ВИКОРИСТАННЯ МОЛЕКУЛЯРНО-ГЕНЕТИЧНИХ МЕТОДІВ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

ОСОБЛИВОСТЕЙ М'ЯЗОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПАДКОВОЇ СХИЛЬНОСТІ У СПОРТІ

Дроздовська С. Б.
Національний університет фізичного виховання і спорту України

Анотація. Проведено аналіз методів, що використовуються у спортивній генетиці в цілому та молекулярній

генетиці м’язової діяльності зокрема. Створено історичний огляд шляхів розвитку та вдосконалення методів
спортивної генетики. Охарактеризовані сучасні методи спортивної генетики. На основі аналізу наукової
літератури виокремленні найбільш вживані молекулярно-генетичні методи. Показано, що основним методом,
який має найбільше практичне застосування в спортивній діяльності, є метод полімеразної ланцюгової реакції
у різних модифікаціях. Він дозволяє проводити діагностику генів та визначати спадкову схильність до
виконання фізичної роботи різного характеру та інтенсивності. Встановлено переваги використання даних
методів у спорті, їх особливості та недоліки, перспективи подальших досліджень.
Ключові слова: спортивна, генетика, методи, ланцюгова, реакція.
Аннотация. Дроздовская С.Б. Использование молекулярно-генетических методов для исследования
особенностей мышечной деятельности и наследственной предрасположенности в спорте. Проведен анализ
методов, используемых в спортивной генетике в целом и молекулярной генетике мышечной деятельности в
частности. Создан исторический обзор путей развития и совершенствования методов спортивной генетики.
Охарактеризованы современные методы спортивной генетики. На основе анализа научной литературы
выделены наиболее часто встречающиеся молекулярно-генетические методы. Показано, что основным
методом, который имеет наибольшее практическое применение в спортивной деятельности, является метод
полимеразной цепной реакции в различных модификациях. Он позволяет проводить диагностику генов и
определять наследственную предрасположенность к выполнению физической работы различного характера и
интенсивности. Установлено преимущества использования данных методов в спорте, их особенности и
недостатки, перспективы дальнейших исследований
Ключевые слова: спортивная, генетика, методы, цепная, реакция.
Annotation. Drozdovska S.B. Using the molecular genetics methods for studying the peculiarities of muscle
activity and inherited predisposition in the sport. Analyzes of the methods used in sports genetics, and molecular
genetics of muscle activity in particular are considered. The historical retrospective review of sports genetics methods
was created. Contemporary level sports genetics methods were determined by the scientific literature analysis. The most
common molecular genetics techniques that are used for practice and for research into sports were highlighted. It is
shown that the main method, which has the greatest practical application in sport, is the method of polymerase chain
reaction in various versions. These methods allow genes diagnostic and determine the genetic predisposition to perform
of different kinds of physical exercises. The advantages of using these methods in sport, their features and
shortcomings, prospects for further research were established.
Key words: sport, genetics, methods, chain, reaction.

Вступ.
Молекулярний рівень досліджень сучасної генетики зумовив виникнення нової галузі знань –
геноміки, яка вивчає структуру і функції генів, реалізацію спадкової інформації і є основою для протеоміки та
мітаболоміки. Можливості цих наук безмежні: вони дозволяють вирішувати велику низку практичних завдань,
включаючи охорону здоров’я та оточуючого середовища, спорт. Їх справжня фундаментальність полягає у
можливості практичної реалізації.
Бурхливий розвиток молекулярної генетики у другій половині 20-го сторіччя, пов’язаний з відкриттям
структури дезоксирибонуклеїнової кислоти (DNA), розшифровкою генетичного коду, відкриттям механізмів
транскрипції і трансляції генів, відкрив широкі перспективи для вирішення як фундаментальних так і
прикладних завдань, сприяв застосуванню її методів у прикладних дисциплінах, зокрема у спортивній генетиці.
На теперішній момент у генетиці склалися дві стратегії генетичного аналізу: «класична» – дослідження
генетичної обумовленості ознаки (шлях від ознаки до гену) і «зворотна» – дослідження фенотипічних ефектів
окремих генів (шлях від гена до ознаки) [5]. Якщо на перших етапах розвитку спортивна генетика
використовували «класичний» підхід, то на сучасному етапі розвитку науки в спортивній генетиці частіше
використовують «зворотній» підхід.
Спортивна генетика зародилася у 50-х-60-х роках минулого століття, започаткована роботами Grebe H.,
1956, Gedda L., 1960, Mosser H., 1960. на основі аналізу родоводів спортсменів високого класу [18, 19].
Основними методами, що використовувались були: онтогенетичний (лонгітудинальний), генеалогічний,
сімейний, близнюковий [1, 9]. В перших спробах використання генетичних методів для пошуку відмінностей
між особами, які мають схильності до занять спортом та які не мають їх, в якості генетичних маркерів
використовували стійкі фенотипічні ознаки, тісно пов’язані з генотипом. Серед них: морфологічні ознаки, що
включали пропорції тіла, форму скелетних м’язів, їх топологічний склад, ступінь жировідкладень, серологічні
ознаки (групи крові за різними системами), дерматогліфічні маркери, композиція скелетних м’язів, рівень
гормонів в крові та інш. [1, 7, 8, 9].
