Лекція Стародавній Схід 05.11.

20

На к.18 ст. до н.е. Лабарна розширив кордони від моря до моря і здійснив похід на зх. Малої Азії.
Внутр-державні перетвореннялАБАРНИ ТА ЙОГО ДРУЖИНИ тАВАНАННИИ справили такий вплив на
поселення країни, що практично всі царі і цариці хетського царства приймали їх імена.
Наступником став Лабарна 2 (1960-1985). Переніс столицю хетського царства до міста Хатуся, і
тому приняв ще ¹ ім’я Хатусіль ¹. Саме з цього моменту деж. Офіційно поч. назив країна Хатті або
Хетське царство, а всі інші країни назив. Люди хатті. Важливу роль у житті царства та хетської М.А
завжди відігравали зх., сх. Сусіди – Лувійці та Хурити. Загалом давньохетський період в іст.
Хетського царства тривав з 1700-1450 р. Давньохетський період мав особливе значення, адже ще
зберігалися пережитки первісності, тому давньохетські царі у своїй владі упиралися на народне
ополчення. До народного ополчення входили всі боєздатні повноправні члени столичної общини.
Паралельно ополчення виконувало функції військових народних зборів, так званого панкосу.
Діяльністю панкусу керувала Тулія.(верхівка панкусу). Особливе місце в Тулії займали члени
родини царя, а саме брати царя, його сини, зяті, та ін. родичі. За давньою традицією спадкоємцем
хетського царя ставав його племінник – син його сестри. Ще однією характерною особливіст
хетської державності було своєрідне уявлення про те, що хетським царством правлять 2 роди –
жіночий, якй склад. З великих цариць Тавананн, і царів Лабарни. Успадкування влади у цих рядах
йшла незалежно 1 від 1-ої.

Після того як Хатусіль ¹ переніс столицю до Хатуси свою д-сть він зосередив на внутрішніх
перетвореннях ( централізація країни та військових завоюваннях). Хатусіль ¹ розширив кордони.
Особливо це стосувалося панування у горах Тавру та Сирії. У внутр. Політиці. Бажаючи зміцнити
владу царя Хатусіль порушив право успадкування і забрав право у свого племінника. Новим
наступником став його всиновлений онук, який Мурсіль 1(1625-1590). Йому вдалося завершити
кризу і відновити завоювання хетського царства. У 1595 р. Мурсіль здійснив похід до Вавилону ,
усунув від влади дин. Хаммурапі і повернуся додому з великою здобиччю. Таке зміцнення
царської влади не подобалося місцевій знаті ому проти Марсіля здійснювалися заколити і був
убитий чоловіком своєї сестри, а той своїм зятем. Наступні кілька 10-літть історія хетського царства
була пов’язана з … чим скористувалася хетська знать, яка зміцн позиції у держави. Найбільшим
виявом посилення позицій хетської знаті став декрет царя Телепіна 1, який надав Тулії право
судити та страчувати царів. За цим же декретом змінювалася традиція успадкування влади. Цього
часу цар позбавлений обирати наступника. Виняткому владу мав син царя, якщо цар не мав сина
то влада переходила сину сестри, а якщо ні то зятю царя. За цим декретом цар не мав права
срачювати членів родини Тулії і не мав права забирати майно.

З 1450-1180 рр до н. е. в історії Хетського царства тривав Новохетський період засновником якого

став чиновник Хуррит. У Новохетський період відбулися важливі зміни у політичному і соціальному
житті царства. В цей період цар став уособленям секралізованого абсолютного правителя і сам
призначав свого наступника. Більше не існувало панкусу, черговий раз зміцнилася влада
царя.Найвідомішими представниками Новохетського царста були Суппілуліума 1 (1380-1335)
відновив позиції хетського царства у малій азії. Вів війни з Єгиптом. Помер Суппілуліума від
холери. Наступником став Мурсіль 2 (1335-1305). Продовжив завоювання свого батька і тому його
правління прийнято вважати апогеєм могутності хетського царства. Завершальна фаза
протистояння з Єгиптом припадає на правління Мулаталі 2 та Хатусіля 3(13 ст) Хатусіль 3 не мав
права на владу, так як усунув від блади сина Мулаталі 2. За правління останніх хетських царів
Тутхалія 4 та його 2 синів хетське царство починає поступово занепадати причино чого була
зовнішня політика. Останнім хетським царем став Суппілуліума 2. Основну роль у загибелі
хетського царства відіграли події у Балкано-Егейському регіоні пов’язані з троянською війною.

