерне забезпечення маршу механізованого (танкового)
батальйону?
4. Що необхідно врахувати при виборі місця для обладнання одиночних,
парних окопів для стрільби?
5. Дії солдата при відриванні та маскуванні одиночних окопів для стрільби
із різних положень (лежачи, з коліна, стоячи).
6. Що включає фортифікаційне обладнання позиції відділення? Вказати
послідовність та обсяги фортифікаційного обладнання.
7. Як організувати інженерне забезпечення механізованого (танкового)
батальйону в наступі?
8. Розкрити особливості виконання завдань інженерного забезпечення дій
механізованого (танкового) батальйону в особливих умовах.
9. В чому заключаються особливості інженерного забезпечення в
антитерористичних операціях?
10. В чому заключаються особливості інженерного забезпечення в
миротворчих операціях?
11. Мета та завдання тактичного маскування в загальновійськовому бою.
12. Розкрити зміст радіолокаційного маскування.
Розділ 4. РАДІАЦІЙНИЙ, ХІМІЧНИЙ І БІОЛОГІЧНИЙ ЗАХИСТ
(РХБ захист)
4.1. Мета, завдання РХБ захисту у загальновійськовому бою

Радіаційний, хімічний, біологічний захист організовується і здійснюється з
метою виключення або максимального зменшення втрат особового складу
підрозділу при застосуванні противником ЗМУ, зруйнуванні РХБ небезпечних
об’єктів, підтримання безпеки дій в умовах РХБ зараження, підвищення їх
захисту підрозділів від високоточної та інших видів зброї за допомогою
аерозолів, нанесення ураження противнику застосуванням вогнеметів.
Основними завданнями РХБ захисту є:
виявлення масштабів і наслідків застосування противником ЗМУ,
зруйнування РХБ небезпечних об’єктів;
ліквідація наслідків РХБ зараження;
підтримання живучості військ (сил) в умовах РХБ зараження;
протидія технічним засобам розвідки та ураження противника із
застосуванням аерозолів;
нанесення ураження противнику застосуванням вогнеметів.
Виявлення масштабів і наслідків застосування противником ЗМУ,
зруйнування РХБ небезпечних об’єктів передбачає організацію та здійснення:
РХБ розвідки;
РХ контролю;
збір та оброблення інформації про РХБ обстановку та метеообстановку.
РХБ розвідка проводиться з метою виявлення фактичної РХБ обстановки,
визначення меж зон зараження, рівнів радіоактивного зараження, типів БТХВ та
їх концентрації.
Завдання радіаційної, хімічної, біологічної розвідки в механізованому
(танковому) батальйоні виконуються силами спеціально підготовлених
відділень, які створюються в кожній роті (батареї). Всього в батальйоні є 7
спеціально підготовлених відділень РХБ розвідки. Способи ведення РХБ
розвідки: розвідка маршрутів висування, розвідка районів, РХБ спостереження.
Дані про радіаційну, хімічну і біологічну обстановку наносяться командиром
взводу на карту (схему) і передаються старшому командиру.
Радіаційний та хімічний контроль організується з метою отримання даних
про ступінь радіоактивного опромінювання особового складу (індивідуальний
контроль), оцінки боєздатності підрозділу (груповий контроль) та визначення
доцільності проведення і обсягу спеціальної обробки.
Радіаційний і хімічний контроль у батальйоні (роті) проводиться з
використанням військових вимірювачів доз опромінювання (дозиметрів) і
приладів радіаційної і хімічної розвідки.
Ліквідація наслідків РХБ зараження передбачає організацію та
здійснення таких заходів:
спеціальна обробка озброєння і бойової техніки;
дегазація, дезактивація, дезінфекція ділянок місцевості, доріг, споруд;
здійснення заходів щодо пило придушення.
Спеціальна обробка озброєння і бойової техніки передбачає проведення
дегазації, дезактивації, дезінфекції.
В залежності від обстановки, наявності часу та засобів спеціальної обробки
вона виконується частково або в повному обсязі.
Часткова спеціальна обробка проводиться особовим складом в ході
виконання бойового завдання за рішенням командира батальйону.
Повна спеціальна обробка включає проведення у повному обсязі дегазації,
дезактивації, дезінфекції озброєння, військової техніки. Вона проводиться з
дозволу старшого командира (начальника) силами та засобами самих
підрозділів, а також підрозділами військ РХБ захисту, як правило, після
виконання бойових завдань у призначених районах спеціальної обробки.
Для проведення спеціальної обробки в механізованому (танковому)
батальйоні використовуються бортові дегазаційні комплекти ДК - 4, ІДК - 1,
ТДП.
Дегазація, дезактивація та дезінфекція споруд здійснюється, як правило,
силами підрозділів, які займають дані споруди, а також підрозділами військ РХБ
захисту.
Підтримання живучості військ (сил) в умовах РХБ зараження
передбачає:
своєчасне оповіщення особового складу про загрозу або факт РХБ
зараження;
своєчасне і вміле використання засобів індивідуального і колективного
захисту;
організація і проведення режимно-обмежувальних заходів.
своєчасне оповіщення особового складу про загрозу або факт РХБ
зараження здійснюється постами РХБ спостереження, які розгортаються на
КСП батальйону і кожній роті і мінометній батареї.
Після відповідного сигналу оповіщення особовий склад батальйону
самостійно використовує засоби індивідуального захисту і продовжує
виконувати бойове завдання.
Організація і проведення режимно-обмежувальних заходів передбачає
встановлення правил поведінки, безпеки при діях в умовах РХБ зараження.
Протидія технічним засобам розвідки та ураження противника із
застосуванням аерозолів передбачає:
проведення аерозольного маскування;
осліплення вогневих засобів противника за допомогою аерозолів;
протидія ВТЗ противника.
Нанесення ураження противнику застосуванням вогнеметів передбачає
нанесення ураження живій силі противника та льогкоброньованій техніці.
4.2. Сили і засоби для здійснення РХБ захисту в механізованому

(танковому) батальйоні, їх склад, можливості та порядок застосування
4.2.1 РХБ розвідка в механізованому (танковому) батальйоні організується
і здійснюється для виявлення та оцінювання радіаційної і хімічної обстановки, а
також випадків застосування противником біологічних засобів.
Основними завданнями спеціально підготовлених відділень РХБ розвідки є
ведення радіаційної і хімічної розвідки, а також визначення випадків
застосування біологічних засобів на пунктах управління підрозділів і
маршрутах їх переміщення; маршрутах переміщення і нових вогневих позицій
артилерії; маршрутах висування і районів зосередження підрозділів; маршрутах
висування і рубежах розгортання другого ешелону або резерву (маршрутах
висування і рубежах введення в бій); у районах переправ через водні
перешкоди; вихідних районах і районах десантування тактичних десантів; на
пунктах водопостачання, районів розташування об’єктів хімічної промисловості
на території, що визволяються від противника. Крім того, на підрозділи
розвідки може покладатися контроль над змінами потужності доз
випромінювання на основних військових автомобільних дорогах і контроль
зараження підрозділів після виходу їх із заражених районів, у районах
проведення повної спеціальної обробки.
Вони можуть також залучатися до виявлення радіаційної і хімічної
обстановки під час руйнування (аварії) на підприємствах атомної енергетики і
хімічної промисловості.
Підрозділи РХБ розвідки виконують завдання в основному безпосередньо в
бойових порядках батальйону і районах його розташування.
Поставлені завдання підрозділи РХБ розвідки виконують наступними
способами:
1. Зональний - завчасне розгортання підрозділів і постійне (періодичне)
ведення ними радіаційної, хімічної, біологічної розвідки у вказаних районах.
2. Розвідка за напрямками - ведення радіаційної, хімічної і біологічної
розвідки вказаного напрямку в зоні зараження з метою визначення характеру
зараження і рівнів радіації.
3. Радіаційна, хімічна і біологічна розвідка маршрутів висування
підрозділів, шляхів підвезення і евакуації, шляхом періодичного контролю з
метою встановлення факту застосування ЗМУ.
4. Об’єктовий - ведення РХБ розвідки в районах розташування підрозділів,
переправ через водні перешкоди і на пунктах управління шляхом постійного
візуального спостереження з метою своєчасного виявлення факту застосування
ЗМУ.
5. Реперної сітки - розвідка районів руйнувань (аварій) об’єктів атомної
енергетики або підприємств хімічної промисловості.
Під час виконання завдань підрозділи РХБ розвідки виявляють зараження
місцевості і повітря радіоактивними, отруйними речовинами і біологічними
засобами, а також визначають потужності доз випромінювання і тип отруйних
речовин; встановлюють і позначають межі зон (районів, ділянок) зараження;
відшукують шляхи обходу зон (районів, ділянок) зараження і виявляють
напрямки, маршрути і ділянки місцевості з найменшими потужностями доз
випромінювання; виявляють місця хімічних загороджень противника і зручних
напрямків для їх подолання або обходу; встановлюють напрямок переміщення
радіоактивної хмари; контролюють зміни потужності доз випромінювання на
місцевості і ступінь зараження повітря отруйними та іншими токсичними
речовинами; беруть проби повітря, води, ґрунту, рослинності та інших
матеріалів і проводять їх радіометричний і хімічний аналіз; ведуть
метеорологічне спостереження в приземному шарі повітря.
Знаками огородження позначаються: межі зон з потужностями доз
випромінювання 0,5 рад/год. після ядерного удару; 5 мрад/год - після
руйнувань виробничих та інших об’єктів з витіканням радіоактивних речовин, а
також з потужностями доз випромінювання, зазначеними командиром; межі
районів (ділянок) місцевості, заражених отруйними речовинами, а також місця
виявлення біологічних засобів і хімічного зараження та проходи в них. Межі зон
(районів, ділянок) зараження позначаються, як правило, на напрямках дій
підрозділів або на маршрутах їх руху.
Відділення, призначене для ведення радіаційної, хімічної, біологічної
розвідки, складає дозор РХБ розвідки.
У дозорі РХБ розвідки відділення може діяти самостійно або в складі
взводу, а також додаватися підрозділу, що діє в розвідці, охороні, передовому
загоні або загоні забезпечення руху.
Радіаційну, хімічну і неспецифічну біологічну розвідку відділення веде на
машині РХБ розвідки. Розвідку невеликих, важко прохідних для машин ділянок
місцевості, у траншеях і окопах, а також під сильним вогневим впливом
противника дозор РХБ розвідки веде в пішому порядку.
Дозор РХБ розвідки може: вести розвідку району площею до 100 км2/год;
одного напрямку (маршруту) у зоні радіоактивного і хімічного зараження зі
швидкістю 12-40 км/год (12 км/год ведення хімічної розвідки, 40км/год ведення
радіаційної розвідки); визначати межі зараження у вогнищі ураження ядерною і
хімічною зброєю на напрямку дій підрозділу, що виконує рятувальні роботи;
виявляти обстановку, що склалася в результаті руйнування (аварії) на
підприємствах атомної енергетики і хімічної промисловості; здійснювати
контроль над зміною ступеня зараження місцевості в 10-12 точках у районі
аварії.
Крім того, відділення може проводити контроль ступеня зараження
місцевості, особового складу, озброєння, техніки і матеріальних засобів.
Виходячи з того, що РХБ обстановка у батальйонному районі оборони за
даними прогнозу буде відрізнятися від реальної, прийняття командиром
остаточного рішення на оборону можливо тільки на підставі даних про
фактичну РХБ обстановку за даними розвідки.
Загальна кількість сил, які можуть залучатися для ведення РХБ розвідки у
батальйонному районі оборони наведені в табл. 4.1.
Таблиця 4.1
Сили і засоби РХБ розвідки механізованого батальйону
____________________ (варіант)________________________________
Кількість
Підрозділ Спеціально Спеціально Штатні
підготовлені підготовлені відділення
відділення екіпажі РХБр
Мр 1 9 -
Мр 1 9 -
Мр 1 9 -
Тр 1 9 -
Мін.батр 1 1 -
Підрозділи бойового забезпечення 1 3 -
Підрозділи матеріально-технічного 1 2 -
Всього 7 42 -
Аналіз даних таблиці 4.1 дозволяє зробити висновок, що наявна кількість

спеціально підготовлених сил РХБ розвідки забезпечує щільність постів РХБ
спостереження 1 на 3 км2 , що відповідає вимогам наказу Міністра оборони
України "Про створення єдиної системи виявлення масштабів і наслідків
застосування противником ЗМУ, зруйнування (аварій) підприємств ядерної
енергетики і хімічної промисловості".
РХБ розвідка організується штабом батальйону, а безпосереднє
керівництво щодо її здійснення покладається на начальника штабу. Він по
узгодженню зі штабом бригади визначає завдання розвідки, терміни їх
виконання, залучаєми сили й засоби, встановлює порядок збору даних розвідки
і доводить завдання до виконавців.
Основними завданнями РХБ розвідки в даному випадку будуть:
в період підготовки до оборони - виявлення РХБ обстановки в осередках
ураження ядерною (хімічною) зброєю, в районах аварій (зруйнування) об'єктів
ядерної енергетики і хімічної промисловості, на маршрутах висування
підрозділів батальйону, в районах оборони підрозділів, в районах вогневих
позицій артилерії, в районах розташування пунктів управління, резервів, тилу,
на маршрутах підвозу й евакуації, в районах переправ через водні перешкоди;
в ході оборонного бою - виявлення РХБ обстановки в осередках
ураження ядерною (хімічною) зброєю, в районах аварій (зруйнування) об'єктів
ядерної енергетики і хімічної промисловості, на маршрутах висування і
рубежах розгортання підрозділів другого ешелону у перед бойові порядки, в
районах запасних вогневих позицій артилерії, в запасних районах розташування
пунктів управління, резервів, тилу, на маршрутах підвозу й евакуації, в районах
переправ через водні перешкоди.
З метою більш чіткого розподілу завдань РХБ розвідки між усіма
підрозділами батальйону, район оборони поділяється на зони розвідки (або
зони відповідальності).
Зони розвідки (відповідальності) підрозділів першого ешелону
обмежуються з флангів розмежувальними лініями, а з тилу - районами
розташування підрозділів тилу.
Для підрозділів другого еш елону зона розвідки (відповідальності)
визначається межами районів оборони або району розташування. Розвідка в
цих зонах ведеться силами спеціально підготовлених відділень (екіпажів) РХБ
розвідки, а також за допомогою влаштованих приладів РХБ розвідки.
Зона розвідки (відповідальності) батальйону включає: райони основних і
запасних позицій підрозділів артилерії, райони розташування пунктів управління,
резервів, підрозділів тилу, а також маршрути висування і рубежі розгортання
другого ешелону й резервів. Розвідка в цієї зоні ведеться штатними
бригадними силами, тобто взводом РХБ розвідки роти РХБ захисту.
При створенні смуги забезпечення, РХБ розвідка в інтересах передових
загонів, що її обороняють ведеться силами й засобами підрозділів від котрих вони
виділені.
Для вирішення раптових завдань РХБ розвідки, під час підготовки і вході
оборонного бою створюється резерв відповідних сил і засобів. В його склад,
як правило включають 1 - 2 відділення зі складу взводу РХБ розвідки роти
РХБ захисту. Даний резерв постійно знаходиться поблизу командного пункту
частини.
З переходом противника у наступ основні зусилля РХБ розвідки
зосереджуються на забезпечення дій другого ешелону, резервів, частин і
підрозділів артилерії, ППО, пунктів управління.
Дані про результати РХБ розвідки та РХБ спостереження штатними і
спеціально підготовленими відділеннями передаються по діючим мережам
радіозв'язку і зосереджуються в розрахунково - аналітичної групі, де після їх
узагальнення і обробки вони використовуються для прийняття рішення на дії
військ і їх всебічного забезпечення.
Радіаційний і хімічний контроль організується в батальйоні з метою
отримання командиром і штабом даних про дози радіації особового складу,
характер і ступінь зараження особового складу, озброєння, військової техніки,
води, продуктів харчування, місцевості та ін. радіоактивними й отруйними
речовинами.
На підставі даних контролю визначається ступінь боєздатності
підрозділів по радіаційному фактору, необхідність проведення заходів щодо
ліквідації наслідків радіоактивного і хімічного зараження та їх обсяг.
Радіаційний і хімічний контроль являє собою комплекс організаційних і
технічних заходів, а саме:
забезпечення підрозділів технічними засобами контролю (ІД-1, ІД-11,
ДКП-50, ІМД-1Р, ВПХР, ППХР);
організація проведення зняття показників дозиметрів і аналізу проб в
лабораторії;
організацію обліку доз опромінення і кількості зараженого особового
складу і бойової техніки;
перевірку технічного стану й ремонт засобів контролю;
підготовку і подання донесень у вищий штаб.
Проведення радіаційного і хімічного контролю передбачає встановлення
часу, місця і порядку зняття показників дозиметрів, порядку відбору проб і
доставки їх у лабораторію роти РХБ захисту, а також порядку подання
донесень про опромінення особового складу, ступінь зараження техніки і ін.
Зняття показників дозиметрів в обороні здійснюється безпосередньо в
районах оборони відповідно до вказівок командирів підрозділів, що віддаються
виходячи з обстановки, або на медичних пунктах при надходженні пораненого й
ураженого особового складу.
У випадку, коли батальйон переходить до оборони на зараженій місцевості
й особовий склад може отримати дозу 50 рад за короткий термін, начальник
штабу встановлює періодичність зняття показників дозиметрів.
Індивідуальний радіаційний контроль (облік доз радіоактивного
опромінення) ведеться:
в ротах (батареях) на увесь особовий склад;
у штабах, на усіх офіцерів і на підрозділи на два ступеня нижче.
Груповий радіаційний контроль обліку доз радіоактивного опромінення в
батальйоні ведеться - за взвод.
Відбір проб ґрунту, води, продуктів харчування здійснюється дозорами
РХБ розвідки й підрозділами медичної служби.
Визначення ступеня зараження особового складу і військової техніки
здійснюється відповідними засобами самих підрозділів після їх виходу з
заражених районів при виведенні в райони спеціальної обробки.
На зараженій місцевості контроль зараження радіоактивними
речовинами з метою виключення впливу зовнішнього гамма випромінювання
здійснюється у сховищах або перекритих щілинах
РХБ спостереження в районі виконання завдань здійснюється силами
спеціально підготовлених відділень РХБ розвідки на постах РХ спостереження.
РХБ спостереження здійснюється безперервно.
Завдання посту РХБ спостереження:
своєчасно виявити РХБ зараження та подавати відповідні сигнали
оповіщення;
візуальним спостереженням виявляти район нанесення ядерних ударів, за
допомогою компасу напрямок руху радіоактивної хмари і доповідати про це
командиру (начальнику), який виставив пост;
визначати рівні радіації вимірювачем потужності дози (ДП-5В, ІМД-1р,
МКС-У, ТЕРРА) в районі розташування поста, а також за вказівкою командира
в місцях розташування особового складу, техніки, тощо;
брати проби на радіоактивне, хімічне, біологічне забруднення в місцях, що
мають ознаки застосування даного виду ЗМУ;
контролювати зміну рівня радіації та наявність отруйних речовин (ОР);
проводити метеорологічне спостереження у приземному шарі повітря і
доповідати командиру (начальнику).
Пост РХБ спостереження виставляється за наказом командира підрозділу
(начальника) і повинен бути розташований в місці, яке дозволяє вести найкраще
візуальне спостереження за місцевістю.
До складу посту РХБ спостереження входять 2-3 спеціально підготовлені
військовослужбовці, один з яких є старшим.
Пост РХБ спостереження виставляється в районі КП частини (підрозділу),
який веде цілодобове спостереження.
Під час постановки завдання посту РХБ спостереження командир, який
його виставив, вказує:
орієнтири (не менш 4-5 вглибину до 2 км), положення противника та своїх
підрозділів;
місце посту РХБ спостереження, сектор спостереження (до 150 град), на
що звернути особливу увагу;
час ввімкнення приладів радіаційної і хімічної розвідки;
порядок подачі сигналів оповіщення про РХБ зараження;
порядок доповіді результатів спостереження.
Рис. 4.1. Окоп для посту РХБ спостереження.
Найбільш характерними ознаками застосування противником отруйних