Офіційне становлення спортивної генетики відбулося у 1980 р. на олімпійському науковому конгресі
«Спорт в сучасному суспільстві» у Тбілісі, шляхом створення наукового товариства з спортивної генетики і
соматології. Вперше термін «генетика фізичної діяльності» був запропонований в 1983 г. Клодом Бушаром
(Канада, США).
Широкомасштабний багаторічний міжнародний проект «Геном людини», що почався у 1986 році під
керівництвом Джеймса Уотсона, а пізніше Френсіса Коллинза (Francis Collins) здійснив величезний вплив на
розвиток як всієї медико - біологічної науки так і на спортивну генетику зокрема. Об’єкти досліджень почали
вивчатися на рівні геному – спадкового апарату клітини, що містить всю інформацію, необхідну для розвитку
організму, його існування в умовах середовища, еволюції і передачі спадкової інформації в поколіннях [3].
Роботу виконано згідно теми 2.22 «Розробка комплексної системи визначення індивідуально-
типологічних властивостей спортсменів на основі прояву геному» та теми 2.25 «Моніторинг процесу адаптації
кваліфікованих спортсменів з урахуванням їх індивідуальних особливостей» зведеного плану науково-
дослідної роботи у сфері фізичної культури і спорту на 2011 – 2015 рр.
Мета, завдання роботи, матеріал і методи.
Мета роботи – створити огляд сучасних методів молекулярної генетики; що можуть застосовуватися у
сфері спортивної діяльності; охарактеризувати молекулярно-генетичні методи, що використовуються у
спортивній генетиці в цілому, та молекулярній генетиці м’язової діяльності зокрема.
Методи дослідження – аналіз, порівняння, узагальнення наукової та науково-практичної літератури.
Результати дослідження.
Згідно сучасних уявлень молекулярної генетики фізичної активності, вважається, що індивідуальні
відмінності у ступені розвитку тих чи інших фізичних і психічних якостей людини обумовлені ДНК-
поліморфізмами, яких нараховується більше 21 мільйону (за даними бази поліморфізмів EMBL). ДНК-
поліморфізми – це генетичні варіанти послідовностей нуклеотидів однієї й тієї ж ділянки ДНК у різних людей,
які зустрічаються у популяції з частотою не менше 1%. Деякі поліморфізми здатні впливати на ступінь
експресії генів, активність функціональних продуктів (білків, РНК) і структуру білків.
Зараз відомо більше 214 генів, поліморфізми яких асоційовані з розвитком і проявом фізичних якостей
людини, а також морфофункціональними ознаками і біохімічними показниками, що змінюються під впливом
фізичних навантажень різної спрямованості [16]. До молекулярно-генетичних методів, що широко
використовуються в галузі спортивної генетики і дозволяють визначити однонуклеотидні поліморфізми (ОНП)
належить метод полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Він дозволяє швидко отримати досліджувані ділянки
ДНК в чистому вигляді та у необмеженій кількості. Цей метод був запропонований у 1983 р. співробітником
фірми «Cetus» Кері Маллісом (Kary Mullis). Суть метода полягає в багаторазовому копіюванні (ампліфікації) у
пробірці певних ділянок ДНК у процесі повторних температурних циклів [6]. На кожному циклі ампліфікації
синтезовані раніше фрагменти знову копіюються ферментом ДНК-полімеразою. Дякуючи цьому відбувається
багаторазове збільшення кількості визначених фрагментів ДНК. ПЛР проводять у спеціальному пристрої –
ампліфікаторі, що забезпечує з високою точністю періодичне охолодження та нагрівання реакційних сумішей.
ДНК – полімераза , що використовується для ПЛР є ферментом термофільних мікроорганізмів, найчастіше
Thermus aquaticus (Taq), і зберігає біологічну активність після нагрівання до 100°С. В реакційну суміш крім
Taq- полімерази входять: ДНК-матриця, праймери, дНТФ (вільні дезоксирибонуклеотидтрифосфати) та іони
магнія.
При проведенні ПЛР використовують, як правило, два праймера, які комплементарно взаємодіють з
протилежними ланцюгами ДНК і обмежують ділянку матричної молекули, яку необхідно ампліфікувати. Для
приєднання праймерів необхідно попередньо роз’єднати два ланцюги матричної молекули ДНК (денатурація),
тому реакційну суміш нагрівають до 93-96°С. Потім суміш охолоджують до температури, при якій праймери
можуть взаємодіяти (віджиг або гібридизація) з одноланцюговою матричною ДНК (40-75°С). ДНК-полімераза
синтезує комплементарний ланцюг ДНК (елонгація) шляхом подовження праймерів (при температурі 60-75°С).
При повторенні циклу реакції раніше утворені молекули ДНК будуть виконувати роль матриць для синтеза
нових молекул. Для отримання достатньої для детекції кількості ДНК, в залежності від початкової концентрації
матриць і ефективності реакції, необхідно від 20 до 50 циклів ПЛР.
Результат ПЛР можна реєструвати або після завершення ампліфікації («за кінцевою точкою», або на
протязі всієї реакції (« у реальному часі»). Для оцінки ПЛР «за кінцевою точкою» використовують низку
методів, з яких найбільш часто використовується електрофорез молекул ДНК у гелі з забарвленням бромистим
етидієм, гібридизаційно-ферментний аналіз (ГіФа), флуоресцентну детекцію (FLASH).