5. Держава Міттані. Одна з найзагадковіших держав, яка існувала в період 1560-1260 рр до н. е.

Крім назви Міттані використ і старі назви Урі і Ханігальбат. Столиця Міттані Вассокан, місто у
верхів’ях Хабуру, яке до сьогодні не знайдене археологами. Верховна влада у Міттані належала
царю та Сінагілу (2 після царя) – спадкоємець-головнокомандувач, який був одним із синів царя.
Найбільшого розквіту держава Міттані досягла за правління Сутарни 1 коли Міттані контролювала
території від Загросу та Ніневії і до Пн. Сирії. Найбільш добре відомий період з історії Міттані це
період безперервних війн з Єгиптом, що тривав бл. 70 років. Ці війни завершилися написанням
компромісного миру у 1410 році. Держава Міттані була зруйнована ассирійським царем
Саламанасаром 1 (1260)

6. В сер. 13 ст.Поч. які називали себе (Племена Мегдоніїв, асканіїв і берекінтів) В сер. 12 ст. у Малу
Азію

Десь на к. 12 ст. поч. 11 ст. це царство фрігійців займало т ериторії від Дарданел до басейна озера
Туз. До к. 9 ст. Фрігія контролювала Сх. Узбережжя Егейського моря, а у сер. 8 ст. завоювало всі
навк. Території. Фрігійські царі котролювали всі території аж до гір Тауру. Засновником Фрігії був
Гордій. Був селянином, який заволодів всією Азією і зав’язав Гордієвий вузол. Наступником став
Мідас 1 (син) (725-696) Найбільший розквіт Бл. 717 р до н е Мідас підкорив царства Тавру

Тема: Східне Середземномор'я у 2 - 1 тис до н е.

1. Джерела та історіографія.

2. Територія та населення регіону.

3. Східне Середземномор’я у 2 тис до н е .

4 питання. “Народи моря” та палестина наприкінці 2 тис до н е .

5 питання. Сх. Середземномор’я у першій чверті - середині 1 тис до н е. Ізраїльсько-іудейське

царство.

1. Джерела з історії сх. Середземномор’я можна розділити на комплекси абсолютно різного

характеру і походження. Найдавнішу історію регіону висвітлюють лише археологічні
матеріали, які є прямим свідченням зародження тут міської цивілізації(особливого
значення мають пам’ятки знайдені під час розкопок міста Ебла).

З писемних пам’яток особливе значення мають знахідки сусідніх країн(єгипетські, хетські та

месопотамські). Крім того з письмових джерел особливе значення мають документи місцевого
походження – це тексти архіву м. Угарит та окремі розділи Старого Завіту(Танах).
Доповнюються ці джерела і торгівельними документами з історії Леванту. Вивчення регіону
почалося досить пізно, наприкінці 19 на поч. 20 ст. і було пов’язане з формуванням напрямку
біблійної критики. В подальшому процесі вивчення регіону сформувався напрямок
поміркованої критики у якому виділяються такі дослідники: Ю. Шифман, Ю. Циркін, О.
Свинсицька та І. Діяконов.

