Тема 4.

Модернізаційні процеси на українських землях у складі Російської і Австро-Угорської

імперій в ХІХ ст.
1.Серйозні зміни в економічному житті поставили на порядок денний проблему
реформування адміністративного управління. У 1864 р було створено виборні органи
влади у масштабах губерній та повітів – земські установи. На Лівобережній Україні
створено 6 губернських і 60 повітових земських управ. На Правобережжі земське
самоврядування було запроваджено у 1911 р. Органи самоврядування у земських
управах: губернські земські збори. Виконавчі органи – губернські та повітові земські
управи. Вибори відбувалися за майновим цензом по трьох куріях на три роки.

Земства займалися питаннями господарського та культурного характеру, в тому числі

будівництвом шляхів місцевого значення, охорони здоров’я, освіти, збирали статистичні
дані тощо.

Контроль за діяльністю земств здійснювали губернатор і міністр внутрішніх справ, які

мали право вето на будь-яке рішення земств.

За судовою реформою 1864р. проголошувалася незалежність суду від адміністрації:

суддів призначав уряд, і зняти їх з посади міг тільки суд. Запроваджувався
загальностановий суд, тобто єдиний для всього населення. На судові засідання
допускались представники преси і публіки. Утверджувалась змагальна система:
обвинувачення підтримував прокурор, захист – адвокат (присяжний повірений).
Встановлено кілька судових інстанцій: мировий суд, окружний суд, судова палата
(Київська, Одеська, Харківська). Касаційні функції виконував сенат.

Військова реформа (1864-1883 рр.), яка здійснювалась 19 років, мала на меті створити
сучасне боєздатне військо. Рекрутчина замінювалася загальн6ою військовою повинністю
з 21 року,термін військової служби скорочувався до 6-7 років. Заборонені тілесні
покарання тощо. Дворянство, духовенство звільнялось від служби.

У 1864 році почали реформу освіти. За “Положенням про початкові народні училища”
запроваджено єдину систему початкової освіти. Створювались класичні чоловічі і жіночі
гімназії. Право вступати до університету мали лише випускники класичних гімназій.
Випускники реальних училищ мали право вступу до вищої технічної школи. Випускники
жіночої гімназії прав на вступ не мали. Та все ж освіта,в тому числі університетська,
зробилася доступнішою. Для дорослих відкривалися курси по неділях (недільні школи).

1860-1864 рр. було реформовано фінансову систему. Управління грошовим

господарством стало централізованим.

1865 р. здійснено реформу цензури. Створено спеціальні органи цензури.

У 1870р проведена міська реформа. В усіх містах України створювались міські думи.
Вибори проводились по майновому цензу. Виконавчий орган думи – міська управа на
чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Реформи 60-70 – рр. були обмеженими.непослідовними і половинчастими.

Провівши реформи,російський царизм тим самим заклав основи громадянського

суспільства, але при цьому не зробив останнього кроку – не створив відповідної новим
реаліям політичної надбудови – не проголосив конституції і не скликав парламенту.

Та все ж реформи прискорили перебудову життя Російської імперії на нових

капіталістичних засадах. Внаслідок їх відбулися суттєві зміни і в економічному,
політичному та культурному розвитку України. Розвивалася промисловість, торгівля,
зростали міста і міське населення,сільське населення залучалось у промисловість.

Темпи розвитку капіталізму на Україні у пореформений період були надзвичайно

високими. Держава відігравала надзвичайно важливу роль у проведенні
індустріалізації,оскільки внутрішній ринок імперії був надто вузьким, буржуазія слабкою і
не вистачало приватного капіталу для її здійснення. Швидким темпами йшло будівництво
залізниць, яке досягло на Україні у 1900 р. 8417 км (у 1865 – 19км). Перша залізниця
прокладена у 1866-1871 рр між Одесою та Балтою для вивозу зерна. Це сприяло
втягненню різних регіонів у ринковий обіг, зростанню промисловості, рухомості
населення, розширенню внутрішнього ринку.

Реформа 1861р. дала сильний поштовх розвитку капіталізму в сільському господарстві,

який руйнував становий характер землеволодіння й перетворював землю на товар. З
1863 по 1902р. у ринковий обіг увійшло понад 25 млн. десятин приватновласницької
землі, насамперед дворянської. І все ж поміщицьке землеволодіння залишалося суттєвим
фактором в аграрних відносинах. Відбулись суттєві соціальні зрушення в українському
селі, поглиблення соціальної деформації в середовищі селянства зростання сільської
буржуазії з одного боку, і з другого – сільськогосподарського пролетаріату (на 1900р. –
близько 1млн чол.).

У світовій практиці відомі 3 типи модернізації: 1)піонерська; 2)органічна; 3)

наздоганяюча.