Для отримання ДНК для постановки ПЛР використовують різноманітні методики. Їх суть полягає у
екстракції ДНК з біопрепарату і видалення або нейтралізація сторонніх домішок для отримання зразка
нуклеїнових кислот (НК) з чистотою, необхідною для ампліфікації. Всі сучасні методи очистки нуклеїнових
кислот можна поділити на дві великі групи: методи з поетапним видаленням домішок з водного розчину НК і
методи, які ґрунтуються на сорбції НК на твердій фазі. До найбільш відомих і загальновживаних методик
першого типу належать фенол-хлороформна екстракція, ферментативний протеоліз з наступною
депротеінізацією і осадженням спиртом, використання іонообмінників типу ChelexTM (Bio-Rad, США). Друга
група основана на використанні силікатних сорбентів, які ефективно зв’язують НК у розчині з високою іонною
силою. Найбільш поширеним є метод, оснований на використанні для лізису клітин гуанідин тіоцианата
(GuSCN) [14] і наступній сорбції ДНК на твердому носії (основаному на оксиді кремнію). Після промивки
сорбента на ньому залишається чиста НК, що легко змивається дистильованою водою. Одним з поширених у
спортивній генетиці є метод отримання зразка ДНК шляхом зіскобу епітеліальних клітин ротової порожнини за
допомогою набору реактивів DiatomTM DNA Prep (Biokom).
Забір ДНК проводять за допомогою універсальних зондів. Ротову порожнину попередньо перед
забором матеріалу промивають 0,9% р-ном NaCl. Використаний метод базується на використанні лізуючого
реагенту із гуанідинізоционатом, який призначений для лізису клітин, солюбілізації клітинного дебрісу, а також
для денатурації клітинних нуклеаз. У присутності лізуючого реагенту ДНК активно сорбується на NucleoS™-
сорбенті, потім легко відмивається від білків та солей спиртовим розчином. Згодом ДНК екстрагують із
сорбента та переносять у стерильні вільні від ДНК та РНК мікропробірки. Отримана ДНК може безпосередньо
використовуватися для проведення полімеразної ланцюгової реакції. Набір дозволяє виділяти із свіжого
біологічного матеріалу високомолекулярну ДНК.
Для кількісної оцінки ампліфікації ДНК використовують полімеразну ланцюгову реакцію «у реальному
часі», яка дає інформацію про кінетику реакції. ПЛР «у реальному часі» дозволяє оцінювати накопичення ДНК
безпосередньо у ході ПЛР за допомогою методів флуоресцентної реєстрації. Реакцію проводять в особливому
приладі, що представляє собою ампліфікатор, з’єднаний з флуорометром. Для цього методу використовують
або флуоресцентні барвники, що інтеркалюють у двохланцюгові молекули ДНК, або модифіковані праймери,
які флуоресціюють після гібридизації з комплементарними ділянками ДНК. Всі методи детекції продуктів ПЛР
поділяють на специфічні і неспецифічні до певної послідовності ДНК. Неспецифічні системи виявляють будь-
яку ДНК, що утворюється в ході реакції. До неспецифічних належать системи з використанням інтеркалюючих
барвників і системи з міченими флуоресцентними барвниками праймерами. У якості інтеркалюючого
барвника найбільш часто використовують флуоресцентний ціановий барвник SYBR Green I. Збільшення
кількості дволанцюгових ДНК буде призводити до збільшення флуоресценції.
Існують декілька варіантів використання реєстрації накопичення продукту з участю флуоресцентно
міченого праймеру. В найбільш простому варіанті праймер містить додаткову послідовність на 5'-кінці, здатну
утворювати шпильку ( типу «стебло – петля», причому «стебло» містить 5-6 нуклеотидів, більшість з яких G-
C). Послідовність петлі може захоплювати частину послідовності мішені, або ж може бути цілком незалежною.
Праймери несуть флуоресцентну мітку (флуорофор) і гаситель флуоресценції, розміщений так, що при
утворенні шпильки флуорофор і гаситель виявляються зближеними. У розчині праймери зберігають структуру
шпильки, що має низький рівень флуоресценції. В ході реакції шпилька міченого праймера розкривається
(мічений праймер стає частиною дволанцюгового продукта), що приводить до посилення сигнала. Інший
варіант методики [24] пропонує використання стандартних мічених гібридизаційних проб, комплементарних
спеціальній 5' – кінцевій адаптерній послідовності.
Специфічні системи дозволяють вірогідно реєструвати накопичення фрагмента ДНК. Всі специфічні
системи детекції продуктів ПЛР відрізняються наявністю у реакційній суміші міченого олігонуклеотида або
декількох, нездатних виступати у якості затравки і комплементарного унікальній ампліфікованої послідовності.
мічений олігонуклеотид може бути приєднаний до праймера або знаходиться у розчині у вільній формі.
Існують різні варіанти специфічної детекції, серед них, так звані, праймер – проби («скорпіони»), де праймер і
гібридизаційна проба об’єднуються в одну молекулу, «витісняючі проби», лінійні руйновані проби (TagMan),
проби з інвертованим кінцевим повтором (ІКП), примикаючи проби.
