Заняття 11.

Виховання

Теоретична частина

1. Виховний процес як особливий вид міжособистісної взаємодії + 2.

Механізми та прийоми виховання.
Процес виховання цікавий, часто непередбачуваний, завжди творчий.
Багато педагогів і психологів говорять про парадокси виховання, озвучуючи
питання, на які важко відповісти. 
За словником В. Даля виховувати означає «піклуватися про речові і
моральні потреби малолітнього, до віку його; в нижчому значенні
вигодовувати, плекати (про рослину), годувати і одягати до віку; у вищому
значенні навчати, наставляти, навчати всьому, що для життя потрібно…».
Тлумачний словник С. І. Ожегова описував виховання як "навички
поведінки, які прищеплені сім'єю, школою, середовищем і проявляються в
суспільному житті".
У психології процес виховання розглядається в першу чергу як
цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних),
які сприяють формуванню:
1) певних відносин до предметів, явищ навколишнього світу;
2) світогляду;
3) поведінки (як прояви відносин і світогляду).
Розглядаючи виховання з точки зору психологічної науки, потрібно
звертати увагу на механізми та закономірності розвитку особистості людини,
які визначають весь хід цього процесу.
Психологічною сутністю процесу виховання є розуміння та облік
психологічних механізмів формування особистості при взаємодії вихователя
і вихованця, вивчення ефекту виховних впливів в залежності від різних
індивідуально-психологічних особливостей дитини.
Процес виховання людини пов'язаний з його соціалізацією і
формуванням особистості. Розглянемо взаємозв'язок між цими поняттями, а
також психологічні механізми соціалізації і формування особистості.
Соціалізація - це безперервний процес засвоєння людиною цінностей,
норм, установок, зразків поведінки, властивих даному суспільству,
соціальної спільності, групі, і відтворення їм соціальних зв'язків і
соціального досвіду.
Важливо звернути увагу на поняття "цінності" та "норма", які
найбільш явно відображають процес соціалізації дитини.
У психології цінності розглядаються не як об'єктивні властивості
предметів або явищ, а як суб'єктивна оцінка конкретних властивостей, які
залучені в систему суспільних відносин. Система цінностей задається через
інтенціональних норми і служить повсякденним орієнтиром в предметної і
соціальної дійсності людини.
Норма - визнаний обов'язковий порядок. Однак норма, в
психологічному сенсі слова, має на увазі не тільки "доцільність поведінки",
але і його творчу спрямованість. Не дарма Л. С. Виготський зазначав, що
"норма вдає із себе чисто абстрактне поняття деякої середньої величини
найбільш приватних випадків і на ділі не зустрічається в чистому вигляді -
завжди з деяким домішком ненормальних форм".
Соціалізація особистості відбувається в умовах стихійної взаємодії
людини з навколишнім середовищем, а виховання розглядається як процес
цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (сімейне, релігійне,
шкільне виховання). Таким чином, виховання виступає
своєрідним механізмом управління процесами соціалізації.
Сучасна ситуація пов'язана з інтенсивним розвитком ринкової
економіки і деякою переорієнтацією на матеріальні цінності, викликала певне
посилення розвитку у молодих людей таких якостей, як егоцентризм,
байдужість, пасивність. Виховання ж дозволяє подолати або послабити
негативні наслідки соціалізації, «надати їй гуманістичну
орієнтацію, затребувати науковий потенціал для прогнозування і
конструювання педагогічної стратегії і тактики».
Доросла людина допомагає дитині соціалізуватися, і в той же час
виправляє деякі негативні моменти стихійної соціалізації підростаючої
людини.
Цілі виховання завжди відповідають стану і перспективам розвитку
суспільства, його певної економічної та соціальній структурі. У науковому
плані «намічати і вказувати мету виховання - справа загальної педагогіки та
соціальної етики», «... педагогічна психологія може бути однаково