речовин (ОР) або наслідків руйнування потенційно-небезпечного об’єкту з
небезпечними хімічними речовинами (НХР) є:
поява характерної хмари, диму або туману в місцях розриву авіаційних
хімічних бомб, снарядів, мін, та інших боєприпасів або рухаючись по вітру з
сторони хімічно-небезпечних об’єктів;
поява швидко зникаючої хмари або темної смуги за літаком;
наявність маслянистих крапель, плям на місцевості або в воронках від
розривів боєприпасів;
зів’янення рослинності або зміна її вигляду, гибель тварин або пригнічений
їх вигляд, інший запах, не властивий даній місцевості.
При підозрі на наявність в повітрі ОР (НХР) необхідно надіти протигаз
(ізолюючий протигаз), індивідуальні засоби захисту та визначити в повітрі за
допомогою ВПХР наявність ОР.
При визначені хімічного зараження за допомогою ВПХР, спостерігач:
негайно подає сигнал оповіщення про хімічне зараження, переводить ЗІЗ
в “бойове” положення, визначає тип ОР та про результати спостереження
доповідає старшому поста;
візуально визначає райони, які підлягли зараженню та наявність в них
підрозділів;
встановлює за допомогою яких засобів було здійснено застосування ОР;
визначає в якому напрямку рухається отруйна хмара;
контролює за допомогою ВПХР наявність ОР.
За сигналом оповіщення з сусідніх постів (особливу увагу приділяти
постам, які знаходяться з навітряної сторони) доповідати старшому поста, з
якого поста подано сигнал оповіщення та посилити спостереження. Під час
зміни, черговий спостерігач повинен довести новому спостерігачу, результати
спостереження та на що звернути увагу, передати прилади РХ розвідки та інше
майно поста.
Змінювати місце знаходження черговий спостерігач може тільки за наказом
старшого поста або командира (начальника), який виставив пост.
Спостерігачі постів РХБ спостереження в випадку необхідності проводять
відбір проб навколишнього середовища (повітря, води, ґрунту, рослин, комах,
гризунів, залишків від боєприпасів) і готують їх до відправки в спеціальні
лабораторії через начальника служби РХБ захисту військової частини.
Рис. 4.2. Пост РХ спостереження.

Таблиця 4.2.
Сигнали оповіщення про загрозу застосування зброї масового ураження та
____________ радіаційне, хімічне, біологічне зараження_________________
Умови визначення Засоби доведення сигналів
необхідності подачі Сигнал
по радіо ракетою сиреною
сигналів
Про загрозу
застосування “Сирена-28” “Сирена-28” Дві червоні ракети
ЗМУ
Довгі гудки
Про радіоактивне “Радіаційна сирени або
“9999” Дві червоні ракети
зараження небезпека” автомобільними
сигналами
Короткі гудки
Про хімічне “Хімічна сирени або
“4444” СХТ-40
зараження тривога” автомобільними
сигналами
Короткі гудки
Про біологічне сирени або
“Сітка-53” “Сітка-53” СХТ-40
зараження автомобільними
сигналами
4.2.2 Повна спеціальна обробка підрозділів проводиться за командою

командира бригади (батальйону), як правило, після виконання бойового
завдання в займаних підрозділами або знов призначених районах.
Район спеціальної обробки (РСО) розгортається підрозділами військ РХБ
захисту завчасно або з ходу. Він включає:
райони очікування;
район збору;
один або декілька пунктів спеціальної обробки (ПуСО).
Принципова схема РСО (варіант) показана на рис. 4.3.
Район очікування призначається для підготовки підрозділів до проведення
повної спеціальної обробки. В районі очікування проводять контроль
радіоактивного зараження, очистку від бруду, снігу, організують взаємодію між
підрозділами, які підлягають обробці та підрозділами військ РХБ захисту.
Взаємодія полягає в уточненні обсягу, місця, строків та порядку
проведення спеціальної обробки, складу команд обслуговування, що
виділяються від підрозділів, які обробляються, порядку охорони, оборони,
регулювання руху в РСО, забезпечення підрозділів, які обробляються обмінним
фондом обмундирування, а також порядку підтримання зв’язку з командирами
підрозділів, які обробляються.
Район збору призначається для підготовки підрозділів, які обробляються
(особового складу, озброєння та військової техніки) до виконання наступних
завдань.
Віддалення районів очікування та збору від ПуСО може бути 3-5 км.
Рис.4.3. Принципова схема району спеціальної обробки (варіант)

1 - район очікування; 2 - пункт спеціальної обробки; 3 - район збору
Пункт спеціальної обробки розгортається на ділянці місцевості з

природними масками поблизу джерел води. На ПуСО обладнуються:
контрольно-розподільний пост (КРП);
майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезинфекції) озброєння та
військової техніки;
майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезинфекції) стрілецької зброї;
майданчик обробки (дегазації, дезактивації, дезинфекції) засобів
індивідуального захисту
майданчик заміни зараженого обмундирування (засобів захисту);
пост контролю повноти спеціальної обробки.
Під час зараження підрозділів, медичною службою тилу за необхідністю
розгортається майданчик санітарної обробки особового складу.
При розміщенні майданчиків враховують напрямок вітру для виключення
заносу ОР, РР, БЗ від озброєння та військової техніки на особовий склад.
На ПуСО за наявності часу обладнуються укриття для особового складу та
відкопуються окопи для відбиття наземного противника.
Принципова схема ПуСО показана на рис. 4.4.
Повна спеціальна обробка проводиться поротно (побатарейно) під
керівництвом командира роти (батареї).
Рис. 4.4 Принципова схема пункту спеціальної обробки (варіант)

1 - майданчик обробки озброєння та військової техніки, які укомплектовані
дегазаційними комплектами; 2 - майданчик обробки озброєння та військової техніки; 3 -
майданчик обробки стрілецької зброї; 4 - майданчик обробки засобів індивідуального
захисту; 5 - майданчик заміни зараженого обмундирування; 6 - технічне відділення; 7 - пост
контролю повноти спеціальної обробки
Підрозділи, які мають в своєму складі озброєння та військову техніку, що

укомплектована ДК-4, ДК-5, ИДК-1, проводять повну дегазацію, дезактивацію,
дезинфекцію, як правило, цими комплектами. В цьому випадку в районі
очікування командир роти (батареї) уточнює завдання командирам взводів, при
цьому вказує час початку та закінчення обробки, послідовність та місце її
проведення, порядок дегазації (заміни) або дезактивації засобів захисту шкіри,
обмундирування, взуття, місце збору роти (батареї). Після уточнення завдання
командир роти (батареї) керує проведенням обробки у взводах та виходом
техніки та особового складу в район збору.
Повна спеціальна обробка підрозділів, які мають крупногабаритну техніку,
а також танкових та механізованих (на бойових машинах піхоти) підрозділів
проводиться засобами військ РХБ захисту.
Обробка організується в місцях розташування рот (батарей), на маршрутах
їх висування або в РСО.
Роти (батареї) з району очікування на пункт спеціальної обробки
висуваються за командою з КРП.
На КРП кожному командирові взводу вказується маршрут руху, номер
машини спеціальної обробки підрозділу військ РХБ захисту, яка буде обробляти
його взвод.
Особовий склад виходить з техніки та під командуванням заступника
командира взводу прямує на майданчик обробки стрілецької зброї (якщо вона
не проводилась) та далі на майданчик обробки засобів індивідуального захисту
та заміни зараженого обмундирування (засобів захисту).
Заражена техніка з водіями та виділеним для обробки особовим складом
під командою командирів взводів прямує на майданчик обробки озброєння та
військової техніки, де за вказівкою командирів машин спеціальної обробки
розставляється по робочим місцям та обробляється.
Після обробки техніки водії та виділений їм у допомогу особовий склад
обробляють зброю, засоби захисту, обмундирування (за необхідністю заміняють
їх на майданчику заміни обмундирування та засобів захисту) та слідують разом
з технікою в район збору.
Під час проведення спеціальної обробки військ вночі, в умовах поганої
видимості, передбачається освітлення майданчиків з дотриманням вимог
світломаскування. Позначення місць обробки, під’їзних шляхів, місць зупинки
біля АРС здійснюється ясно видимими в темряві указками та знаками.
Командири машин спеціальної обробки зустрічають підрозділи в
установлених місцях та ведуть їх до своїх засобів.
В горах та в лісі передбачається розміщення майданчиків спеціальної
обробки поблизу доріг, на лісних галявинах, просіках. Підрозділи
обробляються, як правило, в колонах до та після проходження перевалів та
гірських переходів. До місць обробки прокладаються під’їзні шляхи та
забезпечується пожежна безпека в районі спеціальної обробки.
В степу та в пустелі влітку передбачається підготовка особового складу
та техніки до роботи в умовах високих температур, організується забезпечення
водою, більш широке застосування засобів маскування дегазаційних машин,
робочих майданчиків, підрозділів, які обробляються. При нестачі води обробка
проводиться рецептурою РД-2. При високій температурі здійснюються заходи
що до скорочення перебування особового складу в засобах індивідуального
захисту шкіри.
Взимку райони спеціальної обробки вибираються поблизу доріг та
населених пунктів, на галявинах лісу та в інших місцях, які дозволяють укрити
особовий склад від вітру; організується позмінний обігрів особового складу в
утеплених наметах, в землянках, в будівлях, створюються запаси палива.
Дегазацію, дезактивацію фортифікаційних споруд, стартових (вогневих)
позицій, ділянок місцевості організує командир батальйону (дивізіону). Він
встановлює обсяг роботи, сили, засоби та час для їх виконання; ставить
завдання на проведення дегазації (дезактивації); організує матеріальне
забезпечення робіт та контролює їх виконання.
Керують роботами командири рот (батарей).
Роботи з дегазації (дезактивації) проводяться, як правило, силами
підрозділів, які займають фортифікаційні споруди. За необхідністю можуть
залучатись підрозділи військ РХБ захисту.
Під час обробки місцевості підрозділом військ РХБ захисту командир
батальйону уточнює обсяг, час початку та закінчення робіт, порядок охорони та
оборони району виконання завдань.
Часткова дегазація гармат, мінометів, бойових машин, пускових установок
ПТКР проводиться обслугами (екіпажами) з використанням ТДП або
протиранням дрантям, змоченим дегазуючими рецептурами (розчинами).
Основні ділянки, які підлягають частковій спеціальній обробці, показані на
рис. 4.5.
Повна дегазація, дезактивація, дезинфекція гармат, мінометів проводиться
силами обслуг, використовуючи ДК-4, ДК-5, ИДК-1, які є в наявності на
тягачах, або засоби підрозділів військ РХБ захисту.
Під час обробки тягач ставиться з навітряного боку гармати, міномету. З
гармати, міномету знімається панорама (приціл) та чохлом (брезентом)
закриваються незнімні деталі прицільного пристосування, дульна частина
стволу. Стволу придається негативне схилення. Після обробки деталі, які
труться, протираються насухо, чистяться та змазуються. Обробка прицільного
пристосування, боєприпасів та чохлів проводиться після дегазації гармати.
Зовнішні деталі прицільних пристосувань та оптичних приладів, крім
стекол окуляру та об’єктиву, тричі протирають дрантям, змоченим пальним
(бензином, гасом), після чого витирають насухо та змазують. Стекла два-три
рази протирають м’яким дрантям, добре змоченим бензином. Футляри, чохли
дегазують (дезинфікують) дво-три кратним протиранням щітками або дрантям,
змоченим дегазуючим розчином (рецептурою) до повного промокання брезенту.
Після цього чохли сушаться на відкритому повітрі. Дезактивація футлярів та
чохлів проводиться обмітанням, витрушуванням та вибиванням. Непористі
поверхні протираються дрантям, змоченим водою або водними розчинами
СФ-2У, АБСП.
І
Рис. 4.5. Основні ділянки міномету (а), гармати (б), та бойової
машини реактивної артилерії (в), які підлягають
частковій дегазації
Боєприпаси, що знаходяться в укладальних ящиках, в небезпечному

ступені не заражаються й не обробляються, зовнішня поверхня укладального
ящика дегазується, дезактивується та дезинфікується. При цьому виконуються
заходи щодо охорони боєприпасів від впливу дегазуючих рецептур (розчинів).
Відкрито розташовані боєприпаси заражаються, тому обробляються
протиранням дрантям, змоченим дегазуючими (дезактивуючими) розчинами.
Після обробки боєприпаси протираються насухо, змазуються та укладаються в
просушену укупорку. Ці боєприпаси використовуються в першу чергу.
Дегазація, дезактивація, дезинфекція бойових машин реактивної артилерії
та пускових установок ПТКР проводиться в тій же послідовності, що й
артилерійські гармати. Електричні з ’єднання та незнімні деталі прицільних
пристосувань закриваються чохлами. Після обробки перевіряється чистота
контактів та за необхідністю протираються насухо, решту деталей машин
чистять та змащують.
4.2.3 Часткова дегазація об’єктів бронетанкового озброєння та техніки
проводиться екіпажами з використанням ТДП.
Основні ділянки, які підлягають частковій дегазації, показані на рис. 4.6.
Рис. 4.6. Основні ділянки бронетанкового озброєння,
які підлягають частковій дегазації
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція бронетанкового озброєння та

техніки проводиться обслугами (екіпажами) за допомогою технічних засобів
підрозділів військ РХБ захисту - АРС.
Колісні бронетранспортери обробляються комплектом ДК-4Б.
Майно та боєприпаси, які знаходяться в середині об’єктів, обробляються
протиранням дрантям, змоченим дегазуючими (дезактивуючими,
дезінфікуючими) рецептурами (розчинами), якщо в об’єкті встановлено
наявність ОР з допомогою приладів хімічної розвідки.
Часткова дегазація автомобільної техніки проводиться водіями з
використанням табельних комплектів ИДК-1, ДКЗ, ДК-4, ДК-5 або дрантям
змоченим дегазуючими рецептурами (розчинами). Основні ділянки, які
підлягають частковій дегазації, показані на рис. 4.7.
Повна дегазація, дезактивація, дезінфекція автомобільної техніки
проводиться водієм з використанням ИДК-1, ДКЗ, ДК-4, ДК-5, а також
технічними засобами підрозділів військ РХБ захисту АРС.
Кузови-фургони автомобільної техніки обробляються зверху вниз. При
цьому приймаються заходи безпеки під час роботи на даху автомобіля.
Рис. 4.7. Основні ділянки автомобільної техніки,