У лінійних руйнованих пробах олігонуклеотид, комплементарний продукту ПЛР, мітять флуорофором і
гасителем флуоресценції (можливо мітити як кінцевий так і внутрішні олігонуклеотиди). При відсутності
мішені флуорофор і гаситель зближені і флуоресценція пригнічена. При накопиченні відповідного продукта
реакції проба гібридизується на амплікон, що веде до її руйнування за рахунок 5' – екзонуклеазної активності
Tag-полімерази. Інтенсивність сигналу зростає з кожним циклом ПЛР пропорційно накопиченню ампліфіконів.
На сьогоднішній момент безсумнівним фактом, який підтверджений великою кількістю
експериментальних даних, є вплив фізичних навантажень на рівень активності генів. Встановлено, що фізичні
навантаження можуть змінювати експресію більше ніж п’ятисот генів у м’язах стегна, діафрагмі, міокарді,
печінці, кровотворній системі, головному мозку людини [22, 23]. Фізична робота впливаючи на експресію генів
призводить до зміни кількості молекул РНК у клітинах. В теперішній час для кількісної оцінки рівня
транскрипції широко застосовують два основні підходи: гібридизаційний (Hозерн-блот гібридизація,
гібридизація in situ, «захист РНК», мікрочіпи або гібридизаційні матриці і ампіліфікаційний підхід (ЗТ-ПЛР) та
інш. Метод ПЛР «у реальному часі» у комбінації з методом зворотної транскрипції (ЗТ) має безліч переваг
перед іншими методами. Ця технологія здатна працювати в широкому діапазоні концентрацій транскрипта і не
потребує додаткових маніпуляцій після ампліфікації. Першим етапом дослідження РНК є реакція зворотної
транскрипції (реакція синтеза ДНК на матриці РНК з використанням спеціального фермента – зворотної
транскриптази). Реакція зворотної транскрипції може бути проведена як в окремій пробірці (двостадійна ПЛР),
або в тій самій пробірці, що й наступна ПЛР (одностадійна ПЛР). Одностадійна ПЛР «в реальному часі» знижує
ймовірність помилок експериментатора і мінімізує випадковий розкид параметрів реакції, але має меншу
чутливість та ефективність реакції. Недоліками двостадійного підходу є підвищена ймовірність кросс-
контамінації зразків, велика складність.
Сучасні методи молекулярної генетики дозволяють одночасно генотипувати десятки поліморфізмів,
визначити експресію генів на рівні транскрипції, та секвенувати геном. Для цього використовується метод
гібридизації на мікрочіпах. Мікрочіп представляє собою твердий носій (скло, пластик або силікон) з
прикріпленими до нього колекцією зондів. В якості зондів використовують олігонуклеотиди, кДНК або
невеликі фрагменти генів, що відповідають кодуючим ділянкам. Існують різні варіанти гібридизації на
мірочіпах, серед них – порівняльна геномна гібридизація на чіпах, що дозволяє одночасно проводити
генетичний аналіз на рівні транскрипції цілого генома. Декілька фірм «”Illumina”, “Affymetrix” пропонують
мікрочіпи, в яких на площі розміром приблизно 1,5 см2 розміщені сотні тисяч комірок з специфічними
оолігонуклеотидами для детекції окремих поліморфізмів. Порівняльна гібридизація на чіпах – самий
масштабний метод аналізу транскрипції, дозволяє одночасно аналізувати експресію декількох десятків тисяч
генів. Але цей метод є достатньо дорогим у використанні, але розкриває перспективи для розвитку спортивної
генетики. Наприклад, система OpenArrayTM (Applied Biosystems) за допомогою Taqman® OpenArrayTM Plate
дозволяє визначати одночасно від 64 поліморфізмів для 48 осіб до 256 поліморфізмів для 12 осіб, в залежності
від виду плашки.
Для визначення ролі різних генетичних факторів у регуляції функції скелетних м’язів дослідниками
використовуються різні методи генетичної інженерії та функціональної геноміки – науки, що досліджує риси та
властивості геному людини, тоді як генетика людини – це наука про спадкування (передавання рис через
покоління) [15]. Найбільш часто використовуються: нокаут гена (gene knockout), штучні генетичні конструкції
(chimeric gene construction ), плазмідні конструкції (plasmid constructions), РНК-інтерференція (siRNA- induced
silencing) [12, 13, 17, 20, 21]. Ці методи належать до «зворотних» підходів, їх використовують, найчастіше, в
дослідах на тваринах.
Функціональний аналіз гена можна провести за допомогою його інактивації з наступним аналізом
ефекта втрати функції гена на організм. Найпростіший шлях інактивації гена - гомологічна рекомбінація між
хромосомною копією гена та інактивованою копіює гена. Спочатку виділяють досліджуваний ген і клонують
його у складі плазмідного вектора в клітинах бактерії Escherichia coli . Якщо послідовність гена дуже велика
для клонування у плазмідному векторі, клонують фрагмент гена. До складу клонованого гена вбудовують
селективний маркер (наприклад, ген стійкості до антибіотика). Потім у ембріональні клітини мишей (in vitro),
вводять рекомбінантну конструкцію і проводять відбір транс генних клітин. Для відбору гомозиготних за
мутацією клітин проводять ПЛР-аналіз. Клітини, стійкі до антибіотику, вводять до мишачого ембріону шляхом
ін’єкції, після чого ембріон імплантують в матку спеціально підготованої самки. Ембріон дає початок химері,
що складається з мутантних і нормальних клітин. При схрещуванні двох химер є ймовірність отримати в
потомстві гомозиготну мишу з інактивацією гена, якщо мутація виявиться у клітинах статевого шляху химери.