спрямована на будь-яку систему виховання. Вона може вказувати, як слід
виховувати раба і вільну людину... Хімія і фізика служать в однаковій мірі як
війні, так і культурі. Тому кожна педагогічна система повинна мати свою
систему педагогічної психології», - зазначав Л. С. Виготський.
 Всі ці словаи Л. С. Виготського надзвичайно актуальні в даний час. У
зв'язку з посиленням розшарування суспільства виникають різні соціальні
запити. «Завжди існує відоме взаємодія впливів і зв'язок між великим і малим
соціальним середовищем, і вся складність психологічної проблеми виховання
полягає не в чому іншому, як у встановленні істинних кордонів цієї
незалежності».
Тому, включаючись в процес виховання, вибираючи ту чи іншу
педагогічну систему з її методами і підходами, важливо віддавати собі звіт в
тому, кого ми хочемо виховати, які якості ми прагнемо активізувати в
підростаюче людині.
У напрямку виділяють розумове (розвиток інтелектуальних здібностей
людини, інтересу до пізнання навколишнього світу і себе); моральне (етичні
вимоги суспільства, основні постулати яких були представлені в Біблії і
Корані); трудове (розвиток сумлінного, відповідального і творчого ставлення
до різних видів трудової діяльності); фізичне (тренування рухових навичок,
загартовування організму) і естетичне (розвиток естетичного ставлення до
дійсності) виховання. Всі ці напрямки виховання взаємопов'язані та
взаємозалежні.
Таким чином, вчителям, батькам, вихователям важливо намічати
конкретні цілі виховання дитини, враховуючи його індивідуальні особливості
(властивості нервової системи, інтереси, мотиви, здібності і т.д.) і умови
розвитку.
У сучасній літературі наводяться різні методи виховання.
1. Безпосередній вплив вихователя на вихованця: переконання, моралі,
вимоги, накази, погрози, покарання, заохочення, особистий приклад,
прохання, рада.
2. Створення спеціальних умов, ситуацій, які змушують вихованця змінити
власне ставлення, поведінку, проявити характер, висловити свою позицію.
3. Вплив засобів масової інформації, думки референтної групи, авторитетної
для дитини.
4. Створення спільної діяльності вихователя і вихованця.
5. Передача інформації або соціального досвіду в колі сім'ї, в процесі
дружнього та професійного спілкування.
6. Занурення в світ народних традицій, читання художньої літератури.
Останнім часом широкого поширення набули методи
психотерапевтичного впливу на особистість. Ці методи спрямовані на
допомогу вихованцю в подоланні конфліктних і стресових ситуацій, в
рішенні навчальних і особистих проблем. До психотерапевтичних методів
належить бесіда, соціально-психологічний тренінг. Треба відзначити велику
значимість цих методів в роботі з дітьми, так як з кожним роком реєструється
все більше порушень в емоційному стані дітей, особливо в школі, що
проявляється в тривожності, страхах, агресивності.
Можна виділити певні відмінності в методах виховання, пов'язаних зі
сферою впливу:
- Когнітивні методи впливу спрямовані на перетворення системи знань
людини (переконання, пов'язані з системою аргументації);
- Емоційні виховні впливу, пов'язані з "зараженням" певними емоціям,
ставленням, сприяють виникненню у вихованця певного афективного стану
(інтересу, радості, спокою);
- Поведінкові виховні впливу безпосередньо спрямовані на вчинки людини,
пов'язані з виробленням звичок у навчальній, трудовій діяльності, в
спілкуванні.
Однак, оскільки знання, емоції та вчинки людини взаємопов'язані,
через будь-який з цих впливів відбувається вплив на особистість в цілому. 
З іншого боку, багатьма педагогами і психологами відзначається
неузгодженість між розумінням, усвідомленням правильної поведінки і
безпосереднім його здійсненням. 
Узгодженість процесів емоційного задоволення і усвідомлення
правильності дії, прагнення їх повторювати - все це лежить в основі
формування звичок, які надають міцність, стійкість будь-якій системі
виховання.