Реферат на тему

«Інфекційні захворювання. Натуральна

віспа»
Підготувала учениця 11-А класу
Томаківського НВК №1
Смерека Юлія

Віріони натуральної віспи (збільшено у 370000 разів)

 Натура́льна ві́спа— інфекційне вірусне захворювання з
епідемічним поширенням. 1980 року Всесвітня організація

охорони здоров'я офіційно повідомила, що натуральна віспа

ліквідована у природі за допомогою вакцинації, попри це, все

ще існує гіпотетична можливість внутрішньолабораторного

зараження при проведенні наукових досліджень з подальшим

поширенням хвороби в популяції, адже в світі були ліквідовані

усі лабораторні запаси вірусу на початку 1990-х років, які

ще на той момент зберігали в 3-х країнах (США, СРСР,

Південно-Африканська Республіка). Не зважаючи на

підтверджений факт ліквідації в світі натуральної віспи, її,

через легкість зараження людей, швидкість поширення,

тяжкий перебіг, високу летальність продовжують відносити

до тих інфекційних захворювань, які виявили здатність

чинити серйозний вплив на здоров'я населення.

 Історичні відомості

Натуральна віспа — одне з найдавніших захворювань. Опис

віспи було знайдено в єгипетському папірусі Аменофіса I,

складеному близько 4 тис. років до нашої ери.

У Російській імперії варіоляція (метод раннього небезпечного

щеплення) була проведена після смерті від віспи 15-літнього

імператора Петра II. Першими щепленими від віспи були

Катерина II, Великий князь Павло Петрович, Велика княгиня

Марія Федорівна. Звичайному селянському хлопчині Олександру

Маркову, від якого взяли матеріал для щеплення Катерини II,

подарували дворянство, надали прізвище Оспєнний і герб.

Наприкінці XVIII століття англійський лікар Едвард Дженнер

винайшов вакцину — безпечне щеплення від віспи на основі

вірусу коров'ячої віспи, яке потім було застосовано в Європі

та усьому світі масово.

 Едвард Дженнер Катерина ІІ князь Павло Петрович

Епідеміологічні особливості

Роль джерела інфекції грають хворі, які у перші дні

захворювання виділяють збудника у зовнішнє середовище з

частинками слизу з носоглотки (повітряно-крапельний

механізм передачі інфекції), а пізніше — при відпаданні

кірочок, що містять вірус, зі шкіри та слизових оболонок

контактним механізмом — шляхом безпосереднього

контакту, так і внаслідок того, що вірус з кірочок

потрапляє до пилу (пиловий шлях), який піднімається у

повітря і надалі проникає до організму здорової людини через

дихальні шляхи.
 Патогенез

Проникнувши через шкіру або слизові, вірус починає

циркулювати у крові; при вкоріненні його у клітини шкіри або

слизових оболонок на них утворюються характерні

висипання. Вірус викликає глибокі порушення діяльності

серцево-судинної системи.

Класифікація і клінічні ознаки

Розрізняють такі клінічні форми:

 поширена форма з достатньо рясним висипом на шкірі та

слизових оболонках (зустрічається найчастіше);

 геморагічна форма;

 зливна віспа;
  віспяна пурпура (або чорна віспа) — вкрай тяжка форма віспи з

практично 100-відсотковою летальністю;

 варіолоїд — атипова, легка, стерта форма хвороби у людей, в

яких є імунітет після профілактичних щеплень.

Інкубаційний період триває від 5 до 15 днів.

Діагностика

Хворобу розпізнавали на основі епідеміологічних даних,

анамнезу і клінічної симптоматики. Для підтвердження

діагнозу можна дослідити зіскоб папул, вміст пухирців та

пустул на специфічний антиген збудника, що виявляється у

реакції зустрічної дифузії та преципітації в гелі. З метою

екстреної діагностики використовується реакція пасивної

гемаглютинації з вмістом віспяних елементів. Для виявлення

вірусу використовуються методи електронної мікроскопії.

Для підтвердження діагнозу натуральної віспи проводиться

також дослідження парних сироваток крові в реакції

гальмування гемаглютинації.
 Лікування

Усі хворі підлягали госпіталізації та суворій ізоляції. Терапія

симптоматична. Необхідне суворе дотримання гігієнічних

вимог до натільної та постільної білизни. З моменту

утворення пустул їх тушують 2 % розчином перманганату

калію на ватному тампоні. Шкіру повік протирають 1 %

розчином борної кислоти, в очі закрапують сульфацил-

натрій (альбуцид), а у період гнійних висипань через день

застосовують офіцинальну тетрациклінову очну мазь.

Слизову оболонку ротової порожнини та язик протирають 3

% розчином боракс-гліцерину. Необхідні комплексна

вітамінотерапія, анальгетики, снодійні. За відповідними

показаннями застосовують серцево-судинні препарати, в/в

вливання сольових розчинів. При тяжкому перебігу віспи в

ослаблених хворих для придушення вторинної бактеріальної

інфекції застосовують антибіотики.

Профілактика

Госпіталізація хворих, проведення карантинних заходів.

Персонал, що наглядає за хворими, повинен носити марлеві

пов'язки, подвійні халати, гумові хірургічні рукавички. При

появі випадку захворювання у вогнищі встановлюється

карантин на 17 днів, за людьми, що контактували з хворим,

встановлюють медичне спостереження з розміщенням їх у

карантині.
 Монумент присвячений ерадикації віспи.

Встановлений на території штаб-квартири ВООЗ у Женеві.