Аналіз фенотипу «нокаутної» миші дає поняття про функції інактивованого гену. Якщо ген життєво важливий,
то інактивація буде летальною [5]. Недоліками цього методу є те, що не завжди інактивація гена призводить до
чітких фенотипічних відмінностей. Існують методи інактивації геномів з використанням транспозонів
(плазміди).
РНК-інтерференція – процес інактивації експресії гена на посттранскрипційному рівні шляхом
специфічного інгібування мРНК, що запускається дволанцюговими короткими інтерферуючими РНК
довжиною 20-30 н. РНК-інтерференція передбачає повне виключення гена, залученого в той чи інший механізм
адаптації до фізичних навантажень. Найчастіше з цією метою використовують молекули коротких шпильочних
РНК (short hairpin-shaped RNAs, shRNAs), які зв’язуються з відповідними ділянками РНК гена-мішені і
викликають його руйнування.
Секвенування РНК або ДНК – процес визначення їх амінокислотної або нуклеотидної послідовності
(від лат. sequentum – послідовність). В результаті секвенування отримують опис первинної структури лінійної
макромолекули у вигляді послідовності мономерів. Для секвенування найчастіше використовують метод
Сенгера з дидезоксинуклеозидтрифосфатами (ddNTP)
Суть секвенування геному зводиться до розчленування його на невеликі ділянки, кожну з яких можна
секвенувати за методом «shotgun». Процес секвенування можна умовно поділити на три етапи: отримання
геномної бібліотеки, секвенування випадкових клонів і об’єднання секвенованих послідовностей. Сьогодні
існують системи для секвенування ДНК, створені фірмами Roche Applied Sciences, Illumina, Applied Biosystems.
Ще один аспект використання молекулярно-генетичних методів у спорті полягає у враховуванні основ
фармакогенетики при застосуванні дозволених фармакологічних засобів, з метою підвищення фізичної
працездатності та відновлення спортсменів. Генетичну залежність дії ліків, яка вивчалась ще задовго до
розкриття геному, стали ефективно враховувати та застосовувати для використання фармакологічних
препаратів з урахуванням індивідуальної чутливості. Було встановлено, що 50% несприятливих
фармакологічних відповідей (розвиток небажаних реакцій, недостатня ефективність) залежать від генетичних
особливостей індивідууму [11]. Після відкриття геному було встановлено, що всі відомі фармакогенетичні
феномени, що визначають індивідуальні реакції на ліки, залежать від спадково детермінованих особливостей
біотрансформації, взаємодії з рецепторними утвореннями, ферментними системами. Фармакогенетика – наука,
що вивчає вплив спадковості на ефекти лікарських засобів [10]. Спортивна фармакогенетика – це розділ
спортивної фармакології і генетики фізичної активності, що вивчає генетичні особливості спортсмена, що
впливають на фармакологічну відповідь [2]. Спортивна фармакогенетика дозволяє індивідуалізувати вибір
фармпрепаратів, їх дозування, на основі генотипу конкретного спортсмена.
Як основні методи класичного генетичного аналізу, так і нові генетичні методи основані на методах
математичної статистики. Популяційні методи генетики дозволяють визначати частоту зустрічі різних алелей та
генотипів у популяції, досліджувати фактори, що впливають на частоти алелей, прогнозувати кількість осіб з
мутантним проявом дії гена.
 Обробку величезного масиву даних, отриманих в результаті секвенування геномів, «розшифровку»
послідовностей геномної ДНК здійснює нова галузь – біоінформатика. Основними завданнями біоінформатики
є вивчення геномів, аналіз та передбачення структури білків, взаємодій молекул білка одна з одною та іншими
молекулами.
Метод ПЛР широко використовується для ДНК- паспортизації людини для потреб охорони здоров’я та
спорту. У світі створено більше 16 великих дослідницьких центрів, які займаються питаннями молекулярної
генетики спорту і фізичної активності. В Росії працюють декілька наукових лабораторій, серед яких найбільші:
група спортивной генетики сектора біохімії спорту Санкт-Петербургского НДІ фізичної культури; лабораторія
технологій підготовки спортивного резерву Поволжської державної академії фізичної культури, спорту і
туризму; НДІ олімпійського спорту Уральского державного університету фізичної культури та інш. В Білорусії
подібні дослідження проводять в 4-х лабораторіях, серед них у лабораторії генетики людини Центра ДНК-
біотехнологій [4]. Спортивна генетика в Україні має тривалу та цікаву історію. Багаторічна праця Л. П.