які підлягають частковій дегазації
У автомобілів, кузов яких закритий брезентом, брезент обробляється
одночасно з автомобілем. Під час дегазації, дезактивації брезентів обробка
проводиться до повного промокання матеріалу. Під час дезактивації брезенти
обмітаються, витрушуються (вибиваються).
Обробка переносних засобів зв’язку (телефонних та телеграфних апаратів,
комутаторів та ін.) дегазуючою рецептурою РД-2, дегазуючими розчинами № 1,
№ 2-бщ ( 2-ащ), 1 або 1,5 % розчинами ГК дозволяється у крайньому випадку з
наступним технічним обслуговуванням їх в обсязі регламентів № 1, 3, 6.
Переносні герметичні радіостанції (типа Р-105, Р-107, Р-148,) дегазуються
пакетами ИДП-1 або протираються дрантям, змоченим дегазуючою рецептурою
(розчином), яка застосовується для дегазації даного типу ОР шляхом дво-
трикратного протирання поверхні радіостанції та гарнітури.
Після обробки всі деталі насухо протираються дрантям та радіостанція
обслуговується в повному обсязі регламенту № 1. Мікрофони мікротелефонної
гарнітури протираються з двох боків дрантям, змоченим бензином (спиртом), та
висушуються. Плівка, що утворюється на захисній тканині мікрофону обережно
видаляється механічним способом.
Брезентові переносні ремені гарнітури обробляються до повного
промокання, після чого сушаться на повітрі.
Гумові наушники головних телефонів, які зараженні ОР замінюються
незараженими.
Дезактивація проводиться обмітанням або дво-трикратним протиранням
дрантям, змоченим дезактивуючим розчином.
Дегазація, дезактивація, дезинфекція телефонного кабелю проводиться при
згортанні лінії зв’язку шляхом протягування кабелю через ванни з розчином.
Оброблений кабель протирається насухо дрантям та змотується. Напівмуфти
перед роз’єднанням протираються дрантям, змоченим дегазуючою рецептурою
(розчином).
Телескопічні антени обробляються посекційно. Електричні з’єднувачі
захищаються від потрапляння в них розчинів герметизацією кришками або
ізоляційною стрічкою. Після обробки контакти протираються насухо, а при
необхідності зачищаються.
Загальна кількість табельних і штатних технічних засобів спеціальної
обробки механізованого (танкового) батальйону наведена в таблиці 4.3.
Аналіз даних таблиці 4.3 свідчить про те, що наявними силами й засобами
батальйон здатний провести часткову спеціальну обробку усього особового
складу і бойової техніки.
Таблиця 4.3
Загальна кількість табельних технічних засобів
спеціальної обробки у механізованому батальйоні
Найменування Кількість засобів Призначення ТЗСО

засобів мб
ІДПС 41 д, д, д стрілецької зброї
ТДП 51 часткова дегазація танків, БМП.
ІД К -1 44 повна спеціальна обробка АТ і БТ типу БМП, МТЛБ
Д К -4 62 повна спеціальна обробка АТ і БТ типу БТР, БРДМ
КСО 3(4) літом - повна санітарна обробка особового складу; у
взимку - часткова санітарна обробка особового
складу
4.2.4 Маскування аерозолями (димами) військ і важливих об’єктів

здійснюється з метою протидії засобам розвідки і керування зброєю
Основними способами дій підрозділів аерозольної протидії залежно від
характеру виконуємого завдання є їх розгортання по площі або в лінію.
Маскування військ і об’єктів від повітряного противника підрозділи
аерозольної протидії здійснюють постановкою аерозольних завіс на площі,
приймаючи при цьому таки бойові порядки:
кільцевий;
по площі;
комбінований.
Кільцевий бойовий порядок застосовується при маскуванні малорозмірних
об’єктів і передбачає розгортання підрозділів аерозольної протидії на кільцевих
(напівкільцевих) рубежах.
Бойовий порядок по площі застосовується при маскуванні великорозмірних
об’єктів і передбачає розгортання підрозділів аерозольної протидії на декількох
лінійних рубежах.
Комбінований бойовий порядок застосовується при маскуванні об’єкта,
якій займає великий район і передбачає сполучення кільцевого бойового
порядку і бойового порядку по площі для приховування окремих його
елементів, які визначають боєздатність об’єкту.
Маскування дій військ від наземного противника підрозділи аерозольної
протидії здійснюють постановкою лінійних (фронтальних або флангових)
аерозольних завіс, що передбачає розгортання технічних засобів зниження
помітності військ на одній лінії.
Постановка аерозольних завіс підрозділами аерозольної протидії може
здійснюватися з місця і під час руху. При цьому розгортання підрозділів для
виконання завдань також може здійснюватися з ходу або завчасно.
Залежно від характеру виконуваного завдання постановка аерозольних
завіс може здійснюватися проведенням безперервного, періодичного і
пульсуючого аерозолепуску. У випадку обмеженої наявності сил і засобів може
застосовуватися такий спосіб, як “аерозольне розплямування місцевості”.
Залежно від умов обстановки і характеру виконуваних завдань можливі
інші варіанти і способи дій підрозділів РХБ захисту, однак в будь - яких
випадках командири підрозділів повинні проявляти ініціативу, творчість і
запобігати шаблонних дій.
Побудова підрозділів РХБ захисту для виконання завдання (підрозділи
аерозольної протидії приймають бойовий порядок) повинна відповідати способу
його виконання і забезпечувати найбільш повне використання можливостей
підрозділів, своєчасне зосередження основних зусиль і постійне їх нарощування
на головному напрямку, використання вигідних умов місцевості та маневру,
підтримання безперервного управління підрозділами та взаємодії.
Основними завданнями аерозольної протидії під час відбиття масованих
ракетно-авіаційних ударів противника є:
приховування уразливих елементів пунктів управління, аеродромів авіації і
об’єктів тилу (мостових переправ, залізничних станцій, складів батальйонів
матеріального забезпечення й ін.);
постановка аерозольних завіс в хибних районах в комплексі з іншими
засобами та способами імітації військ по плану оперативного маскування для
залучення уваги розвідки противника до цих районів і виклику авіаційних
ударів по об’єктах, що імітуються.
Приховування аерозолями уразливих елементів об’єктів, що маскуються
від засобів повітряного нападу противника здійснюється постановкою
площинних аерозольних завіс.
Площинні аерозольні завіси можуть бути осередковими або суцільними,
закриваючи певні ділянки місцевості, яка зайнята об’єктом, маскується.
Осередкові аерозольні завіси створюються для маскування роти (батареї) і
рівних ним по розмірах підрозділів або уразливих елементів об’єкту, що
захищається.
Одночасно з дійсними, в районі, зайнятому об’єктом, що підлягає
маскуванню, створюються хибні аерозольні завіси для залучення до них уваги
розвідки противника.
Розміри площинної аерозольної завіси над хибним елементом не повинні
відрізнятися від розміру завіси над справжнім уразливим елементом об'єкта.
Ефективність аерозольної протидії при створенні площинних аерозольних
завіс визначається математичним очікуванням втрат бойової і іншої техніки
уразливого елементу, закритого аерозольною завісою, або імовірністю
ураження (виводу з строю) малорозмірного (точкового) об’єкту. Вплив розмірів
площинних аерозольних завіс на ефективність ударів авіації противника по
уразливим елементам об’єктів, що маскуються аерозолями представлено в табл.
4.4.
Для маскування більшості уразливих елементів потрібно створювати
осередкові аерозольні завіси з розмірами 300-500м по фронту і глибиною 700-
1000м. Для постановки такої завіси необхідно 3-4 димові машини або 6-8
аерозольних генераторів.
Джерела аерозолепуску для створення осередкової аерозольної завіси
встановлюються, як правило, на одному кільцевому рубежі. Відстань цього
рубежу від межі об’єкту, що маскується або його уразливого елемента повинно
складати: при розгортанні на ньому димових машин 500-600м, АГП - 200-250м,
димових шашок - 200-300м. Інтервали між димовими машинами
установлюються близько 100м, АГП і димовими шашками - 50м.
Місце димових машин (АГП) на кільцевому рубежі не є постійним і
вибирається залежно від зміни напрямку вітру. Осередки аерозолепуску, із
використанням димових шашок, обладнуються на половині або на усьому
кільцевому рубежі, а в дію приводиться залежно від напрямку вітру тільки якась
частина з них. В кожному осередку аерозолепуску залежно від метеоумов і
необхідності створення аерозольної завіси необхідної довжини одночасно в дію
приводиться одна або декілька димових шашок.
Непрозора довжина аерозольної завіси необхідної довжини від кожної
димової машини регулюється витратою димової суміші.
Для маскування великорозмірних об'єктів, уразливі елементи яких
розташовуються компактно, поблизу один від одного (аеродроми, великі
залізничні станції та вузли, переправи і мости на широких ріках і т.п.),
створюються суцільні площинні аерозольні завіси.
Димові машини (шашки) для постановки таких завіс розташовуються по
рубежах на усій площі, яка закривається аерозолями. Рубежі розміщення
димових машин (шашок) вибираються перпендикулярно переважному напрямку
вітру. Дистанції між ними визначаються, виходячи з того, щоб аерозольна хмара
встигала розповсюдитися від одного рубежу до іншого до підльоту літаків
противника на дальність ефективного застосування їх засобів ураження
(бомбометання, пуску керованих ракет чи бомб), яка повинна складати не
менше 5-10км.
Дистанції між рубежами розраховуються, виходячи із швидкості
приземного вітру й часу, який є на закриття об’єкту, тобто формування над ним
площинної аерозольної завіси.
Час закриття об'єкта аерозольною завісою визначається від моменту
виявлення літаків противника й передачі сигналу на початок аерозолепуску до
їх підльоту до рубежу застосування зброї по об’єкту, що маскується.
Розрахунок необхідної кількості димових машин (шашок) при їх,
розміщенні на рубежах аерозолепуску здійснюється в такій послідовності:
визначаються дистанції між рубежами, виходячи з метеорологічних даних і
потрібного часу на закриття об’єкту площинною аерозольною завісою;
розраховується необхідна кількість димових машин (шашок) на одному
рубежі, для чого довжину рубежу поділяють на значення інтервалу між
машинами (шашками), який складає: для машин -100-200м, для осередків, в
яких установлюються димові шашки, - 50-100м.
В кожному осередку залежно від метеорологічних умов і довжини
аерозольної завіси, яку необхідно створити, в дію одночасно приводиться одна
чи декілька димових шашок.
Кількість димових шашок в кожному осередку визначається, виходячи з
необхідної тривалості аерозолепуску і часу аерозолеутворення однієї димової
шашки;
визначається кількість рубежів, які необхідно створювати для маскування
об’єкту, для чого значення глибини приховуємої площі, тобто сторони,
розташованої по напрямку приземного вітру, поділяють на дистанцію між
рубежами;
загальна кількість димових машин (шашок) визначається їх сумарною
кількістю на усіх рубежах.
В деяких випадках, виходячи з обстановки, для створення суцільної
аерозольної завіси над об’єктом, що маскується, димові машини можуть бути
розташовані по всій площі рівномірно з розрахунку 3-5 машин на 1 км2.
Бойова і інша техніка маскуємих об’єктів не повинна розміщатися в
розривах, які утворяться в аерозольній завісі при розстановці димових машин
(шашок) на рубежах із необхідними інтервалами між ними.
В цьому випадку утворені в аерозольній завісі «вікна» (до 30-40% від її
площі) внаслідок їх рівномірного розподілу не надають істотного впливу на
зниження ефективності аерозольної протидії засобам повітряного нападу
Таблиця 4.4
Вплив розмірів аерозольних завіс на ефективність ударів
авіації противника по уразливих елементах об’єктів, що маскуються
Найменування об’єктів Розміри площі Математичне
аерозольній завіси, м очікування втрат
(імовірність ураження)
Танкова (механізована рота) в
районі зосередження:
район відкритий 150х250 0,45
район закритий АЗ
при нанесенні удару з 400х700 0,12
використанням радіолокаційного
прицілу 400х1000 0,10
В деяких випадках, виходячи з обстановки, для створення суцільної

аерозольної завіси над об’єктом, що маскується, димові машини можуть бути
розташовані по всій площі рівномірно з розрахунку 3-5 машин на 1 км2.
Бойова і інша техніка маскуємих об’єктів не повинна розміщатися в
розривах, які утворяться в аерозольній завісі при розстановці димових машин
(шашок) на рубежах із необхідними інтервалами між ними.
В цьому випадку утворені в аерозольній завісі «вікна» (до 30-40% від її
площі) внаслідок їх рівномірного розподілу не надають істотного впливу на
зниження ефективності аерозольної протидії засобам повітряного нападу
Для приховання дій військ і їх захисту від прицільних ударів авіації, яка діє
на малих і гранично малих висотах, застосовується аерозольне «розплямування»
місцевості. Від осередкових площинних аерозольних завіс, створюваних над
конкретними дійсними і хибними об’єктами, аерозольне «розплямування»
відрізняється не прив'язуванням до межі цих об’єктів і охоплює весь визначений
район місцевості, підвищуючи її захисні властивості екранізуючою дією
розосереджених по площі аерозольних утворювань.
При аерозольному «розплямуванні» дистанція між рубежами і інтервали
між димовими машинами (шашками) вибираються так, щоб не відбувалося
злиття окремих екранізуючих аерозольних хмар в суцільну або осередкову
завісу.
В окремих випадках (наявність добре прохідних доріг, необхідності
залучення уваги повітряної розвідки противника до визначеного району й ін.)
аерозольне «розплямування» може здійснюватися рухомими по паралельним
маршрутам в одному або різних напрямках машин ТДА, працюючих із
максимальною витратою димової суміші.
Підрозділи аерозольної протидії, які оснащені димовими машинами (АГП),
закриття об’єктів або їх уразливих елементів аерозольними завісами тільки під
час нанесення по них ударів авіацією противника повинні здійснювати в тому
випадку, якщо її підльотний час складає 7-8 хв. При меншому підльотному часі
димові машини (АГП) повинні здійснювати безперервний димопуск незалежно
від того, піддається об’єкт авіаційному удару чи ні.
Головною метою аерозольної протидії під час ведення бойових дій у місті є
зниження втрат особового складу і бронетанкової техніки від вогню стрілецької
зброї і протитанкових засобів противника.
Застосування аерозолів, при веденні бою в місті, здійснюється в основному
силами загальновійськових підрозділів у ланці відділення, взвод, рота,
батальйон. Для постановки осліплюючих завіс можуть залучатися артилерійські
(мінометні) батареї.
В ході прориву зовнішніх оборонних рубежів, підготовлених противником
при підході до міста, мета і способи аерозольної протидії не мають істотних
різниць від способів застосування аерозолів під час прориву оборони
противника у звичайних умовах.
З початку створюються маскувальні аерозольні завіси для забезпечення
розгортання загальновійськових з'єднань і частин, в першу чергу для
підрозділів, які виділені від них в передові загоні, в передбойовий і бойовий
порядок, а в подальшому в ході захоплення опорних пунктів противника
ставляться осліплюючи аерозольні завіси.
Постановка маскувальних аерозольних завіс здійснюється силами взводу
аерозольної протидії, самих військ із використанням димових шашок, а також
силами армійської авіації. Осліплюючі аерозольні завіси створюються силами
артилерії і авіації, а при діях військ у пішому порядку - запально-димовими
патронами.
Під час бою в межах міста застосування аерозолів здійснюється в
основному силами загальновійськових підрозділів в ланці відділення, взвод,
рота, батальйон із застосуванням димових гранат (шашок) і запально-димових
патронів. Для постановки осліплюючих завіс звичайно залучається артилерія та
міномети, а також вогнеметні підрозділи з димовими боєприпасами.
Основними завданнями аерозольної протидії під час наступу в місті є:
забезпечення дій штурмових загонів і груп по захопленню підготовлених
до оборони споруд, опорних пунктів та інших важливих об’єктів противника;
осліплення вогневих засобів противника, що заважають підходу підрозділів
до об’єктів атаки;
приховування маневру підрозділів, які діють на ділянках кварталів і
вулиць, що прострілюються противника;
приховування виходу вогневих засобів, в тому числі і вогнеметних
підрозділів на вогневі позиції;
прикриття дій груп розгороджень по обладнанню проходів, розчищенню
шляхів від завалів;
прикриття евакуації поранених і убитих, а також пошкодженої техніки, які
знаходяться в зоні вогню противника;
осліплення вогневих засобів противника при форсуванні водних перешкод
у межах міста.
В ході оборонного бою в місті крім перерахованих вище завдань аерозолі
застосовуються для приховування відходу підрозділів на нові позиції, маневру
силами й засобами на загрозливі напрямки, розгортання підрозділів другого
ешелону (резерву) для проведення контратак.
Аерозолі повинні широко застосовуватися для забезпечення дій штурмових
загонів і груп, які створюються в частинах першого й другого ешелону для
захоплення найбільш міцних будівель і споруд.
Штурмовий загін (група) забезпечується ручними димовими гранатами,
запально-димовими патронами. До їх складу залучаються вогнеметники, які
озброєні вогнеметами РПВ із димовими боєприпасами.
Командир загону (групи), під час організації застосування аерозолів при
захопленні сильно укріплених споруд (будівель) повинен ретельно вивчити
систему вогню противника і можливість вогневого фланкування з сусідніх
будівель, найбільш зручні підступи до об’єкту і наявність загороджень,
визначити місце і час постановки маскувальних і осліплюючих аерозольних
завіс, а також необхідні для цього сили і засоби.
Порядок постановки аерозольних завіс під час захоплення будівель
командир штурмового загону (групи) доводить при організації взаємодії.
Аерозольна протидія вогню стрілецької зброї противника здійснюється на
усіх етапах дій штурмових загонів (груп):
при висуванні підгрупи вогневої підтримки на вогневі позиції;
при обладнанні проходів в мінно-вибухових загородженнях підгрупою
розвідки і розгородження;
при знищенні будівель (споруд), обслуг довгочасних оборонних споруд
підгрупами захоплення.
Завдання застосування аерозолів і необхідні сили і засоби для їх виконання
при забезпеченні дій штурмовий групи в ході захоплення укріпленої будівлі
(споруди) представлені в табл. 4.5.
Під прикриттям аерозольних завіс, які створені димовими боєприпасами
вогнеметів РПВ і запально-димовими патронами, підгрупа вогневої підтримки
розгортається на вогневій позиції, а підгрупа розгородження висувається до
мінно-вибухових загороджень.
Таблиця 4.5
Потреба сил і засобів застосування аерозолів для забезпечення дій штурмової
групи
Завдання Трива Сили і засоби при вітрі:
застосування лість, фронтальному фланговому
аерозолів хв. аер.засоби о/с аер.засоби о/с
Маскування 3-4 РПВ-Д -5 - 6шт. 3 осіб РПВ-Д-2 - 1-2 осіб
висування і 3 шт.
розгортання
підгрупи вогневої
підтримки
Прикриття 4-5 ЗДП-30-60шт 20-25 ЗДП-20-40шт 10-15 осіб
висування осіб
підгрупи
розгородження
Маскування 15-20 РДГ-120-150шт 10 РДГ-60-70шт 5 осіб
підгрупи осіб
розгородження при
обладнанні
проходів
Маскування 3-4 РПО-Д-8-10шт, 10-15 РПО-Д-8- 5-10 осіб
висування і дій ЗДП-20-40шт осіб 10шт, ЗДП-
підгрупи 10-20шт
захоплення
Обладнання проходів у загородженнях здійснюється під прикриттям