2. Регіон Сх. Середземномор’я простягається від передгір’я Тауру до Синаю. Сюди входять
такі країни: Сирія, Палестина та Фінікія. У 2 тис. до н. е. Палестина та Пд. Р-ни Сирії
розглядалися як Ханаан, а інша частина Сирії була відома під назвою Аммуру. Річок було
 дуже мало. Найбільшими були Йордан у Палестині і Оронт у Сирії. Рельєф і неродючі
землі розділили Сх. Середземномор’я на безліч окремих мікрорегіонів. З корисних копалин
тут були поширені поклади залізної та мідної руди, ліси(кедрові), що сприяло розвитку
торгівлі. Основним населенням Сх. Середземномор’я були скотарські племена , які
здійснювали постійні набіги на торгівельні міста.
3. У 8-4 тис. до н. е. на території Сх. Середземномор’я існувала Натуфійська археологічна
культура. Займалися науфійці збиральництвом. Наступники цієї арх.. культури перейшли
до землеробства свідченням чого була культура Ієрихон(7 тис. до н. е.). У 5-4 тис. до н. е. у
Пн. Сирію проникають убедійці, а до Аравії приходять семіти.Семіти асимілювали
натуфійців в сер. Новоутвореної спільноти виділилося кілька груп:
- Східні семіти;
- Північні семіти(еблаїти);
- Західні семіти(ханаанеї, амореї, давні євреї)
- Південні семіти(історичні араби);

Основну роль у регіоні відігравали Західні семіти, які заселили практично всю Сирію і
Палестину. Носії цьої групи займалися землеробством, але домінуючим було скотарство. На
основі Зх Семітських груп сформувався етнос ханаанеїв та сутіїв-амореїв. З появою ханаанеїв
у Сирії та Палестині відбуваються важливі зміни у господарстві регіону( поч..
ранньобронзовий період). Одночасно відбуваються процеси і на Середземноморському
узбережжі(Фінікійські міста) і у регіоні Пн. Сирії(місто Ебла). Важливі процеси в історії Сх.
Середземномор’я починають відбуватися з середни 14 ст. до н. е. До 1300 р. до н. е. тут
сформувалися такі племінні союзи: Моав, Аммон, Едом та Ізраїль. Перші 3 на Пд. Від Мертвого
моря, 4 у Палестині. Після хето-єгипетських війн і написання миру більша частина Сирії
відійшла хетам, а Пд. Фінікія, Дамаск і Палестина – єгиптянам. Найбільш відомим типовим
містом був Угарит. Все вільне населення міста ділилося на 3 прошарки:

- Сини країни Угарит(землероби-общинники);

- Царські раби, якими в Угариті вважалися наближені до царя;
- Раби царських рабів (Не мали власного земельного наділу).

Політично Угарит підпорядковувався хетським царям.