Сергієнко та його учнів у галузі спортивної генетики призвела до публікації ряду низки наукових монографій та
навчальних посібників («Исследование влияния наследственных и средовых факторов на развитие
двигательных качеств человека» (1975), «Основы спортивной генетики» (2004), «Дерматоглифика, здоровье,
спорт» (2012)). Великий внесок у розуміння проблеми схильності до виконання фізичних навантажень внесли
науковці інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, які у 80-х роках 20 ст. вивчали особливості
киснево - транспортної системи організму людини та тварин в умовах гіпоксії різного ґенезу, в т.ч. гіпоксії
навантаження. Праці академіка В. А. Березовського, професорів Т.В. Серебровської, М.М. Філіппова, заклали
фундаментальну основу для сучасних молекулярно-генетичних досліджень. В Україні наукові дослідження,
пов’язані з молекулярно-генетичними маркерами у спорті, проводять спільно кафедра біології людини
Національного університету фізичного виховання і спорту України та лабораторія теорії методики спортивної
підготовки та резервних можливостей спортсменів НДІ НУФВСУ. Окремі дослідження проводяться у
Миколаївському національному університеті імені В.О.Сухомлинського (Козирєв А.В, 2011 р.).
Використання молекулярно-генетичних методів має як переваги так і недоліки. До переваг
використання молекулярно-генетичних методів у спорті належать наступні: оскільки генотип кожного
індивідууму зберігається незмінним на протязі життя, тому майбутні здібності можна виявити вже у дитячому
віці, що зменшує витрати часу та зусиль на досягнення високих спортивних результатів; генетичне тестування
дозволяє зберегти здоров’я спортсмена, виявляючи його схильність до захворювань та патологій, що можуть
виникати при тривалих інтенсивних фізичних навантаженнях. Використання генетичної інформації може
служити для індивідуального підходу для побудови багаторічного тренувального процесу спортсменів.
Однією з важливих проблем використання генетичної інформації є етична проблема, оскільки існує
ймовірність її небажаного використання для різних видів дискримінації людини (при прийнятті на роботу, при
вступі у шлюб), можливе існування шляхів порушення конфіденційності інформації.
Результати генетичного тестування спортсменів часто публікуються тільки для службового
використання, нові технології підготовки спортсменів на основі генетичної інформації розробляються з
враховуванням національних інтересів, тому кожна країна створює власний ДНК-банк. Крім того, при оцінці
спадкової схильності до виконання фізичної роботи слід враховувати етнічні особливості в розподілі варіантів
генів у популяціях. Тому важливим питанням є створення власного ДНК-банку українських спортсменів. Для
аналізу спадкової схильності важливим питанням є кількість проаналізованих генів, пов’язана з тим, що
несприятливий алель одного гену може бути компенсований іншими генами за рахунок зміни шляхів
метаболізму. Вірогідність сприятливості того чи іншого алеля гена повинна бути доведена на великій вибірці
елітних спортсменів певного виду спорту, що є певним викликом дослідженням, оскільки створення такої
вибірки утруднене економічними та соціальними обставинами. Незважаючи на всі вищеперераховані факти,
використання молекулярно-генетичних технологій сприяє розвитку спортивної науки, дозволяє підняти її на
новий, сучасний, високотехнологічний рівень.
Висновки.
Бурхливий розвиток методів молекулярної біології за останні 2 десятиліття дозволяє проводити
дослідження в галузі спортивної генетики на молекулярному рівні. Застосування сучасних молекулярно-
генетичних методів у наукових дослідженнях та практиці спорту призведе до поглиблення фундаментальних
знань та матиме велике практичне значення, що полягатиме у підвищенні спортивних результатів, зниженні
фінансових витрат на підготовку спортсменів, зменшенні ризику розвитку хронічних захворювань та
патологічних станів.
Перспективи подальших досліджень. Проведений аналіз сучасних молекулярно-генетичних методів
дозволить адекватно використовувати їх для оцінки спадкової схильності до виконання фізичних навантажень
та проводити наукові дослідження особливостей адаптації організму людини до фізичних навантажень на
молекулярному рівні.
Література
1 Ахметов И. И. Молекулярная генетика спорта: монография / И. И. Ахметов. − М.: Советский спорт,
2009.− 268 с.
2 Ахметов И. И. Применение ДНК-технологий для повышения эффективности фармакологического
обеспечения процесса подготовки спортсменов: методические рекомендации/ И. И. Ахметов, А. Г.
Тоневицкий .− М.: Изд-во ВНИИФК, 2008. – 40 с.
3 Баранов В.С. Геном человека и молекулярная медицина/ В.С. Баранов, Л.Л. Киселев// Геномика –
медицине. − М.: ИКЦ Академкнига, 2005. – С. 3-13.
4 Атрошко И. ДНК-диагностика для медицины и спорта/ И. Атрошко// Наука и инновации. – 2010.– №10
(92). – C. 46-50.
5 Нефедова Л.Н. Применение молекулярных методов исследования в генетике/ Л.Н. Нефедова. – М.:
ИНФРА-М, 2012. – 104 с.
6 Ребриков Д.В. ПЦР « в реальном времени» / Д.В. Ребриков, Г.А. Саматов, Д. Ю. Трофимов и др. – М.:
Бином. Лаборатория знаний, 2009. – 223с.
7 Рогозкин В.А. Генетическая предрасположенность человека к выполнению физических нагрузок//
Генетические, психофизические и педагогические технологии подготовки спортсменов. Сб. научных
трудов. – СПб., 2006. – С.28-42.