аерозольних завіс які створюються особовим складом інженерно-саперних
підрозділів з використанням ручних димових гранат.
Під час вогневої підготовки атаки під прикриттям осліплюючих
аерозольних завіс створених пусками запально-димових патронів, механізовані
підрозділи швидко висуваються до об’єкту, в установлений час осліплюють
противника на нижніх і середніх поверхах пусками ЗДП, на верхніх - димовими
боєприпасами РПВ і вриваються в будівлі, знищуючи живу силу противника
вогнем автоматів і кулеметів.
Аерозольні завіси повинні ставитися також на одному або обох флангах
штурмового загону (групи) з метою протидії фланговому вогню і відволікання
уваги противника.
Окремі вогневі точки і довготермінові оборонні споруди повинні
осліплюватися реактивними піхотними вогнеметами з димовими боєприпасами
РПВ-Д або пусками запально-димових патронів.
Довжина аерозольних завіс при осліпленні об’єктів противника повинна
складати: окремі вогневі точки, спостережний пункт підрозділу - 100м; позиція
на 10-15 осіб - 150м; взводний опорний пункт - 400-600м.
Один залп вогнеметного відділення (взводу) при існування непрозорої
аерозольної завіси близько 3хв. забезпечує просування піхоти під її прикриттям
на відстань до 200м.
Під прикриттям аерозольної завіси, яка створена одним залпом запально-
димових патронів, піхота може пройти відстань 150-200 м.
Пуск ЗДП здійснюється з інтервалами між точками падіння 10-12 м при
фланговому і 4-6 м при фронтальному напрямку вітру. Черговість і дальність
пуску, рубежі й сигнали готовності до пуску та інші вихідні дані для
застосування ЗДП командир підрозділу указує в ході інструктажу особового
складу, якій виділений для постановки аерозольних завіс, і забезпеченні його
димовими засобами. Він зобов'язаний також з врахуванням місцевості і
метеорологічних умов визначити та довести до всього особового складу
підрозділу порядок його дій по використанню результатів аерозольної завіси.
Крім планових завдань постановка аерозольних завіс патронами ЗДП
здійснюється для рішення раптово виникаючих завдань і осліплення «ожилих» і
знову виявлених вогневих точок, на флангах бойового порядку підрозділів, які
здійснюють наступ, а також при форсуванні водних перешкод у межах міста для
осліплення вогневих засобів противника на протилежному березі.
З метою забезпечення евакуації поранених і убитих, а також виводу
пошкодженої техніки з поля бою, аерозольні завіси створюються з
використанням гранат РДГ або димових шашок ДМ-11 (УДШ). Їх витрата
повинна забезпечувати постановку і підтримку аерозольної завіси на протязі 10
20 хв, тобто на час, якій потрібний для виносу пораненого (убитого) в безпечне
місце, а також підходу тягача до ушкодженої машини, закріплення буксиру і
вихід із зони вогню противника.
Для забезпечення захисту від вогню противника в кожній черзі повинно
спалюватися по 10-12 димових гранат РДГ або по 3-4 димових шашки ДМ-11
(УДШ). Постановку аерозольних завіс, як правило здійснює особовий склад,
виділений для евакуації. Дії особового складу по постановці аерозольних завіс,
для забезпечення висування до пораненого (пошкодженої техніки) з тилу, а в
подальшому виходу із зони вогню противника повинні бути рішучими,
швидкими і завчасно спланованими.
Танки і БМП, із метою захисту від вогню протитанкових засобів
противника повинні активно застосовувати систему запуску димових гранат.
Відстрілюючи по 2-3 димових гранати ЗД-6 у сторону вогневих засобів
противника, кожний танк (БМП), може пройти під прикриттям аерозольної
завіси, що створилася, відстань 250-300м.
При підготовці і в ході наступу в горах організація аерозольної протидії
здійснюється з урахуванням таких особливостей:
необхідності дій частин і з'єднань по окремим роз'єднаним, нерідко
ізольованим один від одного напрямкам;
утруднення, а іноді неможливості проведення маневру силами й засобами
постановки аерозольних завіс;
необхідності виконання великого обсягу завдань аерозольної протидії
безпосередньо частинами й підрозділами всіх родів військ;
погіршення умов управління аерозольною протидією в наслідок
екрануючої дії гір;
утруднення вибору на місцевості рубежів постановки аерозольних завіс та
їх інженерного обладнання;
наявності місцевих гірсько-долинних вітрів, різкого перепаду температур
на висотах;
наявності важко прохідної, різко пересічної місцевості з великою кількістю
вузьких ущелин, каньйонів, перевалів, гірських водних перешкод.
Крім того, необхідно враховувати, що глибина поширення аерозольної
завіси уздовж ущелини збільшується в 1,5-2 рази з одночасним збільшенням
тривалості її маскуючої дії порівняно з рівнинною місцевістю.
Додатковими завданнями аерозольної протидії у ході наступу з’єднання в
горах є:
приховування руху військ по ущелинам і перевалам від засобів повітряного
нападу противника;
забезпечення дій передових, рейдових, штурмових загонів і груп;
осліплення довготермінових вогневих споруд і точок;
приховування робіт по розчищенню й розмінуванню завалів на гірських
дорогах, евакуації поранених і пошкодженій техніки.
В обороні за допомогою аерозолів приховуються відхід підрозділів на
запасні позиції і їх вихід на рубежі контратаки, заняття протитанковими
резервами вогневих рубежів, дії інженерних підрозділів по встановленню
мінно-вибухових загороджень, маневр підрозділів на загрозливі ділянки.
Протидія засобам повітряного нападу противника при проходженні
військами ущелин і каньйонів здійснюється постановкою площинних
аерозольних завіс, які створюються над маршрутами руху військ.
Для цього рубежі постановки аерозольних завіс слід обладнати з
використанням димових шашок на верхній частині обох схилів ущелини,
каньйону.
Приведення в дію димових шашок повинно здійснюватися тільки під час
нанесення авіацією противника ударів звичайними і високоточними засобами
ураження по колонам військ.
Для прикриття перевалів засоби аерозольної протидії розміщуються на
схилах гір вище дороги.
Для прикриття серпантинних ділянок маршруту при напрямку вітру
перпендикулярно маршруту руху рубіж димопуску обладнується на одному
схилі з навітряної сторони.
При напрямку вітру уздовж маршрутів засоби аерозольної протидії
встановлюються по обом сторонам перевалу.
Приведення засобів аерозольної протидії в дію повинно здійснюватися
тільки під час нанесення авіацією противника ударів по колонам військ, що
висуваються.
Передові, рейдові загони, при діях у відриві від головних сил, здійснюють
аерозольну протидію своїми силами, використовуючи запально-димові патрони,
систему 902 і димові шашки.
В деяких випадках для постановки осліплюючих аерозольних завіс
залучається артилерія, яка діє в їх складі, а іноді і підтримуюча авіація.
Спостережні пункти і вогневі засоби противника на схилах гір
осліплюються одночасно на усіх ярусах і найбільш надійно - в опорних пунктах,
прилягаючих до доріг, а також на перевалах і командних висотах.
На першому ярусі осліплення здійснюється ЗДП і димовими пострілами
РПВ-Д, на другому - 122 мм гаубицями і 120 мм мінометами, а на подальших -
авіацією.
Атака опорного пункту противника на важкодоступних ділянках місцевості
забезпечується постановкою осліплюючої завіси запально-димовими
боєприпасами. Витрата ЗДП для створення лінійної завіси 100м складає: до 10
патронів при фланговому і до 20 патронів при фронтальному вітрі при
тривалості аерозолеутворення - 2-3хв.
В інтересах штурмової групи, яка виконує завдання по захопленню
довготермінової вогневій споруди, під час висування і розгортання підгрупи
вогневого забезпечення, повинна здійснюватися постановка осліплюючої
аерозольної завіси на фронті не менш 100м, силами мінометній батареї
(взводом) на протязі 4-5 хв.
Вихід підгрупи розвідки і розгородження до мінно-вибухових загороджень
забезпечується постановкою підгрупою вогневого забезпечення аерозольної
завіси за допомогою ЗДП на фронті 100м тривалістю до 5 хв.
Обладнання проходів підгрупою розгородження забезпечується
постановкою аерозольної завіси тривалістю 15-20 хв. з використанням ручних
димових гранат РДГ силами залучаємого для досягнення цієї мети
механізованого відділення. Приховування висування підгрупи захоплення і
знищення до довготермінової вогневої споруди здійснюється підгрупою
вогневого забезпечення, постановкою на 2-4 хв. аерозольної завіси пусками
ЗДП.
При включенні до складу штурмової групи вогнеметного відділення
вогнеметники забезпечують постановку осліплюючої аерозольної завіси
застосуванням димових пострілів вогнеметів. Для осліплення довготермінових
вогневих споруд і вогневих точок які знаходяться поза зоною дії штурмової
групи, аерозольні завіси довжиною до 100м перед кожною спорудою ставляться
силами штатної, доданої або підтримуючої артилерії.
При організації застосування аерозолів зимою необхідно враховувати:
при наявності сніжного покриву понад 20см помітно зменшується
ефективність застосування ручних димових гранат і ЗДП;
при глибині сніжного покриву 30см і більше витрата артилерійських
димових снарядів і мін збільшується у два рази;
час інтенсивного аерозолеутворення димових шашок при низьких
температурах збільшується в середньому на 2-3 хв;
при використанні в ТДА-2м димової суміші N1 необхідний її попередній
підігрів до температури плюс 5-15 градусів на протязі 1-1,5 год.;
для обладнання рубежів постановки аерозольних завіс потрібна інженерна
техніка, а для доставки засобів аерозольній протидії до рубежів - техніка
високої прохідності та вертольоти.
Крім цього, командири частин (підрозділів) повинні передбачити
організацію пунктів обігріву особового складу, який залучається до постановки
аерозольних завіс, забезпечення його маскувальними халатами й фарбування
спеціальних машин частин аерозольної протидії під фон місцевості. При веденні
наступальних дій зимою завдання аерозольної протидії будуть в основному такі
самі, що і у звичайних умовах. Однак через низькі темпи наступу тривалість
постановки аерозольних завіс збільшується.
В обороні додатковими завданнями аерозольної протидії є приховування
вузлів доріг, висот, що примикають до них, забезпечення дій сил і засобів,
виділених для проведення маневру і перекидання на загрозливі ділянки, для
нанесення удару по противнику, якій здійснює обхідний маневр.
4.2.5 Порядок застосування димових засобів.
Під час попадання підрозділу в засідку на марші. За допомогою РДГ
здійснити постановку димової завіси для прикриття від засобів ураження
противника дій підрозділу під час спішування та заняття оборони (рис. 4.8.).
Рис. 4.8. Застосування димових засобів при попаданні

підрозділу в засідку на марші.
Під час подолання зони можливого обстрілу. З метою забезпечення
безперешкодного подолання зон можливого обстрілу колони здійснювати
постановку димових завіс шляхом застосування гранат ЗД6 системи “902”,
термодимової апаратури бронетехніки та ручних димових гранат (рис. 4.9.).
Рис. 4.9. Застосування димових засобів під час подолання зони можливого обстрілу.
Під час блокування блокпосту цивільним населенням. Під час блокування
блокпосту цивільним населянням або здійсненні спроби його захоплення
озброєними людьми під прикриттям цивільних, здійснювати попередження про
застосування спеціальних засобів. В разі ігнорування попередження для
розблокування блокпосту - застосовувати ручні димові гранати (РДГ-2Х), які
споряджаються металохлоридною сумішшю. Якщо не було досягнуто бажаної
мети, застосувати учбові ядовито-димові гранати (уч. ЯДГ).
Під час відбиття нападу на блокпост. Ручні димові гранати застосовувати
з метою приховування дій особового складу під час здійснення маневру (обхід,
оточення) у ході ліквідації ДРГ, зміни вогневої позиції, а також імітації підбиття
бронетехніки.
Під час необхідності скритого виходу з блокпосту. При необхідності
виходу групи особового складу з розташування блокпосту у пішому порядку
або на техніці застосуванням декількох РДГ створити непроглядну завісу з
найбільш небезпечної сторони та під прикриттям диму здійснити висування.
Перед застосуванням РДГ враховувати напрямок вітру.
Під час відбиття захопленого о б ’єкту. З метою осліплення противника,
забезпечення прихованого підходу до захопленого об’єкту під час проведення
штурмових дій використовувати ручні димові гранати білого та чорного диму.
Крім того для заподіяння органам дихання та зору подразливої дії -
застосовувати ручні димові гранати типу РДГ-2Х (рис. 4.10.).
Рис. 4.10. Застосування димових засобів під час відбиття захопленого об’єкту
4.2.6 Застосування вогнеметних підрозділів. Виходячи з досвіду

застосування вогнеметів, вогнеметні підрозділи найбільш доцільно
використовувати в боях за оволодіння населеними пунктами, у складі
штурмових загонів (груп), розвідувальних груп, групи блокування, а також на
блокпостах.
Найбільша ефективність застосування вогнеметів досягається при
комбінованому використанні термобаричних і запалювальних боєприпасів,
внаслідок чого укриття спочатку руйнується, а потім підпалюється.
В населеному пункті, де противник веде мобільну оборону,
використовуючи в якості опорних пунктів житлові будинки та промислові
будівлі, часто міняючи вогневі позиції, ефективність придушення вогневих
точок противника підвищується, при стрільбі з вогнеметів залпами по декількох
віконних та дверних отворах на різних поверхах. Одночасні залпові удари
вогнеметників по перших поверхах багатоповерхових будинків, перетворених
противником в опорні пункти, приводить до того, що будівлі повністю
руйнуються, перетворюючись на купу руїн.
Боєприпас РПО-А при вибуху термобаричної суміші створює на відкритій
місцевості надмірний тиск 0,4-0,8 кг/см2 на відстані 5м від осередку вибуху; у
приміщенні площею 90 м2 - 4-7 кг/см2, крім того, температура там піднімається
до 800° С. Ударна хвиля може «затікати» в укриття. Під час бою у місті один
термобаричний постріл (об’ємного вибуху) по ефективності фугасної дії на
основні види цілей рівноцінний пострілу 155 мм артилерійського снаряду.
Боєприпас РПО-3 при вибуху запальної суміші створює на відкритій
місцевості ландшафтну пожежу на площі до 300 м2; у приміщенні площею 90
100 м2 - створює об'ємне горіння вогнесуміші протягом 5-7 секунд.
Боєприпас РПО-Д при застосуванні димової суміші створює на відкритій
місцевості димову завісу довжиною 35-90 м і терміном існування протягом 1,2-2
хв.; у приміщенні об’ємом до 1500 м створює осередки пожежі та неможливі
умови для дихання незахищеного особового складу і повністю осліплює
особовий склад у протигазах на термін 3-5 хв. За осліплювальною
спроможністю аерозольної завіси РПО-Д не поступається 152-мм димовому
артилерійському снаряду.
З досвіду застосування вогнеметних підрозділів, найбільш ефективним є
розподіл вогнеметників по парах. Кожна пара вогнеметників повинна
отримувати конкретне завдання по знищенню цілі. Для прикриття
вогнеметників під час зайняття ними вогневих позицій повинна виділятися
група забезпечення у складі 2-3 стрілків та 1-2 піднощиків вогнеметів.
При виявленні цілей, по команді загальновійськового командира, група
забезпечення з вогнеметниками висувається в зазначеному напрямку і вражає
цілі. Фактично в даних умовах мова йде про створення для оволодіння
населеними пунктами невеликих мобільних бойових груп у складі 9-12 чоловік.
Такі групи можливо називати вогнеметними групами.
Вогнеметні групи можуть бути наступного складу: 2-3 вогнеметників і 6-9
стрілків, включаючи по одному піднощику вогнеметів на кожного
вогнеметника.
З урахуванням існуючих поглядів на норми посилення двома
вогнеметниками. При цьому їх висунення на вогневі позиції повинно ретельно
забезпечуватися. Практично на кожного вогнеметника доцільно виділяти групу
забезпечення (ГЗ) у складі 2-3 стрільців та одному піднощику вогнеметів.
Поразка цілі здійснюється залповим вогнеметанням з двох напрямків за
сигналом командира підрозділу. Така тактика дій в більшості випадків повинна
забезпечувати успішну поразку вогневих точок противника.
Рис.4.11. Дії вогнеметників при ураженні цілей при оволодінні населеним пунктом.
В механізованій роті таких груп може бути створено 2-3 (в середньому по