Російська модернізація була модернізацією третього типу. Характерними рисами

наздоганяючої модернізації економіки були:

– поява нових прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції “знизу”, а силовій

модернізації – “революції згори”,

– вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі

техніки, технології та організації виробництва;

– пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації економічної

структури держави;

– збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового

набираючого силу укладу та попередніх укладів, що досягли піку свого розвитку та
повністю не вичерпали свої можливості;

– порушення однорідності економічного простору, ускладнення політичних та соціальних

проблем, зростання соціального напруження в суспільстві.

Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави,

що виявляється у встановленні державного контролю за всіма сферами економіки.
Наздоганяюча модернізація не створює власну гармонійну економічну модель, а
повторює окремі елементи вже визнаних зразків.

2. ) Хоч реформи 60 - 70, зокрема селянська, були обмеженими й непослідовними, в 70-х

роках , насамперед вони прискорили процес формування в Україні індустріального
суспільства. Збільшувалася кількість промислових підприємств. Якщо 1869 р.
налічувалося 3712 фабрик і заводів, то в 1900 р. — 5301.

У пореформений період швидко збільшувалося індустріальне населення, зростали міста,

були створені нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило
близько 13 % загальної кількості населення. Кількість дрібних міст з населенням до 10
тис. чол. скоротилася майже вдвічі. У них проживало тільки 11,8 % міського населення.
Водночас подвоїлась кількість порівняно великих і середніх міст. Індустріалізація та
урбанізація мало торкнулися українців, які становили в 1897 р. 73 % загальної кількості
населення і тільки 30 % міського. Лише трохи більше 5% українців жило в містах, тоді як
відповідний показник для росіян, які жили в Україні, становив 38 %, для євреїв- 45%.
Мало українців було і cеред інтелігенції: 16 % — юристів, 25 — учителів, менше 10 % —
письменників і митців. Росіяни в 1897 р. становили 12 % населення, переважно це були
гірники, металурги та адміністративні службовці. Швидко зростала єврейська меншість,
яка становила майже 8 % загальної кількості населення (у Російській 4%) і домінувала у
торгівлі та банківській справі. Поляки, які, як і євреї, жили імперії загалом переважно в
Правобережній Україні, становили близько 6,5% населення.

Отже, Україна, незважаючи на колоніальну політику царату, щодо економічного розвитку

займала в Російській імперії одне з перших місць. Вона випереджала інші райони за
видобутком вугілля, виплавкою чавуну, виробництвом цукру. Україна належала до тих
окраїн царської Росії, які в промисловому відношенні мало чим відрізнялися від центру
імперії, хоч її економіка значною мірою мала однобокий характер. У кін. XIX ст. Україна
давала 70 % усiєї продукції добувної промисловості, тоді як у переробній її частка
становила лише 15%.

"Весна народів" або революції 1848-1849рр. -низка революцій, що прокотилися Європою у

1848 році.

Індустріаліза́ція — історичний процес техніко-економічного переходу від

аграрного до промислових способів суспільного виробництва, який проходить
через машинну стадію виробництва товарів і послуг.

Урбаніза́ція (від лат. urbanus — міський) — зростання значення міст у розвитку

суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень,
зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу
життя в певному регіоні, країні, світі.

Модернізація (від фр. moderne — новітній, сучасний): 1. Оновлення,

удосконалення, надання будь-чому сучасного вигляду, переробка відповідно до
сучасних вимог (напр., М. устаткування).
Інтелігенція (від пол. Inteligencja та лат. intelligentia) — суспільний прошарок, соціокультурне
співтовариство; у широкому розумінні — люди розумової праці, що в першу чергу зайняті у таких
сферах суспільної діяльності як освіта, наука, мистецтво; згодом до них приєдналися охорона
здоров'я, та розвиток технологій і виробництва; і мають для цього відповідну освіту.
ЗЕМСТВА – заг. виборні органи місц. (земського) самоврядування з розпорядчими
(губернські та повітові земські збори) та виконавчими (губернські та повітові ...

ГУБЕРНІЯ – вища адм.-тер. одиниця держ., місц., поліцейського і фінансового управління

Російської імперії
НАМІСНИЦТВО – 1) найвища адм.-тер. одиниця, впроваджена царським урядом у 1780–
90-х рр. на тій території України, що входила до складу Російської імперії

ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВА – адм.-тер. й політ. одиниці Російської імперії, що були

запроваджені невдовзі після ліквідації 1796 тотожних їм намісництв,
Королівство Галичини та Володимирії (Лодомерії)» було утворене 1772 року як нова
адміністративна одиниця Габсбурзької монархії.

ПАНЩИНА, або відробіткова рента – примусове й безплатне виконання підданими певного

обсягу робіт у госп-ві власника.

Селянська реформа 1861 року — система заходів російського уряду,

спрямована на поступову ліквідацію в країні кріпосницьких відносин.
Промисло́ва (індустріальна) револю́ція або промисло́вий переворо́т — перехід від ручного,
ремісничо-мануфактурного й доморобного до великого машинного фабрично-заводського
виробництва