8 Сергиенко Л.П. Дерматоглифика, здоровье, спорт: монографія/ Л.П. Сергиенко. – Тернополь: Навчальна
книга. – Богдан, 2012. – 272 с.
9 Сергиенко Л.П. Основы спортивной генетики. Учеб. пособие для вузов/ Л.П. Сергиенко. – К.: Вища
школа, 2004. – 632 c.
10 Середенин С.Б. Лекции по фармакогенетике/ С.Б. Середенин. – М.: Медицинское информационное
агентство, 2004. – 303 с.
11 Сычев Д.А. Клиническая фармакогенетика: учебное пособие/ Д.А. Сычев, Г.В. Раменская, И.В. Игнатьев,
В.Г. Кукес, Н.П. Бочков. – М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007. – 248 с.
12 Aragonés J. Deficiency or inhibition of oxygen sensor Phd1 induces hypoxia tolerance by reprogramming basal
metabolism/ J.Aragonés, M. Schneider, K. Van Geyte, P. Fraisl, T. Dresselaers, M. Mazzone et al. // Nature
Genetics, 2008. – vol. 40. – pp. 170 – 180.
13 Arany Z. PGC-1α and metabolic control in skeletal and cardiac muscle/ Z .Arany, B. M. Spiegelman // NC
coregulators and human diseases, World Scientific, 2008. − pp. 301-318.
14 Boom R. Rapid and simple method for purification of nucleic acids/ R. Boom, C. J. Sol, M. M. Salimans, C. L.
Jansen, P. M. Wertheim-van Dillen, J. van der Noordaa // Journal of Clinical Microbiology. – 1990. – vol. 28. –
pp. 495-503.
15 Bouchard C. Overcoming ваrriers to progress in exercise genomics // Exercise and sport sciences rewiews. –
2011. – vol. 39(4). – pp. 212-217.
16 Bray M. S. The human gene map for performance and health-related fitness phenotypes: the 2006-2007 update /
M. S. Bray, J. M. Hamberg, L. Perrusse, T.Raikinen, S. M. Roth, B. Wolfarth, C. Bouchard // Medicine &
Science in Sports & Exercise. – 2009. – vol..41(1).− pp. 35-73.
17 Hakimi P. Overexpression of the Cytosolic Form of Phosphoenolpyruvate Carboxykinase (GTP) in Skeletal
Muscle Repatterns Energy Metabolism in the Mouse/ P. Hakimi, J. Yang, G. Casadesus // Journal of Biological
Chemistry. –vol. 282(45). - pp. 44-55.
18 Gedda L. Sports and genetics. A study on twins (351 pairs) // Acta Geneticae Medicae et Gemellologiae. – 1960.
– vol. 9(4). – pp. 387 – 405.
19 Grebe H. Families of athletes // Acta Gerontol. - Milano, 1956. –vol. 5. – pp. 318-326.
20 Jang M.S. Binding and regulation of hypoxia-inducible factor -1 by the inhibitory PAS proteins/ M. S.Jang, J. E.
Park, A. L. Jung, S. G. Park, P. K. Myung, D. H. Lee, B. C. Park , S. Cho // Biochemical and biophysical
research communications.– 2005. – vol.337. – pp. 209-215.
21 Mason S. D. Loss of Skeletal Muscle HIF-3α results in Altered Exercise Endurance /S. D. Mason, R. A. Howlett,
M. J. Kim, I. M. Olfert, M. C.Hogan , W. Mc Nulty, R. P. Hickey, P. D. Wagner, K. C. Ronald, et al. //Plos
Biology. – 2004. – vol. 29(10). – pp. 1540-1547.
22 Radom-Aizik S. Effects of exercise training on quadriceps muscle gene expression in chronic obstructive
pulmonary disease/ S. Radom-Aizik, N. Kaminski, S. Hayek, H. Halkin, D. M. Cooper, I. Ben-Dov // Journal of
Applied Physiology. – 2007. – vol. 102(5). – pp. 1976-1984.
23 Stepto N. K. Global Gene Expression in Skeletal Muscle from Well-Trained Strength and Endurance Athletes /
N. K. Stepto, V. G. Coffey, A. L. Carey, A. P. Ponnampalam at al. // Medicine and Science in Sports and
Exercise's.− 2009. – vol.41.− pp. 546-565.
24 Whitcombe D. Homogeneous fluorescence assay for PCR amplicons: its application to real-time, single-tube
genotyping/ D. Whitcombe, J. Brownie, H. L. Gillard, D. McKechnie // Clinical Chemistry. – 1998. – vol. 44. –
pp. 918-923.

References:
1 Akhmetov I. I. Molekuljarnaja genetika sporta [Molecular genetics of sport], Moscow, Soviet sport, 2009, 268 p.
2 Akhmetov I. I., Tonevickij A. G. Primenenie DNK-tekhnologij dlja povyshenija effektivnosti
farmakologicheskogo obespechenija processa podgotovki sportsmenov [The use of DNA technology to improve
the efficiency of pharmacological support the preparation of athletes: guidelines], Moscow, NSRIPC Publ., 2008, 40
p.
3 Baranov V. P., Kiselev L. l. Genom cheloveka i molekuliarnaia medicina [The human genome and molecular
medicine], Moscow, Akademkniga,2005, pp. 3-13.