одній на механізований взвод). Вогнеметники з піднощиками вогнеметів
приховано, під прикриттям висуваються на вогневі позиції. В цей час інші
стрільці зосереджуються по напрямку атаки об'єкта. Вогнеметники з двох
напрямків вражають вогневу точку, а стрільці стрімко атакують і захоплюють
будівлю. При діях вогнеметників при оволодінні населеними пунктами
виявлена особливість бойового застосування вогнемета РПО-А, яка полягає в
тому, що поразка вогневих точок досягається не тільки за рахунок чинників
термобаричного боєприпасу, але і вторинними факторами, пов’язаними з
сильним руйнуванням цегляних споруд.
Під час проведення рейдових дій в ряді випадків, при оволодінні
населеними пунктами і боїв в зеленій зоні, можливо використовувати вогонь
вогнеметних підрозділів по площі.
Він застосовувався для придушення живої сили противника в невеликих
фортецях, кущах і деревах.
Для вирішення таких завдань необхідно призначати відділення
вогнеметників, яке в основному веде стрільбу по площі. При цьому
здійснюється комплексне застосування РПО-А (З).
Механізована рота з вогнеметним відділенням блокує ділянку зеленої зони,
зайнятої противником за розпорядженням командира роти особовий склад
підрозділу, вогнеметні відділення під прикриттям димів і вогню, групи
прикриття висуваються в ланцюг і здійснюють залпове вогнеметання по
ділянках зеленої зони, звідки ведеться найбільш інтенсивний вогонь
Найбільш часто стрільба з РПО-А велася з дальності 200-300 м, при цьому
на одну ціль призначалось 2 вогнеметника. Витрата РПО-А на поразку однієї
цілі в середньому, за винятком стрільби для придушення живої сили, становить
2-3 постріли.

1. Мета, завдання РХБ захисту у загальновійськовому бою.
2. Основні завдання спеціально підготовлених відділень РХБ розвідки.
3. Способи ведення РХБ розвідки, їх зміст та порядок здійснення.
4. Мета радіаційного контролю в механізованих підрозділах, порядок
організації та здійснення.
5. Порядок організації РХБ спостереження в механізованих підрозділах,
обов’язки посадових осіб постів РХБ спостереження.
6. Види спеціальної обробки озброєння і військової техніки, їх зміст,
порядок організації та здійснення.
7. Мета, основні завдання маскування аерозолями (димами) військ і
важливих об’єктів, їх зміст, порядок організації та здійснення.
8. Порядок застосування димових засобів в механізованих підрозділах в
різних умовах обстановки.
9. Порядок застосування вогнеметних підрозділів в різних умовах
обстановки.
Розділ 5. РАДІОЕЛЕКТРОННА БОРОТЬБА (РЕБ)

Радіоелектронна боротьба організовується і ведеться з метою: зниження
ефективності застосування зброї, бойової техніки і радіоелектронних засобів
управління і зв’язку противника; захисту від його технічних засобів розвідки
ОВТ підрозділів своїх військ; забезпечення стійкості роботи систем і засобів
управління своїми військами і зброєю.
Заходи РЕБ здійснюються у тісному поєднанні з вогневим ураженням
(знищенням, захопленням, виведенням з ладу) засобів управління військами і
зброєю противника, заходами з розвідки, маскування та заходами інших видів
бойового забезпечення.
РЕБ включає радіоелектронне подавлення радіоелектронних засобів
противника, радіоелектронний захист своїх систем і засобів управління
військами та зброєю.
Радіоелектронне подавлення у батальйоні (роті) ведеться шляхом впливу на
радіоелектронні засоби управління противника радіоелектронними
перешкодами, а також шляхом зміни умов розповсюдження електромагнітних
хвиль і радіолокаційної контрастності місцевості. Воно включає:
радіоподавлення та оптико-електронне подавлення.
Радіоподавлення полягає в дії на радіоелектронні засоби противника
постановкою активних і пасивних перешкод, а також зміною умов
розповсюдження радіохвиль. Воно здійснюється силами та засобами приданих
підрозділів радіоелектронної боротьби або штатними засобами зв’язку, які не
задіяні для управління підрозділами. Вказані радіостанції, можуть
використовуватися також для передачі в радіомережах противника
дезінформуючих команд, сигналів, а також імітації діяльності підрозділів у
хибних районах.
Зміна умов розповсюдження електромагнітних хвиль для порушення
роботи інфрачервоних і лазерних засобів розвідки і управління зброєю
противника здійснюється постановкою аерозольних завіс.
Оптико-електронне подавлення здійснюється шляхом порушення роботи
інфрачервоних, тепловізійних, телевізійних, лазерних і оптико-візуальних
систем і засобів розвідки, спостереження, зв’язку і управління зброєю
противника шляхом впливу на них перешкодами, застосуванням оманних
оптичних цілей, пасток і аерозолів.
Радіоелектронний захист у батальйоні (роті) включає: проведення заходів
щодо усунення (послаблення) дії на свої радіоелектронні об’єкти засобів РЕБ
противника і ненавмисних (взаємних) радіоперешкод; захисту підрозділів від
технічних засобів розвідки противника, а також уведенням самонавідних й
керованих засобів ураження від об’єктів, що прикриваються.
Основними способами захисту є: встановлення і дотримання режиму
роботи засобів радіозв’язку, періодична зміна місць їх розташування і робочих
частот; усунення (послаблення) демаскуючих ознак радіоелектронних засобів
своїх підрозділів, ОВТ; спеціальний захист засобів обробки і передачі
інформації.
Для захисту від ВТЗ противника створюються хибні об’єкти, засоби
(пристрої) - джерела електромагнітного випромінювання, застосовується
просторове рознесення радіоелектронних засобів на місцевості та
використовуються місця радіолокаційної невидимості. Крім того, можуть
встановлюватися радіолокаційні відбивачі.
5.2. Мета, завдання РЕБ в загальновійськовому бою

У механізованих (танкових) підрозділах для ведення РЕБ можуть
застосовуватися штатні засоби і засоби з підручних матеріалів. До штатних
засобів належать: термодимова апаратура, системи пуску димових гранат,
інфрачервоні прожектори, димові шашки і гранати.
При організації РЕБ командир батальйону (роти) вказує: порядок
постановки аерозольних завіс, застосування встановлених на машинах засобів
постановки перешкод; завдання і заходи щодо радіоелектронного захисту від дії
засобів РЕБ противника і взаємних радіоперешкод (забезпеченню
електромагнітної сумісності радіоелектронних засобів своїх підрозділів), а
також по захисту підрозділів і об’єктів від технічних засобів розвідки
противника, терміни їх виконання, сили і засоби, що застосовуються.
При підготовці і веденні оборонного бою (бою в оточенні) основні
зусилля РЕБ зосереджуються на радіоелектронному подавленні
радіоелектронних об’єктів першого ешелону противника на напрямку
зосередження основних зусиль.
Радіоелектронний захист досягається жорстким виконанням правил
прихованого управління підрозділами, скороченням часу випромінювання в
ефір радіозасобів, а також забезпеченням електромагнітної сумісності
радіоелектронних засобів і виключення радіоперешкод своїм засобам
радіозв’язку.
У наступальному, зустрічному бою при діях у складі ТакПД
застосування РЕБ має бути неочікуваним для противника. При цьому сили і
засоби зосереджуються у першому ешелоні батальйону, а додані - між першим і
другим і безпосередньо біля об’єктів, що прикриваються. Переміщення доданих
засобів РЕБ здійснюється разом з переміщенням об’єктів, що прикриваються.
На марші сили і засоби РЕБ розподіляються по всій колоні так, щоб
забезпечити надійне виконання завдань, як під час руху, так і при розміщенні у
районах привалів і відпочинку. Додані батальйону сили і засоби РЕБ
здійснюють марш у складі основних сил у готовності до негайного
застосування.
Під час розміщення на місці сили і засоби РЕБ розгортаються по
периметру району розташування і безпосередньо біля об’єктів, що
прикриваються з урахуванням електронної сумісності радіоелектронних засобів
підрозділів. З метою приховування району розміщення засоби РЕБ виконують
свої завдання в пасивному режимі в постійній готовності переходу на активний
режим у випадку загрози нападу противника на район, що охороняється.
Особлива увага звертається на виявлення і подавлення розвідувально-
сигнальних засобів противника.
5.3 Способи протидії артилерійським радіолокаційним комплексам

Способи протидії РЛС типу “Зоопарк” можуть бути як активними, так і
пасивними.
До активних способів протидії відносяться:
Радіоелектронне подавлення засобами РЕБ.
Протидія РЛС “Зоопарк” засобами РЕП може здійснюватися як шляхом
подавлення каналу РЛ розвідки РЛС, так і каналу передачі даних (зв’язку), в т.ч.
супутникового (мобільного). Радіоелектронне подавлення РЛС може
здійснюватися станціями СПН-30, які перебувають на озброєнні Повітряних
Сил.
Для придушення наземних каналів зв’язку може використовуватися
комплекс “Мандат-Б1Е”.
Довідково. Модернізована станція перешкод СПН-30
Призначена для радіоелектронного придушення (РЕП) в розширеному
робочому діапазоні частот існуючих, у тому числі минулих модернізацію РЛС
повітряного базування захисту наземних і повітряних об'єктів. Забезпечується
придушення за основним променем і бічним пелюсткам діаграми спрямованості
наступних класів бортових РЛС:
- бічного огляду;
- розвідувально-ударних комплексів;
- управління зброєю;
- забезпечення польотів на малих висотах;
- багатофункціональних.
Рис. 5.1. Модернізована станція перешкод СПН-30
У станції формуються наступні види перешкод:

- квазібезпереривних;
- багаторазово-імпульсні або відповідні за часом;
- шумові прицільні по частоті і зв'язані по спектру.
Основні характеристики:
діапазон робочих хвиль, ГГц 8 - 12 ;
енергетичний потенціал, дБ (Вт):
- при вузькій діаграмі спрямованості 68;
- при широкій діаграмі спрямованості 54;
еквівалентна чутливість при прийомі сигналів, дБ (Вт):
- менше 100 мкс - мінус 123;
- більше 100 мкс - мінус 140;
динамічний діапазон сигналів, дБ - не менше 60;
параметри аналізованих сигналів:
- простих імпульсних: по тривалості, мкс 0,1-5; за частотою повторення,
кГц - 0,25-300;
- складних ЛЧМ з крутизною внутріімпульсної модуляції: по тривалості,
мкс 1 - 300; за частотою повторення, кГц 0,5 - 10;
крутизна внутрішньо-імпульсної перебудови частоти, МГц/мкс - не більше
3; _ _
поляризація на прийом і передачу похила;
межі роботи, град.:
- по азимуту - 360;
- по куту місця 1 - 70;
бойовий розрахунок, чол. 4.
Комплекс "Мандат-Б1Е" призначений для придушення наземних каналів
зв'язку з фіксованими робочими частотами будь-яких видів модуляції і зі
стрибкоподібно змінними частотами в діапазонах КХ і УКХ допомогою
постановки прицільних за частотою і часом, а також загороджувальних
радіоперешкод. Комплекс перешкод є сучасним ефективним засобом, що
дозволяє вирішувати завдання як радіорозвідки, так і радіоелектронної
боротьби. У контрольованому районі у всьому діапазоні частот забезпечується
одночасне ефективне придушення до 80 ліній радіозв'язку з фіксованими
робочими частотами або до 6 мереж з ППРЧ в зоні 60 км по глибині і 90 км по
фронту.
Повний склад комплексу "Мандат-Б1Е" включає два поста і станцію
розвідки. До складу комплексу входять:
Р-330 РД - автоматизована станція розвідки КХ, УКХ діапазонів - 1 шт.;
Р-330 КВ1 - автоматизована станція перешкод КХ діапазону - 2 шт.;
Р-330 УВІ - автоматизована станція перешкод УКХ1 діапазону - 2 шт.;
Р-330 УВ2 - автоматизована станція перешкод УКХ2 діапазону - 2 шт.
Станція "Мандат-Б1Е" встановлюється на автомобільному шасі типу КрАЗ,
також є варіант установки станції на колісному броньованому шасі "Вепр"
Станція "Мандат-БІЕ" на шасі "Вепр".

1. З якою метою організовується і ведеться радіоелектронна боротьба.
2. Що включає в себе радіоелектронна боротьба.
3. Основні способи радіоелектронного захисту своїх систем і засобів
управління військами та зброєю.
4. Що вказує командир батальйону при організації РЕБ.
5. Що відноситься до активних способів протидії артилерійським
радіолокаційним комплексам противника.
Розділ 6 Зв’язок
6.1 Загальні положення

Успіх сучасного бою залежить від твердого, безупинного, стійкого,
оперативного і прихованого управління підрозділами. З цією метою
створюється система управління, яка являє собою комплекс функціонально
зв'язаних органів управління, пунктів управління і засобів зв'язку.
Зв'язок в свою чергу являє собою основний засіб, що забезпечує
безперервне управління підрозділами у всіх видах бойової діяльності.
Важливу роль у загальній системі управління грають підрозділи зв'язку, які
забезпечують командирів можливістю управління діяльністю підлеглих
підрозділів, узгодження взаємних зусиль сусідів і підрозділів різних родів
військ, передачу сигналів оповіщення, а також управління усіма видами
всебічного забезпечення.
Підрозділи зв'язку поділяються на вузлові, лінійні і направляючі.
Вузлові підрозділи виконують завдання по розгортанню й обслуговуванню
вузлів зв'язку.
Лінійні і направляючі підрозділи розгортають і обслуговують лінії зв'язку.
Підрозділи зв'язку складаються з батальйонів, рот, взводів і відділень
зв'язку. Відповідно до їхнього призначення, вони можуть бути оснащені
різними засобами радіо-, радіорелейного, тропосферного, дротового й інших
видів зв'язку.
Радіо-, радіорелейні і тропосферні підрозділи забезпечують прямий зв'язок
між різними пунктами управління. Вони створюють телефонні і телеграфні
канали зв'язку, по яких здійснюється обмін інформацією.
Телефонні і телеграфні підрозділи обладнують і обслуговують телефонні і
телеграфні станції на пунктах управління, забезпечують оперативний зв'язок, а
також службовий і внутрішній зв'язок на пунктах управління.
Лінійно-кабельні підрозділи прокладають кабельні лінії зв'язку від пунктів
управління підрозділу у підлеглі підрозділи і забезпечують безперебійну роботу
прокладених ліній зв'язку.
Підрозділи рухомих засобів зв'язку розгортають і обслуговують пункти
збору повідомлень і доставляють бойові, службові й інші документи.
Польові пункти управління обладнуються на спеціальних автомобілях,
бронетранспортерах і танках, на яких розгорнуті і змонтовані різні засоби
зв'язку.
Виходячи з бойових завдань, виду бойових дій батальйону визначаються
відповідні завдання зв'язку:
забезпечення стійкого зв'язку зі старшим штабом і своєчасним прийомом
його сигналів, взаємодії із сусідами, що підтримують підрозділами і між
підрозділами батальйону;
своєчасне доведення до підрозділів батальйону сигналів оповіщення про
безпосередню загрозу застосування противником зброї масового ураження, про
повітряного противника, про радіоактивне, хімічне і бактеріологічне зараження;
передача розпоряджень і одержання повідомлень від підлеглих підрозділів
по всебічному забезпеченню бойових дій.
Для успішного рішення зазначених завдань зв'язок повинен забезпечувати
виконання ряду вимог, найважливішими з який є своєчасність, вірогідність і
таємність.
Своєчасність зв'язку характеризує здатність його забезпечувати передачу
(доставку) повідомлень і ведення переговорів у задані терміни, що зумовлені
тактичною обстановкою.
Вірогідність зв'язку характеризує здатність його забезпечувати відтворення
переданих повідомлень у пунктах прийому з заданою точністю.
Таємність зв'язку характеризує здатність його протистояти розкриттю
противником змісту переданої інформації, факту, місця її передачі і
приналежності об'єкта передачі.
Для забезпечення управління підрозділами батальйону застосовуються
радіо-, проводові, рухомі і сигнальні засоби зв'язку. З їхньою допомогою
створюються канали радіо- і дротового зв'язку, а за допомогою рухомих засобів
організується фельд'єгерсько-поштовий зв'язок.
Радіо є основним засобом зв'язку. Під час бою всі команди по радіо
передаються відкритим текстом, при цьому найменування підрозділів і посади
командирів указуються позивними, а пункти місцевості — від орієнтирів, а
також умовними (кодованими) найменуваннями. Для забезпечення стійкого
радіозв'язку при застосуванні противником радіоперешкод і в інших складних
умовах призначаються запасні і резервні частоти. Перехід на них здійснюється
по команді (сигналу) старшого командира.
Проводові засоби зв'язку в підрозділах звичайно застосовуються при
розташуванні на місці й в обороні.
Рухомі засоби зв'язку використовуються для передачі розпоряджень і
повідомлень у всіх видах бою, а також на марші і при розташуванні на місці.
Сигнальні засоби зв'язку застосовуються для передачі зорових, звукових і
світлових сигналів оповіщення, управління і взаємодії.
6.2 Організація радіозв’язку
Радіозасоби застосовуються у всіх підрозділах. Вони є основними, а в

