Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки

Сумської обласної державної адміністрації
Державний професійно-технічний навчальний заклад
«Конотопське професійно-технічне училище»

Вистава
за мотивами повісті
Івана Нечуя-Левицького
«Кайдашева сім’я»

Підготувала:
викладач історії,
правознавства
Жовнер Г.О.,
спеціаліст вищої категорії

Конотоп-2017

2
 Вистава «Кайдашева сім’я»
за мотивами повісті
Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

І дія.
Лине тихенька музика. Завіса.

Голос за сценою.
Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось
село Семигори. Два рядки білих хат попід горами біліють неначе два рядки
білих перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.
Під однією горою , коло зеленої левади, в глибокій западині стояла
чимала хата Омелька Кайдаша.
Одного літнього дня, перед Пилипівкою, Омелько Кайдаш сидів під
повіткою і майстрував. Недалеко від нього сиділи і два його сини, Карпо та
Лаврін. Старшого, Карпа, батько думав цієї осені одружити. Отож хлопці
замість робити сиділи та пліткували про дівчат.
(Завіса відкривається)
Батько Омелько Кайдаш точить косу на подвір’ї, сини Карпо та Лаврін,
сидять на травичці під парканом.

Лаврін: Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном
тебе батько, мабуть, оженить. (Накручує на руку мотузку)

Карпо: Посватаю, кого трапиться. ( знехотя обізвався , вирізає сопілку з

дерева)

Лаврін: Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

Карпо: То сватай, як тобі треба.

Лаврін: Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як

шнурочки, моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й
ціни нема. А що вже гарна! Як намальована! Люблю я спокійних дівчат.

Карпо: Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

Лаврін: То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка, поважна і розважить у
тяжку хвилину.

Карпо: І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як
говорить, то носом свистить.

3
 Лаврін: То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов
сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо: Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб
мала серце з перцем.

Лаврін: То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо: Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у
небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі
викрутаси виробляє...

(Батько перестав стругати і почав прислухатись, потім встає.)

Лаврін: Карпе! (тихо) Скажи-бо, кого ж ти будеш сватать?

Карпо: Ат! Одчепись од мене.

(Кайдаш іде в хату, а хлопці продовжують розмову)

Лаврін: Коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка,

червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, бо ж сам такий. Ох,
мелашко… (замріяно)

Карпо: Мені аби була робоча, та проворна, та щоб була трохи куслива, як
мухи в спасівку.

Лаврін: О!.. То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й

трохи бриклива, і в неї серце з перцем.

Карпо: (замріяно) Може… і Мотрю… (йдуть, але прислухаються до

розмови батьків за парканом)

Голос за сценою. Після Другої Пречистої Карпо одружився з Мотрею. У

хату прийшла невістка, а разом з нею і колотнеча.

(Відкривається завіса)

(Кайдашиха лежить на лавці)

Кайдашиха: (солодким голосом) Мотре! Вставай, моя дитино, затопи в печі.

А як приставиш окріп, то піди видій корову та оджени вівці до череди.

Мотря: (заходить, зав’язує хустку) Добре, мамо. (Мотря порається коло

печі та столу)

4
Кайдашиха: Піди ж, моя доню, видій корівку. Я трохи ще полежу. Чогось я
нездужаю. Так у мене болять ноги! Ох-ох-ох!

Мотря: Та зроблю, мамо.

Кайдашиха: Як приставиш до вогню борщ та кашу, то вимети хату та

накриши сала на вишкварки до каші. Ой, як мені недобре.

Мотря: Звичайно, матусю.

Кайдашиха: (Встає тихо з ліжка і слідкує за Мотрею) Мотре! ( крикнула

вже не дуже солодким голосом) Чом-бо ти не глядиш страви? Адже ж як
збіжить сало, то борщ доведеться хоч собакам вилляти. Звідси чую, що щось
смердить, мабуть, пригоріло.

Мотря: ( про себе) І як , стара гадюка, все бачить. А здорова ж як віл.

(починає сердито шкребти каструлю ножем)

Кайдашиха: Не шкреби, дочко, ножем, бо в мене неначе хто в голові

скромадить.