4 Atroshko I. Nauka i innovacii [Science and Innovation], 2010, vol.10 (92), pp. 46-50.
 5 Nefedova L. N. Primenenie molekuljarnykh metodov issledovanija v genetike [The use of molecular methods in
genetics], Moscow, INFRA-M., 2012, 104 p.
6 Rebrikov D. V., Samatov G. A., Trofimov D. U. PCR «v real'nom vremeni [PCR "in real time"], Moscow,
Laboratory of knowledge, 2009, 223 p.
7 Rogozkin V. A. Geneticheskie, psikhofizicheskie i pedagogicheskie tekhnologii podgotovki sportsmenov
[Genetic, psycho-educational technology and training athletes], Sankt Petersburg, 2006, pp. 28-42.
8 Sergienko L. P. Dermatoglifika, zdorov'e, sport [Dermatoglyphics, health, sports], Ternopil, Educational book-Bogdan,
2012, 272 p.
9 Sergienko L. P. Osnovy sportivnoj genetiki [Fundamentals of sports genetics], Kiev, High School, 2004, 632 p.
10 Seredenin P. B. Lekcii po farmakogenetike [Lectures on pharmacogenetics], Moscow, Medical informative
agency, 2004, 303 p.
11 Sychev D. A., Ramenskaja G. V., Ignat'ev I. V., Kukes V. G., Bochkov N. P. Klinicheskaja farmakogenetika
[Clinical pharmacinetics], Moscow, GEOTAR-media, 2007, 248 p.
12 Aragonés J., Schneider M., Van Geyte K., Fraisl P., Dresselaers T., Mazzone M. et al. Deficiency or inhibition of
oxygen sensor Phd1 induces hypoxia tolerance by reprogramming basal metabolism. Nature Genetics, 2008, vol.
40, pp. 170 – 180.
13 Arany Z., Spiegelman B.M. PGC-1α and metabolic control in skeletal and cardiac muscle. NC coregulators and
human diseases, World Scientific, 2008, pp. 301-318.
14 Boom R., Sol C. J., Salimans M. M., Jansen C. L., Wertheim-van Dillen P. M., van der Noordaa J. Rapid and
simple method for purification of nucleic acids. Journal of Clinical Microbiology, 1990, vol. 28, pp. 495-503.
15 Bouchard C. Overcoming ваrriers to progress in exercise genomics. Exercise and sport sciences rewiews, 2011,
vol. 39(4), pp. 212-217.
16 Bray M.S., Hamberg M., Perrusse L., Raikinen T., Roth S. M., Wolfarth B., Bouchard C. The human gene map
for performance and health-related fitness phenotypes: the 2006-2007 update. Medicine &Science in Sports &
Exercise, 2009, vol.41(1), pp. 35-73.
17 Hakimi P., Yang J., Casadesus G., et al. Overexpression of the Cytosolic Form of Phosphoenolpyruvate
Carboxykinase (GTP) in Skeletal Muscle Repatterns Energy Metabolism in the Mouse. Journal of Biological
Chemistry, vol. 282 (45), pp. 44-55.
18 Gedda L. Sports and genetics. A study on twins (351 pairs). Acta Geneticae Medicae et Gemellologiae, 1960,
vol. 9(4), pp.387 – 405.
19 Grebe H. Families of athletes. Acta Gerontol, 1956, vol.5, pp. 318-326.
20 Jang M. S., Park J. E., Jung A. L., Park S. G., Myung P. K., Lee D. H., Park B. C., Cho S. Binding and
regulation of hypoxia-inducible factor -1 by the inhibitory PAS proteins. Biochemical and biophysical research
communications, 2005, vol.337, 209-215.
21 Mason S. D., Howlett R. A., Kim M. J., Olfert I.M., Hogan M.C., Mc Nulty W., Hickey R.P., Wagner P.D.,
Ronald K.C. Loss of Skeletal Muscle HIF-3α results in Altered Exercise Endurance. Plos Biology, 2000,
vol.10(2), pp. 1540-1547.
22 Radom-Aizik S., Kaminski N., Hayek S., Halkin H., Cooper D.M., Ben-Dov I. Effects of exercise training on
quadriceps muscle gene expression in chronic obstructive pulmonary disease . Journal of Applied Physiology,
2007, vol.102(5), pp. 1976-1984.
23 Stepto N. K., Coffey V. G., Carey A. L., Ponnampalam A. P.at al. Global Gene Expression in Skeletal Muscle
from Well-Trained Strength and Endurance Athletes. Medicine and Science in Sports and Exercise's, 2009,
vol.41, pp. 546-565.
24 Whitcombe D., Brownie J., Gillard H. L., McKechnie D. Homogeneous fluorescence assay for PCR amplicons:
its application to real-time, single-tube genotyping. Clinical Chemistry, 1998, vol. 44, pp. 918-923.

Информация об авторе
Дроздовская Светлана Богдановна
Sdrozdovska@Gmail.com
Национальный университет физического воспитания и спорта Украины
ул. Физкультуры,1, г. Киев, 03680, Украина
Поступила в редакцию 22.01.2013г.

Information about the author:

Drozdovska S. B.
Sdrozdovska@Gmail.com
National University of Physical Education and Sport of Ukraine
Fizkultury str., 1, Kiev, 03680, Ukraine
Came to edition 22.01.2013.