багатьох випадках єдиними засобами, здатними забезпечити безперервне
управління військами в самій складній бойовій обстановці.
При організації і забезпеченні радіозв'язку необхідно враховувати
можливість перехоплення переговорів і передач противником, створення
навмисних перешкод, визначення місцезнаходження радіостанцій, що
працюють на передачу, і їх приналежності до даного штабу за індивідуальними
демаскуючими ознаками.
Радіозв'язок між кореспондентами може бути двосторонній, коли
інформація до них надходить один від одного, і односторонній у випадку
надходження інформації тільки від одного кореспондента до іншого
безпосередньо або через спеціальні пункти переприйому чи ретрансляції.
За характером обміну радіозв'язок буває симплексний чи дуплексний.
При симплексному радіозв'язку, кореспонденти працюють на передачу і
прийом по черзі. Перебій роботи радиста, що працює на передачу, неможливий.
При дуплексному радіозв'язку кореспонденти працюють на передачу і
прийом одночасно і незалежно один від одного.
За способами організації радіозв'язок може бути — по радіонапрямку і по
радіомережі. Вибір способу залежить від обстановки, призначення і важливості
даного зв'язку, специфіки ведення бойових дій.
Зв'язок радіозасобами в батальйоні організовується, як правило, по
радіомережах, а з підрозділами, виконуючими відповідальні задачі, і за
радіонапрямком.
Радіонапрямок — спосіб організації зв'язку між двома пунктами
управління, при цьому в кожному з них виділяється радіостанція, що працює на
радіоданих, встановлених для цього радіонапрямку.
Радіомережа — спосіб організації зв'язку між декількома (трьома і більше)
пунктами управління, при цьому кожному з них виділяється радіостанція, що
працює на радіоданих, установлених для цієї радіомережі.
У радіомережах і радіонапрямках радіостанція старшого командира є
головною. Її вказівки і розпорядження обов’язкові для підлеглих радіостанцій.
Без виклику і дозволу головної радіостанції підлеглі радіостанції на
передачу не працюють.
Для встановлення і забезпечення радіозв'язку на кожну радіостанцію
видаються радіодані, що включають: частоти, позивні, час зміни частот і
позивних, вид зв'язку, азимути на кореспондентів, ключі до радіо-документів, а
при необхідності і радіопаролі.
Режим роботи радіостанцій визначає штаб, що організує зв'язок, виходячи з
обстановки і вказівок старшого штабу.
Рухомі засоби зв'язку застосовуються у всіх видах бою для забезпечення
фельд'єгерсько-поштового зв'язку зі старшим командиром, між пунктами
управління батальйону і з взаємодіючими підрозділами.
Фельд'єгерсько-поштовий зв'язок організується для доставки й обробки
усіх видів бойових документів, листів і ін.. Він організується по напрямках, по
кругових маршрутах і по осі.
Напрямок фельд'єгерсько-поштового зв'язку — спосіб його організації між
двома пунктами управління, при якому адресовані документи і поштові
відправлення доставляються по окремому маршруту.
Круговий маршрут — спосіб організації зв'язку з двома і більш пунктами
управління, при якому адресовані документи і поштові відправлення
доставляються одним рейсом послідовно (по черзі) залежно від їх розташування
на прокладеному між ними маршруті.
Вісь фельд'єгерсько-поштового зв'язку — спосіб його організації з двома і
більш пунктами управління, при якому адресовані їм поштові відправлення
доставляються через обмінний пункт, розгорнутий старшим штабом у районі
дислокації підлеглих підрозділів, де виробляється обмін відправленнями.
У батальйоні рухомі засоби зв'язку використовуються для доставки
бойових і службових документів, а також для передачі усних наказів і
повідомлень.
Сигнальні засоби широко застосовуються в підрозділах для подачі команд і
повідомлень, сигналів оповіщення, управління і взаємодії, для цілевказівки і
взаємного впізнання. Вони застосовуються також для передачі сигналів
виклику, переносу і припинення вогню, позначення своїх військ.
Сигнали встановлюються розпорядженням командира підрозділу. Вони
повинні бути простими і чітко відрізнятися один від іншого, особливо сигнали
оповіщення.
Основні сигнали для забезпечення взаємодії встановлюються старшим
штабом чи розпорядженням командира підрозділу, в інтересах якого
організується взаємодія. Сигнали, що спостерігаються усередині підрозділу,
повинні бути погоджені із сусідами і взаємодіючими підрозділами.
Як сигнальні засоби використовуються зорові, звукові, інфрачервоні і
радіотехнічні засоби. Основними засобами зорової сигналізації в батальйоні є
ракети, сигнальні й освітлювальні патрони, димові шашки, трасуючі кулі,
снаряди тощо. До засобів звукової сигналізації можна віднести сирени, свистки
та інше.
Сигнальні засоби прості використанні, забезпечують швидку передачу
сигналів одночасно великій кількості особового складу. Основними недоліками
їх є обмежена дальність дії, можливість їхнього сприйняття і повторення
Класифікація переносних радіостанцій, їх тактико-технічні
характеристики
Для забезпечення радіозв'язку в батальйоні і їхніх підрозділах
застосовуються переносні радіозасоби, а також станції, встановлені в
бронетранспортерах, бойових машинах піхоти, танках і автомобілях.
Для забезпечення радіозв'язку в батальйоні (дивізіоні) і їхніх підрозділах
застосовуються переносні радіозасоби, а також станції, встановлені в
бронетранспортерах, бойових машинах піхоти, танках і автомобілях.
Радіостанції призначені для забезпечення телефонного зв'язку зі старшим
командиром (штабом), з підлеглими, взаємодіючими підрозділами як на місці,
так і в русі.
Радіостанція Р-107 — переносна, призначена для забезпечення
телефонного зв'язку в тактичній ланці керування.
Діапазон — від 20 до 52 МГц, розділений на два піддіапазони: перший —
20-36 МГц, другий — 36-52 МГц. Всього є 1281 робоча частота з розміщенням
їх по діапазоні через 25 кГц. Можлива установка чотирьох ЗПЧ.
Електричні характеристики:
- потужність передавача в антені — не менш 1 Вт;
- чутливість приймача — не гірше 1,5 мкВ.
Антени:
- штирьова антена висотою 1,5 м (для роботи на ходу), забезпечує дальність
зв'язку до 6 км;
- штирьова комбінована антена висотою 2,7 м (для роботи на стоянці чи на
ходу), забезпечує дальність зв'язку на відстань 8-10 км. До антени є противага з
трьох променів;
- антена «хвилі, що біжить» довжиною 40 м із трипроменевою противагою
при висоті підвісу над землею 1 м, забезпечує зв'язок на відстань до 15 км;
- антена «хвилі, що біжить» довжиною 40 м, але з висотою підвісу в
радіостанції 5-6 м і поступовим зниженням убік кореспондента, забезпечує
зв'язок на відстань до 25 км (Х-подібна антена);
- бортова комбінована антена (штирьова) висотою 2,7 м, забезпечує зв'язок
на відстань до 6-8 км.
Радіостанція Р-107 розміщується в укладальній шухляді. Це діючий
комплект станції з запасним і допоміжним майном. У його склад входять:
- робочий комплект, що складається з прийомопередавача, розміщеного в
ранці з заплічними ременями, двох акумуляторних батарей 2КНП-20, штирьової
антени довжиною 1,5 м, мікротелефонної гарнітури і трипроменевої противаги;
- сумка радиста, у якій переносяться мікротелефонна гарнітура, антена
типу «хвилі, що біжить», шість секцій для комбінованої антени, трипроменева
противага, три викрутки, переносна лампа, ізоляційна стрічка й освітлювальні
лампочки.
До складу запасного і допоміжного майна входять: дві акумуляторні
батареї типу 2КНП-20, ларингофонна гарнітура, антена типу «хвилі, що біжить»
з колами і відтягненнями в брезентовому чохлі, запасна штирьова антена
довжиною 1,5 м із шістьма секціями для комбінованої антени і противагою,
кронштейн для кріплення радіостанції, кронштейн для кріплення штирьової
антени, ремені для перенесення радіостанції, кабель довжиною 10 м з
наконечниками, ЗІП акумуляторних батарей, запасні лампочки і ключ-викрутка,
технічна документація, укладальна шухляда. Структурна схема радіостанції.
Радіостанція Р-147 призначена для забезпечення безпошукового і
безпідстройного телефонного зв'язку у взводі і роті (батареї).
Складається з прийомопередавача, мікротелефонної гарнітури, джерела
живлення, антени з надставкою і планкою кріплення до головного убору,
пристрою для закріплення станції на грудях військовослужбовця, сумки для
перенесення станції, запасного, допоміжного майна і документації.
Радіостанція Р-148 є переносною прийомопередаючою телефонною
радіостанцією з частотною модуляцією. Вона працює в
ультракороткохвильовому діапазоні і призначається для безпошукового і без
підлаштувального телефонного зв'язку в радіомережі механізованої роти.
Складається з прийомопередавача, мікротелефонної гарнітури,
маніпулятора, джерела живлення, штирьової антени з противагою і чохлом,
пристрою для закріплення станції на спині військовослужбовця, сумки для
перенесення станції, запасного, допоміжного майна і документації.
Радіостанція Р-157 — переносна, ультракороткохвильова, симплексна, з
частотною модуляцією, призначена для забезпечення телефонного зв'язку у
взводі і роті (батареї).
Складається з прийомопередавача в чохлі, мікротелефонної гарнітури,
джерела живлення, антени, ременів кріплення, запасного, допоміжного майна і
документації. Станція може розміщуватися на грудях, на спині чи на стегні
військовослужбовця.
Радіостанція Р-159 забезпечує телефонну і телеграфну роботу в
радіомережах і радіонапрямках. Вона може входити до складу радіовузлів
рухливих пунктів керування, командирських і командно-штабних машин, що
використовують як транспортну базу автомобілі і бронеоб’єкти.
Станція працює з однотипними радіостанціями і зі станціями, що мають
загальні ділянки діапазону частот, забезпечує входження у зв'язок без пошуку і
ведення його без підстроювання. Складається з прийомопередавача,
акумуляторних батарей, мікротелефонної гарнітури, заплічних ременів,
штирьової антени, противаги, телеграфного ключа, запасного і допоміжного
майна і документації.
Радіостанція Р-123М — встановлюється на військовій техніці, призначена
для забезпечення телефонного зв'язку між рухомими об'єктами в тактичній
ланці управління.
Діапазон — від 20 до 51,5 МГц, розділений на два піддіапазони: перший —
20-35,75 МГц, другий — 35,75-51,5 МГц. Всього є 1261 робоча частота з
розміщенням їх по діапазоні через 25 кГц. Можлива установка чотирьох ЗПЧ.
Електричні характеристики:
- потужність передавача в антені — не менш 20 Вт;
- чутливість приймача — не гірше 2,5 мкВ і не гірше 4 мкВ при
включеному понижувачі шумів.
Антени:
- 4-метрова штирьова антена, забезпечує роботу станції на місці й у русі на
відстань не менше 20 км при виключеному понижувачі шумів, при його
включенні дальність зв'язку зменшується до 13 км; антена складається з 4
металевих штирів, тому станція може працювати при зменшеній висоті антени;
- аварійна антена (провід в ізоляції довжиною 3 м), при цьому дальність
зв'язку зменшується до 5-6 км.
Через додатковий блок антенних фільтрів при відповідному виборі частот
забезпечується одночасна робота на одну антену двох станцій Р-123М.
Радіостанція допускає безупинну роботу на передачу не більш 10 хв. Час роботи
в режимі чергового прийому не обмежується.
Вибираючи місце для радіостанції, треба керуватися наступними
положеннями:
Не можна розташовуватися в безпосередній близькості від місцевих
перешкод, що знаходяться в напрямку на кореспондента, наприклад крутих
схилів, височин, насипів, кам'яних і залізобетонних будинків, металевих
споруджень, ліній електропередачі і дротового зв'язку. При розташуванні
кореспондента убік відкритої місцевості не слід знаходитися на поляні лісу,
треба заглибитися в ліс чи вийти на відкрите місце. Розташування радиста
(командира) з радіостанцією в гущавині дерев має переваги, ніж на границі їх з
галявиною.
У гірській місцевості, якщо дозволяє обстановка, розташовуватися слід на
схилі гори, зверненої до кореспондента, чи на бічному схилі. При розташуванні
радіостанції на вершині гори, на високих деревах досягаються дальності зв'язку,
значно перевищуючі номінальну дальність дії радіостанції. Дальність зв'язку в
горах буде більша, якщо на радіотрасі є гірська вершина будь-якої висоти, що
має форму клина. Зв'язок поліпшується, якщо кореспонденти мають пряму
видимість на ту саму високу гірську вершину на радіотрасі. При веденні зв'язку
в русі по гірських дорогах можливо його припинення, що викликається появою
так званих «мертвих зон», зумовлених різкою зміною профілю траси. Це
особливо сильно виявляється на граничних відстанях, коли величина напруги
сигналу на вході приймача радіостанції мала.
У великому місті радіостанцію варто розташовувати на площах, у міських
садах, парках, на пустирях, розміщаючи її у всіх випадках якнайдалі від
будівель, металевих опор, щогл. При цьому необхідно пам'ятати, що основним
засобом збільшення дальності і надійності радіозв'язку є можливо більший
підйом антени над поверхнею землі. При роботі з кам'яної будівлі варто
вибирати приміщення з вікнами, що виходять на кореспондента. В умовах міста
спостерігається явище інтерференції ультракоротких хвиль, що проявляється в
тому, що поряд з місцями гарної чутності в декількох метрах від цього місця
зустрічаються місця з дуже поганою чутністю й де вона відсутня зовсім. Тому,
якщо в місті радіозв'язок ненадійний, необхідно відійти на кілька метрів від
місця встановлення зв'язку і вибрати площадку надійного радіозв'язку.
У населених пунктах сільського типу радіостанцію краще розміщувати в
будинках без залізних дахів, а в разі потреби варто робити так, щоб вони не
закривали напрямок на кореспондента.
Для розгортання антен УКХ-радіостанцій рекомендується вибирати рівне
відкрите місце вдалині від металевих споруд та інших місцевих предметів щоб
уникнути погіршення ефективності антени.
Розташування антени під залізним дахом (з врахуванням впливу її на
антену) майже рівносильно зниженню антени до поверхні землі. Залізний дах
має високу провідність, на ньому варто розгортати тільки штирьові антени.
У випадку розташування радіостанцій у різного роду укриттях (ярах,
окопах, бліндажах і т.п.) ефективність антен залежить від виду укриття, ступеня
закриття ними антен і близькості проводів антени від землі. Якщо радіостанція
розгорнута в укритті так, що частина штиря піднімається над навколишньою
поверхнею, то у випромінюванні (і в прийомі) енергії бере участь тільки
виступаюча частина антени. Виходить, дальність зв'язку буде невеликою.
Для роботи з укриття (особливо при роботі в радіонапрямку) доцільно
застосовувати антену «хвилі, що біжить», яку варто виносити на поверхню
землі. При цьому провід антени повинний проходити від поверхні землі на
відстані не менше 0,5 м.
При роботі з укриття гарний ефект дає застосування винесеної на поверхню
землі штирьової антени, що з'єднується з прийомопередавачем за допомогою
коаксіального кабелю довжиною не більш 10-15 м.
При експлуатації радіостанції взимку не слід допускати попереднього (до
початку роботи) охолодження акумуляторної батареї. Для збільшення
тривалості роботи радіостанції при температурах нижче -10° С рекомендується
розміщати блок живлення під верхнім одягом, при цьому прийомопередавач
треба з'єднати з батареєю через перехідний кабель, оберігати зовнішні деталі й
елементи комплекту (перемикачі, фішки, гарнітури) від попадання вологи й
обмерзання, не допускати крутих перегинів кабелю до блоку живлення і мікро-
телефонної гарнітури, не ставити станцію безпосередньо на сніг і лід, не
допускати її вмерзання, використовувати як підстилку підручні засоби. При
внесенні в тепле приміщення з морозу радіостанція “потіє”, тому її варто
протерти сухими ганчірками.
Для збереження радіостанцій і їхньої працездатності необхідно після
закінчення роботи витягти акумуляторну батарею з відсіку станції і поставити її
на збереження відповідно до інструкції по експлуатації акумуляторів. Тримати
станцію в чистоті, оберігаючи її від різких поштовхів, ударів і падіння. Не
допускати потрапляння води всередину корпуса. Після роботи в умовах сирої
погоди просушити радіостанцію в сухому, добре провітрюваному приміщенні.
Необхідно проводити систематичний зовнішній огляд, при виявленні
несправності вчасно здавати станцію в ремонт, періодично перевіряти основні
технічні характеристики.
6.3 Організація радіозв’язку в механізованому батальйоні
Успішне виконання бойових задач вимагає забезпечення безперервного,