4. На поч. 12 ст. Східне Середземномор’я піддалося нашестю Народів Моря. Найбільше мова
йде про ахейців та народів басейну Егейського та Іонійського морів. Спільними зусиллями
народи моря завдали поразки Кіпру, Кархемишу та Угариту(знищений землетрусом)
Розорили Седон і Тір. Бл 1190 р. напали на Єгипет.Єгиптяни зуміли завдати відсіч і тому
більшість народів моря осіли на узбережжі Палестини. Тут та частина які осіли злилися в
єдину масу філістомільян і утворили так звану Філістимську конфедерацію. Вони швидко
переняли традиції і мову місцевого населення. Саме від терміну пелесет походить назва
Палестина. Паралельно з цим важливі події відбуваються і у центральних р-нах Палестини.
Наприкінці 13 ст. тут відбуваються дуже важливі зміни пов’язані з утвердженням
ізраїльського племінного союзу(більша частина якого у 1220 р. була розбита єгипетським
фараоном Марнептахом). Після відомого виходу євреїв з Єгипту, а саме на межі 12-13 ст.
ізраїльські групи племен посилюються і бл. 1170 р. до н.е. контролювали більшу частину
Палестини. За давньою традицією це пов’язується з Мойсеєм. У 12 ст. у результаті
змішання прийшлих ізраїльтян та місцевих ханаанеїв Ізраїл сформувався у вигляді Союзу
12-ти Колін(племен). Очолювалися ці союзи виборними вождями, які називалися
Шуфети(судді), які виконували ф-її верховних жреців, командували племенними
ополченнями, а у мирний час вирішували суперечки. На поч. 11 ст. у Палестині
найміцнішим гегемоном був військовий союз фелістимілян. У боротьбі з фелістимілянами
 ізраїльтяни займали слабші позиції, але тим не менш з появою окремих лідерів все-таки
зуміли дати відсіч. Одним з найвідоміших очільників був Саул, якого ізраїльські племена
обрали першим царем Ізраїлю. На той час цар був над племінним спадковим правителем.
Перші відкриті сутички з фелістимілянами отримали ряд перемог, але наприкінці 11 ст. він
зазнав нищівної поразки поблизу Гільбоа після чого наклав на себе руки. Тому після
смерті Саула вдруге відродити Ізраїльску державу зумів Давид, звичайний воїн-найманець.
Весь період 13-11 ст. до н.е був надзвичайно складним в історії Сх. Сердземномор’я і тут
сформ. Нова політ. Карта відмінна від Давніх часів. Пн. Сирії контрол.хетським царством.
На Пд. Сирії найпотужнішим було Тиросидонське царство, а на узбережжі і в Палестині –
Ізраїль та Філістія.
5. У 1 чверті 1 тис. до н.е. у Сх. Середземномор’ї виділився ряд гегемонів:
- Тиро- сидонське царство(лідер у міжнародній торгівлі всього Середземномор’я)
Найвищого розквіту досягло за правління царя Ахірама(969-936).
- Дамаське царство (найвпливовіше з усіх арамейських держав Сирії) Економіка базувалася
на скотарстві, виробництві зброї і транзитній торгівлі. Царі Дамаску носили титул бен-
хадат(син бога буревію).
- Ізраїль (яскравий приклад військово-бюрократичної монархії). За правління Давида(1010
-970 рр.) До Ізраїлю приєднаний Єрусалим. Був створений новий держ. Апарат на чолі
якого стояв верховний чиновник. В цей період була створена особиста охорона. Ця гвардія
складалася з найманців- іноземців. Мета Давида: хотів створити величезну наднаціональну
імперію з кордонами від Євфрату до Синаю. Наступником Давида став молодший син
Соломон. Мудрий розумний правитель. Відмовився від активної зовнішньої політики. В
ході будівництво Єрусалиського храму почав робити перші спроби податкування
населення. Після смерті Соломона від Єрусалима відколюються інші ізраїльські племена,
які утворили Ізраїль. Столицею у 9 ст. стало місто …, а за Єрусалимом закріпилося название
Иудея. Царства ворогували між собою, але тим не менш утворили бінарну конфедерацію.
Спільно контролювали Йорданію і Палестину хоч між собою ворогували. Розпадом царства
скористався Єгипеський фараон Шишонк, який у 926 році розорив обидва царства. Після
його смерті Ізраїль і Іудея вийшли з котролю Єгипту, а внутрішні події не дали можливості
відновити контрольнад регіоном. Ізраїльсько- іудейське царство у соц. Плані складалося з
4 категорій вільного населення:
- Аристократія;
- Жрецька аристократія(жреці, пророки)
- Народ землі(вільні общинники);
- Іноземці.
Основний податковий тягар лежав на народах землі що й було причиною соціальних
протиріч у Ізраїльсько-іудейському суспільстві. Вони були поштовхом до важливого
ідеологічно-суспільного руху пророків (8-6 ст. до н.е)

Основна мета руху пророків : формування нового уявлення про бога Яхву. Який зцього часу
уявлявся як абсолютне божество. У результаті руху пророків сформувався пророчий монотеїзм,
який став основою іудаїзму і це фактично стала перша догматична релігія. Останнім відомим
правителем Іудеї був Іосія(640-609). Впала Іудея у 587 р. до н.е.
Тема: Іран та Середня Азія в давнину.

План:

1. Джерела та історіографія.
2. Географічне розташування, природа, найдавніші населення.
3. Найдавніша цивілізація Ірану – Еллам.
4. Іран у 1 тис. до н.е. Мідія.
5. «Світова держава» ахіменідів.