Мотря: Матері було все вгодиш, а вам не потрапиш вгодить.

Кайдашиха: (торкається підлоги) Мотре, а чого це ти ще хати не мела і

полотна не пряла?

Мотря: А я вам не наймичка все робити (стукає пательнею по столу)

Кайдашиха: (піднімається) Казали твої батьки, що дадуть за тобою багато

добра, а вони пригнали одну дурну вівцю та ще й перше вовну обстригли.
Тільки добре знаєш, як хліб їсти. Боже, і кого я в невістки взяла? В мене ж
хлопці як орли: один другому кращий! А Лаврін! Сам-один в мене як
васильок в полі. Треба вже й йому жінку шукати. Щоб була як він: тиха,
спокійна, до роботи вдатлива. Треба йому гарну дівку! Він ж у мене красень!
Не треба ж йому кого-небудь. Ось Карпо взяв тебе, не подумавши. (Мотря
бере зі столу огірок і їсть, потім кидає його на стіл)

(Заходить Омелько та Карпо, сідають до столу, їдять)

Лаврін: Знову сваритесь?

Кайдашиха: (біжить до чоловіка) Я скажу слово, а вона десять. А вже що

лінива, то й сказати не можна. Вранці буджу, кричу, а вона вивернеться на
полу, здорова, як кобила, та тільки сопе...

5
Мотря: (порається біля столу, дає їсти чоловікам) Од кобили чую! Що й
одної сорочки мені не справили, а судите на все село. А я пряла тонке
полотно сама на всю сім’ю.

Кайдашиха: А де ж твоя придана скриня, в якій усього повно? Омельку,

Карпе, ви чули, що вона витворяє? Ви бачите, що вона виробляє?

Мотря: Ви, мамо, лучче лягайте на ліжко та, про мене, беріть у руки
бандуру, куріть люльку, як наша пані економша (кривляє на лавці) Ой, у мене
нога болить, ой спина гуде, ой голова ниє.

Кайдашиха: І до чого я дожила на старості років! (п’є з горщика) А хай тобі

в горлі пересохне!

Мотря: Моя мати квітчала мене, як рожу, а ви водите мене, неначе старчиху.
(підходить до Карпа, обіймає) Попроси, Карпе, батька, щоб дав мені грошей
на нову хустку та на спідницю. А ще краще, хай нас відділить.

( Кайдашиха підскакує, бере качалку,біжить за Мотрею, Мотря тікає)

Кайдашиха: Я тебе зараз так відділю, що ти забудеш , як тебе звати. Все

шукаю Лавріну жінку, коли він сам собі її знайти не може, соромязливий він
в мене! Може хоч вона тебе втихомирить, коли сама себе не контролюєш. …
(Музика)

(Чоловіки хапаються за голову та розбігаються зі стогоном в різні боки)

ІІІ дія.

(Музика)

(Мелашка замітає підлогу)

Мотря:(єхидно) Як вимела рівненько! Чи не поясом , бува, міряла сіни?

Мелашка: А хоч би й поясом, що тобі до того! Не буду мести твоєї

половини сіней та виносить твого сміття. Я вам не наймалась. (ногами
відкидає сміття)

Кайдашиха: (вішає рушник на паркані і до Мотрі) А хіба ж ти сама не

міряла сіней мотузком, як мазала діл та стіни?

6
Мотря: Міряєте ви, бодай: вже міряла вас лиха година!

Мелашка: Собі за пазуху кляни.

Мотря: Ач як нова невісточка заговорила! Чи це не ви перебили моєму

півневі ногу?

Мелашка: А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх

поріжу та поїм.

Мотря: То й заплатите! Хіба в нас волості нема, насадили під самим нашим
перелазом огірків. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

Мелашка: Лавріне, ти чуєш, що вона каже? (Виходять Карпо та Лаврін,

Карпо викладає з мішка цибулю та капусту, а Лаврін ремонтує серпа)

Мотря: Карпе, кажу тобі ще раз! Піди до матері та скажи їй, нехай вона
другий раз не б'є моїх курей.

Карпо: Гм? Кхе-кхе…

Мелашка: Лавріне! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? Іди та вилай Мотрю.