твердого і гнучкого управління підрозділами батальйону. Система зв'язку є
сукупністю взаємопов'язаних і погоджених по задачах, місцю і часу дій вузла
зв'язку КСП, радіостанцій і провідних ліній зв'язку, розгорнутих за єдиним
планом для рішення задач забезпечення управління підрозділами батальйону.
Система зв'язку повинна бути в постійній готовності до забезпечення
управління підрозділами, мати високу стійкість, мобільність, необхідну
пропускну здатність і задовольняти вимогам безпеки.
Зв'язок у підрозділах організується відповідно до рішення командира
вказівками начальника штабу і розпорядженням по зв'язку вищестоящого штабу
виходячи з наявності, стану сил і засобів зв'язку, часу на розгортання системи
зв'язку, а також з урахуванням можливостей впливу противника на систему
зв'язку.
Відповідальність за організацію і підтримку зв'язку в батальйоні
(роті,батареї) з підлеглими, доданими і підтримуючими підрозділами несуть
начальник штабу батальйону і командир роти (батареї).
У механізованому і танковому батальйонах систему зв'язку розгортає й
обслуговує взвод зв'язку.
На озброєнні взводу є переносні радіостанції, телефонний комутатор малої
ємності П-193М, легкий польовий кабель П-274М, телефонні апарати ТА-57,
польові зарядні пристрої, освітлювальна електростанція й інше допоміжне
майно. Крім того, у бронетранспортерах і танках встановлені
ультракороткохвильові танкові радіостанції.
Засоби зв'язку повинні застосовуватися комплексно, а використання
кожного з них визначається характером бою, поставленими завданнями й
умовами їхнього виконання.
Основу системи зв'язку механізованого (танкового) батальйону складає
зв'язок, організований радіозасобами командно-штабних (бойових) машин
командира і начальника штабу батальйону.
Зв'язок від КСП батальйону організується з підлеглими, додатковими і
взаємодіючими підрозділами.
Начальник зв'язку батальйону (дивізіону) розробляє схему радіозв'язку на
окремому бланку (листі) і веде робочу карту, на якій крім бойової обстановки
вказуються: місця розташування пунктів управління старшого начальника і
батальйону, таблиці позивних, сигналів і інші довідкові таблиці і дані, необхідні
для роботи. Крім того, на карті повинна бути схема проводового зв'язку і
розрахунок сил і засобів зв'язку взводу.
Радіодані для кожної працюючої радіостанції повідомляються особовому
складу при постановці завдань. Частоти і позивні записуються на шильдиках
радіостанцій.
Зв'язок радіозасобами в мб (тб) є основним засобом забезпечення
управління підрозділами батальйону. Тому радіозв'язок повинен бути
спланований так, щоб виключалася необхідність внесення істотних змін при
переході від одного виду бою до іншого.
У наступі радіозв'язок командира і штабу батальйону зі старшим
командиром (штабом) організується розпорядженням старшого штабу силами і
засобами роти зв'язку старшого командира і взводу зв'язку батальйону.
Основним способом забезпечення радіозв'язку в батальйоні є радіомережа,
а видом зв'язку — радіотелефонний зв'язок. Обхідним каналом зв'язку зі
старшим командиром (штабом) може служити радіомережа артилерійського
начальника, що розміщається на КСП батальйону. У випадку роздільного
розташування командир батальйону обов'язково має зв'язок з командиром
артилерійського дивізіону.
Радіозв'язок командира і штабу батальйону з підлеглими підрозділами
організується від КСП батальйону до КСП підрозділів і забезпечується силами і
засобами зв'язку взводу по двох УКХ-радіомережах командира батальйону на
радіостанціях Р-123М и Р-107М(Р-159). У кожну механізовану роту з взводу
зв'язку батальйону виділяються радіостанція Р-107М (Р-159) і по п'ять
радіостанцій Р-148 (Р-158).
До складу радіомережі командира батальйону на радіостанціях Р-123М
входять: радіостанції командира батальйону (головна), командирів рот і
мінометної батареї, командирів протитанкового, гранатометного і зенітного
ракетного взводів, а також радіостанції всіх лінійних бойових машин, бойового
розвідувального дозору (БРД), відділення радіаційної і хімічної розвідки (РХР) і
радіостанції тилових підрозділів батальйону МТО-АТ (ТРМ-75 у танковому
батальйоні).
Таким чином, у радіомережі може бути більш 30 радіостанцій, що
ускладнює ведення переговорів. Дозволяється робота тільки радіостанції
командира батальйону і радіостанціям командирів рот для передачі повідомлень
командиру батальйону, командира БРД і командира відділення РХР. При
спішуванні особового складу батальйону по цій мережі здійснюється
управління вогнем і переміщенням бойових машин.
До складу радіомережі командира батальйону на радіостанціях Р-107М (Р-
159) входять: радіостанції командира батальйону (головна), начальника штабу,
командирів рот і мінометної батареї. У цю радіомережу можуть включатися
радіостанції командирів гранатометного, протитанкового і зенітного ракетного
взводів.
Вид зв'язку в зазначених мережах — телефонний радіозв'язок.
Обхідним каналом зв'язку командира батальйону з командирами рот може
служити радіомережа підтримуючого (доданого) артилерійського дивізіону на
радіостанціях Р-107М (Р-159). Така можливість визначається спільним
розміщенням цих командирів, а командирів артилерійських батарей — з
командирами рот на одному КСП.
Радіозв'язок командира батальйону з командиром танкової роти
(додаткової) забезпечується по радіомережі командира танкової роти на
радіостанціях Р-123М шляхом включення в неї радіостанції Р-123М командира
батальйону і радіостанції Р-107М (Р-159) начальника штабу.
Радіомережа командира танкової роти (приданих танків) організується
розпорядженням штабу батальйону.
У цю радіомережу включаються радіостанції командира танкової роти і
всіх лінійних танків, а також і радіостанції командирів артилерійського
дивізіону,протитанкового взводу і бойових розрахунків ПТУР при організації
взаємодії.
Особливістю роботи цієї мережі є те, що в ній можуть працювати до 19
радіостанцій, що веде до утруднення переговорів. Тому роботу на передачу тут
дозволяється вести командиру танкової роти і командирам танкових взводів, а
також командирам лінійних танків, що вийшли з ладу.
У батальйоні спеціальних мереж взаємодії не створюється. Радіозв'язок між
командирами рот, а також командирів рот з командирами БРД, відділення РХР,
мінометної батареї, протитанкового, гранатометного, зенітного ракетного
взводів і взводу забезпечення здійснюється по радіомережах командира
батальйону на радіостанціях Р-123М чи Р-107М (Р-159).
Взаємодія командирів рот з командирами підтримуючих артилерійських
батарей забезпечується особистим спілкуванням при спільному їхньому
розташуванні на КСП чи через передові спостережні пункти батарей у випадку
роздільного розташування (радіостанція Р-107М (Р-159).
Радіозв'язок командирів механізованих рот з командирами підрозділів
доданих танків забезпечується періодичним включенням радіостанції
командира роти в радіомережу командира танкової роти доданих танків.
Оскільки в батальйоні часто використовується метод взаємного входження
в радіомережі, начальники зв'язку повинні забезпечувати командирів
взаємодіючих підрозділів необхідними радіоданими (частотами і позивними).
Сигнали про повітряного противника, радіаційне, хімічне і біологічне
зараження місцевості приймаються і передаються по всіх діючих радіомережах
позачергово.
Про прийняті сигнали радисти доповідають командиру батальйону і
начальнику штабу і з їхнього дозволу передають у підлеглі підрозділи. На
пунктах управління прийняті сигнали дублюються голосом або звуковими і
зоровими засобами.
Радіозв'язок у підрозділах батальйону організується на підставі
розпорядження штабу батальйону виходячи з наявності і стану табельних
засобів зв'язку.
У кожній механізованій роті після спішування для забезпечення зв'язку
командира роти з командирами взводів створюється радіомережа командира
роти в складі радіостанцій Р-148 (Р-158) командира роти (головна), командирів
взводів і командира протитанкового взводу. Радіостанції видаються в роти з
вузлу зв'язку батальйону.
При дії роти на бронетранспортерах радіозв'язок командира роти зі своїми
командирами взводів забезпечується по радіомережі командира батальйону на
радіостанціях Р-123М з дозволу головної радіостанції. При наявності
радіостанцій Р-147 (Р-157) і радіоприймачів Р-147П в кожному механізованому
взводі створюється радіомережа командира взводу, у складі якої працюють
радіостанція командира взводу і приймачі командирів відділень.
У мінометній батареї для управління вогнем мінометів створюється
радіонапрямок командира мінометної батареї на радіостанціях Р-107М (Р-159),
у якому працюють радіостанції командира мінометної батареї (на КСП) і на
вогневій позиції.
У протитанковому і гранатометному взводі радіозв'язок командира взводу з
командирами відділень забезпечується по радіомережі командира взводу в
складі радіостанцій Р-148 (Р-158) командира взводу і командирів відділень.
У зенітному ракетному взводі радіозв'язок командира взводу з
командирами відділень забезпечується по радіомережі командира взводу в
складі радіостанцій Р-147 (Р-157) командира взводу і командирів відділень.
Процес планування, організації і забезпечення зв'язку за допомогою
радіозасобів у танковому батальйоні залишається таким же, як і в
механізованому.
Деякі особливості зумовлюються специфікою складу танкового батальйону
і його бойового застосування і полягають у наступному:
- радіозв'язок забезпечується як силами і засобами вузлу зв'язку, так і
екіпажами бойових машин, тому необхідно приділяти більше уваги підготовці
особового складу і техніки зв'язку не тільки вузлу зв'язку, але й екіпажів
бойових машин;
- танкові роти танкового батальйону, як правило, підлеглі механізованим
батальйонам, що діють у першому ешелоні на напрямку головного удару, тому
до всіх екіпажів бойових машин необхідно довести позивний командира, у чиє
розпорядження вони надходять;
- радіозв'язок командиру танкового батальйону може забезпечуватися не
тільки з бронетранспортеру, але і з танку командира батальйону. При цьому
зв'язок зі старшим начальником забезпечується, на спеціально створюваному
радіонапрямку на КХ-радіостанціях (Р-130), а радіозв'язок з командирами
танкових рот — по радіомережі командира батальйону на радіостанціях Р-
123М.
Радіозв'язок в обороні організується так, як і в наступі, і відрізняється лише
складом деяких радіомереж і окремих особливостей забезпечення зв'язку під час
оборонного бою.
Так, радіозв'язок з бойовою охороною забезпечується по радіомережі
командира батальйону на радіостанціях Р-107М (Р-159).
До початку атаки противником переднього краю під час дії дротового
зв’язку робота радіостанцій на передачу забороняється. З початком же атаки
переднього краю наших військ відкривається робота радіостанцій на передачу і
навантаження на радіозасоби зростає в міру виходу з ладу ліній дротового
зв'язку.
У випадку вклинення противника в район оборони батальйону та
контратаках наших військ радіозв'язок використовується без обмежень. Під час
оборонного бою можливе ведення батальйоном чи однією з рот бою в оточенні.
При цьому важливого значення набуває забезпечення радіозв'язку з
підрозділами другого ешелону і резерву, що будуть проводити контратаку. У
даному випадку радіозв'язок з ними краще здійснювати по радіомережі
старшого начальника з використанням радіостанцій Р-123М і Р-107М (Р-159).
Зв'язок із протитанковим резервом старшого начальника може бути
забезпечений по радіомережі старшого артилерійського начальника шляхом
включення в цю радіомережу радіостанції Р-107М (Р-159) командира
Радіозв'язок командира батальйону з додатковими танками здійснюється по
радіомережі доданих танків включенням у цю мережу радіостанції Р-107М (Р-
159) із БМП-1КШ(бронетранспортеру) начальника штабу батальйону.
6.4 Організація дротового зв’язку в механізованому батальйоні
Дротові засоби зв'язку в батальйоні і їхніх підрозділах можуть

застосовуватися самостійно чи в поєднанні з радіозасобами у випадку
розташуванні військ на місці, у вихідному районі, в обороні, а також при
забезпеченні внутрішнього зв'язку на пункті управління.
Дротові засоби зв'язку забезпечують зручність ведення переговорів і мають
велику в порівнянні з радіозасобами таємність передач. На дротових каналах
зв'язку майже виключається можливість створення перешкод противником.
Однак застосування дротових засобів зв'язку має ряд недоліків, що
обмежують можливість використання цих засобів: уразливість від вогню
противника і можливість ушкодження транспортними засобами, громіздкість
матеріальної частини і порівняно мала швидкість робіт із прокладки і зняття
кабельних ліній зв'язку, складність, а іноді і неможливість прокладки кабелю на
зараженій і важкопрохідній місцевості, потреба у великій кількості особового
складу для прокладки, експлуатаційного обслуговування і зняття кабельних
ліній.
Дротовий зв'язок у підрозділах організується двома способами: по
напрямку і по осі.
У випадку організації зв'язку по напрямку зв'язок від пункту управління
(командира, штабу) чи між двома взаємодіючими підрозділами здійснюється по
дротовій лінії, прокладеній між ними. Цей вид доцільно застосовувати в обороні
й у вихідному районі.
У випадку організації зв'язку по осі зв'язок від пункту управління
(командира, штабу) з декількома пунктами управління (командирами, штабами)
чи між декількома взаємодіючими підрозділами здійснюється по одній дротовій
лінії.
Цей вид зв'язку організується в наступальному бою за невеликих темпів
просування військ, коли немає часу для організації дротового зв'язку по
напрямках, а також у всіх інших випадках нестачі дротових засобів.
Безперебійність дії дротового зв'язку досягається улаштуванням
з ’єднувальних ліній між вузлами зв'язку пунктами управління механізованих
(танкових) підрозділів і вузлами зв'язку артилерії й інших військ, а також у
випадку прокладання ліній зв'язку в траншеях чи ходах сполучення шляхом
заглиблення в ґрунт на глибину 15-20 см. Варто враховувати також і захисні
властивості місцевості.
Для прокладки ліній зв'язку необхідно використовувати справний кабель і
майно, технічно грамотно виконувати всі роботи, правильно організовувати їхнє
експлуатаційне обслуговування.
Через населені пункти прокладати кабель не доцільно. При неможливості
обходу населеного пункту лінію треба прокладати по вулицях з найменшим
рухом, підвішуючи і закріплюючи кабель на висоті не менш 5,5 м чи
заглиблюючи його в землю.
На відкритій місцевості за неможливості заглиблення кабелю, лінії зв'язку
прокладаються по поверхні ґрунту з використанням складок місцевості вільно,
без натягу і якщо є можливість кабель кріпиться до місцевих предметів чи
кілків через 150-200 м.
Варто уникати прокладки ліній поблизу залізних і шосейних доріг. Якщо за
умовами обстановки кабельна лінія повинна прокладатися уздовж доріг,
відстань між ними повинно бути не менш 150 м.
Для підвіски кабелю можуть використовуватися опори постійних
повітряних ліній зв'язку. У цих випадках кабель повинен підвішуватися на
висоту 3 м і на 1,5 м нижче нижнього проводу постійної повітряної лінії. Для
кріплення кабелю на опорах його обвивають два-три рази. Щоб кабель не
сповзав з опор, через три-чотири прольоти його закріплюють на опорі петлею.
Не слід закріплювати кабель за гаки і зайняті проводами ізолятори.
Підвішувати кабель на опорах високовольтних магістралей і
освітлювальних мереж забороняється.
На болотистій місцевості й у сирих місцях кабель повинен підвішуватися
на жердинах, чи місцевих предметах, прокладатися по купинах. Щоб уникнути
сповзання у болото(воду) його варто закріплювати кілочками чи рогатками.
У лісі в достатньому ступені забезпечується маскування прокладених ліній
зв'язку. Кабель прокладається по поверхні ґрунту по просіках, галявинах чи
рідколіссю підвішується без натягу на деревах на висоту близько 3 м. При
переході кабелю з землі на дерева його кріплять біля кореня дерева, а потім
піднімають по стовбурі нагору. Через кожні 200-250 м кабель кріпиться, у
місцях з'єднання будівельних довжин влаштовуються «колодязі», щоб можна
було швидше знайти ділянки ушкодження кабельної лінії.
У траншеях і ходах з’єднання кабель укладається по їх стінках і кріпиться
кілочками, у місцях перетинання траншей і ходів з’єднання він закривається
дошками.
Траса прокладки кабелю повинна бути по можливості прямолінійною,
забезпечувати зручність розгортання й експлуатаційного обслуговування
кабельної лінії.
При прокладці кабелю на трасі зустрічаються різні перешкоди у виді доріг,
ярів, високовольтних ліній, рік, озер, каналів. У цих випадках необхідно
виконувати визначені правила.
Улаштовуючи переходи через ґрунтові дороги, кабель необхідно
прокладати в землі в канавках, що відриваються, глибиною 20-40 см. Після
цього канавка засипається ґрунтом і утрамбовується, по сторонах дороги кабель
кріпиться кілочками.
Переходи ліній зв'язку через дороги з покриттям обладнуються з
використанням у першу чергу водовідвідних труб і мостів. При їх відсутності
може бути зроблений повітряний перехід на висоті менш 5,5 м над полотном
дороги.
Під час побудови переходів ліній зв'язку через залізниці також у першу
чергу використовуються водовідвідні труби. Крім того, можна обладнати
перехід лінії зв'язку під рейками, зариваючи кабель на дорозі по обидва боки її в
канавку глибиною не менш 20 см, по сторонах дороги кабель кріпиться
кілочками на відстані 5-10 м від дороги. Протягати кабель між стиками рейок
забороняється. Повітряні переходи дозволяється робити тільки через не
електрифіковані залізниці. Висота підвіски кабелю повинна бути не менш 7,5 м.
Переходи польових кабельних ліній через яри і балки можуть бути як
повітряні, так і по дну перешкоди. Перехід через яри шириною більш 80 м
робиться по схилах і по дну яру.
При перетині траси лінії зв'язку з високовольтною лінією кабель варто
прокладати по землі. Перетинати електрифіковану лінію потрібно під прямим
кутом.
У гірській місцевості важко прокладати, маскувати і знімати провідні лінії
зв'язку по гірських схилах і ущелинах. Отже, потрібна спеціальна гірська
підготовка особового складу. Крім того, необхідно ретельно вибирати траси
ліній зв'язку. Кабель повинен прокладатися уздовж доріг і стежок по схилах і за
кріплюватися кілочками, що вбиваються в ущелини скель.
У пустельній місцевості можливе застосування автотранспорту для
прокладки і зняття лінії зв'язку. Недоліками є велика уразливість кабелю від
вогневого впливу противника, а також труднощі маскування ліній зв'язку.
У північних районах важкодоступний характер місцевості і слаборозвинена
дорожня мережа утрудняють прокладку ліній зв'язку. До того ж складно
орієнтуватися і маскувати лінії зв'язку. Вічна мерзлота, скелястий ґрунт, болота
утрудняють застосування засобів механізації робіт, знижують можливості
розгортання ліній зв'язку.
Восени з настанням заморозків щоб уникнути вмерзання кабелю в ґрунт
доцільно кабелі, прокладені в землі і по землі в сирих місцях, підняти на
рогатки.
У зимовий час при пухкому снігу кабель повинен прокладатися по
поверхні. При укладанні кабелю в сніг траса лінії повинна позначатися віхами.
Перед очікуваними заметами чи ожеледдю кабель доцільно підвішувати.
Суворий клімат вимагає забезпечення особового складу спеціальним
обмундируванням і спорядженням, а також укриттями для зв'язківців.
Для забезпечення проводового зв'язку в підрозділах застосовується
станційна апаратура і лінійні засоби зв'язку: польові телефонні комутатори
малої ємності П-193М, телефонні апарати ТА-57, польовий кабель П-274М,
телефонно-кабельна котушка ТК-2, комплект інструмента ДО-40.
Польовий кабель П-274М призначений для забезпечення телефонного
зв'язку на
20-30 км. Кабель складається з двох звитих між собою проводів (жил),
закріплених у поліетиленову ізоляцію. Будівельна довжина кабелю — 500 м,
маса одного кілометра кабелю — не більш 10 кг, маса котушки з кабелем — не
більш 12-13 кг.
Телефонно-кабельна котушка ТК-2 служить для зручності розмотування
кабелю при прокладці ліній зв'язку і для змотування кабелю при її знятті. Маса
котушки — 4,5 кг.
Телефонний комутатор П-193М малої ємності дозволяє підключати й
обслуговувати 10 ліній від абонентів з телефонними апаратами системи
місцевої батареї (МБ). Він обладнаний власними розмовними і викличними
приладами, має 10 однакових абонентських комплектів і прилади робочого
місця телефоніста.
До складу кожного абонентського комплекту входять: пари лінійних
затисків на вступному щитку, пари лінійних затисків на комутаторі, розрядник,
двопровідний шнур, трьохпружинне сполучне гніздо, запитно-викликаюча
кнопка, відбійно-викличний клапан, діод і опір.
Ввідний щиток з'єднується з комутатором парним кабелем довжиною 20
25 м. Абонентські лінії можуть підключатися до затисків ввідного щитка, або
безпосередньо до комутатора.
До приладів робочого місця телефоніста відносяться: мікрофон, телефон,
підсилювач, індуктор і затиски, до яких у нічний час рекомендується
підключати дзвоник (де це можливо).
Польовий телефонний апарат ТА-57 призначений для телефонного зв'язку
по польових кабельних лініях, що володіє загасанням до 5,5 Нп. Він може
включатися в телефонні комутатори системи МБ чи ЦБ, а також
використовуватися для ведення переговорів по радіо. До складу апарата входять
розмовні прилади: мікрофон, телефон, підсилювач, розмовний клапан, кнопка
ПОСИЛЕННЯ, обмежувач амплітуди, а також прилади для виклику: індуктор і
дзвоник.
Дротовий зв'язок у батальйоні планується начальником зв'язку батальйону
на підставі рішення командира на бій, указівок начальника штабу батальйону по
організації зв'язку, усного розпорядження по зв'язку старшого штабу, наявних
сил і засобів.
Зв'язок зі старшим командиром (штабом) забезпечується по напрямку
польової кабельної лінії зв'язку, прокладеної кабелем П-274М від телефонної
станції вузла зв'язку старшого начальника до телефонної станції вузла зв'язку
КСП батальйону. Обхідним шляхом цього зв'язку може бути дротовий зв'язок
старшого артилерійського начальника з командиром артилерійського дивізіону,
що підтримує даний батальйон.
Дротовий зв'язок з командирами рот, а також з підлеглими підрозділами
(мінометною батареєю, гранатометним, протитанковим, зенітної ракетним
взводами і тиловими підрозділами) організується розпорядженням по зв'язку
штабу батальйону і забезпечується силами і засобами вузлу зв'язку батальйону
по напрямках дротового зв'язку, що прокладається від КСП батальйону до КСП
підлеглих підрозділів кабелем П-274М. На КСП рот і інші підрозділи
встановлюються телефонні апарати ТА-57 за вказівкою командирів підрозділів.
Обхідним шляхом є дротовий зв'язок командира підтримуючого
артилерійського дивізіону з командирами артилерійських батарей, призначених
для підтримки рот, якщо пункти керування їх розташовуються спільно. Зв'язок у
цьому випадку буде здійснюватися через вузол зв'язку КСП артилерійського
дивізіону. З цією метою вузли зв'язку КСП батальйону і артилерійського
дивізіону з'єднуються дротовою лінією, що прокладається силами і засобами
артилерійського дивізіону.
У залежності від розташування на місцевості другого ешелону(резерву) мб
і тилових підрозділів дротовий зв'язок з ними може забезпечуватися по одному
напрямку шляхом включення в одну лінію декількох телефонних апаратів.
Оповіщення підрозділів батальйону здійснюється по всім діючим лініям
дротового зв'язку поза всякою чергою.
Дротовий зв'язок із взаємодіючими підрозділами здійснюється:
- з сусідами на флангах — через вузол зв'язку старшого начальника;
- з підтримуючою артилерією — по сполучній лінії, прокладеної від вузла
зв'язку КСП підтримуючого артилерійського дивізіону до вузла зв'язку КСП
батальйону;
- дротовий зв'язок між командирами рот забезпечується через вузол зв'язку
КСП батальйону.
Дротовий зв'язок командиру мінометної батареї з командиром батальйону
організовується розпорядженням по зв'язку командира батальйону і
забезпечується по напрямку дротового зв'язку кабелем П-274М, що
прокладений від вузла зв'язку КСП мб до КСП командира мінометної батареї
силами і засобами вузла зв'язку мб.
Командир мінометної батареї дротовий зв'язок з вогневою позицією
організовує відповідно до розпорядження командира батальйону і
забезпечується по напрямку дротового зв'язку кабелем П-274М, прокладеним
від КСП батареї до вогневої позиції силами і засобами відділення зв'язку
мінометної батареї.
Наступ з ходу звичайно здійснюється після висування підрозділів із
глибини з заняттям вихідного району. Це забезпечує таємність, раптовість дій,
меншу уразливість від вогневого ураження і утрудняє ведення радіорозвідки
Механізований батальйон із засобами посилення у вихідному районі
розміщується розосереджено, уздовж маршруту висування. В цьому випадку
управління здійснюється по дротових лініях зв'язку і за допомогою рухомих
засобів, а робота радіозв'язку на передачу забороняється.
Дротовий зв'язок у вихідному районі повинен організовуватися з
урахуванням найменшої витрати сил і засобів. Тому залежно від розташування
на місцевості підрозділів батальйону дротовий зв'язок із двома-трьома і більш
командирами може забезпечуватися по одному напрямку зв'язку.
До моменту початку висування підрозділів батальйону з вихідного району з
дозволу начальника штабу батальйону дротовий зв'язок згортається і
підготовляється до повторного розгортання.
Кабель вантажиться на бронетранспортер БМП (БТР), що потім займає
своє місце в колоні штабу. В окремих випадках доцільно начальників напрямків
зв'язку до рот з необхідною кількістю кабелю переміщати безпосередньо з тією
ротою, з якою вони забезпечують зв'язок. У міру потреби у встановленні
дротового зв'язку прокладка ліній зв'язку може здійснюватися від КСП рот до
вузла зв'язку КСП батальйону. Це в значній мірі скорочує час на встановлення
зв'язку.
Питання керування і зв'язку в механізованому батальйоні в оборонному
бою мають багато спільного з цими ж питаннями в наступальному бою. Однак
особливості ведення оборони вносять деякі зміни в схему організації дротового
зв'язку. Зокрема, необхідне: забезпечення командиру батальйону керування
боєм бойової охорони; забезпечення командиру батальйону взаємодії з
протитанковим резервом і другим ешелоном(резервами) старшого начальника.
Крім того, розосередженість підрозділів батальйону приводить до великої
відстані КСП командирів рот від КСП батальйону. Тому дротовий зв'язок у
батальйоні в обороні повинен бути широко розвинутий по фронту й в глибину,
мати обхідні напрямки, забезпечувати її живучість від вогневого впливу
артилерії й авіації противника.
В обороні можуть призначатися запасні райони КСП батальйону і рот.
Отже, лінії зв'язку повинні проходити через них. Усе це вимагає великої
витрати сил і засобів.

1. Які завдання можуть ставиться підрозділам зв’язку, виходячи х виду
бойових дій.
2. Види зв’язку.
3. Способи організації радіозв’язку.
4. Що включають в себе радіоданні.
5. Класифікація переносних радіостанцій.
6. З ким організується зв'язок на КСП батальйону.
7. Способи організації дротового зв’язку.
Список літератури
1. Бойовий статут механізованих і танкових військ Сухопутних Військ

Збройних Сил України. Частина III. Взвод, відділення, екіпаж: Командування
Сухопутних військ Збройних Сил України. Київ - 2016. . - 299 с.
2. Тактика механізованих підрозділів (механізована рота): навч. посібник /Ю.А.
Фтемов, С.В. Похнатюк, І.В. Рєпін, Є.В.Вірко - Л.: АСВ, 2012. - 456 с.
3. Тактика механізованих підрозділів (механізований взвод): навч. посібник
/Є.В. Вірко, м.В. Годій, О.Ю. Железник, А.А. Степаненко - Л.: АСВ, 2014. -
508 с.
4. Основи застосування механізованого відділення (танка) в сучасному
загальновійськовому бою: навч. посібник /І.В. Рєпін, Є.В. Вірко - Л.: АСВ,
2013. - 250 с.
5. Управління діями механізованого відділення (танка) під час підготовки та
ведення бойових (тактичних) дій: навч. посібник /С.В. Похнатюк, Є.В. Вірко,
І.В. Рєпін, Ю.О. Мезєнцев - Л.: АСВ, 2014. - 146 с.
6. Тактика ведення бойових дій в населених пунктах: навч. посібник /О.М.
Куцька, м.В. Годій, В.Ю. Беспека - Л.: АСВ, 2013. - 120 с.
7. Робота командира механізованого взводу (відділення) щодо організації бою
(формалізовані документи): навч. посіб. / С.В. Похнатюк, Д.В. Мінтюков,
Ю.А. Дзюбенко - Л.: ЛІСВ, 2008. - 99 с.
8. Робота командира і штабу мб (тб) з організації і ведення бою: навч.-метод.
посібник /П.П. Ткачук, І.В. Бабірад, С.В. Бокачов, Л.П. Кривизюк. - Л.:
ЛІСВ, 2012.
9. Марш механізованого (танкового) батальйону в сучасних умовах: навч.
посіб. /А.В. Луньков, Ю.А. Дзюбенко, В.В. Ларіонов та ін. - Л.: ЛІСВ,
2008. - 127 с.
10.. Стрижевський В.В., Овчинніков В.В., Багінський М.М. Підготовка та дії
підрозділів (частин) під час проведення миротворчих операцій. - К.: НАОУ,
2001. - 124 с.
11. Давіденко С.В. Організація зв’язку тактичної ланки управління. Ч.1.
Навчальний посібник. - Львів: ЛІСВ, 2007. - 185 с.
Методика оцінки обстановки при аваріях на потенційно небезпечних
об’єктах та екологічної обстановки на території військового об’єкту. Ч. 1. - К.:
НАОУ, 2001. - 164 с.
12. Аерозольна протидія технічним засобам розвідки високоточної зброї
противника в бою та операції. - К.: НАОУ, 2002. - 133 с.

Бойове забещпечення

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Бойове забещпечення

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ФАКУЛЬТЕТ ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ ЗАПАСУ

Рецензенти: Т.Л. Куртсеітов - доктор технічних наук, доцент;

Авторський колектив: О.В. Хіврич, С.П. Корінний, Ю.І. Альошин, В.М.

©Автори вказані на звороті титульного аркуша, 2018

1.1. Загальні положення

Розвідувальні органи мб (тб), їх склад, можливості

1.3. Способи ведення розвідки в загальновійськовому бою

Рис. 1.1. Класична лінійна засідка.

Рис. 1.2. Засідка, де вогонь ведеться лише з одного напрямку.

Озброєння безпосередньо залежить від завдання, яке покладено на групу.

При подоланні місцевості з можливими засідками командир підрозділу

Рис.1.4 б. Після цього зазвичай очікують підхід основних сил

При перебуванні в засідці встановлюється режим радіомовчання.

Гранатометники (позначені прямокутниками) зосереджують вогонь на головній

1.4. Технічні засоби розвідки та їх призначення

бінокль Б-6 бінокль Б-8 Сітка біноклю Б-6, Б-8, Бі-8

Малогабаритний лазерний прилад розвідки ЛПР-1 “Каралон-М” (Рис.

Рис. 1.8. Малогабаритний лазерний прилад розвідки ЛПР-1 “Каралон-М”

Рис. 1.9. Нічний бінокль БН-2 “Реліквія”

Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3 (Рис. 1.10) призначена

Рис. 1.10 Радіолокаційна станція ближньої розвідки СБР-3

Рис. 1.11. Бойова розвідувальна машина БРМ-1к “Коршун”

1.5. Організація та порядок ведення розвідки в механізованому

2.1. Загальні положення

2.2. Види охорони порядок організації та здійснення у загальновійськовому

2.3. Механізований взвод у похідній охороні.

1. Підрозділи противника, прорвавши оборону підрозділів прикриття

2.4. Механізований взвод у сторожовій охороні.

2.6. Механізований взвод у бойовій охороні

Питання для самоконтролю

3.1. Загальні положення

3.2. Мета, завдання інженерного забезпечення в загальновійськовому

3.4. Технічні засоби інженерного забезпечення та їх призначення

Переносна установка розмінування УР-83П (рис. 3.1) призначена для подачі

Рис. 3.2. Переносний індукційний міношукач ИМП-2

Рис. 3.3. Комплект розвідки і розмінування

Рис. 3.5. Полкова землерийна машина ПЗМ-2

Танковий мостоукладач МТУ-20 (рис. 3.6) призначений для улаштування

Рис. 3.6. Танковий мостоукладач МТУ-20.

____________________ Склад возимих комплектів розмінування __________

3.6. Організація та порядок виконання завдань інженерного

Інженерне забезпечення оборони механізованого (танкового) батальйону

3.6.1. Відривання та маскування одиночних окопів для стрільби із

3.7. Організація та порядок виконання завдань інженерного

Організація інженерного забезпечення наступу батальйону залежить від

3.8. Організація та порядок виконання завдань інженерного

Основними завданнями інженерного забезпечення під час бою в оточенні і

Інженерне забезпечення миротворчої операції здійснювалося з метою

3.10. Мета, завдання тактичного маскування в загальновійськовому бою

Тактичне маскування в батальйоні (роті) організується і здійснюється з

1. Мета, основні завдання інженерного забезпечення в загальновійськовому

4.1. Мета, завдання РХБ захисту у загальновійськовому бою

4.2. Сили і засоби для здійснення РХБ захисту в механізованому

Аналіз даних таблиці 4.1 дозволяє зробити висновок, що наявна кількість

Рис. 4.1. Окоп для посту РХБ спостереження.

Найбільш характерними ознаками застосування противником отруйних

Рис. 4.2. Пост РХ спостереження.

4.2.2 Повна спеціальна обробка підрозділів проводиться за командою

Рис.4.3. Принципова схема району спеціальної обробки (варіант)

Пункт спеціальної обробки розгортається на ділянці місцевості з

Рис. 4.4 Принципова схема пункту спеціальної обробки (варіант)

Підрозділи, які мають в своєму складі озброєння та військову техніку, що

__________ Склад возимих комплектів розмінування