Мотря: Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та

вилай свою матір.

Карпо: (спокійно). Іди та й лайся сама, про мене, хоч до самого вечора

Мелашка: Лавріне, зроби щось.

Лаврін: Та що? Хто бреше, тому легше.

Мотря: Нехай Лаврін заплатить за півня! (голосно на вухо Карпу)

Лаврін: Підсипай, Мотре, перцю, підсипай.

Мотря: Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті.

Карпо: Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець.
Вже дуже наперчила! (трусить її за плече)

Мотря: А ота ваша лагідна Мелашка нехай загоїть.

Мелашка: Що? А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

Мотря: Я перебила! Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня.
(обливає водою з цеберка Мелашку)

7
Кайдашиха: (вискакує з-за паркану і до людей) Лавріне! Мелашко! Вся
чесна громадо! Пане отче! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша
Мотруня?

Мотря: І що ж? Знаю, знаю, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Ось
його нога з вашого борщу. Оце вам за мої курчата, що свекруха побила.
Тепер позивайте мене! (кидає півневою ногою у свекруху)

Кайдашиха: Ова! Я зараз тобі в очі плюну (хапає півневі ногу і біжить за
Мотрею. Звучить музика)

ІV дія.

Мелашка: Мотре! Віддай нашого кабанця. Навіщо його закрила у клуні?

Мотря: (мотає нитки у клубок) І хто говорить, та, що по монастирях

швендяє? Віддайте мені мішок картоплі, який ваш кнур нарив у мене на
городі.

Кайдашиха: Ось тобі на, клята невісточко (вискакує з клуні, повертається

спиною до Мотрі і показує дупу)

Мотря: Карпе, а ти бачиш, що твоя матуся виробляє? Зовсім з глузду з’їхала

стара.

Мелашка: Мотре! А віддай нам нашу грушу.

Лаврін: Або віддайте нам землю під нею.

Мотря: Зараз, тільки вмиюся. Віддай за так два аршини землі. Ваша
грушища на нашій бо землі розрослася.

Карпо: Я її можу за 3 карбованці купити.

Лаврін: Я з груші щороку матиму по чотири. Бо там груші, як твоя голова.

(їсть грушу)

Кайдашиха: (виводить з-за паркану дітей Мелашки та Лавріна) А ну,

дітки, збирайте груші на Мотриному городі. (вибігають діти і несуть у
сорочках купу груш) Ой, мої солоденькі. Збирайте, збирайте, поки гадюка не
бачить.

8
Мотря: А ну покладіть грушки назад, бо зараз віддухопелю. Зараз
повикидайте мені груші з пазух, бо я нарву кропиви, та покажу вам, де раки
зимують.

Син Мелашки: А баба казали, що ви – кобила…(менші діти підхоплюють і

кричать: «Кобила, кобила» (скачуть, дорослі сміються)

Мотря: Ах так, ну то майте на горіхи (лупить дітей рушником по спині)

Мелашка: Люди! Рятуйте, караул… Мотря моїх дітей вбиває. Лавріне, роби
щось (починають бігати один за одним по двору)

Карпо: ( веде своїх дітей) Дітки, агов сюди, поки Лаврінові вилупки наші
груші не позбирали. (діти Мотрі збирають грушки) Швиденько, збирайте
собі. (Кайдашиха не дає збирати)

Лавріне: Пан отець сказав вам віддавати нам половину всіх грушок.

Мотря: Ще чого? Ти скажи, ще тій гадюці віддавати буряки з нашого городу.

Ось тобі (показують з Карпом дулі)

Мелашка: Ах так! То я твоїх дітей буду лупити (бігає з віником за дітьми

Мотрі)

(Мотря бігає за дітьми Мелашки. Галас, крик)

Кайдашиха: А вдавіться ви тими грушками. Карпе, Лавріне, рубайте до біса

ту грушу, поки ми один одного не повбивали. Чи хай би вона всохла.

Діти: (разом) Бабо, бабуню. А подивіться на грушку. А груша-таки всохла…

Всі: Ой!..

(музика) (Німа сцена)

9
10